Zakon.local
← До пошуку
ЧиннийДиректива

Директива № 2007/60/ЄС Європейського парламенту і Ради ЄС від 23 жовтня 2007 року щодо оцінки та управління ризиками, пов'язаними з повенями

Номер
994_b29
Видавник
Європейський парламент
Прийнято
23 жовт. 2007 р.
Редакція
23 жовт. 2007 р.
Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Директива № 2007/60/ЄС Європейського парламенту і Ради ЄС від 23 жовтня 2007 року щодо оцінки та управління ризиками, пов'язаними з повенями

Тип: Європарламент, Рада ЄС Видавник: Європейський парламент Номер: 994_b29 Прийнято: 2007-10-23 Чинна редакція від: 2007-10-23 Стан: in_force Rada ID: 994_b29

6.11.2007

UA

Офіційний вісник Європейського Союзу

L 288/27

ДИРЕКТИВА № 2007/60/ЄС

Європейського парламенту і Ради ЄС від 23 жовтня 2007 року щодо оцінки та управління ризиками, пов'язаними з повенями

(текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, його статтю 175(1),

Беручи до уваги пропозицію Європейської комісії,

Беручи до уваги думку Європейського комітету із соціальних та економічних питань (-1),

діючи відповідно до процедури, викладеної в статті 251 Договору (-2),

Оскільки,

  • 1) Повені можуть спричинити людські жертви, переселення населення, завдати шкоди навколишньому середовищу, серйозно зашкодити економічному розвитку та підірвати економічну діяльність Співтовариства.

  • 2) Повені відносяться до природних явищ, яких неможливо уникнути. Проте певна людська діяльність (наприклад, зростання кількості поселень та господарських активів у заплавах, так само як і скорочення природних перешкод, що стримують воду у зв'язку з використанням земель) та кліматичні зміни сприяють збільшенню ймовірності повеней та посиленню їхніх негативних наслідків.

  • 3) Можливо і необхідно знизити ризики несприятливих наслідків повеней, особливо щодо життя та здоров'я людей, довкілля, культурної спадщини, економічної діяльності та інфраструктури. Проте, щоб заходи щодо зниження ризиків були настільки ефективними, наскільки це можливо, необхідна координація цих заходів у межах річкового басейну.

  • 4) Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС від 23 жовтня 2000 р., яка встановлює рамкові положення про діяльність Співтовариства в галузі водної політики (-3), вимагає вироблення плану управління кожною ділянкою річкового басейну з метою досягнення сприятливої екологічної та хімічної ситуації, що сприятиме пом'якшенню негативних наслідків повеней. Однак вищеназвана Директива не має однієї зі своїх основних цілей зниження рівня ризиків, пов'язаних з повенями, і не враховує еволюцію цих ризиків, спричиненої кліматичними змінами.

(-1) ОВ № C 195, 18.08.2006, стор. 37

(-2) Висновок Європейського парламенту від 13 червня 2006 р. (ОВ № C 300 E, 9.12.2006, стор. 123), Загальна позиція Ради ЄС від 23 листопада 2006 р. (ОВ № C 311 E, 19.12.2006, стор. 10), Позиція Європейського парламенту від 25 квітня 2007 р. Рішення Ради від 18 вересня 2007 р.

(-3) ОВ № L 327, 22.12.2000, стор. 1. Текст у редакції Рішення 2455/2001/ЄС (ОВ L 331, 15.12.2001, стор. 1).

  • 5) У своєму Повідомленні "Управління ризиками, пов'язаними з повенями: попередження, скорочення та захист від повеней" від 12 липня 2004 р. Європейська комісія представляє Європейському парламенту, Раді ЄС, Комітету з соціальних та економічних питань та Комітету регіонів аналіз та свій підхід до управління ризиками в рамках Співтовариства, а також стверджує, що узгоджені та скоординовані дії принесуть значну користь та дозволять підвищити загальний рівень захисту від повеней.

  • 6) Крім координації дій держав-членів ЄС, для ефективного запобігання та скорочення ризиків, пов'язаних з повенями, необхідно співпрацювати з третіми країнами. Це відповідає перспективам Директиви 2000/60/ЄС, а також чинним міжнародним принципам у сфері управління ризиками, пов'язаними з повенями, а саме принципам, розробленим у рамках Конвенції ООН з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, схваленій Рішенням 95/308/ЄС Ради ЄС (-1), та наступних угод щодо її застосування.

  • 7) Рішення 2001/792/ЄС Євратома і Ради ЄС про створення механізму Співтовариства, що сприятиме просунутій співпраці у сфері надання допомоги з метою цивільного захисту (-2), спрямоване на мобілізацію допомоги та підтримки, що надаються державами-членами ЄС при надзвичайних ситуаціях, у тому числі й при повенях. Надання допомоги з метою цивільного захисту може відповідати потребам потерпілого населення та покращити рівень підготовки та боротьби з надзвичайними ситуаціями.

  • 8) Відповідно до Регламенту (ЄС) 2012/2002 Ради ЄС від 11 листопада 2002 р. про заснування Фонду солідарності Європейського Союзу (-3), існує можливість надання негайної фінансової допомоги у разі катастрофи, щоб допомогти постраждалим населенню, природним зонам, регіонам та країнам повернутися, наскільки це можливо, до нормального існування. Проте Фонд може надавати допомогу лише на стадії проведення надзвичайних операцій, а не на стадіях, що передують надзвичайній ситуації.

(-1) ОВ L 186, 5.8.1995, стор. 42. (ОВ C 300 E, 9.12.2006, стор. 123), р.

(-2) ОВ L 297, 15.11.2001, стор. 7.

(-3) ОВ L 311, 14.11.2002, стор. 3.

  • 9) При розробці водної політики та політики щодо використання земель, держави-члени ЄС та Співтовариство повинні враховувати можливий вплив цих політик на ризики, пов'язані з повенями, а також управління цими ризиками.

  • 10) У межах Співтовариства існують різні типи повеней, такі як річкові, зливові, міські та морські повені у прибережних районах. Завдані повенями збитки також можуть змінюватись в залежності від країни та регіону Співтовариства. Таким чином, держави-члени повинні самі визначити цілі управління ризиками, пов'язаними з повенями, та враховувати місцеві та регіональні особливості.

  • 11) Ризики, пов'язані з повенями, можуть бути визнані незначними в деяких районах Співтовариства, наприклад, у слабозаселених або незаселених районах, а також у районах обмеженого економічного та екологічного значення. Слід оцінити ризики для кожної ділянки річкового басейну або іншої одиниці управління і визначити необхідність вживання додаткових заходів, таких як оцінка потенціалу боротьби з повенями.

  • 12) З метою створення ефективного механізму інформування, а також відповідної бази для подальшого визначення пріоритетів, прийняття технічних, фінансових та політичних рішень у галузі управління ризиками, пов'язаними з повенями, необхідно передбачити розробку карт потенційно затоплюваних зон та карт ризиків повеней, що вказують на можливі негативні наслідки при різному ході повені, у тому числі на потенційні джерела забруднення навколишнього середовища.

Враховуючи вищесказане, держави-члени ЄС мають провести оцінку діяльності, яка посилює ризики, пов'язані з повенями.

  • 13) Для запобігання та скорочення негативних наслідків повенів у постраждалих районах необхідно розробити план управління ризиками, пов'язаними з повенями. Причини та наслідки повеней різняться залежно від країни та регіону Співтовариства. Отже, плани управління ризиками повинні бути складені на підставі характеристик тих зон, до яких вони належать, та передбачати рішення, що відповідають потребам та пріоритетам даних зон, забезпечуючи при цьому належний рівень координації дій на ділянці річкового басейну та сприяючи реалізації цілей екологічної політики, встановлених законодавством Співтовариства. Зокрема, державам-членам ЄС слід утриматися від заходів та дій, що сприяють серйозному зростанню ризику повенів у інших державах-членах ЄС, доки прийняття цих заходів не буде скоординовано і не буде знайдено узгодженого рішення зацікавленими державами-членами ЄС.

  • 14) У планах управління ризиками, пов'язаними з повенями, слід наголошувати на запобіганні, захисті та підготовці. Спрямовані на збільшення річкового простору вищезазначені плани повинні передбачати, якщо це можливо, заходи щодо підтримки та відновлення заплав, а також щодо запобігання та скорочення негативних наслідків для життя людей, довкілля, культурної спадщини та економічної діяльності. Плани з управління ризиками, пов'язаними з повенями, повинні періодично переглядатися та за необхідності оновлюватись, враховуючи можливий вплив кліматичних змін на виникнення повеней.

  • 15) Принцип солідарності має значення у сфері управління ризиками повеней. Відповідно до цього принципу зусилля держав-членів ЄС мають бути спрямовані на пропорційний розподіл обов'язків, тоді як рішення щодо вжиття заходів щодо управління ризиками повеней у руслі річки приймається спільно для загального блага.

  • 16) Щоб уникнути подвійної роботи держави-члени ЄС, повинні мати можливість використовувати попередні оцінки ризиків, пов'язаних з повенями, карти потенційно затоплюваних зон, карти ризиків повеней та плани управління ризиками, пов'язаними з повенями для досягнення цілей та дотримання вимог цієї Директиви.

  • 17) Розробка планів управління річковими басейнами відповідно до Директиви 2000/60/ЄС та планів управління ризиками, пов'язаними з повенями, відповідно до цієї Директиви є складовими єдиної системи управління річковими басейнами. Отже, в ході обох процесів необхідно використовувати потенціал спільної діяльності та спільної вигоди, враховуючи при цьому цілі захисту навколишнього середовища, передбачені Директивою 2000/60/ЄС, забезпечуючи ефективне та раціональне використання ресурсів, не забуваючи про те, що компетентні органи та одиниці управління, на які спрямована ця Директива, можуть не співпадати з компетентними органами та одиницями управління, що підпадають під дію Директиви 2000/60/ЄС.

  • 18) Оцінки, карти та плани держав-членів ЄС повинні ґрунтуватися на відповідній "найкращій практиці" та "найкращих доступних технологіях" у сфері управління ризиками, пов'язаними з повенями, які не потребують зайвих витрат.

  • 19) У разі багатоцільового використання водних масивів у різних формах людської діяльності, спрямованої на сталий розвиток (наприклад, в галузі управління ризиками, пов'язаними з повенями, в екології, у внутрішньому судноплавстві або у сфері гідроелектроенергії), та у разі впливу такого використання на дані водні масиви Директива 2000/60/ЄС передбачає ясну та транспарентну процедуру, що застосовується до багатоцільового використання та його наслідків, включаючи можливість відступу від цілей "досягнення належного стану" та "захисту від руйнування", передбачених статтею 4 Директиви 2000/60/ЄС. Стаття 9 Директиви 2000/60/ЄС передбачає покриття витрат.

  • 20) Заходи, необхідні для реалізації положень цієї Директиви, повинні бути вжиті відповідно до Рішення Ради ЄС 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року щодо встановлення процедур для здійснення виконавчих повноважень, наданих Європейській комісії (-1).

  • 21) Зокрема, Європейська комісія має бути уповноважена вносити зміни до Додатку, керуючись науковим та технічним прогресом. Якщо ці заходи мають загальний характер і розроблені для внесення змін до неосновних положень цієї Директиви, вони повинні бути вжиті відповідно до регулятивної процедури при ретельному дослідженні, передбаченій у статті 5 "а" Рішення 1999/468/ЄС.

  • 22) Ця Директива дотримується основних прав та загальновизнаних принципів, закріплених, зокрема, у Хартії Європейського Союзу про основні права. Вона спрямована особливо на підвищення рівня захисту навколишнього середовища в рамках політики Співтовариства відповідно до принципу сталого розвитку, передбаченого статтею 37 Хартії Європейського Союзу про основні права.

  • 23) Якщо мета цієї Директиви, а саме розробка плану заходів щодо скорочення збитків, спричинених повенями, не може бути досягнута державами-членами ЄС самостійно, але може бути досягнута найкращим чином, враховуючи масштаб і характер необхідних дій на рівні Співтовариства, то Співтовариство може вживати заходів відповідно до принципу субсидіарності, передбаченого статтею 5 Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства. Відповідно до принципу пропорційності, передбаченого зазначеною статтею, ця Директива не виходить за межі того, що необхідно для досягнення зазначеної мети.

  • 24) Відповідно до принципів пропорційності та субсидіарності, а також Протоколом про застосування принципів пропорційності та субсидіарності, що є додатком до Договору про заснування Європейського економічного співтовариства, враховуючи також сучасні можливості держав-членів ЄС, необхідно надати широке поле для діяльності на місцевому та регіональному рівнях, зокрема, відповідним організаціям та державним органам.

  • 25) Відповідно до пункту 34 Міжінституційної угоди про покращення законодавчого процесу (-2), держави-члени ЄС покликані, у своїх інтересах та в інтересах Співтовариства, скласти та опублікувати таблицю, яка ілюструє, наскільки це можливо, відповідність цієї Директиви та заходів щодо її перетворення на національну право,

(-1) ОВ L 184, 17.7.1999, стор. 23. Текст у редакції Рішення 2006/512/ЄС (ОВ L 200, 22.7.2006, стор. 11).

(-2) ОВ C 321, 31.12.2003, стор. 1.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

РОЗДІЛ I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Метою цієї Директиви є розробка плану заходів щодо оцінки та управління ризиками повеней, спрямованого на скорочення негативних наслідків для здоров'я людей, навколишнього середовища, культурної спадщини та економічної діяльності, спричинених повенями у Співтоваристві.

Стаття 2

Для цілей цієї Директиви, крім визначень "річки", "річкового басейну", "підбасейну", "району річкового басейну", що містяться у статті 2 Директиви 2000/60/ЄС, використовуються такі визначення:

  • 1) "повінь": тимчасове затоплення земель, які у звичайному стані не вкриті водою. Дане поняття включає річкові повені, повені, викликані гірськими потоками, періодичними середземноморськими течіями, морські повені в прибережних зонах і не включає в себе повені, що відбулися внаслідок виходу з ладу каналізаційних систем;

  • 2) "ризики повеней": сукупність ймовірностей повеней та потенційних несприятливих наслідків для здоров'я людини, навколишнього середовища, культурної спадщини та економічної діяльності, викликаних повенями.

Стаття 3

1. З метою цієї Директиви держави-члени керуються положеннями параграфів 1, 2, 3, 5 та 6 статті 3 Директиви 2000/60/ЄС.

2. Проте, для виконання цієї Директиви держави-члени мають право:

  • a) призначити інший компетентний орган, ніж орган, призначений відповідно до параграфа 2 статті 3 Директиви 2000/60/ЄС;

  • b) виділити деякі прибережні зони або річкові басейни та віднести їх до одиниць управління, що відрізняються від одиниць управління, створених відповідно до параграфа 1 статті 3 Директиви 2000/60/ЄС.

У вищезазначених випадках держави-члени ЄС надають Європейській комісії інформацію, що стосується додатка 1, у строк не пізніше 26 травня 2010 року. З цією метою будь-яке посилання на компетентні органи та райони річкових басейнів має розглядатися як посилання на компетентні органи та одиниці управління, зазначені в цій статті. Держави-члени інформують Європейську комісію про будь-які зміни у відомостях, наданих у рамках цього параграфа, у строк, що дорівнює 3 місяцям, з дати набрання чинності зазначеними змінами.

РОЗДІЛ II.

ПОПЕРЕДНЯ ОЦІНКА РИЗИКІВ ПОВЕДЕНЬ

Стаття 4

1. Держави-члени проводять попередню оцінку ризиків повеней для кожного району річкового басейну або одиниці управління, зазначених у пункті "b" параграфа 2 статті 3 або для кожної частини міжнародного річкового басейну, що знаходиться на їхній території, відповідно до пункту 2 цієї статті.

2. Попередня оцінка ризиків повеней, заснована на існуючих відомостях або відомостях, що випливають з історичних довідок та досліджень довгострокових явищ, зокрема впливу кліматичних змін на можливість повеней, націлена на оцінку потенційних ризиків. Оцінка повинна включати як мінімум наступні елементи:

  • a) карти району річкового басейну, складені належним чином, повинні включати межі річкового басейну, підбасейнів і, у разі потреби, прибережну зону, а також вказувати топографію та призначення земель;

  • b) опис повеней, що відбулися в минулому, і завдали значної шкоди здоров'ю людей, навколишньому середовищу, культурній спадщині та економічній діяльності, які реально можуть повторитися, включаючи опис розмірів повені, спрямування відводів та оцінку завданих повінню збитків;

  • c) опис повеней, що відбулися, у тому випадку, якщо повторення може спричинити значні негативні наслідки;

а також залежно від специфічних потреб держав-членів ЄС:

  • d) оцінку потенційних несприятливих наслідків повеней, які можуть статися, для здоров'я людини, навколишнього середовища, культурної спадщини та економічної діяльності з урахуванням, при можливості, таких факторів як топографія, розташування водних течій та їхні основні гідрологічні та геоморфологічні характеристики, включаючи заплави, як природні зони утримання вод, ефективність існуючих штучних споруд із захисту від повеней, розташування населеної місцевості, зон економічної діяльності та дослідження довгострокових явищ, зокрема, впливу кліматичних змін на можливість повеней.

3. У випадку, коли район міжнародного річкового басейну або одиниця управління, зазначена в пункті "b" параграфа 2 статті 3, контролюється кількома державами-членами ЄС, вони організовують своєчасний обмін інформацією між своїми компетентними органами.

4. Держави-члени повинні закінчити складання попередніх оцінок ризиків повеней не пізніше 22 грудня 2011 року.

Стаття 5

1. На підставі попередніх оцінок, зазначених у статті 4, держави-члени ЄС визначають для кожного річкового басейну одиниці управління, зазначені в пункті "b" параграфа 2 статті 3 або частини міжнародного річкового басейну, розташованого на їхній території, зони, де існують або потенційно високий ризик повені, або може статися.

2. Визначення зон, зазначених у параграфі 1 цієї статті, для району міжнародного річкового басейну або для одиниці управління, зазначеної у пункті "b" параграфа 2 статті 3, контрольованих іншою державою-членом ЄС, координується між заінтересованими державами-членами ЄС.

РОЗДІЛ III.

КАРТИ ПОТЕНЦІЙНО ЗАТОПЛЮВАНИХ ЗОН І КАРТИ РИЗИКІВ ПОВЕДЕНЬ

Стаття 6

1. Держави-члени розробляють у межах річкового басейну або одиниці управління, зазначеної в пункті "b" параграфа 2 статті 3, карти зон, що потенційно затоплюються, і карти ризиків повеней, при особливій увазі до зон, передбачених у параграфі 1 статті 5.

2. Розробці карт потенційно затоплюваних зон та карт ризиків повеней для зон, зазначених у статті 5, які контролюються кількома державами-членами ЄС, передує обмін інформацією між заінтересованими державами-членами ЄС.

3. На картах зон, що потенційно затоплюються, вказуються ті географічні зони, ймовірність затоплення яких така:

  • a) слабка ймовірність затоплення чи затоплення у надзвичайних ситуаціях;

  • b) середня ймовірність затоплення (можливість повторення повеня дорівнює/більше 100 років);

  • c) висока ймовірність затоплення за певних умов.

4. Для кожного варіанта, зазначеного в параграфі 3, мають бути передбачені такі елементи:

  • a) розмір повені;

  • b) глибина або рівень води, залежно від випадку;

  • c) по можливості швидкість потоку чи відповідна інтенсивність повені.

5. Карти ризиків повеней відображають потенційні несприятливі наслідки, викликані повенями, переліченими у параграфі 3, які виражаються такими параметрами:

  • a) зразковим числом зачеплених повінню жителів;

  • b) видами економічної діяльності в зоні, що потенційно затоплюється;

  • c) спорудами, зазначеними у додатку I до Директиви 96/61/ЄС Ради від 24 вересня 1999 р. про комплексне запобігання та скорочення забруднень навколишнього середовища (-1), які можуть спричинити забруднення навколишнього середовища при затопленні, а також зонами, що охороняються, які можуть бути порушені повінню, зазначеною в пунктах "i", "iii", і "v" додатка IV до Директиви 2000/60/ЄС;

  • d) в іншій інформації, яку держави-члени вважають корисною, наприклад, зазначення зон, де можуть статися повені, що переносять значну кількість осаду або сміття та інших джерел забруднення.

(-1) ОВ L 257, 10.10.1996, стор. 26. Текст у редакції Регламенту Європейського Парламенту і Ради ЄС 166/2006 (ОВ L 33, 4.2.2006, стор. 1).

6. Для прибережних зон, рівень захисту яких може вважатися задовільним, держави-члени можуть обмежитися складанням карток лише для варіанта, передбаченого пунктом "a" параграфа 3.

7. Для зон, де повінь може бути викликана підземними водами, держави-члени можуть обмежитися складанням карток лише для варіанта, передбаченого пунктом "a" параграфа 3.

8. Держави-члени повинні закінчити складання карт потенційно затоплюваних територій та карт ризиків повеней не пізніше 22 грудня 2013 року.

РОЗДІЛ IV.

ПЛАНИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ПОВІНЬ

Стаття 7

1. На підставі карт, зазначених у статті 6, держави-члени розробляють плани управління ризиками повеней, погоджуючи їх у межах річкового басейну, або одиниці управління, зазначених у пункті "b" параграфа 2 статті 3 для зон, виділених відповідно до параграфа 1 статті 5, а також для зон, передбачених пунктом "b" параграфа 1 статті 13, відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті.

2. Держави-члени визначають відповідні цілі в галузі управління ризиками повеней для зон, виділених відповідно до параграфа 1 статті 5, а також для зон, передбачених пунктом "b" параграфа 1 статті 13, приділяючи найбільшу увагу скороченню потенційних негативних наслідків для здоров'я людей, довкілля, культурної спадщини та економічної діяльності, і, якщо вважатимуть необхідним, недержавної діяльності та/або скорочення ймовірності настання повеней.

3. Плани управління ризиками включають заходи для досягнення цілей, зазначених у параграфі 2, а також елементи, зазначені в частині A Додатка.

У планах управління ризиками повеней враховуються такі аспекти: збитки та переваги, розмір повенів та шлях потоку, території, здатні затримати потоки води, такі як заплави, природоохоронні цілі, зазначені у ст. 4 Директиви 2000/60/ЄС, управління ґрунтами та водами, благоустрій території (розміщення), землекористування, збереження навколишнього середовища, навігація та портова інфраструктура.

Плани управління ризиками повеней узагальнюють всі аспекти управління ризиками повеней, приділяючи особливу увагу попередженню, захисту та підготовці, включаючи прогнозування повеней та систему термінового попередження, та враховуючи характеристики річкового басейну та відповідного підбасейну.

Плани управління ризиками можуть також сприяти розвитку довгострокового землекористування, покращенню систем затримання вод та контролю повенів у деяких зонах у період паводку.

4. Відповідно до принципу солідарності плани управління ризиками не повинні містити заходів, які в силу свого значення та впливу можуть значно збільшити ризики повеней вниз і вгору за течією в інших країнах, що контролюють той самий річковий басейн чи підбасейн, крім випадків, коли ці заходи були попередньо узгоджені і рішення щодо них було оформлене спільною угодою між заінтересованими державами-членами ЄС відповідно до статті 8.

5. Держави-члени повинні закінчити складання планів управління ризиками повеней не пізніше 22 грудня 2015 року.

Стаття 8

1. Для кожного району річкового басейну або одиниці управління, зазначеної в пункті "b" параграфа 2 статті 3, що повністю розташовані на їхній території, держави-члени прагнуть розробити єдиний план управління ризиками або сукупність планів управління ризиками повеней, узгоджених у межах району річковий басейн.

2. У випадку коли міжнародний річковий басейн або одиниця управління, зазначена в пункті "b" параграфа 2 статті 3, повністю розташовуються на території Співтовариства, держави-члени ЄС співпрацюють з метою розробки єдиного міжнародного плану управління ризиками або сукупності планів управління ризиками повеней, погоджених у межах району річкового басейну. У разі неможливості складання вищезазначеного плану, держави-члени ЄС розробляють плани управління ризиками, які поширюються щонайменше на ту частину міжнародного річкового басейну, яка знаходиться на їхній території, узгоджуючи їх наскільки це можливо в рамках району міжнародного річкового басейну.

3. У разі коли міжнародний річковий басейн або одиниця управління, зазначена в пункті "b" параграфа 2 статті 3, виходять за межі території Співтовариства, держави-члени співробітничають ють з метою розробки єдиного міжнародного плану управління ризиками або сукупності планів управління ризиками повеней, узгоджених у межах району річкового басейну; якщо це неможливо, застосовуються правила параграфа 2 щодо частин міжнародного річкового басейну, що розташовані на території держав-членів ЄС.

4. Якщо держави-члени ЄС, які спільно контролюють підбасейни, вважають за необхідне, плани управління ризиками, передбачені в параграфах 2 і 3, можуть бути доповнені детальними планами управління ризиками, погодженими для міжнародних підбасейнів.

5. Якщо держава-член ЄС виявить конкретну проблему, що впливає на управління ризиками повеней у межах контрольованих ним вод, і вважатиме за неможливе вирішити таку проблему самостійно, вона може підготувати доповідь для Європейської комісії та для будь-якої іншої заінтересованої держави-члена ЄС з рекомендаціями щодо способів її вирішення.

Європейська комісія готує відповідь на доповідь чи рекомендації у 6-місячний термін.

РОЗДІЛ V.

СПІВДІЛЕННЯ З ДИРЕКТИВОЮ 2000/60/ЄС, ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ ТА КОНСУЛЬТАЦІЇ

Стаття 9

Держави-члени вживають необхідних заходів для координації застосування цієї Директиви та Директиви 2000/60/ЄС, приділяючи особливу увагу можливостям підвищення ефективності та покращення обміну інформацією, успішної спільної діяльності та взаємної вигоди, враховуючи цілі захисту навколишнього середовища, передбачені статтею 4 Директиви 2000/60/ЄС. Зокрема:

  • 1) розробка початкових карт потенційно затоплюваних зон та карт ризиків повеней та їхній подальший перегляд, передбачені статтями 6 та 14 цієї Директиви, здійснюються таким чином, щоб інформація, яку містять вищезгадані карти, відповідала інформації, що надається згідно з Директивою 2000/60/ЄС. Перегляд інформації, що міститься в картах потенційно затоплюваних зон і картах ризиків повеней, зіставляється з переглядами, передбаченими параграфом 2 статті 5 Директиви 2000/60/ЄС, і нова інформація може бути включена до Директиви;

  • 2) розробка початкових карт потенційно затоплюваних зон і карт ризиків повеней та їхній подальший перегляд, передбачені статтями 7 і 14 цієї Директиви, співставляються з переглядами планів управління річковими басейнами, передбаченими параграфом 7 статті 13 Директиви 2000/60 ЄС;

  • 3) у разі потреби активна участь усіх заінтересованих сторін при реалізації статті 10 цієї Директиви координується з активною участю заінтересованих сторін, передбаченою статтею 14 Директиви 2000/60/ЄС.

Стаття 10

1. Відповідно до чинного законодавства ЄС держави-члени надають громадськості попередні оцінки ризиків повеней, карти потенційно затоплюваних зон, карти ризиків повеней та плани управління ризиками повеней.

2. Держави-члени сприяють активній участі заінтересованих суб'єктів у розробці та перегляді планів ризиків повеней, передбачених у розділі IV.

РОЗДІЛ VI.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНІ ЗАХОДИ ТА ПОПРАВКИ

Стаття 11

1. Європейська комісія, згідно з процедурою, передбаченою параграфом 2 статті 12, приймає технічні правила обробки інформації, що передається, а саме статистичної та картографічної інформації. Технічні правила повинні бути розроблені щонайменше за два роки до дати, зазначеної у параграфі 4 статті 4, параграфі 6 статті 8, параграфі 5 статті 7, з урахуванням чинних норм права ЄС, а також існуючих технічних правил.

2. Враховуючи терміни перегляду та оновлення, Європейська комісія може прийняти Додаток про науковий та технічний прогрес.

Ці заходи спрямовані на внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви необхідно прийняти відповідно до нормативних процедуру з перевіркою, про яку йдеться в параграфі 3 статті 12.

Стаття 12

1. Європейській комісії сприяє Комітет, заснований згідно зі статтею 21 Директиви 2000/60/ЄС.

2. При посиланні на цей параграф слід застосовувати статті 5 і 7 Рішення 1999/468/ЄС з урахуванням положень статті 8 цього Рішення.

Термін, встановлений у параграфі 6 статті 5 Рішення 1999/468/ЄС, становить три місяці.

3. При посиланні на цей параграф повинні застосовуватися пункти 1 - 4 статті 5a та стаття 7 Рішення 1999/468/ЄС з урахуванням положень статті 8 цього Рішення.

РОЗДІЛ VII.

ПЕРЕХІДНІ ЗАХОДИ

Стаття 13

1. Держави-члени можуть не складати попередні оцінки ризиків повеней для річкових басейнів, підбасейнів або прибережних зон, зазначених у статті 4, якщо вони:

  • a) до 22 грудня 2010 р. оцінили ризики та дійшли висновку, що існує значний потенційний ризик повенів або можливий наступ повені, і що можна віднести таку зону до зон, зазначених у пункті 1 статті 5;

  • b) до 22 грудня 2010 р. прийняли рішення про розробку карт зон, що потенційно затоплюються, та карт ризиків повеней відповідно до чинних положень цієї Директиви.

2. Держави-члени можуть використовувати карти потенційно затоплюваних зон та карти ризиків повеней, складені до 22 грудня 2010 р., якщо ці картки містять інформацію, що відповідає вимогам, передбаченим статтею 6.

3. Держави-члени можуть використовувати плани управління ризиками, складені до 22 грудня 2010 року, якщо ці плани відповідають вимогам, передбаченим статтею 7.

4. Параграфи 1, 2 та 3 застосовуються без обмежень статті 14.

РОЗДІЛ VIII.

ПЕРЕГЛЯДИ, ЗВІТИ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 14

1. Попередні оцінки ризиків повенів або оцінки та рішення, зазначені у параграфі 1 статті 13, переглядаються та за необхідності оновлюються не пізніше 22 грудня 2018 р., а згодом - кожні 6 років.

2. Карти зон, що потенційно затоплюються, і карти ризиків повеней переглядаються і при необхідності оновлюються не пізніше 22 грудня 2019 р., а згодом - кожні 6 років.

3. План або плани управління ризиками повеней переглядаються і при необхідності оновлюються з урахуванням положень частини B Додатка не пізніше 22 грудня 2021 р., а згодом кожні 6 років.

4. Можливий вплив кліматичних змін береться до уваги під час переглядів, зазначених у п. 1 та 3.

Стаття 15

1. Держави-члени представляють Європейській комісії попередні оцінки ризиків повеней, карти потенційно затоплюваних зон, карти ризиків повеней та плани управління ризиками повеней, передбачені у статтях 4, 6 та 7, так само як результати їхніх переглядів та за необхідності оновлень протягом 3 місяців з дати зазначеної відповідно до параграфа 4 статті 4, параграфа 8 статті 6, параграфа 5 статті 7 та статті 14.

2. Держави-члени інформують Європейську комісію про прийняті рішення на виконання параграфів 1, 2, 3 статті 13 та надають всю необхідну інформацію не пізніше дат, відповідно зазначених у параграфі 4 статті 4, параграфа 8 статті 6 та параграфа 5 статті 7.

Стаття 16

Європейська комісія подає доповідь Європейському парламенту і Раді ЄС про застосування цієї Директиви не пізніше 22 грудня 2018 р. та згодом - кожні 6 років. У зазначеній доповіді береться до уваги вплив кліматичних змін.

Стаття 17

1. Держави-члени приймають законодавчі, регламентарні та адміністративні положення для приведення свого законодавства у відповідність до цієї Директиви у строк до 26 листопада 2009 року. Вони негайно повідомляють Європейську комісію про ухвалені положення.

При прийнятті вищезазначених положень держави-члени посилаються на цю Директиву в тексті положень або офіційної публікації. Форма цього посилання встановлюється державами-членами ЄС.

2. Держави-члени інформують Європейську комісію про основні норми внутрішнього права, які вони ухвалюють у сфері дії цієї Директиви.

Стаття 18

Ця Директива набуває чинності на 8-й день з моменту її опублікування в Офіційному журналі Європейського Союзу.

Стаття 19

Ця Директива поширюється на держави-члени ЄС.

Вчинено у Страсбурзі 23 жовтня 2007 р.

За Європейський Парламент

Президент

За Раду

Президент

М. ЛОБО АНТУНЕС

ДОДАТОК

A. Плани управління ризиками повеней

I. Складові початкових планів управління ризиками повеней

1. висновки за попередніми оцінками ризиків повеней, складеними відповідно до глави II у вигляді узагальненої карти річкового басейну або одиниці управління, зазначених у пункті "b" параграфа 2 статті 3, де зони розмежовані відповідно до параграфа 1 статті 5, які є предметом цього плану управління ризиками повеней;

2. карти потенційно затоплюваних зон та карти ризиків повеней, складені відповідно до Розділу III, або вже розроблені карти потенційно затоплюваних зон та карти ризиків повеней відповідно до статті 13 та висновків, які можна зробити із зазначених карток;

3. відповідний опис цілей у сфері управління ризиками повеней, визначених згідно з параграфом 2 статті 7;

4. короткий опис та ступінь важливості заходів, спрямованих на досягнення відповідних цілей у сфері управління ризиками повеней, включаючи заходи, що вживаються відповідно до статті 7, та заходи щодо боротьби з повенями, що вживаються відповідно до інших актів ЄС, зокрема з Директивою 85/337/ЄЕС Ради ЄС від 27 червня 1985 р. про оцінку впливу деяких державних та приватних проектів на навколишнє середовище (-1), Директивою 96/82/ЄС Ради від 9 грудня 1996 р. про контроль за великими аваріями, пов'язаними з поширенням небезпечних речовин (-2), Директивою 2000/42/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 27 червня 2001 р. про оцінку впливу деяких планів та програм на навколишнє середовище (-3), а також Директивою 2000/60/ЄС.

5. за наявності - опис методів обчислення витрат та результатів оцінки заходів транснаціонального характеру для спільних річкових басейнів та підбасейнів, визначених та використовуваних госудачленствами ЄС.

(-1) ОВ L 175, 5.7.1985, стор. 40. Текст у редакції Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/35/ЄС (ОВ L 156, 25.6.2003, с. 17).

(-2) ОВ L 10, 14.1.1997, стор. 13. Текст у редакції Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/105/ЄС (ОВ L 345, 31.12.2003, с. 97).

(-3) ОВ L 177, 21.7.2001, стор. 30.

II. Опис застосування плану на практиці:

1. опис пріоритетів і методів оцінки прогресу під час реалізації плана;

2. короткий опис вжитих заходів та вчинених дій щодо інформування та консультування громадськості;

3. список компетентних органів та, при необхідності, опис процесу співробітництва в рамках всього міжнародного річкового басейну, а також процесу координації з Директивою 2000/60/ЄС.

B. Елементи, які повинні бути відображені при наступних обновленнях планів управління ризиками повінь

1. зміни або оновлення, які мали місце з моменту опублікування попередньої редакції плану управління ризиками повеней, включаючи короткий виклад переглядів, зроблених відповідно до статті 14;

2. оцінка прогресу при реалізації цілей, визначених відповідно до параграфа 2 статті 7;

3. опис та пояснення заходів, передбачених у попередній редакції плану управління ризиками повеней, реалізація яких була запланована, але не відбулася;

4. опис додаткових заходів, які були вжиті з моменту опублікування попередньої редакції плану управління ризиками повеней.