Імплементаційний Регламент Комісії (ЄС) 2015/2447 від 24 листопада 2015 року щодо детальних правил імплементування певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу
Тип: Єврокомісія
Видавник: Європейська комісія
Номер: 984_029-15
Прийнято: 2015-11-24
Чинна редакція від: 2017-06-14
Стан: in_force
Rada ID: 984_029-15
02015R2447 - UA - 14.06.2017 - 001.001
Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичними версіями відповідних актів, включаючи їхні преамбули, є версії, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex.
(до Розділу IV: Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею
Глава 5. Митні питання та сприяння торгівлі)
ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНИЙ РЕГЛАМЕНТ КОМІСІЇ (ЄС) 2015/2447
від 24 листопада 2015 року
щодо детальних правил імплементування певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу
(ОВ L 343, 29.12.2015, с. 558)
Зі змінами і доповненнями, внесеними:
Офіційний вісник
№
сторінка
дата
ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2017/989 від 8 червня 2017 року
L 149
19
13.06.2017
Виправлено:
Виправленням, ОВ L 087, 02.04.2016, с. 35 (2015/2447)
ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНИЙ РЕГЛАМЕНТ КОМІСІЇ (ЄС) 2015/2447
від 24 листопада 2015 року
щодо детальних правил імплементування певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. Сфера застосування митного законодавства, завдання митниці, терміни та означення
Стаття 1 — Терміни та означення
(1) Для цілей цього Регламенту застосовується стаття 1 Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2015/2446 (-1).
(2) Для цілей цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:
(1) «ручна поклажа» означає, в разі подорожі повітряним транспортом, багаж, що його фізична особа бере із собою в кабіну повітряного судна та виносить із неї;
(2) «митниця пред’явлення» означає митницю за місцем пред’явлення товарів;
(3) «зареєстрований багаж» означає, в разі подорожі повітряним транспортом, багаж, що його зареєстровано в аеропорту відправлення та що є недоступним для фізичної особи під час польоту або, у відповідних випадках, підчас будь-яких транзитних зупинок;
(4) «ідентичні товари» означає, в контексті визначення митної вартості, товари, вироблені в тій самій країні, що є однаковими у всіх відношеннях, включаючи фізичні характеристики, якість та репутацію. Незначні відмінності в зовнішньому вигляді не становлять перешкоди для того, щоб товари, що в інших відношеннях відповідають цьому визначенню, розглядалися як ідентичні;
(5) «міжнародний аеропорт Союзу» означає будь-який аеропорт Союзу, що згідно з дозволом митного органу схвалений для повітряного сполучення з територіями, які не є частиною митної території Союзу;
(6) «рейс у межах Союзу» означає рух повітряного судна між двома аеропортами Союзу без будь-якої транзитної зупинки, що не починається або не закінчується в аеропорту поза межами Союзу;
(7) «основні перероблені продукти» означає перероблені продукти, стосовно яких видано дозвіл на переробку на митній території;
(8) «збутова діяльність» означає, в контексті визначення митної вартості, всю діяльність, що стосується рекламування або збуту та просування збуту відповідних товарів, та всю діяльність, що стосується гарантій щодо них;
(9) «вторинні перероблені продукти» означає перероблені продукти, що є необхідним побічним продуктом переробної операції та не є основними переробленими продуктами;
(10) «комерційне або туристичне повітряне судно» означає призначене для подорожей повітряне судно, що його маршрут визначає сам користувач;
(11) «публічний митний склад III типу» означає митний склад, що перебуває у віданні митних органів;
(12) «стаціонарна транспортна установка» означає технічні засоби, що використовуються для постійного транспортування таких товарів, як електроенергія, газ та нафта;
(13) «митниця транзиту» має будь-яке з таких значень:
(a) митниця за місцем вибуття з митної території Союзу, коли товари залишають таку територію в ході транзитної операції через кордон з територією, яка не є частиною митної території Союзу та не є країною спільного транзиту;
(b) митниця за місцем прибуття на митну територію Союзу, коли товари перетнули територію, яка не є частиною митної території Союзу, в ході транзитної операції;
(14) «подібні товари» означає, в контексті визначення митної вартості, вироблені в тій самій країні товари, що хоча і не є однаковими у всіх відношеннях, але мають схожі характеристики та схожі складові матеріали, що завдяки ним вони можуть виконувати ті самі функції та бути комерційно взаємозамінними; якість товарів, їхня репутація та існування торговельної марки належать до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні того, чи є товари подібними.
Глава 2. Права та обов’язки осіб згідно з митним законодавством
Секція 1
Надання інформації
Підсекція 1
Формати і коди спільних вимог до даних, обміну даними та їх зберігання
Стаття 2 — Формати і коди спільних вимог до даних
(Стаття 6(2) Кодексу)
1. Формати і коди спільних вимог до даних, зазначені в статті 6(2) Кодексу та в статті 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, стосовно обміну та зберігання інформації, що вимагається для заяв та рішень, викладено в додатку A до цього Регламенту.
2. Формати і коди спільних вимог до даних, зазначені в статті 6(2) Кодексу та в статті 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, стосовно обміну та зберігання інформації, що вимагається для декларацій, повідомлень та підтвердження митного статусу, викладено в додатку B до цього Регламенту.
3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи «Обов’язкова тарифна інформація» (ВТІ) та системи «Нагляд 2», зазначених у додатку до Імплементаційного рішення Комісії (ЄС) 2016/578 (-2), формати і коди, наведені в додатку A до цього Регламенту стосовно заяв та рішень щодо ЗТІ, не застосовуються, а застосовуються формати і коди, викладені в додатках з 2 по 5 до Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2016/341 (-3).
Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи «Авторизований економічний оператор» (АЕО), зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) № 2016/578, формати і коди, наведені в додатку A до цього Регламенту стосовно заяв та дозволів АЕО, не застосовуються, а застосовуються формати і коди, викладені в додатках 6 і 7 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341.
4. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, для систем IT, перелічених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341, до відповідних дат упровадження або модернізації відповідних систем IT, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, не застосовуються формати і коди вимог до спільних даних, викладені в додатку B до цього Регламенту.
Для систем IT, перелічених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341, до відповідних дат упровадження або модернізації відповідних систем IT, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, на обмін та зберігання інформації, що вимагається для декларацій, повідомлень та підтвердження митного статусу, поширюються формати і коди, викладені в додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341.
5. До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, митні органи можуть вирішити, що повинні застосовуватися формати і коди, відмінні від встановлених у додатку A до цього Регламенту, щодо таких заяв та дозволів:
(a) заяви та дозволи стосовно спрощення визначення сум, які є частиною митної вартості товарів;
(b) заяви та дозволи стосовно комплексних гарантій;
(c) заяви та дозволи щодо відстроченого платежу;
(d) заяви та дозволи щодо експлуатації складів тимчасового зберігання відповідно до статті 148 Кодексу;
(e) заяви та дозволи щодо регулярних судноплавних перевезень;
(f) заяви та дозволи щодо уповноваженого емітента;
(g) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого зважувача бананів;
(h) заяви та дозволи щодо самоконтролю;
(i) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого вантажоодержувача для операцій МДП;
(j) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого вантажовідправника для транзиту Союзу;
(k) заяви та дозволи щодо статусу уповноваженого вантажоодержувача для транзиту Союзу;
(l) заяви та дозволи щодо використання пломб спеціального типу;
(m) заяви та дозволи щодо використання транзитної декларації зі скороченим пакетом даних;
(n) заяви та дозволи щодо використання електронного транспортного документа як митної декларації.
6. До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу митні органи можуть дозволити використовувати формати і коди викладених у додатку 12 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341 вимог до даних щодо заяв та дозволів замість викладених у додатку A до цього Регламенту вимог до даних щодо таких заяв та дозволів:
(a) заяви та дозволи щодо використання спрощеної декларації;
(b) заяви та дозволи щодо централізованого митного очищення;
(c) заяви та дозволи щодо внесення даних до обліку декларанта;
(d) заяви та дозволи щодо використання процедури переробки на митній території;
(e) заяви та дозволи щодо використання процедури переробки за межами митної території;
(f) заяви та дозволи щодо використання процедури кінцевого використання;
(g) заяви та дозволи щодо використання процедури тимчасового ввозу;
(h) заяви та дозволи щодо експлуатації складів для митного зберігання;
7. Незважаючи на параграф 6, до дат упровадження Автоматизованої системи вивозу (AES) Митного кодексу Союзу або модернізації національних систем імпорту, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, якщо заява на отримання дозволу ґрунтується на митній декларації згідно зі статтею 163(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, формати і коди, викладені у додатку 12 до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/341, застосовуються до додаткових елементів даних, що вимагаються для такої заяви.
Стаття 3 — Захист електронних систем
(Стаття 16(1) Кодексу)
1. Під час розробляння, підтримання в справності та використання електронних систем, згаданих у статті 16(1) Кодексу, держави-члени повинні запровадити та зберігати в силі достатні заходи захисту для ефективного, надійного та безпечного функціонування різних систем. Вони також повинні забезпечити вживання заходів для перевірки джерела даних і для захисту даних від ризику несанкціонованого доступу, втрати, зміни або знищення.
2. Кожне введення, модифікація та видалення даних повинне бути записане разом із інформацією про причину такого оброблення, точний час його проведення та із зазначенням особи, що його виконала.
3. Держави-члени повинні інформувати одна одну, Комісію та, якщо необхідно, відповідного економічного оператора про всі фактичні порушення безпеки електронних систем та підозри щодо такого порушення.
Стаття 4 — Зберігання даних
(Стаття 16(1) Кодексу)
Всі дані, схвалені відповідною електронною системою, необхідно зберігати протягом щонайменше 3 років після закінчення року, що в ньому такі дані схвалено, якщо не передбачено інше.
Стаття 5 — Доступність електронних систем
(Стаття 16(1) Кодексу)
1. Комісія та держави-члени повинні укласти операційні угоди щодо практичних вимог до доступності та продуктивності електронних систем та до безперервності комерційної діяльності.
2. Згадані в параграфі 1 операційні угоди повинні, зокрема, встановлювати належний час реагування для обміну інформацією та її опрацювання у відповідних електронних системах.
3. Електронні системи повинні бути постійно доступними. Однак це зобов’язання не діє:
(a) в окремих пов’язаних із використанням електронних систем випадках, встановлених у згаданих у параграфі 1 угодах або, за відсутності таких угод, на національному рівні;
(b) у разі форс-мажору.
Підсекція 2
Реєстрація осіб
Стаття 6 — Компетентний митний орган
(Стаття 9 Кодексу)
Держави-члени визначають відповідальні за реєстрацію митні органи. Держави-члени повідомляють назву та адресу цих органів Комісії. Комісія публікує цю інформацію в Інтернеті.
Стаття 7 — Електронна система щодо номера EORI
(Стаття 16 Кодексу)
1. Для обміну інформацією стосовно EORI та її зберігання використовується електронна система, створена для таких цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу («система ЕORI»).
Компетентний митний орган надає доступ до такої інформації через цю систему щоразу, коли присвоюються нові номери EORI або вносяться зміни до збережених даних стосовно вже проведених реєстрацій.
2. Кожній особі присвоюється тільки один номер EORI.
3. Формат і коди даних, що зберігаються в системі EORI, встановлено у додатку 12-01.
4. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації центральної системи EORI не застосовуються формати і коди, викладені в додатку 12-01.
До дати модернізації центральної системи EORI коди спільних вимог до даних для реєстрації економічних операторів та інших осіб викладено в додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, що запроваджує перехідні правила для деяких положень Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради № 952/2013 про Митний кодекс Союзу, в разі якщо відповідні електронні системи ще не працюють. Делегований регламент (ЄС) 2016/341.
5. Якщо держави-члени збирають дані, перелічені в пункті 4 додатка 12-01, вони повинні забезпечити використання форматів та кодів згідно з додатком 12-01.
Секція 2
Рішення щодо застосування митного законодавства
Підсекція 1
Рішення, що їх ухвалюють митні органи
Стаття 8 — Загальна процедура щодо права бути почутим
(Стаття 22(6) Кодексу)
1. Повідомлення, зазначене в першому підпараграфі статті 22(6) Кодексу, повинне:
(a) включати покликання на документи та інформацію, що на них митні органи мають намір ґрунтувати своє рішення;
(b) зазначати строк, протягом якого відповідна особа повинна висловити свою точку зору, починаючи з дати, коли вона отримує це повідомлення або вважається такою, що отримала його;
(c) згадувати право відповідної особи мати доступ до документів та інформації, зазначених у пункті (a), відповідно до застосовного законодавства.
2. Якщо відповідна особа висловить свою точку зору до закінчення зазначеного в параграфі 1(b) строку, митні органи можуть приступити до ухвалення рішення, за умови що відповідна особа одночасно не повідомить про намір додатково висловити свою точку зору протягом встановленого строку.
Стаття 9 — Спеціальна процедура щодо права бути почутим
(Стаття 22(6) Кодексу)
1. Митні органи можуть надіслати повідомлення, зазначене в першому підпараграфі статті 22(6) Кодексу, в рамках процесу перевірки чи контролю, якщо вони мають намір ухвалити рішення на підставі будь-чого зі вказаного нижче:
(a) результатів перевірки, проведеної після пред’явлення товарів;
(b) результатів перевірки митної декларації відповідно до статті 191 Кодексу;
(c) результатів контролю після випуску товарів відповідно до статті 48 Кодексу, якщо товари все ще перебувають під митним наглядом;
(d) результатів перевірки підтвердження митного статусу товарів Союзу або, у відповідних випадках, результатів перевірки заяви про реєстрацію такого підтвердження або про візування такого підтвердження;
(e) надання митними органами підтвердження походження;
(f) результатів контролю товарів, щодо яких не подано загальної декларації, декларації тимчасового зберігання, декларації зворотного вивозу або митної декларації.
2. Якщо повідомлення надіслано згідно з параграфом 1, відповідна особа може:
(a) негайно висловити свою точку зору в той самий спосіб, що і спосіб, використаний для повідомлення відповідно до статті 9 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446; або
(b) вимагати надання повідомлення відповідно до статті 8, за винятком випадків, зазначених у параграфі 1(f).
Митні органи повинні повідомити відповідну особу про ці два варіанти.
3. Якщо митні органи ухвалять рішення, що має несприятливі наслідки для відповідної особи, вони повинні записати, чи ця особа висловила свою точку зору відповідно до параграфа 2(a).
Підсекція 2
Рішення, ухвалені за заявою
Стаття 10 — Електронні системи для рішень
(Стаття 16(1) Кодексу)
1. Для обміну інформацією та зберігання інформації стосовно заяв та рішень, що можуть мати наслідки більш ніж в одній державі-члені та стосовно будь-якої наступної події, що може мати вплив на початкову заяву чи рішення, повинна використовуватись електронна система, створена для таких цілей згідно зі статтею 16(1) Кодексу.
Компетентний митний орган надає доступ до інформації через цю систему невідкладно і щонайпізніше протягом 7 днів після того, як вона стала йому відома.
2. Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватись для обміну інформацією щодо заяв та рішень, що можуть мати наслідки в більш ніж одній державі-члені.
3. Параграфи 1 та 2 цієї статті діють із дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Стаття 11 — Митний орган, призначений отримувати заяви
(Третій підпараграф статті 22(1) Кодексу)
Держави-члени повинні надавати Комісії список згаданих у третьому підпараграфі статті 22(1) Кодексу митних органів, призначених отримувати заяви. Держави-члени також повинні повідомляти Комісію про всі наступні зміни в цьому списку.
Стаття 12 — Прийом заяви
(Стаття 22(2) Кодексу)
1. Якщо митний орган приймає заяву відповідно до статті 11(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, датою прийому такої заяви є дата, в яку вся інформація, що вимагається згідно з другим підпараграфом статті 22(2) Кодексу, отримана митним органом.
2. Якщо митний орган встановить, що заява не містить всієї необхідної інформації, він повинен попросити заявника надати відповідну інформацію протягом розумного строку, що не повинен перевищувати 30 днів.
Якщо заявник не надасть запитаної митними органами інформації протягом визначеного ними для цієї цілі строку, заява не підлягає прийому, а заявник повинен бути повідомлений про це.
3. У разі відсутності будь-якого повідомлення заявнику стосовно того, прийнято його заяву чи ні, ця заява вважається прийнятою. Датою прийому є дата подання заяви або, якщо заявник надав додаткову інформацію на запит митного органу згідно з параграфом 2, дата надання останньої частини інформації.
Стаття 13 — Зберігання інформації щодо рішень
(Стаття 23(5) Кодексу)
Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, зберігає всі дані та допоміжну інформацію, що її використовували під час прийняття рішення, щонайменше протягом 3 років після дати закінчення його дії.
Стаття 14 — Консультація між митними органами
(Стаття 22 Кодексу)
1. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, потребує консультації з митним органом іншої держави-члена, зацікавленої в дотриманні необхідних умов та критеріїв для ухвалення сприятливого рішення, ця консультація повинна відбутися протягом строку, передбаченого для ухвалення відповідного рішення. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен встановити строк для консультування, що розпочинається в дату повідомлення цим митним органом умов та критеріїв, що потребують перевірення митним органом, що консультує.
Якщо після перевірки згідно з першим підпараграфом митний орган, що консультує, виявить, що заявник не дотримується однієї умови чи більше або одного критерію чи більше для ухвалення сприятливого рішення, то належно задокументовані та обґрунтовані результати повинні бути передані митному органу, компетентному ухвалювати рішення.
2. Строк, встановлений для консультації відповідно до параграфа 1, може бути продовжений митним органом, компетентним ухвалювати рішення в будь-якому з таких випадків:
(a) якщо у зв’язку з характером перевірок, що їх необхідно провести, орган, що консультує, просить надати йому більше часу;
(b) якщо заявник здійснює коригування, щоб забезпечити дотримання умов та критеріїв згідно з параграфом 1, та повідомляє про них митний орган, компетентний ухвалювати рішення, що повинен поінформувати про це митний орган, що консультує.
3. Якщо митний орган, що консультує, не відповідає протягом строку, встановленого для консультування відповідно до параграфів 1 та 2, умови та критерії, що їх стосувалося консультування, вважаються дотриманими.
4. Передбачена в параграфах 1 та 2 консультаційна процедура може також застосовуватись для цілей переоцінювання та контролю рішення.
Стаття 15 — Відкликання сприятливого рішення
(Стаття 28 Кодексу)
Рішення, що його виконання призупинено відповідно до статті 16(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, підлягає відкликанню митним органом, компетентним ухвалювати рішення, у випадках, зазначених у статті 16(1)(b) та (c) вказаного Регламенту, якщо адресат рішення протягом встановленого строку не вживе необхідних заходів для дотримання встановлених щодо такого рішення умов або не дотримається накладених таким рішенням зобов’язань.
Підсекція 3
Рішення стосовно зобов’язальної інформації
Стаття 16 — Заява на ухвалення рішення стосовно зобов’язальної інформації
(Стаття 22(1) Кодексу)
1. Якщо заява на ухвалення рішення стосовно зобов’язальної інформації подається відповідно до статті 19(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не в державі-члені, що в ній заявник має осідок, митний орган, до якого подано заяву, повинен повідомити митний орган держави-члена, де заявник має осідок, протягом 7 днів з моменту прийому заяви.
Якщо митний орган, що отримує повідомлення, володіє будь-якою інформацією, що він її вважає такою, що має значення для опрацювання заяви, він повинен передати цю інформацію митному органу, до якого подано заяву, якнайшвидше та щонайпізніше протягом 30 днів із дати надання повідомлення.
2. Заява на ухвалення рішення щодо обов’язкової тарифної інформації (ВТІ) повинна стосуватися лише товарів, що мають схожі характеристики та що відмінності між ними є несуттєвими для цілей їх тарифної класифікації.
3. Заява на ухвалення рішення щодо зобов’язальної інформації про походження (ЗІП) повинна стосуватися лише одного виду товарів та одного набору обставин для визначення походження.
4. Для забезпечення дотримання вимоги, визначеної в пункті (a) другого підпараграфа статті 33(1) Кодексу щодо заяви на ухвалення рішення щодо ВТІ, митний орган, зазначений у статті 19(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, повинен звернутися за довідкою до електронної системи, зазначеної в статті 21 цього Регламенту, і вести облік таких звернень.
Стаття 17 — Узгодженість із наявними рішеннями щодо ВТІ
(Стаття 22(3) Кодексу)
Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен для того, щоб забезпечити узгодженість рішення щодо ВТІ, що його він має намір ухвалити, з уже ухваленими рішеннями щодо ВТІ, звернутися за довідкою до електронної системи, зазначеної в статті 21, та вести облік таких звернень.
Стаття 18 — Повідомлення про рішення щодо ЗІП
(Стаття 6(3) Кодексу)
1. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повідомляє заявника про рішення щодо ЗІП за допомогою засобів, відмінних від засобів електронного опрацювання даних, він повинен це робити з використанням бланка, наведеного в додатку 12-02.
2. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повідомляє заявника про рішення щодо ЗІП за допомогою засобів електронного опрацювання даних, необхідно забезпечити можливість роздрукувати це рішення у форматі, наведеному в додатку 12-02.
Стаття 19 — Обмін даними стосовно рішень щодо ЗІП
(Стаття 23(5) Кодексу)
1. Митні органи повинні щоквартально передавати Комісії відповідну інформацію про рішення щодо ЗІП.
2. Комісія повинна надавати отриману відповідно до параграфа 1 інформацію митним органам усіх держав-членів.
Стаття 20 — Контроль виконання рішень щодо ВТІ
(Стаття 23(5) Кодексу)
Якщо митні формальності виконуються адресатом рішення щодо ВТІ або від його імені стосовно товарів, що є предметом такого рішення щодо ВТІ, це повинне бути відображене в митній декларації шляхом зазначення референтного номера рішення щодо ВТІ.
Стаття 21 — Електронна система щодо ВТІ
(Статті 16(1) та 23(5) Кодексу)
1. Для обміну та зберігання інформації стосовно заяв та рішень щодо ВТІ або щодо будь-якої наступної події, що може вплинути на первісну заяву або рішення, повинна використовуватись електронна система, створена для таких цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу.
Компетентний митний орган надає доступ до інформації через цю систему невідкладно і щонайпізніше протягом 7 днів після того, як вона стала йому відома.
2. На додаток до інформації, зазначеної в параграфі 1:
(a) нагляд відповідно до статті 55 цього Регламенту повинен включати дані, що мають значення для моніторингу використання рішень щодо ВТІ;
(b) митний орган, що отримав заяву та ухвалив рішення щодо ВТІ, повинен надати повідомлення через згадану в параграфі 1 систему, якщо дію рішення щодо ВТІ збережено, із зазначенням кінцевої дати строку збереження дії та кількості товарів, на які поширюється такий строк.
3. Комісія повинна регулярно повідомляти державам-членам результати моніторингу, зазначеного в пункті (a) параграфа 2, для сприяння моніторингу митними органами виконання зобов’язань, що виникають на підставі ВТІ.
4. Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватися для обміну інформацією про заяви та рішення щодо ВТІ.
5. Під час опрацювання заяви на ухвалення рішення щодо ВТІ митні органи повинні вказувати статус заяви в системі, згаданій у параграфі 1.
6. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації згаданої в ньому системи згідно з додатком до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС держави-члени повинні використовувати центральну базу даних Комісії, створену відповідно до статті 8(3) Регламенту Комісії (ЄЕС) № 2454/93 (-4).
7. До дати впровадження першого етапу модернізації системи, згаданої в параграфі 1 цієї статті, та системи, згаданої в статті 56 цього Регламенту, митні органи повинні проводити моніторинг використання рішень щодо ВТІ під час здійснення митного контролю або контролю після випуску товарів відповідно до статей 46 та 48 Кодексу. Як відступ від параграфа 3 цієї статті, до дати впровадження Комісія не зобов’язана повідомляти держави-члени про результати моніторингу, зазначеного в пункті (a) параграфа 2 цієї статті.
Стаття 22 — Збереження дії рішень стосовно зобов’язальної інформації
(Стаття 34(9) Кодексу)
1. Якщо митні органи вирішать зберегти дію відповідно до третього підпараграфа статті 34(9) Кодексу, вони повинні визначити дату закінчення строку збереження дії відповідного рішення.
2. Якщо митні органи вирішать зберегти дію рішення щодо ВТІ відповідно до третього підпараграфа статті 34(9) Кодексу, вони повинні визначити, на додаток до зазначеної в параграфі 1 дати, кількість товарів, щодо яких може бути здійснене митне очищення під час строку збереження дії.
Дія рішення, що його дію збережено, припиняється, як тільки цю кількість буде досягнуто.
За результатами нагляду відповідно до статті 55 Комісія повинна поінформувати держави-члени, як тільки цю кількість буде досягнуто.
Стаття 23 — Дії для забезпечення правильної та єдиної тарифної класифікації або визначення погодження
(Стаття 34(10) Кодексу)
1. Комісія повинна невідкладно повідомити митні органи про призупинення ухвалення рішень щодо ВТІ та ЗІП відповідно до статті 34(10)(a) Кодексу, якщо:
(a) Комісія виявила неправильні або непослідовні рішення;
(b) митні органи передали Комісії справи, що в них вони протягом 90 днів не врегулювали розбіжності щодо правильної та єдиної класифікації чи визначення походження.
Будь-яке рішення щодо зобов’язальної інформації не повинне ухвалюватись стосовно товарів, що підпадають під пункт (a) або (b), із дати, коли Комісія повідомила митні органи про призупинення, до забезпечення правильної та єдиної класифікації або визначення походження.
2. Питання правильної та єдиної класифікації або визначення походження повинні бути предметом консультацій на рівні Союзу за найпершої нагоди та щонайпізніше протягом 120 днів після повідомлення Комісії згідно з параграфом 1.
3. Комісія повинна повідомити митні органи негайно після скасування призупинення.
4. Для цілей застосування параграфів 1-3 рішення щодо ЗІП вважаються непослідовними, якщо вони визначають різне походження щодо товарів, що:
(a) підпадають під ту саму тарифну позицію та що їх походження визначено відповідно до тих самих правил походження; та
(b) їх отримано за однакових умов із використанням того самого виробничого процесу та еквівалентних матеріалів, зокрема що стосується їхнього статусу як похідних чи непохідних.
Секція 3
Авторизований економічний оператор
Стаття 24 — Дотримання вимог
(Стаття 39(a) Кодексу)
1. Якщо заявник є фізичною особою, встановлений статтею 39(a) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо протягом останніх 3 років заявник та, у відповідних випадках, відповідальний за митні питання заявника працівник не вчиняли будь-яких серйозних порушень чи повторних порушень митного та податкового законодавства та не мали судимостей за серйозні кримінальні злочини, пов’язані із їхньою господарською діяльністю;
Якщо заявник не є фізичною особою, встановлений у статті 39(a) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо протягом останніх 3 років жодна із зазначених нижче осіб не вчиняла серйозних порушень чи повторних порушень митного та податкового законодавства або не мала судимостей за серйозні кримінальні злочини, пов’язані з її господарською діяльністю:
(a) заявник;
(b) особа, що здійснює керівництво заявником або контроль управління ним;
(c) працівник, відповідальний за митні питання заявника.
2. Однак зазначений у статті 39(a) Кодексу критерій може вважатися дотриманим, якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, вважає порушення несуттєвим з огляду на кількість або розмір пов’язаних операцій та митний орган не сумнівається в добросовісності заявника.
3. Якщо зазначена в параграфі 1(b) особа має осідок у третій країні або проживає в ній, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен оцінити дотримання критерію, зазначеного в статті 39(a) Кодексу, на основі наявних у нього документів та інформації.
4. Якщо заявник має осідок менше 3 років, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен оцінити дотримання критерію, зазначеного в статті 39(a) Кодексу, на основі наявних у нього документів та інформації.
Стаття 25 — Задовільна система управління комерційною та транспортною документацією
(Стаття 39(b) Кодексу)
1. Встановлений статтею 39(b) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо виконано такі умови:
(a) заявник веде систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, що застосовуються в державі-члені, в якій ведеться бухгалтерський облік, дозволяє проведення митного контролю на основі аудиту та зберігає дані за минулі періоди, що уможливлює аудиторську перевірку за період з моменту внесення даних до обліку;
(b) облік, що його веде заявник для митних цілей, інтегрований у систему бухгалтерського обліку заявника або дозволяє робити перехресні звіряння інформації з даними системи бухгалтерського обліку;
(c) заявник надає митному органу фізичний доступ до своїх систем бухгалтерського обліку та, у відповідних випадках, до своєї комерційної та транспортної документації;
(d) заявник надає митному органу електронний доступ до своїх систем бухгалтерського обліку та, у відповідних випадках, до своєї комерційної та транспортної документації, якщо ці системи або документація ведуться в електронній формі;
(e) заявник має логістичну систему, що в ній товари ідентифіковано як товари Союзу або товари з-поза меж Союзу та, у відповідних випадках, вказано їх місце розташування;
(f) заявник має адміністративну організацію, що відповідає виду та розміру комерційної діяльності та що підходить для управління потоком товарів, і має систему внутрішнього контролю, здатну запобігати помилкам, виявляти і виправляти їх, а також запобігати незаконним транзакціям та виявляти їх;
(g) у відповідних випадках, заявник має задовільні процедури щодо управління ліцензіями та дозволами, що надаються відповідно до заходів торговельної політики або стосуються торгівлі сільськогосподарськими продуктами;
(h) заявник має задовільні процедури щодо архівного зберігання його документації та інформації, а також щодо захисту від втрати інформації;
(i) заявник забезпечує, щоб відповідні працівники отримували розпорядження інформувати митні органи щоразу після виявлення труднощів стосовно дотримання вимог, та встановлює процедури інформування митних органів про такі труднощі;
(j) заявник має належні заходи безпеки для захисту комп’ютерної системи заявника від несанкціонованого втручання та захисту документації заявника;
(k) у відповідних випадках, заявник має задовільні процедури щодо управління ввізними та ліцензіями на експорт, пов’язаними із заборонами та обмеженнями, включаючи заходи для розрізнення товарів, що підлягають заборонам або обмеженням, та інших товарів, і заходи для забезпечення дотримання таких заборон та обмежень.
2. Якщо заявник подає заяву лише на видачу ліцензії економічного оператора щодо безпеки (AEOS) відповідно до статті 38(2)(b) Кодексу, передбачена в параграфі 1(e) вимога не діє.
Стаття 26 — Платоспроможність
(Стаття 39(c) Кодексу)
1. Встановлений у статті 39(b) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо заявник виконує такі умови:
(a) заявник не перебуває в процедурі банкрутства;
(b) протягом 3 років, що передували поданню заяви, заявник виконував свої фінансові зобов’язання зі сплати мит і всіх інших митних зборів, податків або платежів, що стягуються при ввозі або вивозі товарів чи в зв’язку з їх увозом або вивозом;
(c) заявник демонструє на основі наявної документації та інформації за 3 роки, що передують поданню заяви, що його фінансовий стан достатній для виконання його зобов’язань з урахуванням виду та обсягу комерційної діяльності, у тому числі відсутність від’ємних чистих активів, за винятком випадків, коли вони можуть бути покриті.
2. Якщо заявник має осідок менше 3 років, його платоспроможність відповідно до статті 39(c) Кодексу повинна бути перевірена на основі наявної документації та інформації.
Стаття 27 — Практичні стандарти компетентності або професійної кваліфікації
(Стаття 39(d) Кодексу)
1. Встановлений статтею 39(d) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо виконано будь-яку з таких умов:
(a) заявник або особа, відповідальна за митні питання заявника, відповідає одному з таких практичних стандартів компетентності:
(i) щонайменше 3 роки підтвердженого практичного досвіду в митній сфері;
(ii) стандарт якості в митній сфері, ухвалений Європейським органом зі стандартизації;
(b) заявник або особа, відповідальна за митні питання заявника, успішно завершили навчання з митного законодавства стосовно їх діяльності в митній сфері, проведене будь-якою з таких осіб:
(i) митним органом держави-члена;
(ii) освітнім закладом, що його для цілей надання такої кваліфікації визнали митні органи або орган держави-члена, відповідальний за професійне навчання;
(iii) професійною чи торговою асоціацією, що її для цілей надання такої кваліфікації визнали митні органи держави-члена або акредитовано в Союзі.
2. Якщо особа, відповідальна за митні питання заявника, є найманою особою, встановлений статтею 39(d) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо ця наймана особа є економічним оператором, уповноваженим щодо митних спрощень відповідно до статті 38(2)(a) Кодексу (АЕОС).
Стаття 28 — Стандарти безпеки
(Стаття 39(e) Кодексу)
1. Встановлений статтею 39(e) Кодексу критерій вважається дотриманим, якщо виконано такі умови:
(a) будівлі, що повинні використовуватись у зв’язку з операціями, пов’язаними з ліцензією AEOS, забезпечують захист від незаконного вторгнення та збудовані зі стійких до незаконного проникнення матеріалів;
(b) вживаються належні заходи для запобігання несанкціонованому доступу до офісів, майданчиків для відвантаження, навантажувальних доків, майданчиків для вантажів та інших відповідних місць;
(c) вжито заходів для транспортної обробки товарів, що включають захист від несанкціонованого переміщення або обміну, невідповідного поводження з товарами та від маніпулювання вантажними одиницями;
(d) заявник ужив заходів, що дозволяють чітко визначити його ділових партнерів та забезпечити шляхом виконання відповідних договірних домовленостей або вживання інших належних заходів згідно з бізнес-моделлю заявника, щоб такі ділові партнери забезпечували безпеку їхньої частини міжнародного ланцюга поставок;
(e) заявник у дозволених національним правом межах перевіряє на відповідність вимогам безпеки кандидатів на посади, що зазнають підвищених ризиків безпеки, а також періодично та за потреби перевіряє анкетні дані працівників, що вже зайняті на таких посадах;
(f) заявник має належні процедури безпеки щодо будь-яких залучених зовнішніх надавачів послуг;
(g) заявник забезпечує регулярну участь свого персоналу, що відповідає за питання безпеки, в програмах для покращення їхньої обізнаності в таких питаннях безпеки;
(h) заявник призначив контактну особу з питань безпеки.
2. Якщо заявник є власником сертифіката про безпеку, виданого на основі міжнародної конвенції або міжнародного стандарту Міжнародної організації зі стандартизації або європейського стандарту європейського органу зі стандартизації, ці сертифікати повинні враховуватись під час перевірки дотримання критеріїв, встановлених у статті 39(e) Кодексу.
Ці критерії вважаються дотриманими, якщо встановлено, що критерії видання такого сертифіката ідентичні або еквівалентні критеріям, що викладені в статті 39(e) Кодексу.
Ці критерії вважаються дотриманими, якщо заявник є власником сертифіката про безпеку, виданого третьою країною, що з нею Союз уклав угоду, що передбачає визнання такого сертифіката.
3. Якщо заявник є зареєстрованим агентом або відомим вантажовідправником у значенні статті 3 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 300/2008 (-5) та виконує вимоги, встановлені в Регламенті Комісії (ЄС) № 185/2010 (-6), викладені в параграфі 1 критерії вважаються виконаними стосовно об’єктів та операцій, щодо яких заявник отримав статус зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, якщо критерії надання статусу зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника ідентичні або еквівалентні критеріям, що викладені в статті 39(e) Кодексу.
Стаття 29 — Перевірка дотримання критеріїв
(Стаття 22 Кодексу)
1. Для перевірки критеріїв, встановлених у статті 39(b) та (e) Кодексу, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен забезпечити, щоб перевірки на місцях виконувались у всіх приміщеннях, що стосуються діяльності заявника, пов’язаної з митною сферою.
Якщо заявник має велику кількість приміщень, а застосовний строк для ухвалення рішення є недостатнім для перевірки всіх таких приміщень, митний орган може вирішити перевірити лише репрезентативну частину таких приміщень, якщо він переконаний, що заявник застосовує однакові стандарти безпеки у всіх своїх приміщеннях та застосовує однакові спільні стандарти і процедури для ведення обліку у всіх своїх приміщеннях.
2. Митні органи, компетентні ухвалювати рішення, можуть взяти до уваги результати оцінювань або аудитів, проведених відповідно до законодавства Союзу, якщо вони мають значення для перевірки критеріїв, зазначених у статті 39 Кодексу.
3. Для цілей перевірки виконання критеріїв, встановлених у статті 39(b), (c) та (e) Кодексу, митні органи можуть враховувати експертний висновок, надані заявником, якщо експерт, що написав висновок, не пов’язаний із заявником у розумінні статті 127 цього Регламенту.
4. Митні органи повинні враховувати специфічні характеристики економічних операторів, зокрема малих та середніх підприємств, під час перевірки виконання критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу.
5. Перевірка критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу, та її результати повинні бути задокументовані митним органом, компетентним ухвалювати рішення.
Стаття 30 — Електронна система для статусу АЕО
(Стаття 16(1) Кодексу)
1. Для обміну та зберігання інформації стосовно заяв на видачу ліцензії авторизованого економічного оператора (АЕО) та виданих ліцензій АЕО, а також будь-якої подальшої події чи дії, що може згодом вплинути на первісне рішення, включаючи анулювання, призупинення дії, відкликання або внесення змін чи результати будь-якого моніторингу або переоцінки, використовується електронна система, створена для таких цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу. Компетентний митний орган повинен невідкладно надати доступ до інформації через цю систему і щонайпізніше протягом 7 днів.
Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватися для обміну інформацією про заяви та рішення щодо ліцензій АЕО.
2. У відповідних випадках, зокрема тоді, коли статус АЕО є підставою для затвердження, надання дозволу або сприяння відповідно до іншого законодавства Союзу, компетентний митний орган може надати доступ до електронної системи, зазначеної в параграфі 1, відповідному національному органу, відповідальному за авіаційну безпеку. Доступ повинен бути наданий до такої інформації:
(a) ліцензій AEOS, включаючи назву власника ліцензії та, у відповідних випадках, внесення змін до них або їх відкликання або призупинення статусу авторизованого економічного оператора та причини цього;
(b) будь-яких переоцінок ліцензій AEOS та їх результатів.
Національні органи, відповідальні за авіаційну безпеку, що обробляють таку інформацію, повинні використовувати її лише для цілей, пов’язаних із відповідними програмами для зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, та повинні впроваджувати відповідні технічні та організаційні заходи для забезпечення захисту цієї інформації.
3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи АЕО, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, держави-члени повинні використовувати систему, встановлену статтею 14x Регламенту Комісії (ЄЕС) № 2454/93.
Стаття 31 — Консультаційна процедура та обмін інформацією між митними органами
(Стаття 22 Кодексу)
1. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, може консультуватися з митними органами інших держав-членів, до компетенції яких належить місце, де зберігається необхідна інформація, або де має бути здійснений контроль для перевірки одного чи більше критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу.
2. Консультації, зазначені в параграфі 1 повинні бути обов’язковими, якщо:
(a) заяву для отримання статусу АЕО подано відповідно до статті 12(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 митному органу місця, де зберігаються або є доступними основні рахунки заявника для митних цілей;
(b) заяву для отримання статусу АЕО подано відповідно до статті 27 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 митним органам держави-члена, де заявник має постійне комерційне представництво та де зберігається або є доступною інформація про його загальну діяльність з управління логістикою в Союзі;
(c) частина даних обліку та документації, що стосується заяви на отримання статусу АЕО, зберігається в державі-члені відмінній від держави-члена митного органу, компетентного ухвалювати рішення;
(d) заявник, що подав заявку на отримання статусу АЕО, утримує склад або провадить іншу діяльність, пов’язану з митною сферою, в державі-члені, відмінній від держави-члена компетентного митного органу.
3. Як відступ від строку, встановленого в другому реченні першого підпараграфа статті 14(1) цього Регламенту, митні органи повинні завершити консультаційний процес протягом 80 днів із дати, в яку митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повідомляє необхідні умови та критерії, що повинні бути перевірені митним органом, що консультує.
4. Якщо митний орган іншої держави-члена володіє інформацією, що стосується надання статусу АЕО, він повинен повідомити цю інформацію митному органу, компетентному ухвалювати рішення, протягом 30 днів із дати надсилання заяви через електронну систему, зазначену в статті 30 цього Регламенту.
Стаття 32 — Відхилення заяви
(Стаття 22 Кодексу)
Відхилення заявки АЕО не впливає на сприятливі рішення, вже ухвалені стосовно заявника відповідно до митного законодавства, якщо тільки ухвалення таких сприятливих рішень не ґрунтувалося на дотриманні будь-яких критеріїв АЕО, що їх недотримання доведено під час перевірки заявки АЕО.
Стаття 33 — Комбінація обох типів дозволів
(Стаття 38(3) Кодексу)
Якщо заявник має право отримати і ліцензію АЕОС, і ліцензію AEOS, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен видати одну комбіновану ліцензію.
Стаття 34 — Відкликання дозволу
(Стаття 28 Кодексу)
1. Відкликання ліцензії АЕО не впливає на будь-яке сприятливе рішення, ухвалене стосовно тієї самої особи, якщо тільки статус АЕО не був умовою ухвалення цього сприятливого рішення або це рішення не ґрунтувалося на критерії, визначеному в статті 39 Кодексу, що більше не дотримується.
2. Відкликання або внесення змін до сприятливого рішення, ухваленого стосовно власника дозволу не впливає автоматично на ліцензію АЕО цієї особи.
3. Якщо та сама особа є АЕОС та AEOS і стаття 28 Кодексу або стаття 15 цього Регламенту є застосовною внаслідок невиконання умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, ліцензія АЕОС підлягає відкликанню, а ліцензія AEOS залишається дійсною.
Якщо та сама особа є AEOS та АЕОС і стаття 28 Кодексу або стаття 15 цього Регламенту є застосовною внаслідок невиконання умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, ліцензія AEOS підлягає відкликанню, а ліцензія АЕОС залишається дійсною.
Стаття 35 — Моніторинг
(Стаття 23(5) Кодексу)
1. Митні органи держави-члена повинні невідкладно інформувати компетентний митний орган про будь-які обставини, що виникають після надання статусу АЕО, що можуть вплинути на продовження його дії чи його зміст.
2. Компетентний митний орган повинен надавати всю відповідну інформацію, що перебуває в його розпорядженні, митним органам інших держав-членів, що в них АЕО провадить діяльність, пов’язану з митною сферою.
3. Якщо митний орган відкликає сприятливе рішення, ухвалене на підставі статусу АЕО, він повинен повідомити про це митний орган, що надав такий статус.
4. Якщо AEOS є зареєстрованим агентом або відомим вантажовідправником у значенні статті 3 Регламенту (ЄС) № 300/2008, та виконує всі вимоги, встановлені у Регламенті (ЄС) № 185/2010, компетентний митний орган повинен негайно надати відповідному національному органу, відповідальному за авіаційну безпеку, таку мінімальну інформацію щодо статусу АЕО, що її він має у своєму розпорядженні:
(a) ліцензії AEOS, включаючи назву власника ліцензії та, у відповідних випадках, внесення змін до неї або її відкликання або призупинення статусу авторизованого економічного оператора та причини цього;
(b) інформації про те чи відвідали митні органи відповідне спеціальне місце, дату останнього візиту та про те чи візит зроблено в рамках процесу надання дозволу, переоцінки чи моніторингу;
(c) будь-яких переоцінок ліцензії AEOS та їх результатів.
Національні митні органи повинні за погодженням із відповідним національним органом, відповідальним за авіаційну безпеку, визначити детальні умови обміну будь-якою інформацією, що відсутня в електронній системі, зазначеній у статті 30 цього Регламенту.
Національні органи, відповідальні за авіаційну безпеку, що обробляють таку інформацію, повинні використовувати її лише для цілей, пов’язаних із відповідними програмами для зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, та впроваджувати відповідні технічні та організаційні заходи для забезпечення захисту інформації.
Секція 4
Контроль товарів
Підсекція 1
Митний контроль та управління ризиками
Стаття 36 — Електронна система для управління ризиками та митного контролю
(Стаття 16(1) Кодексу)
1. Для обміну та зберігання інформації стосовно обміну повідомленнями між митними органами держави-члена та Комісією про будь-яку інформацію, пов’язану з ризиками, необхідно використовувати електронну систему, встановлену для цього відповідно до статті 16(1) Кодексу («система управління митними ризиками»).
2. Згадану в параграфі 1 систему необхідно також використовувати для обміну повідомленнями між митними органами та митними органами та Комісією під час імплементації спільних критеріїв та стандартів ризиків, спільних пріоритетних ділянок контролю, управління митними кризами, обміну інформацією, пов’язаною з ризиками, та як результатами аналізу ризиків, відповідно до статті 46(5) Кодексу, так і результатами митних контролів.
Підсекція 2
Ручна поклажа та зареєстрований багаж, що перевозяться повітряним транспортом
Стаття 37 — Транзитні рейси
(Стаття 49 Кодексу)
1. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують із аеропорту поза межами Союзу повітряним судном, що після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до іншого аеропорту Союзу, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу.
Ручна поклажа та зареєстрований багаж підлягають правилам, застосовним до багажу осіб, що летять із третьої країни, якщо тільки особа, що перевозить цей багаж, не доведе, що товари в ньому мають статус товарів Союзу.
2. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують із аеропорту Союзу повітряним судном, що робить зупинку в іншому аеропорту Союзу перед продовженням польоту до аеропорту поза межами Союзу, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу.
Ручна поклажа може підлягати контролю в останньому міжнародному аеропорту Союзу, де повітряне судно робить зупинку, для того, щоб вони набули свого митного статусу товарів Союзу.
Стаття 38 — Транзитні рейси на комерційних та туристичних повітряних суднах
(Стаття 49 Кодексу)
Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб на борту комерційного або туристичного повітряного судна, повинні бути проведені в таких аеропортах:
(a) для рейсів із аеропорту поза межами Союзу, якщо повітряне судно після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до іншого аеропорту Союзу, в першому міжнародному аеропорту Союзу;
(b) для рейсів із аеропорту Союзу, якщо повітряне судно після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до аеропорту поза межами, в останньому міжнародному аеропорту Союзу.
Стаття 39 — Вхідні трансферні рейси
(Стаття 49 Кодексу)
1. Якщо багаж, що прибуває в аеропорт Союзу на борту повітряного судна, що прилітає з аеропорту поза межами Союзу, перевантажується в цьому аеропорту Союзу на борт іншого повітряного судна, що здійснює рейс у межах Союзу, застосовуються параграфи 2 та 3.
2. Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу прибуття рейсу в межах Союзу. Однак митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, що прибуває з аеропорту поза межами Союзу та перевантажується в міжнародному аеропорту Союзу на повітряне судно, що прямує в інший міжнародний аеропорт Союзу на території тієї самої держави-члена, можуть бути виконані в міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу.
Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, можуть у виключних випадках на додаток до контролю та формальностей, зазначених у першому підпараграфі, бути виконані в першому міжнародному аеропорту Союзу, якщо їх необхідність доведена проведеним контролем ручної поклажі.
3. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу.
Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, можуть бути у виключних випадках проведені в аеропорту прибуття рейсу в межах Союзу, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем зареєстрованого багажу.
Стаття 40 — Вихідні трансферні рейси
(Стаття 49 Кодексу)
1. Якщо багаж завантажується в аеропорту Союзу на повітряне судно, що здійснює рейс у межах Союзу, і згодом перевантажується в іншому аеропорту Союзу на інше повітряне судно, чиїм пунктом призначення є аеропорт поза межами Союзу, застосовуються параграфи 2 та 3.
2. Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу відправлення. Однак митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, що його завантажено на повітряне судно в міжнародному аеропорту Союзу та перевантажено в іншому міжнародному аеропорту Союзу на території тієї самої держави-члена на повітряне судно, що прямує в аеропорт поза межами Союзу, можуть бути виконані в міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу.
Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, у виключних випадках та на додаток до контролю та формальностей, зазначених у першому підпараграфі, можуть бути виконані в останньому міжнародному аеропорту Союзу, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем ручної поклажі.
3. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу.
Додатковий митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, можуть бути проведені в аеропорту відправлення рейсу в межах Союзу лише у виключних випадках, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем зареєстрованого багажу.
Стаття 41 — Трансфер на туристичне або комерційне повітряне судно
(Стаття 49 Кодексу)
1. Митний контроль та формальності, застосовні до багажу, що прибуває в аеропорт Союзу регулярним або чартерним рейсом із аеропорту поза межами Союзу, та що перевантажується в цьому аеропорту Союзу на комерційне або туристичне повітряне судно, що виконує рейс у межах Союзу, проводяться в аеропорту прибуття регулярного або чартерного рейсу.
2. Митний контроль та формальності, застосовні до багажу, завантаженого в аеропорту Союзу на комерційне або туристичне повітряне судно, що виконує рейс у межах Союзу для перевантаження в іншому аеропорту Союзу на регулярний або чартерний рейс, що його пунктом призначення є аеропорт поза межами Союзу, проводяться в аеропорту відправлення регулярного або чартерного рейсу.
Стаття 42 — Трансфери між аеропортами на території тієї самої держави-члена
(Стаття 49 Кодексу)
Митні органи можуть у міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу, проводити контроль:
(a) багажу, що надходить із аеропорту поза межами Союзу та перевантажується в міжнародному аеропорту Союзу на повітряне судно, що прямує в міжнародний аеропорт Союзу, розташований на тій самій національній території;
(b) багажу, завантаженого на повітряне судно в міжнародному аеропорту Союзу для перевантаження в іншому міжнародному аеропорту Союзу, розташованого на тій самій національній території, на повітряне судно, що прямує до аеропорту поза межами Союзу.
Стаття 43 — Засоби запобігання незаконному трансферу
(Стаття 49 Кодексу)
Держави-члени повинні забезпечити, щоб:
(a) після прибуття в міжнародний аеропорт Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було піддано моніторингу будь-яке перевантаження товарів, що містяться в багажі перед проведенням цього контролю;
(b) при відправленні з міжнародного аеропорту Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було піддано моніторингу будь-яке перевантаження товарів, що містяться в багажі, після проведення цього контролю;
(c) після прибуття в міжнародний аеропорт Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було вжито відповідних заходів для запобігання будь-якому перевантаженню товарів, що містяться в зареєстрованому багажі, перед проведенням контролю цього багажу;
(d) при відправленні з міжнародного аеропорту Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було вжито відповідних заходів для запобігання будь-якому перевантаженню товарів, що містяться в зареєстрованому багажі, після проведення контролю зареєстрованого багажу.
Стаття 44 — Багажний ярлик
(Стаття 49 Кодексу)
Зареєстрований багаж, що його зареєстровано в аеропорту Союзу, повинен бути позначений ярликом, прикріпленим до багажу. Зразок та технічні характеристики ярлика викладено в додатку 12-03.
Стаття 45 — Список міжнародних аеропортів Союзу
(Стаття 49 Кодексу)
Кожна держава-член повинна надати Комісії список своїх міжнародних аеропортів Союзу та інформувати Комісію про будь-які зміни в ньому.
Підсекція 3
Багаж, що перевозиться морським транспортом
Стаття 46 — Прогулянкові човни
(Стаття 49 Кодексу)
Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб на борту прогулянкового човна, проводяться у всіх портах заходу в Союз, незалежно від походження чи призначення човна. Прогулянковий човен є прогулянковим судном у значенні Директиви 94/25/ЄС Європейського Парламенту і Ради (-7).
Стаття 47 — Трансферні переправи
(Стаття 49 Кодексу)
Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб, що використовують послуги морського перевезення того самого судна, що складаються з послідовних поїздок із відправленням із порту поза межами Союзу, заходом або прибуттям у нього, повинні проводитись у будь-якому порту Союзу, що в ньому багаж завантажується чи розвантажується.
Глава 3. Конвертація валюти
Стаття 48 — Положення про обмінний курс
(Стаття 53 Кодексу)
1. Вартість євро у разі необхідності відповідно до статті 53(1)(b) повинна фіксуватись раз на місяць.
Необхідно використовувати обмінний курс, встановлений Європейським Центральним Банком перед передостаннім днем місяця, та застосовувати його протягом наступного місяця.
Однак якщо курс, застосовний на початку місяця, відрізняється більш ніж на 5 % від курсу, встановленого Європейським Центральним Банком перед 15-м днем того самого місяця, такий останній курс діє з 15-го дня до кінця відповідного місяця.
2. Якщо конвертація валюти необхідна для будь-якої із причин, зазначених у статті 53(2) Кодексу, вартістю євро в національних валютах є курс, встановлений Європейським Центральним Банком у перший робочий день жовтня; цей курс необхідно застосовувати з 1 січня наступного року.
3. Держави-члени можуть залишити незмінною вартість суми в національній валюті, визначеної в євро, якщо під час річного коригування конвертація цієї суми призводить до зміни менш ніж на 5 % у вартості, вираженій у національній валюті.
Держави-члени можуть округлити або зменшити до найближчої десяткової частини суму, отриману після конвертації.
Розділ II. ФАКТОРИ, ЩО НА ЇХ ОСНОВІ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ВВІЗНЕ АБО ВИВІЗНЕ МИТО І ВЖИВАЮТЬСЯ ІНШІ ЗАХОДИ ЩОДО ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ
Глава 1. Спільний митний тариф і тарифна класифікація товарів
Секція 1
Управління тарифними квотами
Стаття 49 — Загальні правила єдиного управління тарифними квотами
(Стаття 56(4) Кодексу)
1. Тарифні квоти, відкриті відповідно до законодавства Союзу стосовно методу адміністрування, зазначеного в цій статті та статтях 50-54 цього Регламенту, необхідно опрацьовувати в хронологічному порядку дат прийому митних декларацій для випуску для вільного обігу.
2. Кожна тарифна квота ідентифікується в законодавстві Союзу за допомогою порядкового номера, що полегшує її опрацювання.
3. Для цілей цієї секції декларації для випуску для вільного обігу, прийняті митними органами 1, 2 або 3 січня, вважаються прийнятими 3 січня того самого року. Однак якщо один із цих днів припадає на суботу або неділю, цей прийом вважається таким, що відбувся 4 січня такого року.
4. Для цілей цієї секції робочі дні означають дні, що не є офіційними вихідними днями для установ Союзу в Брюсселі.
Стаття 50 — Відповідальність митних органів держав-членів за єдине управління тарифними квотами
(Стаття 56(4) Кодексу)
1. Митні органи повинні перевіряти чи запит щодо використання тарифної квоти, зроблений декларантом у митній декларації про випуск для вільного обігу, є правомірним відповідно до положень законодавства Союзу стосовно відкриття тарифної квоти.
2. Якщо митну декларацію для випуску для вільного обігу, що містить правомірний запит декларанта щодо використання тарифної квоти прийнято і всі необхідні для надання тарифної квоти підтвердні документи надано митним органам, митні органи повинні невідкладно передати цей запит Комісії із зазначенням дати прийому митної декларації та точної кількості, щодо якої зроблено запит.
Стаття 51 — Розподілення кількісних величин за тарифними квотами
(Стаття 56(4) Кодексу)
1. Комісія повинна здійснити розподілення по робочим дням. Однак Комісія може вирішити не розподіляти кількісні величини на визначений робочий день, за умови що компетентні органи держав-членів поінформовано заздалегідь.
2. Кількість товарів за тарифними квотами не може бути розподілена раніше другого робочого дня після дати прийому митної декларації, що в ній декларант зробив запит щодо використання тарифної квоти.
Будь-який розподіл Комісією повинен враховувати всі незадоволені запити щодо використання тарифної квоти, засновані на митних деклараціях, прийнятих до та протягом другого робочого дня, що передує дню розподілення, та що їх митні органи внесли в систему, зазначену в статті 54 цього Регламенту.
3. Стосовно кожної тарифної квоти Комісія повинна розподіляти кількість товарів на основі отриманих нею запитів щодо використання цієї тарифної квоти в хронологічному порядку дат прийому відповідних митних декларацій та в межах залишку за цією тарифною квотою.
4. Якщо на день розподілу сума кількості товарів за всіма запитами на використання тарифної квоти за митними деклараціями, прийнятими в ту саму дату, перевищує залишок за цією тарифною квотою, Комісія повинна розподіляти кількість товарів за цими запитами пропорційно запитаній кількості товарів.
5. Якщо відкривається нова тарифна квота, Комісія не розподіляє кількісні величини за цієї тарифною квотою до 11-го робочого дня після дати опублікування акта Союзу, що відкриває цю тарифну квоту.
Стаття 52 — Скасування запитів та повернення невикористаних розподілених кількісних величин за тарифними квотами
(Стаття 56(4) Кодексу)
1. Митні органи повинні негайно повернути до електронної системи, зазначеної в статті 54 цього Регламенту будь-яку кількість, що її помилково розподілено. Однак зобов’язання повернути не діє, якщо помилковий розподіл, що являє собою митний борг у сумі менше 10 євро, виявлено по завершенні першого місяця після закінчення строку дії відповідної тарифної квоти.
2. Якщо митні органи визнають недійсною митну декларацію щодо товарів, що є предметом запиту на використання тарифної квоти, перед тим як Комісія розподілить запитану кількість, митні органи скасовують увесь запит на використання тарифної квоти.
Якщо Комісія вже розподілила запитану кількісну величину на основі митної декларації, визнаної недійсною, митний орган повинен негайно повернути розподілену кількісну величину до електронної системи, зазначеної в статті 54 цього Регламенту.
Стаття 53 — Критичний статус тарифних квот
(Стаття 56(4) Кодексу)
1. Для цілейстатті 153 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 тарифна квота вважається критичною одразу після використання 90 % повного обсягу тарифної квоти.
2. Як відступ від параграфа 1, тарифна квота вважається критичною з дати її відкриття в будь-якому із таких випадків:
(a) тарифну квоту відкрито менш ніж на 3 місяці;
(b) тарифні квоти на той самий продукт з тим самим походженням та з еквівалентним квотним періодом, як і відповідна квота («еквівалентні тарифні квоти»), не відкривались протягом 2 попередніх років;
(c) еквівалентну тарифну квоту, відкриту протягом 2 попередніх років, вичерпано до останнього дня або в останній день третього місяця її квотного періоду або вона мала більший початковий обсяг, чим тарифна квота, про яку йдеться.
3. Тарифна квота, що її єдиним призначенням є застосування заходу захисту або заходу, зумовленого призупиненням концесій, передбачених Регламентом (ЄС) № 654/2014 Європейського Парламенту і Ради (-8), вважається критичною одразу після використання 90 % її повного обсягу, незалежно від того чи відкривалися еквівалентні тарифні квоти протягом 2 попередніх років.
Стаття 54 — Електронна система для управління тарифними квотами
(Статті 16(1) та 56(4) Кодексу)
1. Для управління тарифними квотами електронну систему, створену для цього відповідно до статті 16(1) Кодексу, необхідно використовувати для:
(a) обміну інформацією між митними органами та Комісією щодо запитів на використання тарифних квот та повернення невикористаних кількісних величин та щодо статусу тарифних квот та зберігання цієї інформації;
(b) управління Комісією запитами на використання тарифних квот та повернення невикористаних кількісних величин за тарифними квотами;
(c) обміну інформацією між митними органами та Комісією щодо розподілу кількісних величин за тарифними квотами та зберігання цієї інформації;
(d) записування будь-якої подальшої події чи дії, що може вплинути на первісне використання тарифних квот, або повернення невикористаних кількісних величин за тарифними квотами, або їх розподіл.
2. Комісія повинна надати доступ до інформації щодо розподілу результатів через цю систему.
Секція 2
Нагляд за випуском для вільного обігу або вивозом товарів
Стаття 55 — Загальні правила нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів
(Стаття 56(5) кодексу)
1. Якщо Комісія встановлює вимогу, за якою певні товари повинні підлягати нагляду під час випуску для вільного обігу або вивозі, вона повинна своєчасно надавати митним органам інформацію про коди комбінованої номенклатури (коди СN) цих товарів та дані необхідні для цілей нагляду перед тим, як вимога щодо огляду стане застосовною.
Список даних, що їх Комісія може вимагати для цілей нагляду, встановлено в додатку 21-01.
2. Якщо товари підлягали нагляду під час випуску для вільного обігу або вивозі, митні органи повинні надавати Комісії дані про митні декларації для відповідних процедур принаймні один раз на тиждень.
Якщо товари випущено згідно зі статтею 194(1) Кодексу, митні органи повинні невідкладно надавати Комісії дані.
3. Комісія повинна розкривати дані, зазначені в параграфі 1, що їх надано митними органами, лише в агрегованій формі та лише користувачам, авторизованим відповідно до статті 56(2) цього Регламенту.
4. Якщо товари поміщено під митну процедуру на основі спрощеної декларації, зазначеної в статті 166 Кодексу, або шляхом запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, і дані, що їх вимагає Комісія, були відсутні під час випуску товарів відповідно до статті 194(1) Кодексу, митні органи повинні надати Комісії цю інформацію невідкладно після отримання додаткової декларації, поданої відповідно до статті 167 Кодексу.
5. Якщо звільнено від зобов’язання подавати додаткову декларацію згідно зі статтею 167(3) Кодексу або додаткову декларацію подано або надано відповідно до статті 225 цього Регламенту, власник дозволу повинен надсилати митним органам щонайменше раз на місяць дані, що їх вимагає Комісія, або митні органи повинні збирати такі дані із системи декларанта.
Митні органи повинні невідкладно вносити дані до електронної системи, зазначеної в статті 56 цього Регламенту.
6. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи, зазначеної у параграфі 1 статті 56 та систем національного ввозу та вивозу, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, список даних, що їх Комісія може вимагати для цілей нагляду, встановлено у додатку 21-02.
Стаття 56 — Електронна система із нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів
(Статті 16(1) та 56(5) Кодексу)
1. Для нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів електронну систему, створену відповідно до статті 16(1) Кодексу, необхідно використовувати для передачі та зберігання такої інформації:
(a) даних нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів;
(b) інформації, що може оновити дані нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів, введені в електронну систему та збережені в ній;
2. Комісія може надавати доступ користувачам до електронної системи, зазначеної в параграфі 1, на основі запитів держав-членів.
3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи, зазначеної у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, використовується система Нагляд 2 Комісії для передачі та зберігання даних, зазначених у пунктах (a) та (b) цього параграфа.
Глава 2. Походження товарів
Секція 1
Підтвердження непреференційного походження
Стаття 57 — Сертифікат про походження продуктів, що підлягають спеціальним непреференційним заходам щодо ввозу
(Стаття 61(1) та (2) Кодексу)
1. Сертифікат про походження продуктів, що походять зі третьої країни, для яких визначено спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу, якщо ці заходи стосуються цієї статті, повинен бути виданий із використанням форми, викладеної в додатку 22-14, згідно із технічними специфікаціями, що в ньому встановлені.
Покликання в спеціальних непреференційних заходах щодо ввозу на сертифікати про походження, видані згідно зі статтями 55-65 Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, необхідно вважати посиланнями на сертифікати про походження, зазначені в цій статті.
2. Сертифікати про походження повинні бути видані компетентними органами третьої країни, звідки походять продукти, до яких застосовуються спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу, або надійним агентством, належним чином авторизованим цими органами для такої цілі (органи видачі), за умови що походження продуктів визначено відповідно до статті 60 Кодексу.
Органи видачі повинні зберігати копію кожного виданого сертифіката про походження.
3. Сертифікати про походження повинні бути видані перед тим, як продукти, що їх вони стосуються, декларуються для вивозу в третій країні походження.
4. Як відступ від параграфа 3, сертифікати про походження можуть, як виняток, видаватися після вивезення продуктів, що їх вони стосуються, якщо їх не видано під час вивезення через помилку, недогляд або особливі обставин.
Органи видачі можуть не видавати зі зворотною дією в часі сертифікат про походження, передбачений в параграфі 1, якщо вони не впевнені, що дані в заяві експортера відповідають даним, що зазначені у відповідному вивізному файлі.
Стаття 58 — Надання інформації про адміністративну співпрацю стосовно спеціальних непреференційних заходів щодо ввозу
(Стаття 61 Кодексу)
1. Якщо спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу для певних продуктів передбачають використання сертифіката про походження, передбаченого в статті 57 цього Регламенту, такі заходи застосовуються за умови створення процедури адміністративної співпраці, якщо інше не передбачено відповідними заходами.
Для створення цієї процедури адміністративної співпраці відповідні треті країни повинні надіслати Комісії:
(a) назви та адреси органів видачі разом зі зразками відтисків печаток, що їх ці органи використовують;
(b) назви та адреси державних органів, до яких мають бути надіслані запити для наступної перевірки сертифікатів походження, передбачених статтею 59 цього Регламенту.
Комісія повинна передати зазначену інформацію компетентним органам держав-членів.
2. Якщо третя країна не надсилає Комісії інформацію, визначену параграфом 1, компетентні органи в Союзі відмовляють у застосуванні спеціального непреференційного заходу щодо ввозу.
Стаття 59 — Наступна перевірка сертифікатів про походження продуктів, що підлягають спеціальним непреференційним заходам щодо ввозу
(Стаття 61 Кодексу)
1. Перевірку сертифікатів про походження, зазначених у статті 57 цього Регламенту, необхідно виконувати відповідно до цієї статті після прийому митної декларації (наступна перевірка).
2. Якщо митні органи мають обґрунтовані сумніви щодо справжності сертифіката про походження або правильності інформації в ньому та якщо вони проводять довільні наступні перевірки, вони повинні вимагати від зазначеного в статті 58(1)(b) цього Регламенту органу перевірити, чи цей сертифікат про походження справжній, або чи задеклароване походження встановлено правильно відповідно до статті 60 Кодексу, або здійснити ці обидві перевірки.
Для цих цілей митні органи повинні повернути сертифікат про походження або його копію органу, зазначеному в статті 58(1)(b) цього Регламенту. Якщо рахунок-фактуру пред’явлено з декларацією, оригінал рахунка-фактури або його копія повинна бути додана до поверненого сертифіката про походження.
Митні органи у відповідних випадках повинні вказувати причини наступної перевірки та надавати будь-яку інформацію, що перебуває в їх володінні, що дозволяють припустити те, що дані сертифіката про походження є неточними або те, що сертифікат є несправжнім.
3. Орган, зазначений у статті 58(1)(b) цього Регламенту, повинен якнайшвидше повідомити митним органам результати перевірки.
Якщо відповідь відсутня протягом 6 місяців після надсилання запиту відповідно до параграфа 2, митні органи повинні відмовити у застосуванні спеціального непреференційного заходу щодо ввозу відповідних продуктів.
Секція 2
Преференційне походження
Стаття 60
Для цілей цієї секції, застосовуються терміни та означення, встановлені в статті 37 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
Підсекція 1
Процедури сприяння видачі або складання підтверджень походження
Стаття 61 — Декларації постачальників та їх використання
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо постачальник надає експортеру або трейдеру інформацію, необхідну для визначення статусу походження товарів для цілей положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та певними країнами чи територіями (преференційний статус походження), постачальник повинен робити це з використанням декларації постачальника.
Необхідно подавати окрему декларацію постачальника для кожного відправлення товарів, за винятком випадків, передбачених статтею 62 цього Регламенту.
2. Постачальник повинен додати декларацію до комерційного рахунка-фактури цього відправлення, до повідомлення про доставлення чи до будь-якого іншого комерційного документа, що описує відповідні товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
3. Постачальник може надавати декларацію в будь-який час, навіть після того, як товари доставлено.
Стаття 62 — Довгострокова декларація постачальника
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо постачальник регулярно здійснює відправлення товарів експортеру або трейдеру та очікується, що всі ці товари матимуть однаковий статус походження, постачальник може надати єдину декларацію на ряд відправлень цих товарів (довгострокова декларація постачальника).
2. Довгострокова декларація постачальника складається для відправлень, надісланих протягом певного періоду, та повинна містити три дати:
(a) дату, в яку декларацію складено (дата складання);
(b) дату початку періоду (початкова дата), що не може бути раніше 12 місяців до дати видачі або пізніше 6 місяців після дати видачі;
(c) дату закінчення періоду (кінцева дата), що не може бути пізніше 24 місяців після початкової дати.
3. Постачальник повинен негайно інформувати відповідного експортера або трейдера, якщо довгострокова декларація постачальника є недійсною щодо деяких або всіх відправлень товарів, що їх поставлено або буде поставлено.
Стаття 63 — Складання декларацій постачальника
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Для продуктів, що отримали статус преференційного походження, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-15. Однак довгострокові декларації постачальників на такі продукти повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-16.
2. Для продуктів, що їх піддано обробці чи переробці в Союзі без отримання статусу преференційного походження, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-17. Однак, що стосується довгострокових декларацій постачальника, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-18.
3. Декларація постачальника повинна мати власноручний підпис постачальника. Однак якщо і декларацію постачальника, і рахунок-фактуру складено за допомогою електронних засобів, вони можуть бути засвідчені в електронній формі, або постачальник може надати експортеру або трейдеру письмове зобов’язання щодо взяття повної відповідальності за кожну декларацію постачальника, що ідентифікує його так, ніби її підписано ним власноручно.
Стаття 64 — Видавання Інформаційних сертифікатів INF 4
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Митні органи можуть вимагати від експортера або трейдера отримання від постачальника Інформаційного сертифіката INF 4, що засвідчує правильність та справжність декларації постачальника.
2. За зверненням постачальника, Інформаційний сертифікат INF 4 повинен бути виданий митними органами держави-члена, в якій складено декларацію постачальника із використанням форми, викладеної в додатку 22-02 згідно з технічними специфікаціями, встановленими в ній. Органи можуть вимагати будь-яких доказів і можуть здійснювати перевірки бухгалтерської звітності постачальника та інші перевірки, що їх вони вважають доцільними.
3. Митні органи повинні видати Інформаційний сертифікат INF 4 постачальнику протягом 90 днів із дати отримання його звернення, із зазначення того, чи декларація постачальника є точною та справжньою.
4. Митний орган, до якого подано заяву для видачі інформаційного сертифіката INF 4, повинні зберігати бланк звернення протягом щонайменше 3 років або за необхідності протягом тривалішого періоду часу для того, щоб забезпечити виконання положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та деякими країнами чи територіями.
Стаття 65 — Адміністративна співпраця між державами-членами
(Стаття 64(1) Кодексу)
Митні органи повинні допомагати один одному в перевірянні правильності інформації, що міститься в деклараціях постачальників.
Стаття 66 — Перевірка декларацій постачальника
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо постачальник не може пред’явити Інформаційний сертифікат INF 4 протягом 120 днів із дати запиту митними органами, митні органи держави-члена вивозу, можуть попросити митних органів держави-члена, в якій складено декларацію постачальника, підтвердити походження відповідних продуктів для цілей застосування положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та певними країнами.
2. Для цілей параграфа 1 митні органи держави-члена вивозу повинні надсилати митним органам держави-члена, що в ній складено декларацію постачальника, всю наявну інформацію та документи та вказувати причини їх розслідування.
3. Для цілей параграфа 1 митні органи держави-члена, що в ній складено декларацію постачальника, можуть попросити постачальника пред’явити докази або провести відповідні перевірки декларації.
4. Митні органи, що просять перевірку, повинні бути якнайшвидше поінформовані про результати з використанням Інформаційного сертифіката INF 4.
5. У випадку відсутності відповіді протягом 150 днів із дати прохання про перевірку або якщо відповідь не містить достатньо інформації для визначення походження відповідних продуктів, митні органи країни вивозу повинні оголосити недійсним підтвердження походження, встановлене на підставі декларації постачальника.
Стаття 67 — Надання дозволу для схваленого експортера
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо Союз має преференційну угоду з третьою країною, що передбачає, що підтвердження походження повинне бути у формі декларації на рахунку-фактурі або декларації про походження, складеної схваленим експортером, експортери та повторні вантажовідправники, що мають осідок на митній території Союзу, можуть подавати заяву на отримання дозволу схваленого експортера задля складання та заміни цих декларацій.
2. Статті 11(1)(d), 16, 17 та 18 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 щодо умов прийому заяв та призупинення дії рішень і статті 10 та 15 цього Регламенту щодо використання електронних засобів обміну та зберігання інформації та скасування позитивних рішень щодо заяв та рішень не застосовуються до рішень стосовно дозволів схваленого експортера.
3. Дозволи схваленого експортера необхідно надавати лише особам, що виконують умови, викладені в положеннях про походження, що містяться або в угодах, що їх Союз уклав із деякими країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, або в заходах, ухвалених Союзом односторонньо стосовно таких країн чи територій.
4. Митні органи повинні надати схваленому експортеру номер митного дозволу, що повинен з’явитися на підтвердженнях преференційного походження. Номер митного дозволу повинен починатися з ISO 3166-1-alpha-2 коду держави-члена, яка видає дозвіл.
5. Комісія повинна надати відповідним третім країнам адреси митних органів, відповідальних за перевірку підтверджень преференційного походження, складених схваленими експортерами.
6. Якщо застосовна преференційна угода не конкретизує форму декларацій на рахунку-фактурі чи декларацій про походження, такі декларації складаються відповідно до форми, викладеної в ДОДАТОК 22-13.
7. Якщо застосовна преференційна угода не конкретизує вартісний поріг, до якого експортер, що не є схваленим експортером може скласти декларацію на рахунку-фактурі або декларацію про походження, вартісний поріг повинен становити 6000 євро для кожного відправлення.
Стаття 68 — Реєстрація експортерів поза рамками режиму ГСП Союзу
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо Союз має преференційну угоду, що вимагає від експортера скласти документ про походження згідно з відповідним законодавством Союзу, такий документ може бути складений лише експортером, зареєстрованим для цього митними органами держави-члена. Ідентифікаційні дані таких експортерів повинні бути внесені в Систему зареєстрованих експортерів (REX), зазначену в додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578. Підсекції 2-9 цієї секції необхідно застосовувати mutatis mutandis.
2. Для цілей цієї статті не застосовуються статті 11(1)(d), 16, 17 та 18 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 щодо умов прийому заяв та призупинення дії рішень і статті 10 та 15 цього Регламенту. Заяви та рішення, що стосуються цієї статті не підлягають обміну чи збереженню в електронній інформаційно-комунікаційній системі, встановленій у статті 10 цього Регламенту.
3. Комісія повинна надати третій країні, що з нею Союз має преференційну угоду, адреси митних органів, відповідальних за перевірку документа про походження, складеного зареєстрованим в Союзі експортером відповідно до цієї статті.
4. Незважаючи на параграф 1, якщо застосовна преференційна угода не конкретизує вартісний поріг, що до нього незареєстрований експортер може скласти документ про походження, вартісний поріг повинен становити 6000 євро для кожного відправлення.
5. Незважаючи на параграф 1, до 31 грудня 2017 року документ про походження може бути складений експортером, що його не зареєстровано, але що є схваленим експортером Союзу. Стаття 77(7) застосовується відповідно.
Стаття 69 — Заміна підтверджень преференційного походження, виданих або складених поза рамками режиму ГСП Союзу
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо похідні продукти, що їх стосується підтвердження преференційного походження, видане або складене раніше для цілей преференційного тарифного заходу відповідно до статті 56(2)(d) або (e) Кодексу, відмінного від ГСП Союзу, ще не були випущені для вільного обігу та поміщені під контроль митниці в Союзі, початкове підтвердження походження може бути замінене одним або більше підтверджень для цілей надсилання всіх чи деяких таких продуктів в інше місце в Союзі.
2. Якщо підтвердженням походження, що вимагається для цілей преференційного тарифного заходу, зазначеного в параграфі 1, є сертифікат про переміщення EUR.1, інший державний сертифікат про походження, декларація про походження або декларація на рахунку-фактурі, замінне підтвердження походження видається або складається у формі одного з таких документів:
(a) замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі, складеної схваленим експортером, що повторно відправляє товари;
(b) замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі або замінної заяви про походження, складеної будь-яким повторним вантажовідправником, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, не перевищує застосовного вартісного порогу.
(c) замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі або замінної заяви про походження, складеної будь-яким повторним вантажовідправником, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, перевищує застосовний вартісний поріг і повторний вантажовідправник додає копію початкового підтвердження походження до замінної декларації про походження або замінної декларації на рахунку-фактурі або замінної заяви про походження;
(d) сертифіката про переміщення EUR.1, виданого митницею, під чий контроль ці товари поміщено, якщо виконано такі умови:
(i) повторний вантажовідправник не є ні схваленим експортером, ні зареєстрованими експортером і не погоджується з копією початкового підтвердження походження, що додається до замінного підтвердження;
(ii) загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні перевищує застосовний поріг, вище якого експортер має бути схваленим експортером або зареєстрованим експортером, щоб скласти замінне підтвердження;
(e) замінну заяву про походження складено зареєстрованим експортером, що повторно відправляє товари.
3. Якщо замінне підтвердження походження видається відповідно до параграфа 2(d), візування, зроблене митницею, що видає замінний сертифікат про переміщення EUR.1, поміщається в графу 11 сертифіката. Дані в графі 4 сертифіката щодо країни походження та дані в початковому підтвердженні походження повинні бути ідентичними. Графа 12 повинна бути підписана повторним вантажовідправником. Повторний вантажовідправник, що добросовісно підписує графу 12, не несе відповідальності за правильність даних, внесених до первісного підтвердження походження.
Митниця, що її просять видати замінний сертифікат, повинна записати на початковому підтвердженні походження або на додатку до нього вагу, кількість, тип пересланих продуктів та країну їх призначення та зазначити на ньому серійні номери відповідного замінного сертифіката чи сертифікатів. Вона повинна зберігати початкове підтвердження походження щонайменше 3 роки.
4. Якщо підтвердженням походження, що вимагається для цілей преференційного тарифного заходу, відповідно до параграфа 1 є заява про походження, замінне підтвердження походження складається повторним вантажовідправником у формі замінної заяви.
Якщо загальна вартість продуктів у відправленні, що для них складено підтвердження походження, не перевищує застосовного вартісного порогу, повторний вантажовідправник частин відправлення не має бути сам зареєстрованим експортером для того, щоб складати замінні заяви про походження.
Якщо загальна вартість продуктів у відправленні, що для них складено підтвердження походження, перевищує застосовний вартісний поріг, для того, щоб скласти замінну заяву про походження повторний вантажовідправник повинен виконати одну з таких умов:
(a) бути зареєстрованим експортером в Союзі;
(b) додати копію початкової заяви про походження до замінної заяви про походження.
Підсекція 2
Обов’язки країн-бенефіціарів у рамках режиму ГСП Союзу
Стаття 70 — Обов’язок забезпечити адміністративну співпрацю в межах системи REX
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Для забезпечення належного застосування режиму ГСП країни-бенефіціари зобов’язані зробити таке:
(a) створити і підтримувати необхідні адміністративні структури та системи, потрібні для імплементації в такій країні правил та процедур, що викладені в цій підсекції та підсекціях 3-9 цієї секції та підсекціях 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, і для управління такими правилами та процедурами, включаючи, у відповідних випадках, заходи, необхідні для застосування кумуляції;
(b) щоб їх компетентні органи співпрацювали із Комісією та митними органами держав-членів.
2. Співпраця, зазначена в пункті (b) параграфа 1 повинна складатися із:
(a) надання всієї необхідної підтримки за запитом від Комісії щодо моніторингу нею належного управління режимом ГСП у відповідній країні, включно з місцевими інспекційними візитами Комісії або митних органів держав-членів;
(b) без обмеження статей 108 та 109 цього Регламенту, перевірка статусу походження продуктів та виконання інших умов, встановлених у цій підсекції, підсекціях 3-9 цієї секції та підсекціях 2 та 3 розділу I глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, включно з місцевими візитами на вимогу Комісії чи митних органів держав-членів у контексті розслідувань походження.
3. Для отримання права застосовувати систему зареєстрованих експортерів країни-бенефіціари повинні повідомити Комісії про взяття зазначених у параграфі 1 зобов’язань не менш ніж за 3 місяці до дати, в яку вони мають намір розпочати реєстрацію експортерів.
4. Якщо країну чи територію видалено з додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012 Європейського Парламенту і Ради (-9), правила та процедури, встановлені у статті 55 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та обов’язки, встановлені у статтях 72, 80 та 108 цього Регламенту необхідно продовжувати застосовувати до цієї країни чи території протягом 3 років із дати її видалення із додатку.
Стаття 71 — Процедури та методи адміністративної співпраці, застосовні щодо вивозу з використанням сертифікатів походження форми A та декларацій на рахунках-фактурах
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Кожна країна-бенефіціар повинна виконувати або забезпечити виконання:
(a) правил походження продуктів, що експортуються, встановлених у підсекції 2 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446;
(b) правил заповнення та видачі сертифікатів про походження форми A;
(c) положень щодо використання декларацій на рахунках-фактурах, що повинні бути складені відповідно до вимог, викладених у додатку 22-09;
(d) положень стосовно зазначених у статті 73 цього Регламенту обов’язків щодо повідомлення;
(e) положень щодо надання відступів, зазначених у статті 64(6) Кодексу.
2. Компетентні органи країн-бенефіціарів повинні співпрацювати із Комісією або державами-членами, зокрема шляхом:
(a) надання всієї необхідної підтримки за запитом від Комісії щодо моніторингу нею належного управління режимом ГСП у відповідній країні, включно з місцевими інспекційними візитами Комісії або митних органів держав-членів;
(b) без обмеження статей 73 та 110 цього Регламенту, перевірка статусу походження продуктів та виконання інших умов, встановлених у цій підсекції, підсекціях 3-9 цієї секції та підсекціях 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, включно з місцевими візитами на вимогу Комісії чи митних органів держав-членів у контексті розслідувань походження.
3. Якщо в країні-бенефіціарі призначено компетентний орган із видання сертифікатів про походження форми A, перевіряються документальні підтвердження походження і видаються сертифікати про походження форми A для вивозу в Союз, ця країна-бенефіціар вважається такою, що прийняла умови, встановлені в параграфі 1.
4. Якщо державу визнано або повторно визнано країною-бенефіціаром щодо продуктів, зазначених у Регламенті (ЄС) № 978/2012, до товарів, що походять із цієї країни, необхідно застосовувати загальну систему преференцій, за умови що їх вивезено з країни-бенефіціара не раніше дати, зазначеної в статті 73(2) цього Регламенту.
5. Якщо країну чи територію видалено з додатка II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, обов’язок забезпечувати адміністративну співпрацю, встановлений у статті 55 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та статтях 110 та 111 цього Регламенту, необхідно продовжувати застосовувати до цієї країни чи території протягом 3 років із дати її видалення з додатку.
6. Обов’язки, зазначені в параграфі 5, застосовуються до Сінгапура протягом 3 років із 1 січня 2014 року.
Стаття 72 — Обов’язки щодо повідомлення, застосовні після дати застосування системи зареєстрованих експортерів (REX)
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Країни-бенефіціари повинні повідомляти Комісії назви, адреси і контактні дані органів, розташованих на їхній території, що є:
(a) частиною державних органів відповідної країни або уповноважені її урядом та компетентні реєструвати експортерів у системі REX, змінювати та оновлювати реєстраційні дані та відкликати реєстрації;
(b) частиною державних органів відповідної країни та відповідальні за забезпечення адміністративної співпраці з Комісією та митними органами держав-членів відповідно до порядку, передбаченого цією підсекцією, підсекціями 3-9 цієї секції тапідсекціями 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
2. Повідомлення надсилається Комісії щонайпізніше за 3 місяці до дати, в яку країни-бенефіціари мають намір розпочати реєстрацію експортерів.
3. Країни-бенефіціари повинні негайно повідомляти Комісію про будь-які зміни в інформації, повідомленій відповідно до першого параграфа.
Стаття 73 — Зобов’язання щодо повідомлення, застосовні до дати застосування системи зареєстрованих експортерів (REX)
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Країни-бенефіціари повинні повідомляти Комісії імена та адреси державних органів, розміщених на їхній території, що їм надано право видавати сертифікати про походження форми A разом зі зразками відтисків печаток, використовуваних цими органами, та назви та адреси відповідних державних органів, відповідальних за перевірку сертифікатів про походження форми A та декларацій на раухунках-фактурах.
Комісія пересилатиме цю інформацію митним органам держав-членів. Якщо ця інформація надсилається в рамках внесення змін до минулих повідомлень, Комісія зазначає дату початку використання цих нових печаток відповідно до інструкцій, наданих компетентними державними органами країн-бенефіціарів. Ця інформація призначена лише для офіційного використання; однак, якщо товари буде випущено для вільного обігу, відповідні митні органи можуть дозволити імпортеру ознайомитися зі зразками відтисків печаток.
Країни-бенефіціари, що вже надали інформацію, визначену першим підпараграфом, не зобов’язані надавати її знову, якщо не було змін.
2. Для цілей статті 71(4) цього Регламенту Комісія публікуватиме на своєму вебсайті дату, коли країна, визнана чи повторно визнана як країна-бенефіціар щодо продуктів, зазначених в Регламенті (ЄС) № 978/2012, виконала зобов’язання, викладені в параграфі 1 цієї статті.
3. За запитом країни-бенефіціара Комісія повинна надсилати цій країні-бенефіціару зразки відтисків печаток, що їх використовують митні органи держав-членів для видачі сертифікатів про переміщення EUR.1.
Підсекція 3
Процедури вивезення в країнах-бенефіціарах та Союзі, застосовні в рамках режиму
ГСП Союзу до застосування системи зареєстрованих експортерів
Стаття 74 — Процедура видачі сертифіката про походження форми A
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Сертифікати про походження форми A видаються відповідно до письмової заяви від експортера чи його представника разом з усіма іншими належними підтвердними документами, що доводять те, що продукти на вивіз відповідають критеріям видачі сертифіката про походження форми A. Сертифікати про походження форми A необхідно видавати з використанням форми, викладеної в додатку 22-08.
2. Компетентні органи країн-бенефіціарів повинні надавати експортеру сертифікат про походження форми A одразу після того, як вивіз здійснено або забезпечено. Однак компетентні органи країн-бенефіціарів можуть також видавати сертифікат про походження форми A після вивезення продуктів, що їх він стосується, якщо:
(a) його не видано під час вивезення через помилки, чи недогляди, чи особливі обставини; або
(b) компетентним органам відповідно до їхніх вимог продемонстровано, що сертифікат про походження форми A видано, але його не прийнято під час ввезення з технічних причин; або
(c) кінцеве призначення відповідних продуктів визначено під час перевезення або зберігання і після ймовірного поділу відправлення згідно зі статтею 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
3. Компетентні органи країн-бенефіціарів можуть видавати сертифікат зі зворотною дією в часі лише пересвідчившись у тому, що інформація подана експортером у заяві на отримання сертифіката про походження форми A, виданого зі зворотною дією в часі, відповідає інформації, що її містить відповідний вивізний файл, та в тому, що сертифікат про походження форми A не видано під час вивезення відповідних продуктів, за винятком випадків, коли сертифікат про походження форми A не прийнято з технічних причин. Слова «Issued retrospectively», або «emitido a posteriori» повинні бути вписані в графу 4 сертифіката про походження форми A, виданого зі зворотною дією в часі.
4. У випадку крадіжки, втрати або знищення сертифіката про походження форми A експортер може звернутися до компетентних органів, що його видали, із заявою про видачу дубліката на основі наявних у них вивізних документів. Слова «Duplicate», «Duplicata» або «Duplicado», дата видачі та серійний номер оригінального сертифіката повинні бути вписані в графу 4 дубліката сертифіката про походження форми A. Дублікат набирає чинності з дати видачі оригіналу.
5. Для цілей перевірки того, чи продукт, щодо якого подано запит на отримання сертифіката про походження форми A, відповідає відповідним правилам походження, компетентні державні органи мають право вимагати надання будь-яких документальних доказів або проводити будь-яку перевірку, що її вони вважають необхідною.
6. Заповнення 2 та 10 графи сертифіката про походження форми A є необов’язковим. Графа 12 повинна містити слово «Союз» або назву однієї із держав-членів. Дата видачі сертифіката про походження форми A повинна бути вказана в графі 11. Підпис компетентних державних органів, що видають сертифікат, у призначеній для цього графі 11, як і підпис уповноваженого експортером підписанта в графі 12, повинні бути поставлені власноручно.
Стаття 75 — Умови складання декларації на рахунку-фактурі
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена будь-яким експортером, що працює в країні-бенефіціарі для будь-якого відправлення, що складається із одного пакунку чи більше, що містить похідні продукти, що їх загальна вартість не перевищує 6000 євро, та, за умови що адміністративна співпраця, зазначена в статті 71(2) застосовується до цієї процедури.
2. Експортер, що складає декларацію на рахунку-фактурі, повинен бути готовий надіслати в будь-який час за запитом митниці або інших компетентних державних органів країни, що вивозить, всі належні документи, що підтверджують статус походження відповідних продуктів.
3. Декларація на рахунку-фактурі повинна бути складена експортером на французькій, англійській або іспанській мові за допомогою машинопису, проставлення печатки чи друку на рахунку-фактурі, повідомленні про доставлення чи будь-якому іншому комерційному документі тексту декларації, що його наведено в додатку 22-09. Якщо декларацію пишуть вручну, вона повинна бути написана чорнилом і друкованими літерами. Декларація на рахунку-фактурі повинна містити справжній власноручний підпис експортера.
4. Використання декларації на рахунку-фактурі можливе, якщо дотримано таких умов:
(a) для кожного відправлення повинна бути складена одна декларація на рахунку-фактурі;
(b) якщо товари, що містяться у відправленні вже перевірено в країні, що вивозить, шляхом посилання на визначення «похідні продукти», експортер може послатися на цю перевірку в декларації на рахунку-фактурі.
Стаття 76 — Умови видачі сертифіката про походження форми A у випадку кумуляції
(Стаття 64(1) Кодексу)
Якщо застосовують кумуляцію відповідно до статей 53, 54, 55 або 56 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, компетентні державні органи країн-бенефіціарів, що ними отримано звернення про видачу сертифіката про походження форми A для продуктів, у виробництві яких використано матеріали, що походять зі сторони, що з нею кумуляцію дозволено, покладаються на таке:
(a) у випадку двосторонньої кумуляції на підтвердження походження, надане постачальником експортера та видане згідно з положеннями статті 77 цього Регламенту;
(b) у випадку кумуляції із Норвегією, Швейцарією або Туреччиною, на підтвердження походження, надане постачальником експортера та видане згідно з відповідними правилами походження Норвегії, Швейцарії або Туреччини у відповідних випадках;
(c) у випадку регіональної кумуляції, на підтвердження походження, надане постачальником експортера, а саме, сертифікат про походження форми A, виданий із використанням форми, викладеної в додатку 22-08 або, у відповідних випадках, на декларацію на рахунку-фактурі, що її текст наведено в додатку 22-09;
(d) у випадку розширеної кумуляції, на підтвердження походження, надане постачальником експортера та видане згідно з положеннями відповідної угоди про вільну торгівлю між Союзом та відповідною країною;
У випадках, зазначених у пунктах (a), (b), (c) та (d) першого підпараграфа, графа 4 сертифіката про походження форми A повинна, у відповідних випадках, містити зазначення:
Стаття 77 — Підтвердження статусу походження з Союзу для двосторонньої кумуляції та схваленого експортера
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Підтвердження статусу походження продуктів Союзу необхідно надавати одним із таких способів:
(a) виготовленням сертифіката про переміщення EUR.1, виданого з використанням форми, викладеної в додатку 22-10; або
(b) виготовленням декларації на рахунку-фактурі, що її текст викладено в додатку 22-09. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена будь-яким експортером для відправлень, що містять похідні продукти, що їх загальна вартість не перевищує 6000 євро, або схваленим експортером Союзу.
2. Експортер або його представник повинен внести ‘GSP beneficiary countries’ та ‘EU’, або та ‘UE’, в графу 2 сертифіката про переміщення EUR.1.
3. Положення цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекції 2 та 3 розділу II, глави 1, секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 щодо видачі, використання та наступної перевірки сертифікатів про походження форми A застосовуються mutatis mutandis до сертифікатів про переміщення EUR.1 та, за винятком положень щодо їх видачі, до декларацій на рахунках-фактурах.
4. Митні органи держав-членів можуть надавати дозвіл будь-якому експортеру, що має осідок на митній території Союзу (далі - схвалений експортер), що здійснює часті поставки продуктів, що походять з Союзу, в рамках двосторонньої кумуляції, складати декларації на рахунках-фактурах, незалежно від вартості відповідних продуктів, якщо експортер надає митним органам відповідно до їхніх вимог всі гарантії, необхідні для перевірки такого:
(a) статусу походження продуктів;
(b) виконання інших вимог, застосовних у цій державі-члені.
5. Митні органи можуть надавати статус схваленого експортера, за умови дотримання тих умов, що їх вони вважають доцільними. Митні органи повинні надати схваленому експортеру номер митного дозволу, що вказується у декларації на рахунку-фактурі.
6. Митні органи повинні контролювати використання дозволу схваленим експортером. Митні органи можуть відкликати дозвіл у будь-який час.
Вони повинні відкликати дозвіл у таких випадках:
(a) схвалений експортер більше не надає гарантії, зазначені в параграфі 4;
(b) схвалений експортер більше не виконує умови, зазначені в параграфі 5;
(c) схвалений експортер використовує дозвіл неприйнятним способом;
7. Схвалений експортер не зобов’язаний підписувати декларації на рахунках-фактурах, за умови що схвалений експортер надає митним органам письмове зобов’язання, відповідно до якого він бере на себе повну відповідальність за будь-який рахунок-фактуру, що ідентифікує схваленого експортера як такого, що підписав її власноручно.
Підсекція 4
Процедури вивезення в країнах-бенефіціарах та Союзі, застосовні в рамках режиму
ГСП Союзу з дати застосування системи зареєстрованих експортерів
Стаття 78 — Зобов’язання експортерам зареєструватися та звільнення від нього
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Режим ГСП діє в таких випадках:
(a) у випадках, коли товари, що відповідають вимогам цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, вивозить зареєстрований експортер;
(b) у випадках будь-якого відправлення одного чи більше пакунків, що містить похідні продукти, що їх вивозить будь-який експортер, якщо загальна вартість відправлених похідних продуктів не перевищує 6000 євро.
2. Вартість похідних продуктів у відправленні є вартістю всіх похідних продуктів у межах одного відправлення, що є предметом заяви про походження, складеною в країні вивозу.
Стаття 79 — Процедура реєстрації в країнах-бенефіціарах та процедури вивозу, застосовні під час перехідного періоду до застосування системи зареєстрованих експортерів
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Країни-бенефіціари повинні розпочати реєстрацію експортерів 1 січня 2017 року.
Однак якщо країна-бенефіціар не готова розпочати реєстрацію з цієї дати, вона повинна письмово повідомити Комісію до 1 липня 2016 року про те, що вона відтерміновує реєстрацію експортерів до 1 січня 2018 року або 1 січня 2019 року.
2. Протягом 12 місяців після дати, коли країна-бенефіціар розпочинає реєстрацію експортерів, компетентні органи цієї країни-бенефіціара повинні продовжувати випускати сертифікати про походження форми A за запитом експортерів, що ще не зареєстровані на момент подання запиту на отримання сертифіката.
Без обмеження статті 94(2) цього Регламенту, сертифікати походження форми A, видані відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, є прийнятними в Союзі як підтвердження походження, за умови що їх видано до дати реєстрації відповідного експортера.
Компетентні органи країни-бенефіціара, що зазнають труднощів у завершенні процесу реєстрації протягом зазначеного 12-місячного періоду, можуть попросити його подовження в Комісії. Такі продовження не повинні перевищувати 6 місяців.
3. Як зареєстровані, так і незареєстровані експортери в країні-бенефіціарі повинні складати заяви про походження для відправлених похідних продуктів, якщо її загальна вартість не перевищує 6000 євро на дату, що з неї країна-бенефіціар має намір розпочати реєстрацію експортерів.
Експортери після реєстрації повинні складати заяви про походження для відправлених прохідних продуктів, якщо їх загальна вартість перевищує 6000 євро на дату, що з неї набуває чинності їх реєстрація згідно зі статтею 86(4) цього Регламенту.
4. Всі країни-бенефіціари повинні застосувати систему зареєстрованих експортерів щонайпізніше 30 червня 2020 року.
Підсекція 5
Стаття 80 — База даних експортерів: зобов’язання органів
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Комісія повинна створити систему реєстрації експортерів, уповноважених засвідчувати походження товарів (систему REX) та надати до неї доступ до 1 січня 2017 року.
2. Компетентні органи країн-бенефіціарів та митні органи держав-членів повинні після отримання заповненого бланку заяви, зазначеної в додатку 22-06, присвоїти експортеру невідкладно номер зареєстрованого експортера, або, у відповідних випадках, повторному вантажовідправнику та ввести в систему REX номер зареєстрованого експортера, дату реєстрації та дату, що з неї реєстрація набирає чинності відповідно до статті 86(4) цього Регламенту.
Компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні повідомити експортеру або, у відповідних випадках, повторному вантажовідправнику номер зареєстрованого експортера, присвоєний цьому експортеру чи повторному вантажовідправнику, та дату, що з неї реєстрація набуває чинності.
3. Якщо компетентні органи вважають, що інформація, зазначена в заяві, є неповною, вони повинні невідкладно поінформувати про це експортера.
4. Компетентні органи країн-бенефіціарів та митні органи держав-членів повинні підтримувати зареєстровані ними дані в актуальному стані. Вони повинні змінювати ці дані негайно після того, як їх було поінформовано зареєстрованим експортером відповідно до статті 89 цього Регламенту. Компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні інформувати зареєстрованого експортера про зміну його реєстраційних даних.
Стаття 81 — Дата застосування певних положень
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Статті 70, 72, 78-80, 82-93, 99-107, 108, 109 та 112 цього Регламенту необхідно застосовувати щодо вивозу товарів експортерами, зареєстрованими в системі REX у країні-бенефіціарі з дати, з що з неї ця країна-бенефіціар починає реєструвати експортерів у цій системі. Стосовно експортерів у Союзі ці статті необхідно застосовувати з 1 січня 2017 року.
2. Статті 71, 73, 74-77, 94-98, 110-112 цього Регламенту необхідно застосовувати щодо вивозу товарів експортерами, що не зареєстровані в системі REX у країні-бенефіціарі. Стосовно експортерів у Союзі ці статті застосовуються до 31 грудня 2017 року.
Стаття 82 — База даних зареєстрованих експортерів: права доступу до бази даних
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Комісія повинна забезпечити надання доступу до системи REX відповідно до цієї статті.
2. Комісія повинна мати доступ до всіх даних.
3. Компетентні органи країни-бенефіціара повинні мати доступ до даних щодо зареєстрованих ними експортерів.
4. Митні орган держав-членів повинні мати доступ до даних, зареєстрованих ними, митними органами інших держав-членів і компетентними органами як країн-бенефіціарів, так і Норвегії, Швейцарії або Туреччини. Цей доступ до даних повинен здійснюватись для перевірки митних декларацій відповідно до статті 188 Кодексу або проведення контролю після випуску товарів відповідно до статті 48 Кодексу.
5. Комісія повинна надати безпечний доступ до системи REX компетентним органам країн-бенефіціарів.
6. Якщо країну або територію видалено з додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, її компетентні органи повинні мати доступ до системи REX стільки, скільки необхідно, щоб вони могли виконувати свої зобов’язання відповідно до статті 70 цього Регламенту.
7. Комісія повинна надавати доступ громадськості до таких даних із дозволу експортера шляхом підписання графи 6 форми, викладеної в додатку 22-06:
(a) ім’я зареєстрованого експортера;
(b) адреса місця, де зареєстрований експортер має осідок;
(c) контактні дані, зазначені в графі 2 форми, наведеної в додатку 22-06;
(d) орієнтовний опис товарів, що відповідають вимогам щодо преференційного режиму, включаючи орієнтовний список заголовків або глав Гармонізованої системи відповідно до графи 4 форми, наведеної в додатку 22-06;
(e) номер EORI або ідентифікаційний номер трейдера (TIN), присвоєний зареєстрованому експортеру.
Відмова підписати графу 6 не повинна бути причиною відмови зареєструвати експортера
8. Комісія повинна завжди надавати громадськості доступ до таких даних
(a) номера зареєстрованого експортера;
(b) дати, з якої реєстрація набуває чинності;
(c) дати відкликання реєстрації, у відповідних випадках;
(d) інформації про те чи реєстрацію застосовують також для вивозу до Норвегії, Швейцарії та Туреччини;
(e) дати останньої синхронізації між системою REX та загальнодоступним вебсайтом.
Стаття 83 — База даних зареєстрованих експортерів: захист даних
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Дані, зареєстровані в системі REX, необхідно обробляти лише для застосування режиму ГСП відповідно до цієї підсекції.
2. Зареєстрованим експортерам повинна бути надана інформація, встановлена в статті 11(1)(a)-(e) Директиви (ЄС) № 45/2001 Європейського Парламенту і Ради (-10) або статті 10 Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради (-11). Крім того, їм повинна бути надана така інформація:
(a) інформація щодо правової основи переробних операцій, що для них ці дані призначено;
(b) період зберігання даних.
Зареєстрованим експортерам ця інформація надається за допомогою повідомлення, прикріпленого до заяви на отримання статусу зареєстрованого експортера відповідно до порядку, викладеного в додатку 22-06.
3. Кожен компетентний орган в країні-бенефіціарі та кожен митний орган в державі-члені, який ввів дані в систему REX, вважається контролером із опрацювання цих даних.
Комісія вважається спільним контролером щодо опрацювання всіх даних для того, щоб гарантувати отримання зареєстрованим експортером його прав.
4. Права зареєстрованих експортерів щодо опрацювання даних, що зберігаються в системі REX, перелічені в додатку 22-06 та оброблені в національних системах, використовуються відповідно до законодавства про захист даних, що імплементує Директиву 95/46/ЄС держави-члена, що зберігає їх дані.
5. Держави-члени, що дублюють у своїх національних системах дані системи REX, що до неї вони мають доступ, повинні підтримувати дубльовані дані в актуальному стані.
6. Права зареєстрованих експортерів щодо опрацювання їхніх реєстраційних даних Комісією використовуються відповідно до Регламенту (ЄС) № 45/2001.
7. Будь-який запит зареєстрованого експортера щодо використання права доступу, виправлення, видалення чи блокування даних відповідно до Регламенту (ЄС) № 45/2001 повинен бути поданий контролеру даних та оброблений ним.
Якщо зареєстрований експортер подав такий запит Комісії без спроби отримати свої права від контролера даних, Комісія повинна переслати цей запит контролеру даних зареєстрованого експортера.
Якщо зареєстрований експортер не отримав свої права від контролера даних, зареєстрований експортер повинен подати такий запит Комісії, що виконує функцію контролера даних. Комісія має права виправляти, видаляти чи блокувати дані.
8. Національні органи із нагляду за захистом даних та Європейський інспектор із захисту даних, кожен, діючи в межах відповідної власної компетенції, повинні співпрацювати та забезпечувати скоординований нагляд за реєстраційними даними.
Вони повинні, кожен діючи в межах відповідної власної компетенції, обмінюватися відповідною інформацією, допомагати один одному у проведенні аудитів та інспекцій, перевіряти складнощі в тлумаченні та застосуванні цього Регламенту, вивчати проблеми зі здійснення незалежного нагляду або використання прав суб’єктами даних, складати узгоджені пропозиції для спільних рішень будь-яких проблем та сприяти обізнаності зі правами захисту даних, за необхідності.
Стаття 84 — Зобов’язання щодо повідомлення, застосовні до держав-членів стосовно імплементації системи зареєстрованих експортерів (REX)
(Стаття 64(1) Кодексу)
Держави-члени повинні повідомляти Комісії назви, адреси та контактні дані їхніх митних органів, що є:
(a) компетентними реєструвати експортерів та повторних відправників товари, в системі REX, змінювати та оновлювати реєстраційні дані та відкликати реєстрацію;
(b) відповідальними за забезпечення адміністративної співпраці з компетентними органами країн-бенефіціарів згідно з порядком, передбаченим цією підсекцією, підсекціями 3-9 цієї секції та підсекціями 2 та 3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
Повідомлення повинне бути надіслане Комісії до 30 вересня 2016 року.
Держави-члени повинні негайно повідомляти Комісію про будь-які зміни в інформації, повідомленій відповідно до першого підпараграфа.
Стаття 85 — Процедура реєстрації в державах-членах та процедури вивозу, застосовні під час перехідного періоду до застосування системи зареєстрованих експортерів
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. 1 січня 2017 року митні органи держав-членів повинні розпочати реєстрацію експортерів, що мають осідок на їхніх територіях.
2. Станом на 1 січня 2018 року митні органи у всіх державах-членах повинні припинити видачу сертифікатів про переміщення EUR.1 та схвалені експортери повинні припинити складання декларацій на рахунках-фактурах для цілей кумуляції відповідно до статті 53 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
3. До 31 грудня 2017 року митні органи держав-членів повинні видавати сертифікати про переміщення EUR.1 або замінні сертифікати про походження форми A за запитом експортерів або повторних вантажовідправників, що їх ще не зареєстровано. Це також застосовується, якщо похідні продукти, надіслані до Союзу, супроводжуються заявами про походження, складеними зареєстрованим експортером у країні-бенефіціарі.
До 31 січня 2017 року схвалені експортери в державах-членах, що їх ще не зареєстровано, можуть складати декларації на рахунках-фактурах для цілей кумуляції відповідно до статті 53 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
4. Як зареєстровані, так і незареєстровані експортери повинні складати заяви про походження відправлених похідних продуктів, якщо їх загальна вартість не перевищує 6000 євро станом на 1 січня 2017 року.
Експортери після реєстрації повинні складати заяви про походження для відправлених похідних продуктів, якщо їх загальна вартість перевищує 6000 євро станом на дату, що на неї їх реєстрація є чинною згідно зі статтею 86(4) цього Регламенту.
5. Зареєстровані експортери, що переадресовують товари, можуть складати замінні заяви про походження з дати, що з неї їх реєстрація набуває чинності згідно зі статтею 86(4) цього Регламенту. Це положення застосовується незалежно від того чи товари супроводжуються сертифікатом про походження форми A, виданим у країні-бенефіціарі, чи декларацією на рахунку-фактурі чи заявою про походження, складеною експортером.
Стаття 86 — Заява на отримання статусу зареєстрованого експортера
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Щоб стати зареєстрованим експортером, експортер повинен подати заяву до компетентних органів країни-бенефіціара, де розташований його головний офіс або де він має постійний осідок.
Заява повинна бути складена з використанням форми, викладеної в додатку 22-06.
2. Для того, щоб отримати статус зареєстрованого експортера, експортер або повторний вантажовідправник, що має осідок на митній території Союзу, повинен подати заяву до митних органів цієї держави-члена. Заява повинна бути складена з використанням форми, викладеної в додатку 22-06.
3. Для цілей вивозу в рамках режимів ГСП Союзу, Норвегії або Швейцарії експортери повинні зареєструватися лише один раз.
Номер зареєстрованого експортера повинен бути присвоєний експортеру компетентними органами країни-бенефіціара для цілей вивозу в рамках режимів ГСП Союзу, Норвегії та Швейцарії, за умови що ці країни визнали країну, що в ній відбулась реєстрація, як країну-бенефіціара.
Перший та другий підпараграфи застосовуються mutatis mutandis для цілей вивозу в рамках режиму ГСП Туреччини, як тільки ця країна почне застосовувати систему REX. Комісія повинна опублікувати в Офіційному віснику Європейського Союзу (серія C) дату, з якої Туреччина починає застосовувати цю систему.
4. Реєстрація є дійсною з дати, в яку компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена отримують заповнену заяву для реєстрації відповідно до параграфів 1 та 2.
5. Якщо експортера представляє інша особа для цілей здійснення вивізних формальностей та представник експортера є також зареєстрованим експортером, цей представник не повинен використовувати свій номер зареєстрованого експортера.
Стаття 87 — Система зареєстрованих експортерів: Вимога щодо опублікування
(Стаття 64(1) Кодексу)
Комісія повинна публікувати на своєму вебсайті дату, коли країни-бенефіціари починають застосовувати систему REX. Комісія повинна підтримувати цю інформацію в актуальному стані.
Стаття 88 — Автоматична реєстрація експортерів для країни, що стає країною-бенефіціаром режиму ГСП Союзу
(Стаття 64(1) Кодексу)
Якщо країну додано до списку країн-бенефіціарів у додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, Комісія повинна автоматично активувати щодо свого режиму ГСП реєстрацію всіх експортерів, зареєстрованих у цій країні, за умови що реєстраційні дані експортерів наявні в системі REX та дійсні принаймні для режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини.
В цьому випадку експортеру, що вже зареєстрований принаймні для режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини, не потрібно подавати заяву до своїх компетентних органів, щоб зареєструватися для режиму ГСП Союзу.
Стаття 89 — Відкликання реєстрації
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Зареєстровані експортери повинні негайно повідомляти компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена про зміни інформації, що її вони надали для цілей їх реєстрації.
2. Зареєстровані експортери, що більше не виконують умов для вивозу товарів у рамках режиму ГСП або більше не мають наміру вивозити товари в рамках режиму ГСП, повинні повідомити про це компетентні органи в країні-бенефіціарі або митні органи в державі-члені.
3. Компетентні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні відкликати реєстрацію, якщо зареєстрований експортер:
(a) більше не існує;
(b) більше не виконує умов для вивозу товарів у рамках режиму ГСП;
(c) повідомив компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена про те, що він більше не має наміру вивозити товари в рамках режиму ГСП;
(d) навмисно або з необережності складає, або спричиняє складення заяви про походження, що містить неправдиву інформацію та призводить до неправомірного отримання переваги користування преференційним тарифним режимом.
4. Компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена можуть відкликати реєстрацію, якщо зареєстрований експортер не підтримує дані стосовно своєї реєстрації в актуальному стані.
5. Відкликання реєстрації набуває чинності стосовно майбутнього, тобто щодо заяв про походження, складених після дати скасування. Скасування реєстрації не впливає на чинність заяв про походження, складених перед тим, як зареєстрованого експортера було повідомлено про відкликання.
6. Компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні повідомляти зареєстрованого експортера про відкликання його реєстрації та дату, що з неї відкликання набуде чинності.
7. У разі відкликання його реєстрації експортер або повторний вантажовідправник повинен мати доступ до судового захисту прав.
8. Відкликання реєстрації експортера повинне бути відмінене у випадку неправильного відкликання. Експортеру або повторному вантажовідправнику повинне бути надане право використовувати номер зареєстрованого експортера, присвоєний йому під час реєстрації.
9. Експортери або повторні вантажовідправники, що їх реєстрацію відкликано, можуть скласти нову заяву для отримання статусу зареєстрованого експортера відповідно до статті 86 цього Регламенту. Експортери або повторні вантажовідправники, що їх реєстрацію відкликано відповідно до параграфів 3(d) та 4, можуть бути зареєстровані знову, лише якщо вони доведуть компетентним органам країни-бенефіціара або митним органам держави-члена, що їх зареєстрували, що вони виправили ситуацію, що призвела до відкликання їх реєстрації.
10. Дані про відкликану реєстрацію повинні зберігатися в системі REX компетентним органом країни-бенефіціара, що ввів їх у систему, або митними органами держави-члена, що ввели їх у систему, максимум протягом 10 років після закінчення календарного року, що в ньому відбулося відкликання. Після цих 10 календарних років компетентний орган країни-бенефіціара або митні органи держави-члена повинні видалити дані.
Стаття 90 — Автоматичне відкликання реєстрацій у випадку вилучення країни зі списку країн-бенефіціарів
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Комісія повинна відкликати всі реєстрації експортерів, зареєстрованих у країні-бенефіціарі, якщо країну-бенефіціара видалено зі списку країн-бенефіціарів у додатку II до Регламенту (ЄС) № 978/2012, або якщо тарифні преференції, надані країні-бенефіціару, тимчасово відмінено згідно з Регламентом (ЄС) № 978/2012.
2. Якщо країну повторно внесено до цього списку або якщо період тимчасової відміни тарифних преференцій, наданих країні-бенефіціару, завершений, Комісія повинна повторно активувати реєстрації всіх експортерів, зареєстрованих у цій країні, за умови що реєстраційні дані експортерів наявні в системі та залишилися дійсними принаймні для режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини. В іншому випадку експортери повинні бути зареєстровані знову відповідно до статті 86 цього Регламенту.
3. За умови скасування реєстрацій всіх зареєстрованих експортерів у країні-бенефіціарі відповідно до першого параграфа, дані скасованих реєстрацій будуть зберігатися в системі REX протягом принаймні 10 календарних років після закінчення календарного року, що в ньому відбулося скасування. По завершенні цього 10-річного строку та якщо країна-бенефіціар не була країною-бенефіціаром режиму ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини більше 10 років, Комісія видалить дані відкликаних реєстрацій із системи REX.
Стаття 91 — Зобов’язання експортерів
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Експортери та зареєстровані експортери повинні виконувати такі зобов’язання:
(a) вони повинні вести відповідний комерційний бухгалтерський облік виробництва та постачання товарів, що відповідають вимогам преференційного режиму;
(b) вони повинні зберігати в наявності всі докази стосовно матеріалів, використаних у виробництві;
(c) вони повинні зберігати всю митну документацію стосовно матеріалів, використаних у виробництві;
(d) вони повинні зберігати щонайменше 3 роки після закінчення календарного року, що в ньому складено заяву про походження, або довше, якщо цього вимагає національне право, дані обліку про:
(i) складені ними заяви про походження;
(ii) їхні похідні та непохідні матеріали, рахунки виробництва та запасів.
Ці дані обліку та заяви про походження можуть зберігатися в електронному форматі, однак це має дозволяти відслідковувати використані матеріали у вивезених продуктах та підтверджувати їхній статус походження.
2. Зобов’язання, викладені в параграфі 1, застосовуються також до постачальників, що надають експортерам декларації постачальників, що засвідчують статус походження товарів, що їх вони постачають.
3. Зареєстровані або незареєстровані повторні вантажовідправники, що складають замінні заяви про походження, повинні зберігати початкові заяви про походження, що їх замінено, протягом принаймні 3 років після закінчення календарного року, що в ньому складено замінну заяву про походження, або довше, якщо цього вимагає національне право.
Стаття 92 — Загальні положення щодо заяви про походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Заява про походження може бути складена під час вивезення до Союзу або тоді, коли вивезення до Союзу забезпечено.
Якщо відповідні продукти вважають такими, що походять із країни-бенефіціара вивозу або іншої країни-бенефіціара відповідно до другого підпараграфа статті 55(4) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або другого підпараграфа статті 55(6) цього Регламенту, заява про походження повинна бути складена експортером у країні-бенефіціарі вивозу.
2. Заява про походження може бути також складена після вивезення («заява зі зворотною дією в часі») відповідних продуктів. Така заява про походження зі зворотною дією в часі є прийнятною, якщо її пред’явлено митним органам у державі-члені подання митної декларації для випуску для вільного обігу не пізніше 2 років після ввезення.
Якщо поділ відправлення здійснюється відповідно до статті 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 і дотримано зазначений у першому підпараграфі 2-річний строк, заява про походження може бути складена зі зворотною дією в часі експортером країни вивозу продуктів. Це положення застосовується mutatis mutandis, якщо ділення відправлення здійснюється в іншій країні-бенефіціарі або в Норвегії, Швейцарії або Туреччині.
3. Заява про походження повинна бути надана експортером його клієнту в Союзі та повинна містити дані, визначені в додатку 22-07. Вона повинна бути складена англійською, французькою чи іспанською мовами.
Вона може бути складена на будь-якому комерційному документі, що дозволяє ідентифікувати відповідного експортера та відповідні товари.
4. Параграфи 1-3 повинні застосовуватися mutatis mutandis до заяв про походження, складених в Союзі задля двосторонньої кумуляції.
Стаття 93 — Заява про походження у випадку кумуляції
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Для визначення походження матеріалів, використаних у рамках двосторонньої або регіональної кумуляції, експортер продукту, виготовленого з використанням матеріалів, що походять з країни, що з нею кумуляція дозволена, повинен покладатися на заяву про походження, надану постачальником цих матеріалів. В цих випадках заява про походження, складена експортером повинна у відповідних випадках, містити зазначення
2. Для визначення походження матеріалів, використаних у рамках кумуляції відповідно до статті 54 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, експортер продукту, виготовленого з використанням матеріалів, що походять із Норвегії, Швейцарії або Туреччини, повинен покладатися на підтвердження походження, надане постачальником цих матеріалів, за умови що це підтвердження видано відповідно до положень правил про походження ГСП Норвегії, Швейцарії або Туреччини, у відповідних випадках. В цьому випадку заява про походження, складена експортером повинна містити зазначення
3. Для визначення походження матеріалів, використаних у рамках розширеної кумуляції відповідно до статті 56 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, експортер продуктів, виготовлених із використанням матеріалів, що походять зі сторони, що з нею розширену кумуляцію дозволено, повинен покладатися на підтвердження походження, надане постачальником цих матеріалів, за умови що це підтвердження видано відповідно до положень відповідної угоди про вільну торгівлю між Союзом та відповідною стороною.
В цьому випадку заява про походження, складена експортером, повинна містити зазначення
Підсекція 6
Процедури під час випуску для вільного обігу в Союзі, застосовні в рамках режиму
ГСП Союзу до дати застосування системи зареєстрованих експортерів
Стаття 94 — Подача та чинність сертифікатів про походження форми A або декларацій на рахунку-фактурі та їх несвоєчасне пред’явлення.
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Сертифікати про походження форми A або декларації на рахунках-фактурах повинні бути подані до митних органів держав-членів ввозу відповідно до процедур, що стосуються митної декларації.
2. Підтвердження походження є чинним протягом 10 місяців із дати видачі в країні вивозу та повинне бути подане протягом зазначеного періоду до митних органів країни ввозу.
Підтвердження походження, подані до митних органів країни ввозу після закінчення їхнього строку дії можуть бути прийняті задля подання заяви на отримання тарифних преференцій, якщо неподання цих документів до встановленої кінцевої дати спричинено надзвичайними обставинами.
В інших випадках несвоєчасного пред’явлення, митні органи країни ввозу можуть прийняти підтвердження походження, якщо продукти пред’явлено митниці перед зазначеною кінцевою датою.
Стаття 95 — Замінні сертифікати про походження форми A та декларації на рахунках-фактурах
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо похідні продукти, ще не випущені для вільного обігу, поміщено під контроль митниці держави-члена, митниця повинна за письмовим запитом повторного вантажовідправника замінити початковий сертифікат про походження форми A або декларацію на рахунку-фактурі щонайменше одним сертифікатом про походження форми A (замінний сертифікат) для цілей надсилання всіх чи деяких таких продуктів в інше місце Союзу чи Норвегії чи Швейцарії. Повторний вантажовідправник повинен вказувати у своєму запиті чи потрібно додавати фотокопію початкового підтвердження походження до замінного сертифіката.
2. Замінний сертифікати повинен бути складений відповідно до додатку 22-19.
Митниця повинна перевіряти чи замінний сертифікат відповідає початковому підтвердженню походження.
3. Якщо запит на отримання замінного сертифіката складено повторним вантажовідправником, що діє добросовісно, він не повинен бути відповідальним за правильність даних, введених в початкове підтвердження походження.
4. Митниця, що в неї просять видати замінний сертифікат, повинна відмітити на початковому підтвердженні походження або на додатку до нього вагу, кількість, тип пересланих продуктів та країну їх призначення, та зазначити на ньому серійні номери відповідного замінного сертифіката чи сертифікатів. Вона повинна зберігати початкове підтвердження походження щонайменше 3 роки.
5. У випадку продуктів, що користуються тарифними преференціями в рамках відступу, наданого згідно зі статтею 64(6) Кодексу, процедуру, встановлену у цій статті, необхідно застосовувати лише тоді, коли такі продукти призначено для Союзу.
Стаття 96 — Ввіз партіями з використанням сертифікатів про походження форми A або декларацій на рахунках-фактурах
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо за запитом імпортера та згідно з умовами, встановленими митними органами держави-члена, що ввозить, незмонтовані або демонтовані продукти у значенні загального правила тлумачення 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію секції XVI або XVII або позиції 7308 або 9406 Гармонізованої системи, ввозяться партіями, єдине підтвердження походження таких продуктів може бути подане до митних органів під час ввезення першої партії.
2. За запитом імпортера та беручи до уваги умови, встановлені митними органами держави-члена, що ввозить, єдине підтвердження походження може бути подане до митних органів під час ввезення першого відправлення, коли товари:
(a) ввозяться в рамках частих та безперервних торгових потоків суттєвої комерційної вартості;
(b) є предметом єдиного договору купівлі-продажу, що його сторони мають осідок у країні вивозу або в державі-члені(-ах);
(c) класифіковані під однаковим кодом (вісім однозначних чисел) Комбінованої номенклатури;
(d) надходять виключно від того самого експортера, призначені тому самому імпортеру та є предметом митних формальностей прибуття у тій самій митниці тієї самої держави-члена.
Ці процедури необхідно застосовувати протягом періоду, визначеного компетентними митними органами.
Стаття 97 — Звільнення від зобов’язання надавати сертифікат про походження форми A або декларації на рахунку-фактурі
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Продукти, що надсилаються малими пакунками від фізичних осіб фізичним особам, або що входять до особистого багажу подорожніх, визнаються похідними продуктами, що користуються тарифними преференціями, без необхідності пред’явлення сертифіката про походження форми A або декларації на рахунку-фактурі за таких умов:
(a) такі продукти:
(i) ввезено не для комерційних цілей;
(ii) задекларовано такими, що відповідають умовам використання режиму ГСП;
(b) немає сумніву у достовірності декларації, зазначеної в пункті (a)(ii).
2. Ввіз не вважається ввозом для комерційних цілей, якщо виконано всі такі умови:
(a) ввіз є нерегулярним;
(b) ввіз складається лише із продуктів для особистого вжитку отримувачів або подорожніх, або їхніх сімей;
(c) із типу та кількості продуктів очевидно, що жодних комерційних цілей немає на меті.
3. Загальна вартість продуктів, зазначених в параграфі 2, не повинна перевищувати 500 євро у випадку малих пакунків та 1200 євро у випадку продуктів, що входять до особистого багажу подорожніх.
Стаття 98 — Розбіжності та формальні помилки в сертифікатах про походження форми A чи деклараціях на рахунках-фактурах
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Виявлення незначних розбіжностей між заявами, що зроблені в сертифікаті про походження форми A або в декларації на рахунку-фактурі, та заявами, що зроблені в документах, поданих до митниці для виконання формальностей для ввозу продуктів, не призводить ipso facto до недійсності такого сертифіката або декларації, якщо належним чином встановлено, що цей документ відповідає поданим продуктам.
2. Очевидні формальні помилки в сертифікаті про походження форми A, сертифікаті про переміщення EUR.1 або декларації на рахунку-фактурі не повинні призводити до відмови в прийнятті такого документа, якщо такі помилки не призводять до сумнівів щодо правильності заяв, зроблених у такому документі.
Підсекція 7
Процедури під час випуску для вільного обігу в Союзі, застосовні в рамках режиму
ГСП Союзу з дати застосування системи зареєстрованих експортерів
Стаття 99 — Чинність заяви щодо походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Заява про походження на рахунку-фактурі повинна бути складена для кожного відправлення.
2. Заява про походження є чинною протягом 12 місяців із дати складення.
3. Предметом єдиної заяви про походження може бути декілька відправлень, якщо товари відповідають таким умовам:
(a) вони пред’явлені незмонтованими або демонтованими у розумінні Загального правила тлумачення 2(a) Гармонізованої системи;
(b) вони підпадають під дію секцій XVI та XVII або позицій 7308 або 9406 Гармонізованої системи; і
(c) вони ввозитимуться партіями.
Стаття 100 — Прийнятність заяви про походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
Для отримання імпортерами права використовувати режим ГСП після подання заяви про походження товари повинні бути вивезені не раніше дати, з якої країна-бенефіціар, що з неї вивозяться товари, розпочала реєстрацію експортерів відповідно до статті 79 цього Регламенту.
Якщо країну визнано або повторно визнано країною-бенефіціаром стосовно продуктів, зазначених в Регламенті (ЄС) № 978/2012, товари, що походять з цієї країни повинні користуватися загальною структурою преференцій, за умови що їх вивезено зі країни-бенефіціара на дату або після дати, що з неї така країна-бенефіціар розпочала застосовувати систему зареєстрованих експортерів, зазначену в статті 70(3) цього Регламенту.
Стаття 101 — Заміна заяв про походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо похідні продукти, ще не випущені для вільного обігу, поміщено під контроль митниці держави-члена, повторний вантажовідправник може замінити початкову заяву про походження щонайменше однією заявою про походження (замінна заява) для цілей надсилання всіх чи деяких таких продуктів в інше місце митної території Союзу або до Норвегії чи Швейцарії.
Замінна заява повинна бути складена відповідно до вимог додатку 22-20.
Замінні заяви про походження можуть бути складені, лише якщо первісну заяву про походження складено відповідно до статей 92, 93, 99 та 100 цього Регламенту та додатка 22-07.
2. Повторні вантажовідправники повинні бути зареєстровані для цілей складання замінних заяв про походження стосовно похідних продуктів для їх надсилання в інше місце в межах території Союзу, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, перевищує 6000 євро.
Однак незареєстровані повторні вантажовідправники можуть складати замінну заяву про походження, якщо загальна вартість похідних продуктів у початковому відправленні, що підлягає поділу, перевищує 6000 євро, якщо вони додають копію первісної заяви про походження, складеної в країні-бенефіціарі.
3. Лише повторні вантажовідправники, зареєстровані в системі REX, можуть складати замінні заяви про походження стосовно продуктів, призначених для надсилання до Норвегії або Швейцарії.
4. Замінна заява про походження є чинною протягом 12 місяців із дати складення початкової заяви про походження.
5. Параграфи 1-4 застосовуються також до заяв, що заміняють замінні заяви про походження.
6. Якщо продукти користуються тарифними преференціями в рамках відступу, наданого згідно зі статтею 64(6) Кодексу, передбачена цієї статтею заміна може бути здійснена, тільки якщо такі продукти призначені для Союзу.
Стаття 102 — Загальні принципи та запобіжні заходи, що їх повинен вжити декларант
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Якщо декларант подає запит на використання преференційного режиму в рамках режиму ГСП, він повинен послатися на заяву про походження в митній декларації для випуску для вільного обігу. Посиланням на заяву про походження є дата її видачі у форматі «ррррммдд», де «рррр» означає рік, «мм» - місяць, і «дд» - день. Якщо загальна вартість відправлених похідних продуктів перевищує 6000 євро, декларант повинен також вказати номер зареєстрованого експортера.
2. Якщо декларант подавав запит на застосування режиму ГСП відповідно до параграфа 1, не володіючи заявою про походження на момент прийому митної декларації для випуску для вільного обігу, цю декларація необхідно вважати неповною у розумінні статті 166 Кодексу та поводитись із нею відповідно.
3. Перед декларуванням товарів для випуску для вільного обігу декларант повинен вжити належних заходів для того, щоб товари відповідали правилам цієї секції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2-3 розділу II глави 1 секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, особливо за допомогою перевірки:
(a) на загальнодоступному вебсайті чи зареєстровано експортера в системі REX, якщо загальна вартість відправлених похідних продуктів перевищує 6000 євро, і
(b) чи заяву про походження складено згідно з додатком 22-07.
Стаття 103 — Звільнення від зобов’язання надавати заяву про походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Такі продукти звільняються від зобов’язання складати та подавати заяву про походження:
(a) продукти, що надсилаються малими пакунками від фізичних осіб фізичним особам, що їх загальна вартість не перевищує 500 євро;
(b) продукти, що входять до особистого багажу подорожніх, що їх загальна вартість не перевищує 1200 євро.
2. Продукти, зазначені в параграфі 1 повинні відповідати таким умовам:
(a) їх ввезено не для комерційних цілей;
(b) їх задекларовано такими, що відповідають умовам використання режиму ГСП;
(c) немає сумніву в достовірності декларації, зазначеної в пункті (b).
3. Для цілей пункту (a) параграфа 2 ввіз не вважається ввозом для комерційних цілей, якщо виконано всі такі умови:
(a) ввіз є нерегулярним;
(b) ввіз складається лише зі продуктів для особистого вжитку отримувачів, або подорожніх, або їхніх сімей;
(c) із типу та кількості продуктів очевидно, що жодних комерційних цілей немає на меті.
Стаття 104 — Розбіжності та формальні помилки в заявах про походження; Несвоєчасне пред’явлення заяв про походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Виявлення незначних розбіжностей між даними, що внесені до заяви про походження, та даними, що зазначені в документах, поданих до митних органів для виконання формальностей для ввозу продуктів, не призводить ipso facto до недійсності заяви про походження, якщо належним чином встановлено, що цей документ відповідає продуктам, що їх він стосується.
2. Очевидні формальні помилки, такі як одруки на заяві про походження, не повинні призводити до відмови у прийнятті такого документа, якщо ці помилки не є такими, що викликають сумніви щодо правильності заяв, зроблених у такому документі.
3. Заяви про походження, надіслані до митних органів країни ввозу після завершення строку дії, зазначеного в статті 99 цього Регламенту, можуть бути прийняті для застосування тарифних преференцій, якщо неподання таких документів до встановленої кінцевої дати спричинено надзвичайними обставинами. В інших випадках несвоєчасного пред’явлення митні органи країни ввозу можуть прийняти заяви про походження, якщо продукти пред’явлено митниці перед зазначеною кінцевою датою.
Стаття 105 — Ввіз партіями з використанням заяв про походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Процедура, зазначена в статті 99(3) цього Регламенту, застосовується протягом періоду, визначеного митними органами держав-членів.
2. Митні органи держав-членів ввозу, що наглядають за послідовними випусками для вільного обігу, повинні перевіряти чи послідовні відправлення є частиною незмонтованих або демонтованих продуктів, що для них складено заяву про походження.
Стаття 106 — Призупинення застосування преференції
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Митні органи можуть, якщо вони мають сумніви стосовно статусу походження продуктів, вимагати від декларанта надати протягом розумного строку, що вони його повинні визначити, будь-які наявні докази для перевірення достовірності зазначення походження в декларації або дотримання умов відповідно до статті 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
2. Митні органи можуть призупинити застосування преференційного тарифного заходу протягом тривання процедури перевірки, встановленої в статті 109 цього Регламенту, якщо:
(a) інформація, надана декларантом, є недостатньою для підтвердження статусу походження продуктів або дотримання умов, установлених у статті 42 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або статті 43 цього Регламенту;
(b) декларант не відповідає протягом періоду часу, визначеного для надання інформації, зазначеної в параграфі 1.
3. Під час очікування на інформацію, що вимагається від декларанта, зазначеної в параграфі 1, або результатів процедури перевірки, зазначеної в параграфі 2, імпортеру повинен бути запропонований випуск продуктів за умови вжиття будь-яких запобіжних заходів, що вважаються необхідними.
Стаття 107 — Відмова в наданні тарифної преференції
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Митні органи держави-члена ввозу повинні відмовити в наданні тарифних преференцій без виконання зобов’язання вимагати надання додаткового доказу чи надсилати запит для перевірки до країни-бенефіціара, якщо
(a) товари не є тими самими, що їх зазначено в заяві про походження;
(b) декларант не подає заяву про походження відповідних продуктів, якщо така заява вимагається;
(c) без обмеження статті 78(1)(b) та статті 79(3) цього Регламенту заяву про походження, що нею володіє декларант, не складено експортером, зареєстрованим у країні-бенефіціарі;
(d) заяву про походження не складено згідно з додатком 22-07;
(e) умовистатті 43 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не виконано.
2. Митні органи держави-члена ввозу повинні відмовити в наданні тарифних преференцій після запиту щодо перевірки в розумінні статті 109, направленого компетентним органам країни-бенефіціара, якщо митні органи держави-члена ввозу:
(a) отримали відповідь, згідно з якою експортер не мав права складати заяву про походження;
(b) отримали відповідь, згідно з якою відповідні продукти не походять з країни-бенефіціара, або умови статті 42 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не виконано;
(c) мали обґрунтовані сумніви щодо чинності заяви про походження та правильності інформації, наданої декларантом щодо справжнього походження відповідних продуктів, якщо вони подали запит на перевірку і виконано одну з таких умов:
(i) вони не отримали відповіді протягом строку, встановленого відповідно до статті 109 цього Регламенту; або
(ii) вони отримали відповідь, в якій відсутні належні відповіді на питання, поставлені в запиті.
Підсекція 8
Контроль походження в рамках режиму ГСП Союзу
Стаття 108 — Зобов’язання компетентних органів щодо перевірок походження після дати застосування системи зареєстрованих експортерів
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Для цілей забезпечення виконання правил щодо статусу походження продуктів компетентні органи країни-бенефіціара повинні здійснювати:
(a) перевірки статусу походження продуктів за запитом митних органів держав-членів;
(b) регулярні перевірки експортерів за власною ініціативою.
Перший підпараграф застосовується mutatis mutandis до запитів, надісланих до органів Норвегії або Швейцарії для перевірки замінних сертифікатів про походження, складених на їхній території задля того, щоб просити ці органи надалі співпрацювати із компетентними органами країни-бенефіціара.
Розширена кумуляція повинна бути дозволена лише відповідно до статті 56 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо країна, що з нею Союз має чинну угоду про вільну торгівлю, погодилася надавати країні-бенефіціару підтримку у справах адміністративної співпраці на таких самих засадах, що і митним органам держав-членів згідно з відповідними положеннями відповідної угоди про вільну торгівлю.
2. Перевірки, зазначені в пункті (b) параграфа 1, повинні забезпечити безперервне виконання експортерами їхніх зобов’язань. Вони повинні проводитися через інтервали, визначені на основі відповідних критеріїв аналізу ризиків. Для цієї цілі компетентні органи країн-бенефіціарів повинні вимагати від експортерів надання копій або списку складених ними заяв про походження.
3. Компетентні органи країн-бенефіціарів мають право вимагати надання будь-яких доказів або проводити будь-яку перевірку бухгалтерської звітності експортера та, у відповідних випадках, бухгалтерської звітності виробників, що постачають йому, в тому числі в приміщеннях, або проводити будь-яку іншу перевірку, що вважається доцільною.
Стаття 109 — Наступна перевірка заяв про походження та замінних заяв про походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Наступні перевірки заяв про походження або замінних сертифікатів необхідно виконувати з довільною періодичністю, або коли митні органи держав-членів мають обґрунтовані сумніви щодо їх справжності, статусу походження відповідних продуктів або виконання інших вимог цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2 та 3 розділу II, глави 1, секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
Якщо митні органи держави-члена подають запит щодо співпраці з компетентними органами країни-бенефіціара, щоб перевірити чинність заяв про походження, статус походження продуктів або й те, й інше, вони повинні, у відповідних випадках, пояснювати у своїх запитах, чому вони мають обґрунтовані сумніви щодо чинності заяви про походження або статусу походження продуктів.Копія заяви про походження або замінного сертифіката про походження та будь-яка інша додаткова інформація, що вказує на те, що інформація подана в такій заяві або замінному сертифікати є неправильною, може бути переслана для обґрунтування запиту на перевірку.
Держава-член, що подає запит, повинна встановити 6-місячний початковий граничний строк для повідомлення результатів перевірки, починаючи з дати запиту щодо перевірки, за виключенням запитів, надісланих до Норвегії або Швейцарії для перевірки замінних заяв про походження, складених на їхніх територіях на основі заяви про походження, складеної в країні-бенефіціарі, що для них граничний строк повинен бути продовжений до 8 місяців.
2. Якщо у випадках обґрунтованих сумнівів відповідь відсутня протягом зазначеного в параграфі 1 строку або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення дійсного походження продуктів, компетентним органам надсилається друге повідомлення. Це повідомлення встановлює подальший граничний строк, що не перевищує 6 місяців. Якщо органам, що подали запит, не повідомлено результати перевірки після другого повідомлення протягом 6 місяців із дати надсилання другого повідомлення, або якщо такий результат не дозволяє встановити справжність відповідного документа або дійсне походження продуктів, органи, що подали запит, повинні відмовити у наданні права на тарифні преференції.
3. Якщо перевірка, передбачена у параграфі 1 або будь-яка інша наявна інформація вказує на те, що правила походження порушуються, країна-бенефіціар вивозу повинна за власною ініціативою або за запитом митних органів держав-членів або Комісії провести відповідні розслідування або організувати їх проведення з належною терміновістю для встановлення та попередження таких порушень. Для цього Комісія або митні органи держав-членів можуть брати участь у цих розслідуваннях.
Стаття 110 — Наступна перевірка сертифікатів про походження форми A та декларацій на рахунках-фактурах
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Наступні перевірки сертифікатів про походження форми A або декларацій на рахунках-фактурах виконуються з довільною періодичністю, або коли митні органи держав-членів мають обґрунтовані сумніви щодо справжності таких документів, статусу походження відповідних продуктів або виконання інших вимог цієї підсекції, підсекцій 3-9 цієї секції та підсекцій 2 та 3 розділу II, глави 1, секції 2 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
2. Під час подання запиту щодо наступної перевірки, митні органи держав-членів, повинні повернути сертифікат про походження форми A та рахунок-фактуру, якщо її подано, декларацію на рахунку-фактурі або копію цих документів до компетентних державних органів країни-бенефіціара вивозу, зазначаючи, у відповідних випадках, причини для проведення розслідування. Будь-які отримані документи та інформація, що вказують на те, що інформація, надана для підтвердженні походження є неправильною, пересилаються для обґрунтування причини перевірки.
Якщо митні органи держав-членів вирішують призупинити надання тарифних преференцій під час очікування на результати перевірки, імпортеру повинен бути запропонований випуск продуктів за умови вжиття будь-яких запобіжних заходів, що вважаються необхідними.
3. Після подання запиту щодо наступної перевірки така перевірка повинна бути проведена та її результати повідомлені митним органам держав-членів протягом максимум 6 місяців або, у випадку запитів, надісланих до Норвегії або Швейцарії для перевірки замінних підтверджень походження, складених на їхніх територіях на основі сертифіката про походження форми A або декларації на рахунку-фактурі, складеної в країні-бенефіціарі, протягом максимум 8 місяців із дати надсилання запиту. Результати повинні дозволити встановити чи підтвердження відповідного походження стосується продуктів, фактично вивезених та чи ці продукти можна вважати такими, що походять з країни-бенефіціара.
4. У випадку видачі сертифікатів про походження форми A після двосторонньої кумуляції відповідь повинна включати копію (копії) сертифіката(-ів) про переміщення EUR.1 та, за необхідності, відповідну(-і) декларацію(-ї) на рахунку(-ах)- фактурі(-ах).
5. Якщо у випадках обґрунтованих сумнівів відповідь відсутня протягом зазначеного в параграфі 3 6-місячного строку або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення справжності відповідного документа або дійсного походження продуктів, компетентним органам надсилається друге повідомлення. Якщо органам, що подали запит, не повідомлено результати перевірки після другого повідомлення протягом 4 місяців із дати надсилання другого повідомлення, або якщо ці результати не дозволяють встановити справжність відповідного документа або дійсне походження продуктів, органи, що подали запит, повинні, за виключенням виняткових обставин, відмовити у наданні права на тарифні преференції.
6. Якщо процедура перевірки або будь-яка інша наявна інформація вказує на те, що правила походження порушуються, країна-бенефіціар вивозу повинна за власною ініціативою або за запитом митних органів держав-членів провести відповідні розслідування або організувати їх проведення із належною терміновістю для встановлення та попередження таких порушень. Для цього Комісія або митні органи держав-членів можуть брати участь у розслідуваннях.
7. Для цілей наступної перевірки сертифікатів про походження форми A, експортери повинні зберігати всі належні документи, що доводять статус походження відповідних продуктів та компетентні державні органи країни-бенефіціара вивозу повинні зберігати як копії сертифікатів, так і будь-які інші вивізні документи, що їх стосуються. Ці документи повинні зберігатися щонайменше 3 роки після закінчення року, що в ньому видано сертифікат про походження форми A.
Стаття 111 — Наступна перевірка підтверджень походження стосовно продуктів, що набули статус походження шляхом кумуляції
(Стаття 64(1) Кодексу)
Статті 73 та 110 цього Регламенту також застосовуються між країнами тієї самої регіональної групи для цілей надання інформації Комісії або митним органам держав-членів та наступної перевірки сертифікатів про походження форми A або декларацій на рахунку-фактурі, виданих відповідно до правил регіональної кумуляції походження.
Підсекція 9
Інші положення, застосовні в рамках режиму ГСП Союзу
Стаття 112 — Сеута та Мелілья
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Статті 41-58 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 необхідно застосовувати для визначення того, чи продукти можна вважати такими, що походять із країни-бенефіціара, якщо вони вивозяться до Сеути або Мелільї або такими, що походять із Сеути та Мелільї, якщо вони вивозяться до країни-бенефіціара для цілей двосторонньої кумуляції.
2. Статті 74-79 та статті 84-93 цього Регламенту застосовуються до продуктів, які вивозяться із країни-бенефіціара до Сеути та Мелільї або до продуктів, що вивозяться із Сеути та Мелільї до країни-бенефіціара для цілей двосторонньої кумуляції.
3. Для цілей, зазначених в параграфах 1 та 2, Сеута та Мелілья вважаються єдиною територією.
Підсекція 10
Підтвердження походження, застосовні в рамках правил походження для цілей преференційних тарифних заходів, що їх вживає Союз односторонньо стосовно деяких країн або територій
Стаття 113 — Загальні вимоги
(Стаття 64(1) Кодексу)
Продукти, що походять із однієї із країн-бенефіціарів або територій, повинні користуватися тарифними преференціями, зазначеними в статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 після подання одного з таких документів:
(a) сертифіката про переміщення EUR.1, виданого з використанням форми, викладеної в додатку 22-10; або
(b) у випадках, визначених у статті 119(1), декларації, що її текст наведено в додатку 22-13, наданої експортером на рахунку-фактурі, повідомленні про доставлення або будь-якому іншому комерційному документі, що описує відповідні продукти достатньо детально, щоб вони могли бути ідентифіковані (далі - «декларація на рахунку- фактурі»).
Графа 7 сертифікатів про переміщення EUR.1 або декларацій на рахунках-фактурах повинна містити зазначення ‘Autonomous trade measures’ або ‘Mesures commerciales autonomes’.
Стаття 114 — Процедура видачі сертифіката про переміщення EUR.1
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Похідні продукти в розумінні розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 4 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 після ввезення в Союз можуть мати тарифні преференції, зазначені в статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, за умови що їх перевезено прямо до Союзу в значенні статті 69 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, після подання сертифіката про переміщення EUR.1, виданого митними органами або іншими компетентними державними органами країни-бенефіціара або території, за умови що країна-бенефіціар або територія:
(a) повідомила Комісії інформацію, що вимагається статтею 124 цього Регламенту; та
(b) допомагає Союзу шляхом надання дозволу митним органам держав-членів перевіряти справжність документа або правильність інформації щодо справжнього походження відповідних продуктів.
2. Сертифікат про переміщення EUR.1 може бути виданий, лише якщо він може слугувати документальним доказом, що вимагається для цілей тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
3. Сертифікат про переміщення EUR.1 видається лише за письмовою заявою експортера або його представника. Така заява повинна бути подана з використанням форми, викладеної в додатку 22-10 та повинна бути заповнена відповідно до положень цієї статті та статей 113, 115, 116, 117, 118, 121 та 123 цього Регламенту. Заяви на сертифікати про переміщення EUR.1 повинні зберігатися компетентними органами країни-бенефіціара вивозу, або території вивозу, або держави-члена вивозу щонайменше протягом 3 років після закінчення року, що в ньому видано сертифікат про переміщення.
4. Експортер або його представник повинен подати разом із заявою будь-які відповідні підтвердні документи, що підтверджують, що продукти, що вивозяться, відповідають вимогам для видачі сертифіката про переміщення EUR.1.
Експортер зобов’язується, за запитом компетентних органів, надавати будь-яке додаткове підтвердження, що його вони можуть вимагати, для встановлення правильності статусу походження продуктів, що мають право на преференційний режим, та зобов’язується погодитися на перевірку їх бухгалтерської звітності та на будь яку перевірку зазначеними органами обставин, за яких продукти отримано.
5. Сертифікат про переміщення EUR.1 повинні видавати компетентні державні органи країни-бенефіціара або території або митні органи держави-члена вивозу, якщо продукти, що вивозяться, можна вважати похідними продуктами в розумінні розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 4 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
6. Оскільки сертифікат про переміщення EUR.1 є документальним доказом для застосування преференційних заходів, викладених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, компетентні державні органи країни-бенефіціара або території або митні органи держави-члена вивозу несуть відповідальність за вжиття будь-яких заходів, необхідних для перевірки походження продуктів та перевірки інших заяв на сертифікаті.
7. Для перевірки того, чи викладені в параграфі 5 умови виконано, компетентні державні органи країни-бенефіціара або митні органи держави-члена вивозу мають право вимагати надання будь-якого документального доказу або проводити будь-яку перевірку, що її вони вважають необхідною.
8. Компетентні державні органи країни-бенефіціара або території або митні органи держави-члена вивозу несуть відповідальність за забезпечення належного заповнення форм, зазначених в параграфі 1.
9. Дата випуску сертифіката про переміщення EUR.1 зазначається на тій частині сертифікату, що призначена для митних органів.
10. Сертифікат про переміщення EUR.1 видається компетентними органами країни-бенефіціара або території або митними органами держави-члена вивозу, якщо продукти, що їх він стосується, вивозяться. Він надається експортеру одразу після того, як вивіз здійснено або забезпечено.
Стаття 115 — Ввіз партіями
(Стаття 64(1) Кодексу)
Якщо за запитом імпортера та згідно з умовами, встановленими митними органами країни ввозу, незмонтовані або демонтовані продукти у розумінні загального правила тлумачення 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію секцій XVI або XVII, або позицій 7308 або 9406 Гармонізованої системи, ввозяться партіями, єдине підтвердження походження таких продуктів повинне бути подане до митних органів під час ввезення першої партії.
Стаття 116 — Подання підтвердження походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
Підтвердження походження подаються до митних органів держави-члена ввозу відповідно до процедур, встановлених у статті 163 Кодексу. Зазначені органи можуть вимагати переклад підтвердження походження, а також вимагати, щоб декларація щодо ввозу супроводжувалася заявою імпортера, що свідчить про те, що продукти відповідають умовам, необхідним для застосування цієї підсекції.
Стаття 117 — Сертифікати про переміщення EUR.1, видані зі зворотною дією в часі
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Як відступ від статті 114(10), сертифікат про переміщення EUR.1 може бути у виключних випадках виданий після вивезення продуктів, що їх він стосується, якщо виконано будь-які з таких умов:
(a) його не видано під час вивезення через помилки, чи недогляди, чи особливі обставини; або
(b) компетентним органам відповідно до їх вимог продемонстровано, що сертифікат про переміщення EUR.1 видано, але його не прийнято під час ввезення з технічних причин.
2. Компетентні органи можуть видавати сертифікат про переміщення EUR.1 зі зворотною дією в часі лише після перевірки того, що надана інформація в заяві експортера відповідає інформації у відповідному вивізному файлі і що сертифікат про переміщення EUR.1, який відповідає положенням цієї підсекції, не видано під час вивезення відповідних продуктів.
3. Сертифікати про переміщення EUR.1, видані зі зворотною дією в часі, повинні бути завізовані одним із таких речень:
4. Візування, зазначене в параграфі 3, необхідно помістити в графу «Примітки» сертифіката про переміщення EUR.1.
Стаття 118 — Видача дубліката сертифіката про переміщення EUR.1
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. У випадку крадіжки, втрати або знищення сертифіката про переміщення EUR.1 експортер може звернутися до компетентних органів, що його видали, із заявою про видачу дубліката на основі наявних у них вивізних документів.
2. Дублікат, виданий цим способом, повинен бути завізований одним із таких слів:
3. Візування, зазначене в параграфі 2, необхідно помістити в графу «Примітки» сертифіката про переміщення EUR.1.
4. Дублікат, що повинен містити дату видачі оригінального сертифіката про переміщення EUR.1, є чинним із такої дати.
Стаття 119 — Умови складання декларації на рахунку-фактурі
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена однією із таких осіб:
(a) схваленим експортером Союзу у розумінні статті 120 цього Регламенту;
(b) будь-яким експортером для будь-якого відправлення, що складається із одного чи більше пакунків, що містить похідні продукти, що їх загальна вартість не перевищує 6000 євро, та, за умови що допомога, зазначена в статті 114(1), застосовується до цієї процедури.
2. Декларація на рахунку-фактурі може бути складена, якщо відповідні продукти можна вважати такими, що походять з Союзу, або країни-бенефіціара, або території та виконують інші вимоги розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
3. Експортер, що складає декларацію на рахунку-фактурі, повинен бути готовим надіслати в будь-який час за запитом митного органу або інших компетентних державних органів країни вивозу або території вивозу всі належні документи, що підтверджують статус походження відповідних продуктів та виконання інших вимог розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
4. Декларація на рахунку-фактурі повинна бути складена експортером за допомогою машинопису, проставлення печатки чи друку на рахунку-фактурі, повідомленні про доставлення чи будь-якому іншому комерційному документі тексту декларації, що його наведено в додатку 22-13, використовуючи одну із лінгвістичних версій, викладених у цьому додатку, та відповідно до положень національного законодавства країни вивозу. Якщо декларація пишеться вручну, вона має бути написана чорнилом і друкованими літерами.
5. Декларація на рахунку-фактурі повинна містити справжній власноручний підпис експортера. Однак схвалений експортер у розумінні статті 120 цього Регламенту не зобов’язаний підписувати такі декларації, за умови що він надає митним органам письмове зобов’язання про те, що він бере на себе повну відповідальність за будь-яку декларацію на рахунку-фактурі, що ідентифікує його так, ніби вона підписана ним власноручно.
6. У зазначених у параграфі 1(b) випадках використання декларації на рахунку-фактурі можливе, якщо дотримано таких спеціальних умов:
(a) декларація на рахунку-фактурі повинна бути складена для кожного відправлення;
(b) якщо товари, що містяться у відправленні вже перевірено в країні вивозу шляхом покликання на визначення «похідні продукти», експортер може покликатися на таку перевірку в декларації на рахунку-фактурі.
Положення першого підпараграфа не звільняють експортерів від зобов’язання виконувати інші формальності, передбачені митними чи поштовими правилами.
Стаття 120 — Схвалений експортер
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Митні органи Союзу можуть надати дозвіл будь-якому експортеру, що має осідок на митній території Союзу (далі - схвалений експортер), що здійснює часті поставки продуктів, що походять з Союзу, у розумінні статті 59(2) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та що надає митним органам відповідно до їх вимог гарантії, необхідні для перевірки статусу походження продуктів та виконання інших вимог розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 для того, щоб складати декларації на рахунках-фактурах, незалежно від вартості відповідних продуктів.
2. Митні органи можуть надавати статус схваленого експортера, за умови дотримання тих умов, що їх вони вважають доцільними.
3. Митні органи повинні присвоїти схваленому експортеру номер митного дозволу, що вказується у декларації на рахунку-фактурі.
4. Митні органи повинні контролювати використання дозволу схваленим експортером.
5. Митні органи можуть скасувати дозвіл у будь-який час. Вони повинні так зробити, якщо схвалений експортер більше не надає гарантії, зазначені в параграфі 1, не виконує умови, зазначені в параграфі 2, або використовує дозвіл в інший неприйнятний спосіб.
Стаття 121 — Чинність підтвердження походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Підтвердження походження є чинним протягом 4 місяців із дати видачі в країні вивозу та повинне бути подане протягом зазначеного періоду до митних органів країни ввозу.
2. Підтвердження походження, надіслані до митних органів країни ввозу після кінцевої дати пред’явлення, зазначеного в параграфі 1, можуть бути прийнятими для застосування тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо неподання цих документів до встановленої кінцевої дати спричинене надзвичайними обставинами.
3. В інших випадках несвоєчасного пред’явлення митні органи країни ввозу можуть прийняти підтвердження походження, якщо продукти подано перед зазначеною кінцевою датою.
4. За запитом імпортера, беручи до уваги умови, встановлені митними органами держави-члена, що ввозить, єдине підтвердження походження може бути подане до митних органів під час ввезення першого відправлення, коли товари виконують такі умови:
(a) вони ввозяться в рамках частих та безперервних торгових потоків суттєвої комерційної вартості;
(b) вони є предметом єдиного договору купівлі-продажу, що його сторони мають осідок у країні вивозу або в Союзі;
(c) їх класифіковано під однаковим кодом (вісім однозначних чисел) Комбінованої номенклатури;
(d) вони надходять виключно від того самого експортера, призначені тому самому імпортеру та є предметом формальностей прибуття у тій самій митниці Союзу.
Ці процедури необхідно застосовувати до кількісних величин та протягом періоду, визначеного компетентними митними органами. Цей період за жодних обставин не може перевищувати 3 місяці.
5. Процедуру, описану в попередньому параграфі, необхідно також застосовувати, якщо єдине підтвердження походження подано митним органам для ввозу партіями відповідно до статті 115 цього Регламенту. Однак у цьому випаду компетентні митні органи можуть встановити період застосування, що перевищує 3 місяці.
Стаття 122 — Звільнення від зобов’язання подавати підтвердження походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Продукти, що їх як малі пакунки надсилають фізичні особи фізичним особам або що є частиною особистого багажу подорожніх, визнаються похідними продуктами, що користуються тарифними преференціями, зазначеними встатті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, без необхідності подання сертифіката про переміщення EUR.1 або декларації на рахунку-фактурі, за умови що такі продукти ввезено не для комерційних цілей та їх задекларовано такими, що відповідають умовам застосування розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та якщо немає сумнівів щодо достовірності такої декларації.
2. Ввіз, що є нерегулярним та містить лише продукти для особистого вжитку отримувачами або подорожніми, або їхніми сім’ями, не вважається ввозом для комерційних цілей, якщо із типу та кількості продуктів очевидно, що жодних комерційних цілей немає на меті.
Більше того, загальна вартість продуктів не повинна перевищувати 500 євро у випадку малих пакунків та 1200 євро у випадку продуктів, що входять до особистого багажу подорожнього.
Стаття 123 — Розбіжності та формальні помилки
(Стаття 64(1) Кодексу)
Виявлення незначних розбіжностей між заявами, що зроблені в підтвердженні походження, та заявами, що зроблені в документах, поданих до митниці для виконання формальностей для ввозу продуктів, не призводить ipso facto до недійсності такого підтвердження походження, якщо належним чином встановлено, що цей документ відповідає поданим продуктам.
Очевидні формальні помилки, такі як одруки на підтвердженні походження не повинні призводити до відмови у прийнятті такого документа, якщо такі помилки не викликають сумнівів щодо правильності заяв, зроблених у такому документі.
Підсекція 11
Методи адміністративної співпраці для перевірки походження в рамках преференційних тарифних заходів, що їх вживає Союз односторонньо стосовно деяких країн або територій
Стаття 124 — Адміністративна співпраця
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Країни-бенефіціари або території повинні повідомляти Комісії назви та адреси державних органів, розташованих на їхній території, що їх наділено правом видавати сертифікати про переміщення EUR.1, разом зі зразками відтисків печаток, використовуваних цими органами, та назви і адреси відповідних державних органів, відповідальних за контроль сертифікатів про переміщення EUR.1 та декларацій на рахунках-фактурах. Печатки повинні бути чинними з дати отримання Комісією зразків. Комісія повинна пересилати цю інформацію митним органам держав-членів. Якщо ці повідомлення надсилаються в рамках внесення змін до минулих повідомлень, Комісія повинна зазначати дату початку використання цих нових печаток відповідно до інструкцій наданих компетентними державними органами країн-бенефіціарів або територій. Ця інформація призначена лише для офіційного використання; однак, якщо товари підлягають випуску для вільного обігу, відповідні митні органи можуть дозволити імпортеру ознайомитися зі зразками відтисків печаток, зазначених у цьому параграфі.
2. Комісія повинна надіслати країнам-бенефіціарам або територіям зразки відтисків печаток, що використовуються митними органами держав-членів для видачі сертифікатів про переміщення EUR.1.
Стаття 125 — Перевірка підтверджень походження
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Наступні перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 та декларацій на рахунках-фактурах виконуються з довільною періодичністю, або коли митні органи держави-члена ввозу або компетентні державні органи країн-бенефіціарів або територій мають обґрунтовані сумніви щодо справжності таких документів, статусу походження продуктів у розумінні розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 4 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або виконання інших вимог розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
2. Для імплементації положень параграфа 1 компетентні органи держави-члена ввозу, або країни-бенефіціара ввозу, або території ввозу повинні повернути сертифікат про переміщення EUR.1 та рахунок-фактуру, якщо його подано, декларацію на рахунку-фактурі або копію цих документів компетентним органам країни-бенефіціара вивозу, або території вивозу, або держави-члена вивозу, зазначаючи, у відповідних випадках, причини проведення розслідування. Будь-які отримані документи та інформація, що вказують на те, що інформація, надана на підтвердженні походження, є неправильною, пересилаються для обґрунтування запиту про перевірку.
Якщо митні органи держави-члена ввозу вирішують призупинити надання тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, під час очікування на результати перевірки, імпортеру повинен бути запропонований випуск продуктів за умови вжиття будь-яких запобіжних заходів, що вважаються необхідними.
3. Якщо заяву про наступну перевірку зроблено відповідно до параграфа 1, така перевірка повинна бути проведена та її результати повідомлені митним органам держав-членів ввозу або компетентним державним органам країни-бенефіціара ввозу чи території ввозу протягом 6 місяців. Результати повинні дозволити встановити чи підтвердження відповідного походження стосується продуктів, фактично вивезених та чи ці продукти можна вважати такими, що походять з країни-бенефіціара, або території, або Союзу.
4. Якщо у випадках обґрунтованих сумнівів відповідь відсутня протягом зазначеного в параграфі 3 6-місячного строку або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення справжності відповідного документа або дійсного походження продуктів, компетентним органам надсилається друге повідомлення. Якщо органам, що подали запит, не повідомлено результати перевірки після другого повідомлення протягом 4 місяців, або якщо ці результати не дозволяють встановити справжність відповідного документа або дійсне походження продуктів, органи, що подали запит, повинні, за виключенням виняткових обставин, відмовити у наданні права на тарифні преференції.
5. Якщо процедура перевірки або будь-яка інша наявна інформація вказує на те, що положення розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 порушуються, країна-бенефіціар вивозу або територія вивозу повинні за власною ініціативою або на вимогу Союзу провести відповідні розслідування або організувати їх проведення з належною терміновістю для виявлення та попередження таких порушень. Для цього Союз може брати участь у розслідуваннях.
6. Для наступної перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 копії сертифікатів та будь-яких вивізних документів, що їх стосуються, повинні зберігатися компетентними державними органами країни-бенефіціара вивозу або території вивозу або митними органами держави-члена вивозу щонайменше протягом 3 років після закінчення року, що в ньому видано сертифікати про переміщення.
Підсекція 12
Інші положення, застосовні в рамках правил походження для цілей преференційних тарифних заходів, що їх вживає Союз односторонньо стосовно деяких країн або територій
Стаття 126 — Сеута та Мелілья
(Стаття 64(1) Кодексу)
1. Підсекції 10 та 11 необхідно застосовувати mutatis mutandis для визначення того, чи продукти можна вважати такими, що походять із країн-бенефіціарів вивозу або територій вивозу, що використовують преференції під час ввезення до Сеути та Мелільї або такими, що походять із Сеути та Мелільї.
2. Сеуту та Мелілью необхідно вважати єдиною територією.
3. Положення підсекцій 10 та 11 стосовно видачі, використання та наступної перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 необхідно застосовувати mutatis mutandis до продуктів, що походять із Сеути та Мелільї.
4. Іспанські митні органи є відповідальними за застосування цієї підсекції в Сеуті та Мелільї.
Глава 3. Вартість товарів для митних цілей
Стаття 127 — Загальні положення
(Стаття 70(3)(d) Кодексу)
1. Для цілей цієї глави дві особи повинні вважатися пов’язаними, якщо виконано одну із таких умов:
(a) одна особа є працівником або директором у компанії іншої особи;
(b) вони є законно визнаними партнерами в підприємницькій діяльності;
(c) вони є працедавцем та найманим працівником;
(d) третя сторона прямо або опосередковано володіє, або контролює, або утримує 5% або більше акцій, що дають право голосу, або 5% статутного капіталу обох осіб;
(e) одна із осіб прямо чи опосередковано контролює іншу;
(f) обидві особи прямо чи опосередковано контролюються третьою особою;
(g) разом вони контролюють третю особу прямо чи опосередковано;
(h) вони є членами однієї сім’ї.
2. Особи, пов’язані в комерційній діяльності одна з одною таким чином, що одна з них є єдиним агентом, єдиним дистриб’ютором або єдиним концесіонером, незалежно від визначення, іншої особи, вважаються пов’язаними, лише якщо вони відповідають критеріям, зазначеним у параграфі 1.
3. Для цілей параграфа 1(e), (f) та (g) одна особа вважається такою, що контролює іншу, якщо перша законно та фактично здатна керувати останньою.
Стаття 128 — Транзакційна вартість
(Стаття 70(1) Кодексу)
1. Транзакційна вартість товарів, проданих для вивозу на митну територію Союзу, визначається на момент прийому митної декларації на основі продажу, що відбувається безпосередньо перед переміщенням товарів на таку митну територію.
2. Якщо товари продано для вивозу на митну територію Союзу не перед їх переміщенням на цю митну територію, а під час тимчасового зберігання або під час перебування під спеціальною процедурою, відмінною від внутрішнього транзиту, кінцевого використання або переробки за межами митної території, транзакційна вартість визначатиметься на основі цього продажу.
Стаття 129 — Фактично сплачена ціна або та, що підлягає сплаті
(Стаття 70(1) та (2) Кодексу)
1. Фактично сплачена ціна або та, що підлягає сплаті у розумінні статті 70(1) та (2) Кодексу повинна включати, як умову продажу ввізних товарів, всі здійснені платежі або ті, що підлягають здійсненню покупцем будь-якій із таких осіб:
(a) продавцю;
(b) третій стороні на користь продавця;
(c) третій стороні, пов’язаній з продавцем;
(d) третій стороні, якщо платіж цій стороні здійснюється для виконання зобов’язання перед продавцем.
Платежі можуть бути здійснені за допомогою акредитивів або обігових інструментів, і платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано.
2. Діяльність, включно зі збутовою діяльністю, проведеною покупцем, або зобов’язання, що стосуються покупця, виконані за його власний рахунок, відмінні від тих, щодо яких передбачено коригування в статті 71 Кодексу, не вважається опосередкованим платежем продавцю.
Стаття 130 — Знижки
(Стаття 70(1) та (2) Кодексу)
1. Для цілей визначення митної вартості згідно зі статтею 70(1) Кодексу необхідно брати до уваги знижки, якщо на момент прийому митної декларації договір купівлі-продажу передбачає їх застосування та визначає їх суму.
2. Знижки за дострокову оплату необхідно враховувати стосовно товарів, що за них ціну фактично не сплачено на момент прийому митної декларації.
3. Знижки, що виникають у результаті внесення змін до договору після моменту прийому митної декларації, не враховуються.
Стаття 131 — Часткове доставлення
(Стаття 70(1) Кодексу)
1. Якщо товари, задекларовані для митної процедури, є частиною більшої кількості тих самих товарів, придбаних однією транзакцією, фактично сплачену ціну або ту, що підлягає сплаті, необхідно для цілей статті 70(1) Кодексу, розраховувати пропорційно на основі ціни за загальну придбану кількість.
2. Розподілення фактично сплаченої ціни або тієї, що підлягає сплаті, необхідно також здійснювати у випадку втрати частини відправлення або якщо товари пошкоджено перед тим, як їх випущено для вільного обігу.
Стаття 132 — Коригування ціни дефектних товарів
(Стаття 70(1) Кодексу)
Здійснене продавцем на користь покупця коригування фактично сплаченої ціни або ціни, що підлягає сплаті за товари, може бути враховане для визначення митної вартості відповідно до статті 70(1) Кодексу, якщо виконано такі умови:
(a) товари були дефектними на момент прийому митної декларації для випуску для вільного обігу;
(b) продавець здійснив коригування, щоб компенсувати брак для виконання одного із таких зобов’язань:
(i) договірного зобов’язання, взятого перед прийомом митної декларації;
(ii) статутного зобов’язання, застосовного до товарів;
(c) коригування здійснено протягом 1 року після дати прийому митної декларації.
Стаття 133 — Оцінювання умов та зустрічних зобов’язань
(Стаття 70(3)(b) Кодексу)
Якщо продаж або ціна ввізних товарів залежить від виконання певної умови або зустрічного зобов’язання, вартість яких може бути визначена стосовно оцінюваних товарів, така вартість повинна вважатися частиною фактично сплаченої ціни або ціни, що підлягає сплаті, якщо тільки такі умови або зустрічні зобов’язання не стосуються будь-чого з такого:
(a) діяльності, що до неї застосовується стаття 129(2) цього Регламенту;
(b) елемента митної вартості відповідно до статті 71 Кодексу.
Стаття 134 — Транзакції між пов’язаними особами
(Стаття 70(3)(d) Кодексу)
1. Якщо покупець і продавець є пов’язаними, і щоб визначити, чи такі відносини не вплинули на ціну, необхідно за потреби перевіряти обставини продажу, і декларанту повинна бути надана можливість подавати за потреби додаткову детальну інформацію про ці обставини.
2. Однак вартість товарів визначається відповідно до статті 70(1) Кодексу, якщо декларант демонструє, що задекларована транзакційна вартість наближується до однієї з таких тестових вартостей, визначених одночасно або приблизно в однаковий час:
(a) транзакційної вартості продажів між покупцями та продавцями, що не є пов’язаними в жодному особливому випадку щодо ідентичних або подібних товарів для вивозу на митну територію Союзу;
(b) митної вартості ідентичних або подібних товарів, визначеної відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу;
(c) митної вартості ідентичних або подібних товарів, визначеної відповідно до статті 74(2)(d) Кодексу;
3. Під час встановлення вартості ідентичних або подібних товарів, зазначених в параграфі 2, повинні братися до уваги такі елементи:
(a) продемонстровані різниці в торгових рівнях;
(b) кількісні рівні;
(c) елементи, перелічені в статті 71(1) Кодексу;
(d) витрати, понесені продавцем у продажах, що в них він та покупець не є пов’язаними, якщо такі витрати не понесені продавцем у продажах між пов’язаними особами.
4. Тестові вартості, перелічені в параграфі 2, повинні використовуватися за запитом декларанта. Вони не замінюють задекларовану транзакційну вартість.
Стаття 135 — Товари та послуги, що використовуються для виробництва ввізних товарів
(Стаття 71(1)(b) Кодексу)
1. Якщо покупець постачає будь-які товари чи послуги, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, продавцю, вартість цих товарів та послуг вважається рівною ціні їх придбання. Ціна придбання повинна включати всі платежі, що їх покупець товарів та послуг, перелічених у статті 71(1)(b) зобов’язаний здійснити для отримання цих товарів та послуг.
Якщо ці товари та послуги виготовлено покупцем або особою, пов’язаною з ним, їх вартістю повинна бути вартість їх виробництва.
2. Якщо вартість товарів та послуг, перелічених у статті 71(1)(b) Кодексу, не можна визначити відповідно до параграфа 1, вона повинна бути визначена на основі інших об’єктивних даних та даних, що піддаються кількісному визначенню.
3. Якщо товари, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, використано покупцем перед тим, як їх постачено, їх вартість необхідно відкоригувати для врахування зниження вартості.
4. Вартість послуг, зазначених у статті 71(1)(b) Кодексу, включає витрати на неуспішну діяльність з розвитку, якщо їх понесено щодо проектів або замовлень, що стосуються ввізних товарів.
5. Для цілей статті 71(1)(b)(iv) Кодексу витрати на дослідження та попередні проектні креслення не включаються до митної вартості.
6. Вартість постачених товарів та послуг, визначену відповідно до параграфів 1-5, розподіляється пропорційно між ввізними товарами.
Стаття 136 — Роялті та ліцензійні платежі
(Стаття 71(1)(c) Кодексу)
1. Роялті та ліцензійні платежі, пов’язані з увізними товарами, зокрема якщо права, передані згідно з ліцензійною угодою або угодою про сплату роялті, включено в товари. Метод розрахунку суми роялті чи ліцензійного платежу не є вирішальним фактором.
2. Якщо метод розрахунку суми роялті чи ліцензійних платежів враховує ціну ввізних товарів, необхідно припустити за відсутності доказів протилежного, що оплата цих роялті чи ліцензійних платежів пов’язана з товарами, що підлягають оцінці.
3. Якщо роялті чи ліцензійні платежі частково пов’язані з товарами, що оцінюються, і частково з іншими складниками чи складовими частинами, що додаються до товарів після їх ввозу або до пост-ввізної діяльності, або послуг, здійснюється відповідне коригування.
4. Роялті та ліцензійні платежі оплачуються, як умова продажу ввізних товарів, якщо виконано одну із таких умов:
(a) продавець або особа, пов’язана із продавцем, вимагає від покупця здійснити цей платіж;
(b) платіж здійснено покупцем задля виконання зобов’язання продавця відповідно до договірних зобов’язань;
(c) товари не можуть бути продані покупцю чи придбані ним без оплати роялті чи ліцензійних платежів ліцензіару.
5. Країна, що в ній отримувач роялті чи ліцензійних платежів має осідок, не є суттєвою обставиною.
Стаття 137 — Місце переміщення товарів на митну територію Союзу
(Стаття 71(1)(e) Кодексу)
1. Для цілей статті 71(1)(e) Кодексу, місцем переміщення товарів на митну територію Союзу є:
(a) для товарів, перевезених морем, порт, куди товари прибувають вперше на митну територію Союзу;
(b) для товарів, перевезених морем в один із французьких заморських департаментів, що є частиною митної території Союзу, та перевезених прямо до іншої частини митної території Союзу, або навпаки, порт, куди товари прибувають вперше на митну територію Союзу, за умови що їх там розвантажено або перевантажено;
(c) для товарів, перевезених морем і потім без перевантаження внутрішніми водними шляхами, перший порт, де може відбутися розвантаження;
(d) для товарів, що перевозяться залізничними, внутрішніми водними або автомобільними шляхами, місце, де розташована митниця прибуття;
(e) для товарів, перевезених іншими видами транспорту, місце, де перетинається кордон митної території Союзу;
2. Для цілей статті 71(1)(e) Кодексу, якщо товари переміщуються на митну територію Союзу і потім перевозяться до пункту призначення в іншій частині цієї території через території, які не є частиною митної території Союзу, місцем, де товари переміщуються на митну територію Союзу є місце, де товари вперше переміщено на цю митну територію, за умови що товари перевозяться прямо через ці території звичайним маршрутом до місця призначення.
3. Параграф 2 необхідно також застосовувати, якщо товари розвантажено, перевантажено або тимчасово призупинено на територіях, що не є частиною митної території Союзу, з причин, пов’язаних лише з їх перевезенням.
4. Якщо встановлені у параграфах 1(b), 2 та 3 умови не виконано, місцем переміщення товарів на митну територію Союзу є:
(a) для товарів, перевезених морем, порт розвантаження;
(b) для товарів, перевезених іншими видами транспорту місце, вказане в пунктах (c), (d) або (e) параграфа 1, що розташоване в тій частині митної території Союзу, що до неї відправлено товари.
Стаття 138 — Транспортні витрати
(Стаття 71(1)(e) Кодексу)
1. Якщо товари перевозяться тим самим видом транспорту до пункту поза межами місця, де вони переміщуються та митну територію Союзу, транспортні витрати повинні бути розраховані пропорційно відстані до місця, де товари переміщаються на митну територію Союзу відповідно до статті 137 цього Регламенту, крім випадків, коли митним органам надаються докази, що показують витрати, що могли б бути понесені відповідно до стандартного списку транспортних тарифів для перевезення товарів до місця, де товари переміщаються на митну територію Союзу.
2. Витрати на перевезення повітряним шляхом, включно зі витратами на термінове доставляння повітряним шляхом, для включення в митну вартість товарів визначаються відповідно до додатку 23-01.
3. Якщо перевезення є безкоштовним або його забезпечує покупець, транспортні витрати для включення до митної вартості товарів розраховуються відповідно до списку транспортних тарифів, що зазвичай застосовуються для тих самих видів транспорту.
Стаття 139 — Збори, що стягуються за поштові відправлення
(Стаття 70(1) Кодексу)
Поштові збори, що стягуються стосовно товарів, надісланих поштою до місця призначення, повинні бути включені до митної вартості цих товарів, за винятком додаткових митних зборів, що стягуються на митній території Союзу.
Стаття 140 — Неприйняття задекларованої транзакційної вартості
(Стаття 70(1) Кодексу)
1. Якщо митні органи мають обґрунтовані сумніви в тому, що задекларована транзакційна вартість становить всю сплачену суму або всю суму, що підлягає сплаті, зазначену в статті 70(1) Кодексу, вони можуть попросити декларанта надати додаткову інформацію.
2. Якщо їхні сумніви не розвіяно, митні органи можуть вирішити, що вартість товарів не може бути визначена відповідно до статті 70(1) Кодексу.
Стаття 141 — Митна вартість ідентичних або подібних товарів
(Стаття 74(2)(a) та (b) Кодексу)
1. Під час визначення митної вартості ввізних товарів відповідно до статті 74(2)(a) або (b) Кодексу використовується транзакційна вартість ідентичних або подібних товарів, за умови їх продажу на такому самому торговому рівні та в основному в таких самих кількостях, що і оцінювані товари.
Якщо такого продажу не знайдено, митну вартість необхідно визначати беручи до уваги транзакційну вартість ідентичних або подібних товарів, проданих на іншому торговому рівні або в інших кількостях. Цю транзакційну вартість необхідно скоригувати з урахуванням відмінностей, притаманних торговому рівню та/або кількості.
2. Необхідно проводити коригування для врахування суттєвих відмінностей у витратах та зборах між відповідними ввізними товарами та ідентичними або подібними товарами у зв’язку з відмінностями у відстанях та видах транспорту.
3. Якщо знайдено більш ніж одну транзакційну вартість ідентичних або подібних товарів, необхідно використовувати найнижчу з цих вартостей для визначення митної вартості ввізних товарів.
4. «Ідентичні товари» та «подібні товари», у відповідних випадках, не містять товарів, що включають або відображають інженерні роботи, розробки, художні роботи, проектні роботи, плани і креслення, щодо яких не проведено коригування відповідно до статті 71(1)(b)(iv) Кодексу, оскільки таку роботу виконано в Союзі.
5. Транзакційна вартість товарів, виготовлених іншою особою, враховується лише тоді, коли не можна знайти транзакційну вартість для ідентичних або подібних товарів, виготовлених особою, що виготовила оцінювані товари.
Стаття 142 — Дедуктивний метод
1. Ціною за одиницю, використаною для визначення митної вартості відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу є ціна, що за нею ввізні товари або ввізні ідентичні або подібні товари продаються в Союзі у тому ж стані, що в ньому їх ввозили, в той самий або приблизний час, що і час ввозу оцінюваних товарів.
2. За відсутності ціни за одиницю, зазначену в параграфі 1, ціною за одиницю є ціна, що за нею ввізні товари або ввізні ідентичні або подібні товари продаються у тому ж стані, що в ньому їх ввозили на митну територію Союзу, якомога раніше після ввезення товарів, що підлягають оцінюванню, та в будь-якому випадку протягом 90 днів із цього ввезення.
3. За відсутності ціни за одиницю, зазначеної в параграфах 1 та 2, за запитом декларанта використовується ціна за одиницю, що за нею ввізні товари продаються на митній території Союзу після подальшої обробки та переробки з належним урахуванням вартості, доданої такою обробкою або переробкою.
4. Для цілей визначення митної вартості відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу не необхідно враховувати такі продажі:
(a) продажі товарів на торговому рівні, відмінного від першого рівня після ввезення;
(b) продажі пов’язаним особам;
(c) продажі особам, що прямо або опосередковано постачають безкоштовно або за зниженою ціною товари або послуги, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, для використання у зв’язку з виробництвом і продажем для вивозу ввізних товарів;
(d) продажі в кількості, недостатній для визначення ціни за одиницю.
5. Під час визначення митної вартості із ціни за одиницю, визначеної відповідно до параграфів 1-4, необхідно вирахувати таке:
(a) комісійні винагороди, що зазвичай сплачуються або погоджені до сплати або націнки, що зазвичай робляться для прибутку та загальних витрат (включно з прямими та непрямими витратами на збут відповідних товарів), пов’язаних із продажем на митній території Союзу ввізних товарів того самого ґатунку або виду, що і товари, що належать до групи чи асортименту товарів, виготовлених конкретним промисловим сектором;
(b) звичайні витрати на перевезення та страхування та пов’язані витрати, понесені в межах митної території Союзу;
(c) ввізні мита або інші збори, що підлягають сплаті на митній території Союзу у зв’язку з увозом або продажем товарів.
6. Митну вартість певних швидкопсувних товарів, зазначених у додатку 23-02, що ввозяться відправленням, можна безпосередньо визначити відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу. Для цього ціни за одиницю повинні бути повідомлені Комісії державами-членами та поширені Комісією через Інтегрований тариф Європейського Союзу (далі - TARIC) відповідно до статті 6 Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87 (-12).
Такі ціни за одиницю можна використовувати для визначення митної вартості ввізних товарів протягом 14-денного періоду. Кожен період починається в п’ятницю.
Ціни за одиницю необхідно розраховувати і повідомляти таким чином:
(a) після передбачених параграфом 5 вирахувань держави-члени повідомляють Комісії ціну одиниці за 100 кг нетто для кожної категорії товарів. Держави-члени можуть зафіксувати стандартні суми для витрат, зазначених в пункті (b) параграфа 5, про що необхідно повідомити Комісію;
(b) референтним періодом для визначення цін за одиницю є попередній 14-денний період, що закінчується в четвер, що передує тижню, під час якого встановлюються нові ціни за одиницю;
(c) держави-члени повинні повідомляти Комісії ціни за одиницю в євро не пізніше 12.00 у понеділок тижня, в якому вони підлягають поширенню Комісією. Якщо цей день не є робочим днем, повідомлення здійснюється в робочий день, що безпосередньо передує цьому дню. Ціни за одиницю застосовуються, лише якщо це повідомлення поширила Комісія.
Стаття 143 — Метод розрахованої вартості
(Стаття 74(2)(d) Кодексу)
1. Під час застосування статті 74(2)(d) Кодексу, митні органи не можуть вимагати від особи, що не має осідку на митній території Союзу, або змушувати її надавати для перевірки рахунок або іншу інформацію або надавати доступ до рахунку чи іншої інформації для цілей визначення митної вартості.
2. Вартість матеріалів та виготовлення, зазначених у статті 74(2)(d)(i) Кодексу, повинна включати вартість елементів, визначених статтею 71(1)(a) (ii) та (iii) Кодексу. Вона також повинна включати розподілену вартість будь-якого продукту або послуги, визначеного або визначеної статтею 71(1)(b) Кодексу, що його або її постачено прямо або опосередковано покупцем для використання, пов’язаного з виробництвом оцінюваних товарів. Вартість елементів, визначених статтею 71(1)(b)(iv) Кодексу, виконаних в Союзі, повинна бути включена лише в розмірі, в якому вони нараховуються виробнику.
3. Вартість виробництва включає всі витрати, понесені під час створення, доповнення або суттєвого покращення економічних товарів. Вона також включає витрати, визначені статтею 71(1)(b)(ii) та (iii) Кодексу.
4. Загальні витрати, зазначені в статті 74(2)(d)(ii) Кодексу, включають прямі та непрямі витрати на виготовлення та продаж товарів для вивозу, що не включені відповідно до статті 74(2)(d)(i) Кодексу.
Стаття 144 — Резервний метод
(Стаття 74(3) Кодексу)
1. Під час визначення митної вартості відповідно до статті 74(3) Кодексу може бути використана розумна гнучкість у застосуванні методів, передбачених статтями 70 та 74(2) Кодексу. Вартість, визначена таким чином, повинна якомога сильніше ґрунтуватися на раніше визначених митних вартостях.
2. Якщо митну вартість не можна визначити відповідно до параграфа 1, використовуються інші відповідні методи. В цьому випадку митну вартість не необхідно визначати на основі одного із таких методів:
(a) ціни продажу на митній території Союзу товарів, виготовлених на митній території Союзу;
(b) системи, що згідно з нею для визначення митної вартості використовується вища з двох альтернативних вартостей;
(c) ціни товарів на внутрішньому ринку країни вивозу;
(d) вартості виробництва, відмінної від розрахованої вартість, що її визначено для ідентичних або подібних товарів відповідно до статті 74(2)(d) Кодексу;
(e) ціни для вивозу в третю країну;
(f) мінімальних митних вартостей;
(g) довільних чи вигаданих вартостей.
Стаття 145 — Підтвердні документи щодо митної вартості
(Стаття 163(1) Кодексу)
Рахунок-фактура, що має стосунок до задекларованої транзакційної вартості, потрібна як підтвердний документ.
Стаття 146 — Конвертація валюти для цілей визначення митної вартості
(Стаття 53(1)(a) Кодексу)
1. Відповідно до статті 53(1)(a) Кодексу необхідно використовувати такі обмінні курси для конвертації валюти в цілях визначення митної вартості:
(a) обмінний курс, опублікований Європейським Центральним Банком для держав-членів, що їх валютою є євро;
(b) обмінний курс, опублікований компетентним національним органом, або якщо національний орган призначив приватний банк для цілей публікування обмінного курсу, курс, опублікований приватним банком, для держав-членів, що їх валютою не є євро.
2. Обмінним курсом для використання відповідно до параграфа 1 є обмінний курс, що публікується другого вівторка кожного місяця.
Якщо в цей день не опубліковано обмінний курс, необхідно використовувати останній опублікований курс.
3. Обмінний курс застосовується протягом місяця, починаючи з першого дня наступного місяця.
4. Якщо обмінний курс, зазначений у параграфах 1 та 2, не опубліковано, курс для застосування статті 53(1)(a) Кодексу повинен бути визначений відповідною державою-членом. Цей курс повинен якомога краще відображати вартість валюти відповідної держави-члена
Розділ III. МИТНИЙ БОРГ І ГАРАНТІЇ
Глава 1. Гарантія для потенційного або наявного митного боргу
Секція 1
Загальні положення
Стаття 147 — Електронна система для гарантій
(Стаття 16 Кодексу)
Для обміну та зберігання інформації стосовно гарантій, що їх можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, використовується електронна система, створена для цих цілей, відповідно до статті 16(1) Кодексу.
Перший параграф цієї статті застосовується з дати впровадження Системи управління гарантіями Митного кодексу Союзу (UCC GUM), зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Стаття 148 — Індивідуальна гарантія для потенційного митного боргу
(Стаття 90(1) підпараграф 2 Кодексу)
1. Якщо надання гарантії є обов’язковим, гарантія, що покриває єдину операцію (індивідуальна гарантія) для потенційного митного боргу, повинна покривати суму ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, що може бути понесений, розрахований на основі найвищих митних ставок, застосовних до товарів однакового типу.
2. Якщо інші належні до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів збори повинні покриватись індивідуальною гарантією, їх розрахунок ґрунтується на найвищих ставках, застосовних до товарів одного виду в державі-члені, де відповідні товари поміщено під митну процедуру або перебувають на тимчасовому зберіганні.
Стаття 149 — Факультативна гарантія
(Стаття 91 Кодексу)
Якщо митні органи вирішують вимагати гарантію, що є факультативною, застосовуються статті 150-158 цього Регламенту.
Стаття 150 — Гарантія у формі грошового депозиту
(Стаття 92(1)(a) Кодексу)
Якщо гарантія вимагається для спеціальних процедур або тимчасового зберігання та надається як індивідуальна гарантія у формі грошового депозиту, ця гарантія надається митним органам держави-члена, де товари поміщено під процедуру або на тимчасове зберігання.
Якщо спеціальну процедуру, відмінну від процедури кінцевого використання, закрито або нагляд за тимчасовим зберіганням завершено правильно, гарантія підлягає поверненню митним органом держави-члена, що в ній її надано.
Стаття 151 — Гарантія у формі зобов’язання, наданого гарантом
(Статті 92(1)(b) та 94 Кодексу)
1. Надане гарантом зобов’язання повинне бути схвалене митницею, де видається гарантія (митниця гарантування), що повинна повідомити про схвалення особу, що повинна надати гарантію.
2. Митниця гарантування в будь-який час може відкликати схвалення зобов’язання гаранта. Митниця гарантування повинна повідомити про таке відкликання гаранта та особу, що від неї вимагають надання гарантії.
3. Гарант може у будь-який час скасувати своє зобов’язання. Гарант повинен повідомити про таке скасування митницю гарантування.
4. Скасування зобов’язання гаранта не впливає на товари, що їх на момент набуття чинності такого скасування вже поміщено на підставі скасованого зобов’язання під митну процедуру або на тимчасове зберігання та що залишаються під такою митною процедурою або на тимчасовому зберіганні.
5. Індивідуальна гарантія, що надається у формі зобов’язання, повинна надаватися з використанням форми, викладеної в додатку 32-01.
6. Комплексна гарантія, що надається у формі зобов’язання, повинна надаватися з використанням форми, викладеної в додатку 32-03.
7. Незважаючи на параграф 5 та 6 і статтю 160, кожна держава-член може згідно з національним правом дозволити гаранту надавати зобов’язання у формі, що відрізняється від форм, викладених у додатках 32-01, 32-02 та 32-03, за умови що вона має таку саму юридичну силу.
Стаття 152 — Індивідуальна гарантія, надана гарантом у формі зобов’язання
(Стаття 89 та 92(1)(b) Кодексу)
1. Якщо індивідуальну гарантію надає гарант у формі зобов’язання, підтвердження такого зобов’язання повинна зберігати митниця гарантування протягом періоду дії гарантії.
2. Якщо індивідуальну гарантію надає гарант у формі зобов’язання, суб’єкт процедури не повинен змінювати код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
Стаття 153 — Взаємодопомога між митними органами
(Стаття 92(1)(c) Кодексу)
Якщо митний борг виник у державі-члені, відмінній від держави-члена, що прийняла гарантію в одній із форм, зазначених у статті 83(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, що її можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, держава-член, що прийняла гарантію, повинна переказати до держави-члена, де виник митний борг, за зробленим останньою запитом після закінчення строку сплати, суму ввізного або вивізного мита в межах прийнятої гарантії та несплаченого мита.
Такий переказ необхідно здійснити протягом 1 місяця після отримання запиту.
Стаття 154 — Референтний номер гарантії та код доступу
(Стаття 89(2) Кодексу)
1. Якщо індивідуальну гарантію можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, митниця гарантування повинна повідомити особі, що надала гарантію, або гаранту, у випадку гарантії у формі ваучерів, таку інформацію:
(a) референтний номер гарантії;
(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
2. Якщо комплексну гарантію можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, митниця гарантування повинна повідомляти особі, що надала гарантію, таку інформацію:
(a) референтний номер гарантії для кожної частини референтної суми, що підлягає моніторингу відповідно до статті 157 цього Регламенту;
(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
Після запиту особи, що надала гарантію, митниця гарантування повинна присвоїти один додатковий код доступу або більше цій гарантії для використання цієї особою або її представниками.
3. Митний орган повинен перевіряти наявність та чинність гарантії щоразу, коли особа повідомляє йому референтний номер гарантії.
Секція 2
Комплексна гарантія
Стаття 155 — Референтна сума
(Стаття 90 Кодексу)
1. Якщо інше не передбачено статтею 158 цього Регламенту, сума комплексної гарантії повинна дорівнювати референтній сумі, встановленій митницею гарантування відповідно до статті 90 Кодексу.
2. Якщо комплексну гарантію необхідно надавати щодо ввізного або вивізного мита або інших зборів, що їх суму можна точно встановити на момент, коли гарантія вимагається, частина референтної суми, що покриває ці мита і збори, повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита та інших зборів, що підлягають сплаті.
3. Якщо комплексна гарантія повинна бути надана щодо ввізного або вивізного мита й інших зборів, що їх суму неможливо встановити точно на момент, коли гарантія вимагається, або що їх сума змінюється з часом, частину референтної суми, що покриває ці мита і збори, необхідно встановлювати таким чином:
(a) стосовно частини, що покриває ввізне або вивізне мито й інші збори, що виникли, референтна сума повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита й інших зборів, що підлягають сплаті;
(b) стосовно частини, що покриває ввізне або вивізне мито й інші збори, що можуть виникнути, референтна сума повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита й інших зборів, що можуть підлягати сплаті у зв’язку з кожною митною декларацією або декларацією тимчасового зберігання, щодо якої надано гарантію, у період між поміщенням товарів під відповідну митну процедуру або на тимчасове зберігання і моментом, коли процедуру закрито або нагляд за кінцевим використанням товарів або тимчасовим зберіганням завершено.
Для цілей пункту (b), необхідно враховувати найвищі ставки ввізного або вивізного мита, застосовні до товарів того самого типу та найвищі ставки інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом та вивозом товарів того самого типу в державі-члені митниці гарантування.
Якщо інформація, необхідна для визначення частини референтної суми згідно з першим підпараграфом, відсутня в митниці гарантування, така сума встановлюється на рівні 10000 євро для кожної декларації.
4. Митниця гарантування встановлює референтну суму у співпраці з особою, що від неї вимагається надання гарантії. Під час встановлення референтної суми відповідно до параграфа 3 митниця гарантії визначає таку суму на основі інформації про товари, поміщені під відповідні митні процедури або на тимчасове зберігання протягом попередніх 12 місяців, та на основі оцінки обсягу запланованих операцій, як показано, між іншим, торговою документацією та бухгалтерською звітністю особи, що від неї вимагається надання гарантії.
5. Митниця гарантування переглядає референтну суму з власної ініціативи або на запит особи, що від неї вимагається надання гарантії, та коригує її для дотримання положень цієї статті та статті 90 Кодексу.
Стаття 156 — Моніторинг референтної суми особою, що від неї вимагається надання гарантії
(Стаття 89 Кодексу)
Особа, що від неї вимагається надання гарантії, повинна забезпечити, щоб сума ввізного або вивізного мита та інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, якщо вони повинні бути покрити гарантією, що підлягає сплаті або може підлягати сплаті, не перевищувала референтну суму.
Така особа повинна повідомити митницю гарантування, якщо референта сума більш не є достатньою для покриття її операцій.
Стаття 157 — Моніторинг референтної суми митними органами
(Стаття 89(6) Кодексу)
1. Моніторинг частини референтної суми, що покриває суму ввізного або вивізного мита й інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, що підлягатимуть сплаті стосовно товарів, поміщених під процедуру випуску для вільного обігу, необхідно забезпечити щодо кожної митної декларації під час поміщення товарів під цю процедуру. Якщо митні декларації для випуску для вільного обігу подано відповідно до дозволу, зазначеного в статтях 166(2) або 182 Кодексу, моніторинг відповідної частини референтної суми необхідно забезпечити на основі додаткових декларацій або, у відповідних випадках, на основі даних, записаних в облік.
2. Моніторинг частини референтної суми, що покриває суму ввізного або вивізного мита й інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, що можуть підлягати сплаті стосовно товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу, необхідно забезпечити з використанням електронної системи, зазначеної в статті 273(1) цього Регламенту, щодо кожної митної декларації під час поміщення товарів під цю процедуру. Цей моніторинг не застосовується до товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу з використанням спрощення, зазначеного в статті 233(4)(e) Кодексу, якщо митна декларація не опрацьовується за допомогою електронної системи, зазначеної в статті 273(1) цього Регламенту.
3. Моніторинг частини референтної суми, що покриває суму ввізного або вивізного мита й інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, якщо вони повинні бути покриті гарантією, що виникнуть або можуть виникнути у випадках, відмінних від випадків, що зазначені в параграфах 1 та 2, необхідно забезпечити шляхом проведення регулярного та належного аудиту.
Стаття 158 — Розмір комплексної гарантії
(Стаття 95(2) та (3) Кодексу)
1. Відповідно до умов, встановлених у статті 84 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, суму комплексної гарантії, зазначену в статті 95(2) Кодексу, необхідно зменшувати до 50%, 30% або 0% частини референтної суми, визначеної відповідно до статті 155(3)(b) цього Регламенту.
2. Суму комплексної гарантії, зазначену в статті 95(3) Кодексу необхідно зменшити до 30% частин референтної суми, визначених відповідно до статті 155(2) та статті 155(3)(a) цього Регламенту.
Секція 3
Положення щодо процедури транзиту Союзу та процедури згідно з Конвенціями МДП та АТА
Підсекція 1
Транзит Союзу
Стаття 159 — Розрахунок для спільного транзиту
(Стаття 89(2) Кодексу)
Для розрахунку, зазначеного в статті 148 та другому підпараграфі статті 155(3)(b) цього Регламенту, товари Союзу, що перевозяться відповідно до Конвенції про процедуру спільного транзиту (-13), необхідно розглядати як товари з-поза меж Союзу.
Стаття 160 — Індивідуальна гарантія у формі ваучерів
(Стаття 92(1)(b) Кодексу)
1. У контексті процедури транзиту Союзу, індивідуальна гарантія у формі зобов’язання гаранта може також бути надана гарантом за допомогою видавання ваучерів особам, що мають намір стати суб’єктами процедури.
Підтвердження зобов’язання необхідно складати з використанням форми, викладеної в додатку 32-02, а ваучери необхідно складати з використанням форми, викладеної в додатку 32-06.
Кожен ваучер покриває суму 10000 євро, що за неї гарант несе відповідальність.
Строк дії ваучера складає один рік із дати видачі.
2. Гарант повинен надавати митниці гарантування будь-яку необхідну інформацію про ваучери індивідуальної гарантії, що він їх видав.
3. Щодо кожного ваучера гарант повинен повідомити особі, що має намір стати суб’єктом процедури, таку інформацію:
(a) референтний номер гарантії;
(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
Особа, що має намір стати суб’єктом процедури, не повинна змінювати такий код доступу.
4. Особа, що має намір стати суб’єктом процедури, повинна подати до митниці відправлення таку кількість ваучерів, кратних 10000 євро, що є необхідною для покриття сум, зазначених у статті 148 цього Регламенту.
Стаття 161 — Відкликання та скасування зобов’язання, наданого у випадку індивідуальної гарантії у формі ваучерів
(Статті 92(1)(b) та 94 Кодексу)
Митний орган, відповідальний за відповідну митницю гарантування, повинен внести в електронну систему, зазначену в статті 273(1) цього Регламенту, інформацію про будь-яке відкликання або скасування зобов’язання, наданого у випадку індивідуальної гарантії у формі ваучерів, та дату набуття ним чинності.
З дня набуття чинності відкликання або скасування жодні ваучери індивідуальної гарантії, видані раніше, не можуть бути використані для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу.
Стаття 162 — Комплексна гарантія
(Статті 89(5) та 95 Кодексу)
1. В контексті процедури транзиту Союзу, комплексна гарантія може бути надана лише у формі зобов’язання гаранта.
2. Доказ такого зобов’язання зберігає митниця гарантування протягом строку дії гарантії.
3. Суб’єкт процедури не повинен змінювати код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
Підсекція 2
Процедури згідно з Конвенціями МДП та АТА
Стаття 163 — Відповідальність асоціацій-гарантів за операції МДП
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
Для цілей параграфів 3 та 4 статті 8 Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, із наступними змінами і доповненнями (Конвенція МДП), якщо операція МДП проводиться на митній території Союзу, будь-яка асоціація-гарант, що має осідок на митній території Союзу, може стати відповідальною за сплату забезпеченої суми стосовно відповідних товарів в операції МДП у розмірі до 100000 євро або еквівалента цієї суми в національній валюті на одну книжку МДП.
Стаття 164 — Повідомлення про незакриття процедури асоціаціям-гарантам
(Статті 226(3)(b) та (c) та 227(2)(b) та (c) Кодексу)
Чинне повідомлення про незакриття процедури відповідно до Конвенції МДП або Конвенції АТА або Стамбульської конвенції, що його надіслали митні органи однієї держави-члена асоціації-гаранту, становить повідомлення будь-якій іншій асоціації-гаранту іншої держави-члена, визначеної відповідальною за сплату суми ввізного або вивізного мита або інших зборів.
Глава 2. Стягнення, сплата, повернення та звільнення від сплати суми ввізного або вивізного мита
Секція 1
Визначення суми ввізного або вивізного мита, повідомлення про митний борг і
здійснення бухгалтерського запису
Підсекція 1
Стаття 165 — Взаємодопомога між митними органами
(Статті 101(1) та 102(1) Кодексу)
1. Якщо виник митний борг, митні органи, компетентні стягувати суму ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, повинні повідомити інші залучені митні органи про таке:
(a) факт нарахування митного боргу;
(b) дію, вжиту до боржника для стягнення відповідних сум.
2. Держави-члени повинні допомагати один одному у стягненні суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу.
3. Без обмеження статті 87(4) Кодексу, якщо митний орган держави-члена, що в ній товари поміщено під спеціальну процедуру, відмінну від процедури транзиту, або були на тимчасовому зберіганні, отримує перед завершенням строку, зазначеного в статті 80 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 докази про те, що події, внаслідок виникає митний борг або вважається таким, що виникає, сталися в іншій державі-члені, цей митний орган повинен негайно та в будь-якому випадку протягом цього строку надіслати всю наявну інформацію митному органу, відповідальному за це місце. Останній митний орган повинен підтвердити отримання повідомлення та повідомити про те, чи він є відповідальним за стягнення. Якщо відповідь не надійшла протягом 90 днів, митні органи, що надіслали повідомлення, повинні негайно приступити до стягнення.
4. Без обмеження статті 87(4) Кодексу, якщо митний орган держави-члена, що в ній виявлено те, що митний борг виник щодо товарів, що їх не поміщено ні під митну процедуру, ні на тимчасове зберігання, отримує, перед повідомленням про митний борг, докази про те, що події, внаслідок яких виникає митний борг або вважається таким, що виникає, сталися в іншій державі-члені, цей митний орган повинен негайно та в будь-якому випадку перед цим повідомленням, надіслати всю наявну інформацію митному органу, відповідальному за це місце. Останній митний орган повинен підтвердити отримання повідомлення та повідомити про те, чи він є відповідальним за стягнення. Якщо відповідь не надійшла протягом 90 днів, митний орган, що надіслав повідомлення, повинен негайно приступити до стягнення.
Стаття 166 — Митниця координації щодо книжок АТА або книжок СPD
(Стаття 226(3)(c) Кодексу)
1. Митні органи повинні призначити координаційну митницю, відповідальну за будь-яку дію щодо митних боргів, що виникають через недотримання зобов’язань або умов стосовно книжок АТА або СPD згідно зі статтею 79 Кодексу.
2. Кожна держава-член повинна повідомляти Комісію про координаційну митницю та її референтний номер. Комісія повинна розмістити цю інформації на своєму вебсайті.
Стаття 167 — Стягнення інших зборів під процедурою транзиту Союзу та транзиту згідно з Конвенцією МДП
(Стаття 226(3)(a) та (b) Кодексу)
1. Якщо митні органи, що повідомили про митний борг та зобов’язання сплатити інші збори, належні до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу або під процедуру транзиту відповідно до Конвенції МДП, отримали докази щодо місця де сталися події, внаслідок яких виник митний борг та зобов’язання сплатити інші збори, ці митні органи повинні призупинити процедуру стягнення та негайно відправити усі необхідні документи, в тому числі засвідчену копію доказів, органам, відповідальним за це місце. Органи, що надсилають, повинні одночасно зробити запит із проханням підтвердити взяття органами, що отримують, відповідальності за стягнення інших зборів.
2. Органи, що отримують, повинні підтвердити отримання повідомлення та повідомити про те, чи вони компетентні за стягнення інших зборів. Якщо відповідь не надійшла протягом 28 днів, органи, що надсилають, повинні негайно відновити ініційоване ними провадження щодо стягнення.
3. Будь-яке провадження, що ведеться стосовно стягнення інших зборів, ініційоване органами, що надсилають, припиняється одразу після того, як органи, що отримують, підтверджують отримання повідомлення та повідомляють про те, що вони компетентні за стягнення інших зборів.
Одразу після того, як органи, що отримують, надають підтвердження того, що вони стягнули відповідну суму, органи, що надсилають повинні повернути будь-які інші стягнені збори або скасувати провадження щодо стягнення.
Стаття 168 — Повідомлення про стягнення мит та інших зборів під процедурою транзиту Союзу та транзиту згідно з Конвенцією МДП
(Стаття 226(3)(a) та (b) Кодексу)
Якщо митний борг стягнено щодо товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу, або під процедуру транзиту згідно з Конвенцією МДП, митні органи, компетентні за стягнення, повинні повідомити митницю відправлення про стягнення мит та інших зборів.
Стаття 169 — Стягнення інших зборів за товари, поміщені під процедуру транзиту відповідно до Конвенції АТА та Стамбульської конвенції
(Стаття 226(3)(c) Кодексу)
1. Якщо митні органи, що повідомили про митний борг та зобов’язання сплатити інші збори за товари, поміщені під процедуру транзиту відповідно до Конвенції ATA/ або Стамбульської конвенції, отримали докази щодо місця де сталися події, що внаслідок них виник митний борг та зобов’язання сплатити інші збори, ці митні органи повинні негайно надіслати усі необхідні документи, у тому числі засвідчену копію доказів, органам, компетентним за це місце. Органи, що надсилають, повинні одночасно зробити запит із проханням підтвердити взяття органами, що отримують, відповідальності за стягнення інших зборів.
2. Органи, що отримують, повинні підтвердити отримання повідомлення та повідомити про те, чи вони компетентні за стягнення інших зборів. Для таких цілей органи, що отримують, повинні використовувати викладену в додатку 33-05 модель закриття із зазначенням того, що в державі-члені, що отримує, ініційовано провадження за вимогою про сплату стосовно асоціації-гаранта. Якщо відповідь не надійшла протягом 90 днів, органи, що надсилають, повинні негайно відновити ініційоване ними провадження щодо стягнення.
3. Якщо органи, що отримують є компетентними, вони повинні ініціювати нове провадження щодо стягнення інших зборів, у відповідних випадках, після закінчення періоду, зазначеного в параграфі 2, та негайно повідомити органи, що надсилають.
Органи, що отримують, повинні за потреби стягувати з асоціації-гаранта, з якою вони пов’язані, суму мит та інших належних до сплати зборів за ставками, застосовними в державі-члені, що в ній ці органи розташовані.
4. Як тільки органи, що отримують, зазначать, що вони компетентні щодо стягнення інших зборів, органи, що надсилають, повинні відшкодовувати асоціації-гаранту, що з нею вони пов’язані, будь-які суми, що їх ця асоціація могла передати на зберігання або попередньо сплатити.
5. Провадження передається в межах одного року з дати закінчення строку дії книжки, якщо цей платіж не став остаточним відповідно до статті 7(2) або (3) Конвенції ATA або статті 9(1)(b) та (c) додатку А до Стамбульської конвенції.
Стаття 170 — Стягнення інших зборів за товари, поміщені під процедуру тимчасового ввозу відповідно до Конвенції АТА або Стамбульської конвенції
(Стаття 226(3)(c) Кодексу)
У разі стягнення інших зборів за товари, поміщені під процедуру тимчасового ввозу відповідно до Конвенції АТА або Стамбульської конвенції, статтю 169 необхідно застосовувати mutatis mutandis.
Підсекція 2
Повідомлення про митний борг та пред’явлення асоціації-гаранту вимоги про сплату
Стаття 171 — Пред’явлення асоціації-гаранту вимоги про сплату в рамках процедури, передбаченої Конвенцією АТА і Стамбульською конвенцією
(Стаття 98 Кодексу)
1. Якщо митні органи встановлять, що митний борг виник щодо товарів, що є предметом книжки ATA, вони повинні невідкладно пред’явити вимогу асоціації-гаранту. Координаційна митниця, що пред’являє вимогу, зазначену в статті 86 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, повинна в той же час надіслати координаційній митниці, що в її юрисдикції розташована митниця поміщення під процедуру тимчасового ввозу, інформаційну записку щодо вимоги про сплату, надіслану асоціації-гаранту. Вона повинна використовувати форму, наведену в додатку 33-03.
2. Інформаційна записка повинна супроводжуватися копією незакритого ваучера, якщо він перебуває у володінні координаційної митниці. Інформаційну записку можна використовувати тоді, коли це вважається необхідним.
3. Податкова форма, згадана в статті 86 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, може бути надіслана після пред’явлення асоціації-гаранту вимоги, однак не пізніше 3 місяців після пред’явлення вимоги та в будь-якому разі не пізніше 6 місяців із дати ініціювання митними органами процедури стягнення. Податкову форму наведено в додатку 33-04.
Секція 2
Повернення та звільнення від сплати
Стаття 172 — Заява щодо повернення або звільнення від сплати
(Стаття 22(1) Кодексу)
Заяви щодо повернення або звільнення від сплати повинна подавати особа, що сплатила або зобов’язана сплатити суму ввізного або вивізного мита, або будь-яка інша особа, що до неї перейшли права та обов’язки такої особи.
Стаття 173 — Пред’явлення товарів як умова повернення або звільнення від сплати
(Стаття 116(1) Кодексу)
Умовою повернення або звільнення від сплати є пред’явлення товарів. Якщо товари не можуть бути пред’явлені митним органам, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен здійснити повернення або надати звільнення від сплати, лише якщо він має докази, що засвідчують, що відповідні товари є товарами, стосовно яких подано запит на повернення або звільнення від сплати.
Стаття 174 — Обмеження щодо переміщення товарів
(Стаття 116(1) Кодексу)
Без обмеження статті 176(4) цього Регламенту та до ухвалення рішення щодо заяви на повернення або звільнення від сплати, товари стосовно яких подано запит на повернення або звільнення від сплати, не переміщуються в місце, відмінне від зазначеного в заяві, якщо тільки заявник не повідомить заздалегідь митний орган, зазначений у статті 92(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, що повинен повідомити митний орган, компетентний ухвалювати рішення.
Стаття 175 — Взаємодопомога між митними органами
1. Якщо для цілей повернення або звільнення від сплати необхідно отримати додаткову інформацію від митного органу держави-члена, відмінної від тієї, що в ній повідомлено про митний борг, або якщо цей орган повинен перевірити товари для того, щоб впевнитися в тому, що виконано всі умови для повернення або звільнення від сплати, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен подати запит до митного органу держави-члена, де перебувають товари, із зазначенням виду інформації, що її він хоче отримати або перевірок, що їх він хоче здійснити.
Запит на отримання інформації повинен супроводжуватися даними заяви та всіма документами, необхідними для того, щоб уможливити отримання митним органом держави-члена, де перебувають товари, інформації або проведення перевірок, щодо яких подано запит.
2. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, надсилає запит, зазначений у параграфі 1, шляхом використання засобів, відмінних від засобів електронного опрацювання даних, відповідно до статті 93 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, він повинен надіслати митному органу держави-члена, де перебувають товари, дві копії запиту, складеного в письмовій формі з використанням форми, наведеної в додатку 33-06.
3. Митний орган держави-члена, де перебувають товари, повинен швидко виконати запит, зазначений в параграфі 1.
Митний орган держави-члена, де перебувають товари, повинен отримати інформацію або здійснити перевірки, щодо яких митний орган, компетентний ухвалювати рішення, подав запит, протягом 30 днів із дати отримання запиту. Він повинен внести отримані результати у відповідну частину оригіналу запиту, зазначеного в параграфі 1, та повернути цей документ митному органу, компетентному ухвалювати рішення, разом зі всіма документами, зазначеними в другому підпараграфі параграфа 1.
Якщо митний орган держави-члена, де перебувають товари, не спроможний отримати інформацію або здійснити перевірки, щодо яких подано запит, протягом періоду, встановленого у другому підпараграфі, він повинен повернути належним чином прокоментований запит протягом 30 днів із дати отримання запиту.
Стаття 176 — Виконання митних формальностей
(Стаття 116(1) Кодексу)
1. Якщо умовою повернення або звільнення від сплати є виконання митних формальностей, адресат рішення щодо повернення або звільнення від сплати повинен повідомити митницю моніторингу про те, що він виконав ці формальності. Якщо рішення визначає, що товари можуть бути вивезені або поміщені під спеціальну процедуру, і боржник користується цією можливістю, митницею моніторингу є митниця, де товари поміщено під цю процедуру.
2. Митниця моніторингу повинна повідомити митний орган, компетентний ухвалювати рішення про виконання митних формальностей, що є умовою повернення або звільнення від сплати, з використанням відповіді, зазначеної в статті 95 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 із використанням форми, викладеної в додатку 33-07 цього Регламенту.
3. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, вирішив, що повернення або звільнення від сплати виправдане, сума мита повинна бути повернена або від її сплати має бути звільнено лише після того як цей митний орган отримає інформацію, зазначену в параграфі 2.
4. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, може дозволити виконати митні формальності, що можуть бути умовою будь-якого повернення чи звільнення від сплати, перед тим як він ухвалить рішення. Такий дозвіл не обмежує це рішення. В цих випадках, параграфи 1-3 застосовуються mutatis mutandis.
5. Для цілей цієї статті митниця моніторингу означає митницю, що забезпечує, у відповідних випадках, виконання формальностей або вимог, що є умовою повернення або звільнення від сплати ввізного або вивізного мита.
Стаття 177 — Формальності пов’язані з рішенням щодо повернення або звільнення від сплати
(Стаття 116(2) Кодексу)
1. Під час ухвалення рішення щодо повернення або звільнення від сплати ввізних або вивізних мит за умови попереднього виконання певних митних формальностей, митний орган повинен встановити строк, що не повинен перевищувати 60 днів із дати повідомлення про це рішення, для виконання цих митних формальностей.
2. Недотримання строку, зазначеного в параграфі 1, призводить до втрати права на повернення або звільнення від сплати за винятком випадку, коли відповідна особа доводить, що в дотриманні цього строку їй завадили непередбачені або форс-мажорні обставини.
Стаття 178 — Частини або компоненти єдиного виробу
(Стаття 116(1) Кодексу)
Якщо умовою повернення або звільнення від сплати є знищення, передача державі, або поміщення під спеціальну процедуру, або процедуру вивозу товарів, але відповідні формальності виконано лише для однієї або більше частин чи одного або більше компонентів цих товарів, сумою, що підлягає поверненню або звільненню від сплати є різниця між сумою ввізного або вивізного мита щодо товарів та сумою ввізного або вивізного мита, що була б застосовною щодо залишку товарів, якби їх було поміщено в незмінний стан під митну процедуру, що призводить до виникнення митного боргу на дату такого поміщення товарів.
Стаття 179 — Відходи та брухт
(Стаття 116(1) Кодексу)
Якщо знищення товарів, дозволене митним органом, компетентним ухвалювати рішення, спричиняє виникнення відходів або брухту, такі відходи та брухт необхідно вважати товарами з-поза меж Союзу після ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати.
Стаття 180 — Вивіз або знищення без митного нагляду
(Стаття 116(1) Кодексу)
1. У випадках, що передбачені другим підпараграфом статті 116(1), статті 118 або статті 120 Кодексу, якщо вивіз або знищення відбулося без митного нагляду, повернення або звільнення від сплати відповідно до статті 120 Кодексу обумовлене таким:
(a) надання заявником митному органу, компетентному ухвалювати рішення, доказів, необхідних для того, щоб встановити, чи товари, щодо яких подано запит на повернення або звільнення від сплати, виконують одну із таких умов:
(b) товари вивезено з митної території Союзу;
(c) товари знищено під наглядом органів чи осіб, уповноважених цими органами засвідчити таке знищення;
(d) повернення заявником митному органу, компетентному ухвалювати рішення, будь-якого документа, що засвідчує або містить інформацію, що підтверджує митний статус відповідних товарів як товарів Союзу, що з його використанням зазначені товари могли залишити митну територію Союзу, або пред’явлення будь-яких доказів, що їх зазначений орган вважає необхідними, щоб упевнитися в тому, що відповідний документ не може бути використаний в подальшому щодо товарів, переміщуваних на митну територію Союзу.
2. Докази, що встановлюють, що товари, стосовно яких подано запит на повернення або звільнення від сплати, вивезено із митної території Союзу, повинні складатися із таких документів:
(a) сертифікації вибуття, зазначена в статті 334 цього Регламенту;
(b) оригінала або засвідченої копії митної декларації для процедури, що спричиняє виникнення митного боргу;
(c) за необхідності, торгові або адміністративні документи, що містять повний опис товарів, що їх пред’явлено разом із митною декларацією для зазначеної процедури, або із митною декларацією для вивозу із митної території Союзу, або з митною декларацією, складеною для товарів у третій країні призначення.
3. Докази, що встановлюють, що товари, стосовно яких подано запит на повернення або звільнення від сплати, знищено під наглядом органів або осіб, уповноважених офіційно засвідчити таке знищення, повинні складатися з одного з таких документів:
(a) звіту або декларації про знищення, складеного або складеної органом, під чиїм наглядом товари знищено, або його чи її сертифікованої копії;
(b) сертифіката, складеного особою, уповноваженою засвідчувати знищення, що супроводжується доказом її уповноваження.
Ці документи повинні містити повний опис знищених товарів для встановлення того, шляхом порівняння з даними митної декларації для митної процедури, що спричиняє виникнення митного боргу, та підтвердними документами, що знищені товари є тими товарами, що їх поміщено під зазначену процедуру.
4. Якщо зазначених у параграфах 2 та 3 доказів митному органу недостатньо для ухвалення рішення в наданій йому справі або якщо певні докази відсутні, такі докази можуть бути доповнені або замінені будь-якими іншими документами, що їх зазначений орган вважає необхідними.
Стаття 181 — Інформація, що її необхідно надавати Комісії
(Стаття 121(4) Кодексу)
1. Кожна держава-член повинна повідомляти Комісії список справ, що в них повернення або звільнення від сплати надано на основі статті 119 або статті 120 Кодексу та якщо сума, що її повернено або щодо якої надано звільнення від сплати певному боржнику стосовно однієї або більше ввізних або вивізних операцій, стала результатом єдиної помилки або особливої ситуації і є більшою 50000 євро, за винятком справ, зазначених у статті 116(3) Кодексу.
2. Повідомлення надсилається протягом першого та третього кварталів кожного року щодо всіх справ, в яких протягом попереднього півріччя вирішено повернути мита або звільнити від їх сплати.
3. Якщо держава-член не прийняла жодного рішення у справах, зазначених в параграфі 1, протягом відповідного півріччя, вона повинна надіслати Комісії повідомлення зі словами «Не застосовується».
4. Кожна держава-член зберігає для передачі в розпорядження Комісії список справ, що в них повернення або звільнення від сплати надано на основі статті 119 або статті 120 Кодексу та в яких повернена сума або сума, щодо якої надано звільнення від сплати, дорівнює або є меншою 50000 євро.
5. Щодо кожної зі справ, зазначеної в цій статті, повинна бути надана така інформація:
(a) референтний номер митної декларації або документа, що повідомляє про борг;
(b) дата митної декларації або документа, що повідомляє про борг;
(c) тип рішення;
(d) правова основа рішення;
(e) сума та валюта;
(f) дані справи (включно з коротким поясненням того, чому митні органи вважають умови для звільнення від сплати/повернення відповідної правової основи виконаними).
Розділ IV. ТОВАРИ, ПЕРЕМІЩУВАНІ НА МИТНУ ТЕРИТОРІЮ СОЮЗУ
Глава 1. Загальна декларація прибуття
Стаття 182 — Електронна система для загальних декларацій прибуття
(Стаття 16 Кодексу)
Електронна інформаційно-комунікаційна система, створена відповідно до статті 16(1) Кодексу, використовується для подання, обробки, зберігання та обміну інформацією щодо загальних декларацій прибуття та для подальших обмінів інформацією, передбачених цією главою.
Як відступ від першого параграфа цієї статті, до дати модернізації системи, зазначеної в ній, відповідно до додатка до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, держави-члени повинні використовувати електронну систему, розроблену для подання інформації та обміну нею щодо загальних декларацій прибуття відповідно до Регламенту (ЄЕС) № 2454/93.
Стаття 183 — Подання загальної декларації прибуття
(Стаття 127(5) та (6) Кодексу)
1. Дані загальної декларації прибуття можуть бути надані шляхом подання більш ніж одного пакета даних.
2. Для подання загальної декларації прибуття шляхом подання більш ніж одного пакета даних, митницею першого прибуття є митниця, що відома відповідній особі на момент подання даних, зокрема та, що базується на місці, що до нього відправлено товари.
3. До дат модернізації Системи контролю ввозу, зазначеної у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграфи 1 та 2 цієї статті не застосовуються.
Стаття 184 — Інформаційні зобов’язання щодо надання даних загальної декларації прибуття особами, відмінними від перевізника
(Стаття 127(6) Кодексу)
1. У випадках, зазначених у статті 112(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, перевізник та будь-які особи, що видають коносамент, повинні в неповному пакеті даних загальної декларації прибуття навести ідентифікаційні дані будь-якої особи, що уклала з ними договір перевезення, видала коносамент щодо тих самих товарів та не надає їм даних, необхідних для загальної декларації прибуття.
Якщо вантажоодержувач, зазначений у коносаменті, в основі якого не лежать інші коносаменти, не надає необхідних даних особі, що видає коносамент, ця особа повинна навести ідентифікаційні дані вантажоодержувача.
2. У випадках, зазначених у статті 112(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, особа, що видає коносамент, повинна повідомити про видання цього коносамента особу, що уклала з нею договір перевезення, та видати їй коносамент.
У випадку домовленості щодо спільного навантаження товарів, особа, що видає коносамент, повинна повідомити про видачу цього коносамента особу, що з нею вона домовилась.
3. У випадках, зазначених у статті 113(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, перевізник та будь-які інші особи, що видають авіанакладну, повинні в неповному пакеті даних загальної декларації прибуття навести ідентифікаційні дані будь-якої особи, що уклала з ними договір перевезення, видала авіанакладну щодо тих самих товарів та не надає їм даних, необхідних для загальної декларації прибуття.
4. У випадках, зазначених у статті 113(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, особа, що видає авіанакладну, повинна повідомити про видачу цієї авіанакладної особу, що уклала з нею договір перевезення, та видати їй авіанакладну.
У випадку домовленості щодо спільного навантаження товарів, особа, що видає авіанакладну, повинна повідомити про видачу цієї авіанакладної особу, що з нею вона домовилась.
5. У випадках, зазначених у статті 113(2) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, перевізник повинен у неповному пакеті даних загальної декларації прибуття навести ідентифікаційні дані поштового оператора, що не надає йому даних, необхідних для загальної декларації прибуття.
6. До дати впровадження модернізації Системи контролю ввозу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграфи 1-5 не застосовуються.
Стаття 185 — Реєстрація загальної декларації прибуття
(Стаття 127(1) Кодексу)
1. Митні органи повинні зареєструвати загальну декларацію прибуття після її отримання та негайно повідомити особу, що її подала, про її реєстрацію та повідомити цій особі номер документа перевезення (MRN) загальної декларації прибуття та дату реєстрації.
2. Якщо дані загальної декларації прибуття надаються шляхом подання більш ніж одного пакета даних, митні органи повинні реєструвати кожне із таких подань даних загальної декларації прибуття після його отримання та негайно повідомляти особу, що здійснила ці подання, про їх реєстрацію, та повідомляти цій особі MRN кожного подання та дату реєстрації кожного подання.
3. Митні органи повинні негайно повідомляти перевізника про реєстрацію за умови що перевізник попросив про це та має доступ до електронної системи, зазначеної в статті 182 цього Регламенту в таких випадках:
(a) якщо загальну декларацію прибуття подано особою, зазначеною в другому підпараграфі статті 127(4) Кодексу;
(b) якщо дані загальної декларації прибуття надано відповідно до статті 127(6) Кодексу.
4. До дати модернізації Системи контролю ввозу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграф 2 та пункт b параграфа 3 не застосовується.
Стаття 186 — Аналіз ризиків
(Стаття 128 Кодексу)
1. Аналіз ризиків повинен проводитися перед надходженням товарів до митниці першого прибуття, за умови що загальну декларацію прибуття подано в межах строків, встановлених у статтях 105-109 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо тільки ризик не ідентифіковано або не потрібно провести додатковий аналіз ризиків.
У випадку переміщення вантажу в контейнерах на митну територію Союзу морським транспортом відповідно до статті 105(a) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, митні органи повинні здійснити аналіз ризиків протягом 24 годин після отримання загальної декларації прибуття або, у випадках, зазначених у статті 127(6) Кодексу, даних загальної декларації прибуття, поданих перевізником.
На додаток до першого підпараграфа у випадку переміщення товарів на митну територію Союзу повітряним транспортом аналіз ризиків проводиться після отримання принаймні мінімального пакета даних загальної декларації прибуття, зазначеного у другому підпараграфі статті 106(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
2. Аналіз ризиків виконується, за необхідності, після обміну пов’язаної з ризиками інформацією та результатами аналізу ризиків відповідно до статті 46(5) Кодексу.
3. Якщо виконання аналізу ризиків вимагає додаткової інформації про дані загальної декларації прибуття, цей аналіз виконується лише після того, як таку інформацію отримано.
Для цих цілей митні органи вимагають надання такої інформації від особи, що подала загальну декларацію прибуття або, у відповідних випадках, особа що подала такі дані загальної декларації прибуття. Якщо така особа не є перевізником, митні органи повинні повідомити перевізника, за умови що перевізник попросив його повідомити та має доступ до електронної системи, зазначеної в статті 182 цього Регламенту.
4. Якщо у випадку переміщення товарів на митну територію Союзу повітряним транспортом митні органи мають обґрунтовані підстави підозрювати, що відправлення може становити серйозну загрозу авіаційній безпеці, вони повинні повідомити особу, яка подала загальну декларацію прибуття або, у відповідних випадках, особу, що подала дані загальної декларації прибуття, і, якщо ця особа не є перевізником, повідомити перевізника, за умови що перевізник має доступ до електронної системи, зазначеної в статті 182 цього Регламенту, про те, що відправлення необхідно перевірити як вантаж та пошту з високим ризиком, відповідно до пункту 6.7.3 додатка до Рішення Комісії С(2010) 774 від 13 квітня 2010 року щодо детальних заходів імплементації спільних основних стандартів з авіаційної безпеки, що містить інформацію, зазначену в статті 18(a) Регламенту (ЄС) № 300/2008, перед його завантаженням на борт повітряного судна, що прямує на митну територію Союзу. Після повідомлення така особа повинна повідомити митні органи про те чи відправлення вже перевірено згідно із зазначеними вимогами, та надати всю відповідну інформацію про таку перевірку. Аналіз ризиків виконується лише після того, як таку інформацію отримано.
5. Якщо у випадку переміщення вантажу в контейнерах на митну територію Союзу повітряним транспортом відповідно до статті 105(a) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або у випадку переміщення товарів на митну територію Союзу повітряним транспортом аналіз ризиків надає митним органам обґрунтовані підстави вважати таке прибуття товарів на митну територію Союзу такою серйозною загрозою безпеці, що постає необхідність у вжитті негайних заходів, митні органи повинні повідомити особу, що подала загальну декларацію прибуття, або, у відповідних випадках, особу, що подала дані загальної декларації прибуття, та, якщо така особа не є перевізником, повідомити перевізника, за умови що перевізник має доступ до зазначеної в статті 182 цього Регламенту електронної системи, про те, що товари не підлягають завантаженню. Таке повідомлення надсилається і така інформація надається негайно після виявлення відповідного ризику та, у випадку переміщення вантажу в контейнерах на митну територію Союзу морським транспортом відповідно до статті 105(a) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, протягом строку, встановленого у другому підпараграфі параграфа 1.
6. Якщо відправлення визначене як таке, що становить загрозу такого характеру, що вимагає вжиття негайних заходів після надходження, митниця першого прибуття повинна вжити такі заходи після надходження товарів.
7. Якщо ризик ідентифіковано таким, що не становить такої серйозної загрози безпеці, що вимагатиме вжиття негайних заходів, митниця першого прибуття повинна передати результати аналізу ризиків включно, якщо необхідно, із інформацією про найбільш належне місце, в якому необхідно провести контрольний захід, та дані загальної декларації прибуття всім митницям, потенційно зацікавленим у переміщенні товарів.
8. Якщо товари, щодо яких знято зобов’язання подавати загальну декларацію прибуття відповідно до статті 104(1) (c)-(k), (m) та (n) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та першого підпараграфа статті 104(2) цього Регламенту, переміщуються на митну територію Союзу, аналіз ризиків проводиться після пред’явлення товарів, у відповідних випадках, на основі декларації тимчасового зберігання або митної декларації, предметом якої є такі товари.
9. Пред’явлені митниці товари можуть бути випущені для митної процедури або зворотно вивезені, як тільки буде проведено аналіз ризиків, і при цьому результати аналізу ризиків і, якщо необхідно, вжиті заходи дозволяють такий випуск.
10. Аналіз ризиків також проводиться, якщо до даних загальної декларації прибуття вносяться зміни відповідно до статті 129 Кодексу. В такому випадку аналіз ризиків повинен бути виконаний негайно після отримання даних, якщо тільки ризик не ідентифіковано або не потрібно провести додатковий аналіз ризиків.
Стаття 187 — Аналіз ризиків
(Стаття 128 Кодексу)
1. До дати впровадження модернізації Системи контролю ввозу відповідно до додатка до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, стаття 186(1)-(8) не застосовується.
2. Аналіз ризиків повинен проводитися перед надходженням товарів до митниці першого прибуття, за умови що загальну декларацію прибуття подано в межах строків, встановлених у статтях 105-109 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо тільки ризик не ідентифіковано.
3. У випадку переміщення вантажу в контейнерах на митну територію Союзу морським транспортом відповідно до статті 105(a) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, митні органи повинні виконати аналіз ризиків протягом 24 годин після отримання загальної декларації прибуття. Якщо такий аналіз ризиків надає митним органам обґрунтовані підстави вважати таке прибуття товарів на митну територію Союзу такою серйозною загрозою безпеці, що постає необхідність у вжитті негайних заходів, митні органи повинні повідомити особу, що подала загальну декларацію прибуття, та, якщо така особа не є перевізником, повідомити перевізника, за умови що перевізник має доступ до зазначеної в статті 182 цього Регламенту електронної системи, про те, що товари не підлягають завантаженню. Таке повідомлення надсилається і така інформація надається негайно після виявлення відповідного ризику та протягом 24 годин після отримання загальної декларації прибуття.
4. Якщо судно повинне зайти у більш ніж один порт, або повітряне судно повинне залетіти у більш ніж один аеропорт на митній території Союзу, за умови що воно чи він переміщується між ними, не зупиняючись у жодному порту чи аеропорту поза межами митної території Союзу, застосовується таке:
(a) для всіх товарів, перевезених відповідним судном або повітряним судном, загальна декларація прибуття подається в першому порту чи аеропорту Союзу. Митні органи в порту чи аеропорту повинні виконувати аналіз ризиків для цілей безпеки щодо всіх товарів, перевезених відповідним морським або повітряним судном. Додатковий аналіз ризиків може бути проведено для цих товарів у порту або аеропорту, що в ньому вони вивантажуються;
(b) якщо відправлення ідентифіковано такими, що становлять загрозу такого серйозного характеру, що необхідне негайне втручання, митниця першого порту чи аеропорту прибуття в Союз повинна вжити заборонних заходів та в будь-якому випадку передати результати аналізу ризиків наступним портам та аеропортам; та
(c) в наступних портах і аеропортах на митній території Союзу стаття 145 Кодексу застосовується до товарів, пред’явлених у такому порту чи аеропорту.
5. Якщо товари, щодо яких знято зобов’язання подавати загальну декларацію прибуття відповідно до статті 104(1) (c)-(k), (m) та (n), (2) та (2a) Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2015/2446 переміщуються на митну територію Союзу, ризик аналіз проводиться після пред’явлення товарів, у відповідних випадках, на основі декларації тимчасового зберігання або митної декларації, предметом якої є такі товари.
Стаття 188 — Внесення змін до загальної декларації прибуття
(Стаття 129(1) Кодексу)
1. Якщо дані загальної декларації прибуття подаються різними особами, кожній особі може бути дозволено вносити зміни лише в частині даних, що їх така особа подала.
2. Митні органи повинні негайно повідомити особу, що подала зміни до даних загальної декларації прибуття, про їхнє рішення зареєструвати або відхилити внесення змін.
Якщо зміни до даних загальної декларації прибуття подано особою, що не є перевізником, митні органи повинні повідомити перевізника, за умови що перевізник попросив їх повідомити та має доступ до електронної системи, зазначеної в статті 182 цього Регламенту.
3. До дат модернізації Системи контролю ввозу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграф 1 цієї статті не застосовується.
Глава 2. Надходження товарів
Секція 1
Прибуття товарів на митну територію Союзу
Стаття 189 — Відхилення в маршруті судна чи повітряного судна
(Стаття 133 Кодексу)
1. Якщо під час прибуття на митну територію Союзу судно або повітряне судно відхиляється в маршруті та його прибуття очікується спочатку до митниці, розташованій у державі-члені, що її не вказано в загальній декларації прибуття як країну проїзду, оператор такого виду транспорту повинен повідомити митницю, вказану в загальні декларації прибуття як митницю першого прибуття, про таке відхилення.
Перший підпараграф не застосовується, якщо товари переміщено на митну територію Союзу під процедурою транзиту відповідно до статті 141 Кодексу.
2. Митниця, вказана в загальній декларації прибуття як митниця першого прибуття, повинна після отримання повідомлення згідно з параграфом 1 негайно повідомити митницю, що відповідно до цієї інформації є митницею першого прибуття, про відхилення. Вона повинна забезпечити митниці першого прибуття доступ до відповідних даних загальної декларації прибуття та про результати аналізу ризиків.
Секція 2
Пред’явлення, розвантаження та огляд товарів
Стаття 190 — Пред’явлення товарів митниці
(Стаття 139 Кодексу)
Митні органи можуть дозволити використовувати портові чи аеропортові системи або інші доступні способи інформування для пред’явлення товарів митниці.
Секція 3
Тимчасове зберігання товарів
Стаття 191 — Процедура консультацій між митними органами перед наданням дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання
(Стаття 22 Кодексу)
1. Процедура консультацій, зазначена в статті 14 цього Регламенту, повинна виконуватися відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті перед ухваленням рішення про надання дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, що охоплює більш ніж одну державу-члена, якщо тільки митний орган, компетентний ухвалювати рішення, не дійшов висновку, що умови для надання такого дозволу не виконано.
Перед видачею дозволу митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен отримати згоду митних органів, що консультують.
2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен передавати заяву та проект дозволу митним органам, що консультують, не пізніше 30 днів після дати прийому заяви.
3. Митні органи, що консультують, повинні повідомити свої заперечення або згоду протягом 30 днів із дати передання їм проекту дозволу. Заперечення повинні бути належним чином обґрунтовані.
Якщо заперечення повідомлено протягом цього періоду та не досягнено згоди між органами, які консультують, та органами, які консультуються, протягом 60 днів із дати передачі проекту дозволу, дозвіл надається лише стосовно тієї частини заяви, що не викликала заперечень.
Якщо митні органи, які консультують, не повідомляють жодних заперечень протягом такого строку, вважається, що вони надали згоду.
Стаття 192 — Декларація тимчасового зберігання
(Стаття 145 Кодексу)
Якщо митну декларацію подано перед очікуваним пред’явленням товарів митниці відповідно до статті 171 Кодексу, митні органи можуть вважати таку декларацію декларацією тимчасового зберігання.
Стаття 193 — Переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні
(Стаття 148(5) Кодексу)
1. Якщо переміщення відбувається між складами тимчасового зберігання під відповідальністю різних митних органів, власник дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, з яких товари переміщуються, повинен повідомляти:
(a) митний орган, відповідальний за нагляд за складом тимчасового зберігання, що з нього товари переміщуються, про намір переміщення у спосіб, визначений у дозволі, та після надходження товарів на склад тимчасового зберігання призначення, про завершення переміщення у спосіб, визначений у дозволі;
(b) власника дозволу на використання складів, що в них переміщуються товари, про те, що товари відправлено.
2. Якщо переміщення відбувається між складами тимчасового зберігання під відповідальністю різних митних органів, власник дозволу на експлуатацію складів, що до них переміщуються товари, повинен:
(a) повідомляти митні органи, відповідальні за такі склади, про надходження товарів; та
(b) після надходження товарів на склади тимчасового зберігання призначення повідомляти власника дозволу про склади тимчасового зберігання відправлення.
3. У зазначеній у параграфах 1 та 2 інформації повинні згадуватись відповідна декларація тимчасового зберігання та кінцева дата тимчасового зберігання.
4. Якщо відбувається переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, товари повинні залишатися під відповідальністю власника дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, що з них товари переміщуються, до запису товарів в облік власника дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, що до них товари переміщуються, якщо інше не передбачено дозволом.
Розділ V. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО МИТНИЙ СТАТУС, ПОМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ПІД МИТНУ ПРОЦЕДУРУ, ПЕРЕВІРКУ, ВИПУСК ТОВАРІВ І РОЗПОРЯДЖЕННЯ ТОВАРАМИ
Глава 1. Митний статус товарів
Стаття 194 — Електронна система для підтвердження митного статусу товарів Союзу
(Стаття 16(1) Кодексу)
Для обміну та зберігання інформації стосовно підтвердження митного статусу товарів Союзу відповідно до статті 199(1)(b) та (c) цього Регламенту використовується електронна система, створена відповідно до статті 16(1) Кодексу. Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватися для обміну інформацією про підтвердження митного статусу товарів Союзу.
Перший параграф цієї статті застосовуватиметься з дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Секція 1
Регулярні судноплавні перевезення
Стаття 195 — Консультації держав-членів, зацікавлених у регулярних судноплавних перевезеннях
(Стаття 22 Кодексу)
Перед наданням дозволу, відповідно до статті 120 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, після перевірки виконання умов для отримання дозволу, встановлених у статті 120(2) зазначеного Делегованого регламенту, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен проконсультуватися із митними органами держав-членів, що зацікавлені у регулярних судноплавних перевезеннях для цілей статті 119(2)(b) зазначеного Делегованого регламенту, та з митними органами будь-яких інших держав-членів, стосовно яких заявник декларує плани щодо майбутніх регулярних судноплавних ліній, про виконання умов статті 120(2)(b) зазначеного делегованого регламенту.
Строк консультацій становить 15 днів із дати повідомлення митними органами, компетентними ухвалювати рішення, умов та критеріїв, що потребують перевірки митними органами, які консультують.
Стаття 196 — Реєстрація суден і портів
(Стаття 22 Кодексу)
Як відступ від строку, встановленого у першому параграфі статті 10 цього Регламенту, митний орган повинен надати доступ до інформації, повідомленої йому відповідно до статті 121(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, через систему, зазначену в статті 10, протягом 1 робочого дня після повідомлення такої інформації.
До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, до інформації, зазначеної, в першому параграфі, надаватиметься доступ через електронну інформаційно-комунікаційну систему регулярних судноплавних перевезень.
Така інформація є доступною для митних органів, зацікавлених в авторизованих регулярних судноплавних перевезеннях.
Стаття 197 — Непередбачені обставини під час перевезення регулярними судноплавними перевезеннями
(Стаття 155(2) Кодексу)
Якщо судно, зареєстроване для здійснення регулярних судноплавних перевезень, в результаті непередбачених обставин, перевантажує товари в морі, заходить або навантажує чи розвантажує товари в порту за межами митної території Союзу, в порту, що не є частиною регулярної судноплавної лінії, або у вільній зоні порту Союзу, судноплавна компанія повинна невідкладно повідомляти митні органи наступних портів заходу, включно із тими, що перебувають на запланованому шляху такого морського судна.
Дата завершення морським судном його експлуатації для регулярних судноплавних перевезень повідомляється таким митним органам заздалегідь.
Стаття 198 — Перевірка умов для регулярних судноплавних перевезень
(Стаття 153 Кодексу)
1. Митні органи держав-членів можуть вимагати від судноплавної компанії доказів того, що положення статей 120(2)(c) та (d) та (3) та 121(1) та (3) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та статті 197 цього Регламенту дотримано.
2. Якщо митний орган встановлює, що судноплавною компанією не дотримано положення, зазначені в параграфі 1, такий орган повинен негайно повідомити митні органи інших держав-членів, що в них здійснюються регулярні судноплавні перевезення, за допомогою системи, зазначеної в статті 10 цього Регламенту. Такі органи повинні вжити необхідних заходів.
До впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, інформаційно-комунікаційна система регулярних судноплавних перевезень використовуватиметься замість системи, зазначеної в статті 10 цього Регламенту.
Секція 2
Підтвердження митного статусу товарів Союзу
Підсекція 1
Загальні положення
Стаття 199 — Засоби підтвердження митного статусу товарів Союзу
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Для підтвердження митного статусу товарів Союзу використовується будь-який із таких засобів:
(a) дані транзитної декларації на товари, поміщені під внутрішній транзит. В цьому випадку стаття 119(3) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не застосовується.
(b) Дані документів T2L та T2LF, відповідно до статті 205 цього Регламенту;
(c) митний вантажний маніфест, відповідно до статті 206 цього Регламенту;
(d) рахунок-фактура або транспортний документ відповідно до статті 211 цього Регламенту;
(e) риболовецький журнал, декларація висадки, декларація перевантаження та дані системи моніторингу суден, у відповідних випадках, зазначені в статті 213 цього Регламенту.
(f) засоби підтвердження, зазначені в статтях 207-210 цього Регламенту;
(g) дані акцизної декларації, зазначеної в статтях 21, 26 та 34 Директиви Ради 2008/118/EC (-14);
(h) ярлик, зазначений у статті 290 цього Регламенту.
2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, підтвердження митного статусу товарів Союзу може надаватися у формі маніфесту судноплавної компанії щодо таких товарів.
3. Як відступ від параграфа 1(d) цієї статті, до дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, підтвердження митного статусу товарів Союзу може надаватися у формі рахунка-фактури або транспортного документа щодо товарів, вартість яких перевищує 15000 євро.
4. Якщо засоби підтвердження, зазначені в параграфі 1, використовуються для товарів із митним статусом товарів Союзу у пакованні, що не має митного статусу товарів Союзу, такі засоби підтвердження повинні містити таке зазначення:
‘N packaging - [code 98200]’
5. Якщо засіб підтвердження, зазначений у параграфі 1(b), (c) та (d) видано зі зворотною дією в часі, він повинен містити таке зазначення:
‘Issued retrospectively - [code 98201]’
6. Засіб підтвердження, зазначений у параграфі 1, не використовується стосовно товарів, щодо яких виконано вивізні формальності або які поміщено під процедуру переробки за межами митної території.
Стаття 200 — Візування, реєстрація та використання окремих засобів підтвердження митного статусу товарів Союзу
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Компетентна митниця повинна візувати та реєструвати засоби підтвердження митного статусу товарів Союзу, зазначені в статті 199(1)(b) та (c) цього Регламенту, за винятком випадків, зазначених у статті 128(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та повідомляти MRN цих засобів підтвердження відповідній особі.
2. Документ, що підтверджує реєстрацію засобів підтвердження, зазначених в параграфі 1, надається компетентною митницею за запитом відповідної особи. Він надається з використанням форми, викладеної в додатку 51-01.
3. Засіб підтвердження, зазначений в параграфі 1, повинен пред’являтися компетентній митниці, що їй пред’являються товари після повторного прибуття на митну територію Союзу, шляхом зазначення його MRN.
4. Така компетентна митниця повинна контролювати використання засобу підтвердження, зазначеного в параграфі 1, зокрема задля недопущення використання засобу підтвердження для товарів, відмінних від тих, що для них його видано.
Стаття 201 — Візування рахунка-фактури
(Стаття 153(2) Кодексу)
До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, якщо загальна вартість товарів Союзу перевищує 15000 євро, рахунок-фактура або транспортний документ, зазначений у статті 199(3) цього Регламенту, належно заповнений та підписаний відповідною особою, повинен бути завізований компетентною митницею.
Стаття 202 — Візування документів T2L або T2LF
(Стаття 153(2) Кодексу)
До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, якщо держави-члени дозволили використовувати засоби, відмінні від засобів електронного опрацювання даних, компетентна митниця повинна завізувати документи T2L та T2LF та, у відповідних випадках, будь-які додаткові аркуші чи описи вантажу, що використовуються.
Стаття 203 — Візування маніфесту судноплавної компанії
(Стаття 153(2) Кодексу)
До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, за запитом судноплавної компанії маніфест, належно заповнений та підписаний нею, візується компетентною митницею.
Стаття 204 — Надання дозволу на маніфест «день по тому»
(Стаття 153(2) Кодексу)
До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митні органи можуть надавати дозвіл на складення маніфесту, зазначеного в статті 199(2), що слугує для демонстрації митного статусу товарів Союзу, щонайпізніше наступного дня після відправлення судна. Однак маніфест повинен завжди складатися до прибуття морського судна в порт призначення.
Стаття 205 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу у формі даних документів T2L або T2LF
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Якщо MRN вказано для підтвердження митного статусу товарів Союзу, дані документів T2L або T2LF як основу для MRN (номер документа перевезення) може бути використано лише за першого пред’явлення товарів.
Якщо документи T2L або T2LF використовуються лише для частини товарів, після їх першого пред’явлення повинне бути надане нове підтвердження для решти товарів відповідно до статті 200 цього Регламенту та статті 123 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
2. Подорожні, відмінні від економічних операторів, повинні надавати свої запити щодо візування документів T2L або T2LF, використовуючи форму, викладену в додатку 51-01.
Стаття 206 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу у формі митного вантажного маніфесту
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Кожному митному вантажному маніфесту присвоюється один MRN.
Такому маніфесту може бути присвоєний MRN, лише якщо його предметом є товари, що мають митний статус товарів Союзу, завантажені на судно в порту Союзу.
2. Митні органи можуть погодитися на використання комерційних, портових чи транспортних інформаційних систем для подання запиту на візування та реєстрацію митного вантажного маніфесту та на його пред’явлення компетентній митниці, за умови що такі системи містять всю інформацію, необхідну для такого маніфесту.
Стаття 207 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу у книжках МДП або ATA або формах 302
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Відповідно до статті 127 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, товари Союзу повинні бути ідентифіковані в книжці МДП або книжці АТА або у формі 302 за допомогою коду «T2L» або «T2LF». Суб’єкт процедури може зазначати один із таких кодів, у відповідних випадках, разом зі своїм підписом у відповідних документах у місці документа, призначеному для опису товарів, перед їх пред’явленням митниці відправлення для засвідчення. Відповідний код «T2L» або «T2LF» повинен бути засвідчений штампом митниці відправлення та підписом компетентної посадової особи.
У випадку електронної форми 302 суб’єкт процедури може також зазначити один із цих кодів у даних форми 302. В такому випадку засвідчення митницею відправлення повинне бути виконане в електронній формі.
2. Якщо предметом книжки МДП, книжки АТА або форми 302 є і товари Союзу, і товари з-поза меж Союзу, вони повинні бути перелічені окремо, та код «T2L» або «T2LF», у відповідних випадках, повинен бути внесений таким чином, щоб було чітко зрозуміло, що він стосується лише товарів Союзу.
Стаття 208 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу стосовно моторизованих дорожніх транспортних засобів
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Якщо моторизовані дорожні транспортні засоби, зареєстровані в державі-члені, тимчасово залишили митну територію Союзу і повторно прибули на неї, митний статус товарів Союзу вважається підтвердженим, якщо вони супроводжуються реєстраційними номерними знаками та реєстраційними документами та реєстраційні дані, зазначені на таких знаках і в таких документах, чітко вказують на таку реєстрацію.
2. Якщо митний статус товарів Союзу не може вважатися підтвердженим відповідно до параграфа 1, підтвердження митного статусу товарів Союзу повинне бути наданим за допомогою одного із засобів, перелічених у статті 199 цього Регламенту.
Стаття 209 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу для паковання
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Якщо паковання, палети та інше подібне обладнання, за виключенням контейнерів, що належать особі, що має осідок на митній території Союзу, використовуються для перевезення товарів, що тимчасово залишили митну територію Союзу та повторно прибули на неї, митний статус товарів Союзу вважається підтвердженим, якщо паковання, палети або інше подібне обладнання можуть бути ідентифіковані як такі, що належать цій особі, вони декларуються як такі, що мають митний статус товарів Союзу, і немає сумнівів у достовірності декларації.
2. Якщо митний статус товарів Союзу не може вважатися підтвердженим відповідно до параграфа 1, підтвердження митного статусу товарів Союзу повинне бути наданим за допомогою одного із засобів, перелічених у статті 199 цього Регламенту.
Стаття 210 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу стосовно товарів у багажі, що його перевозить пасажир
(Стаття 153(2) Кодексу)
Стосовно товарів у багажі, що їх перевозить пасажир та що не призначені для комерційного використання і тимчасово залишили митну територію Союзу та повторно прибули на неї, митний статус товарів Союзу вважається підтвердженим, якщо пасажир декларує, що вони мають митний статус товарів Союзу, та немає сумнівів щодо достовірності декларації.
Стаття 211 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу стосовно товарів, чия вартість не перевищує 15000 євро
(Стаття 153(2) Кодексу)
Якщо товари мають митний статус товарів Союзу та їх вартість не перевищує 15000 євро, митний статус товарів Союзу може підтверджуватися шляхом подання рахунка-фактури або транспортного документа, що стосується цих товарів, за умови що він стосується лише товарів, що мають митний статус товарів Союзу.
Стаття 212 — Перевірка засобів підтвердження та адміністративної допомоги
(Стаття 153(2) Кодексу)
Митні органи держав-членів повинні допомагати один одному під час перевірки справжності та правильності засобів підтвердження, зазначених у статті 199 цього Регламенту, та під час перевірки того, що інформація та документи, надані відповідно до положень цього розділу та статей зі 123 по 133 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, є правильною, та того, що процедури, використані для підтвердження митного статусу товарів Союзу, застосовано правильно.
Підсекція 2
Спеціальні положення щодо продуктів морського рибальства та товарів, отриманих з таких продуктів
Стаття 213 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу стосовно продуктів морського рибальства і товарів, отриманих з таких продуктів
(Стаття 153(2) Кодексу)
Якщо зазначені в статті 119(1)(d) та (e) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 продукти і товари переміщуються на митну територію Союзу відповідно до статті 129 вказаного Делегованого регламенту, митний статус товарів Союзу підтверджується шляхом надання риболовецького журналу, декларації висадки, декларації перевантаження та даних системи моніторингу суден, у відповідних випадках, згідно з Регламентом Ради (ЄС) № 1224/2009 (-15).
Однак митний орган, відповідальний за порт Союзу розвантаження, що до нього безпосередньо такі продукти та товари перевозяться морським риболовним судном, що спіймало продукти та, у відповідних випадках, переробило їх, може вважати митний статус товарів Союзу підтвердженим в одному з таких випадків:
(a) немає сумніву в статусі таких продуктів та/або товарів;
(b) загальна довжина риболовного судна є меншою 10 метрів.
Стаття 214 — Продути морського рибальства та товарів, отриманих з таких продуктів, перевантажені з одного судна на інше та перевезені через країну чи територію, що не є частиною митної території Союзу
(Стаття 153(2) Кодексу)
1. Якщо перед прибуттям на митну територію Союзу продукти або товари, зазначені в пунктах (d) та (e) статті 119(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, перевантажено з одного судна на інше та перевезено через країну чи територію, що не є частиною митної території Союзу, сертифікат, виданий митним органом такої країни чи території про те, що продукти або товари перебували під митним наглядом у такій країні чи території та не були піддані транспортній обробці, відмінній від тієї, що необхідна для їх зберігання, повинен бути пред’явлений щодо таких продуктів та товарів після їх прибуття на митну територію Союзу.
2. Сертифікат, що вимагається відповідно до параграфа 1, повинен бути складений на роздруківці риболовецького журналу, зазначеного в статті 133 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та супроводжуватися роздруківкою декларації про перевантаження, у відповідних випадках.
Стаття 215 — Підтвердження митного статусу товарів Союзу для продуктів морського рибальства та інших продуктів, взятих або спійманих суднами, що ходять під прапором третьої країни на митній території Союзу
(Стаття 153(2) Кодексу)
Підтвердження митного статусу товарів Союзу для продуктів морського рибальства та інших продуктів, взятих або спійманих суднами, що ходять під прапором третьої країни на митній території Союзу, надається з використанням риболовецького журналу або в інший спосіб, зазначений у статті 199 цього Регламенту.
Глава 2. Поміщення товарів під митну процедуру
Секція 1
Загальні положення
Стаття 216 — Електронна система для поміщення товарів під митну процедуру
(Стаття 16(1) Кодексу)
Для опрацювання інформації та обміну інформацією стосовно поміщення товарів під митну процедуру використовуються електронні системи, створені відповідно до статті 16(1) Кодексу.
Перший параграф цієї статті застосовується з відповідних дат модернізації національних систем імпорту, впровадження спеціальних процедур згідно з Митним кодексом Союзута Автоматичної системи вивозу (AES), зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Стаття 217 — Видача квитанції про усні декларації
(Стаття 158(2) Кодексу)
Якщо митну декларацію подано усно відповідно до статей 135 чи 137 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 стосовно товарів, що підпадають під ввізне або вивізне мито чи інші збори, митні органи повинні видати квитанцію відповідній особі про сплату належної суми такого мита чи таких зборів.
Квитанція повинна містити принаймні таку інформацію:
(a) опис товарів, який є достатньо точним для уможливлення ідентифікації товарів;
(b) суму рахунка-фактури або, якщо він відсутній, кількість товарів;
(c) суму стягнених мит та інших зборів;
(d) дату її видачі;
(e) назву органу, що її видав.
Стаття 218 — Митні формальності, що вважаються виконаними дією, зазначеною в статті 141(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446
(Статті 6(3)(a) та 158(2) Кодексу)
Для цілей статей 138, 139 та 140 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, такі митні формальності вважаються виконаними дією, зазначеною в статті 141(1) вказаного Делегованого регламенту:
(a) перевезення товарів відповідно до статті 135 Кодексу та пред’явлення товарів митниці відповідно до статті 139 Кодексу;
(b) пред’явлення товарів митниці відповідно до статті 267 Кодексу;
(c) прийом митної декларації митними органами відповідно до статті 172 Кодексу;
(d) випуск товарів митними органами відповідно до статті 194 Кодексу.
Стаття 219 — Випадки, коли митна декларація не вважається поданою дією, зазначеною у статті 141 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446
(Статті 6(3)(a) та 158(2) Кодексу)
Якщо перевірка виявляє, що дію, зазначену в статті 141 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, виконано, але товари, переміщені в або поза межі, не є товарами відповідно до статей 138, 139 та 140 зазначеного Делегованого регламенту, вважається, що митну декларацію стосовно таких товарів не подано.
Стаття 220 — Елементи кореспонденції та товари у поштових відправленнях
(Статті 172 та 188 Кодексу)
1. Митна декларація на товари, зазначені в статті 141(2), (3) та (4) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, вважається отриманою, а товари випущеними в такі моменти часу:
(a) якщо митна декларація стосується випуску для вільного обігу, коли товари доставлено вантажоодержувачу;
(b) якщо митна декларація стосується вивозу або зворотного вивозу, коли товари переміщено за межі митної території Союзу.
2. Якщо митна декларація стосується випуску для вільного обігу та було неможливо доставити вантажоодержувачу товари, зазначені в статті 141(2) та (3) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, вважається, що митну декларацію не подано.
Товари, що їх не поставлено вантажоодержувачу, вважаються такими, що перебувають на тимчасовому зберіганні, поки їх не буде знищено, зворотно вивезено або поки розпорядження ними не відбудеться в інший спосіб відповідно до статті 198 Кодексу.
Стаття 221 — Компетентна митниця за поміщення товарів під митну процедуру
(Стаття 159 Кодексу)
1. Для цілей звільнення від зобов’язання пред’являти товари відповідно до статті 182(3) Кодексу, наглядова митниця, зазначена в другому підпараграфі статті 182(3)(c) Кодексу є компетентною митницею за поміщення товарів під митну процедуру, зазначену встатті 159(3) Кодексу.
2. Такі митниці є компетентними за поміщення товарів під процедуру вивозу:
(a) митниця, відповідальна за місце, де експортер має осідок;
(b) митниця за місцем, де товари пакуються або навантажуються для вивізного перевезення;
(c) інша митниця у відповідній державі-члені, компетентна із-за адміністративних причин за відповідну операцію.
Якщо вартість товарів не перевищує 3000 євро за відправлення та на одного декларанта і товари не підлягають заборонам чи обмеженням, до компетенції митниці за місцем вибуття товарів із митної території Союзу також належить поміщення товарів під процедуру вивозу на додаток до вказаних у першому підпараграфі митниць.
Якщо використовується субпідряд, до компетенції митниці за місцем, де субпідрядник має осідок, також належить поміщення товарів під процедуру вивозу на додаток до митниць, вказаних у першому та другому підпараграфах.
Якщо це доцільно за обставин окремого випадку, інша митниця, що розміщена краще для пред’явлення товарів митниці, є також компетентною для поміщення товарів під процедура вивозу.
3. Усні митні декларації для вивозу або зворотного вивозу подаються в митниці за місцем вибуття товарів.
Стаття 222 — Товарні позиції
(Стаття 162 Кодексу)
1. Якщо предметом митної декларації є дві або більше товарні позиції, вважається, що дані, зазначені в такій декларації щодо кожної з товарних позицій, становлять окрему митну декларацію.
2. За винятком випадків, коли конкретні товари, що містяться у відправленні, підлягають різноманітним заходам, товари, що містяться у відправленні, вважаються такими, що становлять єдину товарну позицію для цілей параграфа 1, якщо виконано одну із таких умов:
(a) вони повинні бути класифіковані під однією тарифною підпозицією;
(b) вони підлягають застосуванню спрощення відповідно до статті 177 Кодексу.
Секція 2
Спрощені митні декларації
Стаття 223 — Управління тарифними квотами у спрощених митних деклараціях
(Стаття 166 Кодексу)
1. Якщо подано спрощену декларацію для випуску для вільного обігу товарів, що підлягають тарифній квоті, що управління нею здійснюється відповідно до хронологічного порядку дат прийому митних декларацій, декларант може подати запит щодо надання тарифної квоти лише за наявності необхідних даних у спрощеній декларації або додатковій декларації.
2. Якщо запит щодо надання тарифної квоти, що управління нею здійснюється відповідно до хронологічного порядку дат прийому митних декларацій, робиться в додатковій декларації, запит не може оброблятися, поки не буде подано додаткову декларацію.
3. Для цілей розподілення тарифної квоти повинна враховуватися дата прийому спрощеної декларації.
Стаття 224 — Підтвердні документи для спрощених декларацій
(Стаття 166 Кодексу)
Якщо товари поміщено під митну процедуру на основі спрощеної декларації, підтвердні документи, зазначені в статті 163(2) Кодексу, повинні бути надані митним органам перед випуском товарів.
Стаття 225 — Додаткова декларація
(Стаття 167(4) Кодексу)
У разі запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, якщо додаткова декларація має загальний, періодичний або підсумковий характер і економічний оператор уповноважений у рамках самоконтролю розраховувати суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, власник дозволу повинен подати додаткову декларацію або митні органи можуть дозволити надавати додаткові декларації через прямий електронний доступ у системі власника дозволу.
Секція 3
Положення, що застосовуються до всіх митних декларацій
Стаття 226 — Основний референтний номер
(Стаття 172 Кодексу)
За винятком випадків, коли митна декларація подається в усній формі або в формі акта, що він вважається митною декларацією, або коли митна декларація має форму запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, митні органи повинні повідомляти декларанта про прийом митної декларації та надавати йому основний референтний номер (MRN) такої декларації та повідомляти дату її прийому.
Ця стаття не застосовується до відповідних дат впровадження AES, Системи обміну даними про транзит (NCTS) та модернізації національних систем імпорту, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Стаття 227 — Митна декларація, подана перед пред’явленням товарів
Якщо митну декларацію подано відповідно до статті 171 Кодексу, митні органи повинні опрацювати дані, надані перед пред’явленням товарів, зокрема, для аналізу ризиків.
Секція 4
Інші спрощення
Підсекція 1
Товари, що підпадають під різні тарифні субпозиції
Стаття 228 — Товари, що підпадають під різні тарифні підпозиції, задекларовані під єдиною підпозицією
(Стаття 177(1) Кодексу)
1. Для цілей статті 177 Кодексу, якщо товари у відправленні підпадають під тарифні підпозиції, що обкладаються спеціальним митом, вираженим покликанням на ту саму одиницю виміру, мито, що підлягає стягненню зі всього відправлення, повинне ґрунтуватися на тарифній субпозиції, що підпадає під найвище спеціальне мито.
2. Для цілей статті 177 Кодексу, якщо товари у відправленні підпадають під тарифні підпозиції, що обкладаються спеціальним митом, вираженим покликанням на різні одиниці виміру, найвище спеціальне мито для кожної одиниці виміру повинне застосовуватися до всіх товарів у відправленні, щодо яких спеціальне мито виражене шляхом покликання на таку одиницю, та конвертоване в адвалорне мито для кожного типу таких товарів.
Мито, що підлягає стягненню зі всього відправлення, повинне ґрунтуватися на тарифній підпозиції, що підпадає під найвищу ставку адвалорного мита, отриманого внаслідок конверсії відповідно до першого підпараграфа.
3. Для цілей статті 177 Кодексу, якщо товари у відправленні підпадають під тарифні підпозиції, що обкладаються адвалорним митом та спеціальним митом, найвище спеціальне мито, визначене відповідно до параграфів 1 або 2 повинне бути конвертоване в адвалорне мито для кожного типу товарів, для якого спеціальне мито виражене покликанням на ту саму одиницю.
Мито, що підлягає стягненню зі всього відправлення, повинне ґрунтуватися на тарифній підпозиції, що підпадає під найвищу ставку адвалорного мита, включаючи адвалорне мито, отримане внаслідок конверсії відповідно до першого підпараграфа.
Підсекція 2
Централізоване митне очищення
Стаття 229 — Консультаційна процедура між митними органами у випадку дозволів на централізоване митне очищення
(Стаття 22 Кодексу)
1. Консультаційна процедура, зазначена в статті 14, повинна проводитися, якщо митний орган отримує заяву щодо надання дозволу на централізоване митне очищення, зазначене в статті 179 Кодексу, що стосується більш ніж одного митного органу, якщо тільки митний орган, компетентний ухвалювати рішення, не дійшов висновку, що умови для надання такого дозволу не виконано.
2. Не пізніше 45 днів після дати отримання заяви, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен повідомляти іншим митним органам, яких це стосується, таке:
(a) заяву та проект дозволу, включно із строками, зазначеними в статті 231(5) та (6) цього Регламенту;
(b) у відповідних випадках, план перевірок із детальним описом спеціальних перевірок, що повинні бути проведені різними митними органами, яких це стосується, після надання дозволу;
(c) інша відповідна інформація, що вважається необхідною митними органами, яких це стосується.
3. Митні органи, що консультують, повинні повідомити про свою згоду або свої заперечення, та про будь-які зміни до проекту дозволу або до запропонованого плану перевірок протягом 45 днів із дати передання їм проекту дозволу. Заперечення повинні бути належним чином обґрунтовані.
Якщо заперечення повідомлено, а згоди не досягнуто протягом 90 днів із дати передачі проекту дозволу, дозвіл не надається щодо частин, які викликали заперечення. Якщо митні органи, що консультують, не повідомляють про свої заперечення протягом передбаченого строку, їхня згода вважається наданою.
4. До відповідних дат впровадження Системи централізованого митного очищення для ввозу (ССІ) та AES, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, як відступ від параграфа 2 та першого підпараграфа параграфа 3 цієї статті, періоди, зазначені в них, можуть бути продовженими на 15 днів митним органом, компетентним ухвалювати таке рішення.
Як відступ від другого підпараграфа параграфа 3 цієї статті, період, зазначений у ньому, може бути продовжений на 30 днів митним органом, компетентними ухвалювати таке рішення.
5. До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, як відступ від пункту b параграфа 2 цієї статті, план перевірок, зазначений у ньому, повинен передаватися завжди.
Стаття 230 — Моніторинг дозволу
(Стаття 23(5) Кодексу)
1. Митні органи держави-члена повинні інформувати митний орган, компетентний ухвалювати рішення, невідкладно про будь-які обставини, що виникають після надання дозволу на централізоване митне очищення, що можуть вплинути на продовження його дії чи зміст.
2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен надати всю відповідну інформацію, що перебуває в його розпорядженні, митним органам інших держав-членів щодо діяльності власника дозволу на централізоване митне очищення, пов’язаної з митною сферою.
Стаття 231 — Митні формальності та перевірки стосовно централізованого митного очищення
(Стаття 179(4) Кодексу)
1. Власник дозволу на централізоване митне очищення повинен пред’являти митниці товари згідно з дозволом шляхом надання наглядовій митниці будь-якого із таких документів:
(a) стандартної митної декларації відповідно до статті 162 Кодексу;
(b) спрощеної митної декларації відповідно до статті 166 Кодексу;
(c) повідомлення про пред’явлення відповідно до статті 234(1)(a) цього Регламенту.
2. Якщо митна декларація має форму запису в обліку декларанта, застосовуються статті 234, 235 та 236 цього Регламенту.
3. Звільнення від зобов’язання щодо пред’явлення, надане відповідно до статті 182(3) Кодексу, застосовується до централізованого митного очищення за умови що власник дозволу на подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта, виконав обов’язок, встановлений у статті 234(1)(f) цього Регламенту.
4. Якщо наглядова митниця прийняла митну декларацію або отримала повідомлення, зазначене в параграфі 1(c), вона повинна:
(a) здійснити належний контроль для перевірки митної декларації або повідомлення про пред’явлення;
(b) негайно передати митниці пред’явлення митну декларацію чи повідомлення і результати відповідного аналізу ризиків;
(c) повідомити митницю пред’явлення про будь-що з такого:
(i) про те, що товари можуть бути випущені для відповідної митної процедури;
(ii) про те, що вимагається здійснення митного контролю відповідно до статті 179(3)(c) Кодексу.
5. Якщо наглядова митниця повідомляє митницю пред’явлення про те, що товари можуть бути випущені для відповідної митної процедури, митниця пред’явлення повинна протягом строку, встановленого в дозволі на централізоване митне очищення, повідомити наглядову митницю про те, чи її власний контроль таких товарів, включно із контролем, пов’язаним із національними заборонами та обмеженнями, впливає на такий випуск.
6. Якщо наглядова митниця повідомляє митницю пред’явлення про те, що вимагається здійснення митного контролю відповідно до статті 179(3)(c) Кодексу, митниця пред’явлення повинна протягом строку, встановленого в дозволі на централізоване митне очищення, підтвердити отримання запиту наглядової митниці щодо проведення необхідного контролю та, у відповідних випадках, повідомити наглядову митницю про свій власний контроль товарів, включно із контролем, пов’язаним із національними заборонами та обмеженнями.
7. Наглядова митниця повинна повідомляти митницю пред’явлення про випуск товарів.
8. Під час вивезення наглядова митниця повинна після випуску товарів надати дані експортної декларації, належним чином доповнені відповідно до статті 330 цього Регламенту, задекларованій митниці вибуття. Митниця вибуття повинна повідомляти наглядову митницю про вибуття товарів відповідно до статті 333 цього Регламенту. Наглядова митниця повинна засвідчувати вибуття декларанту відповідно до статті 334 цього Регламенту.
9. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до відповідних дат впровадження систем ССІ та AES, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, щодо товарів, що є предметом дозволу на централізоване митне очищення, власник дозволу або декларант повинен:
(a) пред’являти товари в місцях, викладених у дозволі, та призначених або схвалених митними органами відповідно до статті 139 Кодексу, за винятком звільнення від зобов’язання пред’являти товари відповідно до статті 182(3) Кодексу; та
(b) подавати митну декларацію або записувати товари в свій облік на митниці, зазначеній у дозволі.
10. До відповідних дат впровадження систем CCI та AES, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митні органи застосовують план контролю, який визначає мінімальний рівень контролю.
11. До відповідних дат впровадження систем AES та CCI, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578/ЄС, параграфи 5 та 6 цієї статті не застосовуються.
Стаття 232 — Централізоване митне очищення, що охоплює більш ніж один митний орган
(Стаття 179 Кодексу)
1. Наглядова митниця повинна передавати митниці пред’явлення таке:
(a) будь-яке внесення змін або визнання стандартної митної декларації недійсною, яке відбулося після випуску товарів;
(b) якщо подано додаткову декларацію, таку декларацію та інформацію про будь-яке внесення змін до неї або визнання її недійсною.
2. Якщо додаткова декларація є доступною митниці в IT-системі трейдера відповідно до статті 225 цього Регламенту, наглядова митниця повинна передавати дані не пізніше 10 днів після закінчення періоду, вказаного в додатковій декларації, та інформацію про будь-яке внесення змін до такої видобутої додаткової декларації або про визнання її недійсною.
Підсекція 3
Запис в обліку декларанта
Стаття 233 — План перевірок
(Стаття 23(5) Кодексу)
1. Митні органи повинні створити план контролю економічного оператора під час надання дозволу на подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта відповідно до статті 182(1) Кодексу, що передбачає нагляд за митними процедурами, що проводяться в рамках дозволу, визначає частоту митного контролю та забезпечує, між іншим, те, що ефективний митний контроль може бути проведений на всіх етапах процедури запису в обліку декларанта.
2. У відповідних випадках план контролю повинен враховувати строк давності повідомлення про митний борг, зазначений у статті 103(1) Кодексу.
3. План контролю повинен передбачати здійснення контролю у випадку надання звільнення від пред’явлення товарів відповідно до статті 182(3) Кодексу.
4. У випадку централізованого митного очищення план контролю, що визначає розподіл завдань між наглядовою митницею та митницею пред’явлення, повинен враховувати заборони та обмеження застосовні в місці, де перебуває митниця пред’явлення.
Стаття 234 — Зобов’язання власника дозволу подавати митну декларацію у формі запису в обліку декларанта
(Стаття 182(1) Кодексу)
1. Власних дозволу на подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта повинен:
(a) пред’являти товари митниці, за винятком випадків застосування статті 182(3) Кодексу, та вносити дату повідомлення про пред’явлення в облік;
(b) вносити принаймні дані спрощеної митної декларації та будь-яких підтвердних документів в облік;
(c) на запит наглядової митниці надавати дані митної декларації, внесені в облік, та будь-який підтвердний документ, за винятком випадків, коли митні органи дозволяють декларанту надавати прямий комп’ютеризований доступ до такої інформації в його обліку;
(d) надавати наглядовій митниці інформацію про товари, що підлягають обмеженнями та заборонам;
(e) надавати наглядовій митниці підтвердні документи, відповідно до статті 163(2) Кодексу, до того як задекларовані товари можуть бути випущені;
(f) якщо застосовується звільнення, зазначене в статті 182(3) Кодексу, забезпечити, щоб власник дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання мав інформацію, необхідну для доведення завершення тимчасового зберігання;
(g) за винятком звільнення від зобов’язання подавати додаткову декларацію відповідно до статті 167(2) Кодексу, подавати додаткову декларацію наглядовій митниці у спосіб та протягом строку, встановленого у дозволі.
2. Дозвіл на подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта не застосовується до таких декларацій:
(a) митних декларацій, які становлять заяву щодо отримання дозволу на спеціальну процедуру відповідно до статті 163 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446;
(b) митні декларації, подані замість загальної декларації прибуття відповідно до статті 130(1) Кодексу.
Стаття 235 — Випуск товарів у випадку подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта
(Стаття 182 Кодексу)
1. Якщо дозвіл на подання митної декларації у формі запису в обліку декларанта встановлює строк для інформування власника такого дозволу про будь-який контроль, що його буде здійснено, товари повинні вважатися випущеними після закінчення такого строку, якщо тільки наглядова митниця не повідомила протягом такого строку про свій намір здійснити контроль.
2. Якщо дозвіл не встановлює строк відповідно до параграфа 1, наглядова митниця повинна випустити товари відповідно до статті 194 Кодексу.
Стаття 236 — Тарифна квота
(Стаття 182 Кодексу)
1. Якщо митна декларація подається у формі запису в обліку декларанта для випуску для вільного обігу товарів, що підлягають тарифній квоті, що управління нею здійснюється відповідно до хронологічного порядку дат прийому митних декларацій, власник дозволу на подання митної декларації у такій формі подає заявку про надання тарифної квоти в додатковій декларації.
2. Якщо заява про надання тарифної квоти, що управління нею здійснюється відповідно до хронологічного порядку дат прийому митних декларацій, робиться в додатковій декларації, заява може оброблятися лише після подання такої декларації. Однак дата запису товарів в облік декларанта повинна враховуватися для цілей розподілення тарифної квоти.
3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації національних систем увізних декларацій, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, держави-члени можуть дозволити, щоб заявка на використання тарифної квоти, що управління нею здійснюється відповідно до положень статей 49-54 цього Регламенту, складалася у формі відмінній від тієї, що зазначена в параграфі 1 цієї статті, за умови що держави-члени мають всі необхідні дані, щоб оцінити дійсність заявки.
Підсекція 4
Самоконтроль
Стаття 237 — Визначення суми ввізного та вивізного мита, що підлягають сплаті
(Стаття 185(1) Кодексу)
1. Якщо економічний оператор уповноважений визначати суму ввізного та вивізного мита, що підлягає сплаті відповідно до статті 185(1) Кодексу, такий оператор повинен у кінці періоду, встановленого митними органами у дозволі, визначати суму ввізного та вивізного мита, що підлягають сплаті за такий період відповідно до правил, встановлених у дозволі.
2. Протягом 10 днів із моменту закінчення періоду, встановленого митними органами у дозволі, власник дозволу подає наглядовій митниці деталі суми, визначеної відповідно до параграфа 1. Митний борг вважається повідомленим у момент такого подання.
3. Власник дозволу повинен заплатити суму, зазначену в параграфі 2 протягом періоду, встановленого в дозволі та до граничного строку, встановленого у статті 108(1) Кодексу.
Глава 3. Перевірка та випуск товарів
Секція 1
Перевірка
Стаття 238 — Місце та час огляду товарів
(Стаття 189 Кодексу)
Якщо компетентна митниця вирішила перевірити товари відповідно до статті 188(c) Кодексу або відібрати зразки відповідно до статті 188(d) Кодексу, вона повинна призначити місце та час для цієї цілі та повідомити про це декларанта.
За заявою декларанта компетентна митниця може призначити місце, відмінне від приміщення митниці, або час, що не є офіційним робочим часом такої митниці.
Стаття 239 — Огляд товарів
(Статті 189 та 190 Кодексу)
1. Якщо митниця вирішує перевірити лише частину товарів, вона повинна повідомити декларанта про товарні позиції, що їх вона бажає перевірити.
2. Якщо декларант відмовляється бути присутнім під час огляду товарів або не надає необхідної допомоги відповідно до вимог митних органів, вони встановлюють строк для його появи чи допомоги.
Якщо декларант не виконав вимоги митних органів до закінчення строку, митні органи приступають до огляду товарів на ризик декларанта та за його рахунок. За необхідності митні органи можуть використовувати послуги експерта, призначені відповідно до законодавства відповідної держави-члена, якщо в законодавстві Союзу таких положень немає.
Стаття 240 — Відбирання зразків
(Статті 189 та 190 Кодексу)
1. Якщо митниця вирішує відбирати зразки товарів, вона повинна повідомити про це декларанта.
2. Якщо декларант відмовляється бути присутнім під час відбирання зразків або не надає необхідної допомоги відповідно до вимог митних органів, вони встановлюють строк для його появи чи допомоги.
Якщо декларант не виконав вимоги митних органів до закінчення строку, митні органи приступають до відбирання зразків на ризик декларанта та за його рахунок.
3. Митні органи відбирають зразки самі. Однак вони можуть вимагати, щоб зразки відбиралися декларантом або експертом під їх наглядом. Експерт призначається відповідно до законодавства відповідної держави-члена, якщо в законодавстві Союзу таких положень немає.
4. Кількість взятих зразків не повинна перевищувати кількості, необхідної для аналізу або детальнішого огляду, включно із можливим наступним аналізом.
5. Кількість відібраних зразків не вираховується із задекларованої кількості.
6. У випадку вивізної декларації або декларації про переробку за межами митної території декларант може замінити кількість товарів, відібраних для зразків, ідентичними товарами для того, щоб заповнити відправлення.
Стаття 241 — Огляд зразків
(Статті 189 та 190 Кодексу)
1. Якщо огляд зразків тих самих товарів призводить до різних результатів, що вимагають різного митного оформлення, то відбираються додаткові зразки, якщо це можливо.
2. Якщо результати огляду додаткових зразків підтверджують різні результати, товари вважаються такими, що складаються із різних товарів у кількості, що відповідає результатам огляду. Те саме застосовується тоді, коли неможливо відібрати додаткові зразки.
Стаття 242 — Повернення відібраних зразків або розпорядження ними
(Статті 189 та 190 Кодексу)
1. Відібрані зразки повертаються декларанту за його заявкою, за винятком таких випадків:
(a) якщо зразки зруйновано аналізом чи оглядом;
(b) якщо зразки повинні зберігатися митними органами для однієї з таких цілей:
(i) додаткового огляду;
(ii) апеляційного або судового процесу.
2. Якщо декларант не подає заяви щодо повернення зразків, митні органи можуть вимагати від декларанта забрати деякі зразки, що залишаються, або розпорядитися ними відповідно до статті 198(1)(c) Кодексу.
Стаття 243 — Результати перевірки митної декларації та огляду товарів
(Стаття 191 Кодексу)
1. Якщо митні органи перевіряють правильність даних митної декларації, вони повинні записати факт того, що перевірку проведено, та записати її результати.
Якщо оглянуто лише частину товарів, записуються оглянуті товари.
Якщо декларант був відсутнім, записується його відсутність.
2. Митні органи повинні повідомити декларанта про результати перевірки.
3. Якщо результати перевірки митної декларації не відповідають даним, наданим у митній декларації, митні органи повинні встановити та записати те, які саме дані необхідно врахувати для таких цілей:
(a) розрахунку суми ввізного або вивізного мита та інших зборів із товарів;
(b) розрахунку будь-якого відшкодування або інших сум або фінансових переваг, передбачених для вивозу згідно зі спільною сільськогосподарською політикою;
(c) застосування будь-яких інших положень, що регулюють митну процедуру, під яку поміщено товари.
4. Якщо виявлено, що задеклароване непреференційне походження неправильне, походження, яке повинне враховуватися для цілей параграфа 3(a), встановлюється на основі доказу, пред’явленого декларантом або якщо це не є достатнім чи задовільним, на основі будь-якої наявної інформації.
Стаття 244 — Надання гарантії
(Стаття 191 Кодексу)
Якщо митні органи вважають, що перевірка митної декларації може призвести до більшої суми ввізного чи вивізного мита або інших зборів, що підлягатимуть сплаті, чим та, що випливає з даних митної декларації, випуск товарів повинен залежати від надання гарантії, достатньої для покриття різниці між сумою згідно з даними митної декларації та сумою, яка може підлягати сплаті остаточно.
Однак декларант може вимагати негайного повідомлення про митний борг стосовно товарів, що може в підсумку виникнути, замість надання такої гарантії.
Стаття 245 — Випуск товарів після перевірки
(Статті 191 та 194(1) Кодексу)
1. Якщо на основі перевірки митної декларації митні органи визначають суму ввізного або вивізного мита, що відрізняється від суми, що випливає з даних декларації, до суми, визначеної таким чином, застосовується стаття 195(1) Кодексу.
2. Якщо митні органи мають сумніви щодо того, чи застосовується заборона або обмеження і це не може бути з’ясовано до отримання результатів проведених митними органами перевірок, відповідні товари не випускаються.
Секція 2
Випуск
Стаття 246 — Записування випуску товарів та повідомлення про нього
(Стаття 22(3) Кодексу)
Митні органи повинні повідомляти декларанта про випуск товарів та записувати випуск товарів для відповідної митної процедури із зазначенням принаймні покликання на митну декларацію або повідомлення та дату випуску товарів.
Стаття 247 — Невипущені товари
(Стаття 22(3) Кодексу)
1. Якщо з будь-якої з причин, перелічених у статті 198(1(b) Кодексу, товари не можуть бути випущені або якщо після їх випуску виявлено, що товари не відповідають умовам для такого випуску, митні органи повинні встановити декларанту розумний строк для врегулювання ситуації з товарами.
2. Митні органи можуть на ризик та за рахунок декларанта перемістити товари, зазначені в параграфі 1, до спеціального приміщення під наглядом митних органів.
Глава 4. Розпорядження товарами
Стаття 248 — Знищення товарів
(Стаття 197 Кодексу)
Митні органи повинні встановлювати тип та кількість будь-яких відходів або будь-якого брухту, що виникає в результаті знищення товарів для того, щоб визначити будь-яке мито та інші збори, застосовні до таких відходів та такого брухту, коли їх поміщено під митну процедуру або вони зворотно вивозяться.
Стаття 249 — Відмова від товарів
(Стаття 199 Кодексу)
1. Митні органи можуть відхилити запит на отримання дозволу відмовитися від товарів на користь держави відповідно до статті 199 Кодексу, якщо виконується будь-яка із таких умов:
(a) товари не можуть бути проданими на митній території Союзу або вартість такого продажу була б непропорційною вартості товарів;
(b) товари підлягають знищенню.
2. Запит щодо відмови на користь держави вважається зробленим відповідно до статті 199 Кодексу, якщо митні органи публічно закликали власника товарів з’явитися, а він цього не зробив протягом 90 днів.
Стаття 250 — Продаж товарів та інші заходи, вжиті митними органами
(Стаття 198(1) Кодексу)
1. Митні органи можуть продавати товари, що від них відмовилися на користь держави, або що їх конфісковано, лише за умови що покупець негайно виконає формальності для того, щоб помістити товари під митну процедуру або зворотно вивезти їх.
2. Якщо товари продаються за ціною, що включає суму ввізного мита та інших зборів, такі товари вважаються випущеними для вільного обігу. Митні органи повинні розрахувати суму мита та здійснити її бухгалтерський запис. Продаж повинен бути проведений згідно з процедурами, застосовними у відповідній державі-члені.
Розділ VI. ВИПУСК ДЛЯ ВІЛЬНОГО ОБІГУ ТА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ ВВІЗНОГО МИТА
Глава 1. Випуск для вільного обігу
Стаття 251 — Сертифікати зважування бананів
(Стаття 163(1) Кодексу)
1. Економічний оператор, уповноважений складати сертифікати відповідно до статті 155 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 (сертифікати зважування бананів) повинен надсилати митним органам попереднє повідомлення про зважування відправлення свіжих бананів для цілей складання такого сертифікату з деталями щодо типу паковання, походження та часу і місця зважування.
2. Сертифікат зважування бананів повинен перебувати у володінні декларанта та у розпорядженні митних органів під час подання декларації для випуску для вільного обігу свіжих бананів, що підпадають під код комбінованої номенклатури (СN) 0803 90 10 та підлягають ввізному миту.
3. Як відступ від параграфа 2, за заявкою декларанта щодо дозволу відповідно до статті 166 Кодексу, митні органи можуть вирішити випустити відправлення свіжих бананів у вільний обіг на основі попередньої декларації ваги за таких умов:
(a) Дозвіл повинен зобов’язувати імпортера перевезти банани в їх незмінному стані із тієї самої партії до призначених та дозволених ваг, зазначених у спрощеній декларації, де буде визначено правильну вагу та вартість;
(b) Декларант відповідає за подання сертифіката зважування митниці випуску для вільного обігу протягом 10 календарних днів після прийому спрощеної декларації;
(c) Декларант повинен подавати гарантію, викладену в статті 195(1) Кодексу.
Попередня вага може бути отримана із сертифіката попереднього зважування для бананів такого самого типу та походження.
4. Сертифікат зважування бананів повинен бути складений із використанням форми, викладеної в додатку 61-02.
Стаття 252 — Контроль зважування свіжих бананів
(Стаття 188 Кодексу)
Митниці перевіряють принаймні 5% загальної кількості сертифікатів зважування бананів, що пред’являються кожного року, шляхом присутності на зважуванні репрезентативних зразків бананів економічним оператором, уповноваженим складати сертифікати зважування бананів або шляхом самостійного зважування таких зразків відповідно до процедури, встановленої у пунктах 1, 2 та 3 додатку 61-03.
Глава 2. Звільнення від сплати ввізного мита
Секція 1
Повернені товари
Стаття 253 — Інформація, що вимагається
(Стаття 203(6) Кодексу)
1. Декларант повинен надати інформацію, що свідчить про виконання умов для звільнення від ввізного мита, митниці, до якої подано митну декларацію для випуску для вільного обігу.
2. Інформація, зазначена у параграфі 1, може бути надана будь-яким із таких способів:
(a) шляхом доступу до відповідних даних митної декларації або декларації зворотного вивозу, що на її основі повернені товари спочатку вивезено або зворотно вивезено із митної території Союзу;
(b) засвідченою компетентною митницею роздруківкою митної декларації або декларації зворотного вивозу, що на її підставі повернені товари початково вивозилися або зворотно вивозилися з митної території Союзу;
(c) документом, виданим компетентною митницею з відповідними даними такої митної декларації або декларації зворотного вивозу;
(d) документом, виданим митницею, що засвідчує виконання умов для звільнення від ввізного мита (інформаційний лист INF3).
3. Якщо наявна в компетентних митних органів інформація свідчить про те, що товари, задекларовані для випуску для вільного обігу, спочатку вивезено з митної території Союзу і на той час вони відповідали умовам для звільнення від ввізного мита як повернені товари, зазначена в параграфі 2 інформація не вимагається.
4. Параграф 2 не застосовується, якщо товари можуть бути задекларовані для випуску для вільного обігу усно або будь-якою іншою дією. Він також не застосовується до міжнародного переміщення пакувальних матеріалів, транспортних засобів або певних продуктів, що підпадають під особливі митні умови, якщо не передбачено інше.
Стаття 254 — Товари на вивіз, що отримали переваги внаслідок заходів, встановлених спільною сільськогосподарською політикою
(Стаття 203(6) Кодексу)
Декларація для випуску для вільного обігу, що стосується повернених товарів, що їх вивіз міг спричинити виконання формальностей задля отримання відшкодування або інших сум, передбачених у рамках спільної сільськогосподарської політики, повинна бути підтверджена документами, зазначеними в статті 253 цього Регламенту та сертифікатом, виданим органами, відповідальними за надання такого відшкодування або таких сум у державі-члені вивозу.
Якщо митні органи на митниці, що в ній товари декларуються для випуску для вільного обігу, мають інформацію, що свідчить про те, що жодного відшкодування чи іншої суми, передбаченого чи передбаченої у зв’язку з вивозом у рамках спільної сільськогосподарської політики, не надано, та не може бути в подальшому надано, сертифікат не вимагається.
Стаття 255 — Видавання інформаційного листа INF 3
(Статті 6(3)(a) та 203(6) Кодексу)
1. Експортер може вимагати інформаційний лист INF 3 від митниці вивозу.
2. Якщо експортер подає заявку на інформаційний лист INF 3 на момент вивозу, інформаційний лист INF 3 видається митницею вивозу під час виконання вивізних формальностей щодо товарів.
Якщо можливо, що вивезені товари буде повернено на митну територію Союзу через кілька митниць, експортер може просити видати декілька інформаційних листів INF 3, предметом кожного з яких є частина загальної кількості вивезених товарів.
3. Якщо експортер подає заяву на інформаційний лист INF 3 після виконання вивізних формальностей щодо товарів, інформаційний лист INF 3 може бути виданий митницею вивозу, якщо інформація про товари, зазначена в запиті експортера, відповідає інформації про вивезені товари, що є в розпорядженні митниці вивозу, і жодного відшкодування чи іншої суми, передбаченої у зв’язку з вивозом у рамках спільної сільськогосподарської політики, не надано, і не може бути в подальшому надано стосовно цих товарів.
4. Якщо інформаційний лист INF 3 видано, експортер може подати запит до митниці вивозу про його заміну декількома інформаційними листам INF 3, предметом кожного з яких є частина загальної кількості товарів, включених до первісно виданого інформаційного листа INF 3.
5. Експортер може попросити видати інформаційний лист INF 3 лише стосовно частини вивезених товарів.
6. Якщо інформаційний лист INF 3 видається в паперовій формі, його копія повинна зберігатися митницею вивозу, що його видала.
7. Якщо первісний інформаційний лист INF 3 видано в паперовій формі та вкрадено, загублено або знищено, митниця вивозу, що його видала, може за заявою експортера видати дублікат.
Митниця вивозу повинна записати на копії інформаційного листа INF 3, що перебуває в її володінні, про те, що видано дублікат.
8. Якщо інформаційний лист INF 3 видається в паперовій формі, він повинен бути складений із використанням форми, наведеної в додатку 62-02.
Стаття 256 — Обмін інформацією між органами
(Стаття 203(6) Кодексу)
За заявою митниці, що в ній повернені товари декларуються для випуску для вільного обігу, митниця вивозу повинна повідомляти будь-яку інформацію, що перебуває в її розпорядженні і свідчить про те, що умови для звільнення від ввізного мита таких товарів виконано.
Секція 2
Продукти морського рибальства та інші продукти, отримані з моря
Стаття 257 — Звільнення від сплати ввізного мита
(Стаття 208(2) Кодексу)
Докази того, що умови, встановлені у статті 208(1) Кодексу виконано, можуть бути, у відповідних випадках, надані відповідно до положень статей 213, 214 та 215 цього Регламенту та статей 130, 131, 132 та 133 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
Розділ VII. СПЕЦІАЛЬНІ ПРОЦЕДУРИ
Глава 1. Загальні положення
Секція 1
Заява на отримання дозволу
Стаття 258 — Підтвердні документи для усної митної декларації для тимчасового ввозу
(Стаття 22(2) Кодексу)
Якщо заява на отримання дозволу на тимчасовий ввіз ґрунтується на усній митній декларації, декларант повинен пред’явити підтвердний документ, зазначений у статті 165 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 у двох екземплярах, і одна копія повинна бути завізована митними органами та віддана власнику дозволу.
Секція 2
Ухвалення рішення щодо заяви
Стаття 259 — Перевірка економічних умов
(Статті 28(1)(a) та 211(6) Кодексу)
1. Якщо після заяви на видачу дозволу відповідно до статті 211(1)(a) Кодексу вимагається перевірка економічних умов відповідно до статті 211(6) Кодексу, митна адміністрація митного органу, компетентного ухвалювати рішення щодо заяви, повинна невідкладно передати матеріали Комісії з вимогою провести таку перевірку.
2. Якщо після видачі дозволу на використання процедури переробки митна адміністрація держави-члена отримує докази того, що використання цього дозволу може спричинити негативний вплив на суттєві інтереси виробників Союзу, така митна адміністрація повинна передати матеріали Комісії з вимогою провести перевірку економічних умов.
3. Перевірка економічних умов на рівні Союзу може також здійснюватися за ініціативи Комісії, якщо вона має докази того, що використання дозволу може спричинити негативний вплив на суттєві інтереси Союзу.
4. Комісія створює експертну групу, до складу якої входять представники держав-членів, що консультує Комісію стосовно того чи виконуються економічні умови.
5. Висновок щодо економічних умов повинен враховуватися відповідним митним органом та будь-яким іншим митним органом, що має справу із подібними заявами та дозволами.
У висновках щодо економічних умов може бути вказано, що справа, що перевіряється, є унікальною і тому не може слугувати прецедентом для інших заяв та дозволів.
6. Якщо зроблено висновок про те, що економічні умови більше не виконуються, компетентний митний орган повинен відкликати відповідний дозвіл. Відкликання набуває чинності не пізніше 1 року з дня, наступного за днем, коли рішення про відкликання отримано власником дозволу.
Стаття 260 — Консультаційна процедура між митними органами
(Стаття 22 Кодексу)
1. Якщо подано заяву на отримання дозволу, зазначеного в статті 211(1) Кодексу, що охоплює більш ніж одну державу-члена, застосовуються статті 10 та 14 цього Регламенту та параграфи 2-5 цієї статті, якщо тільки митний орган, компетентний ухвалювати рішення, не дійшов висновку, що умови для надання такого дозволу не виконано.
2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен передавати заяву та проект дозволу іншим відповідним митним органам не пізніше 30 днів після дати прийому заяви.
3. Дозвіл, що охоплює більш ніж одну державу-члена, не видається без попереднього погодження відповідними митними органами проекту дозволу.
4. Відповідні митні органи повинні повідомляти заперечення, у випадку наявності таких, або про свою згоду протягом 30 днів із дати передання їм проекту дозволу. Заперечення повинні бути належним чином обґрунтовані.
Якщо заперечення повідомлено протягом цього строку, а згоди не досягнуто протягом 60 днів із дати передання проекту дозволу, дозвіл не надається щодо того розміру, який викликав заперечення.
5. Якщо інші відповідні митні органи не повідомили заперечення протягом 30 днів із дати передання їм проекту дозволу, вважається що вони надали згоду.
Стаття 261 — Випадки, що в них не вимагається консультаційна процедура
(Стаття 22 Кодексу)
1. Компетентний митний орган ухвалює рішення щодо заяви без консультацій з іншими відповідними митними органами згідно зі статтею 260 цього Регламенту в будь-якому з таких випадків:
(a) дозвіл, що охоплює більш ніж одну державу-члена:
(i) поновлюється;
(ii) підлягає незначному внесенню змін;
(iii) анулюється;
(iv) призупиняється;
(v) відкликається;
(b) дві і більше охоплені держави-члени це погодили;
(c) єдиною діяльністю, яка охоплює різні держави-члени, є операція, де митниця поміщення під процедуру та митниця закриття процедури, не є однаковими;
(d) заява на отримання дозволу на тимчасовий ввіз, що охоплює більш ніж одну державу-члена, складається на основі митної декларації стандартної форми.
У таких випадках митний орган, що ухвалив рішення, надає іншим відповідним митним органам дані дозволу.
2. Компетентний митний орган ухвалює рішення щодо заяви без консультацій з іншими відповідними митними органами згідно зі статтею 260 цього Регламенту та не надаючи подробиць дозволу іншим відповідним митним органам згідно з параграфом 1 у будь-якому з таких випадків:
(a) якщо використовуються книжки АТА або CPD;
(b) якщо дозвіл на тимчасовий ввіз надано шляхом випуску товарів для відповідної митної процедури згідно зі статтею 262 цього Регламенту;
(c) якщо дві або більше охоплених держав-членів це погодили;
(d) якщо єдина діяльність, що охоплює різні держави-члени, полягає у переміщенні товарів.
Стаття 262 — Дозвіл у формі випуску товарів
(Стаття 22(1) Кодексу)
Якщо заяву на отримання дозволу складено на основі митної декларації відповідно до статті 163(1) або (5) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, дозвіл надається шляхом випуску товарів для відповідної митної процедури.
Секція 3
Інші процедурні правила
Стаття 263 — Митна декларація, подана до іншої митниці
(Стаття 159(3) Кодексу)
Компетентний митний орган може дозволяти у виняткових випадках подавати митну декларацію до митниці, що її не зазначено в дозволі. В такому випадку компетентний митний орган повинен невідкладно повідомляти наглядову митницю.
Стаття 264 — Завершення спеціальної процедури
(Стаття 215 Кодексу)
1. Якщо товари поміщено під спеціальну процедуру з використанням двох або більше митних декларацій на підставі одного дозволу, поміщення таких товарів або продуктів, отриманих із них, під наступну митну процедуру, або їх віднесення до їх встановленого кінцевого використання, вважається таким, що закриває процедуру для відповідних товарів, поміщених під найранішу митну декларацію.
2. Якщо товари поміщено під спеціальну процедуру із використанням двох або більше митних декларацій на основі одного дозволу, і спеціальна процедура закривається шляхом вивезення товарів поза межі митної території Союзу або шляхом безвідхідного знищення товарів, таке вивезення товарів або безвідхідне знищення вважається таким, що закриває процедуру для відповідних товарів, поміщених під найранішу митну декларацію.
3. Як відступ від параграфа 1 та 2, власник дозволу або суб’єкт процедури може вимагати здійснити закриття процедури стосовно визначених товарів, поміщених під процедуру.
4. Застосування параграфів 1 та 2 не повинне призводити до необґрунтованих переваг у сплаті ввізного мита.
5. Якщо товари під спеціальною процедурою поміщено разом з іншими товарами та відбувається повне знищення або безповоротна втрата, митні органи можуть прийняти докази, що їх надає суб’єкт процедури, що свідчать про фактичну кількість знищених або втрачених товарів під такою процедурою.
Якщо суб’єкт процедури не може надати докази, прийнятні для митних органів, кількість товарів, що її знищено або втрачено, встановлюється шляхом покликання та пропорцію товарів такого самого типу під процедурою на момент знищення або втрати.
Стаття 265 — Свідоцтво для звільнення від сплати
(Стаття 215 Кодексу)
1. Без обмеження статей 46 та 48 Кодексу, наглядова митниця повинна невідкладно перевіряти свідоцтво для звільнення від сплати відповідно до статті 175(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
Наглядова митниця може прийняти визначену власником дозволу суму ввізного мита, що підлягає сплаті.
2. Бухгалтерський запис на суму ввізного мита повинен бути здійсненний відповідно до статті 104 Кодексу протягом 14 днів із дати передачі свідоцтва для звільнення від сплати наглядовій митниці.
Стаття 266 — Передача прав та обов’язків
(Стаття 218 Кодексу)
Компетентний митний орган повинен вирішити чи може відбутися передача прав та обов’язків відповідно до статті 218 Кодексу. Якщо така передача може відбутися, компетентний митний орган повинен визначити умови, за яких така передача дозволяється.
Стаття 267 — Переміщення товарів під спеціальною процедурою
(Стаття 219 Кодексу)
1. Переміщення товарів до митниці вибуття для закриття спеціальної процедури, відмінної від кінцевого використання та переробки за межами митної території, шляхом переміщення товарів за межі митної території Союзу, здійснюється з використанням декларації зворотного вивозу.
2. Якщо товари переміщаються під процедурою переробки за межами митної території від митниці поміщення до митниці вибуття, товари підпадають під положення, що були б застосовними, якби товари було поміщено під процедуру вивозу.
3. Якщо товари переміщаються під процедурою кінцевого використання до митниці вибуття, товари підпадають під положення, що були б застосовними, якби товари було поміщено під процедуру вивозу.
4. Здійснення інших митних формальностей, крім ведення обліку відповідно до статті 214 Кодексу, не вимагається для жодного переміщення, що не передбачене параграфами 1-3.
5. Якщо переміщення товарів відбувається відповідно до параграфів 1 або 3, товари повинні залишатися під спеціальною процедурою до їх переміщення за межі митної території Союзу.
Стаття 268 — Формальності, пов’язані із використанням еквівалентних товарів
(Стаття 223 Кодексу)
1. Використання еквівалентних товарів не підлягає формальностям, що виконуються для поміщення товарів під спеціальну процедуру.
2. Еквівалентні товари можуть зберігатися з іншими товарами Союзу або товарами з-поза меж Союзу. У таких випадках митні органи можуть встановлювати спеціальні методи ідентифікування еквівалентних товарів для того, щоб відрізняти їх від інших товарів Союзу чи товарів з-поза меж Союзу.
Якщо ідентифікувати кожного разу кожен тип товарів неможливо або це було б можливо лише в разі понесення непропорційних витрат, в обліку здійснюється виділення окремо кожного типу товарів, митного статусу та, у відповідних випадках, походження товарів.
3. У разі кінцевого використання товари, що замінюються еквівалентними товарами, не повинні більше перебувати під митним наглядом у будь-якому з таких випадків:
(a) еквіваленті товари використано для цілей, встановлених для застосування звільнення від сплати мита або зниженої ставки мита;
(b) еквівалентні товари вивезено, знищено або від них здійснено відмову на користь держави;
(c) еквівалентні товари використано для цілей, відмінних від тих, що встановлені для застосування звільнення від сплати мита або зниженої ставки мита, і застосовне ввізне мито сплачено.
Стаття 269 — Статус еквівалентних товарів
(Стаття 223 Кодексу)
1. У випадку митного складу і тимчасового ввозу еквівалентні товари стають товарами з-поза меж Союзу, а товари, які вони замінюють, стають товарами Союзу в момент їх випуску для наступної митної процедури, що закриває цю процедуру, або в момент, коли еквівалентні товари залишають митну територію Союзу.
2. У випадку переробки на митній території еквівалентні товари та перероблені продукти, отримані з них, стають товарами з-поза меж Союзу, а товари, які вони замінюють, стають товарами Союзу в момент їх випуску для наступної митної процедури, що закриває цю процедуру, або в момент, коли перероблені продукти залишають митну територію Союзу.
Однак якщо поміщені під процедуру переробки на митній території товари вводяться в обіг до закриття цієї процедури, їх статус змінюється в момент, коли вони вводяться в обіг. У виняткових випадках, коли очікується, що еквівалентні товари будуть відсутні на момент уводу товарів в обіг, митні органи можуть дозволити, за заявою суб’єкта процедури, щоб еквіваленті товари стали доступними пізніше, протягом визначеного ними розумного строку.
3. У випадку попереднього вивозу перероблених товарів під процедурою переробки на митній території еквівалентні товари та перероблені продукти, отримані з них, стають товарами з-поза меж Союзу зі зворотною дією в часі в момент їх випуску для процедури вивозу, якщо товари, що будуть ввезені, поміщені під цю процедуру.
Якщо товари, що будуть ввезені, поміщені під процедуру переробки на митній території, вони в той самий час стають товарами Союзу.
Стаття 270 — Електронна система для книжок еАТА
(Стаття 16(1) Кодексу)
Електронна інформаційно-комунікаційна система (система книжок eATA), створена відповідно до статті 16(1) Кодексу, використовується для опрацювання, обміну та зберігання інформації стосовно книжок eATA, виданих на основі статті 21a Стамбульської конвенції. Компетентні митні органи повинні невідкладно надати доступ до цієї інформації через цю систему.
Стаття 271 — Електронна система для стандартизованого обміну інформацією
(Стаття 16(1) Кодексу)
1. Електронна інформаційно-комунікаційна система, створена відповідно до статті 16(1) Кодексу, використовується для стандартизованого обміну інформацією (INF) стосовно будь-якої з таких процедур:
(a) переробки на митній території EX/IM або переробки за межами митної території EX/IM;
(b) переробки на митній території EX/IM або переробки за межами митної території EX/IM, якщо охоплено більш ніж одну державу-члена;
(c) переробки на митній території EX/IM, якщо охоплено одну державу-члена і відповідальний митний орган відповідно до статті 101(1) Кодексу вимагає INF.
Така система також використовується для опрацювання та зберігання відповідної інформації. Якщо вимагається INF, наглядова митниця повинна невідкладно надати доступ до інформації через цю систему. Якщо митна декларація, декларація зворотного вивозу або повідомлення про зворотний вивіз містить покликання на INF, компетентні органи повинні невідкладно оновити INF.
Крім того електронна інформаційно-комунікаційна система використовується для стандартизованого обміну інформацією (INF) стосовно заходів торговельної політики.
2. Параграф 1 цієї статті застосовний із дати впровадження UCC INF, зазначеного в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Глава 2. Транзит
Секція 1
Процедура зовнішнього та внутрішнього транзиту
Підсекція 1
Загальні положення
Стаття 272 — Контроль та формальності стосовно товарів, що залишають митну територію Союзу і знову переміщуються на неї
(Статті 226(3)(b), (c), (e), (f) та 227(2)(b), (c), (e), (f) Кодексу)
Якщо у процесі переміщення товарів з одного пункту в інший на митній території Союзу товари залишають митну територію Союзу і знову переміщуються на неї, митний контроль та формальності, застосовні відповідно до Конвенції МДП, Конвенції АТА, Стамбульської конвенції, Угоди між Сторонами Північноатлантичного договору про статус їхніх сил, що її підписано в Лондоні 19 червня 1951 року або відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, здійснюються у тих пунктах, де товари тимчасово залишають митну територію Союзу і де вони знову переміщуються на цю територію.
Стаття 273 — Електронна система для транзиту
(Стаття 16(1) Кодексу)
1. Для обміну даними про книжку МДП для операцій МДП та для виконання митних формальностей процедур транзиту Союзу повинна використовуватися електронна система, створена відповідно до статті 16(1) Кодексу (електронна транзитна система).
2. У випадку невідповідності між даними в книжці МДП та даними електронної транзитної системи, книжка МДП має переважну силу.
3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи, зазначеної тут, відповідно до додатка до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, держави-члени повинні використовувати Нову комп’ютеризовану транзитну систему, створену Регламентом Комісії (ЄС) № 1192/2008 (-16).
Підсекція 2
Переміщення в рамках операцій МДП
Стаття 274 — Операція МДП за окремих обставин
(Статті 6(3)(b), 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
Митний орган приймає книжку МДП без обміну даними книжки МДП щодо операції МДП у разі тимчасового збою:
(a) електронної транзитної системи;
(b) комп’ютеризованої системи, що її використовують власники книжок МДП для подання даних книжок МДП засобами електронного опрацювання даних;
(c) електронного зв’язку між комп’ютеризованою системою, що її використовують власники книжок МДП для подання даних книжок МДП засобами електронного опрацювання даних, та електронної транзитної системи.
Прийом книжок МДП без обміну даними книжки МДП у випадку тимчасового збою відповідно до пунктів (b) або (c) підлягає узгодженню з митними органами.
Стаття 275 — Маршрут переміщення в рамках операції МДП
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Товари, переміщувані в рамках операції МДП, повинні перевозитися до митниці призначення або вибуття за економічно обґрунтованим маршрутом.
2. Якщо митниця відправлення або прибуття вважає це необхідним, вона визначає маршрут для операції МДП з урахуванням будь-якої відповідної інформації, що її надав власник книжки МДП.
Під час визначення маршруту митниця повинна внести до електронної транзитної системи та до книжки МДП принаймні зазначення держав-членів, що через них відбуватиметься операція МДП.
Стаття 276 — Формальності, що підлягають виконанню в митниці відправлення або прибуття для переміщення товарів у рамках операції МДП
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Власник книжки МДП повинен надати дані книжки МДП для операції МДП у митниці відправлення або прибуття.
2. Митниця, що їй подано дані книжки МДП, встановлює строк, протягом якого товари повинні бути пред’явлені в митниці призначення або вибуття з урахуванням:
(a) маршруту;
(b) транспортного засобу;
(c) законодавства у сфері транспорту чи іншого законодавства, що може мати вплив на встановлення строку;
(d) будь-якої відповідної інформації, повідомленої власником книжки МДП.
3. Якщо строк встановлено митницею відправлення або прибуття, він є обов’язковим для митних органів держав-членів, на територію яких прибувають товари під час операції МДП, і цей строк не може бути змінений такими органами.
4. Коли товари випущено для операції МДП, митниця відправлення чи прибуття повинна зареєструвати MRN (номер документа перевезення) процедури МДП у книжці МДП. Митниця, що випускає ці товари, повинна повідомити власника книжки МДП про випуск товарів для операції МДП.
На запит власника книжки МДП митниця відправлення або прибуття повинна надати транзитний супровідний документ або, у відповідних випадках, транзитний/безпековий супровідний документ для власника книжки МДП.
Транзитний супровідний документ надається за формою, наведеною в додатку В-02 до Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, і, якщо необхідно, доповнений Списком товарних позицій у формі, наведеній в додатку В-03 до того самого Делегованого регламенту. Транзитний/безпековий супровідний документ надається за формою, наведеною в додатку В-04 того самого Делегованого регламенту, і доповнюється транзитним/безпековим списком товарних позицій у формі, наведеній у додатку В-05 до того самого Делегованого регламенту.
5. Митниця відправлення або прибуття повинна передавати дані про операцію МДП до задекларованої митниці призначення або вибуття.
Стаття 277 — Інциденти під час переміщення товарів у рамках операції МДП
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Перевізник без необґрунтованої затримки після інциденту повинен пред’явити товари разом із дорожнім транспортним засобом, комбінацією транспортних засобів або контейнером, книжку МДП та MRN операції МДП до найближчого митного органу держави-члена, що на її на території перебувають транспортні засоби, якщо:
(a) перевізник зобов’язаний відхилятися від маршруту, що його встановлено відповідно до Стаття 275 обставин, що є поза його контролем;
(b) відбувається інцидент або аварія у розумінні статті 25 Конвенції МДП.
2. Якщо митний орган, що на його території перебуває транспортний засіб, вважає, що відповідна операція МДП може продовжуватися, він вживає будь-яких заходів, що їх він вважає необхідними.
Відповідну інформацію щодо інцидентів, зазначених у параграфі 1, заносить до електронної транзитної системи цей митний орган.
3. До дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, відповідна інформація щодо інцидентів, зазначених у параграфі 1, повинна бути зареєстрована в електронній транзитній системі митницею призначення або вибуття.
4. До дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, другий підпараграф параграфа 2 цієї статті не застосовується.
Стаття 278 — Пред’явлення переміщуваних у рамках операції МДП товарів у митниці призначення або вибуття
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Коли переміщувані в рамках операції МДП товари надходять до митниці призначення або вибуття, то в цьому митному органі необхідно пред’явити:
(a) товари разом із дорожнім транспортним засобом, комбінацією транспортних засобів або контейнером;
(b) книжку МДП;
(c) MRN операції МДП;
(d) будь-яку інформацію, яку вимагає митниця призначення або вибуття.
Пред’явлення відбувається в офіційний робочий час. Однак митниця призначення або вибуття може на прохання відповідної особи дозволяти пред’явлення не в офіційний робочий час або в іншому місці.
2. Якщо пред’явлення відбулося на митниці призначення або вибуття після завершення строку, встановленого митницею відправлення або прибуття відповідно до статті 276(2) цього Регламенту, суб’єкт процедури МДП вважається таким, що дотримався строку, якщо він або перевізник доведе митниці призначення або вибуття, відповідно до її вимог, що затримка сталася не з його вини.
3. Операція МДП може бути відмінена у митниці, відмінній від задекларованої у транзитній декларації. Така митниця в такому разі вважається митницею призначення або вибуття.
Стаття 279 — Формальності на митниці призначення або вибуття для товарів, переміщуваних у рамках операції МДП
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Митниця призначення або вибуття повідомляє митниці відправлення або прибуття про надходження товарів у день, коли товари разом з дорожніми транспортними засобами або контейнером, книжкою МДП, MRN операції МДП пред’являються відповідно до статті 278(1) цього Регламенту.
2. Якщо операція МДП припиняється у митниці, відмінній від митниці, задекларованій у транзитній декларації, митниця, яка вважається митницею призначення або вибуття відповідно до статті 278(3) цього Регламенту, повідомляє митницю відправлення або прибуття про надходження у день, коли товари пред’являються відповідно до статті 278(1) цього Регламенту.
Митниця відправлення або прибуття повідомляє митниці призначення або вибуття, задекларованій у транзитній декларації, про надходження товарів.
3. Митниця призначення або вибуття повідомляє митницю відправлення або прибуття про результати контролю щонайпізніше на третій день після дня, коли товари пред’явлено у митниці призначення або вибуття або в іншому місці відповідно до статті 278(1) цього Регламенту. У виняткових випадках цей строк може бути подовжений на строк до 6 днів.
Однак як тільки уповноважений вантажоодержувач, зазначений у статті 230 Кодексу, отримує товари, необхідно повідомити митницю відправлення або прибуття щонайпізніше на шостий день після дня, в який товари доставлено уповноваженому вантажоодержувачу.
4. Митниця призначення або вибуття припиняє операцію МДП відповідно до статті 1(d) та 28(1) Конвенції МДП. Вона повинна заповнити корінець № 2 книжки МДП та зберігати ваучер № 2 книжки МДП. Книжку МДП повертають власнику книжки МДП або особі, що діє від його імені.
5. Якщо застосовується стаття 274 цього Регламенту, митні органи держави-члена призначення або вибуття повинні повернути відповідну частину ваучера № 2 книжки МДП митниці відправлення чи прибуття невідкладно та не пізніше ніж через 8 днів із дати, коли операцію МДП припинено.
Стаття 280 — Процедура розслідування переміщень товарів під операцією МДП
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Якщо митниця відправлення чи прибуття не отримала контрольних результатів протягом 6 днів із моменту отримання повідомлення про надходження товарів, ця митниця негайно запитує результати контролю з митниці призначення або вибуття, що надіслала повідомлення про надходження товарів.
Митниця призначення або вибуття повинна невідкладно відправити результати контролю після отримання запиту від митниці відправлення або прибуття.
2. Якщо митний орган держави-члена відправлення або прибуття ще не отримав інформацію, що дозволяє закрити операцію МДП або стягнути митний борг, він вимагає відповідної інформації від власника книжки МДП або, якщо в місці призначення або вибуття є достатньо даних, від митниці призначення або вибуття в таких випадках:
(a) митниця відправлення або прибуття не отримала повідомлення про надходження товарів до завершення строку для пред’явлення товарів відповідно до статті 276(2) цього Регламенту;
(b) митниця відправлення або прибуття не отримала результати контролю, щодо яких подано запит відповідно до параграфа 1;
(c) митниці відправлення або прибуття стало відомо, що повідомлення про надходження товарів або результати контролю надіслано помилково.
3. Митний орган держави-члена відправлення або прибуття надсилає запити на інформацію відповідно до параграфа 2(a) протягом 7 днів після завершення строку, зазначеного у ньому, та запити на інформацію відповідно до параграфа 2(b) протягом 7 днів після завершення застосовного строку, зазначеного в параграфі 1.
Однак якщо до завершення таких строків митний орган держави-члена відправлення або прибуття отримує інформацію про те, що операцію МДП не завершено належним чином, або вона має відповідну підозру, вона повинна невідкладно надіслати запит.
4. Відповіді на запити, подані відповідно до параграфа 2, надсилаються протягом 28 днів із дати надсилання запиту.
5. Якщо після направлення запиту відповідно до параграфа 2 митниця призначення або вибуття не надала достатньої інформації для закриття операції МДП, митний орган держави-члена відправлення або прибуття направляє запит суб’єкту процедури щодо надання такої інформації не пізніше 35 днів після початку процедури запиту інформації.
Однак до дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, цей митний орган повинен вимагати від власника книжки МДП надавати таку інформацію не пізніше ніж через 28 днів після початку процедури розслідування.
Власник книжки МДП повинен відповісти на такий запит протягом 28 днів із дати його надсилання. За запитом власника книжки МДП цей період може бути подовжений на наступні 28 днів.
6. Митний орган приймає книжку МДП без обміну даними книжки МДП для операції МДП відповідно до Стаття 274, митний орган держави-члена відправлення або прибуття починає процедуру розслідування, щоб отримати інформацію, необхідну для закриття операції МДП, якщо через 2 місяці з дня прийому книжки МДП вона не отримала доказів того, що операцію МДП припинено. Орган надсилає запит на відповідну інформацію митному органу держави-члена призначення або вибуття. Цей митний орган повинен відповісти на такий запит протягом 28 днів із дати його надсилання.
Однак якщо до завершення таких строків митний орган держави-члена відправлення або прибуття отримує інформацію про те, що операцію МДП не завершено належним чином, або вона має відповідну підозру, вона повинна невідкладно надіслати запит.
Процедура розслідування також повинна бути ініційована митним органом держави-члена відправлення або прибуття, якщо з’являється інформація про те, що докази припинення операції МДП фальсифіковано та процедура запиту необхідна для досягнення цілей параграфа 9.
7. Митний орган держави-члена відправлення або прибуття повинен повідомити відповідну асоціацію-гаранта про те, що не вдалося закрити операцію МДП, і запропонувати їй надати докази того, що операцію МДП припинено. Ця інформація не вважається повідомленням у розумінні статті 11(1) Конвенції МДП.
8. Якщо під час етапів процедури запиту інформації, викладеної в параграфах 1-7, встановлено, що операцію МДП завершено належним чином, митний орган держави-члена відправлення або прибуття повинен закрити операцію МДП та негайно поінформувати про завершення такої операції асоціацію-гаранта і власника книжки МДП, а також, у відповідних випадках, будь-який митний орган, який міг почати процедуру стягнення.
9. Якщо під час етапів процедури запиту інформації, викладеної в параграфах 1-7, встановлено, що операція МДП не може бути закрита, митний орган держави-члена відправлення або прибуття повинен встановити, чи виник митний борг.
У разі виникнення митного боргу митний орган держави-члена відправлення або прибуття повинен вжити таких заходів:
(a) визначити боржника;
(b) визначити митний орган, відповідальний за повідомлення про митний борг відповідно до статті 102(1) Кодексу.
Стаття 281 — Альтернативні докази припинення операції МДП
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Операція МДП вважається належним чином припиненою протягом строку, встановленого відповідно до статті 276(2) цього Регламенту, якщо власник книжки МДП або асоціація-гарант пред’являє на вимогу митного органу держави-члена відправлення або прибуття один із таких документів, що ідентифікує товари:
(a) документ, засвідчений митним органом держави-члена призначення або вибуття, який ідентифікує товари та встановлює, що товари пред’явлено на митниці призначення або вибуття, або доставлено уповноваженому вантажоодержувачу відповідно до статті 230 Кодексу;
(b) документ або митний протокол, засвідчений митним органом держави-члена, який встановлює, що товари фізично залишили митну територію Союзу;
(c) митний документ, виданий у третій країні, у якій товари поміщено під митну процедуру;
(d) документ, виданий у третій країні, скріплений штампом або засвідчений іншим чином митним органом такої країни, що встановлює, що товари вважаються такими, що перебувають у вільному обігу в такій країні.
2. Замість документів, зазначених у параграфі 1, органом відповідної третьої країни або органом держави-члена можуть бути надані копії таких документів, засвідчені органом, що засвідчив оригінали документів.
3. Повідомлення про надходження товарів, зазначене в статті 279(1) та (2) цього Регламенту, не вважається доказом належного припинення операції МДП.
Стаття 282 — Формальності щодо товарів, переміщуваних у рамках операції МДП, що їх отримує уповноважений вантажоодержувач
(Статті 226(3)(b) та 227(2)(b) Кодексу)
1. Коли товари прибувають у місце, що його визначено у дозволі, зазначеному у статті 230 Кодексу, уповноважений вантажоодержувач повинен:
(a) негайно повідомити митницю призначення про надходження товарів та поінформувати її про будь-які порушення або інциденти, що сталися під час перевезення;
(b) розвантажувати товари тільки після отримання дозволу від митниці призначення;
(c) після розвантаження невідкладно внести результати перевірки та будь-яку іншу відповідну інформацію щодо розвантаження до свого обліку;
(d) повідомити митницю призначення про результати перевірки товарів та поінформувати її про будь-які порушення щонайпізніше на третій день після дня отримання дозволу на розвантаження товарів.
2. Як тільки митниця призначення отримує повідомлення про надходження товарів до приміщень уповноваженого вантажоодержувача, вона повинна повідомити митницю відправлення або прибуття про надходження товарів.
3. Як тільки митниця призначення отримує результати перевірки товарів, зазначені у параграфі 1(d), вона повинна надіслати результати контролю митниці відправлення або прибуття не пізніше ніж на шостий день після дня, в який товари доставлено уповноваженому вантажоодержувачу.
4. На запит власника книжки МДП уповноважений вантажоодержувач видає квитанцію, яка засвідчує надходження товарів у місце, вказане в дозволі, зазначеному в статті 230 Кодексу, і містить покликання на MRN операції МДП та на книжку МДП. Квитанція про надходження не вважається доказом належного завершення операції МДП у розумінні статті 279(4) цього Регламенту.
5. Уповноважений вантажоодержувач забезпечує, щоб книжку МДП разом із MRN операції МДП було пред’явлено в межах строку, встановленого в дозволі, в митниці призначення для цілей припинення операції МДП відповідно до статті 279(4) цього Регламенту.
6. Власник книжки МДП вважається таким, що він виконав свої зобов’язання відповідно до статті 1(о) Конвенції МДП, якщо книжку МДП разом із дорожнім транспортним засобом, комбінацією транспортних засобів або контейнера та товарами пред’явлено неушкодженими уповноваженому вантажоодержувачу в місці, зазначеному у дозволі.
Підсекція 3
Рух товарів відповідно до Конвенції АТА та Стамбульської конвенції
Стаття 283 — Повідомлення про порушення
(Стаття 226(3)(c) та 227(2)(c) Кодексу)
Координаційна митниця держави-члена, зазначена в статті 166, де вчинено порушення під час транзитного переміщення АТА або у зв’язку з ним, повідомляє власника книжки АТА та асоціацію-гаранта про порушення протягом року з моменту закінчення строку дії книжки.
Стаття 284 — Альтернативні докази припинення транзитної операції АТА
(Статті 226(3)(c) та 227(2)(c) Кодексу)
1. Транзитна операція АТА розглядається як така, що була правильно завершена, якщо власник книжки ATA пред’являє в строки, передбачені статтею 7(1) та (2) Конвенції ATA, якщо книжка видається відповідно до Конвенції АТА або статтею 9(1)(a) та (b) додатка A до Стамбульської конвенції, якщо книжка видається відповідно до Стамбульської конвенції та на задоволення запиту митному органу, один з наступних документів, що ідентифікують товари:
(a) документи, зазначені у статті 8 Конвенції АТА, якщо книжка видається відповідно до Конвенції АТА, або статті 10 додатка A до Стамбульської конвенції, якщо книжка видається відповідно до Стамбульської конвенції;
(b) документ, засвідчений митним органом, що встановлює, що товари пред’явлено в митниці призначення або вибуття;
(c) документ, виданий митними органами у третій країні, де товари поміщуються під митну процедуру.
2. Замість документів, зазначених у параграфі 1, можуть бути надані копії таких документів, засвідчені органом, який засвідчив оригінали документів, як доказ.
Підсекція 4
Переміщення товарів з використанням форми 302
Стаття 285 — Призначені митниці
(Статті 226(3)(e), 227(2)(e) та 159(3) Кодексу)
Митний орган у кожній державі-члені, в якій розміщені сили Організації Північно-Атлантичного договору (сили НАТО), що мають право використовувати форму 302, призначає митницю або відділення, відповідальну або відповідальне за митні формальності та контроль, пов’язані з переміщенням товарів для або від імені цих сил.
Стаття 286 — Постачання бланків форми 302 сил НАТО
(Статті 226(3)(e) та 227(2)(e) Кодексу)
Призначена митниця держави-члена відправлення повинна надавати силам НАТО, розташованим на її території, форми 302, які:
(a) засвідчені штампом та підписом посадової особи цієї митниці;
(b) мають серійні номери;
(c) мають повну адресу призначеної митниці для повернення копії форми 302.
Стаття 287 — Процедурні правила, що застосовуються до використання форми 302
(Статті 226(3)(e) та 227(2)(e) Кодексу)
1. Під час відправлення товарів сили НАТО повинні виконувати будь-які з таких дій:
(a) подавати дані форми 302 електронним способом до митниці відправлення або прибуття;
(b) заповнювати форму 302 із заявою про те, що товари переміщуються під їх контролем та підтвердити це твердження підписом, печаткою та датою.
2. Коли сили НАТО подають дані форми 302 в електронному вигляді відповідно до параграфа 1(a), застосовуються статті 294, 296, 304, 306, 314, 315 та 316 цього Регламенту mutatis mutandis.
3. Якщо сили НАТО подають відповідно до параграфа 1(b) копію форми 302, вона невідкладно надсилається призначеній митниці, відповідальній за митні формальності та контроль, що стосуються сил НАТО, які надсилають товари або від чийого імені товари відправляються.
Інші копії форми 302 супроводжують партію відправлення силам НАТО призначення, якщо форми повинні бути скріплені печаткою та підписані цими силами НАТО.
Під час надходження товарів дві копії форми надаються призначеній митниці, відповідальній за митні формальності та контроль, що стосуються сил НАТО призначення.
Ця призначена митниця зберігає одну копію і повертає другу копію митниці, відповідальній за митні формальності та контроль, що стосуються сил НАТО, що відправляють товари або від імені яких товари відправляються.
Підсекція 5
Транзит товарів, що перевозяться поштовою системою
Стаття 288 — Переміщення товарів з-поза меж Союзу у поштових відправленнях під процедурою зовнішнього транзиту
(Стаття 226(3)(f) Кодексу)
Якщо товари з-поза меж Союзу переміщуються під процедурою зовнішнього транзиту відповідно до статті 226(3)(f) Кодексу, на поштових відправленнях та будь-яких супровідних документах повинна міститися етикетка, наведена в додатку 72-01.
Стаття 289 — Переміщення поштових відправлень, що містять як товари Союзу, так і товари з-поза меж Союзу
(Статті 226(3)(f) та227(2)(f) Кодексу)
1. Якщо поштове відправлення містить як товари Союзу, так і товари з-поза меж Союзу, це відправлення та будь-які супровідні документи повинні містити етикетку, наведену в додатку 72-01.
2. Стосовно товарів Союзу, що містяться у відправленні, відповідно до параграфа 1, підтвердження митного статусу товарів Союзу або посилання на MRN цього засобу підтвердження надсилається окремо поштовому оператору призначення або вкладається у відправлення.
Якщо підтвердження митного статусу товарів Союзу направляється поштовому оператору призначення окремо, цей поштовий оператор повинен пред’явити підтвердження митного статусу товарів Союзу митниці призначення разом із відправленням.
Якщо підтвердження митного статусу товарів Союзу або його MRN вкладено у відправлення, це чітко зазначається на зовнішній стороні пакунка.
Стаття 290 — Переміщення поштових відправлень під процедурою зовнішнього транзиту в окремих випадках
(Стаття 227(2)(f) Кодексу)
1. У випадку переміщення товарів Союзу зі спеціальної фіскальної території або між такими територіями під процедурою внутрішнього транзиту згідно зі статтею 227(2)(f) Кодексу, поштові відправлення та будь-які супровідні документи повинні мати етикетку, наведену в додатку 72-02.
2. Якщо товари Союзу переміщуються під процедурою внутрішнього транзиту відповідно до статті 227(2)(f) Кодексу з митної території Союзу до країни спільного транзиту для подальшої передачі на митну територію Союзу, ці товари повинні супроводжуватися підтвердженням митного статусу товарів Союзу, що його встановлено одним із засобів, зазначених у статті 199 цього Регламенту.
Підтвердження митного статусу товарів Союзу пред’являється митниці при повторному прибутті на митну територію Союзу.
Секція 2
Процедура зовнішнього і внутрішнього транзиту Союзу
Підсекція 1
Загальні положення
Стаття 291 — Транзитна операція за особливих обставин
(Статті 6(3)(b), 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Митний орган повинен прийняти транзитну декларацію у паперовій формі у випадках тимчасової відмови:
(a) електронної транзитної системи;
(b) комп’ютеризованої системи, яку використовують суб’єкти процедури для подання транзитної декларації Союзу з використанням засобів електронного опрацювання даних;
(c) електронного з’єднання між комп’ютеризованою системою, яку використовують суб’єкти процедури для подання транзитної декларації Союзу з використанням засобів електронного опрацювання даних та електронної транзитної системи.
Правила використання паперової транзитної декларації повинні бути викладені в додатку 72-04.
2. Прийом паперової транзитної декларації у випадку тимчасової відмови відповідно до пунктів (b) або (c) підлягає затвердженню митними органами.
Стаття 292 — Перевірка та адміністративна допомога
(Стаття 48 Кодексу)
1. Компетентний митний орган може здійснювати контроль після випуску товарів наданої інформації та будь-яких документів, форм, дозволів чи даних, що стосуються транзитної операції, щоб перевірити автентичність таких записів, отриманої інформації та штампів. Такий контроль проводиться у разі виникнення сумнівів щодо правильності та справжності наданої інформації, або якщо є підозри у шахрайстві. Він також може бути проведений на основі аналізу ризиків або шляхом вибіркової перевірки.
2. Компетентний митний орган, що отримав запит на проведення контролю після випуску товарів, повинен відповісти невідкладно.
3. Якщо компетентний митний орган держави-члена відправлення подає запит до компетентного митного органу на проведення контролю після випуску товарів стосовно інформації, пов’язаної з операцією транзиту Союзу, умови, встановлені в статті 215(2) Кодексу щодо закриття процедури транзиту вважаються такими, що не були виконані, поки справжність і правильність даних не буде підтверджено.
Стаття 293 — Конвенція про процедуру спільного транзиту
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Якщо володілець товарів використовує процедуру спільного транзиту, застосовуються параграф 2 цієї статті та стаття 189 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446. Проте товари, що переміщуються на митній території Союзу, вважаються поміщеними під процедуру транзиту Союзу відповідно до статті 1(2) Конвенції про процедуру спільного транзиту.
2. Якщо застосовуються положення Конвенції про процедуру спільного транзиту, а товари ЄС проходять через одну або декілька країн спільного транзиту, товари повинні перебувати під процедурою внутрішнього транзиту Союзу відповідно до статті 227(2)(a) Кодексу, за винятком товарів Союзу, які перевозяться цілком морським або повітряним транспортом.
Стаття 294 — Змішані відправлення
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
Відправлення може містити як товари, які підлягають поміщенню під процедуру внутрішнього транзиту Союзу відповідно до статті 226 Кодексу, так і товари, які підлягають поміщенню під процедуру внутрішнього транзиту Союзу відповідно до статті 227 Кодексу, за умови, що кожну товарну позицію позначено відповідним чином у транзитній декларації.
Стаття 295 — Сфера застосування
(Стаття 226(3)(a) Кодексу)
Процедура транзиту Союзу є обов’язковою у таких випадках:
(a) якщо товари з-поза меж Союзу перевозяться повітряним транспортом, і їх завантажено або перевантажено в аеропорту Союзу;
(b) якщо товари з-поза меж Союзу перевозяться морським транспортом, і вони перевозяться в рамках регулярних судноплавних перевезень, авторизованих відповідно до статті 120 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
Підсекція 2
Формальності на митниці відправлення
Стаття 296 — Транзитна декларація та транспортні засоби
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Кожна транзитна декларація повинна включати лише товари, поміщені під процедуру транзиту Союзу, що переміщуються або повинні переміщуватися від однієї митниці відправлення до однієї митниці призначення одним транспортним засобом у контейнері чи в пакунку.
Однак одна транзитна декларація може включати товари, що переміщуються або повинні переміщуватися від однієї митниці відправлення до однієї митниці призначення в більш ніж одному контейнері або в більш ніж одному пакунку, якщо контейнери або пакунки завантажено на один транспортний засіб.
2. Для цілей цієї статті одним транспортним засобом вважається, за умови що товари, які перевозяться, відправляються разом:
(a) дорожній транспортний засіб разом із причепом (причепами) або напівпричепом (напівпричепами);
(b) з’єднані залізничні вагони або платформи;
(c) човни, що утворюють єдиний ланцюг
3. Якщо для цілей процедури транзиту Союзу використовується один транспортний засіб для завантаження товарів на більш ніж одній митниці відправлення та для розвантаження на більш ніж одній митниці призначення, необхідно подавати окремі транзитні декларації для кожного відправлення.
Стаття 297 — Строки пред’явлення товарів
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Митниця відправлення встановлює строк, протягом якого товари повинні бути пред’явлені митниці призначення, із урахуванням:
(a) маршруту;
(b) транспортного засобу;
(c) законодавства у сфері транспорту чи іншого законодавства, що може мати вплив на встановлення строку;
(d) будь-якої відповідної інформації, повідомленої суб’єктом процедури.
2. Якщо строк встановлюється митницею відправлення, він є зобов’язальним для митних органів держав-членів, на територію яких товари прибувають у межах транзитної операції Союзу, і такий строк не повинен змінюватися такими органами.
Стаття 298 — Маршрут переміщення товарів під процедурою транзиту Союзу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Товари, поміщені під процедуру транзиту Союзу, повинні бути переміщені до митниці призначення економічно обґрунтованим маршрутом.
2. Якщо митниця відправлення або суб’єкт процедури вважає за необхідне, така митниця повинна визначити маршрут переміщення товарів у рамках процедури транзиту Союзу з урахуванням будь-якої відповідної інформації, надаваної суб’єктом процедури.
При визначенні маршруту митниця повинна вносити до електронної транзитної системи принаймні зазначення держав-членів, через які відбуватиметься такий транзит.
Стаття 299 — Пломбування як інструмент ідентифікації
(Статті 192, 226(3)(a)та 227(2)(a) Кодексу)
1. Якщо товари повинні бути поміщені під процедуру транзиту Союзу, митниця відправлення засвідчує пломбуванням таке:
(a) простір, що в ньому розміщено товари, за умови що транспортний засіб або контейнер визнано митницею відправлення придатним до пломбування;
(b) кожен окремий пакунок в інших випадках.
2. Митниця відправлення вносить кількість пломб, а також індивідуальні ідентифікатори пломб до електронної транзитної системи.
Стаття 300 — Придатність до пломбування
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Митниця відправлення повинна визнавати транспортні засоби та контейнери придатними до пломбування за таких умов:
(a) пломби можна просто і надійно нанести на транспортний засіб або контейнер;
(b) транспортний засіб або контейнер збудовано у такий спосіб, що при вилученні або додаванні товарів таке вилучення або додавання залишає видимі сліди, пломби ламаються або мають ознаки втручання, або електронна система моніторингу реєструє вилучення або додавання;
(c) транспортний засіб або контейнер не містить прихованого простору, де можуть бути сховані товари;
(d) простір, призначений для товарів, є легкодоступним для перевірки митним органом.
2. Дорожні транспортні засоби, причепи, напівпричепи та контейнери, затверджені для перевезення товарів під митною пломбою відповідно до міжнародної угоди, одною із сторін якої є Союз також вважаються придатними до пломбування.
Стаття 301 — Характеристики митних пломб
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Митні пломби повинні мати принаймні такі основні характеристики та відповідати таким технічним специфікаціям:
(a) основні характеристики пломб:
(i) лишаються неушкодженими та надійно закріпленими за нормального використання;
(ii) їх легко перевірити та впізнати;
(iii) виготовлені таким чином, що будь-яка поломка, втручання або знімання залишає сліди, видимі неозброєним оком;
(iv) розроблені для одноразового використання або, якщо призначені для багаторазового використання, розроблені таким чином, що при кожному повторному використанні мають чітку індивідуальну ідентифікаційну позначку;
(v) мають постійні та легко зчитувані індивідуальні ідентифікатори пломб з унікальними номерами;
(b) технічні специфікації:
(i) форма та розміри пломб можуть відрізнятися, залежно від використовуваного методу пломбування, але розміри повинні бути такими, щоб забезпечувати легке зчитування ідентифікаційних позначок;
(ii) ідентифікаційні позначки пломб неможливо підробити та важко відтворити;
(iii) використаний матеріал повинен бути стійким до випадкової поломки та таким, що запобігає непомітній підробці чи повторному використанню.
2. Якщо пломби сертифіковані компетентним органом відповідно до Міжнародного стандарту ISO 17712:2013 «Вантажні контейнери - механічні пломби», такі пломби вважаються таким, що відповідають вимогам, встановленим у параграфі 1.
Для контейнерних перевезень якнайширше повинні використовуватися пломби з високою гарантією безпеки.
3. Митна пломба повинна мати такі зазначення:
(a) слово «митниця» однією з офіційних мов Союзу чи відповідне скорочення;
(b) код країни, у формі коду країни ISO-альфа-2, що зазначає державу-члена, в якій нанесено пломбу.
(c) держави-члени можуть додати символ Європейського прапора.
Держави-члени можуть, за взаємною згодою, ухвалити рішення про використання спільних захисних елементів та технологій.
4. Кожна держава-член повинна повідомити Комісію про типи митних пломб, які вона використовує. Комісія надає цю інформацію всім державам-членам.
5. Щоразу коли необхідно зняти пломбу для проведення митного огляду, митний орган намагається за потреби здійснити повторне опломбування митною пломбою, принаймні еквівалентною за захисними елементами, та зазначає у вантажній документації дані про свої дії, у тому числі новий номер пломби.
Стаття 302 — Засоби ідентифікації, альтернативні пломбуванню
(Статті 192, 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Як відступ від статті 299 цього Регламенту, митниця відправлення може вирішити не наносити пломбу на товари, поміщені під процедуру транзиту Союзу, натомість покластися на опис товарів у транзитній декларації або у додаткових документах, за умови, що опис є достатньо точним для легкої ідентифікації товарів та зазначає їх кількість, характер та будь-які особливості, такі як серійні номери товарів.
2. Як відступ від статті 299 цього Регламенту, якщо митниця відправлення не вирішить інше, ні транспортний засіб, ні окремі пакунки, що містять товари, не повинні бути опломбовані, якщо:
(a) товари перевозяться повітряним транспортом, а на кожне відправлення нанесено етикетки, що містять номер супровідної авіанакладної, або відправлення є одиницею вантажу, на якій вказано номер супровідної авіанакладної;
(b) товари перевозяться залізничним транспортом і залізничні підприємства застосовують засоби ідентифікації.
Стаття 303 — Випуск товарів для процедури транзиту Союзу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Лише товари, опломбовані відповідно до статті 299 цього Регламенту, або щодо яких використано альтернативні засоби ідентифікації відповідно до статті 302 цього Регламенту, випускаються для процедури транзиту Союзу.
2. Після випуску товарів митниця відправлення повинна повідомити відомості про транзитну операцію Союзу:
(a) задекларованій митниці призначення;
(b) кожній задекларованій митниці транзиту.
Такі дані повинні ґрунтуватися на даних, отриманих зі транзитної декларації, у разі необхідності, зі внесеними змінами.
3. Митниця відправлення повинна повідомляти суб’єкт процедури про випуск товарів для процедури транзиту Союзу.
4. На запит суб’єкта процедури митниця відправлення повинна надати транзитний/безпековий супровідний документ або, у разі необхідності, супровідний документ про транзит/безпеку суб’єкту процедури.
Транзитний супровідний документ надається за формою, викладеною в додатку В-02 до Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, і, якщо необхідно, доповнений Списком товарних позицій у формі, викладеній у додатку В-03 до того самого Делегованого регламенту. Транзитний/безпековий супровідний документ надається за формою, викладеною в додатку В-04 того самого Делегованого регламенту, і доповнюється транзитним/безпековим списком товарних позицій у формі, викладеній у додатку В-05 до того самого Делегованого регламенту.
Підсекція 3
Формальності для процедури транзиту Союзу
Стаття 304 — Пред’явлення товарів, що переміщуються під процедурою транзиту Союзу на митниці транзиту
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Товари разом із транзитною декларацією та відповідним MRN повинні бути пред’явлені на кожній митниці транзиту.
2. З огляду на пред’явлення MRN транзитної декларації на кожній митниці транзиту, необхідно застосовувати другий параграф статті 184 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
3. Митниці транзиту реєструють перетин кордону товарами на основі даних про транзитну операцію Союзу, отриманих від митниці відправлення. Митниці транзиту повідомляють про такий перетин кордону митницю відправлення.
4. Якщо товари перевозяться через митницю транзиту, відмінну від задекларованої, фактична митниця транзиту направляє запит до митниці відправлення про дані щодо транзитної операції Союзу та повідомляє митницю відправлення про перетин кордону товарами.
5. Митниці транзиту можуть проводити огляд товарів. Будь-який огляд товарів проводиться переважно на основі даних про транзитну операцію Союзу, отриманих від митниці відправлення.
6. Параграфи 1-4 не застосовуються до перевезення товарів залізничним транспортом за умови, що митниця транзиту може перевірити перетин кордону товарами в інший спосіб. Така перевірка повинна відбуватися лише у разі необхідності. Перевірка може відбуватися зі зворотною дією в часі.
Стаття 305 — Інциденти при переміщенні товарів під транзитною операцією Союзу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Перевізник без необґрунтованої затримки після інциденту повинен пред’являти товари разом із MRN транзитної декларації до найближчої митниці держави-члена, на території якої перебувають транспортні засоби, якщо:
(a) перевізнику доводиться відхилятися від маршруту, встановленого відповідно до статті 298 цього Регламенту, через незалежні від нього обставини;
(b) пломби зламано, або порушена їх цілісність у ході операції з перевезення, з незалежних від перевізника причин;
(c) під наглядом митного органу товари переміщуються з одного транспортного засобу до іншого транспортного засобу;
(d) безпосередня небезпека вимагає негайного часткового або повного розвантаження опломбованого транспортного засобу;
(e) виникла подія, яка може вплинути на здатність суб’єкта процедури або перевізника виконувати свої зобов’язання;
(f) змінено будь-які елементи, що є складовими одного транспортного засобу відповідно до статті 296(2) цього Регламенту.
2. Якщо митний орган, на території якої перебуває транспортний засіб, вважає, що відповідна транзитна операція Союзу може продовжуватися, вона повинна вживати будь-яких заходів, які вона вважає необхідними.
Відповідну інформацію щодо інцидентів, зазначених у параграфі 1, заносить до електронної транзитної системи цей митний орган.
3. У разі події, зазначеної у параграфі 1(c), митні органи не вимагають пред’явлення товарів та MRN транзитної декларації з необхідними записами, якщо виконано усі ці умови:
(a) якщо товар переміщується із неопломбованого транспортного засобу;
(b) суб’єкт процедури або перевізник від імені суб’єкта процедури пред’являє відповідну інформацію щодо перевезення до найближчого митного органу держави-члена, на території якої перебуває транспортний засіб;
(c) відповідну інформацію занесено до електронної транзитної системи цим органом.
4. У разі події, зазначеної у параграфі 1(f), перевізник може продовжувати процедуру транзитної операції, коли один або декілька залізничних вагонів або платформ відкріплюються від групи з’єднаних залізничних вагонів або платформ через технічні проблеми.
5. У разі події, зазначеної у параграфі 1(f), коли змінюється тягач дорожнього транспортного засобу без зміни його причепів або напівпричепів, митний орган не вимагає пред’явлення товарів і MRN транзитної декларації з необхідними записами, якщо виконано усі ці вимоги:
(a) суб’єкт процедури або перевізник від імені суб’єкта процедури пред’являє відповідну інформацію щодо складу дорожнього транспортного засобу до митного органу держави-члена, на території якої перебуває цей транспортний засіб;
(c) відповідну інформацію занесено до електронної транзитної системи цим органом.
6. Починаючи з дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, у випадках, зазначених у параграфі 1, перевізник повинен внести зміни до транзитного супровідного документа та до транзитного/безпекового супровідного документа, і пред’явити товари без необґрунтованої затримки після події і транзитний/безпековий супровідний документ найближчому митному органу держави-члена, на території якої перебуває транспортний засіб.
У випадках, зазначених у параграфах 3(a) і (b), 4 і 5(a), перевізник звільняється від зобов’язання пред’являти товари і MRN транзитної декларації цьому митному органу.
Відповідна інформація щодо подій під час транзитної операції до електронної транзитної системи вноситься на митниці транзиту або на митниці призначення.
7. До дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, другий підпараграф параграфа 2 цієї статті не застосовується.
Підсекція 4
Формальності на митниці призначення
Стаття 306 — Пред’явлення товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу, на митниці призначення
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Коли товари, поміщені під процедуру транзиту Союзу, надходять до митниці призначення, митниці необхідно пред’явити:
(a) товари;
(b) MRN транзитної декларації;
(c) будь-яку інформацію, яку вимагає митниця призначення.
Пред’явлення відбувається в офіційний робочий час. Однак митниця призначення може на прохання відповідної особи дозволяти пред’явлення не в офіційний час роботи або в будь-якому іншому місці.
2. З огляду на пред’явлення MRN транзитної декларації на кожній митниці призначення, необхідно застосовувати другий параграф статті 184 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
3. Якщо пред’явлення відбулося після завершення строку, встановленого митницею відправлення відповідно до статті 297(1) цього Регламенту, суб’єкт процедури вважається таким, що дотримався строку, якщо він або перевізник належним чином доведе митниці призначення, що затримка сталася не з його вини.
4. Процедура транзиту Союзу може бути завершена у митниці, відмінній від задекларованої у транзитній декларації. Така митниця в такому разі вважається митницею призначення.
5. На прохання особи, що пред’являє товари у митниці призначення, така митниця візує розписку, яка засвідчує пред’явлення товарів на митниці і містить покликання на MRN транзитної декларації.
Розписка подається на бланку, викладеному в додатку 72-03, і відповідна особа заповнює її заздалегідь.
Розписка не використовується як альтернативний доказ завершення процедури транзиту Союзу у розумінні статті 312 цього Регламенту.
Стаття 307 — Повідомлення про надходження товарів під процедуру транзиту Союзу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Митниця призначення повідомляє митниці відправлення про надходження товарів у день, коли товари та MRN транзитної декларації пред’являються відповідно до статті 306(1) цього Регламенту.
2. Якщо процедура транзиту Союзу закінчилася у митниці, відмінній від задекларованої у транзитній декларації, митниця, яка вважається митницею призначення відповідно до статті 306(4) цього Регламенту, повідомляє митницю відправлення про надходження у день, коли товари та MRN транзитної декларації пред’являються відповідно до статті 306(1) цього Регламенту.
Митниця відправлення повідомляє митниці призначення, задекларованій у транзитній декларації, про надходження товарів.
Стаття 308 — Контролі та надання альтернативних доказів
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Коли процедуру транзиту Союзу завершено, митниця призначення здійснює митний контроль на основі даних про транзитну операцію Союзу, отриманих від митниці відправлення.
2. У разі завершення процедури транзиту Союзу, якщо митниця призначення не виявила жодних порушень, а суб’єкт процедури пред’явив транзитний супровідний документ або транзитний/безпековий супровідний документ, така митниця на вимогу суб’єкта процедури повинна завізувати зазначений документ для цілей надання альтернативних доказів відповідно до Статті 312. Візування повинне складатися з печатки такої митниці, підпису посадової особи, дати і такої примітки:
«-Альтернативний доказ - 99202».
Стаття 309 — Відправлення результатів контролю
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Митниця призначення повідомляє митниці відправлення про результати контролю щонайпізніше на третій день після дня, коли товари пред’явлено митниці призначення або у іншому місці відповідно до статті 306(1) цього Регламенту. У виняткових випадках цей строк може бути подовжений до 6 днів.
2. Як відступ від параграфа 1, якщо товари отримує уповноважений вантажоодержувач відповідно до статті 233(4)(b) Кодексу, митниці відправлення повідомляють щонайпізніше на шостий день після дня, в яких товари доставлено уповноваженому вантажоодержувачу.
Якщо товари перевозяться залізничним транспортом і один або декілька залізничних вагонів або платформ від’єднуються від групи з’єднаних залізничних вагонів або платформ через технічні проблеми відповідно до статті 305(4) цього Регламенту, митниці відправлення повідомляються щонайпізніше на 12 день після дня, коли пред’явлено першу частину товарів.
3. До дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, другий підпараграф параграфа 2 цієї статті не застосовується.
Підсекція 5
Процедура запиту інформації та стягнення митного боргу
Стаття 310 — Процедура запиту інформації щодо товарів, які поміщено під процедуру транзиту Союзу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Якщо митниця відправлення не отримала результатів контролю протягом 6 днів відповідно до статті 309(1) цього Регламенту або першого підпараграфа статті 309(2) цього Регламенту або протягом 12 днів відповідно до другого підпараграфа статті 309(2) цього Регламенту після отримання повідомлення про надходження товарів, така митниця повинна негайно направити запит щодо результатів контролю до митниці призначення, яка надіслала повідомлення про надходження товарів.
Митниця призначення повинна невідкладно відправити результати контролю після отримання запиту від митниці відправлення.
2. Якщо митний орган держави-члена відправлення ще не отримав інформацію, яка дозволяє закриття процедури транзиту Союзу або стягнення митного боргу, він направляє запит щодо відповідної інформації суб’єкту процедури або, якщо достатні дані наявні у місці призначення, митниці призначення, у таких випадках:
(a) митниця відправлення не отримала повідомлення про надходження товарів до завершення строку для пред’явлення товарів відповідно до статті 297 цього Регламенту;
(b) митниця відправлення не отримала результатів контролю, щодо яких подано запит відповідно до параграфа 1;
(c) митниці відправлення стало відомо, що повідомлення про надходження товарів або результати контролю надіслано помилково.
3. Митний орган держави-члена відправлення надсилає запити на інформацію відповідно до параграфа 2(a) протягом 7 днів після завершення строку, зазначеного у ньому, та запити на інформацію відповідно до параграфа 2(b) протягом 7 днів після завершення застосовного строку, зазначеного в параграфі 1.
Однак якщо до завершення такого строку митний орган держави-члена відправлення отримає інформацію про те, що процедуру транзиту Союзу не завершено належним чином, або він має відповідну підозру, він повинен надіслати запит невідкладно.
4. Відповіді на запити, подані відповідно до параграфа 2, надсилаються протягом 28 днів із дати надсилання запиту.
5. Якщо після направлення запиту відповідно до параграфа 2 митниця призначення не надала достатню інформацію для закриття процедури транзиту Союзу, митний орган держави-члена відправлення направляє запит суб’єкту процедури щодо надання такої інформації не пізніше 35 днів після початку процедури запиту інформації.
Однак до дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, цей митний орган повинен вимагати від суб’єкта процедури надавати таку інформацію не пізніше ніж через 28 днів після початку процедури розслідування.
Суб’єкт процедури повинен відповісти на такий запит протягом 28 днів із дати його надсилання.
6. Якщо інформація, надана суб’єктом процедури у відповідь згідно з параграфом 5, є недостатньою для закриття процедури транзиту Союзу, але митний орган держави-члена відправлення вважає її достатньою для продовження процедури запиту інформації, такий орган повинен негайно надіслати запит на додаткову інформацію до відповідної митниці.
Така митниця повинна відповісти на такий запит протягом 40 днів із дати його надсилання.
7. Якщо під час етапів процедури запиту інформації, викладеної в параграфах 1-6, встановлено, що процедуру транзиту Союзу завершено належним чином, митний орган держави-члена відправлення повинен закрити процедуру транзиту Союзу та негайно поінформувати про завершення такої процедури суб’єкта процедури, а також, у відповідних випадках, будь-який митний орган, який міг почати процедуру стягнення.
8. Якщо під час етапів процедури запиту інформації, викладених у параграфах 1-6, встановлено, що процедура транзиту Союзу не може бути закрита, митний орган держави-члена відправлення повинен встановити, чи виник митний борг.
У разі виникнення митного боргу митний орган держави-члена відправлення повинен вжити таких заходів:
(a) визначити боржника;
(b) визначити митний орган, відповідальний за повідомлення про митний борг відповідно до статті 102(1) Кодексу.
Стаття 311 — Запит на проведення стягнення митного боргу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Якщо митний орган держави-члена відправлення під час процедури запиту інформації і до завершення строку, зазначеного в статті 77(a) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, отримує докази того, що місце, в якому виникли обставини, що спричинили утворення митного боргу, розташоване в іншій країні, такий митний орган повинен негайно, і в будь-якому разі протягом такого строку, надіслати всю наявну в компетентного митного органу в такому місці інформацію.
2. Компетентний митний орган у такому місці повинен підтвердити отримання інформації та повідомити митний орган держави-члена відправлення про те, чи він є відповідальним за стягнення. Якщо митний орган держави-члена відправлення не отримав таку інформацію протягом 28 днів, він повинен негайно продовжити процедуру запиту інформації або розпочати стягнення.
Стаття 312 — Альтернативний доказ завершення процедури транзиту Союзу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Процедура транзиту Союзу вважається такою, що належним чином завершилася, коли суб’єкт процедури належним чином пред’являє митному органу держави-члена відправлення один із таких документів, що ідентифікують товари:
(a) документ, засвідчений митним органом держави-члена призначення, який ідентифікує товари та встановлює, що товари пред’явлено на митниці призначення або доставлено уповноваженому вантажоодержувачу відповідно до статті 233(4) Кодексу;
(b) документ або митний протокол, засвідчений митним органом держави-члена, який встановлює, що товари фізично залишили митну територію Союзу;
(c) митний документ, виданий у третій країні, у якій товари поміщено під митну процедуру;
(d) документ, виданий у третій країні, скріплений штампом або засвідчений іншим чином митним органом такої країни, що встановлює, що товари вважаються такими, що перебувають у вільному обігу в такій країні.
2. Замість документів, зазначених у параграфі 1, органом відповідної третьої країни або органом держави-члена можуть бути надані копії таких документів, засвідчені органом, що засвідчив оригінали документів.
3. Повідомлення про надходження товарів згідно зі статтею 307 не повинне розглядатися як доказ того, що процедуру транзиту Союзу завершено правильно.
Підсекція 6
Спрощення для процедури транзиту Союзу
Стаття 313 — Територіальна сфера застосування дозволів на спрощення
(Стаття 233(4)(a), (b), (c) та (e) Кодексу)
1. Спрощення, зазначені у статті 233(4)(a) і (c) Кодексу, застосовуються лише до транзитний операцій Союзу, що починаються у державі-члені, у якій надано дозвіл на спрощення.
2. Спрощення, зазначені у статті 233(4)(b) Кодексу, застосовуються лише до транзитних операцій Союзу, що починаються у державі-члені, у якій надано дозвіл на спрощення.
3. Спрощення, зазначені у статті 233(4)(e) Кодексу, застосовуються у державах-членах, визначених у дозволі на спрощення.
Стаття 314 — Поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу уповноваженим вантажовідправником
(Стаття 233(4)(a) Кодексу)
1. Якщо уповноважений вантажовідправник має намір помістити товари під процедуру транзиту Союзу, він повинен подати транзитну декларацію митниці відправлення. Уповноважений вантажовідправник не може починати процедуру транзиту Союзу до завершення строку, визначеного у дозволі, зазначеному у статті 233(4)(a) Кодексу.
2. Уповноважений вантажовідправник повинен внести до електронної транзитної системи таку інформацію:
(a) маршрут, якщо маршрут передбачено відповідно до Статті 298;
(b) строку, встановленого відповідно до статті 297 цього Регламенту, що протягом нього товари повинні бути пред’явлені митниці призначення;
(c) кількість та індивідуальні ідентифікатори пломб, за необхідності.
3. Уповноважений вантажовідправник повинен роздрукувати транзитний супровідний документ або транзитний/ безпековий супровідний документ тільки після отримання повідомлення від митниці відправлення про випуск товарів для процедури транзиту Союзу. До дати впровадження модернізації NCTS, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, уповноважений вантажовідправник повинен роздрукувати ці документи.
Стаття 315 — Формальності щодо товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу, що їх отримує уповноважений вантажоодержувач
(Стаття 233(4)(b) Кодексу)
1. Коли товари прибувають у місце, визначене у дозволі, зазначеному у статті 233(4), уповноважений вантажоодержувач повинен:
(a) негайно повідомити митницю призначення про надходження товарів та поінформувати її про будь-які порушення або інциденти, що сталися під час перевезення;
(b) розвантажувати товари тільки після отримання дозволу від митниці призначення;
(c) після розвантаження невідкладно внести результати перевірки та будь-яку іншу відповідну інформацію щодо розвантаження до свого обліку;
(d) повідомити митницю призначення про результати перевірки товарів та поінформувати її про будь-які порушення щонайпізніше на третій день після дня отримання дозволу на розвантаження товарів.
2. Як тільки митниця призначення отримує повідомлення про надходження товарів до приміщень уповноваженого вантажоодержувача, вона повинна повідомляти митницю відправлення про надходження товарів.
3. Як тільки митниця призначення отримує результати перевірки товарів, зазначені у параграфі 1(d), вона повинна надсилати результати контролю митниці відправлення щонайпізніше на шостий день після дня, в який товари доставлено уповноваженому вантажоодержувачу.
Стаття 316 — Завершення процедура транзиту Союзу для товарів, отриманих уповноваженим вантажоодержувачем
(Стаття 233(4)(b) Кодексу)
1. Суб’єкт процедури вважається таким, що виконав свої зобов’язання, а процедура транзиту вважається завершеною відповідно до статті 233(2) Кодексу, коли непошкоджені товари пред’явлено уповноваженому вантажоодержувачу відповідно до статті 233(4)(b) у визначеному в дозволі місці протягом строку, встановленого відповідно до статті 297(1) цього Регламенту.
2. На запит перевізника уповноважений вантажоодержувач видає квитанцію, яка засвідчує надходження товарів у місце, вказане в дозволі, зазначеному в статті 233(4)(b) Кодексу, і містить покликання на MRN транзитної операції Союзу. Розписка подається на бланку, викладеному в додатку 72-03.
Стаття 317 — Формальності під час використання пломб спеціального типу
(Стаття 233(4)(c) Кодексу)
1. Пломби спеціального типу повинні відповідати вимогам, встановленим у статті 301(1) цього Регламенту.
Якщо пломби сертифіковані компетентним органом відповідно до Міжнародного стандарту ISO № 17712:2013 «Вантажні контейнери - механічні пломби», такі пломби вважаються такими, що відповідають зазначеним вимогам.
Для контейнерних перевезень якнайширше повинні використовуватися пломби з високою гарантією безпеки.
2. Пломба спеціального типу повинна мати одне з таких зазначень:
(a) ім’я особи, уповноваженої використовувати її відповідно до статті 233(4)(c) Кодексу;
(b) відповідну абревіатуру чи код, на основі якого митний орган держави-члена відправлення може ідентифікувати відповідну особу.
3. Суб’єкт процедури повинен вносити номер та індивідуальні ідентифікатори пломб спеціального типу до транзитної декларації та повинен наносити пломби не пізніше моменту випуску товарів для процедури транзиту Союзу.
Стаття 318 — Митний нагляд за використанням пломб спеціального типу
(Стаття 233(4)(c)Кодексу)
Митний орган повинен:
(a) повідомляти Комісію та митні органи інших держав-членів про використовувані пломби спеціального типу та про пломби спеціального типу, які він вирішив не затверджувати через порушення чи технічні недоліки;
(b) здійснювати перегляд пломб спеціального типу, які він затвердив, та які використовуються, якщо він отримує інформацію, що інший орган вирішив не затверджувати певну пломбу спеціального типу;
(c) проводити взаємні консультації для досягнення спільної оцінки;
(d) проводити моніторинг використання пломб спеціального типу особами, уповноваженими відповідно до статті 197 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
Якщо необхідно, Комісія та держави-члени можуть, за взаємною згодою, встановити спільну систему нумерації та визначити використання спільних захисних елементів та технологій.
Стаття 319 — Консультації перед наданням дозволів на використання електронного транспортного документа як транзитної декларації для повітряного або морського транспорту
(Стаття 22 Кодексу)
Після перевірки відповідності умовам надання дозволу, викладеним у статті 191 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та умовам, встановленим у статті 199 цього Делегованого регламенту про повітряне сполучення, або у статті 200 цього Делегованого регламенту про морські перевезення, відповідний митний орган, уповноважений ухвалювати рішення, консультується з митним органом в аеропортах відправлення та призначення у разі перевезення повітряним транспортом або митницею в пунктах відправлення та призначення у випадку перевезення морським транспортом.
Строк для консультації встановлюється тривалістю 45 днів після отримання повідомлення, зазначеного в статті 14 від митного органу, компетентного ухвалювати рішення щодо умов та критеріїв, що повинні бути перевірені митним органом, що консультує.
Стаття 320 — Формальності під час використання електронного транспортного документа з перевезення як транзитної декларації для повітряного або морського перевезення
(Стаття 233(4)(e) Кодексу)
1. Товари повинні бути випущені для процедури транзиту Союзу після того, як дані електронного транспортного документа надано митниці відправлення в аеропорту у разі перевезення повітряним транспортом або митниці відправлення в порту у випадку перевезення морським транспортом відповідно до способів, визначених у дозволі.
2. Якщо товари повинні бути поміщені під процедуру транзиту Союзу, суб’єкт процедури вносить до електронного транспортного документа поряд із товарними позиціями відповідні коди.
3. Процедура транзиту Союзу закінчується, коли товари пред’являються митниці призначення в аеропорту у разі перевезення повітряним транспортом або митниці призначення в порту у разі перевезення морським транспортом, і дані електронного транспортного документа надано митниці відповідно до способів, визначених у дозволі.
4. Суб’єкт процедури повинен невідкладно повідомляти митниці відправлення та призначення про всі порушення.
5. Процедура транзиту Союзу вважається закритою, якщо митні органи не отримали інформацію або не встановили, що процедуру не завершено у належний спосіб.
Підсекція 7
Товари, що перевозяться стаціонарною транспортною установкою
Стаття 321 — Перевезення стаціонарною транспортною установкою та процедура транзиту Союзу
(Статті 226(3)(a) та 227(2)(a) Кодексу)
1. Якщо товари, що перевозяться з використанням стаціонарної транспортної установки, прибувають на митну територію Союзу на такій установці, такі товари вважають поміщеними під процедуру транзиту Союзу з моменту прибуття на таку територію.
2. Якщо товари вже перебувають на митній території Союзу, і вони транспортуються стаціонарною транспортною установкою, такі товари вважаються поміщеними під процедуру транзиту Союзу з моменту поміщення у стаціонарну транспортну установку.
3. Для цілей процедури транзиту Союзу, коли товари перевозяться стаціонарною транспортною установкою, суб’єктом процедури є оператор стаціонарної транспортної установки, що має осідок у державі-члені, через територію якої товари надходять на митну територію Союзу у випадку, зазначеному в параграфі 1, або оператор стаціонарної транспортної установки у державі-члені, в якій починається переміщення, у випадку, зазначеному в параграфі 2.
Суб’єкт процедури і митний орган повинні узгодити методи митного нагляду за товарами, які перевозяться.
4. Для цілей статті 233(3) Кодексу оператор стаціонарної транспортної установки, що має осідок у державі-члені, через територію якої товари перевозяться з використанням стаціонарної транспортної установки, вважається перевізником.
5. Процедура транзиту Союзу вважається завершеною, якщо належний запис здійснено в комерційного обліку вантажоодержувача або оператора стаціонарної транспортної установки на засвідчення того, що товари перевозяться стаціонарною транспортною установкою:
(a) надійшли до підприємства вантажоодержувача;
(b) прийняті до розподільчої мережі вантажоодержувача; або
(c) покинули митну територію Союзу.
Глава 4. Спеціальне використання
Секція 1
Тимчасовий ввіз
Стаття 322 — Звільнення від процедури тимчасового ввозу у випадках, що стосуються залізничних транспортних засобів, палет і контейнерів
(Стаття 215 Кодексу)
1. Для залізничних транспортних засобів, що використовуються спільно за домовленістю між перевізниками Союзу та перевізниками з-поза меж Союзу, які надають транспортні послуги залізничним транспортом, процедура тимчасового ввозу може бути закрита, якщо залізничні транспортні засоби одного типу або такої ж вартості, як і ті, що їх надано особі, що має осідок на митній території Союзу, вивозяться або зворотно вивозяться.
2. Для палет процедура тимчасового ввозу може бути закрита, якщо вивезено або зворотно вивезено палети того ж типу або тієї ж вартості, що й ті, що їх поміщено під процедуру.
3. Для контейнерів, відповідно до Конвенції про митне оформлення контейнерів для басейнів, що використовуються в під час міжнародних перевезень (-17), процедура тимчасового ввозу може бути закрита якщо вивезено або зворотно вивезено палети того ж типу або тієї ж вартості, що й ті, що їх поміщено під процедуру.
Стаття 323 — Спеціальне закриття для товарів для проведення заходів або для продажу
(Стаття 215 Кодексу)
Для цілей закриття процедури тимчасового ввозу стосовно товарів, зазначених у статті 234(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 за виключенням товарів, зазначених у статті 1(1) Директиви 2008/118/ЄС, їх споживання, знищення чи безкоштовне розповсюдження для громадськості вважається зворотним вивозом, за умови що їх кількість відповідає характеру події, кількості відвідувачів та ступеню участі в них суб’єкта процедури.
Глава 5. Переробка Переробка на митній території
Стаття 324 — Окремі випадки закриття процедури переробки на митній території ІМ/EX
(Стаття 215 Кодексу)
1. Для цілей закриття процедури переробки на митній території ІМ/EX, необхідно звернути увагу під час зворотного вивозу на таке:
(a) перероблені продукти доставляються особам, що підлягають звільненню від сплати ввізного мита відповідно до Віденської Конвенції від 18 квітня 1961 року щодо дипломатичних відносин, або до Віденської конвенції від 24 квітня 1963 року щодо консульських відносин, або до Нью-Йоркської Конвенції від 16 грудня 1969 року щодо спеціальних місій, зазначених у статті 128(1)(a) Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 (-18);
(b) перероблені продукти постачаються збройним силам інших країн, розташованим на території держави-члена, якщо держава-член надає спеціальне звільнення від ввізного мита відповідно до статті 131(1) Регламенту (ЄС) № 1186/2009;
(c) доставлення повітряним судном;
(d) доставлення космічними літальними апаратами та суміжним обладнанням;
(e) доставлення основних перероблених продуктів, для яких егда omnes ставка ввізного мита є «вільною» або для якого видається сертифікат про придатність для експлуатації в польоті відповідно до статті 1 Регламенту Ради (ЄС) № 1147/2002 (-19);
(f) утилізація згідно з відповідними положеннями вторинних перероблених продуктів, знищення яких при митному нагляді заборонено з екологічних причин.
2. Дія параграфа 1 не поширюється:
(a) якщо товари з-поза меж Союзу, що перебувають під процедурою переробки на митній території ІМ/EX, підлягають застосуванню заходів сільськогосподарської та комерційної політики, тимчасового чи остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, запобіжного заходу або додаткового мита, що виникає в результаті призупинення дії концесії, якщо їх задекларовано для випуску для вільного обігу;
(b) якщо митний борг виникає відповідно до статті 78(1) Кодексу для непохідних товарів, поміщених під процедуру переробки на митній території ІМ/EX, якщо власник дозволу має намір зворотно вивезти перероблені продукти.
3. У випадку параграфа 1(c), наглядова митниця повинна дозволити закриття процедури переробки на митній території (ІМ/EX) після того, як товари, що перебувають під процедурою, було використано вперше для виробництва, ремонту, включаючи технічне обслуговування, модифікацію або перетворення морських суден або їх частин за умови, що облік суб’єкта процедури є таким, що дозволяє перевірити правильність застосування та експлуатації процедури.
4. У випадку параграфа 1(d), наглядова митниця повинна дозволити закриття процедури переробки на митній території (ІМ/EX) після того, як товари, що перебувають під процедурою, було використано вперше для виробництва, ремонту, включаючи технічне обслуговування, модифікацію або перетворення супутників, їх ракет-носіїв та наземного обладнання та їх частин, що є невід’ємною частиною систем, за умови що облік суб’єкту процедури є таким, що дозволяє перевірити правильність застосування та експлуатації процедури.
5. У випадку параграфа 1(e), наглядова митниця повинна дозволити закриття процедури переробки на митній території (ІМ/EX) після того, як товари, що перебувають під процедурою, було використано вперше для переробних операцій, ремонту, пов’язаних із доставленими переробленими продуктами або їх частинами, за умови що облік суб’єкта процедури є такими, що дозволяє перевірити правильність застосування та експлуатації процедури.
6. У випадку параграфа 1(f) суб’єкт процедури переробки на митній території повинен довести, що процедура переробки на митній території відповідно до звичайних правил є або неможливою, або економічною невигідною.
Стаття 325 — Перероблені продукти або товари вважаються випущеними для вільного обігу
(Стаття 215 Кодексу)
1. Якщо в дозволі на переробку на митній території зазначено, що перероблені продукти або поміщені під процедуру товари вважаються випущеними для вільного обігу, якщо їх не поміщено під наступну митну процедуру або не вивезено зворотно після закінчення строку для закриття, митна декларація для випуску для вільного обігу вважається поданою та прийнятою, а випуск дозволеним на дату закінчення строку для закриття.
2. У випадках, зазначених у параграфі 1, продукти або товари, поміщені під процедуру переробки на митній території ІМ/EX, стають товарами Союзу, коли вони надходять на ринок.
Розділ VIII. ТОВАРИ, ПЕРЕМІЩУВАНІ ЗА МЕЖІ МИТНОЇ ТЕРИТОРІЇ СОЮЗУ
Глава 1. Формальності перед вибуттям товарів
Стаття 326 — Електронна система для вибуття
(Стаття 16(1) Кодексу)
Для опрацювання інформації та обміну інформацією стосовно вибуття товарів із митної території Союзу використовується електронна система, створена для цих цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу.
Перший параграф цієї статті повинен бути застосовним із дати впровадження системи UCC GUM, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Стаття 327 — Товари, що не є предметом попередньої декларації
(Стаття 267 Кодексу)
Якщо виявлено, що товари, що повинні бути переміщені за межі митної території Союзу, не є предметом попередньої декларації, та крім випадків звільнення від зобов’язання подавати таку декларацію, при вибутті товарів подається така декларація.
Стаття 328 — Аналіз ризиків
(Стаття 264 Кодексу)
1. Аналіз ризиків здійснюється до випуску товарів протягом строку, який відповідає періоду між закінченням строку подання попередньої декларації, як це встановлено у статті 244 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та завантаженням або відправленням товарів відповідно.
2. Якщо застосовується звільнення від зобов’язання подавати попередню декларацію відповідно до статті 245 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, аналіз ризиків здійснюється після пред’явлення товару на підставі митної декларації або декларації зворотного вивозу, предметом якої є ці товари, або, якщо така декларація відсутня, на основі будь-якої іншої наявної інформації про товари.
Глава 2. Формальності під час вибуття товарів
Стаття 329 — Визначення митниці вибуття
(Стаття 159(3) Кодексу)
1. За винятком випадків застосування параграфів 2-7, митниця вибуття є митницею, що до її компетенції належить місце, звідки товари залишають митну територію Союзу для доставки до місця призначення за межами цієї території.
2. У випадку товарів, що вивозяться з митної території Союзу стаціонарною транспортною установкою, митницею вибуття є митниця вивозу.
3. Якщо товари завантажуються на судно або повітряне судно для перевезення до пункту призначення за межами митної території Союзу, митниця вибуття є митницею, що до її компетенції належить місце, де товари завантажуються на таке судно або повітряне судно.
4. Якщо товари завантажуються на судно, що не приписане для здійснення регулярних судноплавних перевезень, згаданих у статті 120 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, митницею вибуття є митниця, що до її компетенції належить місце, де товари завантажуються на таке судно.
5. Якщо після випуску для вивозу товари поміщено під процедуру зовнішнього транзиту, митним орган вибуття є митний орган митниця відправлення транзитної операції.
6. Якщо після випуску для вивозу товари поміщено під процедуру транзиту, відмінну від процедури зовнішнього транзиту, митницею вибуття є митниця відправлення транзитної операції за умови виконання однієї з таких умов:
(a) митниця призначення транзитної операції розташована в країні спільного транзиту;
(b) митниця призначення транзитної операції розташована на кордоні митної території Союзу, і товари вивозяться з цієї митної території після проходження через країну або територію за межами митної території Союзу.
7. На вимогу митницею вибуття є митниця, що до її компетенції належить місце, де товари приймаються за єдиним договором перевезення для перевезення товарів за межі митної території Союзу залізничними компаніями, поштовими операторами, авіакомпаніями або судноплавними компаніями, за умови що товари повинні залишити митну територію Союзу залізницею, поштою, повітряним або морським транспортом.
9. Якщо повідомлення про зворотний вивіз повинне бути подане відповідно до статті 274(1) Кодексу, митницею вибуття є митниця за місцем, де товари перебувають у вільній зоні або на тимчасовому зберіганні.
Стаття 330 — Комунікація між митницею вивозу та митницею вибуття
(Стаття 267(1) Кодексу)
За винятком випадків, коли митна декларація має форму запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, під час випуску товару митниця вивозу передає дані експортної декларації задекларованій митниці вибуття. Такі дані повинні ґрунтуватися на відомостях, отриманих з експортної декларації, за необхідності, із внесеними змінами.
Стаття 331 — Пред’явлення товарів на митниці вибуття
(Стаття 267 Кодексу)
1. Особа, що пред’являє товари при вибутті, під час пред’явлення товарів на митниці вибуття повинна:
(a) зазначити MRN вивізної декларації та декларації зворотного вивозу;
(b) вказати на будь-які розбіжності між задекларованими та випущеними для вивозу товарами та пред’явленими товарами, включаючи випадки, коли товари були переупаковані або упаковані в контейнери перед їх пред’явленням у митниці вибуття;
(c) якщо пред’явлено лише частину товару, що є предметом вивізної декларації або декларації зворотного вивозу, особа, що пред’являє товари, також повинна вказати кількість фактично пред’явлених товарів.
Проте, якщо ці товари пред’являються в пакунках або контейнерах, він повинен повідомити про кількість пакунків та якщо товар перебуває у контейнері, ідентифікаційні номери контейнера.
2. Товари, задекларовані для вивозу або зворотного вивозу, можуть бути пред’явлені на митниці вибуття, відмінної від митниці, зазначеної у вивізній декларації або у декларації зворотного вивозу. Якщо фактична митниця вибуття розташована не в державі-члені, що її задекларовано спочатку, ця митниця запитує дані про вивізну декларацію або про декларацію зворотного вивозу з митниці вивозу.
Стаття 332 — Формальності під час вибуття товарів
(Стаття 267 Кодексу)
1. Якщо товари, що повинні бути переміщені за межі митної території Союзу, підлягають митному контролю, митниця вибуття перевіряє товари на основі інформації, отриманої від митниці вивозу.
2. Якщо особа, що пред’являє товар, вказує або митниця вибуття з’ясовує, що деякі товари, задекларовані для вивозу, зворотного вивозу або переробки за межами митної території, відсутні, коли вони пред’являються митниці вибуття, ця митниця інформує митницю вивозу про відсутні товари.
3. Якщо особа, що пред’являє товар, вказує або митниця вибуття з’ясовує, що кількість деяких товарів, пред’явлених митниці вибуття, перевищує кількість, задекларовану для вивозу, зворотного вивозу або переробки за межами митної території, ця митниця повинна відмовити у вибутті надлишкових товарів до надання на ці товари зворотної декларації або декларації зворотного вивозу. Таку вивізну декларацію або декларацію зворотного вивозу необхідно подати митниці вибуття.
4. Якщо особа, що пред’являє товар, вказує або митниця вибуття з’ясовує, що є розбіжність між характером товарів, задекларованих для вивозу, зворотного вивозу або переробки за межами митної території, та характером товарів, пред’явлених митниці вибуття, ця митниця повинна відмовити у вибутті таких товарів до надання на ці товари зворотної декларації або декларації зворотного вивозу, та поінформувати митницю вивозу. Таку вивізну декларацію або декларацію зворотного вивозу необхідно подати митниці вибуття.
5. Перевізник повідомляє про вибуття товарів митниці вибуття, шляхом надання такої інформації:
(a) унікального референтного номера відправлення або референтного номера транспортного документа;
(b) якщо товари пред’являються в пакунках або контейнерах, кількість пакунків та якщо товар перебуває у контейнері, ідентифікаційні номери контейнера;
(c) MRN вивізної декларації або декларації зворотного вивозу, у відповідних випадках.
Це зобов’язання не застосовується, якщо така інформація доступна митним органам через наявні комерційні, портові або транспортні інформаційні системи.
6. Для цілей параграфа 5 особа, яка передає вантаж перевізнику, надає йому дані, зазначені в цьому параграфі.
Перевізник може завантажувати товари для перевезення за межі митної території Союзу, якщо він має зазначену в параграфі 5 інформацію.
Стаття 333 — Нагляд за товарами, випущеними для вибуття та обмін інформацією між митницями.
(Стаття 267 Кодексу)
1. Після випуску товарів для вибуття митниця вибуття здійснює за ними нагляд до моменту їх переміщення за межі митної території Союзу.
2. Якщо митниці вибуття та вивозу різні, митниця вибуття повідомляє митницю вивозу про вибуття товару щонайпізніше у робочий день, наступний за днем, коли товари залишили митну територію Союзу.
Проте у випадках, зазначених у параграфах 3-7 статті 329 цього Регламенту, строк для митниці вибуття для інформування митниці вивозу про вибуття товарів повинен бути таким:
(a) у випадках, зазначених у статті 329(3) та (4), щонайпізніше в робочий день, наступний за днем, в який судно або повітряне судно, що на них навантажено товари, залишили порт або аеропорт навантаження;
(b) у випадках, зазначених у статті 329(5), щонайпізніше в робочий день, наступний за днем, в який товари поміщено під процедуру зовнішнього транзиту;
(c) у випадках, зазначених у статті 329(6), щонайпізніше в робочий день, наступний за днем, в який закрито процедуру транзиту;
(d) у зазначених у статті 329(7) випадках, щонайпізніше в робочий день, наступний за днем, в який товари прийнято відповідно до єдиного договору перевезення.
3. Якщо митниці вибуття та вивозу є різними, і у вибутті товарів відмовлено, митниця вибуття повинна повідомляти митницю вивозу щонайпізніше в робочий день, наступний за днем, в який відмовлено у вибутті.
4. За непередбачених обставин, якщо товари, що є предметом однієї вивізної декларації або декларації зворотного вивозу, переміщено до митниці вибуття та в подальшому залишать митну територію Союзу через більш ніж одну митницю вибуття, кожна митниця вибуття, де товари пред’явлено, повинна наглядати за вибуттям товарів, які підлягають переміщенню за межі митної території Союзу. Митниці вибуття повинні повідомляти митницю вивозу про вибуття товарів, що перебувають під їх наглядом.
5. Якщо товари, що є предметом однієї вивізної декларації або декларації зворотного вивозу, переміщуються до митниці вибуття та в подальшому залишають митну територію Союзу в більш ніж одному відправленні у зв’язку з непередбаченими обставинами, митниця вибуття повинна поінформувати митницю вивозу про вибуття кожного відправлення.
6. Якщо товари залишатимуть митну територію Союзу за умов, зазначених у статті 329(7) цього Регламенту, перевізник повинен після запиту компетентних митних органів у місці вибуття надавати інформацію щодо цих товарів. Ця інформація повинна складатися з одного із таких документів:
(a) MRN експортної декларації;
(b) копії єдиного договору перевезення для відповідних товарів;
(c) унікального референтного номера відправлення або референтного номера транспортного документа, та якщо товари пред’являються в пакунках або контейнерах, кількості пакунків, та якщо розміщено в контейнері, ідентифікаційного номера контейнера.
7. Як відступ від пунктів (b) та (c) параграфа 2, до дат впровадження системи AES, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення (ЄС) 2016/578, у випадках, зазначених у параграфах 5 та 6 статті 329, строком повідомлення митницями вибуття митниці вивозу про вибуття товарів, є перший робочий день, наступний за днем, в який товари поміщено під процедуру транзиту, або в який товари залишають митну територію Союзу, або в який закрито процедуру транзиту.
8. Як відступ від параграфа 4 цієї статті, до дат впровадження Автоматизованої системи вивозу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митниця вибуття, де відправлення вперше пред’явлено, повинна зібрати результати вибуття з інших митниць вибуття та повідомити митницю вивозу про вибуття товарів. Вони можуть так зробити лише коли всі товари залишили митну територію Союзу.
9. Як відступ від параграфа 5 цієї статті, до дат впровадження Автоматизованої системи вивозу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, якщо товари, що є предметом однієї вивізної декларації або декларації зворотного вивозу, переміщуються до митниці вибуття та в подальшому залишають митну територію Союзу в більш ніж одному відправленні у зв’язку з непередбаченими обставинами, митниця вибуття повинна поінформувати митницю вивозу про вибуття товарів, лише коли всі товари залишили митну територію Союзу.
Стаття 334 — Засвідчення вибуття товарів
(Стаття 267 Кодексу)
1. Митниця вивозу засвідчує вибуття товарів декларанту або експортеру у таких випадках:
(a) якщо митниця вибуття повідомила цю митницю про вибуття товарів;
(b) якщо ця митниця є тією самою, що і митниця вибуття, і товари вибули;
(c) якщо ця митниця вважає, що доказів, наданих відповідно до статті 335(4) цього Регламенту, достатньо.
2. Якщо митниця вивозу засвідчила вибуття товарів відповідно до параграфа 1(c), вона повинна повідомити про це митницю вибуття.
Стаття 335 — Процедура запиту інформації
(Стаття 267 Кодексу)
1. Якщо після 90 днів із моменту випуску товарів для вивозу митницю вивозу не повідомлено про вибуття товарів, вона може запитати в декларанта інформацію про дату, в яку товари залишили митну територію Союзу та про митницю вибуття, що з неї товари залишили митну територію Союзу.
2. Декларант може за власною ініціативою повідомити митниці вивозу інформацію про дати, в які товари залишали митну територію Союзу та про митницю вибуття, що з неї товари залишили митну територію Союзу.
3. Якщо декларант надає митниці вивозу інформацію відповідно до параграфа 1 або 2, він може попросити в митниці вивозу засвідчити вибуття. Для цього митниця вивозу повинна запитати інформацію про вибуття товарів у митниці вибуття, що повинна відповісти протягом 10 днів.
Якщо митниця вибуття не відповідає протягом цього строку, митниця вивозу повинна повідомити про це декларанта.
4. Якщо митниця вивозу повідомляє декларанта про те, що митниця вибуття не повідомили протягом строку, зазначеного у параграфі 3, декларант може надати митниці вивозу докази про те, що товари залишили митну територію Союзу.
Докази може бути надано у один з таких способів або комбінацією способів:
(a) копією повідомлення про доставлення, підписаною або засвідченою вантажоодержувачем за межами митної території Союзу;
(b) підтвердженням оплати;
(c) рахунком-фактурою;
(d) повідомленням про доставлення;
(e) документом, підписаним економічним оператором, що переміщує товари за межі митної території Союзу;
(f) документом, опрацьованим митним органом держави-члена або третьої країни згідно з правилами та процедурами, застосовними в такій державі чи країні;
(g) документацією економічних операторів про товари, постачені на морські судна, повітряні судна чи берегові установки.
Глава 3. Вивіз та зворотний вивіз
Стаття 336 — Вивізна декларація та декларація зворотного вивозу для товарів у декількох відправленнях
(Стаття 162 Кодексу)
Якщо товари буде переміщено за межі митної території Союзу в більш ніж одному відправленні, кожне окреме відправлення повинне бути предметом окремої вивізної декларації або декларації зворотного вивозу.
Стаття 337 — Подання зі зворотною дією в часі вивізної декларації або декларації зворотного вивозу
(Статті 162 та 267 Кодексу)
1. Якщо вимагалася вивізна декларація або декларація зворотного вивозу, але товари переміщено за межі митної території Союзу без такої декларації, експортер повинен подати зі зворотною дією в часі вивізну декларацію або декларацію зворотного вивозу. Ця декларація подається до митниці за місцем, де експортер має осідок. Митниця повинна засвідчити вибуття товарів експортеру за умови що випуск було б дозволено, якщо б декларацію було подано перед вибуттям товарів із митної території Союзу, та за умови що вона має у своєму розпорядженні докази того, що товари залишили митну територію Союзу.
2. Якщо товари Союзу, що були призначені для зворотного ввозу, залишили митну територію Союзу, але більше не призначені для зворотного ввозу, та за відсутності наміру щодо зворотного ввозу використовувався б інший вид митної декларації, експортер може подавати до митниці вивозу експортну декларацію зі зворотною дією в часі, що замінює первісну декларацію. Митниця повинна засвідчувати вибуття товарів експортеру.
Однак якщо товари Союзу залишили митну територію Союзу з використанням книжок АТА та CPD, митниця вивозу повинна засвідчити вибуття товарів експортеру, при цьому ваучер зворотного ввозу та корінці книжок ATA та CPD визнаються недійсними.
Стаття 338 — Подання декларації зворотного вивозу щодо товарів, що є предметом книжок АТА та CPD
(Стаття 159(3) Кодексу)
У разі зворотного вивозу товарів, що є предметом книжок АТА та CPD, відповідна компетентна митниця, на додаток до зазначених у статті 221(2) цього Регламенту митниць, є митницею вибуття.
Стаття 339 — Використання книжок ATA та CPD як експортної декларації
(Стаття 162 Кодексу)
1. Книжки ATA та CPD вважаються експортною декларацією, якщо книжку видано в державі-члені, що є договірною стороною Конвенції ATA або Стамбульської конвенції, та завізовано і гарантовано асоціацією, що має осідок у Союзі та становить частину гарантійного ланцюга у значенні статті 1(d) додатка A до Стамбульської конвенції.
2. Книжки ATA та CPD не повинні використовуватися як експортна декларація стосовно товарів Союзу, якщо:
(a) ці товари підлягають вивізним формальностям задля отримання відшкодувань за вивіз відповідно до єдиної сільськогосподарської політики;
(b) ці товари, що були частиною інтервенційних запасів, підлягають заходам контролю щодо їх використання або призначення та їх піддано митним формальностям для вивозу на території, які не є частиною митної території Союзу, відповідно до спільної сільськогосподарської політики;
(c) ці товари відповідають умовам для повернення або звільнення від сплати ввізного мита, за умови що вони вивозяться з митної території Союзу;
(d) ці товари переміщуються під режимом відстрочення сплати акцизного збору в межах території Союзу відповідно до Директиви 2008/118/ЄС, за винятком випадків, коли застосовуються положення статті 30 цієї Директиви.
3. Якщо книжка АТА використовується як експортна декларація, митниця вивозу повинна виконувати такі формальності:
(a) звіряти інформацію, що міститься в графах з A по G вивізного ваучера, із зазначеними в книжці товарами;
(b) заповнювати, якщо необхідно, графу на титульній сторінці книжки під назвою «Сертифікат митних органів»;
(c) заповнювати корінець та графу Н вивізного ваучера;
(d) ідентифікувати митницю вивозу в графі Н(b) ваучера зворотного ввозу;
(e) зберігати вивізний ваучер.
4. Якщо митниця вивозу не є митницею вибуття, митниця вибуття виконує формальності, зазначені в параграфі 3, але вона не заповнює графу 7 корінця, що її повинна заповнити митниця вибуття.
5. Строки для зворотного ввозу товарів, встановлені митницею вивозу в графі Н(b) вивізного ваучера, не можуть перевищувати строк дії книжки.
Стаття 340 — Товари, випущені для вивозу або зворотного вивозу, що не залишають митної території Союзу
(Стаття 267 Кодексу)
1. Якщо товари, випущені для вивозу або зворотного вивозу, більше не призначаються для переміщення за межі митної території Союзу, декларант негайно інформує митницю вивозу.
2. Без обмеження параграфа 1, якщо товари вже пред’явлено митниці вибуття, особа, що забирає товари з митниці вибуття для перевезення до місця на митній території Союзу, повинна повідомляти митницю вибуття про те, що товари не буде переміщено з митної території Союзу, та зазначати MRN вивізної декларації або декларації зворотного вивозу.
3. Якщо у випадках, зазначених у статті 329(5), (6) та (7) цього Регламенту, наслідком зміни у договорі перевезення є припинення всередині митної території Союзу операції з перевезення, яка повинна була б припинитися за її межами, відповідні компанії та органи влади можуть виконувати змінений договір лише за попередньої згоди митниці вибуття.
4. У випадку визнання недійсною вивізної декларації або декларації зворотного вивозу відповідно до статті 248 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 митниця вивозу повинна повідомляти задекларовану митницю вибуття про таку недійсність.
Глава 4. Загальна декларація вибуття
Стаття 341 — Заходи, що повинні бути вжитими після отримання загальної декларації вибуття
(Стаття 271 Кодексу)
Митниця, що до неї подано загальну декларацію вибуття відповідно до статті 271(1) Кодексу повинна:
(a) зареєструвати загальну декларацію вибуття негайно після її отримання;
(b) надати MRN декларанту;
(c) у відповідних випадках, випустити товари для вибуття з митної території Союзу;
Стаття 342 — Товари, стосовно яких подано загальну декларацію вибуття, що не залишають митної території Союзу
(Стаття 174 Кодексу)
Якщо більше немає наміру переміщувати з митної території Союзу товари, стосовно яких подано загальну декларацію вибуття, особа, що забирає товари з митниці вибуття для перевезення до місця на цій митній території, повинна повідомляти митницю вибуття про те, що товари не будуть переміщені з митної території Союзу, та зазначати MRN загальної декларації вибуття.
Глава 5. Повідомлення про зворотний вивіз
Стаття 343 — Заходи після отримання повідомлення про зворотний вивіз
(Стаття 274 Кодексу)
Митниця вибуття повинна:
(a) зареєструвати повідомлення про зворотний вивіз негайно після його отримання;
(b) надати MRN декларанту;
(c) у відповідних випадках, випустити товари для вибуття з митної території Союзу;
Стаття 344 — Товари, стосовно яких подано повідомлення про зворотний вивіз, що не залишають митну територію Союзу
(Стаття 174 Кодексу)
Якщо більше немає наміру переміщувати з митної території Союзу товари, стосовно яких подано повідомлення про зворотний вивіз, особа, що забирає товари з митниці вибуття для перевезення до місця на цій митній території, повинна повідомляти митницю вибуття про те, що товари не будуть переміщені з митної території Союзу, та зазначати MRN повідомлення про зворотний вивіз.
Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 345 — Процедурні правила щодо повторного оцінювання дозволів, чинних станом на 1 травня 2016 року
1. Рішення після повторного оцінювання дозволу відповідно до статті 250(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 повинні бути ухвалені до 1 травня 2019 року.
Такими рішеннями скасовуються повторно оцінені дозволи та, у відповідних випадках, надаються нові дозволи. Про такі рішення невідкладно повідомляються власники дозволів.
2. У випадках, зазначених у статті 253(b) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо новий дозвіл на використання комплексної гарантії надано в результаті переоцінки дозволу на використання комплексної гарантії, пов’язаної з рішенням про надання відстрочки платежу з використанням однієї із процедур, зазначених у статті 226(b) або (c) Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 (-20), новий дозвіл на відстрочку платежу видається автоматично в цей самий час відповідно до статті 110 Кодексу.
3. Якщо дозволи, зазначені в статті 251 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, містять покликання на Регламент (ЄЕС) № 2913/92 або Регламент (ЄЕС) № 2454/93, ці покликання повинні читатися відповідно до таблиці відповідностей, викладеної в додатку 90 до Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.
4. Як відступ від параграфа 1, Єдині дозволи для спрощених процедур (SASP), видані відповідно до Регламенту (ЄЕС) № 2454/93 та чинні станом на 1 травня 2016 року, повинні залишатися чинними до відповідних дат впровадження систем CCI та AES, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2016/578/ЄС.
Стаття 346 — Перехідні положення стосовно заяв на отримання дозволів, поданих до 01 травня 2016 року
Митні органи можуть приймати заявки на видачу дозволів відповідно до Кодексу та цього Регламенту, подані до 1 травня 2016 року. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, може надавати дозволи відповідно до Кодексу та цього Регламенту до 1 травня 2016 року. Такі дозволи не набувають чинності до 1 травня 2016 року.
Стаття 347 — Перехідні положення щодо транзакційної вартості
1. Транзакційна вартість товарів може бути визначена на основі продажу, що відбувається до продажу, зазначеного у статті 128(1) цього Регламенту, якщо особа, що від її імені подано декларацію, несе зобов’язання за договором, укладеним до 18 січня 2016 року.
2. Ця стаття застосовується з 31 грудня 2017 року.
Стаття 348 — Перехідні положення стосовно випуску товарів
Якщо товари задекларовано для випуску для вільного обігу, митного складу, переробки на митній території, переробки під митним контролем, тимчасового ввозу, кінцевого використання, транзиту, вивозу або переробки за межами митної території відповідно до Регламенту (ЄЕС) № 2913/92 до 1 травня 2016 року та не випущено до цієї дати, вони повинні бути випущені для зазначеної в декларації процедури згідно з відповідними положенням Кодексу, Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та цього Регламенту.
Стаття 349 — Перехідні положення для товарів, поміщених під деякі процедури, що їх не закрито до 1 травня 2016 року
1. Якщо товари поміщено під такі митні процедури до 1 травня 2016 року, та процедуру не закрито до цієї дати, процедура повинна бути закрита згідно з відповідними положеннями Кодексу, Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та цього Регламенту:
(a) випуск товарів для вільного обігу зі сприятливим тарифними режимом або за зниженою або нульовою ставкою мита у зв’язку з їх кінцевим використанням;
(b) митний склад типів A, B, C, E та F;
(c) переробка на митній території у формі системи призупинення;
(d) переробка під митним контролем.
2. Якщо товари поміщено під такі митні процедури до 1 травня 2016 року і процедури не закрито до цієї дати, процедура повинна бути закрита згідно з відповідними положеннями Регламенту (ЄЕС) № 2913/92 та Регламенту (ЄЕС) № 2454/93:
(a) митний склад типу D;
(b) тимчасового ввозу;
(c) переробка на митній території у формі системи повернення;
(d) переробка за межами митної території.
Однак із 1 січня 2019 року процедура для митного складу типу D повинна бути закрита згідно з відповідними положеннями Кодексу, Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та цього Регламенту.
3. Товари, поміщені у вільну зону контрольного типу II відповідно до статті 799 Регламенту (ЄЕС) № 2454/93 або у вільний склад, що його не призначено для схваленого митницею режиму або використання відповідно до Регламенту (ЄЕС) № 2913/92, повинні з 1 травня 2016 року вважатися поміщеними під процедуру митного складу згідно з відповідними положеннями Кодексу, Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та Регламенту.
4. Якщо товари випущено для транзитної операції до 1 травня 2016 року і цю операцію не закрито до цієї дати, вона повинна бути закрита згідно з відповідними положеннями Регламенту (ЄЕС) № 2913/92 та Регламенту (ЄЕС) № 2454/93.
Стаття 350
Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.
Він застосовується з 01 травня 2016 року.
Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах.
(-1) Делегований регламент Комісії (ЄС) 2015/2446 від 28 липня 2015 року про доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 щодо детальних правил імплементації деяких положень Митного кодексу Союзу (див. сторінку 1 цього Офіційного вісника).
(-2) Імплементаційне рішення Комісії (ЄС) 2016/578 від 11 квітня 2016 року про встановлення робочої програми розроблення та розгортання електронних систем, передбачених у Митному кодексі Союзу (ОВ L 99, 15.04.2016, с. 06).
(-4) Регламент Комісії № (ЄЕС) № 2454/93 від 02 липня 1993 року щодо умов імплементації Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 про встановлення Митного кодексу Співтовариства (ОВ L 253, 11.10.1993, c. 1).
(-5) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 300/2008 від 11 березня 2008 року про спільні правила у сфері авіаційної безпеки цивільної авіації та про скасування Регламенту (ЄС) № 2320/2002 (ОВ L 97, 09.04.2008, с. 72).
(-6) Регламент Комісії (ЄС) № 185/2010 від 04 травня 2010 року щодо детальних заходів імплементації спільних основних стандартів з авіаційної безпеки (ОВ L 55, 05.03.2010, c. 1).
(-7) Директива Європейського Парламенту і Ради 94/25/ЄС від 16 червня 1994 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень держав-членів щодо прогулянкового судна (ОВ L 164, 30.06.1994, c. 15).
(-8) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 654/2014 від 15 травня 2014 року про виконання прав Союзу на застосування та примусове виконання правил міжнародної торгівлі та внесення змін до Регламенту Ради (ЄС) № 3286/94 (ОВ L 189, 27.06.2014, c. 50).
(-9) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 978/2012 від 25 жовтня 2012 року про застосування схем загальних тарифних преференцій та скасування Регламенту Ради (ЄС) № 732/2008 (ОВ L 303, 31.10.2012, c. 1).
(-10) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 жовтня 2000 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних установами та органами Співтовариства і про вільний рух таких даних (ОВ L 8, 12.01.2001, с. 1).
(-11) Директива Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних та про вільний рух таких даних (ОВ L 281, 23.11.1995, с. 31).
(-12) Регламент Ради (ЄЕС) № 2658/87 від 23 липня 1987 року про тарифну і статистичну номенклатуру та про спільний митний тариф (ОВ L 256, 07.09.1987, c. 1).
(-13) ОВ L 226, 13.08.1987, с. 2.
(-14) Директива Ради 2008/118/ЄС від 16 грудня 2008 року про загальний режим акцизних зборів та про скасування Директиви 92/12/ЄЕС (OВ L 9, 14.01.2009, с. 12).
(-16) Регламент Комісії (ЄЕС) № 1192/2008 від 17 листопада 2008 року про внесення змін до Регламенту (ЄЕС № 2454/93 щодо умов імплементації Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 про встановлення Митного кодексу Співтовариства (ОВ L 329, 06.12.2008, c. 1).
(-17) ОВ L 91, 22.04.1995, с. 46.
(-18) Регламент Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року щодо встановлення системи Співтовариства зі звільнення від мита (ОВ L 324, 10.12.2009, c. 23).
(-19) Регламент Ради (ЄС) № 1147/2002 від 25 червня 2002 року щодо тимчасового призупинення стягнення автономних мит Спільного митного тарифу з деяких товарів, ввезених із сертифікатами про придатність для експлуатації в польоті (ОВ L 170, 29.06.2002, c. 8).
(-20) Регламент Ради (ЄЕС) № 2913/92 від 12 жовтня 1992 року про встановлення Митного кодексу Співтовариства (ОВ L 302, 19.10.1992, c. 1).
ДОДАТКИ
Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua. Оригінальний текст перекладу
Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою