ЧиннийРегламент

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу

Номер: 984_003-17
Видавник: Європейський парламент
Прийнято: 14 черв. 2017 р.
Редакція: 14 черв. 2017 р.

Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу

Тип: Європарламент, Рада ЄС Видавник: Європейський парламент Номер: 984_003-17 Прийнято: 2017-06-14 Чинна редакція від: 2017-06-14 Стан: in_force Rada ID: 984_003-17

16.06.2017

UA

Офіційний вісник Європейського Союзу

L 154/1

(До Розділу ІV: "Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею"

Глава 9. Інтелектуальна власність)

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2017/1001

від 14 червня 2017 року

про торговельну марку Європейського Союзу

(кодифікація)

(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема перший параграф його статті 118,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (-1),

Оскільки:

(1) До Регламенту Ради (ЄС) № 207/2009 (-2) неодноразово вносили істотні зміни та доповнення (-3). Для чіткості та раціональності згаданий Регламент необхідно кодифікувати.

(2) За Регламентом Ради (ЄС) № 40/94 (-4). кодифікованим у 2009 році як Регламент (ЄС) № 207/2009, було створено систему охорони торговельних марок, спеціально призначену для Союзу, яка забезпечувала охорону торговельних марок на рівні Союзу паралельно з охороною торговельних марок, доступною на рівні держав-членів, відповідно до національних систем торговельних марок, гармонізованих Директивою Ради 89/104/ЄЕС (-5), яку було кодифіковано як Директиву Європейського Парламенту і Ради 2008/95/ ЄС (-6).

(3) Бажано сприяти на всій території Союзу гармонійному розвитку економічної діяльності й постійному та виваженому розширенню шляхом завершення створення внутрішнього ринку, який належно функціонує та пропонує умови, подібні до тих, які діють на національному ринку. Щоб створити ринок такого виду та все більше перетворювати його на єдиний ринок, необхідно не лише усунути бар'єри для вільного руху товарів і послуг та ввести механізми, які забезпечуватимуть, що конкуренцію не буде спотворено, але й, крім того, необхідно встановити правові умови, які дадуть можливість підприємствам адаптувати свою діяльність як з виробництва і розповсюдження товарів, так і з надання послуг, до масштабу Союзу. Для таких цілей торговельні марки, які дозволяють вирізняти продукти та послуги підприємств шляхом використання ідентичних засобів на всій території Союзу, незважаючи на кордони, повинні бути серед правових інструментів, які підприємства мають у своєму розпорядженні.

(4) 3 метою реалізації зазначених цілей Союзу виникає необхідність виробити для Союзу механізми для торговельних марок, за допомогою яких підприємства зможуть з застосуванням однієї процедурної системи отримати торговельні марки ЄС, для яких надається єдина охорона та які діють на території всього Союзу. Принцип єдиного характеру торговельної марки ЄС, викладений таким чином, застосовують, якщо інше не передбачено у цьому Регламенті.

(5) Бар'єр територіальності прав, наданих власникам торговельних марок законодавством держав-членів, не можна усунути шляхом наближення законодавств. Щоб розгорнути без обмежень економічну діяльність на всьому внутрішньому ринку на користь підприємств, необхідно уможливити реєстрацію торговельних марок, які регулює єдине право Союзу, що прямо застосовується в усіх державах-членах.

(6) Досвід, набутий з моменту створення системи торговельних марок Союзу, показав, що підприємства із Союзу та з третіх країн прийняли систему, яка стала успішним та життєздатним доповненням до охорони торговельних марок на рівні держав-членів та її альтернативою.

(7) Однак право Союзу щодо торговельних марок не замінює право держав-членів щодо торговельних марок. Насправді, було б несправедливо вимагати від підприємств подавати заявку на реєстрацію їхніх торговельних марок як торговельних марок ЄС.

(8) Національні торговельні марки залишаються необхідними для тих підприємств, які не потребують охорони своїх торговельних марок на рівні Союзу або які не можуть отримати охорону на всій території Союзу, тоді як нема жодних перепон для національної охорони. Кожна особа, яка бажає отримати охорону торговельної марки, повинна мати право вирішувати, чи необхідна охорона торговельної марки лише як національної торговельної марки в одній державі-члені або кількох державах-членах, чи лише як торговельної марки ЄС, чи як така й інша.

(9) Права на торговельну марку ЄС можна отримати лише шляхом її реєстрації, а реєстрацію відхиляють, зокрема, якщо торговельна марка не є відмітною, якщо вона є незаконною або конфліктує з більш ранніми правами.

(10) Необхідно дозволити представляти позначення у будь-якій відповідній формі, використовуючи загальнодоступні технології, а отже необов'язково із застосуванням графічних засобів, якщо представлення є чітким, точним, самодостатнім, легкодоступним, зрозумілим, тривким та об'єктивним.

(11) Охорона, передбачена для торговельної марки ЄС, функція якої полягає, зокрема, у гарантуванні того, що торговельна марка є зазначенням походження, повинна бути абсолютною у разі ідентичності між маркою та позначенням і товарами або послугами. Охорону також застосовують у разі схожості марки і позначення та товарів або послуг. Поняття схожості необхідно тлумачити у зв'язку з імовірністю сплутання. Імовірність сплутання, оцінка якої залежить від численних елементів та, зокрема, визнання на ринку торговельної марки, асоціацій з використовуваним або зареєстрованим позначенням, які можуть виникнути, ступеня схожості між торговельною маркою і позначенням та між ідентифікованими товарами і послугами, повинна становити спеціальну умову отримання такої охорони.

(12) Щоб забезпечити правову визначеність та цілковиту відповідність принципу пріоритету, за яким зареєстрована більш рання торговельна марка має перевагу над пізніше зареєстрованими торговельними марками, необхідно передбачити, що реалізація прав, наданих торговельною маркою ЄС, не повинна обмежувати права власників, набуті до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС. Це відповідає статті 16(1) Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15 квітня 1994 року.

(13) Сплутання комерційного джерела походження товарів або послуг може виникнути, якщо компанія використовує таке саме або схоже позначення як торговельну назву у такий спосіб, що виникає зв'язок між компанією, яка має цю назву, і товарами та послугами, які походять від такої компанії. Тому порушенням торговельної марки ЄС необхідно також вважати використання позначення як торговельної назви чи схожого позначення, якщо таке використовують для цілей вирізнення товарів або послуг.

(14) Щоб забезпечити правову визначеність та цілковиту відповідність конкретному законодавству Союзу, доцільно передбачити, щоб власник торговельної марки мав право забороняти третій особі використовувати позначення у порівняльній рекламі, коли така порівняльна реклама суперечить Директиві Європейського Парламенту і Ради 2006/114/ЄС (-7).

(15) Щоб забезпечити охорону торговельної марки та дієво боротися з підроблюванням, а також відповідно до міжнародних зобов'язань Союзу у рамках Світової організації торгівлі (СОТ), зокрема статті V Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) про свободу транзиту, та щодо генеричних лікарських засобів, Декларації про Угоду ТРІПС і громадське здоров'я, ухваленої на Дохійській Конференції Міністрів країн-учасниць СОТ 14 листопада 2001 року, власник торговельної марки ЄС повинен мати право запобігати ввезенню третіми особами у ході торгівлі товарів на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у ньому, якщо такі товари походять з третіх країн та на них нанесено без дозволу торговельну марку, яка є ідентичною або по суті ідентичною торговельній марці ЄС, зареєстрованій для таких товарів.

(16) Для цієї цілі власникам торговельної марки ЄС необхідно дозволити запобігати ввезенню контрафактних товарів та їх поміщенню у всіх ситуаціях на митниці, у тому числі транзит, перевантаження, зберігання на складі, вільні зони, тимчасове зберігання, переробку на митній території або тимчасове ввезення, а також якщо такі товари не призначені для введення в обіг на ринку Союзу. Під час здійснення митного контролю митні органи повинні використовувати повноваження та процедури, встановлені у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 608/2013 (-8), також на прохання правовласників. Зокрема, митні органи повинні здійснювати відповідний контроль на підставі критеріїв аналізу ризиків.

(17) Щоб урегулювати необхідність забезпечити ефективний захист прав на торговельну марку та необхідність уникати перешкоджання вільному потоку торгівлі законними товарами, право власника торговельної марки ЄС повинно втратити свою силу, якщо у межах подальших проваджень, ініційованих у суді ЄС у справах торговельних марок ("суд ЄС у справах торговельних марок"), компетентному ухвалювати рішення по суті щодо того, чи порушено права на торговельну марку ЄС, декларант або власник товарів може довести, що власник торговельної марки ЄС не має права забороняти введення товарів в обіг у країні кінцевого призначення.

(18) У статті 28 Регламенту (ЄС) № 608/2013 передбачено, що правовласник повинен нести відповідальність за шкоду, завдану власнику товарів, якщо, між іншим, пізніше встановлено, що відповідні товари не порушують право інтелектуальної власності.

(19) Необхідно вжити належних заходів з метою забезпечення безперешкодного транзиту генеричних лікарських засобів. Щодо міжнародних непатентованих назв (МНН) як всесвітньо визнаних генеричних назв діючих речовин фармацевтичних препаратів надзвичайно важливим є враховувати чинні обмеження дії прав на торговельну марку ЄС. Відповідно, власник торговельної марки ЄС не повинен мати права перешкоджати ввезенню третьою особою товарів на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у ньому на підставі схожості МНН діючої речовини лікарських засобів з торговельною маркою.

(20) Щоб надати можливість власникам торговельних марок ЄС ефективно боротися з підробленням, вони повинні мати право забороняти нанесення торговельної марки, яка створює порушення, на товари та виконання підготовчих дій до нанесення.

(21) Виключні права, надані торговельною маркою ЄС, не повинні давати власнику право забороняти третім особам використання позначень або зазначень, які використовують добросовісно, а отже відповідно до чесних практик у промислових та комерційних справах. Щоб забезпечити рівні умови для торговельних назв і торговельних марок ЄС у разі виникнення конфліктів, зважаючи на те, що для торговельних назв регулярно надають необмежену охорону від застосування пізніших торговельних марок, таке використання необхідно вважати лише таким, що включає використання власного імені/прізвища третьої особи. Надалі необхідно дозволити використання описових або невідмітних позначень або зазначень загалом. Крім того, власник не повинен мати права перешкоджати добросовісному та чесному використанню торговельної марки ЄС для цілей ідентифікації чи віднесення товарів або послуг до такого власника. Використання торговельної марки третіми особами, щоб привернути увагу споживача до перепродажу непідроблених товарів, які спочатку було продано в Союзі власником торговельної марки ЄС або за його згоди, необхідно вважати добросовісним та чесним, якщо воно водночас відповідає чесним практикам у промислових та комерційних справах. Використання торговельної марки третіми особами для цілей художнього вираження необхідно вважати добросовісним та чесним, якщо воно водночас відповідає чесним практикам у промислових та комерційних справах. Крім того, цей Регламент необхідно застосовувати у спосіб, який забезпечує цілковиту повагу до фундаментальних прав і свобод, зокрема свободи вираження поглядів.

(22) З принципу вільного руху товарів випливає, що суттєвим є те, щоб власник торговельної марки ЄС не мав права забороняти її використання третьою особою у зв'язку з товарами, випущеними ним або за його згоди в обіг на території Європейського економічного простору під торговельною маркою, за винятком випадків, коли власник має законні підстави заперечувати проти подальшої комерціалізації товарів.

(23) Щоб забезпечити правову визначеність та захистити законно набуті права на торговельну марку, доцільно та необхідно встановити, без обмеження принципу незастосування пізнішої торговельної марки на противагу більш ранній торговельній марці, що власники торговельних марок ЄС не повинні мати права заперечувати проти використання пізнішої торговельної марки, якщо пізнішу торговельну марку було отримано у той час, коли більш ранню торговельну марку не можна було застосовувати на противагу пізнішій торговельній марці.

(24) Не існує жодного правомірного обґрунтування охорони торговельних марок ЄС або, на противагу їм, будь-якої торговельної марки, яку було зареєстровано до них, окрім фактичного використання торговельних марок.

(25) Для цілей рівності та правової визначеності використання торговельної марки ЄС у формі, що відрізняється елементами, які не змінюють відмітного характеру такої марки у тій формі, у якій її зареєстровано, повинно бути достатнім для збереження наданих прав незалежно від того, чи торговельну марку у використовуваній формі також зареєстровано.

(26) Торговельну марку ЄС необхідно вважати предметом власності, який існує окремо від підприємств, товари або послуги яких позначено нею. Відповідно, повинна існувати можливість передати її, надати її як забезпечення на користь третьої особи та зробити її предметом ліцензії.

(27) Необхідно вживати адміністративних заходів на рівні Союзу для імплементації щодо кожної торговельної марки права у сфері торговельних марок, установленого цим Регламентом. Таким чином, важливо, зберігаючи існуючу інституційну структуру та баланс повноважень Союзу, передбачити створення Офісу з інтелектуальної власності Європейського Союзу ("Офіс"), який буде незалежним у технічних питаннях та матиме правову, адміністративну і фінансову автономію. Для цього необхідно та доцільно, щоб Офіс був органом Союзу, який має правосуб'єктність та реалізовує повноваження, надані йому цим Регламентом, та функціонує у межах права Союзу, не послаблюючи компетенції установ Союзу.

(28) Охорону торговельної марки ЄС надають для конкретних товарів або послуг, характер і кількість яких визначають обсяг охорони, передбачений для власника торговельної марки. Таким чином, суттєвим є встановлення правил позначення та класифікації товарів і послуг у цьому Регламенті та забезпечення правової визначеності і раціонального адміністрування, вимагаючи достатньо чіткої і точної ідентифікації заявником товарів та послуг, охорона торговельної марки для яких є необхідною, щоб надати можливість компетентним органам і економічним операторам лише на підставі заявки визначати масштаб охорони, на отримання якої подано заявку. Використання загальних термінів необхідно тлумачити як таке, що охоплює всі товари і послуги, які чітко покриває буквальне значення терміну. Власникам торговельних марок ЄС, які на підставі практики Офісу до 22 червня 2012 року були зареєстровані для заголовку класу із системи класифікації, встановленої у Ніццькій угоді про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року, необхідно надати можливість адаптувати свої списки товарів і послуг, щоб забезпечити відповідність вмісту реєстру необхідному стандарту чіткості і точності згідно з судовою практикою Суду Європейського Союзу.

(29) Щоб уникнути зайвих затримок у реєстрації торговельних марок ЄС, доцільно встановити режим додаткового пошуку торговельних марок ЄС та національних торговельних марок, який повинен бути гнучким з огляду на потреби та переваги користувачів. Додатковий пошук торговельних марок ЄС та національних торговельних марок необхідно доповнити всеосяжними, швидкими та потужними пошуковими системами, надавши їх у безкоштовне користування громадськості у контексті співпраці між Офісом і центральними офісами з промислової власності держав-членів, у тому числі Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу.

(30) Необхідно забезпечити правовий захист осіб, на які поширюється рішення Офісу, у спосіб, який відповідає особливому характеру законодавства у сфері торговельних марок. Для цього необхідно передбачити положення про оскарження рішень різних підрозділів вироблення й ухвалення рішень Офісу. Апеляційна рада Офісу повинна ухвалювати рішення щодо оскарження. Рішення Апеляційної ради повинні, у свою чергу, підлягати перегляду у Загальному суді, який має повноваження скасувати або змінити опротестовуване рішення.

(31) Щоб забезпечити охорону торговельних марок ЄС, держави-члени повинні призначати, беручи до уваги свої власні національні системи, якомога обмеженішу кількість національних судів першої та другої інстанцій з юрисдикцією у справах щодо порушення та дійсності торговельних марок ЄС.

(32) Суттєвим є те, щоб рішення щодо дійсності та порушення торговельних марок ЄС мали силу на всій території Союзу та охоплювали таку територію, оскільки це єдиний спосіб запобігти ухваленню суперечливих рішень з боку судів та Офісу, а також забезпечити, щоб єдиний характер торговельних марок ЄС не було підірвано. Положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 (-9). застосовується до всіх судових позовів, пов'язаних з торговельними марками ЄС, якщо у цьому Регламенті не передбачено відступ від таких правил.

(33) Необхідно уникати ухвалення суперечливих рішень за позовами, які стосуються однакових дій та однакових сторін та подані на підставі торговельної марки ЄС і паралельної національної торговельної марки. Для цієї цілі, якщо позови подаються в одній державі-члені, спосіб, у який цього необхідно досягти, регулюється національними процесуальними положеннями, які не обмежуються цим Регламентом, а якщо позови подано в різних державах-членах, є доцільними положення, вироблені на підставі правил (lis pendens) (заборона одночасного розгляду однієї і тієї ж справи у декількох інстанціях) та пов'язаних позовів відповідно до Регламенту (ЄС) № 1215/2012.

(34) З метою сприяння зближенню практик та розроблення спільних інструментів необхідно встановити відповідні рамки для співпраці між Офісом та офісами з промислової власності держав-членів, у тому числі з Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу, які визначають ключові сфери співпраці та надають можливість Офісу координувати відповідні спільні проекти, які становлять інтерес для Союзу та держав-членів, і фінансувати такі проекти у межах максимальної суми. Така співпраця повинна бути корисною для підприємств, які використовують системи торговельних марок у Європі. Для користувачів режиму Союзу, встановленого у цьому Регламенті, проекти, зокрема бази даних для цілей пошуку та консультацій, повинні забезпечити додаткові інклюзивні та ефективні інструменти, які є безкоштовними, для дотримання конкретних вимог, що виникають на підставі єдиного характеру торговельної марки ЄС.

(35) Бажано сприяти мирному, швидкому та ефективному врегулюванню суперечок, доручивши Офісу створення центру медіації, послугами якого може скористатися будь-яка особа для мирного врегулювання суперечок, пов'язаних із торговельними марками ЄС та зразками Співтовариства, за взаємною згодою.

(36) Установлення системи торговельних марок ЄС спричинило збільшення фінансового навантаження на центральні офіси з промислової власності та інші органи держав-членів. Додаткові витрати, пов'язані з розглядом більшої кількості проваджень щодо заперечень та проваджень щодо недійсності, ініційованих у зв'язку з торговельними марками або ініційованих власниками таких торговельних марок; з роз'яснювальною роботою щодо системи торговельних марок ЄС; а також з роботою, спрямованою на забезпечення захисту прав на торговельні марки ЄС. Таким чином, доцільно забезпечити компенсацію Офісом частини витрат, понесених державами-членами у зв'язку з роллю, яку вони відіграють у забезпеченні безперебійного функціонування системи торговельних марок ЄС. Виплата такої компенсації повинна ґрунтуватися на поданих державами-членами відповідних статистичних даних. Компенсація витрат не повинна здійснюватися у такому обсязі, який би призвів до дефіциту бюджету Офісу.

(37) Щоб гарантувати цілковиту автономію та незалежність Офісу, необхідним вважають надання автономного бюджету, надходження до якого в основному становлять збори, що сплачують користувачі системи. Проте бюджетну процедуру Союзу продовжують застосовувати, якщо йдеться про дотації, які надаються за рахунок загального бюджету Союзу. Крім того, Рахункова Палата повинна проводити аудит звітів.

(38) В інтересах раціонального фінансового управління необхідно уникати накопичення Офісом значних надлишків бюджету. Це не повинно обмежувати Офіс у підтримуванні фінансового резерву, який покриває його однорічні операційні витрати, для забезпечення безперервності його діяльності та виконання його завдань. Такий резерв необхідно використовувати лише для забезпечення безперервності виконання завдань Офісу, як зазначено у цьому Регламенті.

(39) Зважаючи на суттєву важливість сум зборів, які сплачують Офісу за функціонування системи торговельних марок ЄС та її взаємодоповнювальний зв'язок із системами національних торговельних марок, необхідно встановити суми таких зборів безпосередньо у цьому Регламенті у формі додатку. Суми зборів необхідно встановити на рівні, який забезпечуватиме: по-перше, достатність загалом доходу, який вони приносять, для збалансування бюджету Офісу; по-друге, співіснування системи торговельних марок ЄС і системи національних торговельних марок та їх взаємодоповнюваність, враховуючи також розмір ринку, який охоплюють торговельні марки ЄС, та потреби малих і середніх підприємств; по-третє, ефективний захист прав власників торговельних марок ЄС у державах-членах.

(40) Щоб забезпечити дієву, ефективну та оперативну експертизу і реєстрацію Офісом заявок на торговельні марки ЄС з застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей щодо процедур подання і розгляду заперечення та процедур, які регулюють внесення змін і доповнень до заявки.

(41) Щоб забезпечити анулювання торговельної марки ЄС або визнання її недійсною у дієвий та ефективний спосіб з застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення процедур анулювання та визнання недійсності.

(42) Щоб уможливити дієвий, ефективний і повний перегляд рішень Офісу Апеляційною радою з застосуванням прозорої, ґрунтовної, чесної і справедливої процедури, у якій враховано принципи, встановлені у цьому Регламенті, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення офіційного змісту повідомлення про оскарження, процедури подання та розгляду оскарження, офіційного змісту та форми рішень Апеляційної ради та відшкодування збору за оскарження.

(43) Щоб забезпечити безперебійне, дієве й ефективне функціонування системи торговельних марок ЄС, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення вимог щодо деталей усних проваджень та детальних механізмів збору доказів, детальних механізмів повідомлення, засобів комунікації та форм, які використовуватимуть сторони провадження, правил, які регулюють обчислення та тривалість строків, порядку скасування рішення і виключення запису з реєстру, детальних механізмів відновлення проваджень та деталей щодо представництва в Офісі.

(44) Щоб забезпечити дієву і ефективну організацію Апеляційної ради, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей організації Апеляційної ради.

(45) Щоб забезпечити дієву і ефективну реєстрацію міжнародних торговельних марок у спосіб, який цілком відповідає правилам Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків і марок, ухваленої у Мадриді 27 червня 1989 року, ("Мадридський протокол"), Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей щодо процедур подання і розгляду заперечення, у тому числі встановлення необхідних комунікацій із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), та деталей щодо процедури міжнародних реєстрацій на підставі базової заявки або базової реєстрації, пов'язаних з колективною маркою, сертифікаційною маркою або гарантійною маркою.

(46) Особливо важливим є надання Комісією відповідних консультацій у межах своєї підготовчої роботи, у тому числі на експертному рівні, та проведення таких консультацій згідно з принципами, встановленими в Міжінституційній угоді про кращу законотворчу діяльність від 13 квітня 2016 року (-10 ). Зокрема, щоб забезпечити рівну участь у підготовці делегованих актів, Європейський Парламент і Рада отримують усі документи одночасно з усіма експертами держав-членів і їхні експерти систематично отримують можливість доступу до засідань експертних груп Комісії, які займаються підготовкою делегованих актів.

(47) Щоб забезпечити однакові умови для імплементації цього Регламенту, Комісію необхідно наділити виконавчими повноваженнями для визначення деталей щодо заявок, запитів, сертифікатів, заяв, норм, повідомлень і будь-яких інших документів за відповідними процедурними вимогами, встановленими у цьому Регламенті, а також для визначення максимальних ставок, необхідних для проваджень витрат і фактично понесених витрат, деталей щодо публікацій в Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу і Офіційному віснику Офісу, детальних механізмів обміну інформацією між Офісом і національними органами, детальних механізмів перекладу супровідних документів у межах письмових проваджень, точних видів рішень, які ухвалює єдиний член відділу розгляду заперечень або відділу виключення з реєстру, деталей обов'язку щодо повідомлення згідно з Мадридським протоколом і детальних вимог щодо заяви про територіальне поширення після міжнародної реєстрації. Такі повноваження необхідно реалізовувати згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (-11 ).

(48) Оскільки цілі цього Регламенту не можуть достатньою мірою бути досягнуті державами-членами, але їх можна, з огляду на його масштаб і наслідки, краще досягти на рівні Союзу, Союз може ухвалити інструменти згідно з принципом субсидіарності, як встановлено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, як встановлено у зазначеній статті, цей Регламент не виходить за межі необхідного для досягнення таких цілей,

УХВАЛИЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

ГЛАВА I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1 — Торговельна марка ЄС

1. Торговельну марку для товарів і послуг, яку зареєстровано відповідно до умов, викладених у цьому Регламенті, та у спосіб, передбачений у цьому Регламенті, далі іменують як "торговельна марка Європейського Союзу" ("торговельна марка ЄС").

2. Торговельна марка ЄС має єдиний характер. Вона має однакову силу на території всього Союзу: вона підлягає реєстрації, передачі або відмові та є предметом рішення про анулювання прав власника чи визнання її недійсною, а її використання підлягає забороні лише для всього Союзу. Цей принцип застосовується, якщо інше не передбачено у цьому Регламенті.

Стаття 2 — Офіс

1. Створюється Офіс з інтелектуальної власності Європейського Союзу ("Офіс").

2. Усі покликання у праві Союзу на Офіс гармонізації внутрішнього ринку (торговельні марки і зразки) читають як покликання на Офіс.

Стаття 3 — Дієздатність

Для цілі імплементації цього Регламенту компанії або фірми та інші юридичні установи вважають юридичними особами, якщо відповідно до права, що регулює їхню діяльність, вони є здатними від власного імені мати права й обов'язки всіх видів, укладати договори або вчиняти інші юридичні дії, бути позивачем та відповідачем у суді.

ГЛАВА II

ПРАВО У СФЕРІ ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК

СЕКЦІЯ 1

Означення торговельної марки ЄС та отримання торговельної марки ЄС

Стаття 4 — Позначення, з яких може складатися торговельна марка ЄС

Торговельна марка ЄС може складатися з будь-яких позначень, зокрема слів, у тому числі власних імен та прізвищ, або зразків, літер, цифр, кольорів, форм товарів, або паковань товарів, або звуків, за умови, що такі знаки можуть:

(a) вирізняти товари або послуги одного підприємства з-поміж товарів або послуг інших підприємств; та

(b) бути позначені у Реєстрі торговельних марок Європейського Союзу ("Реєстр") у спосіб, який надає можливість компетентним органами та громадськості визначити чіткий і точний предмет охорони, наданої їх власнику.

Стаття 5 — Особи, які можуть бути власниками торговельних марок ЄС

Будь-яка фізична або юридична особа, у тому числі органи, створені відповідно до публічного права, може бути власником торговельної марки ЄС.

Стаття 6 — Способи отримання торговельної марки ЄС

Торговельну марку ЄС отримують шляхом реєстрації.

Стаття 7 — Абсолютні підстави для відмови

1. Реєстрації не підлягають:

(a) знаки, які не відповідають вимогам статті 4;

(b) торговельні марки, які не мають розрізняльних ознак;

(c) торговельні марки, які складаються лише з позначень або зазначень, що можуть слугувати у торгівлі засобами визначення виду, якості, кількості, призначення, вартості, географічного походження або часу виробництва товарів чи надання послуг або інших властивостей товарів чи послуг;

(d) торговельні марки, які складаються лише з позначень або зазначень, що стали загальновживаними для сучасної мови або bona fide та усталених практик торгівлі;

(e) позначення, які складаються лише з:

(i) форми або іншої властивості, що випливає з характеру самих товарів;

(ii) форми або іншої властивості товарів, необхідної для отримання технічного результату;

(iii) форми або іншої властивості, що додає значної цінності товарам;

(f) торговельні марки, які суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі;

(g) торговельні марки, які мають такий характер, що вводить в оману громадськість, наприклад, щодо характеру, якості та географічного походження товарів чи послуг;

(h) торговельні марки, використання яких не було дозволено компетентними органами та які буде відхилено згідно зі статтею 6ter Паризької конвенції про охорону промислової власності ("Паризька конвенція");

(i) торговельні марки, які містять відзнаки, емблеми або герби, відмінні від тих, що охоплює стаття 6ter Паризької конвенції, та які становлять суспільний інтерес, крім випадків, коли компетентний орган надав згоду на їх реєстрацію;

(j) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу, національного права або міжнародних угод, сторонами яких є Союз і відповідна держава-член, що передбачають охорону назв місця походження та географічних зазначень;

(k) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу або міжнародних угод, стороною яких є Союз, що передбачають охорону традиційних назв для вина;

(l) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу або міжнародних угод, стороною яких є Союз, що передбачають охорону гарантованих традиційних особливостей;

(m) торговельні марки, які містять або відтворюють у своїх суттєвих елементах назву сорту рослин, раніше зареєстрованого відповідно до законодавства Союзу або національного права, або міжнародних угод, сторонами яких є Союз і відповідна держава-член, що передбачають охорону прав на сорти рослин, та які стосуються сортів рослин такого самого або близькоспорідненого виду.

2. Параграф 1 застосовується незважаючи на те, що підстави для неможливості реєстрації існують лише у частині Союзу.

3. Параграф 1(b), (c) і (d) не застосовується, якщо торговельна марка набула розрізняльних ознак щодо товарів чи послуг, на реєстрацію для яких подано заявку, внаслідок її використання.

Стаття 8 — Відносні підстави для відмови

1. У разі заперечення власника більш ранньої торговельної марки торговельна марка, на реєстрацію якої подано заявку, не підлягає реєстрації:

(a) якщо вона є ідентичною більш ранній торговельній марці і товари чи послуги, на реєстрацію торговельної марки для яких подано заявку, є ідентичними товарам чи послугам, для яких більш рання торговельна марка перебуває під охороною;

(b) якщо через ідентичність або схожість з більш ранньою торговельною маркою та ідентичність або схожість з товарами чи послугами, які охоплюють торговельні марки, існує ймовірність сплутання частиною громадськості на території, на якій більш рання торговельна марка перебуває під охороною; ймовірність сплутання охоплює ймовірність асоціації з більш ранньою торговельною маркою.

2. Для цілей параграфу 1 "більш рання торговельна марка" означає:

(a) такі види торговельних марок, дата подання заявки на реєстрацію яких є більш ранньою, ніж дата подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, враховуючи, за доцільності, пріоритет, заявлений для таких торговельних марок:

(i) торговельні марки ЄС;

(ii) торговельні марки, зареєстровані у державі-члені або, у ситуації з Бельгією, Нідерландами і Люксембургом, в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу;

(iii) торговельні марки, зареєстровані відповідно до міжнародних угод, які діють у державах-членах;

(iv) торговельні марки, зареєстровані відповідно до міжнародних угод, які діють у Союзі;

(b) заявки на торговельні марки, про які йдеться у пункті (а), що підлягають реєстрації;

(c) торговельні марки, які на дату подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або, за доцільності, на дату пріоритету, заявленого для заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, є добре відомими у державі-члені у тому значенні, у якому слова "добре відомий" використовуються у статті 6bis Паризької конвенції.

3. У разі заперечення власником торговельної марки торговельну марку не реєструють, якщо агент або представник власника торговельної марки подає заявку на її реєстрацію на своє власне ім'я без згоди власника, крім випадків, коли агент чи представник обґрунтовує свої дії.

4. У разі заперечення власником незареєстрованої торговельної марки або іншого позначення, використовуваного у межах торгівлі, що має більше ніж просто місцеве значення, торговельну марку, на реєстрацію якої подано заявку, не реєструють, якщо і наскільки відповідно до законодавства Союзу або права держави-члена, що регулює такий знак:

(a) права на таке позначення було набуто до дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або до дати пріоритету, заявленого для заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС;

(b) таке позначення надає своєму власнику право забороняти використання пізнішої торговельної марки.

5. У разі заперечення власником зареєстрованої більш ранньої торговельної марки у розумінні параграфу 2 торговельну марку, на яку подано заявку, не реєструють, якщо вона є ідентичною більш ранній торговельній марці або схожою на неї, незважаючи те, чи товари або послуги, заявку на торговельну марку для яких подано, є ідентичними товарам або послугам, для яких зареєстровано більш ранню торговельну марку, схожими чи несхожими з такими, якщо - у ситуації з торговельною маркою ЄС - торговельна марка має репутацію у Союзі або - у ситуації з більш ранньою національною торговельною маркою - торговельна марка має репутацію у відповідній державі-члені та якщо використання без належної підстави торговельної марки, на яку подано заявку, приносить несправедливу вигоду від розрізняльних ознак або репутації більш ранньої торговельної марки чи шкодить таким її ознакам або репутації.

6. У разі заперечення будь-якою особою, уповноваженою за відповідним правом реалізовувати права, що виникають на підставі назви місця походження або географічного зазначення, торговельну марку, на яку подано заявку, не реєструють, якщо відповідно до законодавства Союзу або національного права, що передбачає охорону назв місць походження або географічних зазначень:

(i) заявку на назву місця походження або географічне зазначення подано відповідно до законодавства Союзу або національного права до дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або дати пріоритету, заявленого для заявки, що підлягає подальшій реєстрації;

(ii) така назва місця походження або географічне зазначення надає право забороняти використання пізнішої торговельної марки.

СЕКЦІЯ 2

Дія торговельної марки ЄС

Стаття 9 — Права, надані торговельною маркою ЄС

1. Реєстрація торговельної марки ЄС надає власнику виключні права на неї.

2. Без обмеження прав власників, набутих до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС, власник такої торговельної марки ЄС має право перешкоджати всім третім особам, які не отримали його згоди, використовувати у межах торгівлі для товарів чи послуг будь-яке позначення, якщо:

(a) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС та використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС;

(b) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею та використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, або схожими з ними, якщо існує ймовірність сплутання частиною громадськості; ймовірність сплутання включає ймовірність асоціації позначення з торговельною маркою;

(c) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею, незважаючи на те, чи він використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, або схожими з ними, якщо торговельна марка ЄС має репутацію в Союзі і якщо використання без належної підстави такого позначення приносить несправедливу вигоду від розрізняльних ознак або репутації торговельної марки ЄС чи шкодить таким її ознакам або репутації.

3. За параграфом 2 забороні може підлягати, зокрема:

(a) нанесення позначення на товари чи паковання таких товарів;

(b) пропонування товарів, введення їх на ринок або зберігання їх для таких цілей під позначенням, або пропонування чи надання послуг під позначенням;

(d) використання позначення як торговельної або корпоративної назви або частини торговельної або корпоративної назви;

(e) використання позначення в діловій документації та у рекламі;

(f) використання позначення в порівняльній рекламі у спосіб, що суперечить Директиві 2006/114/ЄС.

4. Без обмеження прав власників, набутих до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС, власник такої торговельної марки ЄС також має право перешкоджати всім третім особам ввозити товари у межах торгівлі на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у Союзі, якщо такі товари, у тому числі паковання, походять з третіх країн та носять без отримання дозволу торговельну марку, яка є ідентичною торговельній марці ЄС, зареєстрованій для таких товарів, або яку не можна вирізнити за її істотними аспектами від такої торговельної марки.

Право власника торговельної марки ЄС відповідно до першого підпараграфу втрачає свою силу, якщо у межах провадження щодо встановлення порушення торговельної марки ЄС, ініційованого згідно з Регламентом (ЄС) № 608/2013, декларант або власник товарів надає докази того, що власник торговельної марки ЄС не має права забороняти введення товарів в обіг у країні кінцевого призначення.

Стаття 10 — Право на заборону підготовчих дій у зв'язку з використанням паковання чи інших засобів

Якщо існує ризик, що паковання, етикетки, ярлики, засоби чи прилади безпеки або автентичності чи будь-які інші засоби, на які нанесено марку, можуть використовуватися для товарів чи послуг і таке використання становило б порушення прав власника торговельної марки ЄС за статтею 9(2) і (3), власник такої торговельної марки має право забороняти такі дії, якщо їх вчиняють у межах торгівлі:

(a) нанесення позначення, яке є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею, на паковання, етикетки, ярлики, засоби чи прилади безпеки або автентичності чи будь-які інші засоби, на які можна нанести марку;

(b) пропонування, введення в обіг, зберігання для таких цілей, імпортування або експортування паковань, етикеток, ярликів, засобів чи приладів безпеки або автентичності чи будь-яких інших засобів, на які нанесено марку.

Стаття 11 — Дата, з якої застосовують права проти третіх осіб

1. Права, надані торговельною маркою ЄС, застосовують проти третіх осіб з дня публікації реєстрації торговельної марки.

2. Можна вимагати стягнення розумної компенсації у зв'язку з діями, які вчиняють після публікації заявки на торговельну марку ЄС, якщо такі дії після публікації реєстрації торговельної марки були б заборонені на підставі такої публікації.

3. Суд, який розглядає справу, не ухвалює рішення по суті такої справи до публікації реєстрації.

Стаття 12 — Відтворення торговельної марки ЄС у словнику

Якщо відтворення торговельної марки ЄС у словнику, енциклопедії чи схожому довідковому виданні залишає враження, що вона становить родову назву товарів чи послуг, для яких зареєстровано торговельну марку, видавець видання забезпечує на запит власника торговельної марки ЄС доповнення відтворення торговельної марки вказівкою про те, що це є зареєстрована торговельна марка, щонайпізніше у наступній редакції.

Стаття 13 — Заборона використання торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім'я агента або представника

Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано на ім'я агента або представника особи, яка є власником такої торговельної марки, без дозволу власника, останній має право заперечувати проти використання своєї марки таким агентом або представником, якщо він не надавав дозволу на таке використання, крім випадків, коли агент або представник обґрунтовує свої дії.

Стаття 14 — Обмеження дії торговельної марки ЄС

1. Торговельна марка ЄС не надає права власнику забороняти третій особі використовувати у межах торгівлі:

(a) ім'я чи адресу третьої особи, якщо така третя особа є фізичною особою;

(b) позначення або зазначення, що не є розрізняльними або стосуються виду, якості, кількості, призначення, вартості, географічного походження, часу виробництва товарів чи надання послуг або інших характеристик товарів чи послуг;

(c) торговельну марку ЄС для цілі ідентифікації товарів чи послуг як товарів чи послуг власника такої торговельної марки або віднесення до таких, зокрема якщо використання такої торговельної марки є необхідним для зазначення призначення продукту або послуги, зокрема як аксесуарів або запасних частин.

2. Параграф 1 застосовується лише, якщо використання третьою особою відповідає чесним практикам у промислових або комерційних справах.

Стаття 15 — Вичерпання прав, наданих торговельною маркою ЄС

1. Торговельна марка ЄС не надає права власнику забороняти її використання для товарів, випущених власником або за його згоди в обіг на території Європейського економічного простору під такою торговельною маркою.

2. Параграф 1 не застосовується, якщо існують законні підстави для власника заперечувати проти подальшої комерціалізації товарів, особливо якщо стан товарів змінився або погіршився після випуску їх в обіг.

Стаття 16 — Право власника пізніше зареєстрованої торговельної марки на втручання як захист у провадженні щодо порушення

1. У провадженні щодо порушення власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої торговельної марки ЄС, якщо таку пізніше зареєстровану торговельну марку не було б визнано недійсною відповідно до статті 60(1), (3) або (4), статті 61(1) або (2) чи статті 64(2) цього Регламенту.

2. У провадженні щодо порушення власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої національної торговельної марки, якщо таку пізніше зареєстровану національну торговельну марку не було б визнано недійсною відповідно до статті 8, або статті 9(1) або (2), або статті 46(3) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/243 6 (-12 ),

3. Якщо власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої торговельної марки відповідно до параграфу 1 чи 2, власник такої пізніше зареєстрованої торговельної марки не має права забороняти використання такої більш ранньої торговельної марки ЄС у провадженнях щодо порушення.

Стаття 17 — Додаткове застосування національного права щодо порушення

1. Дія торговельних марок ЄС регулюється виключно положеннями цього Регламенту. В іншому порушення торговельної марки ЄС регулюються національним правом щодо порушення національної торговельної марки відповідно до положень глави X.

2. Цей Регламент не перешкоджає поданню позовів щодо торговельної марки ЄС за правом держави-члена, зокрема, у сфері цивільно-правової відповідальності і недобросовісної конкуренції.

3. Процесуальні положення, які підлягають застосуванню, визначають відповідно до положень глави X.

СЕКЦІЯ З

Використання торговельної марки ЄС

Стаття 18 — Використання торговельної марки ЄС

1. Якщо протягом п'яти років після реєстрації власник не ввів у дійсне використання торговельну марку ЄС у Союзі у зв'язку з товарами або послугами, для яких її зареєстровано, або якщо таке використання було призупинено на п'ять років поспіль, торговельна марка ЄС підлягає санкціям, передбаченим у цьому Регламенті, якщо не існує вагомих підстав для такого невикористання.

У розумінні першого підпараграфу використанням є також:

(a) використання торговельної марки ЄС у формі, що вирізняється елементами, які не змінюють розрізняльну здатність такої марки у тій формі, у якій її зареєстровано, незалежно від того, чи торговельну марку у використовуваній формі також зареєстровано на ім'я власника;

(b) нанесення торговельної марки ЄС на товари або паковання товарів у Союзі лише для цілей експорту.

2. Використання торговельної марки ЄС за згодою власника вважається використанням її власником.

СЕКЦІЯ 4

Торговельні марки ЄС як об'єкти власності

Стаття 19 — Ставлення до торговельної марки ЄС як до національної торговельної марки

1. Якщо у статтях 20-28 не передбачено інше, до торговельної марки ЄС як до об'єкта власності необхідно ставитися у цілому та на всій території Союзу як до національної торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у якій згідно з Реєстром:

(a) власник має місцезнаходження або місце проживання на відповідну дату;

(b) якщо пункт (а) не застосовується, знаходиться місце постійної діяльності власника на відповідну дату.

2. У ситуаціях, не передбачених у параграфі 1, державою-членом, зазначеною у згаданому параграфі, є держава-член, у якій розташовано місцезнаходження Офісу.

3. Якщо дві особи або більше осіб зазначені у Реєстрі як спільні власники, параграф 1 застосовується до спільного власника, зазначеного першим; в іншому разі він застосовується до спільних власників, що йдуть після нього, у порядку їх зазначення. Якщо параграф 1 не застосовується до жодного зі спільних власників, застосовується параграф 2.

Стаття 20 — Передача

1. Торговельну марку ЄС можна передавати окремо від будь-якої передачі підприємства у зв'язку з деякими або всіма товарами чи послугами, для яких її зареєстровано.

2. Передача всього підприємства охоплює передачу торговельної марки ЄС окрім випадків, коли відповідно до права, що регулює передачу, існує угода про протилежне або обставини чітко диктують інше. Це положення застосовується до договірного обов'язку передати підприємство.

3. Без обмеження параграфу 2, відступлення торговельної марки ЄС здійснюють у письмовій формі та обов'язково з підписами сторін договору окрім випадків, коли відступлення здійснюють на підставі судового рішення; в іншому разі відступлення є нікчемним.

4. На запит однієї зі сторін передачу вносять у Реєстр та опубліковують.

5. Заявка на реєстрацію передачі повинна містити інформацію для ідентифікації торговельної марки ЄС, нового власника, товарів та послуг, яких стосується передача, а також документи, які належним чином установлюють передачу відповідно до параграфів 2 і 3. Заявка може додатково містити, у відповідних випадках, інформацію для ідентифікації представника нового власника.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заявка на реєстрацію передачі;

(b) вид документації, необхідної для встановлення передачі, враховуючи угоди, укладені зареєстрованим власником та його правонаступником;

(c) деталі щодо опрацювання заявок на часткову передачу, забезпечуючи уникнення збігу товарів і послуг у межах залишкової частини попередньої реєстрації та нової реєстрації і заведення окремих матеріалів для нової реєстрації, у тому числі нового реєстраційного номера.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

7. Якщо умови, застосовні до реєстрації передачі, як установлено у параграфах 1, 2 і 3 та імплементаційних актах, зазначених у параграфі 6, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку на реєстрацію передачі.

8. Можна подати одну заявку на реєстрацію передачі двох або більше торговельних марок за умови, що зареєстрований власник та правонаступник є однаковими у всіх випадках.

9. Параграфи 5-8 також застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС.

10. У разі часткової передачі будь-яку заявку, подану первісним власником, що перебуває на розгляді щодо первісної реєстрації, вважають такою, що перебуває на розгляді щодо залишкової частини попередньої реєстрації та нової реєстрації. Якщо за таку заявку необхідно сплатити збори і такі збори сплатив первісний власник, новий власник не несе відповідальність за сплату будь-яких додаткових зборів за таку заявку.

11. Поки передачу не внесено у Реєстр, правонаступник не може користуватися правами, які виникають у зв'язку з реєстрацією торговельної марки ЄС.

12. Якщо існують строки, яких необхідно дотримуватися перед Офісом, правонаступник може подати відповідні заяви до Офісу після отримання Офісом запиту на реєстрацію передачі.

13. Усі документи, про які необхідно повідомляти власника торговельної марки ЄС згідно зі статтею 98, надсилають особі, зареєстрованій як власник.

Стаття 21 — Передача торговельної марки, зареєстрованої на ім'я агента

1. Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано на ім'я агента або представника особи, яка є власником такої торговельної марки, без дозволу власника, останній має право вимагати відступлення торговельної марки ЄС на свою користь, крім випадків коли такий агент або представник обґрунтовує свої дії.

2. Власник може відповідно до параграфу 1 цієї статті подати запит на відступлення:

(a) до Офісу згідно зі статтею 60(1)(b) замість заявки на визнання недійсності.

(b) до суду у справах торговельних марок Європейського Союзу ("суд у справах торговельних марок ЄС"), як передбачено у статті 123, замість зустрічного позову про визнання недійсності на підставі статті 128(1).

Стаття 22 — Речові права

1. Торговельну марку ЄС можна, окремо від підприємства, надавати як забезпечення або вона може бути предметом речових прав.

2. На запит однієї зі сторін права, зазначені у параграфі 1, або передачу таких прав вносять у Реєстр та опубліковують.

3. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 2, виключають з реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

Стаття 23 — Звернення стягнення

1. Торговельна марка ЄС може бути предметом звернення стягнення.

2. Щодо процедури звернення стягнення на торговельну марку ЄС суди та органи держав-членів, визначені згідно зі статтею 19, мають виключну юрисдикцію.

3. На запит однієї зі сторін запис про звернення стягнення вносять у Реєстр та опубліковують.

4. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 3, виключають з Реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

Стаття 24 — Провадження щодо неплатоспроможності

1. Єдине провадження щодо неплатоспроможності, до якого може бути залучено торговельну марку ЄС, є провадженням, відкритим у державі-члені, на території якої знаходиться центр основних інтересів боржника.

Однак якщо боржник є страховою компанією або кредитною установою, як визначено у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС (-13) і Директиві Європейського Парламенту і Ради 2001/24/ЄС (-14) відповідно, єдиним провадженням щодо неплатоспроможності, до якого може бути залучено торговельну марку ЄС, є провадження, відкрите у державі-члені, на території якої надано дозвіл на здійснення діяльності такій компанії або установі.

2. У разі перебування торговельної марки ЄС у спільній власності параграф 1 застосовується до частки спільного власника.

3. Якщо торговельну марку ЄС залучено до провадження щодо неплатоспроможності, на запит компетентного національного органу запис про це вносять у Реєстр та опубліковують у Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу, зазначеному у статті 116.

Стаття 25 — Ліцензування

1. Торговельна марка може підлягати ліцензуванню для деяких або всіх товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, на всій території Союзу або у його частині. Ліцензія може бути виключною або невиключною.

2. Власник торговельної марки ЄС може використати права, надані такою торговельною маркою, проти ліцензіата, який порушує будь-які положення свого ліцензійного договору щодо:

(a) його строку дії;

(b) форми, зазначеної під час реєстрації, у якій можна використовувати торговельну марку;

(d) території, на якій можна наносити торговельну марку; або

(e) якості виготовлених ліцензіатом товарів або наданих ліцензіатом послуг.

3. Без обмеження положень ліцензійного договору ліцензіат може ініціювати провадження щодо порушення торговельної марки ЄС, лише якщо її власник дав свою згоду на таке. Однак власник виключної ліцензії може ініціювати таке провадження, якщо власник торговельної марки після офіційного повідомлення самостійно не ініціював провадження щодо порушення протягом відповідного строку.

4. Ліцензіат, з метою відшкодування завданої йому шкоди, має право брати участь у провадженні щодо порушення, ініційованому власником торговельної марки ЄС.

5. На запит однієї зі сторін запис про надання або передачу ліцензії на торговельну марку ЄС вносять у Реєстр та опубліковують.

6. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 5, виключають з реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

Стаття 26 — Процедура внесення записів про ліцензії та інші права у Реєстр

1. Стаття 20(5) і (6) та правила, ухвалені відповідно до неї і статті 20(8), застосовуються mutatis mutandis до реєстрації речового права або передачі речового права, як зазначено у статті 22(2), звернення стягнення, як зазначено у статті 23(3), залучення до провадження щодо неплатоспроможності, як зазначено у статті 24(3), а також до реєстрації ліцензії або передачі ліцензії, як зазначено у статті 25(5), за умови, що:

(a) вимога щодо ідентифікації товарів і послуг, яких стосується передача, не застосовується до запиту на реєстрацію речового права, звернення стягнення або провадження щодо неплатоспроможності;

(b) вимога щодо документів, які підтверджують передачу, не застосовується, якщо запит робить власник торговельної марки ЄС.

2. Заявка на реєстрацію прав, зазначених у параграфі 1, вважається поданою лише після сплати необхідного збору.

3. Заявка на реєстрацію ліцензії може охоплювати запит на внесення ліцензії у Реєстр як однієї або кількох:

(a) виключної ліцензії;

(b) субліцензії, якщо ліцензію надано ліцензіатом, ліцензію якого внесено у Реєстр;

(d) ліцензії, обмеженої частиною території Союзу;

(e) тимчасової ліцензії.

Якщо подано запит на внесення ліцензії як ліцензії, зазначеної у пунктах (c), (d) і (e) першого підпараграфу, у заявці на реєстрацію ліцензії зазначають товари і послуги, частину території Союзу, для яких видано ліцензію, і строк, на який видано ліцензію.

4. Якщо умови, застосовні до реєстрації, як установлено у статтях 22-25, параграфах 1 і 3 цієї статті й інших застосовних правилах, ухвалених відповідно до цього Регламенту, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку на реєстрацію.

5. Параграфи 1 і 3 застосовуються mutatis mutandis до заявок на торговельні марки ЄС.

Стаття 27 — Наслідки для третіх осіб

1. Правові дії, зазначені у статтях 20, 22 і 25, щодо торговельної марки ЄС мають наслідки для третіх осіб у всіх державах-членах лише після внесення таких дій у Реєстр. Проте така дія до внесення її у Реєстр має наслідки для третіх осіб, які набули прав на торговельну марку після дати вчинення такої дії, але які знали про дію на дату набуття прав.

2. Параграф 1 не застосовується для особи, яка набуває торговельну марку ЄС або право щодо торговельної марки ЄС шляхом передачі всього підприємства або будь-якого іншого універсального правонаступництва.

3. Наслідки для третіх осіб у правових діях, зазначених у статті 23, регулює право держави-члена, визначеної згідно зі статтею 19.

4. До набуття чинності спільними правилами для держав-членів у сфері банкрутства наслідки для третіх осіб у провадженнях щодо банкрутства або схожих провадженнях регулює право держави-члена, у якій вперше відкрито таке провадження у розумінні національного права або конвенцій, застосовних у цій сфері.

Стаття 28 — Заявка на торговельну марку ЄС як об'єкт власності

Статті 19-27 застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС.

Стаття 29 — Процедура виключення з реєстру або зміни запису у Реєстрі про ліцензії та інші права

1. Реєстрацію, здійснену відповідно до статті 26(1), виключають з реєстру або змінюють на запит однієї з відповідних осіб.

2. Заявка повинна містити реєстраційний номер відповідної торговельної марки ЄС та деталі про право, на виключення з реєстру або зміну реєстрації якого подано запит.

3. Заявка на виключення з реєстру ліцензії, речового права або заходу примусового виконання вважається поданою лише після сплати необхідного збору.

4. Заявку доповнюють документами, які підтверджують, що зареєстрованого права більше не існує або що ліцензіат чи власник іншого права дає згоду на виключення з реєстру або зміну реєстрації.

5. Якщо вимоги щодо виключення з реєстру або зміни реєстрації не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку про виключення з реєстру або зміну реєстрації.

6. Параграфи 1-5 цієї статті застосовуються mutatis mutandis до записів, внесених у матеріали відповідно до статті 26(5).

ГЛАВА III

ЗАЯВКА НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ ЄС

СЕКЦІЯ 1

Подання заявок та умови, що їх регулюють

Стаття 30 — Подання заявок

1. Заявку на торговельну марку ЄС подають в Офісі.

2. Офіс без зволікань видає заявнику квитанцію, яка повинна містити щонайменше номер матеріалів, представлення, опис або інші ідентифікаційні дані марки, характер та кількість документів і дату їх отримання. Квитанцію може бути видано в електронний спосіб.

Стаття 31 — Умови, яким повинні відповідати заявки

1. Заявка на торговельну марку ЄС повинна містити:

(a) запит на реєстрацію торговельної марки ЄС;

(b) інформацію для ідентифікації заявника;

(d) представлення марки, яке відповідає вимогам, установленим устатті 4(b).

2. За заявку на торговельну марку ЄС необхідно сплатити збір за подання заявки, що покриває один клас товарів чи послуг і, у відповідних випадках, збори за один клас або більше класів, що покривають кожний наступний клас товарів чи послуг, що йде після першого класу, і, у разі необхідності, збір за пошук.

3. Окрім вимог, зазначених у параграфах 1 і 2, заявка на торговельну марку ЄС повинна відповідати офіційним вимогам, установленим у цьому Регламенті й імплементаційних актах, ухвалених згідно з ним. Якщо в таких умовах передбачено, що торговельну марку необхідно представляти в електронному вигляді, Виконавчий директор може встановити формати та максимальний розмір такого електронного файлу.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заявка. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

Стаття 32 — Дата подання

Датою подання заявки на торговельну марку ЄС є дата подання документів, які містять інформацію, зазначену в статті 31(1), до Офісу заявником, який повинен сплатити збір за подання заявки протягом одного місяця з дня подання таких документів.

Стаття 33 — Зазначення та класифікація товарів і послуг

1. Товари і послуги, заявку на реєстрацію торговельної марки для яких подають, необхідно класифікувати відповідно системи класифікації, встановленої у Ніццькій угоді про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року ("Ніццька класифікація").

2. Заявник ідентифікує товари та послуги, щодо яких торговельна марка заявляється для охорони, достатньо чітко і точно, щоб надати можливість компетентним органам і економічним операторам лише на підставі цього визначити обсяг охорони, який заявляється.

3. Для цілей параграфу 2 загальні зазначення, які входять до заголовків класів Ніццької класифікації, або інші загальні терміни можна використовувати, якщо вони відповідають необхідним стандартам чіткості та точності, встановленим у цій статті.

4. Офіс відхиляє заявку щодо зазначень чи термінів, які не є чіткими і точними, якщо заявник не запропонує прийнятного формулювання у межах строку, встановленого Офісом для такої цілі.

5. Використання загальних термінів, у тому числі загальних зазначень заголовків класів Ніццької класифікації, необхідно тлумачити як таке, що охоплює усі товари і послуги, які чітко покриває буквальне значення зазначення або терміну. Використання таких термінів або зазначень не можна тлумачити таким чином, що права заявляються на товари чи послуги, які не можуть бути зрозумілі.

6. Якщо заявник подає запит на реєстрацію більш ніж одного класу, заявник групує товари і послуги за класами Ніццької класифікації, зазначаючи перед кожною групою номер класу, до якого належить така група товарів чи послуг, та подає їх у порядку класів.

7. Товари і послуги не можна вважати схожими між собою на підставі того, що вони відносяться до того самого класу за Ніццькою класифікацією. Товари і послуги не можна вважати несхожими між собою на підставі того, що вони відносяться до різних класів за Ніццькою класифікацією.

8. Власники торговельних марок ЄС, на які подано заявки до 22 червня 2012 року та які зареєстровано для всього класу відповідно до Ніццької класифікації, можуть заявити, що на дату подання у них був намір отримати охорону у зв'язку з товарами чи послугами, що виходять за межі тих, які охоплює буквальне значення найменування такого класу, за умови, що товари чи послуги, які так названо, містяться в алфавітному списку такого класу у редакції Ніццької класифікації, чинній на дату подання.

Заяву необхідно подати до Офісу до 24 вересня 2016 року, та у ній необхідно зазначити чітко, точно і конкретно товари і послуги, відмінні від тих, які чітко охоплює буквальне значення позначень заголовку класу, первісно закладене у намірі власника. Офіс вживає належних заходів для внесення відповідних змін чи доповнень до Реєстру. Можливість подання заяви відповідно до першого підпараграфу цього параграфу не обмежує застосування статті 18,статті 47(2), статті 58(1)(а) і статті 64(2).

Торговельні марки ЄС, щодо яких не подано жодної заяви протягом строку, зазначеного у другому підпараграфі, вважають такими, що поширюються з дня завершення такого строку лише на товари чи послуги, які чітко охоплює буквальне значення зазначень, що входять до заголовку відповідного класу.

9. Якщо внесено зміни або доповнення до реєстру, виключні права, надані торговельною маркою ЄС за статтею 9, не перешкоджають третій особі продовжувати використання торговельної марки для товарів чи послуг, якщо використання торговельної марки для таких товарів чи послуг:

(a) розпочалося до внесення змін або доповнень до реєстру; і

(b) не порушувало права власника, що ґрунтуються на буквальному значенні запису про товари і послуги у реєстрі, на той момент.

Окрім того, зміни чи доповнення до списку товарів чи послуг, внесених у реєстр, не надають власнику торговельної марки ЄС право подавати заперечення проти пізнішої торговельної марки або подавати заяву про визнання її недійсною, якщо:

(a) пізніша торговельна марка була або використана, або було подано заявку на реєстрацію такої торговельної марки, щодо товарів чи послуг до внесення змін до реєстру; та

(b) використання торговельної марки для таких товарів чи послуг не порушувало чи не порушувало б права власника, що ґрунтуються на буквальному значенні запису про товари і послуги у реєстрі, на той момент.

СЕКЦІЯ 2

Пріоритет

Стаття 34 — Право пріоритету

1. Особа, яка належним чином подала заявку на торговельну марку у будь-якій державі, що є стороною Паризької конвенції або Угоди про заснування Світової організації торгівлі, чи у зв'язку з такою державою, або її правонаступники отримують для цілі подання заявки на торговельну марку ЄС щодо такої самої торговельної марки для товарів чи послуг, які є ідентичними з тими, для яких подано заявку, або які входять до тих, для яких подано заявку, право пріоритету на шість місяців з дати подання першої заявки.

2. Кожне подання, яке є рівнозначним належному національному поданню за національним правом держави, у якій його здійснено, або за двосторонніми чи багатосторонніми угодами, визнають таким, що призводить до виникнення права пріоритету.

3. Належне національне подання означає будь-яке подання, яке є достатнім для встановлення дати подання заявки, незалежно від результату подання заявки.

4. Наступну заявку на торговельну марку, яка була предметом попередньої першої заявки у зв'язку з такими самими товарами чи послугами та яку подано у тій самій державі чи у зв'язку з нею, вважають першою заявкою для цілей визначення пріоритету за умови, що на дату подання наступної заявки попередню заявку було відкликано, залишено без дії або відхилено без проведення публічного ознайомлення та без збереження будь-яких прав і така попередня заявка не слугувала підставою для заявления права пріоритету. Після цього попередня заявка не може слугувати підставою для заявления права пріоритету.

5. Якщо перше подання здійснено у державі, яка не є стороною Паризької конвенції або Угоди про заснування Світової організації торгівлі, параграфи 1-4 застосовуються, лише якщо така держава, відповідно до опублікованих результатів, надає на підставі першого подання, яке здійснено в Офісі та регулюється умовами, рівнозначними тим, що встановлено у цьому Регламенті, право пріоритету рівнозначної сили. Виконавчий директор, за необхідності, звертається до Комісії з проханням розглянути запит, чи держава у розумінні першого речення надає такий взаємний режим. Якщо Комісія встановлює, що взаємний режим відповідно до першого параграфу надано, вона опубліковує повідомлення про таке в Офіційному віснику Європейського Союзу.

6. Параграф 5 застосовується з дня публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу повідомлення про встановлення надання взаємного режиму, якщо у повідомленні не зазначено більш ранню дату початку його застосування. Його припиняють застосовувати з дня публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу повідомлення Комісії про припинення надання взаємного режиму, якщо у повідомленні не зазначено більш ранню дату початку його застосування.

7. Повідомлення, зазначені у параграфах 5 і 6, також опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

Стаття 35 — Заявлення про пріоритет

1. Заяви про пріоритет подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС та вони містять дату, номер і країну попередньої заявки. Супровідну документацію для заяви про пріоритет подають протягом трьох місяців з дня подання.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид документації, яку необхідно подати для заявления пріоритету попередньої заявки відповідно до параграфу 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

3. Виконавчий директор може встановити, що супровідна документація, яку заявник повинен подати для заяви про пріоритет, може охоплювати меншу кількість документів, ніж передбачено у специфікаціях, ухвалених відповідно до параграфу 2, за умови, що Офіс може отримати необхідну інформацію з інших джерел.

Стаття 36 — Дія права пріоритету

Право пріоритету діє так, що датою пріоритету вважається дата подання заявки на торговельну марку ЄС для цілей установлення, які права є переважними.

Стаття 37 — Рівнозначність подання у Союзі та національного подання

Заявка на торговельну марку ЄС, якій присвоєно дату подання, у державах-членах є рівнозначною належному національному поданню, у відповідних випадках із заявленим пріоритетом заявки на торговельну марку ЄС.

СЕКЦІЯ 3

Виставковий пріоритет

Стаття 38 — Виставковий пріоритет

1. Якщо заявник торговельної марки ЄС здійснив показ товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, яка потрапляє під дію Конвенції про міжнародні виставки, підписаної у Парижі 22 листопада 1928 року, з останніми змінами від 30 листопада 1972 року, він може, якщо подає заявку протягом шести місяців з дати першого показу товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, заявити про право пріоритету з такої дати у розумінні статті 36. Заяву про пріоритет подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС.

2. Заявник, який бажає подати заяву про пріоритет відповідно до параграфу 1, надає докази показу товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, протягом трьох місяців з дати подання.

3. Виставковий пріоритет, наданий у державі-члені або в третій країні, не подовжує строк пріоритету, встановлений у статті 34.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид і деталі доказів, які необхідно надати для заявления виставкового пріоритету згідно з параграфом 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

СЕКЦІЯ 4

Старшинство національної торговельної марки

Стаття 39 — Заявлення старшинства національної торговельної марки у заявці на торговельну марку ЄС або після подання заявки

1. Власник більш ранньої торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу або зареєстрованої за міжнародними угодами, які діють у державі-члені, що подає заявку на реєстрацію ідентичної торговельної марки як торговельної марки ЄС для товарів чи послуг, які є ідентичними з тими товарами чи послугами, для яких вже зареєстровано більш ранню торговельну марку, або які входять до них, може для торговельної марки ЄС заявити про старшинство більш ранньої торговельної марки у державі-члені, у якій або для якої її зареєстровано.

2. Заяви про старшинство подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС або протягом двох місяців з дня подання заявки, та вони включають державу-члена або держави-члени, у яких або для яких зареєстровано марку, номер та дату подання відповідної реєстрації, товари і послуги, для яких зареєстровано марку. Якщо у заявці заявляють про старшинство однієї зареєстрованої більш ранньої марки або кількох таких марок, супровідну документацію для заяви про старшинство подають протягом трьох місяців з дня подання. Якщо заявник бажає подати заяву про старшинство після подання заявки, супровідну документацію для заяви про старшинство подають до Офісу протягом трьох місяців з дня отримання заяви про старшинство.

3. Єдиним результатом старшинства за цим Регламентом є те, що, якщо власник торговельної марки ЄС відмовляється від більш ранньої торговельної марки або не перешкоджає втраті нею сили, він вважається таким, що продовжує володіти такими самими правами, якими б він володів, якби більш рання торговельна марка була б і надалі зареєстрованою.

4. Старшинство, про яке заявляють для торговельної марки ЄС, втрачає свою силу, якщо більш ранню торговельну марку, про старшинство якої заявлено, визнають недійсною або анульованою. Якщо більш ранню торговельну марку анульовано, старшинство втрачає свою силу за умови, що анулювання набуло чинності до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС.

5. Офіс повідомляє Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу або центральний офіс відповідної держави-члена з промислової власності про чинні заяви про старшинство.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид документації, яку необхідно подати, щоб заявити про старшинство національної торговельної марки або торговельної марки, зареєстрованої за міжнародними угодами, які діють у державі-члені, відповідно до параграфу 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

7. Виконавчий директор може встановити, що супровідна документація, яку заявник повинен подати для заяви про старшинство, може охоплювати меншу кількість документів, ніж передбачено у специфікаціях, ухвалених відповідно до параграфу 6, за умови, що Офіс може отримати необхідну інформацію з інших джерел.

Стаття 40 — Заявлення про старшинство національної торговельної марки після реєстрації торговельної марки ЄС

1. Власник торговельної марки ЄС, який є власником більш ранньої ідентичної торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу, або більш ранньої торговельної марки з міжнародною реєстрацією, що діє у державі-члені, для товарів чи послуг, які є ідентичними тим товарам чи послугам, для яких було зареєстровано більш ранню торговельну марку, або які входять до них, може заявити про старшинство більш ранньої торговельної марки у державі-члені, у якій або для якої її зареєстровано.

2. Заяви про старшинство, подані відповідно до параграфу 1 цієї статті, повинні містити реєстраційний номер торговельної марки ЄС, ім'я та адресу її власника, державу-члена або держави-члени, у яких або для яких зареєстровано більш ранню марку, товари і послуги, для яких зареєстровано марку, і ті, щодо яких подано заяву про старшинство, та супровідну документацію, як передбачено у правилах, ухвалених відповідно до статті 39(6).

3. Якщо вимоги, що регулюють заявлення про старшинство, не виконано, Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заяву.

4. Застосовується стаття 39(3), (4), (5) і (7).

ГЛАВА IV

ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ

СЕКЦІЯ 1

Експертиза заявок

Стаття 41 — Експертиза умов подання

1. Офіс перевіряє, чи:

(a) заявка на торговельну марку ЄС відповідає вимогам щодо встановлення дати подання згідно зі статтею 32;

(b) заявка на торговельну марку ЄС відповідає умовам та вимогам, зазначеним у статті 31(3);

2. Якщо заявка на торговельну марку ЄС не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 1, Офіс надсилає заявнику запит про необхідність усунути недоліки або погасити прострочену оплату протягом двох місяців з дня отримання повідомлення.

3. Якщо недоліки, встановлені згідно з параграфом 1(a), не усунено або прострочений платіж, встановлений згідно з параграфом 1(a), не погашено протягом цього строку, заявку не розглядають як заявку на торговельну марку ЄС. Якщо заявник виконує запит Офісу, Офіс визнає датою подання заявки дату усунення встановлених недоліків або погашення встановленого простроченого платежу.

4. Якщо недоліки, встановлені згідно з параграфом 1(b), не усунено протягом встановленого строку, Офіс відхиляє заявку.

5. Якщо прострочений платіж, встановлений згідно з параграфом 1(c), не погашено протягом встановленого строку, заявку вважають відкликаною, крім випадків, коли зрозуміло, для яких категорій товарів чи послуг призначено сплачену суму. За відсутності інших критеріїв для встановлення класів, для яких призначено суму, Офіс обирає класи у порядку класифікації. Заявку вважають відкликаною щодо тих класів, збори за які не було сплачено або було сплачено не в повному обсязі.

6. Невиконання вимог щодо заяви про пріоритет призводить до втрати права пріоритету заявки.

7. Невиконання вимог щодо заявлення про старшинство національної торговельної марки призводить до втрати згаданого права для заявки.

8. Якщо невиконання вимог, зазначених у параграфі 1(b) і (c), стосується лише деяких товарів чи послуг, Офіс відхиляє заявку або право пріоритету щодо таких товарів та послуг чи право на старшинство буде втрачено лише для них.

Стаття 42 — Експертиза абсолютних підстав для відхилення

1. Якщо за статтею 7 торговельна марка є неприйнятною для реєстрації щодо деяких або всіх товарів чи послуг, охоплених у заявці на торговельну марку ЄС, заявку щодо таких товарів чи послуг відхиляють.

2. Заявку не відхиляють до того, як заявник отримає можливість відкликати заявку, внести зміни до неї або надати свої зауваги. Для цього Офіс повідомляє заявнику підстави для відмови в реєстрації та встановлює строк, протягом якого він може відкликати заявку, внести зміни до неї або надати свої зауваги. Якщо заявник не виправить підстави для відмови у реєстрації, Офіс відмовляє в реєстрації повністю або частково.

СЕКЦІЯ 2

Пошук

Стаття 43 — Звіт про пошук

1. Офіс на прохання заявника торговельної марки ЄС під час подання заявки складає звіт Європейського Союзу про пошук ("звіт ЄС про пошук") із зазначенням тих виявлених більш ранніх торговельних марок ЄС або заявок на торговельну марку ЄС, які можна використати за статтею 8 проти реєстрації торговельної марки ЄС, на яку подано заявку.

2. Якщо на момент подання заявки на торговельну марку ЄС заявник звертається з проханням про підготовку центральними офісами з промислової власності держав-членів звіту про пошук та, за умови сплати відповідного збору за пошук протягом строку сплати збору за подання, Офіс без зволікань передає копію заявки на торговельну марку ЄС центральному офісу з промислової власності кожної держави-члена з промислової власності, який повідомив Офісу про своє рішення здійснити пошук у своєму власному реєстрі торговельних марок щодо заявок на торговельні марки ЄС.

3. Кожний із центральних офісів з промислової власності держав-членів, зазначених у параграфі 2, надає звіт про пошук, у якому зазначають будь-які більш ранні національні торговельні марки, заявки на національні торговельні марки або торговельні марки, зареєстровані за міжнародними угодами, які діють у відповідній державі-члені або відповідних державах членах, які було виявлено та які можна використати за статтею 8 проти реєстрації торговельної марки ЄС, на яку подано заявку, чи у якому повідомляє, що жодних таких прав не було виявлено в результаті пошуку.

4. Офіс після консультацій з Радою правління, передбаченою у статті 153 ("Рада правління"), визначає зміст звітів і процедури їх формування.

5. Офіс здійснює платіж на користь кожного центрального офісу з промислової власності за кожний звіт про пошук, наданий відповідно до параграфу 3. Суму платежу, яка повинна бути однаковою для кожного офісу, встановлює Бюджетний комітет шляхом ухвалення рішення трьома четвертими голосів представників держав-членів.

6. Офіс передає заявнику торговельної марки ЄС звіт ЄС про пошук та будь-які національні звіти про пошук, про надання яких він звернувся з запитом.

7. Після публікації заявки на торговельну марку ЄС Офіс повідомляє власників будь-яких більш ранніх торговельних марок ЄС або заявок на торговельні марки ЄС, зазначених у звіті ЄС про пошук, про публікацію заявки на торговельну марку ЄС. Останній пункт застосовується незважаючи на те, чи заявник звернувся з запитом надати звіт ЄС про пошук, окрім випадків, коли власник більш ранньої реєстрації або заявки звертається з проханням не надсилати йому повідомлення.

СЕКЦІЯ З

Публікація заявки

Стаття 44 — Публікація заявки

1. Якщо умови, яким повинна відповідати заявка на торговельну марку ЄС, виконано, заявку публікують для цілей статті 46 у тій частині, у якій її не було відхилено згідно зі статтею 42. Публікація заявки не обмежує інформацію, яку вже надали громадськості відповідно до цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з цим Регламентом.

2. Якщо після публікації заявку відхилено відповідно до статті 42, рішення про її відхилення публікують після набуття ним чинності як остаточне.

3. Якщо публікація заявки містить помилку, яка виникла з вини Офісу, Офіс за власною ініціативою або на запит заявника виправляє помилку та публікує виправлення.

Правила, ухвалені відповідно до статті 49(3), застосовуються mutatis mutandis, якщо заявник звернувся з проханням про виправлення.

4. Стаття 46(2) також застосовується, якщо виправлення стосується списку товарів чи послуг або представлення марки.

5. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких встановлює деталі, які повинна містити публікація заявки. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

СЕКЦІЯ 4

Зауваги третіх осіб і заперечення

Стаття 45 — Зауваги третіх осіб

1. Будь-яка фізична або юридична особа та будь-яка група чи орган, що представляють виробників, постачальників послуг, торговців або споживачів, може подати до Офісу письмові зауваги для пояснення підстав, на яких відповідно до статей 5 і 7 торговельна марка не може бути зареєстрована ex officio.

Особи та групи або органи, зазначені у першому підпараграфі, не є сторонами провадження, яке розглядає Офіс.

2. Зауваги третіх осіб надають до завершення строку заперечення або, у разі подання заперечення проти торговельної марки, до ухвалення остаточного рішення щодо заперечення.

3.Подання, зазначене у параграфі 1, не обмежує права Офісу на повторну експертизу за абсолютними підставами за власною ініціативою у будь-який час до реєстрації, у разі доцільності.

4. Зауваги, зазначені у параграфі 1, повідомляють заявнику, який може прокоментувати їх.

Стаття 46 — Заперечення

1. Протягом трьох місяців після публікації заявки на торговельну марку ЄС повідомлення про заперечення проти реєстрації торговельної марки на підставі того, що вона не може бути зареєстрована відповідно до статті 8, може бути подане:

(a) власниками більш ранніх торговельних марок, зазначених у статті 8(2), а також ліцензіатами, уповноваженими власниками таких торговельних марок у значенні статті 8(1) і (5);

(b) власниками торговельних марок, зазначеними у статті 8(3);

(c) власниками більш ранніх торговельних марок, зазначених у статті 8(4), та особами, уповноваженими за відповідним національним правом на реалізацію цих прав;

(d) особами, уповноваженими за відповідним законодавством Союзу та національним правом на реалізацію прав, зазначених у статті 8(6).

2. Повідомлення про заперечення проти реєстрації торговельної марки можна також надати згідно з умовами, встановленими у параграфі 1, у разі публікації заявки зі змінами відповідно до другого речення статті 49(2).

3. Заперечення складають у письмовій формі та у ньому викладають підстави його подання. Воно вважається належно поданим лише після сплати збору за заперечення.

4. Протягом строку, встановленого Офісом, особа, яка подала заперечення, може надати факти, докази й аргументи на підтримку своєї позиції.

Стаття 47 — Розгляд заперечення

1. Під час розгляду заперечення Офіс запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Офісом, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих ним самим.

2. Якщо заявник звертається з проханням про таке, власник більш ранньої торговельної марки ЄС, який подав повідомлення про заперечення, надає докази того, що протягом п'яти років до дати подання або дати пріоритету заявки на торговельну марку ЄС більш ранню торговельну марку ЄС було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, та які він надає як обґрунтування свого заперечення, або докази наявності вагомих підстав для її невикористання за умови, що більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до такої дати. За відсутності таких доказів заперечення буде відхилено. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС використовували лише у зв'язку з частиною товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, її вважають для цілей розгляду заперечення зареєстрованою лише для такої частини товарів чи послуг.

3. Параграф 2 застосовується до більш ранніх національних торговельних марок, зазначених у статті 8(2)(a), шляхом заміни використання у Союзі використанням у державі-членові, у якій передбачено охорону більш ранньої національної торговельної марки.

4. Офіс може, якщо вважає за доцільне, запропонувати сторонам врегулювати питання мирним шляхом.

5. Якщо під час розгляду заперечення виявляють, що торговельна марка не може бути зареєстрована для деяких або всіх товарів чи послуг, заявку на торговельну марку ЄС для яких подано, заявку щодо таких товарів чи послуг відхиляють. В іншому разі заперечення відхиляють.

6. Рішення про відхилення заявки опубліковують після набуття ним чинності як остаточне.

Стаття 48 — Делегування повноважень

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедури для подання та розгляду заперечення, зазначеного у статтях 46 і 47.

СЕКЦІЯ 5

Відкликання, обмеження, зміна та поділ заявки

Стаття 49 — Відкликання, обмеження, зміна заявки

1. Заявник може у будь-який час відкликати свою заявку на торговельну марку ЄС або обмежити список товарів чи послуг, який вона охоплює. Якщо заявку вже опубліковано, відкликання або обмеження також опубліковують.

2. В інших випадках заявку на торговельну марку ЄС може бути змінено, на запит заявника, лише шляхом виправлення імені та адреси заявника, помилок у формулюванні або копіюванні чи очевидних помилок за умови, що таке виправлення суттєво не змінює торговельну марку та не розширює список товарів чи послуг. Якщо зміни впливають на представлення торговельної марки або список товарів чи послуг і їх внесено після публікації заявки, заявку на торговельну марку опубліковують зі змінами.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедури, що регулює внесення змін до заявки.

Стаття 50 — Поділ заявки

1. Заявник може поділити заявку, заявивши, що деякі товари чи послуги, які охоплює первісна заявка, є предметом однієї або декількох виділених заявок. Товари чи послуги у виділеній заявці не повинні збігатися з товарами чи послугами, які залишаються в первісній заявці, або тими, які включено в інші виділені заявки.

2. Заява про поділ не допускається:

(a) якщо, у разі подання заперечення проти первісної заявки, така виділена заявка призведе до поділу товарів чи послуг, проти яких спрямовано заперечення, допоки рішення Відділу розгляду заперечень не набуде чинності як остаточне або провадження щодо заперечення не буде припинено;

(b) визначення Офісом дати подання, зазначеної у статті 32, та протягом строку подання заперечення, передбаченого в статті 46(1).

3. За заяву про поділ необхідно сплатити збір. Заява вважається поданою лише після сплати збору.

4. Якщо Офіс встановлює, що вимоги, передбачені у параграфі 1 та у правилах, ухвалених згідно з параграфом 9(a), не виконано, заявнику пропонується усунути недоліки протягом строку, визначеного Офісом. Якщо недоліки не усунено до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заяву про поділ.

5. Поділ стає дійсним з дня внесення запису про нього у матеріали, первісної заявки, що зберігаються в Офісі.

6. Усі запити і заявки, подані у зв'язку з первісною заявкою до дати отримання Офісом заяви про поділ, та всі збори, сплачені у зв'язку з нею до такої дати, вважаються поданими та сплаченими у зв'язку з виділеною заявкою чи виділеними заявками. Збори за первісну заявку, належно сплачені до дати отримання заяви про поділ, не підлягають поверненню.

7. Виділена заявка зберігає дату подання, будь-яку дату пріоритету та дату старшинства первісної заявки.

8. Якщо заява про поділ пов'язана із заявкою, яку вже опубліковано згідно зі статтею 44, поділ підлягає публікації. Виділена заявка підлягає публікації. Публікація не передбачає початку нового строку для подання заперечень.

9. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заява про поділ заявки, подана відповідно до параграфу 1;

(b) деталі опрацювання заяви про поділ заявки, забезпечуючи заведення окремих матеріалів, у тому числі присвоєння нового номера заявки, для виділеної заявки;

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

СЕКЦІЯ 6

Реєстрація

Стаття 51 — Реєстрація

1. Якщо заявка відповідає вимогам, установленим у цьому Регламенті, та не було надано жодного повідомлення про заперечення протягом строку, зазначеного у статті 46(1), або якщо будь-яке подане заперечення остаточно знято шляхом відкликання, відхилення чи у будь-який інший спосіб, торговельну марку та дані, зазначені у статті 111(2), вносять у Реєстр. Реєстрація підлягає публікації.

2. Офіс видає свідоцтво про реєстрацію. Таке свідоцтво може бути видано в електронній формі. Офіс видає засвідчені або незасвідчені копії свідоцтва за плату, якщо такі копії видано у формі, відмінній від електронної.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинно містити свідоцтво про реєстрацію, зазначене у параграфі 2 цієї статті, і форму такого свідоцтва. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

ГЛАВА V

СТРОК ДІЇ, ПРОДОВЖЕННЯ, ЗМІНА ТА ПОДІЛ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МАРКИ ЄС

Стаття 52 — Строк дії реєстрації

Торговельні марки ЄС реєструють на десятирічний строк з дня подання заявки. Реєстрацію може бути продовжено відповідно до статті 53 на додаткові строки у 10 років.

Стаття 53 — Продовження

1. Реєстрацію торговельної марки ЄС продовжують на запит власника торговельної марки ЄС або будь-якої особи, чітко уповноваженої ним, за умови, що сплачено збори.

2. Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС та будь-яку особу, яка володіє зареєстрованим правом щодо торговельної марки ЄС, про завершення строку реєстрації щонайменше за шість місяців до такого завершення. Ненадання такої інформації не призводить до виникнення відповідальності Офісу та не перешкоджає завершенню строку реєстрації.

3. Запит на продовження подають за шість місяців до завершення строку реєстрації. Основний збір за продовження та, у відповідних випадках, один або більше зборів за кожний клас товарів чи послуг, що йде після першого класу, також сплачують протягом цього строку. У разі нездійснення цього запит можна подати та збори можна сплатити протягом наступних шести місяців після завершення строку реєстрації, за умови сплати додаткового збору за пізню сплату збору за продовження або за пізнє подання запиту на продовження протягом цього наступного строку.

4. Запит на продовження повинен містити:

(a) ім'я особи, що подає запит на продовження;

(b) реєстраційний номер торговельної марки ЄС, яка підлягає продовженню;

(c) якщо подано запит на продовження реєстрації лише для частини зареєстрованих товарів чи послуг, зазначення таких класів товарів і послуг, запит на продовження щодо яких подано, або таких класів товарів і послуг, запит на продовження щодо яких не подається, згруповані за класами Ніццької класифікації, із зазначенням перед кожною групою номеру класу за такою класифікацією, до якого належить така група товарів чи послуг, представлені у порядку класів такої класифікації.

Якщо внесено платіж, зазначений у параграфі 3, його вважають запитом на продовження за умови, що він містить усі дані для встановлення цілі платежу.

5. Якщо запит подано або збори сплачено лише у зв'язку з деякими товарами чи послугами, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, реєстрацію продовжують лише для таких товарів чи послуг. Якщо сплачених зборів не достатньо для покриття всіх класів товарів та послуг, на продовження реєстрації торговельної марки для яких подано запит, реєстрацію продовжують за умови, що зрозуміло, який клас або класи вони покривають. За відсутності інших критеріїв Офіс бере до уваги класи у порядку класифікації.

6. Продовження набуває чинності з дня, наступного після дня завершення строку дії чинної реєстрації. Продовження підлягає реєстрації.

7. Якщо запит на продовження подано протягом строків, зазначених у параграфі 3, але інші умови, що регулюють продовження, передбачене у цій статті , не виконані, Офіс повідомляє заявника про виявлені недоліки.

8. Якщо запит на продовження не подано або подано після завершення строку, зазначеного у параграфі 3, чи якщо збори не сплачено або сплачено лише після завершення відповідного строку, чи якщо недоліки, зазначені у параграфі 7, не усунено протягом такого строку, Офіс встановлює факт завершення строку реєстрації та повідомляє власника торговельної марки ЄС відповідно. Якщо встановлення є остаточним, Офіс виключає марку з реєстру. Виключення набуває чинності з дня, наступного після дати завершення строку дії чинної реєстрації. Якщо збори за продовження сплачено, але реєстрацію не продовжено, такі збори підлягають поверненню.

9. Можна подати один запит на продовження двох або більше торговельних марок після сплати необхідних зборів за кожну з торговельних марок за умови, що власники або представники є однаковими в усіх випадках.

Стаття 54 — Зміна

1. Торговельна марка ЄС не підлягає зміні у Реєстрі протягом строку реєстрації або під час її продовження.

2. Проте, якщо торговельна марка ЄС містить ім'я та адресу власника, будь-яку її зміну, що не впливає суттєво на ідентичність первісно зареєстрованої торговельної марки, можна зареєструвати на запит власника.

3. Запит на зміну повинен містити елемент марки, який необхідно змінити, та змінену версію такого елемента.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинен містити запит на зміну. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

4. Запит вважається поданим лише після сплати необхідного збору. Якщо збір не сплачено або сплачено не в повному обсязі, Офіс відповідно повідомляє про це заявника. Можна подавати один запит на зміну одного і того ж елемента у двох або більше реєстраціях одного власника. Необхідний збір сплачують за кожну реєстрацію, яка підлягає зміні. Якщо вимоги, що регулюють зміну реєстрації, не виконані, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє запит.

5. Публікація реєстрації зміни повинна містити представлення торговельної марки ЄС зі змінами. Треті особи, на права яких може вплинути зміна, можуть оскаржити реєстрацію такої зміни протягом трьох місяців після публікації. Статті 46 і 47 та правила, ухвалені відповідно до статті 48, застосовуються до публікації реєстрації зміни.

Стаття 55 — Зміна імені або адреси

1. Запис про зміну імені або адреси власника торговельної марки ЄС, яка не є зміною торговельної марки ЄС відповідно до статті 54(2) та яка не виникає внаслідок повної або часткової передачі торговельної марки ЄС, вносять у реєстр на запит власника.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинен містити запит на зміну імені або адреси відповідно до першого підпараграфу цього параграфу. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

2. Можна подавати один запит на зміну імені або адреси у двох або більше реєстраціях одного власника.

3. Якщо вимоги, що регулюють внесення запису про зміну, не виконано, Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє запит.

4. Параграфи 1, 2 і 3 також застосовуються до зміни імені або адреси зареєстрованого представника.

5. Параграфи 1-4 застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС. Запис про зміну вносять у матеріали заявки на торговельну марку ЄС, які зберігаються в Офісі.

Стаття 56 — Поділ реєстрації

1. Власник торговельної марки може поділити реєстрацію, заявивши, що деякі товари чи послуги, які охоплює первісна реєстрація, повинні стати предметом однієї або декількох виділених реєстрацій. Товари чи послуги у виділеній реєстрації не повинні збігатися з товарами чи послугами, які залишаються в первісній реєстрації, або тими, які включені в інші виділені реєстрації.

2. Заява про поділ не допускається:

(a) якщо, у разі подання до Офісу заявки на анулювання прав або визнання недійсності щодо первісної реєстрації, така виділена заява призведе до поділу товарів чи послуг, проти яких спрямовано заявку на анулювання прав або визнання недійсності, допоки рішення Відділу виключення з реєстру не набуде чинності як остаточне або провадження щодо заперечення не буде припинено;

(b) якщо, у разі подання до суду у справах торговельних марок ЄС зустрічного позову щодо анулювання прав або визнання недійсності, така виділена заява призведе до поділу товарів чи послуг, щодо яких спрямовано зустрічна вимога, допоки інформацію про рішення суду у справах торговельних марок ЄС не буде внесено у Реєстр відповідно до статті 128(6).

3. Якщо вимоги, встановлені у параграфі 1 та відповідно до імплементаційних актів, згаданих у параграфі 8, не виконано, чи товари та послуги, що входять до виділеної реєстрації, збігаються з товарами та послугами, що залишаються у первісній реєстрації, Офіс пропонує власнику торговельної марки ЄС усунути недоліки протягом строку, який може бути встановлений Офісом. Якщо недоліки не усунено до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заяву про поділ.

4. Необхідно сплатити збір за заяву про поділ. Заява вважається поданою лише після сплати збору.

5. Поділ стає дійсним з дня внесення запису про нього у Реєстр.

6. Усі запити і заявки, подані у зв'язку з первісною реєстрацією до дати отримання Офісом заяви про поділ, та всі збори, сплачені у зв'язку з нею до такої дати, вважаються поданими та сплаченими у зв'язку з виділеною реєстрацією чи виділеними реєстраціями. Збори за первісну реєстрацію, належно сплачені до дати отримання заяви про поділ, не підлягають поверненню.

7. Виділена реєстрація зберігає дату подання, будь-яку дату пріоритету та дату старшинства первісної реєстрації.

8. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заява про поділ реєстрації відповідно до параграфу 1;

(b) деталі опрацювання заяви про поділ реєстрації, забезпечуючи заведення окремих матеріалів, у тому числі нового реєстраційного номера для виділеної реєстрації.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

ГЛАВА VI

ВІДМОВА, АНУЛЮВАННЯ ТА НЕДІЙСНІСТЬ

СЕКЦІЯ 1

Відмова

Стаття 57 — Відмова

1. Від торговельної марки ЄС для деяких чи всіх товарів або послуг, для яких її зареєстровано, можна відмовитися.

2. Власник торговельної марки заявляє Офісу про відмову у письмовій формі. Відмова стає дійсною лише після внесення запису про неї у Реєстр. Дійсність відмови від торговельної марки ЄС, про яку заявляють Офісу після подання заявки на анулювання такої торговельної марки відповідно до статті 63(1), передбачає остаточне відхилення чи відкликання заявки на анулювання.

3. Запис про відмову вносять лише за згодою власника права, пов'язаного з торговельною маркою ЄС, яку внесено до Реєстру. Якщо зареєстровано ліцензію, запис про відмову вносять у Реєстр, лише якщо власник торговельної марки ЄС доведе, що він повідомив ліцензіата про свій намір відмовитися. Запис про відмову вносять після завершення тримісячного строку з дня доведення власником Офісу того факту, що він повідомив ліцензіата про свій намір відмовитися, або до завершення такого строку, щойно він доведе, що ліцензіат надав свою згоду на відмову.

4. Якщо вимоги, що регулюють відмову, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє внесення запису про відмову у Реєстр.

5. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заява про відмову, здійснена відповідно до параграфу 2 цієї статті, і вид документації, необхідної для встановлення факту згоди третьої особи, передбаченої у параграфі 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

СЕКЦІЯ 2

Підстави для анулювання

Стаття 58 — Підстави для анулювання

1. Права власника торговельної марки ЄС визнають такими, що підлягають анулюванню, після подання заяви до Офісу або на підставі зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(а) якщо протягом п'яти років поспіль торговельну марку не було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, та відсутні вагомі підстави її невикористання; однак жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку ЄС необхідно анулювати, якщо у проміжку між завершенням п'ятирічного строку та поданням заяви або зустрічного позову було розпочато або відновлено дійсне використання торговельної марки; однак початок або відновлення використання протягом трьох місяців перед поданням заяви або зустрічного позову, що розпочалися не раніше, ніж після завершення безперервного п'ятирічного періоду невикористання, не беруть до уваги, якщо підготовка до початку або відновлення використання розпочалася після того, як власник дізнався про можливе подання заяви або зустрічного позову;

(b) якщо внаслідок дій або бездіяльності власника торговельна марка перетворилася у торгівлі на загальну назву продукту або послуги, для яких її було зареєстровано;

(c) якщо внаслідок використання торговельної марки її власником або за його згодою у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, торговельна марка може ввести в оману громадськість, зокрема щодо характеру, якості або географічного походження таких товарів чи послуг.

2. Якщо існують підстави для анулювання прав лише у зв'язку з деякими товарами чи послугами, для яких торговельну марку ЄС зареєстровано, то лише права власника щодо таких товарів чи послугами визнають такими, що підлягають анулюванню.

СЕКЦІЯ 3

Підстави для визнання недійсності

Стаття 59 — Абсолютні підстави для визнання недійсності

1. Торговельну марку ЄС визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(a) якщо торговельну марку ЄС зареєстровано всупереч положенням статті 7;

(b) якщо заявник діяв недобросовісно, коли подавав заявку на торговельну марку.

2. Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано з порушенням положень статті 7(1)(b), (c) або (d), її все одно можуть не визнати недійсною, якщо внаслідок її використання після реєстрації вона набула розрізняльних ознак для товарів чи послуг, для яких її було зареєстровано.

3. Якщо існують підстави для визнання недійсності лише для деяких товарів чи послуг, для яких торговельну марку ЄС зареєстровано, торговельну марку визнають недійсною лише для таких товарів чи послуг.

Стаття 60 — Відносні підстави для визнання недійсності

(a) якщо існує більш рання торговельна марка, як передбачено у статті 8(2), та умови, встановлені у параграфі 1 або 5 згаданої статті, виконано;

(b) якщо існує торговельна марка, як передбачено у статті 8(3), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано;

(d) якщо існує більш рання назва місця походження або географічне зазначення, як передбачено у статті 8(6), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано.

Усі умови, передбачені у першому підпараграфі, необхідно виконати до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС.

2. Торговельну марку ЄС також визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо використання такої торговельної марки може бути заборонено на підставі іншого більш раннього права за законодавством Союзу або національного права, що регламентує її охорону, та, зокрема:

(а) права на ім'я;

(b) права на особисте зображення;

(d) права промислової власності.

3. Торговельну марку ЄС не можна визнати недійсною, якщо власник права, зазначеного у параграфі 1 або 2, надає чітку згоду на реєстрацію торговельної марки ЄС до подання заяви про визнання недійсності або зустрічного позову.

4. Якщо власник одного з прав, зазначених у параграфі 1 або 2, раніше подав заявку на визнання недійсності торговельної марки ЄС або зустрічний позов у межах провадження щодо порушення, він не може подавати нову заяву про визнання недійсності або зустрічний позов на підставі іншого зі згаданих прав, які він міг використати для обґрунтування своєї першої заяви або зустрічного позову.

5. Застосовується стаття 59(3).

Стаття 61 — Обмеження внаслідок мовчазної згоди

1. Якщо власник торговельної марки ЄС мовчазно допускав протягом п'яти років поспіль використання пізнішої торговельної марки ЄС у Союзі, знаючи про таке використання, він більше не має права на підставі більш ранньої торговельної марки подавати заяву про визнання недійсності пізнішої торговельної марки для товарів чи послуг, для яких використовували пізнішу торговельну марку, крім випадків, коли заявку на реєстрацію пізнішої торговельної марки ЄС була подана недобросовісно.

2. Якщо власник більш ранньої національної торговельної марки, зазначеної у статті 8(2), або іншого більш раннього позначення, зазначеного у статті 8(4), мовчазно допускав протягом п'яти років поспіль використання пізнішої торговельної марки ЄС у державі-члені, у якій більш рання торговельна марка або інше більш раннє позначення перебуває під охороною, знаючи про таке використання, він більше не має права на підставі більш ранньої торговельної марки або іншого більш раннього позначення подавати заяву про визнання недійсності пізнішої торговельної марки для товарів чи послуг, для яких використовували пізнішу торговельну марку, крім випадків, коли заявку на реєстрацію пізнішої торговельної марки ЄС була подана недобросовісно.

3. У випадках, передбачених у параграфах 1 і 2, власник пізнішої торговельної марки ЄС не має права заперечувати проти використання більш раннього права, навіть якщо таке право більше не можна протиставляти пізнішій торговельній марці ЄС.

СЕКЦІЯ 4

Наслідки анулювання та визнання недійсності

Стаття 62 — Наслідки анулювання та визнання недійсності

1. Торговельну марку ЄС вважають такою, що не мала з дня подання заяви про анулювання або зустрічного позову сили, визначеної у цьому Регламенті, тією мірою, якою анульовано права власника. Більш ранню дату, коли виникла одна з підстав для анулювання, може бути встановлено у рішенні на запит однієї зі сторін.

2. Торговельну марку ЄС вважають такою, що не мала з самого початку сили, визначеної у цьому Регламенті, тією мірою, якою торговельну марку було визнано недійсною.

3. Відповідно до національних положень про заявлення вимог щодо відшкодування шкоди, завданої недбалістю або браком добросовісності з боку власника торговельної марки, або про неправомірне збагачення зворотна дія анулювання або визнання недійсності торговельної марки не впливає на:

(а) будь-яке рішення щодо порушення, яке набуло чинності як остаточне рішення та було виконано до ухвалення рішення про анулювання або недійсність;

(b) будь-який договір, укладений до ухвалення рішення про анулювання або недійсність, у частині, у якій його було виконано до ухвалення такого рішення; однак на підставі справедливості можна вимагати повернення сплачених за відповідним договором сум в обґрунтованому обставинами розмірі.

СЕКЦІЯ 5

Провадження в офісі щодо анулювання або недійсності

Стаття 63 — Заява про анулювання або визнання недійсності

1. Заява про анулювання прав власника торговельної марки ЄС або визнання недійсності такої торговельної марки може бути подана до Офісу:

(a) якщо застосовуються статті 58 і 59, будь-якою фізичною або юридичною особою та будь-якою групою чи органом, створеними з метою представлення інтересів виробників, постачальників послуг, торговців або споживачів, які за умовами права, що регулює їхню діяльність, можуть від власного імені виступати позивачами та відповідачами;

(b) якщо застосовується стаття 60(1), особами, зазначеними у статті 46(1);

(c) якщо застосовується стаття 60(2), власниками раніше зареєстрованих прав, зазначених у згаданому положенні, або особами, які мають право за законодавством Союзу або правом відповідної держави-члена реалізовувати необхідні права.

2. Заяву подають у формі письмового обґрунтованого твердження. її вважають поданою лише після сплати збору.

3. Заява про анулювання або визнання недійсності є недопустимою, якщо заяву, яку подано щодо такого самого предмету та з такої самої причини й до якої залучено таких самих осіб, розглядали по суті Офіс або суд у справах торговельних марок ЄС, як зазначено у статті 123, і рішення Офісу або згаданого суду щодо такої заявки набуло сили як остаточне рішення.

Стаття 64 — Розгляд заяви

1. Під час розгляду заяви на анулювання прав або визнання недійсності Офіс запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Офісом, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих ним самим.

2. Якщо власник торговельної марки ЄС направляє відповідний запит, власник більш ранньої торговельної марки ЄС, який є стороною провадження щодо недійсності, надає докази того, що протягом п'яти років до дати подання заяви про визнання недійсності більш ранню торговельну марку було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано та які власник більш ранньої торговельної марки надає як обґрунтування своєї заявки, або докази наявності вагомих підстав для невикористання такої за умови, що більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до такої дати. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до дати подання заявки на торговельну марку ЄС або до дати пріоритету заявки на торговельну марку ЄС, власник більш ранньої торговельної марки ЄС надає, крім того, докази виконання умов, установлених у статті 47(2), станом на таку дату. За відсутності таких доказів заяву про визнання недійсності буде відхилено. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС використовували лише у зв'язку з частиною товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, її вважають для цілей розгляду заяви про визнання недійсності зареєстрованою лише для такої частини товарів чи послуг.

4. Офіс може, якщо вважає за доцільне, запропонувати сторонам врегулювати питання мирним шляхом.

5. Якщо під час розгляду заяви про анулювання прав або визнання недійсності виявляють, що торговельна марка не мала бути зареєстрована для деяких або всіх товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, права власника торговельної марки ЄС анулюють або таку марку визнають недійсною для таких товарів чи послуг. В іншому разі заяву про анулювання прав або визнання недійсності відхиляють.

6. Запис про рішення Офісу щодо заяви про анулювання прав або визнання недійсності вносять у Реєстр, щойно воно набуде сили як остаточне.

Стаття 65 — Делегування повноважень

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедур, що регулюють анулювання й визнання недійсності торговельної марки ЄС, як зазначено у статтях 63 і 64, а також передачу торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім'я агента, як зазначено у статті 21.

ГЛАВА VII

ОСКАРЖЕННЯ

Стаття 66 — Рішення, які підлягають оскарженню

1. Оскарженню підлягають рішення будь-яких підрозділів з підготовки й ухвалення рішень Офісу, зазначених у пунктах (a)-(d) статті 159 та, у відповідних випадках, у пункті (f) згаданої статті. Такі рішення набувають чинності лише з дати завершення строку оскарження, зазначеного у статті 68. Подання оскарження призупиняє дію рішення.

2. Рішення, якими не закривають провадження щодо однієї зі сторін, можна оскаржити лише разом з остаточним рішенням, якщо для такого рішення не передбачене окреме оскарження.

Стаття 67 — Особи, які мають право на оскарження та бути сторонами провадження щодо оскарження

Будь-яка сторона провадження, на яку може вплинути рішення, може подати оскарження. Будь-які інші сторони провадження є сторонами провадження щодо оскарження за правом.

Стаття 68 — Строк та форма оскарження

1. Повідомлення про оскарження подають у письмовій формі до Офісу протягом двох місяців з дня сповіщення рішення. Повідомлення вважають поданим лише після сплати збору за оскарження. Його подають мовою провадження, у якому ухвалено рішення, що є предметом оскарження. Протягом чотирьох місяців з дня сповіщення рішення повинен бути поданий письмовий виклад, у якому зазначають підстави оскарження.

2. У провадженнях inter partes (за участю кількох сторін) відповідач може в свою чергу звертатися за ухваленням рішення про скасування або зміну опротестовуваного рішення з питання, яке не було згадано в оскарженні. Такі подання втрачають свою силу, якщо заявник припиняє подальшу участь у провадженні.

Стаття 69 — Перегляд рішень у справах ex parte (за участю однієї сторони)

1. Якщо сторона, яка подала заяву про оскарження, є єдиною стороною процедури, а підрозділ, рішення якого опротестовують, вважає оскарження допустимим та належно обґрунтованим, такий підрозділ вносить правки до свого рішення.

2. Якщо до рішення не внесено правки протягом місяця з дня отримання викладу підстав, заяву про оскарження передають Апеляційній раді без зволікань та без коментарів по суті справи.

Стаття 70 — Розгляд заяв про оскарження

1. Якщо оскарження є допустимим, Апеляційна рада розглядає, чи оскарження є правомірним.

2. У межах розгляду оскарження Апеляційна рада запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Апеляційною радою, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих радою.

Стаття 71 — Рішення щодо оскаржень

1. Після розгляду правомірності оскарження Апеляційна рада ухвалює рішення щодо оскарження. Апеляційна рада може реалізувати будь-яке повноваження у межах компетенції підрозділу, що є відповідальним за оскаржуване рішення, або передає справу такому підрозділу для подальшого розслідування.

2. Якщо Апеляційна рада передає справу на подальше розслідування підрозділу, рішення якого оскаржено, підрозділ керується ratio decidendi Апеляційної ради за умови, що факти є однаковими.

3. Рішення Апеляційної ради набувають чинності лише з дня завершення строку, зазначеного у статті 72(5) або, якщо позов подано до Загального Суду протягом такого строку, з дня відхилення такого позову або будь-якого оскарження рішення Загального суду, поданого до Суду.

Стаття 72 — Позови до Суду Європейського Союзу

1. До Загального Суду можна подавати позови проти рішень Апеляційної ради щодо оскаржень.

2. Позов можна подати на підставі браку компетенції, порушення суттєвих процедурних вимог, порушення Договору про функціонування Європейського Союзу, порушення цього Регламенту або будь-якої норми права, пов'язаної з їх застосуванням або перевищенням влади.

3. Загальний Суд має юрисдикцію скасовувати або змінювати опротестовуване рішення.

4. Позов може подати будь-яка сторона провадження в Апеляційні раді, на яку може вплинути її рішення.

5. Позов подають до Загального Суду протягом двох місяців з дня сповіщення про рішення Апеляційної ради.

6. Офіс вживає необхідних заходів, щоб виконати рішення Загального Суду або, у разі оскарження такого рішення, Суду Європейського Союзу.

Стаття 73 — Делегування повноважень

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають:

(a) офіційний зміст повідомлення про оскарження, зазначеного у статті 68, та процедуру подання і розгляду заяви про оскарження;

(b) офіційний зміст та форму рішень Апеляційної ради, як зазначено у статті 71;

ГЛАВА VIII

КОНКРЕТНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО КОЛЕКТИВНИХ МАРОК ТА СЕРТИФІКАЦІЙНИХ МАРОК ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

СЕКЦІЯ 1

Колективні марки ЄС

Стаття 74 — Колективні марки ЄС

1. Колективна марка Європейського Союзу ("колективна марка ЄС") є торговельною маркою ЄС, яку описують як таку, що застосовують для вирізнення товарів або послуг членів об'єднання, яке є власником марки, з-поміж товарів або послуг інших підприємств, та як таку, що здатна вирізнити їх. Об'єднання виробників, постачальників послуг або торговців, які згідно з правом, що регулює їхню діяльність, є здатними від власного імені мати права й обов'язки всіх видів, укладати договори або вчиняти інші правові дії, виступати позивачами та відповідачами, а також юридичні особи, які регулюються публічним правом, можуть подавати заявки на колективні марки ЄС.

2. Як відступ від статті 7(1)(c), позначення або зазначення, які можуть слугувати у торгівлі для визначення географічного походження товарів або послуг, можуть становити колективні марки ЄС у розумінні параграфу 1. Колективна марка ЄС не надає права власнику забороняти третій особі використовувати у межах торгівлі такі позначення або зазначення за умови, що вона використовує їх відповідно до чесних практик у комерційних та промислових справах; зокрема, таку марку не можна протиставляти третій особі, яка має право на використання географічної назви.

3. Глави I-VII та IX-XIV застосовуються до колективних марок ЄС, якщо у цій секції не передбачено інше.

Стаття 75 — Норми, що регулюють використання колективної марки ЄС

1. Заявник колективної марки ЄС повинен подати норми, що регулюють використання, протягом двох місяців з дня подання заявки.

2. У нормах, що регулюють використання, визначають осіб, уповноважених на використання марки, умови членства в об'єднанні та, за наявності, умови використання марки, у тому числі санкції. Норми, що регулюють використання марки, зазначеної у статті 74(2), дозволяють будь-якій особі, товари або послуги якої походять з відповідного географічного регіону, стати членом об'єднання, яке є власником марки.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинні містити норми, зазначені у параграфі 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

Стаття 76 — Відхилення заявки

1. Окрім підстав для відхилення заявки на торговельну марку ЄС, передбачених у статтях 41 і 42, заявку на колективну марку ЄС відхиляють, якщо положення статей 74 або 75 не виконано або якщо норми, які регулюють використання, суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі.

2. Заявку на колективну марку ЄС також відхиляють, якщо громадськість може бути введено в оману щодо характеру або сутності марки, зокрема якщо існує ймовірність сприйняття її за щось інше, ніж колективна марка.

3. Заявку не відхиляють, якщо заявник унаслідок внесення змін до норм, що регулюють використання, дотримується вимог параграфів 1 і 2.

Стаття 77 — Зауваги третіх осіб

Якщо письмові зауваги щодо колективної марки ЄС подано до Офісу згідно зі статтею 45, такі зауваги можуть також ґрунтуватися на певних підставах, на яких заявка на колективну марку ЄС підлягає відхиленню згідно зі статтею 76.

Стаття 78 — Використання марок

Використання колективної марки ЄС будь-якою особою, яка має повноваження на її використання, повинно відповідати вимогам цього Регламенту, якщо інші умови, які Регламент встановлює щодо використання торговельних марок ЄС, виконано.

Стаття 79 — Зміни до норм, що регулюють використання колективної марки ЄС

1. Власник колективної марки ЄС подає до Офісу будь-які норми, що регулюють використання, зі змінами.

2. Зміни не вносять у Реєстр, якщо норми зі змінами не відповідають вимогам статті 75 або охоплюють одну з підстав для відхилення, які зазначено у статті 76.

3. Письмові зауваги, зроблені відповідно до статті 77, також можна подати щодо норм, що регулюють використання, зі змінами.

4. Для цілей застосування цього Регламенту зміни до норм, що регулюють використання, набувають чинності лише з дня внесення зміни або доповнення у реєстр.

Стаття 80 — Особи, які мають право подати позов щодо порушення

1. Положення статті 25(3) і (4) про права ліцензіатів застосовуються до кожної особи, яка має повноваження на використання колективної марки ЄС.

2. Власник колективної марки ЄС має право вимагати компенсації від імені осіб, які мають повноваження на використання марки, якщо їм була завдана шкода унаслідок несанкціонованого використання марки.

Стаття 81 — Підстави для анулювання

Окрім підстав для анулювання, передбачених у статті 58, права власника колективної марки ЄС анулюють на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо:

(a) власник не робить належних кроків, щоб перешкоджати використанню марки у спосіб, що не відповідає, за наявності таких, умовам використання, встановленим у нормах, що регулюють використання, зміни до яких, у відповідних випадках, було внесено у реєстр;

(b) спосіб, у який власник використовував марку, спричинив можливість введення нею громадськості в оману у спосіб, зазначений у статті 76(2);

(c) зміну до норм, що регулюють використання марки, внесено у реєстр з порушенням положень статті 79(2), крім випадку, коли власник марки шляхом подальшої зміни норм, що регулюють використання, виконує вимоги таких положень.

Стаття 82 — Підстави для визнання недійсності

Окрім підстав для визнання недійсності, передбачених у статтях 59 і 60, колективну марку ЄС, зареєстровану з порушенням положень статті 76, визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, крім випадку, коли власник марки шляхом зміни норм, що регулюють використання, виконує вимоги таких положень.

СЕКЦІЯ 2

Сертифікаційні марки ЄС

Стаття 83 — Сертифікаційні марки ЄС

1. Сертифікаційна марка ЄС є торговельною маркою ЄС, яку описують як таку, що застосовують для вирізнення товарів або послуг, які сертифіковано власником марки щодо матеріалу, способу виробництва товарів або надання послуг, якості, точності або інших характеристик, окрім географічного походження, з-поміж товарів і послуг, які не сертифіковано у такий спосіб, та як таку, що здатна вирізнити їх.

2. Будь-яка фізична або юридична особа, у тому числі установи, органи та суб'єкти, які регулюються публічним правом, можуть подавати заявки на сертифікаційні марки ЄС за умови, що така особа не провадить підприємницьку діяльність, що охоплює постачання товарів або надання послуг сертифікованого виду.

3. Глави I-VII та IX-XIV застосовуються до сертифікаційних марок ЄС, якщо у цій секції не передбачено інше.

Стаття 84 — Норми, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС

1. Заявник сертифікаційної марки ЄС повинен подати норми, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, протягом двох місяців з дня подання заявки.

2. У нормах, що регулюють використання, визначають осіб, уповноважених на використання марки, характеристики, які сертифікує марка, спосіб випробування сертифікаційним органом таких характеристик та нагляду за використанням марки. У таких нормах визначають також умови використання марки, у тому числі санкції.

Стаття 85 — Відхилення заявки

1. Окрім підстав для відхилення заявки на торговельну марку ЄС, передбачених у статтях 41 і 42, заявку на сертифікаційну марку ЄС відхиляють, якщо умови, встановлені у статтях 83 і 84, не виконано або якщо норми, які регулюють використання, суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі.

2. Заявку на сертифікаційну марку ЄС також відхиляють, якщо громадськість може бути введено в оману щодо характеру або сутності марки, зокрема якщо існує ймовірність сприйняття його за щось інше, ніж сертифікаційна марка.

3. Заявку не відхиляють, якщо заявник у результаті внесення змін до норм, що регулюють використання, дотримується вимог параграфів 1 і 2.

Стаття 86 — Зауваги третіх осіб

Якщо письмові зауваги щодо сертифікаційної марки ЄС подано до Офісу згідно зі статтею 45, такі зауваги можуть також ґрунтуватися на певних підставах, на яких заявка на сертифікаційну марку ЄС підлягає відхиленню згідно зі статтею 85.

Стаття 87 — Використання сертифікаційної марки ЄС

Використання сертифікаційної марки ЄС будь-якою особою, яка має повноваження на її використання згідно з нормами, що регулюють використання та зазначені у статті 84, повинно відповідати вимогам цього Регламенту, якщо інші умови, які встановлено у цьому Регламенті щодо використання торговельних марок ЄС, виконано.

Стаття 88 — Зміни і доповнення до норм, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС

1. Власник сертифікаційної марки ЄС подає до Офісу будь-які норми, що регулюють використання, зі змінами і доповненнями.

2. Зміни і доповнення не вносять у Реєстр, якщо норми зі змінами і доповненнями не відповідають вимогам статті 84 або охоплюють одну з підстав для відхилення, які зазначено у статті 85.

3. Письмові зауваги, зроблені відповідно до статті 86, також можна подати щодо норм, що регулюють використання, зі змінами і доповненнями.

4. Для цілей цього Регламенту зміни і доповнення до норм, що регулюють використання, набувають чинності лише з дня внесення зміни або доповнення у Реєстр.

Стаття 89 — Передача

Як відступ від статті 20(1), сертифікаційну марку ЄС можна передавати лише особі, яка відповідає вимогам статті 83(2).

Стаття 90 — Особи, які мають право подати позов щодо порушення

1. Лише власник сертифікаційної марки ЄС або будь-яка особа, конкретно уповноважена ним на таке, має право подати позов щодо порушення.

2. Власник сертифікаційної марки ЄС має право вимагати компенсації від імені осіб, які мають повноваження на використання марки, якщо їм завдана шкода унаслідок несанкціонованого використання марки.

Стаття 91 — Підстави для анулювання

Окрім підстав для анулювання, передбачених у статті 58, права власника сертифікаційної марки ЄС анулюють на підставі заявки до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) якщо власник більше не відповідає вимогам, установленим у статті 83(2);

(b) власник не робить належних кроків, щоб перешкоджати використанню сертифікаційної марки ЄС у спосіб, що не відповідає умовам використання, встановленим у нормах, що регулюють використання, зміни і доповнення до яких, у відповідних випадках, було внесено у Реєстр;

(c) спосіб, у який власник використовував сертифікаційну марку ЄС, спричинив можливість введення ним громадськості в оману у спосіб, зазначений у статті 85(2);

(d) зміну або доповнення до норм, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, внесено у Реєстр з порушенням положень статті 88(2), крім випадку, коли власник марки шляхом подальшої зміни або подальшого доповнення норм, що регулюють використання, виконує вимоги такої статті.

Стаття 92 — Підстави для визнання недійсності

Окрім підстав для визнання недійсності, передбачених у статтях 59 і 60, сертифікаційну марку ЄС, зареєстровану з порушенням статті 85, визнають недійсною на підставі заявки в Офіс або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, крім випадків, коли власник сертифікаційної марки ЄС, шляхом зміни або доповнення норм, що регулюють використання, виконує вимоги статті 85.

Стаття 93 — Конвертація

Без обмеження статті 139(2) конвертація заявки на сертифікаційну марку ЄС або зареєстрованої сертифікаційної марки ЄС не відбувається, якщо у національному праві відповідної держави-члена не передбачена реєстрація гарантійних або сертифікаційних марок згідно зі статтею 28 Директиви (ЄС) 2015/2436.

ГЛАВА IX

ПРОЦЕДУРА

СЕКЦІЯ 1

Загальні положення

Стаття 94 — Рішення і повідомлення Офісу

1. Рішення Офісу повинні містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Вони повинні ґрунтуватися лише на мотивах або доказах, які відповідні сторони мали можливість прокоментувати. Якщо Офіс веде усне провадження, то рішення може бути оголошено в усній формі. Після цього рішення повідомляють сторонам у письмовій формі.

2. У будь-якому рішенні, повідомленні або сповіщенні Офісу вказують підрозділ або відділ Офісу, а також прізвище та ім'я відповідального посадовця або відповідальних посадовців. Такий посадовець або такі посадовці підписують їх або скріплюють, замість підпису, друкованим чи тисненим відбитком печатки Офісу. Виконавчий директор може встановити можливість використання інших засобів ідентифікації підрозділу або відділу Офісу, а також імені відповідального посадовця або відповідальних посадовців, чи застосування відмінної від печатки ідентифікації, якщо рішення, повідомлення або сповіщення Офісу передають через факсимільний апарат або будь-які інші технічні засоби зв'язку.

3. Рішення Офісу, які можна оскаржувати, супроводжують письмовим повідомленням, у якому зазначають, що будь-яке повідомлення про оскарження необхідно подати у письмовій формі до Офісу протягом двох місяців з дня сповіщення відповідного рішення. У повідомленнях також звертають увагу сторін на положення, встановлені у статтях 66, 67 і 68. Сторони не можуть покликатися на ненадання Офісом будь-якого повідомлення про можливість провадження щодо оскарження.

Стаття 95 — Вивчення фактів Офісом за власною ініціативою

1. У межах проваджень, які веде Офіс, він вивчає факти за власною ініціативою; проте у межах проваджень, пов'язаних з відносними підставами для відмови у реєстрації Офіс обмежений у такому вивченні вивченням фактів, доказів та аргументів, наданих сторонами, а також поданих клопотань. У межах проваджень щодо недійсності відповідно до статті 59 Офіс обмежує таке вивчення вивченням підстав та аргументів, наданих сторонами.

2. Офіс може не врахувати факти або докази, які відповідні сторони не надали вчасно.

Стаття 96 — Усне провадження

1. Якщо Офіс вважає, що усне провадження буде доцільним, його проводять за ініціативою Офісу або на прохання будь-якої сторони провадження.

2. Усні провадження, які ведуть експерти, Відділ розгляду заперечень та Департамент, відповідальний за ведення Реєстру, не повинні бути відкритими.

3. Усні провадження, у тому числі винесення рішення, у Відділі анулювання та Апеляційній раді повинні бути відкритими, якщо підрозділ, який веде провадження, не ухвалює іншого рішення у тих випадках, коли допуск громадськості міг би мати серйозні та невиправдані несприятливі наслідки, зокрема для сторони провадження.

4. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови усного провадження, у тому числі детальні умови використання мов згідно зі статтею 146.

Стаття 97 — Збір доказів

1. У межах будь-якого провадження в Офісі засоби надання та отримання доказів охоплюють таке:

(a) заслуховування сторін;

(b) надсилання запитів на інформацію;

(d) заслуховування свідків;

(e) висновки експертів;

(f) письмові твердження, які надані під присягою, підтверджені або мають схожу силу відповідно до права держави, у якій зроблено твердження.

2. Відповідний підрозділ може доручити одному зі своїх членів провести експертизу наведених доказів.

3. Якщо Офіс вважає, що сторона, свідок або експерт повинні дати покази в усній формі, воно надсилає відповідній особі повістку, щоб та з'явилися в Офісі. Строк повідомлення, передбачений у такій повістці, становить щонайменше один місяць, якщо не буде погоджено коротший строк.

4. Сторони необхідно проінформувати про заслуховування свідка або експерта в Офісі. Вони мають право бути присутніми та ставити питання свідку або експерту.

5. Виконавчий директор визначає суму витрат, яку необхідно сплатити, у тому числі авансові платежі, у межах затрат на збір доказів, як зазначено у цій статті.

6. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови збору доказів.

Стаття 98 — Повідомлення

1. Офіс, як правило, повідомляє відповідних осіб про рішення, повістки, будь-які повідомлення чи інші сповіщення, які розпочинають відлік строку, або про які необхідно повідомити відповідних осіб згідно з іншими положеннями цього Регламенту чи актами, ухваленими згідно з цим Регламентом, або наказ щодо повідомлення про які видав Виконавчий директор.

2. Виконавчий директор може визначити, про які документи з обмеженим строком оскарження, відмінні від рішень, та процесуальні документи необхідно повідомляти рекомендованим листом зі сповіщенням про вручення.

3. Повідомлення можна здійснювати за допомогою різних засобів, у тому числі електронних засобів. Виконавчий директор визначає деталі щодо використання електронних засобів.

4. Якщо повідомлення необхідно здійснювати шляхом публічного сповіщення, Виконавчий директор визначає спосіб публічного сповіщення та встановлює початок одномісячного строку, після завершення якого документ вважають таким, про який повідомили.

5. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови повідомлення.

Стаття 99 — Повідомлення про втрату прав

Якщо Офіс виявить, що наслідком дії цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з цим Регламентом, без ухвалення будь-якого рішення, є втрата права, він повідомляє про це відповідну особу згідно зі статтею 98. Остання може звернутися за ухваленням рішення у справі протягом двох місяців з моменту повідомлення, якщо вважає, що висновок Офісу є неправильним. Офіс ухвалює таке рішення, лише якщо не погоджується з особою, яка подає запит про таке; в іншому разі Офіс змінює свій висновок та інформує особу, яка подає запит про ухвалення рішення.

Стаття 100 — Повідомлення для Офісу

1. Повідомлення, адресовані Офісу, можна надсилати електронними засобами. Виконавчий директор визначає, якою мірою та за яких технічних умов такі повідомлення можна подавати в електронній формі.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають правила щодо засобів зв'язку, у тому числі електронних засобів зв'язку, які повинні використовувати сторони провадження в Офісі, та форми, які повинно надати Офіс.

Стаття 101 — Строки

1. Строки встановлюють у повних роках, місяцях, тижнях або днях. Відлік починається з дня, наступного за днем, коли настала відповідна подія. Тривалість строків не повинна бути меншою ніж один місяць або більшою ніж шість місяців.

2. Виконавчий директор визначає до початку кожного календарного року дні, коли Офіс закритий для приймання документів або коли звичайну пошту не доставляють у місцевість, де розташований Офіс.

3. Виконавчий директор визначає тривалість перерви у разі загальної перерви у доставлянні пошти у державі-членові, у якій знаходиться Офіс, або у разі фактичного переривання підключення Офісу до електронних засобів зв'язку.

4. Якщо виняткова подія, як, наприклад, стихійне лихо або страйк, спричиняє переривання або порушення належного зв'язку між сторонами провадження і Офісом, Виконавчий директор може встановити, що для сторін провадження, місце проживання або місцезнаходження яких знаходить у відповідній державі-членові або які призначили представника, що провадить діяльність у відповідній державі-членові, усі строки, які в іншому разі завершилися б у день початку такої події або після нього, як визначено ним, продовжують до дати, яка повинна бути визначена ним. Визначаючи таку дату, він оцінює, коли виняткова подія може закінчитися. Якщо подія негативно впливає на місцезнаходження Офісу, у такому визначенні Виконавчого директора зазначають, що воно стосується всіх сторін провадження.

5. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі розрахунку та тривалості строків.

Стаття 102 — Виправлення помилок та очевидних огріхів

1. Офіс виправляє будь-які лінгвістичні помилки або помилки транскрипції і очевидні огріхи у своїх рішеннях чи технічні помилки, які виникли з його вини у межах реєстрації торговельної марки ЄС або публікації реєстрації за власною ініціативою або на запит сторони.

2. Якщо власник звернувся з запитом про виправлення помилок у реєстрації торговельної марки ЄС або публікації реєстрації, стаття 55 застосовується mutatis mutandis.

3. Офіс опубліковує виправлення помилок у реєстрації торговельної марки ЄС та публікації реєстрації.

Стаття 103 — Скасування рішень

1. Якщо Офіс вніс запис у Реєстр або ухвалив рішення, що містить явну помилку, що виникла з вини Офісу, він забезпечує виключення запису з Реєстру або скасування рішення. Якщо у провадженні бере участь лише одна сторона і запис або дія негативно впливає на її права, виключення з Реєстру або скасування здійснюють, навіть якщо помилка не є очевидною для сторони.

2. Підрозділ, який вніс запис або ухвалив рішення, здійснює виключення з Реєстру або скасування, як зазначено у параграфі 1, ex officio або на запит однієї зі сторін провадження. Виключення запису з Реєстру або скасування рішення здійснюють протягом одного року з дня внесення запису у Реєстр або ухвалення рішення після консультацій зі сторонами провадження та будь-яким власником прав на відповідну торговельну марку ЄС, які внесено у Реєстр. Офіс веде облік усіх таких виключень або скасувань.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають процедуру скасування рішення або виключення запису з Реєстру.

4. Ця стаття не обмежує право сторін на оскарження за статтями 66 і 72 або на можливість виправлення помилок та очевидних огріхів за статтею 102. Якщо оскаржують рішення Офісу, яке містить помилку, провадження щодо оскарження втрачає підставу після скасування Офісом свого рішення згідно з параграфом 1 цієї статті. В останньому випадку збір за оскарження відшкодовують оскаржувачу.

Стаття 104 — Відновлення початкового стану

1. Заявник торговельної марки ЄС, або її власник, або будь-яка інша сторона провадження в Офісі, що попри застосування усієї належної обачності, якої вимагають обставини, не змогли дотриматися строку перед Офісом, відновлюють за заявкою свої права, якщо перешкода для дотримання безпосередньо спричинила, в силу дії положень цього Регламенту, втрату будь-якого права або засобів правового захисту.

2. Заяву подають у письмовій формі протягом двох місяців з моменту усунення перешкоди для дотримання строку. Невиконану дію необхідно завершити протягом цього строку. Заява є допустимою лише протягом року, який слідує відразу після завершення недотриманого строку. У разі неподання запиту на продовження реєстрації або несплати збору за продовження додатковий шестимісячний строк, передбачений у третьому реченні статті 53(3), вираховують з річного строку.

3. У заяві зазначають підстави, на яких вона ґрунтується, та викладають факти, на які вона опирається. її вважають поданою лише після сплати збору за відновлення прав.

4. Підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, ухвалює рішення щодо заявки.

5. Ця стаття не застосовується до строків, зазначених у параграфі 2 цієї статті, статті 46(1) і (3) та статті 105.

6. Якщо заявник торговельної марки ЄС або її власник відновив свої права, він не може протиставляти свої права третій особі, яка добросовісно ввела в обіг товари або надавала послуги під маркою, що є ідентичною торговельній марці ЄС або схожою з нею, у період між втратою прав на заявку або торговельну марку ЄС і публікацією примітки про відновлення таких прав.

7. Третя особа, яка може скористатися положеннями параграфу 6, може ініціювати провадження третьої особи щодо рішення про відновлення прав заявника на торговельну марку ЄС або її власника протягом двох місяців з дня публікації примітки про відновлення таких прав.

8. Ніщо у цій статті не обмежує право держави-члена забезпечити відновлення початкового стану щодо строків, передбачених у цьому Регламенті, яких необхідно дотримуватися перед органами влади такої держави.

Стаття 105 — Продовження провадження

1. Заявнику торговельної марки ЄС, її власнику або будь-якій іншій стороні провадження в Офісі, що не дотрималися строку перед Офісом, можуть на запит продовжити провадження за умови, що на момент подання запиту невиконану дію завершено. Запит на продовження провадження є допустимим, лише якщо його подали протягом двох місяців після завершення недотриманого строку. Запит вважають поданим лише після сплати збору за продовження провадження.

2. Ця стаття не застосовується до строків, встановлених у статті 32, статті 34(1), статті 38(1), статті 41(2), статті 46(1) і (3), статті 53(3), статті 68, статті 72(5), статті 104(2) та статті 139, а також строків, встановлених у параграфі 1 цієї статті , або строків для заявлення старшинства відповідно до статті 39 після подання заявки.

3. Підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, ухвалює рішення щодо заявки.

4. Якщо Офіс приймає заявку, наслідки недотримання строку вважають такими, що не настали. Якщо рішення було ухвалено у період між завершенням такого строку та поданням запиту на продовження провадження, підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, переглядає рішення і, якщо власне завершення невиконаної дії достатньо, ухвалює інше рішення. Якщо після перегляду Офіс робить висновок, що початкове рішення не потребує змін, він підтверджує таке рішення у письмовій формі.

5. Якщо Офіс відхиляє заявку, збір підлягає відшкодуванню.

Стаття 106 — Переривання провадження

1. Провадження в Офісі переривають:

(a) у разі смерті або недієздатності заявника торговельної марки ЄС, її власника або особи, уповноваженої національним правом діяти від їхнього імені. Якщо така смерть або недієздатність не впливають на дозвіл представника, призначеного згідно зі статтею 120, провадження переривають лише за заявкою такого представника;

(b) якщо правові причини, що виникли внаслідок провадження щодо майна заявника торговельної марки ЄС або її власника, перешкоджають йому продовжити провадження в Офісі;

(c) у разі смерті або недієздатності представника заявника торговельної марки ЄС або її власника чи перешкоджання такому представнику, з правових причин, що виникли внаслідок провадження щодо його майна, продовжити провадження в Офісі.

2. Провадження в Офісі відновлюють, щойно буде встановлено особу, уповноважену на його продовження.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови відновлення провадження в Офісі.

Стаття 107 — Покликання на загальні принципи

За відсутності процесуальних положень у цьому Регламенті або в актах, ухвалених згідно з цим Регламентом, Офіс бере до уваги принципи процесуального права, які є загальновизнаними у державах членах.

Стаття 108 — Припинення фінансових зобов'язань

1. Права Офісу на стягнення збору втрачають свою силу через чотири роки після завершення календарного року, у якому збір підлягав сплаті.

2. Права по відношенню до Офісу на повернення зборів або сум грошових коштів, переплачених понад суми збору, втрачають свою силу через чотири роки після завершення календарного року, у якому виникли такі права.

3. Строк, установлений у параграфах 1 і 2, переривають у ситуації, описаній у параграфі 1, в результаті надіслання запиту про сплату збору та у ситуації, описаній у параграфі 2, шляхом подання письмової обґрунтованої вимоги. У разі переривання строк починається негайно знову та закінчується щонайпізніше через шість років після завершення календарного року, у якому він початково розпочався, крім випадків, коли тим часом було відкрито судове провадження щодо виконання права; у такому разі строк закінчується не раніше, ніж через один рік після того, як судове рішення набуло сили як остаточне.

СЕКЦІЯ 2

Витрати

Стаття 109 — Витрати

1. Сторона, що програє у провадженні щодо заперечення, провадженні щодо анулювання, провадженні щодо визнання недійсності або провадженні щодо оскарження, покриває збори, сплачені іншою стороною. Без обмеження статті 146(7) сторона, яка програє, покриває також необхідні у межах провадження витрати, понесені іншою стороною, у тому числі витрати на дорогу та проживання і винагороду представника у розумінні статті 120(1), у межах лімітів, установлених для кожної категорії витрат в імплементаційних актах, які ухвалюють відповідно до параграфу 2 цієї статті. Збори, які покриває сторона, що програла, обмежуються зборами, сплаченими іншою стороною за заперечення, заявку на анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС та оскарження.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає максимальні розміри витрат, які є необхідними у межах провадження та які фактично понесла сторона, що виграла. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Визначаючи суми витрат на дорогу та проживання, Комісія враховує відстань між місцем проживання або здійснення діяльності сторони, представника, свідка або експерта та місцем ведення усного провадження, процесуальний етап, на якому понесено витрати, та, коли йдеться про витрати на представництво у розумінні статті 120(1), необхідність забезпечити, щоб інша сторона не зловживала обов'язком покриття витрат з тактичних міркувань. Витрати на проживання розраховують відповідно до Положення про персонал для посадовців Союзу й Умов працевлаштування інших службовців Союзу, встановлених у Регламенті Ради (CEC, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (-15) ("Положення про персонал" й "Умови працевлаштування" відповідно).

Сторона, що програла, покриває витрати лише однієї протилежної сторони та, у відповідних випадках, лише одного представника.

3. Однак якщо кожна сторона отримує перемогу з деяких питань і програє в інших питаннях або якщо це необхідно з причин справедливості, Відділ розгляду заперечень, Відділ виключення з реєстру або Апеляційна рада ухвалює рішення про інший розподіл витрат.

4. Сторона, що припиняє провадження шляхом відкликання заявки на торговельну марку ЄС, заперечення, заявки на анулювання прав, заявки на визнання недійсності або оскарження, шляхом непродовження реєстрації торговельної марки ЄС чи шляхом відмови від торговельної марки ЄС, покриває збори та витрати, понесені іншою стороною, як передбачено у параграфах 1 і 3.

5. Якщо у справі не винесено рішення, то покриття витрат віддають на розсуд Відділу розгляду заперечень, Відділу анулювання або Апеляційної ради.

6. Якщо сторони домовилися у Відділі розгляду заперечень, Відділі анулювання або Апеляційній раді про розподіл витрат, що відрізняється від передбаченого у параграфах 1-5, відповідний підрозділ враховує таку угоду.

7. Відділ розгляду заперечень, Відділ анулювання чи Апеляційна рада встановлює суму витрат, які підлягають сплаті згідно з параграфами 1-6 цієї статті, якщо витрати, що підлягають сплаті, обмежуються зборами, сплаченими Офісу, та витратами на представництво. В усіх інших випадках канцелярія Апеляційної ради або член персоналу Відділу розгляду заперечень чи Відділу анулювання установлює на запит суму витрат, які підлягають відшкодуванню. Подання запиту допускається лише протягом двох місяців з дати набуття остаточної сили рішенням, заявку на яке було подано для встановлення суми витрат, та запит супроводжують рахунком і підтверджуючими доказами. Щодо витрат на представництво згідно зі статтею 120(1) достатньо запевнення представника, що витрати понесено. Щодо інших витрат достатньо встановлення їхньої правдоподібності. Якщо суму витрат встановлено згідно з першим реченням цього параграфу, витрати на представництво присуджують на рівні, встановленому в імплементаційному акті, ухваленому згідно з параграфом 2 цієї статті, незважаючи на те, чи їх справді понесено.

8. Рішення про встановлення суми витрат, у якому зазначають мотиви, на яких воно ґрунтується, може бути переглянуто у межах рішення Відділу розгляду заперечень, Відділу анулювання чи Апеляційної ради на запит, поданий протягом одного місяця з дня сповіщення про присудження витрат. Його вважають поданим лише після сплати збору за перегляд суми витрат. Відділ розгляду заперечень, Відділ анулювання або Апеляційна рада, у відповідному випадку, ухвалює рішення щодо запиту на перегляд рішення про встановлення суми витрат без усного провадження.

Стаття 110 — Виконання рішень про встановлення суми витрат

1. Будь-яке остаточне рішення Офісу про встановлення суми витрат може бути виконано примусово.

2. Виконання регулюють цивільно-процесуальні положення, що діють у державі, на території якої його здійснюють. Кожна держава-член призначає один орган, відповідальний за перевірку справжності рішення, зазначеного у параграфі 1, та повідомляє його контакти Офісу, Суду і Комісії. Такий орган додає наказ про виконання рішення до рішення, здійснюючи перевірку справжності рішення, що є єдиною формальністю.

3. Коли ці формальності завершено за заявкою відповідної сторони, остання може приступати до виконання згідно з національним правом, винісши питання безпосередньо на розгляд компетентного органу.

4. Виконання може бути призупинено лише на підставі рішення Суду. Однак суди відповідної країни мають юрисдикцію щодо розгляду скарг щодо виконання у неналежний спосіб.

СЕКЦІЯ 3

Інформація, яку надають громадськості та органам держав-членів

Стаття 111 — Реєстр торговельних марок ЄС

1. Офіс веде Реєстр торговельних марок ЄС і підтримує його актуальність.

2. Реєстр містить такі записи про торговельні марки ЄС та реєстрації:

(a) дата подання заявки;

(b) номер заявки;

(d) ім'я та адреса заявника;

(e) ім'я та робоча адреса представника, відмінного від представника, зазначеного у першому реченні статті 119(3);

(f) представлення марки із зазначенням її характеру та, у відповідних випадках, опис марки;

(g) зазначення товарів і послуг за їхніми назвами;

(h) деталі заяв про пріоритет відповідно до статті 35;

(i) деталі заяв про виставковий пріоритет відповідно до статті 38;

(j) деталі заяв про старшинство зареєстрованої більш ранньої торговельної марки, як зазначено у статті 39;

(k) заява про те, що марка набула розрізняльних ознак внаслідок її використання згідно зі статтею 7(3);

(l) зазначення того, що марка є колективною маркою;

(m) зазначення того, що марка є сертифікаційною маркою;

(n) мова, якою було подано заявку, та друга мова, яку заявник вказав у своїй заявці, відповідно до статті 146(3);

(o) дата реєстрації марки у Реєстрі та реєстраційний номер;

(p) заява про те, що заявка є результатом перетворення міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу відповідно до статті 204 цього Регламенту разом з датою міжнародної реєстрації відповідно до статті 3(4) Мадридського Протоколу або датою запису про територіальне поширення на Союз після міжнародної реєстрації відповідно до статті 3ter (2) Мадридського Протоколу та, у відповідних випадках, датою пріоритету міжнародної реєстрації.

3. Реєстр містить також такі записи разом з датою внесення кожного такого запису:

(a) зміни імені, адреси або громадянства власника торговельної марки ЄС або зміни держави, у якій він проживає або має місцезнаходження чи місце постійної діяльності;

(b) зміни імені та робочої адреси представника, відмінного від представника, зазначеного у першому реченні статті 119(3);

(d) зміни і доповнення до марки відповідно до статей 49 і 54 та виправлення помилок;

(e) повідомлення про зміни до норм, що регулюють використання колективної марки, відповідно до статті 79;

(f) деталі заяви про старшинство зареєстрованої більш ранньої марки, як зазначено у статті 39, відповідно до статті 40;

(g) повна або часткова передача відповідно достатті 20;

(h) виникнення або передача речового права відповідно до статті 22 і характер речового права;

(i) звернення стягнення відповідно до статті 23 і провадження щодо неплатоспроможності відповідно до статті 24;

(j) надання або передача ліцензії згідно зі статтею 25 та, у відповідних випадках, тип ліцензії;

(k) продовження реєстрації відповідно до статті 53, дата набуття нею чинності та будь-які обмеження відповідно до статті 53(4);

(l) запис про встановлення завершення строку реєстрації відповідно до статті 53;

(m) заява про відкликання власником марки або відмову від марки згідно зі статтями 49 і 57 відповідно;

(n) дата подання та деталі заперечення відповідно до статті 46, заяви відповідно до статті 63, зустрічного позову про анулювання чи визнання недійсності відповідно до статті 128(4) або оскарження відповідно достатті 68;

(o) дата та зміст рішення щодо заперечення, щодо заяви або зустрічного позову відповідно до статті 64(6) або третього речення статті 128(6) чи щодо оскарження відповідно до статті 71;

(p) запис про отримання запиту на конвертацію відповідно до статті 140(2);

(q) запис про виключення з Реєстру представника, внесеного відповідно до пункту (e) параграфу 2 цієї статті;

(r) виключення з Реєстру старшинства національної торговельної марки;

(s) зміна у Реєстрі або виключення з Реєстру даних, зазначених у пунктах (h), (i) та (j) цього параграфу;

(t) заміна торговельної марки ЄС на міжнародну реєстрацію відповідно до статті 197;

(u) дата та номер міжнародних реєстрацій на підставі заявки на торговельну марку ЄС, яку було зареєстровано як торговельну марку ЄС, відповідно до статті 185(1);

(v) дата та номер міжнародних реєстрацій на підставі заявки на торговельну марку ЄС відповідно до статті 185(2);

(w) поділ заявки відповідно до статті 50 та поділ реєстрації відповідно до статті 56 разом з даними, зазначеними у параграфі 2 цієї статті, щодо виділеної реєстрації, а також список товарів і послуг первісної реєстрації зі змінами;

(x) скасування рішення або анулювання запису у Реєстрі відповідно достатті 103, якщо скасування або анулювання стосується опублікованого рішення або запису;

(y) повідомлення про зміни і доповнення до норм, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, відповідно до статті 88.

4. Виконавчий директор може визначати дані, відмінні від тих, що зазначені у параграфах 2 і 3 цієї статті, які необхідно внести у Реєстр, відповідно до статті 149(4).

5. Реєстр можна вести в електронній формі. Офіс збирає, організовує, оприлюднює та зберігає дані, зазначені у параграфах 2 і 3, у тому числі будь-які персональні дані, для цілей, установлених у параграфі 8. Офіс забезпечує легкий доступ до Реєстру для публічного ознайомлення.

6. Власника торговельної марки ЄС повідомляють про будь-яку зміну у Реєстрі.

7. Офіс надає завірені та незавірені витяги з Реєстру на запит та після сплати збору.

8. Опрацювання даних щодо записів, зазначених у параграфах 2 і 3, у тому числі будь-яких персональних даних, здійснюють для цілей:

(a) адміністрування заявок та/або реєстрацій, як описано у цьому Регламенті та актах, ухвалених відповідно до нього;

(b) ведення відкритого реєстру для ознайомлення органами публічної влади та суб'єктами господарювання й їх інформування, щоб надати їм можливість реалізувати права, надані їм цим Регламентом, та проінформувати про наявність попередніх прав, які належать третім особам; і

(c) формування звітів та статистичних даних, які надають можливість Офісу оптимізувати свої операції та покращити функціонування системи.

9. Усі дані, у тому числі персональні дані, щодо записів у параграфах 2 і 3 вважаються такими, що становлять суспільний інтерес, та будь-яка третя особа може мати доступ до них. З причин правової визначеності записи у Реєстрі зберігають протягом невизначеного періоду часу.

Стаття 112 — База даних

1. Окрім обов'язку ведення Реєстру в розумінні статті 111, Офіс збирає та зберігає в електронній базі даних усі відомості, надані заявниками або будь-якою іншою стороною провадження відповідно до цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з ним.

2. Електронна база даних може містити персональні дані, окрім тих, які внесено у Реєстр відповідно до статті 111, якщо цей Регламент або акти, ухвалені згідно з ним, вимагають надання таких відомостей. Збирання, зберігання та опрацювання таких даних слугує для цілей:

(a) адміністрування заявок та/або реєстрацій, як описано у цьому Регламенті та в актах, ухвалених відповідно до нього;

(b) доступу до інформації, необхідної для ведення відповідних проваджень у простіший та дієвіший спосіб;

(d) формування звітів та статистичних даних, які надають можливість Офісу оптимізувати свої операції та покращити функціонування системи.

3. Виконавчий директор визначає умови доступу до електронної бази даних та спосіб, у який її контент, відмінний від персональних даних, зазначених у параграфі 2 цієї статті, але який охоплює дані, зазначені у статті 111, може бути надано у машинозчитуваній формі, у тому числі збір за такий доступ.

4. Доступ до персональних даних, зазначених у параграфі 2, необхідно обмежити, і такі дані не оприлюднюють, якщо відповідна сторона не надала на це свою явну згоду.

5. Усі дані зберігають протягом невизначеного строку. Однак відповідна сторона може звернутися із запитом на видалення будь-яких персональних даних з бази даних через 18 місяців після завершення строку дії торговельної марки ЄС або закриття відповідної процедури inter partes. Відповідна сторона має право на виправлення неточних або помилкових даних у будь-який час.

Стаття 113 — Онлайн-доступ до рішень

1. Рішення Офісу повинні бути доступними у режимі онлайн для інформування та консультування загалу в інтересах прозорості та прогнозованості. Будь-яка сторона провадження, яка призвела до ухвалення рішення, може звернутися із запитом на видалення будь-яких персональних даних, які містить рішення.

2. Офіс може надати онлайн-доступ до рішень національних судів та судів Союзу, пов'язаних з його завданнями, щоб підвищити рівень інформованості й обізнаності громадськості у питаннях інтелектуальної власності та сприяти зближенню практик. Офіс дотримується умов початкової публікації персональних даних.

Стаття 114 — Ознайомлення з матеріалами

1. Матеріали, пов'язані із заявками на торговельну марку ЄС, які ще не опубліковано, не надають для ознайомлення без згоди заявника.

2. Будь-яка особа, яка може довести, що заявник на торговельну марку ЄС стверджував, що після реєстрації торговельної марки він використає права, надані нею, проти такої особи, може провести ознайомлення з матеріалами до публікації такої заявки та без згоди заявника.

3. Після публікації заявки на торговельну марку ЄС ознайомлення з матеріалами, пов'язаними з такою заявкою та торговельною маркою, що випливають з неї, може бути здійснено на запит.

4. Якщо здійснюють ознайомлення з матеріалами відповідно до параграфу 2 або 3 цієї статті, документи, пов'язані з виключенням або запереченням згідно зі статтею 169, проекти рішень та висновків, всі інші внутрішні документи, використовувані для підготування рішень і висновків, а також частини матеріалів, у збереженні конфіденційності яких відповідна сторона проявила особливий інтерес до надходження запиту на ознайомлення з матеріалами, крім випадків, коли ознайомлення з такими частинами матеріалів обґрунтовано переважаючими законними інтересами сторони, яка вимагає ознайомлення, може бути вилучено з ознайомлення.

5. Ознайомлення з матеріалами заявок на торговельні марки ЄС або зареєстрованих торговельних марок ЄС проводять із залученням оригіналу документа, його копій або технічних засобів зберігання, якщо матеріали зберігають у такий спосіб. Виконавчий директор визначає способи ознайомлення.

6. Якщо ознайомлення проводять у спосіб, передбачений у параграфі 7, запит на ознайомлення з матеріалами вважають поданим після сплати необхідного збору. Збір не сплачують, якщо ознайомлення з технічними засобами зберігання провадять онлайн.

7. Ознайомлення з матеріалами проводять у приміщеннях Офісу. На запит ознайомлення з матеріалами проводять шляхом видання копій матеріалів документів. Видання таких копій здійснюють за умови сплати збору. Офіс видає також на запит завірені або незавірені копії заявки на торговельну марку ЄС після сплати збору.

8. Ознайомлення з матеріалами, які веде Офіс у зв'язку з міжнародними реєстраціями із зазначенням Союзу, може бути проведено на запит з дня публікації, зазначеної у статті 190(1), згідно з умовами, встановленими у параграфах 1, 3 і 4 цієї статті.

9. З урахуванням обмежень, передбачених у параграфі 4, Офіс може на запит повідомляти інформацію з будь-яких матеріалів щодо торговельної марки ЄС, на яку подано заявку, або зареєстрованої торговельної марки ЄС за умови сплати збору. Однак Офіс може вимагати скористатися можливістю проведення ознайомлення безпосередньо з матеріалами, якщо вважає таке за доцільне з огляду на обсяг інформації, який необхідно надати.

Стаття 115 — Зберігання матеріалів

1. Офіс повинен зберігати матеріали будь-якої процедури, пов'язаної із заявкою на торговельну марку ЄС або реєстрацією торговельної марки ЄС. Виконавчий директор визначає форму зберігання таких матеріалів.

2. Якщо матеріали зберігаються в електронні формі, електронні файли або їх резервні копії зберігають протягом невизначеного строку. Оригінали документів, які подали сторони провадження та які формують основу таких електронних файлів, утилізують після завершення строку, що слідує після отримання їх Офісом та який визначає Виконавчий директор.

3. Якщо матеріали або частини матеріалів зберігають у будь-якій формі, відмінній від електронної, та мірою, якою їх так зберігають, документи або доказові факти, що становлять частину таких матеріалів, зберігають щонайменше протягом п'яти років після завершення року, у якому заявку було відхилено або відкликано чи вважається відкликаною, строк реєстрації торговельної марки ЄС повністю закінчується згідно зі статтею 53, зареєстровано цілковиту відмову від торговельної марки повністю ЄС згідно зі статтею 57 або торговельну марку ЄС повністю видалено з Реєстру згідно зі статтею 64(6) чи 128(6).

Стаття 116 — Періодичні публікації

1. Офіс періодично публікує:

(a) Бюлетень торговельних марок Європейського Союзу, який містить публікації заявок та записів, внесених у Реєстр, а також інші деталі щодо заявок або реєстрацій торговельних марок ЄС, публікація яких є необхідною за цим Регламентом або актами, ухваленими згідно з ним;

(b) Офіційний вісник Офісу, який містить повідомлення та інформацію загального характеру, видані Виконавчим директором, а також будь-яку іншу інформацію, пов'язану з цим Регламентом та його імплементацією.

Публікації, зазначені у пунктах (a) і (b) першого підпараграфу, можуть здійснюватися в електронній формі.

2. Бюлетень торговельних марок Європейського Союзу публікують у спосіб та з частотою, які визначає Виконавчий директор.

3. Офіційний вісник Офісу публікують мовами Офісу. Однак Виконавчий директор може встановити, що певні матеріали необхідно публікувати в Офіційному віснику Офісу офіційними мовами Союзу.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) дату, яку вважають датою публікації у Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу;

(b) спосіб публікації записів щодо реєстрації торговельної марки, які не містять змін порівняно з публікацією заявки;

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться у статті 207(2).

Стаття 117 — Адміністративна співпраця

1. Якщо інше не передбачено у цьому Регламенті або у національному праві, Офіс та суди або органи держав-членів надають на запит допомогу один одному шляхом повідомлення інформації або надання доступу до матеріалів для ознайомлення. Якщо Офіс надає доступ до матеріалів для ознайомлення судам, прокуратурам або центральним офісам з промислової власності, ознайомлення не підпадає під обмеження, встановлені у статті 114.

2. Офіс не стягує збори за повідомлення інформації або надання доступу до матеріалів для ознайомлення.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає детальні умови щодо того, як Офіс та органи держав-членів повинні обмінюватися інформацією між собою та надавати доступ до матеріалів для ознайомлення, беручи до уваги обмеження, під які підпадає ознайомлення з матеріалами, пов'язаними із заявками на торговельні марки ЄС або реєстраціями, відповідно до статті 114, якщо доступ до них надано третім особам. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

Стаття 118 — Обмін публікаціями

1. Офіс та центральні офіси з промислової власності держав-членів надсилають безоплатно одне одному на запит та для власного користування одну або кілька копій своїх відповідних публікацій.

2. Офіс може укласти угоди, пов'язані з обміном публікаціями або їх наданням.

СЕКЦІЯ 4

Представництво

Стаття 119 — Загальні принципи представництва

1. Відповідно до положень параграфу 2 жодну особу не можна змушувати, щоб її представляли в Офісі.

2. Без обмеження другого речення параграфу 3 цієї статті фізичних та юридичних осіб, які не проживають і не мають місцезнаходження або реального й дійсного місця постійної промислової або комерційної діяльності на території Європейського економічного простору, необхідно представляти в Офісі згідно зі статтею 120(1) у всіх провадженнях, передбачених у цьому Регламенті, окрім подання заявки на торговельну марку ЄС.

3. Фізичних та юридичних осіб, які проживають чи мають місцезнаходження або реальне і дійсне постійне місце промислової чи комерційної діяльності на території Європейського економічного простору, може представляти в Офісі працівник. Працівник юридичної особи, до якого застосовується цей параграф, також може представляти інших юридичних осіб, які мають економічні зв'язки з першою юридичною особою, навіть якщо такі інші юридичні особи не мають місцезнаходження або реального й дійсного місця постійної промислової чи комерційної діяльності на території Європейського економічного простору. Працівники, які представляють осіб у розумінні цього параграфу, на запит Офісу або, у відповідних випадках, сторони провадження надають їм підписане уповноваження для включення до матеріалів.

4. Якщо більше ніж один заявник або більше ніж одна третя сторона діють спільно, призначають спільного представника.

Стаття 120 — Професійні представники

1. Представництво фізичних або юридичних осіб в Офісі можуть здійснювати лише:

(a) юрист-практик, якого кваліфіковано в одній з держав-членів Європейського економічного простору та місце здійснення діяльності якого знаходиться на території Європейського економічного простору, тією мірою, якою йому надано право у межах згаданої держави-члена діяти як представник у справах щодо торговельної марки;

(b) професійні представники, імена яких зазначено у списку, який веде для цієї цілі Офіс.

Представники, які діють в Офісі, на запит Офісу або, у відповідних випадках, іншої сторони провадження надають їм підписане уповноваження для долучення до матеріалів.

2. До списку професійних представників може бути внесено будь-яку фізичну особу, яка відповідає таким умовам:

(a) вона є громадянином однієї з держав-членів Європейського економічного простору;

(b) місце здійснення її діяльності або місце її працевлаштування знаходиться на території Європейського економічного простору;

(c) вона має право представляти фізичних та юридичних осіб у справах щодо торговельних марок в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу або в центральному офісі з промислової власності держави-члена Європейського економічного простору. Якщо у відповідній державі надання права не зумовлено вимогою щодо спеціальної професійної кваліфікації, особи, які подають заявку на внесення їх до списку осіб, які займаються справами щодо торговельних марок в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу або згаданих центральних офісах з промислової власності, повинні мати досвід такої систематичної роботи щонайменше протягом п'яти років. Однак від осіб, професійна кваліфікація яких представляти фізичних та юридичних осіб у справах щодо торговельних марок в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу або в згаданих центральних офісах з промислової власності є офіційно визнаною згідно з нормами, установленими відповідною державою, професійний досвід не вимагають.

3. Запис вносять на запит разом із сертифікатом, оформленим центральним офісом з промислової власності відповідної держави-члена, та із зазначенням того, що умови, встановлені у параграфі 2 виконано.

4. Виконавчий директор може надати звільнення від:

(a) виконання вимоги, зазначеної у другому реченні параграфу 2(c), якщо заявник надасть доказ того, що він отримав необхідну кваліфікацію в інший спосіб;

(b) виконання вимоги, встановленої у параграфі 2(a) у разі висококваліфікованих професіоналів, якщо виконано вимоги, встановлені у параграфі 2(b) і (c).

5. Особу може бути видалено зі списку професійних представників на її запит або у разі подальшої неможливості здійснювати представництво. Зміни і доповнення до списку професійних представників публікують в Офіційному віснику Офісу.

Стаття 121 — Делегування повноважень

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають:

(a) умови та процедуру призначення спільного представника, як зазначено устатті 119(4);

(b) умови, на яких працівники, зазначені у статті 119(3), і професійні представники, зазначені у статті 120(1), надають Офісу підписане уповноваження на здійснення представництва, а також зміст такого уповноваження;

ГЛАВА X

ЮРИСДИКЦІЯ ТА ПРОЦЕДУРА ПОЗОВІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ТОРГОВЕЛЬНИМИ МАРКАМИ ЄС

СЕКЦІЯ 1

Застосування правил Союзу про юрисдикцію та визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах

Стаття 122 — Застосування правил Союзу про юрисдикцію та визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах

1. Якщо інше не зазначено у цьому Регламенті, правила Союзу про юрисдикцію та визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах застосовують до проваджень, пов'язаних з торговельними марками ЄС і заявками на торговельні марки ЄС, а також до проваджень, пов'язаних з одночасними і послідовними позовами на підставі торговельних марок ЄС і національних торговельних марок.

2. У разі проваджень щодо позовів і зустрічних позовів, зазначених у статті 124:

(a) статті 4 і 6, пункти 1, 2, 3 і 5 статті 7, а також стаття 35 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 не застосовуються;

(b) статті 25 і 26 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 застосовуються з урахуванням обмежень, передбачених у статті 125(4) цього Регламенту;

(c) положення глави II Регламенту (ЄС) № 1215/2012, застосовні до осіб, що проживають у державі-членові, також є застосовними до осіб, які не мають місця проживання у будь-якій державі-членові, але у ній знаходиться місце їхньої постійної діяльності.

3. Покликання у цьому Регламенті на Регламент (ЄС) № 1215/2012 охоплюють, у відповідних випадках, Угоду між Європейським Співтовариством і Королівством Данія про юрисдикцію та визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах від 19 жовтня 2005 року.

СЕКЦІЯ 2

Суперечки щодо порушення та дійсності торговельних марок ЄС

Стаття 123 — Суди у справах торговельних марок ЄС

1. Держави-члени призначають на своїй території якомога обмеженішу кількість національних судів та трибуналів першої і другої інстанцій, які виконують функції, передбачені для них у цьому Регламенті.

2. Відповідні держави-члени повідомляють Комісію про будь-яку зміну у кількості, найменуваннях або територіальній юрисдикції судів, внесених до списку судів у справах торговельних марок ЄС, які держави-члени повідомили Комісії згідно зі статтею 95(2) Регламенту (ЄС) № 207/2009.

3. Комісія повідомляє інформацію, зазначену у параграфі 2, державам-членам, та цю інформацію публікують в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 124 — Юрисдикція щодо розгляду порушення та дійсності

Суди у справах торговельних марок ЄС мають виключну юрисдикцію:

(a) щодо розгляду всіх позовів про порушення та, якщо такі дозволено національним правом, позовів стосовно потенційного порушення, пов'язаного з торговельними марками ЄС;

(b) щодо розгляду позовів про визнання відсутності порушення, якщо такі дозволено національним правом;

(d) щодо розгляду зустрічних позовів про анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС відповідно до статті 128.

Стаття 125 — Міжнародна юрисдикція

1. Відповідно до положень цього Регламенту, а також будь-яких положень Регламенту (ЄС) № 1215/2012, застосовних на підставі статті 122, провадження щодо позовів і зустрічних позовів, зазначених у статті 124, відкривають у судах держави-члена, у якій проживає відповідач або, якщо він не проживає у жодній з держав-членів, у якій знаходиться його місце постійної діяльності.

2. Якщо відповідач не проживає у жодній з держав-членів і не має у жодній з них постійного місця діяльності, таке провадження відкривають у судах держави-члена, у якій проживає позивач або, якщо він не проживає у жодній з держав-членів, у якій знаходиться його місце постійної діяльності.

3. Якщо ні відповідач, ні позивач не проживає у жодній з держав-членів і не має у жодній з них місця постійної діяльності, таке провадження відкривають у судах держави-члена, у якій зареєстровано місцезнаходження Офісу.

4. Незважаючи на положення параграфів 1, 2 і 3:

(a) стаття 25 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 застосовується, якщо сторони погодилися, що юрисдикцію повинен мати інший суд у справах торговельних марок ЄС;

(b) стаття 26 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 застосовується, якщо відповідач зареєструє явку в іншому суді у справах торговельних марок ЄС.

5. Провадження за позовами та зустрічними позовами, зазначеними у статті 124, окрім позовів про визнання відсутності порушення торговельної марки ЄС, також можна відкривати у судах держави-члена, у якій було вчинено порушення або загрожувало вчинення такого чи у якій було вчинено дію, зазначену в статті 11(2).

Стаття 126 — Поширення юрисдикції

1. Суд у справах торговельних марок ЄС, юрисдикція якого ґрунтується на статті 125(1)-(4), має юрисдикцію щодо:

(a) розгляду порушень, вчинених або вчинення яких загрожувало на території будь-якої з держав-членів;

(b) розгляду дій, зазначених устатті 11(2) та вчинених на території будь-якої з держав-членів.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС, юрисдикція якого ґрунтується на статті 125(5), має юрисдикцію лише щодо розгляду дій, вчинених або вчинення яких загрожувало на території держави-члена, у якій знаходиться суд.

Стаття 127 — Презумпція дійсності. Захист по суті

1. Суди у справах торговельних марок ЄС розглядають торговельну марку ЄС як дійсну, якщо відповідач не оскаржив її дійсність у зустрічному позові про анулювання або визнання недійсності.

2. Дійсність торговельної марки ЄС не підлягає опротестуванню у межах позову про визнання відсутності порушення.

3. У межах позовів, зазначених у пунктах (а) і (с) статті 124, заява, пов'язана зі анулюванням торговельної марки ЄС, подана у спосіб, відмінний від зустрічного позову, є допустимою, якщо відповідач заявляє, що торговельна марка ЄС могла бути анульована внаслідок недостатнього дійсного її використання тоді, коли було подано позов про порушення.

Стаття 128 — Зустрічні позови

1. Зустрічний позов про анулювання або визнання недійсності може ґрунтуватися лише на підставах для анулювання або визнання недійсності, згаданих у цьому Регламенті.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС відхиляє зустрічний позов про анулювання або визнання недійсності, якщо рішення, яке було ухвалене Офісом у зв'язку з таким самим предметом та мотивом позову та стосується таких самих сторін, набуло сили як остаточне рішення.

3. Якщо зустрічний позов подано у межах судового процесу, у якому власник торговельної марки вже не є стороною, його інформують про таке і він може приєднатися як сторона процесу згідно з умовами, встановленими у національному праві.

4. Суд у справах торговельних марок ЄС, до якого подано зустрічний позов про анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС, не береться за розгляд зустрічного позову, допоки заінтересована сторона або суд не повідомлять Офіс про дату подання зустрічного позову. Офіс записує цю інформацію у Реєстрі. Якщо заявку на анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС подано в Офіс до подання зустрічного позову, Офіс інформує про це суд і останній призупиняє провадження відповідно до статті 132(1), допоки рішення щодо заявки не набуде сили як остаточне або заявку не буде відкликано.

5. Застосовується стаття 64(2)-(5).

6. Якщо суд у справах торговельних марок ЄС виніс рішення, яке набуло сили як остаточне, щодо зустрічного позову про анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС, суд або будь-яка сторона національного провадження без зволікань надсилає копію рішення Офісу. Офіс або будь-яка заінтересована сторона може звернутися із запитом на інформацію про таке передання. Офіс вносить відмітку про рішення у Реєстр та вживає необхідних заходів, щоб виконати його резолютивну частину.

7. Суд у справах торговельних марок ЄС, який проводить слухання зустрічного позову про анулювання або визнання недійсності, може призупинити провадження за зверненням власника торговельної марки ЄС і після заслуховування інших сторін та може звернутися до відповідача з проханням подати заявку на анулювання або визнання недійсності до Офісу протягом встановленого ним строку. Якщо заявку не подано протягом такого строку, провадження у справі продовжують; зустрічний позов вважається відкликаним. Застосовується стаття 132(3).

Стаття 129 — Застосовне право

1. Суди у справах торговельних марок ЄС застосовують положення цього Регламенту.

2. У всіх справах щодо торговельних марок, які цей Регламент не покриває, відповідний суд у справах торговельних марок ЄС використовує застосовне національне право.

3. Якщо інше не передбачено у цьому Регламенті, суд у справах торговельних марок ЄС застосовує процесуальні положення, що регулюють такий самий вид судового процесу, пов'язаний з національними торговельними марками, у державі-члені, у якій знаходиться суд.

Стаття 130 — Санкції

1. Якщо суд у справах торговельних марок ЄС встановить, що відповідач порушив або погрожував порушити торговельну марку ЄС, він, за відсутності особливих причин не вчиняти так, видає наказ про заборону відповідачу продовжувати вчиняти дії, які порушили або порушили б торговельну марку ЄС. Він також вживає таких заходів відповідно до національного права, спрямованих на забезпечення виконання цієї заборони.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС також може застосувати заходи або накази, допустимі відповідно до застосовного права, які він вважає належними за обставин справи.

Стаття 131 — Тимчасові заходи та заходи забезпечення

1. До судів держави-члена, у тому числі до судів у справах торговельних марок ЄС, може бути подано заявку на застосування таких тимчасових заходів, у тому числі заходів забезпечення, щодо торговельної марки ЄС або заявки на торговельну марку ЄС, які може допускати право такої держави щодо національної торговельної марки, навіть якщо за цим Регламентом суд у справах торговельних марок ЄС іншої держави-члена має юрисдикцію щодо розгляду справи по суті.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС, юрисдикція якого ґрунтується на статті 125(1), (2), (3) або (4), має юрисдикцію застосовувати тимчасові заходи і заходи забезпечення, які відповідно до будь-якої необхідної процедури визнання та виконання згідно з главою III Регламенту (ЄС) № 1215/2012 є застосовними на території будь-якої держави-члена. Жодний інший суд не має такої юрисдикції.

Стаття 132 — Конкретні правила щодо пов'язаних позовів

1. Суд у справах торговельних марок ЄС, що розглядає позов, зазначений у статті 124, який є відмінним від позову про визнання відсутності порушення, призупиняє провадження за відсутності особливих підстав для продовження розгляду за власною ініціативою після заслуховування сторін або на запит однієї зі сторін та після заслуховування інших сторін, якщо питання про дійсність торговельної марки ЄС уже розглядає інший суд у справах торговельних марок ЄС на підставі зустрічного позову або у разі подання заявки на анулювання або визнання недійсності до Офісу.

2. Офіс, розглядаючи заявку на анулювання або визнання недійсності, призупиняє провадження за відсутності особливих підстав для продовження розгляду за власною ініціативою після заслуховування сторін або на запит однієї зі сторін та після заслуховування інших сторін, якщо питання про дійсність торговельної марки ЄС уже розглядає суд у справах торговельних марок ЄС на підставі зустрічного позову. Однак якщо одна зі сторін провадження у суді у справах торговельних марок ЄС звертається з таким запитом, суд може після заслуховування інших сторін цього провадження призупинити провадження. У цьому разі Офіс продовжує провадження, яке очікує розгляду у ньому.

3. Якщо суд у справах торговельних марок ЄС призупиняє провадження, він може видати наказ про застосування тимчасових заходів і заходів забезпечення на період призупинення.

Стаття 133 — Юрисдикція судів у справах торговельних марок ЄС другої інстанції. Подальше апеляційне оскарження

1. Апеляційне оскарження у суди у справах торговельних марок ЄС другої інстанції подають на рішення судів у справах торговельних марок ЄС першої інстанції, винесені у межах проваджень, які виникають на підставі позовів та зустрічних позовів, зазначених у статті 124.

2. Умови, на яких можна подати апеляційне оскарження до суду у справах торговельних марок ЄС другої інстанції, визначають у національному праві держави-члена, у якій знаходиться суд.

3. Національні правила подальшого апеляційного оскарження застосовують до рішень судів у справах торговельних марок ЄС другої інстанції.

СЕКЦІЯ 3

Інші суперечки щодо торговельних марок ЄС

Стаття 134 — Додаткові положення про юрисдикцію національних судів, відмінних від судів у справах торговельних марок ЄС

1. У державі-члені, суди якої мають юрисдикцію за статтею 122(1), такі суди мають юрисдикцію розглядати позови, відмінні від зазначених у статті 124, що б мали юрисдикцію ratione loci та ratione materiae (предметна та територіальна підсудність) у разі позову щодо національної торговельної марки, зареєстрованої у такій державі.

2. Позови щодо торговельної марки ЄС, які є відмінними від тих, про які йдеться у статті 124 та розгляд яких не входить до юрисдикції жодного суду відповідно до статті 122(1) і параграфу (1) цієї статті, можуть розглядати у судах держави-члена, у якій зареєстровано місцезнаходження Офісу.

Стаття 135 — Обов'язок національного суду

Національний суд, який розглядає позов щодо торговельної марки ЄС, відмінний від позову, зазначеного у статті 124, розглядає торговельну марку ЄС як дійсну.

ГЛАВА XI

ДІЯ ПРАВА ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ

СЕКЦІЯ 1

Цивільні позови на підставі більше ніж однієї торговельної марки

Стаття 136 — Одночасні та послідовні цивільні позови на підставі торговельних марок ЄС та національних торговельних марок

1. Якщо позови про порушення, які охоплюють той самий мотив заяви і тих самих осіб, подано у суди різних держав-членів, один з яких розглядає справу щодо торговельної марки ЄС, а інший - щодо національної торговельної марки:

(a) суд, відмінний від того, що першим відкрив провадження, за власною ініціативою відмовляється від юрисдикції на користь того суду, у якому розглядають справу щодо ідентичних торговельних марок, дійсних для ідентичних товарів або послуг. Суд, від якого вимагали б відмовитися від юрисдикції, може призупинити провадження, якщо юрисдикцію іншого суду опротестовують;

(b) суд, відмінний від того, що першим відкрив провадження, може призупинити провадження щодо ідентичних торговельних марок, дійсних для схожих товарів або послуг та щодо схожих торговельних марок, дійсних для ідентичних або схожих товарів або послуг.

2. Суд, що розглядає позови про порушення на підставі торговельної марки ЄС, відхиляє позов, якщо остаточне рішення по суті справи було ухвалено щодо тих самих підстав позову та таких самих сторін на підставі ідентичної і дійсної для ідентичних товарів або послуг національної торговельної марки.

3. Суд, що розглядає позови про порушення на підставі національної торговельної марки, відхиляє позов, якщо остаточне рішення по суті справи було ухвалено щодо тієї самої підстави позову та тих самих сторін на підставі ідентичної і дійсної для ідентичних товарів або послуг торговельної марки ЄС.

4. Параграфи 1, 2 і 3 не застосовуються до тимчасових заходів, у тому числі заходів забезпечення.

СЕКЦІЯ 2

Застосування національного права для цілей заборони використання торговельних марок ЄС

Стаття 137 — Заборона використання торговельних марок ЄС

1. Цей Регламент, якщо не передбачено інше, не обмежує права, що існує згідно з правом держав-членів, подавати претензії щодо порушення більш ранніх прав у розумінні статті 8 або статті 60(2) у зв'язку з використанням пізнішої торговельної марки ЄС. Однак претензії щодо порушення більш ранніх прав у розумінні статті 8(2) і (4) не можна більше застосовувати, якщо власник більш ранніх прав не може більше подати заявку на визнання недійсності такої торговельної марки ЄС відповідно до статті 61(2).

2. Цей Регламент, якщо не передбачено інше, не обмежує права на відкриття провадження за цивільним, адміністративним або кримінальним правом держави-члена або за положеннями права Союзу з метою заборони використання торговельної марки ЄС тією мірою, якою може бути заборонено використання національної торговельної марки за правом держави-члена або за правом Союзу.

Стаття 138 — Попередні права, застосовні у певних місцевостях

1. Власник більш раннього права, яке застосовують лише у певній місцевості, може заперечувати проти використання торговельної марки ЄС на території, на якій його право захищено, якщо право відповідної держави-члена дозволяє таке.

2. Параграф 1 припиняють застосовувати, якщо власник більш раннього права надавав мовчазну згоду на використання торговельної марки ЄС на території, на якій його право захищено, протягом п'яти років поспіль, знаючи про таке використання, крім випадків, коли заявка на торговельну марку ЄС була подана недобросовісно.

3. Власник торговельної марки ЄС не має права заперечувати проти використання права, зазначеного у параграфі 1, навіть якщо таке право не можна більше використовувати проти торговельної марки ЄС.

СЕКЦІЯ 3

Конвертація у заявку на національну торговельну марку

Стаття 139 — Запит на застосування національної процедури

1. Заявник торговельної марки ЄС або її власник може звернутися із запитом на конвертацію його заявки на торговельну марку ЄС або торговельної марки ЄС у заявку на національну торговельну марку:

(a) якщо заявку на торговельну марку ЄС відхилено, відкликано або вона вважається відкликаною;

(b) якщо заявка на торговельну марку ЄС втрачає свою дію.

2. Конвертація не відбувається:

(a) якщо права власника торговельної марки ЄС було анульовано на підставі невикористання, якщо у державі-члені, для якої подано запит на конвертацію, торговельну марку ЄС не введено у використання, яке б вважалося дійсним використанням за правом такої держави-члена;

(b) з метою захисту в державі-члені, у якій відповідно до рішення Офісу або національного суду, підстави для відмови у реєстрації або підстави для анулювання чи недійсності застосовують до заявки на торговельну марку ЄС чи торговельної марки ЄС;

3. Заявці на національну торговельну марку, що є наслідком конвертації заявки на торговельну марку ЄС або торговельної марки ЄС, присвоюють у відповідній державі-членові дату подання чи дату пріоритету такої заявки або такої торговельної марки і, у відповідних випадках, старшинство торговельної марки такої держави, про яке заявляють за статтею 39 або статтею 40.

4. Якщо заявка на торговельну марку ЄС вважається відкликаною, Офіс надсилає заявнику повідомлення, у якому встановлюється тримісячний строк з дня надіслання такого повідомлення, під час якого можна подати запит на конвертацію.

5. Якщо заявку на торговельну марку ЄС відкликано або торговельна марка ЄС припиняє свою дію внаслідок внесення запису про відмову або продовження реєстрації, запит на конвертацію подають протягом трьох місяців з дати, на яку заявку на торговельну марку ЄС було відкликано або припинено дію торговельної марки ЄС.

6. Якщо заявку на торговельну марку ЄС відхилено за рішенням Офісу або торговельна марка ЄС припиняє свою дію внаслідок рішення Офісу або суду у справах торговельних марок ЄС, запит на конвертацію подають протягом трьох місяців з дня набуття рішенням сили як остаточного.

7. Дія, зазначена у статті 37, припиняється, якщо запит не подано вчасно.

Стаття 140 — Подання, публікація і передача запиту на конвертацію

1. Запит на конвертацію подають до Офісу протягом відповідного строку згідно зі статтею 139(4), (5) або (6); у ньому зазначають підстави для конвертації згідно зі статтею 139(1) (a) або (b), державу-члена , для якої подають запит на конвертацію, та товари і послуги, які підлягають конвертації. Якщо запит на конвертацію подають після непродовження реєстрації, тримісячний строк, передбачений у статті 139(5) починається у день, наступний за останнім днем, у який можна подати запит на продовження згідно зі статтею 53(3). Запит на конвертацію вважають поданим лише після сплати збору за конвертацію.

2. Якщо запит на конвертацію пов'язаний із заявкою на торговельну марку ЄС, яку вже опубліковано, або якщо запит на конвертацію пов'язаний з торговельною маркою ЄС, запис про отримання такого запиту вносять у Реєстр та запит на конвертацію публікують.

3. Офіс перевіряє, чи конвертація, на яку подано запит, відповідає умовам, установленим у цьому Регламенті, зокрема статті 139(1), (2), (4), (5) і (6) та параграфу 1 цієї статті, разом з формальними умовами, зазначеними в імплементаційному акті, ухваленому відповідно до параграфу 6 цієї статті. Якщо умови, що регулюють подання запиту, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє запит на конвертацію. Якщо застосовується стаття 139(2), Офіс відхиляє запит на конвертацію як недопустимий лише для таких держав-членів, для яких конвертацію не здійснюють згідно з таким положенням. Якщо збір за конвертацію не сплачено протягом відповідного тримісячного строку згідно зі статтею 139(4), (5) або (6), Офіс повідомляє заявнику про те, що запит на конвертацію вважають неподаним.

4. Якщо Офіс або суд у справах торговельних марок ЄС відхилили заявку на торговельну марку ЄС чи визнали торговельну марку ЄС недійсною на абсолютних підставах, що пов'язано з мовою держави-члена, конвертацію не здійснюють відповідно до статті 139(2) для всіх держав-членів, у яких така мова є однією з офіційних мов. Якщо Офіс або суд у справах торговельних марок ЄС відхилили заявку на торговельну марку ЄС чи визнали торговельну марку ЄС недійсною на абсолютних підставах, які, як встановлено, застосовують на території всього Союзу або у зв'язку з більш ранньою торговельною маркою ЄС чи іншим правом промислової власності Союзу, конвертацію не здійснюють відповідно до статті 139(2) для всіх держав-членів.

5. Якщо запит на конвертацію відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 3 цієї статті, Офіс передає запит на конвертацію і дані, зазначені у статті 111(2), центральним офісам з промислової власності держав-членів, у тому числі Офісу з інтелектуальної власності Бенілюксу, для яких запит є допустимим. Офіс повідомляє заявнику дату передання.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинен містити запит на конвертацію заявки на торговельну марку ЄС або зареєстрованої торговельної марки ЄС у заявку на національну торговельну марку згідно з параграфом 1:

(b) деталі, які повинна містити публікація запиту на конвертацію згідно з параграфом 2;

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Стаття 141 — Офіційні вимоги щодо конвертації

1. Будь-який центральний офіс з промислової власності, якому передано запит на конвертацію, може отримувати від Офісу будь-яку додаткову інформацію щодо запиту, яка надає можливість такому офісу ухвалити рішення щодо національної торговельної марки, яка випливає з конвертації.

2. Заявка на торговельну марку ЄС або торговельна марка ЄС, передана згідно зі статтею 140, не підпадає під формальні вимоги національного права, які відрізняються від тих, що передбачено у цьому Регламенті або актах, ухвалених відповідно до цього Регламенту, або є додатковими до них.

3. Будь-який центральний офіс з промислової власності, якому передано запит, може вимагати від заявника протягом щонайменше двох місяців:

(a) сплатити національний збір за заявку;

(b) подати переклад однією з офіційних мов відповідної держави запиту і документів, які його супроводжують;

(d) надати представлення торговельної марки у кількості копій, зазначеній відповідною державою.

ГЛАВА XII

ОФІС

СЕКЦІЯ 1

Загальні положення

Стаття 142 — Правовий статус

1. Офіс є агентством Союзу. Він має правосуб'єктність.

2. У кожній державі-членові Офіс отримує найширшу дієздатність, яку надають юридичним особам відповідно до права таких держав; він може, зокрема, набувати рухоме і нерухоме майно, розпоряджатися ним і бути стороною правових проваджень.

3. Офіс представляє його Виконавчий директор.

Стаття 143 — Персонал

1. Положення про персонал, Умови працевлаштування і правила, ухвалені за домовленістю між установами Союзу на виконання таких Положення про персонал й Умов працевлаштування, застосовують до персоналу Офісу без обмеження застосування статті 166 цього Регламенту до членів Апеляційної ради.

2. Без обмеження параграфу 1, Офіс може використати відряджених національних експертів або інший персонал, який не є працевлаштованим в Офісі. Рада правління ухвалює рішення, у якому встановлює правила про відрядження до Офісу національних експертів.

Стаття 144 — Привілеї та імунітет

Протокол про привілеї та імунітет Союзу застосовується до Офісу та його персоналу.

Стаття 145 — Відповідальність

1. Договірну відповідальність Офісу регулює право, застосовне до відповідного договору.

2. Суд має компетенцію ухвалювати рішення згідно з будь-яким арбітражним положенням, яке містить договір, укладений Офісом.

3. У разі позадоговірної відповідальності Офіс згідно із загальними принципами, які є спільними для права держав-членів, відшкодовує будь-яку шкоду, завдану його підрозділами або його службовцями під час виконання своїх обов'язків.

4. Суд має юрисдикцію щодо розгляду суперечок, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, зазначеної у параграфі 3.

5. Особисту відповідальність службовців Офісу перед ним регулюють норми, встановлені у Положенні про персонал чи Умовах працевлаштування, застосовних до них.

Стаття 146 — Мови

1. Заявку на торговельну марку ЄС подають однією з офіційних мов Союзу.

2. Мовами Офісу є англійська, французька, німецька, італійська та іспанська мови.

3. Заявник вказує другу мову, яка є мовою Офісу та використання якої він приймає як можливу мову провадження щодо заперечення, провадження щодо анулювання або недійсності.

Якщо заявку подано мовою, яка не є однією з мов Офісу, Офіс організовує переклад заявки, як описано у статті 31(1), мовою, вказаною заявником.

4. Якщо заявник торговельної марки ЄС є єдиною стороною провадження в Офісі, мовою провадження є мова, використана для подання заявки на торговельну марку ЄС. Якщо заявку подано мовою, відмінною від мов Офісу, Офіс може надсилати письмові повідомлення заявнику другою мовою, яку заявник зазначив у своїй заявці.

5. Повідомлення про заперечення та заявку на анулювання або визнання недійсності подають однією з мов Офісу.

6. Без обмеження параграфу 5:

(a) будь-яку заявку або будь-яку заяву, пов'язану із заявкою на торговельну марку ЄС, можна подавати мовою, використаною для подання заявки на таку торговельну марку ЄС, або другою мовою, яку заявник зазначив у своїй заявці.

(b) будь-яку заявку або будь-яку заяву, пов'язану із зареєстрованою торговельною маркою ЄС, можна подавати однією з мов Офісу.

Проте якщо заявку подано шляхом використанням будь-якої форми, наданої Офісом, як зазначено у статті 100(2), такі форми можна використовувати будь-якою з офіційних мов Союзу за умови, що форму заповнено однією з мов Офісу, коли йдеться про текстові елементи.

7. Якщо вибраною мовою, згідно з параграфом 5, для повідомлення про заперечення або заявки на анулювання чи визнання недійсності є мова заявки на торговельну марку або друга мова, зазначена під час подання заявки, така мова є мовою провадження.

Якщо вибраною мовою, згідно з параграфом 5, для повідомлення про заперечення або заявки на анулювання чи визнання недійсності не є ані мова заявки на торговельну марку, ані друга мова, вказана під час подання заявки, від сторони, що висуває заперечення, або сторони, яка вимагає анулювання чи визнання недійсності, вимагають здійснити, за її власний кошт, переклад своєї заявки мовою заявки на торговельну марку, якщо така є мовою Офісу, чи другою мовою, вказаною під час подання заявки. Переклад необхідно здійснити протягом одного місяця з моменту завершення строку для заперечення або з дня подання заявки на анулювання чи визнання недійсності. Мова, якою перекладено заявку, стає потім мовою провадження.

8. Сторони провадження щодо заперечення, анулювання, недійсності або оскарження можуть домовитися, що мовою провадження повинна бути інша офіційна мова Союзу.

9. Без обмеження параграфів 4 і 8, та якщо не передбачено інше, у межах письмового провадження в Офісі будь-яка сторона може використовувати будь-яку мову Офісу. Якщо вибрана мова не є мовою провадження, сторона повинна надати переклад такою мовою протягом одного місяця з дня подання оригіналу документа. Якщо заявник на торговельну марку ЄС є єдиною стороною провадження в Офісі і мова, використана для подання заявки на торговельну марку ЄС, не є однією з мов Офісу, переклад можна подати другою мовою, яку заявник зазначив у своїй заявці.

10. Виконавчий директор визначає спосіб, у який засвідчують переклади.

11. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) обсяг, у якому супровідні документи, що підлягають використанню у межах письмового провадження в Офісі, можна подавати будь-якою мовою Союзу, та необхідність надання перекладу;

(b) необхідні стандарти перекладів, які подають до Офісу.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

Стаття 147 — Публікація та записи у Реєстрі

1. Заявку на торговельну марку ЄС, як описано у статті 31(1), та всю іншу інформацію, публікацію якої передбачено у цьому Регламенті або в акті, ухваленому згідно з цим Регламентом, публікують усіма офіційними мовами Союзу.

2. Усі записи у Реєстр вносять усіма офіційними мовами Союзу.

3. У разі сумніву текст, викладений мовою Офісу, якою було подано заявку на торговельну марку ЄС, є автентичним. Якщо заявку подано офіційною мовою Союзу, відмінною від однієї з мов Офісу, текст, викладений другою мовою, яку зазначив заявник, є автентичним.

Стаття 148 — Послуги з перекладу

Послуги з перекладу, необхідні для функціонування Офісу, надає Центр перекладів для органів Європейського Союзу.

Стаття 149 — Прозорість

1. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 (-16) застосовується до документів, які зберігає Офіс.

2. Рада правління ухвалює детальні правила для застосування Регламенту (ЄС) № 1049/2001.

3. Рішення Офісу за статтею 8 Регламенту (ЄС) № 1049/2001 можуть бути оскаржені через Європейського Омбудсмана або можуть бути предметом позову в Суді Європейського Союзу на умовах, установлених у статтях 228 і 263 Договору про функціонування ЄС відповідно.

4. Опрацювання персональних даних Офісом здійснюють відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 (-17).

Стаття 150 — Правила безпеки для захисту секретної та вразливої незасекреченої інформації

Офіс застосовує принципи безпеки, які містяться у правилах безпеки Комісії для захисту секретної інформації Європейського Союзу (EUCI) та вразливої незасекреченої інформації, як установлено у Рішеннях Комісії (ЄС, Євратом) 2015/443 (-18) та 2015/444 (-19), Принципи безпеки охоплюють, між іншим, положення про обмін такою інформацією, її опрацювання та зберігання.

СЕКЦІЯ 2

Завдання офісу та співпраця для сприяння зближенню

Стаття 151 — Завдання Офісу

1. Офіс має такі завдання:

(a) адміністрування та просування системи торговельних марок ЄС, передбаченої у цьому Регламенті;

(b) адміністрування та просування системи зразків Європейського Союзу, передбаченої у Регламенті Ради (ЄС) № 6/2002 (-20);

(c) сприяння зближенню практик й інструментів у галузі торговельних марок і зразків за співпраці з центральними офісами з промислової власності у державах-членах, у тому числі з Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу;

(d) завдання, зазначені у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 386/2012 (-21);

(e) завдання, покладені на нього за Директивою Європейського Парламенту і Ради 2012/28/ЄС (-22).

2. Офіс співпрацює з інституціями, установами, органами, офісами з промислової власності, міжнародними і недержавними організаціями у зв'язку із завданнями, покладеними на нього у параграфі 1.

3. Офіс може надавати добровільні послуги з медіації з метою надання допомоги сторонам у досягненні мирного врегулювання.

Стаття 152 — Співпраця для сприяння зближенню практик й інструментів

1. Офіс, центральні офіси з промислової власності держав-членів та Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу співпрацюють між собою для сприяння зближенню практик й інструментів у галузі торговельних марок і зразків.

Без обмеження параграфу 3 ця співпраця охоплює, зокрема, такі сфери діяльності:

(a) розроблення спільних стандартів експертизи;

(b) створення спільних або з'єднаних баз даних і порталів для консультування на території всього Союзу, для цілей пошуку та класифікації;

(c) постійне надання даних й інформації, у тому числі для цілей наповнення баз даних і порталів, зазначених у пункті (b), та обмін ними;

(d) установлення спільних стандартів і практик з метою забезпечення інтероперабельності між процедурами і системами на території всього Союзу й удосконалення їхньої узгодженості, ефективності й дієвості;

(e) обмін інформацією про права промислової власності і процедури, у тому числі взаємна допомога службам підтримки та інформаційним центрам;

(f) обмін технічним досвідом та допомогою у сферах, зазначених у пунктах (a)-(e).

2. На підставі пропозиції Виконавчого директора Рада правління визначає та координує проекти, які становлять інтерес для Союзу та держав-членів, у сферах, зазначених у параграфах 1 і 6, та запрошує центральні офіси держав-членів з промислової власності і Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу до участі у таких проектах.

Визначення проекту охоплює конкретні обов'язки та відповідальність кожного офісу з промислової власності держав-членів, що бере участь у ньому, Офісу з інтелектуальної власності Бенілюксу та Офісу. Офіс консультується з представниками користувачів, зокрема на етапах визначення проектів та оцінювання їхніх результатів.

3. Центральні офіси з промислової власності держав-членів та Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу можуть відмовитися від участі у проектах, зазначених у першому підпараграфі параграфу 2, обмежити або тимчасово призупинити свою співпрацю з ними.

Користуючись можливостями, передбаченими у першому підпараграфі, центральні офіси з промислової власності держав-членів та Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу надають Офісу письмове пояснення причин свого рішення.

4. Зобов'язавшись взяти участь у певних проектах, центральні офіси з промислової власності держав-членів та Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу, без порушення параграфу 3, беруть ефективну участь у проектах, зазначених у параграфі 2, з метою забезпечення їх розробки, функціонування, інтероперабельності й оновлення.

5. Офіс надає фінансову допомогу проектам, зазначеним у параграфі 2, в обсязі, необхідному для забезпечення, для цілей параграфу 4, ефективної участі центральних офісів з промислової власності держав-членів і Офісу з інтелектуальної власності Бенілюксу у таких проектах. Фінансова допомога може бути у вигляді грантів та внесків у натуральній формі. Загальна сума фінансування не повинна перевищувати 15 % річного доходу Офісу. Бенефіціарами грантів є центральні офіси з промислової власності держав-членів та Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу. Гранти може бути надано без проведення конкурсу заявок згідно з фінансовими правилами, застосовними до Офісу, і принципами процедури надання грантів, викладеної у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 966/2012 (-23) та Делегованому регламенті Комісії (ЄС) № 1268/2012 (-24).

6. Офіс і відповідні компетентні органи держав-членів співпрацюють між собою на добровільній основі, щоб сприяти підвищенню рівня обізнаності й інформованості щодо системи торговельних марок та боротися з підробками. Така співпраця охоплює проекти, націлені, зокрема, на впровадження встановлених стандартів та практик, а також на організацію освітньої і тренінгової діяльності. Фінансова допомога для таких проектів є частиною загальної суми фінансування, зазначеної у параграфі 5. Параграфи 2-5 застосовуються mutatis mutandis.

СЕКЦІЯ 3

Рада правління

Стаття 153 — Функції Ради правління

1. Без обмеження функцій, присвоєних Бюджетному комітету у розділі 6, Рада правління виконує такі функції:

(a) на підставі проекту, поданого Виконавчим директором згідно зі статтею 157(4)(c), ухвалення річної програми роботи Офісу на наступний рік з урахуванням позиції Комісії та передання ухваленої річної програми роботи Європейському Парламенту, Раді і Комісії;

(b) на підставі проекту, поданого Виконавчим директором згідно зі статтею 157(4)(e), та враховуючи позицію Комісії, ухвалення багаторічної стратегічної програми Офісу, у тому числі стратегії Офісу щодо міжнародної співпраці, після обміну поглядами між Виконавчим директором і відповідним комітетом у Європейському Парламенті та передання ухваленої багаторічної програми Європейському Парламенту, Раді і Комісії;

(c) на підставі проекту, поданого Виконавчим директором згідно зі статтею 157(4)(g), ухвалення річного звіту та передання ухваленого річного звіту Європейському Парламенту, Раді, Комісії і Рахунковій Палаті;

(d) на підставі проекту, поданого Виконавчим директором згідно зі статтею 157(4)(h), ухвалення багаторічного плану кадрової політики;

(e) виконання повноважень, покладених на неї устатті 152(2);

(f) виконання повноважень, покладених на неї устатті 172(5);

(g) ухвалення правил для запобігання конфліктам інтересів в Офісі й управління ними;

(h) відповідно до параграфу 2 виконання по відношенню до персоналу Офісу повноважень, передбачених у Положенні про персонал для органу призначення, а також в Умовах працевлаштування для органу, уповноваженого на укладення трудових договорів ("повноваження органа призначення");

(i) ухвалення відповідних імплементаційних правил для виконання Положення про персонал й Умов працевлаштування згідно зі статтею 110 Положення про персонал;

(j) складення списку кандидатів, передбаченого у статті 158(2);

(k) забезпечення вжиття адекватних заходів після отримання результатів та рекомендацій, які випливають зі звітів про внутрішній і зовнішній аудит та оцінок, зазначених у статті 210, а також з розслідувань Європейського бюро боротьби з шахрайством (OLAF);

(1) отримання консультацій перед ухваленням настанов щодо експертизи в Офісі та в інших випадках, передбачених у цьому Регламенті;

(m) надання висновків і запитів на інформацію Виконавчому директорові та Комісії, якщо вона вважає таке необхідним.

2. Рада правління ухвалює відповідно до статті 110 Положення про персонал й статті 142 Умов працевлаштування рішення на підставі статті 2(1) Положення про персонал й статті 6 Умов працевлаштування, делегуючи відповідні повноваження органа призначення Виконавчому директорові й визначаючи умови, на яких можна призупинити делегування повноважень органа призначення.

Виконавчий директор уповноважений передоручати такі повноваження.

Якщо виняткові обставини вимагають такого, Рада правління може, шляхом ухвалення рішення, тимчасово призупинити делегування повноважень органа призначення Виконавчому директорові та передоручених ним повноважень і виконувати їх самостійно або делегувати їх одному зі своїх членів або члену персоналу, відмінному від Виконавчого директора.

Стаття 154 — Склад Ради правління

1. До складу Ради правління входять по одному представникові кожної держави-члена, два представники Комісії, один представник Європейського Парламенту і їхні відповідні замісники.

2. Членам Ради правління можуть, відповідно до її процесуальних положень, допомагати радники або експерти.

Стаття 155 — Голова Ради правління

1. Рада правління обирає голову і заступника голови серед своїх членів. Заступник голови ex officio замінює голову тоді, коли останній не може виконувати свої обов'язки.

2. Тривалість строку перебування на посаді голови і заступника голови становить чотири роки. Строк перебування на посаді може продовжуватися один раз. Однак якщо їхнє членство у Раді правління закінчується у будь-який час протягом їхнього строку перебування на посаді, їхній строк перебування на посаді також закінчується автоматично у такий день.

Стаття 156 — Збори

1. Збори Ради правління веде її голова.

2. Виконавчий директор бере участь у нарадах, якщо Рада правління не вирішить інше.

3. Рада правління проводить чергові збори щонайменше один раз на рік. Крім того, вона збирається за ініціативою свого голови або на запит Комісії чи однієї третьої держав-членів.

4. Рада правління ухвалює процесуальні положення.

5. Рада правління ухвалює рішення абсолютною більшістю голосів своїх членів. Однак більшість в обсязі двох третіх голосів членів необхідна для ухвалення рішень, які Раду правління уповноважено ухвалювати відповідно до статті 153(1)(a) і (b), статті 155(1) та статті 158(2) і (4). В обох випадках кожний член має один голос.

6. Рада правління може запросити спостерігачів відвідати її збори.

7. Офіс забезпечує наявність секретаріату Ради правління.

СЕКЦІЯ 4

Виконавчий директор

Стаття 157 — Функції Виконавчого директора

1. Офісом управляє Виконавчий директор. Виконавчий директор є підзвітним Раді правління.

2. Без обмеження повноважень Комісії, Ради правління і Бюджетного комітету, Виконавчий директор є незалежним у виконанні своїх обов'язків та не звертається за вказівками до уряду або будь-якого іншого органу і не приймає такі від них.

3. Виконавчий директор є законним представником Офісу.

4. Виконавчий директор виконує, зокрема, такі функції, які можна делегувати:

(a) вжиття всіх необхідних заходів, у тому числі ухвалення внутрішніх адміністративних інструкцій і публікація повідомлень, щоб забезпечити функціонування Офісу;

(b) реалізація рішень, ухвалених Радою правління;

(c) підготування проекту річної програми роботи із зазначенням прогнозованих людських і фінансових ресурсів для кожного виду діяльності і подання його Раді правління після консультацій з Комісією;

(d) подання Раді правління пропозицій відповідно до статті 152(2);

(e) підготування проекту багаторічної стратегічної програми, у тому числі стратегії Офісу для міжнародної співпраці, й подання її Раді правління після консультацій з Комісією та обміну поглядами з відповідним комітетом у Європейському Парламенті;

(f) упровадження річної програми роботи та багаторічної стратегічної програми і звітування Раді правління про їх упровадження;

(g) підготування річного звіту про діяльність Офісу і надання його Раді правління на затвердження;

(h) підготування багаторічного плану кадрової політики і подання його Раді правління після консультацій з Комісією;

(i) підготування плану дій, з дотриманням висновків звітів про внутрішній і зовнішній аудит та оцінок, а також розслідувань OLAF, і звітування про прогрес двічі на рік Комісії і Раді правління;

(j) захист фінансових інтересів Союзу шляхом застосування запобіжних заходів проти шахрайства, корупції та будь-яких інших незаконних дій, шляхом проведення дієвих перевірок у разі виявлення порушень, стягнення неправильно сплачених сум і, у відповідних випадках, накладення дієвих, пропорційних і стримувальних адміністративних і фінансових санкцій;

(k) підготування стратегії для боротьби із шахрайством для Офісу і надання її Бюджетному комітетові на затвердження;

(l) щоб забезпечити однакове застосування цього Регламенту, звернення, у відповідних випадках, до розширеної Апеляційної ради ("Велика рада") з правовим питанням, зокрема якщо Апеляційні ради ухвалили відмінні рішення щодо цього питання;

(m) складання кошторису доходів і видатків Офісу та виконання бюджету;

(n) виконання повноважень, наданих йому по відношенню до персоналу Ради правління відповідно до статті 153(l)(h);

(o) виконання повноважень, покладених на нього відповідно до статей 31(3), 34(5), 35(3), 94(2), 97(5), статей 98, 100, 101, статей 111(4), 112(3), 114(5), статей 115, 116, статей 120(4), 146(10), статті 178, статей 179(1) і 180(2) та статті 181 за критеріями, встановленими у цьому Регламенті та в актах, ухвалених згідно з цим Регламентом.

5. Виконавчому директору допомагають один заступник або кілька заступників Виконавчого директора. Якщо Виконавчий директор відсутній або нездатний виконувати обов'язки, заступник Виконавчого директора або один із заступників Виконавчого директора замінює його відповідно до процедури, встановленої Радою директорів.

Стаття 158 — Призначення і звільнення Виконавчого директора та продовження строку перебування на посаді

1. Виконавчого директора залучають як тимчасового агента Офісу згідно зі статтею 2(a) Умов працевлаштування.

2. Виконавчого директора призначає Рада простою більшістю голосів зі списку кандидатів, запропонованого Радою правління на підставі відкритої і прозорої процедури відбору. Перед призначенням кандидата, відібраного Радою правління, можуть запросити виступити перед будь-яким компетентним комітетом Європейського Парламенту і відповісти на питання його членів. Для цілей укладення договору з Виконавчим директором Офіс представляє голова Ради правління.

Виконавчого директора можна звільнити з посади лише на підставі рішення Ради, що діє за пропозицією Ради правління.

3. Строк перебування на посаді Виконавчого директора становить п'ять років. До закінчення такого строку Рада правління здійснює оцінювання, яке охоплює оцінку результатів діяльності Виконавчого директора та майбутніх завдань і викликів Офісу.

4. Рада, враховуючи оцінювання, зазначене у параграфі 3, може подовжити строк перебування на посаді Виконавчого директора один раз щонайбільше на п'ять років.

5. Виконавчий директор, строк перебування на посаді якого подовжено, не може брати участь в іншій процедурі відбору на таку саму посаду наприкінці його загального строку перебування на посаді.

6. Заступника або заступників Виконавчого директора призначають на посаду чи звільняють з посади, як передбачено у параграфі 2, після консультації Виконавчого директора й, у відповідних випадках, новообраного Виконавчого директора, який ще не вступив на посаду. Строк перебування на посаді заступника Виконавчого директора становить п'ять років. Рада може подовжити його один раз щонайбільше на п'ять років після консультацій з Виконавчим директором.

СЕКЦІЯ 5

Упровадження процедур

Стаття 159 — Компетенція

Для ухвалення рішень у зв'язку з процедурами, встановленими у цьому Регламенті, компетентними є:

(a) експерти;

(b) Відділи розгляду заперечень;

(d) Відділи анулювання;

(e) Апеляційні ради;

(f) будь-який інший підрозділ або особа, призначені Виконавчим директором для такої цілі.

Стаття 160 — Експерти

Експерт несе відповідальність за ухвалення рішень від імені Офісу щодо заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, у тому числі питань, зазначених у статтях 41, 42, 76 і 85, окрім випадків, коли компетентним є Відділ розгляду заперечень.

Стаття 161 — Відділи розгляду заперечень

1. Відділ розгляду заперечень відповідальний за ухвалення рішень щодо заперечення проти заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС.

2. Рішення Відділів розгляду заперечень ухвалюють групи з трьох членів. Щонайменше один член повинен мати юридичну кваліфікацію. Рішення, пов'язані з витратами або процедурами, ухвалює один член.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає точні види рішень, які ухвалює один член. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Стаття 162 — Відповідальний за Реєстр департамент

1. Відповідальний за Реєстр департамент несе відповідальність за ухвалення рішень щодо записів у Реєстрі.

2. Він також відповідальний за ведення списку професійних представників, зазначених у статті 120(2).

3. Рішення департаменту приймає один член.

Стаття 163 — Відділи анулювання

1. Відділ анулювання відповідальний за ухвалення рішень щодо:

(a) заявок на анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС;

(b) запитів на відступлення торговельної марки ЄС, як передбачено у статті 21.

2. Рішення Відділів анулювання ухвалюють групи з трьох членів. Щонайменше один член повинен мати юридичну кваліфікацію. Рішення, пов'язані з витратами або процедурами, як визначено в актах відповідно до статті 161(2), ухвалює один член.

Стаття 164 — Загальна компетенція

Рішення, які є необхідними відповідно до цього Регламенту та які не підпадають під компетенцію експерта, Відділу розгляду заперечень, Відділу анулювання або Відповідального за Реєстр департаменту, ухвалює будь-який посадовець або підрозділ, призначений Виконавчим директором для такої цілі.

Стаття 165 — Апеляційна рада

1. Апеляційні ради відповідальні за ухвалення рішень щодо оскарження рішень, ухвалених відповідно до статей 160-164.

2. Рішення Апеляційних рад ухвалюють три члени, щонайменше два з яких повинні мати юридичну кваліфікацію. У певних конкретних випадках рішення ухвалює Велика рада, яку очолює Президент Апеляційної ради, або один член, який повинен мати юридичну кваліфікацію.

3. Щоб установити особливі справи, які підпадають під юрисдикцію Великої ради, необхідно взяти до уваги правову складність або важливість справи чи особливих обставин, які обґрунтовують її. Такі справи можуть передаватися на розгляд Великої ради:

(a) уповноваженим органом Апеляційних рад, зазначеним устатті 166(4)(a); або

(b) Радою, що веде справу.

4. Велика рада також відповідальна за надання обґрунтованих висновків щодо правових питань, з якими до неї звернувся Виконавчий директор згідно зі статтею 157(4)(l).

5. Щоб установити, які конкретні справи підпадають під повноваження одного члена, необхідно взяти до уваги брак складності відкритих правових або фактичних справ, обмежену важливість окремої справи або відсутність інших конкретних обставин. Рішення про передання справи одному членові у зазначених випадках ухвалює Рада, яка веде справу.

Стаття 166 — Незалежність членів Апеляційних рад

1. Президента Апеляційних рад та голів Рад призначають, відповідно до процедури призначення Виконавчого директора, встановленої у статті 158, строком на п'ять років. їх не звільняють з посади протягом цього строку, крім випадків, коли наявні серйозні підстави для такого звільнення, і Суд за заявою установи, яка їх призначила, ухвалює рішення про це.

2. Строк перебування на посаді Президента Апеляційних рад може бути подовжено один раз на п'ять років або до досягнення ним пенсійного віку протягом нового строку перебування на посаді після попередньої позитивної оцінки результатів його діяльності Радою правління.

3. Строк перебування на посаді голів Рад може бути подовжено на додаткові п'ятирічні строки або до досягнення ними пенсійного віку протягом нового строку перебування на посаді після попередньої позитивної оцінки результатів їхньої діяльності Радою правління та після консультації з Президентом Апеляційних рад.

4. Президент Апеляційних рад виконує такі управлінські й організаційні функції:

(a) головування в Президії Апеляційних рад ("Президія"), відповідальній за встановлення правил і організацію роботи Рад;

(b) забезпечення імплементації рішень Президії;

(d) передання Виконавчому директору вимог щодо видатків Рад для складання кошторисів видатків.

Президент Апеляційних рад очолює Велику раду.

5. Членів Апеляційних рад призначає Рада правління строком на п'ять років. їхній строк перебування на посаді може бути подовжено на додаткові п'ятирічні строки або до досягнення ними пенсійного віку протягом нового строку перебування на посаді після попередньої позитивної оцінки результатів їхньої діяльності Радою правління та після консультації з Президентом Апеляційних рад.

6. Членів Апеляційних рад не звільняють з посади, крім випадків, коли наявні серйозні підстави для такого звільнення, і Суд після направлення до нього справи Радою правління за рекомендацією Президента Апеляційних рад та після консультації з головою Ради, до якої належить відповідний член, ухвалює рішення про це.

7. Президент Апеляційних рад і голови та члени Апеляційних рад є незалежними. Під час ухвалення рішень вони не керуються будь-якими вказівками.

8. Рішення, ухвалені Великою радою щодо оскаржень, або висновки щодо правових питань, направлених до неї Виконавчим директором відповідно до статті 165, мають обов'язкову силу для підрозділів вироблення й ухвалення рішень Офісу, зазначених у статті 159.

9. Президент Апеляційних рад та голови і члени Апеляційних рад не повинні бути експертами або членами Відділів розгляду заперечень, Відповідального за Реєстр департаменту та Відділів анулювання.

Стаття 167 — Президія Апеляційних рад та Великої ради

1. До складу Президії входять Президент Апеляційних рад, який очолює її, голови Рад та члени Рад, яких обирають на кожний календарний рік члени Рад, відмінні від Президента Апеляційних рад і голів Рад, та з-поміж таких членів. Кількість членів Рад, обраних таким чином, становить чверть членів Рад, відмінних від Президента Апеляційних рад і голів Рад, та таку кількість округлюють в більшу сторону за необхідності.

2. До складу Великої ради, зазначеної у статті 165(2), входять дев'ять членів, у тому числі Президент Апеляційних рад, голови Рад, доповідач, призначений до звернення до Великої ради, за доцільності, та члени Рад, яких обирають за принципом ротації зі списку, який містить прізвища та імена всіх членів Апеляційних рад, відмінних від Президента Апеляційних рад і голів Рад.

Стаття 168 — Делегування повноважень

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі організації Апеляційних рад, у тому числі створення та роль Президії, склад Великої ради та правила щодо звернення до неї, умови, на яких рішення ухвалює один член згідно зі статтею 165(2) і (5).

Стаття 169 — Виключення та відвід

1. Експерти та члени відділів, створених у межах Офісу, або Апеляційних рад не можуть брати участь у будь-якому провадженні, якщо вони мають будь-який особистий інтерес у ньому або якщо їх було раніше залучено як представників однієї зі сторін. Два з трьох членів Відділу розгляду заперечень не повинні були брати участь в експертизі заявки. Члени Відділів анулювання не можуть брати участь у будь-якому провадженні, якщо вони брали участь в ухваленні остаточного рішення у провадженні щодо реєстрації або у провадженні щодо заперечення. Члени Апеляційної ради не можуть брати участь у провадженнях щодо оскарження, якщо вони брали участь в ухваленні рішення, яке оскаржують.

2. Якщо з однієї з причин, зазначених у параграфі 1, або з будь-якої іншої причини член відділу або Апеляційної ради вважає, що він не повинен брати участь у будь-якому провадженні, він повідомляє це відповідно відділ або Раду.

3. Будь-яка особа може заявити відвід експертів та членів відділів чи Апеляційної ради з однієї з причин, зазначених у параграфі 1, або якщо їх підозрюють в упередженості. Відвід є недопустимим, якщо, знаючи причину відводу, особа вчинила процесуальну дію. Підставою для будь-якого відводу не може бути громадянство експертів або членів.

4. Відділи й Апеляційні ради ухвалюють рішення щодо заходу, якого необхідно вжити у випадках, зазначених у параграфах 2 і 3, без участі відповідного члена. Для цілей ухвалення рішення члена, який утримується або відвід якого заявлено, замінюють в управлінні або Апеляційній раді на його замісника.

Стаття 170 — Центр медіації

1. Для цілей статті 151(3) Офіс може створити Центр медіації ("Центр").

2. Будь-яка фізична або юридична особа може скористатися послугами Центру на добровільній основі з метою мирного врегулювання суперечок на підставі цього Регламенту або Регламенту (ЄС) № 6/2002 за взаємною згодою.

3. Сторони звертаються за медіацією шляхом подання спільного запиту. Запит вважають поданим лише після сплати відповідного збору. Виконавчий директор встановлює суму, яка підлягає стягненню, відповідно до статті 178(1).

4. У разі виникнення суперечок, які є предметом проваджень, що перебувають на розгляді у Відділах розгляду заперечень, Відділах анулювання або в Апеляційних радах Офісу, спільний запит на медіацію можна подати у будь-який час після оформлення повідомлення про заперечення, заявки на анулювання, заявки на визнання недійсності або повідомлення про оскарження рішень Відділу розгляду заперечень чи Відділу анулювання.

5. Відповідне провадження призупиняють, а строки, відмінні від строків оплати застосовного збору, переривають з дня подання спільного запиту на медіацію. Строки продовжуються з дня відновлення провадження.

6. Сторонам пропонують спільно призначити зі списку, зазначеного у параграфі 12, медіатора, який заявив, що володіє необхідною мовою медіації. Якщо сторони не призначили медіатора протягом 20 днів з моменту отримання такого запрошення, медіацію вважають такою, що не відбулася.

7. Сторони узгоджують з медіатором детальні умови медіації в угоді про медіацію.

8. Медіатор закриває медіаційне провадження, щойно сторони досягають домовленості про врегулювання, або одна зі сторін заявляє, що бажає припинити медіацію, або медіатор встановлює, що сторони не досягай такої домовленості.

9. Медіатор повідомляє сторони і відповідну установу Офісу відразу після закриття медіаційного провадження.

10. Обговорення і переговори, проведені у межах медіації, є конфіденційними для всіх осіб, залучених до медіації, зокрема для медіатора, сторін і їхніх представників. Усі документи й інформацію, надані у межах медіації, зберігають окремо від матеріалів будь-якого іншого провадження в Офісі, і вони не є його частиною.

11. Медіацію здійснюють однією з офіційних мов Союзу, яку узгоджують сторони. Якщо медіація пов'язана із суперечками, що перебувають на розгляді в Офісі, медіацію здійснюють мовою провадження Офісу, якщо інше не узгоджено сторонами.

12. Офіс складає список медіаторів, які допомагають сторонам у розв'язанні суперечок. Медіатори є незалежними і володіють відповідними навичками і досвідом. Список може охоплювати медіаторів, яких наймає на роботу Офіс, і медіаторів, які не є найнятими у такий спосіб.

13. Медіатори є неупередженими у виконанні своїх обов'язків і заявляють про будь-який реальний або імовірний конфлікт інтересів після їх призначення. Члени підрозділів вироблення й ухвалення рішень Офісу, зазначених у статті 159, не беруть участь у медіації, якщо:

(a) їх було раніше залучено до провадження, переданого на розгляд у межах медіації;

(b) вони мають будь-який особистий інтерес у такому провадженні; або

14. Медіатори не беруть участь як члени підрозділів вироблення й ухвалення рішень Офісу, зазначених у статті 159, у провадженні, відновленому після невдалої спроби медіації.

15. Офіс може співпрацювати з іншими визнаними національними і міжнародними органами, які працюють у сфері медіації.

СЕКЦІЯ 6

Бюджет і фінансовий контроль

Стаття 171 — Бюджетний комітет

1. Бюджетний комітет виконує функції, передбачені для нього у цій секції.

2. Статті 154 і 155, стаття 156(1)-(4) і (5), оскільки вона стосується обрання голови і заступника голови, і стаття 156(6) і (7) застосовуються до Бюджетного комітету mutatis mutandis.

3. Бюджетний комітет ухвалює рішення абсолютною більшістю голосів своїх членів. Однак більшість в розмірі двох третіх голосів членів необхідна для ухвалення рішень, які Бюджетний комітет уповноважений ухвалювати відповідно до статті 173(3) і статті 177. В обох випадках кожний член має один голос.

Стаття 172 — Бюджет

1. Кошторис доходів і видатків Офісу готують на кожний фінансовий рік і відображають у бюджеті Офісу. Кожний фінансовий рік відповідає календарному року.

2. Доходи і видатки, відображені у бюджеті, повинні бути зрівноваженими.

3. Доходи охоплюють, без обмеження інших видів доходу, загальну суму зборів, які підлягають сплаті відповідно до додатку І до цього Регламенту, загальну суму зборів, як передбачено у Регламенті (ЄС) № 6/2002, загальну суму зборів, які підлягають сплаті відповідно до Мадридського Протоколу за міжнародну реєстрацію із зазначенням Союзу, та інші платежі, внесені сторонам Мадридського Протоколу, загальну суму зборів, які підлягають сплаті відповідно до Женевського акту, зазначеного у статті 106c Регламенту (ЄС) № 6/2002, за міжнародну реєстрацію із зазначенням Союзу, та інші платежі, внесені сторонам Женевського акту, та, наскільки це необхідно, дотацію, внесену як спеціальний пункт розділу Комісії загального бюджету Союзу.

4. Кожного року Офіс компенсує витрати, понесені центральними офісами з промислової власності держав-членів, Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу та будь-яким іншим відповідним органом, призначеним державою-членом, внаслідок реалізації конкретних завдань, які вони виконують як функціональні частини системи торговельних марок ЄС у контексті таких послуг і процедур:

(a) провадження щодо заперечення і визнання недійсності у центральних офісах з промислової власності держав-членів і Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу, які охоплюють торговельні марки ЄС;

(b) надання інформації про функціонування системи торговельних марок ЄС через служби підтримки й інформаційні центри;

5. Загальна компенсація витрат, визначених у параграфі 4, повинна відповідати 5 % річного доходу Офісу. Без обмеження третього підпараграфу цього параграфу, за пропозицією Офісу і після консультацій з Бюджетним комітетом Рада правління встановлює ключ розподілу на підставі таких чесних, справедливих і відповідних показників:

(a) річна кількість заявок на торговельні марки ЄС від заявників у кожній державі-членові;

(b) річна кількість заявок на національні торговельні марки у кожній державі-членові;

(c) річна кількість заперечень і заявок на визнання недійсності, поданих власниками торговельних марок ЄС у кожній державі-членові;

(d) річна кількість справ, поданих до судів у справах торговельних марок ЄС, призначених кожною державою-членом відповідно до статті 123.

З метою обґрунтування витрат, зазначених у параграфі 4, держави-члени повинні подати до Офісу до 31 березня кожного року статистичні дані, що відображають показники, зазначені у пунктах (a)-(d) першого підпараграфу цього параграфу, за попередній рік, які необхідно включити у пропозицію, що вносять до Ради правління.

На підставі справедливості витрати, понесені органами, зазначеними у параграфі 4, у кожній державі-членові, вважають такими, що відповідають щонайменше 2 % загальної компенсації, передбаченої у цьому параграфі.

6. Обов'язок Офісу компенсувати витрати, зазначені у параграфі 4 і понесені у згаданому році, застосовують, лише якщо у такому році не було бюджетного дефіциту.

7. У разі бюджетного надлишку та без обмеження параграфу 10, за пропозицією Офісу та після консультацій з Бюджетним комітетом Рада правління може збільшити відсоток, установлений у параграфі 5, щонайбільше до 10 % річного доходу Офісу.

Без обмеження параграфів 4-7 і параграфу 10 цієї статті і статей 151 і 152, якщо значний надлишок формується понад п'ять років поспіль, Бюджетний комітет за пропозицією Офісу і відповідно до річної програми роботи та багаторічної стратегічної програми, зазначених у статті 153(1)(a) і (b), ухвалює рішення більшістю у дві третіх голосів про передання до бюджету Союзу надлишку, сформованого з 23 березня 2016 року.

9. Офіс готує щопівроку звіт для Європейського Парламенту, Ради і Комісії про свій фінансовий стан, у тому числі про фінансові операції, здійснені відповідно до статті 152(5) і (6) та параграфів 5 і 7 цієї статті. На підставі такого звіту Комісія переглядає фінансовий стан Офісу.

10. Офіс передбачає резервний фонд, що покриває його операційні видатки за один рік, для забезпечення безперервності своєї діяльності і виконання своїх завдань.

Стаття 173 — Підготування бюджету

1. Виконавчий директор складає щороку кошторис доходів і видатків Офісу на наступний рік та надсилає його Бюджетному комітетові щонайпізніше 31 березня кожного року разом зі списком посад.

2. Якщо у бюджетному кошторисі передбачено дотацію Союзу, Бюджетний комітет негайно передає кошторис Комісії, яка передає його бюджетному органові Союзу. Комісія може додати висновок щодо кошторису разом з альтернативним варіантом кошторису.

3. Бюджетний комітет ухвалює бюджет, який охоплює список посад Офісу. Якщо у бюджетному кошторисі є дотація із загального бюджету Союзу, бюджет Офісу, за необхідності, коригують.

Стаття 174 — Аудит і контроль

1. У межах Офісу встановлюють функцію внутрішнього аудиту, яку необхідно виконувати згідно з відповідними міжнародними стандартами. Внутрішній аудитор, призначений Виконавчим директором, несе перед ним відповідальність за перевірку належної роботи систем і процедур упровадження бюджету Офісу.

2. Внутрішній аудитор радить Виконавчому директору, як врегулювати ризики, шляхом видання незалежних висновків про якість систем управління і контролю та видання рекомендацій для покращення умов здійснення операцій і сприяння надійному фінансовому управлінню.

3. Відповідальність за введення систем і процедур внутрішнього контролю, які підходять для виконання його завдань, покладено на посадовця з уповноваження.

Стаття 175 — Боротьба із шахрайством

1. Щоб сприяти боротьбі із шахрайством, корупцією й іншим незаконним діям відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 883/2013 (-25), Офіс приєднується до Міжінституційної угоди про внутрішні розслідування Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF) від 25 травня 1999 року та ухвалює відповідні положення, застосовні до працівників Офісу, використовуючи зразок, викладений у додатку до угоди.

2. Рахункова палата має повноваження проведення аудиту - на підставі документів та на місці - усіх бенефіціарів грантів, підрядників і субпідрядників, які отримали кошти Союзу від Офісу.

3. OLAF може проводити розслідування, у тому числі виїзні перевірки та інспекції, відповідно до положень і процедур, установлених у Регламенті (ЄС, Євратом) № 883/2013 та Регламенті Ради (Євратом, ЄС) № 2185/96 (-26) з метою встановлення факту шахрайства, корупції або будь-якої незаконної діяльності, що негативно впливає на фінансові інтереси Союзу у зв'язку з грантом або договором, який фінансує Офіс.

4. Без обмеження параграфів 1, 2 і 3, угоди про співпрацю з третіми країнами та міжнародними організаціями, договори, угоди про гранти і рішення щодо грантів Офісу охоплюють положення, які чітко уповноважують Рахункову Палату і OLAF проводити такі аудит і розслідування згідно з їхніми відповідними компетенціями.

5. Бюджетний комітет ухвалює стратегію боротьби із шахрайством, яка є пропорційною ризикам шахрайства, беручи до уваги співвідношення витрат і вигод від заходів, які підлягають впровадженню.

Стаття 176 — Аудит звітів

1. Щонайпізніше 31 березня кожного року Виконавчий директор повинен передавати Комісії, Європейському Парламенту, Бюджетному Комітетові і Рахунковій Палаті звіти Офісу про загальні доходи і видатки за попередній фінансовий рік. Рахункова Палата вивчає їх відповідно до статті 287 Договору про функціонування ЄС.

2. Бюджетний комітет затверджує результати діяльності Виконавчого директора щодо впровадження бюджету.

Стаття 177 — Фінансові положення

Бюджетний комітет після консультацій з Рахунковою Палатою і Комісією ухвалює внутрішні фінансові положення, у яких визначає, зокрема, процедуру встановлення і впровадження бюджету Офісу. У тій мірі, у якій це не суперечить особливому характеру Офісу, фінансові положення ґрунтуються на фінансових нормах, ухвалених для інших органів, створених у Союзі.

Стаття 178 — Збори, комісії і строк сплати

1. Виконавчий директор установлює суму, яку стягують за будь-які послуги, надані Офісом, відмінні від тих, які викладено у додатку I, а також суму, яка підлягає стягненню за Бюлетень торговельних марок Європейського Союзу, Офіційний вісник Офісу і будь-які інші публікації, видані Офісом. Суми зборів установлюють у євро і публікують в Офіційному віснику Офісу. Сума кожного збору не повинна перевищувати суму, необхідну для покриття витрат на конкретну послугу, надану Офісом.

2. Збори і комісії, для яких строк сплати не зазначено у цьому Регламенті, необхідно сплатити у день отримання запиту на послугу, за яку передбачено сплату збору або комісії.

За згоди Бюджетного комітету Виконавчий директор може встановлювати, які послуги, згадані у першому підпараграфі, не повинні залежати від попередньої сплати відповідних зборів або комісій.

Стаття 179 — Сплата зборів і комісій

1. Збори і комісії, які необхідно сплатити Офісу, сплачують шляхом здійснення платежу або переказу на банківський рахунок Офісу.

За згоди Бюджетного комітету Виконавчий директор може встановлювати, які конкретні способи оплати, відмінні від тих, що зазначено у першому підпараграфі, зокрема у формі внесків на поточні рахунки Офісу, можна використовувати.

Способи, встановлені відповідно до другого підпараграфу, публікують в Офіційному віснику Офісу.

Усі платежі, у тому числі за допомогою будь-яких інших способів оплати, встановлених відповідно до другого підпараграфу, здійснюють у євро.

2. У кожному платежі зазначають прізвище та ім'я особи, яка здійснює платіж, та необхідну інформацію, щоб надати можливість Офісу негайно встановити призначення платежу. Зокрема, необхідно надати таку інформацію:

(a) якщо сплачують збір за заявку, призначення платежу, а саме "збір за заявку";

(b) якщо сплачують збір за заперечення, номер матеріалу заявки та найме ну вання/прізвище й ім'я заявника на торговельну марку ЄС, проти якої подано заперечення, та призначення платежу, а саме "збір за заперечення";

(c) якщо сплачують збір за анулювання або збір за визнання недійсності, реєстраційний номер та ім'я власника торговельної марки ЄС, щодо якої подано заявку, та призначення платежу, а саме "збір за анулювання" або "збір за визнання недійсності";

3. Якщо призначення платежу, зазначеного у параграфі 2, не можна встановити невідкладно, Офіс вимагає, щоб особа, яка здійснила платіж, повідомила йому у письмовій формі це призначення протягом строку, який воно може встановити. Якщо особа не виконує вимогу у належний час, платіж вважають нездійсненим. Сплачена сума підлягає поверненню.

Стаття 180 — Визнавана дата платежу

1. У випадках, зазначених у першому підпараграфі статті 179(1), датою, коли платіж вважається здійсненим на користь Офісу, є дата, коли суму платежу або переказу фактично зараховано на банківський рахунок Офісу.

2. Якщо можна скористатися способами оплати, зазначеними у другому підпараграфі статті 179(1), Виконавчий директор може встановити дату, коли такі платежі вважаються здійсненими.

3. Якщо відповідно до параграфів 1 і 2 збір не вважається сплаченим до завершення строку його сплати, вважається, що цей строк був дотриманий, якщо Офісу надали доказ того, що особи, які здійснили платіж у державі-члені, протягом строку, протягом якого цей платіж необхідно було здійснити, у належний спосіб надали доручення банківській установі переказати суму платежу і сплатили додаткову комісію у розмірі 10 % від відповідного збору або відповідних зборів, але не більше 200 євро. Жодна додаткова комісія не підлягає сплаті, якщо відповідне доручення банківській установі було надано не пізніше ніж за 10 днів до завершення строку оплати.

4. Офіс може звернутися з вимогою до особи, яка здійснила платіж, надати доказ щодо дати, коли було надано доручення банківський установі, як зазначено у параграфі 3, та, за необхідності, сплатити відповідну додаткову комісію протягом строку, який він встановлює. Якщо особа не виконує вимогу, якщо наданого доказу не достатньо або якщо необхідну додаткову комісію не сплачено у належний час, вважають, що строк оплати не був дотриманий.

Стаття 181 — Недостатні платежі та повернення незначних сум

1. Строк здійснення платежу вважають, загалом, дотриманим, лише якщо повну суму збору сплачено у належний час. Якщо збір не сплачено повністю, сплачену суму повертають після завершення строку оплати.

2. Проте Офіс може, наскільки це можливо протягом часу, що залишився до закінчення строку, дати особі, яка здійснює платіж, можливість сплатити суму недоїмки або, якщо таке вважають виправданим, проігнорувати будь-які невеликі суми недоїмки без обмеження прав особи, яка здійснює платіж.

3. За згоди Бюджетного комітету Виконавчий директор може відмовитися від примусового відшкодування будь-якої суми, яка підлягає сплаті, якщо сума, що підлягає відшкодуванню, є мінімальною або таке відшкодування є доволі сумнівним.

4. Якщо сплачено надлишкову суму для покриття збору або комісії, надлишок не повертають, якщо сума є незначною і відповідна сторона не звернулася з чітким проханням про повернення.

За згоди Бюджетного комітету Виконавчий директор може встановити суму, менше якої надлишок, сплачений для покриття збору чи комісії, не повертають.

Суми, встановлені відповідно до другого підпараграфу, публікують в Офіційному віснику Офісу.

ГЛАВА XIII

МІЖНАРОДНА РЕЄСТРАЦІЯ МАРОК

СЕКЦІЯ 1

Загальні положення

Стаття 182 — Застосування положень

Якщо інше не визначено у цій главі, цей Регламент й акти, ухвалені відповідно до цього Регламенту, застосовуються до заявок на міжнародну реєстрацію згідно з Мадридським Протоколом ("міжнародні заявки") на підставі заявки на торговельну марку ЄС або торговельної марки ЄС і до реєстрацій марок у міжнародному реєстрі, який веде Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності ("міжнародні реєстрації" і "Міжнародне бюро" відповідно), із зазначенням Союзу.

СЕКЦІЯ 2

Міжнародна реєстрація на підставі заявок на торговельні марки ЄС та торговельних марок ЄС

Стаття 183 — Подання міжнародної заявки

1. Міжнародні заявки на підставі заявки на торговельну марку ЄС або торговельної марки ЄС відповідно до статті 3 Мадридського Протоколу подають в Офісі.

2. Якщо міжнародну заявку подано до реєстрації марки, яка повинна бути підставою для міжнародної реєстрації, як торговельної марки ЄС, заявник міжнародної реєстрації зазначає, чи міжнародна реєстрація повинна ґрунтуватися на заявці або реєстрації торговельної марки ЄС. Якщо міжнародна реєстрація повинна ґрунтуватися на торговельній марці ЄС після її реєстрації, міжнародну заявку вважають отриманою в Офісі на дату реєстрації торговельної марки ЄС.

Стаття 184 — Форма і зміст міжнародної заявки

1. Міжнародну заявку подають однією з офіційних мов Союзу, використовуючи форму, яку надає Офіс. Офіс інформує заявника, який подає міжнародну заявку, про дату отримання Офісом документів, які охоплює міжнародна заявка. Якщо заявник не зазначає інше щодо форми, коли подає міжнародну заявку, Офіс дотримується мови подання заявника у стандартній формі.

2. Якщо міжнародну заявку подано мовою, яка не є однією з мов, передбачених у Мадридському Протоколі, заявник вказує другу мову з таких мов. Ця мова буде мовою, якою Офіс подає міжнародну заявку до Міжнародного бюро.

3. Якщо міжнародну заявку подано мовою, відмінною від однієї з мов, передбачених у Мадридському Протоколі для подання міжнародних заявок, заявник може надати переклад списку товарів або послуг і будь-яких інших текстових елементів, які є частиною міжнародної заявки, мовою, якою необхідно подати міжнародну заявку до Міжнародного бюро відповідно до параграфу 2. Якщо такий переклад не супроводжує таку заявку, заявник уповноважує Офіс включити такий переклад до міжнародної заявки. Якщо переклад не було здійснено під час процедури реєстрації заявки на торговельну марку ЄС, яка є підставою для міжнародної заявки, Офіс без зволікань організовує переклад.

4. За подання міжнародної заявки необхідно сплатити збір Офісу. Якщо міжнародна реєстрація повинна ґрунтуватися на торговельній марці ЄС після її реєстрації, збір необхідно сплатити на дату реєстрації торговельної марки ЄС. Заявку вважають поданою лише після сплати необхідного збору. Якщо збір не сплачено, Офіс відповідно повідомляє про це заявника. У разі електронного подання Офіс може уповноважити Міжнародне бюро на стягнення збору від його імені.

5. Якщо під час експертизи міжнародної заявки виявляють будь-які із зазначених нижче недоліків, Офіс пропонує заявнику усунути протягом строку, який він може встановити, такі недоліки:

(a) міжнародну заявку не було подано у формі, зазначеній у параграфі 1, і вона не містить усіх даних та інформації, яких вимагає така форма;

(b) список товарів і послуг, які містить міжнародна заявка, не входить до списку товарів і послуг, зазначених в базовій заявці на торговельну марку ЄС або базовій торговельній марці ЄС;

(c) марка, яка є предметом міжнародної заявки, не є ідентичною марці, яка є предметом базової заявки на торговельну марку ЄС або базової торговельної марки ЄС;

(d) дані у міжнародній заявці на торговельну марку, відмінні від застереження про дискламацію або заяви про колір, не зазначено в базовій заявці на торговельну марку ЄС або базовій торговельній марці ЄС;

(e) якщо у міжнародній заявці заявляють про колір як про розрізняльну ознаку марки, базова заявка на торговельну марку ЄС або базова торговельна марка ЄС не є такого самого кольору або таких самих кольорів; чи

(f) відповідно до даних, наданих у міжнародній формі, заявник не має права подавати міжнародну заявку через Офіс згідно зі статтею 2(1)(ii) Мадридського Протоколу.

6. Якщо заявник не уповноважив Офіс включити переклад, як передбачено у параграфі 3, або якщо в іншому випадку не зрозуміло, який список товарів і послуг повинен бути підставою для міжнародної заявки, Офіс пропонує заявнику надати необхідні дані протягом строку, який він може встановити.

7. Якщо недоліки, зазначені у параграфі 5, не усунено або необхідні дані, зазначені у параграфі 6, не надані протягом періоду, який установив Офіс, Офіс відмовляється передавати міжнародну заявку до Міжнародного бюро.

8. Офіс передає міжнародну заявку до Міжнародного бюро разом із засвідченням, передбаченим у статті 3(1) Мадридського Протоколу, щойно міжнародна заявка відповідатиме вимогам, установленим у цій статті, імплементаційному акті, ухваленому відповідно до параграфу 9 цієї статті, і статті 183 цього Регламенту.

9. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає точну форму, у тому числі її елементи, яку необхідно використовувати для подання міжнародної заявки відповідно до параграфу 1. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Стаття 185 — Записи у матеріалах і в Реєстрі

1. Дату та номер міжнародної реєстрації на підставі заявки на торговельну марку ЄС вносять у матеріали такої заявки. Якщо на підставі заявки виникає торговельна марка ЄС, дату та номер міжнародної реєстрації вносять у Реєстр.

2. Дату та номер міжнародної реєстрації на підставі торговельної марки ЄС вносять у Реєстр.

Стаття 186 — Повідомлення про недійсність базової заявки або реєстрації

1. Протягом п'яти років з дня міжнародної реєстрації Офіс повідомляє Міжнародному бюро будь-які факти і рішення, які негативно впливають на дійсність заявки на торговельну марку ЄС або реєстрації торговельної марки ЄС, на якій ґрунтується міжнародна реєстрація.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає окремі факти і рішення, на які поширюється обов'язок повідомлення згідно зі статтею 6(3) Мадридського Протоколу, а також відповідний час таких повідомлень. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2) цього Регламенту.

Стаття 187 — Заява про територіальне поширення після міжнародної реєстрації

1. Заяву про територіальне поширення після міжнародної реєстрації відповідно до статті 3ter (2) Мадридського Протоколу може бути подано через посередника Офісу. Заяву подають мовою, якою подано міжнародну заявку, відповідно до статті 184 цього Регламенту. Вона охоплює дані для підтвердження права на зазначення відповідно до статті 2(1)(ii) і статті 3 ter (2) Мадридського Протоколу. Офіс повідомляє заявнику, який подав заяву про територіальне поширення, дату отримання заяви про територіальне поширення.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає детальні вимоги щодо заяви про територіальне поширення відповідно до параграфу 1 цієї Статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

3. Якщо заява про територіальне поширення після міжнародної реєстрації не відповідає вимогам, установленим у параграфі 1 та в імплементаційному акті, ухваленому відповідно до параграфу 2, Офіс пропонує заявнику усунути виявлені недоліки протягом строку, який він може встановити. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, Офіс відмовляється передавати заяву до Міжнародного бюро. Офіс не відмовляється передати заяву до Міжнародного бюро, поки заявник має можливість виправити будь-які виявлені недоліки у заяві.

4. Офіс передає заяву про територіальне поширення після міжнародної реєстрації до Міжнародного бюро, щойно буде виконано вимоги, зазначені у параграфі 3.

Стаття 188 — Міжнародні збори

Будь-які збори, які необхідно сплатити Міжнародному бюро за Мадридським Протоколом, сплачують безпосередньо Міжнародному бюро.

СЕКЦІЯ 3

Міжнародні реєстрації із зазначенням Союзу

Стаття 189 — Дія міжнародних реєстрацій із зазначенням Союзу

1. Міжнародна реєстрація із зазначенням Союзу, з дня її реєстрації відповідно до статті 3(4) Мадридського Протоколу або з дня подальшого зазначення Союзу відповідно до статті 3 ter (2) Мадридського Протоколу, має таку саму силу, як заявка на торговельну марку ЄС.

Якщо про відмову не було повідомлено відповідно до статті 5(1) і (2) Мадридського Протоколу або якщо будь-яка відмова була відкликана, міжнародна реєстрація марки із зазначенням Союзу, з дня, вказаного у параграфі 1, має таку саму силу, як реєстрація марки як торговельної марки ЄС.

Для цілей застосування статті 11 цього Регламенту, публікація деталей міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу відповідно до статті 190(1) замінює публікацію заявки на

торговельну марку ЄС, а публікація відповідно до статті 190(2) замінює публікацію реєстрації торговельної марки ЄС.

Стаття 190 — Публікація

1. Офіс опубліковує дату реєстрації марки із зазначенням Союзу відповідно до статті 3(4) Мадридського Протоколу або дату подальшого зазначення Союзу відповідно до статті 3ter (2) Мадридського Протоколу, мову подання міжнародної заявки та другу мову, вказану заявником, номер міжнародної реєстрації і дату публікації такої реєстрації у Бюлетені, виданому Міжнародним бюро, репродукція марки і номери класів товарів або послуг, для яких заявляється охорона.

2. Якщо про відмову в охороні міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу не повідомлено відповідно до статті 5(1) і (2) Мадридського Протоколу або якщо таку відмову відкликано, Офіс публікує цей факт разом з номером міжнародної реєстрації і, у відповідних випадках, датою публікації такої реєстрації у Бюлетені, виданому Міжнародним бюро.

Стаття 191 — Старшинство, про яке заявляють у міжнародній заявці

1. Заявник міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу може заявити у міжнародній заявці про старшинство більш ранньої торговельної марки, зареєстрованої у держав-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу або зареєстрованої відповідно до міжнародних домовленостей, які діють у державі-члені, як передбачено у статті 39.

2. Документацію, як зазначено в імплементаційному акті, ухваленому відповідно до статті 39(6), для обґрунтування заяви про старшинство необхідно подати протягом трьох місяців з дня повідомлення Міжнародним бюро Офісу про міжнародну реєстрацію. У зв'язку з цим застосовується стаття 39(7).

3. Якщо необхідно, щоб власника міжнародної реєстрації представляли в Офісі відповідно до статті 119(2), повідомлення, як зазначено у параграфі 2 цієї статті, повинно містити дані про призначення представника у розумінні статті 120(1).

4. Якщо Офіс встановлює, що заява про старшинство за параграфом 1 цієї статті не відповідає статті 39 або не відповідає іншим вимогам, установленим у цій статті, воно пропонує заявнику усунути недоліки. Якщо вимоги, зазначені у першому реченні, не виконано протягом строку, встановленого Офісом, право на старшинство такої міжнародної реєстрації буде втрачено. Якщо недоліки стосуються лише деяких товарів і послуг, право на старшинство буде втрачено лише для таких товарів і послуг.

5. Офіс інформує Міжнародне бюро про будь-яке визнання втрати права на старшинство відповідно до параграфу 4. Він також інформує Міжнародне бюро про будь-яке відкликання або обмеження заяви про старшинство.

6. Стаття 39(5) застосовується, якщо право на старшинство не визнано втраченим відповідно до параграфу 4 цієї статті.

Стаття 192 — Старшинство, про яке заявляють в Офісі

1. Власник міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу може, з дня публікації про дію такої реєстрації відповідно до статті 190(2), заявити в Офісі про старшинство більш ранньої торговельної марки, зареєстрованої у держав-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу або зареєстрованої відповідно до міжнародних домовленостей, які діють у державі-члені, як передбачено у статті 40.

2. Якщо про старшинство заявляють до дати, зазначеної у параграфі 1, заяву про старшинство вважають такою, яку отримали в Офісі станом на таку дату.

3. Заява про старшинство за параграфом 1 цієї статті повинна відповідати вимогам, зазначеним у статті 40, та повинна містити інформацію, щоб уможливити її експертизу відповідно до таких вимог.

4. Якщо вимоги, які регулюють заявлення старшинства, зазначені у параграфі 3 та визначені в імплементаційному акті, ухваленому відповідно до параграфу 6, не виконано, Офіс пропонує власнику міжнародної реєстрації усунути недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом періоду, який встановлює Офіс, останній відхиляє заяву.

5. Якщо Офіс прийняв заяву про старшинство або відкликав чи виключив з реєстру заяву про старшинство, Офіс відповідно інформує Міжнародне бюро.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заява про старшинство відповідно до параграфу 1 цієї статті, і деталі інформації, яку необхідно повідомити відповідно до параграфу 5 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Стаття 193 — Зазначення товарів і послуг та експертиза на абсолютні підстави для відмови

1. Міжнародні реєстрації із зазначенням Союзу підлягають експертизі на відповідність статті 33(2), (3) і (4) та підпадають під абсолютні підстави для відмови у такий самий спосіб, як заявки на торговельні марки ЄС.

2. Якщо виявляється, що міжнародна реєстрація із зазначенням Союзу не підлягає охороні відповідно до статті 33(4) або статті 42(1) цього Регламенту у зв'язку з усіма товарами і послугами, для яких її було зареєстровано у Міжнародному бюро, або будь-якою їх частиною, Офіс видає ex officio попереднє повідомлення про відмову Міжнародному бюро відповідно до статті 5(1) і (2) Мадридського Протоколу.

3. Якщо необхідно, щоб власника міжнародної реєстрації представляли в Офісі відповідно до статті 119(2), повідомлення, зазначене у параграфі 2 цієї статті, повинно містити пропозицію призначити представника у розумінні статті 120(1).

4. У повідомленні про попередню відмову вказують причини, на яких воно ґрунтується, та визначають строк, протягом якого власник міжнародної реєстрації може подати свої зауваги і, у відповідних випадках, призначити представника. Обчислення строку починається з дня, коли Офіс видає попередню відмову.

5. Якщо Офіс встановлює, що у міжнародній заявці із зазначенням Союзу не вказана друга мова відповідно до статті 206 цього Регламенту, Офіс видає ex officio попереднє повідомлення про відмову Міжнародному бюро відповідно до статті 5(1) і (2) Мадридського протоколу.

6. Якщо власник міжнародної реєстрації не подолає підставу для відмови в охороні протягом певного строку, або, у відповідних випадках, не призначить представника, або не зазначить другу мову, Офіс відмовляє в охороні у зв'язку з усіма товарами і послугами, для яких зареєстровано міжнародну реєстрацію, або їх частиною. Відмова в охороні замінює відхилення заявки на торговельну марку ЄС. Рішення підлягає оскарженню відповідно до статті 66-72.

7. Якщо з початку строку заперечення, зазначеного у статті 196(2), Офіс не видав ex officio попереднє повідомлення про відмову відповідно до параграфу 2 цієї статті, він надсилає Міжнародному бюро заяву, у якій вказує, що розгляд абсолютних підстав для відхилення відповідно до статті 42 завершено, однак проти міжнародної реєстрації все ще можуть бути висловлені заперечення або зауваги третіх осіб. Така проміжна заява не обмежує права Офісу на повторний розгляд абсолютних підстав за власною ініціативою у будь-який час до видання остаточної заяви про надання охорони.

8. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинно містити повідомлення ex officio про попередню відмову в охороні, яке надсилають Міжнародному бюро, та кінцеві повідомлення, які надсилають Міжнародному бюро щодо остаточного надання охорони або відмови у такій. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Стаття 194 — Колективні та сертифікаційні марки

1. Якщо міжнародна реєстрація ґрунтується на базовій заявці або базовій реєстрації, пов'язаній з колективною маркою, сертифікаційною маркою або гарантійною маркою, до міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу необхідно ставитися як до колективної марки ЄС або сертифікаційної марки ЄС залежно від того, що є застосовним.

2. Власник міжнародної реєстрації повинен подати норми, які регулюють використання марки, як передбачено у статтях 75 і 84, безпосередньо до Офісу протягом двох місяців з дня, коли Міжнародне бюро повідомило Офіс про міжнародну реєстрацію.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедури щодо міжнародних реєстрацій, що ґрунтуються на базовій заявці або на базовій реєстрації, пов'язаній з колективною маркою, сертифікаційною маркою або гарантійною маркою.

Стаття 195 — Пошук

1. Якщо Офіс отримав повідомлення про міжнародну реєстрацію із зазначенням Союзу, він складає звіт Союзу про пошук, як передбачено у статті 43(1), за умови, що запит на звіт про пошук відповідно до статті 43(1) подано до Офісу протягом одного місяця з дня повідомлення.

2. Щойно Офіс отримує повідомлення про міжнародну реєстрацію із зазначенням Союзу, Офіс передає його копію центральному офісу з промислової власності кожної держави-члена, який повідомив Офісу про своє рішення здійснити пошук у власному реєстрі торговельних марок, як передбачено у статті 43(2), за умови, що запит на звіт про пошук відповідно до статті 43(2) подано до Офісу протягом одного місяця з дня повідомлення і збір за пошук сплачено протягом такого самого строку.

3. Стаття 43(3)-(6) застосовується mutatis mutandis.

4. Офіс інформує власників будь-яких більш ранніх торговельних марок ЄС або заявок на торговельні марки ЄС, зазначених у звіті Союзу про пошук, про публікацію міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу, як передбачено у статті 190(1). Цей пункт застосовується незважаючи на те, чи власник міжнародної реєстрації звернувся з проханням надати звіт ЄС про пошук, окрім випадків, коли власник більш ранньої реєстрації або заявки звертається з проханням не надсилати йому повідомлення.

Стаття 196 — Заперечення

1. Міжнародна реєстрація із зазначенням Союзу підлягає запереченню у такий самий спосіб, як опубліковані заявки на торговельну марку ЄС.

2. Повідомлення про заперечення подають протягом трьох місяців, які починаються через один місяць після дати публікації відповідно до статті 190(1). Заперечення вважають належно внесеним лише після сплати збору за подання заперечення.

3. Відмова в охороні замінює відхилення заявки на торговельну марку ЄС.

4. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають процедуру подання та розгляду заперечення, у тому числі необхідні повідомлення, які подають у Міжнародне бюро.

Стаття 197 — Заміна торговельної марки ЄС на міжнародну реєстрацію

Офіс на запит вносить у Реєстр повідомлення про те, що торговельну марку ЄС вважають заміненою на міжнародну реєстрацію відповідно до статті 4 bis Мадридського Протоколу.

Стаття 198 — Визнання міжнародної реєстрації недійсною

1. Міжнародну реєстрацію із зазначенням Союзу можуть визнати недійсною.

2. Заявка на визнання міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу недійсною замінює заявку на визнання анулювання, як передбачено у статті 58 або на визнання недійсності, як передбачено у статті 59 чи статті 60.

3. Якщо відповідно до статті 64 або статті 128 цього Регламенту та цієї статті, міжнародну реєстрацію із зазначенням Союзу визнають недійсною шляхом ухвалення остаточного рішення, Офіс повідомляє Міжнародне бюро відповідно до статті 5(6) Мадридського Протоколу.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинно містити повідомлення, що надсилають Міжнародному бюро відповідно до параграфу 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Стаття 199 — Юридична сила реєстрації передачі

Запис про зміну у власності на міжнародну реєстрацію у Міжнародному реєстрі має таку саму силу, як і запис про передачу в реєстрі відповідно до статті 20.

Стаття 200 — Юридична сила реєстрації ліцензій та інших прав

Запис про ліцензію або обмеження права власника на розпорядження щодо міжнародної реєстрації у Міжнародному реєстрі має таку саму силу, як реєстрація речового права, звернення стягнення, провадження щодо неплатоспроможності або ліцензії у реєстрі згідно зі статями 22, 23, 24 і 25 відповідно.

Стаття 201 — Експертиза запитів на реєстрацію передачі, ліцензій або обмежень права власника на розпорядження

Офіс передає запити на реєстрацію зміни у власності, ліцензій або обмеження права власника на розпорядження, зміни і доповнення до ліцензії чи її анулювання або зняття обмеження права власника на розпорядження, які подано йому, у Міжнародне бюро, якщо їх супроводжують відповідні докази передачі, ліцензія, обмеження права на розпорядження або доказ того, що ліцензії більше не існує або її змінено чи доповнено, чи того, що обмеження права на розпорядження знято.

Стаття 202 — Конвертація зазначення Союзу за допомогою міжнародної реєстрації у заявку на національну торговельну марку або у зазначення держав-членів

1. Якщо зазначення Союзу за допомогою міжнародної реєстрації відхилено або воно втратило свою силу, власник міжнародної реєстрації може звернутися із запитом на конвертацію зазначення Союзу:

(a) у заявку на національну торговельну марку відповідно до статей 139, 140 і 141;

(b) у зазначення держави-члена, що є стороною Мадридського Протоколу, за умови, що на дату подання запиту на конвертацію була можливість зазначити таку державу-члена безпосередньо відповідно до Мадридського Протоколу. Застосовуються статті 139, 140 і 141 цього Регламенту.

2. Заявці на національну торговельну марку або зазначенню держави-члена, яка є стороною Мадридського Протоколу, що випливає з конвертації зазначення Союзу за допомогою міжнародної реєстрації, присвоюють, для відповідних держав-членів, дату міжнародної реєстрації відповідно до статті 3(4) Мадридського Протоколу, або дату поширення на Союз відповідно до статті 3 ter (2) Мадридського Протоколу, якщо останнє було здійснено після міжнародної реєстрації, або дату пріоритету такої реєстрації і, у відповідних випадках, старшинство торговельної марки такої держави, про яке подано заяву відповідно до статті 191 цього Регламенту.

3. Запит на конвертацію опубліковують.

4. Запит на конвертацію міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу у заявку на національну торговельну марку повинен містити інформацію та дані, зазначені у статті 140(1).

5. Якщо подано запит на конвертацію відповідно до цієї статті і статті 139(5) цього Регламенту після непродовження міжнародної реєстрації, запит, зазначений у параграфі 4 цієї статті, повинен містити інформацію про таке і дату завершення строку охорони. Тримісячний строк, передбачений у статті 139(5) цього Регламенту, починається у день, наступний за останнім днем, коли можна здійснити продовження згідно зі статтею 7(4) Мадридського Протоколу.

6. Стаття 140(3) і (5) застосовується до запиту на конвертацію, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, mutatis mutandis.

7. Запит на конвертацію міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу у зазначення держави-члена, яка є стороною Мадридського Протоколу, повинен містити дані та елементи, зазначені у параграфах 4 і 5.

8. Стаття 140(3) застосовується до запиту на конвертацію, зазначеного у параграфі 7 цієї статті, mutatis mutandis. Офіс відхиляє також запит на конвертацію, якщо умови зазначення держави-члена, яка є стороною Мадридського Протоколу або Мадридської Угоди, не було виконано ані на дату зазначення Союзу, ані на дату, коли заявку на конвертацію було отримано, або коли, відповідно до останнього речення статті 140(1), заявку на конвертацію вважають отриманою в Офісі.

9. Якщо запит на конвертацію, зазначений у параграфі 7, відповідає вимогам цього Регламенту і правилам, ухваленим відповідно до нього, Офіс без зволікань передає запит Міжнародному бюро. Офіс повідомляє власнику міжнародної реєстрації дату передання.

10. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинні містити запити на конвертацію, зазначені у параграфах 4 і 7;

(b) деталі, які повинна містити публікація про запити на конвертацію згідно з параграфом 3;

Стаття 203 — Використання марки, що є предметом міжнародної реєстрації

Для цілей застосування статті 18(1), статті 47(2),статті 58(1)(a) і статті 64(2), дата публікації відповідно до статті 190(2) замінює дату реєстрації для цілей встановлення дати, коли марку, яка є предметом міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу, введено у дійсне використання у Союзі.

Стаття 204 — Перетворення

1. Відповідно до параграфу 2, положення, застосовні до заявок на торговельні марки ЄС, застосовуються mutatis mutandis до заявок на перетворення міжнародної реєстрації у заявку на торговельну марку ЄС відповідно до статті 9 quinquies Мадридського Протоколу.

2. Якщо заявка на перетворення стосується міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу, деталі якої опубліковано відповідно достатті 190(2), статті 42-47 не застосовуються.

3. Щоб розглядатися як перетворення міжнародної реєстрації, яку було виключено з реєстру Міжнародним бюро на запит офісу походження, відповідно до статті 9 quinquies Мадридського Протоколу, заявка на торговельну марку ЄС повинна містити інформацію про таке. Таку інформацію необхідно надати під час подання заявки.

4. Якщо у процесі розгляду відповідно до статті 41(1)(b) Офіс встановлює, що заявку не було подано протягом трьох місяців з дня виключення з реєстру Міжнародним бюро міжнародної реєстрації або товари і послуги, торговельну марку ЄС для яких необхідно зареєструвати, не внесено до списку товарів і послуг, для яких міжнародну реєстрацію було зареєстровано у зв'язку із Союзом, Офіс пропонує заявнику усунути недоліки.

5. Якщо недоліки, зазначені у параграфі 4, не усунено протягом строку, встановленого Офісом, право на дату міжнародної реєстрації або територіального поширення і, за наявності, дату пріоритету міжнародної реєстрації буде втрачено.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заявка на перетворення відповідно до параграфу 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Стаття 205 — Зв'язок з Міжнародним бюро

Зв'язок з Міжнародним бюро здійснюють у спосіб та у форматі, узгоджені між Міжнародним бюро і Офісом, та бажано за допомогою електронних засобів. Будь-яке покликання на форми необхідно тлумачити як покликання, зокрема, на форми, доступні в електронному вигляді.

Стаття 206 — Використання мов

Для цілей застосування цього Регламенту і правил, ухвалених відповідно до нього, до міжнародних реєстрацій із зазначенням Союзу мовою подання міжнародної заявки є мова провадження у розумінні статті 146(4), а другою мовою, вказаною у міжнародній заявці, є друга мова у розумінні статті 146(3).

ГЛАВА XIV

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 207 — Процедура Комітету

1. Комісії допомагає Комітет з правил впровадження. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовується стаття 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Стаття 208 — Виконання делегування

1. Повноваження на ухвалення делегованих актів надають Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.

2. Повноваження на ухвалення делегованих актів, зазначені устатті 48, статті 49(3), статтях 65 і 73, статтях 96(4), 97(6), 98(5), 100(2), 101(5), 103(3) і 106(3), статтях 121 і 168 та у статтях 194(3) і 196(4), надають Комісії на невизначений строк, починаючи з 23 березня 2016 року.

3. Європейський Парламент або Рада можуть відкликати делегування повноваження, зазначеного у статті 48, статті 49(3), статтях 65 і 73, статтях 96(4), 97(6), 98(5), 100(2), 101(5), 103(3) і 106(3), статтях 121 і 168 та у статтях 194(3) і 196(4), у будь-який час. Рішення про відкликання припиняє дію делегування повноваження, зазначеного у такому рішенні. Воно набуває чинності у день, наступний після дня публікації рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу, або пізніше - у день, зазначений у рішенні. Воно не впливає на дійсність делегованих актів, які вже набули чинності.

4. Перед ухваленням делегованого акту Комісія проводить консультації з експертами, у тому числі з експертами, яких призначила кожна держава-член, відповідно до принципів, установлених в Міжінституційній угоді про кращу законотворчу діяльність від 13 квітня 2016 року.

5. Щойно Комісія ухвалює делегований акт, вона одночасно повідомляє про це Європейський Парламент і Раду.

6. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 48, статті 49(3), статей 65 і 73, статей 96(4), 97(6), 98(5), 100(2), 101(5), 103(3) і 106(3), статей 121 і 168 та статей 194(3) і 196(4), набуває чинності, лише якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили заперечення проти цього протягом двомісячного строку з моменту повідомлення Європейського Парламенту і Ради про такий акт або якщо до завершення такого строку обоє, Європейський Парламент і Рада, проінформували Комісію про те, що вони не заперечуватимуть. Такий строк продовжують на два місяці за ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

Стаття 209 — Положення, пов'язані з розширенням Союзу

1. З дня вступу Болгарії, Чеської Республіки, Естонії, Хорватії, Кіпру, Латвії, Литви, Угорщини, Мальти, Польщі, Румунії, Словенії і Словаччини ("нова держава-член/нові держави-члени") дія торговельної марки ЄС, яку зареєстровано або на яку подано заявку відповідно до цього Регламенту до відповідної дати їх вступу, поширюється на територію таких держав-членів, щоб мати рівнозначну силу на території всього Союзу.

2. Реєстрацію торговельної марки ЄС, на яку подали заявку на дату вступу, не може бути відхилено на підставі будь-якої з абсолютних підстав для відхилення, зазначених у статті 7(1), якщо такі підстави стали застосовними лише через вступ нової держави-члена.

3. Якщо заявку на реєстрацію торговельної марки ЄС подано протягом шести місяців до дати вступу, повідомлення про заперечення може бути подано відповідно до статті 46, якщо більш ранню торговельну марку або інше більш раннє право у розумінні статті 8 було отримано у новій державі-членові до вступу, за умови, що їх було отримано добросовісно та дата подання, чи, у відповідних випадках, дата пріоритету, чи дата отримання у новій державі-членові більш ранньої торговельної марки або іншого більш раннього права передує даті подання чи, у відповідних випадках, даті пріоритету торговельної марки ЄС, на яку подано заявку.

4. Торговельну марку ЄС, як зазначено у параграфі 1, не можна визнати недійсною:

(a) відповідно до статті 59, якщо підстави для визнання недійсності стали застосовними лише через вступ нової держави-члена;

(b) відповідно до статті 60(1) і (2), якщо більш раннє національне право було зареєстровано, на нього було подано заявку чи його було отримано у новій державі-членові до дати вступу.

5. Використання торговельної марки ЄС, як зазначено у параграфі 1, може бути заборонено відповідно до статей 137 і 138, якщо більш ранню торговельну марку або інше більш раннє право було зареєстровано, на них було подано заявку чи їх було добросовісно отримано у новій державі-членові до дати вступу або якщо дата пріоритету більш ранньої торговельної марки або іншого більш раннього права передує даті вступу такої держави.

Стаття 210 — Оцінювання й перегляд

1. До 24 березня 2021 року і надалі щоп'ять років Комісія повинна оцінювати імплементацію цього Регламенту.

2. У межах оцінювання переглядають правові рамки для співпраці між Офісом і центральними офісами з промислової власності держав-членів та Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу, звертаючи особливу увагу на механізм фінансування, встановлений у статті 152. У межах оцінювання також оцінюють вплив, дієвість і ефективність Офісу і його методів роботи. У межах оцінювання, зокрема, розглядають можливу необхідність змінити повноваження Офісу і фінансові наслідки будь-якої такої зміни.

3. Комісія передає звіт про оцінювання разом з висновками, складеними на підставі такого звіту, Європейському Парламенту, Раді і Раді правління. Результати оцінювання оприлюднюють.

4. Під час кожного другого оцінювання оцінюють результати, які досягнув Офіс, беручи до уваги його цілі, повноваження і завдання.

Стаття 211 — Скасування

Регламент Ради (ЄС) № 207/2009 скасувати.

Покликання на скасований Регламент необхідно тлумачити як покликання на цей Регламент і читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у додатку III.

Стаття 212 — Набуття чинності

Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Він застосовується з 1 жовтня 2017 року.

Цей Регламент обов'язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах.

Вчинено у Страсбурзі 14 червня 2017 року.

За Європейський Парламент

Президент

A. TAJANI

За Раду

Президент

Н. DALLI

(-1) Позиція Європейського Парламенту від 27 квітня 2017 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику) і рішення Ради від 22 травня 2017 року.

(-2) Регламент Ради (ЄС) № 207/2009 від 26 лютого 2009 року про торговельну марку Європейського Союзу (OB L 78, 24.03.2009, с. 1).

(-3) Див. Додаток II

(-4) Регламент Ради (ЄС) № 40/94 від 20 грудня 1993 року про торговельну марку Співтовариства (OB L 11, 14.01.1994, с.1).

(-5) Перша директива Ради 89/104/ЄЕС від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав-членів про торговельні марки (OB L 40, 11.02.1989, с. 1).

(-6) Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/95/ЄС від 22 жовтня 2008 року про наближення законів держав-членів про торговельні марки (OB L 299, 08.11.2008, с. 25).

(-7) Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/114/ЄС від 12 грудня 2006 року про оманливу і порівняльну рекламу (OB L 376, 27.12.2006, с. 21).

(-8) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 608/2013 від 12 червня 2013 року про здійснення прав інтелектуальної власності митними органами та про скасування Регламенту Ради (ЄС) № 1383/2003 (OB L 181, 29.06.2013, с. 15).

(-9) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 від 12 грудня 2012 року про юрисдикцію, визнання і виконання рішень у цивільних і комерційних справах (OB L 351, 20.12.2012, с. 1).

(-10) OB L 123, 12.05.2016. с. 1.

(-11) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 від 16 лютого 2011 року про правила і загальні принципи щодо механізмів контролю державами-членами здійснення Комісією виконавчих повноважень (OB L 55, 28.02.2011, с. 13).

(-12) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2436 від 16 грудня 2015 року про наближення законів держав-членів про торговельні марки (OB L 336, 23.12.2015, с. 1).

(-13) Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування і провадження комерційної діяльності у сфері страхування і перестрахування ("Платоспроможність II") (OB L 335, 17.12.2009, с. 1).

(-14) Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/24/ЄС від 4 квітня 2001 року про реорганізацію і припинення кредитних установ (OB L 125, 05.05.2001, с. 15).

(-15) OB L 56, 04.03.1968, с. 1.

(-16) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 від 30 травня 2001 року щодо публічного доступу до документів Європейського Парламенту, Ради і Комісії (OB L 145, 31.05.2001, с. 43).

(-17) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 грудня 2000 року про захист фізичних осіб у зв'язку з опрацюванням персональних даних інституціями й органами Співтовариства та про вільний рух таких даних (OB L 8, 12.01.2001, с. 1).

(-18) Рішення Комісії (ЄС, Євратом) 2015/443 від 13 березня 2015 про безпеку у Комісії (OB L 72, 17.03.2015, с. 41).

(-19) Рішення Комісії (ЄС, Євратом) 2015/444 від 13 березня 2015 про правила безпеки для захисту секретної інформації ЄС (OB L 72, 17.03.2015, с. 53).

(-20) Регламент Ради (ЄС) № 6/2002 від 12 грудня 2001 року про зразки Співтовариства (OB L 3, 05.01.2002, с. 1).

(-21) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 386/2012 від 19 квітня 2012 року про доручення Офісу гармонізації внутрішнього ринку (торговельні марки і зразки) завдань, пов'язаних зі здійсненням прав інтелектуальної власності, у тому числі об'єднання публічних і приватних представників у Європейську обсерваторію з питань порушення прав інтелектуальної власності (OB L 129, 16.05.2012, с. 1).

(-22) Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/28/ЄС від 25 жовтня 2012 року про певне дозволене використання робіт сиріт (OB L 299, 27.10.2012, с. 5).

(-23) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 966/2012 від 25 жовтня 2012 року про фінансові правила, застосовні до загального бюджету Союзу, та про скасування Регламенту Ради (ЄС, Євратом) № 1605/2002 (OB L 298, 26.10.2012, с. 1).

(-24) Делегований регламент Ради (ЄС) № 1268/2012 від 29 жовтня 2012 року про правила застосування Регламенту Європейського Парламенту і Ради № 966/2012 про фінансові правила, застосовні до загального бюджету Союзу (OB L 362, 31.12.2012, с. 1).

(-25) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 883/2013 від 11 вересня 2013 року щодо розслідувань, які проводить Європейське бюро боротьби з шахрайством (OLAF), та про скасування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1073/1999 і Регламенту Ради (Євратом) № 1074/1999 (OB L 248, 18.09.2013, p. 1).

(-26) Регламент Ради (ЄС, Євратом) № 2185/96 від 11 листопада 1996 року про виїзні перевірки й інспекції, які проводить Комісія для захисту фінансових інтересів Європейських співтовариств від шахрайства та інших порушень (OB L 292, 15.11.1996, с. 2).

ДОДАТОК I

СУМИ ЗБОРІВ

А. Збори, які підлягають сплаті Офісу за цим Регламентом, становлять (у євро):

1. Основний збір за заявку на індивідуальну торговельну марку ЄС (стаття 31(2)):

1 000 EUR

2. Основний збір за заявку на індивідуальну торговельну марку ЄС з використанням електронних засобів (стаття 31(2)):

850 EUR

3. Збір за другий клас товарів і послуг для індивідуальної торговельної марки ЄС (стаття 31(2)):

50EUR

4. Збір за кожний наступний клас товарів і послуг, що йде після двох класів, для індивідуальної торговельної марки ЄС (стаття 31(2)):

150 EUR

5. Основний збір за заявку на колективну марку ЄС або сертифікаційну марку ЄС (стаття 31(2) і стаття 74(3) чи стаття 83(3)):

1 800 EUR

6. Основний збір за заявку на колективну марку ЄС або сертифікаційну марку ЄС з використанням електронних засобів (стаття 31(2) і стаття 74(3) чи стаття 83(3)):

1 500 EUR

7. Збір за другий клас товарів і послуг для колективної марки ЄС або сертифікаційної марки ЄС: (стаття 31(2) і стаття 74(3) чи стаття 83(3)):

50EUR

8. Збір за кожний наступний клас товарів і послуг, що йде після двох класів, для колективної марки ЄС або сертифікаційної марки ЄС (стаття 31(2) і 74(3) чи стаття 83(3)):

150 EUR

9. Збір за пошук заявки на торговельну марку ЄС (стаття 43(2)) та міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу (стаття 43(2) і стаття 195(2)):

12 EUR, помножені на кількість центральних офісів з промислової власності, зазначених у статті 43(2); Офіс публікує таку суму і подальші зміни в Офіційному віснику Офісу.

10 Збір за заперечення (стаття 46(3)):

320 EUR

11. Основний збір за продовження індивідуальної торговельної марки ЄС (стаття 53(3)):

1 000 EUR

12. Основний збір за продовження індивідуальної торговельної марки ЄС з використанням електронних засобів (стаття 53(3)):

850 EUR

13. Збір за продовження другого класу товарів і послуг для індивідуальної торговельної марки ЄС (стаття 53(3)):

50EUR

14. Збір за продовження кожного наступного класу товарів і послуг, що йде після двох класів, для індивідуальної торговельної марки ЄС (стаття 53(3)):

150 EUR

15. Основний збір за продовження колективної марки ЄС або сертифікаційної марки ЄС (стаття 53(3) і стаття 74(3) чи стаття 83(3)):

1 800 EUR

16. Основний збір за продовження колективної марки ЄС або сертифікаційної марки ЄС з використанням електронних засобів (стаття 53(3) і стаття 74(3) чи стаття 83(3)):

1 500 EUR

17. Збір за продовження другого класу товарів і послуг для колективної марки ЄС або сертифікаційної марки ЄС (стаття 53(3) і стаття 74(3) чи стаття 83(3)):

50EUR

18. Збір за продовження кожного наступного класу товарів і послуг, що йде після двох класів, для колективної марки ЄС або сертифікаційної марки ЄС (стаття 53(3) і стаття 74(3) чи стаття 83(3)):

150 EUR

19. Додатковий збір за несвоєчасну сплату збору за продовження або несвоєчасне подання запиту на продовження (стаття 53(3)):

25 % від простроченого збору за продовження, що не перевищує 1 500 EUR

20. Збір за заявку на анулювання або визнання недійсності (стаття 63(2)):

630 EUR

21Збір за оскарження (стаття 68(1)):

720 EUR

22. Збір за заявку на відновлення початкового стану (стаття 104(3)):

200 EUR

23. Збір за заявку на конвертацію заявки на торговельну марку ЄС або торговельної марки ЄС (стаття 140(1) також у поєднанні зі статтею 202(1)):

(a) у національну торговельну марку;

(b) у зазначення держав-членів за Мадридським Протоколом:

200 EUR

24. Збір за продовження провадження (стаття 105(1)):

400 EUR

25. Збір за заяву про поділ зареєстрованої торговельної марки ЄС (стаття 56(4) або заявки на торговельну марку ЄС (стаття 50(3)):

250 EUR

26. Збір за заявку на реєстрацію ліцензії або іншого права щодо зареєстрованої торговельної марки ЄС (стаття 26(2)) чи заявки на торговельну марку ЄС (стаття 26(2)):

(a) надання ліцензії;

(b) передача ліцензії;

(d) передача речового права;

(e) звернення стягнення:

200 EUR / реєстрація, однак не більше 1 000 EUR усього, якщо подано кілька запитів в одній заявці або одночасно

27. Збір за анулювання реєстрації ліцензії чи іншого права (стаття 29(3)):

200 EUR / анулювання, однак не більше 1 000 EUR усього, якщо подано кілька запитів в одній заявці або одночасно

28. Збір за зміну зареєстрованої торговельної марки ЄС (стаття 54(4)):

200 EUR

29. Збір за видачу копії заявки на торговельну марку ЄС (стаття 114(7)), копії свідоцтва про реєстрацію (стаття 51(2)) або витягу з реєстру (стаття 111(7));

(a) не засвідчена копія або витяг:

10EUR

(b) засвідчена копія або витяг:

30EUR

30. Збір за ознайомлення з матеріалами (стаття 114(6)):

30EUR

31. Збір за видачу копій документів з матеріалів (стаття 114(7)):

(a) не засвідчена копія:

10EUR

(b) засвідчена копія:

30 EUR

плюс за кожну наступну сторінку після 10-ої сторінки

1 EUR

32. Збір за повідомлення інформації з матеріалів (статті 114(9)):

10EUR

33. Збір за перегляд установлення процесуальних витрат, які підлягають відшкодуванню (стаття 109(8)):

100 EUR

34. Збір за подання міжнародної заявки в Офісі (стаття 184(4)):

300 EUR

B. Збори, які підлягають сплаті Міжнародному бюро

I. Індивідуальний збір за міжнародну реєстрацію із зазначенням Союзу

1. Заявник міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу повинен сплатити Міжнародному бюро індивідуальний збір за зазначення Союзу відповідно до статті 8(7) Мадридського Протоколу.

2. Власник міжнародної реєстрації, який подає заяву про територіальне поширення із зазначенням Союзу після міжнародної реєстрації, повинен сплатити Міжнародному бюро індивідуальний збір за зазначення Союзу відповідно до статті 8(7) Мадридського Протоколу.

3. Збір за пунктами В.I.1 або В.I.2 сплачується в еквівалентній сумі у швейцарських франках, як установив Генеральний директор ВОІВ згідно з правилом 35(2) Загальної інструкції до Мадридської Угоди і Мадридського Протоколу, у таких розмірах:

(a) за індивідуальну торговельну марку: 820 EUR плюс, у відповідних випадках, 50 EUR за другий клас товарів і послуг та 150 EUR за кожний наступний клас товарів і послуг, який охоплює міжнародна реєстрація після другого класу;

(b) за колективну марку або сертифікаційну марку: 1 400 EUR плюс, у відповідних випадках, 50 EUR за другий клас товарів і послуг та 150 EUR за кожний наступний клас товарів і послуг, що йде після другого класу;

II. Індивідуальний збір за продовження міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу

1. Власник міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу повинен сплатити Міжнародному бюро, як частину зборів за продовження міжнародної реєстрації, індивідуальний збір за зазначення Союзу відповідно до статті 8(7) Мадридського Протоколу.

2. Збір за пунктом В.II.1 сплачується в еквівалентній сумі у швейцарських франках, як установив Генеральний директор ВОІВ згідно з правилом 35(2) Загальної інструкції до Мадридської Угоди і Протоколу, у таких розмірах:

ДОДАТОК II

Скасований регламент зі списком подальших змін і доповнень до нього

Регламент Ради (ЄС) № 207/2009 (OB C 78, 24.03.2009, с. 1)

Акт про вступ від 2012 року, Додаток III, пункт 2(1)

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2015/2424 (OB L 341, 24.12.2015, с. 21)

Лише стаття 1

ДОДАТОК III

Кореляційна таблиця

Регламент (ЄС) № 207/2009

Цей Регламент

Статті 1-7

Стаття 8 — (1)-(4)

Стаття 8 — (4а)

Стаття 8 — (6)

Стаття 8 — (5)

Стаття 9

Стаття 9а

Стаття 10

Стаття 9Ь

Стаття 11

Стаття 10

Стаття 12

Стаття 11

Стаття 13

Стаття 12

Стаття 14

Стаття 13

Стаття 15

Стаття 13а

Стаття 16

Стаття 14

Стаття 17

Стаття 15

Стаття 18

Стаття 16

Стаття 19

Стаття 17 — (1), (2) і (3)

Стаття 20 — (1), (2) і (3)

Стаття 17 — (5)

Стаття 20 — (4)

Стаття 17 — (5а)

Стаття 20 — (5)

Стаття 17 — (5Ь)

Стаття 20 — (6)

Стаття 17 — (5с)

Стаття 20 — (7)

Стаття 17 — (5с1)

Стаття 20 — (8)

Стаття 17 — (5е)

Стаття 20 — (9)

Стаття 17 — (5ґ)

Стаття 20 — (10)

Стаття 17 — (6)

Стаття 20 — (11)

Стаття 17 — (7)

Стаття 20 — (12)

Стаття 17 — (8)

Стаття 20 — (13)

Стаття 18

Стаття 21

Стаття 19

Стаття 22

Стаття 20

Стаття 23

Стаття 21

Стаття 24

Стаття 22

Стаття 25

Стаття 22 — a

Стаття 26

Стаття 23

Стаття 27

Стаття 24

Стаття 28

Стаття 24 — а

Стаття 29

Стаття 25

Стаття 30

Стаття 26

Стаття 31

Стаття 27

Стаття 32

Стаття 28

Стаття 33

Стаття 29

Стаття 34

Стаття 30

Стаття 35

Стаття 31

Стаття 36

Стаття 32

Стаття 37

Стаття 33

Стаття 38

Стаття 34 — (1)

Стаття 39 — (1)

Стаття 34 — (1 a)

Стаття 39 — (2)

Стаття 34 — (2)

Стаття 39 — (3)

Стаття 34 — (3)

Стаття 39 — (4)

Стаття 34 — (4)

Стаття 39 — (5)

Стаття 34 — (5)

Стаття 39 — (6)

Стаття 34 — (6)

Стаття 39 — (7)

Стаття 35

Стаття 40

Стаття 36

Стаття 41

Стаття 37 — (1)

Стаття 42 — (1)

Стаття 37 — (3)

Стаття 42 — (2)

Стаття 38

Стаття 43

Стаття 39

Стаття 44

Стаття 40

Стаття 45

Стаття 41

Стаття 46

Стаття 42

Стаття 47

Стаття 42 — a

Стаття 48

Стаття 43

Стаття 49

Стаття 44 — (1) і (2)

Стаття 50 — (1) і (2)

Стаття 44 — (4)

Стаття 50 — (3)

Стаття 44 — (4a)

Стаття 50 — (4)

Стаття 44 — (5)-(9)

Стаття 50 — (5)-(9)

Стаття 45

Стаття 51

Стаття 46

Стаття 52

Стаття 47

Стаття 53

Стаття 48

Стаття 54

Стаття 48а

Стаття 55

Стаття 49

Стаття 56

Стаття 50

Стаття 57

Стаття 51

Стаття 58

Стаття 52

Стаття 59

Стаття 53

Стаття 60

Стаття 54

Стаття 61

Стаття 55

Стаття 62

Стаття 56

Стаття 63

Стаття 57

Стаття 64

Стаття 57а

Стаття 65

Стаття 58

Стаття 66

Стаття 59

Стаття 67

Стаття 60

Стаття 68

Стаття 61

Стаття 69

Стаття 63

Стаття 70

Стаття 64

Стаття 71

Стаття 65

Стаття 72

Стаття 65 — a

Стаття 73

Стаття 66

Стаття 74

Стаття 67

Стаття 75

Стаття 68

Стаття 76

Стаття 69

Стаття 77

Стаття 70

Стаття 78

Стаття 71

Стаття 79

Стаття 72

Стаття 80

Стаття 73

Стаття 81

Стаття 74

Стаття 82

Стаття 74a

Стаття 83

Стаття 74b

Стаття 84

Стаття 74c

Стаття 85

Стаття 74d

Стаття 86

Стаття 74e

Стаття 87

Стаття 74f

Стаття 88

Стаття 74g

Стаття 89

Стаття 74h

Стаття 90

Стаття 74i

Стаття 91

Стаття 74j

Стаття 92

Стаття 74k

Стаття 93

Стаття 75

Стаття 94

Стаття 76

Стаття 95

Стаття 77

Стаття 96

Стаття 78

Стаття 97

Стаття 79

Стаття 98

Стаття 79a

Стаття 99

Стаття 79b

Стаття 100

Стаття 79c

Стаття 101

Стаття 79d

Стаття 102

Стаття 80

Стаття 103

Стаття 81

Стаття 104

Стаття 82

Стаття 105

Стаття 82a

Стаття 106

Стаття 83

Стаття 107

Стаття 84

Стаття 108

Стаття 85 — (1)

Стаття 109 — (1)

Стаття 85 — (1a)

Стаття 109 — (2)

Стаття 85 — (2)

Стаття 109 — (3)

Стаття 85 — (3)

Стаття 109 — (4)

Стаття 85 — (4)

Стаття 109 — (5)

Стаття 85 — (5)

Стаття 109 — (6)

Стаття 85 — (6)

Стаття 109 — (7)

Стаття 85 — (7)

Стаття 109 — (8)

Стаття 86

Стаття 110

Стаття 87

Стаття 111

Стаття 87a

Стаття 112

Стаття 87b

Стаття 113

Стаття 88

Стаття 114

Стаття 88a

Стаття 115

Стаття 89

Стаття 116

Стаття 90

Стаття 117

Стаття 91

Стаття 118

Стаття 92

Стаття 119

Стаття 93

Стаття 120

Стаття 93a

Стаття 121

Стаття 94

Стаття 122

Стаття 95 — (1)

Стаття 123 — (1)

Стаття 95 — (2)

Стаття 95 — (3)

Стаття 123 — (2)

Стаття 95 — (4)

Стаття 123 — (3)

Стаття 95 — (5)

Стаття 96

Стаття 124

Стаття 97

Стаття 125

Стаття 98

Стаття 126

Стаття 99

Стаття 127

Стаття 100

Стаття 128

Стаття 101

Стаття 129

Стаття 102

Стаття 130

Стаття 103

Стаття 131

Стаття 104

Стаття 132

Стаття 105

Стаття 133

Стаття 106

Стаття 134

Стаття 107

Стаття 135

Стаття 109

Стаття 136

Стаття 110

Стаття 137

Стаття 111

Стаття 138

Стаття 112

Стаття 139

Стаття 113

Стаття 140

Стаття 114

Стаття 141

Стаття 115

Стаття 142

Стаття 116

Стаття 143

Стаття 117

Стаття 144

Стаття 118

Стаття 145

Стаття 119 — (1)-(5)

Стаття 146 — (1)-(5)

Стаття 119 — (5a)

Стаття 146 — (6)

Стаття 119 — (6)

Стаття 146 — (7)

Стаття 119 — (7)

Стаття 146 — (8)

Стаття 119 — (8)

Стаття 146 — (9)

Стаття 119 — (9)

Стаття 146 — (10)

Стаття 119 — (10)

Стаття 146 — (11)

Стаття 120

Стаття 147

Стаття 121

Стаття 148

Стаття 123

Стаття 149

Стаття 123a

Стаття 150

Стаття 123b

Стаття 151

Стаття 123c

Стаття 152

Стаття 124

Стаття 153

Стаття 125

Стаття 154

Стаття 126

Стаття 155

Стаття 127

Стаття 156

Стаття 128

Стаття 157

Стаття 129

Стаття 158

Стаття 130

Стаття 159

Стаття 131

Стаття 160

Стаття 132

Стаття 161

Стаття 133

Стаття 162

Стаття 134

Стаття 163

Стаття 134a

Стаття 164

Стаття 135

Стаття 165

Стаття 136

Стаття 166

Стаття 136a

Стаття 167

Стаття 136b

Стаття 168

Стаття 137

Стаття 169

Стаття 137a

Стаття 170

Стаття 138

Стаття 171

Стаття 139

Стаття 172

Стаття 140

Стаття 173

Стаття 141

Стаття 174

Стаття 141a

Стаття 175

Стаття 142

Стаття 176

Стаття 143

Стаття 177

Стаття 144

Стаття 178

Стаття 144a

Стаття 179

Стаття 144b

Стаття 180

Стаття 144c

Стаття 181

Стаття 145

Стаття 182

Стаття 146

Стаття 183

Стаття 147

Стаття 184

Стаття 148

Стаття 185

Стаття 148a

Стаття 186

Стаття 149

Стаття 187

Стаття 150

Стаття 188

Стаття 151

Стаття 189

Стаття 152

Стаття 190

Стаття 153

Стаття 191

Стаття 153a

Стаття 192

Стаття 154

Стаття 193

Стаття 154a

Стаття 194

Стаття 155

Стаття 195

Стаття 156

Стаття 196

Стаття 157

Стаття 197

Стаття 158

Стаття 198

Стаття 158a

Стаття 199

Стаття 158b

Стаття 200

Стаття 158c

Стаття 201

Стаття 159

Стаття 202

Стаття 160

Стаття 203

Стаття 161

Стаття 204

Стаття 161a

Стаття 205

Стаття 161b

Стаття 206

Стаття 163

Стаття 207

Стаття 163a — (1)

Стаття 208 — (1)

Стаття 163a — (2), перше речення

Стаття 208 — (2)

Стаття 163a — (2), друге речення

Стаття 208 — (4)

Стаття 163a — (3)

Стаття 208 — (3)

Стаття 163a — (4)

Стаття 208 — (5)

Стаття 163a — (5)

Стаття 208 — (6)

Стаття 165

Стаття 209

Стаття 165a

Стаття 210

Стаття 166

Стаття 211

Стаття 167

Стаття 212

Додаток -I

Додаток I

Додаток II

Додаток III

Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua. Оригінальний текст перекладу

Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою