Zakon.local
← До пошуку
ЧиннийКонвенція

Віденська конвенція про право міжнародних договорів

Номер
995_118
Видавник
Організація Об'єднаних Націй
Прийнято
23 трав. 1969 р.
Редакція
13 черв. 1986 р.
Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Віденська конвенція про право міжнародних договорів

Тип: ООН Видавник: Організація Об'єднаних Націй Номер: 995_118 Прийнято: 1969-05-23 Чинна редакція від: 1986-06-13 Стан: in_force Rada ID: 995_118

ВІДЕНСЬКА КОНВЕНЦІЯ

про право міжнародних договорів

Держави - учасниці цієї Конвенції,

враховуючи надзвичайно важливу роль договорів в історії міжнародних відносин,

визнаючи дедалі зростаюче значення договорів як джерела міжнародного права і як засобу розвитку мирного співробітництва між націями, незалежно від відмінностей в їхньому державному і суспільному ладі,

відзначаючи, що принципи вільної згоди і добросовісності та норма pacta sunt servanda здобули загальне визнання,

підтверджуючи, що спори, які стосуються договорів, як і інші міжнародні спори, повинні розв'язуватися тільки мирними засобами і відповідно до принципів справедливості і міжнародного права,

нагадуючи про рішимість народів Об'єднаних Націй створити умови, за яких може бути додержано справедливості і поваги до зобов'язань, що випливають з договорів,

беручи до уваги принципи міжнародного права, втілені у Статуті Організації Об'єднаних Націй, такі, як принципи рівноправності і самовизначення народів, суверенної рівності і незалежності всіх держав, невтручання у внутрішні справи держав, заборони погрози силою або її застосування та загального поважання і додержання прав людини й основних свобод для всіх,

вважаючи, що кодифікація і прогресивний розвиток права договорів, здійснені в цій Конвенції, сприятимуть досягненню вказаних у Статуті цілей Організації Об'єднаних Націй, а саме підтриманню міжнародного миру і безпеки, розвиткові дружніх відносин між народами і здійсненню їх співробітництва один з одним,

підтверджуючи, що норми міжнародного звичайного права, як і досі, регулюватимуть питання, які не були розв'язані в положеннях цієї Конвенції,

домовилися про нижченаведене:

Частина I

Вступ

Стаття 1 — Сфера застосування цієї Конвенції

Ця Конвенція застосовується до договорів між державами.

Стаття 2 — Вживання термінів

1. Для цілей цієї Конвенції:

  • а) "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, у двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування;

  • b) "ратифікація", "прийняття", "затвердження" і "приєднання" означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору;

  • c) "повноваження" означають документ, який виходить від компетентного органу держави і за допомогою якого одна чи кілька осіб призначаються репрезентувати цю державу з метою ведення переговорів, прийняття тексту договору або встановлення його автентичності, вираження згоди цієї держави на обов'язковість для неї договору або з метою вчинення будь-якого іншого акта, що стосується договору;

  • d) "застереження" означає односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-якою назвою, зроблену державою при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього, за допомогою якого вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави;

  • е) "держава, яка бере участь у переговорах" означає державу, яка брала участь у складенні і прийнятті тексту договору;

  • f) "договірна держава" означає державу, яка погодилась на обов'язковість для неї договору, незалежно від того, чи набрав договір чинності чи ні;

  • g) "учасник" означає державу, яка погодилась на обов'язковість для неї договору і для якої договір є чинним;

  • h) "третя держава" означає державу, яка не є учасником договору;

  • і) "міжнародна організація" означає міжурядову організацію.

2. Положення пункту 1, які стосуються вживання термінів, у цій Конвенції, не зачіпають вживання цих термінів або значень, яких може бути надано їм у внутрішньому праві будь-якої держави.

Стаття 3 — Міжнародні угоди, які не входять у сферу застосування цієї Конвенції

Той факт, що ця Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб'єктами міжнародного права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не у письмовій формі, не зачіпає:

  • а) юридичної сили таких угод;

  • b) застосування до них будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких вони підпадали б на підставі міжнародного права, незалежно від цієї Конвенції;

  • с) застосування цієї Конвенції до відносин держав між собою в рамках міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб'єкти міжнародного права.

Стаття 4 — Ця Конвенція не має зворотної сили

Без шкоди для застосування будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких підпадали б договори на підставі міжнародного права, незалежно від Конвенції, вона застосовується тільки до договорів, укладених державами після набрання нею чинності щодо цих держав.

Стаття 5 — Договори, які встановлюють міжнародні організації, і договори, прийняті в рамках міжнародної організації

Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору, який є установчим актом міжнародної організації, і до будь-якого договору, прийнятого в рамках міжнародної організації, без шкоди для відповідних правил цієї організації.

Частина II

Укладення договорів і набрання ними чинності

Розділ 1: Укладення договорів

Стаття 6 — Правоздатність держав укладати договори

Кожна держава володіє правоздатністю укладати договори.

Стаття 7 — Повноваження

1. Особа вважається такою, що репрезентує державу або з метою прийняття тексту договору чи встановлення його автентичності, або з метою вираження згоди держави на обов'язковість для неї договору, коли:

  • а) вона пред'явить відповідні повноваження; або

  • b) з практики відповідних держав чи з інших обставин випливає, що вони мали намір розглядати цю особу, як таку, що репрезентує державу для цих цілей, і не вимагати пред'явлення повноважень.

2. Такі особи з огляду на їхні функції і без необхідності пред'явлення повноважень вважаються такими, що репрезентують свою державу:

  • а) глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ - з метою вчинення всіх актів, що стосуються укладення договору;

  • b) глави дипломатичних представництв - з метою прийняття тексту договору між акредитуючою державою і державою, при якій вони акредитовані;

  • с) представники, уповноважені державами репрезентувати їх на міжнародній конференції або в міжнародній організації, або в одному з її органів, - з метою прийняття тексту договору на такій конференції, в такій організації або в такому органі.

Стаття 8 — Наступне підтвердження акту, вчиненого без уповноваження

Акт, який стосується укладення договору, вчинений особою, яка не може на підставі статті 7 вважатися уповноваженою репрезентувати державу з цією метою, не має юридичного значення, якщо його згодом не підтверджено цією державою.

Стаття 9 — Прийняття тексту

1. Текст договору приймається за згодою всіх держав, які беруть участь у його складенні, за винятком випадків, передбачених у пункті 2.

2. Текст договору приймається на міжнародній конференції шляхом голосування за нього двох третин держав, які присутні і беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосувати інше правило.

Стаття 10 — Встановлення автентичності тексту

Текст договору стає автентичним і остаточним:

  • а) у результаті застосування такої процедури, яку може бути передбачено в цьому тексті або погоджено між державами, що беруть участь у його складенні; або

  • b) при відсутності такої процедури - шляхом підписання, підписання ad referendum або парафування представниками цих держав тексту договору або заключного акта конференції, який містить цей текст.

Стаття 11 — Способи вираження згоди на обов'язковість договору

Згоду держави на обов'язковість для неї договору може бути виражено підписанням договору, обміном документами, що становлять договір, ратифікацією договору, його прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який домовились.

Стаття 12 — Згода на обов'язковість договору, виражена підписанням

1. Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається шляхом підписання договору представником держави, коли:

  • а) договір передбачає, що підписання має таку силу;

  • b) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу; або

  • с) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.

2. Для цілей пункту 1:

  • а) парафування тексту означає підписання договору в тому випадку, коли встановлено, що держави, які беруть участь у переговорах, так домовились;

  • b) підписання ad referendum договору представником держави, якщо воно підтверджується цією державою, означає остаточне підписання договору.

Стаття 13 — Згода на обов'язковість договору, виражена шляхом обміну документами, які становлять договір

Згода держав на обов'язковість для них договору, що складається з документів, якими вони обмінюються, виражається шляхом цього обміну, якщо:

  • а) ці документи передбачають, що обмін ними матиме таку силу; або

  • b) в інший спосіб установлено домовленість цих держав про те, що цей обмін документами повинен мати таку силу.

Стаття 14 — Згода на обов'язковість договору, виражена ратифікацією, прийняттям або затвердженням

1. Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається ратифікацією, якщо:

  • а) договір передбачає, що така згода виражається ратифікацією;

  • b) в інший спосіб установлено, що держави, які беруть участь у переговорах, домовились про необхідність ратифікації;

  • с) представник держави підписав договір з умовою ратифікації; або

  • d) намір держави підписати договір з умовою ратифікації випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.

2. Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається прийняттям або затвердженням на умовах, подібних до тих, які застосовуються до ратифікації.

Стаття 15 — Згода на обов'язковість договору, виражена приєднанням

Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається приєднанням, якщо:

  • а) договір передбачає, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання;

  • b) в інший спосіб установлено, що держави, які беруть участь у переговорах, домовились, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання; або

  • с) всі учасники потім домовились, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання.

Стаття 16 — Обмін ратифікаційними грамотами і документами про прийняття, затвердження або приєднання або депонування таких грамот і документів

Якщо договором не передбачено інше, то ратифікаційні грамоти, документи про прийняття, затвердження або приєднання означають згоду держави на обов'язковість для неї договору з моменту:

  • а) обміну ними між договірними державами;

  • b) депонування у депозитарію; або

  • с) повідомлення про них договірних держав або депозитарію, якщо так домовилися.

Стаття 17 — Згода на обов'язковість частини договору і вибір різних положень

1. Без шкоди для статей 19-23, згода держави на обов'язковість для неї частини договору має силу лише в тому випадку, коли це допускається договором або коли з цим згодні інші договірні держави.

2. Згода держави на обов'язковість для неї договору, який допускає вибір між різними положеннями, має силу лише в тому випадку, коли виразно вказано, якого з цих положень згода стосується.

Стаття 18 — Обов'язок не позбавляти договір його об'єкта й мети до набрання договором чинності

Держава зобов'язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об'єкта й мети, коли:

  • a) вона підписала договір або обмінялася документами, які становлять договір, з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, доти, поки вона не виразить ясно свого наміру не стати учасником цього договору; або

  • b) вона виразила згоду на обов'язковість для неї договору, - до набрання договором чинності і за умови, що таке набрання чинності не буде надмірно затримуватися.

Розділ 2: Застереження

Стаття 19 — Формулювання застережень

Держава може при підписанні, ратифікації, прийнятті або затвердженні договору або приєднанні до нього формулювати застереження, за винятком тих випадків, коли:

  • а) це застереження забороняється договором;

  • b) договір передбачає, що можна робити тільки певні застереження, до числа яких це застереження не належить; або

  • с) - у випадках, які не підпадають під дію пунктів "а" і "b", - застереження є несумісним з об'єктом і цілями договору.

Стаття 20 — Прийняття застережень і заперечення проти них

1. Застереження, яке напевне допускається договором, не потребує якого-небудь наступного прийняття іншими договірними державами, якщо тільки договір не передбачає такого прийняття.

2. Якщо з обмеженої кількості держав, які брали участь у переговорах, і з об'єкта та цілей договору випливає, що застосування договору в цілому між усіма його учасниками є істотною умовою для згоди кожного учасника на обов'язковість для нього договору, то застереження вимагає прийняття його всіма учасниками.

3. В тому випадку, коли договір є установчим актом міжнародної організації і якщо в ньому не передбачається інше, застереження вимагає прийняття його компетентним органом цієї організації.

4. У випадках, які не підпадають під дію попередніх пунктів, і якщо договір не передбачає інше:

  • а) прийняття застереження іншою договірною державою робить державу, яка сформулювала застереження, учасником цього договору відносно держави, яка прийняла застереження, якщо договір є чинним або коли він набирає чинності для цих держав;

  • b) заперечення іншої договірної держави проти застереження не перешкоджає набранню договором чинності між державою, яка заперечує проти застереження, і державою, яка сформулювала застереження, якщо держава, яка заперечує проти застереження, певно не заявить про протилежний намір;

  • с) акт, який виражає згоду держави на обов'язковість для неї договору і містить застереження, набирає чинності, як тільки принаймні одна з інших договірних держав прийме це застереження.

5. Оскільки це стосується пунктів 2 і 4 і якщо договір не передбачає інше, застереження вважається прийнятим державою, якщо вона не висловить заперечень проти нього до кінця дванадцятимісячного періоду після того, як її було повідомлено про таке застереження, або до тієї дати, коли вона виразила свою згоду на обов'язковість для неї договору, залежно від того, яка з цих дат є більш пізньою.

Стаття 21 — Юридичні наслідки застережень і заперечень проти застережень

1. Застереження, яке діє щодо іншого учасника відповідно до статей 19, 20 і 23:

  • а) змінює для держави, яка зробила застереження, в її відносинах з цим іншим учасником положення договору, яких стосується застереження, в межах сфери дії застереження; і

  • b) змінює тією ж мірою зазначені положення для цього іншого учасника в його відносинах з державою, яка зробила застереження.

2. Застереження не змінює положень договору для інших учасників в їхніх відносинах між собою.

3. Якщо держава, яка заперечує проти застереження, не заперечувала проти набрання договором чинності між нею і державою, яка зробила застереження, то положення, яких стосується застереження, не застосовується між цими двома державами в межах сфери дії такого застереження.

Стаття 22 — Зняття застережень і заперечень проти застережень

1. Якщо договір не передбачає інше, застереження може бути знято в усякий час і для його зняття не потрібно згоди держави, яка прийняла застереження.

2. Якщо договір не передбачає інше, заперечення проти застереження може бути знято в усякий час.

3. Якщо інше не передбачається договором або не було в іншій спосіб обумовлено:

  • а) зняття застереження набирає чинності щодо іншої договірної держави тільки після одержання цією останньою повідомлення про це;

  • b) зняття заперечення проти застереження набирає чинності тільки після одержання державою, яка сформулювала застереження, повідомлення про це.

Стаття 23 — Процедура, яка стосується застережень

1. Застереження, певно виражену згоду з застереженням і заперечення проти застереження повинно бути зроблено в письмовій формі і доведено до відома договірних держав та інших держав, які мають право стати учасниками договору.

2. Якщо застереження зроблено при підписанні договору, який підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню, воно повинне бути офіційно підтверджене державою, яка зробила застереження, при вираженні нею своєї згоди на обов'язковість для неї цього договору. В цьому разі застереження вважається зробленим у день його підтвердження.

3. Певно виражена згода з застереженням або заперечення проти застереження, висловлені до його підтвердження, самі по собі не вимагають підтвердження.

4. Зняття застереження або заперечення проти застереження повинне здійснюватись у письмовій формі.

Розділ 3: Набрання чинності договорами і їх тимчасове застосування

Стаття 24 — Набрання чинності

1. Договір набирає чинності в порядку і в дату, передбачені в самому договорі або погоджені між державами, які брали участь у переговорах.

2. При відсутності такого положення або домовленості договір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх держав, які брали участь у переговорах, на обов'язковість для них договору.

3. Якщо згода держави на обов'язковість для неї договору виражається в якусь дату після набрання договором чинності, то договір набирає чинності для цієї держави в цю дату, якщо в договорі не передбачається інше.

4. Положення договору, які регулюють встановлення автентичності його тексту, вираження згоди держав на обов'язковість для них договору, порядок або дату набрання договором чинності, застереження, функції депозитарію та інші питання, що неминуче виникають до набрання договором чинності, застосовуються з моменту прийняття тексту договору.

Стаття 25 — Тимчасове застосування

1. Договір або частина договору застосовуються тимчасово до набрання чинності, якщо:

  • а) це передбачається самим договором; або

  • b) держави, які брали участь у переговорах, домовилися про це в якійсь інший спосіб.

2. Якщо в договорі не передбачається інше або держави, які брали участь у переговорах, не домовилися про інше, тимчасове застосування договору або частини договору щодо держави припиняється, коли ця держава повідомить інші держави, між якими тимчасово застосовується договір, про свій намір не стати учасником договору.

Частина III

Додержання, застосування і тлумачення договорів

Розділ 1: Додержання договорів

Стаття 26 — Pacta sunt servanda

Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись.

Стаття 27 — Внутрішнє право і додержання договорів

Учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору. Це правило діє без шкоди для статті 46.

Розділ 2: Застосування договорів

Стаття 28 — Договори не мають зворотної сили

Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в інший спосіб, то положення договору не є обов'язковими для учасника договору щодо будь-якої дії чи факту, які мали місце до дати набрання договором чинності для визначеного учасника, або щодо будь-якої ситуації, яка перестала існувати до цієї дати.

Стаття 29 — Територіальна сфера дії договорів

Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території.

Стаття 30 — Застосування послідовно укладених договорів, які стосуються одного і того ж питання

1. З додержанням статті 103 Статуту Організації Об'єднаних Націй права і обов'язки держав-учасниць послідовно укладених договорів, які стосуються одного і того ж питання, визначаються відповідно до нижченаведених пунктів.

2. Якщо в договорі встановлюється, що він обумовлений попереднім або наступним договором або що він не повинен вважатись несумісним з таким договором, то переважну силу мають положення цього другого договору.

3. Якщо всі учасники попереднього договору є також учасниками наступного договору, але дію попереднього договору не припинено або не зупинено відповідно до статті 59, попередній договір застосовується тільки тією мірою, якою положення є сумісними з положеннями наступного договору.

4. Якщо не всі учасники наступного договору є учасниками попереднього договору:

  • а) у відносинах між державами-учасницями обох договорів застосовується те ж правило, що й у пункті 3;

  • b) у відносинах між державою-учасницею обох договорів і державою-учасницею тільки одного договору договір, учасниками якого є обидві держави, регулює їхні взаємні права і зобов'язання.

5. Пункт 4 застосовується без шкоди для статті 41, для будь-якого питання про припинення або зупинення дії договору відповідно до статті 60 або для будь-якого питання про відповідальність держави, яка може виникнути в результаті укладення або застосування договору, положення якого є несумісними з зобов'язаннями цієї держави щодо другої держави за іншим договором.

Розділ 3: Тлумачення договорів

Стаття 31 — Загальне правило тлумачення

1. Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.

2. Для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, включаючи преамбулу й додатки:

  • а) усяку угоду, яка стосується договору і якої було досягнуто між усіма учасниками у зв'язку з укладенням договору;

  • b) усякий документ, складений одним або кількома учасниками у зв'язку з укладенням договору і прийнятий іншими учасниками як документ, що стосується договору.

3. Поряд з контекстом враховуються:

  • а) усяка наступна угода між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень;

  • b) наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення;

  • с) будь-які відповідні норми міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.

4. Спеціального значення надається термінові в тому випадку, коли встановлено, що учасники мали такий намір.

Стаття 32 — Додаткові засоби тлумачення

Можливе звернення до додаткових засобів тлумачення, в тому числі до підготовчих матеріалів та до обставин укладення договору, щоб підтвердити значення, яке випливає із застосування статті 31, або визначити значення, коли тлумачення відповідно достатті 31:

  • а) залишає значення двояким чи неясним; або

  • b) призводить до результатів, які є явно абсурдними або нерозумними.

Стаття 33 — Тлумачення договорів, автентичність тексту яких було встановлено двома або кількома мовами

1. Коли автентичність тексту договору було встановлено двома або кількома мовами, його текст кожною мовою має однакову силу, якщо договором не передбачається або учасники не домовились, що в разі розходження між цими текстами переважну силу матиме якийсь один певний текст.

2. Варіант договору мовою, іншою, ніж ті, якими було встановлено автентичність тексту, вважається автентичним тільки в тому випадку, коли це передбачено договором або коли про це домовились учасники договору.

3. Передбачається, що терміни договору мають однакове значення в кожному автентичному тексті.

4. За винятком того випадку, коли відповідно до пункту 1 переважну силу має якийсь один певний текст, якщо порівняння автентичних текстів виявляє розходження значень, яке не усувається застосуванням статей 31 і 32, приймається те значення, яке, з урахуванням об'єкта і цілей договору, найкраще узгоджує ці тексти.

Розділ 4: Договори і треті держави

Стаття 34 — Загальне правило, яке стосується третіх держав

Договір не створює зобов'язань або прав для третьої держави без її на те згоди.

Стаття 35 — Договори, які передбачають зобов'язання для третіх держав

Зобов'язання для третьої держави виникає з положення договору, якщо учасники цього договору мають намір зробити це положення засобом створення зобов'язання і якщо третя держава напевне бере на себе у письмовій формі це зобов'язання.

Стаття 36 — Договори, які передбачають права для третіх держав

1. Право для третьої держави виникає з положення договору, якщо учасники цього договору мають намір за допомогою цього положення надати таке право або третій державі, або групі держав, до якої вона належить, або всім державам і якщо третя держава погоджується з цим. Її згода припускатиметься доти, поки не матимуть доказів протилежного, якщо договором не передбачається інше.

2. Держава, яка користується правом на підставі пункту 1, виконує умови користування цим правом, передбачені договором або встановлені відповідно до договору.

Стаття 37 — Скасування або зміна зобов'язань або прав третіх держав

1. Коли для третьої держави виникає зобов'язання відповідно до статті 35, то це зобов'язання може бути скасовано або змінено лише за згодою учасників договору і третьої держави, якщо тільки не встановлено, що вони домовилися про інше.

2. Коли для третьої держави виникає право відповідно до статті 36, то це право не може бути скасовано або змінено учасниками, якщо встановлено, що, згідно з наміром, який існував, це право не підлягало скасуванню або зміні без згоди цієї третьої держави.

Стаття 38 — Норми, які містить договір і які стають обов'язковими для третіх держав у результаті виникнення міжнародного звичаю

Статті 34-37 ніяким чином не перешкоджають якій-небудь нормі, яку містить договір, стати обов'язковою для третьої держави як звичайна норма міжнародного права, що визначається як така.

Частина IV

Поправки до договорів і зміна договорів

Стаття 39 — Загальне правило, яке стосується поправок до договорів

Договір може бути змінено за угодою між учасниками. Норми, викладені в частині II, застосовуються щодо такої угоди, якщо тільки договір не передбачає інше.

Стаття 40 — Внесення поправок до багатосторонніх договорів

1. Якщо договір не передбачає інше, при внесенні поправок до багатостороннього договору слід керуватися нижченаведеними пунктами.

2. Усі договірні держави повинні повідомлятися про усяку пропозицію, яка стосується поправок до багатостороннього договору, що повинні діяти у відносинах між усіма учасниками, причому кожна з договірних держав має право брати участь у:

  • а) прийнятті рішення про те, що слід зробити щодо такої пропозиції;

  • b) переговорах і укладенні будь-якої угоди про внесення поправок до договору.

3. Кожна держава, яка має право стати учасником договору, також має право стати учасником договору, до якого було внесено поправки.

4. Угода про внесення поправок не зв'язує державу, яка вже є учасником договору, але не стала учасником угоди про внесення поправок до договору; щодо такої держави застосовується пункт 4 "b" статті 30.

5. Держава, яка стала учасником договору після набрання чинності угодою про внесення поправок, якщо тільки вона не заявить про інший намір:

  • а) вважається учасником договору, до якого було внесено поправки; і

  • b) вважається учасником договору, до якого не було внесено поправки, щодо будь-якого учасника договору, не зв'язаного угодою про внесення поправок до договору.

Стаття 41 — Угоди про зміну багатосторонніх договорів тільки у взаємовідносинах між певними учасниками

1. Два або кілька учасників багатостороннього договору можуть укласти угоду про зміну договору тільки у взаємовідносинах між собою, якщо:

  • а) можливість такої зміни передбачається самим договором; або

  • b) така зміна не забороняється договором і:

  • i) не впливає на користування іншими учасниками своїми правами за договором або на виконання ними своїх зобов'язань; і

іі) не зачіпає положення, відступ від якого є несумісним з ефективним здійсненням об'єкта і цілей договору в цілому.

2. Якщо у випадку, що підпадає під дію пункту 1 "а", договором не передбачається інше, то зазначені учасники повідомляють інших учасників про свій намір укласти угоду про ту зміну договору, яка цією угодою передбачається.

Частина V

Недійсність, припинення і зупинення дії договорів

Розділ 1: Загальні положення

Стаття 42 — Дійсність договорів і збереження договорами чинності

1. Дійсність договору або згода держави на обов'язковість для неї договору може оспорюватись тільки на основі застосування цієї Конвенції.

2. Припинення договору, його денонсація або вихід з нього учасника можуть мати місце тільки в результаті застосування положень самого договору або цієї Конвенції. Це ж правило застосовується до зупинення дії договору.

Стаття 43 — Зобов'язання, які мають силу на підставі міжнародного права, незалежно від договору

Недійсність, припинення або денонсація договору, вихід з нього одного з учасників або зупинення його дії, коли вони є результатом застосування цієї Конвенції або положень самого договору, жодною мірою не зачіпають обов'язок держави виконувати усяке написане в договорі зобов'язання, яке має силу для неї відповідно до міжнародного права, незалежно від договору.

Стаття 44 — Подільність договірних положень

1. Право учасника денонсувати договір, вийти з нього або зупинити його дію, яке було передбачене в договорі або випливає із статті 56, може бути використано відносно тільки всього договору, якщо договір не передбачає інше або якщо його учасники не домовилися про інше.

2. На підставу недійсності договору, припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії, яка визнається в цій Конвенції, можна посилатись відносно тільки всього договору в усіх випадках, крім передбачених нижченаведеними пунктами або статтею 60.

3. Якщо така підстава стосується лише окремих положень, то на неї можна посилатись тільки відносно цих положень, коли:

  • а) названі положення є віддільними від решти договору щодо їх тлумачення;

  • b) з договору випливає чи в інший спосіб установлено, що прийняття цих положень не становило істотної підстави згоди іншого учасника або інших учасників на обов'язковість усього договору в цілому; і

  • с) продовження виконання решти договору не було б несправедливим.

4. У випадках, які підпадають під дію статей 49 і 50, держава, яка має право посилатись на обман або підкуп, може робити це або відносно всього договору, або, у передбачених пунктом 3 випадках, відносно лише його окремих положень.

5. У випадках, які підпадають під дію статей 51, 52 і 53, подільність положень договору не допускається.

Стаття 45 — Втрата права посилатись на підставу недійсності або припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії

Держава не має більше права посилатись на підставу недійсності або припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії на основі статей 46-50 або статей 60 і 62, якщо, після того, як стало відомо про факти:

  • а) вона напевне погодилась, що договір, залежно від випадку, є дійсним, зберігає чинність або й далі діє; або

  • b) вона повинна з огляду на її поведінку вважатись такою, що мовчазно погодилась з тим, що договір, залежно від випадку, є дійсним, зберігає чинність або й далі діє.

Розділ 2: Недійсність договорів

Стаття 46 — Положення внутрішнього права, які стосуються компетенції укладати договори

1. Держава не має права посилатись на ту обставину, що її згода на обов'язковість для неї договору була виражена на порушення того чи іншого положення її внутрішнього права, яке стосується компетенції укладати договори, як на підставу недійсності її згоди, якщо тільки це порушення не було явним і не стосувалося норми її внутрішнього права особливо важливого значення.

2. Порушення є явним, якщо воно буде об'єктивно очевидним для будь-якої держави, що діє в цьому питанні добросовісно і відповідно до звичайної практики.

Стаття 47 — Спеціальні обмеження правомочності на вираження згоди держави

Якщо правомочність представника на вираження згоди держави на обов'язковість для неї конкретного договору обумовлена спеціальним обмеженням, то на недодержання представником такого обмеження не можна посилатись як на підставу недійсності вираженої ним згоди, якщо тільки інші держави, які брали участь у переговорах, не було повідомлено про обмеження до вираження представником такої згоди.

Стаття 48 — Помилка

1. Держава має право посилатись на помилку в договорі як на підставу недійсності її згоди на обов'язковість для неї цього договору, коли помилка стосується факту або ситуації, які, за припущенням цієї держави, існували при укладенні договору і являли собою істотну основу для її згоди на обов'язковість для неї цього договору.

2. Пункт 1 не застосовується, якщо названа держава своєю поведінкою сприяла виникненню цієї помилки або обставини були такими, що ця держава повинна була звернути увагу на можливу помилку.

3. Помилка, яка стосується тільки формулювання тексту договору, не впливає на його дійсність; в цьому випадку застосовується стаття 79.

Стаття 49 — Обман

Якщо держава уклала договір під впливом обманних дій іншої держави, яка брала участь у переговорах, то вона має право посилатись на обман як на підставу недійсності своєї згоди на обов'язковість для неї договору.

Стаття 50 — Підкуп представника держави

Якщо згода держави на обов'язковість для неї договору була виражена в результаті прямого або непрямого підкупу її представника іншою державою, яка брала участь у переговорах, то перша держава має право посилатись на такий підкуп як на підставу недійсності її згоди на обов'язковість для неї такого договору.

Стаття 51 — Примус представника держави

Згода держави на обов'язковість для неї договору, яку було виражено в результаті примусу її представника діями або погрозами, спрямованими проти нього, не має ніякого юридичного значення.

Стаття 52 — Примус держави шляхом погрози силою або її застосування

Договір є неважним, якщо його укладення стало результатом погрози силою або її застосування на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 53 — Договори, які суперечать імперативній нормі загального міжнародного права (jus cogens)

Договір є неважним, якщо на момент укладення він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права. Оскільки це стосується цієї Конвенції, імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носила б такий же характер.

Розділ 3: Припинення договорів і зупинення їхньої дії

Стаття 54 — Припинення договору або вихід з нього відповідно до положень договору або за згодою учасників

Припинення договору або вихід з нього учасника можуть мати місце:

  • а) відповідно до положень договору; або

  • b) в усякий час за згодою всіх учасників після консультації з іншими договірними державами.

Стаття 55 — Скорочення кількості учасників багатостороннього договору, в результаті якого вона стає меншою від кількості, потрібної для набрання договором чинності

Якщо договором не передбачається інше, багатосторонній договір не припиняється з причини тільки того, що кількість його учасників стала меншою від кількості, потрібної для набрання договором чинності.

Стаття 56 — Денонсація договору або вихід з договору, який не містить положень про його припинення, денонсацію або вихід з нього

1. Договір, який не містить положень про його припинення і який не передбачає денонсації або виходу з нього, не підлягає денонсації і вихід з нього не допускається, якщо тільки:

  • а) не встановлено, що учасники мали намір допустити можливість денонсації або виходу; або

  • b) характер договору не має на увазі права денонсації або виходу.

2. Учасник повідомляє не менш як за дванадцять місяців про свій намір денонсувати договір або вийти з нього відповідно до пункту 1.

Стаття 57 — Зупинення дії договору відповідно до положень договору або за згодою учасників

Зупинення дії договору щодо всіх учасників або щодо якогось окремого учасника можливе:

  • а) відповідно до положень договору; або

  • b) в усякий час за згодою всіх учасників після консультації з іншими договірними державами.

Стаття 58 — Зупинення дії багатостороннього договору за угодою тільки між деякими учасниками

1. Два або кілька учасників багатостороннього договору можуть укласти угоду про тимчасове зупинення дії положень договору тільки у відносинах між собою, якщо:

  • а) можливість такого зупинення передбачається договором; або

  • b) зазначене зупинення не забороняється договором і:

  • і) не впливає ні на користування іншими учасниками своїми правами, що випливають з цього договору, ні на виконання ними своїх зобов'язань;

іі) не є несумісним з об'єктом і цілями договору.

2. Якщо у випадку, який підпадає під дію пункту 1 "а", договором не передбачається інше, то зазначені учасники повідомляють інших учасників про свій намір укласти угоду і про ті положення договору, дію яких вони мають намір зупинити.

Стаття 59 — Припинення договору або зупинення його дії, які випливають з укладення наступного договору

1. Договір вважається припиненим, якщо всі його учасники укладуть наступний договір у тому ж питанні і:

  • а) з наступного договору випливає або в інший спосіб установлено намір учасників, щоб дане питання регулювалося цим договором; або

  • b) положення наступного договору є настільки несумісними з положеннями попереднього договору, що обидва договори неможливо застосувати одночасно.

2. Дія попереднього договору вважається лише зупиненою, якщо з наступного договору випливає або в інший спосіб установлено, що таким був намір учасників.

Стаття 60 — Припинення договору або зупинення його дії внаслідок його порушення

1. Істотне порушення двостороннього договору одним з його учасників дає право другому учасникові посилатись на це порушення як на підставу для припинення договору або зупинення його дії в цілому або в частині.

2. Істотне порушення багатостороннього договору одним з його учасників дає право:

  • а) іншим учасникам - за угодою, досягнутою одноголосно, - зупинити дію договору в цілому або в частині або припинити його або:

  • і) у відносинах між собою і державою, яка порушила договір, або

іі) у відносинах між усіма учасниками;

  • b) учасникові, який особливо постраждав у результаті порушення, посилатись на це порушення як на підставу зупинення дії договору в цілому або в частині у відносинах між ним і державою, яка порушила договір;

  • с) будь-якому іншому учасникові, крім держави, яка порушила договір, посилатись на це порушення як на підставу для зупинення дії договору в цілому або в частині щодо самого себе, якщо договір носить такий характер, що істотне порушення його положень одним учасником докорінно змінює становище кожного учасника щодо дальшого виконання ним своїх зобов'язань, які випливають з договору.

3. Істотне порушення договору - для цілей цієї статті - полягає:

  • а) у такій відмові від договору, яка не допускається цією Конвенцією; або

  • b) у порушенні положення, яке має істотне значення для здійснення об'єкта і цілей договору.

4. Попередні пункти не зачіпають положень договору, які застосовуються у випадку його порушення.

5. Пункти 1, 2 і 3 не застосовуються до положень, які стосуються захисту людської особи, що їх містять договори, які носять гуманітарний характер, і особливо до положень, які виключають будь-яку форму репресалій щодо осіб, котрі користуються захистом за такими договорами.

Стаття 61 — Наступна неможливість виконання

1. Учасник має право посилатись на неможливість виконання договору як на підставу для припинення договору або виходу з нього, якщо ця неможливість є наслідком безповоротного зникнення або знищення об'єкта, необхідного для виконання договору. Якщо така неможливість є тимчасовою, на неї можна посилатись як на підставу лише для зупинення дії договору.

2. Учасник не має права посилатись на неможливість виконання як на підставу для припинення дії договору, виходу з нього або зупинення його дії, якщо ця неможливість є результатом порушення цим учасником або зобов'язання за договором, або іншого міжнародного зобов'язання, взятого ним на себе відносно будь-якого іншого учасника договору.

Стаття 62 — Докорінна зміна обставин

1. На докорінну зміну, яка сталася щодо обставин, що існували при укладенні договору, і яка не передбачалась учасниками, не можна посилатись як на підставу для припинення договору або виходу з нього, за винятком тих випадків, коли:

  • а) наявність таких обставин становила істотну підставу згоди учасників на обов'язковість для них договору; і

  • b) наслідок зміни обставин докорінно змінює сферу дії зобов'язань, які все ще підлягають виконанню за договором.

2. На докорінну зміну обставин не можна посилатись як на підставу для припинення договору або виходу з нього:

  • а) якщо договір встановлює межу; або

  • b) якщо така докорінна зміна, на яку посилається учасник договору, є результатом порушення цим учасником або зобов'язання за договором, або іншого міжнародного зобов'язання, взятого ним на себе відносно будь-якого іншого учасника договору.

3. Якщо відповідно до попередніх пунктів, учасник має право посилатись на докорінну зміну обставин як на підставу для припинення договору або виходу з нього, то він має право також посилатись на цю зміну як на підставу для зупинення дії договору.

Стаття 63 — Розрив дипломатичних або консульських відносин

Розрив дипломатичних або консульських відносин між учасниками договору не впливає на правові відносини, встановлені між ними договором, за винятком випадків, коли наявність дипломатичних або консульських відносин потрібна для виконання договору.

Стаття 64 — Виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права (jus cogens)

Якщо виникає нова імперативна норма загального міжнародного права, то будь-який існуючий договір, який виявляється в суперечності з цією нормою, стає недійсним і припиняється.

Розділ 4: Процедура

Стаття 65 — Процедура, якої слід додержувати щодо недійсності договору, припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії

1. Учасник, який відповідно до положень цієї Конвенції посилається на ваду у своїй згоді на обов'язковість для нього договору або на підставу для оспорювання дійсності договору, для припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії, повинен повідомити інших учасників про свою вимогу. У повідомленні має бути зазначено заходи, яких передбачається вжити щодо договору, а також їх обгрунтування.

2. Якщо по скінченні певного періоду, який, за винятком випадків особливої терміновості, повинен становити не менше трьох місяців з моменту одержання повідомлення, ні один учасник не висловить заперечення, то учасник, який надіслав повідомлення, має право у порядку, встановленому статтею 67, здійснити передбачені ним заходи.

3. Якщо, проте, надійде заперечення з боку будь-якого іншого учасника, то учасники повинні добиватися врегулювання за допомогою засобів, зазначених у статті 33 Статуту Об'єднаних Націй.

4. Ніщо в попередніх пунктах не порушує прав або зобов'язань учасників у рамках будь-яких чинних положень, які є обов'язковими для учасників щодо врегулювання спорів.

5. Без шкоди для статті 45, та обставин, що держава не надіслала раніше повідомлення, встановленого у пункті 1, не заважає їй надіслати таке повідомлення у відповідь іншому учасникові, який вимагає виконання договору або заявляє про його порушення.

Стаття 66 — Процедура судового розгляду, арбітражу і примирення

Якщо протягом 12 місяців після дати, коли було сформульовано заперечення, не було досягнуто ніякого рішення відповідно до пункту 3 статті 65, то застосовується така процедура:

  • а) будь-яка із сторін у спорі про застосування або тлумачення статей 53 або 64 може передати його шляхом письмової заяви, на вирішення Міжнародного суду, якщо тільки сторони не домовляться за спільною згодою передати цей спір на арбітраж;

  • b) будь-яка із сторін у спорі про застосування або тлумачення будь-якої іншої статті частини V Конвенції може розпочати процедуру, зазначену в Додатку до цієї Конвенції, звернувшись з відповідною просьбою до Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 67 — Документи про оголошення договору недійсним, про припинення договору, про вихід з нього або про зупинення його дії

1. Повідомлення, згадуване в пункті 1 статті 65, повинне робитись у письмовій формі.

2. Усякий акт, який має на меті оголошення договору недійсним або припинення договору, вихід з нього або зупинення його дії відповідно до його положень, чи положень пунктів 2 або 3 статті 65, оформляється у вигляді документа, який надсилається іншим учасникам. Якщо такий документ не підписаний главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ, представникові держави, який передає цей документ, може бути запропоновано пред'явити повноваження.

Стаття 68 — Відкликання повідомлень і документів, передбачених статтями 65 і 67

Повідомлення або документ, передбачені статтями 65 і 67, може бути відкликано в будь-який час до набрання ними чинності.

Розділ 5: Наслідки недійсності або припинення договору або зупинення його дії

Стаття 69 — Наслідки недійсності договору

1. Договір, недійсність якого встановлено відповідно до цієї Конвенції, є недійсним. Положення недійсного договору не мають ніякої юридичної сили.

2. Якщо, однак, було вчинено дії на основі такого договору:

  • а) кожний учасник має право вимагати від будь-якого іншого учасника створити, наскільки це можливо, в їхніх взаємовідносинах становище, яке існувало б, якби не було вчинено зазначених дій;

  • b) дії, вчинені добросовісно до посилання на недійсність, не вважаються незаконними лише з причини недійсності договору.

3. У випадках, які підпадають під дію статей 49, 50, 51 або 52, пункт 2 не застосовується до учасника, який є відповідальним за вчинення обману, підкупу або примусу.

4. У разі недійсності згоди якоїсь держави на обов'язковість для неї багатостороннього договору вищезазначені правила застосовуються у відносинах між цією державою і учасниками договору.

Стаття 70 — Наслідки припинення договору

1. Якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції:

  • а) звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому;

  • b) не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

2. Якщо держава денонсує багатосторонній договір або виходить з нього, пункт 1 застосовується у відносинах між цією державою і кожним з інших учасників договору з дня набрання чинності такою денонсацією або виходу з договору.

Стаття 71 — Наслідки недійсності договору, який суперечить імперативній нормі загального міжнародного права

1. Коли договір є недійсним відповідно до статті 53, учасники:

  • а) усувають, наскільки це можливо, наслідки будь-якої дії, вчиненої на підставі положення, яке суперечить імперативній нормі загального міжнародного права; і

  • b) приводять свої взаємовідносини у відповідність з імперативною нормою загального міжнародного права.

2. Коли договір стає недійсним і припиняється відповідно до статті 64, припинення договору:

  • а) звільняє учасників від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому;

  • b) не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення, за умови, що такі права і зобов'язання або таке становище можуть у майбутньому зберігатися тільки тією мірою, якою їх збереження саме по собі не суперечить новій імперативній нормі загального міжнародного права.

Стаття 72 — Наслідки зупинення дії договору

1. Якщо договором не передбачається інше або, якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції:

  • а) звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов'язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення;

  • b) не впливає в усьому іншому на правові відносини між учасниками, встановлені договором.

2. У період зупинення дії договору учасники утримуються від дій, які могли б перешкодити поновленню дії договору.

Частина VI

Інші постанови

Стаття 73 — Випадки правонаступництва держав, відповідальності держави і початку воєнних дій

Положення цієї Конвенції не вирішують наперед ні одного з питань, які можуть виникнути щодо договору з правонаступництва держав, з міжнародної відповідальності держави або з початку воєнних дій між державами.

Стаття 74 — Дипломатичні і консульські відносини та укладення договорів

Розрив або відсутність дипломатичних або консульських відносин між двома чи кількома державами не перешкоджає укладенню договорів між цими державами. Укладення договору саме по собі не впливає на стан в галузі дипломатичних або консульських відносин.

Стаття 75 — Випадок держави-агресора

Положення цієї Конвенції не порушають ніяких зобов'язань щодо договору, які можуть виникнути для держави-агресора в результаті заходів, вжитих відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з агресією з боку цієї держави.

Частина VII

Депозитарії, повідомлення, виправлення та реєстрація

Стаття 76 — Депозитарії договорів

1. Депозитарія договору може бути призначено державами, які брали участь у переговорах, або в самому договорі або яким-небудь іншим порядком. Депозитарієм може бути одна або кілька держав, міжнародна організація або головна виконавча службова особа такої організації.

2. Функції депозитарію договору є міжнародними за своїм характером, і при виконанні своїх функцій депозитарій зобов'язаний діяти неупереджено. Зокрема, той факт, що договір не набрав чинності між деякими учасниками або що виникла суперечність між державою і депозитарієм, яка стосується виконання функцій останнього, не впливає на цей обов'язок.

Стаття 77 — Функції депозитаріїв

1. Якщо договором не передбачається інше або якщо договірні держави не домовилися про інше, функції депозитарію полягають, зокрема:

  • а) у зберіганні автентичного тексту договору і переданих депозитарієві повноважень;

  • b) у підготовці засвідчених копій з автентичного тексту і підготовці будь-яких інших текстів договору такими іншими мовами, які можуть бути передбачені договором, а також у надсиланні їх учасникам та державам, які мають право стати учасниками договору;

  • с) в одержанні підписів під договором та одержанні і зберіганні документів, оповіщень і повідомлень, які його стосуються;

  • d) у вивченні питання про те, чи є підписи, документи, оповіщення або повідомлення, які стосуються договору, у повному порядку і належній формі, і, у разі потреби, в доведенні цього питання до відома відповідної держави;

  • е) в інформуванні учасників і держав, які мають право стати учасниками договору, про документи, оповіщення і повідомлення, які стосуються договору;

  • f) в інформуванні держав, які мають право стати учасниками договору, про те, коли кількість підписів ратифікаційних грамот або документів про прийняття, затвердження або приєднання, потрібну для набрання договором чинності, було одержано або депозитовано;

  • g) у реєстрації договору в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй;

  • h) у виконанні функцій, передбачених іншими положеннями цієї Конвенції.

2. У разі виникнення будь-якої суперечності між якоюсь державою і депозитарієм щодо виконання функцій останнього, депозитарій доводить це питання до відома держав, які підписали договір, і договірних держав або, у відповідних випадках, до відома компетентного органу заінтересованої міжнародної організації.

Стаття 78 — Оповіщення і повідомлення

Якщо договором або Конвенцією не передбачається інше, оповіщення або повідомлення, зроблене будь-якою державою відповідно до Конвенції:

  • а) надсилається, коли немає депозитарію, безпосередньо державам, яким воно призначене, або, коли є депозитарій - останньому;

  • b) вважається зробленим відповідною державою тільки після одержання його тією державою, якій його було надіслано, або ж, залежно від випадку, після одержання його депозитарієм;

  • с) якщо воно надсилається депозитарієві, вважається одержаним державою, для якої воно призначене, тільки після того, як останню поінформував про це депозитарій відповідно до пункту 1 "е" статті 77.

Стаття 79 — Виправлення помилок у текстах або у засвідчених копіях договорів

1. Якщо після встановлення автентичності тексту договору держави, які його підписали, і договірні держави констатують за спільною згодою, що він містить помилку, то ця помилка, якщо вони не вирішують застосувати інший спосіб, виправляється шляхом:

  • а) внесення відповідного виправлення до тексту і парафування цього виправлення належним чином уповноваженими представниками;

  • b) складення документа з викладенням виправлення, яке погодилися внести, або обміну такими документами; або

  • с) складення виправленого тексту всього договору в тому ж порядку, як і при оформленні автентичного тексту.

2. Якщо йдеться про договір, який здається на зберігання депозитарієві, то останній повідомляє держави, які підписали договір, і договірні держави про помилку, а також про пропозиції про її виправлення і встановлює відповідний період часу, протягом якого може бути зроблено заперечення проти цієї пропозиції. Якщо до скінчення цього періоду:

  • а) не надійшло заперечень, депозитарій вносить виправлення до тексту і парафує це виправлення, складає протокол про виправлення і надсилає копію його учасникам і державам, які мають право стати учасниками договору;

  • b) було висловлено заперечення, депозитарій доводить це заперечення до відома держав, які підписали договір, і договірних держав.

3. Правила, викладені у пунктах 1 і 2, застосовуються також у тих випадках, коли було встановлено автентичність тексту двома або кількома мовами і виявляється розбіжність між різними текстами, яку, за спільною згодою держав, які підписали договір, і договірних держав, має бути виправлено.

4. Виправлений текст замінює собою текст, який містить помилку, ab initio, якщо тільки держави, які підписали договір, і договірні держави не вирішать інакше.

5. Виправлення тексту зареєстрованого договору доводиться до відома Секретаріату Організації Об'єднаних Націй.

6. Якщо помилка виявляється у засвідченій копії договору, депозитарій складає протокол, який містить виправлення, і надсилає копію його державам, які підписали договір, і договірним державам.

Стаття 80 — Реєстрація і опублікування договорів

1. Договори після набрання ними чинності надсилаються до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй для реєстрації або для зберігання у справах і занесення до переліку, залежно від випадку, та для опублікування.

2. Призначення депозитарію уповноважує його вчиняти зазначені в попередньому пункті дії.

Частина VIII

Заключні статті

Стаття 81 — Підписання

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами - членами Організації Об'єднаних Націй або членами однієї із спеціалізованих установ чи Міжнародного агентства по атомній енергії, або учасницями Статуту Міжнародного суду, а також будь-якою іншою державою, запрошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй стати учасницею цієї Конвенції, у такий спосіб: до 30 листопада 1969 року - у Федеральному міністерстві закордонних справ Австрійської Республіки, а після цієї дати і до 30 квітня 1970 року - в Центральних Установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку.

Стаття 82 — Ратифікація

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 83 — Приєднання

До цієї Конвенції може приєднатися будь-яка держава, яка належить до тієї чи іншої з категорій, згаданих у статті 81. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 84 — Набрання чинності

1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день з дати здачі на зберігання тридцять п'ятої ратифікаційної грамоти або тридцять п'ятого документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікувала Конвенцію або приєдналася до неї після здачі на зберігання тридцять п'ятої ратифікаційної грамоти або тридцять п'ятого документа про приєднання, Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання нею своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 85 — Автентичні тексти

Оригінал цієї Конвенції, англійський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є однаково автентичними, здається на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

На посвідчення чого нижчепідписані повноважні представники, належним чином уповноважені своїми урядами, підписали цю Конвенцію.

Складено у Відні двадцять третього травня тисяча дев'ятсот шістдесят дев'ятого року.

ДОДАТОК

1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй складає і веде список мирових посередників з числа кваліфікованих юристів. З цією метою кожній державі - членові Організації Об'єднаних Націй або учасниці цієї Конвенції пропонується призначити двох мирових посередників, і імена призначених у такий спосіб осіб складають зазначений список. Мирові посередники - включаючи мирових посередників, призначених для заповнення вакансії, що відкрилася випадково, - призначаються на термін у п'ять років, і цей термін може бути поновлено. Мировий посередник, після скінчення терміну, на який його було призначено, продовжуватиме виконувати будь-які функції, для здійснення яких його було обрано відповідно до положень наступного пункту.

2. Якщо до Генерального секретаря надсилається просьба відповідно до положень статті 66, він передає спір на розгляд погоджувальної комісії, утвореної у такий спосіб.

Держава або держави, яка є або які є однією стороною у спорі, призначають:

  • а) одного мирового посередника, котрий є громадянином цієї держави або однієї з цих держав, з числа осіб, включених до згаданого у пункті 1 списку, або з числа інших осіб; і

  • b) одного мирового посередника, котрий не є громадянином цієї держави або однієї з цих держав, з числа включених до згаданого списку осіб.

Держава або держави, яка є або які є другою стороною у спорі, призначають двох мирових посередників у такий же спосіб. Чотирьох мирових посередників, які обираються сторонами, повинно бути призначено протягом шістдесяти днів з тієї дати, коли Генеральний секретар одержує відповідну просьбу.

Ці чотири мирових посередники протягом шістдесяти днів після дати призначення останнього з них призначають з числа включених до списку осіб п'ятого мирового посередника, який буде головою.

Якщо голову або будь-якого з інших мирових посередників не призначено протягом передбачених вище для їх призначення термінів, то їх призначає Генеральний секретар протягом шістдесяти днів з дати скінчення відповідного терміну. Призначення голови може бути проведено Генеральним секретарем або з числа осіб, включених до списку, або з числа членів Комісії міжнародного права. Будь-який із термінів, протягом яких повинні бути проведені призначення, може бути продовжено за згодою сторін у спорі.

Будь-яка вакансія повинна бути заповнена тим же способом, який було вказано для початкового призначення.

3. Погоджувальна комісія сама встановлює свою процедуру. Комісія може, за згодою сторін у спорі, запропонувати будь-якому з учасників договору подати їй свою думку усно або письмово. Комісія приймає рішення і робить рекомендації більшістю голосів своїх п'яти членів.

4. Комісія може звертати увагу сторін у спорі на будь-які заходи, що можуть полегшити полюбовне розв'язання спору.

5. Комісія заслуховує сторони, розглядає претензії та заперечення і вносить на розгляд сторін пропозиції, спрямовані на досягнення полюбовного розв'язання спору.

6. Комісія повинна подати свою доповідь протягом дванадцяти місяців, що йдуть за датою її утворення. Ця доповідь надсилається Генеральному секретареві і передається сторонам у спорі. Доповідь Комісії, включаючи будь-які викладені в ній висновки про питання факту і питання права, не є обов'язковою для сторін і являє собою лише рекомендацію, запропоновану на розгляд сторін з метою полегшення полюбовного розв'язання спору.

7. Генеральний секретар надає Комісії допомогу і засоби обслуговування, яких вона може потребувати. Витрати Комісії покриває Організація Об'єднаних Націй.

Грамоту Президії Верховної Ради УРСР про приєднання Української РСР до Віденської конвенції про право міжнародних договорів було передано на зберігання Генеральному секретарю ООН 14 травня 1986 року з такими застереженнями і заявою:

"Українська Радянська Соціалістична Республіка не вважає себе зв'язаною положеннями статті 66 Віденської конвенції про право міжнародних договорів і заявляє, що для передачі будь-якого спору між Договірними Сторонами про застосування чи тлумачення статей 53 або 64 на вирішення Міжнародного Суду або будь-якого спору про застосування чи тлумачення будь-якої іншої статті частини V Конвенції на розгляд погоджувальної комісії необхідна у кожному окремому випадку згода усіх сторін, які беруть участь у спорі, і що мировими посередниками, яких включають до складу погоджувальної комісії, можуть бути лише особи, призначені учасниками спору за їх спільною згодою";

Українська Радянська Соціалістична Республіка вважатиме для себе необов'язковими положення пункту 3 статті 20 і пункту "b" статті 45 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, оскільки вони суперечать міжнародній практиці, що склалася";

"Українська Радянська Соціалістична Республіка заявляє, що вона зберігає за собою право вживати будь-яких заходів по охороні своїх інтересів у разі недодержання іншими державами положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів".

Відповідно до статті 84(2) Конвенція набрала чинності для Української РСР з 13 червня 1986 року.