Про затвердження Правил пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України

Тип: Мінінфраструктури Видавник: Міністерство інфраструктури України Номер: z0279-15 Прийнято: 2015-01-21 Чинна редакція від: 2016-10-04 Стан: in_force Rada ID: z0279-15

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

21.01.2015 № 11

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

12 березня 2015 р.

за № 279/26724

Про затвердження Правил пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України

_Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства інфраструктури

№ 278 від 16.08.2016_

Відповідно до статті 18 Кодексу цивільного захисту України НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Правила пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України (далі - Правила), що додаються.

2. Департаменту безпеки забезпечити подання цього наказу в установленому порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства транспорту України від 21 грудня 1998 року № 527 «Про затвердження Правил пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 березня 1999 року за № 157/3450.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 5 розділу ІІ Правил, який набирає чинності через один рік після набрання чинності цим наказом.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Шульмейстера В.Ю.

Міністр

А. Пивоварський

ПОГОДЖЕНО:

Перший заступник Голови

Спільного представницького органу

сторони роботодавців

на національному рівні

Заступник Голови

Спільного представницького органу

об'єднань профспілок

Голова

Державної регуляторної служби України

Перший заступник Міністра

регіонального розвитку, будівництва

та житлово-комунального господарства України

Міністр внутрішніх справ України

Міністр енергетики

та вугільної промисловості України

Голова Державної інспекції України

з безпеки на наземному транспорті

Голова Державної служби України

з надзвичайних ситуацій

О. Мірошниченко

С.М. Кондрюк

К. Ляпіна

В.Є. Кістіон

А.Б. Аваков

Ю. Продан

В.М. Черненко

С. Бочковський

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства

інфраструктури України

21.01.2015 № 11

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

12 березня 2015 р.

за № 279/26724

ПРАВИЛА

пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України

І. Загальні положення

1. Ці Правила розроблено відповідно до Кодексу цивільного захисту України та встановлюють вимоги з пожежної безпеки з урахуванням особливостей експлуатації колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), систем протипожежного призначення, засобів пожежогасіння, а також утримання виробничих приміщень та територій підприємств, установ, організацій усіх форм власності, які експлуатують КТЗ, і фізичних осіб - підприємців, які експлуатують КТЗ з метою здійснення господарської діяльності (далі - суб’єкти господарювання).

2. Дія цих Правил поширюється на суб’єктів господарювання, які утримують та (або) експлуатують КТЗ.

3. У цих Правилах терміни вживаються у значеннях, наведених у Кодексі цивільного захисту України.

4. Пожежна безпека суб’єктів господарювання забезпечується проведенням організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на запобігання пожежам, убезпечення людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі виникнення пожеж, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

5. Організація заходів з пожежної безпеки суб’єктів господарювання покладається на керівників або уповноважених ними осіб.

6. Обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна визначаються в договорі оренди.

7. Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб і працівників суб’єкта господарювання. Зазначена вимога відображається у трудових договорах (контрактах), статутах та положеннях відповідно до цивільного законодавства.

8. Працівники суб’єкта господарювання зобов’язані:

виконувати вимоги цих Правил та інших нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки;

у разі виявлення пожежі діяти відповідно до вимог розділу XV цих Правил.

9. Закінчені будівництвом будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси або частини повинні відповідати вимогам чинного законодавства у галузі будівництва та сфері пожежної безпеки.

10. У випадках, передбачених законодавством, суб’єктом господарювання подається декларація відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки згідно з Порядком подання і реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2013 року № 440.

11. Усі види протипожежної техніки та протипожежного обладнання, які застосовують для запобігання пожежам та їх гасіння, повинні мати сертифікати відповідності згідно з чинним законодавством.

12. Надання послуг та виконання робіт протипожежного призначення суб’єкти господарювання здійснюють на підставі ліцензії, одержаної згідно з чинним законодавством.

13. У кожного суб’єкта господарювання з урахуванням ступеня пожежної небезпеки об’єкта на підставі розпорядчого документа про заходи пожежної безпеки має бути встановлений відповідний протипожежний режим, яким визначаються:

1) спеціальні місця для куріння або його заборони;

2) порядок застосування відкритого вогню;

3) порядок використання побутових нагрівальних приладів;

4) порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт;

5) правила проїзду і стоянки транспортних засобів;

6) місця зберігання і допустима кількість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, яка може одночасно знаходитися у приміщеннях і на території;

7) порядки прибирання горючого пилу й відходів, зберігання просоченого паливом та експлуатаційними матеріалами спецодягу, легкозаймистих матеріалів та ганчір’я, очищення елементів вентиляційних систем від горючих відкладень;

8) порядок відключення від мережі електроживлення обладнання і виробничих приміщень у разі пожежі;

9) порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

10) порядок проходження посадовими особами навчання та перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

11) порядок організації експлуатації та обслуговування наявних систем протипожежного захисту та засобів пожежогасіння;

12) порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів та оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного устаткування;

13) порядок дій посадових осіб і працівників у разі виявлення пожежі;

14) порядок збирання членів пожежно-рятувального підрозділу добровільної пожежної охорони та посадових осіб, відповідальних за пожежну безпеку, у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні.

Працівників слід ознайомити з цими вимогами під час проходження інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму. Витяги з розпорядчого документа про заходи пожежної безпеки з основними положеннями слід розміщувати у доступних видних місцях.

14. У суб’єкта господарювання має бути встановлено порядок або систему оповіщення про пожежу, з яким(ою) слід ознайомити всіх працівників.

У приміщеннях на видних місцях біля телефонів слід вивішувати таблички із зазначенням номера телефону «101» для виклику пожежно-рятувальної служби.

15. У разі зміни планування або функціонального призначення будинків (приміщень, споруд), технології виробництва, штатного розпису персоналу плани евакуації та відповідні інструкції повинні бути відкориговані.

16. Територію суб’єкта господарювання, а також будівлі, споруди, приміщення слід обладнати відповідними знаками безпеки. Знаки безпеки, їх кількість, а також місця їх встановлення повинні відповідати ДСТУ ISO 6309:2007 «Протипожежний захист. Знаки безпеки. Форма та колір» (ISO 6309:1987, IDT) та ГОСТ 12.4.026-76 «Система стандартов безопасности труда. Цвета сигнальные и знаки безопасности» («Система стандартів безпеки праці. Кольори сигнальні та знаки безпеки»).

17. Якщо суб’єктом господарювання отримано речовини й матеріали з невідомими щодо пожежної безпеки властивостями, суб’єкт господарювання зобов’язаний заборонити їх використання до з’ясування відомостей (показників) про їх пожежонебезпечність.

Застосування речовин і матеріалів, відомості про пожежну небезпеку яких відсутні, забороняється.

18. Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, чергових, вартових) суб’єкт господарювання повинен розробити інструкцію про заходи пожежної безпеки, в якій визначити: їхні обов’язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території та приміщень; порядок дій у разі виявлення пожежі, спрацьовування засобів пожежної сигналізації та автоматичного гасіння пожеж; зазначити, кого з посадових осіб суб’єкта господарювання потрібно сповіщати у нічний період доби в разі пожежі.

Працівники охорони повинні знати порядок дій в разі виявлення пожежі, правила користування первинними засобами гасіння пожежі та прийоми гасіння.

19. З метою залучення працівників до проведення заходів із запобігання пожежам, організації їх гасіння можуть утворюватись пожежно-рятувальні підрозділи добровільної пожежної охорони, які повинні діяти відповідно до законодавства.

20. Керівник суб’єкта господарювання повинен визначити обов’язки посадових осіб (зокрема заступників керівника) стосовно забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного обладнання, а також за зберігання та експлуатацію системи протипожежного захисту та засобів пожежогасіння.

Обов’язки осіб, відповідальних за забезпечення пожежної безпеки, утримання та експлуатацію засобів протипожежного захисту, повинні бути визначені розпорядчими документами і відповідними інструкціями.

21. Керівник суб’єкта господарювання зобов’язаний вживати відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання працівниками встановленого протипожежного режиму, вимог цих Правил та інших нормативно-правових актів, нормативних документів, що діють у цій сфері.

22. Керівник суб’єкта господарювання зобов’язаний:

1) організувати розроблення комплексних заходів для забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

2) відповідно до нормативно-правових актів з пожежної безпеки розробити і затвердити положення, інструкції, що стосуються суб’єкта господарювання, здійснювати постійний контроль за їх дотриманням;

3) забезпечити дотримання (виконання) вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень органу державного нагляду у сферах техногенної та пожежної безпеки;

4) організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та забезпечувати заходи для їх виконання;

5) утримувати у справному стані системи протипожежного захисту і зв’язку, засоби пожежогасіння, не допускати їх використання не за призначенням;

6) створювати в разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та потрібну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

7) вживати заходи з впровадження автоматичних засобів виявлення і гасіння пожеж та використання з цією метою виробничої автоматики;

8) своєчасно інформувати органи та підрозділи цивільного захисту про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також завчасно інформувати про закриття доріг і проїздів на своїй території;

9) організовувати проведення службових розслідувань фактів виникнення пожеж.

23. Особи, відповідальні за пожежну безпеку окремих приміщень (ізольованих робочих місць), зобов’язані:

1) слідкувати за дотриманням встановленого протипожежного режиму, правил пожежної безпеки, інструкцій, заходів з пожежної безпеки;

2) не допускати до роботи осіб, які не пройшли спеціальне навчання або інструктаж з пожежної безпеки;

3) проводити періодичні огляди території, будівель, споруд, виробничих та службових приміщень з метою постійного контролю за дотриманням правил пожежної безпеки, утриманням у належному стані шляхів евакуації, протипожежних перешкод, розривів, під’їздів та доріг, засобів гасіння пожеж (гідрантів, внутрішніх пожежних кранів, вогнегасників) та вживати термінових заходів для усунення виявлених порушень і недоліків;

4) стежити за справністю приладів опалення, вентиляції, електроустановок, технологічного та виробничого обладнання, негайно вживаючи заходів для усунення виявлених несправностей, які можуть призвести до виникнення пожежі в разі їх появи;

5) знати пожежну небезпечність технологічних процесів, речовин, матеріалів, що зберігаються в приміщеннях і перебувають у роботі в технологічному та виробничому обладнанні, категорію приміщень виробничого і складського призначення щодо вибухопожежонебезпечної та пожежної небезпеки і вимоги, які ставляться до них, правила та умови безпечного зберігання, застосування та перевезення вибухонебезпечних та пожежонебезпечних речовин і матеріалів;

6) стежити за своєчасним прибиранням приміщень і робочих місць, а також за відключенням (за винятком чергового освітлення) від мереж електроспоживачів після закінчення роботи;

7) у разі виявлення виникнення пожежі негайно повідомляти про це пожежну охорону, керівництво об’єкта і приступити до ліквідації пожежі, діючи відповідно до вимог розділу XV цих Правил.

24. Керівники цехів, дільниць, лабораторій, складів та інших структурних підрозділів зобов’язані:

1) розробити плани евакуації людей і матеріальних цінностей на випадок виникнення пожежі та вивісити їх на видних місцях, а також один раз на два роки організовувати проведення практичного навчання з їх реалізації;

2) контролювати виконання розпорядчих документів з пожежної безпеки;

3) проводити планово-попереджувальні ремонти та огляди інженерного обладнання, що експлуатується або зберігається;

4) встановити порядок (систему) оповіщення своїх підлеглих про пожежу, з якою слід ознайомити всіх працівників;

5) на доступних видних місцях біля телефонів вивішувати таблички з номером телефону для виклику пожежної охорони.

25. Навчання посадових осіб суб’єкта господарювання, які до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) зобов’язані проходити навчання з питань пожежної безпеки, здійснюється відповідно до Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 444.

26. Проходження працівниками спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань визначається керівником суб’єкта господарювання.

27. Працівники під час прийняття на роботу і за місцем праці повинні проходити вступні, первинні, повторні, позапланові та цільові інструктажі з питань пожежної безпеки.

Під час проведення інструктажів (крім цільових) робиться запис у журналі реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки.

Особи, яких приймають на роботу з підвищеною пожежною небезпекою, попередньо, до початку самостійного виконання робіт, повинні пройти спеціальне навчання з пожежно-технічного мінімуму за спеціальною програмою, узгодженою з центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, а потім постійно, один раз на рік, - перевірку знань.

Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

28. Вивчення заходів пожежної безпеки на виробництві слід також передбачати в системі виробничого навчання робітників, службовців, інженерно-технічних працівників, а також з цією метою використовувати наявні у суб’єкта господарювання місцеві системи радіомовлення тощо.

29. Забороняється допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажі і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

30. Повноваження у сфері пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших господарських об’єднань визначаються їхніми статутами або договорами між суб’єктами господарювання, що утворили об’єднання. Для виконання делегованих об’єднанню функцій у його апараті створюється служба пожежної безпеки.

II. Вимоги пожежної безпеки до КТЗ

1. Технічний стан КТЗ повинен відповідати вимогам Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), Порядку проведення обов’язкового технічного контролю та обсягам перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137, Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 року за № 1040/9639 (далі - Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів), Правил охорони праці на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 09 липня 2012 року № 964, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 01 серпня 2012 року за № 1299/21611, Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26 липня 2013 року № 550, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 22 серпня 2013 року за № 1453/23985, інструкцій заводів-виробників, а також цих Правил.

2. КТЗ повинні бути забезпечені вогнегасниками відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1997 року № 1128 «Про забезпечення колісних транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння».

3. КТЗ комплектують вогнегасниками як правило на заводі-виробнику.

4. Конструкція кронштейна вогнегасника повинна бути надійною, щоб виключалася ймовірність випадання з нього вогнегасника під час руху КТЗ, а також у разі зіткнення або удару його об перешкоду.

Пункт 5 розділу II набирає чинності через один рік після набрання чинності цим наказом

5. Виробники КТЗ загального користування (автобусів), які призначені для перевезення пасажирів, забезпечують встановлення в моторних відсіках цих транспортних засобів автономних систем пожежогасіння локального застосування.

III. Вимоги пожежної безпеки під час експлуатації КТЗ

1. У всіх КТЗ вогнегасники розміщуються безпосередньо біля сидіння водія в легкодоступному для нього місці. Вогнегасники, які розміщують поза кабіною (пасажирським салоном автобуса), потрібно захищати від впливу атмосферних опадів, сонячних променів і бруду.

2. У кабіні вантажних автомобілів вогнегасники можуть бути закріплені на задній стінці кабіни.

3. У пасажирських салонах автобусів слід розміщувати вогнегасники з можливістю доступу до них через передні двері.

4. Забороняється зберігання вогнегасників у багажнику КТЗ (крім легкового автомобіля), кузові вантажного автомобіля та інших місцях, доступ до яких є обмеженим.

5. Для запобігання пожежі на КТЗ забороняється:

1) експлуатувати системи живлення двигуна з несправними складниками;

2) залишати в кабіні та на двигуні забруднені мастилом і паливом обтиральні матеріали;

3) допускати скупчення на двигуні та його картері бруду, змішаного з пальними і мастильними матеріалами;

4) застосовувати для знежирення і миття двигуна, вузлів та агрегатів бензин та інші легкозаймисті речовини (далі - ЛЗР) та горючі речовини (далі - ГР);

5) користуватись відкритим вогнем у разі визначення та усунення несправностей механізмів, систем, вузлів та складових частин, розігрівати двигун відкритим полум’ям.

IV. Вимоги пожежної безпеки під час експлуатації спеціалізованих та спеціальних транспортних засобів

1. Вимоги до систем випуску спалин, паливних баків, засобів пожежогасіння, а також укомплектування ними КТЗ визначені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів.

2. КТЗ, якими перевозять небезпечні вантажі класу 1 (вибухові речовини і вироби), класу 2 (гази), класу 3 (легкозаймисті рідини) та небезпечні вантажі інших класів у транспортній тарі, які мають основну або додаткову транспортну небезпеку - легкозаймистість або вибуховість, повинні бути обладнані елементами системи випуску спалин, які розміщені чи захищені таким чином, щоб не створювати небезпеки для вантажу внаслідок перегріву чи займання. Частини системи випуску спалин, розміщені безпосередньо під паливним баком, повинні бути віддаленими від нього мінімум на 100 мм або відокремлюватись теплозахисним екраном. Випускну трубу таких КТЗ обладновують іскрогасниками.

Паливні баки та паливопроводи транспортного засобу розміщуються так, щоб у разі будь-якого витоку паливо вільно стікало на землю, не потрапляючи на нагріті частини КТЗ чи вантаж.

Паливні баки з бензином повинні мати ефективну відбивну заслінку полум’я напроти отвору наливної горловини або бути обладнані пристроєм, що герметично закриває горловину бака.

3. КТЗ, якими здійснюють перевезення небезпечних вантажів, повинні бути обладнані інформаційними табличками відповідно до ДСТУ 3689-98 «Дорожній транспорт. Знаки розпізнавальні транспортних засобів. Загальні технічні умови», підпунктів «д», «е» пункту 30.3 Правил дорожнього руху та ДСТУ 4500-5:2005 «Вантажі небезпечні. Марковання», з нанесенням ідентифікаційного номера небезпеки та номера небезпечного вантажу за списком ООН згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ).

4. Кожний КТЗ, що здійснює перевезення небезпечних вантажів, укомплектовують таким обладнанням:

1) не менше ніж одним противідкотним упором на кожний КТЗ;

2) не менше ніж двома конусами зі світловідбивною поверхнею, миготливими ліхтарями жовтого кольору з автономним живленням або знаками аварійної зупинки, що відповідають вимогам чинних державних стандартів;

3) жилетами оранжевого кольору зі світловідбивними елементами та переносними ліхтарями для кожного члена екіпажу;

4) засобами захисту органів дихання під час перевезення газів, які мають токсичні властивості, або виробів, що містять такі гази;

5) засобами індивідуального захисту та обладнанням (повстяним полотном (кошмою), ящиком з піском, лопатою), необхідними для вжиття додаткових та спеціальних заходів у разі аварії та надзвичайної ситуації.

5. Перевезення небезпечних вантажів не допускається в кузовах-фургонах, які не мають системи примусової вентиляції, а електричні лампи для освітлення кузова-фургона виконані не у вибухопожежобезпечному виконанні та не мають належного захисту (скляний ковпак, сітка, гратка тощо). У разі перевезення небезпечних вантажів стінки всередині фургона повинні бути оброблені вогнетривкими речовинами.

Двері кузова-фургона повинні мати запірні пристрої у відповідному технічному стані.

6. На цистерні, призначеній для перевезення легкозаймистих рідин, на обох боках уздовж осі слід нанести напис «Вогненебезпечно» кольором, який повинен контрастувати з основним кольором цистерни. Висота літер напису «Вогненебезпечно» - не менше ніж 200 мм.

7. З метою попередження нагріву легкозаймистих рідин і газів у цистернах під впливом сонячного тепла зовнішня поверхня цих вмістищ повинна бути покрита (пофарбована) у світлий колір.

V. Вимоги пожежної безпеки під час експлуатації газобалонних КТЗ

1. Газобалонні КТЗ, стосовно яких встановлено вимоги пожежної безпеки, повинні відповідати вимогам ДСТУ 7434:2013 «Колісні транспортні засоби. Вимоги безпеки до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, двигуни яких працюють на газовому моторному паливі, та методи контролю».

2. Не допускають до експлуатації балони без напису із назвою виду газу (для зрідженого нафтового газу (далі - ЗНГ) - «пропан-бутан» або «LPG», для природного газу - «СПГ» (стиснений природний газ) (далі - СПГ) чи «метан» або «СNG»).

З метою виключення проникнення газу в кабіну і кузов, а також в атмосферу газову апаратуру, трубопроводи, вентилі та арматуру слід в установлені строки перевіряти на герметичність.

3. Перед включенням запалювання для пуску двигуна або включенням освітлювальних приладів після стоянки, ремонту чи регулювання приладів електрообладнання слід провітрити підкапотний простір, упевнитись у герметичності газобалонного обладнання.

4. У закрите приміщення (бокс, паркінг) газобалонні автомобілі поміщають тільки з герметичним газобалонним обладнанням.

5. У двопаливних газобалонних КТЗ слід відключити балони, виробити паливо з газової мережі до прикорочення роботи двигуна і заїхати на стоянку, використовуючи альтернативне рідке паливо з усіма закритими балонними і витратним вентилями (клапанами).

6. В однопаливних газобалонних КТЗ після заїзду на стоянку і зупинки двигуна мають бути закриті усі вентилі та клапани подачі газового моторного палива з ручним та/або автоматичним керуванням.

7. Вимоги щодо закриття балонних вентилів не стосуються двопаливних та однопаливних КТЗ, що працюють на СПГ чи ЗНГ та мають газові балони, обладнані автоматичними чи дистанційно керованими клапанами балонів.

8. Для підігрівання двигунів газобалонних КТЗ, системи живлення, усунення намерзлого льоду і заторів у порожнинах необхідно застосовувати тільки гаряче повітря, гарячу воду або її пару.

9. У разі неможливості усунення витоку газу з балонів через вентиль, запобіжний клапан чи з’єднину газобалонний КТЗ слід евакуювати у безпечне місце, де випустити газ у спеціальне вмістище або атмосферу відповідно до норм технологічної документації, затвердженої виробником КТЗ та (або) його власником.

10. Для запобігання виникненню пожежі на газобалонних КТЗ забороняється:

1) експлуатувати газобалонні КТЗ із несправною газовою апаратурою та у разі наявності витоків газу через нещільні з’єднини;

2) залишати газобалонні КТЗ на тривалу стоянку з відкритими вентилями;

3) заправляти балони СПГ або ЗНГ під час функціонування двигуна;

4) залишати газобалонні КТЗ поблизу місць з відкритим вогнем або застосовувати відкритий вогонь у технологічних процесах утримання та освітлення газобалонних КТЗ;

5) ставити газобалонні КТЗ, у газовій апаратурі яких є витікання газу, у приміщення поруч з іншими КТЗ на відкритій стоянці, а також поблизу джерел вогню і місць перебування людей;

6) проводити будь-який ремонт, заміну апаратури або агрегатів газобалонних КТЗ у разі наявності газу в системі живлення;

7) ремонтувати газову апаратуру, коли двигун функціонує.

VI. Вимоги пожежної безпеки під час заправлення КТЗ

1. Автозаправні пункти (далі - АЗП) поділяють на стаціонарні (зокрема контейнерні), пересувні.

2. До роботи на АЗП допускають осіб, які пройшли навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму та мають відповідні посвідчення.

3. Протипожежні розриви від АЗП до прилеглих будівель, споруд, відкритих площадок, лісових масивів, а також між будівлями та обладнанням на території станцій мають відповідати чинним будівельним нормам та нормативним документам.

Під’їзди не повинні бути захаращені, у зимовий період мають бути очищені від снігу, льоду і бруду.

4. Територія АЗП має бути спланована так, щоб унеможливлювати потрапляння розлитих нафтопродуктів (у тому числі у разі аварії) за її межі.

КТЗ, що чекають черги для заправки, розміщують біля в'їзду на територію АЗП поза зоною розташування паливних резервуарів і заправних колонок.

5. На території АЗП слід розміщувати у доступних видних місцях плакати з переліком обов’язків водія у процесі заправки автотранспорту, а також інструкції щодо заходів пожежної безпеки.

6. Зливати нафтопродукти у підземні резервуари слід закритим способом (через шланг).

Перед зливанням нафтопродуктів з автоцистерни в ємкість АЗП слід заміряти рівень нафтопродуктів у цій ємкості. Процес зливання повинні контролювати працівники АЗП і водій автоцистерни.

7. До зливання гнучкий заземлювальний провідник автоцистерни має бути постійно приєднаний до корпуса автоцистерни і мати на кінці пристрій для приєднання до заземлювального пристрою (струбцину, спеціальний наконечник тощо). Кожна цистерна автопоїзда повинна бути окремо заземлена до повного зливу з неї нафтопродуктів.

8. Кожне технічне обслуговування, ремонт, перевірку роздавальних колонок слід фіксувати в журналі обліку ремонту обладнання.

9. Кришки оглядових та приймальних колодязів можна відкривати тільки для вимірювання та відбору проб при зливних операціях і проведенні профілактичних заходів.

10. У вибухонебезпечних зонах на території АЗП необхідно мати набір інструментів, які не утворюють іскор під час удару.

11. Під час заправлення на території АЗП слід додержуватися таких правил:

1) мотоцикли і моторолери (за їх наявності) слід подавати до бензоколонок з вимкненими двигунами, а їх пуск і зупинку необхідно здійснювати на відстані не менш як за 15 м від колонок;

2) автомобілі можна подавати до бензоколонок своїм ходом з вимкненням у подальшому двигунів до початку процесу заправки;

3) нафтопродукти слід відпускати безпосередньо в бензобаки. Якщо автомобілі направляють у далекий рейс, бензином (іншими нафтопродуктами) можливо наповнювати металеві бочки або каністри зі щільними пробками;

4) облиті нафтопродуктами частини автомобілів до пуску двигунів водії повинні витерти насухо;

5) випадково розлиті на землю нафтопродукти слід засипати піском, а цей пісок і використані обтиральні матеріали слід зібрати в металеві ящики зі щільними кришками;

6) відстань між автомобілем, який заправляють, і тим, що стоїть за ним у черзі на заправку, повинна становити не менш як 3 м;

7) відстань між автомобілями, які стоять у черзі на заправку, - не менш як 1 м, при цьому для кожного КТЗ має бути забезпечена можливість маневрування та виїзду з території АЗП.

12. Забороняється заправляти газобалонні КТЗ газовим моторним паливом, у яких:

наявні механічні або інші пошкодження елемента(ів) газобалонного чи газодизельного обладнання або несправні заправні вузли (блоки);

встановлено газові балони не автомобільного призначення;

газові балони не пройшли чергового технічного огляду або на балонах відсутні належні клейма та написи;

порушена зовнішня герметичність елементів газобалонного чи газодизельного обладнання.

13. Під час заправляння газобалонних КТЗ забороняється:

підтягувати з’єднання елемента(ів) газобалонного чи газодизельного обладнання;

випускати газ із балонів газобалонних КТЗ на території заправних пунктів.

14. На кожному АЗП слід мати інструкцію про заходи пожежної безпеки для заправника.

15. Перед початком відпуску нафтопродуктів на пересувних АЗП водій-заправник повинен:

1) забезпечити надійне гальмування КТЗ і причепа на площадці;

2) надійно заземлити пересувні АЗП (вертикальний заземлювач при встановленні забивають у землю на глибину 0,5 - 0,6 м);

3) підготувати до застосування первинні засоби пожежогасіння;

4) надійно зафіксувати дверцята ящиків паливороздавальних агрегатів, відкриваючи їх;

5) перевірити герметичність трубопроводів і паливороздавальних агрегатів, за потреби негайно усунути виниклі несправності.

16. Пересувні АЗП використовують тільки за прямим призначенням.

17. Контейнерні АЗП застосовуються у суб’єкта господарювання двох типів:

АЗП - блок-пункт;

контейнерний АЗП, що складається з контейнера зберігання палива і контейнера керування (операторної).

18. Кожен контейнерний АЗП повинен проходити випробування для підтвердження відповідності вимогам технічних умов не рідше одного разу на 3 роки, про що складається акт.

19. Контейнерні АЗП встановлюються на бетонованих площадках, бетонних плитах, у виняткових випадках - на асфальтованих площадках, з яких можливо швидко прибрати розлите паливо.

Площадки, де встановлюються контейнерні АЗП, слід відгородити негорючою стінкою, яка перешкоджає розтіканню палива в разі аварії. Висота стінки визначається з такого розрахунку, щоб уміщувався об’єм, рівний об’єму ємності з паливом.

20. Перед роботою АЗП - блок-пунктів слід:

відчинити двері і зафіксувати їх;

провітрити приміщення протягом 15 хвилин;

переконатись у справності електроживлення, заземлення, засобів гасіння пожежі, герметичності трубопроводів і колонки.

21. Забороняється:

зливати паливо з автоцистерни через люк для замірів;

приймати нафтопродукти за наявності нещільностей та підтікання у з’єднаннях вентилів і трубопроводів;

залишати без нагляду відкритими АЗП - блок-пункт і контейнер зберігання.

22. У паспорті (інструкції) контейнерного АЗП слід зазначити номер телефону, прізвище та посаду особи, відповідальної за безпечну її експлуатацію.

23. Усі виробничі приміщення, підсобні ділянки і території АЗП, пересувного АЗП і контейнерного АЗП (АЗП - блок-пункту) слід забезпечити первинними засобами пожежогасіння.

24. Під час грози зливання-наливання нафтопродуктів, заправлення автотранспорту на АЗП забороняється. З метою надійного захисту АЗП від прямих ударів блискавки їх слід обладнати справними блискавковідводами (один раз на рік у літній період при сухому грунті АЗП перевіряються на омічний опір, про що складається акт).

VII. Вимоги пожежної безпеки під час зберігання КТЗ

1. КТЗ у місцях зберігання слід розміщувати відповідно до вимог нормативних документів.

У приміщенні або під навісами відстань між боковими бортами машин і стіною (колоною) повинна бути не меншою, як 0,8 м.

2. Місця зберігання КТЗ з кількістю понад 25 одиниць повинні мати план розміщення КТЗ із зазначенням порядку евакуації в разі виникнення пожежі.

3. План розміщення КТЗ має передбачати цілодобове чергування персоналу, місце зберігання ключів запалювання, порядок евакуації КТЗ.

Місця зберігання КТЗ слід забезпечити буксирними тросами і штангами з розрахунку не менш як 1 трос (штанга) на 10 одиниць КТЗ.

4. КТЗ, які перевозять нафтопродукти, зберігаються як у приміщеннях, так і на відкритих майданчиках групами із загальною місткістю ємкостей для перевезення означених матеріалів не більше 600 м-3, але не більше 50 автомобілів. Відстань між групами автомобілів, які перевозять нафтопродукти, а також між майданчиками для зберігання інших автомобілів повинна бути не меншою, ніж 12 м.

5. Неприпустиме розташування приміщень з перебуванням людей над приміщенням, де розташовані місця зберігання КТЗ, без примусової вентиляції.

6. У місцях зберігання КТЗ не допускається:

1) порушувати план розміщення КТЗ;

2) захаращувати ворота і проїзди;

3) проводити будь-які ремонтні роботи;

4) тримати КТЗ з відкритими горловинами паливних баків та наявністю витікання пального і мастила;

5) заправляти КТЗ пальним і зливати з них пальне;

6) зберігати мастила і пальне, а також тару з-під них за винятком місць, передбачених виробником КТЗ;

7) заряджати акумулятори безпосередньо на КТЗ;

8) підігрівати двигуни, трубопроводи відкритим вогнем (смолоскипами, паяльними лампами тощо), користуватись відкритими джерелами вогню для освітлення;

9) на загальних стоянках зберігати КТЗ для перевезення ЛЗР та ГР, а також горючих газів;

10) зберігати у КТЗ промаслені обтиральні матеріали і спецодяг;

11) залишати КТЗ на стоянці з увімкненим запалюванням;

12) ставити на зберігання КТЗ з несправною електропроводкою, з несправною гальмовою системою.

7. У підвальних, підземних місцях зберігання КТЗ забороняється стоянка газобалонних КТЗ, а також КТЗ для перевезення фекальних рідин, сміття, отруйних і пально-мастильних матеріалів.

8. КТЗ, якими перевозять ГЗР і ГР, слід зберігати в одноповерхових приміщеннях II ступеня вогнестійкості, ізольованих від інших приміщень стінами 2 типу, або на спеціально обладнаних відкритих місцях зберігання КТЗ.

9. У місцях зберігання КТЗ не допускається наявність підземних (підпільних) споруд.

10. Газобалонні автомобілі можуть зберігатись у багатоповерхових будинках I та II ступенів вогнестійкості з кількістю поверхів не більше 7.

Розміщення в таких будинках автомобілів, які працюють на СПГ, повинно здійснюватися на верхніх поверхах, вище від автомобілів, які працюють на рідкому паливі або ЗНГ, а тих, які працюють на ЗНГ, - на нижніх поверхах, нижче автомобілів, які працюють на рідкому паливі і СПГ.

11. Обладнання (пристосування) для підігріву газобалонних автомобілів на майданчиках для їх відкритого зберігання повинно виключати можливість нагрівання газових балонів.

12. На майданчиках і в приміщеннях для зберігання автомобілів з двигунами, які працюють на ЗНГ, не допускається наявність підземних (підпільних) споруд (місць зливу газу) - підвалів, калориферних камер, для відкритих стоянок автомобілів - канав, тунелів, колодязів.

13. При виявленні витікання газу із балонів на газобалонному автомобілі, який поставлений на стоянку, його слід відбуксирувати на пост зливу (випуску) газу.

VIII. Вимоги пожежної безпеки під час здійснення ремонту та обслуговування КТЗ

1. Загальні вимоги

1. Технічне обслуговування і ремонт КТЗ повинні проводитись у майстернях або гаражах з негорючих матеріалів, у яких приміщення для зберігання техніки відокремлені від зазначених майстерень відповідно до вимог чинних будівельних норм та нормативних документів.

2. Виготовлення і капітальний ремонт КТЗ мають здійснюватися на спеціалізованих заводах.

3. Забороняються технічне обслуговування і ремонт КТЗ у непристосованих для цього приміщеннях.

4. КТЗ, що надходять на технічне обслуговування, поточний ремонт тощо, слід очищати ззовні від бруду і, залежно від виду ремонту чи обслуговування вузлів та агрегатів, у разі необхідності, зливати паливо і мастила, а також знімати газові балони.

5. Цехи або відділення, де проводиться гаряче обкатування двигунів внутрішнього згоряння, слід розміщувати в окремих приміщеннях, збудованих з негорючих матеріалів.

6. Під час зварювання, газорізання і паяння забороняється ставати до роботи за несправної апаратури.

7. Опалювання виробничих приміщень майстерень і гаражів повинно бути пароповітряним або водяним.

8. Забороняється проводити ремонт і технічне обслуговування КТЗ з працюючим двигуном.

9. Під час обслуговування та ремонту автомобілів, пов’язаних зі зняттям паливних баків, а також ремонтом паливопроводів, через які може витікати паливо з баків, у разі виконання ремонтних робіт баки слід повністю звільнити від палива.

Зливати паливо слід у місцях, в яких унеможливлено його загоряння. Зберігати злите паливо на постах обслуговування і ремонту забороняється.

Зливати відпрацьоване масло необхідно в металеві бочки або ємності на окремих площадках.

10. Під час ремонту бензинових двигунів вимикається запалювання, дизельних - паливоподача.

11. Забороняється виконувати виробничі операції на обладнанні з несправностями, а також при відключенні контрольно-вимірювальних приладів, за якими визначаються задані режими температури, тиску, концентрації горючих газів, пари та інші технічні параметри.

12. У приміщеннях, призначених для обслуговування та ремонту КТЗ, забороняється:

1) порушувати план розміщення КТЗ;

2) захаращувати ворота і проїзди;

3) тримати КТЗ з відкритими горловинами паливних баків та за наявності витікання пального і мастил;

4) заправляти КТЗ пальним і зливати з них пальне;

5) зберігати мастила і пальне, а також тару з-під них, за винятком місць, передбачених виробником КТЗ;

6) заряджати акумулятори безпосередньо на КТЗ;

7) підігрівати двигуни, трубопроводи відкритим вогнем (смолоскипами, паяльними лампами), користуватись відкритими джерелами вогню для освітлення;

8) залишати КТЗ з увімкненим запалюванням.

13. Для зберігання мастильних, лакофарбових, горючих і легкозаймистих матеріалів слід передбачати окремі спеціально обладнані приміщення.

14. Використані обтиральні матеріали (промаслене клоччя, ганчір’я тощо) слід негайно прибирати в металеві ящики з щільними кришками, а після закінчення робочого дня виносити з виробничих приміщень у спеціально відведені місця.

15. Перед ремонтом автоцистерни для перевезення ЛЗР, ГР, а також вибухонебезпечних вантажів її слід повністю очистити від залишків вантажів, які перевозили, і надійно заземлити.

16. Робітник, який очищає або ремонтує всередині цистерну чи резервуар з-під ЛЗР або ГР, повинен застосовувати інструмент, який не дає іскор при ударі.

2. Роботи під час миття та знежирювання

1. Для миття та знежирювання необхідно застосовувати негорючі сполуки, пасти, розчинники та емульсії, а також ультразвукові та інші пожежобезпечні установки. Тільки в окремих випадках, коли негорючі суміші не забезпечують потрібної за технологією чистоти обробки, допускається застосування відповідних ЛЗР або ГР.

2. Мити та знежирювати ЛЗР або ГР необхідно в окремих приміщеннях або на відокремлених виробничих ділянках і постах, обладнаних ефективними засобами пожежогасіння та шляхами евакуації, дотримуючись заходів пожежної безпеки.

3. Підлога у приміщеннях та на ділянках, де миють і знежирюють деталі із застосуванням ЛЗР і ГР, має бути виконана з негорючих матеріалів, які не утворюють іскор при ударі, мати шорстку (рифлену) поверхню.

4. На постах, де виконують миття, джерела освітлення, проводка та силові двигуни повинні бути ізольовані від потрапляння води.

5. Миття і знежирювання деталей слід проводити, використовуючи припливну та витяжну вентиляцію, за умови систематичного очищення мийних ванн від бруду.

6. Мийні ванни з гасом та іншими мийними засобами, передбаченими технологією, після закінчення миття необхідно закрити кришками. Ванни слід обладнати пристроями аварійного зливання в підземні резервуари, розміщені поза будівлею.

7. Використані горючі та легкозаймисті мийні речовини слід тримати у спеціально відведених місцях у щільно закритій тарі.

8. Не допускається застосування мийних і знежирювальних рідин невідомого складу. Ці матеріали можна використовувати тільки після відповідного аналізу, визначення їх пожежонебезпечних властивостей і розробки заходів для безпечного їх використання.

9. Забороняється застосовувати бензин для миття деталей, протирання автомобілів та обладнання.

10. Роботи, пов’язані з миттям і знежирюванням деталей, у разі використання ЛЗР і ГР повинні виконуватись на спеціальних площадках, на відстані не менш як 10 м від виробничих приміщень.

11. Нейтралізацію деталей двигунів, які живляться етильованим бензином, здійснюють, як виняток, промиванням гасом тільки у спеціально виділених для цієї мети місцях.

12. Під час ремонту карбюраторних двигунів вимикається запалювання, дизельних - паливоподача.

13. У місцях миття і знежирювання з допомогою ЛЗР та ГР є неприпустимим проведення робіт із застосуванням відкритого вогню та іскроутворенням.

14. Розлиті ЛЗР та ГР слід негайно видалити.

15. Електрозварювальні і фарбувальні роботи виконують у спеціально обладнаних приміщеннях з негорючих матеріалів, забезпечених вогнегасниками і пожежним інвентарем.

16. Зварювальні пости слід розташовувати у кабінах із негорючих матеріалів площею не менш як 3 м-2 кожна.

17. Цехи або відділення, де проводиться гаряче обкатування двигунів внутрішнього згоряння, слід розміщувати в окремих приміщеннях, збудованих з негорючих матеріалів.

18. Під час обслуговування та ремонту автомобілів, пов’язаних зі зняттям паливних баків, а також ремонтом паливопроводів, через які може витікати паливо з баків, перед ремонтом баки слід повністю звільнити від палива.

19. Зливати паливо слід у місцях, в яких унеможливлено його загоряння. Зберігати злите паливо на постах обслуговування і ремонту забороняється.

20. Зливати відпрацьоване масло необхідно в металеві бочки або ємності на окремих площадках.

21. Газобалонні КТЗ можуть в’їжджати на пости обслуговування і ремонту після переведення їх на роботу на бензині (дизельному паливі).

22. Перед заїздом газобалонних КТЗ у закриті приміщення для їх технічного обслуговування та ремонту слід на спеціальному посту перевірити зовнішню герметичність газобалонного чи газодизельного обладнання. В’їжджати у такі приміщення КТЗ з негерметичним газобалонним чи газодизельним обладнанням забороняється.

23. Системи живлення і запалювання, елементи газобалонного обладнання газобалонних КТЗ регулюють, ремонтують та перевіряють їх на герметичність у добре провітрюваному приміщенні з увімкненою вибухобезпечною вентиляцією або на відкритій площадці.

Забороняється підтягувати різьбові з’єднання і знімати з автомобіля деталі газової апаратури та газопроводи під тиском.

24. Під час обслуговування та ремонту елементів газобалонного або газодизельного обладнання слід бути особливо обережними, не допускати іскроутворення. Забороняються ударні навантаження у разі виконання таких робіт.

25. Під час газового зварювання не допускається потрапляння масла на шланги та пальник.

26. Виконуючи електрозварювальні роботи, слід заземлювати раму й кузов автомобілів.

3. Роботи з акумуляторними батареями

1. Заряджати акумуляторні батареї слід у приміщеннях, ізольованих від інших протипожежними стінками (перешкодами) з входом через тамбур-шлюзи. Виконувати інші роботи в цих приміщеннях забороняється.

2. Зарядні приміщення слід обладнати припливно-витяжною вентиляцією у вибухобезпечному виконанні.

3. Робота акумуляторного цеху у разі несправної припливно-витяжної вентиляції є неприпустимою.

4. У приміщенні зарядки акумуляторних батарей слід передбачити блокування з відключення процесу зарядження, якщо відключається вентиляція.

5. Для освітлення приміщення зарядки повинні застосовуватись лампи розжарювання у вибухозахисному виконанні в захисній оболонці.

6. Електромережа для освітлення повинна виконуватися в захисній кислототривкій чи луготривкій оболонці.

7. Електродвигуни, запобіжники, вимикачі, розетки штепсельні повинні бути встановлені в приміщенні, ізольованому від приміщень зарядки акумуляторних батарей, і заземлені.

8. Акумуляторні батареї, встановлені для зарядки, з’єднують між собою тісно прилеглими пружинами або затискачами для кислотних акумуляторних батарей чи пласкими наконечниками для лужних акумуляторних батарей, які мають надійний електричний контакт, який виключає можливість іскроутворення. З’єднувати зажими акумуляторних батарей дротом способом «закручування» забороняється.

Підключення та відключення акумуляторних батарей на/із зарядження слід проводити тільки при вимкнутому зарядному пристрої.

9. Контроль за ходом заряджання повинен здійснюватись за допомогою спеціальних приладів (термометра, навантажувальної вилки, ареометра тощо). Перевіряти акумуляторну батарею коротким замиканням забороняється.

10. Заряджання акумуляторних батарей повинне проводитися з відкритими пробками.

11. У зарядному приміщенні забороняється:

1) палити і користуватись відкритим вогнем (запаленим сірником тощо);

2) користуватись електронагрівальними приладами;

3) зберігати і заряджати кислотні і лужні акумуляторні батареї в одному приміщенні;

4) перебувати стороннім особам;

5) користуватись апаратами та інструментами, які можуть дати іскру під час удару;

6) зберігати кислоти і луги в кількостях, що перевищують змінну потребу;

7) залишати спецодяг, сторонні предмети і горючі матеріали;

8) зберігати продукти харчування та вживати їжу.

4. Роботи з пневматичними шинами

1. Під час ремонту шин роботи з приготування та нанесення гумового клею на склеювані поверхні слід проводити в ізольованому приміщенні з негорючими огороджувальними конструкціями біля зовнішньої стіни.

2. У приміщенні, де шини промащуються гумовим клеєм, забороняється вести роботи з вогнем або такі, що дають іскри.

3. Інструмент для приготування та нанесення клею має бути виконаний з матеріалу, який унеможливлює іскроутворення.

4. Робочі столи повинні бути обшиті гладкими листами, заземлені і обладнані місцевими відсмоктувачами.

5. У виробничих приміщеннях допускається зберігання бензину і клею в кількостях, що не перевищують змінної потреби, і тільки в закритому посуді, відкриваючи його в міру потреби.

6. Забороняється зберігати бензин, клей та інші легкозаймисті і горючі матеріали поблизу вулканізаційних установок.

7. Електрообладнання установок та арматура електричних світильників повинні бути у вибухозахищеному виконанні і заземлені.

8. Приміщення повинно бути обладнане припливно-витяжною вентиляцією.

5. Столярні і теслярські роботи

1. Деревообробні цехи (дільниці) повинні бути розміщені в приміщеннях із негорючих матеріалів, обладнаних припливно-витяжною вентиляцією. Деревообробні станки та інше обладнання, які в роботі виділяють пил, пари і гази, повинні бути обладнані місцевими відсмоктувачами.

2. Технологічне електрообладнання, прилади опалення слід очищати від деревного пилу, стружок та інших горючих матеріалів не рідше одного разу за зміну.

3. Робота верстатів одночасно з виключеними системами вентиляції забороняється.

4. Пилозбиральні камери і «циклони» повинні бути постійно закриті. Відходи деревини, що збираються в них, слід своєчасно видаляти. Не можна допускати перевантаження «циклонів» і забруднення відходами виробництва території в місцях їх розміщення.

5. Стружку і тирсу, а також рештки деревини слід прибирати на робочому місці в міру їх накопичення, а також наприкінці зміни.

6. Слід дотримуватись строків змащення частин і деталей, які труться. Слід постійно перевіряти їх температуру нагріву і вживати заходів з ліквідування причин перегрівання.

7. Клей необхідно розігрівати тільки за допомогою пари.

8. У деревообробних цехах (на дільницях) забороняється:

робота станків з відключеними системами вентиляції;

залишати після закінчення роботи на робочих місцях відходи матеріалів, лаків, фарб та іншого, а також станки під напругою.

6. Фарбувальні роботи

1. На кожний фарбувальний цех (відділення, дільницю) слід мати проектну документацію, затверджену в установленому порядку.

2. Фарбувальні цехи (дільниці) з розміщенням у загальних виробничих корпусах слід ізолювати від інших виробничих цехів протипожежними перешкодами. Цехи (відділення, дільниці) повинні бути обладнані верхнім освітленням у вибухобезпечному виконанні та ефективними засобами пожежогасіння і шляхами евакуації.

3. У багатоповерхових будівлях фарбувальні цехи слід розміщувати на верхньому поверсі.

4. Розміщення фарбувальних цехів у підвальних або цокольних приміщеннях є неприпустимим.

5. В окремих випадках, якщо це потрібно за умовами технологічного процесу, при загальній площі фарбувальних камер не більше 200 м-2 або 10 % площі приміщення фарбувальне обладнання можливо встановлювати в загальному потоці виробництва, не відгороджуючи його стінами. Такі приміщення слід вважати вибухопожежонебезпечними в радіусі 5 м від відкритих отворів фарбувальних та сушильних камер в усі боки, а середовище поза радіусом понад 5 м умовно вважається нормальним. Вогневі роботи (зварювальні та інші) із застосуванням відкритого вогню допускається вести не ближче 15 м від відкритих отворів фарбувальних та сушильних камер, при цьому місця зварювання слід обгороджувати захисними екранами.

6. Відділення сухого очищення поверхонь (дробоструминного, піскоструминного тощо) слід розміщувати у спеціальних приміщеннях, ізольованих від загального фарбувального цеху.

7. Відділення, де готується фарба, слід розміщувати в ізольованому приміщенні з неспалимими огороджувальними конструкціями з межею вогнестійкості не менш як 1,5 години, обов’язково біля зовнішньої стіни одноповерхової будівлі з віконними прорізами і самостійним виходом назовні. Неприпустимим є ведення будь-яких інших робіт у відділенні для приготування фарби.

8. Фарбування деталей КТЗ, для яких неможливо передбачити постійні місця фарбування, можна здійснювати на відкритих ділянках (без камер), обладнаних витяжкою через решітки в підлозі (під виробом). Під час фарбування таких виробів робочі місця обгороджуються негорючими перегородками полегшеного типу, що встановлюються на відстані 0,5 м від виробу.

9. Внутрішні поверхні стін усіх приміщень, пов’язаних з фарбувальними роботами, необхідно вкрити негорючим матеріалом.

10. Фарбування, миття і знежирювання деталей із застосуванням покриттів на нітрооснові, бензину та інших ЛЗР проводяться в окремих приміщеннях або на відособлених виробничих ділянках, забезпечених ефективними засобами пожежогасіння, вентиляції та шляхами евакуації.

11. Заборонено експлуатувати без фільтрів та інших ефективних пристроїв для вловлювання частинок горючих лаків і фарб витяжну вентиляцію фарбувальних шаф, камер і кабін.

12. Фарбувальне обладнання слід очищати від горючих відкладів у міру потреби, вентиляція повинна працювати.

13. У фарбувальних цехах та відділеннях для приготування фарби не допускаються роботи, пов’язані з іскроутворенням.

14. У відділенні хімічної підготовки поверхонь до фарбування підлога має бути виконана з водо- та лугостійких матеріалів (асфальтобетон, керамічні плитки, кислототривкий бетон тощо) і мати схил для стікання води.

15. Розлиті на підлогу лакофарбові матеріали і розчинники слід негайно прибирати з допомогою тирси, води та інших допоміжних матеріалів.

16. Тара з-під лакофарбових матеріалів має бути постійно закрита і зберігатись на спеціальних площадках подалі від виробничих приміщень.

17. Усі приміщення повинні мати пристрої для природного провітрювання (кватирки, фрамуги) незалежно від справності штучної вентиляції.

18. Фарбування, промивання та знежирювання деталей слід проводити тільки при діючій загальнообмінній припливній і витяжній вентиляції з місцевими відсмоктувачами від фарбувальних шаф, камер і кабін.

19. Щоб полегшити очищення камер від осадів фарб і лаків, стінки необхідно вкривати тонким шаром тавоту або сумішшю ПС-40. Очищаючи поверхні від відкладів нітрофарб, не можна допускати ударів об металеві конструкції. Щоб уникнути іскроутворення, скребки слід виготовляти з кольорового металу.

20. Для миття і знежирювання виробів і деталей необхідно застосовувати негорючі суміші, пасти, розчинники та емульсії, а також ультразвукові (якщо такі є) та інші безпечні щодо виникнення пожежі установки.

21. Лакофарбові матеріали слід постачати на робочі місця в готовому вигляді. Приготування і розбавлення всіх видів лаків і фарб слід виконувати у спеціально виділеному, ізольованому приміщенні або на відкритій площадці.

22. Повітроводи вентиляційних систем слід очищати від відкладень горючих матеріалів відповідно до затвердженого графіка. Слід призначити осіб, відповідальних за виконання цієї операції. На витяжних повітроводах необхідно встановлювати щільні люки для зручності очищення їх внутрішньої поверхні.

23. Блокування витяжної вентиляції та зрошувальної системи (гідрофільтрів) з подачею повітря на фарборозпилювачі необхідно постійно тримати у справному робочому стані.

24. Вибір електрообладнання, світильників і електропроводів у приміщеннях і технологічних установках (у разі реконструкції або переозброєння) здійснюється відповідно до законодавства і уточнюється в кожному приміщенні на місці технологами спільно з енергетиками.

7. Вогневі та зварювальні роботи

1. Місця проведення вогневих та зварювальних робіт можуть бути:

постійними, у спеціально обладнаних для цього цехах, на дільницях або відкритих площадках;

тимчасовими, коли роботи проводяться безпосередньо в спорудах, а також на території суб’єкта господарювання.

2. Постійні місця проведення вогневих та зварювальних робіт визначає керівник суб’єкта господарювання. Огороджувальні конструкції в цих місцях (перегородки, перекриття, підлога) повинні бути зроблені з негорючих матеріалів.

3. Зварювальні пости слід розташовувати в кабінах із негорючих матеріалів площею не менш як 3 м-2 кожна.

4. Керівник суб’єкта господарювання (керівник структурного підрозділу, де проводяться роботи) повинен оформити наряд-допуск на проведення всіх видів вогневих та зварювальних робіт, у тому числі й на тимчасових місцях, а також перевірити посвідчення у зварювальника.

5. За наявності у суб’єкта господарювання пожежно-рятувальних підрозділів добровільної пожежної охорони наряди-допуски необхідно узгоджувати з нею напередодні проведення робіт із встановленням з боку пожежно-рятувальних підрозділів добровільної пожежної охорони відповідного контролю.

6. Проведення вогневих робіт на постійних і тимчасових місцях припустиме тільки після вжиття заходів, що виключають можливість виникнення пожежі: очищення робочого місця від горючих матеріалів, захисту горючих конструкцій, забезпечення первинними засобами пожежогасіння (вогнегасником, ящиком з піском і лопатою, відром з водою). Вид (тип) і кількість первинних засобів пожежогасіння, якими має бути забезпечене місце робіт, визначає керівник суб’єкта господарювання і вказує в наряді-допуску.

7. Виконавець після закінчення вогневих та зварювальних робіт повинен старанно оглянути місце їх проведення, за наявності горючих конструкцій полити їх водою, усунути можливі причини виникнення пожежі.

8. Посадова особа, відповідальна за пожежну безпеку приміщення (дільниці, установки, території будівництва тощо), де проводились роботи, повинна забезпечити перевірку місця проведення вогневих робіт протягом двох годин після їх закінчення. Про приведення його в пожежобезпечний стан виконавець і відповідальна за пожежну безпеку особа роблять відповідні помітки в наряді-допуску.

9. Технологічне обладнання, на якому передбачається проведення вогневих та зварювальних робіт, має бути приведене в пожежобезпечний стан до їх початку (винесені пожежовибухонебезпечні речовини і їх відклади, відключені діючі комунікації, проведене безпечними методами очищення, пропарювання, промивання, забезпечені вентиляція і контроль за повітряним середовищем тощо).

10. Місце проведення вогневих та зварювальних робіт має бути очищене від горючих речовин і матеріалів.

11. Двері, що з’єднують приміщення, де виконуються вогневі і зварювальні роботи, із суміжними приміщеннями, мають бути зачинені.

12. Приміщення, в яких можливе скупчення парів ЛЗР, ГР та горючих газів, перед проведенням вогневих робіт необхідно старанно провітрити.

13. Під час проведення вогневих робіт у вибухопожежонебезпечних приміщеннях слід установити контроль за станом повітряного середовища шляхом проведення експрес-аналізів із застосуванням газоаналізаторів.

14. Конструкції приміщень, настили підлоги, оздоблення, а також ізоляцію і частини обладнання, виконані з горючих матеріалів, які перебувають у межах зазначених радіусів, слід захистити від потрапляння на них іскор металевими екранами, покривалом з негорючого теплоізоляційного матеріалу або іншими способами і за потреби полити водою.

15. Щоб виключити потрапляння розпечених частинок металу в суміжні приміщення, близько розташоване обладнання, усі оглядові, технологічні та інші люки (отвори) приміщень, де проводяться вогневі роботи, слід закрити негорючими матеріалами.

16. Місце для проведення зварювальних і різальних робіт під час проведення ремонтних робіт у приміщеннях, у конструкції яких використані горючі матеріали, має бути обгородженим суцільною перегородкою з негорючого матеріалу. При цьому висота перегородки повинна становити не менш як 1,8 м, а просвіт між перегородкою і підлогою - не більш як 0,5 м. Щоб не допустити розлітання розжарених частинок, цей просвіт слід обгородити сіткою з негорючого матеріалу з розміром вічок не більш як 1,0 x 1,0 мм.

17. Перед зварюванням паливні баки слід промити гарячою водою, пропарити парою, знову промити гарячою водою з каустичною содою або іншими технічними мийними засобами, просушити гарячим повітрям за режимом, згідно із затвердженим технологічним процесом, до повного видалення слідів ЛЗР і ГР. Зварювати або паяти слід при відкритих горловинах і пробках.

18. Можливо виконувати зварювання або паяння баків, попередньо заповнивши їх ємкість гарячою водою або інертним газом, що безперервно подається в бак, або азотом, газовими викидами бензинових двигунів.

19. Для заповнення ємкості (паливних баків) спалинами їх слід подавати шлангом, обладнаним іскрогасником. Шланг приєднують до вихлопної труби автомобіля, що працює на малих частотах обертання колінчастого вала.

20. Зварювання слід виконувати з безперервною подачею спалин. Для видалення газу зі зварюваної ємності можна використовувати: у паливному баку зливний отвір; у цистерні газовідвідну трубку.

21. З організацією постійних місць проведення вогневих робіт більш як на 10 постах (зварювальні, різальні майстерні) слід передбачити централізовані електро- і газопостачання.

22. У зварювальних цехах за наявності не більш як 10 зварювальних постів на кожному посту можливо мати по одному запасному балону з киснем та горючим газом. Запасні балони необхідно обгородити щитами з негорючих матеріалів або зберігати у спеціальних прибудовах до цеху.

23. Під час перерви в роботі, а також у кінці робочої зміни зварювальну апаратуру необхідно відключати від електромережі, шланги від’єднувати і звільняти від горючих рідин і газів.

24. Після закінчення робіт усю апаратуру та обладнання необхідно прибрати у спеціально призначені приміщення (місця).

25. Заборонено:

1) розміщувати постійні місця для проведення вогневих та зварювальних робіт у пожежонебезпечних та вибухопожежонебезпечних приміщеннях;

2) допускати до зварювальних та інших вогневих робіт осіб, які не мають кваліфікаційних посвідчень і не пройшли в установленому порядку навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму та щорічну перевірку знань з одержанням спеціального посвідчення;

3) зварювати, різати свіжопофарбовані конструкції та вироби до повного висихання фарби;

4) допускати дотик електричних проводів до балонів зі стисненими, скрапленими і розчиненими газами;

5) проводити вогневі та зварювальні роботи на елементах конструкцій КТЗ з вантажем із горючих матеріалів, а також з вантажем, який перебуває під тиском негорючих рідин, газів, парів і повітря або під електричною напругою;

6) виконуючи вогневі та зварювальні роботи, користуватись одягом і рукавицями зі слідами масел та жирів, бензину, гасу та інших ГР;

7) зберігати у зварювальних кабінах одяг, ГР та інші горючі предмети та матеріали.

8. Газозварювальні роботи

1. Газозварювальні роботи повинні відповідати таким вимогам:

1) у місцях встановлення ацетиленових генераторів слід вивішувати попереджувальні таблички (плакати);

2) пересувні (переносні) ацетиленові генератори слід установлювати на відкритих площадках. Допускається тимчасова їх робота в добре провітрюваних приміщеннях;

3) ацетиленові генератори слід обгороджувати і розміщувати не ближче як за 10 м від місць проведення зварювальних робіт, а також від відкритого вогню, нагрітих предметів, місць забору повітря компресорами, вентиляторами і на відстані не менш як 5 м від балонів з киснем і горючими газами;

4) закріплювати газопідвідні шланги на приєднувальних ніпелях апаратури, пальників, різаків і редукторів необхідно надійно, застосовуючи спеціальне кріплення;

5) на ніпелі водяних затворів шланги необхідно щільно надягати, але не закріплювати;

6) у приміщеннях ацетиленових установок, де є проміжний склад карбіду кальцію, водночас зберігають не більш як 200 кг карбіду кальцію, причому з цієї кількості у відкритому вигляді може бути не більше одного барабана;

7) відстань від пальників (по горизонталі) до перепускних рампових (групових) установок повинна бути не меншою як 10 м, а до окремих балонів з киснем і горючими газами - не меншою як 5 м;

8) до місця зварювальних робіт балони з газами доставляють спеціальними візками, носилками, саньми.

2. Виконуючи газозварювальні та газорізальні роботи забороняється:

1) відігрівати замерзлі (обмерзлі) ацетиленові генератори, трубопроводи, вентилі, редуктори та інші деталі зварювальних установок відкритим вогнем або розпеченими предметами;

2) допускати контакт кисневих балонів, редукторів та іншого зварювального обладнання з різними маслами, а також промасленим одягом і клоччям;

3) переносити балони на плечах і руках;

4) зберігати і транспортувати балони з газами без нагвинчених на їх горловини запобіжних ковпаків;

5) працювати від одного водяного затвора двом зварникам;

6) завантажувати карбід кальцію завищеної грануляції або проштовхувати його у воронку апарата з допомогою залізних прутів і дроту, а також працювати на карбідному пилу;

7) завантажувати карбід кальцію в мокрі завантажувальні корзини або за наявності води в газозбірнику;

8) завантажувати корзини карбідом більш як на половину їх місткості у разі роботи генераторів «вода на карбід»;

9) продувати шланг для горючих газів киснем та кисневий шланг горючими газами, а також взаємозаміняти шланги, виконуючи роботу;

10) користуватись шлангами, довжина яких перевищує 30 м, а під час ведення монтажних робіт - 40 м;

11) перекручувати, заломлювати або затискати газовідвідні шланги;

12) переносити генератор за наявності в газозбірнику ацетилену;

13) форсувати роботу ацетиленових генераторів шляхом умисного збільшення тиску газу в них або збільшення одночасного завантаження карбіду кальцію;

14) застосовувати мідний інструмент для розкривання барабанів з карбідом кальцію, а також як припій для паяння ацетиленової апаратури та в інших випадках, коли можливий контакт з ацетиленом;

15) після закінчення робіт карбід кальцію в переносному генераторі повинен бути використаний повністю. Вапняковий мул, який видаляється з генераторів, слід вивантажувати у пристосовану для цієї мети тару та зливати в мулову яму або спеціальний бункер;

16) потрапляння масла на шланги та пальник;

17) палити і застосовувати джерела вогню в радіусі менш як 10 м від місць зберігання мулу. Інформація про це уміщується на відповідних табличках або заборонних знаках.

Відкриті мулові ями слід обгороджувати поручнями, а закриті - негорючими перекриттями і обладнувати витяжною вентиляцією та люками для видалення мулу.

9. Електрозварювальні роботи

1. Електрозварювальні роботи повинні відповідати таким вимогам:

1) проводи, підключені до зварювальних апаратів, розподільних щитів та іншого обладнання, а також до місць зварювальних робіт, повинні бути надійно ізольовані і в потрібних місцях захищені від дії високої температури, механічних пошкоджень та хімічних впливів;

2) електрозварювальна установка на весь час роботи повинна бути заземлена;

3) електроди, що застосовуються під час зварювання, мають бути заводського виготовлення і відповідати номінальній величині зварювального струму. Покриття електродів повинно бути однорідне, щільне, без здуттів, напливів і тріщин;

4) у разі заміни електродів їх залишки (недогарки) слід складати у спеціальний металевий ящик, що встановлюють біля місця зварювальних робіт;

5) над переносними і пересувними електрозварювальними установками, що використовуються на відкритому повітрі, мають бути споруджені навіси з негорючих матеріалів для захисту від атмосферних опадів;

6) ізоляцію необхідно перевіряти не рідше 1 разу на 3 місяці (під час автоматичного зварювання під шаром флюсу - 1 раз на місяць);

7) технічне обслуговування і планово-попереджувальний ремонт зварювального обладнання слід проводити відповідно до графіка. Щодня після закінчення роботи - проводити очищення агрегатів і пускової апаратури;

8) заборонено працювати з оголеними, з поганою ізоляцією або неізольованими в місцях з’єднання зварювальними провідниками, а також якщо їх переріз не забезпечує протікання допустимого номінального зварювального струму.

2. Кабелі (електропроводи) електрозварювальних машин слід розміщувати від трубопроводів кисню на відстані не менш як 0,5 м, а від трубопроводу ацетилену та інших горючих газів - не менш як 1 м.

3. Як зворотний провідник, що з’єднує зварюваний виріб з джерелом зварювального струму, можуть бути застосовані стальні або алюмінієві шини будь-якого профілю, зварювальні плити, стелажі і сама зварювана конструкція, якщо їх переріз гарантує безпечне за умовами нагріву протікання струму.

З’єднання між собою окремих елементів, використовуваних як зворотний провідник, слід виконувати за допомогою болтів, струбцин і затискачів.

4. Використання як зворотного провідника внутрішніх залізничних колій, мереж заземлення або занулення, а також металевих конструкцій будівель, комунікацій і технологічного обладнання забороняється.

5. Під час проведення електрозварювальних робіт у вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних приміщеннях зворотний провід від зварювального виробу до джерела струму повинен бути тільки ізольованим, причому за якістю ізоляції він не може поступатися прямому провіднику, приєднуваному до електродотримача.

6. Конструкція електродотримача для ручного зварювання повинна забезпечувати надійний затиск і швидку зміну електродів та виключати можливість короткого замикання його корпусу на зварювану деталь. Держак електродотримача має бути зроблений з негорючих діелектричного і теплоізолювального матеріалів.

7. Температура нагріву окремих частин зварювального агрегата (трансформаторів, підшипників, щіток, контактів вторинного ланцюга та інших) не повинна перевищувати 75 °C.

10. Паяльні роботи

1. Паяльні роботи повинні відповідати таким вимогам:

виконуючи ремонтні роботи з КТЗ потрібно, щоб робоче місце для паяльних робіт було очищене від горючих матеріалів, а горючі конструкції на відстані менше 5 м - надійно захищені металевими екранами від займання;

паяльні лампи слід тримати справними, не рідше одного разу на місяць перевіряти на міцність та герметичність, із занесенням результатів і дати перевірки у спеціальний журнал. Крім того, не рідше одного разу на рік слід проводити контрольні гідравлічні випробування тиском;

кожна лампа повинна мати паспорт із зазначенням результатів заводського гідравлічного випробування і припустимого робочого тиску. Лампи забезпечуються пружинними запобіжними клапанами, відрегульованими на заданий тиск, а лампи місткістю три літри і більше - манометрами;

заправляти паяльні лампи пальним і розпалювати їх слід у спеціально відведених для цього місцях. Під час заправки не допускати розливання пального і застосування відкритого вогню.

2. Щоб не допустити вибуху паяльної лампи, забороняється:

1) застосовувати як пальне для ламп, що працюють на гасі, бензин або суміш бензину з гасом;

2) підвищувати тиск у резервуарі лампи під час накачування повітря більше допустимого робочого тиску згідно з паспортом;

3) підігрівати пальник рідиною з лампи, що накачується насосом;

4) відкручувати повітряний гвинт і наливну пробку, коли лампа горить або ще не вихолонула;

5) розбирати і ремонтувати лампу, а також виливати з неї або заправляти її пальним поблизу відкритого вогню чи палити разом з цим.

IX. Вимоги пожежної безпеки щодо утримання територій, будівель, приміщень

1. Утримання територій

1. На території суб’єкта господарювання має бути встановлена і доведена до всіх працівників схема евакуації людей і техніки на випадок виникнення пожежі.

2. Відповідно до вимог технічної документації слід передбачити не менше двох воріт для в’їзду (виїзду) на територію суб’єкта господарювання, де передбачено 10 і більше постів технічного обслуговування та ремонту або зберігання 50 і більше автомобілів.

До будівель і споруд по всій їх довжині має бути забезпечений під’їзд пожежних автомобілів: з одного боку - при ширині будівлі або споруди до 18 м, і з двох боків - при ширині понад 18 м.

До будівель з площею забудови понад 10 га або завширшки понад 100 м під’їзд пожежних автомобілів має бути забезпечений з усіх боків. Між будівлями і спорудами повинні бути пожежні розриви відповідно до вимог будівельних норм та нормативних документів.

У хмарну погоду, під час туману та вночі територія суб’єкта господарювання має бути належним чином освітлена.

3. Територія суб’єкта повинна відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, для чого слід:

систематично очищати територію від сміття;

відходи пально-мастильних матеріалів, обтиральне шмаття наприкінці кожної зміни прибирати у спеціально відведені місця, додержуючись заходів пожежної безпеки.

4. Заборонено палити на території, крім спеціально відведених місць, де є напис «Місце для паління», обладнаних бочками з водою або ящиками з піском. Порядок паління на території визначається розпорядчим документом та інструкціями про заходи пожежної безпеки.

5. Забороняється залишати на території на відкритих площадках тару з ЛЗР і ГР, а також балони зі стисненими і зрідженими газами, ацетиленові генератори із залишками невідпрацьованого карбіду кальцію або карбідного мулу.

6. Забороняється стоянка КТЗ у наскрізних проїздах будівель, на відстані менш як 10 м від в’їзних воріт на територію об’єктів, менш як за 5 м від пожежних гідрантів, забірних пристроїв водних джерел, пожежного обладнання та інвентарю, на площадках для розвертання транспортних засобів, тупикових (сліпих) проїздів.

7. Забороняється користуватись відкритим вогнем на території, крім спеціально відведених місць, для чого слід вивісити на видних місцях відповідні попереджувальні та вказівні знаки.

8. Проїзди на території повинні бути зручними, найоптимальнішими за часом проїзду між технологічними цехами, спорудами, складами та вантажно-розвантажувальними пунктами.

9. Автомобільні проїзди та під’їзди до будівель, споруд і джерел води мають забезпечувати за будь-якої пори року безперебійний і безпечний рух автомобільного транспорту.

10. Відповідальні особи повинні постійно наглядати за технічним станом проїздів та під’їздів до будівель, споруд, джерел води і своєчасно підвищувати їх технічний рівень та експлуатаційні якості.

11. За справність доріг та під’їздів до джерел води відповідають особи, призначені розпорядчим документом.

12. Ворота для в’їзду на територію, які відчиняються за допомогою електроприводу, повинні мати пристосування (пристрої), за допомогою яких ворота можливо відчиняти вручну.

2. Утримання будівель та приміщень

1. В’їзд КТЗ на територію пожежонебезпечних цехів припустимий тільки за згодою керівників цих цехів із зазначенням можливих стоянок та маршрутів їх пересування з дотриманням заходів безпеки і за наявності іскрогасників.

2. Будівництво будівель, споруд, їх комплексів або частин на території виробничої зони здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та нормативно-правових актів у сфері пожежної безпеки.

3. Автомобільні проїзди та під’їзди до будівель, споруд і джерел води повинні мати електричне освітлення за темної пори доби.

4. З метою гарантування пожежної безпеки забороняється:

складати в смузі протипожежних розривів будь-які, а особливо пожежовибухонебезпечні, речовини і матеріали;

зливати пожежовибухонебезпечні та горючі речовини в каналізаційну мережу;

утримувати з відкритими люками оглядові колодязі;

утримувати в несправному стані гідрозатвори.

5. Тупикові (сліпі) проїзди, під’їзди до будівель, споруд і джерел води повинні закінчуватись площадками для розвертання транспортних засобів розміром не менш як 12 х 12 м, що уможливлює безперешкодне розвертання пожежних та інших спеціальних машин.

6. Усі приміщення повинні мати евакуаційні шляхи і виходи для безпечної евакуації людей у випадку пожежі.

7. Висота евакуаційних шляхів і виходів повинна становити не менш як 2 м.

8. Двері евакуаційних виходів повинні відчинятися в напрямку виходу з будівлі. На евакуаційних шляхах влаштовувати розсувні, підйомні та обертові двері забороняється.

9. Забороняється захаращувати евакуаційні проходи і виходи різними предметами, матеріалами та обладнанням.

10. Підлога виробничих приміщень має бути справною, пошкодження в ній слід негайно усувати. Прибирати підлогу необхідно в міру потреби, але не рідше 1 разу за зміну.

11. Усі виробничі та підсобні приміщення слід тримати чистими. У випадку розливу ЛЗР чи ГР її слід негайно прибрати.

12. Усі виробничо-складські або допоміжні приміщення чи будівлі повинні мати на вхідних дверях напис із зазначенням категорії приміщення (чи будівлі) щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки.

13. У разі перетинання протипожежних перешкод різними комунікаціями щілини (отвори) між ними і конструкціями перешкод (на всю їх товщину) повинні бути зашпаровані наглухо вогнестійким матеріалом, який забезпечує потрібну межу вогнестійкості та димогазонепроникність.

14. У сходових клітках будівель є неприпустимим прокладення промислових газопроводів, трубопроводів з ЛЗР та ГР, відкритих електричних кабелів, а також установлення устаткування, що перешкоджає евакуації людей.

15. Кожне приміщення площею понад 300 м-2, розташоване в підвальному або в напівпідвальному (цокольному) поверсі, повинно мати не менш як два евакуаційних виходи.

16. У підвальних приміщеннях і цокольних поверхах виробничих цехів, майстерень, складів та інших будівель забороняється застосування і зберігання вибухонебезпечних речовин, балонів з газом під тиском, а також речовин з підвищеним рівнем пожежної небезпеки.

У підвалах з виходами на загальні сходові клітки будівель є неприпустимим зберігання горючих речовин і матеріалів.

17. Забороняється використовувати горищні приміщення з виробничою метою або для зберігання матеріальних цінностей. Горищні приміщення мають бути постійно зачинені на замок. Місце зберігання ключів від замків повинно позначатись написами на дверях (люках) входів на горище.

18. Дерев’яні конструкції горищних приміщень підлягають вогнезахисній обробці. Якість обробки щороку контролюється і за потреби обробка повторюється. За результатами контролю складається акт.

19. У разі перепланування приміщень та зміни їх призначення, впровадження нових технологічних ліній чи обладнання слід передбачати протипожежні вимоги не нижчі за наявні вимоги пожежної безпеки.

20. Стаціонарні зовнішні пожежні сходи, огородження на дахах будівель і споруд слід тримати справними, щороку перевіряти на міцність.

21. Забороняється встановлювати глухі грати на віконних прорізах будівель і приміщень, у яких перебувають люди (за винятком кас, складів та інших спеціальних приміщень, де встановлення глухих грат допускається нормами і правилами, затвердженими в установленому порядку).

У разі потреби встановлення на вікнах грат їх необхідно робити розсувними або знімними. На час перебування в цих приміщеннях людей грати мають бути відчинені.

22. Протипожежні системи, установки, пристрої (протидимового захисту, пожежної автоматики, протипожежного водопостачання; протипожежні двері, клапани, інші захисні пристрої у протипожежних стінах та перекриттях) приміщень, будівель і споруд мають бути у справному робочому стані.

23. Усі виробничі та підсобні приміщення мають бути забезпечені первинними засобами гасіння пожежі. Пожежне обладнання та інвентар слід розміщувати на видних і легкодоступних місцях, тримати їх у робочому стані, готовими до негайного використання. Потрібно встановити постійний контроль за їх технічним станом, призначити відповідальних працівників.

24. На видних місцях слід вивісити таблички або розташувати написи, де зазначити номери телефонів пожежної частини, аварійної газової служби та служби електромереж, а також швидкої медичної допомоги.

25. Щоб не допустити поширення вогню в будівлях і спорудах, слід влаштовувати протипожежні перешкоди - стіни, перекриття, що огороджують конструкції (з вогнетривких матеріалів) відповідно до вимог чинних будівельних норм та нормативних документів.

26. Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси тощо) проти поширення вогню та продуктів горіння.

У каналах димовідводу та подачі повітря забороняється прокладати будь-які комунікації.

27. Будь-які пристрої, що перешкоджають нормальному зачиненню протипожежних та протидимних дверей, не встановлюють, а також не знімають пристрої для їх самозачинення. На дверях також повинні бути ущільнювальні прокладки у притворах.

28. Стан протипожежних перешкод слід контролювати щороку, разом з цим слід перевіряти:

технічний стан;

справність і герметичність протипожежних дверей, вікон, воріт, люків, тамбур-шлюзів;

наявність шпарин та порушень герметичності у вузлах, стиках і місцях перетинання перешкод різними комунікаціями;

справність і наявність автоматичних пристроїв, які у випадку пожежі не допускають поширення вогню та продуктів горіння каналами, шахтами, трубопроводами.

X. Вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання

1. Електричне освітлення і електрообладнання

1. Електричні мережі та електрообладнання, які використовуються суб’єктами господарювання, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації електроустановок споживачами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1143/13017, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 09 січня 1998 року № 4, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10 лютого 1998 року за № 93/2533, правил улаштування електроустановок та інших нормативних документів.

2. Особа, відповідальна за протипожежний стан електроустановок (головний енергетик, головний механік або інженерно-технічний працівник відповідної кваліфікації), призначена розпорядчим документом, зобов’язана:

1) забезпечити організацію та своєчасне проведення профілактичних оглядів і планово-попереджувальних ремонтів електрообладнання, апаратури та електромереж, а також своєчасно усувати порушення, які можуть призвести до пожежі;

2) забезпечити правильність вибору та застосування кабелів, електропроводів, двигунів, світильників та іншого електрообладнання залежно від класу зон щодо вибухо- та пожежної небезпеки і умов навколишнього середовища;

3) систематично контролювати справність апаратів захисту від струменів короткого замикання, перевантаження, внутрішньої та атмосферної перенапруги, а також від інших ненормальних режимів роботи;

4) контролювати справність спеціальних установок і засобів, призначених для ліквідації загоряння та пожежі в електроустановках і кабельних приміщеннях;

5) організувати навчання та інструктаж чергового персоналу з питань пожежної безпеки під час експлуатації електроустановок;

6) брати участь у розслідуванні виникнення пожеж від електроустановок, розробляти і здійснювати заходи з їх недопущення.

У разі неможливості технічного обслуговування електроустановок працівниками суб’єкт господарювання повинен укласти договір зі спеціалізованою організацією на планове технічне обслуговування електроустановок.

3. Черговий електрик (змінний електромонтер) повинен проводити планові профілактичні огляди електрообладнання, перевіряти наявність та справність апаратів захисту і вживати негайних заходів з усунення порушень, які можуть призвести до пожежі. Результати оглядів електроустановок, виявлені несправності та вжиті заходи фіксуються в оперативному або змінному журналі за підписом виконавця.

4. Перевіряти ізоляцію кабелів, електропроводів, надійність з’єднань, захисного заземлення, режими роботи електродвигунів повинні електрики - як зовнішнім оглядом, так і за допомогою приладів. У встановлені строки необхідно заміряти опір ізоляції проводів.

5. З метою забезпечення (дотримання) пожежної безпеки всі електроустановки повинні бути захищені апаратами захисту від струмів короткого замикання, які можуть призвести до пожежі. Плавкі вставки запобіжників мають бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки (клеймо ставить завод-виробник або електротехнічна лабораторія). Забороняється застосування саморобних вставок.

6. З’єднання, закінчення та відгалуження жил електропроводів і кабелів для уникнення пожежонебезпечних перехідних опорів слід проводити за допомогою опресовування, зварювання, паяння або спеціальних гвинтових та болтових затискачів.

7. Влаштування та експлуатація тимчасових електромереж не допускаються. Винятком можуть бути виконані відповідно до вимог правил улаштування електроустановок тимчасові ілюмінаційні установки та електропроводки, що живлять місця ведення будівельних і ремонтно-монтажних робіт.

8. Забороняється залишати на стінах чи підлозі неізольовані кінці проводів та кабелів після демонтажу обладнання, електроустановок, освітлювальної апаратури.

9. У місцях, де можливе утворення статичної електрики, мають бути встановлені заземлювальні пристрої.

10. Неприпустимим є прокладення повітряних ліній електропередавання та зовнішніх електропроводок над покрівлями, навісами, пально-заправними пунктами, складами пально-мастильних матеріалів та інших легкозаймистих матеріалів.

Забороняється прокладання електричних проводів і кабелів транзитом через складські, виробничі та іншого призначення приміщення.

11. Повітряні лінії електропередавання слід розміщувати на відстані не менш як півтори висоти опори від вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних виробничих і складських приміщень, установок, навісів і штабелів горючих матеріалів.

12. Встановлене в приміщеннях маслонаповнене електрообладнання (трансформатори, вимикачі, кабельні лінії тощо) має бути захищене стаціонарними або пересувними установками гасіння пожежі.

13. Електричні машини з частинами, які іскрять за умовами роботи, слід розміщувати на відстані не менш як 1 м від горючих матеріалів або відгороджувати від них екранами з негорючих матеріалів.

14. Відстань від кабелів та ізольованих проводів, що прокладаються відкрито по конструкціях, на ізоляторах, тросах, у лотках тощо, до місць відкритого зберігання (розміщення) горючих матеріалів має становити не менш як 1 м.

15. Нові підключення різних струмоприймачів (електродвигунів, нагрівальних приладів) слід проводити з урахуванням припустимого (максимально можливого) струмового навантаження існуючої електромережі.

Шафи з електрощитами, які розташовані в коридорах, вестибюлях та в інших шляхах евакуації, слід розміщувати в нішах або на висоті не менш як 2,2 м від підлоги та тримати зачиненими.

16. Електрощити слід оснащувати схемою підключення споживачів з пояснювальними написами.

17. Кабельні споруди і конструкції, на яких укладаються кабелі, слід виконувати з негорючих матеріалів. Забороняється розміщення в кабельних спорудах будь-яких тимчасових пристроїв, зберігання матеріалів та обладнання.

18. Забороняється:

1) експлуатувати електрокабелі і проводи з пошкодженою або такою, що втратила в процесі експлуатації захисні властивості, ізоляцією;

2) залишати під напругою кабелі і проводи з неізольованими струмопровідними жилами;

3) користуватися пошкодженими розетками, відгалужувальними та з’єднувальними коробками, вимикачами, рубильниками та іншими електровиробами, а також лампами, на склі яких є сліди затемнення;

4) використовувати електроапаратуру і прилади в умовах, що не відповідають зазначеним рекомендаціям підприємств-виробників;

5) складувати горючі матеріали над і під електрощитами, впритул до електрообладнання;

6) застосовувати ролики, вимикачі, штепсельні розетки для підвішування одягу та інших предметів; заклеювати ділянки електропроводки папером, горючими тканинами;

7) застосовувати для електромереж радіо- і телефонні проводи;

8) використовувати електроустановки, поверхневе нагрівання яких при роботі перевищує температуру навколишнього повітря більш як на 40 °C (якщо до цих електроустановок не ставляться інші вимоги).

19. У всіх приміщеннях (незалежно від призначення), які після закінчення робіт зачиняються і не контролюються черговим персоналом, усі електроустановки та електроприлади мають бути знеструмлені (за винятком тих, які працюють цілодобово за вимогами технології: чергового освітлення, протипожежних та охоронних установок).

20. На кожному об’єкті має бути встановлений порядок знеструмлення електрообладнання, силових та контрольних кабелів на випадок пожежі, із забезпеченням незалежного електроживлення систем пожежної автоматики та протипожежного водопостачання.

21. Усе електрообладнання (корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, світильників, розподільних щитів, щитів управління, металеві корпуси пересувних і переносних електроприймачів тощо) підлягає зануленню або заземленню.

22. Несправності в електромережах та електроапаратурі, які можуть спричинити іскріння, коротке замикання, неприпустиме нагрівання горючої ізоляції кабелів і проводів, повинен негайно усувати черговий персонал. Несправну електромережу слід відключати до приведення її в пожежобезпечний стан.

23. Будівлі, споруди і зовнішні установки слід захищати від прямих ударів блискавки та вторинних її проявів.

24. Для підтримання пристроїв захисту від блискавок у справному стані слід регулярно проводити їх ревізію: для будівель і споруд I і II категорій щодо блискавкозахисту - щороку, для III категорії - не рідше 1 разу на 3 роки зі складанням акта, в якому зазначаються виявлені дефекти. Усі виявлені пошкодження і дефекти повинні бути негайно усунені.

25. Для живлення світильників загального освітлення в приміщеннях слід використовувати, як правило, напругу не вище 220 В. У приміщеннях без підвищеної небезпеки зазначена напруга допускається для всіх стаціонарних світильників, незалежно від висоти їх встановлення.

26. У вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зонах слід застосовувати світильники з відповідним рівнем вибухозахисту або ступенем захисту оболонки.

Конструкція світильників з дуговими ртутними лампами в пожежонебезпечних зонах повинна виключати випадіння з них ламп. Світильники з лампами розжарювання і з люмінесцентними лампами в пожежонебезпечних зонах повинні мати суцільне силікатне скло, що захищає лампу, і не мати відбивачів та розсіювачів із горючих матеріалів.

27. У приміщеннях з підвищеною пожежонебезпекою напруга для живлення світильників, як правило, не повинна бути вищою ніж 42 В. При встановленні світильників напругою 220 В загального освітлення з лампами розжарювання на висоті менш як 2,5 м слід застосовувати світильники, конструкція яких унеможливлює доступ до лампи без інструменту. Електропроводка, що прокладається до світильника, повинна бути в металевих трубах (рукавах) або захисних оболонках. Кабелі та незахищені проводи можна використовувати тільки для живлення світильників з лампами розжарювання напругою не вище 42 В.

28. Світильники з люмінесцентними лампами напругою 127 В та 220 В допустимо встановлювати на висоті не менш як 2,5 м від підлоги за умови недоступності їх струмопровідних частин для дотику.

29. У приміщеннях вологих, особливо вологих і з жарким середовищем застосування люмінесцентних ламп для місцевого освітлення можливо лише в арматурі спеціальної конструкції.

30. Переносні світильники повинні бути обладнані захисними скляними ковпаками і сітками для захисту від механічних пошкоджень та виконані у вибухозахисному варіанті. Для цих світильників та іншої переносної електроапаратури слід застосовувати гнучкі кабелі або проводи з мідними жилами, спеціально призначені для цієї мети, з урахуванням можливих механічних впливів.

31. Відстань між світильниками з лампами розжарювання та предметами (будівельними конструкціями) визначається будівельними нормами та нормативними документами.

32. За наявності у виробничих і складських приміщеннях горючих матеріалів (паперу, гуми, бавовни тощо, а також виробів в упаковці з горючих матеріалів) електричні світильники повинні бути у закритому або захищеному стані (зі скляними ковпаками).

33. Забороняється підвішування світильників безпосередньо на струмоведучі проводи, обгортання електроламп і світильників папером, тканиною та іншими горючими матеріалами, експлуатація їх зі знятими ковпаками (розсіювачами).

34. Аварійне освітлення (у приміщеннях і на місцях ведення зовнішніх робіт) слід передбачати тоді, коли відсутність робочого освітлення може спричиняти порушення нормального обслуговування обладнання та механізмів, внаслідок чого може статись вибух або пожежа.

35. Світильники аварійного освітлення для продовження роботи, а також світильники евакуаційного освітлення повинні бути приєднаними до незалежного джерела живлення або автоматично на нього переключатись. Світильники аварійного освітлення для евакуації мають живитись від джерел, незалежних від мережі робочого освітлення, починаючи від щита підстанції, або за наявності тільки одного вводу (у будівлю або в зоні робіт на відкритому просторі), починаючи від цього вводу.

36. Допускається живлення аварійного освітлення від мережі робочого освітлення з автоматичним перемиканням на зазначені вище джерела живлення при аварійних режимах.

37. У будівлях без природного освітлення робоче та аварійне освітлення як для продовження роботи, так і для евакуації повинні живитись від двох незалежних джерел енергії. Мережі робочого та аварійного освітлення повинні бути при цьому роздільними, а використання електросилових мереж для живлення робочого або аварійного освітлення є неприпустимим.

38. У виробничих будівлях без природного освітлення і в приміщеннях, де можуть водночас перебувати 100 і більше чоловік, незалежно від наявності аварійного освітлення має передбачатись евакуаційне освітлення на шляхах евакуації, яке переключається при припиненні його живлення на незалежне зовнішнє або місцеве (акумуляторну батарею, дизель-генераторну установку) джерело, яке не використовується в нормальному режимі для живлення робочого, аварійного та евакуаційного освітлення.

39. Електродвигуни, світильники, проводи, розподільні пристрої слід очищати від пилу не рідше як два рази на місяць, а в запилених приміщеннях - щотижня.

2. Трансформаторні підстанції та розподільні пристрої

1. Щоб гарантувати пожежну безпеку, трансформаторні підстанції, перетворювальні підстанції і розподільні пристрої (за наявності у суб’єкта господарювання) повинні відповідати таким вимогам:

1) будівлі або приміщення мають бути захищені стаціонарними або пересувними установками пожежогасіння відповідно до вимог нормативних документів;

2) конструктивні елементи будівель або приміщень, де розміщене основне обладнання, з урахуванням ступеня їх вогнестійкості мають відповідати вимогам будівельних норм та нормативних документів;

3) розподільні пристрої і підстанції з встановленими в них апаратами та приладами повинні відповідати вимогам нормативних актів;

4) опалення, вентиляція, освітлення та мережі заземлення мають бути у справному стані;

5) системи аварійної сигналізації повинні бути справними і відповідати вимогам технічних умов та інструкцій з експлуатації;

6) розподільні пристрої повинні мати чіткі написи, що вказують на призначення окремих ланцюгів і панелей;

7) щити мають бути пофарбовані згідно з вимогами технічних умов з експлуатації електроустановок і постійно бути чистими;

8) корпуси трансформаторів, розподільчих щитів та щитів управління підлягають зануленню або заземленню.

2. Персонал, який обслуговує трансформаторні підстанції, перетворювальні підстанції і розподільні пристрої, повинен мати схеми і вказівки про допустимі режими роботи електрообладнання в нормальних та аварійних умовах.

3. Клас ізоляції електрообладнання має відповідати номінальній напрузі мережі, а пристрої захисту від перенапружень - рівню ізоляції електрообладнання.

4. Межа нагрівання конструкцій, розміщених поблизу струмоведучих частин і доступних для дотику персоналу, не повинна перевищувати 50 °C, а недоступних для дотику - 70 °C.

5. Конструкції можна не перевіряти на нагрівання, якщо по струмоведучих частинах або поблизу конструкцій проходить змінний струм 1000 А і менше.

Періодичність перевірки нагрівання цих конструкцій не рідше одного разу на 3 місяці визначає особа, відповідальна за електрогосподарство.

6. У всіх колах розподільних пристроїв слід передбачити встановлення роз’єднувальних пристроїв з видимим розривом, що забезпечує можливість від’єднання всіх апаратів (вимикачів, віддільників, запобіжників, трансформаторів струму, трансформаторів напруги тощо) кожного кола від збірних шин, а також від інших джерел напруги.

7. Огляд і очищення розподільних пристроїв, щитів, щитків від пилу і забруднення слід проводити не рідше 1 разу на 3 місяці.

3. Опалення

1. За технічний стан і контроль за експлуатацією, своєчасний та якісний ремонт опалювальних установок відповідають головний механік або інша особа, призначена розпорядчим документом, а в цехах, майстернях, на дільницях, у складах, лабораторіях та на окремих об’єктах (підрозділах) - керівники цих підрозділів.

2. У вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних приміщеннях категорій А, Б і В застосовування пічного опалення є неприпустимим.

3. Перед початком опалювального сезону котельні, теплогенеруючі та калориферні установки, інші опалювальні прилади слід старанно перевірити і відремонтувати.

Забороняється експлуатувати несправні опалювальні установки.

4. Опалення повинні виконувати спеціально призначені працівники, які пройшли протипожежний інструктаж, котрий слід проводити щороку перед опалювальним сезоном.

5. У вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А і Б слід застосовувати систему водяного або парового опалення (за винятком приміщень, у яких зберігаються або застосовуються речовини, що при з’єднанні з водою або водяною парою утворюють вибухонебезпечні суміші, чи речовини, які здатні до самоспалахування або до вибуху при взаємодії з водою).

4. Електричне опалення

1. Приміщення категорій А та Б за вибухопожежонебезпекою не опалюють електричними приладами.

У разі застосування електронагрівальних приладів у пожежонебезпечних зонах будь-якого класу згідно з умовами виробництва електронагрівальні прилади мають бути захищеними від контакту з горючими матеріалами і встановлюватись на поверхні з негорючого матеріалу. Температура зовнішньої поверхні електроопалювальних приладів у найбільш нагрітому місці в нормальному режимі роботи не повинна перевищувати 85 °C.

Пожежонебезпечні зони складських приміщень не опалюють електричними приладами.

2. Відстань від приладів електроопалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій повинна становити не менше як 0,25 м.

3. Електричні повітронагрівачі і опалювальні прилади повинні розміщуватись так, щоб до них був забезпечений вільний доступ для огляду та очищення.

Усі поверхні нагрівальних приладів у виробничих приміщеннях зі значним виділенням горючого пилу повинні бути гладкими для зручності очищення.

4. Застосовують лише електричні опалювальні прилади заводського виготовлення.

5. Опалювальні електроприлади перед початком опалювального сезону слід перевірити та, за потреби, відремонтувати або замінити.

6. Забороняється:

складати спецодяг, промаслені речі, горючі матеріали і предмети на електричні опалювальні прилади і сушити їх там;

експлуатувати електричні опалювальні прилади, які не мають протипожежних відступів від горючих конструкцій будівель, а також підставок із негорючих матеріалів;

залишати увімкненими електричні опалювальні прилади без нагляду.

7. Для опалення невеликих приміщень (крім вибухонебезпечних), будівель можна застосовувати масляні радіатори та електронагрівачі із закритими нагрівальними елементами. Вони повинні мати індивідуальний електрозахист і терморегулятори.

8. Електричні обігрівальні прилади в інвентарних будівлях мобільного типу слід установлювати на відстані не менш як 1 м від горючих матеріалів або відгороджувати від них екранами з негорючих матеріалів.

9. Електронагрівальні прилади можна включати в електромережу тільки зі справними штепсельними з’єднаннями.

5. Газове і центральне опалення

1. Встановлювати газові опалювальні котли, опалювальні апарати і газові водонагрівачі біля стін з негорючих матеріалів або біля стін, захищених негорючими матеріалами, слід на відстані не менш як 0,1 м.

2. Меблі та вироби (предмети) з горючих матеріалів необхідно встановлювати на відстані не менш як 0,2 м від газових нагрівачів.

3. Забороняється користуватись вогнем для виявлення витікання газу від газопроводів, а також газовими пальниками та пристроями, якщо вони несправні.

4. При появі в приміщенні запаху газу слід негайно припинити його подачу, викликати аварійну газову службу, провітрити приміщення. До усунення несправності забороняється в приміщенні запалювати сірники, палити, включати або виключати електроприлади.

5. Усі будівлі суб’єкта господарювання, як правило, мають бути обладнані системами центрального опалення.

6. Переобладнання котельних під газове паливо, експлуатація газового обладнання повинні здійснюватись відповідно до вимог Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01 жовтня 1997 року № 254, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 травня 1998 року за № 318/2758 (далі - Правила безпеки систем газопостачання України).

7. У приміщеннях, обладнаних системами водяного або парового опалення, є неприпустимим зберігання, застосування та використання речовин і матеріалів:

здатних до самозаймання або вибуху у разі дотику до гарячих поверхонь нагрівальних приладів, трубопроводів або у разі взаємодії з водою;

таких, що при контакті з водою виділяють горючі гази або пари (карбід кальцію, калій тощо).

8. Заборонено залишати без нагляду котли, що працюють, особам, які їх обслуговують. Виняток становлять котли, контроль за роботою яких та управління якими здійснюються з диспетчерського пульта.

9. В окремо розташованих котельних допускається встановлення закритих витратних баків для рідкого палива об’ємом не більш як 5 м-3 (для мазуту) або 1 м-3 (для легкого нафтового палива).

10. У приміщеннях котельної забороняється:

1) проводити роботи, не пов’язані з технічним обслуговуванням та наглядом за обладнанням котельної;

2) допускати сторонніх осіб і доручати їм обслуговування котлів;

3) сушити на котлах спецодяг, взуття та інші горючі матеріали;

4) допускати підтікання рідкого палива або витікання газу із системи паливоподавання;

5) подавати паливо при несправній системі паливоподавання, «згаслих» форсунках або газових пальниках;

6) користуватись витратними баками, які не мають пристроїв для відведення палива в аварійну ємкість (тобто безпечне місце) у разі пожежі;

7) палити топку, якщо несправні прилади автоматичного регулювання, сигналізації та захисту обладнання;

8) застосовувати відкритий вогонь або палити у приміщеннях, де встановлена ємкість з паливом;

9) використовувати як паливо відходи нафтопродуктів та інші ЛЗР та ГР, не передбачені технічними умовами на експлуатацію котельного обладнання;

10) застосовувати паливопроводи з горючих матеріалів.

11. Попіл і шлак, що їх вигрібають із топки, слід заливати водою і виносити в місця, спеціально відведені для цього.

6. Калориферне (повітряне) опалення

1. Галузь застосування калориферних установок визначається ДБН В2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціювання».

2. Перед початком опалювального сезону калориферні установки слід перевірити і відремонтувати. Експлуатація несправних установок неприпустима.

3. Під час експлуатації калориферів слід:

1) постійно тримати у справному стані контрольно-вимірювальні прилади;

2) зашпарувати негорючими матеріалами виявлені шпарини між калориферами та будівельними конструкціями камер;

3) забезпечити відстань між калориферами і конструкціями з горючих матеріалів не менш як 1,5 м за наявності вогневого або електричного підігрівання і не менш як 0,1 м, коли теплоносіями є вода або пара;

4) стежити за тим, щоб транзитні канали, якими подається нагріте у калорифері повітря, не мали отворів, крім призначених для подавання повітря в приміщення;

5) систематично очищати калорифери від забруднення пневматичним або гідравлічним способом.

7. Вентиляція і кондиціювання

1. Вентиляційні установки і системи, які застосовуються суб’єктом господарювання, повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм та нормативних документів, мати інструкції з експлуатації, що визначають експлуатаційний і протипожежний режими роботи залежно від умов виробництва, строки очищення повітроводів, фільтрів, вогнезатримувальних клапанів та іншого обладнання, а також порядок дій обслуговуючого персоналу у разі виникнення пожеж або аварій.

2. Не допускається робота технологічного обладнання у вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях, у разі несправності (відсутності) або за відключених гідрофільтрів, сухих фільтрів, пиловідсмоктувальних, пиловловлювальних та інших пристроїв систем вентиляції.

3. Щоб у вентилятори не потрапляли металеві і тверді речовини, місцеві відсмоктувачі вентиляційних систем, які видаляють пожежонебезпечні та вибухонебезпечні речовини, мають бути обладнані захисними сітками і магнітними уловлювачами.

4. Забороняється прокладати повітроводи, якими переміщуються вибухопожежонебезпечні гази, пари і пил, у підвальних приміщеннях та каналах під підлогою.

5. Усередині повітроводів і на їх стінках забороняється розміщувати газопроводи і трубопроводи з горючими речовинами, кабелі, електропроводку та каналізаційні трубопроводи, а також не допускається перетинання повітроводів з комунікаціями.

6. Усі металеві повітроводи, трубопроводи, фільтри та інше обладнання витяжних установок, які транспортують горючі та вибухонебезпечні речовини, мають бути заземлені і захищені від статичної електрики.

7. Вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи слід регулярно очищати від горючого пилу, відходів виробництва, жирових відкладень пожежобезпечними способами. Перевірку та очищення вентиляційного обладнання слід проводити за графіком, затвердженим головним інженером або іншою посадовою особою. Результати огляду обов’язково заносяться до спеціального журналу.

8. Витяжні повітроводи, якими транспортуються горючі та вибухонебезпечні речовини (пил, волокна), повинні мати пристрої для очищення (люки, розбірні з’єднання тощо).

9. Вогнезатримуючі пристрої (заслінки, шибери, клапани тощо), магнітні уловлювачі у вентиляційних повітроводах, пристрої блокування вентиляційних систем з установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння, а також автоматичні пристрої відключення вентиляції в разі виникнення пожежі слід перевіряти в установлені керівником суб’єкта господарювання строки (але не рідше одного разу на півроку) і тримати у справному робочому стані.

10. Під час експлуатації вентиляційних систем забороняється:

1) закривати витяжні канали, отвори і грати;

2) залишати двері вентиляційних камер відкритими;

3) відключати або знімати вогнезатримувальні пристрої;

4) випалювати жирові відкладення та інші горючі речовини, що накопичилися у повітропровідних зонах;

5) складати впритул (на відстані менш як 0,5 м) до повітроводів та обладнання горючі матеріали або негорючі матеріали в горючій упаковці;

6) видаляти за допомогою однієї системи відсмоктувачів (відкачування) різні гази, пари, пил та інші елементи, які в разі змішування можуть спричиняти спалахи, горіння або вибух;

7) використовувати припливно-витяжні повітроводи і канали для відведення газів від приладів опалення, газових колонок, кип’ятильників та інших нагрівальних приладів;

8) експлуатувати переповнені «циклони».

11. Перед початком експлуатації, після ремонту або реконструкції вентиляційні системи повинні пройти налагодження й випробування, про що складається акт у встановленому порядку.

12. Зміна регулювання вентиляційних установок, приєднання додаткових насадок і каналів можливі тільки у разі згоди особи, відповідальної за експлуатацію вентиляційних установок, у разі наявності відповідних обгрунтувань.

13. Вентиляційні установки в цехах з ремонту та обслуговування КТЗ повинні працювати за затвердженим графіком, складеним з урахуванням часу прибуття, виїзду КТЗ та руху їх з одного поста на інший. Графік слід вивісити біля пульта управління вентиляційною установкою.

14. Забороняється зберігання у вентиляційних камерах будь-якого обладнання і матеріалів. Вентиляційні камери мають бути постійно замкненими на замок, а вхід до них стороннім особам - заборонений.

15. У місцях перетинання протипожежних перешкод повітроводи слід обладнати автоматичними вогнезатримувальними пристроями (заслінками, шиберами, клапанами).

16. У разі зміни технологічних процесів, а також у разі перестановки виробничого обладнання, яке виділяє горючі гази, пари або аерозолі, вентиляційні системи (установки), що діють на цій дільниці (у цеху), слід переобладнати відповідно до нових умов.

17. Вентиляційні установки, які обслуговують пожежонебезпечні та вибухонебезпечні приміщення, повинні мати пристрої (для кожного приміщення) для дистанційного включення або відключення їх при пожежах чи аваріях відповідно до вимог інструкцій з пожежної безпеки.

18. У приміщеннях, де розміщені КТЗ для перевезення нафтопродуктів у кількості до 10 автомобілів та загальною місткістю автоцистерн до 30 м-3, слід передбачати механічну вентиляцію в обсязі триразового повітрообміну за годину зі встановленням резервних вентиляторів, які автоматично вмикаються, якщо зупинились основні.

19. Припливно-витяжну вентиляцію, розраховану на умови роботи двигунів КТЗ на бензині або дизельному паливі, слід передбачати у приміщеннях постів технічного обслуговування і поточного ремонту, діагностування газобалонних транспортних засобів та регулювальних робіт з ними, з урахуванням постійно діючої природної вентиляції в обсязі одноразового повітрообміну, а також з урахуванням наявності зворотних клапанів.

Застосування для цих приміщень системи припливної вентиляції з рециркулюванням повітря є неприпустимим.

20. Конструкція і матеріал вентиляторів, регулювальних та інших пристроїв вентиляційних систем для приміщень, у повітрі яких можуть міститись легкозаймисті або вибухонебезпечні речовини (гази, пари, пил), повинні унеможливлювати іскроутворення. Електродвигуни і вентилятори, що встановлюються у цих приміщеннях, мають бути у вибухозахисному виконанні.

21. Під час експлуатації автоматичних вогнезатримувальних пристроїв слід:

не рідше одного разу на тиждень перевіряти їх загальний технічний стан;

своєчасно очищати від забруднення горючим пилом чутливі елементи приводу засувок (легкоплавкі замки, легкогорючі вставки, термочутливі елементи тощо).

22. Системи витяжної вентиляції приміщень для формувального та акумуляторного відділень (дільниць) і приміщень для регенерації масла не допускається об’єднувати між собою і із системою вентиляції інших приміщень.

23. Монтаж, підключення, прокладення мереж, влаштування електричного захисту на лініях, які живлять побутові кондиціонери, повинні проводитись відповідно до вимог інструкції з експлуатації кондиціонерів та правил улаштування електроустановок.

24. Лінії живлення до кожного побутового кондиціонера, групи кондиціонерів слід забезпечувати автономним пристроєм електричного захисту незалежно від наявності захисту на загальній лінії, яка живить групу кондиціонерів.

25. Переріз електропроводів, які живлять поодинці встановлені побутові кондиціонери, повинен відповідати допустимій щільності струму, яка визначається паспортом на виріб.

26. Під час експлуатації побутових кондиціонерів забороняється:

1) при встановленні кондиціонера у віконному отворі використовувати як опорні конструкції горючі елементи конструкцій рам замість монтажних кріплень заводського виготовлення або інших металевих конструкцій;

2) кустарним способом переробляти кондиціонери з метою зміни їх функціонального призначення;

3) замінювати наявні триполюсні штепсельні роз’єднувачі на двополюсні;

4) встановлювати кондиціонери у внутрішніх протипожежних перегородках та стінах;

5) встановлювати кондиціонери у вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А та Б за ДБН В.1.1.7–2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва».

8. Каналізація

1. Речовини, які містять ЛЗР та ГР і у взаємодії з водою виділяють вибухопожежонебезпечні гази (карбід кальцію, негашене вапно тощо), скидати (зливати) у каналізаційну мережу неприпустимо, навіть в аварійних ситуаціях.

2. Каналізація для відведення промислових стоків по всій своїй довжині повинна бути закритою і виготовлена з негорючого матеріалу.

3. Під час відвернення розповсюдження вогню у разі пожежі мережа промислової каналізації повинна бути обладнана гідравлічними затворами, які слід встановлювати на випусках стоків з виробничих приміщень, від майданчиків з технологічними установками, апаратами, резервуарами, зливо-наливними естакадами тощо, в яких застосовуються легкозаймисті, горючі та вибухонебезпечні речовини. Шар води, який утворює гідравлічний затвор, повинен бути не меншим за 0,25 м.

4. Для відведення пари і газів каналізацію по підземній трасі слід обладнати вентиляційними стояками.

5. Каналізаційні мережі та гідравлічні затвори слід періодично оглядати й очищати. Кришки колодязів огляду каналізації повинні бути постійно закритими, а на складах ЛЗР та ГР - бути пофарбованими. Фарба має відрізнятися від кольору підлоги та покажчиків місця перебування колодязів.

6. Заборонено:

експлуатувати виробничу каналізацію з несправними або неправильно виконаними гідравлічними затворами;

об’єднувати потоки різних стічних вод, які спроможні в разі змішування утворювати й виділяти вибухонебезпечні суміші;

з’єднувати витяжну частину каналізаційних стояків з вентиляційними системами та димоходами;

використовувати для освітлення гідравлічних затворів і колодязів ліхтарі, факели та інші види відкритого вогню.

XI. Засоби протипожежного захисту та зв’язку

1. Установки пожежної сигналізації та автоматичні установки пожежогасіння (далі - АУП) за їх наявності у суб’єкта господарювання (на об’єкті) повинні утримуватись у працездатному стані і щодо них слід вживати таких заходів:

проведення технічного обслуговування з метою забезпечення надійної роботи на період строку служби;

матеріально-технічне (ресурсне) забезпечення з метою безумовного виконання функціонального призначення в усіх режимах експлуатації, підтримання і своєчасного відновлення працездатності;

опрацювання належної експлуатаційної документації, потрібної для підтримання в робочому стані установок пожежної сигналізації і АУП, для обслуговуючого персоналу і чергових.

2. Будівлі, їх окремі приміщення та споруди слід обладновувати установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння відповідно до вимог будівельних норм та інших нормативних документів.

3. Апаратура та обладнання, які входять до складу установок пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, мати сертифікат якості заводу-виробника і не мати дефектів.

4. Установки пожежної автоматики слід тримати у справному стані і постійній готовності для використання за призначенням. Несправності слід усувати негайно, реєструючи це у спеціальному журналі обліку несправностей установки пожежної автоматики.

5. Регламентні роботи з технічного обслуговування і планово-попереджувального ремонту установок пожежної сигналізації та пожежогасіння слід виконувати згідно з планом-графіком, заздалегідь повідомивши центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки.

6. На опорах силових електромереж забороняється прокладати лінійну частину установок пожежної сигналізації і комплексну охоронно-пожежну сигналізацію.

7. Клемові коробки приладів повинні бути закритими й опломбованими захисними кришками, а корпуси приладів - заземленими.

8. Приміщення з установленими в ньому приймально-контрольними приладами та станціями повинно бути сухим, добре вентильованим, мати достатній рівень штучного й природного освітлення, а також обладнаним аварійним освітленням.

9. Електроживлення установок пожежної сигналізації, комплексної охоронно-пожежної сигналізації та АУП слід здійснювати за I категорією згідно з правилами улаштування електроустановок.

У разі використання акумуляторних батарей як джерел резервного живлення ємкість їх повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в черговому режимі, не менше як три години - у режимі «Тривога».

10. Розміщення світлових і звукових сигнальних пристроїв тривоги слід виконувати відповідно до вимог технічних документів.

11. АУП, змонтовані і введені в експлуатацію, повинні відповідати проектній документації та вимогам нормативних документів. Внесення будь-яких змін у конструкцію установки, перепланування захищуваних приміщень та їх переобладнання можливі за узгодженням з проектною організацією, з обов’язковим поінформуванням органів державного нагляду у сфері пожежного нагляду.

12. АУП повинні мати автоматичне, дистанційне та місцеве управління. Виняток - спринклерні установки, які не мають дистанційного і місцевого пуску.

13. Неприпустимим є переведення установок з автоматичного пуску на ручний, за винятком випадків, зазначених у нормативних документах.

Пристрої ручного пуску АУП мають бути захищеними від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень, а також мають установлюватись поза можливою зоною горіння, у доступному місці.

Для визначення місцезнаходження АУП слід застосовувати вказівні знаки, розміщуючи їх як усередині, так і поза приміщенням.

14. Елементи та вузли АУП мають бути пофарбованими відповідно до вимог стандартів.

15. Забороняється:

використовувати трубопроводи АУП для підвішування або кріплення будь-якого устаткування;

приєднувати виробниче обладнання та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУП;

встановлювати запірну арматуру і фланцеві з’єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.

16. Приміщення, де розташовані вузли управління, насосні станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення та бути постійно зачиненими.

Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечувати телефонним зв’язком з диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуговуючого та оперативного (чергового) персоналу. Над входом до приміщення слід розмістити табло з написом «Станція пожежогасіння».

17. Посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизились проти значень, установлених експлуатаційною документацією на 10 % і більше, підлягають зарядженню (перезарядженню).

18. Посудини і балони АУП слід захищати від прямого сонячного проміння та безпосереднього теплового впливу, опалювальних або нагрівальних приладів.

19. Приміщення, які захищені установками об’ємного пожежогасіння, повинні бути обладнані пристроями для самовільного зачинення дверей.

20. Автоматичні установки об’ємного пожежогасіння, які мають електричну частину і призначені для захисту приміщення, де перебувають люди, повинні мати:

звукову і світлову сигналізацію, яка сповіщає про подачу в ці приміщення вогнегасної речовини;

пристрій переключення автоматичного пуску на ручний з відповідним сигналом у приміщення чергового персоналу;

пристрої затримки (сповільнення) випуску вогнегасної речовини в об’єкт, який захищається АУП.

Всередині такого приміщення слід встановлювати світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло («Газ - виходь!», «Піна - виходь!» тощо) і звуковий сигнал оповіщення. Біля входу в приміщення, яке захищається, слід встановлювати світловий сигнал («Газ - не заходити!», «Піна - не заходити!» тощо), а у приміщенні чергового персоналу - відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.

21. Будівлі та споруди, окремо розташовані або віддалені і ті, що перебувають поблизу населених пунктів, слід забезпечувати засобами пожежного зв’язку (телефонами, радіозв’язком, оповіщувачами), передбачивши можливість використання їх для передавання повідомлення про пожежу в будь-яку пору доби.

22. Потенційно пожежонебезпечні об’єкти повинні мати прямий телефонний зв’язок з найближчим підрозділом пожежної охорони, центральним пультом пожежного зв’язку.

23. У разі відсутності на об’єкті телефонного зв’язку слід зазначити на видних місцях (написах-табличках) місце найближчого телефону, спосіб виклику пожежної охорони.

24. Таксофони, встановлені на територіях і в приміщеннях суб’єкта господарювання, мають бути справними і забезпечувати можливість безплатного користування ними для передачі повідомлення у разі виникнення пожежі.

На телефонах повинні бути таблички з номером виклику пожежно-рятувальної служби «101», призначенням цього номера та інформацією, що телефонувати можна безкоштовно.

25. У вибухонебезпечних зонах телефонні апарати і сигнальні пристрої до них повинні бути виконані відповідно до категорії та групи вибухонебезпечної суміші.

XII. Вимоги з утримання пожежної техніки та основних засобів гасіння пожеж

1. Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю, інструментів для господарських, виробничих та інших потреб, не пов’язаних з гасінням пожежі або навчанням протипожежних формувань, забороняється.

У разі виникнення аварій або стихійного лиха застосовувати пожежну техніку можна тільки за згоди центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки.

2. Пересувну пожежну техніку (причіпні та переносні мотопомпи та інше обладнання) слід тримати в опалюваних приміщеннях або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах) з температурою середовища не нижче 10 °C, які мають освітлення, телефонний зв’язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для гарантування нормальних і безпечних умов роботи.

3. Пересувна пожежна техніка постійно повинна перебувати в повній готовності до застосування: бути справною, заправленою пальним, мастильними матеріалами, забезпеченою запасом вогнегасних речовин і повним комплектом придатного до застосування пожежно-технічного озброєння.

4. За кожною одиницею пожежної техніки слід закріплювати водія (моториста), що пройшов спеціальну підготовку.

Суб’єкти господарювання повинні розробити порядок доставки техніки до місця пожежі.

5. Перед уведенням в експлуатацію (постановкою на бойове чергування) пожежні автомобілі (за їх наявності), мотопомпи та причепи слід випробувати на відповідність вимогам нормативної документації за участю представників органу державного нагляду у сфері пожежного нагляду.

6. Види, періодичність, зміст і технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пожежних автомобілів, мотопомп і причепів повинні відповідати вимогам, установленим в експлуатаційній документації на вироби конкретних типів (марок).

Перевірка стану агрегатів проводиться перед пуском двигуна, про що слід зробити запис у спеціальному журналі, який зберігається в приміщенні, де встановлена ця техніка.

7. Виробничі, адміністративні, складські й допоміжні приміщення, технологічні установки, а також відкриті площадки для зберігання матеріалів, продукції, обладнання, стоянки автотранспортної техніки повинні бути забезпечені первинними засобами гасіння пожеж: вогнегасниками, пожежним інвентарем (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та ручним пожежним інструментом (гаки, ломи, сокири тощо).

8. Місця, де зберігаються пожежна техніка та засоби гасіння пожеж, необхідно зазначати на вказівних знаках, які слід розміщувати на видних місцях на висоті 2 - 2,5 м як усередині, так і назовні приміщення.

9. Норми і потреби в первинних засобах пожежогасіння визначаються відповідно до вимог нормативно-правових актів з пожежної безпеки.

10. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських та інших приміщеннях, будівлях, спорудах і на території суб’єкта господарювання, як правило, слід установлювати спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) слід розміщувати ті первинні засоби гасіння пожеж, які можуть застосовуватись у цьому приміщенні, споруді, установці.

11. Пожежні щити (стенди) і засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори.

12. На пожежних щитах (стендах), ящиках для піску і бочках для води слід указувати їх порядкові номери.

Порядковий номер пожежного щита (далі - «ПЩ») позначають після буквеного індексу «ПЩ».

13. У складі пожежного щита (стенда) пісок можна замінити флюсом, карналітом, кальцинованою содою, вогнегасним порошком, глиноземом або іншими з належними пожежогасними характеристиками негорючими та сипкими матеріалами.

14. Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

захист вогнегасників від потрапляння прямого сонячного проміння, а також захист знімних комплектуючих від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів і стендів, що встановлюються поза приміщеннями);

зручність і оперативність зняття (виймання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

15. Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях встановлення не повинні створювати перешкод для евакуації. Їх слід установлювати в легкодоступних і видних місцях (коридорах, на входах і виходах з приміщень тощо).

16. Переносні вогнегасники слід розміщувати:

на висоті не більш як 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані не менш як 1,2 м від краю дверей при їх відкриванні;

у пожежних шафах разом з пожежними кранами у спеціальних тумбах або на пожежних щитах (стендах).

17. Конструкція або зовнішнє оформлення тумби чи шафи для розміщення вогнегасників повинні бути такими, щоб можна було візуально визначити тип вогнегасника, який зберігається в них.

Навішувати вогнегасники на кронштейни, розміщувати їх у тумбах чи пожежних шафах слід так, щоб можна було прочитати маркувальні написи на корпусі.

18. Придатність заряду пінного вогнегасника необхідно перевіряти не рідше одного разу на рік, корпус щороку слід перевіряти на міцність.

19. Заряджати і перезаряджати вогнегасники всіх типів необхідно відповідно до інструкції з експлуатації.

20. Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

пломби на пристроях ручного пуску;

облікові (інвентаризаційні) номери за прийнятою у суб’єкта господарювання системою нумерації;

бирки і маркувальні написи на корпусі, червоний сигнальний колір згідно з державним стандартом.

21. Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами слід перезаряджати або перевіряти, а на цей час на захищуваних площах їх слід заміняти відповідною кількістю заряджених вогнегасників.

22. Вогнегасники, встановлені ззовні приміщення або в неопалюваному приміщенні суб’єкта господарювання, не призначені для експлуатації при негативних температурах, на холодний період (+5 °C і нижче) слід знімати.

Біля місць зберігання вогнегасників вивішуються покажчики «Вогнегасники зберігаються тут», а в тих місцях, де були зняті вогнегасники, таблички із зазначенням найближчого пункту, де вони є.

23. Грубошерсті полотна і повсть розмірами не менш як 1 х 1 м рекомендується зберігати в металевих футлярах з кришками, які періодично (не рідше одного разу на три місяці) слід просушувати й очищувати від пилу.

У місцях застосування і зберігання ЛЗР та ГР розміри полотен слід збільшити до 2 х 1,5 м та 2 х 2 м.

24. У вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А та Б комплектування пожежних щитів ломами, сокирами, відрами та металевими лопатами (совками), які можуть спричиняти іскріння, є неприпустимим.

XIII. Вимоги до протипожежного водопостачання

1. У виробничих, складських, адміністративних і допоміжних приміщеннях суб’єкта господарювання слід передбачити протипожежне водопостачання, яке забезпечує пропуск розрахункової кількості води для гасіння пожеж, виходячи з вимог будівельних норм та нормативних документів за кожним типом споруди.

2. Мережі протипожежного водопроводу повинні забезпечувати необхідні за нормами витрату і напір води. У разі недостатнього напору води у суб’єкта господарювання слід установлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.

3. За технічний стан пожежних гідрантів, установлених на водопровідній мережі, відповідають суб’єкти господарювання, у віданні яких перебувають водопровідні мережі.

4. Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщувати їх необхідно так, щоб забезпечувати зручний забір води пожежними машинами.

5. Перевірку роботоздатності пожежних гідрантів здійснюють особи, які відповідають за їх технічний стан, не рідше як двічі на рік (навесні та восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів мають бути очищеними від бруду, льоду і снігу, у холодну пору - утепленими, а стояки - звільненими від води.

Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.

6. До пожежних гідрантів та водоймищ слід улаштувати під'їзди з твердим покриттям.

Якщо на території об’єкта або поблизу нього (у радіусі 200 м) розташовані природні або штучні джерела води (ріки, озера, басейни тощо), то до них необхідно влаштувати під’їзди з площадками (пірсами) розміром не менш як 12 х 12 м для забору води пожежними автомобілями в будь-яку пору року.

7. У разі неможливості забору води з пожежного резервуара (водоймища) слід передбачати приймальні «мокрі» колодязі, з’єднані з резервуаром (водоймищем) трубопроводом діаметром не менш як 0,2 м. Перед приймальним колодязем на сполучному трубопроводі слід розміщувати в окремому колодязі засувку зі штурвалом під кришкою люка.

8. Місця розташування пожежних гідрантів і водоймищ необхідно обладновувати світловими або флуоресцентними покажчиками з нанесеними:

для пожежного гідранта - буквеним індексом «ПГ», цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, видом водопровідної мережі (тупикова чи кільцева);

для пожежної водойми - буквеним індексом «ПВ», цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, які можна водночас ставити на площадці біля водоймища;

для водонапірної башти - позначенням, яке вказує місце розташування пристроїв для забору води пожежною технікою.

9. Будову внутрішнього протипожежного водопроводу, його потребу у воді, кількість уводів у корпуси та окремі будівлі, витрату води на внутрішнє гасіння пожеж, число струменів від внутрішніх пожежних кранів визначають згідно з вимогами будівельних норм та нормативних документів.

10. Внутрішні пожежні крани слід розміщувати в легкодоступних місцях, при цьому вони не повинні перешкоджати евакуації людей.

11. Внутрішні пожежні крани необхідно укомплектувати пожежними рукавами однакового з ними діаметра завдовжки 10 - 20 м і стволами, а також важелями для полегшення відкривання вентиля.

12. Напірний пожежний рукав слід постійно тримати сухим, добре скоченим, приєднаним до крана і ствола та не рідше одного разу на шість місяців знову скочувати в інший бік.

13. Пожежні крани слід розміщувати у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування і візуального огляду їх без розкривання. Під час закріплення шафок слід враховувати (за потреби) можливість розміщення в них двох вогнегасників.

14. Спосіб встановлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність обертання вентиля та приєднання рукава. Напрям осі вихідного отвору патрубка пожежного крана має виключати різкий злам пожежного рукава в місці його приєднання.

15. На дверцятах пожежної шафи слід зазначити: буквений індекс «ПК», порядковий номер крана, номер телефону найближчої пожежної частини.

Зовнішнє оформлення дверцят має відповідати вимогам державних стандартів.

16. Пожежні крани двічі на рік (весною та восени) підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на роботоздатність з пуском води та реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.

17. Пожежні крани повинні бути постійно у справному стані, доступними для використання.

18. У неопалюваних приміщеннях у зимовий час воду з внутрішнього протипожежного водопроводу необхідно зливати.

Біля внутрішніх пожежних кранів мають бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання засувки або пуску насоса.

З порядком відкривання засувки або пуску насоса слід ознайомити всіх, хто працює в приміщенні.

За наявності засувки з електроприводом відкриття її і пуск насоса слід здійснювати дистанційно - від пускових кнопок, які встановлюються біля внутрішніх пожежних кранів.

XIV. Вимоги пожежної безпеки для складського господарства

1. Матеріальні склади

1. Під час зберігання матеріалів і виробів потрібно враховувати пожежонебезпечні фізико-хімічні властивості (здатність до окислення, самонагрівання тощо), сумісність, а також ознаки однорідності речовин, що застосовуються для гасіння пожежі.

Заборонено зберігання в одній секції з автомобільними шинами інших виробів і матеріалів.

2. На складах слід дотримуватися правил сумісного зберігання матеріальних цінностей.

3. Електрообладнання на складах встановлюється у вибухобезпечному щодо займистості виконанні. Загальний вимикач повинен розміщуватися поза складськими приміщеннями у спеціальних шафах або нішах.

4. Горючі конструкції в середині складських приміщень повинні бути оброблені вогнезахисними речовинами.

5. Використання електроопалювальних приладів допускається тільки у приміщеннях для обслуговуючого персоналу складів (побутових приміщень), відділених від складських приміщень протипожежними перегородками та перекриттям.

6. Матеріали, що зберігаються не на стелажах, слід складати в штабелі. Проти дверних прорізів складу слід залишати проходи шириною, рівною ширині дверей, але не меншою як 1 м.

7. У складських приміщеннях заборонено:

зберігати пожежовибухонебезпечні товари (лаки, фарби, розчинники), балони з газом та продукцію в аерозольній упаковці, не вивісивши на зовнішньому боці воріт (дверей) інформаційні картки, що характеризують пожежну небезпеку матеріалів, які зберігаються у приміщенні, їх кількість та заходи щодо ліквідації загорання цих матеріалів;

зберігати продукцію на стелажах (навалом) на відстані менше 0,8 м від стін і труб опалення;

в’їзд автотранспорту до складських приміщень без іскрогасників.

8. Наприкінці роботи завідувач складу (комірник) повинен обійти всі приміщення і, лише впевнившись в їх пожежобезпечному стані, вимкнути електронапругу, закрити склад та зробити запис у журналі.

2. Склади ЛЗР і ГР

1. Норми зберігання нафтопродуктів і протипожежні вимоги до приміщень, призначених для їх зберігання та роздавання, а також до протипожежних розривів регламентуються будівельними нормами та нормативними документами.

2. Обладнання наземних ємностей для зберігання рідкого палива на території суб’єкта господарювання забороняється.

3. Під час огляду резервуарів, відбору проб або замірювання рівня рідини слід застосовувати пристрої, які унеможливлюють іскроутворення під час ударів. Необхідний нагляд за справністю блискавковідводів і заземлювальних пристроїв з перевіркою на омічний опір один раз на рік (у літній період, за сухої погоди).

4. У процесі експлуатації резервуарів необхідний постійний контроль за справністю дихальних клапанів та вогняних перешкод. За температури повітря вище нуля перевірки слід проводити не рідше одного разу на місяць, а нижче нуля - не рідше двох разів на місяць. У зимовий період дихальні клапани і сітки необхідно очищати від льоду.

5. Під час ремонту (зварювання) резервуарів усі засувки на сусідніх резервуарах і трубопроводах слід прикрити повстю, просоченою антипіренами (у літній період повсть слід змочити водою). Електро- і газозварювальну апаратуру допускається розміщувати на відстані не ближче 50 м від резервуарів, які експлуатуються.

6. Роботи з ремонту резервуарів слід проводити тільки після повного звільнення резервуара від рідини, від’єднання від нього трубопроводу, відкриття всіх люків, старанного очищення (пропарювання та промивання), відбору з резервуара проб повітря та аналізу на відсутність вибухонебезпечної концентрації газів.

7. У разі наливання неприпустимим є переповнення ємності з нафтопродуктами.

Під час наливання і зливання ЛЗР та ГР персонал, який обслуговує, повинен додержуватися запобіжних заходів при приєднанні шлангів та інших приладів до цистерн з пальним. Під час наповнення цистерни наконечник шланга необхідно опустити не менше ніж на 0,2 м до дна цистерни. Категорично забороняється наливати ЛЗР і ГР у резервуари та іншу тару струменем, який вільно падає. Інструмент, застосований під час зливання і наливання, має бути виготовлений з металу, який не дає іскор при ударі.

8. Для місцевого освітлення під час зливання та наливання слід застосовувати акумуляторні ліхтарі у вибухобезпечному виконанні.

9. Зливні та наливні трубопроводи, стояки необхідно регулярно оглядати та проводити їх запобіжний ремонт. Виявлену течу у зливно-наливних пристроях слід негайно усунути. За неможливості негайного усунення течі несправна частина зливного пристрою має бути відключена.

10. Заборонено зберігати ЛЗР і ГР у несправній тарі. Укладати бочки у сховища необхідно обережно, не допускаючи ударів одна об іншу, і обов’язково пробками вгору.

Укладати бочки з нафтопродуктами з температурою спалаху парів 28 °C і нижче припустимо тільки в один ряд, бочки з іншими нафтопродуктами - не більш як у два ряди.

11. Для розливання ЛЗР і ГР слід мати ізольовану площадку (приміщення), обладнану відповідними пристроями для виконання цих робіт.

Відпускати ЛЗР і ГР можливо лише за допомогою сифона або насоса у спеціальну тару з кришками, які щільно закриваються. Відпускати ЛЗР і ГР у скляні чи поліетиленові посудини забороняється.

12. На території складів ЛЗР і ГР забороняється:

палити;

застосовувати відкритий вогонь для освітлення та відігрівання замерзлих або застиглих нафтопродуктів, частин запірної арматури, трубопроводів та іншого. Відігрівати їх слід тільки парою, гарячою водою або нагрітим піском.

13. Перевозити паливо слід в автоцистернах, причіпних цистернах та інших ємностях, спеціально виготовлених з цією метою.

14. Зберігати ЛЗР і ГР у тарі слід у будівлях або на майданчиках під навісами з негорючих матеріалів.

15. Заборонено зберігання в тарі на відкритих площадках нафтопродуктів з температурою спалаху 45 °C і нижче.

16. Будівлі і споруди (за винятком металевих резервуарів), склади для зберігання ЛЗР і ГР повинні мати не нижче II-го ступеня вогнетривкості.

17. Будівлі для зберігання ГР у тарі можуть бути заввишки не більше трьох поверхів, а ЛЗР - одноповерхові.

18. Загальна місткість однієї будівлі для зберігання нафтопродуктів у тарі не повинна перевищувати 1200 м-3 - для ЛЗР, 6000 м-3 - для ГР. При цьому в одному приміщенні (секції) допускається зберігати не більш як 200 м-3 ЛЗР, 1000 м-3 ГР. Приміщення для зберігання ЛЗР і ГР слід обладнати припливно-витяжною вентиляцією, виконаною відповідно до вимог будівельних норм та нормативних документів.

19. Дверні прорізи у приміщеннях для зберігання ЛЗР і ГР у тарі повинні мати пороги з пандусами заввишки не менш як 0,15 м, щоб запобігти розливанню рідини у разі аварії. Підлога в цих приміщеннях має бути з негорючих матеріалів зі схилами для стікання рідини до лотків і трапів.

20. Під час зберігання бочок з ЛЗР і ГР у будівлях слід виконувати такі вимоги:

1) допускається вручну укладати бочки на підлозі не більш як у два яруси;

2) при механізованому укладанні бочок кількість ярусів не повинна перевищувати: п’яти - для ГР, трьох - для ЛЗР;

3) по ширині штабеля або стелажа слід укладати не більш як дві бочки;

4) укладати бочки на кожному ярусі стелажа необхідно в один ряд по висоті незалежно від виду нафтопродуктів;

5) проходи для транспортування бочок повинні мати ширину не менш як 1,8 м, а інші (між стелажами або штабелями) - не менш як 1 м.

21. Порожні металеві бочки, забруднені нафтопродуктами, слід зберігати окремо на спеціально виділених площадках зі щільно закритими пробками (кришками), укладеними не більш як у чотири яруси і відповідно до вимог, установлених для зберігання нафтопродуктів у тарі на відкритих площадках.

22. На складах нафтопродуктів повинен бути запас вогнегасних речовин у кількостях, потрібних для гасіння пожежі в найбільшому резервуарі, а також засоби для їх подавання.

3. Склади горючих газів (у балонах)

1. Склади для зберігання балонів з горючими газами мають бути одноповерховими, з покриттями, що легко скидаються, і не мати горищних приміщень.

2. Балони з горючими газами слід зберігати, транспортувати, переносити з місця на місце за наявності захисних ковпаків. Їх можна зберігати у спеціальних приміщеннях або на відкритих площадках, захищених від опадів і сонячного проміння.

3. Склади для зберігання балонів з горючими газами повинні мати примусову вентиляцію, яка постійно працює, що гарантує безпечні концентрації газів.

У цих складах припустиме тільки водяне, парове низького тиску або повітряне опалення.

На дверях (воротах) складів балонів з газами слід вивішувати інформаційні таблички із зазначенням вогнегасної речовини, яку допускається застосовувати в разі пожежі.

4. Балони з горючими газами (водень, ацетилен, пропан, етилен тощо) необхідно зберігати окремо від балонів з киснем, стисненим повітрям, хлором, фтором та іншими окислювачами, а також окремо від токсичних газів.

5. На відстані 10 м навколо місця зберігання балонів з газами не зберігають інші речовини, матеріали та предмети.

6. Балони, в яких виявлено витікання газу, необхідно негайно забирати зі складу в безпечне місце.

7. Балони, призначені для зберігання горючих газів у стисненому, скрапленому і розчиненому станах, повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, а також вимогам НПАОП 0.00-1.20-98 «Правила безпеки систем газопостачання України».

8. У складах балонів горючих газів не зберігають інші речовини, матеріали і речі.

9. Під час складування не можна допускати ударів між балонами, падіння ковпаків і балонів на підлогу.

10. Покриття підлоги складу горючих газів і рампи повинно бути з негорючих матеріалів, які не утворюють іскор.

11. Під час перекантовування балонів вручну забороняється братись за вентилі. Торкатись вентилів кисневих балонів, балонів зі стисненим повітрям руками, рукавицями та обтиральними матеріалами, забрудненими маслом і жирами, не допускається.

12. Наповнені горючими газами балони, які мають «башмаки», повинні зберігатись у вертикальному положенні. Щоб уберегти їх від падіння, балони слід установлювати у спеціально обладнані гнізда, клітки або обгороджувати бар’єрами.

13. Балони, що не мають «башмаків», слід зберігати в горизонтальному положенні на дерев’яних рамах або стелажах. Під час укладання в штабелі висота їх не повинна перевищувати 1,5 м, усі вентилі мають бути закритими запобіжними ковпаками і оберненими в один бік.

14. У складах горючих газів повинні бути вивішені інструкції, правила, плакати про те, як поводитись з балонами. Розміщувати балони слід таким чином, щоб був вільний доступ до них, для термінової евакуації окремих балонів (або їх групи) у разі виникнення пожежі або в інших аварійних ситуаціях.

15. Обслуговуючий персонал повинен знати пожежну небезпечність газів, які зберігаються, порядок евакуації балонів, правила гасіння горючих газів.

4. Склади хімічних речовин

1. Обслуговуючий персонал повинен знати пожежну небезпеку хімічних речовин, що зберігаються, правила безпечного зберігання, особливості гасіння хімічних речовин та реактивів.

2. На складах має бути розроблений план розміщення хімічних речовин із зазначенням їх найбільш характерних властивостей: «Вогненебезпечні», «Отруйні», «Хімічно активні» та інші.

3. Зберігання хімічних речовин може здійснюватися в закритих сухих приміщеннях у тарі, характер (тип, вид) якої залежить від фізико-хімічних та пожежонебезпечних властивостей продукції та кліматичних умов.

4. Сильнодійні отруйні речовини можливо зберігати лише у суворій відповідності з чинними для них спеціальними правилами.

5. Будівлі складів хімічних речовин мають бути не нижчими II ступеня вогнестійкості. З урахуванням однорідності фізико-хімічних і пожежонебезпечних властивостей речовин, що зберігаються, склади слід розбивати на окремі приміщення (відсіки), ізольовані одне від одного протипожежними перегородками 1-го типу.

6. Сулії з рідкими хімічними речовинами можливо зберігати лише обрешетованими дерев’яними планками або у плетених кошиках.

7. Для вантажно-розвантажувальних робіт слід застосовувати устаткування, характер якого залежить від вибухопожежонебезпечності продукції.

8. Підлога у приміщеннях для зберігання рідких хімічних речовин у тарі повинна мати похил для стікання випадково розлитої рідини до спеціальних приймачів.

У складах, де зберігаються кислоти, повинні бути нейтралізувальні речовини (сода, крейда чи вапно).

9. Під час зберігання азотної та сірчаної кислот необхідно вжити заходів з недопущення стикання їх з деревиною, соломою та іншими речовинами органічного походження.

Концентровану азотну кислоту заборонено розливати у скляні сулії.

10. Склади, в яких зберігається карбід, який бурхливо реагує з водою, слід розміщувати в сухих, добре вентильованих одноповерхових приміщеннях з легким дахом. Усередині цих приміщень не повинно бути водяних, парових та каналізаційних труб. Дахи та стіни не повинні пропускати атмосферні опади, приміщення повинні мати захист від потрапляння грунтових вод.

11. Карбід кальцію повинен зберігатися в сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Рівень підлоги приміщення повинен бути на 0,2 м вище планувальної позначки (рівня) прилеглої території. Забороняється розміщувати склади для зберігання карбіду кальцію в підвальних приміщеннях та низьких місцях, які затоплюються або в інший спосіб потрапляють під дію концентрованої вологи. Барабани з карбідом кальцію зберігаються на складах як у вертикальному, так і горизонтальному положенні.

12. Сулії з кислотами можна встановлювати на стелажах не більше ніж у два яруси по висоті або зберігати на підлозі групами, кількістю не більше як 100 штук, по два чи чотири ряди у кожній, розділеними бортиком заввишки не менше 0,15 м.

13. Заборонено:

проводити у складах роботи, не пов’язані із забезпеченням процесу зберігання хімічних речовин;

входити до складських приміщень, де зберігаються речовини, що вступають у реакцію з водою, у вогкому (вологому) одязі та взутті;

застосовувати для закривання сулій з кислотою пробки з органічних матеріалів (дерева, тканини, соломи тощо).

XV. Порядок дій у разі пожежі

1. У разі виникнення пожежі дії суб’єкта господарювання та персоналу слід спрямувати на гарантування безпеки та евакуацію людей.

2. Кожний працівник, який виявив пожежу, повинен:

негайно повідомити по телефону пожежну охорону, назвавши адресу об’єкта, вказати поверховість будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також своє прізвище, ім’я та по батькові;

вжити (по можливості) заходів для евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

повідомити стосовно пожежі керівника, відповідну компетентну посадову особу та/або чергового;

за потреби викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо).

3. Посадова особа суб’єкта господарювання, яка прибула на місце пожежі, повинна:

1) перевірити, чи викликано пожежну охорону (продублювати повідомлення), довести до відома керівника суб’єкта господарювання стосовно пожежі;

2) у разі загрози для життя людей негайно організувати їх евакуацію, використовуючи для цього наявні сили і засоби;

3) вивести за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов’язаних з ліквідацією пожежі;

4) припинити роботи в приміщенні, крім робіт зі вжиття заходів з ліквідації пожежі;

5) у разі потреби відключити електроенергію (за винятком систем протипожежного захисту), зупинити транспортери, агрегати, апарати, перекрити сировинні, газові та парові комунікації, зупинити системи вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту), вжити інших заходів, які сприяють недопущенню розвитку пожежі та задимлення в приміщенні;

6) перевірити включення оповіщення людей стосовно пожежі, установок пожежогасіння, протидимового захисту;

7) одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію відповідно до схеми, захист матеріальних цінностей;

8) забезпечити дотримання вимог безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі;

9) організувати зустріч органів державного нагляду у сфері пожежного нагляду підрозділів пожежної охорони, допомогти у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та в підключенні до водних джерел.

4. Слід забезпечити безперешкодний доступ на територію суб’єкта господарювання представникам органу державного нагляду у сфері пожежного нагляду під час прибуття на пожежу.

5. Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація та технічний персонал підприємства зобов’язані брати участь у консультуванні керівника гасіння стосовно конструктивних та технологічних особливостей приміщення, де виникла пожежа, прилеглих будівель, організувати залучення сил та засобів суб’єкта господарювання та вжиття належних заходів, пов’язаних із ліквідацією пожежі та попередженням її розвитку.

6. Суб’єкти господарювання зобов’язані не пізніше двох годин за фактом пожежі за участю їхнього транспорту, задіяного для надання послуг з перевезень, інформувати про це Державну службу України з безпеки на транспорті або її територіальні органи. Оперативна інформація стосовно пожежі направляється письмово або через засоби телефонного, факсимільного і електронного зв’язку цілодобово в робочі, вихідні та святкові дні оперативному черговому Укртрансбезпеки або її територіального органу, фіксується в журналі обліку оперативної інформації повідомлень про катастрофи, аварії, події, пожежі на автомобільному транспорті.

Пункт 6 розділу XV із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства інфраструктури № 278 від 16.08.2016

7. Основні причини загоряння на автотранспорті:

1) порушення герметичності комунікацій, несправності паливної системи, загоряння палива і електропроводки у разі стикання з поверхнями, які мають високі робочі температури (вихлопним колектором, глушником та опалювальною установкою);

2) спалахування палива внаслідок потрапляння іскри, яка виникає від ударів стальних деталей пошкодженого кузова автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди;

3) спалахування палива від потрапляння іскри, розряду статичної електрики;

4) спалахування конструкційних матеріалів і палива з причин несправності електрообладнання (короткого замикання, незадовільних контактів тощо);

5) спалахування конструкційних матеріалів і палива від впливу відкритого вогню (зварювальні роботи, розігрів вузлів автомобіля в зимовий період, перевірка наявності палива в паливних баках за допомогою відкритого вогню, паління тощо).

8. У разі займання автомобіля водій повинен зупинити його, з’їхавши на узбіччя, вимкнути запалення, відключити акумулятор від загальної мережі і виконати вимоги Правил дорожнього руху щодо позначення зупинки КТЗ та цих Правил.

9. Після зупинки автомобіля водій повинен негайно відкрити всі виходи, забезпечити швидку евакуацію пасажирів і приступити до гасіння пожежі.

10. Гасіння пожежі вогнегасником потрібно починати з розлитого під автомобіль палива, здійснюючи наступне подавання струменя на осередок у ньому. Перед початком гасіння в підкапотному просторі водій повинен відкрити замки капота. Гасіння в підкапотному просторі слід починати одночасно з відкриттям капота, оскільки інтенсивність горіння після його відкриття зростає (без гасіння).

11. Водій зобов’язаний пам’ятати, що для всіх вогнегасників, рекомендованих для комплектації автотранспорту, час безперервної роботи вогнегасника становить не більш як 9 - 15 с. За допомогою замково-пускового пристрою вогнегасника у разі потреби можливо припинити подавання вогнегасильного заряду. Це покращує тактику гасіння декількох осередків у різних місцях автомобіля або повторних загорань в одному з осередків.

12. Найбільший ефект досягається під час одночасного гасіння (групою людей) із застосуванням декількох вогнегасників, а також якщо одночасно застосовуються підсобні засоби: сніг, пісок, покривало тощо.

13. Гасити потрібно з навітряної сторони, направляючи струмінь з вогнегасника на поверхню, яка горить, а не на полум’я. При гасінні палива, яке витікає, слід подавати заряд від низу гирла отвору до верху.

14. Для водія небезпечно гасити вогонь у забрудненому одязі, з руками, змоченими пальним.

15. У разі дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до пожежі під час перевезення небезпечних вантажів, водій зобов’язаний:

за потреби вжити заходів для виклику пожежної допомоги;

відповідно до аварійної картки вжити заходів з первинного усунення наслідків аварії;

позначити місце дорожньо-транспортної пригоди згідно з вимогами Правил дорожнього руху, а також вжити заходів з евакуації КТЗ за межі дороги, якщо це передбачено умовами безпечних перевезень небезпечних вантажів.

У разі вимушеної зупинки транспортного засобу у зв’язку з пошкодженням тари або упаковки з небезпечним вантажем, властивості якого являють небезпеку для інших учасників руху, місце зупинки додатково позначається двома знаками «В’їзд заборонено», які встановлюються з обох напрямків руху на відстані не менше як 100 м від транспортного засобу. Про місце вимушеної зупинки, її причини слід сповістити головний орган, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні.

16. Під час гасіння пожежі на газобалонному КТЗ, перш за все, потрібно:

перекрити магістральний і балонний вентилі;

на двигуні, який працює, збільшити кількість обертів колінчатого вала і швидко відпрацювати газ, який залишився в системі газопроводів, від вентиля до змішувача;

гасити пожежу вуглекислотним або порошковим вогнегасником, піском, покривалом, водою, снігом та іншими підручними засобами.

17. Для попередження нагрівання балони з газом слід поливати холодною водою.

18. Відповідальний за стан і наявність вогнегасника на транспортному засобі водій повинен знати будову вогнегасника, вміти ним користуватися.

19. Водій зобов’язаний щоденним оглядом перевіряти наявність на вогнегаснику пломб, відсутність механічних пошкоджень, величину тиску у вогнегаснику за індикатором (у вогнегасниках закачного типу), термін чергового огляду.

20. Не допускається до роботи КТЗ, термін чергового технічного огляду вогнегасника якого закінчився, якщо вогнегасник має механічні пошкодження, порушення пломби та падіння тиску.

Директор Департаменту

безпеки

М.М. Горбаха