ЧиннийРегламент

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 від 17 грудня 2013 року про встановлення спільної організації ринків сільськогосподарських продуктів та про скасування регламентів Комісії (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

Номер: 984_020-13
Видавник: Європейський парламент
Прийнято: 17 груд. 2013 р.
Редакція: 07 груд. 2021 р.

Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 від 17 грудня 2013 року про встановлення спільної організації ринків сільськогосподарських продуктів та про скасування регламентів Комісії (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

Тип: Європарламент, Рада ЄС Видавник: Європейський парламент Номер: 984_020-13 Прийнято: 2013-12-17 Чинна редакція від: 2021-12-07 Стан: in_force Rada ID: 984_020-13

02013R1308 - UA - 07.12.2021 - 007.001

Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex.

(До Розділу V: "Економічне та галузеве співробітництво"

Глава 17. Сільське господарство та розвиток сільських територій)

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 1308/2013

від 17 грудня 2013 року

про встановлення спільної організації ринків сільськогосподарських продуктів та про скасування регламентів Комісії (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

(OB L 347, 20.12.2013, с. 671)

Зі змінами, внесеними:

Офіційний вісник

№

сторінка

дата

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 1310/2013 від 17 грудня 2013 року

L 347

865

20.12.2013

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2016/791 від 11 травня 2016 року

L 135

1

24.5.2016

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2016/1166 від 17 травня 2016 року

L 193

17

19.7.2016

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2016/1226 від 4 травня 2016 року

L 202

5

28.7.2016

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2017/2393 від 13 грудня 2017 року

L 350

15

29.12.2017

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2020/2220 від 23 грудня 2020 року

L 437

1

28.12.2020

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2021/2117 від 2 грудня 2021 року

L 435

262

6.12.2021

Із виправленнями, внесеними:

Виправленням, OB L 189, 27.06.2014, с. 261 (1308/2013)

Виправленням, OB L 130, 19.05.2016, с. 9 (1308/2013)

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 1308/2013

від 17 грудня 2013 року

про встановлення спільної організації ринків сільськогосподарських продуктів та про скасування регламентів Комісії (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

ЧАСТИНА I

ВСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1 — Сфера застосування

1. Цей Регламент установлює спільну організацію ринків сільськогосподарських продуктів, під якими розуміють усі продукти, наведені в додатку I до Договорів, за винятком продуктів рибальства та аквакультури, визначених у законодавчих актах Союзу щодо спільної організації ринків продуктів рибальства та аквакультури.

2. Сільськогосподарські продукти, визначені в параграфі 1, поділяються на такі сектори, наведені у відповідних частинах додатка I:

(a) зернові культури, частина I;

(b) рис, частина II;

(d) сухі корми, частина IV;

(e) насіння, частина V;

(f) хміль, частина VI;

(g) оливкова олія та оливки столові, частина VII;

(h) льон і коноплі, частина VIII;

(i) фрукти та овочі, частина IX;

(j) продукти перероблення фруктів та овочів, частина X;

(k) банани, частина XI;

(l) вино, частина XII;

(m) живі дерева та інші рослини, цибулини, коріння та аналогічні частини рослин, зрізані квіти та декоративна зелень, частина XIII;

(n) тютюн, частина XIV;

(o) яловичина та телятина, частина XV;

(p) молоко та молочні продукти, частина XVI;

(q) свинина, частина XVII;

(r) баранина та козлятина, частина XVIII;

(s) яйця, частина XIX;

(t) м'ясо свійської птиці, частина XX;

(u) етиловий спирт сільськогосподарського походження, частина XXI;

(v) продукти бджільництва, частина XXII;

(w) шовкопряди, частина XXIII;

(x) інші продукти, частина XXIV.

Стаття 2 — Загальні положення Спільної аграрної політики (CAP)

Регламент (ЄС) № 1306/2013 та ухвалені відповідно до нього положення застосовуються щодо інструментів, установлених у цьому Регламенті.

Стаття 3 — Терміни та означення

1. Для цілей цього Регламенту застосовуються терміни та означення для деяких секторів, установлені в додатку II.

3. Терміни та означення, установлені в Регламенті (ЄС) № 1306/2013, Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1307/2013 (-1) і Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1305/2013 (-2), застосовуються для цілей цього Регламенту, якщо інше не передбачено цим Регламентом.

4. Для врахування специфічних характеристик сектора рису, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 227 про внесення змін до термінів та означень для сектора рису, установлених у частині I додатка II, тією мірою, якою необхідно оновлювати терміни та означення у зв'язку зі змінами на ринку.

5. Для цілей цього Регламенту:

(a) «менш розвинуті регіони» означає регіони, визначені такими в пункті (a) першого підпараграфа статті 90(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1303/2013 (-3).

(b) «несприятливе кліматичне явище, яке може бути прирівнене до стихійного лиха» означає погодні умови, як-от мороз, град, ожеледиця, дощ або посуха, які знищують більш ніж 30% середньорічного виробництва певного фермера, що обчислюють на основі попереднього трирічного періоду, або середнього виробництва за три роки, що обчислюють на основі попереднього п'ятирічного періоду без урахування найбільшого та найменшого значення.

Стаття 4 — Коригування номенклатури Спільного митного тарифу, використовуваної для сільськогосподарських продуктів

За необхідності, для врахування змін до комбінованої номенклатури, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 227 про коригування опису продуктів і покликань у цьому Регламенті на товарні позиції чи товарні субпозиції комбінованої номенклатури.

Стаття 5 — Коефіцієнти перетворення для рису

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких встановлено коефіцієнти перетворення для рису на різних етапах оброблення.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 6 — Маркетингові роки

Установлено такі маркетингові роки:

(a) з 1 січня до 31 грудня певного року для секторів фруктів та овочів, перероблених фруктів та овочів і бананів;

(b) з 1 квітня до 31 березня наступного року для сектора сухих кормів і сектора шовкопрядів;

(i) сектора зернових культур;

(ii) сектора насіння;

(iii) сектора льону і конопель;

(iv) сектора молока та молочних продуктів;

(d) з 1 серпня до 31 липня наступного року для сектора вина;

(e) з 1 вересня до 31 серпня наступного року для сектора рису та стосовно столових оливок;

(f) з 1 жовтня до 30 вересня наступного року для сектора цукру та стосовно оливкової олії.

Стаття 7 — Референтні граничні значення

1. Установлено такі референтні граничні значення:

(a) щодо сектора зернових культур: 101,31 євро за тонну - на етапі оптової торгівлі для товарів, які постачають на склад, до розвантаження;

(b) щодо рису-сирцю: 150 євро за тонну у випадку стандартної якості, визначеної в пункті А додатка III, на етапі оптової торгівлі для товарів, які постачають на склад, до розвантаження;

(i) для білого цукру: 404,4 євро за тонну;

(ii) для цукру-сирцю: 335,2 євро за тонну;

(d) щодо сектора яловичини й телятини: 2224 євро за тонну для туш самців великої рогатої худоби, що належать до класу екстер'єру/жирового покрову R3, установленого в шкалі Союзу для класифікації туш великої рогатої худоби віком від восьми місяців, зазначеній в пункті А додатка IV;

(e) щодо сектора молока та молочних продуктів:

(i) 246,39 євро за 100 кг масла;

(ii) 169,80 євро за 100 кг сухого знежиреного молока;

(f) щодо свинини: 1509,39 євро за тонну для туш свиней стандартної якості, визначеної на основі маси та вмісту пісного м'яса, установлених у шкалі Союзу для класифікації свинячих туш, зазначеній у пункті В додатка IV:

(i) туші масою від 60 до 120 кг: клас E;

(ii) туші масою від 120 до 180 кг: клас R;

(g) щодо сектора оливкової олії:

(i) 1779 євро за тонну для оливкової олії холодного пресування першого віджиму екстра класу;

(ii) 1710 євро за тонну для оливкової олії холодного пресування першого віджиму;

(iii) 1524 євро за тонну для лампової оливкової олії з кислотністю 2 градуси; ця сума знижується на 36,70 євро за тонну за кожний додатковий градус кислотності.

2. Комісія регулярно переглядає референтні граничні значення, передбачені в параграфі 1, ураховуючи об'єктивні критерії, а саме, розвиток виробництва, витрати на виробництво (особливо на засоби виробництва) та ринкові тенденції. За необхідності, референтні граничні значення оновлюють відповідно до звичайної законодавчої процедури у зв'язку з розвитком виробництва та ринків.

ЧАСТИНА II

ВНУТРІШНІЙ РИНОК

Розділ I. РИНКОВА ІНТЕРВЕНЦІЯ

ГЛАВА I

Державна інтервенція та допомога на приватне зберігання

Секція 1

Загальні положення щодо державної інтервенції та допомоги на приватне зберігання

Стаття 8 — Сфера застосування

Ця глава встановлює правила ринкової інтервенції, що стосуються:

(a) державної інтервенції, коли продукти закуповують і складують компетентні органи держав-членів, доки їх не збудуть; та

(b) надання допомоги на зберігання продуктів приватними операторами.

Стаття 9 — Походження прийнятних продуктів

Продукти, прийнятні для закупівлі в рамках державної інтервенції або для надання допомоги на приватне зберігання, повинні походити із Союзу. Крім того, якщо їх отримано із сільськогосподарських культур, такі сільськогосподарські культури повинні бути зібрані в Союзі, а якщо їх отримано з молока, таке молоко повинне бути вироблене в Союзі.

Стаття 10 — Шкали Союзу для класифікації туш

Шкали Союзу для класифікації туш застосовують згідно з пунктами А та В додатка IV, відповідно, у секторі яловичини й телятини щодо туш великої рогатої худоби віком вісім місяців або старше і в секторі свинини щодо свиней, яких не використовували для розведення.

У секторі баранини та козлятини держави-члени можуть застосовувати шкалу Союзу для класифікації туш овець відповідно до правил, установлених у пункті С додатка IV.

Секція 2

Державна інтервенція

Стаття 11 — Продукти, прийнятні для державної інтервенції

Державна інтервенція, відповідно до умов, установлених у цій секції та будь-яких додаткових вимог та умов, які може визначити Комісія за допомогою делегованих актів згідно зі статтею 19 та імплементаційних актів згідно зі статтею 20, застосовується щодо таких продуктів:

(a) м'яка пшениця, тверда пшениця, ячмінь і кукурудза;

(b) рис-сирець;

(c) свіже або охолоджене м'ясо сектора яловичини та телятини, зазначене під кодами КН 0201 10 00 та з 0201 20 20 по 0201 20 50;

(d) масло, вироблене безпосередньо і виключно із пастеризованих вершків, отриманих безпосередньо і виключно з коров'ячого молока на затвердженому в Союзі підприємстві, у якому мінімальний вміст молочного жиру становить 82 мас. %, а максимальний вміст води - 16 мас. %;

(e) сухе знежирене молоко найвищої якості, виготовлене з коров'ячого молока на затвердженому в Союзі підприємстві методом розпилення, у якому мінімальний вміст білка становить 34,0 % знежиреної сухої речовини.

Стаття 12 — Періоди державної інтервенції

Державна інтервенція здійснюється щодо:

(a) м'якої пшениці, з 1 жовтня до 31 травня;

(b) твердої пшениці, ячменю і кукурудзи протягом усього року;

(d) яловичини та телятини протягом усього року;

(e) масла та сухого знежиреного молока з 1 лютого до 30 вересня.

Стаття 13 — Відкриття і закриття державної інтервенції

1. Протягом періодів, зазначених у статті 12, державна інтервенція:

(a) повинна бути відкрита для м'якої пшениці, масла і сухого знежиреного молока;

(b) може бути відкрита Комісією на підставі імплементаційних актів для твердої пшениці, ячменю, кукурудзи та рису-сирцю (у тому числі конкретних сортів і видів рису-сирцю), якщо цього вимагає ситуація на ринку. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

(c) може бути відкрита Комісією для сектора яловичини і телятини на підставі імплементаційних актів, ухвалених без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3), якщо впродовж репрезентативного періоду, визначеного відповідно до пункту (c) першого параграфа статті 20, середня ринкова ціна в державі-члені або в регіоні держави-члена, яку було зафіксовано на основі шкали Союзу для класифікації туш великої рогатої худоби, зазначеної в пункті А додатка IV, є нижчою ніж 85% референтного граничного значення, установленого в пункті (d) статті 7(1).

2. Комісія може ухвалити імплементаційні акти про закриття державної інтервенції для сектора яловичини та телятини, якщо впродовж репрезентативного періоду, визначеного відповідно до пункту (c) першого параграфа статті 20, умови, передбачені в пункті (c) параграфа 1 цієї статті, більше не виконуються. Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Стаття 14 — Закупівля за фіксованою ціною або в рамках тендера

Якщо державну інтервенцію відкрито згідно зі статтею 13(1), заходи щодо встановлення закупівельних цін на продукти, зазначені в статті 11, а також, у відповідних випадках, заходи щодо кількісних обмежень, якщо закупівлю здійснюють за фіксованою ціною, ухвалює Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

Стаття 15 — Ціна в рамках державної інтервенції

1. Ціна в рамках державної інтервенції означає:

(a) ціну, за якою повинні бути закуплені продукти в рамках державної інтервенції, якщо їх закуповують за фіксованою ціною; або

(b) максимальну ціну, за якою продукти, прийнятні для державної інтервенції, можуть бути закуплені, якщо їх закуповують у рамках тендера.

2. Заходи щодо фіксування рівня ціни в рамках державної інтервенції, у тому числі сум підвищень та знижень, ухвалює Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

Стаття 16 — Загальні принципи збуту продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції

1. Збут продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції, здійснюють таким чином, щоб:

(a) уникнути будь-якого порушення рівноваги на ринку,

(b) забезпечити рівний доступ до товарів та однакове ставлення до покупців, та

2. Продукти, закуплені в рамках державної інтервенції, можна збувати шляхом надання їх у розпорядження системи заходів з постачання харчових продуктів для найзнедоленіших осіб у Союзі, передбаченої у відповідних правових актах Союзу. У таких випадках, облікова вартість таких продуктів повинна бути на рівні відповідної встановленої в рамках державної інтервенції ціни, зазначеної в статті 15(2) цього Регламенту.

2a. Держави-члени повідомляють Комісії всю інформацію, необхідну для моніторингу дотримання принципів, установлених у параграфі 1.

3. Щороку Комісія публікує інформацію щодо умов, на яких закуплені в рамках державної інтервенції продукти було закуплено або продано попереднього року. Така інформація повинна включати відповідні обсяги, а також ціни купівлі та продажу.

Секція 3

Допомога на приватне зберігання

Стаття 17 — Прийнятні продукти

Допомогу на приватне зберігання можна надавати відповідно до умов, установлених у цій секції, та будь-яких додаткових вимог та умов, які ухвалює Комісія за допомогою делегованих актів згідно зі статтею 18(1) або статтею 19 та імплементаційних актів згідно зі статтею 18(2) або статтею 20, щодо таких продуктів:

(a) білий цукор;

(b) оливкова олія та оливки столові;

(d) свіже чи охолоджене м'ясо великої рогатої худоби віком вісім місяців або старше;

(e) масло, вироблене з вершків, отриманих безпосередньо і виключно з коров'ячого молока;

(f) сир;

(g) сухе знежирене молоко, виготовлене з коров'ячого молока;

(h) свинина;

(i) баранина та козлятина.

Пункт (f) першого параграфа обмежується сиром, що має охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 1151/2012, зберігання якого триває довше за період дозрівання, установлений у специфікації продукту, зазначеній у статті 7 указаного регламенту, та/або період дозрівання, що сприяє підвищенню цінності сиру.

Стаття 18 — Умови надання допомоги

1. Щоб забезпечити прозорість ринку, Комісію уповноважено, коли це необхідно, ухвалювати згідно зі статтею 227 делеговані акти про встановлення умов, на яких вона може вирішити надати допомогу на приватне зберігання продуктів, наведених у статті 17, з урахуванням:

(a) середніх зафіксованих ринкових цін Союзу, а також відповідних референтних граничних значень і виробничих витрат для відповідних продуктів; та/або

(b) необхідності вчасно реагувати на особливо складну ринкову ситуацію або економічні зміни, які мають значний негативний вплив на маржу у секторі.

2. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про:

(a) надання допомоги на приватне зберігання продуктів, наведених у статті 17, з урахуванням умов, зазначених у параграфі 1 цієї статті;

(b) обмеження надання допомоги на приватне зберігання.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

3. Заходи щодо встановлення фіксованого розміру допомоги на приватне зберігання, передбачені в статті 17, ухвалює Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

Секція 4

Загальні положення щодо державної інтервенції та допомоги на приватне зберігання

Стаття 19 — Делеговані повноваження

1. Щоб гарантувати, що продукти, які закуплені в рамках державної інтервенції або до яких застосовується допомога на приватне зберігання, є придатними для довгострокового зберігання і мають належну, прийнятну і товарну якість, а також щоб урахувати особливі характеристики різних секторів для цілей забезпечення результативного за витратами здійснення державної інтервенції та приватного зберігання, Комісію уповноважено згідно зі статтею 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення вимог та умов, яким повинні відповідати такі продукти, додатково до вимог, установлених у цьому Регламенті. Такі вимоги і умови повинні бути націлені на те, щоб гарантувати стосовно закуплених і складованих продуктів:

(a) їхню якість з точки зору параметрів якості, груп якості, класів якості, категорій, характеристик і віку продуктів;

(b) їх прийнятність з точки зору кількості, пакования, включно з маркованням, збереження, попередніх договорів про зберігання, затвердження підприємств і стадії продуктів, до яких застосовується ціна в рамках державної інтервенції та допомога на приватне зберігання.

2. Щоб урахувати особливі характеристики сектора зернових культур і сектора рису-сирцю, Комісія повинна бути уповноважена відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення критеріїв якості, які стосуються як закупівлі, так і продажу м'якої і твердої пшениці, ячменю, кукурудзи та рису-сирцю.

3. Щоб забезпечити належну місткість складських приміщень та ефективність системи державної інтервенції з огляду на результативність витрат, розповсюдження та доступ для операторів, а також щоб підтримувати якість продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції для збуту наприкінці періоду зберігання, Комісію уповноважено відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення:

(a) вимог, яким повинні відповідати складські приміщення для всіх продуктів, на які поширюється державна інтервенція;

(b) правил зберігання продуктів у межах і поза межами держави-члена, відповідальної за такі продукти, та правил поводження з ними з огляду на митні збори і будь-які інші суми, що їх надають чи стягують відповідно до Спільної аграрної політики.

4. Щоб забезпечити бажаний вплив допомоги на приватне зберігання на ринок, Комісію уповноважено відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти про встановлення:

(a) правил та умов, які застосовують, якщо кількість складованих продуктів є меншою за кількість, указану в договорі;

(b) умов здійснення авансової виплати такої допомоги;

(c) умов, відповідно до яких може бути вирішено, що продукти, на які поширюються договори про приватне зберігання, можна повторно реалізовувати чи збувати.

5. Щоб забезпечити належне функціонування систем державної інтервенції та приватного зберігання, Комісія повинна бути уповноважена, відповідно до статті 227, ухвалювати делеговані акти, які:

(a) передбачають застосування тендерних процедур, що гарантують рівний доступ до товарів та однакове ставлення до операторів;

(b) установлюють додаткові умови, які повинні виконувати оператори, щоб полегшити дієве управління системою та її контролювання для держав-членів та операторів;

6. Щоб ураховувати технічний прогрес і потреби секторів, зазначених у статті 10, а також потребу стандартизувати представлення різних продуктів для цілей підвищення прозорості ринку, запису цін і застосування заходів ринкової інтервенції, Комісію уповноважено відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти, які:

(a) адаптують та оновлюють положення додатка IV про шкали Союзу для класифікації, ідентифікації та представлення туш;

(b) установлюють додаткові положення щодо класифікації, у тому числі кваліфікованими класифікаторами, щодо визначення класів якості, у тому числі автоматизованими методами, щодо ідентифікації, зважування та маркування туш, а також щодо розрахунку середніх цін Союзу та зважувальних коефіцієнтів, що їх використовують для розрахунку таких цін;

(c) установлюють у секторі яловичини та телятини відступи від положень і спеціальні відступи, що їх держави-члени можуть дозволяти бойням, на яких забивають незначну кількість великої рогатої худоби, та додаткові положення для відповідних продуктів, у тому числі щодо класів екстер'єру/жирового покрову, а в секторі баранини - додаткові положення, які стосуються маси, кольору м'яса та жирового покрову, і критеріїв класифікації легких ягнят;

(d) надають державам-членам дозвіл не застосовувати шкалу класів якості для класифікації свинячих туш та дозвіл використовувати критерії оцінювання, додаткові до маси та очікуваного вмісту пісного м'яса, або встановлюють відступи від такої шкали.

Стаття 20 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія ухвалює імплементаційні акти про встановлення заходів, необхідних для однакового застосування цієї глави. Такі інструменти можуть, зокрема, стосуватися:

(a) сум, які повинен сплатити оператор, якщо продукти, постачені в рамках державної інтервенції, не відповідають мінімальним вимогам якості;

(b) установлення мінімальної місткості складських приміщень, використовуваних у рамках інтервенції;

(d) доставки продуктів, які будуть закуплені в рамках державної інтервенції, транспортних витрат, які покладаються на оферента, приймання продуктів організаціями-платниками та оплати;

(e) різних операцій, пов'язаних з процесом обвалювання м'яса для сектора яловичини та телятини;

(f) практичних заходів, пов'язаних з пакуванням, реалізацією та маркуванням продуктів;

(g) процедур затвердження підприємств, які виробляють масло та сухе знежирене молоко, для цілей цієї глави;

(h) надання будь-яких дозволів на зберігання за межами території держави-члена, у якій продукти були закуплені та складовані;

(i) продажу або збуту продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції, зокрема з огляду на ціни продажу, умов вилучення зі зберігання, подальшого використання чи призначення вилучених зі зберігання продуктів, у тому числі процедур, які стосуються продуктів, наданих на ринку для використання в програмі, зазначеній у статті 16(2), включно з передачею між державами-членами;

(j) у випадку продуктів, закуплених у рамках державної інтервенції, положень щодо можливості для держав-членів продавати під свою власну відповідальність невеликі кількості залишків, що зберігаються, або кількості, які більше не можна повторно упаковувати чи стан яких погіршився;

(k) щодо приватного зберігання, укладення та змісту договорів між компетентним органом держави-члена і заявниками;

(l) розміщення та утримання продуктів у рамках приватного зберігання і їх вилучення зі зберігання;

(m) тривалості періоду приватного зберігання та положень, відповідно до яких такі періоди, якщо вони визначені в договорах, можуть бути скорочені чи продовжені;

(n) процедур, яких необхідно дотримуватися у випадку закупівлі за фіксованою ціною, включно з порядком внесення та розміром забезпечення, або у випадку надання заздалегідь фіксованої допомоги на приватне зберігання;

(o) використання тендерних процедур для державної інтервенції і для приватного зберігання, зокрема щодо:

(i) подання оферт або тендерних пропозицій та мінімальної кількості для заявки чи подання;

(ii) порядку внесення та розміру забезпечення; та

(iii) вибору оферт, що забезпечує надання переваги тим з них, які є найвигіднішими для Союзу, і залишає при цьому можливість не визначати переможця для укладення договору;

(p) впровадження шкал Союзу для класифікації туш великої рогатої худоби, туш свиней та овець;

(q) представлення туш та половин туш, відмінне від представлення, визначеного в пункті А.IV додатка IV для встановлення ринкових цін;

(r) коригувальних коефіцієнтів, що їх держави-члени повинні застосовувати і використовувати для інакшого представлення туш великої рогатої худоби та овець у випадку, якщо еталонне представлення не використовується;

(s) практичних заходів щодо маркування класифікованих туш та розрахування Комісією середньозваженої ціни на туші великої рогатої худоби, туші свиней та овець в Союзі;

(t) надання дозволу державам-членам передбачати щодо свиней, забитих на їхній території, інакше представлення туш свиней, ніж зазначено в пункті B.III додатка IV, якщо виконано одну з таких умов:

(i) звичайна комерційна практика на їхній території відрізняється від стандартного представлення, визначеного в першому підпараграфі пункту B.III додатка IV;

(ii) це гарантовано технічними вимогами;

(iii) всі шкури з туш знято в однаковий спосіб;

(u) положень про перевірку на місцях застосування класифікації туш в державах-членах комітетом Союзу, до складу якого входять експерти Комісії та експерти, призначені державами-членами, для забезпечення точності та надійності класифікації туш. Такі положення передбачають, що витрати, пов'язані з діяльністю з перевірки, повинен нести Союз.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 21 — Інші виконавчі повноваження

Комісія ухвалює імплементаційні акти для надання державам-членам дозволу на використання щодо ягнят з масою туш менше ніж 13 кг, як відступ від пункту C.III додатка IV, таких критеріїв класифікації:

(a) маса туші;

(b) колір м'яса;

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

ГЛАВА II

Схеми допомоги

Секція 1

Допомога на постачання фруктів і овочів та молока і молочних продуктів у заклади освіти

Стаття 22 — Цільова група

Схема допомоги для покращення розповсюдження сільськогосподарських продуктів та покращення харчових звичок, спрямована на дітей, які регулярно відвідують дитячі садочки, підготовчі групи або початкові та середні школи, що перебувають під управлінням компетентних органів держав-членів або визнані такими органами.

Стаття 23 — Допомога на постачання фруктів та овочів і молока у школи, супутні освітні заходи та пов'язані витрати

1. Допомога Союзу надається для дітей у навчальних закладах, зазначених у статті 22:

(a) на постачання та розповсюдження прийнятних продуктів, зазначених у параграфах 3, 4 та 5 цієї статті;

(b) на супутні освітні заходи; і

(c) на покриття певних супутніх витрат, пов'язаних із обладнанням, інформуванням громадськості, моніторингом та оцінюванням, а також, якщо такі витрати не підпадають під дію пункту (a) цього підпараграфа, логістикою та розповсюдженням.

Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС установлює обмеження на частку допомоги Союзу, що покриває заходи та витрати, зазначені в пунктах (b) та (c) першого підпараграфа цього параграфа.

2. Для цілей цієї секції:

(a) «фрукти і овочі для шкіл» означає продукти, зазначені в пункті (a) параграфа 3 та в пункті (a) параграфа 4;

(b) «молоко для шкіл» означає продукти, зазначені в пункті (b) параграфа 3 та в пункті (b) параграфа 4, а також продукти, зазначені в додатку V.

3. Держави-члени, які бажають взяти участь у схемі допомоги, запровадженої відповідно до параграфа 1 («програма для шкіл»), та які подають запит на надання відповідної допомогу Союзу, з урахуванням національних обставин, надають пріоритет розповсюдженню продуктів, що належать до однієї з чи обох таких груп:

(a) фрукти і овочі, а також свіжі продукти сектора бананів;

(b) питне молоко, а також види такого молока, що не містять лактозу.

4. Незважаючи на параграф 3, для сприяння споживанню окремих продуктів та/або задоволення особливих харчових потреб дітей на своїй території, держави-члени можуть передбачити розповсюдження продуктів, що належать до однієї чи обох таких груп:

(a) продукти перероблення овочів і фруктів, окрім продуктів, зазначених у пункті (a) параграфа 3;

(b) сир, сир кисломолочний, йогурт та інші кисломолочні продукти без додання смако-ароматичних добавок, фруктів, горіхів або какао, окрім продуктів, зазначених у пункті (b) параграфа 3.

5. У випадках, коли держави-члени вважають це необхідним для досягнення цілей програми для шкіл та цілей, викладених у стратегіях, зазначених у параграфі 8, вони можуть доповнювати розповсюдження продуктів, зазначених у параграфах 3 та 4, продуктами, перелік яких подано в додатку V.

У таких випадках допомога Союзу виплачується тільки за молочний компонент розповсюдженого продукту. Такий молочний компонент повинен становити не менше ніж 90 мас. % для продуктів, що належать до категорії I додатка V, та 75 мас. % для продуктів, що належать до категорії II додатка V.

Рівень допомоги Союзу, яку виплачують за молочний компонент, фіксує Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

6. Продукти, що їх розповсюджують за програмою для шкіл, не повинні містити будь-який з таких складників:

(a) додані цукри;

(b) додана сіль;

(d) додані підсолоджувачі;

(e) додані штучні підсилювачі смаку та аромату Е 620-Е 650, визначені в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1333/2008 (-4).

Незважаючи на перший підпараграф цього параграфа, будь-яка держава-член, після отримання відповідного дозволу від своїх національних органів, відповідальних за охорону здоров'я та харчування, згідно зі своїми національними процедурами може вирішити, що прийнятні продукти, зазначені в параграфах 4 та 5, можуть містити обмежені кількості доданого цукру, доданої солі та/або доданих жирів.

7. Окрім продуктів, зазначених у параграфах 3, 4 та 5 цієї статті, держави-члени можуть передбачити включення інших сільськогосподарських продуктів в рамках супутніх освітніх заходів, зокрема тих, що зазначені в пунктах (g) та (v) статті 1(2).

8. Умовою участі в програмі для шкіл є складення державою-членом перед тим, як вона братиме участь у програмі для шкіл, і в подальшому кожні шість років, на національному або регіональному рівні, стратегії реалізації програми. Орган, відповідальний за розроблення стратегії на національному або регіональному рівні, може вносити до стратегії зміни, зокрема з урахуванням моніторингу і оцінювання, а також досягнутих результатів. У стратегії повинні щонайменше бути визначені потреби, які необхідно задовольнити, градація потреб з точки зору пріоритетів, цільова група, очікувані результати та, якщо це можливо, кількісні показники, яких необхідно досягнути відносно початкової ситуації, а також визначені найдоцільніші заходи та дії для досягнення зазначених цілей.

Стратегія може містити конкретні елементи, що стосуються реалізації програми для шкіл, зокрема елементи, призначені для спрощення управління нею.

9. Держави-члени повинні визначити у своїх стратегіях список усіх продуктів, що їх будуть постачати за програмою для шкіл шляхом звичайного розповсюдження або в рамках супутніх освітніх заходів. Без обмеження параграфа 6, вони також повинні забезпечити належне залучення своїх національних органів, відповідальних за охорону здоров'я та харчування, до складання такого списку, або належне затвердження такими органами такого списку відповідно до національних процедур.

10. Держави-члени повинні, для забезпечення дієвості програми для шкіл, передбачити супутні освітні заходи, які можуть включати, між іншим, заходи та діяльність, спрямовані на відновлення зв'язку дітей із сільським господарством за допомогою певних видів діяльності, як-от відвідування ферм, та розповсюдження більшої різноманітності сільськогосподарських продуктів, зазначених у параграфі 7. Такі заходи також можуть бути спрямовані на поширення серед дітей знань про пов'язані питання, такі як здорові харчові звички, місцеві харчові ланцюги, органічне землеробство, стале виробництво або боротьба з харчовими відходами.

11. Держави-члени вибирають продукти, що їх розповсюджуватимуть або включатимуть до супутніх освітніх заходів, на основі об'єктивних критеріїв, серед яких повинен бути один або декілька з таких: міркування щодо здоров'я та довкілля, сезонність, різноманітність та наявність місцевого чи регіонального виробництва - надаючи пріоритет, наскільки це можливо, продуктам, що походять із Союзу. Держави-члени можуть заохочувати, зокрема, місцеві або регіональні закупівлі, органічні продукти, короткі ланцюги постачання або екологічні вигоди, включно зі сталим пакованням, та, у відповідних випадках, продукти, визнані в рамках схем якості, встановлених Регламентом (ЄС) № 1151/2012.

Держави-члени можуть у своїх стратегіях враховувати пріоритетність раціонального використання природних ресурсів та міркування щодо справедливої торгівлі.

Стаття 23а — Положення щодо фінансування

1. Без обмеження параграфа 4 цієї статті, допомога за програмою для шкіл, виділена на розповсюдження продуктів, супутні освітні заходи та пов'язані витрати, зазначені в статті 23(1), не повинна перевищувати 220804135 євро на навчальний рік. У межах цієї загальної суми допомога не повинна перевищувати:

(a) для фруктів та овочів для шкіл: 130608466 євро на навчальний рік;

(b) для молока для шкіл: 90195669 євро на навчальний рік.

2. Допомогу, зазначену в параграфі 1, виділяють кожній державі-члену з урахуванням:

(a) кількості дітей віком від шести до десяти років у відповідній державі-члені;

(b) ступеня розвитку регіонів у відповідній державі-члені, щоб забезпечити виділення більшої допомоги менш розвиненим регіонам та малим Егейським островам у розумінні статті 1(2) Регламенту (ЄС) № 229/2013; та

(c) стосовно молока для шкіл, окрім критеріїв, згаданих у пунктах (a) та (b), - історичного використання допомоги Союзу для постачання молока та молочних продуктів дітям.

Кошти, виділені державам-членам, повинні забезпечити виділення більшої допомоги найвіддаленішим регіонам, зазначеним у статті 349 ДФЄС, щоб урахувати специфічну ситуацію таких регіонів з постачанням продуктів та сприяти такому постачанню між найвіддаленішими регіонами, які знаходяться в географічній близькості один до одного.

Кошти, виділені на молоко для шкіл на основі застосування критеріїв, установлених у цьому параграфі, повинні забезпечувати право держав-членів отримувати принаймні мінімальну суму допомоги Союзу на одну дитину у віковій групі, зазначеній у пункті (a) першого підпараграфа.

Заходи щодо встановлення орієнтовних та остаточних сум виділених коштів та перерозподілення допомоги Союзу на фрукти і овочі та молоко для шкіл вживаються Радою відповідно до статті 43(3) ДФЄС.

3. Держави-члени, які бажають взяти участь у програмі для шкіл, повинні щорічно подавати запит на отримання допомоги Союзу із зазначенням суми, необхідної на фрукти і овочі для шкіл, та суми, необхідної на молоко для шкіл, які вони хочуть розповсюдити.

4. Не перевищуючи загальної суми 220804135 євро, установленої в параграфі 1, будь-яка держава-член може перерахувати один раз на навчальний рік до 20 % одної або іншої орієнтовної суми виділених їй коштів.

Такий відсоток може бути збільшений до 25 % для держав-членів, до складу яких входять найвіддаленіші регіони, зазначені в статті 349 ДФЄС, а також в інших, належним чином обґрунтованих випадках, як-от тих, у яких державі-члену потрібно вирішити конкретну ринкову ситуацію в секторі, на який поширюється програма для шкіл, приділяючи особливу увагу низькому споживанню однієї з двох груп продуктів або іншим суспільним змінам.

Перерахування можна здійснити або:

(a) до встановлення остаточних сум виділених коштів на наступний навчальний рік між орієнтовними сумами виділених державі-члену коштів; або

(b) після початку навчального року між остаточними сумами виділених державі-члену коштів, якщо такі суми було встановлено для відповідної держави-члена.

Перерахування, зазначені в пункті (a) третього підпараграфа, не можна здійснювати з орієнтовної суми виділених коштів для групи продуктів, щодо яких відповідна держава-член подала запит на отримання суми, яка перевищує орієнтовну суму виділених їй коштів. Держави-члени повідомляють Комісії суму будь-яких перерахувань між орієнтовними сумами виділених коштів.

5. Програма для шкіл не повинна обмежувати будь-які окремі національні програми для шкіл, які не суперечать законодавству Союзу. Допомогу Союзу, передбачену в статті 23, можна використовувати для розширення сфери застосування чи дієвості будь-яких наявних національних програм для шкіл або систем заходів з розповсюдження для шкіл, що забезпечують фрукти та овочі для шкіл і молоко для шкіл, але така допомога не повинна замінити собою фінансування існуючих національних програм, за винятком програми з безкоштовного розповсюдження харчування для дітей у навчальних закладах. Якщо держава-член вирішує розширити сферу застосування існуючої національної програми для шкіл або зробити її дієвішою шляхом подання запиту про надання допомоги Союзу, вона повинна вказати в стратегії, зазначеній у статті 23(8), як саме це буде досягнуто.

6. Держави-члени можуть окрім допомоги Союзу надавати національну допомогу для фінансування програми для шкіл.

Держави-члени можуть фінансувати таку допомогу за рахунок оподаткування відповідного сектора або за рахунок будь-якого іншого внеску приватного сектора.

7. Союз також може фінансувати, відповідно до статті 6 Регламенту (ЄС) № 1306/2013, інформаційні заходи, заходи з інформування громадськості, моніторингу і оцінювання, що стосуються програми для шкіл, включно із заходами з підвищення обізнаності громадськості про цілі програми, а також пов'язані заходи з мережевої співпраці, спрямовані на обмін досвідом та кращою практикою для полегшення реалізації програми та управління нею.

Комісія може розробити відповідно до статті 24(4) цього Регламенту загальний ідентифікатор чи графічні елементи для покращення наочності програми для шкіл.

8. Держави-члени, що беруть участь у програмі для шкіл, повинні інформувати громадськість на території шкіл або в інших відповідних місцях про свою залученість до програми і той факт, що вона субсидується Союзом. Держави-члени можуть використовувати будь-які відповідні рекламні інструменти, які можуть включати плакати, тематичні веб-сайти, інформаційні графічні матеріали та інформаційні і просвітницькі кампанії. Держави-члени забезпечують додану вартість і наочність програми для шкіл Союзу відносно надання інших харчових продуктів у навчальних закладах.

Стаття 24 — Делеговані повноваження

1. Щоб сприяти здоровим харчовим звичкам дітей та забезпечити спрямування допомоги в рамках програми для шкіл на дітей, що належать до цільової групи, зазначеної в статті 22, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 стосовно правил щодо:

(a) додаткових критеріїв стосовно відповідності цільової групи, зазначеної у статті 22, встановленим вимогам;

(b) затвердження та відбору державами-членами заявників на отримання допомоги;

2. Щоб забезпечити ефективне та цільове використання коштів Союзу та сприяти реалізації програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, які стосуються:

(a) визначення витрат та заходів, які є прийнятними для допомоги Союзу;

(b) зобов'язання держав-членів здійснювати моніторинг та оцінювання дієвості їхньої програми для шкіл.

3. Щоб ураховувати науковий прогрес, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 для доповнення списку штучних підсилювачів смаку та аромату, зазначених у пункті (e) першого підпараграфа статті 23(6).

Щоб забезпечити відповідність продуктів, розповсюджуваних відповідно до статті 23(3), (4) та (5), цілям програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 для визначення максимальних рівнів доданого цукру, доданої солі та доданих жирів, які держави-члени можуть дозволяти відповідно до другого підпараграфа статті 23(6) і які є технічно необхідними для підготування або виготовлення перероблених продуктів.

4. Щоб підвищити обізнаність про програму для шкіл та збільшити наочність допомоги Союзу, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, що зобов'язують держави-члени, які беруть участь у програмі для шкіл, чітко інформувати громадськість про той факт, що вони отримують підтримку Союзу для реалізації програми, у тому числі стосовно:

(a) у відповідних випадках, встановлення конкретних критеріїв щодо представлення, композиції, розміру та дизайну загального ідентифікатора або графічних елементів;

(b) конкретних критеріїв, пов'язаних з використанням інструментів інформування громадськості.

5. Щоб забезпечити додану вартість та наочність програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 щодо правил розповсюдження продуктів у зв'язку із забезпеченням навчальних закладів іншим харчуванням.

6. Беручи до уваги необхідність забезпечити відображення допомоги Союзу в ціні, за якою продукти є доступними в рамках програми для шкіл, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, що зобов'язують держави-члени пояснювати в своїх стратегіях, яким чином цього буде досягнуто.

Стаття 25 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може за допомогою імплементаційних актів ухвалювати заходи, необхідні для застосування положень цієї секції, зокрема стосовно:

(a) інформації, яка повинна міститися в стратегіях держав-членів;

(b) заяв на отримання допомоги та платежів, у тому числі спрощення процедур, що випливають із загальних рамок програми для шкіл;

(d) подання, формату та змісту щорічних заяв на отримання допомоги, звітів про моніторинг та оцінювання державами-членами, які беруть участь у програмі для шкіл;

(e) застосування статті 23а(4), у тому числі щодо термінів для перерахувань, а також подання, формату та змісту повідомлень про перерахування.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 2

Допомога в секторі оливкової олії та столових оливок

Стаття 29 — Програми підтримки сектора оливкової олії та столових оливок

1. Союз фінансує трирічні робочі програми, що їх повинні розробити організації виробників, визнані згідно зі статтею 152, асоціації організацій виробників, визнані згідно зі статтею 156, або міжгалузеві організації, визнані відповідно до статті 157, в одній або декількох з таких сфер:

(a) моніторинг ринку та управління ринком у секторі оливкової олії та столових оливок;

(b) поліпшення впливу вирощування оливок на довкілля;

(d) покращення якості виробництва оливкової олії та столових оливок;

(e) система простежуваності, сертифікація та охорона якості оливкової олії та столових оливок, зокрема моніторинг якості оливкової олії, яку продають кінцевим споживачам, під управлінням національних адміністрацій;

(f) поширення інформації про заходи, які проводять організації виробників, асоціації організацій виробників або міжгалузеві організації для покращення якості оливкової олії та столових оливок.

Робочі програми, розроблені на період з 1 квітня 2021 року, повинні закінчуватися до 31 грудня 2022 року.

2. Фінансування Союзом робочих програм, зазначених у параграфі 1, на 2020 рік, становить:

(a) 11098000 євро для Греції;

(b) 576000 євро для Франції;

Фінансування Союзом робочих програм, зазначених у параграфі 1, як для 2021, так і для 2022, становить:

(a) 10666000 євро для Греції;

(b) 554000 євро для Франції;

3. Максимальне фінансування Союзом робочих програм, зазначених у параграфі 1, дорівнює сумам, що їх утримують держави-члени. Максимальне фінансування прийнятних витрат становить:

(a) 75 % для діяльності в галузях, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 1;

(b) 75 % для інвестицій в основний капітал та 50 % для інших видів діяльності у сфері, зазначеній у пункті (d) параграфа 1;

(c) 75 % для робочих програм, що здійснюються щонайменше в трьох третіх країнах або державах-членах, що не є виробниками, визнаними організаціями, зазначеними в параграфі 1, з щонайменше двох держав-членів, які є виробниками у сферах, зазначених у пунктах (e) та (f) параграфа 1, а також 50 % для інших видів діяльності в зазначених сферах.

Додаткове фінансування в розмірі до 50 % витрат, що їх не покриває фінансування Союзу, забезпечує держава-член.

Стаття 30 — Делеговані повноваження

Для забезпечення ефективного та дієвого використання допомоги ЄС, передбаченої в статті 29, а також для поліпшення якості виробництва оливкової олії та столових оливок Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 стосовно:

(a) по відношенню до сфер, зазначених у статті 29(1), спеціальних заходів, які можуть бути профінансовані за рахунок допомоги Союзу, а також діяльності та витрат, які не можуть бути профінансовані за рахунок такої допомоги;

(b) мінімальної суми коштів з фінансування Союзу, які держава-член виділяє на конкретні сфери;

(c) вимоги вносити забезпечення у випадках, коли подають заявку на затвердження робочої програми і коли здійснюють авансову виплату допомоги;

(d) критеріїв, що їх повинні враховувати держави-члени під час відбору і затвердження робочих програм.

Стаття 31 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів, необхідних для застосування положень цієї секції, стосовно:

(a) реалізації робочих програм та внесення змін до таких програм;

(b) виплат допомоги, включно з виплатами допомоги авансом;

(c) порядку внесення та розміру забезпечення у випадках, коли подають заявку на затвердження робочих програм і коли здійснюють авансову виплату допомоги.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 3

Допомога в секторі фруктів та овочів

Стаття 32 — Операційні фонди

1. Організації виробників у секторі фруктів та овочів та/або асоціації таких організацій можуть створювати операційний фонд. Такий фонд фінансується за рахунок:

(a) фінансових внесків від:

(i) членів організації виробників та/або власне організації виробників; або

(ii) асоціацій організацій виробників через членів таких асоціацій;

(b) фінансової допомоги Союзу, що може бути надана організаціям виробників або асоціаціям таких організацій, якщо вони представляють операційну програму або часткову операційну програму, управляють нею та реалізують її відповідно до умов, які Комісія повинна ухвалити за допомогою делегованих актів згідно зі статтею 37 та імплементаційних актів згідно зі статтею 38.

2. Операційні фонди необхідно використовувати виключно для фінансування операційних програм, що були подані на розгляд державам-членам та затверджені ними.

Стаття 33 — Операційні програми

1. Тривалість операційних програм у секторі фруктів та овочів становить мінімум три роки і максимум п'ять років. Вони повинні містити щонайменше дві з цілей, зазначених в пункті (c) статті 152(1), або дві з таких цілей:

(a) планування виробництва, включаючи прогнозування та подальше відстежування виробництва і споживання;

(b) поліпшення якості продуктів, свіжих або перероблених;

(d) просування продуктів, свіжих або перероблених;

(e) екологічні заходи, особливо ті, що стосуються води, та методи виробництва, які є безпечними для довкілля, включно з органічним землеробством;

(f) запобігання кризам та управління ними, включаючи надання консультаційної підтримки іншим організаціям виробників, асоціаціям виробників, групам виробників або окремим виробникам.

Операційні програми необхідно подавати на затвердження державам-членам.

Операційні програми, для яких після 29 грудня 2020 року буде ухвалено продовження відповідно до максимальної тривалості п'ять років, як зазначено у першому підпараграфі, можуть бути продовжені лише до 31 грудня 2022 року.

Як відступ від першого підпараграфа, нові операційні програми, ухвалені після 29 грудня 2020 року, повинні мати максимальну тривалість три роки.

2. Асоціації організацій виробників також можуть подавати цілісні або часткові операційні програми, які складаються із заходів, що їх визначають, але не здійснюють, організації-члени в рамках їхніх операційних програм. Операційні програми асоціацій організацій виробників регулюються тими ж правилами, що й операційні програми організацій виробників, і розглядаються з операційними програмами організацій-членів.

З цією метою держави-члени забезпечують:

(a) фінансування заходів, передбачених операційними програмами асоціацій організацій виробників, повністю за рахунок внесків організацій-членів такої асоціацій, і отримання таких коштів з операційних фондів згаданих організацій-членів;

(b) визначення в операційній програмі кожної з організацій-членів заходів та відповідних фінансових внесків;

3. Запобігання кризам та управління ними, як зазначено в пункті (f) першого підпараграфа параграфа 1, повинно бути пов'язаним з уникненням кризових ситуацій та подоланням таких ситуацій на ринках фруктів та овочів, і в цьому контексті повинно охоплювати:

(a) інвестиції, спрямовані на ефективніше управління введеними в обіг обсягами;

(b) навчальні заходи та обмін кращою практикою;

(c) просування та комунікацію, включаючи дії та діяльність, спрямовані та диверсифікацію і консолідацію на ринках фруктів і овочів, як у превентивних цілях, так і під час кризи;

(d) надання підтримки для покриття адміністративних витрат на створення пайових інвестиційних фондів та грошових внесків для поповнення пайових інвестиційних фондів після сплати компенсацій членам-виробникам, що зазнали значного скорочення доходів в результаті несприятливих ринкових умов;

(e) повторне насаджування фруктових садів, якщо воно є необхідним після обов'язкового викорчовування з санітарних або фітосанітарних причин відповідно до інструкції компетентного органу держави-члена;

(f) вилучення з обігу;

(g) збирання зеленого врожаю або не збирання фруктів та овочів;

(h) страхування врожаю;

(i) надання консультативної підтримки іншим організаціям виробників, асоціаціям організацій виробників, групам виробників або окремим виробникам.

Підтримка страхування врожаю сприяє убезпеченню доходів виробників у разі збитків, спричинених стихійними лихами, несприятливими кліматичними умовами, хворобами або нашестями шкідників.

Договори страхування повинні вимагати, щоб бенефіціари уживали необхідних заходів із запобігання ризикам.

Заходи із запобігання кризам та управління ними, включаючи будь-яке погашення основної суми та відсотків, зазначених у п'ятому підпараграфі, не повинні перевищувати одну третину витрат у рамках операційної програми.

Для фінансування заходів із запобігання кризам та управління ними організації виробників можуть брати позики на комерційних умовах. У такому випадку погашення основної суми та відсотків за такими позиками може становити частину операційної програми і, отже, може бути прийнятним для фінансової допомоги Союзу згідно зі статтею 34. Будь-які конкретні заходи в рамках запобігання кризам та управління ними можна фінансувати як за рахунок таких позик, так і безпосередньо, або використовуючи обидва варіанти.

4. Для цілей цієї секції:

(a) «збирання зеленого врожаю» означає повне збирання на певній території недозрілих, непридатних для продажу продуктів, які не були пошкоджені до збирання зеленого врожаю через кліматичні причини, хвороби чи інші причини;

(b) «незбирання» означає припинення поточного виробничого циклу у відповідному секторі, коли продукт добре розвинений і має належну, прийнятну і товарну якість. Руйнування продуктів через кліматичне явище або хворобу не вважається незбиранням.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) операційні програми включали два або більше природоохоронних заходи, або

(b) щонайменше 10 % витрату рамках операційних програм спрямовували на природоохоронні заходи.

Природоохоронні заходи повинні враховувати вимоги щодо агро-екологічно-кліматичних зобов'язань або зобов'язання щодо органічного землеробства, установлені в статті 28(3) та статті 29(2) та (3) Регламенту (ЄС) № 1305/2013.

Якщо щонайменше 80 % виробників, які є членами організації виробників, повинні дотримуватись одного або декількох однакових агро-екологічно-кліматичних зобов'язань або зобов'язань щодо органічного землеробства, передбачених у статті 28(3) та статті 29(2) та (3) Регламенту (ЄС) № 1305/2013, кожне з таких зобов'язань розглядають як природоохоронний захід, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа.

Підтримка природоохоронних заходів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, включає відшкодування додаткових витрат та недоотриманого доходу, що є наслідками такого заходу.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інвестиції, які підвищують тиск на довкілля, дозволялися лише в ситуаціях, коли існують дієві гарантії захисту довкілля від такого тиску.

Стаття 34 — Фінансова допомога Союзу

1. Фінансова допомога Союзу дорівнює фактично сплаченій сумі фінансових внесків, зазначених у пункті (a) статті 32(1), і обмежується у розмірі 50 % фактично понесених витрат.

2. Фінансова допомога Союзу обмежується 4,1 % вартості реалізованої продукції кожної організації виробників або асоціації організацій виробників.

Однак, у випадку організацій виробників такий відсоток можна збільшити до 4,6 % вартості реалізованої продукції, за умови що суму, яка перевищує 4,1 % вартості реалізованої продукції, використовують лише для заходів із запобігання кризам та управління ними.

У випадку асоціацій організацій виробників такий відсоток можна збільшити до 4,7 % вартості реалізованої продукції, за умови що суму, яка перевищує 4,1 % вартості реалізованої продукції, використовують лише для заходів із запобігання кризам та управління ними, що їх здійснює асоціація організацій виробників від імені її членів.

3. На прохання організації виробників, обмеження в розмірі 50 %, передбачене у параграфі 1, збільшують до 60% для операційної програми або частини операційної програми, яка задовольняє щонайменше одну з таких умов:

(a) її подали на розгляд декілька організацій виробників Союзу, що провадять свою діяльність у різних державах-членах у рамках транснаціональних програм;

(b) її подали на розгляд одна чи кілька організацій виробників, залучених до програм, що їх реалізують на міжгалузевій основі;

(c) вона поширюється лише на конкретну підтримку виробництва органічних продуктів, що підпадають під сферу регулювання Регламенту Ради (ЄС) № 834/2007 (-5);

(d) вона є першою програмою, поданою на розгляд визнаною організацією виробників, яка виникла в результаті злиття двох визнаних організацій виробників;

(e) вона є першою програмою, поданою на розгляд визнаною асоціацією організацій виробників;

(f) її подали на розгляд організації виробників у державах-членах, у яких організації виробників реалізують менш ніж 20 % фруктової та овочевої продукції;

(g) її подала на розгляд організація виробників в одному з найвіддаленіших регіонів Союзу, зазначених у статті 349 ДФЄС.

4. Обмеження в розмірі 50 %, передбачене у параграфі 1, збільшують до 100 % у таких випадках:

(a) вилучення з обігу фруктів та овочів, обсяг яких не перевищує 5 % обсягу реалізованої продукції кожної організації виробників і які збувають шляхом:

(i) безкоштовного розповсюдження серед благодійних організацій та фондів, затверджених для такої мети державами-членами, для використання у їхній діяльності з надання допомоги особам, права яких на отримання державної допомоги визнані в національному праві, зокрема через брак необхідних засобів існування; або

(ii) безкоштовного розповсюдження в пенітенціарних закладах, школах, публічних закладах освіти, установах, зазначених у статті 22, дитячих оздоровчих таборах, лікарнях та будинках для людей похилого віку, визначених державами-членами, які повинні вжити всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб кількості продуктів, що їх розповсюджують таким чином, були додатковими до кількостей, які зазвичай закуповують такі установи;

(b) дії, пов'язані з наданням консультаційної підтримки іншим організаціям виробників або групам виробників, визнаним відповідно до статті 125е Регламенту (ЄС) № 1234/2007 або статті 27 Регламенту (ЄС) № 1305/2013, за умови, що такі організації або групи походять з регіонів держав-членів, зазначених у статті 35(1) цього Регламенту, або окремим виробникам.

Стаття 35 — Національна фінансова допомога

1. У регіонах держав-членів, у яких ступінь організованості виробників сектору фруктів та овочів є суттєво нижчим за середні показники у Союзі, держави-члени можуть надавати організаціям виробників національну фінансову допомогу, що дорівнює максимум 80 % фінансових внесків, зазначених у пункті (a) статті 32(1), в розмірі до 10 % вартості реалізованої продукції такої організації виробників. Ця допомога є додатковою до операційного фонду.

2. Ступінь організації виробників у регіоні держави-члена вважається суттєво нижчим за середні показники у Союзі, якщо середній рівень організації становив менше 20 % протягом трьох послідовних років, що передують імплементації операційної програми. Ступінь організації розраховують як вартість фруктової та овочевої продукції, отриманої у відповідному регіоні та реалізованої організаціями виробників, асоціаціями виробників, організаціями груп виробників, визнаними відповідно до статті 125e Регламенту (ЄС) № 1234/2007 або статті 27 Регламенту (ЄС) № 1305/2013, поділену на загальну вартість фруктової та овочевої продукції, отриманої в регіоні.

3. Держави-члени, що надають національну фінансову допомогу відповідно до параграфа 1, повинні інформувати Комісію про регіони, що задовольняють критерії, зазначені в параграфі 2, та національну фінансову допомогу, надану організаціям виробників у таких регіонах.

Стаття 36 — Національні рамки та національна стратегія для операційних програм

1. Держави-члени встановлюють національні рамки, що містять загальні умови щодо природоохоронних заходів, зазначених у статті 33(5). Такі рамки передбачають, зокрема, що такі заходи повинні відповідати обумовленим вимогам, зазначеним у Регламенті (ЄС) № 1305/2013, зокрема вимогам, установленим у статті 3 зазначеного регламенту.

Держави-члени подають свої запропоновані рамки на розгляд Комісії, яка за допомогою імплементаційних актів, ухвалених без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3), може протягом трьох місяців після подання вимагати внесення змін, якщо вважає, що пропозиція не сприяє досягненню цілей, поставлених у статті 191 ДФЄС та в сьомій екологічній програмі Союзу. Інвестиції в приватні господарства, що їх підтримують у рамках операційних програм, повинні також відповідати згаданим цілям.

2. Кожна держава-член розробляє національну стратегію щодо сталих операційних програм на ринку фруктів та овочів. Така стратегія включає:

(a) аналіз ситуації з точки зору сильних і слабких сторін та потенціалу розвитку;

(b) обґрунтування обраних пріоритетів;

(d) оцінювання операційних програм;

(e) зобов'язання організацій виробників щодо звітування.

Національна стратегія також інтегрує в себе національні рамки, зазначені в параграфі 1.

3. Параграфи 1 та 2 не застосовують до держав-членів, у яких немає визнаних організацій виробників.

Стаття 37 — Делеговані повноваження

Для забезпечення ефективної, цільової та сталої підтримки організацій виробників та їх асоціацій у секторі фруктів та овочів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення правил щодо:

(a) операційних фондів та операційних програм, що стосуються:

(i) розрахункових сум, рішень організацій виробників та їх асоціацій щодо грошових внесків та використання операційних фондів;

(ii) заходів, дій, витрат, а також адміністративних витрат та витрат на персонал, які повинні бути включені або виключені в рамках оперативних програм, зміни таких програм та додаткових вимог, що їх визначатимуть держави-члени;

(iii) запобігання подвійному фінансуванню між операційними програмами і програмами розвитку сільських територій;

(iv) операційних програм асоціацій організацій виробників;

(v) спеціальних правил, застосовних у випадках, коли асоціації організацій виробників повністю або частково керують операційними програмами, опрацьовують, реалізують та представляють їх;

(vi) зобов'язання використовувати спільні показники для моніторингу та оцінювання операційних програм;

(b) національних рамок та національної стратегії для операційних програм стосовно зобов'язання здійснювати моніторинг та оцінювати дієвість національних рамок та національних стратегій;

(i) основи для розрахунку фінансової допомоги Союзу та вартості реалізованої продукції, зазначених у статті 34(2);

(ii) застосовних референтних періодів для розрахування допомоги;

(iii) надання авансових виплат та вимоги внести забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату допомоги;

(iv) спеціальних правил, застосовних до фінансування операційних програм асоціацій організацій виробників, особливо правил, пов'язаних із застосуванням обмежень, передбачених у статті 34(2);

(d) заходів із запобігання кризам та управління ними стосовно:

(i) можливості для держав-членів не застосовувати один або більше заходів із запобігання кризам та управління ними;

(ii) умов, що стосуються пунктів (a), (b) та (c) першого підпараграфа статті 33(3);

(iii) дозволених місць призначення, що їх визначатимуть держави-члени для вилучення продуктів з обігу;

(iv) максимального рівня підтримки у разі вилучення з обігу;

(v) вимоги щодо попередніх повідомлень у разі вилучення з обігу;

(vi) основи для розрахунку обсягу реалізованої продукції для безкоштовного розповсюдження, зазначеного в статті 34(4), а також визначення максимального обсягу реалізованої продукції у разі вилучення з обігу;

(vii) вимоги розміщувати емблему Союзу на пакованнях продуктів, призначених для безкоштовного розповсюдження;

(viii) умов для одержувачів вилучених з обігу продуктів;

(ix) використання термінів та означень для цілей цієї секції;

(x) умов, які повинні бути ухвалені державами-членами щодо збирання зеленого врожаю та незбирання;

(xi) страхування врожаю;

(xii) пайових інвестиційних фондів;

(xiii) умов, пов'язаних з повторним насаджуванням фруктових садів через санітарні або фітосанітарні причини відповідно до пункту (e) першого підпараграфа статті 33(3), та встановлення граничних значень витрат на таке повторне насаджування;

(e) національної фінансової допомоги стосовно:

(i) ступеня організованості виробників;

(ii) вимоги внесення забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату;

(iii) максимальної частки відшкодування Союзом національної фінансової допомоги.

Стаття 38 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів щодо:

(a) управління операційними фондами;

(b) інформації, яка повинна міститися в операційних програмах, національних рамках та національних стратегіях, зазначених у статті 36, подання на розгляд операційних програм державам-членам, часових обмежень, супровідних документів та затвердження державами-членами;

(d) подання, формату та змісту звітів про моніторинг та оцінювання національних стратегій та операційних програм;

(e) заяв на отримання допомоги та виплат допомоги, включаючи авансові виплати та часткові виплати допомоги;

(f) практичних заходів щодо розміщення емблеми Союзу на пакованнях продуктів, призначених для безкоштовного розповсюдження;

(g) дотримання стандартів реалізації в разі вилучення з обігу;

(h) витрат на транспортування, сортування та пакування в разі безкоштовного розповсюдження;

(i) заходів щодо просування, інформування, проведення навчання та консультативної підтримки в разі запобігання кризам та управління ними;

(j) реалізації операцій з вилучення з обігу, збирання зеленого врожаю, незбирання та заходів зі страхування врожаю;

(k) заявки на надання, дозволу на отримання, виплати та відшкодування національної фінансової допомоги;

(l) порядку внесення та розміру забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 4

Програми підтримки в секторі вина

Підсекція 1

Загальні положення та прийнятні заходи

Стаття 39 — Сфера застосування

Ця секція визначає правила виділення коштів Союзу державам-членам та використання таких коштів державами-членами в рамках п'ятирічних національних програм підтримки («програми підтримки») для фінансування конкретних заходів підтримки сектора вина.

Стаття 40 — Сумісність і узгодженість

1. Програми підтримки повинні бути сумісними із законодавством Союзу та відповідати діяльності, політиці і пріоритетам Союзу.

2. Держави-члени є відповідальними за програми підтримки та повинні забезпечити, щоб вони були внутрішньо узгодженими, а також складеними та реалізованими на об'єктивній основі з урахуванням економічної ситуації відповідних виробників і необхідності уникати невиправданого нерівного ставлення до виробників.

3. Підтримку не надають:

(a) дослідницьким проектам та заходам, що підтримують дослідницькі проекти, іншим ніж ті, що зазначені в пунктах (d) та (e) статті 45(2);

(b) заходам, що містяться в програмах розвитку сільських територій держав-членів згідно з Регламентом (ЄС) № 1305/2013.

Стаття 41 — Подання програм підтримки

1. Кожна держава-член, яка є виробником, зазначена в додатку VI, повинна подати Комісії проект п'ятирічної програми підтримки, яка містить щонайменше один з прийнятних заходів, передбачених у статті 43.

2. Заходи з підтримки в проектах програм підтримки розробляють на тому географічному рівні, який відповідна держава-член вважає найдоцільнішим. Перед тим як подати проект програми підтримки Комісії, держава-член проводить консультації зі своїми компетентними органами та організаціями на відповідному територіальному рівні.

3. Кожна держава-член подає єдиний проект програми підтримки, у якому можуть бути враховані регіональні особливості.

4. Застосування програм підтримки починається через три місяці після подання проекту програми підтримки Комісії.

Однак, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, які встановлюють невідповідність поданого проекту програми підтримки правилам, передбаченим у цій секції, і повинна інформувати про це відповідну державу-члена. У такому випадку держава-член подає Комісії переглянутий проект програми підтримки. Застосування переглянутої програми підтримки починається через два місяці після подання проекту переглянутої програми підтримки, крім випадків, коли невідповідність зберігається, у разі чого застосовується цей підпараграф.

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

5. Параграф 4 застосовують mutatis mutandis до змін, внесених до застосовних програм підтримки, поданих державами-членами.

Стаття 42 — Зміст програм підтримки

Програми підтримки повинні включати принаймні такі елементи:

(a) докладний опис запропонованих заходів разом з їхніми кількісно вираженими цілями;

(b) результати проведених консультацій;

(d) графік реалізації заходів;

(e) загальну таблицю фінансування, яка містить інформацію про ресурси, що їх використовуватимуть, та орієнтовне розподілення ресурсів на заходи відповідно до бюджетних обмежень, передбачених у додатку VI;

(f) критерії та кількісні показники, що їх необхідно застосовувати для моніторингу та оцінювання, а також кроки, що їх уживають для забезпечення належної та дієвої реалізації програм підтримки; та

(g) зазначення компетентних органів та органів, відповідальних за реалізацію програми підтримки.

Стаття 43 — Прийнятні заходи

Програми підтримки можуть передбачати один або більше з наведених нижче заходів:

(a) просування, відповідно до статті 45;

(b) реструктуризація та перетворення виноградників, відповідно до статті 46;

(d) пайові інвестиційні фонди, відповідно до статті 48;

(e) страхування врожаю, відповідно до статті 49;

(f) інвестиції, відповідно до статті 50;

(g) інновації в секторі вина, відповідно до статті 51;

(h) дистиляцію побічних продуктів, відповідно до статті 52.

Стаття 44 — Загальні правила щодо програм підтримки

1. Доступні кошти Союзу виділяють відповідно до бюджетних обмежень, зазначених у додатку VI.

2. Підтримку Союзу надають лише для компенсації прийнятних понесених витрат після подання відповідного проекту програми підтримки.

3. Держави-члени не беруть участь у витратах на заходи, що фінансуються Союзом в рамках програм підтримки.

Підсекція 2

Конкретні заходи з підтримки

Стаття 45 — Просування

1. Підтримка згідно з цією статтею поширюється на заходи з інформування та просування стосовно вин Союзу:

(a) у державах-членах з метою інформування споживачів про відповідальне споживання вина та про системи назв місця походження та географічних зазначень Союзу; або

(b) у третіх країнах з метою підвищення конкурентоспроможності таких вин.

2. Заходи, зазначені в пункті (b) параграфа 1, застосовуються до вин, що мають охоронювану назву місця походження чи охоронюване географічне зазначення, або вин із зазначенням винного сорту винограду та повинні передбачати один або більше з наведених нижче видів діяльності:

(a) зв'язки з громадськістю, заходи з просування або рекламування, зокрема, висвітлення високих стандартів продуктів Союзу, особливо з точки зору якості, безпечності харчових продуктів та охорони довкілля;

(b) участь у міжнародних заходах, ярмарках або виставках;

(c) інформаційні кампанії, зокрема щодо систем назви місця походження, географічних зазначень та органічного виробництва Союзу;

(d) дослідження нових ринків, необхідні для розширення ринків збуту;

(e) дослідження для оцінювання результатів заходів з інформування та просування.

3. Внесок Союзу у заходи з інформування та просування, зазначені в параграфі 1, не може перевищувати 50 % суми прийнятних витрат.

Стаття 46 — Реструктуризація та перетворення виноградників

1. Метою заходів, пов'язаних з реструктуризацією та перетворенням виноградників, є підвищення конкурентоспроможності виробників вина.

2. Підтримку на реструктуризацію та перетворення виноградників надають, якщо держави-члени подають опис свого виробничого потенціалу відповідно до статті 145(3).

3. Підтримка на реструктуризацію та перетворення виноградників, яка також може сприяти вдосконаленню сталих систем виробництва та покращенню впливу на екологію в секторі вина, може поширюватися лише на один або декілька з таких видів діяльності:

(a) перетворення на інші сорти, у тому числі шляхом прищеплювання;

(b) пересаджування виноградників;

(c) повторне насаджування виноградників, якщо воно є необхідним після обов'язкового викорчовування з санітарних або фітосанітарних причин за вказівкою компетентного органу держави-члена;

(d) удосконалення технологій управління виноградниками, зокрема шляхом запровадження новітніх систем сталого виробництва.

На звичайне оновлення виноградників, що означає повторне насаджування того ж сорту винограду на тій же ділянці землі за таким же методом вирощування наприкінці природного життєвого циклу виноградної лози, підтримку не надають.

Держави-члени можуть установлювати додаткові специфікації, зокрема, щодо віку виноградників, які потрібно оновити.

4. Підтримку на реструктуризацію та перетворення виноградників, включно з покращенням технологій управління виноградниками, можна здійснювати лише в одній з таких форм:

(a) компенсація виробникам за втрату доходу внаслідок реалізації заходу;

(b) участь у витратах на реструктуризацію та перетворення.

5. Компенсація виробникам за втрату доходу, зазначена в пункті (a) параграфа 4, може покривати до 100 % відповідних втрат і бути здійснена в одній з таких форм:

(a) незважаючи на положення підсекції II секції IVa глави III розділу I частини II Регламенту (ЄС) № 1234/2007, що встановлює перехідний режим прав на насаджування, дозвіл на одночасне існування старих і нових виноградників до закінчення перехідного режиму, максимальний строк якого не повинен перевищувати трьох років;

(b) фінансова компенсація.

6. Участь Союзу у фактичних витратах на реструктуризацію та перетворення виноградників не може перевищувати 50 %. У менш розвинутих регіонах участь Союзу у витратах на реструктуризацію та перетворення виноградників не може перевищувати 75 %.

Стаття 47 — Збирання зеленого врожаю

1. Для цілей цієї статті «збирання зеленого врожаю» означає повне знищення або видалення ще незрілих виноградних грон і, таким чином, зменшення виходу продукту на обумовленій ділянці до нуля.

Залишення винограду, придатного для реалізації, на рослинах наприкінці нормального виробничого циклу (незбирання) не вважається збиранням зеленого врожаю.

2. Підтримка на збирання зеленого врожаю сприяє відновленню балансу попиту і пропозиції на ринку вина в Союзі для запобігання ринковим кризам.

3. Підтримку на збирання зеленого врожаю можна надавати як компенсацію у формі фіксованої виплати на гектар, яку визначає відповідна держава-член. Виплата не повинна перевищувати 50% від суми прямих видатків на знищення або зривання грон винограду та втрати доходу, пов'язаної з таким знищенням або зриванням.

4. Відповідні держави-члени повинні встановити систему, яка грунтується на об'єктивних критеріях, з метою забезпечення того, щоб захід зі збирання зеленого врожаю не призводив до отримання індивідуальними виробниками вина компенсації, яка перевищує граничне значення, установлене в параграфі 3.

Стаття 48 — Пайові інвестиційні фонди

1. Підтримка на створення пайових інвестиційних фондів надає допомогу виробникам, які бажають убезпечити себе від коливань на ринку.

2. Підтримка на створення пайових інвестиційних фондів може надаватися у формі тимчасової та пропорційно зменшуваної грошової допомоги на покриття адміністративних видатків фондів.

Стаття 49 — Страхування врожаю

1. Підтримка страхування врожаю сприяє убезпеченню доходів виробників у разі збитків, спричинених стихійними лихами, несприятливими кліматичними умовами, хворобами або нашестями шкідників.

Договори страхування повинні вимагати, щоб бенефіціари уживали необхідних заходів із запобігання ризикам.

2. Підтримка на страхування врожаю може бути надана у формі фінансового внеску Союзу, який не перевищує:

(a) 80% від вартості страхової премії, яку виробники сплачують за страхування від збитків, спричинених несприятливими кліматичними умовами, які можуть бути прирівняні до стихійних лих;

(b) 50% від вартості страхової премії, яку виробники сплачують за страхування:

(i) від збитків, зазначених у пункті (a), та інших збитків, спричинених несприятливими кліматичними явищами;

(ii) від збитків, спричинених тваринами, хворобами рослин або нашестями шкідників.

3. Підтримку на страхування врожаю можна надавати, якщо відповідні страхові виплати не компенсують виробникам більш ніж 100% понесених втрат доходу з урахуванням будь-якої компенсації, яку виробники могли одержати в рамках інших програм підтримки, пов'язаних із застрахованим ризиком.

4. Підтримка на страхування врожаю не повинна викривляти конкуренцію на ринку страхування.

Стаття 50 — Інвестиції

1. Підтримку можна надавати на матеріальні та нематеріальні інвестиції в обладнання для перероблення та інфраструктуру виробництва вина, а також маркетингові структури та інструменти. Такі інвестиції повинні бути спрямовані на поліпшення загальної продуктивності підприємства та його адаптування до вимог ринку, а також підвищення його конкурентоспроможності, і стосуватися виробництва або реалізації продуктів виноградарства, зазначених у частині II додатка VII, зокрема з метою збільшення заощадженої енергії, глобальної енергоефективності та сталих процесів.

2. Підтримка згідно з параграфом 1 у максимальному розмірі:

(a) застосовується лише до мікро-, малих та середніх підприємств у розумінні Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (-6);

(b) може додатково застосовуватися до всіх підприємств для найвіддаленіших регіонів, зазначених у статті 349 ДФЄС, та малих Егейських островів, визначених у статті 1(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 229/2013 (-7).

Для підприємств, які не підпадають під дію статті 2(1) розділу I додатка до Рекомендації 2003/361/ЄС, які мають менш ніж 750 працівників або обіг яких не перевищує 200 млн. євро, максимальна інтенсивність допомоги зменшується вдвічі.

Підтримку не надають підприємствам, які перебувають у скрутному становищі у розумінні настанов Співтовариства щодо державної допомоги на порятунок та реструктуризацію підприємств, які перебувають у скрутному становищі (-8).

3. До прийнятних витрат не повинні належати неприйнятні витрати, зазначені в статті 69(3) Регламенту (ЄС) № 1303/2013.

4. До участі Союзу у витратах застосовуються наведені нижче максимальні розміри допомоги, пов'язаної з прийнятними інвестиційними витратами:

(a) 50 % у менш розвинутих регіонах;

(b) 40 % у регіонах, інших ніж менш розвинуті;

(d) 65% на малих Егейських островах, визначених у статті 1(2) Регламенту (ЄС) № 229/2013.

5. Статтю 71 Регламенту (ЄС) № 1303/2013 застосовують mutatis mutandis до підтримки, зазначеної в параграфі 1 цієї статті.

Стаття 51 — Інновації в секторі вина

Підтримку можна надавати на матеріальні та нематеріальні інвестиції в розроблення нових продуктів, процесів і технологій, пов'язаних із продуктами, зазначеними в частині II додатка VII. Ця підтримки повинна бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності продуктів виноградарства Союзу та їхньої здатності бути реалізованими і може включати елемент передання знань. Максимальні розміри допомоги, що застосовуються до участі Союзу в підтримці, передбаченій згідно з цією статтею, є такими ж як розміри допомоги, установлені в статті 50(4).

Стаття 52 — Дистиляція побічних продуктів

1. Підтримку можна надавати на добровільну або обов'язкову дистиляцію побічних продуктів виноробства, яку було здійснено відповідно до умов, установлених у секції D частини II додатка VIII.

Суму допомоги встановлюють на % об'єму та на гектолітр виробленого спирту. Допомогу не можна сплачувати за об'єм спирту, що міститься в побічних продуктах, призначених для дистиляції, який перевищує 10% об'єму спирту, що міститься у виробленому вині.

2. Допомогу виплачують спиртзаводам, які переробляють побічні продукти виноробства, що їх постачають для перегонки в спирт-сирець міцністю щонайменше 92 % за об'ємною часткою спирту.

Держави-члени можуть встановити для надання підтримки умову внесення забезпечення бенефіціаром.

3. Максимальні застосовні рівні допомоги базуються на вартості збору та перероблення і фіксуються Комісією за допомогою імплементаційних актів відповідно до статті 54.

4. Відповідна допомога включає одноразову виплату суми, яка компенсує витрати на збір побічних продуктів виноробства. Таку суму спиртзавод передає виробнику, якщо останній несе відповідні витрати.

5. Спирт, отриманий в результаті дистиляції, зазначеної в параграфі 1, на яку була надана підтримка, повинен використовуватися лише для промислових або енергетичних цілей, щоб уникнути викривлення конкуренції.

Підсекція 3

Процедурні положення

Стаття 53 — Делеговані повноваження

Щоб забезпечити реалізацію цілей програм підтримки сектора вина держав-членів та ефективне і дієве використання коштів Союзу, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення:

(a) правил щодо відповідальності за витрати, понесені в період із дня отримання Комісією програм підтримки та внесення змін до програм підтримки до дати їх застосування;

(b) правил щодо змісту програм підтримки та витрат, адміністративних витрат та витрат на персонал, а також операцій, які можуть бути включені до програм підтримки держав-членів, а також умов платежів та можливості здійснювати їх через посередників у випадку підтримки на страхування врожаю, передбачене в статті 49;

(d) правил використання термінів для цілей цієї секції;

(e) умов фіксування граничних значень витрат на повторне насаджування виноградників через санітарні або фітосанітарні причини відповідно до пункту (c) першого підпараграфа статті 46(3);

(f) правил щодо уникнення подвійного фінансування між:

(i) різними операціями у рамках програми підтримки вина держави-члена, і

(ii) програмами підтримки вина держави-члена і її програмами розвитку сільських територій або програмами просування;

(g) правил, згідно з якими виробники повинні вилучати побічні продукти виноробства, та винятки з цього зобов'язання, щоб уникнути додаткового адміністративного тягаря, а також правил добровільної сертифікації спиртзаводів;

(h) правил, що дозволяють державам-членам установлювати умови для належного функціонування заходів підтримки в рамках їхніх програм.

Стаття 54 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів щодо:

(a) подання програм підтримки та відповідного фінансового планування, а також перегляду програм підтримки;

(b) порядку подання заяв, відбору та оплати;

(d) встановлення державами-членами обсягу допомоги на збирання зеленого врожаю та дистиляцію побічних продуктів;

(e) фінансового менеджменту та положень щодо застосування заходів з підтримки державами-членами;

(f) порядку внесення та розміру забезпечення у випадках, коли здійснюють авансову виплату.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 5

Допомога в секторі бджільництва

Стаття 55 — Національні програми та фінансування

1. Для поліпшення загальних умов виробництва та реалізації продуктів бджільництва держави-члени можуть розробляти національні програми для сектора бджільництва на трирічний період («програми бджільництва»). Такі програми необхідно розробляти у співпраці з представницькими організаціями в галузі бджільництва.

Як відступ від першого підпараграфа, національні програми, розроблені на період з 1 серпня 2019 року до 31 липня 2022 року, продовжуються до 31 грудня 2022 року. Держави-члени повинні внести зміни до своїх національних програм для урахування такого продовження і повідомити змінені програми Комісії для з метою їх затвердження.

2. Участь Союзу в програмах бджільництва повинна бути еквівалентною 50 % витрат держав-членів на такі програми, затверджені відповідно до пункту (c) першого параграфа статті 57.

3. Щоб претендувати на фінансування Союзу, передбачене в параграфі 2, держави-члени повинні провести дослідження структур виробництва та маркетингу в секторі бджільництва на своїй території.

4. Програми бджільництва можуть включати такі заходи:

(a) технічна допомога бджолярам та організаціям бджолярів;

(b) боротьба зі шкідниками та хворобами бджіл, особливо з варроозом;

(d) заходи з підтримки лабораторій, які здійснюють аналіз продуктів бджільництва, щоб допомагати бджолярам реалізовувати і підвищувати вартість їхніх продуктів;

(e) заходи щодо підтримки відновлення популяції бджіл у Союзі;

(f) співпраця зі спеціалізованими органами для реалізації програм прикладних досліджень у галузі бджільництва та продуктів бджільництва;

(g) моніторинг ринку;

(h) підвищення якості продукту з метою використання потенціалу продуктів на ринку.

Стаття 56 — Делеговані повноваження

1. Щоб забезпечити дієве та ефективне використання коштів Союзу для бджільництва, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227, які стосуються:

(a) уникнення подвійного фінансування між програмами у сфері бджільництва і програмами розвитку сільських територій держав-членів;

(b) підстав для виділення фінансового внеску Союзу кожній державі-члену, яка бере участь, що базується, серед іншого, на загальній кількості вуликів у Союзі.

2. Щоб забезпечити адаптування схеми допомоги Союзу до останніх змін, а також дієвість заходів у рамках такої програми з точки зору вдосконалення загальних умов виробництва та реалізації продуктів бджільництва, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для оновлення списку заходів, зазначених у статті 55(4), які можна включати до програм бджільництва держав-членів, шляхом додавання інших заходів або адаптування таких заходів, не вилучаючи жодного з них. Таке оновлення списку заходів не повинно впливати на національні програми, ухвалені до набуття чинності делегованим актом.

Стаття 57 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

(a) змісту національних програм та досліджень держав-членів щодо структури виробництва та реалізації в їхніх секторах бджільництва;

(b) процедури перерозподілу невикористаних коштів;

(c) затвердження програм бджільництва, представлених державами-членами, включаючи виділення фінансового внеску Союзу кожній державі-члену, що бере участь, та максимальний рівень фінансування державами-членами.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 6

Допомога в секторі хмелю

Стаття 58 — Допомога організаціям виробників

1. Союз надає допомогу організаціям виробників у секторі хмелю, визнаним відповідно до статті 152, для фінансування досягнення цілей, зазначених у пунктах (c)(i), (ii) або (iii) статті 152(1).

2. Фінансування Союзу в рамках надання допомоги організаціям виробників, передбаченої в параграфі 1 на 2020 рік, становитиме для Німеччини 2277000 євро.

Фінансування Союзу в рамках надання допомоги організаціям виробників, передбаченої в параграфі 1, як на 2021, так і на 2022 рік, становитиме для Німеччини 2188000 євро.

Стаття 59 — Делеговані повноваження

Для забезпечення того, щоб допомогу, зазначену в статті 58, спрямовували на фінансування досягнення цілей, зазначених у статті 152, Комісія повинна бути уповноважена відповідно до статті 227 ухвалювати делеговані акти стосовно:

(a) заяв на надання допомоги, зокрема правил щодо термінів та супровідних документів;

(b) правил щодо прийнятних для вирощування хмелю територій та розрахунку сум, що їх сплачуватимуть кожній організації виробників.

Стаття 60 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення заходів, необхідних для застосування цієї секції стосовно виплати допомоги.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

ГЛАВА III

Система дозволів на виноградні насадження

Стаття 61 — Тривалість

Система дозволів на виноградні насадження, встановлена в цій главі, застосовується з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2045 року; Комісія повинна здійснити два проміжні перегляди у 2028 та 2040 роках, щоб оцінити роботу системи та, у разі доцільності, надати пропозиції.

Секція 1

Управління системою дозволів на виноградні насадження

Стаття 62 — Дозволи

1. Винні сорти винограду, класифіковані відповідно до статті 81(2), можна насаджувати або повторно насаджувати лише у випадку отримання дозволу відповідно до статей 64, 66 та 68 згідно з умовами, установленими в цій главі.

2. Держави-члени надають дозволи, зазначені в параграфі 1, для конкретної площі, вимірюваної в гектарах, після подання виробниками заявки, яка відповідає об'єктивним і недискримінаційним критеріям прийнятності. Виробникам такий дозвіл надають безкоштовно.

3. Дозволи, зазначені в параграфі 1, є дійсними протягом трьох років з дати видачі. На виробника, який не використав виданий дозвіл протягом його строку дії, накладають адміністративні санкції, передбачені в статті 89(4) Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

Як відступ від першого підпараграфа, держави-члени можуть вирішити, що у випадках, коли повторне насаджування відбувається на тій самій ділянці чи тих самих ділянках, на якій чи на яких було виконане викорчовування, дозволи, згадані у статті 66(1), дійсні протягом шести років із дати їх надання У таких дозволах повинно бути чітко вказано ділянку чи ділянки, на якій чи на яких буде виконано викорчовування та повторне насаджування.

Як відступ від першого підпараграфа, строк дії дозволів, які надано згідно зі статтею 64 та статтею 66(1) та строк дії яких закінчується у 2020 та 2021 роках, продовжують до 31 грудня 2022 року.

На виробників, які мають дозволи відповідно до статті 64 та статті 66(1) цього Регламенту, строк дії яких закінчується у 2020 та 2021 роках, не накладаються адміністративні санкції, згадані у статті 89(4) Регламенту (ЄС) № 1306/2013, за умови, що до 28 лютого 2022 року вони поінформують компетентні органи про те, що вони не мають наміру використовувати свій дозвіл і не бажають скористатися можливістю продовження його строку дії, як зазначено у третьому підпараграфі цього параграфа. Якщо виробники, які мають дозволи, строк дії яких було продовжено до 31 грудня 2021 року, до 28 лютого 2021 року подали компетентному органу заяву про те, що вони не мають наміру використовувати такі дозволи, їм буде дозволено відкликати свої заяви, надіславши письмове повідомлення компетентному органу до 28 лютого 2022 року, та використовувати свої дозволи протягом їхнього продовженого строку дії, передбаченого у третьому підпараграфі.

4. Ця глава не застосовується до насаджування або повторного насаджування на ділянках, призначених для експериментальних цілей, для створення колекцій сортів винограду з метою збереження генетичних ресурсів або для розсадників для вирощування прищеплених саджанців, або на ділянках, вина або продукти виноградарства з яких призначені виключно для споживання в домогосподарстві виноградаря, або на ділянках, призначених для нових насаджень у результаті обов'язкових купівель в суспільних інтересах відповідно до національного права.

5. Держави-члени можуть застосовувати цю главу до регіонів, що виробляють вино, придатне для вироблення винних спиртних напоїв з географічним зазначенням, зареєстрованим відповідно до додатка III Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 110/2008 (-9). Для цілей цієї глави такі регіони можна розглядати як регіони, де можна виробляти вина з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням:

Стаття 63 — Запобіжний механізм для нових насаджень

1. Держави-члени повинні щорічно видавати дозволи на нові насадження, площа яких становить:

(a) 1 % від загальної площі, фактично засадженої виноградом на їхній території, згідно з вимірами станом на 31 липня попереднього року; або

(b) 1 % від площі, що становить площу, яка фактично засаджена виноградом на їхній території, згідно з вимірами станом на 31 липня 2015 року, та площу, на яку поширюються права на насаджування, які надано виробникам на їхній території відповідно до статті 85h, статті 85i або статті 85k Регламенту (ЄС) № 1234/2007 та які були доступні для перетворення в дозволи 1 січня 2016 року, як зазначено у статті 68 цього Регламенту.

2. Держави-члени можуть:

(a) застосовувати на національному рівні відсоток, нижчий за відсоток, установлений у параграфі 1;

(b) обмежити видачу дозволів на регіональному рівні для конкретних ділянок, прийнятних для виробництва вин з охоронюваною назвою місця походження, для ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваним географічним зазначенням, або ділянок без географічного зазначення.

Держави-члени, які обмежують видачу дозволів на регіональному рівні для конкретних ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваною назвою місця походження, або для ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваним географічним зазначенням відповідно до пункту (b) першого підпараграфа, можуть вимагати використовувати такі дозволи в таких регіонах.

3. Кожне з обмежень, зазначених у параграфі 2, повинне сприяти впорядкованому зростанню виноградних насаджень, повинне бути встановлено на рівні, що перевищує 0 %, і повинне бути обгрунтовано однією або більше з наведених нижче конкретних підстав:

(a) потреба уникнути належним чином продемонстрованого ризику виникнення надлишкової пропозиції продуктів винної галузі, пов'язаного з ринковими перспективами для таких продуктів, не виходячи за межі того, що є необхідним для задоволення цієї потреби;

(b) потреба уникнути належним чином продемонстрованого ризику знецінення певної охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

3a. Держави-члени можуть вживати будь-яких регуляторних заходів, необхідних для запобігання ухилянню операторами від обмежувальних заходів, вживаних відповідно до параграфів 2 та 3.

4. Держави-члени оприлюднюють будь-які рішення, ухвалені відповідно до параграфа 2; такі рішення повинні бути належним чином обґрунтовані. Держави-члени негайно інформують Комісію про такі рішення та їх обґрунтування.

Стаття 64 — Надання дозволів на нові насадження

1. Якщо в певному році загальна площа, указана в прийнятних заявках, не перевищує площу, виділену відповідною державою-членом, усі такі заявки приймаються.

Для цілей цієї статті держави-члени можуть застосовувати один або декілька із зазначених нижче об'єктивних та недискримінаційних критеріїв прийнятності на національному чи регіональному рівні:

(a) заявник має сільськогосподарську площу, яка є не меншою за площу, щодо якої він звертається за дозволом;

(b) заявник має відповідну фахову кваліфікацію та компетенцію;

(c) заявка не тягне за собою значний ризик незаконного присвоєння репутації конкретної охоронюваної назви місця походження, що презумується, якщо органи публічної влади не продемонструють існування такого ризику;

(ca) заявник не має винограду, насадженого без дозволу, зазначеного у Статті 71 цього Регламенту, або без прав на насаджування, зазначених у Статтях 85а та 85b Регламенту (ЄС) № 1234/2007;

(d) у належним чином обґрунтованих випадках, один або більше критеріїв, зазначених у параграфі 2, якщо вони застосовуються об'єктивно та недискримінаційно.

2. Якщо в конкретний рік загальна площа, указана в прийнятних заявках, зазначених у параграфі 1, перевищує площу, виділену відповідною державою-членом, дозволи надають згідно з пропорційним розподілом гектарів серед усіх заявників залежно від площі, щодо якої вони звернулися за дозволом. Такий дозвіл може також встановлювати мінімальну та/або максимальну площу для заявника та частково або повністю базуватись на одному або декількох із зазначених нижче об'єктивних та недискримінаційних критеріях пріоритетності, які можуть застосовуватися на національному чи регіональному рівні:

(a) виробники, які вперше започатковують виноградні насадження і які керують господарством (нові учасники ринку);

(b) ділянки, на яких виноградники сприяють збереженню довкілля або збереженню генетичних ресурсів винограду;

(d) ділянки з природними обмеженнями або іншими особливими обмеженнями;

(e) сталість проектів розвитку або повторних насаджень на основі економічної оцінки;

(f) ділянки, які призначені для нових насаджень та які сприяють збільшенню виробництва господарств у секторі виноградарства, які демонструють збільшення економічної ефективності чи конкурентоспроможності або присутності на ринках;

(g) проекти, що мають потенціал для покращення якості продуктів з географічними зазначеннями;

(h) ділянки, призначені для нових насаджень у рамках збільшення розміру малих і середніх виноградних господарств;

2a. Якщо держава член приймає рішення про застосування одного або декількох критеріїв, зазначених в параграфі 2, держава-член може додати додаткову умову, щоб заявник був фізично особою віком не старше 40 років у рік подання заявки.

2b. Держави-члени можуть вживати будь-яких необхідних регуляторних заходів для запобігання ухилянню операторами від обмежувальних заходів, вживаних відповідно до параграфів 1, 2 та 2a.

3. Держави-члени оприлюднюють критерії, зазначені в параграфах 1, 2 та 2a, і негайно повідомляють про них Комісію.

Стаття 65 — Роль професійних організацій

Застосовуючи статтю 63(2), держава-член повинна враховувати рекомендації, надані визнаними професійними організаціями, що діють у секторі вина, зазначеними у статтях 152, 156 та 157, зацікавлених груп виробників, зазначених у статті 95, або інших типів професійних організацій, визнаних на основі законодавства такої держави-члена, за умови що таким рекомендаціям передує укладення угоди між відповідними представницькими сторонами у відповідному географічному регіоні.

Рекомендації надають не більш ніж на три роки.

Стаття 66 — Повторні насадження

1. Держави-члени автоматично надають дозвіл виробникам, які з 1 січня 2016 року викорчували площу, засаджену виноградом, та подали заявку на отримання дозволу. Такий дозвіл повинен поширюватися на еквівалент площі в умовах чистої культури. Території, на які поширюються такі дозволи, не враховуються для цілей статті 63.

2. Держави-члени можуть надавати дозвіл, зазначений у параграфі 1, виробникам, які беруть на себе зобов'язання викорчувати ділянку, засаджену виноградом, якщо викорчовування заявленої ділянки відбудеться щонайпізніше до кінця четвертого року з дати насадження нового винограду.

3. Дозвіл, зазначений у параграфі 1, застосовується до того ж господарства, у якому було проведене викорчовування. На територіях, прийнятних для виробництва вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, держави-члени можуть, за рекомендацією професійної організації відповідно до статті 65, обмежити повторне насаджування лише тим виноградом, який відповідає тій самій охоронюваній назві місця походження або охоронюваному географічному зазначенню, що й виноград на викорчуваній ділянці.

4. Ця стаття не застосовується до викорчовування незаконних насаджень.

Стаття 67 — Правило de minimis

1. Система дозволів на виноградні насадження, установлена в цій главі, не застосовується в державах-членах, якщо перехідний режим прав на насаджування, установлений у підсекції II секції IVa глави III розділу I частини II Регламенту (ЄС) № 1234/2007, не застосовувався станом на 31 грудня 2007 року.

2. Держави-члени, до яких режим, зазначений в параграфі 1, застосовувався станом на 31 грудня 2007 року і в яких засаджена виноградною лозою площа не перевищує 10000 га, можуть ухвалити рішення не впроваджувати систему дозволів на виноградні насадження, установлену в цій главі.

Стаття 68 — Перехідні положення

1. Права на насаджування, надані виробникам відповідно до статті 85h, статті 85i або статті 85k Регламенту (ЄС) № 1234/2007 до 31 грудня 2015 року, що не були використані зазначеними виробниками і ще є чинними на зазначену дату, можна перетворити на дозволи згідно з цією главою з 1 січня 2016 року.

Таке перетворення здійснюють на запит таких виробників, поданий до 31 грудня 2015 року. Держави-члени можуть прийняти рішення про можливість для виробників подавати такий запит щодо перетворення прав на дозвіл до 31 грудня 2022 року.

2. Дозволи, надані згідно з параграфом 1, мають той же строк дії, що й права на насаджування, зазначені в параграфі 1. Якщо такі дозволи не були використані, їхній строк дії закінчується щонайпізніше 31 грудня 2018 року або, якщо держава-член ухвалила рішення, зазначене в другому підпараграфі параграфа 1, щонайпізніше 31 грудня 2025 року.

2a. Із 1 січня 2023 року ділянка, що є еквівалентною ділянці, на яку поширюються права на насаджування, які були прийнятними для перетворення у дозволи на насаджування 31 грудня 2022 року, але ще не перетворені в дозволи відповідно до параграфа 1, лишаються в розпорядженні відповідних держав-членів, які можуть надавати дозволи відповідно до статті 64 не пізніше 31 грудня 2025 року.

3. Ділянки, на які поширюються дозволи, надані відповідно до параграфів 1 та 2a цієї статті, не враховуються для цілей статті 63.

Стаття 69 — Делеговані повноваження

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 стосовно:

(a) умов застосування виключення, зазначеного в статті 62(4);

(b) правил, що стосуються критеріїв, зазначених у статті 64(1) та (2);

(d) співіснування виноградних лоз, які виробник зобов'язався викорчувати, разом із новими посадженими виноградними лозами згідно зі статтею 66(2);

(e) підстав для рішень держави-члена згідно зі статтею 66(3).

Стаття 70 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів щодо:

(a) порядку надання дозволів;

(b) записів, що їх повинні вести держави-члени, та повідомлень, які необхідно надсилати Комісії.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 2

Контроль за системою дозволів на виноградні насадження

Стаття 71 — Незаконні насадження

1. Виробники повинні за свій рахунок викорчувати ділянки, засаджені виноградом без дозволу.

2. Якщо виробники не проведуть викорчовування протягом чотирьох місяців з дати отримання відповідного повідомлення про порушення, держави-члени повинні забезпечити викорчовування незаконних насаджень протягом двох років після закінчення вказаного чотиримісячного періоду. Відповідні витрати покладають на таких виробників.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісії не пізніше 1 березня кожного року інформацію про загальну площу ділянок, щодо яких установлено, що вони засаджені виноградом без дозволу після 1 січня 2016 року, а також ділянок, викорчуваних відповідно до параграфів 1 та 2.

4. До виробника, який не виконав зобов'язання, установлене в параграфі 1 цієї статті, застосовують санкції, які повинні бути встановлені відповідно до статті 64 Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

5. Щодо ділянок, засаджених виноградом без дозволу, не можна застосовувати будь-які національні заходи з підтримки або заходи з підтримки Союзу.

Стаття 72 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів із зазначенням детальних вимог щодо повідомлень, яких повинні дотримуватися держави-члени, включно з можливим скороченням бюджетних обмежень, передбачених у додатку VI, у випадку недотримання.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Розділ II. ПРАВИЛА, ЯКІ СТОСУЮТЬСЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ВИРОБНИКІВ

ГЛАВА I

Правила, які стосуються реалізації

Секція 1

Стандарти реалізації

Підсекція 1

Вступні положення

Стаття 73 — Сфера застосування

Без обмеження інших положень, застосовних до сільськогосподарських продуктів, а також положень, ухвалених у ветеринарному, фітосанітарному та харчовому секторах, для забезпечення відповідності продуктів гігієнічним та санітарним стандартам, а також для охорони здоров'я тварин, рослин та людей, у цій секції встановлено правила, що стосуються стандартів реалізації. Такі правила поділяються на обов'язкові правила та необов'язкові зарезервовані позначення для сільськогосподарських продуктів.

Підсекція 2

Стандарти реалізації для окремих секторів або продуктів

Стаття 74 — Загальний принцип

Продукти, для яких стандарти реалізації для секторів або окремих продуктів були встановлені відповідно до цієї секції, можна реалізовувати в Союзі, лише якщо вони відповідають зазначеним стандартам.

Стаття 75 — Установлення та зміст

1. Стандарти реалізації можуть застосовуватися до одного або декількох з наведених нижче секторів та продуктів:

(a) оливкова олія та оливки столові;

(b) фрукти та овочі;

(d) банани;

(e) живі рослини;

(f) яйця;

(g) м'ясо свійської птиці;

(h) пастоподібні жири, призначені для споживання людиною;

(i) хміль.

2. Щоб урахувати очікування споживачів та поліпшити економічні умови виробництва та реалізації, а також якість сільськогосподарських продуктів, зазначених у параграфах 1 та 4 цієї статті, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про стандарти реалізації для окремих секторів або продуктів на всіх етапах реалізації, а також відступи від таких стандартів та виключення з їх застосування з метою адаптування до ринкових умов, що постійно змінюються, до мінливих вимог споживачів, до змін у відповідних міжнародних стандартах та з метою запобігання утворенню перешкод для розроблення інноваційних продуктів.

3. Без обмеження статті 26 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1169/2011 (-10), стандарти реалізації, зазначені в параграфі 1, можуть поширюватися на один або декілька з наведених нижче пунктів, що повинні бути визначені на основі сектора або продукту і базуватися на характеристиках кожного сектора, необхідності регулювати введення в обіг та умовах, визначених у параграфі 5 цієї статті:

(a) технічні терміни та означення, зазначення та загальні назви для секторів, інші ніж ті, що наведені в статті 78;

(b) критерії класифікації, як-от за класами, масою, розміром, віком та категорією;

(d) представлення, марковання, пов'язане з обов'язковими стандартами реалізації, паковання, правила, які повинні застосовуватися щодо центрів пакування, маркування, рік збору врожаю і використання конкретних позначень, без обмеження статей з 92 по 123;

(e) критерії, як-от зовнішній вигляд, консистенція, структура, характеристики продукту та відсоток вмісту води;

(f) конкретні речовини, що їх використовують у виробництві, або компоненти чи складники, зокрема їхній кількісний вміст, чистота та ідентифікація;

(g) тип фермерської діяльності та методи виробництва, включно з енологічними практиками та новітніми системами сталого виробництва;

(h) купажування сусла та вина, включно з означеннями цих понять, змішування та обмеження щодо нього;

(i) частота збирання, збереження та поводження, методи та температура консервування, зберігання та транспортування;

(j) місце вирощування та/або походження, за винятком м'яса свійської птиці та пастоподібних жирів;

(k) обмеження щодо використання деяких речовин і практик;

(l) спеціальне використання;

(m) умови, що регулюють збут, зберігання, обіг та використання продуктів, які не відповідають стандартам реалізації, ухваленим відповідно до параграфа 1, або термінам і означенням, зазначенням та загальним назвам, вказаним у статті 78, а також умови, що регулюють збут побічних продуктів.

4. Додатково до параграфа 1, стандарти реалізації можуть застосовуватися до сектора вина. До вказаного сектора застосовуються пункти (f), (g), (h), (k) та (m) параграфа 3.

5. Стандарти реалізації для окремих секторів або продуктів, ухвалені відповідно до параграфа 1 цієї статті, необхідно встановлювати без обмеження положень статей з 84 по 88 та додатка IX, і в таких стандартах враховують:

(a) конкретні характеристики відповідного продукту;

(b) необхідність забезпечити умови, які полегшуватимуть введення продуктів в обіг;

(c) зацікавленість виробників у наданні інформації про характеристики продукту та його вирощування, а також зацікавленість споживачів в отриманні достатньої і прозорої інформації про продукт, у тому числі про місце вирощування, яке визначається у кожному випадку окремо на відповідному географічному рівні, після проведення оцінювання, зокрема, витрат і адміністративних тягарів для операторів та вигод для виробників і кінцевих споживачів;

(d) доступні методи визначення фізичних, хімічних і органолептичних характеристик продуктів;

(e) стандартні рекомендації, ухвалені міжнародними органами;

(f) потребу зберегти природні та істотні характеристики продуктів і запобігти спричиненню істотних змін у складі відповідного продукту.

6. Щоб урахувати очікування споживачів та необхідність поліпшити якість і економічні умови виробництва та реалізації сільськогосподарських продуктів, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для внесення змін до списку секторів, наведеного в параграфі 1. Такі делеговані акти суворо обмежуються продемонстрованими потребами, що виникають внаслідок зміни споживчого попиту, технічного прогресу або необхідності інноваційних продуктів, і є предметом звіту Комісії перед Європейським Парламентом і Радою, у якому оцінюють, зокрема, потреби споживача, витрати та адміністративні тягарі для операторів, включаючи вплив на внутрішній ринок та міжнародну торгівлю, а також вигоди для виробників та кінцевого споживача.

Стаття 76 — Додаткові вимоги щодо реалізації продуктів у секторі фруктів та овочів

1. У відповідних випадках, окрім вимоги відповідати застосовним стандартам реалізації, зазначеним у статті 75, продукти сектора фруктів і овочів, які необхідно продавати свіжими, можна реалізовувати, лише якщо вони мають належну, прийнятну і товарну якість та якщо вказано країну походження.

2. Стандарти реалізації, зазначені в параграфі 1, а також будь-які стандарти реалізації, застосовні до сектора фруктів і овочів, установлені відповідно до цієї підсекції, застосовуються до всіх етапів реалізації, включаючи імпорт і експорт, і можуть охоплювати якість, класифікацію, масу, розмір, паковання, пакування, зберігання, транспортування, представлення та реалізацію.

3. Власник продуктів сектора фруктів і овочів, на які поширюються стандарти реалізації, не може виставляти такі продукти, пропонувати їх до продажу чи постачати або реалізовувати їх у Союзі в будь-який спосіб, який не відповідає зазначеним стандартам, і несе відповідальність за забезпечення такої відповідності.

4. Щоб забезпечити належне застосування вимог, установлених у параграфі 1 цієї статті, та врахувати деякі конкретні ситуації, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо конкретних відхилень від цієї статті, необхідних для її належного застосування.

Стаття 77 — Сертифікація хмелю

1. У відповідних випадках окрім вимоги відповідати застосовним стандартам реалізації продукти сектора хмелю, зібрані або підготовлені в Союзі, підлягають процедурі сертифікації згідно з цією статтею.

2. Сертифікати можна видавати лише для продуктів, які мають мінімальні якісні характеристики, передбачені для конкретного етапу реалізації. У випадку порошкоподібного препарату хмелю з підвищеним вмістом лупуліну, екстракту хмелю та змішаних продуктів з хмелю сертифікат можна видати, лише якщо вміст альфа-кислот у таких продуктах не менший за вміст хмелю, з якого їх було виготовлено.

3. У сертифікаті повинно бути зазначено принаймні:

(a) місце (місця) виробництва хмелю;

(b) рік (роки) збору; і

4. Продукти сектора хмелю можна реалізовувати або експортувати, лише якщо на них поширюється сертифікат, виданий відповідно до цієї статті.

У випадку імпортованих продуктів сектора хмелю сертифікат, зазначений у статті 190(2), уважається еквівалентним такому сертифікату.

5. Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення заходів, які відступають від положень параграфа 4 цієї статті:

(a) для задоволення торговельних вимог деяких третіх країн; або

(b) щодо продуктів, призначених для спеціального використання.

Заходи, зазначені в першому підпараграфі:

(i) не повинні обмежувати нормальну реалізацію продуктів, для яких було видано сертифікат; і

(ii) повинні супроводжуватися гарантіями, призначеними для уникнення будь-якого переплутування з такими продуктами.

Стаття 78 — Терміни і означення, зазначення та загальні назви для окремих секторів і продуктів

1. У відповідних випадках окрім застосовних стандартів реалізації, терміни і означення, зазначення та загальні назви, передбачені в додатку VII, застосовуються до таких секторів або продуктів:

(a) яловичина та телятина;

(b) вино;

(d) м'ясо свійської птиці;

(e) яйця;

(f) пастоподібні жири, призначені для споживання людиною; та

(g) оливкова олія та оливки столові.

2. Терміни і означення, зазначення та загальні назви, передбачені в додатку VII, можна використовувати в Союзі лише для реалізації продукту, який відповідає обумовленим вимогам, зазначеним у згаданому додатку.

3. Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо змін, відступів або звільнення від застосування термінів і означень та загальних назв, передбачених у додатку VII. Такі делеговані акти суворо обмежуються продемонстрованими потребами, які виникають внаслідок розвитку споживацького попиту, технічного прогресу або необхідності розробити інноваційні продукти.

4. Для забезпечення чіткого та правильного розуміння операторами та державами-членами термінів і означень та загальних назв, передбачених у додатку VII, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, які стосуються правил щодо специфікації та застосування таких термінів і означень та загальних назв.

5. Щоб урахувати очікування споживачів та зміни на ринку молочних продуктів, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для визначення молочних продуктів, для яких необхідно вказувати види тварин, від яких походить молоко, якщо воно не коров'яче, та для встановлення необхідних правил.

Стаття 79 — Допустимі відхилення

1. Щоб урахувати специфічні характеристики кожного продукту або сектора, різні етапи реалізації, технічні умови, будь-які можливі значні практичні труднощі, а також точність та повторюваність методів аналізу, Комісія уповноважена ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про прийнятні відхилення від одного або декількох конкретних стандартів, перевищення яких призводить до того, що вся партія продуктів вважається невідповідною такому стандарту.

2. Ухвалюючи акти, зазначені в параграфі 1, Комісія повинна враховувати необхідність не змінювати притаманні характеристики продукту та уникати зниження його якості.

Стаття 80 — Енологічні практики та методи аналізу

1. На території Союзу для виробництва та консервування продуктів, зазначених у частині II додатка VII, необхідно використовувати лише енологічні практики, дозволені відповідно до додатка VIII та передбачені в пункті (g) статті 75(3) та в статті 83(2) і (3).

Перший підпараграф не застосовується до:

(a) виноградного соку та концентрованого виноградного соку; і

(b) виноградного сусла та концентрованого виноградного сусла, призначених для приготування виноградного соку.

Дозволені енологічні практики застосовуються лише з метою забезпечення належної виніфікації, належного збереження або належного дозрівання продукту.

Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII, повинні вироблятися на території Союзу відповідно до правил, установлених у додатку VIII.

2. Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII, не можна реалізовувати на ринках Союзу, якщо:

(a) до них застосовувалися енологічні практики, не дозволені на рівні Союзу;

(b) до них застосовувалися енологічні практики, не дозволені на національному рівні; або

Продукти виноградарства, які не підлягають реалізації відповідно до першого підпараграфа, повинні бути знищені. Як відступ від цього правила, держави-члени можуть дозволити використання деяких таких продуктів, визначивши характеристики таких продуктів, на спиртзаводах або підприємствах з виробництва оцту або для промислових цілей, за умови що такий дозвіл не стане стимулом для виробництва продуктів виноградарства за допомогою недозволених енологічних практик.

3. Схвалюючи енологічні практики для вина, зазначені в пункті (g) статті 75(3), Комісія:

(a) ураховує рекомендовані та опубліковані Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV) енологічні практики та методи аналізу, а також результати експериментального використання енологічних практик, ще не дозволених на поточний момент;

(b) ураховує необхідність охорони здоров'я людей;

(c) ураховує потенційні ризики введення в оману споживачів через їхнє звичне сприйняття продукту та їхні відповідні очікування, беручи до уваги наявність та придатність інформаційних засобів для усунення таких ризиків;

(d) уможливлює збереження природних та істотних властивостей вина та не спричиняє суттєвих змін у складі відповідного продукту;

(e) забезпечує прийнятний мінімальний рівень піклування про довкілля;

(f) дотримується загальних правил щодо енологічних практик та правил, установлених у додатку VIII.

4. Для забезпечення правильного поводження з непридатними для реалізації продуктами сектора вина Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил, які стосуються національних процедур, зазначених у другому підпараграфі параграфа 2 цієї статті, та відступів від них, що мають відношення до вилучення з обігу або знищення продуктів сектора вина, які не відповідають вимогам.

5. За необхідності Комісія ухвалює імплементаційні акти про встановлення методів, зазначених у пункті (d) статті 75(5), для продуктів, перелік яких наведено в частині II додатка VII. Такі методи повинні базуватися на будь-яких відповідних методах, рекомендованих та опублікованих Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV), крім випадків коли вони були б недієвими чи недоречними в контексті цілі, яку переслідує Союз. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

До ухвалення таких імплементаційних актів використовують методи і правила, дозволені у відповідній державі-члені.

Стаття 81 — Винні сорти винограду

1. Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII і які вироблено в Союзі, повинні бути виготовлені з винних сортів винограду, що їх можна класифікувати відповідно до параграфа 2 цієї статті.

2. Згідно з положеннями параграфа 3, держави-члени повинні класифікувати винні сорти винограду, які можна насаджувати, повторно насаджувати або прищеплювати на їхній території для виробництва вина.

Держави-члени можуть класифікувати лише винні сорти винограду, які відповідають таким умовам:

(a) відповідний сорт належить до виду Vitis vinifera або походить від схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis;

(b) сорт не є одним з таких сортів: Ной, Отелло, Ізабель, Жакес, Клінтон та Гербемон.

Якщо сорт винограду вилучають з класифікації, зазначеної в першому підпараграфі, викорчовування такого сорту повинно відбутися протягом 15 років після його вилучення.

3. Держави-члени, чий рівень виробництва вина не перевищує 50000 гектолітрів на рік, розрахований на основі середнього рівня виробництва за останні 5 років, звільняються від зобов'язання щодо класифікації, передбаченого в першому підпараграфі параграфа 2.

Однак і в таких державах-членах для виробництва вина можна насаджувати, повторно насаджувати або прищеплювати лише винні сорти винограду, які відповідають вимогам другого підпараграфа параграфа 2.

4. Як відступ від першого та третього підпараграфів параграфа 2 та другого підпараграфа параграфа 3, держави-члени надають дозвіл на насаджування, повторне насаджування або прищеплювання наведених нижче винних сортів винограду для проведення наукових досліджень та експериментальних цілей:

(a) винних сортів винограду, які не є класифікованими, у випадку держав-членів, інших ніж ті, що зазначені в параграфі 3;

(b) винних сортів винограду, які не відповідають другому підпараграфу параграфа 2, у випадку держав-членів, зазначених у параграфі 3.

5. Ділянки, засаджені винними сортами винограду з метою виробництва вина, які були насаджені з порушенням параграфів 2, 3 та 4, повинні бути викорчувані.

Однак зобов'язань щодо викорчовування таких ділянок немає, якщо відповідне виробництво призначене лише для власного використання у домогосподарстві винороба.

6. Ділянки, насаджені для цілей, що не включають виробництво вина із сортів винограду, які, у випаду з державами-членами, не згаданими в параграфі 3, не класифіковані або які, у випадку з державами-членами, згаданими в параграфі 3, не відповідають другому підпараграфу параграфа 2, не підлягають обов'язковому викорчовуванню.

На насаджування та повторне насаджування сортів винограду, згаданих у першому підпараграфі, для цілей, які не включають виробництво вина, не поширюється система дозволів на насаджування винограду, встановлена у главі III розділу I частини II.

Стаття 82 — Спеціальне використання вина, що не належить до категорій, перелік яких наведено в частині II додатка VII

За винятком вина у пляшках, щодо якого існують докази того, що розлив у пляшки здійснили до 1 вересня 1971 року, вино, виготовлене з винних сортів винограду, наведених у класифікаціях, розроблених відповідно до першого підпараграфа статті 81(2), яке, однак, не відповідає жодній з категорій, установлених у частині II додатка VII, повинно використовуватися лише для споживання в домогосподарствах індивідуальних виноробів, для виробництва винного оцту або для дистиляції.

Стаття 83 — Національні правила для деяких продуктів і секторів

1. Незважаючи на статтю 75(2), держави-члени можуть ухвалювати або надалі застосовувати національні правила, що встановлюють різні рівні якості для пастоподібних жирів. Такі правила повинні уможливлювати оцінювання рівнів якості на основі критеріїв, що стосуються, зокрема, сировини, яку використовують, органолептичних характеристик продуктів та їхньої фізичної і мікробіологічної стабільності.

Держави-члени, які користуються можливістю, передбаченою в першому підпараграфі, забезпечують, щоб для продуктів інших держав-членів, які відповідають критеріям, установленим у таких національних правилах, можна було в недискримінаційний спосіб використовувати позначення, які підтверджують, що зазначені критерії були задоволені.

2. Держави-члени можуть обмежити або заборонити використання певних енологічних практик та передбачити суворіші правила для вин, дозволених згідно із законодавством Союзу, які вироблено на їхній території, щоб сприяти збереженню істотних характеристик вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, а також ігристих вин та лікерних вин.

3. Держави-члени можуть дозволити експериментальне використання недозволених енологічних практик.

4. Для забезпечення правильного і прозорого застосування цієї статті Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких визначено умови застосування параграфів 1, 2 та 3 цієї статті, а також умови утримання, обігу та використання продуктів, отриманих в результаті застосування експериментальних практик, зазначених у параграфі 3 цієї статті.

5. Держави-члени можуть ухвалювати або надалі застосовувати додаткові національні положення щодо продуктів, які підпадають під дію стандарту реалізації Союзу, якщо такі положення є сумісними із законодавством Союзу, зокрема з принципом вільного руху товарів, і до них застосовується Директива Європейського Парламенту і Ради 98/34/ЄС (-11).

Підсекція 3

Необов'язкові зарезервовані позначення

Стаття 84 — Загальні положення

Систему необов'язкових зарезервованих позначень за секторами або продуктами встановлюють, щоб полегшити для виробників сільськогосподарських продуктів, які мають характеристики або властивості, що підвищують вартість продукту, інформування про такі характеристики або властивості на внутрішньому ринку і, зокрема, щоб підтримати та доповнити конкретні стандарти реалізації.

Ця підсекція не застосовується до продуктів сектора вина, зазначених у статті 92(1).

Стаття 85 — Наявні необов'язкові зарезервовані позначення

1. Необов'язкові зарезервовані позначення, на які поширюється ця система станом на 20 грудня 2013 року, наведені в додатку IX, а умови їхнього використання встановлюють відповідно до пункту (a) статті 86.

2. Необов'язкові зарезервовані позначення, зазначені в параграфі 1 цієї статті, залишаються чинними з урахуванням будь-яких змін, якщо їх не скасовано відповідно до статті 86.

Стаття 86 — Резервування, зміна та скасування необов'язкових зарезервованих позначень

Для врахування очікувань споживачів, у тому числі стосовно методів виробництва та сталості в ланцюгу постачання, розвитку наукових і технічних знань, ситуації на ринку та змін у стандартах реалізації і міжнародних стандартах Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, що:

(a) резервують додаткове необов'язкове зарезервоване позначення, установлюючи умови його використання;

(b) вносять зміни до умов використання необов'язкового зарезервованого позначення; або

Стаття 87 — Додаткові необов'язкові зарезервовані позначення

1. Позначення є прийнятним для резервування його як необов'язкового зарезервованого позначення, лише якщо воно відповідає усім наведеним нижче вимогам:

(a) позначення пов'язане із характеристикою продукту або властивістю процесу вирощування або перероблення, а також стосується певного сектора чи продукту;

(b) використання позначення уможливлює чіткіше інформування про додану вартість продукту, що виникає через його специфічні характеристики або властивості процесу вирощування чи перероблення;

(c) на момент введення продукту в обіг споживачі в декількох державах-членах зможуть ідентифікувати характеристику або властивість, зазначену в пункті (a);

(d) умови застосування позначення відповідають положенням Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄС (-12) або Регламенту (ЄС) № 1169/2011.

Вводячи додаткове необов'язкове зарезервоване позначення, Комісія повинна враховувати всі відповідні міжнародні стандарти та наявні зарезервовані позначення для відповідних продуктів або секторів.

2. Для врахування характеристик певних секторів та очікувань споживачів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення детальних вимог щодо введення додаткового зарезервованого позначення, зазначеного в параграфі 1 цієї статті.

Стаття 88 — Обмеження щодо використанні необов'язкових зарезервованих позначень

1. Необов'язкове зарезервоване позначення можна використовувати лише для опису продуктів, які відповідають застосовним умовам використання.

2. Держави-члени вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб маркування продукту не призводило до переплутування з необов'язковими зарезервованими позначеннями.

3. Для забезпечення відповідності продуктів, описаних за допомогою необов'язкових зарезервованих позначень, застосовним умовам використання Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення додаткових правил, що стосуються використання необов'язкових зарезервованих позначень.

Підсекція 4

Стандарти реалізації, пов'язані з імпортом та експортом

Стаття 89 — Загальні положення

Для врахування специфіки торгівлі між Союзом і деякими третіми країнами та особливостей окремих сільськогосподарських продуктів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо:

(a) умов, згідно з якими імпортовані продукти вважаються такими, що мають еквівалентний рівень відповідності стандартам реалізації Союзу, та умов, які дозволяють відступ від статті 74; та

(b) правил, які стосуються застосування стандартів реалізації до продуктів, експортованих із Союзу.

Стаття 90 — Спеціальні положення щодо імпорту вина

1. Якщо інше не передбачено в міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, положення, які стосуються назви місця походження та географічних зазначень і маркування вина, визначені в секції 2 цієї глави, а також терміни й означення, зазначення і загальні назви, згадані у статті 78 цього Регламенту, застосовуються до продуктів, які імпортують до Союзу і які охоплені кодами КН 2009 61, 2009 69, 2204 та, у відповідних випадках, ех 2202 99 19 (інше, деалкоголізоване вино міцністю за об'ємною часткою спирту не більше 0,5 %)

2. Якщо інше не передбачено міжнародними угодами, укладеними відповідно до ДФЄС, продукти, зазначені у параграфі 1 цієї статті, необхідно виробляти відповідно до енологічних практик, дозволених Союзом згідно з цим Регламентом, або, до надання дозволу відповідно до статті 80(3), виробляти відповідно до енологічних практик, рекомендованих та опублікованих Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV).

3. Крім випадків, коли в міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, передбачено інше, імпорт продуктів, зазначених в параграфі 1, здійснюють із наданням:

(a) сертифікату, що засвідчує відповідність положенням, зазначеним у параграфах 1 та 2, виданого компетентним органом, включеним до списку, що його публікує Комісія, у країні походження продукту;

(b) аналітичного звіту, складеного органом або департаментом, призначеним країною походження продукту, якщо продукт призначений для безпосереднього споживання людиною.

Підсекція 5

Загальні положення

Стаття 91 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про:

(a) установлення списку для молока та молочних продуктів, зазначених у другому параграфі пункту 5 частини III додатка VII, та пастоподібних жирів, зазначених у пункті (a) шостого параграфа пункту I частини VII додатка VII, на основі індикативних списків продуктів, які держави-члени вважають такими, що на їхній території відповідають таким положенням, і які держави-члени надсилають Комісії;

(b) установлення правил впровадження стандартів реалізації для окремих секторів або продуктів;

(c) установлення правил визначення того, чи був продукт підданий процесам, що суперечать дозволеним енологічним практикам;

(d) установлення правил щодо методів аналізу для визначення характеристик продуктів;

(e) визначення правил установлення рівня прийнятних відхилень;

(f) установлення правил впровадження заходів, зазначених у статті 89;

(g) установлення правил ідентифікації або реєстрації виробника та/або промислових об'єктів, на яких продукт приготували або переробили, правил щодо процедур сертифікації та комерційних документів, супровідних документів та записів, які необхідно зберігати.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 2

Назва місця походження, географічні зазначення і традиційні позначення в секторі вина

Підсекція 1

Вступні положення

Стаття 92 — Сфера застосування

1. Правила щодо назви місця походження, географічних зазначень та традиційних позначень, установлені в цій секції, застосовуються до продуктів, зазначених у пунктах 1, з 3 по 6, 8, 9, 11, 15 та 16 частини II додатка VII.

Однак правила, встановлені в цій секції, не застосовуються до продуктів, зазначених у пунктах (1), (4), (5), (6), (8) та (9) частини II додатка VII, якщо такі продукти пройшли процедуру повної деалкоголізації відповідно до секції Е частини I додатка VIII.

2. Правила, зазначені в параграфі 1, повинні базуватися на таких принципах:

(a) захист законних інтересів споживачів та виробників;

(b) забезпечення належного функціонування внутрішнього ринку відповідних продуктів; та

(c) сприяння виробництву якісних продуктів, зазначених у цій секції, і одночасне уможливлення національних заходів у рамках політики щодо якості.

Підсекція 2

Назва місця походження та географічні зазначення

Стаття 93 — Терміни та означення

1. Для цілей цієї секції застосовують такі терміни та означення:

(a) «назва місця походження» означає назву, включно з традиційно використовуваною назвою, яка ідентифікує продукт, зазначений у статті 92(1), як такий:

(i) якість чи характеристики якого суттєво або виключно зумовлені певним географічним середовищем і притаманними йому природними та людськими факторами;

(ii) що походить із конкретного місця, регіону чи, у виняткових випадках, країни;

(iii) що вироблено з винограду, який походить виключно з такого географічного регіону;

(iv) виробництво якого відбувається в такому географічному регіоні; та

(v) що його отримують із сортів винограду, які належать до виду Vitis vinifera, або шляхом схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis.

(b) «географічне зазначення» означає» означає назву, включно з традиційно використовуваною назвою, яка ідентифікує продукт, зазначений у статті 92(1), як такий:

(i) конкретна якість, репутація чи інші характеристики якого зумовлені його географічним походженням;

(ii) що походить із конкретного місця, регіону чи, у виняткових випадках, країни;

(iii) у якому щонайменше 85 % винограду, який використовують для його виробництва, походить виключно із такого географічного регіону;

(iv) виробництво якого відбувається в такому географічному регіоні; та

3. Назви місця походження та географічні зазначення, включно з тими, що стосуються географічних районів у третіх країнах, мають право на охорону в Союзі відповідно до правил, установлених у цій підсекції.

4. Виробництво, зазначене в пунктах (a)(iv) та (b)(iv) параграфа 1, охоплює всі виконані операції від збирання винограду до завершення процесів виноробства, за винятком збирання винограду, що походить із відповідного географічного регіону, зазначеного в пункті (b)(iii) параграфа 1, та за винятком будь-яких на пост-виробничих процесів.

5. З метою застосування пункту (b)(ii) параграфа 1, щонайбільше 15 % винограду, який може походити з-поза меж визначеного району, повинні походити з держави-члена або третьої країни, у якій розташований цей район.

Стаття 94 — Заявки на охорону

1. Заявки на охорону найменувань як назв місця походження або географічних зазначень повинні включати:

(a) назву, яка потребує охорони;

(b) найменування та адресу заявника;

(d) єдиний документ, у якому стисло викладено специфікацію продукту, зазначену в параграфі 2.

2. Специфікація продукту повинна дозволяти заінтересованим сторонам верифікувати відповідні умови виробництва у зв'язку з назвою місця походження або географічним зазначенням.

Специфікація продукту включає щонайменше:

(a) назву, яка підлягає охороні;

(b) опис вина або вин:

(i) для назви місця походження - найважливіші аналітичні та органолептичні характеристики;

(ii) для географічного зазначення - найважливіші аналітичні характеристики, а також оцінку або зазначення його органолептичних характеристик;

(c) у відповідних випадках, конкретні енологічні практики, використовувані для виготовлення вина або вин, а також пов'язані обмеження на виготовлення вина або вин;

(d) визначення меж відповідного географічного району;

(e) максимальний врожай на гектар;

(f) зазначення винного сорту або винних сортів винограду, з яких було виготовлено вино або вина;

(g) деталі, що вказують на зв'язок, зазначений у статті 93(1), пункті (a)(i), або, відповідно до обставин, у пункті (b)(i);

(i) щодо охоронюваної назви місця походження - зв'язок між якістю чи характеристиками продукту та географічним середовищем, згаданим у пункті (a)(i) статті 93(1); дані стосовно людських факторів такого географічного середовища можуть, у випадках, коли це доцільно, обмежуватися описом ґрунту, рослинного матеріалу та управління ландшафтом, практик вирощування та будь-якого іншого важливого впливу людини на збереження природних факторів географічного середовища, згаданого в указаному пункті;

(ii) щодо охоронюваного географічного зазначення - зв'язок між конкретною якістю, репутацією або іншою характеристикою продукту та географічним походженням, згаданим у пункті (b)(i) статті 93(1);

(h) застосовні вимоги, установлені в законодавстві Союзу або національному законодавстві або, якщо таке передбачено державами-членами, установлені організацією, яка здійснює управління охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, з урахуванням того, що такі вимоги повинні бути об'єктивними, недискримінаційними і сумісними із законодавством Союзу;

(i) найменування та адресу установ або органів, які перевіряють відповідність положенням специфікації продукту, та їхні конкретні завдання.

Специфікація продукту може містити опис впливу назви місця походження або географічного зазначення на сталий розвиток.

У випадках, коли вино або вина можуть бути частково деалкоголізовані, специфікація продукту повинна містити опис частково деалкоголізованого вина або частково деалкоголізованих вин відповідно до пункту (b) другого підпараграфа mutatis mutandis та, у відповідних випадках, конкретних енологічних практик, використаних для виробництва часткового деалкоголізованого вина або частково деалкоголізованих вин, а також відповідних обмежень щодо їх виробництва.

3. Якщо заявка на охорону стосується географічного району в третій країні, крім елементів, передбачених у параграфах 1 та 2, така заявка повинна містити докази того, що відповідне найменування є охоронюваним у його країні походження.

Стаття 95 — Заявники

1. Будь-яка заінтересована група виробників або, у конкретних та належним чином обґрунтованих випадках, єдиний виробник може подати заявку на охорону зазначення походження або географічного зазначення. До такої заявки можуть долучатися інші заінтересовані сторони.

2. Виробники можуть подавати заявки на охорону лише тих вин, які вони виробляють.

3. У випадку назви, яка позначає транскордонний географічний район, або традиційної назви, пов'язаної з транскордонним географічним районом, можна подавати спільну заявку.

Стаття 96 — Попередня національна процедура

1. Заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення для вин, що походять із Союзу, повинні пройти попередню національну процедуру.

2. Заявку на охорону подають у державі-члені, з території якої походить назва місця походження або географічне зазначення.

3. Держава-член, у якій подають заявку на охорону, розглядає її, щоб верифікувати, чи відповідає вона умовам, установленим у цій підсекції.

Така держава-член здійснює національну процедуру, забезпечуючи відповідне оприлюднення заявки і передбачаючи строк щонайменше у два місяці з дати публікації, протягом якого кожна фізична або юридична особа, яка має законний інтерес і має місце проживання або заснована на території такої держави-члена, може висунути заперечення проти пропонованої охорони шляхом подачі належним чином обґрунтованої заяви такій державі-члену.

4. Якщо держава-член, яка здійснює оцінювання заявки, вважає, що назва місця походження або географічне зазначення не відповідають умовам, установленим у цій підсекції, або є несумісними із законодавством Союзу, вона відхиляє заявку.

5. Якщо держава-член, яка оцінює заявку, вважає, що вимоги виконано, вона проводить національну процедуру, що забезпечує належну публікацію специфікації продукту принаймні в Інтернеті, і направляє таку заявку Комісії.

Направляючи заявку на охорону Комісії згідно з першим підпараграфом цього параграфа, держава-член повинна включити декларацію про те, що, на її думку, заявка, подана заявником, відповідає умовам для охорони згідно з цією секцією та положенням, ухваленим відповідно до цієї секції, та що вона засвідчує, що єдиний документ, згаданий у пункті (d) статті 94(1), становить достовірний огляд специфікації продукту.

Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які допустимі заперечення, подані згідно з національною процедурою.

6. Держава-член повинна невідкладно поінформувати Комісію у випадку ініціювання будь-яких проваджень у національному суді чи іншому національному органі стосовно заявки на охорону, які така держава-член направила Комісії, відповідно до параграфа 5, та у випадку анулювання заявки на національному рівні судовим рішенням, що підлягає негайному застосуванню, але не є остаточним.

Стаття 97 — Ретельне вивчення Комісією

1. Комісія оприлюднює дату подання заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення.

2. Комісія вивчає заявки на охорону, які вона отримає, відповідно до статті 96(5). Комісія повинна перевіряти, чи містять заявки обов'язкову інформацію та чи не містять вони явних помилок, із урахуванням результату попередньої національної процедури, проведеної відповідною державою-членом. Таке ретельне вивчення повинне бути зосереджене, зокрема, на єдиному документі, згаданому в пункті (d) статті 94(1).

Строк перевірки Комісією не повинен перевищувати шести місяців із дати отримання заявки від держави-члена. Якщо цей строк перевищено, Комісія повинна письмово поінформувати заявників про причини такої затримки.

3. Комісія повинна бути звільнена від обов'язку дотримуватися строку для ретельного вивчення, зазначеного в другому підпараграфі параграфа 2, та інформувати заявника про причини такої затримки, якщо вона отримає повідомлення від держави-члена стосовно заявки на реєстрацію, поданої Комісії відповідно до статті 96(5), в якій або:

(a) Комісію інформують про те, що заявку було анульовано на національному рівні судовим рішенням, що підлягає негайному застосуванню, але не є остаточним; або

(b) міститься запит до Комісії з проханням призупинити ретельне вивчення, згадане в параграфі 2, оскільки ініційовано національне судове провадження для оскарження дійсності заявки, а держава-член вважає, що таке провадження основане на обґрунтованих підставах.

Таке звільнення діє, допоки держава-член не поінформує Комісію про те, що початкову заявку було відновлено або що держава-член відкликала свій запит про призупинення.

4. Якщо за результатами ретельного вивчення, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті, Комісія вважає, що умови, встановлені у статтях 93, 100 та 101, виконано, вона ухвалює імплементаційні акти щодо публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу єдиного документа, згаданого в пункті (d) статті 94(1), та покликання на публікацію специфікації продукту, здійсненої в ході попередньої національної процедури. Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної у статті 229(2) або (3).

Якщо за результатами ретельного вивчення, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті, Комісія вважає, що умови, встановлені у статтях 93, 100 та 101, не виконано, вона ухвалює імплементаційні акти про відхилення заявки.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 98 — Процедура заперечення

1. Протягом трьох місяців із дати публікації єдиного документа, згаданого в пункті (d) статті 94(1), в Офіційному віснику Європейського Союзу органи влади держави-члена чи третьої країни або будь-яка фізична чи юридична особа, яка проживає чи має осідок у третій країна та має законний інтерес, може подати до Комісії обґрунтоване заперечення стосовно запропонованої охорони.

Будь-яка фізична чи юридична особа, яка проживає чи має осідок у державі-члені, яка не є державою-членом, що направила заявку на охорону, та має законний інтерес, може подати заяву про заперечення через органи держави-члена, в якій вона проживає чи має осідок, протягом строку, дозволеного для подання заяви про заперечення відповідно до першого підпараграфа.

2. Якщо Комісія вважає, що заперечення є прийнятним, вона запрошує орган або фізичну чи юридичну особу, який/яка подав/подала заперечення, та орган або фізичну чи юридичну особу, який/яка подав/подала заявку на охорону, до участі у належних консультаціях протягом розумного періоду, що не перевищує трьох місяців. Таке запрошення надають протягом п'яти місяців із дати публікації заявки на охорону, якої стосується обґрунтована заява про заперечення, в Офіційному віснику Європейського Союзу. До такого запрошення повинна бути додана копія обґрунтованої заяви про заперечення. У будь-який час протягом цих трьох місяців Комісія може подовжити строк для проведення консультацій на щонайбільше три місяці на запит органу або фізичної чи юридичної особи, який/яка подав/подала заявку.

3. Орган або особа, який/яка подав/подала заперечення, та орган або особа, який/яка подав/подала заявку на охорону, повинні розпочати консультації, згадані в параграфі 2, без необґрунтованої затримки. Вони повинні надати одне одному інформацію, необхідну для оцінювання того, чи заявка на охорону відповідає цьому Регламенту та положенням, ухваленим відповідно до цього Регламенту.

4. Якщо орган або особа, який/яка подав/подала заперечення, та орган або особа, який/яка подав/подала заявку на охорону, досягають згоди, або заявник, що має осідок у третій країні, або органи держави-члена чи третьої країни, з якої було подано заявку на охорону, повинні повідомити Комісію про результати консультацій та про всі фактори, які уможливили досягнення згоди, включно з думками сторін. Якщо дані, опубліковані відповідно до статті 97(4), зазнали суттєвих змін, Комісія повинна провести повторне ретельне вивчення, згадане у статті 97(2), після проведення національної процедури, що забезпечує належне опублікування таких змінених даних. Якщо після досягнення згоди до специфікації продукту не вносяться жодні зміни або якщо зміни до специфікації продукту є несуттєвими, Комісія повинна ухвалити рішення відповідно до статті 99(1) щодо запровадження охорони назви місця походження або географічного зазначення, незважаючи на отримання прийнятної заяви про заперечення.

5. Якщо згоди не досягнуто, або заявник, що має осідок у третій країні, або органи держави-члена чи третьої країни, з якої було подано заявку на охорону, повинні повідомити Комісію про результати проведених консультацій та надати їй всі відповідні інформацію і документи. Комісія повинна ухвалити рішення відповідно до статті 99(2) або про запровадження охорони, або про відхилення заявки.

Стаття 99 — Рішення щодо охорони

1. Якщо Комісія не отримала прийнятної заяви про заперечення відповідно до статті 98, вона ухвалює імплементаційні акти про запровадження охорони. Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної у статті 229(2) або (3).

2. Якщо Комісія отримала прийнятну заяву про заперечення, вона ухвалює імплементаційні акти або про запровадження охорони, або про відмову у запровадженні охорони. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

3. Охорона, запровадження згідно з цією статтею, не обмежує обов'язку виробників дотримуватися інших правил Союзу, зокрема щодо введення продуктів в обіг та маркування харчових продуктів.

Стаття 100 — Омоніми

1. Назву, щодо якої була подана заявка і яка є повністю чи частково омонімічною назві, вже зареєстрованій згідно з цим Регламентом, необхідно реєструвати з належним урахуванням місцевого та традиційного використання, а також будь-якого ризику сплутування.

Омонімічну назву, яка створює у споживача оманливе враження, що продукт походить з іншої території, не можна реєструвати, навіть якщо ця назва точно відповідає фактичній території, регіону чи місцю походження такого продукту.

Зареєстровану омонімічну назву можна використовувати лише за умови, що на практиці існує достатня відмінність між омонімом, зареєстрованим пізніше, і вже наявною в реєстрі назвою, ураховуючи необхідність однаково ставитися до відповідних виробників і необхідність уникати введення в оману споживача.

2. Параграф 1 застосовують mutatis mutandis, якщо назва, щодо якої подано заявку, повністю або частково омонімічна географічному зазначенню, охоронюваному відповідно до національного права держав-членів.

3. Якщо назва винного сорту винограду містить охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення чи складається з охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення, таку назву не можна використовувати для маркування сільськогосподарських продуктів.

Для врахування існуючої практики маркування Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення винятків з такого правила.

4. Охорона назв місця походження та географічних зазначень продуктів, на які поширюється дія статті 93 цього Регламенту, не обмежує охоронювані географічні зазначення, що застосовуються до спиртних напоїв, визначених у статті 2 Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 110/2008 (-13).

Стаття 101 — Додаткові підстави для відмови в охороні

1. Назва, яка стала родовою назвою, не може бути охоронювана як назва місця походження чи географічне зазначення.

Для цілей цієї секції, «назва, яка стала родовою назвою» означає назву вина, яка, хоча й пов'язана з місцем чи регіоном, де продукт спочатку виробляли чи реалізовували, стала загальною назвою вина в Союзі.

Щоб встановити, чи стала назва загальною, необхідно врахувати всі відповідні фактори, зокрема:

(a) поточну ситуацію в Союзі, зокрема в районах споживання;

(b) відповідне законодавство Союзу або національне право.

2. Назва не може бути охоронювана як назва місця походження чи географічне зазначення, якщо, з огляду на репутацію торговельної марки та її відомість, охорона може ввести споживача в оману щодо справжньої ідентичності вина.

Стаття 102 — Відносини з торговими марками

1. Якщо назву місця походження або географічне зазначення зареєстроване відповідно до цього Регламенту, у реєстрації торговельної марки, використання якої суперечило би статті 103(2) і яка стосується продукту, що належить до однієї з категорій із переліку в частині II додатка VII, відмовляють, якщо заявку на реєстрацію торговельної марки подано після дати подання до Комісії заявки на реєстрацію назви місця походження або географічного зазначення.

Торговельні марки, зареєстровані з порушенням першого підпараграфа, визнаються недійсними.

2. Без обмеження статті 101(2) цього Регламенту, торговельну марку, використання якої суперечить статті 103(2) цього Регламенту і щодо якої було подано заявку, яку зареєстровано або, якщо така можливість передбачена відповідним законодавством, установлено в результаті добросовісного використання на території Союзу до дати подання до Комісії заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення, можна продовжувати використовувати й поновлювати, незважаючи на реєстрацію назви місця походження або географічного зазначення, за умови відсутності підстав для визнання такої торговельної марки недійсною або для її відкликання відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2436 (-14) або Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 (-15).

У таких випадках використання назви місця походження або географічного зазначення дозволено разом із використанням відповідних торговельних марок.

Стаття 103 — Охорона

1. Охоронювану назву місця походження та охоронюване географічне зазначення може використовувати будь-який оператор, що займається реалізацією вина, яке було вироблено згідно з відповідною специфікацією продукту.

2. Охоронювана назва місця походження та охоронюване географічне зазначення, а також вино, для якого використовують таку охоронювану назву згідно із специфікаціями продукту, є охоронюваними від:

(a) будь-якого прямого чи опосередкованого комерційного використання такої охоронюваної назви, включно з використанням продуктів, використовуваних як інгредієнти:

(i) у порівнянних продуктах, які не відповідають специфікації продукту з охоронюваною назвою; або

(ii) тією мірою, якою таке використання експлуатує, послаблює або руйнує репутацію назви місця походження або географічного зазначення;

(b) будь-якого зловживання, імітації або згадування, навіть якщо справжнє походження продукту чи послуги вказано або якщо охоронювану назву перекладено, транскрибовано чи транслітеровано або її супроводжують такі вирази, як «стиль», «тип», «метод», «вироблений у», «імітація», «смак і аромат», «подібний» або подібні, в тому числі якщо такі продукти використовують як інгредієнти;

(c) будь-якого неправдивого чи оманливого зазначення джерела та місця походження, характеру або суттєвих властивостей продукту на внутрішньому чи зовнішньому пакованні, у рекламному матеріалі чи документах, пов'язаних з відповідним винним продуктом, а також від пакування продукту в контейнер, який може створити хибне уявлення про його походження;

(d) будь-якої іншої практики, яка може ввести споживача в оману щодо справжнього походження продукту.

3. Охоронювані назви місця походження та охоронювані географічні зазначення не повинні ставати загальними назвами в розумінні статті 101(1).

4. Охорона, зазначена в параграфі 2, також поширюється на:

(a) товари, які ввозять на митну територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у межах митної території Союзу; та

(b) товари, які продають шляхом дистанційного продажу, наприклад, електронної комерції.

Стосовно товарів, які ввозять на митну територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у межах такої території, група виробників або будь-який оператор, які мають право використовувати охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення, мають право запобігати ввезенню, в ході торгівлі, товарів будь-якими третіми сторонами до Союзу без випуску їх у вільний обіг у межах Союзу, якщо такі товари, включно з пакованням, походять із третіх країн та якщо на них без дозволу зазначено охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення.

Стаття 104 — Реєстр

Комісія створює та веде загальнодоступний електронний реєстр охоронюваних назв місця походження та охоронюваних географічних зазначень для вина. До реєстру можна вносити назви місця походження та географічні зазначення, що стосуються продуктів з третіх країн і є охоронюваними в Союзі відповідно до міжнародної угоди, договірною стороною якої є Союз. За винятком випадків, коли вони окремо визначені в такій угоді як охоронювані назви місця походження в розумінні цього Регламенту, такі назви вносять до реєстру як охоронювані географічні зазначення.

Стаття 105 — Зміни в специфікаціях продукту

1. Заявник, який відповідає умовам, установленим у статті 95, може подати заявку на затвердження зміни в специфікації продукту з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, зокрема для врахування розвитку наукових та технічних знань або для коригування визначення меж географічного району, зазначеного в пункті (d) другого підпараграфа статті 94(2). Заявки повинні містити опис та обґрунтування змін, щодо яких подають таку заявку.

2. Зміни у специфікації продукту класифікують за однією з двох категорій залежно від їхньої важливості: Зміни на рівні Союзу, які вимагають проведення процедури заперечення на рівні Союзу, і стандартні зміни, рішення щодо яких ухвалюють на рівні держави-члена або третьої країни.

Для цілей цього Регламенту «зміна на рівні Союзу» означає зміну у специфікації продукту, яка:

(a) включає зміну найменування охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

(b) полягає у зміні, вилученні чи доданні категорії продуктів виноградарства, зазначеної в частині II додатка VII;

(c) створює ризик зникнення зв'язку, згаданого в пункті (a)(i) статті 93(1), для охоронюваних назв місця походження або зв'язку, згаданого в пункті (b)(i) статті 93(1), для охоронюваних географічних зазначень; або

(d) призводить до встановлення додаткових обмежень щодо реалізації продукту.

«Стандартна зміна» означає будь-яку зміну у специфікації продукту, яка не є зміною на рівні Союзу.

«Тимчасова зміна» означає стандартну зміну, що стосується тимчасової зміни у специфікації продукту в результаті запровадження органами публічної влади обов'язкових санітарних та фітосанітарних заходів або у зв'язку зі стихійними лихами чи несприятливими погодними умовами, офіційно визнаними компетентними органами.

3. Зміни на рівні Союзу затверджує Комісія. Така процедура затвердження повинна відповідати процедурі, встановленій у статті 94 та статтях 96-99 mutatis mutandis.

Заявки на затвердження змін на рівні Союзу, які подають треті країни або виробники третіх країн, повинні містити підтвердження того, що запитані зміни відповідають чинному законодавству відповідної третьої країни про охорону назв місця походження або географічних зазначень.

Заявки на затвердження змін на рівні Союзу повинні стосуватися виключно змін на рівні Союзу. Якщо заявка на затвердження змін на рівні Союзу також стосується стандартних змін, частини, що стосуються стандартних змін, вважають такими, що не подані, а процедура затвердження змін на рівні Союзу стосуватиметься тільки тих частин, що стосуються таких змін на рівні Союзу.

Ретельне вивчення таких заявок повинне зосереджуватися на запропонованих змінах на рівні Союзу.

4. Стандартні зміни затверджують та оприлюднюють держави-члени, на території яких знаходиться географічний регіон відповідного продукту, та доводять до відома Комісії.

Що стосується третіх країн, зміни затверджують відповідно до застосовного законодавства відповідної третьої країни.

Стаття 106 — Скасування

Комісія може з власної ініціативи або на належним чином обґрунтований запит держави-члена, третьої країни чи фізичної або юридичної особи, яка має законний інтерес, ухвалювати імплементаційні акти про скасування охорони назви місця походження або географічного зазначення в разі існування однієї або декількох із зазначених нижче обставин:

(a) якщо відповідність специфікації відповідного продукту більше не гарантована;

(b) якщо протягом принаймні семи років поспіль не введено в обіг жодного продукту, на якому зазначають назву місця походження або географічне зазначення;

(c) якщо заявник, який відповідає умовам, установленим у статті 95, заявляє про те, що він більше не бажає підтримувати охорону назви місця походження або географічного зазначення.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 106a — Тимчасове маркування і представлення

Після направлення Комісії заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення виробники можуть зазначати в маркованні та представленні продукту інформацію про те, що заявку подано, і використовувати національні логотипи і зазначення відповідно до права Союзу, зокрема Регламенту (ЄС) № 1169/2011.

Символи Союзу, що вказують на охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення, та зазначення Союзу «охоронювана назва місця походження» або «охоронюване географічне зазначення» можуть бути включені до марковання лише після публікації рішення щодо запровадження охорони такої назви місця походження або такого географічного зазначення.

Якщо заявку відхилено, будь-які продукти виноградарства, на які було нанесено марковання згідно з першим параграфом, можуть реалізовуватися, допоки їх запаси не буде вичерпано.

Стаття 107 — Наявні охоронювані назви вин

1. Назви вин, зазначені в статтях 51 та 54 Регламенту Ради (ЄС) № 1493/1999 (-16) та статті 28 Регламенту Комісії (ЄС) № 753/2002 (-17) є автоматично охоронюваними відповідно до цього Регламенту. Комісія вносить їх до реєстру, передбаченого в статті 104 цього Регламенту.

2. Комісія здійснює відповідні формальні кроки щодо видалення назв вин, до яких застосовується стаття 118s(3) Регламенту (ЄС) № 1234/2007, з реєстру, передбаченого в статті 104 цього Регламенту, за допомогою імплементаційних актів, ухвалених без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3) цього Регламенту.

3. Стаття 106 не застосовується до наявних охоронюваних назв вин, зазначених у параграфі 1 цієї статті.

До 31 грудня 2014 року Комісія може за власною ініціативою ухвалювати імплементаційні акти про скасування охорони наявних охоронюваних назв вин, зазначених у параграфі 1 цієї статті, якщо вони не відповідають умовам, установленим у статті 93.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

4. У випадку Хорватії, назви вин, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу (-18), є охоронюваними відповідно до цього Регламенту за умови сприятливого результату процедури заперечення. Комісія вносить їх до реєстру, передбаченого в статті 104.

Стаття 108 — Збори

Держави-члени можуть стягувати збори для покриття своїх витрат, у тому числі витрат на розгляд заявок на охорону, заяв про заперечення, заявок на внесення змін і запитів про скасування на підставі цієї підсекції.

Стаття 109 — Делеговані повноваження

1. Для врахування конкретних характеристик виробництва у визначених географічних районах, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення:

(a) додаткових критеріїв визначення меж географічного району; і

(b) обмежень та відхилень, які стосуються виробництва у визначеному географічному районі.

2. Для забезпечення якості та простежуваності продуктів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення умов, згідно з якими специфікації продукту можуть включати додаткові вимоги.

3. Для забезпечення захисту законних прав та інтересів виробників та операторів Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 щодо:

(a) типу заявника, який може подати заявку на охорону назви місця походження або географічного зазначення;

(b) умов, які необхідно виконати у зв'язку із заявкою на охорону назви місця походження або географічного зазначення, ретельного вивчення Комісією, процедури заперечення, процедури внесення змін, скасування охорони та перетворення охоронюваної назви місця походження або географічного зазначення;

(d) умов для заявок, що стосуються географічних районів у третіх країнах;

(e) дати, з якої застосовуватиметься охорона або зміни до охорони;

(f) умов, пов'язаних зі змінами в специфікаціях продукту.

4. Для забезпечення належного рівня охорони Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 щодо обмежень стосовно охоронюваної назви.

5. Для забезпечення того, щоб суб'єкти господарювання та компетентні органи через застосування цієї підсекції не зазнавали без належних підстав негативного впливу стосовно назв вин, яким було надано охорону до 1 серпня 2009 року або для яких заявки на охорону було подано до вказаної дати, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення перехідних правил щодо:

(a) назв вин, визнаних державами-членами як назви місця походження або географічні зазначення до 1 серпня 2009 року, а також назв вин, для яких заявки на охорону було подано до вказаної дати;

(b) вин, введених в обіг або маркованих до певної дати; і

Стаття 110 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

1. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів щодо:

(a) інформації, яку необхідно навести в специфікації продукту, стосовно зв'язку між географічним районом та кінцевим продуктом;

(b) оприлюднення рішення про надання охорони або відхилення заявки;

(d) перетворення охоронюваної назви місця походження на охоронюване географічне зазначення;

(e) подання транскордонних заявок.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

2. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів щодо процедури розгляду заявок на охорону або на затвердження зміни до назви місця походження або географічного зазначення, а також процедури заперечення, скасування або перетворення та подання інформації, пов'язаної з наявними охоронюваними назвами вин, зокрема що стосуються:

(a) зразків документів і формату передачі;

(b) граничних строків;

(c) докладних відомостей про факти, доказів та супровідних документів, які необхідно подавати разом із заявкою чи запитом.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Підсекція 3

Традиційні позначення

Стаття 112 — Терміни та означення

«Традиційне позначення» означає позначення, що його традиційно використовують у державах-членах для продуктів, зазначених у статті 92(1), щоб указати:

(a) що товар має охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення відповідно до законодавства Союзу або національного права; або

(b) метод виробництва чи витримування або якість, колір, тип місця розташування або конкретну подію, пов'язану з історією продукту із охоронюваним зазначенням походження або охоронюваним географічним зазначенням.

Стаття 113 — Охорона

1. Охоронюване традиційне позначення можна використовувати тільки для продукту, який було виготовлено відповідно до означення, передбаченого в статті 112.

Традиційні позначення є охоронюваними від незаконного використання.

2. Традиційні позначення є охоронюваними тільки мовою і для категорій продуктів виноградного виноробства, зазначених у заявці, від:

(a) будь-якого неналежного використання охоронюваного позначення, включно з випадками, коли його супроводжує вираз, як-от «у стилі», «типу», «за методом», «як вироблений у», «імітація», «зі смаком і ароматом», «схожий на» або подібний;

(b) будь-якого неправдивого чи оманливого зазначення характеру, характеристик або суттєвих властивостей продукту на внутрішньому чи зовнішньому пакованні, у рекламному матеріалі чи документах, пов'язаних з цим продуктом;

(c) будь-якої іншої практики, яка може ввести споживача в оману, зокрема створити враження, що вино відповідає вимогам щодо охоронюваного традиційного позначення.

3. Традиційні позначення не повинні ставати загальними назвами в Союзі.

Стаття 114 — Делеговані повноваження

1. Для забезпечення належного рівня охорони Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 щодо мови та правопису традиційного позначення, яке необхідно охороняти.

2. Для забезпечення захисту законних прав та інтересів виробників та операторів Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 про встановлення:

(a) типу заявників, які можуть подавати заявки на охорону традиційного позначення;

(b) умов чинності заявки на охорону традиційного позначення;

(d) обсягу охорони, відношення з торговельними марками, охоронюваними традиційними позначеннями, охоронюваними назвами місця походження або охоронюваними географічними зазначеннями, омонімами або певними назвами винних сортів винограду;

(e) підстав для скасування традиційного позначення;

(f) терміну подання заявки або запиту про заперечення чи скасування;

(g) процедур, яких необхідно дотримуватися у випадку подання заявки на охорону традиційного позначення, включаючи ретельне вивчення Комісією, процедуру заперечення та процедуру скасування і внесення змін.

3. Для врахування особливостей торгівлі між Союзом та деякими третіми країнами Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення умов, відповідно до яких традиційні позначення можна використовувати для продуктів з третіх країн, та відступів від статті 112 і статті 113(2).

Стаття 115 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

1. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів щодо порядку розгляду заявок на охорону або на затвердження зміни традиційного позначення, а також порядку подання запитів про заперечення або скасування, зокрема стосовно:

(a) зразків документів і формату передачі;

(b) граничних строків;

(c) докладних відомостей про факти, доказів та підтверджувальних документів, які необхідно подавати разом із заявою чи запитом;

(d) детальних правил щодо оприлюднення охоронюваних традиційних позначень.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти про прийняття або відхилення заявки на охорону традиційного позначення, запиту про зміну охоронюваного позначення або скасування охорони традиційного позначення.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, що передбачають охорону традиційних позначень, заявка на охорону яких була прийнята, зокрема, шляхом їх класифікування відповідно до статті 112, а також шляхом публікації означення та/або умов використання.

4. Імплементаційні акти, зазначені в параграфах 1, 2 та 3 цієї статті, ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 229(2).

Стаття 116 — Інші виконавчі повноваження

Якщо заперечення визнано неприйнятним, Комісія ухвалює імплементаційний акт, який відхиляє таке заперечення як неприйнятне. Такий імплементаційний акт ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Секція 3

Марковання та представлення в секторі вина

Стаття 117 — Терміни та означення

Для цілей цієї секції:

(a) «марковання» означає будь-які слова, відомості, торговельні марки, комерційне найменування, зображення чи символ, розміщені на будь-якому пакованні, документі, інформаційній листівці, етикетці, етикетці-манжеті чи кольєретці, які супроводжують певний продукт або стосуються його;

(b) «представлення» означає будь-яку інформацію, надану споживачам за допомогою паковання відповідного товару, зокрема форми та типу пляшок.

Стаття 118 — Застосовність горизонтальних правил

Якщо інше не передбачено цим Регламентом, щодо марковання та представлення застосовуються Директива Ради 89/396/ЄЕС (-19), Директива 2000/13/ЄС, Директива Європейського Парламенту і Ради 2007/45/ЄС (-20), Директива 2008/95/ЄС і Регламент (ЄС) № 1169/2011.

Марковання продуктів, зазначених у пунктах з 1 по 11, 13, 15 та 16 частини II додатка VII, не можна доповнювати будь-якими відомостями, іншими ніж ті, що передбачені в цьому Регламенті, якщо такі відомості не відповідають вимогам Директиви 2000/13/ЄС або Регламенту (ЄС) № 1169/2011.

Стаття 119 — Обов'язкові відомості

1. Марковання та представлення продуктів, зазначених у пунктах з 1 по 11, 13, 15 та 16 частини II додатка VII, які реалізують у Союзі або які призначені на експорт, повинні містити такі обов'язкові відомості:

(a) зазначення категорії продуктів виноградарства відповідно до частини II додатка VII. Для категорій продуктів виноградарства, визначених у пункті (1) та пунктах (4)-(9) частини II додатка VII, якщо такі продукти пройшли деалкоголізацію відповідно до секції E частини I додатка VIII, зазначення категорії повинне супроводжуватися:

(i) терміном «деалкоголізовано», якщо фактична міцність продукту за об'ємною часткою спирту не перевищує 0,5 % ; або

(ii) терміном «частково деалкоголізовано», якщо фактична міцність продукту за об'ємною часткою спирту перевищує 0,5 % та є нижчою за мінімальну фактичну міцність за часткою спирту для відповідної категорії до деалкоголізації.

(b) для вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням:

(i) позначення «охоронювана назва місця походження» або «охоронюване географічне зазначення»; та

(ii) найменування охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

(d) зазначення місця походження;

(e) зазначення суб'єкта, який здійснював розлив або, у випадку ігристого вина, газованого ігристого вина, якісного ігристого вина або якісного ароматичного ігристого вина, - найменування виробника або постачальника;

(f) для імпортованих вин - зазначення імпортера; та

(g) для ігристого вина, газованого ігристого вина, якісного ігристого вина або якісного ароматного ігристого вина - зазначення вмісту цукру.

2. Як відступ від пункту (a) параграфа 1, для продуктів виноградарства, крім тих, які пройшли деалкоголізацію відповідно до секції Е частини I додатка VIII, покликання на категорію продукту виноградарства можна не робити для вин, на етикетці яких зазначено охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення.

3. Як відступ від положень пункту (b) параграфа 1, позначення «охоронювана назва місця походження» або «охоронюване географічне зазначення» можна випустити у таких випадках:

(a) якщо традиційне позначення відповідно до пункту (a) статті 112 міститься на етикетці відповідно до специфікації продукту, зазначеної у статті 94(2);

(b) у виняткових та належним чином обґрунтованих випадках, які визначає Комісія за допомогою делегованих актів, ухвалених відповідно до статті 227, щоб забезпечити дотримання наявних практик маркування.

Стаття 120 — Необов'язкові відомості

1. Марковання та представлення продуктів, зазначених у пунктах з 1 по 11, 13, 15 та 16 частини II додатка VII, може містити такі необов'язкові відомості:

(a) рік урожаю;

(b) назву одного або декількох винних сортів винограду;

(d) для вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням - традиційні позначення відповідно до пункту (b) статті 112;

(e) символ ЄС, що означає охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення;

(f) позначення, що стосуються певних методів виробництва;

(g) для вин із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням - назву іншої географічної одиниці, меншої або більшої за район, якому відповідає назва місця походження або географічне зазначення.

2. Без обмеження статті 100(3), стосовно використання відомостей, зазначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, для вин без охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення:

(a) держави-члени вводять закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення для забезпечення процедур сертифікації, затвердження та верифікації, щоб забезпечити точність відповідної інформації;

(b) держави-члени можуть, базуючись на недискримінаційних і об'єктивних критеріях та приділяючи належну увагу добросовісній конкуренції, для вина, що його виробляють з винних сортів винограду на їхній території, складати списки виключених винних сортів винограду, зокрема якщо:

(i) існує ризик того, що споживачі будуть введені в оману щодо справжнього походження вина через те, що винний сорт винограду є невід'ємною частиною існуючої охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

(ii) перевірки були б економічно невигідними через те, що певний винний сорт винограду представляє лише дуже малу частину винограднику держави-члена;

(c) суміші вин з різних держав-членів не є підставою для зазначення в маркованні винного сорту винограду, крім випадків коли відповідні держави-члени домовляться про інше і забезпечать здійсненність відповідних процедур сертифікації, затвердження та верифікації.

Стаття 121 — Мови

1. Обов'язкові та необов'язкові відомості, зазначені в статтях 119 та 120, якщо вони виражені словами, повинні бути наведені однією або декількома офіційними мовами Союзу.

2. Незважаючи на параграф 1, найменування охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення або традиційне позначення, вказане в пункті (b) статті 112, подають на етикетці мовою або мовами, до яких застосовується охорона. Якщо в охоронюваній назві місця походження або охоронюваному географічному зазначенні, або національно-специфічному зазначенні використовується алфавіт, інший ніж латинський, назву можна також подавати однією або декількома офіційними мовами Союзу.

Стаття 122 — Делеговані повноваження

1. Для врахування конкретних характеристик сектора вина Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил та обмежень для:

(a) представлення та використання в маркованні відомостей, інших ніж ті, що передбачені в цій секції;

(b) обов'язкових відомостей, які стосуються:

(i) позначень, які необхідно використовувати у формулюваннях обов'язкових відомостей, та умов їх використання;

(iii) положень, що дозволяють державам-членам, які є виробниками, установлювати додаткові правила щодо обов'язкових відомостей;

(iv) положень, що уможливлюють подальші відступи, окрім відступів, зазначених у статті 119(2), щодо відсутності зазначення категорії продукту виноградарства; і

(v) положень про використання мов;

(vi) правил щодо вказування та зазначення інгредієнтів для застосування пункту (i) статті 119(1).

(i) позначень, які необхідно використовувати у формулюваннях необов'язкових відомостей, та умов їхнього використання;

(ii) положень, що дозволяють державам-членам, які є виробниками, установлювати додаткові правила щодо необов'язкових відомостей;

(iii) позначень, які стосуються господарства, та умов їх використання;

(d) представлення стосовно:

(i) умов використання певних форм пляшок і засобів для закупорювання, а також перелік певних конкретних форм пляшок;

(ii) умов використання пляшок та закупорювальних засобів для «ігристого вина»;

(iii) положень, що дозволяють державам-членам, які є виробниками, установлювати додаткові правила щодо представлення;

(iv) положень про використання мов;

2. Для забезпечення захисту законних інтересів операторів Комісія повинна бути уповноважена ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил тимчасового маркування та представлення вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, якщо така назва місця походження або географічне зазначення відповідає необхідним вимогам.

3. Для забезпечення того, щоб суб'єкти господарювання не опинилися в невигідному становищі, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, що встановлюють перехідні положення щодо вин, які були введені в обіг та марковані відповідно до правил, що застосовувалися до 1 серпня 2009 року.

4. Для врахування особливостей торгівлі між Союзом та деякими третіми країнами Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо відступів від цієї секції, які стосуються продуктів, призначених для експорту, якщо цього вимагає законодавство відповідної третьої країни.

Стаття 123 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено необхідні заходи щодо процедур та технічних критеріїв, застосовних до цієї секції, зокрема заходи, необхідні для процедур сертифікації, затвердження та верифікації, застосовних до вин без охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

ГЛАВА II

Конкретні положення для окремих секторів

Секція 1

Цукор

Стаття 125 — Угоди у секторі цукру

1. Письмові галузеві угоди, укладені між виробниками цукрових буряків і цукрової тростини Союзу або організаціями, членами яких вони є і які діють від їхнього імені, з одного боку, та цукровими підприємствами Союзу або організаціями, членами яких вони є і які діють від їхнього імені, з іншого боку, регулюють умови придбання цукрових буряків і цукрової тростини, у тому числі договорів постачання, що їх підписують перед сівбою.

2. Цукрові підприємства повідомляють компетентні органи держави-члена, в якій вони виробляють цукор, про укладення галузевих угод, описаних у пункті 6 секції А частини II додатка II.

3. Галузеві угоди повинні відповідати умовам придбання, встановленим у додатку X.

4. Щоб урахувати конкретні характеристики сектора цукру та його розвиток у період після завершення дії квот на виробництво, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для:

(a) оновлення умов, зазначених у секції А частини II додатка II;

(b) оновлення умов придбання буряків, зазначених у додатку X;

(c) встановлення додаткових правил визначення маси брутто, тари і вмісту цукру у доставлених підприємству цукрових буряках та правила щодо бурякового жому.

5. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї статті, у тому числі щодо процедур, повідомлень і адміністративної допомоги за наявності галузевих угод, що охоплюють більше ніж одну державу-члена. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 126 — Звітування про ціни на ринку цукру

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено систему звітування про ціни на ринку цукру, зокрема механізми публікації рівнів цін на цьому ринку. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Система, зазначена в першому підпараграфі, повинна ґрунтуватися на інформації, наданій підприємствами, що виробляють білий цукор, або іншими операторами, яких залучено до торгівлі цукром. До цієї інформації необхідно ставитися як до конфіденційної.

Комісія повинна забезпечити, щоб конкретні ціни або назви окремих економічних операторів не було опубліковано.

Секція 2

Вино

Стаття 145 — Реєстр виноградників та інвентарний опис виробничого потенціалу

1. Держави-члени повинні вести реєстр виноградників, який містить оновлену інформацію про виробничий потенціал. З 1 січня 2016 року цей обов'язок застосовують, лише якщо держави-члени впроваджують систему дозволів на вирощування винограду, зазначену в главі III розділу I, або національну програму підтримки.

2. До 31 грудня 2015 року на держави-члени, у яких загальна площа, засаджена винними сортами винограду, класифікованими відповідно до статті 81(2), менша ніж 500 га, не розповсюджується обов'язок, установлений у параграфі 1 цієї статті.

3. Держави-члени, які передбачили реструктуризацію та перетворення виноградників у своїх програмах підтримки відповідно до статті 46, повинні на підставі реєстру виноградників подавати до 1 березня кожного року Комісії оновлений інвентарний опис свого виробничого потенціалу. З 1 січня 2016 року Комісія за допомогою імплементаційних актів установлює деталі повідомлень Комісії про площі, відведені для вирощування винограду. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

4. Щоб сприяти моніторингу та верифікації державами-членами виробничого потенціалу, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил про вміст реєстру виноградників і виключення з них.

Стаття 146 — Компетентні національні органи у секторі вина

1. Без обмеження інших положень цього Регламенту про визначення компетентних національних органів, держави-члени призначають один або декілька органів, які несуть відповідальність за забезпечення дотримання правил Союзу у секторі вина. Зокрема, держави-члени призначають лабораторії, у повноважені проводити офіційні аналізи у секторі вина. Призначені лабораторії повинні відповідати загальним критеріям діяльності випробувальних лабораторій, визначеним у ISO/IEC 17025.

2. Держави-члени інформують Комісію про назви й адреси органів та лабораторій, зазначених у параграфі 1. Комісія оприлюднює та періодично оновлює цю інформацію.

Стаття 147 — Супровідні документи та реєстр

1. Продукти сектора вина вводять в обіг у Союзі з офіційно затвердженими су провідними документами.

2. Фізичні чи юридичні особи або групи осіб, які володіють продуктами, що їх охоплює сектор вина, у межах здійснення своєї торгівлі, зокрема виробники, суб'єкти, що займаються розливом вина у пляшки, переробники і торговці повинні вести внутрішній та зовнішній реєстри таких продуктів.

3. Щоб сприяти транспортуванню продуктів сектора вина та їх верифікації державами-членами, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо:

(a) правил про супровідний документ та його використання;

(b) умов, за яких супровідний документ необхідно вважати документом, що засвідчує охоронювані назви місця походження або охоронювані географічні зазначення;

(d) осіб, які зобов'язані вести реєстр, та виключення з такого обов'язку;

(e) операцій, які необхідно вносити до реєстру.

4. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено:

(a) правила щодо складу реєстрів, продуктів, які вони повинні містити, термінів для внесення записів в реєстри та закриття реєстрів;

(b) заходи, що вимагають від держав-членів установлення максимальних прийнятних відсотків збитків;

(d) правила щодо строків зберігання супровідних документів та реєстрів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 147а — Затримка оплати за продажі вина в резервуарах

Як відступ від статті 3(1) Директиви (ЄС) 2019/633, держави-члени можуть за запитом міжгалузевої організації, яку визнано згідно зі статтею 157 цього Регламенту та яка здійснює діяльність у винному секторі, передбачити, що заборона, згадана в пункті (a) першого підпараграфа статті 3(1) Директиви (ЄС) 2019/633, не застосовна до платежів, виконуваних за договорами постачання між виробниками чи перепродавцями вина та їхніми прямими покупцями у зв'язку з операціями з продажу вина в резервуарах, за умови, що:

(a) у стандартних договорах про операції з продажу щодо вина в резервуарах, обов'язковий характер яких держави-члени визнали відповідно до статті 164 цього Регламенту до 30 жовтня 2021 року, містяться конкретні умови, що дозволяють відстрочення оплати на 60 днів, і таке продовження строку дії стандартних договорів держави-члени поновлюють із такої дати без будь-яких суттєвих змін в умовах оплати, які могли би створити несприятливі умови для постачальників вина в резервуарах; та

(b) договори постачання між постачальниками вина в резервуарах і їхніми прямими покупцями є багаторічними або стають багаторічними.

Секція 3

Молоко та молочні продукти

Стаття 148 — Договірні відносини у секторі молока та молочних продуктів

1. Якщо держава-член ухвалює рішення, що кожне постачення на її території сирого молока фермером переробнику сирого молока повинен регулювати письмовий договір між сторонами, та/або ухвалює рішення, що перші покупці повинні надати письмову пропозицію щодо укладення договору на постачення сирого молока фермерами, такий договір та/або така пропозиція повинні відповідати умовам, установленим у параграфі 2.

Якщо держава-член ухвалює рішення, що постачення сирого молока фермерами переробнику сирого молока повинен регулювати письмовий договір між сторонами, вона повинна також вирішити, який етап чи етапи постачення повинен регулювати такий договір, якщо постачення сирого молока здійснюють один або більше збирачів.

Для цілей цієї статті «збирач» означає підприємство, яке транспортує сире молоко від фермера або іншого збирача до переробника сирого молока або іншого збирача, якщо в кожному такому випадку відбувається передання права власності на сире молоко.

1a. Якщо держави-члени не скористаються можливостями, передбаченими у параграфі 1 цієї статті, виробник, організація виробників або об'єднання організацій виробників може вимагати, щоб постачення сирого молока переробнику сирого молока регулювалося письмовим договором між сторонами і/або письмовою пропозицією щодо договору від перших покупців, відповідно до умов, встановлених у першому підпараграфі параграфа 4 цієї статті.

Якщо перший покупець є мікро-, малим чи середнім підприємством у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС, договір і/або пропозиція щодо укладення договору не є обов'язковими, без обмеження можливості для сторін скористатися типовим договором, розробленим міжгалузевою організацією.

2. Договір та/або пропозицію укласти договір, зазначені в параграфі 1 та 1а:

(a) повинні бути вчинені до постачення,

(b) повинні бути складені в письмовій формі, і

(i) ціну, що її потрібно сплатити за постачення, яка:

є незмінною і визначеною в договорі, та/або
розраховується шляхом поєднання різних факторів, визначених у договорі, які можуть включати об'єктивні показники, індекси й методи розрахунку кінцевої ціни, які є легкодоступними і зрозумілими та відображають зміни в ринкових умовах, доставлений обсяг та якість чи склад доставленого сирого молока; такі показники можуть бути основані на відповідних цінах, вартості виробництва та ринковій вартості; у зв'язку з цим держави-члени можуть визначати показники згідно з об'єктивними критеріями на основі проведених досліджень щодо виробництва та ланцюга постачання харчових продуктів; сторони договорів мають право посилатися на такі показники чи на будь-які інші показники, які вони вважають релевантними,

(ii) обсяг сирого молока, яке може та/або повинно бути постачено, у тому числі час таких постачень,

(iii) строк дії договору, що може бути укладений на обмежений або необмежений строк з положеннями про розірвання договору,

(iv) детальну інформацію щодо періодів та процедур оплати,

(v) механізми збирання або постачання сирого молока, і

(vi) правила, застосовні за обставин непереборної сили.

3. Як відступ від параграфів 1 і 1a, договір та/або пропозиція щодо укладення договору не вимагаються, якщо член кооперативу постачає сире молоко кооперативу, членом якого він є, якщо статут такого кооперативу або правила та рішення, передбачені в цих статутах або ухвалені відповідно до них, містять положення, які мають силу, подібну до сили положень, викладених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 2.

4. Сторони вільно ведуть переговори щодо усіх елементів договорів постачення сирого молока, що укладаються фермерами, збирачами або переробниками сирого молока, в тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

Незважаючи на перший підпараграф, застосовують один з або декілька таких пунктів:

(a) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення зробити укладення письмового договору постачення сирого молока обов'язковим, то вона може встановити:

(i) зобов'язання для сторін погодити зв'язок між визначеною постаченою кількістю та ціною, що підлягає сплаті за таке постачення.

(ii) мінімальний строк дії, застосовний лише до письмових договорів між виробником і першим покупцем сирого молока; такий мінімальний строк дії повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;

(b) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення про те, що перший покупець сирого молока повинен надати фермеру письмову пропозицію щодо укладення договору, то вона може передбачити, що пропозиція повинна включати мінімальний строк дії договору, встановлений національним правом для цієї цілі; такий мінімальний строк дії повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку.

Другий підпараграф не повинен обмежувати право фермера відмовитися від такого мінімального строку дії за умови, що він вчинить це у письмовій формі. У такому випадку сторони можуть вільно вести переговори щодо всіх елементів договору, у тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

5. Держави-члени, які використовують варіанти, зазначені у цій статті, повинні повідомляти Комісію про те, як вони їх застосовують.

6. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, установлюючи заходи, необхідні для однакового застосування пунктів (a) і (b) параграфа 2 і параграфа 3 цієї статті, та заходи, пов'язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 149 — Переговори щодо договору у секторі молока та молочних продуктів

1. Організація виробників у секторі молока та молочних продуктів, визнана згідно зі статтею 161(1), може вести переговори від імені своїх членів-фермерів щодо частини або всього їхнього спільного виробництва стосовно договору про постачення сирого молока фермером переробнику сирого молока або збирачу у розумінні третього підпараграфа статті 148(1).

2. Організація виробників може проводити переговори:

(a) незалежно від того, чи відбувається передання права власності на сире молоко фермерами організації виробників;

(b) незалежно від того, чи обговорювана ціна є однаковою для спільного виробництва деяких або всіх фермерів-членів організації;

(i) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах, не перевищує 4 % від загального виробництва в Союзі,

(ii) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах та який вироблено у будь-якій певній державі-члені, не перевищує 33 % від загального національного виробництва цієї держави-члена, і

(iii) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах та який постачено будь-якій певній державі-членові, не перевищує 33 % від загального національного виробництва цієї держави-члена;

(d) за умови, що відповідні фермери не є членами будь-якої іншої організації виробників, яка також веде переговори щодо таких договорів від їхнього імені; однак держави-члени можуть відступити від цієї умови у належним чином обґрунтованих випадках, якщо фермери володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими у різних географічних зонах;

(e) за умови, що сире молоко не входить до обов'язку постачення, що випливає з членства фермера у кооперативі відповідно до умов, викладених у статуті кооперативу, або правил і рішень, передбачених в такому статуті або ухвалених відповідно до них; і

(f) за умови, що організація виробників повідомляє компетентні органи держави-члена або держав-членів, у яких вона провадить діяльність, про обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах.

3. Незважаючи на умови, викладені в пункті (c)(ii) та (iii) параграфа 2, організація виробників може проводити переговори згідно з параграфом 1 за умови, що для такої організації виробників обсяг сирого молока, про який ідеться на переговорах та який виробляють або постачають у державі-члені, в якій загальний обсяг річного виробництва сирого молока менший ніж 500000 тонн, не перевищує 45 % від загального обсягу національного виробництва такої держави-члена.

4. Для цілей цієї статті покликання на організації виробників охоплює асоціації таких організацій виробників.

5. Для цілей застосування пункту (c) параграфа 2 і параграфа 3 Комісія опубліковує у такий спосіб, який вона вважає за доцільне, інформацію про обсяг виробництва сирого молока в Союзі та державах-членах, використовуючи найновішу наявну інформацію.

6. Як відступ від пункту (c) параграфа 2 і параграфа 3, навіть якщо встановлені в таких параграфах граничні значення не перевищено, орган з питань конкуренції, зазначений у другому підпараграфі цього параграфа, може в окремих випадках ухвалити рішення про те, що певні переговори організації виробників необхідно відновити або не потрібно зовсім проводити, якщо він вважає, що це необхідно, щоб запобігти виключенню конкуренції або уникнути заподіяння серйозної шкоди переробникам сирого молока, що є МСП, на його території.

У разі проведення переговорів з більше ніж однією державою-членом Комісія ухвалює рішення, зазначене в першому підпараграфі, без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3). В іншому разі таке рішення ухвалює національний орган з питань конкуренції держави-члена, якої стосуються переговори.

Рішення, зазначені в цьому параграфі, не застосовують раніше, ніж у день повідомлення про них відповідних підприємств.

7. Для цілей цієї статті:

(a) «національний орган з питань конкуренції» означає орган, зазначений у статті 5 Регламенту Ради (ЄС) № 1/2003 (-21);

(b) «МСП» означає мікро-, мале або середнє підприємство у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС.

8. Держави-члени, в яких проводять переговори відповідно до цієї статті, повинні повідомляти Комісію про застосування пункту (f) параграфа 2 і параграфа 6.

Стаття 151 — Обов'язкові декларації у секторі молока та молочних продуктів

Перші покупці сирого молока повинні надавати компетентному національному органу декларації про кількість сирого молока, яке їм доставляють кожного місяця, та середню ціну, яку вони платять. Органічне та неорганічне молоко повинні розрізняти.

Для цілей цієї статті та статті 148 «перший покупець» означає будь-яке підприємство або групу, що купує молоко у виробників з метою:

(a) його зібрання, пакування, зберігання, охолодження або перероблення, у тому числі за договором;

(b) його продажу одному або більше підприємствам, що займаються оброблянням та перероблянням молока або інших молочних продуктів.

Держави-члени повинні повідомляти Комісію про кількість сирого молока та середні ціни, зазначені в першому параграфі.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, встановлюючи правила щодо змісту, формату та строків подання таких декларацій та заходи, пов'язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

ГЛАВА III

Організації виробників, асоціації та міжгалузеві організації

Секція 1

Визначення та визнання

Стаття 152 — Організації виробників

1. Держави-члени можуть, на запит, визнати організації виробників, які:

(a) засновані виробниками у конкретному секторі, зазначеному у статті 1(2), та знаходяться під їхнім контролем відповідно до пункту (c) статті 153(2);

(b) сформовано за ініціативи виробників, які здійснюють принаймні один з таких видів діяльності;

(i) спільне перероблення;

(ii) спільне розповсюдження, у тому числі через спільні платформи для продажів або спільне транспортування;

(iii) спільне пакування, маркування або просування;

(iv) спільна організація контролю якості;

(v) спільне використання обладнання або приміщень для зберігання;

(vi) спільне управління відходами, що безпосередньо пов'язані з виробництвом;

(vii) спільна закупівля засобів виробництва;

(viii) будь-які інші спільні послуги, спрямовані на досягнення однієї з цілей, перерахованих у пункті (c) цього параграфа;

(i) забезпечення планування виробництва та його узгодження з попитом, зокрема в тому, що стосується якості та обсягу;

(ii) концентрація пропозиції та введення в обіг продуктів, що їх виробили їхні члени, у тому числі через прямі продажі;

(iii) оптимізація виробничих витрат та прибутку від інвестицій як реакція на екологічні стандарти та стандарти добробуту тварин і стабілізація цін виробників;

(iv) проведення досліджень та розроблення ініціатив щодо методів сталого виробництва, інноваційних практик, економічної конкурентоспроможності та розвитку ринку;

(v) просування використання екологічно раціональних практик вирощування сільськогосподарських культур та виробничих технологій, а також раціональних практик та методів забезпечення добробуту тварин, та надання технічної допомоги для цього;

(vi) просування використання виробничих стандартів та надання технічної допомоги для цього, поліпшення якості продукту та розроблення продуктів із охоронюваною назвою місця походження, охоронюваним географічним зазначенням або продуктів з національним маркованням якості;

(vii) управління побічними продуктами, залишковими потоками й відходами та їх валоризація, зокрема для охорони якості води, ґрунту та ландшафту, збереження або заохочення біорізноманіття та підвищення рівня циркулярності;

(viii) сприяння сталому використанню природних ресурсів та пом'якшенню кліматичних змін;

(ix) розроблення ініціатив у сфері просування та маркетингу;

(x) управління пайовими інвестиційними фондами;

(xi) надання необхідної технічної допомоги для використання ф'ючерсних ринків та схем страхування.

1а. Як відступ від статті 101(1) ДФЄС, організація виробників, визнана відповідно до параграфа 1 цієї статті, може планувати виробництво, оптимізувати виробничі витрати, вводити в обіг або вести переговори щодо договорів постачання сільськогосподарських продуктів за дорученням її членів стосовно усієї їхньої продукції або її частини.

Діяльність, зазначена в першому підпараграфі, може здійснюватися:

(a) за умови, що один або декілька видів діяльності, зазначених у пункті (b)(i) - (vii) параграфа 1, дійсно провадяться, сприяючи досягненню цілей, встановлених у статті 39 ДФЄС;

(b) за умови, що організація виробників концентрує пропозицію та вводить продукти своїх членів в обіг, незалежно від того, чи відбувається передання права власності на сільськогосподарські продукти виробником організації виробників;

(c) незалежно від того, чи узгоджена в результаті переговорів ціна є однаковою для усього виробництва деяких або всіх членів організації;

(d) за умови, що відповідні виробники не є членами будь-якої іншої організації виробників стосовно продуктів, на які поширюється діяльність, зазначена у першому підпараграфі;

(e) за умови, що на сільськогосподарські продукти не поширюється обов'язок постачення, що випливає з членства фермера у кооперативі, який не є членом відповідної організації виробників, згідно з умовами, викладеними у статуті кооперативу, або правилами і рішеннями, передбаченими в такому статуті або ухваленими відповідно до нього.

Однак держави-члени можуть відступати від умови, встановленої у пункті (d) другого підпараграфа у відповідним чином обґрунтованих випадках, якщо члени-виробники володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими на різних географічних територіях.

1b. Для цілей цієї статті покликання на організації виробників також охоплюють асоціації таких організацій виробників, визнані згідно зі статтею 156(1), якщо такі асоціації відповідають вимогам, встановленим у параграфі 1 цієї статті.

1c. Національний орган з питань конкуренції, зазначений у статті 5 Регламенту (ЄС) № 1/2003, може в окремих випадках ухвалювати рішення про те, що, на майбутнє, один або декілька видів діяльності, зазначених у першому підпараграфі параграфа 1а, необхідно змінити, припинити або не провадити зовсім, якщо він вважає, що це необхідно, щоб запобігти виключенню конкуренції, або якщо він виявляє, що виконання цілей статті 39 ДФЄС знаходиться під загрозою.

У разі проведення переговорів з більше ніж однією державою-членом Комісія ухвалює рішення, зазначене в першому підпараграфі цього параграфа, без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Діючи відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, національний орган з питань конкуренції інформує Комісію в письмовій формі перед або невідкладно після ініціювання першого формального заходу з розслідування та інформує Комісію про рішення невідкладно після їх ухвалення.

2. Організація виробників, визнана згідно з параграфом 1, може надалі бути визнаною, якщо вона бере участь у реалізації продуктів, зазначених під кодом КН ex 22 08, окрім продуктів, зазначених в додатку I до Договорів, за умови, що частка таких продуктів не перевищує 49 % від загальної вартості реалізованого обсягу виробництва організації виробників, та за умови, що такі продукти не отримують підтримки від Союзу. Зазначені продукти не враховують для організацій виробників у секторі фруктів та овочів для розрахунку вартості реалізованого обсягу виробництва для цілей статті 34(2).

Стаття 153 — Статути організацій виробників

1. Статут організації виробників вимагає від членів-виробників, зокрема:

(a) застосовувати правила, які ухвалила організація виробників щодо звітності про виробництво, виробництва, реалізації та охорони довкілля;

(b) бути членами лише однієї організації виробників для будь-якого певного продукту підприємства; однак держави-члени можуть відступати від цієї умови у відповідним чином обґрунтованих випадках, якщо члени-виробники володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими на різних географічних територіях;

2. Статут організації виробників також передбачає:

(a) процедури визначення, ухвалення та внесення змін до правил, зазначених у пункті (a) параграфа 1;

(b) введення для членів фінансових внесків, необхідних для фінансування організації виробників;

(c) правила, що дають змогу членам-виробникам виконувати ретельне вивчення їхньої організації та своїх рішень, а також своєї бухгалтерської звітності й бюджетів, за допомогою демократичних методів;

(d) санкції за порушення обов'язків, установлених у статуті, зокрема за несплату грошових внесків або порушення правил, установлених організацією виробників;

(e) правила прийому нових членів, зокрема мінімальний строк членства, який не може бути менший ніж один рік;

(f) правила бухгалтерського обліку та бюджетування, необхідні для функціонування організації.

2а. Статут організації виробників може передбачати для членів-виробників можливість безпосередньо контактувати з покупцями, за умови, що таке пряме контактування не загрожує концентрації пропозиції та введенню продуктів в обіг на ринку організації виробників. Концентрацію пропозиції вважають забезпеченою, якщо організація виробників обговорила та визначила суттєві елементи продажів, такі як ціна, якість і обсяг.

3. Параграфи 1, 2 та 2а не застосовуються до організацій виробників у секторі молока і молочних продуктів.

Стаття 154 — Визнання організацій виробників

1. Щоб бути визнаною державою-членом, організація виробників, яка подає заявку на таке визнання, повинна бути юридичною особою або чітко визначеною частиною юридичної особи, яка:

(a) відповідає вимогам, установленим у пунктах (a), (b), та (c) статті 152(1);

(b) має мінімальну кількість членів та/або охоплює мінімальний обсяг або мінімальну вартість реалізовуваної продукції, які встановлює відповідна держава-член, на території, де вона здійснює діяльність; такі положення не перешкоджають визнанню організацій виробників, які займаються питаннями малого виробництва;

(c) надала достатні докази того, що вона здатна провадити свою діяльність у належний спосіб як з точки зору тривалості, так і з точки зору дієвості, надання своїм членам допомоги у галузі людських ресурсів, матеріальної та технічної допомоги й, за доцільності, концентрації пропозиції;

(d) має статут, що відповідає пунктам (a), (b) та (c) цього параграфа.

1a. Держави-члени можуть, на запит, ухвалювати рішення про надання більш ніж одного визнання організації виробників у декількох секторах, зазначених у статті 1(2), за у умови, що організація виробників виконує умови, зазначені у параграфі 1 цієї статті, для кожного сектора, для якого вона прагне отримати визнання.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що організації виробників, які визнано до 1 січня 2018 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними організаціями виробників згідно зі статтею 152.

3. Якщо організації виробників були визнані до 1 січня 2018 року, однак не відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, держави-члени відкликають своє визнання не пізніше 31 грудня 2020 року.

4. Держави-члени повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати організацію виробників, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вони визначать, для верифікації того, що визнані організації виробників дотримуються положень цієї глави;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушення у застосуванні заходів, передбачених у цій главі, накладати на такі організації та асоціації застосовні санкції, які вони встановили, і, за необхідності, вирішувати, чи необхідно відкликати визнання;

(d) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

Стаття 155 — Аутсорсинг

Держави-члени можуть дозволити визнаній організації виробників або визнаній асоціації організацій виробників у секторах, визначених Комісією відповідно до пункту (f) статті 173(1), здійснювати аутсорсинг будь-якого зі своїх видів діяльності, відмінного від виробництва, у тому числі дочірнім компаніям, за умови, що організація виробників або асоціація організацій виробників надалі будуть відповідальні за забезпечення здійснення діяльності на аутсорсингу та забезпечення повного управлінського контролю та нагляду за комерційними механізмами провадження діяльності.

Стаття 156 — Асоціації організацій виробників

1. Держави-члени можуть, на запит, визнати асоціації організацій виробників у зазначеному у статті 1(2) конкретному секторі, які сформовано за ініціативи визнаних організацій виробників.

За правилами, ухваленими відповідно до статті 173, асоціації організацій виробників можуть провадити будь-яку діяльність організацій виробників або виконувати будь-які їхні функції.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть, на запит, визнати асоціацію визнаних організацій виробників у секторі молока та молочних продуктів, якщо відповідна держава-член вважає, що така асоціація здатна дієво провадити будь-яку діяльність визнаної організації виробників та відповідає умовам, установленим у статті 161(1).

Стаття 157 — Міжгалузеві організації

1. Держави-члени можуть на запит визнати міжгалузеві організації на національному та регіональному рівнях та на рівні економічних просторів, згаданих у статті 164(2), у певному секторі з переліку у статті 1(2), які:

(a) складаються з представників економічної діяльності, пов'язаної з виробництвом і щонайменше з одним з таких етапів ланцюга постачання: перероблення продуктів або торгівля ними, в тому числі їх розповсюдження, в одному або декількох секторах;

(b) сформовано за ініціативи всіх або деяких організацій чи асоціацій, з яких вони складаються;

(c) переслідують конкретну мету, що враховує інтереси їхніх членів та споживачів, та може охоплювати, зокрема, одну з таких цілей:

(i) підвищення рівня знань та прозорості виробництва і ринку, в тому числі шляхом публікації сукупних статистичних даних про собівартість виробництва, цін, в тому числі, за доцільності, індексів цін, обсягів і строків дії раніше укладених договорів, і шляхом надання аналізу потенційного розвитку дій на ринку в майбутньому на регіональному, національному або міжнародному рівнях;

(ii) прогнозування виробничого потенціалу та ведення обліку цін на публічному ринку;

(iii) допомога у кращій координації способів введення продуктів в обіг, зокрема шляхом дослідження та вивчення ринку;

(iv) вивчення потенційних ринків експорту;

(v) без обмеження статей 148 і 168, складення типових форм договору, що відповідають правилам Союзу, для продажу сільськогосподарських продуктів покупцеві або постачення перероблених продуктів розповсюджувачам і роздрібним продавцям, беручи до уваги необхідність забезпечення добросовісної конкуренції та уникнення викривлення ринку;

(vi) використання у більших масштабах потенціалу продуктів, у тому числі на рівні можливостей реалізації, та розроблення ініціатив зі зміцнення економічної конкурентоспроможності й інновацій;

(vii) надання інформації та проведення досліджень, необхідних для інновації, раціоналізації, удосконалення і налагодження виробництва та, у відповідних випадках, перероблення і реалізації продуктів, які більше відповідають вимогам ринку і смакам та очікуванням споживачів, зокрема щодо якості продуктів, у тому числі конкретних характеристик продуктів із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, та охорони довкілля, збереження клімату, охорони здоров'я тварин і благополуччя тварин;

(viii) пошук способів обмежити використання продукції для охорони здоров'я тварин та захисту рослин, краще управління іншими засобами виробництва, забезпечення якості продуктів та збереження ґрунтів та вод, сприяння безпечності харчових продуктів, зокрема через простежуваність продуктів, та покращення здоров'я і добробуту тварин;

(ix) розроблення методів та інструментів для підвищення якості продуктів на всіх етапах виробництва та, у відповідних випадках, перероблення та реалізації;

(x) ужиття усіх можливих заходів для підтримки, охорони та просування органічного сільського господарства та назви місця походження, марковань якості та географічних зазначень;

(xi) просування та проведення досліджень інтегрованих методів сталого виробництва або інших екологічно раціональних методів виробництва;

(xii) заохочення здорового та відповідального споживання продуктів на внутрішньому ринку та/або інформування про небезпеку, пов'язану зі шкідливими звичками споживання;

(xiii) просування споживання продуктів на внутрішньому ринку та на зовнішніх ринках та/або надання інформації про них;

(xiv) сприяння ініціативам із управління та розвитку для валоризації побічних продуктів та зменшення відходів і управління ними;

(xv) встановлення типових положень щодо розподілення вартості у розумінні статті 172а, включно з ринковими вигодами і втратами, у яких визначають, як будь-який рух цін на відповідний продукт на відповідних ринках або цін на інших товарних ринках буде розподілений між ними;

(xvi) просування та реалізація заходів для запобігання ризикам у сфері здоров'я тварин, захисту рослин та охорони довкілля, контролю таких ризиків та управління такими ризиками, у тому числі шляхом створення пайових інвестиційних фондів та управління ними або шляхом здійснення внесків до таких фондів із метою виплати фінансової компенсації фермерам за витрати й економічні втрати, які виникають у результаті просування та імплементації таких заходів;

1a. Держави-члени можуть на запит ухвалювати рішення про надання декількох визнань міжгалузевій організації, що здійснює діяльність у декількох секторах, зазначених у статті 1(2), за умови, що така міжгалузева організація виконує умови, зазначені в параграфі 1, для кожного сектора, стосовно якого вона прагне отримати визнання.

2. У належним чином виправданих випадках держави-члени можуть на основі об'єктивних та недискримінаційних критеріїв ухвалити рішення, що умова, викладена в пункті (c) статті 158(1), виконується шляхом обмеження кількості міжгалузевих організацій на регіональному чи національному рівні, якщо це передбачено в національних правилах, установлених до 1 січня 2014 року, і якщо це не перешкоджає належному функціонуванню внутрішнього ринку.

Стаття 158 — Визнання міжгалузевих організацій

1. Держави-члени можуть визнати міжгалузеві організації, які подали заявку на таке визнання, за умови, що вони:

(a) відповідають вимогам, установленим у статті 157;

(b) здійснюють діяльність в одному або декількох регіонах на відповідній території;

(ca) прагнуть збалансованого представлення організацій, які є міжгалузевими організаціями, на етапах ланцюга постачання, згаданих у пункті (a) статті 157(1);

(d) самостійно не беруть участі у виробництві, переробленні або торгівлі, крім випадків, установлених у статті 162.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що міжгалузеві організації, які визнано на основі національного права до 1 січня 2014 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними міжгалузевими організаціями згідно зі статтею 157.

3. Міжгалузеві організації, які визнано на основі національного права до 1 січня 2014 року, але які не відповідають умовам, установленим у параграфі 1, можуть продовжувати свою діяльність за національним законодавством до 1 січня 2015 року.

4. Держави-члени можуть визнати міжгалузеві організації у всіх секторах, що існували до 1 січня 2014 року, незалежно від того, чи їх визнано на запит або створено згідно із законом, навіть якщо вони не виконують умову, встановлену в пункті (b) статті 157(1).

5. Якщо держави-члени визнають міжгалузеву організацію відповідно до параграфа 1 або 2, вони повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнати організацію, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними документами; цю заявку необхідно подати у державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вона визначить, для верифікації того, що визнані міжгалузеві організації дотримуються умов, які регулюють їх визнання;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у впровадженні заходів, передбачених у цьому Регламенті, накладати на такі організації застосовні санкції, які вони встановили, й, за необхідності, вирішувати, чи потрібно відкликати визнання;

(d) відкликати визнання, якщо вимоги до визнання та умови визнання, встановлені у цій статті, більше не виконуються;

(e) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

Секція 2

Додаткові правила для окремих секторів

Стаття 159 — Обов'язкове визнання

Як відступ від статей 152-158, держави-члени на запит визнають:

(a) організації виробників:

(i) у секторі фруктів та овочів для одного або декількох продуктів у секторі та/або для таких продуктів, призначених винятково для перероблення;

(ii) у секторі оливкової олії та оливок столових;

(iii) у секторі шовкопрядів;

(iv) у секторі хмелю;

(b) міжгалузеві організації в секторі оливкової олії та оливок столових і в секторі тютюну.

Стаття 160 — Організації виробників у секторі фруктів та овочів

У секторі фруктів та овочів організації виробників повинні переслідувати щонайменше одну з цілей, викладених у пунктах (c)(i), (ii) та (iii) статті 152(1).

Статут організації виробників у секторі фруктів та овочів вимагає від членів-виробників реалізовувати всю свою відповідну продукцію через організацію виробників.

Організації виробників та асоціації організацій виробників у секторі фруктів та овочів вважають такими, що діють від імені своїх членів у економічних питаннях у межах своїх завдань.

Стаття 161 — Визнання організацій виробників у секторі молока та молочних продуктів

1. Держави-члени визнають, на запит, організаціями виробників у секторі молока та молочних продуктів усіх юридичних осіб або чітко визначені частини таких юридичних осіб, за умови, що:

(a) вони складаються з виробників у секторі молока та молочних продуктів, створюються за їх ініціативою та переслідують конкретну мету, що може охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(ii) концентрація пропозиції та введення в обіг продуктів, що їх виробили їхні члени;

(iii) оптимізація виробничих витрат та стабілізація цін виробників;

(b) вони мають мінімальну кількість членів та/або охоплюють мінімальний обсяг реалізовуваної продукції, які встановлює відповідна держава-член, на території, де вони функціонують;

(c) є достатньо доказів того, що вони здатні провадити свою діяльність у належний спосіб, як з точки зору тривалості, так і з точки зору дієвості, а також концентрації пропозиції;

(d) вони мають статут, що відповідає пунктам (a), (b) та (c) цього параграфа.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що організації виробників, які були визнані на основі національного права до 2 квітня 2012 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1, вважають визнаними організаціями виробників.

3. Держави-члени повинні:

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вони визначать, для верифікації того, що визнані організації виробників та асоціації організацій виробників дотримуються положень цієї глави;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у впровадженні заходів, передбачених у цій главі, накладати на такі організації та асоціації застосовні санкції, які вони встановили, і, за необхідності, вирішувати, чи необхідно відкликати визнання;

(d) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене ними в попередньому календарному році.

Стаття 162 — Міжгалузеві організації у секторі оливкової олії та столових оливок і секторі тютюну

Для міжгалузевих організацій у секторі оливкової олії та столових оливок і секторі тютюну конкретна мета, зазначена у пункті (c) статті 157(1), може також охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(a) концентрація і координація пропозиції та реалізація продукції членів;

(b) спільна адаптація виробництва та перероблення до вимог ринку і покращення продукту;

Стаття 163 — Визнання міжгалузевих організацій у секторі молока та молочних продуктів

1. Держави-члени можуть визнавати міжгалузеві організації у секторі молока та молочних продуктів за умови, що такі організації:

(a) відповідають вимогам, установленим у статті 157;

(b) здійснюють діяльність в одному або декількох регіонах на відповідній території;

(d) не долучаються до виробництва і перероблення продуктів, що належать до сектора молока та молочних продуктів, та торгівлі ними.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що міжгалузеві організації, які були визнані на основі національного права до 2 квітня 2012 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними як міжгалузеві організації згідно зі статтею 157(1).

3. Якщо держава-член використовує таку можливість та визнає міжгалузеву організацію відповідно до параграфа 1 або 2, вона повинна:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати міжгалузеву організацію, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(d) відкликати визнання, якщо вимоги щодо визнання та умови визнання, встановлені в цій статті, більше не виконуються;

Секція 3

Розширення дії правил та обов'язкові внески

Стаття 164 — Розширення дії правил

1. Якщо визнану організацію виробників, визнану асоціацію організацій виробників або визнану міжгалузеву організацію, що функціонує в конкретному економічному просторі або просторах держави-члена, розглядають як представницьку у виробництві певного продукту, його переробленні або торгівлі ним, відповідна держава-член може на запит такої організації зробити зобов'язальними протягом обмеженого періоду часу деякі угоди, рішення або узгодженні практики, погоджені в рамках такої організації, для інших операторів, які діють у відповідному економічному просторі або відповідних економічних просторах незалежно від того, чи є вони фізичними особами або групами, які не належать до організації або асоціації.

2. Для цілей цієї секції «економічний простір» означає географічну зону, що складається із суміжних або сусідніх регіонів виробництва, умови виробництва і реалізації у яких є однорідними, або, стосовно продуктів із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, яку/яке визнано згідно з правом Союзу, географічну зону, вказану у специфікації продукту.

3. Організацію або асоціацію вважають представницькою, якщо у відповідному економічному просторі або відповідних економічних просторах держави-члена, на неї припадає:

(a) частка обсягу виробництва відповідного продукту або відповідних продуктів, або їх перероблення, або торгівлі ними:

(i) для організацій виробників у секторі фруктів та овочів щонайменше 60 % або

(ii) в інших випадках щонайменше дві третини; і

(b) понад 50 % відповідних виробників у випадку організацій виробників.

Однак якщо у випадку міжгалузевих організацій визначення частки обсягу виробництва відповідного продукту чи відповідних продуктів, їх перероблення або торгівлі ними створює практичні труднощі, держава-член може встановити національні правила для визначення певного рівня представництва, зазначеного в пункті (a)(ii) першого підпараграфа.

Якщо запит на розширення дії її правил на інших операторів охоплює більше ніж один економічних простір, організація або асоціація повинна продемонструвати зазначений у першому підпараграфі мінімальний рівень представництва для кожної з галузей, які вона об'єднує в кожному відповідному просторі.

4. Правила, на розширення дії яких на інших операторів може бути подано запит, як зазначено в параграфі 1, повинні мати одну з таких цілей:

(a) звітування про виробництво та ринок;

(b) установлення правил виробництва суворіших, ніж правила Союзу чи національні правила;

(d) маркетинг;

(e) охорона довкілля;

(f) заходи для просування та використання потенціалу продуктів;

(g) заходи для охорони органічного сільського господарства, а також назв місця походження, марковання якості та географічних зазначень;

(h) дослідження для підвищення вартості продуктів, зокрема за допомогою нових способів використання, які не становлять загрози здоров'ю людей;

(i) дослідження для покращення якості продукції;

(j) дослідження, зокрема, методів вирощування, які дозволяють скоротити використання продуктів для охорони рослин та здоров'я тварин і гарантувати збереження ґрунту та збереження або поліпшення стану довкілля;

(k) визначення мінімального рівня якості та мінімальних стандартів пакування і представлення;

(l) використання сертифікованого насіння, крім випадків, коли його використовують для органічного виробництва у розумінні Регламенту (ЄС) 2018/848, та моніторинг якості продукту;

(m) запобігання ризикам у сферах фітосанітарії, здоров'я тварин, безпечності харчових продуктів або охорони довкілля та управління такими ризиками;

(n) управління побічними продуктами та їх валоризація.

Такі правила не повинні завдавати будь-якої шкоди іншим операторам у відповідній державі-членові або в Союзі чи перешкоджати входженню нових операторів на ринок та не повинні призводити до будь-яких наслідків, зазначених у переліку у статті 210(4), або іншим чином суперечити чинному законодавству Союзу або чинним національним правилам.

5. Розширення дії правил, зазначене у параграфі 1, необхідно довести до уваги операторів шляхом опублікування в повному обсязі в офіційній публікації відповідної держави-члена.

6. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-яке рішення, ухвалене за цією статтею.

Стаття 165 — Фінансові внески суб'єктів, що не є членами

Якщо дію правил визнаної організації виробників, визнаної асоціації організацій виробників або визнаної міжгалузевої організації розширюють згідно зі статтею 164 і якщо діяльність, яку охоплюють такі правила, становить загальний економічний інтерес операторів, діяльність яких пов'язана з відповідними продуктами, держава-член, яка надала таке визнання, може за результатами консультацій із відповідними стейкхолдерами ухвалити рішення про те, що окремі економічні оператори або групи, які не є членами організації, але отримують вигоду від такої діяльності, повинні сплачувати організації всі фінансові внески, що їх сплачують її члени, або частину таких внесків, якщо такі внески призначені для покриття витрат, понесених безпосередньо внаслідок провадження одного чи декількох із відповідних видів діяльності. Будь-яка організація, яка отримує внески від суб'єктів, які не є членами, згідно з цією статтею, на запит будь-яка суб'єкта, незалежно від того, чи є він членом такої організації, але який робить фінансові внески у діяльність організації, повинна надавати ті частини свого річного бюджету, які стосуються здійснення видів діяльності з переліку у статті 164(4).

Секція 4

Узгодження пропозиції

Стаття 166 — Заходи для сприяння узгодженню пропозиції з вимогами ринку

Щоб заохотити організації, зазначені у статтях 152-163, вжити заходи для узгодження пропозиції з вимогами ринку, за винятком заходів, пов'язаних з вилученням з обігу, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо заходів у секторах, вказаних у статті 1(2):

(a) покращення якості;

(b) сприяння кращій організації виробництва, переробляння та реалізації;

(d) надання дозволу на встановлення короткострокових та довгострокових прогнозів на основі використаних засобів виробництва.

Стаття 166a — Регулювання пропозиції сільськогосподарських продуктів із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням

1. Без обмеження статей 167 та 167а цього Регламенту, на запит організації виробників або асоціації організацій виробників, визнаної згідно зі статтею 152(1) або 161(1) цього Регламенту, міжгалузевої організації, визнаної згідно зі статтею 157(1) цього Регламенту, групи операторів, згаданої у статті 3(2) Регламенту (ЄС) № 1151/2012, або групи виробників, згаданої у статті 95(1) цього Регламенту, держави-члени можуть встановити на обмежений період зобов'язальні правила для регулювання пропозиції сільськогосподарських продуктів, згаданих у статті 1(2) цього Регламенту, з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням відповідно до статті 5(1) та (2) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 або відповідно до пунктів (a) та (b) статті 93(1) цього Регламенту.

2. Правила, згадані в параграфі 1 цієї статті, встановлюють за умови існування попередньої угоди між принаймні двома третинами виробників продукту, згаданого в параграфі 1 цієї статті, або їхніми представниками, на яких припадає принаймні дві третини виробництва такого продукту в географічному регіоні, згаданому у пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 або пунктах (a)(iii) та(b)(iv) статті 93(1) цього Регламенту, якщо йдеться про вино. Якщо виробництво продукту, згаданого в параграфі 1 цієї статті, передбачає перероблення, і в специфікації продукту, згаданій у статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 або у статті 94(2) цього Регламенту, встановлені обмеження щодо використання сировини в конкретному географічному регіоні, держави-члени повинні вимагати, для цілей дотримання правил, що підлягають установленню відповідно до параграфа 1 цієї статті, щоб:

(a) із виробниками такої сировини у конкретному географічному регіоні проводили консультації до укладення угоди, згаданої в цьому параграфі; або

(b) принаймні дві третини виробників такої сировини або їхні представники, на яких припадає принаймні дві третини виробництва такої сировини, використовуваної у переробленні в конкретному географічному регіоні, також були сторонами угоди, згаданої в цьому параграфі.

3. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, для виробництва сиру з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням правила, згадані в параграфі 1 цієї статті, встановлюють за умови існування попередньої угоди між принаймні двома третинами виробників молока або їхніми представниками, на яких припадає принаймні дві третини сирого молока, використовуваного для виробництва такого сиру, та, у відповідних випадках, принаймні двома третинами виробників такого сиру або їхніми представниками, на яких припадає принаймні дві третини виробництва такого сиру, в географічному регіоні, згаданому в пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012.

Для цілей першого підпараграфа цього параграфа для сиру з охоронюваним географічним зазначенням географічний регіон походження сирого молока, як зазначено у специфікації продукту для такого сиру, повинен збігатися з географічним регіоном, зазначеним у пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 для такого сиру.

4. Правила, зазначені у параграфі 1:

(a) повинні стосуватися лише регулювання пропозиції відповідного продукту та, у відповідних випадках, відповідної сировини і бути спрямовані на узгодження пропозиції такого продукту з попитом;

(b) повинні впливати лише на відповідний продукт та, у відповідних випадках, відповідну сировину;

(c) можуть бути зобов'язальними протягом щонайбільше трьох років, але їхній строк дії може бути продовжено після цього періоду згідно з новим запитом, як зазначено в параграфі 1;

(d) не повинні шкодити торгівлі продуктами, на які не поширюються такі правила;

(e) не повинні стосуватися будь-яких операцій, здійснених після першої реалізації відповідного продукту;

(f) не повинні дозволяти встановлення фіксованих цін, у тому числі у випадках, коли ціни установлюють в якості орієнтиру чи рекомендації;

(g) не повинні унеможливлювати доступність надлишкової частини відповідного продукту, яка в іншому випадку була би доступною;

(h) не повинні створювати дискримінацію, становити бар'єр для нових учасників ринку або негативно впливати на малих виробників;

(i) повинні сприяти збереженню якості відповідного продукту або розвитку відповідного продукту.

(j) не повинні обмежувати положення статті 149 та статті 152(1а).

5. Правила, зазначені в параграфі 1, опубліковують в офіційній публікації відповідної держави-члена.

6. Держави-члени повинні проводити перевірки, щоб забезпечити виконання умов, установлених у параграфі 4. Якщо компетентні національні органи виявляють, що такі умови не виконано, держави-члени повинні скасувати правила, згадані в параграфі 1.

7. Держави-члени повинні негайно повідомляти Комісію про зазначені в параграфі 1 правила, які вони ухвалили. Комісія повинна поінформувати інші держави-члени про будь-яке повідомлення про такі правила.

8. Комісія може в будь-який час ухвалити імплементаційні акти, що вимагають від держави-члена скасувати правила, встановлені такою державою-членом відповідно до параграфа 1 цієї статті, якщо Комісія виявляє, що такі правила не відповідають умовам, установленим у параграфі 4 цієї статті, перешкоджають конкуренції або викривляють її у значній частині внутрішнього ринку чи загрожують вільній торгівлі або досягненню цілей статті 39 ДФЄС. Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедур, зазначених в статті 229(2) та (3) цього Регламенту.

Стаття 167 — Правила реалізації для покращення та стабілізації функціонування спільного ринку вина

1. Щоб покращити і стабілізувати функціонування спільного ринку вина, в тому числі винограду, сусла і вин, з яких його виробляють, держави-члени, які є виробниками, можуть установити правила реалізації, щоб регулювати пропозицію, зокрема шляхом ухвалення рішень міжгалузевими організаціями, визнаними згідно зі статтями 157 і 158.

Такі правила повинні бути пропорційними переслідуваним цілям і не повинні:

(a) стосуватися будь-яких транзакцій, здійснених після першої реалізації відповідної продукції;

(b) дозволяти встановлення фіксованих цін, у тому числі, коли ціни встановлюють для ознайомлення чи рекомендації;

(d) надавати можливість відмовити у видачі національних сертифікатів та сертифікатів Союзу, необхідних для обігу та реалізації вин, якщо така реалізація відповідає зазначеним правилам.

2. Правила, зазначені в параграфі 1, необхідно довести до уваги операторів шляхом опублікування в повному обсязі в офіційній публікації відповідної держави-члена.

3. Держави-члени повинні повідомляти про будь-яке рішення, ухвалене відповідно до цієї статті.

Стаття 167a — Правила реалізації для покращення та стабілізації функціонування спільного ринку оливкової олії

1. Щоб покращити і стабілізувати функціонування спільного ринку оливкової олії, в тому числі оливок, з яких її виробляють, держави-члени, які є виробниками, можуть установити правила реалізації, щоб регулювати пропозицію.

Такі правила повинні бути пропорційними переслідуваним цілям і не повинні:

(a) стосуватися будь-яких операцій, здійснених після першої реалізації відповідної продукції;

(c) виводити з обігу надмірну частку обсягу виробництва певного маркетингового року, яка була б доступною за інших обставин;

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-яке рішення, ухвалене відповідно до цієї статті.

Секція 5

Системи договорів

Стаття 168 — Договірні відносини

1. Без обмеження статті 148 щодо сектора молока та молочних продуктів та статті 125 щодо сектора цукру, якщо держава-член вирішує щодо сільськогосподарських продуктів, що належать до сектора, зазначеного у статті 1(2), крім сектора молока та молочних продуктів та сектора цукру:

(a) що будь-яке постачення таких продуктів на її території виробником переробнику або розповсюджувачу повинен регулювати письмовий договір між сторонами; та/або

(b) що перші покупці повинні подати письмову пропозицію укласти договір про постачення на її території таких сільськогосподарських продуктів виробником;

такі договір або пропозиція повинні відповідати умовам, установленим у параграфах 4 і 6 цієї статті.

1а. Якщо держави-члени не скористаються можливостями, передбаченими у параграфі 1 цієї статті, виробник, організація виробників або асоціація організацій виробників стосовно сільськогосподарських продуктів у секторі, зазначеному в статті 1(2), окрім сектора молока, молочних продуктів та цукру, можуть вимагати, щоб постачення їхніх продуктів переробнику або розповсюджувачу регулювалося письмовим договором між сторонами і/або письмовою пропозицією щодо договору від перших покупців, відповідно до умов, встановлених у параграфі 4 та у першому підпараграфі параграфа 6 цієї статті.

2. Якщо держава-член вирішує, що постачення продуктів, які охоплює ця стаття, виробником переробнику повинен регулювати письмовий договір між сторонами, вона повинна також вирішити, яка стадія або які стадії постачання повинен регулювати такий договір, якщо постачення продуктів здійснює один або більше посередників.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб положення, які вони ухвалили відповідно до цієї статті, не перешкоджали належному функціонуванню внутрішнього ринку.

3. У випадку, зазначеному в параграфі 2, держава-член може встановити механізм медіації для випадків, коли відсутня взаємна згода щодо укладення такого договору, забезпечуючи у такий спосіб справедливі договірні відносини.

4. Будь-який договір або пропозиція укласти договір, зазначені в параграфі 1 та 1a:

(a) повинні бути вчинені до постачення;

(b) повинні бути складені в письмовій формі, і

(i) ціну, що її потрібно сплатити за постачення, яка:

є незмінною і визначеною в договорі, та/або
розраховується шляхом поєднання різних факторів, визначених у договорі, які можуть включати об'єктивні показники, індекси й методи розрахунку кінцевої ціни, які є легкодоступними і зрозумілими та відображають зміни в ринкових умовах, постачену кількість і якість чи склад постачених сільськогосподарських продуктів; такі показники можуть бути основані на відповідних цінах, вартості виробництва та ринковій вартості; у зв'язку з цим держави-члени можуть визначати показники згідно з об'єктивними критеріями на основі проведених досліджень щодо виробництва та ланцюга постачання харчових продуктів; сторони договорів мають право посилатися на такі показники чи на будь-які інші показники, які вони вважають релевантними.

(ii) кількість та якість відповідних продуктів, які можна або необхідно постачити, та строк таких постачань,

(iv) детальну інформацію щодо періодів та процедур оплати,

(v) механізми збирання або постачання сільськогосподарських продуктів, та

(vi) правила, застосовні за обставин непереборної сили.

5. Як відступ від параграфів 1 і 1a, підписання договору або внесення пропозиції не вимагаються, якщо виробник постачає відповідні продукти покупцю, який є кооперативом, членом якого є виробник, якщо статут такого кооперативу або правила та рішення, передбачені в цьому статуті або ухвалені відповідно до нього, містять положення, які мають силу, подібну до сили положень, викладених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4.

6. Сторони вільно ведуть переговори щодо усіх елементів договорів про доставку сільськогосподарських продуктів, укладених виробниками, збирачами, переробниками або розповсюджувачами, в тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 4.

Незважаючи на перший підпараграф, застосовують один або обидва таких пункти:

(a) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення зробити укладення письмового договору постачення сільськогосподарських продуктів обов'язковим, то вона може встановити мінімальний строк дії, застосовний лише до письмових договорів між виробником і першим покупцем сільськогосподарських продуктів. Такий мінімальний строк повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;

(b) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення, що перший покупець сільськогосподарських продуктів повинен надати виробнику письмову пропозицію щодо укладення договору, то вона може передбачити, що пропозиція повинна включати мінімальний строк дії договору, встановлений національним правом для цієї цілі. Такий мінімальний строк повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;

Другий підпараграф не повинен обмежувати право виробника відмовитися від такого мінімального строку дії за умови, що він вчинить це у письмовій формі. У цьому випадку сторони можуть вільно вести переговори щодо всіх елементів договору, у тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 4.

7. Держави-члени, які використовують можливості, зазначені у цій статті, повинні забезпечити, щоб передбачені положення не перешкоджали належному функціонуванню внутрішнього ринку.

Держави-члени повинні повідомляти Комісію про способи застосування ними будь-яких заходів, передбачених у цій статті.

8. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для однакового застосування пунктів (a) і (b) параграфа 4 і параграфа 5 цієї статті, та заходи, пов'язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 5a

Положення щодо розподілу вартості

Стаття 172a — Розподіл вартості

Без обмеження будь-яких конкретних положень щодо розподілу вартості у секторі цукру, фермери, в тому числі асоціації фермерів, можуть погоджувати із подальшими операторами положення щодо розподілу вартості, включно з ринковими вигодами і втратами, у яких визначають, яким чином будь-який рух цін на відповідні продукти на відповідних ринках або цін на інших товарних ринках буде розподілений між ними.

Стаття 172b — Орієнтири міжгалузевих організацій щодо продажу винограду для вин із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням

Як відступ від статті 101(1) ДФЄС, міжгалузеві організації, визнані згідно зі статтею 157 цього Регламенту, які здійснюють діяльність у винному секторі, можуть надавати необов'язкові значення орієнтовних цін для продажу винограду для виробництва вин із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, за умови, що такі орієнтири не усувають конкуренцію стосовно значної частки відповідних продуктів.

Секція 6

Процедурні правила

Стаття 173 — Делеговані повноваження

1. Щоб забезпечити чітке визначення цілей і обов'язків організацій виробників, асоціацій організацій виробників та міжгалузевих організацій, і тим самим сприяти підвищенню дієвості дій таких організацій і асоціацій, не спричиняючи виникнення невідповідного адміністративного тягаря і не підриваючи принцип свободи асоціації, зокрема в тому, що стосується суб'єктів, які не є членами таких організацій, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо викладених нижче питань, пов'язаних з організаціями виробників, асоціаціями організацій виробників та міжгалузевими організаціями для одного чи кількох секторів, зазначених у статті 1(2), або конкретних продуктів таких секторів:

(a) конкретні цілі, які можуть, повинні або не повинні переслідувати такі організації та асоціації і, у відповідних випадках, які додають до цілей, установлених у статтях 152-163;

(b) правила таких організацій і асоціацій, статути організацій, відмінних від організації виробників, конкретні умови, застосовні до статутів організацій виробників у певних секторах, у тому числі відступи від обов'язку реалізовувати усю продукцію через організацію виробників, зазначеного в другому параграфі статті 160, структура, період членства, розмір, відповідальність та види діяльності таких організацій і асоціацій, наслідки визнання, відкликання визнання, та злиття;

(c) умови для надання, відкликання та тимчасового зупинення визнання, наслідки визнання, відкликання та тимчасового зупинення визнання, а також вимоги до таких організацій і асоціацій вжити виправних заходів у разі недотримання критеріїв для визнання;

(d) транснаціональні організації і асоціації, у тому числі правила, зазначені в пунктах (a), (b) та (c) цього параграфа;

(e) правила, пов'язані з встановленням та умовами надання адміністративної допомоги відповідними компетентними органами у разі транснаціональної співпраці;

(f) сектори, до яких застосовують положення статті 155, умови аутсорсингу діяльності, характер діяльності, яку можна передати на аутсорсинг, та надання технічних засобів організаціями або асоціаціями;

(g) основа для розрахунку мінімального обсягу або вартості реалізовуваного виробництва організацій і асоціацій;

(h) прийом членів, які не є виробниками, у випадку організацій виробників та членів, які не є організаціями виробників, у випадку асоціацій організацій виробників;

(i) розширення дії деяких правил організації, передбачених у статті 164, на виробників, що не є членами, та обов'язкова сплата членських внесків виробниками, які не є членами та зазначені у статті 165, у тому числі використання і розподіл такого внеску відповідними організаціями, і перелік суворіших правил виробництва, дію яких можна розширити за пунктом (b) першого підпараграфа статті 164(4), одночасно забезпечуючи прозорість та відповідальність таких організацій у тому, що стосується суб'єктів, які не є їхніми членами, та однакове ставлення до членів таких організацій та суб'єктів, які не є їхніми членами, зокрема що стосується використання обов'язкових членських внесків;

(j) додаткові вимоги до репрезентативності організацій, зазначених у статті 164, відповідні економічні простори, зокрема ретельне вивчення Комісією їхнього визначення, мінімальні періоди, протягом яких застосовуватимуть правила до розширення їх дії, особи або організації, до яких можуть застосовувати правила або внески, й обставини, за яких Комісія може вимагати відмовити у розширенні дії правил або обов'язкових внесків чи відкликати їх.

2. Як відступ від параграфа 1, щоб забезпечити чітке визначення цілей і обов'язків організацій виробників, асоціацій організацій виробників та міжгалузевих організацій у секторі молока та молочних продуктів, сприяючи підвищенню дієвості дій таких організацій без спричинення виникнення невідповідного тягаря, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлено:

(a) умови визнання транснаціональних організацій виробників та транснаціональних асоціацій організацій виробників;

(b) правила, пов'язані з встановленням та умовами надання адміністративної допомоги організаціям виробників, у тому числі асоціаціям організацій виробників, відповідними компетентними органами у разі транснаціональної співпраці;

(c) додаткові правила щодо розрахунку обсягу сирого молока, про який ідеться на переговорах, зазначених у пункті (c) статті 149(2) та статті 149(3);

(d) правила щодо розширення дії певних правил організацій, передбачених у статті 164, на виробників, що не є членами, та обов'язкова сплата членських внесків виробниками, які не є членами, як зазначено у статті 165.

Стаття 174 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

1. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї глави, зокрема:

(a) заходи для виконання умов визнання організацій виробників та міжгалузевих організацій, зазначених у статтях 154 і 158;

(b) процедури у разі злиття організацій виробників;

(d) процедури, пов'язані з розширенням дії правил та грошових внесків, як зазначено у статтях 164 та 165, зокрема впровадження концепції «економічного простору», зазначеної в статті 164(2);

(e) процедури, пов'язані із адміністративною допомогою;

(f) процедури, пов'язані з аутсорсингом діяльності;

(g) процедури та технічні умови щодо впровадження заходів, зазначених у статті 166.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

2. Як відступ від параграфа 1, щодо сектора молока та молочних продуктів Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено детальні правила, необхідні для:

(a) виконання умов визнання організацій виробників, асоціацій таких організацій і міжгалузевих організацій, зазначених в статтях 161 і 163;

(b) повідомлень, зазначених у пункті (f)статті 149(2);

(c) повідомлень, які держави-члени повинні надавати Комісії відповідно до пункту (d) статті 161(3), пункту (e) статті 163(3), статті 149(8) і статті 150(7);

(d) процедур, пов'язаних з адміністративною допомогою у разі транснаціональної співпраці.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 175 — Інші виконавчі повноваження

Комісія може за допомогою імплементаційних актів ухвалювати окремі рішення щодо:

(a) визнання організацій, які провадять діяльність у більш ніж одній державі-члені, згідно з правилами, ухваленими відповідно до пункту (d) статті 173(1);

(b) заперечень проти визнання міжгалузевої організації державою-членом або відкликання такого визнання;

(c) списку економічних просторів, про які держави-члени повідомили згідно з правилами, ухваленими відповідно до пункту (i) статті 173(1) та пункту (d) статті 173(2);

(d) вимоги до держави-члена відмовити у розширенні дії правил чи здійсненні фінансових внесків суб'єктами, які не є членами та які прийняла держава-член, або скасувати розширення дії правил чи здійснення фінансових внесків такими суб'єктами.

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

ЧАСТИНА III

ТОРГІВЛЯ З ТРЕТІМИ КРАЇНАМИ

ГЛАВА I

Ліцензії на імпорт та експорт

Стаття 176 — Загальні правила

1. Без обмеження випадків, коли відповідно до цього Регламенту необхідні ліцензії на імпорт або експорт, імпорт для введення у вільний обіг у Союзі або експорт із Союзу одного чи декількох продуктів із зазначених нижче секторів можна здійснювати лише за умови пред'явлення ліцензії:

(a) зернові культури;

(b) рис;

(d) насіння;

(e) оливкова олія та оливки столові, щодо продуктів, зазначених під кодами КН 1509, 1510 00, 0709 92 90, 0711 20 90,2306 90 19, 1522 00 31 та 1522 00 39;

(f) льон і конопля, якщо стосується коноплі;

(g) фрукти та овочі;

(h) перероблені фрукти та овочі;

(i) банани;

(j) вино;

(k) живі рослини;

(l) яловичина та телятина;

(m) молоко та молочні продукти;

(n) свинина;

(o) баранина та козлятина;

(p) яйця;

(q) м'ясо свійської птиці;

(r) етиловий спирт сільськогосподарського походження;

2. Держави-члени видають ліцензії будь-якому заявнику незалежно від місця розташування його осідку у Союзі, якщо у будь-якому акті, ухваленому відповідно до статті 43(2) ДФЄС, не передбачено інше, і без обмеження застосування статей 177, 178 та 179 цього Регламенту.

3. Ліцензії дійсні в усьому Союзі.

Стаття 177 — Делеговані повноваження

1. Щоб урахувати міжнародні зобов'язання Союзу та застосовні соціальні й екологічні стандарти ЄС та стандарти ЄС щодо благополуччя тварин, необхідність здійснювати моніторинг розвитку торгівлі та тенденцій ринку, імпорту та експорту продуктів, необхідність раціонального управління ринком та зменшення адміністративного тягаря, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких визначено:

(a) перелік продуктів секторів, зазначених у статті 176(1), до яких застосовується вимога пред'явлення ліцензії на імпорт чи експорт;

(b) випадки та ситуації, коли пред'явлення ліцензії на імпорт чи експорт не обов'язкове, беручи до уваги митний статус відповідних продуктів, торговельні режими, яких необхідно дотримуватися, цілі операцій, правовий статус заявника та відповідні обсяги.

2. Щоб надати додаткові елементи системи ліцензій, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлено правила щодо:

(a) прав і обов'язків, що випливають з ліцензії, її правових наслідків і випадків, у яких застосовують допустимі відхилення від дотримання обов'язку імпортувати або експортувати обсяг, вказаний у ліцензії, або випадків, коли в ліцензії необхідно зазначати походження;

(b) видання ліцензії на імпорт або введення у вільний обіг, для чого необхідно пред'явити документ, виданий третьою країною або суб'єктом, який засвідчує, між іншим, походження, автентичність і якісні характеристики продуктів;

(d) додаткових умов для видання ліцензій на імпорт конопель відповідно до статті 189 та принципу адміністративної допомоги між державами-членами, щоб запобігти випадкам шахрайства та порушень або врегулювати їх;

(e) випадків і ситуацій, у яких не вимагають надання забезпечення, що гарантує, що продукти імпортуватимуть або експортуватимуть протягом строку дії ліцензії.

Стаття 178 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї глави, зокрема правила щодо:

(a) формату і змісту ліцензії;

(b) подання заявок, видання ліцензій та їх використання;

(d) порядку внесення та розміру забезпечення;

(e) доведення виконання вимог для використання ліцензій;

(f) рівня допустимих відхилень від виконання обов'язку імпортувати або експортувати обсяг, зазначений у ліцензії;

(g) заміни ліцензій або видання дублікатів ліцензій;

(h) опрацювання ліцензій державами-членами та обміну інформацією, необхідною для управління системою, у тому числі процедур, пов'язаних з конкретною адміністративною допомогою між державами-членами.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 179 — Інші виконавчі повноваження

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про:

(a) обмеження обсягу, на який можна видати ліцензії;

(b) відхилення обсягу, на який подають заявку;

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Глава II

Ввізне мито

Стаття 180 — Упровадження міжнародних угод та деяких інших актів

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено заходи щодо дотримання вимог, установлених у міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, або у будь-якому іншому відповідному акті, ухваленому відповідно до статті 43(2) чи статті 207 ДФЄС або відповідно до спільного митного тарифу щодо розрахунку ввізного мита на сільськогосподарські продукти. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 181 — Система вхідних цін на певні продукти сектора фруктів і овочів, сектора перероблених фруктів і овочів та сектора вина

1. Для застосування ставки спільного митного тарифу до продуктів із сектора фруктів і овочів та сектора перероблених фруктів і овочів та до виноградного соку і сусла вхідна ціна відправлення повинна дорівнювати її митній вартості, розрахованій відповідно до Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 (-22) (Митний кодекс) та Регламенту Комісії (ЄЕС) № 2454/93 (-23).

2. Щоб забезпечити дієвість системи, Комісія повинна мати повноваження ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, щоб передбачити, щоб достовірність заявленої митної вартості відправлення перевірялася шляхом використання фіксованої вартості імпорту, а також передбачити умови, за яких необхідне надання забезпечення.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено правила розрахунку фіксованої вартості імпорту, зазначеної у параграфі 2. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 182 — Додаткове ввізне мито

1. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких визначають продукти із секторів зернових, рису, цукру, фруктів та овочів, перероблених фруктів та овочів, яловичини та телятини, молока та молочних продуктів, свинини, баранини та козлятини, яєць, свійської птиці та бананів, а також виноградного соку та виноградного сусла, до яких, якщо їх імпортовано за встановленою в спільному митному тарифі ставкою мита, застосовують додаткове ввізне мито, щоб запобігти або протидіяти шкідливому впливу на ринок Союзу, який може спричинити такий імпорт, якщо:

(a) імпорт здійснюють за ціною нижчою, ніж рівень, про який Союз повідомив Світову організацію торгівлі (тригерна ціна); або

(b) обсяг імпорту за будь-який рік перевищує певний рівень (тригерний обсяг).

Тригерний обсяг дорівнює 125%, 110% або 105%, залежно від того, чи можливості доступу до ринку, визначені як імпорт, виражений відсотком від відповідного внутрішнього споживання протягом трьох попередніх років, не перевищує 10%, перевищує 10% , але не перевищує 30, або перевищує 30% відповідно.

Якщо внутрішнє споживання не враховують, тригерний обсяг дорівнює 125%.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

2. Жодні додаткові ввізні мита не вводять, якщо малоймовірно, що імпорт спричинить потрясіння ринку Союзу, або якщо наслідки були б непропорційні запланованій цілі.

3. Для цілей пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1 ціни імпорту визначають на основі цін імпорту CIF (з урахуванням витрат, страхування і фрахту) відповідної партії. Ціни імпорту CIF встановлюють за репрезентативними цінами продукту на світовому ринку або такого продукту на ринку імпорту Союзу.

4. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 183 — Інші виконавчі повноваження

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти:

(a) у яких установлено рівень застосовного ввізного мита відповідно до правил, викладених у міжнародній угоді, укладеній відповідно до ДФЄС, у спільному митному тарифі та в імплементаційних актах, зазначених у статті 180;

(b) у яких установлено репрезентативні ціни та тригерні обсяги для цілей застосування додаткових ввізних мит у рамках правил, ухвалених відповідно до статті 182(1).

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

ГЛАВА III

Управління тарифними квотами та спеціальний режим імпорту з третіх країн

Стаття 184 — Тарифні квоти

1. Тарифні квоти на імпорт сільськогосподарських продуктів для введення у вільний обіг у Союзі чи в його частині або тарифні квоти на імпорт сільськогосподарських продуктів до третіх країн, адміністрування яких часткового або повністю здійснює Союз, що випливають з міжнародних угод, укладених відповідно до ДФЄС або будь-якого іншого акту, ухваленого відповідно до статті 43(2) або статті 207 ДФЄС, вводить та/або адмініструє Комісія за допомогою делегованих актів відповідно до статті 186 цього Регламенту та імплементаційних актів відповідно до статті 187 цього Регламенту.

2. Адміністрування тарифних квот здійснюють у такий спосіб, щоб уникнути будь-якої дискримінації відповідних операторів, використовуючи один із викладених нижче методів, їх комбінацію або будь-який інший доцільний метод:

(a) метод, що грунтується на хронологічному порядку подання заявок (принцип «перший прийшов - першого обслуговують»);

(b) метод розповсюдження пропорційно обсягам, на які подано запит під час подання заявок («метод одночасної експертизи»);

3. За ухваленим методом адміністрування:

(a) для тарифних квот на імпорт належним чином враховують вимоги до постачання продуктів наявного у Союзі виробництва та виробництва, що з'являється у Союзі, на ринку перероблення та споживання з точки зору конкурентоспроможності, надійності і безперервності постачання та необхідності підтримувати рівновагу такого ринку;

(b) для тарифних квот на експорт дозволяють повною мірою використовувати можливості, наявні за відповідною квотою.

Стаття 185 — Конкретні тарифні квоти

Щоб ввести в дію тарифні квоти на імпорт до Іспанії на 2000000 тонн кукурудзи та 300000 тонн сорго та тарифні квоти на імпорт до Португалії на 500000 тонн кукурудзи, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлюють положення, необхідні для реалізації тарифних квот на імпорт та, за доцільності, зберігання у публічних місцях обсягів, що їх імпортували платіжні агенти відповідних держав-членів, і їх збут на ринки таких держав-членів.

Стаття 186 — Делеговані повноваження

1. Щоб забезпечити справедливий доступ до наявних обсягів та однакове ставлення операторів у межах тарифних квот, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти:

(a) у яких визначено умови та вимоги до відповідності, які повинен виконати оператор для подання заявки у межах тарифної квоти; відповідні положення можуть вимагати наявність мінімального досвіду у торгівлі з третіми країнами та прирівняними територіями або досвіду у діяльності з перероблення, вираженого як мінімальна кількість та мінімальний період часу у певному секторі ринку; такі положення можуть містити спеціальні правила, що відповідають дійсним потребам та практиці у певному секторі й способам використання та потребам переробної промисловості;

(b) у яких установлено правила передання прав між операторами та, за необхідності, обмеження такого передання в межах управління тарифними квотами;

(d) у яких передбачені, за необхідності, будь-які конкретні характеристики, вимоги або обмеження, застосовні до тарифної квоти, як установлено у міжнародній угоді або іншому акті, зазначеному в статті 184(1).

2. Щоб забезпечити застосування до експортованих продуктів за певних умов спеціального режиму імпорту до третіх країн згідно з міжнародними угодами, що їх уклав Союз відповідно до ДФЄС, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 цього Регламенту делеговані акти щодо правил, що вимагають від компетентних органів держав-членів видавати, на запит та після відповідних перевірок, документ, який засвідчує виконання умов щодо продуктів, до яких, у разі експорту, може застосовуватися спеціальний режим імпорту до третіх країн, якщо дотримано певних умов.

Стаття 187 — Виконавчі повноваження відповідно до експертної процедури

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено:

(a) річні тарифні квоти, за необхідності поетапно розподілені протягом року, та метод адміністрування, який необхідно використовувати;

(b) процедури застосування конкретних положень, установлених в угоді або акті, у яких ухвалюють режим імпорту або експорту, зокрема щодо:

(i) гарантій, що охоплюють характер, джерело та місце походження продукту;

(ii) визнання документа, який використовують для верифікації гарантій, зазначених у пункті (i);

(iii) пред'явлення документа, виданого країною-експортером;

(iv) використання і місця призначення продуктів;

(d) порядок внесення та розміру забезпечення;

(e) використання ліцензій та, у відповідних випадках, спеціальних заходів, пов'язаних, зокрема, з умовами подання заявок на імпорт та надання дозволів у межах тарифної квоти;

(f) процедури та технічні критерії застосування статті 185;

(g) необхідні заходи, пов'язані зі змістом, формою, виданням та використанням документа, зазначеного в статті 186(2).

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 188 — Процедура розподілення тарифних квот

1. Комісія оприлюднить шляхом належної публікації в Інтернеті результати розподілу тарифних квот для нотифікованих заявок, враховуючи доступні тарифні квоти та нотифіковані заявки.

2. У публікації, зазначеній в параграфі 1, за доцільності, також необхідно надати посилання на необхідність відхилити заявки, тимчасово зупинити подання заявок та розподілити невикористану кількість.

3. Держави-члени можуть видавати ліцензії та імпорт та ліцензії та експорт для кількостей, для яких були подані заявки в межах тарифних квот на імпорт та тарифних квот на експорт, до яких застосовуються відповідні коефіцієнти розподілу, після того, як вони були оприлюднені Комісією відповідно до параграфа 1.

ГЛАВА IV

Спеціальні положення про імпорт для певних продуктів

Стаття 189 — Імпорт конопель

1. Зазначені нижче продукти можна імпортувати до Союзу, лише якщо виконано такі умови:

(a) сире конопляне прядиво, зазначене під кодом КН 5302 10 00, що відповідає умовам, установленим у статті 32(6) і статті 35(3) Регламенту (ЄС) № 1307/2013;

(b) насіння сортів конопель, зазначене під кодом КН ех 1207 99 20, для сівби разом із доказами того, що рівень тетрагідроканабінолу у такому сорті не перевищує рівня, встановленого відповідно до статті 32(6) і статті 35(3) Регламенту (ЄС) № 1307/2013;

(c) насіння коноплі, відмінне від насіння для сівби, зазначене під кодом КН 1207 99 91, яке імпортують тільки уповноважені державою-членом імпортери для забезпечення того, щоб таке насіння не було призначено для сівби.

2. Цю статтю застосовують без обмеження більш обмежувальних правил, які ухвалили держави-члени відповідно до ДФЄС, та обов'язків, передбачених в Угоді СОТ про сільське господарство.

Стаття 190 — Імпорт хмелю

1. Імпорт продуктів сектора хмелю з третіх країн може здійснюватися, лише якщо їхні стандарти якості щонайменше рівнозначні стандартам, ухваленим для подібних продуктів, які зібрано у Союзі або які виробляють з таких продуктів.

2. Продукти вважають такими, що відповідають стандартам, зазначеним у параграфі 1, якщо їх супроводжують атестаційним документом, який видали органи країни походження та який визнають рівнозначним сертифікату, зазначеному у статті 77.

Для порошкоподібних шишок хмелю, порошкоподібних шишок хмелю з підвищеним вмістом люпуліну, екстракту хмелю та різних продуктів з хмелю сертифікат може вважатися рівнозначним сертифікату лише у тому випадку, якщо вміст альфа-кислот у таких продуктах не менший за вміст хмелю, з якого їх виготовлено.

3. Щоб мінімізувати адміністративний тягар, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлено умови, за яких не застосовують обов'язки, пов'язані із підтвердженням рівнозначності та маркованням паковання.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї статті, у тому числі правила визнання підтвердження рівнозначності та перевіряння імпорту хмелю. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 191 — Відступи для імпортованих продуктів та спеціальне забезпечення у секторі вина

Відповідно до міжнародних зобов'язань Союзу, відступи від положень пункту 5 секції В або секції С частини II додатка VIII для імпортованих товарів можна ухвалити відповідно до статті 43(2) ДФЄС.

У разі відступу від положень пункту 5 секції В частини II додатка VIII імпортери повинні надати призначеним митним органам забезпечення для зазначених продуктів на момент введення у вільний обіг. Забезпечення повертають після представлення імпортером митним органам держави-члена, у якій здійснюють введення у вільний обіг, доказів того, що:

(a) продукти не скористалися відступами; або

(b) якщо вони скористалися відступами, продукти не перероблено на вино, або, якщо їх перероблено на вино, отримані продукти марковано у відповідний спосіб.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено правила для забезпечення однакового застосування цієї статті, у тому числі щодо розміру забезпечення та відповідного марковання. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 193а — Тимчасове зупинення дії ввізних мит на мелясу

1. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 227, якими доповнюють цей Регламент шляхом установлення правил щодо повного або часткового тимчасового зупинення ввізних мит на мелясу, яку відносять до коду 1703 за КН.

2. Застосовуючи правила, згадані в параграфі 1 цієї статті, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, якими повністю або частково тимчасово зупиняють дію ввізних мит на мелясу, яку відносять до коду 1703 за КН, без застосування процедури, зазначеної у статті 229(2) або (3).

ГЛАВА V

Запобіжні заходи та перероблення на митній території

Стаття 194 — Запобіжні заходи

1. Комісія вживає запобіжних заходів проти імпорту в Союз відповідно до параграфа 3 цієї статті згідно з Регламентами Ради (ЄС) № 260/2009 (-24) та (ЄС) № 625/2009 (-25).

2. Якщо інше не передбачено в будь-якому іншому акті Європейського Парламенту і Ради чи іншому акті Ради, Комісія ухвалює запобіжні заходи проти імпорту в Союз, передбачені в міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, відповідно до параграфа 3 цієї статті.

3. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, зазначені в параграфах 1 і 2 цієї статті, на запит держави-члена або за власної ініціативи. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Якщо Комісія отримує запит від держави-члена, вона повинна за допомогою імплементаційних актів ухвалити рішення з цього питання протягом п'яти робочих днів з дня отримання запиту. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

У разі існування належним чином підтвердженої нагальної необхідності Комісія ухвалює негайно застосовні імплементаційні акти відповідно до процедури, зазначеної в статті 229(3).

Ухвалені інструменти передають державам-членам, і такі інструменти набувають чинності негайно.

4. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, за якими скасовують запобіжні заходи Союзу, ухвалені відповідно до параграфа 3 цієї статті, або вносять зміни до них. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 195 — Тимчасове зупинення використання механізмів перероблення та перероблення на митній території

Якщо потрясіння ринку Союзу відбулося або може відбутися через застосування механізму перероблення або перероблення на митній території, Комісія може на запит держави-члена або за власної ініціативи ухвалити імплементаційні акти, які повністю або частково тимчасово зупиняють використання механізмів перероблення або перероблення на митній території для продуктів з секторів зернових культур, рису, цукру, оливкової олії і столових оливок, фруктів і овочів, перероблених фруктів і овочів, вина, яловичини і телятини, молока і молочних продуктів, свинини, баранини і козлятини, яєць, м'яса свійської птиці та етилового спирту сільськогосподарського походження. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Ухвалені інструменти передають державам-членам, і такі інструменти набувають чинності негайно.

ГЛАВА VI

Експортні відшкодування

ГЛАВА VII

Перероблення за межами митної території

Стаття 205 — Тимчасове зупинення застосування механізмів перероблення за межами митної території

Якщо потрясіння ринку Союзу відбулося або може відбутися через застосування механізмів перероблення за межами митної території, Комісія може на запит держави-члена або за власної ініціативи ухвалити імплементаційні акти, які повністю або частково тимчасово зупиняють використання механізмів перероблення товарів за межами митної території для продуктів з секторів зернових культур, рису, фруктів і овочів, перероблених фруктів і овочів, вина, яловичини і телятини, свинини, баранини і козлятини та м'яса свійської птиці. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Ухвалені інструменти передають державам-членам, і такі інструменти набувають чинності негайно.

ЧАСТИНА IV

ПРАВИЛА КОНКУРЕНЦІЇ

ГЛАВА I

Правила, застосовні до підприємств

Стаття 206 — Настанови Комісії щодо застосування правил конкуренції до сільського господарства

Якщо інше не передбачено в цьому Регламенті, відповідно до статті 42 ДФЄС, статті 101-106 ДФЄС та їхні імплементаційні положення застосовують відповідно до статей 207-210a цього Регламенту до всіх зазначених у статті 101(1) і статті 102 ДФЄС угод, рішень і практик, пов'язаних з виробництвом сільськогосподарських продуктів або торгівлею ними.

Щоб забезпечити функціонування внутрішнього ринку та однакове застосування правил конкуренції Союзу, Комісія та органи з питань конкуренції держав-членів повинні застосовувати правила конкуренції Союзу у тісній співпраці.

Крім того, Комісія повинна, за доцільності, опублікувати настанови, щоб допомогти національним органам з питань конкуренції та підприємствам.

Стаття 207 — Відповідний ринок

Визначення відповідного ринку є інструментом установлення та визначення меж конкуренції між підприємствами та повинно ґрунтуватися на двох кумулятивних елементах:

(a) відповідний продуктовий ринок: для цілей цієї глави «продуктовий ринок» означає ринок, що охоплює всі продукти, які споживач вважає взаємозамінними або замінними на основі характеристики продуктів, їх цін та цільового призначення;

(b) відповідний географічний ринок: для цілей цієї глави «географічний ринок» означає ринок, що охоплює територію, на якій відповідні підприємства залучено до постачання відповідних продуктів, на якій умови конкуренції достатньо однорідні і яку можна відрізнити від сусідніх територій, зокрема через те, що умови конкуренції на таких територіях істотно відрізняються.

Стаття 208 — Домінантне становище

Для цілей цієї глави «домінантне становище» означає становище економічної міцності підприємства, що надає йому можливість запобігати підтриманню дієвої конкуренції на відповідному ринку, надаючи йому спроможність поводитися значною мірою незалежно від своїх конкурентів, постачальників чи клієнтів та, зрештою, від споживачів.

Стаття 209 — Винятки для цілей спільної аграрної політики та фермерів і їх асоціацій

1. Статтю 101(1) ДФЄС не застосовують до зазначених у статті 206 цього Регламенту угод, рішень та практик, необхідних для досягнення цілей, викладених у статті 39 ДФЄС.

Статтю 101(1) ДФЄС не застосовують до угод, рішень та узгоджених практик фермерів, асоціацій фермерів, асоціацій таких асоціацій або організацій виробників, визнаних згідно зі статтею 152 або статтею 161 цього Регламенту, або асоціацій організацій виробників, визнаних згідно зі статтею 156 цього Регламенту, які стосуються виробництва або продажу сільськогосподарських продуктів або використання спільних приміщень й устаткування для зберігання, оброблення або перероблення сільськогосподарських продуктів, якщо досягнення цілей, визначених у статті 39 ДФЄС, не знаходиться під загрозою.

Цей параграф не застосовують до угод, рішень та узгоджених практик, які передбачають обов'язок застосовувати однакові ціни або за якими виключають конкуренцію.

2. Угоди, рішення та узгоджені практики, що відповідають умовам, зазначеним у параграфі 1 цієї статті, не повинні заборонятися; ухвалення жодного попереднього рішення з такою метою не вимагається.

Однак, фермери, асоціації фермерів, асоціації таких асоціацій або організації виробників, визнані згідно зі статтею 152 або статтею 161 цього Регламенту, або асоціації організацій виробників, визнані згідно зі статтею 156 цього Регламенту, можуть подати запит на надання висновку Комісії щодо сумісності таких угод, рішень та узгоджених практик з цілями статті 39 ДФЄС.

Комісія невідкладно опрацьовує запити на надання висновку та надсилає заявникам свій висновок протягом чотирьох місяців з моменту отримання повного запиту. Комісія може за власною ініціативою або на запит держави-члена змінювати зміст висновку, зокрема, якщо заявник надав неточну інформацію або здійснив зловживання висновком.

У будь-яких національних провадженнях щодо застосування статті 101 ДФЄС або у будь-яких таких провадженнях Союзу тягар доведення порушення статті 101(1) ДФЄС покладають на сторону чи орган, що заявляє про порушення. На сторону, яка користується виключеннями, передбаченими в параграфі 1 цієї статті, покладають обов'язок довести, що умови зазначеного параграфа виконано.

Стаття 210 — Угоди та узгоджені практики визнаних міжгалузевих організацій

1. Статтю 101(1) ДФЄС не застосовують до угод, рішень та узгоджених практик міжгалузевих організацій, визнаних згідно зі статтею 157 цього Регламенту, які є необхідними для досягнення цілей, перерахованих у пункті (c) статті 157(1) цього Регламенту, або, для сектора оливкової олії та столових оливок і сектора тютюну, цілей, перерахованих у статті 162 цього Регламенту, та які не суперечать правилам Союзу відповідно до параграфа 4 цієї статті.

Угоди, рішення та узгоджені практики, що відповідають умовам, зазначеним у першому підпараграфі цього параграфа, не повинні заборонятися; ухвалення жодного попереднього рішення з такою метою не вимагається.

2. Визнані міжгалузеві організації можуть вимагати від Комісії висновку щодо відповідності угод, рішень та узгоджених практик, згаданих у параграфі 1, положенням цієї статті. Комісія повинна надіслати міжгалузевій організації, що надає запит, свій висновок протягом чотирьох місяців із моменту отримання повного запиту.

Якщо Комісія в будь-який час після видачі висновку виявляє, що умови, згадані в параграфі 1 цієї статті, більше не виконуються, вона заявляє, що в майбутньому до відповідних угод, рішень чи узгоджених практик застосовуватиметься стаття 101(1) ДФЄС, та інформує про це міжгалузеву організацію.

Комісія може змінити зміст висновку з власної ініціативи або на запит держави-члена, зокрема якщо міжгалузева організація, яка надала запит, надала неточну інформацію або зловжила висновком.

4. Угоди, рішення та узгоджені практики у будь якому разі оголошують такими, що суперечать правилам Союзу, якщо вони:

(a) можуть призвести до розділення ринків Союзу в будь-якій формі;

(b) можуть негативно вплинути на належну діяльність ринкової організації;

(c) можуть викликати спотворення конкуренції, які не є необхідними для досягнення цілей спільної аграрної політики, що їх переслідує міжгалузева організація;

(d) тягнуть за собою встановлення цін або встановлення квот;

(e) можуть викликати дискримінацію або усунути конкуренцію у зв'язку з істотною часткою відповідних продуктів.

7. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для однакового застосування цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 210a — Вертикальні та горизонтальні ініціативи заради сталості

1. Стаття 101(1) ДФЄС не застосовується до угод, рішень та узгоджених практик виробників сільськогосподарських продуктів, які пов'язані з виробництвом сільськогосподарських продуктів або торгівлею ними та які мають на меті застосування стандартів сталості, які є вищими за ті, що встановлені Союзом чи національним правом, за умови, що такі угоди, рішення та узгоджені практики встановлюють лише такі обмеження щодо конкуренції, які є незамінними для досягнення такого стандарту.

2. Параграф 1 застосовується до угод, рішень та узгоджених практик виробників сільськогосподарських продуктів, сторонами яких є декілька виробників або один чи декілька виробників та один чи декілька операторів на різних рівнях виробництва, перероблення і торгівлі в ланцюгу постачання харчових продуктів, включно з розповсюдженням.

3. Для цілей параграфа 1 «стандарт сталості» означає стандарт, який має на меті сприяти досягненню однієї або декількох із зазначених нижче цілей:

(a) екологічні цілі, в тому числі пом'якшення наслідків зміни клімату та адаптування до змін клімату, стале використання та охорона ландшафтів, води і ґрунту, перехід на циркулярну економіку, в тому числі зменшення відходів харчових продуктів, запобігання забрудненню та контроль забруднення, а також охорона та відновлення біорізноманіття й екосистем;

(b) виробництво сільськогосподарських продуктів у такі способи, що дають змогу зменшити використання пестицидів та управляти ризиками, пов'язаними з їх використанням, або зменшити небезпеку антибіотикорезистентності в сільськогосподарському виробництві; та

4. Угоди, рішення та узгоджені практики, що відповідають умовам, зазначеним у цій статті, не повинні заборонятися; ухвалення жодного попереднього рішення з такою метою не вимагається.

5. Комісія повинна видати настанови для операторів щодо умов для застосування цієї статті до 8 грудня 2023 року.

6. З 8 грудня 2023 року виробники, зазначені в параграфі 1, можуть вимагати від Комісії висновку щодо відповідності угод, рішень та узгоджених практик, згаданих у параграфі 1, положенням цієї статті. Комісія надсилає заявникам свій висновок протягом чотирьох місяців з моменту отримання повного запиту.

Якщо Комісія в будь-який час після видачі висновку виявляє, що умови, згадані в параграфах 1, 3 та 7 цієї статті, більше не виконуються, вона заявляє, що в майбутньому до відповідних угод, рішень чи узгоджених практик застосовуватиметься стаття 101(1) ДФЄС, та інформує про це виробників.

Комісія може за власною ініціативою або на запит держави-члена змінювати зміст висновку, зокрема, якщо заявник надав неточну інформацію або здійснив зловживання висновком.

7. Національний орган з питань конкуренції, зазначений у статті 5 Регламенту (ЄС) № 1/2003, може в окремих випадках ухвалювати рішення про те, що в майбутньому одна або декілька угод, рішень та узгоджених практик, згаданих у параграфі 1, повинні бути змінені, припинені або взагалі не мати місце, якщо він вважає, що таке рішення необхідне, щоб запобігти усуненню конкуренції, або якщо він вважає, що досягнення цілей, визначених у статті 39 ДФЄС, під загрозою.

Для угод, рішень та узгоджених практик з більше ніж однією державою-членом Комісія ухвалює рішення, зазначене в першому підпараграфі цього параграфа, без застосування процедур, зазначених у статті 229(2) та (3).

Діючи відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, національний орган з питань конкуренції інформує Комісію в письмовій формі після ініціювання першого формального заходу з розслідування та повідомляє Комісію про будь-які ухвалені в результаті цього рішення невідкладно після їх ухвалення.

ГЛАВА II

Правила державної допомоги

Стаття 211 — Застосування статей 107-109 ДФЄС

1. Статті 107-109 ДФЄС застосовують до виробництва сільськогосподарських продуктів та торгівлі ними.

2. Як відступ від параграфа 1, статті 107-109 ДФЄС не застосовують до платежів держав-членів, які здійснюють згідно з будь-чим з такого:

(a) заходів, передбачених у цьому Регламенті, які частково або повністю фінансує Союз;

(b) статей 213-218 цього Регламенту.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, статті 107, 108 та 109 ДФЄС не застосовуються до національних фіскальних заходів, в межах яких держава-член вирішує відхилитися від податкових правил, дозволяючи, щоб база оподаткування податком на доходи, застосовна для фермерів, розраховувалася на підставі багаторічного періоду, щоб вирівняти базу оподаткування за певну кількість років.

Стаття 213 — Національні платежі, пов'язані з північними оленями, у Фінляндії та Швеції

За умови надання Комісією дозволу, ухваленого без застосування процедури, зазначеної у статті 229(2) чи (3), Фінляндія та Швеція можуть здійснювати національні платежі для розведення та реалізації північних оленів та похідних від них продуктів (коди КН ех 02 08 та ех 02 10) за умови, що вони не призведуть до будь-якого збільшення традиційних рівнів виробництва.

Стаття 214 — Національні платежі для сектора цукру у Фінляндії

Фінляндія може здійснювати національні платежі у сумі до 350 євро/га на один маркетинговий рік для виробників цукрових буряків.

Стаття 214а — Національні платежі для окремих секторів у Фінляндії

За умови надання Комісією дозволу, протягом 2014-2020 років Фінляндія може надалі надавати національну допомогу, яку вона надавала у 2013 році, виробникам на основі статті 141 Акту про вступ від 1994 року за умови, що:

(a) розмір допомоги у вигляді компенсації доходу зменшуватиметься протягом усього періоду і в 2020 році не перевищуватиме 30 % від суми, наданої в 2013 році; і

(b) до будь-якого використання цієї можливості повною мірою використано програми підтримки в межах спільної аграрної політики для відповідних секторів.

Комісія повинна ухвалювати дозволи без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3) цього Регламенту.

У 2021 і 2022 році Фінляндія може надалі надавати національну допомогу, зазначену в першому підпараграфі, до якої застосовуються ті самі умови та суми, дозволені Комісією для 2020 року.

Стаття 215 — Національні платежі для бджільництва

Держави-члени можуть надавати національні платежі на охорону пасік, що зазнали негативного впливу через структурні або природні умови або в межах програм економічного розвитку, за винятком тих, що виділяють на виробництво або торгівлю.

Стаття 216 — Національні платежі для дистиляції вина у випадках кризи

1. Держави-члени можуть здійснювати національні платежі виробникам вина для добровільної або обов'язкової дистиляції вина у виправданих випадках кризи.

Такі платежі повинні бути пропорційні та повинні дозволяти врегулювати таку кризу.

Загальна сума платежів, доступних в державі-члені протягом будь-якого певного року для таких платежів не повинна перевищувати 15 % від коштів, глобально доступних для цієї держави-члена на такий рік, як установлено в додатку VI.

2. Держави-члени, які бажають скористатися національними платежами, зазначеними в параграфі 1, повинні подати належним чином обґрунтоване повідомлення Комісії. Комісія повинна ухвалити рішення про те, чи захід схвалено і чи платежі може бути здійснено, без застосування процедури, зазначеної у статті 229(2) або (3).

3. Спирт, отриманий в результаті дистиляції, зазначеної у параграфі 1, необхідно використовувати лише для промислових або енергетичних цілей так, щоб уникнути будь-якого спотворення конкуренції.

Стаття 217 — Національні платежі для розповсюдження продуктів дітям

Держави-члени можуть здійснювати національні платежі за постачання дітям у навчальних закладах груп прийнятних продуктів, зазначених у статті 23, за супутні освітні заходи, пов'язані з такими продуктами, та за пов'язані витрати, зазначені в пункті (c) статті 23(1).

Держави-члени можуть фінансувати такі платежі за рахунок збору з відповідного сектора або за допомогою будь-якого іншого внеску приватного сектора.

Стаття 218 — Національні платежі для горіхів

1. Держави-члени можуть здійснювати національні платежі, максимальний розмір яких становить 120,75 євро/га на рік, фермерам, які виробляють такі продукти:

(a) мигдаль, зазначений під кодами КН 0802 11 та 0802 12;

(b) фундук або ліщина, зазначені під кодами КН 0802 21 та 0802 22;

(d) фісташки, зазначені під кодами КН 0802 51 00 та 0802 52 00;

(e) боби ріжкового дерева, зазначені під кодом КН 1212 92 00.

2. Національні платежі, зазначені у параграфі 1, можуть здійснюватися лише на максимальну площу:

Держава-член

Максимальна площа (га)

Бельгія

100

Болгарія

11 984

Німеччина

1 500

Греція

41 100

Іспанія

568 200

Франція

17 300

Італія

130 100

Кіпр

5 100

Люксембург

100

Угорщина

2 900

Нідерланди

100

Польща

4 200

Португалія

41 300

Румунія

1 645

Словенія

300

Словаччина

3 100

3. Держави-члени можуть установити, що надання національних платежів, зазначених у параграфі 1, залежить від того, чи є фермери членами організації виробників, визнаної згідно зі статтею 152.

ЧАСТИНА V

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ГЛАВА I

Виняткові заходи

Секція 1

Потрясіння на ринку

Стаття 219 — Заходи для протидії потрясінням на ринку

1. Щоб ефективно та дієво реагувати на загрози потрясіння на ринку, спричинені значним зростанням або падінням цін на внутрішньому чи зовнішньому ринках, або на інші події та обставини, що спричиняють серйозні потрясіння на відповідному ринку або створюють загрозу їх спричинення, якщо така ситуація або її вплив на ринок імовірно продовжуватимуться або погіршуватимуться, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, щоб вжити заходів, необхідних для врегулювання ситуації на ринку, дотримуючись будь-яких обов'язків, що випливають з міжнародних договорів, укладених відповідно до ДФЄС, за умови, що будь-які інші заходи, доступні за цим Регламентом, виявилися недостатніми або непридатними.

У разі виникнення загрози потрясіння на ринку, зазначеної в першому підпараграфі цього параграфа, якщо це вимагає належним чином підтверджена нагальна необхідність, до делегованих актів, ухвалених відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, застосовують процедуру, передбачену в статті 228.

Такі імперативні підстави для нагальності можуть охоплювати необхідність вжити негайних заходів для того, щоб урегулювати потрясіння на ринку або запобігти їм, якщо загроза потрясіння на ринку виникає так швидко або несподівано, що негайні заходи необхідні для ефективного і дієвого врегулювання ситуації, або якщо захід може запобігти матеріалізації загрози такого потрясіння на ринку, продовження його дії або перетворення у серйозніше чи триваліше потрясіння, або якщо затримка вжиття негайних заходів загрожуватиме спричиненням або поглибленням потрясіння або призведе до збільшення масштабу заходів, що пізніше будуть необхідними для усунення загрози чи потрясіння або можуть негативно вплинути на виробництво чи кон'юнктуру ринку.

За допомогою таких заходів можна, такою мірою і протягом такого часу, які необхідні для усунення потрясіння на ринку або загрози виникнення такого потрясіння, розширити або змінити сферу застосування, тривалість застосування або інші аспекти інших заходів, передбачених за цим Регламентом, повністю або частково скоригувати чи тимчасово зупинити дію ввізних мит, у тому числі для певних кількостей або на певні періоди відповідно до необхідності, або такі заходи можуть мати форму схеми тимчасового добровільного зменшення виробництва, зокрема у випадках надлишкової пропозиції.

2. Заходи, зазначені в параграфі 1, не застосовують до продуктів, перелічених у секції 2 частини XXIV додатка I.

Проте Комісія може, за допомогою делегованих актів, ухвалених згідно з терміновою процедурою, зазначеною у статті 228, ухвалити рішення про те, що заходи, зазначені в параграфі 1, необхідно застосовувати до одного або кількох продуктів, вказаних у секції 2 частини XXIV додатка I.

3. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено процедурні правила та технічні критерії, необхідні для застосування заходів, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Секція 2

Заходи для підтримки ринку, пов'язані з хворобами тварин та шкідниками рослин, а також втратою довіри споживачів через ризики для здоров'я людей, тварин або рослин

Стаття 220 — Заходи щодо хвороб тварин та шкідників рослин і втрати довіри споживачів через ризики для здоров'я людей, тварин або рослин

1. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, вживаючи виняткових заходів для підтримки ринку, який зазнав негативного впливу, щоб урахувати:

(a) обмеження торгівлі всередині Союзу та з третіми країнами, які можуть виникнути внаслідок застосування заходів щодо боротьби з поширенням хвороб тварин або поширенням шкідників рослин; та

(b) серйозні потрясіння на ринку, безпосередньо пов'язані з втратою довіри споживачів через ризики для здоров'я людей, тварин або рослин та ризики захворювань.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

2. Заходи, передбачені в параграфі 1, застосовують до будь-якого з таких секторів:

(-a) фрукти та овочі;

(a) яловичина та телятина;

(b) молоко та молочні продукти;

(d) баранина та козлятина;

(e) яйця;

(f) м'ясо свійської птиці.

Заходи, передбачені в пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1 та пов'язані з втратою споживачем довіри через ризики для здоров'я людей або рослин, застосовують також до всіх інших сільськогосподарських продуктів, крім тих, які вказані в секції 2 частини XXIV додатка I.

Комісію уповноважено ухвалювати згідно з терміновою процедурою, зазначеною у статті 228, делеговані акти, у яких розширюють список продуктів, викладених у перших двох підпараграфах цього параграфа.

3. Заходи, передбачені в параграфі 1, вживають на запит відповідної держави-члена.

4. Заходи, передбачені в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, можна застосовувати, тільки якщо відповідна держава-член швидко вжила заходів щодо охорони здоров'я та ветеринарних чи фітосанітарних заходів для подолання хвороби або для моніторингу, викорінення чи стримування шкідливого організму та контролю за ним і тільки тією мірою та протягом такого строку, які є вкрай необхідними для підтримки відповідного ринку.

5. Союз здійснює часткове фінансування передбачених у параграфі 1 заходів у розмірі 50 % витрат, які держави-члени понесли для вжиття таких заходів.

Однак щодо секторів яловичини і телятини, молока та молочних продуктів, свинини і баранини та козлятини, Союз здійснює часткове фінансування в розмірі 60 % таких витрат у разі боротьби з ящуром.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб внески виробників у витрати, які понесли держави-члени, не призвели до спотворення конкуренції між виробниками в різних державах-членах.

Секція 3

Конкретні проблеми

Стаття 221 — Заходи для вирішення конкретних проблем

1. Комісія ухвалює імплементаційні акти, вживаючи необхідних та обґрунтованих надзвичайних заходів для вирішення конкретних проблем. Такі заходи можуть відступати від положень цього Регламенту лише тією мірою, яка є вкрай необхідною, а також на строк, який є вкрай необхідним. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

2. Для вирішення конкретних проблем та у разі існування належним чином підтвердженої нагальної необхідності, пов'язаної із ситуаціями, які можуть привести до різкого погіршення виробництва і кон'юнктури ринку, що було б важко врегулювати, якби ухвалення заходів затрималося, Комісія повинна негайно ухвалити застосовні імплементаційні акти відповідно до процедури, зазначеної у статті 229(3).

3. Комісія повинна ухвалювати заходи згідно з параграфом 1 або 2, лише якщо неможливо вжити необхідних надзвичайних заходів відповідно до статті 219 або 220.

4. Інструменти, ухвалені згідно з параграфом 1 або 2, залишаються чинними протягом строку, що не перевищує дванадцять місяців. Якщо після закінчення цього строку конкретні проблеми, які призвели до ухвалення таких заходів, не вирішено, Комісія може, для остаточного вирішення проблеми, ухвалити делеговані акти відповідно до статті 227 щодо зазначеного питання або надати відповідні законодавчі пропозиції.

5. Комісія повинна проінформувати Європейський Парламент і Раду про будь-які інструменти, ухвалені згідно з параграфом 1 або 2, протягом двох робочих днів після їх ухвалення.

Секція 4

Угоди та рішення протягом періодів серйозного порушення рівноваги на ринках

Стаття 222 — Застосування статті 101(1) ДФЄС

1. Протягом періодів серйозного порушення рівноваги на ринках Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про те, що статтю 101(1) ДФЄС не застосовують до угод та рішень фермерів, асоціацій фермерів або асоціацій таких асоціацій або визнаних організацій виробників, асоціацій визнаних виробників та визнаних міжгалузевих організацій у будь-якому з секторів, зазначених у статті 1(2) цього Регламенту, за умови, що такі угоди та рішення не заважають належному функціонуванню внутрішнього ринку, безпосередньо спрямовані на стабілізацію відповідного сектора та підпадають під одну чи кілька таких категорій:

(a) вилучення з обігу або вільне розповсюдження їхніх продуктів;

(b) перетворення та перероблення;

(d) спільні заходи з просування;

(e) домовленості про вимоги до якості;

(f) спільне придбання засобів виробництва, необхідних для боротьби з поширенням шкідників та хвороб тварин і рослин у Союзі, або засобів виробництва, необхідних для подолання наслідків стихійних лих у Союзі;

(g) тимчасове планування виробництва з урахуванням специфіки виробничого циклу.

В імплементаційних актах Комісія визначає фактичні та географічні межі дії цього відступу та, відповідно до параграфа 3, період, протягом якого застосовують відступи.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

3. Угоди та рішення, зазначені в параграфі 1, дійсні лише протягом строку, що не перевищує шести місяців.

Однак Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, якими санкціонує такі угоди та рішення на додатковий строк, що не перевищує шести місяців. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

ГЛАВА Ia

Прозорість ринку

Стаття 222a — Обсерваторії ринку Союзу

1. Щоб збільшити прозорість у межах ланцюга постачання харчових продуктів, щоб робити обґрунтований вибір економічних операторів і органів публічної влади, щоб сприяти моніторингу змін на ринку та загроз потрясінь на ринку, Комісія створює обсерваторії ринку Союзу.

2. Комісія може вирішити, для яких сільськогосподарських секторів із переліку у статті 1(2) створювати обсерваторії ринку Союзу.

3. Обсерваторії ринку Союзу повинні надавати статистичні дані та інформацію, необхідні для моніторингу змін на ринку і загроз потрясінь на ринку, зокрема щодо:

(a) виробництва, постачання і запасів;

(b) цін, витрат та, наскільки це можливо, марж прибутку на всіх рівнях ланцюга постачання харчових продуктів;

(d) імпорту й експорту сільськогосподарських продуктів, зокрема використання тарифних квот на імпорт сільськогосподарських продуктів до Союзу.

Обсерваторії ринку Союзу повинні готувати звіти з відомостями, зазначеними в першому підпараграфі.

4. Держави-члени повинні збирати інформацію, зазначену в параграфі 3, та надавати її Комісії.

Стаття 222b — Звітування Комісією про зміни на ринку

1. У своїх звітах обсерваторій ринку Союзу, створені відповідно до статті 222а, повинні визначати загрози потрясінь на ринку, пов'язані зі значними збільшеннями чи зменшеннями цін на внутрішніх чи зовнішніх ринках або з іншими подіями чи обставинами, що мають подібний вплив.

2. Комісія повинна регулярно надавати Європейському Парламенту і Раді інформацію про ситуацію на ринку щодо сільськогосподарських продуктів, причини потрясінь на ринку та можливі заходи реагування на такі потрясіння на ринку, зокрема заходи, передбачені у статтях 219, 220, 221 та 222 глави I розділу I частини II, а також обґрунтування таких заходів.

ГЛАВА II

Повідомлення та звітування

Стаття 223 — Вимоги до повідомлень

1. Для цілей застосування цього Регламенту, моніторингу, аналізу та управління ринком сільськогосподарських продуктів, забезпечення прозорості ринку, належного функціонування заходів спільної аграрної політики, перевірки, контролю, моніторингу, оцінювання та аудиту заходів спільної аграрної політики, а також дотримання вимог міжнародних угод, укладених відповідно до ДФЄС, у тому числі вимог до повідомлення за згаданими угодами, Комісія може, відповідно до процедури, зазначеної в параграфі 2, ухвалювати необхідні заходи щодо повідомлень, що їх повинні надавати підприємства, держави-члени та треті країни. Разом з цим Комісія повинна брати до уваги потреби в даних та синергію між потенційними джерелами даних.

Отриману інформацію можна передавати або надавати міжнародним організаціям, Союзу та національним органам із питань фінансових ринків, компетентним органам третіх країн і можна оприлюднювати за умови захисту персональних даних і законних інтересів підприємств у захисті їхніх комерційних таємниць, у тому числі цін.

Комісія повинна співпрацювати та обмінюватися інформацією з компетентними органами, призначеними відповідно до статті 22 Регламенту (ЄС) № 596/2014 та з Європейським органом з цінних паперів і ринків (ESMA), щоб допомагати їм виконувати їхні завдання відповідно до Регламенту (ЄС) № 596/2014.

2. Щоб забезпечити цілісність інформаційних систем та справжність і розбірливість документів та пов'язаних переданих даних, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, які встановлюють:

(a) характер та тип інформації, яку необхідно повідомити;

(b) категорії даних, які підлягають опрацюванню, максимальний строк зберігання та мету опрацювання, зокрема у разі публікації таких даних та їх передання третім країнам;

(d) умови публікації інформації.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї статті, зокрема:

(a) методи повідомлення;

(b) правила щодо інформації, яку необхідно повідомляти;

(c) механізми управління інформацією, яку необхідно повідомляти, а також зміст повідомлень, їх форму, строки, частоту та кінцеві терміни їх надання;

(d) механізми передання або надання інформації та доку ментів державам-членам, міжнародним організаціям, компетентним органам третіх країн або громадськості за умови захисту персональних даних і законних інтересів підприємств у захисті комерційних таємниць.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Стаття 224 — Опрацювання та захист персональних даних

1. Держави-члени та Комісія збирають персональні дані для цілей, викладених у статті 223(1), і не повинні опрацьовувати такі дані у спосіб, що су перечить зазначеним цілям.

2. Якщо персональні дані опрацьовують для цілей моніторингу та оцінювання, як зазначено у статті 223(1), вони повинні бути анонімними та їх необхідно опрацьовувати лише в сукупності.

3. Персональні дані опрацьовують відповідно до Директиви 95/46/ЄС та Регламенту (ЄС) № 45/2001. Зокрема, такі дані не повинні зберігатися у формі, яка дозволяє ідентифікувати суб'єктів даних, довше, ніж це необхідно для цілей, для яких зібрали дані або для яких їх далі опрацьовують, з урахуванням мінімальних строків зберігання, встановлених у застосовному національному законодавстві та законодавстві Союзу.

4. Держави-члени повинні інформувати суб'єктів даних про те, що їхні персональні дані можуть опрацьовувати національні органи та органи Союзу відповідно до параграфа 1 і що у зв'язку з цим вони мають права, викладені, відповідно, у Директиві 95/46/ЄС та Регламенті (ЄС) № 45/2001.

Стаття 225 — Обов'язки Комісії зі звітування

Комісія подає Європейському Парламенту і Раді звіт:

(a) кожні три роки, вперше до 21 грудня 2016 року - про впровадження заходів щодо сектора бджільництва, як зазначено в статтях 55, 56 та 57, у тому числі щодо останніх розроблень у системах ідентифікації вуликів;

(d) до 31 грудня 2025 року та кожні сім років після того - про застосування правил щодо конкуренції, встановлених у цьому Регламенті для сільськогосподарського сектора в усіх державах-членах;

(da) до 31 грудня 2023 року - про обсерваторії ринку Союзу, створені відповідно до статті 222а;

(db) до 31 грудня 2023 року та кожні три роки після того - про застосування кризових заходів, зокрема ухвалених відповідно до статей 219-222;

(dc) до 31 грудня 2024 року - про використання нових інформаційно-телекомунікаційних технологій для забезпечення кращої прозорості ринку, як зазначено у статті 223;

(dd) до 30 червня 2024 року - про загальні назви та класифікації туш у секторі м'яса овець і кіз;

(e) до 31 липня 2023 року - про застосування критеріїв розподілу, зазначених у статті 23а(2);

(f) до 31 липня 2023 року - про вплив перерахувань, зазначених у статті 23а(4), на дієвість програми для шкіл у зв'язку з розповсюдженням фруктів, овочів та молока шкіл.

ГЛАВА III

Резерв на випадок кризи в сільськогосподарському секторі

Стаття 226 — Використання резерву

Кошти, перераховані з резерву на випадок криз у сільськогосподарському секторі відповідно до умов та процедур, зазначених у статті 25 Регламенту (ЄС) № 1306/2013 та параграфа 22 Міжінституційної угоди між Європейським Парламентом, Радою і Комісією щодо бюджетної дисципліни, співпраці з питань бюджету та раціонального фінансового управління, необхідно надати для заходів, до яких застосовують цей Регламент, на рік чи роки, у яких потрібна додаткова підтримка, та які впроваджують за обставин, що виходять за межі нормального розвитку подій на ринку.

Зокрема, кошти перераховують на будь-які витрати за:

(a) статтями 8-21;

(b) статтями 196-204; та

ЧАСТИНА VI

ДЕЛЕГУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ, ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНІ ПОЛОЖЕННЯ, ПЕРЕХІДНІ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

ГЛАВА I

Делегування повноважень та імплементаційні положення

Стаття 227 — Здійснення делегування

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії згідно з умовами, встановленими у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в цьому Регламенті, надають Комісії на сім років, починаючи з 20 грудня 2013 року. Комісія повинна скласти звіт щодо делегування повноваження не пізніше ніж за дев'ять місяців до закінчення семирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Європейський Парламент або Рада може скасувати у будь-який час делегування повноважень, зазначених у цьому Регламенті. Рішення про відкликання припиняє делегування повноваження, зазначене в такому рішенні. Воно набуває чинності на наступний день після опублікування рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу чи пізніше, як це визначено в рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, що вже введені в дію.

4. Щойно Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до цього Регламенту, набуває чинності, лише якщо Європейський Парламент або Рада не висловили заперечень протягом двох місяців з моменту повідомлення про такий акт Європейському Парламенту і Раді або якщо до закінчення зазначеного періоду Європейський Парламент і Рада поінформували Комісію про те, що у них не буде жодних заперечень. Такий період подовжують ще на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

Стаття 228 — Екстрена процедура

1. Делеговані акти, ухвалені відповідно до цієї статті, набувають чинності без затримки і їх застосовують, допоки не буде висловлено заперечення відповідно до параграфа 2. У повідомленні про делегований акт Європейському Парламенту і Раді необхідно викласти підстави для застосування екстреної процедури.

2. Європейський Парламент або Рада можуть висунути заперечення проти делегованого акта, ухваленого відповідно до цієї статті, відповідно до процедури, зазначеної у статті 227(5). У такому разі Комісія скасовує акт одразу після отримання від Європейського Парламенту або Ради повідомлення про рішення про заперечення.

Стаття 229 — Процедура Комітету

1. Комісії допомагає комітет під назвою Комітет зі спільної організації сільськогосподарських ринків. Зазначений Комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У випадку покликання на цей параграф застосовується стаття 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

У випадку актів, зазначених у статті 80(5), пунктах (c) і (d) статті 91, статті 97(4), статті 99, статті 106 та статті 107(3), якщо комітет не надає жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акта і застосовують третій підпараграф статті 5(4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

3. У випадку покликання на цей параграф застосовується стаття 8 Регламенту (ЄС) № 182/2011 у поєднанні зі статтею 5.

ГЛАВА II

Перехідні та прикінцеві положення

Стаття 230 — Скасування

1. Регламент (ЄС) № 1234/2007 скасовано.

Однак надалі застосовуються такі положення Регламенту (ЄС) № 1234/2007:

(a) щодо системи обмеження виробництва молока: секція III глави III розділу I частини II, стаття 55, стаття 85 та додатки IX і X до 31 березня 2015 року;

(b) щодо сектору вина:

(i) статті 85a-85e для територій, зазначених у статті 85а(2), які ще не викорчували, і для територій, зазначених у статті 85b(1), які ще не впорядковано, допоки такі території не викорчують або впорядкують, а також стаття 188а(1) та (2);

(ii) перехідний режим прав на висадження, викладений у підсекції II секції IVa глави II розділу I частини II, до 31 грудня 2015 року;

(iii) стаття 118m(5) до вичерпання запасу вин з позначенням «Mlado vino portugizac», що існує станом на 1 липня 2013 року;

(iv) стаття 118s(5) до 30 червня 2017 року;

(ba) стаття 111 до 31 березня 2015 року;

(c) стаття 113а(4), статті 114, 115 та 116, стаття 117(1)-(4) та пункт (e)(iv) статті 121, а також пункт IV частини A, пункти 1(2) та (3) і III(1) частини B та частини C додатка XIV, пункти 1, 3, 5 і 6 частини II та пункт 2 частини IV додатка XV для цілей застосування зазначених статей до дати застосування відповідних правил реалізації, які підлягають установленню згідно з делегованими актами, передбаченими у статті 75(2), статті 76(4), статті 78(3) та (4), статті 79(1), статті 80(4), статті 83(4), статті 86, статті 87(2), статті 88(3) та статті 89 цього Регламенту;

(ca) стаття 125а (1)(e) та (2) та, щодо сектора фруктів та овочів, додаток XVIa до дати застосування відповідних правил, які підлягають установленню згідно з делегованими актами, передбаченими в пунктах (b) та(i) статті 173(1);

(d) стаття 133а(1) та стаття 140а до 30 вересня 2014 року;

(da) статті 136, 138 та 140, а також додаток XVIII, для цілей застосування зазначених статей до дати застосування правил, які підлягають установленню згідно з імплементаційними актами, передбаченими в статті 180 та пункті (a) статті 183, або до 30 червня 2014 року, залежно від того, яка дата настане раніше;

(e) перший та другий підпараграфи статті 182(3) до кінця маркетингового року 2013/2014 для цукру 30 вересня 2014 року;

(f) стаття 182(4) до 31 грудня 2017 року;

(g) стаття 182(7) до 31 березня 2014 року;

(h) пункт 3 частини III додатка XV до 31 грудня 2015 року;

(i) додаток XX до дати набуття чинності законодавчим актом, що замінює Регламент (ЄС) № 1216/2009 та Регламент Ради (ЄС) № 614/2009 (-26).

2. Покликання на Регламент (ЄС) № 1234/2007 необхідно тлумачити як покликання на цей Регламент та Регламент (ЄС) № 1306/2013 і читати відповідно до кореляційної таблиці, викладеної у додатку XIV до цього Регламенту.

3. Регламенти Ради (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1601/96 та (ЄС) № 1037/2001 скасувати.

Стаття 231 — Перехідні правила

1. Щоб забезпечити плавний перехід від механізмів, передбачених у Регламенті (ЄС) № 1234/2007, до механізмів цього Регламенту, Комісія повинна бути уповноважена ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо заходів, необхідних для захисту отриманих прав та законних очікувань підприємств.

2. Відповідні положення Регламенту (ЄС) № 1234/2007 надалі регулюватимуть усі багаторічні програми, ухвалені до 1 січня 2014 року, після набуття чинності цим Регламентом до закінчення таких програм.

Стаття 232 — Набуття чинності та застосування

1. Цей Регламент набуває чинності у день його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Він застосовується з 1 січня 2014 року.

Однак:

(a) статтю 181 застосовують з 1 жовтня 2014 року;

(b) пункт II(3) частини VII додатка VII застосовують з 1 січня 2016 року;

3. Статті 127-144 і статті 192 та 193 застосовують до кінця 2016/2017 маркетингового року для цукру 30 вересня 2017 року.

Цей Регламент обов'язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

ДОДАТКИ I-XIV

(-1) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1307/2013 від 17 грудня 2013 року про встановлення правил прямих виплат фермерам відповідно до програм підтримки в рамках спільної сільськогосподарської політики та скасування Регламенту Ради (ЄС) № 637/2008 і Регламенту Ради (ЄС) № 73/2009 (Див. сторінку 608 цього Офіційного вісника).

(-2) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1305/2013 від 17 грудня 2013 року про підтримку розвитку сільських територій Європейським сільськогосподарським фондом розвитку сільських територій (EAFRD) та скасування Регламенту Ради (ЄС) № 1698/2005 (Див. сторінку 487 цього Офіційного вісника).

(-3) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1303/2013 від 17 грудня 2013 року про встановлення спільних положень щодо Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду, Фонду гуртування, Європейського сільськогосподарського фонду розвитку сільських територій та Європейського фонду морського та рибного господарства та про встановлення загальних положень щодо Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду, Фонду гуртування та Європейського фонду морського і рибного господарства та скасування Регламенту Ради (ЄС) № 1083/2006 (Див. сторінку 85 цього Офіційного вісника).

(-4) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1333/2008 від 16 грудня 2008 року про харчові добавки (OB L 354, 31.12.2008, с. 16).

(-5) Регламент Ради (ЄС) № 834/2007 від 28 червня 2007 року про органічне виробництво і маркування органічних продуктів та скасування Регламенту (ЄЕС) № 2092/91 (OB L 189, 20.07.2007, с. 1).

(-6) Рекомендація Комісії 2003/361/ЄС від 6 травня 2003 року щодо означення мікро-, малих та середніх підприємств (OB L 124, 20.05.2003, с. 36).

(-7) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 229/2013 від 13 березня 2013 року про встановлення спеціальних заходів щодо сільського господарства на користь малих Егейських островів та скасування Регламенту Ради (ЄС) № 1405/2006 (OB L 78, 20.03.2013, с. 41).

(-8) OB С 244, 01.10.2004, с. 2.

(-9) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 110/2008 від 15 січня 2008 року про визначення, опис, представлення, маркування та охорону географічних зазначень спиртних напоїв та скасування Регламенту Ради (ЄЕС) № 1576/89 (OB L 39, 13.02.2008, с. 16).

(-10) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1169/2011 від 25 жовтня 2011 року про надання споживачам інформації про харчові продукти, про внесення змін до регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1924/2006 та (ЄС) № 1925/2006 та про скасування Директиви Комісії 87/250/ЄЕС, Директиви Ради 90/496/ЄЕС, Директиви Комісії 1999/10/ЄС, Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄС, Директиви Комісії 2002/67/ЄС, Директиви Комісії 2008/5/ЄС та Регламенту Комісії (ЄС) № 608/2004 (OB L 304, 22.11.2011, с. 18).

(-11) Директива Європейського Парламенту і Ради 98/34/ЄС від 22 червня 1998 року про встановлення процедури для надання інформації в сфері технічних стандартів та регламентів (OB L 204, 21.07.1998, с. 37).

(-12) Директива Європейського Парламенту і Ради № 2000/13/ЄС від 20 березня 2000 року про наближення законодавств держав-членів щодо маркування, представлення та рекламування харчових продуктів (OB L 109, 06.05.2000, с. 29).

(-13) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 110/2008 від 15 січня 2008 року про визначення, опис, представлення, маркування та охорону географічних зазначень спиртних напоїв (OB L 39, 13.02.2008, с. 16).

(-14) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2436 від 16 грудня 2015 року про наближення законодавств держав-членів щодо торговельних марок (OB L 336, 23.12.2015, с. 1).

(-15) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу (OB L 154, 16.06.2017, с. 1).

(-16) Регламент Ради (ЄС) № 1493/1999 від 17 травня 1999 року про спільну організацію ринку вина (OB L 179, 14.07.1999, с. 1).

(-17) Регламент Комісії (ЄС) № 753/2002 від 29 квітня 2002 року про встановлення деяких правил застосування Регламенту Ради (ЄС) № 1493/1999 щодо опису, зазначення, представлення та охорони деяких продуктів у секторі вина (OB L 118, 04.05.2002, с. 1).

(-18) OB C 116, 14.04.2011, с. 12.

(-19) Директива Ради 89/396/ЄЕС від 14 червня 1989 року про зазначення чи знаки, що ідентифікують партію, до якої належить харчовий продукт (OB L 186, 30.06.1989, с. 21).

(-20) Директива Європейського Парламенту і Ради 2007/45/ЄС від 5 вересня 2007 року про встановлення правил щодо номінальних кількостей для запакованих продуктів, скасування директив Ради 75/106/ЄЕС та 80/232/ЄЕС і внесення змін до Директиви Ради 76/211/ЄЕС (OB L 247, 21.09.2007, с. 17).

(-21) Регламент Ради (ЄС) № 1/2003 від 16 грудня 2002 року про імплементацію правил конкуренції, установлених у статтях 101 та 102 Договору (OB L 1, 04.01.2003, с. 1).

(-22) Регламент Ради (ЄЕС) № 2913/92 від 12 жовтня 1992 року про встановлення Митного кодексу Співтовариства (OB L 302, 19.10.1992, с. 1).

(-23) Регламент Комісії (ЄЕС) № 2454/93 від 2 липня 1993 року про встановлення положень щодо імплементації Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 про встановлення Митного кодексу Співтовариства (OB L 253, 11.10.1993, с. 1).

(-24) Регламент Ради (ЄС) № 260/2009 від 26 лютого 2009 року про спільні правила для імпорту (OB L 84, 31.3.2009, с. 1).

(-25) Регламент Ради (ЄС) № 625/2009 від 7 липня 2009 року про спільні правила для імпорту з деяких третіх країн (OB L 185, 17.07.2009, с. 1).

(-26) Регламент Ради (ЄС) № 614/2009 від 7 липня 2009 року про спільну систему торгівлі для овальбуміну та лактальбуміну (OB L 181, 14.07.2009, с. 8).

(-27) Директива Ради 2001/110/ЄС від 20 грудня 2001 року про мед (OB L 10, 12.01.2002, с. 47).

(-28) Регламент Ради (ЄС) № 1370/2013 від 16 грудня 2013 року про визначення заходів щодо встановлення певних видів допомоги та відшкодувань, пов'язаних зі спільною організацією ринків сільськогосподарських продуктів (OB L 346, 20.12.2013, с. 12);

(-29) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 853/2004 від 29 квітня 2004 року про встановлення спеціальних гігієнічних правил для харчових продуктів тваринного походження (OB L 139, 30.4.2004, с. 55).

(-30) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 854/2004 від 29 квітня 2004 року про встановлення спеціальних правил для організації заходів офіційного контролю харчових продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною (OB L139, 30.04.2004, с. 206).

(-31) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1760/2000 від 17 липня 2000 року про запровадження системи ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби та щодо марковання яловичини та продуктів з яловичини (OB L 204, 11.08.2000, с. 1).

(-32) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 882/2004 від 29 квітня 2004 року про офіційний контроль для забезпечення перевірки на відповідність законодавству щодо кормів та харчових продуктів, правил щодо здоров'я та благополуччя тварин (OB L 165, 30.04.2004, с. 1).

(-33) Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/114/ЄС від 12 грудня 2006 року про оманливу і порівняльну рекламу (OB L 376, 27.12.2006, с. 21).

(-34) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1925/2006 від 20 грудня 2006 року про додавання до харчових продуктів вітамінів, мінеральних речовин та деяких інших речовин (OB L 404, 30.12.2006, с. 26).

(-35) Директива Ради 89/108/ЄЕС від 21 грудня 1988 року про наближення законодавств держав-членів щодо швидкозаморожених харчових продуктів, призначених для споживання людиною (OB L 40, 11.02.1999, с. 34).

Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua/. Оригінальний текст перекладу

Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою