ЧиннийРегламент

Делегований Регламент Комісії (ЄС) № 2015/2446 від 28 липня 2015 року на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 стосовно детальних правил щодо певних положень Митного кодексу Союзу

Номер: 984_028-15
Видавник: Європейська комісія
Прийнято: 28 лип. 2015 р.
Редакція: 25 лип. 2019 р.

Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Делегований Регламент Комісії (ЄС) № 2015/2446 від 28 липня 2015 року на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 стосовно детальних правил щодо певних положень Митного кодексу Союзу

Тип: Єврокомісія Видавник: Європейська комісія Номер: 984_028-15 Прийнято: 2015-07-28 Чинна редакція від: 2019-07-25 Стан: in_force Rada ID: 984_028-15

02015R2446 - UA - 25.07.2019 - 003.001

Цей текст слугує суто засобом документування та не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex

(До Розділу IV: Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею

Глава 5. Митні питання та сприяння торгівлі)

ДЕЛЕГОВАНИЙ РЕГЛАМЕНТ КОМІСІЇ (ЄС) № 2015/2446

від 28 липня 2015 року

на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 стосовно детальних правил щодо певних положень Митного кодексу Союзу

(OB L 343, 29.12.2015, с. 1)

Зі змінами, внесеними:

Офіційний вісник

№

сторінка

дата

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) № 2016/341 від 17 грудня 2015 року

L 69

1

15.03.2016

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2016/651 від 5 квітня 2016 року

L 111

1

27.04.2016

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) № 2018/1063 від 16 травня 2018 року

L 192

1

30.07.2018

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2018/1118 від 7 червня 2018 року

L 204

11

13.08.2018

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) № 2019/841 від 14 березня 2019 року

L 138

76

24.05.2019

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2019/1143 від 14 березня 2019 року

L 181

2

05.07.2019

Із виправленнями, внесеними:

Виправленням, OB L 087, 02.04.2016, с. 35 (2015/2446)

Виправленням, OB L 096, 05.04.2019, с. 55 (2016/341)

ДЕЛЕГОВАНИЙ РЕГЛАМЕНТ КОМІСІЇ (ЄС) № 2015/2446

від 28 липня 2015 року

на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 стосовно детальних правил щодо певних положень Митного кодексу Союзу

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. Сфера застосування митного законодавства, завдання митниці і терміни та означення

Стаття 1 — Терміни та означення

Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) «інструмент аграрної політики» означає положення, що стосуються ввезення та вивезення продуктів, зазначених у пунктах 1, 2 та 3 додатка 71-02;

(2) «книжка АТА» означає міжнародний митний документ для тимчасового ввезення, виданий відповідно до Конвенції АТА або Стамбульської конвенції;

(3) «Конвенція АТА» означає Митну конвенцію про книжку АТА для тимчасового ввезення товарів, вчинену у Брюсселі 6 грудня 1961 року;

(4) «Стамбульська конвенція» означає Конвенцію про тимчасове ввезення, вчинену у Стамбулі 26 червня 1990 року;

(5) «багаж» означає всі товари, що їх перевозять будь-якими транспортними засобами у зв’язку з подорожжю фізичної особи;

(6) «Кодекс» означає Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Союзу;

(7) «аеропорт Союзу» означає будь-який аеропорт, розташований на митній території Союзу;

(8) «порт Союзу» означає будь-який морський порт, розташований на митній території Союзу;

(9) «Конвенція про процедуру спільного транзиту» означає Конвенцію про процедуру спільного транзиту (-1);

(10) «країна спільного транзиту» означає будь-яку країну, крім держави-члена Союзу, що є стороною Конвенції про процедуру спільного транзиту;

(11) «третя країна» означає країну або територію за межами митної території Союзу;

(12) «книжка CPD» означає міжнародний митний документ, що використовується для тимчасового ввезення транспортних засобів, виданий відповідно до Стамбульської конвенції;

(13) «митниця відправлення» означає митницю, де приймається митна декларація для поміщення товарів під процедуру транзиту;

(14) «митниця призначення» означає митницю, де поміщені під процедуру транзиту товари пред’являються для завершення такої процедури;

(15) «митниця першого в’їзду» означає митницю, до компетенції якої належить митний нагляд у місці, де транспортний засіб, що перевозить товари, прибуває на митну територію Союзу з території за її межами;

(16) «митниця експорту» означає митницю, де подається експортна декларація або декларація зворотного вивезення щодо товарів, переміщуваних за межі митної території Союзу;

(17) «митниця поміщення під процедуру» означає митницю, зазначену в дозволі на спеціальну процедуру, як вказано у статті 211(1) Кодексу, яка уповноважена випускати товари для спеціальної процедури;

(18) «реєстраційний та ідентифікаційний номер економічного оператора» (номер EORI) означає ідентифікаційний номер, унікальний на митній території Союзу, присвоєний митним органом економічному оператору або іншій особі для їх реєстрації для митних цілей;

(19) «експортер» означає:

(a) приватну особу, що перевозить товари, переміщувані за межі митної території Союзу, якщо такі товари містяться в особистому багажі такої приватної особи;

(b) в інших випадках, коли пункт (a) не застосовується:

(i) особу, що має осідок на митній території Союзу, яка має повноваження визначати та визначила, що товари повинні бути переміщені за межі зазначеної митної території;

(ii) якщо підпункт (i) не застосовується, будь-яку особу, що має осідок на митній території Союзу, яка є стороною контракту, згідно з яким товари повинні бути переміщені за межі зазначеної митної території.

(20) «загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку» означає принципи, що визнані або є авторитетними в певній країні в певний час, згідно з якими визначається, які економічні ресурси і зобов’язання необхідно обліковувати як активи і зобов’язання, які зміни в активах і зобов’язаннях необхідно обліковувати, як необхідно оцінювати активи і зобов’язання та зміни в них, яку інформацію необхідно розкривати та в який спосіб, а також які фінансові звіти необхідно складати;

(21) «товари некомерційного характеру» означає:

(a) товари, що містяться у відправленнях, що їх відправляє одна приватна особа іншій, якщо такі відправлення:

(i) є нерегулярними;

(ii) містять товари виключно для особистого користування одержувача або його сім’ї, що за своїм характером або кількістю не становлять будь-якого комерційного інтересу; та

(iii) відправляються відправником одержувачу без будь-якого виду плати;

(b) товари, що містяться в особистому багажі мандрівників, якщо вони:

(i) мають нерегулярний характер; та

(ii) складаються виключно з товарів, призначених для особистого користування мандрівників чи їхніх сімей, або товарів, придбаних як подарунки; характер і кількість таких товарів не повинні вказувати на те, що вони ввозяться або вивозяться для комерційних цілей;

(22) «основний контрольний номер» (MRN) означає реєстраційний номер, що його присвоює компетентний митний орган деклараціям або повідомленням, зазначеним у статті 5(9)-(14) Кодексу, операціям МДП або підтвердженням митного статусу товарів Союзу;

(23) «період закриття» означає час, до якого товари, поміщені під спеціальну процедуру, крім процедури транзиту, або перероблені продукти необхідно помістити під наступну митну процедуру, знищити, перемістити за межі митної території Союзу або передати для передбаченого кінцевого використання. У разі перероблення за межами митної території період закриття означає період, протягом якого тимчасово вивезені товари можуть бути зворотно ввезені на митну територію Союзу у вигляді перероблених продуктів і поміщені під процедуру випуску для вільного обігу, щоб було можливо отримати повне або часткове звільнення від ввізних мит;

(24) «товари в поштовому відправленні» означає товари, інші ніж кореспонденція, що містяться в поштовій посилці або пакунку і перевозяться поштовим оператором або під його відповідальністю згідно з положеннями Всесвітньої поштової конвенції, ухваленої 10 липня 1984 року під егідою Організації Об’єднаних Націй;

(25) «поштовий оператор» означає оператора, що має осідок у державі-члені та призначений нею для надання міжнародних послуг, що регулюються Всесвітньою поштовою конвенцією;

(26) «кореспонденція» означає листи, листівки, написані шрифтом Брайля листи, а також друковані матеріали, що не обкладаються ввізним або вивізним митом;

(27) «перероблення за межами митної території IM/ЕХ» означає попереднє ввезення отриманих з еквівалентних товарів перероблених продуктів під процедурою перероблення за межами митної території до вивозу товарів, які вони замінюють, відповідно до статті 223(2)(d) Кодексу;

(28) «перероблення за межами митної території EX/IM» означає вивезення товарів Союзу під процедурою перероблення за межами митної території до ввезення перероблених продуктів;

(29) «перероблення на митній території EX/IM» означає попереднє ввезення отриманих з еквівалентних товарів перероблених продуктів під процедурою перероблення на митній території до ввезення товарів, які вони замінюють, зазначених у статті 223(2)(c) Кодексу;

(30) «перероблення на митній території IM/ЕХ» означає ввезення товарів із третіх країн під процедурою перероблення на митній території до вивезення перероблених продуктів;

(31) «приватна особа» означає фізичну особу, іншу ніж оподатковувана особа, що діє як така в розумінні Директиви Ради 2006/112/ЄС;

(32) «публічний митний склад I-го типу» означає публічний митний склад, де обов’язки, зазначені у статті 242(1) Кодексу, покладаються на власника дозволу та суб’єкта процедури;

(33) «публічний митний склад II-го типу» означає публічний митний склад, де обов’язки, зазначені у статті 242(2) Кодексу, покладаються на суб’єкта процедури;

(34) «єдиний транспортний документ» означає, у контексті митного статусу, виданий у державі-члені транспортний документ на перевезення товарів із пункту відправлення на митній території Союзу до пункту призначення на такій території під відповідальністю перевізника, що видає зазначений документ;

(35) «спеціальна фіскальна територія» означає частину митної території Союзу, де не застосовуються положення Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість або Директиви Ради 2008/118/ЄС від 16 грудня 2008 року про загальний режим акцизних зборів та про скасування Директиви 92/12/ЄЕС;

(36) «митниця нагляду» означає:

(a) у разі тимчасового зберігання, вказаного у розділі IV Кодексу, або в разі спеціальних процедур, окрім транзиту, передбачених розділом VII Кодексу, - митницю, визначену в дозволі для здійснення нагляду за тимчасовим зберіганням товарів або за відповідною спеціальною процедурою;

(b) у разі спрощеної митної декларації, вказаної у статті 166 Кодексу, централізованого митного очищення, передбаченого статтею 179 Кодексу, внесення запису в облік згідно зі статтею 182 Кодексу, - митницю, визначену в дозволі для здійснення нагляду за поміщенням товарів під відповідну митну процедуру;

(37) «Конвенція МДП» означає Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжок МДП, вчинену у Женеві 14 листопада 1975 року;

(38) «операція МДП» означає переміщення товарів у межах митної території Союзу відповідно до Конвенції МДП;

(39) «перевантаження» означає завантаження чи розвантаження продуктів і товарів з одного транспортного засобу на інший;

(40) «мандрівник» означає будь-яку фізичну особу, що:

(a) тимчасово в’їжджає на митну територію Союзу та не проживає на ній постійно; або

(b) повертається на митну територію Союзу, де вона постійно проживає, після тимчасового перебування за межами цієї території; або

(d) залишає митну територію Союзу після тимчасового перебування та не проживає на ній постійно;

(41) «відходи та брухт» означає будь-що з наведеного нижче:

(a) товари або продукти, що віднесені до відходів та брухту відповідно до Комбінованої номенклатури;

(b) у контексті кінцевого використання або перероблення на митній території, товари або продукти, отримані в результаті операції з перероблення, які не мають економічної цінності або мають низьку економічну цінність і не можуть використовуватися без подальшого перероблення.

(42) «піддон» означає пристосування, на поверхні якого можна розмістити певну кількість товарів для формування вантажної одиниці з метою її транспортування, транспортного оброблення або укладання з використанням механічних пристроїв. Таке пристосування складається з двох настилів, розділених рейками, або з одного настилу на ніжках; його загальна висота зменшена до мінімально сумісної з транспортним обробленням вилочним навантажувачем або візком для піддонів; піддон може мати надбудову або не мати її;

(43) «рибопереробне судно Союзу» означає судно, зареєстроване в частині території держави-члена, що є частиною митної території Союзу, яке плаває під прапором держави-члена і не займається виловом продуктів морського рибальства, але переробляє такі продукти на борту;

(44) «риболовне судно Союзу» означає судно, зареєстроване в частині території держави-члена, що є частиною митної території Союзу, яке плаває під прапором держави-члена, займається виловом продуктів морського рибальства та, залежно від випадку, переробляє їх на борту;

(45) «регулярна судноплавна лінія» означає лінію, що здійснює перевезення вантажів суднами, що курсують лише між портами Союзу та не відбувають з будь-яких місць за межами митної території Союзу або будь-яких місць вільної зони порту Союзу, не прямують до таких місць або не роблять зупинок у таких місцях.

Глава 2. Права та обов’язки осіб, установлені митним законодавством

Секція 1

Надання інформації

Підсекція 1

Загальні вимоги до даних для обміну даними та їх зберігання

Стаття 2 — Загальні вимоги до даних (Стаття 6(2) Кодексу)

1. Обмін інформацією, необхідною для заяв і рішень, та її зберігання повинні здійснюватися відповідно до загальних вимог до даних, визначених у додатку A.

2. Обмін інформацією, необхідною для декларацій, повідомлень і підтверджень митного статусу, та її зберігання повинні здійснюватися відповідно до загальних вимог до даних, визначених у додатку B.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи обов’язкової тарифної інформації (ВТІ) та системи «Нагляд 2», зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, стовпець 1a додатка A до цього Регламенту не застосовується, натомість застосовуються відповідні вимоги до даних, визначені в додатках 2-5 до Делегованого регламенту Комісії (ЄС) № 2016/341 (-2).

Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи АЕО, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, стовпець 2 додатка A до цього Регламенту не застосовується, натомість застосовуються відповідні вимоги до даних, визначені в додатках 6 та 7 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341.

4. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, для IT-систем, зазначених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, до відповідних дат розгортання або модернізації відповідних IT-систем, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, не застосовуються загальні вимоги до даних, визначені в додатку B до цього Регламенту.

Для IT-систем, зазначених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, до відповідних дат розгортання або модернізації відповідних IT-систем, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, обмін та зберігання інформації, що необхідна для декларацій, повідомлень і підтвердження митного статусу, підпадають під дію вимог до даних, визначених у додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341.

Якщо вимоги до даних для обміну та зберігання інформації, необхідної для декларацій, повідомлень і підтвердження митного статусу, не визначені в додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, держави-члени повинні забезпечити, щоб відповідні вимоги до даних гарантували можливість застосування положень, що регулюють такі декларації, повідомлення та підтвердження митного статусу.

5. До дати розгортання системи рішень митних органів відповідно до Митного кодексу Союзу, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митні органи можуть ухвалювати рішення про те, що відповідні вимоги до даних, альтернативні встановленим у додатку A до цього Регламенту вимогам, підлягають застосуванню до таких заяв та дозволів:

(a) Заяви та дозволи стосовно спрощень у визначенні сум, що входять до складу митної вартості товарів;

(b) Заяви та дозволи стосовно комплексних гарантій;

(d) Заяви та дозволи на експлуатацію складів тимчасового зберігання, зазначених у статті 148 Кодексу;

(e) Заяви та дозволи на регулярні судноплавні лінії;

(f) Заяви та дозволи щодо уповноваженого емітента;

(g) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого зважувача бананів;

(h) Заяви та дозволи щодо самоконтролю;

(i) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого одержувача для операцій МДП;

(j) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого відправника для транзиту Союзу;

(k) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого одержувача для транзиту Союзу;

(l) Заяви та дозволи на використання пломб спеціального типу;

(m) Заяви та дозволи на використання транзитної декларації зі скороченим набором даних;

(n) Заяви та дозволи на використання електронного транспортного документа як митної декларації.

6. Якщо держава-член ухвалює рішення, відповідно до параграфа 5, про застосування альтернативних вимог до даних, вона повинна забезпечити, щоб такі альтернативні вимоги до даних давали змогу державі-члену перевіряти виконання умов надання відповідного дозволу, а також щоб вони включали щонайменше такі вимоги:

(a) Ідентифікація заявника/власника дозволу (елемент даних 3/2 «Ідентифікаційні дані заявника/власника дозволу або адресата рішення» або - у разі відсутності чинного номера EORI заявника - за елементом даних 3/1 «Заявник/власник дозволу або адресат рішення);

(b) Тип заяви або дозволу (елемент даних 1/1 «Код типу заяви/рішення»);

(c) Використання дозволу в одній або більше державах-членах (елемент даних 1/4 «Територіальна дія - Союз»), якщо застосовно.

7. До дати розгортання системи рішень митних органів відповідно до Митного кодексу Союзу митні органи можуть дозволяти застосування вимог до даних для заяв та дозволів, визначених у додатку 12 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, замість вимог до даних, встановлених у додатку A до цього Регламенту, для таких процедур:

(a) Заяви та дозволи на використання спрощеної декларації;

(b) Заяви та дозволи на централізоване митне очищення;

(d) Заяви та дозволи на використання перероблення на митній території;

(e) Заяви та дозволи на використання перероблення за межами митної території;

(f) Заяви та дозволи на використання кінцевого використання;

(g) Заяви та дозволи на використання тимчасового ввезення;

(h) Заяви та дозволи на експлуатацію складів для митного зберігання;

8. Незважаючи на параграф 7, до дат розгортання автоматизованої системи експорту (AES) Митного кодексу Союзу або до дат модернізації національних систем імпорту, якщо заява на дозвіл ґрунтується на митній декларації відповідно до статті 163(1) цього Регламенту, митна декларація повинна також містити такі дані:

(a) Вимоги до даних, спільні для всіх процедур:

Характер перероблення або використання товарів;
Технічні описи товарів та/або перероблених продуктів і засоби їх ідентифікації;
Очікуваний період закриття;
Пропонований орган закриття (не для кінцевого використання); та
Місце перероблення або використання.

(b) Спеціальні вимоги до даних для перероблення на митній території:

Коди економічних умов, зазначені у доповненні до додатка 12 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341;
Розрахункова норма добутку або метод, за допомогою якого визначається така норма; та
Чи потрібно робити розрахунок суми ввізного мита відповідно до статті 86(3) Кодексу (вказати «так» або «ні»).

Підсекція 2

Реєстрація осіб у митних органах

Стаття 3 — Зміст даних запису EORI (Стаття 6(2) Кодексу)

Під час реєстрації особи митні органи повинні збирати та зберігати встановлені в додатку 12-01 дані щодо такої особи. Такі дані становлять запис EORI.

Як відступ від першого параграфа, до дати модернізації системи EORI, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, не застосовуються загальні вимоги до даних, визначені в додатку 12-01.

До дати модернізації системи EORI держави-члени повинні збирати та зберігати вказані нижче дані, як визначено в доповненні Е до додатка 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, що становлять запис EORI:

(a) дані, зазначені в пунктах 1-4 доповнення E до додатка 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341;

(b) якщо це вимагається національними системами, дані, зазначені в пунктах 5-12 доповнення E до додатка 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341.

Держави-члени повинні регулярно передавати до системи EORI дані, зібрані відповідно до третього параграфа цієї статті.

Як відступ від другого та третього параграфів цієї статті, держави-члени можуть збирати елемент даних, зазначений у пункті 4 глави 3 розділу I додатка 12-01. Якщо держави-члени збирають такий елемент, він повинен бути переданий до системи EORI якомога найшвидше після модернізації такої системи.

Стаття 4 — Надання даних для реєстрації EORI (Стаття 6(4) Кодексу)

Митні органи можуть дозволити особам надавати дані, необхідні для реєстрації EORI, шляхом використання засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 5 — Економічні оператори, що не мають осідку на митній території Союзу (Статті 22(2) та 9(2) Кодексу)

1. Економічний оператор, що не має осідку на митній території Союзу, повинен зареєструватися, перш ніж:

(a) подати митну декларацію на митній території Союзу, за винятком таких декларацій:

(i) митної декларації, поданої згідно зі статтями 135-144;

(ii) митної декларації для поміщення товарів під процедуру тимчасового ввезення або декларації зворотного вивезення для закриття такої процедури;

(iii) митної декларації, поданої економічним оператором, що має осідок у країні спільного транзиту, відповідно до Конвенції про процедуру спільного транзиту (-3)

(iv) митної декларації, поданої в рамках процедури транзиту Союзу економічним оператором, що має осідок в Андоррі або Сан-Марино;

(b) подати загальну декларацію вибуття або прибуття на митній території Союзу;

(d) діяти як перевізник для цілей перевезення морським, внутрішнім водним або повітряним транспортом;

(e) діяти як перевізник, що пов’язаний із митною системою та бажає отримати будь-яке з повідомлень, передбачених митним законодавством, стосовно подання або внесення змін до загальної декларації прибуття;

(f) звернутися за реєстрацією або засвідченням підтвердження митного статусу товарів Союзу.

2. Незважаючи на параграф 1(a)(ii), економічні оператори, що не мають осідку на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах перед поданням митної декларації для поміщення товарів під процедуру тимчасового ввезення або декларації зворотного вивезення для закриття такої процедури, якщо реєстрація необхідна для використання спільної системи управління гарантіями.

3. Незважаючи на параграф 1(a)(iii), економічні оператори, що мають осідок у країні спільного транзиту, підлягають реєстрації в митних органах перед поданням митної декларації згідно з Конвенцією про процедуру спільного транзиту, якщо така декларація подається замість загальної декларації прибуття або використовується як попередня декларація.

4. Незважаючи на параграф 1(a)(iv), економічні оператори, що мають осідок в Андоррі або Сан-Марино, підлягають реєстрації в митних органах перед поданням митної декларації в рамках процедури транзиту Союзу, якщо така декларація подається замість загальної декларації прибуття або використовується як попередня декларація.

5. Як відступ від параграфа 1(d), економічний оператор, що діє як перевізник для цілей перевезення морським, внутрішнім водним або повітряним транспортом, не підлягає реєстрації в митних органах за умови присвоєння йому унікального ідентифікаційного номера третьої країни в рамках програми партнерства торговців третіх країн, яка визнана Союзом.

6. У випадках, коли вимагається реєстрація відповідно до цієї статті, її необхідно провести в митних органах за місцем, де економічний оператор подає декларацію або подає заяву щодо ухвалення рішення.

Стаття 6 — Особи, інші ніж економічні оператори (Стаття 9(3) Кодексу)

1. Особи, інші ніж економічні оператори, підлягають реєстрації в митних органах, якщо виконано одну з таких умов:

(a) така реєстрація вимагається за законодавством держави-члена;

(b) особа здійснює операції, для яких повинен бути наданий номер ЕОМ відповідно до додатка A та додатка B.

2. Як відступ від параграфа 1, якщо особа, інша ніж економічний оператор, подає митні декларації лише час від часу і митні органи вважають це обґрунтованим, реєстрація не вимагається.

Стаття 7 — Визнання номера EORI недійсним (Стаття 9(4) Кодексу)

1. Митні органи повинні визнати номер EORI недійсним у будь-якому з таких випадків:

(a) на вимогу зареєстрованої особи;

(b) якщо митний орган знає, що зареєстрована особа припинила діяльність, яка вимагала реєстрації.

2. Митний орган повинен зареєструвати дату визнання номера EORI недійсним і повідомити її зареєстрованій особі.

Секція 2

Рішення щодо застосування митного законодавства

Підсекція 0

Засоби для обміну інформацією, що використовується для заяв і рішень, для яких відповідні вимоги до даних не визначені в додатку A

Стаття 7a — Заяви та рішення, складені з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Митні органи можуть дозволити використання інших засобів, ніж засоби електронного опрацювання даних, щодо заяв та рішень, для яких відповідні вимоги до даних не визначені в додатку A, і щодо будь-яких подальших заяв та дій, що стосуються управління такими рішеннями.

Підсекція 1

Право бути вислуханим

Стаття 8 — Строк дії права бути вислуханим (Стаття 22(6) Кодексу)

1. Період, протягом якого заявник має право висловити свою точку зору до ухвалення рішення, що може негативно вплинути на нього, становить 30 днів.

2. Незважаючи на параграф 1, якщо рішення стосується результатів контролю товарів, стосовно яких не подано загальну декларацію, декларацію тимчасового зберігання, декларацію зворотного вивезення або митну декларацію, митні органи можуть вимагати від відповідної особи висловити свою точку зору протягом 24 годин.

Стаття 9 — Засоби для повідомлення підстав (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Якщо повідомлення, зазначене в першому підпараграфі статті 22(6) Кодексу, надається у процесі перевірки або контролю, таке повідомлення може бути надане з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Якщо заява подана або рішення повідомлене з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, таке повідомлення може бути надане з використанням таких самих засобів.

Стаття 10 — Винятки з права бути вислуханим (Стаття 22(6), другий підпараграф Кодексу)

Заявнику не надається можливість висловити свою точку зору в таких особливих випадках:

(a) якщо заяву на ухвалення рішення не прийнято відповідно до статті 11 цього Регламенту або другого підпараграфа статті 12(2) Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) № 2015/2447 (-4);

(b) якщо у разі морських контейнерних перевезень і повітряних перевезень митні органи повідомляють особу, що подала загальну декларацію прибуття, про те, що товари не повинні завантажуватись;

(d) якщо номер EORI повинен бути визнаний недійсним.

Підсекція 2

Загальні правила щодо рішень, ухвалених за заявою

Стаття 11 — Умови прийняття заяви (Стаття 22(2) Кодексу)

1. Заяву на ухвалення рішення щодо застосування митного законодавства приймають тільки в разі виконання таких умов:

(a) якщо це вимагається згідно з процедурою, що її стосується заява, заявник зареєстрований відповідно до статті 9 Кодексу;

(b) якщо це вимагається згідно з процедурою, що її стосується заява, заявник має осідок на митній території Союзу;

(c) заяву подано до митного органу, що його призначено для отримання заяв у державі-члені компетентного митного органу, зазначеного в третьому підпараграфі статті 22(1) Кодексу;

(d) заява не стосується рішення, що має таку саму мету, що й адресоване тому самому заявнику попереднє рішення, яке протягом одного року до подання заяви було скасовано або відкликано на підставі того, що заявник не виконав зобов’язання, покладеного відповідно до такого рішення.

2. Як відступ від параграфа 1(d), зазначений у ньому строк повинен становити три роки, якщо попереднє рішення було скасовано згідно зі статтею 27(1) Кодексу або заява є заявою на отримання статусу авторизованого економічного оператора, поданою відповідно до статті 38 Кодексу.

Стаття 12 — Митний орган, компетентний ухвалювати рішення (Стаття 22(1) Кодексу)

Якщо неможливо визначити компетентний митний орган згідно з третім підпараграфом статті 22(1) Кодексу, компетентним митним органом є митний орган за місцем, де зберігаються або доступні книги обліку та документація заявника, що дають можливість митному органу ухвалити рішення (основна звітність для митних цілей).

Стаття 13 — Продовження строку ухвалення рішення (Стаття 22(3) Кодексу)

1. Якщо після прийняття заяви митний орган, компетентний ухвалювати рішення, вважає за потрібне вимагати додаткову інформацію від заявника для ухвалення свого рішення, він повинен встановити строк для надання заявником такої інформації, що не повинен перевищувати 30 днів. Строк ухвалення рішення, встановлений у статті 22(3) Кодексу, подовжується на цей строк. Заявник повинен бути поінформований про подовження строку ухвалення рішення.

2. Якщо застосовується стаття 8(1), строк ухвалення рішення, встановлений у статті 22(3) Кодексу, подовжується на 30 днів. Заявник повинен бути поінформований про подовження строку.

3. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, подовжив строк проведення консультацій з іншим митним органом, строк ухвалення рішення подовжується на той самий період, на який подовжений строк проведення консультацій. Заявник повинен бути поінформований про подовження строку ухвалення рішення.

4. Якщо існують серйозні підстави для підозри в порушенні митного законодавства та митні органи проводять розслідування на основі таких підстав, строк ухвалення рішення подовжується на час, необхідний для завершення таких розслідувань. Таке подовження не повинне перевищувати дев’яти місяців. Якщо тільки це не поставить проведення розслідувань під загрозу, заявник повинен бути поінформований про подовження строку.

Стаття 14 — Дата набуття чинності (Стаття 22(4) та (5) Кодексу)

Рішення набуває чинності з дати, іншої ніж дата, у яку заявник його отримав або вважається таким, що його отримав, у таких випадках:

(a) якщо рішення буде сприятливим для заявника та заявник просив визначити іншу дату набуття чинності - у такому разі рішення набуває чинності з дати, що її просив визначити заявник, за умови що вона настає після дати, у яку заявник отримує рішення або вважається таким, що його отримав;

(b) якщо попереднє рішення було видано на обмежений строк та єдиною метою поточного рішення є продовження строку його дії - у такому разі рішення набуває чинності з наступного дня після закінчення строку дії попереднього рішення;

(c) якщо дія рішення обумовлена виконанням заявником певних формальностей - у такому разі рішення набуває чинності з дня, коли заявник отримає повідомлення від компетентного митного органу, у якому зазначається, що формальності були успішно виконані, або коли він вважається таким, що отримав таке повідомлення.

Стаття 15 — Перегляд рішення (Стаття 23(4)(a) Кодексу)

1. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен переглянути рішення в таких випадках:

(a) якщо внесено зміни до відповідного законодавства Союзу, що впливає на таке рішення;

(b) якщо це необхідно за результатами проведеного моніторингу;

(c) якщо це необхідно з огляду на інформацію, надану адресатом рішення відповідно до статті 23(2) Кодексу або іншими органами.

2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен повідомити про результат перегляду адресата рішення.

Стаття 16 — Тимчасове зупинення дії рішення (Стаття 23(4)(b) Кодексу)

1. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен тимчасово зупинити дію рішення замість його скасування, відкликання або внесення змін до нього згідно зі статями 23(3), 27 або 28 Кодексу, якщо:

(a) такий митний орган вважає, що можуть існувати достатні підстави для скасування, відкликання або внесення змін до рішення, але ще не має всіх необхідних елементів для ухвалення рішення про скасування, відкликання або внесення змін;

(b) такий митний орган вважає, що не виконані умови ухвалення рішення або що адресат рішення не виконує зобов’язань, покладених на нього згідно з таким рішенням, і адресату рішення слід надати час для вжиття заходів для забезпечення виконання умов або дотримання зобов’язань;

(c) адресат рішення просить тимчасово зупинити його дію, оскільки він тимчасово не може виконувати умови, встановлені щодо рішення, або дотримуватись зобов’язань, покладених на нього згідно з таким рішенням.

2. У випадках, зазначених у пунктах (b) та (c) параграфа 1, адресат рішення повинен повідомити митний орган, компетентний ухвалювати рішення, про заходи, яких він вживатиме для забезпечення виконання умов або дотримання зобов’язань, а також про строк, який необхідний йому для вжиття таких заходів.

Стаття 17 — Строк тимчасового зупинення дії рішення (Стаття 23(4)(b) Кодексу)

1. У випадках, зазначених у статті 16(1)(a), визначений компетентним митним органом строк тимчасового зупинення дії повинен відповідати строку, що необхідний такому митному органу, щоб установити, чи виконані умови для скасування, відкликання або внесення змін. Такий строк не може перевищувати 30 днів.

Однак, якщо митний орган вважає, що адресат рішення може не дотримати критерії, визначені у статті 39(a) Кодексу, дія рішення тимчасово зупиняється, поки не буде встановлено, чи вчинила серйозне порушення або повторні порушення будь-яка з таких осіб:

(a) адресат рішення;

(b) особа, що очолює компанію, яка є адресатом відповідного рішення, або здійснює контроль управління нею;

2. У випадках, зазначених у статті 16(1)(b) та (c), строк тимчасового зупинення дії, визначений митним органом, компетентним ухвалювати рішення, повинен відповідати строку, про який повідомив адресат рішення згідно зі статтею 16(2). Строк тимчасового зупинення дії, у відповідних випадках, може бути додатково подовжений на вимогу адресата рішення.

Строк тимчасового зупинення дії може бути додатково подовжений на період, необхідний компетентному митному органу для перевірки того, що такі заходи забезпечують виконання умов або дотримання зобов’язань. Такий період не повинен перевищувати 30 днів.

3. Якщо після тимчасового зупинення дії рішення митний орган, компетентний ухвалювати рішення, має намір скасувати, відкликати або змінити таке рішення відповідно до статей 23(3), 27 або 28 Кодексу, строк тимчасового зупинення дії, як визначено згідно з параграфами 1 і 2 цієї статті, подовжується, залежно від випадку, до набуття чинності рішенням про скасування, відкликання або внесення змін.

Стаття 18 — Закінчення тимчасового зупинення дії (Стаття 23(4)(b) Кодексу)

1. Тимчасове зупинення дії рішення закінчується після завершення строку тимчасового зупинення дії, якщо тільки до завершення такого строку не виникає будь-яка з таких ситуацій:

(a) тимчасове зупинення дії скасовано, оскільки, у випадках, зазначених у статті 16(1)(a), відсутні підстави для скасування, відкликання або внесення змін до рішення відповідно до статей 23(3), 27 або 28 Кодексу, - у такому випадку тимчасове зупинення дії закінчується в дату скасування;

(b) тимчасове зупинення дії скасовано, оскільки, у випадках, зазначених у статті 16(1)(b) та (c), адресат рішення, відповідно до вимог митного органу, компетентного ухвалювати рішення, вжив необхідних заходів для забезпечення виконання умов, встановлених щодо рішення, або дотримання зобов’язань, покладених згідно з таким рішенням, - такому випадку тимчасове зупинення дії закінчується в дату скасування;

(c) рішення, дію якого тимчасово зупинили, було скасоване, відкликане або змінене, - у такому випадку тимчасове зупинення дії закінчується в дату скасування, відкликання або зміни.

2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен повідомити адресата рішення про закінчення тимчасове зупинення дії.

Підсекція 3

Рішення стосовно обов’язкової інформації

Стаття 19 — Заява на ухвалення рішення стосовно обов’язкової інформації (Третій підпараграф статті 22(1) і стаття 6(3)(a) Кодексу)

1. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, заява на ухвалення рішення щодо обов’язкової інформації та будь-які супровідні або підтвердні документи повинні подаватися до компетентного митного органу в державі-члені, де заявник має осідок, або до компетентного митного органу в державі-члені, де використовуватиметься така інформація.

2. Після подання заяви на ухвалення рішення щодо обов’язкової інформації заявник вважається таким, що погоджується з публічним розкриттям на вебсайті Комісії всіх даних рішення, у тому числі будь-яких фотографій, зображень і брошур, за винятком конфіденційної інформації. Будь-яке публічне розкриття даних не повинне порушувати право на захист персональних даних.

3. За відсутності електронної системи подання заяв на ухвалення рішення щодо обов’язкової інформації про походження (BOI), держави-члени можуть дозволити подавати такі заяви з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 20 — Строки (Стаття 22(3) Кодексу)

1. Якщо Комісія повідомить митні органи про тимчасове зупинення ухвалення рішень щодо BTI та BOI згідно зі статтею 34(10)(a) Кодексу, строк ухвалення рішення, зазначений у першому підпараграфі статті 22(3) Кодексу, повинен бути додатково подовжений до моменту повідомлення Комісією митних органів про те, що забезпечено правильну та єдину тарифну класифікацію або визначення походження.

Такий подовжений строк, зазначений у підпараграфі 1, не повинен перевищувати 10 місяців, але за виняткових обставин може бути додатково подовжений на строк не більше 5 місяців.

2. Строк, зазначений у другому підпараграфі статті 22(3) Кодексу, може перевищувати 30 днів, якщо протягом такого строку неможливо провести аналіз, що його митний орган, компетентний ухвалювати рішення, вважає необхідним для ухвалення такого рішення.

Стаття 21 — Повідомлення про рішення щодо BOI (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Якщо заява на ухвалення рішення щодо BOI була подана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, митні органи можуть повідомити заявника про ухвалення рішення щодо BOI за допомогою засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 22 — Обмеження застосування правил щодо перегляду та тимчасового зупинення дії (Стаття 23(4) Кодексу)

Статті 15-18 стосовно перегляду та тимчасового зупинення дії рішень не застосовуються до рішень щодо обов’язкової інформації.

Секція 3

Авторизований економічний оператор

Підсекція 1

Привілеї, що випливають зі статусу авторизованого економічного оператора

Стаття 23 — Спрощення щодо попередніх декларацій (Стаття 38(2)(b) Кодексу)

1. Якщо економічний оператор, ліцензований щодо безпеки відповідно до статті 38(2)(b) Кодексу (AEOS), подає від власного імені попередню декларацію у формі митної декларації або декларації зворотного вивезення, не вимагається надання інших даних на додачу до даних, що зазначені в таких деклараціях.

2. Якщо AEOS подає від імені іншої особи, що також є AEOS, попередню декларацію у формі митної декларації або декларації зворотного вивезення, не вимагається надання інших даних на додачу до даних, що зазначені в таких деклараціях.

Стаття 24 — Сприятливіший режим щодо оцінювання ризиків та контролю (Стаття 38(6) Кодексу)

1. Авторизований економічний оператор (AEO) підлягає меншому фізичному та документальному контролю порівняно з іншими економічними операторами.

2. Якщо AEOS подав загальну декларацію прибуття або, у випадках, зазначених у статті 130 Кодексу, митну декларацію чи декларацію тимчасового зберігання або якщо AEOS подав повідомлення і надав доступ до даних його загальної декларації прибуття в його комп’ютерній системі, як вказано у статті 127(8) Кодексу, митниця першого в’їзду, зазначена в першому підпараграфі статті 127(3) Кодексу, у випадках, коли відправлення відібрано для фізичного контролю, повинна повідомити про це AEOS. Таке повідомлення повинне бути надане до прибуття товарів на митну територію Союзу.

Таке повідомлення необхідно також надавати перевізнику, якщо він не є AEOS, зазначеним у першому підпараграфі, за умови, що перевізник є AEOS та підключений до електронних систем, що стосуються декларацій, зазначених у першому підпараграфі.

Таке повідомлення не надається, якщо це може поставити під загрозу контроль, що підлягає проведенню, або його результати.

3. Якщо AEO подає декларацію тимчасового зберігання або митну декларацію згідно зі статтею 171 Кодексу, митниця, уповноважена отримувати таку декларацію тимчасового зберігання або таку митну декларацію, у випадках, коли відправлення відібрано для фізичного контролю, повинна повідомити про це AEOS. Таке повідомлення здійснюється до пред’явлення товарів на митниці.

Таке повідомлення не надається, якщо це може поставити під загрозу проведення контролю або його результати.

4. Якщо відправлення, що їх задекларував AEO, відібрані для фізичного або документального контролю, такий контроль повинен проводитись у першочерговому порядку.

На вимогу AEO контроль може проводитись у місці, іншому ніж місце, де товари повинні бути пред’явлені на митниці.

5. Повідомлення, зазначені в параграфах 2 та 3, не стосуються митного контролю, ініційованого на підставі декларації тимчасового зберігання або митної декларації після пред’явлення товарів.

Стаття 25 — Виняток зі сприятливого режиму (Стаття 38(6) Кодексу)

Згаданий у статті 24 сприятливіший режим не поширюється на будь-який митний контроль, пов’язаний з окремими рівнями підвищеної загрози, або на зобов’язання щодо контролю, що визначені в інших актах законодавства Союзу.

Однак митні органи повинні виконувати необхідне опрацювання, формальності та контроль щодо відправлень, що їх задекларував AEOS, у першочерговому порядку.

Підсекція 2

Подання заяви на отримання статусу авторизованого економічного оператора

Стаття 26 — Умови прийняття заяви на отримання статусу AEO (Стаття 22(2) Кодексу)

1. На додачу до передбачених у статті 11(1) умов прийняття заяви, щоб звернутись із заявою на отримання статусу AEO, заявник повинен подати анкету самооцінювання, що її надають митні органи разом із заявою.

2. Економічний оператор повинен подавати одну заяву на отримання статусу AEO для всіх своїх постійних комерційних представництв на митній території Союзу.

Стаття 27 — Компетентний митний орган (Третій підпараграф статті 22(1) Кодексу)

Якщо компетентний митний орган не може бути визначений відповідно до третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу або статті 12 цього Регламенту, заява подається до митних органів держави-члена, де заявник має постійне комерційне представництво та де зберігається або доступна інформація про його загальну діяльність із логістичного управління в Союзі, як зазначено в заяві.

Стаття 28 — Строк ухвалення рішень (Стаття 22(3) Кодексу)

1. Строк для ухвалення рішення, зазначений у першому підпараграфі статті 22(3) Кодексу, може бути подовжений на період до 60 днів.

2. Якщо ведеться кримінальне провадження, що дає підстави для сумнівів у тому, чи виконує заявник умови, зазначені у статті 39(a) Кодексу, строк ухвалення рішення подовжується на час, необхідний для завершення такого провадження.

Стаття 29 — Дата набуття чинності дозволом AEO (Стаття 22(4) Кодексу)

Як відступ від статті 22(4) Кодексу, дозвіл, що надає статус AEO (далі - дозвіл AEO) набуває чинності на п’ятий день після ухвалення рішення.

Стаття 30 — Юридичні наслідки призупинення дії (Стаття 23(4)(b) Кодексу)

1. У разі призупинення дії дозволу AEO через недотримання будь-якого з критеріїв, зазначених у статті 39 Кодексу, митний орган, що ухвалив будь-яке рішення стосовно такого AEO, що ґрунтується на ліцензії АЕО в цілому або на будь-якому з конкретних критеріїв, що призвели до призупинення дії дозволу АЕО, повинен тимчасово зупинити його дію.

2. Призупинення дії ухваленого стосовно AEO рішення щодо застосування митного законодавства не призводить до автоматичного призупинення дії дозволу АЕО.

3. Якщо дію рішення стосовно особи, що є AEOS та економічним оператором, авторизованим щодо митних спрощень, як зазначено у статті 38(2)(a) Кодексу (AEOС), тимчасово зупинено відповідно до статті 16(1) у зв’язку з невиконанням умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, дія його дозволу АЕОС підлягає тимчасовому зупиненню, але його дозвіл AEOS залишається дійсним.

Якщо дію рішення стосовно особи, який одночасно є AEOS та AEOС, тимчасово зупинено відповідно до статті 16(1) з огляду на невиконання умов, встановлених у статті 39(e) Кодексу, дія його дозволу AEOS підлягає тимчасовому зупиненню, але його дозвіл AEOС залишається дійсним.

Розділ II. ФАКТОРИ, ЩО НА ЇХ ОСНОВІ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ВВІЗНЕ АБО ВИВІЗНЕ МИТО І ВЖИВАЮТЬСЯ ІНШІ ЗАХОДИ ЩОДО ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ

Глава 1. Походження товарів

Секція 1

Непреференційне походження

Стаття 31 — Товари, що повністю отримані в одній країні або на одній території (Стаття 60(1) Кодексу)

Зазначені нижче товари вважаються повністю отриманими в одній країні або на одній території:

(a) мінеральні продукти, видобуті в такій країни або на такій території;

(b) продукти рослинного походження, зібрані в такій країни або на такій території;

(d) продукти, одержані із живих тварин, вирощених у такій країни або на такій території;

(e) продукти мисливства або рибальства, що ведуться в такій країни або на такій території;

(f) продукти морського рибальства та інші продукти, одержані морськими суднами, які зареєстровані у такій країні або на такій території та плавають під прапором такої країни або території, з моря за межами територіальних вод будь-якої країни;

(g) товари, одержані або виготовлені на борту рибопереробних суден із продуктів, зазначених у пункті (f), що походять із такої країни або території, за умови, що такі рибопереробні судна зареєстровані в такій країні або на такій території та плавають під її прапором;

(h) продукти, одержані з морського дна або надр морського дна за межами територіальних вод, за умови, що така країна або територія має виключні права на експлуатацію такого морського дна або його надр;

(i) продукти відходів та брухту, що одержані з виробничих операцій і вживаних виробів, якщо вони були зібрані в такій країни або на такій території та придатні лише для перероблення на сировину;

(j) товари, вироблені в такій країни або на такій території виключно з продуктів, указаних у пунктах (a)-(i).

Стаття 32 — Товари, вироблені більш ніж в одній країні чи більш ніж на одній території (Стаття 60(2) Кодексу)

Перелічені в додатку 22-01 товари вважаються такими, що були піддані своєму останньому істотному обробленню або переробленню, яке призвело до виробництва нового продукту або становить важливий етап виробництва, у країні або на території, де виконані визначені у згаданому додатку правила або яка визначена такими правилами.

Стаття 33 — Обробні або переробні операції, що не є економічно обґрунтованими (Стаття 60(2) Кодексу)

Будь-яка обробна або переробна операція, проведена в іншій країні або на іншій території, не вважається економічно обґрунтованою, якщо на основі наявних фактів встановлено, що метою такої операції було ухилення від застосування заходів, зазначених у статті 59 Кодексу.

До наведених у додатку 22-01 товарів застосовуються залишкові правила глави стосовно таких товарів.

Для товарів, що не охоплюються додатком 22-01, якщо останнє оброблення або перероблення не вважається економічно обґрунтованим, товари вважаються такими, що були піддані своєму останньому істотному економічно обґрунтованому обробленню або переробленню, що призвело до вироблення нового продукту або що становить важливий етап виробництва, у країні або на території, звідки походить переважна частина матеріалів, що визначається на основі вартості матеріалів.

Стаття 34 — Мінімальні операції (Стаття 60(2) Кодексу)

Указані нижче операції не вважаються істотним економічно обґрунтованим обробленням або переробленням для цілей надання походження:

(a) операції для забезпечення збереження продуктів у належному стані під час перевезення та зберігання (вентилювання, розкладання, сушіння, усунення пошкоджених частин та подібні операції) або операції, що полегшують відвантажування або перевезення;

(b) прості операції, що складаються з видалення пилу, відсіювання або просіювання, сортування, класифікування, групування, промивання, розрізання;

(c) змінювання паковання і розбирання та комплектування відправлень, просте фасування у пляшки, банки, балони, пакети, ящики, коробки, закріплення на лотках або картоні та всі інші прості пакувальні операції;

(d) складання товарів у набори або комплекти чи виставлення на продаж;

(e) нанесення марковань, етикеток або інших подібних розпізнавальних знаків на продукти або на їхнє паковання;

(f) просте складання цілого продукту з частин продуктів;

(g) розбирання або змінення використання;

(h) поєднання двох або більше операцій, зазначених у пунктах (a)-(g).

Стаття 35 — Аксесуари, запасні частини або інструменти (Стаття 60 Кодексу)

1. Аксесуари, запасні частини або інструменти постачені з будь-якими товарами, які перелічені у розділах XVI, XVII та XVIII Комбінованої номенклатури та які є частиною їх стандартного обладнання, мають таке саме походження, що й відповідні товари.

2. Основні запасні частини, які використовуються з будь-якими товарами, перерахованими в розділах XVI, XVII та XVIII Комбінованої номенклатури, що раніше були випущені для вільного обігу в Союзі, мають таке саме походження, що й відповідні товари, якщо включення основних запасних частин на етапі виробництва не змінило б їхнього походження.

3. Для цілей цієї статті основні запасні частини означають частини, які:

(a) є компонентами, без яких неможливо забезпечити належну експлуатацію обладнання, машини, апарату або транспортного засобу, що були випущені у вільний обіг або раніше вивезені; та

(b) характерні для таких товарів; та

(c) призначені для їх нормального технічного обслуговування та заміни частин того самого типу, які пошкоджені або стали непридатними для експлуатації.

Стаття 36 — Нейтральні елементи та паковання (Стаття 60 Кодексу)

1. Щоб визначити, чи товари походять із певної країни або території, не беруть до уваги походження таких елементів:

(a) енергія та паливо;

(b) устатковання та обладнання;

(d) матеріали, що не входять до кінцевого складу товарів або не призначені для цього.

2. Якщо згідно з основним правилом інтерпретації 5 до Комбінованої номенклатури, що визначене в додатку I до Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87 (-5), пакувальні матеріали та пакувальні контейнери вважаються частиною продукту для цілей класифікації, їх не враховують для цілей визначення походження, за винятком випадків, коли правило, наведене в додатку 22-01 для зазначених товарів, засноване на відсотку доданої вартості.

Секція 2

Преференційне походження

Стаття 37 — Терміни та означення

Для цілей цієї секції застосовують такі терміни та означення:

(1) «країна-бенефіціар» означає країну-бенефіціара генералізованої системи преференцій (ГСП), наведену в додатку II до Регламенту Європейського Парламенту і Ради № 978/2012 (-6);

(2) «виробництво» означає будь-який вид оброблення або перероблення, у тому числі складання;

(3) «матеріал» означає будь-який інгредієнт, сировину, складову або частину тощо, що їх використовують для виробництва продукту;

(4) «продукт» означає вироблений продукт, навіть якщо він призначений для подальшого використання в іншій виробничій операції;

(5) «товари» означає як матеріали, так і продукти;

(6) «двостороння кумуляція» означає систему, що дає змогу продуктам, які походять із Союзу, вважатися матеріалами, що походять із країни-бенефіціара, за умови, що їх додатково переробляють або вбудовують у продукт в такій країні-бенефіціарі;

(7) «кумуляція з Норвегією, Швейцарією та Туреччиною» означає систему, що дає змогу продуктам, які походять з Норвегії, Швейцарії або Туреччини, вважатися матеріалами, що походять із країни-бенефіціара, якщо їх додатково переробляють або вбудовують у продукт в такій країні-бенефіціарі, після чого ввозять на територію Союзу;

(8) «регіональна кумуляція» означає систему, у якій продукти, які відповідно до цього Регламенту, походять з країни, що є членом регіональної групи, вважаються матеріалами, що походять з іншої країни тієї самої регіональної групи (або країни іншої регіональної групи, у якій можлива кумуляція між групами), якщо їх додатково переробляють чи включають у продукт, вироблений у такій країні;

(9) «розширена кумуляція» означає систему, яка залежить від задоволення Комісією запиту, поданого країною-бенефіціаром, і в рамках якої певні матеріали, що походять із країни, з якою Союз уклав угоду про вільну торгівлю відповідно до статті XXIV чинної Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), вважаються матеріалами, що походять з відповідної країни-бенефіціара, якщо їх додатково переробляють чи включають у продукт, вироблений у такій країні;

(10) «взаємозамінні матеріали» означає матеріали того самого виду та товарної якості з однаковими технічними та фізичними характеристиками, які неможливо відрізнити один від одного після включення в готовий продукт;

(11) «регіональна група» означає групу країн, між якими застосовується регіональна кумуляція;

(12) «митна вартість» означає вартість, визначену відповідно до Угоди про імплементацію статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 1994 року (Угода СОТ про митну оцінку);

(13) «вартість матеріалів» означає митну вартість на момент ввезення використаних матеріалів, що походять з відповідної країни, або, якщо вона невідома та не може бути встановлена, першу встановлену ціну, сплачену за матеріали у країні виробництва; якщо необхідно встановити вартість використаних матеріалів, що походять з відповідної країни, цей пункт застосовується mutatis mutandis;

(14) «ціна франко-завод» означає ціну, сплачену за продукт із заводу виробнику, на підприємстві якого здійснене останнє оброблення або перероблення, за умови, що така ціна враховує вартість усіх використаних матеріалів та всі інші витрати, пов’язані з його виробництвом, мінус будь-які внутрішні податки, які були або можуть бути відшкодовані в разі вивезення отриманого продукту.

Якщо фактично сплачена ціна не відображає всіх витрат, пов’язаних із виробництвом продукту, які фактично виникли у країні виробництва, ціна франко-завод означає суму всіх таких витрат мінус будь-які внутрішні податки, які були або можуть бути відшкодовані в разі вивезення отриманого продукту;

Якщо останнє оброблення або перероблення здійснене виробником на умовах субпідряду, термін «виробник», зазначений у першому підпараграфі, може стосуватися підприємства, яке залучило такого субпідрядника.

(15) «максимальний вміст матеріалів, що не походять з відповідної країни» означає максимальний вміст матеріалів, що не походять з відповідної країни, який дозволений для того, щоб виробництво вважалося обробленням або переробленням, і який є достатнім для надання статусу продукту, що походить з відповідної країни. Він може бути виражений як відсоток від ціни франко-завод продукту або як відсоток від чистої ваги таких використаних матеріалів, що підпадають під конкретну групу глав, розділів, позицій або підпозицій;

(16) «чиста вага» означає вагу власне товарів без пакувальних матеріалів і пакувальних контейнерів будь-яких видів;

(17) «групи», «позиції» та «підпозиції» означають групи, позиції та підпозиції (чотири- або шестизначні коди), що використовуються в номенклатурі, яка становить Гармонізовану систему, зі змінами відповідно до рекомендації Ради митної співпраці від 26 червня 2004 року;

(18) «класифікований» означає віднесення продукту або матеріалу до конкретної позиції або підпозиції Гармонізованої системи;

(19) «відправлення» означає продукти, які:

(a) відправлені одночасно від одного експортера до одного одержувача; або

(b) охоплені єдиним транспортним документом, що поширюється на їх перевезення від експортера до одержувача або, за відсутності такого документа, єдиним рахунком-фактурою;

(20) «експортер» означає особу, яка вивозить товари до Союзу або до країни-бенефіціара і може довести походження товарів, незалежно від того, чи вона є виробником та чи вона самостійно виконує вивізні формальності;

(21) «зареєстрований експортер» означає:

(a) експортера, що має осідок у країні-бенефіціарі та зареєстрований у компетентних органах такої країни-бенефіціара з метою вивезення продуктів за схемою до Союзу або до іншої країни-бенефіціара, з якою можлива регіональна кумуляція; або

(b) експортера, що має осідок у державі-члені та зареєстрований у митних органах такої держави-члена з метою вивезення продуктів, що походять із Союзу, до країни або території, з якою Союз має преференційну торговельну угоду; або

(c) повторного відправника товарів, який має осідок у державі-члені та зареєстрований у митних органах такої держави-члена з метою видачі дублікатів заяв про походження, щоб повторно відправити продукти з країни походження до іншого місця на митній території Союзу або, у відповідних випадках, до Норвегії або Швейцарії («зареєстрований повторний відправник»);

(22) «заява про походження» означає заяву, складену експортером або повторним відправником товарів, де зазначено, що вказані в ній продукти відповідають правилам походження схеми.

Підсекція 1

Надання або оформлення підтверджень походження

Стаття 38 — Засоби для подання заяв на отримання інформаційних сертифікатів INF 4 та для їх видачі (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

1. Заява на отримання інформаційного сертифіката INF 4 може бути подана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, і повинна відповідати вимогам до даних, які наведені в додатку 22-02.

2. Інформаційний сертифікат INF 4 повинен відповідати вимогам до даних, які наведені в додатку 22-02.

Стаття 39 — Засоби для подання заяв на отримання дозволів уповноваженого експортера та їх видачі (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Заяву на отримання статусу уповноваженого експортера для цілей оформлення підтверджень преференційного походження може бути подано, а дозвіл уповноваженого експортера може бути видано з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 40 — Засоби для подання заяв на отримання статусу зареєстрованого експортера та для обміну інформацією із зареєстрованими експортерами (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Дозволено використання засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, для всіх обмінів повідомленнями та інформацією щодо заяв і рішень щодо статусу зареєстрованого експортера та щодо будь-яких подальших заяв та дій, що стосуються управління такими рішеннями.

Підсекція 2

Означення поняття продуктів, що походять з відповідної країни, яке застосовується в рамках ГСП Союзу

Стаття 41 — Загальні принципи (Стаття 64(3) Кодексу)

Указані нижче продукти вважаються такими, що походять з країни-бенефіціара:

(a) продукти, повністю отримані в такій країні, у розумінні статті 44;

(b) продукти повністю отримані в такій країні, включно з матеріалами, що не були повністю там отримані, якщо такі матеріали зазнали достатнього оброблення або перероблення у розумінні статті 45.

Стаття 42 — Принцип територіальності (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Умови отримання статусу походження з відповідної країни, визначені в цій підсекції, повинні бути виконані у відповідній країні-бенефіціарі.

2. Термін «країна-бенефіціар» охоплює межі територіальних вод відповідної країни і не може виходити за такі межі в розумінні Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (Конвенція Монтего-Бей від 10 грудня 1982 року).

3. У разі повернення продуктів, що походять з відповідної країни, які були вивезені з країни-бенефіціара до іншої країни, їх вважають продуктами, що не походять з відповідної країни, якщо тільки компетентним органам не буде доведено, що виконані такі умови:

(a) повернені продукти є такими самими, що й ті, які були вивезені, та

(b) вони не піддавалися будь-яким операціям, окрім тих, які є необхідними для збереження їх у належному стані під час перебування в такій країні або під час вивезення.

Стаття 43 — Заборона маніпуляцій (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Продукти, задекларовані для випуску для вільного обігу в Союзі, повинні бути тими самими продуктами, що їх було вивезено з країни-бенефіціара, з якої, як вважається, вони походять. Перед декларуванням для випуску для вільного обігу, вони не повинні бути змінені, трансформовані в будь-який спосіб або піддані операціям, іншим ніж операції для збереження їх у належному стані або нанесення чи прикріплення марковань, етикеток, пломб або будь-якої іншої документації для забезпечення відповідності конкретним національним вимогам, застосовним у Союзі.

2. Продукти, ввезені до країни-бенефіціара для цілей кумуляції відповідно до статей 53, 54, 55 або 56, повинні бути тими самими продуктами, що їх було вивезено з країни, з якої, як вважається, вони походять. Перед декларуванням для відповідної митної процедури у країні імпорту вони не повинні бути змінені, трансформовані в будь-який спосіб або піддані операціям, іншим ніж операції для збереження їх у належному стані.

3. Зберігання продуктів може здійснюватись за умови, що вони залишаються під митним наглядом у країні або країнах транзиту.

4. Поділ відправлень може здійснюватися у разі, якщо його проводить експортер або якщо це здійснюється під його відповідальність, за умови що вони залишаються під митним наглядом у країні або країнах транзиту.

5. Відповідність положенням параграфів 1-4 вважається досягнутою крім випадків, коли митні органи мають підстави вважати інакше; у таких випадках митні органи можуть вимагати від декларанта надати докази досягнення відповідності, які можуть бути надані в будь-який спосіб, у тому числі у формі договірних транспортних документів, таких як коносаменти, або фактичні чи конкретні докази на основі марковання чи нумерації пакунків, або будь-які інші докази, пов’язані із самими товарами.

Стаття 44 — Повністю отримані продукти (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Указані нижче продукти вважаються повністю отриманими у країні-бенефіціарі:

(a) мінеральні продукти, видобуті з її надр або з її морського дна;

(b) рослини та продукти рослинного походження, вирощені або зібрані на її території;

(d) продукти, отримані від живих тварин, які вирощені на її території;

(e) продукти від забитих тварин, які народжені та вирощені на її території;

(f) продукти мисливського або рибальського промислу на її території;

(g) продукти аквакультури за умови, що риба, ракоподібні та молюски розведені та вирощені на її території;

(h) продукти морського рибного промислу та інші продукти, отримані її суднами з моря за межами територіальних вод;

(i) продукти, виготовлені на борту її рибопереробних суден виключно з продуктів, зазначених у пункті (h);

(j) зібрані на її території використані вироби, які підходять лише для перероблення на сировину;

(k) відходи та брухт, які є результатом виробничих операцій, проведених на її території;

(l) продукти, видобуті з морського дна або грунту під ним за межами її територіальних вод, за умови, що вона має виключне право на використання цього дна або грунту;

(m) товари, вироблені виключно з продуктів, вказаних у пунктах (a)-(i).

2. Терміни «її судна» та «її рибопереробні судна» у параграфі 1(h) та (i) застосовуються тільки до суден та рибопереробних суден, які відповідають усім таким вимогам:

(a) вони зареєстровані у країні-бенефіціарі або державі-члені;

(b) вони плавають під прапором країни-бенефіціара або держави-члена;

(i) принаймні 50% перебувають у власності громадян країни-бенефіціара або держав-членів, або

(ii) перебувають у власності компаній:

які мають головний офіс та основне місце ведення діяльності у країні-бенефіціарі або в державах-членах, та
які принаймні на 50% перебувають у власності країни-бенефіціара, держав-членів або публічних суб’єктів чи громадян країни-бенефіціара або держав-членів.

3. Кожна з умов параграфа 2 може бути виконана в державах-членах або в різних країнах-бенефіціарах, якщо у всіх відповідних країнах-бенефіціарах застосовується регіональна кумуляція відповідно до статті 55(1) та (5). У такому випадку продукти вважаються такими, що походять з країни-бенефіціара, під прапором якої плаває судно або рибопереробне судно, згідно з пунктом (b) параграфа 2.

Перший підпараграф застосовується, тільки якщо виконані умови, встановлені у статті 55(2)(a), (c) та (d).

Стаття 45 — Достатньо оброблені або перероблені продукти (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Без обмеження статей 47 та 48, продукти, які не повністю отримані у відповідній країні-бенефіціарах, у розумінні статті 44, вважають такими, що походять з неї, якщо виконані умови, встановлені у списку додатка 22-03 для відповідних товарів.

2. Якщо продукт, який отримав статус походження у країні відповідно до параграфа 1, додатково перероблений в цій країні та використаний як матеріал для виробництва іншого продукту, матеріали, що не походять з відповідної країни, які могли бути використані для його виробництва, не враховуються.

Стаття 46 — Середні значення (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Виконання вимог статті 45(1) визначають для кожного продукту.

Однак, якщо відповідне правило засноване на дотриманні максимального вмісту матеріалів, що не походять з відповідної країни, для врахування коливань витрат і курсів валют, вартість матеріалів, що не походять з відповідної країни, може бути розрахована на основі середнього значення, як визначено у параграфі 2.

2. У випадку, зазначеному у другому підпараграфі параграфа 1, середня ціна франко-завод продукту та середня вартість використаних матеріалів, що не походять з відповідної країни, розраховується, відповідно, на підставі суми цін франко-завод для всіх продажів продуктів, проведених протягом попереднього фінансового року, і суми вартості всіх матеріалів, що не походять з відповідної країни, використаних для виробництва продуктів за попередній фінансовий рік, як означено у країні експорту, або, якщо недоступні значення за повний фінансовий рік, за коротший період, що не повинен бути меншим ніж три місяці.

3. Експортери, які обрали розрахунки на основі середніх значень, повинні послідовно застосовувати такий метод протягом року після базового фінансового року або, у відповідних випадках, протягом року після коротшого періоду, використаного як базовий. Вони можуть припинити застосувати такий метод, якщо протягом наданого фінансового року або коротшого репрезентативного періоду тривалістю не менше трьох місяців, вони реєструють припинення коливання витрат або курсів валют, які обґрунтовували використання такого методу.

4. Середні значення, зазначені в параграфі 2, повинні використовуватися як ціна франко-завод та вартість матеріалів, що не походять з відповідної країни, відповідно, для цілей встановлення дотримання максимального вмісту матеріалів, що не походять з відповідної країни.

Стаття 47 — Недостатнє оброблення або перероблення (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Без обмеження параграфа 3, указані нижче операції необхідно вважати як недостатнє оброблення або перероблення для отримання статусу продуктів, що походять з відповідної країни, незалежно від того, чи виконані вимоги статті 45:

(a) операцій із забезпечення цілості, щоб гарантувати належний стан продуктів під час транспортування та збереження;

(b) розбирання та складання пакунків;

(d) прасування або пресування текстильних матеріалів та текстильних виробів;

(e) операції простого фарбування та полірування;

(f) лущення, часткове або повне відбілювання, шліфування та полірування злакових і рису;

(g) операції з надання цукру кольору або смаку або формування грудкового цукру; часткове або повне подрібнення кристалічного цукру;

(h) зняття шкірки, видалення кісточок і шелушіння фруктів, овочів та горіхів;

(i) точіння, просте подрібнення або просте нарізання;

(j) просіювання, відбір, сортування, класифікування, калібрування, упорядкування (у тому числі укомплектування виробів);

(k) простий розлив і фасування у пляшки, банки, балони, пакети, ящики, коробки, фіксація на лотках або картоні та всі інші прості операції з пакування;

(l) прикріплення або нанесення марковань, етикеток, логотипів та інших подібних розмежувальних знаків на продукти або на їх паковання;

(m) просте змішування однотипних або різнотипних продуктів; додавання цукру до будь-яких матеріалів;

(n) просте додавання води, розведення, дегідратація або денатурація продуктів;

(o) просте збирання частин виробів для отримання повного виробу або демонтаж продуктів на частини;

(p) забій тварин;

(q) поєднання двох або більше операцій, вказаних у пунктах (a)-(p).

2. Для цілей параграфа 1 операції вважаються простими, якщо їх виконання не потребує спеціальних навичок або спеціального виготовлення чи встановлення машин, апаратів або інструментів для їх виконання.

3. Усі операції, виконані з відповідним продуктом у країні-бенефіціарі, необхідно враховувати при визначенні того, чи оброблення або перероблення, якому було піддано такий продукт, вважається недостатнім у розумінні параграфа 1.

Стаття 48 — Загальне відхилення (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Як відступ від статті 45 та з урахуванням параграфів 2 і 3 цієї статті, матеріали, що не походять з відповідної країни, які, згідно з умовами, визначеними у списку в додатку 22-03, не повинні використовуватися при виробництві певного продукту, усе ж можуть бути використані, за умови що їхня загальна вартість або чиста вага, оцінена для продукту, не перевищує:

(a) 15% ваги продукту для продуктів, які підпадають під глави 2 та 4-24 Гармонізованої системи, окрім перероблених продуктів рибальства у групі 16;

(b) 15% ціни франко-завод продукту для інших продуктів, за винятком продуктів, що підпадають під групи 50-63 Гармонізованої системи, для яких застосовуються відхилення, згадані у примітках 6 та 7 частини I додатка 22-03.

2. Параграф 1 не дозволяє перевищувати будь-який відсоток максимального вмісту матеріалів, що не походять з відповідної країни, як вказано у правилах, встановлених у списку додатка 22-03.

3. Параграфи 1 та 2 не застосовуються до продуктів, які повністю отримані у країні-бенефіціарі в розумінні статті 44; Однак, без обмеження статей 47 та 49(2), відхилення, передбачене в таких параграфах, усе одно повинне застосовуватись до суми всіх матеріалів, які використані для виробництва продукту і щодо яких правило, встановлене в списку в додатку 22-03 для такого продукту, вимагає, щоб такі матеріали були повністю отримані.

Стаття 49 — Одиниця кваліфікації (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Одиницею кваліфікації для застосування положень цієї підсекції є конкретний продукт, який вважається базовою одиницею при класифікації на основі Гармонізованої системи.

2. Якщо відправлення складаються з ряду ідентичних продуктів, класифікованих за однаковою позицією Гармонізованої системи, при застосуванні положень цієї підсекції необхідно враховувати кожну окрему позицію.

3. Якщо, згідно із Основним правилом інтерпретації 5 Гармонізованої системи, паковання вважається частиною продукту для цілей класифікації, його необхідно враховувати для цілей визначення походження.

Стаття 50 — Аксесуари, запасні частини та інструменти (Стаття 64(3) Кодексу)

Аксесуари, запасні частини та інструменти, відправлені разом з обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом, які є частиною звичайного обладнання та включені до ціни франко-завод, необхідно розглядати як одне ціле з відповідним обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом.

Стаття 51 — Комплекти (Стаття 64(3) Кодексу)

Комплекти, як означено в Основному правилі інтерпретації 3(b) Гармонізованої системи, вважаються такими, що походять з відповідної країни, за умови, що всі їх складові є продуктами, що походять з відповідної країни.

Якщо комплект складається з продуктів, що походять і не походять з відповідної країни, такий комплект у цілому вважається таким, що походить з відповідної країни, за умови, що вартість продуктів, що не походять з відповідної країни, не перевищує 15% від ціни франко-завод комплекту.

Стаття 52 — Нейтральні елементи (Стаття 64(3) Кодексу)

Щоб визначити, що продукт походить з відповідної країни, не враховується походження таких продуктів, які можуть бути використані для його виробництва:

(a) енергія та паливо;

(b) устатковання та обладнання;

(d) будь-які інші товари, що не входять до кінцевого складу продукту і не призначені для цього.

Підсекція 3

Правила кумуляції та управління запасами матеріалів, застосовні в рамках ГСП Союзу

Стаття 53 — Двостороння кумуляція (Стаття 64(3) Кодексу)

Двостороння кумуляція дає змогу вважати продуктам, що походять із Союзу, матеріалами, що походять з країни-бенефіціара, якщо їх включають до продукту, виробленого в такій країні, за умови, що проведене там оброблення чи перероблення виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1).

Статті 41-52 цього Регламенту та стаття 108 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 застосовуються mutatis mutandis до товарів, що вивозяться із Союзу до країни-бенефіціара, для цілей двосторонньої кумуляції.

Стаття 54 — Кумуляція з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Кумуляція з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною дає змогу вважати продукти, що походять із цих країн, матеріалами, що походять з країни-бенефіціара, за умови, що проведене там оброблення чи перероблення виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1).

2. Кумуляція з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною не застосовується до продуктів, що підпадають під групи 1-24 Гармонізованої системи.

Стаття 55 — Регіональна кумуляція (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Регіональна кумуляція застосовується до таких чотирьох окремих регіональних груп:

(a) група I: Бруней, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, М’янма/Бірма, Філіппіни, Таїланд, В’єтнам;

(b) група II: Болівія, Колумбія, Коста-Рика, Еквадор, Ель-Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Панама, Перу, Венесуела;

(d) група IV: Аргентина, Бразилія, Парагвай та Уругвай.

2. Регіональна кумуляція між країнами в межах однієї групи застосовується тільки в разі виконання таких умов:

(a) країни, які беруть участь у кумуляції, на момент вивезення продукту до Союзу, є країнами-бенефіціарами, для яких не було тимчасово зупинено дію преференційного режиму згідно з Регламентом (ЄС) № 978/2012;

(b) для регіональної кумуляції між країнами регіональної групи застосовуються правила походження, встановлені в підсекції 2;

(i) виконувати або забезпечувати виконання вимог цієї підсекції, та

(ii) гарантувати адміністративну співпрацю, щоб забезпечити правильну імплементацію цієї підсекції, як щодо Союзу, так і у відносинах між ними;

(d) зобов’язання, зазначені в пункті (c), були повідомлені Комісії Секретаріатом відповідної регіональної групи або іншим компетентним спільним органом, який представляє всіх членів цієї групи.

Для цілей пункту (b), якщо кваліфікаційна операція, встановлена у частині II додатка 22-03, не однакова для всіх країн, що беруть участь у кумуляції, походження продуктів, вивезених з однієї країни в іншу країну регіональної групи, для цілей регіональної кумуляції повинне визначатися на основі правила, що діяло б, якби продукти вивозилися до Союзу.

Якщо країни у складі регіональної групи виконали пункти (c) та (d) першого підпараграфа до 1 січня 2011 року, нові зобов’язання не вимагаються.

3. Перераховані в додатку 22-04 матеріали виключаються з регіональної кумуляції, передбаченої у параграфі 2, якщо:

(a) тарифні преференції, застосовні в Союзі, різні для всіх країн, які беруть участь у кумуляції; та

(b) завдяки кумуляції до відповідних матеріалів застосовуватиметься тарифний режим, сприятливіший за тарифний режим, що застосовувався б до них у разі безпосереднього вивезення до Союзу.

4. Регіональна кумуляція між країнами-бенефіціарами однієї регіональної групи застосовується лише за умови, що оброблення чи перероблення, здійснене у країні-бенефіціарі, у рамках якого додатково переробляють або включають матеріали, виходять за межі операцій, описаних у статті 47(1) та, у випадку текстильних виробів, також виходять за межі операцій, визначених у додатку 22-05.

Якщо не виконана умова, встановлена в першому підпараграфі, країною, яку необхідно зазначати як країну походження в підтвердженні походження, виданому або складеному для цілей вивезення продуктів до Союзу, є країна регіональної групи, з якої походить найвища частка вартості матеріалів, використаних для виробництва кінцевого продукту.

5. За запитом органів країни-бенефіціара групи I або групи III Комісія може дозволити регіональну кумуляцію між країнами цих груп за умови, що Комісія переконалась у виконанні кожної з таких умов:

(a) виконані умови, встановлені в параграфі 2(a) та (b); та

(b) країни, які братимуть участь у такій регіональній кумуляції, взяли на себе зобов’язання та спільно повідомили Комісію про свої зобов’язання:

(i) виконувати або забезпечити вимог цієї підсекції, підсекції 2 та всіх інших положень стосовно імплементації правил походження; та

(ii) гарантувати адміністративну співпрацю, щоб забезпечити правильну імплементацію цієї підсекції та підсекції 2, як щодо Союзу, так і у відносинах між ними;

Запит, зазначений у першому підпараграфі, повинен бути підкріплений доказом виконання умов, встановлених у зазначеному підпараграфі. Він повинен бути адресований Комісії. Комісія ухвалює рішення щодо вимоги, враховуючи всі елементи, що стосуються кумуляції і вважаються важливими, у тому числі матеріали, що підлягають кумуляції.

6. У разі надання дозволу регіональна кумуляція між країнами-бенефіціарами групи I або групи III, дає змогу вважати матеріали, що походять з країни однієї регіональної групи матеріалами, які походять із країни іншої регіональної групи, якщо їх включають до складу продукту, виробленого в ній, за умови, що відповідне оброблення або перероблення, здійснене в останній країні-бенефіціарі, виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1) та, у випадку текстильних виробів, також виходить за межі операцій, визначених у додатку 22-05.

Якщо не виконана умова, встановлена в першому підпараграфі, країною, яку необхідно зазначати як країну походження в підтвердженні походження для цілей вивезення продуктів до Союзу, є країна, що бере участь у кумуляції, з якої походить найбільша частка вартості матеріалів, використаних для виробництва кінцевого продукту.

7. Комісія публікує в Офіційному віснику Європейського Союзу (серія С) дату набуття чинності кумуляцією між країнами груп I та III, передбаченої параграфом 5, перелік країн, що беруть участь у такій кумуляції, і, у відповідних випадках, список матеріалів, до яких застосовується кумуляція.

8. Статті 41-52 цього Регламенту та статті 108-111 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 застосовуються mutatis mutandis до товарів, що вивозяться з однієї країни-бенефіціара до іншої країни-бенефіціара, для цілей регіональної кумуляції.

Стаття 56 — Розширена кумуляція (Стаття 64(3) Кодексу)

1. За запитом органів будь-якої країни-бенефіціара, Комісія може дозволити кумуляцію між країною-бенефіціаром і країною, з якою Союз уклав угоду про вільну торгівлю відповідно до статті XXIV чинної Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), за умови, що виконана кожна з таких умов:

(a) країни, що беруть участь у кумуляції, взяли на себе зобов’язання дотримуватись або забезпечити дотримання вимог цієї підсекції, підсекції 2 та всіх інших положень стосовно імплементації правил походження та гарантувати адміністративну співпрацю, необхідну для забезпечення правильної імплементації цієї підсекції та підсекції 2, як щодо Союзу, так і у відносинах між собою;

(b) зобов’язання, зазначене в пункті (a), повідомлене Комісії відповідною країною-бенефіціаром.

Запит, зазначений у першому підпараграфі, повинен містити перелік матеріалів, яких стосується кумуляція, і бути підкріплений доказом виконання умов, встановлених у пунктах (a) та (b) першого підпараграфа. Він повинен бути адресований Комісії. Якщо відповідні матеріали змінюються, необхідно подавати інший запит.

Матеріали, що підпадають під групи 1-24 Гармонізованої системи, виключаються з розширеної кумуляції.

2. У випадках розширеної кумуляції, зазначеної в параграфі 1, походження використаних матеріалів та застосовне документальне підтвердження походження повинні визначатися згідно з правилами, встановленими у відповідній угоді про вільну торгівлю. Походження продуктів, що вивозяться до Союзу, повинне визначатися відповідно до правил походження, встановлених у підсекції 2.

Щоб виготовлений продукт набув статусу походження з відповідної країни, матеріали, які походять з країни, з якою Союз має угоду про вільну торгівлю, і використані у країні-бенефіціарі для виробництва продукту, що вивозиться до Союзу, необов’язково повинні бути піддані достатньому обробленню або переробленню за умови, що оброблення або перероблення, здійснене у відповідній країні-бенефіціарі, виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1).

3. Комісія публікує в Офіційному віснику Європейського Союзу (серія С) дату набуття чинності розширеною кумуляцією, список країн, що беруть участь у такій кумуляції, і список матеріалів, до яких застосовується кумуляція.

Стаття 57 — Застосування двосторонньої кумуляції або кумуляції з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною в поєднанні з регіональною кумуляцією (Стаття 64(3) Кодексу)

Якщо двостороння кумуляція або кумуляція з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною використовується у поєднанні з регіональною кумуляцією, виготовлений продукт набуває статусу походження з однієї із країн відповідної регіональної групи, визначеного відповідно до першого та другого підпараграфів статті 55(4) або, у відповідних випадках, відповідно до першого та другого підпараграфів статті 55(6).

Стаття 58 — Ведення окремого бухгалтерського обліку запасів матеріалів експортерів Союзу (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Якщо під час оброблення або перероблення продукту використовуються взаємозамінні матеріали, що походять і не походять з відповідної країни, митні органи держав-членів можуть, за письмовим запитом економічного оператора, що має осідок на митній території Союзу, дозволити управління матеріалами в Союзі з використанням методу ведення окремого бухгалтерського обліку з метою подальшого вивезення до країни-бенефіціара у рамках двосторонньої кумуляції, без окремого зберігання матеріалів.

2. Митні органи держав-членів можуть надавати дозвіл, зазначений у параграфі 1, на будь-яких умовах, що, на їх думку, є належними.

Такий дозвіл повинен надаватися, тільки якщо шляхом використання методу, зазначеного в параграфі 1, можна забезпечити, щоб у будь-який час кількість отриманих продуктів, які можна вважати такими, «що походять із Союзу», дорівнювала кількості, що була б отримана внаслідок застосування методу фізичного відокремлення запасів.

Якщо дозволено, такий метод застосовується і його застосування реєструється на основі загальних принципів бухгалтерського обліку, застосовних у Союзі.

3. Бенефіціар методу, зазначеного у параграфі 1, повинен скласти або, до застосування системи зареєстрованих експортерів, подати заяву на підтвердження походження щодо кількості продуктів, що можуть вважатися такими, що походять із Союзу. На вимогу митних органів держав-членів бенефіціар повинен надати звіт про управління кількостями.

4. Митні органи держав-членів повинні здійснювати моніторинг використання дозволу, зазначеного в параграфі 1.

Вони можуть відкликати дозвіл у таких випадках:

(a) власник неправомірно використовує дозвіл у будь-який спосіб, або

(b) власник не виконує будь-які інші умови, встановлені в цій підсекції, підсекції 2 та у всіх інших положень щодо імплементації правил походження;

Підсекція 4

Означення поняття продуктів, що походять з відповідної країни, застосовного в рамках правил походження, для цілей преференційних тарифних інструментів, ухвалених Союзом в односторонньому порядку для певних країн або територій

Стаття 59 — Загальні вимоги (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Для цілей положень стосовно преференційних тарифних інструментів, ухвалених Союзом в односторонньому порядку для певних країн, груп країн або територій (далі - країна-бенефіціар або територія-бенефіціар), за винятком тих, що зазначені в підсекції 2 цієї секції, а також закордонних країн і територій, пов’язаних із Союзом, указані нижче продукти вважаються продуктами, що походять із країни-бенефіціара або території-бенефіціара:

(a) продукти, повністю отримані в такій країні-бенефіціарі або на такій території-бенефіціарі, у розумінні статті 60;

(b) продукти, повністю вироблені в такій країні-бенефіціарі або на такій території-бенефіціарі, при виробництві яких використані продукти, інші ніж ті, що зазначені у пункті (a), за умови, що такі продукти зазнали достатнього оброблення або перероблення в розумінні статті 61.

2. Для цілей цієї підсекції продукти, що походять із Союзу, у розумінні параграфа 3 цієї статті, які піддані у країні-бенефіціарі або на території-бенефіціарі обробленню або переробленню, що виходить за межі, описані у статті 62, вважаються такими, що походять із такої країни-бенефіціара або території-бенефіціара.

3. Параграф 1 застосовується mutatis mutandis для встановлення походження продуктів, вироблених у Союзі.

Стаття 60 — Повністю отримані продукти (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Указані нижче продукти вважаються повністю отриманими у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі:

(a) мінеральні продукти, видобуті з її надр або з її морського дна;

(b) продукти рослинного походження, зібрані на їхній території;

(d) продукти, отримані від живих тварин, які вирощені на їхній території;

(e) продукти від забитих тварин, які народжені та вирощені на їхній території;

(f) продукти мисливського або рибальського промислу на її території;

(g) продукти морського рибного промислу та інші продукти, отримані їхніми суднами з моря за межами територіальних вод;

(h) продукти, виготовлені на борту їхніх рибопереробних суднах виключно з продуктів, зазначених у пункті (g);

(i) зібрані на їх території використані вироби, які підходять лише для регенерації сировини;

(j) відходи та брухт, які є результатом виробничих операцій, проведених на їхній території;

(1) продукти, видобуті з морського дна або грунту під ним за межами їхніх територіальних вод, за умови, що країна-бенефіціар, територія-бенефіціар або держава-член має виключне право на використання цього дна або грунту;

(1) товари, виготовлені виключно з продуктів, визначених у пунктах (a)-(k).

2. Терміни «їхні судна» та «їхні рибопереробні судна» у параграфі 1(h) та (i) застосовуються тільки до суден та рибопереробних суден, які відповідають таким вимогам:

(a) вони зареєстровані або стоять на обліку у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або у державі-члені;

(b) вони плавають під прапором країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена;

(c) вони принаймні на 50% є власністю громадян країни-бенефіціара, території-бенефіціара, держави-члена чи компанії, головний офіс якої розміщений у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в одній із держав-членів, де директор або директори, голова правління чи наглядової ради, а також більшість членів таких органів є громадянами країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена, а також, у випадку компаній, де принаймні половина капіталу належить такій країні-бенефіціару, території-бенефіціару або державам-членам чи органами публічної влади або громадянам такої країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держав-членів;

(d) капітан і особи командного складу на суднах та рибопереробних суднах є громадянами країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена;

(e) принаймні 75% команди яких є громадянами країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена.

3. Терміни «країна-бенефіціар або територія-бенефіціар» та «Союз» повинні також охоплювати територіальні води такої країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держав-членів.

4. Судна, які використовуються для судноплавства у відкритому морі, у тому числі рибопереробні судна, на яких виловлену рибу обробляють або переробляють, вважаються частиною території країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена, яким вони належать, у разі дотримання умов, визначених у параграфі 2.

Стаття 61 — Достатньо оброблені або перероблені продукти (Стаття 64(3) Кодексу)

Для цілей статі 59 продукти, що не повністю отримані у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі, вважаються достатньо обробленими або переробленими в разі дотримання умов, визначених у списку додатка 22-11.

У таких умовах вказується, для всіх продуктів, охоплених цією підсекцією, оброблення або перероблення, якому повинні бути піддані матеріали, що не походять з відповідної країни, які були використані для виробництва, і вони застосовуються тільки до таких матеріалів.

Якщо продукт, який отримав статус походження з відповідної країни шляхом виконання умов, визначених у списку, використовується для виробництва іншого продукту, умови, які застосовні до продукту, до складу якого його включили, не застосовуються до нього, а також не враховуються матеріали, що не походять з відповідної країни, які могли бути використані для його виробництва.

Стаття 62 — Недостатнє оброблення або перероблення (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Без обмеження параграфа 2, указані нижче операції необхідно вважати як недостатнє оброблення або перероблення для отримання статусу продуктів, що походять з відповідної країни, незалежно від того, чи виконані вимоги статті 61:

(b) розбирання та складання пакунків;

(d) прасування або пресування текстильних матеріалів та текстильних виробів;

(e) операції простого фарбування та полірування;

(f) лущення, часткове або повне відбілювання, шліфування та полірування злакових і рису;

(g) операції з надання цукру кольору або смаку або формування грудкового цукру; часткове або повне подрібнення цукру;

(h) зняття шкірки, видалення кісточок і шелушіння фруктів, овочів та горіхів;

(i) точіння, просте подрібнення або просте нарізання;

(m) просте змішування однотипних або різнотипних продуктів; додавання цукру до будь-яких матеріалів;

(n) просте додавання води, розведення, дегідратація або денатурація продуктів;

(o) просте збирання частин виробів для отримання повного виробу або демонтаж продуктів на частини;

(p) забій тварин;

(q) поєднання двох або більше операцій, вказаних у пунктах (a)-(p).

2. Усі операції, виконані з відповідним продуктом у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі, необхідно враховувати при визначенні того, чи оброблення або перероблення, якому було піддано такий продукт, вважається недостатнім у розумінні параграфа 1.

Стаття 63 — Одиниця кваліфікації (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Одиницею кваліфікації для застосування положень цієї підсекції є конкретний продукт, який вважається базовою одиницею при класифікації на основі номенклатури Гармонізованої системи.

Відповідно:

(a) якщо продукт, складений з групи або комплекту виробів, класифікований згідно з умовами Гармонізованої системи за однією позицією, він повністю становить одиницю кваліфікації;

(b) якщо відправлення складаються з ряду ідентичних продуктів, класифікованих за тією самою позицією Гармонізованої системи, при застосуванні положень цієї підсекції необхідно враховувати кожен продукт індивідуально.

2. Якщо, згідно із Основним правилом інтерпретації 5 Гармонізованої системи, паковання вважається частиною продукту для цілей класифікації, його необхідно враховувати для цілей визначення походження.

Стаття 64 — Загальне відхилення (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Як відступ від положень статті 61, матеріали, що не походять з відповідної країни, можуть бути використані при виробництві певного продукту за умови, що їх загальна вартість не перевищує 10% від ціни франко-завод продукту.

Якщо у списку передбачені одне або кілька відсоткових значень максимальної вартості матеріалів, такі значення не можна перевищувати при застосуванні першого підпараграфа.

2. Параграф 1 не застосовується до продуктів, що підпадають під групи 50-63 Гармонізованої системи.

Стаття 65 — Аксесуари, запасні частини та інструменти (Стаття 64(3) Кодексу)

Аксесуари, запасні частини та інструменти, відправлені разом з обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом, які є частиною звичайного обладнання та включені до його ціни або які не охоплені окремим рахунком-фактурою, необхідно розглядати як одне ціле з відповідним обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом.

Стаття 66 — Комплекти (Стаття 64(3) Кодексу)

Комплекти, як означено в Основному правилі інтерпретації 3 Гармонізованої системи, вважаються такими, що походять з відповідної країни, за умови, що всі їх складові є продуктами, що походять з відповідної країни. Однак, якщо комплект складається з продуктів, що походять і не походять з відповідної країни, такий комплект у цілому вважається таким, що походить з відповідної країни, за умови, що вартість продуктів, що не походять з відповідної країни, не перевищує 15% від ціни франко-завод комплекту.

Стаття 67 — Нейтральні елементи (Стаття 64(3) Кодексу)

Щоб визначити, що продукт походить з відповідної країни, необов’язково визначати походження таких продуктів, які можуть бути використані для його виробництва:

(a) енергія та паливо;

(b) устатковання та обладнання;

(d) товари, що не входять до кінцевого складу продукту і не призначені для цього.

Підсекція 5

Територіальні вимоги, застосовні в рамках правил походження, для цілей преференційних тарифних інструментів, ухвалених Союзом в односторонньому порядку для певних країн або територій

Стаття 68 — Принцип територіальності (Стаття 64(3) Кодексу)

«Умови отримання, визначені в підсекції 4 і в цій підсекції для отримання статусу походження з відповідної країни, повинні бути виконані у відповідній країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі.

У разі повернення продуктів, що походять з відповідної країни, які були вивезені з країни-бенефіціара, території-бенефіціара або Союзу до іншої країни, їх вважають продуктами, що не походять з відповідної країни, якщо тільки компетентним органам не буде доведено, що виконані такі умови:

(a) повернені продукти є такими самими, що й ті, які були вивезені;

(b) вони не зазнали жодної операції, окрім тієї, яка необхідна для збереження їх у належному стані, поки вони перебувають в такій країні або поки їх вивозять.

Стаття 69 — Пряме перевезення (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Указані нижче продукти вважаються такими, що прямо перевезені з країни-бенефіціара або території-бенефіціара до Союзу або із Союзу до країни-бенефіціара або території-бенефіціара:

(a) продукти, транспортовані без проїзду через територію будь-якої іншої країни;

(b) продукти, що складають одне відправлення, перевезені через територію країн, інших ніж країна-бенефіціар, територія-бенефіціар або Союз, із, за необхідності, перевантаженням, тимчасовим складським зберіганням у таких країнах, за умови, що продукти залишаються під наглядом митних органів у країні транзиту або складського зберігання і не піддаються іншим операціям, окрім розвантаження, перезавантаження або будь-якої операції, призначеної для їх підтримання в належному стані;

(c) продукти, які безперервно транспортовані по трубопроводах через території, окрім країни-бенефіціара, території-бенефіцара або Союзу, що їх вивозить.

2. Доказ виконання умов, визначених у параграфі 1(b), надається компетентним митним органам шляхом складання будь-якого з таких документів:

(a) єдиний транспортний документ, що охоплює перевезення з країни, що вивозить, через країну транзиту;

(b) свідоцтво, видане митними органами країни транзиту:

(i) що надає точний опис продуктів,

(ii) містить дату розвантаження та перезавантаження продуктів та, у відповідних випадках, назви суден або інших використаних транспортних засобів, та

(iii) засвідчує умови, на яких продукти перебували у країні транзиту;

Стаття 70 — Виставки (Стаття 64(3) Кодексу)

1. Продукти, що походять з відповідної країни, відправлені з країни-бенефіціара або території-бенефіціара на виставку в іншій країні та продані після виставки для ввезення до Союзу, при ввезенні підпадають під дію тарифних преференцій, зазначених у статті 59, за умови, що вони відповідають вимогам підсекції 4 та цієї підсекції, що дає право вважати їх такими, що походять з відповідної країни-бенефіціара або території-бенефіціара, і за умови, що митним органам Союзу продемонстровано, що:

(a) експортер відправив продукти з країни-бенефіціара або території-бенефіціара безпосередньо до країни, де проводиться виставка, і виставив їх там;

(b) продукти були продані або іншим чином відчужені цим експортером особі на території Союзу;

(c) продукти були відправлені під час виставки або відразу після неї до Союзу в тому стані, у якому вони були відправлені на виставку;

(d) після того, як продукти були відправлені на виставку, вони не були використані для будь-яких цілей, крім демонстрації на виставці.

2. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 повинен бути поданий до митних органів Союзу у звичайний спосіб. У ньому необхідно вказати назву та адресу відповідної виставки. Якщо необхідно, може вимагатися додатковий документальний доказ характеру продуктів та умови, на яких вони були виставлені.

3. Параграф 1 застосовується до будь-якої торговельної, промислової, сільськогосподарської виставки та виставки кустарних виробів, ярмарки або подібного публічного показу чи демонстрації, які організовані не для приватних цілей у магазинах або господарських приміщеннях з метою продажу іноземних продуктів і під час яких продукти залишаються під митним контролем.

Глава 2. Вартість товарів для митних цілей

Стаття 71 — Спрощення (Стаття 73 Кодексу)

1. Дозвіл, зазначений у статті 73 Кодексу, може бути наданий у разі виконання таких умов:

(a) застосування процедури, зазначеної у статті 166 Кодексу, за цих обставин потягло б за собою непропорційні адміністративні витрати;

(b) визначена митна вартість суттєво не відрізнятиметься від тієї, що визначена за відсутності дозволу.

2. Надання дозволу залежить від виконанням заявником таких умов:

(a) заявник відповідає критерію, встановленому у статті 39(a) Кодексу;

(b) він застосовує систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, застосовним у державі-члені, де ведеться облік, що сприятиме проведенню митного контролю на основі аудиту. Система бухгалтерського обліку повинна підтримувати облік даних за минулі періоди, що забезпечує аудиторський слід з моменту введення даних до файлу;

(c) заявник має адміністративну структуру, яка відповідає типу та розміру бізнесу та придатна для управління потоком товарів, а також має внутрішній контроль, здатний виявляти незаконні транзакції.

Розділ III. МИТНИЙ БОРГ І ГАРАНТІЇ

Глава 1. Виникнення митного боргу

Секція 1

Положення, спільні для митних боргів, що виникають при ввезенні та вивезенні

Підсекція 1

Правила розрахунку суми ввізного або вивізного мита

Стаття 72 — Розрахунок суми ввізного мита для перероблених продуктів, отриманих у результаті перероблення на митній території (Стаття 86(3) Кодексу)

1. Для визначення суми ввізного мита, яку нараховують за перероблені продукти відповідно до статті 86(3) Кодексу, кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважається наявною у перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, необхідно визначати відповідно до параграфів 2-6.

2. Метод кількісної шкали, встановлений у параграфах 3 та 4, застосовується у таких випадках:

(a) якщо в результаті переробних операцій отримано тільки один вид перероблених продуктів;

(b) якщо в результаті переробних операцій отримано різні види перероблених продуктів та всі складові або компоненти товарів, поміщених під процедуру, виявлені в кожному з таких перероблених продуктів.

3. У випадку, зазначеному в параграфі 2(a), кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважається наявною в перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, визначається шляхом застосування відсотка, що його становлять перероблені продукти, щодо яких виник митний борг, від загальної кількості перероблених продуктів, отриманих у результаті переробної операції, до загальної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території.

4. У випадку, зазначеному в параграфі 2(b), кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважаються присутніми у перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, необхідно визначати шляхом застосування до загальної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, відсотка розрахованого шляхом множення таких показників:

(a) відсотку, який перероблені продукти, щодо яких виник митний борг, складають від загальної кількості перероблених продуктів одного виду, отриманих у результаті переробної операції;

(b) відсотку, який загальна кількість перероблених продуктів одного виду, незалежно від того, чи виник митний борг, складає від загальної кількості всіх перероблених продуктів, отриманих у результаті переробної операції;

5. Кількість товарів, поміщених під процедуру, які знищені або втрачені в ході переробної операції, зокрема шляхом випарювання, зневоднення, сублімації або витікання, не враховується при застосуванні методу кількісної шкали.

6. У випадках, крім зазначених у параграфі 2, застосовується метод вартісної шкали згідно з другим, третім та четвертим підпараграфами.

Кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважається наявною в перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, необхідно визначати шляхом застосування до загальної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, відсотка, розрахованого шляхом множення таких показників:

(a) відсотку, який перероблені продукти, щодо яких виник митний борг, складають від загальної вартості перероблених продуктів одного виду, отриманих у результаті переробної операції;

(b) відсотку, який загальна вартість перероблених продуктів одного виду, незалежно від того, чи виник митний борг, складає від загальної вартості всіх перероблених продуктів, отриманих у результаті переробної операції.

Для цілей застосування методу вартісної шкали вартість перероблених продуктів необхідно встановлювати на основі поточних цін франко-завод на митній території Союзу або, якщо такі ціни франко-завод неможливо визначити, на основі поточних цін продажу на митній території Союзу для ідентичних або подібних продуктів. Ціни між сторонами, які виявились пов’язаними або мають між собою компенсаційні угоди, не можуть використовуватися для визначення вартості перероблених продуктів, якщо тільки не визначено, що вказані відносини не впливають на такі ціни.

Якщо вартість перероблених продуктів неможливо визначити відповідно до третього підпараграфа, її необхідно визначити за допомогою будь-якого обґрунтованого методу.

Стаття 73 — Застосування положень щодо процедури кінцевого використання перероблених продуктів, отриманих у результаті процедури перероблення на митній території (Стаття 86(3) Кодексу)

1. Для цілей застосування статті 86(3) Кодексу при визначенні суми ввізного мита, що відповідає митному боргу щодо перероблених продуктів, який виник у результаті процедури перероблення на митній території, поміщені під таку процедуру товари звільняються від сплати мита або для них діє знижена ставка мита у зв’язку з їх спеціальним використанням, що застосувалися б для таких товарів, якби їх було поміщено під процедуру кінцевого використання згідно зі статтею 254 Кодексу.

2. Параграф 1 застосовується, якщо виконано такі умови:

(a) міг би бути виданий дозвіл на поміщення товарів під процедуру кінцевого використання, та

(b) умови звільнення від сплати мита або застосування зниженої ставки мита у зв’язку зі спеціальним використанням таких товарів, були б виконані на момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території.

Стаття 74 — Застосування преференційного тарифного режиму до товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території (Стаття 86(3) Кодексу)

Для цілей застосування статті 86(3) Кодексу, якщо на момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території ввезені товари задовольняють умови застосування преференційного тарифного режиму в межах тарифних квот або стель, такі товари повинні підпадати під будь-який преференційний тарифний режим, передбачений для ідентичних товарів на момент прийняття декларації випуску для вільного обігу.

Стаття 75 — Спеціальне ввізне мито на перероблені продукти, отримані в результаті процедури перероблення на митній території, або замінні продукти (Стаття 86(5) Кодексу)

Якщо застосовується спеціальне ввізне мито щодо перероблених продуктів, отриманих у результаті процедури перероблення за межами митної території, або замінних продуктів, суму ввізного мита необхідно розраховувати на підставі митної вартості перероблених продуктів на момент прийняття митної декларації для випуску для вільного обігу, мінус статистична вартість відповідних товарів тимчасово вивезення в момент, коли вони поміщені під процедуру перероблення за межами митної території, помножено на суму ввізного мита, застосовну до перероблених продуктів або замінних продуктів, поділено на митну вартість перероблених продуктів або замінних продуктів.

Стаття 76 — Відступ для розрахунку суми ввізного мита на перероблені продукти, отримані у результаті процедури перероблення на митній території (Стаття 86(3) та 86(4) Кодексу)

Стаття 86 — (3) Кодексу застосовується без запиту декларанта, якщо виконані всі такі умови:

(a) перероблені продукти, отримані в результаті процедури перероблення на митній території, прямо чи опосередковано ввезені відповідним власником дозволу протягом одного року після їх зворотного вивезення;

(b) на момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території, товари підпадали б під дію інструмента аграрної або комерційної політики, тимчасового або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, захисного заходу або додаткового мита внаслідок тимчасового зупинення концесій, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу;

Підсекція 2

Строк для встановлення місця виникнення митного боргу

Стаття 77 — Строк для встановлення місця виникнення митного боргу в рамках процедури транзиту Союзу (Стаття 87(2) Кодексу)

Для товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу, зазначений у статті 87(2) Кодексу, застосовується один із таких строків:

(a) сім місяців з останньої дати, на яку товари слід було пред’явити в митниці призначення, якщо тільки до закінчення цього строку не було надіслано запит про передачу стягнення митного боргу до органу за місцем, де, згідно з підтвердженням, отриманим митним органом держави-члена відправлення, відбулись події, внаслідок яких виник митний борг, у такому випадку такий строк подовжують не більше ніж на один місяць;

(b) один місяць після закінчення строку, встановленого суб’єкту процедури для відповіді на запит про надання інформації, необхідної для закриття процедури, якщо митному органу держави-члена відправлення не було повідомлено про надходження товарів і суб’єкт процедури надав недостатню інформацію або не надав інформації.

Стаття 78 — Строк встановлення місця виникнення митного боргу в рамках транзиту відповідно до Конвенції МДП (Стаття 87(2) Кодексу)

Для товарів поміщених під транзит відповідно до Митної конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжок МДП, включно з будь-якими подальшими змінами (далі - Конвенція МДП), строк, зазначений у статті 87(2) Кодексу, повинен становити сім місяців з останньої дати, у яку товари слід було пред’явити на митниці призначення або виїзду.

Стаття 79 — Строк встановлення місця виникнення митного боргу в рамках транзиту відповідно до Конвенції АТА або Стамбульської конвенції (Стаття 87(2) Кодексу)

Для товарів поміщених під транзит відповідно до Митної конвенції про книжку ATA для тимчасового ввезення товарів, вчиненої у Брюсселі 6 грудня 1961 року, включно з будь-якими подальшими змінами (далі - Конвенція АТА), або Конвенції про тимчасове ввезення, включно з будь-якими подальшими змінами (далі - Стамбульська конвенція), строк, зазначений у статті 87(2) Кодексу, повинен становити сім місяців з дати, у яку товари слід було пред’явити на митниці призначення або виїзду.

Стаття 80 — Строк встановлення місця виникнення митного боргу у випадках, відмінних від транзиту (Стаття 87(2) Кодексу)

Для товарів, поміщених під спеціальну процедуру, відмінну від транзиту, або товарів, які перебувають на тимчасовому зберіганні, строк, зазначений у статті 87(2) Кодексу, повинен становити сім місяців після закінчення одного з таких періодів:

(a) встановленого періоду закриття спеціальної процедури;

(b) встановленого періоду завершення митного нагляду для товарів, що підпадають під певний режим кінцевого використання;

(d) встановленого періоду завершення переміщення товарів, поміщених під процедуру митного складу, з одного розташування в інше на митній території Союзу, якщо процедуру не було закрито.

Глава 2. Гарантія погашення можливого або наявного митного боргу

Секція 1

Загальні положення

Стаття 81 — Випадки, що не вимагають гарантії на товари, поміщені під процедуру тимчасового ввезення (Стаття 89(8)(c) Кодексу)

Поміщення товарів під процедуру тимчасового ввезення не підлягає наданню гарантії у таких випадках:

(a) якщо митна декларація може бути надана в усній формі або у формі будь-якої іншої дії, як вказано у статті 141;

(b) у випадку матеріалів, які використовують у міжнародних перевезеннях повітряними, морськими чи залізничними транспортними компаніями або надавачами поштових послуг, за умови, що такі матеріали чітко марковані;

(d) якщо попередній власник дозволу на тимчасове ввезення задекларував товар для процедури тимчасового ввезення згідно зі статтею 136 або статтею 139 і згодом такі товари були поміщені під процедуру тимчасовому ввезення з тією самою метою.

Стаття 82 — Гарантія у формі зобов’язання гаранта (Статті 94, 22(4) та 6(3)(a) Кодексу)

1. Якщо гарантія надається гарантом у формі зобов’язання гаранта та може бути використана в більш ніж одній державі-члені, гарант повинен вказати адресу для вручення документів або призначити агента в кожній державі-члені, у якій можна використати гарантію.

2. Відкликання схвалення гаранта або зобов’язання гаранта набирає чинності на 16-й день після дати, у яку рішення про відкликання отримане або вважається таким, що отримане гарантом.

3. Скасування зобов’язання, виданого гарантом набирає чинності на 16-й день після дати, у яку гарант повідомив про скасування митницю, де була надана гарантія.

4. Якщо гарантія, яка охоплює суму єдиної операції (індивідуальна гарантія) надана у формі ваучерів, вона може бути складена з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

5. Загальні вимоги до даних для зобов’язання гаранта надати індивідуальну гарантію, індивідуальну гарантію у формі ваучерів або комплексну гарантію визначені в додатках 32-01, 32-02 та 32-03, відповідно.

Стаття 83 — Форми гарантії, інші ніж грошова застава або зобов’язання, надане гарантом (Стаття 92(1)(c) Кодексу)

1. Форми гарантії, інші ніж грошова застава або зобов’язання, надане гарантом:

(a) створення іпотеки, застави землі, антихрези або іншого право, яке вважається еквівалентним праву на нерухоме майно;

(b) відступлення права вимоги, застава, з володінням або без володіння, товарів, цінних паперів, вимог, ощадних книжок або запису в реєстрі державного боргу;

(c) прийняття спільної договірної відповідальності на повну суму боргу третьою особою, затвердженою з такою метою митними органами, або подання перевідного векселя, виплата за яким гарантується такою третьою особою;

(d) грошова застава або платіжний засіб, що вважається еквівалентним грошовій заставі, крім виданих у євро або валюті держави-члена, у якій вимагається гарантія;

(e) участь, пов’язана зі сплатою внеску, у загальній гарантійній схемі під управлінням митних органів.

2. Форми гарантії, зазначені в параграфі 1, не підлягають прийняттю для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу.

3. Митні органи повинні приймати форми гарантії, зазначені в параграфі 1, тією мірою, якою такі форми гарантії приймають відповідно до національного права.

Секція 2

Комплексна гарантія та звільнення від гарантії

Стаття 84 — Зниження рівня комплексної гарантії та звільнення від гарантії (Стаття 95(2) Кодексу)

1. Дозвіл на використання комплексної гарантії із сумою, зниженою до 50% від референтної суми, надається, якщо заявник демонструє, що він виконав такі умови:

(a) заявник застосовує систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, застосовним у державі-члені, де ведеться облік, дозволяє проведення митного контролю на основі аудиту та підтримує облік даних минулих періодів, що забезпечує аудиторський слід із моменту внесення даних до файлу;

(b) заявник має адміністративну структуру, яка відповідає типу та розміру бізнесу та придатна для управління потоком товарів, а також має внутрішній контроль, здатний запобігати, виявляти та виправляти помилки і виявляти незаконні транзакції та запобігати їм;

(d) протягом останніх трьох років до подання заяви заявник виконав свої фінансові зобов’язання щодо сплати митних зборів та всіх інших зборів, податків або платежів, що стягуються з або у зв’язку з ввезення або вивезенням товарів;

(e) заявник демонструє на підставі документації та інформації, доступних за останні три роки до подання заяви, що він має достатній фінансовий стан для дотримання та виконання своїх зобов’язань, беручи до уваги тип та обсяг бізнесу, у тому числі без негативних чистих активів, окрім випадків, коли вони можуть бути покриті;

2. Дозвіл на використання комплексної гарантії із сумою, зниженою до 30% від референтної суми, надається, якщо заявник демонструє, що він виконав такі умови:

(c) заявник забезпечує, щоб відповідним працівникам було дано розпорядження повідомляти митні органи щоразу при виявленні труднощів у сфері відповідності, і встановлює процедури для інформування митних органів про такі труднощі;

(d) заявник не перебуває у процесі банкрутства;

(e) протягом останніх трьох років до подання заяви заявник виконав свої фінансові зобов’язання щодо сплати митних зборів та всіх інших зборів, податків або платежів, що стягуються з або у зв’язку з ввезення або вивезенням товарів;

(f) заявник демонструє на підставі звітності та інформації, доступних за останні три роки до подання заяви, що він має достатній фінансовий стан для дотримання та виконання своїх зобов’язань, беручи до уваги тип та обсяг бізнесу, у тому числі без негативних чистих активів, окрім випадків, коли вони можуть бути покриті;

3. Звільнення від гарантії надається, якщо заявник демонструє, що він відповідає таким вимогам:

(b) заявник надає митному органу фізичний доступ до своїх систем бухгалтерської обліку та, якщо застосовно, до своєї комерційної та транспортної звітності;

(c) заявник має логістичну систему, що ідентифікує товари як товари Союзу та товари з третіх країн і визначає, у відповідних випадках, їх розташування;

(d) заявник має адміністративну структуру, яка відповідає типу та розміру бізнесу та придатна для управління потоком товарів, а також має внутрішній контроль, здатний запобігати, виявляти та виправляти помилки і виявляти незаконні транзакції та запобігати їм;

(e) якщо застосовно, заявник має задовільні процедури опрацювання ліцензій та дозволів, що надані відповідно до інструментів торговельної політики або пов’язані з торгівлею сільськогосподарськими продуктами;

(f) заявник має задовільні процедури для архівування своєї звітності та інформації, а також для захисту від втрати інформації;

(g) заявник забезпечує, щоб відповідним працівникам було дано розпорядження повідомляти митні органи щоразу при виявленні труднощів у сфері відповідності, і встановлює процедури для інформування митних органів про такі труднощі;

(h) заявник має належні заходи безпеки для захисту комп’ютерної системи заявника від несанкціонованого втручання та для охорони документації заявника;

(i) заявник не перебуває у процесі банкрутства;

(j) протягом останніх трьох років до подання заяви заявник виконав свої фінансові зобов’язання щодо сплати митних зборів та всіх інших зборів, податків або платежів, що стягуються з або у зв’язку з ввезення або вивезенням товарів;

(k) заявник демонструє на підставі звітності та інформації, доступних за останні три роки до подання заяви, що він має достатній фінансовий стан для дотримання та виконання своїх зобов’язань, беручи до уваги тип та обсяг бізнесу, у тому числі без негативних чистих активів, окрім випадків, коли вони можуть бути покриті;

3a. У ході перевірки того, чи заявник має достатній фінансовий стан, з метою надання дозволу на використання комплексної гарантії зі зниженою сумою або звільнення від гарантії, як вимагається в параграфах 1(e), 2(f) та 3(k), митні органи повинні враховувати здатність заявника виконувати свої зобов’язання зі сплати своїх митних боргів та інших платежів, які можуть виникнути та які не покриті такою гарантією.

Якщо це обґрунтовано, митні органи можуть враховувати ризик виникнення таких митних боргів та інших платежів, беручи до уваги тип і обсяг господарської діяльності заявника, пов’язаної з митними операціями, а також тип товарів, для яких вимагається гарантія.

3b. Якщо виконання умови щодо достатнього фінансового стану вже оцінювалося як передумова для застосування критерію, зазначеного у статті 39(c) Кодексу, митні органи повинні лише перевірити, чи фінансовий стан заявника обґрунтовує надання дозволу на використання комплексної гарантії зі зниженою сумою або звільнення від гарантії.

4. Якщо заявник був створений менш ніж на три роки, виконання умов, встановлених у пунктах (d) та (e) параграфа 1, у пунктах (e) та (f) параграфа 2 і в пунктах (j) та (k) параграфа 3, необхідно перевіряти на основі наявної звітності та інформації.

Секція 3

Положення про процедуру транзиту Союзу та процедуру відповідно до Стамбульської конвенції та Конвенції АТА

Стаття 85 — Звільнення гаранта від зобов’язань у рамках процедури транзиту Союзу (Статті 6(2), 6(3)(a) та 98 Кодексу)

1. Якщо процедуру транзиту Союзу не було закрито, митні органи держави-члена відправлення повинні, протягом дев’яти місяців після настання встановленого строку пред’явлення товарів на митниці призначення, повідомити гаранту, що процедуру не закрито.

2. Якщо процедуру транзиту Союзу не було закрито, митні органи, визначені відповідно до статті 87 Кодексу, повинні, протягом трьох років із дати прийняття транзитної декларації, повідомити гаранта про те, що він зобов’язаний або може бути зобов’язаний сплатити борг, за який він відповідає, щодо відповідної транзитної операції Союзу.

3. Гарант звільняється від своїх зобов’язань за умови, що будь-яке з повідомлень, передбачених у параграфах 1 і 2, не було надане йому до закінчення строку.

4. Якщо будь-яке з повідомлень було надане, гарант повинен бути поінформований про стягнення боргу або закриття процедури.

5. Загальні вимоги до даних для повідомлення, як зазначено у параграфі 1, визначені в додатку 32-04.

Загальні вимоги до даних для повідомлення, як зазначено у параграфі 2, визначені в додатку 32-05.

6. Згідно з умовамистатті 6(3)(a) Кодексу, повідомлення, як вказано у параграфах 1 та 2 може бути надіслане з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 86 — Вимога щодо оплати до асоціації-гаранта стосовно товарів, охоплених книжкою ATA, і повідомлення асоціації-гаранту про відмову від звільнення від зобов’язань за книжками CPD у рамках процедури відповідно до Конвенції АТА або Стамбульської конвенції (Статті 6(2), 6(3)(a) та 98 Кодексу)

1. У разі невиконання одного із зобов’язань відповідно до книжки ATA або книжки CPD, митні органи повинні оформляти документи про тимчасове ввезення (вимога щодо оплати до асоціації-гаранта або повідомлення про відмову від звільнення від зобов’язань, відповідно) згідно зі статтями 9, 10 і 11 додатка A до Стамбульської конвенції або, якщо застосовно, згідно зі статтями 7, 8 та 9 Конвенції АТА.

2. Сума ввізного мита та податків, що виникають на підставі вимоги щодо оплати до асоціації-гаранта, повинні бути розраховані з використанням типової форми оподаткування.

3. Загальні вимоги до даних для вимоги щодо оплати до асоціації-гаранта, зазначеної в параграфі 1, визначені в додатку 33-01.

4. Загальні вимоги до даних для повідомлення про відмову від звільнення від зобов’язань за книжками CPD, зазначеного в параграфі 1, визначені в додатку 33-02.

5. Згідно зі статтею 6(3)(a) Кодексу, вимога щодо оплати до асоціації-гаранта та повідомлення про відмову від звільнення від зобов’язань за книжками CPD можуть бути надіслані відповідній асоціації-гаранту з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Глава 3. Стягнення та сплата мита, повернення та звільнення від сплати суми ввізного та вивізного мита

Секція 1

Визначення суми ввізного або вивізного мита, повідомлення про митний борг і внесення бухгалтерського запису

Підсекція 1

Повідомлення про митний борг та вимога щодо оплати від асоціації-гаранта

Стаття 87 — Засоби повідомлення про митний борг (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Повідомлення про митний борг, згідно зі статтею 102 Кодексу, може бути надане за допомогою засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 88 — Звільнення від повідомлення про митний борг (Стаття 102(1)(d) Кодексу)

1. Митні органи можуть утриматися від надання повідомлення про митний борг, що виник внаслідок невиконання вимог згідно зі статтею 79 або 82 Кодексу, якщо відповідна суми ввізного або вивізного мита становить менше 10 євро.

2. Якщо про митний борг було спочатку повідомлено із сумою ввізного чи вивізного мита, меншою за суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, митні органи можуть утриматися від повідомлення про митний борг за умови, що різниця між цими сумами становить менше 10 євро.

3. Обмеження суми в розмірі 10 євро, зазначене в параграфах 1 і 2, застосовується до будь-якої дії зі стягнення.

Секція 2

Сплата суми ввізного або вивізного мита

Стаття 89 — Тимчасове зупинення перебігу строку сплати в разі подання заяви на звільнення від сплати (Стаття 108(3)(a) Кодексу)

1. Митні органи повинні тимчасово зупинити перебіг строку сплати суми ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, до ухвалення рішення за заявою про звільнення від сплати, якщо виконані такі умови:

(a) у випадку подання заяви на звільнення від сплати відповідно до статей 118, 119 або 120 Кодексу - ймовірно, будуть виконані умови, встановлені у відповідній статті;

(b) у випадку подання заяви на звільнення від сплати відповідно до статті 117 Кодексу - ймовірно, будуть виконані умови, встановлені у статтях 117 та 45(2) Кодексу.

2. Якщо на момент подання заяви товари, які є предметом заяви на звільнення від сплати, більше не перебувають під митним наглядом, повинна бути надана гарантія.

3. Як відступ від параграфа 2, митні органи не повинні вимагати гарантію, якщо встановлено, що надання гарантії, ймовірно, створить серйозні економічні або соціальні труднощі для боржника.

Стаття 90 — Тимчасове зупинення перебігу строку сплати у випадку товарів, які підлягають конфіскації, знищенню або відмові на користь держави (Стаття 108(3)(b) Кодексу)

Митним органам повинні тимчасово зупинити перебіг строку сплати суми ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, якщо товари ще перебувають під митним наглядом та підлягають конфіскації, знищенню або відмові на користь держави і митні органи вважають, що умови для конфіскації, знищення чи відмови, імовірно, будуть виконані, до ухвалення остаточного рішення про їх конфіскацію, знищення чи відмову від них.

Стаття 91 — Тимчасове зупинення перебігу строку сплати у випадку митних боргів, що виникли внаслідок невиконання вимог (Стаття 108(3)(c) Кодексу)

1. Митні органи повинні тимчасово зупинити перебіг строку сплати особою, зазначеною у статті 79(3)(a) Кодексу, суми ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, якщо митний борг виник внаслідок невиконання вимог, як зазначено у статті 79 Кодексу, до ухвалення рішення за заявою про звільнення від сплати у разі виконання таких умов:

(a) визначений принаймні ще один боржник відповідно до статті 79(3)(b) або (c) Кодексу;

(b) сума відповідного ввізного або вивізного мита повідомлена боржнику, зазначеному у пункті (a), згідно зі статтею 102 Кодексу;

(c) особа, зазначена у статті 79(3)(a) Кодексу, не вважається боржником відповідно до статті 79(3)(b) або (c) Кодексу і не може вважатися відповідальною за введення в оману або грубу недбалість;

2. Тимчасове зупинення надається за умови, що особа, на користь якої воно встановлене, надасть гарантію на суму ввізного або вивізного мита, за винятком однієї з таких ситуацій:

(a) гарантію, що охоплює всю суму ввізного або вивізного мита, уже надано, і гаранта не звільнено від його зобов’язань;

(b) встановлено на підставі задокументованої оцінки, що вимагання такої гарантії, ймовірно, створить серйозні економічні або соціальні труднощі для боржника.

3. Тривалість тимчасового зупинення не повинна перевищувати один рік. Однак митні органи можуть подовжити цей період з обґрунтованих причин.

Секція 3

Повернення та звільнення від сплати

Підсекція 1

Загальні положення та процедура

Стаття 92 — Заява про повернення або звільнення від сплати (Статті 6(3)(a), 22(1) та 103 Кодексу)

1. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, заяву про повернення або звільнення від сплати ввізного або вивізного мита, зазначеного у статті 116 Кодексу, необхідно подавати до компетентного митного органу держави-члена, у якій повідомлено про митний борг;

2. Заява, зазначена в параграфі 1, може бути подана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, згідно з положеннями у відповідній державі-члені.

Стаття 93 — Додаткова інформація, якщо товари перебувають в іншій державі-члені (Статті 6(2) та 6(3)(a) Кодексу)

Загальні вимоги до даних для запиту про надання додаткової інформації, якщо товари перебувають в іншій державі-члені, визначені в додатку 33-06.

Запит про надання додаткової інформації, зазначений в першому підпараграфі, може бути поданий з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 94 — Засоби повідомлення про рішення стосовно повернення або звільнення від сплати (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Рішення про повернення або звільнення від сплати ввізного або вивізного мита може бути повідомлено відповідній особі з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 95 — Загальні вимоги до даних, пов’язані з формальностями, якщо товари перебувають в іншій державі-члені (Стаття 6(2) Кодексу)

Загальні вимоги до даних для відповіді на запит про надання інформації стосовно виконання формальностей, якщо заява про повернення або звільнення від сплати стосується товарів, що перебувають у державі-члені, відмінній від тієї, у якій повідомлено про митний борг, визначені в додатку 33-07.

Стаття 96 — Засоби для надсилання інформації про виконання формальностей, якщо товари перебувають в іншій державі-члені (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Відповідь, зазначена у статті 95, може бути надіслана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 97 — Подовження строку ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати (Стаття 22(3) Кодексу)

1. Якщо застосовується перший підпараграф статті 116(3) Кодексу або пункт (b) другого підпараграфа статті 116(3) Кодексу, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати тимчасово зупиняється, доки відповідна держава-член не отримає повідомлення про рішення Комісії або повідомлення Комісії про повернення справи через підстави, зазначені у статті 98(6) цього Регламенту.

2. Якщо застосовується пункт (b) другого підпараграфа статті 116(3) Кодексу, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати тимчасово зупиняється, доки відповідна держава-член не отримає повідомлення про рішення Комісії у справі, що стосується порівнянних питань фактичного і правового характеру.

3. Якщо на рішення про повернення або звільнення від сплати може вплинути результат однієї з таких поточних адміністративних процедур або судових проваджень, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати, за згодою заявника, може бути подовжений таким чином:

(a) Якщо триває розгляд справи, що стосується ідентичних або порівнянних питань фактичного або правового характеру в Суді Європейського Союзу відповідно до статті 267 Договору про функціонування Європейського Союзу, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати може бути подовжений на період, який закінчується не пізніше ніж через 30 днів з дати ухвалення рішення Судом;

(b) Якщо рішення про повернення або звільнення від сплати залежить від результату опрацювання запиту про подальшу перевірку підтвердження преференційного походження, поданого відповідно до статей 109, 110 або 125 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 чи поданого згідно з відповідною преференційною угодою, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати може бути подовжений на строк перевірки, як зазначено у статтях 109, 110 або 125 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 або у відповідній преференційній угоді, але в будь-якому разі не більше ніж на 15 місяців з дати надсилання запиту; та

(c) Якщо рішення про повернення або звільнення від сплати залежить від результату консультаційної процедури, спрямованої на забезпечення, на рівні Союзу, правильної та однакової тарифної класифікації або визначення походження відповідних товарів, що проводиться відповідно до статті 23(2) Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати може бути подовжений на період, який закінчується не пізніше ніж через 30 днів після повідомлення Комісією про скасування тимчасового зупинення ухвалення рішень щодо BTI та BOI, як передбачено у статті 23(3) зазначеного Імплементаційного регламенту.

Підсекція 2

Рішення, що ухвалюються Комісією

Стаття 98 — Передавання до Комісії матеріалів для ухвалення рішення (Стаття 116(3) Кодексу)

1. Держава-член повинна повідомити відповідну особу про свій намір передати матеріал до Комісії до передачі та надати відповідній особі 30 днів для підпису заяви, яка засвідчує, що вона ознайомилася з матеріалами та стверджує, що не вважає за потрібне щось додавати або вказує всю додаткову інформацію, яку вона вважає за потрібне додати. Якщо відповідна особа не надає такої заяви протягом 30 днів, вважається, що відповідна особа ознайомилася з матеріалами і не бажає нічого додати.

2. Якщо держава-член передає матеріали до Комісії для ухвалення рішення у випадках, зазначених у статті 116(3) Кодексу, матеріали повинні містити принаймні таку інформацію:

(a) резюме справи;

(b) детальну інформацію, що встановлює факт виконання умов, зазначених у статті 119 або статті 120 Кодексу;

(c) заява, зазначена в параграфі 1, або заява держави-члена, яка засвідчує, що відповідна особа вважається такою, що прочитала цей матеріал та не бажає нічого додати.

3. Комісія повинна підтвердити одержання матеріалів відповідній державі-члену, як тільки вона його одержить.

4. Комісія повинна надати всім державам-членам копію резюме справи, зазначеного в параграфі 2(a), протягом 15 днів з дня отримання матеріалів.

5. Якщо інформації, переданої державою-членом недостатньо для того, щоб Комісія ухвалила рішення, Комісія може вимагати надання додаткової інформації від держави-члена.

6. Комісія повинна повернути матеріали державі-члену і справа вважається такою, що ніколи не була подана Комісії, у будь-якому з таких випадків:

(a) матеріали явно неповні, оскільки не містять відомостей, які б обґрунтовували їх розгляд Комісією;

(b) згідно з другим підпараграфом статті 116(3) Кодексу, справа не повинна була подаватися до Комісії;

(c) держава-член передала Комісії нову інформацію, здатну істотно змінити представлення фактів або юридичну оцінку справи, поки Комісія розглядає справу.

Стаття 99 — Право особи бути вислуханою в суді (Стаття 116(3) Кодексу)

1. Якщо Комісія має намір ухвалити несприятливе рішення у випадках, зазначених у статті 116(3) Кодексу, вона повинна повідомити свої заперечення в письмові формі відповідній особі разом із покликанням на всі документи та інформацію, на яких ґрунтуються її заперечення. Комісії повинна повідомити відповідну особу про її право на доступ до матеріалів.

2. Комісія повинна повідомити відповідну державу-член про свій намір та надсилання повідомлення, як вказано в параграфі 1.

3. Відповідній особі необхідно надати можливість висловити свою точку зору Комісії в письмовій формі протягом 30 днів з дати отримання повідомлення, зазначеного в параграфі 1.

Стаття 100 — Строки (Стаття 116(3) Кодексу)

1. Комісія повинна ухвалити рішення про те, чи повернення або звільнення від сплати є обґрунтованим, протягом дев’яти місяців з дати, у яку вона отримала матеріали, зазначені у статті 98(1).

2. Якщо Комісія вважає за потрібне вимагати додаткову інформацію від держави-члена, як встановлено у статті 98(5), строк, зазначений у параграфі 1, подовжується на такий самий період часу, як період між датою, у яку Комісія надіслала запит про надання додаткової інформації, і датою отримання такої інформації. Комісія повинна повідомити відповідну особу про подовження строку.

3. Якщо Комісія проводить розслідування для ухвалення рішення, строк, зазначений у параграфі 1, подовжується на період часу, необхідний для завершення таких розслідувань. Такий подовжений строк не повинен перевищувати дев’яти місяців. Комісія повинна-повідомити державу-члена та відповідну особу про дати початку та завершення розслідувань.

4. Якщо Комісія має намір ухвалити несприятливе рішення, як зазначено у статті 99(1), строк, зазначений у параграфі 1, повинен бути подовжений на 30 днів.

Стаття 101 — Повідомлення про рішення (Стаття 116(3) Кодексу)

1. Комісія повинна повідомити відповідну державу-члена про своє рішення якнайшвидше, але в будь-якому разі протягом 30 днів після закінчення строку, зазначеного у статті 100(1).

2. Митний орган, уповноважений ухвалювати рішення, повинен ухвалити рішення на підставі рішення Комісії, повідомленого згідно з параграфом 1.

Держава-член, до якої належить митний орган, уповноважений ухвалювати рішення, повідомляє про це Комісію шляхом надсилання їй копії відповідного рішення.

3. Якщо рішення у випадках, зазначених у статті 116(3) Кодексу, є сприятливим для відповідної особи, Комісія може вказати умови, за яких митні органи повинні повернути мито або звільнити від його сплати у справах, які стосуються порівнянних питань фактичного і правового характеру.

Стаття 102 — Наслідки неухвалення або неповідомлення рішення (Стаття 116(3) Кодексу)

Якщо Комісія не ухвалить рішення протягом строку, передбаченого у статті 100, або не повідомить відповідну державу-члена про рішення протягом строку, передбаченого у статті 101(1), митний орган, уповноважений ухвалювати рішення, повинен ухвалити рішення, що є сприятливим для відповідної особи.

Глава 4. Погашення митного боргу

Стаття 103 — Порушення, що не мають істотного впливу на правильне здійснення митної процедури (Стаття 124(1)(h)(i) Кодексу)

Указані нижче ситуації вважаються порушенням, що не має істотного впливу на правильне здійснення митної процедури:

(a) перевищення строку на період, що не перевищує подовження строку, яке було б надане, якби була подана відповідна заява;

(b) якщо митний борг виник щодо товарів, які поміщені під спеціальну процедуру або перебувають на тимчасовому зберіганні відповідно до статті 79(1)(a) або (c) Кодексу, і такі товари були згодом випущені у вільний обіг;

(c) якщо згодом був відновлений митний нагляд для товарів, які не формально не є частиною процедури транзиту, але які раніше перебували на тимчасовому зберіганні або були поміщені під спеціальну процедуру разом із товарами, які формально поміщені під таку процедуру транзиту;

(d) у випадку товарів, поміщених під спеціальну процедуру, іншу ніж транзит і вільні зони, або у випадку товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, якщо допущена помилку щодо інформації в митній декларації, що закриває процедуру або завершує тимчасове зберігання, за умови, що така помилка не впливає на закриття процедури або завершення тимчасового зберігання;

(e) якщо митний борг виник відповідно до статті 79(1)(a) або (b) Кодексу, за умови що відповідна особа інформує компетентні митні органи про невиконання вимог, перш ніж буде повідомлено про митний борг або митні органи поінформують таку особу про те, що вони мають намір здійснити контроль.

Розділ IV. ТОВАРИ, ПЕРЕМІЩУВАНІ НА МИТНУ ТЕРИТОРІЮ СОЮЗУ

Глава 1. Загальна декларація прибуття

Стаття 104 — Звільнення від зобов’язання подавати загальну декларацію прибуття (Стаття 127(2)(b) Кодексу)

1. Указані нижче товари звільняються від подання загальної декларації прибуття:

(a) електрична енергія;

(b) товари, що прибувають по трубопроводу;

(d) побутові речі, як означено у статті 2(1)(d) Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року про встановлення системи Співтовариства щодо звільнень від сплати мита (-7), за умови що їх не перевозять за договором перевезення;

(e) товари, щодо яких дозволяється подання митної декларації в усній формі відповідно до статті 135 та статті 136(1), за умови, що їх не перевозять за договором перевезення;

(f) товари, зазначені у статті 138(b)-(d) або у статті 139(1), які вважаються задекларованими відповідно до статті 141, за умови, що їх не перевозять за договором перевезення;

(g) товари, що містяться в особистому багажі мандрівників;

(h) товари, переміщувані на підставі форми 302, передбаченої в Угоді між сторонами Північноатлантичного договору стосовно статусу їхніх збройних сил, підписаній у Лондоні 19 червня 1951 року;

(i) зброя та військове обладнання, переміщені на митну територію Союзу органами, відповідальними за оборону держави-члена, на військовому транспорті або на транспорті, призначеному для виключного використання військовими органами;

(j) указані нижче товари, переміщені на митну територію Союзу безпосередньо з морських установок, що їх експлуатує особа, що має осідок на митній території Союзу:

(i) товари, що були включені до таких морських установок для цілей їх будівництва, ремонту, обслуговування або переобладнання;

(ii) товари, що були використані для встановлення або обладнання морських установок;

(iii) продовольчі товари, використані або спожиті на морських установках;

(iv) відходи, що не є небезпечними, від зазначених морських установок;

(k) товари, що мають право на звільнення відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року, Віденської конвенції про консульські відносини від 24 квітня 1963 року, інших консульських конвенцій або Нью-Йоркської конвенції про спеціальні місії від 16 грудня 1969 року;

(l) указані нижче товари на борту суден і повітряних суден:

(i) товари, які були постачені для включення як частин або аксесуарів у такі судна та повітряні судна;

(ii) товари для експлуатації двигунів, механічного устатковання та іншого обладнання таких суден і повітряних суден;

(iii) харчові продукти та інші предмети для споживання або продажу на борту;

(m) товари, переміщувані на митну територію Союзу з Сеути та Мелільї, Гібралтару, Гельголанду, Республіки Сан-Марино, Держави-Міста Ватикан, муніципалітетів Лівіньо та Кампіоне-д’Італія або італійських національних вод озера Лугано, які розташовані між берегом і політичним кордоном території між Понте-Треза та Порто-Черезіо;

(n) продукти морського рибальства та інші продукти, отримані з моря за межами митної території Союзу риболовними суднами Союзу;

(o) судна та товари, що ними перевозяться, які заходять у територіальні води держави-члена виключно для поповнення запасів без з’єднання з портовими спорудами;

(p) товари, охоплені книжками ATA або CPD, за умови, що їх не перевозять за договором перевезення.

2. До 31 грудня 2020 року товари у складі поштових відправлень, маса яких не перевищує 250 грам звільняються від подання загальної декларації прибуття.

Якщо товари у складі поштових відправлень, маса яких не перевищує 250 грам, переміщені на митну територію Союзу, але не зазначені в загальній декларації прибуття, санкції не застосовуються. Необхідно провести аналіз ризиків після пред’явлення товарів та, за наявності, на основі декларації тимчасового зберігання або митної декларації, що охоплюють такі товари.

До 31 грудня 2020 року Комісія повинна розглянути ситуацію з товарами у поштових відправленнях, відповідно до цього параграфа, з метою здійснення необхідних адаптацій, враховуючи використання електронних засобів поштовими операторами, що охоплюють переміщення товарів.

3. До дат модернізації системи контролю імпорту, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграф 2 цієї статті не застосовується та подання загальної декларації прибуття не вимагається щодо товарів у поштових відправленнях.

4. До дати модернізації системи контролю імпорту, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, подання загальної декларації прибуття не вимагається щодо товарів у відправленні, внутрішня вартість якого не перевищує 22 євро, за умови, що митні органи згодні, за згодою економічного оператора, здійснювати аналіз ризиків з використанням інформації, що міститься в системі або надана системою, використовуваною економічним оператором.

Стаття 105 — Строки подання загальної декларації прибуття у випадку перевезення морським транспортом (Стаття 127(3) та (7) Кодексу)

Якщо товари переміщаються на митну територію Союзу морським транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана в такі строки:

(a) для контейнерних вантажів, окрім випадків застосування пункту (c) або пункту (d) - не пізніше ніж за 24 години до завантаження товарів на судно, на якому їх буде переміщено на митну територію Союзу;

(b) для навалювальних або генеральних вантажів, окрім випадків застосування пункту (c) або пункту (d) - не пізніше ніж за чотири години до прибуття судна в перший порт прибуття на митній території Союзу;

(c) не пізніше ніж за дві години до прибуття судна у перший порт прибуття на митній території Союзу у випадку товарів, що прибувають з будь-якого з указаних нижче місць:

(i) Гренландія;

(ii) Фарерські острови;

(iii) Ісландія;

(iv) порти на Балтійському морі, Північному морі, Чорному морі та Середземному морі;

(v) усі порти Марокко;

(d) для переміщення, за винятком тих, до яких застосовується пункт (c), між територією за межами митної території Союзу і французькими заморськими департаментами, Азорськими островами, Мадейрою або Канарськими островами, якщо тривалість такого перевезення не перевищує 24 години, - не пізніше ніж за дві години до прибуття у перший порт прибуття на митній території Союзу.

Стаття 106 — Строки подання загальної декларації прибуття у випадку перевезення повітряним транспортом (Стаття 127(3) та (7) Кодексу)

1. Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу повітряним транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана якнайшвидше.

Мінімальний набір даних загальної декларації прибуття повинен бути поданий не пізніше ніж перед завантаженням товарів на повітряне судно, на якому їх буде переміщено на митну територію Союзу;

2. Якщо тільки мінімальний набір даних загальної декларації прибуття був наданий протягом строку, зазначеного в першому підпараграфі параграфа 1, інші дані повинні бути надані в такі строки

(a) для рейсів тривалістю менше чотирьох годин - не пізніше ніж до фактичного відправлення повітряного судна;

(b) для інших рейсів - не пізніше ніж за чотири години перед прибуттям повітряного судна до першого аеропорту прибуття на митній території Союзу.

3. Як відступ від параграфів 1 та 2 цієї статті, до дати модернізації система контролю імпорту, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, загальна декларація прибуття повинна бути подана в такі строки:

(a) для рейсів тривалістю менше чотирьох годин - не пізніше ніж до фактичного відправлення повітряного судна; та

(b) стосовно рейсів тривалістю чотири години і більше - не пізніше ніж за чотири години до прибуття повітряного судна в перший аеропорт на митній території Союзу.

Стаття 107 — Строки подання загальної декларації прибуття у випадку перевезення залізничним транспортом (Стаття 127(3) та (7) Кодексу)

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу залізничним транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана в такі строки:

(a) якщо перевезення потягом з останньої станції формування потягу, розташованої у третій країні, до митниці першого в’їзду триває менше ніж дві години - не пізніше ніж за годину до прибуття товарів у місце, для якого ця митниця є компетентним органом;

(b) у всіх інших випадках - не пізніше ніж за дві години до прибуття товарів у місце, для якого митниця першого в’їзду є компетентним органом.

Стаття 108 — Строки подання загальної декларації прибуття у випадку перевезення дорожнім транспортом (Стаття 127(3) та (7) Кодексу)

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу дорожнім транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана не пізніше ніж за одну годину до прибуття товарів у місце, для якого митниця першого в’їзду є компетентним органом.

Стаття 109 — Строки подання загальної декларації прибуття у випадку перевезення внутрішнім водним транспортом (Стаття 127(3) та (7) Кодексу)

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу внутрішнім водним транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана не пізніше ніж за дві години до прибуття товарів у місце, для якого митниця першого в’їзду є компетентним органом.

Стаття 110 — Строки подання загальної декларації прибуття у випадку змішаного перевезення (Стаття 127(3) та (7) Кодексу)

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу транспортним засобом, що його транспортують на активному транспортному засобі, строком подання загальної декларації прибуття є строк, застосовний до активного транспортного засобу.

Стаття 111 — Строки подання загальної декларації прибуття у випадку форс-мажору (Стаття 127(3) та (7) Кодексу)

Строки, зазначені у статтях 105-109, не застосовуються у випадку форс-мажору.

Стаття 112 — Надання даних загальної декларації прибуття іншими особам в особливих випадках, що стосуються перевезення морським транспортом або внутрішнім водним транспортом (Стаття 127(6) Кодексу)

1. Якщо, у випадку перевезення морським або внутрішнім водним транспортом, щодо тих самих товарів було укладено один або кілька додаткових договорів перевезення, охоплених одним або більше коносаментів, однією або більше особами, за винятком перевізника, і особа, що видає коносамент, не надає дані, що вимагаються для загальної декларації прибуття, своєму контрагенту, який видає коносамент для неї або з яким вона уклала договір про спільне завантаження товарів, особа, що не надала необхідні дані, повинна надати такі дані митниці першого в’їзду відповідно до статті 127(6) Кодексу.

Якщо одержувач, вказаний у коносаменті, що не має первинних коносаментів, не надає відомостей, що вимагається для загальної декларації прибуття, особі, що видає такий коносамент, він повинен надати ці відомості митниці першого в’їзду.

2. Кожна особа, яка надає дані, зазначені у статті 127(5) Кодексу, несе відповідальність за надані нею дані відповідно до статті 15(2)(a) та (b) Кодексу.

3. До дат модернізації системи контролю імпорту, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграфи 1 та 2 цієї статті не застосовуються.

Стаття 113 — Надання даних загальної декларації прибуття іншими особами в особливих випадках, що стосуються перевезення повітряним транспортом (Стаття 127(6) Кодексу)

1. Якщо, у випадку перевезення повітряним транспортом, щодо тих самих товарів було укладено один або кілька додаткових договорів перевезення, охоплених однією або більше авіаційними вантажними накладними, однією або більше особами, за винятком перевізника, і особа, що видає авіаційну вантажну накладну, не надає дані, що вимагаються для загальної декларації прибуття, своєму контрагенту, який видає авіаційну вантажну накладну для неї або з яким вона уклала договір про спільне завантаження товарів, особа, що не надала необхідні дані, повинна надати такі дані митниці першого в’їзду відповідно до статті 127(6) Кодексу.

2. Якщо, у випадку перевезення повітряним транспортом, товари переміщуються відповідно до правил актів Всесвітнього поштового Союзу, але поштовий оператор не надає дані, що вимагаються для загальної декларації прибуття, перевізнику, поштовий оператор повинен надати такі дані митниці першого в’їзду відповідно до статті 127(6) Кодексу.

3. Кожна особа, що подає дані, зазначені у статті 127(5) Кодексу, несе відповідальність за надані нею дані відповідно до статті 15(2)(a) та (b) Кодексу.

4. До дат модернізації системи контролю імпорту, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграфи 1-3 цієї статті не застосовуються.

Глава 2. Прибуття товарів

Стаття 114 — Торгівля зі спеціальними митними територіями (Стаття 1(3) Кодексу)

1. Держави-члени повинні застосовувати статті 115-118 цього Регламенту та статті 133-152 Кодексу до товарів Союзу, що переміщуються з або до спеціальної фіскальної території до або з іншої частини митної території Союзу, що не є спеціальною фіскальною територією та не розташована в межах однієї держави-члена.

2. Якщо товари Союзу відправлені зі спеціальної фіскальної території до іншої частини митної території Союзу, що не є спеціальною фіскальної територією, але розташована в межах однієї держави-члена, вони повинні бути пред’явлені на митниці відразу після прибуття до такої іншої частини митної території Союзу. Однак за згодою митного органу відповідної держави-члена товари можуть бути пред’явлені на призначеній митниці або в будь-якому іншому місці, призначеному або схваленому таким митним органом до їх відвантаження зі спеціальної фіскальної території.

Товари повинні бути пред’явлені на митниці особою, яка переміщує такі товари до іншої частини митної території Союзу або особою, від імені або в інтересах якої товари переміщуються до зазначеної частини митної території Союзу.

3. Якщо товари Союзу відправлені із частини митної території Союзу, що не є спеціальною фіскальної територією, до спеціальної фіскальної території в межах однієї держави-члена, вони повинні бути пред’явлені на митниці відразу після прибуття до такої спеціальної фіскальної території. Однак за згодою митного органу відповідної держави-члена товари можуть бути пред’явлені на призначеній митниці або в будь-якому іншому місці, призначеному або схваленому таким митним органом до їх відвантаження з місця відправлення.

Товари повинні бути пред’явлені на митниці особою, яка переміщує такі товари до спеціальної фіскальної території Союзу або особою, від імені або в інтересах якої товари переміщуються до спеціальної фіскальної території.

4. Товари Союзу, зазначені в параграфах 2 та 3, підпадають тільки під дію митних положень відповідно до статті 134 цього Регламенту.

Стаття 115 — Затвердження місця пред’явлення товарів митниці та тимчасового зберігання (Статті 139(1) та 147(1) Кодексу)

1. Місце, інше ніж компетентна митниця, може бути затверджена для цілей пред’явлення товарів, якщо виконані такі умови.

(a) виконані вимоги, встановлені у статті 148(2) та (3) Кодексу та статті 117 цього Регламенту;

(b) товари задекларовані для митної процедури або стануть предметом зворотного вивезення не пізніше ніж через 3 дні після їх пред’явлення або не пізніше ніж через 6 днів після їх пред’явлення у випадку уповноваженого одержувача, як зазначено у статті 233(4)(b) Кодексу, крім випадків, коли митні органи вимагають перевірки товарів відповідно до статті 140(2) Кодексу.

Якщо вже надано дозвіл на місце для цілей експлуатації складів тимчасового зберігання, таке затвердження не вимагається.

2. Місце, інше ніж склад тимчасового зберігання, може бути затверджене для тимчасового зберігання товарів, якщо виконані такі умови:

(a) виконані вимоги, встановлені устатті 148(2) та (3) Кодексу та статті 117;

(b) товари задекларовані для митної процедури або стануть предметом зворотного вивезення не пізніше ніж через 3 дні після їх пред’явлення або не пізніше ніж через 6 днів після їх пред’явлення у випадку уповноваженого одержувача, зазначеного у статті 233(4)(b) Кодексу, крім випадків, коли митні органи вимагають перевірки товарів відповідно до статті 140(2) Кодексу.

Стаття 116 — Документація (Стаття 148(4) Кодексу)

1. Документація, зазначена у статті 148(4) Кодексу, повинна містити таку інформацію та дані:

(a) покликання на відповідну декларацію тимчасового зберігання для збережених товарів і покликання на відповідне завершення тимчасового зберігання;

(b) дату та дані, які ідентифікують митні документи, що стосуються збережених товарів, і будь-які інші документи щодо тимчасового зберігання товарів;

(c) дані, ідентифікаційні номери, число та вид пакунків, кількість та звичайний комерційний або технічний опис товарів та, за необхідності, ідентифікаційні марковання контейнера, необхідні для ідентифікації товарів;

(d) розташування товарів та дані щодо будь-якого переміщення товарів;

(e) митний статус товарів;

(f) дані про форми транспортного оброблення, зазначеного у статті 147(2) Кодексу;

(g) щодо переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, між складами тимчасового зберігання, які розташовані в різних державах-членах, дані про прибуття товарів на склади тимчасового зберігання в місці призначення.

Якщо документація не є частиною основної звітності для митних цілей, така документація повинна містити покликання на основну звітність для митних цілей.

2. Митні органи можуть звільнити від вимоги надавати певну інформацію, зазначену в параграфі 1, якщо це не матиме негативного впливу на митний нагляд та контроль за товарами. Однак у разі переміщення товарів між складами тимчасового зберігання це звільнення не застосовується.

Стаття 117 — Роздрібна торгівля (Стаття 148(1) Кодексу)

Дозволи на експлуатацію складів тимчасового зберігання, зазначених у статті 148 Кодексу, надаються на таких умовах:

(a) склади тимчасового зберігання не використовуються для цілей роздрібної торгівлі;

(b) якщо товари, що зберігаються, становлять загрозу або можуть зіпсувати інші товари чи вимагають спеціальних складів з інших причин, склади тимчасового зберігання спеціально обладнані для їх зберігання;

Стаття 118 — Інші випадки переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні (Стаття 148(5)(c) Кодексу)

Згідно зі статтею 148(5)(c) Кодексу, митні органи можуть дозволити переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, між різними складами тимчасового зберігання, що підпадають під різні дозволи на експлуатацію складів тимчасового зберігання, якщо власниками цих дозволів є АЕОС.

Розділ V. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПРО МИТНИЙ СТАТУС, ПОМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ПІД МИТНУ ПРОЦЕДУРУ, ПЕРЕВІРКУ, ВИПУСК ТОВАРІВ І РОЗПОРЯДЖЕННЯ ТОВАРАМИ

Глава 1. Митний статус товарів

Секція 1

Загальні положення

Стаття 119 — Презумпція митного статусу (Статті 153(1) та 155(2) Кодексу)

1. Презумпція наявності митного статусу товарів Союзу не застосовується до таких товарів:

(a) переміщувані на митну територію Союзу товари, що перебувають під митним наглядом для визначення їхнього митного статусу;

(b) товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні;

(c) товари, поміщені під будь-які спеціальні процедури, за винятком внутрішнього транзиту, перероблення за межами митної території та процедури кінцевого використання;

(d) продукти морського рибного промислу, виловлені риболовним судном Союзу за межами митної території Союзу у водах, інших ніж територіальні води третьої країни, які переміщують на митну територію Союзу, як встановлено у статті 129;

(e) товари, отримані із зазначених у пункті (d) продуктів на борту такого судна або рибопереробного судна Союзу, для виробництва яких могли бути використані інші продукти, що мають митний статус товарів Союзу, які переміщують на митну територію Союзу, як встановлено у статті 129;

(f) продукти морського рибного промислу та інші продукти, отримані або виловлені суднами, що плавають під прапором третьої країни на митній території Союзу.

2. Товари Союзу можуть бути переміщені, без їх поміщення під митну процедуру, з одного пункту в інший у межах митної території Союзу та тимчасово за межі такої території без зміни їхнього митного статусу в таких випадках:

(a) якщо товари перевозять повітряним транспортом і вони були завантажені або перевантажені в аеропорту Союзу для відправлення до іншого аеропорту Союзу за умови, що їх перевозять з використанням єдиного транспортного документа, виданого в державі-члені;

(b) якщо товари перевозять морським транспортом і вони були відправлені між портами Союзу в регулярною судноплавною лінією, уповноваженою відповідно до статті 120;

(c) якщо товари перевозяться залізничним транспортом та були транспортовані через третю країну, що є договірною стороною Конвенції про процедуру спільного транзиту, з використанням єдиного транспортного документа, виданого у державі-члені, за умови, що таку можливість передбачено в міжнародній угоді.

3. Товари союзу можуть бути переміщені, без їх поміщення під митну процедуру, з одного пункту в інший у межах митної території Союзу та тимчасово за межі такої території без зміни їхнього митного статусу у вказаних нижче випадках, за умови, що підтверджено їхній митний статус товарів Союзу:

(a) товари, що були переміщені з одного пункту в інший у межах митної території Союзу та тимчасово залишають цю територію морським або повітряним транспортом;

(b) товари, що були переміщені з одного пункту в інший у межах митної території Союзу через територію, яка не є частиною митної території Союзу, без перевантаження і перевозяться з використанням єдиного транспортного документа, виданого у державі-члені;

(c) товари, що були переміщені з одного пункту в інший у межах митної території Союзу через територію, яка не є частиною митної території Союзу, та перевантажені за межами митної території Союзу на транспортному засобі, іншому ніж той, на який вони були спочатку завантажені, з видачею нового транспортного документа, що охоплює перевезення з території, яка не є частиною митної території Союзу, за умови, що до нового документа додається копія первинного єдиного транспортного документа;

(d) моторизовані дорожні транспортні засоби, зареєстровані в державі-члені, які тимчасово залишили та знову прибули на митну територію Союзу;

(e) паковання, піддони та інше подібне обладнання, за винятком контейнерів, які належать особі, що має осідок на митній території Союзу, і які використовують для перевезення товарів, що тимчасово залишили та знову прибули на митну територію Союзу;

(f) товари у багажі, що перевозиться пасажиром, які не призначені для комерційного використання та тимчасово залишили і знову прибули на митну територію Союзу.

Секція 2

Регулярна судноплавна лінія для митних цілей

Стаття 120 — Дозвіл на створення регулярних судноплавних ліній (Стаття 155(2) Кодексу)

1. Дозвіл може бути наданий митним органом, який компетентний ухвалювати рішення, судноплавній компанії для цілей організації регулярних судноплавних ліній для переміщення товарів Союзу з одного пункту в інший у межах митної території Союзу та тимчасово за межами такої території без зміни митного статусу товарів Союзу.

2. Дозвіл надається, тільки якщо:

(a) судноплавна компанія має осідок на митній території Союзу;

(b) вона відповідає критерію, встановленому у статті 39(a) Кодексу;

(c) вона зобов’язується повідомляти митному органу, який компетентний ухвалювати рішення, інформацію, зазначену у статті 121(1), після видачі дозволу; та

(d) вона зобов’язується не заходити на маршрутах регулярної судноплавної лінії до будь-якого порту на території, що не є частиною митної території Союзу, чи до будь-якої вільної зони в порту Союзу та не здійснювати жодних перевантажень товарів на морі.

3. Судноплавні компанії, що отримали дозвіл відповідно до цієї статті, повинні організувати зазначену в ньому регулярну судноплавну лінію.

Регулярна судноплавна лінія повинна бути організована з використанням суден, які зареєстровані з такою метою відповідно до статті 121.

Стаття 121 — Реєстрація суден і портів (Статті 22(4) та 155(2) Кодексу)

1. Судноплавна компанія, уповноважена створювати регулярні судноплавні лінії для цілей статті 119(2)(b), повинна зареєструвати судна, які вона має намір використовувати, і порти, до яких вона має намір заходити для цілей такої лінії, шляхом повідомлення митному органу, компетентному ухвалювати рішення, такої інформації:

(a) назв суден, віднесених до регулярної судноплавної лінії;

(b) порт, у якому судно починає обслуговувати регулярну судноплавну лінію;

2. Реєстрація, зазначена у параграфі 1, набуває чинності з першого робочого дня після реєстрації митним органом, який компетентний ухвалювати рішення.

3. Судноплавна компанія, уповноважена створювати регулярні судноплавні лінії для цілей статті 119(2)(b), повинна повідомляти митний орган, який компетентний ухвалювати рішення, про будь-які зміни інформації, зазначеної в пунктах (a), (b) та (c) параграфа 1, а також про дату і час набуття чинності такими змінами.

Стаття 122 — Непередбачені обставини під час перевезення регулярними судноплавними лініями (Статті 153(1) та 155(2) Кодексу)

Якщо судно, зареєстроване як регулярна судноплавна лінія для цілей статті 119(2)(b), у результаті непередбачених обставин перевантажує товари на морі, заходить у порт або завантажує чи розвантажує товари в порту за межами митної території Союзу, у порту, що не належить до регулярної судноплавної лінії, або у вільній зоні порту Союзу, митний статус таких товарів не змінюється, якщо тільки вони не були завантажені чи розвантажені в таких місцях.

Якщо у митних органів є підстави для сумнівів у тому, що товари відповідають вказаним умовам, митний статус таких товарів повинний бути підтверджений.

Стаття 122а — Інформаційно-комунікаційна система регулярних судноплавних ліній (РСЛ) (Стаття 155(2) Кодексу)

1. До дати розгортання системи рішень митних органів відповідно до Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, Комісія та митні органи держав-членів, використовуючи електронну інформаційно-комунікаційну систему регулярних судноплавних ліній, повинні зберігати вказану нижче інформацію та мати доступ до неї:

(a) дані заяв;

(b) дозволи регулярних судноплавних ліній та, у відповідних випадках, зміни до них або їх відкликання;

(d) уся інша відповідна інформація.

2. Митні органи держави-члена, до яких подано заяву, повинні повідомити митні органи інших держав-членів, яких обслуговує судноплавна лінія, за допомогою зазначеної в параграфі 1 електронної інформаційно-комунікаційної системи регулярних судноплавних ліній.

3. Якщо повідомлені митні органи відхилять заяву, повідомлення про це повинне бути надане за допомогою зазначеної в параграфі 1 електронної інформаційно-комунікаційної системи регулярних судноплавних ліній.

4. Зазначена в параграфі 1 електронна інформаційно-комунікаційна система регулярних судноплавних ліній повинна використовуватись для зберігання дозволу та повідомлення митних органів держав-членів, яких обслуговує судноплавна лінія про видачу дозволу.

5. Якщо дозвіл був відкликаний митним органом, до якого було подано заяву, або на вимогу судноплавної компанії, такий митний орган повинен повідомити про відкликання митні органи відповідних держав-членів, яких обслуговує судноплавна лінія, за допомогою зазначеної в параграфі 1 електронної інформаційно-комунікаційної системи регулярних судноплавних ліній.

Секція 3

Підтвердження митного статусу товарів Союзу

Підсекція 1

Загальні положення

Стаття 123 — Строк дії T2L, T2LF або митного вантажного маніфесту (Стаття 22(5) Кодексу)

Підтвердження митного статусу товарів Союзу на бланку T2L, T2LF або митного вантажного маніфесту дійсне протягом 90 днів з дати реєстрації або, якщо, згідно зі статтею 128, зобов’язання реєструвати вантажний маніфест відсутнє, з моменту його встановлення. За заявою відповідної особи та з обґрунтованих причин митний орган може встановити більш тривалий строк дії підтвердження.

Стаття 124 — Засоби передавання MRN, T2L, T2LF або митного вантажного маніфесту (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Номер MRN T2L, T2LF або митний вантажний маніфест можуть бути подані з використанням будь-якого з таких засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних:

(a) штрихкод;

(b) документ про реєстрацію статусу;

До дати розгортання передбаченої системи підтвердження статусу Союзу (PoUS) згідно з Митним кодексом Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, перший параграф цієї статті не застосовується.

Стаття 124а — Підтвердження митного статусу товарів Союзу з використанням документів «T2L» або «T2LF» (Статті 6(2), 6(3)(a) та 153(2) Кодексу)

До розгортання системи PoUS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, і в разі використання документа «T2L» або «T2LF», застосовуються такі положення:

(a) Відповідна особа повинна вказати «T2L» або «T2LF у правій частині графи 1 бланка та «T2Lbis» або «T2LFbis» - у правій частині графи 1 будь-яких використаних додаткових аркушів.

(b) Митні органи можуть дозволяти будь-яким особам використовувати відвантажувальні специфікації, що не відповідають усім вимогам, якщо такі особи:

мають осідок на території Союзу;
регулярно видають підтвердження митного статусу товарів Союзу, або якщо їх митні органи знають, що вони можуть виконати юридичні зобов’язання для використання таких підтверджень;
не вчинили будь-яких серйозних або повторних порушень митного чи податкового законодавства.

митні органи можуть здійснювати нагляд за процедурою і контроль без адміністративних зусиль, непропорційних вимогам відповідної особи, та
відповідна особа веде записи, що дають змогу митним органам здійснювати ефективний контроль.

(d) Документ «T2L» або «T2LF» складається в одному оригінальному примірнику.

(e) У разі затвердження митницею він повинен містити таку інформацію, що повинна, наскільки це можливо, бути вказана у графі «C. Митниця відправлення»:

у випадку документів «T2L» або «T2LF» - найменування та печатку компетентної митниці, підпис посадової особи такої митниці, дату засвідчення, а також реєстраційний номер або номер декларації відправлення, якщо це вимагається;
у випадку додаткових аркушів або відвантажувальних специфікацій - номер, зазначений в документі «T2L» або «T2LF», що має бути вказаний з використанням штампу, який містить назву компетентного офісу, або вручну; якщо він вказується вручну, його необхідно супроводжувати офіційним штампом зазначеного офісу.

Документи необхідно повернути відповідній особі.

Підсекція 2

Підтвердження, подані з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних

Стаття 125 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу для мандрівників, інших ніж економічні оператори (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Мандрівник, інший ніж економічний оператор, може подати запит у паперовій формі на підтвердження митного статусу товарів Союзу.

Стаття 126 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу шляхом видачі рахунку-фактури або транспортного документа (Статті 6(2) та 6(3)(a) Кодексу)

1. Підтвердження митного статусу товарів Союзу, вартість яких не перевищує 15000 євро, може бути подане шляхом застосування будь-якого з наведених нижче засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних:

(a) рахунку-фактури, що стосується товарів;

(b) транспортного документа, що стосується товарів.

2. У рахунку-фактурі або транспортному документі, зазначених у параграфі 1, мають бути вказані принаймні повне найменування та адреса відправника або відповідної особи, якщо відправник відсутній, компетентна митниця, кількість пакунків та їх вид, марковання та референтні номери пакунків, опис товарів, маса брутто товарів (кг), вартість товарів і, за необхідності, номери контейнерів.

Відправник або, у разі відсутності відправника, відповідна особа, повинні визначити митний статус товарів Союзу шляхом зазначення коду «T2L» або «T2LF», залежно від випадку, зі своїм підписом у рахунку-фактурі або транспортному документі.

3. До дати розгортання системи PoUS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, у випадку засвідчення митницею таке засвідчення повинне включати найменування та штамп компетентної митниці, підпис посадової особи такої митниці, дату затвердження та реєстраційний номер або номер декларації відправлення, якщо вимагається така декларація.

Стаття 126a — Підтвердження митного статусу товарів Союзу шляхом видачі маніфесту судноплавної компанії (Статті 6(2) та 6(3)(a) Кодексу)

1. До дати розгортання системи PoUS, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, маніфест судноплавної компанії повинен містити щонайменше таку інформацію:

(a) назву та повну адресу судноплавної компанії;

(b) назву судна;

(d) місце розвантаження.

Для кожного відправлення маніфест також повинен включати:

(e) інформацію про коносамент або інший комерційний документ;

(f) кількість, опис, марковання та реєстраційні номери пакунків;

(g) звичайний торговий опис товарів, що містить достатні дані для їх ідентифікації;

(h) масу брутто в кілограмах;

(i) ідентифікаційні номери контейнерів, у відповідних випадках; та

(j) такі позначки щодо статусу товарів:

літеру «C» (еквівалент «T2L») для товарів, чий митний статус товарів Союзу можна підтвердити,
літеру «F» (еквівалент «T2LF») для товарів, чий митний статус товарів Союзу можна підтвердити, які були відправлені до митної території Союзу або частково походять із митної території Союзу, де положення Директиви 2006/112/ЄС не застосовуються,
літеру «N» для всіх інших товарів.

2. У випадку засвідчення митницею маніфест судноплавної компанії повинен містити назву та печатку компетентної митниці, підпис посадової особи такої митниці та дату засвідчення.

Стаття 127 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу у книжках МДП, книжках ATA або формах 302 (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Якщо товари Союзу транспортуються згідно з Конвенцією МДП, Конвенцією АТА, Стамбульською конвенцією або Угодою між сторонами Північноатлантичного договору стосовно статусу їхніх збройних сил, підписаною в Лондоні 19 червня 1951 року, підтвердження митного статусу товарів Союзу може подаватися з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Підсекція 3

Підтвердження митного статусу товарів Союзу, видане уповноваженим емітентом

Стаття 128 — Спрощення для видачі засобів підтвердження уповноваженим емітентом (Стаття 153(2) Кодексу)

1. Будь-яка особа, що має осідок на митній території Союзу та відповідає критеріям, встановленим у статті 39(a) та (b) Кодексу, може отримати дозвіл на видачу:

(a) T2L або T2LF без подання запиту на засвідчення;

(b) митного вантажного маніфесту без подання запиту на засвідчення та реєстрацію підтвердження компетентною митницею.

2. До дати розгортання системи PoUS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митні органи будь-якої держави-члена можуть дозволити будь-якій особі, що має осідок на митній території Союзу і подає заяву на уповноваження на підтвердження митного статусу товарів Союзу шляхом видачі рахунку-фактури або транспортного документа стосовно товарів, які мають митний статус товарів Союзу і вартість яких перевищує 15000 євро, документа «T2L» або «T2LF» або маніфесту судноплавної компанії, використовувати такі документи без пред’явлення їх для засвідчення компетентною митницею.

3. Зазначені в параграфах 1 та 2 дозволи видає компетентна митниця за запитом відповідної особи.

4. Дозвіл, зазначений у параграфі 2, надається, тільки якщо:

(a) відповідна особа не вчинила будь-яких серйозних чи повторних порушень митного або податкового законодавства;

(b) компетентні митні органи можуть здійснювати нагляд за процедурою і контроль без адміністративних зусиль, непропорційних вимогам відповідної особи;

(d) відповідна особа регулярно видає підтвердження митного статусу товарів Союзу або якщо їх компетентні митні органи знають, що вона може виконати юридичні зобов’язання для використання таких підтверджень.

5. Якщо відповідній особі було надано статус AEO згідно зі статтею 38 Кодексу, умови, перелічені в параграфі 4(a)-(c) цієї статті, вважаються виконаними.

Стаття 128а — Формальності при видачі документа «T2L» або «T2LF», рахунку-фактури або транспортного документа уповноваженим емітентом (Статті 6(2) та 6(3)(a) Кодексу)

1. До дати розгортання системи PoUS, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, уповноважений емітент повинен робити копію кожного виданого документа «T2L» або «T2LF». Митні органи повинні визначити умови, на яких така копія має бути пред’явлена та зберігатися принаймні три роки для цілей контролю.

2. У дозволі, зазначеному у статті 128(2), зокрема, має вказуватися:

(a) митний орган, який призначений відповідальним за попереднє встановлення достовірності бланків «T2L» або «T2LF», якими користувались для складання відповідних документів, для цілей статті 128b(1);

(b) спосіб, у який уповноважений емітент повинен встановлювати, що бланки використані належним чином;

(d) строк, протягом якого уповноважений емітент повинен повідомити компетентну митницю, щоб надати їй змогу проводити будь-який необхідний контроль перед відправленням товарів, та спосіб, у який він повинен це зробити.

(e) що лицьовий бік відповідних комерційних документів або графа «C. Митниця відправлення» на лицьовому боці бланків, використаних для цілей складання документа «T2L» або «T2LF» та, у відповідних випадках, додаткові аркуші, повинні бути заздалегідь проштамповані печаткою митниці, зазначеної в параграфі 2(a), та підписані посадовою особою такої митниці; або

(i) заздалегідь проштамповані печаткою митниці, зазначеної в параграфі 2(a), та підписані посадовою особою такої митниці; або

(ii) проштамповані спеціальним штампом уповноваженого емітента. Штамп може бути попередньо надрукований на бланках, якщо друк доручено друкарні, затвердженій для таких цілей. Графи 1 і 2 та 4-6 спеціального штампу повинні бути заповнені такою інформацією:

Герб або будь-які інші знаки чи літера, що позначає країну;
Компетентна митниця;
Дата;
Уповноважений емітент; та
Номер дозволу.

(f) Не пізніше ніж при відправленні товарів уповноважений емітент повинен заповнити та підписати бланк. Йому також необхідно вказати у графі «D. Контроль «митницею відправлення» документа «T2L» або «T2LF», або в чітко визначеному місці використовуваного комерційного документа, найменування компетентної митниці, дату складання документа та один із таких написів:

Стаття 128b — Спрощення для уповноваженого емітента (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

1. До дати розгортання системи PoUS, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, уповноваженому емітенту може бути дозволено не підписувати документи «T2L» або «T2LF» або використовувані комерційні документи, що на них стоїть спеціальний штамп, зазначений у статті 128a(2)(e)(ii), які складаються за допомогою електронної або автоматичної системи опрацювання даних. Такий дозвіл надається за умови, що уповноважений емітент раніше надавав таким органам письмове зобов’язання, згідно з яким він відповідальний за правові наслідки, що до них призводять усі видані документи «T2L» або «T2LF» або комерційні документи, на яких стоїть спеціальний штамп.

2. Документи «T2L» або «T2LF» або комерційні документи, складені відповідно до параграфа 1, повинні містити на місці підпису уповноваженого емітента один із таких написів:

Стаття 128c — Дозвіл на складення маніфесту судноплавної компанії після відправлення (Стаття 153(2) Кодексу)

До дати розгортання системи PoUS, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митні органи держав-членів можуть дозволяти судноплавним компаніям не складати маніфест судноплавної компанії, вказаний у статті 199(2) Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447, що слугує для підтвердження митного статусу товарів Союзу, щонайпізніше до дня, наступного після відправлення судна, та в будь-якому разі до його прибуття до порту призначення.

Стаття 128d — Умови для отримання дозволу на складання маніфесту судноплавної компанії після відправлення (Статті 6(3)(a) та 153(2) Кодексу)

1. До дати розгортання системи митних рішень відповідно до Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, дозвіл не складати маніфест судноплавної компанії, що слугує підтвердженням митного статусу товарів Союзу, щонайпізніше до наступного після відправлення судна дня і, в будь-якому разі, до його прибуття в порт призначення, надається тільки міжнародним судноплавним компаніям, що виконують такі умови:

(a) вони мають осідок на території Союзу;

(b) вони регулярно видають підтвердження митного статусу товарів Союзу, або якщо їх митні органи знають, що вони можуть виконати юридичні зобов’язання для використання цих підтверджень;

(d) вони використовують системи електронного обміну даними для передавання інформації між портами відправлення та призначення на митній території Союзу;

(e) вони здійснюють значну кількість рейсів між державами-членами на визнаних маршрутах.

2. Дозволи, зазначені в параграфі 1, надаються, тільки якщо:

(a) митні органи можуть здійснювати нагляд за процедурою і контроль без адміністративних зусиль, непропорційних вимогам відповідної особи, та

(b) відповідні особи ведуть записи, які дають змогу митним органам здійснювати ефективний контроль.

3. Якщо відповідна особа володіє сертифікатом АЕО, зазначеним у статті 38(2) Кодексу, вимоги, визначені в параграфах 1(c) та 2(b) цієї статті, вважаються виконаними.

4. Після отримання заяви митні органи держави-члена, у якій судноплавна компанія має осідок, повідомляють інші держави-члени, на території яких розташовані порти відправлення та призначення, про таку заяву.

Якщо протягом 60 днів з дати повідомлення не отримано жодних заперечень, митні органи дозволяють використовувати спрощену процедуру, описану у статті 128c.

Цей дозвіл дійсний у відповідних державах-членах і застосовується лише до транспортних операцій між портами, яких він стосується.

5. Спрощення здійснюється таким чином:

(a) маніфест для порту відправлення повинен бути переданий за допомогою системи електронного обміну даними до порту призначення;

(b) судноплавна компанія повинна вказати у маніфесті інформацію, зазначену у статті 126a;

(c) маніфест, переданий за допомогою електронного обміну даними (маніфест обміну даними), повинен бути наданий митним органам у порту відправлення не пізніше робочого дня, наступного після відправлення судна, і в будь-якому разі до його прибуття в порт призначення. Митні органи можуть вимагати надання роздруківки маніфесту обміну даними, коли вони не мають доступу до ухваленої митними органами інформаційної системи, що містить маніфест обміну даними;

(d) маніфест обміну даними повинен бути наданий митним органам у порту призначення. Митні органи можуть вимагати надання роздруківки маніфесту обміну даними, коли вони не мають доступу до ухваленої митними органами інформаційної системи, що містить маніфест обміну даними.

6. Надаються такі повідомлення:

(a) судноплавна компанія повідомляє митні органи про всі неправомірні діяння та порушення;

(b) митні органи в порту призначення якнайшвидше повідомляють митні органи в порту відправлення та орган, що видав дозвіл, про всі неправомірні діяння та порушення.

Підсекція 4

Спеціальні положення щодо продуктів морського рибного промислу та товарів, отриманих з таких продуктів

Стаття 129 — Митний статус продуктів морського рибного промислу та товарів, отриманих з таких продуктів (Стаття 153(2) Кодексу)

Для цілей підтвердження митного статусу продуктів та товарів, які перелічені у статті 119(1)(d) та (e) як товари Союзу, необхідно встановити, що ці товари перевезені прямо на митну територію Союзу одним із таких способів:

(a) риболовним судном Союзу, що виловило продукти та, у відповідних випадках, переробило їх;

(b) риболовним судном Союзу після перевантаження продуктів із судна, зазначеного в пункті (a);

(d) будь-яким іншим судном, на яке такі продукти та товари були перевантажені із суден, зазначених у пунктах (a), (b) або (c), без жодних додаткових змін;

(e) транспортним засобом, який підпадає під дію єдиного транспортного документа, складеного у країні чи на території, що не є частиною митної території Союзу, якщо продукти або товари були вивантажені із суден, зазначених у пунктах (a), (b), (c) або (d).

Стаття 130 — Підтвердження митного статусу продуктів морського рибного промислу та товарів, отриманих з таких продуктів (Статті 6(2) та 6(3)(a) Кодексу)

1. Для цілей підтвердження митного статусу, згідно зі статтею 129, риболовний журнал, декларація вивантаження, декларація перевантаження та дані системи моніторингу суден, залежно від випадку, як вимагається відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 1224/2009 (-8), повинні містити таку інформацію:

(a) місце, у якому було виловлено продукти морського рибного промислу, що дає змогу встановити, що продукти або товари мають митний статус товарів Союзу відповідно до статті 129;

(b) продукти морського рибного промислу (назва та тип) та їх маса брутто (кг);

(c) вид товарів, отриманих із продуктів морського промислу, зазначених у пункті (b), описаний таким чином, що дає змогу класифікувати їх за Комбінованою номенклатурою та масою брутто (кг).

2. У разі перевантаження зазначених у статті 119(1)(d) та (e) продуктів і товарів на риболовне судно Союзу або рибопереробне судно Союзу (судно, що приймає вантаж) риболовний журнал або декларація перевантаження риболовного судна Союзу або рибопереробного судна Союзу, з якого перевантажуються продукти і товари, повинна містити, крім зазначеної в параграфі 1 інформації, назву, державу прапора, реєстраційний номер та повне ім’я капітана судна, що приймає вантаж, на яке були перевантажені продукти і товари.

Риболовний журнал або декларація перевантаження судна, що приймає вантаж, повинна містити, крім зазначеної в параграфі 1(b) та (c) інформації, назву, державу прапора, реєстраційний номер та повне ім’я капітана риболовного судна Союзу або рибопереробного судна Союзу, з якого були перевантажені продукти і товари.

3. Для цілей параграфів 1 і 2 митні органи повинні прийняти риболовний журнал, декларацію вивантаження або декларацію перевантаження в паперовій формі для суден, загальна довжина яких дорівнює або більша за 10 метрів, але не більша за 15 метрів.

Стаття 131 — Перевантаження (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

1. У разі перевантаження зазначених у статті 119(1)(d) та (e) продуктів і товарів на судна, що приймають вантаж, інші ніж риболовні судна Союзу або рибопереробні судна Союзу, підтвердження митного статусу товарів Союзу має бути надане у формі роздрукованої декларації перевантаження судна, що приймає вантаж, що супроводжується роздрукованим риболовним журналом, декларацією перевантаження та даними системи моніторингу суден, залежно від випадку, риболовного судна Союзу або рибопереробного судна Союзу, з якого були перевантажені продукти і товари.

2. У разі багаторазових перевантажень також подається роздруківка всіх декларацій перевантаження судна.

Стаття 132 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу для продуктів морського рибного промислу та інших продуктів. отриманих або виловлених суднами, що плавають під прапором третьої країни на митній території Союзу (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Підтвердження митного статусу товарів Союзу для продуктів морського рибного промислу та інших продуктів, отриманих або виловлених суднами, що плавають під прапором третьої країни на митній території Союзу, може бути надане у формі роздруківки риболовного журналу.

Стаття 133 — Продукти та товари, перевантажені та переміщені через країну або територію, що не частиною митної території Союзу (Статті 6(2) та (3)(a) Кодексу)

1. Якщо продукти і товари, зазначені у статті 119(1)(d) та (e), перевантажуються та переміщуються через країну або територію, що не є частиною митної території Союзу, для цілей підтвердження митного статусу відповідно до статті 129, необхідно надати роздрукований риболовний журнал риболовного судна Союзу або рибопереробного судна Союзу, що супроводжується роздрукованою декларацією перевантаження, у відповідних випадках, де на додачу до інформації, наведеної у статті 130(1), повинна бути зазначена така інформація:

(a) засвідчення митним органом такої країни або території;

(b) дата прибуття до та відправлення продуктів та товарів з такої країни або території;

(d) адреса митного органу, зазначеного в пункті (a).

Для цілей пред’явлення митному органу країни або території, що не є частиною митної території Союзу, роздрукований риболовний журнал, зазначений у першому підпараграфі необов’язково повинен містити інформацію про місце вилову продукті морського рибного промислу, як визначено у статті 130(1)(a).

2. Якщо для цілей параграфа 1 використовуються бланки або документи, інші ніж роздрукований риболовний журнал, такі бланки або документи повинні, на додачу до інформації, що вимагається згідно з параграфом 1, містити покликання на риболовний журнал, що дає змогу ідентифікувати відповідний промисловий рейс.

Глава 2. Поміщення товарів під митну процедуру

Секція 1

Загальні положення

Стаття 134 — Митні декларації в торгівлі зі спеціальними фіскальними територіями (Стаття 1(3) Кодексу)

1. Указані нижче положення застосовуються mutatis mutandis до торгівлі товарами Союзу, зазначеними у статті 1(3) Кодексу:

(a) глави 2, 3 та 4 розділу V Кодексу;

(b) глави 2 та 3 розділу VIII Кодексу;

(d) глави 2 та 3 розділу VIII цього Регламенту.

2. У контексті торгівлі товарами Союзу, зазначеними у статті 1(3) Кодексу, що здійснюється в межах однієї держави-члена, митні органи такої держави-члена можуть постановити, що єдиний документ може використовуватися для декларування відправлення (далі - декларація відправлення) та введення в обіг (далі - декларація введення в обіг) товарів, відправлених до, з спеціальних фіскальних територій або між ними.

3. До дат модернізації національних систем імпорту, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, у контексті торгівлі товарами Союзу, зазначеними у статті 1(3) Кодексу, що здійснюється в межах однієї держави-члена, митний орган відповідної держави-члена може дозволити використання рахунку-фактури або транспортного документа замість декларації відправлення або введення в обіг.

Стаття 135 — Декларація в усній формі для випуску для вільного обігу (Стаття 158(2) Кодексу)

1. Митна декларація для випуску для вільного обігу може бути подана в усній формі для таких товарів:

(a) товари некомерційного характеру;

(b) товари комерційного характеру, що перебувають в особистому багажі мандрівників, за умови, що їх вартість не перевищує 1000 євро або їх маса нетто не перевищує 1000 кг;

(c) продукти, отримані фермерами Союзу з ділянок, розташованих у третій країні, і продукти рибальства, рибництва та мисливства, звільнені від сплати мита відповідно до статей 35-38 Регламенту (ЄС) № 1186/2009;

(d) насіння, добрива та продукти для оброблення ґрунту та культур, ввезені сільськогосподарськими виробниками у треті країни для використання на прилеглих до цих країн ділянках, що звільнені від сплати мита відповідно до статей 39 та 40 Регламенту (ЄС) № 1186/2009.

2. Митні декларації для випуску для вільного обігу можуть бути подані в усній формі для товарів, що зазначені у статті 136(1), за умови, що товари звільнені від сплати ввізного мита як повернені товари.

Стаття 136 — Декларація в усній формі для тимчасового ввезення та зворотного вивезення (Стаття 158(2) Кодексу)

1. Митна декларація для тимчасового ввезення може бути подана в усній формі для таких товарів:

(a) піддони, контейнери і транспортні засоби, а також запасні частини, аксесуари та обладнання для цих піддонів, контейнерів та транспортних засобів, як зазначено у статтях 208-216;

(b) особисті речі та товари для спортивних цілей, зазначені у статті 219;

(c) побутові речі для моряків, які використовуються на судні, що залучене до міжнародного морського рейсу, зазначеного в пункті (a) статті 220;

(d) медичне, хірургічне та лабораторне обладнання, зазначене у статті 222;

(e) тварини, зазначені у статті 223, за умови, що вони призначені для перегону, випасу, виконання робіт або перевезення;

(f) обладнання, зазначене у статті 224(a);

(g) інструменти й апарати, необхідні лікарю для надання допомоги пацієнту, що очікує трансплантації органів, які відповідають умовам, встановленим у статті 226(1);

(h) матеріали для надання допомоги при стихійних лихах, що використовується у зв’язку із вжитими заходами для боротьби з наслідками стихійних лих або подібних ситуацій, що впливають на митну територію Союзу;

(i) переносні музичні інструменти, тимчасово ввезені мандрівниками і призначені для використання як професійне обладнання;

(j) пакунки, що ввезені повними та призначені для зворотного вивезення порожніми або повними, зі стійкими, незмивними позначками, які ідентифікують особу, що має осідок за межами митної території Союзу;

(k) обладнання для виробництва та трансляції радіо- та телепрограм і транспортні засоби, спеціально пристосовані для використання для цілей виробництва та трансляції радіо- та телепрограм, разом з їх обладнанням, ввезені публічними або приватними організаціями, що мають осідок за межами митної території Союзу, і схвалені митними органами, що видають дозвіл на тимчасове ввезення такого обладнання та транспортних засобів;

(l) інші товари, якщо це дозволено митними органами.

2. Декларація зворотного вивезення може бути подана в усній формі при закритті процедури тимчасового ввезення для товарів, зазначених у параграфі 1.

Стаття 137 — Декларація в усній формі для вивезення (Стаття 158(2) Кодексу)

1. Митна декларація для вивезення може бути подана в усній формі для таких товарів:

(a) товари некомерційного характеру;

(b) товари комерційного характеру, за умови, що їх вартість не перевищує 1000 євро або їх маса нетто не перевищує 1000 кг;

(c) транспортні засоби, зареєстровані на митній території Союзу та призначені для зворотного вивезення, а також запасні частини, аксесуари та обладнання для таких транспортних засобів;

(d) одомашнені тварини, вивезені під час перенесення сільськогосподарської діяльності із Союзу до третьої країни, що звільнені від сплати мита відповідно до статі 115 Регламенту (ЄС) № 1186/2009;

(e) продукти, отримані сільськогосподарськими виробниками, що здійснюють сільськогосподарське виробництво на ділянках, розташованих на території Союзу, що звільнені від сплати мита згідно зі статями 116, 117 та 118 Регламенту (ЄС) № 1186/2009;

(f) насіння, вивезене сільськогосподарськими виробниками для використання на розташованих у третіх країнах ділянках, що звільнене від сплати мита згідно зі статями 119 та 120 Регламенту (ЄС) № 1186/2009;

(g) фураж та корми, що супроводжують тварин під час їх вивезення та звільняються від сплати мита згідно зі статтею 121 Регламенту (ЄС) № 1186/2009.

2. Митна декларація для вивезення може бути подана в усній формі для товарів, що зазначені у статті 136(1), якщо такі товари призначені для зворотного вивезення.

Стаття 138 — Товари, що вважаються задекларованими для випуску для вільного обігу відповідно до статті 141 (Стаття 158(2) Кодексу)

Якщо не заявлено про використання інших засобів, такі товари необхідно вважати задекларованими для випуску для вільного обігу відповідно до статті 141:

(a) товари некомерційного характеру, що містяться в особистому багажі мандрівників, які звільнені від сплати ввізного мита згідно зі статтею 41 Регламенту (ЄС) № 1186/2009 або як повернені товари;

(b) товари, зазначені у статті 135(1)(c) та (d);

(d) переносні музичні інструменти, які зворотно ввезені мандрівниками та звільнені від сплати ввізного мита як повернені товари згідно зі статтею 203 Кодексу;

(e) кореспонденція;

(f) товари у поштовому відправленні, що звільнені від сплати ввізного мита відповідно до статей 23-27 Регламенту (ЄС) № 1186/2009.

Проте до дат модернізації національних систем імпорту для держави-члена, де товари вважаються задекларованими, як зазначено в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, застосовуються такі положення:

(a) пункт (f) першого параграфа застосовується, лише якщо відповідні товари також користуються звільненням від інших платежів, та

(b) товари, внутрішня вартість яких не перевищує 22 євро, що вважаються задекларовані для випуску для вільного обігу відповідно до статті 141.

Стаття 139

1. Якщо вони не задекларовані з використанням інших засобів, товари зазначені в пунктах (a)-(d), пункті (h) та пункті (i) статті 136(1) необхідно вважати задекларованими для тимчасового ввезення відповідно до статті 141.

2. Якщо вони не задекларовані з використанням інших засобів, товари, зазначені в пунктах (a)-(d), пункті (h) та пункті (i) статті 136(1), вважаються задекларованими для зворотного вивезення відповідно до статті 141 із закриттям процедури тимчасового ввезення.

Стаття 140 — Товари, що вважаються задекларовані для вивезення відповідно до статті 141 (Стаття 158(2) Кодексу)

1. Якщо вони не задекларовані з використанням інших засобів, указані нижче товари необхідно вважати задекларованими для вивезення відповідно до статті 141:

(a) товари, зазначені у статті 137;

(b) переносні музичні інструменти мандрівників.

2. Якщо товари відправлені до Гельголанду, товари необхідно вважати задекларованими для вивезення відповідно до статті 141.

Стаття 141 — Дії, що вважаються митною декларацією (Стаття 158(2) Кодексу)

1. Щодо товарів, зазначених у статтях 138(a)-(d), 139 та 140(1), будь-яка з указаних нижче дій вважається митною декларацією:

(a) проходження через зелений канал або через канал «без декларації» на митниці, якщо працює двоканальна система;

(b) проходження через митницю, яка не працює за двоканальною системою;

(c) прикріплення наліпки «без декларації» або диска митної декларації до вітрового скла пасажирських транспортних засобів, якщо така можливість передбачена національними положеннями;

(d) сам факт перетину товарами кордону митної території Союзу в будь-якому з таких випадків:

(i) якщо звільнення від зобов’язання з перевезення товарів у належне місце застосовується відповідно до спеціальних правил, зазначених у статті 135(5) Кодексу;

(ii) якщо товари вважаються задекларованими для зворотного вивезення відповідно до статті 139(2) цього Регламенту;

(iii) якщо товари вважаються задекларованими для вивезення відповідно до статті 140(1) цього Регламенту;

2. Кореспонденцію необхідно вважати задекларованою для випуску для вільного обігу шляхом її ввезення на митну територію Союзу.

Кореспонденцію необхідно вважати задекларованою для вивезення або зворотного вивезення шляхом її вивезення з митної території Союзу.

3. Товари у поштовому відправленні, що звільнені від сплати ввізного мита відповідно до статей 23-27 Регламенту (ЄС) № 1186/2009, вважаються задекларованими для випуску для вільного обігу шляхом їх пред’явлення митниці відповідно до статті 139 Кодексу, за умови, що необхідні дані прийняті митними органами.

4. Товари у поштовому відправленні, вартість яких не перевищує 1000 євро, що з них не справляється вивізне мито, вважаються задекларованими для вивезення шляхом їх вибуття з митної території Союзу.

5. До дати, що передує даті, визначеній у четвертому підпараграфі статті 4(1) Директиви Ради (ЄС) 2017/2455 (-9), товари, внутрішня вартість яких не перевищує 22 євро, вважаються задекларованими для випуску для вільного обігу шляхом їх пред’явлення митниці відповідно до статті 139 Кодексу, за умови, що необхідні дані прийняті митними органами.

Стаття 142 — Товари, які не можуть декларуватися в усній формі або згідно зі статтею 141 (Стаття 158(2) Кодексу)

Статті 135-140 не застосовуються до таких товарів:

(a) товари, щодо яких були виконані формальності, щоб отримати відшкодування або фінансові переваги для вивезення відповідно до спільної аграрної політики;

(b) товари, щодо яких подана заява на повернення мита або інших зборів;

(d) товари, які підпадають під будь-які інші спеціальні формальності, передбачені законодавством Союзу, що підлягають застосуванню митними органами.

Стаття 143 — Митні декларації в паперовій формі (Стаття 158(2) Кодексу)

Мандрівники можуть паперову митну декларацію в паперовій формі щодо товарів, які вони перевозять.

Стаття 143a — Митна декларація для відправлень низької вартості (Стаття 6(2) Кодексу)

1. З дати, визначеної у четвертому підпараграфі статті 4(1) Директиви (ЄС) 2017/2455, особа може подати митну декларацію для випуску для вільного обігу, що містить спеціальний набір даних, зазначений у додатку В, щодо відправлення, на яке поширюється звільнення від сплати ввізного мита відповідно до статті 23(1) або статті 25(1) Регламенту (ЄС) № 1186/2009, за умови, що товари в такому відправленні не підпадають під дію заборон чи обмежень.

2. Як відступ від параграфа 1, спеціальний набір для відправлень низької вартості не застосовується в таких випадках:

(a) випуск для вільного обігу ввезених товарів, звільнених від сплати ПДВ згідно з пунктом (d) статті 143(1) Директиви 2006/112/ЄС, та, у відповідних випадках, переміщених в режимі тимчасового зупинення стягнення акцизного збору відповідно до статті 17 Директиви 2008/118/ЄС;

(b) зворотне ввезення з випуском для вільного обігу товарів, звільнених від сплати ПДВ згідно з пунктом (d) статті 143(1) Директиви 2006/112/ЄС, та, у відповідних випадках, переміщених в режимі тимчасового зупинення стягнення акцизного збору відповідно до статті 17 Директиви 2008/118/ЄС.

Стаття 144 — Митна декларація на товари в поштових відправленнях (Стаття 6(2) Кодексу)

Поштовий оператор може подати митну декларацію для випуску для вільного обігу, що містить скорочений набір даних, зазначений у додатку В, щодо товарів у поштовому відправленні, якщо товари відповідають усім таким умовам:

(a) їхня вартість не перевищує 1000 євро;

(b) стосовно цих товарів не подано заяви про повернення або звільнення від сплати;

До дат модернізації відповідних національних систем імпорту, необхідних для подання повідомлень про пред’явлення, як зазначено в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митна декларація для випуску для вільного обігу товарів у поштових відправленнях, зазначених у першому параграфі, вважається поданою та прийнятою по факту їх пред’явлення митниці, за умови, що товари супроводжуються декларацією CN22, декларацією CN23 або обома вказаними деклараціями.

У випадках, зазначених у першому підпараграфі статті 141, у параграфі 2 і параграфі 3 цієї статті, одержувач вважається декларантом та, якщо застосовно, боржником. У випадках, зазначених у другому підпараграфі статті 141, у параграфі 2 і параграфі 4 цієї статті, відправник вважається декларантом та, якщо застосовно, боржником. Митні органи можуть передбачити, що поштові оператори вважаються декларантом і, якщо застосовно, боржником.

Секція 2

Спрощені митні декларації

Стаття 145 — Умови дозволу на регулярне використання спрощених митних декларацій (Стаття 166(2) Кодексу)

1. Дозвіл регулярно поміщати товари під митну процедуру на підставі спрощеної декларації відповідно до статті 166(2) Кодексу, повинен бути наданий, якщо виконані такі умови:

(a) заявник відповідає критерію, встановленому у статті 39(a) Кодексу;

(b) якщо застосовно, заявник має задовільні процедури опрацювання ліцензій і дозволів, наданих відповідно до заходів торговельної політики або у зв’язку з торгівлею сільськогосподарськими продуктами;

(c) заявник забезпечує, щоб відповідним працівникам було надано розпорядження повідомляти митні органи щоразу при виявленні труднощів у сфері відповідності, і встановлює процедури для інформування митних органів про такі труднощі;

(d) якщо застосовно, заявник має задовільні процедури опрацювання ліцензій на імпорт і експорт, пов’язаних із заборонами або обмеженнями, у тому числі заходи для розмежування товарів, на які поширюються заборони або обмеження, з іншими товарами та забезпечення дотримання таких заборон і обмежень.

2. AEOC вважаються такими, що виконали умови, зазначені в пунктах (b), (c) та (d) параграфа 1, якщо їхня звітність є належною для цілей поміщення товарів під митну процедуру на основі спрощеної декларації.

Стаття 146 — Додаткова декларація (Стаття 167(1) Кодексу)

1. Якщо митні органи повинні здійснити бухгалтерський запис на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті відповідно до першого підпараграфа статті 105(1) Кодексу, додаткова декларація, зазначена у першому підпараграфі статті 167(1) Кодексу, повинна бути подана протягом 10 днів після випуску товарів.

2. Якщо бухгалтерський запис здійснюється відповідно до другого підпараграфа статті 105(1) Кодексу і додаткова декларація має загальний, періодичний або підсумковий характер, період часу, охоплений додатковою декларацією, не повинен перевищувати один календарний місяць.

3. Строк подання додаткової декларації зазначеної в параграфі 2, повинен бути визначений митними органами. Він не повинен перевищувати 10 днів з моменту закінчення періоду часу, охопленого додатковою декларацією.

4. До відповідних дат розгортання AES та модернізації відповідних національних систем імпорту, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, і без обмеження статті 105(1) Кодексу, митні органи можуть дозволяти граничні терміни, інші ніж ті, що зазначені в параграфах 1 та 3 цієї статті.

Стаття 147 — Строк появи підтвердних документів у розпорядженні декларанта у випадку додаткових декларацій (Стаття 167(1) Кодексу)

1. Підтвердні документи, які були відсутні на момент подання спрощеної декларації, повинні бути ву розпорядженні декларанта протягом строку, встановленого для подання додаткової декларації згідно зі статтею 146(1) або (3).

2. «Митні органи можуть, за належним чином обґрунтованих обставин, дозволити довший строк надання підтвердних документів, ніж той, що передбачений у параграфі 1. Такий строк не повинен перевищувати 120 днів з дати випуску товарів.

3. Якщо підтвердні документи стосуються митної вартості, митні органи можуть, за належним чином обґрунтованих обставин, встановити довший строк, ніж той, що передбачений в параграфах 1 або 2, з належним врахуванням строку давності, зазначеного у статті 103(1) Кодексу.

Секція 3

Положення, застосовні до всіх митних декларацій

Стаття 148 — Визнання митної декларації недійсною після випуску товарів (Стаття 174(2) Кодексу)

1. Якщо встановлено, що товари були помилково задекларовані для митної процедури, у рамках якої виникає митний борг при ввезенні замість того, щоб бути задекларованими на іншу митну процедуру, митна декларація визнається недійсною після випуску товарів за обґрунтованою заявою декларанта, якщо виконано такі умови:

(a) заява подана протягом 90 днів з моменту прийняття декларації;

(b) товари не були використанні у спосіб, несумісний з митною процедурою, за якої вони були б задекларовані, якби помилка не сталася;

(c) на момент подання помилкової декларації були виконані умови для поміщення товарів під митну процедуру, за якої вони були б задекларовані, якби помилка не сталася;

(d) була подана митна декларація для митної процедури, за якої товари були б задекларовані, якби помилка не відбулася;

2. Якщо встановлено, що товари були помилково задекларовані замість інших товарів для митних процедур за яких виникає митний борг при ввезенні, митна декларація визнається недійсною після випуску товарів за обґрунтованою заявою декларанта, якщо виконано такі умови:

(a) заява подана протягом 90 днів з моменту прийняття декларації;

(b) товари, що помилково задекларовані, не використовувались іншим чином, ніж дозволено в їх початковому стані, або були відновлені до їх початкового стану;

(c) одна й та сама митниця є компетентною як щодо помилково задекларованих товарів, так і щодо товарів, які декларант мав намір задекларувати;

(d) товари мають бути задекларовані для тієї самої митної процедури, як і ті, що помилково задекларовані.

3. Якщо товари, які продані за дистанційним договором, як означено у статті 2(7) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/83/ЄС (-10), були випущені для вільного обігу та повернені, митна декларація визнається недійсною після випуску товарів за обґрунтованою заявою декларанта, якщо виконано такі умови:

(a) заява подана протягом 90 днів з моменту прийняття митної декларації;

(b) товари були вивезені з метою їх повернення на адресу початкового постачальника або на іншу адресу, вказану таким постачальником.

4. На додачу до випадків, зазначених у параграфах 1, 2 та 3, митні декларації визнаються недійсними після випуску товарів за обґрунтованою заявою декларанта в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо товари випущені для вивезення, зворотного вивезення або перероблення за межами митної території і не залишили митну територію Союзу;

(b) якщо товари Союзу помилково задекларовані для митної процедури, застосовної до товарів з третіх країн, та їхній митний статус як товарів Союзу був доведений пізніше з використанням T2L, T2LF або митного вантажного маніфесту;

(d) якщо надано дозвіл зі зворотною дією відповідно до статті 211(2) Кодексу;

(e) якщо товари Союзу були поміщені під процедуру митного складу згідно зі статтею 237(2) Кодексу і не більше можуть бути поміщені під таку процедуру відповідно до статті 237(2) Кодексу.

5. Митна декларація, подана на товари, які обкладаються ввізним митом, щодо яких подана заява про повернення ввізного мита, які підпадають під дію відшкодувань або інших сум вивізного мита чи інших спеціальних заходів щодо вивезення, може бути визнана недійсною тільки відповідно до параграфа 4(a), якщо виконано такі умови:

(a) декларант надає митниці експорту або, у разі перероблення за межами митної території, митниці поміщення під процедуру підтвердження того, що товари не залишили митну територію Союзу;

(b) якщо митну декларацію подано в паперовій формі, декларант повертає митниці експорту або, у разі перероблення за межами митної території, митниці поміщення під процедуру всі копії митної декларації разом із будь-якими іншими документами, виданими йому після прийняття декларації;

(c) декларант надає митниці експорту підтвердження того, що будь-які відшкодування та інші суми чи фінансові переваги, передбачені стосовно вивезення зазначених товарів, були повернені або що компетентні органи вжили необхідних заходів, щоб забезпечити, що їх не буде сплачено;

(d) декларант дотримується будь-яких інших зобов’язань, які покладені на нього стосовно товарів;

(e) скасовані будь-які коригування, що внесені в ліцензію на експорт, пред’явлену на підтвердження митної декларації.

Секція 4

Інші спрощення

Стаття 149 — Умови видачі дозволів на централізоване митне очищення (Стаття 179(1) Кодексу)

1. Для схвалення централізованого митного очищення відповідно до статті 179 Кодексу необхідно, щоб заяви на централізоване митне очищення стосувались будь-якої з таких процедур:

(a) випуск для вільного обігу;

(b) митний склад;

(d) кінцеве використання;

(e) перероблення на митній території;

(f) перероблення за межами митної території;

(g) вивезення;

(h) зворотне вивезення.

2. Якщо митна декларація має форму запису в обліку декларанта, централізоване митне очищення може бути дозволено згідно з умовами, встановленими у статті 150.

Стаття 150 — Умови видачі дозволів на запис в обліку декларанта (Стаття 182(1) Кодексу)

1. Дозвіл на подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта повинен бути наданий, якщо заявники продемонструють, що вони відповідають встановленим у статті 39(a), (b) та (d) Кодексу критеріям.

2. Для отримання дозволу на подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта згідно зі статтею 182(1) Кодексу необхідно, щоб заява стосувалась будь-якої з таких процедур:

(a) випуск для вільного обігу;

(b) митний склад;

(d) кінцеве використання;

(e) перероблення на митній території;

(f) перероблення за межами митної території;

(g) вивезення та зворотне вивезення.

3. Якщо заява на отримання дозволу стосується випуску для вільного обігу, дозвіл не надається в таких випадках:

(a) одночасний випуск для вільного обігу та побутове використання товарів, звільнених від сплати ПДВ згідно зі статтею 138 Директиви 2006/112/ЄС та, якщо застосовно, тимчасове зупинення стягнення акцизного збору відповідно до статті 17 Директиви 2008/118/ЄС;

(b) зворотне вивезення з одночасним випуском для вільного обігу та побутове використання товарів, звільнених від сплати ПДВ згідно зі статтею 138 Директиви 2006/112/ЄС, та, якщо застосовно, тимчасове зупинення стягнення акцизного збору відповідно до статті 17 Директиви 2008/118/ЄС.

4. Якщо заява на отримання дозволу стосується вивезення та зворотного вивезення, дозвіл надається тільки за умови виконання обох таких умов:

(a) зобов’язання подавати попередню декларацію не діє згідно зі статтею 263(2) Кодексу;

(b) митниця експорту є також митницею вибуття або митниця експорту та митниця вибуття уклали домовленості, щоб забезпечити, що товари підлягатимуть митному нагляду при вибутті.

5. Якщо заява на дозвіл стосується вивезення та зворотного вивезення, не дозволяється вивезення акцизних товарів, якщо тільки не застосовується стаття 30 Директиви 2008/118/ЄС.

6. Дозвіл на запис в обліку декларанта не надається, якщо заява, що стосується процедури, для якої вимагається стандартизований обмін інформацією між митними органами відповідно до статті 181, якщо тільки митні органи не погодяться на використання інших засобів електронного обміну інформацією.

Стаття 151 — Умови видачі дозволів на самоконтроль (Стаття 185(1) Кодексу)

Якщо заявник, зазначений у статті 185(2) Кодексу, є власником дозволу на запис в обліку декларанта, самоконтроль дозволяється за умови, що заява на самоконтроль стосується митних процедур, зазначених у статті 150(2), або зворотного вивезення.

Стаття 152 — Митні формальності та контроль у режимі самоконтролю (Стаття 185(1) Кодексу)

Власникам дозволів на самоконтроль може бути дозволено здійснювати контроль, під митним наглядом, щодо дотримання заборон або обмежень, як вказано в дозволі.

Глава 3. Випуск товарів

Стаття 153 — Випуск, що не залежить від надання гарантії (Стаття 195(2) Кодексу)

Якщо перед випуском товарів, які є предметом заяви на отримання тарифної квоти, тарифна квота не вважається критичною, випуск товарів не повинен залежати від надання гарантії щодо таких товарів.

Стаття 154 — Повідомлення про випуск товарів (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

1. Якщо декларацію для митної процедури або зворотного вивезення подано з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, митні органи можуть, для цілей повідомлення декларанта про випуск товарів, використовувати засоби, інші ніж засоби електронного опрацювання даних.

2. Якщо товари перебували на тимчасовому зберіганні перед їх випуском та митні органи повинні повідомити власника дозволу на експлуатацію відповідних складів тимчасового зберігання про випуск товарів, інформацію може бути надано з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Розділ VI. ВИПУСК ДЛЯ ВІЛЬНОГО ОБІГУ ТА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ ВВІЗНОГО МИТА

Глава 1. Випуск для вільного обігу

Стаття 155 — Дозвіл на складання сертифікатів зважування бананів (Стаття 163(3) Кодексу)

Митні органи повинні надавати дозвіл для визначення підтвердних документів для стандартних митних декларацій, що засвідчують зважування свіжих бананів, які підпадають під код CN 0803 90 10 з урахуванням ввізного мита (далі - сертифікати зважування бананів), якщо заявник на отримання такого дозволу відповідає всім таким умовам:

(a) він відповідає критерію, встановленому у статті 39(a) Кодексу;

(b) він бере участь у ввезенні, переміщенні, зберіганні або обробленні свіжих бананів, які підпадають під код CN 0803 90 10, що підлягає ввізному миту;

(d) він має у своєму розпорядженні належне обладнання для зважування;

(e) він веде облік, що дає змогу митним органам здійснювати необхідний контроль.

Стаття 156 — Строк (Стаття 22(3) Кодексу)

Рішення щодо заяви на отримання дозволу, вказаної у статті 155, має бути ухвалене невідкладно та не пізніше ніж протягом 30 днів із дати прийняття заяви.

Стаття 157 — Засоби передавання сертифіката зважування бананів (Статті 6(2) та 6(3)(a) Кодексу)

Сертифікат зважування бананів може бути складено та подано з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних

Глава 2. Звільнення від сплати ввізного мита

Секція 1

Повернені товари

Стаття 158 — Товари, які вважаються поверненими у стані, у якому їх було вивезено (Стаття 203(5) Кодексу)

1. Товари вважаються поверненими у стані, у якому їх було вивезено, якщо після вивезення з митної території Союзу вони не піддавались обробленню, за винятком того, яке змінює їхній зовнішній вигляд або яке потрібне для їх ремонту, відновлення до належного стану або їх підтримки у належному стані.

2. Товари вважаються поверненими у стані, у якому їх було вивезено, якщо після вивезення з митної території Союзу вони піддавались обробленню, за винятком того, яке змінює їхній зовнішній вигляд або яке потрібне для їх ремонту, відновлення до належного стану або їх підтримки у належному стані, але після початку такого оброблення виявилося, що таке оброблення не відповідає цільовому призначенню товарів.

3. Якщо товари, зазначені у параграфі 1 або 2, пройшли оброблення, внаслідок якого вони стали б такими, що обкладаються ввізним митом, якби вони були поміщені під процедуру перероблення за межами митної території, такі товари вважаються поверненими у стані, у якому їх було вивезено, тільки за умови, що таке оброблення, у тому числі включення запасних частин, не виходить за межі того, що необхідне для забезпечення використання товарів у той самий спосіб, що й на момент вивезення з митної території Союзу.

Стаття 159 — Товари, що при вивезенні підпали під дію заходів, встановлених у рамках спільної аграрної політики (Стаття 204 Кодексу)

1. Повернені товари, що при вивезенні підпали під дію заходів, встановлених у рамках спільної аграрної політики, підлягають звільненню від сплати ввізного мита в разі виконання всіх таких умов:

(a) повернено відшкодування або інші суми, сплачені в рамках таких заходів, вжито компетентними органами необхідних заходів щодо утримання сум, які підлягають сплаті в рамках заходів щодо таких товарів, або скасовано інші надані фінансові переваги;

(b) товари опинились в одній із таких ситуацій:

(i) їх неможливо вивести на ринок країни, до якої їх відправлено;

(ii) їх повернено одержувачем як браковані або недоговірні товари;

(iii) вони були зворотно ввезені на митну територію Союзу, тому що вони не можуть використовуватись для передбачених цілей через інші обставини, що не залежать від волі експортера;

(c) товари задекларовані для випуску для вільного обігу на митній території Союзу протягом 12 місяців із дати виконання митних формальностей, що стосуються їх вивезення, або пізніше, якщо це дозволено митними органами держави-члена зворотного вивезення за належним чином обґрунтованих обставин.

2. Обставини, зазначені в параграфі 1(b)(iii):

(a) товари повернено на митну територію Союзу після шкоди, яка була заподіяна перед постачанням одержувачу, самим товарам або транспортному засобу, на якому їх перевозили;

(b) товари, які спочатку вивезли для цілей споживання або продажу в ході торговельної виставки чи подібної події, що не були спожиті або продані;

(c) товари, що неможливо постачити одержувачу через його фізичну або юридичну нездатність виконувати договір, за яким товари було вивезено;

(d) товари, які через природні, політичні або соціальні проблеми неможливо постачити до їх одержувача або які дійшли до нього вже після договірної дати постачання;

(e) фрукти та овочі, охоплені організацією спільного ринку для цих продуктів, що були вивезені та передані на реалізацію після відправлення, але не були продані на ринку країни призначення.

Стаття 160 — Засоби передавання інформаційного листка INF 3 (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Документ, який засвідчує, що виконані умови для звільнення від сплати ввізного мита (далі - інформаційний листок INF 3), може бути переданий з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Розділ VII. СПЕЦІАЛЬНІ ПРОЦЕДУРИ

Глава 1. Загальні положення

Секція 1

Заява на отримання дозволу

Стаття 161 — Заявник, що має осідок за межами митної території Союзу (Стаття 211(3)(a) Кодексу)

Як відступ від статті 211(3)(a) Кодексу, митні органи можуть в окремих випадках, коли вони вважають, що це обґрунтовано, надати дозвіл на процедуру кінцевого використання або процедуру перероблення на митній території особі, що має осідок за межами митної території Союзу.

Стаття 162 — Місце для подання заяви, якщо заявник має осідок за межами митної території Союзу (Стаття 22(1) Кодексу)

1. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, якщо заявник на отримання дозволу на використання процедури кінцевого використання має осідок за межами митної території Союзу, компетентним митним органом має бути орган, який розташований за місцем першого використання товарів.

2. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, якщо заявник на отримання дозволу на використання процедури перероблення на митній території має осідок за межами митної території Союзу, компетентним митним органом має бути орган, який розташований за місцем першого перероблення товарів.

Стаття 163 — Заява на отримання дозволу на підставі митної декларації (Статті 6(1), 6(2), 6(3)(a) та 211(1) Кодексу)

1. Митна декларація, якщо вона доповнена додатковими елементами даних, як встановлено в додатку A, повинна вважатися заявою на дозвіл у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо товари буде поміщено під процедуру тимчасового ввезення, якщо тільки митні органи не вимагають подання офіційної заяви у випадках передбачених статтею 236(b);

(b) якщо товари буде поміщено під процедуру кінцевого використання та заявник має намір повністю направити товари на передбачене кінцеве використання;

(c) якщо товари, інші ніж ті, які перелічені в додатку 71-02, буде поміщено під процедуру перероблення на митній території;

(d) якщо товари, інші ніж ті, які перелічені у додатку 71-02, буде поміщено під процедуру перероблення за межами митної території;

(e) якщо було надано дозвіл на використання процедури перероблення за межами митної території, але замінні продукти буде випущено для вільного обігу з використанням стандартної системи обміну, на яку не поширюється цей дозвіл;

(f) якщо перероблені продукти буде випущено для вільного обігу після перероблення за межами митної території та переробна операція стосується товарів некомерційного характеру.

2. Параграф 1 не застосовується у будь-якому з таких випадків:

(a) спрощена декларація;

(b) централізоване митне очищення;

(d) якщо подано заяву на отримання дозволу, іншого ніж на тимчасове ввезення, що стосується більш ніж однієї держави-члена;

(e) якщо подано заяву на використання еквівалентних товарів відповідно до статті 223 Кодексу;

(f) якщо компетентний митний орган повідомляє декларанта про те, що вимагається перевірка економічних умов відповідно до статті 211(6) Кодексу;

(g) якщо застосовується стаття 167(1)(f);

(h) якщо подана заява на отримання дозволу зі зворотною діє згідно зі статтею 211(2) Кодексу, окрім випадків, зазначених у параграфі 1(e) або (f) цієї статті.

3. Якщо митні органи вважають, що поміщення транспортних засобів або запасних частин, аксесуарів та обладнання для цих транспортних засобів під процедуру тимчасового ввезення призведе до серйозного ризику невиконання одного з будь-яких обов’язків, встановлених митним законодавством, митна декларація, зазначена в параграфі 1, не повинна бути подана в усній формі або відповідно до статті 141. У такому разі митні органи повинні після пред’явлення товарів митниці невідкладно повідомити про це декларанта.

4. Обов’язок надавати додаткові елементи даних, зазначені в параграфі 1, не застосовується до будь-якого з таких типів декларацій:

(a) митні декларації для випуску для вільного обігу, що подані в усній формі відповідно до статті 135;

(b) митні декларації для тимчасового ввезення або декларації зворотного вивезення, що подані в усній формі відповідно до статті 136;

(c) митні декларації для тимчасового ввезення або декларації зворотного вивезення відповідно до статті 139, що вважаються поданими відповідно до статті 141.

5. Книжки ATA та CPD необхідно розглядати як заяви на отримання дозволу на тимчасове ввезення, якщо вони відповідають усім таким умовами:

(a) книжка видана на території сторони Конвенції АТА або Стамбульської конвенції, засвідчена і гарантована асоціацією, яка є частиною гарантійного ланцюга, як означено у статті 1(d) додатка A до Стамбульської конвенції;

(b) книжка стосується товарів і видів використання, охоплених Конвенцією, згідно з якою вона була видана;

(d) книжка дійсна на всій митній території Союзу

Стаття 164 — Заява на продовження строку дії дозволу або внесення змін до дозвілу (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Митні органи можуть дозволити подавати у письмовій формі заяви на продовження строку дії дозволу або внесення змін до дозволу, як зазначено у статті 211(1) Кодексу.

Стаття 165 — Підтвердні документи для подання митної декларації для тимчасового ввезення в усній формі (Статті 6(2), 6(3)(a) та 211(1) Кодексу)

Якщо митна декларація в усній формі вважається заявою на отримання дозволу на тимчасове ввезення відповідно до статті 163, декларант повинен пред’явити підтвердний документ, як визначено в додатку 71-01.

Секція 2

Ухвалення рішення щодо заяви

Стаття 166 — Перевірка економічних умов (Стаття 211(3) та (4) Кодексу)

1. Умова, встановлена у статті 211(4)(b) Кодексу, не застосовується до дозволів на перероблення на митній території, за винятком будь-якого з таких випадків:

(a) якщо розрахунок суми ввізного мита здійснюється згідно зі статтею 86(3) Кодексу, існують докази того, що суттєві інтереси виробників Союзу можуть зазнати негативного впливу, і випадок не охоплюється статтею 167(1)(a)-(f);

(b) якщо розрахунок суми ввізного мита здійснюється згідно зі статтею 85 Кодексу, товари, що їх буде поміщено під процедуру перероблення на митній території, підпадали б під дію інструментів аграрної або торговельної політики, попереднього або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, запобіжних заходів або додаткового мита в результаті тимчасового зупинення пільг, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу, і на цей випадок не поширюється дія статті 167(1)(h), (i), (m), (p) або (s);

(c) якщо розрахунок суми ввізного мита здійснюється згідно зі статтею 85 Кодексу, і товари, що їх буде поміщено під процедуру перероблення на митній території, не підпадали б під дію інструментів аграрної або торговельної політики, попереднього або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, запобіжних заходів або додаткового мита в результаті призупинення пільг, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу, існують докази того, що суттєві інтереси виробників Союзу можуть зазнати негативного впливу, та на випадок не поширюється дія статті 167(1)(g)-(s);

2. Умова, встановлена у статті 211(4)(b) Кодексу, не застосовується до дозволів на перероблення на митній території, крім випадків, коли існують докази того, що суттєві інтереси виробників Союзу, що виробляють товари, перелічені у додатку 71-02, можуть зазнати негативного впливу, та товари не планують ремонтувати.

Стаття 167 — Випадки, коли економічні умови для перероблення на митній території вважаються виконаними (Стаття 211(5) Кодексу)

1. Економічні умови для перероблення на митній території вважаються виконаними, коли заява стосується будь-якої з таких операцій:

(a) перероблення товарів, які не зазначені в додатку 71-02;

(b) ремонт;

(c) перероблення товарів, які прямо чи опосередковано передані в розпорядженні власника дозволу, що здійснене відповідно до специфікацій в інтересах особи, що має осідок за межами митної території Союзу, як правило, в обмін на оплату тільки витрат на перероблення;

(d) перероблення твердих сортів пшениці в макаронні вироби;

(e) поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території в межах кількісного значення на підставі балансу згідно зі статтею 18 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 510/2014 (-11);

(f) перероблення товарів, які зазначені в додатку 71-02, у будь-якому з таких випадків:

(i) недоступність товару, виробленого в Союзі, що має той самий 8-значний код CN, таку саму товарну якість і такі самі технічні характеристики, як і товари, що заплановані для ввезення для передбачених переробних операцій;

(ii) відмінності в ціні між товарами, виробленими в Союзі, і товарами, що їх мають намір ввезти, якщо неможливо використати порівнянні товари, тому що їх ціна не зробить запропоновану комерційну операцію економічно обґрунтованою;

(iii) договірні зобов’язання, якщо подібні товари не відповідають договірним вимогам покупця перероблених продуктів із третьої країни або якщо, згідно з договором, перероблені продукти повинні бути отримані з товарів, призначених для поміщення під процедуру перероблення на митній території для дотримання положень, що стосуються захисту прав промислової та комерційної власності;

(iv) сукупна вартість товарів, що будуть поміщені під процедуру перероблення на митній території, на одного заявника на календарний рік щодо кожного восьмизначного коду CN не перевищує 150000 євро;

(g) перероблення товарів для забезпечення їх відповідності технічним вимогам щодо їх випуску для вільного обігу;

(h) перероблення товарів некомерційного характеру;

(i) перероблення товарів, отриманих згідно з попереднім дозволом, що був виданий на основі результатів перевірки економічних умов;

(j) перероблення твердих і рідких фракцій пальмової олії, кокосової олії, рідких фракцій кокосової олії, пальмової олії, рідких фракцій олії пальмового ядра, олії бабасу або касторової олії у продукти, що не призначені для харчового сектору;

(k) перероблення у продукти, що будуть включені в пасажирське повітряне судно або використані для нього, для якого виданий сертифікат льотної придатності;

(l) перероблення у продукти, що підпадають під дію автономного тимчасового зупинення стягнення ввізного мита на певну зброю та військове обладнання відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 150/2003 (-12);

(m) перероблення товарів у зразки;

(n) перероблення електронних компонентів будь-якого типу, частин, агрегатів або будь-яких інших матеріалів у продукти інформаційної технології;

(o) перероблення товарів, які підпадають під коди CN 2707 або 2710, у продукти, які підпадають під коди CN 2707, 2710 або 2902;

(p) перетворення на відходи та брухт, знищення, відновлення деталей або компонентів;

(q) денатурація;

(r) звичайні форми транспортного оброблення, зазначеного у статті 220 Кодексу;

(b) сукупна вартість товарів, які будуть поміщені під процедуру перероблення на митній території на одного заявника на календарний рік для кожного восьмизначного коду CN, не перевищує 150000 євро, зокрема щодо товарів, на які поширюється дія додатка 71-02, та 300000 євро для інших товарів, крім випадків, коли товари, які будуть поміщені під процедуру перероблення на митній території, підпадали б під дію заходів аграрної або торговельної політики, попереднього або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, запобіжних заходів або додаткового мита в результаті тимчасового зупинення дії пільг, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу.

2. Недоступність, зазначена в параграфі 1(f)(i), стосується будь-якого з таких випадків:

(a) повна відсутність виробництва порівнянних товарів на митній території Союзу;

(b) недоступність достатньої кількості таких товарів для здійснення передбачених переробних операцій;

(c) заявник не може отримати своєчасний доступ до порівнянних товарів Союзу для здійснення пропонованої комерційної операції, незважаючи на своєчасне подання запиту.

Стаття 168 — Розрахунок суми ввізного мита в певних випадках перероблення на митній території (Стаття 86(4) Кодексу)

1. Якщо не вимагається перевірка економічних умов та товари, що їх буде поміщено під процедуру перероблення на митній території, будуть підпадали б під дію заходів аграрної або торговельної політики, попереднього або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, запобіжних заходів або додаткового мита в результаті призупинення пільг, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу, суму ввізного мита необхідно розраховувати згідно зі статтею 86(3) Кодексу.

Перший підпараграф не застосовується, якщо економічні умови вважаються виконаними у випадках, визначених у статті 167(1)(h), (i), (m), (p) або (s).

Стаття 169 — Дозвіл на використання еквівалентних товарів (Статті 223(1) і (2) та 223(3)(c) Кодексу)

1. Систематичність використання еквівалентних товарів не має значення для цілей видачі дозволу відповідно до статті 223(2) Кодексу.

2. Використання еквівалентних товарів, як вказано в першому підпараграфі статті 223(1) Кодексу, не дозволяється, якщо товари, поміщені під спеціальну процедуру, підпадали б під дію попереднього або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, захисного мита або додаткового мита в результаті тимчасового зупинення дії пільг, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу.

3. Використання еквівалентних товарів, як вказано у другому підпараграфі статті 223(1) Кодексу, не дозволяється, якщо товари з третіх країн, перероблені замість товарів Союзу в рамках процедури перероблення за межами митної території, підпадали б під дію попереднього або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, захисного мита або додаткового мита в результаті тимчасового зупинення дії пільг, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу.

4. Використання еквівалентних товарів у рамках процедури митного складу не дозволяється, якщо товари з третіх країн, поміщені під процедуру митного складу, є товарами, зазначеними в додатку 71-02.

5. Використання еквівалентних товарів не дозволяється для товарів або продуктів, що були генетично модифіковані або містять елементи, які були піддані генетичній модифікації.

6. Як відступ від третього підпараграфа статті 223(1) Кодексу, указані нижче товари необхідно вважати еквівалентними товарами для перероблення на митній території:

(a) товари, що перебувають на пізнішій стадії виробництва, порівняно з товарами з третіх країн, які поміщені під процедуру перероблення на митній території, якщо суттєва частина перероблення таких еквівалентних товарів здійснюється на підприємстві власника дозволу або на підприємстві, де операція здійснюється від його імені;

(b) у випадку ремонту нові товари замість використаних товарів або товари у кращому стані ніж товари з третіх країн, поміщені під процедуру перероблення на митній території;

(c) товари з технічними характеристиками, подібними до характеристик товарів, які вони замінюють, за умови, що вони мають такий самий восьмизначний код Комбінованої номенклатури та таку саму товарну якість.

7. Як відступ від третього підпараграфа статті 223(1) Кодексу, на зазначені в додатку 71-04 товари поширюються спеціальні положення, визначені у вказаному додатку.

8. У випадку тимчасового ввезення, еквівалентні товари можуть використовуватися тільки за умови, що відповідно до статей 208-211 надано дозвіл на тимчасове ввезення з повним звільнення від сплати ввізного мита.

Стаття 170 — Перероблені продукти або товари, поміщені під процедуру перероблення на митній території IM/EX (Стаття 211(1) Кодексу)

1. У дозволі на перероблення на митній території IM/EX на вимогу заявника має бути зазначено, що перероблені продукти або товари, поміщені під таку процедуру перероблення на митній території IM/EX, що не були задекларовані для наступної митної процедури або зворотно вивезені після закінчення строку закриття, вважаються випущеними для вільного обігу в дату закінчення строку закриття.

2. Параграф 1 не застосовується, якщо продукти або товари є предметом заборон або обмежувальних заходів.

Стаття 171 — Строк ухвалення рішення щодо заяви на отримання дозволу, зазначеного у статті 211(1) Кодексу (Стаття 22(3) Кодексу)

1. Якщо заява на отримання дозволу, зазначеного у статті 211(1)(a) Кодексу, стосується лише однієї держави-члена, рішення щодо такої заяви, як відступ від першого підпараграфа статті 22(3) Кодексу, повинне бути ухвалене невідкладно, не пізніше ніж протягом 30 днів із дати прийняття заяви.

Якщо рішення заява на отримання дозволу, зазначеного у статті 211(1)(b) Кодексу, стосується лише однієї держави-члена, рішення щодо такої заяви, як відступ від першого підпараграфа статті 22(3) Кодексу, повинне бути ухвалене невідкладно, не пізніше ніж протягом 60 днів із дати прийняття заяви.

2. Якщо економічні умови повинні бути перевірені відповідно до статті 211(6) Кодексу, строк, зазначений у першому підпараграфі параграфа 1 цієї статті, подовжується на один рік з дати, у яку матеріали були передані Комісії.

Митні органи повинні повідомити заявника або власника дозволу про необхідність перевірки економічних умов та, якщо дозвіл ще не було видано, про продовження строку відповідно до першого підпараграфа.

Стаття 172 — Зворотна дія в часі (Стаття 22(4) Кодексу)

1. Якщо митний орган надав дозвіл зі зворотною дією відповідно до статті 211(2) Кодексу, дозвіл набуває чинності не раніше ніж в дату прийняття заяви.

2. За виняткових обставин митні органи можуть дозволити, щоб зазначений у параграфі 1 дозвіл набув чинності не раніше ніж за один рік, а у випадку передбачених у додатку 71-02 товарів - не раніше ніж за три місяці, до дати прийняття заяви.

3. Якщо заява стосується продовження строку дії дозволу на той самий вид операції та товари, може бути наданий дозвіл зі зворотною дією в часі з дати припинення дії початкового дозволу.

Якщо, згідно зі статтею 211(6) Кодексу, вимагається перевірка економічних умов у зв’язку із продовженням строку дії дозволу на той самий вид операції та товари, дозвіл зі зворотною дією в часі набуває чинності не раніше ніж у дату складання висновку про економічні умови.

Стаття 173 — Дійсність дозволу (Стаття 22(5) Кодексу)

1. Якщо дозвіл наданий відповідно до статті 211(1)(a) Кодексу, строк дії дозволу не повинен перевищувати п’ять років із дати набуття чинності дозволом.

2. Строк дії, зазначений у параграфі 1, не повинен перевищувати три роки, якщо дозвіл стосується товарів, зазначених у додатку 71-02.

Стаття 174 — Строк закриття спеціальної процедури (Стаття 215(4) Кодексу)

1. На вимогу суб’єкта процедури строк закриття, зазначений у дозволі, наданому відповідно до статті 211(1) Кодексу, може бути продовжений митними органами навіть після закінчення початкового строку.

2. Якщо строк закриття закінчується в конкретну дату для всіх товарів, поміщених під процедуру у певному періоді, митні органи можуть встановити у дозволі, як зазначено у статті 211(1)(a) Кодексу, що строк закриття автоматично продовжується для всіх товарів, які станом на цю дату ще перебувають під процедурою. Митний орган може ухвалити рішення про припинення автоматичного продовження строку для всіх або деяких товарів, поміщених під процедуру.

Стаття 175 — Свідоцтво про закриття (Статті 6(2), 6(3)(a) та 211(1) Кодексу)

1. У дозволах на використання процедури перероблення на митній території IM/EX, перероблення на митній території EX/IM без використання стандартизованого обміну інформацією, як зазначено у статті 176, або кінцевого використання має бути зазначено, що власник дозволу повинен пред’явити свідоцтво про закриття митниці нагляду протягом 30 днів після закінчення строку закриття.

Проте митниця нагляду може звільнити від зобов’язання пред’явлення свідоцтва про закриття, якщо вона вважатиме його непотрібним.

2. За запитом власника дозволу митні органи можуть подовжити строк, зазначений у параграфі 1, до 60 днів. У виняткових випадках митні органи можуть подовжити строк, навіть якщо він вже закінчився.

3. У свідоцтві про закриття повинні міститися відомості, вказані в додатку 71-06, якщо інше не визначено митницею нагляду.

4. Якщо перероблені продукти або товари, поміщені під процедуру перероблення на митній території IM/EX, вважаються випущеними для вільного обігу відповідно до статті 170(1), це зазначають у свідоцтві про закриття.

5. Якщо в дозволі на перероблення на митній території IM/EX зазначено, що перероблені продукти або товари, поміщені під цю процедуру, вважаються випущеними для вільного обігу в дату закінчення строку закриття, власник дозволу повинен пред’явити свідоцтво про закриття митниці нагляду, як зазначено в параграфі 1 цієї статті.

6. Митні органи можуть дозволити пред’являти свідоцтво про закриття з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 176 — Стандартизований обмін інформацією та обов’язки власника дозволу на використання процедури перероблення (Стаття 211(1) Кодексу)

1. Дозволи на використання перероблення на митній території EX/IM або перероблення за межами митної території EX/IM, що залучає одну або більш ніж одну державу-члена, і дозволи на використання перероблення на митній території IM/EX або перероблення за межами митної території IM/EX, що залучає більше ніж одну державу-члена, повинні встановлювати такі зобов’язання:

(a) використання стандартизованого обміну інформацією (INF), як зазначено у статті 181, якщо тільки митні органи не узгодили інші засоби електронного обміну інформацією;

(b) власник дозволу повинен надати митниці нагляду інформацію, як зазначено в секції А додатка 71-05;

(i) митної декларації для перероблення на митній території;

(ii) експортної декларації для перероблення на митній території EX/IM або перероблення за межами митної території;

(iii) митної декларації для випуску для вільного обігу після перероблення за межами митної території;

(iv) митних декларацій для закриття процедури перероблення;

(v) декларацій зворотного вивезення або повідомлення про зворотне вивезення.

2. Дозволи на використання перероблення на митній території IM/EX, що залучає лише одну державу-член, повинні встановлювати, що на вимогу наглядової митниці, власнику дозволу необхідно надати цій митниці достатню інформацію про товари, поміщені під процедуру перероблення на митній території, що дасть змогу митниці нагляду розрахувати суму ввізного мита відповідно до статті 86(3) Кодексу.

Стаття 177 — Зберігання товарів Союзу разом із товарами з третіх країн на складі (Стаття 211(1) Кодексу)

Якщо товари Союзу зберігаються разом із товарами з третіх країн на складі в режимі митного складу і неможливо, або можливо тільки за рахунок непропорційних витрат, щоразу ідентифікувати кожен тип товарів, у дозволі, зазначеному у статті 211(1)(b) Кодексу, має бути встановлено, що бухгалтерський облік повинен вестися окремо щодо кожного типу товарів, митного статусу та, у відповідних випадках, походження товарів.

Стаття 177a — Змішане зберігання продуктів, що підлягають митному нагляду в режимі кінцевого використання (Стаття 211(1) Кодексу)

У дозволі на кінцеве використання, як зазначено у статті 211(1)(a) Кодексу, повинні бути встановлені засоби та методи ідентифікації та митного нагляду для змішаного зберігання продуктів, що підлягають митному нагляду та підпадають під групи 27 та 29 Комбінованої номенклатури, або таких продуктів із сирими нафтопродуктами з кодом CN 2709 00.

Якщо продукти, вказані в першому параграфі, не підпадають під той самий восьмизначний код CN або не мають таку саму товарну якість і такі самі технічні та фізичні характеристики, змішане зберігання може бути дозволене, тільки якщо вся суміш буде піддана одному з видів оброблення, вказаних у додатковій примітці 5 до групи 27 Комбінованої номенклатури.

Секція 3

Інші положення

Стаття 178 — Документація (Статті 211(1) та 214(1) Кодексу)

1. Звітність, зазначена у статті 214(1) Кодексу, має містити таке:

(a) у відповідних випадках, покликання на дозвіл, що вимагається для поміщення товарів під спеціальну процедуру;

(b) номер MRN або, за відсутності, будь-який інший номер або код, що ідентифікує митні декларації, за допомогою яких товари поміщені під спеціальну процедуру, і, якщо процедура була закрита відповідно до статті 215(1) Кодексу, інформацію про спосіб, у який була закрита процедура;

(c) дані, що дають змогу однозначно ідентифікувати митні документи, крім митних декларацій, з-поміж будь-яких інших документів, що стосуються поміщення товарів під спеціальну процедуру, і з-поміж будь-яких інших документів стосовно відповідного закриття процедури;

(d) відомості про позначки, ідентифікаційні номери, число та вид пакунків, кількість та звичайний комерційний або технічний опис товарів і, за необхідності, ідентифікаційні позначки контейнера необхідні для ідентифікації товарів;

(e) місцезнаходження товарів та інформацію стосовно будь-якого їх переміщення;

(f) митний статус товарів;

(g) дані про звичайні форми оброблення та, якщо застосовно, нову тарифну класифікацію в результаті таких звичайних форм оброблення;

(h) дані про тимчасове ввезення або кінцеве використання;

(i) дані про перероблення на митній території або перероблення за межами митної території, у тому числі інформацію про характер перероблення;

(j) якщо застосовується стаття 86(1) Кодексу, витрати на зберігання або звичайні форми оброблення;

(k) норма добутку або метод її розрахунку, у відповідних випадках;

(l) дані, що уможливлюють митний нагляд і контроль використання еквівалентних товарів відповідно до статті 223 Кодексу;

(m) якщо вимагається ведення окремого бухгалтерського обліку, інформація стосовно типу товарів, митного статусу і, у відповідних випадках, походження товарів;

(n) у випадках тимчасового ввезення, зазначених у статті 238, дані, що вимагаються відповідно до зазначеної статті;

(o) у випадках перероблення на митній території, зазначеного у статті 241, дані, що вимагаються відповідно до зазначеної статті;

(p) у відповідних випадках, дані про будь-яку передачу прав та обов’язків згідно зі статтею 218 Кодексу;

(q) якщо звітність не є частиною основної звітності для митних цілей, покликання на таку основну звітність для митних цілей;

(r) додаткова інформація щодо спеціальних випадків на вимогу митних органів за наявності обґрунтованих підстав.

2. У випадку вільних зон необхідно, щоб звітність, на додачу до інформації, передбаченої в параграфі 1, містила:

(a) відомості, що визначають транспортні документи для товарів, що прибувають у вільні зони або вибувають із них;

(b) відомості щодо використання або споживання товарів, випуск для вільного обігу чи тимчасове ввезення яких не призведе до стягнення ввізного мита або застосування заходів, встановлених спільною аграрною або торговельною політиками відповідно до статті 247(2) Кодексу.

3. Митні органи можуть не застосовувати вимогу про надання інформації, передбаченої в параграфах 1 та 2, якщо це не матиме негативного впливу на митний нагляд і контроль за використанням спеціальної процедури.

4. У випадку тимчасового ввезення звітність повинна зберігатися, лише якщо це вимагається митними органами.

Стаття 179 — Переміщення товарів з одного місця в інше на митній території Союзу (Стаття 219 Кодексу)

1. Переміщення товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, тимчасового ввезення або кінцевого використання, може здійснюватись з одного місця в інше на митній території Союзу без митних формальностей, крім тих, що визначені у статті 178(1)(e).

2. Переміщення товарів, поміщених під процедуру перероблення за межами митної території, може здійснюватися в межах митної території Союзу від митниці поміщення під процедуру до митниці вибуття.

3. Переміщення товарів, поміщених під процедуру митного складу, може здійснюватися в межах митної території Союзу без митних формальностей, крім тих, що визначені у статті 178(1)(e), зокрема:

(a) з одного до іншого складу, що вказані в тому самому дозволі;

(b) з митниці поміщення під процедуру до складів; або

(c) зі складів до митниці вибуття або будь-якої митниці, що вказана в дозволі на спеціальну процедуру, як зазначено у статті 211(1) Кодексу, що уповноважена випускати товари для наступної митної процедури або отримувати декларацію зворотного вивезення для цілей закриття спеціальної процедури.

Переміщення товарів в режимі митного складу повинні завершитися протягом 30 днів після вивезення товарів з митного складу.

За запитом суб’єкта процедури митні органи можуть подовжити такий 30 денний строк.

4. Якщо товари переміщуються в режимі митного складу зі складів до митниці вибуття, у звітності, зазначеній у статті 214(1) Кодексу, повинна бути вказана інформація про вибуття товарів протягом 100 днів після вивезення товарів з митного складу.

За запитом суб’єкта процедури митні органи можуть подовжити такий 100 денний строк.

Стаття 180 — Звичайні форми оброблення (Стаття 220 Кодексу)

Звичайні форми оброблення, передбачені у статті 220 Кодексу, визначені в додатку 71-03.

Стаття 181 — Стандартизований обмін інформацією (Стаття 6(2) Кодексу)

1. Митниця нагляду повинна розмістити відповідні елементи даних, визначені в секції A додатка 71-05, в електронній системі, створеній відповідно до статті 16(1) Кодексу для цілей стандартизованого обміну інформацією (INF), для:

(a) перероблення на митній території ЕХ/IM або перероблення за межами митної території ЕХ/IM, що залучає одну або більш ніж одну державу-члена;

(b) перероблення на митній території ЕХ/IM або перероблення за межами митної території ЕХ/IM, що залучає більш ніж одну державу-член.

2. Якщо відповідальний митний орган, як вказано у статті 101(1) Кодексу, вимагає стандартизованого обміну інформацією між митними органами щодо товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території IM/ЕХ, що залучає лише одну державу-члена, митниця нагляду повинна розмістити відповідні елементи даних, визначені в секції B додатка 71-05, в електронній системі, створеній відповідно до статті 16(1) Кодексу для цілей INF.

3. Якщо митна декларація, декларація зворотного вивезення або повідомлення про зворотне вивезення містить покликання на INF, компетентні митні органи повинні розмістити конкретні елементи даних, визначені в секції A додатка 71-05, в електронній системі, створеній відповідно до статті 16(1) Кодексу для цілей INF.

4. Митні органи повинні розкрити власнику дозволу, за його запитом, оновлену інформацію стосовно INF.

5. До дат впровадження інформаційних листків (INF) відпоідно до Митного кодексу Союзу для системи спеціальних процедур, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, як відступ від параграфа 1 цієї статті, можна використовувати засоби, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Стаття 182 — Митний статус тварин, народжених від тварин, поміщених під спеціальну процедуру (Стаття 153(3) Кодексу)

Якщо загальна вартість тварин, народжених на митній території Союзу від тварин, що охоплюються однією митною декларацією та поміщені під процедуру зберігання, процедуру тимчасового ввезення або процедуру перероблення на митній території, перевищує 100 євро, такі тварини вважаються товарами з третіх країн та мають бути поміщені під ту саму процедуру, що й тварини, від яких вони народжені.

Стаття 183 — Звільнення від обов’язку подавати додаткову декларацію (Стаття 167(2)(b) Кодексу)

Обов’язок подавати додаткову декларацію не застосовується до товарів, для яких була закрита спеціальна процедура, інша ніж процедура транзиту, шляхом поміщення їх під наступну спеціальну процедуру, іншу ніж процедура транзиту, у разі виконання всіх таких умов:

(a) власник дозволу першої та наступної спеціальної процедури - це одна і та сама особа;

(b) митна декларація для першої спеціальної процедури була подана у стандартній формі або декларант подав додаткову декларацію відповідно до першого підпараграфа статті 167(1) Кодексу щодо першої спеціальної процедури;

(c) перша спеціальна процедура закривається шляхом поміщення товарів під наступну спеціальну процедуру, іншу ніж кінцеве використання або перероблення на митній території, після подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта.

Глава 2. Транзит

Секція 1

Процедура зовнішнього та внутрішнього транзиту

Стаття 184 — Засоби передавання митним органам MRN транзитної операції та MRN операції МДП (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

MRN транзитної декларації або операції МДП може подаватися митним органам шляхом застосування будь-якого з таких засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних:

(a) штрихкод;

(b) транзитний супровідний документ;

(d) у випадку операції МДП - книжка МДП;

(e) інші засоби, що дозволені митним органом, який отримує дані.

До дат модернізації нової комп’ютеризованої системи транзиту, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, MRN транзитної декларації повинен подаватися митним органам за допомогою засобів, зазначених у пунктах (b) та (c) першого параграфа.

Стаття 185 — Транзитний супровідний документ та транзитний/ безпековий супровідний документ (Стаття 6(2) Кодексу)

Загальні вимоги до даних для транзитного супровідного документа і, за потреби, для списку позицій, для транзитного супровідного документа з даними безпеки і для транзитного переліку товарів з даними безпеки визначені в додатку B-02.

Стаття 186 — Заява на отримання статусу уповноваженого одержувача для операцій МДП (Третій підпараграф статті 22(1) Кодексу)

Для цілей операцій МДП заяви на отримання статусу уповноваженого одержувача, зазначеного у статті 230 Кодексу, подаються до митного органу, який компетентний ухвалювати рішення в державі-члені, де операції МДП заявника мають бути припинені.

Стаття 187 — Дозвіл на отримання статусу уповноваженого одержувача для операцій МДП (Стаття 230 Кодексу)

1. Статус уповноваженого одержувача, встановлений у статті 230 Кодексу, надається заявникам, що задовольняють такі умови:

(a) заявник має осідок на митній території Союзу;

(b) заявник декларує, що він буде регулярно отримувати товари, переміщувані у рамках операції МДП;

2. Дозволи надаються лише за умови, що митний орган вважає, що буде спроможним наглядати за операціями МДП та здійснювати контроль без адміністративних зусиль, що непропорційні вимогам відповідної особи.

3. Дозвіл, що стосується статусу уповноваженого одержувача, застосовується до операцій МДП, які повинні бути припинені в державі-члені, у якій надано цей дозвіл, у місці або місцях на території такої держави-члена, які вказані в дозволі.

Секція 2

Процедура зовнішнього і внутрішнього транзиту Союзу

Стаття 188 — Спеціальні фіскальні території (Стаття 1(3) Кодексу)

1. Якщо товари Союзу переміщуються зі спеціальної фіскальної території до іншої частини митної території Союзу, яка не є спеціальною фіскальною територією, і це переміщення завершується в місці, розташованому за межами держави-члена, у якій вони прибули до вказаної частини митної території Союзу, такі товари Союзу необхідно переміщувати в рамках процедури внутрішнього транзиту Союзу, зазначеної у статті 227 Кодексу.

2. У ситуаціях, інших ніж ті, що передбачені в параграфі 1, процедура внутрішнього транзиту Союзу може використовуватись для товарів Союзу, переміщених між спеціальною фіскальною територією та іншою частиною митної території Союзу.

Стаття 189 — Застосування процедури зовнішнього транзиту в особливих випадках (Стаття 226(2) Кодексу)

1. Якщо товари Союзу вивозяться до третьої країни, що є договірною стороною Конвенції про процедуру спільного транзиту або якщо товари Союзу вивозяться і перетинають одну або більше країн спільного транзиту та застосовуються положення Конвенції про процедуру спільного транзиту, товари повинні бути поміщені під процедуру зовнішнього транзиту Союзу, зазначену у статті 226(2) Кодексу, у таких випадках:

(a) товари Союзу пройшли митні формальності при експорті з метою отримання відшкодування при вивезенні до третіх країн в рамках спільної аграрної політики;

(b) товари Союзу надійшли з інтервенційних запасів, вони підпадають під дію заходів контролю щодо їх використання або пункту призначення і вони пройшли митні формальності щодо вивезення до третіх країн в рамках спільної аграрної політики;

2. Товари Союзу, які мають право на повернення або звільнення від сплати ввізного мита відповідно до статті 118(1) Кодексу, можуть бути поміщені під процедуру зовнішнього транзиту, зазначену у статтях 118(4) та 226(2) Кодексу.

3. Якщо товари Союзу вивозяться до третьої країни та переміщуються в межах митної території Союзу в рамках операції МДП або процедури транзиту відповідно до Конвенції АТА або Стамбульської конвенції, товари повинні бути поміщені під процедуру зовнішнього транзиту, зазначену у статті 226(2) Кодексу.

4. Якщо вивозяться товари, зазначені у статті 1 Директиви 2008/118/ЄС, що мають митний статус товарів Союзу, такі товари можуть бути поміщені під процедуру зовнішнього транзиту, зазначену у статті 226(2) Кодексу.

Стаття 190 — Розписка, засвідчена митницею призначення (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Засвідчена митницею призначення розписка повинна, на вимогу особи, що пред’являє товари та інформацію, що вимагається цією митницею, містити дані, зазначені в додатку 72-03.

Стаття 191 — Загальні положення про дозволи на спрощення (Стаття 233(4) Кодексу)

1. Дозволи, зазначені у статті 233(4) Кодексу, надається заявникам, що задовольняють такі умови:

(a) заявник має осідок на митній території Союзу;

(b) заявник декларує, що він буде регулярно використовувати положення щодо транзиту Союзу;

2. Дозволи надаються лише за умови, що митний орган вважає, що буде спроможним наглядати за процедурою транзиту Союзу та здійснювати контроль без адміністративних зусиль, що не пропорційні вимогам відповідної особи.

Стаття 192 — Заяви на отримання статусу уповноваженого відправника для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу (Третій підпараграф статті 22(1) Кодексу)

Для цілей поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу заяви на отримання статусу уповноваженого відправника, зазначеного у статті 233(4) Кодексу, необхідно подавати до митного органу, компетентного ухвалювати рішення в державі-члені, де повинні бути розпочаті операції транзиту Союзу заявника.

Стаття 193 — Дозволи на отримання статусу уповноваженого відправника для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу (Стаття 233(4)(a) Кодексу)

Статус уповноваженого відправника, зазначений у статті 233(4)(a) Кодексу, надається лише заявникам, які уповноважені, відповідно до статті 89(5) Кодексу, надавати комплексну гарантію або користуватися звільненням від зобов’язання надати гарантію відповідно до статті 95(2) цього Кодексу.

Стаття 194 — Заяви на отримання статусу уповноваженого одержувача для отримання товарів, переміщених у рамках процедури транзиту Союзу (Третій підпараграф статті 22(1) Кодексу)

Для цілей отримання товарів, переміщених у рамках процедури транзиту Союзу, заяви на отримання статусу уповноваженого одержувача, зазначеного у статті 233(4)(b) Кодексу, необхідно подавати до митного органу, компетентного ухвалювати рішення в державі-члені, де повинні бути завершені операції транзиту Союзу заявника.

Стаття 195 — Дозволи для отримання статусу уповноваженого одержувача для отримання товарів, переміщених у рамках процедури транзиту Союзу (Стаття 233(4)(b) Кодексу)

Статус уповноваженого одержувача, зазначений у статті 233(4)(b) Кодексу, надається лише заявникам, які декларують, що вони регулярно отримуватимуть товари, що були поміщені під процедуру транзиту Союзу.

Стаття 196 — Квитанція, видана уповноваженим одержувачем (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Квитанція, видана уповноваженим одержувачем перевізнику після постачання товарів, і необхідна інформація повинні містити дані, зазначені в додатку 72-03.

Стаття 197 — Дозвіл на використання пломб спеціального типу (Стаття 233(4)(c) Кодексу)

1. Дозволи, згідно зі статтею 233(4)(с) Кодексу, на використання пломб спеціального типу на транспортних засобах, контейнерах або пакунках, які використовуються для процедури транзиту Союзу, надаються, якщо митні органи затверджують пломби, визначені в заяві на отримання дозволу.

2. Митний орган повинен прийняти, у контексті дозволу, пломби спеціального типу, що були схвалені митними органами іншої держави-члена, крім випадків, коли їм відомо, що конкретна пломба не придатна для митних цілей.

Стаття 197a — Заяви на використання пломб спеціального типу (Третій підпараграф статті 22(1) Кодексу)

Якщо уповноважений відправник або економічний оператор, який подає заяву на отримання статусу уповноваженого відправника, зазначеного у статті 233(4)(a) Кодексу, подає заяву на отримання дозволу на використання пломб спеціального типу, як зазначено у статті 233(4)(c) Кодексу, така заява повинна бути подана до митного органу, компетентного ухвалювати рішення в державі-члені, де повинні розпочатися операції транзиту Союзу уповноваженого відправника.

Стаття 198 — Дозвіл на використання транзитної декларації зі зниженими вимогами до даних (Стаття 233(4)(d) Кодексу)

Дозволи, згідно зі статтею 233(4)(d) Кодексу, на використання митної декларації зі зниженими вимогами до даних для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу надаються для:

(a) перевезення товарів залізничним транспортом;

(b) перевезення товарів повітряним і морським транспортом, якщо електронний транспортний документ не використовується як транзитна декларація.

Стаття 199 — Дозволи на використання електронного транспортного документа як транзитної декларації для повітряного транспорту (Стаття 233(4)(e) Кодексу)

Для цілей повітряного транспорту дозволи на використання електронного транспортного документа як транзитної декларації для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу відповідно до статті 233(4)(e) Кодексу надаються, тільки якщо:

(a) заявник обслуговує значну кількість рейсів між аеропортами Союзу;

(b) заявник демонструє, що він здатний забезпечити надання даних електронного транспортного документа митниці відправлення в аеропорту пункту відправлення та митниці призначення в аеропорту пункту призначення і що ці дані однакові як на митниці відправлення, так на митниці призначення.

Стаття 200 — Дозволи на використання електронного транспортного документа як транзитної декларації для морського транспорту (Стаття 233(4)(e) Кодексу)

Для цілей морського транспорту дозволи на використання електронного транспортного документа як транзитної декларації для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу відповідно до статті 233(4)(e) Кодексу надаються, тільки якщо:

(a) заявник обслуговує значну кількість рейсів між морськими портами Союзу;

(b) заявник демонструє, що він здатний забезпечити надання даних електронного транспортного документа митниці відправлення в морському порту відправлення та митниці призначення в морському порту призначення і що ці дані однакові як на митниці відправлення, так на митниці призначення.

Глава 3. Митний склад

Стаття 201 — Роздрібна торгівля (Стаття 211(1)(b) Кодексу)

Дозволи на експлуатацію складів для зберігання товарів у режимі митного складу надаються за умови, що склади не будуть використовуватись для цілей роздрібної торгівлі, якщо тільки товари не продаються в роздріб в будь-якому з таких випадків:

(a) зі звільненням від сплати ввізного мита, мандрівникам до країн або територій, які не є частиною митної території Союзу, або з них;

(b) зі звільненням від сплати ввізного мита, членам міжнародних організацій;

(b) зі звільненням від сплати ввізного мита, силам НАТО;

(d) зі звільненням від сплати ввізного мита в рамках дипломатичних або консульських домовленостей;

(e) дистанційно, у тому числі через мережу Інтернет.

Стаття 202 — Спеціально обладнані склади (Стаття 211(1)(b) Кодексу)

Якщо товари становлять небезпеку, можуть зіпсувати інші товари або вимагають спеціальних складів з інших причин, дозволи на експлуатацію складів для зберігання товарів у режимі митного складу можуть передбачати, що товари можуть зберігатися тільки на складах, спеціально обладнаних для їх розміщення.

Стаття 203 — Тип складів (Стаття 211(1)(b) Кодексу)

У дозволах на експлуатацію складів для зберігання товарів у режимі митного складу має зазначатися, який з указаних нижче типів митних складів потрібно використовувати згідно з кожним дозволом:

(a) публічний митний склад І-го типу;

(b) публічний митний склад II-го типу;

Глава 4. Спеціальне використання

Секція 1

Тимчасове ввезення

Підсекція 1

Загальні положення

Стаття 204 — Загальні положення (Стаття 211(1)(a) Кодексу)

Якщо не передбачене інше, дозволи на використання процедури тимчасового ввезення надаються за умови, що стан товарів, поміщених під процедуру, залишається незмінним.

Проте допускаються ремонт і технічне обслуговування, у тому числі капітальний ремонт та пристосування або заходи для збереження товарів або забезпечення відповідності товарів технічним вимогам для їх використання в рамках процедури.

Стаття 205 — Місце подання заяви (Стаття 22(1) Кодексу)

1. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, заява на отримання дозволу на тимчасове ввезення повинна подаватися до митного органу, який компетентний за місцем, у якому товари були вперше використані.

2. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, якщо заява на отримання дозволу на тимчасове ввезення здійснюється шляхом подання митної декларації в усній формі відповідно до статті 136, вчинення дії відповідно до статті 139 або за допомогою книжки ATA чи книжки CPD відповідно до статті 163, вона повинна подаватися за місцем, у якому товари пред’явлені та задекларовані для тимчасового ввезення.

Стаття 206 — Тимчасове ввезення з частковим звільненням від сплати ввізного мита (Статті 211(1) та 250(2)(d) Кодексу)

1. Дозвіл на використання процедури тимчасового ввезення із частковим звільненням від сплати ввізного мита надається щодо товарів, які не відповідають всім відповідним вимогам для повного звільнення від сплати ввізного мита, встановленим у статтях 209-216 та статтях 219-236.

2. Дозвіл на використання процедури тимчасового ввезення із частковим звільненням від сплати ввізного мита не надається щодо споживчих товарів.

3. Дозвіл на використання процедури тимчасового ввезення із частковим звільненням від сплати ввізних мит надається за умови, що сума ввізного мита, що підлягає сплаті відповідно до другого підпараграфа статті 252(1) Кодексу, сплачується після закриття процедури.

Підсекція 2

Транспортні засобі, піддони та контейнери, у тому числі їх аксесуари та обладнання

Стаття 207 — Загальні положення (Стаття 211(3) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита також може бути надане для товарів, як зазначено у статтях 208-211 та статті 213, коли заявник та суб’єкт процедури мають осідок на митній території Союзу.

Комерційне використання, що згадується в цій підсекції, означає використання транспортних засобів для перевезення осіб за винагороду або використання транспортних засобів для промислового або комерційного перевезення товарів як безкоштовно, так і за винагороду. Приватне використання транспортного засобу означає використання транспортного засобу, інше ніж комерційне використання.

Стаття 208 — Піддони (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для піддонів.

Стаття 209 — Запасні частини, аксесуари та обладнання для піддонів (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для запасних частин, аксесуарів та обладнання для піддонів, якщо вони тимчасово ввезені для зворотного вивезення окремо або як частини піддонів.

Стаття 210 — Контейнери (Статті 18(2) та 250(2)(d) Кодексу)

1. Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для контейнерів, якщо на них нанесене стійке марковання в належному і добре помітному місці, що містить усю вказану нижче інформацію:

(a) ідентифікація власника або оператора, що може здійснюватися за допомогою повного найменування або встановленої системи ідентифікації, за винятком символів, таких як емблеми або прапори;

(b) ідентифікаційні позначки та номери контейнера, надані власником або оператором;

Для вантажних контейнерів, призначених для використання для морських перевезень, або для будь-якого іншого контейнера, що використовує префікс за стандартом ISO, який складається з чотирьох великих літер і закінчується літерою U, ідентифікація власника або головного оператора, а також серійний номер і контрольна цифра контейнера повинні відповідати міжнародному стандарту ISO 6346 та його додаткам.

2. Якщо заява на отримання дозволу подається згідно зі статтею 163(1), контейнери повинні контролюватися особою, що має осідок на митній території Союзу, або особою, що має осідок за межами митної територією Союзу, але має представника на митній території Союзу.

Ця особа повинна на вимогу надати митним органам детальну інформацію щодо переміщення кожного контейнера, якому надано дозвіл на тимчасове ввезення, включно з датами та місцями його прибуття та розвантаження.

Стаття 211 — Запасні частини, аксесуари та обладнання для контейнерів (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для запасних частин, аксесуарів та обладнання для контейнерів, якщо вони тимчасово ввезені для зворотного вивезення окремо або як частини контейнерів.

Стаття 212 — Умови надання повного звільнення від сплати ввізного мита для транспортних засобів (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

1. Для цілей цієї статті термін «транспортний засіб» включає в себе звичайні запасні частини, аксесуари та обладнання, що супроводжують транспортний засіб.

2. Якщо транспортні засоби задекларовані для тимчасового ввезення в усній формі згідно зі статтею 136(1) або шляхом вчинення іншої дії відповідно до статті 139(1) у взаємозв’язку зі статтею 141(1), дозвіл на тимчасове ввезення надається особі, яка має фізичний контроль за товарами на момент випуску товару для процедури тимчасового ввезення, якщо тільки така особа не діє в інтересах іншої особи. У такому випадку дозвіл надається останній особі.

3. Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для засоби дорожнього, залізничного, повітряного, морського та внутрішнього водного транспорту, якщо вони відповідають таким умовам:

(a) вони зареєстровані за межами митної території Союзу на ім’я особи, що має осідок за межами такої території або, якщо транспортні засоби не зареєстровані, вони перебувають у власності особи, що має осідок на митній території Союзу;

(b) вони використовуються особою, що має осідок на митній території Союзу, без обмеження статей 214, 215 та 216.

Якщо такі транспортні засоби використовуються для приватних цілей третьою особою, що має осідок за межами митної території Союзу, повне звільнення від сплати ввізного мита надається за умови, що ця особа належним чином уповноважена в письмовій формі власником дозволу.

Стаття 213 — Запасні частини, аксесуари та обладнання для транспортних засобів з третіх країн (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для запасних частин, аксесуарів та обладнання для транспортних засобів, якщо вони тимчасово ввезені для зворотного вивезення окремо або як частини транспортних засобів.

Стаття 214 — Умови надання повного звільнення від сплати ввізного мита особам, що мають осідок на митній території Союзу (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Особа, що має осідок на митній території Союзу, повністю звільняється від сплати ввізного мита, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) у випадку залізничних транспортних засобів вони передані в розпорядження таких осіб за договором, відповідно до якого кожна особа може використовувати рухомий склад іншої особи в рамках такого договору;

(b) у випадку дорожніх транспортних засобів, зареєстрованих на митній території Союзу, причіп приєднано до транспортного засобу;

(d) транспортні засоби використовуються спеціалізованою компанією з оренди транспортних засобів для цілей зворотного вивезення.

Стаття 215 — Використання транспортних засобів фізичними особами, що мають звичайне місце проживання на митній території Союзу (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

1. Фізичні особи, що мають звичайне місце проживання на митній території Союзу, повністю звільняються від сплати ввізного мита з транспортних засобів, якщо вони використовують їх особисто і нерегулярно, за запитом власника реєстрації, за умови що власник реєстрації перебуває на митній території Союзу під час використання.

2. Фізичні особи, що мають звичайне місце проживання на митній території Союзу, повністю звільняються від сплати ввізного мита з транспортних засобів, які вони орендували згідно з письмовим договором та використовують особисто для однієї з таких цілей:

(a) для повернення до місця проживання на митній території Союзу;

(b) для залишення митної території Союзу.

2a. Фізичні особи, що мають звичайне місце проживання на митній території Союзу, повністю звільняються від сплати ввізного мита з дорожніх транспортних засобів, які вони орендували згідно з письмовим договором, укладеним зі спеціалізованою службою з оренди автомобілів і використовують особисто.

3. Фізичні особи, що мають звичайне місце проживання на митній території Союзу, повністю звільняються від сплати ввізного мита з транспортних засобів, які вони використовують для комерційних або приватних цілей, за умови, що вони є найманими працівниками власника, наймача або орендаря транспортного засобу та що працедавець має осідок за межами такої митної території.

Приватне використання транспортних засобів дозволяється для поїздок між місцем роботи та місцем проживання працівника або для цілей виконання професійного завдання працівника, як встановлено у трудовому договорі.

На вимогу митних органів особа, яка використовує транспортний засіб, повинна пред’явити копію трудового договору.

Стаття 216 — Звільнення від сплати ввізного мита щодо транспортних засобів в інших випадках (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

1. Повне звільнення від сплати ввізного мита надається, якщо транспортні засоби підлягають реєстрації в рамках тимчасової серії на митній території Союзу для цілей зворотного вивезення на ім’я однієї з таких осіб:

(a) особа, що має осідок за межами такої території;

(b) фізична особа, яка має звичайне місце проживання на такій території, якщо ця особа готується змінити звичайне місце проживання на місце за межами цієї території.

2. Повне звільнення від сплати ввізного мита може надаватись у виняткових випадках, якщо транспортні засоби використовуються для комерційних цілей протягом обмеженого строку особами, що мають осідок на митній території Союзу.

Стаття 217 — Строки закриття процедури тимчасового ввезення щодо транспортних засобів і контейнерів (Стаття 215(4) Кодексу)

Закриття процедури тимчасового ввезення щодо транспортних засобів і контейнерів має відбутися в межах таких строків з моменту, коли товари поміщено під процедуру:

(a) для залізничного транспорту: 12 місяців;

(b) для транспортних засобів, що використовуються для комерційних цілей, крім залізничного транспорту: протягом часу, необхідного для здійснення транспортних операцій;

(i) студентами: протягом періоду, коли вони перебувають на митній території Союзу виключно для цілей навчання;

(ii) особами, що виконують завдання визначеної тривалості: протягом періоду, коли вони перебувають на митній території Союзу виключно для виконання завдання;

(iii) в інших випадках, у тому числі для в’ючних і тяглових тварин та транспортних засобів, які вони тягнуть: 6 місяців;

(d) для повітряного транспорту приватного використання: 6 місяців;

(e) для морського та внутрішнього водного транспорту приватного використання: 18 місяців;

(f) для контейнерів, їх обладнання та аксесуарів: 12 місяців.

Стаття 218 — Строки зворотного вивезення у випадку спеціалізованих служб з оренди транспортних засобів (Статті 211(1) та 215(4) Кодексу)

1. Якщо транспортний засіб тимчасово ввезено в Союз із повним звільненням від сплати ввізного мита відповідно до статті 212 і повернено до спеціалізованої служби з оренди транспортних засобів, що має осідок на митній території Союзу, зворотне вивезення, що закриває процедуру тимчасового ввезення, необхідно здійснити протягом шести місяців із дати прибуття транспортного засобу на митну територію Союзу.

Якщо транспортний засіб повторно здається в оренду спеціалізованою службою з оренди транспортних засобів особі, що має осідок за межами такої території, або фізичним особам, що мають звичайне місце проживання на митній території Союзу, зворотне вивезення, що закриває процедуру тимчасового ввезення, необхідно здійснити протягом шести місяців із дати прибуття транспортного засобу на митну територію Союзу та протягом трьох тижнів після укладення договору про повторну оренду.

Датою прибуття на митну територію Союзу вважається дата укладання договору оренди, згідно з яким транспортний засіб використовувався на момент прибуття на цю територію, якщо тільки не була доведена фактична дата прибуття.

2. Дозвіл на тимчасове ввезення транспортного засобу, як зазначено в параграфі 1, надається за умови, що транспортний засіб не використовується для інших цілей, окрім зворотного вивезення.

3. У випадку, зазначеному у статті 215(2), протягом трьох тижнів після укладання договору оренди або повторної оренди, транспортний засіб повинен бути повернений службі оренди транспортного засобу, що має осідок на митній території Союзу, якщо транспортний засіб використовується фізичною особою для повернення до свого місця проживання на митній території Союзу, або зворотно вивезений, якщо транспортний засіб використовується такою особою, щоб залишити митну територію Союзу.

4. У випадку, зазначеному у статті 215(2a), дорожній транспортний засіб повинен бути зворотно вивезений протягом 8 днів з моменту поміщення під процедуру тимчасового ввезення.

Підсекція 3

Товари, інші ніж транспортні засоби, піддони та контейнери

Стаття 219 — Особисті речі та товари для спорту, що ввозяться мандрівниками (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається щодо товарів, що ввозяться мандрівниками, що проживають поза межами митної території Союзу, якщо виконані всі такі умови:

(a) товари є особистими речами, які обґрунтовано необхідні для поїздки;

(b) товари призначені для використання для спортивних цілей.

Стаття 220 — Побутові речі для моряків (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається щодо побутових речей для моряків у таких випадках:

(a) вони використовуються на судні, що залучене до міжнародного морського рейсу;

(b) вони вивантажуються з такого судна для тимчасового використання екіпажем на березі;

(c) вони використовуються екіпажем такого судна в культурних або соціальних закладах, які перебувають в управлінні некомерційних організацій, або в культових приміщеннях, у яких регулярно проводяться служби для моряків.

Заявник на отримання дозволу на використання процедури тимчасового ввезення та суб’єкт процедури тимчасового ввезення, що має осідок на митній території Союзу, також повністю звільняються від сплати ввізного мита з побутових речей для моряків.

Стаття 221 — Матеріали для надання допомоги при стихійних лихах (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається щодо матеріалів для надання допомоги при стихійних лихах, якщо вони використовуються у зв’язку із вжитими заходами для боротьби з наслідками стихійних лих або подібних ситуацій, що впливають на митну територію Союзу.

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 222 — Медичне, хірургічне та лабораторне обладнання (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається на медичне, хірургічне та лабораторне обладнання, що відправлене в позику на прохання лікарні або іншої медичної установи, що має термінову потребу в такому обладнані для компенсації непридатності власного устатковання, якщо воно призначене для діагностичних або лікувальних цілей. Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 223 — Тварини (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для тварин, які перебувають у власності особи, що має осідок за межами митної території Союзу.

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 224 — Товари для використання у прикордонних зонах (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для вказаних нижче товарів, призначених для використання у прикордонних зонах:

(a) обладнання, що перебуває у власності та використовується особами, що мають осідок у прикордонній зоні третьої країни, прилеглої до прикордонної зони Союзу, на якій товари будуть використовуватися;

(b) товари, що використовуються для проектів будівництва, ремонту або технічного обслуговування інфраструктури в такій прикордонній зоні в Союзі під відповідальність органів публічної влади.

Стаття 225 — Носії звукозаписів, зображень і даних та рекламні матеріали (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для таких товарів:

(a) носії, що містять звукозаписи, зображення або дані, які постачаються безкоштовно та використовуються для цілей демонстрації перед комерціалізацією, створення звукової доріжки, дубляжу або відтворення;

(b) матеріали, використані виключно для рекламних цілей, включно з транспортними засобами, спеціально обладнаними для таких цілей.

Стаття 226 — Професійне обладнання (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

1. Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для професійного обладнання, яке відповідає таким умовам:

(a) воно перебуває у власності особи, що має осідок за межами митної території Союзу;

(b) воно ввезене особою, що має осідок за межами митної території Союзу, або працівником власника, що має осідок на митній території Союзу;

2. Незважаючи на параграф 1, повне звільнення від сплати ввізного мита надається щодо переносних музичних інструментів, тимчасово ввезених мандрівниками, що призначені для використання як професійне обладнання; Мандрівники можуть проживати в межах або за межами митної території Союзу.

3. Повне звільнення від сплати ввізного мита не надається для професійного обладнання, призначеного для використання в будь-якому з таких випадків:

(a) промислове виробництво товарів;

(b) промислове пакування товарів;

(d) будівництво, ремонт або технічне обслуговування будівель;

(e) земельні роботи та подібні проекти.

Пункти (c), (d) та (e) не застосовуються до ручних інструментів.

Стаття 227 — Педагогічні матеріали та наукове обладнання (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для педагогічних матеріалів і наукового обладнання, якщо виконані такі умови:

(a) вони перебувають у власності особи, що має осідок за межами митної території Союзу;

(b) вони ввезені некомерційними публічними або приватними науковими, освітніми або професійно-технічними закладами та використовуються виключно для навчання, професійно-технічного навчання або наукових досліджень під відповідальність закладу, що здійснює ввезення;

(d) вони не використовуються для чисто комерційних цілей.

Стаття 228 — Пакунки (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для таких товарів:

(a) пакунки, ввезені заповненими та призначені для зворотного вивезення порожніми або заповненими;

(b) пакунки, що ввезені порожніми та призначені для зворотного вивезення заповненими.

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 229 — Ливарні форми, штампи, блоки, креслення, ескізи, вимірювальні, контрольні та випробувальні інструменти та інші подібні вироби (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для ливарних форм, штампів, блоків, креслень, ескізів, вимірювальних, контрольних і випробувальних інструментів та інших подібних виробів, якщо виконані такі умови:

(a) вони перебувають у власності особи, що має осідок за межами митної території Союзу;

(b) вони використовуються у процесі виробництва особою, що має осідок на митній території Союзу, і вивозиться більш ніж 50% продукції, отриманої в результаті їх використання.

Стаття 230 — Спеціальні засоби та інструменти (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для спеціальних засобів та інструментів, якщо виконані такі умови:

(a) вони перебувають у власності особи, що має осідок за межами митної території Союзу;

(b) вони надаються особі, що має осідок на митній території Союзу, для виробництва товарів і вивозиться більш ніж 50% отриманих товарів.

Стаття 231 — Товари, що використовуються для проведення випробувань або є предметом випробувань (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для товарів в будь-якому з таких випадків:

(a) вони є предметом випробувань, експериментів або демонстрацій;

(b) вони підлягають приймальним випробуванням із задовільними результатами, передбаченим у договорі купівлі-продажу;

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 232 — Зразки (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для зразків, які використовуються виключно для показу або демонстрації на митній території Союзу, за умови, що кількість зразків обґрунтована, беручи до уваги мету використання.

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 233 — Замінні засоби виробництва (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для замінних засобів виробництва, які тимчасово надаються покупцю постачальником або ремонтником до постачання або завершення ремонту подібних товарів.

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 234 — Товари для заходів або на продаж за певних обставин (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

1. Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для товарів, що призначені для показу або використані на публічних заходах, які організовані не лише для комерційної реалізації товарів, або отримані на таких заходах із товарів, поміщених під процедуру тимчасового ввезення.

У виключних випадках, митні органи можуть надати повне звільнення від сплати ввізного мита для товарів, що призначені для показу або використані на інших заходах або отримані на таких заходах із товарів, поміщених під процедуру тимчасового ввезення.

2. Повне звільнення від сплати ввізного мита надається товарам, що доставлені власником для перевірки особою на території Союзі, яка має право придбати їх після перевірки.

3. Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для таких позицій:

(a) витвори мистецтва, колекційні предмети й антикваріат, як означено в додатку IX до Директиви 2006/112/ЄС, що ввезені для цілей виставлення з метою можливого продажу;

(b) товари, інші ніж нові, що ввезені з метою їх продажу на аукціоні.

4. Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 235 — Запасні частини, аксесуари та обладнання (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита надається для запасних частин, аксесуарів та обладнання, які використовуються для ремонту та технічного обслуговування, у тому числі капітального ремонту, пристосування та збереження, товарів, поміщених під процедуру тимчасового ввезення.

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу.

Стаття 236 — Інші товари (Стаття 250(2)(d) Кодексу)

Повне звільнення від сплати ввізного мита також може бути надане для товарів, інших ніж ті, що зазначені у статтях 208-216 та статті 219-235, або які не відповідають умовам вказаних статей, у будь-якому з таких випадків:

(a) товари ввозяться час від часу на період, що не перевищує три місяці;

(b) товари ввозяться в особливих випадках без економічного впливу в Союзі.

Заявник та суб’єкт процедури можуть мати осідок на митній території Союзу у випадках, зазначених у пункті (b).

Стаття 237 — Спеціальні строки закриття (Стаття 215(4) Кодексу)

1. Для товарів, зазначених у статтях 231(c), 233 та 234(2), строк закриття становить 6 місяців із моменту поміщенння товарів під процедуру тимчасового ввезення.

2. Для тварин, зазначених у статті 223, строк закриття не повинен бути менше ніж 12 місяців із моменту поміщення тварин під процедуру тимчасового ввезення.

Підсекція 4

Застосування процедури

Стаття 238 — Відомості, які включаються до митної декларації (Стаття 6(2) Кодексу)

1. Якщо товари, поміщені під процедуру тимчасового ввезення, згодом поміщують під митну процедуру, що дає можливість закрити процедуру тимчасового ввезення згідно зі статтею 215(1) Кодексу, митна декларація для наступної митної процедури, інша ніж книжка ATA/CPD, повинна містити позначку «ТА» і, якщо застосовно, відповідний номер дозволу.

2. Якщо товари, поміщені під процедуру тимчасового ввезення, зворотно вивезені відповідно до статті 270(1) Кодексу, декларація зворотного вивезення, інша ніж книжка ATA/CPD, повинна містити дані, зазначені в параграфі 1.

Секція 2

Кінцеве використання

Стаття 239 — Обов’язок власника дозволу на кінцеве використання (Стаття 211(1)(a) Кодексу)

Дозвіл для використання процедури кінцевого використання надається за умови, що власник дозволу зобов’язується виконати один із двох таких обов’язків:

(a) використовувати товари для цілей, встановлених для застосування звільнення від сплати мита або зниженої ставки мита;

(b) передати обов’язок, зазначений у пункті (a), іншій особі на умовах, встановлених митними органами.

Глава 5. Перероблення

Стаття 240 — Дозвіл (Стаття 211 Кодексу)

1. У дозволі на процедуру перероблення необхідно зазначити заходи для встановлення одного з таких фактів:

(a) що перероблені продукти отримані в результаті перероблення товарів, поміщених під процедуру перероблення;

(b) що виконані умови для використання еквівалентних товарів відповідно до статті 223 Кодексу або стандартної системи обміну відповідно до статті 261 Кодексу.

2. Дозвіл для перероблення на митній території може бути наданий для допоміжних засобів виробництва у розумінні статті 5(37)(e) Кодексу, за винятком такого:

(a) паливо та джерела енергії, окрім тих, які необхідні для випробування перероблених продуктів або для виявлення несправностей у поміщених під процедуру товарах, що потребують ремонту;

(b) мастила, окрім тих, які необхідні для випробування, пристосування або вилучення перероблених продуктів;

3. Дозвіл для перероблення на митній території надається. тільки якщо виконані такі умови:

(a) товари не можуть бути економічно обґрунтовано відновлені після перероблення до їхніх характеристик або стану, що був на момент їх поміщення під процедуру;

(b) використання процедури не призведе до недотримання правил стосовно походження та кількісних обмежень, які застосовні до товарів, що ввозяться.

Перший підпараграф не застосовується якщо сума ввізного мита визначається відповідно до статті 86(3) Кодексу.

Стаття 241 — Відомості, що включаються до митної декларації для перероблення на митній території (Стаття 6(2) Кодексу)

1. Якщо товари, поміщені під процедуру перероблення на митній території, або отримані перероблені продукти згодом поміщено під митну процедуру, що ндає можливість закрити процедуру перероблення на митній території згідно зі статтею 215(1) Кодексу, митна декларація для наступної митної процедури, інша ніж книжка ATA/CPD, повинна містити позначку «IP» і відповідний номер дозволу або номер INF.

Якщо товари, поміщені під процедуру перероблення на митній території, є предметом спеціальних заходів торговельної політики і такі заходи все ще застосовні на момент поміщення товарів, незалежно від того, чи вони перебувають у формі перероблених продуктів, під наступну митну процедуру, митна декларація для наступної митної процедури повинна містити дані, зазначені в першому підпараграфі, а також позначення «С Р М».

2. Якщо товари, поміщені під процедуру перероблення на митній території, зворотно вивозяться відповідно до статті 270(1) Кодексу, декларація зворотного вивезення повинна містити дані, зазначені в параграфі 1.

Стаття 242 — Перероблення за межами митної території IM/ЕХ (Стаття 211(1) Кодексу)

1. У випадку перероблення за межами митної території IM/ЕХ у дозволі необхідно зазначити строк, протягом якого товари Союзу, які замінені еквівалентними товарами, необхідно помістити під перероблення за межами митної території. Такий строк не повинен перевищувати шість місяців.

За запитом власника дозволу строк може бути продовжений навіть після його закінчення за умови, що загальний строк не перевищує один рік.

2. У випадку попереднього ввезення перероблених продуктів повинна бути надана гарантія, що покриває суму ввізного мита, яка підлягала б сплаті, якби замінені товари Союзу не були поміщені під процедуру перероблення за межами митної території відповідно до параграфа 1.

Стаття 243 — Ремонт у режимі перероблення за межами митної території (Стаття 211(1) Кодексу)

Якщо процедура перероблення за межами митної території вимагається для ремонту, тимчасово вивезені товари повинні підлягати ремонту та процедура не повинна використовуватися для покращення технічних характеристик товарів.

Розділ VIII. ТОВАРИ, ПЕРЕМІЩУВАНІ ЗА МЕЖІ МИТНОЇ ТЕРИТОРІЇ СОЮЗУ

Глава 1. Формальності перед вибуттям товарів

Стаття 244 — Строк подання попередніх декларацій (Стаття 263(1) Кодексу)

1. Попередня декларація, зазначена у статті 263 Кодексу, повинна бути подана до компетентної митниці протягом таких строків:

(a) у випадку морських перевезень:

(i) для переміщень контейнерних вантажів, окрім випадків, зазначених у пунктах (ii) та (iii), - не пізніше ніж за 24 години до завантаження товарів на судно, на якому вони залишають митну територію Союзу;

(ii) для переміщень контейнерних вантажів між митною територією Союзу та Гренландією, Фарерськими островами, Ісландією або портами на Балтійському морі, Північному морі, Чорному морі чи Середземному морі та всіма портами Марокко - не пізніше ніж за дві години до відправлення з порту на митній території Союзу;

(iii) для переміщень контейнерних вантажів між французькими заморськими департаментами, Азорськими островами, Мадейрою або Канарськими островами та територією за межами митної території Союзу, якщо тривалість поїздки не перевищує 24 години, - не пізніше ніж за дві години до відправлення з порту на митній території Союзу;

(iv) для переміщень без контейнерних вантажів - не пізніше ніж за 2 години до відправлення з порту на митній території Союзу;

(b) у випадку повітряних перевезень - не пізніше ніж за 30 хвилин до відправлення з аеропорту на митній території Союзу;

(c) у випадку перевезень дорожнім і внутрішнім водним транспортом - не пізніше ніж за одну годину до залишення товарами митної території Союзу;

(d) у випадку залізничних перевезень:

(i) якщо залізничне перевезення з останньої станції формування складу до митниці вибуття займає менше ніж дві години - не пізніше ніж за одну годину до прибуття товарів до місця, що належить до компетенції митниці вибуття;

(ii) у всіх інших випадках - не пізніше ніж за дві години до залишення товарами митної території Союзу.

2. Незважаючи на параграф 1, якщо попередня декларація стосується товарів, для яких вимагається відшкодування відповідно до Регламенту Комісії (ЄС) № 612/2009 (-13), її необхідно подати до компетентної митниці не пізніше ніж у момент завантаження товарів відповідно до статті 5(7) цього Регламенту.

3. У вказаних нижче випадках строком подання попередньої декларації є строк. застосовний до активного транспортного засобу, використаного для залишення митної території Союзу:

(a) якщо товари прибули до митниці вибуття на іншому транспортному засобі, з якого їх перемістять, перш ніж залишити митну територію Союзу (інтермодальні перевезення);

(b) якщо товари прибули до митниці вибуття на транспортному засобі, який сам перевозиться на активному транспортному засобі при залишенні митної території Союзу (комбіновані перевезення).

4. Строки, зазначені в параграфах 1, 2 та 3, не застосовуються у разі форс-мажору.

Стаття 245 — Звільнення від обов’язку подавати попередню декларацію (Стаття 263(2)(b) Кодексу)

1. Без обмеження обов’язку подавати митну декларацію згідно зі статею 158(1) Кодексу або декларацію зворотного вивезення відповідно до статі 270(1) Кодексу, подання попередньої декларації не вимагається для таких товарів:

(a) електрична енергія;

(b) товари, що залишають територію через трубопровід;

(d) товари, переміщувані відповідно до правил актів Всесвітнього поштового союзу;

(e) побутові речі, як означено у статті 2(1)(d) Регламенту (ЄС) № 1186/2009, за умови, що їх не перевозять за договором перевезення;

(f) товари, що містяться в особистому багажі мандрівників;

(g) товари, зазначені у статті 140(1), окрім випадків, коли вони перевозяться за договором перевезення:

(i) запасні частини, аксесуари та обладнання для піддонів;

(ii) запасні частини, аксесуари та обладнання для контейнерів;

(iii) транспортні засоби, аксесуари та обладнання для транспортних засобів;

(h) товари, що охоплюються книжками ATA та CPD;

(i) товари, переміщувані на підставі форми 302, передбаченої в Угоді між сторонами Північноатлантичного договору стосовно статусу їхніх збройних сил, підписаній у Лондоні 19 червня 1951 року;

(j) товари, що перевозяться на суднах, які переміщуються між портами Союзу без проміжного заходу в будь-який порт за межами митної території Союзу;

(k) товари, що перевозяться на повітряних суднах, які переміщуються між аеропортами Союзу без проміжної посадки в будь-якому аеропорті за межами митної території Союзу;

(l) зброя та військове обладнання, що переміщуються за межі митної території Союзу органами, відповідальними за оборону держави-члена, на військовому транспорті або транспорті, призначеному для виключного використання військовими органами;

(m) указані нижче товари, що переміщуються за межі митної території Союзу безпосередньо до морських установок, що їх експлуатує особа, що має осідок на митній території Союзу:

(i) товари, які використовуються для будівництва, ремонту, технічного обслуговування або переобладнання морських установок;

(ii) товари, які використовуються для встановлення або обладнання морських установок;

(iii) продовольчі товари, які використовуються або споживаються на морських установках;

(n) товари, щодо яких можна вимагати звільнення відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року, Віденської конвенції про консульські відносини від 24 квітня 1963 року, інших консульських конвенцій або Нью-Йоркської конвенції про спеціальні місії від 16 грудня 1969 року;

(o) товари, які постачаються для їх включення як частин або аксесуарів суден або повітряних суден, а також для експлуатації двигунів, машин та іншого устатковання на суднах або повітряних суднах, а також харчові продукти та інші предмети для споживання або продажу на борту;

(p) товари, відправлені з митної території Союзу до Сеути та Мелільї, Гібралтару, Гельголанду, Республіки Сан-Марино, Держави-Міста Ватикан, муніципалітетів Лівіньо та Кампіоне-д’Італія або італійських національних вод озера Лугано, які розташовані між берегом і політичним кордоном території між Понте-Треза та Порто-Черезіо;

2. Подання попередньої декларації не вимагається для товарів у таких випадках:

(a) якщо судно, що перевозить товари між портами Союзу, заходить до порту, який розташований за межами митної території Союзу, і товари залишаються завантаженими на борту судна під час заходу в порт за межами митної території Союзу;

(b) якщо повітряне судно, що перевозить товари між аеропортами Союзу, прибуває в аеропорт, що розташований за межами митної території Союзу, і товари залишаються завантаженими на борту повітряного судна під час прибуття в аеропорт за межами митної території Союзу;

(c) якщо у порту або аеропорту товари не вивантажуються з транспортних засобів, що перевезли їх на митну територію Союзу і які вивезуть їх з цієї території;

(d) якщо товари були завантажені в попередньому порту або аеропорту на митній території Союзу, у якому була подана попередня декларація або було застосовне звільнення від обов’язку подавати попередню декларацію, і залишаються на транспортному засобі, що вивезе їх із митної території Союзу;

(e) якщо товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні або поміщені під процедуру вільної зони, перевантажуються з транспортного засобу, що перемістив їх до складу тимчасового зберігання або вільної зони, під наглядом того самого митного органу на судно, повітряне судно або залізний транспорт, що перемістить їх за межі митної території Союзу, у разі виконання таких умов:

(i) перевантаження здійснюється протягом 14 днів з моменту пред’явлення товарів відповідно до статей 144 або 245 Кодексу або, за виключних обставин, протягом довшого строку, схваленого митними органами, якщо 14-денного строку не достатньо, щоб впоратися з такими обставинами;

(ii) інформація про товар надана митним органам;

(iii) наскільки відомо перевізнику, пункт призначення товарів і одержувач не змінюються;

(f) якщо товари були переміщені на митну територію Союзу, але відхилені компетентним митним органом і негайно повернені до країни експорту.

Глава 2. Формальності при вибутті товарів

Стаття 246 — Засоби обміну інформацією у випадках пред’явлення товарів на митниці вибуття (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Якщо товари пред’являють на митниці вибуття відповідно до статті 267(2) Кодексу, засоби обміну інформацією, інші ніж засоби електронного опрацювання даних, можуть використовуватися для вчинення таких дій:

(a) ідентифікація експортної декларації;

(b) повідомлення щодо розбіжностей між товарами, задекларованими та випущеними для процедури вивезення, і пред’явленими товарами.

Стаття 247 — Засоби для надання підтвердження того, що товари залишили митну територію Союзу (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Для цілей засвідчення вибуття товарів, підтвердження того, що товари залишили митну територію Союзу, може бути надане митниці експорту з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Глава 3. Вивезення та зворотне вивезення

Стаття 248 — Визнання митної декларації або декларації зворотного вивезення недійсною (Стаття 174 Кодексу)

1. Якщо характер товарів, випущених для вивезення, зворотного вивезення або перероблення за межами митної території, відрізняється від характеру товарів, що пред’явлені на митниці вибуття, митниця експорту повинна визнати відповідну декларацію недійсною.

2. Якщо після спливу 150 днів з дати випуску товарів для процедури вивезення, процедури перероблення за межами митної території або зворотного вивезення митниця експорту не отримує жодних відомостей про вибуття товарів або підтвердження того, що товари залишили митну територію Союзу, така митниця може визнати відповідну декларацію недійсною.

Стаття 249 — Засоби для подання вивізної декларації або декларації зворотного вивезення заднім числом (Стаття 6(3)(a) Кодексу)

Якщо вимагалася вивізна декларація або декларація зворотного вивезення, але товари були переміщені за межі митної території Союзу без такої декларації, для подання такої вивізної декларації або декларації зворотного вивезення заднім числом можуть бути використані засоби обміну інформацією, інші ніж засоби електронного опрацювання даних.

Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 250 — Перегляд дозволів, чинних станом на 1 травня 2016 року

1. Дозволи, надані на підставі Регламенту (ЄЕС) № 2913/92 або Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, які є чинними станом на 1 травня 2016 року та не мають обмеженого строку дії, повинні бути переглянуті.

2. Як відступ від параграфа 1, такі дозволи не підлягають перегляду:

(a) дозволи експортерів на складання декларацій інвойс, як вказано у статтях 97v та 117 Регламенту (ЄЕС) № 2454/93;

(b) дозволи на управління матеріалами з використанням методу ведення окремого бухгалтерського обліку, як зазначено у статті 88 Регламенту (ЄЕС) № 2454/93.

Стаття 251 — Дійсність дозволів, чинних станом на 1 травня 2016 року

1. Дозволи, надані на підставі Регламенту (ЄЕС) № 2913/92 або Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, які є чинними станом на 1 травня 2016 року залишаються чинними до такого часу:

(a) для дозволів з обмеженим строком дії - до закінчення такого строку або до 1 травня 2019 року, залежно від того, яка із цих дат настане раніше;

(b) для всіх інших дозволів - доки дозвіл не буде переглянуто відповідно до статті 250(1).

2. Як відступ від параграфа 1, дозволи, зазначені у статті 250(2)(a) та (b), залишаються чинними до їх вилучення митними органами, що їх надали.

Стаття 252 — Дійсність рішень про обов’язкову інформацію, чинних станом на 1 травня 2016 року

Рішення щодо обов’язкової інформації, чинні станом на 1 травня 2016 року, залишаються чинними протягом строку, визначеного в таких рішеннях. Таке рішення станом на 1 травня 2016 року є обов’язковим як для митних органів, так і для адресата рішення.

Стаття 253 — Дійсність рішень щодо надання відстрочки платежу, чинних станом на 1 травня 2016 року

Рішення щодо надання відстрочки платежу, ухвалене відповідно до статті 224 Регламенту (ЄЕС) № 2913/92, що є чинним станом на 1 травня 2016 року, залишаються чинними до такого часу:

(a) якщо рішення було ухвалене для використання процедури, зазначеної у статті 226(a) Регламенту (ЄЕС) № 2913/92, воно залишається чинним без обмеження в часі;

(b) якщо рішення було ухвалене для використання однієї з процедур, зазначених у статті 226(b) або (c) Регламенту (ЄЕС) № 2913/92, воно залишається чинним до перегляду пов’язаного з ним дозволу на використання комплексної гарантії.

Стаття 254 — Використання дозволів та рішень, чинних станом на 1 травня 2016 року

Якщо рішення або дозвіл залишається чинним після 1 травня 2016 року відповідно до статей 251-253, умовами, на яких таке рішення або дозвіл застосовується з 1 травня 2016 року, повинні бути умови, встановлені у відповідних положеннях Кодексу, Імплементаційному Регламенті Комісії 2015/2447 від 24 листопада 2015 року про встановлення детальних правил імплементації певних положень Регламенту (ЄС) № 925/2013 (-14) і в цьому Регламенті, як визначено в таблиці відповідності, встановленій у додатку 90.

Стаття 255 — Перехідні положення про використання пломб

Митні пломби та пломби спеціального типу, що відповідають додатку 46а до Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, можна використовувати далі, доки не закінчаться запаси або до 1 травня 2019 року, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.

Стаття 256 — Перехідні положення про використання пломб

Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Він застосовується з 1 травня 2016 року

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

Додатки до Регламенту

(-1) OB L 226, 13.08.1987, с. 2.

(-2) Делегований регламент Комісії (ЄС) 2016/341 від 17 грудня 2015 року на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 щодо перехідних правил для певних положень Митного кодексу Союзу, якщо відповідні електронні системи ще не перебувають в ескполуатації, та про внесення змін до Делегованого регламенту (ЄС) № 2015/2446 (OB L 69, 15.03.2016, с. 1).

(-3) OB L 226, 13.08.1987, с. 2.

(-4) Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) № 2015/2447 від 24 листопада 2015 року про встановлення детальних правил для імплементації певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу (OB L 343, 29.12.2015, с. 558).

(-5) Регламент Ради (ЄЕС) № 2658/87 від 23 липня 1987 року про тарифну і статистичну номенклатуру та про спільний митний тариф (OB L 256, 07.09.1987, с. 1).

(-6) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 978/2012 від 25 жовтня 2012 року про застосування схеми генералізованих тарифних преференцій та про скасування Регламенту Ради (ЄС) № 732/2008 (OB L 303, 31.10.2012, с. 1).

(-7) OB L 324, 10.12.2009, с. 23.

(-8) Регламент Ради (ЄС) № 1224/2009 від 20 листопада 2009 року про систему контролю Співтовариства для забезпечення дотримання правил спільної політики щодо рибальства та про внесення змін до регламентів (ЄС) № 847/96, (ЄС) № 2371/2002, (ЄС) № 811/2004, (ЄС) № 768/2005, (ЄС) № 2115/2005, (ЄС) № 2166/2005, (ЄС) № 388/2006, (ЄС) № 509/2007, (ЄС) № 676/2007, (ЄС) № 1098/2007, (ЄС) № 1300/2008, (ЄС) № 1342/2008 та про скасування регламентів (ЄЕС) № 2847/93, (ЄС) № 1627/94 та (ЄС) № 1966/2006 (OB L 343, 22.12.2009, с. 1).

(-9) Директива Ради (ЄС) 2017/2455 від 5 грудня 2017 року про внесення змін до Директиви 2006/112/ЄС і Директиви 2009/132/ЄС щодо певних податкових зобов’язань з податку на додану вартість, що застосовуються до надання послуг та здійснення дистанційних продажів товарів (OB L 348, 29.12.2017, с. 7).

(-10) Директива Європейського Парламенту і Ради 2011/83/ЄС від 25 жовтня 2011 року про права споживачів, про внесення змін до Директиви Ради 93/13/ЄЕС та Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/44/ЄС, а також про скасування Директиви Ради 85/577/ЄЕС та Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/7/ЄС (OB L304, 22.11.2011, с. 64).

(-11) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 510/2014 від 16 квітня 2014 року про встановлення торговельних режимів, що застосовуються до деяких товарів, отриманих у результаті перероблення сільськогосподарських продуктів та про скасування регламентів Ради (ЄС) № 1216/2009 та (ЄС) № 614/2009 (OB L 150, 20.05.2014, с. 1).

(-12) Регламент Ради (ЄС) № 150/2003 від 21 січня 2003 року про призупинення ввізних мит на певні види зброї та військового обладнання (OB L 25, 30.01.2003, с. 1).

(-13) Регламент Комісії (ЄС) № 612/2009 від 7 липня 2009 року про встановлення спільних детальних правил для застосування системи відшкодувань при вивезенні сільськогосподарських продуктів (OВ L 186, 17.07.2009, с. 1).

(-14) Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) № 2015/2447 від 24 листопада 2015 року про встановлення детальних правил для імплементації певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 925/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу (див. с. 558 цього Офіційного вісника).

(-15) Див. додаткову примітку 5(b) до групи 27 Комбінованої номенклатури.

(-16) Див. додаткову примітку 5(b) до групи 27 Комбінованої номенклатури.

(-17) Див. додаткову примітку 5(b) до групи 27 Комбінованої номенклатури.

(-18) Див. додаткову примітку 5(b) до групи 27 Комбінованої номенклатури.

(-19) OB L 248, 05.09.1991, c. 1.

Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua. Оригінальний текст перекладу

Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою