Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків"
Тип: Постанова Верховної Ради України; Заява
Видавник: Верховна Рада України
Номер: 337-VIII
Прийнято: 2015-04-21
Чинна редакція від: 2015-04-21
Стан: in_force
Rada ID: 337-19
ПОСТАНОВА
Верховної Ради України
Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків"
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 22, ст.153)
Верховна Рада України постановляє:
1. Схвалити текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" (додається).
2. Постанова набирає чинності з дня її прийняття.
Голова Верховної Ради України
В.ГРОЙСМАН
м. Київ
21 квітня 2015 року
№ 337-VIII
ЗАЯВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків
Підтверджуючи Постанову Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, якою Російську Федерацію визнано державою-агресором, Верховна Рада України констатує таке.
1. Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов’язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід’ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела псевдореферендум про входження Автономної Республіки Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати "референдуму" не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Автономної Республіки Крим та міста Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації Владіміром Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб’єктів". У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України, а саме:
6 червня біля міста Слов’янська Донецької області був збитий літак Ан-30, який виконував спостережувальний політ, внаслідок чого п’ять членів екіпажу загинуло;
14 червня терористи обстріляли із зенітної установки та великокаліберного кулемета військово-транспортний літак Іл-76 Повітряних Сил Збройних Сил України, який здійснював посадку в аеропорту "Луганськ". Внаслідок обстрілу загинуло 40 десантників та дев’ять членів екіпажу;
24 червня біля міста Слов’янська терористи збили український військовий вертоліт Мі-8, внаслідок чого загинуло дев’ять військовослужбовців;
7 серпня внаслідок атаки терористів були збиті український вертоліт Мі-8 в районі Савур-Могили та винищувач МіГ-29 поблизу міста Єнакієве;
17 липня 2014 року поблизу міста Торез Донецької області російським зенітно-ракетним комплексом "Бук" було збито пасажирський літак Boeing 777 авіакомпанії "Малайзійські авіалінії", який здійснював переліт за рейсом Амстердам - Куала-Лумпур. Внаслідок катастрофи загинуло 283 пасажири і 15 членів екіпажу.
Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси.
У липні 2014 року підрозділи Збройних Сил України почали зазнавати систематичних обстрілів, які велися з території Російської Федерації за допомогою артилерійських систем та реактивних систем залпового вогню "Град", а також нападів регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації. Це підтверджувалося численними затриманими військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації.
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: "Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил". Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як "серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України".
Незважаючи на досягнення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський "Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року"), учасником яких є російська сторона і які спрямовані на припинення викликаного російською агресією збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 5 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні Сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих "гуманітарних конвоїв", які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського "комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних Сил.
З огляду на це заяви російського керівництва про непричетність Російської Федерації до збройної агресії проти України є необґрунтованими і неспроможними. Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.
Масштабна, тривала концентрація Збройних Сил Російської Федерації поблизу державного кордону України, прискорена мілітаризація Кримського півострова, регулярні навчання збройних сил поблизу кордонів України та на території Криму з проведенням бойових стрільб, розглядаються Україною як неприхована загроза силою, що суперечить Принципу 4 статті 2 Статуту ООН, зобов’язанням Російської Федерації відповідно до пункту 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року.
2. Вчинивши збройну агресію проти України, Російська Федерація грубо порушила свої зобов’язання, встановлені такими міжнародними актами:
Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв’язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2);
Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III);
Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов’язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки:
поважати незалежність і суверенітет та чинні кордони України;
утримуватися від погрози силою чи застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України;
ніколи не використовувати жодну їхню зброю проти України, крім цілей самооборони або в будь-який інший спосіб згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй;
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2).
Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, супроводжуючи це цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України та відмови України від обраного цивілізаційного курсу, орієнтованого на співпрацю з ЄС та НАТО з перспективою повного членства в цих організаціях. Вперше такі вимоги, які є відвертим втручанням у внутрішні справи іншої держави, сформулював Міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров 5 березня 2014 року під час переговорів у Лондоні з державним секретарем США Джоном Керрі, виклавши основні вимоги Російської Федерації, а саме:
відмова від підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС;
відмова від вступу до НАТО;
відтермінування президентських виборів з 25 травня 2014 року;
розробка нової Конституції України;
федералізація України;
надання російській мові статусу другої державної мови.
Відтоді Російська Федерація у різний спосіб продовжує нав’язувати Україні такі вимоги.
3. Наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід’ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях.
Загарбання українських територій супроводжується незаконним привласненням державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також тотальним знищенням інфраструктури і промислових підприємств у Донецькій та Луганській областях.
Зокрема, Україні була заподіяна матеріальна шкода внаслідок "націоналізації" Російською Федерацією землі, державних та приватних об’єктів нерухомості, державних та приватних підприємств, портів та рекреаційних об’єктів, що знаходяться на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Після акту незаконної анексії Російська Федерація незаконно користується корисними копалинами та континентальним шельфом, споживає воду та електричну енергію на анексованій території, що завдає Україні матеріальних збитків. Шкода, яку заподіяла Російська Федерація внаслідок незаконної анексії та агресії, полягає також у не отриманих Україною та українськими підприємствами прибутках. Внаслідок незаконної націоналізації майна в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також незаконної конфіскації і знищення майна в Донецькій та Луганській областях терористичними угрупованнями, які підтримуються Російською Федерацією, зменшилися надходження до державного бюджету України, відбулося відчутне скорочення інвестиційних надходжень та зменшення обсягів іноземного кредитування українських підприємств.
Російська Федерація своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальної шкоди Україні, порушуючи права громадян України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополя, в Донецькій та Луганській областях, зокрема: право на життя, на повагу до честі і гідності, заборону катування, перебування у рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканність, право на справедливий суд, право не бути покараним без суду, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
Жертвами збройної агресії Російської Федерації стало мирне населення, зокрема жінки та діти. Відповідно до даних ООН внаслідок збройної агресії Російської Федерації було вбито 65 дітей, а 159 отримали поранення.
Під час збройної агресії Російської Федерації проти України були вчинені численні воєнні злочини та злочини проти людяності. Зокрема, 13 січня 2015 року контрольовані Російською Федерацією озброєні формування найманців неподалік міста Волновахи розстріляли автобус з мирними жителями. За повідомленнями авторитетних правозахисних організацій, засобів масової інформації та численних свідчень очевидців, особовий склад створених і контрольованих Російською Федерацією озброєних формувань найманців, спецназу та підрозділів регулярних частин її Збройних Сил під час російської збройної агресії проти України чинив такі злочини: навмисні вбивства, тортури та нелюдське поводження; навмисне заподіяння сильних страждань та серйозних тілесних ушкоджень і шкоди здоров’ю; незаконне, безглузде та великомасштабне знищення та привласнення майна, не викликане воєнною необхідністю; навмисне позбавлення військовополоненого чи іншої особи, що знаходиться під захистом, права на справедливий суд; захоплення заручників; умисний напад на цивільне населення чи окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях; умисні напади на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, які не є воєнними цілями; неналежне використання прапора парламентерів, прапора чи воєнних знаків розрізнення та форми противника або ООН, а також емблем, встановлених Женевськими Конвенціями, що спричинило смерть чи заподіяло шкоду людині; зазіхання на людську гідність, зокрема образливе та принизливе ставлення. Зазначенні і подібні злочини відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду кваліфікуються як воєнні злочини і мають наслідком міжнародну кримінальну відповідальність осіб, причетних до їх скоєння.
Поряд з цим повідомлялося, що в окупованому Криму та на Сході України мали місце такі злочини: ув’язнення, викрадення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи та порушення основоположних норм міжнародного права, насильне переміщення населення, переслідування будь-якої ідентифікованої групи чи спільноти з політичних, расових, етнічних, культурних, релігійних чи інших мотивів, несумісних з міжнародним правом. Зазначені і подібні злочини відповідно до статті 7 Римського статуту кваліфікуються як злочини проти людяності і також мають наслідком міжнародну кримінальну відповідальність осіб, незалежно від того, скоїли вони їх під час війни чи у мирний час.
Грубі та масові порушення прав людини, спричинені збройною агресією Російської Федерації, перетворили сотні тисяч українських громадян на біженців, серед яких більш як 60 відсотків з-понад одного мільйона людей становлять жінки та діти.
4. Відповідно до норм міжнародного права, зокрема пункту 4 статті 2 Статуту Організації Об’єднаних Націй, розділу I Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, ухваленій 24 жовтня 1970 року Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2625 (XXV), статті 5 Резолюції 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року "Визначення агресії", статей 5, 6, 7, 8 та 8-біс Статуту Міжнародного кримінального суду, збройна агресія Російської Федерації проти України є тяжким міжнародним злочином і його скоєння має наслідком міжнародно-правову відповідальність.
Україна як держава, яка безпосередньо постраждала від збройної агресії, має право на повернення всіх анексованих і окупованих українських територій, відшкодування всієї заподіяної їй шкоди та притягнення осіб, винних у здійсненні збройної агресії та скоєнні воєнних злочинів і злочинів проти людяності, до кримінальної відповідальності.
І фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України.
Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України:
засуджує відмову Російської Федерації припинити акти застосування збройної сили та погрози застосування сили проти України;
підтримує рішучість Президента України, Уряду України, Збройних Сил України та добровольчих збройних формувань України продовжувати спротив збройній агресії Російської Федерації;
відкидає як несумісні з Конституцією України і міжнародним правом будь-які вимоги Російської Федерації, спрямовані на втручання у внутрішні справи України, зокрема вимоги щодо федералізації України, зміни статусу української мови як єдиної державної мови та відмови України від свободи вибору курсу свого цивілізаційного розвитку;
вимагає від Російської Федерації:
1) невідкладно звільнити усіх військовополонених, заручників та незаконно утримуваних громадян України;
2) терміново вивести з території України всі військові формування Збройних Сил Російської Федерації та припинити будь-яку підтримку терористичних організацій на Сході України;
3) безумовно виконувати Мінські домовленості щодо відновлення повного контролю над державним кордоном з боку Уряду України, а також стосовно забезпечення постійного моніторингу на українсько-російському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки у прикордонних районах України і Російської Федерації; забезпечити дотримання режиму державного кордону на всій лінії українсько-російського державного кордону;
4) негайно повернути анексовані території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя під контроль України;
5) повністю відшкодувати всю заподіяну збройною агресією шкоду в обсязі, визначеному у підготовленій Кабінетом Міністрів України консолідованій претензії України до Російської Федерації;
6) негайно припинити незаконне (без згоди України) переміщення з території Російської Федерації через державний кордон України вантажів під приводом надання "гуманітарної допомоги" населенню окремих районів Донецької і Луганської областей України;
7) відвести від українсько-російського кордону Збройні Сили Російської Федерації;
8) притягнути до кримінальної відповідальності та покарати осіб, винних у плануванні, підготовці, початку та здійсненні агресії проти України та скоєнні воєнних злочинів і злочинів проти людяності. У разі відмови Російської Федерації покарати винних Україна залишає за собою право звернутися, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян", до Міжнародного кримінального суду з клопотанням розпочати розслідування ситуації, яка була викликана збройною агресією Російської Федерації проти України і триває з 20 лютого 2014 року;
висловлює вдячність Українському народу та всій волонтерській спільноті за безкорисливу, щиру та ефективну підтримку Збройних Сил України та збройних добровольчих формувань України;
заявляє про своє прагнення до остаточного мирного врегулювання за столом переговорів відповідно до міжнародного права всіх спричинених збройною агресією Російської Федерації наслідків;
вітатиме розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру та безпеки.
У разі відмови Російської Федерації від припинення збройної агресії проти України Верховна Рада України закликає міжнародне співтовариство до посилення санкцій щодо Російської Федерації як держави-агресора та прискорення надання Україні розширеної фінансової допомоги і постачання зброї з огляду на те, що, протидіючи російській збройній агресії, Україна стала на захист об’єднаної демократичної Європи та всього вільного світу.