Про охорону дитинства
Тип: Закон України
Видавник: Верховна Рада України
Номер: 2402-III
Прийнято: 2001-04-26
Чинна редакція від: 2026-03-04
Стан: in_force
Rada ID: 2402-14
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону дитинства
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 30, ст.142)
_Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 3109-III від 07.03.2002, ВВР, 2002, № 32, ст.232
№ 177-IV від 26.09.2002, ВВР, 2002, № 46, ст.347
№ 380-IV від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86
№ 1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст.250
№ 1410-IV від 03.02.2004, ВВР, 2004, № 19, ст.251
№ 2304-IV від 11.01.2005, ВВР, 2005, № 6, ст.144
№ 2353-IV від 18.01.2005, ВВР, 2005, № 10, ст.191
№ 2414-IV від 03.02.2005, ВВР, 2005, № 11, ст.202
№ 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267
№ 257-VI від 10.04.2008, ВВР, 2008, № 24, ст.230
№ 1343-VI від 19.05.2009, ВВР, 2009, № 39, ст.550
№ 1397-VI від 21.05.2009, ВВР, 2009, № 41, ст.596
№ 2394-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 39, ст.513
№ 2435-VI від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.539
№ 3234-VI від 19.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.433
№ 3525-VI від 16.06.2011, ВВР, 2012, № 4, ст.20
№ 4723-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 14, ст.95
№ 5290-VI від 18.09.2012, ВВР, 2013, № 41, ст.549
№ 5462-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 6-7, ст.80
№ 5477-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.693
№ 243-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.140
№ 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40
№ 425-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 30, ст.271
№ 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44
№ 911-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.50
№ 936-VIII від 26.01.2016, ВВР, 2016, № 10, ст.99
№ 1492-VIII від 07.09.2016, ВВР, 2016, № 43, ст.736 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року
№ 1812-VIII від 17.01.2017, ВВР, 2017, № 7-8, ст.51
№ 1838-VIII від 07.02.2017, ВВР, 2017, № 11, ст.104
№ 2180-VIII від 07.11.2017, ВВР, 2017, № 51-52, ст.445
№ 2229-VIII від 07.12.2017, ВВР, 2018, № 5, ст.35
№ 2249-VIII від 19.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.43
№ 2279-VIII від 08.02.2018, ВВР, 2018, № 11, ст.59
№ 2300-VIII від 27.02.2018, ВВР, 2018, № 14, ст.79
№ 2443-VIII від 22.05.2018, ВВР, 2018, № 33, ст.250
№ 2745-VIII від 06.06.2019, ВВР, 2019, № 30, ст.119
№ 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408
№ 1053-IX від 03.12.2020, ВВР, 2021, № 8, ст.59 - вводиться в дію з 30.06.2021
№ 1095-IX від 16.12.2020, ВВР, 2021, № 6, ст.50 - вводиться в дію з 31.03.2021
№ 1256-IX від 18.02.2021, ВВР, 2021, № 20, ст.187
№ 1822-IX від 21.10.2021, ВВР, 2022, № 1, ст.2
№ 2849-IX від 13.12.2022, ВВР, 2023, №№ 47-50, ст.120
№ 3022-IX від 10.04.2023, ВВР, 2023, № 65, ст.225
№ 3265-IX від 14.07.2023, ВВР, 2023, № 87, ст.321
№ 3792-IX від 06.06.2024, ВВР, 2024, № 40, ст.253
Установити, що у 2016 році норми і положення абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частин п’ятої, чотирнадцятої - шістнадцятої статті 19 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015
У тексті Закону слова "інвалід", "дитина-інвалід" та "інвалід з дитинства" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю", "дитина з інвалідністю" та "особа з інвалідністю з дитинства" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017
У тексті Закону слова "засоби масової інформації" та "електронні засоби масової інформації" у всіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом № 2849-IX від 13.12.2022
У тексті Закону слово "вади" у всіх відмінках замінено словом "порушення" у відповідному відмінку згідно із Законом № 4170-IX від 19.12.2024
Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Преамбула в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2180-VIII від 07.11.2017
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1 — Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше;
дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття;
забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016
жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, насильства за ознакою статі, булінгу (цькування), мобінгу (цькування), а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2229-VIII від 07.12.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
булінг (цькування) - психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, тобто будь-яке умисне діяння (дія або бездіяльність), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке систематично вчиняється особою стосовно дитини, з якою вони є учасниками одного колективу, або дитиною стосовно іншого учасника одного колективу та яке порушує права, свободи, законні інтереси потерпілої особи та/або перешкоджає виконанню нею визначених законодавством обов’язків;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
програма для дитини або іншої особи, яка вчинила булінг (цькування), - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки особи, яка вчинила булінг (цькування), формування у неї нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
програма для дитини або іншої особи, яка постраждала від булінгу (цькування) або стала його свідком, - комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування у особи, яка постраждала від булінгу (цькування) або стала його свідком, здатності відстоювати власну гідність, захищати свої права у приватних стосунках, у тому числі за допомогою уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав;
дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;
діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти;
Абзац статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5290-VI від 18.09.2012, № 901-VIII від 23.12.2015, № 936-VIII від 26.01.2016, № 2443-VIII від 22.05.2018
дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, - дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена, депортована або примусово переміщена, залучалася до участі у військових формуваннях, незаконно утримувалася, у тому числі в полоні, дитина, батьки (один із батьків), опікун, піклувальник, інший законний представник якої зникли безвісти за особливих обставин або померли (загинули) внаслідок отриманих у результаті збройного конфлікту поранення, контузії або каліцтва на території України чи за кордоном, а також дитина, позбавлена батьківського піклування внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016; в редакції Закону № 4438-IX від 14.05.2025
депортація дитини - переміщення дитини, із застосуванням або без застосування насильства, що здійснюється державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, шляхом виселення та/або вчинення інших примусових дій, у тому числі за відсутності усвідомленої згоди дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, та усвідомленої згоди батьків або інших законних представників дитини, щодо переміщення дитини з території України, на якій вона законно перебуває (перебувала), на територію держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, або на територію третіх країн, за відсутності підстав, що передбачені законами України та/або допускаються міжнародним правом;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4438-IX від 14.05.2025
примусове переміщення дитини - переміщення дитини, із застосуванням або без застосування насильства, що здійснюється державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, шляхом виселення та/або вчинення інших примусових дій, у тому числі за відсутності усвідомленої згоди дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, та усвідомленої згоди батьків або інших законних представників дитини, щодо переміщення дитини у межах тимчасово окупованих територій України, за відсутності підстав, що передбачені законами України та/або допускаються міжнародним правом;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4438-IX від 14.05.2025
дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, - дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та розвиток у зв’язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2229-VIII від 07.12.2017
дитина, розлучена із сім’єю, - дитина, яка прибуває чи прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри або опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе відповідальність за виховання дитини;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5290-VI від 18.09.2012
безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання;
дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими порушеннями розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту;
дитина-біженець - дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
Абзац статті 1 в редакції Закону № 177-IV від 26.09.2002
дитина, яка потребує додаткового захисту, - дитина, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки вона була змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок виникнення загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5290-VI від 18.09.2012
діти, які потребують тимчасового захисту, - діти, які є іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5290-VI від 18.09.2012
діти, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, діти грудного віку та другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, діти грудного та раннього віку, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, або з числа внутрішньо переміщених осіб, або дітей з числа осіб, визначених у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021
неповна сім’я - сім’я, що складається з матері або батька і дитини (дітей);
багатодітна сім’я - сім’я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім’ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;
Абзац статті 1 в редакції Законів № 3525-VI від 16.06.2011, № 2745-VIII від 06.06.2019
прийомна сім’я - сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;
дитячий будинок сімейного типу - окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
колектив - група з двох або більше осіб, які об’єднані (організовані) відповідно до законодавства з метою здобуття освіти, тренування, творчості, оздоровлення, відпочинку, лікування тощо та не перебувають між собою у трудових відносинах;
Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
контакт з дитиною - реалізація матір’ю, батьком, іншими членами сім’ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009
Стаття 2 — Законодавство про охорону дитинства та його завдання
Законодавство про охорону дитинства грунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.
Стаття 3 — Основні принципи охорони дитинства
Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правничої допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених Законом України "Про безоплатну правничу допомогу".
Частина друга статті 3 в редакції Законів № 5477-VI від 06.11.2012, № 3022-IX від 10.04.2023
У разі якщо вік особи не встановлено, але є підстави вважати, що особа є дитиною, до встановлення віку такої особи їй надається захист, передбачений для дитини згідно з цим Законом та іншими актами законодавства.
Статтю 3 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021
Стаття 4 — Система заходів щодо охорони дитинства
Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:
визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері;
забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров’я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності;
Абзац третій статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2180-VIII від 07.11.2017
проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, підтримки виробництва дитячого харчування, у тому числі первинного виробництва, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;
Абзац четвертий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021
встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди;
створення умов для забезпечення наявності на ринку в достатній кількості дитячого харчування, що відповідає вимогам законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів, у тому числі шляхом запровадження пільгового кредитування та/або оподаткування операторів ринку харчових продуктів, митного та/або тарифного регулювання.
Статтю 4 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021
Стаття 5 — Організація охорони дитинства
Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм.
Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.
Частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:
Абзац перший частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015
проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;
Абзац другий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016
розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;
Абзац третій частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015
вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;
Абзац четвертий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016
організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям";
Абзац п'ятий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015
можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;
Абзац шостий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014
вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім’ям з дітьми відповідно до законодавства;
контроль за дотриманням в ігрових залах, комп’ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;
Частину третю статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом № 2304-IV від 11.01.2005
вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.
Інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:
подають Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення положень законодавства, які стосуються забезпечення захисту прав дітей;
подають висновки до проектів законодавчих актів із зазначених питань;
надають медіа, громадськості та особам чи органам, які займаються вирішенням питань захисту дітей, загальну інформацію про забезпечення захисту прав дітей.
Частина четверта статті 5 в редакції Закону № 1397-VI від 21.05.2009
У порядку, встановленому законодавством, трудові колективи, благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої системи сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та патронату над дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, розвитку послуг з підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини.
Частина п'ята статті 5 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Держава сприяє трудовим колективам, громадським та благодійним організаціям, іншим об’єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей, охорону їх прав та інтересів, заохочує розвиток усіх форм благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у порядку, встановленому законами України.
Розділ II. ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ
Стаття 6 — Право на життя та охорону здоров’я
Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
З цією метою держава вживає заходів щодо:
зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;
забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;
боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води;
створення безпечних і здорових умов праці;
надання матерям належних послуг з охорони здоров’я у допологовий і післяпологовий періоди;
забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров’я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;
розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я;
пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 7 — Право на ім’я та громадянство
Кожна дитина з моменту народження має право на ім’я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів цивільного стану, а підстави і порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України "Про громадянство України", іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1410-IV від 03.02.2004
Стаття 8 — Право на достатній життєвий рівень
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Стаття 9 — Право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації
Кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, медіа, засобів зв’язку (комп’ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю.
Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, медіа та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення.
З метою реалізації цього права держава сприяє:
поширенню медіа матеріалів, корисних для розвитку дитини;
виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручників шляхом створення пільгових умов для їх видання;
міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширення інформації та матеріалів, що надходять із різних національних і міжнародних джерел;
діяльності медіа, спрямованій на задоволення мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до національних меншин.
Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.
Частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020
Стаття 10 — Право на захист від усіх форм насильства
Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.
Держава здійснює захист дитини від:
усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або інших законних представників дитини;
Абзац другий частини другої статті 10 в редакції Закону № 2229-VIII від 07.12.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, сексуальному насильству, пов’язаному зі збройною агресією Російської Федерації проти України, протидії торгівлі людьми та з питань захисту прав дитини у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства.
Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, № 2353-IV від 18.01.2005, № 5462-VI від 16.10.2012, № 2229-VIII від 07.12.2017, № 4073-IX від 20.11.2024
Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб, кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, сексуальному насильству, пов’язаному зі збройною агресією Російської Федерації проти України, протидії торгівлі людьми та з питань захисту прав дитини, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.
Частина четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, № 2353-IV від 18.01.2005, № 5462-VI від 16.10.2012, № 2229-VIII від 07.12.2017, № 4073-IX від 20.11.2024
Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.
Типова програма унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Частина шоста статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2229-VIII від 07.12.2017; в редакції Закону № 3792-IX від 06.06.2024
Працівники закладів освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури і спорту, оздоровлення та відпочинку, молодіжних центрів, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, інших громадських об’єднань, що є суб’єктами молодіжної роботи, які контактують з дітьми, повинні бути ознайомлені з інформацією про захист дітей від усіх форм насильства, у тому числі домашнього насильства, експлуатації, найгірших форм дитячої праці або інших проявів жорстокого поводження з дитиною.
Статтю 10 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021; в редакції Закону № 3792-IX від 06.06.2024
Адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, до штатів яких входять особи, які в своїй роботі контактують з дітьми, зобов’язана проводити їх періодичне інформування про захист дітей від усіх форм та видів насильства та експлуатації.
Статтю 10 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
Порядок організації, планування і проведення зазначеного інформування та його періодичність визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтю 10 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021
Заходи із запобігання та профілактики насильства включаються до цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей.
Статтю 10 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021
Забороняється працювати у контакті з дітьми особам, інформацію про яких внесено до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Статтю 10 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021
Стаття 10-1 — Механізми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дитиною
Керівники та працівники закладів (установ), молодіжних центрів, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, інших громадських об’єднань, що є суб’єктами молодіжної роботи, в яких у колективах перебувають діти, зобов’язані сформувати середовище, вільне від насильства та жорстокого поводження з дитиною.
Керівник закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти:
затверджує положення про запобігання та протидію насильству та жорстокому поводженню з дітьми в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, з урахуванням Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядку реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми, затверджених Кабінетом Міністрів України, забезпечує його оприлюднення, обов’язкове ознайомлення з ним працівників та здійснює контроль за його виконанням;
розглядає усні та письмові заяви (скарги, повідомлення) про випадки насильства або жорстокого поводження з дитиною в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, протягом однієї доби з моменту надходження та у разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною невідкладно повідомляє про це батьків, інших законних представників дитини, а також письмово повідомляє уповноважений підрозділ органу Національної поліції України та службу у справах дітей;
сприяє проходженню особами, які вчинили насильство або жорстоке поводження з дитиною, стали свідком або постраждали від насильства або жорстокого поводження, відповідної програми для таких осіб.
Працівники закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти, у разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною зобов’язані:
вжити невідкладних заходів для припинення насильства або жорстокого поводження з дитиною;
за потреби надати домедичну допомогу, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та звернутися до органів Національної поліції України;
повідомити керівника закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти, та принаймні одного з батьків або інших законних представників дитини, яка вчинила насильство або жорстоке поводження, та дитини, яка постраждала від насильства або жорстокого поводження.
Суб’єктами, відповідальними за виконання програм для дітей та інших осіб, які вчинили булінг (цькування), та програм для дітей та інших осіб, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Суб’єкт, відповідальний за виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, організовує та забезпечує проходження таких програм особами, які вчинили булінг (цькування), а особами, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, - за їхньою згодою.
Формування та виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, для дітей здійснюються з урахуванням їхніх вікових та психологічних особливостей.
Виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, забезпечують фахівці, які пройшли відповідне навчання.
Типові програми для дітей та інших осіб, які вчинили булінг (цькування), для дітей та інших осіб, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей.
У випадках, передбачених законодавством, особу, яка вчинила булінг (цькування), за рішенням суду може бути направлено для проходження відповідної програми строком від одного до трьох місяців.
За відсутності судового рішення про направлення особи, яка вчинила булінг (цькування), для проходження відповідної програми така особа може пройти відповідну програму на добровільній основі, а діти віком до 16 років - за згодою батьків (інших законних представників дитини).
Розділ II доповнено статтею 10-1 згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
Розділ III. ДИТИНА І СІМ’Я
Стаття 11 — Дитина і сім’я
Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Стаття 12 — Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.
Частина третя статті 12 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей.
Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в прийомній сім’ї, сім’ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті чи іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством.
Частина п'ята статті 12 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я та безпечні умови життя, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.
Частина шоста статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Батьки або інші законні представники дитини мають право отримувати інформацію щодо порядку та умов проходження їхньою дитиною, яка постраждала від насильства або жорстокого поводження, стала свідком насильства або жорстокого поводження, відповідних програм для таких осіб.
Статтю 12 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024
Стаття 13 — Державна допомога сім’ям з дітьми
З метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім’ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" та іншими законами України.
Сім’ям з дітьми у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, надаються пільгові довгострокові кредити на придбання житла, предметів довгострокового користування та житлове будівництво.
Багатодітним сім’ям надаються такі пільги:
-
1) 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожного члена сім’ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю);
-
2) 50-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання та інші послуги) та вартості скрапленого балонного газу для побутових потреб у межах норм, визначених законодавством.
Площа житла, на яку надається знижка при розрахунках плати за опалення, становить 21 кв. метр опалюваної площі на кожного члена сім’ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю;
-
3) 50-відсоткова знижка вартості палива, у тому числі рідкого, в межах норм, визначених законодавством, у разі якщо відповідні будинки не мають центрального опалення;
-
4) позачергове встановлення квартирних телефонів. Абонентна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів.
Статтю 13 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009
Пільги щодо плати за користування житлом (квартирної плати), комунальними послугами та вартості палива, передбачені пунктами 1-3 частини третьої цієї статті, надаються багатодітним сім’ям незалежно від виду житла та форми власності на нього.
Статтю 13 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009
Дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім’ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім’ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування, надаються пільги, передбачені частиною третьою, з урахуванням умов, визначених частиною четвертою цієї статті.
Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4723-VI від 17.05.2012
Дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги:
-
1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;
-
2) щорічне медичне обстеження і диспансеризація в державних та комунальних закладах охорони здоров’я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування;
-
3) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;
-
4) безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі;
Пункт 4 частини шостої статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1812-VIII від 17.01.2017
- 5) безоплатне одержання послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей".
Статтю 13 доповнено частиною згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009
Батькам і дітям з багатодітних сімей видаються відповідні посвідчення. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Статтю 13 доповнено частиною згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009
Установити, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 4 частини третьої та пунктом 1 частини шостої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтю 13 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 76-VIII від 28.12.2014
Стаття 14 — Розлучення дитини з сім’єю
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Під час вчинення дій, пов’язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
Стаття 15 — Право дитини на контакт з батьками, які проживають окремо
Назва статті 15 в редакції Закону № 1397-VI від 21.05.2009
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров’ю.
Стаття 16 — Право дитини на контакт з батьками, іншими членами сім’ї та родичами, які проживають у різних державах
Назва статті 16 в редакції Закону № 1397-VI від 21.05.2009
Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом.
Батьки, інші члени сім’ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов’язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
Статтю 16 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009
Стаття 16-1 — Заходи і гарантії забезпечення виконання рішення суду про реалізацію права дитини на контакт
Заходи і гарантії забезпечення виконання рішення суду про реалізацію права дитини на контакт визначаються судом у кожному конкретному випадку.
Такими заходами і гарантіями є:
зобов’язання особи, яка контактує з дитиною, оплачувати витрати, пов’язані з переїздом та проживанням дитини, а також, у разі потреби, - будь-якої іншої особи, яка супроводжує дитину, повідомляти особі, з якою проживає дитина, про місце перебування дитини під час реалізації нею права на контакт, з’являтися особисто разом з дитиною до органу опіки та піклування з періодичністю, визначеною судом;
заборона зміни місця перебування дитини під час реалізації нею права на контакт;
реалізація права на контакт з дитиною на території іноземної держави за умови подання органу опіки та піклування за місцем проживання дитини документа, що підтверджує визнання рішення суду України про контакт з дитиною на території іншої держави;
інші заходи, передбачені законом.
Закон доповнено статтею 16-1 згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009
Стаття 17 — Право дитини на майно
Кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна.
У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.
Батьки або інші законні представники не мають права без дозволу органу опіки та піклування, наданого відповідно до закону, вчиняти від імені малолітньої дитини правочини, визначені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України.
Частина третя статті 17 в редакції Законів № 3234-VI від 19.04.2011, № 1871-IX від 05.11.2021, № 3265-IX від 14.07.2023
На вчинення неповнолітньою особою правочинів, передбачених частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, має бути одержана згода батьків або інших законних представників такої особи та дозвіл органу опіки та піклування відповідно до закону.
Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3265-IX від 14.07.2023
Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.
Частина статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2435-VI від 06.07.2010
Інші права дитини на майно та порядок їх захисту встановлюються законами України.
Частина шоста статті 17 в редакції Закону № 3265-IX від 14.07.2023
Стаття 18 — Право дитини на житло
Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Розділ IV. ДИТИНА І СУСПІЛЬСТВО
Стаття 19 — Право на освіту
Кожна дитина має право на освіту.
Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти в державних і комунальних закладах освіти; надання стипендій та пільг здобувачам освіти таких закладів у порядку, встановленому законодавством України. Громадяни мають право безоплатно здобути фахову передвищу та вищу освіту в державних і комунальних закладах освіти на конкурсній основі.
Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015; в редакції Закону № 2745-VIII від 06.06.2019
Держава забезпечує право на вибір навчального закладу і навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку для виконання вимог щодо навчання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах.
Учні державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Порядок забезпечення учнів державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладів стипендією, організації харчування учнів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, дітей з інвалідністю/осіб з інвалідністю I-III групи та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям", визначається Кабінетом Міністрів України.
Частина п’ята статті 19 в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014
Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть забезпечувати харчуванням учнів інших категорій та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів.
Частина статті 19 в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування (за винятком тих, які мають порушення фізичного та розумового розвитку і не можуть навчатися в загальних навчальних закладах), навчаються в загальноосвітніх школах.
Для дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю з дитинства, які потребують опіки і стороннього догляду, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, за згодою батьків дітей або осіб, які їх замінюють, забезпечує навчання в загальноосвітніх та спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах за відповідними навчальними програмами, у тому числі і в домашніх умовах.
Статтю 19 доповнено частиною згідно із Законом № 2414-IV від 03.02.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012
Діти з інвалідністю та особи з інвалідністю з дитинства, які перебувають у реабілітаційних закладах, закладах та установах, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, охорони здоров’я, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, охорони здоров’я, місцевих державних адміністрацій, мають право на здобуття освіти за індивідуальними навчальними програмами, які узгоджуються з індивідуальними програмами реабілітації дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю з дитинства.
Статтю 19 доповнено частиною згідно із Законом № 2414-IV від 03.02.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012
Здобувачі фахової передвищої та вищої освіти із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають на повному утриманні держави. Студентам, які є дітьми з інвалідністю та особами з інвалідністю I-III групи, студентам із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям", включаючи студентів з багатодітних сімей, призначається соціальна стипендія та може надаватися додаткова соціальна і матеріальна допомога.
Частина статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009; в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019
Частину одинадцяту статті 19 виключено на підставі Закону № 911-VIII від 24.12.2015
Норми навантаження у навчальних програмах та планах навчальних закладів повинні визначатися з урахуванням віку та стану здоров’я дітей. Контроль за дотриманням цих норм у порядку, встановленому законодавством, здійснюють центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах освіти і науки, охорони здоров’я.
Частина статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012
У порядку, встановленому законодавством, держава забезпечує підтримку та заохочення особливо обдарованих дітей шляхом направлення їх на навчання до провідних вітчизняних та іноземних навчальних закладів і встановлення спеціальних стипендій.
Держава забезпечує дітям осіб, визнаних постраждалими учасниками Революції Гідності, учасниками бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дітям, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичних операцій, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення антитерористичних операцій, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, бойових дій чи збройних конфліктів, а також дітям загиблих (померлих) осіб, визначених у частині першій статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дітям, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час масових акцій громадянського протесту, дітям, які проживають у населених пунктах на лінії зіткнення, дітям, зареєстрованим як внутрішньо переміщені особи, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти у державних та комунальних закладах освіти.
Статтю 19 доповнено частиною чотирнадцятою згідно із Законом № 425-VIII від 14.05.2015; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1838-VIII від 07.02.2017, № 2443-VIII від 22.05.2018, № 2300-VIII від 27.02.2018, № 2745-VIII від 06.06.2019, № 2153-IX від 24.03.2022
Державна цільова підтримка для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти надається у вигляді:
Абзац перший частини п’ятнадцятої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019
повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;
соціальної стипендії;
безоплатного забезпечення підручниками;
безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних закладах освіти;
Абзац шостий частини п’ятнадцятої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019
безоплатного проживання в гуртожитку;
інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Статтю 19 доповнено частиною п’ятнадцятою згідно із Законом № 425-VIII від 14.05.2015
Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтю 19 доповнено частиною шістнадцятою згідно із Законом № 425-VIII від 14.05.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019
Стаття 20 — Залучення дитини до національної та світової культури
З метою сприяння соціальному, духовному, моральному благополуччю, всебічному здоровому розвитку дитини держава забезпечує їй безкоштовний доступ до національних духовних та історичних цінностей, досягнень світової культури шляхом надання можливості користування бібліотечними фондами, виставковими залами, музеями тощо. З цією метою створюється мережа спеціальних дитячих закладів культури, закладів позашкільної освіти, діяльність яких спрямовується на сприяння розвитку індивідуальної та колективної творчості дітей.
Розробка навчальних програм, що застосовуються в навчальних закладах, повинна базуватися на найкращих здобутках людства у сфері культури, засадах моралі та добра, національних духовних традиціях.
Держава сприяє випуску і забезпеченню доступності кіно- та відеофільмів, теле- і радіопередач, виданню друкованих медіа, розрахованих на дитячу та молодіжну аудиторію, а також поширенню іншої корисної для культурного розвитку дітей інформації.
Забороняється пропагування у медіа культу насильства і жорстокості, розповсюдження порнографії та інформації, що зневажає людську гідність і завдає шкоди моральному благополуччю дитини.
Стаття 20-1 — Особливості перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування
Діти віком до 16 років з двадцять другої до шостої години можуть перебувати у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування лише в присутності принаймні одного з батьків чи іншого законного представника дитини або особи, яка її супроводжує і несе за неї персональну відповідальність.
Власники закладів, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладів громадського харчування та уповноважені ними особи зобов’язані вживати заходів щодо недопущення у такі заклади з двадцять другої до шостої години дітей до 16 років без супроводження осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
Власники закладів, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладів громадського харчування та уповноважені ними особи мають право у період з двадцять другої до шостої години вимагати у відвідувачів таких закладів документи, що підтверджують досягнення ними 16-річного віку.
Закон доповнено статтею 20-1 згідно із Законом № 243-VII від 16.05.2013
Стаття 21 — Дитина і праця
Порядок застосування праці дітей визначається законодавством України про працю.
Вік, з якого допускається прийняття дитини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, що не завдає шкоди їх здоров’ю і навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка замінює батьків.
Для дітей, молодших 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Час, витрачений дитиною за згодою власника або уповноваженого ним органу на професійну підготовку в межах встановленого законодавством робочого часу, зараховується як робочий час.
Забороняється залучення дітей до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час.
Частина четверта статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2414-IV від 03.02.2005
До найгірших форм дитячої праці належать:
усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав;
використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності;
робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини.
Статтю 21 доповнено частиною згідно із Законом № 2414-IV від 03.02.2005
Діти приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду за наявності письмового медичного висновку про відсутність протипоказань для участі у трудовій діяльності та в подальшому до досягнення 21 року щорічно підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам.
Участь у трудовій діяльності дітей з інвалідністю та дітей з порушеннями фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережі робочих місць.
З метою захисту своїх трудових прав діти, які працюють, можуть створювати професійні спілки або вступати до існуючих професійних спілок у порядку, встановленому законодавством України.
Державний контроль і нагляд за додержанням трудових прав дитини забезпечується в порядку, встановленому законодавством України.
Стаття 22 — Право на зайняття підприємницькою діяльністю
Діти, які досягли 16-річного віку, мають право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.
Стаття 23 — Право на об’єднання в дитячі та молодіжні організації
Діти мають право на об’єднання в самостійні дитячі та молодіжні громадські організації за умови, що їх діяльність не суперечить Конституції України та законам України, не порушує громадський порядок і безпеку держави, права і свободи інших осіб, не шкодить моралі та здоров’ю дітей та інших громадян.
Дитячі громадські організації можуть створювати свої об’єднання, встановлювати контакти з дитячими громадськими організаціями інших країн, вступати до міжнародних дитячих об’єднань.
Створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають допомогу дитячим організаціям та об’єднанням, сприяють їх роботі.
Розділ V. ДІТИ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ОСОБЛИВОГО ЗАХИСТУ ДЕРЖАВИ
Назва розділу V в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Стаття 23-1 — Захист прав та інтересів дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах
Усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.
Суб’єкти соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю в процесі своєї професійної діяльності здійснюють заходи з виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, надають їм комплекс послуг у межах повноважень, визначених законодавством, інформують інших суб’єктів, органи опіки та піклування в разі необхідності здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів дитини та надання підтримки батькам чи притягнення їх до відповідальності. Суб’єкти соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю забезпечують ведення обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Частина друга статті 23-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2229-VIII від 07.12.2017
У разі якщо у зв’язку із складними життєвими обставинами дитина тимчасово не проживає чи не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, її утримання та виховання можуть здійснювати родичі, сім’я патронатного вихователя, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей служб у справах дітей, інші установи для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.
Уповноважені органи, що здійснюють соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю, зобов’язані в максимально короткий термін запропонувати сім’ї дитини комплекс послуг, спрямованих на мінімізацію чи повне подолання складних життєвих обставин, та сприяти поверненню дитини до батьків, інших законних представників.
У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини.
Порядок діяльності органів опіки та піклування з питань захисту прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначається Кабінетом Міністрів України.
Розділ V доповнено статтею 23-1 згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016
Стаття 24 — Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та безпритульних дітей
Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує держава.
Безпритульні діти в порядку, встановленому законом, тимчасово розміщуються в притулках для дітей служб у справах дітей, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей, сім’ях патронатних вихователів, у яких створюються належні житлово-побутові умови та умови, спрямовані на забезпечення їх соціальної адаптації та підготовку до повернення у рідні сім’ї або влаштування в сімейні форми виховання, надається правова, психологічна, медична та інша допомога таким дітям.
Частина друга статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані на усиновлення або влаштовані на виховання в сім’ї громадян (під опіку чи піклування, в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки-інтернати на повне державне утримання. Таким дітям створюються необхідні умови для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки до самостійного життя та праці.
Частина третя статті 24 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, поліцейські, працівники відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, житлово-експлуатаційних організацій, навчальних закладів, громадяни та інші особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без опіки (піклування) батьків, зобов’язані негайно повідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження дитини.
Частина четверта статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5462-VI від 16.10.2012, № 901-VIII від 23.12.2015
Усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону.
Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.
Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України.
Частина сьома статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012
Усиновлення дитини, яка є громадянином України, не може здійснюватися іноземцем, який не перебуває в шлюбі, за винятком, коли іноземець є родичем дитини.
Статтю 24 доповнено частиною згідно із Законом № 257-VI від 10.04.2008
Переважне право серед інших іноземців на усиновлення дитини, яка є громадянином України, мають громадяни держав, які уклали міжнародні договори з Україною про усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Частина дев’ята статті 24 в редакції Закону № 5462-VI від 16.10.2012
Порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення контролю за умовами їх проживання і виховання в сім’ях усиновителів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім’ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється.
Частина статті 24 в редакції Закону № 2414-IV від 03.02.2005
Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомні сім’ї або дитячі будинки сімейного типу, а також положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Працівники закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які здійснюють виховні функції, в разі вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням зазначеної роботи, притягаються до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому законом.
Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ях опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, в прийомних сім’ях покладається на органи опіки і піклування, центри соціальних служб або інші уповноважені органи.
Частина статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, № 2353-IV від 18.01.2005, № 5462-VI від 16.10.2012,№ 4073-IX від 20.11.2024
Стаття 25 — Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України.
У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Частина третя статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2394-VI від 01.07.2010
Держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Частина четверта статті 25 в редакції Закону № 2394-VI від 01.07.2010
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали впорядкованого житла або вселення яких у приміщення, що зберігалося за ними, неможливе внаслідок його знищення чи пошкодження або з інших поважних причин, що унеможливлюють проживання в них таких дітей, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за місцем їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або, за їхнім бажанням, - грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, або забезпечуються позачергово соціальним житлом за місцем їх перебування на соціальному квартирному обліку.
Статтю 25 доповнено частиною згідно із Законом № 2394-VI від 01.07.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2279-VIII від 08.02.2018; в редакції Закону № 1095-IX від 16.12.2020 - вводиться в дію з 31.03.2021
Особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після досягнення 23 років не втрачають право на позачергове отримання жилого приміщення або, за їхнім бажанням, - грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, на позачергове отримання соціального житла за умови їх перебування у встановленому порядку на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на момент досягнення 23-річного віку.
Статтю 25 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1095-IX від 16.12.2020 - вводиться в дію з 31.03.2021
Держава гарантує матеріальну допомогу на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, у дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім’ях у порядку, встановленому законодавством України.
Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення ними 18-річного віку надається одноразова допомога у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Дію частини статті 25 зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV від 26.12.2002; дію частини статті 25 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003; в редакції Закону № 2505-IV від 25.03.2005
Установити, що у 2004 році положення і норми, передбачені частиною статті 25 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003
Держава гарантує працевлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після повернення їх з дитячих закладів, від опікунів чи піклувальників, з дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, закінчення навчання в державних та комунальних навчальних закладах.
Стаття 26 — Захист прав дітей з інвалідністю та дітей з порушеннями розумового або фізичного розвитку
Дискримінація дітей з інвалідністю та дітей з порушеннями розумового або фізичного розвитку забороняється.
Держава сприяє створенню дітям з інвалідністю та дітям з порушеннями розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги, встановлення одному з батьків дитини з інвалідністю чи особі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за його згодою, скороченого робочого дня, надання додаткової оплачуваної відпустки на строк до 5 днів, відпустки без збереження заробітної плати та інших пільг, передбачених законодавством України.
Дітям з інвалідністю та дітям з порушеннями розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров’я, надається можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах. Таким дітям гарантується безоплатне забезпечення засобами індивідуальної корекції.
З метою створення умов для безперешкодного доступу дітей з інвалідністю та дітей з порушеннями фізичного розвитку до об’єктів соціальної інфраструктури планування та забудова населених пунктів, формування жилих районів, розробка проектних рішень, будівництво та реконструкція будинків, споруд та їх комплексів, об’єктів та засобів громадського транспорту повинні здійснюватися з дотриманням вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Частина четверта статті 26 в редакції Закону № 2249-VIII від 19.12.2017
Діти з інвалідністю мають право на безоплатне матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення, а також забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами індивідуальної корекції відповідно до законодавства.
Статтю 26 доповнено частиною згідно із Законом № 2414-IV від 03.02.2005
Діти з інвалідністю, які мають порушення опорно-рухового апарату та яким виповнилося 5 років, забезпечуються автотранспортними засобами на пільгових умовах. Право користуватися таким автотранспортним засобом, за наявності права на керування транспортним засобом відповідної категорії, набуває один із повнолітніх членів сім’ї, в якій виховується дитина з інвалідністю.
Статтю 26 доповнено частиною згідно із Законом № 2414-IV від 03.02.2005; в редакції Закону № 4170-IX від 19.12.2024
Діти з інвалідністю з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у сім’ях піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, державних або комунальних дитячих закладах, після досягнення повноліття забезпечуються житлом у порядку, встановленому статтею 33 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.
Частина сьома статті 26 в редакції Законів № 2394-VI від 01.07.2010, № 2249-VIII від 19.12.2017
Стаття 27 — Заклади для дітей з інвалідністю та дітей з порушеннями розумового або фізичного розвитку
Для дітей з інвалідністю та дітей з порушеннями розумового або фізичного розвитку, які не можуть навчатися в загальних навчальних закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати), будинки-інтернати для дітей з інвалідністю, дошкільні та інші заклади, в яких вони утримуються за рахунок держави. При направленні дітей до таких закладів останні мають обиратися з урахуванням принципу їх максимальної територіальної наближеності до місця проживання батьків або осіб, що їх замінюють.
Кошти на фінансування будівництва та утримання закладів для дітей з інвалідністю і дітей з порушеннями розумового або фізичного розвитку в Державному бюджеті України, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах виділяються окремою статтею.
Стаття 28 — Захист дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф
Дітям, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, держава забезпечує всебічну підтримку. В порядку, встановленому законодавством, їм гарантується першочергове і невідкладне відселення з небезпечної зони, надання кваліфікованої безоплатної медичної допомоги, пенсійного, соціального та іншого забезпечення, компенсацій за втрачене або пошкоджене майно та житло, вживаються заходи щодо сприяння возз’єднанню з членами сім’ї.
Стаття 29 — Державна допомога дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією, та дітям, хворим на інші невиліковні та тяжкі хвороби
Дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією (ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД), гарантується державна допомога в порядку та обсягах, визначених Законом України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення".
Діти, хворі на інші невиліковні та тяжкі хвороби, мають право на державну допомогу в порядку, встановленому законодавством України.
Стаття 30 — Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах
Участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, включаючи вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання дітей з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, залучення та/або втягування дітей до не передбачених законами України воєнізованих чи збройних формувань, пропаганда війни забороняються.
Держава вживає всіх можливих заходів для запобігання вербуванню та використанню дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, виявлення завербованих дітей та звільнення їх від військової служби.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, забезпечує проведення широкої інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо захисту дітей від участі у воєнних діях і збройних конфліктах, заохочує суспільство, громадські об’єднання та неурядові організації, медіа до просвітницької роботи серед дітей, їхніх батьків, інших законних представників.
Особи, винні у порушенні вимог частини першої цієї статті, несуть кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Стаття 30 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Стаття 30-1 — Захист дітей, які перебувають у населених пунктах, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, та дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів
Назва статті 30-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
Держава вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дітей, які перебувають у населених пунктах, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, догляду за ними та возз’єднання їх із членами сім’ї, включаючи розшук, звільнення з незаконного утримання, у тому числі з полону, повернення на підконтрольну Україні територію депортованих, примусово переміщених дітей. У разі якщо вік особи не визначений і є підстави вважати, що ця особа є дитиною, їй надається захист, передбачений цією статтею, до встановлення віку.
Частина перша статті 30-1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4438-IX від 14.05.2025, № 4779-IX від 10.02.2026
Усі дії держави стосовно захисту дітей, які перебувають у населених пунктах, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, здійснюються відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.
Частина друга статті 30-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
З метою захисту дітей, які перебувають у населених пунктах, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, обласні, Київська міська військові адміністрації за письмовою пропозицією військового командування на відповідній території та за погодженням з координаційним штабом з проведення евакуаційних заходів та ефективного реагування на масове переміщення населення, утвореним Кабінетом Міністрів України, можуть прийняти рішення про проведення обов’язкової евакуації в примусовий спосіб дітей.
Частина третя статті 30-1 в редакції Закону № 4779-IX від 10.02.2026
Обов’язкова евакуація в примусовий спосіб дітей у безпечні райони здійснюється у супроводі батьків (одного із батьків), іншого члена сім’ї, родича (баби, діда, повнолітніх братів, сестер, вітчима, мачухи), інших законних представників дитини або, за їхньою письмовою згодою, без супроводу чи з іншими особами.
Статтю 30-1 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
Якщо обов’язкова евакуація в примусовий спосіб дітей здійснена без супроводу батьків (одного з батьків), іншого члена сім’ї, родича (баби, діда, повнолітніх братів, сестер, вітчима, мачухи), інших законних представників дитини, такі діти в безпечних районах передаються органу опіки та піклування для подальшої передачі другому з батьків або іншому законному представнику дитини, які проживають на безпечній території, або вжиття інших заходів, передбачених законодавством.
Статтю 30-1 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
Повернення евакуйованих у примусовий спосіб дітей батькам, особі, яка їх замінює (вітчиму, мачусі, опікуну чи піклувальнику або особі, на яку покладено обов’язки щодо виховання дитини чи піклування про неї), або іншому законному представнику дитини на території адміністративно-територіальної одиниці/ територіальної громади, яка не належить до територій активних бойових дій та/або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, здійснюється відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Статтю 30-1 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
У разі евакуації, у тому числі за кордон під час дії надзвичайного або воєнного стану в Україні, дітей, зарахованих/влаштованих на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування, влаштованих у сім’ю патронатних вихователів, керівники відповідних закладів, уповноважені ними працівники або інші особи, призначені органом опіки та піклування чи військовою адміністрацією/військово-цивільною адміністрацією за місцем розташування закладу, зокрема у разі усунення керівника або уповноваженого ним працівника від виконання обов’язків чи відсутності керівника або уповноваженого ним працівника, патронатні вихователі є законними представниками таких дітей (крім повноважень щодо вчинення від імені та в інтересах дитини правочинів, пов’язаних із житловими та майновими правами, надання згоди на усиновлення та зміну громадянства дитини) до повернення такої дитини в Україну або до її возз’єднання з сім’єю.
Статтю 30-1 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2267-IX від 22.05.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4779-IX від 10.02.2026
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, здійснює заходи, спрямовані на возз’єднання дитини з сім’єю. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, здійснює заходи з встановлення місцезнаходження членів сім’ї дитини, сприяє пошукам, що здійснюються членами сім’ї, громадськими, благодійними, волонтерськими, гуманітарними організаціями та фондами, що беруть участь у возз’єднанні сімей.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, створюють умови для реабілітації у сфері охорони здоров’я, психологічної, педагогічної реабілітації та соціальної реінтеграції дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів.
Частина статті 30-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021
Статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, надається органом опіки та піклування за місцем звернення або за місцем виявлення такої дитини місцевими органами виконавчої влади та/або органами місцевого самоврядування. Порядок та умови надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, визначається Кабінетом Міністрів України.
Частина статті 30-1 в редакції Закону № 4440-IX від 14.05.2025
Порядок виявлення, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграції дітей, депортованих або примусово переміщених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтю 30-1 доповнено частиною згідно із Законом № 4438-IX від 14.05.2025
Розділ V доповнено статтею 30-1 згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016
Стаття 30-2 — Захист дітей, які постраждали від сексуального насильства або стали його свідками (очевидцями)
Держава здійснює захист дітей від сексуального насильства (у тому числі від сексуальної експлуатації та вчиненого з боку батьків або осіб, які їх замінюють), а також дітей, які постраждали від такого насильства або стали його свідками (очевидцями).
Виявлення дітей, які постраждали від сексуального насильства, приймання та розгляд звернень і повідомлень про вчинення сексуального насильства стосовно дітей, організація надання таким дітям медичної, соціальної, психологічної допомоги здійснюються згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ України спільним актом затверджують порядок виявлення ознак сексуального насильства стосовно дітей, проведення опитування дитини, яка постраждала від сексуального насильства або стала його свідком (очевидцем), із застосуванням дружньої до дитини методики.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, створюють умови та забезпечують надання медичної і психологічної допомоги та необхідних реабілітаційних заходів дітям, які постраждали від сексуального насильства або стали його свідками (очевидцями).
Організація функціонування, кадрове, методичне і матеріально-технічне забезпечення спеціального приміщення, передбаченого для опитування (допиту) дитини, яка постраждала від сексуального насильства або стала його свідком (очевидцем), із застосуванням дружньої до дитини методики, здійснюється спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб, що утворюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.
Закон доповнено статтею 30-2 згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021
Стаття 31 — Захист дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту
Держава через уповноважені органи вживає необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) сприяє розшуку батьків або інших законних представників дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розлучених із сім’ями, влаштуванню таких дітей у відповідні дитячі заклади або сім’ї.
Частина друга статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012
Органи опіки та піклування вживають заходів щодо тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім’ї дітей-біженців та дітей, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розлучених із сім’ями, встановлення опіки чи піклування над такими дітьми, сприяють дітям-біженцям та дітям, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розлученим із сім’ями, у реалізації їхніх прав.
Стаття 31 в редакції Законів № 177-IV від 26.09.2002, № 5290-VI від 18.09.2012
Стаття 32 — Захист дитини від незаконного переміщення
У порядку, встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для недопущення незаконного переміщення, вивезення та неповернення дітей з-за кордону, їх викрадення, торгівлі дітьми.
Держава вживає всіх необхідних та можливих заходів для розшуку та повернення в Україну дітей, які були незаконно вивезені за кордон, а також для повернення на підконтрольну Україні територію депортованих, примусово переміщених дітей.
Частина друга статті 32 в редакції Закону № 4438-IX від 14.05.2025
Текст статті 32 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016
Стаття 33 — Захист прав дитини на особисту свободу
Право дитини на особисту свободу охороняється законом.
Затримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомляють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Забороняється утримання дитини в одному приміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами.
Порядок притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності, відбування ними покарання і застосування до них пробації встановлюється законом.
Частина третя статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016
Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій з метою примушення її дати показання як свідка або визнання своєї вини.
Примусові заходи виховного характеру за вчинення дитиною кримінального правопорушення або в інших передбачених законом випадках застосовуються до неї лише судом.
Частина п'ята статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020
Стаття 34 — Захист прав дитини в спеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання
Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.
Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, та неповнолітні, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.
Дітям, які перебувають у зазначених закладах, гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров’я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, які їх замінюють, відпустку, листування, на отримання передач, посилок від батьків, гуманітарних, благодійних та інших громадських організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.
Розділ V-1
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИТЯЧИМ ХАРЧУВАННЯМ ДІТЕЙ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО НА БЕЗОПЛАТНЕ АБО ПІЛЬГОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИТЯЧИМ ХАРЧУВАННЯМ
Стаття 34-1 — Забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням
Забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, крім випадку, якщо такі діти забезпечуються безоплатним або пільговим харчуванням у закладах дошкільної освіти, здійснюється шляхом формування наборів дитячого харчування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Кабінет Міністрів України щороку при формуванні Державного бюджету України передбачає видатки на безоплатне і пільгове забезпечення дитячим харчуванням дітей відповідно до цього Закону.
Органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення про додаткове забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням.
Органи місцевого самоврядування зобов’язані інформувати батьків та інших законних представників дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, про порядок забезпечення таким харчуванням.
Контроль за дотриманням порядку забезпечення дитячим харчуванням дітей, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Закон доповнено розділом V-1 згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021
Розділ VI. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ДИТИНСТВА
Стаття 35 — Відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства
Особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.
Розділ VII. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 36 — Участь України у міжнародному співробітництві з охорони дитинства
Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони дитинства та захисту законних прав дитини відповідно до норм міжнародного права.
У порядку, встановленому законом, Україна укладає з іноземними державами договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей - громадян України, усиновлених іноземцями, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім’ях іноземців.
Частина друга статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012
Стаття 37 — Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про охорону дитинства, застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам цього Закону.
Президент України
Л.КУЧМА
м. Київ
26 квітня 2001 року
№ 2402-III