ЧиннийДиректива

Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 року про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС

Номер: 984_017-12
Видавник: Європейський парламент
Прийнято: 25 жовт. 2012 р.
Редакція: 01 січ. 2021 р.

Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 року про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС

Тип: Європарламент, Рада ЄС Видавник: Європейський парламент Номер: 984_017-12 Прийнято: 2012-10-25 Чинна редакція від: 2021-01-01 Стан: in_force Rada ID: 984_017-12

02012L0027 - UA - 01.01.2020 - 008.001

Цей текст слугує суто засобом документування та не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex

(До Розділу V: Економічне та галузеве співробітництво

Глава 1. Співробітництво у сфері енергетики, включаючи ядерну енергетику)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2012/27/ЄС

від 25 жовтня 2012 року

про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС

(Текст стосується ЄЕП)

(OB L 315, 14.11.2012, с. 1)

Зі змінами, внесеними:

Офіційний вісник

№

сторінка

дата

ДИРЕКТИВОЮ РАДИ 2013/12/ЄС від 13 травня 2013 року

L 141

28

28.05.2013

ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2018/844 Текст стосується ЄЕП від 30 травня 2018 року

L 156

75

19.06.2018

ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2018/2002 Текст стосується ЄЕП від 11 грудня 2018 року

L 328

210

21.12.2018

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2018/1999 від 11 грудня 2018 року

L 328

1

21.12.2018

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2019/826 від 4 березня 2019 року

L 137

3

23.05.2019

ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/944 Текст стосується ЄЕП від 5 червня 2019 року

L 158

125

14.06.2019

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2012/27/ЄС

від 25 жовтня 2012 року

про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС

(Текст стосується ЄЕП)

ГЛАВА I

ПРЕДМЕТ, СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ, ТЕРМІНИ ТА ОЗНАЧЕННЯ І ЦІЛЬОВІ ПОКАЗНИКИ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ

Стаття 1 — Предмет і сфера застосування

1. Ця Директива встановлює спільні рамки для інструментів сприяння енергоефективності в межах Союзу для забезпечення досягнення провідних цільових показників Союзу щодо підвищення енергоефективності до 2020 року на 20 % і провідних цільових показників Союзу щодо підвищення енергоефективності до 2030 року на принаймні 32,5 %, а також прокладає шлях до подальшого підвищення енергоефективності після зазначених дат.

Вона встановлює правила, призначені для усунення бар’єрів на енергетичному ринку та подолання неспроможності ринку, що перешкоджає ефективності постачання та використання енергії, а також передбачає встановлення орієнтовних національних цільових показників енергоефективності на 2020 і 2030 роки.

Ця Директива сприяє імплементації першого принципу енергоефективності.

2. Вимоги, встановлені у цій Директиві, є мінімальними вимогами і не перешкоджають будь-якій державі-члену зберігати чинними або впроваджувати жорсткіші інструменти. Такі інструменти повинні бути сумісними з правом Союзу. Якщо національне законодавство передбачає жорсткіші інструменти, держава-член повинна повідомити про таке законодавство Комісію.

Стаття 2 — Терміни та означення

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) «енергія» означає усі форми енергетичних продуктів, горюче паливо, тепло, відновлювану енергію, електроенергію чи будь-яку іншу форму енергії, як визначено в статті 2(d) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1099/2008 від 22 жовтня 2008 року про статистику в галузі енергетики (-1);

(2) «споживання первинної енергії» означає валове внутрішнє споживання, без урахування споживання не в енергетичних цілях;

(3) «споживання кінцевої енергії» означає усю енергію, що постачається промисловості, транспорту, домогосподарствам, сфері послуг і сільському господарству. Воно не включає постачання до сектора перетворення енергії та до самих енергетичних галузей промисловості;

(4) «енергоефективність» означає співвідношення між вихідною кількістю отриманих результатів діяльності (продуктивності), послуг, товарів або енергії та вхідною спожитою енергією;

(5) «заощаджена енергія» означає обсяг зекономленої енергії, що визначається шляхом вимірювання та/або оцінювання споживання до та після впровадження інструмента підвищення енергоефективності, забезпечуючи нормалізацію зовнішніх умов, що впливають на споживання енергії;

(6) «підвищення енергоефективності» означає підвищення рівня енергоефективності в результаті технічних, поведінкових та/або економічних змін;

(7) «енергетична послуга» означає матеріальну вигоду, послугу або товар, отримані в результаті поєднання енергії з енергоефективною технологією або дією, яке може включати операційну діяльність, технічне обслуговування і контроль, необхідні для надання послуги, що надається на підставі договору та за звичайних умов довела результативність у підвищенні енергоефективності або заощадженні первинної енергії, що може бути перевірено та виміряно чи оцінено;

(8) «публічні органи» означає «замовників», як визначено у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2004/18/ЄС від 31 березня 2004 року про координацію процедур для присудження публічних контрактів на виконання робіт, постачання товарів та надання послуг (-2);

(9) «центральний уряд» означає усі адміністративні підрозділи, чия компетенція поширюється на всю територію держави-члена;

(10) «загальна корисна площа» означає площу будівлі або частини будівлі, де енергію використовують для керування мікрокліматом в приміщеннях;

(11) «система енергетичного менеджменту» означає низку взаємопов’язаних або взаємодіючих елементів плану, в якому поставлено мету щодо енергоефективності та визначено стратегію її досягнення;

(12) «європейський стандарт» означає стандарт, ухвалений Європейським комітетом зі стандартизації, Європейським комітетом стандартизації в електротехніці або Європейським інститутом стандартів електрозв’язку та оприлюднений для загального користування;

(13) «міжнародний стандарт» означає стандарт, ухвалений Міжнародною організацією зі стандартизації та оприлюднений для громадськості;

(14) «зобов’язана сторона» означає дистрибутора енергії чи енергозбутову компанію, на яку покладені зобов’язання відповідно до національних схем зобов’язань щодо енергоефективності, зазначених у статті 7;

(15) «довірена сторона» означає юридичну особу з повноваженнями, делегованими урядом або іншим публічним органом, на розроблення, управління чи керування схемою фінансування від імені уряду або іншого публічного органу;

(16) «сторона-учасниця» означає підприємство або публічний орган, який узяв на себе зобов’язання досягти певних цілей за добровільною угодою, або на який поширюється національний інструмент регуляторної політики;

(17) «публічний орган, що забезпечує виконання» означає орган публічного права, який відповідає за проведення моніторингу оподаткування енергоресурсів або викидів буглецю, фінансові схеми та інструменти, податкові стимули, стандарти та норми, схеми енергетичного маркування, навчання чи освіту;

(18) «інструмент політики» означає регуляторний, фінансовий, фіскальний, добровільний чи інформаційний інструмент, офіційно запроваджений та імплементований у державі-члені для створення підтримуючих рамок, вимог або стимулу, щоб учасники ринку надавали та купували енергетичні послуги та здійснювали інші заходи з підвищення енергоефективності;

(19) «окрема дія» означає дію, здійснену на підставі інструменту політики, яка призводить до підвищення енергоефективності, яке можна перевірити, виміряти чи оцінити;

(20) «дистрибутор енергії» означає фізичну чи юридичну особу, у тому числі оператора системи розподілу, відповідальну за транспортування енергії задля її постачання кінцевим споживачам або до розподільчих станцій, які продають енергію кінцевим споживачам;

(21) «оператор системи розподілу» означає «оператора системи розподілу», як визначено у Директиві 2009/72/ЄС і Директиві 2009/73/ЄС, відповідно;

(22) «енергозбутова компанія» означає фізичну чи юридичну особу, яка продає енергію кінцевим споживачам;

(23) «кінцевий споживач» означає фізичну чи юридичну особу, яка купує енергію для власного кінцевого використання;

(24) «надавач енергетичних послуг» означає фізичну чи юридичну особу, яка надає енергетичні послуги або впроваджує інші інструменти підвищення енергоефективності на об’єкті або у приміщенні кінцевого споживача;

(25) «енергетичний аудит» означає систематичну процедуру, метою якої є отримання належних знань про поточний профіль енергоспоживання будівлі або групи будівель, промислової або комерційної діяльності чи установки, або приватних чи публічних служб шляхом визначення та кількісного вираження результативних за витратами можливостей заощадження енергії, і надання звіту про отримані результати;

(26) «малі та середні підприємства» або «МСП» означає підприємства, як визначено у розділі I додатка до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС від 6 травня 2003 року щодо визначення мікропідприємств, малих і середніх підприємств (-3); категорія мікропідприємств, малих і середніх підприємств складається з підприємств, на яких працює менше 250 працівників, та у яких річний обіг не перевищує 50 мільйонів євро та/або річний баланс не перевищує 43 мільйонів євро;

(27) «договір на підвищення енергоефективності» означає договірні положення між бенефіціаром і постачальником заходу з підвищення енергоефективності, що є об’єктом перевірки та моніторингу протягом усього терміну дії договору, в якому інвестиції (роботи, постачення чи послуги) у такий захід оплачуються залежно від обумовленого в договорі рівня підвищення енергоефективності або іншого обумовленого критерію енергетичних характеристик, такого як економія коштів;

(28) «розумна система обліку» або «інтелектуальна система обліку» означає електронну систему, яка може вимірювати споживання енергії, надаючи більше інформації ніж звичайний лічильник, а також може передавати та отримувати дані за допомогою певної форми електронного зв’язку;

(29) «оператор системи передачі» означає «оператора системи передачі», як визначено в Директиві 2009/72/ЄС і Директиві 2009/73/ЄС відповідно;

(30) «когенерація» означає одночасне виробництво теплової та електричної чи механічної енергії в одному процесі;

(31) «економічно виправданий попит» означає попит, що не перевищує потреби в опаленні чи охолодженні, який в іншому разі був би задоволений на ринкових умовах іншими процесами виробництва енергії, ніж когенерація;

(32) «корисне тепло» означає тепло, що виробляється під час процесу когенерації для задоволення економічно виправданого попиту на опалення чи охолодження;

(33) «електроенергія від когенерації» означає електроенергію, вироблену в процесі, пов’язаному із виробництвом корисного тепла, і розраховану згідно з методологією, встановленою в додатку I;

(34) «високоефективна когенерація» означає когенерацію, яка відповідає критеріям, встановленим у додатку II;

(35) «загальний ККД» означає суму річного обсягу виробленої електричної і механічної енергії та корисної тепловіддачі, поділену на кількість палива, використаного для отримання тепла в процесі когенерації, і валовий обсяг виробленої електричної і механічної енергії.

(36) «співвідношення електричної та теплової енергії» означає співвідношення електроенергії від когенерації до корисного тепла при роботі в режимі когенерації на повну потужність, з використанням експлуатаційних даних окремої установки;

(37) «когенераційна установка» означає установку, яка може працювати у режимі когенерації;

(38) «мала когенераційна установка» означає когенераційну установку з установленою потужністю менше 1 МВте;

(39) «мікро-когенераційна установка» означає когенераційну установку з максимальною потужністю менше 50 кВте;

(40) «щільність забудови» означає співвідношення площі будівель до площі земельної ділянки на відповідній території;

(41) «ефективне централізоване опалення та охолодження» означає систему централізованого опалення чи охолодження, яка використовує принаймні 50 % відновлюваної енергії, 50 % скидного тепла, 75 % тепла від когенерації або 50 % комбінації такої енергії та тепла;

(42) «ефективне опалення та охолодження» означає такий вибір опалення та охолодження, який, порівняно з базовим сценарієм, що відображає звичайний хід діяльності, помітно зменшує обсяг первинної енергії, потрібної для постачання однієї одиниці переданої енергії у межах відповідної системи у результативний за витратами спосіб, як оцінено в аналізі витрат і вигід, зазначеному в цій Директиві, з урахуванням енергії, необхідної для видобування, перетворення, транспортування та розподілу;

(43) «ефективне індивідуальне опалення та охолодження» означає такий вибір індивідуального опалення та охолодження, який, порівняно з ефективним централізованим опаленням та охолодженням, помітно зменшує обсяг невідновлюваної первинної енергії, потрібної для постачання однієї одиниці переданої енергії у межах відповідної системи, або вимагає такого самого обсягу невідновлюваної первинної енергії, але з меншою вартістю, з урахуванням енергії, необхідної для видобування, перетворення, транспортування та розподілу;

(44) «істотне оновлення» означає оновлювальний ремонт, вартість якого перевищує 50 % інвестиційних витрат на нову аналогічну одиницю;

(45) «агрегатор» означає надавача послуг з управління попитом, який поєднує декілька короткотермінових споживчих навантажень для продажу або аукціону на організованих енергетичних ринках.

Стаття 3 — Цільові показники енергоефективності

1. Кожна держава-член встановлює орієнтовні національні цільові показники енергоефективності, що ґрунтуються на споживанні первинної чи кінцевої енергії, або на заощадженій первинній чи кінцевій енергії, або на енергоємності. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про такі цільові показники відповідно до статті 24(1) і частини 1 додатка XIV. При цьому вони також повинні виражати такі цільові показники в абсолютних значеннях споживання первинної та кінцевої енергії у 2020 році та пояснювати, яким чином і на основі яких даних ці розрахунки було виконано.

При встановленні таких цільових показників держави-члени повинні враховувати:

(a) що споживання енергії в Союзі у 2020 році не повинно перевищувати 1483 Мт н.е. первинної енергії чи 1086 Мт н.е. кінцевої енергії;

(b) інструменти, передбачені цією Директивою;

(c) інструменти, ухвалені для досягнення національних цільових показників заощадження енергії, ухвалених на підставі статті 4(1) Директиви 2006/32/ЄС; та

(d) інші інструменти сприяння енергоефективності в державах-членах і на рівні Союзу.

При встановленні таких цільових показників держави-члени повинні також враховувати національні обставини, що впливають на споживання первинної енергії, як-от:

(a) залишковий, результативний за витратами потенціал енергоощадності;

(b) динаміка та прогнози ВВП;

(d) розвиток усіх джерел відновлюваної енергії, атомної енергії, уловлювання та зберігання вуглецю; та

(e) превентивні заходи.

2. До 30 червня 2014 року Комісія повинна оцінити досягнутий прогрес, а також вірогідність досягнення Союзом рівня споживання енергії, що не перевищує 1483 Мт н.е. первинної енергії та/або 1086 Мт н.е. кінцевої енергії у 2020 році.

3. При здійсненні аналізу, зазначеного в параграфі 2, Комісія повинна:

(a) підсумувати орієнтовні національні цільові показники енергоефективності, повідомлені державами-членами;

(b) оцінити, чи можна вважати суму таких цільових показників надійним індикатором того, чи дотримується Союз в цілому наміченого курсу, враховуючи оцінювання першого щорічного звіту згідно зі статтею 24(1) та оцінювання національних планів дій з енергоефективності згідно зі статтею 24(2);

(i) оцінювання прогресу на рівні Союзу у споживанні енергії та у споживанні енергії у зв’язку з економічною діяльністю, у тому числі прогресу в ефективності енергопостачання у державах-членах, національні орієнтовні цільові показники яких ґрунтуються на споживанні кінцевої енергії чи заощадженій кінцевій енергії, включно з прогресом, якого було досягнуто завдяки дотриманню цими державами-членами глави III цієї Директиви;

(ii) результатів моделювання стосовно майбутніх тенденцій споживання енергії на рівні Союзу;

(d) порівняти результати, отримані згідно з пунктами (a)-(с), з обсягом споживання енергії, потрібним для досягнення рівня споживання енергії, що не перевищує 1483 Мт н.е. первинної енергії та/або 1086 Мт н.е. кінцевої енергії у 2020 році.

4. До 31 жовтня 2022 року Комісія повинна оцінити, чи досягнув Союз провідних цільових показників енергоефективності на 2020 рік.

5. Кожна держава-член повинна встановити орієнтовний національний внесок у досягнення цільових показників енергоефективності Союзу на 2030 рік, встановлених у статті 1(1) цієї Директива, згідно зі статтями 4 і 6 Регламенту (ЄС) 2018/1999 (-4). При встановленні таких внесків, держави-члени повинні враховувати, що споживання енергії в Союзі у 2030 році не повинно перевищувати 1273 Мт н.е. первинної енергії та/або 956 Мт н.е. кінцевої енергії. У рамках своїх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів, як зазначено у статтях 3 і 7-12 Регламенту (ЄС) 2018/1999 та згідно з ними, держави-члени повинні повідомляти Комісії про такі внески.

6. Комісія оцінює провідні цільові показники Союзу щодо підвищення енергоефективності на 2030 рік, встановлені у статті 1(1), задля подання законодавчої пропозиції до 2023 року щодо перегляду зазначених цільових показників у напрямку збільшення у разі суттєвого скорочення витрат внаслідок економічних або технологічних змін або якщо потрібно виконати міжнародні зобов’язання Союзу щодо декарбонізації.

ГЛАВА II

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГІЇ

Стаття 5 — Зразкова роль будівель публічних органів

1. Без обмеження положень статті 7 Директиви 2010/31/ЄС, кожна держава-член повинна забезпечувати, щоб з 1 січня 2014 року 3 % від загальної площі приміщень в опалюваних та/або охолоджуваних будівлях, що належать центральному уряду чи зайняті ним, щороку модернізувалися задля дотримання принаймні мінімальних вимог до енергетичних характеристик, які ця держава встановила при застосуванні статті 4 Директиви 2010/31/ЄС.

Частку в 3 % розраховують від загальної площі будівель із загальною корисною площею понад 500 м-2, що належать центральному уряду відповідної держави-члена чи зайняті ним, та які станом на 1 січня кожного року не відповідають мінімальним національним вимогам до енергетичних характеристик, встановленим при застосуванні статті 4 Директиви 2010/31/ЄС. Зазначений поріг повинен бути знижений до 250 м-2 з 9 липня 2015 року.

Якщо держава-член вимагає, щоб зобов’язання щороку модернізовувати 3 % від загальної площі поширювалося на площу будівель, що належать адміністративним підрозділам нижчого рівня, ніж рівень центрального уряду, або зайняті ними, частку в 3 % розраховують від загальної площі будівель із загальною корисною площею понад 500 м-2, а з 9 липня 2015 року - понад 250 м-2, що належать центральному уряду або таким адміністративним підрозділам відповідної держави-члена чи зайняті ними, та які станом на 1 січня кожного року не відповідають мінімальним національним вимогам до енергетичних характеристик, встановленим при застосуванні статті 4 Директиви 2010/31/ЄС.

При здійсненні заходів з комплексної модернізації будівель центрального уряду згідно з першим підпараграфом, держави-члени можуть вирішити розглядати будівлю в цілому, включно з каркасом будівлі, обладнанням, експлуатацією та технічним обслуговуванням.

Держави-члени повинні вимагати, щоб будівлі центрального уряду з найгіршими енергетичними характеристиками були пріоритетними для застосування заходів з підвищення енергоефективності, де це результативно за витратами та технічно можливо.

2. Держави-члени можуть вирішити не встановлювати чи не застосовувати вимоги, зазначені в параграфі 1, щодо таких категорій будівель:

(a) будівель, що офіційно охороняються як частина визначеного середовища або через їхню особливу архітектурну чи історичну цінність, якщо дотримання деяких мінімальних вимог щодо енергетичних характеристик неприпустимим чином змінить їхній характер або зовнішній вигляд;

(b) будівель, що є власністю збройних сил або центрального уряду і слугують цілям національної оборони, крім окремих місць розквартирування чи адміністративних будівель для збройних сил та іншого персоналу, що перебуває на службі в органах національної оборони;

3. Якщо за певний рік держава-член модернізує більше 3 % загальної площі будівель центрального уряду, вона може врахувати надлишок у річному обсязі модернізації за будь-який з трьох попередніх або наступних років.

4. Держави-члени можуть врахувати у річному обсязі модернізації будівель центрального уряду нові будівлі, що зайняті ним та належать йому як заміна конкретним будівлям центральних органів, знесеним протягом будь-якого з двох попередніх років, або будівлям, які були продані, знесені чи виведені з експлуатації протягом будь-яких двох попередніх років через інтенсивнішу експлуатацію інших будівель.

5. Для цілей параграфа 1, до 31 грудня 2013 року держави-члени повинні створити та оприлюднити реєстр опалюваних та/або охолоджуваних будівель центрального уряду загальною корисною площею понад 500 м-2, а з 9 липня 2015 року - понад 250 м-2, за винятком будівель, виключених на підставі параграфа 2. Реєстр повинні містити такі дані:

(a) площу приміщень у м-2; та

(b) енергетичні характеристики кожної будівлі чи відповідні дані про енергоспоживання.

6. Без обмеження положень статті 7 Директиви 2010/31/ЄС, держави-члени можуть обрати альтернативний підхід до параграфів 1-5 цієї статті, за яким вони вживають інших результативних за витратами заходів, у тому числі поглиблені реконструкції та заходи для зміни поведінки користувачів, для досягнення до 2020 року такого обсягу заощадженої енергії у будівлях, що відповідають встановленим критеріям і що належать центральному уряду чи зайняті ним, який принаймні дорівнює обсягу, що його вимагає параграф 1, з поданням щорічних звітів.

Для цілей альтернативного підходу, держави-члени можуть оцінити обсяг заощадженої енергії внаслідок застосування параграфів 1-4, використовуючи належні стандартні значення споживання енергії еталонних будівель центрального уряду до та після проведення модернізації та відповідно до оцінок площі поверхні їхнього фонду. Категорії еталонних будівель центрального уряду повинні бути репрезентативними щодо фонду таких будівель.

Держави-члени, які обирають альтернативний підхід, повинні повідомити Комісію до 31 грудня 2013 року про альтернативні інструменти, які вони планують ухвалити, із зазначенням як саме вони досягнуть еквівалентного поліпшення енергетичних характеристик будівель, що є власністю центрального уряду.

7. Держави-члени повинні заохочувати публічні органи, у тому числі регіонального та місцевого рівня, а також громадські будівлі, діяльність яких регулюється публічним правом, з належним урахуванням їхньої компетенції та адміністративної структури:

(a) ухвалити план енергоефективності, окремо або як частину ширшого кліматичного чи екологічного плану, що містить конкретні цілі та заходи із заощадження енергії та енергоефективності, для наслідування зразкової ролі будівель центрального уряду, встановленої у параграфах 1, 5 і 6;

(b) запровадити систему енергетичного менеджменту, у тому числі енергетичних аудитів, у рамках виконання їхнього плану;

(c) у відповідних випадках, використовувати залучення енергосервісних компаній, а також договори на підвищення енергоефективності, для фінансування модернізацій та виконання планів підтримання чи підвищення енергоефективності у довгостроковій перспективі.

Стаття 6 — Здійснення закупівель публічними органами

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб центральний уряд закуповував тільки ті продукти, послуги і будівлі, які мають високі характеристики енергоефективності, наскільки це відповідає вимогам щодо результативності за витратами, економічної доцільності, більшої сталості, технічної придатності, а також достатньої конкуренції, як зазначено у додатку III.

Зобов’язання, визначене в першому підпараграфі, застосовується до договорів на закупівлю продуктів, послуг і будівель публічними органами за умови, що суми таких договорів дорівнюють або перевищують порогові значення, встановлені у статті 7 Директиви 2004/18/ЄС.

2. Зобов’язання, зазначене у параграфі 1, застосовується до договорів збройних сил тільки тією мірою, якою його застосування не вступає у конфлікт із характером і головною метою діяльності збройних сил. Це зобов’язання не застосовується до договорів на постачання військового обладнання, як визначено Директивою Європейського Парламенту і Ради 2009/81/ЄС від 13 липня 2009 року про координацію процедур із присудження певних контрактів на виконання робіт, постачання товарів та надання послуг замовниками або суб’єктами у сферах оборони та безпеки (-5).

3. Держави-члени повинні заохочувати публічні органи, у тому числі регіонального та місцевого рівня, з належним урахуванням їхньої компетенції та адміністративної структури, до наслідування зразкової ролі їхніх центральних урядів у закупівлі продуктів, послуг і будівель виключно з високими характеристиками енергоефективності. Держави-члени повинні заохочувати публічні органи, при проведенні тендерів для укладання договорів про надання послуг зі значною енергетичною складовою, оцінювати можливість укладання довгострокових договорів на підвищення енергоефективності, що передбачають довгострокове заощадження енергії.

4. Без обмеження положень параграфа 1, у разі придбання пакету продуктів, який як єдине ціле підпадає під дію делегованого акта, ухваленого згідно з Директивою 2010/30/ЄС, держави-члени можуть вимагати, щоб сукупна енергоефективність була пріоритетнішою за енергоефективність окремих продуктів у такому пакеті, шляхом купівлі пакету продуктів, що відповідає критерію приналежності до найвищого класу енергоефективності.

Стаття 7 — Зобов’язання щодо заощадження енергії

1. Держави-члени повинні досягнути такого сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, що принаймні еквівалентне:

(a) новому заощадженню щороку з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року на 1,5 % від річних обсягів продажу енергії кінцевим споживачам, усереднених за останній трирічний період до 1 січня 2013 року. З такого розрахунку можуть бути повністю чи частково виключені річні обсяги продажу енергії, що використовується транспортом;

(b) новому заощадженню щороку з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року на 0,8 % від річного споживання кінцевої енергії, усередненого за останній трирічний період до 1 січня 2019 року. Як відступ від зазначеної вимоги, Кіпр і Мальта повинні досягнути нового заощадження щороку з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року, що еквівалентне 0,24 % від річного споживання кінцевої енергії, усередненого за останній трирічний період до 1 січня 2019 року.

Держави-члени можуть розраховувати заощадження енергії, що виникають як результат інструментів політики, запроваджених до 31 грудня 2020 року або після зазначеної дати, за умови, що такі інструменти призводять до нових окремих дій, здійснених після 31 грудня 2020 року.

Держави-члени повинні продовжувати досягати нових щорічних заощаджень відповідно до пункту (b) першого підпараграфа протягом десятирічних періодів після 2030 року, якщо тільки, на підставі переглядів Комісією до 2027 року і кожні 10 років після цього, Комісія не дійде висновку, що це не є необхідним для досягнення довгострокових енергетичних і кліматичних цільових показників Союзу на 2050 рік.

Держави-члени вирішують, як розподілити розраховану кількість нових заощаджень протягом кожного періоду, зазначеного в пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, за умови досягнення необхідного сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні до кінця кожного періоду дії зобов’язань.

2. За умови виконання державами-членами принаймні свого зобов’язання щодо сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, зазначеного у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1, вони можуть розрахувати необхідний обсяг заощадження енергії за допомогою одного чи декількох таких засобів:

(a) застосування річної норми заощаджень від продажу енергії кінцевим споживачам або споживання кінцевої енергії, усереднено за останній трирічний період до 1 січня 2019 року;

(b) повне чи часткове виключення енергії, що використовується транспортом, з базових показників для розрахунку;

3. Якщо держави-члени використовують можливості, передбачені в пунктах (a), (b) або (c) параграфа 2, вони повинні встановити:

(a) свою власну річну норму заощаджень, що застосовуватиметься при розрахунку їхнього сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, яка повинна забезпечувати, щоб кінцевий обсяг їхньої чистої заощадженої енергії не був нижчим за рівень, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа параграфа 1; та

(b) свої власні базові показники для розрахунку, які можуть повністю чи частково виключати енергію, що використовується транспортом.

4. З урахуванням параграфа 5, кожна держава-член може:

(a) здійснювати розрахунок, що вимагається на підставі пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1, використовуючи значення в 1 % для 2014 і 2015 років; 1,25 % - для 2016 і 2017 років; та 1,5 % - для 2018, 2019 і 2020 років;

(b) виключити з розрахунку за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, весь обсяг або частину продажу енергії, використаної для здійснення промислової діяльності, переліченої в додатку I до Директиви 2003/87/ЄС, і за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (b) зазначеного підпараграфа - спожитої для такої діяльності кінцевої енергії;

(c) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, досягнуті в секторах перетворення, розподілу та передачі енергії, включно з інфраструктурою ефективного централізованого опалення та охолодження, у результаті виконання вимог, визначених у статті 14(4), пункті (b) статті 14(5) і статті 15(1)-(6) і (9). Держави-члени повинні повідомляти Комісію про заплановані ними інструменти політики на підставі цього пункту на період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року в рамках своїх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів. Вплив таких інструментів розраховується відповідно до додатка V і повинен бути включений до зазначених планів;

(d) враховувати за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії в результаті окремих дій, що були вперше здійснені з 31 грудня 2008 року та продовжують мати вплив у 2020 році, та за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1 - що продовжують мати вплив після 2020 року, і які можуть бути виміряні та перевірені;

(e) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, що виникають як результат інструментів політики, за умови, що може бути підтверджено, що такі інструменти призводять до окремих дій, здійснених з 1 січня 2018 року до 31 грудня 2020 року, заощадження від яких будуть досягнуті після 31 грудня 2020 року;

(f) виключити з розрахунку обсягів заощадженої енергії, що вимагаються, 30 % від придатних до перевірки обсягів енергії, виробленої на будівлях або в будівлях для власного використання у результаті інструментів політики, що сприяють новому встановленню технологій відновлюваної енергії;

(g) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, що перевищують обсяг заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов’язань з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року, за умови, що такі заощадження енергії є результатом окремих дій, здійснених на підставі інструментів політики, зазначених у статтях 7a і 7b, про які держави-члени повідомили у своїх національних планах дій з енергоефективності та звітах про прогрес відповідно до статті 24.

5. Держави-члени застосовують варіанти, обрані відповідно до параграфа 4, та обчислюють наслідки від них для періодів, зазначених у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа параграфа 1, окремо:

(a) для розрахунку обсягу заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, держави-члени можуть скористатися положеннями пунктів (a)-(d) параграфа 4. Усі варіанти, обрані відповідно до параграфа 4, разом повинні становити не більше 25 % від обсягу заощадженої енергії, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1;

(b) для розрахунку обсягу заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1, держави-члени можуть скористатися положеннями пунктів (b)-(g) параграфа 4 за умови, що окремі дії, зазначені в пункті (d) параграфа 4, після 31 грудня 2020 року продовжують мати вплив, який можна перевірити та виміряти. Усі варіанти, обрані відповідно до параграфа 4, разом не повинні призводити до зменшення більш ніж на 35 % обсягу заощадженої енергії, розрахованої відповідно до параграфів 2 і 3.

Незалежно від того, чи держави-члени повністю або частково виключають енергію, що використовується транспортом, з базових показників для розрахунку, чи використовують будь-який із варіантів, перелічених у параграфі 4, вони повинні забезпечити, щоб розрахований чистий обсяг нових заощаджень, які повинні бути досягнуті у споживанні кінцевої енергії протягом періоду дії зобов’язань з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року, був не менший за обсяг у результаті застосування річної норми заощаджень, зазначеної у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1.

6. Держави-члени повинні описати у своїх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планах відповідно до додатка III до Регламенту (ЄС) 2018/1999 розрахунок обсягу заощадженої енергії, який повинен бути досягнутий протягом періоду з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року, як зазначено у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, і, якщо доречно, пояснити, як були встановлені річна норма заощаджень і базові показники для розрахунку, а також якою мірою були застосовані варіанти, зазначені у параграфі 4 цієї статті.

7. Заощадження енергії, досягнуті після 31 грудня 2020 року, не повинні враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, за період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року.

8. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, держави-члени, які дозволяють зобов’язаним сторонам використовувати варіант, зазначений у пункті (b) статті 7a(6), можуть, для цілей пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, враховувати заощадження енергії, отримані в будь-якому конкретному році після 2010 року та до періоду дії зобов’язань, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, як такі заощадження енергії, що були отримані після 31 грудня 2013 року та до 1 січня 2021 року, за умови, що застосовуються всі такі обставини:

(a) схема зобов’язань щодо енергоефективності була чинною в будь-який момент часу з 31 грудня 2009 року до 31 грудня 2014 року та була включена до першого національного плану дій з енергоефективності відповідної держави-члена, поданого на підставі статті 24(2);

(b) заощадження були досягнуті в рамках схеми зобов’язань;

(d) роки, за які заощадження враховуються як дотримані, були внесені до національного плану дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).

9. Держави-члени повинні переконатися в тому, що заощадження в результаті інструментів політики, зазначених у статтях 7a і 7b та статті 20(6), розраховують відповідно до додатка V.

10. Держави-члени повинні досягти обсягу заощадженої енергії, що вимагається на підставі параграфа 1 цієї статті, шляхом встановлення схеми зобов’язань щодо енергоефективності, зазначеної у статті 7a, або шляхом ухвалення альтернативних інструментів політики, зазначених у статті 7b. Держави-члени можуть поєднувати схему зобов’язань щодо енергоефективності з альтернативними інструментами політики.

11. При розробленні інструментів політики для виконання своїх зобов’язань щодо досягнення заощаджень енергії, держави-члени повинні враховувати необхідність зменшення енергетичної бідності відповідно до критеріїв, встановлених ними, беручи до уваги наявний у них досвід у цій сфері, вимагаючи, щоб, наскільки це можливо, частка заходів з підвищення енергоефективності в рамках їхніх національних схем зобов’язань щодо енергоефективності, альтернативні інструменти політики чи програми або заходи, що фінансуються за рахунок національного фонду енергоефективності, реалізовувалися як пріоритетні серед вразливих домогосподарств, у тому числі тих, які страждають від енергетичної бідності, та, у відповідних випадках, у секторі соціального житла.

Держави-члени включають інформацію про результати заходів для зменшення енергетичної бідності в контексті цієї Директиви до інтегрованих національних енергетичних і кліматичних звітів про прогрес відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999.

12. Держави-члени повинні продемонструвати відсутність подвійного обліку заощадженої енергії, у разі перетинання впливу інструментів політики чи окремих дій.

Стаття 7a — Схеми зобов’язань щодо енергоефективності

1. Якщо держави-члени вирішать виконувати свої зобов’язання щодо досягнення обсягу заощадженої енергії, що вимагається на підставі статті 7(1), шляхом запровадження схеми зобов’язань щодо енергоефективності, вони забезпечують, щоб зобов’язані сторони, як зазначено в параграфі 2 цієї статті, що провадять діяльність на території кожної з держав-членів, без обмеження статті 7(4) і (5), виконували вимогу щодо їхнього сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, як визначено у статті 7(1).

У застосовних випадках держави-члени можуть вирішити, що зобов’язані сторони повністю або частково здійснюють такі заощадження як внесок до національного фонду енергоефективності відповідно до статті 20(6).

2. Держави-члени на основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв призначають зобов’язані сторони серед дистрибуторів енергії, енергозбутових компаній та дистрибуторів палива для транспортних засобів або компаній роздрібної торгівлі паливом для транспортних засобів, які провадять діяльність на їхній території. Обсяг заощадженої енергії, потрібний для виконання зобов’язання, досягається зобов’язаними сторонами, призначеними державою-членом, серед кінцевих споживачів незалежно від розрахунку, зробленого відповідно до статті 7(1), або, якщо держави-члени так вирішать, із сертифікованих заощаджень, отриманих від інших сторін, як описано в пункті (a) параграфа 6 цієї статті.

3. Якщо на підставі параграфа 2 зобов’язаними сторонами призначені енергозбутові компанії, держави-члени повинні забезпечити, щоб енергозбутові компанії при виконанні своїх зобов’язань не створювали жодних бар’єрів, які перешкоджають споживачам переходити від одного постачальника до іншого.

4. Держави-члени повинні виразити обсяг заощадженої енергії, який вимагається від кожної зобов’язаної сторони, через споживання кінцевої чи первинної енергії. Метод, обраний для вираження обсягу заощадженої енергії, що вимагається, також повинен використовуватися для розрахунку заощаджень, заявлених зобов’язаними сторонами. Застосовуються коефіцієнти перетворення, визначені в додатку IV.

5. Держави-члени запроваджують системи вимірювань, контролю та перевірки, відповідно до яких проводиться документальна перевірка принаймні статистично значущої частки та репрезентативної вибірки заходів з підвищення енергоефективності, впроваджених зобов’язаними сторонами. Вимірювання, контроль і перевірка здійснюється незалежно від зобов’язаних сторін.

6. У рамках схеми зобов’язань щодо енергоефективності держави-члени можуть здійснити одну чи обидві з таких дій:

(a) дозволити зобов’язаним сторонам враховувати в обсягах зобов’язань сертифіковане заощадження енергії, досягнуте надавачами енергетичних послуг або іншими третіми сторонами, у тому числі, коли зобов’язані сторони сприяють заходам через інші затверджені державою органи або через публічні органи, що може передбачати офіційні партнерства та поєднання з іншими джерелами фінансування. Якщо це дозволяють держави-члени, вони забезпечують, щоб сертифікація заощадженої енергії здійснювалася після процесу затвердження, запровадженого у державах-членах. Такий процес повинен бути чітким, прозорим і відкритим для всіх учасників ринку та бути спрямованим на мінімізацію витрат на сертифікацію;

(b) дозволити зобов’язаним сторонам враховувати заощадження, отримані за певний рік, як отримані за будь-який рік із чотирьох попередніх або трьох наступних, якщо це не виходить за межі періодів дії зобов’язань, визначених у статті 7(1).

Держави-члени оцінюють і, у відповідних випадках, вживають заходів для мінімізації впливу прямих і непрямих витрат від схем зобов’язань щодо енергоефективності на конкурентоспроможність енергоємних галузей, що зазнають впливу міжнародної конкуренції.

7. Держави-члени щорічно опубліковують заощадження енергії, досягнуті кожною зобов’язаною стороною або кожною підкатегорією зобов’язаної сторони, і загальні заощадження в рамках схеми.

Стаття 7b — Альтернативні інструменти політики

1. Якщо держави-члени вирішать виконувати свої зобов’язання щодо досягнення заощаджень, що вимагаються на підставі статті 7(1), шляхом ухвалення альтернативних інструментів політики, вони забезпечують, без обмеження статті 7(4) і (5), досягнення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), серед кінцевих споживачів.

2. Щодо усіх інструментів, інших ніж ті, що стосуються оподаткування, держави-члени запроваджують системи вимірювань, контролю та перевірки, відповідно до яких проводиться документальна перевірка принаймні статистично значущої частки та репрезентативної вибірки заходів з підвищення енергоефективності, впроваджених сторонами-учасницями або довіреними сторонами. Вимірювання, контроль і перевірка здійснюється незалежно від сторін- учасниць або довірених сторін.

Стаття 8 — Енергетичні аудити та системи енергетичного менеджменту

1. Держави-члени повинні сприяти доступності для всіх кінцевих споживачів високоякісних енергетичних аудитів, які є результативними за витратами та:

(a) здійснюються у незалежний спосіб кваліфікованими та/або акредитованими фахівцями згідно з кваліфікаційними критеріями; або

(b) реалізуються та контролюються незалежними органами згідно з національним законодавством.

Енергетичні аудити, зазначені у першому підпараграфі, можуть проводитися власними фахівцями або енергетичними аудиторами за умови, що відповідна держава-член запровадила схему забезпечення та перевірки їхньої якості, включно з, якщо доцільно, щорічним випадковим відбором для перевірки принаймні статистично значущої частки всіх енергетичних аудитів, які вони проводять.

Щоб гарантувати високу якість енергетичних аудитів і систем енергетичного менеджменту, держави-члени встановлюють прозорі та недискримінаційні мінімальні критерії до енергетичних аудитів на основі додатка VI.

Енергетичні аудити не повинні передбачати положень, що запобігають передачі висновків за результатами аудиту будь-якому кваліфікованому/акредитованому надавачеві енергетичних послуг, за умови відсутності заперечень з боку споживача.

2. Держави-члени розробляють програми для заохочення МСП проходити енергетичні аудити та виконувати рекомендації, надані за результатами цих аудитів.

На основі прозорих і недискримінаційних критеріїв та без обмеження положень права Союзу про державну допомогу, держави-члени можуть створювати схеми підтримки МСП, у тому числі у разі укладання добровільних угод, для покриття витрат на енергетичний аудит і на виконання рекомендацій, наданих за результатами енергетичних аудитів, із високою результативністю за витратами, якщо запропоновані заходи були реалізовані.

Держави-члени доводять до відома МСП, у тому числі через їхні відповідні представницькі посередницькі організації, конкретні приклади того, як системи енергетичного менеджменту можуть допомагати їхнім підприємствам. Комісія допомагає державам-членам шляхом надання підтримки в обміні найкращими практиками у цій сфері.

3. Держави-члени також розробляють програми для підвищення поінформованості домогосподарств про вигоди від таких аудитів через відповідні дорадчі служби.

Держави-члени повинні заохочувати проведення навчальних програм для підвищення кваліфікації енергетичних аудиторів, щоб забезпечити наявність достатньої кількості фахівців.

4. Держави-члени забезпечують, щоб підприємства, які не є МСП, проходили енергетичний аудит, що проводиться у незалежний та результативний за витратами спосіб кваліфікованими та/або акредитованими фахівцями, або реалізується та контролюється незалежними органами відповідно до національного законодавства, до 5 грудня 2015 року та принаймні кожні чотири роки з дати попереднього енергетичного аудиту.

5. Енергетичні аудити вважають такими, що відповідають вимогам параграфа 4, якщо їх проведено у незалежний спосіб із застосуванням мінімальних критеріїв на основі додатка VI і реалізовано на підставі добровільних угод між організаціями стейкхолдерів і призначеним органом під наглядом відповідної держави-члена, або іншими органами, яким компетентні органи делегували відповідні повноваження, або Комісією.

Доступ учасників ринку, які надають енергетичні послуги, забезпечується на основі прозорих і недискримінаційних критеріїв.

6. Підприємства, які не є МСП та які впроваджують систему енергетичного чи екологічного менеджменту, сертифіковану незалежним органом згідно з відповідними європейськими чи міжнародними стандартами, звільняють від вимог параграфа 4 за умови, що держави-члени гарантують, що відповідна система менеджменту включає енергетичний аудит із застосуванням мінімальних критеріїв на основі додатка VI.

7. Енергетичні аудити можуть проводитися окремо або як частина ширшого екологічного аудиту. Держави-члени можуть вимагати, щоб частиною енергетичного аудиту було техніко- економічне обґрунтування доцільності підключення до наявної чи запланованої мережі централізованого опалення чи охолодження.

Без обмеження права Союзу щодо державної допомоги, держави-члени можуть запроваджувати схеми стимулювання та підтримки для реалізації рекомендацій, наданих за результатами енергетичних аудитів, а також подібні заходи.

Стаття 9 — Облік газу та електроенергії

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб мірою, наскільки це технічно можливо, фінансово обґрунтовано і пропорційно до потенційної заощадженої енергії, кінцеві споживачі електроенергії та природного газу були забезпечені, за конкурентними цінами, індивідуальними лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії та надають інформацію про фактичний час використання.

Такий індивідуальний лічильник, за конкурентною ціною, завжди повинен надаватися, якщо:

(a) здійснюється заміна наявного лічильника, за винятком випадків, коли це технічно неможливо або нерезультативно за витратами, враховуючи прогнозоване потенційне заощадження у довгостроковій перспективі;

(b) прокладається нове підключення у новій будівлі або здійснюється значна реконструкція будівлі, як визначено у Директиві 2010/31/ЄС.

2. У разі, якщо, та тією мірою, якою держави-члени впроваджують інтелектуальні системи обліку та встановлюють інтелектуальні лічильники для природного газу та/або електроенергії згідно з директивами 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС:

(a) вони забезпечують, щоб системи обліку надавали кінцевим споживачам інформацію про фактичний час використання, а цілі щодо енергоефективності та вигоди для кінцевих споживачів були повністю враховані при встановленні мінімальних функціональних можливостей лічильників і обов’язків, накладених на учасників ринку;

(b) вони забезпечують безпеку інтелектуальних лічильників і передачі даних, а також захист приватності кінцевих споживачів згідно з відповідним законодавством Союзу про захист даних і приватності;

(c) щодо електроенергії, на вимогу кінцевого споживача, вони вимагають від операторів лічильників забезпечити, щоб лічильник або лічильники могли вести облік електроенергії, поданої в енергосистему з приміщень кінцевого споживача;

(d) вони забезпечують, щоб у разі запитів кінцевих споживачів дані про облік споживання та відбору електроенергії надавалися їм або третій особі, що діє від імені кінцевого споживача, у легко зрозумілому форматі, щоб дати їм змогу порівнювати угоди шляхом зіставлення;

(e) вони вимагають надання споживачам належних рекомендацій та інформації під час встановлення інтелектуальних лічильників, зокрема, про весь їхній потенціал щодо управління зчитуванням показників і моніторингу споживання енергії.

Стаття 9a — Облік опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві споживачі централізованого теплопостачання, централізованого охолодження та побутового гарячого водопостачання були забезпечені, за конкурентними цінами, лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії.

2. Якщо опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються до будинку з центрального джерела, що обслуговує багато будівель, або з системи централізованого опалення чи охолодження, лічильник встановлюється на теплообміннику чи в місці постачання.

Стаття 9b — Облік опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання і розподілення витрат на них на нижчих ступенях розподілу

1. У багатоквартирних і багатоцільових будівлях із центральним джерелом опалення чи охолодження, або з постачанням від системи централізованого опалення чи охолодження, для обліку споживання опалення, охолодження чи побутової гарячої води кожною одиницею будівлі встановлюються індивідуальні лічильники, якщо це технічно можливо та результативно за витратами з точки зору пропорційності потенційній заощадженій енергії.

Якщо використання індивідуальних лічильників не є технічно можливим або результативним за витратами для вимірювання споживання тепла кожною одиницею будівлі, для вимірювання повинні використовуватися індивідуальні розподілювачі спожитого тепла, встановлені на кожному радіаторі, крім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що встановлення таких приладів не буде результативним за витратами. У такому разі, можуть розглядатися альтернативні результативні за витратами методи вимірювання споживання тепла. Держава-член повинна чітко визначити та опублікувати загальні критерії, методики та/або процедури встановлення такої технічної нездійсненності та нерезультативності за витратами.

2. У нових багатоквартирних будівлях або житлових частинах багатоцільових будівель, які обладнані центральним джерелом нагрівання для побутового гарячого водопостачання чи в яких постачання здійснюється від системи централізованого опалення, для побутової гарячої води повинні бути передбачені індивідуальні лічильники, незважаючи на положення першого підпараграфа параграфа 1.

3. Якщо постачання до багатоквартирних або багатоцільових будівель здійснюється від системи централізованого опалення чи охолодження, або якщо постачання до таких будинків здійснюється переважно від власних спільних систем опалення чи охолодження, держави-члени забезпечують наявність прозорих і загальнодоступних національних правил щодо розподілення витрат на опалення, охолодження та споживання побутової гарячої води у таких будівлях, щоб забезпечити прозорість і точність обліку індивідуального споживання. У відповідних випадках, такі правила включають настанови щодо способу розподілення витрат на енергію, що використовується для такого:

(a) побутової гарячої води;

(b) тепла, яке виділяє будинкова установка, для опалення площ загального користування (якщо сходи та коридори обладнані радіаторами);

Стаття 9c — Вимога щодо дистанційного зчитування показників

1. Для цілей статей 9a і 9b лічильники та розподілювачі спожитого тепла, встановлені після 25 жовтня 2020 року, повинні мати пристрої для дистанційного зчитування показників. Умови щодо технічної здійсненності та результативності за витратами, визначені в статті 9b(1), продовжують застосовуватися.

2. Лічильники та розподілювачі спожитого тепла, які не мають можливості дистанційного зчитування показників, але вже були встановлені, повинні отримати таку можливість або бути заміненими пристроями з можливістю дистанційного зчитування до 1 січня 2027 року, окрім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що це не буде результативним за витратами.

Стаття 10 — Інформація для виставлення рахунків за газ та електроенергію

1. Якщо кінцеві споживачі не мають інтелектуальних лічильників, як зазначено в директивах 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, держави-члени до 31 грудня 2014 року повинні забезпечити надійність, точність і ґрунтування на фактичному споживанні згідно з пунктом 1.1 додатка VII інформації для виставлення рахунків за газ та електроенергію, коли це є технічно можливим і економічно виправданим.

Це зобов’язання може виконуватися за допомогою системи регулярного самостійного зняття показників лічильників кінцевими споживачами, за якої вони повідомляють показники своїх лічильників постачальникові енергії. Тільки якщо кінцевий споживач не надав показників лічильника за відповідний розрахунковий період, рахунки виставляються на основі розрахункового споживання або фіксованого тарифу.

2. Лічильники, встановлені відповідно до директив 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, забезпечують надання точної інформації для виставлення рахунків на основі фактичного споживання. Держави-члени забезпечують надання кінцевим споживачам можливості легкого доступу до додаткової інформації щодо споживання за попередні періоди, яка дає їм змогу проводити детальну самостійну перевірку.

Додаткова інформація щодо споживання за попередні періоди включає таке:

(a) сукупні дані щонайменше за три попередні роки або за період з початку дії договору на постачання, якщо він коротший. Такі дані повинні відповідати періодам, за які регулярно подавалася інформація для виставлення рахунків; та

(b) детальні дані за часом споживання за будь-який день, тиждень, місяць і рік. Такі дані надаються кінцевому споживачеві через Інтернет або інтерфейс лічильника щонайменше за попередні 24 місяці або за період з початку дії договору на постачання, якщо він коротший.

3. Незалежно від того, чи встановлені інтелектуальні лічильники, держави-члени:

(a) повинні вимагати, щоб, на вимогу кінцевого споживача, інформація для виставлення рахунків за енергію та про споживання за попередні періоди була надана тією мірою, якою вона наявна, надавачу енергетичних послуг, визначеному кінцевим споживачем;

(b) повинні забезпечувати, щоб у кінцевих споживачів була можливість електронного надання інформації для виставлення рахунків і отримання самих рахунків, а також отримання, на вимогу, чіткого та зрозумілого пояснення того, як був сформований їхній рахунок, особливо, якщо рахунки формуються не на основі фактичного споживання;

(c) повинні забезпечувати надання разом із рахунком належної інформації, що дає змогу кінцевим споживачам вести повний облік поточних витрат на енергію згідно з додатком VII;

(d) можуть установити, що, на вимогу кінцевого споживача, інформація, яку містять такі рахунки, не вважається вимогою оплати. У таких випадках держави-члени забезпечують, щоб постачальники джерел енергії пропонували гнучкі механізми для фактичної плати;

(e) повинні вимагати, щоб інформація та оцінювання витрат на енергію надавалися споживачам на вимогу своєчасно та у легко зрозумілому форматі, щоб дати їм змогу порівнювати угоди шляхом зіставлення.

Стаття 10a — Інформація про споживання опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання та стосовно виставлених рахунків за них

1. Якщо встановлені лічильники або розподілювачі спожитого тепла, держави-члени забезпечують, щоб інформація для виставлення рахунків та про споживання була надійною, точною та ґрунтувалася на фактичному споживанні чи показниках розподілювача спожитого тепла відповідно до пунктів 1 і 2 додатка VIIa для всіх кінцевих користувачів, а саме фізичних або юридичних осіб, які закуповують опалення, охолодження чи побутову гарячу воду для власного кінцевого використання, або фізичних чи юридичних осіб, які займають окрему будівлю чи приміщення у багатоквартирній або багатоцільовій будівлі, до якої опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються з центрального джерела, та які не мають прямого чи індивідуального договору з постачальником енергії.

Це зобов’язання може виконуватися за допомогою системи регулярного самостійного зняття показників лічильників кінцевим споживачем або кінцевим користувачем, через яку він повідомляє показники своїх лічильників, якщо держави-члени передбачать таке, крім випадків обліку споживання на нижчих ступенях розподілу за допомогою розподілювачів спожитого тепла на підставі статті 9b. Лише у разі, якщо кінцевий споживач або кінцевий користувач не надав показників лічильника за відповідний розрахунковий період, рахунки виставляються на основі розрахункового споживання або фіксованого тарифу.

2. Держави-члени повинні:

(a) вимагати, щоб, у разі наявності інформації для виставлення рахунків за енергію та про споживання за попередні періоди або показників розподілювача спожитого тепла кінцевих користувачів, така інформація, на вимогу кінцевого користувача, надавалася надавачу енергетичних послуг, визначеному кінцевим користувачем;

(b) забезпечувати кінцевим споживачам можливість електронного надання інформації для виставлення рахунків і самих рахунків;

(c) забезпечувати, щоб усім кінцевим користувачам разом із рахунками надавалася чітка та зрозуміла інформація відповідно до пункту 3 додатка VIIa; та

(d) сприяти кібербезпеці та забезпечувати приватність і захист даних кінцевих користувачів відповідно до застосовного права Союзу.

Держави-члени можуть передбачити, що, на вимогу кінцевого споживача, надання інформації для виставлення рахунків не вважається вимогою оплати. У таких випадках держави-члени забезпечують, щоб пропонувалися гнучкі механізми для фактичних платежів.

3. Держави-члени повинні вирішити, хто відповідає за надання інформації, зазначеної у параграфах 1 і 2, кінцевим користувачам у разі відсутності прямого чи окремого договору з постачальником енергії.

Стаття 11 — Вартість доступу до інформації про облік та інформації для виставлення рахунків за газ та електроенергію

Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими споживачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.

Стаття 11a — Вартість доступу до інформації про облік, інформації для виставлення рахунків та інформації про споживання за опалення, охолодження та побутове гаряче водопостачання

1. Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими користувачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.

2. Незважаючи на положення параграфа 1 цієї статті, розподіл витрат на інформацію для виставлення рахунків за індивідуальне споживання опалення, охолодження та побутової гарячої води у багатоквартирних і багатоцільових будівлях згідно зі статтею 9b здійснюється на некомерційних засадах. Витрати, виниклі в результаті доручення цієї задачі третій стороні, такій як надавачу послуг або місцевому постачальнику енергії, що охоплюють вимірювання, розподіл та облік фактичного індивідуального споживання у таких будівлях, можуть бути перекладені на кінцевих користувачів тільки за умови, що такі витрати є обґрунтованими.

3. Щоб забезпечити обґрунтованість витрат на послуги з обліку на нижчих ступенях розподілу, як зазначено у параграфі 2, держави-члени можуть стимулювати конкуренцію в зазначеному секторі послуг шляхом вжиття належних заходів, таких як рекомендування або сприяння іншим чином використанню тендерів та/або інтероперабельних пристроїв і систем, що полегшують зміну надавачів послуг.

Стаття 12 — Інформація для споживачів і програма надання повноважень

1. Держави-члени вживають відповідних заходів для заохочення ефективного використання енергії дрібними споживачами енергії, у тому числі побутовими споживачами, і для сприяння такому використанню. Такі заходи можуть бути частиною національної стратегії.

2. Для цілей параграфа 1, такі заходи включають один або декілька елементів, наведених у пункті (a) або (b):

(a) набір інструментів і політик для сприяння змінам у поведінці, що можуть включати:

(i) податкові стимули;

(ii) доступ до фінансування, грантів або субсидій;

(iii) надання інформації;

(iv) зразкові проекти;

(v) заходи на робочому місці;

(b) способи та засоби залучення споживачів та організацій споживачів під час можливого впровадження інтелектуальних лічильників шляхом висвітлення:

(i) результативних за витратами і легких у реалізації змін у використанні енергії;

(ii) інформації про заходи підвищення енергоефективності.

Стаття 13 — Санкції

Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних у разі недотримання національних положень, ухвалених на підставі статей 7-11 і статті 18(3), і вживають необхідних заходів для забезпечення їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними. Держави-члени повинні нотифікувати Комісію про такі положення до 5 червня 2014 року, а також без зволікання нотифікувати Комісію про будь-які подальші зміни, які впливають на них.

ГЛАВА III

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕНЕРГОПОСТАЧАННЯ

Стаття 14 — Сприяння ефективності в опаленні та охолодженні

1. До 31 грудня 2015 року держави-члени здійснюють комплексне оцінювання потенціалу до застосування високоефективної когенерації та ефективного централізованого опалення та охолодження, що містить інформацію, визначену в додатку VIII, і надсилають його Комісії. Якщо держави-члени вже здійснили рівнозначне оцінювання, вони повинні надіслати його Комісії.

Комплексне оцінювання повинне повністю враховувати аналіз національних потенціалів до високоефективної когенерації, здійснений на підставі Директиви 2004/8/ЄС.

На запит Комісії, кожні п’ять років таке оцінювання оновлюють і надсилають Комісії. Комісія робить такий запит щонайменше за рік до дати подання оцінювання.

2. Держави-члени ухвалюють політики, що заохочують належне врахування на місцевому та регіональному рівнях потенціалу використання ефективних систем опалення та охолодження, зокрема тих, що використовують високоефективну когенерацію. Повинен враховуватися потенціал для розвитку місцевих і регіональних ринків теплопостачання.

3. Для цілей оцінювання, зазначеного у параграфі 1, держави-члени проводять аналіз витрат і вигід із охопленням своїх територій на основі кліматичних умов, економічної доцільності та технічної придатності згідно з частиною 1 додатка IX. Аналіз витрат і вигід повинен сприяти виявленню тих рішень для задоволення потреб в опаленні та охолодженні, що є найбільш результативними за витратами та використанням ресурсів. Аналіз витрат і вигід може бути частиною оцінювання впливу на довкілля згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2001/42/ЄС від 27 червня 2001 року про оцінювання впливу на довкілля деяких планів і програм (-6).

4. Якщо оцінювання, зазначене в параграфі 1, і аналіз, зазначений у параграфі 3, виявили потенціал для застосування високоефективної когенерації та/або ефективного централізованого опалення та охолодження, вигода від якого перевищує витрати, держави-члени повинні вжити належних заходів для розвитку інфраструктури ефективного централізованого опалення та охолодження та/або для забезпечення розвитку високоефективної когенерації та використання опалення та охолодження від скидного тепла та з відновлюваних джерел енергії згідно з параграфами 1, 5 і 7.

Якщо оцінювання, зазначене в параграфі 1, і аналіз, зазначений у параграфі 3, не виявили потенціал, вигода від якого перевищує витрати, у тому числі адміністративні витрати на проведення аналізу витрат і вигід, зазначеного у параграфі 5, відповідна держава-член може звільнити установки від виконання вимог, встановлених у згаданому параграфі.

5. Держави-члени повинні забезпечувати проведення аналізу витрат і вигід відповідно до частини 2 додатка IX, якщо після 5 червня 2014 року:

(a) планується нова установка з вироблення теплоелектричної енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт - щоб оцінити витрати та вигоди забезпечення експлуатації цієї установки як високоефективної когенераційної установки;

(b) здійснюється істотний оновлювальний ремонт наявної установки з вироблення теплоелектричної енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт - щоб оцінити витрати та вигоди перетворення її на високоефективну когенераційну установку;

(c) планується або здійснюється істотний оновлювальний ремонт промислової установки із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, що виробляє скидне тепло з корисним рівнем температури - щоб оцінити витрати та вигоди використання скидного тепла для задоволення економічно виправданого попиту, у тому числі шляхом когенерації, і підключення такої установки до мережі централізованого опалення та охолодження;

(d) планується нова мережа централізованого опалення та охолодження, або в наявній мережі централізованого опалення та охолодження планується нова установка для виробництва енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, або здійснюється істотний оновлювальний ремонт такої наявної установки - щоб оцінити витрати та вигоди використання скидного тепла сусідніх промислових установок.

Пристосування обладнання для уловлювання діоксиду вуглецю, що виділяється спалювальною установкою, задля його підземного зберігання, як це передбачено Директивою 2009/31/ЄС, не вважається оновлювальним ремонтом для цілей пунктів (b), (c) і (d) цього параграфа.

Держави-члени можуть вимагати, щоб аналіз витрат і вигід, зазначений у пунктах (c) і (d), здійснювався у співпраці з компаніями, відповідальними за експлуатацію мереж централізованого опалення та охолодження.

6. Держави-члени можуть звільняти від вимог параграфа 5:

(a) пікові та резервні установки для виробництва електроенергії, які за планом повинні експлуатуватися менше 1500 годин експлуатації на рік як ковзне середнє за період у п’ять років, на основі запровадженої державами-членами процедури верифікації, яка забезпечує виконання цього критерію звільнення від вимог;

(b) атомні енергетичні установки;

(c) установки, які необхідно розташовувати поблизу місць підземного зберігання, затверджених на підставі Директиви 2009/31/ЄС.

Держави-члени можуть також встановлювати порогові значення, виражені в обсягах наявного корисного скидного тепла, у попиті на тепло, або у відстані між промисловими установками та мережами централізованого опалення, для звільнення окремих установок від вимог положень пунктів (c) і (d) параграфа 5.

Держави-члени повинні повідомити Комісію про звільнення, затверджені на підставі до цього параграфа, до 31 грудня 2013 року, і про будь-які подальші зміни до них, внесені після того.

7. Держави-члени ухвалюють критерії санкціонування, зазначені у статті 7 Директиви 2009/72/ЄС, або рівнозначні критерії дозволу для:

(a) врахування результатів комплексного оцінювання, зазначеного в параграфі 1;

(b) забезпечення виконання вимог параграфа 5; та

8. Держави-члени можуть звільняти окремі установки від вимоги відповідати критеріям санкціонування та дозволу, зазначеним у параграфі 7, задля реалізації тих варіантів, вигоди від яких перевищують витрати, якщо на це є вагомі причини правового, майнового або фінансового характеру. У таких випадках відповідна держава-член подає Комісії обґрунтоване повідомлення про своє рішення протягом трьох місяців із дати його ухвалення.

9. Параграфи 5, 6, 7 і 8 цієї статті застосовують до установок, на які поширюється дія Директиви 2010/75/ЄС, без обмеження вимог зазначеної Директиви.

10. На основі гармонізованих еталонних значень ККД, зазначених у пункті (f) додатка II, держави-члени повинні забезпечити можливість гарантувати походження електроенергії, виробленої методом високоефективної когенерації, згідно з об’єктивними, прозорими та недискримінаційними критеріями, встановленими кожною державою-членом. Вони забезпечують, щоб така гарантія походження відповідала вимогам і містила, принаймні, інформацію, визначену в додатку X. Держави-члени взаємно визнають свої гарантії походження, виключно як підтвердження інформації, зазначеної у цьому параграфі. Будь-яка відмова визнати гарантію походження як таке підтвердження, зокрема з причин, пов’язаних із запобіганням шахрайству, повинна ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих і недискримінаційних критеріях. Держави-члени повідомляють Комісію про таку відмову та її обґрунтування. У разі відмови визнати гарантію походження, Комісія може ухвалити рішення щодо примусового визнання стороною, яка відмовилась її визнати, зокрема на підставі об’єктивних, прозорих і недискримінаційних критеріїв, на яких ґрунтується таке визнання.

Комісія за допомогою делегованих актів відповідно до статті 23 цієї Директиви повинна мати повноваження переглядати гармонізовані еталонні значення ККД, встановлені в Імплементаційному рішенні Комісії 2011/877/ЄС (-7), на основі Директиви 2004/8/ЄС до 31 грудня 2014 року.

11. Держави-члени забезпечують, щоб будь-яка доступна підтримка когенерації надавалася з урахуванням обсягів електроенергії, виробленої методом високоефективної когенерації, та ефективного використання скидного тепла для забезпечення заощадження первинної енергії. Державна підтримка когенерації, централізованого виробництва тепла та мереж теплопостачання підпадає під правила надання державної допомоги, якщо вони застосовні.

Стаття 15 — Перетворення, передача і розподіл енергії

1. Держави-члени забезпечують, щоб національні органи регулювання енергетики належним чином враховували енергоефективність під час виконання регуляторних завдань, визначених у директивах 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, щодо їхніх рішень про експлуатацію інфраструктури газового сектора та електроенергетики.

Зокрема, держави-члени забезпечують, щоб національні органи регулювання енергетики шляхом розроблення мережевих тарифів і норм у рамках Директиви 2009/72/ЄС і з урахуванням витрат і вигід від кожного заходу надавали операторам мереж стимули для надання системних послуг користувачам мережі, що дасть їм змогу реалізовувати заходи з підвищення енергоефективності у контексті продовження розгортання розумних енергосистем.

Такі системні послуги можуть визначатися оператором системи й не повинні негативно впливати на безпеку системи.

Щодо електроенергії, держави-члени забезпечують, щоб регулювання мережі та мережеві тарифи відповідали критеріям, передбаченим додатком XI, з урахуванням настанов і кодексів, розроблених відповідно до Регламенту (ЄС) № 714/2009.

2. До 30 червня 2015 року держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) було здійснено оцінювання потенціалів енергоефективності їхньої інфраструктури газового сектора та електроенергетики, зокрема, щодо передачі, розподілу, управління навантаженням та інтероперабельності, а також підключення до установок для вироблення енергії, у тому числі можливостей доступу для мікровиробників енергії;

(b) було визначено конкретні заходи та інвестиції для впровадження результативного за витратами підвищення енергоефективності у мережевій інфраструктурі, з графіком їхньої реалізації.

2a. До 31 грудня 2020 року Комісія після консультацій із відповідними стейкхолдерами повинна підготувати спільну методологію задля заохочення операторів мереж до скорочення втрат, впровадження програми інвестування у результативну за витратами та енергоефективну інфраструктуру і належного врахування енергоефективності та гнучкості енергосистеми.

3. Держави-члени можуть дозволяти використання компонентів схем і тарифних структур із соціальною метою для передачі та розподілу енергії в мережі за умови, що будь-які негативні впливи на систему передачі та розподілу зведені до необхідного мінімуму та є сумірними соціальній меті.

4. Держави-члени забезпечують вилучення з тарифів на передачу та розподіл тих стимулів, які шкодять загальній ефективності (зокрема енергоефективності) виробництва, передачі, розподілу та постачання електроенергії, або тих, які можуть перешкоджати участі в регулюванні попиту на балансуючих ринках та у закупівлі допоміжних послуг. Держави-члени забезпечують заохочення операторів мереж до підвищення ефективності у проектуванні та експлуатації інфраструктури, а також, у рамках Директиви 2009/72/ЄС, щоб тарифи давали змогу постачальникам покращувати участь споживачів у забезпеченні ефективності системи, включно з регулюванням попиту, залежно від національних обставин.

Оператори систем передачі та розподілу повинні виконувати вимоги, визначені в додатку XII.

Держави-члени можуть, зокрема, полегшувати підключення до енергосистеми для електроенергії, виробленої на малих і мікро-когенераційних установках шляхом високоефективної когенерації. У відповідних випадках, держави-члени вживають заходів для заохочення операторів мереж до впровадження простого процесу повідомлення за принципом «установити та повідомити» для встановлення мікро-когенераційних установок, задля спрощення та скорочення дозвільних процедур для громадян і монтажних організацій.

6. З урахуванням вимог щодо підтримання надійності та безпеки енергосистеми, держави-члени вживають належних заходів для забезпечення того, щоб, коли це є технічно та економічно здійсненним для конкретного режиму експлуатації високоефективної когенераційної установки, оператори високоефективної когенерації могли надавати послуги з балансування та інші експлуатаційні послуги на рівні операторів систем передачі чи розподілу. Оператори систем передачі та розподілу забезпечують, щоб такі послуги надавалися в рамках прозорого та недискримінаційного торгового процесу надання послуг, відкритого для ретельного вивчення.

У відповідних випадках, держави-члени можуть вимагати від операторів систем передачі та розподілу заохочувати розташування високоефективної когенерації поблизу районів попиту, зменшуючи плату за підключення та користування системами.

7. Держави-члени можуть дозволяти виробникам електроенергії шляхом високоефективної когенерації, що бажають підключитися до енергосистеми, оголошувати тендер на виконання робіт із підключення.

8. Держави-члени забезпечують, щоб національні органи регулювання енергетики заохочували ресурси на стороні споживачів, зокрема щодо регулювання попиту, брати участь у роботі оптових і роздрібних ринків поряд із постачальниками.

З урахуванням технічних обмежень, притаманних для управління мережами, держави-члени забезпечують, щоб оператори систем передачі та розподілу, виконуючи вимоги щодо послуг з балансування та допоміжних послуг, ставилися до надавачів послуг із регулювання попиту, у тому числі агрегаторів, без дискримінації, враховуючи тільки їхні технічні спроможності.

З урахуванням технічних обмежень, притаманних для управління мережами, держави-члени сприяють доступу до ринків послуг із балансування, резерву та інших системних послуг та участі в їхній діяльності з регулювання попиту, між іншим, вимагаючи від національних органів регулювання енергетики або, якщо їхні національні регуляторні системи вимагають цього, від операторів систем передачі та розподілу, у тісній співпраці з надавачами та споживачами послуг із управління попитом, визначити технічні умови участі у цих ринках на основі технічних вимог цих ринків та спроможностей з управління попитом. Такі специфікації включають участь агрегаторів.

9. Подаючи звіти згідно з Директивою 2010/75/ЄС і без обмеження статті 9(2) згаданої Директиви, держави-члени розглядають питання щодо включення інформації про рівні енергоефективності установок, що спалюють паливо, із загальним номінальним споживанням теплової енергії 50 МВт і більше, з огляду на відповідні найкращі доступні техніки, розроблені відповідно до Директиви 2010/75/ЄС і Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/1/ЄС від 15 січня 2008 року про комплексне запобігання забрудненню та контроль над ним (-8).

Держави-члени можуть заохочувати операторів установок, зазначених у першому підпараграфі, до підвищення їхніх середньорічних чистих експлуатаційних показників.

ГЛАВА IV

ГОРИЗОНТАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 16 — Наявність схем кваліфікації, акредитації та сертифікації

1. Якщо держава-член вважає, що національний рівень технічної компетентності, об’єктивності та надійності є недостатнім, вона повинна забезпечити до 31 грудня 2014 року наявність схем сертифікації та/або акредитації та/або рівнозначних схем кваліфікації, у тому числі, за необхідності, належних навчальних програм для надавачів енергетичних послуг, енергетичних аудиторів, енергетичних менеджерів і монтажників будівельних елементів, пов’язаних з енергоспоживанням, як визначено у статті 2(9) Директиви 2010/31/ЄС.

2. Держави-члени забезпечують, щоб схеми, зазначені у параграфі 1, були прозорими для споживачів, надійними, і сприяли досягненню національних цілей щодо енергоефективності.

3. Держави-члени оприлюднюють схеми сертифікації та/або акредитації, або рівнозначні схеми кваліфікації, зазначені у параграфі 1, і співпрацюють між собою та з Комісією для порівняння та визнання таких схем.

Держави-члени вживають належних заходів для доведення до відома споживачів наявності схем кваліфікації та/або сертифікації згідно зі статтею 18(1).

Стаття 17 — Інформування та навчання

1. Держави-члени забезпечують, щоб інформація про наявні механізми підвищення енергоефективності та фінансові і правові рамки була прозорою та широко розповсюджувалася серед усіх відповідних учасників ринку, таких як споживачі, будівельники, архітектори, інженери, екологічні й енергетичні аудитори, а також монтажники будівельних елементів, як визначено в Директиві 2010/31/ЄС.

Держави-члени заохочують надання банкам та іншим фінансовим установам інформації про можливість участі у фінансуванні заходів із підвищення енергоефективності, у тому числі шляхом створення публічно-приватних партнерств.

2. Держави-члени створюють належні умови, щоб оператори ринку надавали споживачам енергії достатню та цільову інформацію та поради щодо енергоефективності.

3. Комісія переглядає вплив своїх заходів з підтримки розроблення платформ із залученням, між іншим, європейських органів соціального діалогу, для просування навчальних програмам з енергоефективності, та, якщо доречно, пропонує подальші заходи. Комісія заохочує європейських соціальних партнерів до дискусій щодо енергоефективності.

4. Держави-члени за участі стейкхолдерів, у тому числі місцевих і регіональних органів, сприяють відповідним ініціативам з інформування, підвищення рівня обізнаності та навчання задля інформування громадян про вигоди та практичні аспекти вжиття заходів для підвищення енергоефективності.

5. Комісія заохочує обмін і широке розповсюдження інформації про кращі практики у сфері енергоефективності в державах-членах.

Стаття 18 — Енергетичні послуги

1. Держави-члени сприяють розвитку ринку енергетичних послуг і доступу МСП до цього ринку шляхом:

(a) розповсюдження чіткої та легкодоступної інформації про:

(i) наявні договори на надання енергетичних послуг та положення, які повинні бути включені у такі договори, щоб гарантувати заощадження енергії та дотримання прав кінцевих споживачів;

(ii) фінансові інструменти, стимули, гранти та кредити на підтримку проектів надання послуг з підвищення енергоефективності;

(b) заохочення розвитку знаків якості, між іншим, професійними об’єднаннями;

(c) оприлюднення та регулярного оновлення переліку наявних кваліфікованих та/або сертифікованих надавачів енергетичних послуг, а також інформації про їхню кваліфікацію та/або сертифікацію згідно зі статтею 16, або надання інтерфейсу, де надавачі енергетичних послуг можуть розміщувати інформацію;

(d) підтримки публічного сектора у прийнятті пропозицій енергетичних послуг, зокрема щодо оновлення будівель, шляхом:

(i) надання типових договорів на підвищення енергоефективності, що включають принаймні пункти, перелічені в додатку XIII;

(ii) надання інформації про найкращі практики щодо договорів на підвищення енергоефективності, включно із, за наявності, аналізом витрат і вигід із використанням підходу на основі життєвого циклу.

2. Держави-члени підтримують належне функціонування ринку енергетичних послуг, залежно від випадку, шляхом:

(a) визначення контактного пункту (пунктів), в якому кінцеві споживачі можуть отримати інформацію, зазначену в параграфі 1, та опублікування його даних;

(b) вжиття, за необхідності, заходів для усунення регуляторних і нерегуляторних бар’єрів, що перешкоджають впровадженню договорів на підвищення енергоефективності та інших моделей надання послуг із підвищення енергоефективності задля визначення та/ або реалізації заходів із заощадження енергії;

(c) розгляду можливості запровадження або залучення незалежного механізму, такого як омбудсмен, для забезпечення ефективного розгляду скарг і позасудового врегулювання спорів, що виникають на підставі договорів на надання енергетичних послуг;

(d) забезпечення можливостей для участі незалежних ринкових посередників у стимулюванні розвитку ринку на сторонах попиту та пропозиції.

3. Держави-члени забезпечують, щоб дистрибутори енергії, оператори системи розподілу та енергозбутові компанії утримувалися від будь-якої діяльності, що може перешкоджати попиту на енергетичні послуги та їх наданню, або іншим заходам із підвищення енергоефективності, або заважати розвиткові ринків таких послуг або заходів, у тому числі шляхом закриття ринку для конкурентів або зловживання домінантним становищем.

Стаття 19 — Інші інструменти сприяння енергоефективності

1. Держави-члени оцінюють і, за необхідності, вживають належних заходів для усунення регуляторних та нерегуляторних бар’єрів для енергоефективності, без обмеження основних принципів майнового та орендного права держав-членів, зокрема стосовно:

(a) розподілу стимулів між власником і орендарем будівлі або між власниками, щоб запобігати стримуванню цих сторін від інвестицій у підвищення енергоефективності, які вони зробили б в іншому разі, через те, що вони індивідуально не отримують усю вигоду, або через відсутність правил щодо розподілу витрат і вигід між ними, у тому числі національних правил та інструментів, які регулюють процеси вироблення й ухвалення рішень для об’єктів нерухомості з багатьма власниками;

(b) правових та регуляторних норм, адміністративних практик, що стосуються публічних закупівель і формування річного бюджету та обліку, задля забезпечення, щоб окремі публічні органи не утримувалися від інвестицій у підвищення енергоефективності та мінімізацію очікуваних витрат протягом життєвого циклу, а також від використання договорів на підвищення енергоефективності та інших механізмів фінансування третіми сторонами на довготерміновій договірній основі.

Такі заходи для усунення бар’єрів можуть включати надання стимулів, скасування або внесення змін до правових або регуляторних положень, або ухвалення настанов і тлумачних повідомлень, або спрощення адміністративних процедур. Такі заходи можуть бути поєднані із наданням освіти, навчання, спеціальної інформації та технічної допомоги у сфері енергоефективності.

2. Про результати оцінювання бар’єрів і заходи, зазначені у параграфі 1, повідомляють Комісію у першому Національному план дій з енергоефективності, зазначеному в статті 24(2). Комісія заохочує обмін найкращими національними практиками з цього питання.

Стаття 20 — Національний фонд енергоефективності, фінансування та технічна підтримка

1. Без обмеження положень статей 107 і 108 Договору про функціонування Європейського Союзу, держави-члени сприяють створенню інструментів фінансування або використанню вже наявних для заходів з підвищення енергоефективності задля максимізації вигід від декількох потоків фінансування.

2. У відповідних випадках, Комісія безпосередньо або через європейські фінансові установи надає допомогу державам-членам у створенні інструментів фінансування та схем технічної підтримки задля підвищення енергоефективності у різних секторах.

3. Комісія сприяє обміну найкращими практиками між компетентними національними або регіональними органами та установами, наприклад шляхом щорічних зустрічей регуляторних органів, публічними базами даних з інформацією про впровадження заходів державами-членами, а також шляхом порівняння країн.

3a. Для залучення приватного фінансування у заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації відповідно до Директиви 2010/31/ЄС, Комісія підтримує діалог як з публічними, так і з приватними фінансовими установами, щоб визначати можливі дії, яких вона може вживати.

3b. Дії, зазначені у параграфі 3a, включають таке:

(a) залучення капітальних інвестицій в енергоефективність шляхом врахування ширшого впливу заощадження енергії для управління фінансовими ризиками;

(b) забезпечення кращих енергетичних і фінансових показників шляхом:

(i) подальшого вивчення, як інвестиції в енергоефективність підвищують цінність базисних активів;

(ii) підтвердних досліджень для оцінювання монетизації неенергетичних вигід від інвестицій в енергоефективність.

3c. Для цілей залучення приватного фінансування в заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації, держави-члени повинні при імплементації цієї Директиви:

(a) шукати способи кращого використання енергетичних аудитів на підставі статті 8 для впливу на вироблення й ухвалення рішень;

(b) оптимально використати можливості та засоби, пропоновані в рамках ініціативи розумного фінансування для розумних будівель.

3d. До 1 січня 2020 року Комісія повинна надати державам-членам настанови щодо того, як розблокувати приватне інвестування.

4. Держави-члени можуть створити національний фонд енергоефективності. Метою такого фонду повинна бути підтримка національних ініціатив у сфері енергоефективності.

5. Держави-члени можуть дозволити виконання зобов’язань, визначених у статті 5(1), шляхом здійснення щорічних внесків до національного фонду енергоефективності, що дорівнюють обсягу інвестицій, необхідних для виконання таких зобов’язань.

6. Держави-члени можуть передбачити, щоб зобов’язані сторони могли виконувати свої зобов’язання, визначені у статті 7(1), шляхом здійснення щорічних внесків до національного фонду енергоефективності, що дорівнюють обсягу інвестицій, необхідних для виконання таких зобов’язань.

7. Держави-члени можуть використовувати свої доходи від щорічних квот на викиди згідно з Рішенням № 406/2009/ЄС на розвиток інноваційних механізмів фінансування задля практичної реалізації поставленої у статті 5 мети з поліпшення енергетичних характеристик будівель.

Стаття 21 — Коефіцієнти перетворення

Для цілей порівняння заощадженої енергії та перетворення її значень у порівнянні одиниці, застосовують коефіцієнти перетворення, визначені у додатку IV, крім випадків, коли виправданим є використання інших коефіцієнтів перетворення.

ГЛАВА V

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 22 — Делеговані акти

1. Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 23 делеговані акти для перегляду гармонізованих еталонних значень ККД, зазначених у другому підпараграфі статті 14(10).

2. Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 23 делеговані акти для внесення змін до цієї Директиви шляхом адаптації до технічного прогресу значень, методів розрахунку, типового коефіцієнту первинної енергії та вимог додатків I-V, VII-X, XII.

Стаття 23 — Здійснення делегованих повноважень

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надають Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 22, надано Комісії на п’ятирічний період, починаючи з 24 грудня 2018 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше, ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше, ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 22, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Рішення набуває чинності в день, наступний після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу, або в пізнішу дату, вказану в самому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже набули чинності.

3a. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом відповідно до принципів, установлених у Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення (-9).

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 22, набуває чинності, лише якщо з боку Європейського Парламенту чи Ради впродовж двох місяців з дати повідомлення Європейського Парламенту й Ради про цей акт, не було висловлено жодних заперечень, або якщо ще до закінчення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не заперечуватимуть. Такий період подовжують на два місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

Стаття 24 — Перегляд та моніторинг імплементації

1. Щорічно, починаючи з 2013 року, до 30 квітня держави-члени звітують про прогрес у досягненні національних цільових показників енергоефективності згідно з частиною 1 додатка XIV. Звіт може складати частину національних програм реформ, зазначених у Рекомендації Ради 2010/410/ЄС від 13 липня 2010 року про стратегічні настанови з економічної політики держав-членів і Союзу (-10).

3. Комісія оцінює щорічні звіти і національні плани дій з енергоефективності та визначає ступінь прогресу держав-членів у досягненні національних цільових показників енергоефективності, що вимагаються згідно зі статтею 3(1) та у світлі імплементації цієї Директиви. Комісія надсилає своє оцінювання Європейському Парламенту і Раді. На основі оцінювання звітів і національних планів дій з енергоефективності, Комісія може надавати державам-членам рекомендації.

4. Комісія здійснює моніторинг впливу імплементації цієї Директиви на директиви 2003/87/ЄС, 2009/28/ЄС і 2010/31/ЄС та на Рішення № 406/2009/ЄС, а також на сектори промисловості, зокрема на ті, що піддаються значному ризику витікання вуглецю, як визначено у Рішенні 2010/2/ЄС.

4a. У контексті звіту про стан Енергетичного Союзу Комісія повинна відзвітувати про функціонування ринку вуглецю відповідно до статті 35(1) і пункту (c) статті 35(2) Регламенту (ЄС) 2018/1999 з урахуванням наслідків імплементації цієї Директиви.

5. Комісія здійснює перегляд щодо подальшої необхідності у звільненнях, визначених у статті 14(6), вперше під час оцінювання першого національного плану дій з енергоефективності та кожні три роки після того. Якщо такий перегляд виявив, що будь-які критерії для цих звільнень більше не можуть бути виправданими з урахуванням наявності теплового навантаження та реальних умов експлуатації установок, які підпадають під звільнення, Комісія пропонує належні заходи.

6. Держави-члени подають Комісії щороку до 30 квітня статистичні дані про національний обсяг виробництва електроенергії та тепла від високо- і низькоефективної когенерації, згідно з методологією, наведеною в додатку I, відносно загального обсягу виробництва електроенергії та тепла. Вони повинні також подавати річні статистичні дані про потужності когенераційного виробництва тепла та електроенергії, про паливо для когенерації, та про виробництво та потужності централізованого опалення та охолодження відносно загального обсягу та потужностей виробництва тепла та електроенергії. Держави-члени подають статистичні дані про заощадження первинної енергії, досягнуте шляхом когенерації, згідно з методологією, наведеною в додатку II.

7. До 30 червня 2014 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді оцінювання, зазначене в статті 3(2), разом із, за необхідності, пропозиціями щодо подальших заходів.

8. Комісія повинна переглянути дієвість імплементації статті 6 до 5 грудня 2015 року з урахуванням вимог, встановлених у Директиві 2004/18/ЄС, і подати звіт до Європейського Парламенту і Ради. Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується пропозиціями щодо подальших заходів.

9. До 30 червня 2016 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді звіт про імплементацію статті 7. Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується законодавчою пропозицією з однією або декількома такими цілями:

(a) змінити кінцевий строк, встановлений у статті 7(1);

(b) переглянути вимоги, встановлені у статті 7(1), (2) і (3);

10. До 30 червня 2018 року Комісія повинна оцінити прогрес, досягнутий державами-членами в усуненні регуляторних та нерегуляторних бар’єрів, зазначених у статті 19(1). Якщо це доцільно, після такого оцінювання надаються пропозиції щодо подальших заходів.

11. Комісія оприлюднює звіти, зазначені у параграфах 1 і 2.

12. До 31 грудня 2019 року Комісія повинна оцінити дієвість імплементації визначення малих і середніх підприємств для цілей статті 8(4) і подати звіт Європейському Парламенту і Раді. У найкоротший можливий строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

13. До 1 січня 2021 року Комісія повинна здійснити оцінювання потенціалу енергоефективності при перетворенні, трансформації, передачі, транспортуванні та зберіганні енергії та подати звіт Європейському Парламенту і Раді. За потреби, такий звіт повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.

14. Комісія до 31 грудня 2021 року, якщо до того цього часу не будуть запропоновані зміни до положень щодо роздрібного ринку Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу, повинна здійснити оцінювання та подати Європейському Парламенту і Раді звіт щодо положень, що стосуються інформації про облік, інформації для виставлення рахунків та інформації для споживачів щодо природного газу, задля їх узгодження, якщо доцільно, з відповідними положеннями Директиви 2009/72/ЄС щодо електроенергії, щоб посилити захист споживачів і дати кінцевим споживачам можливість отримувати частішу, чіткішу й актуальнішу інформацію про споживання ними природного газу та регулювати використання ними енергії. У найкоротший можливий строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

15. До 28 лютого 2024 року й кожні наступні п’ять роки після цієї дати Комісія повинна оцінювати цю Директиву та подавати звіт Європейському Парламенту і Раді.

Таке оцінювання повинне включати:

(a) дослідження того, чи потрібно після 2030 року адаптувати вимоги й альтернативний підхід, встановлені в статті 5;

(b) оцінювання загальної дієвості цієї Директиви та потреби у подальшому коригуванні політики Союзу щодо енергоефективності відповідно до цілей Паризької угоди про зміну клімату 2015 року після 21-ї конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (-11), а також у світлі економічного та інноваційного розвитку.

Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується пропозиціями щодо подальших заходів.

Стаття 25 — Онлайн-платформа

Комісія повинна створити онлайн-платформу для сприяння практичній імплементації цієї Директиви на національному, регіональному та місцевому рівнях. Така платформа повинна підтримувати обмін досвідом про практики, бенчмаркінг, діяльність із створення мереж, а також інноваційні практики.

Стаття 26 — Процедура комітету

1. Комісії повинен надавати підтримку комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 4 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Стаття 27 — Внесення змін та скасування

1. Директиву 2006/32/ЄС скасовано з 5 червня 2014 року, окрім її статті 4(1)-(4) і додатків I, III і IV до неї, без обмеження зобов’язань держав-членів щодо строків транспозиції зазначеної Директиви до національного права. Статті 4(1)-(4) Директиви 2006/32/ЄС і додатки I, III і IV до неї скасовано з 1 січня 2017 року.

Директиву 2004/8/ЄС скасовано з 5 червня 2014 року, без обмеження зобов’язань держав-членів щодо строків транспозиції зазначеної Директиви до національного права.

Покликання на директиви 2006/32/ЄС і 2004/8/ЄС необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати згідно з кореляційною таблицею, визначеною в додатку XV.

2. Статтю 9(1) і (2) Директиви 2010/30/ЄС вилучено з 5 червня 2014 року.

3. До Директиви 2009/125/ЄС внесено такі зміни:

(1) доповнити преамбулу пунктом такого змісту:

«(35a) Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/31/ЄС від 19 травня 2010 року про енергетичні характеристики будівель (*-1) вимагає від держав-членів встановлення вимог до енергетичних характеристик будівельних елементів, які входять до каркасу будівлі, і системних вимог загалом до енергетичних характеристик, належного монтажу, а також належного визначення розмірів, налагодження і контролю інженерних систем будівель, що їх встановлюють в уже наявних будівлях. Цілям цієї Директиви не суперечить те, що такі вимоги можуть за деяких обставин обмежувати монтаж пов’язаних з енергоспоживанням продуктів, які відповідають вимогам цієї Директиви та її імплементаційних інструментів, за умови, що такі вимоги не є невиправданим ринковим бар’єром.

(2) у кінці статті 6(1) додати таке речення:

«Це не обмежує вимог до енергетичних характеристик і вимог до системи, встановлених державами-членами відповідно до статті 4(1) і статті 8 Директиви 2010/31/ЄС.».

Стаття 28 — Транспозиція

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 5 червня 2014 року.

Незважаючи на положення першого підпараграфа, держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог статті 4, першого підпараграфа статті 5(1), статті 5(5), статті 5(6), останнього підпараграфа статті 7(9), статті 14(6), статті 19(2), статті 24(1), статті 24(2) і пункту (4) додатка V до дат, визначених у них.

Вони негайно надсилають Комісії текст таких положень.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері регулювання цієї Директиви.

Стаття 29 — Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 30 — Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

ДОДАТОК I

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ РОЗРАХУНКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ВІД КОГЕНЕРАЦІЇ

Частина I

Загальні принципи

Значення, які використовують для розрахунків електроенергії від когенерації, визначають на основі очікуваної чи реальної роботи установки за нормальних умов експлуатації. Для мікро-когенераційних установок розрахунки можуть базуватися на значеннях, вказаних у свідоцтві.

(a) Обсяг виробництва електроенергії від когенерації вважається рівним загальному річному обсягу виробництва електроенергії установкою, виміряному на виході основних генераторів;

(i) у когенераційних установках типів (b), (d), (e), (f), (g) і (h), зазначених у частині II, з річним загальним ККД, встановленим державами-членами на рівні принаймні 75 %, та

(ii) у когенераційних установках типів (a) і (c), зазначених у частині II, з річним загальним ККД, встановленим державами-членами на рівні принаймні 80 %.

(b) У когенераційних установках з річним загальним ККД нижчим за значення, вказане в пункті (i) пункту (a) (когенераційні установки типів (b), (d), (e), (f), (g) і (h), зазначені у частині II) або з річним загальним ККД нижчим за значення, вказане в пункті (ii) пункту (a) (когенераційні установки типів (a) і (c), зазначені у частині II) когенерацію розраховують за такою формулою:

ECHP=HCHP*C

де:

ECHP - обсяг електроенергії від когенерації;

C - співвідношення електричної та теплової енергії;

HCHP - обсяг корисного тепла від когенерації (розрахований для таких цілей як загальне виробництво тепла мінус будь-яке тепло, вироблене окремими котлами або відбиранням пари з генератора пари перед турбіною).

Розрахунок обсягу електроенергії від когенерації повинен базуватися на фактичному співвідношенні електричної та теплової енергії. Якщо фактичне співвідношення електричної та теплової енергії в когенераційній установці невідоме, можна використовувати такі типові значення, зокрема для статистичних цілей, для установок типів (a), (b), (c), (d) і (e), зазначених у частині II, за умови, що розрахований обсяг електроенергії від когенерації менший або дорівнює показнику загального виробництва електроенергії установкою:

Тип установки

Типове співвідношення електричної та теплової енергії, C

Газотурбінна установка комбінованого циклу 3 відновленням тепла

0,95

Парова турбіна з протитиском

0,45

Конденсаційна турбіна з відбором пари

0,45

Газова турбіна з відновленням тепла

0,55

Двигун внутрішнього згоряння

0,75

Якщо держави-члени вводять типові значення для співвідношень електричної та теплової енергії для установок типів (f), (g), (h), (i), (j) і (k), зазначених у частині II, такі типові значення публікують та про повідомляють Комісію.

(c) Якщо частину енерговмісту палива, використаного в процесі когенерації, відновлюють у формі хімічних речовин і рециклюють, цю частину можна відняти від кількості використаного палива перш ніж розраховувати загальний ККД, використаний у пунктах (a) і (b).

(d) Держави-члени можуть визначати співвідношення електричної та теплової енергії як співвідношення електроенергії до корисного тепла при роботі в режимі когенерації з нижчою потужністю, з використанням експлуатаційних даних окремої установки.

(e) Держави-члени можуть використовувати інші звітні періоди, ніж один рік, для цілей розрахунків згідно з пунктами (a) і (b).

ЧАСТИНА II

Технології когенерації, що підпадають під дію цієї Директиви

(a) Газотурбінна установка комбінованого циклу з відновленням тепла

(b) Парова турбіна з протитиском

(d) Газова турбіна з відновленням тепла

(e) Двигун внутрішнього згоряння

(f) Мікротурбіни

(g) Двигуни Стірлінга

(h) Паливні елементи

(i) Парові двигуни

(j) Органічні цикли Ренкіна

(k) Будь-які інші типи технологій або їхні комбінації, що підпадають під означення, встановлене у статті 2(30).

При імплементації та застосуванні загальних принципів розрахунку обсягів електроенергії від когенерації, держави-члени повинні користуватися детальними Настановами, встановленими Рішенням Комісії 2008/952/ЄС від 19 листопада 2008 року про встановлення детальних настанов для імплементації та застосування додатка II до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/8/ЄС (-12).

ДОДАТОК II

МЕТОДОЛОГІЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЦЕСУ КОГЕНЕРАЦІЇ

Значення, які використовують, щоб розрахувати ефективність когенерації та заощадження первинної енергії, визначають на основі очікуваної чи реальної роботи установки за нормальних умов експлуатації.

(a) Високоефективна когенерація

Для цілей цієї Директиви високоефективна когенерація повинна відповідати таким критеріям:

когенерційне виробництво на когенераційних установках повинно забезпечувати заощадження первинної енергії, розраховане згідно з пунктом (b), принаймні на 10 % порівняно з еталонними значеннями для роздільного виробництва тепла та електроенергії,
виробництво на малих та мікро-когенераційних установках, що забезпечує заощадження первинної енергії, може вважатися високоефективною когенерацією.

(b) Розрахунок заощадження первинної енергії

Обсяг заощадженої первинної енергії, що забезпечується когенерційним виробництвом, визначеним згідно з додатком I, розраховують за такою формулою:

Де:

PES - заощадження первинної енергії.

CHP Hη - тепловий ККД когенераційного виробництва, визначений як річний обсяг корисної тепловіддачі, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми корисної тепловіддачі та електроенергії від когенерації.

Ref Hη - еталонне значення ККД для роздільного виробництва тепла.

CHP Eη - електричний ККД когенераційного виробництва, визначений як річний обсяг електроенергії від когенерації, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми корисної тепловіддачі та електроенергії від когенерації. Якщо когенераційна установка виробляє механічну енергію, то річний обсяг електроенергії від когенерації може бути збільшений на додатковий елемент, який відповідає обсягу електроенергії, еквівалентному обсягові такої механічної енергії. Цей додатковий елемент не надає права на видачу гарантій походження відповідно до статті 14(10).

Ref Hη - еталонне значення ККД для роздільного виробництва електроенергії.

Держави-члени можуть розраховувати заощаджену первинну енергії від виробництва тепла й електроенергії та механічної енергії, як зазначено нижче, не застосовуючи додаток I, щоб виключити з цього процесу ту частину тепла та електроенергії, що виробляється не когенерацією. Таке виробництво може вважатися високоефективною когенерацією, якщо воно задовольняє критерії ефективності з пункту (a) цього додатка, і, щодо когенераційних установок з електричною потужністю понад 25 МВт, загальний ККД становить більше 70 %. Проте, обсяг електроенергії від когенерації при такому виробництві для видачі гарантії походження та у статистичних цілях визначається згідно з додатком I.

Якщо заощаджену первинну енергію для певного процесу розраховують з використанням альтернативних методів розрахунку, як вказано вище, заощаджену первинну енергію розраховують за формулою з пункту (b) цього додатка із такими замінами: «CHP Hη» - на «Hη», і «CHP Eη» - на «Eη», де:

Hη означає тепловий ККД процесу, визначений як річний обсяг тепловіддачі, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми тепловіддачі та виробленої електроенергії.

Eη означає електричний ККД процесу, визначений як річний обсяг виробленої електроенергії, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми тепловіддачі та виробленої електроенергії. Якщо когенераційна установка виробляє механічну енергію, то річний обсяг електроенергії від когенерації може бути збільшений на додатковий елемент, який відповідає обсягу електроенергії, еквівалентному обсягові такої механічної енергії. Цей додатковий елемент не надаватиме права на видачу гарантій походження відповідно до статті 14(10).

(d) Держави-члени можуть використовувати інші звітні періоди, ніж один рік, для цілей розрахунків згідно з пунктами (b) і (c) цього додатка.

(e) Для мікро-когенераційних установок розрахунки заощадженої первинної енергії можуть базуватися на даних, вказаних у свідоцтві.

(f) Еталонні значення ККД для роздільного виробництва тепла та електроенергії

Гармонізовані еталонні значення ККД складаються з матриці значень, диференційованих за значущими факторами, у тому числі за роком будівництва і типами палива. Ці значення повинні ґрунтуватися на документально підтвердженому аналізі, що враховує, між іншим, дані експлуатаційного використання за реалістичних умов, структуру паливного балансу, кліматичні умови, а також застосовані технології когенерації.

Еталонні значення ККД для роздільного виробництва тепла та електроенергії згідно з формулою, визначеною в пункті (b), встановлюють експлуатаційну ефективність роздільного виробництва тепла та електроенергії, що його призначена замінити когенерація.

Еталонні значення ККД розраховують відповідно до таких принципів:

1. Для когенераційних установок порівняння з роздільним виробництвом електроенергії ґрунтується на принципі порівняння однакових категорій палива.

2. Кожну когенераційну установку порівнюють з найкращою доступною на ринку та економічно виправданою технологією для роздільного виробництва тепла та електроенергії в рік будівництва когенераційної установки.

3. Еталонні значення ККД для когенераційних установок, старших за 10 років, фіксуються на рівні еталонних значень для установок віком 10 років.

4. Еталонні значення ККД для роздільного виробництва тепла та електроенергії повинні відображати кліматичні відмінності між державами-членами.

ДОДАТОК III

ВИМОГИ ДО ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ДЛЯ ЗАКУПІВЕЛЬ ПРОДУКТІВ, ПОСЛУГ І БУДІВЕЛЬ ЦЕНТРАЛЬНИМ УРЯДОМ

Центральні уряди, що закуповують продукти, послуги чи будівлі, наскільки це відповідає вимогам щодо результативності за витратами, економічної доцільності, більшої сталості, технічної придатності, а також достатньої конкуренції, повинні:

(a) якщо на продукт поширюється дія делегованого акта, ухваленого згідно з Директивою 2010/30/ЄС, або пов’язаної імплементаційної директиви Комісії, закуповувати тільки ті продукти, які відповідають критерію приналежності до найвищого можливого класу енергоефективності у контексті необхідності забезпечення достатньої конкуренції;

(b) якщо на продукт, на який не поширюється дія на підставі пункту (a), поширюється дія імплементаційного інструмента згідно з Директивою 2009/125/ЄС, ухваленого після набуття чинності цією Директивою, закуповувати тільки ті продукти, які відповідають еталонним параметрам енергоефективності, визначеним у такому імплементаційному інструменті;

(c) закуповувати офісну техніку, на яку поширюється дія Рішення Ради 2006/1005/ЄС від 18 грудня 2006 року стосовно укладення Угоди між урядом Сполучених Штатів Америки та Європейським Співтовариством про координацію програм маркування щодо енергоефективності для офісної техніки (-13), яка відповідає не менш жорстким вимогам до енергоефективності ніж зазначені у додатку C до Угоди, долученої до згаданого Рішення;

(d) закуповувати тільки ті шини, які відповідають критерію приналежності до найвищого класу паливної енергоефективності, як визначено Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1222/2009 від 25 листопада 2009 року про маркування шин щодо ефективності споживання пального та інших суттєвих параметрів (-14). Ця вимога не перешкоджає публічним органам закуповувати шини з найвищим класом зчеплення з мокрим дорожнім покриттям або рівня зовнішнього шуму, якщо це виправдано з міркувань безпеки чи громадського здоров’я;

(e) вимагати у своїх тендерах на договори про надання послуг, щоб надавачі послуг використовували для надання відповідних послуг тільки ті продукти, які відповідають вимогам, зазначеним у пунктах (a)-(d). Ця вимога застосовується тільки до нових продуктів, закуплених надавачами послуг частково або повністю для цілей надання відповідної послуги;

(f) придбавати тільки ті будівлі, або укладати нові угоди про оренду тільки тих будівель, які відповідають принаймні мінімальним вимогам до енергетичних характеристик, зазначеним у статті 5(1), окрім випадків, коли метою закупівлі є:

(i) здійснення поглибленої реконструкції чи знесення;

(ii) щодо публічних органів - перепродаж будівлі без використання її для власних потреб публічного органу; або

(iii) збереження як будівлі, що офіційно охороняється як частина визначеного середовища або через її особливу архітектурну чи історичну цінність.

Дотримання цих вимог перевіряється за допомогою сертифікатів енергетичних характеристик будівлі, зазначених у статті 11 Директиви 2010/31/ЄС.

ДОДАТОК IV

ВМІСТ ЕНЕРГІЇ У ВИБРАНИХ ВИДАХ ПАЛИВА ДЛЯ КІНЦЕВОГО ВИКОРИСТАННЯ - ТАБЛИЦЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ (-15)

Енергетичний товар

кДж (ЧТЗ)

кг н.е. (ЧТЗ)

кВт•год (ЧТЗ)

1 кг коксу

28 500

0,676

7,917

1 кг кам’яного вугілля

17 200 - 30 700

0,411- 0,733

4,778 - 8,528

1 кг брикетів бурого вугілля

20 000

0,478

5,556

1 кг чорного лігніту

10 500 - 21 000

0,251 - 0,502

2,917 - 5,833

1 кг бурого вугілля

5 600 - 10 500

0,134 - 0,251

1,556 - 2,917

1 кг горючих сланців

8 000 - 9 000

0,191 - 0,215

2,222 - 2,500

1 кг торфу

7 800 - 13 800

0,186 - 0,330

2,167 - 3,833

1 кг торфу брикетованого

16 000 - 16 800

0,382 - 0,401

4,444 - 4,667

1 кг залишкового мазуту (важкої нафти)

40 000

0,955

11,111

1 кг легкої паливної нафти

42 300

1,010

11,750

1 кг автомобільного бензину

44 000

1,051

12,222

1 кг парафіну

40 000

0,955

11,111

1 кг зрідженого нафтового газу

46 000

1,099

12,778

1 кг природного газу (-1)

47 200

1,126

13,10

1 кг зрідженого природного газу

45 190

1,079

12,553

1 кг деревини (вологість 25 %) (-2)

13 800

0,330

3,833

1 кг пелет/деревних брикетів

16 800

0,401

4,667

1 кг відходів

7 400 - 10 700

0,177 - 0,256

2,056 - 2,972

1 МДж вторинного тепла

1 000

0,024

0,278

1 кВт•год електричної енергії

3 600

0,086

1 (-3)

(-1) 93 % метану.

(-2) Держави-члени можуть застосовувати інші значення залежно від типу деревини, який найбільше використовується у відповідній державі-члені.

(-3) Застосовується, якщо заощаджену енергію розраховують у значеннях первинної енергії з використанням висхідного підходу на основі споживання кінцевої енергії. До заощаджень енергії у кВт•год держави-члени застосовують коефіцієнт, встановлений за допомогою прозорої методології на основі національних обставин, що впливають на споживання первинної енергії, щоб забезпечити точний розрахунок реальних заощаджень. Такі обставини повинні бути обґрунтованими, придатними до перевірки та ґрунтуватися на об’єктивних і недискримінаційних критеріях. До заощаджень енергії у кВт•год держави-члени можуть застосовувати типовий коефіцієнт 2,1 або використати право на власний розсуд визначити інший коефіцієнт, якщо вони можуть обґрунтувати його застосування. При цьому держави-члени повинні враховувати енергетичний баланс, включений до їхніх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів, про які повинно бути повідомлено Комісію відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999. До 25 грудня 2022 року і кожні чотири роки після цього Комісія повинна переглядати типовий коефіцієнт на основі даних спостережень. Такий перегляд здійснюється з урахуванням впливу на інше право Союзу, таке як Директива 2009/125/ЄС і Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1369 від 4 липня 2017 року про встановлення рамки для енергетичного маркування та скасування Директиви 2010/30/ЄС (OB L 198, 28.07.2017, с. 1).

Джерело: Євростат.

ДОДАТОК V

Спільні методи та принципи розрахунку впливу схем зобов’язань щодо енергоефективності чи інших інструментів політики згідно зі статтями 7, 7a і 7b та статтею 20(6)

1. Методи розрахунку заощадженої енергії, інші ніж ті, що виникають на підставі інструментів податкової політики, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6).

Зобов’язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи публічні органи, що забезпечують виконання, можуть використовувати один або декілька з таких методів розрахунку заощадженої енергії:

(a) умовне заощадження, з покликанням на результати підвищення енергоефективності на аналогічних установках, підтверджені шляхом попереднього незалежного моніторингу. Загальний підхід називають «ex-ante»;

(b) виміряне заощадження, де заощадження від впровадження заходу чи комплексу заходів визначається шляхом реєстрування фактичного зниження обсягу використання енергії, враховуючи такі чинники як додатковість, завантаженість, рівні виробництва і погода, що можуть вплинути на споживання. Загальний підхід називають «ех post»;

(c) масштабоване заощадження, де використовуються інженерні оцінювання заощадження. Цей підхід можна використовувати тільки у випадках, коли визначення надійних даних вимірювань для конкретної установки є складним або надмірно дорогим, наприклад при заміні компресора чи електромотора на прилад з іншою номінальною потужністю у кВт•год ніж та, для якої були виміряні незалежні показники заощадження енергії, або коли оцінювання здійснюють кваліфіковані чи акредитовані експерти, незалежні від зобов’язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін, на основі встановлених на національному рівні методологій та еталонних параметрів;

(d) опитуване заощадження, де визначається реакція споживачів на поради, інформаційні кампанії, схеми маркування чи сертифікації, або інтелектуальні системи обліку. Цей підхід може застосовуватися тільки щодо заощаджень у результаті змін у поведінці споживачів. Його не використовують щодо заощаджень у результаті впровадження фізичних заходів.

2. При визначенні заощадження енергії завдяки заходу з підвищення енергоефективності, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6), застосовують такі принципи:

(a) Повинно бути продемонстровано, що заощадження є додатковими до тих, які були б отримані у будь-якому разі, незалежно від діяльності зобов’язаних сторін, сторін- учасниць або довірених сторін чи публічних органів, що забезпечують виконання. Для визначення заощаджень, які можуть вважатися додатковими, держави-члени повинні враховувати те, як розвивалося б використання енергії та попит за відсутності відповідного інструменту політики, беручи до уваги принаймні такі фактори: тенденції споживання енергії, зміни у поведінці споживачів, технологічний прогрес і зміни, спричинені іншими заходами, що здійснюються на рівні Союзі та на національному рівні.

(b) Заощадження у результаті імплементації обов’язкового права Союзу вважаються тими заощадженнями, які були б отримані у будь-якому разі, і тому не повинні вважатися заощадженнями енергії для цілей статті 7(1). Як відступ від зазначеної вимоги, заощадження, пов’язані з модернізацією наявних будівель, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей статті 7(1), за умови відповідності критерію значущості, зазначеному в пункті 3(h) цього додатка. Заощадження у результаті імплементації мінімальних національних вимог, встановлених для нових будівель до транспозиції Директиви 2010/31/ЄС, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей пункту (a) статті 7(1) за умови відповідності критерію значущості, зазначеного в пункті 3(h) цього додатка та якщо держави-члени повідомили про такі заощадження у своїх національних планах дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).

(i) стандартів Союзу щодо показників викидів для нових пасажирських автомобілів і нових легкових комерційних транспортних засобів після імплементації регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 (-16) і (ЄС) № 510/2011 (-17);

(ii) вимог Союзу щодо вилучення з ринку деяких пов’язаних з енергоспоживанням продуктів після імплементації імплементаційних інструментів на підставі Директиви 2009/125/ЄС.

(d) Дозволяються політики, ціллю яких є заохочення вищих рівнів енергоефективності продуктів, обладнання, транспортних систем, транспортних засобів і палива, будівель і будівельних елементів, процесів або ринків.

(e) Заходи, що сприяють впровадженню технологій відновлюваної енергії у малих масштабах на будівлях або в будівлях, можуть вважатися такими, що відповідають вимогам, для врахування як забезпечення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), за умови, що вони сприяють заощадженню енергії, та що їх можна перевірити, виміряти чи оцінити. Розрахунок заощадженої енергії повинен відповідати вимогам цього додатка.

(f) Щодо політик, які прискорюють впровадження ефективніших продуктів і транспортних засобів, заощадження можуть бути заявлені в повному обсязі за умови, що продемонстровано, що таке впровадження відбувається до закінчення середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу або до того, як продукт або транспортний засіб зазвичай підлягає заміні, і що заощадження заявлене тільки щодо періоду до кінця середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу, що підлягає заміні.

(g) У заохоченні до впровадження заходів з підвищення енергоефективності держави-члени, у відповідних випадках, повинні забезпечувати дотримання стандартів якості продуктів, послуг і підтримання чи запровадження заходів, якщо такі стандарти відсутні.

(h) Для врахування кліматичних відмінностей між регіонами, держави-члени можуть вирішити скоригувати обсяг заощадження до стандартної величини чи узгодити різні обсяги заощадження енергії, відповідно до різниці у температурі в різних регіонах.

(i) Розрахунок заощадженої енергії повинен враховувати строк дії заходів і швидкість, з якою заощадження зменшується з плином часу. Такий розрахунок повинен врахувати заощадження від кожної окремої дії, що його буде досягнуто в період з дати її імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. Як альтернатива, держави-члени можуть запровадити інший метод, який, за оцінками, забезпечує досягнення принаймні такого ж загального обсягу заощадження. Застосовуючи інший метод, держави-члени повинні забезпечувати, щоб загальний обсяг заощадженої енергії, розрахований за зазначеним методом, не перевищував обсягу заощадження енергії, який був би результатом їхнього розрахунку, якщо б вони враховували заощадження від кожної окремої дії, що його буде досягнуто в період з дати її імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. Держави-члени детально описують у своєму комплексному національному енергетичному та кліматичному плані, ухваленому на підставі Регламенту (ЄС) 2018/1999, інший метод і заходи, вжиті для забезпечення виконання цієї зобов’язальної вимоги щодо розрахунку.

3. Держави-члени забезпечують, щоб інструменти політики, ухвалені на підставі статті 7b і статті 20(6), виконували такі вимоги:

(a) інструменти політики та окремі дії мають наслідком заощадження енергії при кінцевому використанні, що може бути перевірено;

(b) чітко визначена відповідальність кожної сторони-учасниці, довіреної сторони чи публічного органу, що забезпечує виконання, у відповідних випадках;

(d) обсяг заощадженої енергії, що вимагається або повинен бути досягнутий відповідно до інструменту політики, виражається у споживанні кінцевої чи первинної енергії із використанням коефіцієнтів перетворення, визначених у додатку IV;

(e) надається та оприлюднюється щорічний звіт про заощадження енергії, досягнуті довіреними сторонами, сторонами-учасницями та публічними органами, що забезпечують виконання, а також дані про річну тенденцію щодо заощадження енергії;

(f) здійснюється моніторинг результатів і, якщо прогрес є незадовільним, вживаються належні заходи;

(g) заощадження енергії від окремої дії відноситься тільки до однієї сторони;

(h) діяльність сторони-учасниці, довіреної сторони чи публічного органу, що забезпечує виконання, продемонструвала свою значущість для досягнення відповідного заощадження енергії.

4. Для визначення заощадження енергії від пов’язаних із оподаткуванням інструментів політики, запроваджених на підставі статті 7b, застосовують такі принципи:

(a) враховується лише заощадження енергії, досягнуте завдяки інструментам податкової політики, що перевищує мінімальні рівні оподаткування, застосовні до палива згідно з вимогами Директиви Ради 2003/96/ЄС (-18) або 2006/112/ЄС (-19);

(b) цінова еластичність для цілей розрахунку впливу інструментів податкової політики (щодо енергії) повинна відображати чутливість попиту на енергію у зв’язку зі зміною цін і повинна оцінюватися на основі останніх і репрезентативних офіційних джерел даних;

(c) заощадження енергії в результаті супровідних інструментів податкової політики, у тому числі податкових стимулів або платежів до фонду, повинні враховуватися окремо.

5. Повідомлення про методологію

Держави-члени відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999 повідомляють Комісію про пропоновану ними детальну методологію для функціонування схем зобов’язань щодо енергоефективності й альтернативні інструменти, зазначені у статтях 7a і 7b та статті 20(6). У випадках, не пов’язаних з оподаткуванням, таке повідомлення повинно містити дані про:

(a) рівень заощаджень енергії, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа статті 7(1), або очікуваний обсяг заощаджень, якого необхідно досягнути за весь період з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року;

(b) зобов’язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи публічні органи, що забезпечують виконання;

(d) інструменти політики та окремі дії, у тому числі очікуваний загальний обсяг сукупної заощадженої енергії для кожного інструмента;

(e) тривалість періоду дії зобов’язань для схеми зобов’язань щодо енергоефективності;

(f) дії, передбачені інструментом політики;

(g)методологію розрахунку, у тому числі із зазначенням того, як визначається додатковість і значущість, а також які методології та еталонні параметри застосовують до умовних і масштабованих заощаджень;

(h) строки дії заходів, а також як їх розраховують, і на чому вони ґрунтуються;

(i) підхід, обраний для врахування кліматичних відмінностей у межах держави-члена;

(j) системи моніторингу та перевірки щодо інструментів на підставі статей 7a і 7b, і спосіб забезпечення їхньої незалежності від зобов’язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін;

(k) щодо оподаткування:

(i) цільові сектори та сегмент платників податків;

(ii) публічний орган, що забезпечує виконання;

(iii) очікуваний обсяг заощаджень;

(iv) тривалість інструменту податкової політики; та

(v) методологію розрахунку, у тому числі використану цінову еластичність і спосіб її встановлення.

ДОДАТОК VI

Мінімальні критерії до енергетичних аудитів, у тому числі в рамках систем енергетичного менеджменту

Енергетичні аудити, зазначені у статті 8, проводять на основі таких настанов:

(a) вони повинні ґрунтуватися на актуальних, виміряних, простежуваних експлуатаційних даних про споживання енергії та профілі навантаження (щодо електроенергії);

(b) вони повинні включати детальний огляд профілю енергоспоживання будівель або груп будівель, промислової діяльності чи установки, у тому числі транспорту;

(c) вони повинні базуватися, якщо можливо, на аналізі витрат протягом життєвого циклу (LCCA), а не на простих періодах окупності (SPP), щоб враховувати довгострокові заощадження, залишковий обсяг довгострокових інвестицій та ставки дисконту;

(d) вони повинні бути пропорційними та достатньо репрезентативними, щоб уможливити отримання достовірної картини загальної енергоефективності та надійне виявлення найбільш суттєвих можливостей для її підвищення.

Енергетичні аудити повинні давати змогу здійснювати детальні та підтверджені розрахунки пропонованих заходів, щоб надавати чітку інформацію про потенційні заощадження.

Дані, які використовують при енергетичних аудитах, повинні бути придатними до зберігання задля аналізу статистики та відстеження результативності.

ДОДАТОК VII

Мінімальні вимоги до виставлення рахунків та інформації для виставлення рахунків на основі фактичного споживання електроенергії та газу

1. Мінімальні вимоги до виставлення рахунків

1.1. Виставлення рахунків на основі фактичного споживання

Щоб надати кінцевим споживачам можливість регулювати власне споживання енергії, рахунки повинні виставлятися на основі фактичного споживання щонайменше один раз на рік, а інформація для виставлення рахунків повинна надаватися принаймні щоквартально, на вимогу або якщо споживачі вирішили отримувати електронні рахунки, а в іншому разі - двічі на рік. Газ, що використовується виключно для приготування їжі, може бути звільнений від цієї вимоги.

1.2. Мінімальна інформація, що міститься у рахунку

Держави-члени забезпечують, щоб, у відповідних випадках, кінцевим споживачам надавалася, у чіткому та зрозумілому вигляді в їхніх рахунках або разом із їхніми рахунками, договорами, транзакціями та квитанціями з розподільчих станцій, така інформація:

(a) поточні фактичні ціни та фактичне споживання енергії;

(b) порівняння поточного споживання енергії кінцевим споживачем із споживанням за такий самий період попереднього року, бажано у графічній формі;

(c) контактна інформація організацій кінцевих споживачів, енергетичних агентств або аналогічних органів, у тому числі адреси веб-сайтів, де можна отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, порівняльні профілі кінцевих користувачів, об’єктивні технічні специфікації енергоспоживального обладнання.

Крім того, якщо це можливо та корисно, держави-члени забезпечують, щоб кінцевим споживачам надавалися результати порівняння із середнім нормалізованим або еталонним кінцевим споживачем тієї ж категорії користувачів у чіткому та зрозумілому вигляді, в їхніх рахунках, договорах, транзакціях і квитанціях з розподільчих станцій, разом з ними або із вказівкою на такі документи.

1.3. Поради щодо енергоефективності, що супроводжують рахунки, і зворотній зв’язок із кінцевими споживачами

Надсилаючи договори та зміни до договорів, а також у рахунках, які отримують споживачі, або через веб-сайти для індивідуальних споживачів, дистрибутори енергії, оператори системи розподілу та енергозбутові компанії надають своїм споживачам, у чіткому та зрозумілому вигляді, контактну інформацію незалежних центрів консультування споживачів, енергетичних агентств і аналогічних установ, у тому числі адреси їхніх веб-сайтів, де вони можуть отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, еталонні профілі для їхнього споживання енергії та технічні специфікації енергоспоживальних приладів, які можуть сприяти зменшенню споживання енергії такими приладами.

ДОДАТОК VIIa

Мінімальні вимоги до інформації про споживання опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання та для виставлення рахунків за них

1. Виставлення рахунків на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла

Щоб надати кінцевим користувачам можливість регулювати власне споживання енергії, рахунки повинні виставлятися на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла щонайменше один раз на рік.

2. Мінімальна частота надання інформації для виставлення рахунків або інформації про споживання

З 25 жовтня 2020 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим споживачам принаймні щоквартально, на вимогу або якщо споживачі вирішили отримувати електронні рахунки, а в іншому разі - двічі на рік.

З 1 січня 2022 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим споживачам принаймні щомісячно. Вона також може надаватися через Інтернет і оновлюватися так часто, як це дають змогу вимірювальні пристрої та системи, що використовуються. Опалення та охолодження можуть бути звільнені від цієї вимоги поза межами сезонів опалення/охолодження.

3. Мінімальна інформація, що міститься у рахунку

Держави-члени забезпечують, щоб, кінцевим користувачам надавалася, у чіткому та зрозумілому вигляді в їхніх рахунках або разом із їхніми рахунками, якщо рахунки формуються на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла, така інформація:

(a) поточні фактичні ціни та фактичне споживання енергії чи загальна вартість тепло та показники розподілювача спожитого тепла;

(b) про використану паливну суміш та пов’язані з нею щорічні викиди парникових газів, у тому числі для кінцевих користувачів, що користуються централізованим опаленням або централізованим охолодженням, і опис різних застосовних податків, зборів і тарифів. Держави-члени можуть обмежити обсяг вимоги надавати інформацію про викиди парникових газів таким чином, щоб вона стосувалася тільки постачання з систем централізованого опалення із загальним номінальним споживанням теплової енергії, що перевищує 20 МВт;

(c) порівняння поточного споживання енергії кінцевим користувачем із споживанням за такий самий період попереднього року, у графічній формі, із коригуванням з огляду на клімат для опалення та охолодження;

(d) контактна інформація організацій кінцевих споживачів, енергетичних агентств або аналогічних органів, у тому числі адреси веб-сайтів, де можна отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, порівняльні профілі кінцевих користувачів, об’єктивні технічні специфікації енергоспоживального обладнання;

(e) про відповідні процедури подання скарг, послуги омбудсмена чи альтернативні механізми вирішення спорів, застосовні в державах-членах;

(f) результати порівняння із середнім нормалізованим або еталонним кінцевим користувачем тієї ж категорії користувачів. У разі використання електронних рахунків, такі порівняння, натомість, можуть бути доступними в Інтернеті, і вказівники на них можуть міститися в рахунках.

Рахунки не на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла повинні містити чітке і зрозуміле пояснення того, як розрахована сума, визначена в рахунку, і принаймні інформацію, зазначену в пунктах (d) і (e).

ДОДАТОК VIII

Потенціал ефективності в опаленні та охолодженні

Комплексне оцінювання національних потенціалів опалення та охолодження, зазначених у статті 14(1), повинне включати таке та ґрунтуватися на такому:

Частина I

ОГЛЯД ОПАЛЕННЯ ТА ОХОЛОДЖЕННЯ

1. попиті на опалення й охолодження, вираженому в оціненій корисній енергії (-20) і кількісних показниках споживання кінцевої енергії, у ГВт•год на рік (-21), за секторами:

(a) побутовим;

(b) послуг;

(d) у будь-якому іншому секторі, на який окремо припадає більше 5 % сумарного національного попиту на корисне опалення та охолодження;

2. ідентифікації або, щодо пункту 2(a)(i), ідентифікації чи оцінювання наявного способу постачання опалення чи охолодження:

(a) за технологією, у ГВт•год на рік (-22), у межах секторів, зазначених у пункті 1, де це можливо, розрізняючи енергію, отриману з викопних і відновлюваних джерел:

(i) що забезпечується на місці для побутового сектора та сектора послуг за допомогою:

котлами для виробництва виключно тепла;
високоефективної когенерації тепла та електроенергії;
теплових насосів;
інших технологій та джерел виробництва на місці;

(ii) що забезпечується на місці для секторів, окрім побутового та послуг, за допомогою:

котлами для виробництва виключно тепла;
високоефективної когенерації тепла та електроенергії;
теплових насосів;

-інших технологій та джерел виробництва на місці;

(iii) що забезпечується поза межами місця використання за допомогою:

високоефективної когенерації тепла та електроенергії;
скидного тепла;
інших технологій та джерел виробництва поза межами місця використання;

(b) ідентифікаційних даних установок, які виробляють скидне тепло чи холод, та їхній потенціал постачання опалення чи охолодження, у ГВт•год на рік:

(i) установки для виробництва теплової енергії, які можуть постачати чи можуть бути модифіковані для постачання скидного тепла, із загальним споживанням теплової енергії понад 50 МВт;

(ii) когенераційні установки для виробництва тепла та електроенергії з використанням технологій, зазначених у частині II додатка I, із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт;

(iii) установки зі спалювання відходів;

(iv) установки відновлюваної енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, крім установок, визначених у пункті 2(b)(i) і (ii), що виробляють опалення чи охолодження, використовуючи енергію з відновлюваних джерел;

(v) промислові установки із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, які можуть виробляти скидне тепло;

(c) повідомленою часткою енергії з відновлюваних джерел і від скидного тепла чи холоду в споживанні кінцевої енергії сектором централізованого опалення та охолодження (-23) за останні 5 років, відповідно до вимог Директиви (ЄС) 2018/2001;

3. карті, що охоплює всю національну територію, із позначенням (зберігаючи при цьому комерційно чутливу інформацію) такого:

(a) територій попиту на опалення та охолодження на основі аналізу пункту 1, використовуючи при цьому узгоджені критерії для зосередження уваги на енергоємних територіях у муніципалітетах і конурбаціях;

(b) наявних пунктів постачання опалення та охолодження, визначених на підставі пункту 2(b), та установок передачі централізованого теплопостачання;

(c) запланованих пунктів постачання опалення та охолодження, що належать до типів, описаних у пункті 2(b), та установок передачі централізованого теплопостачання;

4. прогнозі тенденцій попиту на опалення та охолодження для збереження бачення на наступні 30 років, у ГВт•год, з урахуванням, зокрема, прогнозів на наступні 10 років, змін у попиті в будівлях і різних секторах промисловості, впливу політик і стратегій, пов’язаних з керуванням попитом, таких як довгострокові стратегії модернізації будівель на підставі Директиви (ЄС) 2018/844;

ЧАСТИНА II

ЦІЛІ, СТРАТЕГІЇ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПОЛІТИКИ

5. запланованому внеску держави-члена до її національних цілей, цільових показників і внесків за п’ятьма вимірами енергетичного союзу, як встановлено у статті 3(2)(b) Регламенту (ЄС) 2018/1999, що забезпечується ефективністю опалення та охолодження, зокрема у зв’язку з пунктами 1-4 статті 4(b) і параграфом (4)(b) статті 15, і з визначення того, які з цих елементів є додатковими порівняно з інтегрованими національними енергетичними та кліматичними планами;

6. загальним оглядом наявних політики та інструментів, як описано в найновішому звіті, поданому відповідно до статей 3, 20, 21 і 27(a) Регламенту (ЄС) 2018/1999;

Частина III

АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОСТІ В ОПАЛЕННІ ТА ОХОЛОДЖЕННІ

7. аналізі економічного потенціалу (-24) різних технологій опалення та охолодження, який проводиться для всієї національної території за допомогою аналізу витрат і вигід, зазначеного у статті 14(3), і визначає альтернативні сценарії для більш ефективних і відновлюваних технологій опалення та охолодження, розрізняючи енергію, отриману з викопних і відновлюваних джерел, якщо застосовно.

Повинні бути розглянуті такі технології:

(a) промислове скидне тепло та холод;

(b) спалювання відходів;

(d) відновлювані джерела енергії (такі як геотермальна та геліотермальна енергія і біомаса), інші ніж ті, що використовуються для високоефективної когенерації;

(e) теплових насосів;

(f) зменшення втрат тепла та холоду в наявних централізованих мережах;

8. цьому аналізі економічного потенціалу, який повинен включати такі кроки та аспекти:

(a) Аспекти:

(i) аналіз витрат і вигід для цілей статті 14(3) повинен включати економічний аналіз, який враховує соціально-економічні та екологічні чинники (-25), і фінансовий аналіз, проведений для оцінювання проектів з точки зору інвесторів. Як економічний, так і фінансовий аналіз повинні використовувати чисту поточну вартість як критерій оцінювання;

(ii) базовий сценарій повинен слугувати орієнтиром і враховувати наявні політики на момент складання цього комплексного оцінювання (-26), і бути пов’язаним з даними, зібраними згідно з частиною I і пунктом 6 частини II цього додатка;

(iii) сценарії, альтернативні до базового, повинні враховувати цілі щодо енергоефективності та відновлюваної енергії з Регламенту (ЄС) 2018/1999. Кожен сценарій повинен представляти такі елементи у порівнянні з базовим сценарієм:

економічний потенціал технологій, що досліджується з використанням чистого поточної вартості як критерію;
зменшення викидів парникових газів;
заощадження первинної енергії, у ГВт•год на рік;
вплив на частку відновлюваних джерел у національному енергетичному балансі.

Сценарії, неможливі з технічних або фінансових причин чи внаслідок національного регулювання, можуть бути виключені на ранньому етапі аналізу витрат і вигід, якщо це виправдано на підставі ретельних, чітких та належно задокументованих міркувань.

Оцінювання та вироблення й ухвалення рішень повинні враховувати витрати та заощадження енергії від збільшення гнучкості в енергопостачанні та від оптимальнішого функціонування електромереж, включно з уникненням витрат і заощадженнями від зменшення інвестицій в інфраструктуру, в аналізованих сценаріях.

(b) Витрати та вигоди

Витрати та вигоди, зазначені у пункті 8(a), повинні включати принаймні такі вигоди та витрати:

(i) Вигоди:

вартість обсягу виробництва (опалення, охолодження та електроенергії) для споживача;
зовнішні вигоди, такі як вигоди для довкілля та здоров’я, наскільки це можливо;
наслідки для ринку праці, енергетичної безпеки та конкурентоспроможності, наскільки це можливо.

(ii) Витрати:

капітальні витрати на основні виробничі засоби;
капітальні витрати на приєднані енергетичні мережі;
змінні та постійні операційні витрати;
витрати на енергію;
витрати на охорону довкілля, здоров’я та безпеки, наскільки це можливо;
витрати на ринок праці, енергетичну безпеку та конкурентоспроможність, наскільки це можливо.

Усі сценарії, що стосуються базового сценарію, повинні бути розглянуті, у тому числі роль ефективного індивідуального опалення та охолодження.

(i) аналіз витрат і вигід може охоплювати оцінювання проекту чи групи проектів для ширшого місцевого, регіонального чи національного оцінювання задля встановлення найбільш результативного за витратами та вигідного рішення щодо опалення чи охолодження у порівнянні з базовим сценарієм для цілей планування у конкретному географічного районі;

(ii) Держави-члени призначають компетентні органи, відповідальні за здійснення аналізів витрат і вигід на підставі статті 14. Вони надають детальні методології та припущення відповідно до цього додатка та встановлюють і оприлюднюють процедури економічного аналізу.

(d) Межі та комплексний підхід:

(i) географічні межі охоплюють належний чітко визначений географічний район;

(ii) аналіз витрат і вигід враховує всі відповідні централізовані чи децентралізовані ресурси постачання, доступні в рамках системи та географічних меж, у тому числі технології, що розглядаються у пункті 7 частини III цього додатка, і тенденції та характеристики попиту на опалення та охолодження.

(e) Припущення:

(i) Держави-члени надають припущення для цілей аналізу витрат і вигід щодо цін на основні факторів виробництва та випуску і ставок дисконту;

(ii) дисконту, що її використовують в економічному аналізі для розрахунку чистої поточної вартості, обирають згідно з європейськими або національними настановами;

(iii) Держави-члени використовують національні, європейські чи міжнародні прогнози щодо динаміки цін на енергію, якщо доцільно у їхньому національному та/або регіональному/місцевому контексті;

(iv) ціни, що використовуються в економічному аналізі, повинні відображати соціально-економічні витрати і вигоди. Також повинні бути включені зовнішні витрати, такі як наслідки для довкілля та здоров’я, наскільки це можливо, тобто якщо існує ринкова ціна або коли її вже включено до європейських або національних нормативних документів.

(f) Аналіз чутливості:

(i) аналіз чутливості проводиться для оцінювання витрат та вигід від проекту або групи проектів, та він ґрунтується на змінних факторах, які суттєво впливають на результат розрахунків, таких як різні ціни на енергію, рівень попиту, ставки дисконту та інших.

Частина IV

ПОТЕНЦІЙНІ НовІ СТРАТЕГІЇ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПОЛІТИКИ

9. огляді нових законодавчих і незаконодавчих інструментів політики (-27), спрямованих на реалізацію економічного потенціалу, визначеного відповідно до пунктів 7 і 8, разом із передбаченим ними:

(a) зменшення викидів парникових газів;

(b) заощадження первинної енергії, у ГВт•год на рік;

(d) впливом на частку відновлюваних джерел у національному енергетичному балансі та у секторі опалення та охолодження;

(e) покликаннями на національне фінансове планування та економію витрат для державного бюджету та учасників ринку;

(f) очікуваними заходами державної підтримки, якщо такі передбачені, із їхнім щорічним бюджетом та визначеним потенційним об’єктом допомоги.

ДОДАТОК IX

АНАЛІЗ ВИТРАТ І ВИГІД

Частина 2

Принципи для цілей статті 14(5) і (7)

Аналіз витрат і вигід повинен надавати інформацію для цілей заходів, зазначених у статті 14(5) і (7):

Якщо планується установка, що виробляє виключно електроенергію, або установка без відновлення тепла, то проводиться порівняння між запланованими установками або запланованим оновлювальним ремонтом і еквівалентною установкою, що виробляє такий самий обсяг електроенергії або технологічного тепла, але з відновленням скидного тепла та постачанням тепла через високоефективну когенерацію та/або мережі централізованого опалення та охолодження.

У відповідних географічних межах таке оцінювання враховує заплановану установку та всі відповідні наявні або потенційні точки попиту на опалення, які можуть постачатися від неї, враховуючи раціональні можливості (наприклад, технічну здійсненність і відстань).

Межі системи встановлюють таким чином, щоб вони включали заплановану установку та теплові навантаження, такі як будівля (будівлі) та промисловий процес. У цих межах системи для обох випадків визначають загальні витрати на забезпечення теплом і електроенергією та порівнюють їх.

Теплові навантаження включають наявні теплові навантаження, такі як промислова установка чи наявна система централізованого теплопостачання, а також, на міських територіях, теплове навантаження та витрати, що мали б місце, якби група будівель або частина міста постачалися від нової мережі централізованого теплопостачання та/або були підключені до неї.

Аналіз витрат і вигід ґрунтується на описі запланованої установки та установки (установок), з якою (якими) її порівнюють, з урахуванням електричної та теплової потужності, у застосовних випадках, виду палива, запланованого використання, планової кількості годин експлуатації на рік, місця розташування, а також попиту на електроенергію та тепло.

Для цілей порівняння повинен враховуватися попит на теплову енергію та типи опалення й охолодження, що їх використовують найближчі точки попиту на опалення. Порівняння повинно охоплювати інфраструктур ні витрати на заплановану установку й установку для порівняння.

Аналіз витрат і вигід для цілей статті 14(5) включає економічний аналіз, що охоплює фінансовий аналіз, який відображає фактичні операції з руху грошових коштів від інвестування в окремі установки та в їх експлуатацію.

Проекти з позитивною різницею між витратами та вигодами - це ті проекти, в яких сума приведених вигід в економічному та фінансовому аналізі перевищує суму скоригованих витрат (профіцит).

Держави-члени встановлюють керівні принципи щодо методології, припущень і часового горизонту економічного аналізу.

Держави-члени можуть вимагати, щоб компанії, відповідальні за експлуатацію установок із виробництва теплової та електричної енергії, промислові компанії, мережі централізованого опалення та охолодження або інші сторони, що зазнають впливу визначеної межі системи і географічної межі, надавали дані для використання в оцінюванні витрат і вигід окремих установок.

ДОДАТОК X

Гарантія походження електроенергії, виробленої шляхом високоефективної когенерації

(a) Держави-члени вживають заходів для забезпечення того, щоб:

(i) гарантія походження електроенергії, виробленої шляхом високоефективної когенерації:

давала змогу виробникам доводити, що електроенергія, яку вони продають, вироблена шляхом високоефективної когенерації, і видавалася для цього у відповідь на запит виробника,
була точною, надійною, захищеною від підробок;
видавалася, передавалася, скасовувалася в електронній формі;

(ii) одна й та сама одиниця енергії від високоефективної когенерації враховувалася тільки один раз.

(b) Гарантія походження, зазначена у статті 14(10), повинна містити принаймні таку інформацію:

(i) ідентифікаційні дані, розташування, тип, потужність (теплова й електрична) установки, на якій була вироблена енергія;

(ii) дати та місця виробництва;

(iii) нижчу теплотворну здатність джерела палива, з якого була вироблена електроенергія;

(iv) кількість і використання тепла, виробленого разом з електроенергією;

(v) кількість електроенергії від високоефективної когенерації згідно з додатком II, на яку надана така гарантія;

(vi) заощаджену первинну енергію, розраховану згідно з додатком II, на основі гармонізованих еталонних значень ККД, наведених у пункті (f) додатка II;

(vii) номінальний електричний і тепловий ККД об’єкту;

(viii) чи надавалася інвестиційна підтримка відповідній установці та якою мірою;

(ix) чи надавалася допомога відповідній одиниці енергії від будь-якої іншої національної схеми підтримки, якою мірою, і тип такої схеми;

(x) дату введення установки в експлуатацію; та

(xi) дату та країна видачі й унікальний ідентифікаційний номер.

Гарантія походження повинна мати стандартний обсяг - 1 МВт•год. Вона стосується чистого обсягу виробленої електроенергії, виміряного на межі станції та переданого до енергосистеми.

ДОДАТОК XI

Критерії енергоефективності для управління енергетичними мережами і для мережевих тарифів на електроенергію

1. Мережеві тарифи повинні відображати економію витрат у мережах, досягнуту завдяки заходами на стороні споживачів, заходам з управління попитом та розподіленому виробництву енергії, включно з економією від зменшення вартості доставки та інвестицій у мережу, а також завдяки оптимальнішій експлуатації мережі.

2. Управління мережами і мережеві тарифи не повинні перешкоджати операторам мереж або компаніям роздрібної торгівлі енергією забезпечувати доступність системних послуг для заходів з регулювання попиту, керування попитом, розподіленого виробництва енергії на організованих ринках електроенергії, зокрема:

(a) зміщення кінцевими споживачами навантаження з пікових періодів на періоди нижчого навантаження з урахуванням наявності відновлюваної енергії, енергії від когенерації та розподіленого виробництва енергії;

(b) заощадження енергії в результаті регулювання попиту розосереджених споживачів за допомогою агрегаторів енергії;

(c) зменшення попиту завдяки заходам з підвищення енергоефективності, вжитим надавачами енергетичних послуг, у тому числі, енергосервісними компаніями;

(d) підключення до джерел виробництва електроенергії на нижчих рівнях напруги та диспетчерського управління ними;

(e) підключення ближче розташованих джерел виробництва електроенергії до місця споживання; та

(f) зберігання енергії.

Для цілей цього положення термін «організовані ринки електроенергії» включає позабіржові ринки та біржі електроенергії для торгівлі енергетичними послугами, послугами з надання потужності, послугами балансування та допоміжними послугами у будь-яких часових рамках, у тому числі форвардні ринки, ринки «на добу наперед» і внутрішньодобові ринки.

3. Мережеві або роздрібні тарифи можуть підтримувати динамічне ціноутворення для вжиття кінцевими споживачами заходів з регулювання попиту, таких як:

(a) тарифи, що розрізняються за часом використання;

(b) ціноутворення за періодами пікового навантаження;

(d) знижки за піковий час.

ДОДАТОК XII

ВИМОГИ ДО ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ДЛЯ ОПЕРАТОРІВ СИСТЕМ ПЕРЕДАЧІ ТА ОПЕРАТОРІВ СИСТЕМ РОЗПОДІЛУ

Оператори систем передачі та оператори систем розподілу повинні:

(a) встановити та оприлюднити свої стандартні правила щодо несення і розподілення витрат на технічну адаптацію, таку як підключення до енергосистеми, посилення енергосистеми та введення нових енергосистем, вдосконалення експлуатації енергосистеми, а також правила щодо недискримінаційного застосування кодексів енергосистем, необхідних для інтеграції нових виробників, що постачають електроенергію, вироблену шляхом високоефективної когенерації, в об’єднану енергосистему;

(b) надавати будь-якому новому виробникові електроенергії, виробленої шляхом високоефективної когенерації, який бажає підключитися до системи, всебічну та необхідну інформацію, у тому числі:

(i) комплекснуе та детальне оцінювання витрат, пов’язаних із підключенням;

(ii) обґрунтований та точний графік отримання та опрацювання запиту на підключення до енергосистеми;

(iii) обґрунтований орієнтовний графік для будь-якого пропонованого підключення до енергосистеми. Увесь процес підключення до енергосистеми не повинен тривати більше 24 місяців, з урахуванням обґрунтованих практичних і недискримінаційних вимог;

(c) надавати стандартизовані та спрощені процедури підключення розосереджених виробників, що застосовують високоефективну когенерацію, для полегшення їхнього підключення до енергосистеми.

Стандартні правила, зазначені в пункті (a), повинні ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих і недискримінаційних критеріях, з особливою увагою до всіх витрат і вигід, пов’язаних з підключенням таких виробників до енергосистеми. Вони можуть передбачати різні типи підключення.

ДОДАТОК XIII

Мінімальний перелік пунктів, що повинні бути включені до договорів на підвищення енергоефективності з публічним сектором або до пов’язаних тендерних специфікацій

Чіткий та прозорий список заходів з підвищення енергоефективності, що повинні бути вжиті, або результатів з енергоефективності, що повинні бути досягнуті.
Гарантовані заощадження, що повинні бути досягнуті шляхом здійснення заходів, передбачених договором.
Тривалість та етапи виконання договору, умови та строки сповіщення.
Чіткий та прозорий список зобов’язань кожної сторони договору.
Референтна дата (дати) підтвердження досягнутих заощаджень.
Чіткий та прозорий список кроків, які повинні бути вжиті для здійснення заходу або комплексу заходів, та, де це доречно, пов’язані з цим витрати.
Зобов’язання щодо повного здійснення заходів, передбачених договором, і документального відображення всіх змін, внесених протягом проекту.
Положення, що передбачають включення еквівалентних вимог до будь-яких субпідрядних договорів з третіми сторонами.
Чітке та прозоре відображення фінансових наслідків проекту та розподілу часток обох сторін у досягнутій економії коштів (тобто винагорода надавача послуг).
Чіткі та прозорі положення про вимірювання та верифікацію досягнутих гарантованих заощаджень, про перевірки та гарантії якості.
Положення, що роз’яснюють процедуру врахування змін у рамкових умовах, які впливають на зміст договору та результат його виконання (тобто зміни в цінах на енергію, в інтенсивності використання установки).
Детальна інформація про зобов’язання кожної зі сторін договору та штрафи за їх порушення.

ДОДАТОК XIV

ЗАГАЛЬНІ РАМКИ ЗВІТУВАННЯ

Частина 1

Загальні рамки для щорічних звітів

Щорічні звіти, зазначені у статті 24(1), є основою для моніторингу прогресу в досягненні національних цільових показників на 2020 рік. Держави-члени забезпечують, щоб звіти включали таку мінімальну інформацію:

(a) оцінювання таких показників за передостанній рік (рік X (-28) - 2):

(i) споживання первинної енергії;

(ii) загальне споживання кінцевої енергії;

(iii) споживання кінцевої енергії за секторами:

промисловість
транспорт (з розподілом на пасажирський і вантажний транспорт, за наявності)
домогосподарства
послуги;

(iv) валова додана вартість за секторами:

промисловість
послуги;

(v) дохід домогосподарств, що залишається після сплати податків;

(vi) валовий внутрішній продукт (ВВП);

(vii) електроенергія, вироблена при виробництві теплової енергії;

(viii) електроенергія, вироблена електростанціями з комбінованим виробництвом тепла та електроенергії;

(ix) тепло, вироблене при виробництві теплової енергії;

(x) тепло, вироблене електростанціями з комбінованим виробництвом тепла та електроенергії, включно з промисловим скидним теплом;

(xi) кількість використаного палива при виробництві теплової енергії;

(xii) кількість пасажиро-кілометрів (пкм), за наявності;

(xiii) кількість тонно-кілометрів (ткм), за наявності;

(xiv) загальна кількість транспортних кілометрів (пкм + ткм), якщо дані пунктів (xii) і (xiii) відсутні;

(xv) чисельність населення.

У секторах, в яких споживання енергії залишається стабільним або зростає, держави-члени аналізують причини цього та додають свій висновок до оцінювання.

Другий та наступні звіти також повинні включати пункти (b)-(е):

(b) останні дані про основні законодавчі та незаконодавчі інструменти, імплементовані у попередній рік, які сприяють досягненню загальних національних цільових показників енергоефективності на 2020 рік;

(c) загальну площу будівель із загальною корисною площею понад 500 м-2, а з 9 липня 2015 року - понад 250 м-2, що належать центральному уряду держав-членів або зайняті ним, та які, станом на 1 січня року, в якому необхідно подати звіт, не відповідали вимогам до енергетичних характеристик, зазначеним у статті 5(1);

(d) загальну площу опалюваних та/або охолоджуваних будівель, що належать центральному уряду держав-членів або зайняті ним, та які були модернізовані у попередній рік, як зазначено в статті 5(1), або обсяг заощадженої енергії у будівлях, що відповідають встановленим критеріям і що належать центральному уряду чи зайняті ним, як зазначено в статті 5(6);

(е) обсяг енергії, заощадженої за допомогою національних схем зобов’язань щодо енергоефективності, зазначених у статті 7(1), або альтернативних інструментів, ухвалених при застосуванні статті 7(9).

Перший звіт повинен також включати національні цільові показники, зазначені у статті 3(1).

До щорічних звітів, зазначених у статті 24(1), держави-члени також можуть включати додаткові національні цільові показники. Вони можуть стосуватися, зокрема, статистичних показників, перерахованих у пункті (a) цієї частини, або їхніх комбінацій, наприклад, енергоємності первинної чи кінцевої енергії або енергоємності за секторами.

Частина 2

Загальні рамки для національних планів дій з енергоефективності

Національні плани дій з енергоефективності, зазначені у статті 24(2), створюють рамки для розроблення національних стратегій з енергоефективності.

Національні плани дій з енергоефективності охоплюють суттєві заходи з підвищення енергоефективності та очікуване/досягнуте заощадження енергії, у тому числі заходи щодо постачання, передачі та розподілу енергії, а також кінцевого використання енергії. Держави-члени забезпечують, щоб національні плани дій з енергоефективності включали таку мінімальну інформацію:

1. Цільові показники та стратегії

орієнтовні національні цільові показники енергоефективності на 2020 рік, як вимагається статтею 3(1),
орієнтовні національні цільові показники енергоощадності, встановлені статтею 4(1) Директиви 2006/32/ЄС,
інші наявні цільові показники енергоефективності, що стосуються економіки в цілому або конкретних секторів.

2. Інструменти та заощадження енергії

Національні плани дій з енергоефективності повинні надавати інформацію про ухвалені чи заплановані інструменти у зв’язку з імплементацією основних елементів цієї Директиви, а також про пов’язані з ними заощадження.

(a) Заощадження первинної енергії

Національні плани дій з енергоефективності повинні містити перелік суттєвих заходів і дій, яких вживають для заощадження первинної енергії в усіх секторах економіки. Щодо кожного заходу або комплексу заходів/дій повинні надаватися оцінювання заощаджень, очікуваних на 2020 рік, і показники заощаджень, досягнуті на момент подання звіту.

За наявності, повинна надаватися інформація про інші впливи/вигоди таких заходів (скорочення викидів парникових газів, покращення якості повітря,

створення робочих місць тощо), а також бюджет їх здійснення.

(b) Заощадження кінцевої енергії

Перший та другий національні плани дій з енергоефективності повинні включати результати досягнення цільового показника заощадження кінцевої енергії, визначеного у статті 4(1) і (2) Директиви 2006/32/ЄС. Якщо розрахунок/ оцінювання заощадження від кожного заходу відсутні, повинно вказуватися зниження енергоспоживання на рівні сектора завдяки вжиттю заходів (або їх комбінації).

Перший та другий національні плани дій з енергоефективності також повинні включати методологію вимірювання та/або розрахунку, використану для розрахувати заощадження енергії. Якщо застосовується «рекомендована методологія» (-29), національний план дій з енергоефективності повинен містити покликання на неї.

3. Конкретна інформація, що стосується цієї Директиви

3.1. Публічні органи (стаття 5)

Національні плани дій з енергоефективності повинні включати перелік публічних органів, що розробили план з енергоефективності згідно зі статтею 5(7).

3.2. Зобов’язання щодо енергоефективності (стаття 7)

Національні плани дій з енергоефективності повинні включати національні коефіцієнти, обрані згідно з додатком IV.

Перший національний план дій з енергоефективності повинен включати короткий опис національної схеми, зазначеної у статті 7(1), або альтернативних інструментів, ухвалених на виконання статті 7(9).

3.3. Енергетичні аудити та системи енергетичного менеджменту (стаття 8)

Національні плани дій з енергоефективності повинні включати:

(a) кількість енергетичних аудитів, проведених за попередній період;

(b) кількість енергетичних аудитів, проведених на великих підприємствах за попередній період;

3.4. Сприяння ефективному опаленню та охолодженню (стаття 14)

Національні плани дій з енергоефективності повинні включати аналіз прогресу, досягнутого у здійсненні комплексного оцінювання, зазначеного в статті 14(1).

3.5. Передача і розподіл енергії (стаття 15)

Перший національний план дій з енергоефективності та подальші звіти, що подаються кожні 10 років після цього, повинні включати надане оцінювання, заходи та інвестиції, визначені для використання потенціалів енергоефективності газової та електричної інфраструктури, як зазначено в статті 15(2).

3.6. У рамках національних планів дій з енергоефективності держави-члени звітують про заходи, яких вжито для уможливлення й розвитку регулювання попиту, як зазначено в статті 15.

3.7. Наявність схем кваліфікації, акредитації та сертифікації (стаття 16)

Національні плани дій з енергоефективності повинні включати інформацію про наявні схеми кваліфікації, акредитації та сертифікації, або рівнозначні схеми кваліфікації для надавачів енергетичних послуг, послуг енергетичного аудиту та заходів з підвищення енергоефективності.

3.8. Енергетичні послуги (стаття 18)

Національні плани дій з енергоефективності повинні включати Інтернет- послання на веб-сайт, де розміщений список надавачів енергетичних послуг або відповідний інтерфейс, як зазначено в пункті (c) статті 18(1).

3.9. Інші інструменти сприяння енергоефективності (стаття 19)

Перший національний план дій з енергоефективності повинен включати список інструментів, зазначений у статті 19(1).

ДОДАТОК XV

Кореляційна таблиця

Директива 2004/8/ЄС

Ця Директива

Стаття 1

Стаття 1 — (1)

Стаття 2

Стаття 1 — (1)

Стаття 3 — , пункт (a)

Стаття 2 — , пункт (30)

Стаття 3 — , пункт(b)

Стаття 2 — , пункт (32)

Стаття 3 — , пункт (c)

Стаття 2 — , пункт (31)

Стаття 3 — , пункт (d)

Стаття 2 — , пункт (33)

Стаття 3 — , пункти (e) і (f)

Стаття 3 — , пункт (g)

Стаття 2 — , пункт (35)

Стаття 3 — , пункт (h)

Стаття 3 — , пункт (i)

Стаття 2 — , пункт (34)

Стаття 3 — , пункт (j)

Стаття 3 — , пункт(k)

Стаття 2 — , пункт (36)

Стаття 3 — , пункт (l)

Стаття 2 — , пункт (37)

Стаття 3 — , пункт(m)

Стаття 2 — , пункт (39)

Стаття 3 — , пункт(n)

Стаття 2 — , пункт (38)

Стаття 3 — , пункт(o)

Стаття 2 — , пункти (40), (41), (42), (43), і (44)

Стаття 4 — (1)

Додаток II, пункт (f), перший підпункт

Стаття 4 — (2)

Стаття 14 — (10), другий підпараграф

Стаття 4 — (3)

Стаття 5

Стаття 14 — (10), перший підпараграф і додаток X

Стаття 6

Стаття 14 — (1) і (3), додаток VIII і IX

Стаття 7 — (1)

Стаття 14 — (11)

Стаття 7 — (2) і (3)

Стаття 8

Стаття 15 — (5)

Стаття 15 — (6), (7), (8) і (9)

Стаття 9

Стаття 10 — (1) і(2)

Стаття 14 — (1) і 24(2), додаток XIV, частина 2

Стаття 10 — (3)

Стаття 24 — (6)

Стаття 11

Стаття 24 — (3)

Стаття 24 — (5)

Стаття 12 — (1) і (3)

Стаття 12 — (2)

Додаток II, пункт (c)

Стаття 13

Стаття 22 — (2)

Стаття 14

Стаття 15

Стаття 28

Стаття 16

Стаття 17

Стаття 29

Стаття 18

Стаття 30

Додаток I

Додаток I, частина II

Додаток II

Додаток I, частина I і частина II, останній підпараграф

Додаток III

Додаток II

Додаток IV

Додаток VIII

Додаток IX

Директива 2006/32/ЄС

Ця Директива

Стаття 1

Стаття 1 — (1)

Стаття 2

Стаття 1 — (1)

Стаття 3 — , пункт (a)

Стаття 2 — , пункт (1)

Стаття 3 — , пункт (b)

Стаття 2 — , пункт(4)

Стаття 3 — , пункт (c)

Стаття 2 — , пункт (6)

Стаття 3 — , пункт (d)

Стаття 2 — , пункт (5)

Стаття 2 — , пункти (2) і (3)

Стаття 3 — , пункт (e)

Стаття 2 — , пункт (7)

Стаття 3 — , пункти (1), (g), (b) і (i)

Стаття 2 — , пункти (8)-(19)

Стаття 3 — , пункт (j)

Стаття 2 — , пункт(27)

Стаття 2 — , пункт (28)

Стаття 3 — , пункт (k)

Стаття 3 — , пункт (l)

Стаття 2 — , пункт (25)

Стаття 2 — , пункт (26)

Стаття 3 — , пункт(m)

Стаття 3 — , пункт (n)

Стаття 2 — , пункт (23)

Стаття 3 — , пункт (o)

Стаття 2 — , пункт (20)

Стаття 3 — , пункт (p)

Стаття 2 — , пункт (21)

Стаття 3 — , пункт (q)

Стаття 2 — , пункт (22)

Стаття 3 — , пункти (r) і (s)

Стаття 2 — , пункти (24), (29), (44) і (45)

Стаття 3

Стаття 4

Стаття 5

Статті 5 і 6

Стаття 6 — (1)(a)

Стаття 7 — (8) пункти (a) і (b)

Стаття 6 — (1)(b)

Стаття 18 — (3)

Стаття 6 — (2)

Стаття 7 — (1), (5), (6), (7), (9), (10), (11) і (12)

Стаття 7 — (2) і (3)

Стаття 6 — (3)

Стаття 18 — (2), пункти (b) і (c)

Стаття 6 — (5)

Стаття 7

Стаття 17

Стаття 8

Стаття 16 — (1)

Стаття 16 — (2) і (3)

Стаття 9 — (1)

Стаття 19

Стаття 9 — (2)

Стаття 18 — (1), пункт (d), підпункт (i)

Стаття 18 — (1), пункти (a), (b), (c), (d), підпункт (ii), і (e)

Стаття 10 — (1)

Стаття 15 — (4)

Стаття 10 — (2)

Стаття 15 — (3)

Стаття 15 — (7), (8) і (9)

Стаття 11

Стаття 20

Стаття 12 — (1)

Стаття 8 — (1)

Стаття 12 — (2)

Стаття 8 — (2), (3), (4), (5), (6) і (7)

Стаття 12 — (3)

Стаття 13 — (1)

Стаття 9

Стаття 13 — (2)

Стаття 10 — і додаток VII, пункт 1.1

Стаття 13 — (3)

Додаток VII, пункти 1.2 і 1.3

Стаття 11

Стаття 12

Стаття 13

Стаття 15 — (1) і (2)

Стаття 18 — (2), пункти (a) і (d)

Стаття 21

Стаття 14 — (1) і (2)

Стаття 24 — (1) і (2)

Стаття 14 — (3)

Стаття 14 — (4) і (5)

Стаття 24 — (3)

Стаття 24 — (4) і (7)-(11)

Стаття 22 — (1)

Стаття 15 — (1)

Стаття 22 — (2)

Стаття 15 — (2), (3) і (4)

Стаття 23

Стаття 25

Стаття 16

Стаття 26

Стаття 17

Стаття 27

Стаття 18

Стаття 28

Стаття 19

Стаття 29

Стаття 20

Стаття 30

Додаток I

Додаток II

Додаток IV

Додаток III

Додаток IV

Додаток V

Додаток VI

Додаток III

Додаток V

Додаток VI

Додаток VII

Додаток XI

Додаток XII

Додаток XIII

Додаток XIV

Додаток XV

(-1) OB L 304, 14.11.2008, с. 1.

(-2) OB L 134, 30.04.2004, с. 114.

(-3) OB L 124, 20.05.2003, с. 36.

(-4) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1999 від 11 грудня 2018 року про управління Енергетичним Союзом і боротьбу зі зміною клімату, про внесення змін до регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 663/2009 і (ЄС) № 715/2009, директив Європейського Парламенту і Ради 94/22/ЄС, 98/70/ЄС, 2009/31/ЄС, 2009/73/ЄС, 2010/31/ЄС, 2012/27/ЄС і 2013/30/ЄС, директив Ради 2009/119/ЄС і (ЄС) 2015/652 та про скасування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 525/2013 (OB L 328, 21.12.2018, с. 1).

(-5) OB L 216, 20.08.2009, с. 76.

(-6) OB L 197, 21.07.2001, с. 30.

(-7) OB L 343, 23.12.2011, с. 91.

(-8) OB L 24, 29.01.2008, с. 8.

(-9) OB L 123, 12.05.2016, с. 1.

(-10) OB L 191,23.07.2010, с. 28.

(-11) OB L 282, 19.10.2016, с. 4.

(*-1) OB L 153, 18.06.2010, с. 13.»;

(-12) OB L 338, 17.12.2008, с. 55.

(-13) OB L 381, 28.12.2006, с. 24.

(-14) OB L 342, 22.12.2009, с. 46.

(-15) Держави-члени можуть застосовувати інші коефіцієнти перетворення, якщо їх можна обгрунтувати.

(-16) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 від 23 квітня 2009 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових пасажирських транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів СO2 легковими транспортними засобами (OB L 140, 05.06.2009, с. 1).

(-17) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 510/2011 від 11 травня 2011 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових легкових комерційних транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів СO2 легковими транспортними засобами (OB L 145, 31.05.2011, с. 1).

(-18) Директива Ради 2003/96/ЄС від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію рамок Співтовариства щодо оподаткування енергетичних продуктів та електроенергії (OB L 283, 31.10.2003, с. 51).

(-19) Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість (OB L 347, 11.12.2006, с. 1).

(-20) Обсяг теплової енергії, потрібний, щоб задовольнити попит кінцевих користувачів на опалення та охолодження.

(-21) Повинні використовуватися найновіші наявні дані.

(-22) Повинні використовуватися найновіші наявні дані.

(-23) Після встановлення відповідно до статті 35 Директиви (ЄС) 2018/2001 методології розрахунку кількості відновлюваної енергії, що використовується для охолодження та централізованого охолодження, визначення «відновлюваного охолодження» буде здійснюватися відповідно до зазначеної Директиви. До того часу воно здійснюється відповідно до належної національної методології.

(-24) Аналіз економічного потенціалу повинен представляти обсяг енергії (у ГВт•год), який може бути вироблений за рік, використовуючи кожну з технологій, що аналізується. Також повинні враховуватися обмеження та взаємозв’язки у рамках енергетичної системи. В аналізі можуть використовуватися моделі, що Грунтуються на припущеннях, які представляють функціонування загальних типів технологій або систем.

(-25) Включно з оцінюванням, зазначеним у параграфі 7 статті 15 Директиви (ЄС) 2018/2001.

(-26) Кінцевим терміном для врахування політик для базового сценарію є кінець року, що передує року, до кінця якого повинна бути подане комплексне оцінювання. Тобто, не потрібно враховувати політики, запроваджені протягом року, що передує кінцевому строку подання комплексного оцінювання.

(-27) Цей огляд повинен включати фінансові заходи та програми, які можуть бути ухвалені протягом періоду комплексного оцінювання, не впливаючи на окреме повідомлення про схеми державної підтримки для оцінювання державної допомоги,

(-28) X = поточний рік.

(-29) Рекомендації щодо методів вимірювання та верифікації в рамках Директиви 2006/32/ЄС про ефективність кінцевого використання енергії та про енергетичні послуги.

Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua/. Оригінальний текст перекладу

Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою