Про свободу совісті та релігійні організації

Тип: Закон України Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки Номер: 987-XII Прийнято: 1991-04-23 Чинна редакція від: 2025-08-30 Стан: in_force Rada ID: 987-12

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про свободу совісті та релігійні організації

(Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 25, ст.283)

_Вводиться в дію Постановою ВР

№ 988-XII від 23.04.91, ВВР, 1991, № 25, ст.284_

_Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 2140-XII від 19.02.92, ВВР, 1992, № 20, ст.277

№ 2295-XII від 23.04.92, ВВР, 1992, № 30, ст.418

Декретом

№ 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, № 10, ст. 76

Законами

№ 3180-XII від 05.05.93, ВВР, 1993, № 26, ст.277

№ 3795-XII від 23.12.93, ВВР, 1994, № 13, ст. 66

№ 498/95-ВР від 22.12.95, ВВР, 1996, № 3, ст. 11

№ 608/96-ВР від 17.12.96, ВВР, 1997, № 8, ст. 62

№ 429-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, № 10-11, ст. 87

№ 875-VI від 15.01.2009, ВВР, 2009, № 23, ст.282

№ 5461-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 5, ст.62

№ 721-VII від 16.01.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.801 - втратив чинність на підставі Закону №732-VII від 28.01.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.811

№ 767-VII від 23.02.2014, ВВР, 2014, № 17, ст.593

№ 77-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 11, ст.75

№ 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371

№ 2598-VIII від 18.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.373

№ 2662-VIII від 20.12.2018, ВВР, 2019, № 3, ст.23

№ 2673-VIII від 17.01.2019, ВВР, 2019, № 6, ст.40

№ 2107-IX від 03.03.2022

№ 3894-IX від 20.08.2024

№ 4158-IX від 18.12.2024

№ 4579-IX від 21.08.2025_

Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2016 від 08.09.2016

У назві і тексті Закону слова "Української Радянської Соціалістичної Республіки", "Української РСР", "Українською РСР", "Українській РСР", "Українська РСР" замінено відповідно словами "України", "Україною", "Україні", "Україна" згідно із Законом № 3795-XII від 23.12.93

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1 — Завдання Закону

Завданнями цього Закону є:

гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права;

забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;

визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій;

визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством;

подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви;

гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Стаття 2 — Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України.

Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Стаття 3 — Право на свободу совісті

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Стаття 4 — Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Стаття 5 — Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Частина десята статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 721-VII від 16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 767-VII від 23.02.2014

Стаття 5-1 — Обмеження діяльності в Україні релігійної організації, афілійованої з іноземною релігійною організацією, що знаходиться в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України

Не допускається діяльність в Україні релігійної організації, яка:

1) афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій";
2) афілійована з релігійною організацією, яка афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій".

Релігійна організація є афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", за наявності однієї чи кількох з таких ознак:

1) релігійна організація безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації входить до структури (є частиною) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та/або афілійована з релігійною організацією, яка є афілійованою із зазначеною іноземною релігійною організацією;
2) в офіційних документах та/або рішеннях органів управління, та/або у статуті (положенні), та/або у документах, передбачених статутом (положенням) релігійної організації, що діє в Україні, наявні ознаки входження до структури відповідної іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та/або релігійної організації, яка є афілійованою із зазначеною іноземною релігійною організацією;
3) в офіційних документах та/або рішеннях органів управління, та/або у статуті (положенні) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", наявні ознаки щодо входження до її структури релігійної організації, що діє в Україні, або положення щодо права прийняття статутними органами управління зазначеної іноземної релігійної організації рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов’язальними для релігійної організації, що діє в Україні;
4) офіційними документами та/або рішеннями органів управління, та/або статутом (положенням) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", передбачено обов’язкове входження керівників та/або повноважних представників релігійної організації, що діє в Україні, до статутних органів управління зазначеної іноземної релігійної організації;
5) іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", через підлеглість у канонічних та/або організаційних питаннях має можливість впливати на прийняття управлінських рішень та/або на діяльність релігійної організації, що діє в Україні;
6) іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", здійснює призначення, обрання, погодження, затвердження, благословення (або іншу адміністративну чи канонічну процедуру, пов’язану з набуттям повноважень) керівника релігійної організації, що діє в Україні;
7) іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", приймає, погоджує, затверджує, благословляє, схвалює (або здійснює іншу адміністративну чи канонічну процедуру, пов’язану з набранням чинності) статут (положення) релігійної організації, що діє в Україні.

Пункт 4 частини другої цієї статті не застосовується у разі, якщо зазначені у цьому пункті суб’єкти, керівники та/або повноважні представники релігійних організацій заявили публічно в усній або письмовій формі про свою незгоду з призначенням до органів управління зазначеної іноземної релігійної організації, здійснили необхідні дії, у тому числі підготували відповідні заяви та/або інші документи для припинення повноважень і розірвання зв’язків з такою іноземною релігійною організацією.

Закон доповнено статтею 5-1 згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Стаття 6 — Відокремлення школи від церкви (релігійних організацій)

Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.

Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.

Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання.

Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.

Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

Розділ II. РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Стаття 7 — Релігійні організації

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Стаття 8 — Релігійна громада

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), крім тих керівних центрів (управлінь), які знаходяться за межами України в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, і діяльність яких заборонена в Україні, та релігійних організацій, діяльність яких не допускається відповідно до вимог статті 5-1 цього Закону, а також вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Частина третя статті 8 в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов’язковим.

Стаття 8 в редакції Закону № 2673-VIII від 17.01.2019

Стаття 9 — Релігійні управління і центри

Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Держава визнає право релігійного центру (управління) на його підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), крім релігійних організацій, діяльність яких не допускається відповідно до вимог статті 5-1 цього Закону, та/або іноземних релігійних організацій, які знаходяться в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, діяльність яких заборонена в Україні відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій". Держава визнає право релігійних організацій на вільну зміну такої підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійного центру (управління).

Статтю 9 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту (положення) ухвалюється загальними зборами органу управління релігійного центру (управління).

Статтю 9 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Стаття 10 — Монастирі, релігійні братства і місії

Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Держава визнає право монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) на їх підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), крім релігійних організацій, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, і діяльність яких заборонена в Україні відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та релігійних організацій, які підпадають під дію статті 5-1 цього Закону, і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії).

Статтю 10 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту (положення) ухвалюється загальними зборами відповідного монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії).

Статтю 10 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Стаття 11 — Духовні навчальні заклади

Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Стаття 12 — Статути (положення) релігійних організацій

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

1) найменування, вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

Пункт 1 частини третьої статті 12 в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

1-1) органи управління релігійної організації, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень;

Частину третю статті 12 доповнено пунктом 1-1 згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;
3) майновий стан релігійної організації;
4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;
5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;
6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення релігійної організації.

Пункт 6 частини третьої статті 12 в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Частину сьому статті 12 виключено на підставі Закону № 3894-IX від 20.08.2024

Частину восьму статті 12 виключено на підставі Закону № 3894-IX від 20.08.2024

Стаття 13 — Релігійна організація - юридична особа

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012

Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Стаття 14 — Реєстрація статутів (положень) релігійних організацій

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) у трьох примірниках на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами№ 3795-12 від 23.12.93, № 5461-VI від 16.10.2012, № 3894-IX від 20.08.2024

До статуту (положення) релігійної громади на підтвердження відомостей, викладених у ньому, додатково подаються:

Абзац перший частини другої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

1) оригінал рішення про утворення релігійної громади, її найменування, затвердження статуту, обрання керівних (виконавчих) органів - протокол загальних зборів віруючих громадян або установчого релігійного з’їзду, конференції тощо (далі - протокол загальних зборів). Зазначене рішення приймається у порядку, передбаченому статутом (положенням) релігійної громади, та оформлюється згідно з внутрішніми настановами цієї релігійної громади;

Пункт 1 частини другої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

2) належним чином засвідчена копія документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної організації, зазначеним у статуті (положенні) релігійної громади.

Пункт 2 частини другої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції у трьох примірниках.

Пункт 2 частини третьої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) оригінал протоколу загальних зборів релігійної громади про внесення змін до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників таких загальних зборів;

Пункт 1 частини четвертої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились).

Пункт 2 частини четвертої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

У разі зміни місцезнаходження релігійної громади має бути подано належним чином засвідчену копію документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної громади, зазначеним у статуті (положенні).

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Частина статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012

Для реєстрації статуту (положення) релігійного центру (управління), що згідно з частиною другою статті 7 цього Закону представляє релігійні об’єднання, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається заява, засвідчена підписом уповноважених представників (уповноваженого представника) загальних зборів засновників (установчого з’їзду (конференції) засновників тощо), що утворюють таке релігійне об’єднання.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Разом із заявою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається статут (положення) релігійного центру (управління) у трьох примірниках.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

До статуту (положення) релігійної організації на підтвердження відомостей, викладених у ньому згідно з вимогами статті 12 цього Закону, додатково подаються:

1) оригінал рішення про утворення релігійного об’єднання та затвердження (прийняття) статуту (положення) релігійного центру чи управління (протокол загальних зборів засновників, установчого з’їзду (конференції) засновників тощо);

Пункт 1 частини дев'ятої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

2) перелік релігійних організацій, що входять до складу релігійного об’єднання на дату подання документів, засвідчений підписом уповноважених представників (уповноваженого представника) загальних зборів засновників (установчого з’їзду (конференції) засновників тощо);
3) належним чином засвідчена копія документа про право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням релігійної організації, зазначеним у статуті (положенні).

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

У разі якщо релігійний центр (управління) входить до складу чи визнає (декларує) у будь-якій формі підлеглість у канонічних, організаційних, інших питаннях будь-яким іншим діючим в Україні чи за її межами релігійним організаціям, для реєстрації статуту (положення) цього релігійного центру (управління) додатково подається документ, що підтверджує визнання такою релігійною організацією підлеглості їй новоутвореного релігійного центру (управління), або документ, який підтверджує, що новоутворений релігійний центр (управління) входить до складу такої релігійної організації.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Для реєстрації статуту (положення) монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії), духовного навчального закладу до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається заява за підписом керівника (іншої уповноваженої особи) релігійного центру (управління), що засновує відповідну релігійну організацію.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Разом із заявою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається статут (положення) монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії) або духовного навчального закладу у трьох примірниках.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

До статуту (положення) монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії) або духовного навчального закладу на підтвердження відомостей, викладених у ньому згідно з вимогами статті 12 цього Закону, додатково подаються:

Абзац перший частини тринадцятої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

1) оригінал рішення про утворення (заснування) монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії), духовного навчального закладу та затвердження статуту (положення) такої релігійної організації. Зазначене рішення приймається у порядку, передбаченому статутом (положенням) релігійного центру (управління), та оформлюється згідно з внутрішніми настановами цієї релігійної організації;

Пункт 1 частини тринадцятої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

2) належним чином засвідчена копія статуту релігійного центру (управління), що засновує монастир, релігійне братство, місіонерське товариство (місію), духовний навчальний заклад;

Пункт 2 частини тринадцятої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

3) належним чином засвідчена копія документа про право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням релігійної організації, зазначеним у статуті (положенні).

Пункт 3 частини тринадцятої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Для реєстрації статуту (положення) релігійної організації (релігійного центру (управління), монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії), духовного навчального закладу) у новій редакції до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається заява за підписом керівника (іншої уповноваженої особи) релігійної організації, до статуту якої внесено зміни.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Разом із заявою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається статут (положення) релігійної організації, викладений у новій редакції.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

До статуту (положення) релігійної організації у новій редакції додатково подаються:

Абзац перший частини шістнадцятої статті 14 в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

1) оригінал рішення уповноваженого органу релігійної організації про внесення змін до статуту (положення), яке ухвалено відповідно до порядку, визначеного у статуті (положенні) релігійної організації, до установчих документів якої вносяться зміни;

Пункт 1 частини шістнадцятої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної редакції статуту (положення) релігійної організації з усіма змінами, що до нього вносилися (якщо вони оформлювалися окремими додатками).

Пункт 2 частини шістнадцятої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

У разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

У разі якщо релігійна організація не усунула виявлені недоліки протягом встановлених строків, всі документи, які надійшли до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, крім заяви про реєстрацію статуту (положення) релігійної організації (змін до них), повертаються їй супровідним листом із роз’ясненням причин такого повернення.

Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Частина статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3795-12 від 23.12.93, № 5461-VI від 16.10.2012

Перевищення строків, встановлених цим Законом для ухвалення рішень про реєстрацію або відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено в суді у порядку, визначеному законом.

Частина двадцять перша статті 14 в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

Стаття 15 — Відмова в реєстрації статуту (положення) релігійної організації

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації, в реєстрації статуту (положення) релігійної організації у новій редакції із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний строк. Таке рішення може бути оскаржено до адміністративного органу вищого рівня. У разі відсутності адміністративного органу вищого рівня скарга подається до того самого адміністративного органу, який прийняв адміністративний акт, вчинив процедурні дії та/або прийняв процедурне рішення чи допустив бездіяльність, що оскаржуються, якщо при ньому утворено комісію з розгляду скарг. У разі якщо такий адміністративний орган не утворив комісію з розгляду скарг, позовна заява на адміністративний акт, процедурне рішення, дію чи бездіяльність адміністративного органу подається до суду відповідно до закону.

Частина друга статті 15 в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

Стаття 16 — Припинення релігійної організації

Релігійна організація може бути припинена:

1) у зв’язку з її реорганізацією або ліквідацією;
2) за рішенням суду у разі порушення цього Закону.

У судовому порядку релігійна організація припиняється лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;
2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганням на життя, здоров’я, свободу і гідність особи;
3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій;
5) засудження її уповноважених осіб за вчинення злочину проти основ національної безпеки України або за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 161, 190, 209, 258-258 -6, 436-438, 442, 447 Кримінального кодексу України;
6) невиконання у встановлений цим Законом строк передбаченого статтею 30 цього Закону припису про усунення порушення;
7) виявлення неодноразових фактів використання релігійної організації для цілей поширення пропаганди ідеології "русского міра";
8) виявлення порушень вимог щодо створення і діяльності релігійної організації, керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснювала або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, установлених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Суд розглядає справу про припинення релігійної організації у порядку, передбаченому законом.

У разі виявлення підстав для припинення релігійної організації, встановлених цим Законом, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації, невідкладно звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації.

Рішенням суду про припинення релігійної організації призначається комісія з припинення релігійної організації (ліквідаційна комісія).

Дослідження питання щодо наявності встановлених статтею 5-1 цього Закону ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, за власною ініціативою або на підставі звернення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, об’єднання громадян, інших осіб.

Повідомлення про початок дослідження питання щодо наявності встановлених статтею 5-1 цього Закону ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті.

Після оприлюднення повідомлення про початок дослідження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, може звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб про надання інформації, пояснень, документів, витягів з публічних електронних реєстрів, які необхідні для здійснення дослідження та встановлення наявності або відсутності ознак афілійованості, визначених статтею 5-1 цього Закону.

Для встановлення ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, може використовувати висновки релігієзнавчої експертизи, інформацію, надану іншими центральними органами виконавчої влади, дані публічних електронних реєстрів, а також інформацію, отриману від фізичних та юридичних осіб, з медіа та інших відкритих джерел.

Під час оцінювання наявності або відсутності ознак афілійованості, визначених статтею 5-1 цього Закону, враховується належність, допустимість, достовірність кожного отриманого в ході дослідження факту, висновку, доводу, іншого доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Наявність обставини, на яку будь-яка зацікавлена особа посилається як на підставу своїх доводів або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, на підставі якої встановлюється наявність ознак афілійованості, можуть доводитися до відома релігійної організації одночасно з приписом.

У разі встановлення ознаки афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, виносить припис про усунення порушень і направляє його релігійній організації.

Одночасно з направленням припису про усунення порушень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, складає перелік релігійних організацій, які входять до структури (є частиною) або пов’язані із структурою релігійної організації, щодо якої винесено припис про усунення порушень, та оприлюднює його на своєму офіційному веб-сайті. Зазначений перелік може змінюватися, доповнюватися або уточнюватися відповідно до відомостей, отриманих центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Протягом 30 днів з дня отримання припису про усунення порушень релігійна організація зобов’язана усунути порушення, зазначені у приписі, та надіслати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, звіт про усунення порушень з відповідними підтвердними доказами. Разом із звітом також можуть подаватися заперечення щодо встановлених ознак афілійованості, які стали підставою для винесення припису. Встановлений строк подання звіту може бути продовжений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, за вмотивованим клопотанням релігійної організації, але не більш як на 60 днів.

Релігійна організація, яка входить до структури (є частиною) або пов’язана із структурою іншої релігійної організації, щодо якої прийнято рішення про визнання її афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", разом із звітом про усунення порушень також може подати заперечення проти того, що вона входить до структури (є частиною) або пов’язана із структурою або іншим чином афілійована із такою релігійною організацією.

На підставі зібраних у процесі дослідження матеріалів, у тому числі наданих релігійною організацією звіту та інших документів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, встановлює наявність або відсутність підстав для висновку про усунення порушень або помилковість винесеного припису про усунення порушень. Припис про усунення порушень, винесений помилково, відкликається, про що повідомляється релігійна організація.

При встановленні наявності чи відсутності підстав для висновку про усунення порушень або помилковості винесеного припису про усунення порушень застосовуються правила оцінювання наявності або відсутності ознак афілійованості, встановлені цією статтею.

У разі якщо протягом установленого цією статтею строку релігійна організація не надала звіт про усунення порушень або наданий звіт не підтвердив усунення порушень, зазначених у приписі про усунення порушень, та за відсутності підстав для відкликання припису про усунення порушень відповідна релігійна організація визнається афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, приймає відповідне рішення, повідомляє відповідну релігійну організацію в письмовій формі та оприлюднює оголошення на своєму офіційному веб-сайті.

Після прийняття рішення про визнання релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії:

1) надсилає припис про усунення порушень релігійним організаціям, щодо яких наявні ознаки афілійованості з релігійною організацією, яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та/або релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов’язані із структурою такої релігійної організації, визнаної афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій";
2) надсилає повідомлення про визнання відповідної релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними відповідній релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди відповідного майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання відповідного майна у користування;
3) звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації на підставі пункту 6 частини другої цієї статті.

Релігійна організація у будь-який час після визнання її афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", може подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, заяву про відкликання рішення про визнання її афілійованою у зв’язку із самостійним усуненням нею ознак афілійованості, встановлених статтею 5-1 цього Закону. До такої заяви додається звіт про усунення порушень з відповідними підтвердними доказами. Заява та доданий до неї звіт розглядаються в загальному порядку, встановленому цією статтею.

Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3795-12 від 23.12.93, № 2107-IX від 03.03.2022; в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

Розділ III. МАЙНОВИЙ СТАН РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 17 — Користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями Кабінету Міністрів України, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93; в редакції Закону № 4579-IX від 21.08.2025

Державне та/або комунальне майно, в тому числі культові будівлі, споруди і майно не може використовуватися або передаватися релігійній організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", а також релігійним організаціям, діяльність яких не допускається відповідно до статті 5-1 цього Закону.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Право користування державним та/або комунальним майном, надане релігійним організаціям, діяльність яких не допускається відповідно до статті 5-1 цього Закону, і укладені з такими релігійними організаціями договори, пов’язані з використанням державного або комунального майна (оренди, найму, лізингу, інших форм користування чужим майном) припиняються достроково, через 60 днів з дня прийняття рішення про визнання відповідної релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій". Договори, пов’язані з використанням державного та/або комунального майна іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", припиняються достроково через 60 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Правочини, вчинені всупереч частині третій цієї статті, є нікчемними.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Культова будівля, споруда - це будівля або споруда, що є об’єктом нерухомого майна, спеціально призначена для задоволення релігійних потреб шляхом проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань та забезпечення інших видів релігійної практики.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Комплекс культових будівель - це топографічно визначена сукупність окремих або поєднаних між собою культових будівель, споруд, а також інших об’єктів, необхідних для забезпечення релігійної практики релігійної організації.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Культове майно - це майно, що призначене для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань та забезпечення інших видів релігійної практики.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

У разі виникнення сумнівів щодо належності будівлі, споруди або майна до культових центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, може призначити релігієзнавчу експертизу.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Релігійні організації мають право отримувати у безоплатне користування культові будівлі, споруди і майно, що перебувають у державній та/або комунальній власності, з метою проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань, релігійної освіти та забезпечення інших видів релігійної практики відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації у порядку, встановленому законом.

Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Частина статті 17 в редакції Закону № 3795-12 від 23.12.93

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Частина статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3180-12 від 05.05.93, № 875-VI від 15.01.2009

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Частина статті 17 в редакції Законів № 2295-12 від 23.04.92, № 3894-IX від 20.08.2024

Стаття 17-1 — Особливості передачі у користування визначного об’єкта культурної спадщини, пам’ятки архітектури національного значення, культової споруди - Андріївської церкви Національного заповідника "Софія Київська"

Передача в постійне користування культової споруди Андріївської церкви Національного заповідника "Софія Київська" здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному законодавством, з урахуванням особливостей, установлених цією статтею та окремим законом.

Культова споруда, що є державною власністю, яка є визначним об’єктом культурної спадщини, пам’яткою архітектури національного значення, - Андріївська церква Національного заповідника "Софія Київська" може надаватися в постійне безоплатне користування для здійснення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і процесій у порядку, визначеному цією статтею.

Передача Андріївської церкви Національного заповідника "Софія Київська" у постійне користування не тягне за собою виключення її з переліку об’єктів нерухомої культурної спадщини Національного заповідника "Софія Київська".

Договір про надання у постійне користування культової споруди Андріївської церкви Національного заповідника "Софія Київська" має містити такі істотні умови: найменування культової споруди як об’єкта державної власності, як пам’ятки культурної спадщини національного значення, умови та режим використання, збереження, охорони та утримання в належному стані пам’ятки національного значення, доступу до такої пам’ятки відповідно до законодавства про охорону культурної спадщини, інші умови відповідно до законодавства про охорону культурної спадщини.

Закон доповнено статтею 17-1 згідно із Законом № 2598-VIII від 18.10.2018

Стаття 18 — Власність релігійних організацій

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом

Частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019

Забороняється вчиняти будь-які дії, наслідком яких може стати відчуження майна релігійної організації, зокрема його продаж, обмін, передача у заставу, встановлення іпотеки, безоплатна передача у власність чи управління інших осіб, до завершення процедури зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним об’єднанням шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення) у порядку, визначеному цим Законом, та державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2673-VIII від 17.01.2019; в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України.

Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх.

Частина статті 18 втратила чинність в частині звільнення від сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість з товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України на підставі Закону № 608/96-ВР від 17.12.96

Частина статті 18 втратила чинність в частині звільнення від сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість з підакцизних товарів, що імпортуються на підставі Закону № 498/95-ВР від 22.12.95

Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються.

Релігійні організації не мають права проводити примусове обкладання віруючих.

Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Стаття 19 — Виробнича і господарська діяльність релігійних організацій

Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.

Дію частини другої статті 19 зупинено в частині звільнення від оподаткування прибутку згідно з Декретом № 12-92 від 26.12.92

Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підприємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до чинного законодавства в порядку і розмірах, установлених для підприємств громадських організацій. Суми їх прибутку, які використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються.

Будівництво культових та інших будівель релігійними організаціями здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством для об'єктів цивільного призначення.

Реставрація і ремонт культових будівель - пам'яток історії та культури здійснюються з додержанням установлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.

Стаття 20 — Розпорядження майном, коштами та іншими активами релігійних організацій, що припинилися

Назва статті 20 в редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024

У разі припинення релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і чинного законодавства.

Частина перша статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Після припинення релігійних організацій майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається його власнику.

Частина друга статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

При відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинилася, переходить у власність держави.

Частина четверта статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

У разі припинення релігійної організації у зв'язку з порушенням цього Закону та інших законодавчих актів України майно, що перебуває в її власності, за винятком культового, може безоплатно переходити у власність держави. Культове майно передається іншим релігійним організаціям.

Частина п'ята статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Розділ IV. ПРАВА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРОМАДЯН, ПОВ'ЯЗАНІ ЗІ СВОБОДОЮ ВІРОСПОВІДАННЯ

Стаття 21 — Релігійні обряди і церемонії

Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва).

Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації.

Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.

Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та осіб з інвалідністю, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.

Частина четверта статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2581-VIII від 02.10.2018

{Положення частини п'ятої статті 21 визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-рп/2016 від 08.09.2016} В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.

Частина п'ята статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3795-12 від 23.12.93, № 5461-VI від 16.10.2012

Стаття 22 — Література і предмети релігійного призначення

Громадяни та релігійні організації мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури мовою на свій вибір, а також інших предметів й матеріалів релігійного призначення.

Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

Релігійні організації користуються виключним правом заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення.

Стаття 23 — Добродійна і культурно-освітня діяльність релігійних організацій

При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності. Вони можуть мати свої статути, що реєструються в порядку, встановленому для громадських об'єднань.

Релігійні організації мають право здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські фонди. Суми витрат на цю мету оподаткуванню не підлягають.

Стаття 24 — Міжнародні зв'язки та контакти релігійних організацій і віруючих

Релігійні організації і віруючі, одноосібно або разом з іншими, мають право встановлювати і підтримувати міжнародні зв'язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон для паломництва, участі в зборах та релігійних заходах.

Учасники цих контактів і заходів можуть в порядку, встановленому чинним законодавством, придбавати, одержувати і везти з собою релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

Відносини та/або зв’язки, та/або комунікації релігійних організацій з іноземними релігійними організаціями, діяльність яких заборонена в Україні відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", допускаються за наявності індивідуального погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, та підлягають здійсненню моніторингу в порядку, встановленому законодавством.

Cтаттю 24 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Релігійні організації можуть направляти громадян за кордон для навчання в духовних навчальних закладах і приймати з цією метою іноземних громадян.

Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Статтю 24 доповнено частиною згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93

Розділ V. ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ ТА НА ЇХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Стаття 25 — Трудові правовідносини у релігійних організаціях

Релігійна організація має право приймати на роботу громадян.

Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі.

Релігійна організація зобов'язана в установленому порядку зареєструвати трудовий договір.

У такому ж порядку реєструються документи, що визначають умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійній організації на виборних посадах.

Громадяни, які працюють у релігійній організації за трудовим договором, можуть бути членами профспілки.

Стаття 26 — Трудові права громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах і закладах

На громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оподаткування.

Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93, в редакції Закону № 429-IV від 16.01.2003

Статтю 27 виключено на підставі Закону № 429-IV від 16.01.2003

Стаття 28 — Право на соціальний захист громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах і закладах

Громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а в передбачених законом випадках і працівники таких організацій, підприємств, закладів сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в порядку та розмірах, встановлених законодавством.

{Частина друга статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 77-VIII від 28.12.2014; в редакції Закону № 4158-IX від 18.12.2024 }

Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.

Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93, в редакції Закону № 429-IV від 16.01.2003

Розділ VI. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 29 — Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 29 в редакції Закону № 5461-VI від 16.10.2012

Стаття 30 — Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом:

здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них;

офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні;

здійснення контактів і координаційних зв’язків із відповідними органами інших держав;

забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;

сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;

сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями;

проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", у порядку, встановленому законодавством;

Cтаттю 30 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

визнання релігійної організації афілійованою з релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій";

Cтаттю 30 доповнено абзацом дев'ятим згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

винесення обов’язкового до виконання припису про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії;

Cтаттю 30 доповнено абзацом десятим згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

надання індивідуального погодження на відносини та/або зв’язки, та/або комунікації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та здійснення моніторингу зв’язків і контактів з такою іноземною релігійною організацією;

Cтаттю 30 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

звернення до суду з позовом про припинення релігійної організації у випадках, встановлених законом;

Cтаттю 30 доповнено абзацом дванадцятим згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

здійснення інших дій, визначених цим Законом.

Cтаттю 30 доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024

Стаття 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2140-12 від 19.02.92; в редакції Закону № 5461-VI від 16.10.2012

Стаття 31 — Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Особи, винні в порушенні законодавства про свободу совісті та релігійні організації, несуть відповідальність, встановлену законодавством України.

Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012

Стаття 32 — Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про свободу совісті та релігійні організації, то застосовуються правила міжнародного договору.

Голова Верховної Ради

Української РСР

Л.КРАВЧУК

м. Київ,

23 квітня 1991 року

№ 987-XII