Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях
Тип: ООН
Видавник: Організація Об'єднаних Націй
Номер: 995_151
Прийнято: 1949-08-12
Чинна редакція від: 2006-02-08
Стан: in_force
Rada ID: 995_151
Офіційний переклад
_Офіційний переклад Конвенції
надісланий листом МЗС
№ 72/14-612-35665 від 29.03.2023_
КОНВЕНЦІЯ
про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях
Статус Конвенції
Конвенцію ратифіковано із застереженнями Указом ПВР УРСР від 03.07.54
_Додатково див. Протоколи
_Про зняття застережень та здійснення заяви див. Закон України
№ 3413-IV від 08.02.2006, ВВР, 2006, № 22, ст.198_
Дата підписання:
12.08.1949
Дата підписання від імені України:
12.12.1949
Дата ратифікації Україною:
03.07.1954
Дата набрання чинності для України:
03.01.1955
Преамбула
Нижчепідписані вповноважені Урядів, представлених на Дипломатичній конференції, яка проходила в Женеві з 21 квітня до 12 серпня 1949 року з метою перегляду Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 27 липня 1929 року, домовилися про таке:
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1
Високі Договірні Сторони зобов'язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за будь-яких обставин.
Стаття 2
Крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір.
Хоча одна з держав, що перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є учасницями цієї Конвенції, залишаються зобов'язаними застосовувати її положення у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані застосовувати положення Конвенції стосовно зазначеної вище держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
Стаття 3
У разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру та виникає на території держави однієї з Високих Договірних Сторін, кожна зі сторін конфлікту повинна застосовувати, як мінімум, такі положення:
1. За будь-яких обставин гуманно ставитися до осіб, які не беруть активної участі у воєнних діях, зокрема до тих осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які припинили участь у воєнних діях у зв'язку з хворобою, пораненням, триманням під арештом чи з будь-якої іншої причини, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи вірування, статі, походження чи майнового стану чи будь-якими іншими аналогічними критеріями.
З цією метою заборонено зараз і надалі будь-коли та будь-де вчиняти стосовно зазначених вище осіб такі дії:
-
a) насилля над життям та особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
-
b) захоплення заручників;
-
c) наругу над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе ставлення;
-
d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
2. Підбирати поранених і хворих та надавати їм допомогу.
Безстороння гуманітарна організація, така як Міжнародний комітет Червоного Хреста, може запропонувати свої послуги сторонам конфлікту.
Крім того, сторони конфлікту повинні шляхом укладення спеціальних угод докладати зусиль з метою введення в дію всіх або частини інших положень цієї Конвенції.
Застосування попередніх положень не впливає на правовий статус сторін конфлікту.
Стаття 4
Нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.
Стаття 5
До осіб, які знаходяться під захистом, але потрапили під владу супротивника, ця Конвенція застосовується до моменту їхньої остаточної репатріації.
Стаття 6
Крім угод, спеціально передбачених статтями 10, 15, 23, 28, 31, 36, 37 та 52, Високі Договірні Сторони можуть укладати інші спеціальні угоди з усіх питань, які, на їхню думку, доцільно врегулювати окремо. Жодна спеціальна угода не повинна ні погіршувати становище поранених і хворих, а також медичного й духовного персоналу, визначене цією Конвенцією, ні обмежувати права, які вона їм надає.
Поранені та хворі, а також медичний і духовний персонал, продовжують користуватися привілеями, що випливають із таких угод, протягом усього часу застосування до них Конвенції, крім випадків, коли зазначені вище або укладені пізніше угоди містять чіткі положення, що їй суперечать, а також крім випадків, коли та чи інша сторона конфлікту вживає стосовно них більш сприятливих заходів.
Стаття 7
Поранені та хворі, а також медичний і духовний персонал за жодних обставин не можуть частково або цілком відмовлятися від прав, гарантованих їм цією Конвенцією та спеціальними угодами, зазначеними в попередній статті, якщо такі будуть.
Стаття 8
Ця Конвенція застосовується в співпраці та під контролем держав-покровительок, на яких покладено обов'язок охороняти інтереси сторін конфлікту. Із цією метою держави-покровительки можуть, крім свого дипломатичного та консульського персоналу, призначати делегатів із числа своїх громадян або громадян інших нейтральних держав. Призначення таких делегатів підлягає схваленню державою, в якій вони виконуватимуть свої обов'язки.
Сторони конфлікту сприяють, наскільки це максимально можливо, роботі представників чи делегатів держав-покровительок.
Представники чи делегати держав-покровительок за будь-яких обставин не повинні виходити за межі своєї місії, визначеної цією Конвенцією. Вони, зокрема, повинні враховувати нагальні потреби безпеки держави, в якій вони виконують свої функції. їхня діяльність може бути обмежена тільки як винятковий і тимчасовий захід, коли це вважається за необхідне у зв'язку з нагальними воєнними потребами.
Стаття 9
Положення цієї Конвенції не перешкоджають гуманітарній діяльності, яку може здійснювати Міжнародний комітет Червоного Хреста чи будь-яка інша безстороння гуманітарна організація для захисту поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу, і для надання їм допомоги, за згодою заінтересованих сторін конфлікту.
Стаття 10
Високі Договірні Сторони можуть будь-коли погодитися довірити будь-якій організації, яка надає всі гарантії безсторонності й дієвості, обов'язки, що покладаються цією Конвенцією на держави-покровительки.
Якщо поранені та хворі або медичний і духовний персонал не мають користі або перестали мати користь із будь-яких причин від діяльності держави-покровительки або організації, передбаченої у викладеному вище першому абзаці, то держава, яка їх затримує, повинна звернутися до нейтральної держави або до такої організації з проханням узяти на себе функції, які згідно із цією Конвенцією виконує держава-покровителька, визначена сторонами конфлікту.
Якщо захист не можна організувати належним чином, то держава, що затримує осіб, які перебувають під захистом, звертається з проханням до гуманітарної організації, наприклад Міжнародного комітету Червоного Хреста, або приймає її пропозицію взяти на себе гуманітарні функції, які держави-покровительки виконують згідно із цією Конвенцією, за умови дотримання положень цієї статті.
Будь-яка нейтральна держава чи будь-яка організація, яку запросила відповідна держава або яка пропонує свої послуги для цих цілей, повинна діяти з усвідомленням відповідальності перед стороною конфлікту, від якої залежать особи, яких захищає ця Конвенція, а також зобов'язана надати достатні гарантії того, що вона може взяти на себе відповідні функції та виконувати їх безсторонньо.
Жодний відступ від попередніх положень не може бути зроблений спеціальними угодами між державами, одна з яких є обмеженою, навіть тимчасово, у свободі вести переговори з іншою державою або її союзниками через воєнні події, зокрема в разі окупації всієї або значної частини території зазначеної держави.
Щоразу, коли в цій Конвенції є згадування держави-покровительки, це згадування стосується також організацій, які замінюють її згідно із цією статтею.
Стаття 11
Держави-покровительки у випадках, коли вони вважають це доцільним в інтересах осіб, які знаходяться під захистом, зокрема в разі виникнення розбіжностей між сторонами конфлікту щодо застосування або тлумачення положень цієї Конвенції, надають свої добрі послуги з метою врегулювання розбіжностей.
З цією метою кожна з держав-покровительок може на прохання однієї зі сторін чи з власної ініціативи запропонувати сторонам конфлікту провести зустріч їхніх представників, зокрема представників органів влади, відповідальних за поранених і хворих, а також медичний і духовний персонал, можливо на нейтральній, належним чином вибраній території. Сторони конфлікту зобов'язані виконувати пропозиції, зроблені їм із цією метою. Держави-покровительки можуть, у разі необхідності, запропонувати для схвалення сторонами конфлікту особу, яка належить до нейтральної держави, або особу, делеговану Міжнародним комітетом Червоного Хреста, яку буде запрошено взяти участь у цій зустрічі.
Розділ II. ПОРАНЕНІ ТА ХВОРІ
Стаття 12
Особовий склад збройних сил та інші особи, зазначені в наступній статті, які є пораненими або хворими, повинні користуватися повагою та захистом за будь- яких обставин.
Сторона конфлікту, під владою якої вони можуть знаходитися, забезпечує їм гуманне ставлення та догляд без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, національності, релігії, політичних переконань або іншими аналогічними критеріями. Суворо забороняються будь-які замахи на їхнє життя чи будь-яке насилля над їхньою особистістю; зокрема, їх заборонено вбивати або знищувати, піддавати тортурам чи біологічним дослідам, залишати умисно без медичної допомоги та обслуговування або умисно створювати умови для їхнього зараження чи інфікування.
Пріоритетність у наданні медичної допомоги дозволяється лише з медичних причин термінового характеру.
До жінок повинні ставитися з усією особливою повагою, яка відповідає їхній статі. Сторона конфлікту, яка змушена залишити супротивнику поранених або хворих, залишає разом із ними, наскільки це дозволяють воєнні міркування, частину свого медичного персоналу та спорядження для сприяння догляду за ними.
Стаття 13
Ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать до таких категорій:
1. Особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.
2. Членів інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі загони, зокрема такі організовані рухи опору, відповідають таким умовам:
-
a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;
-
b) мають постійний відмітний знак, добре помітний на відстані;
-
c) носять зброю відкрито;
-
d) здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни.
3. Членів особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує.
4. Осіб, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу, наприклад цивільних осіб із екіпажів військових літаків, військових кореспондентів, постачальників, особового складу робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це дозвіл збройних сил, яких вони супроводжують.
5. Членів екіпажів суден торгового флоту, у тому числі капітанів, лоцманів та юнг, а також екіпажів цивільних повітряних суден сторін конфлікту, які не користуються більш сприятливим режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права.
6. Жителів неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.
Стаття 14
З урахуванням положень статті 12 поранені та хворі воюючої сторони, які потрапили під владу супротивника, вважаються військовополоненими, і до них застосовуються норми міжнародного права, яке стосується військовополонених.
Стаття 15
Завжди, а особливо після бою, сторони конфлікту повинні без затримки вживати всіх можливих заходів для того, щоб розшукати й підібрати поранених і хворих для захисту їх від мародерства та поганого ставлення, для забезпечення їм належного догляду, а також для того, щоб розшукати мертвих та запобігти їхньому пограбуванню.
Щоразу, коли дозволяють обставини, улаштовується короткочасне перемир'я чи припинення вогню або досягаються місцеві домовленості, щоб дати змоги підібрати, обміняти й транспортувати поранених, які були залишені на полі бою.
Так само між сторонами конфлікту можуть укладатися місцеві домовленості про евакуацію поранених і хворих із зони облоги чи оточення, та обмін ними, а також про пропуск медичного й релігійного персоналу й техніки на їхньому шляху до цієї зони.
Стаття 16
Сторони конфлікту повинні якомога швидше реєструвати стосовно кожного пораненого, хворого або померлого супротивної сторони, які потрапили під їхню владу, будь-які подробиці, які можуть допомогти під час його ідентифікації.
Ці відомості повинні, по можливості, містити таку інформацію:
-
a) зазначення його держави;
-
b) армійський, підрозділу, особовий чи серійний номер;
-
c) прізвище;
-
d) ім'я чи імена;
-
e) дату народження;
-
f) будь-які інші подробиці, зазначені в його посвідченні особи чи на ідентифікаційному жетоні;
-
g) дату й місце взяття в полон або смерті;
-
h) подробиці щодо поранень, хвороби або причини смерті.
Зазначену вище інформацію якомога скоріше передають до описаного в статті 122 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року Інформаційного бюро, яке передає цю інформацію державі, від якої залежать ці особи, за посередництва держави-покровительки й Центрального агентства у справах військовополонених.
Сторони конфлікту готують та надсилають одна одній через це саме бюро свідоцтва про смерть або належним чином засвідчені переліки померлих. Вони таким же чином збирають та передають одна одній через це саме бюро половину подвійного ідентифікаційного жетона, заповіти й інші документи, що є важливими для найближчих родичів, гроші та взагалі всі предмети, виявлені на померлому, які мають об'єктивну або суб'єктивну цінність. Ці предмети, а також нерозпізнані предмети, пересилаються у запечатаних пакетах, до яких додаються заяви з усіма подробицями, які необхідні для встановлення особи померлих власників, і повний перелік вмісту пакетів.
Стаття 17
Сторони конфлікту забезпечують таке становище, при якому похованню чи кремації померлих, що здійснюються, наскільки це дозволяють обставини, індивідуально, передує ретельний, по можливості медичний, огляд тіл для констатації смерті, встановлення особи та забезпечення можливості складення звіту. Половина ідентифікаційного жетона або власне ідентифікаційний жетон, якщо він одинарний, залишаються на тілі.
Тіла піддають кремації лише тоді, коли це необхідно відповідно до обов'язкових вимог гігієни або у зв'язку з мотивами, пов'язаними з релігією померлого.
У разі кремації її обставини та причини детально викладаються у свідоцтві про смерть або засвідченому списку померлих.
Сторони конфлікту, крім того, забезпечують гідне поховання померлих, по можливості відповідно до обрядів релігії, до якої вони належали, шанобливе ставлення до їхніх могил, групування могил, по можливості, відповідно до національності померлих, належний догляд за могилами та позначення їх так, щоб їх можна було завжди знайти. Із цією метою на початку воєнних дій вони організують офіційну службу реєстрації могил, щоб уможливити майбутню ексгумацію та забезпечити, незалежно від місцезнаходження могил, ідентифікацію тіл та їхнє можливе відправлення на батьківщину. Ці положення таким самим чином застосовуються до праху, який зберігається службою реєстрації могил до належного розпорядження ними відповідно до побажань батьківщини померлих.
Як тільки дозволяють обставини, але не пізніше закінчення воєнних дій, ці служби обмінюються через Інформаційне бюро, зазначене в другому пункті статті 16, переліками, в яких зазначено точне місцезнаходження й позначення могил разом із подробицями щодо померлих, які в них поховані.
Стаття 18
Військові власті можуть звертатися із закликом до милосердя жителів, щоб вони під їхнім контролем добровільно підбирали й доглядали поранених і хворих, та надавати особам, які відгукнулися на цей заклик, необхідний захист і пільги. Якщо супротивник установить чи поновить свій контроль над цим районом, він також повинен надати цим особам такий самий захист і такі самі пільги.
Військові власті повинні дозволяти жителям і благодійним товариствам, навіть на захоплених чи окупованих територіях, з власної ініціативи підбирати поранених і хворих та доглядати за ними, незалежно від їхньої національності. Цивільне населення повинно ставитися з повагою до таких поранених і хворих і, зокрема, утримуватися від насилля.
Жодна особа ніколи не може переслідуватися чи бути засудженою за те, що вона доглядала поранених або хворих.
Положення цієї статті не звільняють державу, яка окупує, від обов'язку надавати медичну допомогу та моральну підтримку пораненим і хворим.
Розділ III. МЕДИЧНІ ФОРМУВАННЯ ТА УСТАНОВИ
Стаття 19
На стаціонарні установи та пересувні медичні формування медичної служби за жодних обставин не може здійснюватися напад, натомість сторони конфлікту оберігають і захищають їх. Якщо вони потрапляють під владу супротивної сторони, їхній персонал може продовжувати виконувати свої обов'язки доти, доки держава, яка їх полонила, сама не забезпечить необхідний догляд за пораненими та хворими, виявленими в таких установах та формуваннях.
Відповідальні органи влади, по можливості, забезпечують таке розміщення зазначених медичних установ і формувань, при якому їхній безпеці не можуть загрожувати напади на військові об'єкти.
Стаття 20
На плавучі госпіталі, які знаходяться під захистом, забезпечуваним Женевською конвенцією про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 року, не повинні здійснюватися напади із суходолу.
Стаття 21
Захист, на який мають право стаціонарні установи та пересувні медичні формування медичної служби, не припиняється, якщо тільки вони не використовуються поза сферою їхнього гуманітарного призначення для вчинення дій, шкідливих для супротивника. Однак такий захист може бути припинений тільки після того, як було зроблене належне попередження, в якому в усіх випадках визначається обґрунтований строк, і після того, як таке попередження не було взяте до уваги.
Стаття 22
Наведені нижче обставини не вважаються такими, що позбавляють медичне формування або установу захисту, гарантованого статтею 19:
1. Персонал формування або установи озброєний і використовує зброю для самозахисту або захисту поранених і хворих, за якими він доглядає.
2. Через відсутність озброєних санітарів формування або установа охороняються пікетом, вартовими або конвоєм.
3. У формуванні або установі знайдено стрілецьку зброю та боєприпаси, які були вилучені в поранених і хворих, але не здані належній службі.
4. У формуванні або установі виявлено персонал та майно ветеринарної служби, які не є невід'ємною частиною формування або установи.
5. Гуманітарна діяльність медичних формувань та установ чи їхнього персоналу включає надання допомоги цивільним пораненим або хворим.
Стаття 23
У мирний час Високі Договірні Сторони, а після початку воєнних дій сторони конфлікту можуть створювати на власній території, а в разі необхідності - на окупованих територіях, госпітальні зони та місцевості, організовані так, щоб захистити від впливу війни поранених і хворих, а також персонал, який відповідає за організацію й управління цими зонами й місцевостями та догляд за особами, які там зосереджені.
З початком та під час воєнних дій відповідні сторони можуть укладати угоди про взаємне визнання створених ними госпітальних зон і місцевостей. Із цією метою вони можуть використовувати положення проекту угоди, що додається до цієї Конвенції, і вносити до нього необхідні, на їхню думку, зміни.
Державам-покровителькам та Міжнародному комітету Червоного Хреста пропонується надавати добрі послуги для сприяння створенню та визнанню таких госпітальних зон і місцевостей.
Розділ IV. ОСОБОВИЙ СКЛАД
Стаття 24
Медичний персонал, який займається виключно розшукуванням, підбиранням, транспортуванням або лікуванням поранених чи хворих або який запобігає захворюванням, особовий склад, який здійснює виключно керування медичними формуваннями та установами, а також духовний персонал, який знаходиться при збройних силах, користується повагою та захистом за всіх обставин.
Стаття 25
Особовий склад збройних сил, спеціально підготовлений для залучення, у разі необхідності, до роботи як госпітальних санітарів, медсестер або додаткових санітарів-носіїв для розшукування або підбирання, транспортування чи лікування поранених і хворих, так само користується повагою та захистом під час виконання ними таких обов'язків, коли він стикнувся із супротивником чи опинився під його владою.
Стаття 26
До зазначеного в статті 24 персоналу прирівнюються працівники національних товариств Червоного Хреста й інших добровільних товариств допомоги, належним чином визнаних та уповноважених своїми урядами, яких можуть залучати до виконання тих обов'язків, які виконує персонал, зазначений у названій статті, за умови, що на працівників таких товариств поширюється військове законодавство.
Кожна Висока Договірна Сторона повідомляє іншій у мирний час або з початком чи під час воєнних дій - у будь-якому разі до початку їхньої фактичної діяльності - назви товариств, яких вона під свою відповідальність уповноважила надавати допомогу постійній медичній службі своїх збройних сил.
Стаття 27
Визнане товариство нейтральної країни може надавати допомогу стороні конфлікту своїм медичним персоналом та формуваннями лише за попередньою згодою свого уряду й з дозволу відповідної сторони конфлікту. Цей персонал і ці формування передаються під контроль цієї сторони конфлікту.
Нейтральний уряд повідомляє про цю згоду стороні, що є супротивником держави, яка приймає цю допомогу. Сторона конфлікту, яка приймає таку допомогу, зобов'язана повідомити про це супротивній стороні перед тим як скористатися цією допомогою.
Ця допомога за жодних обставин не вважається втручанням у конфлікт.
Члени персоналу, зазначеного в першому абзаці, належним чином забезпечуються посвідченнями особи, передбаченими статтею 40, до того, як вони залишать нейтральну країну, до якої вони належать.
Стаття 28
Визначений у статтях 24 та 26 персонал, який опинився під владою супротивної сторони, затримується лише тією мірою, якою цього вимагають стан здоров'я, духовні потреби та чисельність військовополонених.
Особи, які належать до такого затримуваного персоналу, не вважаються військовополоненими. Однак вони користуються принаймні всіма привілеями, що передбачені положеннями Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949. В рамках військового законодавства держави, яка їх затримує, і під керівництвом її компетентної служби, а також згідно з їхньою професійною етикою вони продовжують виконувати свої медичні та духовні обов'язки в інтересах військовополонених, переважно зі складу тих збройних сил, до яких вони самі належать. З метою виконання своїх медичних та духовних обов'язків вони користуються, крім того, такими пільгами:
-
a) їм дозволено періодично відвідувати військовополонених, які знаходяться в робочих командах чи госпіталях, розміщених поза табором. Держава, яка їх затримує, надає в їхнє розпорядження необхідні транспортні засоби;
-
b) у кожному таборі старший за званням медичний працівник керівного складу несе відповідальність перед військовими властями табору за професійну діяльність затримуваного медичного персоналу. Із цією метою з початку воєнних дій сторони конфлікту домовляються про співвідношення звань їхнього медичного персоналу, у тому числі персоналу товариств, визначених у статті 26. Такий медичний працівник і духовний персонал з усіх питань, що виникають у зв'язку з їхніми обов'язками, мають безпосередній доступ до військових та медичних властей табору, які надають їм необхідні можливості для ведення листування із цих питань;
-
c) хоча затримуваний у таборі персонал зобов'язаний дотримуватися внутрішньотабірного порядку, від нього не вимагається виконання робіт, не пов'язаних із його медичними або духовними обов'язками.
Під час воєнних дій сторони конфлікту домовляються про можливу заміну затримуваного персоналу та встановлюють порядок такої заміни.
Жодне з попередніх положень не звільняє державу, яка затримує, від зобов'язань, покладених на неї стосовно задоволення медичних і духовних потреб військовополонених.
Стаття 29
Члени особового складу, зазначеного в статті 25, які опинилися під владою супротивника, вважаються військовополоненими, але, в разі необхідності, вони залучаються до виконання їхніх медичних обов'язків.
Стаття 30
Персонал, затримання якого не є необхідним на підставі положень статті 27, повертається стороні конфлікту, до якої він належить, як тільки буде відкрито шлях для його повернення й дозволятимуть воєнні потреби.
Особи із числа такого персоналу не вважаються військовополоненими.
Однак вони користуються принаймні всіма привілеями, що передбачені положеннями Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. Вони продовжують виконувати свої обов'язки відповідно до наказів супротивної сторони, і залучаються переважно до догляду за пораненими та хворими тієї сторони конфлікту, до якої вони самі належать.
Від'їжджаючи, вони забирають із собою майно, особисті речі, цінні предмети й інструменти, які їм належать.
Стаття 31
Відбір персоналу, який підлягає поверненню відповідно до статті 30, здійснюється незалежно від будь-яких міркувань із погляду раси, релігії або політичних переконань, але переважно за хронологічною послідовністю їхнього затримання й станом їхнього здоров'я.
Одразу після початку воєнних дій сторони конфлікту за допомогою спеціальної угоди можуть визначити процентне співвідношення персоналу, який підлягає затриманню, виходячи при цьому із чисельності військовополонених і їхнього розподілу по таборах.
Стаття 32
Особи, зазначені в статті 27, які потрапили під владу супротивної сторони, не можуть бути затримані.
Якщо не домовлено про інше, їм дозволяється повернутися до своєї країни, або, якщо це неможливо, - на територію сторони конфлікту, на службі в якої вони знаходилися, як тільки буде відкрито шлях для їхнього повернення й дозволять воєнні міркування.
До свого звільнення вони продовжують виконувати свої обов'язки під керівництвом супротивної сторони; вони залучаються переважно до догляду за пораненими та хворими тієї сторони конфлікту, на службі в якої вони перебували.
Від'їжджаючи, вони забирають із собою своє майно, особисті речі, цінні речі, інструменти, зброю та, по можливості, транспортні засоби, які їм належать.
Сторони конфлікту забезпечують цей персонал, поки він знаходиться під їхньою владою, такими самими продуктами харчування, житлом, забезпеченням та коштами, як і ті, що надаються відповідному персоналу їхніх збройних сил. Їжа за своєю кількістю, якістю й різноманітністю в будь-якому разі повинна бути достатньою для забезпечення зазначеному персоналу нормального стану здоров'я.
Розділ V. БУДІВЛІ ТА СПОРЯДЖЕННЯ
Стаття 33
Спорядження пересувних медичних формувань збройних сил, яке потрапляє під владу супротивника, зберігається для догляду за пораненими та хворими.
Будівлі, спорядження та запаси стаціонарних медичних установ збройних сил продовжують підпадати під закони війни, але їхнє призначення не може бути змінене, поки вони потрібні для догляду за пораненими та хворими. Однак командири діючої армії можуть користуватися ними в разі невідкладної воєнної потреби за умови, що вони попередньо організували догляд за пораненими та хворими, за якими там доглядають.
Спорядження та запаси, визначені в цій статті, не повинні умисно знищуватися.
Стаття 34
Нерухоме та рухоме майно товариств допомоги, на які поширюються привілеї, установлені Конвенцією, вважається приватною власністю.
Право реквізиції, яке визнане за тими, хто воює, за законами та звичаями війни, не здійснюється, за винятком випадків нагальної потреби, і лише після того як буде забезпечене благополуччя поранених і хворих.
Розділ VI. САНІТАРНИЙ ТРАНСПОРТ
Стаття 35
Транспорт із пораненими та хворими або медичним обладнанням оберігається і захищається так само, як і пересувні медичні формування.
Якщо такий транспорт, або транспортні засоби, потрапляє під владу супротивної сторони, він підпадає під дію законів війни за умови, що сторона конфлікту, яка полонила такий транспорт, забезпечує в усіх випадках догляд за пораненими та хворими, що знаходяться в ньому.
Цивільний персонал і всі реквізовані транспортні засоби підпадають під загальні норми міжнародного права.
Стаття 36
На санітарні повітряні судна, тобто повітряні судна, які використовуються виключно для евакуації поранених і хворих та для транспортування медичного персоналу й обладнання, не повинні здійснюватися напади, натомість воюючі сторони оберігають їх, коли вони летять на висотах, у час та за маршрутами, про які спеціально домовилися відповідні воюючі сторони.
Вони повинні мати чітку відмітну емблему, передбачену статтею 38, поряд із зображенням свого національного прапора на нижній, верхній та бокових площинах. На них наносять будь-які інші позначення, чи їх забезпечують відмітними засобами, про які воюючі сторони можуть домовитися на початку або в ході воєнних дій.
Якщо немає домовленості іншого характеру, польоти над територією супротивника чи над територією, зайнятою супротивником, забороняються.
Санітарні повітряні судна повинні виконувати будь-яку вимогу щодо приземлення. У разі приземлення на вимогу літальний апарат із пасажирами може продовжити свій політ після огляду, якщо такий буде здійснено.
У разі вимушеної посадки на території супротивника або на території, зайнятій супротивником, поранені та хворі, а також екіпаж повітряного судна стають військовополоненими. З медичним персоналом поводяться відповідно до статті 24 та наступних статей.
Стаття 37
Санітарні повітряні судна сторін конфлікту можуть за умови дотримання положень, викладених у другому абзаці, пролітати над територією нейтральних держав, приземлятися на ній у разі необхідності або використовувати її для проміжної посадки. Вони повинні завчасно сповіщати нейтральні держави про свій політ над їхньою територією та виконувати будь-яку вимогу щодо приземлення або приводнення. Вони будуть захищені від нападу лише тоді, коли літатимуть за маршрутами, на висотах та в час, про які спеціально домовилися сторони конфлікту й відповідна нейтральна держава.
Однак нейтральні держави можуть установити умови чи обмеження щодо польотів санітарних повітряних суден над їхньою територією чи щодо їхнього приземлення. Ці можливі умови чи обмеження застосовуються до всіх сторін конфлікту однаково.
Якщо між нейтральною державою та сторонами конфлікту немає домовленості іншого характеру, нейтральна держава, коли цього вимагає міжнародне право, затримує поранених і хворих, висаджених санітарним повітряним судном на нейтральній території з дозволу місцевих органів влади, у такий спосіб, при якому вони не можуть знову взяти участь у воєнних діях. Витрати на їхнє розміщення та інтернування несе держава, від якої залежать такі поранені та хворі.
Розділ VII. ВІДМІТНА ЕМБЛЕМА
Стаття 38
На знак поваги до Швейцарії геральдична емблема у вигляді червоного хреста на білому тлі, що створена шляхом заміни кольорів федерального прапора протилежними їм кольорами, зберігається як емблема й відмітний знак медичної служби збройних сил.
Однак стосовно країн, що вже використовують як емблему замість червоного хреста червоний півмісяць або червоних лева й сонце на білому тлі, ці емблеми також визнаються умовами цієї Конвенції.
Стаття 39
Емблема зображується під керівництвом компетентних військових властей на прапорах, нарукавних пов'язках та всьому обладнанні, яке використовується в медичній службі.
Стаття 40
Персонал, зазначений у статті 24 і статях 26 і 27, носить на лівій руці вологостійку нарукавну пов'язку з відмітною емблемою, яку видали військові власті й на якій вони поставили печатку.
Такий персонал на додаток до носіння ідентифікаційних жетонів, зазначених у статті 16, також повинен мати при собі спеціальне посвідчення особи з відмітною емблемою. Таке посвідчення повинно бути вологостійким і такого розміру, який дозволяє носити його в кишені. Воно складається державною мовою. У ньому зазначаються принаймні прізвище, ім'я, дата народження, звання та службовий номер власника, а також те, в якій якості він має право на захист, забезпечуваний цією Конвенцією. Посвідчення повинно мати фотокартку власника, а також або його підпис, або відбитки його пальців, або перше й друге разом. На ньому військові власті ставлять рельєфну печатку.
Посвідчення особи повинні бути однаковими в одних і тих самих збройних силах й однотипними, наскільки це можливо, в усіх збройних силах Високих Договірних Сторін. Сторони конфлікту можуть керуватися зразком, що додається до цієї конвенції як приклад. На початку воєнних дій вони сповіщають одна одну про зразок, яким вони користуються. Кожне посвідчення особи, по можливості, виготовляється принаймні у двох примірниках, один з яких зберігається державою, до якої належить відповідна особа.
За жодних обставин зазначений персонал не може бути позбавлений своїх знаків розрізнення або посвідчень особи, а також права носити нарукавну пов'язку. У разі їхньої втрати персонал має право на отримання дублікатів посвідчень та заміну знаків розрізнення.
Стаття 41
Особовий склад, зазначений у статті 25, носить, але тільки під час виконання медичних обов'язків, білу нарукавну пов'язку з відмітним знаком невеликого розміру, розташованим у центрі. Цю пов'язку видають військові власті, вони ж ставлять на ній печатку.
У військових документах, які посвідчують особу і які повинен мати при собі такий особовий склад, зазначаються відомості про спеціальну підготовку власника, тимчасовий характер обов'язків, які він виконує, а також право носити нарукавну пов'язку.
Стаття 42
Відмітний прапор Конвенції може бути піднято лише над такими медичними формуваннями й установами, які мають право на її захист, і лише за згодою військових властей.
У пересувних формуваннях, так само як у стаціонарних установах, разом із ним може бути піднятий національний прапор сторони конфлікту, до якої належить це формування або установа.
Однак медичні формування, які опинилися під владою супротивника, піднімають лише прапор Конвенції. Сторони конфлікту вживають, наскільки це дозволяють військові міркування, необхідних заходів для того, щоб відмітні емблеми, якими позначені медичні формування та установи, чітко проглядалися сухопутними, повітряними та морськими силам супротивника для уникнення будь-яких ворожих дій.
Стаття 43
Медичні формування, які належать до нейтральних країн і яким, можливо, було дозволено надавати послуги одній із воюючих сторін відповідно до умов, визначених у статті 27, піднімають разом із прапором Конвенції прапор воюючої сторони щоразу, коли ця сторона користується правом, наданим їй статтею 42.
Крім випадків, коли є накази протилежного характеру з боку відповідальних військових властей, такі медичні формування можуть за будь-яких обставин піднімати свій національний прапор, навіть тоді, коли вони опинилися під владою супротивника.
Стаття 44
За винятком випадків, зазначених у подальших абзацах цієї статті, емблема у вигляді Червоного Хреста на білому тлі та слова "Червоний Хрест" або "Женевський Хрест" можуть використовуватися в мирний час або під час війни тільки для позначення або захисту медичних формувань й установ, персоналу та спорядження, які користуються захистом, забезпечуваним цією Конвенцією та іншими конвенціями, що стосуються подібних питань. Те саме стосується емблем, зазначених у другому абзаці статті 38, щодо країн, які ними користуються. Національні товариства Червоного Хреста й інші товариства, зазначені в статті 26, мають право використовувати відмітну емблему, яка надає забезпечуваний Конвенцією захист, лише в рамках положень цього абзацу.
Крім того, національні товариства Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева й Сонця) у мирний час також можуть використовувати відповідно до їхнього національного законодавства назву та емблему Червоного Хреста для інших видів діяльності, що відповідають принципам, сформульованим міжнародними конференціями Червоного Хреста. Коли такі види діяльності здійснюються під час війни, умови використання емблеми повинні бути такими, за яких її не можна вважати такою, що забезпечує захист за Конвенцією. Емблема повинна бути порівняно невеликого розміру, вона не може розміщуватися на нарукавних пов'язках та на дахах будівель.
Міжнародним організаціям Червоного Хреста і їхньому належним чином уповноваженому персоналу дозволяється користуватися будь-коли емблемою у вигляді червоного хреста на білому тлі.
Як винятковий захід відповідно до національного законодавства та із чітко вираженого дозволу одного з національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева й Сонця), емблема Конвенції може використовуватись у мирний час для позначення транспортних засобів, які використовуються як машини швидкої допомоги, та для позначення пунктів медичної допомоги, призначених виключно для надання безоплатної допомоги пораненим або хворим.
Розділ VIII. ВИКОНАННЯ КОНВЕНЦІЇ
Стаття 45
Кожна сторона конфлікту, діючи через своїх головнокомандувачів, забезпечує детальне виконання попередніх статей і вживає заходів у непередбачених випадках відповідно до загальних принципів цієї Конвенції.
Стаття 46
Застосування репресалій до поранених, хворих, персоналу, будівель чи обладнання, що знаходяться під захистом, забезпечуваним Конвенцією, забороняється.
Стаття 47
Високі Договірні Сторони зобов'язуються як у мирний час, так і під час війни якнайширше розповсюджувати текст цієї Конвенції у своїх країнах та, зокрема, уключити її вивчення до програм військового та, по можливості, цивільного навчання, щоб її принципи стали відомі всьому населенню, зокрема підрозділам збройних сил, які беруть участь у бойових діях, медичному та духовному персоналу.
Стаття 48
Високі Договірні Сторони передають одна одній через Швейцарську Федеральну Раду та, під час воєнних дій, через держави-покровительки офіційні переклади цієї Конвенції, а також закони й постанови, які вони можуть прийняти для забезпечення її застосування.
Розділ IX. ПРИПИНЕННЯ ЗЛОВЖИВАНЬ І ПОРУШЕНЬ
Стаття 49
Високі Договірні Сторони зобов'язуються приймати будь-які законодавчі акти, необхідні для встановлення ефективних кримінальних покарань для осіб, які вчиняють або віддають накази вчиняти будь-які серйозні порушення цієї Конвенції, визначені в наступній статті.
Кожна Висока Договірна Сторона зобов'язана розшукувати осіб, обвинувачуваних у тому, що вони вчинили або віддали наказ вчинити такі серйозні порушення, та незалежно від їхнього громадянства віддавати їх до свого суду. Вона може також, якщо вважає за доцільне, передавати їх згідно з положеннями свого законодавства іншій заінтересованій Високій Договірній Стороні для проведення суду за умови, що така Договірна Сторона зібрала достатньо серйозні докази для порушення справи.
Кожна Висока Договірна Сторона вживає заходів, необхідних для припинення всіх дій, які суперечать положенням цієї Конвенції, але не є серйозними порушеннями, визначеними в наступній статті.
За будь-яких обставин звинувачені користуються гарантіями щодо належного судового розгляду й захисту, які не можуть бути менш сприятливими, ніж ті, що передбачені статтею 105 й подальшими статтями Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року.
Стаття 50
Серйозними порушеннями, про які йдеться в попередній статті, є ті, що пов'язані з будь-яким із таких діянь: умисним вбивством, тортурами або нелюдським поводженням, зокрема біологічними експериментами, умисним заподіянням тяжких страждань або серйозного тілесного ушкодження й шкоди здоров'ю та із широкомасштабним руйнуванням і привласненням майна, не виправданими воєнною необхідністю й здійсненими незаконно та умисно, - якщо їх скоєно проти осіб чи майна, що знаходяться під захистом, забезпечуваним цією Конвенцією.
Стаття 51
Жодній Високій Договірній Стороні не дозволяється звільняти себе чи будь-яку іншу Високу Договірну Сторону від відповідальності, яку вона або інша Договірна Сторона несе за порушення, передбачені в попередній статті.
Стаття 52
На прохання однієї зі сторін конфлікту, повинно бути розпочате розслідування за процедурою, яку визначають заінтересовані сторони, щодо будь-якого звинувачення в порушенні Конвенції.
У разі недосягнення згоди щодо процедури розслідування, сторони за взаємною згодою вибирають арбітра, який вирішить питання про процедуру.
Як тільки порушення буде встановлено, сторони конфлікту повинні з якомога меншою затримкою припинити його та вжити заходів для покарання за нього.
Стаття 53
Приватним особам, товариствам, фірмам або компаніям, як державним, так і приватним, крім тих, які на це мають право відповідно до цієї Конвенції, завжди забороняється використовувати емблему або назву "Червоний хрест" або "Женевський хрест" чи будь-який знак або найменування, які їх імітують, незалежно від мети використання та дати їхнього прийняття.
У зв'язку з повагою, виявленою до Швейцарії прийняттям емблеми у вигляді червоного хреста на білому тлі, створеної шляхом заміни кольорів її федерального прапора протилежними кольорами, та у зв'язку з тим, що герб Швейцарії можна сплутати з відмітною емблемою Конвенції, приватним особам, товариствам або фірмам завжди забороняється використовувати герб Швейцарської Конфедерації або знаки, що його імітують, як торговельні або комерційні марки чи як частини таких марок або з метою, що суперечить комерційній чесності, або за обставин, якими можуть бути ображені національні почуття швейцарців.
Але ті Високі Договірні Сторони, які не були учасницями Женевської конвенції від 27 липня 1929 року, можуть надати тим, хто раніше використовував емблеми, найменування, знаки чи марки, зазначені у першому абзаці, граничний строк, що не повинен перевищувати три роки з моменту набрання чинності цією Конвенцією, для припинення такого використання за умови, що зазначене використання не буде таким, при якому у воєнний час здаватиметься, що воно надає захист, забезпечуваний цією Конвенцією.
Заборона, установлена першим абзацом цієї статті, поширюється, не впливаючи на будь-які права, набуті завдяки попередньому використанню, також на емблеми й марки, зазначені в другому абзаці статті 38.
Стаття 54
Високі Договірні Сторони, якщо їхнє законодавство ще не є відповідним, вживають заходів, необхідних для недопущення та припинення будь-коли зловживань, зазначених у статті 53.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 55
Цю Конвенцію складено англійською та французькою мовами. Обидва тексти є рівноавтентичними.
Швейцарська Федеральна Рада забезпечує офіційні переклади Конвенції російською та іспанською мовами.
Стаття 56
Ця Конвенція, датована сьогоднішнім числом, до 12 лютого 1950 року відкрита для підписання від імені держав, представлених на Конференції, яка відкрилась у Женеві 21 квітня 1949 року, а також держав, які не представлені на цій Конференції, але є сторонами Женевських конвенцій про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1864, 1906 або 1929 років.
Стаття 57
Ця Конвенція підлягає ратифікації якомога скоріше. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання в Берні. Про здачу кожної ратифікаційної грамоти складається протокол, засвідчені копії якого Швейцарська Федеральна Рада надсилає всім державам, від імені яких підписано Конвенцію або зроблено заяву про приєднання.
Стаття 58
Ця Конвенція набирає чинності через шість місяців після того, як на зберігання будуть здані принаймні дві ратифікаційні грамоти.
Після цього вона набирає чинності для кожної Високої Договірної Сторони через шість місяців після здачі ратифікаційної грамоти на зберігання.
Стаття 59
Ця Конвенція замінює Конвенції від 22 серпня 1864 року, 6 липня 1906 року та 27 липня 1929 року у відносинах між Високими Договірними Сторонами.
Стаття 60
Ця Конвенція з дати набрання нею чинності є відкритою для приєднання до неї будь-якої держави, від імені якої цю Конвенцію не було підписано.
Стаття 61
Про кожне приєднання Швейцарська Федеральна Рада повідомляється письмово, і воно набирає чинності через шість місяців з дати отримання відповідного повідомлення.
Швейцарська Федеральна Рада повідомляє про приєднання всі держави, від імені яких було підписано Конвенцію чи про приєднання яких було зроблено повідомлення.
Стаття 62
Випадки, передбачені статтями 2 та 3, відразу надають чинності ратифікаційним грамотам, зданим на зберігання, а також повідомленням про приєднання, надісланим сторонами конфлікту до чи після початку воєнних дій чи окупації. Швейцарська Федеральна Рада якнайскоріше повідомляє про ратифікаційні грамоти або повідомлення про приєднання, отримані від сторін конфлікту.
Стаття 63
Кожна з Високих Договірних Сторін може денонсувати цю Конвенцію.
Про денонсацію письмово повідомляється Швейцарська Федеральна Рада, яка сповіщає про це Урядам усіх Високих Договірних Сторін.
Денонсація набирає чинності через рік після того, як про неї було повідомлено Швейцарській Федеральній Раді. Однак денонсація, про яку було повідомлено тоді, коли держава, що денонсує, брала участь у конфлікті, не набирає чинності доти, доки не буде укладено мир і доки не будуть закінчені операції, пов'язані зі звільненням і репатріацією осіб, які користуються захистом, забезпечуваним цією Конвенцією.
Денонсація є чинною лише для держави, що денонсує. Вона жодним чином не применшує зобов'язань, виконання яких сторони конфлікту повинні продовжувати згідно з принципами міжнародного права, оскільки вони випливають зі звичаїв, установлених між цивілізованими народами, із законів людяності й з велінь суспільного сумління.
Стаття 64
Швейцарська Федеральна Рада реєструє цю Конвенцію в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй. Швейцарська Федеральна Рада повідомляє також Секретаріату Організації Об'єднаних Націй про всі ратифікаційні грамоти, повідомлення про приєднання й денонсацію, отримані нею стосовно цієї Конвенції.
На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, здавши на зберігання відповідні повноваження, підписали цю Конвенцію.
Учинено в Женеві 12 серпня 1949 року англійською та французькою мовами. Оригінал здається на зберігання до архіву Швейцарської Конфедерації. Швейцарська Федеральна Рада надсилає засвідчені копії оригіналу кожній із держав, які підписали Конвенцію або приєдналися до неї.
Додаток І
ПРОЄКТ УГОДИ
ПРО ГОСПІТАЛЬНІ ЗОНИ ТА МІСЦЕВОСТІ
Стаття 1
Госпітальні зони призначені виключно для осіб, зазначених у статті 23 Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 року, а також для персоналу, що відповідає за організацію цих зон та місцевостей, керування ними та догляд за особами, які там зосереджені.
Однак особи, що постійно проживають на території таких зон, мають право перебувати в таких зонах.
Стаття 2
Жодна особа, яка проживає в госпітальній зоні, незалежно від того, в якій якості вона там проживає, не може виконувати ні в межах зони, ні поза її межами роботу, безпосередньо пов'язану з воєнними операціями або виробництвом продукції для війни.
Стаття 3
Держава, яка створює госпітальну зону, уживає всіх необхідних заходів для того, щоб заборонити доступ на територію цієї зони всім особам, які не мають права проживати в цій зоні або в'їздити до неї.
Стаття 4
Госпітальні зони повинні відповідати таким умовам:
-
a) становити лише невелику частину території, яку контролює держава, що її створила;
-
b) бути малозаселеними з погляду можливостей розквартирування;
-
c) не мати на своїй території жодних військових об'єктів чи великих промислових або адміністративних установ, і знаходитись якомога далі від них;
-
б) не знаходитись у районах, які, дуже ймовірно, можуть стати важливими для ведення війни.
Стаття 5
До госпітальних зон ставляться такі вимоги:
-
a) шляхи сполучення й транспортні засоби, які можуть бути в цих зонах, не повинні використовуватися для транспортування військовослужбовців, військової техніки чи вантажів, навіть транзитом;
-
b) за жодних обставин їх не повинні захищати військовими засобами.
Стаття 6
Госпітальні зони позначаються червоними хрестами (червоними півмісяцями, червоними левами й сонцями) на білому тлі, розміщеними на периферії зони й на будівлях. Уночі вони можуть бути позначені так само за допомогою відповідного освітлення.
Стаття 7
У мирний час або з початком воєнних дій держави повідомляють усім Високим Договірним Сторонам перелік госпітальних зон, створених на керованих ними територіях. Вони також повідомляють про будь-які нові зони, створені під час воєнних дій.
З моменту отримання супротивною стороною зазначеного вище повідомлення зона є законно створеною.
Однак, якщо супротивна сторона вважає, що умови цієї угоди не були виконані, вона може відмовитися визнати зону, негайно повідомивши про свою відмову стороні, яка відповідає за зазначену зону, або може поставити своє визнання такої зони в залежність від установлення контролю, передбаченого статтею 8.
Стаття 8
Будь-яка держава, що визнала одну або кілька госпітальних зон, створених супротивною стороною, має право вимагати, щоб одна чи більше спеціальних комісій здійснили контроль для з'ясування відповідності зон умовам і вимогам, викладеним у цій угоді.
Для цього члени спеціальних комісій повинні мати завжди вільний доступ до різних зон і можуть навіть постійно проживати там. Їм створюються усі умови для виконання обов'язків щодо перевірки.
Стаття 9
Якщо спеціальні комісії констатують будь-які факти, які, на їхню думку, суперечать умовам цієї угоди, вони негайно звертають на ці факти увагу держави, що керує зазначеною зоною, і встановлюють п'ятиденний строк, упродовж якого становище повинно бути виправлене. Вони також повідомляють про це державі, яка визнала зону.
Якщо цей строк закінчився, а держава, що керує зоною, не вжила заходів згідно з попередженням, то супротивна сторона може заявити, що стосовно зазначеної зони вона не має більше зобов'язань за цією угодою.
Стаття 10
Будь-яка держава, яка створює одну або кілька госпітальних зон і місцевостей, а також супротивні сторони, яким повідомлено про існування таких зон і місцевостей, призначають або просять нейтральні держави призначити осіб, що ввійдуть до складу спеціальних комісій, зазначених у статтях 8 і 9.
Стаття 11
За жодних обставин госпітальні зони не можуть бути об'єктом нападу. Сторони конфлікту завжди зобов’язані захищати й оберігати їх.
Стаття 12
У випадку окупації території, госпітальні зони, які знаходяться на ній, як і раніше продовжують оберігатися та використовуватися як такі.
Однак держава, що окупує, може змінити їхнє призначення за умови, що буде вжито всіх заходів, щоб гарантувати безпеку осіб, які там знаходяться.
Стаття 13
Ця угода застосовується й до місцевостей, які держави можуть використовувати в цілях, для яких вони використовують госпітальні зони.
Додаток II
ФОРМА ПОСВІДЧЕННЯ ОСОБИ
Лицьовий бік
(Місце для назви країни та органу військових властей,
який видав це посвідчення)
ПОСВІДЧЕННЯ ОСОБИ
для медичного та духовного персоналу, приданого збройним силам
Прізвище ______________________________________________
Ім'я та по батькові ______________________________________________
Дата народження ______________________________________________
Звання ______________________________________________
Військовий номер ______________________________________________
Власник цього посвідчення перебуває під захистом, передбаченим Женевською конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 року, як _______________
Дата видачі
Номер посвідчення
Зворотний бік
Фото власника
Підпис власника,
або відбитки його пальців,
або перше й друге разом
Рельєфна печатка органу
військових властей,
який видав це посвідчення
Зріст
Очі
Волосся
Інші відмітні прикмети ________________________________________________________
Текст Конвенції українською та англійською мовами додано до листа Міністерства закордонних справ України № 72/14-612-35665 від 29.03.2023