ЧиннийКонвенція

Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання

Номер: 995_l12
Видавник: Організація Об'єднаних Націй
Прийнято: 23 лист. 2007 р.
Редакція: 11 січ. 2013 р.

Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання

Тип: ООН Видавник: Організація Об'єднаних Націй Номер: 995_l12 Прийнято: 2007-11-23 Чинна редакція від: 2013-01-11 Стан: in_force Rada ID: 995_l12

КОНВЕНЦІЯ

про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання

Дата підписання :

23.11.2007

Дата підписання від імені України:

07.07.2010

Дата ратифікації Україною:

11.01.2013

Дата набрання чинності для України:

01.11.2013

Конвенцію ратифіковано із заявами та застереженнями Законом № 26-VII від 11.01.2013

Офіційний переклад

Держави, які підписали цю Конвенцію,

бажаючи покращити співробітництво між державами стосовно міжнародного стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання;

усвідомлюючи необхідність у процедурах, які дають результати та є доступними, швидкими, ефективними, економічно доцільними, належними та справедливими;

бажаючи взяти за основу найкращі риси існуючих Гаазьких конвенцій та інших міжнародних документів, зокрема Конвенції Організації Об'єднаних Націй про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956 року;

намагаючися скористатися перевагами сучасних технологій і створити гнучку систему, здатну пристосуватися до нових потреб і можливостей, які виникають у результаті досягнень у галузі технологій;

нагадуючи, що відповідно до статей 3 й 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року:

в усіх діях стосовно дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини;

кожна дитина має право на рівень життя, що відповідає фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвиткові дитини;

один з батьків (батьки) або інші особи, які відповідають за дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, а також

держави-учасниці повинні вживати всіх відповідних заходів, у тому числі стосовно укладення міжнародних угод, для забезпечення стягнення утримання на дитину з одного з батьків (батьків) або інших осіб, які відповідають за дитину, зокрема у випадках, коли такі особи проживають у державі, іншій, ніж та, у якій проживає дитина,

вирішили укласти цю Конвенцію та домовилися про такі положення:

Розділ I. Мета, сфера застосування та визначення

Стаття 1 — Мета

Метою цієї Конвенції є забезпечення ефективного міжнародного стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, зокрема шляхом:

a) створення всеосяжної системи співробітництва між органами Договірних держав;
b) забезпечення доступності заяв, які подаються для винесення рішень про утримання;
c) забезпечення визнання та виконання рішень про утримання, а також
d) передбачення ефективних заходів для негайного виконання рішень про утримання.

Стаття 2 — Сфера застосування

1. Ця Конвенція застосовується:

a) до зобов'язань про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, стосовно особи віком до 21 року;
b) до визнання та виконання або виконання рішення про утримання одного з подружжя, коли заяву зроблено разом з вимогою в межах підпункту "a", а також
c) до утримання одного з подружжя, за винятком розділів II й III.

2. Відповідно до статті 62 будь-яка Договірна держава може залишити за собою право обмежувати застосування Конвенції стосовно підпункту "a" пункту 1 лише до осіб, які не досягли 18-річного віку. Договірна держава, яка зробила таке застереження, не має права вимагати застосування Конвенції до осіб того віку, який виключено її застереженням.

3. Відповідно до статті 63 будь-яка Договірна держава може заявити, що вона поширюватиме застосування всієї Конвенції чи будь-якої її частини до будь-якого зобов'язання про утримання, що випливає із сімейних відносин, батьківства, шлюбу або спорідненості, у тому числі, зокрема, зобов'язання стосовно уразливих осіб. Будь-яка така заява створює зобов'язання між двома Договірними державами лише настільки, наскільки їхні заяви охоплюють такі самі зобов'язання про утримання та частини Конвенції.

4. Положення цієї Конвенції застосовуються до дітей незалежно від сімейного стану батьків.

Стаття 3 — Визначення

Для цілей цієї Конвенції:

a) "кредитор" означає особу, якій утримання заборгували або передбачається, що заборгували;
b) "боржник" означає особу, яка утримання заборгувала або передбачається, що заборгувала;
c) "правова допомога" означає допомогу, необхідну для надання можливості заявникам знати й відстоювати свої права, та для забезпечення того, що заяви повною мірою та ефективно опрацьовуються в запитуваній державі. Засоби надання такої допомоги за необхідності можуть охоплювати юридичну консультацію, допомогу в поданні справи до органу, юридичне представництво й звільнення від процесуальних витрат;
d) "письмова угода" означає угоду, записану на будь-якому носії; інформація, що міститься на ньому, є доступною для того, щоб бути використаною для дальшого посилання;
e) "угода про утримання" означає письмову угоду стосовно сплати утримання, яка:
i) формально складена чи зареєстрована як автентичний документ компетентним органом або

ii) посвідчена чи укладена, зареєстрована чи надана до компетентного органу й може підлягати переглядові та зміні компетентним органом;

f) "уразлива особа" означає особу, яка через порушення або недостатність її особистих здібностей є нездатною утримувати себе.

Розділ II. Адміністративне співробітництво

Стаття 4 — Призначення центральних органів

1. Договірна держава призначає центральний орган для виконання обов'язків, покладених Конвенцією на такий орган.

2. Федеральні держави, держави з більше ніж однією системою права або держави, що мають автономні територіальні одиниці, можуть визначити більше ніж один центральний орган та визначити територіальний чи суб'єктний обсяг їхніх функцій. У випадках, коли держава визначила більше ніж один центральний орган, вона призначає центральний орган, до якого може бути подано будь-яке повідомлення для передачі відповідному центральному органові в цій державі.

3. Про призначення центрального органу або центральних органів, їхню контактну інформацію та у відповідних випадках обсяг їхніх функцій, зазначений у пункті 2, Договірна держава повідомляє Постійному бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права під час передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання чи під час передачі заяви відповідно до статті 61. Договірні держави невідкладно інформують Постійне бюро про будь-які зміни.

Стаття 5 — Загальні функції центральних органів

Центральні органи:

a) співробітничають між собою і сприяють співробітництву між компетентними органами у своїх державах для досягнення цілей цієї Конвенції;
b) шукають настільки, наскільки це є можливим, шляхи вирішення труднощів, які виникають під час застосування Конвенції.

Стаття 6 — Спеціальні функції центральних органів

1. Центральні органи надають допомогу стосовно заяв відповідно до розділу III. Вони, зокрема:

a) передають й отримують такі заяви;
b) ініціюють або сприяють порушенню провадження стосовно таких заяв.

2. Стосовно таких заяв вони вживають усіх відповідних заходів:

a) для надання або сприяння наданню правової допомоги у випадках, коли цього вимагають обставини;
b) для допомоги у встановленні місцезнаходження боржника або кредитора;
c) для допомоги в отриманні відповідної інформації стосовно доходів та в разі необхідності інших фінансових обставин боржника або кредитора, у тому числі місцезнаходження активів;
d) для заохочення мирного вирішення з метою одержання добровільної сплати утримання у випадках, коли це є доцільним, за допомогою медіації, примирення або подібних процесів;
e) для сприяння виконанню рішень про утримання, що триває, у тому числі стосовно будь-яких заборгованостей;
f) для сприяння отриманню та швидкому переказові виплат на утримання;
g) для сприяння отриманню документів або інших доказів;
h) для надання допомоги в установленні батьківства у випадках, коли це є необхідним для стягнення утримання;
i) для ініціювання або сприяння порушенню провадження для отримання будь-яких необхідних забезпечувальних заходів, які є територіальними за своїм характером та метою яких є забезпечити результат розгляду заяви про утримання, яка знаходиться в провадженні;
j) для сприяння врученню документів.

3. Функції центрального органу відповідно до цієї статті настільки, наскільки це дозволено законом його держави, можуть виконуватися державними установами або іншими установами за умови нагляду компетентними органами цієї держави. Про визначення будь-яких таких державних установ або інших установ, а також контактної інформації та обсягу їхніх функцій повідомляється Договірною державою Постійному бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Договірні держави невідкладно інформують Постійне бюро про будь-які зміни.

4. Ніщо в цій статті або в статті 7 не може тлумачитися як таке, що покладає на центральний орган зобов'язання здійснювати повноваження, які можуть здійснюватися лише судовими органами згідно із законом запитуваної держави.

Стаття 7 — Запити про спеціальні заходи

1. Центральний орган може зробити мотивований запит до іншого центрального органу для вжиття відповідних спеціальних заходів згідно з підпунктами "b", "c", "g", "h", "i" та "j" пункту 2 статті 6, коли заява відповідно до статті 10 не знаходиться в провадженні. Запитуваний центральний орган вживає таких заходів, які є належними, якщо пересвідчиться, що вони є необхідними для сприяння потенційному заявнику в підготовці заяви відповідно до статті 10 або в з'ясуванні того, чи є доцільним подавати таку заяву.

2. Центральний орган може також вжити спеціальних заходів на запит іншого центрального органу в справі стосовно стягнення утримання, яка включає іноземний елемент та яка знаходиться в провадженні в запитуючій державі.

Стаття 8 — Витрати центрального органу

1. Кожний центральний орган несе власні витрати під час застосування цієї Конвенції.

2. Центральні органи не можуть покладати будь-яких виплат на заявника за надання своїх послуг згідно з Конвенцією, крім виключних витрат, що виникають із запиту про спеціальні заходи відповідно до статті 7.

3. Запитуваний центральний орган не може стягувати коштів за послуги, зазначені в пункті 2, без попередньої згоди заявника на надання цих послуг за таку плату.

Розділ III. Заяви через центральні органи

Стаття 9 — Заява через центральні органи

Заява відповідно до цього розділу подається через центральний орган Договірної держави, у якій проживає заявник, до центрального органу запитуваної держави. Для цілей цього положення проживання не охоплює простої присутності.

Стаття 10 — Доступні заяви

1. Такі категорії заяв є доступними для кредитора в запитуючій державі для одержання утримання згідно із цією Конвенцією:

a) визнання або визнання та виконання рішення;
b) виконання рішення, прийнятого або визнаного в запитуваній державі;
c) винесення рішення в запитуваній державі у випадках, коли рішення відсутнє, у тому числі у випадках, коли є необхідним установлення батьківства;
d) винесення рішення в запитуваній державі у випадках, коли визнання та виконання рішення є неможливим або у визнанні та виконанні відмовлено у зв'язку з недостатністю підстав для визнання та виконання згідно зі статтею 20, або з підстав, зазначених у підпунктах "b" або "e" статті 22;
e) зміна рішення, винесеного в запитуваній державі;
f) зміна рішення, винесеного в державі, іншій, ніж запитувана держава.

2. Такі категорії заяв є доступними в запитуючій державі боржнику, стосовно якого винесено рішення про стягнення утримання:

a) визнання рішення або еквівалентна процедура, що призводить до зупинення чи обмеження виконання попереднього рішення в запитуваній державі;
b) зміна рішення, винесеного в запитуваній державі;
c) зміна рішення, винесеного в державі, іншій, ніж запитувана держава.

3. Якщо іншого не передбачено в цій Конвенції, заяви, зазначені в пунктах 1 та 2, визначаються згідно із законом запитуваної держави, а заяви, зазначені в підпунктах "c" - "f" пункту 1 та підпунктах "b" та "c" пункту 2 підлягають правилам підсудності, що застосовуються в запитуваній державі.

Стаття 11 — Зміст заяви

1. Усі заяви відповідно до статті 10, як мінімум, повинні містити:

a) виклад суті заяви або заяв;
b) ім'я та контактну інформацію, у тому числі адресу та дату народження заявника;
c) ім'я та, якщо відомо, адресу та дату народження відповідача;
d) ім'я та дату народження будь-якої особи, для якої запитується утримання;
e) підстави, на яких ґрунтується заява;
f) у заяві кредитора - інформацію стосовно того, куди повинні надсилатися або перераховуватися електронним способом суми утримання;
g) за винятком заяви відповідно до підпункту "a" пункту 1 та підпункту "a" пункту 2 статті 10, будь-яку інформацію або документ, зазначені в заяві запитуваної держави відповідно до статті 63;
h) ім'я та контактну інформацію особи або підрозділу центрального органу запитуючої держави, які відповідальні за опрацювання заяви.

2. У відповідних випадках і настільки, наскільки це є відомим, заява додатково повинна містити, зокрема:

a) фінансове становище кредитора;
b) фінансове становище боржника, у тому числі ім'я та адресу роботодавця боржника та характер і місцезнаходження активів боржника;
c) будь-яку іншу інформацію, що може сприяти розшукові відповідача.

3. До заяви додається будь-яка необхідна підтверджувальна інформація або документація, у тому числі документація стосовно права заявника на безоплатну правову допомогу. У разі подачі заяв згідно з підпунктом "a" пункту 1 та підпунктом "a" пункту 2 статті 10 до заяви додаються лише документи, перелічені в статті 25.

4. Заява згідно зі статтею 10 може бути подана у формі, рекомендованій та опублікованій Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права.

Стаття 12 — Передача, отримання та опрацювання заяв і справ через центральні органи

1. Центральний орган запитуючої держави допомагає заявнику забезпечити, щоб заява супроводжувалася всією інформацією та документами, які, як йому відомо, є необхідними для розгляду заяви.

2. Центральний орган запитуючої держави, пересвідчившись, що заява відповідає вимогам Конвенції, передає заяву від імені та за згодою заявника до центрального органу запитуваної держави. До заяви додається формуляр про передачу, визначений у додатку 1. Центральний орган запитуючої держави, коли про це запитує центральний орган запитуваної держави, надає повну копію, засвідчену компетентним органом держави походження, будь-якого документа, зазначеного в пункті 3 статті 16, підпунктах "a", "b" та "d" пункту 1 й підпункті "b" пункту 3 статті 25 та пункті 3 статті 30.

3. Запитуваний центральний орган протягом шести тижнів з дати отримання заяви підтверджує отримання у формулярі, визначеному в додатку 2, та інформує центральний орган запитуючої держави про те, які початкові кроки здійснено чи буде здійснено для опрацювання заяви, а також може запитати будь-які додаткові необхідні документи й інформацію. Протягом цих шести тижнів запитуваний центральний орган надає запитуючому центральному органу ім'я та контактну інформацію особи або підрозділу, які відповідальні за відповіді на запити про просування заяви.

4. Протягом трьох місяців після підтвердження запитуваний Центральний орган інформує запитуючий центральний орган про стан опрацювання заяви.

5. Запитуючий і запитуваний центральні органи інформують один одного про:

a) особу чи підрозділ, які відповідальні за конкретну справу,
b) просування справи,

та надають вчасні відповіді на запити.

6. Центральні органи опрацьовують справу настільки швидко, наскільки дозволить належний розгляд усіх питань.

7. Центральні органи застосовують найбільш швидкі та ефективні засоби зв'язку, наявні в їхньому розпорядженні.

8. Запитуваний центральний орган може відмовити в опрацюванні заяви, лише якщо є очевидним, що вимог Конвенції не виконано. У такому разі цей центральний орган невідкладно інформує запитуючий центральний орган про причини відмови.

9. Запитуваний центральний орган не може відхилити заяви лише на тій підставі, що є необхідність у додаткових документах або інформації. Однак запитуваний центральний орган може просити запитуючий центральний орган про надання таких додаткових документів або інформації. Якщо запитуючий центральний орган не зробить цього протягом трьох місяців чи більш тривалого періоду, визначеного запитуваним центральним органом, запитуваний центральний орган може вирішити, що більше не опрацьовуватиме заяви. У такому разі він інформує запитуючий центральний орган про це рішення.

Стаття 13 — Засоби зв'язку

Будь-яка заява, подана через центральні органи Договірних держав відповідно до цього розділу, а також будь-який документ або інформація, що до неї додаються або надаються центральним органом, не можуть оспорюватися відповідачем тільки на підставі способу або засобів зв'язку, що використовуються між відповідними центральними органами.

Стаття 14 — Ефективний доступ до процедур

1. Запитувана держава надає заявникам ефективний доступ до процедур, у тому числі процедур виконання та оскарження, що виникають із заяв, поданих згідно із цим розділом.

2. Для надання такого ефективного доступу запитувана держава надає безоплатну правову допомогу відповідно до статей 14 - 17, якщо тільки не застосовується пункт 3.

3. Запитувана держава не зобов'язана надавати такої безоплатної правової допомоги в тих випадках, коли процедури в такій державі надають можливість заявникові вести справу без потреби в такій допомозі, і центральний орган надає послуги, які є необхідними, безоплатно.

4. Права на отримання безоплатної правової допомоги не є меншими за обсягом, ніж ті, які надаються в подібних внутрішніх справах.

5. Не вимагається сплати жодних гарантій, застав або депозитів, як би вони не називалися, для забезпечення оплати витрат у провадженні відповідно до цієї Конвенції.

Стаття 15 — Безоплатна правова допомога для заяв про стягнення аліментів на дитину

1. Запитувана держава надає безоплатну правову допомогу стосовно всіх заяв кредитора відповідно до цього розділу щодо зобов'язань про утримання, що виникають з правовідносин батьків та дитини стосовно особи віком до 21 року.

2. Незалежно від пункту 1, запитувана держава може стосовно заяв, інших, ніж зазначені в підпунктах "a" і "b" пункту 1 статті 10, та справ, що охоплюються пунктом 4 статті 20, відмовити в наданні безоплатної правової допомоги, якщо вона вважає, що заява чи будь-яка апеляція по суті є явно необґрунтованими.

Стаття 16 — Заява про дозвіл застосування перевірки матеріального становища дитини

1. Незалежно від пункту 1 статті 15, держава може заявити відповідно до статті 63, що вона надаватиме безоплатну правову допомогу стосовно заяв, що не стосуються підпунктів "a" і "b" пункту 1 статті 10, і справ, що охоплюються пунктом 4 статті 20, на підставі перевірки, яка ґрунтується на оцінці матеріального становища дитини.

2. Держава під час висловлення такої заяви надає інформацію Постійному бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права стосовно способу, яким проводитиметься оцінка матеріального становища дитини, у тому числі фінансові критерії, яким необхідно відповідати для проходження такої перевірки.

3. Зазначена в пункті 1 заява, надіслана державі, що зробила заяву, передбачену в цьому пункті, охоплює формальне свідчення заявника про те, що матеріальне становище відповідає критеріям, зазначеним у пункті 2. Запитувана держава може лише запитати додаткові докази матеріального становища дитини, якщо вона має обґрунтовані підстави вважати, що інформація, надана заявником, є неточною.

4. Якщо найбільш сприятлива правова допомога, передбачена законом запитуваної держави стосовно заяв відповідно до цього розділу щодо зобов'язань про утримання, що виникають з правовідносин батьків та дитини стосовно дитини, є сприятливішою, ніж передбачена в пунктах 1 - 3, надається найбільш сприятлива правова допомога.

Стаття 17 — Заяви, що не відповідають вимогам статті 15 або статті 16

Стосовно всіх заяв згідно із цією Конвенцією, крім заяв відповідно до статті 15 або статті 16:

a) надання безоплатної правової допомоги може обумовлюватися перевіркою матеріального становища або суті справи;
b) заявник, який у державі походження скористався безоплатною правовою допомогою, має право в будь-якому провадженні стосовно визнання або виконання, отримати безоплатну правову допомогу принаймні в тому самому обсязі, який передбачено відповідно до законодавства запитуваної держави за таких самих обставин.

Розділ IV. Обмеження на порушення провадження

Стаття 18 — Обмеження стосовно провадження

1. У випадках, коли рішення прийнято в Договірній державі, у якій кредитор має звичайне місце проживання, провадження стосовно зміни рішення або прийняття нового рішення не може бути порушене боржником у будь-якій іншій Договірній державі доти, доки кредитор залишається проживати в державі, де було прийнято рішення.

2. Пункт 1 не застосовується:

a) у випадках, коли, за винятком спорів щодо зобов'язань про утримання стосовно дітей, існує письмова угода між сторонами про юрисдикцію такої іншої Договірної держави;
b) у випадках, коли кредитор приймає юрисдикцію такої іншої Договірної держави, або висловивши це, або захищаючись по суті справи, не заперечуючи проти юрисдикції за першої доступної нагоди;
c) у випадках, коли компетентний орган у державі походження не може здійснювати юрисдикції для зміни рішення або прийняття нового рішення чи відмовляється її здійснювати або
d) у випадках, коли рішення, прийняте в державі походження, не може бути визнано або проголошено таким, що підлягає виконанню, у Договірній державі, де передбачається провадження для зміни рішення або прийняття нового рішення.

Розділ V. Визнання та виконання

Стаття 19 — Сфера застосування цього розділу

1. Цей розділ застосовується до рішення, винесеного судовим або адміністративним органом щодо зобов'язань про утримання. Термін "рішення" також охоплює мирову угоду або договір, укладені в такому органі або затверджені таким органом. Рішення може охоплювати автоматичне коригування шляхом індексації та вимогу сплатити заборгованість, утримання за минулий період або відсотки та визначення виплат або витрат.

2. Якщо рішення не стосується лише зобов'язання про утримання, дія цього розділу обмежується тими частинами рішення, які стосуються зобов'язань про утримання.

3. Для цілей пункту 1 "адміністративний орган" означає державний орган, рішення якого відповідно до законодавства держави, у якій його винесено:

a) може бути предметом апеляційного розгляду або перегляду судовим органом та
b) має таку саму силу й дію, як і рішення судового органу із цього самого питання.

4. Цей розділ також застосовується до домовленостей про утримання відповідно до статті 30.

5. Положення цього розділу застосовуються до клопотання про визнання та виконання, надісланого безпосередньо до компетентного органу запитуваної держави відповідно до статті 37.

Стаття 20 — Підстави для визнання та виконання

1. Рішення, винесене в одній Договірній державі ("держава походження"), визнається та виконується в інших Договірних державах, якщо:

a) відповідач мав звичайне місце проживання в державі походження на той момент, коли провадження було розпочато;
b) відповідач прийняв юрисдикцію або висловивши це, або захищаючись по суті справи, не заперечуючи проти юрисдикції за першої можливої нагоди;
c) кредитор мав звичайне місце проживання в державі походження на момент, коли провадження було розпочато;
d) дитина, на яку призначено утримання, мала звичайне місце проживання в державі походження на момент, коли провадження було розпочато, за умови, що відповідач проживав з дитиною в цій державі або проживав у такій державі й там сплачував аліменти на дитину;
e) за винятком спорів щодо зобов'язань про утримання стосовно дітей, існує письмова угода між сторонами про юрисдикцію або
f) рішення виніс орган, що здійснював юрисдикцію у справі про особистий стан чи батьківську відповідальність, якщо ця юрисдикція не ґрунтувалася тільки на громадянстві однієї зі сторін.

2. Договірна держава може зробити застереження відповідно до статті 62 стосовно підпунктів "c", "e" та "f" пункту 1.

3. Договірна держава, що зробила застереження відповідно до пункту 2, визнає та виконує рішення, якщо її законодавство за таких самих фактичних обставин передбачає або передбачало б юрисдикцію своїх органів для прийняття такого рішення.

4. Договірна держава, якщо визнання рішення є неможливим у зв'язку із застереженням відповідно до пункту 2 та якщо боржник звичайно проживає в такій державі, уживає всіх належних заходів для прийняття рішення на користь кредитора. Попереднє речення не застосовується до безпосередніх клопотань про визнання та виконання відповідно до пункту 5 статті 19 або до позовів стосовно утримання, зазначених у підпункті "b" пункту 1 статті 2.

5. Рішення на користь дитини віком до 18 років, яке не може бути визнано та виконано тільки через застереження стосовно підпунктів "c", "e" або "f" пункту 1, приймається як встановлення права такої дитини на утримання в запитуваній державі.

6. Рішення визнається, лише якщо воно має законну силу в державі походження, та виконується, лише якщо воно є таким, що підлягає виконанню, у державі походження.

Стаття 21 — Подільність і часткове визнання та виконання

1. Якщо запитувана держава не може визнати або виконати рішення повністю, вона визнає або виконує будь-яку окрему частину рішення, яка може бути таким чином визнана або виконана.

2. Завжди може бути подано заяву про часткове визнання або виконання рішення.

Стаття 22 — Підстави для відмови у визнанні та виконанні

У визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено, якщо:

a) визнання та виконання рішення є очевидно несумісним з основами правопорядку ("ordre public") запитуваної держави;
b) рішення було отримано шляхом шахрайства у зв'язку з процесуальними питаннями;
c) провадження між тими самими сторонами про той самий предмет триває в органі запитуваної держави, і таке провадження було розпочато раніше;
d) рішення є несумісним з рішенням, винесеним між тими самими сторонами та про той самий предмет або в запитуваній державі, або в іншій державі, якщо це останнє рішення відповідає умовам, необхідним для визнання та виконання в запитуваній державі;
e) у справі, у якій відповідач або не з'явився, або не був представлений у провадженні в державі походження:
i) коли закон держави походження передбачає повідомлення про провадження, відповідач не був належним чином повідомлений про провадження та не мав можливості бути заслуханим або

ii) коли закон держави походження не передбачає повідомлення про провадження, відповідач не був належним чином повідомлений про рішення та не мав можливості оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону, або

f) рішення було прийнято в порушення статті 18.

Стаття 23 — Процедура стосовно заяви про визнання та виконання

1. З урахуванням положень цієї Конвенції процедури визнання та виконання регулюються законом запитуваної держави.

2. У випадках, коли заява про визнання та виконання рішення подана через центральні органи відповідно до розділу III, запитуваний центральний орган невідкладно:

a) надсилає заяву до компетентного органу, який без зволікань проголошує рішення таким, що підлягає виконанню, або реєструє рішення для виконання, або
b) якщо є компетентним органом, вживає самостійно такі кроки.

3. У випадках, коли клопотання подано безпосередньо до компетентного орану в запитуваній державі відповідно до пункту 5 статті 19, такий орган невідкладно проголошує рішення таким, що підлягає виконанню, або реєструє рішення для виконання.

4. У проголошенні або реєстрації може бути відмовлено тільки з підстав, визначених у пункті "a" статті 22. На цій стадії ні заявник, ні відповідач не мають права подавати будь-яких заперечень.

5. Заявнику та відповідачу невідкладно повідомляють про оголошення або реєстрацію, здійснені відповідно до пунктів 2 й 3, або про відмову відповідно до пункту 4, і вони можуть оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону.

6. Оскарження чи апеляція повинні бути подані протягом 30 днів після повідомлення згідно з пунктом 5. Якщо сторона, що оскаржує, не проживає в Договірній державі, у якій здійснено проголошення або реєстрацію або відмовлено в них, оскарження чи апеляція подаються протягом 60 днів після повідомлення.

7. Оскарження чи апеляція можуть ґрунтуватися лише на такому:

a) підстави для відмови у визнанні та виконанні, викладені в статті 22;
b) підстави для визнання та виконання згідно зі статтею 20;
c) автентичність або цілісність будь-якого документа, переданого відповідно до підпунктів "a", "b" чи "d" пункту 1 чи підпункту "b" пункту 3 статті 25.

8. Оскарження чи апеляція, що подаються відповідачем, можуть також ґрунтуватися на сплаті заборгованості настільки, наскільки визнання та виконання стосується платежів, належних до сплати в минулому.

9. Заявнику та відповідачу невідкладно повідомляють про рішення, прийняте за результатами оскарження чи апеляції.

10. Дальша апеляція, якщо така передбачена законом запитуваної держави, не має наслідком зупинення виконання рішення, якщо тільки не існує виняткових обставин.

11. Під час прийняття будь-якого рішення стосовно визнання та виконання, у тому числі будь-якої апеляції, компетентний орган діє швидко.

Стаття 24 — Альтернативна процедура стосовно заяви про визнання та виконання

1. Незважаючи на пункти 2 - 11 статті 23, держава може заявити відповідно до статті 63, що вона застосовуватиме процедуру визнання та виконання, зазначену в цій статті.

2. У випадках, коли заява про визнання та виконання рішення подана через центральні органи відповідно до розділу III, запитуваний центральний орган негайно:

a) надсилає заяву до компетентного органу, який приймає рішення за заявою про визнання та виконання, або
b) якщо він є компетентним органом, приймає самостійно таке рішення.

3. Рішення про визнання та виконання виноситься компетентним органом після того, як відповідач був належним чином і вчасно повідомлений про провадження та обидві сторони отримали рівну можливість бути заслуханими.

4. Компетентний орган може переглянути підстави для відмови у визнанні та виконанні, визначені в підпунктах "a", "c" та "d" статті 22 з власної ініціативи. Він може переглянути будь-які підстави, перелічені в статтях 20, 22 та підпункті "c" пункту 7 статті 23, якщо це ініціює відповідач або якщо сумніви стосовно таких підстав випливають зі змісту документів, поданих відповідно до статті 25.

5. Відмова у визнанні та виконанні може також ґрунтуватися на сплаті заборгованості настільки, наскільки визнання та виконання стосується платежів, належних до сплати в минулому.

6. Будь-яка апеляція, якщо така передбачена законом запитуваної держави, не має наслідком зупинення виконання рішення, якщо тільки не існує виняткових обставин.

7. У прийнятті рішення про визнання та виконання, у тому числі будь-якої апеляції, компетентний орган діє швидко.

Стаття 25 — Документи

1. До заяви про визнання та виконання відповідно до статті 23 або статті 24 повинні додаватися:

a) повний текст рішення;
b) документ, у якому зазначається, що рішення є таким, що підлягає виконанню в державі походження, та, якщо це рішення адміністративного органу, документ, у якому зазначається, що вимоги пункту 3 статті 19 виконані, якщо така держава не визначила відповідно до статті 57, що рішення її адміністративних органів завжди відповідають цим вимогам;
c) якщо відповідач не з'явився та не був представлений у провадженні в державі походження, документ або документи, які засвідчують, залежно від обставин, що відповідач був належним чином повідомлений про провадження та мав можливість бути заслуханим, або що відповідач був належним чином повідомлений про рішення та мав можливість оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону;
d) у разі необхідності документ про суму будь-яких заборгованостей і дату, на яку ця сума нарахована;
e) у разі необхідності стосовно рішення, яке передбачає автоматичне корегування шляхом індексації, документ з інформацією, необхідною для проведення відповідних розрахунків;
f) у разі необхідності документація, яка показує обсяг безоплатної правової допомоги в державі походження, яку отримав заявник.

2. На підставі оскарження чи апеляції відповідно до підпункту "c" пункту 7 статті 23 або на запит компетентного органу в запитуваній державі, повна копія відповідного документа, засвідчена компетентним органом держави походження, невідкладно надається:

a) центральним органом запитуючої держави, коли заява подана відповідно до розділу III;
b) заявником, коли клопотання подано безпосередньо до компетентного органу запитуваної держави.

3. Договірна держава може зазначити відповідно до статті 57:

a) що до заяви повинна додаватися повна копія рішення, засвідчена компетентним органом у державі походження;
b) обставини, за яких вона прийме замість повного тексту рішення виписку або витяг з рішення, складені компетентним органом держави походження, які можуть бути виконані у формі, рекомендованій та опублікованій Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права, або
c) що вона не вимагає документа, який засвідчує виконання вимог пункту 3 статті 19.

Стаття 26 — Процедура стосовно заяви про визнання

Цей розділ mutatis mutandis застосовується до заяви про визнання рішення за умови, що вимогу про те, що рішення є таким, що підлягає виконанню, замінено вимогою про набрання законної сили рішенням у державі походження.

Стаття 27 — Установлення фактичних обставин

Будь-який компетентний орган запитуваної держави є пов'язаним установленими фактичними обставинами, на яких орган держави походження базував свою юрисдикцію.

Стаття 28 — Неможливість перегляду по суті

Жодний компетентний орган запитуваної держави не може переглядати рішення по суті.

Стаття 29 — Відсутність вимоги про фізичну присутність дитини або заявника

Фізична присутність дитини або заявника не вимагається в будь-якому провадженні в запитуваній державі відповідно до цього розділу.

Стаття 30 — Угоди про утримання

1. Угода про утримання, укладена в Договірній державі, підлягає визнанню та виконанню як рішення відповідно до цього розділу за умови, що вона є такою, що підлягає примусовому виконанню як рішення в державі походження.

2. Для цілей підпунктів "a" та "b" пункту 1, підпункту "a" пункту 2 статті 10 термін "рішення" охоплює угоду про утримання.

3. До заяви про визнання та виконання угоди про утримання повинно додаватися таке:

a) повний текст угоди про утримання, а також
b) документ про те, що в державі походження ця угода про утримання є такою, що підлягає примусовому виконанню як рішення.

4. У визнанні та виконанні угоди може бути відмовлено, якщо:

a) визнання та виконання є явно несумісним з основами правопорядку запитуваної держави;
b) угода про утримання була отримана шляхом шахрайства або фальсифікації;
c) угода про утримання є несумісною з рішенням, винесеним стосовно тих самих сторін та з тією самою метою або в запитуваній державі, або в іншій державі за умови, що останнє рішення відповідає умовам, необхідним для його визнання та виконання в запитуваній державі.

5. Положення цього розділу, за винятком статей 20, 22, пункту 7 статті 23 та пунктів 1 й 3 статті 25, застосовуються mutatis mutandis до визнання та виконання угоди про утримання за умови, що:

a) у проголошенні або реєстрації відповідно до пунктів 2 й 3 статті 23 може бути відмовлено тільки на підставі, визначеній у підпункті "a" пункту 4;
b) оскарження чи апеляція, зазначені в пункті 6 статті 23, можуть ґрунтуватися лише на такому:
i) підстави для відмови у визнанні та виконанні, викладені в пункті 4;

ii) автентичність або цілісність будь-якого документа, переданого відповідно до пункту 3;

c) стосовно процедури, передбаченої пунктом 4 статті 24, компетентний орган може переглянути з власної ініціативи підстави для відмови у визнанні та виконанні, визначені в підпункті "a" пункту 4 цієї статті. Він може переглянути всі підстави, перелічені в пункті 4 цієї статті, та автентичність або цілісність будь-якого документа, переданого відповідно до пункту 3, якщо це ініціює відповідач або якщо сумніви стосовно таких підстав випливають зі змісту цих документів.

6. Провадження стосовно визнання та виконання угоди про утримання зупиняються, якщо в компетентному органі Договірної держави така угода оскаржується.

7. Держава може заявити відповідно до статті 63, що заяви про визнання та виконання угоди про утримання можуть подаватися лише через центральні органи.

8. Договірна держава відповідно до статті 62 може заявити про своє право не визнавати й не виконувати угоди про утримання.

Стаття 31 — Рішення, винесені внаслідок об'єднання дії тимчасової та підтверджуючої постанов

У випадках, коли рішення винесено шляхом об'єднаної дії тимчасової постанови, винесеної в одній державі, і постанови органу, винесеної в іншій державі ("підтверджуюча держава") на підтвердження тимчасової постанови:

a) кожна з таких держав для цілей цього розділу вважається державою походження;
b) вимоги пункту "e" статті 22 виконуються, якщо відповідач був належним чином повідомлений про провадження в підтверджуючій державі та йому була надана можливість заперечити проти підтвердження тимчасової постанови;
c) вимога пункту 6 статті 20 про те, що рішення повинно бути таким, що підлягає примусовому виконанню в державі походження, є виконаним, якщо рішення є таким, що підлягає примусовому виконанню в підтверджуючій державі, а також
d) стаття 18 не перешкоджає провадженню стосовно зміни рішення, розпочатого в будь-якій державі.

Розділ VI. Виконання запитуваною державою

Стаття 32 — Виконання згідно з внутрішнім правом

1. З урахуванням положень цього розділу виконання відбувається відповідно до законодавства запитуваної держави.

2. Виконання повинно бути швидким.

3. У разі подання заяв через центральні органи, коли рішення проголошено таким, що підлягає примусовому виконанню, або зареєстровано для примусового виконання згідно з розділом V, примусове виконання здійснюється без потреби додаткових дій з боку заявника.

4. Чинними є будь-які застосовувані норми в державі походження рішення стосовно тривалості зобов'язання про утримання.

5. Будь-який строк давності стосовно стягнення заборгованості визначається законом держави походження рішення або законом запитуваної держави, залежно від того, який закон передбачає триваліший строк давності.

Стаття 33 — Недискримінація

Запитувана держава забезпечує принаймні такі самі заходи примусового виконання у справах на підставі Конвенції, які передбачені для її внутрішніх справ.

Стаття 34 — Заходи примусового виконання

1. Договірні держави забезпечують наявність у внутрішньому законодавстві ефективних заходів для примусового виконання рішень відповідно до цієї Конвенції.

2. Такі заходи можуть охоплювати:

a) відрахування із заробітної плати;
b) звернення стягнення на банківські рахунки та інші джерела;
c) відрахування з виплат соціального страхування;
d) звернення стягнення на майно або примусовий продаж майна;
e) відрахування з податкового відшкодування;
f) зупинення чи арешт пенсійних пільг;
g) повідомлення до кредитного бюро;
h) відмова, зупинення чи відкликання різноманітних дозволів (наприклад, водійських прав);
i) використання медіації, примирення або подібних процесів для здійснення добровільного виконання.

Стаття 35 — Переказ коштів

1. Договірні держави заохочуються сприяти, у тому числі за допомогою міжнародних угод, можливості використання найбільш економних та ефективних методів для переказу коштів, що сплачуються як утримання.

2. Договірна держава, згідно із законодавством якої передача коштів є обмеженою, надає найвищий пріоритет переказу коштів, що сплачуються відповідно до цієї Конвенції.

Розділ VII. Державні установи

Стаття 36 — Державні установи як заявники

1. Для цілей заяв про визнання та виконання згідно з підпунктами "a" та "b" пункту 1 статті 10 й справ, що охоплюються пунктом 4 статті 20, "кредитор" включає державну установу, що діє замість особи, якій заборговано утримання, або державну установу, якій заборговано відшкодування виплат, сплачених замість утримання.

2. Право державної установи діяти замість особи, якій заборговано утримання, або вимагати відшкодування виплат, сплачених кредитору замість утримання, регулюється законодавством, якому підпорядковується ця установа.

3. Державна установа може звернутися з проханням про визнання або вимагати примусового виконання:

a) рішення, винесеного проти боржника за заявою державної установи, яка вимагає відшкодування виплат, сплачених замість утримання;
b) рішення, винесеного між кредитором та боржником в обсязі виплат, здійснених кредитору замість утримання.

4. Державна установа, що звертається з проханням про визнання або вимагає примусового виконання рішення, на запит надає будь-який документ, необхідний для встановлення її права згідно з пунктом 2 й тих виплат, що були сплачені кредитору.

Розділ VIII. Загальні положення

Стаття 37 — Безпосередні звернення до компетентних органів

1. Ця Конвенція не виключає можливості застосування таких процедур, які можуть бути передбачені внутрішнім законодавством Договірної держави для надання можливості особі (заявнику) звернутися безпосередньо до компетентного органу тієї держави з питання, що регулюється цією Конвенцією, у тому числі з урахуванням статті 18, для цілей винесення або зміни рішення про утримання.

2. Пункт 5 статті 14 та підпункт "b" статті 17, а також положення розділів V, VI, VII і цього розділу, за винятком пункту 2 статті 40, статті 42, пункту 3 статті 43, пункту 3 статті 44, статей 45 і 55, застосовуються стосовно клопотання про визнання та виконання, поданого безпосередньо до компетентного органу в Договірній державі.

3. Для цілей пункту 2 підпункт "a" пункту 1 статті 2 застосовується до рішення про стягнення утримання на уразливу особу, яка є старшою, ніж зазначено в зазначеному вище підпункті у випадках, коли таке рішення було винесено до досягнення цією особою такого віку й передбачало стягнення утримання й після досягнення такого віку у зв'язку з порушенням стану здоров'я.

Стаття 38 — Захист персональних даних

Персональні дані, зібрані або передані згідно із цією Конвенцією, використовуються для цілей, для яких їх було зібрано або передано.

Стаття 39 — Конфіденційність

Будь-який орган, що опрацьовує інформацію, забезпечує її конфіденційність відповідно до законодавства своєї держави.

Стаття 40 — Нерозголошення інформації

1. Орган не розголошує або не підтверджує інформації, зібраної або переданої під час застосування цієї Конвенції, якщо він визначить, що такі дії можуть поставити під загрозу здоров'я, безпеку або свободу особи.

2. Визначення із цією метою, зроблене одним центральним органом, приймається до уваги іншим центральним органом, особливо у випадках сімейного насильства.

3. Ніщо в цій статті не перешкоджає збиранню та передачі інформації органами або між органами настільки, наскільки це є необхідним для виконання зобов'язань згідно з Конвенцією.

Стаття 41 — Відсутність потреби легалізації

Жодної легалізації або подібних формальностей не може вимагатися для виконання положень цієї Конвенції.

Стаття 42 — Довіреність

Центральний орган запитуваної держави може вимагати надання довіреності від заявника, тільки якщо він діє від його імені в судовому провадженні або в інших органах, або з метою призначення представника для таких дій.

Стаття 43 — Стягнення витрат

1. Стягнення будь-яких витрат, що виникли під час застосування цієї Конвенції, не переважає над стягненням утримання.

2. Держава може стягнути витрати зі сторони, проти якої винесено рішення.

3. Для цілей заяви, передбаченої підпунктом "b" пункту 1 статті 10, щоб стягнути витрати зі сторони, проти якої винесено рішення відповідно до пункту 2, термін "кредитор" у пункті 1 статті 10 охоплює державу.

4. Ця стаття застосовується без обмеження статті 8.

Стаття 44 — Вимоги стосовно мови

1. Будь-яка заява та пов'язані з нею документи складаються мовою оригіналу й повинні супроводжуватися перекладом офіційною мовою запитуваної держави або іншою мовою, яку запитувана держава зазначає в заяві відповідно до статті 63 як прийнятну, якщо тільки компетентний орган такої держави не звільняє від вимоги надання такого перекладу.

2. Договірна держава, яка має більше ніж одну офіційну мову й не може з причин внутрішнього законодавства приймати на всій своїй території документи однією з таких мов, у заяві відповідно до статті 63 визначає мову, якою такі документи або їхній переклад повинні бути складені для подачі у визначених частинах її території.

3. Якщо інше не погоджене центральними органами, будь-які інші повідомлення між такими органами здійснюються офіційною мовою запитуваної держави або англійською чи французькою. Однак Договірна держава може заперечити проти використання англійської чи французької мови шляхом висловлення застереження відповідно до статті 62.

Стаття 45 — Засоби та витрати на переклад

1. У випадку, якщо заяви подаються відповідно до розділу III, центральні органи можуть погодитись у конкретному випадку або загалом, що переклад на офіційну мову запитуваної держави може бути здійснений у запитуваній державі з мови оригіналу або з будь-якої іншої погодженої мови. У разі відсутності домовленості та якщо запитуючий центральний орган не має можливості дотриматися вимог пунктів 1 та 2 статті 44, тоді заява та пов'язані документи можуть передаватися з перекладом англійською чи французькою мовою для дальшого перекладу офіційною мовою запитуваної держави.

2. Витрати на переклад, що виникли у зв'язку із застосуванням пункту 1, покриває запитуюча держава, якщо центральні органи відповідних держав не домовилися про інше.

3. Незалежно від статті 8, запитуючий центральний орган може стягнути із заявника витрати на переклад заяви та пов'язаних документів, крім випадків, коли такі витрати можуть покриватися за рахунок його системи правової допомоги.

Стаття 46 — Неуніфіковані правові системи - тлумачення

1. Стосовно держави, у якій діє дві чи більше систем права або комплексів правових норм з будь-яких питань, яких стосується Конвенція, у різних територіальних одиницях:

a) будь-яке посилання на закон чи процедуру держави розуміється як посилання, де це доречно, на закон чи процедуру, що діють у відповідній територіальній одиниці;
b) будь-яке посилання на рішення, винесене, визнане, визнане та виконане, виконане або змінене в такій державі розуміється як посилання, де це доречно, на рішення, винесене, визнане, визнане та виконане, виконане або змінене у відповідній територіальній одиниці;
c) будь-яке посилання на судовий чи адміністративний орган в такій державі розуміється як посилання, де це доречно, на судовий чи адміністративний орган у відповідній територіальній одиниці;
d) будь-яке посилання на компетентні органи, державні установи та інші установи такої держави, інші, ніж центральні органи, розуміється як посилання, де це доречно, на такі органи, уповноважені діяти у відповідній територіальній одиниці;
e) будь-яке посилання на проживання чи звичайне проживання в такій державі розуміється як посилання, де це доречно, на проживання чи звичайне проживання у відповідній територіальній одиниці;
f) будь-яке посилання на місцезнаходження активів в такій державі розуміється як посилання, де це доречно, на місцезнаходження активів у відповідній територіальній одиниці;
g) будь-яке посилання на домовленість про взаємність, чинну в такій державі, розуміється як посилання, де це доречно, на домовленість про взаємність, чинну у відповідній територіальній одиниці;
h) будь-яке посилання на безоплатну правову допомогу в такій державі розуміється як посилання, де це доречно, на безоплатну правову допомогу у відповідній територіальній одиниці;
i) будь-яке посилання на угоду про утримання, укладену в такій державі, розуміється як посилання, де це доречно, на угоду про утримання, укладену у відповідній територіальній одиниці;
j) будь-яке посилання на стягнення коштів державою розуміється як посилання, де це доречно, на стягнення коштів відповідною територіальною одиницею.

2. Ця стаття не застосовується до Організації регіональної економічної інтеграції.

Стаття 47 — Неуніфіковані правові системи - матеріальні норми

1. Договірна держава з двома чи більше територіальними одиницями, у яких застосовуються різні системи права, не зобов'язана застосовувати цю Конвенцію до випадків, де залучені лише такі різні територіальні одиниці.

2. Компетентний орган у територіальній одиниці Договірної держави з двома чи більше територіальними одиницями, у яких застосовуються різні системи права, не є зобов'язаною визнавати або виконувати рішення з іншої Договірної держави лише тому, що рішення визнано або виконано в іншій територіальній одиниці тієї самої Договірної держави відповідно до цієї Конвенції.

3. Ця стаття не застосовується до Організації регіональної економічної інтеграції.

Стаття 48 — Взаємодія з попередніми Гаазькими конвенціями стосовно аліментних зобов'язань

У відносинах між Договірними державами ця Конвенція замінює, з урахуванням пункту 2 статті 56, Гаазьку конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання від 2 жовтня 1973 року та Гаазьку конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання щодо дітей від 15 квітня 1958 року настільки, наскільки їхня сфера застосування між такими державами збігається зі сферою застосування цієї Конвенції.

Стаття 49 — Взаємодія з Нью-Йоркською конвенцією 1956 року

У відносинах між Договірними державами ця Конвенція замінює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956 року настільки, наскільки її сфера застосування між такими державами збігається зі сферою застосування цієї Конвенції.

Стаття 50 — Зв'язок з попередніми Гаазькими конвенціями про вручення документів та отримання доказів

Ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 року, Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року та Гаазької Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 року.

Стаття 51 — Взаємодія документів та додаткових угод

1. Ця Конвенція не впливає на застосування будь-якого міжнародного документа, укладеного до Конвенції, сторонами якого є Договірні держави та який містить положення з питань, що регулюються Конвенцією.

2. Будь-яка Договірна держава може укласти з однією чи більше Договірними державами угоди, що містять положення з питань, що регулюються цією Конвенцією, з метою покращення застосування Конвенції між ними за умови, що такі угоди узгоджуються з предметом і цілями Конвенції та не впливають у відносинах таких держав з іншими Договірними державами на застосування положень Конвенції. Держави, що уклали таку угоду, передають копію депозитарієві Конвенції.

3. Пункти 1 і 2 також застосовуються до домовленостей про взаємність та уніфікованих законів, які ґрунтуються на особливих зв'язках між відповідними державами.

4. Ця Конвенція не впливає на застосування документів Організації регіональної економічної інтеграції, яка є стороною цієї Конвенції, прийнятих після укладення Конвенції, з питань, що регулюються Конвенцією, за умови, що такі документи не впливають на застосування положень цієї Конвенції у відносинах держав - членів Організації регіональної економічної інтеграції з іншими Договірними державами. Стосовно визнання або виконання рішень між державами - членами Організації регіональної економічної інтеграції Конвенція не впливає на норми Організації регіональної економічної інтеграції, прийняті до або після укладення Конвенції.

Стаття 52 — Найбільш ефективна норма

1. Ця Конвенція не заважає застосуванню угоди, домовленості або іншого міжнародного документа, чинного у відносинах між запитуючою державою та запитуваною державою, або домовленості про взаємність, чинної в запитуваній державі, яка передбачає:

a) ширші підстави для визнання рішень про утримання без обмеження пункту "f" статті 22 Конвенції;
b) спрощені, більш швидкі процедури стосовно заяви про визнання або визнання та примусове виконання рішень про утримання;
c) більш сприятливу правову допомогу, ніж передбачена статтями 14 - 17, або
d) процедури, що дозволяють заявнику із запитуючої держави звернутися з клопотанням безпосередньо до центрального органу запитуваної держави.

2. Ця Конвенція не перешкоджає застосуванню законодавства, чинного в запитуваній державі, яке передбачає більш ефективні норми, ніж зазначені у підпунктах "a" - "c" пункту 1. Однак стосовно спрощених, більш швидких процедур, зазначених у підпункті "b" пункту 1, вони повинні бути сумісними із засобами захисту, передбаченими для сторін відповідно до статей 23 й 24, зокрема стосовно прав сторін бути належним чином повідомленими про провадження та отримати рівну можливість бути заслуханими, а також стосовно наслідків будь-якого оскарження чи апеляції.

Стаття 53 — Одноманітне тлумачення

Під час тлумачення цієї Конвенції потрібно брати до уваги її міжнародний характер і необхідність сприяти її одноманітному застосуванню.

Стаття 54 — Перегляд практичної дії Конвенції

1. Генеральний секретар Гаазької конференції з міжнародного приватного права через однакові проміжки часу скликає Спеціальну комісію для перегляду практичної дії Конвенції та заохочення розвитку позитивної практики відповідно до Конвенції.

2. Для цілей такого перегляду Договірні держави співробітничають з Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права в зборі інформації, у тому числі статистики та судової практики стосовно практичної дії Конвенції.

Стаття 55 — Унесення змін до формулярів

1. Формуляри, що додаються до цієї Конвенції, можуть бути змінені рішенням Спеціальної комісії, що скликається Генеральним секретарем Гаазької конференції з міжнародного приватного права, на яку запрошені всі Договірні держави та всі члени. Повідомлення про пропозицію стосовно внесення змін до формулярів уключається до порядку денного зустрічі.

2. Зміни, прийняті Договірними державами, які присутні на Спеціальній комісії, набирають чинності для всіх Договірних держав у перший день сьомого календарного місяця від дати їхньої передачі депозитарієм усім Договірним державам.

3. Протягом періоду, передбаченого пунктом 2, будь-яка Договірна держава може в письмовому повідомленні депозитарієві зробити застереження відповідно до статті 62 стосовно зміни. Держава, що зробила таке застереження до відкликання застереження вважається державою, що не є стороною цієї Конвенції в частині такої зміни.

Стаття 56 — Перехідні положення

1. Конвенція застосовується в кожному випадку, коли:

a) запит відповідно до статті 7 або заяву відповідно до розділу III отримано центральним органом запитуваної держави після набрання чинності Конвенцією між запитуючою державою та запитуваною державою;
b) безпосереднє клопотання про визнання та виконання отримано компетентним органом запитуваної держави після набрання чинності Конвенцією у відносинах між державою походження та запитуваною державою.

2. Стосовно визнання та виконання рішень між Договірними державами цієї Конвенції, які також є сторонами будь-якої з Гаазьких конвенцій стосовно зобов'язань про утримання, зазначених у статті 48, якщо умови визнання та виконання відповідно до цієї Конвенції унеможливлюють визнання та виконання рішення, винесеного в державі походження до набрання чинності цією Конвенцією для такої держави, яке в іншому випадку підлягало б визнанню та виконанню згідно з умовами Конвенції, яка діяла на момент винесення рішення, застосовуються умови тієї Конвенції.

3. Запитувана держава не є зобов'язаною за цією Конвенцією примусово виконувати рішення або домовленість про утримання, стосовно платежів, які повинні підлягати сплаті до набрання чинності цією Конвенцією між державою походження та запитуваною державою, крім зобов'язань про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, стосовно особи віком до 21 року.

Стаття 57 — Надання інформації про закони, процедури та послуги

1. Договірна держава під час передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання або в заяві, переданій відповідно до статті 61 Конвенції, надає Постійному бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права:

a) виклад своїх законів і процедур стосовно зобов'язань про утримання;
b) виклад заходів, які вона вживатиме для виконання зобов'язань згідно зі статтею 6;
c) виклад того, як вона надаватиме заявникам ефективний доступ до процедури, як це вимагається статтею 14;
d) виклад своїх правил та процедур стосовно примусового виконання, у тому числі будь-яких обмежень виконання, зокрема правил захисту боржника й строків давності;
e) будь-які особливості, зазначені в підпункті "b" пункту 1 та пункті 3 статті 25.

2. Договірні держави можуть під час виконання своїх зобов'язань відповідно до пункту 1 використовувати форму основних характеристик країни, рекомендовану та опубліковану Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права.

3. Інформація повинна триматися Договірною державою в актуальному стані.

Розділ IX. Прикінцеві положення

Стаття 58 — Підписання, ратифікація та приєднання

1. Ця Конвенція є відкритою для підписання державами, які були членами Гаазької конференції з міжнародного приватного права на момент проведення 21-ї сесії, та іншими державами, які брали участь у цій сесії.

2. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню, а ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження передаються на зберігання Міністерству закордонних справ Королівства Нідерланди, яке є депозитарієм Конвенції.

3. Будь-яка інша держава або Організація регіональної економічної інтеграції можуть приєднатися до Конвенції після набрання нею чинності відповідно до пункту 1 статті 60.

4. Документ про приєднання передається на зберігання депозитарієві.

5. Таке приєднання має дію лише у відносинах між державою, що приєднується, і тими Договірними державами, які не висловили заперечень проти її приєднання протягом 12 місяців після дати повідомлення, зазначеного в статті 65. Таке заперечення може бути також висловлено державами під час їхньої ратифікації, прийняття чи затвердження Конвенції після приєднання. Будь-яке таке заперечення повідомляється депозитарієві.

Стаття 59 — Організації регіональної економічної інтеграції

1. Організація регіональної економічної інтеграції, яка складається лише із суверенних держав і має компетенцію стосовно окремих або всіх питань, що регулюються цією Конвенцією, може також підписати, прийняти, затвердити цю Конвенцію або приєднатися до неї. Організація регіональної економічної інтеграції в такому разі має права та зобов'язання Договірної держави настільки, наскільки ця Організація має компетенцію з питань, що регулюються Конвенцією.

2. Організація регіональної економічної інтеграції під час підписання, прийняття, затвердження або приєднання письмово повідомляє депозитарієві питання, що регулюються цією Конвенцією, стосовно яких компетенцію передано такій Організації її державами-членами. Організація невідкладно повідомляє депозитарієві в письмовій формі про будь-які зміни у своїй компетенції, зазначені в найбільш нещодавно наданому повідомленні, переданому відповідно до цього пункту.

3. Під час підписання, прийняття, затвердження або приєднання Організація регіональної економічної інтеграції може заявити відповідно до статті 63, що вона має компетенцію стосовно всіх питань, що регулює ця Конвенція, і що держави-члени, які передали компетенцію стосовно відповідних питань Організації регіональної економічної інтеграції, є зобов'язаними цією Конвенцією внаслідок її підписання, прийняття, затвердження або приєднання цією Організацією.

4. Для цілей набрання чинності цією Конвенцією будь-який документ, переданий на зберігання Організацією регіональної економічної інтеграції, не приймається до уваги доти, доки Організація регіональної економічної інтеграції не зробила заяви відповідно до пункту 3.

5. Будь-яке посилання на "Договірну державу" або "державу" у цій Конвенції рівноцінно застосовується до Організації регіональної економічної інтеграції, яка є її стороною, у відповідних випадках. У випадку, коли заява зроблена Організацією регіональної економічної інтеграції відповідно до пункту 3, будь-яке посилання на "Договірну державу" або "державу" в цій Конвенції рівноцінно застосовується до відповідних держав - членів Організації у відповідних випадках.

Стаття 60 — Набрання чинності

1. Конвенція набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку після передачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження, які зазначено в статті 58.

2. Після цього Конвенція набирає чинності:

a) для кожної держави або Організації регіональної економічної інтеграції, зазначеної в пункті 1 статті 59, яка після цього ратифікувала, прийняла або затвердила Конвенцію, у перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку після передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження;
b) для кожної держави або Організації регіональної економічної інтеграції, які зазначено в пункті 3 статті 58, у день після закінчення періоду, протягом якого могли висловлюватися заперечення відповідно до пункту 5 статті 58;
c) для територіальної одиниці, на яку Конвенція поширюється відповідно до статті 61, у перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку після повідомлення, зазначеного в тій статті.

Стаття 61 — Заяви стосовно неуніфікованих правових систем

1. Якщо держава, що має дві чи більше територіальних одиниць, у яких застосовуються різні системи права стосовно питань, що регулює Конвенція, вона може під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання заявити відповідно до статті 63, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або лише на одну чи більше з них, і може змінити таку заяву шляхом передачі іншої заяви будь-коли.

2. Будь-яку таку заяву повідомляють депозитарієві, і в ній чітко зазначаються територіальні одиниці, до яких застосовується Конвенція.

3. Якщо держава не зробила заяви відповідно до цієї статті, Конвенція поширюється на всі територіальні одиниці такої держави.

4. Ця стаття не застосовується до Організації регіональної економічної інтеграції.

Стаття 62 — Застереження

1. Будь-яка Договірна держава може не пізніше ніж під час ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання чи під час висловлення заяви відповідно до статті 61 зробити одне чи більше застережень, передбачених у пункті 2 статті 2, пункті 2 статті 20, пункті 8 статті 30, пункті 3 статті 44 та пункті 3 статті 55. Жодне інше застереження не дозволяється.

2. Будь-яка держава може будь-коли відкликати застереження, яке вона зробила. Про відкликання застереження повідомляється депозитарієві.

3. Застереження припиняє дію в перший день третього календарного місяця після повідомлення, зазначеного в пункті 2.

4. Застереження відповідно до цієї статті не мають ефекту взаємності за винятком застереження, передбаченого в пункті 2 статті 2.

Стаття 63 — Заяви

1. Заяви, зазначені в пункті 3 статті 2, підпункті "g" пункту 1 статті 11, пункті 1 статті 16, пункті 1 статті 24, пункті 7 статті 30, пунктах 1 та 2 статті 44, пункті 3 статті 59 та пункті 1 статті 61, можуть бути висловлені під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання чи будь-коли пізніше, і можуть бути змінені або відкликані будь-коли.

2. Заяви, зміни та відкликання повідомляються дипозитарієві.

3. Заява, висловлена під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання, набирає чинності одночасно з набранням чинності Конвенцією для відповідної держави.

4. Заява, висловлена пізніше, і будь-яка зміна чи відкликання заяви, набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку після дати отримання повідомлення депозитарієм.

Стаття 64 — Денонсація

1. Договірна держава Конвенції може денонсувати її шляхом надіслання письмового повідомлення на ім'я депозитарію. Денонсація може бути обмежена до окремих територіальних одиниць держави з декількома територіальними одиницями, до яких Конвенція застосовується.

2. Денонсація набирає силу з першого дня місяця, що настає після закінчення 12 місяців від дати отримання повідомлення депозитарієм. У випадках, коли в повідомленні зазначено триваліший період для набрання чинності денонсацією, денонсація набирає чинності після закінчення такого тривалішого періоду від дати отримання повідомлення депозитарієм.

Стаття 65 — Повідомлення

Депозитарій повідомляє членам Гаазької конференції з міжнародного приватного права й іншим державам та Організаціям регіональної економічної інтеграції, які підписали, ратифікували, прийняли, затвердили або приєдналися відповідно до статей 58 й 59, про таке:

a) підписання, ратифікації, прийняття й затвердження, зазначені в статтях 58 й 59;
b) приєднання та заперечення проти приєднань, зазначені в пунктах 3 й 5 статті 58 та в статті 59;
c) дату набрання чинності Конвенцією відповідно до статті 60;
d) заяви, зазначені в пункті 3 статті 2, підпункті "g" пункту 1 статті 11, пункті 1 статті 16, пункті 1 статті 24, пункті 7 статті 30, пунктах 1 й 2 статті 44, пункті 3 статті 59 та пункті 1 статті 61;
e) угоди, зазначені в пункті 2 статті 51;
f) застереження, зазначені в пункті 2 статті 2, пункті 2 статті 20, пункті 8 статті 30, пункті 3 статті 44 та пункті 3 статті 55, і відкликання, зазначені у пункті 2 статті 62;
g) денонсації, зазначені у статті 64.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на це вповноважені, підписали цю Конвенцію.

Учинено в м. Гаага 23 листопада 2007 року англійською та французькою мовами, при цьому обидва тексти є рівноавтентичними, в одному примірнику, який передається на зберігання в архіві Уряду Королівства Нідерланди й засвідчені копії якого надсилаються через дипломатичні канали кожному члену Гаазької конференції з міжнародного приватного права на дату її Двадцять першої сесії та кожній іншій державі, яка взяла участь у тій сесії.

Додаток 1

ФОРМУЛЯР

про передачу відповідно до пункту 2 статті 12

Конфіденційність і повідомлення про захист персональних даних

Персональні дані, зібрані або передані відповідно до Конвенції, використовуються для цілей, для яких вони були зібрані або передані. Будь-який орган, що опрацьовує такі дані, забезпечує їхню конфіденційність відповідно до законодавства своєї держави.

Орган не розголошує або не підтверджує інформації, зібраної або переданої під час застосування цієї Конвенції, якщо він визначить, що такі дії можуть поставити під загрозу здоров'я, безпеку або свободу особи відповідно до статті 40.

Визначення нерозголошення зроблене центральним органом відповідно до статті 40.

Запитуючий центральний орган

a. Адреса

b. Номер телефону

c. Номер факсу

d. Електронна адреса

e. Вихідний номер

Контактна особа в запитуючій державі

a. Адреса (якщо відрізняється)

b. Номер телефону (якщо відрізняється)

c. Номер факсу (якщо відрізняється)

d. Електронна адреса (якщо відрізняється)

e. Мова(-и)

Запитуваний центральний орган _________________________________________

Адреса _________________________________________________________________

Відомості про заявника

a. Прізвище(-а): __________________________________________________________

b. Ім'я (імена): ___________________________________________________________

c. Дата народження: ______________________________________ (день, місяць, рік)

або

a. Назва державного органу: _______________________________________________

Відомості про особу (осіб), якій утримання заборгували або передбачається, що заборгували

a. Особа та сама, що й заявник, зазначений у пункті 4

b. i. Прізвище(-а): ________________________________________________________

Ім'я (імена): _____________________________________________________________

Дата народження: ________________________________________ (день, місяць, рік)

ii. Прізвище(-а): __________________________________________________________

Ім'я (імена): _____________________________________________________________

Дата народження _________________________________________ (день, місяць, рік)

iii. Прізвище(-а): __________________________________________________________

Ім'я (імена): ______________________________________________________________

Дата народження _________________________________________ (день, місяць, рік)

Відомості про боржника-1

a. Особа та сама, що й заявник, зазначений у пункті 4

b. Прізвище(-а): __________________________________________________________

c. Ім'я (імена): ____________________________________________________________

d. Дата народження: _______________________________________ (день, місяць, рік)

Цей формуляр про передачу стосується заяви та супроводжується нею відповідно до:

підпункту "a" пункту 1 статті 10

підпункту "b" пункту 1 статті 10

підпункту "c" пункту 1 статті 10

підпункту "d" пункту 1 статті 10

підпункту "e" пункту 1 статті 10

підпункту "f" пункту 1 статті 10

підпункту "a" пункту 2 статті 10

підпункту "b" пункту 2 статті 10

підпункту "c" пункту 2 статті 10

До заяви додаються такі документи:

a. Для цілей заяви відповідно до підпункту "a" пункту 1 статті 10 та:

згідно зі статтею 25:

Повний текст рішення (підпункт "a" пункту 1 статті 25)

Виписка або витяг з рішення, складені компетентним органом держави походження (підпункт "b" пункту 3 статті 25) (якщо застосовується)

Документ, у якому зазначається, що рішення є таким, що підлягає виконанню в державі походження, та, якщо це рішення адміністративного органу, документ, у якому зазначається, що вимоги пункту 3 статті 19 виконані, якщо така держава не визначила відповідно до статті 57, що рішення її адміністративних органів завжди відповідають цим вимогам (підпункт "b" пункту 1 статті 25) або якщо застосовується підпункт "c" пункту 3 статті 25

Якщо відповідач не з'явився та не був представлений у провадженні в державі походження, документ або документи, які засвідчують, залежно від обставин, що відповідач був належним чином повідомлений про провадження та мав можливість бути заслуханим, або що відповідач був належним чином повідомлений про рішення та мав можливість оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону (підпункт "c" пункту 1 статті 25)

у разі необхідності документ про суму будь-яких заборгованостей і дату, на яку ця сума нарахована (підпункт "d" пункту 1 статті 25)

у разі необхідності стосовно рішення, яке передбачає автоматичне корегування шляхом індексації, документ з інформацією, необхідною для проведення відповідних розрахунків (підпункт "e" пункту 1 статті 25)

у разі необхідності документація, яка показує обсяг безоплатної правової допомоги в державі походження, яку отримав заявник (підпункт "f" пункту 1 статті 25)

Відповідно до пункту 3 статті 30:

повний текст угоди про утримання (підпункт "a" пункту 3 статті 30)

документ про те, що в державі походження ця угода про утримання є такою, що підлягає примусовому виконанню як рішення (підпункт "b" пункту 3 статті 30)

Будь-які інші документи, що додаються до заяви (наприклад, у разі необхідності документ для цілей пункту 4 статті 36):

b. Для цілей заяви відповідно до підпунктів "b", "c", "d", "e", "f" пункту 1 та підпунктів "a", "b" або "c" пункту 2 статті 10 така кількість підтверджувальних документів (за винятком формуляру про передачу та самої заяви) відповідно до пункту 3 статті 11:

підпункт "b" пункту 1 статті 10 ____________

підпункт "c" пункту 1 статті 10 ____________

підпункт "d" пункту 1 статті 10 ____________

підпункт "e" пункту 1 статті 10 ____________

підпункт "f" пункту 1 статті 10 ____________

підпункт "a" пункту 2 статті 10 ____________

підпункт "b" пункту 2 статті 10 ____________

підпункт "c" пункту 2 статті 10 ____________

Ім'я: ___________________ (друкованими літерами)

Уповноважений представник центрального органу

Дата: _______________________

(день, місяць, рік)

-1 Відповідно до статті 3 Конвенції "боржник" означає особу, яка утримання заборгувала або передбачається, що заборгувала.

Додаток 2

ПІДТВЕРДЖУЮЧИЙ ФОРМУЛЯР

відповідно до пункту 3 статті 12

Конфіденційність і повідомлення про захист персональних даних

Визначення нерозголошення зроблене центральним органом відповідно до статті 40.

Запитуючий центральний орган

a. Адреса

b. Номер телефону

c. Номер факсу

d. Електронна адреса

e. Вихідний номер

Контактна особа в запитуючій державі

a. Адреса (якщо відрізняється)

b. Номер телефону (якщо відрізняється)

c. Номер факсу (якщо відрізняється)

d. Електронна адреса (якщо відрізняється)

e. Мова(-и)

Запитуючий центральний орган ____________________________________________

Контактна особа ___________________________________________________________

Адреса ____________________________________________________________________

Запитуваний центральний орган підтверджує отримання ____________ (день, місяць, рік) формуляру про передачу від запитуючого центрального органу (вихідний номер ___________; від ______________ (день, місяць, рік) стосовно такої заяви відповідно до:

підпункту "a" пункту 1 статті 10

підпункту "b" пункту 1 статті 10

підпункту "c" пункту 1 статті 10

підпункту "d" пункту 1 статті 10

підпункту "e" пункту 1 статті 10

підпункту "f" пункту 1 статті 10

підпункту "a" пункту 2 статті 10

підпункту "b" пункту 2 статті 10

підпункту "c" пункту 2 статті 10

Прізвище(-а) заявника: _______________________________________________________

Прізвище(-а) особи (осіб), якій утримання заборгували або передбачається, що заборгували:

Прізвище(-а) боржника: ______________________________________________________

Початкові заходи, ужиті запитуваним центральним органом:

Справа сформована цілком і знаходиться на розгляді

Див. звіт про статус заяви, що додається

Звіт про статус заяви буде надіслано

Будь ласка, надайте таку додаткову інформацію та (або) документацію:

Запитуваний центральний орган відмовляється розглядати цю заяву, оскільки очевидним є те, що вимог Конвенції не виконано (пункт 8 статті 12).

Причини:

викладені в документі, що додається

будуть викладені в наступному документі

Запитуваний центральний орган просить, щоб запитуючий центральний орган поінформував його про зміни в статусі заяви.

Ім'я: ___________________ (друкованими літерами)

Уповноважений представник центрального органу

Дата: __________________

(день, місяць, рік)