Про національну безпеку України

Тип: Закон України Видавник: Верховна Рада України Номер: 2469-VIII Прийнято: 2018-06-21 Чинна редакція від: 2026-01-24 Стан: in_force Rada ID: 2469-19

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про національну безпеку України

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст.241)

_Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 522-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 34, ст.241

№ 808-IX від 17.07.2020

№ 912-IX від 17.09.2020

№ 1150-IX від 28.01.2021, ВВР, 2021, № 23, ст.197

№ 1357-IX від 30.03.2021, ВВР, 2021, № 29, ст.234

№ 1702-IX від 16.07.2021, ВВР, 2021, № 41, ст.339 - вводиться в дію з 01.01.2022

№ 1882-IX від 16.11.2021, ВВР, 2023, № 5, ст.13

№ 2849-IX від 13.12.2022, ВВР, 2023, №№ 47-50, ст.120

№ 2952-IX від 24.02.2023, ВВР, 2023, № 61, ст.199

№ 3858-IX від 16.07.2024, ВВР, 2024, № 48, ст.271

№ 4577-IX від 21.08.2025

№ 4579-IX від 21.08.2025

№ 4603-IX від 17.09.2025

№ 4631-IX від 09.10.2025_

У тексті Закону слова "засоби масової інформації" в усіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом № 2849-IX від 13.12.2022

Цей Закон відповідно до статей 1, 2, 17, 18 і 92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз та сприятимуть утвердженню української національної та громадянської ідентичності.

Абзац перший преамбули в редакції Закону № 4579-IX від 21.08.2025

Цим Законом визначаються та розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів державної влади, інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки і оборони, сил безпеки і сил оборони, визначається система командування, контролю та координації операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується всеосяжний підхід до планування у сферах національної безпеки і оборони, забезпечуючи у такий спосіб демократичний цивільний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки і оборони.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1 — Визначення термінів

1. Наведені в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) воєнний конфлікт - форма розв’язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили; основними видами воєнного конфлікту є війна та збройний конфлікт;
2) воєнна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз;
3) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;
4) державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру;
5) демократичний цивільний контроль - комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів для забезпечення верховенства права, законності, підзвітності, прозорості органів сектору безпеки і оборони та інших органів, діяльність яких пов’язана з обмеженням у визначених законом випадках прав і свобод людини, сприяння їх ефективній діяльності й виконанню покладених на них функцій, зміцненню національної безпеки України;
6) загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
7) збройний конфлікт - збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт);
8) комплексний огляд сектору безпеки і оборони - процедура оцінювання стану і готовності складових сектору безпеки і оборони до виконання завдань за призначенням, за результатами якої розробляються та уточнюються концептуальні документи розвитку складових сектору безпеки і оборони та визначаються заходи, спрямовані на досягнення ними необхідних спроможностей до виконання завдань за призначенням у поточних і прогнозованих умовах безпекового середовища;
9) національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
10) національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;
11) оборонний огляд - процедура оцінювання стану і готовності сил оборони до виконання завдань з оборони України, стану їх кадрового, фінансового, матеріально-технічного та інших видів забезпечення;
12) оборонне планування - складова частина системи державного стратегічного планування, що здійснюється з метою забезпечення обороноздатності держави шляхом визначення пріоритетів і напрямів розвитку сил оборони, їх спроможностей, озброєння та військової техніки, інфраструктури, підготовки військ (сил), а також розроблення відповідних концепцій, програм і планів з урахуванням реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та фінансово-економічних можливостей держави;
13) оборонно-промисловий комплекс України - сукупність органів державного управління, підприємств, установ і організацій промисловості та науки, що розробляють, виробляють, модернізують і утилізують продукцію військового призначення, надають послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і сил оборони, а також здійснюють постачання товарів військового призначення та подвійного використання, надання послуг військового призначення під час виконання заходів військово-технічного співробітництва України з іншими державами;
14) огляд оборонно-промислового комплексу України - процедура оцінювання стану і готовності оборонно-промислового комплексу стосовно задоволення потреби сектору безпеки і оборони в озброєнні, військовій та спеціальній техніці;
15) планування у сфері національної безпеки - функція державного управління з визначення пріоритетів, завдань і заходів із забезпечення національної безпеки України, збалансованого розвитку складових сектору безпеки і оборони на основі оцінки безпекової обстановки та з урахуванням фінансово-економічних можливостей держави;
16) сектор безпеки і оборони - система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України;
17) сили безпеки - правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України;
18) сили оборони - Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави;
19) Стратегія національної безпеки України - документ, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки;
20) Стратегія воєнної безпеки України - документ, у якому викладається система поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів;
21) Стратегія кібербезпеки України - документ довгострокового планування, що визначає загрози кібербезпеці України, пріоритети та напрями забезпечення кібербезпеки України з метою створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави;
22) Стратегічний оборонний бюлетень України - документ оборонного планування, що розробляється за результатами оборонного огляду та визначає основні напрями реалізації воєнної політики України, стратегічні цілі розвитку та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних воєнно-політичних загроз і викликів;
23) Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України - документ довгострокового планування, що розробляється на основі Стратегії національної безпеки України за результатами огляду громадської безпеки та цивільного захисту і визначає напрями державної політики щодо гарантування захищеності життєво важливих для держави, суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, цілі та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних загроз;
24) Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України - документ, що розробляється за результатами огляду оборонно-промислового комплексу України та визначає пріоритетні напрями державної військово-промислової політики, цілі реформи оборонно-промислового комплексу та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних воєнно-політичних загроз і викликів;
25) Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України – документ довгострокового планування, що розробляється на основі Стратегії національної безпеки України з метою визначення пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони та захисту державного кордону України, стратегічних цілей розвитку та очікуваних результатів їх досягнення з урахуванням створення і підтримання балансу між забезпеченням належного рівня прикордонної безпеки і збереженням відкритості державного кордону України для законного транскордонного співробітництва, а також для осіб, які подорожують.

Частину першу статті 1 доповнено пунктом 25 згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

2. Інші терміни в цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в інших законах України.

Розділ II. ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Стаття 2 — Правова основа державної політики у сферах національної безпеки і оборони

1. Правову основу державної політики у сферах національної безпеки і оборони становлять Конституція України, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання Конституції та законів України інші нормативно-правові акти.

Стаття 3 — Принципи державної політики у сферах національної безпеки і оборони

1. Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності людини; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій; української мови як державної; національної пам’яті Українського народу та культурної спадщини.

Частина перша статті 3 в редакції Закону № 4579-IX від 21.08.2025

2. Основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:

1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;
2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;
3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

3. Фундаментальними національними інтересами України є:

1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;
3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами;
4) захист державної мови;

Частину третю статті 3 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 4579-IX від 21.08.2025

5) розвиток культури, охорона культурної спадщини України;

Частину третю статті 3 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 4579-IX від 21.08.2025

6) відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.

Частину третю статті 3 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 4579-IX від 21.08.2025

4. Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, безпеки критичної інфраструктури, кібербезпеки України та на інші її напрями.

Частина четверта статті 3 в редакції Закону № 1882-IX від 16.11.2021

5. Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, Стратегії інтегрованого управління державним кордоном України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Частина п'ята статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

Розділ III. ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

Стаття 4 — Засади демократичного цивільного контролю

1. У межах повноважень, наданих відповідно до Конституції України, сектор безпеки і оборони підлягає демократичному цивільному контролю (далі - цивільний контроль).

Система цивільного контролю складається з контролю, що здійснюється Президентом України; контролю, що здійснюється Верховною Радою України; контролю, що здійснюється Радою національної безпеки і оборони України; контролю, що здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; судового контролю; громадського нагляду.

Абзац другий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020

2. Цивільний контроль здійснюється за принципами верховенства права, законності, підзвітності, прозорості, ефективності та результативності.

3. Прозорість передбачає повне розкриття фінансової інформації щодо функціонування сектору безпеки та оборони з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів з урахуванням вимог Закону України "Про державну таємницю".

4. Предметом цивільного контролю є:

1) дотримання вимог Конституції і законів України у діяльності органів сектору безпеки і оборони, недопущення їх використання для узурпації влади, порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) зміст і стан реалізації стратегій, доктрин, концепцій, державних програм та планів у сферах національної безпеки і оборони;
3) стан правопорядку в органах сектору безпеки і оборони, їх укомплектованість, оснащеність сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою, забезпеченість необхідними запасами матеріальних засобів та готовність до виконання завдань за призначенням у мирний час та в особливий період;
4) ефективність використання ресурсів, зокрема бюджетних коштів, органами сектору безпеки і оборони.

Стаття 5 — Контроль, що здійснюється Президентом України

1. Відповідно до статей 106 і 107 Конституції України Президент України здійснює контроль за сектором безпеки і оборони як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України, Військового омбудсмана, а також створювані ним у разі необхідності консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4603-IX від 17.09.2025

2. Рада національної безпеки і оборони України здійснює контроль за сектором безпеки і оборони на підставі статті 107 Конституції України у порядку і в межах компетенції, визначених Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України".

Контроль за виконанням рішень Ради національної безпеки і оборони України здійснює Секретар Ради національної безпеки і оборони України.

3. Рада національної безпеки і оборони України інформує громадськість про свою діяльність через офіційний веб-сайт Ради національної безпеки і оборони України та через медіа.

4. Засади здійснення Президентом України контролю за сектором безпеки і оборони через Військового омбудсмана, у тому числі правовий статус, основні завдання, повноваження та організаційні засади діяльності Військового омбудсмана, визначаються Законом України "Про Військового омбудсмана".

Статтю 5 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 4603-IX від 17.09.2025

Стаття 6 — Контроль, що здійснюється Верховною Радою України

1. Верховна Рада України відповідно до статті 85 Конституції України здійснює парламентський контроль та приймає закони України, які визначають і регулюють діяльність органів сектору безпеки і оборони та їхні повноваження, а також затверджує відповідні бюджетні асигнування та приймає рішення щодо звіту про їх використання.

2. Верховна Рада України відповідно до статті 89Конституції України створює комітети Верховної Ради України, до повноважень яких належить, зокрема, забезпечення контролю за діяльністю органів сектору безпеки і оборони.

З метою гарантування неухильного і безумовного дотримання державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронними органами спеціального призначення та розвідувальними органами вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки створюється комітет Верховної Ради України, до повноважень якого належить забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю цих органів. Завдання та повноваження цього комітету Верховної Ради України визначаються законом.

Абзац другий частини другої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020

3. Для вивчення, підготовки і попереднього розгляду окремих питань у сферах національної безпеки і оборони, а також діяльності сектору безпеки і оборони Верховна Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії, а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, - тимчасові слідчі комісії, які діють у порядку, встановленому законом.

4. Відповідно достатті 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, повноваження якого визначаються законом.

5. Кабінетом Міністрів України, Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України подаються до Верховної Ради України щорічні письмові звіти про діяльність складових сектору безпеки і оборони.

6. У разі необхідності Верховна Рада України може проводити відповідно до Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України", парламентські слухання з питань національної безпеки і оборони, що становлять суспільний інтерес і потребують законодавчого врегулювання.

7. Верховна Рада України відповідно до Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України", може офіційно запросити або вимагати присутності на пленарному засіданні Верховної Ради України для заслуховування посадових чи службових осіб органів сектору безпеки і оборони.

Стаття 7 — Контроль, що здійснюється Кабінетом Міністрів України

1. Кабінет Міністрів України відповідно до статей 113, 116, 117 Конституції і законів України здійснює контроль за дотриманням законодавства та реалізацією державної політики у сферах національної безпеки і оборони, звітує з цих питань перед Президентом України і Верховною Радою України.

2. Кабінет Міністрів України забезпечує цивільний контроль за діяльністю Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної міграційної служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших органів виконавчої влади, які входять до сектору безпеки і оборони України.

3. Центральні органи виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування, розвідувальні та правоохоронні органи:

1) забезпечують цивільний контроль у межах своїх повноважень;
2) створюють необхідні умови для здійснення іншими суб’єктами цивільного контролю передбачених законами повноважень;
3) забезпечують об’єктивне і своєчасне інформування Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України про стан справ у підпорядкованих органах сектору безпеки і оборони;
4) інформують із цих питань громадськість у порядку, визначеному цим та іншими законами України.

Стаття 8 — Контроль Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Рада міністрів Автономної Республіки Крим забезпечують на території Автономної Республіки Крим здійснення цивільного контролю за виконанням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, службовими (посадовими) особами і громадянами законів України, інших нормативно-правових актів з питань національної безпеки і оборони, інформують із цих питань громадськість у порядку, визначеному цим та іншими законами України.

2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України:

1) заслуховують, за потреби, доповіді посадових осіб правоохоронних органів, що знаходяться на відповідній території, про виконання вимог законодавства щодо забезпечення громадської безпеки та правопорядку;
2) контролюють стан допризовної підготовки і відбору громадян на військову службу, правового і соціального захисту громадян, які мають бути призвані на військову службу, перебувають на військовій службі, звільнених у запас чи відставку, учасників бойових дій та членів їх сімей;
3) взаємодіють з органами військового управління під час планування та проведення (в умовах присутності цивільного населення) потенційно небезпечних заходів за участю особового складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки з метою запобігання і недопущення надзвичайних ситуацій, а також ліквідації їх наслідків;
4) інформують громадськість, зокрема через медіа, про свою діяльність у виконанні завдань, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони.

Для здійснення цивільного контролю органи місцевого самоврядування можуть утворювати депутатські комісії, а в місцевих органах виконавчої влади можуть створюватися відповідні підрозділи.

Стаття 9 — Судовий контроль

1. Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб можуть бути оскаржені в суді.

2. Контроль за виконанням судових рішень здійснюють суди.

Стаття 10 — Громадський нагляд

Назва статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020

1. Громадяни України беруть участь у здійсненні цивільного контролю через громадські об’єднання, членами яких вони є, через депутатів місцевих рад, особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до державних органів у порядку, встановленому Конституцією України, Законом України "Про громадські об’єднання" та іншими законами України. Сфера громадського нагляду може бути обмежена виключно Законом України "Про державну таємницю".

Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020

2. Громадським об’єднанням, зареєстрованим у встановленому законом порядку, гарантується відповідно до Конституції і законів України, а також статутних положень можливість:

1) отримувати в установленому порядку від державних органів, зокрема від керівників складових сектору безпеки і оборони, інформацію з питань діяльності складових сектору безпеки і оборони, крім інформації з обмеженим доступом;
2) здійснювати дослідження з питань національної безпеки і оборони, публічно презентувати їх результати, створювати для цього громадські фонди, центри, колективи експертів тощо;
3) проводити громадську експертизу проектів законів, рішень, програм, представляти свої висновки і пропозиції для розгляду відповідним державним органам;
4) брати участь у громадських дискусіях та відкритих парламентських слуханнях з питань діяльності і розвитку сектору безпеки і оборони, питань правового і соціального захисту військовослужбовців та працівників розвідувальних та правоохоронних органів, зокрема звільнених у запас чи відставку, учасників бойових дій та членів їх сімей.

3. Медіа, висвітлюючи питання національної безпеки і оборони, інформують суспільство про стан захисту національних інтересів України.

4. З метою систематичного інформування суспільства про діяльність сектору безпеки і оборони України, забезпечення обґрунтованості рішень державних органів з питань національної безпеки і оборони, про стан виконання заходів розвитку сектору безпеки і оборони періодично, але не рідше ніж раз на три роки, органами сектору безпеки і оборони видаються "Білі книги" або інші аналітичні документи (огляди, національні доповіді тощо).

Стаття 11 — Відповідальність за порушення законодавства про національну безпеку України

1. Посадові особи, винні у невиконанні або порушенні законодавства про національну безпеку України, несуть відповідальність згідно із законом.

2. Громадяни, які вважають, що їх права, свободи чи законні інтереси порушено рішеннями, діями, бездіяльністю складових сектору безпеки і оборони чи їх посадових осіб, мають право звертатися до суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, використовувати будь-які інші механізми захисту прав і свобод, передбачені законодавством України.

3. Контроль за дотриманням законодавства під час цивільного контролю здійснюється в порядку, визначеному Конституцією та законами України.

Розділ IV. СЕКТОР БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Стаття 12 — Склад сектору безпеки і оборони

1. Сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов’язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Функції та повноваження складових сектору безпеки і оборони визначаються законодавством України.

2. До складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.

Абзац перший частини другої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1702-IX від 16.07.2021 - вводиться в дію з 01.01.2022

Інші державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють свої функції із забезпечення національної безпеки у взаємодії з органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони.

Стаття 13 — Керівництво у сферах національної безпеки і оборони

1. Керівництво у сферах національної безпеки і оборони відповідно до Конституції України здійснює Президент України, який:

1) забезпечує державну незалежність та національну безпеку;
2) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, як Верховний Головнокомандувач видає накази і директиви з питань оборони, у тому числі з питань оперативного доукомплектування в особливий період Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

Пункт 2 статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1357-IX від 30.03.2021

3) очолює Раду національної безпеки і оборони України, вводить у встановленому порядку в дію її рішення;
4) видає укази і розпорядження з питань національної безпеки і оборони, які є обов’язковими до виконання на території України, зокрема указами Президента України затверджуються Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, інші стратегії, доктрини, концепції, якими визначаються актуальні загрози національній безпеці, основні напрями і завдання державної політики у сферах національної безпеки і оборони, розвитку сектору безпеки і оборони;
5) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
6) реалізує право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України щодо законодавчого врегулювання питань національної безпеки і оборони;
7) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України;
8) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
9) призначає на посади та звільняє з посад Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників;
10) призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України за поданням Міністра оборони України, а також вище командування інших військових формувань за поданням керівників органів центральної виконавчої влади, яким підпорядковуються відповідні військові формування;
11) здійснює загальне керівництво розвідувальними органами України;
12) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про застосування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
13) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
14) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
15) присвоює вищі військові звання та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
16) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Стаття 14 — Координація у сферах національної безпеки і оборони

1. Координацію у сферах національної безпеки і оборони здійснює Рада національної безпеки і оборони України відповідно до статті 107 Конституції України та Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України".

2. В умовах воєнного або надзвичайного стану, в особливий період, а також у разі виникнення кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, Рада національної безпеки і оборони України координує діяльність органів виконавчої влади, розглядає пропозиції щодо застосування відповідно до закону спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів.

3. У випадках, передбачених законом, Рада національної безпеки і оборони України подає на розгляд Президентові України пропозиції щодо утворення вищого колегіального стратегічного органу воєнного керівництва обороною держави в особливий період. Пропозиції про утворення цього органу та його персональний склад затверджуються рішенням Ради національної безпеки і оборони України та вводяться в дію Указом Президента України.

Положення про вищий колегіальний стратегічний орган воєнного керівництва обороною держави в особливий період затверджує Президент України.

Стаття 15 — Міністерство оборони України

1. Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

2. До повноважень Міністерства оборони України належать організація в силах оборони заходів оборонного планування, визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони, здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони.

3. Положення про Міністерство оборони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та Державна спеціальна служба транспорту.

5. Міністерство оборони України очолює Міністр оборони України, який є членом Кабінету Міністрів України.

Міністр оборони України підпорядковується Президентові України як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України.

Міністр оборони України підзвітний Верховній Раді України.

6. Міністр оборони України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України і відповідає за формування державної політики у сфері оборони, оборонне планування, програмний та ресурсний менеджмент, військову кадрову політику, ефективне та належне використання оборонних ресурсів, всебічне забезпечення життєдіяльності, функціонування, розвиток та застосування Збройних Сил України.

7. Міністр оборони України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України з числа цивільних осіб.

Положення частини сьомої статті 15 набирають чинності з 1 січня 2019 року - див. підпункт 1 пункту 1 розділу VI

8. Міністр оборони України здійснює керівництво Міністерством оборони України, військово-політичне і адміністративне керівництво Збройними Силами України безпосередньо та через першого заступника Міністра оборони України, заступників Міністра оборони України, а також через Головнокомандувача Збройних Сил України.

Перший заступник Міністра оборони України та заступники Міністра оборони України призначаються на посади з числа цивільних осіб.

Положення абзацу другого частини восьмої статті 15 набирають чинності з 1 січня 2019 року - див. підпункт 1 пункту 1 розділу VI

Стаття 16 — Збройні Сили України

Положення частин третьої - шостої статті 16 набирають чинності з 27 березня 2020 року - див. підпункт 2 пункту 1 розділу VI

1. Збройні Сили України є військовим формуванням, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

2. Збройні Сили України забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України, у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, посилення охорони державного кордону України та суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні.

Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-IX від 24.02.2023

3. Головнокомандувач Збройних Сил України призначається на посаду за поданням Міністра оборони України та звільняється з посади Президентом України. Головнокомандувач Збройних Сил України підпорядковується Президентові України та Міністру оборони України.

Головнокомандувач Збройних Сил України відповідає за готовність до виконання покладених завдань і за безпосереднє військове керівництво та управління застосуванням Збройних Сил України, а також переданих в його підпорядкування сил і засобів інших складових сил оборони. Головнокомандувач Збройних Сил України підзвітний Президенту України та Міністру оборони України з питань досягнення воєнно-стратегічних цілей у сфері оборони військовими силами і засобами, а також підтримання спроможностей цих сил і засобів до застосування.

Повноваження Головнокомандувача Збройних Сил України затверджуються Президентом України.

4. Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом військового управління з планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації і контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Генеральний штаб Збройних Сил України в особливий період виконує функції стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони.

Генеральний штаб Збройних Сил України з урахуванням пропозицій Командувача об’єднаних сил здійснює планування, координацію та контроль за підготовкою всіх складових сил оборони з метою набуття ними необхідних об’єднаних спроможностей.

Генеральний штаб Збройних Сил України очолює начальник Генерального штабу Збройних Сил України, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Міністра оборони України.

Начальник Генерального штабу Збройних Сил України підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України та відповідає за виконання завдань і функцій, покладених на Генеральний штаб Збройних Сил України, зокрема щодо визначення вимог до спроможностей сил оборони, потреб у ресурсах, необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та іншими складовими сил оборони, стратегічного планування застосування та розвитку Збройних Сил України, їх технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення.

Повноваження начальника Генерального штабу Збройних Сил України, основні завдання та порядок функціонування Генерального штабу Збройних Сил України визначаються в положенні, яке затверджується Президентом України.

5. До складу Збройних Сил України входять види та окремі роди військ (сил).

Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України підпорядковуються Головнокомандувачу Збройних Сил України та відповідають за розвиток підпорядкованих їм військ (сил), їх технічне оснащення та всебічне забезпечення, підготовку та готовність до виконання покладених завдань.

Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України здійснюють передачу визначеного Головнокомандувачем Збройних Сил України комплекту боєздатних сил і засобів Командувачу об’єднаних сил, який здійснює оперативний контроль за набуттям ними оперативних (бойових) спроможностей та управління їх застосуванням.

Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України можуть проводити операції із залученням сил і засобів відповідного виду або окремого роду військ (сил) та здійснювати управління силами і засобами в операціях, що проводяться в мирний час поза затвердженими Головнокомандувачем Збройних Сил України межами відповідальності Командувача об’єднаних сил.

У процесі організації підготовки підпорядкованих військ (сил) та забезпечення їх озброєнням, військовою технікою, іншими матеріально-технічними засобами командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України розробляють відповідні доктрини, настанови, бойові статути, оперативні і тактичні стандарти підготовки до застосування та ведення операцій (бойових дій).

Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Міністра оборони України.

Повноваження командувачів видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, основні завдання та порядок функціонування командувань видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України визначаються в положеннях, які затверджуються Головнокомандувачем Збройних Сил України.

6. Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України є органом управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ (сил).

Організація, підготовка та всебічне забезпечення Об’єднаного оперативного штабу Збройних Сил України мають забезпечувати управління військами (силами) в операціях протягом тривалого часу.

Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України підпорядковується Командувачу об’єднаних сил, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Міністра оборони України. Президент України може призначати командувача (командувачів) об’єднаних сил для здійснення управління операціями на окремих напрямах.

Командувач об’єднаних сил підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України та здійснює через Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України оперативний контроль за набуттям ними оперативних (бойових) спроможностей, планування застосування та безпосереднє управління об’єднаними силами і засобами Збройних Сил України, інших складових сил оборони, які передані у його підпорядкування, а також національним контингентом і національним персоналом, які беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (керівники) інших військових формувань, від яких визначений комплект сил і засобів переданий до складу об’єднаних сил, продовжують здійснювати їх укомплектування особовим складом, озброєнням, боєприпасами, військовою та спеціальною технікою, іншими матеріально-технічними засобами.

Командувач об’єднаних сил відповідає за набуття Об’єднаним оперативним штабом спроможностей з управління військами (силами), що необхідні для ефективного виконання об’єднаними силами завдань в операціях (бойових діях).

Командувач об’єднаних сил у межах наданих йому повноважень бере участь у стратегічному плануванні застосування Збройних Сил України та інших складових сил оборони.

Командувач об’єднаних сил за погодженням з Міністром оборони України і Головнокомандувачем Збройних Сил України має право доповідати безпосередньо Президентові України про готовність та хід виконання завдань об’єднаними силами.

Замисел застосування об’єднаних сил в операціях затверджується Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Повноваження Командувача об’єднаних сил, основні завдання та порядок функціонування Об’єднаного оперативного штабу Збройних Сил України визначаються в положенні, яке затверджується Президентом України.

7. Функції Збройних Сил України, склад та правові засади організації їх діяльності, керівництва та управління ними визначаються законом.

Стаття 17 — Державна спеціальна служба транспорту

1. Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту, будівництва нових та/або відновлення пошкоджених об’єктів єдиної транспортної системи України в інтересах оборони держави, об’єктів і споруд загальновійськового та спеціального призначення, а також об’єктів нерухомості та інфраструктури у сфері управління Міністерства оборони України.

2. У разі введення воєнного стану Державна спеціальна служба транспорту приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням в умовах дії воєнного стану і підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, про що зазначається в указі Президента України про введення воєнного стану, який затверджується Верховною Радою України.

3. Безпосереднє керівництво Державною спеціальною службою транспорту здійснює керівник головного органу військового управління Державної спеціальної служби транспорту, який підпорядковується Міністру оборони України.

Керівник головного органу військового управління Державної спеціальної служби транспорту, перший заступник та заступники керівника головного органу військового управління Державної спеціальної служби транспорту призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України за поданням Міністра оборони України.

4. Повноваження Державної спеціальної служби транспорту визначаються законом.

Стаття 17 в редакції Закону № 4631-IX від 09.10.2025

Стаття 18 — Міністерство внутрішніх справ України

1. Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:

Абзац перший частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

1) забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання громадської безпеки і правопорядку, а також надання поліцейських послуг;
2) охорони та захисту державного кордону України;

Пункт 2 частини першої статті 18 в редакції Закону № 3858-IX від 16.07.2024

3) цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;
4) міграції (імміграції та еміграції), зокрема протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, зокрема біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

2. Міністерство внутрішніх справ України очолює Міністр внутрішніх справ України, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Міністр внутрішніх справ України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.

Міністр внутрішніх справ України відповідає за формування державної політики у сферах, що належать до компетенції Міністерства внутрішніх справ України, здійснює повноваження, визначені законодавством України.

3. Діяльність Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Державної міграційної служби України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

4. Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

5. Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, призначеним для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з іншими органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону України, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань, організованих злочинних груп та організацій.

У мирний час Національна гвардія України входить до складу сил безпеки і виконує правоохоронні функції, а також розвиває спроможності, необхідні для виконання завдань у складі сил оборони.

Із введенням воєнного стану Національна гвардія України приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням в умовах дії правового режиму воєнного стану, входить до сил оборони, виконує завдання та підпорядковується відповідно до положень Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про Національну гвардію України".

6. Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України.

Частина шоста статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-IX від 24.02.2023

7. Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення аварійно-рятувальних робіт, пожежогасіння, пожежної та техногенної безпеки, роботи рятувальних служб під час аварій, а також гідрометеорологічної діяльності.

8. Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), зокрема протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, зокрема біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

9. Повноваження Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Державної міграційної служби України визначаються законодавством України.

Стаття 19 — Служба безпеки України

1. Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об’єктів критичної інфраструктури;

Пункт 3 частини першої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1150-IX від 28.01.2021

4) охорону державної таємниці.

2. Служба безпеки України підпорядковується Президентові України та підконтрольна Верховній Раді України.

3. Службу безпеки України очолює Голова Служби безпеки України, який призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України.

Голова Служби безпеки України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.

Голова Служби безпеки України щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України.

4. Повноваження Служби безпеки України визначаються законодавством України.

Стаття 20 — Розвідувальні органи України

1. Розвідувальні органи України відповідно до закону здійснюють розвідувальну діяльність з метою сприяння реалізації національних інтересів України та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України у визначених законом сферах.

Абзац перший частини першої статті 20 в редакції Закону № 912-IX від 17.09.2020

Розвідувальні органи як суб’єкти забезпечення національної безпеки і оборони України беруть участь у формуванні і реалізації державної політики з питань національної безпеки і оборони у визначених законодавством сферах. Повноваження розвідувальних органів визначаються законодавством України.

2. Пріоритетні завдання розвідувальним органам визначаються Президентом України.

3. Президент України може створювати координаційний орган з питань розвідки відповідно до статті 106 Конституції України.

Частина третя статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020

Стаття 21 — Управління державної охорони України

1. Управління державної охорони України відповідно до закону здійснює державну охорону органів державної влади України, забезпечення безпеки посадових осіб та охорони об’єктів, визначених законом.

2. Управління державної охорони України підпорядковане Президентові України та підконтрольне Верховній Раді України.

Начальник Управління державної охорони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.

Начальник Управління державної охорони України щорічно подає Верховній Раді України та Президентові України письмовий звіт про діяльність Управління державної охорони України.

3. Повноваження Управління державної охорони України визначаються законодавством України.

Стаття 21-1 — Служба судової охорони

1. Служба судової охорони - державний орган у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах, органах та установах системи правосуддя.

2. Статус і повноваження Служби судової охорони визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Закон доповнено статтею 21-1 згідно із Законом № 1702-IX від 16.07.2021 - вводиться в дію з 01.01.2022

Стаття 22 — Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України

1. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України є державним органом, призначеним для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, формування та реалізації державної політики у сферах кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, а також інших завдань відповідно до закону.

2. Керівництво Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України здійснює Голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.

3. Повноваження Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України визначаються законодавством України.

Стаття 23 — Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, разом з іншими органами сектору безпеки і оборони визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу, забезпечує нормативно-правове регулювання у цій сфері, аналізує стан та тенденції розвитку оборонно-промислового комплексу України, розробляє та організовує виконання державних програм розвитку оборонно-промислового комплексу.

2. Головним завданням оборонно-промислового комплексу України є забезпечення оперативних спроможностей сил та засобів сектору безпеки і оборони шляхом постачання нових і модернізації наявних зразків озброєння, військової та спеціальної техніки.

Стаття 24 — Міжнародне співробітництво з питань національної безпеки

1. Міжнародне співробітництво з питань національної безпеки є однією з форм реалізації державної політики у сфері національної безпеки і спрямовується на захист національних інтересів України.

2. Засади міжнародного військово-технічного співробітництва визначаються законодавством України.

3. Міжнародне співробітництво з питань національної безпеки здійснюється під загальним керівництвом Президента України.

Розділ V. ПЛАНУВАННЯ У СФЕРАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Стаття 25 — Мета, принципи і види планування у сферах національної безпеки і оборони

1. Метою планування у сферах національної безпеки і оборони є забезпечення реалізації державної політики у цих сферах шляхом розроблення стратегій, концепцій, програм, планів розвитку органів сектору безпеки і оборони, управління ресурсами та ефективного їх розподілу.

2. Планування у сферах національної безпеки і оборони здійснюється відповідно до таких принципів:

1) дотримання національного законодавства і міжнародних зобов’язань України;
2) демократичний цивільний контроль за сектором безпеки і оборони, відкритість інформації про державну політику, стратегічні документи, цілі, пріоритети і завдання планування, прозорість та підзвітність використання ресурсів;
3) цілісність, узгодженість, системність планування у секторі безпеки і оборони, врахування пріоритетів і обмежень, встановлених державними програмами, планами та прогнозними документами;
4) своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України.

3. Планування у сферах національної безпеки і оборони поділяється на довгострокове (понад п’ять років), середньострокове (до п’яти років) та короткострокове (до трьох років).

Документами довгострокового планування є Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегія кібербезпеки України, Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України, Національна розвідувальна програма.

Абзац другий частини третьої статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

Документами середньострокового планування є інші стратегічні документи, програми щодо розвитку складових сектору безпеки і оборони, зокрема оснащення їх сучасним озброєнням і військовою технікою, створення необхідних запасів матеріально-технічних засобів та необхідних для цього потужностей оборонно-промислового комплексу, реалізація інших заходів з посилення обороноздатності держави.

Короткострокове планування передбачає щорічне розроблення планів утримання та розвитку (діяльності) складових сектору безпеки і оборони, основних показників здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями (на трирічний період), у яких визначаються завдання щодо реалізації документів довгострокового і середньострокового планування.

Абзац четвертий частини третьої статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 808-IX від 17.07.2020

Рада національної безпеки і оборони України з урахуванням змін у безпековому середовищі визначає концептуальні підходи, напрями, заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, схвалює проекти стратегій, концепцій, державних програм та інших стратегічних документів, якими визначаються основні напрями і завдання державної політики у сферах національної безпеки і оборони, здійснює координацію і контроль за їх виконанням.

Стаття 26 — Стратегія національної безпеки України

1. Стратегія національної безпеки України є основним документом довгострокового планування, яким визначаються основні напрями державної політики у сфері національної безпеки.

Стратегія національної безпеки України розробляється за дорученням Президента України протягом шести місяців після його вступу на пост.

Стратегія національної безпеки України схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України і затверджується указом Президента України.

Президент України у разі необхідності може вносити зміни до Стратегії національної безпеки України в установленому порядку.

До підготовки проекту Стратегії національної безпеки України залучаються Апарат Ради національної безпеки і оборони України, Національний інститут стратегічних досліджень, державні органи, інституції громадянського суспільства, а також можуть залучатися іноземні експерти.

2. Стратегія національної безпеки України визначає:

1) пріоритети національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, цілі, основні напрями державної політики у сфері національної безпеки;
2) поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов;
3) основні напрями зовнішньополітичної діяльності держави для забезпечення її національних інтересів і безпеки;
4) напрями та завдання реформування й розвитку сектору безпеки і оборони;
5) ресурси, необхідні для її реалізації.

3. Стратегія національної безпеки України є основою для підготовки всіх інших документів щодо планування у сферах національної безпеки і оборони.

Реалізація Стратегії національної безпеки України здійснюється на основі національного оборонного, безпекового, економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.

4. Стратегія національної безпеки України оприлюднюється в установленому законодавством порядку (крім положень, що містять інформацію з обмеженим доступом).

Стаття 27 — Комплексний огляд сектору безпеки і оборони

1. Комплексний огляд сектору безпеки і оборони проводиться за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, яке вводиться в дію указом Президента України.

Комплексний огляд сектору безпеки і оборони включає проведення: оборонного огляду, огляду громадської безпеки та цивільного захисту, огляду оборонно-промислового комплексу, огляду розвідувальних органів України, огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, огляду стану кіберзахисту державних інформаційних ресурсів та критичної інформаційної інфраструктури, огляду інтегрованого управління державним кордоном України.

Абзац другий частини першої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

У разі необхідності Радою національної безпеки і оборони України може бути прийнято рішення про проведення окремих оглядів, що включені до комплексного огляду сектору безпеки і оборони, яке вводиться в дію указом Президента України.

Проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони здійснюється відповідно до Стратегії національної безпеки України та інших документів довгострокового планування.

2. Науково-методичне забезпечення проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони здійснює Національний інститут стратегічних досліджень.

3. Кабінет Міністрів України визначає порядок проведення:

1) оборонного огляду - Міністерством оборони України;
2) огляду громадської безпеки та цивільного захисту - Міністерством внутрішніх справ України;
3) огляду оборонно-промислового комплексу - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику;
4) огляду стану кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, - Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України;
5) огляду стану інтегрованого управління державним кордоном України - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України.

Частину третю статті 27 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

Кабінет Міністрів України організовує, контролює та попередньо схвалює результати проведення зазначених оглядів.

4. Порядок проведення огляду розвідувальних органів України визначається Президентом України.

5. Порядок проведення огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом визначається Президентом України. Організація та контроль проведення такого огляду здійснюється Службою безпеки України.

6. За результатами оглядів формується перспективна модель сектору безпеки і оборони шляхом послідовного нарощування спроможностей його складових до виконання завдань за призначенням та формування на цій основі боєздатних, мобільних, підготовлених на належному рівні, всебічно забезпечених сил безпеки і сил оборони, здатних захистити національні інтереси України та брати активну участь у міжнародних заходах із підтримання миру і безпеки.

Основними критеріями для зміни чисельності складових сектору безпеки і оборони є зміни безпекового середовища та реальні економічні і фінансові можливості держави.

7. Звіти про результати проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони та окремих оглядів надаються органами, зазначеними в пунктах 1-4 частини третьої, частинах четвертій та п’ятій цієї статті, у встановленому порядку на розгляд і затвердження Радою національної безпеки і оборони України.

Стаття 28 — Стратегія воєнної безпеки України

1. Стратегія воєнної безпеки України розробляється Міністерством оборони України відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України, після затвердження Стратегії національної безпеки України та за результатами оборонного огляду.

Міністр оборони України вносить узгоджену в установленому порядку Стратегію воєнної безпеки України на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію воєнної безпеки України до Ради національної безпеки і оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.

Зміни до Стратегії воєнної безпеки України розробляються Міністерством оборони України відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України, після затвердження змін до Стратегії національної безпеки України.

2. Стратегія воєнної безпеки України визначає шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, зокрема:

1) безпекове середовище (глобальні, регіональні та національні аспекти) у контексті воєнної безпеки;
2) цілі, пріоритети та завдання державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва;
3) соціально-політичні, економічні та інші умови реалізації державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, а також воєнно-політичні та воєнно-стратегічні обмеження;
4) шляхи досягнення цілей державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва;
5) ресурсне забезпечення потреб оборони;
6) перспективну модель організації оборони, Збройних Сил України та інших складових сил оборони в частині визначених завдань з оборони держави, стратегію та критерії досягнення спільних оборонних спроможностей;
7) імовірні сценарії застосування сил безпеки і сил оборони до виконання завдань з оборони держави із розподілом відповідальності складових сектору безпеки і оборони за організацію оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
8) управління ризиками у сфері воєнної безпеки.

3. Стратегія воєнної безпеки України є основою для розроблення Стратегічного оборонного бюлетеня України, програмних документів з питань оборони та розвитку сил оборони, розвитку озброєння та військової техніки, оперативних планів і планів застосування сил та засобів оборони.

4. Стратегічний оборонний бюлетень України розробляється Міністерством оборони України після затвердження Стратегії воєнної безпеки України та за результатами оборонного огляду.

Міністр оборони України вносить узгоджений в установленому порядку Стратегічний оборонний бюлетень України на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегічний оборонний бюлетень України до Ради національної безпеки і оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.

Стаття 29 — Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України

1. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України розробляється Міністерством внутрішніх справ України за рішенням Міністра внутрішніх справ України після затвердження Стратегії національної безпеки України та вноситься на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію громадської безпеки та цивільного захисту України до Ради національної безпеки і оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.

Для забезпечення підготовки проекту Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України залучаються державні органи, які входять до системи Міністерства внутрішніх справ України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, наукові, аналітичні та експертні установи України, інститути громадянського суспільства, а також можуть бути залучені іноземні експерти.

2. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України визначає загрози національній безпеці у сферах громадської безпеки та цивільного захисту та шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів державної політики у цих сферах, зокрема:

1) готовність сил та засобів виконувати завдання за призначенням, інфраструктуру, напрями розвитку, інші показники, необхідні для планування діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Державної міграційної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій;

Пункт 1 частини другої статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

2) потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконання передбачених завдань, та основні напрями використання фінансових ресурсів;
3) державні програми, галузеві стратегії та програми, які мають бути спрямовані на реалізацію Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України, їхні цілі, відповідальних за розроблення документів, моніторинг їх виконання та оцінки.

3. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України є основою для розроблення галузевих стратегій і концепцій, державних цільових програм у сферах громадської безпеки, цивільного захисту та міграційної політики, а також для розроблення оперативних планів та планів застосування сил і засобів у кризових ситуаціях.

Частина третя статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

4. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України оприлюднюється в установленому законодавством порядку (крім положень, які містять інформацію з обмеженим доступом).

5. Міністерство внутрішніх справ України готує щорічний звіт про стан виконання Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України, який підлягає оприлюдненню.

Стаття 30 — Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України

1. Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України розробляється за дорученням Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, після затвердження Стратегії національної безпеки України.

Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України до Ради національної безпеки і оборони України для її схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.

2. Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України визначає:

1) цілі, основні напрями, завдання державної військово-промислової політики;
2) поточні та прогнозовані чинники, що впливають на розвиток оборонно-промислового комплексу, з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов;
3) пріоритети розвитку оборонно-промислового комплексу на довгостроковий період;
4) основні напрями діяльності державних органів щодо підтримки розвитку оборонно-промислового комплексу;
5) напрями та завдання реформування й розвитку оборонно-промислового комплексу.

3. Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України є основою для підготовки державних програм, що стосуються оборонно-промислового комплексу України.

Реалізація Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України здійснюється на основі національного економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.

Стаття 31 — Стратегія кібербезпеки України

1. Стратегія кібербезпеки України є документом довгострокового планування, в якому визначаються пріоритети національних інтересів України у сфері кібербезпеки, наявні та потенційно можливі кіберзагрози життєво важливим інтересам людини і громадянина, суспільства та держави в кіберпросторі, пріоритетні напрями, концептуальні підходи до формування та реалізації державної політики щодо безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави, підвищення ефективності основних суб’єктів забезпечення кібербезпеки, насамперед суб’єктів сектору безпеки і оборони, щодо виконання завдань у кіберпросторі, а також потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконання передбачених завдань, та основні напрями використання фінансових ресурсів.

2. Організація підготовки Стратегії кібербезпеки України здійснюється за дорученням Президента України Національним координаційним центром кібербезпеки після затвердження Стратегії національної безпеки України.

Стратегія кібербезпеки України схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України та затверджується указом Президента України.

3. Стратегія кібербезпеки України є основою для підготовки державних програм та нормативно-правових актів, що стосуються забезпечення кібербезпеки України.

Реалізація Стратегії кібербезпеки України здійснюється на основі національного оборонного, безпекового, економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.

Стаття 31-1 — Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України

1. Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України розробляється за дорученням Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України, після затвердження Стратегії національної безпеки України.

Міністр внутрішніх справ України вносить узгоджену в установленому порядку Стратегію інтегрованого управління державним кордоном України на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію інтегрованого управління державним кордоном України до Ради національної безпеки і оборони України для її схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.

2. Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України визначає сучасний стан, коло суб’єктів, основні напрями розвитку управління державним кордоном України, завдання щодо міжвідомчого та міжнародного співробітництва з реалізації державної політики у сфері охорони державного кордону України, у тому числі щодо охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні, актуальних і потенційних загроз національній безпеці України в сфері охорони та захисту державного кордону, а також визначає показники з оцінки їх ефективності.

Для координації інтегрованого управління державним кордоном України Кабінет Міністрів України утворює тимчасовий консультативно-дорадчий орган.

3. Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України є основою для підготовки державних програм і нормативно-правових актів, що стосуються розвитку та забезпечення інтегрованого управління державним кордоном України.

Реалізація Стратегії інтегрованого управління державним кордоном України здійснюється на основі національного безпекового, економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.

Закон доповнено статтею 31-1 згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024

Стаття 32 — Національна розвідувальна програма

1. Національна розвідувальна програма є документом довгострокового планування, в якому визначаються основні напрями розвідувальної діяльності, пріоритети реформування та розвитку зовнішньої розвідки, комплекс завдань і заходів, спрямованих на підвищення ефективності розвідувальних органів та інших суб’єктів, що можуть залучатися до виконання окремих розвідувальних завдань, посилення розвідувальних спроможностей держави, а також потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконання передбачених завдань, та основні напрями використання фінансових ресурсів.

2. Національна розвідувальна програма розробляється за дорученням Президента України визначеним ним координаційним органом з питань розвідувальної діяльності після затвердження Стратегії національної безпеки України.

Національна розвідувальна програма схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України та затверджується указом Президента України.

3. Національна розвідувальна програма є основою для розроблення державних програм та нормативно-правових актів з питань розвідувальної діяльності, визначення чисельності і структури сил та засобів розвідувальних органів відповідно до пріоритетних завдань, а також для визначення потреб щорічного фінансового та іншого ресурсного забезпечення розвідувальних органів.

Стаття 33 — Державні програми у сферах національної безпеки і оборони

1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють державні цільові програми та інші програми на основі галузевих стратегій реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони у встановленому законом порядку.

2. Міністр оборони України несе відповідальність за підготовку та подання програм, спрямованих на забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони, які розробляються на основі документів довгострокового планування у сферах національної безпеки і оборони з метою посилення обороноздатності держави.

3. Міністр внутрішніх справ України несе відповідальність за підготовку та подання державних цільових програм, інших програм, спрямованих на забезпечення реалізації державної політики у сферах громадської безпеки та цивільного захисту, підтримання постійної готовності сил і засобів до виконання завдань за призначенням.

4. Керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, відповідає за підготовку і подання державної цільової програми розвитку оборонно-промислового комплексу України.

5. Державні органи, відповідальні за формування і реалізацію державної політики у сферах національної безпеки і оборони:

1) вносять у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України та Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо стратегічних документів у сферах національної безпеки і оборони, а також із коригування державних цільових оборонних (правоохоронних, розвідувальних та інших) програм;
2) розробляють плани утримання та розвитку відповідних органів сектору безпеки і оборони, бюджетні запити та сукупність документів для здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями на плановий бюджетний період, а також пропозиції до прогнозних показників видатків Державного бюджету України та проекту основних показників здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями на наступні за плановим два бюджетні періоди;

Пункт 2 частини п’ятої статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 808-IX від 17.07.2020

3) забезпечують в установленому порядку оприлюднення відповідних проектів документів у сферах національної безпеки і оборони на офіційних веб-сайтах державних органів та проведення їх обговорення з інституціями громадянського суспільства.

Стаття 34 — {Статтю 34 виключено на підставі Закону № 808-IX від 17.07.2020}

Стаття 35 — Фінансове забезпечення сектору безпеки і оборони

1. Фінансування складових сектору безпеки і оборони здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік, а також з інших не заборонених законодавством джерел.

Обсяг видатків на фінансування сектору безпеки і оборони має становити не менше 5 відсотків запланованого обсягу внутрішнього валового продукту, з яких не менше 3 відсотків - на фінансування сил оборони.

2. Рада національної безпеки і оборони України розглядає проект закону про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України, та вносить відповідні пропозиції.

3. Кабінет Міністрів України вносить на розгляд Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України, розроблений на плановий бюджетний період, з урахуванням відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України.

4. Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням, а центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України, що виділяються на потреби сектору безпеки і оборони, якщо інше не передбачено законом.

Частина четверта статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020

Розділ V-1

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДЕФЕНС СІТІ

Стаття 36 — Загальні засади правового режиму Дефенс Сіті

1. Правовий режим Дефенс Сіті - це сукупність правових норм, якими визначаються права та обов’язки особи, що виникають, змінюються та припиняються у зв’язку з наданням, припиненням чи втратою статусу резидента Дефенс Сіті, а також особливості регулювання відносин за участю резидента Дефенс Сіті.

2. Метою правового режиму Дефенс Сіті є створення сприятливих умов для стимулювання розвитку оборонно-промислового комплексу України, розвитку новітніх технологій, залучення інвестицій у галузь та забезпечення сил оборони сучасним озброєнням, військовою та спеціальною технікою.

3. Правовий режим Дефенс Сіті діє з дня внесення до реєстру Дефенс Сіті запису про першого резидента Дефенс Сіті і триває до 1 січня 2036 року (строк дії правового режиму Дефенс Сіті).

4. Строк резидентства - це період часу з дня надання юридичній особі статусу резидента Дефенс Сіті до дня припинення/втрати статусу резидента Дефенс Сіті такою юридичною особою. Правовий режим Дефенс Сіті та особливості регулювання відносин за участю резидента Дефенс Сіті, визначені цим та іншими законами України, застосовуються до відносин за участю резидента Дефенс Сіті протягом строку його резидентства.

5. Особливості застосування до резидента Дефенс Сіті спеціальних умов оподаткування, дата початку і дата припинення застосування таких умов визначаються Податковим кодексом України.

6. Міністерство оборони України забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо правового режиму Дефенс Сіті, приймає рішення про надання, припинення, втрату статусу резидента Дефенс Сіті, контролює дотримання резидентами Дефенс Сіті встановлених законом вимог, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 37 — Вимоги до резидента Дефенс Сіті

1. Резидент Дефенс Сіті - це юридична особа, якій відповідно до цього Закону надано статус резидента Дефенс Сіті та яка згідно з інформацією, що міститься у реєстрі Дефенс Сіті, продовжує перебувати у такому статусі.

2. Отримання статусу резидента Дефенс Сіті відповідно до цього Закону є добровільним. Для отримання статусу резидента Дефенс Сіті юридична особа звертається до Міністерства оборони України із заявою про надання статусу резидента Дефенс Сіті в порядку, встановленому цим Законом.

3. Юридична особа набуває статусу резидента Дефенс Сіті з дня прийняття Міністерством оборони України рішення про надання статусу резидента Дефенс Сіті та внесення відповідного запису до реєстру Дефенс Сіті.

4. Статус резидента Дефенс Сіті припиняється/втрачається з дня внесення відповідного запису до реєстру Дефенс Сіті, але не пізніше дня завершення строку дії правового режиму Дефенс Сіті.

5. Міністерство оборони України приймає рішення про надання статусу резидента Дефенс Сіті, за умови що юридична особа, яка звернулася із заявою про надання статусу резидента Дефенс Сіті (далі - заявник), відповідає вимогам щодо частки кваліфікованого доходу за попередній календарний рік, встановленим частиною шостою цієї статті, і щодо такої особи відсутні обставини, передбачені частиною сьомою цієї статті. При визначенні відповідності вимогам щодо частки кваліфікованого доходу заявника враховуються показники фінансової звітності за річний звітний період, що передує дню звернення.

6. Частка кваліфікованого доходу заявника та резидента Дефенс Сіті має становити:

1) не менше 75 відсотків загального доходу юридичної особи, крім винятків, передбачених пунктом 2 цієї частини;
2) не менше 50 відсотків загального доходу юридичної особи - для суб’єктів літакобудування, що підпадають під дію норм статті 2 Закону України "Про розвиток літакобудівної промисловості".

Для цілей визначення відповідності вимогам до резидента Дефенс Сіті у цьому розділі:

загальний дохід юридичної особи - доходи юридичної особи, визначені за правилами бухгалтерського обліку;

оборонні товари - озброєння, військова та спеціальна техніка (зокрема безпілотні системи, засоби радіоелектронної боротьби та розвідки, активні засоби протидії технічним розвідкам), зброя і боєприпаси;

кваліфікований дохід - дохід від реалізації (постачання) оборонних товарів власного виробництва, виконання робіт та/або надання послуг з розроблення, виготовлення, ремонту, модернізації або утилізації оборонних товарів, а також інші доходи, отримані у грошовій формі як благодійна допомога і використані для виробництва та постачання оборонних товарів. Для юридичної особи, яка була залучена до виконання державного контракту (договору) з оборонних закупівель на умовах співвиконавця/субпідрядника, до кваліфікованого доходу включається також дохід такої юридичної особи (за даними бухгалтерського обліку) від реалізації матеріалів, компонентів та складових частин, що були поставлені (відвантажені) на користь резидента Дефенс Сіті для безпосереднього виготовлення оборонних товарів власного виробництва за відповідним державним контрактом (договором) з оборонних закупівель, до виконання якого юридична особа, дохід якої визначається, була залучена на умовах співвиконавця/субпідрядника. При цьому участь співвиконавця/субпідрядника у виконанні державного контракту (договору) з оборонних закупівель підтверджується відповідним державним замовником.

7. Не може бути резидентом Дефенс Сіті юридична особа:

1) яка зареєстрована на території та/або відповідно до законодавства іноземної держави;
2) яка не є платником податку на прибуток;
3) яка має податковий борг та/або заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, сукупний обсяг яких становить більше 10 мінімальних заробітних плат (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного календарного року);
4) яка внесена до Реєстру неприбуткових установ та організацій;
5) яка порушила вимоги законодавства щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників та/або подання інформації про структуру власності юридичної особи і не усунула вчинене порушення;
6) прямим або опосередкованим власником часток (акцій) у статутному капіталі якої є держава, що здійснює збройну агресію проти України, або юридична особа, зареєстрована відповідно до законодавства такої держави, або фізична особа, яка є резидентом та/або громадянином такої держави;
7) учасник (засновник, акціонер) якої та/або кінцевий бенефіціарний власник якої є резидентом та/або громадянином держави, що здійснює збройну агресію проти України, та/або держави (юрисдикції), внесеної до переліку держав (юрисдикцій), що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;
8) стосовно якої або учасників (засновників, акціонерів), кінцевих бенефіціарних власників якої застосовано спеціальні економічні або інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", або міжнародні санкції відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", або яка є пов’язаною відносинами контролю у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", з особою, стосовно якої застосовано такі обмежувальні заходи (санкції);
9) учасники (засновники, акціонери) та/або кінцеві бенефіціарні власники якої включені відповідно до закону до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції;
10) яка визнана банкрутом або щодо якої порушено провадження у справі про банкрутство;
11) яка перебуває у процесі припинення, крім перетворення;
12) стосовно якої протягом останніх дванадцяти місяців було встановлено факт порушення обов’язків за державним контрактом (договором) з оборонних закупівель, що призвело до його дострокового розірвання та/або застосування санкцій у виді штрафів та/або відшкодування збитків, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, крім випадків, якщо таке рішення суду було виконано добровільно у повному обсязі;
13) яка є особою, яка прямо чи опосередковано контролюється у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держави, що здійснює збройну агресію проти України;
14) місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія України та/або яка здійснює діяльність на тимчасово окупованій території України у розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

8. Резиденти Дефенс Сіті зобов’язані забезпечувати відсутність обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, та відповідність вимогам, визначеним цією статтею, у тому числі щодо частки кваліфікованого доходу, протягом усього строку резидентства.

Стаття 38 — Надання статусу резидента Дефенс Сіті

1. Заява про надання статусу резидента Дефенс Сіті, що подається заявником до Міністерства оборони України, повинна містити:

1) повне найменування заявника, ідентифікаційний код заявника в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, контактні дані заявника (адреса електронної пошти, контактний номер телефону);
2) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату і місце народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серію та номер паспорта громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів) посадової особи заявника, а саме керівника, члена виконавчого органу, головного бухгалтера або іншої особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку заявника (якщо така функція здійснюється не особисто керівником);
3) перелік видів діяльності, які здійснює заявник;
4) інформацію щодо відповідності вимогам, встановленим частиною п’ятою статті 37 цього Закону;
5) інформацію про виконання державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель за попередній календарний рік, а також про участь у виконанні державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель на умовах співвиконавця/субпідрядника з оборонних закупівель для цілей розрахунку кваліфікованого доходу.

Форма, порядок подання та розгляду заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті, а також методика розрахунку кваліфікованого доходу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

2. До заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті додаються:

1) довіреність або її копія, засвідчена у встановленому порядку, якщо заява подається від імені заявника його представником за довіреністю;
2) звіт про відповідність за формою та з додатками, визначеними статтею 41 цього Закону;
3) інші документи, що підтверджують відомості, зазначені в заяві про надання статусу резидента Дефенс Сіті, визначені Кабінетом Міністрів України.

3. Заява про надання статусу резидента Дефенс Сіті та документи, що додаються до неї, подаються заявником до Міністерства оборони України в порядку та спосіб, визначені Кабінетом Міністрів України.

4. Міністерство оборони України розглядає заяву про надання статусу резидента Дефенс Сіті протягом 10 робочих днів з дня її надходження та приймає рішення про надання статусу резидента Дефенс Сіті або про відмову у наданні статусу резидента Дефенс Сіті, якщо під час її розгляду не виявлено передбачених цією статтею підстав для повернення заяви без розгляду.

5. Міністерство оборони України може повернути заяву про надання статусу резидента Дефенс Сіті без розгляду з таких підстав:

1) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості про заявника або наявні відомості про державну реєстрацію його припинення, перебування в стані припинення (крім перетворення), визнання його банкрутом або порушення провадження у справі про банкрутство;
2) заявник звернувся з проханням про повернення раніше поданої заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті без розгляду;
3) заявник подав не в повному обсязі документи, що додаються до заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті;
4) заява або хоча б один з документів, що додаються до заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті:
а) підписані особою, яка не має на це повноважень;
б) оформлені з порушенням вимог цього Закону, складені не за встановленою формою або не містить даних, які обов’язково вносяться до них згідно із цим Законом.

6. У разі виявлення підстав для повернення заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті без розгляду Міністерство оборони України протягом п’яти робочих днів з дня надходження такої заяви надсилає відповідне рішення заявнику на адресу його електронної пошти, зазначену у заяві про надання статусу резидента Дефенс Сіті (за наявності), разом з обґрунтованим поясненням підстав повернення заяви без розгляду, що має містити конкретні факти на підтвердження наявності таких підстав. Таке обґрунтоване пояснення також має містити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків.

7. Якщо Міністерство оборони України не надіслало заявнику рішення про повернення заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті без розгляду у строк, передбачений частиною шостою цієї статті, вважається, що Міністерство оборони України прийняло заяву і підстави для її повернення без розгляду відсутні.

8. Міністерство оборони України відмовляє заявнику в наданні статусу резидента Дефенс Сіті з таких підстав:

1) заявник не відповідає вимогам, встановленим частиною п’ятою статті 37 цього Закону;
2) зазначена в заяві інформація є недостовірною;
3) упродовж 12 календарних місяців, що передували місяцю, в якому заявником подано заяву про надання статусу резидента Дефенс Сіті, такий заявник втратив статус резидента Дефенс Сіті і відповідне рішення про втрату заявником статусу резидента Дефенс Сіті не скасовано у встановленому законом порядку.

9. Рішення Міністерства оборони України про повернення заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті без розгляду, про надання та про відмову у наданні статусу резидента Дефенс Сіті набирають чинності в день прийняття і цього дня надсилаються заявнику в електронній формі з електронним підписом, накладеним відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", на адресу його електронної пошти, зазначену в заяві про надання статусу резидента Дефенс Сіті.

Одночасно з рішенням про надання статусу резидента Дефенс Сіті Міністерство оборони України вносить відповідний запис до реєстру Дефенс Сіті. Витяг з реєстру Дефенс Сіті надсилається заявнику одночасно з рішенням про надання статусу резидента Дефенс Сіті.

Стаття 39 — Припинення/втрата статусу резидента Дефенс Сіті

1. Статус резидента Дефенс Сіті може бути припинено:

1) у зв’язку із завершенням строку дії правового режиму Дефенс Сіті;
2) добровільно на підставі відповідної заяви резидента Дефенс Сіті.

Статус резидента Дефенс Сіті може бути втрачено на підставі рішення Міністерства оборони України про втрату статусу резидента Дефенс Сіті.

2. Припинення статусу резидента Дефенс Сіті відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті відбувається автоматично після завершення строку, визначеного статтею 36 цього Закону, не потребує прийняття Міністерством оборони України окремого рішення і не вважається порушенням резидентом Дефенс Сіті вимог закону.

3. Припинення статусу резидента Дефенс Сіті відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті здійснюється шляхом прийняття Міністерством оборони України рішення про припинення статусу резидента Дефенс Сіті. Відповідне рішення приймається Міністерством оборони України протягом п’яти робочих днів з дня отримання від резидента Дефенс Сіті заяви про припинення статусу резидента Дефенс Сіті, крім випадку, передбаченого частиною сьомою цієї статті. Рішення про припинення статусу резидента Дефенс Сіті набирає чинності в день його прийняття, вноситься до реєстру Дефенс Сіті і цього дня надсилається в електронній формі з електронним підписом, накладеним відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", на адресу електронної пошти резидента Дефенс Сіті, зазначену в реєстрі Дефенс Сіті.

4. Міністерство оборони України приймає рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті відповідно до абзацу четвертого частини першої цієї статті з таких підстав:

1) невідповідність резидента Дефенс Сіті вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону, що встановлено Міністерством оборони України під час розгляду звіту про відповідність;
2) невідповідність резидента Дефенс Сіті вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону, яку виявлено Міністерством оборони України на підставі інформації, отриманої від органів державної влади або місцевого самоврядування, компетентних органів іноземних держав, міжнародних міжурядових організацій, або безпосередньо з публічних електронних реєстрів, баз даних, інших інформаційних, інформаційно-комунікаційних систем, держателями яких є державні органи, компетентні органи іноземних держав чи міжнародні міжурядові організації, за умови що відповідний орган володіє та надає таку інформацію в межах його повноважень та в порядку, визначеному законодавством;
3) порушення строку подання резидентом Дефенс Сіті до Міністерства оборони України звіту про відповідність більш як на 20 робочих днів з дня спливу граничного строку для такого подання або повторне (друге поспіль) порушення строків подання резидентом Дефенс Сіті до Міністерства оборони України звіту про відповідність;
4) отримання від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, інформації про порушення встановлених законом вимог щодо напрямів використання (нецільове використання) звільненого від оподаткування прибутку, визначених пунктом 76 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України;
5) виявлення недостовірності даних у заяві про надання статусу резидента Дефенс Сіті, доданих до неї документах або у звітах про відповідність;
6) набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено обставину невідповідності резидента Дефенс Сіті вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону, або порушення напрямів використання (нецільового використання) звільненого від оподаткування прибутку, визначених пунктом 76 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

5. Міністерство оборони України приймає рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті протягом:

1) десяти робочих днів з дня отримання звіту про відповідність, що свідчить про невідповідність резидента Дефенс Сіті вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону (у разі прийняття рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої цієї статті);
2) двадцяти робочих днів з дня виявлення фактів або отримання інформації про ознаки невідповідності резидента Дефенс Сіті вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону, але не раніше ніж на десятий робочий день з дня надсилання резиденту Дефенс Сіті електронного повідомлення, передбаченого частиною шостою цієї статті (у разі прийняття рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої цієї статті);
3) двадцяти робочих днів з дня виявлення ознак наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 3-5 частини четвертої цієї статті, але не раніше ніж на десятий робочий день з дня надсилання резиденту Дефенс Сіті електронного повідомлення, передбаченого частиною шостою цієї статті (у разі прийняття рішення з однієї з таких підстав);
4) п’яти робочих днів з дня набрання законної сили рішенням суду (у разі прийняття рішення з підстави, передбаченої пунктом 6 частини четвертої цієї статті).

6. Міністерство оборони України протягом п’яти робочих днів з дня виявлення фактів або отримання інформації про ознаки наявності однієї або кількох підстав, передбачених пунктами 2-5 частини четвертої цієї статті, зобов’язане надіслати електронне повідомлення на адресу електронної пошти такого резидента Дефенс Сіті, зазначену в реєстрі Дефенс Сіті, в якому, у тому числі, має бути зазначено:

1) ознаки наявності підстав для прийняття рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті, а також посилання на факти, що свідчать про наявність таких ознак;
2) дату (дати) отримання інформації про ознаки наявності підстав для прийняття рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті;
3) пропозицію щодо надання резидентом Дефенс Сіті необхідних пояснень та документів, що їх підтверджують.

Резидент Дефенс Сіті, який отримав від Міністерства оборони України електронне повідомлення, має право надати письмові пояснення та документи, що їх підтверджують, у довільній формі протягом п’яти робочих днів з дня отримання такого повідомлення. Ненадання резидентом Дефенс Сіті Міністерству оборони України пояснень у зазначений строк не є підставою для неприйняття Міністерством оборони України рішення щодо такого резидента Дефенс Сіті.

7. Заява про припинення статусу резидента Дефенс Сіті, подана резидентом Дефенс Сіті після направлення йому передбаченого частиною шостою цієї статті електронного повідомлення, повертається без розгляду, якщо за результатами розгляду інформації про ознаки наявності у резидента Дефенс Сіті однієї або кількох підстав, передбачених пунктами 2-5 частини четвертої цієї статті, що стали підставою для надіслання відповідного електронного повідомлення, Міністерство оборони України прийняло рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті.

8. У разі якщо після отримання пояснень за результатами розгляду інформації про ознаки наявності у резидента Дефенс Сіті однієї або кількох підстав, передбачених пунктами 2-5 частини четвертої цієї статті, Міністерство оборони України не прийняло рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті у встановлені цією статтею строки, така інформація в подальшому не може бути використана Міністерством оборони України як єдині відомості, що підтверджують наявність підстав для прийняття рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті.

9. Якщо до прийняття Міністерством оборони України рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті буде усунуто підставу, передбачену пунктом 2 частини четвертої цієї статті, про що резидентом Дефенс Сіті буде повідомлено Міністерство оборони України, і це не буде спростовано отриманою Міністерством оборони України інформацією від органів державної влади або органів місцевого самоврядування, компетентних органів іноземних держав, міжнародних міжурядових організацій або безпосередньо з державних публічних електронних реєстрів, баз даних, інших інформаційних, інформаційно-комунікаційних систем, держателями яких є державні органи, компетентні органи іноземних держав чи міжнародні міжурядові організації, вважатиметься, що така підстава не виникала.

10. У рішенні про втрату статусу резидента Дефенс Сіті Міністерство оборони України зазначає підставу (підстави) для прийняття такого рішення, перелік фактів, що свідчать про наявність такої підстави (таких підстав), із зазначенням відомостей та джерел інформації, які це підтверджують, а також період невідповідності резидента Дефенс Сіті встановленим вимогам, що стало підставою для прийняття відповідного рішення.

11. Рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті набирає чинності з дня його прийняття, вноситься до реєстру Дефенс Сіті і цього дня надсилається в електронній формі з електронним підписом, накладеним відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", на адресу електронної пошти резидента Дефенс Сіті, зазначену в реєстрі Дефенс Сіті.

Стаття 40 — Реєстр Дефенс Сіті

1. Реєстр Дефенс Сіті - це система накопичення, обробки, обліку, захисту та надання інформації про юридичних осіб, які перебувають або перебували у статусі резидентів Дефенс Сіті.

2. Реєстр Дефенс Сіті створюється Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення реєстру Дефенс Сіті, у тому числі відомості, визначені Законом України "Про публічні електронні реєстри", визначається Кабінетом Міністрів України.

3. Держателем реєстру Дефенс Сіті є Міністерство оборони України.

4. Захист відомостей реєстру Дефенс Сіті здійснюється, зокрема, відповідно до вимог законів України "Про інформацію", "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах", "Про основні засади забезпечення кібербезпеки України", "Про державну таємницю", "Про хмарні послуги".

5. Надання інформації з реєстру Дефенс Сіті здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". Інформація з обмеженим доступом надається в порядку і на умовах, визначених Законом України "Про доступ до публічної інформації" та іншими законами у відповідній сфері.

Стаття 41 — Контроль за дотриманням встановлених вимог резидентами Дефенс Сіті

1. Міністерство оборони України в порядку та межах, визначених цим Законом, здійснює контроль за дотриманням резидентами Дефенс Сіті встановлених вимог, у тому числі контроль за відповідністю заявників та резидентів Дефенс Сіті вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону.

2. Контроль за дотриманням резидентами Дефенс Сіті встановлених вимог здійснюється Міністерством оборони України шляхом розгляду звітів про відповідність та іншої інформації стосовно резидентів Дефенс Сіті на предмет наявності ознак, що можуть бути підставою для прийняття рішення про втрату статусу резидента Дефенс Сіті. Міністерство оборони України має право надсилати запити та отримувати від правоохоронних та інших державних органів України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, компетентних органів іноземних держав та міжнародних міжурядових організацій інформацію з метою збору відомостей про відповідність чи невідповідність заявників та резидентів Дефенс Сіті вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону.

3. Резидент Дефенс Сіті зобов’язаний щороку не пізніше 1 червня року, наступного за звітним, подавати до Міністерства оборони України звіт про відповідність вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону, за період з 1 січня до 31 грудня попереднього календарного року (звіт про відповідність).

Перший звіт про відповідність подається за період з 1 січня по 31 грудня відповідного календарного року, в якому відбулося надання статусу резидента Дефенс Сіті.

Звіт про відповідність повинен включати, зокрема:

1) інформацію про відповідність резидента Дефенс Сіті всім вимогам, визначеним статтею 37 цього Закону;
2) інформацію про розмір частки кваліфікованого доходу резидента Дефенс Сіті, отриманого за звітний період, у загальному доході резидента Дефенс Сіті, отриманому за звітний період;
3) інформацію про виконання у звітному році договорів, якими підтверджується обсяг кваліфікованого доходу.

Невід’ємними додатками до звіту про відповідність є річна фінансова звітність резидента Дефенс Сіті, разом із звітом суб’єкта аудиторської діяльності за результатами перевірки звіту про відповідність, наданим суб’єктом аудиторської діяльності, який відповідно до Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" має право проводити обов’язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес, а також інші визначені Кабінетом Міністрів України документи, які підтверджують наведену у звіті про відповідність інформацію. Відсутність річної фінансової звітності або звіту суб’єкта аудиторської діяльності, складеного відповідно до вимог цього абзацу, прирівнюється до неподання звіту про відповідність.

Форма, порядок подання та розгляду звіту про відповідність резидента Дефенс Сіті встановлюються Кабінетом Міністрів України.

4. Міністерство оборони України здійснює моніторинг ефективності правового режиму Дефенс Сіті, а також впливу застосування податкових пільг на його ефективність.

Стаття 42 — Особливості релокації та реалізації заходів з підвищення захищеності виробничих потужностей резидентів Дефенс Сіті

1. З метою зменшення безпекових ризиків для потужностей оборонно-промислового комплексу України та забезпечення безперервного виробництва оборонної продукції органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти релокації резидентів Дефенс Сіті та реалізації заходів з підвищення захищеності виробничих потужностей резидентів Дефенс Сіті, у тому числі з використанням джерел фінансування, визначених частиною третьою цієї статті.

2. Порядок релокації резидентів Дефенс Сіті та реалізації заходів з підвищення захищеності виробничих потужностей резидентів Дефенс Сіті визначається Кабінетом Міністрів України.

3. Зарахування податку на доходи фізичних осіб, сплаченого (перерахованого) резидентами Дефенс Сіті, які подали до Міністерства оборони України заяву про релокацію або заяву про реалізацію заходів з підвищення захищеності виробничих потужностей, здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Бюджетним кодексом України.

Закон доповнено розділом V-1 згідно із Законом № 4577-IX від 21.08.2025

Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) положень частини сьомої та абзацу другого частини восьмої статті 15 цього Закону (щодо призначення Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, заступників Міністра оборони України на посади з числа цивільних осіб), які набирають чинності з 1 січня 2019 року;
2) положень частин третьої - шостої статті 16 цього Закону (щодо Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів і окремих родів військ (сил), які набирають чинності з 27 березня 2020 року;

Підпункт 2 пункту 1 розділу VI із змінами, внесеними згідно із Законом № 522-IX від 04.03.2020

3) підпункту 3, підпунктів "б" та "в" підпункту 4, підпункту 5 пункту 4 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з 27 березня 2020 року.

Підпункт 3 пункту 1 розділуVI із змінами, внесеними згідно із Законом № 522-IX від 04.03.2020

2. Визначити, що до затвердження відповідно до цього Закону Стратегії воєнної безпеки України діє Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про нову редакцію Воєнної доктрини України".

3. Визнати такими, що втратили чинність:

1) Закон України "Про основи національної безпеки України" (Відомості Верховної Ради України, 2003 p., № 39, ст. 351 із наступними змінами);
2) Закон України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" (Відомості Верховної Ради України, 2003 p., № 46, ст. 366 із наступними змінами);
3) Закон України "Про організацію оборонного планування" (Відомості Верховної Ради України, 2005 p., № 4, ст. 97).

4. Внести зміни до таких законів України:

1) частину першу статті 1 Закону України "Про Службу безпеки України" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 27, ст. 382) викласти в такій редакції:

"Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України";

2) пункт 8частини першої статті 13 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" (Відомості Верховної Ради України, 1998 p., № 35, ст. 237; 2015 p., № 4, ст. 14) викласти в такій редакції:

"8) здійснює у період між засіданнями Ради національної безпеки і оборони України координацію і контроль за виконанням центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами, військовими формуваннями рішень Ради національної безпеки і оборони України, введених в дію указами Президента України";

3) статтю 8 Закону України "Про Збройні Сили України" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 48, ст. 410; 2009 р., № 19, ст. 258) викласти в такій редакції:

"Стаття 8. Керівництво Збройними Силами України

Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Військово-політичне керівництво Збройними Силами України - діяльність, спрямована на забезпечення реалізації політики держави у Збройних Силах України, політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, принципів і напрямів розвитку Збройних Сил України.

Адміністративне керівництво Збройними Силами України - діяльність, спрямована на всебічне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.

Головнокомандувач Збройних Сил України є найвищою військовою посадовою особою у Збройних Силах України.

Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює через Генеральний штаб Збройних Сил України безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України.

Безпосереднє військове керівництво - діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Збройних Сил України, їх технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ їх застосування, а також управління ними.

4) у Законі України "Про оборону України" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 49, ст. 420; 2009 р., № 19, ст. 258):
а) у частині першій статті 2 слова "ланок воєнної організації України" замінити словами "складових сектору безпеки і оборони України";
б) частину першу статті 11 викласти в такій редакції:

"Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом військового управління з планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації і контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України";

в) у частині третій статті 18 слова "начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України" замінити словами "Головнокомандувач Збройних Сил України";
5) частину другу статті 10 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 19, ст. 269; 2018 р., № 6-7, ст. 39) викласти в такій редакції:

"Із введенням воєнного стану Державна спеціальна служба транспорту приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням в умовах дії правового режиму воєнного стану і підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, про що зазначається в указі Президента України про введення воєнного стану, який затверджується Верховною Радою України";

6) частину другу статті 1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 14-17, ст. 133) доповнити реченням такого змісту: "Особливості здійснення контрольних функцій Верховної Ради у сферах національної безпеки і оборони визначаються Законом України "Про національну безпеку України".

5. Кабінету Міністрів України:

1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
2) забезпечити приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Підпункт 3 пункту 5 розділу VI виключено на підставі Закону № 912-IX від 17.09.2020

6. Службі безпеки України розробити у шестимісячний строк із дня набрання чинності цим Законом законопроект про внесення змін до Закону України "Про Службу безпеки України" та подати його Президентові України для внесення в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України.

Президент України

П.ПОРОШЕНКО

м. Київ

21 червня 2018 року

№ 2469-VIII