ЧиннийРегламент

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

Номер: 984_043-13
Видавник: Європейський парламент
Прийнято: 26 черв. 2013 р.
Редакція: 08 лип. 2022 р.

Markdown Текст JSON (метадані) На rada.gov.ua

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

Тип: Європарламент, Рада ЄС Видавник: Європейський парламент Номер: 984_043-13 Прийнято: 2013-06-26 Чинна редакція від: 2022-07-08 Стан: in_force Rada ID: 984_043-13

02013R0575 - UA - 08.07.2022 - 013.001

Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex.

(До Розділу IV: Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею

Глава 6. Заснування підприємницької діяльності, торгівля послугами та електронна торгівля)

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 575/2013

від 26 червня 2013 року

про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(Текст стосується ЄЕП)

(ОВ L 176, 27.06.2013, с. 1)

Зі змінами, внесеними:

Офіційний вісник

№

сторінка

дата

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2015/62 від 10 жовтня 2014 року

L 11

37

17.01.2015

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2016/1014 від 08 червня 2016 року

L 171

153

29.06.2016

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2017/2188 від 11 серпня 2017 року

L 310

1

25.11.2017

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2017/2395 від 12 грудня 2017 року

L 345

27

27.12.2017

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2017/2401 від 12 грудня 2017 року

L 347

1

28.12.2017

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) № 2018/405 від 21 листопада 2017 року

L 74

3

16.03.2018

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/630 від 17 квітня 2019 року

L 111

4

25.04.2019

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/876 від 20 травня 2019 року

L 150

1

07.06.2019

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/2033 від 27 листопада 2019 року

L 314

1

05.12.2019

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/2160 від 27 листопада 2019 року

L 328

1

18.12.2019

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2020/873 від 24 червня 2020 року

L 204

4

26.06.2020

ДЕЛЕГОВАНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2021/424 від 17 грудня 2019 року

L 84

1

11.3.2021

РЕГЛАМЕНТОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2021/558 від 31 березня 2021 року

L 116

25

06.04.2021

ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНИМ РЕГЛАМЕНТОМ КОМІСІЇ (ЄС) 2021/1043 від 24 червня 2021 року

L 225

52

25.06.2021

Із виправленнями, внесеними:

Виправленням, ОВ L 208, 02.08.2013, с. 68 (575/2013)

Виправленням, ОВ L 321, 30.11.2013, с. 6 (575/2013)

Виправленням, ОВ L 020, 25.01.2017, с. 2 (575/2013)

Виправленням, ОВ L 335, 13.10.2020, с. 20 (2019/630)

Виправленням, ОВ L 405, 02.12.2020, с. 79 (2019/2033)

Виправленням, ОВ L 065, 25.02.2021, с. 61 (2019/876)

Виправленням, ОВ L 398, 11.11.2021, с. 32 (2019/876)

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 575/2013

від 26 червня 2013 року

про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(Текст стосується ЄЕП)

ЧАСТИНА ПЕРША

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ I. ПРЕДМЕТ, СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ, ТЕРМІНИ ТА ОЗНАЧЕННЯ

Стаття 1 — Сфера застосування

Цей Регламент встановлює уніфіковані правила стосовно загальних пруденційних вимог, яких установи, фінансові холдингові компанії та фінансові холдингові компанії змішаного типу, які підлягають нагляду відповідно Директиви 2013/36/ЄС, повинні дотримуватися щодо таких питань:

(a) вимог до власних коштів стосовно цілком кількісно обчислюваних, уніфікованих та стандартизованих елементів кредитного ризику, ринкового ризику, операційного ризику, ризику розрахунків та левериджу;

(b) вимог щодо обмеження великих ризиків експозицій;

(c) вимог щодо ліквідності стосовно цілком кількісно обчислюваних, уніфікованих та стандартизованих елементів ризику ліквідності;

(d) вимог щодо звітування, пов'язаних із пунктами (a), (b) і (c);

(e) вимог щодо публічного розкриття.

Цей Регламент встановлює однакові правила до вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань, яким повинні відповідати глобальні системно важливі установи або частини глобальних системно важливих установ та істотні дочірні компанії глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС.

Цей Регламент не стосується вимог до компетентних органів щодо оприлюднення в сфері пруденційного регулювання та нагляду за установами, які визначено у Директиві 2013/36/ЄС.

Стаття 2 — Наглядові повноваження

1. Для цілей забезпечення відповідності цьому Регламенту компетентні органи повинні мати повноваження, визначені у Директиві 2013/36/ЄС і в цьому Регламенті, та дотримуватися визначених у них процедур.

2. Для цілей забезпечення відповідності цьому Регламенту органи врегулювання повинні мати повноваження, визначені у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (-1) і в цьому Регламенті, та дотримуватися визначених у них процедур.

3. Для цілей забезпечення відповідності вимогам до власних коштів та прийнятних зобов'язань, компетентні органи та органи врегулювання повинні співпрацювати.

4. Для цілей забезпечення відповідності у рамках їхніх відповідних повноважень, Єдина рада врегулювання, створена згідно зі статтею 42 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 806/2014 (-2), та Європейський Центральний Банк у частині питань, які стосуються завдань, що їх на нього покладено Регламентом Ради (ЄС) № 1024/2013 (-3), повинні забезпечувати здійснення регулярного та надійного обміну відповідною інформацією.

5. При застосуванні положень, встановлених у статті 1(2) та 1(5) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2033 (-4), до інвестиційних фірм, вказаних у зазначених параграфах, компетентні органи, як означено в пункті (5) статті 3(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2034 (-5), повинні розглядати такі інвестиційні фірми як «установи» згідно із цим Регламентом.

Стаття 3 — Застосування установами суворіших вимог

Цей Регламент не перешкоджає установам володіти власними коштами та їх складниками в обсязі, що перевищує вимоги цього Регламенту, та застосовувати заходи, які є суворішими за передбачені цим Регламентом.

Стаття 4 — Терміни та означення

1. Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) «кредитна установа» означає суб'єкт господарювання, діяльність якої полягає в зазначеному нижче:

(a) приймання депозитів чи інших поворотних коштів від населення та надання кредитів за власний рахунок;

(b) здійснення будь-яких видів діяльності, зазначених у пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/65/ЄС (-6), якщо застосовується одна із зазначених нижче умов, але відповідний суб'єкт господарювання не є дилером товарів і квот на викиди, компанією колективного інвестування або страховою компанією:

(i) загальна вартість консолідованих активів суб'єкта господарювання дорівнює або перевищує 30 млрд євро;

(ii) загальна вартість активів суб'єкта господарювання менша за 30 млрд євро і суб'єкт господарювання входить до групи, де загальна вартість консолідованих активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи, загальна вартість активів кожного з яких не перевищує 30 млрд євро і які здійснюють будь-які види діяльності, зазначені в пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, дорівнює або перевищує 30 млрд євро; або

(iii) загальна вартість активів суб'єкта господарювання менша за 30 млрд євро і суб'єкт господарювання входить до групи, де загальна вартість консолідованих активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи, які здійснюють будь-які види діяльності, зазначені в пунктах (3) і (6) секції А додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, дорівнює або перевищує 30 млрд євро, якщо орган, що здійснює консолідований нагляд, після консультацій із наглядовою колегією, ухвалить відповідне рішення для усунення потенційних ризиків ухилення від вимог і потенційних ризиків для фінансової стабільності Союзу;

для цілей пунктів (b)(ii) та (b)(iii), якщо суб'єкт господарювання входить до групи третьої країни, загальна вартість активів кожної філії відповідної групи третьої країни, авторизованої в Союзі, включається в сукупну загальну вартість активів усіх суб'єктів господарювання у складі групи;

(2) «інвестиційна фірма» означає інвестиційну фірму, як означено в пункті (1) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС, яка авторизована згідно із зазначеною Директивою, за винятком кредитних установ;»;

(3) «установа» означає кредитну установу, авторизовану згідно зі статтею 8 Директиви 2013/36/ЄС, або суб'єкта господарювання, вказаного у статті 8a(3) зазначеної Директиви;»;

(5) «страхова компанія» означає страхову компанію, як означено в пункті (1) статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (-7);

(6) «перестрахова компанія» означає перестрахову компанію, як означено в пункті (4) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(7) «компанія колективного інвестування», або «ККІ», означає компанію колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS), як означено у статті 1(2) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС (-8) або альтернативний інвестиційний фонд (АІФ), як означено у статті 4(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС (-9);

(8) «установа публічного сектора» означає некомерційний адміністративний орган, підзвітний центральному уряду, регіональному уряду, місцевим органам або органам, які виконують ті самі повноваження, що й регіональні уряди чи місцеві органи, або некомерційний суб'єкт господарювання, який належить центральному уряду, регіональному уряду чи місцевим органам або заснований і спонсорується ними, і який має прямі гарантійні угоди і може включати органи, які функціонують на засадах самоуправління відповідно до закону і підлягають публічному нагляду;

(9) «орган управління» означає орган управління, як означено в пункті (7) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(10) «вище керівництво» означає вище керівництво, як означено в пункті (9) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(11) «системний ризик» означає системний ризик, як означено в пункті (10) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(12) «ризик моделі» означає ризик моделі, як означено в пункті (11) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(13) «оригінатор» означає оригінатора, як означено в пункті (3) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 (-10);

(14) «спонсор» означає спонсора, як означено в пункті (5) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(14a) «первинний кредитор» означає первинного кредитора, як означено в пункті (20) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(15) «материнська компанія» означає:

(a) материнську компанію в розумінні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(b) для цілей секції II глав 3 та 4 розділу VII та розділу VIII Директиви 2013/36/ЄС і частини п'ятої цього Регламенту, материнську компанію в розумінні статті 1(1) Директиви 83/349/ЄЕС і будь-якого суб'єкта господарювання, який фактично здійснює переважний вплив щодо іншого суб'єкта господарювання;

(16) «дочірня компанія» означає:

(a) дочірню компанію в розумінні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(b) дочірню компанію в розумінні статті 1(1) Директиви 83/349/ЄЕС і будь-яке підприємство, щодо якого материнська компанія фактично здійснює переважний вплив.

Дочірні компанії дочірніх компаній також вважають дочірніми компаніями суб'єкта господарювання, який є їхньою первинною материнською компанією;

(17) «філія» означає місце ведення господарської діяльності, яке є юридично залежною частиною установи і здійснює безпосередньо всі або частину операцій, властивих для господарської діяльності установ;

(18) «компанія з надання допоміжних послуг» означає суб'єкта господарювання, основна діяльність якого полягає у володінні чи управлінні майном, управлінні послугами з опрацювання даних або подібній діяльності, яка є додатковою до основної діяльності однієї чи кількох установ;

(19) «компанія з управління активами» означає компанію з управління активами, як означено в пункті (5) статті 2 Директиви 2002/87/ЄС, або КАІФ, як означено у статті 4(1)(b) Директиви 2011/61/ЄС, у тому числі, якщо не передбачено інше, суб'єктів третіх країн, які здійснюють подібну діяльність і діють відповідно до законів третьої країни, яка застосовує наглядові і регуляторні вимоги, що є щонайменше еквівалентними до вимог, які застосовують у Союзі;

(20) «фінансова холдингова компанія» означає фінансову установу, дочірні компанії якої є винятково чи переважно установами чи фінансовими установами, і яка не є фінансовою холдинговою компанією змішаного типу; дочірні компанії фінансової установи є переважно установами чи фінансовими установами, коли принаймні одна з них є установою і коли більш ніж 50% власного капіталу, консолідованих активів, доходів, персоналу чи інших показників фінансової установи, які вважає релевантними компетентний орган, пов'язані з дочірніми компаніями, які є установами чи фінансовими установами;

(21) «фінансова холдингова компанія змішаного типу» означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, як означено в пункті (15) статті 2 Директиви 2002/87/ЄС;

(22) «холдингова компанія зі змішаною діяльністю» означає материнську компанію, іншу ніж фінансова холдингова компанія, установа або фінансова холдингова компанія змішаного типу, серед дочірніх компаній якої є щонайменше одна установа;

(23) «страхова компанія третьої країни» означає страхову компанію третьої країни, як означено в пункті (3) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(24) «перестрахова компанія третьої країни» означає перестрахову компанію третьої країни, як означено в пункті (6) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(25) «визнана інвестиційна фірма третьої країни» означає фірму, що відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) якщо її було засновано в Союзі, вона повинна підпадати під визначення інвестиційної фірми;

(b) вона авторизована у третій країні;

(c) вона підпадає під дію і дотримується пруденційних правил, які компетентні органи вважають щонайменше настільки ж суворими, як і ті, що встановлені в цьому Регламенті або в Директиві 2013/36/ЄС;

(26) «фінансова установа» означає суб'єкта господарювання, іншого ніж установа та іншого ніж суто промислова холдингова компанія, основна діяльність якого полягає в набутті часток участі або здійсненні одного чи більше видів діяльності, визначених у пунктах 2-12 та пункті 15 додатка I до Директиви 2013/36/ЄС, включаючи інвестиційну фірму, фінансову холдингову компанію, фінансову холдингову компанію змішаного типу, інвестиційну холдингову компанію, платіжну установу у розумінні Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2366 (-11), а також компанію з управління активами, за винятком страхових холдингових компаній і страхових холдингових компаній зі змішаною діяльністю, як означено в пунктах (f) та (g) статті 212(1) Директиви 2009/138/ЄС;

(27) «суб'єкт фінансового сектора» означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) установу;

(b) фінансову установу;

(d) страхову компанію;

(e) страхову компанію третьої країни;

(f) перестрахову компанію;

(g) перестрахову компанію третьої країни;

(h) страхову холдингову компанію, як означено в пункті (f) статті 212(1) Директиви 2009/138/ЄС;

(k) суб'єкта господарювання, виключеного зі сфери застосування Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 4 зазначеної Директиви;

(l) суб'єкта господарювання третьої країни, основний вид діяльності якого є порівнянним із видом діяльності будь-якого із суб'єктів, зазначених у пунктах (a)-(k);

(28) «материнська установа у державі-члені» означає установу в державі-члені, яка має установу, фінансову установу чи компанію з надання додаткових послуг як дочірня компанія або яка володіє часткою в такій установі, фінансовій установі або компанії з надання додаткових послуг та яка сама не є дочірньою компанією іншої установи, авторизованої в тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої у тій самій державі-члені;

(29) «материнська установа ЄС» означає материнську установу у державі-члені, яка не є дочірньою компанією іншої установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(29a) «материнська інвестиційна фірма в державі-члені» означає материнську компанію в державі-члені, яка є інвестиційною фірмою;»;

(29b) «материнська інвестиційна фірма ЄС» означає материнську компанію ЄС, яка є інвестиційною фірмою;»;

(29c) «материнська кредитна установа в державі-члені» означає материнську установу у державі-члені, яка є кредитною установою;

(29d) «материнська кредитна установа ЄС» означає материнську установу ЄС, яка є кредитною установою;

(30) «материнська фінансова холдингова компанія у державі-члені» означає фінансову холдингову компанію, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої у тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в тій самій державі-члені;

(31) «материнська фінансова холдингова компанія ЄС» означає материнську фінансову холдингову компанію у державі-члені, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, іншої фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(32) «материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу у державі-члені» означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої у тій самій державі-члені, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої у тій самій державі-члені;

(33) «материнська фінансова холдингова компанія ЄС змішаного типу» означає материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу у державі-члені, яка не є дочірньою компанією установи, авторизованої в будь-якій державі-члені, іншої фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, заснованої в будь-якій державі-члені;

(34) «центральний контрагент» означає центрального контрагента, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(35) «участь» означає участь у розумінні першого речення статті 17 четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річну звітність певних типів компаній (-12) або володіння, пряме чи опосередковане, 20 відсотками чи більше прав голосу чи капіталу суб'єкта господарювання;

(36) «істотна участь» означає пряму чи опосередковану частку в суб'єкті господарювання, яка дорівнює 10% чи більше капіталу чи прав голосу або дозволяє здійснювати істотний вплив на управління таким суб'єктом господарювання;

(37) «контроль» означає відносини між материнською і дочірньою компаніями, як означено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або стандарти бухгалтерського обліку, під дію яких підпадає установа згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, або подібні відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та суб'єктом господарювання;

(38) «тісні зв'язки» означає ситуацію, в якій дві чи більше фізичних чи юридичних осіб пов'язані в будь-який із зазначених нижче способів:

(a) участь у формі володіння, прямого чи шляхом контролю, 20 чи більше відсотками прав голосу або капіталу суб'єкта господарювання;

(b) контроль;

(39) «група пов'язаних клієнтів» означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, які, якщо інше не продемонстровано, є єдиною групою ризику, оскільки одна з них, прямо чи опосередковано, має контроль над іншою чи іншими;

(b) двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, між якими відсутні відносини контролю, як описано в пункті (a), проте які необхідно вважати єдиною групою ризику, оскільки вони є настільки взаємопов'язаними, що, якщо одна з них матиме фінансові труднощі, зокрема, з фінансуванням чи поверненням коштів, то інша чи всі інші також із високою ймовірністю стикнуться з труднощами з фінансуванням чи поверненням коштів.

Незважаючи на пункти (a) та (b), коли центральний уряд має прямий контроль або безпосередньо пов'язаний із більш ніж однією фізичною чи юридичною особою, групу, що складається з центрального уряду і всіх фізичних чи юридичних осіб, прямо чи опосередковано підконтрольних йому відповідно до пункту (a), або взаємопов'язаних із ним відповідно до пункту (b), можна розглядати не як групу пов'язаних клієнтів. Натомість існування групи пов'язаних клієнтів, яка складається з центрального уряду та інших фізичних чи юридичних осіб, можна оцінювати окремо для кожної з осіб, прямо підконтрольних йому відповідно до пункту (a) або прямо взаємопов'язаних із ним відповідно до пункту (b), а також усіх фізичних і юридичних осіб, підконтрольних зазначеній особі відповідно до пункту (a) чи пов'язаних із зазначеною особою відповідно до пункту (b), включаючи центральний уряд. Це стосується регіональних урядів чи місцевих органів, до яких є застосовною стаття 115(2).

Двох чи більше фізичних чи юридичних осіб, які відповідають умовам, визначеним у пункті (a) або (b), з огляду на наявність у них прямої експозиції щодо одного й того самого центрального контрагента для цілей клірингової діяльності, не вважають групою пов'язаних клієнтів;

(40) «компетентний орган» означає орган публічної влади або орган, офіційно визнаний положеннями національного права, вповноважений, згідно з положеннями національного права, здійснювати нагляд за установами в рамках наглядової системи, яка діє у відповідній державі-члені;

(41) «орган, що здійснює консолідований нагляд» означає компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду на консолідованій основі згідно зі статтею 111 Директиви 2013/36/ЄС;

(42) «авторизація» означає інструмент, виданий органами влади в будь-якій формі, для надання права на здійснення господарської діяльності;

(43) «держава-член розташування головного офісу» означає державу-член, у якій установі була надана авторизація;

(44) «держава-член ведення діяльності» означає державу-члена, в якій установа має філію або надає послуги;

(45) «центральні банки ЄСЦБ» означає національні центральні банки, які є членами Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), та Європейський Центральний Банк (ЄЦБ);

(46) «центральні банки» означає центральні банки ЄСЦБ та центральні банки третіх країн;

(47) «консолідований стан» означає стан, який є результатом застосування вимог цього Регламенту відповідно до глави 2 розділу II частини першої до установи у спосіб, ніби така установа, разом з однією чи більше інших установ, є єдиною установою;

(48) «консолідована основа» означає на основі консолідованого стану;

(49) «субконсолідована основа» означає на основі консолідованого стану материнської установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, виключаючи підгрупу суб'єктів, або на основі консолідованого стану материнської установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, які не є кінцевою материнською установою, фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу;

(50) «фінансовий інструмент» означає будь-що із зазначеного нижче:

(a) контракт, який є основою для виникнення фінансового активу для однієї сторони і фінансового зобов'язання чи інструменту власного капіталу для іншої сторони;

(b) інструмент, визначений у секції С додатка I до Директиви 2004/39/ЄС;

(d) первинний фінансовий інструмент;

(e) грошовий інструмент.

Інструменти, зазначені у пунктах (a), (b) та (c), є фінансовими інструментами лише тоді, коли їхня вартість ґрунтується на ціні базового фінансового інструменту або іншого базисного продукту, ставки або індексу;

(51) «початковий капітал» означає суми та типи власних коштів, визначені у статті 12 Директиви 2013/36/ЄС;

(52) «операційний ризик» означає ризик збитків у результаті неналежних чи помилкових внутрішніх процедур та дій осіб і систем або зовнішніх подій, що включає юридичний ризик;

(53) «ризик розмивання капіталу» означає ризик зменшення сум дебіторської заборгованості за рахунок надання боржнику кредитів у готівковій і безготівковій формах;

(54) «ймовірність дефолту», або «PD», означає ймовірність дефолту контрагента протягом періоду в один рік;

(55) «втрати у разі дефолту», або «LGD», означає відношення збитків від експозиції внаслідок дефолту контрагента та суми заборгованості на момент дефолту;

(56) «коефіцієнт конверсії» означає співвідношення між поточною невикористаною сумою зобов'язання, яка може бути використана, і, таким чином, становитиме суму заборгованості у випадку дефолту, і поточною невикористаною сумою зобов'язання, яку визначають на основі авізованого ліміту, окрім випадків, коли неавізований ліміт не є вищим;

(57) «пом'якшення кредитного ризику» означає техніку, яку установа використовує для зменшення кредитного ризику, пов'язаного з експозицією чи експозиціями, які має така установа;

(58) «фінансово забезпечений кредитний захист» означає техніку пом'якшення кредитного ризику, при використанні якої зменшення кредитного ризику експозиції установи забезпечують за рахунок права такої установи, у разі дефолту контрагента або при настанні інших визначених кредитних подій, які стосуються контрагента, на ліквідацію, отримання переказу, вилучення чи утримання певних активів чи сум або зменшення суми експозиції чи заміни її на суму, яка є різницею між сумою експозиції та сумою вимог до установи;

(59) «не забезпечений фінансово кредитний захист» означає техніку пом'якшення кредитного ризику, при використанні якої зменшення кредитного ризику експозиції установи забезпечують за рахунок обов'язку третьої сторони сплатити визначену суму в разі дефолту позичальника або настання інших визначених кредитних подій;

(60) «інструменти, прирівняні до грошових коштів» означає депозитний сертифікат, облігацію, у тому числі облігацію з покриттям, або будь-який інший несубординований інструмент, який був випущений установою або інвестиційною фірмою, за який установа або інвестиційна фірма вже отримала повну оплату і який підлягає безумовному погашенню установою або інвестиційною фірмою за його номінальною вартістю;»;

(61) «сек'юритизація» означає сек'юритизацію, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(62) «позиція сек'юритизації» означає позицію сек'юритизації, як означено в пункті (19) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(63) «ресек'юритизація» означає ресек'юритизацію, як означено в пункті (4) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(64) «позиція ресек'юритизації» означає експозицію щодо ресек'юритизації;

(65) «поліпшення кредитної якості» означає договірну домовленість, за якою кредитна якість позиції сек'юритизації кредиту підвищується порівняно з її ймовірною якістю за умови незастосування інструментів поліпшення кредиту, у тому числі за рахунок траншів наступних черг у рамках сек'юритизації та інших типів кредитного захисту;

(66) «суб'єкт спеціального призначення для цілей сек'юритизації» означає суб'єкт спеціального призначення для цілей сек'юритизації, як означено в пункті (2) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402;

(67) «транш» означає транш, як означено в пункті (6) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402;

(68) «коригування за ринком» означає визначення вартості позицій за наявними цінами на момент закриття ринку, отриманими із незалежних джерел, у тому числі біржовими цінами, «екранними» цінами або цінами, заявленими декількома незалежними авторитетними брокерами;

(69) «коригування за моделлю» означає будь-яке визначення вартості, яке передбачає проведення порівняльного аналізу, екстраполяції або обчислення в інший спосіб на основі вихідних ринкових показників;

(70) «верифікація незалежності ціни» означає процес, за допомогою якого регулярно верифікують точність та незалежність ринкових цін чи вхідних даних для коригування за моделлю;

(71) «прийнятний капітал» означає зазначене нижче:

(a) для цілей розділу III частини другої він означає суму таких доданків:

(i) капіталу першого рівня, як зазначено у статті 25, без застосування вирахування, зазначеного у статті 36(1)(k)(i);

(ii) капіталу другого рівня, як зазначено у статті 71, який дорівнює або є меншим за третину капіталу першого рівня, обчисленого згідно з пунктом (i) цього пункту;

(b) для цілей статті 97 він означає суму таких доданків:

(i) капіталу першого рівня, як зазначено у статті 25;

(ii) капіталу другого рівня, як зазначено у статті 71, який дорівнює або є меншим за третину капіталу першого рівня;

(72) «визнана біржа» означає біржу, яка відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) вона є регульованим ринком або ринком третьої країни, який вважають еквівалентним регульованому ринку згідно з процедурою, визначеною в пункті (a) статті 25(4) Директиви 2014/65/ЄС;»;

(b) вона має кліринговий механізм, у рамках якого до всіх контрактів, перерахованих у додатку II, застосовують добові вимоги щодо маржі, які, на думку компетентних органів, забезпечують належний захист;

(73) «дискреційна пенсія» означає підвищену пенсію, яку установа надає працівнику на дискреційних засадах в рамках змінного пакету забезпечення такого працівника та яка не включає накопичену пенсію, яку виплачують працівнику в рамках пенсійної схеми компанії;

(74) «вартість іпотечного кредитування» означає вартість нерухомого майна, визначену на основі виваженого оцінювання можливості продажу нерухомості в майбутньому з урахуванням її довгострокових сталих характеристик, звичайних і локальних ринкових умов, поточного і альтернативних належних способів використання майна;

(75) «житлова нерухомість» означає житло, де мешкає власник чи орендар житла, включаючи право на проживання у квартирі в житлових кооперативах, розташованих у Швеції;

(76) «ринкова вартість» означає, для цілей, пов'язаних із нерухомим майном, очікувану суму, за яку, на дату її визначення, майно може бути продане охочим продавцем охочому покупцю на основі операції, здійсненої за принципом витягнутої руки після належної реалізації, у рамках якої кожна зі сторін діє поінформовано, виважено і без примусу;

(77) «застосовна система бухгалтерського обліку» означає стандарти бухгалтерського обліку, які установа повинна застосовувати відповідно до Регламенту (ЄС) № 1606/2002 або Директиви 86/635/ЄЕС;

(78) «річний показник дефолтності» означає відношення кількості випадків дефолту, що сталися протягом періоду, який починається за рік до дати T, до кількості боржників, які входили до зазначеної категорії або пулу за рік до вказаної дати;

(79) «спекулятивне фінансування нерухомого майна» означає надання позик для цілей придбання земельних ділянок або проведення на них робіт із проектування й будівництва щодо нерухомого майна або для придбання такого майна і щодо такого майна з наміром перепродажу для отримання прибутку;

(80) «торговельне фінансування» означає фінансування, включаючи гарантії, пов'язане з обміном товарами і послугами через фінансові продукти з фіксованим коротким строком погашення, як правило, меншим за рік, без автоматичного продовження;

(81) «офіційно підтримані експортні кредити» означає позики чи кредити, спрямовані на фінансування експорту товарів і послуг, щодо яких офіційне експортно-кредитне агентство надає гарантії, страхування або пряме фінансування;

(82) «договір репо» та «договір зворотного репо» означають будь-який договір, за яким установа чи її контрагент передають цінні папери чи товари або гарантовані права володіння цінними паперами чи товарами за умови, що така гарантія видана визнаною біржею, яка володіє правами на цінні папери чи товари, і такий договір не дозволяє установі передавати певний цінний папір чи товар або використовувати його як заставу у відносинах із більш ніж одним контрагентом одночасно, передбачає зобов'язання зворотного викупу зазначених цінних паперів чи товарів або їх замінників із тими самими характеристиками за визначеною ціною на визначену дату у майбутньому або дату, яка буде визначена, особою, що здійснює передавання, та є договором про продаж із зобов'язанням зворотного викупу для установи, яка продає цінні папери чи товари, та договором про купівлю із зобов'язанням зворотного продажу для установи, яка купує їх;

(83) «операція репо» означає будь-яку операцію, яку регулює договір репо чи договір зворотного репо;

(84) «простий договір про продаж із зобов'язанням зворотного викупу» означає операцію репо єдиного активу, або подібних, некомплексних активів, відмінних від кошика активів;

(85) «позиції, які утримують для продажу» означають будь-що із зазначеного нижче:

(a) власні позиції та позиції, які виникають в результаті обслуговування клієнтів і вирівнювання ринку;

(b) позиції, призначені для ліквідації в короткостроковій перспективі;

(c) позиції, призначені для отримання вигоди від фактичних чи очікуваних короткострокових різниць між ціною купівлі та продажу, або від інших варіацій ціни чи процентної ставки;

(86) «торговий портфель» означає усі позиції у фінансових інструментах чи товарах, які установа утримує або для продажу, або з метою хеджування позицій, які утримують для продажу, згідно зі статтею 104;

(87) «багатосторонній торговельний майданчик» означає багатосторонній торговий майданчик, як означено в пункті 15 статті 4 Директиви 2004/39/ЄС;

(88) «кваліфікований центральний контрагент» означає центрального контрагента, який був або авторизований згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012, або визнаний згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту;

(89) «фонд забезпечення у разі дефолту» означає фонд, який створює центральний контрагент згідно зі статтею 42 Регламенту (ЄС) № 648/2012, і який використовують згідно зі статтею 45 зазначеного Регламенту;

(90) «авансовий внесок до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента» означає внесок до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, який сплачує установа;

(91) «торговельна експозиція» означає поточну експозицію, включаючи варіаційну маржу, пов'язану із залученням клірингового члена, але ще не отриману, та будь-яку потенційну майбутню експозицію клірингового члена чи клієнта, пов'язану із центральним контрагентом, яка виникає з договорів і операцій, перелічених у пунктах (a), (b) та (c) статті 301(1), а також початкову маржу;

(92) «регульований ринок» означає регульований ринок, як означено в пункті (14) статті 4 Директиви 2004/39/ЄС;

(93) «леверидж» означає відношення розміру активів, позабалансових зобов'язань та умовних зобов'язань установи зі сплати чи надання забезпечення, включаючи обов'язки, що випливають із отриманого фінансування, взятих зобов'язань, деривативів або договорів репо, але виключаючи обов'язки, які підлягають виконанню лише під час ліквідації установи, до власних коштів такої установи;

(94) «ризик надмірного левериджу» означає ризик, який є наслідком вразливості установи через леверидж або умовний леверидж, який може вимагати внесення незапланованих корективів до її бізнес-плану, у тому числі, вимушеного продажу активів, який може потягнути за собою втрати або коригування вартості залишку активів;

(95) «коригування на кредитний ризик» означає суму конкретного і загального резерву на покриття збитків за кредитами для кредитних ризиків, які було відображено у фінансовій звітності установи згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(96) «внутрішній хедж» означає позицію, яка матеріально компенсує складові елементи ризику між позицією торгового портфеля і однією чи більше позицій, які не входять до торгового портфеля, або між двома відділами торгових операцій;

(97) «референтне зобов'язання» означає зобов'язання, яке використовують із метою визначення розрахункової вартості кредитного дериватива;

(98) «установа зовнішнього кредитного оцінювання» означає кредитне рейтингове агентство, зареєстроване чи сертифіковане згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1060/2009 від 16 вересня 2009 року про кредитні рейтингові агентства (-13), або центральний банк, який публікує кредитні рейтинги, до яких не застосовують Регламент (ЄС) № 1060/2009.

(99) «призначена установа зовнішнього кредитного оцінювання» означає установу зовнішнього кредитного оцінювання, номіновану установою;

(100) «накопичений інший сукупний прибуток» має таке ж саме означення, що і в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку (МСБО) 1, як застосовно згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002;

(101) «основні власні кошти» означають основні власні кошти в розумінні статті 88 Директиви 2009/138/ЄС;

(102) «страхові власні кошти першого рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до першого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(1) зазначеної Директиви;

(103) «додаткові страхові власні кошти першого рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до першого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(1) зазначеної Директиви, і включення таких коштів обмежене делегованими актами, ухваленими згідно зі статтею 99 зазначеної Директиви;

(104) «страхові власні кошти другого рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до другого рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(2) зазначеної Директиви;

(105) «страхові власні кошти третього рівня» означають основні власні кошти суб'єктів господарювання, які підпадають під дію вимог Директиви 2009/138/ЄС, коли такі кошти відносять до третього рівня у розумінні Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 94(3) зазначеної Директиви;

(106) «відстрочені податкові активи» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(107) «відстрочені податкові активи, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах» означають відстрочені податкові активи, майбутня вартість яких може бути реалізована лише за умови отримання установою оподаткованого прибутку в майбутньому;

(108) «відстрочені податкові зобов'язання» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(109) «активи пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами» означає, залежно від випадку, активи або план визначеного пенсійного фонду, які обчислюють після їх зменшення на суму зобов'язань у рамках такого фонду чи плану;

(110) «розподілювані виплати» означає виплату дивідендів або відсотків у будь-якій формі;

(111) «фінансова установа» має те саме значення, що і в пунктах 25(b) та (d) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(112) «фонди гарантування загального банківського ризику» має те саме значення, що і у статті 38 Директиви 86/635/ЄЕС;

(113) «гудвіл» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(114) «опосередковане володіння» означає експозицію щодо суб'єкта-посередника, який має експозицію щодо інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора на умовах, згідно з якими збитки, які установа понесе в результаті у разі остаточного списання інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора, не будуть істотно відрізнятися від збитків, які вона понесла би у разі прямого володіння зазначеними інструментами капіталу, випущеними суб'єктом фінансового сектора;

(115) «нематеріальні активи» має те саме значення, що і рамках застосовної системи бухгалтерського обліку, і включає гудвіл;

(116) «інші інструменти капіталу» означає інструменти капіталу, випущені суб'єктами фінансового сектора, які не відносять до інструментів основного капіталу першого рівня, інструментів додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня або страхових власних коштів першого рівня, додаткових страхових власних коштів першого рівня, страхових власних коштів другого рівня чи страхових власних коштів третього рівня;

(117) «інші резерви» означає резерви в розумінні застосовної системи бухгалтерського обліку, які підлягають розкриттю відповідно до застосовних стандартів бухгалтерського обліку, за винятком будь-яких сум, які вже було враховано до накопиченого іншого сукупного прибутку або нерозподіленого прибутку;

(118) «власні кошти» означає суму капіталу першого рівня та капіталу другого рівня;

(119) «інструменти власних коштів» означає інструменти капіталу, випущені установою, які відносять до інструментів основного капіталу першого рівня або інструментів додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня;

(120) «частка меншості» означає суму основного капіталу першого рівня дочірньої компанії установи, який належить фізичним або юридичним особам, іншим ніж ті, що включені до пруденційного периметру консолідації установи;

(121) «прибуток» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(122) «взаємне перехресне володіння» означає володіння установою інструментами власних коштів чи іншими інструментами капіталу, випущеними суб'єктами фінансового сектора, коли зазначені суб'єкти також володіють інструментами власних коштів, випущеними зазначеною установою;

(123) «нерозподілений прибуток» означає прибутки і збитки, перенесені на наступний період в результаті остаточного розподілу прибутків і збитків згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(124) «рахунок премій за акціями» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(125) «тимчасові різниці» має те саме значення, що і в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку;

(126) «синтетична участь» означає інвестицію установи у фінансовий інструмент, вартість якого безпосередньо пов'язана з вартістю інструментів капіталу, випущених суб'єктом фінансового сектора;

(127) «схема перехресного гарантування» означає схему, яка відповідає усім зазначеним умовам:

(a) установи охоплені однією схемою інституційного захисту, як зазначено у статті 113(7), або постійно афілійовані по відношенню до центрального органу в рамках мережі;

(b) установи повністю консолідовані відповідно до статті 1(1)(b), (c) або (d) або статті 1(2) Директиви 83/349/ЄЕС, і підпадають під нагляд на консолідованій основі з боку установи, яка є материнською установою у державі-члені відповідно до глави 2 розділу II частини першої цього Регламенту, а також під вимоги до власних коштів;

(c) материнська установа у державі-члені і дочірні компанії створені в тій самій державі-члені та той самий компетентний орган надає їм авторизацію і здійснює нагляд за ними;

(d) материнська установа у державі-члені і дочірні компанії уклали договір чи офіційну угоду про відповідальність, які захищають такі установи і, зокрема, забезпечують їхню ліквідність і платоспроможність з метою запобігання банкрутству у випадках, коли це стає необхідним;

(e) передбачені інструменти для забезпечення негайного надання фінансових ресурсів у розрізі капіталу й ліквідності, якщо це є необхідним відповідно до договору або офіційної угоди про відповідальність, зазначених у пункті (d);

(f) належність інструментів, зазначених у пунктах (d) та (e), є предметом регулярного моніторингу з боку компетентного органу;

(g) мінімальний строк для попереднього повідомлення про добровільний вихід дочірньої компанії з угоди про відповідальність складає 10 років;

(h) компетентний орган уповноважений заборонити добровільний вихід дочірньої компанії з офіційної угоди про відповідальність;

(128) «сума, що підлягає розподілу» означає суму прибутків на кінець останнього фінансового року плюс будь-які перенесені з попередніх періодів прибутки і резерви, доступні для зазначеної цілі, перед розподілом серед володільців інструментів власних коштів, мінус будь-які перенесені з попередніх періодів збитки, будь-які прибутки, які не підлягають розподілу згідно з нормами права Союзу, національного права або актами відповідної установи, та будь-які суми, які було віднесено до резервів, що не підлягають розподілу, згідно з нормами національного права або актами відповідної установи, із урахуванням категорії інструментів власних коштів, якої стосуються норми права Союзу, національного права чи акти установи; при цьому, такі прибутки, збитки та резерви визначають на основі індивідуальних рахунків установи, а не на основі консолідованої звітності;

(129) «сервісний агент» означає сервісного агента, як означено в пункті (13) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(130) «орган з врегулювання» означає орган врегулювання, як означено в пункті 18 статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(131) «суб'єкт врегулювання» означає суб'єкта врегулювання, як означено в пункті (83а) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(132) «група врегулювання» означає групу врегулювання, як означено в пункті (83b) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(133) «глобальна системно важлива установа» означає глобальну системно важливу установа, яку було визначено згідно зі статтею 131(1) та (2) Директиви 2013/36/ЄС;

(134) «глобальна системно важлива установа з-поза меж ЄС» означає глобальну системно важливу банківську групу або глобальний системно важливий банк, які не є глобальною системно важливою установою і включені у список глобальних системно важливих банків, опублікований Радою з фінансової стабільності, що регулярно оновлюється;

(135) «істотна дочірня компанія» означає дочірню компанію, яка на індивідуальній або консолідованій основі відповідає будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) дочірня компанія володіє більш ніж 5% консолідованих зважених на ризик активів своєї материнської компанії;

(b) дочірня компанія генерує більш ніж 5% сукупного операційного доходу материнської компанії;

(c) загальний показник експозиції, зазначений у статті 429(4) цього Регламенту, дочірньої компанії є більшим за 5% консолідованої загальної експозиції її материнської компанії;

для цілей визначення істотної дочірньої компанії, коли є застосовною стаття 21b(2) Директиви 2013/36/ЄС, дві проміжні материнські компанії у ЄС рахують як єдину дочірню компанію на основі їхнього консолідованого стану;

(136) «суб'єкт глобальної системно важливої установи» означає суб'єкта, що є юридичною особою, який є глобальною системно важливою установою або частиною глобальної системно важливої установи, або є глобальною системно важливою установою з-поза меж ЄС;

(137) «інструмент внутрішнього визволу» означає інструмент внутрішнього визволу, як означено в пункті (57) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС;

(138) «група» означає групу суб'єктів господарювання, у якій щонайменше один із суб'єктів господарювання є установою, і яка складається з материнської компанії та її дочірніх компаній, пов'язаних одна з одною, як визначено у статті 22 Директиви 2013/34/ЄС Європейського Парламенту і Ради (-14);

(139) «операція фінансування з цінними паперами» означає операцію репо, операцію надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів або операцію маржинального кредитування;

(140) «початкова маржа» означає будь-яке забезпечення, інше ніж варіаційна маржа, отримане від або віднесене на рахунок суб'єкта для покриття поточної й майбутньої потенційної експозиції операції чи портфелю операцій протягом періоду, необхідного для закриття таких операцій або рехеджування пов'язаного з ними ринкового ризику в результаті дефолту контрагента операції чи портфелю операцій;

(141) «ринковий ризик» означає ризик настання збитків у результаті змін у ринкових цінах, у тому числі в обмінних курсах чи товарних цінах;

(142) «валютний ризик» означає ризик настання збитків у результаті змін в обмінних курсах;

(143) «товарний ризик» означає ризик збитків, що виникає в результаті змін у товарних цінах;

(144) «відділ торгових операцій» означає чітко визначену групу дилерів, що створена установою для спільного управління позиціями в торговому портфелі згідно з чітко визначеною й послідовною бізнес-стратегією і працює в рамках однієї й тієї самої структури управління ризиками;

(145) «мала нескладна установа» означає установу, яка відповідає усім зазначеним нижче умовам:

(a) не є великою установою;

(b) загальна вартість її активів на індивідуальній основі або, якщо застосовно, на консолідованій основі згідно з цим Регламентом та Директивою 2013/36/ЄС в середньому дорівнює або є меншою за 5 мільярдів євро за чотирирічний період, що передує поточному звітному періоду; держави-члени можуть встановлювати нижче порогове значення;

(c) на неї не поширюються будь-які обов'язки або поширюються спрощені обов'язки щодо планування відновлення платоспроможності та врегулювання згідно зі статтею 4 Директиви 2014/59/ЄС;

(d) її торговий портфель класифікують як малий у розумінні статті 94(1);

(e) загальна вартість її позицій у деривативах, які утримуються для продажу, не перевищує 2% вартості її загальних і позабалансових активів, а загальна вартість її позицій у деривативах не перевищує 5% - на основі обчислень згідно зі статтею 273a(3);

(f) більш ніж 75% консолідованих загальних активів і зобов'язань установи, в обох випадках не включаючи внутрішньогрупові експозиції, пов'язані з діяльністю за участі контрагентів, розташованих у Європейському економічному просторі;

(g) установа не використовує внутрішні моделі для виконання пруденційних вимог згідно з цим Регламентом, за винятком дочірніх компаній, які використовують внутрішні моделі, розроблені на рівні групи, за умови, що група підпадає під дію вимог щодо розкриття, встановлених у статті 433a або 433c на консолідованій основі;

(h) установа не повідомила компетентний орган про заперечення щодо її класифікації як малої нескладної установи;

(i) компетентний орган не вирішив, що установу не повинні вважати малою нескладною установою на основі аналізу її розміру, взаємопов'язаності, складності чи профілю ризику;

(146) «велика установа» означає установу, яка відповідає будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) вона є глобальною системно важливою установою;

(b) вона була визначена як інша системно важлива установа згідно зі статтею 131(1) та (3) Директиви 2013/36/ЄС;

(c) вона є однією з трьох найбільших установ у державі-члені, в якій вона має осідок, у розрізі загальної вартості активів;

(d) загальна вартість активів на індивідуальній основі або, якщо застосовно, на основі консолідованого стану, згідно з цим Регламентом та Директивою 2013/36/ЄС, дорівнює або є більшою за 30 мільярдів євро;

(147) «велика дочірня компанія» означає дочірню компанію, яку кваліфікують як велику установу;

(148) «незареєстрована на біржі установа» означає установу, яка не випустила цінні папери, допущені до торгів на регульованому ринку будь-якої держави-члена у розумінні пункту (21) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС;

(149) «фінансовий звіт» означає, для цілей частини восьмої цього Регламенту, фінансовий звіт у розумінні статей 4 та 5 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС (-15).

(150) «дилер товарів і квот на викиди» означає суб'єкта господарювання, основна діяльність якого полягає виключно в наданні інвестиційних послуг або здійсненні інвестиційної діяльності щодо товарних деривативів або товарних деривативних контрактів, зазначених у пунктах (5), (6), (7), (9) і (10), деривативів на квоти на викиди, зазначених у пункті (4), або квот на викиди, зазначених у пункті (11) секції C додатка I до Директиви 2014/65/ЄС.

2. Згадані у цьому Регламенті нерухоме майно, житлову нерухомість чи комерційну нерухомість або іпотеку такого майна необхідно розглядати як такі, що включають акції у фінських компаніях житлового будівництва, які функціонують відповідно до Закону Фінляндії про компанії житлового будівництва від 1991 року або подальшого еквівалентного законодавства. Держави-члени або їх компетентні органи можуть дозволити прирівнювання акцій, які є свідченням еквівалентного опосередкованого володіння нерухомим майном, до безпосереднього володіння нерухомим майном, якщо таке непряме володіння безпосередньо регулюється національним правом зазначеної держави-члена і, в разі використання майна як предмета іпотеки, надає еквівалентний захист кредиторам.

3. Торговельне фінансування, як зазначено в пункті (80) параграфа 1, в цілому є вільним від зобов'язань та для нього вимагається наявність задовільної підтвердної документації щодо операцій під кожен запит на вибирання кредитних коштів, при цьому повинна існувати можливість відмови у фінансуванні у разі будь-якого сумніву стосовно кредитної спроможності або підтвердної документації щодо операцій. Погашення експозицій у зв'язку з торговельним фінансуванням зазвичай є незалежним від позичальника, оскільки на нього спрямовують кошти від грошових надходжень, отриманих від імпортерів або як виручку від продажу базисних товарів.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають обставини, у яких умови, визначені в пункті (39) параграфа 1, вважаються виконаними.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 5 — Терміни та означення, що застосовуються стосовно вимог до капіталу для покриття кредитного ризику

Для цілей розділу II частини третьої цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

(1) «експозиція» означає актив або позабалансову позицію;

(2) «втрати» означає економічні втрати, включно з суттєвими наслідками дисконту, та прямі і непрямі витрати, пов'язані зі стягненнями, пов'язаними з інструментом;

(3) «очікувані втрати» означає співвідношення очікуваної суми, яку буде втрачено у зв'язку з експозицією від потенційного дефолту контрагента або від розмивання протягом річного періоду, до суми, не виплаченої до моменту дефолту.

Розділ II. РІВЕНЬ ЗАСТОСУВАННЯ ВИМОГ

Глава 1. Застосування вимог на індивідуальній основі

Стаття 6 — Загальні принципи

1. Установи повинні виконувати обов'язки, встановлені в частинах другій, третій, четвертій, сьомій, сьомій А і восьмій цього Регламенту та у главі 2 Регламенту (ЄС) № 2017/2402, на індивідуальній основі, за винятком пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту.

1a. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, лише установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які також належать до глобальних системно важливих установ і які не мають дочірніх компаній, повинні дотримуватися вимог, встановлених у статті 92а, на індивідуальній основі.

Істотні дочірні компанії глобально системно важливої установи з-поза меж ЄС повинні дотримуватися положень статті 92b на індивідуальній основі, якщо вони відповідають усім таким умовам:

(a) вони не є суб'єктами врегулювання;

(b) вони не мають дочірніх компаній;

2. Від жодної установи, яка є або дочірньою компанією у державі-члені, у якій вона авторизована та у якій вона перебуває під наглядом, або материнською компанією, та від жодної установи, включеної до консолідації відповідно до статті 18, не повинно вимагатися дотримуватися зобов'язань, встановлених у статтях 89, 90 та 91, на індивідуальній основі.

3. Від жодної установи, яка є або материнською компанією або дочірньою компанією, та від жодної установи, включеної до консолідації відповідно до статті 18, не повинно вимагатися дотримуватися зобов'язань, встановлених у частині восьмій, на індивідуальній основі.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, установи, зазначені в параграфі 1а цієї статті, повинні дотримуватися статті 437a та пункту (h) статті 447 на індивідуальній основі.

4. Установи повинні виконувати обов'язки, встановлені в частині шостій і в пункті (d) статті 430(1) цього Регламенту, на індивідуальній основі.

Зазначені нижче установи не зобов'язані дотримуватися статті 413(1) і пов'язаних обов'язків щодо звітування про ліквідність, встановлених у частині сьомій А цього Регламенту;

(a) установи, які також авторизовані згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(b) установи, які також авторизовані згідно зі статтею 16 та пунктом (a) статті 54(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 909/2014 (-16), за умови, що вони не здійснюють жодних істотних трансформацій строків погашення; та

(i) їхня діяльність обмежується наданням послуг банківського типу, як зазначено в секції С додатка до зазначеного Регламенту, центральним депозитаріям цінних паперів, авторизованим згідно зі статтею 16 зазначеного Регламенту; та

(ii) вони не здійснюють жодних істотних трансформацій строків погашення.

5. Установи, щодо яких компетентні органи застосували відступ, визначений у статті 7(1) або (3) цього Регламенту, і установи, які також авторизовані згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012, не зобов'язані виконувати обов'язки, встановлені в частині сьомій, і пов'язані вимоги щодо звітування про коефіцієнт левериджу, встановлені в частині сьомій А цього Регламенту, на індивідуальній основі.

Стаття 7 — Відступ від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі

1. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень статті 6(1) до будь-якої дочірньої компанії установи, якщо і до дочірньої компанії, і до установи застосовуються вимоги до авторизації та нагляду з боку відповідної держави-члена, та якщо дочірня компанія підпадає під нагляд на консолідованій основі установи, яка є материнською компанією, та якщо виконано всі наведені нижче умови, з метою гарантування належного розподілу власних коштів між материнською та дочірньою компаніями:

(a) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов'язань від материнської компанії;

(b) або материнська компанія доведе компетентному органу пруденційне управління дочірньою компанією та заявила, за дозволом компетентного органу, що вона гарантує зобов'язання, які бере на себе дочірня компанія, або ризики дочірньої компанії є несуттєвими;

(d) материнська компанія утримує більше 50% прав голосу, пов'язаних із акціями, в капіталі дочірньої компанії, або має право призначати чи відстороняти більшість членів органу управління дочірньої компанії.

2. Компетентні органи можуть застосувати можливість, передбачену у параграфі 1, якщо материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, заснованою у тій самій державі-члені, що й установа, за умови що вона підлягає нагляду, еквівалентному до того, який застосовується до установ, та зокрема підпадає під дію стандартів, встановлених у статті 11(1).

3. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень статті 6(1) до будь-якої материнської установи у державі-члені, якщо до такої установи застосовуються вимоги до авторизації та нагляду з боку відповідної держави-члена, та якщо вона підпадає під нагляд на консолідованій основі, та якщо виконано всі наведені нижче умови, з метою гарантування належного розподілу власних коштів між материнською та дочірніми компаніями:

(a) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов'язань материнській установі у державі-члені;

(b) процедури оцінювання, вимірювання та контролю ризиків, які стосуються консолідованого нагляду, поширюються на материнську установу у державі-члені.

Компетентний орган, який застосовує положення цього параграфа, повинен поінформувати про це компетентні органи усіх інших держав-членів.

Стаття 8 — Відступ від застосування вимог до ліквідності на індивідуальній основі

1. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень частини шостої повністю або частково до установ та усіх або деяких їх дочірніх компаній у Союзу, та здійснювати нагляд за ними як за єдиною підгрупою ліквідності, допоки вони виконують усі такі умови:

(a) материнська установа на консолідованій основі або дочірня установа на субконсолідованій основі дотримується зобов'язань, встановлених у частині шостій;

(b) материнська установа на консолідованій основі або дочірня установа на субконсолідованій основі безперервно здійснює моніторинг та нагляд за позиціями ліквідності усіх установ у межах групи чи підгрупи, на яких поширюється відмова, безперервно здійснює моніторинг і нагляд за позиціями фінансування сіх установ у межах групи чи підгрупи у разі звільнення від застосування вимоги щодо коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR), визначених у розділі IV частини шостої, а також забезпечує достатній рівень ліквідності та стабільного фінансування в разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR для всіх таких установ;

(c) установи уклали договори, які передбачають вільний рух коштів між ними, що дає їм змогу виконувати їхні індивідуальні та спільні зобов'язання, коли настає строк сплати, та такі договори відповідають вимогам компетентних органів;

(d) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для виконання договорів, зазначених у пункті (c).

До 01 січня 2014 року Комісія повинна повідомити Європейський Парламент і Раду про будь-які правові перешкоди, які здатні зробити неможливим застосування пункту (c) першого підпараграфа, та вона може подати законодавчу пропозицію, якщо це буде доцільним, до 31 грудня 2015 року, спрямовану на усунення таких перешкод.

2. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування положень частини шостої повністю або частково до установ та усіх або деяких їх дочірніх компаній, якщо всі установи єдиної підгрупи ліквідності авторизовані у тій самій державі-члені та за умови, що виконано вимоги параграфа 1.

3. Якщо установи єдиної підгрупи ліквідності авторизовані в кількох державах-членах, параграф 1 застосовується лише після застосування процедури, встановленої у статті 21, та лише до установ, чиї компетентні органи дійшли згоди стосовно таких елементів:

(a) їх оцінки відповідності організації та поводження з ризиками ліквідності умовам, визначеним у статті 86 Директиви 2013/36/ЄС, у межах єдиної підгрупи ліквідності;

(b) розподіл сум, місцезнаходження та власності необхідних ліквідних активів здійснюється в межах єдиної підгрупи ліквідності в разі звільнення від застосування вимоги щодо коефіцієнта покриття ліквідності (LCR), як встановлено в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), а також розподіл сум і місцезнаходження доступного стабільного фінансування в межах єдиної підгрупи ліквідності в разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR, визначеної в розділі IV частини шостої;

(c) визначення мінімальних сум ліквідних активів, що їх повинні утримувати установи, у разі звільнення від застосування вимоги щодо LCR, встановленої в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), і визначення мінімальних сум доступного стабільного фінансування, що їх повинні утримувати установи, у разі звільнення від застосування вимоги щодо NSFR, визначеної в розділі IV частини шостої;

(d) потреба у суворіших параметрах, ніж визначені у частині шостій;

(e) необмежений обмін повною інформацією між компетентними органами;

(f) чітке розуміння наслідків такої відмови.

4. Компетентні органи також можуть застосовувати положення параграфів 1, 2 та 3 до установ, які є членами однієї схеми інституційного захисту, передбаченої статтею 113(7), за умови дотримання ними вимог, встановлених у зазначеній статті, а також до інших установ, пов'язаних у спосіб, визначений у статті 113(6), та за умови що вони відповідають вимогам, передбаченим у зазначеній статті. У такому випадку компетентні органи визначають одну з установ, щодо якої буде діяти відмова від застосування вимог частини шостої, на основі консолідованого стану усіх установ єдиної підгрупи ліквідності.

5. У разі застосування відмови згідно з параграфом 1 або параграфом 2, компетентні органи можуть також застосовувати статтю 86 Директиви 2013/36/ЄС або її частин на рівні єдиної підгрупи ліквідності або відмовитися від застосування статті 86 Директиви 2013/36/ЄС або її частин на індивідуальній основі.

6. Якщо, згідно із цією статтею, компетентний орган звільняє установу, повністю або частково, від застосування частини шостої, він також може звільнити таку установу від застосування пов'язаних вимог щодо звітування про ліквідність згідно з пунктом (d) статті 430(1).

Стаття 9 — Метод індивідуальної консолідації

1. Відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті та відповідно до статті 144(3) Директиви 2013/36/ЄС, компетентні органи можуть на індивідуальній основі дозволяти материнським установам включати в обчислення їхніх вимог згідно зі статтею 6(1) дочірні компанії, які відповідають вимогам, встановленим положеннями пунктів (c) та (d) статті 7(1), та які мають значні експозиції або значні зобов'язання перед такою материнською установою.

2. Правила, визначені в параграфі 1, дозволені лише у разі, якщо материнська установа повноцінно продемонструє перед компетентними органами наявність обставин та механізмів, включно із правовими механізмами, в силу яких відсутні будь-які реальні операційні або юридичні перешкоди або жодні прогнозовані перешкоди для негайної передачі власних коштів або своєчасної виплати зобов'язань з боку дочірньої компанії на користь материнській установі.

3. Якщо компетентний орган скористається дискреційною можливістю, встановленою у параграфі 1, він повинен на регулярній основі та не рідше одного разу на рік інформувати компетентні органи усіх інших держав-членів про застосування положень параграфа 1 та про обставити та механізми, згадані у параграфі 2. Якщо дочірня компанія розташована у третій країні, компетентні органи повинні також надавати аналогічну інформацію компетентним органам такої третьої країни.

Стаття 10 — Скасування вимог для кредитних установ, постійно афілійованих із центральним органом

1. Компетентні органи можуть, відповідно до положень національного права, повністю або частково скасувати застосування вимог, визначених у частинах другій-восьмій цього Регламенту та у главі 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402, до однієї чи більше кредитних установ, розташованих у тій самій державі-члені, та які постійно афілійовані з центральним органом, що здійснює нагляд над ними та який має осідок у тій самій державі-члені, якщо виконано такі умови:

(a) зобов'язання центрального органу та афілійованих установ є солідарними зобов'язаннями, або зобов'язання його афілійованих установ є повністю гарантованими центральним органом;

(b) платоспроможність та ліквідність центрального органу та афілійованих установ моніторяться в цілому на підставі консолідованої звітності таких установ;

Держави-члени можуть залишити чинними та застосовувати чинне національне законодавство, яке стосується скасування, зазначеного у першому підпараграфі, якщо це не суперечить положенням цього Регламенту або Директиви 2013/36/ЄС.

2. Якщо компетентні органи встановлюють дотримання умов, визначених у параграфі 1, та якщо зобов'язання центрального органу повністю гарантовано афілійованими установами, компетентні органи можуть на індивідуальній основі відмовитися від застосування до центрального органу положень частин із другої по восьму.

Глава 2. Пруденційна консолідація

Секція 1

Застосування вимог на консолідованій основі

Стаття 10a — Застосування пруденційних вимог на консолідованій основі у випадках, коли інвестиційні фірми є материнськими компаніями

Для цілей застосування цієї глави інвестиційні фірми вважаються материнськими фінансовими холдинговими компаніями в державі-члені або материнськими фінансовими холдинговими компаніями Союзу, якщо такі інвестиційні фірми є материнськими компаніями установи або інвестиційної фірми відповідно до цього Регламенту, зазначеної у статті 1(2) або (5) Регламенту (ЄС) № 2019/2033.

Стаття 11 — Загальний підхід

1. Материнські установи у державі-члені повинні в обсязі та у спосіб, як визначено у статті 18, дотримуватися зобов'язань, передбачених у частинах другій, третій, четвертій, сьомій та сьомій А, на основі їх консолідованого стану, крім пункту (d) статті 430(1). Материнські компанії та їхні дочірні компанії, що підпадають під сферу дії цього Регламенту, повинні запровадити належну організаційну структуру та відповідні механізми внутрішнього контролю для забезпечення належного опрацювання та надання даних, що необхідні для консолідації. Зокрема, вони повинні забезпечувати, щоб дочірні компанії, які не підпадають під сферу дії цього Регламенту, запровадили інструменти, процеси та механізми, необхідні для забезпечення належної консолідації.

2. Для цілей забезпечення того, що вимоги цього Регламенту застосовуються на консолідованій основі, терміни «установа», «материнська установа у державі-члені», «материнська установа ЄС» та «материнська компанія», залежно від випадку, охоплюють також:

(a) фінансові холдингові компанії або фінансові холдингові компанії змішаного типу, схвалені відповідно до статті 21a Директиви 2013/36/ЄС;

(b) призначені установи, що їх контролює материнська фінансова холдингова компанія або материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу, якщо така материнська компанія не підпадає під вимогу щодо схвалення відповідно до статті 21a(4) Директиви 2013/36/ЄС;

(c) фінансові холдингові компанії, фінансові холдингові компанії змішаного типу або установи, призначені відповідно до пункту (d) статті 21a(6) Директиви 2013/36/ЄС.

Консолідованим станом компанії, зазначеної у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, вважається консолідований стан материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу, яка не підпадає під вимогу щодо схвалення відповідно до статті 21a(4) Директиви 2013/36/ЄС. Консолідованим станом компанії, зазначеної у пункті (c) першого підпараграфа цього параграфа, вважається консолідований стан її материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу.

3a. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, лише материнські установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які є глобальними системно важливими установами, повинні відповідати положенням статті 92a цього Регламенту на консолідованій основі в обсязі та у спосіб, визначені в статті 18 цього Регламенту.

Лише материнські компанії ЄС, які є істотними дочірніми компаніями глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС та які не є суб'єктами врегулювання, повинні відповідати положенням статті 92b цього Регламенту на консолідованій основі в обсязі та у спосіб, визначені в статті 18 цього Регламенту. У разі застосування статті 21b(2) Директиви 2013/36/ЄС, кожна з двох проміжних материнських компаній ЄС, які спільно визначені як істотна дочірня компанія, повинні відповідати положенням статті 92b цього Регламенту на основі їх консолідованого стану.

4. Материнські установи ЄС повинні відповідати положенням частини шостої та пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту на основі їхнього консолідованого стану, якщо група включає одну чи більше кредитних установ або інвестиційних фірм, які авторизовані на надання інвестиційних послуг і здійснення видів діяльності, зазначених у пунктах (3) та (6) секції A додатка I до Директиви 2014/65/ЄС.

Якщо звільнення було надане на підставі статті 8(1)-(5), установи та, якщо застосовно, фінансові холдингові компанії або фінансові холдингові компанії змішаного типу, які входять до складу підгрупи ліквідності, повинні дотримуватися положень частини шостої та пункту (d) статті 430(1) цього Регламенту на консолідованій основі або на субконсолідованій основі підгрупи ліквідності.

5. Якщо застосовується стаття 10 цього Регламенту, центральний орган, зазначений у згаданій статті, повинен дотримуватися вимог частин з другої по восьму цього Регламенту, та глави 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 на основі консолідованого стану як цілісний суб'єкт, що складається з центрального органу та афілійованих до нього установ.

6. На додаток до вимог, встановлених у параграфах з 1 по 5 цієї статті, без обмеження інших положень цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС, якщо це обґрунтовано потребами нагляду зважаючи на особливості структури ризику або капіталу установи або якщо держави-члени ухвалюють національне законодавство, що вимагає структурного розділення видів діяльності у межах банківської групи, компетентні орган можуть вимагати від установи дотримання зобов'язань, встановлених частинами з другої по восьму цього Регламенту та розділом VII Директиви 2013/36/ЄС на субконсолідованій основі.

Застосування підходу, визначеного в першому підпараграфі, не повинне обмежувати ефективності нагляду на консолідованій основі та не повинне тягнути за собою непропорційних негативних наслідків на всю фінансову систему інших держав-членів або її частини чи Союзу в цілому, як і становити або створювати перешкоду для функціонування внутрішнього ринку.

Стаття 12a — Консолідоване обчислення для глобальних системно важливих установ з численними суб'єктами врегулювання

Якщо принаймні два суб'єкти глобальної системно важливої установи, які належать до тієї самої глобальної системно важливої установи, є суб'єктами врегулювання, материнська установа ЄС такої глобальної системно важливої установи повинна обчислювати суму власних коштів та прийнятних зобов'язань згідно з пунктом (a) статті 92a(1) цього Регламенту. Таке обчислення необхідно здійснювати на основі консолідованого стану материнської установи ЄС так, ніби існує лише один суб'єкт врегулювання глобальної системно важливої установи.

Якщо сума, обчислена відповідно до першого параграфа цієї статті, є нижчою ніж сукупність сум власних коштів та прийнятних зобов'язань, зазначених у пункті (a) статті 92a(1) цього Регламенту, усіх суб'єктів врегулювання, які належать до такої глобальної системно важливої установи, органи з врегулювання повинні діяти відповідно до статей 45d(4) та 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

Якщо сума, обчислена відповідно до першого параграфа цієї статті, є вищою ніж сукупність сум власних коштів та прийнятних зобов'язань, зазначених у пункті (a) статті 92a(1) цього Регламенту, усіх суб'єктів врегулювання, які належать до такої глобальної системно важливої установи, органи з врегулювання можуть діяти відповідно до статей 45d(4) та 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

Стаття 13 — Застосування вимог щодо розкриття на консолідованій основі

1. Материнські установи ЄС повинні дотримуватися положень частини восьмої на основі їхнього консолідованого стану.

Великі дочірні компанії материнських установ ЄС повинні розкривати інформацію, вказану у статтях 437, 438, 440, 442, 450, 451, 451a та 453, на індивідуальній основі або, у відповідних випадках на підставі цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС, на субконсолідованій основі.

2. Установи, визначені як суб'єкти врегулювання, які є глобальними системно важливими установами, повинні дотримуватися статті 437a та пункту (h) статті 447 на основі консолідованого стану їхньої групи врегулювання.

3. Перший підпараграф параграфа 1 не застосовується до материнських установ ЄС, материнських фінансових холдингових компаній ЄС, материнських фінансових холдингових компаній змішаного типу ЄС або суб'єктів врегулювання, якщо вони підпадають під еквівалентні вимоги щодо розкриття на консолідованій основі, що здійснюється материнською компанією, що має осідок у третій країні.

Другий підпараграф параграфа 1 застосовується до дочірніх компаній материнських компаній, що мають осідок у третій країні, якщо такі дочірні компанії кваліфіковано як великі дочірні компанії.

4. Якщо застосовується стаття 10, центральний орган, зазначений у згаданій статті, повинен дотримуватися вимог частини восьмої на основі консолідованого стану центрального органу. Стаття 18(1) застосовується до центрального органу та афілійовані установи вважаються дочірніми компаніями центрального органу.

Стаття 14 — Застосування вимог статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402 на консолідованій основі

1. Материнські компанії та їхні дочірні компанії, які підпадають під дію цього Регламенту, повинні виконувати зобов'язання, встановлені у статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402, на консолідованій або субконсолідованій основі, для забезпечення того, щоб їхні схеми, процеси та механізми, які вимагаються згаданими положеннями, були послідовними та належним чином інтегрованими, та щоб можна було представити будь-які дані та інформацію стосовно цілей здійснення нагляду. Зокрема, вони повинні забезпечувати, щоб дочірні компанії, які не підпадають під сферу дії цього Регламенту, запровадили схеми, процеси та механізми, необхідні для забезпечення відповідності згаданим положенням.

2. Установи повинні застосовувати додаткову вагу ризику відповідно до статті 270a цього Регламенту під час застосування статті 92 цього Регламенту на консолідованій основі або субконсолідованій основі, якщо вимоги, встановлені у статті 5 Регламенту (ЄС) 2017/2402, було порушено на рівні суб'єкта, що має осідок у третій країні, включеного до консолідації відповідно до статті 18 цього Регламенту, якщо порушення є значним у розрізі загального профілю ризиків групи.

Секція 2

Методи пруденційної консолідації

Стаття 18 — Методи пруденційної консолідації

1. Установи, фінансові холдингові компанії та фінансові холдингові компанії змішаного типу, від яких вимагається дотримання вимог, зазначених у секції 1 цієї глави, на основі їхнього консолідованого стану, здійснюють повну консолідацію всіх установ та фінансових установ, які є їхніми дочірніми компаніями. Параграфи 3-6 та параграф 9 цієї статті не застосовуються у випадках, коли частина шоста та пункт (d) статті 430(1) застосовуються на основі консолідованого стану установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу або на основі субконсолідованого стану підгрупи ліквідності, як визначено у статтях 8 та 10.

Для цілей статті 11(3a), установи, від яких вимагається дотримання вимог, зазначених у статті 92a або 92b на консолідованій основі, повинні здійснювати повну консолідацію всіх установ та фінансових установ, які є їхніми дочірніми компаніями у відповідних групах врегулювання.

2. Компанії з надання допоміжних послуг повинні бути включені в консолідацію у випадках та відповідно до методів, що встановлені у цій статті.

3. Якщо компанії є пов'язаними у розумінні статті 22(7) Директиви 2013/34/ЄС, компетентні органи повинні визначити те, як саме повинна бути здійснена консолідація.

4. Орган, що здійснює консолідований нагляд, вимагає здійснення пропорційної консолідації відповідно до часток участі у капіталі установи та фінансових установ, якими керує компанія, включена до консолідації разом з однією чи більше компаній, які не включено у консолідацію, якщо відповідальність таких компаній є обмеженою частками участі у капіталі.

5. У разі форм участі чи зв'язків капіталу, що відрізняються від наведених у параграфах 1 та 4, компетентні органи повинні визначити необхідність та метод здійснення консолідації. Зокрема, вони можуть дозволити чи вимагати використання методу оцінювання за часткою участі. Однак, такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у нагляд на консолідованій основі.

6. Компетентні органи повинні визначити необхідність та метод здійснення консолідації у таких випадках:

(a) якщо на думку компетентних органів установа має значний вплив на одну чи більше установ або фінансових установ, але не володіє часткою участі та не має інших зв'язків капіталу у таких установах; та

(b) якщо двома або більше установами або фінансовими установами керує єдине керівництво в інший спосіб, ніж на підставі договору, положень установчого договору або статуту.

Зокрема, компетентні органи можуть дозволити або вимагати використання методу, передбаченого у статті 22(7), (8) та (9) Директиви 2013/34/ЄС. Однак такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у консолідований нагляд.

7. Якщо установа має дочірню компанію, що є компанією, яка не є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, або володіє часткою участі у такій компанії, вона повинна застосовувати до такої дочірньої компанії або частки участі метод оцінювання за часткою участі. Однак, такий метод не повинен становити собою включення відповідної компанії у нагляд на консолідованій основі.

Як відступ від першого підпараграфа, компетентні органи можуть дозволити або вимагати, що установи застосовували різні методи до таких дочірніх компаній або часток участі, включно з методами, передбаченими застосовною системою бухгалтерського обліку, за умови що:

(a) установа станом на 28 грудня 2020 року не застосовує метод оцінювання за часткою участі;

(b) застосування методу оцінювання за часткою участі буде невиправдано обтяжливим або метод оцінювання за часткою участі недостатньою мірою відображатиме ризики, які компанія, зазначена у першому підпараграфі, створює для установи; та

8. Компетентні органи можуть вимагати повної або часткової консолідації дочірньої компанії або компанії, у якій установа володіє часткою участі, якщо така дочірня компанія або компанія не є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, та якщо усі наведені нижче умови виконано:

(a) компанія не є страховою компанією, страховою компанією третьої країни, перестраховою компанією, перестраховою компанією третьої країни, страховою холдинговою компанією або компанією, яку виключено зі сфери дії Директиви 2009/138/ЄС відповідно до статті 4 зазначеної Директиви;

(b) існує значний ризик того, що установа ухвалить рішення надати фінансову підтримку такій компанії в стресових умовах, за відсутності чи у перевищення будь-яких договірних зобов'язань надати таку підтримку.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення умов, відповідно до яких необхідно здійснювати консолідацію у випадках, зазначених у параграфах 3-6 та параграфі 8.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2020 року.

Секція 3

Периметр пруденційної консолідації

Стаття 19 — Суб'єкти, виключені з периметру пруденційної консолідації

1. Установу, фінансову установу або компанію з надання допоміжних послуг, яка є дочірньою компанією або компанією, частки участі якої перебувають у володінні, не потрібно включати у консолідацію, якщо загальна сума активів та позабалансових позицій відповідної компанії є меншою ніж менше з наведених нижче сум:

(a) 10 мільйонів євро;

(b) 1% загальної суми активів та позабалансових позицій материнської компанії або компанії, яка володіє частками участі.

2. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі відповідно до статті 111 Директиви 2013/36/ЄС, можуть на індивідуальній основі ухвалити рішення у наведених нижче випадках стосовно того, що установу, фінансову установу або компанію з надання допоміжних послуг, яка є дочірньою компанією або частки участі якої перебувають у володінні, не потрібно включати у консолідацію:

(a) якщо відповідна компанія розташована у третій країні, у якій існують правові перешкоди для передавання необхідної інформації;

(b) якщо відповідна компанія становить незначний інтерес тільки з огляну на цілі моніторингу установ;

(c) якщо на думку компетентних органів, відповідальних за здійснення нагляду на консолідованій основі, консолідація фінансового становища відповідної компанії буде неналежною або вводитиме в оману у розрізі цілей нагляду за відповідними установами.

3. Якщо у випадках, зазначених у параграфі 1 та пункті (b) параграфа 2, кілька компаній відповідають визначеним у них критеріям, вони в будь-якому разі повинні бути включені у консолідацію, навіть якщо спільно вони не становлять незначного інтересу у розрізі встановлених цілей.

Стаття 20 — Спільні рішення щодо пруденційних вимог

1. Компетентні органи повинні співпрацювати у форматі тісних консультацій:

(a) у випадку заяв на отримання дозволів, зазначених у статті 143(1), статті 151(4) та (9), статті 283, статті 312(2) та статті 363 відповідно, поданих материнською установою ЄС та її дочірніми компаніями, або спільно дочірніми компаніями материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу, для ухвалення рішення про надання чи ненадання запитуваного дозволу або визначення умов та вимог, якщо необхідно, на яких такий дозвіл може бути надано;

(b) для цілей визначення того, чи дотримано критеріїв для спеціального внутрішньогрупового підходу, як зазначено у статті 422(9) та статті 425(5), доповнених регуляторними технічними стандартами Європейського банківського органу (EBA), зазначеними у статті 422(10) та статті 425(6).

Заяви подають тільки до органу, що здійснює консолідований нагляд.

Заяви, зазначені у статті 312(2), повинні включати опис методології, що використовується для розподілення капіталу на операційні ризики між різними суб'єктами групи. Заяви повинні містити інформацію про існування та спосіб реалізації механізму диверсифікаційних ефектів за допомогою системи управління ризиками.

2. Компетентні органи повинні робити усе можливе в межах своїх повноважень для досягнення протягом шести місяців спільного рішення стосовно:

(a) заяви, зазначеної у пункті (a) параграфа 1;

(b) оцінювання критеріїв та визначення спеціального підходу, зазначеного у пункті (b) параграфа 1.

Таке спільне рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, яке компетентний орган, зазначений у параграфі 1, повинен надати заявнику.

3. Перебіг періоду, зазначеного у параграфі 2, розпочинається:

(a) з дати отримання органом, що здійснює консолідований нагляд, повної заяви, зазначеної у пункті (a) параграфа 1. Орган, що здійснює консолідований нагляд, пересилає повну заяву іншим компетентним органам без затримки:

(b) з дати отримання компетентними органами звіту, підготовленого органом, що здійснює консолідований нагляд, у якому буде проаналізовано внутрішньогрупові зобов'язання.

4. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом шести місяців, орган, що здійснює консолідований нагляд, ухвалює власне рішення стосовно пункту (a) параграфа 1. Рішення органу, що здійснює консолідований нагляд, не обмежує повноважень компетентних органів згідно зі статтею 105 Директиви 2013/36/ЄС.

Рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, та воно повинне враховувати думки та застереження інших компетентних органів, висловлені протягом цього шестимісячного періоду.

Орган, що здійснює консолідований нагляд, надає рішення надається материнській установі ЄС, материнській фінансовій холдинговій компанії ЄС або материнській фінансовій холдинговій компанії ЄС змішаного типу та іншим компетентним органам.

Якщо наприкінці шестимісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передав питання до Європейського банківського органу (EBA) відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен відстрочити своє рішення стосовно пункту (a) параграфа 1 цієї статті та зачекати, поки Європейський банківський орган (EBA) ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення ЕВА. Шестимісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

5. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом шести місяців, компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду за дочірньою компанією, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення стосовно пункту (b) параграфа 1.

Рішення надається органу, що здійснює консолідований нагляд, який інформує про нього материнську установу ЄС, материнську фінансову холдингову компанію ЄС або материнську фінансову холдингову компанію ЄС змішаного типу.

Якщо наприкінці шестимісячного періоду орган, що здійснює консолідований нагляд, передав питання до Європейського банківського органу (EBA) відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду за дочірньою компанією, на індивідуальній основі повинен відстрочити своє рішення стосовно пункту (b) параграфа 1 цієї статті та зачекати, поки Європейський банківський орган (EBA) ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення ЕВА. Шестимісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

6. Якщо материнська установа ЄС та її дочірні компанії, дочірні компанії материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу використовують підхід вдосконаленого вимірювання, зазначений у статті 312(2), або підхід на основі внутрішніх рейтингів, зазначений у статті 143, на уніфікованій основі, компетентні органи повинні дозволити, щоб визначення досягнення кваліфікаційних критеріїв, передбачених у статтях 321 та 322 або у секції 6 глави 3 розділу II частини третьої відповідно, відбувалося шляхом розгляду материнської компанії та дочірніх компаній в сукупності, у спосіб, який відповідає структурі групи та її системами, процесами та методиками управління ризиками.

7. Рішення, зазначене у параграфах 2, 4 та 5, вважається остаточним та компетентні органи відповідних держав-членів зобов'язані його застосовувати.

8. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення процесу спільного ухвалення рішень, зазначеного у пункті (a) статті 1, стосовно застосування дозволів, згаданих у статті 143(1), статті 151(4) та (9), статті 283, статті 312(2), та статті 363, з метою спрощення процесу ухвалення рішень.

EBA подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 21 — Спільні рішення на рівні застосування вимог до ліквідності

1. За заявою материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу або субконсолідованої дочірньої компанії материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу у державі-члені, орган, що здійснює консолідований нагляд, та компетентні органи, відповідальні за нагляд за дочірніми компаніями материнської установи ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС або материнської фінансової холдингової компанії ЄС змішаного типу, повинні зробити все від них залежне для досягнення спільного рішення стосовно того, чи виконано умови, передбачені пунктами (a)-(d) статті 8(1), та стосовно визначення єдиної підгрупи ліквідності для застосування статті 8.

Спільне рішення повинне бути ухвалене протягом шести місяців після подання органом, що здійснює консолідований нагляд, звіту щодо визначення єдиної підгрупи ліквідності на основі критеріїв, встановлених у статті 8. У разі незгоди протягом шестимісячного періоду, орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен проконсультуватися з Європейським банківським органом (EBA) за вимогою будь-якого з інших відповідних компетентних органів. Орган, що здійснює консолідований нагляд, може консультуватися з Європейським банківським органом (EBA) за власною ініціативою.

Спільне рішення може також встановлювати обмеження щодо розташування чи права власності на ліквідні активи та вимагати мінімальні суми ліквідних активів, які повинні бути у установ, які буде звільнено від застосування положень частини шостої.

Таке спільне рішення оформлюється у вигляді документа з наведенням повністю обґрунтованого рішення, яке орган, що здійснює консолідований нагляд, повинен надати материнській установі підгрупи ліквідності.

2. У разі відсутності спільного рішення протягом шести місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду на індивідуальній основі ухвалює власне рішення.

Однак, будь-який компетентний орган може протягом шестимісячного періоду звернутися до Європейського банківського органу (EBA) із запитанням щодо дотримання пунктів (a)-(d) статті 8(1). У такому разі Європейський банківський орган (EBA) може здійснити незобов'язальну медіацію відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, та всі залучені компетентні органи повинні відстрочити ухвалення рішень до отримання результатів незобов'язальної медіації. Якщо протягом медіації компетентні органи не досягнуть згоди протягом трьох місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення з урахуванням пропорційності вигід та ризиків на рівні держави-члена материнської установи та пропорційності вигід та ризиків на рівні держави-члена дочірньої компанії. Питання не передається до EBA після закінчення шестимісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

Спільне рішення, зазначене у параграфі 1, та рішення, зазначене у другому підпараграфі цього параграфа, повинні є обов'язковими до виконання.

3. Будь-який відповідний компетентний орган також може протягом шестимісячного періоду консультуватися з Європейським банківським органом (EBA) у разі незгоди щодо умов пунктів (a)-(d) статті 8(3). У такому разі Європейський банківський орган (EBA) може здійснити незобов'язальну медіацію відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, та всі залучені компетентні органи повинні відстрочити ухвалення рішень до отримання результатів незобов'язальної медіації. Якщо протягом медіації компетентні органи не досягнуть згоди протягом трьох місяців, кожен компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду, на індивідуальній основі ухвалює власне рішення.

Стаття 22 — Субконсолідація суб'єктів у третіх країнах

1. Дочірні установи повинні застосовувати вимоги, встановлені у статтях 89, 90 та 91, у частинах третій, четвертій і сьомій, а також пов'язані вимоги щодо звітування, встановлені в частині сьомій А, на основі субконсолідованого стану, якщо такі установи або їхня материнська компанія, якщо материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, мають установу або фінансову установу як дочірню компанію у третій країні, або володіють часткою участі у такій компанії.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, дочірні установи можуть вирішити не застосовувати вимоги, встановлені у статтях 89, 90 та 91, у частинах третій, четвертій і сьомій, а також пов'язані вимоги щодо звітування, встановлені в частині сьомій А, на основі субконсолідованого стану, якщо загальні активи та позабалансові позиції дочірніх компаній і участі у третіх країнах становлять менше ніж 10% загальної суми активів і позабалансових позицій дочірньої установи.

Стаття 23 — Компанії у третіх країнах

Для цілей застосування нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї глави, терміни «інвестиційна фірма», «кредитна установа», «фінансова установа» та «установа» також застосовуються до компаній, що мають осідок у третіх країнах, які у випадку, якби вони мали осідок у Союзі, відповідали б за означенням термінам, наведеним у статті 4.

Стаття 24 — Визначення вартості активів та позабалансових позицій

1. Визначення вартості активів та позабалансових позицій здійснюється відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку.

2. Як відступ від параграфа 1, компетентні органи можуть вимагати від установ визначення вартості активів та позабалансових позицій та визначення власних коштів відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, які застосовуються на підставі Регламенту (ЄС) № 1606/2002.

ЧАСТИНА ДРУГА

ВЛАСНІ КОШТИ ТА ПРИЙНЯТНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Розділ I. ЕЛЕМЕНТИ ВЛАСНИХ КОШТІВ

Глава 1. Капітал першого рівня

Стаття 25 — Капітал першого рівня

Капітал першого рівня установи складається з суми основного капіталу першого рівня та додаткового капіталу першого рівня установи.

Глава 2. Основний капітал першого рівня

Секція 1

Елементи та інструменти основного капіталу першого рівня

Стаття 26 — Елементи основного капіталу першого рівня

1. Елементи основного капіталу першого рівня установ включають:

(a) інструменти капіталу, за умови що дотримано вимог, встановлених у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними у пункті (a);

(d) накопичений інший сукупний прибуток;

(e) інші резерви;

(f) фонди гарантування загального банківського ризику.

Елементи, зазначені у пунктах (c)-(f), визнаються основним капіталом першого рівня лише у разі, якщо вони доступні для необмеженого та негайного використання установами для покриття ризиків чи втрат у разі їх настання.

2. Для цілей пункту (c) параграфа 1 установи можуть включати проміжні або річні прибутки до основного капіталу першого рівня до ухвалення установою формального рішення стосовно підтвердження остаточного прибутку чи втрат установи за рік винятково у разі отримання попереднього дозволу від компетентного органу. Компетентний орган надає дозвіл, якщо виконано такі умови:

(a) ці доходи було перевірено особами, незалежними від установи, які відповідають за аудит звітності зазначеної установи;

(b) установа належним продемонструвала компетентному органу, що будь-яку передбачувану плату чи дивіденд було вирахувано з сум цих доходів.

Перевірка проміжних доходів установи або її річних доходів повинна надавати адекватний рівень гарантії в тому, що такі доходи було оцінено відповідно до принципів, визначених у застосовній системі бухгалтерського обліку.

3. Компетентні органи повинні оцінити відповідність випусків інструментів капіталу критеріям, визначеним у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29. Установи повинні класифікувати випуски інструментів капіталу як інструменти основного капіталу першого рівня тільки після надання дозволу компетентними органами.

Як відступ від першого підпараграфа, установи можуть класифікувати як інструменти основного капіталу першого рівня подальші випуски форм інструментів основного капіталу першого рівня, для яких вже отримано згаданий дозвіл, за умови що дотримано обох таких умов:

(a) положення, що регулюють такі подальші випуски, по суті є такими самими, що й положення, що регулюють випуски, для яких установи вже отримали дозвіл;

(b) установи завчасно повідомили компетентні органи про подальші випуски та їх класифікацію як інструментів основного капіталу першого рівня.

Компетентні органи повинні провести консультації з Європейським банківським органом (EBA) перед наданням дозволу на нові форми інструментів капіталу, які буде класифіковано як інструменти основного капіталу першого рівня. Компетентні органи повинні належним чином враховувати висновок Європейського банківського органу (EBA), та якщо вони вирішують відійти від такого висновку, вони повинні протягом трьох місяців з моменту отримання висновку EBA надіслати до EBA обґрунтування причин відхилення від отриманого висновку. Цей підпараграф не застосовується до інструментів капіталу, зазначених у статті 31.

На основі інформації, отриманої від компетентних органів, EBA готує, підтримує та публікує перелік усіх форм інструментів капіталу в кожній державі-члені, що кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня. Відповідно до статті 35 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Європейський банківський орган (EBA) може здійснювати збір будь-якої інформації щодо інструментів основного капіталу першого рівня, яку він вважатиме необхідною для встановлення відповідності критеріям, визначеним у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29 цього Регламенту, та для цілей ведення та оновлення списку, зазначеного у цьому підпараграфі.

Якщо за результатами процесу перегляду, визначеного у статті 80, та якщо існують достатні підтвердження того, що відповідні інструменти капіталу не відповідають або перестали відповідати критеріям, визначеним у статті 28, або, якщо застосовно, статті 29, Європейський банківський орган (EBA) може ухвалити рішення не додавати такі інструменти до списку, зазначеного у четвертому підпараграфі, або вилучити їх з такого списку, залежно від випадку. Європейський банківський орган (EBA) публікує оголошення стосовно таких змін, і таке оголошення повинно також містити позицію відповідного компетентного органу щодо предмету оголошення. Цей підпараграф не застосовується до інструментів капіталу, зазначених у статті 31.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення того, що означає «передбачуваний» у контексті визначення того, чи відбулося вирахування будь-якої передбачуваної плати чи дивіденду.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 27 — Інструменти капіталу товариств взаємодопомоги, кооперативних товариств, ощадних установ або подібних установ в елементах основного капіталу першого рівня

1. Елементи основного капіталу першого рівня повинні включати будь-які інструменти капіталу, випущені установою відповідно до регламентованих умов, якщо дотримано такі вимоги:

(a) установа належить до типу, який визначено застосовним національним правом, та яку компетентні органи кваліфікують як одне з такого:

(i) товариство взаємодопомоги;

(ii) кооперативне товариство;

(iii) ощадна установа;

(iv) подібна установа;

(v) кредитна установа, яка перебуває у повній власності однієї з установ, зазначених у пунктах (i)-(iv), та яку відповідний компетентний орган схвалив як таку, що підпадає від дію положень цієї статті, за умови що 100% випущених звичайних акцій кредитної установи прямо або опосередковано перебувають у володінні установи, зазначеної у вказаних пунктах, та протягом періоду тривалості такого володіння;

(b) дотримані умови, викладені у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29.

Такі товариства взаємодопомоги, кооперативні товариства або ощадні установи, визнані як такі відповідно до застосовного національного права до 31 грудня 2012 року, повинні вважатися як такі для цілей цієї частини, якщо вони продовжують відповідати критеріям, які були в основі їх визнання.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентні органи можуть визначати, що тип компанії, визнаний згідно із застосовним національним правом, відповідає визначенню компанії як товариства взаємодопомоги, кооперативного товариства, ощадної установи або подібної установи для цілей цієї частини.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 28 — Інструменти основного капіталу першого рівня

1. Інструменти капіталу кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня тільки у разі, якщо вони відповідають усім таким умовам:

(a) інструменти випущено безпосередньо установою з попереднім схваленням з боку власників установи або, якщо дозволено відповідно до застосовного національного права, органом управління установи;

(b) інструменти повністю оплачені та набуття права власності на такі інструменти прямо чи опосередковано не фінансується установою;

(i) їх кваліфіковано як капітал у розумінні статті 22 Директиви 86/635/ЄЕС;

(ii) їх кваліфіковано як власний капітал у розумінні застосовної системи бухгалтерського обліку;

(iii) їх класифіковано як власний капітал для цілей визначення неплатоспроможності внаслідок недостатності балансових активів, якщо це передбачено національним законодавством з питань неплатоспроможності;

(d) інструменти чітко й відокремлено відображені на балансі у фінансовій звітності установи;

(e) інструменти є безстроковими;

(f) основна сума інструментів не може бути зменшена або повернена, крім таких випадків:

(i) ліквідації установи;

(ii) дискреційних викупів інструментів або інших дискреційних способів зменшення капіталу, якщо установа отримала попередній дозвіл компетентного органу відповідно до статті 77;

(g) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки про те, що основна сума інструментів має чи може бути зменшена або повернена в інших випадках, ніж як у разі ліквідації установи, та сама установа не надає такої вказівки до або на момент випуску інструментів, крім як щодо інструментів, зазначених у статті 27, коли відмова установи від викупу таких інструментів заборонена застосовним національним правом;

(h) інструменти відповідають таким умовам стосовно розподілюваних виплат:

(i) відсутній механізм привілейованого розподілу стосовно порядку розподілу виплат, зокрема стосовно інших інструментів основного капіталу першого рівня, та умови, якими регулюються інструменти, не передбачають привілейованих прав щодо виплати розподілюваних сум;

(ii) розподілювані виплати володільцям інструментів можуть здійснюватися лише за рахунок сум, що підлягають розподілу;

(iii) умови, якими регулюються інструменти, не включають верхню межу або інше обмеження максимального рівня розподілюваних виплат, крім як у разі інструментів, зазначених у статті 27;

(iv) рівень розподілюваних виплат не визначається на основі суми, за яку інструменти було придбано на момент випуску, крім як у разі інструментів, зазначених у статті 27;

(v) умови, якими регулюються інструменти, не містять жодного зобов'язання установи здійснювати розподілювані виплати їхнім володільцям, та установа не має такого зобов'язання з інших підстав;

(vi) невиплата розподілюваних виплат не є подією невиконання зобов'язань з боку установи;

(vii) скасування розподілюваних виплат не накладає жодних обмежень на установу;

(i) порівняно з усіма інструментами капіталу, випущеними установою, інструменти поглинають першу і пропорційно найбільшу частку втрат після їх настання, та кожен інструмент поглинає втрати до тієї ж міри, що й інші інструменти основного капіталу першого рівня;

(j) пріоритетність інструментів у черзі є нижчою за всі інші вимоги у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи;

(k) інструменти дають своїм власникам право вимоги щодо залишкової частини активів установи, які, у випадку ліквідації установи та після виплати всіх вимог вищої пріоритетності, є пропорційними до сум таких випущених інструментів та не є фіксованими чи обмеженими верхньою межею, крім як у випадку інструментів капіталу, зазначених у статті 27;

(l) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, що має тісні зв'язки з суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(m) інструменти не є предметом будь-якої домовленості договірного або іншого характеру, яка підвищує пріоритетність вимог за інструментами у разі неплатоспроможності або ліквідації.

Умова, зазначена у пункті (j) першого підпараграфа, повинна вважатися виконаною навіть попри те, що інструменти може бути включено до додаткового капіталу першого або другого рівня відповідно до статті 484(3), за умови що їх пріоритетність є еквівалентною.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент основного капіталу першого рівня.

2. Умови, викладені у пункті (i) параграфа 1, повинні вважатися виконаними незважаючи на списання на постійній основі основної суми інструментів додаткового капіталу першого або другого рівня.

Умова, викладена у пункті (f) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на зниження основної суми інструменту капіталу в рамках процедури врегулювання або як наслідок списання інструментів капіталу, що вимагається органом з врегулювання, відповідальним за установу.

Умова, викладена у пункті (g) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на положення, якими регулюється інструмент капіталу, у яких прямо чи непрямо визначено, що основна сума інструменту має чи може бути зменшена в рамках процедури врегулювання або як наслідок списання інструментів капіталу, що вимагається органом з врегулювання, відповідальним за установу.

3. Умова, викладена у пункті (h)(iii) параграфа 1, повинна вважатися виконаною незважаючи на багаторазову виплату дивідендів за інструментами, якщо такі багаторазова виплата дивідендів не призводять до розподілу, який, у свою чергу, спричиняє непропорційне навантаження на власні кошти.

Умова, викладена у пункті (h)(v) першого підпараграфа параграфа 1, повинна вважатися виконаною навіть у випадку, якщо дочірня компанія є предметом договору про передавання прибутків та збитків, укладеного зі своєю материнською компанією, відповідно до якого дочірня компанія за результатами підготовки річної фінансової звітності зобов'язана здійснити передавання свого річного результату материнській компанії, якщо при цьому також виконано всі такі умови:

(a) материнська компанія володіє 90% або більше прав голосу та капіталу дочірньої компанії;

(b) материнська компанія та дочірня компанія розташованій в одній і тій самій державі-члені;

(d) під час підготовки річної фінансової звітності дочірня компанія має дискрецію знижувати суму розподілюваних виплат шляхом розподілення частини або всіх своїх прибутків до власних резервів або фондів гарантування загального банківського ризику перш ніж здійснювати будь-які платежі на користь своєї материнської компанії;

(e) материнська компанія зобов'язана згідно з договором повністю компенсувати своїй дочірній компанії всі збитки дочірньої компанії;

(f) договором передбачений період для повідомлення, відповідно до якого договір може бути припинено тільки наприкінці звітного року, і таке припинення набуває чинності не раніше, ніж на початку наступного звітного року, із зобов'язанням материнської компанії повністю компенсувати дочірній компанії всі втрати, понесені протягом поточного звітного року, без змін.

Якщо установа уклала договір про передавання прибутків та збитків, вона повинна без затримки повідомити про це компетентний орган та надати компетентному органу копію такого договору. Установа також повинна без затримки повідомити компетентний орган про будь-які зміни до договору про передавання прибутків та збитків та про його припинення. Установа не повинна укладати більше одного договору про передавання прибутків та збитків.

4. Для цілей пункту (h)(i) параграфа 1, диференційовані розподілювані виплати можуть відображати лише диференційовані права голосу. У цьому зв'язку більші розподілювані виплати можуть застосовуватися лише до інструментів основного капіталу першого рівня з меншою кількістю прав голосу або без прав голосу.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) застосовних форм та природи непрямого фінансування інструментів власних коштів;

(b) чи дійсно та у яких випадках багаторазові розподілювані виплати становлять непропорційне навантаження на власні кошти;

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 29 — Інструменти капіталу, випущені товариствами взаємодопомоги, кооперативними товариствами, ощадними установами або подібними установами

1. Інструменти капіталу, випущені товариствами взаємодопомоги, кооперативними товариствами, ощадними установами або подібними установами, кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня тільки у разі, якщо виконано умови, встановлені у статті 28 разом з модифікаціями, що випливають із застосування цієї статті.

2. Стосовно викупу інструментів капіталу повинні бути дотримані такі умови:

(a) крім випадків заборони відповідно до застосовного національного права, установа повинна мати змогу відмовити у викупі інструментів;

(b) якщо відмова установи у викупі інструментів заборонена відповідно до застосовного національного права, положення, якими регулюються інструменти, повинні надавати установі змогу обмежувати їх викуп;

(c) відмова у викупі інструментів або обмеження викупу інструментів, якщо застосовно, не повинна вважатися подією дефолту установи.

3. Інструменти капіталу можуть включати верхню межу або обмеження щодо максимального рівня розподілюваних виплат тільки у разі, якщо така верхня межа або обмеження визначені у застосовному національному праві або статуті установи.

4. Якщо інструменти капіталу надають їх власнику права на резерви установи у разі неплатоспроможності або ліквідації, що обмежені номінальною вартістю інструментів, таке обмеження повинне застосовуватися однаковою мірою до володільців усіх інших інструментів основного капіталу першого рівня, випущених такою установою.

Умова, викладена у першому підпараграфі, застосовується без обмеження можливості товариств взаємодопомоги, кооперативних товариств, ощадних установ або подібних установ визнавати інструменти основного капіталу першого рівня, які не надають власнику прав голосу та які відповідають таким критеріям:

(a) вимоги володільців інструментів без права голосу у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи є пропорційними до частки всіх інструментів основного капіталу першого рівня, які представляють такі інструменти без права голосу;

(b) в іншому разі інструменти кваліфікують як інструменти основного капіталу першого рівня.

5. Якщо інструменти капіталу надають своїм власникам право вимоги щодо активів установи у випадку неплатоспроможності або ліквідації, яке обмежується фіксованим розміром або верхньою межею, таке обмеження повинне застосовуватися однаковою мірою до всіх володільців усіх інструментів основного капіталу першого рівня, випущених установою.

6. EBA розробляє проекти технічних стандартів для визначення природи обмежень щодо викупу, необхідних у випадках, коли установам заборонено відмовляти у викупі інструментів власних коштів відповідно до застосовного національного права.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 30 — Наслідки припинення дотримання умов інструментами основного капіталу першого рівня

У випадку, коли інструменти основного капіталу першого рівня припиняють відповідати умовам, встановленим у статті 28 або, якщо застосовно, статті 29, застосовується таке:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент основного капіталу першого рівня;

(b) рахунки премій за акціями, які пов'язані з таким інструментом, негайно втрачають кваліфікацію як елементи основного капіталу першого рівня.

Стаття 31 — Інструменти капіталу, на які підписуються органи публічної влади у надзвичайних ситуаціях

1. У надзвичайних ситуаціях компетентні органи можуть дозволити установам включати до основного капіталу першого рівня інструменти капіталу, які відповідають принаймні умовам, встановленим у пунктах (b)-(e) статті 28(1), якщо дотримано такі умови:

(a) інструменти капіталу випущено після 01 січня 2014 року;

(b) Комісія вважає інструменти капіталу державною допомогою;

(c) інструменти капіталу випущено у контексті заходів рекапіталізації згідно з правилами щодо державної допомоги, які існували на той час;

(d) на інструменти капіталу повністю підписані та ними володіють держава, відповідні органи публічної влади або суб'єкти публічної форми власності;

(e) інструменти капіталу здатні поглинати втрати;

(f) крім інструментів капіталу, зазначених у статті 27, у випадку ліквідації, інструменти капіталу надають своїм власникам право вимоги щодо залишкових активів установи після виплати усіх пріоритетніших вимог;

(g) існують адекватні механізми виходу держави або, якщо застосовно, відповідних органів публічної влади чи суб'єктів публічної форми власності;

(h) компетентний орган надав свій попередній дозвіл та опублікував своє рішення разом з обґрунтуванням такого рішення.

2. На основі обґрунтованого запиту релевантного компетентного органу, та у співробітництві з ним, EBA повинен вважати інструменти капіталу, зазначені у параграфі 1, еквівалентними інструментам основного капіталу першого рівня для цілей цього Регламенту.

Секція 2

Пруденційні фільтри

Стаття 32 — Cек'юритизовані активи

1. Установа повинна виключати з будь-якого елементу власних коштів будь-яке збільшення свого власного капіталу відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку, що є результатом сек'юритизованих активів, у тому числі таке:

(a) таке збільшення пов'язане з майбутнім маржинальним доходом, що призводить до утворення прибутку від продажу для установи;

(b) якщо установа є оригінатором сек'юритизації, чистий прибуток, який виникає з капіталізації майбутнього доходу від сек'юритизованих активів, що забезпечує поліпшення кредитної якості для позицій у сек'юритизації.

2. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для подальшої деталізації поняття «прибутку від продажу», зазначеного у пункті (a) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 33 — Хеджування грошових потоків та зміни вартості власних зобов'язань

1. Установи не повинні включати до будь-якого елементу власних коштів такі елементи:

(a) резерви, оцінені за справедливою вартістю, пов'язані з прибутками або втратами від хеджування грошових потоків фінансових інструментів, які не було оцінено за справедливою вартістю, включно із прогнозованими грошовими потоками;

(b) прибутки або втрати, пов'язані із зобов'язаннями установи, які було оцінено за справедливою вартістю, що виникли в результаті змін власного кредитного становища установи;

(c) прибутки або втрати, оцінені за справедливою вартістю, пов'язані з деривативними зобов'язаннями установи, що виникли в результаті змін власного кредитного ризику установи.

2. Для цілей пункту (c) параграфа 1, установи не повинні компенсувати прибутки або втрати, оцінені за справедливою вартістю, які є результатом кредитного ризику установи, за рахунок прибутків або втрат, які є результатом кредитного ризику їх контрагента.

3. Без обмеження до пункту (b) параграфа 1, установи можуть включати суму прибутків та втрат до їхніх зобов'язань у рамках власних коштів, якщо дотримано таких умов:

(a) зобов'язання мають форму облігацій, відповідно до статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС;

(b) зміни у вартості активів та зобов'язань установи є результатом таких самих змін у власного кредитного становища установи;

(d) існує можливість викупу іпотечних кредитів шляхом викупу облігацій, якими фінансуються іпотечні кредити, на ринку або за номінальною вартістю.

4. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення поняття «тісна відповідність між вартістю облігацій та вартістю активів», зазначеного у пункті (c) параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 вересня 2013 року.

Стаття 34 — Додаткові коригування оцінки

Установи повинні застосовувати вимоги, передбачені статтею 105, до усіх своїх активів, оцінених за справедливою вартістю, під час підрахунку своїх власних коштів, та повинні вирахувати з основного капіталу першого рівня суми будь-яких необхідних додаткових коригувань оцінки.

Стаття 35 — Нереалізовані прибутки та втрати, оцінені за справедливою вартістю

Крім як у випадку елементів, зазначених у статті 33, установи не повинні здійснювати коригування для вирахування зі своїх власних коштів нереалізованих прибутків чи втрат з активів або зобов'язань, оцінених за справедливою вартістю.

Секція 3

Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня, виключення та альтернативи

Підсекція 1

Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

Стаття 36 — Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

1. Установи повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня таке:

(a) втрати за поточний фінансовий рік;

(b) нематеріальні активи, за винятком пруденційно оцінених програмних активів, на вартість яких негативного не випливає врегулювання, неплатоспроможність або ліквідація установи;

(d) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій із використанням підходу на основі внутрішніх рейтингів, від'ємні суми, які є результатом обчислення сум очікуваних втрат, як визначено статтями 158 та 159;

(e) активи пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами на балансі установи;

(f) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах основного капіталу першого рівня, включно з власними інструментами основного капіталу першого рівня, які установа повинна придбати згідно з дійсним чи умовним зобов'язанням на підставі чинного договірного зобов'язання;

(g) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо такі суб'єкти мають взаємне перехресне володіння з установою, і компетентний орган вважає таке володіння спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(h) відповідну суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(i) відповідну суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти;

(j) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів додаткового капіталу першого рівня відповідно до статті 56, що перевищує елементи додаткового капіталу першого рівня установи;

(k) суму експозиції наведених нижче елементів, вага ризику яких становить 1250%, якщо установа вираховує таку суму експозиції з суми елементів основного капіталу першого рівня як альтернативу, що застосовується замість ваги ризику 1250%:

(i) істотні частки участі поза фінансовим сектором;

(ii) позиції сек'юритизації, відповідно до пункту (b) статті 244(1), пункту (b) статті 245(1) та статті 253;

(iii) вільні постачання, відповідно до статті 379(3);

(iv) позиції у кошику, щодо яких установа не може визначити вагу ризику відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, відповідно до статті 153(8);

(v) експозиції власного капіталу згідно з підходом на основі внутрішніх моделей, відповідно до статті 155(4).

(l) будь-які податкові стягнення, які стосуються елементів основного капіталу першого рівня, які можливо передбачити на момент обчислення, крім випадків, коли установа належним чином коригує суму елементів основного капіталу першого рівня мірою, якою такі податкові стягнення знижують суму, до розміру якої такі елементи можуть використовуватися для покриття ризиків та втрат;

(m) відповідні суми недостатнього покриття непрацюючих експозицій;

(n) для зобов'язання щодо мінімальної вартості, зазначеного у статті 132c(2), будь-яку суму, на яку поточна ринкова вартість паїв або акцій компаній колективного інвестування, що лежить в основі зобов'язання щодо мінімальної вартості, менша за поточну вартість зобов'язання щодо мінімальної вартості і для якої установа ще не визнала зменшення елементів основного капіталу першого рівня.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення способів застосування вирахувань, зазначених у пунктах (a), (c), (e), (f), (h), (i) і (l) параграфа 1 цієї статті, а також пов'язаних вирахувань, зазначених у пунктах (a), (c), (d) і (f) статті 56 та пунктах (a), (c) і (d) статті 66.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення типів інструментів капіталу фінансових установ та, за погодженням з європейським наглядовим органом (Європейським органом зі страхування і професійних пенсій) (EIOPA), створеним відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 від 24 листопада 2010 року (-17), страхових і перестрахових компаній третіх країн, а також компаній, виключених зі сфери застосування Директиви 2009/138/ЄС відповідно до статті 4, які підлягають вирахуванню з таких елементів власних коштів:

(a) елементів основного капіталу першого рівня;

(b) елементів додаткового капіталу першого рівня;

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення способів застосування вирахувань, зазначених у пункті (b) параграфа 1, у тому числі істотності негативного впливу на оцінку, що не викликають пруденційних занепокоєнь.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Стаття 37 — Вирахування нематеріальних активів

Установи повинні визначати суму нематеріальних активів, які підлягають вирахуванню, відповідно до такого:

(a) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна бути зменшена на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань, які було б погашено, якби нематеріальні активи було знецінено або їх визнання було припинено згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(b) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна включати гудвіл, включений до визначення вартості значних інвестицій установи;

(c) сума, яка підлягає вирахуванню, повинна бути зменшена на суму бухгалтерської переоцінки нематеріальних активів дочірньої компанії, що є наслідком консолідації дочірніх компаній, пов'язані з особами, іншими ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу частини першої.

Стаття 38 — Вирахування відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах

1. Установи повинні визначити суму відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, яка вимагає вирахування відповідно до статті.

2. Крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у параграфі 3, сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, повинна бути обчислена без її зменшення на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань установи.

3. Сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, може бути зменшена на суму пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань установи у разі, якщо дотримано такі умови:

(a) згідно із застосовним національним правом суб'єкт має законне право здійснювати взаємозалік поточних податкових активів та поточних податкових зобов'язань;

(b) відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов'язання стосуються податків, які стягуються одним і тим самим податковим органом з одного і того самого оподатковуваного суб'єкта.

4. Пов'язані відстрочені податкові зобов'язання установи, які використовуються для цілей параграфа 3, можуть не включати відстрочених податкових зобов'язань, які зменшують суму нематеріальних активів або активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами, що повинні бути вирахувані.

5. Сума пов'язаних відстрочених податкових зобов'язань, зазначених у параграфі 4, повинна бути розподілена між:

(a) відстроченими податковими активами, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць, які не вираховуються відповідно до статті 48(1);

(b) усіх інших відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах.

Установи повинні розподіляти пов'язані відстрочені податкові зобов'язання відповідно до пропорційних часток відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, представлених елементами, зазначеними у пунктах (a) і (b).

Стаття 39 — Переплати податків, перенесення податкових збитків на минулі періоди та відстрочені податкові активи, що не ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах

1. Такі елементи не підлягають вирахуванню з власних коштів, та до них повинна застосовуватися вага ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках:

(a) переплати податків, сплачені установою, за поточний рік;

(b) податкові збитки установи за поточний рік, перенесені на минулі роки, що дають їм право на подання вимоги або заявки щодо їх повернення до центрального уряду, регіонального уряду або місцевого податкового органу.

2. Відстрочені податкові активи, що не ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, повинні бути обмежені відстроченими податковими активами, які було створено до 23 листопада 2016 року та які утворилися у зв'язку з тимчасовими різницями, якщо дотримано всі такі вимоги:

(a) у випадку, коли установа при формальному затвердженні своєї річної фінансової звітності фіксує втрату, або у випадку ліквідації чи неплатоспроможності установи їх автоматично та в обов'язковому порядку замінюють на податковий кредит;

(b) установа здатна, відповідно до застосовного національного податкового права, компенсувати за рахунок податкового кредиту, зазначеного у пункті (a), будь-яке податкове зобов'язання установи або будь-якої іншої компанії, яка входить до тієї самої консолідації, що й установа, для податкових цілей відповідно до зазначеного права, або будь-якої іншої компанії, яка підлягає нагляду на консолідованій основі, згідно з главою 2 розділу II частини першої;

(c) якщо сума податкових кредитів, зазначених у пункті (b), перевищує обсяг податкових зобов'язань, зазначених у тому ж пункті, будь-яке таке перевищення без затримки заміняється на пряму вимогу до центрального уряду держави-члена, у якій установу засновано.

Якщо виконано умови, викладені у пунктах (a), (b) і (c), установи повинні застосовувати до відстрочених податкових активів вагу ризику 100%.

Стаття 40 — Вирахування від'ємних сум, що виникли у результаті обчислення сум очікуваних втрат

Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до пункту (d) статті 36(1), не повинна зменшуватися шляхом збільшення рівня відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, або інших додаткових податкових ефектів, які могли б виникнути, якби резерви призводили до підвищення рівня очікуваних втрат згідно з секцією 3 глави 3 розділу II частини третьої.

Стаття 41 — Вирахування активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами

1. Для цілей пункту (e) статті 36(1), сума активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами повинна бути зменшена на:

(a) суму будь-якого пов'язаного відстроченого податкового зобов'язання, яке було б погашено, якби активи було знецінено або їх визнання було припинено згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(b) суму активів у пенсійному фонді із заздалегідь визначеними виплатами, який установа може використовувати необмежено, за умови отримання установою попереднього дозволу від компетентного органу.

Зазначеним активам, використаним з метою зменшення суми, що підлягає вирахуванню, присвоюють вагу ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв, відповідно до яких компетентний орган повинен дозволяти установам зменшувати суми активів у пенсійних фондах із заздалегідь визначеними виплатами, як зазначено у пункті (b) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 42 — Вирахування пакетів акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня

Для цілей пункту (f) статті 36(1), установи повинні обчислювати пакети акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій у власних інструментах основного капіталу першого рівня на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) довга та коротка позиції є однією і тією самою базисною експозицією та короткі позиції не включають ризиків контрагента;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах основного капіталу першого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах основного капіталу першого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах основного капіталу першого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

(ii) або як довгі, так і короткі позиції входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля.

Стаття 43 — Значні інвестиції у суб'єкт фінансового сектора

Для цілей вирахування, вважається, що існує значна інвестиція в суб'єкт фінансового сектора у разі, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) установа володіє більше ніж 10% інструментів основного капіталу першого рівня, випущених таким суб'єктом;

(b) установа має тісні зв'язки з таким суб'єктом та володіє інструментами основного капіталу першого рівня, випущеними таким суб'єктом;

(c) установа володіє інструментами основного капіталу першого рівня, випущеними таким суб'єктом, та суб'єкт не включено до консолідації згідно з главою 2 розділу II частини першої, проте його включено до тієї самої консолідації бухгалтерського обліку, що й установу, для цілей фінансової звітності згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

Стаття 44 — Вирахування пакетів акцій в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора та у випадках, коли установа має взаємне перехресне володіння, спрямоване на штучне збільшення власних коштів

Установи повинні здійснювати вирахування, зазначені у пунктах (g), (h) та (i) статті 36(1), відповідно до зазначених нижче положень:

(a) пакети акцій в інструментах основного капіталу першого рівня та в інших інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) для цілей вирахування страхові власні кошти першого рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах основного капіталу першого рівня.

Стаття 45 — Вирахування пакетів акцій в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (h) та (i) статті 36(1) відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(i) дата закриття короткої позиції або така сама, або є пізнішою за дату закриття довгої позиції або залишок строку до закриття короткої позиції становить принаймні один рік;

(ii) або як довга позиція, так і коротка позиція входять до торгового портфеля, або як довгі, так і короткі позиції входять до неторгового портфеля;

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах капіталу суб'єктів фінансового сектора у таких індексах.

Стаття 46 — Вирахування пакетів акцій у інструментах основного капіталу першого рівня, якщо в установи відсутні значні інвестиції в суб'єкти фінансового сектора

1. Для цілей пункту (h) статті 36(1), установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% агрегованої суми елементів основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування таких елементів основного капіталу першого рівня:

(i) статей 32-35;

(ii) вирахування, зазначені у пунктах (a)-(g), пунктах (k)(ii)-(v) та в пункті (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня тих суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта, зазначеного в пункті (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами основного капіталу першого рівня, які утримує установа. Установи повинні визначити суму кожного інструменту основного капіталу першого рівня, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент основного капіталу першого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (h) статті 36(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i)-(iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту основного капіталу першого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Стаття 47 — Вирахування пакетів акцій у інструментах основного капіталу першого рівня, якщо установа має значні інвестиції у суб'єктах фінансового сектора

Для цілей пункту (i) статті 36(1), відповідна сума, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня, повинна виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, та повинні визначатися відповідно до статей 44-45 та підсекції 2.

Стаття 47a — Непрацюючі експозиції

1. Для цілей пункту (m) статті 36(1), експозиція включає будь-які з наведених нижче елементів, за умови що вони не включені до торгового портфелю установи:

(a) борговий інструмент, у тому числі борговий цінний папір, позика, аванс та депозит на вимогу;

(b) надане зобов'язання із кредитування, надана фінансова гарантія або будь-яке інше надане зобов'язання, відкличні чи безвідкличні, крім невикористаних кредитних інструментів, що можуть бути скасовані безумовно в будь-який час та без попередження, або що в ефективний спосіб забезпечують автоматичне скасування у зв'язку з погіршенням кредитоспроможності позичальника.

2. Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартістю експозиції боргового інструменту вважається облікова вартість, визначена без урахування будь-яких коригувань на специфічний кредитний ризик, коригувань додаткової вартості відповідно до статей 34 та 105, сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), інших зменшень власних коштів, пов'язаних із експозицією, або часткові списання, здійснені установою в момент, коли експозиція востаннє була кваліфікована як непрацююча.

Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартість експозиції боргового інструменту, який було придбано за ціною, нижчою ніж сума, якою володіє боржник, повинна включати різницю між ціною купівлі та сумою, якою володів боржник.

Для цілей пункту (m) статті 36(1), вартістю експозиції наданого зобов'язання із кредитування, наданої фінансової гарантії або будь-якого іншого наданого зобов'язання, як зазначено в пункті (b) статті 1 цієї статті, вважається її номінальне значення, яке становить максимальну експозицію установи у кредитному ризику без урахування будь-якого забезпеченого фінансово чи не забезпеченого фінансово кредитного захисту. Номінальним значенням наданого зобов'язання із кредитування вважається невикористана сума, в розмірі якої установа взяла на себе зобов'язання із кредитування, та номінальним значенням наданої фінансової гарантії вважається максимальна сума, яку суб'єкту доведеться сплатити у разі реалізації права вимоги за гарантією.

Номінальне значення, вказане у третьому підпараграфі цього параграфа, не враховує будь-яких коригувань на специфічний кредитний ризик, коригувань додаткової вартості відповідно до статей 34 та 105, сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), інших зменшень власних коштів, пов'язаних із експозицією.

3. Для цілей пункту (m) статті 36(1), як непрацюючі класифікуються такі експозиції:

(a) експозиція, яка вважається такою, що зазнала дефолту відповідно до статті 178;

(b) експозиція, яка вважається знеціненою відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку;

(c) експозиція вважається такою, що перебуває на пробації відповідно до параграфа 7, якщо надано поступку або якщо експозиція стає простроченою більше ніж на 30 днів;

(d) експозиція у формі зобов'язання, яке у разі його використання будь-яким способом вірогідно не буде повернено в повному обсязі без реалізації забезпечення;

(e) експозиція у формі фінансової гарантії, права по якій вірогідно будуть реалізовані стороною, якій гарантовано виконання зобов'язань, у тому числі у випадках, коли базисна гарантована експозиція задовольняє критерії для визнання її непрацюючою.

Для цілей пункту (a), всі балансові та позабалансові експозиції у боржнику вважаються непрацюючими, якщо установа має балансові експозиції у боржнику, які прострочено більше ніж на 90 днів та які становлять більше ніж 20% усіх балансових експозицій такого боржника.

4. Експозиції, які не були предметом поступки, перестають вважатися непрацюючими для цілей пункту (m) статті 36(1), якщо виконано всі такі умови:

(a) експозиція відповідає критеріям виходу, що застосовуються установою для скасування класифікації як знеціненої експозиції відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку та для скасування класифікації експозиції як дефолтної відповідно до статті 178;

(b) становище боржника покращилося настільки, що в установи не виникає сумнівів стосовно вірогідності повного та своєчасного здійснення майбутніх виплат;

5. Класифікація непрацюючої експозиції як необоротного активу, що утримується для продажу відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку, не припиняє її класифікації як непрацюючої експозиції для цілей пункту (m) статті 36(1).

6. Непрацюючі експозиції, які є предметом поступки, перестають вважатися непрацюючими для цілей пункту (m) статті 36(1), якщо виконано всі такі умови:

(a) експозиції перестали відповідати критеріям, за якими їх можливо класифікувати як непрацюючі згідно з параграфом 3:

(b) минув принаймні один рік після дати надання поступки та дати класифікації експозицій як непрацюючих, залежно від того, яка з дат є пізнішою;

(c) відсутня прострочена сума після надання поступки та в установи, на основі аналізу фінансового становища боржника, не виникає сумнівів стосовно вірогідності повного та своєчасного здійснення майбутніх виплат щодо експозиції.

Повне та своєчасне здійснення виплат може вважатися вірогідним, якщо боржник здійснює регулярні та своєчасні платежі сум коштів, що дорівнюють одному з такого:

(a) сумі, яку було прострочено до надання поступки, якщо були прострочені суми;

(b) сумі, яку було списано в рамках надання поступки, якщо прострочених сум не було.

7. Якщо непрацюючу експозицію припиняють класифікувати як непрацюючу відповідно до параграфа 6, експозиція вважається такою, що перебуває на пробації, допоки виконуються всі такі умови:

(a) минуло принаймні два роки з дати, коли експозицію, яка стала предметом поступки, було рекласифіковано як працюючу;

(b) протягом принаймні половини періоду, протягом якого експозиція повинна була перебувати на пробації, здійснюються регулярні та своєчасні платежі, за рахунок яких виплачено значну основну частину агрегованої суми або відсотків за нею;

Стаття 47b — Поступка

1. Поступка - це відмова від застосування установою передбачених примусових заходів виконання до боржника, у якого виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань. Відмова від застосування передбачених примусових заходів виконання може тягнути за собою виникнення втрати для кредитора, та стосується будь-чого з такого:

(a) внесення змін до умов боргового зобов'язання, якби за відсутності таких змін боржник мав би труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(b) повне або часткове рефінансування боргового зобов'язання, якби за відсутності такого рефінансування боржник мав би труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань.

2. Поступкою вважаються принаймні такі ситуації:

(a) нові договірні умови є більш сприятливими для боржника порівняно з попередніми договірними умовами, якщо у боржника виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(b) нові договірні умови є більш сприятливими для боржника порівняно з договірними умовами, які пропонує та сама установа у той самий час боржникам із подібним профілем ризику, якщо у боржника виникли чи з вірогідністю виникнуть труднощі з виконанням своїх фінансових зобов'язань;

(c) згідно з початковими договірними умовами експозицію за було класифіковано як непрацюючу до внесення змін до договірних умов або було б класифіковано як непрацюючу за відсутності змін до договірних умов;

(d) вжиті заходи призвели до повного або часткового припинення боргового зобов'язання;

(e) установа схвалює застосування положень, які відкривають перед боржником можливість зміни договірних умов, та експозицію було класифіковано як непрацюючу до застосування згаданих положень або було б класифіковано як непрацюючу, якби згадані положення не було застосовано;

(f) на момент або незадовго до взяття на себе боргового зобов'язання боржник здійснив виплату основної суми або відсотків за іншим борговим зобов'язання тієї самої установи, яке було класифіковано як непрацююча експозиція або яке було б класифіковано як непрацююча експозиція за відсутності зазначених платежів;

(g) внесення змін до договірних умов передбачає здійснення платежів шляхом стягнення застави, якщо такі зміни становлять відмову від застосування передбачених примусових заходів виконання.

3. Про можливість ухвалення рішення щодо надання поступки свідчать такі показники:

(a) початковий договір прострочено більше ніж на 30 днів принаймні один раз протягом тримісячного періоду до внесення змін до нього або буде прострочено на більше ніж на 30 днів без внесення змін;

(b) на момент або незадовго до укладення кредитного договору боржник здійснив виплату основної суми або відсотків за іншим борговим зобов'язання тієї самої установи, яке було прострочено на 30 днів принаймні один раз протягом тримісячного періоду до взяття на себе нового боргового зобов'язання;

(c) установа схвалює застосування положень, які відкривають перед боржником можливість зміни договірних умов, та експозицію прострочено на 30 днів або буде прострочено на 30 днів, якщо згадані положення не буде застосовано.

4. Для цілей цієї статті, оцінювання труднощів, що виникають у боржника з виконанням своїх фінансових зобов'язань, повинне відбуватися на рівні боржника, беручи до уваги всі юридичні особи у групі боржника, включені до консолідації бухгалтерського обліку групи, та фізичних осіб, які здійснюють контроль над групою.

Стаття 47c — Вирахування непрацюючих експозицій

1. Для цілей пункту (m) статті 36(1), установи повинні визначити відповідну суму недостатнього покриття окремо для кожної непрацюючої експозиції, яку буде вирахувано з елементів основного капіталу першого рівня, шляхом віднімання суми, визначеної у пункті (b) цього параграфа, від суми, визначеної у пункті (a) цього параграфа, якщо сума, зазначена у пункті (a), перевищує суму, зазначену в пункті (b):

(a) сума:

(i) незабезпеченої частини кожної непрацюючої експозиції, якщо є, помножена на відповідний коефіцієнт, зазначений у параграфі 2;

(ii) забезпеченої частини кожної непрацюючої експозиції, якщо є, помножена на відповідний коефіцієнт, зазначений у параграфі 3;

(b) сума таких елементів, за умови що вони стосуються тієї самої непрацюючої експозиції:

(i) коригування на специфічний кредитний ризик;

(ii) додаткові коригування вартості відповідно до статей 34 та 105;

(iii) інші зменшення власних коштів;

(iv) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій із використанням Методу на основі внутрішніх рейтингів, абсолютна вартість сум, вирахуваних згідно з пунктом (d) статті 36(1), які стосуються непрацюючих експозицій, при цьому абсолютна вартість, що відноситься на кожну непрацюючу експозицію, визначається шляхом множення сум, вирахуваних відповідно до пункту (d) статті 36(1), на частку суми очікуваних втрат непрацюючої експозиції у загальній сумі очікуваної втрати від дефолтних чи недефолтних експозицій, у відповідних випадках;

(v) якщо непрацююча експозиція придбавається за ціною, що є нижчою за ніж сума, якою володіє боржник, різниця між ціною купівлі та сумою, якою володів боржник;

(vi) суми, списані установою до того, як експозицію було класифіковано як непрацюючу.

Забезпеченою частиною непрацюючої експозиції є частина експозиції, яка для цілей обчислення вимог до власних коштів відповідно до розділу II частини третьої вважається такою, що її гарантовано фінансово забезпеченим кредитним захистом чи не забезпеченим фінансово кредитним захистом або повністю та в цілому забезпечено іпотекою.

Незабезпеченій частині непрацюючої експозиції відповідає різниця, якщо є, між вартістю експозиції, як зазначено у статті 47a(1), та забезпеченою частиною експозиції, за наявності.

2. Для цілей пункту (a)(i) параграфа 1, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0,35 для незабезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем третього року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(b) 1 для незабезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується з першого дня четвертого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

3. Для цілей пункту (a)(ii) параграфа 1, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0,25 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем четвертого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(b) 0,35 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем п'ятого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(c) 0,55 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем шостого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(d) 0,70 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем сьомого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(e) 0,80 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої іншим забезпеченим або не забезпеченим фінансово кредитним захистом згідно з положеннями розділу II частини третьої, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем сьомого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(f) 0,80 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(g) 1 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої іншим забезпеченим або не забезпеченим фінансово кредитним захистом згідно з положеннями розділу II частини третьої, що застосовується починаючи з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(h) 0,85 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується протягом періоду між першим та останнім днем дев'ятого року після класифікації експозиції як непрацюючої;

(i) 1 для частини непрацюючої експозиції, забезпеченої нерухомим майном відповідно до розділу II частини третьої, або яка є житловою позикою, яку гарантовано прийнятним надавачем захисту, як зазначено в статті 201, що застосовується починаючи з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

4. Як відступ від параграфа 3 цієї статті, до частини непрацюючої експозиції, гарантованої чи застрахованої офіційним експортно-кредитним агентством або гарантованої чи контргарантованої прийнятним надавачем захисту, зазначеним у пунктах (a)-(e) статті 201(1), незабезпеченим експозиціям у якій буде присвоєно вагу ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої, застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 0 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується протягом періоду між першим та сьомим роками після класифікації експозиції як непрацюючої; та

(b) 1 для забезпеченої частини непрацюючої експозиції, що застосовується з першого дня восьмого року після класифікації експозиції як непрацюючої.

5. EBA повинен оцінити практики визначення вартості забезпечених непрацюючих експозицій та може розробити настанови з визначенням єдиної методології, включно з мінімальними вимогами щодо переоцінки у частині строків та спеціалізованих методів, для пруденційного оцінювання прийнятних форм забезпеченого та не забезпеченого фінансово кредитного захисту, зокрема, стосовно припущень, притаманних для їх відновлюваності та примусового виконання. Такі настанови також можуть включати загальні методологічні аспекти щодо визначення вартості забезпеченої частини непрацюючої експозиції, як зазначено у параграфі 1.

Такі настанови повинні бути видані відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. Як відступ від положень параграфа 2, якщо між першим роком та другим роком після класифікації як непрацюючої експозиції було надано поступку, передбачений у параграфі 2 коефіцієнт, що застосовується на дату надання поступки, підлягає застосуванню протягом додаткового періоду тривалістю один рік.

Як відступ від положень параграфа 3, якщо між другим роком та шостим роком після класифікації як непрацюючої експозиції було надано поступку, передбачений у параграфі 3 коефіцієнт, що застосовується на дату надання поступки, підлягає застосуванню протягом додаткового періоду тривалістю один рік.

Цей параграф застосовується лише стосовно першого випадку надання поступки після класифікації експозиції як непрацюючої.

Підсекція 2

Виключення та альтернативи, що застосовуються до вирахувань з елементів основного капіталу першого рівня

Стаття 48 — Граничні значення для виключень щодо вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

1. Під час здійснення вирахувань, які є обов'язковими відповідно до пунктів (c) та (i) статті 36(1), установи не повинні вираховувати суми елементів, перелічених у пунктах (a) і (b) цього параграфа, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж граничне значення, зазначене у параграфі 2:

(a) відстрочені податкові активи, які є залежними від майбутньої прибутковості та випливають з тимчасових різниць, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування таких положень:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(h), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць.

(b) якщо установа має значні інвестиції у суб'єкт фінансового сектора, прямі, непрямі та синтетичні частки участі такої установи в інструментах основного капіталу першого рівня зазначених суб'єктів, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня, обчислених після застосування положень:

(i) статей 32-35;

2. Для цілей параграфа 1, граничне значення суми повинне дорівнювати сумі, зазначеній у пункті (a) цього параграфа, помноженій на відсоткову ставку, зазначену у пункті (b) цього параграфа:

(a) залишкова сума елементів основного капіталу першого рівня після застосування коригувань і вирахувань відповідно до статей 32-36 повністю та без застосування граничних значень для виключень, зазначених у цій статті;

(b) 17,65%.

3. Для цілей параграфа 1, установа повинна визначити частку відстрочених податкових активів у загальній сумі елементів, які не повинні вираховуватися, шляхом ділення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) сума відстрочених податкових активів, які є залежними від майбутньої прибутковості та випливають з тимчасових різниць, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи;

(b) сума такого:

(i) суми, зазначеної у пункті (a);

(ii) суми прямих, непрямих і синтетичних часток участі установи в інструментах власних коштів суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, та які в сукупності дорівнюють або є меншими за ніж 10% елементів основного капіталу першого рівня установи.

Частка значних інвестицій у загальній сумі елементів, які не повинні вираховуватися, дорівнює різниці між одиницею та часткою, зазначеною в першому підпараграфі.

4. Суми елементів, які не підлягають вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинні бути зважені на ризик у 250%.

Стаття 49 — Вимоги до вирахування у разі застосування схем консолідації, додаткового нагляду або інституційного захисту

1. Для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній основі, субконсолідованій основі та консолідованій основі, якщо компетентні органи вимагають від установ або дозволяють їм застосовувати метод 1, 2 або 3 додатка I до Директиви 2002/87/ЄС, компетентні органи можуть дозволити установам не вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів суб'єктів фінансового сектора, у яких материнська установа, материнська фінансова холдингова компанія або материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу чи установа має значні інвестиції, за умови що дотримано умов, встановлених у пунктах (a)-(e) цього параграфа:

(a) суб'єкт фінансового сектора є страховою компанією, перестраховою компанією або страховою холдинговою компанією;

(b) таку страхову компанію, перестрахову компанію або страхову холдингову компанію включено у той самий додатковий нагляд згідно з Директивою 2002/87/ЄС, що й материнську установу, материнську фінансову холдингову компанію або материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу або установу, що володіє пакетом акцій;

(d) перш ніж надати дозвіл, зазначений у пункті (c), та на постійній основі компетентні органи переконуються у достатності рівня інтегрованого управління, управління ризиками та внутрішнього контролю стосовно суб'єктів, яких буде включено до периметру консолідації згідно з методом 1, 2 або 3;

(e) пакети акцій в суб'єкті належать одній з таких:

(i) материнській кредитній установі;

(ii) материнській фінансовій холдинговій компанії;

(iii) материнській фінансовій холдинговій компанії змішаного типу;

(iv) установі;

(v) дочірній компанії одного із суб'єктів, зазначених у пунктах (i)-(iv), включених до периметру консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої.

Обраний метод повинен застосовуватися у послідовний спосіб протягом певного часу.

2. Для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній і субконсолідованій основі установи, які є предметом нагляду на консолідованій основі відповідно до глави 2 розділу II частини першої, не повинні вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів, випущених суб'єктами фінансового сектора, які включено до периметру консолідованого нагляду, крім випадків, коли компетентні органи визначать, що такі вирахування є необхідними для певних цілей, зокрема, структурного відокремлення банківської діяльності та планування врегулювання.

Застосування підходу, зазначеного у першому підпараграфі, не повинне призводити до непропорційного негативного впливу на всю фінансову систему чи її частини в інших державах-членах або у Союзі в цілому, який становить або створює перешкоду для функціонування внутрішнього ринку.

Цей параграф не застосовується під час обчислення власних коштів для цілей вимог, встановлених у статтях 92a та 92b, обчислення яких повинне здійснюватися відповідно до рамки відрахування, визначеної у статті 72e(4).

3. Компетентні органи можуть, для цілей обчислення власних коштів на індивідуальній або субконсолідованій основі, дозволити установам не вираховувати пакети акцій в інструментах власних коштів у таких випадках:

(a) якщо установа має частку в іншій установі та виконано умови, зазначені у пунктах (i)-(v):

(i) установи входять до тієї самої схеми інституційного захисту відповідно до статті 113(7);

(ii) компетентні органи надали дозвіл, зазначений у статті 113(7);

(iii) задоволено умови, викладені устатті 113(7);

(iv) схема інституційного захисту складає консолідований баланс, зазначений у пункті (e) статті 113(7) або, якщо складання консолідованої звітності не вимагається, розгорнуте агреговане обчислення, яке після узгодження з компетентними органами вважається таким, що є еквівалентним положенням Директиви 86/635/ЄЕС, яка включає деякі змінені положення Директиви 83/349/ЄЕС або Регламенту (ЄС) № 1606/2002, що регулюють консолідовану звітність груп кредитних установ. Еквівалентність зазначеного розгорнутого агрегованого обчислення повинна пройти перевірку зовнішнім аудитором та, зокрема, факт виключення з обчислення багаторазового використання елементів, які є прийнятними для обчислення власних коштів, а також будь-якого неналежного створення власних коштів між учасниками схеми інституційного захисту. Консолідований баланс або розгорнуте агреговане обчислення повинні надаватися компетентним органам з частотою, визначеною в імплементаційних технічних стандартах, зазначених у статті 430(7);

(v) установи, включені до схеми інституційного захисту, сукупно на консолідованій або розгорнутій агрегованій основі відповідають вимогам, встановленим у статті 92, та звітують щодо відповідності цим вимогам згідно зі статтею 430. У рамках схеми інституційного захисту вирахування часток кооперативних членів юридичних осіб, які не є учасниками схеми інституційного захисту, не вимагається за умови виключення багаторазового використання елементів, які є прийнятними для обчислення власних коштів, а також будь-якого неналежного створення власних коштів між учасниками схеми інституційного захисту та міноритарним акціонером, якщо це установа.

(b) якщо регіональна кредитна установа має частку участі у центральній або іншій регіональній кредитній установі та виконано умови, зазначені у пунктах (a)(i)-(v).

4. Пакети акцій, щодо яких не здійснюється вирахування відповідно до параграфа 1, 2 або 3, повинні вважатися експозиціями та повинні бути зважені на ризик відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, залежно від випадку.

5. Якщо установа застосовує метод 1, 2 або 3 додатка I до Директиви 2002/87/ЄС, установа повинна розкрити додаткові вимоги до власних коштів та норматив достатності капіталу фінансового конгломерату, обчислені відповідно до статті 6 та додатка I до зазначеної Директиви.

6. Європейський банківський орган (EBA), EIOPA та європейський наглядовий орган (Європейський орган з цінних паперів і ринків (ESMA)), створені відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1095/2010 від 24 листопада 2010 року (-18), повинні через спільний комітет для цілей цієї статті розробити проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення деталей щодо умов застосування методів обчислення, зазначених у частині II додатка I Директиви 2002/87/ЄС, для цілей альтернативних варіантів щодо вирахувань, зазначених у параграфі 1 цієї статті.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати Комісії проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

Секція 4

Основний капітал першого рівня

Стаття 50 — Основний капітал першого рівня

Основний капітал першого рівня установи складається з елементів основного капіталу першого рівня після застосування коригувань, що вимагаються статтями 32-35, вирахувань відповідно до статті 36 та виключень та альтернатив, встановлених у статтях 48, 49 та 79.

Глава 3. Додатковий капітал першого рівня

Секція 1

Елементи та інструменти додаткового капіталу першого рівня

Стаття 51 — Елементи додаткового капіталу першого рівня

Елементи додаткового капіталу першого рівня включають:

(a) інструменти капіталу, якщо дотримано умови, встановлені у статті 52(1);

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a).

Інструменти, включені відповідно до пункту (a), не повинні вважатися елементами основного капіталу першого рівня або другого рівня.

Стаття 52 — Інструменти додаткового капіталу першого рівня

1. Інструменти капіталу вважаються інструментами додаткового капіталу першого рівня лише у разі, якщо дотримано таких умов:

(a) інструменти, які випущені безпосередньо установою та повністю сплачені;

(b) інструменти, які не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) компанії, у якій установа має участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(d) пріоритетність інструментів визначається як нижча за інструменти другого рівня у випадку неплатоспроможності установи;

(e) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимог будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(f) інструменти не є предметом будь-якої договірної або іншої домовленості, що підвищує пріоритетність вимоги за інструментами у випадку неплатоспроможності або ліквідації;

(g) інструменти мають постійний характер, та положення, що їх регулюють, не передбачають стимулів для установи щодо їх викупу;

(h) якщо інструменти включають один чи більше опціонів з достроковим викупом, включаючи кол-опціони, опціони, здійснення прав за якими відбувається на власний розсуд емітента;

(i) реалізація права вимоги, викуп або зворотний викуп інструментів можливий лише у разі, якщо виконано умови, зазначені у статті 77, при цьому не раніше, ніж через п'ять років після дати випуску, крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у статті 78(4);

(j) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу інструментів, залежно від випадку, в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(k) установа не надає прямої чи непрямої вказівки щодо того, що компетентний орган погодить запит щодо реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу інструментів;

(l) розподілювані виплати за інструментами відповідають таким умовам:

(i) вони виплачуються з суми, що підлягає розподілу;

(ii) рівень розподілюваних виплат, здійснених за інструментами, не буде змінений на основі кредитного становища установи або її материнської компанії;

(iii) положення, що регулюють відповідні інструменти, надають установі повну свободу в будь який час скасувати розподілювані виплати за інструментами на необмежений період та на некумулятивній основі, та установа може використати такі скасовані виплати без обмежень для виконання своїх зобов'язань, час виконання яких настав;

(iv) скасування розподілюваних виплат не є подією дефолту установи;

(v) скасування розподілюваних виплат не накладає жодних обмежень на установу;

(m) інструменти не спричиняють встановлення факту, що зобов'язання установи перевищують її активи, якщо таке встановлення факту здійснюється в рамках тестування на неплатоспроможність згідно з чинним національним правом;

(n) положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб після настання тригерної події відбувалося списання основної суми інструментів на тимчасовій чи постійній основі або конверсія інструментів у інструменти основного капіталу першого рівня;

(o) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять жодної умови, яка може стати на заваді рекапіталізації установи;

(p) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку органу з врегулювання застосувати повноваження на списання та конверсію, як зазначено у статті 59 згаданої Директиви, основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його не було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якої має осідок у Союзі, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку відповідного органу третьої країни основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

(q) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, інструменти можуть бути випущені тільки згідно з правом третьої країни або з інших причин підпорядковуються праву третьої країни, якщо згідно з таким правом застосування повноваження на списання та конверсію, зазначене у статті 59 згаданої Директиви, є дієвим та обов'язковим до виконання на основі нормативно-правових положень або юридично обов'язкових договірних положень, які визнають врегулювання або інші дії зі списання чи конверсії;

(r) інструменти не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати.

Умова, визначена у пункті (d) першого підпараграфа, повинна вважатися виконаною незважаючи на той факт, що інструменти включено до додаткового капіталу першого рівня або другого рівня на підставі статті 484(3), за умови що їх пріоритетність є еквівалентною.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент додаткового капіталу першого рівня або другого рівня.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити усе з наведеного нижче:

(a) форму і природу стимулів до викупу;

(b) природу будь-якого збільшення основної суми інструменту додаткового капіталу першого рівня після списання його основної суми на тимчасовій основі;

(i) визначення факту настання тригерної події;

(ii) збільшення основної суми інструменту додаткового капіталу першого рівня після списання його основної суми на тимчасовій основі;

(d) характеристики інструментів, які можуть стати на заваді рекапіталізації установи;

(e) використання суб'єктів спеціального призначення для непрямого страхування інструментів власних коштів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 53 — Обмеження скасування розподілюваних виплат за інструментами додаткового капіталу першого рівня та характеристики, які можуть стати на заваді рекапіталізації установи

Для цілей пунктів (l)(v) та (o) статті 52(1), положення, що регулюють інструменти додаткового капіталу першого рівня, не повинні, зокрема, включати:

(a) вимогу здійснення розподілюваних виплат за інструментами у випадку, якщо розподілювані виплати здійснюються за випущеними установою інструментами, пріоритетність яких є аналогічною або нижчою, ніж пріоритетність інструмента додаткового капіталу першого рівня, в тому числі інструмента основного капіталу першого рівня;

(b) вимогу скасування розподілюваних виплат за інструментами основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня у випадку, коли такі розподілювані виплати не здійснюються за зазначеними інструменти додаткового капіталу першого рівня;

(c) обов'язку замінити виплату відсотку або дивіденду виплатою у будь-якій іншій формі. На установу заборонено покладати подібні зобов'язання будь-яким способом.

Стаття 54 — Списання або конверсія інструментів додаткового капіталу першого рівня

1. Для цілей пункту (n) статті 52(1), до інструментів додаткового капіталу першого рівня застосовуються такі положення:

(a) тригерна подія настає тоді, коли співвідношення основного капіталу першого рівня установи, зазначеної в пункті (a) статті 92(1), падає нижче одного з таких:

(i) 5,125%;

(ii) рівня, який є вижим ніж 5,125%, якщо це встановлює установа та відповідні вказівки містять положення, що регулюють інструмент;

(b) установи можуть визначити у положеннях, що регулюють інструмент, одну або декілька тригерних подій додатково до події, зазначеної у пункті (a);

(c) якщо положення, що регулюють інструменти, вимагають їх конвертації в інструменти основного капіталу першого рівня внаслідок настання тригерної події, такі положення повинні визначати одне з такого:

(i) ставку такої конвертації та обмеження щодо суми конвертації;

(ii) діапазон, в рамках якого інструменти будуть конвертовані в інструменти основного капіталу першого рівня;

(d) якщо положення, що регулюють інструменти, вимагають списання їх основної суми внаслідок настання тригерної події, списання повинне зменшувати усі зазначені нижче елементи:

(i) вимогу володільця інструмента у разі неплатоспроможності або ліквідації установи;

(ii) суму, яка підлягає виплаті у разі реалізації права вимоги або викупу інструменту;

(iii) розподілювані виплати, що здійснюються за інструментом;

(e) якщо інструменти додаткового капіталу першого рівня були випущені дочірньою компанією, що має осідок у третій країні, порогове значення 5,125% або вище, зазначене у пункті (a), обчислюється відповідно до національного права такої третьої країни або відповідно до договірних положень, що регулюють інструменти, за умови що компетентний орган після проведення консультацій з EBA доходить висновку, що такі положення є щонайменше еквівалентними вимогам, визначеним у цій статті.

2. Списання або конверсія інструменту додаткового капіталу першого рівня утворює елементи, які кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня, в рамках застосовної системи бухгалтерського обліку.

3. Сума інструментів додаткового капіталу першого рівня, які визнаються в елементах додаткового капіталу першого рівня, обмежується мінімальною сумою елементів основного капіталу першого рівня, які було б утворено у випадку, якби основна сума інструментів додаткового капіталу першого рівня була повністю списана або конвертована в інструменти основного капіталу першого рівня.

4. Агрегована сума інструментів додаткового капіталу першого рівня, який підлягає списанню або конвертації внаслідок настання тригерної події, не повинна бути нижчою за:

(a) суми, необхідної для повного відновлення співвідношення основного капіталу першого рівня установи до значення 5,125%;

(b) повну основну суму інструменту.

5. У разі настання тригерної події установа повинна здійснити такі дії:

(a) негайно повідомити компетентні органи;

(b) повідомити володільців інструментів додаткового капіталу першого рівня;

(c) списати основну суму інструментів або здійснити конверсію інструментів в інструменти основного капіталу першого рівня без затримки, але не пізніше ніж протягом місяця, відповідно до вимоги, встановленої в цій статті.

6. Установа, яка випускає інструменти додаткового капіталу першого рівня, які конвертують в інструменти основного капіталу першого рівня після настання тригерної події, повинна забезпечити, щоб її дозволений до випуску акціонерний капітал був достатнім у будь-який момент часу для забезпечення конвертації усіх інструментів додаткового капіталу першого рівня, що можуть бути конвертовані, в акції внаслідок настання тригерної події. Станом на дату випуску таких інструментів додаткового капіталу першого рівня, що можуть бути конвертовані, установа повинна мати в розпорядженні необхідні авторизації. У установи завжди повинні бути в розпорядженні обов'язкові попередні авторизації на випуск інструментів основного капіталу першого рівня, у які такі інструменти додаткового капіталу першого рівня будуть конвертовані після настання тригерної події.

7. Установа, що випускає інструменти додаткового капіталу першого рівня, які можуть бути конвертовані у основний капітал першого рівня внаслідок настання тригерної події, повинна забезпечити відсутність процедурних перешкод для такої конвертації, зо можуть виникати на підставі установчих чи статутних положень або договірних домовленостей.

Стаття 55 — Наслідки припинення дотримання умов інструментами додаткового капіталу першого рівня

У випадку припинення дотримання інструментом додаткового капіталу першого рівня умов, встановлених у статті 52(1), застосовуються такі положення:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент додаткового капіталу першого рівня;

(b) частина рахунків премій за акціями, яка стосується такого інструменту, негайно втрачає кваліфікацію як елемент додаткового капіталу першого рівня.

Секція 2

Вирахування з елементів додаткового капіталу першого рівня

Стаття 56 — Вирахування з елементів додаткового капіталу першого рівня

Установи повинні вираховувати з елементів додаткового капіталу першого рівня таке:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, включно з власними інструментами додаткового капіталу першого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 60, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше;

(e) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів додаткового капіталу другого рівня відповідно до статті 66, що перевищує елементи додаткового капіталу другого рівня установи;

(f) будь-які податкові стягнення, які стосуються елементів додаткового капіталу першого рівня, які можливо передбачити на момент обчислення, крім випадків, коли установа належним чином коригує суму елементів додаткового капіталу першого рівня мірою, якою такі податкові стягнення знижують суму, до розміру якої такі елементи можуть використовуватися для покриття ризиків та втрат.

Стаття 57 — Вирахування пакетів акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня

Для цілей пункту (a) статті 56, установи повинні обчислювати пакети акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої або синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

Стаття 58 — Вирахування пакетів акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора та у випадках, коли установа має взаємне перехресне володіння, спрямоване на штучне збільшення власних коштів

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (b), (c) та (d) статті 56 відповідно до таких положень:

(a) пакети акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) Для цілей вирахування додаткові страхові власні кошти першого рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня.

Стаття 59 — Вирахування пакетів акцій в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (c) та (d) статті 56 відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(ii) або як коротка позиція, так і довга позиція входять до торгового портфеля, або як короткі, так і довгі позиції входять до неторгового портфеля.

Стаття 60 — Вирахування пакетів акцій у інструментах додаткового капіталу першого рівня, якщо в установи відсутні значні інвестиції в суб'єкти фінансового сектора

1. Для цілей пункту (c) статті 56, установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня тих суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму усієї прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами додаткового капіталу першого рівня, які утримує установа. Установи повинні визначити суму кожного інструменту додаткового капіталу першого рівня, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах додаткового капіталу першого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент додаткового капіталу першого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 56, який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i), (ii) та (iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту додаткового капіталу першого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Секція 3

Додатковий капітал першого рівня

Стаття 61 — Додатковий капітал першого рівня

Додатковий капітал першого рівня установи складається з елементів додаткового капіталу першого рівня після вирахування елементів, зазначених у статті 56, та застосування статті 79.

Глава 4. Капітал другого рівня

Секція 1

Елементи та інструменти другого рівня

Стаття 62 — Елементи другого рівня

До елементів другого рівня входять:

(a) інструменти капіталу, якщо дотримано умов, визначених у статті 63, та у межах, визначених у статті 64;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a);

(c) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до глави 2 розділу II частини третьої, коригування на загальний кредитний ризик, до відрахування податкових ефектів, у розмірі до 1,25% від сум зважених на ризик експозицій, обчислених відповідно до глави 2 розділу II частини третьої;

(d) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій згідно з главою 3 розділу II частини третьої, позитивні суми, до відрахування податкових ефектів, що є результатом обчислення, встановленого у статтях 158 та 159, у розмірі до 0,6% від сум зважених на ризик експозицій, обчислених згідно з главою 3 розділу II частини третьої.

Елементи, включені відповідно до пункту (a), не повинні вважатися елементами основного капіталу першого рівня або додаткового капіталу першого рівня.

Стаття 63 — Інструменти другого рівня

Інструменти капіталу вважаються інструментами другого рівня за умови, що дотримано таких умов:

(a) інструменти, які випущені безпосередньо установою та повністю сплачені;

(b) інструменти, які не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(d) вимоги щодо основної суми інструментів згідно з положеннями, що регулюють інструменти, мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі прийнятних зобов'язань за інструментами;

(e) інструменти не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) материнської фінансової холдингової компанії або її дочірніх компаній;

(iv) холдингової компанії зі змішаною діяльністю або її дочірніх компаній;

(v) фінансової холдингової компанії змішаного типу або її дочірніх компаній;

(vi) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i)-(v);

(f) інструменти не є предметом будь-якої домовленості, що підвищує пріоритетність вимоги за такими інструментами;

(g) початковий строк погашення інструментів становить принаймні п'ять років;

(h) положення, що регулюють інструменти, не містять жодних стимулів для установи у разі викупу або виплати їх основної суми, здійснених до настання строку погашення;

(i) якщо інструменти включають один чи більше опціонів з достроковою виплатою, включаючи кол-опціони, опціони, здійснення прав за якими відбувається на власний розсуд емітента;

(j) реалізація права вимоги, викуп, виплата або зворотний викуп інструментів можливий лише у разі, якщо виконано умови, визначені у статті 77, при цьому не раніше, ніж через п'ять років після дати випуску, крім випадків, коли дотримано умови, встановлені у статті 78(4);

(k) положення, що регулюють відповідні інструменти, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості дострокової реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів, залежно від випадку, установою в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(l) положення, що регулюють інструменти, не надають володільцю право на прискорення майбутньої запланованої виплати відсотків або основної суми, окрім як у випадку неплатоспроможності або ліквідації установи;

(m) рівень виплат відсотків або дивідендів, залежно від випадку, що підлягають виплаті за інструментами, не буде змінений на основі кредитного становища установи або її материнської компанії;

(n) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС, його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, право або договірні положення, що регулюють відповідні інструменти, вимагають, щоб за наявності рішення з боку органу з врегулювання застосувати повноваження на списання та конверсію, як зазначено у статті 59 згаданої Директиви, основну суму інструментів було списано на тимчасовій основі або інструменти було конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня;

(o) якщо емітент має осідок у третій країні та відповідно до статті 12 Директиви 2014/59/ЄС його було призначено до складу групи врегулювання, суб'єкт врегулювання якого має осідок у Союзі, або якщо емітент має осідок у державі-члені, інструменти можуть бути випущені тільки згідно з правом третьої країни або з інших причин підпорядковуються праву третьої країни, якщо згідно з таким правом застосування повноваження на списання та конверсію, зазначене у статті 59 згаданої Директиви, є дієвим та обов'язковим до виконання на основі нормативно-правових положень або юридично обов'язкових договірних положень, які визнають врегулювання або інші дії зі списання чи конверсії;

(p) інструменти не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати.

Для цілей пункту (a) першого параграфа, тільки частину інструменту капіталу, що сплачений повністю, допускається кваліфікувати як інструмент другого рівня.

Стаття 64 — Амортизація інструментів другого рівня

1. Повна вартість інструментів другого рівня із залишковим строком погашення більше ніж п'ять років кваліфікується як елементи другого рівня.

2. Розмір, у межах якого інструменти другого рівня кваліфікуються як елементи другого рівня протягом останніх п'яти років строку погашення інструментів, обчислюється шляхом множення результату, отриманого з обчислення, зазначеного в пункті (a), на суму, зазначену в пункті (b):

(a) балансову вартість інструментів станом на перший день останнього п'ятирічного періоду їх договірного строку погашення ділять на кількість днів у такому періоді;

(b) кількість днів, що залишилися до спливу договірного строку погашення інструментів.

Стаття 65 — Наслідки припинення дотримання умов інструментами другого рівня

У випадку, коли інструменти другого рівня припиняють відповідати умовам, встановленим у статті 63, застосовується таке:

(a) такий інструмент негайно втрачає кваліфікацію як інструмент другого рівня;

(b) частина рахунків премій за акціями, яка стосується такого інструменту, негайно втрачає кваліфікацію як елемент другого рівня.

Секція 2

Вирахування з елементів другого рівня

Стаття 66 — Вирахування з елементів другого рівня

З елементів другого рівня вираховують такі елементи:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах другого рівня, включно з власними інструментами другого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення власних коштів установи;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 70, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше;

(e) суму елементів, яку необхідно вирахувати з елементів прийнятних зобов'язань відповідно до статті 72e, що перевищує елементи прийнятних зобов'язань установи.

Стаття 67 — Вирахування пакетів акцій у власних інструментах другого рівня

Для цілей пункту (a) статті 66, установи повинні обчислювати пакети акцій на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(a) установи можуть здійснювати обчислення розміру пакетів акцій на основі довгої нетто-позиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах другого рівня, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах другого рівня, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах другого рівня, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

Стаття 68 — Вирахування пакетів акцій в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора та у випадках, коли установа має взаємне перехресне володіння, спрямоване на штучне збільшення власних коштів

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (b), (c) та (d) статті 66 відповідно до таких положень:

(a) пакети акцій в інструментах другого рівня повинні обчислюватися на основі довгих брутто-позицій;

(b) для цілей вирахування пакети акцій в страхових власних коштах другого рівня та в страхових власних коштах третього рівня повинні розглядатися як пакети акцій в інструментах другого рівня.

Стаття 69 — Вирахування пакетів акцій в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора

Установи повинні здійснювати вирахування згідно з вимогами пунктів (c) та (d) статті 66 відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

Стаття 70 — Вирахування інструментів другого рівня, якщо в установи відсутні значні інвестиції у відповідний суб'єкт

1. Для цілей пункту (c) статті 66, установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи, обчислених після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму усієї прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та додаткового капіталу другого рівня таких суб'єктів фінансового сектора.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами другого рівня. Установи повинні визначити суму, яку буде вирахувано з кожного інструменту другого рівня, що підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) загальну суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах другого рівня суб'єктів фінансового сектора, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент другого рівня, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 66(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i)-(iii) параграфа 1, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту другого рівня, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно зважити на ризик згідно з параграфом 4;

(b) частку, отриману в результаті обчислення, передбаченого в пункті (b) параграфа 3.

Секція 3

Капітал другого рівня

Стаття 71 — Капітал другого рівня

Капітал другого рівня установи складається з елементів другого рівня після здійснення вирахувань, зазначених у статті 66, та застосування статті 79.

Глава 5. Власні кошти

Стаття 72 — Власні кошти

Власні кошти установи складаються з суми її капіталу першого рівня та капіталу другого рівня.

Глава 5a. Прийнятні зобов'язання

Секція 1

Елементи та інструменти прийнятних зобов'язань

Стаття 72a — Елементи прийнятних зобов'язань

1. Крім випадків, коли елементи прийнятних зобов'язань підпадають під будь-яку з категорій виключених зобов'язань, як встановлено у параграфі 2 цієї статті, та у межах визначеного в статті 72c, до елементів прийнятних зобов'язань належать такі:

(a) інструменти прийнятних зобов'язань, якщо дотримано умов згідно зі статтею 72b, якщо їх не кваліфіковано як елементи основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня;

(b) інструменти другого рівня із залишковим строком погашення принаймні один рік, якщо їх не кваліфіковано як елемент другого рівня відповідно до статті 64.

2. З елементів прийнятних зобов'язань виключаються такі зобов'язання:

(a) гарантовані депозити;

(b) депозити до запитання та короткострокові депозити з початковим строком погашення менше одного року;

(c) частина прийнятних депозитів фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, яка перевищує рівень забезпечення, передбачений статтею 6 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/49/ЄС (-19);

(d) депозити, що були б прийнятними депозитами фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, якби вони не були внесені через філії, розташовані за межами Союзу, установ, що мають осідок у Союзі;

(e) забезпечені зобов'язання, включно із облігаціями з покриттям та зобов'язаннями у формі фінансових інструментів, які використовуються для цілей хеджування, що є невід'ємною частиною пулу забезпечення та, згідно з національним правом, забезпечені у спосіб, подібний до облігацій з покриттям, за умови що всі активи з покриттям, які стосуються облігацій з покриттям пулу забезпечення, залишалися непорушеними, відокремленими та мали достатнє фінансування, та за виключенням будь-якої частини забезпеченого зобов'язання або зобов'язання, забезпеченого заставою, яка перевищує вартість активів, застави, обтяження або забезпечення, якими воно забезпечене;

(f) будь-яке зобов'язання, яке виникає в результаті володіння активами або коштами клієнта, включно з активами або коштами, які утримуються від імені компаній колективного інвестування, за умови що такий клієнт захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність;

(g) будь-яке зобов'язання, яке виникає в результаті відносин довірчого управління між суб'єктом врегулювання або будь-якою з його дочірніх компаній (як довірчий управитель) та іншою особою (як бенефіціар), якщо такий бенефіціар захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність або цивільного права;

(h) зобов'язання перед установами, за винятком зобов'язань перед суб'єктами, які становлять частину тієї ж групи, з початковим строком погашення менше семи днів;

(i) зобов'язання із залишковим строком погашення менше семи днів, які підлягають сплаті на користь:

(i) систем або операторів систем, призначених відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 98/26/ЄС (-20);

(ii) учасників систем, призначених відповідно до Директиви 98/26/ЄС, та які виникають на підставі участі у таких системах; або

(iii) контрагентів третіх країн, визнаних відповідно до статті 25 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(j) зобов'язання перед будь-ким з таких:

(i) працівником, у зв'язку з нарахованою заробітною платою, пенсійним забезпечення або іншою фіксованою винагородою, за винятком змінного компонента винагороди, який не регулюється колективним трудовим договором, та за винятком змінного компонента винагороди осіб, які беруть на себе значний ризик за визначенням статті 92(2) Директиви 2013/36/ЄС;

(ii) комерційним або торговельним кредитором, якщо зобов'язання виникає в результаті надання установі або материнській компанії товарів або послуг, критично важливих для щоденного функціонування діяльності установи або материнської компанії, включно з послугами ІТ, комунальними послугами та послугами оренди, обслуговування та утримання приміщень;

(iii) податковими органами та органами соціального забезпечення, якщо такі зобов'язання є першочерговими зобов'язаннями відповідно до застосовного права;

(iv) схеми гарантування депозитів, якщо зобов'язання виникає на підставі внесків відповідно до Директиви 2014/49/ЄС;

(k) зобов'язання, що виникають з деривативів;

(l) зобов'язання, що виникають з боргових інструментів із вбудованими деривативами.

Для цілей пункту (l) першого підпараграфа, боргові інструменти, що передбачають можливість здійснення дострокового викупу на власний розсуд емітента або володільця, та боргові інструменти зі змінними відсотками, які походять від широко використовуваної базової ставки, такої як Euribor або Libor, не вважаються борговими інструментами із вбудованими деривативами лише на основі таких характеристик.

Стаття 72b — Інструменти прийнятних зобов'язань

1. Зобов'язання кваліфікують як інструменти прийнятних зобов'язань, якщо вони відповідають умовам, визначеним у цій статті, та лише в межах визначеного цією статтею.

2. Зобов'язання кваліфікують як інструменти прийнятних зобов'язань за умови, якщо дотримано таких умов:

(a) зобов'язання випущено або отримано, залежно від випадку, безпосередньо установою та повністю сплачено;

(b) зобов'язання не перебувають у власності у жодного з таких суб'єктів:

(i) установи або суб'єкта, що входять до тієї самої групи врегулювання;

(ii) компанії, у якій установа має пряму чи опосередковану участь у формі права власності шляхом прямої участі або через здійснення контролю, в розмірі 20% або більше прав голосу чи капіталу такої компанії;

(d) вимоги щодо основної суми зобов'язань згідно з положеннями, що регулюють інструменти, повністю підпорядковано під вимоги, що виникають на підставі виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2); така вимога щодо підпорядкування вважається задоволеною у разі виникнення будь-якої з таких ситуацій:

(i) договірні положення, що регулюють зобов'язання, містять вказівку про те, що у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено у пункті (47) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС, вимоги щодо основної суми інструментів мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі будь-яких виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2) цього Регламенту;

(ii) застосовне право визначає, що у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено у пункті (47) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС, вимоги щодо основної суми інструментів мають нижчий пріоритет порівняно з вимогами, що виникають на підставі будь-яких виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2) цього Регламенту;

(iii) інструменти випущено суб'єктом врегулювання, який не має на своєму балансі жодних виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2) цього Регламенту, які мають еквівалентну або нижчу пріоритетність порівняно з інструментами прийнятних зобов'язань;

(e) зобов'язання не є ані забезпеченими, ані предметом гарантії, ані предметом будь-якого іншого механізму, що підвищує пріоритетність вимоги будь-якого з таких суб'єктів:

(i) установи або її дочірніх компаній;

(ii) материнської компанії установи або її дочірніх компаній;

(iii) будь-якої компанії, яка має тісні зв'язки із суб'єктами, зазначеними у пунктах (i) та (ii);

(f) зобов'язання не є предметом угод про взаємозалік чи неттіг, що може негативно вплинути на їх здатність поглинати втрати при врегулюванні;

(g) положення, що регулюють зобов'язання, не містять жодних стимулів для установи у разі реалізації права вимоги, викупу або зворотного викупу їх основної суми, здійснених до настання строку погашення або дострокової виплати, залежно від випадку, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(3);

(h) зобов'язання не можуть підлягати викупу володільцями інструментів до спливу строку їх погашення, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(2);

(i) за умови дотримання статті 72c(3) та (4), якщо зобов'язання включають один чи більше опціонів з достроковою виплатою, включаючи кол-опціони, здійснення прав за опціонами відбувається на власний розсуд емітента, крім як у випадках, зазначених у статті 72c(2);

(j) реалізація права вимоги, викуп, виплата або зворотний викуп зобов'язань можливий лише у разі, якщо виконано умови, визначені у статтях 77 та 78a;

(k) положення, що регулюють відповідні зобов'язання, не містять прямої чи непрямої вказівки щодо можливості дострокової реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу зобов'язань, залежно від випадку, суб'єктом врегулювання в інших випадках, крім як у разі неплатоспроможності або ліквідації установи, та установа іншим чином не надає такої вказівки;

(l) положення, що регулюють зобов'язання, не надають володільцю право на прискорення майбутньої запланованої виплати відсотків або основної суми, окрім як у випадку неплатоспроможності або ліквідації суб'єкта врегулювання;

(m) рівень виплат відсотків або дивідендів, залежно від випадку, що підлягають виплаті за зобов'язаннями, не буде змінений на основі кредитного становища суб'єкта врегулювання або його материнської компанії;

(n) для інструментів, випущених після 28 червня 2021 року, відповідна договірна документація і, якщо застосовно, проспект, пов'язаний з емісією, містять чіткі вказівки щодо можливості здійснення повноважень на списання та конверсію відповідно до статті 48 Директиви 2014/59/ЄС.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, тільки частини зобов'язань, що сплачені повністю, допускається кваліфікувати як інструменти прийнятних зобов'язань.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа цієї статті, якщо деякі виключені зобов'язання, зазначені у статті 72a(2), підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, між іншим, через те, що їх утримує кредитор, який має тісні зв'язки із боржником, який є або був акціонером, який перебуває у відносинах контролю чи входить у групу, який є членом органу управління або пов'язаний з будь-якою з таких осіб, оцінювання підпорядкування не здійснюється і застосовується посилання на вимоги, що виникають з таких виключених зобов'язань.

3. На додаток до зобов'язань, зазначених у параграфі 2 цієї статті, орган з врегулювання може дозволити кваліфікувати зобов'язання як інструменти прийнятних зобов'язань у розмірі до агрегованої суми, що не перевищує 3,5% загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4), за умови що:

(a) задоволено всі умови, визначені в параграфі 2, крім умови, визначеної в пункті (d) першого підпараграфа параграфа 2;

(b) зобов'язання мають еквівалентний рівень пріоритету, порівнянний з найнижчим рівнем пріоритету виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2), за винятком виключених зобов'язань, які підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, як зазначено у третьому підпараграфі параграфа 2 цієї статті; та

(c) включення таких зобов'язань в елементи прийнятних зобов'язань не призведе до виникнення значного ризику успішного оскарження або задоволення вимог щодо відшкодування відповідно до оцінювання органу з врегулювання у зв'язку з принципами, зазначеними в пункті (g) статті 34(1) та статті 75 Директиви 2014/59/ЄС.

4. Орган з врегулювання може дозволити кваліфікувати зобов'язання як інструменти прийнятних зобов'язань на додаток до зобов'язань, зазначених у параграфі 2, за умови що:

(a) установі дозволено включати в елементи прийнятних зобов'язань зобов'язання, зазначені у параграфі 3;

(b) задоволено всі умови, визначені в параграфі 2, крім умови, визначеної в пункті (d) першого підпараграфа параграфа 2;

(c) зобов'язання мають еквівалентний або вищий рівень пріоритету порівняно з найнижчим рівнем пріоритету виключених зобов'язань, як зазначено у статті 72a(2), за винятком виключених зобов'язань, що підпорядковуються звичайним незабезпеченим вимогам згідно з національним законодавством про неплатоспроможність, як зазначено у третьому підпараграфі параграфа 2 цієї статті;

(d) на балансі установи сума виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2), які мають еквівалентний або нижчий рівень пріоритету порівняно із такими зобов'язаннями у випадку неплатоспроможності, не перевищує 5% суми власних коштів та прийнятних зобов'язань установи;

(e) включення таких зобов'язань в елементи прийнятних зобов'язань не призведе до виникнення значного ризику успішного оскарження або задоволення вимог щодо відшкодування відповідно до оцінювання органу з врегулювання у зв'язку з принципами, зазначеними в пункті (g) статті 34(1) та статті 75 Директиви 2014/59/ЄС.

5. Орган з врегулювання може дозволяти установі включати зобов'язання, зазначені у параграфах 3 або 4, тільки як елементи прийнятних зобов'язань.

6. Орган з врегулювання повинен консультуватися з компетентним органом при дослідженні питання задоволення умов, визначених у цій статті.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) застосовних форм та природи непрямого фінансування інструментів прийнятних зобов'язань;

(b) форми та природи стимулів до викупу для цілей умов, визначених у пункті (g) першого підпараграфа параграфа 2 цієї статті та статті 72c(3).

Такі проекти регуляторних технічних стандартів повинні бути повною мірою узгоджені з делегованими актами, зазначеними у пункті (a) статті 28(5) та в пункті (a) статті 52(2).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Стаття 72c — Амортизація інструментів прийнятних зобов'язань

1. Інструменти прийнятних зобов'язань із залишковим строком погашення принаймні один рік повинні бути повністю кваліфіковані як елементи прийнятних зобов'язань.

Інструменти прийнятних зобов'язань із залишковим строком погашення менше ніж один рік не повинні бути кваліфіковані як елементи прийнятних зобов'язань.

2. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають можливість здійснення викупу володільцем до настання початково визначеного строку погашення інструменту, строк погашення інструменту визначається як найраніша можлива дата, станом на яку володілець може здійснити право викупу та вимагати викупу або виплати інструменту.

3. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають стимули для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу емітентом до настання початково визначеного строку погашення інструменту, строк погашення інструменту визначається як найраніша можлива дата, станом на яку емітент може реалізувати таку можливість та вимагати викупу або виплати інструменту.

4. Для цілей параграфа 1, якщо інструменти прийнятних зобов'язань включають можливості для дострокового викупу, які може бути здійснено на власний розсуд емітентом до настання початково визначеного строку погашення, але якщо положення, що регулюють інструмент, не передбачають жодного стимулу для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу до настання його строку погашення та не передбачають можливості викупу чи виплати на власний розсуд володільців, строк погашення інструменту визначається як початково визначений строк погашення.

Стаття 72d — Наслідки припинення дотримання умов прийнятності

У разі, якщо інструменти прийнятних зобов'язань припиняють відповідати застосовним умовам, визначеним у статті 72b, зобов'язання негайно втрачають кваліфікацію як інструменти прийнятних зобов'язань.

Зобов'язання, зазначені у статті 72b(2), можуть продовжувати вважатися інструментами прийнятних зобов'язань доти, доки їх кваліфіковано як інструменти прийнятних зобов'язань згідно зі статтею 72b(3) або (4).

Секція 2

Вирахування з елементів прийнятних зобов'язань

Стаття 72e — Вирахування з елементів прийнятних зобов'язань

1. Установи, що підлягають вимогам статті 92a, повинні вираховувати з елементів прийнятних зобов'язань таке:

(a) пряму, непряму та синтетичну участь установи у власних інструментах прийнятних зобов'язань, включно з власними зобов'язаннями, які установа може бути зобов'язана придбати на підставі чинних договірних зобов'язань;

(b) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, з якими установа має взаємне перехресне володіння, яке компетентний орган вважає спрямованим на штучне збільшення спроможності суб'єкта врегулювання до поглинання втрат та рекапіталізації;

(c) відповідну суму, визначену відповідно до статті 72i, прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, якщо в установи немає значних інвестицій у такі суб'єкти;

(d) пряму, непряму та синтетичну участь установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, якщо в установи є значні інвестиції у такі суб'єкти, за винятком андеррайтингових позицій, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше.

2. Для цілей цієї секції, всі інструменти, які мають еквівалентний рівень пріоритетності порівняно з інструментами прийнятних зобов'язань, повинні вважатися інструментами прийнятних зобов'язань, за винятком інструментів, які мають еквівалентний рівень пріоритетності порівняно з інструментами, що визнані як прийнятні зобов'язання відповідно до статті 72b(3) та (4).

3. Для цілей цієї секції, установи обчислюють суму пакетів акцій в інструментах прийнятних зобов'язань, зазначених у статті 72b(3), згідно з такою формулою:

де:

сума пакетів акцій в інструментах прийнятних зобов'язань, зазначених у статті 72b(3);

індекс, що позначає установу, що здійснила випуск;

загальна сума пакетів акцій в інструментах прийнятних зобов'язань установи «і», що здійснила випуск, зазначених у статті 72b(3);

сума зобов'язань, включених до елементів прийнятних зобов'язань установи «і», що здійснила випуск, у межах ліміту, визначеного у статті 72b(3), згідно з останньою розкритою інформацією, наданою установою, що здійснила випуск; та

загальна сума непогашених прийнятних зобов'язань установи «і», що здійснила випуск, зазначених у статті 72b(3), згідно з останньою розкритою інформацією, наданою емітентом.

4. Якщо материнська установа ЄС або материнська установа у державі-члені, що підлягає положеннями статті 92a, має пряму, непряму або синтетичну участь в інструментах власних коштів або інструментах прийнятних зобов'язань однієї чи більше дочірніх компаній, які не належать до тієї самої групи врегулювання, що й материнська установа, орган з врегулювання материнської установи після належного розгляду позиції органів з врегулювання будь-яких залучених дочірніх компаній може дозволити материнській установі здійснити вирахування таких часток участі шляхом вирахування меншої суми, вказаної органом з врегулювання материнської установи. Така скоригована сума повинна принаймні дорівнювати сумі (m), обчисленій за такою формулою:

mi = max{0; OPi + LPi - max{0; β · [Oi + Li - ri · aRWAi]}}

де:

індекс, що позначає дочірню компанію;

OPi

сума інструментів власних коштів, випущених дочірньою компанією «i», що утримуються материнською установою;

LPi

сума інструментів прийнятних зобов'язань, випущених дочірньою компанією «i», що утримуються материнською установою;

відсоткова частка інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов'язань, випущених дочірньою компанією «i», що утримуються материнською установою;

сума власних коштів дочірньої компанії «і», не беручи до уваги вирахування, обчислене відповідно до цього параграфа;

сума прийнятних зобов'язань дочірньої компанії «і», не беручи до уваги вирахування, обчислене відповідно до цього параграфа;

співвідношення, що застосовується до дочірньої компанії «і» на рівні її групи врегулювання відповідно до пункту (a) статті 92a(1) цього Регламенту та пункту (a) першого підпараграфа статті 45c(3) Директиви 2014/59/ЄС; та

aRWAi

загальна сума ризик-експозиції суб'єкта глобальної системно важливої установи «і», обчислена відповідно до статті 92(3) та (4), беручи до уваги коригування, визначені у статті 12a.

Якщо материнська установа має дозвіл на вирахування скоригованої суми відповідно до першого підпараграфа, дочірня компанія здійснює вирахування різниці між сумою часток участі в інструментах власних коштів та інструментах прийнятних зобов'язань, зазначених у першому підпараграфі, та такою скоригованою сумою.

Стаття 72f — Вирахування пакетів акцій у власних інструментах прийнятних зобов'язань

Для цілей пункту (a) статті 72e(1), установи повинні обчислювати пакети акцій на основі довгих брутто-позицій, із застосуванням таких виключень:

(b) установи визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах прийнятних зобов'язань, включених до таких індексів;

(c) установи можуть здійснити взаємозалік довгих брутто-позицій у власних інструментах прийнятних зобов'язань, що є результатом від пакетів акцій індексованих цінних паперів, та коротких позицій у власних інструментах прийнятних зобов'язань, що є результатом від коротких позицій у базисних індексах, в тому числі якщо такі короткі позиції включають ризики контрагента, за умови що дотримано обидві такі умови:

(i) довгі та короткі позиції включені в одні й ті самі базисні індекси;

Стаття 72g — Вирахування основи елементів прийнятних зобов'язань

Для цілей пунктів (b), (c) та (d) статті 72e(1), i установи вираховують довгі брутто-позиції, на які поширюються виключення, встановлені у статтях 72h та 72i.

Стаття 72h — Вирахування пакетів акцій у прийнятних зобов'язаннях інших суб'єктів глобальної системно важливої установи

Установи, які не використовують можливість застосування виключення, визначеного у статті 72j, повинні здійснювати вирахування, зазначені у пунктах (c) та (d) статті 72e(1) відповідно до таких положень:

(a) вони можуть здійснювати обчислення прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань на основі довгої нетто-позиції в одній і тій самій базисній експозиції, за умови що виконано обидві такі умови:

(b) вони визначають суму, що підлягає вирахуванню, прямої, непрямої та синтетичної участі в індексованих цінних паперах шляхом обчислення базисної експозиції у власних інструментах прийнятних зобов'язань у таких індексах.

Стаття 72i — Вирахування прийнятних зобов'язань, якщо в установи немає значних інвестицій у суб'єкти глобальної системно важливої установи

1. Для цілей пункту (c) статті 72e(1), установи повинні здійснювати обчислення відповідної суми, яка підлягає вирахуванню, шляхом множення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на коефіцієнт, отриманий у результаті обчислення, передбаченого пунктом (b) цього параграфа:

(a) агрегована сума, на яку пряма, непряма та синтетична участь установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора та в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в жодному з яких установа не має значних інвестицій, перевищує 10% елементи основного капіталу першого рівня установи після застосування такого:

(i) статей 32-35;

(ii) пунктів (a)-(g), пунктів (k)(ii)-(k)(v) та пункту (l) статті 36(1), за винятком сум, які підлягають вирахуванню для відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, та які випливають з тимчасових різниць;

(iii) статей 44 та 45;

(b) сума прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в яких установа не має значних інвестицій, поділена на агреговану суму прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора та в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в жодному з яких суб'єкт врегулювання не має значних інвестицій.

2. Установи повинні виключати андеррайтингові позиції, які утримуються протягом п'яти робочих днів або менше, з сум, зазначених у пункті (a) параграфа 1, та з обчислення коефіцієнта згідно з пунктом (b) параграфа 1.

3. Сума, яка підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, повинна бути рівномірно розподілена між усіма інструментами прийнятних зобов'язань суб'єкта глобальної системно важливої установи, що утримуються установою. Установи повинні визначити суму кожного інструменту прийнятних зобов'язань, який підлягає вирахуванню відповідно до параграфа 1, шляхом множення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на частку, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) суму пакета акцій, яку необхідно вирахувати згідно з параграфом 1;

(b) частку агрегованої суми прямої, непрямої та синтетичної участі установи в інструментах прийнятних зобов'язань суб'єктів глобальної системно важливої установи, в яких установа не має значних інвестицій, яку представляє кожен інструмент прийнятних зобов'язань, який утримує установа.

4. Сума пакетів акцій, зазначених у пункті (c) статті 72e(1), який дорівнює або є меншим за 10% елементів основного капіталу першого рівня установи, після застосування положень, встановлених у пунктах (a)(i), (a)(ii) та (a)(iii) параграфа 1 цієї статті, не повинен підлягати вирахуванню та повинен підлягати застосуванню ваги ризику відповідно до глави 2 або 3 розділу II частини третьої, а також вимогам, встановленим у розділі IV частини третьої, у відповідних випадках.

5. Установи повинні визначити суму кожного інструменту прийнятних зобов'язань, який зважується на ризик відповідно до параграфа 4, шляхом множення суми пакетів акцій, які підлягають зважуванню на ризик згідно з параграфом 4, на частку, отриману з обчислення, вказаного в пункті (b) параграфа 3.

Стаття 72j — Виключення торгового портфеля з вирахувань, що здійснюються з елементів прийнятних зобов'язань

1. Установи можуть ухвалити рішення не вираховувати визначену частину їхньої прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах прийнятних зобов'язань, що в сукупності та на основі обчислення на базі довгих брутто-позицій дорівнює або менше ніж 5% елементів основного капіталу першого рівня установи після застосування статей 32-36, за умови що дотримано всіх таких умов:

(a) такі пакети акцій не входять до торгового портфеля;

(b) інструменти прийнятних зобов'язань утримуються не довше, ніж протягом 30 робочих днів.

2. До сум елементів, які не підлягають вирахуванню відповідно до параграфа 1, застосовуються вимоги до власних коштів стосовно елементів у торговому портфелі.

3. Якщо, у разі вирахування пакетів акцій згідно з параграфом 1 не здійснюють, визначені в зазначеному параграфі умови вважаються незадоволеними, пакети акцій вираховують відповідно до положень статті 72g без застосування виключень, встановлених у статтях 72h та 72i.

Секція 3

Власні кошти та прийнятні зобов'язання

Стаття 72k — Прийнятні зобов'язання

Прийнятні зобов'язання установи складається з елементів прийнятних зобов'язань установи після здійснення вирахувань, зазначених у статті 72e.

Стаття 72l — Власні кошти та прийнятні зобов'язання

Власні кошти та прийнятні зобов'язання установи складаються з суми її власних коштів та її прийнятних зобов'язань.

Глава 6. Загальні вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань

Стаття 73 — Розподілювані виплати за інструментами

1. Інструменти капіталу та зобов'язання, щодо яких установа має дискреційні повноваження ухвалювати рішення про виплату розподілюваних виплат в іншій формі, ніж у формі грошей чи інструментів власних коштів, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня чи другого рівня або як інструменти прийнятних зобов'язань крім випадків, коли установа отримала попередній дозвіл на це від компетентного органу.

2. Компетентні органи повинні надати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 1, лише у разі, якщо вони вважають, що було дотримано усі такі умови:

(a) на здатність установи скасовувати платежі за інструментом не буде чинити негативного впливу дискреція, зазначена у параграфі 1, або форма, у якій може бути здійснено розподілювані виплати;

(b) на здатність інструменту капіталу або здатність поглинати втрати не буде чинити негативного впливу дискреція, зазначена у параграфі 1, або форма, у якій може бути здійснено розподілювані виплати;

(c) якість інструменту капіталу або відповідальність не буде жодним способом знижено через дискрецію, зазначену в параграфі 1, або форму, у якій може бути здійснено розподілювані виплати.

Компетентний орган повинен консультуватися з органом з врегулювання стосовно відповідності установи зазначеним вимогам, перш ніж надавати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 1.

3. Інструменти капіталу та зобов'язання, щодо яких юридична особа, яка не є установою, що їх випустила, має дискреційні повноваження ухвалювати рішення або вимагати, щоб розподілювані виплати за такими інструментами або зобов'язаннями здійснювалися в іншій формі, ніж у формі грошей чи інструментів власних коштів, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня або інструменти прийнятних зобов'язань.

4. Установи можуть використовувати широкий ринковий індекс як одну з основ для визначення рівня розподілюваних виплат за інструментами додаткового капіталу першого та другого рівня та інструментами прийнятних зобов'язань.

5. Параграф 4 не застосовують у разі, якщо установа є референтним суб'єктом у такому широкому ринковому індексі, крім випадків, коли задоволено обидві такі умови:

(a) установа вважає коливання в рамках цього широкого ринкового індексу не пов'язаним значним чином з кредитним становищем установи, її материнської установи або материнської фінансової холдингової компанії або материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу або материнської холдингової компанії зі змішаною діяльністю;

(b) компетентний орган не встановив іншого визначення, ніж зазначене в пункті (a).

6. Установи повинні звітувати про широкі ринкові індекси, на основі яких вони ґрунтують свої інструменти капіталу та інструменти прийнятних зобов'язань, а також повинні здійснювати їх розкриття.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких індекси кваліфікують як широкі ринкові індекси для цілей параграфа 4.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 74 — Пакети акцій в інструментах капіталу, випущені регульованими суб'єктами фінансового сектора, які не кваліфіковано як регулятивний капітал

Установи не повинні вираховувати з будь-яких елементів власних коштів пряму, непряму або синтетичну участь в інструментах капіталу, випущених регульованим суб'єктом фінансового сектора, які не кваліфіковано як регулятивний капітал такого суб'єкта. Установи повинні застосовувати вагу ризику до таких пакетів акцій відповідно до глав 2 або 3 розділу II частини третьої, у відповідних випадках.

Стаття 75 — Вимоги щодо вирахування та строку погашення для коротких позицій

Вимоги щодо строку погашення для коротких позицій, зазначених у пункті (a) статті 45, пункті (a) статті 59, пункті (a) статті 69 та пункті (a) статті 72h повинні вважатися дотриманими щодо позицій, які утримуються, якщо виконано всі такі умови:

(a) установа має договірне право продати контрагенту, який здійснює хеджування, довгу позицію, яка є предметом хеджування, у визначену дату в майбутньому;

(b) контрагент, який здійснює хеджування для установи, є зобов'язаним за договором придбати в установи у зазначену дату в майбутньому довгу позицію, зазначену у пункті (a).

Стаття 76 — Індексні пакети інструментів капіталу та зобов'язань

1. Для цілей пункту (a) статті 42, пункту (a) статті 45, пункту (a) статті 57, пункту (a) статті 59, пункту (a) статті 67, пункту (a) статті 69, пункту (a) статті 72f та пункту (a) статті 72h, установи можуть зменшити суму довгої позиції в інструменті капіталу або зобов'язанні на частку індексу, що складається з тієї самої базисної експозиції, що хеджується, за умови дотримання усі наведених нижче умов:

(a) або як довга позиція, так і коротка позиція, що хеджується, та коротка позиція в індексі використовуються для хеджування такої довгої позиції входять до торгового портфеля, або вони обидві не входять до неторгового портфеля;

(b) позиції, які зазначені у пункті (a), утримуються за справедливою вартістю на балансі установи;

(c) коротка позиція, зазначена в пункті (a), вважається ефективним хеджем відповідно до внутрішніх контрольних процесів установи;

(d) компетентні органи оцінюють достатність внутрішніх контрольних процесів, зазначених у пункті (c), принаймні на щорічній основі та перевіряють їх довгострокову доцільність.

2. Якщо компетентний орган надав попередній дозвіл, установа може використовувати консервативну оцінку базисної експозиції установи до інструментів капіталу або зобов'язань, які включено до індексів, як альтернативу до обчислення установою своєї експозиції стосовно елементів, зазначених в одному чи більше таких пунктах:

(a) інструментів власного основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та другого рівня та інструментів прийнятних зобов'язань, включених до індексів;

(b) інструментів власного основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня суб'єктів фінансового сектора, включених до індексів;

3. Компетентні органи повинні надати попередній дозвіл, зазначений у параграфі 2, лише у разі, якщо установа належним чином довела, що для установи буде операційно обтяжливим здійснювати моніторинг власної базисної експозиції в елементах, зазначених в одному чи більше пунктів параграфа 2, залежно від випадку.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) рівень достатньої консервативності оцінки, що використовується як альтернатива до обчислення базисної експозиції, як зазначено в параграфі 2;

(b) значення «операційної обтяжливості» для цілей параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 77 — Умови щодо зменшення власних коштів та прийнятних зобов'язань

1. Установа повинна отримувати попередній дозвіл від компетентного органу для вчинення будь-чого з такого:

(a) зменшення, викупу або зворотного викупу інструментів основного капіталу першого рівня, випущених установою у спосіб, дозволений відповідно до застосовного національного права;

(b) зменшення, розповсюдження або рекласифікації як інші елементи класних коштів рахунків премій за акціями, пов'язаних з інструментами власних коштів;

(c) реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів додаткового капіталу першого рівня або другого рівня до настання дати їх договірного строку погашення.

2. Установа повинна отримати попередній дозвіл від органу з врегулювання для реалізації права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів прийнятних зобов'язань, не охоплених параграфом 1, до настання дати їх договірного строку погашення.

Стаття 78 — Наглядовий дозвіл на зменшення власних коштів

1. Компетентний орган повинен надати установі дозвіл на зменшення, реалізацію права вимоги, викуп або зворотний викуп інструментів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня, або зменшення, розповсюдження чи рекласифікації пов'язаних рахунків премій за акціями, якщо дотримано принаймні одну з таких умов:

(a) раніше або у той самий час, що й будь-які дії, зазначені в статті 77(1), установа замінює інструменти або пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені в статті 77(1), на інструменти власних коштів такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою;

(b) установа довела компетентному органу, що власні кошти та прийнятні зобов'язання установи після дій, зазначених у статті 77(1) цього Регламенту, перевищать вимоги, передбачені цим Регламентом та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС на маржу, яку компетентний орган вважатиме необхідною.

Якщо установа передбачає достатні запобіжні заходи, внаслідок яких вона матиме спроможність функціонувати з власними коштами в розмірі понад суми, що вимагаються положеннями цього Регламенту та Директивою 2013/36/ЄС, компетентний орган може надати такій установі попередній генеральний дозвіл на здійснення дій, визначених у статті 77(1) цього Регламенту, за передумови дотримання критеріїв, якими буде гарантовано, що будь-які майбутні дії будуть відповідати умовам, визначеним у пунктах (a) та (b) цього параграфа. Попередній генеральний дозвіл надається тільки на визначений період, який не повинен перевищувати одного року, після чого його може бути поновлено. Попередній генеральний дозвіл надається на певну наперед визначену суму, яка встановлюється компетентним органом. У випадку інструментів основного капіталу першого рівня, така визначена наперед сума не повинна перевищувати 3% відповідного випуску та не повинна перевищувати 10% суми, на яку основний капітал першого рівня перевищує суму вимог до основного капіталу першого рівня, встановлену в цьому Регламенті, директивах 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС, на маржу, яку компетентний орган вважатиме необхідною. У випадку інструмент додаткового капіталу першого рівня або інструментів капіталу другого рівня така визначена наперед сума не повинна перевищувати 10% відповідного випуску та не повинна перевищувати 3% загальної суми непогашених інструментів додаткового капіталу першого рівня або інструментів капіталу другого рівня, якщо застосовно.

Компетентні органи відкликають попередній генеральний дозвіл, якщо установа порушує будь-який критерій, передбачений для такого дозволу.

2. Під час оцінювання замінних інструментів на предмет стабільності для отримання доходу установою, зазначених у пункті (a) параграфа 1, компетентні органи повинні брати до уваги міру, якою такі замінні інструменти капіталу будуть більш витратними для установи порівняно з інструментами капіталу або рахунками премій за акціями, які вони замінять.

3. Якщо установа здійснює дію, зазначену в пункті (a) статті 77(1), та при цьому відмова від викупу інструментів основного капіталу першого рівня, зазначених у статті 27, заборонена застосовним національним правом, компетентний орган може скасувати вимоги, визначені в параграфі 1 цієї статті, за умови що компетентний орган вимагатиме від установи обмеження викупу таких інструментів на пропорційній основі.

4. Компетентні органи можуть дозволити установам реалізацію права вимоги, викуп, виплату або зворотний викуп інструментів додаткового капіталу першого рівня та другого рівня або пов'язаних рахунків премій за акціями протягом п'яти років після дати їх випуску, якщо дотримано умов, визначених у параграфі 1, та при цьому дотримано однієї з таких умов:

(a) відбулася зміна в регулятивній класифікації таких інструментів, що вірогідно призведе до їх виключення з власних коштів або до їх рекласифікації як власні кошти нижчої якості, та задоволено обидві такі умови:

(i) компетентний орган вірогідність настання такої зміни достатньо певною;

(ii) установа довела компетентним органам, що регулятивну рекласифікацію таких інструментів неможливо було належним чином передбачити на момент їх випуску;

(b) відбулася зміна у податковому режимі, що застосовується до таких інструментів, значний характер якої та неможливість належним чином передбачити яку на момент їх випуску установа довела компетентному органу;

(d) раніше або у той самий час, що й будь-яка дія, зазначена в статті 77(1), установа замінює інструменти або пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені в статті 77(1), на інструменти власних коштів такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою, та компетентний орган дозволив здійснення такої дії на основі власного висновку про те, що це буде доцільним з точки зору здійснення пруденційного нагляду та обґрунтованим винятковими обставинами;

(e) здійснюється зворотний викуп інструментів додаткового капіталу першого рівня або другого рівня для цілей вирівнювання ринку.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) висвітлення поняття «стабільний для отримання доходу установою»;

(b) належні бази обмежень для викупу, як зазначено в параграфі 3;

(c) процес, у тому числі обмеження та процедури для надання попередніх дозволів компетентними органами щодо дій, наведених у статті 77(1), та вимоги до даних у заявах установ на отримання дозволу від компетентних органів на здійснення дій, наведених у зазначеній вище статті, у тому числі процес для випадків викупу акцій, випущених учасниками кооперативних товариств, а також строк опрацювання таких заяв.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 78a — Дозвіл на зменшення інструментів прийнятних зобов'язань

1. Орган з врегулювання надає дозвіл установі на реалізацію права вимоги, викуп, виплату або зворотний викуп інструментів прийнятних зобов'язань, якщо дотримано одну з таких умов:

(a) раніше або у той самий час, що й будь-які дії, зазначені в статті 77(2), установа замінює інструменти прийнятних зобов'язань на власні кошти або інструменти прийнятних зобов'язань такої самої або вищої якості на умовах, що є стабільними для отримання доходу установою;

(b) установа довела органу з врегулювання, що власні кошти та прийнятні зобов'язання установи після дій, зазначених у статті 77(2) цього Регламенту, перевищать вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань, передбачені цим Регламентом та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС на маржу, яку орган з врегулювання, за погодженням із компетентним органом, вважатиме необхідною;

(c) установа довела органу з врегулювання, що часткова або повна заміна прийнятних зобов'язань на інструменти власних коштів є необхідною для забезпечення відповідності вимогам до власних коштів, встановлених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, для продовження дозволу.

Якщо установа передбачає достатні запобіжні заходи, внаслідок яких вона матиме спроможність функціонувати з власними коштами та прийнятними зобов'язаннями в розмірі понад суму, що вимагається положеннями цього Регламенту та директивами 2013/36/ЄС та 2014/59/ЄС, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом, може надати такій установі попередній генеральний дозвіл на реалізацію права вимоги, викупу, виплати або зворотного викупу інструментів прийнятних зобов'язань, за передумови дотримання критеріїв, якими буде гарантовано, що будь-які майбутні дії будуть відповідати умовам, визначеним у пунктах (a) та (b) цього параграфа. Попередній генеральний дозвіл надається тільки на визначений період, який не повинен перевищувати одного року, після чого його може бути поновлено. Попередній генеральний дозвіл надається на певну визначену наперед суму, яку визначає орган з врегулювання. Органи з врегулювання повинні інформувати компетентні органи про будь-який наданий попередній генеральний дозвіл.

Орган з врегулювання відкликає попередній генеральний дозвіл, якщо установа порушує будь-який критерій, передбачений для такого дозволу.

2. Під час оцінювання замінних інструментів на предмет стабільності для отримання доходу установою, зазначених у пункті (a) параграфа 1, органи з врегулювання повинні брати до уваги міру, якою такі замінні інструменти капіталу або замінні прийнятні зобов'язання будуть більш витратними для установи порівняно з тими, які вони замінять.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) процес співпраці між компетентним органом та органом з врегулювання;

(b) процедура, в тому числі вимоги до строків та обсягу інформації, для надання дозволу відповідно до першого підпараграфа параграфа 1;

(c) процедура, в тому числі вимоги до строків та обсягу інформації, для надання попереднього генерального дозволу відповідно до другого підпараграфа параграфа 1;

(d) висвітлення поняття «стабільний для отримання доходу установою».

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа цього параграфа, проекти регуляторних технічних стандартів повинні бути повністю узгоджені з делегованим актом, зазначеним у статті 78.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Стаття 79 — Тимчасова відмова від застосування вирахування з власних коштів та прийнятних зобов'язань

1. Якщо установа утримує інструменти капіталу або зобов'язання, що їх кваліфікують як інструменти власних коштів у суб'єкті фінансового сектора або як інструменти прийнятних зобов'язань в установі, та якщо компетентний орган вважає, що такі пакети акцій призначені для фінансової підтримки функціонування з метою реструктуризації або відновлення життєздатності такого суб'єкта або установи, компетентний орган може на тимчасовій основі відмовитися від застосування положень щодо вирахувань, які за інших умов застосовувалися б до таких інструментів.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення поняття «тимчасовий» для цілей параграфа 1, та умов, відповідно до яких компетентний орган може вважати такі тимчасові пакети акцій призначеними для фінансової підтримки функціонування з метою реструктуризації та порятунку відповідного суб'єкта.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 79a — Оцінювання відповідності умовам для інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов'язань

При оцінюванні відповідності інструментів вимогам, встановленим у частині другій, установи повинні враховувати істотні характеристики інструментів, а не тільки саму їхню правову форму. При оцінювані істотних характеристик інструменту необхідно брати до уваги всі умови, які стосуються інструментів, навіть якщо їх прямо не визначено в положеннях та умовах самих інструментів, для цілей визначення відповідності сукупних економічних ефектів таких умов цілям відповідних положень.

Стаття 80 — Постійний перегляд якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань

1. Європейський банківський орган (EBA) здійснює моніторинг якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань, випущених установами по всьому Союзу, та негайно повідомляє Комісію про випадки, коли існують вагомі докази невідповідності таких інструментів відповідним критеріям прийнятності, визначеним в цьому Регламенті.

Компетентні органи без затримки та на запит Європейського банківського органу (EBA) надсилають до EBA всю інформацію, яку EBA вважає потрібною стосовно нових інструментів капіталу або нових типів зобов'язань, які було випущено, щоб EBA мав змогу здійснювати моніторинг якості інструментів власних коштів та прийнятних зобов'язань, випущених установою по всьому Союзу.

2. Повідомлення повинне включати.

(a) докладне пояснення природи та масштабу виявленого недоліку;

(b) технічну рекомендацію стосовно дій Комісії, які EBA вважає необхідними;

3. ЕВА повинен надати Комісії технічну рекомендацію щодо будь-яких істотних змін, які він вважає необхідним внести до поняття «власні кошти» та «прийнятні зобов'язання» за результатами будь-чого з такого:

(a) відповідних змін у ринкових стандартах або практиці;

(b) змін у відповідних правових або бухгалтерських стандартах;

4. ЕВА повинен надати Комісії до 01 січня 2014 року технічні рекомендації щодо можливих правил для нереалізованих доходів, зважених за справедливою вартістю, за винятком включення їх до основного капіталу першого рівня без коригування. Такі рекомендації повинні враховувати відповідні зміни у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та міжнародних договорах щодо пруденційних стандартів для банків.

Розділ II. ЧАСТКА МЕНШОСТІ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДОДАТКОВОГО КАПІТАЛУ ПЕРШОГО РІВНЯ ТА ДРУГОГО РІВНЯ, ВИПУЩЕНІ ДОЧІРНІМИ КОМПАНІЯМИ

Стаття 81 — Частки меншості, які відповідають вимогам для включення до консолідованого основного капіталу першого рівня

1. Частки меншості складаються з суми елементів основного капіталу першого рівня дочірньої компанії, якщо дотримано такі умови:

(a) дочірня компанія є одним з такого:

(i) установою;

(ii) суб'єктом господарювання, який, згідно із застосовним національним правом, підпадає під дію вимог цього Регламенту і Директиви 2013/36/ЄС;

(iii) проміжною фінансовою холдинговою компанією або проміжною фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, яка підпадає під дію вимог цього Регламенту на субконсолідованій основі, або проміжною інвестиційною холдинговою компанією, яка підпадає під дію вимог Регламенту (ЄС) № 2019/2033 на консолідованій основі;

(iv) інвестиційною фірмою;

(v) проміжною фінансовою холдинговою компанією у третій країні, за умови що така проміжна фінансова холдингова компанія підпадає під дію пруденційних вимог, які є настільки ж суворими, як і пруденційні вимоги, що застосовуються до кредитних установ такої третьої країни, і що Комісія ухвалила рішення відповідно до статті 107(4) про те, що такі пруденційні вимоги є щонайменше еквівалентними вимогам, які визначені в цьому Регламенті;

(b) дочірня компанія повністю включена до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(c) елементи основного капіталу першого рівня, зазначені у вступній частині цього параграфа, перебувають у володінні осіб, інших ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої.

2. Частки меншості, які фінансуються прямо чи опосередковано через суб'єкт спеціального призначення або іншим шляхом материнською компанією установи або її дочірніми компаніями, не повинні вважатися консолідованим основним капіталом першого рівня.

Стаття 82 — Кваліфікований додатковий капітал першого рівня, капітал першого рівня, капітал другого рівня та кваліфіковані власні кошти

Кваліфікований додатковий капітал першого рівня, капітал першого рівня, капітал другого рівня та кваліфіковані власні кошти складаються з часток меншості, інструментів додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня, залежно від випадку, плюс пов'язані рахунки премій за акціями, дочірньої компанії, якщо дотримано такі умови:

(a) дочірня компанія є одним з такого:

(i) установою;

(iv) інвестиційною фірмою;

(b) дочірня компанія повністю включена до периметру консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(c) елементи основного капіталу першого рівня, елементи додаткового капіталу першого рівня та елементи капіталу другого рівня, зазначені у вступній частині цього параграфа, перебувають у володінні осіб, інших ніж компанії, включені до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої.

Стаття 83 — Кваліфікований додатковий капітал першого рівня та другого рівня, випущений суб'єктом спеціального призначення

1. Інструменти додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня, випущені суб'єктом спеціального призначення, та пов'язані рахунки премій за акціями до 31 грудня 2021 року включають до кваліфікованого додаткового капіталу першого рівня, капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та кваліфікованих власних коштів, залежно від випадку, тільки у разі задоволення всіх таких умов:

(a) суб'єкт спеціального призначення, який випускає такі інструменти, повністю включено до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

(b) інструменти, та пов'язані рахунки премій за акціями, включають до кваліфікованого додаткового капіталу першого рівня тільки у випадках, коли задоволено умови, встановлені у статті 52(1);

(c) інструменти, та пов'язані рахунки премій за акціями, включають до кваліфікованого капіталу другого рівня тільки у випадках, коли задоволено умови, встановлені у статті 63;

(d) єдиний актив суб'єкта спеціального призначення - це його інвестиція у власні кошти материнської установи або її дочірньої компанії, що повністю включена до консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої, форма якого відповідає застосовним вимогам, встановленим статтями 52(1) або 63, залежно від випадку.

Якщо компетентний орган вважає, що актив суб'єкта спеціального призначення, інший ніж інвестиція у власні кошти материнської установи або її дочірньої компанії, що повністю включена до периметру консолідації на підставі глави 2 розділу II частини першої, є мінімальним або неістотним для такого суб'єкта, компетентний орган може відмовитися від застосування умови, передбаченої пунктом (d) першого підпараграфа.

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення типів активів, які можуть стосуватися функціонування суб'єктів спеціального призначення, та понять «мінімальний» та «неістотний», зазначений у другому підпараграфі параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 84 — Частки меншості, які включають до консолідованого основного капіталу першого рівня

1. Установи визначають суму часток меншості дочірньої компанії, включеної до консолідованого основного капіталу першого рівня, шляхом віднімання від часток меншості такого суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) основний капітал першого рівня дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума основного капіталу першого рівня такої дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

сумі вимоги, встановленої в пункті (a) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам,
якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(ii) сума консолідованого основного капіталу першого рівня, який стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (a) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою основний капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(b) частки меншості дочірньої компанії, виражені як відсоток усіх елементів основного капіталу першого рівня такого суб'єкта господарювання.

2. Обчислення, зазначене в параграфі 1, повинне здійснюватися на субконсолідованій основі для кожної дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1).

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, частки меншості такої дочірньої компанії можуть не включатися до консолідованого основного капіталу першого рівня.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, частки меншості дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення обчислення субконсолідації згідно з параграфом цієї статті та статтями 85 і 87.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

5. Компетентні органи можуть відмовитися від застосування цієї статті до материнської фінансової холдингової компанії, яка відповідає таким умовам:

(a) її основною діяльністю є придбання пакетів акцій;

(b) вона є предметом пруденційного нагляду на консолідованій основі;

(c) вона консолідує дочірню установу, в якій вона утримує лише частку меншості через відносини контролю, визначені в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС;

(d) понад 90% необхідного консолідованого основного капіталу першого рівня отримано від дочірньої установи, зазначеної в пункті (c), обчисленого на субконсолідованій основі.

Якщо, після 28 червня 2013 року, материнська фінансова холдингова компанія, яка відповідає умовам, встановленим у першому підпараграфі, стає материнською фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, компетентні органи можуть застосувати відмову, зазначену в першому підпараграфі, до такої материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу, за умови що вона відповідає умовам, встановленим у зазначеному підпараграфі.

6. Якщо кредитні установи, на постійній основі афілійовані в мережу з центральним органом та установами, створеними в рамках схеми інституційного захисту, до яких застосовуються умови, викладені у статті 113(7), створили схему перехресного гарантування, яка передбачає відсутність поточної або прогнозованої матеріальної, практичної або юридичної перешкоди для трансферу суми власних коштів понад розмір регуляторних вимог від контрагента до кредитної установи, такі установи виключено із застосування положень цієї статті щодо вирахувань, і вони можуть повною мірою визнавати будь-які частки меншості, які випливають зі схеми перехресного гарантування.

Стаття 85 — Кваліфіковані інструменти першого рівня, включені в консолідований капітал першого рівня

1. Установи визначають суму кваліфікованого капіталу першого рівня дочірньої компанії, яка включається до консолідованих власних коштів, шляхом віднімання від кваліфікованого капіталу першого рівня відповідного суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) капітал першого рівня дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума капіталу першого рівня дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

сумі вимоги, встановленої в пункті (b) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам,
якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(ii) сума консолідованого капіталу першого рівня, який стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (b) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах тією мірою, якою капітал першого рівня повинен відповідати таким вимогам;

(b) кваліфікований капітал першого рівня дочірньої компанії, виражений як відсоток усіх елементів основного та додаткового капіталу першого рівня такого суб'єкта господарювання.

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, кваліфікований капітал першого рівня такої дочірньої компанії може не включатися до консолідованого капіталу першого рівня.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, інструменти капіталу першого рівня дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

Стаття 86 — Кваліфікований капітал першого рівня, включений у консолідований додатковий капітал першого рівня

Без обмеження статті 84(5) або (6), установи визначають суму кваліфікованого капіталу першого рівня дочірньої компанії, включеного в консолідований додатковий капітал першого рівня, шляхом віднімання від кваліфікованого капіталу першого рівня такої компанії, включеного в консолідований капітал першого рівня, часток меншості такої компанії, включених до консолідованого основного капіталу першого рівня.

Стаття 87 — Кваліфіковані власні кошти, включені в консолідовані власні кошти

1. Установи визначають суму кваліфікованих власних коштів дочірньої компанії, яка включається до консолідованих власних коштів, шляхом віднімання від кваліфікованих власних коштів такого суб'єкта господарювання результату множення суми, зазначеної в пункті (a), на відсоток, зазначений у пункті (b), таким чином:

(a) власні кошти дочірньої компанії мінус менше з таких значень:

(i) сума власних коштів дочірньої компанії, яка повинна відповідати зазначеним нижче сумам:

сумі вимоги, встановленої в пункті (c) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах,
якщо відповідна дочірня компанія є інвестиційною фірмою - сумі вимоги, встановленої у статті 11 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) статті 39(2) Директиви (ЄС) 2019/2034, і будь-яких додаткових національних наглядових і регулятивних вимог у третіх країнах;

(ii) сума власних коштів, яка стосується такої дочірньої компанії, що вимагається на консолідованій основі для дотримання суми вимоги, встановленої в пункті (c) статті 92(1) цього Регламенту, вимог, зазначених у статтях 458 та 459 цього Регламенту, спеціальних вимог до власних коштів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, вимоги до комбінованого буферного капіталу, означеної в пункті (6) статті 128 зазначеної Директиви, і будь-яких додаткових національних наглядових вимог до власних коштів у третіх країнах;

(b) кваліфіковані власні кошти компанії, виражені як відсоток суми всіх елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня та елементів капіталу другого рівня, без урахування сум, зазначених у пунктах (c) і (d) статті 62, такого суб'єкта господарювання.

Установа може вирішити не здійснювати таке обчислення для дочірньої компанії, зазначеної у статті 81(1). Якщо установа ухвалює таке рішення, кваліфіковані власні кошти такої дочірньої компанії можуть не включатися до консолідованих власних коштів.

3. Якщо компетентний орган відступає від застосування пруденційних вимог на індивідуальній основі, як встановлено у статті 7 цього Регламенту або, якщо застосовно, як встановлено у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2019/2033, інструменти власних коштів дочірніх компаній, до яких застосовується звільнення, не повинні враховуватися у власних коштах на субконсолідованому або консолідованому рівні, залежно від випадку.

Стаття 88 — Кваліфіковані інструменти власних коштів, включені в консолідований капітал другого рівня

Без обмеження статті 84(5) або (6), установи визначають суму кваліфікованих власних коштів дочірньої компанії, включених у консолідований капітал другого рівня, шляхом віднімання від кваліфікованих власних коштів такої компанії, включених у консолідовані власні кошти, кваліфікованого капіталу першого рівня такої компанії, включеного до консолідованого капіталу першого рівня.

Стаття 88a — Кваліфіковані інструменти прийнятних зобов'язань

Зобов'язання, випущені дочірньою компанією в Союзі, що належить до тієї самої групи врегулювання як суб'єкт врегулювання, кваліфікуються для включення до консолідованих інструментів прийнятних зобов'язань установи відповідно до статті 92a в разі виконання всіх таких умов:

(a) вони випущені відповідно до пункту (a) статті 45f(2) Директиви 2014/59/ЄС;

(b) вони придбані наявним акціонером, що не входить до тієї самої групи врегулювання, якщо здійснення повноважень зі списання та конверсії згідно зі статтями 59-62 Директиви 2014/59/ЄС не випливає на контроль за дочірньою компанією з боку суб'єкта врегулювання;

(c) вони не перевищують суму, визначену шляхом віднімання суми, зазначеної в пункті (i), від суми, зазначеної в пункті (ii):

(i) сума зобов'язань, випущених для суб'єкта врегулювання та придбаних ним прямо або опосередковано через інших суб'єктів у тій самій групі врегулювання, і сума інструментів власних коштів, випущених відповідно до пункту (b) статті 45f(2) Директиви 2014/59/ЄС;

(ii) сума, що вимагається відповідно до статті 45f(1) Директиви 2014/59/ЄС.

Розділ III. ІСТОТНА УЧАСТЬ ПОЗА МЕЖАМИ ФІНАНСОВОГО СЕКТРА

Стаття 89 — Зважування ризиків та заборона істотної участі поза межами фінансового сектора

1. Істотна участь, розмір якої перевищує 15% прийнятного капіталу установи, в компанії, яка не належить до жодної з наведених нижче категорій, повинна підлягати положенням, встановленим у параграфі 3:

(a) суб'єкт фінансового сектора;

(b) компанія, яка не є суб'єктом фінансового сектора, що здійснює діяльність, яку компетентний орган вважає будь-чим з такого:

(i) безпосереднім продовженням банківської діяльності;

(ii) діяльністю, яка є допоміжною до банківської;

(iii) лізингом, факторингом, управлінням пайовими фондами, послугами з опрацювання даних або будь-якою подібною діяльністю.

2. Істотна участь установи в компаніях, що не належать до зазначених в пунктах (a) та (b) параграфа 1, що в сукупному розмірі перевищує 60% прийнятного капіталу, повинна підлягати положенням, встановленим у параграфі 3.

3. Компетентні органи застосовують вимоги, встановлені у пункті (a) або (b), до істотної участі установ, зазначених в параграфах 1 та 2:

(a) для цілей обчислення вимог до капіталу відповідно до частини третьої, установи повинні застосовувати вагу ризику 1250% до більшого з такого:

(i) суми істотної участі, зазначеної в параграфі 1, понад 15% прийнятного капіталу;

(ii) загальної суми істотної участі, зазначеної в параграфі, понад 60% прийнятного капіталу установи;

(b) компетентні органи повинні забороняти установам мати істотну участь, зазначену в параграфах 1 та 2, в сумі понад визначені відсоткові значення від прийнятного капіталу, встановлені у зазначених параграфах.

Компетентні органи повинні оприлюднити інформацію про вибір (a) або (b).

4. Для цілей пункту (b) параграфа 1, EBA повинен видати настанови з визначенням таких понять:

(a) видів діяльності, які є безпосереднім продовженням банківської діяльності;

(b) видів діяльності, які є допоміжними до банківської;

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 90 — Альтернатива вазі ризику 1 250%

Як альтернативу до застосування ваги ризику 1250% до сум, що перевищують ліміти, визначені у статті 89(1) і (2), установи можуть вирахувати такі суми з елементів основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1).

Стаття 91 — Винятки

1. Акції компаній, не зазначених у пунктах (a) та (b) статті 89(1), не повинні бути включені до обчислення обмежень прийнятного капіталу, визначених у зазначеній статті, коли виконується будь-яка з таких умов:

(a) зазначені акції утримуються тимчасово під час фінансової підтримки функціонування, зазначеної у статті 79;

(b) такі утримувані акції є андеррайтинговою позицією, що утримується протягом п'яти робочих днів або менше;

2. Акції, які не є фінансовими основними засобами, відповідно до визначення статті 35(2) Директиви 86/635/ЄЕС, не повинні включатися до обчислення, зазначеного в статті 89.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ВИМОГИ ДО КАПІТАЛУ

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ, ОЦІНКА ТА ЗВІТУВАННЯ

Глава 1. Необхідний рівень власних коштів

Секція 1

Вимоги до власних коштів установ

Стаття 92 — Вимоги до власних коштів

1. Відповідно до статей 93 і 94, установи повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів:

(a) співвідношення основного капіталу першого рівня повинне становити 4,5%;

(b) співвідношення капіталу першого рівня повинне становити 6%;

(d) коефіцієнт левериджу повинен становити 3%.

2. Установи повинні здійснювати обчислення своїх співвідношень капіталу у такий спосіб:

(a) співвідношенням основного капіталу першого рівня є основний капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

(b) співвідношенням капіталу першого рівня є капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

3. Загальна сума ризик-експозиції обчислюється як сума пунктів (a)-(f) цього параграфа, після врахування положень, встановлених у параграфі 4:

(a) суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику та ризику розмивання капіталу, обчислені відповідно до розділу II та статті 379, щодо всіх видів діяльності установи, за виключенням сум зважених на ризик експозицій з торгового портфеля установи;

(b) вимоги до власних коштів для торгового портфеля установи щодо:

(i) ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу;

(ii) великих експозицій, які перевищують ліміти, визначені у статтях 395-401, тією мірою, якою установі дозволяється перевищувати такі ліміти, як визначено згідно із частиною четвертою;

(c) вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу, для всіх видів діяльності, які зазнають валютного ризику та товарного ризику;

(ca) вимоги до власних коштів, розраховані відповідно до розділу V цієї частини, за винятком статті 379, для покриття ризику розрахунків;

(d) вимоги до власних коштів, обчислені відповідно до розділу VI для ризику коригування кредитної оцінки позабіржових деривативних інструментів, крім кредитних деривативів, визнаних як такі, що зменшують суми зваженої на ризик експозиції для кредитного ризику;

(e) вимоги до власних коштів, визначені відповідно до розділу III для операційного ризику;

(f) суми зважених на ризик експозицій, визначені відповідно до розділу II, для ризику контрагента, що випливає з торгового портфеля установи, для таких типів операцій та угод:

(i) контракти, перелічені в додатку II, та кредитні деривативи;

(ii) операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iii) операції маржинального кредитування, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iv) операції з тривалим строком розрахунків.

4. Такі положення підлягають застосуванню під час обчислення загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в параграфі 3:

(a) вимоги до власних коштів, вказані у пунктах (c), (d) та (e) зазначеного параграфа, повинні включати ті вимоги, які випливають з усієї комерційної діяльності установи;

(b) установи повинні помножити вимоги до власних коштів, визначені у пунктах (b)-(e) зазначеного параграфа, на 12,5.

Стаття 92a — Вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань глобальних системно важливих установ

1. Згідно з вимогами статей 93 та 94 та винятками, визначеними у параграфі 2 цієї статті, установи, які ідентифіковані як суб'єкти врегулювання і які є глобальними системно важливими установами, повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів та прийнятних зобов'язань:

(a) ризик-орієнтоване співвідношення 18%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4);

(b) ризик-неорієнтоване співвідношення 6,75%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загального показника експозиції, зазначеного у статті 429(4).

2. Вимоги, встановлені у параграфі 1, не застосовуються у таких випадках:

(a) протягом трьох років з дати, коли установа або група, до складу якої установа входить, набула статусу глобальної системно важливої установи;

(b) протягом двох років з дати, коли орган з врегулювання застосував інструмент внутрішнього визволу відповідно до Директиви 2014/59/ЄС;

(c) протягом двох років з дати, коли суб'єкт врегулювання запровадив альтернативний захід приватного сектора, як зазначено у пункті (b) статті 32(1) Директиви 2014/59/ЄС, відповідно до якого інструменти капіталу та інші зобов'язання були списані або конвертовані в елементи основного капіталу першого рівня з метою рекапіталізації суб'єкта врегулювання без застосування інструментів врегулювання.

3. Якщо сукупне значення, отримане в результаті застосування вимоги, встановленої в пункті (a) параграфа 1 цієї статті, до кожного суб'єкта врегулювання тієї самої глобальної системно важливої установи перевищує вимогу до власних коштів та прийнятних зобов'язань, обчислених відповідно до статті 12a цього Регламенту, орган з врегулювання материнської установи ЄС може, після консультацій з іншими відповідними органами з врегулювання, діяти відповідно до статті 45d(4) або 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

Стаття 92b — Вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС

1. Установи, які є істотними дочірніми компаніями глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС та які не є суб'єктами врегулювання, повинні завжди задовольняти вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань, що дорівнюють 90% вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань, встановлених у статті 92a.

2. Для цілей відповідності положенням параграфа 1, інструменти додаткового капіталу першого рівня, другого рівня та прийнятних зобов'язань враховуються тільки у разі, якщо такі інструменти перебувають у власності кінцевої материнської компанії глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС та якщо їх було випущено прямо чи непрямо через суб'єкти у межах тієї самої групи, за умови що усі такі суб'єкти мають осідок у тій самій третій країні, що й кінцева материнська компанія, або у державі-члені.

3. Інструмент прийнятних зобов'язань враховується тільки для цілей забезпечення відповідності положенням параграфа 1, якщо він відповідає усім таким додатковим умовам:

(a) у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено в пункті (47) статті 2(1) Директиви 2014/59/ЄС, вимога, що випливає з такого зобов'язання, за пріоритетністю стоїть за вимогами, що випливають із зобов'язань, які не відповідають умовам, встановленим у параграфі 2 цієї статті, та які не вважають власними коштами;

(b) він є предметом повноважень на списання чи конверсію відповідно до статей 59-62 Директиви 2014/59/ЄС.

Стаття 93 — Вимоги до початкового капіталу для суб'єктів, що вже функціонують

1. Розмір власних коштів установи не може опускатися нижче суми початкового капіталу, необхідного на момент її авторизації.

2. Кредитні установи, які вже існували станом на 01 січня 1993 року, сума власних коштів яких не досягає суми необхідного початкового капіталу, можуть продовжувати свою діяльність. У такому разі, розмір власних коштів таких установ не повинен опускатися нижче за найвищий розмір, якого було досягнуто з 22 грудня 1989 року.

4. Якщо контроль над установою, яка належить до категорії, зазначеної у параграфі 2, переходить до фізичної або юридичної особи, відмінної від особи, яка попередньо здійснювала контроль над установою, розмір власних коштів зазначеної установи повинен досягти суми необхідного початкового капіталу.

5. Якщо відбувається злиття двох або більше установ, які належать до категорії, зазначеної у параграфі 2, розмір власних коштів установи, що є результатом злиття, не повинен опускатися нижче загального розміру власних коштів об'єднаних установ на момент злиття, поки не буде досягнуто суми необхідного початкового капіталу.

6. Якщо компетентні органи вважають, що для забезпечення платоспроможності установи повинна бути виконана вимога, встановлена у параграфі 1, положення, встановлені у параграфах 2, 4 і 5, не застосовуються.

Стаття 94 — Відступ для малих торгових портфелів

1. Як відступ від пункту (b) статті 92(3), установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2 цієї статті за умови, що обсяг балансової та позабалансової діяльності в торговому портфелі установ дорівнює або менший за обидва зазначені нижче порогові значення за результатами оцінювання, яке проводиться щомісячно з використанням даних станом на останній день місяця:

(a) 5% загальних активів установи;

(b) 50 мільйонів євро.

2. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля таким чином:

(a) для контрактів, зазначених у пункті 1 додатка II, контрактів, які стосуються інструментів власного капіталу, зазначених у пункті 3 вказаного додатка, і кредитних деривативів установи можуть звільнити такі позиції від застосування вимоги до власних коштів, зазначеної в пункті (b) статті 92(3);

(b) для позицій торгового портфеля, інших ніж ті, які зазначені в пункті (a) цього параграфа, установи можуть замінити вимогу до власних коштів, зазначену в пункті (b) статті 92(3), вимогою, розрахованою згідно з пунктом (a) статті 92(3).

3. Установи повинні розраховувати розмір їхніх балансових і позабалансових позиції торгового портфеля на основі даних станом на останній день кожного місяця для цілей параграфа 1 згідно з такими вимогами:

(a) усі позиції, віднесені до торгового портфеля згідно зі статтею 104, враховуються при розрахуванні, за винятком таких позицій:

(i) позиції за іноземною валютою та товарами;

(ii) позиції за кредитними деривативами, які визнаються внутрішніми хеджами від експозицій до кредитного ризику або ризику контрагента неторгового портфеля і операцій з кредитними деривативами, які ідеально компенсують ринковий ризик таких внутрішніх хеджів, як зазначено у статті 106(3);

(b) усі позиції, які враховуються при розрахуванні згідно з пунктом (a), повинні оцінюватися за їхньою ринковою вартістю станом на таку дату; якщо ринкова вартість позиції не доступна станом на визначену дату, установи повинні використовувати справедливу вартість позиції станом на таку дату; якщо справедлива вартість та ринкова вартість позиції не доступні станом на визначену дату, установи повинні використовувати останнє значення ринкової вартості або справедливої вартості такої позиції;

4. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, незалежно від обов'язків, встановлених у статтях 74 та 83 Директиви 2013/36/ЄС, стаття 102(3) та (4), статті 103 та 104b цього Регламенту не застосовуються.

5. Установи повинні повідомляти компетентним органам, коли вони розраховують або припиняють розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2.

6. Установа, яка більше не відповідає одній або кільком умовам, визначеним у параграфі 1, повинна негайно повідомити про це компетентний орган.

7. Установи повинні припинити розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно параграфом 2 упродовж трьох місяців після настання однієї з таких подій:

(a) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом трьох місяців поспіль; або

(b) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом більше ніж 6 з останніх 12 місяців.

8. Якщо установа припинила розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, їй дозволяється розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, тільки якщо вона доведе компетентному органу, що всі умови, визначені у параграфі 1 цієї статті, безперервно виконувалися протягом цілого року.

9. Установи не повинні відкривати, купувати або продавати позицію торгового портфеля з виключною метою виконання будь-якої з умов, визначених у параграфі 1, під час щомісячного оцінювання.

Секція 2

Вимоги до власних коштів інвестиційних фірм з обмеженою авторизацією на надання інвестиційних послуг

Стаття 95 — Вимоги до власних коштів інвестиційних фірм з обмеженою авторизацією на надання інвестиційних послуг

1. Для цілей статті 92(3) інвестиційні фірми, які не мають авторизації на надання інвестиційних послуг та здійснення видів діяльності, зазначених у пунктах (3) та (6) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні використовувати обчислення загальної суми ризик-експозиції, визначене у параграфі 2.

2. Інвестиційні фірми, зазначені у параграфі 1 цієї статті, та фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги і здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) та (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні обчислювати загальну суму ризик-експозиції як більше з таких значень:

(a) суми елементів, зазначених у пунктах (a)-(d) і (f) статті 92(3), після застосування статті 92(4);

(b) значення 12,5, помноженого на суму, зазначену в статті 97.

Фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені у пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні відповідати вимогам статті 92(1) і (2) на основі загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в першому підпараграфі.

Компетентні органи можуть визначити вимоги до власних коштів для фірм, зазначених у пункті (2)(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, як вимоги до власних коштів, які будуть обов'язковими для зазначених фірм у рамках національних заходів з транспозиції, які набудуть чинності 31 грудня 2013 року для директив 2006/49/ЄC та 2006/48/ЄC.

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 2 секції II підсекції 2 Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 96 — Вимоги до власних коштів інвестиційних фірм, які володіють початковим капіталом відповідно до статті 28(2) Директиви 2013/36/ЄС

1. Для цілей статті 92(3), обчислення загальної суми ризик-експозиції, як зазначено у параграфі 2 цієї статті, повинні здійснювати такі категорії інвестиційних фірм, які володіють початковим капіталом відповідно до статті 28(2) Директиви 2013/36/ЄС:

(a) інвестиційні фірми, які діють за власний рахунок тільки з метою здійснення або виконання розпорядження клієнта або з метою отримання доступу до системи клірингу та розрахунків або визнаної біржі при здійсненні діяльності як агента або в рамках виконання розпорядження клієнта;

(b) інвестиційні фірми, які відповідають усім таким умовам:

(i) вони не утримують гроші або цінні папери клієнтів;

(ii) вони здійснюють діяльність лише за свій рахунок;

(iii) вони не мають зовнішніх замовників;

(iv) їхні виконавчі та розрахункові операції здійснюються лише під відповідальність клірингової установи та гарантуються кліринговою установою.

2. Для інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, загальна сума ризик-експозиції визначається як сума таких елементів:

(a) пунктів (a)-(d) та (f) статті 92(3) після застосування 92(4);

(b) суми, зазначеної у статті 97, помноженої на 12,5.

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 3 секції II підсекції 1 Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 97 — Власні кошти на основі фіксованих накладних витрат

1. Відповідно до статей 95 і 96, інвестиційна фірма і фірми, зазначені у пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні однієї чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік.

2. Якщо відбувається зміна у діяльності інвестиційної фірми порівняно з попереднім роком, яку компетентний орган вважає істотною, компетентний орган може здійснити коригування вимоги, викладеної у параграфі 1.

3. Якщо інвестиційна фірма ще не веде діяльності довше повного року з моменту започаткування ведення діяльності, інвестиційна фірма повинна утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат згідно з прогнозом у її бізнес-плані, крім випадків, коли компетентний орган вимагає коригування бізнес-плану.

4. EBA у співпраці з ESMA повинен розробити проект регуляторного технічного стандарту для більш детального визначення такого:

(a) обчислення вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(b) умов коригування з боку компетентного органу вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(c) обчислення прогнозованих фіксованих накладних витрат у випадку, якщо інвестиційна фірма веде діяльність менше одного року.

Європейський банківський орган (EBA) повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 березня 2014 року.

Стаття 98 — Власні кошти інвестиційних фірм на консолідованій основі

1. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 95(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені повинна застосовувати статтю 92 на консолідованому рівні у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 95(2);

(b) із обчисленням власних коштів на основі консолідованого стану материнської інвестиційної фірми, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, залежно від випадку.

2. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 96(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені та інвестиційна фірма, що її контролює фінансова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, повинна застосовувати статтю 92 на консолідованій основі у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 96(2);

Глава 3. Торговий портфель

Стаття 102 — Вимоги для торгового портфеля

1. Позиції у торговому портфелі повинні або бути вільними від обмежень щодо торгівлі ними або придатними до хеджування.

2. Намір здійснення продажу повинен підтверджуватися на основі стратегій, політик та процедур, визначених установою в цілях управління позицією або портфелем, відповідно до статей 103, 104 та 104a.

3. Установи повинні запровадити та підтримувати системи та функції контролю для управління своїм торговим портфелем відповідно до статті 103.

4. Для цілей виконання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), позиції торгового портфеля повинні бути закріплені за відділами торгових операцій, створеними згідно зі статтею 104b.

5. Позиції в торговому портфелі підпадають під дію вимог щодо пруденційного оцінювання, визначених у статті 105.

6. Установи повинні застосовувати до внутрішніх хеджів підхід згідно зі статтею 106.

Стаття 103 — Управління торговим портфелем

1. Установа повинна запровадити чітко сформульовані політики та процедури для загального управління торговим портфелем. Такі політики та процедури повинні включати принаймні таке:

(a) діяльність, яку установа вважає торгівлею та яка вважається складовою частиною торгового портфеля для цілей обчислення вимоги до власних коштів;

(b) міру, якою можлива коригування за ринком позиції на щоденній основі з покликанням на активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(i) виявити всі значущі ризики позиції;

(ii) здійснити хеджування всіх значущих ризиків позиції інструментами, для яких існує активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(iii) отримати надійні оціночні розрахунки для ключових припущень і параметрів, які використовуються в моделі;

(d) міру, якою установа може, та зобов'язана, генерувати оцінки вартості для позицій, які можуть бути валідовані зовнішньо у послідовний спосіб;

(e) міру, якою юридичні обмеження або інші операційні вимоги можуть стати на заваді спроможності установи ініціювати свою ліквідацію або хеджувати позиції у короткостроковій перспективі;

(f) міру, якою установа може і зобов'язана здійснювати активне управління ризиками позицій в рамках здійснення своїх торгових операцій;

(g) міру, якою установа може переносити ризик або позиції між торговими і неторговими портфелями, і критерії для таких перенесень, як зазначено у статті 104a.

2. Під час управління своїми позиціями або портфелями позицій у торговому портфелі установа повинна дотримуватися усіх таких вимог:

(a) установа повинна запровадити чітко задокументовану торгову стратегію для позиції або портфелів у торговому портфелі, схвалену вищим керівництвом, що повинна передбачати очікуваний період утримання;

(b) установа повинна запровадити чітко визначені політики та процедури для активного управління позиціями або портфелями в торговому портфелі; такі політики та процедури повинні включати такі положення:

(i) які позиції або портфелі позицій можуть відкриватися кожним відділом торгових операцій або, залежно від випадку, призначеними дилерами;

(ii) установлення лімітів позицій та моніторинг їх належності;

(iii) забезпечення того, щоб дилери мали автономію на внесення позиції та управління нею у межах погоджених лімітів та згідно зі схваленою стратегією;

(iv) забезпечення того, щоб інформація щодо позицій повідомляється вищому керівництву як невід'ємна частина процесу управління ризиками установи;

(v) забезпечення того, щоб позиції були предметом активного моніторингу на основі доступних джерел ринкової інформації та оцінювання, здійсненого щодо придатності до реалізації або хеджування позиції або її компонентних ризиків, включно з урахуванням оцінювання в цілому, якості та доступності ринкових даних, необхідних для процесу оцінювання вартості, рівня ринкового обороту та розмірів позицій, які торгуються на ринку;

(vi) чинні процедури запобігання шахрайству та інструменти контролю;

(c) установа повинна мати чітко визначені політики та процедури для моніторингу позицій у розрізі торгової стратегії установи, включно з урахуванням моніторингу обороту і позицій, для яких було перевищено початково передбачений період очікування.

Стаття 104 — Включення до торгового портфеля

1. Установи повинні запровадити чітко сформульовані політики і процедури для визначення того, які позиції повинні бути включені до торгового портфеля для цілей обчислення їхніх вимог до капіталу, відповідно до вимог, встановлених у статті 102 та означення торгового портфеля відповідно до пункту (86) статті 4(1), з урахуванням потенціалу та практики установи в управлінні ризиками. Установа повинна повною мірою документувати заходи з дотримання політик та процедур, а також повинна здійснювати їх періодичний внутрішній аудит.

Стаття 104b — Вимоги до відділів торгових операцій

1. Для цілей дотримання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), установи повинні створити відділи торгових операцій та повинні віднести кожну з позицій торгового портфеля на один з таких відділів торгових операцій. Позиції торгового портфеля повинні відноситися на один і той самий відділ торгових операцій тільки у разі, якщо вони відповідають узгодженій бізнес-стратегії відділу торгових операцій та здійснюється безперервне управління та моніторинг щодо них відповідно до параграфа 2 цієї статті.

2. Відділи торгових операцій установ повинні в будь-який час відповідати усім таким вимогам:

(a) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку та характерну бізнес-стратегію та структуру управління ризиками, що є адекватною для його бізнес-стратегії;

(b) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку організаційну структуру; управління позиціями певного відділу торгових операцій повинні здійснювати призначені дилери відповідної установи; кожен дилер повинен мати у відділі торгових операцій визначені функції; кожен дилер повинен бути віднесений тільки до одного відділу торгових операцій;

(c) для кожного відділу торгових операцій повинні бути визначені ліміти позицій відповідно до бізнес-стратегії відділу торгових операцій;

(d) на рівні відділу торгових операцій повинна здійснюватися підготовка звітів щодо діяльності, рентабельності управління ризиками та регуляторних вимог принаймні на щотижневій основі, та їх необхідно подавати органу управління на регулярній основі;

(e) кожен відділ торгових операцій повинен мати чіткий річний бізнес-план, включно з чітко визначеною політикою винагороди на основі розсудливих критеріїв вимірювання ефективності;

(f) звіти щодо позицій, строк погашення за якими наближається, щодо порушень ліміту внутрішньодобової торгівлі, щодо порушень лімітів добової торгівлі та щодо дій, вжитих установами для усунення таких порушень, а також щодо оцінювання ліквідності ринку, повинні готуватися для кожного відділу торгових операцій на щомісячній основі та повинні надаватися компетентним органам.

3. Як відступ від пункту (b) параграфа 2, установа може призначити дилера для більше ніж одного відділу торгових операцій, за умови що така установа довела своєму компетентному органу, що призначення здійснюється з ділових або кадрових міркувань, та що таке призначення відповідатиме іншим якісним вимогам до дилерів та відділів торгових операцій, визначеним у цій статті.

4. Установи повинні повідомляти компетентні органи про спосіб, у який вони досягають відповідності параграфу 2. Компетентні органи можуть вимагати від установи змінити структуру або організацію своїх відділів торгових операцій, щоб забезпечити відповідність цій статті.

Стаття 105 — Вимоги до пруденційного оцінювання

1. До всіх позицій торгового портфеля та неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, повинні застосовуватися стандарти пруденційного оцінювання, визначені в цій статті. Установи повинні, зокрема, забезпечити досягнення завдяки пруденційному оцінюванню їхніх позицій торгового портфеля відповідного рівня впевненості, беручи до уваги динамічну природу позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, вимоги пруденційної стабільності та режим функціонування, а також цілі вимог до капіталу в розрізі позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля.

2. Установи повинні створити та підтримувати системи та засоби контролю, достатні для надання пруденційних та надійних оціночних розрахунків вартості. Такі системи та засоби контролю повинні включати принаймні такі елементи:

(a) задокументовані політики та процедури стосовно процесу оцінювання вартості, зокрема чітко визначені зобов'язання в різних сферах, дотичних до визначення оцінювання вартості, включно із джерелами ринкової інформації та переглядом їх відповідності, настанов з використання неспостережуваних вхідних даних, що відображають припущення установи щодо того, що учасники ринку будуть використовувати під час визначення цін на позиції, частоти незалежного оцінювання вартості, часових рамок для цін при закритті, процедур для коригування оцінювання вартості, кінця місяця та спеціалізованих процедур верифікації;

(b) порядок подання звітів для відділу, відповідального за процес оцінювання вартості, який є відокремленим і незалежним від фронт-офісу, та є безпосередньо підзвітним органу управління.

3. Установи повинні здійснювати переоцінку позицій торгового портфеля за справедливою вартістю принаймні щоденно. Зміни вартості таких позицій повинні буди відображені у звіті про прибутки та збитки установи.

4. Установи повинні коригувати свої позиції торгового портфеля та позиції неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, за ринком завжди, коли це можливо, у тому числі при застосуванні відповідного підходу до капіталу до таких позицій.

5. При коригуванні за ринком, установа повинна використовувати більш обачну з цін попиту і пропозиції, крім випадків, коли установа здатна виконати закриття за середнім по ринку. Якщо установи застосовують цей відступ, вони повинні кожні шість місяців повідомляти свої компетентні органи про відповідні позиції та надавати підтвердження того, що установа здатна виконати закриття за середнім по ринку.

6. Якщо коригування за ринком неможливе, установи здійснюють консервативне коригування своїх позицій та портфелів за моделлю, в тому числі при обчисленні вимог до власних коштів для позицій у торговому портфелі та позицій, які оцінюються за справедливою вартістю в неторговому портфелі.

7. Установи повинні відповідати таким вимогам при коригуванні за моделлю:

(a) вище керівництво повинне бути обізнаним щодо елементів торгового портфеля або інших позицій, які оцінюються за справедливою ціною, які є предметом коригування за моделлю, та повинне розуміти важливість невизначеності, яка таким чином виникає у звітності щодо ризиків/ефективності господарської діяльності;

(b) установи повинні визначати джерело ринкових вхідних даних, коли можливо, відповідно до ринкових цін, і здійснювати оцінку відповідності ринкових вхідних даних окремої позиції, яка підлягає оцінюванню вартості, та параметрів моделі на регулярній основі;

(c) за наявності, установи повинні застосовувати методології оцінювання вартості, які представляють собою загальноприйняту ринкову практику для окремих фінансових інструментів або товарів;

(d) якщо модель створюється безпосередньо установою, вона повинна ґрунтуватися на належних припущеннях, які було оцінено та перевірено належним чином кваліфікованими сторонами, які є незалежними від процесу створення;

(e) установи повинні мати формалізовані процедури контролю змін та володіти надійною копією моделі, а також періодично застосовувати її з метою перевірки оцінювання вартості;

(f) управління ризиками повинно враховувати слабкі сторони моделей, які використовуються, та якомога краще відображати їх у результатах оцінювання; та

(g) моделі установ повинні бути предметом періодичного перегляду з метою визначення достовірності їх ефективності, що повинно включати перевірку належності припущень у довгостроковому вимірі, аналіз прибутків і збитків на противагу чинникам ризиків, та порівняння фактично закритих значень закриття з результатами, отриманими за моделлю.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа модель повинна розроблятися й узгоджуватися незалежно від відділів торгових операцій, та повинна перевірятися незалежно, у тому числі шляхом валідації математичних аспектів та припущень, а також шляхом валідації конкретної реалізації у програмному забезпеченні.

8. Установи повинні здійснювати верифікацію незалежності ціни на додаток до щоденного коригування за ринком або коригування за моделлю. Перевірка ринкових цін та вихідних даних моделі повинна здійснюватися особою або підрозділом, які є незалежними від осіб або підрозділів, що отримують вигоду від торгового портфеля, принаймні щомісячно, або частіше, залежно від характеру ринку або торгової діяльності. Якщо незалежні джерела ціноутворення недоступні або джерела ціноутворення є більш суб'єктивними, може бути прийнятним застосування таких пруденційних заходів, як коригування оцінки вартості.

9. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для розгляду коригувань оцінок вартості.

10. Установи повинні офіційно розглядати такі коригування оцінок вартості: незароблені кредитні спреди, ліквідаційні витрати, операційні ризики, невизначеність ринкової вартості, дострокове припинення терміну дії, витрати на інвестування та фінансування, майбутні адміністративні витрати та, якщо доцільно, ризик моделі.

11. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для обчислення коригування поточної оцінки вартості будь-якої менш ліквідної позиції, яка може, зокрема, походити з подій на ринку або ситуацій, пов'язаних із установою, таких як концентровані позиції та/або позиції, для яких початковий запланований період утримання було перевищено. Установи повинні, за необхідності, здійснювати такі коригування на додаток до будь-яких змін вартості позиції, які є необхідними для цілей фінансового звітування, і повинні формувати такі коригування з метою відображення неліквідності позиції. Відповідно до зазначених процедур, установи повинні брати до уваги декілька чинників під час визначення того, чи є необхідним коригування оцінки вартості для менш ліквідних позицій. Зазначені чинники включають таке:

(a) додатковий час, який піде на хеджування позиції або ризиків за позицією поза межами горизонтів ліквідності, які були присвоєні факторам ризику за позицією згідно зі статтею 325bd;

(b) волатильність та середній показник спредів заявок/пропозицій;

(c) доступність ринкових котирувань (кількість та характер маркет-мейкерів) та волатильність і середній показник обсягів торгів, у тому числі обсяги торгів під час періодів ринкового стресу;

(d) ринкові концентрації;

(e) строки погашення позицій;

(f) міра, якою оцінка вартості ґрунтується на оцінці за моделлю;

(g) вплив інших ризиків моделі.

12. Під час використання оцінок вартості або коригування за моделлю третіх осіб, установи повинні вирішити, чи застосовувати коригування оцінки вартості. Крім того, установи повинні визначити потребу у встановленні коригувань для менш ліквідних позицій та у перегляді на безперервній основі їх безперервної придатності. Установи повинні також чітко визначати потребу в коригуваннях, що стосуються невизначеності вхідних параметрів, які використовуються у моделях.

13. Стосовно комплексних продуктів, зокрема експозицій сек'юритизації та кредитних деривативів із покриття ризику n-го дефолту, установи повинні чітко визначати потребу в коригуваннях оцінки вартості для відображення ризику моделі, пов'язаного з використанням ймовірно неправильної методики оцінки вартості та ризику моделі, пов'язаного із застосуванням непомітних (і ймовірно некоректних) параметрів калібрування в моделі оцінки вартості.

14. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов згідно з якими повинні застосовуватися вимоги статті 105 для цілей параграфа 1 цієї статті.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 106 — Внутрішні хеджі

1. Внутрішній хедж повинен, зокрема, відповідати таким вимогам:

(a) він не повинен бути першочергово спрямованим на уникнення дотримання або зниження рівня вимог до власних коштів;

(b) він повинен бути належно задокументованим, і бути предметом внутрішнього погодження або процедур аудиту;

(d) ринковий ризик, який за загальним правилом створюється через внутрішнє хеджування, повинен підлягати динамічному управлінню у торговому портфелі в рамках дозволених лімітів;

(e) він повинен бути предметом ретельного моніторингу відповідно до адекватних процедур.

2. Вимоги параграфа 1 застосовуються без обмеження до вимог, застосовних до хеджованої позиції у неторговому портфелі.

3. Як відступ від параграфів 1 і 2, коли установа хеджує експозицію з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозицію за кредитним ризиком контрагента із використанням кредитного дериватива, внесеного до її торгового портфеля, із використаннями внутрішнього хеджу, експозиція з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозиція з кредитним ризиком не повинна вважатися хеджованою для цілей обчислення сум зваженої на ризик експозиції, крім випадків, коли установа здійснює придбання від прийнятного стороннього надавача захисту відповідного кредитного дериватива, що відповідає вимогам не забезпеченого фінансово кредитного захисту в неторговому портфелі. Без обмеження пункту (h) статті 299(2), якщо такий сторонній захист придбавається та визнається як хедж експозиції неторгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу, до торгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу не включається ані внутрішній, ані зовнішній хедж кредитного дериватива.

Розділ II. ВИМОГИ ДО КАПІТАЛУ ДЛЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

Глава 1. Загальні принципи

Стаття 107 — Підходи до кредитного ризику

1. Установи повинні застосовувати або стандартизований підхід, зазначений у главі 2 або, якщо це дозволено компетентними органами відповідно до статті 143, метод на основі внутрішніх рейтингів, зазначений у главі 3, для обчислення сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3).

2. Для торговельних експозицій та внесків до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, установи повинні застосовувати підхід, викладений у секції 9 глави 6, для обчислення їхніх сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3). Для всіх інших типів експозицій центрального контрагента установи повинні розглядати такі зазначені експозиції у такий спосіб:

(a) експозиції установ для інших типів експозицій кваліфікованого центрального контрагента;

(b) експозиції установ для інших типів експозицій некваліфікованого центрального контрагента.

3. Для цілей цього Регламенту, експозиції до інвестиційних фірм третіх країн, експозиції до кредитних установ третіх країн та експозиції до бірж третіх країн повинні вважатися експозиціями до установи, тільки якщо третя країна застосовує пруденційні та наглядові вимоги до такого суб'єкта, що є принаймні еквівалентними тим вимогам, які застосовуються у Союзі.

4. Для цілей параграфа 3 Комісія може ухвалювати, шляхом імплементаційних актів, і відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є пруденційні наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, принаймні еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати вважати експозиції суб'єктів, зазначених у параграфі 3, експозиціями установ за умови, що відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної з такою метою до 01 січня 2014 року.

Стаття 108 — Застосування техніки пом'якшення кредитного ризику за допомогою стандартизованого підходу та підходу на основі внутрішніх рейтингів

1. Для зобов'язання, до якого установа застосовує cтандартизований підхід відповідно до глави 2 або застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів відповідно до глави 3, але без застосування своїх власних оціночних розрахунків втрати у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може застосовувати пом'якшення кредитного ризику відповідно до глави 4 при обчисленні сум зважених на ризик експозицій для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3) або, у відповідних випадках, суми очікуваних втрат для цілей обчислення, зазначеного у пункті (d) статті 36(1) і пункті (c) статті 62.

2. Для експозицій, до яких установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів із використанням власних оціночних розрахунків рівня втрат у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може використовувати пом'якшення кредитного ризику згідно з главою 3.

Стаття 109 — Підхід до позицій сек'юритизації

Установи розраховують суму зваженої на ризик експозиції для позиції, яку вони тримають як позицію сек'юритизації, відповідно до глави 5.

Стаття 110 — Підхід до коригувань на кредитний ризик

1. Установи, які застосовують стандартизований підхід, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 62(c).

2. Установи, які застосовують підхід на основі внутрішніх рейтингів, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 159, статті 62(d) та статті 36(1)(d).

Для цілей цієї статті та глав 2 і 3 коригування на загальний і специфічний кредитний ризик повинні виключати фонди гарантування загального банківського ризику.

3. Установи, які використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів і при цьому застосовують стандартизований підхід для частини своїх експозицій для консолідованій або індивідуальній основі, відповідно до статей 148 та 150 повинні визначити частку коригування на загальний кредитний ризик, яка повинна бути віднесена або на коригування на загальний кредитний ризик згідно зі стандартизованим підходом або на коригування на загальний кредитний ризик згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів у такий спосіб:

(a) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує винятково підхід на основі внутрішніх рейтингів, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинні здійснюватися відповідно до правил у параграфі 2;

(b) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує стандартизований підхід, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинне здійснюватися відповідно до правил у параграфі 1;

(c) залишок коригування на кредитний ризик повинен віднесений на пропорційній основі відповідно до співвідношення сум зважених на ризик експозицій, що підлягають застосуванню стандартизованого підходу або підходу на основі внутрішніх рейтингів.

4. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для обчислення коригувань на специфічний кредитний ризик і коригувань на загальний кредитний ризик відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку для такого:

(a) вартості експозиції згідно зі стандартизованим підходом, зазначеним у статті 111;

(b) вартості експозиції згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів, зазначеним у статтях 166-168;

(d) вартості експозиції для обчислення обсягів сум зваженої на ризик експозиції для позиції сек'юритизації, зазначеної у статтях 246 і 266;

(e) визначення дефолту згідно зі статтею 178.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Глава 2. Стандартизований підхід

Секція 1

Загальні принципи

Стаття 111 — Вартість експозиції

1. Вартість експозиції позиції активу визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після здійснення коригувань на специфічний кредитний ризик відповідно до статті 110, додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 105, вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1) та зниження на інші власні кошти, пов'язані з позицією активів. Вартість експозиції позабалансової позиції з переліку, наведеного у додатку I, становить викладене нижче відсоткове співвідношення її номінальної вартості після зменшення коригувань на специфічний кредитний ризик та вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1):

(a) 100% для позиції з повним ризиком;

(b) 50% для позиції із середнім ризиком;

(d) 0% для позиції із низьким ризиком.

Позабалансові позиції, зазначені у другому реченні першого підпараграфа, повинні бути віднесені до категорій ризику, зазначених у додатку I.

Якщо установа застосовує комплексний метод фінансового забезпечення відповідно до статті 223, вартість експозицій реалізованих, розміщених або запозичених цінних паперів чи товарів у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів або операцій маржинального кредитування повинна бути збільшена на корекцію на волатильність, яка є належною для таких цінних паперів або товарів відповідно до статей 223-225.

2. Вартість експозиції деривативного інструмента, зазначеного у додатку II, повинна визначатися відповідно до глави 6 із урахуванням впливу договорів про новацію та інших угод про неттінг для цілей таких методів відповідно до глави 6. Вартість експозиції у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів, операцій із тривалим строком розрахунків або операцій маржинального кредитування може бути визначено відповідно до глави 6 або глави 4.

3. Якщо установа є предметом фінансово забезпеченого кредитного захисту, то вартість експозиції, що використовується для такої позиції, може бути доповнена відповідно до глави 4.

Стаття 112 — Класи експозицій

Кожну експозицію повинно бути віднесено до одного з таких класів експозицій:

(a) експозиції центральних урядів або центральних банків;

(b) експозиції регіональних урядів або місцевих органів;

(d) експозиції багатосторонніх банків розвитку;

(e) експозиції міжнародних організацій;

(f) експозиції установ;

(g) експозиції корпоративних суб'єктів;

(h) роздрібні експозиції;

(i) експозиції, забезпечені іпотекою нерухомого майна;

(j) дефолтні експозиції;

(k) експозиції, пов'язані з особливо високим ризиком;

(l) експозиції у формі облігацій з покриттям;

(m) позиції, що становлять позиції сек'юритизації;

(n) експозиції установ і корпоративних суб'єктів з короткостроковою кредитною оцінкою;

(o) експозиції у формі часток або акцій у компаніях колективного інвестування;

(p) експозиції власного капіталу;

(q) інші позиції.

Стаття 113 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій

1. Для обчислення сум зважених на ризик експозицій, вагу ризику застосовують до всіх експозицій, крім випадків, коли їх було вирахувано з власних коштів, відповідно до положень секції 2. Застосування ваги ризику здійснюється на основі класу експозиції, до якого експозицію віднесено, та її кредитної якості мірою, визначеною в секції 2. Кредитна якість може бути визначена шляхом посилання на кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання експортно-кредитних агентств відповідно до секції 3.

2. Для цілей застосування ваги ризику, як зазначено у параграфі 1, вартість експозиції множать на вагу ризику, вказану у секції 2 або визначену відповідно до положень секції 2.

3. Якщо експозиція є предметом кредитного захисту, вага ризику, що застосовується до такої позиції, може бути доповнена відповідно до глави 4.

4. Суми зважених на ризик експозицій для сек'юритизованих експозицій повинні обчислюватися відповідно до глави 5.

5. Експозиції, для яких не надано обчислень у секції 2, мають вагу ризику 100%.

6. За винятком експозицій, які входять до основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або елементів другого рівня, установа може, за умови попередньої згоди компетентних органів, ухвалити рішення щодо незастосування вимог параграфа 1 цієї статті до експозицій такої установи у контрагенті, який є його материнською установою, його дочірньою компанією, дочірньою компанією його материнської компанії або компанією, пов'язаною відносинами у розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС. Компетентні органи повинні мати повноваження на надання згоди, якщо виконуються такі умови:

(a) контрагент є установою, фінансовою установою або компанією з надання допоміжних послуг, на які поширюються відповідні пруденційні вимоги;

(b) контрагента включено до тієї самої повної консолідації, що й установу;

(d) контрагента створено в тій самій державі-члені, що й установу;

(e) відсутні поточні або потенційні істотні практичні або правові перешкоди для негайного переказу власних коштів або повернення зобов'язань від контрагента до установи.

Якщо установа, відповідно до цього параграфа, має право не застосовувати вимоги параграфа 1, вона може застосовувати вагу ризику 0%.

7. За винятком експозицій, які входять до елементів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня або другого рівня, установа може, за умови попередньої згоди компетентних органів, не застосовувати вимоги параграфа 1 цієї статті до експозицій контрагентів, з якими установа вступила до схеми інституційного захисту, яка представляє собою договірний або законний інструмент, який захищає такі установи та, зокрема, забезпечує їх ліквідність та платоспроможність з метою уникнення банкрутства, якщо необхідно. Компетентні органи повинні мати повноваження на надання згоди, якщо виконуються такі умови:

(a) виконуються вимоги, зазначені у пунктах (a), (d) та (e) параграфа 6;

(b) інструменти забезпечують здатність схеми інституційного захисту надавати необхідну підтримку відповідно до її зобов'язання з коштів, які негайно доступні їй;

(c) схема інституційного захисту має належні та одноманітно визначені системи для моніторингу і класифікації ризику, що надає повний аналіз ризикових ситуацій для усіх індивідуальних членів та схеми інституційного захисту в цілому, з відповідними можливостями здійснення впливу; зазначені системи повинні належним чином здійснювати моніторинг дефолтних експозицій відповідно до статті 178(1);

(d) схема інституційного захисту здійснює свій власний аналіз ризиків, який повідомляється індивідуальним членам;

(e) схема інституційного захисту створює і публікує на щорічній основі консолідований звіт, який складається з балансу, звіту про прибутки та збитки, звіту про фінансовий стан та звіту щодо ризиків, який стосується схеми інституційного захисту в цілому, або звіт, який складається з сукупного балансу, сукупного звіту про прибутки та збитки, звіту про фінансовий стан, звіту щодо ризиків, який стосується схеми інституційного захисту в цілому;

(f) члени схеми інституційного захисту зобов'язані заздалегідь, щонайменше за 24 місяці, повідомляти про своє бажання припинити існування схеми інституційного захисту;

(g) багаторазове застосування елементів, прийнятних для обчислення власних коштів (далі - багаторазове застосування), а також будь-яке неналежне створення власних коштів між членами схеми інституційного захисту повинні бути заборонені;

(h) схема інституційного захисту повинна ґрунтуватися на широкому членстві кредитних установ з переважно однорідним бізнес-профілем;

(i) достатність систем, зазначених у пунктах (c) і (d), підлягає схваленню та моніторингу через регулярні проміжки часу з боку компетентних органів.

Якщо установа, відповідно до цього параграфа, ухвалює рішення не застосовувати вимоги параграфа 1, вона може застосовувати вагу ризику 0%.

Секція 2

Вага ризику

Стаття 114 — Експозиції центральних урядів або центральних банків

1. До експозицій центральних урядів та центральних банків застосовується вага ризику 100%, крім випадків, коли застосовуються правила, визначені у параграфах 2-7.

2. Експозиції центральних урядів та центральних банків, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 1, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 1

Рівень кредитної якості

Вага ризику

20%

50%

100%

150%

3. Експозиції ЄЦБ мають вагу ризику 0%.

4. Експозиції центральних урядів держав-членів та центральних банків, деноміновані та профінансовані у національній валюті відповідного зазначеного центрального уряду та центрального банку, застосовується вага ризику 0%.

7. Якщо компетентні органи третьої країни, які застосовують наглядові та регуляторні положення, що є щонайменше еквівалентними застосовним у Союзі, присвоюють вагу ризику, яка є нижчою за величину, визначену у параграфах 1 і 2, до експозицій їхніх центральних урядів та центральних банків, деноміновані та профінансовані у національній валюті, установи можуть застосовувати вагу ризику до таких експозицій у такий самий спосіб.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до експозицій центральних урядів та центральних банків третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

Стаття 115 — Експозиції регіональних урядів або місцевих органів

1. Експозиції регіональних урядів або місцевих органів підлягають застосуванню ваги ризику так само, як і експозиції установ, крім випадків, коли їх розглядають як експозиції центральних урядів згідно з параграфами 2 або 4 або коли їм присвоюють вагу ризику, визначену в параграфі 5. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, визначені у статті 120(2), не застосовуються.

2. Експозиції регіональних урядів або місцевих органів вважаються експозиціями центрального уряду, у юрисдикції якого їх вони виникли, якщо не існує різниці у ризику між такими експозиціями з огляду на специфічні повноваження щодо збору доходів регіональних урядів або місцевих органів та наявності спеціальних інституційних механізмів, спрямованих на зменшення ризику дефолту.

Європейський банківський орган (EBA) повинен вести загальнодоступну базу даних регіональних урядів і місцевих органів Союзу, яких відповідні компетентні органи розглядають як експозиції своїх центральних урядів.

3. Експозиції церков або релігійних громад, створені у формі юридичних осіб відповідно до публічного права, мірою, якою вони забезпечують надходження податків відповідно до законодавства, яке надає їм таке право, повинні вважатися експозиціями регіональних урядів і місцевих органів. У цьому випадку параграф 2 не застосовується та, для цілей статті 150(1)(a), не виключається дозвіл на застосування стандартизованого підходу.

4. Якщо компетентні органи під юрисдикцією третьої країни, яка застосовує наглядові або регуляторні положення, які є щонайменше еквівалентними положенням, застосовним у Союзі, розглядають експозиції регіональних урядів або місцевих органів як експозиції третіх центральних урядів та якщо не існує різниці у ризику між такими експозиціями з огляду на специфічні повноваження щодо збору доходів регіональних урядів або місцевих органів та наявності спеціальних інституційних механізмів, спрямованих на зменшення ризику дефолту, установи можуть застосовувати вагу ризику до експозицій таких регіональних урядів та місцевих органів у такий самий спосіб.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

5. До експозицій регіональних урядів або місцевих органів держав-членів, які не згадані у параграфах 2-4 та які деноміновані і профінансовані у національній валюті відповідного регіонального уряду або місцевого органу, застосовують вагу ризику 20%.

Стаття 116 — Експозиції установ публічного сектора

1. До експозицій установ публічного сектора, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовують вагу ризику відповідно до рівня кредитної якості, до якого експозиції центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано установу публічного сектора, відносяться відповідно до таблиці 2:

Таблиця 2

Рівень кредитної якості, які присвоюють центральним урядам

Вага ризику

20%

50%

100%

150%

Для експозицій установ публічного сектора, інкорпорованих у країнах, центральний уряд яких не оцінено, вага ризику становить 100%.

2. До експозицій установ публічного сектора, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються правила відповідно до статті 120. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, визначені у статтях 119(2) та 120(2), не застосовуються до таких установ.

3. Для експозицій установ публічного сектора з початковим строком погашення три місяці або менше, вага ризику становить 20%.

4. У виняткових обставинах експозиції установ публічного сектора можуть розглядатися як експозиції центрального уряду, регіонального уряду або місцевого органу, у чиїй юрисдикції їх створено, якщо на думку компетентних органів такої юрисдикції, не існує різниці у ризику між такими експозиціями через існування належної гарантії центрального уряду, регіонального уряду або місцевого органу.

5. Якщо компетентні органи юрисдикції третьої країни, які застосовують наглядові і регуляторні положення, які є щонайменше еквівалентними тим, які застосовуються у Союзі, розглядають експозиції установ публічного сектора відповідно до параграфа 1 або 2, установи можуть визначати вагу ризику експозицій таких установ публічного сектора у такий самий спосіб. В іншому випадку, установи застосовують вагу ризику 100%.

Для цілей цього параграфа шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

Стаття 117 — Експозиції багатосторонніх банків розвитку

1. До експозицій багатосторонніх банків розвитку, не зазначених у параграфі 2, застосовуються ті самі правила, що й до експозицій установ. Правила щодо преференційності короткострокових експозицій, як вказано у статті 119(2), 120(2) та 121(3), не застосовуються.

Міжамериканська інвестиційна корпорація, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Центральний американський банк економічної інтеграції та Банк розвитку Латинської Америки вважаються багатосторонніми банками розвитку.

2. Експозиції таких багатосторонніх банків розвитку мають вагу ризику 0%:

(a) Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

(b) Міжнародна фінансова корпорація;

(d) Азійський банк розвитку;

(e) Африканський банк розвитку;

(f) Банк розвитку Ради Європи;

(g) Північний інвестиційний банк;

(h) Карибський банк розвитку;

(i) Європейський банк реконструкції та розвитку;

(j) Європейський інвестиційний банк;

(k) Європейський інвестиційний фонд;

(l) Багатостороння інвестиційна гарантійна агенція;

(m) Міжнародна фінансова організація з імунізації;

(n) Ісламський банк розвитку;

(o) Міжнародна асоціація розвитку;

(p) Азійський банк інфраструктурних інвестицій.

Комісію уповноважено вносити зміни до цього Регламенту шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статті 462, спрямовані на внесення змін, відповідно до міжнародних стандартів, у частині переліку багатосторонніх банків розвитку, зазначених у першому підпараграфі.

3. Вага ризику у 20% повинна застосовуватися до частки несплаченого капіталу, підписаного Європейським інвестиційним фондом.

Стаття 118 — Експозиції міжнародних організацій

Експозиції таких міжнародних організацій мають вагу ризику 0%:

(a) Європейський Союз та Європейське співтовариство з атомної енергії;

(b) Міжнародний валютний фонд;

(d) Європейський фонд фінансової стабільності;

(e) Європейський стабілізаційний механізм;

(f) міжнародна фінансова установа, заснована двома чи більше державами-членами, метою діяльності якої є мобілізація фінансування та надання фінансової допомоги на користь її членів, у яких існують серйозні фінансові проблеми чи загроза їх виникнення.

Стаття 119 — Експозиції установ

1. До експозицій установ, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються вага ризику відповідно до статті 120. До експозицій установ, для яких не доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовуються вага ризику відповідно до статті 121.

2. До експозицій установ зі строком погашення три місяці або менше, які деноміновано та профінансовано у національній валюті позичальника, застосовується вага ризику, яка на одну категорію менш вигідна порівняно з преференційною вагою ризику, як описано у статті 114(4)-(7), що застосовується до експозицій центрального уряду, під юрисдикцією якого інкорпоровано установу.

3. До жодних експозицій із залишковим строком погашення три місяці або менше, які деноміновано та профінансовано у національній валюті позичальника, не застосовується вага ризику менше 20%.

4. Експозиції установи у формі мінімальних резервів, як вимагається ЄЦБ або центральним банком держави-члена, що їх повинна сформувати установа, мають бути зважені на ризик як експозиції центрального банку відповідної держави-члена, за умови що:

(a) резерви сформовано відповідно до Регламенту Європейського Центрального Банку (ЄС) № 1745/2003 від 12 вересня 2003 року про застосування мінімальних резервів (-21), або відповідно до національних вимог, які є в усіх суттєвих аспектах еквівалентними вимогам зазначеного Регламенту;

(b) у разі банкрутства або неплатоспроможності установи, у якій утримуються резерви, резерви підлягають повній і своєчасній виплаті установі, та вони не використовуються для виконання інших зобов'язань установи.

5. Експозиції фінансових установ, які авторизовані та підлягають нагляду з боку компетентних органів і які підпадають під дію пруденційних вимог, що є порівнянними з вимогами, які застосовуються до установ у розрізі надійності, повинні розглядатися як експозиції установ.

Для цілей цього параграфа пруденційні вимоги, встановлені в Регламенті (ЄС) № 2019/2033, вважаються порівнянними з вимогами, які застосовуються до установ у розрізі надійності.

Стаття 120 — Експозиції оцінених установ

1. Експозиції установ із залишковим строком погашення понад три місяці, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 3, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 3

Рівень кредитної якості

Вага ризику

20%

50%

100%

150%

2. Експозиції установ із залишковим строком погашення до трьох місяців, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 4, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 4

Рівень кредитної якості

Вага ризику

20%

50%

150%

3. Взаємозв'язок між правилами щодо короткострокового кредитного оцінювання відповідно до статті 131 і загальних преференційних правил для короткострокових експозицій, визначених у параграфі 2, повинен визначатися у такий спосіб:

(a) Якщо відсутня оцінка короткострокової експозиції, до усіх експозицій установ зі строком погашення до трьох місяців застосовуються загальні преференційні правила щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2;

(b) Якщо наявна короткострокова оцінка і така оцінка визначає застосування більш вигідної або ідентичної ваги ризику, ніж застосування загальних преференційних правил щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2, тоді короткострокове оцінювання повинне використовуватися лише для такої конкретної експозиції. До інших короткострокових експозицій застосовуються загальні преференційні правила щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2;

(c) Якщо наявна короткострокова оцінка і така оцінка визначає застосування менш вигідної ваги ризику, ніж застосування загальних преференційних правил щодо короткострокових експозицій, як визначено у параграфі 2, тоді загальні преференційні правила не застосовуються щодо короткострокових експозицій, та до всіх короткострокових вимог без рейтингу застосовується така сама вага ризику, яка була застосована згідно з конкретною короткостроковою оцінкою.

Стаття 121 — Експозиції установ без рейтингу

1. До експозицій установ, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовують вагу ризику відповідно до рівня кредитної якості, до якого експозиції центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано установу, відносяться відповідно до таблиці 5:

Таблиця 5

Рівень кредитної якості, які присвоюють центральним урядам

Вага ризику експозиції

20%

50%

100%

150%

2. Для експозицій установ без рейтингу, інкорпорованих у країнах, центральний уряд яких не оцінено, вага ризику становить 100%.

3. Для експозицій установ з початковим строком погашення три місяці або менше, вага ризику становить 20%.

4. Незважаючи на параграфи 2 і 3, для експозицій установ без рейтингу, які належать до торговельного фінансування, як зазначено в пункті (b) другого підпараграфа статті 162(3), вага ризику повинна становити 50%, та якщо залишковий строк погашення таких експозицій неоцінених установ, які належать до торговельного фінансування, становить три місяці або менше, вага ризику повинна становити 20%.

Стаття 122 — Експозиції корпоративних суб'єктів

1. До експозицій, для яких доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 6, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 6

Рівень кредитної якості

Вага ризику

20%

50%

100%

150%

2. До експозицій, для яких не доступна кредитна оцінка, застосовують вагу ризику 100% або вагу ризику експозицій центрального уряду юрисдикції, у якій інкорпоровано корпоративні органи, залежно від того яка з них є вищою.

Стаття 123 — Роздрібні експозиції

До експозицій, які відповідають наведеним нижче критеріям, застосовується вага ризику 75%:

(a) експозиції фізичної особи або осіб, або малих чи середніх підприємств (МСП);

(b) експозиція повинна бути однією зі значної кількості експозицій з подібними характеристиками, пори цьому ризики, пов'язані з такою операцією надання в позику, мають бути незначними;

(c) загальна сума, заборгована перед установою та її материнськими компаніями і їх дочірніми компаніями, включно з будь-якими експозиціями у дефолті, з боку клієнта-боржника або групи пов'язаних клієнтів, проте за винятком експозицій, які повністю забезпечені житловою нерухомістю під заставою, яких віднесено до класу експозиції, встановленого у пункті (i) статті 112, не повинна перевищувати, згідно з відомими установі даними, суму в 1 мільйон євро. Установа повинна здійснити розсудливі кроки для отримання таких даних.

Цінні папери не можуть належати до класу експозицій «роздрібні експозиції».

Експозиції, які не відповідають критеріям, зазначеним у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, не можуть належати до класу експозицій «роздрібні експозиції».

Поточна вартість мінімальних роздрібних орендних платежів не може належати до класу експозицій «роздрібні експозиції».

Експозиція, що виникає з кредитів, наданих кредитною установою пенсіонерам або працівникам за безстроковим договором на умовах безумовного перерахування частини пенсії або заробітної плати позичальника на користь такої кредитної установи, має вагу ризику 35% за умови, що дотримано усі такі умови:

(a) з метою виплати позики позичальник беззастережно уповноважує пенсійний фонд або роботодавця здійснювати прямі платежі на користь кредитної установи шляхом вирахування щомісячних платежів за кредит зі щомісячної пенсії або заробітної плати позичальника;

(b) ризики смерті, непрацездатності, безробіття або зменшення чистої місячної пенсії чи заробітної плати позичальника належним чином покриваються за допомогою страхового полісу, укладеного позичальником на користь кредитної установи;

(c) щомісячні платежі, які має здійснювати позичальник за усіма кредитами, які відповідають умовам, визначеним у пунктах (a) та (b), загалом не перевищують 20% чистої місячної пенсії або заробітної плати позичальника;

(d) максимальний початковий строк погашення позики дорівнює або є менший за десять років.

Стаття 124 — Експозиції, забезпечені іпотекою нерухомого майна

1. Експозиції або будь-якій її частині, повністю забезпеченій іпотекою нерухомого майна, призначається вага ризику 100%, якщо умови, визначені у статтях 125 або 126, не виконуються, за винятком будь-якої частини експозиції, яку відносять до іншого класу експозиції. Частині експозиції, яка перевищує іпотечну вартість нерухомого майна, призначається вага ризику, що застосовується до незабезпечених експозицій відповідного контрагента.

Частина експозиції, яка вважається повністю забезпеченою нерухомим майном, не повинна перевищувати суми забезпечення згідно з ринковою вартістю або в тих державах-членах, які встановили суворі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування в законодавчих чи нормативних актах, вартість іпотечного кредитування відповідного нерухомого майна.

1a. Для цілей параграфа 2, держави-члени призначають орган, який буде відповідальним за застосування цієї статті. Таким органом буде компетентний орган або призначений орган.

Якщо органом, призначеним державою-членом для застосування цієї статті, є компетентний орган, він забезпечує належне інформування відповідних національних органів та організацій, які мають макропруденційні повноваження, про намір компетентного органу використовувати цю статтю, та що їх належним чином залучено до оцінювання застережень щодо фінансової стабільності у своїй державі-члені відповідно до параграфа 2.

Якщо орган, призначений державою-членом для застосування цієї статті, відрізняється від компетентного органу, держава-член ухвалює необхідні положення для забезпечення належної координації та обміну інформацією між компетентним органом та призначеним органом для належного застосування цієї статті. Зокрема, органи повинні тісно співпрацювати та обмінюватися усією інформацією, яка може бути необхідною для належного виконання покладених на призначений орган повноважень відповідно до цієї статті. Така співпраця має на меті уникнути будь-якої форми дублювання чи неузгодженості дій між компетентним органом та призначеним органом, а також забезпечити взаємодію з іншими заходами, при цьому до уваги повинно бути належним чином взято заходи, передбачені статтею 458 цього Регламенту та статтею 133 Директиви 2013/36/ЄС.

2. На підставі даних, зібраних згідно зі статтею 430a, та на підставі будь-яких інших відповідних показників, орган, призначений відповідно до параграфа 1а цієї статті, періодично і щонайменше щорічно оцінює, наскільки експозиції з вагою ризику 35% одного або більше сегментів майна, які забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, як зазначено в статті 125, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, та наскільки експозиції з вагою ризику 50%, які забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, як зазначено в статті 126, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, належним чином враховує:

(a) досвід втрат за експозиціями, які забезпечені нерухомим майном;

(b) перспективні тенденції розвитку ринків нерухомого майна.

Якщо на підставі оцінювання, зазначеного у першому підпараграфі цього параграфа, орган, призначений відповідно до параграфа 1а цієї статті, доходить висновку, що вага ризику, передбачена у статті 125(2) або 126(2), не відображає належним чином фактичні ризики, пов'язані з експозицією одного або кількох сегментів майна, які повністю забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу, та якщо він вважає, що неналежність величин ваги ризику може мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність у державі-члені, він може збільшити вагу ризику, що застосовується до таких експозицій, у межах, визначених у четвертому підпараграфі цього параграфа, або встановити жорсткіші критерії, ніж встановлені у статті 125(2) або 126(2).

Орган, призначений згідно з параграфом 1а цієї статті, повідомляє Європейський банківський орган (EBA) та ESRB про будь-які коригування ваги ризиків та критеріїв, що застосовуються відповідно до цього параграфа. Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, ЕВА та ESRB повинні надати свій висновок відповідній державі-члену. Європейський банківський орган (EBA) та ESRB публікують дані про вагу ризиків та критерії ризиків для експозицій, зазначених у статтях 125, 126 та пункті (a) статті 199(1), залежно від того, який варіант реалізує відповідний орган.

Для цілей другого підпараграфа цього параграфа орган, призначений відповідно до параграфа 1а, може встановлювати ваги ризиків в таких діапазонах:

(a) від 35% до 150% для експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна;

(b) від 50% до 150% для експозицій, забезпечених іпотекою комерційного нерухомого майна.

3. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 1а, встановлює вищі значення ваги ризиків або суворіші критерії відповідно до другого підпараграфа параграфа 2, установи повинні мати шестимісячний перехідний період для їх застосування.

4. Європейський банківський орган (EBA) у тісній співпраці з ESRB розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення суворих критеріїв для оцінювання вартості іпотечного кредитування, зазначених у параграфі 1, та типів факторів, які потрібно враховувати при оцінюванні відповідності ваги ризику, зазначеної у першому підпараграфі параграфа 2.

Європейський банківський орган (EBA) надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2019 року.

5. ESRB може надавати у вигляді рекомендацій відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010 та у тісній співпраці з Європейським банківським органом (EBA) настанови органам, призначеним згідно з параграфом 1a цієї статті, стосовно такого:

(a) факторів, які можуть «мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність», як зазначено у другому підпараграфі параграфа 2; та

(b) індикативні бенчмарки, які орган, призначений відповідно до параграфа 1а, повинен враховувати при визначенні вищих значень ваги ризику.

6. Установи держави-члена застосовують ваги та критерії ризику, які були визначені органами іншої держави-члена відповідно до параграфа 2 до всіх відповідних експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, розташованого в одній або більше частин такої держави-члена.

Стаття 125 — Експозиції, повністю і комплексно забезпечені іпотеками житлового нерухомого майна

1. Крім випадків, коли компетентні органи вирішили інакше відповідно до статті 124(2), до експозицій, повністю і комплексно забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, застосовують такі положення:

(a) до експозицій або будь-якої частини експозиції, повністю і комплексно забезпеченої іпотеками житлової нерухомості, у якому мешкає або яке здає в оренду власник чи бенефіціарний власник, у випадку приватних інвестиційних компаній, застосовується вага ризику 35%;

(b) до експозиції орендаря відповідно до операції оренди майна стосовно житлової нерухомості, за яким установа є орендодавцем, а орендар має можливість купівлі, застосовується вага ризику 35%, за умови, що експозиція установи повністю і комплексно забезпечена її правом власності на майно.

2. Установи повинні вважати експозицію або будь-яку частину експозиції повністю і комплексно забезпеченою для цілей параграфа 1 лише у разі, якщо задоволено такі умови:

(a) вартість майна не повинна суттєво залежати від кредитної якості позичальника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника не повинен суттєво залежати від ефективності базисного майна або проекту, але повинен залежати від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів не повинна бути суттєво залежною від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави. Для зазначених інших джерел установи повинні визначити максимальні співвідношення між кредитом і доходом у рамках їхньої кредитної політики та отримати належне підтвердження відповідного доходу під час видачі кредиту;

(d) якщо інше не визначено відповідно до статті 124(2), частина кредиту, до якої застосовується вага ризику 35%, не перевищує 80% ринкової вартості відповідного майна або 80% вартості іпотечного кредитування відповідного майна у державах-членах, які визначили жорсткі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування згідно з положеннями законів чи регуляторних актів.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які повністю і комплексно забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна, розташованого на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок житлового нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують такі ліміти:

(a) втрати, які випливають з позики під заставу житлового нерухомого майна до 80% ринкової вартості або 80% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли вирішено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з позики під заставу житлового нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

4. Якщо будь-які обмеження, зазначені у параграфі 3, не задоволені у відповідному році, можливість застосування параграфа 3 повинна припинитися, та умова, визначена у пункті (b) параграфа 2, повинна застосовуватися доти, доки у наступному році відбудеться задоволення умов, визначених у параграфі 3.

Стаття 126 — Експозиції, повністю і комплексно забезпечені іпотеками комерційного нерухомого майна

1. Крім випадків, коли компетентні органи вирішили інакше відповідно до статті 124(2), до експозицій, повністю і комплексно забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, застосовують такі положення:

(a) до експозицій або будь-якої частини експозиції, повністю і комплексно забезпеченої іпотеками офісів або інших комерційних приміщень, може застосовуватися вага ризику 50%;

(b) до експозицій, пов'язаних із операціями оренди майна щодо офісів або інших комерційних приміщень, відповідно до яких установа є орендодавцем, а орендар має право купівлі, застосовується вага ризику 50% за умови, що експозиція установи повністю і комплексно забезпечена її правом власності на майно.

(d) якщо інше не передбачено відповідно до статті 124(2), до частини кредиту, яка не перевищує 50% ринкової вартості майна або 60% вартості іпотечного кредитування, застосовується вага ризику 50%, якщо статтею 124(2) не передбачено інше, відповідного майна у державах-членах, які визначили жорсткі критерії для оцінювання вартості іпотечного кредитування згідно з положеннями законів чи регуляторних актів.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які повністю і комплексно забезпечені іпотекою комерційного нерухомого майна, розташованого на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок комерційного нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують такі ліміти:

(a) втрати, які випливають з позики під заставу комерційного нерухомого майна до 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли вирішено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна;

(b) загальні втрати, які випливають з позики під заставу комерційного нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна.

Стаття 127 — Дефолтні експозиції

1. До незабезпеченої частини будь-якої позиції, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язань відповідно до статті 178, або у випадку роздрібних експозицій, до незабезпеченої частини будь-якого кредитного інструменту, за яким відбулося прострочення виконання зобов'язань відповідно до статті 178, застосовується вага ризику:

(a) 150% у випадках, коли сума коригувань на специфічний кредитний ризик та сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), становить менше 20% незабезпеченої частини вартості експозиції, якщо такі коригування на специфічний кредитний ризик і вирахування не застосовувалися;

(b) 100% у випадках, коли сума коригувань на специфічний кредитний ризик та сум, вирахуваних відповідно до пункту (m) статті 36(1), становить не менше 20% незабезпеченої частини вартості експозиції, якщо такі коригування на специфічний кредитний ризик та вирахування не застосовувалися.

2. Для цілей визначення забезпеченої частини простроченої позиції, прийнятними забезпеченнями і гарантіями вважаються забезпечення і гарантії, які є прийнятними для цілей пом'якшення кредитного ризику відповідно до глави 4.

3. До вартості експозиції, яка залишається після коригувань на специфічний кредитний ризик експозицій, повністю і комплексно забезпечених іпотеками житлового нерухомого майна відповідно до статті 125, застосовується вага ризику 100%, якщо настав дефолт відповідно до статті 178.

4. До вартості експозиції, яка залишається після коригувань на специфічний кредитний ризик експозицій, повністю і комплексно забезпечених іпотеками комерційного нерухомого майна відповідно до статті 126, застосовується вага ризику 100%, якщо настав дефолт відповідно до статті 178.

Стаття 128 — Позиції, пов'язані з особливо високим ризиком

1. Установи повинні застосовувати вагу ризику 150% до експозицій, які пов'язані з особливо високим ризиком.

2. Для цілей цієї статті установи повинні вважати будь-яку із зазначених нижче експозицій експозиціями, пов'язаними з особливо високим ризиком:

(a) інвестиції у венчурні фірми, крім випадків, коли до таких інвестицій застосовується підхід згідно зі статтею 132;

(b) інвестиції у приватний власний капітал, крім випадків, коли до таких інвестицій застосовується підхід згідно зі статтею 132;

3. Під час оцінювання того, чи пов'язана експозиція, крім експозицій, зазначених у параграфі 2, з особливо високими ризиками, установи повинні брати до уваги такі характеристики ризику:

(a) існування високого ризику втрати в результаті дефолту боржника;

(b) неможливість адекватної оцінки того, чи підпадає експозиція під дію пункту (a).

Європейський банківський орган (EBA) повинен видати настанови, які визначають типи експозицій, пов'язаних з особливо високим ризиком, та відповідні обставини, у яких він може виникати.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 129 — Експозиції у формі облігацій з покриттям

1. Щоб відповідати критеріям для застосування преференційного підходу, визначеного в параграфах 4 та 5 цієї статті, облігації з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162 (-22), повинні відповідати вимогам, визначеним у параграфах 3, 3a та 3b цієї статті, і повинні бути забезпечені будь-якими з таких прийнятних активів:

(a) експозиціями центральних урядів, центральних банків Європейської системи центральних банків, установ публічного сектора, регіональних урядів або місцевих органів у Союзі, або гарантовані ними;

(b) експозиціями центральних урядів третіх країн, центральних банків третіх країн, багатосторонніх банків розвитку, міжнародних організацій або гарантовані ними, до яких застосовується рівень кредитної якості 1, відповідно до визначення цієї глави, та експозиціями установ публічного сектора третіх країн, регіональних урядів третіх країн або місцевих органів третіх країн або гарантовані ними, вага ризику яких визначається як для експозицій установ або центральних урядів та центральних банків відповідно до статті 115(1) або (2), або статті 116(1), (2) або (4) відповідно, та які належать до рівня кредитної якості 1, відповідно до визначення цієї глави, та експозиції у розумінні цього пункту, які належать принаймні до рівня кредитної якості 2, відповідно до визначення цієї глави, за умови, що вони не перевищують 20% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям установ, що здійснили випуск;

(c) експозиціями до кредитних установ, які відповідають рівню кредитної якості 1 або 2, або експозиціями до кредитних установ, які відповідають рівню кредитної якості 3, якщо такі експозиції існують у формі:

(i) короткострокових депозитів із початковим строком погашення, що не перевищує 100 днів, якщо вони використовуються для виконання вимоги щодо буферного запасу ліквідності пулу покриття відповідно до статті 16 Директиви (ЄС) 2019/2162; або

(ii) деривативних контрактів, які відповідають вимогам у статті 11(1) зазначеної Директиви, якщо це дозволено компетентними органами;

(d) позиками, забезпеченими житловою нерухомістю щонайменше до рівня не нижче основної суми обтяження у поєднанні з будь-якими іншими попередніми обтяженнями та 80% вартості заставленого майна;

(e) житловими кредитами, повністю гарантованим прийнятним надавачем захисту, зазначеним у статті 201, які кваліфіковано для рівня кредитної якості 2 або вище, як визначено у цій главі, якщо частки кожного з цих кредитів, що використовуються для виконання вимоги, викладеної у цьому параграфі, щодо забезпечення заставою облігацій з покриттям, не перевищують 80% вартості відповідного житлового нерухомого майна, розташованого у Франції, і якщо співвідношення між кредитом і доходами становить щонайбільше 33% на момент надання кредиту. При наданні кредиту має бути відсутнє обтяження іпотекою житлового нерухомого майна, та для кредитів, виданих від 01 січня 2014 року, позичальник повинен бути зобов'язаний за договором не обтяжувати майно без згоди кредитної установи, яка надала кредит. Співвідношення між кредитом і доходами визначається як частка валового доходу позичальника, яка покриває виплату за кредитом, включно з відсотками. Надавач захисту повинен бути або фінансовою установою, діяльність якої дозволено компетентними органами та яка перебуває під їх наглядом та до якої застосовуються пруденційні вимоги, які є порівнянними з вимогами, що застосовуються до установ стосовно надійності, або установою чи страховою компанією. Він повинен створити фонд взаємних гарантій або еквівалентний захист для страхових компаній з метою поглинання втрат від кредитного ризику, при цьому з боку компетентних органів повинне здійснюватися його періодичне калібрування. І кредитна установа, і надавач захисту повинні здійснювати оцінку кредитоспроможності позичальника;

(f) позиками, забезпеченими комерційним нерухомим майном щонайменше до рівня не нижче основної суми обтяжень у поєднанні з будь-якими попередніми обтяженнями та і 60% вартості заставленого майна. Позики, забезпечені комерційним нерухомим майном, є прийнятними, коли співвідношення позики до вартості у 60% перевищується до максимального рівня 70%, якщо вартість всіх активів, заставлених як забезпечення для облігацій з покриттям, перевищує щонайменше 10%, і вимоги власників облігацій відповідають вимогам правової визначеності, викладеним у главі 4. Вимоги власників облігацій повинні мати пріоритет над усіма іншими вимогами щодо застави;

(g) позиками, забезпеченими морськими обтяженнями щодо суден у розмірі до різниці між 60% вартістю заставленого судна і вартістю будь-яких попередніх морських обтяжень.

Для цілей параграфа 1а, експозиції, створені внаслідок передачі і управління платежами боржників за позиками, забезпеченими заставленим майном за борговими цінними паперами, або внаслідок передачі та управління ліквідаційними надходженнями стосовно таких позик, не повинні враховуватися при розрахуванні лімітів, зазначених у вказаному параграфі.

1a. Для цілей пункту (c) першого підпараграфа параграфа 1 застосовуються такі положення:

(a) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, експозиція не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(b) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2, експозиція не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(c) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3 і які мають форму короткострокових депозитів, як зазначено в пункті (c)(i) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, або форму деривативних контрактів, як зазначено в пункті (c)(ii) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, загальна експозиція не повинна перевищувати 8% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента; компетентні органи, призначені згідно зі статтею 18(2) Директиви (ЄС) 2019/2162, можуть, після консультацій з EBA, дозволити експозиції до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3, у формі деривативних контрактів за умови, що можна задокументувати значні потенційні проблеми з концентрацією у відповідних державах-членах у зв'язку із застосуванням вимог щодо рівнів кредитної якості 1 і 2, зазначених у цьому параграфі;

(d) загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, 2 або 3, не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента, а загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2 або 3, не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента.

1b. Параграф 1а цієї статті не застосовується до використання облігацій з покриттям у якості прийнятного забезпечення, як дозволено відповідно до статті 8 Директиви (ЄС) 2019/2162.

1c. Для цілей пункту (d) першого підпараграфа параграфа 1 ліміт у розмірі 80% застосовується до кожної окремої позики, визначає частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинен застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

1d. Для цілей пунктів (f) та (g) першого підпараграфа параграфа 1 ліміти в розмірі 60% або 70% застосовуються до кожної окремої позики, визначають частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинні застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

2. Ситуації, зазначені у пунктах (a)-(f) параграфа 1, повинні також включати заставу, що обмежується законодавством виключно для цілей захисту власників облігацій від втрат.

3. Для нерухомого майна та суден, які слугують забезпеченням для облігацій з покриттям, що відповідають цьому Регламенту, повинні бути виконані вимоги, визначені у статті 208. Моніторинг вартості майна згідно з пунктом (a) статті 208(3) повинен проводитися часто, принаймні щорічно для всього нерухомого майна та суден.

3a. На додаток до забезпечення прийнятними активами, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, облігації з покриттям підпадають під мінімальний рівень надлишкового забезпечення в розмірі 5%, як означено в пункті (14) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162.

Для цілей першого підпараграфа цього параграфа загальна номінальна сума всіх активів покриття, як означено в пункті (4) статті 3 зазначеної Директиви, повинна бути принаймні такою самою, як загальна номінальна сума непогашених облігацій з покриттям (далі - номінальний принцип), і повинна включати прийнятні активи, як визначено в параграфі 1 цієї статті.

Держави-члени можуть встановити нижчий мінімальний рівень надлишкового забезпечення для облігацій з покриттям або уповноважити свої компетентні органи встановити такий рівень за умови, що:

(a) розрахування надлишкового забезпечення ґрунтується на офіційному підході з урахуванням базисного ризику активів, або оцінка активів відповідає вартості іпотечного кредитування; та

(b) мінімальний рівень надлишкового забезпечення не нижчий ніж 2% згідно з номінальним принципом, зазначеним у статтях 15(6) та (7) Директиви (ЄС) 2019/2162.

Активи, які забезпечують мінімальний рівень надлишкового забезпечення, не повинні підпадати під дію лімітів розміру експозиції, визначених у параграфі 1а і не повинні зараховуватися в рахунок таких лімітів.

3b. Прийнятні активи, зазначені в параграфі 1 цієї статті, можуть бути включені до пулу покриття як активи заміщення, як означено в пункті (13) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162, згідно з лімітами кредитної якості та розміру експозиції, визначеними в параграфах 1 і 1а цієї статті.

4. До облігацій з покриттям, для яких доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику відповідно до таблиці 6а, яка відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання згідно зі статтею 136.

Таблиця 6а

Рівень кредитної якості

Вага ризику

10%

20%

50%

100%

5. До облігацій з покриттям, для яких не доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику на основі ваги ризику, що застосовується до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю установ, що здійснюють їх випуск. Застосовуються такі співвідношення між вагою ризику:

(a) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 20%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 10%;

(b) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 50%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 20%;

(c) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 100%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 50%;

(d) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 150%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 100%;

6. До облігацій з покриттям, випущених до 31 грудня 2007 року, не застосовуються вимоги, встановлені в параграфах 1, 1a, 3, 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

7. До облігацій з покриттям, випущених до 08 грудня 2022 року, які відповідають вимогам, встановленим у цьому Регламенті і застосовним станом на дату їх випуску не застосовуються вимоги параграфів 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

Стаття 130 — Позиції, що становлять позиції сек'юритизації

Суми зважених на ризик експозицій для позицій сек'юритизації повинні обчислюватися відповідно до глави 5.

Стаття 131 — Експозиції установ і корпоративних суб'єктів з короткостроковою кредитною оцінкою

Експозиції установ та експозиції корпоративних суб'єктів, для яких доступна короткострокова кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 7, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 7

Рівень кредитної якості

Вага ризику

20%

50%

100%

150%

Стаття 132 — Вимоги до власних коштів для експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування

1. Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій у компаніях колективного інвестування шляхом множення суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування, розрахованої згідно з підходами, зазначеними в першому підпараграфі параграфа 2, на відсоток паїв або акцій, які утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені в параграфі 3 цієї статті, установи можуть застосовувати наскрізний підхід згідно зі статтею 132a(1) або підхід на основі мандату згідно зі статтею 132a(2).

Згідно зі статтею 132b(2), установи, які не засовують наскрізний підхід або підхід на основі мандату, повинні присвоювати вагу ризику 1250% (далі - резервний підхід) до їхніх експозицій у формі паїв або акцій компанії колективного інвестування.

Установи можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування з використанням комбінації підходів, зазначених у цьому параграфі, за умови виконання умов для використання таких підходів.

3. Установи можуть визнати суму зважених на ризик експозицій для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, у разі виконання всіх таких умов:

(a) компанія колективного інвестування є одним із таких суб'єктів:

(i) компанією колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS), що регулюється Директивою 2009/65/ЄС;

(ii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, зареєстрований згідно зі статтею 3(3) Директиви 2011/61/ЄС;

(iii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, авторизований згідно зі статтею 6 Директиви 2011/61/ЄС;

(iv) АІФ, яким управляє КАІФ з третьої країни, авторизований згідно зі статтею 37 Директиви 2011/61/ЄС;

(v) АІФ з третьої країни, яким управляє КАІФ з третьої країни і паї якого реалізуються згідно зі статтею 42 Директиви 2011/61/ЄС;

(vi) АІФ з третьої країни, паї якого не реалізуються в Союзі і яким управляє КАІФ з третьої країни, що має осідок у третій країні, що охоплюється делегованим актом, зазначеним у статті 67(6) Директиви 2011/61/ЄС;

(b) статут або еквівалентний документ компанії колективного інвестування включає таке:

(i) перелік категорій активів, у які компанії колективного інвестування дозволено інвестувати;

(ii) якщо застосовуються інвестиційні ліміти, відносні ліміти та методології їх розрахування;

(c) звітування компанії колективного інвестування або управлінської компанії компанії колективного інвестування перед установою відповідає таким вимогам:

(i) про експозиції компанії колективного інвестування звітують принаймні з такою самою періодичністю, як і про експозиції установи;

(ii) рівень деталізації фінансової інформації достатній для того, щоб установа мала змогу розрахувати суму зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з підходом, вибраним установою;

(iii) якщо установа застосовує наскрізний підхід, інформацію про базисні експозиції перевіряє незалежна третя особа.

Як відступ від пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, багатосторонні та двосторонні банки розвитку та інші установи, які інвестують у компанію колективного інвестування спільно з багатосторонніми та двосторонніми банками розвитку, можуть визначати суму зваженої на ризик експозиції для експозицій такої компанії колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, за умови, що виконуються умови, визначені в пунктах (b) і (c) першого підпараграфа цього параграфа, і що інвестиційний мандат компанії колективного інвестування обмежує типи активів, у які може інвестувати компанія колективного інвестування, активами, які сприяють сталому розвитку у країнах, що розвиваються.

Установи повинні повідомити компетентний орган компаній колективного інвестування про відділи торгових операцій, до яких вони застосовують підхід, зазначений у другому підпараграфі.

Як відступ від пункту (c) першого підпараграфа, якщо установа визначає суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходом на основі мандату, звітування компанії колективного інвестування або управлінської компанії колективного інвестування перед установою може обмежуватися інвестиційним мандатом компанії колективного інвестування та будь-якими його змінами і може здійснюватися, тільки коли установа вперше набуває експозицію до компанії колективного інвестування і коли змінюється інвестиційний мандат компанії колективного інвестування.

4. Установи, які не мають достатніх даних або інформації для розрахування суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, можуть використовувати розрахунки третьої особи в разі виконання всіх таких умов:

(a) третя особа є одним із таких суб'єктів:

(i) депозитарною установою або депозитарною фінансовою установою компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такій депозитарній установі або депозитарній фінансовій установі;

(ii) для компаній колективного інвестування, до яких не застосовується пункт (i) цієї статті, управлінською компанією, за умови, що така компанія відповідає умові, визначеній у пункті (a) параграфа 3(a);

(b) третя особа здійснює розрахунок згідно з підходами, визначеними у статті 132a(1), (2) або (3), якщо застосовно;

Установи, які використовують розрахунки третіх осіб, повинні множити суму зваженої на ризик експозиції для експозиції компаній колективного інвестування на коефіцієнт 1,2.

Як відступ від другого підпараграфа, якщо установа має необмежений доступ до детальних розрахунків, які здійснюються третьою особою, коефіцієнт 1,2 не застосовується. Установа повинна надати такі розрахунки своєму компетентному органу за його запитом.

5. Якщо установа застосовує підходи, зазначені у статті 132a, для цілей розрахування суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування (далі - компанія колективного інвестування 1-го рівня) і будь-яка з базисних експозицій компанії колективного інвестування 1-го рівня є експозицією у формі паїв або акцій іншої компанії колективного інвестування (далі - компанія колективного інвестування 2-го рівня), сума зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування 2-го рівня може розрахуватися з використанням будь-якого з трьох підходів, описаних у параграфі 2 цієї статті. Установа може використовувати наскрізний підхід для розрахування сум зважених на ризик експозицій компаній колективного інвестування на рівні 3 та будь-якому подальшому рівні, тільки якщо вона використовувала цей підхід для розрахунку на попередньому рівні. За будь-якого іншого сценарію вона повинна використовувати резервний підхід.

6. Сума зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування, розрахована згідно з наскрізним підходом і підходом на основі мандату, визначених у статті 132a(1) та (2), обмежується зваженою на ризик сумою експозицій таких компаній колективного інвестування, розрахованою згідно з резервним підходом.

7. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи, які застосовують наскрізний підхід згідно зі статтею 132a(1), можуть розраховувати суму зважених на ризик експозицій для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування шляхом множення вартості таких експозицій, розрахованої згідно зі статтею 111, на вагу ризику (

) розраховану згідно з формулою, визначеною у статті 132c, у разі виконання таких умов:

(a) установи визначають вартість їхніх часток участі в паях або акціях компанії колективного інвестування за історичною вартістю, а вартість базисних активів - за справедливою вартістю, якщо вони використовують наскрізний підхід;

(b) зміна ринкової вартості паїв або акцій, для яких установи визначають вартість за історичною вартістю, не змінює ні суму власних коштів таких установ, ні вартість експозиції, пов'язаної з такими частками участі.

Стаття 132a — Підходи до обчислення сум зважених на ризик експозицій компаній колективного інвестування

1. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування, повинні наскрізно врахувати такі експозиції при розрахуванні суми зважених на ризик експозиції компанії колективного інвестування, зважуючи на ризик всі базисні експозиції компанії колективного інвестування, так ніби вони безпосередньо утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які не мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування для використання наскрізного підходу, можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для таких експозицій згідно з лімітами, визначеними в мандаті компанії колективного інвестування та у відповідному праві.

Установи повинні здійснювати розрахунки, зазначені в першому підпараграфі згідно з припущенням, що компанія колективного інвестування спершу набуває експозиції в максимальному обсязі, дозволеному мандатом або відповідним правом, у формі експозицій, що призводять до найвищої вимоги до власних коштів, а потім продовжує набувати експозиції в порядку спадання до досягнення загального ліміту експозицій, і що компанія колективного інвестування застосовує леверидж у максимальному обсязі, дозволеному її мандатом або відповідним правом, якщо застосовно.

Установи повинні здійснювати розрахунки, зазначені в першому підпараграфі, згідно з методами, визначеними в цій главі, у главі 5 та в секції 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу.

3. Як відступ від пункту (d) статті 92(3), установи, які розраховують суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування згідно з параграфом 1 або 2 цієї статті, можуть розраховувати вимогу до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами як суму, що дорівнює 50% вимоги до власних коштів для таких експозицій за деривативами, розрахованих згідно із секцією 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу, якщо застосовно.

Як відступ від першого підпараграфа, установа може виключити з розрахунку вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами, які не підпадали би під дію такої вимоги, якби вони були набуті безпосередньо установою.

4. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, як установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій, зазначені в параграфі 2, якщо відсутній один або більше елементів даних, необхідних для такого обчислення.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Стаття 132b — Виключення з підходів до обчислення сум зважених на ризик експозицій компаній колективного інвестування

1. Установи можуть виключати з розрахунків, зазначених у статті 132, інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та інструменти прийнятних зобов'язань, що їх утримує компанія колективного інвестування, які установи повинні вираховувати згідно зі статтею 36(1) і статтями 56, 66 та 72e, відповідно.

2. Установи можуть виключати з розрахунків, зазначених у статті 132, експозиції у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування, зазначених у пунктах (g) та (h) статті 150(1), і натомість застосовувати до таких експозицій підхід, визначений у статті 133.

Стаття 132c — Підхід до позабалансових експозицій до компаній колективного інвестування

1. Установи повинні розраховувати суму зважених на ризик експозицій для їхніх позабалансових позицій, які можуть бути конвертовані в експозиції у формі паїв або акцій компанії колективного інвестування, шляхом множення вартості таких експозицій, розрахованої згідно зі статтею 111, на таку вагу ризику:

(a) для всіх експозицій, для яких установи використовують один із підходів, визначених у статті 132a:

де:

вага ризику;

індекс, що позначає компанію колективного інвестування;

RWAEi

сума, розрахована згідно зі статтею 132a для компанії колективного інвестування i;

вартість експозицій компанії колективного інвестування i;

облікова вартість активів компанії колективного інвестування i; та

EQi

облікова вартість власного капіталу компанії колективного інвестування i.

(b) для всіх інших експозицій,

2. Установи повинні розраховувати вартість експозиції для зобов'язання щодо мінімальної вартості, що відповідає вимогам, визначеним у параграфі 3 цієї статті, як дисконтовану поточну вартість гарантованої суми з використанням коефіцієнту дисконтування без ризику дефолту. Установи можуть зменшити вартість експозиції для зобов'язання щодо мінімальної вартості на будь-які втрати, визнані стосовно зобов'язання щодо мінімальної вартості згідно із застосовним стандартом бухгалтерського обліку.

Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для позабалансових експозицій, що виникають із зобов'язань щодо мінімальної вартості, які відповідають умовам, визначеним у параграфі 3 цієї статті, шляхом множення вартості таких експозицій на коефіцієнт конверсії 20% і на вагу ризику, визначену відповідно до статті 132 або 152.

3. Установи повинні визначати суму зважених на ризик експозицій для позабалансових експозицій, що виникають із зобов'язань щодо мінімальної вартості, згідно з параграфом 2 у разі виконання всіх таких умов:

(a) позабалансова експозиція установи є зобов'язанням щодо мінімальної вартості інвестиції в паї або акції однієї або більше компаній колективного інвестування, згідно з яким установа зобов'язана здійснити виплату за зобов'язанням щодо мінімальної вартості, тільки якщо ринкова вартість базисних експозицій такої компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування нижча, ніж попередньо визначене порогове значення, в один або більше моментів часу, як вказано в контракті;

(b) компанія колективного інвестування є одним із таких суб'єктів:

(i) UCITS, як означено в Директиві 2009/65/ЄС;

(ii) АІФ, як означено в пункті (a) статті 4(1) Директиви 2011/61/ЄС, який інвестує виключно в переказні цінні папери або в ліквідні фінансові активи, зазначені у статті 50(1) Директиви 2009/65/ЄС, якщо мандат АІФ не дозволяє використовувати леверидж понад суму, дозволену згідно зі статтею 51(3) Директиви 2009/65/ЄС;

(c) поточна ринкова вартість базисних експозицій компанії колективного інвестування, що лежать в основі зобов'язання щодо мінімальної вартості, без урахування впливу позабалансових зобов'язань щодо мінімальної вартості, покриває або перевищує порогове значення поточної вартості, визначене в зобов'язанні щодо мінімальної вартості;

(d) у разі зниження перевищення ринковою вартістю базисних експозицій компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування поточної вартості зобов'язання щодо мінімальної вартості, установа або інший суб'єкт господарювання, тією мірою, якою він підпадає під нагляд на консолідованій основі, під який підпадає установа згідно із цим Регламентом і Директивою 2013/36/ЄС або Директивою 2002/87/ЄС, може впливати на склад базисних експозицій компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування чи обмежити можливість подальшого зниження іншим способом;

(e) кінцевий прямий або непрямий бенефіціар за зобов'язанням щодо мінімальної вартості, зазвичай є непрофесійним клієнтом, як означено в пункті (11) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС.

Стаття 133 — Експозиції власного капіталу

1. Експозиціями власного капіталу вважаються такі експозиції:

(a) неборгові експозиції, в основі яких лежать субординовані залишкові вимоги на активи або доходи емітента;

(b) боргові експозиції та інші цінні папери, партнерства, деривативи або інші інструменти, економічна сутність яких є подібною до експозицій, зазначених у пункті (a).

2. До експозицій власного капіталу застосовується вага ризику 100%, крім випадків, коли вони підлягають вирахуванню відповідно до частини другої, вага ризику 250% відповідно до статті 48(4), вага ризику 1250% відповідно до статті 89(3), або вони вважаються позиціями з високим ризиком відповідно до статті 128.

3. Інвестиції у інструменти власного капіталу або регуляторного капіталу, випущені установами, класифікуються як вимоги капіталу, крім випадків, коли вони вираховуються з власних коштів, коли до них застосовується вага ризику 250% згідно зі статтею 48(4) або вони вважаються позиціями з високим ризиком відповідно до статті 128.

Стаття 134 — Інші позиції

1. До матеріальних активів у розумінні позиції 10 під заголовком «Активи» у статті 4 Директиви 86/635/ЄEC застосовується вага ризику 100%.

2. До попередніх платежів та нарахованого доходу, для яких установа не може визначити контрагента відповідно до Директиви 86/635/ЄЕС, застосовується вага ризику 100%.

3. До готівкових позицій у процесі стягнення застосовується вага ризику 20%. До готівки в касі та еквівалентних готівкових позицій застосовується вага ризику 0%.

4. До зливків золота, які зберігають у власних сховищах або на розподіленій основі та мірою їх забезпечення зливковими зобов'язаннями, застосовується вага ризику 0%.

5. У випадку продажу активів та договорів репо та безпосередніх форвардних купівель, вага ризику застосовується до відповідних активів, а не до контрагентів за операціями.

6. Якщо установа надає кредитний захист для низки експозицій за умови, що n-ий дефолт серед експозицій спричинить оплату та що така кредитна подія припинить дію контракту, ваги ризиків експозицій, включених до кошика, будуть агрегуватися, за винятком експозицій n-1, максимум до 1250% та будуть помножені на номінальну суму захисту, що надається кредитним деривативом, для отримання суми зваженої на ризик експозиції. Експозиції n-1, які підлягають виключенню з агрегації, повинні визначатися на основі того, що вони повинні виключати ті експозиції, кожна з яких генерує меншу суму зваженої на ризик експозиції порівняно з сумою зваженої на ризик експозиції будь-яких експозицій, включених до агрегації.

7. Вартість експозиції за орендою охоплює дисконтовані мінімальні орендні платежі. Мінімальні орендні платежі є платежами протягом періоду оренди, які орендар повинен здійснити або які можуть вимагатися від нього, та будь-якими домовленими опціями, використання яких є достатньо певним. Від сторони, крім орендаря, може вимагатися здійснити платіж, пов'язаний із залишковою вартістю орендованого майна, і такий платіж повинен відповідати групі вимог, зазначених у статті 201 стосовно прийнятності надавачів захисту, а також вимогам для визнання інших типів гарантій, зазначених у статтях 213-215, щоб платіжне зобов'язання могло бути взято до уваги як не забезпечений фінансово кредитний захист відповідно до глави 4. Такі експозиції повинні бути віднесено до відповідного класу експозицій відповідно до статті 112. Якщо експозиція представляє собою залишкову вартість орендованих активів, суми зважених на ризик експозицій повинні обчислюватися у такий спосіб: 1/t * 100% * залишкова вартість, де t становить більше 1 і є найближчою цілою кількістю повних років залишку оренди.

Секція 3

Визнання і картування оцінювання кредитного ризику

Підсекція 1

Визнання установ зовнішнього кредитного оцінювання

Стаття 135 — Використання кредитних оцінювань установ зовнішнього кредитного оцінювання

1. Зовнішнє кредитне оцінювання може застосовуватися для визначення ваги ризику експозиції відповідно до цієї глави лише у разі, якщо її було випущено установою зовнішнього кредитного оцінювання або погоджено установою зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до Регламенту (ЄС) № 1060/2009.

2. Європейський банківський орган (EBA) повинен оприлюднювати список установ зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 2(4) та статті 18(3) Регламенту (ЄС) № 1060/2009 на своєму вебсайті.

Підсекція 2

Картування кредитних оцінювань установ зовнішнього кредитного оцінювання

Стаття 136 — Картування кредитних оцінювань установ зовнішнього кредитного оцінювання

1. EBA, EIOPA та ESMA повинні, через Спільний Комітет, розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення для усіх установ зовнішнього кредитного оцінювання, кредитні оцінювання яких відповідають рівням кредитної якості відповідно до секції 2 («картування»). Така робота повинна бути об'єктивною та послідовною.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати такі проекти імплементаційних технічних стандартів Комісії до 01 липня 2014 року та повинні надати виправлені проекти імплементаційних технічних стандартів за потреби.

Комісія уповноважена ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту ЄС № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

2. Під час картування кредитних оцінювань, EBA, EIOPA та ESMA повинні дотримуватися таких вимог:

(a) з метою розрізнення між відносними рівнями ризику, відображеними у кожному кредитному оцінюванні, EBA, EIOPA та ESMA повинні брати до уваги кількісні чинники, такі як довгостроковий показник дефолтності, пов'язаний з усіма позиціями того самого кредитного оцінювання. Для нещодавно створених установ зовнішнього кредитного оцінювання та для тих установ зовнішнього кредитного оцінювання, які мають лише короткострокові дані щодо дефолтності, EBA, EIOPA та ESMA повинні запитувати у них про визначеними ними самими довгостроковий показник дефолтності, пов'язаний з усіма позиціями, яким присвоюється однакова кредитна оцінка;

(b) з метою розрізнення між різними відносними рівнями ризику, відображеними у кожному кредитному оцінюванні, EBA, EIOPA та ESMA повинні брати до уваги якісні фактори, такі як пул емітентів, яких охоплює установа зовнішнього кредитного оцінювання, спектр кредитних оцінок, які установа зовнішнього кредитного оцінювання присвоює, значення кожної кредитної оцінки і визначення установи зовнішнього кредитного оцінювання щодо того, що вона вважає дефолтом;

(c) EBA, EIOPA та ESMA повинні порівнювати показники дефолтності для кожної кредитної оцінки окремої установи зовнішнього кредитного оцінювання та порівнювати їх із бенчмарком, створеним на основі показників дефолтності, застосовних іншими установами зовнішнього кредитного оцінювання щодо групи емітентів, які представляють еквівалентний рівень кредитного ризику;

(d) якщо показники дефолтності, застосовні для кредитної оцінки конкретної установи зовнішнього кредитного оцінювання, є істотно та системно вищими за бенчмарки, EBA, EIOPA та ESMA повинні застосовувати до кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання вищий рівень кредитної якості за шкалою оцінки кредитної якості;

(e) якщо EBA, EIOPA та ESMA підвищили асоційовану вагу ризику для конкретної кредитної оцінки окремої установи зовнішнього кредитного оцінювання, та якщо показники дефолтності, застосовні для кредитної оцінки конкретної установи зовнішнього кредитного оцінювання, більш не є істотно та системно вищими за бенчмарки, EBA, EIOPA та ESMA можуть відновити для кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання початковий рівень кредитної якості за шкалою оцінки кредитної якості.

3. EBA, EIOPA та ESMA повинні розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення кількісних чинників, зазначених у пункті (a), якісних чинників, зазначених у пункті (b), та бенчмарків, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати такі проекти імплементаційних технічних стандартів Комісії до 01 липня 2014 року.

Комісія уповноважена ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

Підсекція 3

Використання кредитних оцінювань експортно-кредитних агентств

Стаття 137 — Використання кредитних оцінювань експортно-кредитних агентств

1. Для цілей статті 114, установи повинні використовувати кредитні оцінки експортно-кредитного агентства, призначеного установою, якщо виконується одна з таких умов:

(a) існує консенсусний показник ризику від експортно-кредитних агентств, які беруть участь в «Угоді про методологічні рекомендації для офіційно підтриманих експортних кредитів» Організації економічного співробітництва та розвитку (OECР);

(b) експортно-кредитне агентство оприлюднює свої кредитні оцінки, та експортно-кредитне агентство погоджується з узгодженою методологією ОЕСР, а кредитна оцінка пов'язана з однією з восьми мінімальних експортних страхових премій, які передбачені узгодженою методологією ОЕСР. Установа може скасувати своє призначення експортно-кредитного агентства. Установа повинна обґрунтувати своє скасування, якщо є конкретні ознаки того, що намір, на якому засновується скасування, полягає у зменшенні вимог до достатності капіталу.

2. До експозицій, для яких кредитна оцінка призначеним експортно-кредитним агентством визнається для цілей визначення ваги ризику, застосовується вага ризику відповідно до таблиці 9.

Таблиця 9

Мінімальні експортні страхові премії

Вага ризику

20%

50%

100%

150%

Секція 4

Використання кредитних оцінювань установи зовнішнього кредитного оцінювання для визначення величин ваги ризику

Стаття 138 — Загальні вимоги

Установа може призначити одну або декілька установ зовнішнього кредитного оцінювання для визначення величин ваги ризику, які будуть застосовуватися до активів і позабалансових позицій. Установа може скасувати своє призначення установи зовнішнього кредитного оцінювання. Установа повинна обґрунтувати своє скасування, якщо є конкретні ознаки того, що намір, на якому засновується скасування, полягає у зменшенні вимог до достатності капіталу. Кредитні оцінки не повинні використовуватися вибірково. Установа повинна використовувати затребувані кредитні оцінки. Проте, установа може використовувати незатребувані кредитні оцінки, якщо EBA підтвердив, що незатребувані кредитні оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання не відрізняються за якістю від затребуваних кредитних оцінок цієї установи зовнішнього кредитного оцінювання. EBA повинен відмовитися від такого підтвердження або скасувати його, якщо установа зовнішнього кредитного оцінювання застосовувала незатребувану кредитну оцінку, щоб чинити тиск на оцінену установу з метою розміщення нею заявки на кредитну оцінку або інші послуги. Під час використання кредитної оцінки установа повинна дотримуватися таких вимог:

(a) установа, яка вирішила використовувати кредитні оцінки, підготовлені установою зовнішнього кредитного оцінювання для певного класу позицій, використовує такі кредитні оцінки послідовно до всіх експозицій, які належать до такого класу;

(b) установа, яка вирішує використовувати кредитні оцінки, підготовлені установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна використовувати їх у безперервний та послідовний спосіб протягом певного часу;

(c) установа повинна використовувати кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, які беруть до уваги усі суми як основної частини, так і відсотків, які є належними до сплати їй;

(d) якщо лише одна кредитна оцінка доступна від призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання для оціненої позиції, зазначена кредитна оцінка повинна використовуватися для визначення ваги ризику для такої позиції;

(e) якщо доступні дві кредитні оцінки від призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання і вони відповідають різним величинам ваги ризику для оціненої позиції, використовується вища вага ризику;

(f) якщо доступні більше ніж дві кредитні оцінки від призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання для оцінених позицій, підлягають використанню дві оцінки, які відповідають найнижчій вазі ризику. Якщо дві величини ваги ризиків є різними, застосовується вища вага ризику. Якщо дві величини ваги ризиків є однаковими, застосовується така вага ризику.

Стаття 139 — Емітент та кредитна оцінка випуску

1. Якщо існує кредитна оцінка для конкретної програми випуску або інструменту, до яких належать позиція, що становить експозицію, для визначення ваги ризику, що буде використовуватися до них, використовується така кредитна оцінка.

2. Якщо для певної позиції не існує безпосередньо застосовна кредитна оцінка, проте існує кредитна оцінка для конкретної програми випуску або інструменту, до яких не належить позиція, що становить експозицію, або існує загальна кредитна оцінка для емітента, необхідно використовувати таку кредитну оцінку в будь-якому з таких випадків:

(a) вона визначає таку саму або більшу вагу ризику, ніж в іншому випадку, та відповідна експозиція має рівний пріоритет або нижче у всіх відношеннях до конкретної програми випуску або інструменту, або до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю такого емітента, залежно від того, що застосовно;

(b) вона визначає таку саму або меншу вагу ризику та відповідна експозиція має рівний пріоритет або вище у всіх відношеннях до конкретної програми випуску або інструменту, або до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю такого емітента, залежно від того, що застосовно.

У всіх інших випадках експозиція повинна вважатися такою, що не має рейтингу.

3. Параграфи 1 і 2 не перешкоджають застосуванню статті 129.

4. Кредитні оцінки для емітентів у межах корпоративної групи не повинні використовуватися як кредитна оцінка для іншого емітента в межах однієї корпоративної групи.

Стаття 140 — Довгострокові і короткострокові кредитні оцінки

1. Короткострокові кредитні оцінки можуть використовуватися лише до короткострокового активу і позабалансових позицій, що становлять експозиції установ і корпоративних суб'єктів.

2. Будь-яка короткострокова кредитна оцінка повинна використовуватися лише до позиції, для якої вона призначена, і вона не повинна використовуватися для визначення величин ваги ризику для іншої позиції, крім таких випадків:

(a) якщо до короткострокової кредитної лінії застосовується вага ризику 150%, до усіх незабезпечених експозицій без рейтингу такого боржника, як коротко-, так і довгострокових зобов'язань, також застосовується вага ризику 150%;

(b) якщо до короткострокового оціненого інструменту застосовується вага ризику 50%, до жодного з короткострокових експозицій не застосовується вага ризику нижче за 100%.

Стаття 141 — Позиції у національній та іноземній валюті

Кредитна оцінка, яка стосується позиції, деномінованої у національній валюті боржника, не може використовуватися для визначення ваги ризику для іншого експозиції щодо того самого боржника, деномінованої в іноземній валюті.

Якщо експозиція виникає на основі участі установи у кредиті, який було розширено багатостороннім банком розвитку, статус якого як преференційного кредитора визнається на ринку, кредитна оцінка позиці боржника у національній валюті може використовуватися з метою визначення ваги ризику.

Глава 3. Підхід на основі внутрішніх рейтингів

Секція 1

Дозвіл компетентного органу на застосування підходу на основі внутрішніх рейтингів

Стаття 142 — Терміни та означення

1. Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) «рейтингова система» означає методи, процеси, засоби контролю, збір даних та IT системи, які підтримують оцінку кредитного ризику, віднесення експозицій до класів і пулів рейтингів, та квантифікацію оціночних розрахунків наслідків дефолту та втрат, які було розроблено для певного типу експозицій;

(2) «тип експозицій» означає групу експозицій, управління якими здійснюється одноманітно, які сформовано визначеним типом інструментів та які може бути обмежено єдиним суб'єктом або єдиною підгрупою суб'єктів у рамках групи, за умови що управління таким самим типом експозицій в інших суб'єктах в рамках групи здійснюється іншим чином;

(3) «організаційна одиниця» означає будь-які відокремлені організаційні або юридичні суб'єкти, напрями діяльності та географічні розташування;

(4) «великий суб'єкт фінансового сектора» означає будь-який суб'єкт фінансового сектора, що відповідає таким умовам:

(a) його загальні активи, обчислені на індивідуальній або консолідованій основі, є більшими або дорівнюють пороговому значенню у 70 мільярдів євро, на основі найактуальнішого фінансового звіту, що пройшов аудит, або консолідованої фінансової звітності з метою визначення розміру активів; та

(b) сам суб'єкт або одна з його дочірніх компаній, що підлягає застосуванню пруденційних положень Союзу або положень законодавства третіх країн, що підлягає пруденційному нагляду та застосовує пруденційні вимоги, які є щонайменше еквівалентними тим, що застосовуються у Союзі;

(5) «нерегульований суб'єкт фінансового сектора» означає суб'єкт, який не є регульованим суб'єктом фінансового сектора, але його основним видом комерційної діяльності є один або декілька видів діяльності, перелічених у додатку I до Директиви 2013/36/ЄС або додатку I до Директиви 2004/39/ЄС;

(6) «клас боржника» означає категорію ризику в рамках шкали рейтингу боржника у рейтинговій системі, до якої віднесено боржників на основі конкретного та чітко визначеного набору рейтингових критеріїв, за допомогою яких створюються оціночні розрахунки ймовірності дефолту;

(7) «клас інструмента» означає категорію ризику в рамках шкали інструментів у рейтинговій системі, до якої віднесено експозиції на основі конкретного та чітко визначеного набору рейтингових критеріїв, за допомогою яких створюються оціночні розрахунки втрат у разі дефолту.

2. Для цілей пункту (4)(b) параграфа 1, шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

Стаття 143 — Дозвіл на використання підходу на основі внутрішніх рейтингів

1. Якщо виконуються вимоги, викладені у цій главі, компетентний орган повинен дозволити установам розраховувати їхні суми зважених на ризик експозицій із застосуванням методу на основі внутрішніх рейтингів (далі - підхід ОВР).

2. Попередній дозвіл на застосування підходу ОВР, зокрема застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії, повинен вимагатися для кожного класу експозицій та для кожної рейтингової системи і підходів на основі внутрішніх моделей до експозицій власного капіталу, а також для кожного підходу щодо оцінки використовуваних втрат у разі дефолту (LGD) і коефіцієнта конверсії.

3. Установи повинні отримувати попередній дозвіл компетентних органів для такого:

(a) істотних змін у діапазоні застосування рейтингової системи або підходу на основі внутрішніх моделей для експозицій власного капіталу, щодо яких установа отримала дозвіл на їх використання;

(b) істотних змін у рейтинговій системі або підході на основі внутрішніх моделей для експозицій власного капіталу, щодо яких установа отримала дозвіл на їх використання;

Діапазон застосування рейтингової системи повинен охоплювати усі експозиції відповідного типу експозицій, для яких рейтингову систему було розроблено.

4. Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі зміни, які стосуються рейтингових систем і підходів на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу.

5. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення істотності у розрізі використання наявної рейтингової системи для інших додаткових експозицій, які ще не охоплені такою рейтинговою системою, та у розрізі внесення змін до рейтингових систем або підходів на основі внутрішніх моделей, які застосовуються до експозицій власного капіталу у рамках підходу на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

Комісія уповноважена ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 144 — Оцінка застосовності з боку компетентних органів, що стосується використання підходу на основі внутрішніх рейтингів

1. Компетентний орган повинен надати установі дозвіл відповідно до статті 143 на використання підходу ОВР, зокрема застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, лише у разі, якщо компетентний орган переконаний, що вимоги, викладені у цій главі, дотримано, зокрема, вимоги, викладені у секції 6, та що системи установи щодо управління та рейтингування кредитного ризику експозицій є надійними та реалізуються відповідно до принципу доброчесності, у тому числі, що установа належним чином продемонструвала компетентному органу дотримання таких стандартів:

(a) рейтингові системи установи надають можливість сутнісної оцінки боржника і характеристик операцій, а також сутнісної диференціації ризиків, а також точність та узгодженість кількісних оціночних розрахунків ризиків;

(b) внутрішні рейтинги та оціночні розрахунки дефолту і втрат, які використовуються під час розрахунку вимог до власних коштів, та пов'язані системи і процеси відіграють необхідну роль у процесах управління ризиками і процесі вироблення й ухвалення рішень, у схваленні кредитних рішень, внутрішньому розподілі капіталу та функціях корпоративного управління в установі;

(c) установа має відділ контролю кредитних ризиків, відповідальний за рейтингові системи, при цьому забезпечено його належність і свободу від неналежного впливу;

(d) установа збирає і зберігає усю відповідну інформацію для надання ефективної підтримки її процесу вимірювання кредитних ризиків та управління ними;

(e) установа документує свої рейтингові системи та обґрунтування для їх дизайну, і забезпечує валідацію своїх рейтингових систем;

(f) установа перевірила кожну рейтингову систему та кожен підхід на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу протягом відповідного періоду часу до отримання дозволу на використання цієї рейтингової системи або підходу на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу, оцінила протягом цього періоду те, наскільки рейтингова система чи підходи на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу підходять до діапазону застосування рейтингової системи або підходу на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу, та внесла необхідні зміни до цих рейтингових систем або підходів на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу, що випливають з її оцінки;

(g) установа розрахувала відповідно до підходу ОВР вимоги до власних коштів, які випливають з оціночних розрахунків параметрів ризиків, та здатна надати звітність відповідно до статті 430;

(h) установа відносить і продовжує віднесення кожної експозиції у діапазоні застосування рейтингової системи до рейтингового класу або пулу цієї рейтингової системи; установа відносить і продовжує віднесення кожної експозиції до діапазону застосування підходу щодо експозицій власного капіталу в рамках цього підходу на основі внутрішніх моделей.

Вимоги щодо застосування підходу ОВР, зокрема власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, застосовуються також і в разі, якщо установа реалізує рейтингову систему або модель, яка використовується в рамках рейтингової системи, яку було придбано у стороннього постачальника.

2. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методології оцінки, яку повинні використовувати компетентні органи при оцінюванні відповідності установи вимогам щодо використання підходу ОВР.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 145 — Попередній досвід застосування підходу ОВР

1. Установа, яка подає заявку на застосування підходу ОВР, повинна була застосовувати рейтингові системи для відповідних класів експозицій ОВР, які загалом відповідали вимогам, визначеним у секції 6 для внутрішнього вимірювання ризиків, та управлінським цілям щонайменше три роки до її кваліфікації як такої, що може застосовувати підхід ОВР.

2. Установа, яка подає заявку на застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, повинна належним чином довести компетентним органам, що вона здійснювала оцінку і застосовувала власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії у спосіб, який загалом відповідав вимогам для застосування власних оціночних розрахунків зазначених параметрів, визначених у секції 6, щонайменше три роки до її кваліфікації як такої, що може застосовувати власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії.

3. Якщо установа розширює застосування підходу ОВР після надання їй початкового дозволу, досвід установи повинен бути достатнім для задоволення вимог параграфів 1 і 2 стосовно охоплених додаткових експозицій. Якщо використання рейтингової системи розширюється на експозиції, які істотно відрізняються від вже охоплених експозицій, при цьому наявний досвід не може достатньою мірою вважатися таким, що є достатнім для виконання вимог цих положень щодо додаткових експозицій, тоді вимоги параграфів 1 і 2 повинні застосовуватися окремо для додаткових експозицій.

Стаття 146 — Заходи, яких необхідно вживати у випадках, коли вимоги цієї глави більше не виконуються

Якщо установа більше не в змозі виконувати вимоги, викладені в цій главі, вона повинна повідомити про це компетентний орган і вчинити одне з такого:

(a) представити компетентному органу план, який він вважатиме прийнятним, щодо своєчасного відновлення відповідності вимогам та реалізувати план протягом часового періоду, погодженого із компетентним органом;

(b) продемонструвати компетентному органу у спосіб, який він вважатиме прийнятним, що невідповідність не є суттєвою.

Стаття 147 — Методологія віднесення експозицій до класів експозицій

1. Методологія, яку установа застосовує для віднесення експозицій до різних класів експозицій, повинна бути належною та послідовною протягом певного часу.

2. Кожну експозицію повинно бути віднесено до одного з таких класів експозицій:

(a) експозиції центральних урядів та центральних банків;

(b) експозиції установ;

(d) роздрібні експозиції;

(e) експозиції власного капіталу;

(f) позиції, що становлять позиції сек'юритизації;

(g) інші некредитні активи на основі зобов'язань.

3. Наведені нижче експозиції повинні бути віднесені до класу, визначеного у пункті (a) параграфа 2:

(a) експозиції регіональних урядів, місцевих органів або установ публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статей 115 і 116;

(b) експозиції багатосторонніх банків розвитку, зазначені у статті 117(2);

4. Наведені нижче експозиції повинні бути віднесені до класу, визначеного у пункті (b) параграфа 2:

(a) експозиції регіональних урядів і місцевих органів, які не вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 115(2) і (4);

(b) експозиції установ публічного сектора, які не вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4);

(d) експозиції фінансових установ, які вважаються експозиціями установ відповідно до статті 119(5).

5. Щоб експозиції можна було віднести до класу роздрібних експозицій згідно з пунктом (d) параграфа 2, експозиції повинні відповідати таким критеріям:

(a) вони повинні бути одним із таких:

(i) експозиціями однією або більше фізичних осіб;

(ii) експозиції малих і середніх підприємств, за умови, що загальна сума, заборгована перед установою та її материнськими компаніями і їх дочірніми компаніями, включно з будь-якими простроченими експозиціями, з боку клієнта-боржника або групи пов'язаних клієнтів, проте за винятком експозицій, які повністю забезпечені житловою нерухомістю під заставою, не повинна перевищувати, згідно з відомими установі даними, суму в 1 мільйон євро;

(b) у своїй діяльності з управління ризиками установа враховує їх послідовно протягом певного часу та у подібний спосіб;

(c) управління ними не здійснюється індивідуально, на відміну від експозицій, що належать до класу корпоративних експозицій;

(d) кожна з них представляє собою значну кількість експозицій, управління якими здійснюється у подібний спосіб.

На додаток до експозицій, перелічених у першому підпараграфі, поточна вартість мінімальних роздрібних орендних платежів повинна включатися до класу роздрібних експозицій.

6. Наведені нижче експозиції повинні бути віднесені до класу експозицій власного капіталу, визначеного у пункті (e) параграфа 2:

(a) неборгові експозиції, в основі яких лежать субординовані залишкові вимоги на активи або доходи емітента;

7. Будь-яке кредитне зобов'язання, не віднесене до класів експозицій, визначених у пунктах (a), (b), (d), (e) і (f) параграфа 2, повинне бути віднесене до класу корпоративних експозицій, зазначеного у пункті (c) згаданого параграфа.

8. У рамках класу корпоративних експозицій, зазначеного у пункті (c) параграфа 2, установа повинна окремо виділяти як спеціалізовані позикові експозиції власне експозиції, які мають такі характеристики:

(a) експозиції суб'єкта, який було спеціально створено для фінансування або забезпечення функціонування фізичних активів, або становить собою економічно порівнянні експозиції;

(b) договірні умови надають кредитору значний рівень контролю над активами і доходами, які вони генерують;

(c) первинним джерелом виплати зобов'язання є доходи, згенеровані профінансованими активами, а не незалежна спроможність ширшої спроможності комерційного підприємства.

9. Залишкова вартість орендованого майна повинна бути віднесена до класу експозицій, визначеного у пункті (g), окрім як до міри, в якій залишкову вартість вже включено до орендної експозиції, передбаченої у статті 166(4).

10. Експозиція, яке виникла з надання захисту згідно з кошиковим кредитним деривативом з покриттям ризику n-го дефолту, відноситься до того самого класу, зазначеного у параграфі 2, до якого могло бути віднесено експозиції у кошику, крім випадків, коли індивідуальні експозиції у кошику могло бути віднесено до різних класів експозиції, і в такому разі експозиції відносяться до класу корпоративних експозицій, передбаченого у пункті (c) параграфа 2.

Стаття 148 — Умови для застосування підходу ОВР у різних класах експозицій та організаційних одиниць

1. Установи та будь-яка материнська компанія і її дочірні компанії повинні застосовувати підхід ОВР до всіх експозицій, крім випадків, коли вони отримали дозвіл від компетентних органів на постійне застосування стандартизованого підходу відповідно до статті 150.

Залежно від попереднього дозволу від компетентних органів, імплементація може здійснюватися послідовно щодо різних класів експозицій, зазначених у статті 147, в рамках тієї самої організаційної одиниці, серед різних організаційних одиниць в рамках групи або для використання власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії для розрахунку величин ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків.

У випадку класу роздрібних експозицій, зазначеного у статті 147(5), імплементація може здійснюватися послідовно щодо категорій експозицій, яким відповідають різні кореляції у статті 154.

2. Компетентні органи повинні визначити часовий період, протягом якого установа і будь-яка материнська компанія і її дочірні компанії повинні імплементувати підхід ОВР для всіх експозицій. Цей часовий період повинен бути таким, який компетентні органи вважають належним на основі характеру і масштабу діяльності установи, або будь-якої материнської компанії і її дочірніх компаній, та кількості і характеру рейтингових систем, які підлягають імплементації.

3. Установи повинні здійснювати імплементацію підходу ОВР відповідно до умов, визначених компетентними органами. Компетентний орган повинен розробити такі умови у такий спосіб, щоб запобігти вибірковому застосуванню гнучкості, передбаченої параграфом 1, з метою зменшення вимог до власних коштів щодо класів експозицій або організаційних одиниць, які ще не було включено до підходу ОВР, або під час застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії.

4. Установи, які почали застосовувати підхід ОВР лише після 01 січня 2013 року або від яких до цієї дати компетентні органи вимагали забезпечення здатності розраховувати свої вимоги до капіталу із застосуванням стандартизованого підходу, повинні зберегти свою здатність розраховувати вимоги до капіталу із застосуванням стандартизованого підходу для всіх їхніх експозицій протягом імплементаційного періоду до моменту, поки компетентні органи повідомлять їм про свою впевненість у тому, що імплементацію підходу ОВР буде завершено із розсудливою точністю.

5. Установа, якій було дозволено застосовувати метод ОВР для будь-якого класу експозицій, повинна застосовувати підхід ОВР для класу експозицій власного капіталу, передбачених у пункті (e) статті 147(2), крім випадків, коли установі дозволено застосовувати стандартизований підхід до експозицій власного капіталу відповідно до статті 150 та до класу інших експозицій некредитних активів на основі зобов'язань, передбачених у пункті (g) статті 147(2).

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для встановлення умов, відповідно до яких компетентні органи визначають відповідний характер та часові межі послідовного впровадження підходу ОВР для всіх класів експозицій, зазначених у параграфі 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 149 — Умови для повернення до використання менш складних підходів

1. Установа, яка застосовує підхід ОВР для окремого класу або типу експозицій, не повинна припиняти застосування такого підходу і застосовувати натомість стандартизований підхід для обчислення сум зважених на ризик експозицій, крім випадків, коли виконуються такі умови:

(a) установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що застосування стандартизованого підходу пропонується не для того, щоб зменшити вимогу до власних коштів установи, а є необхідним у контексті характеру і складності сукупності експозицій установи такого типу, і не буде мати суттєвого негативного впливу на платоспроможність установи або її здатність ефективно управляти ризиками;

(b) установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу.

2. Установи, які отримали дозвіл відповідно до статті 151(9) на застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, не повинні припиняти застосування величин втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, зазначених у статті 151(8), крім випадків, коли виконуються такі умови:

(a) установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що застосування величин втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, встановлених у статті 151(8) для певних класів або типів експозицій пропонується не для того, щоб зменшити вимогу до власних коштів установи, а є необхідним у контексті характеру і складності сукупності експозицій установи такого типу, і не буде мати суттєвого негативного впливу на платоспроможність установи або її здатність ефективно управляти ризиками;

(b) установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу.

3. Застосування параграфів 1 і 2 підлягає умовам для впровадження підходу ОВР, визначеного компетентними органами відповідно до статті 148, та отриманню дозволу на постійне часткове застосування, зазначене у статті 150.

Стаття 150 — Умови для постійного часткового застосування

1. Якщо установи отримали попередній дозвіл компетентних органів, установи, яким дозволено застосовувати підхід ОВР до обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для одного або більшої кількості класів експозицій, можуть застосовувати стандартизований підхід до таких експозицій:

(a) класу експозицій, передбаченого у статті 147(2)(a), якщо кількість істотних контрагентів є обмеженою, а застосування рейтингової системи до цих контрагентів може виявитися невиправдано обтяжливим для установи;

(b) класу експозицій, передбаченого у статті 147(2)(b), якщо кількість істотних контрагентів є обмеженою, а застосування рейтингової системи до цих контрагентів може виявитися невиправдано обтяжливим для установи;

(c) експозицій у неістотних організаційних одиницях, а також класів експозицій або типів експозицій, які є незначними з точки зору розміру або оцінки профілю ризику;

(d) експозицій центральних урядів та центральних банків держав-членів та їх регіональних урядів, місцевих органів, адміністративних органів та установ публічного сектора за умови, що:

(i) відсутня різниця у ризику між експозиціями центральних урядів і центральних банків, та іншими експозиціями, які випливають з особливих публічних положень; та

(ii) до експозицій центральних урядів та центральних банків застосовується вага ризику 0% відповідно до статей 114(2) або (4);

(e) експозицій установи у контрагенті, який є материнською компанією, його дочірньою компанією або дочірньою компанією його материнської компанії, за умови, що контрагент є установою, фінансовою холдинговою компанією, фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, фінансовою установою, компанією з управління активами або компанією з надання допоміжних послуг, що підлягають пруденційним вимогам, або компанією, пов'язаною відносинами у розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕC;

(f) експозицій між установами, які відповідають вимогам, визначеним у статті 113(7);

(g) експозицій власного капіталу перед суб'єктами, до кредитних зобов'язань яких застосовується вага ризику 0% відповідно до глави 2, включно із суб'єктами, які отримують публічне фінансування, якщо до них може бути застосована вага ризику 0%;

(h) експозицій власного капіталу, що виникли згідно із законодавчими програмами, спрямованими на підтримку окремих секторів економіки, які надають значні субсидії для інвестицій до установ та включають певну форму державного нагляду і обмеження для інвестицій в капітал, якщо такі експозиції можуть у сукупності бути виключені з-під застосування підходу ОВР, проте лише у межах до 10% власних коштів;

(i) експозицій, визначених у статті 119(4), які відповідають умовам, викладеним у цій статті;

(j) державних і забезпечених державою гарантій, зазначених у статті 215(2).

Компетентні органи повинні дозволити застосування стандартизованого підходу до експозицій власного капіталу, зазначених у пунктах (g) та (h) першого підпараграфа, для яких це дозволено в інших державах-членах. Європейський банківський орган (EBA) повинен оприлюднювати на своєму вебсайті та регулярно оновлювати список експозицій, зазначених у таких пунктах, до яких повинен застосовуватися стандартизований підхід.

2. Для цілей параграфа 1, клас експозицій власного капіталу установи вважається суттєвим, якщо їх сукупна вартість, за виключенням експозицій власного капіталу, що виникли згідно із законодавчими програмами, зазначеними у пункті (h) параграфа 1, перевищує в середньому за попередній рік на 10% власні кошти установи. Якщо кількість зазначених експозицій власного капіталу є меншою за 10 індивідуальних часток, такий ліміт повинен становити 5% власних коштів установи.

3. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів з метою визначення умов застосування пунктів (a), (b) та (c) параграфа 1.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

4. Європейський банківський орган (EBA) повинен підготувати настанови щодо застосування пункту (d) параграфа 1 у 2018 році, надавши рекомендації щодо лімітів як відсоткове співвідношення загальних активів у балансі та/або зважених на ризик активів, які повинні бути розраховані за допомогою стандартизованого підходу.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Секція 2

Обчислення сум зважених на ризик експозицій

Підсекція 1

Підхід за типом класу експозиції

Стаття 151 — Підхід за класом експозиції

1. Суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику експозицій, які належать до одного з класів експозицій, зазначених у пунктах (a)-(e) і (g) статті 147(2), якщо їх не вирахувано з власних коштів, повинні обчислюватися відповідно до підсекції 2, окрім випадків, коли такі експозиції вирахувано з елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня та елементів другого рівня.

2. Суми зважених на ризик експозицій для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості обчислюються відповідно до статті 157. Якщо установа звертається до продавця придбаної дебіторської заборгованості за зверненням стягнення у зв'язку з ризиком дефолту та ризик розмивання капіталу, положення цієї статті і статті 152 та статті 158(1)-(4) щодо придбаної дебіторської заборгованості не застосовуються та експозиція вважається забезпеченою експозицією.

3. Обчислення сум зважених на ризик експозицій для кредитного ризику і ризику розмивання капіталу ґрунтується на відповідних параметрах, пов'язаних із відповідною експозицією. Ці параметри повинні включати ймовірність дефолту, втрати у разі дефолту, строку погашення (далі - «М») і вартість експозиції. Ймовірність дефолту та втрата у разі дефолту може розглядатися як окремо, так і спільно, відповідно до секції 4.

4. Установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику щодо всіх експозицій, які належать до класу експозицій «власний капітал», як зазначено у пункті (e) статті 147(2), відповідно до статті 155. Установи можуть використовувати підходи, визначені у статті 155(3) і (4), якщо вони отримали попередній дозвіл компетентних органів. Компетентні органи повинні надавати установі дозвіл на використання підходу на основі внутрішніх моделей, визначеного у статті 155(4), якщо установа відповідає вимогам, визначеним у підсекції 4 секції 6.

5. Обчислення сум зважених на ризик експозицій для кредитного ризику щодо спеціалізованих позикових експозицій здійснюється відповідно до статті 153(5).

6. Для експозицій, які належать до класів експозицій, визначених у пунктах (a)-(d) статті 147(2), установи повинні надати власні оціночні розрахунки ймовірності дефолту відповідно до статті 143 і секції 6.

7. Для експозицій, які належать до класу експозицій, визначеного у пункті (d) статті 147(2), установа може надати свої власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 143 і секції 6.

8. Для експозицій, які належать до класів експозицій, визначених у пунктах (a)-(c) статті 147(2), установи повинні застосовувати величини втрат у разі дефолту, визначені у статті 161(1), і коефіцієнтів конверсії, визначені у статті 166(8)(a)-(d), крім випадків, коли їх було дозволено використовувати власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для таких класів експозицій відповідно до параграфа 9.

9. Для усіх експозицій, які належать до класів експозицій, визначених у пунктах (a)-(c) статті 147(2), компетентний орган повинен дозволити установам застосовувати власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 143 і секції 6.

10. Суми зважених на ризик експозицій для сек'юритизованих експозицій та експозицій, які належать до класу експозицій, визначеного у пункті (f) статті 147(2), обчислюються відповідно до глави 5.

Стаття 152 — Підхід до експозицій у формі часток або акцій у компаніях колективного інвестування

1. Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій у компаніях колективного інвестування шляхом множення суми зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування, розрахованої згідно з підходами, визначеними в параграфах 2 та 5, на відсоток паїв або акцій, які утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування, повинні наскрізно врахувати такі базисні експозиції при розрахуванні суми зважених на ризик експозиції компанії колективного інвестування, зважуючи на ризик всі базисні експозиції компанії колективного інвестування, так ніби вони безпосередньо утримуються установами.

3. Як відступ від пункту (d) статті 92(3), установи, які розраховують суму зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з параграфом 1 або 2 цієї статті, можуть розраховувати вимогу до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами як суму, що дорівнює 50% вимоги до власних коштів для таких експозицій за деривативами, розрахованих згідно із секцією 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу, якщо застосовно.

4. Установи, які застосовують наскрізний підхід згідно з параграфами 2 та 3 цієї статті і які відповідають умовам для постійного часткового використання згідно зі статтею 150 або які не відповідають умовам для використання методів, визначених у цій главі, чи одного або більше методів, визначених у главі 5, для всіх або частин базисних експозицій компанії колективного інвестування, повинні розраховувати суми зважених на ризик експозицій і суми очікуваних втрат згідно з такими принципами:

(a) для експозицій, які належать до класу експозицій власного капіталу, зазначеного у пункті (e) статті 147(2), установи повинні застосовувати простий підхід до визначення ваги ризиків, визначений у статті 155(2);

(b) для експозицій, які присвоєні позиціям, що становлять позиції сек'юритизації, зазначеним у пункті (f) статті 147(2), установи повинні застосовувати підхід, визначений у статті 254, так ніби такі експозиції утримуються безпосередньо такими установами;

(c) для всіх інших базисних експозицій установи повинні застосовувати стандартизований підхід, визначений углаві 2 цього розділу.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа, якщо установа не здатна розрізнити між експозиціями приватного власного капіталу, експозиціями, якими торгують на біржі, та іншими експозиціями власного капіталу, вона повинна розглядати відповідні експозиції як інші експозиції власного капіталу.

5. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які не мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування, можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для таких експозицій згідно з підходом на основі мандату, визначеним у статті 132a(2). Однак для експозицій, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 4 цієї статті, установи повинні застосовувати підходи, визначені у вказаному параграфі.

6. Згідно зі статтею 132b(2), установи, які не застосовують наскрізний підхід згідно з параграфами 2 та 3 цієї статті або підхід на основі мандату згідно з параграфом 5 цієї статті, повинні застосовувати резервний підхід, зазначений у статті 132(2).

7. Установи можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування з використанням комбінації підходів, зазначених у цій статті, за умови виконання умов для використання таких підходів.

8. Установи, які не мають достатніх даних або інформації для розрахування суми зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з підходами, визначеними в параграфах 2, 3, 4 і 5, можуть використовувати розрахунки третьої особи в разі виконання всіх таких умов:

(a) третя особа є одним із таких суб'єктів:

(ii) для компаній колективного інвестування, до яких не застосовується пункт (i) цієї статті, управлінською компанією, за умови, що така управлінська компанія компанії колективного інвестування відповідає критеріям, визначеним у пункті (a) статті 132(3);

(b) для експозицій, інших ніж експозиції, зазначені в пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4 цієї статті, третя особа здійснює розрахунок згідно з наскрізним підходом, визначеним у статті 132a(1);

(c) для експозицій, зазначених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4, третя особа здійснює розрахунок згідно з підходами, визначеними у вказаному параграфі;

(d) зовнішній аудитор підтвердив правильність розрахунку третьої особи.

Установи, які використовують розрахунки третіх осіб, повинні множити суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування, отриману в результаті таких розрахунків, на коефіцієнт 1,2.

9. Для цілей цієї статті застосовуються стаття 132(5) і (6), а також стаття 132b. Для цілей цієї статті стаття 132с застосовується з використанням ваг ризиків, розрахованих згідно зглавою 3 цього розділу.

Підсекція 2

Обчислення сум зважених на ризик експозицій для кредитного ризику

Стаття 153 — Суми зважених на ризик експозицій для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків

1. Суми зважених на ризик експозицій для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків обчислюються відповідно до наведеної нижче формули, із застосуванням спеціальних правил, визначених у параграфах 2, 3 та 4:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW · вартості експозиції

де вага ризику RW визначається так:

(i) якщо ймовірність дефолту (PD) = 0, RW повинна дорівнювати 0;

(ii) якщо ймовірність дефолту (PD) = 1, тобто для дефолтних експозицій:

якщо установи застосовують величини втрат у разі дефолту, визначені у статті 161(1), RW повинна дорівнювати 0;
якщо установи використовують власні оціночні розрахунки втрат у разі дефолту, RW повинна дорівнювати

;

де найбільш точний оціночний розрахунок очікуваних втрат (далі - «ELBE») становить найкращий оціночний розрахунок установи очікуваних втрат для дефолтних експозицій відповідно до статті 181(1)(h);

(iii) якщо 0 < PD < 1

де:

N(x)

кумулятивна функція розподілу для нормованої випадкової величини, розподіленої за нормальним законом (тобто ймовірність того, що нормована випадкова величина з нульовим середнім, а відхилення від одиниці є меншим або дорівнює х);

G(Z)

означає інверсивну кумулятивну функцію розподілу для нормованої випадкової величини, розподіленої за нормальним законом (тобто величина x означає N(x) = z)

означає коефіцієнт кореляції, який визначається як

коефіцієнт коригування строку погашення, який визначається як

2. Для усіх експозицій суб'єктів фінансового сектора, коефіцієнт кореляції параграфа 1(iii) множиться на 1,25. Для усіх експозицій нерегульованих суб'єктів фінансового сектора коефіцієнти кореляції, визначені у параграфі 1(iii) і параграфі 4, залежно від випадку, множиться на 1,25.

3. Сума зважених на ризик експозицій для кожної експозиції, що відповідає вимогам, визначеним у статтях 202 та 217, може бути скоригована відповідно до такої формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW · вартості експозиції · (0.15 + 160 · PDpp )

де:

PDpp

Ймовірність дефолту (PD) надавача захисту.

RW повинна обчислюватися із застосуванням відповідної формули ваги ризику, визначеної у пункті 1, для експозиції, ймовірності дефолту (PD) боржника та втрати у разі дефолту (LGD) порівнянної прямої експозиції надавача захисту. Коефіцієнт строку погашення (b) розраховується з використанням нижчого серед ймовірності дефолту (PD) надавача захисту і ймовірності дефолту (PD) боржника.

4. Для експозицій компаній, коли загальний річний обсяг продажів для консолідованої групи, до якої належить компанія, є меншим за 50 мільйонів євро, установи можуть застосовувати кореляційну формулу, визначену в параграфі 1(iii), для обчислення величин ваги ризику для корпоративних експозицій. У цій формулі S означає загальний річний обсяг продажів у мільйонах євро з 5 мільйонів євро ≤ S ≤ 50 мільйонів євро. Відзвітовані обсяги продажів менше 5 мільйонів євро повинні вважатися еквівалентними 5 мільйонам євро. Для придбаної дебіторської заборгованості загальний річний обсяг продажів становить зважене середнє окремих експозицій у пулі.

Установи повинні використати загальні активи консолідованої групи замість загального річного обсягу продажів, коли загальний річний обсяг продажів не є істотним показником розміру компанії, а загальні активи є більш істотним показником, ніж загальний річний обсяг продажів.

5. Для спеціалізованих позикових експозицій, щодо яких установа не здатна оцінити ймовірність дефолту (PD) або оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6, установа повинна застосувати величини ваги ризику до цих експозицій відповідно до таблиці 1 у такий спосіб:

Таблиця 1

Залишковий строк погашення

Категорія 1

Категорія 2

Категорія 3

Категорія 4

Категорія 5

Менше ніж 2,5 роки

50%

70%

115%

250%

Менше або дорівнює 2,5 рокам

70%

90%

115%

250%

При визначенні ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій установи повинні брати до уваги такі чинники: фінансове становище, політичний і правовий контекст, характеристики операцій та/або активів, становище спонсора і розробника, включаючи потоки доходів від публічно-приватного партнерства, а також пакет забезпечення захисту.

6. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості установи повинні дотримуватися вимог, визначених у статті 184. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, яка додатково відповідає вимогам, визначеним у статті 154(5), та якщо для установи буде невиправдано обтяжливим використовувати стандарти квантифікації ризику для корпоративних експозицій, як визначено у секції 6 для цієї дебіторської заборгованості, можуть використовуватися стандарти квантифікації ризику для роздрібних експозицій, як визначено в секції 6.

7. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості покупець дебіторської заборгованості або бенефіціар застави чи часткової гарантії відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5 можуть розцінювати як захист від перших втрат дисконти на поворотну ціну купівлі, застави або часткові гарантії, що забезпечують захист від перших втрат у разі дефолтних втрат. Продавець, який надає дисконт на поворотну ціну купівлі, та надавач застави або часткової гарантії розглядають їх як експозицію позиції першої втрати відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5.

8. Якщо установа надає кредитний захист для низки експозицій за умови, що n-й дефолт серед експозицій спричинить оплату та що така кредитна подія припинить дію контракту, ваги ризиків експозицій, включених до кошика, будуть агрегуватися, за винятком експозицій n-1, якщо сукупність сум очікуваних втрат помножена на 12,5 та сума зважених на ризик експозицій не перевищуватиме номінальної суми захисту, що надається кредитним деривативом, помноженої на 12,5. Експозиції n-1, які підлягають виключенню з агрегації, повинні визначатися на основі того, що вони повинні виключати ті експозиції, кожна з яких генерує меншу суму зваженої на ризик експозиції порівняно з сумою зваженої на ризик експозиції будь-яких експозицій, включених до агрегації. До позиції у кошику, щодо яких установа не може визначити вагу ризику відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, застосовується вага ризику 1250%.

9. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, як установи повинні враховувати фактори, зазначені у другому підпараграфі параграфа 5, при присвоєнні ваги ризику спеціалізованим позиковим експозиціям.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 154 — Суми зважених на ризик експозицій для роздрібних експозицій

1. Суми зважених на ризик експозицій для роздрібних експозицій повинні обчислюватися відповідно до такої формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW · вартості експозиції

де вага ризику RW визначається так:

(i) якщо ймовірність дефолту (PD) = 1, тобто, для дефолтних експозицій, RW буде

;

де «ELBE» становить найкращий оціночний розрахунок установи очікуваних втрат для дефолтних експозицій відповідно до статті 181(1)(h);

(ii) якщо 0 < PD < 1, тобто, для будь-якого можливого значення PD, крім як згідно з (i)

де:

N(x)

G(Z)

інверсивна кумулятивна функція розподілу для нормованої випадкової величини, розподіленої за нормальним законом (тобто величина x означає N(x) = z);

коефіцієнт кореляції, який визначається як

2. Сума зважених на ризик експозицій для кожної експозиції МСП, як зазначено у статті 147(5), що відповідає вимогам, визначеним у статтях 202 та 217, може бути обчислена відповідно до статті 153(3).

3. Для роздрібних експозицій, забезпечених заставами нерухомого майна, коефіцієнт кореляції R 0,15 повинен замінити число, обчислене згідно з кореляційною формулою у параграфі 1.

4. Для кваліфікованих відновлюваних роздрібних експозицій відповідно до пунктів (a)-(e), коефіцієнт кореляції R 0,04 повинен замінити число, обчислене згідно з кореляційною формулою у параграфі 1.

Експозиції вважаються кваліфікованими відновлюваними роздрібними експозиціями, якщо вони відповідають таким вимогам:

(a) це експозиції фізичних осіб;

(b) експозиції є відновлюваними, незабезпеченими, та мірою, якою вони не є затребуваними негайно та безумовно, їх може бути скасовано установою. У цьому контексті відновлювані експозиції визначаються як такі, які передбачають коливання непогашених балансів клієнтів на основі їх рішення щодо отримання позики і її виплати, у межах до досягнення ліміту, встановленого установою. Незатребувані зобов'язання можуть вважатися такими, що можуть бути скасовані безумовно, якщо умови дозволяють установі скасувати їх повною мірою, якою це дозволяє законодавство у сфері захисту прав споживача та пов'язане законодавство;

(d) використання кореляції у цьому параграфі обмежується портфелями, які продемонструвати низьку волатильність показників втрат по відношенню до їх середнього рівня показника втрат, особливо в рамках діапазонів з низьким PD;

(e) правила щодо кваліфікованої відновлюваної експозиції повинні узгоджуватися із характеристиками базисного ризику субпортфеля.

Як відступ від пункту (b), вимога щодо відсутності забезпечення не стосується забезпечених заставою кредитних інструментів, пов'язаних із зарплатним рахунком. У цьому випадку суми, отримані із застави, не повинні враховуватися у оціночному розрахунку LGD.

Компетентні органи повинні переглядати відносну волатильність показників втрат серед кваліфікованих відновлюваних роздрібних субпортфелів, а також агрегованого кваліфікованого відновлюваного роздрібного портфеля, та обмінюватися інформацією щодо типових характеристик кваліфікованих відновлюваних показників роздрібних втрат по державах-членах.

5. Щоб бути прийнятною для застосування роздрібних правил, придбана дебіторська заборгованість повинна відповідати вимогам, визначеним у статті 184 та таким вимогам:

(a) установа придбала дебіторську заборгованість від непов'язаних сторонніх продавців, та її експозиція боржника за дебіторською заборгованістю не включає будь-яких експозицій, що прямо або непрямо виходять від самої установи;

(b) придбана дебіторська заборгованість повинна бути згенерована на основі «витягнутої руки» безпосередньо між продавцем та боржником. Як така не є прийнятною внутрішньокорпоративна дебіторська заборгованість та заборгованість, що підлягає взаєморозрахунку між фірмами, що купують та продають одна одній;

(c) установа-покупець виставляє вимогу щодо усіх надходжень від придбаної дебіторської заборгованості або пропорційних відсотків у надходженнях; та

(d) портфель придбаної дебіторської заборгованості є достатньо диверсифікованим.

6. Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості покупець дебіторської заборгованості або бенефіціар застави чи часткової гарантії відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5 можуть розцінювати як захист від перших втрат дисконти на поворотну ціну купівлі, застави або часткові гарантії, що забезпечують захист від перших втрат у разі дефолтних втрат. Продавець, який надає дисконт на поворотну ціну купівлі, та надавач застави або часткової гарантії розглядають їх як експозицію позиції першої втрати відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 5.

7. Для гібридних пулів придбаної роздрібної дебіторської заборгованості, коли установи-покупці не можуть відокремити експозиції, забезпечені заставою нерухомого майна, та кваліфіковані відновлювані роздрібні експозиції від інших роздрібних експозицій, підлягає застосуванню функція роздрібної ваги ризику, яка встановлює найвищі вимоги до капіталу.

Стаття 155 — Суми зважених на ризик експозицій для експозицій власного капіталу

1. Установи повинні визначати свої суми зважених на ризик експозицій для експозицій власного капіталу, за винятком тих, які підлягають вирахуванню відповідно до частини другої або до яких застосовується вага ризику 250% відповідно до статті 48, згідно з підходами, визначеними у параграфах 2, 3 і 4 цієї статті. Установа може застосовувати різні підходи до різних портфелів власного капіталу, якщо сама установа використовує різні підходи для цілей внутрішнього управління ризиками. Якщо установа застосовує різні підходи, вибір підходу PD/LGD або підходу на основі внутрішніх моделей повинен відбуватися узгоджено, зокрема протягом певного часу та щодо підходу, що використовується для внутрішнього управління ризиками щодо відповідної експозиції власного капіталу, і не повинен обумовлюватися чинниками регуляторного арбітражу.

Установи можуть застосовувати до експозицій власного капіталу компаній, що надають допоміжні послуги, правила щодо інших некредитних активів на основі зобов'язань.

2. Відповідно до простого підходу визначення ваги ризику, сума зваженої на ризик експозиції обчислюється відповідно до формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = RW* вартості експозиції,

де:

Вага ризику (RW) = 190% для експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях.

Вага ризику (RW) = 290% для біржових експозицій власного капіталу.

Вага ризику (RW) = 370% для всіх інших експозицій власного капіталу.

Короткі готівкові позиції і деривативні інструменти, які утримуються у неторгових портфелях, можуть використовуватися для компенсації довгих позицій в тих самих індивідуальних акціях за умови, що ці інструменти було безпосередньо визначено як інструменти хеджування щодо конкретних експозицій власного капіталу, і що вони надають хеджування щонайменше протягом ще одного року. Інші короткі позиції необхідно вважати довгими позиціями з відповідною вагою ризику, присвоєною абсолютній вартості кожної позиції. У контексті позицій з різними строками погашення, застосовується метод, еквівалентний методу корпоративних експозицій, який визначено у статті 162(5).

Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист, отриманий за експозицією власного капіталу відповідно до методів, визначених у главі 4.

3. Відповідно до підходу PD/LGD, суми зважених на ризик експозицій повинні обчислюватися відповідно до формул, визначених у статті 153(1). Якщо установи не мають достатньої інформації для використання визначення дефолту, визначеного у статті 178, до ваги ризику застосовується коефіцієнт масштабування 1,5.

На рівні індивідуальної експозиції сукупність сум очікуваних втрат, помножена на 12,5, та сум зважених на ризик експозицій не повинна перевищувати вартості експозиції, помноженої на 12,5.

Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист, отриманий за експозицією власного капіталу відповідно до методів, визначених у главі 4. Таке визнання підлягає застосуванню LGD 90% на експозицію надавача хеджування. Для експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях може використовуватися LGD 65%. Для цих цілей M дорівнює п'яти рокам.

4. Відповідно до підходу на основі внутрішніх моделей, сума зважених на ризик експозицій повинна визначатися як потенційна втрата за експозиціями власного капіталу установи, яку виводять із використанням внутрішніх моделей обчислення вартості під ризиком, що підлягає 99-му процентилю з одностороннім довірчим інтервалом різниці між квартальними надходженнями і відповідним показником відсутності ризику, який розраховується щодо вибраного довгострокового періоду, і множенням на 12,5. Суми зважених на ризик експозицій на рівні портфелю власного капіталу повинні становити не менше загальних сум такого:

(a) сум зважених на ризик експозицій, що вимагаються відповідно до підходу PD/LGD; та

(b) відповідних сум очікуваних втрат, помножених на 12,5.

Обсяги, зазначені у пунктах (a) і (b), повинні обчислюватися на основі величин PD, визначених у статті 165(1), і відповідних величин LGD, визначених у статті 165(2).

Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист, отриманий щодо позиції власного капіталу.

Стаття 156 — Суми зважених на ризик експозицій для некредитних активів на основі зобов'язань

Суми зважених на ризик експозицій для інших некредитних активів на основі зобов'язань повинні обчислюватися відповідно до такої формули:

Сума зваженої на ризик експозиції = 100% · вартості експозиції,

окрім:

(a) готівки в касі та еквівалентних готівкових позицій, а також зливків золота, які зберігають у власних сховищах або на розподіленій основі та мірою їх забезпечення зливковими зобов'язаннями, у такому разі застосовується вага ризику 0%.

(b) якщо експозицією є залишкова вартість орендованих активів, у такому разі обчислення здійснюється так:

де t становить більше 1 і є найближчою цілою кількістю повних років залишку оренди.

Підсекція 3

Обчислення сум зважених на ризик експозицій для ризик розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості

Стаття 157 — Суми зважених на ризик експозицій для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості

1. Установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості та роздрібної дебіторської заборгованості відповідно до формули, визначеної у статті 153(1).

2. Установи повинні визначати вхідні параметри PD і LGD відповідно до секції 4.

3. Установи повинні визначати вартість експозиції відповідно до секції 5.

4. Для цілей цієї статті, значення M cтановить 1 рік.

5. Компетентні органи повинні звільнити установу від вимоги обчислювати та визнавати Суми зважених на ризик експозицій для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості щодо типу експозицій, що виникають у зв'язку з придбанням корпоративної або роздрібної дебіторської заборгованості, якщо здатна продемонструвати компетентному органу несуттєвість ризику розмивання капіталу для цього типу експозицій.

Секція 3

Суми очікуваних втрат

Стаття 158 — Підхід залежно від класу експозиції

1. Обчислення сум очікуваних втрат повинен ґрунтуватися на таких самих вхідних величинах PD, LGD і вартості експозиції кожної експозиції, як і величини, що використовуються для обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до статті 151.

2. Суми очікуваних втрат для сек'юритизованих експозицій обчислюються відповідно до глави 5.

3. Сума очікуваних втрат для експозицій, які належать до класу «інші некредитні активи на основі зобов'язань», зазначеного у пункті (g) статті 147(2), повинна дорівнювати нулю.

4. Суми очікуваних втрат для експозицій у формі часток або акцій у компаніях колективного інвестування, зазначених у статті 152, обчислюється відповідно до методів, визначених у цій статті.

5. Очікувана втрата (EL) та суми очікуваних втрат для експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів і центральних банків, а також роздрібних експозицій обчислюються відповідно до такої формули:

Очікувана втрата (EL) = PD * LGD

Сума очікуваних втрат

EL [помножена на] вартість експозиції.

Для дефолтних експозицій (PD = 100%), коли установи використовують власні оціночні розрахунки LGD, EL повинна становити ELBE, найкращий оціночний розрахунок установи очікуваних втрат для дефолтних експозицій відповідно до статті 181(1)(h).

Для експозицій, які є предметом правил, визначених у статті 153(3), EL повинна дорівнювати 0%.

6. Величини EL для спеціалізованих позикових експозицій, якщо установа використовує методи, визначені у статті 153(5) для присвоєння ваги ризику, повинні визначатися відповідно до таблиці 2.

Таблиця 2

Залишковий строк погашення

Категорія 1

Категорія 2

Категорія 3

Категорія 4

Категорія 5

Менше ніж 2,5 роки

0,4%

2,8%

50%

Менше або дорівняє 2,5 рокам

0,4%

0,8%

2,8%

50%

7. Суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до простого методу визначення ваги ризику, обчислюються відповідно до такої формули:

Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції

Величини EL повинні бути такими:

Очікувана втрата (EL) = 0,8% для експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях

Очікувана втрата (EL) = 0,8% для біржових експозицій власного капіталу

Очікувана втрата (EL) = 2,4% для всіх інших експозицій власного капіталу.

8. Очікувані втрати та суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до підходу PD/LGD, обчислюються відповідно до такої формули:

Очікувана втрата (EL) = PD · LGD

Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції

9. Суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до підходу на основі внутрішніх моделей, повинні дорівнювати нулю.

9a. Сума очікуваних втрат для зобов'язання щодо мінімальної вартості, яке відповідає всім вимогам. визначеним у статті 132c(3), дорівнює нулю.

10. Суми очікуваних втрат для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості обчислюються відповідно до такої формули:

Очікувана втрата (EL) = PD · LGD

Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції

Стаття 159 — Підхід до сум очікуваних втрат

Установи віднімають суми очікуваних втрат, обчислені згідно зі статтею 158(5), (6) та (10), від коригувань на загальний і специфічний кредитний ризик відповідно до статті 110, додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 105, та інших зменшень власних коштів, пов'язаних із зазначеними експозиціями, за винятком відрахувань, зроблених відповідно до пункту (m) статті 36(1). Дисконти балансових експозицій, придбаних у дефолті, відповідно до статті 166(1), розглядаються так само, як і коригування на специфічний кредитний ризик. коригування на специфічний кредитний ризик щодо дефолтних експозицій не повинні використовуватися для покриття сум очікуваних втрат щодо інших експозицій. Суми очікуваних втрат для сек'юритизованих експозицій та коригувань на загальний і специфічний кредитний ризик, пов'язаних із такими експозиціями, не повинні включатися до такого обчислення.

Секція 4

PD, LGD та строк погашення

Підсекція 1

Експозиції корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків

Стаття 160 — Ймовірність дефолту (PD)

1. PD експозиції корпоративного органу або установи повинна становити щонайменше 0,03%.

2. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, щодо якої установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6, PD для таких експозицій повинна визначатися відповідно до таких методів:

(a) для вимог вищої пріоритетності щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості PD повинна визначатись як оціночний розрахунок установи EL, поділеної на LGD для цієї дебіторської заборгованості;

(b) для cубординованих вимог щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості PD повинна визначатись як оціночний розрахунок установи EL;

(c) установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій відповідно до статті 143 і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок PD, який є результатом відповідної деталізації.

3. Ймовірність дефолту боржників у дефолті становить 100%.

4. Установи можуть взяти до уваги не забезпечений фінансово кредитний захист у PD відповідно до положень глави 4. Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено такі умови:

(a) корпоративний суб'єкт має кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як належну для рівня кредитної якості 3 або вище відповідно до правил оцінки ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів відповідно до глави 2;

(b) корпоративний суб'єкт, у випадку обчислення установами сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР, не має кредитної оцінки визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання та внутрішньо оцінюється як такий, що має PD, еквівалентний кредитним оцінкам установ зовнішнього кредитного оцінювання, які EBA визначив як такі, що належать до рівня кредитної якості 3 або вище, відповідно до правил визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів відповідно до глави 2.

5. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD, можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист шляхом коригування PD відповідно до статті 161(3).

6. Для ризику розмивання капіталу щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, PD повинна визнаватися такою, що дорівнює оціночному розрахунку EL установи для ризику розмивання капіталу. Установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо ризику розмивання придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок PD, який є результатом відповідної деталізації. Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист у PD відповідно до положень глави 4. Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено умови, визначені у параграфі 4.

7. Як відступ від статті 201(1)(g), корпоративні суб'єкти, які відповідають умовам, визначеним у параграфі 4, є прийнятними.

Установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD для ризику розмивання капіталу придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист шляхом коригування PD відповідно до статті 161(3).

Стаття 161 — Втрати у разі дефолту (LGD)

1. Установи повинні застосовувати такі величини LGD:

(a) експозиції з вищою пріоритетністю без прийнятного забезпечення: 45%;

(b) субординовані експозиції без прийнятного забезпечення: 75%;

(c) установи можуть визнавати забезпечений та не забезпечений фінансово кредитний захист у LGD відповідно до положень глави 4;

(d) до облігацій з покриттям, прийнятних для застосування правил, визначених у статтях 129(4) або (5), може застосовуватися значення LGD 11,25%;

(e) для експозицій придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, що мають вищу пріоритетність, якщо установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6: 45%;

(f) для субординованих експозицій придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, якщо установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6: 100%;

(g) для ризику розмивання капіталу придбаної корпоративної дебіторської заборгованості: 75%.

2. Для ризику розмивання капіталу та дефолту, якщо установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій відповідно до статті 143 і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок LGD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості.

3. Якщо установа отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів та центральних банків відповідно до статті 143, не забезпечений фінансово кредитний захист може визнаватися шляхом коригування PD або LGD відповідно до вимог, як вказано у секції 6, та дозволу компетентних органів. Установа не повинна присвоювати гарантованим експозиціям скориговані величини PD або LGD, якщо скоригована вага ризику буде нижчою за вагу ризику порівнянної прямої експозиції гаранта.

4. Для цілей компаній, зазначених у статті 153(3), LGD порівнянної прямої експозиції надавача захисту повинна становити або LGD, пов'язану з нехеджованим інструментом гаранта або нехеджованим інструментом боржника, залежно від того, чи у випадку дефолту як гаранта, так і боржника протягом існування хеджованої операції доступні докази і структура гарантії вказують на те, що сума повернення буде залежати від фінансового стану гаранта або боржника, відповідно.

Стаття 162 — Строк погашення

1. Установи, які не отримали дозвіл на використання LGD і власних коефіцієнтів конверсії для експозицій корпоративних суб'єктів, установ або центральних урядів і центральних банків повинні застосувати до експозицій, які виникають з операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, значення строку погашення (M) 0,5 року, і значення M 2,5 років до усіх інших експозицій.

Як альтернатив, у рамках дозволу, зазначеного у статті 143, компетентні органи повинні ухвалити рішення про те, чи повинна установа застосовувати строк погашення (М) для кожної експозиції відповідно до визначення параграфа 2.

2. Установи, які отримали дозвіл компетентного органу на застосування власних LGD або коефіцієнтів конверсії для експозицій корпоративних суб'єктів, установ або центральних урядів і центральних банків відповідно до статті 143, повинні розраховувати M для кожної з цих експозицій, відповідно до пунктів (a)-(e) цього параграфа і згідно з параграфами 3-5 цієї статті. M не повинен перевищувати п'яти років, окрім випадків, визначених у статті 384(1), коли М повинен використовуватися у такий спосіб:

(a) для інструментів, до яких застосовується розклад грошових потоків, M повинен визначатися відповідно до такої формули:

де CFt означає грошові потоки (основну суму, відсоткові платежі і збори), які боржник повинен сплатити за контрактом протягом періоду t;

(b) для деривативів, які є предметом генеральної угоди про неттінг, M повинен становити зважений середній залишковий строк погашення експозиції, при цьому M повинен становити щонайменше один рік, а умовна сума кожної експозиції використовується для зважування строку погашення;

(c) для експозицій, які повністю або майже повністю виникають із майже повністю забезпечених деривативних інструментів, перелік яких наведено у додатку II, та повністю або майже повністю забезпечених операцій маржинального кредитування, які є предметом генеральної угоди про неттінг, М повинен становити зважений середній залишковий строк погашення операції, при цьому M повинен становити щонайменше 10 днів;

(d) для операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, які є предметом генеральної угоди про неттінг, М повинен становити зважений середній залишковий строк погашення операції, при цьому M повинен становити щонайменше п'ять днів. Для зважування строку погашення використовується умовна сума кожної операції;

(e) установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків PD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, для затребуваних сум М повинен дорівнювати зваженому середньому строку погашення експозиції придбаної дебіторської заборгованості, при цьому M становить щонайменше 90 днів. Така сама величина М також використовується для незатребуваних сум за виділеним купівельним інструментом, за умови що інструмент містить ефективні договірні положення, тригери ранньої амортизації або інші характеристики, які захищають установу-покупця від суттєвого погіршення якості майбутньої дебіторської заборгованості, яку вона повинна придбати протягом строку дії інструменту. За відсутності таких ефективних елементів захисту, M для незатребуваних сум повинен розраховуватися як сукупність найбільш віддаленої дати потенційної дебіторської заборгованості відповідно до договору купівлі і залишкового строку погашення купівельного інструменту, при цьому M повинен становити щонайменше 90 днів;

(f) для будь-якого інструменту, іншого ніж зазначені у цьому параграфі, або якщо установа не може розрахувати M відповідно до пункту (a), M повинен становити максимальний залишковий час (у роках), протягом якого боржник може повністю виконати свої договірні зобов'язання, при цьому M повинен становити щонайменше один рік;

(g) для установ, які застосовують метод внутрішніх моделей, визначений у секції 6 глави 6, для обчислення вартості експозиції, M повинен обчислюватися для експозицій, до яких вони застосовують цей метод та для яких строк погашення договору з найбільш віддаленою датою у групі неттінгу перевищує один рік відповідно до такої формули:

де:

умовна змінна, значення якої для майбутнього періоду tk дорівнює 0, якщо tk > 1 року та якщо tk ≤ 1;

очікувана експозиція на майбутній період tk;

ефективна очікувана експозиція на майбутній період tk;

коефіцієнт безризикового дисконту для майбутнього часового періоду tk;

;

(h) установа, яка використовує внутрішню модель для обчислення одностороннього коригування кредитної оцінки (CVA), може використовувати, відповідно до дозволу від компетентних органів, ефективний строк кредиту, який згідно з внутрішньою моделлю як М.

Відповідно до параграфа 2, для груп неттінгу, у яких усі контракти мають початковий строк погашення, нижчий за один рік, застосовується формула, викладена у пункті (a);

(i) для установ, які з метою розрахунку вартості експозицій використовують метод на основі внутрішніх моделей, визначений у секції 6 глави 6, і мають дозвіл на використання внутрішньої моделі для конкретного ризику, пов'язаного з торговими борговими позиціями, відповідно до глави 5 розділу IV частини третьої, M повинен визначатися як 1 у формулі, наведеній у статті 153(1), якщо установа може продемонструвати компетентним органам, що її внутрішня модель для конкретного ризику, пов'язаного з торговими борговими позиціями, передбачена згідно зі статтею 383, має наслідки для міграції рейтингів;

(j) для цілей статті 153(3), М становить ефективний строк погашення кредитного захисту, але не менше одного року.

3. Якщо документування вимагає щоденного повторного маржування і переоцінки, та охоплює положення, які дозволяють швидку ліквідацію або взаємозалік щодо забезпечення у разі дефолту або неможливості здійснення повторного маржування, M повинен становити щонайменше один день для:

(a) повністю або майже повністю забезпечених деривативних інструментів, передбачених у додатку II;

(b) повністю або майже повністю забезпечених операцій маржинального кредитування;

На додаток, для кваліфікованих короткострокових експозицій, які не є частиною поточного фінансування боржника установою, М повинен становити щонайменше один день. Кваліфіковані короткострокові експозиції повинні включати таке:

(a) експозиції установ або інвестиційних фірм, що виникають у зв'язку з погашенням валютних зобов'язань;

(b) самоліквідаційні короткострокові операції торговельного фінансування, поєднані з обміном товарами або послугами із залишковим строком погашення до одного року, відповідно до пункту (80) статті 4(1);

(c) експозиції, які виникають з розрахунків за операціями щодо купівлі-продажу цінних паперів у рамках звичайного періоду доставки або двох робочих днів;

(d) експозиції, які виникають з готівкових розрахунків шляхом банківського переказу та розрахунків за електронними платіжними операціями і передплаченими витратами, включно з овердрафтами, які виникають з неуспішних операцій, що не перевищують короткої, фіксованої або погодженої кількості робочих днів.

4. Для експозицій корпоративних суб'єктів, які розташовані в Союзі та консолідовані продажі або консолідовані активи яких становлять менше 500 мільйонів євро, установи можуть вибрати послідовне визначення М відповідно до параграфа 1 замість застосування параграфа 2. Установи можуть замінити розмір загальних активів 500 мільйонів євро на розмір 1000 мільйонів євро для корпоративних суб'єктів, які переважно володіють неспекулятивною житловою нерухомістю, призначеною для здавання в оренду.

5. Розбіжності щодо строків погашення розглядаються відповідно до глави 4.

Підсекція 2

Роздрібні експозиції

Стаття 163 — Ймовірність дефолту (PD)

1. PD експозиції становить щонайменше 0,03%.

2. PD боржника або, якщо застосовується підхід на основі зобов'язань, PD дефолтних експозицій становить 100%.

3. Для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості, PD повинна визнаватися такою, що дорівнює оціночним розрахункам EL для ризику розмивання капіталу. Якщо установа може деталізувати свої оціночні розрахунки EL для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який компетентні органи вважають надійним, використовується оціночний розрахунок PD.

4. Не забезпечений фінансово кредитний захист може братися до уваги шляхом коригування PD відповідно до статті 164(2). Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено умови, визначені у статті 160(4).

Стаття 164 — Втрати у разі дефолту (LGD)

1. Установи повинні надавати власні оціночні розрахунки LGD відповідно до вимог, зазначених у секції 6 цієї глави, та дозволу, наданого компетентними органами відповідно до статті 143. Щодо ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості, застосовується значення LGD 75%. Якщо установа може деталізувати свої оціночні розрахунки EL для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості на PD і LGD у надійний спосіб, установа може використовувати свій оціночний розрахунок LGD.

2. Не забезпечений фінансово кредитний захист може визнаватися як прийнятний шляхом коригування оціночних розрахунків PD або LGD відповідно до вимог, встановлених у статті 183(1), (2) та (3), а також у дозволі компетентних органів на підтримку або окремої експозиції, або пулу експозицій. Установа не повинна присвоювати гарантованим експозиціям скориговані величини PD або LGD, якщо скоригована вага ризику буде нижчою за вагу ризику порівнянної прямої експозиції гаранта.

3. Для цілей статті 154(2), LGD порівнянної прямої експозиції надавача захисту, як передбачено у статті 153(3), повинна становити або LGD, пов'язану з нехеджованим інструментом гаранта або нехеджованим інструментом боржника, залежно від того, чи у випадку дефолту як гаранта, так і боржника протягом існування хеджованої операції доступні докази і структура гарантії вказують на те, що сума повернення буде залежати від фінансового стану гаранта або боржника, відповідно.

4. Середньозважені LGD за експозицією для всіх роздрібних експозицій, забезпечених житловою нерухомістю, які не мають гарантій від центральних урядів, повинен становити не нижче 10%.

Середньозважені LGD за експозицією для всіх роздрібних експозицій, забезпечених комерційним нерухомим майном, які не мають гарантій від центральних урядів, повинен становити не нижче 15%.

5. Для цілей параграфа 6, держави-члени призначають орган, який буде відповідальним за застосування цієї статті. Таким органом буде компетентний орган або призначений орган.

6. На підставі даних, зібраних згідно зі статтею 430a, та на підставі будь-яких інших відповідних показників, та беручи до уваги прогноз розвитку ринку нерухомого майна, орган, призначений відповідно до параграфа 5 цієї статті, періодично і щонайменше щорічно оцінює, наскільки мінімальні значення LGD, зазначені у параграфі 4 цієї статті, є відповідними експозиціям, які забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна або іпотекою комерційного нерухомого майна, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу.

Якщо на підставі оцінювання, зазначеного у першому підпараграфі цього параграфа, орган, призначений відповідно до параграфа 5, доходить висновку, що мінімальні значення LGD, зазначені у параграфі 4 цієї статті, не є достатніми, та якщо він вважає, що недостатність значень LGD може мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність у державі-члені, він може збільшити мінімальні значення LGD, що застосовуються до експозицій, розташованих на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу. Такі вищі мінімальні значення можуть також застосовуватися на рівні одного або кількох майнових сегментів таких експозицій.

Орган, призначений згідно з параграфом 5, повідомляє Європейський банківський орган (EBA) та ESRB про будь-які рішення, зазначені у цьому параграфі. Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, ЕВА та ESRB повинні надати свій висновок відповідній державі-члену. EBA та ESRB публікують такі значення LGD.

7. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 5, встановлює вищі мінімальні значення LGD відповідно до параграфа 6, установи повинні мати шестимісячний перехідний період для їх застосування.

8. Європейський банківський орган (EBA) у тісній співпраці з ESRB розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, які орган, призначений відповідно до параграфа 5, повинен брати до уваги при оцінюванні відповідності значень LGD у складі оцінювання, зазначеного у параграфі 6.

9. ESRB може надавати у вигляді рекомендацій відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010 та у тісній співпраці з Європейським банківським органом (EBA) настанови органам, призначеним згідно з параграфом 5 цієї статті, стосовно такого:

(a) факторів, які можуть «мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність», як зазначено у параграфі 6; та

(b) індикативні бенчмарки, які орган, призначений відповідно до параграфа 5, повинен враховувати при визначенні вищих мінімальних значень LGD.

10. Установи держави-члена застосовують вищі мінімальні значення LGD, які були визначені органами іншої держави-члена відповідно до параграфа 6 до всіх відповідних експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, розташованого в одній або більше частин такої держави-члена.

Підсекція 3

Експозиції власного капіталу, до яких застосовується метод PD/LGD

Стаття 165 — Експозиції власного капіталу, до яких застосовується метод PD/LGD

1. PD визначається відповідно до методів для корпоративних експозицій.

Застосовуються такі мінімальні значення PD:

(a) 0,09% для біржових експозицій власного капіталу, при цьому інвестиція є частиною довгострокових клієнтських відносин;

(b) 0,09% для небіржових експозицій власного капіталу, при цьому надходження від інвестицій ґрунтуються на регулярних і періодичних грошових потоках, які не походять з приросту капіталу;

(d) 1,25% для усіх інших біржових експозицій власного капіталу, у тому числі інших коротких позицій, визначених у статті 155(2).

2. До експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях може застосовуватися LGD 65%. До усіх інших експозицій застосовується LGD 90%.

3. До усіх експозицій застосовується M зі значенням п'ять років.

Секція 5

Вартість експозиції

Стаття 166 — Експозиції корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, а також роздрібні експозиції

1. Крім випадків, коли визначено інакше, вартістю балансової експозиції буде бухгалтерська вартість без урахування будь-яких коригувань на кредитний ризик.

Це правило також застосовується до активів, придбаних за ціною, що відрізняється від суми заборгованості.

Для придбаних активів, різниця між сумою заборгованості та бухгалтерською вартістю, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик, яку зафіксовано у балансі установ при придбанні активу, вважається денотованим дисконтом, якщо сума заборгованості є більшою, та премією, якщо сума заборгованості є меншою.

2. Якщо установи використовують генеральні угоди про неттінг щодо операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, вартість експозиції обчислюється відповідно до глав 4 або 6.

3. З метою обчислення вартості експозиції для балансового неттінгу кредитів та депозитів, установи повинні застосовувати методи, визначені у главі 4.

4. Вартість експозиції за орендою охоплює дисконтовані мінімальні орендні платежі. Мінімальні орендні платежі складаються із платежів протягом періоду оренди, які орендар повинен здійснити або які можуть вимагатися від нього, та будь-якими домовленими опціями (тобто, опцій, використання яких є достатньо певним). Якщо сторона, крім орендаря, вимагає здійснення платежу, пов'язаного із залишковою вартістю орендованих активів, і цей платіж відповідає групі вимог, зазначених у статті 201 стосовно прийнятності надавачів захисту, а також вимогам для визнання інших типів гарантій, зазначених у статті 213, платіжне зобов'язання може бути взято до уваги як не забезпечений фінансово кредитний захист відповідно до глави 4.

5. У випадку будь-якого договору, зазначеного у додатку II, вартість експозиції визначається за допомогою методів, передбачених у главі 6, і при цьому не враховується будь-яке зроблене коригування на кредитний ризик.

6. Вартістю експозиції для обчислення сум зважених на ризик експозицій придбаної дебіторської заборгованості є вартість, що визначається відповідно до параграфа 1 мінус вимоги до власних коштів для ризику розмивання капіталу до пом'якшення кредитного ризику.

7. Якщо експозиція має форму цінних паперів або товарів, які продаються, виставляються для продажу або надаються в оренду відповідно до операцій репо операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, операцій з тривалим строком розрахунків та операцій маржинального кредитування, вартістю експозиції є вартість цінних паперів або товарів, визначена відповідно до статті 24. Якщо застосовується комплексний метод фінансового забезпечення відповідно до статті 223, вартість експозиції збільшується на корекцію на волатильність, яка відповідає таким цінним паперам або товарам, як її визначено у цій статті. Вартість експозиції операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів, операцій із тривалим строком розрахунків або операцій маржинального кредитування може бути визначено відповідно до глави 6 або статті 220(2).

8. Вартість експозиції для наведених нижче позицій обчислюється як така, яку було виділено, але незатребувано, та помножено на коефіцієнт конверсії. Установи повинні застосовувати наведені нижче коефіцієнти конверсії відповідно до статті 151(8) експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів і центральних банків:

(a) для кредитних ліній, які установа може безумовно скасувати у будь-який момент часу без попереднього повідомлення або які ефективно передбачають автоматичне скасування через погіршення кредитоспроможності позичальника, застосовується коефіцієнт конверсії 0%. Для застосування коефіцієнта конверсії 0% установи повинні здійснювати активний моніторинг фінансового стану боржника, та їхні системи контролю повинні надавати їм змогу негайно виявляти погіршення кредитної якості боржника. Незатребувані кредитні лінії можуть вважатися такими, що можуть бути скасовані безумовно, якщо умови дозволяють установі скасувати їх повною мірою, якою це дозволяє законодавство у сфері захисту прав споживача та пов'язане законодавство;

(b) для короткострокових кредитних листів, які виникають з руху товарів, застосовується коефіцієнт конверсії 20% для як для установ, які їх випускають, так і для установ, які їх підтверджують;

(c) для незатребуваних експозицій щодо придбаних зобов'язань за відновлюваних придбаною дебіторською заборгованістю, яка може бути безумовно скасована або для якої передбачене ефективне автоматичне скасування установою у будь-який момент без попереднього повідомлення, застосовується коефіцієнт конверсії 0%. Для застосування коефіцієнта конверсії 0% установи повинні здійснювати активний моніторинг фінансового стану боржника, та їхні системи контролю повинні надавати їм змогу негайно виявляти погіршення кредитної якості боржника.

(d) для інших кредитних ліній, програм випуску євронот (NIF) і відновлюваних механізмів андеррайтингу (RUF) застосовується коефіцієнт конверсії 75%.

Установи, які дотримуються вимог для використання власних оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії, визначених у секції 6, можуть використовувати власні оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії серед різних типів продуктів, визначених у пунктах (a)-(d), відповідно до дозволу компетентних органів.

9. Якщо зобов'язання стосується розширення іншого зобов'язання, застосовується нижчий з двох коефіцієнтів конверсії, пов'язаних з індивідуальним зобов'язанням.

10. Для позабалансових статей, крім зазначених у параграфах 1-8, вартість експозиції повинна становити такий відсоток її вартості:

(a) 100% для позиції з повним ризиком;

(b) 50% для позиції із середнім ризиком;

(d) 0% для позиції із низьким ризиком.

Для цілей цього параграфа позабалансові позиції відносять до категорій ризику відповідно до додатка I.

Стаття 167 — Експозиції власного капіталу

1. Вартість експозиції власного капіталу визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик.

2. Вартість позабалансових експозицій власного капіталу становить їх номінальну вартість після її зменшення на коригування на специфічний кредитний ризик для такої експозиції.

Стаття 168 — Інші некредитні активи на основі зобов'язань

Вартість експозиції некредитних активів на основі зобов'язань визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик.

Секція 6

Вимоги щодо підходу на основі внутрішніх рейтингів

Підсекція 1

Рейтингові системи

Стаття 169 — Загальні принципи

1. Якщо установа застосовує декілька рейтингових систем, обґрунтування для віднесення боржника або операції до рейтингової системи повинно бути задокументовано та застосовуватися у спосіб, який відповідним чином відображає рівень ризику.

2. Критерії і процеси віднесення підлягають періодичному перегляду з метою визначення того, чи вони залишаються належними для поточного портфеля і зовнішніх умов.

3. Якщо установа застосовує прямі оціночні розрахунки параметрів ризику для індивідуальних боржників або експозицій, вони можуть розглядатися як класи оціночних розрахунків у межах послідовної шкали присвоєння рейтингів.

Стаття 170 — Структура рейтингових систем

1. Структура рейтингових систем для експозицій для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків повинна відповідати таким вимогам:

(a) рейтингова система повинна враховувати характеристики ризику боржника та операції;

(b) рейтингова система повинна включати рейтингову шкалу боржника, яка відображає виключно кваліфікацію ризику дефолту боржника. Рейтингова шкала боржників повинна включати принаймні 7 класів недефолтних боржників, та один клас дефолтних боржників;

(c) установа повинна задокументувати співвідношення між класами боржників щодо рівня ризику дефолту, пов'язаного з кожним рівнем, та критерії, які використовуються для визначення рівня ризику дефолту;

(d) установи з портфелями, сконцентрованими у певному сегменті ринку та діапазоні ризику дефолту, повинні включати достатню кількість класів боржників у межах шкали для уникнення неналежних концентрацій боржників у певному класі. Значні концентрації в межах одного класу повинні підтверджуватися переконливими емпіричними даними щодо того, що клас боржника охоплює розсудливо вузький діапазон PD, і що ризик дефолту, зумовлений усіма боржниками у межах класу, підпадає під такий діапазон;

(e) з метою отримання дозволу компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для обчислення вимог до власних коштів, рейтингова система повинна включати особливу рейтингову шкалу інструменту, яка виключно відображає характеристики операції, які стосуються LGD. Визначення класу інструменту повинне включати опис того, як експозиції відносяться до класу, так і критеріїв, які використовуються для визначення рівня ризику серед класів;

(f) значні концентрації в межах одного класу інструменту повинні підтверджуватися переконливими емпіричними даними щодо того, що клас інструменту охоплює розсудливо вузький діапазон PD, і що ризик, зумовлений усіма експозиціями у межах класу, підпадає під такий діапазон.

2. Установи, які використовують методи, визначені у статті 153(5) для визначення величин ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій, звільняються від вимоги щодо наявності шкали рейтингів боржників, яка відображає виключно квантифікацію ризику дефолту боржника за цими експозиціями. Ці установи повинні мати для зазначених експозицій щонайменше чотири класи недефолтних боржників та щонайменше один клас дефолтних боржників.

3. Структура рейтингових систем для роздрібних експозицій повинна відповідати таким вимогам:

(a) рейтингові системи повинні відображати ризик як боржника, так і операції, і повинні враховуватися усі відповідні характеристики боржника й операції;

(b) рівень диференціації ризику повинен забезпечити достатність кількості експозицій у відповідному класі або у пулі для сутнісної квантифікації і валідації характеристик втрати в межах класу або пулу. Розподіл експозицій і боржників за класами або пулами повинен бути таким, щоб уникнути надмірних концентрацій;

(c) процес віднесення експозицій до класів або пулів повинен створювати основу для сутнісної диференціації ризику, створення груп достатньо одноманітних експозицій, та повинен надавати можливість для точного і послідовного оціночного розрахунку втрати в межах класу або пулу. Для придбаної дебіторської заборгованості створення груп повинно відображати практики андеррайтингу продавця і різноманітність відповідних покупців.

4. Установи повинні враховувати наведені нижче чинники ризику під час віднесення експозицій до класів або пулів:

(a) характеристики ризику боржника;

(b) характеристики ризику операції, включаючи продукту, типів забезпечення або їх обох. Установи повинні мати чітку процедуру вирішення випадків, коли декілька експозицій забезпечено одним і тим самим предметом забезпечення;

(c) делінквентність, окрім випадків, коли установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що делінквентність не є суттєвим чинником ризику для експозиції.

Стаття 171 — Віднесення до класів або пулів

1. Установа повинна мати чіткі визначення, процеси і критерії для віднесення експозицій до класів або пулів у межах рейтингової системи, які відповідають таким вимогам:

(a) визначення критеріїв класу або пулу повинне бути достатньо детальним для того, щоб дати змогу особам, відповідальним за присвоєння рейтингів, послідовно відносити боржників або програми з подібними ризиками до одного класу або пулу. Така послідовність повинна проявлятися стосовно видів діяльності, департаментів та географічних розташувань;

(b) документація щодо процесу визначення рейтингу повинна давати змогу третім сторонам розуміти принципи віднесення експозицій до класів або пулів, відтворювати віднесення до класу і пулу та оцінювати належність віднесень до класу або пулу;

(c) критерії повинні також відповідати внутрішнім стандартам щодо позик установи та її політикам щодо поводження із проблемними боржниками та інструментами.

2. Установа повинна брати до уваги всю відповідну інформацію під час віднесення боржників та інструментів до класів або пулів. Інформація повинна бути актуальною та надавати установі змогу передбачити майбутню ефективність експозиції. Що меншим обсягом інформації володіє установа, то більш консервативною вона повинна бути під час віднесення експозицій до класів або пулів боржників або інструментів. Якщо установа застосовує зовнішній рейтинг як основний фактор віднесення до класів або пулів у межах внутрішнього рейтингу, установа повинна забезпечити, що вона враховує іншу важливу інформацію.

Стаття 172 — Віднесення експозицій

1. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), віднесення експозицій здійснюється відповідно до таких критеріїв:

(a) кожного боржника повинно бути віднесено до класу боржника в рамках процесу схвалення кредиту;

(b) для тих експозицій, щодо яких установа отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 143, кожна експозиція повинна також бути віднесена до класу інструменту в рамках процесу схвалення кредиту;

(c) установи, які використовують методи, визначені у статті 153(5), для застосування величин ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій, повинні відносити такі експозиції до класу відповідно до статті 170(2);

(d) кожна окрема юридична особа, щодо якої установа має експозицію, повинна оцінюватися окремо. Установа повинна мати належні політики стосовно поводження з індивідуальними клієнтами-боржників і групами пов'язаних клієнтів;

(e) окремі експозиції того самого боржника повинні відноситися до того самого класу боржника, незважаючи на будь-які відмінності у характері кожної окремої операції. Однак до випадків, коли дозволено відносити окремі експозиції того самого боржника до різних класів, застосовуються такі аспекти:

(i) трансферний ризик країни, залежно від того, деноміновано експозицію у локальній чи іноземній валюті;

(ii) правила щодо гарантій, пов'язаних із експозицією, що можуть відображатися у коригуванні віднесення до класу боржника;

(iii) законодавчі положення щодо захисту споживачів, банківської таємниці або з інших питань забороняють обмін даними клієнтів.

2. Для роздрібних експозицій, кожну експозицію повинно бути віднесено до класу або пулу в рамках процесу схвалення кредиту.

3. Для віднесень до класу або пулу установи повинні задокументувати ситуації, у яких людське судження може обходити вхідні або вихідні показники процесу віднесення, та визначити персонал, відповідальний за схвалення таких випадків обходу. Установи повинні документувати такі випадки обходу та занотовувати персонал, відповідальний за них. Установи повинні аналізувати ефективність експозицій, у процесі віднесення яких мав місце випадок обходу. Цей аналіз повинен включати оцінку ефективності експозицій, рейтинг яких було визначено в обхід процедур і правил певною особою, яка представляє весь відповідальний персонал.

Стаття 173 — Доброчесність процесу віднесення

1. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), процес віднесення повинен відповідати таким критеріям доброчесності:

(a) Віднесення і періодичні перегляди віднесень повинні здійснюватися і затверджуватися незалежною стороною, яка не отримує прямої вигоди від рішень щодо продовження/розширення кредиту;

(b) Установи повинні переглядати віднесення щонайменше щороку та здійснювати коригування віднесень, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення. Боржники з високим рівнем ризику і проблемні експозиції повинні бути предметом частішого перегляду. Установи повинні здійснити нове віднесення, якщо стає доступною суттєва інформація щодо боржника або експозиції;

(c) Установа повинна мати ефективний процес для отримання й актуалізації відповідної інформації щодо характеристик боржника, які впливають на PD, або характеристик операцій, які впливають на LGD або коефіцієнти конверсії.

2. Щодо роздрібних експозицій установа повинна щонайменше щорічно переглядати віднесення боржника та інструменту, і здійснювати коригування віднесення, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення, або переглядати характеристики втрат і статус делінквентності для кожного визначеного пулу ризиків, залежно від того, яка з частин цього положення застосовується у конкретному випадку. Установа повинна також щонайменше щороку переглядати в рамках репрезентативної вибірки статус індивідуальних експозицій у межах кожного пулу в якості засобу забезпечення того, що експозиції продовжують відноситися до правильного пулу, і здійснювати коригування віднесення, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення.

3. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для методологій компетентних органів щодо оцінювання доброчесності процесу віднесення, а також регулярного і незалежного оцінювання ризиків.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 174 — Використання моделей

Якщо установа застосовує статистичні моделі та інші механічні методи для віднесення експозицій до класів або пулів боржників чи інструментів, повинні застосовуватися такі вимоги:

(a) модель повинна мати добру прогностичну здатність, та в у результаті її застосування вимоги до капіталу не повинні спотворюватися. Вхідні змінні повинні формувати розсудливу й ефективну основу для створюваних прогнозів. Модель не повинна мати суттєвих похибок;

(b) установа повинна мати процес для перевірки вхідних даних моделі, що повинно включати оцінку точності, повноти та відповідності даних;

(c) дані, які використовуються для побудови моделі, повинні бути репрезентативними щодо сукупності фактичних боржників або експозицій установи;

(d) установа повинна мати регулярний цикл валідації моделі, який включає моніторинг ефективності і стабільності моделі, перегляд специфікації моделі, та тестування вихідних даних моделі у розрізі результатів;

(e) установа повинна доповнити статистичну модель людським судженням та людським наглядом з метою перегляду віднесень на основі моделі, і забезпечити належне використання моделей. Процедури перегляду повинні бути спрямовані на виявлення і обмеження помилок, пов'язаних зі слабкими сторонами моделі. Людські судження повинні враховувати всю відповідну інформацію, яку не було враховано у моделі. Установа повинна документувати те, як повинні поєднуватися результати моделі та людські судження.

Стаття 175 — Документування рейтингових систем

1. Установи повинні документувати дизайн та операційні деталі своїх рейтингових систем. Документація повинна надавати підтвердження відповідності вимогам цієї секції та охоплювати питання диференціації портфеля, рейтингових критеріїв, відповідальності сторін, які оцінюють боржників та експозиції, частоти перегляду віднесення та управлінського нагляду над процесом визначення рейтингу.

2. Установа повинна документувати обґрунтування та аналіз, які підтверджують її вибір критеріїв рейтингу. Установа повинна документувати усі значні зміни в процесі визначення рейтингу ризику, і така документація повинна підтверджувати виявлення змін, внесених до процесу визначення рейтингу ризику після останнього перегляду компетентними органами. Також документуванню повинна підлягати загальна організація процесу присвоєння рейтингу, включаючи власне процес присвоєння рейтингу, та внутрішню структуру контролю.

3. Установи повинні документувати конкретні визначення дефолту і втрат, які застосовуються внутрішньо, та забезпечити їх відповідність визначенням, викладеним у цьому Регламенті.

4. Якщо установа застосовує статистичні моделі у процесі визначення рейтингу, установа повинна документувати їх методології. Такий матеріал повинен:

(a) надавати детальний огляд теорії, припущень та математичної і емпіричної основи для застосування оціночних розрахунків до класів, індивідуальних боржників, експозицій або пулів, та джерел інформації, які використовуються для здійснення оціночних розрахунків моделі;

(b) створити ретельний статичний процес, який включає нерегулярні та нешаблонні тести ефективності моделі;

5. Установа повинна продемонструвати компетентному органу, що вимоги цієї статті було дотримано, якщо установа отримала рейтингову систему або модель застосовується в рамках рейтингової системи від стороннього постачальника, і такий постачальник відмовляється від надання або обмежує доступ установи до інформації щодо методології зазначеної рейтингової системи або моделі, або базисних даних, які було використано для розробки зазначеної методології або моделі, на основі того, що інформація є власною розробкою під захистом права власності.

Стаття 176 — Зберігання даних

1. Установи повинні збирати і зберігати дані щодо аспектів їхніх внутрішніх рейтингів відповідно до частини восьмої.

2. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), установи повинні збирати та зберігати таке:

(a) повні історії рейтингів щодо боржників і визнаних гарантів;

(b) дати присвоєння рейтингів;

(d) дані про особу, відповідальну за присвоєння рейтингу;

(e) ідентифікаційні дані боржників та експозицій, що зазнали дефолту;

(f) дати та обставини дефолтів;

(g) дані щодо PD і реалізованих показників дефолтності, пов'язаних із класами та змінами в рейтингу.

3. Установи, які не застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні збирати і зберігати дані щодо порівняння реалізованих LGD зі значеннями, визначеними у статті 161(1), та реалізованих коефіцієнтів конверсії зі значеннями, визначеними у статті 166(8).

4. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні збирати і зберігати таке:

(a) повні історії даних щодо рейтингів інструментів та оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, які пов'язані з кожною рейтинговою шкалою;

(b) дати, коли відбулося віднесення до рейтингів, та виконані оціночні розрахунки;

(c) ключові дані і методологія для визначення рейтингу інструмента та оціночних розрахунків LGD і коефіцієнтів конверсії;

(d) дані щодо особи, яка здійснила присвоєння рейтингу інструменту, і особи, яка надала оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії;

(e) дані щодо оцінених і реалізованих LGD і коефіцієнтів конверсії, пов'язаних із кожною дефолтною експозицією;

(f) дані щодо LGD експозиції до і після оцінки впливу гарантії або кредитного дериватива, для тих установ, які відображають вплив пом'якшення кредитного ризику на гарантії або кредитні деривативи через LGD;

(g) дані щодо компонентів втрат для кожної дефолтної експозиції.

5. Для роздрібних експозицій, установи повинна збирати і зберігати таке:

(a) дані, що використовувалися під час процесу віднесення експозицій до класів або пулів;

(b) дані щодо оцінених PD, LGD і коефіцієнтів конверсії, пов'язаних із класами або пулами експозицій;

(d) для дефолтних експозицій, дані щодо класів або пулів, до яких експозиції було віднесено протягом року до дефолту, та реалізованих результатів щодо LGD і коефіцієнта конверсії;

(e) інформацію щодо показників втрат для кваліфікованих роздрібних експозицій.

Стаття 177 — Стрес-тести, які використовуються для оцінки достатності капіталу

1. Установа повинна запровадити надійні процеси стрес-тестування, які будуть використовуватися при оцінюванні достатності капіталу. Стрес-тестування повинне включати виявлення можливих подій або майбутніх змін в економічних умовах, що можуть мати несприятливий вплив на кредитні експозиції установи, та оцінювання здатності установи витримати такі зміни.

2. Установа повинна регулярно здійснювати стрес-тестування кредитного ризику для оцінки впливу певних визначених умов на її загальні вимоги до капіталу для кредитного ризику. Тест повинен бути обраний установою, і повинен бути предметом нагляду. Тест, який підлягає використанню, повинен бути сутнісним і враховувати складні, але в той самий час вірогідні, сценарії рецесії. Установа повинна оцінювати зміни у своїх рейтингах відповідно до сценаріїв стрес-тесту. Портфелі, які були предметом стрес-тесту, повинні включати переважну більшість загальних експозицій установи.

3. Установи, які застосовують правила, визначені у статті 153(3), у своїх рамках стрес-тестування повинні враховувати вплив погіршення кредитної якості надавачів захисту, зокрема, надавачів захисту, які не відповідають критеріям прийнятності.

Підсекція 2

Квантифікація ризику

Стаття 178 — Дефолт боржника

1. Дефолт повинен вважатися таким, що мав місце стосовно конкретного боржника, якщо сталася одна або обидві з таких подій:

(a) установа вважає малоймовірним, що боржник погасить своє кредитне зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх установ у повній мірі, без застосування установою певних заходів, таких як заходи забезпечення безпеки;

(b) боржник більше ніж на 90 днів прострочив будь-яке істотне кредитне зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній. Компетентні органи можуть замість 90 днів використовувати 180 днів для експозицій, забезпечених житловою нерухомістю, або для експозицій, що належать до класу роздрібних, забезпечених комерційним нерухомим майном МСП, а також експозицій до установ публічного сектора. Строк у 180 днів не застосовується для цілей пункту (m) статті 36(1) або статті 127.

У випадку роздрібних експозицій установи можуть застосовувати визначення дефолту, зазначене у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, на рівні індивідуального кредитного інструменту, а не стосовно загальних зобов'язань позичальника.

2. Для цілей пункту (b) параграфа 1 застосовуються такі положення:

(a) для овердрафтів відлік прострочених днів розпочинається з моменту, коли боржник порушив встановлений ліміт, коли йому було повідомлено про зменшення ліміту нижче рівня поточної заборгованості або коли він скористався кредитом без дозволу, при чому йдеться про істотну базисну суму;

(b) для цілей пункту (a), встановлений ліміт складається з будь-якого кредитного ліміту, визначеного установою, про розмір якого установа повідомила боржника;

(d) істотність простроченого кредитного зобов'язання оцінюється у порівнянні з пороговим значенням, визначеним компетентними органами. Таке порогове значення має відображати рівень ризику, який компетентний орган вважає розсудливим;

(e) установи повинні документувати політики щодо обрахунку прострочених днів, зокрема, щодо повторної класифікації за строками сплати інструментів та надання продовжень, внесення змін, відстрочень, поновлень та взаємозаліку наявних клієнтів. Такі політики повинні застосовуватися послідовно протягом певного часу, і повинні відповідати процесам внутрішнього управління ризиками та ухвалення рішень в установі.

3. Для цілей пункту (a) параграфа 1, до елементів, які належить сприймати як свідчення малоймовірності виплати, входять такі:

(a) установа визначає кредитне зобов'язання як непродуктивне;

(b) установа визнає специфічне коригування ризику, яке є наслідком значного об'єктивного погіршення кредитної якості з моменту виникнення експозиції в установи;

(d) установа погоджується на проблемну реструктуризацію кредитного зобов'язання, якщо це ймовірно призведе до зменшення фінансового зобов'язання, спричиненого істотним списанням або відтермінуванням виплати основної суми, відсотків або відповідних зборів. Це включає, у випадку експозицій власного капіталу, які було оцінено відповідно до підходу PD/LGD, проблемну реструктуризацію самого власного капіталу;

(e) установа надала запит на визнання боржника банкрутом або вжила подібних юридичних дій щодо кредитного зобов'язання боржника перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній;

(f) боржник виявив бажання, щоб до нього застосували, або до нього застосували процедуру банкрутства або подібний захист, що дозволило йому уникнути виплати або відтермінувати виплату кредитного зобов'язання перед установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній.

4. Установи, які використовують зовнішні дані, що за своєю суттю не можуть бути сумісні з визначенням дефолту, як встановлено у параграфі 1, повинні здійснити відповідні коригування для досягнення ширшої еквівалентності з визначенням дефолту.

5. Якщо установа вважає, що визнана дефолтною раніше експозиція не є тригером того, щоб ознака дефолтності застосовувалася і надалі, установа повинна вважати боржника або інструмент такими, ніби вони не були пов'язані з дефолтною експозицією. Якщо після цього настає подія дефолту, вона вважається такою, ніби це інша подія дефолту.

6. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентний орган повинен визначати порогове значення, зазначене у параграфі 2(d).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

7. Європейський банківський орган (EBA) повинен видати настанови щодо цієї статті. Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 179 — Загальні вимоги для оціночних розрахунків

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі вимоги:

(a) власні оціночні розрахунки параметрів ризику PD, LGD, коефіцієнта конверсії та EL установи повинні включати усі відповідні дані, інформацію та методи. Оціночні розрахунки повинні бути виходити як із історичного досвіду, так і емпіричних даних, а не ґрунтуватися суто на судженнях. Оціночні розрахунки повинні бути вірогідними та інтуїтивними, і повинні ґрунтуватися на сутнісних чинниках відповідних параметрів ризику. Що менше даних має установа, то більш консервативною вона повинна бути у своїй оціночних розрахунках;

(b) установа повинна бути здатною надати розподіл свої втрат у розрізі частоти дефолту, LGD, коефіцієнта конверсії, або втрат, якщо застосовуються оціночний розрахунок EL, за коефіцієнтами, які вона визначає як складові відповідних параметрів ризику. Оціночні розрахунки установи повинні бути репрезентативними з точки зору довгострокового досвіду;

(c) будь-які зміни у практиці надання позик або процесі отримання відшкодувань протягом періодів спостереження, зазначених у статті 180(1)(h) і (2)(e), статті 181(1)(j) і (2), та статтях 182(2) і (3) повинні братися до уваги. Оціночні розрахунки установи повинні відображати вплив технічного прогресу, нові дані та іншу інформацію, як тільки вона стає доступною. Установи повинні переглядати свої оціночні розрахунки, коли з'являється нова інформація, принаймні на щорічній основі;

(d) сукупність експозицій, представлених у даних, які використовуються для оціночних розрахунків, стандарти надання позик, які використовуються під час створення даних, та інші відповідні характеристики повинні бути такими, які можна порівняти з характеристиками експозицій та стандартів установи. Економічні або ринкові умови, які слугують основою для даних, повинні відповідати поточним та майбутнім прогнозованим умовам. Кількість експозицій у вибірці і період охоплення даних, які застосовуються у квантифікації, повинні бути достатніми для надання установі впевненості у точності і надійності її оціночних розрахунків;

(e) для придбаної дебіторської заборгованості оціночні розрахунки повинні відображати усю відповідну інформацію, доступну установі-покупцю стосовно якості базисної дебіторської заборгованості зокрема, даних щодо подібних пулів, які надаються продавцем, установою-покупцем або зовнішніми джерелами. Установа-покупець повинна оцінювати будь-які дані, на які вона спирається, що надаються продавцем;

(f) установа повинна додавати до своїх оціночних розрахунків маржу надійності, яка пов'язана з очікуваним діапазоном помилок в оціночних розрахунках. Якщо методи і дані вважаються менш задовільними, очікуваний діапазон помилок буде більшим, відповідно маржа надійності також буде більшою.

Якщо установа застосовує різні оціночні розрахунки для обчислення величин ваги ризику і для внутрішніх цілей, такий підхід повинен бути обґрунтований та задокументований. Якщо установи можуть продемонструвати компетентним органами, що для даних, зібраних до 01 січня 2007 року, було внесено відповідні коригування для досягнення ширшої еквівалентності визначенню дефолту, викладеному в статті 178, або визначенню втрати, компетентні органи можуть дозволити установам певний рівень гнучкості у застосуванні необхідних стандартів для даних.

2. Якщо установа застосовує дані, зведені з різних установ у пули, вона повинна відповідати таким вимогам:

(a) рейтингові системи і критерії інших установ у пулі є подібними на її власні;

(b) пул є репрезантативним щодо портфеля, для якого застосовуються зведені дані;

(d) установа повинна залишатися відповідальною за доброчесність її рейтингових систем;

(e) установа повинна підтримувати достатнє внутрішнє розуміння своїх рейтингових систем, зокрема, здатність здійснювати ефективний моніторинг та аудит процесу визначення рейтингу.

Стаття 180 — Спеціальні вимоги щодо оціночного розрахунку PD

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати наведені нижче вимоги, які є специфічними для оціночного розрахунку PD щодо експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3):

(a) установа повинна оцінювати PD за класом боржника за довгостроковими середніми річними показниками дефолтності. оціночний розрахунок PD за боржниками, які мають високий леверидж або щодо боржників, активи яких є переважно торговими активами, повинні відображати ефективність базисних активів на основі періодів стресових волатильностей;

(b) для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості установи повинні оцінювати EL за класом боржника за довгостроковими середніми річними реалізованими показниками дефолтності;

(c) якщо установа виводить довгострокові середні оціночні розрахунки PD і LGD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості з оціночного розрахунку EL, і належного оціночного розрахунку PD або LGD, процес оцінки загальних втрат повинен відповідати загальним стандартам для оціночного розрахунку PD і LGD, викладеним у цій частині, і результат повинен відповідати концепції LGD, визначеній у статті 181(1)(a);

(d) установи повинні використовувати техніки оцінки PD лише разом із підтвердним аналізом. Установи повинні визнавати важливість оціночних застережень під час поєднання результатів застосування технік і здійснення коригувань для обмежень щодо технік та інформації;

(e) мірою того, як установа застосовує дані щодо внутрішнього досвіду щодо дефолту для оцінки PD, оціночні розрахунки повинні відображати стандарти андеррайтингу та будь-які відмінності у рейтинговій системі, які згенерували дані і поточну рейтингову систему. Якщо стандарти андеррайтингу або рейтингової системи в установі було змінено, установа повинна застосовувати вищу маржу надійності у своєму оціночному розрахунку PD;

(f) мірою, якою установа пов'язує або картує внутрішні класи рейтингу до шкали, що використовується установою зовнішнього кредитного оцінювання або подібними організаціями, і потім присвоює спостережений показник дефолтності, визначений для зовнішніх класів організації, до внутрішніх класів, процес картування повинен ґрунтуватися на порівнянні внутрішніх рейтингових критеріїв із критеріями, які використовують зовнішні організації, та порівнянні внутрішніх та зовнішніх рейтингів будь-яких спільних боржників. Необхідно уникати браку об'єктивності або послідовності у процесі картування або базисних даних. Критерії для зовнішньої організації, яка надає дані, що використовуються для квантифікації, повинні бути орієнтовані лише на визначення ризику дефолту, а не на відображення характеристик операції. Аналіз, здійснений установою, повинен включати порівняння використаного визначення дефолту, відповідно до вимог статті 178. Установа повинна документувати основу для процесу картування;

(g) мірою, якою установа використовує статистичні моделі прогнозування дефолту, дозволяється здійснювати оціночний розрахунок PD як простого середнього показника оцінок ймовірності дефолту індивідуальних боржників певного класу. Використання установою моделей ймовірності дефолту для цієї мети повинно відповідати стандартам, визначеним у статті 174;

(h) незалежно від того, чи використовує установа зовнішні чи внутрішні джерела даних або їх пули, або ж комбінацію усіх трьох, для свого оціночного розрахунку PD, тривалість базисного періоду історичного спостереження повинна становити щонайменше п'ять років принаймні для одного джерела. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період. Цей пункт також застосовується до підходу PD/LGD до власного капіталу. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи, які не отримали дозвіл компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD або коефіцієнтів конверсії, можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

2. Щодо роздрібних експозицій застосовуються такі вимоги:

(a) установи повинні оцінювати PD за класами або пулами боржників за довгостроковими середніми річними показниками дефолтності;

(b) оціночний розрахунок PD може бути отримано із оціночного розрахунку загальних втрат та належних оціночних розрахунків LGD;

(c) установа повинна вважати внутрішні дані для віднесення експозицій до класів або пулів основним джерелом інформації для оціночного розрахунку характеристик втрат. Установи можуть використовувати зовнішні дані (зокрема. пули даних) або статистичні моделі для квантифікації, якщо існують такі обидва сильні зв'язки:

(i) між процесом установи щодо віднесення експозицій до класів або пулів, і процесом, який використовується зовнішнім джерелом даних; та

(ii) між внутрішнім портфелем ризиків установи та складом зовнішніх даних;

(d) якщо установа виводить довгострокові середні оціночні розрахунки PD і LGD для роздрібних експозицій з оціночного розрахунку загальних втрат і належного оціночного розрахунку PD або LGD, процес оцінки загальних втрат повинен відповідати загальним стандартам для оціночного розрахунку PD і LGD, викладеним у цій частині, і результат повинен відповідати концепції LGD, визначеній у статті 181(1)(a);

(e) незалежно від того, чи використовує установа зовнішні чи внутрішні джерела даних або їх пули, або ж комбінацію усіх трьох, для свого оціночного розрахунку характеристик втрат, тривалість базисного періоду історичного спостереження повинна становити щонайменше п'ять років принаймні для одного джерела. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період. Установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування показників втрат. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період;

(f) установи повинні визначати та аналізувати очікувані зміни у параметрах ризиків протягом існування кредитних експозицій (ефекти сезонності).

Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості установи можуть використовувати зовнішні та внутрішні довідкові дані. Установи повинні застосовувати усі відповідні дані як вихідні точки для порівняння.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) умов, відповідно до яких компетентні органи можуть надавати дозволи, зазначені у пункті (h) параграфа 1 і пункті (e) параграфа 2;

(b) методологій, відповідно до яких компетентні органи повинні здійснювати оцінку методологій установи для оціночних розрахунків PD відповідно до статті 143.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 181 — Спеціальні вимоги щодо власних оціночних розрахунків LGD

1. Під час квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу, установи повинні застосовувати такі спеціальні вимоги щодо власних оціночних розрахунків LGD:

(a) установи повинні здійснювати оціночний розрахунок LGD за класом або пулом інструмента на основі середніх реалізованих LGD за класом або пулом інструмента, із використанням усіх спостережених випадків дефолту в рамках джерел даних (середня вага дефолту);

(b) установи повинні використовувати оціночні розрахунки LGD, застосовні до економічного спаду, якщо вони є більш консервативними, ніж довгострокова середня величина. Мірою, якою від рейтингової системи очікується надання реалізованих LGD на константному рівні за класом або пулом протягом певного часу, установи повинні вносити коригування до їхніх оціночних розрахунків параметрів ризику за класом або пулом для обмеження впливу економічного спаду на капітал;

(c) установа повинна враховувати ступінь будь-якої залежності між ризиком боржника і ризиком забезпечення або надавача забезпечення. Випадки, які характеризуються значним рівнем залежності, необхідно розглядати у консервативний спосіб;

(d) до валютних різниць між базисним зобов'язанням і забезпеченням повинні застосовуватися консервативні правила у рамках оціночного розрахунку LGD установи;

(e) мірою, якою оціночні розрахунки LGD враховують існування забезпечення, такі оціночні розрахунки не повинні ґрунтуватися винятково на оціненій ринковій вартості забезпечення. Оціночні розрахунки LGD повинні враховувати наслідки потенційної нездатності установ оперативно отримувати контроль над їхнім забезпеченням та ліквідувати його;

(f) мірою, якою оціночні розрахунки LGD враховують існування забезпечення, установи повинні створити внутрішні вимоги для управління забезпеченням, правової визначеності та управління ризиками, що загалом відповідають вимогам, визначеним у секції 3 глави 4;

(g) мірою, якою установа визнає забезпечення для визначення вартості експозиції для кредитного ризику контрагента відповідно до секції 5 або 6 глави 6, будь-яка сума, яка підлягає відшкодуванню на основі забезпечення, не повинна враховуватися в оціночних розрахунках LGD;

(h) для особливих випадків, пов'язаних із зобов'язаннями, які вже стали дефолтними, установа повинна використовувати суму своєї найкращої оцінки очікуваних втрат для кожної експозиції з огляду на поточні економічні обставини і статус експозиції, та її оціночний розрахунок підвищення показника втрати, спричиненого можливими додатковими неочікуваними втратами протягом періоду відшкодування, тобто між датою дефолту та датою остаточної ліквідації експозиції;

(i) мірою, якою непогашені пізні збори було капіталізовано у звітності установи щодо доходів, вони повинні додаватися до кількісної оцінки установи щодо експозиції і втрат;

(j) для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, оціночні розрахунки LGD повинні ґрунтуватися на даних щонайменше щодо п'ятирічного строку, який щороку підвищується на один рік до досягнення мінімуму семи років, щонайменше для одного джерела інформації. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період.

2. Щодо роздрібних експозицій, установи можуть вчиняти таке:

(a) отримувати оціночні розрахунки LGD з реалізованих втрат та належних оцінок ймовірностей дефолту;

(b) відображати майбутні події використання кредитних коштів або у коефіцієнтах конверсії, або у їхніх оціночних розрахунках LGD;

(c) Для придбаної роздрібної дебіторської заборгованості можуть використовуватися зовнішні та внутрішні довідкові дані для оцінки LGD.

Для роздрібних експозицій, оціночні розрахунки LGD повинні спиратися на дані за період щонайменше п'ять років. Установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування показників втрат. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) характер, масштаб і тривалість економічного спаду, як зазначено у параграфі 1;

(b) умови, відповідно до яких компетентний орган може дозволити установі, відповідно до параграфа 2, застосовувати релевантні дані, які охоплюють період щонайменше два роки, якщо установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 182 — Спеціальні вимоги щодо власних оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії

(a) установи повинні здійснювати оціночний розрахунок коефіцієнтів конверсії за класом або пулом інструмента на основі середніх реалізованих коефіцієнтів конверсії за класом або пулом інструмента, із використанням середньозваженого дефолту усіх спостережених випадків дефолту в рамках джерел даних;

(b) установи повинні використовувати оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії, застосовні до економічного спаду, якщо вони є більш консервативними, ніж довгострокова середня величина. Мірою, якою від рейтингової системи очікується надання реалізованих коефіцієнтів конверсії на константному рівні за класом або пулом протягом певного часу, установи повинні вносити коригування до їхніх оціночних розрахунків параметрів ризику за класом або пулом для обмеження впливу економічного спаду на капітал;

(c) оціночний розрахунок установами коефіцієнтів конверсії повинен відображати можливість використання боржником додаткових кредитних коштів до моменту або після настання події дефолту. Оціночний розрахунок коефіцієнта конверсії повинен передбачати вищий ступінь надійності, за умови розумної можливості припущення сильної позитивної кореляції між частотою дефолту та магнітудою коефіцієнта конверсії;

(d) при обчисленні коефіцієнтів конверсії установи повинні враховувати особливості своїх політик та стратегій, запроваджених стосовно моніторингу рахунків та обробки платежів. Установи повинні також брати до уваги здатність і бажання запобігти майбутньому використанню кредитних коштів в умовах, близьких до дефолту виплат, такі як порушення договірних обмежень та інші події технічного дефолту;

(e) установи повинні мати належні системи та процедури моніторингу сум інструментів, поточних заборгованостей за гарантованими кредитними лініями та змін у заборгованих сумах за окремими боржниками та за окремими класами. Установа повинна бути здатною здійснювати моніторинг непогашених балансів на щоденній основі;

(f) у разі використання установою інших методів формування оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії для обчислення сум зважених на ризик експозицій та для внутрішніх цілей, таке використання документується належним чином та повинне бути обґрунтованим.

2. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії повинні ґрунтуватися на даних щонайменше щодо п'ятирічного строку, який щороку підвищується на один рік до досягнення мінімуму семи років, щонайменше для одного джерела інформації. Якщо доступний період спостереження охоплює довший період для будь-якого джерела, і ці дані є релевантними, повинен застосовуватися довший період.

3. Стосовно роздрібних експозицій, установи можуть відображати майбутні події використання кредитних коштів або у коефіцієнтах конверсії, або у їхніх оціночних розрахунках LGD.

Для роздрібних експозицій, оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії повинні спиратися на дані за період щонайменше п'ять років. Як відступ від пункту (a) параграфа 1, установа не повинна надавати рівну вагу історичним даним, якщо більш недавня інформація краще слугує цілям прогнозування використання кредитних коштів. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть використовувати відповідні дані, які покривають дворічний період, якщо вони використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів. Період, який підлягає охопленню, повинен підвищуватися на один рік кожного року, допоки відповідні дані охоплять п'ятирічний період.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) характер, масштаб і тривалість економічного спаду, як зазначено у параграфі 1;

(b) умови, відповідно до яких компетентний орган може дозволити установі та установа використовувати релевантні дані, які охоплюють період щонайменше два роки на момент, коли установа вперше застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 183 — Вимоги для оцінки впливу гарантій і кредитних деривативів на експозиції корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, коли застосовуються власні оціночні розрахунки LGD, а також стосовно роздрібних експозицій

1. Наведені нижче вимоги повинні застосовуватися до прийнятних гарантів і гарантій:

(a) установа повинна мати чітко визначені критерії для типів гарантів, яких вона визнає для обчислення сум зважених на ризик експозицій;

(b) для визнаних гарантів повинні застосовуватися ті самі правила, що й для боржників, відповідно до статей 171, 172 і 173;

(c) гарантія повинна бути підтверджена у письмовій формі, не підлягати скасуванню з боку гаранта, зберігати юридичну силу до повного виконання зобов'язань за нею (у обсязі суми та сутності гарантії) та підлягати примусовому виконанню щодо гаранта у юрисдикції, у якій гарант має активи, на які може поширюватися і щодо яких може застосовуватися судове рішення. Умовні гарантії, які визначають умови, згідно з якими гарант може не бути зобов'язаним вчиняти дії, може визнаватися відповідно до дозволу компетентних органів. Критерії віднесення повинні відповідно брати до уваги будь-яке потенційне зменшення ефекту пом'якшення ризиків.

2. Установа повинна мати чітко визначені критерії для коригування класів, пулів або оціночних розрахунків LGD, та, у випадку роздрібної та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, процесу віднесення експозицій до класів або пулів, з метою відображення впливу гарантій на обчислення сум зважених на ризик експозицій. Ці критерії повинні відповідати вимогам, викладеним у статтях 171, 172 і 173.

Ці критерії повинні бути вірогідними та інтуїтивними. Вони повинні стосуватися здатності та бажання гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії, ймовірних часових рамок будь-яких платежів від гаранта, рівня кореляції здатності гаранта виконувати обов'язки відповідно до гарантії та здатності боржника здійснювати платежі за зобов'язаннями, та міри, до якої продовжує існувати залишковий ризик боржника.

3. Вимоги щодо гарантій у цій статті повинні також застосовуватися до однойменних кредитних деривативів. У випадку різниці між базисним зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного дериватива або зобов'язанням, яке застосовується для визначення того, чи мала місце кредитна подія, застосовуються вимоги, визначені у статті 216(2). Щодо роздрібних експозицій та прийнятної придбаної дебіторської заборгованості, цей параграф застосовується до процесу віднесення експозицій до класів або пулів.

Критерії повинні стосуватися структури виплати кредитного дериватива і консервативним чином оцінювати його вплив на рівень і часовий розподіл відшкодувань. Установа повинна брати до увагу міру, якою продовжують існувати інші форми залишкового ризику.

4. Вимоги, визначені у параграфах 1-3 не повинні застосовуватися до гарантій, наданих установами, центральними урядами, центральними банками та корпоративними суб'єктами, які відповідають вимогам, визначеним у статті 201(1)(g), якщо установа отримала дозвіл на застосування стандартизованого підходу щодо експозицій таких суб'єктів відповідно до статей 148 та 150. У такому випадку повинні застосовуватися вимоги глави 4.

5. Щодо роздрібних гарантій ля віднесення експозицій до класів або пулів повинні також застосовуватися вимоги, які визначено у параграфах 1, 2 і 3, та оціночний розрахунок PD.

6. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов, відповідно до яких компетентний орган може надавати дозвіл на визнання умовних гарантій.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 184 — Вимоги для придбаної дебіторської заборгованості

1. При квантифікації параметрів ризику, пов'язаних із класами або пулами рейтингу для придбаної дебіторської заборгованості, установи повинні забезпечити виконання умов, встановлених у параграфах 2-6.

2. Структура інструмента повинна забезпечувати, що за всіх передбачуваних обставин установа зберігала ефективне право власності і контроль щодо усіх грошових переказів від дебіторської заборгованості. Коли боржник здійснює платіж безпосередньо продавцю або сервісному агенту, установа повинна регулярно перевіряти, чи платежі спрямовуються в повному обсязі та в рамках положень, узгоджених в договорі. Установи повинні мати процедури для забезпечення захисту права власності щодо дебіторської заборгованості та грошових надходжень від наслідків настання банкрутства або юридичних спорів, які можуть суттєво відтермінувати здатність кредитора ліквідувати дебіторську заборгованість, здійснити її віднесення або отримати контроль над грошовими надходженнями.

3. Установа повинна здійснювати моніторинг як якості придбаної дебіторської заборгованості, так і фінансового стану продавця та сервісного агента. Застосовуються такі положення:

(a) установа повинна оцінити кореляцію між якістю придбаної дебіторської заборгованості і фінансовим станом як продавця, так і сервісного агента, та запровадити внутрішні політики і процедури, які повинні слугувати як адекватні запобіжні засоби від будь-яких непередбачених обставин, зокрема, присвоєння рейтингу внутрішнього рейтингу ризиків кожному продавцю або надавачу послуг;

(b) установа повинна мати чіткі та ефективні політики і процедури для визначення прийнятності продавця і сервісного агента. Установа або її агент повинні здійснювати періодичні перегляди продавців і надавачів послуг для перевірки достовірності звітів від продавця або сервісного агента, виявлення шахрайства або операційних слабкостей, і перевірки якості кредитних політик продавця, та політик і процедур збору коштів надавачами послуг. Висновки таких переглядів повинні підлягати документуванню;

(c) установа повинна оцінювати характеристики пулів придбаної дебіторської заборгованості, зокрема надмірні аванси, історію прострочень платежів продавця, проблемних боргів, проблемних списань боргів; умов платежів та потенційних контррахунків;

(d) установа повинна мати ефективні політики і процедури для моніторингу на агрегованій основі індивідуальних концентрацій боржника як в рамках пулів придбаної дебіторської заборгованості, так і серед них;

(e) установа повинна забезпечити отримання від сервісного агента своєчасних і достатньо детальних звітів щодо старіння і розмивання дебіторської заборгованості з метою забезпечення відповідності установи критеріям прийнятності та вдосконалення політик щодо придбаної дебіторської заборгованості, та надання ефективних засобів моніторингу та підтвердження умов продавця щодо продажу і розмивання.

4. Установа повинна мати системи і процедури для виявлення погіршень фінансового стану продавця та якості придбаної дебіторської заборгованості на ранній стадії з метою проактивного вирішення нововиявлених проблем. Зокрема, установа повинні мати чіткі та ефективні політики, процедури та інформаційні системи для моніторингу порушень угод, і чіткі та ефективні політики і процедури для ініціювання юридичних дій та вирішення проблем щодо придбаної дебіторської заборгованості.

5. Установа повинна мати чіткі та ефективні політики і процедури для контролю придбаної дебіторської заборгованості, кредитів та готівкових коштів. Установа повинна мати внутрішні політики, які визначають усі суттєві елементи програми придбання дебіторської заборгованості, зокрема, підвищення показників, прийнятного забезпечення, лімітів щодо концентрації і шляхів поводження з готівковими надхоженнями. Ці елементи повинні належно брати до уваги усі релевантні і суттєві фактори, зокрема, фінансовий стан продавця або сервісного агента, концентрації ризику, тенденції щодо якості придбаної дебіторської заборгованості та клієнтської бази продавця, а також внутрішні системи, які забезпечують, що авансування коштів здійснюється лише у разі наявності чітко визначених забезпечення та документації.

6. Установа повинна мати ефективний внутрішній процес для оцінювання відповідності внутрішніх політик і процедур. Процес повинен включати регулярні аудити усіх програм придбання дебіторської заборгованості установою, перевірки розподілу обов'язків між, по-перше, оцінкою продавця і сервісного агента та оцінкою боржника, та, по-друге, оцінкою боржника і надавача послуг та польовим аудитом продавця і надавача на місцях, а також оцінок операцій бек-офісу, з основним фокусом на кваліфікаціях, досвіді, штатних розписах та допоміжних автоматичних системах.

Підсекція 3

Валідація внутрішніх оціночних розрахунків

Стаття 185 — Валідація внутрішніх оціночних розрахунків

Установи повинні перевіряти свої внутрішні оціночні розрахунки відповідно до таких вимог:

(a) установи повинні мати надійні системи для перевірки точності і узгодженості рейтингових систем, процесів та оцінок усіх відповідних параметрів ризику. Внутрішній процес перевірки повинен надати установі змогу здійснювати оцінювання ефективності внутрішнього рейтингу і систем оцінки ризику у послідовний та сутнісний спосіб;

(b) установи повинні регулярно порівнювати реалізовані показники дефолтності з оціночними розрахункам PD для кожного класу, та якщо реалізовані показники дефолтності виходять за межі очікуваної шкали для цього класу, установи повинні аналізувати причини відповідного відхилення. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD і коефіцієнтів конверсії, повинні також здійснювати аналогічний аналіз для таких оцінок. Такі порівняння повинні використовувати історичні дані, які охоплюють найдовший можливий період. Установа повинна документувати методи і дані, які було використано у таких порівняннях. Цей аналіз і документація повинні оновлюватися щонайменше на щорічній основі;

(c) установи повинні також застосовувати інші кількісні інструменти валідації та порівняння з релевантними зовнішніми джерелами даних. Аналіз повинен ґрунтуватися на даних, які є належними для портфеля, є предметом регулярної актуалізації та охоплюють релевантний період спостереження. Внутрішні оцінки установами ефективності їхніх рейтингових систем повинні ґрунтуватися на найдовшому можливому періоді;

(d) методи і дані, які застосовуються для кількісної валідації, повинні бути послідовними протягом часу. Зміни в методах і даних оцінки та валідації (які охоплюють як джерела інформації, так і охоплені періоди) повинні підлягати документуванню;

(e) установи повинні мати надійні внутрішні стандарти для ситуацій, при яких відхилення у реалізованих PD, LGD, коефіцієнтах конверсії та загальних втрат, якщо використовується EL, від очікуваних показників стають достатньо значними для виникнення сумнівів щодо достовірності даних оціночних розрахунків. Ці стандарти повинні враховувати бізнес-цикли та схожі систематичні відмінності у досвіді щодо дефолту. Якщо реалізовані величини продовжують бути більшими за очікувані величини, установи повинні здійснити висхідний перегляд своїх оціночних розрахунків для відображення їхнього досвіду щодо дефолту і втрат;

Підсекція 4

Вимоги до експозицій власного капіталу в рамках підходу на основі внутрішніх моделей

Стаття 186 — Вимоги до власних коштів і квантифікація ризику

Для цілей обчислення вимог до власних коштів установи повинні відповідати таким стандартам:

(a) оціночний розрахунок потенційної втрати повинен бути надійним, щоб запобігти негативним тенденціям на ринку, які є релевантними для довгострокового портфеля ризиків специфічних часток установи. Дані, які використовуються для відображення розподілу надходжень, повинні відображати найдовший період вибірки, щодо якого інформація доступна та є значущою для представлення портфеля ризиків специфічних експозицій власного капіталу установи. Використані дані повинні бути достатніми для надання консервативних, статистично достовірних та надійних оціночних розрахунків втрат, які не ґрунтуються виключно на суб'єктивних або оціночних застереженнях. Використані шокові параметри повинні надавати консервативний оціночний розрахунок потенційних втрат щодо довгострокового ринкового або бізнесового циклу. Установа повинна поєднувати емпіричний аналіз доступних даних із коригуваннями, які ґрунтуються на розмаїтті факторів, для досягнення результатів моделі, які мають належні рівні надійності та реалізму. Під час створення моделей оцінки ризикової вартості (VaR), які оцінюють потенційні квартальні втрати, установи можуть застосовувати дані за квартал або перетворювати дані за коротший період до квартального еквіваленту із застосуванням належного аналітичного методу, який підтримується емпіричними даними та добре розробленим та задокументованим процесом і аналізом. Такий підхід повинен застосовуватися консервативно і послідовно протягом певного часу. Якщо наявні лише обмежені дані, установа повинна додати відповідну маржу надійності;

(b) застосовні моделі повинні належним чином враховувати усі значні ризики, які включено до надходжень у зв'язку з капіталом, зокрема загальний ринковий ризик та конкретний ризик експозиції у рамках портфеля власного капіталу установи. Внутрішні моделі повинні адекватно пояснювати історичну варіацію цін, враховувати і масштаб, і зміни у складі потенційних концентрацій, а також бути надійними надійним, щоб запобігти негативним тенденціям на ринку. Сукупність ризик-експозицій, представлених у даних, які використовуються для оціночних розрахунків, повинні якомога більше збігатися або бути принаймні порівнянними з експозиціями власного капіталу установ;

(c) внутрішня модель повинна бути належною для портфеля ризику і комплексності портфеля власного капіталу установи. Якщо установа має значні частки з величинами, які демонструють високу нелінійність за своїм характером, внутрішні моделі повинні бути такими, які у належний спосіб враховують ризики, пов'язані з такими інструментами;

(d) картування індивідуальних позицій посередників, ринкових індексів та факторів ризику повинне бути вірогідним, інтуїтивним та концептуально обґрунтованим;

(e) установи повинні продемонструвати із застосуванням емпіричного аналізу належність факторів ризику, зокрема, їх здатність покрити і загальний, і конкретний ризики;

(f) оціночний розрахунок волатильності надходжень від експозицій власного капіталу повинна включати релевантні і доступні дані, інформацію та методи. Незалежно переглянуті дані або дані із зовнішніх джерел, зокрема, пули даних, повинні використовуватися;

(g) повинна бути запроваджена детальна та комплексна програма стрес-тестування.

Стаття 187 — Процес управління ризиками і засоби їх контролю

Стосовно розвитку і використання внутрішніх моделей для цілей вимог до власних коштів, установи повинні запровадити політики, процедури і засоби контролю для забезпечення цілісності моделі та процесу моделювання. Політики, процедури і засоби контролю повинні включати таке:

(a) повну інтеграцію внутрішньої моделі у системи загального управління інформацією установи та у системи управління неторговим портфелем власного капіталу. Внутрішні моделі повинні бути повністю інтегровані в інфраструктуру управління ризиками установи, особливо якщо вони використовуються під час вимірювання та оцінки ефективності портфеля власного капіталу, зокрема, ефективності скоригованого на ризик капіталу, розподілу економічного капіталу серед експозицій власного капіталу та оцінки достатності капіталу та процесу управління інвестиціями;

(b) запроваджені системи управління, процедури і функції контролю для забезпечення періодичного та незалежного перегляду всіх елементів процесу внутрішнього моделювання, зокрема схвалення переглянутих моделей, перевірки вхідних даних моделей, перегляду результатів моделей, як-от прямих верифікацій розрахунків ризиків. Ці перегляди повинні оцінювати точність, повноту і належність вхідних даних і результатів моделей, із акцентом на пошуку та обмеженні потенційних помилок, пов'язаних із відомими слабкостями та виявленням невідомих слабких сторін моделей. Такі переглядати повинен здійснювати внутрішній незалежний відділ або незалежна третя сторона;

(c) належні системи і процедури для моніторингу лімітів інвестицій та ризиків експозицій щодо експозицій власного капіталу;

(d) відділи, відповідальні за дизайн та застосування моделі, повинні бути функціонально незалежними від відділів, відповідальних за управління індивідуальними інвестиціями;

(e) сторони, відповідальні за будь-який аспект процесу моделювання, повинні мати адекватну кваліфікацію. Керівництво повинне доручити функцію моделювання персоналу з достатніми навичками та компетенціями.

Стаття 188 — Валідація і документування

Установи повинні мати надійні системи для перевірки точності і узгодженості їхніх внутрішніх моделей та процесів моделювання. Усі суттєві елементи внутрішніх моделей та процесів моделювання і валідації повинні бути документовані.

До валідації і документування внутрішніх моделей і процесів моделювання установ застосовуються такі вимоги:

(a) установи повинні застосовувати внутрішній процес валідації для оцінки ефективності внутрішніх моделей і процесів у послідовний та сутнісний спосіб;

(b) методи і дані, які застосовуються для кількісної валідації, повинні бути послідовними протягом часу. Зміни в методах і даних оцінки та валідації, джерелах інформації та охоплених періодах повинні підлягати документуванню;

(c) установи повинні регулярно порівнювати актуальні надходження від власного капіталу, обчислені з використанням реалізованих та нереалізованих прибутків і втрат, зі змодельованими оцінками. Такі порівняння повинні використовувати історичні дані, які охоплюють найдовший можливий період. Установа повинна документувати методи і дані, які було використано у таких порівняннях. Цей аналіз і документація повинні оновлюватися щонайменше на щорічній основі;

(d) Установи повинні використовувати інші кількісні інструменти валідації та порівняння із зовнішніми джерелами даних. Аналіз повинен ґрунтуватися на даних, які є належними для портфеля, є предметом регулярної актуалізації та охоплюють релевантний період спостереження. Внутрішні оцінки установами ефективності їхніх моделей повинні ґрунтуватися на найдовшому можливому періоді;

(e) установи повинні мати належні внутрішні стандарти для ситуацій, коли порівняння актуальних надходжень від власного капіталу з оцінками моделі викликає сумніви щодо правильності оціночних розрахунків відповідних моделей. Ці стандарти повинні враховувати бізнес-цикли та схожі систематичні відмінності у надходженнях від власного капіталу. Усі коригування, які вносяться до внутрішніх моделей у відповідь на перегляди моделей, повинні бути задокументовані та відповідати стандартам перегляду моделей установи;

(f) внутрішня модель та процес моделювання повинні бути задокументовані, зокрема, щодо обов'язків сторін, які беруть участь у моделюванні та схваленні моделі і процесів перегляду моделі.

Підсекція 5

Внутрішнє управління і нагляд

Стаття 189 — Корпоративне управління

1. Усі суттєві аспекти процесів створення рейтингу та оціночний розрахунок повинні бути схвалені органом управління установи або призначеним нею комітетом та вищим керівництвом. Сторони повинні мати загальне розуміння рейтингових систем установи та детальні знання щодо пов'язаної управлінської звітності.

2. До вищого керівництва повинні застосовуватися такі вимоги:

(a) воно повинне повідомляти органу управління або призначеному ним комітету про суттєві зміни у запроваджених політиках або виключеннях із них, які будуть мати значний вплив на функціонування рейтингових систем установи;

(b) воно повинне мати добре розуміння дизайну рейтингових систем та операцій;

Вище керівництво повинне регулярно отримувати від відділу контролю кредитних ризиків інформацію щодо ефективності рейтингового процесу, напрямків необхідних покращень, і статусу зусиль, спрямованих на подолання попередньо виявлених недоліків.

3. Аналіз профілю. кредитного ризику установи на основі внутрішніх рейтингів повинен становити необхідну частину звітування керівництва перед цими сторонами. Звітування повинне включати принаймні портфель ризику за класами, рухом між класами, оцінку релевантних параметрів за класами, і порівняння реалізованих показників дефолтності, тією мірою, якою власні оціночні розрахунки використовуються у реалізованих LGD і коефіцієнтах конверсії, з очікуваннями і результатами стрес-тестів. Частотність звітування повинна залежать від важливості та типу інформації і рівня реципієнта.

Стаття 190 — Контроль кредитних ризиків

1. Відділ контролю кредитних ризиків повинен бути незалежним від персоналу та управлінських функцій, відповідальних за створення або поновлення експозицій, і звітувати безпосередньо вищому керівництву. Відділ повинен відповідати за дизайн або вибір, імплементацію, нагляд та ефективність рейтингових систем. Він повинен регулярно генерувати та аналізувати звіти щодо вихідних даних рейтингових систем.

2. Сфери відповідальності відділу або відділів контролю кредитних ризиків повинні включати:

(a) тестування і моніторинг класів і пулів;

(b) генерування і аналіз підсумкових звітів щодо рейтингових систем установи;

(c) процедури імплементації для перевірки послідовного застосування визначень класів і пулів за департаментами і географічними регіонами;

(d) перегляд і документування будь-яких змін до процесу визначення рейтингів, зокрема, причин внесення змін до них;

(e) перегляд рейтингових критеріїв для оцінки їх здатності прогнозувати ризики. Зміни до процесу визначення рейтингів, критеріїв або індивідуальних рейтингових параметрів повинні підлягати документуванню і зберіганню;

(f) активна участь у створенні дизайну або виборі, імплементації і валідації моделей, що використовуються у процесі визначення рейтингів;

(g) нагляд і керівництво моделями, що використовуються у процесі визначення рейтингів;

(h) поточний перегляд і зміни до моделей, які використовуються у процесі визначення рейтингів.

3. Установи, які застосовують пули даних відповідно до статті 179(2), можуть здійснювати аутсорсинг таких завдань:

(a) виробництво інформації щодо тестування і моніторингу класів або пулів;

(b) генерування підсумкових звітів щодо рейтингових систем установи;

(c) виробництво інформації, яка є важливою для перегляду рейтингових критеріїв для оцінки їх здатності прогнозувати ризики;

(d) документування змін у процесі визначення рейтингів, критеріїв або індивідуальних рейтингових параметрів;

(e) виробництво інформації, яка є важливою для поточного перегляду та внесення змін до моделей, що використовуються у процесі визначення рейтингів.

4. Установи, які застосовують параграф 3, повинні забезпечити доступ компетентних органів до усієї відповідної інформації третьої сторони, яка є необхідною для оцінки відповідності вимогам, та забезпечити для компетентних органів можливість здійснювати перевірки на місці такою самою мірою, як і для перевірок у межах установи.

Стаття 191 — Внутрішній аудит

Департамент внутрішнього аудиту або інший подібний незалежний аудиторський орган повинен принаймні щорічно переглядати рейтингові системи установи та її операції, зокрема виконання кредитної функції та оціночний розрахунок PD, LGD, EL та коефіцієнтів конверсії. Сфери перегляду повинні включати дотримання усіх застосовних вимог.

Глава 4. Пом'якшення кредитного ризику

Секція 1

Визначення і загальні вимоги

Стаття 192 — Терміни та означення

Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) «кредитна установа» означає установу, яка має відповідні експозиції;

(2) «забезпечена операція кредитування» означає будь-яку операцію, на основі якої виникає експозиція, що її забезпечено заставою, яка не включає положення щодо надання установі права на отримання маржі щонайменше щоденно;

(3) «операція на умовах ринку капіталу» означає будь-яку операцію, на основі якої виникає експозиція, що її забезпечено заставою, яка включає положення щодо надання установі права на отримання маржі щонайменше щоденно;

(4) «базисна компанія колективного інвестування» означає компанію колективного інвестування (ККІ), у частки або акції якої інвестувала інша компанія колективного інвестування (ККІ).

Стаття 193 — Принципи для визнання впливу технік пом'якшення кредитного ризику

1. Жодна експозиція, щодо якої установа отримує пом'якшення кредитного ризику, не повинна генерувати суму зваженої на ризик експозиції або суму очікуваних втрат у розмірі вище, ніж ідентична експозиція, щодо якої установа не має жодного пом'якшення кредитного ризику.

2. Якщо сума зваженої на ризик експозиції вже враховує кредитний захист відповідно до глави 2 або глави 3, у відповідних випадках, установи не повинні враховувати кредитний захист при обчисленнях відповідно до цієї глави.

3. Якщо вимоги, викладені у секціях 2 і 3, задоволено, установи можуть доповнити обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, а обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів відповідно до положень секцій 4, 5 і 6.

4. Установи повинні розглядати як забезпечення готівку, цінні папери або товари, які було придбано, позичено або отримано в рамках операції репо, або цінні папери чи товари за операціями надання чи взяття у позику.

5. Якщо установа, яка обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, має більше ніж одну форму пом'якшення кредитного ризику, яка покриває одну експозицію, вона повинна виконати обидва такі завдання:

(a) розділити експозицію на частини, охоплені кожним типом засобу пом'якшення кредитного ризику;

(b) розрахувати суму зваженої на ризик експозиції окремо для кожної частини, отриманої в пункті (a), відповідно до положень глави 2 та цієї глави.

6. Якщо установа, обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, охоплює одну експозицію кредитним захистом, який надається одним надавачем захисту, і захист має різні строки погашення, вона повинна виконати обидва такі завдання:

(a) розділити експозицію на частини, охоплені кожним засобом пом'якшення кредитного ризику;

Стаття 194 — Принципи, які регулюють прийнятність технік пом'якшення кредитного ризику

1. Техніка, яка застосовується для надання кредитного захисту разом з діями, процедурами і політиками, які імплементовано кредитною установою, повинна бути такою, яка може забезпечити юридично ефективні положення щодо кредитного захисту, які можуть виконуватися в усіх відповідних юрисдикціях.

Кредитна установа повинна надавати, за запитом компетентного органу, найбільш нову версію незалежного, письмового та обґрунтованого юридичного висновку або висновків, які застосовуються для визначення того, чи відповідають положення щодо кредитного захисту умові, викладеній у першому підпараграфі.

2. Кредитна установа повинна здійснювати усі необхідні кроки для забезпечення ефективності положень щодо кредитного захисту і враховувати ризики, пов'язані з такими положеннями.

3. Установи можуть визнавати фінансово забезпечений кредитний захист в обчисленні впливу пом'якшення кредитного ризику лише у разі, якщо активи, що застосовуються для захисту, відповідають таким умовам:

(a) їх включено до списку прийнятних активів, визначених у статтях 197-200, у відповідних випадках;

(b) вони є достатньо ліквідними, та їх вартість є достатньо стабільною протягом певного часу для надання належної визначеності щодо кредитному захисту, досягнутої з огляду на підхід, який застосовується під час обчислення сум зважених на ризик експозицій та мірою, якою дозволяється визнання.

4. Установи можуть визнавати фінансово забезпечений кредитний захист при обчисленні впливу пом'якшення кредитного ризику у разі, якщо кредитна установа має право своєчасно ліквідувати або зберігати активи, які слугують основою для захисту у разі дефолту, неплатоспроможності або банкрутства - або іншої кредитної події, визначеної у документації щодо операції - щодо боржника і, якщо застосовно, зберігача, у володінні якого перебуває забезпечення (застава). Ступінь кореляції між вартістю активів, яка застосовується для захисту, і кредитною якістю боржника не повинен бути занадто високим.

5. У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, надавач захисту повинен кваліфікуватися як прийнятний надавач захисту лише у разі, якщо його включено до списку прийнятних надавачів захисту, як визначено у статті 201 або 202, у відповідних випадках.

6. У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, договір захисту повинен кваліфікуватися як прийнятний договір захисту лише у разі, якщо він задовольняє такі умови:

(a) його включено до списку прийнятних договорів захисту, визначених у статтях 203 і 204(1);

(b) він є юридично чинним та підлягає застосуванню у відповідних юрисдикціях для надання належної визначеності щодо кредитному захисту, досягнутої з огляду на підхід, який застосовується під час обчислення сум зважених на ризик експозицій та мірою, якою дозволяється визнання;

7. Кредитний захист повинен відповідати вимогам, викладеним у секції 3, у відповідних випадках.

8. Установа повинна бути здатна продемонструвати компетентним органам, що вона має адекватні процеси управління ризиками для контролю зазначених ризиків, які вона може зазнавати в результаті застосування практик пом'якшення кредитного ризику.

9. Незважаючи на те, що пом'якшення кредитного ризику було враховано для цілей обчислення сум зважених на ризик експозицій та, якщо застосовно, сум очікуваних втрат, установи повинні продовжувати здійснювати повне оцінювання кредитного ризику щодо базисної експозиції і мати змогу продемонструвати компетентним органам виконання цієї вимоги. У випадку операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів базисна експозиція повинна, виключно для цілей цього параграфа, вважатися чистою сумою експозиції.

10. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, що становить достатньо ліквідні активи, і коли вартості активів можуть вважатися достатньо стабільними для цілі параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 вересня 2014 року.

Секція 2

Прийнятні форми пом'якшення кредитного ризику

Підсекція 1

Фінансово забезпечений кредитний захист

Стаття 195 — Балансовий неттінг

Установа може застосувати балансовий неттінг взаємних вимог між собою та щодо контрагента в якості прийнятної форми пом'якшення кредитного ризику.

Без обмеження до статті 196, прийнятність обмежується взаємними готівковими балансами між установою і контрагентом. Установи можуть доповнювати суми зважених на ризик експозицій та, якщо належно, сум очікуваних втрат лише для кредитів і депозитів, які вони отримали самостійно і які є предметом угоди про балансовий неттінг.

Стаття 196 — Генеральні угоди про неттінг, які охоплюють операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу

Установи, які схвалили застосування комплексного методу фінансового забезпечення, визначеного у статті 223, можуть враховувати вплив двосторонніх угод про неттінг, які покривають операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу з контрагентом. Без обмеження до статті 299, взяте забезпечення та цінні папери або товари, позичені в рамках таких угод або операцій, повинні відповідати критеріям прийнятності для забезпечення, викладеним у статтях 197 і 198.

Стаття 197 — Прийнятність забезпечення згідно з усіма підходами і методами

1. Установи можуть використовувати такі позиції як прийнятне забезпечення за всіх підходів і методів:

(a) готівковий депозит у кредитній установі, або інструменти, прирівняні до грошових коштів, які нею утримуються;

(b) боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання або експортно-кредитного агентства, визнаного прийнятним для цілей глави 2, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 4 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій центральних урядів та центральних банків згідно з главою 2;

(c) боргові цінні папери, випущені установами або інвестиційними фірмами, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій установ згідно з главою 2;

(d) боргові цінні папери, випущені іншими суб'єктами, цінні папери яких мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій корпоративних суб'єктів згідно з главою 2;

(e) боргові цінні папери з короткостроковою кредитною оцінкою установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як належну для рівня кредитної якості 3 або вище відповідно до правил оцінки ваги ризику короткострокових експозицій відповідно до глави 2;

(f) акції або конвертовні облігації, які включено до основного індексу;

(g) золото;

(h) позиції сек'юритизації, які не є позиціями ресек'юритизації та на які поширюється 100% ваги ризику або нижче відповідно до статей 261-264.

2. Для цілей пункту (b) параграфа 1, «боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками» повинні включати таке:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, експозиції щодо яких вважаються експозиціями центрального уряду, у чий юрисдикції їх було створено відповідно до статті 115(2);

(b) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4);

(c) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2);

(d) боргові цінні папери, випущені міжнародними організаціями, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 118.

3. Для цілей пункту (c) параграфа 1, «боргові цінні папери, випущені установами» повинні включати таке:

(a) боргові цінні папери, випущені регіональними урядами або місцевими органами, крім боргових цінних паперів, зазначених у пункті (a) параграфа 2;

(b) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, експозиції яких розглядаються відповідно до положень статті 116(1) і (2);

(c) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, крім тих, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2).

4. Установа може використовувати боргові цінні папери, які випущені іншими установами або інвестиційними фірмами і які не мають кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання, як прийнятне забезпечення, якщо такі боргові цінні папери відповідають зазначеним нижче критеріям:

(a) вони котируються на визнаній біржі;

(b) вони кваліфікуються як пріоритетний борг;

(c) усі інші оцінені випуски установи, що здійснила випуск, з тим самим рівнем пріоритетності мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка, згідно з визначенням EBA, відповідає рівню кредитної якості 3 або вище відповідно до правил визначення ваг ризику для експозицій установ або короткострокових експозицій згідно з главою 2;

(d) кредитна установа не має інформації для того, щоб припустити, що випуск може відповідати кредитній оцінці, нижче за вказану у пункті (c);

(e) ринкова ліквідність інструменту є достатньою для даних цілей.

5. Установа може застосовувати частки або акції в компанії колективного інвестування як прийнятне забезпечення, якщо задоволено усі такі умови:

(a) частки або акції мають щоденну публічну котирувальну ціну;

(b) компанії колективного інвестування обмежені інвестиціями до інструментів, які є прийнятними для визнання відповідно до параграфів 1 і 4;

Якщо компанія колективного інвестування інвестує в акції або частки іншої компанії колективного інвестування, вимоги, викладені у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, повинні застосовуватися однаково до всіх таких базисних компаній колективного інвестування.

Використання компанією колективного інвестування деривативних інструментів для хеджування дозволених інвестицій не перешкоджає використанню часток або акцій у такій компанії як застави.

6. Для цілей параграфа 5, якщо компанія колективного інвестування (далі - оригінальна компанія колективного інвестування) або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування не обмежується інвестиціям в інструменти, які є прийнятними відповідно до параграфів 1 і 4, установи можуть використовувати частки або акції у зазначеній компанії колективного інвестування як забезпечення до розміру, вартість якого дорівнює прийнятним активам, які утримуються зазначеною компанією колективного інвестування відповідно до припущення, що зазначена компанія колективного інвестування або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування здійснили інвестицію у неприйнятні активи до максимального рівня, дозволеного згідно з їхніми відповідними мандатами.

Якщо будь-яка базисна компанія колективного інвестування має власні базисні компанії колективного інвестування, установи можуть використовувати частки або акції в оригінальних компаніях колективного інвестування як прийнятні забезпечення за умови, що вони застосовують методологію, викладену у першому підпараграфі.

Якщо неприйнятні активи мають негативну величину внаслідок зобов'язань або умовних зобов'язань, які випливають з права власності, установи повинні вчинити обидва такі кроки:

(a) обчислити загальну вартість неприйнятних активів;

(b) якщо сума, отримана відповідно до пункту (a), є негативною, потрібно відняти абсолютну вартість цієї величини від загальної вартості прийнятних активів.

7. Щодо пунктів (b)-(e) параграфа 1, якщо цінні папери мають дві кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, установа повинна застосовувати менш вигідну оцінку. Якщо цінні папери мають більше ніж дві кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, установи можуть застосовувати дві найбільш вигідні оцінки. Якщо дві більш вигідні кредитні оцінки є різними, установи повинні застосовувати менш вигідну з двох оцінок.

8. ESMA повинен розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення такого:

(a) основних індексів, зазначених у пункті (f) параграфа 1 цієї статті, пункті (a) статті 198(1), статті 224(1) і (4), і пункті (e) статті 299(2);

(b) визнаних бірж, зазначених у пункті (a) параграфа 4 цієї статті, пункті (a) статті 198(1), статті 224(1) і (4), пункті (e) статті 299(2), пункті (k) статті 400(2), пункті (e) статті 416(3), пункті (c) статті 428(1) і пункті 12 додатка III відповідно до умов, викладених у пункті (72) статті 4(1).

ESMA повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

Стаття 198 — Додаткова прийнятність забезпечення у рамках комплексного методу фінансового забезпечення

1. Додатково до забезпечення, передбаченого у статті 197, якщо установа застосовує комплексний метод фінансового забезпечення, викладений у статті 223, така установа може використовувати такі активи як прийнятне забезпечення:

(a) акції або конвертовні облігації, які не включено до основного індексу, але які торгуються на визнаній біржі;

(b) частки або акції в компаніях колективного інвестування, якщо задоволено такі умови:

(i) частки або акції мають щоденну публічну котирувальну ціну;

(ii) компанія колективного інвестування обмежується інвестиціями в інструменти, які є прийнятними для визнання відповідно до статті 197(1) і (4), і активи, зазначені у пункті (a) цього підпараграфа.

У разі інвестицій компанією колективного інвестування до часток або акцій іншої компанії колективного інвестування, умови (a) і (b) цього параграфа однаково застосовуються до будь-якої з таких базисних компаній колективного інвестування.

2. Якщо компанія колективного інвестування або будь-яка базисна компанія колективного інвестування не обмежується інвестиціям в інструменти, які є прийнятними для визнання відповідно до статті 197(1) та (4), та елементів, загаданих у пункті (a) параграфа 1 цієї статті, установи можуть використовувати частки або акції у зазначеній компанії колективного інвестування як забезпечення до розміру, вартість якого дорівнює прийнятним активам, які утримуються зазначеною компанією колективного інвестування відповідно до припущення, що зазначена компанія колективного інвестування або будь-яка з її базисних компаній колективного інвестування здійснили інвестицію у неприйнятні активи до максимального рівня, дозволеного згідно з їхніми відповідними мандатами.

(a) обчислити загальну вартість неприйнятних активів;

Стаття 199 — Додаткова прийнятність забезпечення відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів

1. Додатково до забезпечення, зазначеного у статтях 197-198, установи, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій та суми очікуваних втрат відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів, можуть також використовувати інші форми забезпечення:

(a) забезпечення у формі нерухомого майна відповідно до параграфів 2, 3 і 4;

(b) дебіторська заборгованість відповідно до параграфа 5;

(d) лізинг відповідно до параграфа 7.

2. Якщо інше не зазначено у статті 124(2), установи можуть використовувати житлову нерухомість як прийнятне забезпечення, в якому є або буде розміщений власник або який здає чи здасть його в оренду, або бенефіціарний власник у випадку персональних інвестиційних компаній, і комерційне нерухоме майно, зокрема, офіси та інші комерційні приміщення, якщо задоволено обидві такі умови:

(a) вартість майна суттєво не залежить від кредитної якості боржника. Установи можуть виключати з їхнього визначення істотності такої залежності ситуації, коли лише суто макроекономічні чинники впливають і на вартість майна, і на діяльність позичальника;

(b) ризик позичальника суттєво не залежить від ефективності базисного майна або проекту, але залежить від базисної здатності позичальника виплатити борг із інших джерел та, як наслідок, виплата коштів суттєво не залежить від будь-якого грошового потоку, що генерується базисним майном, яке слугує як предмет застави.

3. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для експозицій, які забезпечені житловим нерухомим майном, розташованим на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок житлового нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують будь-які з таких лімітів:

(a) втрати, які випливають з кредитів під заставу житлового нерухомого майна до 80% ринкової вартості або 80% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли передбачено інакше відповідно до статті 124(2), не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з кредитів під заставу житлового нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу житлового нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

Якщо будь-яку з умов пунктів (a) і (b) першого підпараграфа не задоволено у певному році, установи не повинні застосовувати правила, визначені у зазначеному підпараграфі, поки обидві умови не будуть задоволені у наступному році.

4. Установи можуть відступити від пункту (b) параграфа 2 для комерційного нерухомого майна, яке розташоване на території держави-члена, якщо компетентний орган такої держави-члена опублікував підтвердження того, що ринок комерційного нерухомого майна на її території є добре розвиненим і стійким у довгостроковій перспективі з коефіцієнтами втрат, які не перевищують будь-які з таких лімітів:

(a) втрати, які випливають з кредитів під заставу комерційного нерухомого майна до 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування не перевищують 0,3% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна у будь-якому відповідному році;

(b) загальні втрати, які випливають з кредитів під заставу комерційного нерухомого майна, не перевищують 0,5% непогашеної суми кредиту під заставу комерційного нерухомого майна у будь-якому відповідному році.

5. Установи можуть використовувати суми дебіторської заборгованості прийнятного забезпечення, пов'язані з комерційною операцією або операціями з початковим строком погашення, який є меншим або дорівнює одному року. Прийнятна дебіторська заборгованість не включає такі, яка пов'язана із сек'юритизаціями, субучастю, кредитними деривативами або сумами, які є власністю афілійованих сторін.

6. Компетентні органи дозволяють установі використовувати як прийнятне забезпечення фізичне забезпечення іншого типу, крім зазначеного у параграфах 2, 3 і 4, якщо задоволено такі умови:

(a) наявні ринки з ліквідністю, що підтверджується частими операціями, із урахуванням типів активів, для ліквідації забезпечення у швидкий та економічно ефективний спосіб. Установи повинні здійснювати оцінку цієї умови періодично, та у випадках, коли наявна інформація свідчить про значні зміни на ринку;

(b) наявні добре визначені, публічно доступні ціни на забезпечення. Установи можуть вважати ринкові ціни добре визначеними, якщо вони походять з надійних джерел інформації, таких як публічні індекси, і відображають ціну операції відповідно до нормальних умов. Установи можуть вважати ринкові ціни публічно доступними, якщо такі ціни є оприлюдненими, легко доступними і їх можна регулярно отримувати без неналежного адміністративного або фінансового тягаря;

(c) установа аналізує ринкові ціни, час і витрати, які є необхідними для реалізації забезпечення та отримання реалізованих надходжень від забезпечення;

(d) установа демонструє, що реалізовані надходження від забезпечення не є нижчими за 70% вартості забезпечення у більш ніж 10% всіх ліквідаційних процедур для відповідного типу забезпечення. Якщо існує значна волатильність у ринкових цінах, установа повинна продемонструвати компетентним органам, що її оцінка забезпечення є достатньо консервативною.

Установи повинні документувати виконання умов, викладених у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа, та умов, викладених у статті 210.

7. Відповідно до положень статті 230(2), якщо задоволено умови, викладені у статті 211, до експозицій, які випливають з операцій, у яких установа надає майно в оренду третій стороні, можуть застосовуватися такі самі правила, як і до кредитів, забезпечених відповідним типом орендованого майна.

8. EBA повинен оприлюднити список типів фізичних забезпечень, щодо яких установа може вважати доведеним виконання умов, викладених у пунктах (a)-(b) параграфа 6.

Стаття 200 — Інший фінансово забезпечений кредитний захист

Установи можуть застосовувати такі види фінансово забезпеченого кредитного захисту як прийнятне забезпечення:

(a) готівковий депозит або інструменти, прирівняні до грошових коштів, які утримуються сторонньою установою відповідно до договору, який не стосується зберігання, та надаються під заставу кредитній установі;

(b) політики страхування життя, які надаються під заставу кредитній установі;

(c) інструменти, випущені сторонньою установою або інвестиційною фірмою, які підлягають зворотному викупу такою установою або інвестиційною фірмою на вимогу.

Підсекція 2

Не забезпечений фінансово кредитний захист

Стаття 201 — Прийнятність надавачів захисту згідно з усіма підходами

1. Установи можуть використовувати такі сторони як прийнятних надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту:

(a) центральні уряди і центральні банки;

(b) регіональні уряди і місцеві органи;

(d) експозиції міжнародних організацій, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117;

(e) установи публічного сектора, щодо вимог до яких застосовується стаття 116;

(f) установи і фінансові установи, для яких експозиції фінансових установ вважаються експозиціями установ відповідно до статті 119(5);

(g) інші корпоративні суб'єкти, зокрема, материнські компанії, дочірні компанії та афілійовані кредитні суб'єкти установи, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(i) такі інші корпоративні суб'єкти мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання;

(ii) у випадку обчислення установами сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР, такі інші корпоративні суб'єкти не мають кредитної оцінки визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання та внутрішньо оцінюються установою;

(h) кваліфіковані центральні контрагенти.

2. Якщо установи обчислюють суми зважених на ризик експозицій та суми очікуваних втрат відповідно до підходу ОВР для того, щоб отримати статус прийнятної як надавач не забезпеченого фінансово кредитного захисту, гарант повинен підлягати внутрішній оцінці установою відповідно до положень секції 6 глави 3.

Компетентні органи повинні публікувати та вести список тих фінансових установ, які є прийнятними надавачами не забезпеченого фінансово кредитного захисту відповідно до пункту (f) параграфа 1, або методичні критерії для ідентифікації таких прийнятних надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту, разом з описом застосовних пруденційних вимог, і надавати список іншим компетентним органам відповідно до статті 117 Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 202 — Прийнятність надавачів захисту згідно з підходом ОВР, які кваліфікуються для правил, визначених у статті 153(3)

Установа може використовувати установи, інвестиційні фірми, страхові і перестрахові компанії та експортно-кредитні агентства в якості допустимих надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту, що підпадає під дію режиму, визначеного у статті 153(3), якщо вони відповідають таким умовам:

(a) вони мають достатні експертні знання щодо надання не забезпеченого фінансово кредитного захисту;

(b) вони регулюються у спосіб, який є еквівалентним правилам, визначеним у цьому Регламенті, або мали, на момент надання кредитного захисту, кредитну оцінку визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як пов'язану з рівнем кредитної якості 3 або вище відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2;

(c) вони мали на момент надання кредитного захисту або протягом будь-якого періоду часу після цього внутрішній рейтинг з PD еквівалентним або нижчим за рівень кредитної якості 2 або вище, відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2;

(d) вони мають внутрішній рейтинг з PD, який є еквівалентним або нижчим за PD, пов'язаний за рівень кредитної якості 3 або вище, відповідно до правил для визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів, як зазначено у главі 2.

Для цілі цієї статті кредитний захист, який надається експортно-кредитними агентствами, не повинен отримувати вигоду від будь-якої очевидної контргарантії центрального уряду.

Стаття 203 — Прийнятність гарантій як не забезпеченого фінансово кредитного захисту

Установи можуть використовувати гарантії як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист.

Підсекція 3

Типи деривативів

Стаття 204 — Прийнятні типи кредитних деривативів

1. Установи можуть застосовувати наведені нижче типи кредитних деривативів та інструменти, які можуть складатися з таких кредитних деривативів або які є економічно подібними за ефективністю, як прийнятний кредитний захист:

(a) кредитні дефолтні свопи;

(b) свопи на сукупний дохід;

Якщо установа здійснює придбання кредитного захисту за допомогою свопів на сукупний дохід та обліковує чисті платежі за свопами як чистий прибуток, але не обліковує компенсаційне погіршення вартості активу, який захищено шляхом зменшень у справедливій вартості або будь-яких доповнень до резервів, цей кредитний захист не кваліфікується як прийнятний кредитний захист.

2. Якщо установа здійснює внутрішнє хеджування за допомогою кредитного дериватива, для того, щоб кредитний захист вважався прийнятним кредитним захистом для цілей цієї глави, кредитний ризик, перенесений до торгового портфеля, повинен передаватися третій особі або особам.

У випадках, коли внутрішнє хеджування було здійснено відповідно до першого підпараграфа та вимоги цієї глави не було задоволено, установи повинні застосовувати правила, викладені у секціях 4-6 для обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат, якщо вони набувають не забезпечений фінансово кредитний захист.

Секція 3

Вимоги

Підсекція 1

Фінансово забезпечений кредитний захист

Стаття 205 — Вимоги для угод про балансовий неттінг, крім генеральних угод про неттінг, зазначених у статті 206

Угоди про балансовий неттінг, крім генеральних угод про неттінг, зазначених у статті стаття 206, повинні кваліфікуватися як прийнятна форма пом'якшення кредитного ризику, якщо задоволено такі умови:

(a) зазначені угоди є юридично ефективними та підлягають виконанню у всіх відповідних юрисдикціях, зокрема у випадку неплатоспроможності або банкрутства контрагента;

(b) установи здатні визначити на будь-який момент активи та зобов'язання, які є предметом зазначених угод;

(c) установи здійснюють моніторинг і контроль ризиків, пов'язаних із припиненням кредитного захисту на безперервній основі;

(d) установи здійснюють моніторинг і контроль релевантних експозицій на чистій основі та на безперервній основі.

Стаття 206 — Вимоги до генеральних угод про неттінг, які охоплюють операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу

Генеральні угоди про неттінг, які охоплюють операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу, повинні кваліфікуватися як прийнятна форма пом'якшення кредитного ризику, якщо забезпечення, яке надається відповідно до зазначених угод, відповідає усім вимогам, визначеним у статті 207(2)-(4), і якщо задоволено такі вимоги:

(a) вони є юридично ефективними та підлягають виконанню у всіх відповідних юрисдикціях, зокрема у випадку неплатоспроможності або банкрутства контрагента;

(b) вони дають стороні не у стані дефолту право припинити та своєчасно закрити усі операції відповідно до угоди у разі дефолту, зокрема, банкрутства або неплатоспроможності контрагента;

(c) вони надають можливість неттінгу доходів і втрат щодо операцій, які здійснюються відповідно до угоди, так щоб одна сторона не була винна іншій стороні будь-які чисті суми.

Стаття 207 — Вимоги до фінансового забезпечення

1. За всіх підходів і методів, фінансове забезпечення і золото повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення, яке відповідає вимогам, викладеним у параграфах 2-4.

2. Кредитна якість боржника і вартість забезпечення не повинні мати суттєвої позитивної кореляції. Якщо вартість забезпечення суттєво зменшується, лише ця обставина не повинна вважатися такою, що свідчить про значне погіршення кредитної якості боржника. Якщо кредитна якість боржника стає критичною, лише ця обставина не повинна вважатися такою, що свідчить про суттєве зменшення вартості забезпечення.

Цінні папери, випущені боржником або будь-якою пов'язаним суб'єктом групи, не повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення. Незважаючи на це, власні випуски боржником облігацій з покриттям, які підпадають під умови статті 129, кваліфікуються як прийнятне забезпечення, якщо вони задекларовані як забезпечення для операції репо, за умови, що вони відповідають умові, визначеній у першому підпараграфі.

3. Установи повинні виконувати законні і договірні умови та вживати усіх необхідних заходів для забезпечення можливості виконання усіх положень щодо забезпечення відповідно до законодавства, застосовного до їхнього інтересу у забезпеченні.

Установи повинні здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання угод щодо забезпечення в усіх відповідних юрисдикціях. Вони повинні повторно здійснювати цей перегляд для забезпечення безперервності примусового виконання.

4. Установи повинні виконати усі такі операційні вимоги:

(a) вони повинні належним чином документувати угоди щодо забезпечення, і мати чіткі та надійні процедури для своєчасної ліквідації забезпечення;

(b) вони повинні використовувати надійні процедури і процеси для контролю ризиків, які випливають із використання забезпечення, зокрема ризиків спотвореного або зменшеного кредитного захисту, ризиків оцінки вартості, ризиків, пов'язаних із припиненням кредитного захисту, ризиків концентрації, які випливають із використання забезпечення та взаємодії з загальним портфелем ризиків установи;

(d) вони повинні розрахувати ринкову вартість забезпечення та відповідно переоцінювати її принаймні раз на шість місяців і, в будь-який момент, коли вони мають підґрунтя вважати, що відбулося суттєве зменшення ринкової вартості зобов'язання;

(e) якщо забезпечення утримує третя сторона, вони повинні здійснити належні кроки для відокремлення забезпечення третьої сторони від своїх власних активів;

(f) вони повинні забезпечити, що вони виділяють значні ресурси на впорядковане функціонування маржинальних угод з деривативами за позабіржовими операціями та контрагентами, які фінансують цінні папери, у частині своєчасності та достовірності своїх вихідних маржинальних вимог та часу реагування на вхідні маржинальні вимоги;

(g) вони повинні мати політики управління забезпеченнями для контролю, моніторингу і надання звітів щодо такого:

(i) ризиків, які виникають для маржинальних угод;

(ii) ризику концентрації для певних типів активів під забезпеченням;

(iii) повторного застосування забезпечення, зокрема, потенційного браку ліквідності, який є результатом повторного використання забезпечення, отриманого від контрагентів;

(iv) відмови від прав на забезпечення щодо контрагентів.

5. Додатково до задоволення усіх вимог, викладених у параграфах 2-4, для кваліфікації фінансового забезпечення як прийнятного забезпечення відповідно до простого методу фінансового забезпечення, залишковий строк погашення захисту повинен щонайменше дорівнювати залишковому строку погашення експозиції.

Стаття 208 — Вимоги для забезпечення у формі нерухомого майна

1. Нерухоме майно повинне кваліфікуватися як прийнятне забезпечення лише у разі, якщо виконано вимоги, викладені у параграфах 2-5.

2. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо правової визначеності:

(a) іпотека або збір підлягають виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору, і повинні бути належно та своєчасно документально оформлені;

(b) були виконані усі правові вимоги щодо встановлення застави;

(c) угода щодо захисту і юридичний процес, який лежить в її основі, дають установі можливість реалізувати вартість захисту у межах розсудливих часових рамок.

3. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо моніторингу вартості майна та оцінки вартості майна:

(a) установа здійснює моніторинг вартості майна на частій основі і щонайменше раз на рік для комерційного нерухомого майна і раз на три роки для житлової нерухомості. Установи здійснюють більш частий моніторинг, якщо ринок зазнає суттєвих змін щодо умов;

(b) оцінка вартості майна переглядається, коли доступна установам інформація свідчить про те, що вартість майна могла значного знизитися щодо загальних ринкових цін, і такий перегляд здійснюється суб'єктом оцінки вартості, який має необхідні кваліфікації, здатність та досвід для здійснення оцінки вартості і який є незалежним від процесу ухвалення рішень щодо кредиту. Для кредитів, які перевищують 3 мільйони євро або 5% власних коштів установи, оцінка вартості власності повинна переглядатися суб'єктом оцінки вартості щонайменше кожні три роки.

Установи можуть використовувати статистичні методи для моніторингу вартості нерухомого майна та ідентифікації нерухомого майна, яке вимагає переоцінки вартості.

4. Установи повинні чітко документувати типи житлової нерухомості та комерційного нерухомого майна, які вони приймають, та свої відповідні кредитні політики щодо нього.

5. Установи запроваджують процедури для моніторингу належного страхування кредитного захисту проти шкоди нерухомому майну.

Стаття 209 — Вимоги до дебіторської заборгованості

1. Дебіторська заборгованість повинна кваліфікуватися як прийнятне забезпечення у разі, якщо виконано вимоги, встановлені в параграфах 2 і 3.

2. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо правової визначеності:

(a) правовий механізм, за допомогою якого забезпечення надається кредитній установі, повинен бути надійним і ефективним та забезпечувати чіткі права на забезпечення, зокрема, право на надходження від продажу забезпечення;

(b) установи повинні здійснювати усі необхідні кроки для виконання внутрішніх вимог щодо здійснення безпекового інтересу. Кредитні установи повинні мати право першого пріоритету вимоги щодо забезпечення, незважаючи на те, що такі вимоги все ще є предметом вимоги преференційних кредиторів, визначених у законодавчих положеннях;

(c) установи повинні здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання угод щодо забезпечення в усіх відповідних юрисдикціях;

(d) установи повинні належним чином документувати угоди щодо забезпечення, і мати чіткі та надійні процедури для своєчасного стягнення забезпечення;

(e) установи повинні мати запроваджені процедури, які забезпечують виконання будь-яких правових умов, які вимагаються для вчинення заяви про дефолт позичальника і своєчасного стягнення забезпечення;

(f) у випадку фінансових проблем або дефолту позичальника, установи повинні мати юридичне право продавати або передавати дебіторську заборгованість іншим сторонам без згоди боржників.

3. Повинно бути забезпечено виконання таких вимог щодо управління ризиками:

(a) установа повинна мати надійний процес для визначення кредитного ризику, пов'язаного з дебіторською заборгованістю. Такий процес повинен включати аналіз бізнесу та галузі позичальника і типів клієнтів, з якими боржник здійснює комерційну діяльність. Якщо установа покладається на позичальників для визначення кредитного ризику клієнтів, установа повинна переглянути кредитні практики позичальників для визначення їх достовірності і надійності;

(b) різниця між сумою експозиції і вартістю дебіторської заборгованості повинна відображати усі належні фактори, зокрема, кошти отримання, концентрацію в рамках пулу дебіторської заборгованості індивідуального позичальника, і потенційний ризик концентрації щодо загальних експозицій установи поза тими, які контролюються відповідно до загальної методології установи. Установи повинні забезпечити процес постійного моніторингу, застосовний до дебіторської заборгованості. Вони повинні також переглядати на регулярній основі відповідність положенням кредиту, природоохоронним обмеженням та іншим вимогам;

(c) дебіторська заборгованість позичальника повинна бути диверсифікована, і її не повинно бути невиправдано корельовано з позичальником. Якщо існує суттєва позитивна кореляція, установи повинні враховувати супровідні ризики під час визначення величин маржі для пулу забезпечення в цілому;

(d) установи не повинні використовувати дебіторську заборгованість від афілійованих осіб позичальника, зокрема дочірніх компаній та працівників, в якості прийнятного кредитного захисту;

(e) установа повинна запровадити задокументований процес отримання платежів від дебіторської заборгованості у проблемних ситуаціях. Установи повинні передбачити необхідні можливості для отримання платежів, навіть якщо вони зазвичай покладаються на позичальників для отримання.

Стаття 210 — Вимоги щодо інших фізичних забезпечень

Фізичне забезпечення, крім забезпечення у формі нерухомого майна, повинне кваліфікуватися відповідно до підходу ОВР, якщо задоволено такі умови:

(a) угода про забезпечення, відповідно до якої фізичне забезпечення надається установі, повинна бути юридично дійсною та підлягати виконанню в усіх відповідних юрисдикціях, та повинна надавати установі можливість реалізувати вартість забезпечення протягом розсудливого періоду часу;

(b) з єдиним виключенням щодо дозволених пріоритетних вимог, зазначених у статті 209(2)(b), лише перші обтяження або платежі щодо забезпечення повинні кваліфікуватися як прийнятне забезпечення, і установа повинна мати пріоритет щодо усіх інших кредиторів, які виставляють вимоги стосовно реалізованих надходжень від забезпечення;

(c) установа повинна здійснювати моніторинг вартості забезпечення на частій основі щонайменше раз на кожен рік. Установи здійснюють більш частий моніторинг, якщо ринок зазнає суттєвих змін щодо умов;

(d) кредитна угода повинна включати детальні описи забезпечення, а також детальні специфікації способу та частоти переоцінки вартості;

(e) установи повинні чітко документувати свої внутрішні кредитні політики і процедури, доступні для вивчення типів фізичного забезпечення, які вони приймають, та політики і практики, які вони запровадили, щодо належного обсягу для кожного типу зобов'язання, пропорційно до суми експозиції;

(f) кредитні політики установ щодо структури операції повинні враховувати таке:

(i) належні вимоги щодо забезпечення пропорційно до суми експозиції;

(ii) здатність швидко ліквідувати зобов'язання;

(iii) здатність об'єктивно встановлювати ціну або ринкову вартість;

(iv) частоту, з якою вартість може бути негайно отримана, зокрема, за допомогою професійної оцінки або оцінки вартості;

(v) волатильність або замінник волатильності щодо вартості забезпечення.

(g) під час здійснення оцінки і переоцінки вартості установи повинні повністю враховувати будь-яке погіршення або старіння забезпечення, з особливим акцентом на впливі плину часу на забезпечення, чутливе до тенденцій або часу;

(h) установи повинні надати право фізичного інспектування предмету забезпечення. Вони повинні запровадити політики і процедури, які зосереджують увагу на реалізації права на фізичне інспектування;

(i) забезпечення, яке визнається засобом захисту, повинне бути належним чином застраховане від ризику пошкодження, і установи повинні запровадити процедури для моніторингу належного страхування.

Стаття 211 — Вимоги для визнання орендних експозицій забезпеченими

Установи повинні розглядати експозиції, які випливають з кредитних операцій, як забезпечені типом майна, яке надається в оренду, якщо задоволено такі умови:

(a) дотримання умов, викладених у статті 208 або 210, залежно від випадку, для кваліфікації типу майна, яке надається в оренду, як належного забезпечення;

(b) орендодавець повинен запровадити надійне управління ризиками щодо використання, для якого призначено орендований актив, його розташування, віку та запланованої тривалості його застосування, зокрема належного моніторингу вартості цінних паперів;

(d) якщо це не було забезпечено в обчисленні на рівні LGD, різниця між вартістю неамортизованої суми та ринковою вартістю цінних паперів є не такою значною, щоб бути здатною перебільшити пом'якшення кредитного ризику, пов'язане з активами, які надаються в оренду.

Стаття 212 — Вимоги для іншого фінансово забезпеченого кредитного захисту

1. Готівковий депозит або інструменти, прирівняні до грошових коштів, утримані сторонньою установою, повинні бути прийнятними для застосування правил, визначених у статті 232(1), якщо дотримано усі такі умови:

(a) вимога позичальника до сторонньої установи є відкрито висунутою перед кредитною установою або присвоєна їй, і таке висування або присвоєння є юридично дійсним, та підлягає виконанню в усіх релевантних юрисдикціях і є безумовним та безвідкличним;

(b) сторонню установу повідомлено про висування або присвоєння;

(c) у результаті повідомлення, стороння установа здатна робити платежі лише на користь кредитної установи або інших сторін лише за попередньої згоди кредитної установи.

2. Політики страхування життя, які надаються кредитній установі, повинні кваліфікуватися в якості прийнятного забезпечення, якщо задоволено такі умови:

(a) поліс страхування життя відкрито надається або присвоюється кредитній установі;

(b) компанію, яка надає страхування життя, повідомлено про надання або присвоєння та у результаті цього повідомлення можуть не виплачуватися суми, які підлягають виплаті відповідно до контракту, без попередньої згоди кредитної установи;

(d) кредитну установу повідомлено про будь-який брак платежів згідно з політикою з боку володільця політики;

(e) кредитний захист надається до строку погашення кредиту. Якщо це не є можливим через те, що страхові відносини закінчуються до спливу строку кредитних відносин, установа повинна забезпечити те, щоб сума, яка випливає зі страхового контракту, слугувала установі в якості забезпечення до кінця тривалості кредитного договору;

(f) надання або присвоєння є юридично дійсним та підлягає виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору;

(g) викупна сума декларується компанію, яка надає страхування життя, і не підлягає зменшенню;

(h) викупна сума повинна виплачуватися компанією, яка надає страхування життя у своєчасний спосіб на запит;

(i) викупна сума не підлягає запиту без попередньої згоди установи;

(j) компанія, яка надає послуги зі страхування життя, є предметом Директиви 2009/138/ЄC або предметом нагляду компетентного органу третьої країни, який застосовує наглядові або регуляторні положення, які є принаймні еквівалентними до тих, які застосовуються в Союзі.

Підсекція 2

Не забезпечений фінансово кредитний захист і кредитні ноти

Стаття 213 — Вимоги, які є спільними для гарантій і кредитних деривативів

1. Відповідно до статті 214(1), кредитний захист, який випливає з гарантії або кредитного дериватива, повинен кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо дотримано такі умови:

(a) кредитний захист є прямим;

(b) ступінь кредитного захисту є чітко визначеним та не підлягає конвертації;

(c) контракт щодо кредитного захисту не містить жодного положення, здійснення якого є поза прямим контролем кредитора, яке:

(i) могло би дозволити надавачу захисту скасувати захист в односторонньому порядку;

(ii) могло би підвищити ефективні витрати захисту в результаті погіршення кредитної якості захищеної експозиції;

(iii) могло запобігти обов'язку надавача захисту щодо своєчасної виплати у випадку, якщо початковим боржником не було здійснено жодних платежів, які підлягали виплаті, або якщо кредитний договір втратив юридичну силу для цілей визнання гарантованої залишкової вартості відповідно до статей 134(7) і 166(4);

(iv) могло призвести до зменшення строку погашення кредитного захисту надавачем захисту;

(d) контракт щодо кредитного захисту є юридично дійсним та підлягає виконанню в усіх юрисдикціях, які є релевантними на момент укладення кредитного договору.

2. Установа повинна продемонструвати компетентним органам, що вона запровадила системи для управління потенційною концентрацією ризику, яка випливає з її використання гарантій і кредитних деривативів. Установа повинна у належний спосіб продемонструвати компетентним органам, як її стратегія щодо використання кредитних деривативів і гарантій взаємодіє з її управлінням загальним портфелем ризику.

3. Установа повинна виконувати будь-які договірні і законні вимоги та вживати усіх необхідних заходів для забезпечення можливості виконання положень щодо її не забезпеченого фінансово кредитного захисту відповідно до права, що застосовується до її інтересу у кредитному захисті.

Установа повинна здійснювати достатній юридичний перегляд, який підтверджує можливість виконання положень щодо не забезпеченого фінансово кредитного захисту, в усіх релевантних юрисдикціях. Вона повинна повторно здійснювати такий перегляд, у відповідних випадках, для забезпечення безперервності примусового виконання.

Стаття 214 — Суверенні та інші контргарантії публічного сектора

1. Установи можуть вважати експозиції, зазначені у параграфі 2, захищеними гарантією, наданою суб'єктами, переліченими у зазначеному параграфі, якщо задоволено такі вимоги:

(a) контргарантія охоплює усі елементи кредитного ризику в рамках вимоги;

(b) як початкова гарантія, так і контргарантія відповідають вимогам для гарантій, визначених у статтях 213 і 215(1), за винятком того, що контргарантія не повинна бути прямою;

(c) покриття є надійним, та ніщо в історичних даних не вказує на те, що покриття контргарантії є менш ефективним порівняно з еквівалентним покриттям прямої гарантії з боку відповідного суб'єкта.

2. Правила, визначені у параграфі 1, повинні застосовуватися до експозицій, захищених гарантією, яку контргарантовано будь-яким із таких суб'єктів:

(a) центральним урядом або центральним банком;

(b) регіональним урядом і місцевим органом;

(d) багатостороннім банком розвитку або міжнародною організацією, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статей 117(2) та 118 відповідно;

(e) установою публічного сектора, вимоги до якої регулюються відповідно до статті 116(1) і (2).

3. Установи повинні застосовувати правила, викладені у параграфі 1, також до експозицій, які не контргарантовано будь-яким із суб'єктів, зазначених у параграфі 2, якщо контргарантія експозиції є в свою чергу прямо гарантованою однією або більшою кількістю суб'єктів, і задоволено умови, викладені у параграфі 1.

Стаття 215 — Додаткові вимоги для гарантій

1. Гарантії повинні кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо задоволено умови статті 213, та усі зазначені нижче умови:

(a) у випадку кваліфікованого дефолту або невиплати боргу контрагентом, кредитна установа має право своєчасно вимагати від гаранта будь-які грошові суми, які підлягають виплаті відповідно до вимоги, щодо якої надається захист, і здійснення платежу гарантом не передбачає попередньої спроби кредитної установи отримати платіж від боржника;

У випадку не забезпеченого фінансово кредитного захисту, який охоплює кредити під іпотеку житлової нерухомості, виконання вимог статті 213(1)(c)(iii) та першого підпараграфа цього пункту вимагається лише протягом 24 місяців;

(b) гарантія становить чітко задокументоване зобов'язання, взяте на себе гарантом;

(i) гарантія охоплює усі типи платежів, які боржник повинен здійснити відповідно до вимоги;

(ii) якщо певні типи платежів виключено з гарантії, кредитна установа здійснює коригування вартості гарантії для відображення обмеженого покриття.

2. У випадку гарантій, які надаються в контексті схем взаємного гарантування або у вигляді контрагарантій з боку суб'єктів, перелічених у статті 214(2), вимоги пункту (a) параграфа 1 цієї статті повинні вважатися задоволеними, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) кредитна установа має право своєчасно отримати попередній платіж гаранта, який відповідає обом таким вимогам:

(i) він є обґрунтованим оціночним розрахунком суми втрат, зокрема втрат, які є результатом невиплати відсотків або інших типів платежів, які позичальник зобов'язаний здійснити, і які ймовірно виникнуть у кредитної установи;

(ii) він є пропорційним до покриття гарантії;

(b) кредитна установа може у належний спосіб продемонструвати компетентним органам, що вплив гарантії, який повинен також включати втрати, які є результатом невиплати відсотків та інших типів платежів, які позичальник зобов'язаний здійснити, виправдовує застосування таких правил.

Стаття 216 — Додаткові вимоги для кредитних деривативів

1. Кредитні деривативи повинні кваліфікуватися як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, якщо задоволено умови статті 213, та усі зазначені нижче умови:

(a) кредитні події, викладені у контракті щодо кредитного дериватива, включають:

(i) невиплату належних сум, які підлягають виплаті відповідно до базисного зобов'язання, яке має юридичну силу на момент такої невиплати, з пільговим періодом, який дорівнює або є коротшим за пільговий період у базисному зобов'язанні;

(ii) банкрутство, неплатоспроможність або неможливість виплати боржником його боргів, невиплата, або письмове визнання нездатності виплатити борги, коли вони підлягають виплаті, та аналогічні події;

(iii) реструктуризація базисного зобов'язання, зокрема пробачення або відстрочка виплати основної суми боргу, відсотка або зборів, що призводить до події втрати за кредитом;

(b) якщо кредитні деривативи дозволяють готівковий розрахунок:

(i) установи запровадили надійний процес оцінювання вартості для забезпечення надійної оцінки втрат;

(ii) існує чітко визначений період для отримання оцінювання вартості базисного зобов'язання після настання кредитної події;

(c) якщо право і здатність покупця захисту здійснити трансфер базисного зобов'язання до надавача захисту є необхідними для розрахунку, умови базисного зобов'язання передбачають, що будь-яка згода на такий трансфер не повинна бути відкликана без належного обґрунтування;

(d) ідентифікаційні дані сторін, відповідальних за визначення факту настання кредитної події, чітко визначені;

(e) визначення настання кредитної події не є одноосібною відповідальністю надавача захисту;

(f) покупець захисту має право або здатність повідомити надавача захисту про настання кредитної події.

Якщо кредитна подія не включає реструктуризацію базисного зобов'язання відповідно до пункту (a)(iii), кредитний захист повинен, тим не менш, бути прийнятним відповідно до зменшення вартості, визначеного у статті 233(2);

2. Існування різниці між базисним зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного дериватива, або між базисним зобов'язанням та зобов'язанням, яке використовується для визначення того, чи мала місце кредитна подія, дозволяється лише за дотримання обох таких умов:

(a) референтне зобов'язання або зобов'язання, яке використовується з метою визначення факту настання кредитної події, залежно від ситуації, має рівний пріоритет порівняно з базисним зобов'язанням або має менший пріоритет порівняно з ним;

(b) базисне зобов'язання та референтне зобов'язання або зобов'язання, яке використовується з метою визначення факту настання кредитної події, залежно від ситуації, мають одного й того самого боржника, та наявні положення щодо перехресного дефолту або перехресної дострокової виплати, які можуть бути виконані у примусовому порядку.

Стаття 217 — Вимоги, дотримання яких необхідне для застосування правил, визначених у статті 153(3)

1. Щоб вважатися прийнятним для застосування правил, визначених у статті 153(3), кредитний захист, який випливає з гарантії або кредитного дериватива, повинен відповідати таким умовам:

(a) базисне зобов'язання є однією із таких експозицій:

(i) корпоративною експозицією, як зазначено у статті 147, крім страхових і перестрахових компаній;

(ii) експозицією регіонального уряду, місцевого органу або установи публічного сектора, яка не вважається експозицією центрального уряду або центрального банку відповідно до статті 147;

(iii) експозицією МСП, яка класифікується як роздрібна експозиція відповідно до статті 147(5);

(b) базисні боржники не є членами тієї самої групи, до якої належить надавач захисту;

(i) однойменними не забезпеченими фінансово кредитними деривативами або однойменними гарантіями;

(ii) кошикові продукти з покриттям ризику першого дефолту;

(iii) кошикові продукти з покриттям ризику n-го дефолту;

(d) кредитний захист відповідає вимогам, визначеним у статтях 213, 215 та 216, залежно від випадку;

(e) вага ризику, яка пов'язана із експозицією до застосування правил, визначених у статті 153(3), вже не застосовується як фактор у будь-якому аспекті кредитного захисту;

(f) установа має право, та очікує отримати платіж від надавача захисту без звернення до суду для отримання платежу від контрагента. Можливою мірою установа повинна здійснювати кроки, щоб упевнитися в тому, що надавач захисту бажає здійснити виплату негайно у випадку настання кредитної події;

(g) придбаний кредитний захист поглинає усі кредитні втрати, які виникають щодо хеджованої частки експозиції внаслідок настання кредитних подій, визначених у контракті;

(h) якщо структура виплати кредитного захисту визначає можливість фізичного розрахунку, наявна правова визначеність щодо можливості виконання умов кредиту, облігації або умовного зобов'язання;

(i) якщо установа має намір виконати зобов'язання, крім як за базисною експозицією, вона повинна забезпечити достатню ліквідність зобов'язання, яке підлягає виконанню, щоб установа мала змогу придбати його для виконання відповідно до контракту;

(j) умови положень щодо кредитного захисту є юридично підтвердженими у письмовій формі і надавачем захисту, і установою;

(k) установи мають запроваджені процеси для виявлення надмірної кореляції між кредитною спроможністю надавача захисту і боржника щодо базисної експозиції, які випливають із залежності їхньої ефективності від спільних факторів поза систематичним фактором ризику;

(l) у випадку захисту від ризику розмивання капіталу, продавець придбаної дебіторської заборгованості не є членом тієї самої групи, до якої належить надавач захисту.

2. Для цілей пункту (c)(ii) параграфа 1, установи повинні застосовувати правила, визначені у статті 153(3), до активу в рамках кошика з найнижчою сумою зважених на ризик експозицій.

3. Для цілей пункту (c)(iii) параграфа 1, отриманий захист є прийнятним для застосування в рамках цієї схеми, якщо прийнятний захист від дефолту (n-1) було також отримано або де (n-1) активів у рамках кошика вже стали дефолтними. У такому разі установи повинні застосовувати правила, визначені у статті 153(3), до активу в рамках кошика з найнижчою сумою зважених на ризик експозицій.

Секція 4

Обчислення впливу пом'якшення кредитного ризику

Підсекція 1

Фінансово забезпечений кредитний захист

Стаття 218 — Кредитні ноти

Інвестиції у кредитні ноти, випущені кредитною установою, можуть вважатися готівковим забезпеченням для цілей обчислення впливу фінансово забезпеченого кредитного захисту відповідно до цієї підсекції за умови, що кредитний дефолтний своп, включений до кредитної ноти, кваліфікується як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист. Для цілі визначення того, чи кредитний дефолтний своп, включений до кредитної ноти, кваліфікується як прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист, установа може вважати умови пункту (c) статті 194(6) задоволеними.

Стаття 219 — Балансовий неттінг

Кредити та депозити у кредитних установах, які є предметом балансового неттінгу, повинні вважатися установою грошовим забезпеченнями для цілі обчислення впливу фінансово забезпеченого кредитного захисту для кредитів і депозитів кредитної установи, які є предметом балансового неттінгу і які деноміновано в одній і тій самій валюті.

Стаття 220 — Застосування підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу корекцій на волатильність на основі власних оціночних розрахунків для генеральних угод про неттінг

1. Якщо установи обчислюють «повністю скориговану вартість експозиції» (E*) для експозицій, до яких застосовуються прийнятна генеральна угода про неттінг, яка охоплює операції репо або операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інші операція на умовах ринку капіталу, вони повинні обчислювати корекцію на волатильність, яку вони повинні застосовувати або шляхом застосування підходу наглядових корекцій на волатильність, або підходу корекцій на волатильність на основі власних оціночних розрахунків (далі - підхід власних оцінок), як визначено у статтях 223-226 для комплексного методу фінансового забезпечення.

Застосування підходу власних оцінок повинно бути предметом тих самих умов і вимог, які застосовуються в рамках комплексного методу фінансового забезпечення.

2. Для цілі обчислення E*, установи повинні:

(a) обчислити чисті позиції у кожній групі цінних паперів або для кожного типу товарів шляхом віднімання суми у пункті (ii) від суми у пункті (i):

(i) загальна вартість групи цінних паперів або товарів одного типу, які надано в позику, продано або надано відповідно до генеральної угоди про неттінг;

(ii) загальна вартість групи цінних паперів або товарів одного типу, які взято в позику, придбано або отримано відповідно до генеральної угоди про неттінг;

(b) обчислити чисті позиції в будь-якій валюті, крім від валюти генеральної угоди про неттінг, шляхом віднімання суми у пункті (ii) від суми у пункті (i):

(i) cума загальної вартості цінних паперів, деномінованих у такій валюті, які надано в позику, продано або надано відповідно до генеральної угоди про неттінг, та суму готівкових коштів у такій валюті, яку надано в позику або переказано відповідно до зазначеної угоди;

(ii) cума загальної вартості цінних паперів, деномінованих у такій валюті, які взято в позику, придбано або отримано відповідно до генеральної угоди про неттінг, та суму готівкових коштів у такій валюті, яку взято в позику або отримано відповідно до зазначеної угоди;

(c) застосовувати корекцію на волатильність, яка відповідає визначеній групі цінних паперів або готівковій позиції, до абсолютної вартості позитивної або негативної чистої позицій щодо цінних паперів у такій групі;

(d) застосовувати корекцію на волатильність валютного ризику (fx) до чистої позитивної або негативної позиції у кожній валюті, крім від валюти розрахунку за генеральною угодою про неттінг.

3. Установи повинні розрахувати E* відповідно до такої формули:

де:

вартість експозиція для кожної окремої експозиції відповідно до угоди, яка буде застосовуватися за відсутності кредитного захисту, якщо установи обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу або якщо вони обчислюють суми зважених на ризик експозицій та суми очікуваних втрат відповідно до підходу ОВР;

вартість цінних паперів у кожній групі або товарів такого самого типу, які було взято в позику, придбано або отримано, або готівкових коштів, які було взято в позику або отримано, щодо кожної експозиції i;

чиста позиція (позитивна або негативна) у відповідній групі цінних паперів j;

чиста позиція (позитивна або негативна) у відповідній валюті k, крім валюти розрахунку за угодою, обчислена відповідно до пункту (b) параграфа 2;

корекція на волатильність, що відповідає окремій групі цінних паперів j;

корекція на волатильність валютного ризику для валюти k.

4. Для цілі обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інших операцій на умовах ринку капіталу, які охоплюються генеральними угодами про неттінг, установи повинні застосовувати E* відповідно до обчислення згідно з параграфом 3 як вартість експозиції контрагента, яка випливає з операцій, що є предметом генеральної угоди про неттінг, для цілей статті 113 відповідно до стандартизованого підходу або глави 3 відповідно до підходу ОВР.

5. Для цілей параграфів 2 і 3, «група цінних паперів» означає цінні папери, які випущено тим самим суб'єктом, мають таку саму дату випуску, такий самий строк погашення, і до яких застосовуються ті самі умови і ліквідаційні періоди, визначені у статтях 224 і 225, у відповідних випадках.

Стаття 221 — Застосування підходу на основі внутрішніх моделей до генеральних угод про неттінг

1. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть, в якості альтернативи до застосування підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу на основі власних оцінок під час обчислення повністю скоригованої вартості експозиції (E*), що є результатом застосування прийнятної генеральної угоди про неттінг, яка охоплює операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інші операції на умовах ринку капіталу, крім операцій щодо деривативів, застосовувати метод на основі внутрішніх моделей, який враховує кореляційні взаємні ефекти між позиціями забезпечення, які є предметом генеральної угоди про неттінг, і ліквідність відповідних інструментів.

2. Відповідно до дозволу компетентних органів, установи можуть також застосовувати свої внутрішні моделі для операцій маржинального кредитування, якщо операції охоплено двосторонньою генеральною угодою про неттінг, яка відповідає вимогам, викладеним у секції 7 глави 6.

3. Установа може обрати застосування методу на основі внутрішніх моделей незалежно від вибору, який вона зробила між стандартизованим підходом та підходом ОВР для обчислення сум зважених на ризик експозицій. Тим не менш, якщо установа бажає застосовувати метод на основі внутрішніх моделей, вона повинна застосовувати його до всіх контрагентів і цінних паперів, за винятком несуттєвих портфелів, де вона може застосовувати підхід наглядових корекцій на волатильність або підхід власних оцінок, встановлені у статті 220.

Установи, які отримали дозвіл на застосування моделі внутрішнього вимірювання ризиків відповідно до глави 5 розділу IV, можуть застосовувати метод на основі внутрішніх моделей. Якщо установа не отримала такого дозволу, вона може тим не менш подати заявку до компетентних органів на застосування методу на основі внутрішніх моделей для цілей цієї статті.

4. Компетентні органи повинні дозволяти установі застосовувати метод на основі внутрішніх моделей лише тоді, коли вони вважають, що система управління ризиками установи, які випливають з операцій, які охоплюються генеральною угодою про неттінг, є достатньою надійною, та належно реалізується та якщо задоволено такі якісні стандарти:

(a) модель внутрішнього вимірювання ризиків, яка використовується для обчислення потенційної волатильності ціни для операцій, тісно інтегрована до щоденного процесу управління ризиками установи, і слугує основою для формування звітності щодо ризик-експозицій вищому керівництву установи;

(b) установа має відділ контролю ризиків, який відповідає таким вимогам:

(i) він є незалежним від відділів комерційної торгівлі і звітує безпосередньо вищому керівництву;

(ii) він є відповідальним за створення та імплементацію системи управління ризиками в установі;

(iii) він створює і аналізує щоденні звіти про вихідні дані моделі вимірювання ризиків та належних заходів, які повинні вживатися у рамках лімітів на позиції;

(c) щоденні звіти, створені відділом контролю ризиків, переглядаються на рівні керівництва з достатніми повноваженнями для застосування зменшень прийнятих позицій та загального ризику за експозиціями;

(d) установа має достатню кількість персоналу, який має навички застосування складних моделей в рамках відділу контролю ризиків;

(e) установа запровадила процедури моніторингу і забезпечення відповідності документованому набору внутрішніх політик і засобів контролю стосовно загального функціонування системи вимірювання ризиків;

(f) моделі установи мають доведену історію розсудливої достовірності при вимірюванні ризиків, що продемонстровано тестуванням її вихідних даних на основі даних щонайменше за один рік;

(g) установа часто проводить ретельну програму стрес-тестування, і результати зазначених тестів переглядаються вищим керівництвом, а також відображаються у політиках і лімітах, які воно визначає;

(h) установа здійснює, в рамках свого регулярного внутрішнього процесу аудиту, незалежний перегляд своєї системи вимірювання ризиків. Перегляд повинен включати діяльність як відділів комерційної торгівлі, так і незалежного відділу контролю ризиків;

(i) щонайменше раз на рік установа здійснює перегляд своєї системи управління ризиками;

(j) внутрішня модель відповідає вимогам, викладеним у статті 292(8) і (9), та у статті 294.

5. Модель внутрішнього вимірювання ризиків установи повинна включати достатню кількість факторів ризику з метою відображення усіх суттєвих цінових ризиків.

Установа може застосовувати емпіричні кореляції в рамках категорій ризиків та поміж ними, якщо її система вимірювання кореляцій є надійною та реалізується в узгоджений спосіб.

6. Установи, які застосовують метод на основі внутрішніх моделей, повинні обчислювати E* відповідно до такої формули:

де:

вартість цінних паперів, які було взято в позику, придбано або отримано, або готівкових коштів, які було взято в позику або отримано, щодо кожної такої експозиції i.

Під час обчислення сум зважених на ризик експозицій із застосуванням внутрішніх моделей установи повинні застосовувати вихідні дані попередніх робочих днів.

7. Обчислення потенційної зміни у вартості, зазначене у параграфі 6, повинне відповідати таким стандартам:

(a) воно повинне здійснюватися щонайменше щоденно;

(b) воно повинне ґрунтуватися на 99-му процентилі з одностороннім довірчим інтервалом;

(c) воно повинне ґрунтуватися на еквіваленті 5-денного ліквідаційного періоду, крім як у випадку операцій, які не є операціями репо цінних паперів або операціями надання чи взяття у позику цінних паперів, щодо яких повинен застосовуватися еквівалент десятиденного ліквідаційного періоду;

(d) він повинен ґрунтуватися на ефективному періоді історичного спостереження тривалістю щонайменше один рік, якщо період спостереження обґрунтовано значним зростанням цінової волатильності;

(e) дані, які використовуються для обчислення, повинні оновлюватися кожні три місяці.

Якщо установа має операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, операції маржинального кредитування або подібні операції, або комплекс неттінгу, який відповідає критеріям, визначеним у статті 285(2), (3) і (4), мінімальний період утримання повинен відповідати маржинальному періоду ризику, який буде застосовуватися відповідно до зазначених параграфів, разом зі статтею 285(5).

8. Для цілі обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для операцій репо, операцій надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, або інших операцій на умовах ринку капіталу, які охоплюються генеральними угодами про неттінг, установи повинні застосовувати E* відповідно до обчислення згідно з параграфом 6 як вартість експозиції контрагента, яка випливає з операцій, що є предметом генеральної угоди про неттінг, для цілей статті 113 відповідно до стандартизованого підходу або глави 3 відповідно до підходу ОВР.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) що становить несуттєвий портфель для цілі параграфа 3;

(b) критерії для визначення того, що внутрішня модель є надійною та реалізується узгоджено, для цілі параграфів 4 і 5, та для генеральних угод про неттінг.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2015 року.

Стаття 222 — Простий метод фінансового забезпечення

1. Установи можуть використовувати простий метод фінансового забезпечення лише у разі, якщо вони обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу. Установи не повинні застосовувати простий метод фінансового забезпечення та комплексний метод фінансового забезпечення, крім як для цілей статей 148(1) і 150(1). Установи не повинні застосовувати це виключення вибірково з ціллю зменшення вимог до власних коштів або з ціллю здійснення регуляторного арбітражу.

2. Відповідно до простого методу фінансового забезпечення установи повинні застосовувати до прийнятного фінансового забезпечення вартість, яка є еквівалентною його ринковій вартості відповідно до визначення пункту (d) статті 207(4).

3. Установи повинні застосовувати до таких часток вартості експозицій, забезпечених ринковою вартістю прийнятного забезпечення, вагу ризику, яку вони б застосовували відповідно до глави 2, якби кредитна установа мала пряму експозицію інструменту забезпечення. З цією метою вартість експозиції позабалансових позицій, перелік яких наведено у додатку I, повинна дорівнювати 100% вартості позиції замість вартості експозиції, зазначеної у статті 111(1).

Вага ризику забезпеченої частки повинна становити принаймні 20%, крім випадків, визначених у параграфах 4-6. Установи повинні застосовувати до залишкової вартості експозиції вагу ризику, яку вони б застосували до незабезпечених експозицій контрагента відповідно до глави 2.

4. Установи повинні застосовувати вагу ризику 0% до забезпеченої частки експозиції, яка виникла з операції репо та операцій надання чи взяття у позику цінних паперів, що задовольняють критерії, визначені у статті 227. Якщо контрагент за операцією не є основним учасником ринку, установи повинні застосовувати вагу ризику 10%.

5. Установи повинні застосовувати вагу ризику 0%, пропорційно до обсягу забезпечення, до вартості експозицій, визначених відповідно до глави 6 щодо деривативних інструментів, зазначених у додатку II, та які є предметом щоденної переоцінки за ринковою вартістю, забезпечені грошовими коштами або інструментами, прирівняними до грошових коштів, якщо відсутня валютна різниця.

Установи повинні застосовувати вагу ризику 10%, пропорційно до обсягу забезпечення, до вартості експозицій за такими операціями, забезпеченими борговими цінними паперами, випущеними центральними урядами або центральними банками, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до глави 2.

6. Для інших операцій, крім зазначених у параграфах 4 і 5, установи повинні застосовувати вагу ризику 0%, якщо експозицію і забезпечення деноміновано у тій самій валюті, і задоволено одну з таких умов:

(a) забезпечення становить готівку на депозиті або відповідний інструмент, прирівняний до грошових коштів;

(b) забезпечення здійснено у формі боргових цінних паперів, випущених центральними урядами або центральними банками, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 114, і його ринкова вартість зменшена на 20%.

7. Для цілі параграфів 5 і 6, боргові цінні папери, випущені центральними урядами або центральними банками, повинні включати:

(b) боргові цінні папери, випущені багатосторонніми банками розвитку, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 117(2);

(c) боргові цінні папери, випущені міжнародними організаціями, до яких застосовується вага ризику 0% відповідно до статті 118;

(d) боргові цінні папери, випущені установами публічного сектора, які вважаються експозиціями центральних урядів відповідно до статті 116(4).

Стаття 223 — Комплексний метод фінансового забезпечення

1. З метою врахування цінової волатильності, установи повинні застосовувати корекцію на волатильність до ринкової вартості забезпечення, відповідно до статей 224-227, під час оцінювання вартості фінансового забезпечення для цілей комплексного методу фінансового забезпечення.

Якщо забезпечення деноміновано у валюті, яка відрізняється від валюти, у якій деноміновано базисну експозицію, установа повинна додати корекцію, яке відображає валютну волатильність, до корекції на волатильність, яка застосовується до забезпечення відповідно до статей 224-227.

У випадку позабіржових операцій з деривативами, які охоплено генеральними угодами про неттінг, які визнаються компетентними органами відповідно до глави 6, установи повинні застосовувати корекцію на волатильність, яка відображає валютну волатильність, якщо існує різниця між валютою забезпечення та валютою розрахунків. Навіть якщо при здійсненні операцій, охоплених угодою про неттінг, використовуються різні валюти, установи повинні застосовувати єдину корекцію на волатильність.

2. Установи повинні обчислювати вартість забезпечення з коригуванням на волатильність (CVA) з урахуванням такого:

де:

вартість забезпечення;

корекція на волатильність, що застосовується до забезпечення, відповідно до обчислення, зазначеного у статтях 224 і 227;

Hfx

коригування на волатильність, що застосовується до курсових різниць, відповідно до обчислення, зазначеного у статтях 224 і 227.

Установи повинні використовувати формулу у цьому параграфі під час обчислення вартості забезпечення із коригуванням на волатильність для всіх операцій, крім операцій, які є предметом визнаних генеральних угод про неттінг, до яких застосовуються положення, визначені у статтях 220 і 221.

3. Установи повинні обчислювати вартість експозиції з коригуванням на волатильність (EVA) з урахуванням такого:

де:

вартість експозиції, яку було б визначено відповідно до глави 2 або глави 3, залежно від випадку, якби експозицію не було забезпечено;

коригування на волатильність, що застосовується до експозиції, відповідно до обчислення, зазначеного у статтях 224 і 227.

У випадку операцій з позабіржовими деривативами установи, які використовують метод, встановлений у секції 6 глави 6, повинні обчислювати EVA у такий спосіб:

EVA = E.

4. Для цілей обчислення E у параграфі 3, застосовуються такі положення:

(a) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, вартість експозиції позабалансової позиції, наведеної у додатку I, повинна становити 100% вартості позиції замість вартості експозиції, зазначеної у статті 111(1);

(b) для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій відповідно до підходу ОВР, вони повинні обчислювати вартість експозиції елементів, зазначених у статті 166(8)-(10), шляхом застосування коефіцієнта конверсії 100% замість коефіцієнтів конверсії або відсотків, які зазначені у таких параграфах.

5. Установи повинні обчислювати повністю скориговану вартість експозиції (E*) із урахуванням як волатильності, так і впливу пом'якшення ризиків від забезпечення у такий спосіб:

де:

EVA

скоригована на волатильність вартість експозиції, обчислена відповідно до параграфа 3;

CVAM

CVA, додатково скоригована на будь-які різниці строків погашення відповідно до положень секції 5;

У випадку операцій з позабіржовими деривативами установи, які використовують методи, встановлені у секціях 3, 4 та 5 глави 6, повинні враховувати ефект пом'якшення ризику, викликаний забезпеченням, згідно з положеннями, встановленими в секціях 3, 4 та 5 глави 6, якщо застосовно.

6. Установи можуть обчислювати корекцію на волатильність або шляхом застосування підходу наглядових корекцій на волатильність, зазначеного у статті 224, або підходу власних оцінок, зазначеного у статті 225.

Установа може обрати застосування підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу власних оцінок, незалежно від вибору, який установа зробила між стандартизованим підходом і підходом ОВР, для обчислення сум зважених на ризик експозицій.

Тим не менш, якщо установа застосовує підхід власних оцінок, вона повинна робити це стосовно всього діапазону типів інструментів, крім несуттєвих портфелів, де вона може застосовувати підхід наглядових корекцій на волатильність.

7. Якщо забезпечення складається з декількох прийнятних елементів, установи повинні обчислювати корекцію на волатильність (Н) у такий спосіб:

де:

частка вартості прийнятного елемента i у загальній вартості забезпечення;

корекція на волатильність, що застосовується до прийнятного елемента i.

Стаття 224 — Наглядова корекція на волатильність відповідно до комплексного методу фінансового забезпечення

1. Корекція на волатильність, які повинні застосовуватися установами відповідно до підходу наглядових корекцій на волатильність, який передбачає щоденну переоцінку, визначаються у таблицях 1-4 цього параграфа.

КОРЕКЦІЯ НА ВОЛАТИЛЬНІСТЬ

Таблиця 1

Рівень кредитної якості, з яким пов'язане кредитне оцінювання боргових цінних паперів

Залишковий строк погашення

Корекція на волатильність для боргових цінних паперів, випущених суб'єктами, зазначеними у статті 197(1)(b)

Корекція на волатильність для боргових цінних паперів, випущених суб'єктами, зазначеними у статті 197(1)(c) і (d)

Корекція на волатильність для позицій сек'юритизації, які відповідають критеріям у статті 197(1)(h)

20-денний ліквіда-ційний період (%)

10-денний ліквіда-ційний період (%)

5-денний ліквіда-ційний період (%)

20-денний ліквіда-ційний період (%)

10-денний ліквіда-ційний період (%)

5-денний ліквіда-ційний період (%)

20-денний ліквіда-ційний період (%)

10-денний ліквіда-ційний період (%)

5-денний ліквіда-ційний період (%)

≤ 1 рік

0,707

0,5

0,354

1,414

0,707

2,829

1,414

>1 ≤ 5 років

2,828

1,414

5,657

2,828

11,314

5,657

> 5 років

5,657

2,828

11,314

5,657

22,628

11,313

2-3

≤ 1 рік

1,414

0,707

2,828

1,414

5,657

2,828

>1 ≤ 5 років

4,243

2,121

8,485

4,243

16,971

8,485

> 5 років

8,485

4,243

16,971

8,485

33,942

16,970

≤ 1 рік

21,213

10,607

Н/З

>1 ≤ 5 років

21,213

10,607

Н/З

> 5 років

21,213

10,607

Н/З

Таблиця 2

Рівень кредитної якості, з яким пов'язане кредитне оцінювання короткострокових боргових цінних паперів

Корекція на волатильність для боргових цінних паперів, випущених суб'єктами, зазначеними у статті 197(1)(b), з короткостроковими кредитними оцінками

Корекція на волатильність для боргових цінних паперів, випущених суб'єктами, зазначеними у статті 197(1)(c) і (d), з короткостроковими кредитними оцінками

Корекція на волатильність для позицій сек'юритизації, які відповідають критеріям у статті 197(1)(h)

20-денний ліквідаційний період (%)

10-денний ліквідаційний період (%)

5-денний ліквідаційний період (%)

20-денний ліквідаційний період (%)

10-денний ліквідаційний період (%)

5-денний ліквідаційний період (%)

20-денний ліквідаційний період (%)

10-денний ліквідаційний період (%)

5-денний ліквідаційний період (%)

0,707

0,5

0,354

1,414

0,707

2,829

1,414

2-3

1,414

0,707

2,828

1,414

5,657

2,828

Таблиця 3

Інші типи забезпечення або експозицій

20-денний ліквідаційний період (%)

10-денний ліквідаційний період (%)

5-денний ліквідаційний період (%)

Акції основного капіталу в рамках основного індексу, конвертовні облігації в рамках основного індексу

21,213

10,607

Інші акції основного капіталу або конвертовні облігації на визнаній біржі

35,355

17,678

Грошові кошти

Золото

21,213

10,607

Таблиця 4

Корекція на волатильність для валютних різниць

20-денний ліквідаційний період (%)

10-денний ліквідаційний період (%)

5-денний ліквідаційний період (%)

11,314

5,657

2. До обчислення корекцій на волатильність відповідно до параграфа 1 повинні застосовуватися такі умови:

(a) для забезпечених операцій кредитування ліквідаційний період повинен становити 20 робочих днів;

(b) для операцій репо, крім обсягу, в якому ці операції включають передачу товарів або гарантованих прав, які стосуються права на товари, та операцій надання чи взяття у позику цінних паперів, ліквідаційний період повинен становити 5 робочих днів;

Якщо установа має операцію або комплекс неттінгу, який відповідає критеріям, визначеним у статті 285(2), (3) і (4), мінімальний період утримання повинен відповідати маржинальному періоду ризику, який буде застосовуватися відповідно до зазначених параграфів.

3. У таблицях 1-4 параграфа 1 і у параграфах 4-6, рівень кредитної якості, з яким пов'язана кредитна оцінка боргових цінних паперів, повинен визначатися як рівень кредитної якості, з яким EBA пов'язує кредитну оцінку відповідно до глави 2.

Для цілі визначення рівня кредитної якості, з яким пов'язується кредитна оцінка боргових цінних паперів, зазначена у першому підпараграфі, також застосовується стаття 197(7).

4. Для неприйнятних цінних паперів або товарів, які надано в позику або продано в рамках операцій репо або операцій надання чи взяття в позику цінних паперів або товарів, корекція на волатильність є такою самою, як і акції основного капіталу в рамках неосновного індексу, що котируються на визнаній біржі.

5. Для прийнятних часток у компаніях колективного інвестування, корекція на волатильність представляє собою зважені середні корекції на волатильність, які б застосовувалося, беручи до уваги ліквідаційний період операції, як зазначено у параграфі 2, до активів, у які інвестував фонд.

Якщо активи, у які фонд інвестував, невідомі установі, корекція на волатильність є найвищою корекцією на волатильність, яка б застосовувалося до будь-якого з активів, у який фонд має право інвестувати.

6. Для боргових цінних паперів без рейтингу, які випущені установами або інвестиційними фірмами та відповідають критеріям прийнятності у статті 197(4), поправки на волатильність є тими самими, що й для цінних паперів, випущених установами або корпораціями із зовнішньою кредитною оцінкою, що відповідає рівню кредитної якості 2 або 3.»;

Стаття 225 — Власні оцінки корекцій на волатильність відповідно до комплексного методу фінансового забезпечення

1. Компетентні органи повинні дозволяти установам застосовувати власні оціночні розрахунки волатильності для обчислення корекцій на волатильність, які повинні застосовуватися до забезпечення і експозицій, якщо зазначені установи відповідають вимогам, визначеним у параграфах 2 і 3. Установи, які отримали дозвіл на застосування власних оціночних розрахунків волатильності, не повинні повертатися до використання інших методів, крім випадків існування доведеної належної причини для цього, та відповідно до дозволу компетентних органів.

Для боргових цінних паперів, які мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, еквівалентну або вищу за інвестиційний клас, установи можуть обчислити оціночний розрахунок волатильності для кожної категорії цінних паперів.

Для боргових цінних паперів, які мають кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яка є еквівалентом нижче інвестиційного класу, та щодо інших прийнятних забезпечень, установи повинні обчислити корекції на волатильність для кожного індивідуального елемента.

Установи, які застосовують підхід власних оцінок, повинні оцінювати волатильність забезпечення або валютні різниці курсу без урахування кореляцій між незабезпеченою експозицією, забезпеченням або обмінним курсом.

При визначенні відповідних категорій установи повинні брати до уваги тип емітента цінних паперів, зовнішню кредитну оцінку цінних паперів, їх залишковий строк погашення та модифіковану дюрацію. Оціночні розрахунки волатильності установи повинні бути репрезентативними щодо цінних паперів, які включено до категорії установою.

2. До обчислення корекцій на волатильність застосовуються такі критерії:

(a) установи беруть за основу обчислення 99-й процентиль з одностороннім довірчим інтервалом;

(b) установа повинна брати за основу обчислення такі ліквідаційні періоди:

(i) 20 робочих днів для забезпечених операцій кредитування;

(ii) 5 робочих днів для операцій репо, крім обсягу, в якому ці операції включають передачу товарів або гарантованих прав, які стосуються права на товари, та операцій надання чи взяття у позику цінних паперів;

(iii) 10 робочих днів для інших операцій на умовах ринку капіталу;

(c) установи можуть застосовувати показники корекцій на волатильність відповідно до коротших або довших ліквідаційних періодів, масштабованих у більший чи менший бік до ліквідаційного періоду, визначеного у пункті (b) для типу відповідної операції, із застосуванням квадратного кореня з формули обчислення часу:

де:

відповідний ліквідаційний період;

корекція на волатильність на основі ліквідаційного періоду TM;

корекція на волатильність на основі ліквідаційного періоду TN.

(d) установи повинні враховувати неліквідність низькоякісних активів. Вони повинні також додатково здійснювати коригування ліквідаційного періоду у разі сумнівів стосовно ліквідності забезпечення. Вони повинні також визначати випадки, у яких історичні дані можуть применшувати потенційну волатильність. До таких випадків повинен застосовуватися стресовий сценарій;

(e) тривалість періоду історичного спостереження, який установи використовують для обчислення корекцій на волатильність, повинен становити щонайменше один рік. Для установ, які застосовують метод визначення ваги або інші методи для періоду історичного спостереження, тривалість такого ефективного спостереження повинна становити щонайменше один рік. Компетентні органи можуть також вимагати від установи обчислення її корекцій на волатильність із застосуванням коротшого періоду спостереження, якщо, на думку компетентних органів, це є виправданим з огляду на значне зростання цінової волатильності;

(f) установи повинні оновлювати свої бази даних та обчислювати корекції на волатильність щонайменше кожні три місяці. Вони повинні також переоцінювати свої набори даних кожного разу, коли ринкові ціни суттєво змінюються.

3. Оціночний розрахунок корекцій на волатильність повинен відповідати усім таким якісним критеріям:

(a) установи повинні застосовувати оціночний розрахунок волатильності у своєму щоденному процесі управління ризиками, у тому числі й щодо своїх внутрішніх лімітів щодо експозицій;

(b) якщо ліквідаційний період, який застосовується установою у її щоденному процесі управління ризиками, є довшим, ніж визначений у цій секції для типу відповідної операції, зазначена установа повинна масштабувати свої корекції на волатильність із застосуванням квадратного кореня з формули обчислення часу, визначеної у пункті (c) параграфа 2;

(c) установа повинна мати запроваджені процедури для моніторингу і забезпечення відповідності із задокументованим набором політик і засобів контролю для функціонування її системи для оціночного розрахунку корекцій на волатильність та інтеграції таких оціночних розрахунків до свого процесу управління ризиками;

(d) незалежний перегляд системи установи для оціночного розрахунку корекцій на волатильність повинен здійснюватися регулярно за допомогою внутрішнього процесу аудиту установи. Перегляд загальної системи для оціночного розрахунку корекцій на волатильність та інтеграції зазначених корекцій до процесу управління ризиками установи повинен відбуватися щонайменше раз на рік. Предмет зазначеного перегляду повинен включати щонайменше таке:

(i) інтеграцію оціночних розрахунків корекцій на волатильність до щоденного управління ризиками;

(ii) валідація будь-якої значної зміни у процесі оціночного розрахунку корекцій на волатильність;

(iii) перевірку послідовності, своєчасності і надійності джерел даних, які використовуються для функціонування системи оціночних розрахунків корекцій на волатильність, зокрема незалежності таких джерел даних;

(iv) достовірність та належність припущень щодо волатильності.

Стаття 226 — Масштабування корекцій на волатильність відповідно до комплексного методу фінансового забезпечення

Для корекцій на волатильність, які повинні застосовувати установи в рамках щоденної переоцінки, використовуються корекції на волатильність, визначені у статті 224. Подібним чином, якщо установа застосовує власні оціночні розрахунки корекцій на волатильність відповідно до статті 225, вона повинна розраховувати їх в першу чергу на основі щоденної переоцінки. Якщо частота переоцінки є меншою за щоденну, установи повинні застосовувати більші корекції на волатильність. Установи повинні розраховувати їх шляхом масштабування щоденних переоцінок корекцій на волатильність із використанням квадратного кореня з формули обчислення часу:

де:

корекція на волатильність, що підлягає застосуванню;

корекція на волатильність, якщо наявна щоденна переоцінка;

фактична кількість робочих днів між переоцінками;

ліквідаційний період для відповідного типу операції.

Стаття 227 — Умови для застосування корекції на волатильність 0% відповідно до комплексного методу фінансового забезпечення

1. Стосовно операцій репо та операцій надання чи взяття у позику цінних паперів, якщо установа застосовує підхід наглядових корекцій на волатильність відповідно до статті 224 або підхід власних оцінок відповідно до статті 225, та якщо виконуються умови, визначені у пунктах (a)-(h) параграфа 2, установа може, замість застосування корекцій на волатильність, обчислених відповідно до статей 224-226, застосовувати корекцію на волатильність 0%. Установи, які використовують підхід на основі внутрішніх моделей, визначений у статті 221, не повинні застосовувати правило, визначене у цій статті.

2. Установи можуть застосовувати корекцію на волатильність 0%, якщо виконуються такі умови:

(a) як експозиція, так і забезпечення є грошовими або борговими цінними паперами, випущеними центральними урядами або центральними банками у розумінні статті 197(1)(b), які є прийнятними для ваги ризику 0% відповідно до глави 2;

(b) як експозицію, так і забезпечення деноміновано в одній і тій самій валюті;

(c) або строк погашення операції є не більшим за один день, або як експозиція, так і забезпечення є предметом щоденної переоцінки за ринковою вартість або щоденного повторного визначення маржі;

(d) час між останньою переоцінкою за ринковою вартістю до неможливості повторного визначення маржі контрагентом та ліквідації забезпечення не перевищує чотири робочі дні;

(e) операцію проведено у розрахунковій системі, яка використовується для операцій такого типу;

(f) документація, яка охоплює угоду або операцію, є стандартною ринковою документацією для операцій репо або операцій надання чи взяття у позику цінних паперів у відповідних цінних паперах;

(g) операція регулюється документацією, яка визначає, що у випадку неможливості виконання контрагентом обов'язку щодо надання готівки або цінних паперів, або надання маржі, чи іншого невиконання обов'язків, операція може бути негайно припинена;

(h) контрагент визнається компетентним органом як основний гравець на ринку.

3. Основні гравці на ринку, зазначені у пункті (h) параграфа 2, повинні включати такі суб'єкти:

(a) суб'єкти, зазначені у статті 197(1)(b), до експозицій яких застосовується вага ризику 0% відповідно до глави 2;

(b) установи;

(ba) інвестиційні фірми;

(c) інші фінансові установи у розумінні пунктів (25)(b) і (d) статті 13 Директиви 2009/138/ЄC, до експозицій яких застосовується вага ризику 20% відповідно до стандартизованого підходу, або які, у випадку обчислення установами сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР, такі що не мають кредитної оцінки визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання та внутрішньо оцінюються установою;

(d) регульовані компанії колективного інвестування, які є предметом вимог щодо капіталу або левериджу;

(e) регульовані пенсійні фонди;

(f) визнані клірингові організації.

Стаття 228 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій і сум очікуваних втрат відповідно до комплексного методу фінансового забезпечення

1. Відповідно до стандартизованого підходу, установи повинні використовувати E* відповідно до обчислення згідно зі статтею 223(5) в якості вартості експозиції для цілей статті 113. У випадку позабалансових позицій, перелік яких наведено у додатку I, для визначення вартості експозиції установи повинні використовувати E* як величину, до якої застосовуються відсотки, зазначені у статті 111(1).

2. Відповідно до підходу ОВР, установи повинні використовувати ефективну LGD (LGD*) для цілей глави 3. Установи повинні обчислювати LGD* у такий спосіб:

де:

LGD

LGD, що було б застосовано до експозицій відповідно до глави 3, якщо експозицію не було забезпечено;

вартість експозиції відповідно до статті 223(3);

повністю скоригована вартість експозиції відповідно до статті 223(5).

Стаття 229 — Принципи оцінки для іншого прийнятного забезпечення відповідно до підходу ОВР

1. Для забезпечення у формі нерухомого майна, вартість забезпечення повинна оцінюватися незалежним оцінювачем за ринковою ціною або ціною, нижчою за ринкову вартість. Установа повинна вимагати від незалежного оцінювача документування ринкової вартості у прозорий та чіткий спосіб.

У тих державах-членах, які передбачили чіткі критерії для оцінки вартості іпотечного кредитування у законних або регуляторних положеннях, нерухоме майно може натомість оцінюватися незалежним оцінювачем за вартістю іпотечного кредитування або ціною, нижчою за вартість іпотечного кредитування. Установи повинні вимагати від незалежного оцінювача брати до уваги спекулятивні елементи при оцінюванні вартості іпотечного кредитування та документувати ціну у прозорий і чіткий спосіб.

Вартість забезпечення повинна бути представлена ринковою вартістю або вартістю іпотечного кредитування, зменшеною, якщо потрібно, для відображення результатів моніторингу, який є необхідним відповідно до статті 208(3), і враховувати будь-які попередні вимоги щодо нерухомого майна.

2. Для дебіторської заборгованості, вартістю дебіторської заборгованості повинна бути сума дебіторської заборгованості.

3. Установи повинні оцінювати фізичне забезпечення, крім нерухомого майна, за його ринковою вартістю. Для цілей цієї статті, ринкова вартість означає очікувану суму, за яку, на дату її визначення, майно може бути продане охочим продавцем охочому покупцю на основі операції, здійсненої за принципом витягнутої руки.

Стаття 230 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат для іншого прийнятного забезпечення відповідно до підходу ОВР

1. Установи повинні використовувати показник LGD*, обчислений відповідно до цього параграфа і параграфа 2, як LGD для цілей глави 3.

Якщо співвідношення вартості забезпечення (c) до вартості експозиції (e) є нижчим за необхідний мінімальний рівень забезпечення експозиції (C*), відповідно до таблиці 5, показником LGD* вважається LGD, встановлений у главі 3, для незабезпечених експозицій контрагента. Для цієї цілі, установи можуть обчислювати вартість експозиції елементів, зазначених у статті 166(8)-(10), шляхом застосування коефіцієнта конверсії або відсоткового значення 100% замість коефіцієнтів конверсії або відсоткових значень, які зазначені у таких параграфах.

Якщо співвідношення вартості забезпечення і вартості експозиції перевищує другий, вищий пороговий рівень C**, зазначений у таблиці 5, показник LGD* повинен відповідати описаному в таблиці 5.

Якщо необхідний рівень забезпечення C** не досягнуто щодо експозиції в цілому, установи повинні вважати експозицію двома експозиціями - одна з яких буде відповідати частині, щодо якої було досягнуто необхідного рівня забезпечення C**, та інша на залишок.

2. Застосовний показник LGD* та необхідні рівні забезпечення для забезпечених частин експозицій визначено у таблиці 5 цього параграфа.

Таблиця 5

Мінімальні значення LGD для забезпечених частин експозицій

LGD* для експозицій з вищою пріоритетністю

LGD* для субординованих експозицій

Необхідний мінімальний рівень забезпечення експозиції (C*)

Необхідний мінімальний рівень забезпечення експозиції (C**)

Дебіторська заборгованість

35%

65%

125%

Житлова нерухомість/ комерційне нерухоме майно

35%

65%

30%

140%

Інше забезпечення

40%

70%

30%

140%

3. Як альтернатива до правил, визначених у параграфах 1 і 2, та з дотриманням положень статті 124(2), установи можуть застосувати вагу ризику 50% до частини експозиції, яку, в рамках лімітів, визначених у статтях 125(2)(d) і 126(2)(d) відповідно, було повністю забезпечено житловою нерухомістю або комерційним нерухомим майном, яке розташовано на території держави-члена, якщо виконано усі умови, викладені у статті 199(3) або (4).

Стаття 231 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій і сум очікуваних втрат у випадку змішаних пулів забезпечень

1. Установа обчислює величину LGD*, яку вона буде використовувати як LGD для цілей глави 3 відповідно до параграфів 2 і 3, якщо задоволено обидві такі умови:

(a) установа застосовує підхід ОВР для обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат;

(b) експозиції забезпечено і фінансовим забезпеченням, і іншим прийнятним забезпеченням.

2. Установи повинні додатково розділяти вартість експозицій з корекцією на волатильність, отримані шляхом застосування до вартості експозиції корекції на волатильність, відповідно до визначення статті 223(5), на частини з метою отримання таких частин: частин, покритих прийнятним фінансовим забезпеченням, частин, покритих дебіторською заборгованістю, частин, забезпечених комерційним нерухомим майном або житловою нерухомістю, частин, покритих іншим прийнятним забезпеченням, та незабезпечених частин, залежно від випадку.

3. Установи повинні обчислити показник LGD* для кожної частини експозиції, отриманої у параграфі 2 окремо згідно з відповідними положеннями цієї глави.

Стаття 232 — Інший фінансово забезпечений кредитний захист

1. Якщо задоволено умови, викладені у статті 212(1), депозит в сторонній установі може вважатися гарантією сторонньої установи.

2. Якщо задоволено вимоги, викладені у статті 212(2), установи повинні застосовувати до частки експозиції, забезпеченої поточною викупною сумою договорів страхування життя, які надано кредитній установі, такі правила:

(a) якщо до експозиції застосовується стандартизований підхід, її повинно бути зважено на ризик із використанням значень ваги ризику, зазначених у параграфі 3;

(b) якщо експозиція є предметом застосування підходу ОВР, але не є предметом власних оціночних розрахунків LGD установи, до неї повинен застосовуватися показник LGD 40%.

У випадку валютної різниці, установи повинні зменшити поточну викупну суму відповідно до статті 233(3), де вартість кредитного захисту становить поточну викупну суму поліса страхування життя.

3. Для цілей пункту (a) параграфа 2, установи можуть застосувати наведені нижче величини ваги ризику на основі ваги ризику, застосованої до незабезпеченої експозиції з вищою пріоритетністю підприємства, яке надає послуги страхування життя:

(a) вагу ризику 20%, якщо до незабезпеченої експозиції з вищою пріоритетністю підприємства, яке надає послуги страхування життя, застосовується вага ризику 20%;

(b) вагу ризику 35%, якщо до незабезпеченої експозиції з вищою пріоритетністю підприємства, яке надає послуги страхування життя, застосовується вага ризику 50%;

(c) вагу ризику 70%, якщо до незабезпеченої експозиції з вищою пріоритетністю підприємства, яке надає послуги страхування життя, застосовується вага ризику 100%;

(d) вагу ризику 150%, якщо до незабезпеченої експозиції з вищою пріоритетністю підприємства, яке надає послуги страхування життя, застосовується вага ризику 150%.

4. Установи повинні вважати інструменти, викуплені за запитом, які є прийнятними відповідно до статті 200(c), гарантією, наданою установою, що здійснила випуск. Вартість прийнятного кредитного захисту визначається так:

(a) якщо інструмент буде предметом викупу за номінальною вартістю, вартість захисту повинна становити таку суму;

(b) якщо інструмент буде предметом викупу за ринковою вартістю, вартість захисту повинна становити вартість інструменту, оціненого в той же спосіб, як і боргові цінні папери, які задовольняють умови, передбачені у статті 197(4).

Підсекція 2

Не забезпечений фінансово кредитний захист

Стаття 233 — Оцінювання вартості

1. Для цілі розрахунку впливу не забезпеченого фінансово кредитного захисту відповідно до цієї підсекції, вартість не забезпеченого фінансово кредитного захисту (G) становить суму, яку надавач захисту зобов'язаний сплатити у разі дефолту або невиплати коштів позичальником, або у разі настання інших визначених кредитних подій.

2. У випадку кредитних деривативів, які не включають як кредитну подію реструктуризацію базисного зобов'язання, зокрема, шляхом пробачення боргу або відстрочки виплати основної суми боргу, відсотка або зборів, що призводить до події втрати за кредитом, застосовуються такі положення:

(a) якщо сума, на яку надавач захисту взяв на себе зобов'язання сплатити, не є вищою за вартість експозиції, установи зменшують вартість кредитного захисту, обчислену згідно з параграфом 1, на 40%;

(b) якщо сума, на яку надавач захисту взяв на себе зобов'язання сплатити, є вищою за вартість експозиції, вартість кредитного захисту повинна становити не більше 60% вартості експозиції.

3. Якщо не забезпечений фінансово кредитний захист деноміновано у валюті, іншій ніж валюта, у якій деноміновано експозицію, установа повинна зменшити вартість кредитного захисту шляхом застосування корекції на волатильність у такий спосіб:

де:

сума кредитного захисту, скоригована на валютний ризик,

номінальна сума кредитного захисту;

Hfx

корекція на волатильність для будь-якої курсової різниці між кредитним захистом та базисним зобов'язанням, визначена відповідно до параграфа 4.

Якщо відсутня валютна різниця, Hfx дорівнює нулю.

4. Установи повинні брати за основу корекції на волатильність для будь-яких курсових різниць ліквідаційний період 10 робочих днів, що передбачає щоденну переоцінку, і можуть обчислювати коригування на основі підходу наглядових корекцій на волатильність або підходу власних оцінок згідно зі статтями 224 і 225, відповідно. Установи повинні масштабувати корекції на волатильність відповідно до статті 226.

Стаття 234 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій і сум очікуваних втрат у випадку часткового захисту та траншів

Якщо установа передає частину ризику за кредитом одним або декількома траншами, застосовуються правила, визначені у главі 5. Установи можуть враховувати суттєві порогові значення щодо платежів, за якими жоден платіж не повинен здійснюватися у випадку втрати, еквівалентної до утримуваної першої позиції втрати, і не повинен ставати основою для передачі траншем ризику.

Стаття 235 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій згідно зі стандартизованим підходом

1. Для цілей статті 113(3) установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій відповідно до наведеної нижче формули:

де:

вартість експозиції відповідно до статті 111; з цією метою вартість експозиції позабалансових позицій, перелік яких наведено у додатку I, повинна становити 100% її вартості замість вартості експозиції, зазначеної у статті 111(1);

сума захисту кредитного ризику, відповідно до обчислення у статті 233(3) (G*), який надалі скориговано на будь-яку різницю строку погашення, як визначено у секції 5;

вага ризику експозицій боржника, відповідно до визначення у главі 2;

вага ризику експозицій надавача захисту, як визначено у главі 2.

2. Якщо захищена сума (GA) менша за експозицію (E), установи можуть застосовувати формулу, визначену у параграфі 1 лише у разі, якщо захищені і незахищені частини експозиції мають однаковий рівень пріоритету.

3. Установи повинні поширити правила, визначені у статті 114(4) і (7), на експозиції або частини експозицій, гарантовані центральним урядом або центральним банком, якщо гарантію деноміновано у валюті держави позичальника, та експозицію профінансовано у такій валюті.

Стаття 236 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР

1. Для забезпеченої частки вартості експозиції (E), в основі якої лежить скоригована вартість кредитного забезпечення GA, показником PD для цілей секції 4 глави 3 може бути показник PD надавача захисту, або показник PD між захистом позичальника і гаранта, у випадках, коли повне заміщення не вважається гарантованим. У випадку субординованих експозицій і несубординованого не забезпеченого фінансово захисту, показник LGD, який застосовується установами для цілей секції 4 глави 3, може бути асоційована з вимогами вищої пріоритетності.

2. Для будь-якої незахищеної частки експозиції (E), показником PD є показник PD позичальника, і показником LGD повинен бути показник LGD базисної експозиції.

3. Для цілей цієї статті, GA становить вартість G*, обчислену відповідно до статті 233(3), яку надалі скориговано на будь-яку різницю строку погашення, як визначено у секції 5. E означає вартість експозиції, визначену відповідно до секції 5 глави 3. Для цієї цілі, установи можуть обчислювати вартість експозиції елементів, зазначених у статті 166(8)-(10), шляхом застосування коефіцієнта конверсії або відсоткового значення 100% замість коефіцієнтів конверсії або відсоткових значень, які зазначені у таких параграфах.

Секція 5

Різниці у строках погашення

Стаття 237 — Різниці у строках погашення

1. Для цілі обчислення сум зважених на ризик експозицій, різниця у строках погашення має місце, коли залишковий строк погашення кредитного захисту є меншим за залишковий строк погашення захищеної експозиції. Якщо захист має залишковий строк погашення менший за три місяці, і строк погашення захисту є меншим за строк погашення базисної експозиції, зазначений захист не кваліфікується як прийнятний кредитний захист.

2. Якщо існує різниця у строках погашення, кредитний захист не повинен кваліфікуватися як прийнятний, якщо задоволено одну з таких умов:

(a) початковий строк погашення захисту є меншим за один рік;

(b) експозиція є короткостроковою експозицією, визначеною компетентним органом як предмет денного ліміту замість річного ліміту щодо вартості строку погашення (M) відповідно до статті 162(3).

Стаття 238 — Строк погашення кредитного захисту

1. Відповідно до максимуму п'яти років, ефективний строк погашення базисного активу повинен становити найдовший можливий період часу перед тим, який боржник повинен виконати свої зобов'язання. Відповідно до параграфа 2, строк погашення кредитного захисту повинен становити час до найбільш ранньої дати, у яку захист може припинитися або бути припинений.

2. Якщо існує варіант припинення захисту, який може бути здійснений за рішенням продавця захисту, установи повинні вважати строк погашення захисту часом до найбільш ранньої дати, коли цей варіант може бути застосований. Якщо існує варіант припинення захисту, який може бути здійснений за рішенням покупця захисту, та умови договору на момент початку захисту містять позитивний стимул для установи припинити операцію до настання договірного строку погашення, установа повинна вважати строк погашення захисту часом до найбільш ранньої дати, коли цей варіант може бути реалізований, в іншому випадку установа може вважати, що цей варіант не впливає на строк погашення захисту.

3. Якщо не має місце запобігання припиненню кредитного дериватива до спливу будь-якого пільгового періоду, необхідного для дефолту базисного зобов'язання як результату неможливості виплати, установи повинні зменшити строк погашення захисту на тривалість пільгового періоду.

Стаття 239 — Оцінювання захисту

1. Для операцій, які є предметом фінансово забезпеченого кредитного захисту відповідно до простого методу фінансового забезпечення, якщо існує різниця між строком погашення експозиції і строком погашення захисту, забезпечення не повинне кваліфікуватися як прийнятний фінансово забезпечений кредитний захист.

2. Для операцій, які є предметом фінансово забезпеченого кредитного захисту відповідно до комплексного методу фінансового забезпечення, установи повинні відображати строк погашення кредитного захисту та експозиції у скоригованій вартості забезпечення відповідно до такої формули:

де:

CVA

скоригована на волатильність вартість забезпечення, відповідно до визначення у статті 223(2), або сума експозиції, залежно від того, яка величина є меншою;

кількість років, яка залишається до настання строку погашення кредитного захисту, який обчислюється відповідно до статті 238, або величина T, залежно від того, яка величина є нижчою;

кількість років, яка залишається до настання строку погашення експозиції, який обчислюється відповідно до статті 238, або п'ять років, залежно від того, що є нижчим;

0,25.

Установи повинні використовувати CVAM як CVA, додатково скориговану на різницю строку погашення у формулі для обчислення повністю скоригованої вартості експозиції, визначеної у статті 223(5).

3. Для операцій, які є предметом не забезпеченого фінансово кредитного захисту, установи повинні відображати строк погашення кредитного захисту та експозиції у скоригованій вартості кредитного захисту відповідно до такої формули:

де:

G*, скоригована на будь-яку різницю у строках погашення;

сума захисту, скоригована на будь-яку валютну різницю;

0,25.

Установи повинні використовувати GA як вартість захисту для цілей статей 233-236.

Секція 6

Кошикові техніки пом'якшення кредитного ризику

Стаття 240 — Кредитні деривативи з покриттям ризику першого дефолту

Якщо установа отримує кредитний захист для кількох експозицій на умовах, що перший дефолт серед експозицій повинен спричинити платіж, та що така кредитна подія повинна припинити договір, установа може доповнити обчислення суми зважених на ризик експозицій та, у відповідних випадках, суми очікуваний втрат стосовно експозиції, що, за відсутності кредитного захисту, створить нижчу суму зважених на ризик експозицій відповідно до цієї глави, при цьому:

(a) для установ, які застосовують стандартизований підхід, сума зважених на ризик експозицій повинна бути такою, що обчислюється згідно зі стандартизованим підходом;

(b) для установ, які застосовують метод ОВР, сума зважених на ризик експозицій повинна становити сукупність сум зважених на ризик експозицій, обчислених відповідно до підходу ОВР, та суми очікуваних втрат, помноженої на 12,5.

Правила, визначені у цій статті, застосовується лише у разі, якщо вартість експозиції є меншою або дорівнює вартості кредитного захисту.

Стаття 241 — Кредитні деривативи з покриттям ризику n-го дефолту

Якщо n-й дефолт експозицій спричиняє здійснення платежу за кредитним захистом, установа, яка придбаває захист, може визнати захист лише для обчислення сум зважених на ризик експозицій та, у відповідних випадках, сум очікуваних втрат, якщо захист також було отримано для дефолтів з 1 до n-1 або якщо дефолти n-1 вже відбулися. У таких випадках, установа може доповнити обчислення суми зважених на ризик експозицій та, у відповідних випадках, суми очікуваний втрат стосовно експозиції, що, за відсутності кредитного захисту, створить n-у нижчу суму зважених на ризик експозицій відповідно до цієї глави. Установи повинні обчислювати n-у нижчу суму згідно з пунктами (a) та (b) статті 240.

Усі експозиції у кошику повинні відповідати вимогам, визначеним у статті 204(2) і статті 216(1)(d).

Глава 5. Сек'юритизація

Секція 1

Визначення та критерії простої, прозорої та стандартизованої сек'юритизації

Стаття 242 — Терміни та означення

Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) «кол-опціон закриття» означає контрактний опціон, який дає право оригінатору висувати вимогу за позицією сек'юритизації щодо погашення всіх сек'юритизованих експозицій, або шляхом викупу базисних експозицій, що залишаються у пулі, у разі традиційних сек'юритизацій, або шляхом припинення дії кредитного захисту, у разі синтетичних сек'юритизацій, в обох випадках у випадках, коли сума непогашених базисних експозицій падає до або нижче певного заздалегідь встановленого рівня;

(2) «відсотковий стріп для поліпшення кредитної якості» означає балансовий актив, що становить собою вартість грошових потоків, пов'язаних із майбутнім маржинальних доходом та є субординованим траншем у сек'юритизації;

(3) «інструмент ліквідності» означає інструмент ліквідності, як означено в пункті (14) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(4) «позиція без рейтингу» означає позицію сек'юритизації, яка не має прийнятної кредитної оцінки відповідно до секції 4;

(5) «позиція з рейтингом» означає позицію сек'юритизації, яка має прийнятну кредитну оцінку відповідно до секції 4;

(6) «позиція сек'юритизації вищої пріоритетності» означає позицію, яку гарантовано або забезпечено першою вимогою щодо всіх базисних експозицій, не враховуючи для цих цілей суми, що підлягають сплаті як процентні ставки або за договорами щодо валютних деривативів, збори чи інші подібні платежі, незалежно від різниці у строках погашення з одним або кількома іншими траншами вищої пріоритетності, з якими ця позиція поділяє втрати на пропорційній основі;

(7) «пул ОВР» означає пул базисних експозицій типу, щодо якого установа має дозвіл на використання підходу ОВР, та щодо якого вона здатна обчислювати суми зважених на ризик експозицій відповідно до глави 3 для всіх таких експозицій;

(8) «змішаний пул» означає пул базисних експозицій типу, щодо якого установа має дозвіл на використання підходу ОВР, та щодо якого вона здатна обчислювати суми зважених на ризик експозицій відповідно до глави 3, для деяких, але не для всіх експозицій;

(9) «надлишкове забезпечення» означає будь-яку форму поліпшення кредитної якості, внаслідок якої базисні експозиції розміщуються з вартістю, що є вищою порівняно з вартістю позицій сек'юритизації;

(10) «проста, прозора та стандартизована сек'юритизація» означає сек'юритизацію, яку визначено як «проста, прозора та стандартизована» згідно з вимогами, визначеними у статті 18 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(11) «програма забезпечених активами комерційних паперів» означає програму забезпечених активами комерційних паперів згідно з визначенням у пункті (7) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(12) «операція із забезпеченими активами комерційними паперами» означає операцію із забезпеченими активами комерційними паперам згідно з визначенням у пункті (8) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(13) «традиційна сек'юритизація» означає традиційну сек'юритизацію, як означено в пункті (9) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(14) «синтетична сек'юритизація» означає синтетичну сек'юритизацію, як означено в пункті (10) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(15) «відновлювана експозиція» означає відновлювану експозицію, як означено в пункті (15) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(16) «положення про дострокове погашення» означає положення про дострокове погашення, як означено у пункті (17) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(17) «транш перших втрат» означає транш перших втрат, як означено у пункті (18) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(18) «мезонінна позиція сек'юритизації» означає позицію в сек'юритизації, яка підпорядкована позиції сек'юритизації вищої пріоритетності та яка має вищу пріоритетність порівняно з траншем перших втрат, та яка має вагу ризику нижче 1250% і вище 25% відповідно до підсекцій 2 та 3 секції 3;

(19) «суб'єкт розвитку» означає будь-яке підприємство або організацію, створену центральним, регіональним або місцевим урядом держави-члена, яка надає позики розвитку або надає гарантії розвитку, основною метою яких є не отримання прибутку або максимізація ринкової частки, а просування цілей публічної політики такого уряду, за умови, що відповідно до правил надання державної допомоги такий уряд зобов'язаний захищати економічну основу підприємства чи суб'єкта господарювання та підтримувати його життєздатність протягом усього його життя, або що принаймні 90% від його початкового капіталу чи фінансування чи позики розвитку, яку він надає прямо чи опосередковано, гарантуються центральним, регіональним або місцевим урядом держави-члена.

(20) «синтетичний надлишковий спред» означає синтетичний надлишковий спред, як означено в пункті (29) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402.

Стаття 243 — Критерії простої, прозорої та стандартизованої сек'юритизації, які дають підстави для застосування правил щодо диференційованого капіталу

1. До позицій в програмі забезпечених активами комерційних паперів або в операції із забезпеченими активами комерційними паперами, що вважаються позиціями в простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації, застосовуються правила, визначені у статтях 260, 262 та 264, якщо задоволено такі вимоги:

(a) базисні експозиції на момент їх включення до програми забезпечених активами комерційних паперів, наскільки це відомо оригінатору або первинному кредитору, відповідають умовам, згідно з якими їм може бути присвоєно, на основі стандартизованого підходу та враховуючи будь-яке доступне пом'якшення кредитного ризику, вагу ризику, що дорівнює або є меншою 75% для окремої експозиції, якщо експозиція є роздрібною експозицією, або 100% для будь-яких інших експозицій; та

(b) сукупна вартість експозиції для всіх експозицій одного боржника на рівні програми забезпечених активами комерційних паперів не перевищує 2% сукупної вартості всіх експозицій у рамках програми забезпечених активами комерційних паперів на момент додавання експозицій до програми забезпечених активами комерційних паперів. Для цілей цього обчислення, позики або оренди групі пов'язаних клієнтів, наскільки відомо спонсору, повинні вважатися експозиціями одного боржника.

У випадку торгової дебіторської заборгованості пункт (b) першого підпараграфа не застосовується, якщо кредитний ризик, пов'язаний із такою торговою дебіторською заборгованістю, повністю покривається прийнятним кредитним захистом згідно з главою 4, за умови, що в зазначеному випадку надавач захисту є установою, інвестиційною фірмою, страховою або перестраховою компанією.

У випадку сек'юритизованої залишкової вартості оренди, пункт (b) першого підпараграфа не застосовується, якщо така вартість не зазнає ризику рефінансування або перепродажу через юридично обов'язкове зобов'язання третьою стороною викупити або рефінансувати експозицію за заздалегідь визначену суму, що підпадає під дію положень статті 201(1).

Як відступ від пункту (a) першого підпараграфа, якщо установа застосовує статтю 248(3) або якщо їй було надано дозвіл на застосування підходу на основі внутрішнього оіцінювання відповідно до статті 265, вага ризику, яку така установа має застосувати до інструменту ліквідності, що повністю покриває забезпечені активами комерційні папери, випущені в рамках програми, має бути рівна або менша 100%.

2. До позицій в сек'юритизації, крім позицій в програмі забезпечених активами комерційних паперів або в операції із забезпеченими активами комерційними паперами, що вважаються позиціями в простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації, застосовуються правила, визначені у статтях 260, 262 та 264, якщо задоволено такі вимоги:

(a) на момент включення до сек'юритизації сукупна вартість всіх експозицій одного боржника у пулі не перевищує 2% від сукупної вартості непогашених експозицій у пулі базисних експозицій. Для цілей цього обчислення, позики або оренди групі пов'язаних клієнтів повинні вважатися експозиціями одного боржника.

У випадку сек'юритизованої залишкової вартості оренди, положення першого підпараграфа не застосовуються, якщо така вартість не зазнає ризику рефінансування або перепродажу через юридично обов'язкове зобов'язання третьою стороною викупити або рефінансувати експозицію за заздалегідь визначену суму, що підпадає під дію положень статті 201(1);

(b) на момент їх включення до сек'юритизації базисні експозиції відповідають умовам застосування, відповідно до стандартизованого підходу та з урахуванням будь-якого прийнятного пом'якшення кредитного ризику, ваги ризику, що дорівнює або менша за:

(i) 40% на основі середньозваженої вартості експозицій для портфеля, у якому експозиції є кредитами, забезпеченими житловими іпотеками, або повністю гарантованими житловими кредитами, як зазначено у пункті (e) статті 129(1);

(ii) 50% на основі індивідуальних експозицій, якщо експозиція є кредитом, забезпеченим комерційною іпотекою;

(iii) 75% на основі індивідуальних експозицій, якщо експозиція є роздрібною експозицією;

(iv) для будь-яких інших експозицій - 100% на основі індивідуальних експозицій;

(c) якщо застосовуються пункти (b)(i) та (b)(ii), кредити, забезпечені забезпечувальними правами на певний актив з нижчою пріоритетністю, включаються до сек'юритизації лише тоді, коли всі кредити, забезпечені забезпечувальними правами на такий актив з більш ранньою черговістю, також включаються до сек'юритизації;

(d) якщо застосовується пункт (b)(i) цього параграфа, жоден кредит у пулі базисних експозицій не повинен мати співвідношення кредиту та вартості вище 100% на момент включення до сек'юритизації, що вимірюється відповідно до пункту (d)(i) статті 129(1) та статті 229(1).

Секція 2

Визнання передачі істотного ризику

Стаття 244 — Традиційна сек'юритизація

1. Установа-оригінатор традиційної сек'юритизації може виключити базисні експозиції зі свого обчислення суми зважених на ризик експозицій та, якщо доцільно, сум очікуваних втрат, якщо виконано будь-яку з наведених нижче умов:

(a) значний кредитний ризик, пов'язаний із базисними експозиціями, було передано третім сторонам;

(b) установа-оригінатор застосовує вагу ризику 1250% до всіх позицій сек'юритизації, які вона утримує в сек'юритизації, або вираховує такі позиції сек'юритизації з елементів основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1).

2. Значний кредитний ризик вважається таким, що його було передано, у будь-якому з таких випадків:

(a) суми зважених на ризик експозицій мезонінних позицій сек'юритизації, які установа-оригінатор утримує в сек'юритизації, не перевищують 50% суми зважених на ризик експозицій усіх мезонінних позицій сек'юритизації, наявних у цій сек'юритизації;

(b) установа-оригінатор не утримує більше 20% від вартості експозиції траншу перших втрат у сек'юритизації, за умови дотримання обох наведених нижче умов:

(i) оригінатор може продемонструвати, що вартість експозиції траншу перших втрат суттєво перевищує обґрунтований оціночний розрахунок очікуваних втрат за базисними експозиціями;

(ii) немає мезонінних позицій сек'юритизації.

Якщо можливе зменшення сум зважених на ризик експозицій, які установа-оригінатор може отримати шляхом сек'юритизації відповідно до пунктів (a) або (b), не може бути обґрунтовано відповідною передачею кредитного ризику третім сторонам, компетентні органи можуть на індивідуальній основі ухвалити рішення щодо того, що значний кредитний ризик не повинен вважатися таким, що його було передано третім сторонам.

3. Як відступ від параграфа 2, компетентні органи можуть дозволити установам-оригінаторам визнавати передачу істотного кредитного ризику стосовно сек'юритизації, якщо установа-оригінатор у кожному випадку продемонструє, що зменшення вимог до власних коштів, яких оригінатор досягає шляхом сек'юритизації, обґрунтовує відповідну передачу кредитного ризику третім сторонам. Дозвіл може бути надано лише у випадках, коли установа відповідає обом наведеним нижче умовам:

(a) установа має належні внутрішні політики та методології для управління ризиками для оцінки передачі кредитного ризику;

(b) установа також визнала передачу кредитного ризику третім сторонам у кожному випадку для цілей внутрішнього управління ризиками або внутрішнього розподілу капіталу в установі.

4. Додатково до вимог, визначених у параграфах 1, 2 та 3, повинні бути виконані всі такі умови:

(a) документація щодо операції відображає економічну сутність сек'юритизації;

(b) позиції сек'юритизації не є платіжними зобов'язаннями установи-оригінатора;

(c) базисні експозиції розміщуються поза межами досяжності установи-оригінатора та її кредиторів у спосіб, що відповідає вимогам, визначеним у статті 20(1) Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(d) установа-оригінатор не має контролю над базисними експозиціями. Вважається, що контроль над базисними експозиціями відсутній, якщо оригінатор має право викупити у набувача раніше передані експозиції, щоб реалізувати свої права щодо них або якщо вимагається повторне взяття на себе переданого ризику. Збереження установою-оригінатором прав або зобов'язань з обслуговування щодо базисних експозицій само собою не є контролем над експозиціями;

(e) документація щодо сек'юритизації не містить положень та умов, що:

(i) вимагають від установи-оригінатора зміни базисних експозицій для покращення середньої якості пулу; або

(ii) збільшують дохідність, що виплачується власникам позицій, або іншим чином покращують позиції в сек'юритизації у відповідь на погіршення кредитної якості базисних експозицій;

(f) у відповідних випадках, у документації щодо операції чітко зазначено, що оригінатор або спонсор може купувати або викуповувати позиції сек'юритизації або викуповувати, реструктуризувати або замінювати базисні експозиції за межами своїх договірних зобов'язань, якщо такі домовленості виконуються відповідно до переважних ринкових умов та їх сторони діють у власних інтересах як вільні та незалежні сторони (за принципом витягнутої руки);

(g) якщо існує кол-опціон закриття, такий опціон також повинен відповідати всім наведеним нижче умовам:

(i) він може бути здійснений на розсуд установи-оригінатора;

(ii) він може бути використаний лише тоді, коли 10% або менше початкової вартості базисних експозицій залишається неамортизованою;

(iii) він не структурований таким чином, щоб давати змогу уникати розподілу втрат між позиціями, що поліпшують кредитну якість, або іншими позиціями, що їх тримають інвестори у сек'юритизації, а також не повинен бути структурований будь-яким іншим чином, що передбачає поліпшення кредитної якості;

(h) установа-оригінатор отримала висновок від кваліфікованого юрисконсульта, який підтверджує, що сек'юритизація відповідає умовам, визначеним у пункті (c) цього параграфа.

5. Компетентні органи інформують Європейський банківський орган (EBA) про ті випадки, коли вони вирішили, що можливе зменшення сум зважених на ризик експозицій не було обґрунтовано відповідною передачею кредитного ризику третім сторонам відповідно до параграфа 2, а також про випадки, коли установи вирішили застосовувати параграф 3.

6. Європейський банківський орган (EBA) здійснює моніторинг низки наглядових практик щодо визнання суттєвого переходу ризику у традиційних сек'юритизаціях відповідно до цієї статті. Зокрема, Європейський банківський орган (EBA) аналізує:

(a) умови передачі істотного кредитного ризику третім сторонам відповідно до параграфів 2, 3 та 4;

(b) тлумачення поняття «відповідна передача кредитного ризику третім сторонам» для цілей оцінки компетентними органами, передбаченої другим підпараграфом параграфа 2 та параграфом 3;

(c) вимоги щодо оцінки компетентними органами операцій сек'юритизації, щодо яких оригінатор виявляє намір визнати передачу істотного кредитного ризику третім сторонам відповідно до параграфів 2 або 3.

Європейський банківський орган (EBA) звітує про результати свого аналізу перед Комісією до 02 січня 2021 року. Комісія може, взявши до уваги звіт EBA, ухвалити делегований акт відповідно до статті 462, щоб доповнити цей Регламент шляхом подальшого уточнення елементів, перелічених у пунктах (a), (b) та (c) цього параграфа.

Стаття 245 — Синтетична сек'юритизація

1. Установа-оригінатор синтетичної сек'юритизації може обчислювати суми зважених на ризик експозицій та, якщо доцільно, сум очікуваних втрат стосовно базисних експозицій відповідно до статей 251 та252, якщо виконано будь-яку з наведених нижче умов:

(a) значний кредитний ризик було передано третім сторонам або через забезпечений фінансово кредитний захист, або через не забезпечений фінансово кредитний захист;

2. Значний кредитний ризик вважається таким, що його було передано, у будь-якому з таких випадків:

(ii) немає мезонінних позицій сек'юритизації.

Якщо можливе зменшення сум зважених на ризик експозицій, які установа-оригінатор може отримати шляхом сек'юритизації, не може бути обґрунтовано відповідною передачею кредитного ризику третім сторонам, компетентні органи можуть на індивідуальній основі ухвалити рішення щодо того, що значний кредитний ризик не повинен вважатися таким, що його було передано третім сторонам.

(a) установа має належні внутрішні політики та методології для управління ризиками для оцінки передачі ризику;

4. Додатково до вимог, визначених у параграфах 1, 2 та 3, повинні бути виконані всі такі умови:

(a) документація щодо операції відображає економічну сутність сек'юритизації;

(b) кредитний захист, за допомогою якого було здійснено передачу кредитного ризику, відповідає статті 249;

(i) встановлюють порогові значення суттєвої значущості, нижче за які кредитний захист вважається таким, який не застосовується у разі настання кредитної події;

(ii) дозволяють припинити захист через погіршення кредитної якості базисних експозицій;

(iii) вимагають від установи-оригінатора зміни склад базисних експозицій для покращення середньої якості пулу; або

(iv) збільшують витрати установи на кредитний захист або дохід, що підлягає сплаті володільцям позицій секюритизації, іншим чином покращують позиції в сек'юритизації у відповідь на погіршення кредитної якості базисного пулу;

(d) кредитний захист підлягає примусовому виконанню у всіх відповідних юрисдикціях;

(e) у відповідних випадках, у документації щодо операції чітко зазначено, що оригінатор або спонсор може купувати або викуповувати позиції сек'юритизації або викуповувати, реструктуризувати або замінювати базисні експозиції за межами своїх договірних зобов'язань, якщо такі домовленості виконуються відповідно до переважних ринкових умов та їх сторони діють у власних інтересах як вільні та незалежні сторони (за принципом витягнутої руки);

(f) якщо існує кол-опціон закриття, такий опціон відповідає усім наведеним нижче умовам:

(i) він може бути здійснений на розсуд установи-оригінатора;

(g) установа-оригінатор отримала висновок від кваліфікованого юрисконсульта, який підтверджує, що сек'юритизація відповідає умовам, визначеним у пункті (c) цього параграфа;

5. Компетентні органи інформують Європейський банківський орган (EBA) про випадки, коли вони вирішили, що можливе зменшення сум зважених на ризик експозицій не було обґрунтовано відповідною передачею кредитного ризику третім сторонам відповідно до параграфа 2, а також про випадки, коли установи вирішили застосовувати параграф 3.

6. Європейський банківський орган (EBA) здійснює моніторинг низки наглядових практик щодо визнання суттєвого переходу ризику у синтетичних сек'юритизаціях відповідно до цієї статті. Зокрема, Європейський банківський орган (EBA) аналізує:

(a) умови передачі істотного кредитного ризику третім сторонам відповідно до параграфів 2, 3 та 4;

Стаття 246 — Операційні вимоги до положень про дострокове погашення

Якщо сек'юритизація включає відновлювані експозиції та положення про дострокове погашення чи подібні положення, значний кредитний ризик вважається переданим установою-оригінатором тільки у тому випадку, коли вимоги, встановлені у статтях 244 та 245, задоволено, а положення про дострокове погашення, після його ініціювання, не передбачає:

(a) віднесення більш пріоритетних або еквівалентних вимог установи за базисними експозиціями до вимог інших інвесторів;

(b) подальше зниження пріоритетності вимог установи за базисними експозиціями порівняно з вимогами інших сторін; або

Секція 3

Обчислення сум зважених на ризик експозицій

Підсекція 1

Загальні положення

Стаття 247 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій

1. Якщо установа-оригінатор передала значний кредитний ризик, пов'язаний із базисними експозиціями в сек'юритизації відповідно до секції 2, така установа може:

(a) у випадку традиційної сек'юритизації, виключити базисні експозиції зі свого обчислення суми зважених на ризик експозицій та, якщо доцільно, сум очікуваних втрат;

(b) у випадку синтетичної сек'юритизації, обчислювати суми зважених на ризик експозицій та, якщо доцільно, сум очікуваних втрат стосовно базисних експозицій відповідно до статей 251 та 252.

2. Якщо установа-оригінатор ухвалила рішення застосовувати параграф 1, вона обчислює суми зважених на ризик експозицій, як визначено у цій главі, для позицій, які вона може тримати у сек'юритизації.

Якщо установа-оригінатор не передала значний кредитний ризик або ухвалила рішення не застосовувати параграф 1, від неї не вимагається обчислювати суми зважених на ризик експозицій для будь-якої позиції, яку вона може мати в сек'юритизації, але вона повинна продовжувати включати базисні експозиції у свої обчислення сум зважених на ризик експозицій, та, якщо доцільно, сум очікуваних втрат, у такий спосіб, ніби вони не були сек'юритизовані.

3. Якщо експозиція, що входить до складу позиції, походить з різних траншів у сек'юритизації, експозиція кожного траншу повинна вважатися окремою позицією сек'юритизації. Надавачі кредитного захисту позицій сек'юритизації вважаються такими, що утримують позиції в сек'юритизації. Позиції сек'юритизації включають експозиції сек'юритизації, що випливають з процентних ставок або валютних деривативних контрактів, які установа уклала у рамках операції.

4. Крім випадків, коли позицію сек'юритизації вираховують з елементів основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1), сума зваженої на ризик експозиції включається до сукупного значення сум зважених на ризик експозицій установи для цілей статті 92(3).

5. Сума зваженої на ризик експозиції для позиції сек'юритизації обчислюється шляхом множення вартості експозиції відповідної позиції, обчисленої відповідно до положень статті 248, на відповідне сукупне значення ваги ризику.

6. Сукупне значення ваги ризику визначають як суму ваги ризику, визначену у цій главі, та будь-якої додаткової ваги ризику згідно зі статтею 270a.

Стаття 248 — Вартість експозиції

1. Вартість експозиції для позиції сек'юритизації обчислюють у такий спосіб:

(a) вартість експозиції балансової позиції сек'юритизації - це її бухгалтерська вартість, що залишається після застосування будь-якого відповідного коригування на специфічний кредитний ризик щодо позиції сек'юритизації відповідно до статті 110;

(b) вартість експозиції позабалансової позиції сек'юритизації - це її номінальна вартість мінус будь-яке відповідне коригування на специфічний кредитний ризик щодо позиції сек'юритизації відповідно до статті 110, помножена на відповідний коефіцієнт конверсії, як зазначено в цьому пункті. Коефіцієнт конверсії повинен становити 100%, за винятком випадків надання готівкових авансових інструментів. Для визначення вартості експозиції невикористаної частини готівкових авансових інструментів, коефіцієнт конверсії 0% може застосовуватися до номінальної суми інструменту ліквідності, яку можна беззастережно скасувати за умови, що погашення використаної частки коштів за інструментом має вищу пріоритетність порівняно з будь-якими іншими вимогами щодо грошових потоків, що виникають із базисних експозицій, та установа продемонструвала перед компетентним органом, що вона у належний спосіб застосовує консервативний метод для оцінки суми невикористаної частини;

(c) вартість експозиції для кредитного ризику контрагента щодо позиції сек'юритизації, що є результатом деривативного інструменту з переліку, наведеного в додатку II, визначають відповідно до глави 6;

(d) установа-оригінатор може вирахувати з вартості експозиції щодо позиції сек'юритизації, якій присвоєно вагу ризику 1250% відповідно до підсекції 3 або яку вирахувано з основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1), суму коригування на специфічний кредитний ризик щодо базисних експозицій згідно зі статтею 110 та будь-які невідшкодовувані знижки із ціни купівлі, пов'язані з такими базисними експозиціями, тією мірою, якою такі знижки спричинили зменшення розміру власних коштів.

(e) вартість експозиції для синтетичного надлишкового спреду повинна, якщо застосовно, включати:

(i) будь-який дохід від сек'юритизованих експозицій, що вже визнаний установою-оригінатором у звіті про прибутки та збитки згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, який установа-оригінатор у договірному порядку віднесла на рахунок операції як синтетичний надлишковий спред і який усе ще доступний для поглинання збитків;

(ii) будь-який синтетичний надлишковий спред, який установа-оригінатор у договірному порядку віднесла на рахунок попередніх періодів і який досі доступний для поглинання збитків;

(iii) будь-який синтетичний надлишковий спред, який установа-оригінатор у договірному порядку віднесла на рахунок поточного періоду і який досі доступний для поглинання збитків;

(iv) будь-який синтетичний надлишковий спред, який установа-оригінатор у договірному порядку віднесла на рахунок майбутніх періодів.

Для цілей цього пункту будь-яка сума, яка надається в якості забезпечення або поліпшення кредитної якості в рамках синтетичної сек'юритизації і яка вже підпадає під дію вимоги до власних коштів згідно із цією главою, не повинна включатися до вартості експозиції.

Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення поняття «консервативний метод для оцінки суми невикористаної частини», зазначеного у пункті (b) першого підпараграфа.

EBA повинен подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів до 18 січня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у третьому підпараграфі цього параграфа, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

2. Якщо установа має дві або більше позицій, що перекриваються, у сек'юритизації, вона повинна включати лише одну з позицій у своє обчислення сум зважених на ризик експозицій.

Якщо позиції частково перекриваються, установа може розділити позицію на дві частини та визнати перекриття лише щодо однієї частини відповідно до першого підпараграфа. Крім того, установа може розглядати такі позиції як такі, що повністю перекриваються, при цьому розширивши для цілей обчислення капіталу позицію, яка генерує вищі суми зважених на ризик експозицій.

Установа може також визнавати перекриття між конкретними ризиками вимог до власних коштів для позицій у торговому портфелі та вимогами до власних коштів для позицій сек'юритизації в неторговому портфелі за умови, що установа може обчислити та порівняти вимоги до власних коштів для відповідних позицій.

Для цілей цього параграфа дві позиції вважаються такими, що перекриваються, якщо відбувається їх взаємозалік у такий спосіб, що установа може запобігти втратам, що виникають з однієї позиції, при цьому забезпечивши виконання зобов'язань, що виникають за іншою позицією.

3. Якщо пункт (d) статті 270c застосовується до позицій у забезпечених активами комерційних паперах, установа може використовувати вагу ризику, що застосовується до інструменту ліквідності, для обчислення сум зважених на ризик експозицій для забезпечених активами комерційних паперів, за умови, що інструмент ліквідності покриває 100% забезпечених активами комерційних паперів, випущених програмою забезпечених активами комерційних паперів, та інструмент ліквідності має еквівалентну пріоритетність порівняно із забезпеченими активами комерційними паперами у такий спосіб, що вони формують позицію, що перекривається. Установа повідомляє компетентні органи, якщо вона застосувала положення, викладені в цьому параграфі. Для цілей визначення 100% покриття, визначеного у цьому параграфі, установа може враховувати інші інструменти ліквідності в програмі забезпечених активами комерційних паперів, за умови, що вони формують позицію, що перекривається із забезпеченими активами комерційними паперами.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначити, як установи-оригінатори повинні визначати вартість експозиції, зазначену в пункті (e) параграфа 1, з урахуванням відповідних втрат, які очікується покрити за рахунок синтетичного надлишкового спреду.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 10 жовтня 2021 року.

Стаття 249 — Визнання пом'якшення кредитного ризику для позицій сек'юритизації

1. Установа може визнавати забезпечений фінансово кредитний захист та не забезпечений фінансово кредитний захист стосовно позиції сек'юритизації, якщо виконуються вимоги щодо пом'якшення кредитного ризику, викладені в цій главі та у главі 4.

2. Прийнятний фінансово забезпечений кредитний захист обмежується фінансовим забезпеченням, яке є прийнятним для обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до глави 2, як встановлено у главі 4, а визнання пом'якшення кредитного ризику підлягає відповідним вимогам щодо відповідності, викладеним у главі 4.

Прийнятний не забезпечений фінансово кредитний захист та надавачі не забезпеченого фінансово кредитного захисту обмежені тими, які є прийнятними відповідно до глави 4, а визнання пом'якшення кредитного ризику підлягає відповідним вимогам щодо відповідності, викладеним у главі 4.

3. Як відступ від параграфа 2, прийнятні надавачі не забезпеченого фінансово кредитного захисту, перелічені у пункті (g) статті 201(1), повинні мати кредитну оцінку, присвоєну визнаною установою зовнішнього кредитного оцінювання на рівні кредитної якості 2 або вище на момент, коли кредитний захист був уперше визнаний, і наразі мають рівень кредитної якості 3 чи вище.

Установи, яким дозволено застосовувати підхід на основі внутрішніх рейтингів до прямих експозицій надавачів захисту, можуть оцінювати прийнятність відповідно до першого підпараграфа на основі еквівалентності ймовірності дефолту (PD) надавача захисту та ймовірності дефолту (PD), пов'язаного з рівнями кредитної якості, зазначеними у статті 136.

4. Як відступ від параграфа 2, суб'єкти спеціального призначення для цілей сек'юритизації вважаються прийнятними надавачами захисту, якщо задоволено всі такі вимоги:

(a) суб'єкт спеціального призначення для цілей сек'юритизації володіє активами, які є прийнятними як фінансове забезпечення відповідно до глави 4;

(b) активи, зазначені у пункті (a), не підлягають вимогам або умовним вимогам, пріоритетність яких є вищою або еквівалентною порівняно з вимогами або умовними вимогами установи, яка отримує не забезпечений фінансово кредитний захист; та

5. Для цілей параграфа 4, сума захисту, скоригована на будь-які валютні різниці та розбіжності строків погашення (Ga) відповідно до глави 4, обмежується ринковою вартістю таких активів з коригуванням на волатильність, а вага ризику експозицій до надавача захисту, як визначено згідно зі стандартизованим підходом (g), визначається як середньозважена вага ризику, що може застосовуватися до таких активів як до фінансового забезпечення згідно зі стандартизованим підходом.

6. Якщо позиція сек'юритизації користується перевагами повного кредитного захисту або часткового кредитного захисту на пропорційній основі, застосовуються такі вимоги:

(a) установа, що надає кредитний захист, обчислює суми зважених на ризик експозицій для частини позиції сек'юритизації, що користується перевагами кредитного захисту, відповідно до підсекції 3, ніби вона утримує таку частину позиції безпосередньо;

(b) установа, яка купує кредитний захист, для частини під захистом обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до глави 4.

7. У всіх випадках, не охоплених параграфом 6, застосовуються такі вимоги:

(a) установа, що надає кредитний захист, розглядає частину позиції, що користується перевагами кредитного захисту, як позицію сек'юритизації, та обчислює суми зважених на ризик експозицій так, ніби вона утримує таку позицію безпосередньо, відповідно до підсекції 3, із застосуванням параграфів 8, 9 та 10;

(b) установа, яка купує кредитний захист, обчислює суми зважених на ризик експозицій для захищеної частини позиції, зазначеної у пункті (a), відповідно до глави 4. Установа, що надає кредитний захист, розглядає позицію сек'юритизації, що користується перевагами кредитного захисту, як окрему позицію сек'юритизації, та обчислює суми зважених на ризик експозицій відповідно до підсекції 3, із застосуванням параграфів 8, 9 та 10.

8. Установи, що використовують метод на основі внутрішніх рейтингів сек'юритизації (SEC-IRBA) або стандартизований підхід сек'юритизації (SEC-SA) згідно з підсекцією 3, повинні визначати точку перевищення збитків (A) та точку втрати основної суми (D) окремо для кожної з позицій, отриманих відповідно до параграфа 7, ніби їх було випущено як окремі позиції сек'юритизації на момент здійснення операції. Вартість KIRB або KSA, відповідно, обчислюється з урахуванням початкового пулу експозицій, що лежать в основі сек'юритизації.

9. Установи, які використовують метод на основі зовнішніх рейтингів сек'юритизації (SEC-ERBA) відповідно до підсекції 3, для початкової позиції сек'юритизації, обчислюють суми зважених на ризик експозицій для позицій, отриманих відповідно до параграфа 7, у такий спосіб:

(a) якщо похідна позиція має вищу пріоритетність, їй присвоюється вага ризику початкової позиції сек'юритизації;

(b) якщо похідна позиція має нижчу пріоритетність, їй може бути присвоєно похідний рейтинг відповідно до статті 263(7). У такому випадку значення значущості Т слід розраховувати лише на основі похідної позиції. Якщо похідну пріоритетність визначити неможливо, установа застосовує вищу вагу ризику, що випливає із одного з такого:

(i) із застосування SEC-SA відповідно до параграфа 8 та підсекції 3; або

(ii) із застосування ваги ризику початкової позиції сек'юритизації згідно з SEC-ERBA.

10. Похідна позиція з нижчою пріоритетністю повинна розглядатися як позиція сек'юритизації, що не має вищої пріоритетності, навіть якщо початкова позиція сек'юритизації до застосування захисту кваліфікується як така, що має вищу пріоритетність.

Стаття 250 — Непряма підтримка

1. Установа-спонсор або установа-оригінатор, яка стосовно сек'юритизації використала статтю 247(1) та (2) під час обчислення сум зважених на ризик експозицій або продала інструменти зі свого торгового портфеля з такими наслідками, що більше не вимагається утримувати власні кошти для ризиків таких інструментів, не повинна надавати, прямо чи непрямо, підтримку сек'юритизації поза своїми договірними зобов'язаннями з метою зменшення потенційних або фактичних втрат для інвесторів.

2. Операція не вважається підтримкою для цілей параграфа 1, якщо операцію було належним чином враховано при оцінці передачі значного кредитного ризику та обидві сторони виконали операцію, діючи у власних інтересах як вільні та незалежні сторони (за принципом витягнутої руки). Для цих цілей установа проводить повний кредитний аналіз операції та, як мінімум, враховує всі наведені нижче пункти:

(a) ціна викупу;

(b) становище установи у частині капіталу і ліквідності до та після викупу;

(d) ефективність позицій сек'юритизації;

(e) вплив підтримки на втрати, виникнення яких очікує оригінатор по відношенню до інвесторів.

3. Установа-оригінатор та установа-спонсор повідомляють компетентний орган про будь-які операції, вчинені щодо сек'юритизації відповідно до параграфа 2.

4. Європейський банківський орган (EBA) повинен, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, підготувати настанови щодо «принципу витягнутої руки» для цілей цієї статті та щодо обставин, за яких операції вважаються такими, що не надають підтримку.

5. Якщо установа-оригінатор та установа-спонсор не виконують вимог параграфа 1 щодо сек'юритизації, установа повинна включити всі базисні експозиції такої сек'юритизації до свого обчислення суми зважених на ризик експозицій у такий спосіб, ніби їх не було сек'юритизовано, а також розкрити інформацію про таке:

(a) про надання підтримки сек'юритизації в порушення параграфа 1; та

(b) про вплив наданої підтримки з точки зору вимог до власних коштів.

Стаття 251 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій установ-оригінаторів, сек'юритизованих у синтетичну сек'юритизацію

1. З метою обчислення сум зважених на ризик експозицій для базисних експозицій установа-оригінатор синтетичної сек'юритизації використовує методології обчислення, викладені в цій секції, якщо це застосовно, замість тих, що викладені у главі 2. Для установ, які обчислюють суми зважених на ризик експозицій та, якщо доцільно, суми очікуваних втрат щодо базисних експозицій відповідно до глави 3, сума очікуваних втрат щодо таких експозицій повинна вважатися такою, що дорівнює нулю.

2. Вимоги, визначені у параграфі 1 цієї статті, поширюються на весь пул експозицій, що забезпечують сек'юритизацію. З урахуванням статті 252, установа-оригінатор розраховує суми зважених на ризик експозицій щодо всіх траншів у сек'юритизації відповідно до цієї секції, включаючи позиції, щодо яких установа здатна визнати пом'якшення кредитного ризику відповідно до статті 249. Вага ризику, що застосовується до позицій, які користуються перевагами від пом'якшення кредитного ризику, може бути змінена відповідно до глави 4.

Стаття 252 — Правила щодо різниць строків погашення синтетичних сек'юритизацій

Для цілей обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до статті 251, будь-яка різниця строків погашення кредитного захисту, внаслідок чого відбувається передача ризику, та базисних експозицій обчислюється у такий спосіб:

(a) строк погашення базисних експозицій визначається за найдовшим строком погашення будь-якої з таких експозицій, при цьому максимальний строк становить 5 років. Строк погашення кредитного захисту визначається відповідно до глави 4;

(b) установа-оригінатор ігнорує будь-яку різницю строку погашення при обчисленні сум зважених на ризик експозицій для позицій сек'юритизації, до яких застосовується вага ризику 1250% відповідно до цієї секції. Для всіх інших позицій правила щодо різниць строків погашення, визначені у главі 4, повинні застосовуватися відповідно до такої формули:

де:

RW*

суми зважених на ризик експозицій для цілей пункту (a) статті 92(3);

RWAss

суми зважених на ризик експозицій для базисних експозицій, ніби їх не було сек'юритизовано, обчислені на пропорційній основі;

RWSP

суми зважених на ризик експозицій, обчислені згідно зі статтею 251, ніби відсутня різниця строків погашення;

строк погашення базисних експозицій, виражений у роках;

строк погашення кредитного захисту, виражений у роках;

0,25

Стаття 253 — Зменшення сум зважених на ризик експозицій

1. Якщо позиції сек'юритизації присвоєно вагу ризику 1250% відповідно до цієї секції, установи можуть вирахувати вартість експозиції такої позиції з основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1) як альтернативу включення позиції до їх обчислення сум зважених на ризик експозицій. З цією метою обчислення вартості експозиції може відображати відповідний фінансово забезпечений кредитний захист згідно зі статтею 249.

2. Якщо установа використовує альтернативу, визначену в параграфі 1, вона може відняти суму, вирахувану відповідно до пункту (k) статті 36(1), від суми, вказаної у статті 268, як максимальну вимогу до капіталу, яку було б розраховано стосовно базисних експозицій у випадку, якби їх не було сек'юритизовано.

Підсекція 2

Ієрархія методів та спільних параметрів

Стаття 254 — Ієрархія методів

1. Установи повинні використовувати один із методів, визначених у підсекції 3, до обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до такої ієрархії:

(a) якщо умови, визначені у статті 258, задоволено, установа повинна використовувати SEC-IRBA відповідно до статей 259 та 260;

(b) якщо SEC-IRBA використовуватися не може, установа повинна використовувати SEC-SA відповідно до статей 261 та 262;

(c) якщо SEC-SA використовуватися не може, установа повинна використовувати SEC-ERBA відповідно до статей 263 та 264 для позицій з рейтингом або позицій, щодо яких може бути використаний похідний рейтинг.

2. Для позицій з рейтингом або позицій, щодо яких може бути використаний похідний рейтинг, установа повинна використовувати SEC-ERBA замість SEC-SA у кожному з таких випадків:

(a) коли застосування SEC-SA призведе до того, що вага ризику становитиме вище 25% для позицій, які кваліфіковано як позиції у простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації;

(b) коли застосування SEC-SA призведе до того, що вага ризику становитиме вище 25%, або застосування SEC-ERBA призведе до того, що вага ризику становитиме вище 75%, для позицій, які не кваліфіковано як позиції у простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації;

3. У випадках, не передбачених параграфом 2, та як відступ від пункту (b) параграфа 1, установа може ухвалити рішення застосовувати SEC-ERBA замість SEC-SA до всіх своїх позицій сек'юритизації з рейтингом або позицій щодо який може бути використано похідний рейтинг.

Для цілей першого підпараграфа установа повідомляє своє рішення компетентному органу не пізніше 17 листопада 2018 року.

Про будь-яке подальше рішення щодо подальшої зміни підходу, що застосовується до всіх її позицій сек'юритизації з рейтингом, установа повідомляє свій компетентний орган до 15 листопада відразу після ухвалення такого рішення.

За відсутності будь-яких заперечень компетентного органу до 15 грудня відразу після закінчення кінцевого строку, зазначеного у другому або третьому підпараграфі, у відповідних випадках, рішення, повідомлене установою, набуває чинності з 01 січня наступного року і діє до набуття чинності наступним повідомленим рішенням. Установа не повинна використовувати різні підходи протягом одного року.

4. Як відступ від параграфа 1, компетентні органи можуть заборонити установам, у кожному конкретному випадку, застосовувати SEC-SA, коли сума зваженої на ризик експозиції, що випливає із застосування SEC-SA, не є сумірною з ризиками, що виникають для установи або фінансової стабільності, включаючи, але не обмежуючись кредитним ризиком, закладеним у експозиціях, що лежать в основі сек'юритизації. У випадку експозицій, які не кваліфікуються як позиції в простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації, особливу увагу слід звернути на сек'юритизації з дуже складними та ризикованими характеристиками.

5. Без обмеження параграфа 1 цієї статті, установа може застосовувати підхід на основі внутрішнього оцінювання для обчислення суми зважених на ризик експозицій щодо позиції без рейтингу в програмі забезпечених активами комерційних паперів або операції із забезпеченими активами комерційними паперами відповідно до статті 266, за умови, що задоволено умови, передбачені у статті 265. Якщо установа отримала дозвіл на застосування підходу на основі внутрішнього оцінювання відповідно до статті 265(2), і конкретна позиція у програмі забезпечених активами комерційних паперів або операції із забезпеченими активами комерційними паперами підпадає під сферу застосування, на яку поширюється такий дозвіл, установа застосовує такий підхід до обчислення суми зважених на ризик експозицій такої позиції.

6. Для позиції в ресек'юритизації установи застосовують SEC-SA відповідно до статті 261 зі змінами, викладеними у статті 269.

7. У всіх інших випадках до позицій сек'юритизації застосовують вагу ризику 1250%.

8. Компетентні органи повинні інформувати Європейський банківський орган (EBA) щодо будь-якої нотифікації, вчиненої на виконання параграфа 3 цієї статті. Європейський банківський орган (EBA) здійснює моніторинг впливу цієї статті на вимоги до капіталу та діапазону наглядових практик у зв'язку з параграфом 4 цієї статті, та щорічно звітує перед Комісією про результати, а також видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 255 — Визначення KIRB та KSA

1. Якщо установа застосовує SEC-IRBA згідно з підсекцією 3, така установа повинна обчислювати KIRB відповідно до параграфів 2-5.

2. Установи визначають KIRB шляхом множення сум зважених на ризик експозицій, що будуть обчислюватися згідно з главою 3 стосовно базисних експозицій, ніби вони не були сек'юритизовані, на 8%, розділених на вартість базисних експозицій. KIRB виражається у десяткових числах від нуля до одиниці.

3. Для цілей обчислення KIRB, суми зважених на ризик експозицій, які будуть обчислені відповідно до глави 3 стосовно базисних експозицій, повинні включати:

(a) сума очікуваних втрат, пов'язаних з усіма базисними експозиціями сек'юритизації, включаючи дефолтні базисні експозиції, які все ще є частиною пулу відповідно до глави 3; та

(b) сума неочікуваних втрат, пов'язаних з усіма базисними експозиціями, включаючи дефолтні базисні експозиції в пулі відповідно до глави 3.

4. Установи можуть обчислювати KIRB стосовно базисних експозицій сек'юритизації відповідно до положень, визначених у главі 3, для обчислення вимог до капіталу для придбаної дебіторської заборгованості. Для цих цілей роздрібні експозиції слід розглядати як придбану роздрібну дебіторську заборгованість, а нероздрібні експозиції як придбану корпоративну дебіторську заборгованість.

5. Установи обчислюють KIRB окремо для ризику розмивання капіталу щодо базисних експозицій сек'юритизації, якщо ризик розмивання капіталу є суттєвим для таких експозицій.

Якщо втрати від розвивання капіталу та кредитні ризики розглядаються у сек'юритизації сукупно, установи повинні об'єднувати відповідний KIRB для розмивання капіталу та кредитного ризику в єдиний KIRB для цілей підсекції 3. Наявність єдиного резервного фонду або надлишкового забезпечення, доступних для покриття втрат від кредитного ризику або ризику розмивання капіталу, можна розглядати як ознаку того, що ці ризики розглядаються сукупно.

Якщо розмивання капіталу або кредитний ризик не розглядаються в сек'юритизації сукупно, установи повинні змінити правила, визначені у другому підпараграфі, для об'єднання відповідних KIRB для розмивання капіталу та кредитного ризику у розсудливий спосіб.

6. Якщо установа застосовує SEC-SA згідно з підсекцією 3, вона обчислює KSA шляхом множення сум зважених на ризик експозицій, що будуть обчислюватися згідно з главою 2 стосовно базисних експозицій, ніби вони не були сек'юритизовані, на 8%, розділених на вартість базисних експозицій. KSA виражається у десяткових числах від нуля до одиниці.

Для цілей цього параграфа, установи обчислюють вартість експозиції для базисних експозицій без взаємозаліку будь-яких коригувань на специфічний кредитний ризик та додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 110 та зниження на інші власні кошти.

7. Для цілей параграфів 1-6, якщо структура сек'юритизації передбачає використання суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації, усі експозиції суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації, пов'язані із сек'юритизацією, повинні розглядатися як базисні експозиції. Без обмеження наведеного вище, установа може виключити експозиції суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації з пулу базисних експозицій для цілей обчислення KIRB або KSA, якщо ризик від експозицій суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації є незначним або якщо він не має впливу на позицію сек'юритизації установи.

У разі фінансово забезпеченої синтетичної сек'юритизації, будь-які суттєві надходження від випуску кредитних нот або інших фінансово забезпечених зобов'язань суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації, які слугують як застава для погашення позицій сек'юритизації, повинні включатися у обчислення KIRB або KSA, якщо кредитний ризик забезпечення підлягає правилам розподілу втрат за траншами.

8. Для цілей третього підпараграфа параграфа 5 цієї статті, Європейський банківський орган (EBA) повинен видати настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо належних методів об'єднання KIRB для розмивання капіталу та кредитних ризиків, якщо до таких ризиків не застосовуються правила щодо агрегування в сек'юритизації.

9. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого визначення умов, що дозволяють установам обчислювати KIRB для пулів базисних експозицій відповідно до параграфа 4, зокрема стосовно:

(a) внутрішньої кредитної політики та моделей обчислення KIRB для сек'юритизацій;

(b) використання різних факторів ризику стосовно пулу базисних експозицій та, якщо відсутні достатньо точні чи достовірні дані про такий пул, опосередкованих даних для оцінки PD та LGD; та

(c) вимог щодо належної сумлінності для моніторингу дій та політик продавців дебіторської заборгованості чи інших оригінаторів.

EBA повинен подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів до 18 січня 2019 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у другому підпараграфі цього параграфа, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 256 — Визначення точки перевищення збитків (A) та точки втрати основної суми (D)

1. Для цілей підсекції 3 установи встановлюють точку перевищення збитків (точку атачменту) (a) на рівні порогового значення, на якому втрати у межах пулу базисних експозицій почнуть розподілятися на відповідну позицію сек'юритизації.

Точка перевищення збитків (точка атачменту) (a) виражається як десяткове число від нуля до одиниці та має бути більше нуля; вона дорівнює співвідношенню між залишком заборгованості за пулом базисних експозицій в сек'юритизації мінус залишок заборгованості за всіма траншами, що мають вищу або еквівалентну пріоритетність порівняно з траншами, що містять відповідні позиції сек'юритизації, включно із самою експозицією, та залишком заборгованості за всіма базисними експозиціями в сек'юритизації.

2. Для цілей підсекції 3 установи встановлюють точку втрати основної суми (точка детачменту) (D) на рівні порогового значення, при якому втрати у межах пулу базисних експозицій призведуть до повної втрати основної суми траншу, що містить відповідну позицію сек'юритизації.

Точка втрати основної суми (точка детачменту) (D) виражається як десяткове число від нуля до одиниці та має бути більше нуля; вона дорівнює співвідношенню між залишком заборгованості за пулом базисних експозицій в сек'юритизації мінус залишок заборгованості за всіма траншами, що мають вищу пріоритетність порівняно з траншами, що містять відповідні позиції сек'юритизації, та залишком заборгованості за всіма базисними експозиціями в сек'юритизації.

3. Для цілей параграфів 1 та 2, установи розглядають рахунки з надлишковим забезпеченням та забезпечені фінансово рахунки резервів як транші, а активи, що формують такі рахунки резервів, як базисні експозиції.

4. Для цілей параграфів 1 та 2 установи не беруть до уваги не забезпечені фінансово рахунки резервів та активи, які не забезпечують поліпшення кредитної якості, як такі, що надають лише підтримку ліквідності, свопи валютних чи процентних ставок та рахунки забезпечення грошовими коштами, пов'язані з такими позиціями в сек'юритизації. Щодо забезпечених фінансово рахунків резервів та активів, що забезпечують поліпшення кредитної якості, установа розглядає як позиції сек'юритизації лише такі частини рахунків або активів, які поглинають втрати.

5. Якщо дві або більше позицій однієї операції мають різний строк погашення, але пропорційно розподіляють між собою втрати, розрахунок точок перевищення збитків (a) та точок втрати основної суми (D) повинен базуватися на сукупному непогашеному балансі таких позицій та кінцеві точки перевищення збитків (a) і точки втрати основної суми (D) повинні бути однаковими.

6. Для цілей розрахування точок атачменту (a) і точок детачменту (D) синтетичної сек'юритизації установа-оригінатор сек'юритизації повинна розглядати вартість експозиції за позицією сек'юритизації, що відповідає синтетичному надлишковому спреду, зазначеному в пункті (e) статті 248(1), як транш і коригувати точки атачменту (a) і точки детачменту (D) інших траншів, які вона утримує, шляхом додавання такої вартості експозиції до непогашеного залишку пулу базисних експозицій у рамках сек'юритизації. Установи, інші ніж установа-оригінатор, не повинні здійснювати таке коригування.

Стаття 257 — Визначення строку погашення траншу (MT)

1. Для цілей підсекції 3 та відповідно до параграфа 2 установи можуть оцінювати строк погашення траншу (MT) як:

(a) середньозважений строк погашення договірних платежів, що підлягають сплаті за траншем відповідно до такої формули:

де CFt позначає всі договірні виплати (основну суму, проценти та збори), які позичальник повинен виплатити протягом періоду t; або

(b) остаточний юридичний строк погашення траншу відповідно до такої формули:

де ML - остаточний юридичний строк погашення траншу.

2. Для цілей параграфа 1 визначення строку погашення траншу (MT) у всіх випадках підлягає нижній межі у 1 рік та верхній межі у 5 років.

3. Якщо установа може опинитися під ризиком потенційних втрат від базисних експозицій на підставі договору, вона повинна визначати строк погашення позиції сек'юритизації шляхом врахування строку виконання зобов'язань за контрактом плюс найдовший строк погашення таких базисних експозицій. Для відновлюваних експозицій застосовується найдовший можливий строк, що залишився до погашення за договором, що його може бути додано протягом періоду відновлення.

4. Європейський банківський орган (EBA) повинен здійснювати моніторинг практик у цій галузі, з особливою увагою до застосування пункту (a) параграфа 1 цієї статті, та повинен, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, видати настанови до 31 грудня 2019 року.

Підсекція 3

Методи обчислення сум зважених на ризик експозицій

Стаття 258 — Умови використання підходу на основі внутрішніх рейтингів (SEC-IRBA)

1. Установи повинні використовувати SEC-IRBA для обчислення сум зважених на ризик експозицій стосовно позиції сек'юритизації, якщо виконуються такі умови:

(a) позиція підтримується пулом ОВР або змішаним пулом за умови, що в останньому випадку установа може обчислити KIRB відповідно до секції 3 щонайменше на 95% суми базисної експозиції;

(b) існує достатньо інформації стосовно базисних експозицій сек'юритизації, на основі якої установа може обчислити KIRB; та

(c) установі не було заборонено використовувати SEC-IRBA стосовно визначеної позиції сек'юритизації відповідно до параграфа 2.

2. Компетентні органи можуть у кожному окремому випадку забороняти використання SEC-IRBA, якщо сек'юритизації мають дуже складні або ризикові характеристики. Для цих цілей, до таких складних або ризикових характеристик можуть належати такі:

(a) поліпшення кредитної якості, яке може бути розмито з інших причин, ніж втрати портфеля;

(b) пули базисних експозицій із високим ступенем внутрішньої кореляції в результаті концентрованих експозицій в окремих секторах або географічних районах;

(d) дуже складні розподіли втрат між траншами.

Стаття 259 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до SEC-IRBA

1. Відповідно до SEC-IRBA, сума зважених на ризик експозицій для позиції сек'юритизації обчислюється шляхом множення вартості експозиції позиції, обчисленої відповідно до статті 248, на застосовну вагу ризику, визначену відповідно до наведених нижче положень, у всіх випадках із урахуванням нижньої межі 15%:

RW = 1250%

коли D ≤ KIRB

коли A ≥ KIRB

коли A < KIRB < D

де:

KIRB

це нарахування на капітал у пулі базисних експозицій, як визначено у статті 255

точка втрати основної суми (точка детачменту), як визначено відповідно до статті 256

точка перевищення збитків (точка атачменту), як визначено відповідно до статті 256

де:

(1/(p * KIRB))

D - KIRB

max (A - KIRB; 0)

де:

ефективна кількість експозицій у пулі базисних експозицій, обчислена відповідно до параграфа 4;

LGD

зважені на експозицію середні втрати у разі дефолту для пулу базисних експозицій, обчислені відповідно до параграфа 5;

строк погашення траншу, як визначено відповідно до статті 257.

Параметри A, B, C, D та E визначаються відповідно до наведеної нижче таблиці пошуку:

Не роздрібні

Вищого рівня, диверсифіковані (N ≥ 25)

3,56

-1,85

0,55

0,07

Вищого рівня, недиверсифіковані (N < 25)

0,11

2,61

-2,91

0,68

0,07

Не вищого рівня, диверсифіковані (N ≥ 25)

0,16

2,87

-1,03

0,21

0,07

Не вищого рівня, недиверсифіковані (N < 25)

0,22

2,35

-2,46

0,48

0,07

Роздрібні

Вищого рівня

-7,48

0,71

0,24

Не вищого рівня

-5,78

0,55

0,27

2. Якщо базисний пул ОВР включає в себе як роздрібні, так і нероздрібні експозиції, пул повинен бути розділений на один роздрібний субпул та один нероздрібний субпул, а для кожного субпулу має бути обчислено окремі р-параметри (та відповідні вхідні параметри N, KIRB та LGD). Відповідно, середньозважений р-параметр для операції повинен обчислюватися на основі р-параметрів кожного субпулу та номінального розміру експозицій у кожному субпулі.

3. Якщо установа застосовує SEC-IRBA до змішаного пулу, розрахунок p-параметра повинен ґрунтуватися винятково на базисних експозиціях, до яких застосовується підхід ОВР. Базисні експозиції, на які поширюється дія стандартизованого підходу, для цих цілей ігноруються.

4. Ефективна кількість експозицій (N) обчислюється у такий спосіб:

де EADi становить вартість експозиції, пов'язаної з експозицією «і» в пулі.

Кілька експозицій того самого боржника консолідуються та розглядаються як єдина експозиція.

5. Зважені на експозицію LGD обчислюються у такий спосіб:

де LGDi становить середні LGD, пов'язані з усіма експозиціями боржника «і».

Якщо управління кредитними ризиками та ризиками розмивання капіталу для придбаної дебіторської заборгованості здійснюється в агрегований спосіб у сек'юритизації, вхідні дані LGD необхідно тлумачити як середньозважену величину LGD для кредитного ризику та 100% LGD для ризику розмивання. Значення величин для ваги беруться як для окремих вимог до капіталу згідно з підходом ОВР для кредитного ризику та ризику розмивання капіталу, відповідно. Для цих цілей наявність єдиного резервного фонду або надлишкового забезпечення, доступних для покриття втрат від кредитного ризику або ризику розмивання капіталу, можна розглядати як ознаку того, що управління цими ризиками здійснюється в агрегований спосіб.

6. Якщо частка найбільшої базисної експозиції у пулі (C1) не перевищує 3%, установа може використовувати наведений нижче спрощений метод обчислення N та зважені на експозицію середні LGD:

LGD = 0,50

якщо:

позначає частку пулу, що відповідає сумі найбільших експозицій m; та

визначається установою.

Якщо доступний лише C1 і ця сума не перевищує 0,03, то установа може встановити LGD як 0,50, а N як 1/C1.

7. Якщо позиція забезпечується змішаним пулом та установа здатна обчислити KIRB на основі принаймні 95% базисних експозицій відповідно до пункту (a) статті 258(1), установа повинна обчислювати нарахування на капітал для пулу базисних експозицій у такий спосіб:

якщо:

d є часткою суми базисних експозицій, які установа може обчислити KIRB на основі суми базисних експозицій.

8. Якщо установа має позицію сек'юритизації у формі дериватива для хеджування ринкових ризиків, включаючи процентні чи валютні ризики, установа може віднести до цього дериватива потенційну вагу ризику, еквівалентну вазі ризику референтної позиції, обчисленої відповідно до цієї статті.

Для цілей першого підпараграфа референтною позицією вважається позиція, яка є еквівалентною деривативу у всіх відношеннях або, за відсутності еквівалентності, перебуває у позиції, що є безпосередньо субординованою деривативу.

Стаття 260 — Правила щодо простої, прозорої та стандартизованої сек'юритизації згідно з SEC-IRBA

Відповідно до SEC-IRBA, вага ризику для позиції в простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації обчислюється відповідно до статті 259 із урахуванням таких модифікацій:

нижнє порогове значення ваги ризику для позицій сек'юритизації вищої пріоритетності = 10%

Стаття 261 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій згідно зі стандартизованим підходом (SEC-SA)

1. Відповідно до SEC-SA, сума зважених на ризик експозицій для позиції сек'юритизації обчислюється шляхом множення вартості експозиції позиції, обчисленої відповідно до статті 248, на застосовну вагу ризику, визначену відповідно до наведених нижче положень, у всіх випадках із урахуванням нижньої межі 15%:

RW = 1250%

коли D ≤ KA

коли A ≥ KA

коли A < KA < D

де:

точка втрати основної суми (точка детачменту), як визначено відповідно до статті 256;

точка перевищення збитків (точка атачменту), як визначено відповідно до статті 256;

параметр, обчислений відповідно до параграфа 2;

де:

(1/(p · KA))

D - KA

max (A - KA; 0)

1 для експозиції сек'юритизації, яка не є експозицією ресек'юритизації

2. Для цілей параграфа 1 KA обчислюється так:

де:

KSA - це нарахування на капітал у базисному пулі, як визначено у статті 255;

W = співвідношення:

(a) суми номінальної вартості базисних дефолтних експозицій, до

(b) суми номінальної вартості усіх базисних експозицій.

Для цих цілей дефолтна експозиція означає базисну експозицію, яка є або: (i) простроченою на 90 днів або більше; (ii) підлягає процедурі банкрутства або неплатоспроможності; (iii) підлягає процедурі звернення стягнення або подібній процедурі; або (iv) перебуває у дефолті відповідно до документації з сек'юритизації.

Якщо установа не знає статусу делінквентності для 5% або менше базисних експозицій у пулі, установа може використовувати SEC-SA за умови такої корекції при обчисленні KA:

Якщо установа не знає статусу делінквентності для більше ніж 5% базисних експозицій у пулі, до позиції в сек'юритизації повинна бути застосована вага ризику на рівні 1250%.

3. Якщо установа має позицію сек'юритизації у формі дериватива для хеджування ринкових ризиків, включаючи процентні чи валютні ризики, установа може віднести до цього дериватива потенційну вагу ризику, еквівалентну вазі ризику референтної позиції, обчисленої відповідно до цієї статті.

Для цілей цього параграфа референтною позицією вважається позиція, яка є еквівалентною деривативу у всіх відношеннях або, за відсутності еквівалентності, перебуває у позиції, що є безпосередньо субординованою деривативу.

Стаття 262 — Правила щодо простої, прозорої та стандартизованої сек'юритизації згідно з SEC-SA

Відповідно до SEC-SA, вага ризику для позиції в простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації обчислюється відповідно до статті 261 із урахуванням таких модифікацій:

нижнє порогове значення ваги ризику для позицій сек'юритизації вищої пріоритетності = 10%

p = 0,5

Стаття 263 — Обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до підходу на основі зовнішніх рейтингів сек'юритизації (SEC-IRBA)

2. Для експозицій з короткостроковою кредитною оцінкою або коли рейтинг, заснований на короткостроковій кредитній оцінці, можна встановити відповідно до параграфа 7, застосовується така вага ризику:

Таблиця 1

Рівень кредитної якості

Усі інші рейтинги

Вага ризику

15%

50%

100%

1250%

3. Для експозицій з довгостроковою кредитною оцінкою або коли рейтинг, заснований на довгостроковій кредитній оцінці, може бути встановлений відповідно до параграфа 7 цієї статті, застосовується вага ризику, зазначена в таблиці 2, з коригуванням, якщо застосовується, на строк погашення траншу (MT) згідно зі статтею 257 та параграфом 4 цієї статті, та на товщину траншу для траншів не вищої пріоритетності згідно з параграфом 5 цієї статті:

Таблиця 2

Рівень кредитної якості

Транш вищої пріоритетності

Транш не вищої пріоритетності (тонкий)

Строк погашення траншу (MT)

1 рік

5 років

1 рік

5 років

15%

20%

15%

70%

15%

30%

15%

90%

25%

40%

30%

120%

30%

45%

40%

140%

40%

50%

60%

160%

50%

65%

80%

180%

60%

70%

120%

210%

75%

90%

170%

260%

90%

105%

220%

310%

120%

140%

330%

420%

140%

160%

470%

580%

160%

180%

620%

760%

200%

225%

750%

860%

250%

280%

900%

950%

310%

340%

1050%

380%

420%

1130%

460%

505%

1250%

Усі інші

1250%

4. Щоб визначити вагу ризику для траншів зі строком погашення від 1 до 5 років, установи повинні використовувати лінійну інтерполяцію між вагами ризику, що застосовуються відповідно до 1 та 5 років строку погашення відповідно до таблиці 2.

5. Щоб врахувати товщину траншу, установи обчислюють вагу ризику для траншів не вищої пріоритетності у такий спосіб:

якщо:

T = товщина траншу, обчислена як D - A

якщо:

точка втрати основної суми (точка детачменту), як визначено відповідно до статті 256

точка перевищення збитків (точка атачменту), як визначено відповідно до статті 256

6. До ваги ризику для траншів не вищої пріоритетності, отриманих з параграфів 3, 4 та 5, застосовується нижнє порогове значення 15%. Додатково, отримані значення ваги ризику повинні бути не нижче ваги ризику, що відповідає гіпотетичному траншу з вищою пріоритетністю для тієї самої сек'юритизації з аналогічними кредитною оцінкою та строком погашення.

7. Для цілей використання похідних рейтингів, установи повинні присвоїти позиції без рейтингу похідний рейтинг, який повинен бути еквівалентним кредитній оцінці референтної позиції з рейтингом, яка відповідає всім наведеним нижче умовам:

(a) референтна позиція має рейтинг, який є еквівалентним у всіх відношеннях до позиції сек'юритизації без рейтингу, або, за відсутності еквівалентних позицій з рейтингом, референтній позиції, яка перебуває у позиції, що є безпосередньо субординованою позиція без рейтингу;

(b) референтна позиція не перебуває під жодними гарантіями третіх сторін або не має поліпшень кредитної якості, недоступних для позиції без рейтингу;

(c) строк погашення референтної позиції повинен дорівнювати або перевищувати строк погашення відповідної позиції без рейтингу;

(d) на безперервній основі будь-який похідний рейтинг оновлюється для відображення будь-яких змін у кредитній оцінці референтної позиції.

Стаття 264 — Правила щодо простої, прозорої та стандартизованої сек'юритизації згідно з SEC-ERBA

1. Відповідно до SEC-ERBA, вага ризику для позиції в простій, прозорій та стандартизованій сек'юритизації обчислюється відповідно до статті 263 із урахуванням модифікацій, передбачених цією статтею.

2. Для експозицій з короткостроковою кредитною оцінкою або коли рейтинг, заснований на короткостроковій кредитній оцінці, можна встановити відповідно до статті 263(7), застосовується така вага ризику:

Таблиця 3

Рівень кредитної якості

Усі інші рейтинги

Вага ризику

10%

30%

60%

1250%

3. Для експозицій з довгостроковою кредитною оцінкою або коли рейтинг, заснований на довгостроковій кредитній оцінці, може бути встановлений відповідно до статті 263(7), застосовується вага ризику, зазначена відповідно до таблиці 4, з коригуванням на строк погашення траншу (MT) згідно зі статтею 257 та статтею 263(4) та на товщину траншу для траншів не вищої пріоритетності згідно зі статтею 263(5):

Таблиця 4

Рівень кредитної якості

Транш вищої пріоритетності

Транш не вищої пріоритетності (тонкий)

Строк погашення траншу (MT)

1 рік

5 років

1 рік

5 років

10%

15%

40%

10%

15%

55%

15%

20%

15%

70%

15%

25%

80%

20%

30%

35%

95%

30%

40%

60%

135%

35%

40%

95%

170%

45%

55%

150%

225%

55%

65%

180%

255%

70%

85%

270%

345%

120%

135%

405%

500%

135%

155%

535%

655%

170%

195%

645%

740%

225%

250%

810%

855%

280%

305%

945%

340%

380%

1015%

415%

455%

1250%

Усі інші

1250%

Стаття 265 — Предмет та операційні вимоги до підходу на основі внутрішнього оцінювання

1. Установи можуть обчислювати суми зважених на ризик експозицій для позицій без рейтингу в програмах забезпечених активами комерційних паперів або в операціях із забезпеченими активами комерційними паперами згідно з підходом на основі внутрішнього оцінювання відповідно до статті 266, якщо виконуються умови, викладені в параграфі 2 цієї статті.

Якщо установа отримала дозвіл на застосування підходу на основі внутрішнього оцінювання відповідно до параграфа 2 цієї статті, і конкретна позиція у програмі забезпечених активами комерційних паперів або операції із забезпеченими активами комерційними паперами підпадає під сферу застосування, на яку поширюється такий дозвіл, установа застосовує такий підхід до обчислення суми зважених на ризик експозицій такої позиції.

2. Компетентні органи повинні надати установам дозвіл на застосування підходу на основі внутрішнього оцінювання у межах чітко визначеної сфери застосування, якщо задоволено усі наведені нижче умови:

(a) усі позиції у комерційному папері, випущеному за програмою забезпечених активами комерційних паперів, є позиціями з рейтингом;

(b) внутрішня оцінка кредитної якості позиції відображає загальнодоступну методологію оцінювання однієї чи кількох установ зовнішнього кредитного оцінювання для визначення рейтингу позицій сек'юритизації, забезпечених базисними експозиціями сек'юритизованого типу;

(c) комерційні папери, випущені за програмою забезпечених активами комерційних паперів, переважно видані стороннім інвесторам;

(d) процес внутрішнього оцінювання установи є щонайменше таким само консервативним, як і загальнодоступні оцінювання таких установ зовнішнього кредитного оцінювання, які надали зовнішній рейтинг для комерційного паперу, випущеного за програмою забезпечених активами комерційних паперів, зокрема щодо коефіцієнтів стресу та інших відповідних кількісних елементів;

(e) під час розробки своєї методології внутрішнього оцінювання установа повинна брати до уваги відповідні загальнодоступні методології складання рейтингів для програм забезпечених активами комерційних паперів та включати класи рейтингів, що відповідають кредитним оцінкам установ зовнішнього кредитного оцінювання. Установа повинна документувати у своїх внутрішніх записах пояснювальні свідчення, у яких має бути описано, яким чином виконано вимоги, викладені в цьому пункті, та оновлювати такі пояснювальні свідчення на регулярній основі;

(f) установа використовує методологію внутрішнього оцінювання для цілей внутрішнього управління ризиками, зокрема у власних процесах вироблення й ухвалення рішень, управління інформацією та процесах внутрішнього розподілу капіталу;

(g) внутрішні або зовнішні аудитори, установи зовнішнього кредитного оцінювання або суб'єкти, що здійснюють внутрішній кредитний огляд установи або управління ризиками, на регулярній основі проводять перегляд процесу внутрішнього оцінювання та якості внутрішнього оцінювання кредитної якості експозицій установи, що входять до програми забезпечених активами комерційних паперів або операції із забезпеченими активами комерційними паперами;

(h) установа відстежує ефективність своїх внутрішніх рейтингів протягом певного часу, щоб оцінити результативність своєї методології внутрішньої оцінювання, та, за необхідності, коригує таку методологію, коли ефективність експозицій регулярно відхиляється від показників, зазначених у внутрішніх рейтингах;

(i) програма забезпечених активами комерційних паперів включає стандарти андеррайтингу та управління відповідальністю у формі настанов для адміністратора програми щонайменше щодо такого:

(i) критерії прийнятності активів відповідно до пункту (j);

(ii) типи та грошова оцінка експозицій, що виникають унаслідок надання механізмів підтримки ліквідності та поліпшення кредитної якості;

(iii) розподіл втрат між позиціями сек'юритизації в рамках програма забезпечених активами комерційних паперів або операції із забезпеченими активами комерційними паперами;

(iv) юридичне та економічне відокремлення переданих активів від суб'єкта, що продає активи;

(j) критерії прийнятності активів у рамках програми забезпечених активами комерційних паперів передбачають принаймні:

(i) виключення купівлі активів, які є значно простроченими або дефолтними;

(ii) обмеження надлишкової концентрації окремого боржника або географічного району; та

(iii) обмеження строку дії активів, які підлягають купівлі;

(k) проводиться аналіз кредитного ризику та профілю діяльності продавця активів, утому числі принаймні оцінювання таких характеристик продавця:

(i) минулі та очікувані майбутні фінансові результати;

(ii) поточне становище на ринку та очікувана майбутня конкурентоспроможність;

(iii) леверидж, грошовий потік, покриття процентних виплат та борговий рейтинг; та

(iv) стандарти андеррайтингу, можливості обслуговування та процеси стягнення;

(l) програма забезпечених активами комерційних паперів має політики та процеси стягнення, які враховують операційну спроможність і кредитоспроможність сервісного агента, і включає функції, які пом'якшують ризики, пов'язані з виконанням зобов'язань продавцем і сервісним агентом. Для цілей цього пункту ризики, пов'язані з виконанням зобов'язань, можуть бути пом'якшені за допомогою тригерних подій на основі поточної кредитоспроможності продавця або сервісного агента для запобігання змішування коштів у разі дефолту продавця або сервісного агента;

(m) агрегована оцінка збитку від пулу активів, що може бути придбаний за програмою забезпечених активами комерційних паперів, враховує всі джерела потенційного ризику, такі як кредитний ризик і ризик розмивання капіталу;

(n) якщо розмір поліпшення кредитної якості, наданого продавцем, визначається тільки на основі втрат, пов'язаних із кредитом, і ризик розмивання капіталу для певного пулу активів є істотним, програма забезпечених активами комерційних паперів включає окремий резерв під ризик розмивання капіталу;

(o) розмір необхідного рівня поліпшення в рамках програми забезпечених активами комерційних паперів розраховується з урахуванням даних минулих періодів за кілька років, включно з втратами, порушенням зобов'язань, розмиванням капіталу, і оборотності дебіторської заборгованості;

(p) програма забезпечених активами комерційних паперів включає структурні функції в рамках купівлі експозицій для пом'якшення потенційного погіршення кредитної якості базисного портфеля. Такі функції можуть включати тригери згортання, специфічні для пулу експозицій;

(q) установа оцінює характеристики пулу базисних активів, такі як середньозважена кредитна оцінка, і визначає будь-які концентрації окремого боржника або географічного району, а також структурованість пулу активів.

3. Якщо функції внутрішнього аудиту, аналізу кредитоспроможності або управління ризиками установи здійснюють огляд, передбачений у пункті (g) параграфа 2, такі функції повинні бути незалежними від внутрішніх функцій установи, які займаються програмою забезпечених активами комерційних паперів і відносинами з клієнтами.

4. Установи, які отримали дозвіл на застосування підходу на основі внутрішнього оцінювання не повинні використовувати інші методи для позицій, які підпадають під сферу застосування підходу на основі внутрішнього оцінювання, крім випадків, коли виконані обидві такі умови:

(a) установа довела компетентному органу у прийнятний для нього спосіб, що вона має вагомі причини для такого використання;

(b) установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу.

Стаття 266 — Розрахування сум зважених на ризик експозицій згідно з підходом на основі внутрішнього оцінювання

1. Згідно з підходом на основі внутрішнього оцінювання, установа повинна присвоїти позиції без рейтингу в рамках програми забезпечених активами комерційних паперів або операції із забезпеченими активами комерційними паперами один із рівнів рейтингу, встановлених у пункті (e)статті 265(2), на основі її внутрішньої оцінки. Позиції присвоюється отриманий рейтинг, що повинен бути таким самим, як кредитні оцінки, які відповідають такому рівню рейтингу, як встановлено в пункті (e) статті 265(2).

2. Рейтинг, отриманий відповідно до параграфа 1, повинен бути щонайменше на рівні інвестиційного класу або вище на момент його першого присвоєння і повинен вважатися прийнятною кредитною оцінкою установи зовнішнього кредитного оцінювання для цілей розрахування сум зважених на ризик експозицій згідно зі статтею 263 або статтею 264, якщо застосовно.

Підсекція 4

Максимальні показники для позицій сек'юритизації

Стаття 267 — Максимальна вага ризику для позицій сек'юритизації вищої пріоритетності: наскрізний підхід

1. Установа, якій у будь-який момент часу відомо про склад базисних експозицій, може присвоїти позиціям сек'юритизації вищої пріоритетності максимальну вагу ризику, яка дорівнює середній вазі ризику, зваженій на експозицію, яка була би застосовною до базисних експозицій, якби базисні експозиції не були сек'юритизовані.

2. У випадку пулів базисних експозицій, якщо установа використовує виключно стандартизований підхід або підхід на основі внутрішніх рейтингів, максимальна вага ризику для позиції сек'юритизації вищої пріоритетності дорівнює середній вазі ризику, зваженій на експозицію, яка застосовувалася би до базисних експозицій згідно з главою 2 або 3, відповідно, якби вони не були сек'юритизовані.

У випадку змішаних пулів максимальна вага ризику розраховується таким чином:

(a) якщо установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів сек'юритизації, частині базисного пулу, що відповідає стандартизованому підходу, і частині, що відповідає підходу на основі внутрішніх рейтингів, присвоюють відповідну вагу ризику за стандартизованим підходом і вагу ризику за підходом на основі внутрішніх рейтингів, відповідно;

(b) якщо установа застосовує стандартизований підхід сек'юритизації або підхід на основі зовнішніх рейтингів сек'юритизації, максимальна вага ризику для позицій сек'юритизації вищої пріоритетності дорівнює середньозваженій вазі ризику для базисних експозицій за стандартизованим підходом.

3. Для цілей цієї статті вага ризику, яка застосовувалася би згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів згідно з главою 3, повинна включати співвідношення:

(a) очікуваних втрат, помножених на 12,5, та

(b) вартості базисних експозицій.

4. Якщо максимальна вага ризику, розрахована відповідно до параграфа 1, призводить до отримання ваги ризику, нижчої за мінімальні значення ваги ризику, визначені у статтях 259-264, якщо застосовно, необхідно застосовувати таке значення.

Стаття 268 — Максимальні вимоги до капіталу

1. Установа-оригінатор, установа-спонсор або інша установа, яка використовує SEC-IRBA, або установа-оригінатор чи установа-спонсор, яка використовує SEC-SA або SEC-ERBA, можуть застосовувати максимальну вимогу до капіталу для позиції сек'юритизації, яку вони утримують, що дорівнює вимогам до капіталу, які би розраховували згідно з главою 2 або 3 для базисних експозицій, якби вони не були сек'юритизовані. Для цілей цієї статті вимога до капіталу за підходом на основі внутрішніх рейтингів включає суму очікуваних втрат, пов'язаних з відповідними експозиціями, розраховану відповідно до глави 3, а також суму непередбачених втрат.

2. У випадку змішаних пулів максимальна вимога до капіталу визначається шляхом розрахування середнього значення вимог до капіталу, зваженого на експозицію, для частин базисних експозицій, які відповідають підходу на основі внутрішніх рейтингів і стандартизованому підходу згідно з параграфом 1.

3. Максимальна вимога до капіталу є результатом множення суми, обчисленої відповідно до параграфів 1 або 2, на найбільшу частку участі, яку установа утримує у відповідних траншах (V), виражену у відсотках та обчислену у такий спосіб:

(a) для установи, яка має одну або декілька позицій сек'юритизації в одному транші, V дорівнює співвідношенню між номінальною сумою позицій сек'юритизації, які установа утримує у такому конкретному транші, і номінальною сумою траншу;

(b) для установи, яка має позиції сек'юритизації в різних траншах, V дорівнює максимальній частці участі у траншах. Для цих цілей частка участі для кожного з різних траншів розраховується, які визначено в пункті (a).

4. При розрахуванні максимальної вимоги до капіталу для позиції сек'юритизації згідно із цією статтею, усю суму будь-яких доходів від продажу і відсоткових стріпів для поліпшення кредитної якості, що виникають з операції сек'юритизації, вираховують з елементів основного капіталу першого рівня згідно з пунктом (k) статті 36(1).

Підсекція 5

Інші положення

Стаття 269 — Позиції ресек'юритизації

1. Для позиції в ресек'юритизації установи застосовують SEC-SA відповідно до статті 261 з такими змінами:

(a) W = 0 для будь-якої експозиції до траншу сек'юритизації в пулі базисних експозицій;

(b) p = 1,5;

2. KSA для базисних експозицій сек'юритизації розраховується згідно з підсекцією 2.

3. Максимальні вимоги до капіталу, визначені в підсекції 4, не застосовуються до позицій ресек'юритизації.

4. Якщо пул базисних експозицій складається із суміші траншів сек'юритизації та інших типів активів, параметр KA визначається як номінальне середнє значення KA, зважене на експозицію, розраховане окремого для кожної підгрупи експозицій.

Стаття 269a — Підхід до сек'юритизацій непрацюючих експозицій (NPE)

1. Для цілей цієї статті:

(a) «сек'юритизація непрацюючих експозицій» означає сек'юритизацію непрацюючих експозицій, як означено в пункті (25) статті 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402;

(b) «кваліфікована традиційна сек'юритизація непрацюючих експозицій» означає традиційну сек'юритизацію непрацюючих експозицій, де дисконт ціни купівлі, що не підлягає поверненню, складає принаймні 50% непогашеної суми базисних експозицій на момент їх передачі суб'єкту спеціального призначення для цілей сек'юритизації.

2. Вага ризику для позиції в сек'юритизації непрацюючих експозицій обчислюється відповідно до статті 254 або 267. Вага ризику повинна відповідати нижній межі ваги ризику в розмірі 100%, крім випадків, коли застосовується стаття 263.

3. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, установи повинні присвоїти вагу ризику 100% позиції сек'юритизації вищої пріоритетності у кваліфікованій традиційній сек'юритизації непрацюючих експозицій, крім випадків, коли застосовується стаття 263.

4. Установи, які застосовують підхід на основі внутрішніх рейтингів до будь-яких експозицій у пулі базисних експозицій згідно з главою 3 і яким не дозволено використовувати власні оцінки втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для таких експозицій, не повинні використовувати SEC-IRBA для розрахування сум зважених на ризик експозицій для позиції в сек'юритизації непрацюючих експозицій і не повинні застосовувати параграф 5 або 6.

5. Для цілей статті 268(1) очікувані втрати, пов'язані з базисними експозиціями кваліфікованої традиційної сек'юритизації непрацюючих експозицій, повинні бути включені після вирахування дисконту ціни купівлі, що не підлягає поверненню, і, якщо застосовно, будь-яких додаткових коригувань на специфічний кредитний ризик.

Установи повинні здійснювати розрахунок за такою формулою:

де:

CRmax

максимальна вимога до капіталу у випадку кваліфікованої традиційної сек'юритизації непрацюючих експозицій;

RWEAIRB

сума сум зважених на ризик експозицій для базисних експозицій відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів;

ELIRB

сума сум очікуваних втрат для базисних експозицій відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів;

NRPPD

дисконт ціни купівлі, що не підлягає поверненню;

EVIRB

сума значень вартості експозиції для базисних експозицій, які підпадають під дію підходу на основі внутрішніх рейтингів;

EVPool

сума значень вартості експозиції для всіх базисних експозицій у пулі;

SCRAIRB

для установ-оригінаторів коригування на специфічний кредитний ризик, здійснені установою стосовно базисних експозицій, які підпадають під дію підходу на основі внутрішніх рейтингів, тільки якщо та тією мірою, якою такі коригування перевищують NRPPD; для установ-інвесторів така сума дорівнює нулю;

RWEASA

сума сум зважених на ризик експозицій для базисних експозицій відповідно до стандартизованого підходу;

6. Як відступ від параграфа 3 цієї статті, якщо середня вага ризику, зважена на експозицію, розрахована відповідно до наскрізного підходу, визначеного у статті 267, нижча за 100%, установи можуть застосовувати нижчу вагу ризику відповідно до нижньої межі ваги ризику в розмірі 50%.

Для цілей першого підпараграфа установи-оригінатори, які застосовують SEC-IRBA до позиції і яким дозволено використовувати власні оцінки втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для всіх базисних експозицій, що підпадають під дію підходу на основі внутрішніх рейтингів згідно з главою 3, повинні вираховувати дисконт ціни купівлі, що не підлягає поверненню, та, якщо застосовно, будь-які додаткові коригування на специфічний кредитний ризик з очікуваних втрат і вартості експозиції для базисних експозицій, пов'язаних із позицією вищої пріоритетності у кваліфікованій традиційній сек'юритизації непрацюючих експозицій, за такою формулою:

де:

RWmax

вага ризику до застосування нижньої межі, застосовна до позиції вищої пріоритетності у кваліфікованій традиційній сек'юритизації непрацюючих експозицій у разі використання наскрізного підходу;

RWEAIRB

RWEASA

сума сум зважених на ризик експозицій для базисних експозицій відповідно до стандартизованого підходу;

ELIRB

сума сум очікуваних втрат для базисних експозицій відповідно до підходу на основі внутрішніх рейтингів;

NRPPD

дисконт ціни купівлі, що не підлягає поверненню;

EVIRB

EVpool

сума значень вартості експозиції для всіх базисних експозицій у пулі;

EVSA

сума значень вартості експозиції для базисних експозицій, які підпадають під дію стандартизованого підходу;

SCRAIRB

коригування на специфічний кредитний ризик, здійснені установою-оригінатором стосовно базисних експозицій, які підпадають під дію підходу на основі внутрішніх рейтингів, тільки якщо та тією мірою, якою такі коригування перевищують NRPPD.

7. Для цілей цієї статті дисконт ціни купівлі, що не підлягає поверненню, повинен розраховуватися шляхом віднімання суми, зазначеної в пункті (b), від суми, зазначеної у пункті (a):

(a) непогашена сума базисних експозицій сек'юритизації непрацюючих експозицій на момент їх передачі суб'єкту спеціального призначення для цілей сек'юритизації;

(b) сума такого:

(i) початкова ціна продажу траншів або, якщо застосовно, частин траншів сек'юритизації непрацюючих експозицій, проданих стороннім інвесторам; та

(ii) непогашена сума, на момент передачі базисних експозицій суб'єкту спеціального призначення для цілей сек'юритизації, траншів або, якщо застосовно, частин траншів такої сек'юритизації, утримуваних оригінатором.

Для цілей параграфів 5 і 6 протягом строку дії операції розрахунок дисконту ціни купівлі, що не підлягає поверненню, коригують у напрямку зниження з урахуванням реалізованих збитків. Будь-яке зменшення непогашеної суми базисних експозицій у результаті реалізованих збитків повинне призводити до зниження дисконту ціни купівлі, що не підлягає поверненню, із застосування нуля як нижньої межі.

Якщо дисконт структурований таким чином, що він може бути повернений оригінатору повністю або частково, такий дисконт не вважається дисконтом ціни купівлі, що не підлягає поверненню, для цілей цієї статті.

Стаття 270 — Позиції вищої пріоритетності у простих, прозорих і стандартизованих балансових сек'юритизаціях

1. Установа-оригінатор може розраховувати суми зважених на ризик експозицій для позиції сек'юритизації у простих, прозорих і стандартизованих балансових сек'юритизаціях, як зазначено у статті 26a(1) Регламенту (ЄС) 2017/2402, згідно зі статтями 260, 262 або 264, якщо застосовно, якщо така позиція відповідає зазначеним нижче умовам:

(a) сек'юритизація відповідає вимогам, визначеним у статті 243(2);

(b) позиція кваліфікується як позиція сек'юритизації вищої пріоритетності;

2. EBA повинен здійснювати моніторинг застосування параграфа 1, зокрема, у розрізі:

(a) ринкового обсягу та ринкової частки простих, прозорих і стандартизованих балансових сек'юритизацій, до яких установа-оригінатор застосовує параграф 1, у різних класах активів;

(b) визначеного розподілу втрат між траншем вищої пріоритетності та іншими траншами простих, прозорих і стандартизованих балансових сек'юритизацій, якщо установа-оригінатор застосовує параграф 1 до позиції вищої пріоритетності, утримуваної в таких сек'юритизаціях;

(d) впливу використання простих, прозорих і стандартизованих балансових сек'юритизацій, до яких установа-оригінатор застосовує параграф 1, на випуск інструментів капіталу відповідними установами-оригінаторами.

3. EBA повинен подати до Комісії звіт про результати до 10 квітня 2023 року.

4. До 10 жовтня 2023 року Комісія повинна, на основі звіту, зазначеного в параграфі 3, подати Європейському Парламенту і Раді звіт про застосування цієї статті, приділяючи особливу увагу ризику надмірного левериджу, що виникає внаслідок використання простих, прозорих і стандартизованих балансових сек'юритизацій, які відповідають критеріям для застосування параграфа 1, а також потенційному заміщенню випуску інструментів капіталу установами-оригінаторами через таке використання. Такий звіт, у відповідних випадках, повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

Стаття 270a — Додаткова вага ризику

1. Якщо установа не відповідає вимогам глави 2 Регламенту (ЄС) 2017/2402 в усіх істотних аспектах внаслідок недбалості або бездіяльності установи, компетентні органи повинні встановити пропорційну додаткову вагу ризику в розмірі не менше 250% ваги ризику з верхньою межею 1250%, яка повинна застосовуватися до відповідних позицій сек'юритизації у спосіб, визначений у статті 247(6) або статті 337(3) цього Регламенту, відповідно. Додаткова вага ризику повинна прогресивно збільшуватися з кожним подальшим порушенням положень щодо комплексної перевірки та управління ризиками. Компетентні органи повинні враховувати винятки для конкретних сек'юритизацій, передбачені у статті 6(5) Регламенту (ЄС) № 2017/2402, шляхом зменшення ваги ризику, яку вони би в іншому випадку застосували згідно із цією статтею до сек'юритизації, до якої застосовується стаття 6(5) Регламенту (ЄС) № 2017/2402.

2. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для сприяння конвергенції наглядових практик у розрізі імплементації параграфа 1, у тому числі заходи, які повинні бути вжиті в разі порушення обов'язків щодо комплексної перевірки та управління ризиками. ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Секція 4

Зовнішні кредитні оцінки

Стаття 270b — Використання кредитних оцінювань установ зовнішнього кредитного оцінювання

Установи можуть використовувати тільки кредитні оцінки для визначення ваги ризику для позиції сек'юритизації згідно із цією главою, якщо кредитна оцінка була присвоєна або підтверджена установою зовнішнього кредитного оцінювання згідно з Регламентом (ЄС) № 1060/2009.

Стаття 270c — Вимоги, яким повинні відповідати кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання

Для цілей розрахування сум зважених на ризик експозицій згідно із секцією 3, установи повинні використовувати тільки кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання в разі виконання всіх таких умов:

(a) відсутня розбіжність між типами виплат, відображеними у кредитній оцінці, і типами виплат, на які має право установа згідно з договором, з якого виникає відповідна позиція сек'юритизації;

(b) установа зовнішнього кредитного оцінювання публікує кредитні оцінки та інформацію про аналіз втрат і грошових потоків, чутливість рейтингів до змін у базисних рейтингових припущеннях, включно з виконанням зобов'язань за базисними експозиціями, а також про процедури, методології, припущення та ключові елементи, які підкріплюють кредитні оцінки згідно з Регламентом (ЄС) № 1060/2009. Для цілей цього пункту інформація вважається загальнодоступною, якщо вона публікується у доступному форматі. Інформація, доступ до якої було надано лише обмеженому колу суб'єктів, не повинна вважатися загальнодоступною;

(d) кредитна оцінка не ґрунтується або частково ґрунтується на підтримці без фінансування, яка надається власне установою. Якщо позиція ґрунтується або частково ґрунтується на підтримці без фінансування, установа повинна розглядати таку позицію як позицію без рейтингу для цілей розрахування сум зважених на ризик експозицій для такої позиції згідно із секцією 3;

(e) установа зовнішнього кредитного оцінювання зобов'язалася публікувати пояснення щодо того, як виконання зобов'язань за базисними експозиціями впливає на кредитну оцінку.

Стаття 270d — Використання кредитних оцінок

1. Установа може ухвалити рішення про призначення однієї або більш установ зовнішнього кредитного оцінювання, кредитні оцінки яких повинні використовуватися при розрахуванні сум зважених на ризик експозицій згідно із цією главою (далі - призначена установа зовнішнього кредитного оцінювання).

2. Установа повинна використовувати кредитні оцінки для своїх позицій сек'юритизації на послідовній і невибірковій основі та, для цих цілей, повинна відповідати таким вимогам:

(a) установа не повинна використовувати кредитні оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання для своїх позицій у деяких траншах та кредитні оцінки іншої установи зовнішнього кредитного оцінювання для своїх позицій в інших траншах у рамках тієї самої сек'юритизації, які можуть оцінюватися або не оцінюватися першою установою зовнішнього кредитного оцінювання;

(b) якщо позиція має дві кредитні оцінки призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання, установа повинна використовувати менш сприятливу кредитну оцінку;

(c) якщо позиція має три або більше кредитних оцінок призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання, необхідно використовувати дві найсприятливіші кредитні оцінки. Якщо дві найсприятливіші кредитні оцінки є різними, необхідно використовувати менш сприятливу з двох оцінок;

(d) установа не повинна активно домагатися відкликання менш сприятливих рейтингів.

3. Якщо базисні експозиції сек'юритизації мають повний або частковий прийнятний кредитний захист згідно із главою 4 і вплив такого захисту був відображений у кредитній оцінці позиції сек'юритизації призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, установа повинна використовувати вагу ризику, пов'язану з такою кредитною оцінкою. Якщо кредитний захист, зазначений у цьому параграфі, є нейприйнятним згідно з главою 4, кредитна оцінка не повинна визнаватися і позиція сек'юритизації повинна вважатися позицією без рейтингу.

4. Якщо позиція сек'юритизації має прийнятний кредитний захист згідно із главою 4 і вплив такого захисту був відображений у кредитній оцінці позиції сек'юритизації призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, установа повинна вважати позицію сек'юритизації позицією без рейтингу і розраховувати суми зважених на ризик експозицій згідно з главою 4.

Стаття 270e — Співвіднесення сек'юритизації

EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для співвіднесення, в об'єктивний і узгоджений спосіб, рівнів кредитної якості, визначених у цій главі, і відповідних кредитних оцінок усіх установ зовнішнього кредитного оцінювання. Для цілей цієї статті EBA, зокрема, повинен:

(a) розмежовувати відносні ступені ризику, відображені в кожній оцінці;

(b) брати до уваги кількісні фактори, такі як коефіцієнти втрат або дефолту, і показники минулих періодів щодо кредитних оцінок кожної установи зовнішнього кредитного оцінювання для різних класів активів;

(c) брати до уваги якісні фактори, такі як обсяг операцій, оцінених установою зовнішнього кредитного оцінювання, методологія і значення її кредитних оцінок, зокрема, чи такі оцінки враховують очікувані втрати або перші втрати в євро, а також своєчасну сплату відсотків або остаточну виплату відсотків;

(d) старатися забезпечити, щоб позиції сек'юритизації, до яких застосовується однакова вага ризику на основі кредитних оцінок установ зовнішнього кредитного оцінювання, піддавалися еквівалентним ступеням кредитного ризику.

ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 01 липня 2014 року.

Глава 6. Кредитний ризик контрагента

Секція 1

Терміни та означення

Стаття 271 — Визначення вартості експозиції

1. Установа повинна визначати вартість експозиції за деривативними інструментами, зазначеними в додатку II, згідно із цією главою.

2. Установа може визначати вартість експозиції за операціями репо, операціями надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, операціями з тривали строком розрахунків і операціями маржинального кредитування згідно із цією главою, замість застосування глави 4.

Стаття 272 — Терміни та означення

Для цілей цієї глави та розділу VI цієї частини застосовуються такі терміни та означення:

Загальні терміни

(1) «кредитний ризик контрагента», або «ССR», означає ризик дефолту контрагента зав операцією до остаточного розрахунку за грошовими потоками операції;

Типи операцій

(2) «операції з тривали строком розрахунків» означає операції, за якими контрагент зобов'язується передати цінний папір, товар або суму в іноземні валюти в обмін на грошові кошти, інші фінансові інструменти або товари чи навпаки в дату розрахунку або передачі, вказану в договорі, яка настає пізніше, ніж зазвичай на ринку для такого типу операції або через п'ять робочих днів із дати укладення операції установою, залежно від того, яка із цих дат настане раніше;

(3) «операції маржинального кредитування» означає операції, у яких установа надає кредит у зв'язку з купівлею, продажем, передачею або торгівлею цінними паперами; Операції маржинального кредитування не включають інші позики із забезпеченням цінними паперами.

Групи неттінгу, групи хеджування та пов'язані терміни

(4) «група неттінгу» означає групу операцій між установою і єдиним контрагентом, що підпадає під дію обов'язкової до виконання двосторонньої угоди про неттінг, визнаної згідно із секцією 7 і главою 4.

Кожна операція, яка не підпадає під дію обов'язкової до виконання двосторонньої угоди про неттінг і яка визнана відповідно до секції 7, повинна вважатися окремою групою неттінгу для цілей цієї глави.

Згідно з методом на основі внутрішніх моделей, визначеним у секції 6, усі групи неттінгу з одним контрагентом можуть розглядатися як єдина група неттінгу, якщо від'ємна змодельована ринкова вартість окремих груп неттінгу взята за 0 при оцінюванні очікуваної експозиції (далі - ЕЕ);

(5) «ризик-позиція» означає величину ризику, яка присвоюється операції згідно зі стандартним методом, визначеним у секції 5, з використанням попередньо визначеного алгоритму;

(6) «група хеджування» означає групу операцій у єдиній групі неттінгу, для якої дозволений повний або частковий взаємозалік для визначення потенційної майбутньої експозиції згідно з методами, визначеними в секції 3 або 4 цієї глави;

(7) «маржинальна угода» означає угоду або положення угоди, відповідно до яких один контрагент повинен надати забезпечення іншому контрагенту, якщо експозиція такого іншого контрагента до першого контрагента перевищує визначений рівень;

(7a) «одностороння маржинальна угода» означає маржинальну угоду, за якою установа зобов'язана надати варіаційну маржу контрагенту, але не має права на отримання варіаційної маржі від такого контрагента, або навпаки;

(8) «порогове значення маржі» означає найбільшу суму експозиції, яка залишається непогашеною до моменту, коли одна сторона матиме право висунути вимогу стосовно забезпечення;

(9) «маржинальний період ризику» означає часовий період з моменту останнього обміну забезпеченням, яке покриває групу неттінгу операцій з контрагентом, що не виконує зобов'язань, до закриття операцій і перехеджування отриманого ринкового ризику;

(10) «фактичний строк погашення» згідно з методом на основі внутрішніх моделей для групи неттінгу зі строком погашення більше одного року означає співвідношення між сумою очікуваної експозиції протягом строку дії операцій у межах групи неттінгу, дисконтованою за безризиковою ставкою прибутку, і сумою очікуваної експозиції протягом одного року в рамках групи неттінгу, дисконтованою за безризиковою ставкою.

Фактичний строк погашення може бути скоригований для відображення ризику пролонгації шляхом заміни очікуваної експозиції ефективною очікуваною експозицією для горизонтів прогнозування до одного року;

(11) «неттінг між продуктами» означає включення операцій із різних категорій продуктів в одну групу неттінгу відповідно до правил неттінгу між продуктами, визначених у цій главі;

(12) «поточна ринкова вартість», або «CMV», означає чисту ринкову вартість усіх операцій в рамках групи неттінгу, з рахуванням будь-якого утримуваного або наданого забезпечення, якщо додатні і від'ємні значення ринкової вартості компенсуються при розрахуванні CMV;

(12a) «чиста сума незалежного забезпечення», або «NICA», означає суму скоригованої на волатильність вартості чистого забезпечення, отриманого або наданого, якщо застосовно, до групи неттінгу, за винятком варіаційної маржі;

Розподіли

(13) «розподіл ринкової вартості» означає прогноз ймовірнісного розподілу чистої ринкової вартості операцій у межах групи неттінгу на певну дату в майбутньому (горизонт прогнозування) на основі реалізованої ринкової вартості таких операцій станом на дату прогнозу;

(14) «розподіл експозицій» означає прогноз ймовірнісного розподілу ринкової вартості, який отримують шляхом заміни від'ємних значень чистої ринкової вартості у прогнозі нульовими значеннями;

(15) «нейтральний до ризику розподіл» означає розподіл ринкової вартості або експозицій протягом часового періоду в майбутньому, де такий розподіл розраховується з використанням характерних для ринку значень, таких як очікувана волатильність;

(16) «фактичний розподіл» означає розподіл ринкової вартості або експозицій протягом часового періоду в майбутньому, де такий розподіл розраховується з використанням історичних або реалізованих значень, таких як значення волатильності, розраховані з використанням даних минулих періодів про зміни ціни або ставки;

Величини та коригування експозицій

(17) «поточна експозиція» є більшим із двох значень: нуль і ринкова вартість операції або портфеля операцій у межах групи неттінгу з контрагентом, що буде втрачено в разі дефолту контрагента, припускаючи відсутність повернення вартості таких операцій у разі неплатоспроможності або ліквідації;

(18) «максимальна експозиція» означає високий процентиль розподілу експозицій на певну дату в майбутньому до настання дати погашення операції з найдовшим строком погашення у групі неттінгу;

(19) «очікувана експозиція» (далі - ЕЕ) означає середнє значення розподілу експозицій на певну дату в майбутньому до настання дати погашення операцій з найдовшим строком погашення у групі неттінгу;

(20) «ефективна очікувана експозиція станом на певну дату» (далі - ефективна ЕЕ) означає максимальну очікувану експозицію, яка настає в таку дату або і будь-яку ранішу дату. Як альтернатива, вона може бути визначена станом на певну дату як більше із двох значень: очікувана експозиція станом на таку дату і ефективна очікувана експозиція станом на будь-яку ранішу дату;

(21) «очікувана додатна експозиція» (далі - EPE) означає середньозважене в часі значення очікуваних експозицій, де вагові коефіцієнти є часткою усього часового періоду, представленого окремою очікуваною експозицією.

При розрахуванні вимоги до власних коштів установа повинна брати середнє значення за перший рік або, якщо строк погашення за всіма контрактами у групі неттінгу є меншим за рік, за часовий період до настання дати погашення за контрактом з найдовшим строком погашення у групі неттінгу;

(22) «ефективна очікувана додатна експозиція» (далі - ефективна EPE) означає середньозважену ефективну очікувану експозицію за перший рік у групі неттінгу або, якщо строк погашення за всіма контрактами у групі неттінгу є меншим за рік, за часовий період контракту з найдовшим строком погашення у групі неттінгу, де вагові коефіцієнти є часткою усього часового періоду, представленого окремою очікуваною експозицією.

Ризики, пов'язані з кредитним ризиком контрагента

(23) «ризик пролонгації» означає суму, на яку недооцінюється очікувана додатна експозиція, коли очікується, що майбутні операції з контрагентом будуть здійснюватися на постійній основі.

Додаткова експозиція, яка виникає за такими майбутніми операціями, не включається при розрахуванні очікуваної додатної експозиції;

(24) «контрагент» для цілей секції 7 означає будь-яку юридичну або фізичну особу, яка укладає угоду про неттінг і має відповідну договірну правоздатність;

(25) «угода про договірний неттінг між продуктами» означає двосторонню договірну угоду між установою та контрагентом, яка створює єдине юридичне зобов'язання (на основі неттінгу охоплених операцій), що охоплює всі двосторонні генеральні угоди та операції, які належать до різних категорій продуктів, що включені в угоду;

Для цілей цього означення термін «різні категорії продуктів» означає:

(a) операції репо, операцій з надання або взяття в позику цінних паперів або товарів;

(b) операції маржинального кредитування;

(26) «платіжна частина» означає платіж, погоджений у рамках операції з позабіржовими деривативами з лінійним профілем ризику, що передбачає передачу фінансового інструмента в обмін на платіж.

У випадку операцій, які передбачають обмін на умовах «платіж проти платежу», такі дві платіжні частини повинні охоплювати валові платежі, погоджені в договірному порядку, включно з умовною сумою операції.

Секція 2

Методи розрахування вартості експозиції

Стаття 273 — Методи розрахування вартості експозиції

1. Установа повинна розраховувати вартість експозицій за контрактами, зазначеними в додатку II, на основі одного з методів, визначених у секціях 3-6, згідно із цією статтею.

Установа, яка не відповідає умовам для застосування підходу, визначеного у статті 273a(1), не повинна використовувати метод, визначений у секції 4. Установа, яка не відповідає умовам для застосування підходу, визначеного у статті 273a(2), не повинна використовувати метод, визначений у секції 5.

Установи можуть використовувати комбінацію методів, визначених у секціях 3-6, на постійній основі в межах групи. Одна установа не повинна використовувати комбінацію методів, визначених у секціях 3-6, на постійній основі.

2. Якщо дозволено компетентними органами відповідно до якщо це дозволено компетентними органами згідно зі статтею 283(1) і (2), установа може визначати вартість експозиції для зазначених нижче позицій з використанням методу на основі внутрішніх моделей у секції 6:

(a) контракти, зазначені в додатку II;

(b) операції репо;

(d) операції маржинального кредитування;

(e) операції з тривалим строком розрахунків.

3. Якщо установа купує захист через кредитний дериватив від експозиції неторгового портфеля або від експозиції до ризику контрагента, вона може розраховувати вимогу до власних коштів для хеджованої експозиції згідно з будь-якими із зазначених нижче статей:

(a) згідно зі статтями 233-236;

(b) згідно зі статтею 153(3), або статтею 183, якщо був наданий дозвіл відповідно до статті 143.

Вартість експозиції до кредитного ризику контрагента для таких кредитних деривативів повинна дорівнювати нулю, крім випадків, коли установа застосовує підхід у пункті (h)(ii) статті 299(2).

4. Незважаючи на параграф 3, установа може вирішити систематично включати, для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента, усі кредитні деривативи, не включені до торгового портфеля та придбані як захист від експозиції неторгового портфеля або від експозиції до кредитного ризику контрагента, якщо кредитний захист визнаний згідно із цим Регламентом.

5. Якщо кредитні дефолтні свопи, продані установою, розглядаються стеньговою як кредитний захист, наданий такою установою, і підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття кредитного ризику базисних інструментів на повну умовну суму, їхня вартість експозиції для цілей кредитного ризику контрагента в неторговому портфелі дорівнює нулю.

6. Згідно з усіма методами, визначеними в секціях 3-6, вартість експозиції для конкретного контрагента дорівнює сумі значень вартості експозицій, розрахованих для кожної групи неттінгу з таким контрагентом.

Як відступ від першого підпараграфа, якщо маржинальна угода застосовується до кількох груп неттінгу з таким контрагентом і установа використовує один із методів, визначених у секціях 3-6, для розрахування вартості експозиції таких груп неттінгу, вартість експозиції розраховують згідно з відповідною секцією.

Для конкретного контрагента вартість експозиції для конкретної групи неттінгу позабіржових деривативних інструментів, зазначених у додатку II, розрахованих згідно із цією главою, повинна бути більшою з двох значень: нуль і різниця між сумою вартості експозицій за всіма групами неттінгу з контрагентом і сумою коригувань кредитної оцінки для такого контрагента, що обліковується установою як понесене списання. Розрахунок коригування кредитної оцінки повинен здійснюватися без огляду на будь-яке коригування дебетової вартості, застосовне до власного кредитного ризику фірми, яке вже було виключено з власних коштів відповідно до пункту (c) статті 33(1).

7. При розрахуванні вартості експозицій згідно з методами, визначеними в секціях 3, 4 та 5, установи можуть вважати два ідеально узгоджені позабіржові деривативні контракти, включені до угоди про неттінг, єдиним контрактом з умовною основною сумою, еквівалентною нулю.

Для цілей першого підпараграфа два позабіржові деривативні контракти ідеально узгоджені, якщо вони відповідають усім таким умовам:

(a) ризик-позиції є протилежними;

(b) їхні характеристики, за винятком дати торгів, ідентичні;

8. Установи повинні визначати вартість експозиції, які виникають із операцій з тривалим строком розрахунків згідно з одним із методів, визначених у секціях 3-6 цієї глави, незалежно від того, який метод обрала установа для підходу до позабіржових деривативів, операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів та операцій маржинального кредитування. При розрахуванні вимог до власних коштів для операцій з тривалим строком розрахунків установа, яка використовує підхід, визначений у главі 3, може присвоїти ваги ризику згідно з підходом, визначеним у главі 2, на постійній основі та незалежно від істотності таких позицій.

9. Для методів, визначених у секціях 3-6 цієї глави, установи повинні застосовувати до операцій, за якими був виявлений специфічний ризик втрати напрямку, підхід згідно зі статтею 291(2), (4), (5) і (6).

Стаття 273a — Умови використання спрощених методів для розрахування вартості експозиції

1. Установа може розраховувати вартість експозиції для позицій за деривативами згідно з методом, визначеним у секції 4, за умови, що обсяг балансової та позабалансової діяльності з деривативами дорівнює або менший за обидва зазначені нижче порогові значення за результатами оцінювання, яке проводиться щомісячно з використанням даних станом на останній день місяця:

(a) 10% загальних активів установи;

(b) 300 млн євро.

2. Установа може розраховувати вартість експозиції для позицій за деривативами згідно з методом, визначеним у секції 5, за умови, що обсяг балансової та позабалансової діяльності з деривативами дорівнює або менший за обидва зазначені нижче порогові значення за результатами оцінювання, яке проводиться щомісячно з використанням даних станом на останній день місяця:

(a) 5% загальних активів установи;

(b) 100 млн євро.

3. Для цілей параграфів 1 та 2 установи повинні розраховувати обсяг їхньої балансових і позабалансової діяльності з деривативами на основі даних станом на останній день кожного місяця згідно з такими вимогами:

(a) позиції за деривативами повинні оцінюватися за їхньою ринковою вартістю станом на таку дату; якщо ринкова вартість позиції не доступна станом на визначену дату, установи повинні використовувати справедливу вартість позиції станом на таку дату; якщо справедлива вартість та ринкова вартість позиції не доступні станом на визначену дату, установи повинні використовувати останнє значення ринкової вартості або справедливої вартості такої позиції;

(b) абсолютна вартість довгих позицій за деривативами повинна додаватися до абсолютної вартості коротких позицій за деривативами;

(c) необхідно включати всі позиці за деривативами, за винятком кредитних деривативів, які визнаються внутрішніми хеджами від експозицій до кредитного ризику неторгового портфеля.

4. Як відступ від параграфа 1 або 2, залежно від випадку, якщо діяльність із деривативами на консолідованій основі не перевищує порогові значення, визначені в параграфі 1 або 2, залежно від випадку, установа, яка включена в консолідацію і яка повинна була би застосовувати метод, визначений у секції 3 або 4, оскільки вона перевищує такі порогові значення на індивідуальній основі, може, за наявності схвалення з боку компетентних органів, натомість використовувати метод, який би застосовувався на консолідованій основі.

5. Установи повинні повідомити компетентним органам методи, визначені в секції 4 або 5, які вони використовують або припинили використовувати, залежно від випадку, для розрахування вартості експозиції для позицій за деривативами.

6. Установи не повинні укладати операцію з деривативами чи купувати або продавати деривативний інструмент з виключною метою виконання будь-якої з умов, визначених у параграфах 1 та 2, під час щомісячного оцінювання.

Стаття 273b — Невідповідність умовам використання спрощених методів для розрахування вартості експозиції для деривативів

1. Установа, яка більше не відповідає одній або кільком умовам, визначеним у статті 273a(1) або (2), повинна негайно повідомити про це компетентний орган.

2. Установа повинна припинити розраховувати вартість експозиції для позицій за деривативами згідно із секцією 4 або 5, якщо застосовно, упродовж трьох місяців після настання однієї з таких подій:

(a) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) статті 273a(1) або (2), залежно від випадку, або умовам, визначеним у пункті (b) статті 273a(1) або (2), залежно від випадку, протягом трьох місяців поспіль;

(b) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) статті 273a(1) або (2), залежно від випадку, або умовам, визначеним у пункті (b) статті 273a(1) або (2), залежно від випадку, протягом понад шести з попередніх 12 місяців.

3. Якщо установа припинила розраховувати вартість експозиції для позицій за деривативами згідно із секцією 4 або 5, залежно від випадку, їй дозволяється повернутися до розрахування вартості експозиції для позицій за деривативами, як визначено в секції 4 або 5, тільки якщо вона доведе компетентному органу, що всі умови, визначені у статті 273a(1) або (2), виконувалися протягом безперервного періоду тривалістю один рік.

Секція 3

Стандартизований підхід до кредитного ризику контрагента

Стаття 274 — Вартість експозиції

1. Установа може розрахувати єдину вартість експозиції на рівні групи неттінгу для всіх операцій, які охоплюються угодою про договірний неттінг, у разі виконання всіх таких умов:

(a) угода про неттінг належить до одного з типів угод про договірний неттінг, зазначених у статті 295;

(b) угода про неттінг визнана компетентними органами згідно зі статтею 296;

У разі невиконання будь-якої з умов, визначених у першому підпараграфі, установа повинна розглядати кожну операцію як окрему групу неттінгу.

2. Установи повинні розраховувати вартість експозиції для групи неттінгу згідно зі стандартизованим підходом до кредитного ризику контрагента таким чином:

Вартість експозиції = α · (RC + PFE)

де:

вартість заміщення, розрахована згідно зі статтею 275; та

PFE

потенційна майбутня експозиція, розрахована згідно зі статтею 278;

1,4.

3. Вартість експозиції групи неттінгу, що підпадає під дію договірної маржинальної угоди, обмежується вартістю експозиції тієї самої групи неттінгу, що не підпадає під будь-яку форму маржинальної угоди.

4. Якщо до тієї самої групи неттінгу застосовуються кілька маржинальних угод, установи повинні віднести кожну маржинальну угоду до групи операцій у групі неттінгу, до який така маржинальна угода застосовується в договірному порядку, і розрахувати вартість експозиції окремо для кожної з таких згрупованих операцій.

5. Установи можуть встановити на рівні нуля вартість експозиції групи неттінгу, що відповідає всім таким умовам:

(a) група неттінгу складається виключно із проданих опціонів;

(b) поточна ринкова вартість групи неттінгу завжди є від'ємною;

(c) премія за всіма опціонами, які входять до групи неттінгу, була наперед отримана установою, щоб гарантувати виконання контрактів;

(d) група неттінгу не підпадає під дію будь-якої маржинальної угоди.

6. У групі неттінгу установи повинні замінити операцію, що є кінцевою лінійною комбінацією придбаних або проданих кол-опціонів або пут-опціонів, усіма одиночними опціонами, які складають лінійну комбінацію, так, ніби це окрема операція, для цілей розрахування вартості експозиції групи неттінгу згідно із цією секцією. Кожна така комбінація опціонів повинна розглядатися як окрема операція у групі неттінгу, до якої входить комбінація, для цілей розрахування вартості експозиції.

7. Вартість експозиції операції з кредитними деривативами, що являє собою довгу позицію за базисними інструментами, може обмежуватися сумою невиплаченої премії, що підлягає сплаті, за умови, що вона вважається окремою групою неттінгу, яка не підпадає під дію маржинальної угоди.

Стаття 275 — Вартість заміщення

1. Установи повинні розраховувати вартість заміщення RC для груп неттінгу, які не підпадають під дію маржинальної угоди, за такою формулою:

RC = max{CMV - NICA, 0}

2. Установи повинні розраховувати вартість заміщення для одиночних груп неттінгу, які підпадають під дію маржинальної угоди, за такою формулою:

RC = max{CMV - VM - NICA, TH + MTA - NICA, 0}

де:

вартість заміщення;

скоригована на волатильність вартість чистої варіаційної маржі, отриманої або наданої, якщо застосовно, до групи неттінгу на регулярній основі для пом'якшення змін поточної ринкової вартості групи неттінгу;

порогове значення маржі, застосовне до групи неттінгу згідно з маржинальною угодою, нижче якого установа не може опускатися в розрізі забезпечення; та

MTA

мінімальна сума переказу, що застосовується до групи неттінгу згідно з маржинальною угодою.

3. Установи повинні розраховувати вартість заміщення для множинних груп неттінгу, які підпадають під дію тієї самої маржинальної угоди, за такою формулою:

де:

вартість заміщення;

індекс, який позначає групи неттінгу, що підпадають під дію одиночної маржинальної угоди;

CMVi

поточна ринкова вартість групи неттінгу і;

VMMA

скоригована на волатильність вартість забезпечення, отриманого або наданого, якщо застосовно, до множинних груп неттінгу на регулярній основі для пом'якшення змін їхньої поточної ринкової вартості;

NICAMA

скоригована на волатильність вартість забезпечення, отриманого або наданого, якщо застосовно, до множинних груп неттінгу, інша ніж VMMA.

Для цілей першого підпараграфа NICAMA може бути розрахована на рівні торговельної операції, на рівні групи неттінгу або на рівні всіх груп неттінгу, до яких застосовується маржинальна угода, залежно від рівня, на якому вона застосовується.

Стаття 276 — Визнання та підхід до забезпечення

1. Для цілей цієї секції установи повинні розраховувати суми забезпечення для VM, VMMA, NICA та NICAMA із застосуванням таких вимог:

(a) якщо всі операції, включені до групи неттінгу, належать до торгового портфеля, визнається тільки забезпечення, яке є прийнятним згідно зі статтями 197 та 299;

(b) якщо група неттінгу містить принаймні одну операцію, яка належить до неторгового портфеля, визнається тільки забезпечення, яке є прийнятним згідно зі статтею 197;

(c) забезпечення, отримане від контрагента, повинне визнаватися зі знаком «плюс», а забезпечення, надане контрагенту, повинне визнаватися зі знаком «мінус»;

(d) скоригована на волатильність вартість будь-якого типу отриманого або наданого забезпечення повинна розраховуватися згідно зі статтею 223; для цілей такого розрахунку установи не повинні використовувати метод, визначений у статті 225;

(e) та сама стаття забезпечення не повинна одночасно включатися і до VM, і до NICA;

(f) та сама стаття забезпечення не повинна одночасно включатися і до VMMA, і до NICAMA;

(g) будь-яке надане контрагенту забезпечення, яке відокремлене від активів такого контрагента і яке, у результаті такого відокремлення, захищене від банкрутства у випадку дефолту або неплатоспроможності контрагента, не визнається при розрахуванні NICA та NICAMA.

2. Для розрахування скоригованої на волатильність вартості наданого забезпечення, зазначеного в пункті (d) параграфа 1 цієї статті, установи повинні замінити формулу, визначену у статті 223(2), такою формулою:

CVA = C · (1 + HC + Hfx)

де:

CVA = скоригована на волатильність вартість наданого забезпечення; та

C = забезпечення;

Hc та Hfx визначаються згідно зі статтею 223(2).

3. Для цілей пункту (d) параграфа 1 установи повинні встановити ліквідаційний період, який стосується розрахування скоригованої на волатильність вартості будь-якого отриманого або наданого в рамках таких часових горизонтів:

(a) один рік для груп неттінгу, зазначених у статті 275(1);

(b) маржинальний період ризику, визначений згідно з пунктом (b) статті 279c(1) для груп неттінгу, зазначених у статті 275(2) та (3).

Стаття 277 — Співвіднесення операцій із категоріями ризику

1. Установи повинні віднести кожну операцію у групі неттінгу до однієї із зазначених нижче категорій ризику для визначення потенційної майбутньої експозиції за групою ризику, зазначеної у статті 278:

(a) процентний ризик;

(b) валютний ризик;

(d) ризик власного капіталу;

(e) товарний ризик;

(f) інші ризики.

2. Установи повинні здійснювати співвіднесення, зазначене в параграфі 1, на основі основного фактора ризику за операцією з деривативами. Основний фактор ризику повинен бути тільки істотним фактором ризику за операцією з деривативами.

3. Як відступ від параграфа 2, установи повинні відносити операції з деривативами, які мають більш ніж один істотний фактор ризику, до більш ніж однієї категорії ризику. Якщо всі істотні фактори ризику однієї з таких операцій належать до тієї самої категорії ризику, установи зобов'язані тільки один раз віднести таку операцію до відповідної категорії ризику на основі найістотнішого з таких факторів ризику. Якщо істотні фактори ризику однієї з таких операцій належать до різних категорій ризику, установи повинні один раз віднести таку операцію до кожної категорії ризику, з якої операція має принаймні один істотний фактор ризику, на основі найістотнішого фактора ризику в такій категорії ризику.

4. Незважаючи на параграфи 1, 2 та 3, при віднесенні операцій до категорій ризику, зазначених у параграфі 1, установи повинні застосовувати такі вимоги:

(a) якщо основний фактор ризику за операцією або найістотніший фактор ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у параграфі 3, є змінною, пов'язаною з інфляцією, установи повинні віднести операцію до категорії процентного ризику;

(b) якщо основний фактор ризику за операцією або найістотніший фактор ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у параграфі 3, є змінною, пов'язаною з кліматичними умовами, установи повинні віднести операцію до категорії товарного ризику.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) методу виявлення операцій лише з одним істотним фактором ризику;

(b) методу виявлення операцій з більш ніж одним істотним фактором ризику та визначення найістотнішого з таких факторів ризику для цілей параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Стаття 277a — Групи хеджування

1. Установи повинні створити відповідні групи хеджування для кожної категорії ризику групи неттінгу і віднести кожну операцію до таких груп хеджування таким чином:

(a) операції, віднесені до категорії процентного ризику, відносять до тієї самої групи хеджування, тільки якщо їхній основний фактор ризику або найістотніший фактор ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), деномінований у тій самій валюті;

(b) операції, віднесені до категорії валютного ризику, відносять до тієї самої групи хеджування, тільки якщо їхній основний фактор ризику або найістотніший фактор ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), ґрунтується на тій самій валютній парі;

(d) усі операції, віднесені до категорії ризику власного капіталу, повинні бути віднесені до тієї самої групи хеджування;

(e) операції, віднесені до категорії товарного ризику, відносять до однієї із зазначених нижче груп хеджування на основі характеру їхнього основного фактора ризику або найістотнішого фактора ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3):

(i) енергія;

(ii) метали;

(iii) сільськогосподарські товари;

(iv) інші товари;

(v) кліматичні умови;

(f) операції, віднесені до інших категорій ризику, відносять до тієї самої групи хеджування, тільки якщо їхній основний фактор ризику або найістотніший фактор ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), є ідентичним.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа операції, віднесені до категорії процентного ризику, які в якості основного фактора ризику мають змінну, пов'язану з інфляцією, повинні відноситися до окремих груп хеджування, інших ніж групи хеджування, створені для операцій, віднесених до категорії процентного ризику, що не мають в якості основного фактора ризику змінну, пов'язану з інфляцією. Такі операції відносять до тієї самої групи хеджування, тільки якщо їхній основний фактор ризику або найістотніший фактор ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), деномінований у тій самій валюті.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи повинні створити окремі індивідуальні групи хеджування в кожній категорії ризику для таких операцій:

(a) операції, для яких основним фактором ризику або найістотнішим фактором ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), є очікувана волатильність або реалізована волатильність фактора ризику або кореляція двох факторів ризику;

(b) операції, для яких основним фактором ризику або найістотнішим фактором ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), є різниця між двома факторами ризику, віднесеними до тієї самої категорії ризику, або операції, які складаються із двох платіжних частин, деномінованих у тій самій валюті, і для яких фактор ризику з тієї самої категорії основного фактора ризику міститься в іншій платіжній частині, ніж частина, що містить основний фактор ризику.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа установи повинні відносити операції до тієї самої групи хеджування у відповідній категорії ризику, тільки якщо їхній основний фактор ризику або найістотніший фактор ризику у певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), є ідентичним.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа установи повинні відносити операції до тієї самої групи хеджування у відповідній категорії ризику, тільки якщо пара факторів ризику за такими операціями, як зазначено у вказаному пункті, є ідентичною і два фактори ризику, які містяться в цій парі, мають додатну кореляцію. В іншому випадку, установи повинні відносити операції, зазначені в пункті (b) першого підпараграфа, до однієї з груп хеджування, створених згідно з параграфом 1, на основі тільки одного з двох факторів ризику, зазначених у пункті (b) першого підпараграфа.

3. Установи повинні повідомити, за запитом компетентних органів, кількість груп хеджування, створених згідно з параграфом 2 цієї статті, для кожної категорії ризику, а також основний фактор ризику або найістотніший фактор ризику в певній категорії ризику для операцій, зазначених у статті 277(3), або пару факторів ризику для кожної з таких груп хеджування і кількість операцій у кожній із таких груп хеджування.

Стаття 278 — Потенційна майбутня експозиція

1. Установи повинні розраховувати потенційну майбутню експозицію групи неттінгу таким чином:

де:

PFE

потенційна майбутня експозиція;

індекс, що позначає категорії ризику, включені при розрахуванні потенційної майбутньої експозиції групи неттінгу;

AddOn(a)

надбавка за категорію ризику а, розрахована згідно зі статтями 280a-280f, якщо застосовно; та

множник

фактор множення, розрахований згідно з формулою, зазначеною в параграфі 3.

Для цілей цього розрахунку установи повинні включати надбавку за певну категорію ризику при розрахуванні потенційної майбутньої експозиції групи неттінгу, якщо принаймні одна операція у групі неттінгу була віднесена до такої категорії ризику.

2. Потенційна майбутня експозиція кількох груп неттінгу, які підпадають під дію однієї маржинальної угоди, як зазначено у статті 275(3), розраховується як сума потенційних майбутніх експозицій всіх окремих груп неттінгу так, ніби вони не підпадають під дію будь-якої форми маржинальної угоди.

3. Для цілей параграфа 1 множник розраховується таким чином:

множник =

1, якщо z ≥ 0

якщо

z < 0

де:

Floorm = 5%;

y = 2 · (1 - Floorm) · ∑aAddOn(a)

z =

CMV - NICA для груп неттінгу, зазначених у статті 275(1)

CMV - VM - NICA для груп неттінгу, зазначених у статті 275(2)

CMVi - NICAi для груп неттінгу, зазначених у статті 275(3)

NICAi

чиста сума незалежного забезпечення, розрахована тільки для операцій, які входять до групи неттінгу і. NICAi розраховується на рівні торговельної операції або на рівні групи неттінгу, залежно від маржинальної угоди.

Стаття 279 — Розрахування ризик-позиції

Для цілей розрахування надбавок за категорію ризику, зазначених у статтях 280a-280f, установи повинні розрахувати ризик-позицію за кожною операцією у групі неттінгу таким чином:

Ризик-позиція = δ · AdjNot · MF

де:

наглядовий коефіцієнт дельта для операції, розрахований згідно з формулою, встановленою у статті 279a;

AdjNot

скоригована умовна сума операції, розрахована згідно зі статтею 279b; та

коефіцієнт строку погашення операції, розрахований згідно з формулою, встановленою у статті 279c.

Стаття 279a — Наглядовий коефіцієнт дельта

1. Установи повинні розраховувати наглядовий коефіцієнт дельта таким чином:

(a) для кол-опціонів і пут-опціонів, які дають право покупцю опціону купувати або продавати базисний інструмент за додатною ціною в одну або кілька дат у майбутньому, за винятком випадків, коли такі опціони віднесені до категорії процентного ризику, установи повинні використовувати таку формулу:

де:

наглядовий коефіцієнт дельта;

знак

1, якщо операція є проданим кол-опціоном або купленим пут-опціоном;

знак

1, якщо операція є купленим кол-опціоном або проданим пут-опціоном;

тип

1, якщо операція є пут-опціоном;

тип

1, якщо операція є кол-опціоном;

N(x)

кумулятивна функція розподілу для нормованої випадкової величини, розподіленої за нормальним законом, що означає ймовірність того, що нормована випадкова величина з нульовим середнім, а відхилення від одиниці є меншим або дорівнює х;

спотова або форвардна ціна базисного інструмента опціону; для опціонів, грошові потоки яких залежать від середнього значення ціни базисного інструмента, P дорівнює середньому значенню станом на дату розрахунку;

ціна виконання опціону;

період між датою завершення строку дії опціону (Texp) і датою звітування; для опціонів, які можуть бути виконані в одну майбутню дату, Texp дорівнює такій даті; для опціонів, які можуть бути виконані в кілька майбутніх дат, Texp дорівнює останній з таких дат; Т виражається в роках з використанням відповідного методу визначення робочих днів; та

наглядова волатильність опціону, визначена згідно з таблицею 1, на основі категорії ризику операції та характеру базисного інструмента опціону.

Таблиця 1

Категорія ризику

Базисний інструмент

Наглядова волатильність

Іноземна валюта

Усі

15%

Кредит

Однойменний інструмент

100%

Багатойменний інструмент

80%

Інструменти власного капіталу

Однойменний інструмент

120%

Багатойменний інструмент

75%

Товар

Електрична енергія

150%

Інші товари (за винятком електричної енергії)

70%

Інше

Усі

150%

Установи, які використовують форвардну ціну базисного інструмента опціону, повинні забезпечити, що:

(i) форвардна ціна узгоджується з характеристиками опціону;

(ii) форвардна ціна розраховується з використанням відповідної процентної ставки, яка є чинною станом на дату звітування;

(iii) форвардна ціна інтегрує очікувані грошові потоки за базисним інструментом до завершення строку дії опціону;

(b) для траншів синтетичної сек'юритизації та кредитних деривативів з покриттям ризику n-го дефолту установи повинні використовувати таку формулу:

де:

знак =

1, якщо кредитний захист був отриманий через операцію

1, якщо кредитний захист був наданий через операцію

точка перевищення збитків (точка атачменту) траншу; для операції з кредитними деривативами з покриттям ризику n-го дефолту на основі референтних суб'єктів k, A = (n - 1)/k; та

точка втрати основної суми (точка детачменту) траншу; для операції з кредитними деривативами з покриттям ризику n-го дефолту на основі референтних суб'єктів k, D = n/k;

(c) для операцій, не зазначених у пункті (a) або (b), установи повинні використовувати такий наглядовий коефіцієнт дельта:

δ =

1, якщо операція є довгою позицією за основним фактором ризику або за найістотнішим фактором ризику в конкретній категорії ризиків

1, якщо операція є короткою позицією за основним фактором ризику або за найістотнішим фактором ризику в конкретній категорії ризиків

2. Для цілей цієї секції довга позиція за основним фактором ризику або за найістотнішим фактором ризику в конкретній категорії ризиків для операцій, зазначених у статті 277(3), означає, що ринкова вартість операції збільшується в разі збільшення значення такого фактора ризику, а коротка позиція за основним фактором ризику або за найістотнішим фактором ризику в конкретній категорії ризиків для операцій, зазначених у статті 277(3), означає, що ринкова вартість операції зменшується в разі збільшення значення такого фактора ризику.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) згідно з міжнародними регуляторними змінами, формулу, яку повинні використовувати установи для розрахування наглядового коефіцієнта дельта для кол-опціонів і пут-опціонів, співвіднесених із категорією процентного ризику, яка відповідає ринковим умовам, за яких процентні ставки можуть бути від'ємними, як і наглядова волатильність, яка підходить для такої формули;

(b) метод визначення того, чи операція є довгою чи короткою позицією за основним фактором ризику або за найістотнішим фактором ризику в конкретній категорії ризиків для операцій, зазначених у статті 277(3).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Стаття 279b — Скоригована умовна сума

1. Установи повинні розраховувати скориговану умовну суму таким чином:

(a) для операцій, віднесених до категорії процентного ризику або до категорії кредитного ризику, установи повинні розраховувати скориговану умовну суму як добуток умовної суми деривативного контракту і наглядового коефіцієнта дюрації, що розраховується таким чином:

де:

наглядова ставка дисконтування; R = 5%;

період між датою початку операції та датою звітування, що виражається в роках з використанням відповідного методу визначення робочих днів;

період між датою завершення операції та датою звітування, що виражається в роках з використанням відповідного методу визначення робочих днів; OneBusinessYear = один рік, виражений у робочих днях з використанням відповідного методу визначення робочих днів.

Датою початку операції є найраніша дата, у яку фіксують або обмінюються принаймні договірним платежем за операцією на користь або з боку установи, за винятком платежів, пов'язаних з обміном забезпеченням за маржинальною угодою. Якщо за операцією вже фіксувалися або здійснювалися платежі у дату звітування, дата початку операції дорівнює 0.

Якщо операція передбачає одну або більше договірних майбутніх дат, у які установа або контрагент може вирішити припинити операцію до настання договірного строку погашення, дата початку операції дорівнює найранішій з таких дат:

(i) дата або найраніша з кількох майбутніх дат, у які установа або контрагент може вирішити припинити операцію до настання договірного строку погашення;

(ii) дата, у яку починається фіксування або здійснення платежів за операцією, за винятком платежів, пов'язаних з обміном забезпеченням за маржинальною угодою.

Якщо базисним інструментом операції є фінансовий інструмент, що може призводити до виникнення договірних зобов'язань на додаток до зобов'язань за операцією, дату початку операції визначають на основі найранішої дати, у яку починається фіксування або здійснення платежів за базисним інструментом.

Датою завершення операції є остання дата, у яку установою здійснюється або може бути здійснений обмін договірним платежем за операцією.

Якщо базисним інструментом операції є фінансовий інструмент, що може призводити до виникнення договірних зобов'язань на додаток до зобов'язань за операцією, дату завершення операції визначають на основі останнього договірного платежу за базисним інструментом операції.

Якщо операція структурована на здійснення розрахунків за непогашеною експозицією у визначені дати платежу, а умови оновлюють таким чином, що ринкова вартість операції дорівнює нулю в такі визначені дати, розрахунки за непогашеною експозицією у такі визначені дати вважаються договірним платежем за тією самою операцією;

(b) для операцій, віднесених до категорії валютного ризику, установи повинні розраховувати скориговану умовну суму таким чином:

(i) якщо операція включає одну платіжну частину, скоригованою умовною сумою є умовна сума деривативного контракту;

(ii) якщо операція включає дві платіжні частини і умовна сума однієї платіжної частини деномінована у звітній валюті установи, скоригованою умовною сумою є умовна сума іншої платіжної частини;

(iii) якщо операція включає дві платіжні частини і умовна сума кожної платіжної частини деномінована у валюті, іншій ніж звітна валюта установи, скоригованою умовною сумою є найбільша з умовних сум двох платіжних частин після конвертації таких сум у звітну валюту установи за чинним спотовим обмінним курсом;

(c) для операцій, віднесених до категорії ризику власного капіталу або до категорії товарного ризику, установи повинні розраховувати скориговану умовну суму як добуток ринкової ціни однієї одиниці базисного інструмента операції та кількості одиниць базисного інструмента операції;

якщо операція, віднесена до категорії ризику власного капіталу або до категорії товарного ризику, виражена в договірному порядку як умовна сума, установи повинні використовувати умовну суму операції, а не кількість одиниць базисного інструмента, у якості скоригованої умовної суми;

(d) для операцій, віднесених до іншої категорії ризику, установи повинні розраховувати скориговану умовну суму на основі найбільш відповідного методу з-поміж методів, визначених у пунктах (a), (b) та (c), залежно від характеру та характеристик базисного інструмента операції.

2. Установи повинні визначати умовну суму або кількість одиниць базисного інструмента для цілей розрахування скоригованої умовної суми операції, зазначеної в параграфі 1, таким чином:

(a) якщо умовна сума або кількість одиниць базисного інструмента операції не фіксована до настання договірного строку погашення:

(i) для детерміністських умовних сум і кількостей одиниць базисного інструмента умовною сумою є середньозважене значення всіх детерміністських значень умовних сум або кількості одиниць базисного інструмента, залежно від випадку, до настання договірного строку погашення операції, де вагові коефіцієнти є пропорцією часового періоду, протягом якого застосовується кожне значення умовної суми;

(ii) для стохастичних умовних сум і кількостей одиниць базисного інструмента умовною сумою є сума, визначена шляхом фіксування поточної ринкової вартості у формулі для розрахування майбутньої ринкової вартості;

(b) для контрактів із кількома обмінами умовною сумою умовну суму множать на кількість залишкових платежів, які повинні бути здійснені згідно з контрактами;

(c) для контрактів, які передбачають множення грошових потоків за виплатами або множення базисних інструментів деривативного контракту, умовна сума коригується установою для врахування впливу множення на структуру ризиків за такими контрактами.

3. Установи повинні конвертувати скориговану умовну суму операції у свою звітну валюту за чинним спотовим обмінним курсом, якщо скоригована умовна розраховується згідно із цією статтею на основі договірної умовної суми або ринкової ціни кількості одиниць базисного інструмента, які деноміновані в іншій валюті.

Стаття 279c — Коефіцієнт строку погашення

1. Установи повинні розраховувати коефіцієнт строку погашення таким чином:

(a) для операцій, включених до груп неттінгу, зазначених у статті 275(1), установи повинні використовувати таку формулу:

де:

коефіцієнт строку погашення;

залишковий строк погашення операції, що дорівнює періоду часу, необхідному для припинення всіх договірних зобов'язань за операцією; з такою метою будь-яка варіативність деривативного контракту вважається договірним зобов'язанням; залишковий строк погашення виражається в роках із використанням відповідного методу визначення робочих днів;

якщо операція включає інший деривативний контракт в якості базисного інструмента, що може призвести до виникнення додаткових договірних зобов'язань до договірних зобов'язань за операцією, залишковий строк погашення операції дорівнює періоду часу, необхідному для припинення всіх договірних зобов'язань за базисним інструментом;

якщо операція структурована на здійснення розрахунків за непогашеною експозицією у визначені дати платежу, а умови оновлюють таким чином, що ринкова вартість операції дорівнює нулю в такі визначені дати, залишковий строк погашення операції дорівнює часу до дати наступного оновлення; та

OneBusinessYear

один рік, виражений у робочих днях з використанням відповідного методу визначення робочих днів;

(b) для операцій, включених до груп неттінгу, зазначених у статті 275(2) і (3), коефіцієнт строку погашення визначається як:

де:

коефіцієнт строку погашення;

MPOR

маржинальний період ризику групи неттінгу, визначений згідно зі статтею 285(2)-(5); та

OneBusinessYear

один рік, виражений у робочих днях із використанням відповідного методу визначення робочих днів.

При визначенні маржинального періоду ризику для операцій між клієнтом і учасником клірингу установа, що діє як клієнт або як учасник клірингу, повинна замінити мінімальний період, визначений у пункті (b) статті 285(2), на п'ять робочих днів.

2. Для цілей параграфа 1 залишковий строк погашення дорівнює періоду часу до дати наступного оновлення для операцій, які структуровані на здійснення розрахунків за непогашеною експозицією у визначені дати платежу і умови яких оновлюють таким чином, що ринкова вартість контракту дорівнює нулю в такі визначені дати платежу.

Стаття 280 — Наглядовий коефіцієнт фактора групи хеджування

Для цілей розрахування надбавки для групи хеджування, зазначеної у статтях 280a-280f, наглядовий коефіцієнт фактора групи хеджування «є» визначається таким чином:

є =

1 для груп хеджування, створених відповідно до статті 277a(1)

5 для груп хеджування, створених відповідно до пункту (a) статті 277a(2)

0,5 для груп хеджування, створених відповідно до пункту (b) статті 277a(2)

Стаття 280a — Надбавка для категорії процентного ризику

1. Для цілей статті 278 установи повинні розраховувати надбавку для категорії процентного ризику для певної групи неттінгу таким чином:

де:

AddOnIR

надбавка для категорії процентного ризику;

індекс, який позначає усі групи хеджування процентного ризику, створені згідно з пунктом (a) статті 277a(1) та згідно зі статтею 277a(2) для групи неттінгу; та

надбавка для категорії процентного ризику для групи хеджування j, розрахована згідно з параграфом 2.

2. Установи повинні розраховувати надбавку для категорії процентного ризику для групи хеджування j таким чином:

де:

єj

наглядовий коефіцієнт фактора для групи хеджування j, визначений згідно із застосовним значенням, вказаним у статті 280;

SFIR

наглядовий коефіцієнт для категорії процентного ризику зі значенням, що дорівнює 0,5%; та

ефективна умовна сума групи хеджування j, розрахована згідно з параграфом 3.

3. Для цілей розрахування ефективної умовної суми групи хеджування j установи повинні спершу віднести кожну операцію у групі хеджування до відповідної групи в таблиці 2. Це здійснюється на основі дати завершення кожної операції, як визначено згідно з пунктом (a) статті 279b(1):

Таблиця 2

Група

Дата завершення (у роках)

> 0 та <= 1

> 1 та <= 5

> 5

Установи потім розраховують ефективну умовну суму групи хеджування j за такою формулою:

де:

ефективна умовна сума групи хеджування j; та

Dj,k

ефективна умовна сума групи k у групі хеджування j, розрахована таким чином:

де:

індекс, що позначає ризик-позицію.

Стаття 280b — Надбавка для категорії валютного ризику

1. Для цілей статті 278 установи повинні розраховувати надбавку для категорії валютного ризику для певної групи неттінгу таким чином:

де:

AddOnFX

надбавка для категорії валютного ризику;

індекс, який позначає групи хеджування валютного ризику, створені згідно з пунктом (b) статті 277a(1) та згідно зі статтею 277a(2) для групи неттінгу; та

надбавка для категорії валютного ризику для групи хеджування j, розрахована згідно з параграфом 2.

2. Установи повинні розраховувати надбавку для категорії валютного ризику для групи хеджування j таким чином:

де:

єj

наглядовий коефіцієнт фактора для групи хеджування j, визначений згідно зі статтею 280;

SFFX

наглядовий коефіцієнт для категорії валютного ризику зі значенням, що дорівнює 4%; та

ефективна умовна сума групи хеджування j, розрахована таким чином:

де:

індекс, що позначає ризик-позицію.

Стаття 280c — Надбавка для категорії кредитного ризику

1. Для цілей параграфа 2 установи повинні створити відповідних кредитних референтних суб'єктів для групи неттінгу згідно з такими положеннями:

(a) для кожного емітента референтного боргового інструмента, що є базисним інструментом однойменної операції, віднесеної до категорії кредитного ризику, повинен існувати один кредитний референтний суб'єкт; однойменні операції відносять до одного кредитного референтного суб'єкта, тільки якщо базисний референтний борговий інструмент таких операцій випущений тим самим емітентом;

(b) для кожної групи референтних боргових інструментів або однойменних кредитних деривативів, що є базисними інструментами багатойменної операції, віднесеної до категорії кредитного ризику, повинен існувати один кредитний референтний суб'єкт; багатойменні операції відносять до одного кредитного референтного суб'єкта, тільки якщо група базисних референтних боргових інструментів або однойменні кредитні деривативи таких операцій мають ті самі складові.

2. Для цілей статті 278 установи повинні розраховувати надбавку для категорії кредитного ризику для певної групи неттінгу таким чином:

де:

AddOnCredit

надбавка для категорії кредитного ризику;

індекс, який позначає усі групи хеджування кредитного ризику, створені згідно з пунктом (c) статті 277a(1) та згідно зі статтею 277a(2) для групи неттінгу; та

надбавка для категорії кредитного ризику для групи хеджування j, розрахована згідно з параграфом 3.

3. Установи повинні розраховувати надбавку для категорії кредитного ризику для групи хеджування j таким чином:

де:

надбавка для категорії кредитного ризику для групи хеджування j;

єj

наглядовий коефіцієнт фактора для групи хеджування j, визначений згідно зі статтею 280;

індекс, який позначає кредитних референтних суб'єктів групи неттінгу, створених згідно з параграфом 1;

коефіцієнт кореляції для кредитного референтного суб'єкта k; якщо кредитний референтний суб'єкт k був створений згідно з пунктом (a) параграфа 1,

, якщо кредитний референтний суб'єкт k був створений згідно з пунктом (b) параграфа 1,

; та

AddOn(Entityk)

надбавка для кредитного референтного суб'єкта k, визначена згідно з параграфом 4.

4. Установи повинні розраховувати надбавку для кредитного референтного суб'єкта k таким чином:

де:

ефективна умовна сума кредитного референтного суб'єкта k, розрахована таким чином:

де:

індекс, що позначає ризик-позицію; та

наглядовий коефіцієнт, застосовний до кредитного референтного суб'єкта k і розрахований згідно з параграфом 5.

5. Установи повинні розраховувати наглядовий коефіцієнт, застосовний до кредитного референтного суб'єкта k, таким чином:

(a) для кредитного референтного суб'єкта k, створеного згідно з пунктом (a) параграфа 1,

повинен бути віднесений до одного із шести наглядових коефіцієнтів, визначених у таблиці 3 цього параграфа, на основі зовнішньої кредитної оцінки призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання для відповідного окремого емітента; для окремого емітента, для якого не доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання:

(i) установа, яка застосовує підхід, зазначений у главі 3, повинна встановити внутрішній рейтинг окремого емітента на рівні однієї із зовнішніх кредитних оцінок;

(ii) установа, яка застосовує підхід, зазначений у главі 2, повинна присвоїти

такому кредитному референтному суб'єкту; однак, якщо установа застосовує статтю 128 для зважування на ризик експозицій до кредитного ризику контрагента такого окремого емітента,

має бути присвоєно такому кредитному референтному суб'єкту;

(b) для кредитного референтного суб'єкта k, створеного згідно з пунктом (b) параграфа 1,

(i) якщо ризик-позиція l, присвоєна кредитному референтному суб'єкту k, є кредитним індексом, включеним до лістингу на визнаній біржі,

повинен бути віднесений до одного із двох наглядових коефіцієнтів, визначених у таблиці 4 цього параграфа, на основі кредитної якості більшості окремих складових;

(ii) якщо ризик-позиція l, присвоєна кредитному референтному суб'єкту k, не зазначена в пункті (i) цього пункту,

має бути середньозваженим значенням наглядових коефіцієнтів, присвоєних кожній складовій згідно з методом, визначеним у пункті (a), де вагові коефіцієнти визначаються на основі пропорції умовної суми складових у такій позиції.

Таблиця 3

Рівень кредитної якості

Наглядовий коефіцієнт для однойменних операцій

0,38%

0,42%

0,54%

1,06%

1,6%

6,0%

Таблиця 4

Переважна кредитна якість

Наглядовий коефіцієнт для котируваних індексів

Інвестиційний клас

0,38%

Спекулятивний клас

1,06%

Стаття 280d — Надбавка для категорії ризику власного капіталу

1. Для цілей параграфа 2 установи повинні створити відповідних референтних суб'єктів власного капіталу для групи неттінгу згідно з такими положеннями:

(a) для кожного емітента референтного інструмента власного капіталу, що є базисним інструментом однойменної операції, віднесеної до категорії ризику власного капіталу, повинен існувати один референтний суб'єкт власного капіталу; однойменні операції відносять до одного референтного суб'єкта власного капіталу, тільки якщо базисний референтний інструмент власного капіталу таких операцій випущений тим самим емітентом;

(b) для кожної групи референтних інструментів власного капіталу або однойменних деривативів на інструменти власного капіталу, що є базисними інструментами багатойменної операції, віднесеної до категорії ризику власного капіталу, повинен існувати один референтний суб'єкт власного капіталу; багатойменні операції відносять до одного референтного суб'єкта власного капіталу, тільки якщо група базисних референтних інструментів власного капіталу або однойменні деривативи на інструменти власного капіталу таких операцій, залежно від випадку, мають ті самі складові.

2. Для цілей статті 278 установи повинні розраховувати надбавку для категорії ризику власного капіталу для певної групи неттінгу таким чином:

де:

AddOnEquity

надбавка для категорії ризику власного капіталу;

індекс, який позначає усі групи хеджування ризику власного капіталу, створені згідно з пунктом (d) статті 277a(1) та згідно зі статтею 277a(2) для групи неттінгу; та

надбавка для категорії ризику власного капіталу для групи хеджування j, розрахована згідно з параграфом 3.

3. Установи повинні розраховувати надбавку для категорії ризику власного капіталу для групи хеджування j таким чином:

де:

надбавка для категорії ризику власного капіталу для групи хеджування j;

єj

наглядовий коефіцієнт фактора для групи хеджування j, визначений згідно зі статтею 280;

індекс, який позначає референтних суб'єктів власного капіталу групи неттінгу, створених згідно з параграфом 1;

коефіцієнт кореляції для референтного суб'єкта власного капіталу k; якщо референтний суб'єкт власного капіталу k був створений згідно з пунктом (a) параграфа 1,

; якщо референтний суб'єкт власного капіталу k був створений згідно з пунктом (b) параграфа 1,

; та

AddOn(Entityk)

надбавка для референтного суб'єкта власного капіталу k, визначена згідно з параграфом 4.

4. Установи повинні розраховувати надбавку для референтного суб'єкта власного капіталу k таким чином:

де:

AddOn(Entityk)

надбавка для референтного суб'єкта власного капіталу k;

наглядовий коефіцієнт, застосовний до референтного суб'єкта власного капіталу k; якщо референтний суб'єкт власного капіталу k був створений згідно з пунктом (a) параграфа 1,

; якщо референтний суб'єкт власного капіталу k був створений згідно з пунктом (b) параграфа 1,

; та

ефективна умовна сума референтного суб'єкта власного капіталу k, розрахована таким чином:

де:

індекс, що позначає ризик-позицію.

Стаття 280e — Надбавка для категорії товарного ризику

1. Для цілей статті 278 установи повинні розраховувати надбавку для категорії товарного ризику для певної групи неттінгу таким чином:

де:

AddOnCom

надбавка для категорії товарного ризику;

індекс, який позначає групи хеджування товарного ризику, створені згідно з пунктом (e) статті 277a(1) та згідно зі статтею 277a(2) для групи неттінгу; та

надбавка для категорії товарного ризику для групи хеджування j, розрахована згідно з параграфом 4.

2. Для цілей розрахування надбавки для категорії товарного ризику для групи хеджування товарів у певній групі неттінгу згідно з параграфом 4 установи повинні створити відповідні референтні типи товарів для кожної групи хеджування. Операції з товарними деривативами відносять до одного референтного типу товарів, тільки якщо базисний товарний інструмент таких операцій має аналогічний характер, незалежно від місця постачання та якості товарного інструмента.

3. Як відступ від параграфа 2, компетентні органи можуть вимагати, щоб установа, яка значною мірою піддається базисному ризику за різними позиціями, що мають аналогічний характер, як зазначено в параграфі 2, створили референтні типи товарів для таких позицій із використанням більшої кількості характеристик, а не тільки характеру базисного товарного інструмента. У такому випадку операції з товарними деривативами відносять до одного референтного типу товарів, тільки якщо вони мають такі характеристики.

4. Установи повинні розраховувати надбавку для категорії товарного ризику для групи хеджування j таким чином:

де:

надбавка для категорії товарного ризику для групи хеджування j;

єj

наглядовий коефіцієнт фактора для групи хеджування j, визначений згідно зі статтею 280;

коефіцієнт кореляції для категорії товарного ризику, значення якого дорівнює 40%;

індекс, який позначає референтні типи товарів у групі неттінгу, створені згідно з параграфом 2; та

надбавка для референтного типу товарів k, розрахована згідно з параграфом 5.

5. Установи повинні розраховувати надбавку для референтного типу товарів k таким чином:

де:

надбавка для референтного типу товарів k;

наглядовий коефіцієнт, застосовний до референтного типу товарів k;

якщо референтний тип товарів k відповідає операціям, віднесеним до групи хеджування, зазначеної в пункті (e) статті 277a(1), за винятком операцій які стосуються електроенергії,; для операцій, які стосуються електроенергії,; та

ефективна умовна сума референтного типу товарів k, розрахована таким чином:

де:

індекс, що позначає ризик-позицію.

Стаття 280f — Надбавка для інших категорій ризику

1. Для цілей статті 278 установи повинні розраховувати надбавку для інших категорій ризику для певної групи неттінгу таким чином:

де:

AddOnOther

надбавка для інших категорій ризику;

єj

індекс, який позначає групи хеджування інших ризиків, створені згідно з пунктом (f) статті 277a(1) та згідно зі статтею 277a(2) для групи неттінгу; та

надбавка для інших категорій ризику для групи хеджування j, розрахована згідно з параграфом 2.

2. Установи повинні розраховувати надбавку для інших категорій ризику для групи хеджування j таким чином:

де:

надбавка для інших категорій ризику для групи хеджування j;

єj

наглядовий коефіцієнт фактора для групи хеджування j, визначений згідно зі статтею 280; та

SFOther

наглядовий коефіцієнт для іншої категорії ризику зі значенням, що дорівнює 8%;

ефективна умовна сума групи хеджування j, розрахована таким чином:

де:

індекс, що позначає ризик-позицію.

Секція 4

Спрощений стандартизований підхід до кредитного ризику контрагента

Стаття 281 — Розрахування вартості експозиції

1. Установи повинні розраховувати єдину вартість експозиції на рівні групи неттінгу згідно із секцією 3 з дотриманням параграфа 2 цієї статті.

2. Вартість експозиції групи неттінгу розраховують згідно з такими вимогами:

(a) установи не повинні застосовувати підхід, зазначений у статті 274(6);

(b) як відступ від статті 275(1), для груп неттінгу, які не зазначені у статті 275(2), установи повинні розраховувати вартість заміщення за такою формулою:

RC = max{CMV, 0}

де:

вартість заміщення; та

CMV

поточна ринкова вартість.

(c) як відступ від статті 275(2)цього Регламенту, для груп неттінгу операцій: якими торгують на визнаній біржі; які підлягають централізованому клірингу центральним контрагентом, авторизованим згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 або визнаним згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту; або для яких здійснюється двосторонній обмін забезпеченням із контрагентом згідно зі статтею 11 Регламенту (ЄС) № 648/2012, установи повинні розраховувати вартість заміщення за такою формулою:

RC = TH + MTA

де:

вартість заміщення;

MTA

мінімальна сума переказу, що застосовується до групи неттінгу згідно з маржинальною угодою;

(d) як відступ від статті 275(3), для кількох груп неттінгу, які підпадають під дію маржинальної угоди, установи повинні розраховувати вартість заміщення як суму вартості заміщення кожної окремої групи неттінгу, розраховану згідно з параграфом 1 так, ніби вони не піддавалися маржуванню;

(e) усі групи неттінгу повинні бути створені згідно зі статтею 277a(1);

(f) установи повинні встановити на 1 значення множника у формулі, що використовується для розрахування потенційної майбутньої експозиції у статті 278(1), таким чином:

де:

PFE

потенційна майбутня експозиція; та

AddOn(a)

надбавка для категорії ризику а;

(g) як відступ від статті 279a(1), для всіх операцій установи повинні розраховувати наглядовий коефіцієнт дельта таким чином:

δ =

1, якщо операція є довгою позицією за основним фактором ризику

1, якщо операція є короткою позицією за основним фактором ризику

де:

наглядовий коефіцієнт дельта;

(h) формула, зазначена у пункті (a) статті 279b(1), що використовується для розрахування наглядового коефіцієнта дюрації, має такий вигляд:

наглядовий коефіцієнт дюрації = E - S

де:

період між датою завершення операції та датою звітування; та

період між датою початку операції та датою звітування;

(i) коефіцієнт строку погашення, зазначений у статті 279c(1), розраховується таким чином:

(i) для операцій, включених до груп неттінгу, зазначених у статті 275(1), MF = 1;

(ii) для операцій, включених до груп неттінгу, зазначених у статті 275(2) та (3), MF= 0,42;

(j) формула, зазначена у статті 280a(3), що використовується для розрахування ефективної умовної вартості групи хеджування j, має такий вигляд:

де:

ефективна умовна сума групи хеджування j; та

Dj,k

ефективна умовна сума групи k у групі хеджування j;

(k) формула, зазначена у статті 280с(3), що використовується для розрахування надбавки для категорії кредитного ризику для групи хеджування j, має такий вигляд:

де:

надбавка для категорії кредитного ризику для групи хеджування j; та

AddOn(Entityk)

надбавка для кредитного референтного суб'єкта k;

(l) формула, зазначена у статті 280d(3), що використовується для розрахування надбавки для категорії ризику власного капіталу для групи хеджування j, має такий вигляд:

де:

надбавка для категорії ризику власного капіталу для групи хеджування j; та

AddOn(Entityk)

надбавка для кредитного референтного суб'єкта k;

(m) формула, зазначена у статті 280е(4), що використовується для розрахування надбавки для категорії товарного ризику для групи хеджування j, має такий вигляд:

де:

надбавка для категорії товарного ризику для групи хеджування j; та

надбавка для референтного типу товарів k.

Секція 5

Метод початкової експозиції

Стаття 282 — Розрахування вартості експозиції

1. Установи можуть розрахувати єдину вартість експозиції для всіх операцій, які охоплюються угодою про договірний неттінг, у разі виконання всіх умов, визначених у статті 274(1). В іншому випадку установи повинні розраховувати вартість експозиції окремо для кожної операції, яка повинна вважатися окремою групою неттінгу.

2. Вартість експозиції групи неттінгу або операції є добутком 1,4 та суми поточної вартості заміщення і потенційної майбутньої експозиції.

3. Поточна вартість заміщення, зазначена в параграфі 2, розраховується таким чином:

(a) для груп неттінгу операцій: якими торгують на визнаній біржі; які підлягають централізованому клірингу центральним контрагентом, авторизованим згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 або визнаним згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту; або для яких здійснюється двосторонній обмін забезпеченням із контрагентом згідно зі статтею 11 Регламенту (ЄС) № 648/2012, установи повинні використовувати таку формулу:

RC = TH + MTA

де:

вартість заміщення;

MTA

мінімальна сума переказу, що застосовується до групи неттінгу згідно з маржинальною угодою;

(b) для всіх інших груп неттінгу або окремих операцій установи повинні використовувати таку формулу:

RC = max{CMV, 0}

де:

вартість заміщення; та

CMV

поточна ринкова вартість.

Для розрахування поточної вартості заміщення установи повинні принаймні щомісячно оновлювати поточну ринкову вартість.

4. Установи повинні розраховувати потенційну майбутню експозицію, зазначену в параграфі 2, таким чином:

(a) потенційна майбутня експозиція групи неттінгу є сумою потенційної майбутньої експозиції всіх операцій, включених у групу неттінгу, розрахованої згідно з пунктом (b);

(b) потенційна майбутня експозиція окремої операції є умовною сумою, помноженою на:

(i) добуток 0,5% і залишкового строку погашення операції, вираженого в роках, для процентних деривативних контрактів;

(ii) добуток 6% і залишкового строку погашення операції, вираженого в роках, для кредитних деривативних контрактів;

(iii) 4% для валютних деривативів;

(iv) 18% для деривативів на золото та товарних деривативів, інших ніж деривативи на електроенергію;

(v) 40% для деривативів на електроенергію;

(vi) 32% для деривативів на інструменти власного капіталу;

(c) умовна сума, зазначена в пункті (b) цього параграфа, визначається згідно зі статтею 279b(2) і (3) для всіх деривативів, вказаних у зазначеному пункті; крім того, умовна сума деривативів, вказаних у пунктах (b)(iii)-(b)(vi) цього параграфа, визначається згідно з пунктами (b) і (c) статті 279b(1);

(d) потенційну майбутню експозицію груп неттінгу, зазначених у пункті (a) параграфа 3, множать на 0,42.

Для розрахування потенційної експозиції за процентними деривативами та кредитними деривативами згідно з пунктами b(i) та (b)(ii), установа може вирішити використовувати початковий строк погашення замість залишкового строку погашення контрактів.

Секція 6

Метод на основі внутрішніх моделей

Стаття 283 — Дозвіл на застосування методу на основі внутрішніх моделей

1. За умови, що компетентні органи переконані в тому, що установа виконує вимогу в параграфі 2, вони надають такій установі дозвіл на застосування методу на основі внутрішніх моделей (IMM) для розрахування вартості експозиції для будь-якої із зазначених нижче операцій:

(a) операції у статті 273(2)(a);

(b) операції у статті 273(2)(b), (c) і (d);

Якщо установа отримала дозвіл на використання методу на основі внутрішніх моделей для розрахування вартості експозиції для будь-якої з операцій, зазначених у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, вона також може використовувати метод на основі внутрішніх моделей для операцій у статті 273(2)(e).

Незважаючи на третій підпараграф статті 273(1), установа може не застосовувати цей метод до експозицій, які не є істотними за розміром і ризиком. У такому випадку установа повинна застосовувати один із методів, визначених у секціях 3-5, до таких експозицій, якщо виконуються відповідні вимоги щодо кожного з підходів.

2. Компетентні органи надають установам дозвіл на використання методу на основі внутрішніх моделей для обчислень, зазначених у параграфі 1, тільки якщо установа продемонструвала свою відповідність вимогам, визначеним у цій секції, а компетентні органи перевірили, що системи управління кредитним ризиком контрагента, які підтримуються установою, є надійними та впроваджені належним чином.

3. Компетентні органи можуть дозволити установам протягом обмеженого періоду послідовно впровадити метод на основі внутрішніх моделей для різних типів операцій Протягом такого періоду послідовного впровадження установи можуть використовувати методи, визначені в секції 3 або в секції 5, для типу операцій, для якого вони не використовують метод на основі внутрішніх моделей.

4. Для всіх операцій з позабіржовими деривативами та операцій з тривалим строком розрахунків, для яких установа не отримала дозволу, згідно із параграфом 1, на використання методу на основі внутрішніх моделей, установа повинна використовувати методи, визначені в секції 3. Такі методи можуть використовуватися в комбінації на постійній основі в рамках групи.

5. Установа, якій дозволено використовувати метод на основі внутрішніх моделей відповідно до параграфа 1, не повинна повертатися до використання методів, визначених у секції 3 або в секції 5, крім випадків, коли їй це дозволено компетентним органом. Компетентні органи надають такий дозвіл, якщо установа доведе наявність поважних причин.

6. Якщо установа перестає виконувати вимоги, зазначені у цій секції, вона повинна повідомити компетентний орган та здійснити одну з таких дій:

(a) надати компетентному органу план своєчасного відновлення відповідності;

(b) продемонструвати компетентному органу, що вплив невідповідності не є істотним.

Стаття 284 — Вартість експозиції

1. Якщо установі надано дозвіл, відповідно до статті 283(1), на використання методу на основі внутрішніх моделей для розрахування вартості експозиції за деякими або всіма операціями, зазначеними у вказаному параграфі, вона повинна визначати вартість експозиції за такими операціями та рівні групи неттінгу.

Модель, яку установа використовує із цією метою, повинна:

(a) визначати прогнозний розподіл змін ринкової вартості групи неттінгу в результаті спільних змін різних ринкових змінних, таких як процентні ставки, обмінні курси;

(b) розраховувати вартість експозиції для групи неттінгу станом на кожну з дат у майбутньому на основі спільних змін ринкових змінних.

2. Щоб модель охоплювала вплив маржування, модель вартості забезпечення повинна відповідати кількісним, якісним вимогам і вимогам щодо даних для методу на основі внутрішніх моделей згідно із цією секцією, і установа може включити у прогнозні розподіли змін ринкової вартості групи неттінгу тільки прийнятне фінансове забезпечення, як зазначено у статтях 197, 198 і в пунктах (c) і (d) статті 299(2).

3. Вимога до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента щодо за експозиціями до кредитного ризику контрагента, до яких установа застосовує метод на основі внутрішніх моделей, є більшою з таких значень:

(a) вимога до власних коштів для таких експозицій, розрахована на основі ефективної EPE з використанням поточних ринкових даних;

(b) вимога до власних коштів для таких експозицій, розрахована на основі ефективної EPE з використанням єдиного послідовного стресового калібрування для всіх експозицій до кредитного ризику контрагента, до яких вони застосовують метод на основі внутрішніх моделей.

4. Окрім як для контрагентів, ідентифікованих як такі, що мають специфічний ризик втрати напрямку, які підпадають під дію статті 291(4) і (5), установи повинні розраховувати вартість експозиції як добуток коефіцієнта альфа (α) і ефективної EPE таким чином:

Вартість експозиції = α · ефективна EPE

де:

1,4, крім випадків, коли компетентні органи вимагають застосовувати вищий коефіцієнт α або дозволяють установам використовувати власні оцінки згідно з параграфом 9;

ефективна ЕРЕ розраховується шляхом оцінювання очікуваної експозиції (EEt) як середньої експозиції станом на майбутню дату t, де середнє значення береться з-поміж можливих майбутніх значень відповідних факторів ринкового ризику.

Модель повинна оцінювати очікувану експозицію для ряду майбутніх дат t1, t2, t3 тощо.

5. Ефективна очікувана експозиція повинна розраховуватися рекурсивно як:

де:

поточна дата позначається як t0;

Ефективна EEt0 дорівнює поточній експозиції.

6. Ефективна EPE є середньою ефективною очікуваною експозицією протягом першого року майбутньої експозиції. Якщо строк погашення усіх контрактів у групі неттінгу менший за один рік, EPE є середньою очікуваною експозицією до погашення всіх контрактів у групі неттінгу. Ефективна EPE повинна розраховуватися як середньозважена ефективна очікувана експозиція:

де вагові коефіцієнти

дають змогу розраховувати майбутню експозицію станом на дати, які настають через нерівномірні проміжки часу.

7. Установи повинні розраховувати очікувану експозицію або максимальну експозицію на основі розподілу експозицій, що враховує можливість ненормального розподілу експозицій.

8. Установа може використовувати величину розподілу, розраховану за допомогою методу на основі внутрішніх моделей, що є більш консервативною порівняно з коефіцієнтом α, помноженим на ефективну EPE, як розраховано згідно з формулою в параграфі 4 для кожного контрагента.

9. Незважаючи на параграф 4, компетентні органи можуть дозволити установам використовувати власні оцінки коефіцієнта альфа, де:

(a) коефіцієнт альфа повинен дорівнювати співвідношенню внутрішнього капіталу, отриманого в результаті повної симуляції експозиції до кредитного ризику контрагента для контрагентів (чисельник), і внутрішнього капіталу на основі очікуваної додатної експозиції (знаменник);

(b) у знаменнику очікувана додатна експозиція повинна використовуватися так, ніби вона є фіксованою несплаченою сумою.

У разі оцінювання згідно із цим параграфом коефіцієнт альфа повинен бути не нижчим за 1,2.

10. Для цілей оцінювання коефіцієнта альфа згідно з параграфом 9 установа повинна забезпечити, щоб чисельник і знаменник розраховувалися у спосіб, що відповідає методології моделювання, специфікаціям параметрів і складу портфеля. Підхід, який використовується для оцінювання коефіцієнта альфа, повинен ґрунтуватися на підході на основі внутрішнього капіталу установи, бути належним чином документованим і підлягати незалежній валідації. Крім того, установа повинна переглядати свої оцінки коефіцієнта альфа принаймні щоквартально та частіше, якщо склад портфеля змінюється із часом. Установа повинна також оцінювати ризик моделі.

11. Установа повинна довести компетентним органам, що її внутрішні оцінки коефіцієнта альфа охоплюють у чисельнику істотні джерела залежності розподілу ринкової вартості операцій або портфеля операцій із різними контрагентами. Внутрішні оцінки коефіцієнта альфа повинні враховувати структурованість портфелів.

12. При здійсненні нагляду за використанням оцінок згідно з параграфом 9 компетентні органи повинні брати до уваги значну варіацію оцінок коефіцієнта альфа, що виникає через можливість неточної специфікації в моделях, які використовуються для чисельника, особливо в разі існування випуклості.

13. У відповідних випадках волатильність і кореляції факторів ринкового ризику, які використовуються при спільному моделюванні ринкового та кредитного ризиків, повинні обумовлюватися фактором кредитного ризику для відображення потенційного зростання волатильності або кореляції в період економічного спаду.

Стаття 285 — Вартість експозиції для груп неттінгу, які підпадають під дію маржинальної угоди

1. Якщо група неттінгу підпадає під дію маржинальної угоди та підлягає щоденному оцінюванню за ринковою вартістю, установа повинна розраховувати ефективну EPE, як визначено в цьому параграфі. Якщо модель охоплює вплив маржування при оцінюванні очікуваної експозиції, установа може, за наявності дозволу компетентного органу, прямо використовувати величину очікуваної експозиції, отриману за допомогою моделі, у формулі у статті 284(5). Компетентні органи надають такий дозвіл, тільки якщо вони перевірять, що модель належним чином охоплює вплив маржування при оцінюванні очікуваної експозиції. Установа, яка не отримала такий дозвіл, повинна використовувати одну із зазначених нижче величин ефективної EPE:

(a) ефективну ЕРЕ, розраховану без урахування будь-якого забезпечення, отриманого або наданого у формі маржі, плюс будь-яке забезпечення, яке було надане контрагенту, незалежно від процесу щоденного оцінювання та маржування або поточної експозиції;

(b) Ефективну EPE, розраховану як потенційне збільшення експозиції за маржинальний період ризику, плюс більше з таких значень:

(i) поточна експозиція, включно з усім отриманим або наданим забезпеченням, іншим ніж забезпечення, щодо якого пред'явлені вимоги або яке є предметом спору;

(ii) найбільша поточна експозиція, включно із забезпеченням згідно з маржинальною угодою, що не призведе до пред'явлення вимог щодо забезпечення. Така сума повинна відображати усі застосовні порогові значення, мінімальні суми переказу, незалежні суми та початкові маржі згідно з маржинальною угодою.

Для цілей пункту (b) установи повинні розраховувати надбавки як очікувану додатну зміну поточної ринкової вартості операцій протягом маржинального періоду ризику. Зміни вартості забезпечення повинні бути відображені з використанням підходу наглядових корекцій на волатильність згідно із секцією 4 глави 4 або власних оцінок коригувань на волатильність за комплексним методом фінансового забезпечення, однак протягом маржинального періоду ризику не повинні припускатися жодні платежі в рахунок забезпечення. Маржинальний період ризику підпадає під дію мінімальних періодів, визначених у параграфах 2-5.

2. Для операцій, які підлягають щоденному повторному визначенню маржі та оцінюванню за поточною ринковою вартістю, маржинальний період ризику, який використовується для цілей моделювання вартості експозиції за наявності маржинальних угод, не повинен бути меншим за:

(a) 5 робочих днів для груп неттінгу, які включають тільки операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів та операції маржинального кредитування;

(b) 10 робочих днів для всіх інших груп неттінгу.

3. До пунктів (a) і (b) параграфа 2 застосовуються такі винятки:

(a) для всіх груп неттінгу, у яких кількість торговельних операцій в будь-який момент часу протягом кварталу перевищує 5000, маржинальний період ризику на наступний квартал не повинен бути меншим за 20 робочих днів. Цей виняток не застосовується до торговельних експозицій установи;

(b) для груп неттінгу, які містять одну або більше торговельних операцій з неліквідним забезпеченням або позабіржовий дериватив, який не може бути легко замінений, маржинальний період ризику не повинен бути меншим за 20 робочих днів.

Установа повинна вирішити, чи забезпечення є неліквідним або чи може позабіржовий дериватив бути легко замінений за стресових ринкових умов, що характеризуються відсутністю постійно працюючих ринків, на яких контрагент протягом двох або менше днів отримав би кілька цінових котирувань, які не впливають на ринкову ціну або є ціною, що відображає ринкову знижку (у випадку забезпечення) або премію (у випадку позабіржового деривативу).

Установа повинна встановити, чи торговельні операції або цінні папери, які вона утримує в якості забезпечення, концентровані в певного контрагента і чи установа зможе замінити такі торговельні операції або цінні папери, якщо такий контрагент різко піде з ринку.

4. Якщо установа брала участь у більше ніж двох спорах щодо маржинальних вимог стосовно певної групи неттінгу за попередні два квартали, які тривали довше, ніж застосовний маржинальний період ризику згідно з параграфами 2 і 3, установа повинна використовувати маржинальний період ризику, що принаймні удвічі довший за період, вказаний у параграфах 2 і 3, для такої групи неттінгу протягом наступних двох кварталів.

5. Для потворного визначення маржі з періодичністю N днів маржинальний період ризику повинен принаймні дорівнювати періоду, вказаному в параграфах 2 і 3, плюс N днів мінус один день. Тобто:

Маржинальний період ризику = F + N - 1

6. Якщо внутрішня модель враховує вплив маржування на зміни ринкової вартості групи неттінгу, установа повинна моделювати забезпечення, інше ніж грошові кошти в тій самій валюті, що й експозиція, спільно з експозицією при розрахуванні вартості експозиції для позабіржових деривативів і операцій фінансуванні з цінними паперами.

7. Якщо установа не здатна моделювати забезпечення спільно з експозицією, вона не повинна визнавати, при визначенні вартості експозиції за позабіржовими деривативами та операціями фінансування із цінними паперами, вплив забезпечення, іншого ніж грошові кошти в тій самій валюті, що й власне експозиція, крім випадків, коли вона використовує коригування на волатильність, які відповідають стандартам комплексного методу фінансового забезпечення із власними оцінками коригувань на волатильність або підходу наглядових корекцій на волатильність згідно з главою 4.

8. Установа, яка використовує метод на основі внутрішніх моделей не провина враховувати у своїх моделях вплив зниження вартості експозиції згідно з будь-яким положенням маржинальної угоди, що вимагає отримання забезпечення в разі погіршення кредитоспроможності контрагента.

Стаття 286 — Управління кредитним ризиком контрагента - політики, процеси та системи

1. Установа повинна створити та підтримувати систему управління кредитним ризиком контрагента, що включає:

(a) політики, методи та системи для забезпечення ідентифікації, вимірювання, управління, затвердження та внутрішнього звітування щодо кредитного ризику контрагента;

(b) процедури для забезпечення дотримання таких політик, процесів і систем.

Зазначені політики, процеси та системи повинні бути концептуально розумними, цілісно впроваджуватися та бути задокументованими. Документація повинна включати пояснення емпіричних методів, які використовуються для вимірювання кредитного ризику контрагента.

2. Система управління кредитним ризиком контрагента, що вимагається відповідно до параграфа 1, повинна враховувати ринковий ризик, ризик ліквідності, правовий і операційний ризики, пов'язані з кредитним ризиком контрагента. Зокрема, система повинен забезпечити дотримання установою таких принципів:

(a) вона не розпочинає ведення діяльності з контрагентом без оцінювання його кредитоспроможності;

(b) вона належним чином враховує кредитний ризик до та після розрахунків;

(c) вона здійснює максимально можливе комплексне управління такими ризиками на рівні контрагента шляхом агрегування експозицій до кредитного ризику контрагента з іншими кредитними експозиціями на рівні фірми.

3. Установа, яка використовує метод на основі внутрішніх моделей, повинна забезпечити, згідно з вимогами компетентного органу, врахування в її системі управління кредитним ризиком контрагента ризиків ліквідності, пов'язані з усіма зазначеними нижче вимогами:

(a) потенційні вхідні маржинальні вимоги в контексті обмінів варіаційною маржею або іншими типами маржі, такими як початкова або незалежна маржа, в умовах несприятливих ринкових потрясінь;

(b) потенційні вимоги щодо повернення надлишкового забезпечення, наданого контрагентами;

Установа повинна гарантувати, що характер і горизонт повторного використання забезпечення відповідає її потребам у ліквідності і не загрожує її здатності своєчасно надавати або повертати забезпечення.

4. Орган управління установи і вище керівництво повинні брати активну участь в управлінні кредитним ризиком контрагента і забезпечувати виділення достатніх ресурсів для цих цілей. Вище керівництво повинне отримувати інформацію про обмеження та припущення використовуваної моделі та вплив, який такі обмеження та припущення можуть мати на надійність результату, у рамках офіційного процесу. Вище керівництво також повинне володіти інформацією про невизначеність ринкового середовища та операційні проблеми, а також про те, яким чином вони відображені в моделі.

5. Щоденні звіти про експозиції установи до кредитного ризику контрагента, підготовлені згідно зі статтею 287(2)(b), повинні розглядатися на рівні керівництва, що має достатній ранг і повноваження для забезпечення зниження позицій, утримуваних окремими кредитними менеджерами або трейдерами, і зниження загальної експозиції установи до кредитного ризику контрагента.

6. Система управління кредитним ризиком контрагента установи, створена згідно з параграфом 1, повинна використовуватися в поєднанні з внутрішніми лімітами кредитування та лімітами торгівлі. Ліміти кредитування та торгівлі повинні бути пов'язані з моделлю вимірювання ризику установи у спосіб, який не змінюється із часом і який добре розуміють кредитні менеджери, трейдери та вище керівництво. Установа повинна мати офіційний процес звітування про порушення лімітів ризику перед відповідним рівнем управління.

7. Вимірювання установою кредитного ризику контрагента повинне включати вимірювання щоденного та внутрішньоденного використання кредитних ліній. Установа повинна визначати поточну експозицію з урахуванням та без урахування забезпечення. На рівні портфеля і контрагента установа повинна розраховувати і здійснювати моніторинг максимальної експозиції або потенційної майбутньої експозиції з довірчим інтервалом, вибраним установою. Установа повинна враховувати великі або концентровані позиції, зокрема, за групами пов'язаних контрагентів, за сектором і за ринком.

8. Установа повинна створити і підтримувати регулярну та жорстку програму стрес-тестування. Результати такого стрес-тестування повинні регулярно, принаймні щоквартально переглядатися вищим керівництвом і повинні бути відображені в політиках і лімітах кредитного ризику контрагента, встановлених органом управління або вищим керівництвом. Якщо стрес-тести виявляють особливу вразливість до певного набору обставин, установа повинна вжити оперативних заходів для управління такими ризиками.

Стаття 287 — Організаційні структури для управління кредитним ризиком контрагента

1. Установа, яка використовує метод на основі внутрішніх моделей повинна створити та підтримувати:

(a) відділ контролю ризиків, що відповідає параграфу 2;

(b) відділ управління забезпеченням, що відповідає параграфу 3.

2. Відділ контролю ризиків відповідає за розроблення та впровадження управління кредитним ризиком контрагента, включно з початковою та поточною валідацією моделі, і повинен виконувати такі функції та відповідати таким вимогам:

(a) він відповідає за розроблення та впровадження системи управління кредитним ризиком контрагента установи;

(b) він повинен готувати щоденні звіти про результати моделі вимірювання ризику установи і аналізувати такі результати. Аналіз повинен включати оцінку співвідношення між величинами вартості експозиції до кредитного ризику контрагента і лімітами торгівлі;

(c) він повинен контролювати цілісність вхідних даних і складати та англізувати звіти про результати моделі вимірювання ризику установи, включно з оцінкою співвідношення між ризик-експозицією та лімітами кредитування і торгівлі;

(d) він повинен бути незалежним від відділів, відповідальних за створення, поновлення або торгівлю експозиціями, і вільним від неналежного впливу;

(e) він має бути належним чином укомплектований персоналом;

(f) він повинен звітувати безпосередньо перед вищим керівництвом установи;

(g) його робота повинна бути тісно інтегрована у щоденний процес управління кредитним ризиком установи;

(h) результат його діяльності повинен бути невід'ємною частиною процесу планування, моніторингу і контролю профілю кредитного та загального ризику установи.

3. Відділ управління забезпеченнями повинен виконувати такі завдання та функції:

(a) розрахування та пред'явлення маржинальних вимог, врегулювання спорів щодо маржинальних вимог і точне звітування про незалежні суми, початкові маржі та варіаційні маржі на щоденній основі;

(b) здійснення контролю за цілісністю даних, які використовуються для пред'явлення маржинальних вимог, і забезпечення їх узгодженості та регулярного звірення з усіма відповідними джерелами даних у межах установи;

(c) відстеження обсягу повторного використання забезпечення та будь-якого змінення прав установи на або стосовно забезпечення, яке вона надає;

(d) звітування перед відповідним рівнем керівництва про типи повторно використаних активів забезпечення і умови такого повторного використання, у тому числі інструмент, кредитну якість і строк погашення;

(e) відстеження концентрації окремих типів активів забезпечення, прийнятих установою;

(f) надання вищому керівництву інформації про управління забезпеченням на регулярній основі, але не рідше ніж щоквартально, включаючи інформацію про тип отриманого та наданого забезпечення, розмір, строк і причини спорів щодо маржинальних вимог. У такій внутрішній звітності також повинні відображатися тенденції таких значень.

4. Вище керівництво повинне виділити достатні ресурси відділу управління забезпеченням, що вимагається згідно з параграфом 1(b), щоб забезпечення досягнення його системами належного рівня операційної ефективності, що вимірюється в розрізі своєчасності та точності маржинальних вимог установи, а також своєчасності реагування установи на маржинальні вимоги контрагентів. Вище керівництво повинне забезпечити укомплектування відділу достатньою кількістю персоналу для своєчасного опрацювання вимог і спорів навіть за умов серйозної кризи на ринку, а також щоб надати установі можливість обмежити кількість великих спорів, спричинених обсягами торгівлі.

Стаття 288 — Перегляд системи управління кредитним ризиком контрагента

Установа повинна регулярно здійснювати незалежний перегляд своєї системи управління кредитним ризиком контрагента в рамках процесу внутрішнього аудиту. Такий перегляд повинен охоплювати діяльність відділів контролю та управління забезпеченням, що вимагаються відповідно до статті 287, і повинен стосуватися щонайменше таких питань:

(a) належність документації системи та процесу управління кредитним ризиком контрагента, які вимагаються відповідно до статті 286;

(b) організація відділу контролю кредитного ризику контрагента, що вимагається у статті 287(1)(a);

(d) інтеграція величин кредитного ризику контрагента до щоденного управління ризиками;

(e) процес затвердження для моделей ризикового ціноутворення та систем оцінювання, які використовуються операційним і допоміжним персоналом;

(f) валідація будь-якої істотної зміни у процесі вимірювання кредитного ризику контрагента;

(g) обсяг кредитного ризику контрагента, що охоплюється моделлю вимірювання ризику;

(h) цілісність управлінської інформаційної системи;

(i) точність і повнота даних про кредитний ризик контрагента;

(j) точне відображення юридичних умов угод про забезпечення та неттінг у величинах вартості експозиції;

(k) підтвердження узгодженості, своєчасності та надійності джерел інформації, яка використовується у моделях, включаючи незалежність таких джерел інформації;

(l) точність і відповідність припущень волатильності та кореляції;

(m) точність обчислень, пов'язаних з оцінюванням і конверсією ризику;

(n) перевірка точності моделі шляхом частого тестування на історичних даних, як визначено в пунктах (b)-(e) статті 293(1);

(o) відповідність відділу контролю кредитного ризику контрагента і відділу управління забезпеченням відповідним регуляторним вимогам.

Стаття 289 — Перевірка використання

1. Установи повинні забезпечити, щоб розподіл експозицій, отриманий у результаті використання моделі для розрахування ефективної EPE, був тісно інтегрований у щоденний процес управління кредитним ризиком контрагента установи і щоб результати моделі враховувалися у процесі схвалення кредиту, управління кредитним риком контрагента, внутрішнього розподілу капіталу та корпоративного управління.

2. Установа повинна належним чином довести компетентним органам, що вона застосовує модель для розрахування розподілу експозицій, на якому ґрунтується розрахунок EPE, що відповідає, у широкому сенсі, вимогам, визначеним у цій секції, принаймні протягом року до надання компетентними органами дозволу на використання методу на основі внутрішніх моделей відповідно до статті 283.

3. Модель, яка використовується для отримання розподілу експозицій до кредитного ризику контрагента, повинна бути частиною системи управління кредитним ризиком контрагента, що вимагається у статті 286. Ця система повинна включати вимірювання обсягу використання кредитних ліній, агрегування експозицій до кредитного ризику контрагента з іншими кредитними експозиціями та внутрішній розподіл капіталу.

4. На додаток до очікуваної додатної експозиції, установа повинна вимірювати поточні експозиції та управляти ними. У відповідних випадках установа повинна вимірювати поточну експозицію з урахуванням та без урахування забезпечення. Перевірка використання завважиться пройденою, якщо установа використовує інші величини кредитного ризику контрагента, такі як максимальну експозицію, на основі розподілу експозицій, отриманого з використанням тієї самої моделі для обчислення очікуваної додатної експозиції.

5. Установа повинна мати систему, здатну, за необхідності, щоденно оцінювати очікувану експозицію, якщо тільки вона належним чином не доведе компетентним органам, що її експозиції до кредитного ризику контрагента обґрунтовують менш часте розрахування. Установа повинна оцінювати очікувану експозицію в рамках часового профілю горизонтів прогнозування, що належним чином відображає часову структуру майбутніх грошових потоків і строк погашення контрактів у спосіб, що відповідає істотності та складу експозицій.

6. Експозиція підлягає вимірюванню, моніторингу та контролю протягом строку дії всіх контрактів у групі неттінгу, а не тільки в межах однорічного горизонту. Установа повинна мати процедури для виявлення та контролю ризиків для контрагентів у випадку, якщо експозиція виходить за межі однорічного горизонту. Прогнозоване збільшення експозиції є вхідними даними для моделі внутрішнього капіталу установи.

Стаття 290 — Стрес-тестування

1. Установа повинна мати комплексну програму стрес-тестування для кредитного ризику контрагента, у тому числі для використання в ході оцінювання вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента, яка відповідає вимогам, встановленим у параграфах 2-10.

2. Програма повинна включати виявлення можливих подій або майбутніх змін в економічних умовах, що можуть мати несприятливий вплив на кредитні експозиції установи, і оцінювати здатність установи витримати такі зміни.

3. Стресові величини, визначені в рамках програми, повинні порівнюватися з лімітами ризику та розглядатися установою в рамках процесу, визначеного у статті 81 Директиви 2013/36/ЄС.

4. Програма повинна всебічно охоплювати торговельні операції та агреговані експозиції до всіх форм кредитного ризику контрагента на рівні конкретних контрагентів у межах достатнього часового періоду для проведення регулярного стрес-тестування.

5. Вона повинна передбачати принаймні щомісячне стрес-тестування експозицій до основних факторів ринкового ризику, таких як процентні ставки, обмінні курси, інструменти власного капіталу, кредитні спреди та товарні ціні для всіх контрагентів установи, щоб виявити та дати установі можливість, за необхідності, зменшити надмірні концентрації специфічних направлених ризиків. Стрес-тестування експозицій, включаючи однофакторне, багатофакторне стрес-тестування, стрес-тестування істотних ненаправлених ризиків і спільне стрес-тестування експозиції та кредитоспроможності, повинне здійснюватися на рівні кредитного ризику контрагента, групи контрагентів і агрегованого кредитного ризику контрагента установи.

6. Вона повинна застосовувати принаймні щоквартальні сценарії багатофакторного стрес-тестування та оцінювати суттєві ненаправлені ризики, у тому числі експозицію кривої дохідності та базисні ризики. Багатофакторне стрес-тестування принаймні охоплювати сценарії, за якими трапляються такі події:

(a) сталися серйозні економічні або ринкові події;

(b) загальна ринкова ліквідність істотно зменшилася;

7. Серйозність потрясінь, спричинених базисними факторам ризику, повинна відповідати меті стрес-тесту. При оцінюванні платоспроможності у стресових умовах потрясіння внаслідок базисних факторів ризику повинні бути достатньо серйозними, щоб охопити екстремальні ринкові середовища та екстремальні, але правдоподібні стресові ринкові умови. Стрес-тестування повинне оцінити вплив таких потрясінь на власні кошти, вимоги до власних коштів і доходи. Для цілей щоденного моніторингу портфеля, хеджування та управління концентраціями програма тестування також повинна враховувати сценарії з нижчим рівнем серйозності і вищою ймовірністю.

8. Програма повинна передбачати, у відповідних випадках, зворотні стрес-тести для визначення екстремальних, але правдоподібних сценаріїв, які можуть призвести до значних негативних наслідків. Зворотне стрес-тестування повинне враховувати вплив істотної нелінійності портфеля.

9. Результати стрес-тестування в рамках програми повинні регулярно, але не рідше ніж щоквартально, повідомлятися вищому керівництву. Звіти і аналіз результатів повинні охоплювати найбільший вплив на рівні контрагента в рамках портфеля, істотні концентрації в рамках сегментів портфеля (у тому самому секторі або регіоні) і відповідні тенденції на рівні портфеля та контрагента.

10. Вище керівництво повинне відігравати провідну роль в інтеграції стрес-тестування до системи управління ризиками і культури ризиків установи та забезпечити значимість результатів і їх використання для управління кредитним ризиком контрагента. Результати стрес-тестування значних експозицій повинні оцінюватися згідно з настановами, які визначають схильність установи до ризику, і направлятися вищому керівництву для обговорення та вжиття заходів у разі виявлення надмірних або концентрованих ризиків.

Стаття 291 — Ризик втрати напрямку

1. Для цілей цієї статті:

(a) «загальний ризик втрати напрямку» виникає, коли ймовірність дефолту контрагентів додатно корелює із факторами загального ринкового ризику;

(b) «специфічний ризик втрати напрямку» виникає, коли майбутня експозиція до конкретного контрагента додатно корелює з ймовірністю дефолту контрагента у зв'язку з характером операцій із таким контрагентом. Установа повинна вважатися такою, що має експозицію до специфічного ризику втрати напрямку, якщо очікується висока майбутня експозиція до конкретного контрагента у випадку високої ймовірності дефолту контрагента.

2. Установа повинна належним чином враховувати експозиції, які спричиняють значний ступінь специфічного та загального ризику втрати напрямку.

3. З метою виявлення загального ризику втрати напрямку установа повинна розробити стрес-тестування та аналіз сценаріїв для стрес-тестування факторів ризику, які негативно впливають на кредитоспроможність контрагента. Таке тестування повинне враховувати ймовірність настання серйозних потрясінь у разі зміни співвідношення між факторами ризику. Установа повинна здійснювати моніторинг загального ризику втрати напрямку за продуктом, за регіоном, за сектором або за іншими категоріями, які мають значення для діяльності.

4. Установа повинна підтримувати процедури виявлення, моніторингу та контролю специфічного ризику втрати напрямку для кожної юридичної особи починаючи з моменту укладення операції та протягом усього строку дії операції.

5. Установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента для операцій, де був виявлений специфічний ризик втрати напрямку і де існує правовий зв'язок між контрагентом і емітентом базисних інструментів позабіржового дериватива або базисних інструментів операцій, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 273(2), згідно з такими принципами:

(a) інструменти, за якими яких існує специфічний ризик втрати напрямку, не повинні входити до тієї самої групи неттінгу, що й інші операції з контрагентом, і кожен із них повинен вважатися окремою групою неттінгу;

(b) у межах будь-якої такої окремої групи неттінгу для однойменних кредитних дефолтних свопів вартість експозиції дорівнює повним очікуваним втратам залишкової справедливої вартості базисних інструментів на основі припущення, що емітент базисних інструментів перебуває у стані ліквідації;

(c) втрати у разі дефолту для установи, що використовує підхід, визначений у главі 3, повинні становити 100% для таких операцій свопу;

(d) для установи, що використовує підхід, визначений у главі 2, застосовна вага ризику повинна відповідати аналогічному показнику для незабезпеченої операції;

(e) для всіх інших операцій, які стосуються одного референтного суб'єкта в будь-якій такій окремій групі неттінгу розрахування вартості експозиції повинне здійснюватися із припущенням існування ризику раптового дефолту таких базисних зобов'язань, якщо емітент має правовий зв'язок із контрагентом. Для операцій, які стосуються референтного кошика суб'єктів або індексу, ризик раптового дефолту відповідних базисних зобов'язань, якщо емітент має правовий зв'язок із контрагентом, застосовується, якщо він істотний;

(f) в обсязі, у якому використовуються наявні розрахунки ринкового ризику для визначення вимог до власних коштів для покриття додаткового ризику дефолту та міграції, як визначено в секції 4 глави 5 розділу IV, що вже включають припущення втрат у разі дефолту, втрати у разі дефолту у використовуваній формулі повинні дорівнювати 100%.

6. Установи повинні надавати вищому керівництву та відповідному комітету органу управління регулярні звіти про специфічний і загальний ризик втрати напрямку та заходи, вжиті для управління такими ризиками.

Стаття 292 — Цілісність процесу моделювання

1. Установа повинна забезпечити цілісність процесу моделювання, як визначено статті 284, шляхом ухвалення принаймні таких інструментів:

(a) модель повинна своєчасно, повністю та консервативно відображати умови та специфікації операції;

(b) зазначені умови повинні включати принаймні договірні умовні суми, строк погашення, референтні активи, маржинальні угоди та угоди про неттінг;

(d) процес визнання угод про неттінг, що вимагає від юридичного персоналу перевірки юридичної обов'язковості неттінгу за такими угодами;

(e) результати перевірки, що вимагається згідно з пунктом (d), повинні бути внесені незалежним відділом до бази даних, згаданої в пункті (c);

(f) внесення даних про умови та специфікації операції в модель очікуваної додатної експозиції підлягає внутрішньому аудиту;

(g) повинні існувати процеси офіційного звірення моделі із системами вихідних даних для перевірки, на постійній основі, того, що умови та специфікації операції правильно або принаймні консервативно відображені в очікуваній додатній експозиції.

2. Для визначення поточних експозицій повинні використовуватися поточні ринкові дані. Установа може калібрувати свою модель очікуваної додатної експозиції, використовуючи історичні ринкові дані або характерні для ринку дані для встановлення параметрів базисних стохастичних процесів, таких як зміщення, волатильність і кореляція. Якщо установа використовує історичні дані, вона повинна використовувати такі дані принаймні за три роки. Такі дані повинні оновлюватися принаймні щоквартально або частіше, якщо необхідно враховувати ринкові умови.

Для розрахування ефективної EPE з використанням стресового калібрування установа повинна калібрувати ефективну EPE з використанням даних за три роки, що включають стресовий період спредів кредитних дефолтних свопів її контрагентів або характерні для ринку дані за такий стресовий період.

З цією метою установа повинна застосовувати вимоги в параграфах 3, 4 і 5.

3. Установа повинна належним чином демонструвати компетентним органам принаймні щоквартально, що стресовий період, який використовується для розрахування відповідно до цього параграфа, збігається з періодом підвищених спредів кредитних дефолтних свопів або інших кредитних спредів (як-от позика або корпоративна облігація) для репрезентативного відбору її контрагентів з оборотними кредитними спредами. У випадках, коли установа не має належних даних про кредитні спреди стосовно контрагента, вона повинна використовувати для такого контрагента специфічні дані про кредитні спреди на основі регіону, внутрішнього рейтингу та виду діяльності.

4. У моделі очікуваної додатної експозиції для всіх контрагентів повинні використовуватися дані, історичні або характерні для ринку, які включають дані щодо стресового кредитного періоду, і вона повинна використовувати такі дані у спосіб, що відповідає методу, який використовується для калібрування моделі очікуваної додатної експозиції на основі поточних даних.

5. Для оцінювання дієвості стресового калібрування ефективної EPE установа повинна створити кілька еталонних портфелів, які є вразливими до основних факторів ризику, яким піддається установа. Експозиція до таких еталонних портфелів повинна розраховуватися з використанням (a) стресової методології на основі поточної ринкової вартості та параметрів моделі, каліброваних відносно стресових ринкових умов, та (b) експозиції, створеної протягом стресового періоду, але із застосуванням методу, визначеного в цій секції (ринкова вартість на кінець стресового періоду, волатильність і кореляції за 3-річний стресовий період).

Компетентні органи повинні вимагати від установи коригування стресового калібрування, якщо експозиції таких еталонних портфелів значно відрізняються одна від одної.

6. Установа повинна застосовувати до моделі процес валідації, який чітко визначений у політиках і процедурах установи. Процес валідації повинен:

(a) визначати вид тестування, необхідного для забезпечення цілісності моделі, і вказувати умови, згідно з якими припущення, на яких ґрунтується модель, є неналежними та можуть таким чином привести до недооцінювання EPE;

(b) включати перевірку комплексного характеру моделі.

7. Установа повинна здійснювати моніторинг відповідних ризиків та мати процеси для коригування своєї оцінки ефективної EPE, якщо такі ризики стануть значними. На виконання цього параграфа, установа повинна:

(a) виявляти та управляти своїми експозиціями до специфічного ризику втрати напрямку, що виникає, як вказано у статті 291(1)(b), і експозиціями до загального ризику втрати напрямку, що виникає, як вказано у статті 291(1)(a);

(b) для експозицій зі зростаючим профілем ризику після одного року на регулярній основі порівнювати оцінку відповідної величини експозиції протягом одного року із тією самою величиною експозиції протягом строку дії експозиції;

(c) для експозицій із залишковим строком погашення менше одного року на регулярній основі порівнювати вартість заміщення (поточну експозицію) і профіль реалізованої експозиції та зберігати дані, які уможливлюють таке порівняння.

8. Установа повинна мати внутрішні процедури для перевірки, до включення операції до групи неттінгу, що операція охоплюється юридично дійсним договором неттінгу, який відповідає вимогам, визначеним у секції 7.

9. Установа, яка використовує забезпечення з метою пом'якшення своїх кредитних ризиків контрагентів, повинна мати внутрішні процедури для підтвердження, до моменту визнання ефекту забезпечення у своїх розрахунках, того, що таке забезпечення відповідає стандартам правової визначеності забезпечення, встановленим у главі 4.

10. EBA повинен здійснювати моніторинг практик у цій сфері та, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, видавати настанови щодо застосування цієї статті.

Стаття 293 — Вимоги до системи управління ризиками

1. Установа повинна відповідати таким вимогам:

(a) вона повинна відповідати якісним вимогам, встановленим у главі 5 розділу IV частини третьої;

(b) вона повинна реалізувати регулярну програму тестування на історичних даних, порівнюючи величини ризику, отримані з використанням моделі, з реалізованими величинами ризику, а гіпотетичні зміни на основі статичних позицій - з реалізованими величинами;

(c) вона повинна здійснювати початкову валідацію та постійний періодичний перегляд моделі експозиції до кредитного ризику контрагента і величини ризику, отримані з її використанням. Валідація та перегляд повинні бути незалежними від розроблення моделі;

(d) орган управління та вище керівництво повинні брати участь у процесі контролю ризиків і повинні забезпечити виділення достатніх ресурсів для контролю кредитного ризику та кредитного ризику контрагента. З цією метою щоденні звіти, підготовлені незалежним відділом контролю ризиків, створеним відповідно до статті 287(1)(a), повинні розглядатися на рівні керівництва, що має достатній ранг і повноваження для забезпечення зниження позицій, утримуваних окремими трейдерами, і зниження загальної ризик-експозиції установи;

(e) внутрішня модель вимірювання експозиції до ризику повинна бути інтегрована у щоденний процес управління ризиками установи;

(f) система вимірювання ризику повинна використовуватися в поєднанні з внутрішніми лімітами торгівлі та експозиції. У зв'язку із цим ліміти експозиції повинні бути пов'язані з моделлю вимірювання ризику установи у спосіб, який не змінюється із часом і який добре розуміють трейдери, кредитна функція та вище керівництво;

(g) установа повинна забезпечити належне документування системи управління ризиками. Зокрема, вона повинна підтримувати задокументований набір внутрішніх політик, механізмів контролю та процедур, які стосуються функціонування системи вимірювання ризику, а також механізмів забезпечення дотримання таких політик;

(h) незалежний перегляд системи управління ризиками повинен здійснюватися регулярно в рамках власного внутрішнього процесу аудиту установи. Перегляд повинен включати діяльність відділів комерційної торгівлі та незалежного відділу контролю ризиків. Перегляд загального процесу управління ризиками повинен здійснюватися через регулярні інтервали (і не рідше ніж раз на рік) і повинен стосуватися принаймні всіх елементів, зазначених у статті 288;

(i) поточна валідація моделей кредитного ризику контрагента, включно з тестуванням на історичних даних, повинна періодично перевірятися рівнем керівництва, що має достатні повноваження ухвалювати рішення щодо заходів, які будуть вжиті для усунення недоліків моделей.

2. Компетентні органи враховувати, наскільки установа відповідає вимогам параграфа 1 при встановленні рівня коефіцієнта альфа, як визначено у статті 284(4). Тільки установи, які повністю відповідають таким вимогам, відповідають критеріям для застосування мінімального коефіцієнта множення.

3. Установа повинна задокументувати процес початкової та поточної валідації моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та розрахунок величин ризику, отриманих з використанням моделі, з рівнем деталізації, який дасть змогу третій особі відтворити, відповідно, аналіз і величини ризику. Така документація повинна визначити періодичність аналізу результатів тестування на історичних даних і будь-якої іншої поточної валідації, спосіб здійснення валідації стосовно потоків даних і портфелів, а також використовуваний аналіз.

4. Установа повинна визначити критерії оцінювання моделей експозиції до кредитного ризику контрагента та моделей, з яких отримуються вхідні дані для розрахування експозиції, а також підтримувати задокументовану політику, що описує процес, за допомогою якого виявляють і коригують неприйнятні результати.

5. Установа повинна визначати структуру репрезентативних портфелів контрагентів для цілей валідації моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та отримані величини ризику.

6. Валідація моделей експозиції до кредитного ризику контрагента та отриманих величин ризику, які створюють прогнозні розподіли, повинна враховувати більш ніж один статистичний показник прогнозного розподілу.

Стаття 294 — Вимоги щодо валідації

1. У рамках початкової та поточної валідації моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та отриманих величин ризику установа повинна забезпечити дотримання таких вимог:

(a) установа повинна здійснювати тестування на історичних даних про зміни факторів ринкового ризику до надання дозволу компетентними органами згідно зі статтею 283(1). Таке тестування на історичних даних повинне враховувати ряд чітких часових горизонтів прогнозування тривалістю принаймні до одного року, що охоплюють діапазон різних дат ініціалізації та широке коло ринкових умов;

(b) установа, яка використовує підхід, визначений у статті 285(1)(b), повинна регулярно здійснювати валідацію своєї моделі для тестування узгодженості реалізованих поточних експозицій з прогнозом протягом всіх маржинальних періодів у рамках одного року. Якщо деякі торговельні операції у групі неттінгу мають строк погашення менше одного року і група неттінгу має вищі значення чутливості до факторів ризику без таких торговельних операцій, це має бути враховано в ході валідації;

(c) вона повинна здійснювати тестування на історичних даних результатів моделі експозиції до кредитного ризику контрагента і відповідних величин ризику, отриманих використанням моделі, а також прогнозів факторів ринкового ризику. Для забезпечених торговельних операцій розглянуті часові горизонти прогнозування повинні включати горизонти, які відображають типові маржинальні періоди ризику, застосовані в ході забезпеченої або маржинальної торгівлі;

(d) якщо в результаті валідації моделі виявляють, що ефективна EPE недооцінена, установи повинна вжити заходів, необхідних для усунення неточності моделі;

(e) вона повинна тестувати моделі ціноутворення, які використовуються для розрахування експозиції до кредитного ризику контрагента за конкретним сценарієм майбутніх потрясінь внаслідок факторів ринкового ризику в рамках процесу початкової та поточної валідації моделей. Моделі ціноутворення для опціонів повинні враховувати нелінійність вартості опціону відносно факторів ринкового ризику;

(f) модель експозиції до кредитного ризику контрагента повинна охоплювати інформацію про конкретні операції, необхідну для агрегування експозицій на рівні групи неттінгу. Установа повинна перевірити, чи операції віднесені до відповідної групи неттінгу в рамках моделі;

(g) модель експозиції до кредитного ризику контрагента повинна включати інформацію про конкретні операції для охоплення впливу маржування. Вона повинна враховувати поточну суму маржі та маржу, яка буде передана між контрагентами в майбутньому. Така модель повинна враховувати характер маржинальних угод, які є односторонніми або двосторонніми, періодичність пред'явлення маржинальних вимог, маржинальний період ризику, мінімальне порогове значення немаржинальної експозиції, яку бажає взяти на себе установа, а також мінімальну суму переказу. Така модель повинна оцінювати зміну поточної ринкової вартості наданого забезпечення або застосовувати правила, визначені у главі 4;

(h) процес валідації моделі повинен включати статичне тестування на історичних даних на основі репрезентативних портфелів контрагентів. Установа повинна здійснювати таке тестування на історичних даних щодо ряду репрезентативних портфелів контрагентів, які є фактичними або гіпотетичними, через регулярні інтервали. Такі репрезентативні портфелі повинні вибиратися на основі їхньої чутливості до істотних факторів ризику та комбінацій факторів ризику, яким піддається установа;

(i) установа повинна здійснювати тестування на історичних даних, спрямоване на тестування ключових припущень моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та відповідних величин ризику, включно зі змодельованим співвідношенням між строками дії того самого фактора ризику і змодельованими співвідношеннями між факторами ризику;

(j) ефективність моделей експозиції до кредитного ризику контрагента і отримані величини ризику підлягають належній практиці тестування на історичних даних. Програма тестування на історичних даних повинна бути здатною виявити неналежні величини ризику, отримані з використанням моделі очікуваної додатної експозиції;

(k) установа повинна здійснити валідацію своїх моделей експозиції до кредитного ризику контрагента і всіх величин ризику відносно часових горизонтів, як відповідають строку дії торговельних операцій, за якими розраховується експозиція з використанням методу на основі внутрішніх моделей згідно зі статтею 283;

(l) установа повинна регулярно тестувати моделі ціноутворення, які використовуються для розрахування експозиції до контрагента, на основі відповідних незалежних бенчмарків у рамках процесу поточної валідації моделі;

(m) поточна валідація моделі експозиції до кредитного ризику контрагента установи та відповідних величин ризику повинна включати оцінку відповідності нещодавніх результатів;

(n) періодичність оновлення параметрів моделі експозиції до кредитного ризику контрагента повинна оцінюватися установою в рамках процесу початкової та поточної валідації;

(o) початкова та поточна валідація моделей експозиції до кредитного ризику контрагента повинна оцінювати відповідність розрахунків експозиції на рівні контрагента та групи неттінгу.

2. Величина, яка є більш консервативною, ніж показники, використані для розрахування регуляторної вартості експозиції до кожного контрагента, може використовуватися замість коефіцієнта альфа, помноженого на ефективну EPE, за наявності попереднього дозволу компетентних органів. Ступінь відповідної консервативності оцінюватиметься після початкового затвердження компетентними органами та під час регулярних наглядових перевірок моделей очікуваної додатної експозиції. Установа повинна здійснювати регулярну валідацію консервативності. Поточне оцінювання ефективності моделі повинне охоплювати всіх контрагентів, для яких використовуються відповідні моделі.

3. Якщо тестування на історичних даних вказує на недостатню точність моделі. компетентні органи повинні відкликати свій дозвіл для моделі або застосувати належні заходи, щоб забезпечити оперативне вдосконалення моделі.

Секція 7

Договірний неттінг

Стаття 295 — Визнання договірного неттінгу як такого, що знижує ризик

Установи можуть вважати такими, які знижують ризик, відповідно до статті 298, лише зазначені нижче типи угод про договірний неттінг, де угода про неттінг була визнана компетентними органами згідно зі статтею 296 і де установа відповідає вимогам, визначеним у статті 297:

(a) двосторонні договори новації між установою та її контрагентом, згідно з якими взаємні вимоги та зобов'язання автоматично об'єднуються так, що новація фіксує єдину чисту суму щоразу, коли вона застосовується, щоб створити єдиний новий договір, який замінює собою всі попередні договори та всі зобов'язання між сторонами таких договорів і є юридично зобов'язальним для сторін;

(b) інші двосторонні угоди між установою та її контрагентом;

(c) угоди про договірний неттінг між продуктами для установ, які отримали схвалення на використання методу, визначеного в секції 6 для операцій, які підпадають під дію такого методу. Компетентні органи повинні надати EBA перелік схвалених угод про договірний неттінг між продуктами.

Неттінг між операціями, здійсненими різними юридичними особами в межах групи, не визнається для цілей розрахування вимог до власних коштів.

Стаття 296 — Визнання угод про договірний неттінг

1. Компетентні органи повинні визнавати угоду про договірний неттінг тільки в разі виконання умов у параграфі 2 та, у відповідних випадках, у параграфі 3.

2. Зазначені нижче умови повинні виконуватися для всіх угод про договірний неттінг, які використовуються установою для цілей визначення вартості експозиції в цій частині:

(a) установа уклала угоду про договірний неттінг з контрагентом, що створює єдине юридичне зобов'язання, яке охоплює всі включені операції таким чином, що в разі дефолту контрагента вона має право отримати або зобов'язання сплатити тільки чисту суму додатних і від'ємних значень поточної ринкової вартості окремих включених операцій;

(b) установа надала компетентним органам письмові обґрунтовані правові висновки, що в разі оскарження угоди про неттінг, вимоги та зобов'язання установи не перевищать вимоги та зобов'язання, зазначені в пункті (a). Правовий висновок повинен посилатися на застосовне право:

(i) юрисдикції, у якій зареєстрований контрагент;

(ii) у разі залучення філії установи, яка розташована у країні, іншій ніж країна реєстрації суб'єкта господарювання, - юрисдикції місцезнаходження філії;

(iii) юрисдикції, право якої регулює окремі операції, включені в угоду про неттінг;

(iv) юрисдикції, право якої регулює будь-який договір або угоду, необхідні для здійснення договірного неттінгу;

(c) кредитний ризик кожного контрагента агрегується для отримання єдиної правової експозиції за операціями з кожним контрагентом. Таке агрегування повинне враховуватися для цілей кредитного ліміту та для цілей внутрішнього капіталу;

(d) договір не повинен містити жодного положення, яке в разі дефолту контрагента дозволяє контрагенту, який не порушив свої зобов'язання, здійснювати тільки обмежені платежі або взагалі не здійснювати платежів на користь сторони, що порушила свої зобов'язання, навіть якщо сторона, що порушила свої зобов'язання, є чистим кредитором (тобто породження про відмову).

Якщо будь-який із компетентних органів не переконаний, що договірний неттінг є юридично дійсним і може бути примусово виконаний згідно з правом кожної з юрисдикцій, зазначених у пункті (b), угоду про договірний неттінг не визнають як таку, що знижує ризик для будь-якого з контрагентів. Компетентні органи повинні інформувати один одного відповідним чином.

3. Правові висновки, згадані в пункті (b), можуть бути складені з покликанням на типи договірного неттінгу. Угоди про договірний неттінг між продуктами повинні відповідати таким додатковим умовам:

(a) чиста сума, зазначена у пункті (a) параграфа 2, є чистою сумою додатних і від'ємних значень вартості закриття будь-якої включеної окремої двосторонньої генеральної угоди та додатної або від'ємної поточної ринкової вартості окремих операцій (далі - чиста сума між продуктами);

(b) правові висновки, згадані в пункті (b) параграфа 2, повинні стосуватися дійсності та можливості примусового виконання всієї угоди про договірний неттінг між продуктами згідно з її умовами та впливу угоди про неттінг на істотні положення будь-якої включеної окремої двосторонньої генеральної угоди.

Стаття 297 — Обов'язки установ

1. Установа повинна створити та підтримувати процедури для забезпечення перевірки юридичної дійсності та можливості примусового виконання договірного неттінгу в контексті змін у праві відповідних юрисдикцій, зазначених у статті 296(2)(b).

2. Установа повинна зберігати всю необхідну документацію стосовно договірного неттінгу у своєму архіві.

3. Установа повинна враховувати вплив неттінгу при визначенні агрегованої експозиції до кредитного ризику для кожного контрагента, і установа повинна управляти кредитним ризиком контрагента на основі такого впливу, врахованого в такому визначенні.

4. У випадку угод про договірний неттінг між продуктами, зазначених у статті 295, установа повинна підтримувати процедури згідно зі статтею 296(2)(c) для перевірки того, чи будь-яка операція, яка підлягає включенню у групу неттінгу, охоплюється правовим висновком, зазначеним у статті 296(2)(b).

Беручи до уваги угоду про договірний неттінг між продуктами, установа повинна продовжувати дотримуватися вимог щодо визнання двостороннього неттінгу та вимог у главі 4 щодо визнання пом'якшення кредитного ризику, якщо застосовно, стосовно кожної включеної окремої двосторонньої генеральної угоди або операції.

Стаття 298 — Вплив визнання неттінгу як такого, що знижує ризик

Неттінг для цілей секцій 3-6 повинен визнаватися, як визначено в зазначених секціях.

Секція 8

Позиції в торговому портфелі

Стаття 299 — Позиції в торговому портфелі

1. Для цілей застосування цієї статті додаток II включає покликання на деривативні інструменти для передачі кредитного ризику, як зазначено в пункті (8) секції С додатка I до Директиви 2004/39/ЄС.

2. При розрахуванні сум зважених на ризик експозицій до ризику контрагента за позиціями в торговому портфелі установи повинні дотримуватися таких принципів:

(b) установи не повинні використовувати простий метод фінансового забезпечення, визначений у статті 222, для визнання впливу фінансового забезпечення;

(c) у випадку операцій репо та операцій з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів, які обліковуються в торговому портфелі, установи можуть визнавати прийнятним забезпеченням усі фінансові інструменти та товари, які є прийнятними для цілей включення до торгового портфеля;

(d) для експозицій, які виникають з позабіржових деривативних інструментів, що обліковуються в торговому портфелі, установи можуть визнавати товари, які є прийнятними для цілей включення до торгового портфеля, прийнятним забезпеченням;

(e) для цілей розрахування коригувань на волатильність, якщо такі фінансові інструменти або товари, які не є прийнятними згідно з главою 4, надають у позику, продають, надають, беруть у позику, купують або отримують у формі забезпечення або в іншій формі за такою операцією і установа використовує підхід наглядових корекцій на волатильність згідно із секцією 3 глави 4, установи повинні застосовувати до таких інструментів і товарів такий самий підхід, як і до інструментів власного капіталу, не включених до основного індексу, які включені до лістингу на визнаній біржі;

(f) якщо установа використовує підхід на основі власних оцінок коригувань на волатильність згідно із секцією 3 глави 4 стосовно фінансових інструментів або товарів, які не є прийнятними згідно з главою 4, вона повинна розраховувати коригування на волатильність для кожної окремої позиції. Якщо установа отримала дозвіл на використання підходу на основі внутрішніх моделей, визначеного у главі 4, вона може також застосовувати такий підхід у рамках торгового портфеля;

(g) що стосується визнання генеральних угод про неттінг, які охоплюють операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу, установи повинні визнавати неттінг між позиціями в торговому портфелі і в неторговому портфелі, тільки якщо компенсовані операції відповідають таким умовам:

(i) усі операції підлягають щоденному оцінюванню за ринковою вартістю;

(ii) будь-які позиції, позичені, куплені або отримані за операціями, можуть бути визнані прийнятним фінансовим забезпеченням згідно з главою 4, без застосування пунктів (c)-(f) цього параграфа;

(h) якщо кредитний дериватив, включений до торгового портфеля, входить до внутрішнього хеджу і кредитний захист визнаний згідно із цим Регламентом відповідно до статті 204, установи повинні застосовувати один із таких підходів:

(i) вважати, що з позиції за таким кредитним деривативом не виникає ризик контрагента;

(ii) послідовно включати до торгового портфеля, для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента, усі кредитні деривативи в торговому портфелі, які входять до внутрішніх хеджів або придбані як захист від експозиції до кредитного ризику контрагента, якщо кредитний захист визнаний прийнятним згідно з главою 4.

Секція 9

Вимоги до власних коштів для експозицій до центрального контрагента

Стаття 300 — Терміни та означення

Для цілей цієї секції та частини сьомої застосовують такі терміни та означення:

(1) «захищений від банкрутства» стосовно активів клієнта означає, що існують дієві механізми, які забезпечують, щоб такі активи не стали доступними кредиторам центрального контрагента або учасника клірингу, якщо такий центральний контрагент або учасник клірингу, відповідно, стане неплатоспроможним, або щоб такі активи не були доступними учаснику клірингу для покриття втрат, яких він зазнав у результаті дефолту клієнта або клієнтів, крім тих, що надали такі активи;

(2) «операція, пов'язана з центральним контрагентом» означає контракт або операцію, зазначені у статті 301(1), між клієнтом і учасником клірингу, якщо такий контракт або операція безпосередньо пов'язані з контрактом або операцією, зазначеними у згаданому параграфі, між таким учасником клірингу та центральним контрагентом.

(3) «учасник клірингу» означає учасника клірингу, як означено в пункті (14) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(4) «клієнт» означає клієнта, якого визначено в пункті (15) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012, або компанію, яка встановила непрямі домовленості щодо клірингу з учасником клірингу відповідно до статті 4(3) згаданого регламенту;

(5) «операція з грошовими коштами» означає операцію з грошовими коштами, борговими інструментами або інструментами власного капіталу, спотову валютну операцію або спотову товарну операцію; однак операції репо, операції надання чи взяття в позику цінних паперів або товарів не є операціями з грошовими коштами.

(6) «непрямий кліринговий механізм» означає механізм, який відповідає умовам, визначеним у другому підпараграфі статті 4(3) Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(7) «клієнт вищого рівня» означає суб'єкта, що надає послуги клієнту нижчого рівня;

(8) «клієнт нижчого рівня» означає суб'єкта, що отримує доступ до послуг центрального контрагента через клієнта вищого рівня;

(9) «багаторівнева структура клієнтів» означає непрямий кліринговий механізм, згідно з яким клірингові послуги надаються установі суб'єктом, який не є учасником клірингу, а сам є клієнтом учасника клірингу або клієнта вищого рівня;

(10) «нефінансований внесок до фонду забезпечення у разі дефолту» означає внесок, який установа, що діє в якості учасника клірингу, у договірному порядку зобов'язується надати центральному контрагенту після вичерпання центральним контрагентом свого фонду забезпечення у разі дефолту для покриття втрат, понесених ним унаслідок дефолту одного або більше учасників клірингу;

(11) «повністю гарантована операція депозитного кредитування або запозичення» означає повністю забезпечену операцію грошового ринку, у рамках якої два контрагента обмінюються депозитами, а центральний контрагент виступає між ними посередником, щоб забезпечити виконання платіжних зобов'язань таких контрагентів.

Стаття 301 — Матеріальна сфера застосування

1. Ця секція застосовується до таких контрактів і операцій, доки вони залишаються непогашеними із центральним контрагентом:

(a) деривативні контракти, зазначені в додатку II, і кредитні деривативи;

(b) операції фінансування з цінними паперами та повністю гарантовані операції депозитного кредитування або запозичення; та

Ця секція не застосовується до експозицій, що виникають із розрахунків за операціями з грошовими коштами. Установи повинні застосовувати підхід, встановлений у розділі V, до торговельних експозицій, які виникають із таких операцій, і вагу ризику 0% до внесків до фонду забезпечення у разі дефолту, які покривають тільки такі операції. Установи повинні застосовувати підхід, визначений у статті 307 до внесків до фонду забезпечення у разі дефолту, які покривають будь-який із контрактів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, на додаток до операцій із грошовими коштами.

2. Для цілей цієї секції застосовуються такі вимоги:

(a) початкова маржа не повинна включати внески для центрального контрагента за угодами про взаємний розподіл збитків;

(b) початкова маржа повинна включати забезпечення, внесене установою, що діє в якості учасника клірингу, або клієнтом понад мінімальну суму, що вимагається, відповідно, центральним контрагентом або установою, що діє в якості учасника клірингу, за умови, що центральний контрагент або установа, що діє в якості учасника клірингу можуть, у відповідних випадках, запобігти відкликанню додаткового забезпечення установою, що діє в якості учасника клірингу, або клієнтом;

(c) якщо центральний контрагент використовує початкову маржу для взаємного розподілу збитків між його учасниками клірингу, установи, які діють в якості учасників клірингу, повинні вважати таку початкову маржу внеском до фонду забезпечення у разі дефолту.

Стаття 302 — Моніторинг експозицій до центральних контрагентів

1. Установи повинні здійснювати моніторинг всіх своїх експозицій до центральних контрагентів і повинні встановити процедури для регулярного повідомлення інформації про такі експозиції вищому керівництву або комітетам органу управління.

2. Установи повинні оцінювати, за допомогою відповідного аналізу сценаріїв та стрес-тестування, чи рівень власних коштів, утримуваних проти експозицій до центрального контрагента, включно з потенційними майбутніми або умовними кредитними експозиціями, експозиціями, що виникають із внесків у фонд забезпечення у разі дефолту, і, якщо установа діє в якості учасника клірингу, експозицій, які виникають з договірних угод, як встановлено у статті 304, належним чином співвідноситься з властивими ризиками таких експозицій.

Стаття 303 — Підхід до експозицій учасників клірингу до центральних контрагентів

1. Установа, що діє в якості учасника клірингу, для власних цілей або як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом, повинна розраховувати вимоги до власних коштів для своїх експозицій до центрального контрагента таким чином:

(a) вона повинна застосовувати підхід, визначений у статті 306, до своїх торговельних експозицій до центрального контрагента;

(b) вона повинна застосовувати підхід, визначений у статті 307, до своїх внесків до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента.

2. Для цілей параграфа 1 сума вимог до власних коштів установи для її експозицій до кваліфікованого центрального контрагента, які виникають із торговельних експозицій і внесків до фонду забезпечення у разі дефолту, обмежується максимальним значенням, яке дорівнює сумі вимог до власних коштів, які застосовувались би до тих самих експозицій, якби центральний контрагент був некваліфікованим центральним контрагентом.

Стаття 304 — Підхід до експозицій учасників клірингу до клієнтів

1. Установа, яка діє у якості учасника клірингу і в такій якості діє як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом, повинна розраховувати вимоги до власних коштів для своїх операцій, пов'язаних із центральним контрагентом, з таким клієнтом згідно із секціями 1-8 цієї глави, секцією 4 глави 4 цього розділу та розділом VI, якщо застосовно.

2. Якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, укладає договірну угоду з клієнтом іншого учасника клірингу, що сприяє, згідно зі статтею 48(5) і (6) Регламенту (ЄС) № 648/2012, передачі позицій і забезпечення, зазначеній у статті 305(2)(b) вказаного Регламенту, такому клієнту, і така договірна угода створює умовне зобов'язання для такої установи, така установа може присвоїти такому умовному зобов'язанню нульову вартість експозиції.

3. Якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, використовує методи, визначні в секції 3 або 6 цієї глави, для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій, застосовуються такі положення:

(a) як відступ від статті 285(2), установа може використовувати маржинальний період ризику тривалістю принаймні п'ять робочих днів для своїх експозицій до клієнта;

(b) установа може застосовувати маржинальний період ризику тривалістю принаймні 10 робочих днів для своїх експозицій до центрального контрагента;

(c) як відступ від статті 285(3), якщо група неттінгу, включена при розрахуванні, відповідає умові, визначеній у пункті (a) зазначеного параграфа, установа може не враховувати ліміт, визначений у зазначеному пункті, за умови, що група неттінгу не відповідає умові, визначеній у пункті (b) зазначеного параграфа, і не містить спірних торговельних операцій або екзотичних опціонів;

(d) якщо центральний контрагент утримує варіаційну маржу відносно операції і забезпечення установи не захищене від неплатоспроможності центрального контрагента, установа повинна застосовувати маржинальний період ризику менше одного року і залишковий строк погашення операції з нижньою межею 10 робочих днів.

4. Як відступ від пункту (i) статті 281(2), якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, використовує метод, визначений в секції 4 для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій до клієнта, така установа може використовувати коефіцієнт строку погашення 0,21 для свого розрахунку.

5. Як відступ від пункту (d) статті 282(4), якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, використовує метод, визначений в секції 5 для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій до клієнта, така установа може використовувати коефіцієнт строку погашення 0,21 для свого розрахунку.

6. Установа, яка діє як учасник клірингу, може використовувати зменшену експозицію при дефолті, отриману в результаті розрахунків, визначених у параграфах 3, 4 та 5, для цілей розрахування вимог до власних коштів для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно з розділом VI.

7. Установа, що діє в якості учасника клірингу, яка отримує забезпечення від клієнта за операцією, пов'язаною із центральним контрагентом, і передає забезпечення центральному контрагенту, може визнати таке забезпечення для зменшення її експозиції до клієнта за такою операцією, пов'язаною із центральним контрагентом.

У випадку багаторівневої структури клієнтів підхід, визначений у першому підпараграфі, може застосовуватися до кожного рівня такої структури.

Стаття 305 — Підхід до експозицій клієнтів

1. Установа, що є клієнтом, повинна розраховувати вимоги до власних коштів для своїх операцій, пов'язаних із центральним контрагентом, з учасником клірингу згідно із секціями 1-8 цієї глави, секцією 4 глави 4 цього розділу та розділом VI, якщо застосовно.

2. Без обмеження підходу, вказаного в параграфі 1, якщо установа є клієнтом, вона може розраховувати вимоги до власних коштів для торговельних експозицій за операціями, пов'язаними із центральним контрагентом, з учасником клірингу згідно зі статтею 306 в разі виконання всіх зазначених нижче умов:

(a) позиції та активи такої установи, які пов'язані з такими операціями, розділені та відокремлені як на рівні учасника клірингу, так і на рівні центрального контрагента, від позицій і активів учасника клірингу та інших клієнтів такого учасника клірингу, і в результаті такого розділення та відокремлення такі позиції та активи є захищеними від банкрутства в разі дефолту або неплатоспроможності учасника клірингу чи одного або більше інших його клієнтів;

(b) закони, підзаконні нормативно-правові акти та договірні угоди, які застосовні або які юридично зобов'язальні для такої установи або центрального контрагента, сприяють передачі позицій клієнта, пов'язаних із такими контрактами та операціями, а також відповідного забезпечення іншому учаснику клірингу протягом застосовного маржинального періоду ризику в разі дефолту або неплатоспроможності початкового учасника клірингу. За таких обставин позиції та забезпечення клієнта повинні передаватися за ринковою вартістю, якщо тільки клієнт не вимагає закриття позиції за ринковою вартістю;

(c) клієнт провів достатньо ретельну юридичну перевірку, що оновлюється, яка обґрунтовує, що механізми, які забезпечують виконання умови, визначеної в пункті (b), є законними, дійсними та підлягають забезпеченню виконання згідно з відповідними законами відповідної юрисдикції або юрисдикцій;

(d) центральний контрагент є кваліфікованим центральним контрагентом.

При оцінюванні відповідності умові, визначеній в пункті (b) першого підпараграфа, установа може врахувати будь-які чіткі прецеденти передачі позицій клієнта та відповідного забезпечення на рівні центрального контрагента, а також будь-який намір сектора продовжувати використовувати таку практику.

3. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, якщо установа, яка є клієнтом, не відповідає умові, визначеній у пункті (a) зазначеного параграфа, тому що так установа не має захисту від збитків у випадку спільного дефолту учасника клірингу та іншого клієнта учасника клірингу, але виконані всі інші умови, визначені в пунктах (a)-(d) зазначеного параграфа, установа може розраховувати вимоги до власних коштів для своїх торговельних експозицій за операціями, пов'язаними із центральним контрагентом, з учасником клірингу згідно зі статтею 306 із заміною ваги ризику 2% в пункті (a) статті 306(1) вагою ризику 4%.

4. У випадку багаторівневою структури клієнтів установа, що є клієнтом нижчого рівня, який отримує доступ до послуг центрального контрагента через клієнта вищого рівня, може застосовувати підхід, визначений у параграфі 2 або 3, тільки якщо умови, визначені у вказаному параграфі, виконані на кожному рівні такої структури.

Стаття 306 — Вимоги до власних коштів для торговельних експозицій

1. Установа повинна застосовувати такий підхід до торговельних експозицій із центральними контрагентами:

(a) вона повинна застосовувати вагу ризику 2% до вартості всіх її торговельних експозицій з кваліфікованими центральними контрагентами;

(b) вона повинна застосовувати вагу ризику, яка використовується для стандартизованого підходу до кредитного ризику, згідно зі статтею 107(2)(b), до всіх своїх торговельних експозицій з некваліфікованими центральними контрагентами;

(c) якщо установа діє як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом і умови операції, пов'язаної із центральним контрагентом, передбачають, що установа не зобов'язана відшкодовувати клієнту будь-які збитки, понесені у зв'язку зі змінами вартості такої операції в разі дефолту центрального контрагента, така установа може встановити вартість торговельної експозиції із центральним контрагентом, що відповідає такій операції, пов'язаній із центральним контрагентом, на рівні нуля.

(d) якщо установа діє як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом і умови операції, пов'язаної із центральним контрагентом, передбачають, що установа зобов'язана відшкодовувати клієнту будь-які збитки, понесені у зв'язку зі змінами вартості такої операції в разі дефолту центрального контрагента, така установа може застосовувати підхід в пункті (a) або (b), залежно від випадку, до торговельної експозиції із центральним контрагентом, що відповідає такій операції, пов'язаній із центральним контрагентом.

2. Як відступ від параграфа 1, якщо активи, надані в якості забезпечення центральному контрагенту або учаснику клірингу, є захищеними від банкрутства у разі неплатоспроможності центрального контрагента, учасника клірингу або одного чи більше інших клієнтів учасника клірингу, установа може присвоїти нульову вартість експозиції експозиціям до кредитного ризику контрагента за такими активами.

3. Установа повинна розраховувати вартість торговельних експозицій із центральним контрагентом згідно із секціями 1-8 цієї глави і секцією 4 глави 4, залежно від випадку.

4. Установа повинна розраховувати суми зважених на ризик експозицій для своїх торговельних експозицій із центральними контрагентами для цілей статті 92(3) як суму значень вартості торговельних експозицій із центральними контрагентами, розрахованих згідно з параграфами 2 та 3, помножену на вагу ризику, визначену згідно з параграфом 1 цієї статті.

Стаття 307 — Вимоги до власних коштів для внесків до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента

Установа, яка діє у якості учасника клірингу, повинна застосовувати зазначений нижче підхід до експозицій, які виникають з її внесків до фонд забезпечення у разі дефолту центрального контрагента:

(a) вона повинна розраховувати вимогу до власних коштів для попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента згідно з підходом, визначеним у статті 308;

(b) вона повинна розраховувати вимогу до власних коштів для попередньо фінансованих і нефінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента згідно з підходом, визначеним у статті 309;

(c) вона повинна розраховувати вимогу до власних коштів для нефінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента згідно з підходом, визначеним у статті 310.

Стаття 308 — Вимоги до власних коштів для попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента

1. Вартість експозиції за попередньо фінансованими внесками установи до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента (DFi) є сумою, сплаченою у формі активів, наданих такою установою, або ринковою вартістю таких активів, зменшеною на будь-яку суму такого внеску, яку кваліфікований центральний контрагент вже використав для поглинання своїх втрат внаслідок дефолту одного або більше учасників клірингу.

2. Установа повинна розраховувати вимогу до власних коштів для покриття експозиції, яка виникає з її попередньо фінансованого внеску, таким чином:

де:

вимога до власних коштів;

індекс, що позначає учасника клірингу;

KCCP

гіпотетичний капітал кваліфікованого центрального контрагента, повідомлений установі кваліфікованим центральним контрагентом відповідно до статті 50c Регламенту (ЄС) № 648/2012;

DFi

попередньо фінансований внесок;

DFCCP

попередньо фінансовані фінансові ресурси центрального контрагента, повідомлені установі центральним контрагентом згідно зі статтею 50c Регламенту (ЄС) № 648/2012; та

DFCM

сума попередньо фінансованих внесків усіх учасників клірингу кваліфікованого центрального контрагента, повідомлена установі кваліфікованим центральним контрагентом відповідно до статті 50c Регламенту (ЄС) № 648/2012.

3. Установа повинна розраховувати суми зважених на ризик експозицій для експозицій, які виникають із попередньо фінансованого внеску такої установи до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента для цілей статті 92(3), як вимогу до власних коштів, розраховану згідно з параграфом 2 цієї статті і помножену на 12,5.

Стаття 309 — Вимоги до власних коштів для попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента та для нефінансованих внесків для некваліфікованого центрального контрагента

1. Установа повинна застосовувати зазначену нижче формулу для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій, які виникають з її попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента і з нефінансованих внесків для такого центрального контрагента:

K = DF + UC

де:

вимога до власних коштів;

попередньо фінансовані внески до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента; та

не фінансовані внески до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента.

2. Установа повинна розраховувати суми зважених на ризик експозицій для експозицій, які виникають із внеску такої установи до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента для цілей статті 92(3), як вимогу до власних коштів, розраховану згідно з параграфом 1 цієї статті і помножену на 12,5.

Стаття 310 — Вимоги до власних коштів для нефінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента

Установа повинна застосовувати вагу ризику 0% для нефінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента.

Стаття 311 — Вимоги до власних коштів для експозицій до центральних контрагентів, які перестали відповідати певним умовам

1. Установи повинні застосовувати підхід, визначений у цій статті, якщо їм стало відомо, у результаті публічного оголошення або повідомлення компетентного органу центрального контрагента, якого використовували такі установи, або від самого центрального контрагента, що центральний контрагент більше не відповідає умовам авторизації або визнання, якщо застосовно.

2. У разі виконання вимоги, визначеної в параграфі 1, установи повинні, упродовж трьох місяців після того, як їм стало відомо про обставину, зазначену у вказаному параграфі, або раніше, якщо того вимагають компетентні органи таких установ, здійснити такі дії стосовно їхніх експозицій до такого центрального контрагента:

(a) застосовувати підхід, визначений у пункті (b) статті 306(1), до своїх торговельних експозицій до такого центрального контрагента;

(b) застосовувати підхід, визначений у статті 309, до своїх попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту такого центрального контрагента та до її нефінансованих внесків для такого центрального контрагента;

(c) вважати експозиції до такого центрального контрагента, інші ніж експозиції, зазначені в пунктах (a) та (b) цього параграфа, експозиціями до корпоративного суб'єкта згідно зі стандартизованим підходом до кредитного ризику, як визначено у главі 2.

Розділ III. ВИМОГИ ДО ВЛАСНИХ КОШТІВ ДЛЯ ПОКРИТТЯ ОПЕРАЦІЙНОГО РИЗИКУ

Глава 1. Загальні принципи, які регулюють застосування різних підходів

Стаття 312 — Дозвіл та повідомлення

1. Щоб мати право на застосування стандартизованого підходу, установи повинні відповідати критеріям, визначеним у статті 320, на додаток до дотримання загальних стандартів управління ризиками, визначених у статтях 74 і 85 Директиви 2013/36/ЄС. Перш ніж використовувати стандартизований підхід, установи повинні повідомити про це компетентні органи.

Компетентні органи дозволяють установам використовувати альтернативний відповідний показник для напрямів діяльності «роздрібний банкінг» і «комерційний банкінг» у разі виконання умов, визначених у статтях 319(2) і 320.

2. Компетентні органи дозволяють установам використовувати підходи вдосконаленого вимірювання на основі їхніх систем вимірювання операційного ризику, якщо всі дотримані всі якісні та кількісні стандарти, визначені у статтях 321 і 322, відповідно, і якщо установи дотримуються загальних стандартів управління ризиками, визначених у статтях 74 і 85 Директиви 2013/36/ЄС та в секції II глави 3 розділу VII зазначеної Директиви.

Установи також повинні подавати заяву на отримання дозволу від компетентних органів, якщо вони бажають внести істотні доповнення та зміни до таких підходів вдосконаленого вимірювання. Компетентні органи надають дозвіл, тільки якщо установи продовжать відповідати стандартам, зазначеним у першому підпараграфі, після внесення таких істотних доповнень і змін.

3. Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі зміни їхніх моделей підходів вдосконаленого вимірювання.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) методологію оцінювання, згідно із якою компетентні органи надають установам дозвіл на застосування підходів вдосконаленого вимірювання;

(b) умови оцінювання істотності доповнень і змін підходів вдосконаленого вимірювання;

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 313 — Використання менш складних підходів

1. Установи, які використовують стандартизований підхід, не повинні вдаватися до використання підходу на основі базових показників, якщо тільки не виконані умови в параграфі 3.

2. Установи, які використовують підходи вдосконаленого вимірювання, не повинні повертатися до використання стандартизованого підходу, якщо тільки не виконані умови в параграфі 3.

3. Установа може вдатися до використання менш складного підходу стосовно операційного ризику в разі виконання обох зазначених нижче умов:

(a) установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що використання менш складного підходу пропонується не для того, щоб зменшити вимогу до власних коштів установи для покриття операційного ризику, а є необхідним у контексті характеру і складності установи і не буде мати суттєвого негативного впливу на платоспроможність установи або на її здатність ефективно управляти операційним ризиком;

(b) установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу.

Стаття 314 — Комбіноване використання різних підходів

1. Установа може використовувати комбінацію підходів за умови отримання дозволу від компетентних органів. Компетентні органи надають такий дозвіл, якщо виконані вимоги, визначені у параграфах 2-4, якщо застосовно.

2. Установа може використовувати підхід вдосконаленого вимірювання в комбінації з підходом на основі базових показників або стандартизованим підходом у разі виконання обох зазначених нижче умов:

(a) комбінація підходів, яка використовуються установою, охоплює всі її операційні ризики, і компетентні органи переконані, що методологія, яка використовується установою, охоплює різні види діяльності, географічні розташування, організаційно-правові форми або інші відповідні розподіли, визначені на внутрішній основі;

(b) критерії, визначені у статті 320, і стандарти, визначені у статтях 321 і 322 виконуються для частини діяльності, охопленої стандартизованим підходом і підходами вдосконаленого вимірювання, відповідно.

3. Для установ, які бажають використовувати підхід вдосконаленого вимірювання в комбінації з підходом на основі базових показників або стандартизованим підходом, компетентні органи повинні встановити зазначені нижче додаткові умови для надання дозволу:

(a) станом на дату впровадження підходу вдосконаленого вимірювання значна частина операційних ризиків установи охоплена таким підходом;

(b) установа бере на себе зобов'язання застосовувати підхід вдосконаленого вимірювання до істотної частини своїх операцій згідно з графіком, який був наданий її компетентним органам і затверджений ними.

4. Установа може звернутися до компетентного органу за дозволом на використання комбінації підходу на основі базових показників і стандартизованого підходу тільки за виняткових обставин, як-от в разі нещодавнього придбання нового бізнесу, що може вимагати перехідного періоду для застосування стандартизованого підходу.

Компетентний орган надає такий дозвіл, тільки якщо установа зобов'язалася застосовувати стандартизований підхід згідно із графіком, який був наданий її компетентному органу і затверджений ним.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) умови, які компетентні органи повинні застосовувати під час оцінювання методології, зазначеної у пункті (a) параграфа 2;

(b) умови, які компетентні органи повинні застосовувати при ухваленні рішення про встановлення додаткових умов, зазначених у параграфі 3.

EBA надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2016 року.

Глава 2. Підхід на основі базових показників

Стаття 315 — Вимога до власних коштів

1. Згідно з підходом на основі базових показників, вимога до власних коштів для покриття операційного ризику дорівнює 15% середнього відповідного показника за три роки, як визначено у статті 316.

Установи повинні розраховувати середній відповідний показник за три роки на основі даних трьох останніх дванадцятимісячних спостережень станом на кінець фінансового року. За відсутності перевірених аудитом значень установи можуть використовувати бізнес-оцінки.

2. Якщо період операційної діяльності установи складає менше, ніж три роки, вона може застосовувати прогнозні бізнес-оцінки при розрахуванні відповідного показника за умови, що вона почне використовувати дані минулих періодів, як тільки вони стануть доступними.

3. Якщо установа може обґрунтувати своєму компетентному органу, що - через злиття або відчуження суб'єктів або видів діяльності - використання середнього значення за три роки для розрахування відповідного показника призведе до упередженого оцінювання вимоги до власних коштів для покриття операційного ризику, компетентний орган може дозволити установі змінити розрахування так, щоб можна було врахувати такі події, і повинен належним чином повідомити про це EBA. За таких обставин компетентні органи можуть, за своєю власною ініціативою, також вимагати від установи внесення змін до розрахування.

4. Якщо для будь-якого конкретного спостереження відповідний показник є від'ємним або дорівнює нулю, установи не повинні враховувати такий показник при розрахуванні середнього значення за три роки. Установи повинні розраховувати середнє значення за три роки як суму додатних значень, поділену на кількість додатних значень.

Стаття 316 — Відповідний показник

1. Для установ, які застосовують стандарти бухгалтерського обліку, встановлені в Директиві 86/635/ЄЕС, на основі бухгалтерських категорій звіту про прибутки та збитки установ відповідно до статті 27 зазначеної Директиви, відповідний показник є сумою елементів, зазначених у таблиці 1 цього параграфа. Установи повинні включати кожний елемент до суми з його знаком «плюс» або «мінус».

Таблиця 1

1 Відсотки до отримання та подібні доходи

2 Відсотки, що підлягають сплаті, та подібні витрати

3 Дохід від акцій та інших цінних паперів зі змінним/ фіксованим доходом

4 Комісії/ збори до отримання

5 Комісії/ збори, що підлягають сплаті

6 Чистий прибуток або чистий збиток від фінансових операцій

7 Інші операційні доходи

Установи повинні здійснити коригування цих елементів для відображення таких вимог:

(a) установи повинні розраховувати відповідний показник до вирахування будь-яких резервів і операційних витрат. Установи повинні включати до операційних витрат плату за аутсорсинг послуг, наданих третьою стороною, яка не є материнською або дочірньою компанією установи або дочірньою компанією материнської компанії, яка також материнською компанією установи. Установи можуть використовувати витрати на аутсорсинг послуг, наданих третіми особами, для зменшення відповідного показника, якщо такі витрати понесені стосовно суб'єкта господарювання, який підпадає під дію правил, які передбачені в цьому Регламенту або еквівалентні йому;

(b) установи не повинні застосовувати зазначені нижче елементи при розрахуванні відповідного показника:

(i) реалізовані прибутки/ збитки від продажу позицій неторгового портфеля;

(ii) доходи за надзвичайними чи нерегулярними статтями;

(iii) доходи від страхування.

(c) якщо переоцінка торговельних позицій відображена у звіті про прибутки та збитки, установи можуть включати таку переоцінку. Якщо установи застосовуються статтю 36(2) Директиви 86/635/ЄЕС, вони повинні включати переоцінку, відображену у звіті про прибутки та збитки.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, установи можуть вирішити не застосовувати категорії бухгалтерського обліку для звіту про прибутки та збитки згідно зі статтею 27 Директиви 86/635/ЄЕС до фінансового та оперативного лізингу для цілей розрахування відповідного показника, а натомість можуть:

(a) включити процентний дохід від фінансового та оперативного лізингу та прибутки від активів, переданих у лізинг, у категорію, зазначену в пункті 1 таблиці 1;

(b) включити процентні витрати, пов'язані з фінансовим і оперативним лізингом, амортизацією та знеціненням активів, які перебувають в оперативному лізингу, до категорії, зазначеної в пункті 2 таблиці 1.

2. Якщо установи застосовують стандарти бухгалтерського обліку, відмінні від тих, що встановлені у Директиві 86/635/ЄЕС, вони повинні розраховувати відповідний показник на основі даних, які найкраще відображають означення, зазначене у цій статті.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення додаткових об'єктивних критеріїв, зазначених у параграфі 2.

EBA надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2017 року.

Глава 3. Стандартизований підхід

Стаття 317 — Вимога до власних коштів

1. Згідно зі стандартизованим підходом, установи повинні розділяти свої види діяльності за напрямами діяльності, визначеними в таблиці 2 параграфа 4, і згідно з принципами, визначеними у статті 318.

2. Установи повинні розраховувати вимогу до власного капіталу для покриття операційного ризику як середню суму річних вимог до власних коштів за три роки за всіма напрямами діяльності, зазначеними в таблиці 2 параграфа 4. Річна вимога до власних коштів за кожним напрямом діяльності дорівнює добутку відповідного коефіцієнта бета, зазначеного у вказаній таблиці, і частини відповідного показника, співвіднесеного із відповідним напрямом діяльності.

3. У будь-якому конкретному році установи можуть без обмежень компенсувати від'ємне значення вимог до власних коштів, отримане з використанням від'ємної частини відповідного показника за будь-яким напрямом діяльності, додатним значенням вимог до власних коштів за іншими напрямами діяльності. Однак, якщо агрегована вимога до власних коштів за всіма напрямами діяльності у конкретному році є від'ємною, установи повинні використовувати нуль у якості вхідних даних для чисельника для такого року.

4. Установи повинні розраховувати середнє значення за три роки для суми, зазначеної в параграфі 2, на основі даних трьох останніх дванадцятимісячних спостережень станом на кінець фінансового року. За відсутності перевірених аудитом значень установи можуть використовувати бізнес-оцінки.

Якщо установа може обґрунтувати своєму компетентному органу, що - через злиття або відчуження суб'єктів або видів діяльності - використання середнього значення за три роки для розрахування відповідного показника призведе до упередженого оцінювання вимоги до власних коштів для покриття операційного ризику, компетентний орган може дозволити установам змінити розрахування так, щоб можна було врахувати такі події, і повинен належним чином повідомити про це EBA. За таких обставин компетентні органи можуть, за своєю власною ініціативою, також вимагати від установи внесення змін до розрахування.

Якщо період операційної діяльності установи складає менше, ніж три роки, вона може застосовувати прогнозні бізнес-оцінки при розрахуванні відповідного показника за умови, що вона почне використовувати дані минулих періодів, як тільки вони стануть доступними.

Таблиця 2

Напрям діяльності

Перелік видів діяльності

Відсоток (коефіцієнт бета)

Корпоративні фінанси

Андеррайтинг фінансових інструментів або розміщення фінансових інструментів на підставі твердого зобов'язання

Послуги, пов'язані з андеррайтингом

Надання інвестиційних порад

Надання порад суб'єктам господарювання щодо структури капіталу, промислової стратегії та пов'язаних питань, а також порад і послуг, пов'язаних зі злиттям і придбанням суб'єктів господарювання

Інвестиційне дослідження і фінансовий аналіз та інші форми загальних рекомендацій, що стосуються операцій з фінансовими інструментами

18%

Торгівля та продажі

Здійснення операцій за власний рахунок

Брокерська діяльність на грошовому ринку

Прийом і передача розпоряджень щодо одного або більше фінансових інструментів

Виконання розпоряджень від імені клієнтів

Розміщення фінансових інструментів без твердого зобов'язання

Управління багатосторонніми торговельними майданчиками

18%

Роздрібна брокерська діяльність

(Обслуговування фізичних осіб або МСП, які відповідають критеріям, визначеним у статті 123 для класу роздрібних експозицій)

Прийом і передача розпоряджень щодо одного або більше фінансових інструментів

Виконання розпоряджень від імені клієнтів

Розміщення фінансових інструментів без твердого зобов'язання

12%

Комерційний банкінг

Приймання депозитів та інших поворотних коштів

Кредитування

Фінансовий лізинг

Гарантії та зобов'язання

15%

Роздрібний банкінг

Приймання депозитів та інших поворотних коштів

Кредитування

Фінансовий лізинг

Гарантії та зобов'язання

12%

Платежі та розрахунки

Послуги грошових переказів

Випуск та адміністрування платіжних засобів

18%

Агентські послуги

Зберігання і адміністрування фінансових інструментів за рахунок клієнтів, у тому числі депозитарне зберігання та пов'язані послуги, як-от управління коштами/ забезпеченням

15%

Управління активами

Управління портфелем

Управління компанією колективного інвестування в переказні цінні папери

Інші форми управління активами

12%

Стаття 318 — Принципи співвіднесення напрямів діяльності

1. Установи повинні розробити та задокументувати спеціальні політики та критерії співвіднесення відповідного показника для поточних напрямів і видів діяльності із стандартизованими рамками, визначеними у статті 317. Вони повинні переглядати та адаптувати такі політики та критерії, у відповідних випадках, до нових або змінених видів господарської діяльності та ризиків.

2. Установи повинні застосовувати зазначені нижче принципи для співвіднесення напрямів діяльності:

(a) установи повинні співвідносити всі види діяльності з напрямами діяльності на взаємовиключній та вичерпній основі;

(b) установи повинні співвідносити будь-який вид діяльності, який не може бути відразу віднесений до системи напрямів діяльності, але який є допоміжною діяльністю до діяльності, включеної в систему, до напрямку діяльності, який він підтримує. Якщо більше ніж один напрям діяльності підтримується допоміжною діяльністю, установи повинні використовувати критерій об'єктивного співвіднесення;

(c) якщо будь-який вид діяльності не може бути співвіднесений з конкретним напрямом діяльності, установи повинні використовувати напрям діяльності з найвищим відсотком. Той самий напрям діяльності однаково застосовується до будь-якої допоміжної діяльності, пов'язаної з такою діяльністю;

(d) установи можуть використовувати внутрішні методи ціноутворення для присвоєння відповідного показника між напрямами діяльності. Витрати, понесені в рамках одного напряму діяльності, які відносяться на рахунок іншого напряму діяльності, можуть бути віднесені до напряму діяльності, якого вони стосуються;

(e) співвіднесення видів діяльності з напрямами діяльності для цілей капіталу для покриття операційного ризику повинне узгоджуватися з категоріями, які установи використовують для кредитного та ринкового ризиків;

(f) вище керівництво відповідає за політику співвіднесення під контролем органу управління установи;

(g) установи повинні здійснювати незалежну перевірку процесу співвіднесення з напрямами діяльності.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення умов застосування принципів співвіднесення з напрямами діяльності, передбаченими в цій статті.

EBA подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 грудня 2017 року.

Стаття 319 — Альтернативний стандартизований підхід

1. Згідно з альтернативним стандартизованим підходом, для напрямів діяльності «роздрібний банкінг» і «комерційний банкінг» установи повинні застосовувати такі положення:

(a) відповідний показник є показником нормалізованого доходу, що дорівнює номінальній сумі позик і авансів, помноженій на 0,035;

(b) позики та аванси включають загальні вибрані суми у відповідних кредитних портфелях. До напряму діяльності «комерційний банкінг» установи також повинні включати цінні папери, утримувані в неторговому портфелі, у номінальну суму позик і авансів.

2. Щоб отримати дозвіл на використання альтернативного стандартизованого підходу, установа повинна відповідати таким умовам:

(a) її діяльність із роздрібного або комерційного банкінгу повинна складати принаймні 90% її доходу;

(b) значна частка її діяльності з роздрібного або комерційного банкінгу повинна включати позики, які характеризуються високою ймовірністю дефолту;

(c) альтернативний стандартизований підхід створює належну основу для розрахування вимоги до власних коштів для покриття операційного ризику.

Стаття 320 — Критерії для стандартизованого підходу

Нижче наводяться критерії, зазначені у першому підпараграфі статті 312(1):

(a) установа повинна мати належним чином задокументовану систему оцінювання та управління операційним ризиком із чіткими обов'язками, закріпленими за такою системою. Вона повинна визначати свої експозиції до операційного ризику та відстежувати відповідні дані про операційний ризик, у тому числі дані про суттєві втрати. Така система повинна підлягати регулярній незалежній перевірці, яка здійснюється внутрішньою або зовнішньою стороною, що володіє необхідними знаннями для проведення такої перевірки;

(b) система оцінювання операційного ризику установи повинна бути тісно інтегрована до процесів управління ризиками установи. Її результати повинен бути невід'ємною частиною процесу моніторингу та контролю профілю операційного ризику установи;

(c) установа повинна впровадити систему звітування перед вищим керівництвом, яка надає звіти про операційний ризик відповідним функціям у межах установи. Установа повинна мати процедури для здійснення належних заходів на основі інформації, яка міститься у звітах для керівництва.

Глава 4. Підходи вдосконаленого вимірювання

Стаття 321 — Якісні стандарти

Нижче наводяться якісні стандарти, зазначені у статті 312(2):

(a) внутрішня система вимірювання операційного ризику установи повинна бути тісно інтегрована до процесів щоденного управління ризиками установи;

(b) установи повинні мати незалежну функцію управління ризиками для операційного ризику;

(c) установа повинна регулярно звітувати про експозиції до операційного ризику та статистику втрат, а також повинна мати процедури для вжиття належних коригувальних дій;

(d) система управління ризиками установи повинна бути належним чином задокументована. Установа повинна мати процедури забезпечення відповідності та політики усунення невідповідності;

(e) установа повинна проводити регулярні перевірки своїх процесів управління операційним ризиком і систем вимірювання операційного ризику із залученням внутрішніх або зовнішніх аудиторів;

(f) внутрішні процеси валідації установи повинні функціонувати в раціональний та дієвий спосіб;

(g) потоки даних і процеси, пов'язані із системою вимірювання ризику установи повинні бути прозорі та доступні.

Стаття 322 — Кількісні стандарти

1. Кількісні стандарти, зазначені у статті 312(2), включають стандарти, пов'язані з процесом, внутрішніми даними, зовнішніми даними, аналізом сценаріїв, середовищем ведення бізнесу та із факторами внутрішнього контролю, встановленими в параграфах 2-6, відповідно.

2. Нижче наведені стандарти, пов'язані з процесом:

(a) установа повинна розраховувати вимогу до власних коштів, як таку, що включає очікувані втрати та неочікувані втрати, крім випадків, коли очікувані втрати належним чином враховані в її внутрішніх бізнес-практиках. Величина операційного ризику повинна охоплювати потенційно серйозні хвостові події з досягненням стандарту надійності, порівнянного з довірчим інтервалом 99,9% протягом однорічного періоду;

(b) система вимірювання операційного ризику установи повинна включати використання внутрішніх даних, зовнішніх даних, аналізу сценаріїв, факторів, які відображають середовище ведення бізнесу та систем внутрішнього контролю, як визначено в параграфах 3-6. Установа повинна мати належним чином задокументований підхід до зважування використання цих чотирьох елементів у її загальній системі вимірювання операційного ризику;

(c) система вимірювання ризику установи повинна охоплювати основні фактори ризику, що впливають на форму хвоста оціночного розподілу втрат;

(d) установа може визнавати кореляції втрат внаслідок операційного ризику в окремих оцінках операційного ризику, тільки якщо її системи вимірювання кореляцій є надійними, цілісно впровадженими та враховують невизначеність, пов'язану з такими оцінками кореляцій, особливо у стресові періоди. Установа повинна валідувати свої кореляційні припущення з використанням належних кількісних і якісних методів;

(e) система вимірювання ризику установи повинна бути внутрішньо узгодженою та запобігати повторному обліку якісних оцінок або методів пом'якшення ризику, визнаних в інших сферах цього Регламенту.

3. Нижче наведені стандарти, пов'язані з внутрішніми даними:

(a) установа повинна ґрунтувати внутрішньо отримані величини операційного ризику на мінімальному історичному періоді спостереження тривалістю п'ять років. Коли установа вперше переходить на підхід вдосконаленого вимірювання, вона може використовувати трирічний історичний період спостереження;

(b) установа повинна бути здатною віднести внутрішні дані про втрати минулих періодів до напрямів діяльності, визначених у статті 317, і до типів подій, визначених у статті 324, а також надати такі дані компетентним органам за їх запитом. За виняткових обставин установа може відносити події виникнення втрат, які впливають на всю установу, до додаткового напряму діяльності «корпоративні позиції». Установа повинна мати задокументовані об'єктивні критерії віднесення втрат до визначених напрямів діяльності та типів подій. Установа повинна вносити втрати внаслідок операційного ризику, які пов'язані з кредитним ризиком і які установа історично включає до внутрішніх баз даних кредитного ризику, до внутрішніх баз даних операційного ризику з окремим їх визначенням. Такі втрати не охоплюються вимогою до капіталу для покриття операційного ризику за умови, що установа зобов'язана і надалі вважати їх кредитним ризиком для цілей розрахування вимог до власних коштів. Установа повинна включати втрати внаслідок операційного ризику, пов'язані з ринковими ризиками, до сфери охоплення вимогою до власних коштів для покриття операційного ризику;

(c) внутрішні дані установи про втрати повинні бути всеохоплюючими та охоплювати всі істотні види діяльності та експозиції з усіх відповідних підсистем і географічних розташувань. Установа повинна бути здатна довести, що будь-які виключені види діяльності або експозиції, окремо та в сукупності, не матимуть істотного впливу на загальні оцінки ризику. Установа повинна визначити належні мінімальні порогові значення втрат для збору внутрішніх даних про втрати;

(d) крім інформації про валові суми збитків, установа повинна збирати інформацію про дату події виникнення втрат, будь-які повернення валових сум втрат, а також описову інформацію про фактори або причини настання події виникнення втрат;

(e) установа повинна мати конкретні критерії для віднесення даних про втрати, які виникають внаслідок події виникнення втрат у межах централізованої функції або виду діяльності, що охоплює більше ніж один напрям діяльності, а також внаслідок пов'язаних у часі подій виникнення втрат;

(f) установа повинна мати задокументовані процедури оцінювання поточної актуальності даних про втрати минулих періодів, включно з випадками, коли можуть бути використані суб'єктивне судження, масштабування та інші коригування, якою мірою вони можуть бути використані і хто уповноважений ухвалювати такі рішення.

4. Нижче наведені кваліфікаційні стандарти, пов'язані із зовнішніми даними:

(a) система вимірювання операційного ризику установи повинна використовувати відповідні зовнішні дані, особливо коли є підстави вважати, що установа може зазнати нечастих, але потенційно серйозних втрат. Установа повинна мати систематичний процес визначення випадків, для яких повинні використовуватися зовнішні дані, і методології, які використовуються для включення даних до її системи вимірювання;

(b) установа повинна регулярно переглядати умови та практики щодо зовнішніх даних та документувати їх, а також проводити їх періодичну незалежну перевірку.

5. Установа повинна використовувати аналіз сценаріїв на основі висновків експертів у поєднанні із зовнішніми даними для оцінювання її експозиції до подій із високим ступенем серйозності. Із часом установа повинна валідувати та переоцінити такі оцінки шляхом порівняння з фактичною статистикою втрат, щоб забезпечити їх обґрунтованість.

6. Нижче наведені кваліфікаційні стандарти, пов'язані із середовищем ведення бізнесу:

(a) загальна методологія оцінювання ризиків установи повинна охоплювати ключове середовище ведення бізнесу та фактор внутрішнього контролю, які можуть змінити профіль операційного ризику установи;

(b) установа повинна обґрунтувати вибір кожного фактора як значущого фактора ризику на основі статистичних даних та суджень експертів щодо відповідних сфер діяльності;

(c) установа повинна бути здатна довести компетентним органам чутливість оцінок ризику до змін факторів і відносні вагові коефіцієнти різних факторів. Крім врахування змін ризику в результаті вдосконалення механізмів внутрішнього контролю, система вимірювання ризику установи також повинна охоплювати потенційне підвищення ризику у зв'язку з підвищенням складності діяльності або зростанням обсягу діяльності;

(d) установа повинна задокументувати систему вимірювання ризику та здійснювати її незалежну перевірку всередині установи та з боку компетентних органів. Із часом установа повинна валідувати та переоцінити процес і результати шляхом порівняння з фактичною внутрішньою статистикою втрат і відповідними зовнішніми даними.

Стаття 323 — Вплив страхування та інших механізмів передачі ризику

1. Компетентні органи дозволяють установам визначати вплив страхування в разі дотримання умов, визначених у параграфах 2-5, та інших механізмів передачі ризику, якщо установа може довести досягнення помітного ефекту пом'якшення ризику.

2. Надавач страхування повинен бути авторизований надавати страхування або перестрахування і повинен мати мінімальний рейтинг здатності задовольняти вимоги установи зовнішнього кредитного оцінювання, що, на думку EBA, асоціюється з рівнем кредитної якості 3 або вище згідно з правилами зважування на ризик експозицій установ відповідно до глави 2 розділу II.

3. Страхування та система страхування установи повинні відповідати таким умовам:

(a) початковий строк дії страхового поліса станови не менше одного року. Для полісів із залишковим строком дії менше одного року установа повинна застосувати відповідні дисконти, які відображають зниження залишкового строку діє поліса, до повного дисконту в розмірі 100% для полісів із залишковим строком дії 90 днів або менше;

(b) у страховому полісі передбачений мінімальний період повідомлення про розірвання договору тривалістю 90 днів;

(c) страховий поліс не має виключень або обмежень, які спричинені наглядовими заходами або які, у випадку неплатоспроможності установи, перешкоджатимуть конкурсному керуючому або ліквідатору установи відшкодувати втрати або витрати, понесені установою, за винятком подій, які сталися після ініціювання конкурсних або ліквідаційних процедур стосовно установи. Однак страховий поліс може виключати будь-який штраф, неустойку або штрафні збитки, які спричинені діями компетентних органів;

(d) розрахування пом'якшення ризику повинні відображати страхове покриття у спосіб, що є прозорим у розрізі його співвідношення та узгодженим із фактичною ймовірністю та впливом втрат, що використовуються при загальному визначенні капіталу для покриття операційного ризику;

(e) страхування надається стороннім суб'єктом. У випадку страхування через кептивні компанії та афілійованих осіб експозиція повинна відноситися на рахунок незалежного стороннього суб'єкта, який відповідає критеріям прийнятності, визначеним у параграфі 2;

(f) рамки визнання страхування належним чином обґрунтовані та задокументовані.

4. Методологія визнання страхування повинна охоплювати всі наведені нижче елементи за допомогою знижок або дисконтів суми визнання страхування:

(a) залишковий строк дії страхового поліса, якщо він менший за один рік;

(b) період розірвання поліса, якщо він менший за один рік;

5. Зменшення вимог до власних коштів, спричинене визнанням страхування та інших механізмів передачі ризику, не повинне перевищувати 20% вимоги до власних коштів для покриття операційного ризику до визнання методів пом'якшення ризику.

Стаття 324 — Класифікація типів подій виникнення втрат

Нижче наведені типи подій виникнення втрат, зазначених у пункті (b) статті 322(3):

Таблиця 3

Категорія типу події

Означення

Внутрішнє шахрайство

Втрати внаслідок типу дій, спрямованих на введення в оману, незаконне привласнення майна або обхід правил, законодавства або політики компанії, за винятком подій різноманітності/ дискримінації, із залученням принаймні однієї внутрішньої сторони

Зовнішнє шахрайство

Втрати внаслідок типу дій, спрямованих на введення в оману, незаконне привласнення майна або обхід законодавства, вчинені третьою стороною

Практики працевлаштування та безпека на робочому місці

Втрати, які виникають внаслідок дій, які не відповідають законам або договорам щодо працевлаштування, охорони здоров'я або безпеки; виплат за вимогами стосовно завдання шкоди особі або подій різноманітності/ дискримінації

Клієнти, продукти та практики ведення бізнесу

Втрати, які виникають із неумисного або необережного невиконання професійного обов'язку перед конкретними клієнтами (включно з фідуціарними вимогами та вимогами щодо прийнятності) або з характеру чи дизайну продукту

Пошкодження фізичних активів

Втрати, які виникають у зв'язку із втратою або пошкодженням фізичних активів внаслідок стихійного лиха або інших подій

Порушення діяльності або відмови систем

Втрати, які виникають внаслідок порушення діяльності або відмов систем

Виконання, доставка та управління процесами

Втрати в результаті неналежного опрацювання операції або управління процесами, відносин із торговельними контрагентами та постачальниками

Розділ IV. ВИМОГИ ДО ВЛАСНИХ КОШТІВ ДЛЯ ПОКРИТТЯ РИНКОВОГО РИЗИКУ

Глава 1. Загальні положення

Стаття 325 — Підходи до розрахування вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику

1. Установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику всіх позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, які піддаються валютному ризику або товарному ризику, згідно з такими підходами:

(a) стандартизований підхід, зазначений у параграфі 2;

(b) підхід на основі внутрішніх моделей, визначений у главі 5 цього розділу для категорій ризику, для яких установі було надано дозвіл на використання такого підходу відповідно до статті 363.

2. Вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику, розраховані відповідно до стандартизованого підходу, зазначеного в пункті (a) параграфа 1, означають суму таких вимог до власних коштів, якщо застосовно:

(a) вимоги до власних коштів для покриття ризику позицій, зазначеного у главі 2;

(b) вимоги до власних коштів для покриття валютного ризику, зазначеного у главі 3;

3. Установа, яка не звільнена від вимог щодо звітування, визначених у статті 430b, згідно зі статтею 325a, повинна звітувати про розрахування згідно зі статтею 430b для всіх позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, які піддаються валютному ризику або товарному ризику, відповідно до таких підходів:

(a) альтернативний стандартизований підхід, визначений у главі 1a;

(b) підхід на основі альтернативних внутрішніх моделей, визначений у главі 1b.

4. Установа може використовувати комбінацію підходів, визначених у пунктах (a) і (b) параграфа 1 цієї статті на постійній основі в рамках групи згідно зі статтею 363.

5. Установи не повинні використовувати підхід, визначений у пункті (b) параграфа 3, для інструментів торгових портфелів, які є позиціями сек'юритизації або позиціями, включеними до альтернативного кореляційного торгового портфеля (ACTP), як визначено в параграфах 6, 7 та 8.

6. Позиції сек'юритизації та кредитні деривативи з покриттям ризику n-го дефолту, що відповідають усім наведеним нижче критеріям, повинні бути включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля:

(a) такі позиції не є позиціями ресек'юритизації, опціонами траншу сек'юритизації або будь-якими іншими деривативами експозицій сек'юритизації, які не передбачають пропорційної частки в доходах від траншу сек'юритизації;

(b) усі їх базисні інструменти є:

(i) однойменними інструментами, у тому числі однойменними кредитними деривативами, для яких існує ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(ii) індексами, якими звичайно торгують, на основі інструментів, зазначених у пункті (i).

Ринок, на якому котується курс купівлі і продажу, вважається таким, що існує, якщо існують незалежні добросовісні пропозиції купівлі та продажу, так що ціну, яка обґрунтовано пов'язана із ціною останнього продажу або з поточними конкурентними курсами покупця та продавця, можна визначити протягом одного дня, і за такою ціною може бути здійснено розрахунок упродовж відносно короткого періоду часу згідно з торговельними звичаями.

7. Позиції з будь-якими зазначеними нижче базисними інструментами, не повинні включатися до альтернативного кореляційного торгового портфеля:

(a) базисні інструменти, які віднесені до класів експозицій, зазначених у пункті (h) або (i) статті 112;

(b) вимога до суб'єкта спеціального призначення, забезпечена, безпосередньо або опосередковано, позицією, яка, згідно з параграфом 6, сама по собі не підлягає включенню до альтернативного кореляційного торгового портфеля.

8. Установи можуть включати до альтернативного кореляційного торгового портфеля позиції, які не є позиціями сек'юритизації або кредитними деривативами з покриттям ризику n-го дефолту, але які хеджують інші позиції такого портфеля за умови існування для інструмента або його базисних інструментів ліквідного ринку, на якому котується курс купівлі і продажу, як описано у другому підпараграфі параграфа 6.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити, як установи повинні розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику позицій неторгового портфеля, які піддаються валютному ризику або товарному ризику, відповідно до підходів, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 вересня 2020 року.

Стаття 325a — Звільнення від спеціальних вимог щодо звітування стосовно ринкового ризику

1. Установа звільняється від вимог щодо звітування, визначених у статті 430b, за умови, що розмір балансових і позабалансових операцій установи, що підпадають під ринковий ризик, дорівнює або менше кожного із зазначених нижче порогових значень за результатами щомісячного оцінювання, проведеного з використанням даних станом на останній день місяця:

(a) 10% загальних активів установи;

(b) 500 млн євро.

2. Установи повинні розраховувати розмір їхніх балансових і позабалансових операцій, що піддаються ринковому ризику, з використанням даних станом на останній день кожного місяця згідно з такими вимогами:

(a) необхідно включати всі позиції, віднесені до торгового портфеля, за винятком кредитних деривативів, які визнаються внутрішніми хеджами від експозицій кредитного ризику неторгового портфеля і операцій з кредитними деривативами, які добре компенсують ринковий ризик внутрішніх хеджів, як зазначено у статті 106 (3);

(b) необхідно включати всі позиції неторгового портфеля, як піддаються валютному ризику або товарному ризику;

(c) усі позиції повинні оцінюватися за їхньою ринковою вартістю станом на таку дату, за винятком позицій, зазначених у пункті (b); якщо ринкова вартість позиції торгового портфеля не доступна станом на визначену дату, установи повинні використовувати справедливу вартість позиції торгового портфеля станом на таку дату; якщо справедлива вартість та ринкова вартість позиції торгового портфеля не доступні станом на визначену дату, установи повинні використовувати останнє значення ринкової вартості або справедливої вартості такої позиції;

(d) усі позиції неторгового портфеля, які піддаються валютному ризику, повинні розглядатися як загальна чиста валютна позиція та оцінюватися відповідно до статті 352;

(e) усі позиції неторгового портфеля, які піддаються товарному ризику, повинні оцінюватися відповідно до статей 357 та 358;

(f) абсолютна вартість довгих позицій повинна додаватися до абсолютної вартості коротких позицій.

3. Установи повинні повідомляти компетентним органам, коли вони розраховують або припиняють розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику згідно із цією статтею.

4. Установа, яка більше не відповідає одній або кільком умовам, визначеним у параграфі 1, повинна негайно повідомити про це компетентний орган.

5. Звільнення від вимог щодо звітування, встановлених у статті 430b, припиняє діяти протягом трьох місяців у будь-якому із зазначених нижче випадків:

(a) установа не відповідає умові, визначеній у пункті (a) або (b) параграфа 1 протягом трьох місяців поспіль; або

(b) установа не відповідає умові, визначеній у пункті (a) або (b) параграфа 1 протягом більше ніж 6 з останніх 12 місяців.

6. Якщо установа починає підпадати під дію вимог щодо звітування, встановлених у статті 430b, відповідно до параграфа 5 цієї статті, вона звільняється від таких вимог щодо звітування, тільки якщо вона доведе компетентному органу, що всі умови, визначені у параграфі 1 цієї статті, безперервно виконувалися протягом цілого року.

7. Установи не повинні відкривати, купувати або продавати позицію тільки з метою виконання будь-якої з умов, визначених у параграфі 1, під час щомісячного оцінювання.

8. Установа, яка має право на застосування умов, визначених у статті 94, звільняється від вимог щодо звітування, визначених у статті 430b.

Стаття 325b — Дозвіл на використання консолідованих вимог

1. Згідно з параграфом 2 і тільки для цілей розрахування чистих позицій та вимог до власних коштів згідно із цим розділом на консолідованій основі, установи можуть використовувати позиції однієї установи або суб'єкта господарювання для закриття позицій в іншій установі або суб'єкті господарювання.

2. Установи можуть застосовувати параграф 1 тільки після отримання дозволу від компетентних органів, який надається, якщо виконуються всі зазначені нижче умови:

(a) існує задовільний розподіл власних коштів у рамках групи;

(b) регуляторні, юридичні або контрактні умови, у яких функціонують установи, гарантують взаємну фінансову підтримку в рамках групи.

3. За наявності суб'єктів господарювання, які розташовані у третіх країнах, на додаток до умов, визначених у параграфі 2, повинні бути виконані всі зазначені нижче умови:

(a) такі суб'єкти господарювання авторизовані у третій країні та підпадають під означення кредитної установи або є визнаними інвестиційними фірмами третіх країн;

(b) такі суб'єкт господарювання відповідають, на індивідуальній основі, вимогам до власних коштів, які еквівалентні вимогам, встановленим у цьому Регламенті;

Глава 1a. Альтернативний стандартизований підхід

Секція 1

Загальні положення

Стаття 325c — Сфера застосування та структура альтернативного стандартизованого підходу

1. Альтернативний стандартизований підхід, як визначено у цій главі, повинен використовуватися лише для цілей вимоги щодо звітування, встановленої у статті 430b(1).

2. Установи повинні розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику згідно з альтернативним стандартизованим підходом за позиціями торгового портфеля та позиціями неторгового портфеля, які піддаються валютному ризику або товарному ризику, як суму таких трьох складових:

(a) вимога до власних коштів згідно з методом на основі чутливості, визначеним у секції 2;

(b) вимога до власних коштів для покриття ризику дефолту, визначена в секції 5, яка застосовується тільки до позицій торгового портфеля, вказаних у зазначеній секції;

(c) вимога до власних коштів для покриття залишкових ризиків, визначена в секції 4, яка застосовується тільки до позицій торгового портфеля, вказаних у зазначеній секції.

Секція 2

Метод розрахування вимоги до власних коштів на основі чутливості

Стаття 325d — Терміни та означення

Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) «клас ризику» означає одну з таких семи категорій:

(i) загальний процентний ризик;

(ii) ризик кредитного спреду для несек'юритизованих інструментів;

(iii) ризик кредитного спреду для інструментів сек'юритизації, які не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля;

(iv) ризик кредитного спреду для інструментів сек'юритизації, які включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля;

(v) ризик власного капіталу;

(vi) товарний ризик;

(vii) валютний ризик;

(2) «чутливість» означає відносну зміну вартості позиції в результаті зміни значення одного з відповідних факторів ризику за позицією, яка розрахована за моделлю ціноутворення установи відповідно до підсекції 2 секції 3;

(3) «група» означає підкатегорію позицій у рамках одного класу ризику з подібним профілем ризику, якій присвоюють вагу ризику, як означено в підсекції 1 секції 3.

Стаття 325e — Складові методу на основі чутливості

1. Установи повинні розраховувати вимогу до власних коштів для покриття ринкового ризику за методом на основі чутливості шляхом додавання зазначених нижче трьох вимог до власних коштів відповідно до статті 325h:

(a) вимоги до власних коштів для покриття дельта-ризику, що охоплює ризик змін вартості інструмента внаслідок змін його факторів ризику, які не пов'язані з волатильністю;

(b) вимоги до власних коштів для покриття вега-ризику, що охоплює ризик змін вартості інструмента внаслідок змін його факторів ризику, які пов'язані з волатильністю;

(c) вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни, що охоплює ризик змін вартості інструмента внаслідок змін основних факторів ризику, не пов'язаних з волатильністю, які враховані у вимогами до власних коштів для покриття дельта-ризику.

2. Для цілей розрахунків, зазначених у параграфі 1:

(a) усі позиції за інструментами з опціонними характеристиками підпадають під дію вимог до власних коштів, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 1, для ризиків, інших ніж ті, які пов'язані з екзотичними базисними активами інструментів, як зазначено в пункті (a) статті 325u(2);

(b) усі позиції за інструментами без опціонних характеристик підпадають під дію вимог до власних коштів, зазначених у пункті (a) параграфа 1, для ризиків, інших ніж ті, які пов'язані з екзотичними базисними активами інструментів, як зазначено в пункті (a) статті 325u(2).

Для цілей цієї глави до інструментів з опціонними характеристиками, між іншим, належать: кол-опціони, пут-опціони, кепціони, флорціони, свопціони, бар'єрні опціони та екзотичні опціони. Вбудовані опціони, як-от опціони дострокового погашення або поведінкові опціони, повинні розглядатися як окремі позиції за опціонами для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику.

Для цілей цієї глави інструменти, грошові потоки за якими можуть бути виражені у вигляді лінійної функції умовної суми базисного інструмента, повинні вважатися інструментами без опціонних характеристик.

3. Як відступ від пункту (b) параграфа 2, установи може вирішити підпорядкувати всі позиції за інструментами без опціонних характеристик під вимоги до власних коштів, зазначені у пунктах (a) та (c) параграфа1.

Установа, яка вирішує використовувати підхід, визначений у першому підпараграфі, повинна повідомити про це компетентний орган принаймні за три місяці до першого використання. Після спливу таких трьох місяців і за відсутності заперечень з боку компетентного органу установа може використовувати такий підхід, доки компетентний орган не повідомить установі, що їй більше не дозволено так робити.

Установа, яка вирішує припинити використовувати підхід, визначений у першому підпараграфі, повинна повідомити про це компетентний орган принаймні за три місяці до припинення такого використання. Установа може припинити використовувати підхід, крім випадків, коли компетентний орган висловив свої заперечення протягом такого тримісячного періоду.

Стаття 325f — Вимоги до власних коштів для покриття дельта- та вега-ризиків

1. Установи повинні застосовувати фактори дельта- та вега-ризику, описані в підсекції 1 секції 3 для розрахування вимог до власних коштів для покриття дельта- та вега-ризиків.

2. Установи повинні застосовувати процес, визначений у параграфах 3-8, для розрахування вимог до власних коштів для покриття дельта- та вега-ризиків.

3. Для кожного класу ризику чутливість усіх інструментів у межах вимог до власних коштів для покриття дельта- або вега-ризиків до кожного із застосовних факторів дельта- або вега-ризику, включених до відповідного класу ризику, має бути розрахована за допомогою відповідних формул у підсекції 2 секції 3. Якщо вартість інструмента залежить від кількох факторів ризику, чутливість визначається окремо для кожного фактора ризику.

4. Чутливість присвоюють одній із груп b у рамках кожного класу ризику.

5. У кожній групі b додатні та від'ємні значення чутливості до одного фактора ризику підлягають взаємозаліку, у результаті чого отримують чисту чутливість (sk) для кожного фактора ризику k у рамках групи.

6. Чисту чутливість до кожного фактора ризику в кожній групі множать на відповідні ваги ризику, визначені в секції 6, у результаті чого отримують зважену чутливість до кожного фактора ризику у відповідній групі за такою формулою:

WSk = RWk · sk

де:

WSk

зважена чутливість;

RWk

ваги ризику; та

фактор ризику.

7. Зважені значення чутливості до різних факторів ризику у кожній групі агрегують згідно з наведеною нижче формулою, де аргумент функції квадратного кореня має нижню межу, що дорівнює нулю, у результаті чого отримують специфічну для групи чутливість. Необхідно використовувати відповідні параметри кореляції для зваженої чутливості в рамках однієї групи (ρkl), визначені в секції 6.

де:

специфічна для групи чутливість; та

зважена чутливість.

8. Специфічну для групи чутливість розраховують для кожної групи в межах класу ризику відповідно до параграфів 5, 6 та 7. Після розрахування специфічної для групи чутливості для всіх груп, зважені значення чутливості до всіх факторів ризику у групах агрегують згідно з наведеною нижче формулою, використовуючи відповідні параметри кореляції γbc для зважених значень чутливості в різних групах, визначені в секції 6, у результаті чого отримують специфічну для класу ризику вимогу до власних коштів для покриття дельта- або вега-ризику.

де:

для всіх факторів ризику у групі b і у групі c; якщо ці значення Sb та Sc дають від'ємне число в сумі , установа повинна розраховувати специфічні для класу ризику вимоги до власних коштів для покриття дельта- та вега-ризику з використанням альтернативної специфікації, де

для всіх факторів ризику у групі b та

для всіх факторів ризику у групі с.

Специфічні для класу ризику вимоги до власних коштів для покриття дельта- або вега-ризику необхідно розраховувати для кожного класу ризику відповідно до параграфів 1-8.

Стаття 325g — Вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни

1. Установи повинні здійснити розрахунки, встановлені в параграфі 2, для кожного фактора ризику за інструментами, які підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни, за винятком факторів ризику, зазначених у параграфі 3.

Для конкретного фактора ризику установи повинні здійснювати такі розрахунки на нетто-основі для всіх позицій за інструментами, які підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни і які включають такий фактор ризику.

2. Для конкретного фактора ризику k, включеного до одного або більше інструментів, зазначених у параграфі 1, установи повинні розрахувати підвищену чисту позицію за ризиком кривизни для такого фактора ризику і знижену чисту позицію за ризиком кривизни для такого фактора ризику таким чином:

де:

індекс, що позначає усі позиції за інструментами, зазначеними у параграфі 1, що включають фактор ризику k;

поточне значення фактора ризику k;

Vi(xk)

вартість інструмента і, оцінена за допомогою моделі ціноутворення установи на основі поточного значення фактора ризику k;

вартість інструмента і, оцінена за допомогою моделі ціноутворення установи на основі зростання вартості фактора ризику k;

вартість інструмента і, оцінена за допомогою моделі ціноутворення установи на основі зниження вартості фактора ризику k;

вага ризику, застосовна до фактора ризику k і визначена згідно із секцією 6;

Sik

дельта-чутливість інструмента і до фактора ризику k, розрахована згідно зі статтею 325r.

3. Як відступ від параграфа 2, для кривих факторів ризику, які належать до класів загального процентного ризику (GIRR), ризику кредитного спреду (CSR) та товарного ризику, установи повинні здійснювати розрахунки, встановлені в параграфі 6, на рівні всієї кривої, а не на рівні кожного фактора ризику, який належить до кривої.

Для цілей розрахунку, зазначеного в параграфі 2, якщо xk є кривою факторів ризику, віднесених до класів GIRR, CSR і товарного ризику, sik має бути сумою значень дельта-чутливості до фактора ризику кривої на всіх інтервалах кривої.

4. Щоб визначити вимогу до власних коштів для покриття ризику кривизни на рівні групи, установи повинні агрегувати, згідно з формулою нижче, підвищену та знижену чисті позиції за ризиком кривизни, розраховані згідно з параграфом 2, для усіх факторів ризику, віднесених до такої групи згідно з підсекцією 1 секції 3:

де:

індекс, що позначає групу певного класу ризику;

вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни для групи b;

Pkl

внутрішньогрупові кореляції між факторами ризику k та l, як визначено в секції 6;

k, l

індекси, що позначають усі фактори ризику інструментів, зазначених у параграфі 1, які віднесені до групи b;

підвищена чиста позиція за ризиком кривизни;

знижена чиста позиція за ризиком кривизни.

5. Як відступ від параграфа 4, для визначення вимог до власних коштів на рівні групи для покриття ризику кривизни групи 18 у статті 325ah, групи 18 у статті 325ak, групи 25 у статті 325am і групи 11 у статті 325ap необхідно використовувати таку формулу:

6. Установи повинні розраховувати вимоги до власних коштів на рівні класу ризику для покриття ризику кривизни (RCCR) шляхом агрегування всіх вимог до власних коштів на рівні групи для покриття ризику кривизни у рамках відповідного класу ризику таким чином:

де:

b, c

індекси, що позначають усі групи у рамках відповідного класу ризику, які відповідають інструментам, зазначеним у параграфі 1;

вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни для групи b;

γbc

міжгрупові кореляції між групами b та c, як визначено в секції 6.

7. Вимога до власних коштів для покриття ризику кривизни є сумою вимог до власних коштів на рівні класу ризику для покриття ризику кривизни, розрахованих згідно з параграфом 6, для всіх класів ризику, до яких належить хоча б один із факторів ризику для інструментів, зазначених у параграфі 1.

Стаття 325h — Агрегування специфічних для класу ризиків вимог до власних коштів для покриття дельта- та вега-ризиків і ризику кривизни

1. Установи повинні агрегувати специфічні для класу ризику вимоги до власних коштів для покриття дельта- та вега-ризиків і ризику кривизни згідно із процесом, визначеним у параграфах 2, 3 та 4.

2. Процес розрахування специфічних для класу ризиків вимог до власних коштів для покриття дельта- та вега-ризиків і ризику кривизни, описаних у статтях 325f та 325g, необхідно здійснювати тричі для кожного класу ризику, щоразу використовуючи різний набір параметрів кореляції ρkl (кореляція між факторами ризику у групі) та γbc (кореляція між факторами ризику в рамках класу ризику). Кожен із цих трьох наборів повинен відповідати різному сценарію, як описано нижче:

(a) сценарій середніх кореляцій, згідно з яким параметри кореляції ρkl та γbc залишаються на рівні зазначених у секції 6;

(b) сценарій високих кореляцій, згідно з яким кожен із параметрів кореляції ρkl та γbc, вказаних у секції 6, множать на 1,25, де ρkl та γbc мають верхню межу на рівні 100%;

відповідно.

3. Установи повинні розрахувати суму специфічних для класу дельта-ризику, вега-ризику та ризику кривизни вимог до власних коштів для кожного сценарію, щоб визначити три специфічні для сценарію вимоги до власних коштів.

4. Згідно з методом на основі чутливості, вимога до власних коштів повинна бути найвищою з трьох специфічних для сценарію вимог до власних коштів, зазначених у параграфі 3.

Стаття 325i — Підхід до індексних інструментів та інших інструментів із кількома базисними активами

1. Установи повинні використовувати наскрізний підхід для індексних інструментів та інших інструментів із кількома базисними активами згідно з такими положеннями:

(a) для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття дельта-ризику та ризику кривизни установи повинні вважати, що вони утримують окремі позиції безпосередньо за базисними складовими індексних інструментів або інших інструментів із кількома базисними активами, за винятком позиції за індексом, включеним до альтернативного кореляційного торгового портфеля, для якої вони повинні розраховувати єдину чутливість до індексу;

(b) установам дозволяється здійснювати взаємозалік значень чутливості до фактора ризику для конкретної складової індексного інструмента або іншого інструмента з кількома базисними активами із значеннями чутливості до того самого фактора ризику для тієї самої складової однойменних інструментів, за винятком позицій, включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля;

(c) для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття вега-ризику установи можуть вважати, що вони утримують окремі позиції безпосередньо за базисними складовими індексного інструмента або іншого інструмента із кількома базисними активами або розраховувати єдину чутливість до базисного активу такого інструмента. В останньому випадку установи повинні віднести єдину чутливість до відповідної групи, як визначено в підсекції 1 секції 6, таким чином:

(i) якщо, з урахуванням вагових коефіцієнтів такого індексу, понад 75% складових такого індексу будуть віднесені до тієї самої групи, установи повинні віднести чутливість до такої групи і розглядати її як однойменну чутливість у такій групі;

(ii) у всіх інших випадках установи повинні віднести чутливість до групи відповідного індексу.

2. Як відступ від пункту (a) параграфа 1, установи можуть розраховувати єдину чутливість до позиції за включеним до лістингу індексом власного капіталу або кредитним індексом для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття дельта-ризику та ризику кривизни за умови, що включений до лістингу індекс власного капіталу або кредитний індекс відповідає умовам, визначеним у параграфі 3. У такому випадку установи повинні віднести єдину чутливість до відповідної групи, як визначено в підсекції 1 секції 6, таким чином:

(a) якщо, з урахуванням вагових коефіцієнтів такого включеного до лістингу індексу, понад 75% складових такого включеного до лістингу індексу будуть віднесені до тієї самої групи, таку чутливість відносять до такої групи і розглядають її як однойменну чутливість у такій групі;

(b) у всіх інших випадках установи повинні віднести чутливість до групи відповідного включеного до лістингу індексу.

3. Установи можуть використовувати підхід, визначений у параграфі 2, для інструментів, які посилаються на включений до лістингу індекс власного капіталу або кредитний індекс у разі виконання всіх таких умов:

(a) відомі складові включеного до лістингу індексу та їхні відповідні вагові коефіцієнти в такому індексі;

(b) включений до лістингу індекс містить принаймні 20 складових;

(c) жодна одна складова, яка міститься у включеному до лістингу індексі, не становить понад 25% загальної ринкової капіталізації такого індексу;

(d) жоден набір, що включає одну десяту загальної кількості складових включеного до лістингу індексу, округлений до наступного цілого числа, не становить понад 60% загальної ринкової капіталізації такого індексу;

(e) загальна ринкова капіталізація всіх складових включеного до лістингу індексу не менша за 40 млрд євро.

4. Установа повинна використовувати, послідовно в часі, тільки підхід, визначений у параграфі 1, або підхід, визначений у параграфі 2, для всіх інструментів, які посилаються на включений до лістингу індекс власного капіталу або кредитний індекс, що відповідає вимогам, визначеним у параграфі 3. Установа потребує попереднього дозволу компетентного органу для переходу від одного підходу на інший.

5. Для індексного інструмента або іншого інструмента з кількома базисними активами вхідні дані щодо чутливості для розрахування дельта-ризику та ризику кривизни повинні бути узгодженими, незалежно від підходів, які використовуються для такого інструмента.

6. Індексні інструменти або інші інструменти з кількома базисними активами, які піддаються залишковим ризикам, як зазначено у статті 325u(5), підпадають під дію надбавки за залишковий ризик, зазначеної в секції 4.

Стаття 325j — Підхід до компаній колективного інвестування

1. Установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику позиції компанії колективного інвестування з використанням одного з таких підходів:

(a) якщо установа має змогу отримувати достатню інформацію про окремі базисні експозиції до компанії колективного інвестування, така установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику такої позиції компанії колективного інвестування шляхом детального аналізу базисних позицій компанії колективного інвестування так, ніби такі позиції безпосередньо утримуються установою;

(b) якщо установа не має змоги отримувати достатню інформацію про окремі базисні експозиції до компанії колективного інвестування, але їй відомий зміст мандата компанії колективного інвестування і можна отримати щоденні цінові пропозиції для компанії колективного інвестування, така установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику такої позиції компанії колективного інвестування із використанням таких підходів:

(i) установа може розглядати позицію компанії колективного інвестування як єдину позицію власного капіталу, віднесену до групи «інший сектор» у таблиці 8 статті 325ap(1);

(ii) з дозволу компетентного органу установа може розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику компанії колективного інвестування згідно з лімітами, установленими в мандаті компанії колективного інвестування та відповідному праві;

(c) якщо установа не відповідає умовам у пунктах (a) та (b), така установа повинна віднести компанію колективного інвестування до неторгового портфеля.

Установа, яка використовує один із підходів, визначених у пункті (b), повинна застосовувати вимогу до власних коштів для покриття ризику дефолту, визначену в секції 5 цієї глави, і надбавку за залишковий ризик, визначену в секції 4 цієї глави, якщо мандат компанії колективного інвестування передбачає, що деякі експозиції до компанії колективного інвестування підпадають під дію таких вимог до власних коштів.

Установа, що використовує підхід, визначений у пункті (ii) пункту (b), може розраховувати вимоги до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента та вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки позицій за деривативами компанії колективного інвестування з використанням спрощеного підходу, визначеного в параграфі 3 статті 132a.

2. Як відступ від параграфа 1, якщо установа має позицію в компанії колективного інвестування, що відстежує бенчмарк індексу так, що різниця в доході у річному вимірі між компанією колективного інвестування та відстежуваним бенчмарком індексу за останні 12 місяців менша за 1% в абсолютному вираженні, без урахування зборів і комісій, установа може розглядати таку позицію як позицію за відстежуваним бенчмарком індексу. Установа повинна перевіряти відповідність такій умові, коли вона відкриває позицію і щороку потому.

Однак, якщо дані за останні 12 місяців доступні не повністю, установа може, з дозволу компетентного органу установи, використовувати різницю і доході в річному вимірі за період, коротший ніж 12 місяців.

3. Установа може використовувати комбінацію підходів, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) параграфа 1 для її позицій в компаніях колективного інвестування. Однак установа повинна використовувати тільки один із таких підходів для всіх позицій у тій самій компанії колективного інвестування.

4. Для цілей пункту (b) параграфа 1 установа повинна здійснювати розрахунки згідно з такими положеннями:

(a) для цілей розрахування вимоги до власних коштів згідно з методом на основі чутливості, визначеним у секції 2 цієї глави, компанія колективного інвестування повинна спочатку відкрити позицію в максимальному обсязі, дозволеному її мандатом або відповідним правом, за експозиціями, що зумовлюють найвищі вимоги до власних коштів, визначені згідно із цією секцією, а потім продовжувати відкривати позиції у порядку спадання до досягнення максимального ліміту загальних втрат;

(b) для цілей розрахування вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту, визначеної у секції 5 цієї глави, компанія колективного інвестування повинна спочатку відкрити позицію в максимальному обсязі, дозволеному її мандатом або відповідним правом, за експозиціями, що зумовлюють найвищі вимоги до власних коштів, визначені згідно із цією секцією, а потім продовжувати відкривати позиції у порядку спадання до досягнення максимального ліміту загальних втрат;

(c) компанія колективного інвестування повинна застосовувати леверидж у максимальному обсязі, дозволеному її мандатом або відповідним правом, якщо застосовно.

Вимоги до власних коштів для всіх позицій у тій самій компанії колективного інвестування, для яких використовуються розрахунки, зазначені в першому підпараграфі, повинні розраховуватися відокремленій основі як окремий портфель з використанням підходу, визначеного в цій главі.

5. Установа може використовувати підходи, зазначені в пункті (a) або (b) параграфа 1, тільки якщо компанія колективного інвестування відповідає всім умовам. визначеним у статті 132(3) і пункті (a) статті 132(4).

Стаття 325k — Андеррайтингові позиції

1. Установи можуть використовувати процес, визначений у цій статті, для розрахування вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику андеррайтингових позицій за борговими інструментами та інструментами власного капіталу.

2. Установи повинні застосовувати один із відповідних коефіцієнтів множення, наведених у таблиці 1, до чистої чутливості всіх андеррайтингових позицій кожного окремого емітента, за винятком андеррайтингових позицій із підпискою або субандеррайтингом третіх осіб згідно з офіційними договорами, і розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику згідно з підходом, визначеним у цій главі на основі скоригованої чистої чутливості.

Таблиця 1

Робочий день 0

Робочий день 1

10%

Робочі дні 2 та 3

25%

Робочий день 4

50%

Робочий день 5

75%

Після робочого дня 5

100%

Для цілей цієї статті «робочий день 0» означає робочий день, у який установа безумовно зобов'язалася прийняти відому кількість цінних паперів за узгодженою ціною.

3. Установи повинні повідомити компетентні органи про застосування процесу, визначеного у цій статті.

Секція 3

Визначення факторів ризику та чутливості

Підсекція 1

Означення факторів ризику

Стаття 325l — Фактори загального процентного ризику

1. Для всіх факторів загального процентного ризику, включно з ризиком інфляції та крос-валютним базисним ризиком, для кожної валюти визначається одна група, кожна з яких повинна містити різні типи факторів ризику.

Факторами загального процентного дельта-ризику, застосовними до інструментів, чутливих до процентної ставки, є відповідні безризикові ставки для кожної валюти та для кожного з таких строків погашення: 0,25 року, 0,5 року, 1 рік, 2 роки, 3 роки, 5 років, 10 років, 15 років, 20 років, 30 років. Установи присвоюють визначеним вершинам фактори ризику шляхом лінійної інтерполяції або з використанням методу, що найбільше узгоджується з функціями ціноутворення, які використовує незалежна функція контролю ризиків установи для звітування про ринковий ризик або прибутки та збитки перед вищим керівництвом.

2. Установи повинні отримувати безризикові ставки для кожної валюти з інструментів грошового ринку, утримуваних у торговому портфелі установи, які мають найнижчий кредитний ризик, таких як індексний своп овернайт.

3. Якщо установи не можуть застосувати підхід, зазначений у параграфі 2, безризикові ставки повинні ґрунтуватися на одній або кількох кривих свопів на основі ринкових цін, які використовуються установою для переоцінки позицій за ринковою вартістю, таких як криві процентних свопів, які пропонуються та міжбанківському ринку.

Якщо даних кривих свопів на основі ринкових цін, описаних у параграфі 2 та в першому підпараграфі цього параграфа, недостатньо, безризикові ставки можуть бути отримані з найбільш відповідної кривої суверенних облігацій для відповідної валюти.

Якщо установи використовують фактори загального процентного ризику, отримані відповідно до процедури, визначеної у другому підпараграфі цього параграфа, для суверенних боргових інструментів, відповідний суверенний борговий інструмент не звільняється від вимог до власних коштів для покриття ризику кредитного спреду. У випадках, коли неможливо відокремити безризикову ставку від компонента кредитного спреду, чутливість до відповідного фактора ризику присвоюється як класу загального процентного ризику, так і класу ризику кредитного спреду.

4. У випадку факторів загального процентного ризику кожна валюта становить окрему групу. Установи повинні присвоювати фактори ризику в межах однієї групи, але з різними строками погашення та різною вагою ризику, згідно із секцією 6.

Установи повинні застосовувати додаткові фактори ризику для ризику інфляції до боргових інструментів, грошові потоки за якими функціонально залежать від темпів інфляції. Такі додаткові фактори ризику повинні складатися з одного вектора індексів інфляції на основі ринкових цін із різними строками погашення для кожної валюти. Для кожного інструмента вектор повинен містити стільки компонентів, скільки існує індексів інфляції, які використовуються в якості змінних у моделі ціноутворення установи для такого інструмента.

5. Установи розраховують чутливість інструмента до додаткового фактора ризику для ризику інфляції, зазначеного в параграфі 4, як зміну вартості інструмента, відповідно до його моделі ціноутворення, у результаті зміни кожного компонента вектора на 1 базисний пункт. Кожна валюта становить окрему групу. У межах кожної групи установи повинні розглядати інфляцію як єдиний фактор ризику, незалежно від кількості компонентів кожного вектора. Установи повинні здійснити взаємозалік всіх значень чутливості у межах групи, які розраховані, як описано у цьому параграфі, щоб отримати єдине чисте значення чутливості для кожної групи.

6. Боргові інструменти, які передбачають виплати в різних валютах, також піддаються крос-валютному базисному ризику для відповідних валют. Для цілей методу на основі чутливості факторами ризику, які повинні застосовуватися установами, є крос-валютний базисний ризик для кожної валюти до долара США або євро. Установи повинні обчислювати крос-валютні базиси, які не відносяться до долара США або до євро, на основі «базис до долара США» або «базис до євро».

Кожен фактор крос-валютного базисного ризику повинен складатися з одного вектора крос-валютного базису з різними строками погашення для кожної валюти. Для кожного боргового інструмента вектор повинен містити стільки компонентів, скільки існує крос-валютних базисів, які використовуються в якості змінних у моделі ціноутворення установи для такого інструмента. Кожна валюта становить окрему групу.

Установи повинні розраховувати чутливість інструмента до фактора крос-валютного базисного ризику як зміну вартості інструмента, згідно з їхньою моделлю ціноутворення, у результаті зміни кожного з компонентів вектора на 1 базисний пункт. Кожна валюта становить окрему групу. У кожній групі повинні бути два можливі окремі фактори ризику: базис до євро та базис до долара США, незалежно від кількості компонентів у кожному векторі крос-валютного базису. Максимальна кількість чистих значень чутливості на кожну групу становить два значення.

7. Фактори загального процентного вега-ризику, застосовні до опціонів з базисними активами, які є чутливими до загальної процентної ставки, є значеннями очікуваної волатильності відповідних безризикових ставок, як описано в параграфах 2 та 3, які присвоюються групам залежно від валюти та відповідно до таких строків погашення в рамках кожної групи: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років. Для кожної валюти повинна існувати одна група.

Для цілей взаємозаліку установи повинні розглядати значення очікуваної волатильності, які прив'язані до тих самих безризикових ставок і які відповідають тим самим строкам погашення, як такі, що становлять один фактор ризику.

Якщо установи співвідносять значення очікуваної волатильності зі строками погашення, як зазначено в цьому параграфі, застосовуються такі вимоги:

(a) якщо строк погашення опціону відповідає строку погашення базисного активу, необхідно розглядати єдиний фактор ризику, який співвідноситься з відповідним строком погашення;

(b) якщо строк погашення опціону коротший за строк погашення базисного активу, необхідно розглядати зазначені нижче фактори ризику таким чином:

(i) перший фактор ризику повинен співвідноситися зі строком погашення опціону;

(ii) другий фактор ризику повинен співвідноситися із залишковим строком погашення базисного активу опціону станом на дату завершення строку дії опціону.

8. Фактори ризику кривизни загального процентного ризику, які повинні застосовуватися установами, мають складатися з одного вектора безризикових ставок, який представляє специфічну криву безризикової дохідності, для кожної валюти. Кожна валюта становить окрему групу. Для кожного інструмента вектор повинен містити стільки компонентів, скільки існує різних строків погашення для безризикових ставок, які використовуються в якості змінних у моделі ціноутворення установи для такого інструмента.

9. Установи повинні розраховувати чутливість інструмента до кожного фактора ризику, який використовується у формулі ризику кривизни згідно зі статтею 325g. Для цілей ризику кривизни установи повинні розглядати вектори, які відповідають різним кривим дохідності та з різною кількістю компонентів, як один фактор ризику за умови, що такі вектори відповідають одній валюті. Установи повинні здійснити взаємозалік значень чутливості до одного фактора ризику. Для кожної групи повинне існувати тільки одне чисте значення чутливості.

Для ризику інфляції та крос-валютного базисного ризику не повинні існувати вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни.

Стаття 325m — Фактори ризику кредитного спреду для несек'юритизованих інструментів

1. Фактори дельта-ризику кредитного спреду, які повинні застосовуватися установами до несек'юритизованих інструментів, які є чутливими до кредитного спреду, є ставками кредитного спреду емітента таких інструментів, які отримані з відповідних боргових інструментів та кредитних дефолтних свопів і співвіднесені з кожним із таких строків погашення: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років. Установи повинні застосовувати один фактор ризику для кожного емітента та строку погашення, незалежно від того, чи відповідні ставки кредитного спреду емітента отримані з боргових інструментів чи з кредитних дефолтних свопів. Групи повинні бути секторальними групами, як зазначено в секції 6, і кожна група повинна включати всі фактори ризику, присвоєні відповідному сектору.

2. Фактори вега-ризику кредитного спреду, які повинні застосовуватися установами до опціонів з несек'юритизованими базисними активами, які є чутливими до кредитного спреду, є значеннями очікуваної волатильності ставок кредитного спреду емітента базисного активу, які отримані, як встановлено в параграфі 1, і які повинні бути співвіднесені з такими строками погашення відповідно до строку погашення опціону, що підпадає під дію вимог до власних коштів: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років. Необхідно використовувати ті самі групи, які використовувалися для дельта-ризику кредитного спреду для несек'юритизованих інструментів.

3. Фактори ризику кривизни кредитного спреду, які повинні застосовуватися установами до несек'юритизованих інструментів, повинні складатися з одного вектора ставок кредитного спреду, що представляє специфічну для емітента криву кредитного спреду. Для кожного інструмента вектор повинен містити стільки компонентів, скільки існує різних строків погашення для ставок кредитного спреду, які використовуються у якості змінних у моделі ціноутворення установи для такого інструмента. Необхідно використовувати ті самі групи, які використовувалися для дельта-ризику кредитного спреду для несек'юритизованих інструментів.

4. Установи повинні розраховувати чутливість інструмента до кожного фактора ризику, який використовується у формулі ризику кривизни згідно зі статтею 325g. Для цілей ризику кривизни установи повинні розглядати вектори, які отримані з відповідних боргових інструментів або кредитних дефолтних свопів, із різною кількістю компонентів, як один фактор ризику за умови, що такі вектори відповідають одному емітенту.

Стаття 325n — Фактори ризику кредитного спреду для інструментів сек'юритизації

1. Установи повинні застосовувати фактори ризику кредитного спреду, зазначені в параграфі 3, до позицій сек'юритизації, які включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, як зазначено у статті 325(6), (7) та (8).

Установи повинні застосовувати фактори ризику кредитного спреду, зазначені в параграфі 5, до позицій сек'юритизації, які не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, як зазначено у статті 325(6), (7) та (8).

2. Групи, застосовні до ризику кредитного спреду для позицій сек'юритизації, які включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, повинні бути тими самими, що й групи, застосовні до ризику кредитного спреду для несек'юритизованих позицій, як зазначено в секції 6.

Групи, застосовні до ризику кредитного спреду для позицій сек'юритизації, які не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, повинні бути специфічними для відповідної категорії класу ризику, як зазначено в секції 6.

3. До факторів ризику кредитного спреду, які повинні застосовуватись установами до позицій сек'юритизації, що включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, належать:

(a) фактори дельта-ризику, які є всіма відповідними ставками кредитного спреду емітентів базисних експозицій за позицією сек'юритизації, отримані з відповідних боргових інструментів і кредитних дефолтних свопів, і для кожного з таких строків погашення: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років.

(b) фактори вега-ризику, застосовні до опціонів з базисними активами, які є позиціями сек'юритизації, що включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, які є значеннями очікуваної волатильності кредитних спредів емітентів базисних експозицій за позицією сек'юритизації, отриманими, як описано в пункті (a) цього параграфа, що повинні бути співвіднесені з такими строками погашення відповідно до строку погашення відповідного опціону, який підпадає під дію вимог до власних коштів: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років.

(c) фактори ризику кривизни, які є відповідними кривими дохідності кредитних спредів емітентів базисних експозицій за позицією сек'юритизації, вираженими у вигляді вектора ставок кредитних спредів для різних строків погашення, отриманих, як зазначено в пункті (a) цього параграфа; для кожного інструмента вектор повинен містити стільки компонентів, скільки існує різних строків погашення для ставок кредитного спреду, які використовуються в якості змінних у моделі ціноутворення установи для такого інструмента.

4. Установи повинні розраховувати чутливість позиції сек'юритизації до кожного фактора ризику, який використовується у формулі ризику кривизни, як вказано у статті 325g. Для цілей ризику кривизни установи повинні розглядати вектори, які отримані з відповідних боргових інструментів або кредитних дефолтних свопів, із різною кількістю компонентів, як один фактор ризику за умови, що такі вектори відповідають одному емітенту.

5. Фактори ризику кредитного спреду, що повинні застосовуватись установами до позицій сек'юритизації, які не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, повинні радше стосуватися спреду траншу, а не спреду базисних інструментів, і повинні включати:

(a) фактори дельта-ризику, які є відповідними ставками кредитного спреду траншу і які співвіднесені з такими строками погашення відповідно до строку погашення траншу: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років;

(b) фактори вега-ризику, застосовні до опціонів з базисними активами, які є позиціями сек'юритизації, що не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, які є значеннями очікуваної волатильності кредитних спредів траншів і які співвіднесені з такими строками погашення відповідно до строку погашення відповідного опціону, який підпадає під дію вимог до власних коштів: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років;

(c) фактори ризику кривизни, які повинні бути такими самими, що й фактори, описані в пункті (a); до всіх таких факторів ризику застосовується спільна вага ризику, як зазначено в розділі 6.

Стаття 325o — Фактори ризику власного капіталу

1. Групи для всіх факторів ризику власного капіталу є групами сектора, зазначеними в розділі 6.

2. Факторами дельта-ризику власного капіталу, які повинні застосовуватися установами, є всі спотові ціни на інструменти власного капіталу та всі ставки репо за інструментами власного капіталу.

Для цілей ризику власного капіталу конкретна крива дохідності операцій репо з інструментами власного капіталу становить єдиний фактор ризику, який виражається як вектор ставок репо для різних строків погашення. Для кожного інструмента вектор повинен містити стільки компонентів, скільки існує різних строків погашення для ставок репо, які використовуються в якості змінних у моделі ціноутворення установи для такого інструмента.

Установи повинні розраховувати чутливість інструмента до фактора ризику власного капіталу як зміну вартості інструмента, згідно з їхньою моделлю ціноутворення, у результаті зміни кожного з компонентів вектора на 1 базисний пункт. Установи повинні взаємозарахувати значення чутливості до фактора ризику власного капіталу за одним пайовим цінним папером, незалежно від кількості компонентів кожного вектора.

3. Факторами вега-ризику власного капіталу, які повинні застосовуватися установами до опціонів з базисними активами, які є чутливими до власного капіталу, є значення очікуваної волатильності спотових цін на інструменти власного капіталу, які повинні бути співвіднесені з такими строками погашення відповідно до строків погашення відповідних опціонів, що підпадають під дію вимог до власних коштів: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років Вимоги до власних коштів для покриття вега-ризику за ставками репо за інструментами власного капіталу не застосовуються.

4. Факторами ризику кривизни власного капіталу, які повинні застосовуватися установами до опціонів з базисними активами, чутливими до власного капіталу, є всі спотові ціни на інструменти власного капіталу, незалежно від строку погашення відповідних опціонів. Вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни за ставками репо за інструментами власного капіталу не застосовуються.

Стаття 325p — Фактор товарного ризику

1. Групи для всі факторів товарного ризику повинні бути групами сектора, зазначеними в розділі 6.

2. Факторами товарного дельта-ризику, які повинні застосовуватися установами до інструментів, чутливих до товарів, є всі спотові ціни на товари для кожного з таких строків погашення: 0,25 року, 0,5 року, 1 рік, 2 роки, 3 роки, 5 років, 10 років, 15 років, 20 років, 30 років. Установи повинні розглядати дві товарні ціни для одного виду товару та з одним строком погашення як один фактор ризику, тільки якщо набір правових умов щодо місця постачання є однаковим.

3. Факторами товарного вага-ризику, які повинні застосовуватися установами до опціонів з базисними активами, чутливими до товарів, є значення очікуваної волатильності товарних цін, які повинні бути співвіднесені з такими строками погашення відповідно до строків погашення відповідних опціонів, що підпадають під дію вимог до власних коштів: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років. Установи повинні розглядати значення чутливості до того самого виду товару, що співвіднесені з тим самим строком погашення, як один фактор ризику, який установи повинні потім взаємозарахувати.

4. Факторами товарного ризику кривизни, які повинні застосовуватися установами до опціонів з базисними активами, чутливими до товарів, є один набір товарних цін із різними строками погашення для одного виду товару, виражений у вигляді вектора. Для кожного інструмента вектор повинен містити стільки компонентів, скільки існує цін відповідного товару, які використовуються в якості змінних у моделі ціноутворення установи для такого інструмента. Установи не повинні розмежовувати товарні ціни за місцем постачання.

Чутливість інструмента до кожного фактора ризику, що використовується у формулі ризику кривизни, обчислюється, як зазначено у статті 325g. Для цілей ризику кривизни установи повинні розглядати вектори з різною кількістю компонентів як один фактор ризику за умови, що такі вектори відповідають одному виду товару.

Стаття 325q — Фактори валютного ризику

1. Факторами валютного дельта-ризику, які повинні застосовуватися установами до інструментів, чутливих до іноземної валюти, є спотові обмінні курси між валютою інструмента та звітною валютою установи або базовою валютою установи, якщо установа використовує базову валюту відповідно до параграфа 7. На кожну валютну пару має припадати одна група, що містить один фактор ризику та єдину чисту чутливість.

2. Факторами валютного вега-ризику, які повинні застосовуватися установами до опціонів з базисними активами, які є чутливими до валюти, є значення очікуваної волатильності обмінних курсів між валютними парами, зазначеними в параграфі 1. Такі значення очікуваної волатильності обмінних курсів повинні бути співвіднесені з такими строками погашення відповідно до строків погашення відповідних опціонів, які підпадають під дію вимог до власних коштів: 0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років.

3. Фактори валютного ризику кривизни, які повинні застосовуватися установами до інструментів з базисними активами, чутливими до іноземної валюти, повинні бути факторами валютного дельта-ризику, зазначеними у параграфі 1.

4. Установи не зобов'язані здійснювати розмежування між внутрішньою та закордонною валютою для всіх факторів валютного дельта-, вега-ризику та валютного ризику кривизни.

5. Якщо обмінний курс, який є базисним активом інструмента і, що підпадає під дію вимог до власних коштів для покриття ризиків кривизни не стосується ні звітної валюти установи, ні базисної валюти установи, установа може поділити на 1,5 відповідні компоненти , визначені в параграфі 2 статті 325g, для яких xk є фактором валютного ризику між однією з двох валют базисних активів і звітною валютою установи або базовою валютою установи, залежно від випадку.

6. З дозволу компетентного органу установа може поділити та 1,5 компоненти визначені у статті 325g(2), послідовно для всіх факторів валютного ризику інструментів, які стосуються іноземної валюти та підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику кривизни, за умови, що будь-які фактори валютного ризику на основі звітної валюти установи або базової валюти установи, залежно від випадку, які включені в розрахунок таких компонентів, змінюються одночасно.

7. Як відступ від параграфів 1 та 3, установи може замінити, з дозволу компетентного органу, свою звітну валюту іншою валютою (далі - базова валюта) в усіх спотових обмінних курсах для вираження факторів валютного дельта-ризику та валютного ризику кривизни в разі виконання всіх таких умов:

(a) установа використовує тільки одну базову валюту;

(b) установа застосовує базову валюту послідовно до всіх позицій торгового портфеля та неторгового портфеля;

(i) використання вибраної базової валюти забезпечує належне представлення ризику позицій установи, які піддаються валютним ризикам;

(ii) вибір базової валюти узгоджується зі способом внутрішнього управління такими валютними ризиками з боку установи;

(iii) вибір базової валюти не продиктований передусім бажанням знизити вимоги до власних коштів установи;

(d) установа враховує трансляційний ризик перерахунку між звітною валютою та базовою валютою.

Установа, якій дозволено використовувати базову валюту, як визначено в першому підпараграфі, повинна конвертувати отримані вимоги до власних коштів для покриття валютного ризику у звітну валюту з використанням чинного спотового обмінного курсу між базовою валютою та звітною валютою.

Підсекція 2

Визначення чутливості

Стаття 325r — Чутливість до дельта-ризику

1. Установи розраховують чутливість до загального процентного дельта-ризику (GIRR) таким чином:

(a) чутливість до факторів ризику, що складаються з безризикових ставок, розраховують таким чином:

де:

чутливість до факторів ризику, що складаються з безризикових ставок;

rkt

ставка безризикової кривої дохідності k зі строком погашення t;

Vi (·)

функція ціноутворення інструмента i; та

x,y

фактори ризику, інші ніж rkt у функції ціноутворення Vi;

(b) чутливість до факторів ризику, що складаються з інфляційного ризику та крос-валютного базису, розраховують таким чином:

де:

чутливість до факторів ризику, що складаються з інфляційного ризику та крос-валютного базису;

вектор із m компонентів, що представляють очікувану криву інфляції або криву крос-валютного базису для відповідної валюти j, при цьому m дорівнює кількості змінних, пов'язаних з інфляцією або крос-валютою, які використовуються в моделі ціноутворення інструмента i;

одинична матриця розмірності (1 × m);

Vi (·)

функція ціноутворення інструмента i; та

y, z

інші змінні в моделі ціноутворення.

2. Установи повинні розраховувати чутливість до дельта-ризику кредитного спреду для всіх позицій сек'юритизації та несек'юритизованих позицій таким чином:

де:

чутливість до дельта-ризику кредитного спреду для всіх позицій сек'юритизації та несек'юритизованих позицій;

cskt

значення ставки кредитного спреду емітента j при строку погашення t;

Vi (·)

функція ціноутворення інструмента i; та

x,y

фактори ризику, інші ніж cskt, у функції ціноутворення Vi.

3. Установи повинні розраховувати чутливість до дельта-ризику власного капіталу таким чином:

(a) чутливість до факторів ризику, що складаються зі спотових цін на інструменти власного капіталу, розраховують таким чином:

де:

чутливість до факторів ризику, що складаються зі спотових цін на інструменти власного капіталу;

конкретний пайовий цінний папір;

EQk

значення спотової ціни відповідного пайового цінного паперу;

Vi (·)

функція ціноутворення інструмента i; та

x,y

фактори ризику, інші ніж EQk, у функції ціноутворення Vi;

(b) чутливість до факторів ризику, що складаються зі ставок репо за інструментами власного капіталу, розраховують таким чином:

де:

чутливість до факторів ризику, що складаються зі ставок репо за інструментами власного капіталу;

індекс, що позначає інструмент власного капіталу;

вектор із m компонентів, що представляють строкову структуру операції репо з конкретним інструментом власного капіталу k, де m дорівнює кількості ставок репо, що відповідають різним строкам погашення, які використовуються в моделі ціноутворення інструмента i;

одинична матриця розмірності (1 · m);

Vi (·)

функція ціноутворення інструмента i; та

y,z

фактори ризику, інші ніж , у функції ціноутворення Vi.

4. Установи повинні розраховувати чутливість до товарного дельта-ризику для кожного фактора ризику k таким чином:

де:

чутливість до товарного дельта-ризику;

конкретний фактор товарного ризику;

CTYk

значення фактора ризику k;

Vi (·)

функція ціноутворення інструмента i; та

y, z

фактори ризику, інші ніж CTYk, у моделі ціноутворення інструмента i.

5. Установи повинні розраховувати чутливість до валютного дельта-ризику для кожного фактори валютного ризику k таким чином:

де:

чутливість до валютного дельта-ризику;

конкретний фактор валютного ризику;

FXk

значення фактора ризику;

Vi (·)

функція ціноутворення інструмента i; та

y, z

фактори ризику, інші ніж FXk, у модулі ціноутворення інструмента i.

Стаття 325s — Чутливість до вега-ризику

1. Установи повинні розраховувати чутливість опціону до вега-ризику для конкретного фактора ризику k таким чином:

де:

чутливість опціону до вега-ризику;

конкретний фактор вега-ризику, що складається з очікуваної волатильності;

volk

значення такого фактора ризику, яке повинне бути виражене у відсотках; та

x,y

фактори ризику, інші ніж volk, у формулі ціноутворення Vi.

2. У випадку класів ризику, у яких фактори вега-ризику пов'язані зі строками погашення, але правила кореляції факторів ризику не застосовуються, оскільки опціони не мають строків погашення, установи повинні співвідносити такі фактори ризику з найдовшим встановленим строком погашення. До таких опціонів застосовується надбавка за залишковий ризик.

3. У випадку опціонів, які не мають ціни виконання або цінового бар'єру, і опціонів, які мають кілька цін виконання або цінових бар'єрів, установи повинні застосовувати кореляцію до цін виконання та строку погашення, які використовуються установою для внутрішніх цілей при визначенні ціни опціону. До таких опціонів також застосовується надбавка за залишковий ризик.

4. Установи не повинні розраховувати вега-ризик для траншів сек'юритизації, включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля, як зазначено у статті 325(6), (7) та (8), які не мають очікуваної волатильності. Для таких траншів сек'юритизації обчислюють вимоги до власних коштів для покриття дельта-ризику та ризику кривизни.

Стаття 325t — Вимоги до обчислень чутливості

1. Установи повинні отримувати значення чутливості з моделей ціноутворення установи, які лежать в основі звітування про прибутки та збитки перед вищим керівництвом, з використанням формул, визначених у цій підсекції.

Як відступ від першого підпараграфа, компетентні органи можуть вимагати, щоб установа, якій було надано дозвіл на використання підходу на основі альтернативних внутрішніх моделей, визначеного у главі 1b, використовувала функції ціноутворення системи вимірювання ризиків її підходу на основі внутрішніх моделей для розрахування чутливості згідно із цією главою з метою розрахування та повідомлення вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику згідно зі статтею 430b(3).

2. При розрахуванні чутливості інструментів з опціонними характеристиками до дельта-ризику, як зазначено в пункті (a) статті 325e(2), установи можуть припускати, що фактори ризику очікуваної волатильності залишаються незмінними.

3. При розрахуванні чутливості інструментів з опціонними характеристиками до вега-ризику, як зазначено в пункті (b) статті 325e(2), застосовуються такі вимоги:

(a) для загального процентного ризику та ризику кредитного спреду установи повинні для кожної валюти припускати, що базисні інструменти факторів ризику волатильності, для яких розраховують вега-ризик, підпорядковуються логарифмічно нормальному або нормальному розподілу в моделях ціноутворення, які використовуються для таких інструментів;

(b) для ризику власного капіталу, товарного ризику та валютного ризику установи повинні припускати, що базисні інструменти факторів ризику волатильності, для яких розраховують вега-ризик, підпорядковуються логарифмічно нормальному розподілу в моделях ціноутворення, які використовуються для таких інструментів.

4. Установи повинні розраховувати всі значення чутливості, за винятком чутливості до коригувань кредитної оцінки.

5. Як відступ від параграфа 1, з дозволу компетентних органів установа може використовувати альтернативні значення чутливості до дельта-ризику при розрахуванні вимог до власних коштів для позиції торгового портфеля відповідно до цієї глави за умови, що установа виконує всі зазначені нижче умови:

(a) такі альтернативні значення використовуються для цілей внутрішнього управління ризиками та для звітування про прибутки та збитки перед вищим керівництвом незалежним відділом контролю ризиків у межах установи;

(b) установа доводить, що такі альтернативні значення краще підходять для відображення чутливості позиції, ніж формули, визначені в цій підсекції, і що отримані значення чутливості істотно не відрізняються від значень, отриманих за такими формулами.

6. Як відступ від параграфа 1, з дозволу компетентних органів установа може розраховувати чутливість до вега-ризику на основі лінійної конверсії альтернативних значень чутливості при розрахуванні вимог до власних коштів для позиції торгового портфеля відповідно до цієї глави за умови, що установа виконує всі зазначені нижче умови:

(b) установа доводить, що такі альтернативні значення краще підходять для відображення чутливості позиції, ніж формули, визначені в цій підсекції, і що лінійна конверсія, зазначена в першому підпараграфі, відображає чутливість до вега-ризику.

Секція 4

Надбавка на залишковий ризик

Стаття 325u — Вимоги до власних коштів для покриття залишкових ризиків

1. На додаток до вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику, визначених у секції 2, установи повинні застосовувати додаткові вимоги до власних коштів до інструментів, які піддаються залишковим ризикам, відповідно до цієї статті.

2. Інструменти вважаються такими, що піддаються залишковим ризикам, якщо вони відповідають будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) інструмент має екзотичний базис, що для цілей цієї глави означає інструмент торгового портфеля, що має базисну експозицію, яка не входить у сферу застосування дельта-, вега-ризику або ризику кривизни згідно з методом на основі чутливості, встановленим у секції 2, або вимог до власних коштів для покриття ризику дефолту, визначених у секції 5;

(b) інструмент є таким, що піддається іншим залишковим ризикам, що для цілей цієї глави означає будь-який із таких інструментів:

(i) інструменти, які підпадають під дію вимог до власних коштів для покриття вега-ризику та ризику кривизни згідно з методом на основі чутливості, визначеним у секції 2, і які генерують виплати, що не можуть бути виражені як кінцева лінійна комбінація ванільних опціонів з єдиною базисною ціною інструмента власного капіталу, товарною ціною, обмінним курсом, ціною облігації, ціною кредитного дефолтного свопу або свопу на процентну ставку;

(ii) інструменти, які є позиціями, включеними до альтернативного кореляційного торгового портфеля, як зазначено у статті 325(6); хеджі, які включені до такого альтернативного кореляційного торгового портфеля, як зазначено у статті 325(8), не враховуються.

3. Установи повинні розраховувати додаткові вимоги до власних коштів, зазначені у параграфі 1, як суму валових умовних сум інструментів, зазначених у параграфі 2, помножену на такі ваги ризику:

(a) 1,0% у випадку інструментів, зазначених у пункті (a) параграфа 2;

(b) 0,1% у випадку інструментів, зазначених у пункті (b) параграфа 2.

4. Як відступ від параграфа 1, установа не повинна застосовувати вимогу до власних коштів для покриття залишкових ризиків до інструмента, який відповідає будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) інструмент котирується на визнаній біржі;

(b) інструмент підлягає централізованому клірингу відповідно до Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(c) інструмент ідеально компенсує ринковий ризик іншої позиції в торговому портфелі, у випадку чого дві ідеально узгоджені позиції торгового портфеля звільняються від вимоги до власних коштів для покриття залишкових ризиків.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити, що є екзотичним базисом і які інструменти є інструментами, що піддаються залишковим ризикам, для цілей параграфа 2.

У ході розроблення цих проектів регуляторних технічних стандартів EBA повинен встановити, чи ризик збільшення тривалості життя, погодні умови, стихійні лиха та майбутня реалізована волатильність повинні вважатися екзотичними базисами.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2021 року.

Секція 5

Вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту

Стаття 325v — Терміни та означення, загальні положення

1. Для цілей цієї секції застосовують такі терміни та означення:

(a) «коротка експозиція» означає, що дефолт емітента або групи емітентів приносить прибуток установі, незалежно від типу інструмента або операції, що створює експозицію;

(b) «довга експозиція» означає, що дефолт емітента або групи емітентів приносить збиток установі, незалежно від типу інструменту або операції, що створює експозицію;

(c) «валова сума, що піддається ризику раптового дефолту» означає розрахунковий розмір збитку або прибутку, який принесе дефолт боржника для конкретної експозиції;

(d) «чиста сума, що піддається ризику раптового дефолту» означає розрахунковий розмір збитку або прибутку, який установа отримає у зв'язку дефолтом боржника, після взаємозаліку валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту;

(e) «втрати у разі дефолту», або «LGD», означає втрати у разі дефолту боржника за інструментом, випущеним таким боржником, виражені як частка умовної суми такого інструмента;

(f) «вага ризику дефолту» означає відсоток, що являє собою розрахункову ймовірність дефолту кожного боржника залежно від кредитоспроможності такого боржника.

2. Вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту застосовуються до боргових інструментів та інструментів власного капіталу, до деривативних інструментів, у яких ці інструменти є базисними інструментами, а також до деривативів, на виплати за якими чи на справедливу вартість яких впливає дефолт боржника, іншого ніж контрагент за таким деривативним інструментом. Установи повинні розраховувати вимоги для покриття ризику дефолту окремо для кожного з таких типів інструментів: несек'юритизовані інструменти, інструменти сек'юритизації, не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля, та інструменти сек'юритизації, включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля. Остаточні вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту, які повинні застосовувати установи, дорівнюють сумі зазначених трьох складових.

Підсекція 1

Вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту несек'юритизованих позицій

Стаття 325w — Валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту

1. Установи повинні розраховувати валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для кожної довгої експозиції за борговими інструментами за такою формулою:

JTDlong = max {LGD Vnotional + P&Llong + Adjustmentlong; 0}

де:

JTDlong

валова сума, що піддається ризику раптового дефолту, для довгої експозиції;

Vnotional

умовна сума інструмента, з якого виникає експозиція;

P&Llong

член, за допомогою якого здійснюється коригування на прибутки або збитки, які вже обліковані установою у зв'язку зі змінами справедливої вартості інструмента, що створює довгу експозицію; прибутки вводять у формулу зі знаком плюс, а збитки - зі знаком мінус; та

Adjustmentlong

якщо інструмент, з якого виникає експозиція, є деривативним інструментом, сума, на яку, з огляду на структуру деривативного інструмента, збільшаться або зменшаться втрати установи у разі дефолту відносно повної втрати базисного інструмента; збільшення вводять у формулу зі знаком плюс, а зменшення - зі знаком мінус.

2. Установи повинні розраховувати валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для кожної короткої експозиції за борговими інструментами за такою формулою:

JTDshort = min {LGD Vnotional + P&Lshort + Adjustmentshort; 0}

де:

JTDshort

валова сума, що піддається ризику раптового дефолту, для короткої експозиції;

Vnotional

умовна сума інструмента, з якого виникає експозиція, яку вводять у формулу зі знаком мінус;

P&Lshort

член, за допомогою якого здійснюється коригування на прибутки або збитки, які вже обліковані установою у зв'язку зі змінами справедливої вартості інструмента, що створює коротку експозицію; прибутки вводять у формулу зі знаком плюс, а збитки - зі знаком мінус; та

Adjustmentshort

якщо інструмент, з якого виникає експозиція, є деривативним інструментом, сума, на яку, з огляду на структуру деривативного інструмента, збільшаться або зменшаться надходження установи у разі дефолту відносно повної втрати базисного інструмента; зменшення вводять у формулу зі знаком плюс, а збільшення - зі знаком мінус.

3. Для цілей розрахування, визначеного в параграфах 1 і 2, втрати у разі дефолту за борговими інструментами, які повинні застосовуватись установами, повинні бути такими:

(a) експозиціям за борговими інструментами без вищої пріоритетності присвоюють втрати у разі дефолту в розмірі 100%;

(b) експозиціям за борговими інструментами з вищою пріоритетністю присвоюють втрати у разі дефолту в розмірі 75%;

4. Для цілей розрахунків, визначених у параграфах 1 та 2, умовну суму визначають таким чином:

(a) у випадку облігацій умовна сума є номінальною вартістю облігації;

(b) у випадку проданих пут-опціонів на облігації умовна сума є умовною сумою опціону; у випадку придбаних кол-опціонів на облігацію, умовна сума дорівнює 0.

5. Для експозицій за інструментами власного капіталу установи повинні розраховувати валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, таким чином:

JTDlong = max {LGD · Vnotional + P&Llong + Adjustmentlong; 0}

JTDshort = min {LGD · Vnotional + P&Lshort + Adjustmentshort; 0}

де:

JTDlong

валова сума, що піддається ризику раптового дефолту, для довгої експозиції;

Vnotional

умовна сума інструмента, з якого виникає експозиція; умовною сумою є справедлива вартість власного капіталу для грошових інструментів власного капіталу; для цілей формули для визначення JTDshort умовну суму інструмента вводять у формулу зі знаком мінус;

P&Llong

Adjustmentlong

сума, на яку, з огляду на структуру деривативного інструмента, збільшаться або зменшаться втрати установи у разі дефолту відносно повної втрати базисного інструмента; збільшення вводять у формулу зі знаком плюс, а зменшення - зі знаком мінус;

JTDshort

валова сума, що піддається ризику раптового дефолту, для короткої експозиції;

P&Lshort

Adjustmentshort

сума, на яку, з огляду на структуру деривативного інструмента, збільшаться або зменшаться надходження установи у разі дефолту відносно повної втрати базисного інструмента; зменшення вводять у формулу зі знаком плюс, а збільшення - зі знаком мінус;

6. Для цілей розрахування, визначеного в параграфі 5, установи присвоюють інструментам власного капіталу втрати у разі дефолту в розмірі 100%.

7. У випадку експозицій до ризику дефолту, що виникає за деривативними інструментами, виплати за якими в разі дефолту боржника не пов'язані з умовною сумою конкретного інструмента, випущеного таким боржником, або із втратами у разі дефолту боржника або за інструментом, випущеним таким боржником, установи повинні використовувати альтернативні методології для приблизного розрахування валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту.

8. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) як установи повинні визначати P&Llong, P&Lshort, Adjustmentlong та Adjustmentshort при розрахуванні сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для різних типів інструментів, згідно із цією статтею;

(b) які альтернативні методології повинні використовувати установи для цілей приблизного розрахування сум, що піддаються ризику раптового дефолту, зазначених у параграфі 7;

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2021 року.

Стаття 325x — Чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту

1. Установи повинні розраховувати чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, шляхом здійснення взаємозаліку валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для коротких і довгих експозицій. Взаємозалік можливий тільки між експозиціями, що мають однаковий або нижчий пріоритет порівняно з довгими експозиціями.

2. Взаємозалік повинен бути повним або частковим залежно від строків погашення експозицій, які підлягають взаємозаліку:

(a) взаємозалік повинен бути повним, якщо всі експозиції, які підлягають взаємозаліку, мають строк погашення один рік або більше;

(b) взаємозалік повинен бути частковим, якщо принаймні одна з експозицій, які підлягають взаємозаліку, має строк погашення менше одного року, у разі чого суму, що піддається ризику раптового дефолту, для кожної експозиції зі строком погашення менше одного року, множать на коефіцієнт строку погашення експозиції по відношенню до одного року.

3. Якщо взаємозалік неможливе, валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, дорівнюють чистим сумам, що піддаються ризику раптового дефолту, у випадку експозицій зі строками погашення один рік або більше. Для розрахування чистих сум, що піддаються ризику раптового дефолту, валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, зі строками погашення менше одного року множать на коефіцієнт строку погашення експозиції по відношенню до одного року з нижньою межею три місяці.

4. Для цілей параграфів 2 та 3 необхідно враховувати строки погашення деривативних контрактів, а не строки погашення їх базисних інструментів. Грошовим експозиціям власного капіталу, на розсуд установи, присвоюють строк погашення один рік або три місяці.

Стаття 325y — Розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику дефолту

1. Чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, незалежно від типу контрагента, множать на ваги ризику дефолту, які відповідають їхній кредитній якості, як вказано в таблиці 2:

Таблиця 2

Категорія кредитної якості

Вага ризику дефолту

Рівень кредитної якості 1

0,5%

Рівень кредитної якості 2

Рівень кредитної якості 3

Рівень кредитної якості 4

15%

Рівень кредитної якості 5

30%

Рівень кредитної якості 6

50%

Без рейтингу

15%

У дефолті

100%

2. Експозиціям, яким би присвоїли вагу ризику 0% згідно зі стандартизованим підходом до визначення кредитного ризику відповідно до глави 2 розділу II, присвоюють вагу ризику дефолту 0% для визначення вимог до власних коштів для покриття ризику дефолту.

3. Зважені чисті суми, що піддаються ризику дефолту, присвоюють таким групам: корпоративні суб'єкти, суверенні суб'єкти та місцеві уряди/ муніципалітети.

4. Зважені чисті суми, що піддаються ризику дефолту, агрегують у межах кожної групи за такою формулою:

де:

DRCb

вимога до власних коштів для покриття ризику дефолту для групи b;

індекс, що позначає інструмент, який належить до групи b;

RWi

вага ризику; та

WtS

коефіцієнт, що враховує вигоду від відносин хеджування в межах групи, який розраховують таким чином:

Для цілей розрахування DRCb і WtS довгі та короткі позиції агрегують для всіх позицій у групі, незалежно від рівня кредитної якості, до якого відносять такі позиції, для отримання специфічних для групи вимог до власних коштів для покриття ризику дефолту.

5. Остаточну вимогу до власних коштів для покриття ризику дефолту для несек'юритизованих позицій розраховують як просту суму вимог до власних коштів на рівні групи.

Підсекція 2

Вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту позицій сек'юритизації, не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля

Стаття 325z — Суми, що піддаються ризику раптового дефолту

1. Валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для експозицій сек'юритизації повинні бути їх ринковою вартістю або, якщо їх ринкова вартість не доступна, їх справедливою вартістю, визначеною згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

2. Чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, повинні визначатися шляхом взаємозаліку валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для довгих позицій і валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для коротких позицій. Взаємозалік можливий тільки між експозиціями сек'юритизації з тим самим пулом базисних активів, які належать до одного траншу. Не допускається взаємозалік між експозиціями сек'юритизації з різними пулами базисних активів, навіть якщо точка атачменту та точка детачменту є однаковими.

3. Якщо шляхом декомпозиції або об'єднання наявних експозицій сек'юритизації можна ідеально відтворити інші наявні експозиції сек'юритизації, за винятком строків погашення, експозиції, отримані в результаті такої декомпозиції або об'єднання, можуть використовуватися замість наявних експозицій сек'юритизації для цілей взаємозаліку.

4. Якщо шляхом декомпозиції або об'єднання наявних експозицій осіб за базисними інструментами можна ідеально відтворити всю структуру траншу наявної експозиції сек'юритизації, експозиції, отримані в результаті такої декомпозиції або об'єднання, можуть використовуватися замість наявних експозицій сек'юритизації для цілей взаємозаліку. Якщо експозиції осіб за базисними інструментами використовуються таким чином, вони повинні бути виключені зі сфери застосування ризику дефолту до несек'юритизованих позицій.

5. Стаття 325x застосується як до наявних експозицій сек'юритизації, так і до експозицій сек'юритизації, які використовуються згідно з параграфом 3 або 4 цієї статті. Відповідними строками погашення є строки погашення траншів сек'юритизації.

Стаття 325aa — Розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику дефолту позицій сек'юритизації

1. Чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для експозицій сек'юритизації множать на 8% ваги ризику, що застосовується до відповідної експозиції сек'юритизації, у тому числі простої, прозорої та стандартизованої сек'юритизації, яка не входить до торгового портфеля, згідно з ієрархією підходів, визначених у секції 3 глави 5 розділу II, і незалежно від типу контрагента.

2. Строк погашення один рік застосовується до всіх траншів, для яких ваги ризику розраховують згідно із SEC-IRBA та SEC-ERBA.

3. Розмір зважених на ризик сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для окремих грошових експозицій сек'юритизації обмежується справедливою вартістю позиції.

4. Зважені на ризик чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, присвоюють таким групам:

(a) одній загальній групі для всіх корпоративних суб'єктів, незалежно від регіону;

(b) 44 різним групам, де на кожен регіон припадає одна група, для кожного з 11 класів активів, визначених у другому підпараграфі.

Для цілей першого підпараграфа 11 класів активів включають забезпечені активами комерційні папери, позики на придбання автомобілів/ лізинг автомобілів, цінні папери, забезпечені житловою іпотекою, кредитні картки, цінні папери, забезпечені комерційною іпотекою, забезпечені боргові зобов'язання, забезпечені боргові зобов'язання у квадраті, малі та середні підприємства (МСП), позики на навчання, інші роздрібні активи, інші оптові активи. Чотири регіони - це Азія, Європа, Північна Америка та інші країни світу.

5. Щоб віднести експозицію сек'юритизації до групи, установи повинні використовувати класифікацію, яку зазвичай використовують на ринку. Установи повинні віднести кожну експозицію сек'юритизації тільки до однієї з груп, зазначених у параграфі 4. Будь-яка експозиція сек'юритизації, яку установа не може віднести до групи за класом активів або регіоном, повинна бути віднесена до класу активів «інші роздрібні активи» або «інші оптові активи» чи до регіону «інші країни світу», відповідно.

6. Зважені чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, агрегують у кожній групі так само, як і для ризику дефолту несек'юритизованих експозицій, використовуючи формулу у статті 325y(4), у результаті чого отримують вимогу до власних коштів для покриття ризику дефолту для кожної групи.

7. Остаточну вимогу до власних коштів для покриття ризику дефолту для позицій сек'юритизації, не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля, розраховують як просту суму вимог до власних коштів на рівні групи.

Підсекція 3

Вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту позицій сек'юритизації, включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля

Стаття 325ab — Сфера застосування

1. Для альтернативного кореляційного торгового портфеля вимоги до власних коштів повинні включати ризик дефолту експозицій сек'юритизації та несек'юритизованих хеджів. Такі хеджі повинні бути виключені з розрахунків ризику дефолту несек'юритизованих позицій. Не повинно існувати вигоди від диверсифікації між вимогами до власних коштів для покриття ризику дефолту несек'юритизованих позицій, вимогами до власних коштів для покриття ризику дефолту позицій сек'юритизації, не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля, і вимогами до власних коштів для покриття ризику дефолту позицій сек'юритизації, включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля.

2. Для обігових несек'юритизованих кредитних деривативів і деривативів на інструменти власного капіталу суми, що піддаються ризику раптового дефолту, за окремими складовими повинні визначатися шляхом застосування наскрізного підходу.

Стаття 325ac — Суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для альтернативного кореляційного торгового портфеля

1. Для цілей цієї статті застосовуються такі терміни та означення:

(a) «декомпозиція за моделлю оцінювання» означає, що однойменну експозицію, що входить до сек'юритизації, оцінюють як різницю між безумовною вартістю сек'юритизації та умовною вартістю сек'юритизації з припущенням, що у випадку дефолту такого одного суб'єкта втрати у разі дефолту становитимуть 100%;

(b) «реплікація» означає, що комбінація окремих індексних траншів сек'юритизації об'єднується для відтворення іншого траншу тієї самої серії індексів або для відтворення позиції без траншів у серії індексів;

(c) «декомпозиція» означає реплікацію індексу шляхом сек'юритизації, коли базисні експозиції в пулі ідентичні експозиціям одного божника, які складають індекс.

2. Валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для експозицій сек'юритизації та несек'юритизованих експозицій в альтернативному кореляційному торговому портфелі повинні бути їх ринковою вартістю або, якщо їх ринкова вартість не доступна, їх справедливою вартістю, визначеною згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

3. Продукти з покриттям ризику n-го дефолту повинні розглядатися як продукти з траншами з такими точками атачменту та детачменту:

(a) точка атачменту = (N - 1) / загальна кількість імен;

(b) точка детачменту = N / загальна кількість імен;

де «загальна кількість імен» є загальною кількістю імен у базисному кошику або пулі.

4. Чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, визначаються шляхом взаємозаліку валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для довгих позицій і валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для коротких позицій. Взаємозалік можливий тільки між експозиціями, які є ідентичними в розрізі всіх інших характеристик, крім строку погашення. Взаємозалік можливий тільки в такий спосіб:

(a) для індексів, індексних траншів та спеціальних траншів можливий взаємозалік між строками погашення в межах одного сімейства індексів, серії індексів та індексного траншу відповідно до положень про експозиції зі строком погашення менше одного року, встановлених у статті 325x; валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для довгих позицій і валові суми, що піддаються ризику раптового дефолту, для коротких позицій, які ідеально відтворюють одна одну, можуть бути взаємозараховані шляхом декомпозиції на еквівалентні однойменні експозиції використанням моделі оцінювання; у таких випадках сума валових сум, що піддаються ризику раптового дефолту, для еквівалентних однойменних експозицій, отриманих у результаті декомпозиції, повинна дорівнювати валовій сумі, що піддається ризику раптового дефолту, для експозиції до декомпозиції.

(b) взаємозалік шляхом декомпозиції, як зазначено у пункті (a), не допускається для експозицій ресек'юритизації або деривативів на експозиції сек'юритизації;

(c) для індексів та індексних траншів можливий взаємозалік між строками погашення в межах одного сімейства індексів, серії індексів та індексного траншу шляхом реплікації або декомпозиції; якщо довгі експозиції та короткі експозиції еквівалентні за всіма іншими характеристиками, крім одного залишкового компонента, допускається взаємозалік, а чиста сума, що піддається ризику раптового дефолту, повинна відображати залишкову експозицію;

(d) різні транші однієї серії індексів, різних серій того самого індексу та різних сімейств індексів не можуть використовуватися для взаємозаліку.

Стаття 325ad — Розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику дефолту альтернативного кореляційного торгового портфеля

1. Чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, множать:

(a) для продуктів із траншами - на ваги ризику дефолту, що відповідають їхній кредитній якості, як зазначено у статті 325y(1) та (2);

(b) для продуктів без траншів - на ваги ризику дефолту, зазначені у статті 325aa(1).

2. Зважені на ризик чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, відносять до груп, які відповідають індексу.

3. Зважені чисті суми, що піддаються ризику раптового дефолту, агрегують у межах однієї групи за такою формулою:

де:

DRCb

вимога до власних коштів для покриття ризику дефолту для групи b;

інструмент, що належить до групи b; та

WtSACTP

коефіцієнт, що враховує вигоду від відносин хеджування в межах групи, який має бути розрахований відповідно до формули WtS, визначеної у статті 325y(4), але з використанням довгих і коротких позицій усього альтернативного кореляційного торгового портфеля, а не тільки позицій у межах конкретної групи.

4. Установи повинні розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту альтернативного кореляційного торгового портфеля за такою формулою:

де:

DRCACTP

вимога до власних коштів для покриття ризику дефолту альтернативного кореляційного торгового портфеля; та

DRCb

вимога до власних коштів для покриття ризику дефолту для групи b.

Секція 6

Ваги ризику та параметри кореляції

Підсекція 1

Ваги дельта-ризику та параметри кореляції

Стаття 325ae — Ваги ризику для загального процентного ризику

1. Для валют, які не входять до підкатегорії найбільш ліквідних валют, як зазначено в пункті (b) статті 325bd(7), ваги ризику для чутливості до факторів ризику, пов'язаних із безризиковими ставками повинні бути такими:

Таблиця 3

Група

Строк погашення

Вага ризику

0,25 року

1,7%

0,5 року

1,7%

1 рік

1,6%

2 роки

1,3%

3 роки

1,2%

5 років

1,1%

10 років

1,1%

15 років

1,1%

20 років

1,1%

30 років

1,1%

2. Установи повинні застосовувати вагу ризику 1,6% до всіх значень чутливості до інфляції та до факторів ризику, пов'язаних із крос-валютним базисом.

3. Для валют, які входять до підкатегорії найбільш ліквідних валют, як зазначено в пункті (b) статті 325bd(7), і національної валюти установи вагами ризику для факторів ризику, пов'язаних із безризиковими ставками, повинні бути ваги ризику, зазначені в таблиці 3, поділені на v2.

Стаття 325af — Внутрішньогрупові параметри кореляції для загального процентного ризику

1. Параметр кореляції ρkl між двома зваженими значеннями чутливості факторів загального процентного ризику WSk та WSl у межах однієї групи та з одним присвоєним строком погашення, які відповідають різним кривим, встановлюється на рівні 99,90%.

2. Параметр кореляції між двома зваженими значеннями чутливості факторів загального процентного ризику WSk та WSl у межах однієї групи, які відповідають одній кривій, але мають різні строки погашення, встановлюється за такою формулою:

де:

Tk (відповідно Tl)

строк погашення, який співвідноситься з безризиковою ставкою;

3. Параметр кореляції ρkl між двома зваженими значеннями чутливості факторів загального процентного ризику WSk та WSl у межах однієї групи, які відповідають різним кривим і мають різні строки погашення, дорівнює параметру кореляції, визначеному в параграфі 2, помноженому на 99,90%.

4. Параметр кореляції між будь-якою конкретною зваженою чутливістю факторів загального процентного ризику WSk і будь-якою конкретною зваженою чутливістю факторів ризику інфляції WSl встановлюється на рівні 40%.

5. Параметр кореляції між будь-якою конкретною зваженою чутливістю факторів ризику, пов'язаних із крос-валютним базисом WSk і будь-якою конкретною зваженою чутливістю факторів загального процентного ризику WSl, включно зі ще одним фактором ризику, пов'язаним із крос-валютним базисом, встановлюється на рівні 0%.

Стаття 325ag — Параметри кореляції між групами для загального процентного ризику

1. Для агрегування факторів ризику, які належать до різних груп, необхідно використовувати параметр γbc = 50%.

2. Параметр γbc = 80% повинен використовуватися для агрегування фактора процентного ризику на основі валюти, як зазначено у статті 325av(3), і фактора процентного ризику на основі євро.

Стаття 325ah — Ваги ризику для ризику кредитного спреду несек'юритизованих позицій

1. Ваги ризику для чутливості до факторів ризику кредитного спреду несек'юритизованих позицій повинні бути однаковими для всіх строків погашення (0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років) у межах кожної групи в таблиці 4:

Таблиця 4

Номер групи

Кредитна якість

Сектор

Вага ризику

Усі

Центральний уряд, у тому числі центральні банки, держав-членів

0,5%

Рівень кредитної якості 1-3

Центральний уряд, у тому числі центральні банки, третьої країни, багатосторонні банки розвитку та міжнародні організації, зазначені у статті 117(2) або статті 118

0,5%

Регіональні або місцеві органи та установи публічного сектора

1,0%

Суб'єкти фінансового сектора, у тому числі кредитні установи, зареєстровані або створені центральним урядом, регіональним урядом чи місцевими органами, а також кредитори розвитку

5,0%

Основні матеріали, енергетика, промисловість, сільське господарство, виробництво, добувна промисловість і розроблення кар'єрів

3,0%

Споживчі товари та послуги, транспортування та зберігання, адміністративні та допоміжні види послуг

3,0%

Технології, телекомунікації

2,0%

Охорона здоров'я, комунальні послуги, професійна та технічна діяльність

1,5%

Облігації з покриттям, випущені кредитними установами, які мають осідок у державах-членах

1,0%

Рівень кредитної якості 1

Облігації з покриттям, випущені кредитними установами у третіх країнах

1,5%

Рівень кредитної якості 2-3

2,5%

Рівень кредитної якості 4-6 та без рейтингу

Регіональні або місцеві органи та установи публічного сектора

4,0%

12,0%

7,0%

Споживчі товари та послуги, транспортування та зберігання, адміністративні та допоміжні види послуг

8,5%

Технології, телекомунікації

5,5%

Охорона здоров'я, комунальні послуги, професійна та технічна діяльність

5,0%

Інший сектор

12,0%

Включені до лістингу кредитні індекси, більшість окремих складових яких належать до інвестиційного класу

1,5%

Включені до лістингу кредитні індекси, більшість окремих складових яких належать до спекулятивного класу або не мають рейтингу

2. Щоб віднести ризик-експозицію до сектора, установи повинні використовувати класифікацію, яка зазвичай використовується на ринку для групування емітентів за секторами. Установи повинні відносити кожного емітента лише до однієї із груп сектора, наведених у таблиці 4. Ризик-експозиції будь-якого емітента, які установа не може віднести до сектора в зазначений спосіб, повинні бути віднесені до групи 18 у таблиці 4.

Стаття 325ai — Внутрішньогрупові параметри кореляції для ризику кредитного спреду несек'юритизованих позицій

1. Параметр кореляції ρkl між двома значеннями чутливості WSk та WSl у межах однієї групи встановлюють за такою формулою:

ρkl = ρkl (name) · ρkl (tenor) · ρkl (basis)

де:

2. Параметри кореляції, зазначені у параграфі 1 цієї статті, не застосовуються до групи 18 у таблиці 4 статті 325ah(1). Вимоги до капіталу для формули агрегування дельта-ризику в межах групи 18 дорівнюють сумі абсолютних значень чистої зваженої чутливості, віднесених до відповідної групи:

Стаття 325aj — Параметри кореляції між групами для ризику кредитного спреду несек'юритизованих позицій

Параметр кореляції γbc, що застосовується до агрегації значень чутливості між різними групами встановлюється за такою формулою:

γbc = γbc (rating) · γbc (sector)

де:

Таблиця 5

Група

1, 2 та 11

3 та 12

4 та 13

5 та 14

6 та 15

7 та 16

8 та 17

9 та 10

1, 2 та 11

75%

10%

20%

25%

20%

15%

10%

45%

3 та 12

15%

20%

15%

10%

45%

4 та 13

15%

20%

45%

5 та 14

20%

25%

45%

6 та 15

25%

15%

45%

7 та 16

20%

45%

8 та 17

45%

9 та 10

45%

75%

Стаття 325ak — Ваги ризику для ризику кредитного спреду позицій сек'юритизації, включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля

Ваги ризику для чутливості до факторів ризику кредитного спреду позицій сек'юритизації, включених до факторів ризику альтернативного кореляційного торгового портфеля, повинні бути однаковими для всіх строків погашення (0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років) у кожній групі та повинні бути вказані для кожної групи в таблиці 6 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 461a:

Таблиця 6

Номер групи

Кредитна якість

Сектор

Вага ризику

Усі

Центральний уряд, у тому числі центральні банки, держав-членів

4,0%

Рівень кредитної якості 1-3

4,0%

Регіональні або місцеві органи та установи публічного сектора

4,0%

8,0%

5,0%

Споживчі товари та послуги, транспортування та зберігання, адміністративні та допоміжні види послуг

4,0%

Технології, телекомунікації

3,0%

Охорона здоров'я, комунальні послуги, професійна та технічна діяльність

2,0%

Облігації з покриттям, випущені кредитними установами, які мають осідок у державах-членах

3,0%

Облігації з покриттям, випущені кредитними установами у третіх країнах

6,0%

Рівень кредитної якості 4-6 та без рейтингу

13,0%

Регіональні або місцеві органи та установи публічного сектора

13,0%

16,0%

10,0%

Споживчі товари та послуги, транспортування та зберігання, адміністративні та допоміжні види послуг

12,0%

Технології, телекомунікації

12,0%

Охорона здоров'я, комунальні послуги, професійна та технічна діяльність

12,0%

Інший сектор

13,0%

Стаття 325al — Параметри кореляції для ризику кредитного спреду позицій сек'юритизації, включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля

1. Параметр кореляції для дельта-ризику ρkl визначається згідно зі статтею 325ai, за винятком того, що для цілей цього параграфа ρkl (basis) дорівнює 1, якщо два значення чутливості пов'язані з тими самими кривими, в інших випадках він дорівнює 99,00%.

2. Параметр кореляції γbc визначається згідно зі статтею 325aj.

Стаття 325am — Ваги ризику для ризику кредитного спреду позицій сек'юритизації, не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля

1. Ваги ризику для чутливості до факторів ризику кредитного спреду позицій сек'юритизації, не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля, повинні бути однаковими для всіх строків погашення (0,5 року, 1 рік, 3 роки, 5 років, 10 років) у кожній групі в таблиці 7 та повинні бути вказані для кожної групи в таблиці 7 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 461a:

Таблиця 7

Номер групи

Кредитна якість

Сектор

Вага ризику

З вищою пріоритетністю і рівнем кредитної якості 1-3

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Першокласні

0,9%

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Середньоризикові

1,5%

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Високоризикові

2,0%

Цінні папери, забезпечені комерційною іпотекою

2,0%

Цінні папери, забезпечені активами - Позики на навчання

0,8%

Цінні папери, забезпечені активами - Кредитні картки

1,2%

Цінні папери, забезпечені активами - Позики на придбання автомобілів

1,2%

Забезпечені боргові зобов'язання, не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля

1,4%

Без вищої пріоритетності та з рівнем кредитної якості 1-3

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Першокласні

1,125%

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Середньоризикові

1,875%

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Високоризикові

2,5%

Цінні папери, забезпечені комерційною іпотекою

2,5%

Цінні папери, забезпечені активами - Позики на навчання

Цінні папери, забезпечені активами - Кредитні картки

1,5%

Цінні папери, забезпечені активами - Позики на придбання автомобілів

1,5%

Забезпечені боргові зобов'язання, не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля

1,75%

З рівнем кредитної якості 4-6 та без рейтингу

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Першокласні

1,575%

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Середньоризикові

2,625%

Цінні папери, забезпечені житловою іпотекою - Високоризикові

3,5%

Цінні папери, забезпечені комерційною іпотекою

3,5%

Цінні папери, забезпечені активами - Позики на навчання

1,4%

Цінні папери, забезпечені активами - Кредитні картки

2,1%

Цінні папери, забезпечені активами - Позики на придбання автомобілів

2,1%

Забезпечені боргові зобов'язання, не включені до альтернативного кореляційного торгового портфеля

2,45%

Інший сектор

3,5%

2. Щоб віднести ризик-експозицію до сектора, установи повинні використовувати класифікацію, яка зазвичай використовується на ринку для групування емітентів за секторами. Установи повинні віднести кожен транш до однієї з груп сектора в таблиці 7. Ризик-експозиції будь-якого траншу, які установа не може віднести до сектора в зазначений спосіб, повинні бути віднесені до групи 25.

Стаття 325an — Внутрішньогрупові параметри кореляції для ризику кредитного спреду позицій сек'юритизації, не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля

1. Параметр кореляції ρkl між двома значеннями чутливості WSk та WSl в одній групі встановлюється за формулою:

ρkl = ρkl (tranche) · ρkl (tenor) · ρkl (basis)

де:

2. Параметри кореляції, зазначені у параграфі 1, не застосовуються до групи 25 у таблиці 7 статті 325am(1). Вимога до власних коштів для формули агрегування дельта-ризику в межах групи 25 дорівнює сумі абсолютних значень чистої зваженої чутливості, віднесених до відповідної групи:

Стаття 325ao — Параметри кореляції між групами для ризику кредитного спреду позицій сек'юритизації, не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля

1. Параметр кореляції γbc застосовується до агрегації значень чутливості між різними групами та встановлюється на рівні 0%.

2. Вимога до власних коштів для групи 25 додається до загального капіталу на рівні класу ризику без врахування ефектів диверсифікації або хеджування з будь-якої іншої групи.

Стаття 325ap — Ваги ризику для ризику власного капіталу

1. Ваги ризику для чутливості до факторів ризику власного капіталу та ставок репо за інструментами власного капіталу вказані для кожної групи в таблиці 8 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 461a:

Таблиця 8

Номер групи

Ринкова капіталізація

Економіка

Сектор

Вага ризику для спотової ціни власного капіталу

Вага ризику для ставки репо за інструментами власного капіталу

Велика

Ринкова економіка, що формується

Споживчі товари та послуги, транспортування та зберігання, адміністративні та допоміжні послуги, охорона здоров'я, комунальні послуги

55%

0,55%

Телекомунікації, промисловість

60%

0,60%

Основні матеріали, енергетика, сільське господарство, виробництво, добувна промисловість і розроблення кар'єрів

45%

0,45%

Фінансові послуги, у тому числі фінансові послуги, гарантовані державою, нерухомість, технології

55%

0,55%

Розвинена економіка

30%

0,30%

Телекомунікації, промисловість

35%

0,35%

40%

0,40%

Фінансові послуги, у тому числі фінансові послуги, гарантовані державою, нерухомість, технології

50%

0,50%

Мала

Ринкова економіка, що формується

Усі сектори, описані для груп 1, 2, 3 та 4

70%

0,70%

Розвинена економіка

Усі сектори, описані для груп 5, 6, 7 та 8

50%

0,50%

Інший сектор

70%

0,70%

Велика ринкова капіталізація, індекси розвиненої економіки

15%

0,15%

Інші індекси

25%

0,25%

2. Для цілей цієї статті, що являє собою мала та велика ринкова капіталізація має бути вказано в регуляторних технічних стандартах, зазначених у статті 325bd(7).

3. Для цілей цієї статті EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити, що являє собою ринок, що формується та що являє собою розвинена економіка.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2021 року.

4. При віднесенні ризик-експозиції до сектора, установи повинні використовувати класифікацію, яка зазвичай використовується на ринку для групування емітентів за секторами. Установи повинні відносити кожного емітента лише до однієї із груп сектора, наведених у таблиці 8, і повинні відносити всіх емітентів з однієї галузі промисловості до одного сектора. Ризик-експозиції будь-якого емітента, які установа не може віднести до сектора в зазначений спосіб, повинні бути віднесені до групи 11 у таблиці 8. Багатонаціональні або багатосекторні емітенти інструментів власного капіталу повинні бути віднесені до певної групи на основі найбільш суттєвого регіону та сектора, у якому працює емітент інструментів власного капіталу.

Стаття 325aq — Внутрішньогрупові параметри кореляції для ризику власного капіталу

1. Параметр кореляції для дельта-ризику ρkl між двома значеннями чутливості WSk та WSl у межах однієї групи встановлюється на рівні 99,90%, якщо одне з них є чутливістю до спотової ціни на інструменти власного капіталу, а інше - чутливістю до ставки репо за інструментами власного капіталу, і якщо обидва значення чутливості пов'язані з тим самим іменем емітента інструментів власного капіталу.

2. У випадках, інших ніж ті, які зазначені в параграфі 1, параметр кореляції ρkl між двома значеннями чутливості WSk та WSl до спотової ціни на інструменти власного капіталу в межах однієї групи встановлюється таким чином:

(a) 15% між двома значеннями чутливості в межах однієї групи, яка підпадає під категорію великої ринкової капіталізації, ринкової економіки, що формується (групи 1, 2, 3 або 4);

(b) 25% між двома значеннями чутливості в межах однієї групи, яка підпадає під категорію великої ринкової капіталізації, розвиненої економіки (групи 5, 6, 7 або 8);

(c) 7,5% між двома значеннями чутливості в межах однієї групи, яка підпадає під категорію малої ринкової капіталізації, ринкової економіки, що формується (група 9);

(d) 12,5% між двома значеннями чутливості в межах однієї групи, яка підпадає під категорію малої ринкової капіталізації, розвиненої економіки (група 10);

(e) 80% між двома значеннями чутливості в межах однієї групи, яка відноситься до будь-якої групи індексів (група12 або 13);

3. Параметр кореляції ρkl між двома значеннями чутливості WSk та WSl до ставки репо за інструментами власного капіталу в межах однієї групи встановлюється згідно з пунктами (a)-(d) параграфа 2.

4. Параметр кореляції ρkl між двома значеннями чутливості WSk та WSl у межах однієї групи, якщо одне з них є чутливістю до спотової ціни на інструменти власного капіталу, а інше - чутливістю до ставки репо за інструментами власного капіталу, і якщо обидва значення чутливості пов'язані з різними іменами емітентів інструментів власного капіталу, встановлюється на рівні параметрів кореляції, вказаних у параграфі 2, помножених на 99,90%.

5. Параметри кореляції, вказані в параграфах 1-4, не застосовуються до групи 11. Вимоги до капіталу для формули агрегування дельта-ризику в межах групи 11 дорівнюють сумі абсолютних значень чистої зваженої чутливості, віднесених до відповідної групи:

Стаття 325ar — Параметри кореляції між групами для ризику власного капіталу

Параметр кореляції γbc застосовується до агрегації значень чутливості між різними групами.

Він встановлюється стосовно груп у таблиці 8 у статті 325ap таким чином:

(a) 15%, якщо дві групи належать до груп 1-10;

(b) 0%, якщо одна з двох груп є групою 11;

(d) 45% для інших випадків.

Стаття 325as — Ваги ризику для товарного ризику

Ваги ризику для чутливості до факторів товарного ризику повинні бути такими:

Таблиця 9

Номер групи

Назва групи

Вага ризику

Енергія - тверде паливо

30%

Енергія - рідке паливо

35%

Енергія - торгівля електроенергією та квотами на викиди вуглецю

60%

Вантажні перевезення

80%

Метали - недорогоцінні

40%

Газоподібне паливо

45%

Дорогоцінні метали (включаючи золото)

20%

Зернові та олійні культури

35%

Продукція тваринництва та молочна продукція

25%

Швидкопсувні та інші сільськогосподарські товари

35%

Інші товари

50%

Стаття 325at — Внутрішньогрупові параметри кореляції для товарного ризику

1. Для цілей цієї статті будь -які два товари вважаються окремими товарами, якщо на ринку існують два контракти, які відрізняються лише базисним товаром, який постачається за кожним контрактом.

2. Параметр кореляції ρkl між двома значеннями чутливості WSk та WSl у межах однієї групи встановлюють за такою формулою:

ρkl = ρkl (commodity) · ρkl (tenor) · ρkl (basis)

де:

3. Внутрішньогрупові параметри кореляції ρkl (commodity) мають такі значення:

Таблиця 10

Номер групи

Назва групи

Параметр кореляції ρkl (commodity)

Енергія - тверде паливо

55%

Енергія - рідке паливо

95%

Енергія - торгівля електроенергією та квотами на викиди вуглецю

40%

Вантажні перевезення

80%

Метали - недорогоцінні

60%

Газоподібне паливо

65%

Дорогоцінні метали (включаючи золото)

55%

Зернові та олійні культури

45%

Продукція тваринництва та молочна продукція

15%

Швидкопсувні та інші сільськогосподарські товари

40%

Інші товари

15%

4. Незважаючи на параграф 1, застосовуються такі положення:

(a) два фактори ризику, які віднесені до групи 3 в таблиці 10 та стосуються електроенергії, яка виробляється в різних регіонах або постачається в різні періоди за контрактною угодою, вважаються окремими факторами товарного ризику;

(b) два фактори ризику, які віднесені до групи 4 в таблиці 10 та стосуються вантажних перевезень, у яких відрізняється маршрут перевезення або тиждень постачання, вважаються окремими факторами товарного ризику.

Стаття 325au — Параметри кореляції між групами товарного ризику

Параметр кореляції γbc, що застосовується до агрегації значень чутливості між різними групами, встановлюється на рівні:

(a) 20%, якщо дві групи належать до груп 1-10;

(b) 0%, якщо одна з двох груп є групою 11.

Стаття 325av — Ваги ризику для валютного ризику

1. Вага ризику 15% застосовується до всіх значень чутливості до факторів валютного ризику.

2. Вага ризику для факторів валютного ризику, які стосуються валютних пар, що складаються з євро та валюти держави-члена, яка бере участь у другому етапі економічного та монетарного союзу (ЕМС II), повинна бути одним із таких значень:

(a) вага ризику, зазначена в параграфі 1, поділена на 3;

(b) максимальне коливання в межах діапазону коливань, офіційно узгодженого державою-членом та Європейським Центральним Банком, якщо цей діапазон коливань є вужчим, ніж діапазон коливань, визначений у рамках ЕМС II.

3. Незважаючи на параграф 2, вага ризику для факторів валютного ризику, що стосуються валют, зазначених у параграфі 2, які беруть участь в ЕМС II з офіційно узгодженим діапазоном коливань, вужчим, ніж стандартний діапазон плюс/ мінус 15%, дорівнює максимальному відсотку коливань в рамках такого вужчого діапазону.

4. Вага ризику для факторів валютного ризику, включених до підкатегорії найбільш ліквідних валютних пар, як зазначено в пункті (c) статті 325bd(7), дорівнює вазі ризику, зазначеній у параграфі 1 цієї статті, поділеній на v2.

5. Якщо щоденні дані про обмінний курс за попередні три роки свідчать, що валютна пара, що складається з євро та валюти держави-члена, відмінної від євро, є константною і що установа завжди може зіткнутися з нульовим спредом між курсами покупця/ продавця за відповідними торговельними операціями, пов'язаними з такою валютною парою, установа може застосовувати вагу ризику, зазначену в параграфі 1, поділену на 2, за умови, що вона має на це явний дозвіл її компетентного органу.

Стаття 325aw — Параметри кореляції для валютного ризику

Єдиний параметр кореляції γbc, який дорівнює 60%, застосовується до агрегації значень чутливості до факторів валютного ризику.

Підсекція 2

Ваги ризику та параметри кореляції для вега-ризику та ризику кривизни

Стаття 325ax — Ваги вега-ризику та ризику кривизни

1. Для факторів вега-ризику використовують дельта-групи, зазначені в підсекції 1.

2. Вага ризику для конкретного фактора вега-ризику k визначається як частка поточного значення такого фактора ризику k, що представляє очікувану волатильність базисного активу, як описано в секції 3.

3. Частка, зазначена у параграфі 2, має залежати від передбачуваної ліквідності кожного типу фактору ризику згідно з такою формулою:

де:

RWk = вага ризику для конкретного фактора вега-ризику k;

RWσ встановлюється на рівні 55%; та

LHrisk class є горизонтом нормативної ліквідності, що встановлюється при визначенні кожного фактора вега-ризику k. LHrisk class визначається згідно з таблицею нижче:

Таблиця 11

Клас ризику

LHrisk class

Вага ризику

Загальний процентний ризик

100%

Ризик кредитного спреду для несек'юритизованих інструментів

120

100%

Ризик кредитного спреду для інструментів сек'юритизації (включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля)

120

100%

Ризик кредитного спреду для інструментів сек'юритизації (не включених до альтернативного кореляційного торгового портфеля)

120

100%

Власний капітал (велика капіталізація та індекси)

77,78%

Власний капітал (мала капіталізація та інший сектор)

100%

Товар

120

100%

Іноземна валюта

100%

4. Групи, які використовуються в контексті визначення дельта-ризику в підсекції 1, повинні використовуватися в контексті визначення ризику кривизни, якщо в цій главі не визначено інше.

5. Для факторів валютного ризику кривизни та ризику кривизни власного капіталу ваги ризику кривизни є відносними зміщеннями, які дорівнюють вагам дельта-ризику, зазначеним підсекції 1.

6. Для факторів загального процентного ризику кривизни, ризику кривизни кредитного спреду та товарного ризику кривизни вага ризику кривизни є паралельним зміщенням усіх вершин кожної кривої відносно найвищої встановленої ваги дельта-ризику, зазначеної в підсекції 1 для відповідного класу ризику.

Стаття 325ay — Параметри кореляції для вега-ризику та ризику кривизни

1. Параметр кореляції ρkl між значеннями чутливості до вега-ризику в межах однієї групи класу загального процентного ризику встановлюється за формулою:

де:

дорівнює

де α встановлюється на рівні 1%, Tk та Tl дорівнюють строкам погашення опціонів, для яких визначають чутливість до вега-ризику, вираженим у роках; та

дорівнює

, де α встановлюється на рівні 1%,

та

дорівнюють строкам погашення базисних інструментів опціонів, для яких визначають чутливість до вега-ризику, мінус строки погашення відповідних опціонів, в обох випадках виражені в роках.

2. Параметр кореляції ρkl між значеннями чутливості до вега-ризику в межах групи інших класів ризику визначається за формулою:

де:

дорівнює міжгруповому параметру кореляції для дельта-ризику, що відповідає групі, до якої були би віднесені фактори вега-ризику k та l; та

встановлюється відповідно до параграфа 1.

3. Що стосується значень чутливості до вега-ризику між групами в рамках певного класу ризику (загальний процентний ризик і ризик, інший ніж загальний процентний ризик), для вега-ризику використовують ті самі параметри кореляції γbc, які визначені як параметри кореляції для дельта-ризику для кожного класу ризику в секції 4.

4. У рамках стандартизованого підходу не враховують вигоду від диверсифікації або хеджування між факторами вега-ризику та факторами дельта-ризику. Витрати на покриття вега-ризику та дельта-ризику агрегують шляхом простого додавання.

5. Параметри кореляції для ризику кривизни повинні бути квадратом відповідних параметрів кореляції для дельта-ризику ρkl та γbc, зазначених у підсекції 1.

Глава 1b. Підхід на основі альтернативних внутрішніх моделей

Секція 1

Дозвіл та вимоги до власних коштів

Стаття 325az — Підхід на основі альтернативних внутрішніх моделей та дозвіл на використання альтернативних внутрішніх моделей

1. Підхід на основі альтернативних внутрішніх моделей, як визначено в цій главі, повинен використовуватися лише для цілей вимоги щодо звітування, встановленої у статті 430b(3).

2. Після перевірки відповідності установ вимогам, визначеним у статтях 325bh, 325bi та 325bj, компетентні органи надають таким установам дозвіл на розрахування їхніх вимог до власних коштів для портфеля, у якому всі позиції закріплені за відділами торгових операцій, шляхом використання їхніх альтернативних внутрішніх моделей згідно зі статтею 325ba за умови, що виконані всі зазначені нижче вимоги:

(a) відділи торгових операцій були створені згідно зі статтею 104b;

(b) установа надала компетентному органу обґрунтування включення відділів торгових операцій у сферу застосування підходу на основі альтернативних внутрішніх моделей;

(c) відділи торгових операцій відповідали вимогам щодо тестування на історичних даних, зазначеним у статті 325bf (3), за попередній рік;

(d) установа повідомила своїм компетентним органам результати виконання вимоги щодо розподілу прибутків та збитків (далі - розподіл прибутків та збитків) для відділів торгових операцій, визначених у статті 325bg;

(e) для відділів торгових операцій, за якими була закріплена принаймні одна з позицій торгового портфеля, зазначених у статті 325bl - відділи торгових операцій виконують вимоги, визначені у статті 325bm для внутрішньої моделі ризику дефолту;

(f) за відділами торгових операцій не були закріплені жодні позиції сек'юритизації або ресек'юритизації.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа цього параграфа невключення відділу торгових операцій у сферу застосування підходу на основі альтернативних внутрішніх моделей не повинне обґрунтовуватися тим, що вимога до власних коштів, розрахована згідно з альтернативним стандартизованим підходом, визначеним у пункті (a) статті 325(3) була би нижчою, ніж вимога до власних коштів, розрахована згідно з підходом на основі альтернативних внутрішніх моделей.

3. Установи, які отримали дозвіл на використання підходу на основі альтернативних внутрішніх моделей, повинні звітувати перед компетентними органами згідно зі статтею 430b(3).

4. Установа, якій було надано дозвіл, зазначений у параграфі 2, повинна негайно повідомляти компетентні органи про те, що один із її відділів торгових операцій більше не відповідає принаймні одній із вимог, визначених у зазначеному параграфі. Такій установі більше не дозволяється застосовувати цю главу до будь-якої з позицій, закріплених за таким відділом торгових операцій, і вона повинна розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику згідно з підходом, визначеним у главі 1а для всіх позицій, закріплених за таким відділом торгових операцій починаючи з найранішої дати звітування і доки установа не доведе компетентним органам, що відділ торгових операцій знову відповідає всім вимогам, визначеним у параграфі 2.

5. Як відступ від параграфа 4, за надзвичайних обставин компетентні органи можуть дозволити установі продовжувати використовувати її альтернативні внутрішні моделі для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику відділу торгових операцій, який більше не відповідає умовам, зазначеним у пункті (c) параграфа 2 цієї статті та у статті 325bg(1). Якщо компетентні органи користуються такою можливістю, вони повинні повідомити EBA та обґрунтувати своє рішення.

6. Для позицій, закріплених за відділами торгових операцій, для яких установі не був наданий дозвіл, як зазначено в параграфі 2, вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику повинні розраховуватися такою установою згідно з главою 1a цього розділу. Для цілей такого розрахування всі ці позиції розглядаються окремо як окремий портфель.

7. Істотні зміни у використанні альтернативних внутрішніх моделей, на використання яких установі був наданий дозвіл, та істотні зміни у вибраній установою підмножині модельованих факторів ризику, зазначених у статті 325bc(2), вимагають отримання окремого дозволу від компетентних органів.

Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі інші розширення сфери застосування та зміни у використанні альтернативних внутрішніх моделей, на яке установа отримала дозвіл.

8. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) умови оцінювання істотності розширення сфери застосування та змін у використанні альтернативних внутрішніх моделей, а також змін підмножини модельованих факторів ризику, зазначених у статті 325bc;

(b) методологію оцінювання, згідно з якою компетентні органи перевіряють відповідність установи вимогам, визначеним у статтях 325bh, 325bi, 325bn, 325bo та 325bp.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2024 року.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення надзвичайних обставин, за яких компетентні органи можуть дозволити установі:

(a) продовжувати використовувати свої альтернативні внутрішні моделі для розрахунку вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику відділу торгових операцій, який більше не відповідає умовам, зазначеним у пункті (c) параграфа 2 цієї статті та у статті 325bg(1);

(b) обмежити надбавку на надбавку, що виникла в результаті перевищень при тестуванні гіпотетичних змін на історичних даних.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2024 року.

Стаття 325ba — Вимоги до власних коштів при використанні альтернативних внутрішніх моделей

1. Установа, яка використовує альтернативну внутрішню модель, повинна розраховувати вимоги до власних коштів для портфеля всіх позицій, закріплених за відділами торгових операцій, для яких установі був наданий дозвіл, як зазначено у статті 325az(2), як більше з таких значень:

(a) сума таких значень:

(i) оцінка ризику очікуваного дефіциту установи за попередній день, розрахована відповідно до статті 325bb (ESt-1), та

(ii) оцінка ризику за стресовим сценарієм установи за попередній день, розрахована відповідно до секції 5 (SSt-1); або

(b) сума таких значень:

(i) середнє значення щоденної оцінки ризику очікуваного дефіциту установи, розраховане згідно зі статтею 325bb за кожен із попередніх шістдесяти робочих днів (ESavg), помножене на коефіцієнт множення (mc); та

(ii) середнє значення щоденної оцінки ризику за стресовим сценарієм установи, розраховане відповідно до секції 5 за кожен із попередніх шістдесяти робочих днів (SSavg).

2. Установи, які утримують позиції за обіговими борговими інструментами та інструментами власного капіталу, які включені у сферу застосування внутрішньої моделі ризику дефолту та закріплені за відділами торгових операцій, зазначеними в параграфі 1, повинні відповідати додаткові вимозі до власних коштів, вираженій як більше з таких значень:

(a) остання вимога до власних коштів для покриття ризику дефолту, розрахована згідно із секцією 3;

(b) середнє значення суми, зазначеної в пункті (a), за попередні 12 тижнів.

Секція 2

Загальні вимоги

Стаття 325bb — Оцінка ризику очікуваного дефіциту

1. Установи розраховують оцінку ризику очікуваного дефіциту, зазначену в пункті (a) статті 325ba(1) для будь-якої конкретної дати «t» і для будь-якого конкретного портфеля позицій торгового портфеля та неторгового портфеля, які піддаються валютному або товарному ризику, за такою формулою:

де:

ESt

оцінка ризику очікуваного дефіциту;

індекс, що позначає п'ять широких категорій факторів ризику, зазначених у першому стовпці таблиці 2 у статті 325bd;

UESt

необмежена оцінка ризику очікуваного дефіциту, розрахована за такою формулою:

необмежена оцінка ризику очікуваного дефіциту для широкої категорії факторів ризику і, розрахована за такою формулою:

наглядовий коефіцієнт кореляції між широкими категоріями ризику; ρ = 50%;

часткова оцінка очікуваного дефіциту, яку розраховують для всіх позицій у портфелі відповідно до статті 325bc(2);

часткова оцінка очікуваного дефіциту, яку розраховують для всіх позицій у портфелі відповідно до статті 325bc(3);

часткова оцінка очікуваного дефіциту, яку розраховують для всіх позицій у портфелі відповідно до статті 325bc(4);

часткова оцінка очікуваного дефіциту для широкої категорії факторів ризику і, яку розраховують для всіх позицій у портфелі відповідно до статті 325bc(2);

часткова оцінка очікуваного дефіциту для широкої категорії факторів ризику і, яку розраховують для всіх позицій у портфелі відповідно до статті 325bc(3); та

часткова оцінка очікуваного дефіциту для широкої категорії факторів ризику і, яку розраховують для всіх позицій у портфелі відповідно до статті 325bc(4).

2. При визначенні кожної часткової оцінки ризику очікуваного дефіциту для розрахування оцінки ризику очікуваного дефіциту згідно з параграфом 1 установи повинні застосовувати сценарії майбутніх потрясінь тільки до конкретного набору модельованих факторів ризику, застосовних до кожної часткової оцінки ризику очікуваного дефіциту, як визначено у статті 325bc.

3. Якщо принаймні одна операція портфеля має принаймні один модельований фактор ризику, який був співвіднесений із широкою категорією факторів ризику i відповідно до статті 325bd, установи розраховують необмежену оцінку очікуваного дефіциту для широкої категорії факторів ризику i та вводять її у формулу для визначення оцінки ризику очікуваного дефіциту, зазначену в параграфі 1 цієї статті.

4. Як відступ від параграфа 1, установа може зменшити періодичність розрахування необмежених оцінок очікуваного дефіциту

та часткових оцінок очікуваного дефіциту

та

для всіх широких категорій факторів ризику i зі щоденної до щотижневої за умови дотримання обох зазначених нижче умов:

(a) установа здатна довести компетентному органу, що розрахування необмеженої оцінки очікуваного дефіциту

не занижує ринковий ризик відповідних позицій торгового портфеля;

(b) установа здатна збільшити періодичність розрахування

та

зі щотижневої до щоденної на вимогу компетентного органу.

Стаття 325bc — Розрахунки часткового очікуваного дефіциту

1. Установи повинні розраховувати всі часткові оцінки очікуваного дефіциту, зазначені у статті 325bb(1), таким чином:

(a) щоденні розрахунки часткових оцінок очікуваного дефіциту;

(b) з одностороннім довірчим інтервалом на рівні 97,5-го процентиля;

(c) для конкретного портфеля позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, які піддаються валютному або товарному ризику, установа розраховує часткову оцінку очікуваного дефіциту в момент часу «t» відповідно до такої формули:

де:

PESt

часткова оцінка очікуваного дефіциту в момент часу t;

індекс, що позначає п'ять горизонтів ліквідності, зазначених у першому стовпці таблиці 1;

LHj

довжина горизонтів ліквідності j, виражена у днях у таблиці 1;

базовий часовий горизонт, де T = 10 днів;

PESt(T)

часткова оцінка очікуваного дефіциту, що визначається шляхом застосування сценаріїв майбутніх потрясінь із 10-денним часовим горизонтом лише до конкретного набору модельованих факторів ризику для позицій у портфелі, визначених у параграфах 2, 3 та 4 для кожної часткової оцінки очікуваного дефіциту, зазначеної у статті 325bb(1); та

PESt(T, j)

Таблиця 1

Горизонт ліквідності j

Довжина горизонту ліквідності j (у днях)

120

2. Для цілей розрахування часткових оцінок очікуваного дефіциту

та

зазначених у статті 325bb(1), на додаток до вимог, визначених у параграфі 1 цієї статті, установи повинні відповідати таким вимогам:

(a) при розрахуванні

установи повинні застосовувати сценарії майбутніх потрясінь тільки до підмножини модельованих факторів ризику позицій у портфелі, яка була вибрана установою і погоджена компетентними органами, щоб була дотримана зазначена нижче умова та сума визначалася за попередніх 60 робочих днів:

Установа, яка більше не відповідає вимозі, зазначеній у першому параграфі цього пункту, повинна негайно повідомити про це компетентні органи та протягом двох тижнів оновити підмножину модельованих факторів ризику, щоб виконати зазначену вимогу; якщо після двох тижнів така установа не виконує зазначену вимогу, вона повинна повернутися до підходу, визначеного у главі 1а, для розрахування вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику для деяких відділів торгових операцій, поки така установа не зможе довести компетентному органу, що вона відповідає вимогам, визначеним у першому підпараграфі цього пункту;

(b) при розрахуванні

установи повинні застосовувати сценарії майбутніх потрясінь тільки до підмножини модельованих факторів ризику позицій у портфелі, яка була вибрана установою для цілей пункту (a) цього параграфа і яка була співвіднесена із широкою категорією факторів ризику і згідно зі статтею 325bd;

; з метою визначення такого періоду стресу установи повинні використовувати період спостереження починаючи принаймні з 1 січня 2007 року, що відповідає вимогам компетентних органів; та

(d) вхідні дані для

повинні бути відкалібровані з використанням 12-місячного періоду стресу, який був визначений установою для цілей пункту (c).

3. Для цілей розрахування часткових оцінок очікуваного дефіциту

та

, зазначених у статті 325bb(1), установи, на додаток до вимог, визначених у параграфі 1 цієї статті, повинні відповідати таким вимогам:

(a) при розрахуванні

установи повинні застосовувати сценарії майбутніх потрясінь тільки до підмножини модельованих факторів ризику позицій у портфелі, зазначених у пункті (a) параграфа 2;

(b) при розрахуванні

установи повинні застосовувати сценарії майбутніх потрясінь тільки до підмножини модельованих факторів ризику позицій у портфелі, зазначених у пункті (b) параграфа 2;

(c) вхідні дані, які використовуються для визначення сценаріїв майбутніх потрясінь, що застосовуються до модельованих факторів ризику, зазначених у пунктах (a) та (b), повинні бути відкалібровані з використанням історичних даних, зазначених у пункті (c) параграфа 4; такі дані повинні оновлюватися принаймні на щомісячній основі.

4. Для цілей розрахування часткових оцінок очікуваного дефіциту

та

(a) при розрахуванні

установи повинні застосовувати сценарії майбутніх потрясінь до всіх модельованих факторів ризику позицій у портфелі;

(b) при розрахуванні

установи повинні застосовувати сценарії майбутніх потрясінь до всіх модельованих факторів ризику позицій у портфелі, які були співвіднесені із широкою категорією факторів ризику і згідно зі статтею 325bd;

(c) вхідні дані, які використовуються для визначення сценаріїв майбутніх потрясінь, що застосовуються до модельованих факторів ризику, зазначених у пунктах (a) та (b), повинні бути відкалібровані з використанням історичних даних за попередній 12-місячний період; у разі значного підвищення цінової волатильності істотної кількості модельованих факторів ризику портфеля установи, які не входять до підмножини факторів ризику, зазначеної в пункті (a) параграфа 2, компетентні органи можуть вимагати, щоб установа використовувала історичні дані за період, коротший ніж попередніх 12 місяців, однак такий коротший період не повинен бути меншим за шість місяці; компетентні органи повинні повідомити EBA про будь-яке рішення вимагати від установи використання історичних даних за період, коротший ніж 12 місяців, і повинні обґрунтувати таке рішення.

5. При розрахуванні конкретної часткової оцінки очікуваного дефіциту, як зазначено у статті 325bb(1), установи повинні зберігати значення модельованих факторів ризику, до яких вони не зобов'язані застосовувати сценарії майбутніх потрясінь для такої часткової оцінки очікуваного дефіциту згідно з параграфами 2, 3 та 4 цієї статті.

Стаття 325bd — Горизонти ліквідності

1. Установи повинні співвіднести кожен фактор ризику позицій, закріплених за відділами торгових операцій, для яких їм був наданий або надається дозвіл, як зазначено у статті 325az(2), з однією із широких категорій факторів ризику, зазначених у таблиці 2, і з однією з широких підкатегорій факторів ризику, зазначений у вказаній таблиці.

2. Горизонтом ліквідності фактора ризику позицій, зазначених у параграфі 1, є бути горизонтом ліквідності відповідної широкої підкатегорії факторів ризику, з якою він був співвіднесений.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, для конкретного відділу торгових операцій установа може вирішити замінити горизонт ліквідності широкої підкатегорії факторів ризику, зазначеної в таблиці 2 цієї статті, одним із довших горизонтів ліквідності, зазначених у таблиці 1 статті 325bc. Якщо установа ухвалює таке рішення, довший горизонт ліквідності застосовується до всіх модельованих факторів ризику позицій, закріплених за таким відділом торгових операцій, які були співвіднесені з такою широкою підкатегорією факторів ризику з метою розрахування часткових оцінок очікуваного дефіциту відповідно до пункту (c) статті 325bc(1).

Установа повинна повідомити компетентні органи про відділи торгових операцій і широкі підкатегорії факторів ризику, до яких вона вирішила застосувати підхід, зазначений у першому підпараграфі.

4. Для цілей розрахування часткових оцінок очікуваного дефіциту згідно з пунктом (c) статті 325bc(1), ефективний горизонт ліквідності конкретного модельованого фактора ризику конкретної позиції торгового портфеля або позиції неторгового портфеля, що піддається валютному або товарному ризику, розраховують за такою формулою:

EffectiveLH =

SubCatLH, якщо Mat > LH5

min (SubCatLH, minj{LHj/LHj ≥ Mat}), якщо LH1 ≤ Mat ≤ LH5

LH1 якщо Mat < LH1

де:

EffectiveLH

ефективний горизонт ліквідності;

Mat

строк погашення позиції торгового портфеля;

SubCatLH

довжину горизонту ліквідності модельованого фактора ризику, визначена відповідно до параграфа 1; та

minj {LHj/LHj ≥ Mat}

довжина одного з горизонтів ліквідності, зазначених у таблиці 1 статті 325bc, що є горизонтом ліквідності, найближчим до строку погашення позиції торгового портфеля.

5. Валютні пари, які складаються з євро та валюти держави-члена, що бере участь в ЕМС II, включаються до підкатегорії найбільш ліквідних валютних пар у межах широкої категорії фактора валютного ризику в таблиці 2.

6. Установа повинна принаймні щомісячно перевіряти доцільність співвіднесення, зазначеного в параграфі 1.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) як установи повинні співвідносити фактори ризику позицій, зазначених у параграфі 1, із широкими категоріями факторів ризику та широкими підкатегоріями факторів ризику для цілей параграфа 1;

(b) які валюти відносять до підкатегорії найбільш ліквідних валют широкої категорії фактора процентного ризику в таблиці 2;

(c) які валютні пари відносять до підкатегорії найбільш ліквідних валютних пар широкої категорії фактора валютного ризику в таблиці 2;

(d) означення малої ринкової капіталізації та великої ринкової капіталізації для цілей підкатегорії цін на інструменти власного капіталу та волатильності широкої категорії фактора ризику власного капіталу в таблиці 2.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Таблиця 2

Широкі категорії факторів ризику

Широкі підкатегорії факторів ризику

Горизонти ліквідності

Довжина горизонту ліквідності (у днях)

Процентна ставка

Найбільш ліквідні валюти та національна валюта

Інші валюти (за винятком найбільш ліквідних валют)

Волатильність

Інші види

Кредитний спред

Центральний уряд, у тому числі центральні банки, держав-членів

Облігації з покриттям, випущені кредитними установами в державах-членах (інвестиційного класу)

Суверенні облігації (інвестиційного класу)

Суверенні облігації (високодохідні)

Облігації підприємств (інвестиційного класу)

Облігації підприємств (високодохідні)

Волатильність

120

Інші види

120

Інструменти власного капіталу

Ціна на інструменти власного капіталу (велика ринкова капіталізація)

Ціна на інструменти власного капіталу (мала ринкова капіталізація)

Волатильність (велика ринкова капіталізація)

Волатильність (мала ринкова капіталізація)

Інші види

Іноземна валюта

Найбільш ліквідні валютні пари

Інші валютні пари (за винятком найбільш ліквідних валютних пар)

Волатильність

Інші види

Товар

Ціна на енергію та ціна на викиди вуглецю

Ціна на дорогоцінні метали та ціна на кольорові метали

Інші товарні ціни (за винятком ціни на енергію, ціни на викиди вуглецю, ціни на дорогоцінні метали та ціни на кольорові метали)

Волатильність ціни на енергію та волатильність ціни на викиди вуглецю

Волатильність ціни на дорогоцінні метали та волатильність ціни на кольорові метали

Волатильність інших товарних цін (за винятком волатильності ціни на енергію, волатильності ціни на викиди вуглецю, волатильності ціни на дорогоцінні метали та волатильності ціни на кольорові метали)

120

Інші види

120

Стаття 325be — Оцінювання модельованості факторів ризику

1. Установи повинні оцінити модельованість усіх факторів ризику позицій, закріплених за відділами торгових операцій, для яких їм був наданий або надається дозвіл, як зазначено у статті 325az(2).

2. У рамках оцінювання, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, установи повинні розрахувати вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику згідно зі статтею 325bk для немодельованих факторів ризику.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв оцінювання модельованості факторів ризику відповідно до параграфа 1 та для визначення періодичності такого оцінювання.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Стаття 325bf — Регуляторні вимоги щодо тестування на історичних даних і коефіцієнти множення

1. Для цілей цієї статті «перевищення» означає одноденну зміну вартості портфеля, що складається з усіх позицій, закріплених за відділами торгових операцій, яка перевищує відповідне значення вартості під ризиком, розраховане на основі альтернативної внутрішньої моделі установи відповідно до таких вимог:

(a) розрахування вартості під ризиком здійснюється на основі одноденного періоду утримання;

(b) сценарії майбутніх потрясінь застосовуються до факторів ризику позицій відділу торгових операцій, зазначених у статті 325bg(3), які вважаються модельованими відповідно до статті 325be;

(c) вхідні дані, які використовуються для визначення сценаріїв майбутніх потрясінь, що застосовуються до модельованих факторів ризику, повинні бути відкалібровані з використанням історичних даних, зазначених у пункті (c) статті 325bc(4);

(d) якщо в цій статті не зазначено інше, альтернативна внутрішня модель установи повинна ґрунтуватися на тих самих припущеннях моделювання, які використовуються для розрахування оцінки ризику очікуваного дефіциту, зазначеної в пункті (a) статті 325ba(1).

2. Установи повинні рахувати щоденні перевищення на основі тестування на історичних даних гіпотетичних і фактичних змін вартості портфеля, що складається з усіх позицій, закріплених за відділом торгових операцій.

3. Відділ торгових операцій установи вважається таким, що відповідає вимогам щодо тестування на історичних даних, якщо кількість перевищень для такого відділу торгових операцій, які сталися протягом останніх 250 робочих днів, не перевищує будь-яке з наведених нижче значень:

(a) 12 перевищень значення вартості під ризиком, розрахованого з одностороннім довірчим інтервалом на рівні 99-го процентиля на основі тестування на історичних даних гіпотетичних змін вартості портфеля;

(b) 12 перевищень значення вартості під ризиком, розрахованого з одностороннім довірчим інтервалом на рівні 99-го процентиля на основі тестування на історичних даних фактичних змін вартості портфеля;

(c) 30 перевищень значення вартості під ризиком, розрахованого з одностороннім довірчим інтервалом на рівні 97,5-го процентиля на основі тестування на історичних даних гіпотетичних змін вартості портфеля;

(d) 30 перевищень значення вартості під ризиком, розрахованого з одностороннім довірчим інтервалом на рівні 97,5-го процентиля на основі тестування на історичних даних фактичних змін вартості портфеля.

4. Установи повинні рахувати щоденні перевищення згідно з такими положеннями:

(a) тестування на історичних даних гіпотетичних змін вартості портфеля повинне ґрунтуватися на порівнянні вартості портфеля на кінець дня та, з огляду на припущення, що позиції не змінилися, вартості портфеля на кінець наступного дня.

(b) тестування на історичних даних фактичних змін вартості портфеля повинне ґрунтуватися на порівнянні вартості портфеля на кінець дня та його фактичної вартості на кінець наступного дня, без урахування зборів і комісій;

(c) перевищення необхідно рахувати за кожний робочий день, для якого установа не здатна оцінити вартість портфеля або розрахувати значення вартості під ризиком, зазначене в параграфі 3.

5. Установа повинна розрахувати, згідно з параграфами 6 та 7 цієї статті, коефіцієнт множення (mc), зазначений у статті 325ba, для портфеля всіх позицій, закріплених за відділами торгових операцій, для яких їй був наданий дозвіл на використання альтернативних внутрішніх моделей, як зазначено у статті 325az(2).

6. Коефіцієнт множення (mc) є сумою значення 1,5 та надбавки в діапазоні між 0 та 0,5 згідно з таблицею 3. Для портфеля, зазначеного в параграфі 5, така надбавка розраховується на основі кількості перевищень, які сталися за останні 250 робочих днів, що підтверджується установою шляхом тестування на історичних даних значення вартості під ризиком, розрахованого згідно з пунктом (a) цього підпараграфа. Розрахування надбавки здійснюється відповідно до таких вимог:

(a) перевищення є одноденною зміною вартості портфеля, що перевищує відповідне значення вартості під ризиком, розраховане на основі внутрішньої моделі установи відповідно до таких вимог:

(i) одноденний період утримання;

(ii) з одностороннім довірчим інтервалом на рівні 99-го процентиля;

(iii) сценарії майбутніх потрясінь застосовуються до факторів ризику позицій відділів торгових операцій, зазначених у статті 325bg(3), які вважаються модельованими відповідно до статті 325be;

(iv) вхідні дані, які використовуються для визначення сценаріїв майбутніх потрясінь, що застосовуються до модельованих факторів ризику, повинні бути відкалібровані з використанням історичних даних, зазначених у пункті (c) статті 325bc(4);

(v) якщо в цій статті не зазначено інше, внутрішня модель установи повинна ґрунтуватися на тих самих припущеннях моделювання, які використовуються для розрахування оцінки ризику очікуваного дефіциту, зазначеної в пункті (a) статті 325ba(1);

(b) кількість перевищень дорівнює більшому зі значень кількості перевищень при гіпотетичних і фактичних змінах вартості портфеля.

Таблиця 3

Кількість перевищень

Надбавка

Менше 5

0,00

0,20

0,26

0,33

0,38

0,42

Більше 9

0,50

За надзвичайних обставин компетентні органи можуть обмежити надбавку значенням, що застосовується для перевищень за результатами тестування на історичних даних гіпотетичних змін, якщо кількість перевищень, отримана за результатами тестування на історичних даних фактичних змін, не зумовлена недоліками внутрішньої моделі.

7. Компетентні органи повинні здійснювати моніторинг відповідності коефіцієнта множення, зазначеного в параграфі 5, а також відповідності відділів торгових операцій вимогам щодо тестування на історичних даних, зазначеним у параграфі 3. Установи повинні негайно повідомляти компетентні органи про перевищення, отримані в результаті використання їхньої програми тестування на історичних даних, і надати пояснення щодо таких перевищень; у будь-якому разі вони повинні повідомити про них компетентні органи не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з моменту виникнення перевищення.

8. Як відступ від параграфів 2 та 6 цієї статті, компетентні органи можуть дозволити установі не рахувати перевищення, якщо одноденна зміна вартості її портфеля, що перевищує відповідне значення вартості під ризиком, розраховане на основі внутрішньої моделі такої установи, зумовлена немодельованим фактором ризику. Для цього установа повинна довести компетентному органу, що оцінка ризику за стресовим сценарієм, розрахована відповідно до статті 325bk для такого немодельованого фактора ризику, є вищою за додатну різницю між зміною вартості портфеля установи та відповідним значенням вартості під ризиком.

9. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення технічних елементів, які повинні бути включені до фактичних і гіпотетичних змін вартості портфеля установи для цілей цієї статті.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Стаття 325bg — Вимога щодо розподілу прибутків та збитків

1. Відділ торгових операцій установи відповідає вимогам щодо розподілу прибутків та збитків, якщо такий відділ торгових операцій відповідає вимогам, визначеним у цій статті.

2. Вимога щодо розподілу прибутків та збитків повинна гарантувати, що теоретичні зміни вартості портфеля відділу торгових операцій на основі моделі вимірювання ризиків установи достатньо близькі до гіпотетичних змін вартості портфеля відділу торгових операцій на основі моделі ціноутворення установи.

3. Для кожної позиції конкретного відділу торгових операцій результатом відповідності установи вимозі щодо розподілу прибутків та збитків повинен бути точний перелік факторів ризику, які вважаються належними для перевірки відповідності установи вимозі щодо тестування на історичних даних, визначеній у статті 325bf.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) критерії, необхідні для гарантування того, щоб теоретичні зміни вартості портфеля відділу торгових операцій були достатньо близькі до гіпотетичних змін вартості портфеля відділу торгових операцій для цілей параграфа 2, беручи до уваги міжнародні регуляторні зміни;

(b) наслідки для установи, коли теоретичні зміни вартості портфеля відділу торгових операцій недостатньо близькі до гіпотетичних змін вартості портфеля відділу торгових операцій для цілей параграфа 2;

(d) технічні елементи, які повинні бути включені до теоретичних і гіпотетичних змін вартості портфеля відділу торгових операцій для цілей цієї статті;

(e) спосіб, у який установи, що використовують внутрішню модель, повинні агрегувати загальну вимогу до власних коштів для покриття ринкового ризику всіх позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, які піддаються валютному ризику або товарному ризику, беручи до уваги наслідки, зазначені в пункті (b).

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Стаття 325bh — Вимоги щодо вимірювання ризиків

1. Установи, які використовують внутрішню модель вимірювання ризиків, що використовується для розрахування вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику, як зазначено у статті 325ba, повинні забезпечити відповідність такої моделі всім зазначеним нижче вимогам:

(a) внутрішня модель вимірювання ризиків здатна охопити достатню кількість факторів ризику, що повинна включати принаймні фактори ризику, зазначені в підсекції 1 секції 3 глави 1а, якщо тільки установа не доведе компетентним органам, що неврахування таких факторів ризику не чинить істотного впливу на результати виконання вимоги щодо розподілу прибутків та збитків, зазначеної у статті 325bg; установа повинна бути здатною пояснити, чому вона включила фактор ризику у свою модель ціноутворення, але не у свою модель вимірювання ризиків;

(b) внутрішня модель вимірювання ризиків повинна охоплювати нелінійні характеристики опціонів та інших продуктів, а також кореляційний ризик і базисний ризик;

(c) внутрішня модель вимірювання ризиків повинна включати набір факторів ризику, які відповідають процентним ставкам у кожній валюті, у якій установа має балансові та позабалансові позиції, чутливі до процентної ставки; установа повинна моделювати криві дохідності, використовуючи один із загальноприйнятих підходів; крива дохідності повинна бути поділена на різні сегменти строків погашення для охоплення варіацій волатильності ставок у межах кривої дохідності; для істотних експозицій до процентного ризику в основних валютах і на основних ринках криву дохідності необхідно моделювати з використанням щонайменше шести сегментів строків погашення, і кількість факторів ризику, використаних для моделювання кривої дохідності, повинна бути пропорційною характеру та складності стратегій торгівлі установи, модель також повинна охоплювати спред ризику за рахунок коливань з неідеальною кореляцією між різними кривими дохідності або різними фінансовими інструментами одного емітента базисних інструментів;

(d) модель внутрішнього вимірювання ризиків повинна включати фактори ризику, що відповідають золоту та окремим іноземним валютам, у яких деноміновані позиції установи; для компаній колективного інвестування необхідно враховувати фактичні валютні позиції компанії колективного інвестування; установи можуть використовувати звітність третіх осіб про валютну позицію компанії колективного інвестування за умови належного гарантування правильності такого звіту; валютні позиції компанії колективного інвестування, про які установі невідомо, не враховуються в підході на основі внутрішніх моделей і оцінюються відповідно до глави 1a;

(e) складність методу моделювання має бути пропорційною значимості діяльності установ на ринках власного капіталу; у внутрішній моделі вимірювання ризику повинен використовуватися окремий фактор ризику принаймні для кожного з ринків власного капіталу, на яких установа утримує значні позиції, а також принаймні один фактор ризику, який охоплює системні коливання цін на інструменти власного капіталу та залежність такого фактора ризику від окремих факторів ризику для кожного ринку власного капіталу;

(f) у внутрішній моделі вимірювання ризиків повинен використовуватися окремий фактор ризику принаймні для кожного товару, за яким установа утримує значні позиції, крім випадків, коли установа має малу агреговану товарну позицію порівняно з усіма видами її торговельної діяльності, у разі чого вона може використовувати один фактор ризику для кожного широкого виду товару; для істотних експозицій на товарних ринках модель повинна охоплювати ризик коливань з неідеальною кореляцією між подібними, але не ідентичними товарами, експозицію до змін форвардних цін, що виникають внаслідок розбіжностей строків погашення і дохідність зручності між деривативними та грошовими позиціями;

(g) використані замінники повинні бути підкріплені належними історичними даними щодо ефективності їх використання для фактичної утримуваної позиції, повинні бути досить консервативними та використовуватися, тільки коли наявних даних недостатньо, як-от протягом періоду стресу, зазначеного в пункті (c) статті 325bc(2);

(h) для істотних експозицій до ризиків волатильності за інструментами з опціонними характеристиками внутрішня модель вимірювання ризиків повинна охоплювати залежність значень очікуваної волатильності для всіх цін виконання та строків погашення опціонів.

2. Установи можуть використовувати емпіричні параметри кореляції у межах широких категорій факторів ризику та, для цілей розрахування необмеженої оцінки очікуваного дефіциту UESt, як зазначено у статті 325bb(1), між широкими категоріями факторів ризику, тільки якщо підхід установи до вимірювання таких параметрів кореляції є надійним, узгодженим із застосовними горизонтами ліквідності та реалізується із забезпеченням цілісності.

3. До 28 вересня 2020 року EBA повинен видати настанови, згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, у яких вказуються критерії для використання вхідних даних у моделі вимірювання ризиків, зазначені у статті 325bc.

Стаття 325bi — Якісні вимоги

1. Будь-яка внутрішня модель вимірювання ризиків, яка використовується для цілей цієї глави, повинна бути концептуально надійною, розрахованою і реалізованою із забезпеченням цілісності та повинна відповідати всім зазначеним нижче якісним вимогам:

(a) будь-яка внутрішня модель вимірювання ризиків, яка використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ринкового ризику, повинна бути тісно інтегрована у процес щоденного управління ризиками установи та повинна слугувати основою для звітування про ризик-експозиції перед вищим керівництвом;

(b) установа повинна мати відділ контролю ризиків, який не залежить від відділів комерційної торгівлі та підпорядковується безпосередньо вищому керівництву; такий відділ несе відповідальність за розробку та впровадження будь-якої внутрішньої моделі вимірювання ризиків; він повинен проводити початкову та подальшу валідацію будь-якої внутрішньої моделі, що використовується для цілей цієї глави, і несе відповідальність за загальну систему управління ризиками; такий відділ повинен складати та аналізувати щоденні звіти про результати будь-якої внутрішньої моделі, що використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ринкового ризику, а також звіти про доцільність заходів, які необхідно вжити в розрізі лімітів торгівлі;

(c) орган управління та вище керівництво повинні активно долучатися до процесу контролю ризиків, а щоденні звіти, підготовлені відділом контролю ризиків, повинні розглядатися на рівні керівництва з достатніми повноваженнями, щоб вимагати скорочення позицій, утримуваних окремими трейдерами, і вимагати зниження загальної ризик-експозиції установи;

(d) установа повинна мати достатню кількість персоналу з рівнем кваліфікації, що відповідає складності внутрішньої моделі вимірювання ризиків, а також достатню кількість персоналу, що володіє навичками у сферах торгівлі, контролю ризиків, аудиту та супроводу операцій;

(e) установа повинна мати задокументований набір внутрішніх політик, процедур та засобів контролю для моніторингу та забезпечення дотримання загальних принципів функціонування своїх внутрішніх моделей вимірювання ризиків;

(f) будь-яка внутрішня модель вимірювання ризиків, у тому числі будь-яка модель ціноутворення, повинна мати підтверджені історичні дані, які свідчать про її обґрунтовану точність у вимірюванні ризиків, і не повинна істотно відрізнятися від моделей, які установа використовує для внутрішнього управління ризиками;

(g) установа повинна часто проводити ретельні програми стрес-тестування, включаючи зворотні стрес-тести, які мають охоплювати будь-яку внутрішню модель вимірювання ризиків; результати таких стрес-тестів повинні принаймні щомісяця переглядатися вищим керівництвом і повинні відповідати політиці та лімітам, затвердженим органом управління; установа повинна вжити відповідних дій, якщо результати таких стрес -тестів показують надмірні збитки, які виникають від торговельної діяльності установи за певних обставин;

(h) установа повинна проводити незалежний перегляд своїх внутрішніх моделей вимірювання ризиків у рамках регулярного процесу внутрішнього аудиту або шляхом доручення проведення такого перегляду сторонньому суб'єкту господарювання, який повинен бути проведений згідно з вимогами компетентних органів.

Для цілей пункту (h) першого підпараграфа «сторонній суб'єкт господарювання» означає суб'єкт господарювання, який надає аудиторські або консалтингові послуги установі та має персонал, що володіє достатніми навичками у сфері ринкового ризику для торговельної діяльності.

2. Перегляд, зазначений у пункті (h) параграфа 1, повинен включати діяльність відділів комерційної торгівлі, а також незалежного відділу контролю ризиків. Установа повинна проводити перегляд свого загального процесу управління ризиками принаймні раз на рік. У рамках такого перегляду оцінюються:

(a) належність документування системи та процесу управління ризиками й організації відділу контролю ризиків;

(b) інтеграцію оцінок ризиків у щоденне управління ризиками та цілісність управлінської інформаційної системи;

(c) процеси, які використовує установа для затвердження моделей ризикового ціноутворення та систем оцінювання, що використовуються операційним і допоміжним персоналом;

(d) обсяг ризиків, охоплених моделлю, точність і відповідність системи вимірювання ризиків та перевірка будь-яких істотних змін внутрішньої моделі вимірювання ризиків;

(e) точність і повнота даних про позиції, точність і відповідність припущень про волатильність і кореляцію, точність оцінки та розрахунків чутливості до ризику, а також точність та належність для отримання замінних даних, коли наявних даних недостатньо для виконання вимог, визначених у цій главі;

(f) процес перевірки, який установа використовує для оцінювання узгодженості, своєчасності та надійності джерел даних, що використовуються для застосування будь-якої з її внутрішніх моделей вимірювання ризиків, у тому числі незалежність таких джерел даних;

(g) процес перевірки, який установа використовує для оцінювання виконання вимог щодо тестування на історичних даних і вимог щодо розподілу прибутків та збитків, що здійснюється для оцінювання точності її внутрішньої моделі вимірювання ризиків;

(h) якщо перегляд здійснюється стороннім суб'єктом господарювання згідно з пунктом (h) параграфа 1 цієї статті, перевірка того, чи процес внутрішньої валідації, визначений у статті 325bj відповідає своїм цілям.

3. Установи повинні оновлювати методи та практики, які вони використовують для будь-яких внутрішніх моделей вимірювання ризиків, що використовуються для цілей цієї глави, з урахуванням еволюції нових методів і розвитку найкращих практик, які стосуються таких внутрішніх моделей вимірювання ризиків.

Стаття 325bj — Внутрішня валідація

1. Установи повинні мати процеси для забезпечення належної валідації будь-яких внутрішніх моделей вимірювання ризиків, які використовуються для цілей цієї глави, сторонами, що володіють належною кваліфікацією та є незалежними від процесу розроблення, щоб забезпечити, що будь-які такі моделі є концептуально надійними та належним чином охоплюють усі істотні ризики.

2. Установи здійснюють валідацію, зазначену в параграфі 1, за таких обставин:

(a) у разі початкового розроблення будь-якої внутрішньої моделі вимірювання ризиків і внесення до неї будь-яких істотних змін;

(b) періодично та в разі істотних структурних змін на ринку або змін у складі портфеля, які можуть призвести до невідповідності внутрішньої моделі вимірювання ризиків.

3. Валідація внутрішньої моделі вимірювання ризиків установи не повинна обмежуватися виконанням вимог щодо тестування на історичних даних і вимог щодо розподілу прибутків та збитків, а повинна щонайменше включати:

(a) тести, щоб перевірити, чи припущення, прийняті у внутрішній моделі, є належними та не призводять до заниження або перебільшення ризику;

(b) власні тести для валідації внутрішньої моделі, у тому числі тестування на історичних даних на додаток до регуляторних програм тестування на історичних даних, які стосуються ризиків та структур їхніх портфелів;

(c) використання гіпотетичних портфелів для забезпечення здатності внутрішньої моделі вимірювання ризиків враховувати певні структурні особливості, які можуть виникнути, наприклад, істотні базисні ризики та ризик концентрації або ризики, пов'язані з використанням замінних даних.

Стаття 325bk — Розрахування оцінки ризику за стресовим сценарієм

1. «Оцінка ризику за стресовим сценарієм» для конкретного немодельованого фактора ризику означає втрати за всіма позиціями торгового портфеля або неторгового портфеля, які піддаються валютному або товарному ризику для портфеля, який включає такий немодельований фактор ризику, коли до такого фактора ризику застосовується екстремальний сценарій майбутнього потрясіння.

2. Установи повинні розробити відповідні екстремальні сценарії майбутнього потрясіння для всіх немодельованих факторів ризику згідно з вимогами компетентних органів.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) як установи повинні розробляти екстремальні сценарії майбутнього потрясіння, застосовні до немодельованих факторів ризику, і як вони повинні застосовувати такі екстремальні сценарії майбутнього потрясіння до цих факторів ризику;

(b) регуляторний екстремальний сценарій майбутнього потрясіння для кожної широкої підкатегорії факторів ризику, зазначеної в таблиці 2 статті 325bd, який установи можуть використовувати, якщо вони не здатні розробити екстремальний сценарій майбутнього потрясіння відповідно до пункту (a) цього підпараграфа, або використання якого компетентні органи можуть вимагати від установи, якщо такі органи не задоволені екстремальним сценарієм майбутнього потрясіння, розробленим установою;

(c) обставини, за яких установи можуть розраховувати оцінку ризику за стресовим сценарієм для більш ніж одного немодельованого фактора ризику;

(d) як установи повинні агрегувати оцінки ризику за стресовим сценарієм для усіх немодельованих факторів ризику, включених до їхніх позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, які піддаються валютному або товарному ризику.

У ході розроблення таких проектів регуляторних технічних стандартів EBA повинен враховувати, що рівень вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику для немодельованого фактора ризику, як визначено в цій статті, повинен бути таким самим високим, як і рівень вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику, який був би розрахований згідно із цією главою, якби такий фактор ризику був модельованим.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 вересня 2020 року.

Секція 3

Внутрішня модель ризику дефолту

Стаття 325bl — Сфера застосування внутрішньої моделі ризику дефолту

1. Усі позиції установи, закріплені за відділами торгових операцій, для яких установі був наданий дозвіл, як зазначено у статті 325az(2), підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту, якщо такі позиції містять принаймні один фактор ризику, які був співвіднесений із широкими категоріями факторів ризику «власного капіталу» або «кредитного спреду» згідно зі статтею 325bd(1). Така вимога до власних коштів, що є додатковою для ризиків, які охоплюються вимогами до власних коштів, зазначеними у статті 325ba(1), розраховується з використанням внутрішньої моделі ризику дефолту установи. Ця модель повинна відповідати вимогам, встановленим у цій секції.

2. Для кожної з позицій, зазначених у параграфі 1, установа повинна визначити одного емітента обігових боргових інструментів або інструментів власного капіталу, пов'язаних принаймні з одним фактором ризику.

Стаття 325bm — Дозвіл на використання внутрішньої моделі ризику дефолту

1. Компетентні органи надають установі дозвіл на використання внутрішньої моделі ризику дефолту для розрахування вимог до власних коштів, зазначених у статті 325ba(2), для всіх позицій торгового портфеля, зазначених у статті 325bl, закріплених за відділом торгових операцій, для якого внутрішня модель ризику дефолту відповідає вимогам, визначеним у статтях 325bi, 325bj, 325bn, 325bo та 325bp.

2. Якщо відділ торгових операцій установи, за яким була закріплена принаймні одна з позицій торгового портфеля, зазначена у статті 325bl, не відповідає вимогам, визначеним у параграфі 1 цієї статті, вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику за всіма позиціями такого відділу торгових операцій повинні розраховуватися згідно з підходом, визначеним у главі 1а.

Стаття 325bn — Вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту, розраховані з використанням внутрішньої моделі ризику дефолту

1. Установи повинні розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту з використанням внутрішньої моделі ризику дефолту для портфеля всіх позицій торгового портфеля, як зазначено у статті 325bl, таким чином:

(a) вимоги до власних коштів повинні дорівнювати значенню вартості під ризиком, що оцінює потенційні втрати ринкової вартості портфеля, спричинені дефолтом емітентів, пов'язаних із такими позиціями з 99,9-процентним довірчим інтервалом за однорічний часовий горизонт;

(b) потенційні втрати, зазначені в пункті (a), означають прямі або непрямі втрати ринкової вартості позиції, які спричинені дефолтом емітентів і які є додатковими до будь-яких втрат, що вже були враховані в поточній оцінці позиції; дефолт емітентів позицій за інструментами власного капіталу виражається у встановленні цін на інструменти власного капіталу емітентів на нуль;

(c) установи повинні визначати параметри кореляції дефолту між різними емітентами на основі концептуально надійної методології з використанням об'єктивних історичних даних про ринкові кредитні спреди або ціни на інструменти власного капіталу, які охоплюють принаймні 10-річний період, що включає період стресу, визначений установою згідно зі статтею 325bc(2); розрахування параметрів кореляції дефолту між різними емітентами повинне калібруватися з використанням однорічного часового горизонту;

(d) внутрішня модель ризику дефолту повинна ґрунтуватися на припущенні постійної позиції протягом одного року.

2. Установи повинні розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику дефолту з використанням внутрішньої моделі ризику дефолту, як зазначено в параграфі 1 принаймні щотижня.

3. Як відступ від пунктів (a) та (c) параграфа 1, установа може замінити однорічний часовий горизонт шістдесятиденним часовим горизонтом для цілей розрахування ризику дефолту для частини або всіх позицій за інструментами власного капіталу у відповідних випадках. У такому разі розрахування параметрів кореляції дефолту між цінами на інструменти власного капіталу та ймовірністю дефолту повинне відповідати шістдесятиденному часовому горизонту, а розрахування параметрів кореляції дефолту між цінами на інструменти власного капіталу та цінами облігацій повинне відповідати однорічному часовому горизонту.

Стаття 325bo — Врахування хеджів у внутрішній моделі ризику дефолту

1. Установи можуть включати хеджі у свою внутрішню модель ризику дефолту та можуть здійснювати неттінг позицій, якщо довгі позиції та короткі позиції стосуються одного фінансового інструмента.

2. У своїх внутрішніх моделях ризику дефолту установи можуть враховувати тільки ефекти хеджування або диверсифікації, пов'язані з довгими та короткими позиціями, що включають різні інструменти або різні цінні папери одного і того самого боржника, а також із довгими та короткими позиціями за інструментами різних емітентів, шляхом експліцитного моделювання валових довгих і коротких позицій за різними інструментами, включаючи моделювання базисних ризиків між різними емітентами.

3. У своїх внутрішніх моделях ризику дефолту установи повинні охоплювати істотні ризики між інструментом хеджування та хеджованим інструментом, які можуть виникнути протягом інтервалу між строком погашення інструмента хеджування та однорічним річним часовим горизонтом, а також потенціал значних базисних ризиків у стратегіях хеджування, які виникають із відмінностей у виді продукту, пріоритетності у структурі капіталу, внутрішніх або зовнішніх рейтингах, строках погашення, роках випуску та інших відмінностей. Установи повинні враховувати інструмент хеджування тільки в тому обсязі, у якому він може зберігатися, навіть коли боржник наближається до кредитної або іншої події.

Стаття 325bp — Особливі вимоги до внутрішньої моделі ризику дефолту

1. Внутрішня модель ризику дефолту, зазначена у статті 325bm(1), повинна мати змогу моделювати дефолт окремих емітентів, а також одночасний дефолт кількох емітентів і враховувати вплив таких дефолтів на ринкову вартість позицій, включених у сферу застосування такої моделі. З цією метою дефолт кожного окремого емітента моделюється з використанням двох типів систематичних факторів ризику.

2. Внутрішня модель ризику дефолту повинна відображати економічний цикл, у тому числі залежність між відсотками повернення та систематичними факторами ризику, зазначеними в параграфі 1.

3. Внутрішня модель ризику дефолту повинна відображати нелінійний вплив опціонів та інших позицій із суттєвою нелінійною поведінкою стосовно цінових змін. Установи також повинні належним чином враховувати обсяг ризику моделі, характерного для оцінювання та вимірювання цінових ризиків, пов'язаних із такими продуктами.

4. Внутрішня модель ризику дефолту повинна ґрунтуватися на об'єктивних і актуальних даних.

5. Для імітації дефолту емітентів у внутрішній моделі ризику дефолту визначені установою оцінки ймовірності дефолту повинні відповідати таким вимогам:

(a) нижня межа ймовірності дефолту встановлюється на рівні 0,03%;

(b) ймовірність дефолту повинна ґрунтуватися на однорічному часовому горизонті, якщо в цій секції не визначено інше;

(c) ймовірності дефолту необхідно вимірювати з використанням, окремо або в поєднанні з поточними ринковими цінами, дані за щонайменше п'ятирічний минулий період фактичних минулих дефолтів та екстремальних знижень ринкових цін, еквівалентних подіям дефолту; ймовірність дефолту не можна визначати виключно на основі поточних ранкових цін;

(d) установа, якій було надано дозвіл на оцінювання ймовірності дефолту відповідно до секції 1 глави 3 розділу II, для розрахування ймовірності дефолту повинна використовувати методологію, визначену в зазначеній секції;

(e) установа, якій не було надано дозвіл на оцінювання ймовірності дефолту відповідно до секції 1 глави 3 розділу II, повинна розробити внутрішню методологія або використовувати зовнішні джерела для оцінювання ймовірності дефолту; в обох випадках оцінки ймовірності дефолту повинні відповідати вимогам, визначеним у цій статті.

6. Для імітації дефолту емітентів у внутрішній моделі ризику дефолту визначені установою оцінки втрат у разі дефолту повинні відповідати таким вимогам:

(a) нижня межа оцінок втрати у разі дефолту встановлюється на рівні 0%;

(b) оцінки втрати у разі дефолту повинні відображати пріоритетність кожної позиції;

(c) установа, якій було надано дозвіл на оцінювання втрат у разі дефолту згідно із секцією 1 глави 3 розділу II, для розрахування оцінок втрат у разі дефолту повинна використовувати методологію, визначену у вказаній секції;

(d) установа, якій не було надано дозвіл на оцінювання втрат у разі дефолту відповідно до секції 1 глави 3 розділу II, повинна розробити внутрішню методологія або використовувати зовнішні джерела для оцінювання втрат у разі дефолту; в обох випадках оцінки втрат у разі дефолту повинні відповідати вимогам, визначеним у цій статті.

7. У рамках незалежного перегляду та валідації внутрішніх моделей, які вони використовують для цілей цієї глави, у тому числі для системи вимірювання ризиків, установи повинні:

(a) переконатися, що їхній підхід до моделювання кореляцій та цінових змін відповідає їхньому портфелю, включаючи вибір та ваги системних факторів ризику у моделі;

(b) проводити різноманітні стрес-тести, включаючи аналіз чутливості й аналіз сценаріїв, для оцінювання якісної та кількісної обґрунтованості внутрішньої моделі ризику дефолту, зокрема в розрізі підходу до концентрацій; та

Тести, зазначені в пункті (b), не повинні обмежуватися минулими подіями.

8. Внутрішня модель ризику дефолту повинна належним чином відображати концентрації емітентів та концентрації, які можуть виникнути всередині та між класами продуктів у стресових умовах.

9. Внутрішня модель ризику дефолту повинна узгоджуватися із внутрішніми методологіями управління ризиками установи для визначення, вимірювання та управління торговими ризиками.

10. Установи повинні мати чітко визначені політики та процедури для визначення припущень щодо параметрів кореляції для ризику дефолту між різними емітентами відповідно до пункту (c) статті 325bn(1) та переважного вибору методу оцінювання ймовірності дефолту в пункті (e) параграфа 5 цієї статті, а також втрат у разі дефолту в пункті (d) параграфа 6 цієї статті.

11. Установи повинні документувати свої внутрішні моделі таким чином, щоб їх припущення щодо параметрів кореляції та інші припущення моделювання були прозорими для компетентних органів.

12. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити вимоги, яким повинна відповідати внутрішня методологія установи або зовнішні джерела для оцінювання ймовірності дефолту або втрат у разі дефолту згідно з пунктом (e) параграфа 5 і пунктом (d) параграфа 6.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 вересня 2020 року.

Глава 2. Вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції

Секція 1

Загальні положення та спеціальні інструменти

Стаття 326 — Вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції

Вимога до власних коштів установи для покриття ризику позиції є сумою вимог до власних коштів для покриття загального та специфічного ризику її позицій за борговими інструментами та інструментами власного капіталу. Позиції сек'юритизації в торговому портфелі повинні вважатися борговими інструментами.

Стаття 327 — Неттінг

1. Абсолютною величиною перевищення довгими (короткими) позиціями установи її коротких (довгих) позицій за тими самими випусками інструментів власного капіталу, боргових інструментів та конвертованих інструментів, а також за ідентичними фінансовими ф'ючерсами, опціонами, варантами та варантами з покриттям є її чистою позицією за кожним із зазначених різних інструментів. При розрахуванні чистої позиції за деривативними інструментами повинні розглядатися, як встановлено у статтях 328-330. Утримувані установами власні боргові інструменти не враховуються при визначенні вимог до капіталу для покриття специфічного ризику згідно зі статтею 336.

2. Не допускається неттінг між конвертованим інструментом і компенсувальною позицією за його базисним інструментом, крім випадків, коли компетентні органи ухвалюють підхід, згідно з яким враховується імовірність конвертації конкретного конвертованого інструмента, або вимагають дотримання вимоги до власних коштів для покриття будь-яких втрат, які можуть виникнути внаслідок конвертації. Такі підходи або вимоги до власних коштів повинні бути повідомлені EBA. EBA повинен здійснювати моніторинг практик у цій сфері та, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, видавати настанови.

3. Усі чисті позиції, незважаючи на їхні знаки, повинні конвертуватися на щоденній основі у звітну валюту установи за переважним спотовим обмінним курсом до їх агрегування.

Стаття 328 — Процентні ф'ючерси та форварди

1. Процентні ф'ючерси, угоди про форвардні процентні ставки та форвардні зобов'язання щодо купівлі або продажу боргових інструментів повинні розглядатися як комбінації довгих і коротких позицій. Таким чином, довга позиція за процентними ф'ючерсами повинна розглядатися як комбінація запозичення зі строком погашення, що настає в дату постачання за ф'ючерсним контрактом, і утримуваного активу зі строком погашення, який ідентичний строку погашення базисного інструмента або умовної позиції відповідного ф'ючерсного контракту. Аналогічно, продана угода на форвардні процентні ставки розглядається як довга позиція зі строком погашення, який дорівнює сумі строку погашення та строку дії контракту, і коротка позиція зі строком погашення, який ідентичний строку погашення контракту. Як позика, так і утримуваний актив повинні бути включені до першої категорії, визначеної в таблиці 1 у статті 336, для розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику за процентними ф'ючерсами та угодами про форвардні процентні ставки. Форвардне зобов'язання щодо купівлі боргового інструмента повинне розглядатися як комбінація запозичення зі строком погашення, що настає в дату постачання, і довгої (спотової) позиції за відповідним борговим інструментом. Запозичення повинне бути включене до першої категорії, визначеної в таблиці 1 у статті 336, для цілей специфічного ризику, а борговий інструмент - до будь-якого стовпця, який йому відповідає, в тій самій таблиці.

2. Для цілей цієї статті «довга позиція» означає позицію, у якій установа зафіксувала процентну ставку, яку вона отримає в певний момент часу в майбутньому, а «коротка позиція» означає позицію, у якій вона зафіксувала процентну ставку, яку вона сплатить у певний момент часу в майбутньому.

Стаття 329 — Опціони та варанти

1. Опціони та варанти на процентні ставки, боргові інструменти, інструменти власного капіталу, індекси власного капіталу, фінансові ф'ючерси, свопи та іноземні валюти повинні розглядатися так, ніби вони є позиціями, вартість яких дорівнює вартості базисного інструмента, якого стосується опціон, помноженій на коефіцієнт дельта для цілей цієї глави. Зазначені позиції можуть бути зараховані проти будь-яких компенсувальних позицій за ідентичними базисними цінними паперами або деривативами. Коефіцієнт дельта повинен відповідати коефіцієнту дельта відповідної біржі. Для позабіржових опціонів або якщо коефцієнт дельта не доступний на відповідній біржі, установа може розрахувати коефіцієнт дельта самостійно, використовуючи належну модель, з дозволу компетентних органів. Дозвіл надається, якщо модель належним чином оцінює коефіцієнт зміни вартості опціону або варанта відносно незначних змін ринкової ціни базисного інструмента.

2. Установи повинні належним чином враховувати у вимогах до власних коштів інші ризики, крім дельта-ризику, пов'язані із опціонами.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають набір методів для врахування у вимогах до власних коштів інших ризиків, крім дельта-ризику, як зазначено в параграфі 2, у спосіб, який є пропорційним до обсягу та складності операцій установи щодо опціонів і варантів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

4. До набуття чинності технічними стандартами, зазначеними в параграфі 3, компетентні органи можуть продовжувати застосовувати наявні національні підходи, якщо компетентні органи застосовували такі підходи до 31 грудня 2013 року.

Стаття 330 — Свопи

Для цілей процентного ризику свопи повинні розглядатися аналогічно до балансових інструментів. Таким чином, процентний своп, за яким установа отримує проценти за плаваючою ставкою, а сплачує проценти за фіксованою ставкою, розглядається як еквівалент довгої позиції за інструментом з плаваючою процентною ставкою зі строком погашення, еквівалентним періоду до наступного встановлення процентної ставки, і короткої позиції за інструментом з фіксованою процентною ставкою, строк погашення якого збігається зі строком погашення свопу.

Стаття 331 — Процентний ризик за деривативними інструментами

1. Установи, які коригують за ринком і управляють процентним ризиком за деривативними інструментами, які охоплюються статтями 328-330, на основі дисконтованих грошових потоків можуть, з дозволу компетентних органів, використовувати моделі чутливості для розрахування позицій, зазначених у вказаних статтях, і можуть використовувати їх для будь-якої облігації, яка погашається протягом залишкового строку погашення, а не шляхом одноразової кінцевої виплати основної суми. Дозвіл надається, якщо в результаті використання таких моделей отримують позиції, які мають таку саму чутливість до змін процентної ставки, як і базисні грошові потоки. Така чутливість повинна оцінюватися на основі незалежних коливань вибірки ставок для всієї кривої дохідності з принаймні однією точкою чутливості в кожному з діапазонів строків погашення, визначених у таблиці 2 у статті 339. Позиції повинні враховуватися при розрахуванні вимог до власних коштів для покриття загального ризику за борговими інструментами.

2. Установи, які не використовують моделі згідно з параграфом 1, можуть розглядати як повністю компенсувальні будь-які позиції за деривативними інструментами, які охоплюються статтями 328-330 і які відповідають принаймні таким умовам:

(a) позиції мають однакову вартість та деноміновані в тій самій валюті;

(b) референтна процентна ставка (для позицій з плаваючою процентною ставкою) або купон (для позицій з фіксованою процентною ставкою) значною мірою відповідають одна одній;

(c) наступна дата встановлення процентної ставки або, для позицій з фіксованим купоном, залишковий строк погашення відповідає таким лімітам:

(i) менше одного місяця: той самий день;

(ii) від одного місяця до одного року: протягом семи днів;

(iii) більше одного року: протягом 30 днів.

Стаття 332 — Кредитні деривативи

1. При розрахуванні вимоги до власних коштів для покриття загального та специфічного ризику сторони, яка бере на себе кредитний ризик (далі - продавець захисту), крім випадків, коли визначено інше, використовується умовна сума кредитного деривативного контракту. Незважаючи на перше речення, установа може вирішити замінити номінальну вартість номінальною вартістю плюс чиста зміна ринкової вартості кредитного деривативу з моменту початку торгівлі, при чому чисте зниження вартості, з точки зору продавця захисту, використовується зі знаком мінус. Для цілей розрахування суми для покриття специфічного ризику, окрім як для свопів на сукупний дохід, застосовується строк погашення кредитного деривативного контракту, а не строк погашення зобов'язання. Позиції визначаються таким чином:

(a) своп на сукупний дохід створює довгу позицію за загальним ризиком референтного зобов'язання та коротку позицію за загальним ризиком державної облігації зі строком погашення, еквівалентним періоду до наступної дати встановлення процентної ставки, які присвоюється вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II. Він також створює довгу позицію за специфічним ризиком референтного зобов'язання;

(b) кредитний дефолтний своп не створює позицію за загальним ризиком. Для цілей специфічного ризику установа повинна обліковувати синтетичну довгу позицію за зобов'язанням референтного суб'єкта, крім випадків, коли дериватив отримав зовнішній рейтинг і відповідає умовам для кваліфікованого боргова позиція, у випадку чого обліковується довга позиція за деривативом. Якщо за відповідним продуктом передбачена виплата премії або процентів, такі грошові потоки повинні бути відображені як умовні позиції за державними облігаціями;

(c) однойменна кредитна нота створює довгу позицію за загальним ризиком самої ноти як процентний продукт. Для цілей специфічного ризику створюється синтетична довга позиція за зобов'язанням референтного суб'єкта. Додаткова довга позиція створюється відносно емітента ноти. Якщо кредитна нота отримала зовнішній рейтинг і відповідає умовам для кваліфікованого боргового зобов'язання, необхідно тільки відобразити єдину довгу позицію з специфічним ризиком ноти;

(d) на додаток до довгої позиції за специфічним ризиком емітента ноти, кредитна нота на кілька імен, що забезпечує пропорційний захист, створює позицію до кожного референтного суб'єкта, при цьому загальна умовна сума контракту розподіляється між позиціями пропорційно до частки загальної умовної суми, що відповідає кожній експозиції до референтного суб'єкта. Якщо може бути вибране більш ніж одне зобов'язання референтного суб'єкта, зобов'язання з найвищою вагою ризику визначає специфічний ризик;

(e) кредитний дериватив із покриттям ризику першого дефолту активу створює позицію, що дорівнює умовній сумі зобов'язання кожного референтного суб'єкта. Якщо розмір максимальної виплати в разі настання кредитної події нижчий за вимогу до власних коштів згідно з методом, зазначеним у першому реченні цього пункту, сума максимальної виплати може бути прийнята як вимога до власних коштів для покриття специфічного ризику.

Кредитний дериватив із покриттям ризику n-го дефолту активу створює позицію, що дорівнює умовній сумі зобов'язання кожного референтного суб'єкта, за винятком n-1 референтних суб'єктів з найнижчими вимогами до власних коштів для покриття специфічного ризику. Якщо розмір максимальної виплати в разі настання кредитної події нижчий за вимогу до власних коштів згідно з методом, зазначеним у першому реченні цього пункту, така сума може бути прийнята як вимога до власних коштів для покриття специфічного ризику.

Якщо кредитний дериватив із покриттям ризику n-го дефолту має зовнішній рейтинг, продавець захисту повинен розраховувати вимогу до власних коштів для покриття специфічного ризику з використанням рейтингу деривативу і застосовувати відповідні ваги ризику сек'юритизації, якщо застосовно.

2. Для сторони, яка передає кредитний ризик (далі - покупець кредитного захисту) позиції повинні визначатися за дзеркальним принципом стосовно позиції продавця захисту, за винятком кредитної ноти (що не створює короткої позиції до емітента). При розрахунку вимог до власних коштів для «покупця кредитного захисту», необхідно використовувати умовну суму кредитного деривативного контракту. Незважаючи на перше речення, установа може вирішити замінити номінальну вартість номінальною вартістю плюс чиста зміна ринкової вартості кредитного деривативу з моменту початку торгівлі, при чому чисте зниження вартості, з точки зору продавця захисту, використовується зі знаком мінус. Якщо у певний момент існує кол-опціон у комбінації з підвищенням ціни, такий момент вважається строком погашення захисту.

3. Кредитні деривативи відповідно до статті 338(1) або (3) повинні враховуватися тільки при визначенні вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику згідно зі статтею 338(4).

Стаття 333 — Цінні папери, продані за договором репо або передані в позику

Особа, що передає цінні папери або гарантовані права, пов'язані із правом власності на цінні папери за договором репо, і кредитор цінних паперів у кредитуванні цінними паперами повинні включати такі цінні папери при розрахуванні вимог до власних коштів згідно із цією главою за умови, що такі цінні папери є позиціями торгового портфеля.

Секція 2

Боргові інструменти

Стаття 334 — Чисті позиції за борговими інструментами

Чисті позиції повинні класифікуватися згідно із валютою, у якій їх деноміновано, і вимагають розрахування вимоги до власних коштів для покриття загального та специфічного ризику в кожній валюті окремо.

Підсекція 1

Специфічний ризик

Стаття 335 — Максимальний розмір вимоги до власних коштів для чистої позиції

Установа може обмежити розмір вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику чистої позиції за борговим інструментом максимальним можливим розміром втрат у результаті ризику дефолту. Для короткої позиції такий ліміт може бути розрахований як зміна вартості у зв'язку з тим, що інструмент або, у відповідний випадках, особи за базисними інструментами негайно стають вільними від ризику дефолту.

Стаття 336 — Вимоги до власних коштів для несек'юритизованих боргових інструментів

1. Установа повинна віднести свої чисті позиції торгового портфеля за інструментами, які не є позиціями сек'юритизації, як розраховано згідно зі статтею 327, до відповідних категорій у таблиці 1 залежно від їх емітента або боржника, зовнішньої або внутрішньої кредитної оцінки та залишкового строку погашення, а потім помножити їх на вагові коефіцієнти, зазначені у вказаній таблиці. Для розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику вона повинна сумувати свої зважені позиції, отримані в результаті застосування цієї статті, незалежно від того, чи вони є довгими або короткими.

Таблиця 1

Категорії

Вимога до власних коштів для покриття специфічного ризику

Боргові цінні папери, які отримали би ваговий коефіцієнт 0% згідно із стандартизованим підходом до кредитного ризику.

Боргові цінні папери, які отримали би ваговий коефіцієнт 20% або 50% згідно із стандартизованим підходом до кредитного ризику, а також інші відповідні позиції, як означено в параграфі 4.

0,25% (залишковий строк до кінцевого терміну погашення - шість місяців або менше)

1,00% (залишковий строк до кінцевого терміну погашення - від шести до 24 місяців (включно))

1,60% (залишковий строк до кінцевого терміну погашення - більше 24 місяців)

Боргові цінні папери, які отримали би ваговий коефіцієнт 100% згідно із стандартизованим підходом до кредитного ризику.

8,00%

Боргові цінні папери, які отримали би ваговий коефіцієнт 150% згідно із стандартизованим підходом до кредитного ризику.

12,00%

2. Для установ, які застосовують підхід на основі внутрішніх рейтингів до класу експозицій, до якого належить емітент боргових інструментів, щоб відповідати критеріям для застосування ваги ризику згідно зі стандартним підходом для кредитного ризику, як зазначено в параграфі 1, емітент експозиції повинен мати внутрішній рейтинг із ймовірністю дефолту, що є еквівалентною або нижчою за величину, пов'язану з відновленим рівнем кредитної якості згідно зі стандартизованим підходом.

3. Установи можуть розраховувати вимоги для покриття специфічного ризику для будь-яких облігацій, які відповідають критеріям для застосування ваги ризику 10% згідно з режимом, визначеним у статті 129(4), (5) та (6), як половину застосовної вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику для другої категорії в таблиці 1.

4. Інші відповідні позиції включають:

(a) довгі та короткі позиції за активами, для яких відсутня кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання і які відповідають всім таким критеріям:

(i) вони визнаються відповідною установою як достатньо ліквідні;

(ii) їхня інвестиційна якість, за власним розсудом установи, є принаймні еквівалентною інвестиційній якості активів, зазначених у другому рядку таблиці 1;

(iii) вони включені до лістингу принаймні на одному регульованому ринку в державі-члені або на фондовій біржі у третій країні за умови, що така біржа визнана компетентними органами відповідної держави-члена;

(b) довгі та короткі позиції за активами, випущеними установами, що підпадають під дію вимог до власних коштів, визначених у цьому Регламенті, які вважаються відповідною установою достатньо ліквідними та інвестиційна якість яких, за власним розсудом установи, є принаймні еквівалентною інвестиційній якості активів, зазначених у другому рядку таблиці 1;

(c) цінні папери, випущені установами, кредитна якість яких вважається еквівалентною або вищою за кредитну якість цінних паперів, які відповідають рівню кредитної якості 2 згідно зі стандартизованим підходом до кредитного ризику за експозиціями установ і які підпадають під дію наглядових і регуляторних умов, порівнянних з умовами згідно із цим Регламентом або Директивою 2013/36/ЄС.

Установи, які застосовують пункт (a) або (b), повинні мати наявну документовану методологію для оцінювання відповідності активів вимогам зазначених пунктів, а також повинні повідомити цю методологію компетентним органам.

Стаття 337 — Вимоги до власних коштів для інструментів сек'юритизації

1. Для інструментів торгового портфеля, які є позиціями сек'юритизації, установа повинна зважити чисті позиції, розраховані згідно зі статтею 327(1), на вагу ризику 8%, яку установа застосувала би до позиції неторгового портфеля згідно із секцією 3 глави 5 розділу II.

2. При визначенні ваг ризику для цілей параграфа 1 оцінки ймовірності дефолту та втрат у разі дефолту можуть визначатися на основі оцінок, отриманих із внутрішньої моделі додаткового ризику дефолту та міграції (моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику) установи, якій був наданий дозвіл на використання внутрішньої моделі для специфічного ризику боргових інструментів. Така альтернатива може бути використана тільки з дозволу компетентних органів, який надається, якщо зазначені оцінки відповідають кількісним вимогам підходу на основі внутрішніх рейтингів, визначеним у главі 3 розділу II.

Згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, ЕВА видає настанови щодо використання оцінок ймовірності дефолту та втрат у разі дефолту як вхідних даних, якщо такі оцінки ґрунтуються на моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику.

3. До позицій сек'юритизації, які підпадають під дію додаткової ваги ризику згідно зі статтею 247(6), застосовується загальна вага ризику 8%.

4. Для розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику, окрім як для позицій сек'юритизації, які підпадають під дію статті 338(4), установа повинна сумувати свої зважені позиції, отримані в результаті застосування параграфів 1, 2 і 3, незалежно від того, чи вони є довгими або короткими.

5. Якщо установа-оригінатор у рамках традиційної сек'юритизації не відповідає умовам передачі істотного ризику, визначеним у статті 244, установа-оригінатор повинна включати базисні експозиції сек'юритизації при розрахуванні вимоги до власних коштів так, ніби такі експозиції не бути сек'юритизовані.

Якщо установа-оригінатор у рамках синтетичної сек'юритизації не відповідає умовам передачі істотного ризику, визначеним у статті 245, установа-оригінатор повинна включати базисні експозиції сек'юритизації при розрахуванні вимоги до власних коштів так, ніби такі експозиції не бути сек'юритизовані, і не повинна враховувати ефект синтетичної сек'юритизації для цілей кредитного захисту.

Стаття 338 — Вимоги до власних коштів для кореляційного торгового портфеля

1. Кореляційний торговий портфель повинен складатися з позицій сек'юритизації та кредитних деривативів із покриттям ризику n-го дефолту, які відповідають таким критеріям:

(b) усі референтні інструменти є одним із зазначеного нижче:

(ii) індексами, якими звичайно торгують, на основі відповідних референтних суб'єктів.

2. Позиції, які посилаються на будь-що із зазначеного нижче, не входять до кореляційного торгового портфеля:

(a) базисний актив, який можна віднести до класу експозицій «роздрібні експозиції» або до класу експозицій «експозиції, забезпечені іпотекою нерухомого майна» згідно зі стандартизованим підходом до кредитного ризику, в неторговому портфелі установи;

(b) вимога до суб'єкта спеціального призначення, забезпечена, прямо або опосередковано, позицією, яка сама по собі не підлягає включенню до кореляційного торгового портфеля відповідно до параграфа 1 та цього параграфа.

3. Установа може включити до кореляційного торгового портфеля позиції, які не є позиціями сек'юритизації або кредитними деривативами з покриттям ризику n-го дефолту, але які хеджують інші позиції такого портфеля, за умови існування для відповідного інструмента або його базисних інструментів ліквідного ринку, на якому котується курс купівлі і продажу, як описано в останньому підпараграфі параграфа 1.

4. Установа повинна визначити більшу з наведених нижче сум як вимогу до власних коштів для покриття специфічного ризику кореляційного торгового портфеля:

(a) загальна вимога до власних коштів для покриття специфічного ризику, яка застосовувалася би тільки до чистих довгих позицій кореляційного торгового портфеля;

(b) загальна вимога до власних коштів для покриття специфічного ризику, яка застосовувалася би тільки до чистих коротких позицій кореляційного торгового портфеля.

Підсекція 2

Загальний ризик

Стаття 339 — Розрахування загального ризику на основі строку погашення

1. Для розрахування вимог до власних коштів для покриття загального ризику необхідно зважити всі позиції залежно від строку погашення, як пояснюється в параграфі 2, щоб обчислити суму власних коштів, яка для них вимагається. Розмір відповідної вимоги зменшується, якщо зважену позицію утримують разом із протилежною зваженою позицією у тому самому діапазоні строків погашення. Розмір вимоги також зменшується, якщо протилежні зважені позиції пересувають у різних діапазонах строків погашення, а сума такого зменшення залежить від того, чи обидві позиції належать до однієї зони, і від конкретних зон, до яких вони належать.

2. Установа повинна віднести свої чисті позиції до відповідних діапазонів строків погашення у стовпці 2 або 3, залежно від випадку, у таблиці 2 параграфа 4. Це здійснюється на основі залишкового строку погашення у випадку інструментів із фіксованою процентною ставкою та на основі періоду до наступного встановлення процентної ставки у випадку інструментів, процентна ставка за якими є плаваючою до настання кінцевого строку погашення. Установа також повинна розмежувати боргові інструменти з купоном 3% або більше та боргові інструменти з купоном менше 3% і, відповідно, віднести їх до стовпця 2 або стовпця 3 у таблиці 2. Потім вона повинна помножити кожен із них на ваговий коефіцієнт для відповідного діапазону строків погашення у стовпці 4 таблиці 2.

3. Потім установа повинна визначити суму зважених довгих позицій і суму зважених коротких позицій в кожному діапазоні строків погашення. Перша сума, якій відповідає друга сума у відповідному діапазоні строків погашення, є узгодженою зваженою позицією у такому діапазоні, а залишкова довга або коротка позиція є неузгодженою зваженою позицією в тому самому діапазоні. Потім розраховують загальну суму узгоджених зважених позицій в усіх діапазонах.

4. Установа повинна обчислити загальні суми неузгоджених зважених довгих позицій для діапазонів, які входять до кожної із зон у таблиці 2, щоб отримати неузгоджену зважену довгу позицію для кожної зони. Подібним чином визначають суму неузгоджених зважених коротких позицій для кожного діапазону в певній зоні для обчислення неузгодженої зваженої короткої позиції для такої зони. Частина неузгодженої зваженої довгої позиції для визначеної зони, яка узгоджується із неузгодженою зваженою короткою позицією для тієї самої зони, є узгодженою зваженою позицією для такої зони. Частина неузгодженої зваженої довгої позиції або неузгодженої зваженої короткої позиції для зони, яка не може бути узгоджена таким чином, є неузгодженою зваженою позицією для такої зони.

Таблиця 2

Зона

Діапазон строків погашення

Ваговий коефіцієнт (у %)

Припущена зміна процентної ставки (у %)

Купон 3% або більше

Купон менше 3%

Один

0 ≤ 1 місяць

0,00

> 1 ≤ 3 місяці

0,20

1,00

> 3 ≤ 6 місяців

0,40

1,00

> 6 ≤ 12 місяців

0,70

1,00

Два

> 1 ≤ 2 роки

> 1,0 ≤ 1,9 року

1,25

0,90

> 2 ≤ 3 роки

> 1,9 ≤ 2,8 року

1,75

0,80

> 3 ≤ 4 роки

> 2,8 ≤ 3,6 року

2,25

0,75

Три

> 4 ≤ 5 років

> 3,6 ≤ 4,3 року

2,75

0,75

> 5 ≤ 7 років

> 4,3 ≤ 5,7 року

3,25

0,70

> 7 ≤ 10 років

> 5,7 ≤ 7,3 року

3,75

0,65

> 10 ≤ 15 років

> 7,3 ≤ 9,3 року

4,50

0,60

> 15 ≤ 20 років

> 9,3 ≤ 10,6 року

5,25

0,60

> 20 років

> 10,6 ≤ 12,0 року

6,00

0,60

> 12,0 ≤ 20,0 року

8,00

0,60

> 20 років

12,50

0,60

5. Сума неузгодженої зваженої довгої або короткої позиції в зоні один, яку відповідає неузгодженій зваженій короткій або довгій позиції в зоні два, є узгодженою зваженою позицією між зонами один та два. Таке саме обчислення здійснюється для частини неузгодженої зваженої позиції в зоні два, що залишилася, і неузгодженої зваженої позиції в зоні три для розрахування узгодженої зваженої позиції між зонами два та три.

6. Установа може змінити порядок у параграфі 5 для розрахування узгодженої зваженої позиції між зонами два та три, перш ніж розрахувати таку позицію між зонами один і два.

7. Залишок неузгодженої зваженої позиції в зоні один потім узгоджують із відповідним залишком у зоні три після узгодження останньої із зоною два для отримання узгодженої зваженої позиції між зонами один і три.

8. Залишкові позиції після трьох окремих узгоджувальних розрахунків у параграфах 5, 6 і 7, підсумовують.

9. Вимогу до власних коштів установи розраховують як суму:

(a) 10% суми узгоджених зважених позицій в усіх діапазонах строків погашення;

(b) 40% суми узгоджених зважених позицій у зоні один;

(d) 30% суми узгоджених зважених позицій у зоні три;

(e) 40% узгодженої зваженої позиції між зонами один і два та між зонами два і три;

(f) 150% узгодженої зваженої позиції між зонами один та три;

(g) 100% залишкових неузгоджених зважених позицій.

Стаття 340 — Розрахування загального ризику на основі дюрації

1. Установи можуть застосовувати підхід для розрахування вимоги до власних коштів для покриття загального ризику боргових інструментів, який відображає дюрацію, замість підходу, визначеного у статті 339, за умови, що установа застосовує його на постійній основі.

2. Згідно з підходом на основі дюрації, зазначеним у параграфі 1, установа використовує ринкову вартість кожного боргового інструмента з фіксованою процентною ставкою для розрахування його дохідності при погашенні, що є ймовірною ставкою дисконтування для такого інструмента. У випадку інструментів із плаваючою процентною ставкою установа використовує ринкову вартість кожного інструмента для розрахування його дохідності згідно із припущенням, що основна сума підлягає виплаті до наступної зміни процентної ставки.

3. Потім установа розраховує модифіковану дюрацію кожного боргового інструмента за допомогою такої формули:

де:

дюрація, розрахована за такою формулою:

де:

дохідність при погашенні;

грошова виплата в момент часу t;

загальний строк погашення.

Розрахування модифікованої дюрації для боргових інструментів, які підпадають під ризик дострокового погашення, підлягає коригуванню. ЕВА, згідно із статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, видає настанови щодо застосування таких коригувань.

4. Потім установа повинна віднести кожен борговий інструмент до відповідної зони в таблиці 3. Це здійснюється на основі модифікованої дюрації кожного інструмента.

Таблиця 3

Зона

Модифікована дюрація (у роках)

Припущена процентна ставка (у %)

Один

> 0 ≤ 1,0

1,0

Два

> 1,0 ≤ 3,6

0,85

Три

> 3,6

0,7

5. Потім установа розраховує зважену на дюрацію позицію за кожним інструментом шляхом множення його ринкової ціни на модифіковану дюрацію та припущену зміну процентної ставки для інструмента з такою модифікованою дюрацією (див. стовпець 3 у таблиці 3).

6. Установа повинна розрахувати зважені на дюрацію довгі позиції та зважені на строк дії короткі позиції для кожної зони. Перша сума, якій відповідає остання сума в кожній зоні, є узгодженою зваженою на дюрацію позицією для такої зони.

Потім установа розраховує неузгоджені зважені на дюрацію позиції для кожної зони. Вона повинна дотримуватися процедур, встановлених для неузгоджених зважених позицій у статті 339(5)-(8).

7. Вимогу до власних коштів установи розраховують як суму:

(a) 2% узгодженої зваженої на дюрацію позиції для кожної зони;

(b) 40% узгодженої зваженої на дюрацію позиції між зонами один і два та між зонами два і три;

(d) 100% залишкових неузгоджених зважених на дюрацію позицій.

Секція 3

Інструменти власного капіталу

Стаття 341 — Чисті позиції за інструментами власного капіталу

1. Установа окремо підсумовує всі свої чисті довгі позиції та всі свої чисті короткі позиції згідно зі статтею 327. Сума абсолютних значень обох величин складає її загальну валову позицію.

2. Установа повинна розрахувати. окремо для кожного ринку, різницю між сумою чистих довгих позицій і чистих коротких позицій. Сума абсолютних значень таких різниць складає її загальну чисту позицію.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення терміну «ринок», зазначеного в параграфі 2.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 січня 2014 року.

Стаття 342 — Специфічний ризик інструментів власного капіталу

Установа множить свою загальну валову позицію на 8% для розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику.

Стаття 343 — Загальний ризик інструментів власного капіталу

Вимогу до власних коштів для покриття загального ризику розраховують шляхом множення загальної чистої позиції установи на 8%.

Стаття 344 — Фондові індекси

1. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів, у яких визначається перелік фондових індексів, для яких доступний підхід, визначений у другому реченні параграфа 4.

ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

2. До набуття чинності технічними стандартами, зазначеними у параграфі 1, установи можуть продовжувати застосовувати підхід, визначений у другому реченні параграфа 4, за умови, що компетентні органи застосовували такий підхід до 01 січня 2014 року.

3. Індексні ф'ючерси, зважені на коефіцієнт дельта еквіваленти опціонів на індексні ф'ючерси та фондові індекси, далі разом - індексні ф'ючерси, можуть бути розбиті на позиції за кожним із складових інструментів власного капіталу. Такі позиції можуть вважатися базисними позиціями за відповідними інструментами власного капіталу і можуть бути зараховані проти протилежних позицій за базисними інструментами власного капіталу. Установи повинні повідомити компетентні органи про використання ними такого підходу.

4. Якщо індексний ф'ючерс не розбивають на базисні позиції, він вважається окремим інструментом власного капіталу. Однак специфічний ризик такого окремого інструмента власного капіталу може не враховуватися, якщо відповідним індексним ф'ючерсом торгують на фондовій біржі і він представляє відповідний належним чином диверсифікований індекс.

Секція 4

Андеррайтинг

Стаття 345 — Зменшення чистих позицій

1. У випадку андеррайтингу боргових інструментів та інструментів власного капіталу установа може використовувати зазначену нижче процедуру для розрахування вимог до власних коштів. Установа спочатку розраховує чисті позиції шляхом віднімання андеррайтингових позицій із підпискою або субандеррайтингом третіх осіб на підставі офіційних договорів. Потім установа зменшує чисті позиції на коефіцієнт зменшення в таблиці 4 та розраховує вимоги до власних коштів з використання зменшених андеррайтингових позицій.

Таблиця 4

робочий день 0:

100%

робочий день 1:

90%

робочі дні 2-3:

75%

робочий день 4:

50%

робочий день 5:

25%

після робочого дня 5:

0%.

“Робочий день нуль” означає робочий день, у який установа стає безумовно зобов'язаною прийняти відому кількість цінних паперів за узгодженою ціною.

2. Установи повинні повідомити компетентні органи про застосування ними параграфа 1.

Секція 5

Вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику позицій, хеджованих кредитними деривативами

Стаття 346 — Компенсація у випадку хеджування кредитними деривативами

1. Компенсація у випадку хеджування кредитними деривативами надається згідно із принципами, визначеними в параграфах 2-6.

2. Установи повинні вважати позицію за кредитним деривативом однією «частиною», а хеджовану позицію з тією самою номінальною або, якщо застосовно, умовною сумою - іншою «частиною».

3. Повна компенсація надається, якщо величини обох частин завжди рухаються у протилежному напрямку та у приблизно однаковому обсязі. Це відбувається в таких випадках:

(a) обидві частини складаються з повністю ідентичних інструментів;

(b) довгострокова грошова позиція хеджується свопом на сукупний дохід (або навпаки) і є точна відповідність між референтним зобов'язанням і базисною експозицією (тобто готівковою позицією). Строк погашення свопу може відрізнятися від строку погашення базисної експозиції.

У таких випадках вимога до власних коштів для покриття специфічного ризику не застосовується до жодної позиції.

4. Компенсація в розмірі 80% застосовується, коли величини обох частин завжди рухаються у протилежному напрямку та існує точна відповідність у розрізі референтного зобов'язання, строку погашення референтного зобов'язання та кредитного деривативу і валюти базисної експозиції. Крім того, основні характеристики кредитного деривативного контракту не повинні спричиняти істотне відхилення зміни ціни кредитного деривативу від змін ціни готівкової позиції. Тією мірою, якою операція передбачає передачу ризику, компенсація в розмірі 80% специфічного ризику застосовується до сторони операції з вищою вимогою до власних коштів, а вимоги для покриття специфічного ризику іншої сторони повинні дорівнювати нулю.

5. Часткова компенсація надається, за винятком випадків, передбачених у параграфах 3 та 4, у таких випадках:

(a) позиція підпадає під дію параграфа 3(b), проте існує розбіжність активів між референтним зобов'язанням і базисною експозицією. Однак позиції відповідають таким вимогам:

(i) референтне зобов'язання має такий самий або нижчий рівень пріоритетності порівняно з базисним зобов'язанням;

(ii) базисне зобов'язання та референтне зобов'язання стосуються того самого боржника і містять положення щодо перехресного дефолту або перехресної дострокової виплати, які можуть бути виконані у примусовому порядку;

(b) позиція підпадає під дію параграфа 3(a) або параграфа 4, проте існує розбіжність валюти або строку погашення між кредитним захистом і базисним активом. Така розбіжність валюти враховується у вимозі до власних коштів для покриття валютного ризику;

(c) позиція підпадає під дію параграфа 4, проте існує розбіжність активів між готівковою позицією та кредитним деривативом. Однак базисний актив включається до (постачальних) зобов'язань у кредитній деривативній документації.

З метою надання часткової компенсації, замість додавання вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику для кожної сторони операції, застосовується тільки вища із двох вимог до власних коштів.

6. У всіх інших випадках, які не підпадають під дію параграфів 3-5, розрахування вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику повинен здійснюватися окремо для обох сторін позицій.

Стаття 347 — Компенсація у випадку хеджування кредитними деривативами з покриттям ризику першого та n-го дефолту

У випадку кредитних деривативів із покриттям ризику першого дефолту та кредитних деривативів із покриттям ризику n-го дефолту застосовується такий підхід до компенсації, яка надається згідно зі статтею 346:

(a) якщо установа отримує кредитний захист для ряду референтних суб'єктів базисних зобов'язань кредитного деривативу на умовах, що перший дефолт активу призводить до виплати і що така кредитна подія призводить до припинення дії контракту, установа може компенсувати специфічний ризик референтного суб'єкта, до якого, згідно з таблицею 1 у статті 336, застосовується найнижчий відсоток вимоги для покриття специфічного ризику з-поміж референтних суб'єктів;

(b) якщо n-го дефолт з-поміж експозицій призводить до виплати за кредитним захистом, покупець захисту може компенсувати специфічний ризик, тільки якщо захист також був отриманий для дефолтів від 1 до n-1 або якщо дефолти n-1 уже відбулися. У таких випадках для продуктів з покриттям ризику n-го дефолту застосовується методологія, визначена в пункті (a) для кредитних деривативів з покриттям ризику першого дефолу, з відповідними змінами.

Секція 6

Вимоги до власних коштів для компаній колективного інвестування

Стаття 348 — Вимоги до власних коштів для компаній колективного інвестування

1. Без обмеження інших положень у цій секції, позиції в компаніях колективного інвестування підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, у розмірі 32%. Без обмеження статті 353, що розглядається разом зі зміненим підходом до золота, визначеним у статті 352(4) і статті 367(2)(b), позиції в компаніях колективного інвестування підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, і валютного ризик в розмірі 40%.

2. Якщо у статті 350 не передбачено інше, не допускається неттінг між базисними інвестиціями компанії колективного інвестування та іншими позиціями, утримуваними установою.

Стаття 349 — Загальні критерії для компаній колективного інвестування

Компанії колективного інвестування повинні мати право на застосування підходу, визначеного у статті 350, якщо дотримано усі такі умови:

(a) проспект або еквівалентний документ компанії колективного інвестування повинен містити усі зазначені нижче елементи:

(i) перелік категорій активів, у які компанії колективного інвестування дозволено інвестувати;

(ii) якщо застосовуються інвестиційні ліміти, відносні ліміти та методології їх розрахування;

(iii) якщо дозволяється леверидж, максимальний рівень левериджу;

(iv) якщо дозволено здійснення позабіржових операцій з позабіржовими фінансовими деривативами, операцій репо або надання чи взяття у позику цінних паперів, політику обмеження ризику контрагента, що виникає з таких операцій;

(b) діяльність компанії колективного інвестування повинна відображатися в піврічних і річних звітах, щоб дати можливість оцінити активи та зобов'язання, доходи та операції за звітний період;

(c) акції або паї компанії колективного інвестування підлягають погашенню готівкою за рахунок активів компанії на щоденній основі за запитом володільця паїв;

(d) інвестиції в компанію колективного інвестування повинні бути відокремлені від активів управителя компанії колективного інвестування;

(e) має здійснюватися належне оцінювання ризиків компанії колективного інвестування установою, що інвестує;

(f) управління компанією колективного інвестування повинне здійснюватися особами, нагляд за якими здійснюється відповідно до Директиви 2009/65/ЄС або еквівалентного законодавства.

Стаття 350 — Спеціальні методи для компаній колективного інвестування

1. Якщо установа отримує дані про базисні інвестиції компанії колективного інвестування на щоденній основі, установа може повністю переглянути такі базисні інвестиції для розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик. Згідно з таким підходом, позиції в компаніях колективного інвестування вважаються позиціями за базисними інвестиціями компанії колективного інвестування. Неттінг дозволяється між позиціями за базисними інвестиціями компанії колективного інвестування та іншими позиціями, які утримуються установою, за умови, що установа утримує достатню кількість акцій або паїв для погашення/ створення в обмін на базисні інвестиції.

2. Установи можуть розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, за позиціями в компаніях колективного інвестування, припускаючи, що такі позиції представляють позиції, необхідні для відтворення складу та результатів зовнішнього індексу або фіксованого кошика інструментів власного капіталу або боргових цінних паперів, зазначених у пункті (a), за таких умов:

(a) мета мандату компанії колективного інвестування полягає у відтворенні складу та результатів зовнішнього індексу або фіксованого кошика інструментів власного капіталу або боргових цінних паперів;

(b) між щоденною зміною ціни компанії колективного інвестування та індексом або кошиком інструментів власного капіталу або боргових цінних паперів, якого вона стосується, може бути чітко встановлений коефіцієнт кореляції в розмірі 0,9 за мінімальний період тривалістю шість місяців.

3. Якщо установа не отримує дані про базисні інвестиції компанії колективного інвестування на щоденній основі, установа може розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, на таких умовах:

(a) припускається, що компанія колективного інвестування спочатку інвестує в максимальному обсязі, дозволеному згідно з її мандатом, у класи активів із найвищою вимогою до власних коштів для покриття специфічного та загального ризику окремо, а потім продовжує здійснювати інвестиції в порядку спадання до досягнення максимального загального інвестиційного ліміту. Позиція в компанії колективного інвестування вважається прямою участю у припущеній позиції;

(b) установи повинні враховувати максимальну непряму експозицію, якої вони можуть досягти при проведенні позиції за позиковими коштами через компанію колективного інвестування в ході розрахуванні вимоги до власних коштів для покриття специфічного та загального ризику окремо, пропорційно збільшуючи позицію в компанії колективного інвестування до досягнення максимальної експозиції за базисними статтями інвестицій згідно з мандатом.

(c) якщо вимога до власних коштів для покриття специфічного та загального ризику разом згідно із цим параграфом перевищує вимогу, визначену у статті 348(1), максимальний розмір вимоги до власних коштів обмежується зазначеним рівнем.

4. Установи можуть доручити зазначеним нижче третім особам здійснення розрахування та повідомлення вимог до власних коштів для покриття ризику позицій у компаніях колективного інвестування, які підпадають під дію параграфів 1-4, згідно з методами, визначеними в цій главі:

(a) депозитарію компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такого депозитарія;

(b) для інших компаній колективного інвестування - управлінській компанії колективного інвестування за умови, що управлінська компанія компанії колективного інвестування відповідає критеріям, визначеним у статті 132(3)(a).

Правильність розрахування повинна бути підтверджена зовнішнім аудитором.

Глава 3. Вимоги до власних коштів для покриття валютного ризику

Стаття 351 — Мінімальний розмір і ваговий коефіцієнт для валютного ризику

Якщо сума загальної чистої валютної позиції установи та її чистої позиції за золотом, розрахованих згідно з процедурою, визначеною у статті 352, у тому числі для будь-яких валютних позицій або позицій за золотом, для яких вимоги до власних коштів розраховують із використанням внутрішньої моделі, перевищує 2% її загальних власних коштів, установа повинна розраховувати вимогу до власних коштів для покриття валютного ризику. Вимога до власних коштів для покриття валютного ризику є сумою загальної чистої валютної позиції та чистої позиції за золотом у звітній валюті, помноженою на 8%.

Стаття 352 — Розрахування загальної чистої валютної позиції

1. Чиста відкрита позиція установи за кожною валютою (включно зі звітною валютою) та за золотом розраховується як сума зазначених нижче елементів (додатних або від'ємних):

(a) чиста спотова позиція (тобто всі статті активів мінус усі статті зобов'язань, включно з нарахованими процентами, у відповідній валюті або, для золота, чиста спотова позиція за золотом);

(b) чиста форвардна позиція, що являє собою всі суми, які підлягають отриманню, мінус всі суми, які підлягають сплаті, за форвардними валютними операціями та форвардними операціями із золотом, включно з валютними ф'ючерсами та ф'ючерсами на золото і основною сумою за валютними свопами, не включеною у спотову позицію;

(c) безвідкличні гарантії та подібні інструменти, за якими точно будуть пред'явлені вимоги і які можуть бути невідшкодовними;

(d) чистий дельта-еквівалент або еквівалент на основі коефіцієнта дельта назального портфеля валютних опціонів і опціонів на золото;

(e) ринкова вартість інших опціонів.

Коефіцієнт дельта, який використовується для цілей пункту (d), є коефіцієнтом дельта відповідної біржі. Для позабіржових опціонів або якщо коефцієнт дельта не доступний на відповідній біржі, установа може розрахувати коефіцієнт дельта самостійно, використовуючи належну модель, з дозволу компетентних органів. Дозвіл надається, якщо модель належним чином оцінює коефіцієнт зміни вартості опціону або варанта відносно незначних змін ринкової ціни базисного інструмента.

Установа може включити чистий майбутній дохід/ витрати, які ще не нараховані, але які повністю хеджовані, якщо вона систематично так чинить.

Установа може розбити чисті позиції за складеними валютами на складові валюти згідно з чинними квотами.

2. Будь-які позиції, які установа навмисно відкрила з метою хеджування проти негативного впливу обмінного курсу на співвідношення капіталу згідно зі статтею 92(1), можуть бути, за умови отримання дозволу від компетентних органів, виключені з розрахунку чистих відкритих валютних позицій. Такі позиції повинні мати неторговий або структурний характер і включати будь-які варіації умов їхнього виключення за наявності окремого дозволу компетентних органів. Такий самий підхід згідно з такими самими умовами може застосовуватися до позицій, які має установа і які пов'язані з елементами, що вже були вирахувані при розрахуванні власних коштів.

3. Установа може застосувати чисту поточну вартість під час розрахування чистої відкритої позиції за кожною валютою та за золотом за умови, що установа застосовує такий підхід на систематичній основі.

4. Чисті короткі та довгі позиції за кожною валютою, іншою ніж звітна валюта, і чисті короткі та довгі позиції за золотом конвертують за спотовим курсом у звітну валюту. Потім їх окремо підсумовують для отримання суми чистих коротких позицій і суми чистих довгих позицій, відповідно. Більша із цих двох сум є загальною чистою валютною позицією установи.

5. Установи повинні належним чином враховувати інші ризики, пов'язані з опціонами, крім дельта-ризику, у вимогах до власних коштів.

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають набір методів для врахування у вимогах до власних коштів інших ризиків, крім дельта-ризику, у спосіб, який є пропорційним до обсягу та складності операцій установи щодо опціонів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

До набуття чинності технічними стандартами, зазначеними в першому підпараграфі, компетентні органи можуть продовжувати застосовувати наявні національні підходи, якщо компетентні органи застосовували такі підходи до 31 грудня 2013 року.

Стаття 353 — Валютний ризик компаній колективного інвестування

1. Для цілей статті 352 у випадку компаній колективного інвестування необхідно враховувати фактичні валютні позиції компанії колективного інвестування.

2. Установи можуть доручити зазначеним нижче третім особам звітування про валютні позиції в компанії колективного інвестування:

(a) депозитарній установі компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такій депозитарній установі;

Правильність розрахування повинна бути підтверджена зовнішнім аудитором.

3. Якщо установа не отримує дані про валютні позиції в компанії колективного інвестування, припускається, що компанія колективного інвестування інвестувала в максимальному обсязі, дозволеному згідно з мандатом компанії колективного інвестування, у валюту і установи повинні, для позицій торгового портфеля, враховувати максимальну непряму експозицію, якої вони можуть досягти, при розрахуванні вимог до власних коштів для покриття валютного ризику. Це здійснюється шляхом пропорційного збільшення позиції в компанії колективного інвестування до досягнення максимальної експозиції за базисними статтями інвестицій згідно з інвестиційним мандатом. Припущена позиція компанії колективного інвестування за валютою вважається окремою валютою згідно з підходом до інвестицій у золоті за умови додавання загальної довгої позиції до загальної довгої відкритої валютної позиції і загальної короткої позиції до загальної короткої відкритої валютної позиції, якщо доступний напрямок інвестування компанії колективного інвестування. Неттінг між такими позиціями не дозволяється до розрахування.

Стаття 354 — Тісно корельовані валюти

1. Установи можуть передбачати нижчі вимоги до власних коштів для позицій за відповідними тісно корельованими валютах. Валютна пара вважається тісно корельованою, тільки якщо розрахована на основі щоденних даних про обмінний курс за попередні три або п'ять років ймовірність настання втрат за рівними та протилежними позиціями за такими валютами протягом наступних 10 робочих днів, що становить 4% або менше від вартості відповідної узгодженої позиції (оціненої у звітній валюті), перебуває на рівні принаймні 99% в разі використання трирічного періоду спостереження і 95% в разі використання п'ятирічного періоду спостереження. Вимога до власних коштів для узгодженої позиції за двома тісно корельованими валютами дорівнює 4%, помноженим на вартість узгодженої позиції.

2. При розрахуванні вимог, передбачених у цій главі, установи можуть не враховувати позиції за валютами, які підпадають під дію юридично зобов'язальної міжурядової угоди про обмеження її коливання відносно інших валют, охоплених тією самою угодою. Установи повинні розраховувати узгоджені позиції за такими валютами та застосовувати до них вимогу до власних коштів не нижче половини максимально дозволеного коливання, встановленого у відповідній міжурядовій угоді для відповідних валют.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів, у яких визначається перелік валют, для яких доступний підхід, визначений у параграфі 1.

ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

4. Вимога до власних коштів для узгоджених позицій за валютами держав-членів, які беруть участь у другому етапі економічного та монетарного союзу, можуть розраховуватися як 1,6% вартості таких узгоджених позицій.

5. У загальну чисту відкриту позицію згідно зі статтею 352(4) включаються тільки неузгоджені позиції за валютами, зазначеними у цій статті.

6. Якщо щоденні дані про обмінний курс за попередні три або п'ять років стосовно рівних і протилежних позицій за валютною парою протягом наступних 10 робочих днів свідчать, що між такими валютами існує ідеальна додатна кореляція і установа завжди може зіткнутися з нульовим спредом між курсами покупця/ продавця за відповідними торговельними операціями, установа може, за наявності чіткого дозволу її компетентного органу, застосовувати вимогу до власних коштів у розмірі 0% до кінця 2017 року.

Глава 4. Вимоги до власних коштів для покриття товарного ризику

Стаття 355 — Вибір методу для товарного ризику

Згідно зі статтями 356-358, установи повинні розраховувати вимогу до власних коштів для покриття товарного ризику згідно з одним із методів, визначених у статтях 359, 360 або 361.

Стаття 356 — Додаткова товарна діяльність

1. Установи, що здійснюють додаткову діяльність, пов'язану із сільськогосподарськими товарами, можуть визначати вимоги до власних коштів для їхніх фізичних товарних запасів наприкінці кожного року на наступний рік у разі виконання всіх зазначених нижче умов:

(a) у будь-який час впродовж року вона утримує власні кошти для покриття такого ризику в сумі, що не нижча середню вимогу до власних коштів для покриття такого ризику, розрахована на консервативній основі на наступний рік;

(b) вона оцінює на консервативній основі очікувану волатильність для величини, що розраховується відповідно до пункту (a);

(c) її середня вимога до власних коштів для покриття такого ризику не перевищує 5% її власних коштів або 1 мільйон євро та, з урахуванням волатильності, оціненої згідно з пунктом (b), очікувані максимальні вимоги до власних коштів не перевищують 6,5% власних коштів;

(d) установа на безперервній основі здійснює моніторинг того, чи оцінки, визначені згідно з пунктами (a) і (b) досі відповідають реальному стану справ.

2. Установи повинні повідомити компетентні органи про використання ними можливості, передбаченої в параграфі 1.

Стаття 357 — Позиції за товарами

1. Кожна позиція за товарами або товарними деривативами повинна бути виражена у стандартних одиницях вимірювання. Спотова ціна кожного товару повинна бути виражена у звітній валюті.

2. Позиції за золотом або деривативами на золото вважаються такими, що піддаються валютними ризику, і до них застосовується підхід згідно з главою 3 або 5, у відповідних випадках, для цілей розрахування товарного ризику.

3. Для цілей статті 360(1) перевищення довгими позиціями установи її коротких позицій, або навпаки, за тим самим товаром або ідентичними товарними ф'ючерсами, опціонами та варантами, є її чистою позицією за кожним товаром. Деривативні інструменти вважаються, як встановлено у статті 358, позиціями за базисним товаром.

4. Для цілей розрахування позиції за товаром зазначені нижче позиції вважають позиціями за тим самим товаром:

(a) позиції за різними підкатегоріями товарів у випадках, коли такі підкатегорії є взаємозамінними;

(b) позиції за подібними товарами, якщо вони є близькими замінниками і між змінами ціни можна чітко встановити мінімальну кореляцію в розмірі 0,9 за мінімальний період тривалістю один рік.

Стаття 358 — Особливі інструменти

1. Товарні ф'ючерси та форвардні зобов'язання з купівлі або продажу окремих товарів повинні включатися у вимірювальну систему як умовні суми у стандартних одиницях вимірювання, і їм присвоюють строк погашення із зазначенням дати припинення дії.

2. Товарні свопи, за якими одна сторона операції здійснюється за фіксованою ціною, а інша - за поточною ринковою ціною, вважаються серією позицій, які дорівнюють умовній сумі контракту, де, у відповідних випадках, одна позиція відповідає кожній виплаті за свопом і належить до діапазонів строків погашення, зазначених у статті 359(1). Позиції є довгими позиціями, якщо установа сплачує фіксовану ціну і отримає плаваючу ціну, і короткими позиціями, якщо установа отримує фіксовану ціну і сплачує плаваючу ціну. Товарні свопи, де сторони операції стосуються різних товарів, підлягають звітуванню у відповідній звітній таблиці згідно з підходом на основі диференціації за строками погашення.

3. Опціони та варанти на товари або на товарні деривативи розглядаються так, ніби вони є позиціями, вартість яких дорівнює вартості базисного інструмента, якого стосується опціон, помноженій на коефіцієнт дельта для цілей цієї глави. Останні позиції можуть бути зараховані проти будь-яких компенсувальних позицій за ідентичними базисними товарами або товарними деривативами. Коефіцієнт дельта повинен відповідати коефіцієнту дельта відповідної біржі. Для позабіржових опціонів або якщо коефцієнт дельта не доступний на відповідній біржі, установа може розрахувати коефіцієнт дельта самостійно, використовуючи належну модель, з дозволу компетентних органів. Дозвіл надається, якщо модель належним чином оцінює коефіцієнт зміни вартості опціону або варанта відносно незначних змін ринкової ціни базисного інструмента.

Установи повинні належним чином враховувати інші ризики, пов'язані з опціонами, крім дельта-ризику, у вимогах до власних коштів.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають набір методів для врахування у вимогах до власних коштів інших ризиків, крім дельта-ризику, у спосіб, який є пропорційним до обсягу та складності операцій установи щодо опціонів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

5. Якщо установа є одним із зазначених нижче суб'єктів, вона повинна враховувати відповідні товари при розрахуванні вимоги до власних коштів для покриття товарного ризику:

(a) особою, яка здійснює передачу товарів або гарантованих прав стосовно права власності на товари за договором репо;

(b) особою, що надає товари в позику за договором товарного кредитування.

Стаття 359 — Підхід на основі диференціації за строками погашення

1. Установа повинна застосовувати окрему диференціацію за строками погашення згідно з таблицею 1 для кожного товару. Усі позиції за таким товаром повинні бути віднесені до відповідних діапазонів строків погашення. Фізичні товарні запаси відносять до першого діапазону строків погашення - від 0 до 1 місяця (включно).

Таблиця 1

Діапазон строків погашення

(1)

Ставка спреду (у %)

(2)

0 ≤ 1 місяць

1,50

> 1 ≤ 3 місяці

1,50

> 3 ≤ 6 місяців

1,50

> 6 ≤ 12 місяців

1,50

> 1 ≤ 2 роки

1,50

> 2 ≤ 3 роки

1,50

> 3 роки

1,50

2. Позиції за тим самим товаром можуть підлягати взаємозаліку та відноситися до відповідних діапазонів строків погашення на нетто-основі для таких позицій:

(a) позиції за контрактами, строк погашення яких припадає на одну й ту саму дату;

(b) позиції за контрактами, різниця між строками погашення яких становить 10 днів, за умови, що такими контрактами торгують на ринках зі щоденним постачанням.

3. Потім установи розраховують суму довгих позицій та суму коротких позицій для кожного діапазону строків погашення. Перша сума, якій відповідає друга сума у відповідному діапазоні строків погашення, є узгодженими позиціями в такому діапазоні, а залишкова довга або коротка позиція є неузгодженою позицією в тому самому діапазоні.

4. Частина неузгодженої довгої позиції у відповідному діапазоні строків погашення, яка узгоджується із неузгодженою короткою позицією, або навпаки, у наступному діапазоні строків погашення, є узгодженою позицією між двома діапазонами строків погашення. Частина неузгодженої довгої позиції або неузгодженої короткої позиції, яка не може бути узгоджена таким чином, є неузгодженою позицією.

5. Вимога до власних коштів установи для кожного товару повинна розраховуватися на основі відповідної диференціації за строками погашення як сума таких елементів:

(a) сума узгоджених довгих і коротких позицій, помножена на відповідну ставку спреду, як зазначено у другому стовпці таблиці 1 для кожного діапазону строків погашення, і на спотову ціну товару;

(b) узгоджена позиція між двома діапазонами строків погашення для кожного діапазону строків погашення, у який переноситься неузгоджена позиція, помножена на 0,6%, що є коефіцієнтом перенесення, і на спотову ціну товару;

6. Загальна вимога до власних коштів установи для покриття товарного ризику розраховується як сума вимог до власних коштів, розрахованих для кожного товару згідно з параграфом 5.

Стаття 360 — Спрощений підхід

1. Вимога до власних коштів установи для кожного товару, розраховується як сума зазначених нижче елементів:

(a) 15% чистої позиції, короткої або довгої, помножених на спотову ціну товару;

(b) 3% валової позиції, короткої або довгої, помножені на спотову ціну товару.

2. Загальна вимога до власних коштів установи для покриття товарного ризику розраховується як сума вимог до власних коштів, розрахованих для кожного товару згідно з параграфом 1.

Стаття 361 — Розширений підхід на основі диференціації за строками погашення

Установи можуть використовувати мінімальний спред, коефіцієнт перенесення та прямий курс, визначені у таблиці 2 нижче, замість тих, які зазначені у статті 359, за умови, що установи:

(a) здійснюють значну товарну діяльність;

(b) мають належним чином диверсифікований портфель товарів;

(c) поки що не мають можливості застосовувати внутрішні моделі для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття товарного ризику.

Таблиця 2

Дорогоцінні метали (за винятком золота)

Кольорові метали

Сільськогосподарські продукти (швидкопсувні товари)

Інше, включно з енергетичними продуктами

Ставка спреду (%)

1,0

1,2

1,5

Коефіцієнт перенесення (%)

0,3

0,5

0,6

Прямий курс

Установи повинні повідомити компетентні органи про застосування ними цієї статті, надавши докази їхніх зусиль із впровадження внутрішньої моделі для цілей розрахування вимоги до власних коштів для покриття товарного ризику.

Глава 5. Використання внутрішніх моделей для розрахування вимог до власних коштів

Секція 1

Дозвіл та вимоги до власних коштів

Стаття 362 — Специфічний та загальний ризики

Для цілей цієї глави ризик позиції за обіговим борговим інструментом, інструментом власного капіталу або його деривативом можна розділити на два компоненти. Перший компонент є компонентом специфічного ризику, що повинен охоплювати ризик зміни ціни відповідного інструмента через фактори, пов'язані з його емітентом або, у випадку дериватива, емітентом базисного інструмента. Компонент загального ризику повинен охоплювати ризик зміни ціни інструмента: у випадку обігового боргового інструмента або боргового дериватива - через зміну розміру процентних ставок або у випадку інструмента власного капіталу або дериватива на інструменти власного капіталу - через загальні зміни на ринку інструментів власного капіталу, не пов'язані з будь-якими конкретними характеристиками окремих цінних паперів

Стаття 363 — Дозвіл на використання внутрішніх моделей

1. Після перевірки відповідності установи вимогам у секціях 2, 3 та 4, залежно від випадку, компетентні органи надають установам дозвіл на розрахування вимог до власних коштів для покриття однієї або більше зазначених нижче категорій ризику шляхом використання їхніх внутрішніх моделей замість або в поєднанні з методами, зазначеними у главах 2-4:

(a) загальний ризик інструментів власного капіталу;

(b) специфічний ризик інструментів власного капіталу;

(d) специфічний ризик боргових інструментів;

(e) валютний ризик;

(f) товарний ризик.

2. Для категорій ризику, для яких установа не отримала дозволу, зазначеного в параграфі 1, на використання внутрішніх моделей, така установа продовжує розраховувати вимоги до власних коштів згідно з главами 2, 3 і 4, залежно від випадку. Дозвіл компетентних органів на використання внутрішніх моделей вимагається для кожної категорії ризику та надається, тільки якщо відповідна внутрішня модель охоплює значну частку позицій у межах певної категорії ризику.

3. Істотні зміни у використанні внутрішніх моделей, на використання яких установа отримала дозвіл, розширення використання внутрішніх моделей, на використання яких установа отримала дозвіл, зокрема, на додаткові категорії ризику, і початкове розрахування стресової вартості під ризиком згідно зі статтею 365(2) вимагають отримання окремого дозволу від компетентного органу.

Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі інші розширення та зміни у використанні внутрішніх моделей, на використання яких установа отримала дозвіл.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) умови оцінювання істотності розширень і змін у використанні внутрішніх моделей;

(b) методологію оцінювання, згідно з якою компетентні органи дозволяють установам використовувати внутрішні моделі;

(c) умови, за яких частка позицій, яка охоплюється внутрішньою моделлю в межах категорії ризику, вважається значною, як зазначено в параграфі 2.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Стаття 364 — Вимоги до власних коштів при використанні внутрішніх моделей

1. Кожна установа, яка використовує внутрішню модель, повинна, на додаток до вимог до власних коштів, які розраховуються відповідно до глав 2, 3 і 4 для категорій ризиків, для яких не був наданий дозвіл на використання внутрішньої моделі, виконувати вимогу до власних коштів, що є сумою пунктів (a) і (b):

(a) більшої з таких величин:

(i) значення вартості під ризиком за попередній день, розраховане згідно зі статтею 365(1) (VaRt-1);

(ii) середнє значення щоденних значень вартості під ризиком, розрахованих згідно зі статтею 365(1) за кожен із попередніх шістдесяти робочих днів (VaRavg), помножене на коефіцієнт множення (mc) згідно зі статтею 366;

(b) більшої з таких величин:

(i) останнє значення стресової вартості під ризиком, розраховане згідно зі статтею 365(2) (sVaRt-1); та

(ii) середнє значення щоденних значень стресової вартості під ризиком, розрахованих у спосіб і з періодичністю, визначеними у статті 365(2), за попередні шістдесят робочих днів (sVaRavg), помножене на коефіцієнт множення (ms) згідно зі статтею 366.

2. Установи, які використовують внутрішню модель для розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику боргових інструментів, повинні виконувати додаткову вимогу до власних коштів, що є сумою пунктів (a) та (b) нижче:

(a) вимоги до власних коштів, розрахованої відповідно до статей 337 та 338 для покриття специфічного ризику за позиціями сек'юритизації та кредитними деривативами з покриттям ризику n-го дефолту в торговому портфелі, за винятком тих, які включені до вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику кореляційного торгового портфеля згідно із секцією 5, і, якщо застосовно, вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику згідно із секцією 6 глави 2 для позицій у компаніях колективного інвестування, для яких не виконані умови ні статті 350(1), ні статті 350(2);

(b) більшої з таких величин:

(i) останнє значення додаткового ризику дефолту та міграції, розраховане згідно із секцією 3;

(ii) середнє значення такого ризику за попередні 12 тижнів.

3. Установи, які мають кореляційний торговий портфель, що відповідає вимогам у статті 338(1)-(3), можуть виконувати вимогу до власних коштів на підставі статті 377 замість статті 338(4), розраховану як більша з таких величин:

(a) останнє значення ризику кореляційного торгового портфеля, розраховане згідно із секцією 5;

(b) середнє значення такого ризику за попередні 12 тижнів;

(c) 8% вимоги до власних коштів, що на момент розрахування останнього значення ризику, зазначеного в пункті (a), розраховувалася би згідно зі статтею 338(4) для всіх позицій, охоплених внутрішньою моделлю для кореляційного торгового портфеля.

Секція 2

Загальні вимоги

Стаття 365 — Розрахування VaR та стресової VaR

1. Розрахування значення вартості під ризиком, зазначеного у статті 364, підпадає під дію таких вимог:

(a) щоденне розрахування значення вартості під ризиком;

(b) односторонній довірчий інтервал на рівні 99-го процентиля;

(d) ефективний період історичного спостереження тривалістю принаймні один рік, крім випадків, коли коротший період спостереження обґрунтований значним зростанням цінової волатильності;

(e) принаймні щомісячні оновлення набору даних.

Установа може використовувати значення вартості під ризиком, розраховані на основі періодів утримання, коротших за 10 днів, які доведені до 10 днів із використанням належної методології, що підлягає періодичному перегляду.

2. Крім того, установа повинна принаймні щотижня розраховувати «стресову вартість під ризиком» поточного портфеля згідно з вимогами, визначеними в першому параграфі, на основі вхідних даних моделі вартості під ризиком, приведених до історичних даних за безперервний 12-місячний період значного фінансового стресу стосовно портфеля установи. Вибір таких історичних даних повинен підлягати принаймні щорічному перегляду установою, яка повинна повідомити компетентні органи про результати такого перегляду. EBA повинен здійснювати моніторинг практик розрахування стресової вартості під ризиком і, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, видавати настанови щодо таких практик.

Стаття 366 — Регуляторне тестування на історичних даних та коефіцієнти множення

1. Результати розрахунків, зазначених у статті 365, підлягають масштабуванню з використанням факторів множення (mc) і (ms).

2. Кожний із коефіцієнтів множення (mc) та (ms) повинен бути сумою принаймні 3 та надбавки між 0 і 1 згідно з таблицею 1. Розмір такої надбавки залежить від кількості перевищень за останні 250 робочих днів, що підтверджується установою шляхом тестування на історичних даних значення вартості під ризиком, як визначено у статті 365(1).

Таблиця 1

Кількість перевищень

Надбавка

Менше 5

0,00

0,40

0,50

0,65

0,75

0,85

10 або більше

1,00

3. Установи розраховують щоденні перевищення на основі тестування на історичних даних гіпотетичних і фактичних змін вартості портфеля. Перевищення є одноденною зміною вартості портфеля, що перевищує пов'язане одноденне значення вартості під ризиком, розраховане на основі моделі установи. Для цілей визначення надбавки кількість перевищень повинна оцінюватися принаймні щоквартально і дорівнює більшому зі значень кількості перевищень при гіпотетичних і фактичних змінах вартості портфеля.

Тестування на історичних даних гіпотетичних змін вартості портфеля повинне ґрунтуватися на порівнянні вартості портфеля на кінець дня та, з огляду на припущення, що позиції не змінилися, його вартості на кінець наступного дня.

Тестування на історичних даних фактичних змін вартості портфеля повинне ґрунтуватися на порівнянні вартості портфеля на кінець дня та його фактичної вартості на кінець наступного дня, без урахування зборів, комісій і чистого процентного доходу.

4. Компетентні органи можуть в окремих випадках обмежити надбавку значенням, що застосовується для перевищень за результатами тестування на історичних даних гіпотетичних змін, якщо кількість перевищень, отримана за результатами тестування на історичних даних фактичних змін, не зумовлена недоліками внутрішньої моделі.

5. Щоб надати компетентним органам можливість здійснювати моніторинг відповідності коефіцієнтів множення на постійній основі, установи повинні повідомляти компетентні органи оперативно, але в будь-кому разі не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів, про перевищення, отримані в результаті використання їхньої програми тестування на історичних даних.

Стаття 367 — Вимоги щодо вимірювання ризиків

1. Будь-яка внутрішня модель, що використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику, товарного ризику, і будь-яка внутрішня модель для кореляційної торгівлі повинні відповідати всім зазначеним нижче вимогам:

(a) модель повинна точно охоплювати всі істотні цінові ризики;

(b) модель повинна охоплювати достатню кількість факторів ризику, залежно від рівня активності установи на відповідних ринках. Якщо фактор ризику включений до моделі ціноутворення установи, але не входить до моделі вимірювання ризиків, установа повинна мати змогу обґрунтувати компетентним органам таке невключення. Модель вимірювання ризиків повинна охоплювати нелінійні характеристики опціонів та інших продуктів, а також кореляційний ризик і базисний ризик. Якщо застосовуються замінники факторів ризику, вони повинні бути підкріплені належними історичними даними щодо ефективності їх використання для фактичної утримуваної позиції.

2. Будь-яка внутрішня модель, що використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику або товарного ризику повинна відповідати всім зазначеним нижче вимогам:

(a) модель повинна охоплювати набір факторів ризику, що відповідає процентним ставкам у кожній валюті, у якій установа утримує балансові та позабалансові позиції, чутливі до зміни процентної ставки. Установа повинна моделювати криві дохідності з використанням одного із загальноприйнятих підходів. Для істотних експозицій до процентного ризику в основних валютах і на основних ринках криву дохідності ділять не менше ніж на шість сегментів строку погашення для охоплення змін волатильності ставок уздовж кривої дохідності. Модель повинна також охоплювати ризик менш ніж ідеально корельованих змін між різними кривими дохідності;

(b) модель повинна охоплювати фактори ризику, які відповідають золоту та окремим валютам, у яких деноміновані позиції установи. Для компаній колективного інвестування необхідно враховувати фактичні валютні позиції компанії колективного інвестування. Установи можуть покладатися на звіти третіх осіб про валютну позицію компанії колективного інвестування, якщо правильність такого звіту забезпечена належним чином. Якщо установа не має даних про валютні позиції компанії колективного інвестування, така позиція підлягає виділенню і до неї застосовується підхід згідно зі статтею 353(3);

(c) у моделі повинен використовуватися окремий фактор ризику принаймні для кожного з ринків власного капіталу, на яких установа утримує значні позиції;

(d) у моделі повинен використовуватися окремий фактор ризику принаймні для кожного товару, за яким установа утримує значні позиції. Модель повинна також охоплювати ризик менш ніж ідеально корельованих змін між подібними, але не ідентичними товарами, а також експозицію до змін форвардних цін, що виникають з розбіжностей строків погашення. У ній також повинні бути враховані ринкові характеристики, зокрема дати постачання та можливість трейдерів закривати позиції;

(e) внутрішня модель установи повинна у консервативний спосіб оцінювати ризик, що виникає з менш ліквідних позицій і позицій з обмеженою прозорістю ціни за реалістичних ринкових сценаріїв. Крім того, внутрішня модель повинна відповідати стандартам щодо мінімального набору даних. Замінники повинні бути достатньо консервативними та застосовуватися тільки у випадках, коли доступних даних недостатньо або вони не відображають справжньої волатильності позиції або портфеля.

3. У будь-якій внутрішній моделі, що використовується для цілей цієї глави, установи можуть використовувати емпіричні кореляції в межах категорій ризиків та між ними, тільки якщо підхід установи до вимірювання кореляцій є надійним і реалізується із забезпеченням цілісності.

Стаття 368 — Якісні вимоги

1. Будь-яка внутрішня модель, яка використовується для цілей цієї глави, повинна бути концептуально надійною, розрахованою і реалізованою із забезпеченням цілісності та повинна, зокрема, відповідати всім зазначеним нижче якісним вимогам:

(a) будь-яка внутрішня модель, яка використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику або товарного ризику, повинна бути тісно інтегрована у процес щоденного управління ризиками установи та повинна слугувати основою для звітування про ризик-експозиції перед вищим керівництвом;

(b) установа має відділ контролю ризиків, що є незалежним від відділів комерційної торгівлі і звітує безпосередньо вищому керівництву. Такий відділ відповідає за розроблення та реалізацію будь-якої внутрішньої моделі, що використовується для цілей цієї глави. Він повинен здійснювати початкову та постійну валідацію будь-якої внутрішньої моделі, що використовується для цілей цієї глави, і відповідає за загальну систему управління ризиками. Він повинен готувати і аналізувати щоденні звіти про результати будь-якої внутрішньої моделі, яка використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику та товарного ризику, і про належні заходи, які повинні бути вжиті в розрізі лімітів торгівлі;

(c) орган управління та вище керівництво установи повинні активно долучатися до процесу контролю ризиків, а щоденні звіти, підготовлені відділом контролю ризиків, повинні розглядатися на рівні керівництва з достатніми повноваженнями, щоб вимагати скорочення позицій, утримуваних окремими трейдерами, і вимагати зниження загальної ризик-експозиції установи;

(d) установа має достатню кількість працівників, які мають навички використання складних внутрішніх моделей, у тому числі тих, які використовуються для цілей цієї глави, у сферах торгівлі, контролю ризиків, аудиту та супроводу операцій;

(e) установа має встановлені процедури моніторингу і забезпечення відповідності документованому набору внутрішніх політик і засобів контролю стосовно загального функціонування її внутрішніх моделей, у тому числі тих, які використовуються для цілей цієї глави;

(f) будь-яка внутрішня модель, яка використовується для цілей цієї глави, повинна мати підтверджені історичні дані, які свідчать про її обґрунтовану точність у вимірюванні ризиків;

(g) установа повинна часто проводити ретельну програму стрес-тестування, включно зі зворотними стрес-тестами, що охоплює будь-яку внутрішню модель, яка використовується для цілей цієї глави, і результати зазначених стрес-тестів повинні переглядатися вищим керівництвом і відображатися і політиках і лімітах, які воно визначає. Зазначений процес, зокрема, повинен охоплювати неліквідність ринків, ризик концентрації, односторонній ринок, ризик настання несприятливий подій і ризик раптового дефолту, нелінійні характеристики продуктів, позиції зі значним збитком, позиції, які піддаються розриву цін та іншим ризикам, які можуть належним чином не охоплюватися внутрішніми моделями. Застосовувані потрясіння повинні відображати характер портфелів і час, який може знадобитися для хеджування ризиків або управління ними за складних ринкових умов;

(h) установа повинна здійснювати, у рамках свого регулярного внутрішнього процесу аудиту, незалежний перегляд своїх внутрішніх моделей, у тому числі тих, які використовуються для цілей цієї глави.

2. Перегляд, зазначений у пункті (h) параграфа 1, повинен включати діяльність відділів комерційної торгівлі, а також незалежного відділу контролю ризиків. Установа повинна проводити перегляд свого загального процесу управління ризиками принаймні раз на рік. Перегляд повинен охоплювати:

(c) процес, який використовує установа для затвердження моделей ризикового ціноутворення та систем оцінювання, що використовуються операційним і допоміжним персоналом;

(d) обсяг ризиків, охоплених моделлю вимірювання ризиків, і перевірку будь-яких істотних змін процесу вимірювання ризиків;

(e) точність і повноту даних про позиції, точність і відповідність припущень про волатильність і кореляцію, точність оцінки та розрахунків чутливості до ризику;

(f) процес перевірки, який установа використовує для оцінювання узгодженості, своєчасності та надійності джерел даних, що використовуються для застосування внутрішніх моделей, у тому числі незалежність таких джерел даних;

(g) процес перевірки, який установа використовує для оцінювання тестування на історичних даних, що здійснюється для оцінювання точності моделей.

3. У міру розвитку технік та найкращих практик установи повинні застосовувати такі нові техніки та практики у будь-якій внутрішній моделі, яка використовується для цілей цієї глави.

Стаття 369 — Внутрішня валідація

1. Установи повинні мати процеси для забезпечення належної валідації будь-яких внутрішніх моделей, які використовуються для цілей цієї глави, сторонами, що володіють належною кваліфікацією та є незалежними від процесу розроблення, щоб забезпечити, що вони є концептуально надійними та належним чином охоплюють усі істотні ризики. Валідація здійснюється в разі початкового розроблення будь-якої внутрішньої моделі вимірювання ризиків і внесення до неї будь-яких істотних змін. Валідація також здійснюється періодично та в разі істотних структурних змін на ринку або змін у складі портфеля, які можуть призвести до невідповідності внутрішньої моделі. У міру розвитку технік та найкращих практик внутрішньої валідації установи повинні запроваджувати відповідні здобутки. Валідація внутрішньої моделі не повинна обмежуватися тестуванням на історичних даних, а повинна щонайменше включати:

(a) тести, щоб підтвердити, що припущення, прийняті у внутрішній моделі, є належними та не призводять до заниження або перебільшення ризику;

(b) на додаток до регуляторних програм тестування на історичних даних, установи повинні проводити власні тести для валідації внутрішньої моделі, у тому числі тестування на історичних даних, які стосуються ризиків та структур їхніх портфелів;

(c) використання гіпотетичних портфелів для забезпечення здатності внутрішньої моделі враховувати певні структурні особливості, які можуть виникнути, наприклад, істотні базисні ризики та ризик концентрації.

2. Установа повинна проводити тестування на історичних даних фактичних і гіпотетичних змін вартості портфеля.

Секція 3

Вимоги щодо моделювання специфічного ризику

Стаття 370 — Вимоги до моделювання специфічного ризику

Внутрішня модель, яка застосовується для розрахування вимог до власних коштів, необхідних для покриття специфічних ризиків, і внутрішня модель для кореляційної торгівлі повинні відповідати таким додатковим вимогам:

(a) вона пояснює історичне коливання цін у портфелі;

(b) вона охоплює концентрацію з точки зори її масштабу та змін у складі портфеля;

(d) її валідують шляхом тестування на історичних даних, спрямованого на оцінювання точного охоплення специфічного ризику. Якщо установа здійснює таке тестування на основі історичних даних стосовно відповідних субпортфелів, їх необхідно вибирати в узгоджений спосіб;

(e) вона охоплює базисний ризик, пов'язаний із боржником, і, зокрема, повинна бути чутливою до істотних ідіосинкратичних відмінностей між подібними, але не ідентичними позиціями;

(f) вона охоплює ризик настання несприятливих подій.

Стаття 371 — Виключення з моделей специфічних ризиків

1. Установа може вирішити виключити з розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику з використанням внутрішньої моделі позиції, для яких вона виконує вимогу до власних коштів для покриття специфічного ризику відповідно до статті 332(1)(e) бо статті 337, за винятком позицій, які підпадають під дію підходу, визначеного у статті 377.

2. Установа може вирішити не охоплювати ризики дефолту та міграції для обігових боргових інструментів у своїй внутрішній моделі, якщо вона охоплює такі ризики за допомогою вимог, визначених у секції 4.

Секція 4

Внутрішня модель додаткового ризику дефолту та міграції

Стаття 372 — Вимога щодо наявності внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику

Установа, яка використовує внутрішню модель для розрахування вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику обігових боргових інструментів, також повинна мати модель додаткового ризику дефолту та міграції (далі - вимога до капіталу для покриття додаткового ризику) для охоплення ризиків дефолту та міграції позицій торгового портфеля, які є додатковими до ризиків, охоплених значенням вартості під ризиком, як вказано у статті 365(1). Установа повинна довести, що її внутрішня модель відповідає зазначеним нижче стандартам згідно з припущенням константного рівня ризику та, у відповідних випадках, скоригована для відображення впливу ліквідності, концентрацій, хеджування та опціонних характеристик:

(a) внутрішня модель забезпечує помітну диференціацію ризику та точні і узгоджені оцінки додаткового ризику дефолту та міграції;

(b) оцінки потенційних втрат, отримані за допомогою внутрішньої моделі, відіграють важливу роль в управлінні ризиками установи;

(c) дані про ринок та позиції, які використовуються для внутрішньої моделі, є актуальними та підлягають належному оцінюванню якості;

(d) дотримано вимоги, передбачені у статтях 367(3), 368, 369(1) та в пунктах (b), (c), (e) та (f) статті 370.

EBA видає настанови щодо вимог у статтях 373-376.

Стаття 373 — Сфера охоплення внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику

Внутрішня модель вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику повинна охоплювати всі позиції, які підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття специфічного процентного ризику, у тому числі ті, які підпадають під дію 0% вимоги до капіталу для покриття специфічного ризику згідно зі статтею 336, але не повинна охоплювати позиції сек'юритизації та кредитні деривативи з покриттям ризику n-го дефолту.

Установа може, за наявності дозволу компетентних органів, вирішити систематично включати всі позиції за інструментами власного капіталу, включеними до лістингу, та позиції за деривативами на основі інструментів власного капіталу, включених до лістингу. Дозвіл надається, якщо таке включення відповідає тому, як установа здійснює внутрішнє вимірювання ризиків і управління ними.

Стаття 374 — Параметри внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику

1. Установи повинні використовувати внутрішню модель для розрахування показника, що вимірює втрати внаслідок дефолту та міграцію внутрішніх або зовнішніх рейтингів із довірчим інтервалом 99,9% та однорічним часовим горизонтом. Установи повинні розраховувати цей показник принаймні щотижня.

2. Кореляційні припущення повинні підтверджуватися результатами аналізу об'єктивних даних у межах концептуально надійної рамки. Внутрішня модель повинна належним чином відображати концентрації емітента. Крім того, необхідно відобразити концентрації, які можуть виникнути всередині та між класами продуктів у стресових умовах.

3. Внутрішня модель вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику повинна відображати вплив кореляцій між подіями дефолту та міграції. Вплив диверсифікації між подіями дефолту та міграції, з одного боку, та іншими факторами ризику, з іншого боку, не потрібно відображати.

4. Внутрішня модель повинна ґрунтуватися на припущенні константного рівня ризику протягом однорічного часового горизонту, що означає, що визначені окремі позиції торгового портфеля або множинні позиції, що зазнали дефолту або міграції протягом горизонту ліквідності, ребалансують наприкінці горизонту ліквідності для досягнення початкового рівня ризику. У якості альтернативи установи можуть вирішити систематично застосовувати припущення щодо константності позиції протягом одного року.

5. Горизонт ліквідності повинні встановлюватися залежно від часу, який необхідний для продажу позиції або хеджування всіх істотних цінових ризиків на стресовому ринку, зосереджуючи особливу увагу на розмірі позиції. Горизонти ліквідності повинні відображати фактичну практику та досвід протягом періодів систематичних та ідіосинкратичних стресів. Горизонт ліквідності повинен вимірюватися на основі консервативних припущень і повинен бути достатньо довгим, щоб продаж або хеджування самі по собі не могли істотно вплинути на ціну, за якою продаж або хеджування будуть здійснені.

6. Визначення належного горизонту для позиції або множинних позицій обмежується нижньою межею в розмірі трьох місяців.

7. При визначенні належного горизонту для позиції або множинних позицій необхідно враховувати внутрішні політики установи щодо коригувань вартості та управління позиціями, якими не торгують. Якщо установа визначає горизонти ліквідності для множинних позицій, а не для окремих позицій, критерії визначення множинних позицій повинні визначатися у спосіб, який помітно відображає різницю в ліквідності. Горизонти ліквідності повинні бути довшими для концентрованих позицій, відображаючи довший період, необхідний для закриття таких позиці. Горизонт ліквідності для сек'юритизаційного складу повинен відображати час на накопичення, продаж і сек'юритизацію активів або на хеджування істотних факторів ризику у стресових ринкових умовах.

Стаття 375 — Визнання хеджування у внутрішній моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику

1. Хеджування може бути включене до внутрішньої моделі установи для охоплення додаткових ризиків дефолту та міграції. Позиції можуть бути піддані неттінгу, якщо довгі та короткі позиції стосуються того самого фінансового інструмента. Ефекти хеджування або диверсифікації, пов'язані з довгими та короткими позиціями, що включають різні інструменти або різні цінні папери одного і того самого боржника, а також із довгими та короткими позиціями за інструментами різних емітентів, можуть бути визначні тільки шляхом експліцитного моделювання валових довгих і коротких позицій за різними інструментами. Установи повинні відображати вплив істотних ризиків, які можуть виникнути впродовж інтервалу між строком погашення позицій хеджування та горизонтом ліквідності, а також потенціал значних базисних ризиків у стратегіях хеджування, які виникають із відмінностей у виді продукту, пріоритетності у структурі капіталу, внутрішніх або зовнішніх рейтингах, строках погашення, роках випуску та інших відмінностей у розрізі інструментів. Установа повинна відображати позицію хеджування тільки тією мірою, якою вона може підтримуватися навіть за умови наближення божника до кредитної або іншої події.

2. Для позицій, хеджованих з використанням динамічних стратегій хеджування, ребалансування позиції хеджування в межах горизонту ліквідності хеджованої позиції може бути визнане за умови, що установа:

(a) вирішує послідовно моделювати ребалансування позиції хеджування для відповідних множинних позицій торгового портфеля;

(b) демонструє, що включення результатів ребалансування призводить до кращого вимірювання ризиків;

(c) демонструє, що ринки інструментів, які виступають позиціями хеджування, є достатньо ліквідними, щоб забезпечити таке ребалансування навіть протягом стресових періодів. Будь-які залишкові ризики, які виникають із динамічних стратегій хеджування, повинні бути відображені у вимозі до власних коштів.

Стаття 376 — Особливі вимоги до внутрішньої моделі вимоги до капіталу для покриття додаткового ризику

1. Внутрішня модель для охоплення додаткових ризиків дефолту та міграції повинна відображати нелінійний вплив опціонів, структурованих кредитних деривативів та інших позицій із суттєвою нелінійною поведінкою стосовно цінових змін. Установа також повинна належним чином враховувати обсяг ризику моделі, характерного для оцінювання та вимірювання цінових ризиків, пов'язаних із такими продуктами.

2. Внутрішня модель повинна ґрунтуватися на об'єктивних і актуальних даних.

3. У рамках незалежного перегляду та валідації внутрішніх моделей, які використовуються для цілей цієї глави, у тому числі для цілей системи вимірювання ризиків, установа повинна, зокрема, здійснювати всі зазначені нижче дії:

(a) перевірити, чи її підхід до моделювання кореляцій та цінових змін відповідає її портфелю, включаючи вибір та ваги системних факторів ризику;

(b) проводити різноманітні стрес-тести, включаючи аналіз чутливості й аналіз сценаріїв, для оцінювання якісної та кількісної обґрунтованості внутрішньої моделі, зокрема, у розрізі підходу до концентрацій. Такі тести не повинні обмежуватися історичними подіями;

4. Внутрішня модель повинна узгоджуватися із внутрішніми методологіями управління ризиками установи для визначення, вимірювання та управління торговими ризиками.

5. Установи повинні документувати свої внутрішні моделі таким чином, щоб їх припущення щодо параметрів кореляції та інші припущення моделювання були прозорими для компетентних органів.

6. Внутрішня модель повинна у консервативний спосіб оцінювати ризик, що виникає з менш ліквідних позицій і позицій з обмеженою прозорістю ціни за реалістичних ринкових сценаріїв. Крім того, внутрішня модель повинна відповідати стандартам щодо мінімального набору даних. Замінники повинні бути достатньо консервативними та можуть застосовуватися тільки у випадках, коли доступних даних недостатньо або вони не відображають справжньої волатильності позиції або портфеля.

Секція 5

Внутрішня модель для кореляційної торгівлі

Стаття 377 — Вимоги до внутрішньої моделі для кореляційної торгівлі

1. Компетентні органи надають дозвіл на використання внутрішньої моделі для визначення вимоги до власних коштів для кореляційного торгового портфеля, замість вимоги до власних коштів згідно зі статтею 338, установам, яким дозволено використовувати внутрішню модель для специфічного ризику боргових інструментів і які відповідають вимогам у параграфах 2-6 цієї статті та у статті 367(1) і (3), статті 368, статті 369(1) і пунктах (a), (b), (c), (e) та (f) статті 370.

2. Установи повинні використовувати таку внутрішню модель для розрахування показника, який належним чином вимірює всі цінові ризики з довірчим інтервалом 99,9% упродовж однорічного часового горизонту на основі припущення константного рівня ризику з коригуванням, у відповідних випадках, для відображення впливу ліквідності, концентрацій, хеджування та опціонних характеристик: Установи повинні розраховувати цей показник принаймні щотижня.

3. Модель, зазначена в параграфі 1, повинна належним чином охоплювати такі ризики:

(a) сукупний ризик, що виникає із множинних дефолтів, включно із різним порядком дефолтів, за продуктами, розділеними на транші;

(b) ризик кредитного спреду, включно з гамма-ефектом та перехресним гамма-ефектом;

(d) базисний ризик, що включає обидва зазначені нижче елементи:

(i) базис між спредом індексу та спредами складових зобов'язань окремих боржників;

(ii) базис між неявною кореляцією індексу та неявними кореляціями індивідуалізованих портфелів;

(e) волатильність відсотка повернення, тією мірою, якою вона пов'язана зі схильністю відсотків повернення впливати на ціни траншів;

(f) тією мірою, якою всеохоплююча оцінка ризику включає вигоди від динамічного хеджування, - ризик прослизання хеджування та потенційні витрати на ребалансування таких позицій хеджування;

(g) будь-які інші істотні цінові ризики позицій у кореляційному торговому портфелі.

4. Установа повинна використовувати достатній обсяг ринкових даних у моделі, зазначеній в параграфі 1, щоб забезпечити, що вона повністю охоплює суттєві ризики відповідних експозицій у своєму внутрішньому підході згідно з вимогами, визначеними в цій статті. Вона повинна бути здатна довести компетентному органу за допомогою тестування на історичних даних або інших належних засобів, що її модель може належним чином пояснити історичні коливання цін відповідних продуктів.

Установа повинна мати належні політики та процедури для відокремлення позицій, для яких вона має дозвіл на їх включення до вимоги до власних коштів згідно із цією статтею, від інших позицій, для яких вона не має такого дозволу.

5. Для портфеля всіх позицій, включених до моделі, зазначеної у параграфі 1, установа повинна регулярно застосовувати набір конкретних попередньо визначених стресових сценаріїв. Такі стресові сценарії повинні досліджувати вплив кризи на відсоток дефолтів, відсоток повернення, кредитні спреди, базисний ризик, кореляції та інші відповідні фактори ризику кореляційного торгового портфеля. Установа повинна застосовувати стресові сценарії принаймні щотижня та звітувати принаймні щоквартально перед компетентними органами про результати, включно з порівняннями з вимогою до власних коштів установи згідно із цією статтею. Будь-які випадки, коли результати стрес-тестів істотно перевищують вимогу до власних коштів для кореляційного торгового портфеля, повинні бути своєчасно повідомлені компетентним органам. EBA видає настанови щодо застосування стресових сценаріїв для кореляційного торгового портфеля.

Розділ V. ВИМОГИ ДО ВЛАСНИХ КОШТІВ ДЛЯ ПОКРИТТЯ РИЗИКУ РОЗРАХУНКІВ

Стаття 378 — Ризик розрахунків/ постачання

У випадку операцій, у яких боргові інструменти, інструменти власного капіталу, валюти та товари, за винятком операцій репо, а також надання в позику цінних паперів або товарів і взяття в позику цінних паперів або товарів, залишаються неоплаченими після встановлених дат постачання, установа повинна розраховувати цінову різницю, якій вона піддається.

Цінова різниця розраховується як різниця між погодженою ціною розрахунку за відповідний борговий інструмент, інструмент власного капіталу, валюту або товар та їхньою поточною ринковою вартістю, якщо така різниця може призвести до втрат для кредитної установи.

Установа множить таку цінову різницю на відповідний коефіцієнт у правому стовпці таблиці 1 нижче, щоб розрахувати вимогу до власних коштів установи для покриття ризику розрахунків.

Таблиця 1

Кількість робочих днів після встановленої дати розрахунку

(%)

5-15

16-30

31-45

46 або більше

100

Стаття 379 — Безкоштовне постачання

1. Установа зобов'язана утримувати власні кошти, як визначено у таблиці 2, у такій ситуації:

(a) вона сплатила за цінні папери, валюти або товари до їх отримання або здійснила постачання цінних паперів, валют або товарів до отримання платежу за них;

(b) у випадку транскордонних операцій - з моменту здійснення нею такого постачання або платежу минули один або більше днів.

Таблиця 2

Підхід до капіталу у випадку безкоштовного постачання

Стовпець 1

Стовпець 2

Стовпець 3

Стовпець 4

Тип операції

До першого платежу за контрактом або етапу постачання

Від першого платежу за контрактом або етапу постачання до чотирьох днів після другого платежу за контрактом або етапу постачання

Від 5 робочих днів після другого платежу за контрактом або етапу постачання до припинення операції

Безкоштовне постачання

Без вимоги до капіталу

Вважається експозицією

Вважається експозицією, зваженою на ризик за вагою ризику 1250%

2. При застосуванні ваги ризику до безкоштовного постачання, до якого застосується підхід, визначений у стовпці 3 таблиці 2, установа, що використовує підхід на основі внутрішніх рейтингів, визначений у главі 3 розділу II частини третьої, може присвоювати значення ймовірності дефолту контрагентам, до яких вона не має жодних інших експозицій у неторговому портфелі, на основі зовнішнього рейтингу контрагента. Установи, які використовують власні оцінки втрат у разі дефолту, можуть застосовувати значення втрат у разі дефолту, визначене у статті 161(1), до експозицій за безкоштовним постачанням, до яких застосується підхід, визначений у стовпці 3 таблиці 2, за умови, що вони застосовують його до всіх таких експозицій. У якості альтернативи установа, яка застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів, визначений у главі 3 розділу II частини третьої, може застосувати ваги ризику за стандартизованим підходом, як визначено у главі 2 розділу II частини третьої, за умови, що вона застосовує їх до всіх таких експозицій, або може застосовувати вагу ризику 100% до всіх таких експозицій.

Якщо обсяг додатної експозиції, що виникає з операцій із безкоштовним постачанням, не є істотним, установи можуть застосовувати до таких експозицій вагу ризику 100%, окрім випадків, коли вимагається вага ризику 1250% з гідно зі стовпцем 4 таблиці 2 в параграфі 1.

3. У якості альтернативи застосуванню ваги ризику 1250% до експозицій за безкоштовним постачанням згідно зі стовпцем 4 таблиці 2 у параграфі 1 установи можуть вирахувати передану вартість плюс поточна додатна експозиція таких експозицій до елементів основного капіталу першого рівня згідно з пунктом (k) статті 36(1).

Стаття 380 — Звільнення

У випадку системного порушення роботи системи розрахунків, клірингової системи або центрального контрагента компетентні органи можуть звільнити від застосування вимог до власних коштів, розрахованих, як визначено у статтях 378 та 379, до виправлення ситуації. У такому разі нездійснення контрагентом розрахунків за торговельною операцією не вважається дефолтом для цілей кредитного ризику.

Розділ VI. ВИМОГИ ДО ВЛАСНИХ КОШТІВ ДЛЯ ПОКРИТТЯ РИЗИКУ КОРИГУВАННЯ КРЕДИТНОЇ ОЦІНКИ

Стаття 381 — Значення коригування кредитної оцінки

Для цілей цього розділу та глави 6 розділу II «коригування кредитної оцінки», або «CVA», означає коригування оцінки портфеля операцій з контрагентом, визначеної на основі середніх ринкових цін. Таке коригування відображає поточну ринкову вартість кредитного ризику контрагента для установи, але не відображає поточну ринкову вартість кредитного ризику установи для контрагента.

Стаття 382 — Сфера застосування

1. Установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для ризику коригування кредитної оцінки згідно із цим розділом для всіх позабіржових деривативних інструментів стосовно всіх видів її діяльності, за винятком кредитних деривативів, визначних такими, що знижують суми зваженої на ризик експозиції до кредитного ризику.

2. Установа повинна включати операції фінансування з цінними паперами в розрахування суми власних коштів, що вимагається в параграфі 1, якщо компетентний орган визначає, що експозиції установи до ризику коригування кредитної оцінки, які виникають із таких операцій, є істотними.

3. Операції з кваліфікованим центральним контрагентом і клієнтські операції з учасником клірингу, коли учасник клірингу виступає в якості посередника між клієнтом і кваліфікованим центральним контрагентом і операції створюють торговельну експозицію учасника клірингу до кваліфікованого центрального контрагента, виключаються з вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.

4. Зазначені нижче операції виключаються з вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки:

(a) операції з нефінансовими контрагентами, як означено в пункті (9) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012, або з нефінансовими контрагентами, що мають осідок у третій країні, якщо зазначені операції не перевищують порогове значення для клірингу, як вказано у статті 10(3) і (4) зазначеного Регламенту;

(b) внутрішньогрупові операції, як передбачено у статті 3 Регламенту (ЄС) № 648/2012, крім випадків, коли держави-члени ухвалюють національне законодавство, що вимагає структурного відокремлення в межах банківської групи, у зв'язку з чим компетентні органи можуть вимагати, щоб такі внутрішньогрупові операції між структурно відокремленими суб'єктами включалися до вимог до власних коштів;

(c) операції з контрагентами, визначеними в пункті (10) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012, до яких застосовуються перехідні положення, визначені у статті 89(1) зазначеного Регламенту, до закінчення строку дії зазначених перехідних положень;

(d) операції з контрагентами, зазначеними у статті 1(4) та (5) Регламенту (ЄС) № 648/2012, і операції з контрагентами, для яких у статті 114(4) і статті 115(2) цього Регламенту визначена вага ризику 0% для експозицій до таких контрагентів.

Виняток з вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки для операцій, зазначених у пункті (c) цього параграфа, укладених протягом перехідного періоду, встановленого у статті 89(1) Регламенту (ЄС) № 648/2012, застосовується протягом строку дії контракту за такою операцією.

Що стосується пункту (a), у разі припинення застосування звільнення до установи внаслідок перевищення порогового значення для звільнення, невиконані контракти продовжують підпадати під дію такого звільнення до дати погашення.

5. EBA повинен здійснити перегляд, до 01 січня 2015 року і кожні два роки потому, у світлі міжнародних регуляторних змін, у тому числі стосовно потенційних методологій калібрування та порогових значень для застосування вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки, пов'язаного з нефінансовими контрагентами, які мають осідок у третій країні.

EBA у співпраці з ESMA розробляють проекти регуляторних технічних стандартів з метою визначення процедур виключення операцій з нефінансовими контрагентами, які мають осідок у третій країні, з вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.

ESMA повинен подати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів протягом шести місяців із дати перегляду, зазначеного в першому підпараграфі.

Комісії делеговано повноваження щодо прийняття регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 383 — Удосконалений метод

1. Установа, яка має дозвіл на застосування внутрішньої моделі для специфічного ризику боргових інструментів згідно з пунктом (d) статті 363(1), для всіх операцій, для яких вона має дозвіл на застосування методу на основі внутрішніх моделей з метою визначення вартості експозиції для експозиції до кредитного ризику пов'язаного контрагента згідно зі статтею 283, повинна визначати вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки шляхом моделювання впливу змін кредитних спредів контрагентів на коригування кредитних оцінок усіх контрагентів за відповідними операціями з урахуванням хеджування коригування кредитної оцінки, які є прийнятними згідно зі статтею 386.

Установа повинна використовувати свою внутрішню модель для визначення вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику, пов'язаного з обіговими борговими позиціями, і повинна застосовувати довірчий інтервал 99% і період утримання, еквівалентний 10 дням. Внутрішня модель повинна використовуватись так, щоб симулювати зміни кредитних спредів контрагентів, але не моделювати чутливість коригування кредитної оцінки до змін інших ринкових факторів, зокрема змін вартості референтного активу, товару, валюти або процентної ставки за деривативом.

Вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки кожного контрагента повинні розраховуватися відповідно до такої формули:

де:

час i-ї переоцінки починаючи з t0=0;

найдовший договірний термін погашення з-поміж груп неттінгу з контрагентом;

кредитний спред контрагента в момент часу ti, який використовується для розрахунку коригування кредитної оцінки контрагента. Якщо доступний спред кредитного дефолтного свопу контрагента, установа повинна використовувати такий спред. За відсутності такого спреду кредитного дефолтного свопу установа повинна використовувати замінник спреду, що є належним у розрізі рейтингу, галузі та регіону контрагента;

LGDMKT

втрати у разі дефолту контрагента, які повинні ґрунтуватися на спреді ринкового інструмента контрагента, якщо доступний інструмент контрагента. За відсутності такого інструмента контрагента установа повинна використовувати замінник спреду, що є належним у розрізі рейтингу, галузі та регіону контрагента.

Перший коефіцієнт у межах суми є наближенням характерної для ринку граничної ймовірності дефолту між моментами часу ti-1 та ti;

EEi

очікувана експозиція до контрагента в момент часу переоцінки ti, де додаються експозиції різних груп неттінгу для такого контрагента і де найдовший строк погашення кожної групи неттінгу визначається найдовшим договірним строком погашення в межах групи неттінгу. Установа повинна застосувати підхід, визначений у параграфі 3, у випадку маржинальної торгівлі, якщо установа використовує величину очікуваної додатної експозиції, зазначену в пункті (a) або (b) статті 285(1), для маржинальних торговельних операцій;

коефіцієнт дисконтування без ризику дефолту в момент часу ti, де D0 = 1.

2. При розрахуванні вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки контрагента установа повинні отримувати всі вхідні дані для внутрішньої моделі специфічного ризику боргових інструментів із таких формул (залежно від випадку):

(a) якщо модель ґрунтується на повному перегляді цін, необхідно безпосередньо використовувати формулу в параграфі 1;

(b) якщо модель ґрунтується на значеннях чутливості кредитного спреду в конкретні моменти часу, установа повинна визначати кожне значення чутливості кредитного спреду (регуляторний CS01) за такою формулою:

Для остаточного періоду часу i=T, відповідна формула має такий вигляд:

(c) якщо модель використовує значення чутливості кредитного спреду для паралельних зсувів кредитних спредів, установа повинна використовувати таку формулу:

(d) якщо модель використовує значення чутливості другого порядку до зсувів кредитних спредів (гамма-спред), коефіцієнти гамма повинні розраховуватися на основі формули, зазначеної у параграфі 1.

3. Установа, яка використовує значення очікуваної додатної експозиції для забезпечених позабіржових деривативів, зазначених у пункті (a) або (b) статті 285(1), при визначенні вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно з параграфом 1, здійснити обидві зазначені нижче дії:

(a) припустити константний профіль очікуваної експозиції;

(b) встановити значення очікуваної експозиції на рівні ефективної очікуваної експозиції, розрахованої згідно зі статтею 285(1)(b), для строку погашення, що дорівнює більшому з таких значень:

(i) половина найдовшого строку погашення в межах групи неттінгу;

(ii) умовний середньозважений строк погашення всіх операцій у межах групи неттінгу.

4. Установа, якій дозволено компетентним органом, згідно зі статтею 283, використовувати метод на основі внутрішніх моделей для розрахування вартості експозиції для більшості видів її діяльності, але яка використовує, методи, визначені в секції, 3, секції 4 або секції 5 глави 6 розділу II, для менших портфелів і яка має дозвіл на використання внутрішньої моделі ринкового ризику для специфічного ризику боргових інструментів згідно з пунктом (d) статті 363(1), може, за наявності дозволу компетентних органів, розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно з параграфом 1 для груп неттінгу, до яких не застосовується метод на основі внутрішніх моделей. Компетентні органи надають такий дозвіл, тільки якщо установа використовує методи, визначені в секції 3, секції 4 або секції 5 глави 6 розділу II, для обмеженої кількості менших портфелів.

Для цілей розрахування згідно з попереднім підпараграфом і якщо модель в рамках методу на основі внутрішніх моделей не дає очікуваний профіль експозиції, установа повинна здійснити обидві зазначені нижче дії:

(a) припустити константний профіль очікуваної експозиції;

(b) встановити значення очікуваної експозиції на рівні вартості експозиції, обчисленої згідно з методами, визначеними в секції 3, секції 4 або секції 5 глави 6 розділу II, або згідно з методом на основі внутрішніх моделей для строку погашення, який дорівнює більшому із таких значень:

(i) половина найдовшого строку погашення в межах групи неттінгу;

(ii) умовний середньозважений строк погашення всіх операцій у межах групи неттінгу.

5. Установа повинна визначати вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки відповідно до статті 364(1) та статей 365 і 367 як суму нестресової та стресової вартості під ризиком, яку розраховують таким чином:

(a) для нестресової вартості під ризиком використовують поточні калібрування параметрів очікуваної експозиції, які визначено в першому підпараграфі статті 292(2);

(b) для стресової вартості під ризиком використовують майбутні профілі очікуваної експозиції до контрагента з використанням стресового калібрування, як визначено у другому підпараграфі статті 292(2). Стресовим періодом для параметрів кредитного спреду є найскладніший однорічний стресовий період у рамках трирічного стресового періоду, що використовується для параметрів експозиції;

(c) до таких розрахунків застосовується трикратний коефіцієнт множення, що використовується для розрахування вимог до власних коштів на основі вартості під ризиком і стресової вартості під ризиком згідно зі статтею 364(1). EBA повинен здійснювати моніторинг послідовності будь-якого здійснення наглядовими органами права розсуду для застосування вищого, ніж трикратний, коефіцієнта множення до вартості під ризиком і стресової вартості під ризиком, які використовуються як вхідні дані для визначення вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки. Компетентні органи, які застосовують вищий, ніж трикратний, коефіцієнт множення, повинні надати EBA письмове обґрунтування;

(d) розрахування повинне здійснюватися принаймні щомісячно, і використовуване значення очікуваної експозиції повинне розраховуватися зі тією самою періодичністю. У випадку періодичності менше ніж щодня для цілей розрахування, визначеного в пунктах (a)(ii) та (b)(ii)статті 364(1) установи повинні використовувати середнє значення за три місяці.

6. Для експозицій до контрагента, для яких затверджена внутрішня модель установи для специфічного ризику боргових інструментів не дає замінника спреду, що є належним у розрізі критеріїв рейтингу, галузі та регіону контрагента, установа повинна використовувати метод, визначений у статті 384, для розрахування вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб детальніше визначити:

(a) спосіб визначення замінника спреду за допомогою затвердженої внутрішньої моделі установи для специфічного ризику боргових інструментів для цілей визначення si та LGDMKT, зазначених у параграфі 1;

(b) кількість і розмір портфелів, які відповідають критерію обмеженої кількості менших портфелів, зазначеному в параграфі 4.

ЕВА подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

Стаття 384 — Стандартизований метод

1. Установа, яка не розраховує вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки її контрагентів відповідно до статті 383, повинна розраховувати вимоги до власних коштів на рівні портфеля для покриття ризику коригування кредитної оцінки для кожного контрагента за зазначеною нижче формулою, беручи до уваги хеджування коригування кредитної оцінки, які є прийнятними згідно зі статтею 386:

де:

однорічний горизонт ризику (у роках); h = 1;

вага, застосовна до контрагента «i».

Контрагенту «і» присвоюють одну із шести ваг wi на основі зовнішньої кредитної оцінки призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, як визначено в таблиці 1. Для контрагента, для якого не доступна кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання:

(a) установа, яка застосовує підхід, передбачений у главі 3 розділу II, повинна встановити внутрішній рейтинг контрагента на рівні однієї із зовнішніх кредитних оцінок;

(b) установа, яка застосовує підхід, передбачений у главі 2 розділу II, повинна присвоїти такому контрагенту вагу wi=1,0%. Однак, якщо установа застосовує статтю 128 для зважування на ризик експозицій до кредитного ризику такого контрагента, присвоюється вага wi=3,0%;

загальна вартість експозиції до кредитного ризику контрагента «і» (підсумована за його групами неттінгу), включно з ефектом забезпечення згідно з методами, визначеними в секціях 3-6 глави 6 розділу II, що застосується до розрахування вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику такого контрагента.

Для установи, яка не використовує метод, визначений у секції 6 глави 6 розділу II, експозиція підлягає дисконтуванню шляхом застосування такого коефіцієнта:

номінальна вартість придбаних позицій хеджування однойменних кредитних дефолтних свопів (підсумованих у разі наявності більше ніж однієї позиції), які стосуються контрагента «і» і використовуються для хеджування ризику коригування кредитної оцінки.

Така умовна сума підлягає дисконтуванню шляхом застосування зазначеного нижче коефіцієнта:

Bind

повна номінальна вартість одного або більше індексних кредитних дефолтних свопів на придбаний захист, що використовуються для хеджування ризику коригування кредитної оцінки.

Така умовна сума підлягає дисконтуванню шляхом застосування зазначеного нижче коефіцієнта:

wind

вага, застосовна до індексних позицій хеджування.

Установа визначає wind шляхом розрахування середньозваженої ваги wi, що застосовується до окремих складових індексу;

фактичний строк погашення за операціями з контрагентом i.

Для установи, яка використовує метод, визначений у секції 6 глави 6 розділу II, Mi розраховують згідно зі статтею 162(2)(g). Однак для таких цілей Mi повинен мати верхню межу не на рівні п'яти років, а на рівні найдовшого залишкового договірного строку погашення в межах групи неттінгу.

Для установи, яка не використовує метод, визначений у секції 6 глави 6 розділу II, Mi є середнім умовно зваженим строком погашення, як зазначено в пункті (b) статті 162(2). Однак для таких цілей Mi повинен мати верхню межу не на рівні п'яти років, а на рівні найдовшого залишкового договірного строку погашення в межах групи неттінгу.

строк погашення інструмента хеджування з номінальною вартістю Bi (значення Bi підсумовуються в разі наявності кількох позицій);

Mind

строк погашення індексної позиції хеджування.

У разі наявності більше ніж однієї індексної позиції хеджування Mind є умовно зваженим строком погашення.

2. У випадку включення контрагента до індексу, на якому ґрунтується кредитний дефолтний своп, який використовується для хеджування кредитного ризику контрагента, установа може вирахувати умовну суму, що відноситься до такого контрагента згідно з вагою референтного суб'єкта, з умовної суми індексного кредитного дефолтного свопу і розглядати її як однойменну позицію хеджування (Bi) окремого контрагента зі строком погашення, що ґрунтується на строку погашення індексу.

Таблиця 1

Рівень кредитної якості

Вага wi

0,7%

0,8%

1,0%

2,0%

3,0%

10,0%

Стаття 385 — Альтернатива використанню методів на основі коригування кредитної оцінки для розрахування вимог до власних коштів

У якості альтернативи до статті 384 для інструментів, зазначених у статті 382, і за наявності попереднього дозволу компетентного органу, установи, які використовують метод на основі початкової експозиції, як встановлено у статті 282, можуть застосовувати коефіцієнт множення 10 до отриманих сум зважених на ризик експозицій до кредитного ризику контрагента за такими експозиціями замість розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.

Стаття 386 — Прийнятні позиції хеджування

1. Позиції хеджування вважаються «прийнятними позиціями хеджування» для розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно зі статтями 383 і 384, тільки якщо вони використовуються для цілей пом'якшення ризику коригування кредитної оцінки, якщо ними управляють для таких цілей і якщо вони є одним із зазначених нижче інструментів:

(a) однойменні кредитні дефолтні свопи або інші еквівалентні інструменти хеджування, що прямо відносяться до контрагента;

(b) індексні кредитні дефолтні свопи за умови відображення базису між будь-яким спредом окремого контрагента і спредами позицій хеджування індексними кредитними дефолтними свопами у вартості під ризиком і стресовій вартості під ризиком згідно з вимогами компетентного органу.

Вимога в пункті (b) щодо відображення у вартості під ризиком і стресовій вартості під ризиком базису між будь-яким спредом окремого контрагента і спредами позицій хеджування індексними кредитними дефолтними свопами також застосовується до випадків, коли замість спреду контрагента використовується замінник.

Для усіх контрагентів, для яких використовуються замінники, установа повинна використовувати часові ряди базису з репрезентативної групи подібних суб'єктів, для яких доступний спред.

Якщо базис між будь-яким спредом окремого контрагента і спредами позицій хеджування індексними кредитними дефолтними свопами не відображений згідно з вимогами компетентного органу, установа повинна відображати тільки 50% умовної суми індексних позицій хеджування у вартості під ризиком і стресовій вартості під ризиком.

Не допускається надмірне хеджування експозицій однойменними кредитними дефолтними свопами згідно з методом, встановленим у статті 383.

2. Установа не повинна відображати інші типи позицій хеджування ризику контрагента при розрахуванні вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки. Зокрема, розділені на транші кредитні дефолтні свопи або кредитні дефолтні свопи з покриттям ризику n-го дефолту та кредитні ноти не є прийнятними позиціями хеджування для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки.

3. Прийнятні позиції хеджування, включені до розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки, не повинні включатися при розрахуванні вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику, як визначено в розділі IV, або вважатися пом'якшенням кредитного ризику, крім кредитного ризику контрагента того самого портфеля операції.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

ВЕЛИКІ ЕКСПОЗИЦІЇ

Стаття 387 — Предмет

Установи повинні здійснювати моніторинг і контроль своїх великих експозицій відповідно до цієї частини.

Стаття 389 — Означення

Для цілей цієї частини «експозиції» означають будь-який актив або позабалансову позицію, як зазначено у главі 2 розділу II частини третьої, без застосування ваг ризику або ступенів ризику.

Стаття 390 — Розрахування вартості експозиції

1. Загальні експозиції до групи пов'язаних клієнтів розраховують шляхом додавання експозицій до окремих клієнтів у такій групі.

2. Загальні експозиції до окремих клієнтів розраховують шляхом додавання експозицій торгового портфеля та експозицій неторгового портфеля.

3. Для експозицій у торговому портфелі установи можуть:

(a) здійснити взаємозалік довгих і коротких за всіма фінансовими інструментами, випущеними відповідним клієнтом, де чиста позиція за кожним із різних інструментів розраховується згідно з методами, встановленими у главі 2 розділу IV частини третьої;

(b) здійснити взаємозалік довгих і коротких за різними фінансовими інструментами, випущеними відповідним клієнтом, але тільки якщо базисний фінансовий інструмент короткої позиції має нижчу пріоритетність порівняно з базисним фінансовим інструментом довгої позиції або якщо базисні інструменти мають однакову пріоритетність.

Для цілей пунктів (a) та (b) фінансові інструменти повинні бути віднесені до груп на основі різних рівнів пріоритетності для визначення відносної пріоритетності позицій.

4. Установа повинна розраховувати вартість експозицій за контрактами, зазначеними в додатку II, і за кредитними деривативними контрактами, безпосередньо укладеними з клієнтом, на основі одного з методів, визначених у секціях 3, 4 та 5 глави 6 розділу II частини третьої, якщо застосовно. Експозиції у результаті операцій, зазначених у статтях 378 і 379 та 380, з розраховуються у спосіб, встановлений у зазначених статтях.

При розрахуванні вартості експозиції для контрактів, зазначених у першому підпараграфі, якщо такі контракти віднесені до торгового портфеля, установи також повинні дотримуватися принципів, визначених у статті 299.

Як відступ від першого підпараграфа, установи, які мають дозвіл на використання методів, зазначених у секції 4 глави 4 розділу II частини третьої та секції 6 глави 6 розділу II частини третьої можуть використовувати такі методи для розрахування вартості експозиції для операцій фінансування з цінними паперами.

5. Установи повинні додавати до загальної експозиції до клієнта експозиції, які виникають із деривативних контрактів, зазначених у додатку II, і кредитних деривативних контрактів, якщо контракт не був безпосередньо укладений із клієнтом, але такий клієнт випустив базисний борговий інструмент або інструмент власного капіталу.

6. Експозиції не повинні включати будь-який з таких елементів:

(a) у випадку валютних операцій - експозиції, що виникли у ході звичайних розрахунків протягом двох робочих днів після платежу;

(b) у випадку операцій купівлі або продажу цінних паперів - експозиції, які виникли у ході звичайних розрахунків протягом п'яти робочих днів після платежу або передачі цінних паперів, залежно від того, що станеться раніше;

(c) у випадку надання послуг грошового переказу, включно із здійсненням платіжних послуг, клірингу та розрахунків у будь-якій валюті, а також кореспондентського банкінгу або клірингу фінансових інструментів, розрахункових послуг і послуг відповідального зберігання для клієнтів - затримки фінансування та інші експозиції, що виникають із діяльності клієнта, дата погашення яких настає не пізніше ніж наступного робочого дня;

(d) у випадку надання послуг грошового переказу, включно із здійсненням платіжних послуг, клірингу та розрахунків у будь-якій валюті, а також кореспондентського банкінгу - внутрішньоденні експозиції установ, які надають такі послуги;

(e) експозиції, вирахувані з елементів основного капіталу першого рівня або елементів додаткового капіталу першого рівня згідно зі статтями 36 та 56, або будь-яке інше вирахування з таких елементів, що знижує коефіцієнт платоспроможності.

7. Для визначення загальної експозиції до клієнта або групи пов'язаних клієнтів, щодо клієнтів, до яких установа має експозиції у зв'язку з операціями, зазначеними в пунктах (m) та (o) статті 112, або іншими операціями, де існує експозиція за базисними активами, установа повинна оцінити свої базисні експозиції з урахуванням економічної сутності структури операції та ризиків, характерних для структури операції, щоб визначити, чи вона становить додаткову експозицію.

8. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) умови та методології, які використовуються для визначення загальної експозиції до клієнта або групи пов'язаних клієнтів для типів експозицій, зазначених у параграфі 7;

(b) умови, за яких структура операцій, зазначених у параграфі 7, не становить додаткову експозицію.

ЕВА подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

9. Для цілей параграфа 5 EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, щоб визначити, як визначати експозиції, які виникають із деривативних контрактів, зазначених у додатку II, і кредитних деривативних контрактів, якщо контракт не був безпосередньо укладений із клієнтом, а такий клієнт випустив базисний борговий інструмент або інструмент власного капіталу, для їх включення до експозицій до клієнта.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Стаття 391 — Означення установи для цілей великих експозицій

Для цілей розрахування вартості експозицій згідно із цією статтею термін «установа» включає приватного або публічного суб'єкта господарювання, у тому числі його філії, який, якби він мав осідок у Союзі, підпадав би під означення терміну «установа», і який був авторизований у третій країні, що застосовує пруденційні наглядові та регуляторні вимоги, які принаймні є еквівалентними вимогам, що застосовуються в Союзі.

Для цілей першого параграфа Комісія може ухвалювати, за допомогою імплементаційних актів і відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи третя країна застосовує пруденційні наглядові та регуляторні вимоги, які принаймні є еквівалентними вимогам, що застосовуються в Союзі.

Стаття 392 — Означення великої експозиції

Експозиція установи до клієнта або групи пов'язаних клієнтів вважається великою експозицією, якщо вартість експозиції дорівнює або перевищує 10% її капіталу першого рівня.

Стаття 393 — Здатність виявляти великі експозиції та управляти ними

Установа повинна мати надійні адміністративні процедури та процедури бухгалтерського обліку, а також належні механізми внутрішнього контролю для цілей виявлення, управління, моніторингу, звітування та документування всіх великих експозицій та їх істотних змін згідно із цим Регламентом.

Стаття 394 — Вимоги щодо звітування

1. Установи повинні надавати компетентним органам зазначену нижче інформацію про кожну велику експозицію, яку вони утримують, у тому числі про великі експозиції, звільнені від застосування статті 395(1):

(a) ідентифікаційні дані клієнта або групи пов'язаних клієнтів, до яких установа має велику експозицію;

(b) вартість експозиції до врахування ефекту пом'якшення кредитного ризику, якщо застосовно;

(d) вартість експозиції після врахуванням ефекту пом'якшення кредитного ризику, розрахованого для цілей статті 395(1), якщо застосовно.

Установи, які підпадають під дію глави 3 розділу II частини третьої повинні звітувати компетентним органам про 20 найбільших експозицій на консолідованій основі, за винятком експозицій, які звільнені від застосування статті 395(1).

Установи також повинні звітувати про експозиції, вартість яких перевищує або дорівнює 300 млн євро, проте менша ніж 10% капіталу першого рівня установи перед компетентними органами на консолідованій основі.

2. На додаток до інформації, зазначеної в параграфі 1 цієї статті, установа повинна повідомляти надавати компетентним органам зазначену нижче інформацію щодо її 10 найбільших експозицій установ на консолідованій основі, а також 10 найбільших експозицій до тіньових банківських організацій, які здійснюють банківську діяльність поза регульованими рамками, на консолідованій основі, за винятком великих експозицій, звільнених від застосування статті 395(1):

(a) ідентифікаційні дані клієнта або групи пов'язаних клієнтів, до яких установа має велику експозицію;

(b) вартість експозиції до врахування ефекту пом'якшення кредитного ризику, якщо застосовно;

3. Установи повинні надавати інформацію, зазначену в параграфах 1 та 2, їхнім компетентним органам принаймні раз на півроку.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв виявлення тіньових банківських організацій, зазначених у параграфі 2.

Під час розробки таких проектів регуляторних технічних стандартів EBA повинен також враховувати міжнародні зміни та міжнародні погоджені стандарти тіньового банкінгу, а також встановити, чи:

(a) відносини з окремим суб'єктом господарювання або групою суб'єктів господарювання можуть становити ризики для позицій платоспроможності та ліквідності установи;

(b) суб'єкти господарювання, які підпадають під дію вимог до платоспроможності або ліквідності, які подібні до тих, що встановлені цим Регламентом та Директивою 2013/36/ЄС, повинні бути повністю або частково звільнені від обов'язку повідомлення, зазначеного в параграфі 2 щодо тіньових банківських організацій.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Стаття 395 — Ліміти великих експозицій

1. Установа не повинна брати на себе експозиції щодо клієнта або групи пов'язаних клієнтів, вартість якої перевищує 25% її капіталу першого рівня з урахуванням результату пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 399-403. Якщо такий клієнт є установою або інвестиційною фірмою або якщо група пов'язаних клієнтів включає одну або більше установ чи інвестиційних фірм, указане значення не повинне перевищувати 25% капіталу першого рівня установи або 150 млн євро, залежно від того, яке із цих значень є більшим, за умови, що сума значень вартості експозиції, з урахуванням результату пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 399-403, до всіх пов'язаних клієнтів, які не є установами або інвестиційними фірмами, не перевищує 25% капіталу першого рівня установи.

Якщо сума в розмірі 150 млн євро перевищує 25% капіталу першого рівня установи, вартість експозиції, після врахування ефекту пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 399-403 цього Регламенту, не повинна перевищувати обґрунтований ліміт у розрізі капіталу першого рівня такої установи. Зазначений ліміт повинен визначатися установою відповідно до політик і процедур, зазначених у статті 81 Директиви 2013/36/ЄС, для врахування та контролю ризику концентрації. Такий ліміт не повинен перевищувати 100% капіталу першого рівня установи.

Компетентні органи можуть встановити ліміт, нижчий ніж 150 млн євро, у випадку чого вони повинні повідомити його EBA та Комісії.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, глобальна системно важлива установа не повинна брати на себе експозицію до іншої глобальної системно важливої установи або глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС, вартість якої, після урахування ефекту пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 399-403, перевищує 15% її капіталу першого рівня. Глобальна системно важлива установа повинна дотримуватися цього ліміту не пізніше ніж через 12 місяців із дати її ідентифікації як глобальної системно важливої установи. Якщо глобальна системно важлива установа має експозицію до іншої установи або групи, яку починають ідентифікувати як глобальну системно важливу установу або глобальну системно важливу установу з-поза меж ЄС, вона повинна дотримуватися цього ліміту не пізніше ніж через 12 місяців із дати ідентифікації такої іншої установи або групи як глобальної системно важливої установи або як глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС.

2. ЕВА, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, враховуючи ефект пом'якшення кредитного ризику відповідно до статей 399-403, а також результати змін у сфері тіньового банкінгу та великих експозицій на рівні Союзу та на міжнародному рівні, повинен видати настанови до 31 грудня 2014 року для встановлення належних агрегованих лімітів таких експозицій або жорсткіших окремих лімітів експозицій до тіньових банківських установ, які здійснюють банківську діяльність за межами регульованої рамки.

У ході розроблення таких настанов EBA повинен встановити, чи впровадження додаткових лімітів матиме істотний негативний вплив на профіль ризику установ, які мають осідок у Союзі, на надання кредитів реальному сектору економіки або на стабільність та належне функціонування фінансових ринків.

До 31 грудня 2015 року Комісія повинна оцінити доцільність та вплив встановлення лімітів експозицій до тіньових банківських установ, які здійснюють банківську діяльність за межами регульованої рамки, з урахуванням союзних і міжнародних змін у сфері тіньового банкінгу та великих експозицій, а також пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 399-403. Комісія повинна подати звіт Європейському Парламенту і Раді, за необхідності, разом із законодавчою пропозицією щодо лімітів експозицій до тіньових банківських установ, які здійснюють банківську діяльність за межами регульованої рамки.

3. Згідно зі статтею 396, установа повинна у будь-який час дотримуватися відповідного ліміту, встановленого в параграфі 1.

4. До активів, які являють собою вимоги та інші експозиції до визнаних інвестиційних фірм третьої країни, може застосовуватися підхід, визначений в параграфі 1.

5. Ліміти, встановлені у цій статті, можуть бути перевищені для експозицій торгового портфеля установи в разі виконання всіх таких умов:

(a) експозиція неторгового портфеля до відповідного клієнта або групи пов'язаних клієнтів не перевищує ліміт, встановлений у параграфі 1, де такий ліміт розраховується по відношенню до капіталу першого рівня, тому перевищення повністю виникає в торговому портфелі;

(b) установа відповідає додатковій вимозі до власних коштів стосовно експозиції понад ліміт, встановлений в параграфі 1 цієї статті, яка розрахована згідно зі статтями 397 і 398;

(c) якщо з моменту виникнення перевищення, зазначеного в пункті (b) минуло 10 днів або менше, експозиція торгового портфеля до відповідного клієнта або групи пов'язаних клієнтів не перевищує 500% капіталу першого рівня установи;

(d) будь-які перевищення, які тривали довше ніж 10 днів, не повинні, у сукупності, перевищувати 600% капіталу першого рівня установи.

У кожному випадку перевищення ліміту установа повинна невідкладно повідомити компетентним органам суму перевищення та найменування відповідного клієнта, а також, якщо застосовно, найменування відповідної групи пов'язаних клієнтів.

6. Для цілей цього параграфа структурні заходи означають заходи, ухвалені державою-членом та впроваджені відповідними компетентними органами такої держави-члена до набуття чинності правовим актом, що чітко гармонізує такі заходи, які вимагають, щоб кредитні установи, авторизовані в такій державі-члені знизили свої експозиції до різних юридичних осіб, залежно від видів їхньої діяльності, незалежно від розташування таких видів діяльності, з метою захисту вкладників і збереження фінансової стабільності.

Незважаючи на параграф 1 цієї статті та статтю 400(1)(f), якщо держави-члени ухвалюють національні закони, які вимагають вжиття структурних заходів у межах банківської групи, компетентні органи можуть вимагати від установ банківської групи, які утримують депозити, що охоплюються схемою гарантування депозитів відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 94/19/ЄС від 30 травня 1994 року про схеми гарантування депозитів (-23) або еквівалентною схемою гарантування депозитів у третій країні, застосовувати ліміт великих експозицій менше ніж 25%, але не нижче 15% у період між 28 червня 2013 року та 30 червня 2015 року і 10% з 01 липня 2015 року на субконсолідованій основі згідно зі статтею 11(5) до внутрішньогрупових експозицій, якщо такі експозиції складаються з експозицій до суб'єкта, що не належить до тієї самої підгрупи в розрізі структурних заходів.

Для цілей цього параграфа повинні бути виконані такі умови:

(a) усі суб'єкти, які належать до тієї самої підгрупи в розрізі структурних заходів, вважаються одним клієнтом або групою пов'язаних клієнтів;

(b) компетентні органи застосовують єдиний ліміт до експозицій, зазначених у першому підпараграфі.

Застосування такого підходу не повинне обмежувати ефективний нагляд на консолідованій основі та не повинне здійснювати непропорційний негативний вплив на всю або частини фінансової системи в інших державах-членах або в Союзі в цілому, або являти собою чи створювати перешкоду для функціонування внутрішнього ринку.

7. До затвердження спеціальних структурних заходів, зазначених у параграфі 6, які стосуються великих експозицій, компетентні органи повинні повідомити Раді, Комісії, відповідним компетентним органам та ЕВА, принаймні за два місяці до публікації рішення про ухвалення структурних заходів, і надати відповідні кількісні та якісні докази усіх зазначених нижче елементів:

(a) обсяг діяльності, яка підпадає під дію структурних заходів;

(b) пояснення того, чому такі проекти заходів вважаються відповідними, ефективними та пропорційними для захисту вкладників;

(c) оцінка ймовірного позитивного чи негативного впливу заходів на внутрішній ринок на основі інформації, доступної державі-члену.

8. Повноваження щодо ухвалення імплементаційного акта для ухвалення або відхилення пропонованих національних заходів, зазначених у параграфі 7, покладаються на Комісію, яка діє згідно з процедурою, зазначеною у статті 464(2).

Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, зазначеного в параграфі 7, ЕВА повинен надати свій висновок щодо пунктів, зазначених у вказаному параграфі, Раді, Комісії та відповідній державі-члену. Відповідні компетентні органи також можуть надати свої висновки щодо пунктів, зазначених у вказаному параграфі, Раді, Комісії та відповідній державі-члену.

Максимально враховуючи висновки, зазначені у другому підпараграфі, і в разі наявності надійних і вагомих доказів того, що заходи мають негативний вплив на внутрішній ринок, що переважує вигоди в розрізі фінансової стабільності, Комісія повинна, протягом двох місяців з моменту отримання повідомлення, відхилити пропоновані національні заходи. В іншому випадку Комісія повинна прийняти пропоновані національні заходи на початковий строк тривалістю 2 роки, і у відповідних випадках, до заходів можуть бути внесені зміни.

Комісія повинна відхилити запропоновані національні заходи, тільки якщо вона вважає, що пропоновані національні заходи чинять непропорційний негативний вплив впливають на всю або частини фінансової системи в інших державах-членах або в Союзі в цілому, таким чином становлячи чи створюючи перешкоду для функціонування внутрішнього ринку або вільного руху капіталу відповідно до положень ДФЄС.

В оцінці Комісії повинен бути врахований висновок EBA та докази, надані згідно з параграфом 7.

До завершення строку дії заходів компетентні органи можуть запропонувати нові заходи для продовження строку застосування щоразу на додатковий період тривалістю 2 роки. У такому разі вони повинні повідомити Комісії, відповідним компетентним органам та ЕВА. Затвердження нових заходів повинне здійснюватися згідно із процесом, визначений у цій статті. Ця стаття не обмежує статтю 458.

Стаття 396 — Відповідність вимогам до великих експозицій

1. Якщо, у виняткових випадках, експозиції перевищують ліміт, визначений у статті 395(1), установа повинна невідкладно повідомити вартість експозиції компетентним органам, які можуть, якщо того вимагають обставини, надати установі обмежений період часу для забезпечення відповідності ліміту.

Якщо застосовується сума в розмірі 150 млн євро, зазначена у статті 395(1), компетентні органи можуть в індивідуальному порядку дозволити перевищення ліміту в розмірі 100% в розрізі капіталу першого рівня установи.

Якщо у виняткових випадках, зазначених у першому та другому підпараграфах цього параграфа, компетентний орган дозволяє установі перевищити ліміт, визначений у статті 395(1), протягом періоду, що перевищує три місяці, установа повинна представити план своєчасного відновлення відповідності такому ліміту, що задовольняє компетентний орган, і повинна виконати такий план протягом періоду, узгодженого з компетентним органом. Компетентний орган повинен здійснювати моніторинг виконання плану відновлення та, у відповідних випадках, вимагати швидшого відновлення відповідності.

2. Якщо установа звільняється від дотримання на індивідуальній або субконсолідованій основі обов'язків, встановлених у цій частині, згідно зі статтею 7(1) або застосовуються положення статті 9 у випадку материнських установ у державі-члені, необхідно вжити заходів для забезпечення задовільного розподілу ризиків у межах групи.

3. Для цілей параграфа 1 EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для визначення того, як компетентні органи можуть визначати:

(a) виняткові випадки, зазначені в параграфі 1 цієї статті;

(b) час, який вважається належним для забезпечення відповідності;

Стаття 397 — Розрахування додаткових вимог до власних коштів для великих експозицій у торговому портфелі

1. Перевищення, зазначене у статті 395(5)(b), повинне розраховуватися шляхом вибору компонентів загальної торгової експозиції до відповідного клієнта або групи пов'язаних клієнтів, які спричиняють найвищі вимоги для покриття специфічного ризику у главі 2 розділу IV частини третьої та/або вимоги у статті 299 і розділі V частини третьої, сума яких дорівнює сумі перевищення, зазначеного в пункті (a) статті 395(5).

2. Якщо перевищення тривало не більше ніж 10 днів, додаткова вимога до капіталу дорівнює 200% вимог, зазначених у параграфі 1, стосовно зазначених компонентів.

3. Після спливу 10 днів із моменту виникнення перевищення, компоненти перевищення, вибрані згідно з параграфом 1, повинні бути віднесені до відповідної графи стовпця 1 таблиці 1 в порядку зростання вимог для покриття специфічного ризику у главі 2 розділу IV частини третьої та/або вимоги у статті 299 і розділі V частини третьої. Додаткова вимога до власних коштів дорівнює сумі вимог для покриття специфічного ризику у главі 2 розділу IV частини третьої та/або вимоги у статті 299 і розділі V частини третьої стосовно таких компонентів, помноженій на відповідний коефіцієнт у стовпці 2 таблиці 1.

Таблиця 1

Стовпець 1: Перевищення лімітів (на основі відсотку капіталу першого рівня)

Стовпець 2: Коефіцієнти

До 40%

200%

Від 40% до 60%

300%

Від 60% до 80%

400%

Від 80% до 100%

500%

Від 100% до 250%

600%

Більше 250%

900%

Стаття 398 — Процедури для запобігання ухиленню установ від застосування додаткової вимоги до власних коштів

Установи не повинні навмисно ухилятися від застосування додаткових вимог до власних коштів, визначених у статті 397, які інакше би покладалися на них стосовно експозицій, що перевищують ліміт, встановлений у статті 395(1), якщо такі експозиції зберігалися понад 10 днів, шляхом тимчасової передачі відповідних експозицій іншій компанії, незалежно від того, чи вона входить до тієї самої групи, та/або шляхом здійснення фіктивних операцій для закриття таких експозицій протягом 10-денного періоду та створення нової експозиції.

Установи повинні підтримувати системи, які забезпечують негайне повідомлення компетентним органам про будь-яку передачу, що призводить до наслідків, зазначених у першому підпараграфі.

Стаття 399 — Прийнятні методи пом'якшення кредитного ризику

1. Установа повинна використовувати метод пом'якшення кредитного ризику при розрахуванні експозиції, якщо вона використала такий метод при розрахуванні вимог до капіталу для покриття кредитного ризику згідно з розділом II частини третьої, за умови, що метод пом'якшення кредитного ризику відповідає умовам, визначеним у цій статті.

Для цілей статей 400-403 термін «гарантія» включає кредитні деривативи, визнані відповідно до глави 4 розділу II частини третьої, за винятком кредитних нот.

2. Згідно з параграфом 3 цієї статті, якщо, відповідно до статей 400-403, допускається визнання забезпеченого або не забезпеченого фінансово кредитного захисту, це вимагає дотримання вимог щодо прийнятності та інших вимог, визначених у главі 4 розділу II частини третьої.

3. Методи пом'якшення кредитного ризику, які доступні тільки установам, що використовують один із підходів на основі внутрішніх рейтингів, не повинні використовуватися для зменшення вартості експозиції для цілей великих експозицій, за винятком експозицій, забезпечених нерухомим майном згідно зі статтею 402.

4. Установи повинні аналізувати, наскільки це можливо, їхні експозиції до емітентів забезпечення, надавачів не забезпеченого фінансово кредитного захисту та базисних активів відповідно до статті 390(7) на предмет можливих концентрацій і, у відповідних випадках, вживати заходів і повідомляти будь-які суттєві результати компетентному органу.

Стаття 400 — Звільнення

1. Зазначені нижче експозиції звільняються від застосування статті 395(1):

(a) статті активів, що являють собою вимоги до центральних урядів, центральних банків або установ публічного сектора, яким за відсутності забезпечення була би присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(b) статті активів, що являють собою вимоги до міжнародних організацій або багатосторонніх банків розвитку, яким за відсутності забезпечення була би присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(c) статті активів, які являють собою вимоги з явними гарантіями центральних урядів, центральних банків, міжнародних організацій, багатосторонніх банків розвитку або установ публічного сектора, де незабезпеченим вимогам до суб'єкта, що надає гарантію, була би присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(d) інші експозиції, які відносяться до або гарантуються центральними урядами, центральними банками, міжнародними організаціями, багатосторонніми банками розвитку або установами публічного сектора, де незабезпеченим вимогам до суб'єкта, до якого відноситься або яким гарантується експозиція була би присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(e) статті активів, які являють собою вимоги до регіональних урядів або місцевих органів держав-членів, де таким вимогам була би присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої, а також інші експозиції до таких регіональних урядів або місцевих органів чи гарантовані ними, вимогам за якими була би присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(f) експозиції до контрагентів, зазначених у статті 113(6) або (7), якщо їм була би присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої. Експозиції, які не відповідають зазначеним критеріям, незалежно від того, чи вони звільнені від застосування статті 395(1), вважаються експозиціями до третьої особи;

(g) статті активів та інші експозиції, що мають забезпечення у формі грошових депозитів, розміщених у кредитній установі або в установі, що є материнською компанією або дочірньою компанією кредитної установи;

(h) статті активів та інші експозиції, що мають забезпечення у формі депозитних сертифікатів, випущених кредитною установою або установою, що є материнською компанією або дочірньою компанією кредитної установи, і розміщених у будь-якій із зазначених установ;

(i) експозиції, які виникають з невикористаних кредитних ліній, що класифікуються як низькоризикові позабалансові позиції в додатку I, і за умови, що угода, що була укладена між клієнтом або групою пов'язаних клієнтів, згідно з якою лінія може бути використана, тільки якщо було встановлено, що це не призведе до перевищення ліміту, застосовного згідно зі статтею 395(1);

(j) торговельні експозиції учасників клірингу і внески у фонд забезпечення у разі дефолту для центральних контрагентів;

(k) експозиції за схемами гарантування депозитів згідно з Директивою 94/19/ЄС, які виникають у зв'язку з фінансуванням таких схем, якщо установи - учасники схеми мають правовий або договірний обов'язок фінансувати схему;

(l) торговельні експозиції клієнтів, зазначені у статті 305(2) або (3);

(m) частки суб'єктів врегулювання або їхніх дочірніх компаній, які не є суб'єктами врегулювання, в інструментах власних коштів і прийнятних зобов'язаннях, зазначених у статті 45f(2) Директиви 2014/59/ЄС, які були випущені будь-яким із зазначених нижче суб'єктів:

(i) стосовно суб'єктів врегулювання - іншими суб'єктами, які належать до тієї самої групи врегулювання;

(ii) стосовно дочірніх компаній суб'єкта врегулювання, які самі не є суб'єктами врегулювання - дочірніми компаніями відповідних дочірніх компаній, що належать до тієї самої групи врегулювання;

(n) експозиції, які виникають із зобов'язання щодо мінімальної вартості, що відповідає всім умовам, визначеним у статті 132c(3).

Грошові кошти, отримані за кредитною нотою, випущеною установою, і позики та депозити контрагента для установи або в установі, які підпадають під дію угоди про балансовий неттінг, визначного згідно з главою 4 розділу II частини третьої, вважаються такими, що відносяться до пункту (g).

2. Компетентні органи можуть повністю або частково звільнити такі експозиції:

(a) облігації з покриттям, які підпадають під дію умов статті 129(1), (3) та (6);

(b) статті активів, які являють собою вимоги до регіональних урядів або місцевих органів держав-членів, де таким вимогам була би присвоєна вага ризику 20% згідно з главою 2 розділу II частини третьої, а також інші експозиції до таких регіональних урядів або місцевих органів чи гарантовані ними, вимогам за якими була би присвоєна вага ризику 20% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(c) експозиції, у тому числі через участь або інші види володіння, взяті на себе установою до її материнської компанії, до інших дочірніх компаній такої материнської компанії або до власних дочірніх компаній і істотних часток участі, якщо такі експозиції охоплюються наглядом на консолідованій основі, під який підпадає сама установа згідно із цим Регламентом, Директивою 2002/87/ЄС або чинними еквівалентними стандартами у третій країні; експозиції, які не відповідають таким критеріям, незалежно від того, чи вони звільнені від застосування статті 395(1) цього Регламенту, вважаються експозиціями до третьої особи;

(d) статті активів, які являють собою вимоги та інші експозиції, у тому числі участь та інші види володіння, до регіональних або центральних кредитних установ, з якими кредитна установа зв'язана в мережу згідно з положеннями права або законодавства і які відповідають, згідно з такими положеннями, за готівкові клірингові операції в такій мережі;

(e) статті активів, які являють собою вимоги та інші експозиції до кредитних установ, взяті на себе кредитними установами, одна з яких здійснює діяльність на неконкурентній основі та надає або гарантує позики згідно із законодавчими програмами або її установленими документами для сприяння розвитку конкретних секторів економіки в рамках певної форми урядового нагляду та обмежень на користування позиками, за умови, що відповідні експозиції виникають із таких позик, переданих бенефіціарам через кредитні установи, або з гарантій за такими позиками;

(f) статті активів, які являють собою вимоги та інші експозиції установ, за умови, що такі експозиції не є власними коштами відповідної установи, не тривають довше ніж протягом наступного робочого дня і не деноміновані в основній торговельній валюті;

(g) статті активів, які являють собою вимоги до центральних банків у формі необхідних мінімальних резервів, утримуваних у таких банках, які деноміновані у їхніх національних валютах;

(h) статті активів, які являють собою вимоги до центральних урядів у формі встановлених законом вимог до ліквідності, що утримуються в державних цінних паперах, які деноміновані та фінансовані в їхніх національних валютах, за умови, що, за розсудом компетентного органу, кредитна оцінка таких центральних урядів, присвоєна призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, еквівалента інвестиційному класу;

(i) 50% середньо-/ низькоризикових позабалансових документарних акредитивів і середньо-/ низькоризикових позабалансових невикористаних кредитних ліній, зазначених у додатку I, які підпадають під дію угоди з компетентними органами, 80% гарантій, інших ніж гарантії за позиками, які мають правову або регуляторну основу та надаються учасникам схемами взаємного гарантування, що мають статус кредитних установ;

(j) гарантії, які вимагаються законом і використовуються при виплаті іпотеки, що фінансується шляхом випуску іпотечних облігацій, позичальнику за іпотекою до остаточної реєстрації іпотеки у земельному реєстрі, за умови, що гарантія не використовується для зниження ризику при розрахуванні сум зважених на ризик експозицій;

(k) експозиції у формі забезпечення або гарантії житлових позик, наданих прийнятним надавачем захисту, зазначеним у статті 201, які відповідають вимогам для кредитного рейтингу, що є принаймні меншим із двох зазначених нижче рівнів:

(i) рівень кредитної якості 2;

(ii) рівень кредитної якості, що відповідає рейтингу іноземної валюти центрального уряду держави-члена, у якій розташований головний офіс надавача захисту;

(l) експозиції у формі гарантії для офіційно підтриманих експортних кредитів, наданої експортно-кредитним агентством, що відповідає вимогам для кредитного рейтингу, що є принаймні меншим із двох зазначених нижче рівнів:

(i) рівень кредитної якості 2;

(ii) рівень кредитної якості, що відповідає рейтингу іноземної валюти центрального уряду держави-члена, у якій розташований головний офіс експортно-кредитного агентства.

3. Компетентні органи можуть застосовувати звільнення, передбачене в параграфі 2, тільки в разі виконання таких умов:

(a) особливий характер експозиції, контрагента або відносин між установою та контрагентом усувають або знижують ризик експозиції; та

(b) будь-який залишковий ризик концентрації може бути усунений за допомогою інших засобів з еквівалентною ефективністю, таких як угоди, процеси та механізми, зазначені у статті 81 Директиви 2013/36/ЄС.

Компетентні органи повинні повідомити ЕВА, чи вони мають намір застосовувати будь-який із винятків, передбачених у параграфі 2, відповідно до пунктів (a) та (b) цього параграфа і повинні вказати EBA причини, які обґрунтовують використання таких винятків.

4. Не дозволяється одночасне застосування більше ніж одного винятку, визначеного в параграфах 1 та 2, до однієї експозиції.

Стаття 401 — Розрахування ефекту від використання методів пом'якшення кредитного ризику

1. Для розрахування вартості експозицій для цілей статті 395(1) установа може використовувати повністю скориговану вартість експозиції (E*), розраховану згідно з главою 4 розділу II частини третьої, з урахуванням пом'якшення кредитного ризику, коригувань на волатильність і будь-якої розбіжності строків погашення, зазначених у вказаній главі.

2. За винятком установ, які використовують простий метод фінансового забезпечення, для цілей першого параграфа установи повинні використовувати комплексний метод фінансового забезпечення, незалежно від методу, який використовується для розрахування вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику.

Як відступ від параграфа 1, установи, які мають дозвіл на використання методів, зазначених у секції 4 глави 4 розділу II частини третьої та секції 6 глави 6 розділу II частини третьої можуть використовувати такі методи для розрахування вартості експозиції для операцій фінансування з цінними паперами.

3. При розрахуванні вартості експозицій для цілей статті 395(1) установи повинні проводити періодичні стрес-тести концентрацій кредитного ризику, у тому числі стосовно вартості реалізації будь-якого прийнятого забезпечення.

Періодичні стрес-тести, зазначені у першому підпараграфі, повинні охоплювати ризики, які виникають внаслідок потенційних змін ринкових умов, що можуть негативно вплинути на достатність власних коштів установи, і ризики, які виникають з реалізації забезпечення у стресових ситуаціях.

Проведені стрес-тести повинні бути достатніми та належними для оцінювання таких ризиків.

Установи повинні включати зазначені нижче елементи до своїх стратегій усунення ризику концентрації:

(a) політики та процедури усунення ризиків, які виникають із розбіжностей строків погашення між експозиціями та будь-яким кредитним захистом для таких експозицій;

(b) політики та процедури, які стосуються ризику концентрації, що виникає внаслідок застосування методів пом'якшення кредитного ризику, зокрема з великих непрямих кредитних експозицій, наприклад, експозицій до одного емітента цінних паперів, прийнятих у якості забезпечення.

4. Якщо установа зменшує експозицію до клієнта з використанням прийнятного методу пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтею 399(1), установа, у спосіб, визначений у статті 403, повинна розглядати частину експозиції, на яку була зменшена експозиція до клієнта, як набуту стосовно надавача захисту, а не клієнта;

Стаття 402 — Експозиції, які виникають з іпотечного кредитування

1. Для розрахування вартості експозицій для цілей статті 395 установи можуть, крім випадків, коли це заборонено застосовним національним правом, знизити вартість експозиції або будь-якої частини експозиції, повністю забезпеченої житловою нерухомістю, згідно зі статтею 125(1) на суму забезпечення за ринковою вартістю або вартість іпотечного кредитування відповідного нерухомого майна, але не більше ніж на 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування в державах-членах, які встановили жорсткі критерії оцінювання вартості іпотечного кредитування в законодавчих або регуляторних положеннях, у разі виконання всіх таких умов:

(a) компетентні органи держав-членів встановили вагу ризику не вище ніж 35% для експозицій або частин експозицій, забезпечених житловою нерухомістю згідно зі статтею 124(2);

(b) експозиція або частина експозиції повністю забезпечена будь-чим із зазначеного нижче:

(i) однією або більше житлових іпотек; або

(ii) житловою нерухомістю в рамках орендної операції, згідно з якою орендодавець повністю зберігає за собою право власності на нерухоме майно, а орендар ще не реалізував можливість його придбання;

2. Для розрахування вартості експозицій для цілей статті 395 установа може, крім випадків, коли це заборонено застосовним національним правом, знизити вартість експозиції або будь-якої частини експозиції, повністю забезпеченої комерційним нерухомим майном, згідно зі статтею 126(1) на заставну вартість за ринковою вартістю або вартість іпотечного кредитування відповідного нерухомого майна, але не більше ніж на 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування в державах-членах, які встановили жорсткі критерії оцінювання вартості іпотечного кредитування в законодавчих або регуляторних положеннях, у разі виконання всіх таких умов:

(a) компетентні органи держав-членів встановили вагу ризику не вище ніж 50% для експозицій або частин експозицій, забезпечених комерційним нерухомим майном згідно зі статтею 124(2);

(b) експозиція повністю забезпечена будь-чим із зазначеного нижче:

(i) однією або більше іпотек офісів або інших комерційних приміщень; або

(ii) одним або більше офісів чи іншою комерційною нерухомістю та експозиціями, пов'язаними з операціями оренди майна;

(d) комерційне нерухоме майно повністю збудоване.

3. Установа може розглядати експозицію до контрагента, що виникає з договору зворотного репо, за яким установа придбала в контрагента неакцесорні самостійні іпотечні застави нерухомого майна третіх осіб як ряд окремих експозицій до кожної з таких третіх осіб у разі дотримання всіх таких умов:

(a) контрагент є установою або інвестиційною фірмою;

(b) експозиція повністю забезпечена заставами нерухомого майна таких третіх осіб, які були придбані установою, і установа здатна застосувати право застави;

(d) установа стає бенефіціаром за вимогами контрагента до третіх осіб у разі дефолту, неплатоспроможності або ліквідації контрагента;

(e) установа повідомляє компетентним органам, згідно зі статтею 394, загальну суму експозицій до кожної іншої установи або інвестиційної фірми, які підпадають під дію умов, передбачених у цьому параграфі.

Для цих цілей установа припускає, що вона має експозицію до кожної з таких третіх осіб на суму вимоги контрагента до третьої особи, замість відповідної суми експозиції до контрагента. Залишкова експозиція до контрагента, за наявності, продовжує розглядатися як експозиція до контрагента.

Стаття 403 — Підхід заміщення

1. Якщо експозиція до клієнта гарантована третьою особою або має забезпечення, випущене третьою особою, установа повинна:

(a) розглядати частину експозиції як таку, що гарантована як експозиція до гаранта, а не до клієнта, за умови, що незабезпеченій експозиції до гаранта була би присвоєна така сама або нижча вага ризику, ніж вага ризику для незабезпеченої експозиції до клієнта згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(b) розглядати частину експозиції, забезпеченої ринкової вартістю визначного забезпечення, як експозицію до третьої особи, а не до клієнта, за умови, що експозиція забезпечена і що забезпеченій частині експозиції була би присвоєна така сама або нижча вага ризику, ніж вага ризику для незабезпеченої експозиції до клієнта згідно з главою 2 розділу II частини третьої.

Підхід, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа, не повинен застосовуватися установою за наявності розбіжності між строком погашення експозиції та строком погашення захисту.

Для цілей цієї частини установа може застосовувати як комплексний метод фінансового забезпечення, так і підхід, визначений у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, тільки якщо дозволено використовувати як комплексний метод фінансового забезпечення, так і простий метод фінансового забезпечення для цілей статті 92.

2. Якщо установа застосовує пункт (a) параграфа 1, така установа:

(a) якщо гарантія деномінована у валюті, відмінній від валюти, у якій деномінована експозиція, розраховувати суму експозиції, що вважається покритою, згідно з положеннями про підхід до розбіжності валюти для не забезпеченого фінансово кредитного захисту, визначеними у частині третій;

(b) до розбіжності між строком погашення експозиції та строком погашення захисту застосовується підхід згідно з положеннями про підхід до розбіжності строків погашення, визначений у главі 4 розділу II частини третьої;

3. Для цілей пункту (b) параграфа 1 установа може замінити суму в пункті (a) цього параграфа сумою в пункті (b) цього параграфа, якщо дотримані умови, визначені в пунктах (c), (d) та (e) цього параграфа:

(a) загальна сума експозиції установи до емітента забезпечення за тристоронніми договорами репо за посередництва тристороннього агента;

(b) повна сума лімітів, що їх установа дала вказівку тристоронньому агенту, зазначеному в пункті (a), застосовувати до цінних паперів, випущених емітентом забезпечення, вказаним у зазначеному пункті;

(c) установа перевірила, що тристоронній агент має належні гарантії запобігання порушенням лімітів, зазначених у пункті (b);

(d) компетентний орган не висловив установі жодних істотних зауважень;

(e) сума ліміту, зазначеного в пункті (b) цього параграфа, і будь-якої іншої експозиції установи до емітента забезпечення, не перевищує ліміт, визначений у статті 395(1).

4. EBA видає настанови, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, у яких визначаються умови застосування підходу, зазначеного в параграфі 3 цієї статті, у тому числі умови та періодичність визначення, моніторингу та перегляду лімітів, зазначених у пункті (b) вказаного параграфа.

EBA повинен опублікувати такі настанови до 31 грудня 2019 року.

ЧАСТИНА ШОСТА

ЛІКВІДНІСТЬ

Розділ I. ТЕРМІНИ ТА ОЗНАЧЕННЯ, ВИМОГИ ДО ЛІКВІДНОСТІ

Стаття 411 — Терміни та означення

Для цілей цієї частини застосовуються такі терміни та означення:

(1) «фінансовий клієнт» означає клієнта, у тому числі фінансового клієнта, що належить до нефінансової корпоративної групи, який здійснює один або більше видів діяльності, зазначених у додатку I до Директиви 2013/36/ЄС, у якості своєї основної діяльності або є одним із таких суб'єктів:

(a) кредитною установою;

(b) інвестиційною фірмою;

(d) компанією колективного інвестування;

(e) схемою інвестування закритого типу;

(f) страховою компанією;

(g) перестраховою компанією;

(h) фінансовою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу;

(i) фінансовою установою;

(j) пенсійною схемою, як означено в пункті (10) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(2) «роздрібний депозит» означає зобов'язання перед фізичною особою або МСП, якщо МСП відповідає критеріям для включення до класу роздрібних експозицій згідно зі стандартизованим підходом або підходом на основі внутрішніх рейтингів до кредитного ризику, або зобов'язання перед компанією, яка має право на застосування підходу, визначеного у статті 153(4), і якщо агреговані депозити такого МСП або компанії на груповій основі не перевищують 1 млн євро;

(3) «персональна інвестиційна компанія», або «ПІК», означає суб'єкта господарювання або траст, власник або бенефіціарний власник якого є фізичною особою або групою тісно пов'язаних фізичних осіб, що не здійснює будь-якої іншої комерційної, промислової або професійної діяльності і що був створений з виключною метою управління приватним капіталом власника або власників, включно з додатковими видами діяльності, такими як відокремлення активів власника від корпоративних активів, сприяння передачі активів у сім'ї або запобігання розподілу активів після смерті члена сім'ї, за умови, що такі додаткові види діяльності пов'язані з основною метою управління приватним капіталом власників;

(4) «депозитний брокер» означає фізичну особу або суб'єкта господарювання, що розміщує депозити третіх осіб, у тому числі роздрібні депозити та корпоративні депозити, за винятком депозитів фінансових клієнтів, у кредитних установах в обмін на плату;

(5) «необтяжені активи» означає активи, які не підпадають під дію жодного правового, договірного, регуляторний або іншого обмеження, що не дає установі змоги реалізувати, продати, передати, відступити або, у загальному, відчужити такі активи шляхом прямого продажу або за допомогою договору репо;

(6) «необов'язкове надлишкове забезпечення» означає будь-яку суму активів, яку установа не зобов'язана надавати у зв'язку з випуском облігацій з покриттям згідно з правовими або регуляторними вимогами, договірними зобов'язаннями або через ринкову дисципліну, у тому числі, зокрема, коли активи надаються понад мінімальну правову або регуляторну вимогу щодо надлишкового забезпечення, застосовну до облігацій з покриттям згідно з національним правом держави-члена або третьої країни;

(7) «вимога до покриття активами» означає співвідношення між активами та зобов'язаннями, як визначено згідно з національним правом держави-члена або третьої країни для цілей поліпшення кредитної якості стосовно облігацій з покриттям;

(8) «маржинальні позики» означає забезпечені позики, надані клієнтам з метою відкриття торговельних позицій із використанням запозичених коштів;

(9) «деривативні контракти» означає деривативні контракти, зазначені в додатку II, і кредитні деривативи;

(10) «стрес» означає раптове або серйозне погіршення платоспроможності або ліквідності установи внаслідок змін ринкових умов або ідіосинкратичних факторів, унаслідок чого виникає значний ризик того, що установа буде нездатною виконати свої зобов'язання, строк погашення яких настав, протягом наступних 30 днів;

(11) «активи рівня 1» означає активи з надзвичайно високою ліквідністю та кредитною якістю, як зазначено у другому підпараграфі статті 416(1);

(12) «активи рівня 2» означає активи з високою ліквідністю та кредитною якістю, як зазначено у другому підпараграфі статті 416(1) цього Регламенту; активи рівня 2 далі поділяються на активи рівня 2A та 2B, як визначено в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1);

(13) «буферний запас ліквідності» означає суму активів рівня 1 та рівня 2, яку утримує установа згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1);

(14) «чисті відтоки ліквідності» означає суму, отриману в результаті вирахування притоків ліквідності установи з її відтоків ліквідності;

(15) «звітна валюта» означає валюту держави-члена, у якій розташований головний офіс установи;

(16) «факторинг» означає договірну угоду між суб'єктом господарювання (далі - цедент) і фінансовий суб'єкт (далі - фактор), згідно з якою цедент відступає або продає дебіторську заборгованість фактору в обмін на надання фактором цеденту однієї або більше зазначених нижче послуг стосовно відступленої дебіторської заборгованості:

(a) авансова виплата відсотка суми відступленої дебіторської заборгованості, у загальному, короткострокова, негарантована та без автоматичного поновлення;

(b) управління, стягнення та кредитний захист дебіторської заборгованості, у рамках якого, у загальному, фактор адмініструє реєстр дебіторів цедента та стягує дебіторську заборгованість від імені фактора;

для цілей розділу IV факторинг вважається торговельним фінансуванням;

(17) «гарантована кредитна лінія або механізм підтримки ліквідності» означає кредитну лінію або механізм підтримки ліквідності, що є безвідкличними або умовно безвідкличними.

Стаття 412 — Вимога щодо покриття ліквідності

1. Установи повинні утримувати ліквідні активи, сума вартості яких покриває відтоки ліквідності мінус притоки ліквідності за стресових умов, для забезпечення підтримання установами розмірів буферних запасів ліквідності, які є достатніми для покриття будь-якого можливого небалансу між притоками і відтоками ліквідності за дуже стресових умов протягом тридцятиденного періоду; У стресових умовах установи можуть використовувати їхні ліквідні активи для покриття чистих відтоків ліквідності.

2. Установи не повинні обліковувати відтоки ліквідності, притоки ліквідності та ліквідні активи двічі.

Якщо у делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), не визначене інше, коли позицію можна обліковувати за більше ніж однією категорією відтоків, вона повинна обліковуватися у категорії відтоків, що створює найбільший договірний відтік для такої позиції.

3. Установи можуть використовувати ліквідні активи, зазначені в параграфі 1, з метою виконання їхніх обов'язків за стресових обставин, як визначено у статті 414.

4. Положення, визначені у розділі II, застосовуються виключно для цілей визначення обов'язків щодо звітування, визначених у статті 415.

4a. Делегований акт, зазначений у статті 460(1), застосовується до установ.

5. Держави-члени можуть зберігати або впроваджувати національні положення у сфері вимог до ліквідності, доки в Союзі не будуть визначені та повністю впроваджені обов'язкові мінімальні нормативи вимог до покриття ліквідності згідно зі статтею 460. Держави-члени або компетентні органи можуть вимагати від авторизованих на національному рівні установ або від підгрупи таких установ підтримувати вищу вимогу до покриття ліквідності до 100% до повного впровадження обов'язкового мінімального нормативу за ставкою 100% згідно зі статтею 460.

Стаття 413 — Вимоги до стабільного фінансування

1. Установи повинні забезпечити належне покриття довгострокових активів і позабалансових позицій за допомогою різноманітного набору стабільних інструментів фінансування за нормальних і стресових умов.

2. Положення, визначені у розділі III, застосовуються виключно для цілей визначення обов'язків щодо звітування, визначених у статті 415, доки обов'язки щодо звітування, визначені в зазначеній статті для коефіцієнта чистого стабільного фінансування, визначеного в розділі IV, не будуть визначені та включені до права Союзу.

3. Положення, визначені у розділі IV, застосовуються виключно для цілей визначення вимоги до стабільного фінансування, визначеної у параграфі 1 цієї статті, і обов'язків щодо звітування для установ, визначених у статті 415.

4. Держави-члени можуть зберігати або впроваджувати національні положення у сфері вимог до стабільного фінансування, доки не стануть застосовними обов'язкові мінімальні нормативи вимог до чистого стабільного фінансування, визначених у параграфі 1.

Стаття 414 — Відповідність вимогам до ліквідності

Установа, яка не відповідає або очікує, що вона не відповідатиме вимогам, визначеним у статті 412 або у статті 413(1), у тому числі у стресових умовах, повинна негайно повідомити про це компетентні органи та надати компетентним органам без невиправданої затримки план своєчасного відновлення відповідності вимогам статті 412 або статті 413(1), залежно від випадку. Доки не буде відновлена відповідність, установа повинна звітувати про позиції, зазначені в розділі III, розділі IV, в імплементаційному акті, зазначеному у статті 415(3) або (3a), або в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), залежно від випадку, щоденно до кінця кожного робочого дня, крім випадків, коли компетентний орган дозволяє меншу періодичність звітування та довшу затримку звітування. Компетентні органи надають такі дозволи тільки з урахуванням індивідуальної ситуації установи, а також обсягу та складності діяльності установи. Компетентні органи повинні здійснювати моніторинг виконання такого плану відновлення та повинні вимагати швидшого відновлення відповідності, у відповідних випадках.

Розділ II. ЗВІТУВАННЯ ЩОДО ЛІКВІДНОСТІ

Стаття 415 — Обов'язок щодо звітування та формат звітування

1. Установи повинні звітувати про елементи, зазначені в імплементаційних технічних стандартах, вказаних у параграфі 3 або 3a, у розділі IV та в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), перед компетентними органами у звітній валюті, незалежно від фактичної деномінації таких елементів. Доки не буде визначений і включений до права Союзу обов'язок щодо звітування та формат звітування про коефіцієнт чистого стабільного фінансування, визначений у розділі IV, установи повинні звітувати перед компетентними органами про елементи, зазначені в розділі III, у звітній валюті, незалежно від фактичної деномінації таких елементів.

Таке звітування повинне здійснюватися принаймні щомісячно для елементів, зазначених у делегованому акті, вказаному у статті 460(1), і принаймні щоквартально для елементів, зазначених у розділах III та IV.

2. Установа повинна окремо звітувати перед компетентними органами про елементи, зазначені в імплементаційних технічних стандартах, вказаних у параграфі 3 або 3a цієї статті, у розділі III, доки не буде визначений і включений до права Союзу обов'язок щодо звітування та формат звітування про коефіцієнт чистого стабільного фінансування, визначений у розділі IV, у розділі IV та в делегованому акті, зазначеному у статті460(1), залежно від випадку, згідно з такими положеннями:

(a) якщо елементи деноміновані у валюті, іншій ніж звітна валюта, і установа має агреговані зобов'язання, деноміновані в такій валюті, які дорівнюють або перевищують 5% загальних зобов'язань установи або єдиної підгрупи ліквідності, без урахування власних коштів і позабалансових позицій, звітування здійснюється у валюті деномінації;

(b) якщо елементи деноміновані у валюті держави-члена ведення діяльності, у якій установа має істотну філію, як зазначено у статті 51 Директиви 2013/36/ЄС, і держава-член ведення діяльності використовує іншу валюту, ніж звітна валюта, звітування здійснюється у валюті держави-члена, у якій розташована істотна філія установи;

(c) якщо елементи деноміновані у звітній валюті і агрегована сума зобов'язань в інших валютах, ніж звітна валюта, дорівнює або перевищує 5% загальних зобов'язань установи або єдиної підгрупи ліквідності, без урахування власних коштів і позабалансових позицій, звітування здійснюється у звітній валюті.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення:

(a) єдиних форматів та ІТ-рішень із пов'язаними інструкціями щодо періодичності, референтної дати та дати передачі; формати та періодичність звітування повинні бути пропорційними до характеру, обсягу та складності різних видів діяльності установи і повинні включати звітність, що вимагається згідно з параграфами 1 і 2;

(b) додаткових необхідних показників для моніторингу ліквідності, щоб дати можливість компетентним органам отримати комплексне уявлення про профіль ризику ліквідності установи, пропорційно до характеру, обсягу та складності діяльності установи.

ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів для елементів, визначених у пункті (a), до 28 липня 2013 року і для елементів, визначених у пункті (b), до 01 січня 2014 року.

3a. ЕВА розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення того, які додаткові показники для моніторингу ліквідності, як зазначено в параграфі 3, застосовуються до малих нескладних установ.

ЕВА повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 28 липня 2020 року.

4. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні, за запитом, своєчасно надати за допомогою електронних засобів компетентним органам і центральному банку держав-членів ведення діяльності та EBA окрему звітність згідно із цією статтею.

5. Компетентні органи, які здійснюють нагляд на консолідованій основі згідно зі статтею 111 Директиви 2013/36/ЄС, повинні, за запитом, своєчасно надати за допомогою електронних засобів зазначеним нижче органам усю звітність, подану установою згідно з єдиними форматами звітування, зазначеними в параграфі 3:

(a) компетентним органам і національному центральному банку держав-членів ведення діяльності, у яких існують істотні філії, згідно зі статтею 51 Директиви 2013/36/ЄС, материнської установи або установ, які контролюються однією материнською фінансовою холдинговою компанією;

(b) компетентним органам, які надали авторизацію дочірнім компаніям материнської установи або установам, які контролюються однією материнською фінансовою холдинговою компанією, і центральному банку тієї самої держави-члена;

(d) ЄЦБ.

6. Компетентні органи, які надали авторизацію установі, яка є дочірньою компанією материнської установи або материнської фінансової холдингової компанії повинні, за запитом, своєчасно надавати за допомогою електронних засобів компетентним органам, які здійснюють нагляд на консолідованій основі згідно зі статтею 111 Директиви 2013/36/ЄС, центральному банку держави-члена, у якій авторизована установа, і EBA всю звітність, подану установою згідно з єдиними форматами звітування, зазначеними в параграфі 3.

Стаття 416 — Звітування про ліквідні активи

1. Установи повинні звітувати про зазначені нижче елементи як про ліквідні активи, крім випадків, коли вони виключені згідно з параграфом 2, і тільки якщо ліквідні активи відповідають умовам у параграфі 3:

(a) грошові кошти та грошові кошти та експозиції до центральних банків, тією мірою, якою такі експозиції можуть бути в будь-який час відкликані у стресових умовах. Що стосується депозитів, утримуваних у центральних банках, компетентний орган і центральний банк повинні намагатися досягти спільного розуміння щодо обсягу, у якому можуть бути зняті мінімальні резерви у стресових умовах;

(b) інші переказні активи з надзвичайно високою ліквідністю та кредитною якістю;

(i) центральним урядом держави-члена, регіону з фіскальною автономією на встановлення та стягнення податків або третьої країни в національній валюті центрального або регіонального уряду, якщо установа зазнає ризику ліквідності в такій державі-члені або третій країні, який вона покриває шляхом утримання таких ліквідних активів;

(ii) центральними банками та установами публічного сектора, що не є центральним урядом, у національній валюті центрального банку та установи публічного сектора;

(iii) Банком міжнародних розрахунків, Міжнародним валютним фондом, Комісією та багатосторонніми банками розвитку;

(iv) Європейським фондом фінансової стабільності та Європейським стабілізаційним механізмом;

(d) переказні активи з високою ліквідністю та кредитною якістю;

(e) резервні кредитні лінії, надані центральними банками в рамках грошово-кредитної політики, за умови, що такі лінії не забезпечені ліквідними активами, без урахування екстреної підтримки ліквідності;

(f) якщо кредитна установа належить до мережі згідно з положеннями права або законодавства, встановлені правом або законом мінімальні депозити у центральній кредитній установі та інше ліквідне фінансування, доступне за законом або договором, з боку центральної кредитної установи або установ, які є учасниками мережі, зазначеної у статті 113(7), або які мають право на застосування звільнення, передбаченого у статті 10, тією мірою, якою таке фінансування не забезпечене ліквідними активами.

До встановлення єдиного означення, згідно зі статтею 460, високої та надзвичайно високої ліквідності та кредитної якості, установи повинні самі визначати у встановленій валюті переказні активи з високою або надзвичайно високою ліквідністю та кредитною якістю, відповідно. До встановлення єдиного означення компетентні органи можуть, з урахуванням критеріїв, зазначених у статті 509(3), (4) та (5), надавати загальні настанови, яких повинні дотримуватися установи при визначенні активів з високою або надзвичайно високою ліквідністю та кредитною якістю. За відсутності таких настанов установи повинні використовувати із цією метою прозорі та об'єктивні критерії, у тому числі деякі або всі критерії, зазначені у статті 509(3), (4) та (5).

2. Зазначені нижче активи не повинні вважатися ліквідними активами:

(a) активи, які були випущені кредитною установою, крім випадків, коли вони відповідають одній з таких умов:

(i) вони є облігаціями, які мають право на застосування підходу, визначеного у статті 129(4) та (5), або забезпеченими активами інструментами, якщо доведено, що вони мають найвищу кредитну якість, як встановлено EBA відповідно до критеріїв у статті 509(3), (4) та (5);

(ii) вони є облігаціями з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162, іншими ніж ті, які зазначені в пункті (i) цього пункту;

(iii) кредитна установа була створена центральним або регіональним урядом держави-члена і такий уряд має обов'язок захищати економічну базу установи та підтримувати її рентабельність протягом строку її існування, або актив явно гарантований таким урядом, або принаймні 90% позик, наданих установою, прямо або опосередковано гарантовані таким урядом, і актив переважно використовується для фінансування пільгових позик, наданих на неконкурентній, неприбутковій основі для сприяння досягненню цілей публічної політики такого уряду;

(b) активи, надані установі в якості забезпечення за операціями зворотного репо та операціями фінансування з цінними паперами, які утримуються установою тільки для пом'якшення кредитного ризику і які не до доступні за законом або договором для використання установою;

(i) інвестиційною фірмою;

(ii) страховою компанією;

(iii) фінансовою холдинговою компанією;

(iv) фінансовою холдинговою компанією змішаного типу;

(v) будь-яким іншим суб'єктом, який здійснює в якості основної діяльності один або більше видів діяльності, зазначених у додатку I до Директиви 2013/36/ЄС.

3. Згідно з параграфом 1, установи повинні звітувати про активи, які відповідають зазначеним нижче критеріям, як про ліквідні активи:

(a) активи не обтяжені або доступні в пулах забезпечення для використання з метою отримання додаткового фінансування в рамках гарантованих або, якщо пулом управляє центральний банк, негарантованих, але ще не фінансованих кредитних ліній, доступних установі;

(b) активи не видані установою, її материнськими або дочірніми установами або іншою дочірньою установою її материнської установи або материнської фінансової холдингової компанії;

(c) ціна активів, у загальному, погоджена учасниками ринку та може бути з легкістю спостерігатися на ринку, або їхня ціна може бути визначена за формулою, яку легко розрахувати на основі загальнодоступних вхідних даних, і не залежить від сильних припущень, які є типовими для структурованих або екзотичних продуктів;

(d) активи включені до лістингу на визнаній біржі або призначені для торгівлі на умовах активного прямого продажу чи простого договору про продаж із зобов'язанням зворотного викупу на ринках зворотного викупу; такі критерії повинні оцінюватися окремо для кожного ринку.

Умови, зазначені в пунктах (c) і (d) першого підпараграфа, не застосовуються до активів, зазначених у пунктах (a), (e) та (f) параграфа 1.

4. Незважаючи на положення параграфів 1, 2 та 3, до визначення обов'язкової вимоги до ліквідності згідно зі статтею 460 і згідно з другим підпараграфом параграфа 1 цієї статті установи повинні звітувати про:

(a) інші активи, які не відповідають критеріям прийнятності центрального банку, але які призначені для торгівлі, як-от інструменти власного капіталу та золото, на основі прозорих і об'єктивних критеріїв, у тому числі деяких або всіх критеріїв, зазначених у статті 509(3), (4) та (5);

(b) інші активи, які відповідають критеріям прийнятності центрального банку та призначені для торгівлі, як-от забезпечені активами інструменти найвищої кредитної якості, як встановлено EBA згідно з критеріями у статті 509(3), (4) та (5);

(c) інші активи, які відповідають критеріям прийнятності центрального банку, але які не призначені для торгівлі, як-от кредитні вимоги, як встановлено EBA згідно з критеріями у статті 509(3), (4) та (5).

5. Акції та паї компаній колективного інвестування можуть розглядатися як ліквідні активи до досягнення абсолютної суми 500 млн євро або еквівалентної суми в національній валюті в портфелі ліквідних активів кожної установи за умови, що виконано вимоги, встановлені у статті 132(3) і що компанія колективного інвестування, крім деривативів для пом'якшення процентного, кредитного або валютного ризику, інвестує тільки в ліквідні активи, як зазначено в параграфі 1 цієї статті.

Використання або потенційне використання компанією колективного інвестування деривативних інструментів для хеджування ризиків дозволених інвестицій не перешкоджає прийнятності такої компанії колективного інвестування для застосування підходу, зазначеного в першому підпараграфі цього параграфа. Якщо вартість акцій або паїв компанії колективного інвестування регулярно не оцінюється за ринковою вартістю третіми особами, зазначеними в пунктах (a) і (b) статті 418(4), і компетентний орган не переконаний, що установа розробила надійні методології та процеси для такого оцінювання, як зазначено у статті 418(4), акції або паї такої компанії колективного інвестування не вважаються ліквідними активами.

6. Якщо ліквідний актив перестає відповідати вимозі до ліквідних активів, визначеній у цій статті, установа може все одно продовжувати вважати його ліквідним активом протягом додаткового періоду тривалістю 30 днів. Якщо ліквідний актив компанії колективного інвестування перестає бути прийнятним для цілей застосування підходу, визначеного в параграфі 5, акції або паї компанії колективного інвестування все одно можуть вважатися ліквідним активом протягом додаткового періоду тривалістю 30 днів за умови, що такі активи не перевищують 10% загальних активів компанії колективного інвестування.

Стаття 417 — Операційні вимоги для часток участі в ліквідних активах

Установа повинна звітувати як про ліквідні активи тільки про ті частки участі в ліквідних активах, які відповідають таким умовам:

(a) вони є належним чином диверсифікованими. Диверсифікація не вимагається для активів, які відповідають пунктам (a), (b) та (c) статті 416(1);

(b) вони є юридично та практично доступними в будь-який час протягом наступних 30 днів для реалізації шляхом прямого продажу або за простим договором про продаж із зобов'язанням зворотного викупу на затверджених ринках зворотного викупу для виконання зобов'язань, строк виконання яких спливає. Ліквідні активи, зазначені в пункті (c) статті 416(1), які утримуються у третіх країнах, щодо яких існують обмеження щодо передачі або які деноміновані в неконвертованих валютах, вважаються доступними тільки в обсязі, у якому вони відповідають відтокам у відповідній третій країні або валюті, крім випадків, коли установа може довести компетентним органам, що вона здійснила належне хеджування відповідного валютного ризику;

(d) частина ліквідних активів, окрім тих, які зазначені в пунктах (a), (c) та (e) статті 416(1), періодично, але не рідше ніж щороку реалізується шляхом прямого продажу або за простим договором про продаж із зобов'язанням зворотного викупу на затвердженому ринку зворотного викупу для таких цілей:

(i) для тестування доступу до ринку таких активів;

(ii) для тестування ефективності процесів реалізації активів;

(iii) для тестування можливості використання активів;

(iv) для мінімізації ризику створення негативних сигналів протягом стресового періоду;

(e) цінові ризики, пов'язані з активами, можна хеджувати, але ліквідні активи підпадають під дію належних внутрішніх механізмів, які забезпечують, що вони будуть доступні для відділу касових операцій за потреби і особливо що вони не використовуються в інших поточних операціях, включаючи:

(i) хеджування або інші стратегії торгівлі;

(ii) надання інструментів поліпшення кредитної якості у структурованих операціях;

(iii) покриття операційних витрат;

(f) деномінація ліквідних активів відповідає розподілу відтоків ліквідності за валютою після вирахування притоків.

Стаття 418 — Оцінювання ліквідних активів

1. Вартістю ліквідного активу, яка підлягає повідомленню, є його ринкова вартість після застосування належних дисконтів, які відображають принаймні дюрацію, кредитний ризик і ризик ліквідності, а також типових дисконтів репо в періоди загального ринкового стресу. Дисконти не повинні бути меншими за 15% для активів, зазначених у пункті (d) статті 416(1). Якщо установа хеджує ціновий ризик, пов'язаний з активом, вона повинна враховувати грошовий потік, що виникає з потенційного закриття позиції хеджування.

2. До акцій або паїв компаній колективного інвестування, зазначених у статті 416(6), повинні застосовуватися дисконти на основі детального аналізу базисних активів таким чином:

(a) 0% для активів, зазначених у пункті (a) статті 416(1);

(b) 5% для активів, зазначених у пунктах (b) і (c) статті 416(1);

3. Наскрізний підхід, зазначений у параграфі 2, застосовується таким чином:

(a) якщо установа володіє інформацією про базисні експозиції компанії колективного інвестування, вона може провести детальний аналіз таких базисних експозицій для віднесення їх до пунктів (a)-(d) статті 416(1);

(b) якщо установа не володіє інформацією про базисні експозиції компанії колективного інвестування, припускається, що компанія колективного інвестування інвестує, у максимально можливому обсязі, дозволеному згідно з її мандатом, в порядку спадання в типи активів, зазначені в пунктах (a)-(d) статті 416(1), доки не буде досягнутий максимальних ліміт загальних інвестицій.

4. Установи повинні розробити надійні методології та процедури розрахування та повідомлення ринкової вартості та дисконтів для акцій або паїв компаній колективного інвестування. Тільки якщо вони можуть довести компетентному органу, що істотність експозиції не обґрунтовує розроблення власних методологій, установи можуть доручати зазначеним нижче третім особам розрахування та повідомлення дисконтів для акцій або паїв компаній колективного інвестування згідно з методами, визначеними в пунктах (a) та (b) параграфа 3:

(b) для інших компаній колективного інвестування - управлінській компанії компанії колективного інвестування за умови, що управлінська компанія компанії колективного інвестування відповідає критеріям, визначеним у статті 132(3)(a).

Правильність розрахунків депозитарної установи або управлінської компанії компанії колективного інвестування повинна бути підтверджена зовнішнім аудитором.

Стаття 419 — Валюти з обмеженнями доступності ліквідних активів

1. EBA повинен оцінити доступність для установ ліквідних активів, зазначених у пункті (b) статті 416(1), у валютах, які є релевантними для установ, що мають осідок у Союзі.

2. Якщо обґрунтовані потреби в ліквідних активах у розрізі вимоги у статті 412 перевищують обсяг доступних ліквідних активів у валюті, застосується один або більше таких відступів:

(a) як відступ від пункту (f) статті 417, деномінація ліквідних активів може не відповідати розподілу відтоків ліквідності за валютою після вирахування притоків;

(b) для валют держави-члена або третіх країн необхідні ліквідні активи можуть бути замінені кредитними лініями центрального банку такої держави-члена або третьої країни, як безвідклично гарантовані за договором на наступні 30 днів і мають справедливу ціну, незалежно від поточної вибраної суми, за умови, що компетентні органи такої держави-члена або третьої країни чинять так само і що така держава-член або третя країна має порівнянні вимоги щодо звітування;

(c) за наявності дефіциту активів рівня 1, установа може додатково утримувати активи рівня 2 із застосуванням вищих дисконтів, і будь-яке максимальне обмеження, застосовне до таких активів згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), може бути змінене.

3. Відступи, застосовані згідно з параграфом 2, повинні бути зворотно пропорційними доступності відповідних активів. Обґрунтовані потреби установ повинні оцінюватися з урахуванням їхньої здатності до зниження шляхом розумного управління ліквідністю потреби в таких ліквідних активах і часток участі інших учасників ринку в таких активах.

4. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів, у яких визначається перелік валют, що відповідають вимогам, визначеним у цій статті.

ЕВА повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 березня 2014 року.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення відступів, зазначених у параграфі 2, у тому числі умов їх застосування.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.

Стаття 420 — Відтоки ліквідності

1. До визначення вимоги до ліквідності відповідно до статті 460 відтоки ліквідності, які підлягають повідомленню, повинні включати:

(a) поточну суму, що підлягає виплаті за роздрібними депозитами, як визначено у статті 421;

(b) поточні суми, які підлягають виплаті за іншими зобов'язаннями, що їх строк погашення настав, виплата яких може вимагатися установами, що здійснили випуск, або надавачем фінансування або з якими пов'язане неявне очікування надавача фінансування, що установа погасить зобов'язання протягом наступних 30 днів, як визначено у статті 422;

(d) максимальну суму, яку можна вибрати протягом наступних 30 днів із невикористаних гарантованих кредитних ліній і механізмів підтримки ліквідності, як визначено у статті 424;

(e) додаткові відтоки, визначені в ході оцінювання згідно з параграфом 2.

2. Установи повинні регулярно оцінювати імовірність і потенційний обсяг відтоків ліквідності протягом наступних 30 днів для продуктів або послуг, які не охоплені статтями 422, 423 та 424 і які вони пропонують або спонсорують або які потенційні покупці вважають такими, що асоціюються з ними, у тому числі, між іншим, відтоків ліквідності, які виникають з будь-яких договірних домовленостей, таких як інші позабалансові та умовні зобов'язання щодо фінансування, у тому числі, між іншим, гарантовані механізми фінансування, невикористані позики та аванси оптовим контрагентам, іпотеки, які вже погоджені, але ще не вибрані, кредитні картки, овердрафти, планові відтоки, пов'язані з поновленням або продовженням строку дії нових роздрібних або оптових позик, планова кредиторська заборгованість за деривативами та позабалансові продукти, пов'язані з торговельним фінансуванням, як зазначено у статті 429 і в додатку I. Такі відтоки повинні оцінюватися на основі припущення за комбінованим ідіосинкратичним і загальноринковим стресовим сценарієм.

Для такого оцінювання установи повинні особливо враховувати істотну репутаційну шкоду, що може виникнути внаслідок ненадання підтримки ліквідності таким продуктам або послугам. Установи повинні не рідше ніж щороку повідомляти компетентні органи про продукти та послуги, для яких імовірність та потенційний обсяг відтоків ліквідності, зазначених у першому підпараграфі, є істотними, і компетентні органи повинні визначити відповідні відтоки. Компетентні органи можуть застосовувати коефіцієнт відтоку в розмірі до 5% для позабалансових продуктів, пов'язаних із торговельним фінансуванням, як зазначено у статті 429 і додатку I.

Компетентні органи повинні принаймні щороку повідомляти EBA про типи продуктів або послуг, для яких вони визначили відтоки на основі звітів установ. У такому звіті вони також повинні пояснити методологію, застосовану для визначення відтоків.

Стаття 421 — Відтоки за роздрібними депозитами

1. Установи повинні окремо звітувати про суму роздрібних депозитів, покриту схемою гарантування депозитів згідно з Директивою 94/19/ЄС або еквівалентною схемою гарантування депозитів у третій країні і помножену принаймні на 5%, якщо депозит є одним із зазначеного нижче:

(a) частиною усталених відносин із клієнтом, що робить зняття депозиту малоймовірним;

(b) утримується на транзакційному рахунку, включно з рахунками на які регулярно зараховується заробітна плата.

2. Установи повинні множити інші роздрібні депозити, не зазначені в параграфі 1, принаймні на 10%.

3. З урахуваннями поведінки місцевих вкладників, згідно з рекомендаціями компетентних органів, EBA повинен, до 01 січня 2014 року, видати настанови щодо критеріїв визначення умов застосування параграфів 1 та 2 стосовно визначення роздрібних депозитів з урахуванням різних відтоків і означень таких продуктів для цілей цього розділу. У таких настановах повинна бути врахована ймовірність виникнення відтоків ліквідності за такими депозитами протягом наступних 30 днів. Такі відтоки повинні оцінюватися на основі припущення за комбінованим ідіосинкратичним і загальноринковим стресовим сценарієм.

4. Незважаючи на параграфи 1 та 2, установи повинні множити роздрібні депозити, прийняті ними у третіх країнах, на вищий відсоток, ніж передбачено в зазначених параграфах, якщо такий відсоток передбачений у порівнянних вимогах третьої країни щодо звітування.

5. Установи можуть виключати з розрахування відтоків певні чітко обмежені категорії роздрібних депозитів, якщо у кожному випадку установа строго застосовує зазначені нижче положення до всієї категорії таких депозитів, окрім як за обґрунтованих в індивідуальному порядку обставин, пов'язаних із труднощами для вкладника:

(a) протягом 30 днів вкладнику не дозволяється знімати депозит;

(b) у випадку передчасного зняття депозиту протягом 30 днів вкладник повинен сплатити неустойку, яка включає втрату процентів у період між датою зняття депозиту та датою завершення строку дії депозиту за договором, плюс істотна неустойка, що не повинна перевищувати суму процентів, які підлягають сплаті за період часу між датою внесення депозиту та датою його зняття.

Стаття 422 — Відтоки за іншими зобов'язаннями

1. Установи повинні множити зобов'язання, які виникають із власних операційних витрат установи, на 0%.

2. Установи повинні множити зобов'язання, які виникають із забезпечених кредитних операцій та операцій на умовах ринку капіталу, як означено в пункті (3) статті 192, на:

(a) 0% у межах вартості ліквідних активів згідно зі статтею 418, якщо вони забезпечені активами, які відповідають критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416;

(b) 100% у разі перевищення ними вартості ліквідних активів відповідно до статті 418, якщо вони забезпечені активами, які відповідають критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416;

(c) 100%, якщо вони забезпечені активами, які не відповідають критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416, за винятком операцій, охоплених пунктами (d) та (e) цього параграфа;

(d) 25% якщо вони забезпечені активами, які не відповідають критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416, і позикодавцем виступає центральний уряд, установа публічного сектора держави-члена, у якій була авторизована кредитна установа або створена філія, або багатосторонній банк розвитку. Коло установ публічного сектора, до яких застосовується зазначений підхід, обмежується установами, які мають вагу ризику 20% або нижче згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(e) 0%, якщо позикодавцем виступає центральний банк.

3. Установи повинні множити зобов'язання, які виникають із депозитів, що підлягають утриманню:

(a) вкладником для отримання від установи послуг клірингу, відповідального зберігання або управління грошовими коштами або інших порівнянних послуг;

(b) у контексті виконання спільних завдань у рамках схеми інституційного захисту, що відповідає вимогам статті 113(7), або у якості встановленого правом чи законом мінімального депозиту - іншим суб'єктом, який є учасником тієї самої схеми інституційного захисту;

(d) вкладником для отримання послуг готівкового клірингу та центральної кредитної установи, якщо кредитна установа належить до мережі відповідно до положень права або закону;

на 5% у випадку пункту (a) тією мірою, якою вони охоплені схемою гарантування депозитів згідно з Директивою 94/19/ЄС або еквівалентною схемою гарантування депозитів у третій країні, і на 25% в іншому випадку.

Депозити кредитних установ, які розміщені в центральних кредитних установах і які вважаються ліквідними активами згідно зі статтею 416(1)(f), необхідно множити на коефіцієнт відтоку в розмірі 100%.

4. Послуги клірингу, відповідального зберігання, управління грошовими коштами або інші порівнянні послуги, зазначені в пунктах (a) і (d) параграфа 3, охоплюють такі послуги тільки тією мірою, якою вони надаються в контексті усталених відносин, від яких значною мірою залежить вкладник. Такі послуги не повинні включати просто послуги кореспондентського банкінгу або первинні брокерські послуги, і установи повинні мати докази того, що клієнт не може зняти суми, які підлягають сплаті згідно з положеннями права, протягом 30-денного часового горизонту без порушення її операційного функціонування.

До впровадження єдиного означення усталених операційних відносин, як зазначено в пункті (c) параграфа 3, установи повинні самостійно встановлювати критерії визначення усталених операційних відносин, щодо яких вони мають докази того, що клієнт не може зняти суми, які підлягають сплаті згідно з положеннями права, протягом 30-денного часового горизонту без порушення їх операційного функціонування, і повинні повідомити такі критерії компетентним органам. Компетентні органи можуть, за відсутності єдиного означення, надати загальні настанови, яких повинні дотримуватися установи при визначенні депозитів, що утримуються вкладником у контексті усталених операційних відносин.

5. Установи повинні множити зобов'язання, які виникають із депозитів клієнтів, що не є фінансовими клієнтами, тією мірою, якою вони не підпадають під дію параграфів 3 і 4, на 40% і повинні множити суму таких зобов'язань, охоплених схемою гарантування депозитів згідно з Директивою 94/19/ЄС або еквівалентною схемою гарантування депозитів у третій країні, на 20%.

6. Установи повинні враховувати відтоки та притоки, очікувані протягом 30-денного часового горизонту за контрактами, зазначеними в додатку II, на нетто-основі для всіх контрагентів і повинні множити їх на 100% у випадку чистого відтоку. Нетто-основа також означає, що не враховується забезпечення, яке підлягає отриманню і яке відповідає критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416.

7. Установи повинні окремо звітувати про інші зобов'язання, які не підпадають під дію параграфів 1-5.

8. Компетентні органи можуть надати дозвіл на застосування нижчого відсотку відтоку в індивідуальному порядку для зобов'язань, зазначених у параграфі 7, у разі виконання всіх таких умов:

(a) контрагент є одним із таких суб'єктів:

(i) материнська або дочірня установа установи, материнська або дочірня інвестиційна фірма установи чи інша дочірня компанія тієї самої материнської установи або материнської інвестиційної фірми;

(ii) контрагент пов'язаний з установою відносинами у розумінні статті 22(7) Директиви 2013/34/ЄС;

(iii) установа, що підпадає під дію тієї самої схеми інституційного захисту, яка відповідає вимогам статті 113(7); або

(iv) центральна установою або учасник мережі, що відповідає пункту (d) статті 400(2);

(b) існують підстави очікувати нижчого відтоку протягом наступних 30 днів, навіть за комбінованим ідіосинкратичним і загальноринковим стресовим сценарієм;

(d) установа та контрагент мають осідок у тій самій державі-члені.

9. Компетентні органи можуть не застосовувати умови, визначені в пункті (d) параграфа 8, у разі застосування пункту (b) статті 20(1). У такому разі повинні бути дотримані об'єктивні критерії, визначені в делегованому акті, зазначеному у статті 460. Якщо дозволяється застосовувати такий нижчий відтік, компетентні органи повинні повідомити EBA про результат процесу, зазначеного в пункті (b) статті 20(1). Виконання умов для застосування таких нижчих відтоків повинне регулярно перевірятися компетентними органами.

10. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення додаткових об'єктивних критеріїв, зазначених у параграфі 9.

ЕВА подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 січня 2015 року.

Стаття 423 — Додаткові відтоки

1. Забезпечення, інше ніж активи, зазначені у статті 416(1)(a),(b) та (c), розміщене установою за договорами, вказаними в додатку II, і кредитними деривативами, застосовується додатковий відтік у розмірі 20%.

2. Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі укладені контракти, за договірними умовами яких упродовж 30 днів із моменту істотного погіршення кредитоспроможності установи виникнуть відтоки ліквідності або додаткові потреби в забезпеченні. Якщо компетентні органи вважають такі договори значимими з точки зору виникнення потенційних відтоків ліквідності установи, вони повинні вимагати від установи додавання додаткового відтоку за такими контрактами, що відповідає додатковим потребам у забезпеченні у зв'язку з істотним погіршенням кредитоспроможності, таким як зниженням її зовнішньої кредитної оцінки на три кроки. Установа повинна регулярно перевіряти масштаб такого істотного погіршення в контексті того, що є релевантним згідно з укладеними нею контрактами, і повинна повідомляти результати такої перевірки компетентним органам.

3. Установа повинна додавати додатковий відтік, який відповідає потребам у додатковому забезпеченні, що виникають у зв'язку зі впливом несприятливого ринкового сценарію на операції з деривативами, якщо вони є значущими.

EBA розробляє проект регуляторних технічних стандартів для визначення умов застосування поняття значущості та методів вимірювання такого додаткового відтоку.

ЕВА подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 31 березня 2014 року.

4. Установа повинна додавати додатковий відтік, що відповідає ринковій вартості цінних паперів або інших активів, які були продані без покриття та повинні бути надані протягом 30-денного часового горизонту, крім випадків, коли установа володіє такими цінними паперами, які повинні бути надані, або позичила їх на умовах, що вимагають їх повернення лише після закінчення зазначеного 30-денного часового горизонту, і цінні папери не є частиною ліквідних активів установи.

5. Установа повинна додавати додатковий відтік, який відповідає:

(a) надлишковому забезпеченню, яке утримується установою і яке може бути в будь-який момент витребуване контрагентом за договором;

(b) забезпеченню, щодо якого настав строк його повернення контрагенту;

(c) забезпеченню, яке відповідає активам, що відповідають критеріям ліквідних активів відповідно до статті 416, і яке може бути замінене активами, що відповідають активам, які не відповідають критеріям ліквідних активів відповідно до статті 416, без згоди установи.

6. Депозити, отримані в якості забезпечення, не повинні вважатися зобов'язаннями для цілей статті 422, але підпадають під дію положень цієї статті, якщо застосовно.

Стаття 424 — Відтоки за кредитними лініями та механізмами підтримки ліквідності

1. Установи повинні звітувати про відтоки за гарантованими кредитними лініями та гарантованими механізмами підтримки ліквідності, які повинні визначатися як відсоток максимальної суми, яка може бути використана упродовж наступних 30 днів. Максимальна сума, яка може бути використана, може оцінюватися без урахування будь-якої вимоги до ліквідності, яка вимагалася би згідно зі статтею 420(2) для позабалансових інструментів торговельного фінансування, і без урахування вартості, згідно зі статтею 418, забезпечення, яке підлягає наданню, якщо установа може повторно використовувати забезпечення і якщо забезпечення утримується у формі ліквідних активів відповідно до статті 416. Забезпечення, яке підлягає наданню, не повинне являти собою активи, випущені контрагентом за лінією або механізмом або одним з його афілійованих суб'єктів. Якщо установі доступна необхідна інформація, максимальна сума, яка може бути вибрана за кредитними лініями та механізмами підтримки ліквідності, повинна визначатися як максимальна сума, яка могла би бути вибрана з огляду на власні зобов'язання контрагента або з огляду на попередньо визначений договірний графік вибирання кредитних коштів, строк погашення/ видачі за якими настає протягом наступних 30 днів.

2. Максимальну суму, яка може бути вибрана за невикористаними гарантованими кредитними лініями та невикористаними гарантованими механізмами підтримки ліквідності упродовж наступних 30 днів, множать на 5%, якщо вони відповідають критеріям для класу роздрібних експозицій згідно зі стандартизованим підходом або підходом на основі внутрішніх рейтингів стосовно кредитного ризику.

3. Максимальну суму, яка може бути вибрана за невикористаними гарантованими кредитними лініями та невикористаними гарантованими механізмами підтримки ліквідності упродовж наступних 30 днів, множать на 10%, якщо вони відповідають таким умовам:

(a) вони не відповідають критеріям для класу роздрібних експозицій згідно зі стандартизованим підходом або підходом на основі внутрішніх рейтингів стосовно кредитного ризику;

(b) вони були надані клієнтам, які не є фінансовими клієнтами;

(c) вони не були надані для цілей заміщення фінансування клієнта у випадках, коли він не може задовольнити свої потреби у фінансуванні на фінансових ринках.

4. Гарантовану суму за механізмом підтримки ліквідності, яка була надана суб'єкту спеціального призначення для цілей сек'юритизації з метою надання можливості такому суб'єкту спеціального призначення для цілей сек'юритизації придбати активи, інші ніж цінні папери, у клієнтів, що не є фінансовими клієнтами, множать на 10% тією мірою, якою гарантована сума перевищує суму активів, поточно придбаних у клієнтів, і якщо максимальна сума, яка може бути вибрана, обмежується за договором сумою поточно придбаних активів.

5. Установи повинні звітувати про максимальну суму, яка може бути вибрана за іншими невикористаними гарантованими кредитними лініями та невикористаними гарантованими механізмами підтримки ліквідності упродовж наступних 30 днів. Це положення, зокрема, застосовується до таких механізмів:

(a) механізмів підтримки ліквідності, які установа надала суб'єктам спеціального призначення для цілей сек'юритизації, іншим ніж ті, які зазначені в пункті (b) параграфа 3;

(b) механізмів, за якими установа зобов'язана придбати або обміняти активи у суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації;

(d) механізмів, наданих фінансовим установам та інвестиційним фірмам.

6. Як відступ від параграфа 5, установи, які були створені і які спонсоруються центральним або регіональним урядом принаймні однієї держави-члена, також можуть застосовувати підходи, визначені в параграфах 2 і 3, до кредитних ліній і механізмів підтримки ліквідності, які надаються установам з виключною метою прямого або непрямого фінансування пільгових позик, що відповідають критеріям для класів експозицій, зазначених у вказаних параграфах. Як відступ від пункту (g) статті 425(2), якщо такі пільгові позики надаються через іншу установу в якості посередника (позики через посередника), установи можуть застосовувати симетричний притік і відтік. Такі пільгові позики повинні бути доступні тільки особам, які не є фінансовими клієнтами, на неконкуретній, неприбутковій основі для сприяння досягненню цілей публічної політики Союзу та/або центрального чи регіонального уряду відповідної держави-члена. Вибирання коштів за такими механізмами можливе тільки на основі обґрунтовано очікуваної потреби в пільговій позиці і в межах суми такої потреби із прив'язкою до подальшого звітування про використання наданих коштів.

Стаття 425 — Притоки

1. Установи повинні звітувати про їхні притоки ліквідності. Притоки ліквідності обмежуються 75% відтоків ліквідності. Установи можуть виключити з такого обмеження притоки ліквідності за депозитами, розміщеними в інших установах, які відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 113(6) або (7) цього Регламенту.

Установи можуть виключити з такого обмеження притоки ліквідності від грошових сум, які підлягають сплаті позичальниками та облігаційними інвесторами, якщо такі притоки пов'язані з іпотечним кредитуванням, яке фінансується за рахунок облігацій, що відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 129(4), (5) або (6) цього Регламенту, або за рахунок облігацій з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162. Установи можуть виключити притоки за пільговими позиками, за якими установи виступають посередниками. За наявності попередньої згоди компетентного органу, що відповідає за нагляд на індивідуальній основі, установа може повністю або частково виключити притоки, за якими надавачем ліквідності є материнська або дочірня установа установи, материнська або дочірня інвестиційна фірма установи або інша дочірня установа тієї самої материнської установи чи материнської інвестиційної фірми, або пов'язана з установою, як визначено у статті 22(7) Директиви 2013/34/ЄС.

2. Притоки ліквідності повинні вимірюватися в розрізі наступних 30 днів. Вони повинні охоплювати лише договірні притоки від експозицій, які не прострочені та стосовно яких установа не має підстав очікувати невиконання зобов'язань протягом 30-денного часового горизонту. Притоки ліквідності підлягають звітуванню в повному обсязі з окремим звітуванням про такі притоки:

(a) грошові суми, які підлягають сплаті клієнтами, що не є фінансовими клієнтами, для цілей виплати основної суми, підлягають зниженню на 50% їхньої вартості або на суму договірних зобов'язань з надання фінансування перед такими клієнтами, залежно від того, яка із цих сум є більшою. Це положення не застосовується до грошових сум, які підлягають сплаті за забезпеченими кредитними операціями та операціями на умовах ринку капіталу, як означено в пункті (3) статті 192, які забезпечені ліквідними активами згідно зі статтею 416, як зазначено в пункті (d) цього параграфа.

Як відступ від першого підпараграфа цього пункту, установи, які мають зобов'язання, зазначене у статті 424(6), щоб мати змогу надати пільгову позику кінцевому отримувачу, можуть враховувати притік у межах суми відтоку, яку вони застосовують до відповідного зобов'язання з надання таких пільгових позик;

(b) грошові кошти, які підлягають сплаті за операціями торговельного фінансування, зазначеними в пункті (b) другого підпараграфа статті 162(3), із залишковим строком погашення до 30 днів повинні враховуватися в повному обсязі як притоки;

(c) позики з невизначеною договірною датою припинення дії повинні враховуватися з притоком у розмірі 20% за умови, що за договором установі дозволено відмовитися та вимагати виплати упродовж 30 днів;

(d) грошові суми, які підлягають сплаті за забезпеченими кредитними операціями та операціями на умовах ринку капіталу, як означено в пункті (3) статті 192, якщо вони забезпечені ліквідними активами, як зазначено у статті 416, не враховуються у межах вартості ліквідних активів, без урахування дисконтів, і повинні враховуватися в повному обсязі в межах залишкових грошових сум, які підлягають сплаті;

(e) грошові суми, що підлягають сплаті, до яких установа, яка повинна сплатити такі грошові суми, застосовує підхід згідно зі статтею 422(3) і (4), множать на відповідний симетричний приток;

(f) грошові суми, які підлягають сплаті за рахунок позицій за основними індексними інструментами власного капіталу, за умови відсутності подвійного обліку з ліквідними активами;

(g) будь-які невикористані кредитні лінії або механізми підтримки ліквідності та будь-які інші отримані зобов'язання не підлягають врахуванню.

3. Відтоки та притоки, очікувані протягом 30-денного часового горизонту за контрактами, зазначеними в додатку II, повинні відображатися на нетто-основі для всіх контрагентів і повинні бути помножені на 100% у випадку чистого відтоку. Нетто-основа також означає, що не враховується забезпечення, яке підлягає отриманню і яке відповідає критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416.

4. Як відступ від пункту (g) параграфа 2, компетентні органи можуть надати дозвіл на застосування вищого притоку в індивідуальному порядку для кредитних ліній і механізмів підтримки ліквідності в разі виконання всіх зазначених нижче умов:

(a) існують підстави очікувати вищого притоку навіть в умовах комбінованого ринкового та ідіосинкратичного стресу надавача;

(b) контрагент є материнською або дочірньою установою установи або іншою дочірньою установою тієї самої материнської установи чи пов'язаний з установою відносинами у розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС, або є учасником тієї самої схеми інституційного захисту, зазначеної у статті 113(7) цього Регламенту, або центральною установою чи учасником мережі, яка підпадає під дію звільнення, зазначеного у статті 10 цього Регламенту;

(c) відповідний симетричний або більш консервативний відтік застосовується контрагентом, як відступ від статей 422, 423 та 424;

(d) установа та контрагент мають осідок у тій самій державі-члені.

5. Компетентні органи можуть не застосовувати умову, визначену в пункті (d) параграфа 4, у разі застосування статті 20(1)(b). У такому разі повинні бути дотримані об'єктивні критерії, визначені в делегованому акті, зазначеному у статті 460. Якщо дозволяється застосовувати такий вищий притік, компетентні органи повинні повідомити EBA про результат процесу, зазначеного у статті 20(1)(b). Виконання умов для застосування таких вищих притоків повинне регулярно перевірятися компетентними органами.

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для уточнення додаткових об'єктивних критеріїв, зазначених у параграфі 5.

ЕВА подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 січня 2015 року.

7. Установи не повинні звітувати про притоки за будь-яким із ліквідних активів, повідомлених згідно зі статтею 416, за винятком виплати, які підлягають сплаті за активами, які не відображені в ринковій вартості активу.

8. Установи не повинні звітувати про притоки за будь-якими новими прийнятими зобов'язаннями.

9. Установи повинні враховувати притоки ліквідності, що підлягають отриманню у третіх країнах, щодо яких існують обмеження щодо передачі або які деноміновані в неконвертованих валютах, тільки в обсязі, у якому вони відповідають відтокам у відповідній третій країні або валюті.

Стаття 426 — Оновлення майбутніх вимог до ліквідності

Після ухвалення Комісією делегованого акта для визначення вимоги до ліквідності відповідно до статті 460, EBA може розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення умов, визначених у статті 421(1), статті 422, за винятком параграфів 8, 9 та 10 зазначеної статті, а також у статті 424, з метою врахування стандартів, узгоджених на міжнародному рівні.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому параграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Розділ III. ЗВІТУВАННЯ ПРО СТАБІЛЬНЕ ФІНАНСУВАННЯ

Стаття 427 — Позиції, які забезпечують стабільне фінансування

1. Установи повинні звітувати перед компетентними органами, відповідно до вимог щодо звітування, визначених у статті 415(1), і єдиних форматів звітування, зазначених у статті 415(3), про такі позиції та їхні компоненти, щоб забезпечити можливість оцінювання доступності стабільного фінансування:

(a) зазначені нижче власні кошти після застосування вирахувань, у відповідних випадках:

(i) інструменти капіталу першого рівня;

(ii) інструменти капіталу другого рівня;

(iii) інші привілейовані акції та інструменти капіталу, вартість яких перевищує дозволену суму капіталу другого рівня, з фактичним строком погашення один рік або більше;

(b) зазначені нижче зобов'язання, не включені до пункту (a):

(i) роздрібні депозити, які відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 421(1);

(ii) роздрібні депозити, які відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 421(2);

(iii) роздрібні депозити, які відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 422(3) і (4);

(iv) з депозитів, зазначених у пункті (iii), - ті, які підпадають під дію схеми гарантування депозитів згідно з Директивою 94/19/ЄС або еквівалентної схеми гарантування депозитів у третій країні згідно з гарантіями депозитів за умовами статті 421(1);

(v) з депозитів, зазначених у пункті (iii), - ті, які підпадають під дію пункту (b) статті 422(3);

(vi) з депозитів, зазначених у пункті (iii), - ті, які підпадають під дію пункту (d) статті 422(3);

(vii) суми депозитів, які не підпадають під дію пунктів (i), (ii) або (iii), якщо вони не розміщені фінансовими клієнтами;

(viii) усе фінансування, отримане від фінансових клієнтів;

(ix) окремо для сум, які підпадають під дію пунктів (vii) та (viii), відповідно, - фінансування за забезпеченими кредитними операціями та операціями на умовах ринку капіталу, як означено в пункті (3) статті 192:

які забезпечені активами, що відповідають критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416;
які забезпечені будь-якими іншими активами;

(x) зобов'язання, які виникають із випущених цінних паперів, що відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 129(4) або (5) цього Регламенту, або з облігацій з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162;

(xi) зазначені нижче інші зобов'язання, які виникають із випущених цінних паперів, що не підпадають під дію пункту (a):

зобов'язання, які виникають із випущених цінних паперів із фактичним строком погашення один рік або більше;
зобов'язання, які виникають із випущених цінних паперів із фактичним строком погашення менше одного року;

(xii) будь-які інші зобов'язання.

2. Якщо застосовно, усі позиції повинні бути представлені у межах п'яти зазначених нижче груп залежно від дати їх погашення або найбільш ранньої дати, коли за ними можуть бути пред'явлені вимоги за договором, якщо вона настає раніше:

(a) упродовж трьох місяців;

(b) від трьох до шести місяців;

(d) від дев'яти до 12 місяців;

(e) після 12 місяців.

Стаття 428 — Позиції, які вимагають стабільного фінансування

1. Крім випадків, коли вони вираховуються з власних коштів, про наведені нижче позиції необхідно звітувати перед компетентними органами окремо, щоб забезпечити оцінювання потреб у стабільному фінансуванні:

(a) активи, що відповідають критеріям ліквідних активів згідно зі статтею 416, з розподілом за типом активів;

(b) зазначені нижче цінні папери та інструменти грошового ринку, які не включені в пункті (a):

(i) активи, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1 відповідно до статті 122;

(ii) активи, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2 відповідно до статті 122;

(iii) інші активи;

(d) інші пайові цінні папери;

(e) золото;

(f) інші дорогоцінні метали;

(g) невідновлювальні позики та дебіторська заборгованість, і окремо - невідновлювальні позики та дебіторська заборгованість, позичальниками за якими є:

(i) фізичні особи, інші ніж комерційні індивідуальні підприємці та партнерства;

(ii) МСП, які відповідають критеріям для класу роздрібних експозицій відповідно до стандартизованого підходу або підходу на основі внутрішніх рейтингів стосовно кредитного ризику або до компанії, яка відповідає критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 153(4), якщо сукупний депозит, розміщений таким клієнтом або групою пов'язаних клієнтів, складає менше 1 млн євро;

(iii) суверенні суб'єкти, центральні банки та установи публічного сектора;

(iv) клієнти, не зазначені в пунктах (i) та (ii), інші ніж фінансові клієнти;

(v) клієнти, не зазначені в пунктах (i), (ii) та (iii), які є фінансовими клієнтами, і з них окремо - ті, які є кредитними установами та іншими фінансовими клієнтами;

(h) невідновлювальні позики та дебіторська заборгованість, зазначені в пункті (g), і з них окремо - ті, які:

(i) забезпечені комерційним нерухомим майном (CRE);

(ii) забезпечені житловою нерухомістю (RRE);

(iii) співфінансуються (через посередника) за рахунок облігацій, що відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 129(4) або (5) цього Регламенту, або за рахунок облігацій з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162;

(i) дебіторська заборгованість за деривативами;

(j) будь-які інші активи;

(k) невикористані гарантовані кредитні лінії, які відповідають критеріям для категорій «із середнім ризиком» або «із середнім/ низьким ризиком» згідно з додатком I.

2. Якщо застосовно, усі позиції повинні бути представлені в межах п'яти груп, описаних у статті 427(2).

Розділ IV. КОЕФІЦІЄНТ ЧИСТОГО СТАБІЛЬНОГО ФІНАНСУВАННЯ

Глава 1. Коефіцієнт чистого стабільного фінансування

Стаття 428a — Застосування на консолідованій основі

Якщо коефіцієнт чистого стабільного фінансування, визначений у цьому розділі, застосовується на консолідованій основі згідно зі статтею 11(4), застосовуються такі положення:

(a) активи та позабалансові позиції дочірньої компанії, що має головний офіс у третій країні, які підпадають під дію коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування згідно з вимогою до чистого стабільного фінансування, визначеною в національному праві такої третьої країни, які є вищими, ніж ті, що вказані у главі 4, підлягають консолідації відповідно до вищих коефіцієнтів, визначених у національному праві такої третьої країни;

(b) зобов'язання та власні кошти дочірньої компанії, що має головний офіс у третій країні, які підпадають під дію наявних коефіцієнтів стабільного фінансування згідно з вимогою до чистого стабільного фінансування, визначеною в національному праві такої третьої країни, які є нижчими, ніж ті, що вказані у главі 3, підлягають консолідації відповідно до нижчих коефіцієнтів, визначених у національному праві такої третьої країни;

(c) активи третьої країни, які відповідають вимогам, встановленим у делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), і які утримуються дочірньою компанією, що має головний офіс у третій країні, не повинні визнаватися в якості ліквідних активів для цілей консолідації, якщо вони не кваліфікуються як ліквідні активи згідно з національним правом такої третьої країни, що визначає вимогу щодо покриття ліквідності.

Стаття 428b — Коефіцієнт чистого стабільного фінансування

1. Вимога до чистого стабільного фінансування, встановлена у статті 413(1), дорівнює співвідношенню між доступним стабільним фінансуванням установи, як зазначено у главі 3, і необхідним стабільним фінансуванням установи, як зазначено у главі 4, і виражається у відсотках. Установи повинні розраховувати коефіцієнт чистого стабільного фінансування відповідно до такої формули:

2. Установи повинні підтримувати коефіцієнт чистого стабільного фінансування на рівні принаймні 100%, розрахований у звітній валюті для всіх їхніх операцій, незалежно від фактичної деномінації.

3. Якщо в будь-який момент часу коефіцієнт чистого стабільного фінансування установи падає нижче 100% або обґрунтовано очікується, що він впаде нижче 100%, застосовується вимога, встановлена у статті 414. Установи повинна намагатися відновити коефіцієнт чистого стабільного фінансування до рівня, зазначеного в параграфі 2 цієї статті. Компетентні органи повинні оцінити причини невідповідності установи параграфу 2 цієї статті, перш ніж вжити будь-які наглядові заходи.

4. Установи повинні розраховувати та здійснювати моніторинг коефіцієнта чистого стабільного фінансування у звітній валюті для всіх їхніх операцій, незалежно від фактичної деномінації, і окремо для операцій, деномінованих у кожній з валют, що підлягають окремому звітуванню згідно зі статтею 415(2).

5. Установи повинні забезпечити загальну відповідність розподілу їхнього профілю фінансування за валютою деномінації розподілу їхніх активів за валютою. У відповідних випадках компетентні органи можуть вимагати від установ обмеження розбіжностей валют шляхом встановлення лімітів частки необхідного стабільного фінансування в певній валюті, яка може бути покрита за рахунок доступного стабільного фінансування, що не деноміноване в такій валюті. Таке обмеження може застосовуватися тільки до валюти, що підлягає окремому звітуванню згідно зі статтею 415(2).

При визначенні рівня будь-якого обмеження розбіжностей валют, що може бути застосоване згідно із цією статтею, компетентні органи повинні принаймні враховувати:

(a) чи установа здатна переводити доступне стабільне фінансування з однієї валюти в іншу та між юрисдикціями і юридичними особами в рамках групи, а також обмінювати валюти та залучати кошти на валютних ринках у межах однорічного горизонту коефіцієнта чистого стабільного фінансування;

(b) вплив несприятливої динаміки обмінного курсу на наявні неузгоджені позиції та на ефективність будь-яких наявних валютних хеджів.

Будь-яке обмеження розбіжностей валют, встановлене згідно із цією статтею, становить спеціальну вимогу до ліквідності, як означено у статті 105 Директиви 2013/36/ЄС.

Глава 2. Загальні правила розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування

Стаття 428c — Розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування

1. Якщо в цьому розділі не визначене інше, установи повинні враховувати активи, зобов'язання та позабалансові позиції на брутто-основі.

2. Для цілей розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування установи повинні застосовувати коефіцієнти стабільного фінансування, визначені у главах 3 та 4 до облікової вартості їхніх активів, зобов'язань і позабалансових позицій, якщо в цьому розділі не визначене інше.

3. Установи не повинні двічі обліковувати необхідне стабільне фінансування та доступне стабільне фінансування.

Якщо в цьому розділі не визначене інше, коли позицію можна віднести до більше ніж однієї категорії необхідного стабільного фінансування, її відносять до категорії необхідного стабільного фінансування, що призводить до найвищого договірного обсягу необхідного стабільного фінансування для такої позиції.

Стаття 428d — Деривативні контракти

1. Установи повинні застосовувати цю статтю для розрахування суми необхідного стабільного фінансування для деривативних контрактів, як зазначено у главах 3 та 4.

2. Без обмеження статті 428ah(2), установи повинні враховувати справедливу вартість позицій за деривативами на нетто-основі, якщо такі позиції за деривативами включені до тієї самої групи неттінгу, що відповідає вимогам, визначеним у статті 429c(1). Якщо це не так, установи повинні враховувати справедливу вартість позицій за деривативами на брутто-основі і повинні розглядати такі позиції за деривативами як такі, що належать до їхньої власної групи неттінгу для цілей глави 4.

3. Для цілей цього розділу «справедлива вартість групи неттінгу» означає сума значень справедливої вартості всіх операцій, включених до групи неттінгу.

4. Без обмеження статті 428ah(2), усі деривативні контракти, зазначені в пунктах 2(a)-(e) додатка II, які передбачають повний обмін основними сумами в один день, повинні розраховуватися на нетто-основі між валютами, у тому числі для цілей звітування у валюті, що підлягає окремому звітуванню згідно зі статтею 415(2), навіть якщо такі операції не включені до тієї самої групи неттінгу, що відповідає вимогам, визначеним у статті 429c(1).

5. Грошові кошти, отримані у якості забезпечення для зниження експозиції за позицією за деривативами, повинні розглядатися як такі і не повинні вважатися депозитами, до яких застосовується глава 3.

6. Компетентні органи можуть ухвалити рішення, за погодженням з відповідним центральним банком, не враховувати вплив деривативних контрактів на розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування, у тому числі шляхом визначення коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування, резервів і втрат, у разі дотримання всіх таких умов:

(a) такі контракти мають залишковий строк погашення менше шести місяців;

(b) контрагентом є ЄЦБ або центральний банк держави-члена;

Якщо дочірня компанія, що має головний офіс у третій країні, користується звільненням, зазначеним у першому підпараграфі, згідно з національним правом такої третьої країни, що визначає вимогу до чистого стабільного фінансування, таке звільнення, як вказано у національному праві третьої країни, повинне враховуватися для цілей консолідації.

Стаття 428e — Неттінг забезпечених операцій кредитування та забезпечених операцій на умовах ринку капіталу

Активи та зобов'язання, які виникають з операцій фінансування з цінними паперами з одним контрагентом, повинні розраховуватися на нетто-основі за умови, що такі активи та зобов'язання відповідають умовам неттінгу, визначеним у статті 429b(4).

Стаття 428f — Взаємозалежні активи та зобов'язання

1. За умови попереднього затвердження компетентними органами, установа може вважати актив і зобов'язання взаємозалежними в разі виконання всіх таких умов:

(a) установа діє виключно як посередник при переведенні фінансування із зобов'язання у відповідний взаємозалежний актив;

(b) окремі взаємозалежні активи та зобов'язання можна чітко ідентифікувати і вони мають однакову основну суму;

(c) актив і взаємозалежне зобов'язання мають значною мірою узгоджені строки погашення з максимальною затримкою 20 днів між строком погашення активу та строком погашення зобов'язання;

(d) взаємозалежне зобов'язання було запитане згідно з правовим, регуляторним або договірним зобов'язанням і не використовується для фінансування інших активів;

(e) основні платіжні потоки від активу не використовуються для цілей, інших ніж виплата взаємозалежного зобов'язання;

(f) контрагенти для кожної пари взаємозалежних активів і зобов'язань не збігаються.

2. Активи та зобов'язання вважаються такими, що відповідають вимогам, визначеним у параграфі 1, і взаємозалежними, якщо вони безпосередньо пов'язані з такими продуктами або послугами:

(a) централізовані регульовані заощадження за умови, що установи юридично зобов'язані передавати регульовані депозити до централізованого фонду, який створений та контрольований центральним урядом держави-члена і який надає позики для досягнення цілей, що становлять суспільний інтерес, і за умови, що передача депозитів до централізованого фонду здійснюється принаймні щомісячно;

(b) пільгові позики, кредитні лінії та механізми підтримки ліквідності, які відповідають критеріям, визначеним у делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), для установ, які діють в якості простих посередників, що не беруть на себе будь-якого ризику фінансування;

(i) вони є облігаціями, зазначеними у статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС, або вони відповідають вимогам щодо прийнятності для застосування підходу, визначеного у статті 129(4) або (5) цього Регламенту;

(ii) базисні позики в повному обсязі співфінансовані за рахунок облігацій з покриттям, які були випущені, або облігації з покриттям мають недискреційні умови продовження строку погашення на один рік або більше до припинення строку дії базисних позик у разі нездійснення рефінансування в дату погашення облігації з покриттям;

(d) діяльність із клірингу деривативів клієнтів, за умови, що установа не надає своїм клієнтам гарантії виконання з боку центрального контрагента і, як наслідок, не бере на себе жодного ризику фінансування.

3. EBA повинен здійснювати моніторинг активів і зобов'язань, а також продуктів і послуг, які вважаються взаємозалежними активами та зобов'язаннями згідно з параграфами 1 та 2, щоб визначити, чи та до якої міри дотримані критерії прийнятності, встановлені в параграфі 1. EBA повинен звітувати перед Комісією про результати такого моніторингу і надати їй рекомендації щодо необхідності внесення змін до умов, визначених у параграфі 1, або до переліку продуктів і послуг у параграфі 2.

Стаття 428g — Депозити у схемах інституційного захисту та кооперативних мережах

Якщо установа належить до типу схеми інституційного захисту, зазначеного у статті 113(7), до мережі, яка має право на застосування звільнення, передбаченого у статті 10, або до кооперативної мережі в державі-члені, депозити до запитання, які установа утримує в центральній установі і які установа-депонент вважає ліквідними активами відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1), підпадають під дію таких положень:

(a) установа-депонент повинна застосовувати коефіцієнт необхідного стабільного фінансування згідно із секцією 2 глави 4, залежно від того, чи такі депозити до запитання вважаються активами рівня 1, рівня 2A або рівня 2B відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1), і залежно від відповідного дисконту, який застосовується до таких депозитів до запитання для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності;

(b) центральна установа, що отримує депозит, повинна застосовувати відповідний симетричний коефіцієнт доступного сталого фінансування.

Стаття 428h — Преференційний режим у межах групи або схеми інституційного захисту

1. Як відступ від глав 3 та 4, якщо не застосовується стаття 428g, компетентні органи можуть надати установам дозвіл в індивідуальному порядку застосовувати вищий коефіцієнт доступного стабільного фінансування або нижчий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування до активів, зобов'язань, гарантованих кредитних ліній або механізмів підтримки ліквідності в разі виконання всіх таких умов:

(a) контрагент є одним із таких суб'єктів:

(i) материнською або дочірньою установою установи;

(ii) іншою дочірньою установою тієї самої материнської установи;

(iii) суб'єктом господарювання, пов'язаним з установою у розумінні статті 22(7) Директиви 2013/34/ЄС;

(iv) учасником тієї самої схеми інституційного захисту, зазначеної у статті 113(7) цього Регламенту, що й установа;

(v) центральним органом або афілійованою кредитною установою мережі або кооперативної групи, як зазначено у статті 10 цього Регламенту;

(b) існують підстави очікувати, що зобов'язання або гарантована кредитна лінія чи механізм підтримки ліквідності, отримані установою, є більш стабільним джерелом фінансування або що актив чи гарантована кредитна лінія або механізм підтримки ліквідності, надані установою, вимагають менш стабільного фінансування протягом однорічного горизонту коефіцієнта чистого стабільного фінансування, ніж те саме зобов'язання, актив або гарантована кредитна лінія чи механізм підтримки ліквідності, отримані або надані іншими контрагентами;

(c) контрагент застосовує коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який дорівнює або перевищує вищий коефіцієнт доступного стабільного фінансування, або застосовує коефіцієнт доступного стабільного фінансування, що дорівнює або нижчий за нижчий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування;

(d) установа та контрагент мають осідок у тій самій державі-члені.

2. Якщо установа та контрагент мають осідок у різних державах-членах, компетентні органи можуть скасувати умову, визначену в пункті (d) параграфа 1, у разі дотримання зазначених нижче критеріїв на додаток до критеріїв, визначених у параграфі 1:

(a) існують юридично зобов'язальні угоди та зобов'язання між груповими суб'єктами стосовно зобов'язання, активу або гарантованої кредитної лінії чи механізму підтримки ліквідності;

(b) надавач фінансування має низький профіль ризику фінансування;

(c) профіль ризику фінансування отримувача фінансування був належним чином врахований в управлінні ризиком ліквідності надавача фінансування.

Компетентні органи повинні проводити один з одним консультації згідно з пунктом (b) статті 20(1), щоб визначити, чи дотримані додаткові критерії, визначені в цьому параграфі.

Глава 3. Доступне стабільне фінансування

Секція 1

Загальні положення

Стаття 428i — Розрахування суми доступного стабільного фінансування

Якщо в цій главі не вказане інше, сума доступного стабільного фінансування розраховується шляхом множення облікової вартості різних категорій або типів зобов'язань і власних коштів на коефіцієнти доступного стабільного фінансування, які застосовуються згідно із секцією 2. Загальна сума доступного стабільного фінансування є сумою зважених сум зобов'язань і власних коштів.

Облігації та інші боргові цінні папери, які випущені установою, продані виключно на роздрібному ринку та утримуються на роздрібному рахунку, можуть вважатися такими, що належать до відповідної категорії роздрібних депозитів. Повинні існувати обмеження, щоб такі інструменти не могли бути придбані або утримуватися сторонами, іншими ніж роздрібні клієнти.

Стаття 428j — Залишковий строк погашення зобов'язання або власних коштів

1. Якщо в цій главі не вказане інше, установи повинні враховувати залишковий договірний строк погашення їхніх зобов'язань і власних коштів при визначенні коефіцієнтів доступного стабільного фінансування, які застосовуються згідно із секцією 2.

2. Установи повинні враховувати наявні опціони при визначенні залишкового строку погашення зобов'язання або власних коштів. Вони здійснюють це на основі припущення, що контрагент погасить кол-опціони в якомога ранішу дату. Для опціонів, які можуть бути виконані на розсуд установи, установа та компетентні органи повинні врахувати фактори репутації, які можуть обмежити можливість не виконувати опціон, зокрема ринкові очікування, що установа погасить певні зобов'язання до настання строку їх погашення.

3. Установи повинні розглядати депозити з фіксованим періодом повідомлення згідно з їхнім періодом повідомлення, а строкові депозити - згідно із залишковим строком їх погашення. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, установи не повинні враховувати можливості дострокового зняття коштів, коли вкладник повинен сплатити значну пеню за дострокове зняття коштів, що здійснюється менше ніж через рік, якщо така пеня встановлена в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), при визначенні залишкового строку погашення строкових роздрібних депозитів.

4. Щоб визначити коефіцієнти доступного стабільного фінансування, які застосовуються відповідно до секції 2, установи повинні вважати будь-яку частку зобов'язань, які мають залишковий строк погашення один рік або більше і які погашаються менше ніж через шість місяців, і будь-яку частку таких зобов'язань, які погашаються в період між шістьма місяцями і одним роком, як такі, що мають залишковий строк погашення менше шести місяців і від шести місяців до одного року, відповідно.

Секція 2

Коефіцієнти доступного стабільного фінансування

Стаття 428k — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 0%

1. Якщо у статтях 428l-428o не вказане інше, усі зобов'язання без встановленого строку погашення, у тому числі короткі позиції та позиції з відкритим строком погашення, підпадають під дію коефіцієнта доступного стабільного фінансування 0%, за винятком таких зобов'язань:

(a) відстрочені податкові зобов'язання, які повинні розглядатися згідно з найближчою датою, у які такі зобов'язання могли би бути реалізовані;

(b) частки меншості, які повинні розглядатися згідно зі строком дії такого інструмента.

2. Відстрочені податкові зобов'язання та частки меншості, як зазначено в параграфі 1, підпадають під дію одного з таких коефіцієнтів:

(a) 0%, якщо фактичний залишковий строк погашення відстроченого податкового зобов'язання або частки меншості менший за шість місяців;

(b) 50%, якщо фактичний залишковий строк погашення відстроченого податкового зобов'язання або частки меншості не менший за шість місяців, але менше одного року;

(c) 100%, якщо фактичний залишковий строк погашення відстроченого податкового зобов'язання або частки меншості становить один рік або більше.

3. До зазначених нижче зобов'язань, елементів або інструментів капіталу застосовується коефіцієнт доступного стабільного фінансування 0%:

(a) кредиторська заборгованість станом на дату здійснення торговельної операції, що виникає з купівлі фінансових інструментів, іноземних валют або товарів, яку очікується виплатити в рамках стандартного циклу розрахунків або періоду, який є традиційним для відповідного обміну або типу операцій, або яка не була виплачена, але очікується, що вона буде виплачена;

(b) зобов'язання, які класифікуються як взаємозалежні з активами згідно зі статтею 428f;

(i) ЄЦБ або центральним банком держави-члена;

(ii) центральним банком третьої країни;

(iii) фінансовими клієнтами;

(d) будь-які інші зобов'язання, елементи або інструменти капіталу, не зазначені у статтях 428l-428o.

4. Установи повинні застосовувати коефіцієнт доступного стабільного фінансування 0% до абсолютного значення різниці, якщо воно від'ємне, між сумою значень справедливої вартості усіх груп неттінгу з додатною справедливою вартістю і сумою значень справедливої вартості усіх груп неттінгу з від'ємною справедливою вартістю, розрахованою згідно зі статтею 428d.

До розрахунку, зазначеного першому підпараграфі, застосовуються такі правила:

(a) варіаційна маржа, отримана установами від їхніх контрагентів, вираховується зі справедливої вартості групи неттінгу з додатною справедливою вартістю, якщо забезпечення, отримане в якості варіаційної маржі, кваліфікується як актив рівня 1 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), без урахування облігацій з покриттям надзвичайно високої якості, визначених у такому делегованому акті, і якщо установи мають юридичне право та операційну здатність повторно використати таке забезпечення;

(b) уся варіаційна маржа, надана установами їхнім контрагентам, вираховується зі справедливої вартості групи неттінгу з від'ємною справедливою вартістю.

Стаття 428l — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 50%

До зазначених нижче зобов'язань, елементів або інструментів капіталу застосовується коефіцієнт доступного стабільного фінансування 50%:

(a) отримані депозити, які відповідають критеріям для операційних депозитів, визначеним у делегованому акті, зазначеному у статті 460(1);

(b) зобов'язання із залишковим строком погашення менше одного року, надані:

(i) центральним урядом держави-члена або третьої країни;

(ii) регіональними урядами або місцевими органами держави-члена або третьої країни;

(iii) установами публічного сектора в державі-члені або у третій країні;

(iv) багатосторонніми банками розвитку, зазначеними у статті 117(2), і міжнародними організаціями, зазначеними у статті 118;

(v) нефінансовими корпоративними клієнтами;

(vi) кредитними спілками, авторизованими компетентним органом, персональними інвестиційними компаніями та клієнтами, які є депозитними брокерами, тією мірою, якою такі зобов'язання не підпадають під дію пункту (a) цього параграфа;

(i) ЄЦБ або центральним банком держави-члена;

(ii) центральним банком третьої країни;

(iii) фінансовими клієнтами;

(d) будь-які інші зобов'язання, елементи або інструменти капіталу із залишковим строком погашення не менше шести місяців, але менше одного року, які не зазначені у статтях 428m, 428n та 428o.

Стаття 428m — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 90%

Роздрібні депозити до запитання, роздрібні депозити з фіксованим періодом повідомлення менше одного року та строкові роздрібні депозити із залишковим строком дії менше одного року, які задовольняють відповідні критерії для інших роздрібних депозитів, визначені в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта доступного стабільного фінансування 90%.

Стаття 428n — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 95%

Роздрібні депозити до запитання, роздрібні депозити з фіксованим періодом повідомлення менше одного року та строкові роздрібні депозити із залишковим строком дії менше одного року, які задовольняють відповідні критерії для стабільних роздрібних депозитів, визначені в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта доступного стабільного фінансування 95%.

Стаття 428o — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 100%

До зазначених нижче зобов'язань, елементів або інструментів капіталу застосовується коефіцієнт доступного стабільного фінансування 100%:

(a) елементи основного капіталу першого рівня установи до застосування коригувань, що вимагаються статтями 32-35, вирахувань відповідно до статті 36 та виключень і альтернатив, встановлених у статтях 48, 49 та 79;

(b) елементи додаткового капіталу першого рівня установи до вирахування елементів, зазначених у статті 56, і до застосування до них статті 79, за винятком будь-яких інструментів з явними або вбудованими опціонами, які, у разі виконання, скоротять фактичний залишковий строк погашення до менше одного року;

(c) елементи капіталу другого рівня установи до вирахувань, зазначених у статті 66, і до застосування до них статті 79, які мають залишковий строк погашення один рік або більше, за винятком будь-яких інструментів з явними або вбудованими опціонами, які, у разі виконання, скоротять фактичний залишковий строк погашення до менше одного року;

(d) будь-які інші інструменти капіталу установи, які мають залишковий строк погашення один рік або більше, за винятком будь-яких інструментів з явними або вбудованими опціонами, які, у разі виконання, скоротять фактичний залишковий строк погашення до менше одного року;

(e) будь-які інші забезпечені та незабезпечені запозичення та зобов'язання із залишковим строком погашення один рік або більше, включно зі строковими депозитами, якщо у статтях 428k-428n не визначене інше.

Глава 4. Необхідне стабільне фінансування

Секція 1

Загальні положення

Стаття 428p — Розрахування суми необхідного стабільного фінансування

1. Якщо в цій главі не вказане інше, сума необхідного стабільного фінансування розраховується шляхом множення облікової вартості різних категорій або типів активів і позабалансових позицій на коефіцієнти необхідного стабільного фінансування, які застосовуються згідно із секцією 2. Загальна сума необхідного стабільного фінансування є сумою зважених сум активів і позабалансових позицій.

2. Активи, взяті в позику установами, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, виключають із розрахунку суми необхідного стабільного фінансування, якщо такі активи обліковуються на балансі установи і установа не має бенефіціарної власності на актив.

Активи, взяті в позику установами, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, підпадають під дію коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування, які застосовуються відповідно до секції 2, якщо такі активи не обліковуються на балансі установи, але установа має бенефіціарну власність на актив.

3. Активи, надані в позику установами, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, на які установа зберігає бенефіціарну власність, вважаються обтяженими активами для цілей цієї глави і підпадають під дію коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування, які застосовуються відповідно до секції 2, навіть якщо такі активи не залишаються на балансі установи. В іншому випадку такі активи виключають із розрахунку суми необхідного стабільного фінансування.

4. До активів, які є обтяженими протягом залишкового строку погашення шість місяців або більше, застосовують коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався згідно із секцією 2 до таких активів, якби вони не були обтяжені, або коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який застосовується до таких обтяжених активів в іншому випадку, залежно від того, який із них вищий. Ті самі положення застосовуються, якщо залишковий строк погашення обтяжених активів коротший, ніж залишковий строк дії операції, що є джерелом обтяження.

Активи із залишковим періодом обтяження менше шести місяців підпадають під дію коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування, які би застосовувалися згідно із секцією 2 до таких активів, якби вони не були обтяжені.

5. Якщо установа повторно використовує або повторно віддає під заставу позичений актив, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, і такий актив обліковується поза балансом, операція, у зв'язку з якою був позичений такий актив, вважається обтяженою за умови, що строк погашення такої операції не може настати, якщо установа не поверне позичений актив.

6. Зазначені нижче активи вважаються необтяженими:

(a) активи, які входять до пулу, доступного для негайного використання в якості забезпечення для отримання додаткового фінансування за гарантованими або, якщо пулом управляє центральний банк, негарантованими, але ще не фінансованими кредитними лініями, які доступні установі; до таких активів належать активи, розміщені кредитною установою в центральній установі в межах кооперативної мережі або схеми інституційного захисту; установи припускають, що активи в пулі є обтяженими в порядку зростання ліквідності на основі класифікації ліквідності відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1), починаючи з активів, які є неприйнятними для цілей включення до буферного запасу ліквідності;

(b) активи, які установа отримала в якості забезпечення для цілей пом'якшення кредитного ризику в рамках забезпечених операцій кредитування, забезпечених операцій фінансування або операцій обміну забезпеченням, і які установа може відчужити;

7. У випадку нестандартних, тимчасових операцій, здійснених ЄЦБ або центральним банком держави-члена чи центральним банком третьої країни для виконання їхнього мандату в період загальноринкового фінансового стресу або за виняткових макроекономічних обставин, зазначені нижче активи можуть отримати знижений коефіцієнт необхідного стабільного фінансування:

(a) як відступ від пункту (f) статті 428ad та від пункту (a) статті 428ah(1), активи, обтяжені для цілей операцій, зазначених у цьому підпараграфі;

(b) як відступ від пунктів (d)(i) та (d)(ii) статті 428ad, від пункту (b) статті 428af та від пункту (c) статті 428ag, грошові кошти, отримані в результаті операцій, зазначених у цьому підпараграфі.

Компетентні органи повинні визначити, за погодженням із центральним банком, який є контрагентом за операцією, коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який повинен застосовуватися до активів, зазначених у пунктах (a) та (b) першого підпараграфа. До обтяжених активів, як зазначено в пункті (a) першого підпараграфа, застосовний коефіцієнт необхідного стабільного фінансування не повинен бути нижчим за коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався згідно із секцією 2 до таких активів, якби вони не були обтяжені.

У разі застосування зниженого коефіцієнта необхідного стабільного фінансування відповідно до другого підпараграфа, компетентні органи повинні здійснювати ретельний моніторинг впливу такого зниженого коефіцієнта на позиції стабільного фінансування установи і повинні, за необхідності, вживати відповідні наглядові заходи.

8. Щоб уникнути подвійного обліку, установи повинні виключати активи, пов'язані із забезпеченням, що визнається наданою варіаційною маржею згідно з пунктом (b) статті 428k(4) та 428ah(2), наданою початковою маржею або внеском до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента згідно з пунктами (a) та (b) статті 428ag, з інших частин розрахунку суми необхідного стабільного фінансування згідно із цією главою.

9. Установи повинні враховувати іноземні валюти та товари, щодо яких було виконане розпорядження на купівлю, при розрахуванні суми фінансових інструментів необхідного стабільного фінансування. Вони повинні виключати фінансові інструменти, іноземні валюти та товари, щодо яких було виконане розпорядження на продаж, з розрахунку суми необхідного стабільного фінансування за умови, що такі операції не відображені на балансі установ як операції з деривативами або забезпечені операції фінансування і що такі операції повинні бути відображені на балансі установ після розрахунків.

10. Компетентні органи можуть визначити коефіцієнти необхідного стабільного фінансування, які повинні застосовуватися до позабалансових експозицій, які не зазначені в цій главі, щоб забезпечити утримання установами належної суми доступного стабільного фінансування для покриття частки таких експозицій, які, як очікується, вимагатимуть фінансування протягом однорічного горизонту коефіцієнта чистого стабільного фінансування. Для визначення таких коефіцієнтів компетентні органи повинні, зокрема. враховувати істотну шкоду репутації установи, що може виникнути в разі ненадання такого фінансування.

Компетентні органи повинні принаймні раз на рік звітувати перед EBA про типи позабалансових експозицій, для яких вони визначили коефіцієнти необхідного стабільного фінансування. У такому звіті вони також повинні пояснити методологію, застосовану для визначення таких коефіцієнтів.

Стаття 428q — Залишковий строк погашення активів

1. Якщо в цій главі не вказане інше, установи повинні враховувати залишковий договірний строк погашення їхніх активів і позабалансових операцій при визначенні коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування, які застосовуються до їхніх активів і позабалансових позицій згідно із секцією 2.

2. Установи повинні розглядати активи, відокремлені згідно зі статтею 11(3) Регламенту (ЄС) № 648/2012, відповідно до базисної експозиції за такими активами. Однак установи повинні застосовувати до таких активів вищі коефіцієнти необхідного стабільного фінансування, залежно від строку обтяження, який визначається компетентними органами, що перевіряють, чи установа здатна вільно відчужити або обміняти такі активи, і враховують строк дії зобов'язань перед клієнтами установ, яких стосується така вимога щодо відокремлення.

3. При розрахуванні залишкового строку погашення активу установи повинні враховувати опціони на основі припущення, що емітент або контрагент виконає будь-який опціон для продовження строку погашення активу. Для опціонів, які можуть бути виконані на розсуд установи, установа та компетентні органи повинні врахувати фактори репутації, які можуть обмежити можливість не виконувати опціон, зокрема ринкові та клієнтські очікування, що установа погасить продовжить строк погашення певних активів у дату їх погашення.

4. Щоб визначити коефіцієнти необхідного стабільного фінансування, які застосовуються відповідно до секції 2, для позик, що амортизуються, які мають залишковий договірний строк погашення один рік або більше, будь-яку частку, що погашається менше ніж через шість місяців, і будь-яку частку, що погашається в період між шістьма місяцями і одним роком, необхідно розглядати як такі, що мають залишковий строк погашення менше шести місяців і від шести місяців до одного року, відповідно.

Секція 2

Коефіцієнти необхідного стабільного фінансування

Стаття 428r — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 0%

1. До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 0%:

(a) необтяжені активи, які відповідають критеріям для високоякісних ліквідних активів рівня 1 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), за винятком облігацій з покриттям надзвичайно високої якості, вказаним у зазначеному делегованому акті, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимога, визначеним у такому делегованому акті;

(b) необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 0% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті;

(c) усі резерви, утримувані установою в ЄЦБ або в центральному банку держави-члена чи центральному банку третьої країни, у тому числі обов'язкові резерви та надлишкові резерви;

(d) усі вимоги до ЄЦБ, центрального банку держави-члена чи центрального банку третьої країни із залишковим строком погашення менше шести місяців;

(e) кредиторська заборгованість станом на дату здійснення торговельної операції, що виникає з продажів фінансових інструментів, іноземних валют або товарів, яку очікується виплатити в рамках стандартного циклу розрахунків або періоду, який є традиційним для відповідного обміну або типу операції, або яка не була виплачена, але очікується, що вона буде виплачена;

(f) активи, які класифікуються як взаємозалежні із зобов'язаннями згідно зі статтею 428f;

(g) грошові кошти, належні за операціями фінансування з цінними паперами з фінансовими клієнтами, якщо такі операції мають залишковий строк дії менше шести місяців, коли такі належні грошові кошти забезпечені активами, які кваліфікуються як активи рівня 1 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), за винятком облігацій з покриттям надзвичайно високої якості, вказаних у такому делегованому акті, і коли установа має юридичне право та операційну здатність повторно використати такі активи протягом строку дії операції.

Установи повинні враховувати такі належні грошові кошти, зазначені в пункті (g) першого підпараграфа цього параграфа на нетто-основі в разі застосування статті 428e.

2. Як відступ від пункту (c) параграфа 1, компетентні органи можуть вирішити, за згодою відповідного центрального банку, застосовувати вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування до обов'язкових резервів, з урахуванням, зокрема, міри, у якій існують резервні вимоги протягом однорічного горизонту, і, відповідно вимагати пов'язане стабільне фінансування.

Для дочірніх компаній, що мають головний офіс у третій країні, якщо резерви, що вимагаються центральним банком, підпадають під дію вищого коефіцієнта необхідного стабільного фінансування згідно з вимогою до чистого стабільного фінансування, визначеною в національному праві такої третьої країни, такий вищий коефіцієнт необхідного чистого фінансування повинен враховуватися для цілей консолідації.

Стаття 428s — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 5%

1. До зазначених нижче активів і позабалансових позицій застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 5%:

(a) необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 5% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті;

(b) грошові кошти, належні за операціями фінансування з цінними паперами з фінансовими клієнтами, якщо такі операції мають залишковий строк дії менше шести місяців, за винятком тих, які зазначені в пункті (g) статті 428r(1);

(c) невикористана частина гарантованих кредитних ліній і механізмів підтримки ліквідності відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1);

(d) продукти, пов'язані з позабалансовим торговельним фінансуванням, зазначені в додатку I, із залишковим строком погашення менше шести місяців.

Установи повинні враховувати такі належні грошові кошти, зазначені в пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа на нетто-основі в разі застосування статті 428e.

2. Для всіх груп неттінгу за деривативними контрактами установи повинні застосовувати коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 5% до абсолютної справедливої вартості таких груп неттінгу за деривативними контрактами, з урахуванням будь-якого наданого забезпечення, якщо такі групи неттінгу мають від'ємну справедливу вартість. Для цілей цього параграфа установи повинні визначати справедливу вартість з урахуванням будь-якого наданого забезпечення або розрахункових платежів та надходжень, пов'язаних зі змінами ринкової оцінки таких контрактів.

Стаття 428t — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 7%

Необтяжені активи, які відповідають критеріям для облігацій з покриттям надзвичайно високої якості рівня 1 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 7%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

Стаття 428u — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 7,5%

Продукти, пов'язані з позабалансовим торговельним фінансуванням, зазначені в додатку I, із залишковим строком погашення принаймні шість місяців, але менше одного року підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 7,5%.

Стаття 428v — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 10%

До зазначених нижче активів і позабалансових позицій застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 10%:

(a) грошові кошти, належні за операціями з фінансовими клієнтами, які мають залишковий строк дії менше шести місяців, за винятком тих, які зазначені в пункті (g) статті 428r(1) і в пункті (b) статті 428s(1);

(b) продукти, пов'язані з балансовим торговельним фінансуванням, із залишковим строком погашення менше шести місяців;

(c) продукти, пов'язані з позабалансовим торговельним фінансуванням, зазначені в додатку I, із залишковим строком погашення один рік або більше.

Стаття 428w — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 12%

Необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 12% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 12%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті;

Стаття 428x — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 15%

Необтяжені активи, які відповідають критеріям для активів рівня 2А згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 15%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

Стаття 428y — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 20%

Необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 20% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 20%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті;

Стаття 428z — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 25%

Необтяжені сек'юритизації рівня 2В згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 25%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

Стаття 428aa — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 30%

До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 30%:

(a) необтяжені високоякісні облігації з покриттям згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

(b) необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 30% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

Стаття 428ab — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 35%

До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 35%:

(a) необтяжені сек'юритизації рівня 2В згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

(b) необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 35% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

Стаття 428ac — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 40%

Необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 40% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 40%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

Стаття 428ad — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 50%

До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 50%:

(a) необтяжені активи, які відповідають критеріям для активів рівня 2B згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), за винятком сек'юритизацій рівня 2B і високоякісних облігацій з покриттям відповідно до зазначеного делегованого акта, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

(b) депозити, утримувані установою в іншій фінансовій установі, які відповідають критеріям для операційних депозитів, визначеним у делегованому акті, зазначеному у статті 460(1);

(i) центральним урядом держави-члена або третьої країни;

(ii) регіональними урядами або місцевими органами держави-члена або третьої країни;

(iii) установами публічного сектора держави-члена або третьої країни;

(v) нефінансовими корпоративними суб'єктами, роздрібними клієнтами та МСП;

(vi) кредитними спілками, авторизованими компетентним органом, персональними інвестиційними компаніями та клієнтами, які є депозитними брокерами, тією мірою, якою такі активи не підпадають під дію пункту (b) цього параграфа;

(d) грошові кошти, належні від операцій із залишковим строком погашення принаймні шість місяців, але менше одного року із:

(i) Європейським Центральним Банком або центральним банком держави-члена;

(ii) центральним банком третьої країни;

(iii) фінансовими клієнтами;

(e) продукти, пов'язані з балансовим торговельним фінансуванням, із залишковим строком погашення принаймні шість місяців, але менше одного року;

(f) активи, які є обтяженими протягом залишкового строку погашення принаймні шість місяців, але менше одного року, за винятком випадків, коли до таких активів застосовувався би вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування згідно зі статтями 428ae-428ah, якби вони були необтяженими, у випадку чого застосовується такий вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався до таких активів, якби вони були необтяженими;

(g) будь-які інші активи із залишковим строком погашення менше одного року, якщо тільки у статтях 428r-428ac не вказане інше.

Стаття 428ae — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 55%

Необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування, які відповідають критеріям для застосування дисконту 55% для розрахування коефіцієнта покриття ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 55%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті;

Стаття 428af — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 65%

До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 65%:

(a) необтяжені позики, забезпечені іпотеками житлової нерухомості, або необтяжені житлові позики, повністю гарантовані прийнятним надавачем захисту, як зазначено в пункті (e) статті 129(1), із залишковим строком погашення один рік або більше, за умови, що таким позикам присвоєна вага ризику 35% або менше згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(b) необтяжені позики із залишковим строком погашення один рік або більше, за винятком позик фінансовим клієнтам і позик, зазначених у статтях 428r-428ad, за умови, що таким позикам присвоєна вага ризику 35% або менше згідно з главою 2 розділу II частини третьої.

Стаття 428ag — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 85%

До зазначених нижче активів і позабалансових позицій застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 85%:

(a) будь-які активи та позабалансові позиції, включно з грошовими коштами, надані в якості початкової маржі за деривативними контрактами, за винятком випадків, коли до таких активів застосовувався би вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування згідно зі статтею 428ah, якби вони були необтяженими, у випадку чого застосовується такий вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався до таких активів, якби вони були необтяженими;

(b) будь-які активи та позабалансові позиції, включно з грошовими коштами, надані в якості внеску до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, за винятком випадків, коли до таких активів застосовувався би вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування згідно зі статтею 428ah, якби вони були необтяженими, у випадку чого застосовується такий вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався до необтяженого активу;

(c) необтяжені позики із залишковим строком погашення один рік або більше, за винятком позик фінансовим клієнтам і позик, зазначених у статтях 428r-428af, які не є простроченими на понад 90 днів і яким присвоєна вага ризику понад 35% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(d) продукти, пов'язані з балансовим торговельним фінансуванням, із залишковим строком погашення один рік або більше;

(e) необтяжені цінні папери із залишковим строком погашення один рік або більше, які не перебувають у стані дефолту згідно зі статтею 178 і які не відповідають критеріям для ліквідних активів відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1);

(f) необтяжені біржові інструменти власного капіталу, які не відповідають критеріям для активів рівня 2B відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1);

(g) товари, якими торгують фізично, у тому числі золото, за винятком товарних деривативів;

(h) активи, які є обтяженими протягом залишкового строку погашення один рік або більше в пулі забезпечення, який фінансується за рахунок облігацій з покриттям, як зазначено у статті 52(4) Директиви 2009/65/ЄС, або облігацій з покриттям, які відповідають вимогам щодо прийнятності для застосування підходу, визначеного у статті 129(4) або (5) цього Регламенту.

Стаття 428ah — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 100%

1. До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 100%:

(a) якщо в цій главі не вказане інше, будь-які активи, обтяжені протягом залишкового строку погашення один рік або більше;

(b) будь-які активи, інші ніж ті, що зазначені у статтях 428r-428ag, у тому числі позики фінансовим клієнтам із залишковим договірним строком погашення один рік або більше, непрацюючі експозиції, позиції, вирахувані з власних коштів, основні засоби, небіржові інструменти власного капіталу, збережена частка участі, активи страхових компаній, знецінені цінні папери.

2. Установи повинні застосовувати коефіцієнт доступного стабільного фінансування 100% до різниці, якщо вона додатка, між сумою значень справедливої вартості усіх груп неттінгу з додатною справедливою вартістю і сумою значень справедливої вартості усіх груп неттінгу з від'ємною справедливою вартістю, розрахованою згідно зі статтею 428d.

До розрахунку, зазначеного першому підпараграфі, застосовуються такі правила:

Глава 5. Відступ для малих нескладних установ

Стаття 428ai — Відступ для малих нескладних установ

Як відступ від глав 3 та 4, малі нескладні установи можуть вирішити, за наявності попереднього дозволу компетентного органу, розраховувати співвідношення між доступним стабільним фінансуванням установи, як зазначено у главі 6, і необхідним стабільним фінансуванням установи, як зазначено у главі 7, що виражається у відсотках.

Компетентний орган може вимагати від малої нескладної установи дотримуватися вимоги до чистого стабільного фінансування на основі доступного стабільного фінансуванням установи, як зазначено у главі 3, і необхідного стабільного фінансуванням установи, як зазначено у главі 4, якщо він вважає, що спрощена методологія не підходить для охоплення ризиків фінансування такої установи.

Глава 6. Доступне чисте стабільне фінансування для спрощеного розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування

Секція 1

Загальні положення

Стаття 428aj — Спрощене розрахування суми доступного стабільного фінансування

1. Якщо в цій главі не вказане інше, сума доступного стабільного фінансування розраховується шляхом множення облікової вартості різних категорій або типів зобов'язань і власних коштів на коефіцієнти доступного стабільного фінансування, які застосовуються згідно із секцією 2. Загальна сума доступного стабільного фінансування є сумою зважених сум зобов'язань і власних коштів.

2. Облігації та інші боргові цінні папери, які випущені установою, продані виключно на роздрібному ринку та утримуються на роздрібному рахунку, можуть вважатися такими, що належать до відповідної категорії роздрібних депозитів. Повинні існувати обмеження, щоб такі інструменти не могли бути придбані або утримуватися сторонами, іншими ніж роздрібні клієнти.

Стаття 428ak — Залишковий строк погашення зобов'язання або власних коштів

4. Щоб визначити коефіцієнти доступного стабільного фінансування, які застосовуються відповідно до секції 2, для зобов'язань, які мають залишковий строк погашення один рік або більше, будь-яку частку, що погашається менше ніж через шість місяців, і будь-яку частку, що погашається в період між шістьма місяцями і одним роком, необхідно розглядати як такі, що мають залишковий строк погашення менше шести місяців і від шести місяців до одного року, відповідно.

Секція 2

Коефіцієнти доступного стабільного фінансування

Стаття 428al — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 0%

1. Якщо в цій секції не вказане інше, усі зобов'язання без встановленого строку погашення, у тому числі короткі позиції та позиції з відкритим строком погашення, підпадають під дію коефіцієнта доступного стабільного фінансування 0%, за винятком таких зобов'язань:

(b) частки меншості, які повинні розглядатися згідно зі строком дії відповідного інструмента.

(a) 0%, якщо фактичний залишковий строк погашення відстроченого податкового зобов'язання або частки меншості менший за один рік;

(b) 100%, якщо фактичний залишковий строк погашення відстроченого податкового зобов'язання або частки меншості становить один рік або більше.

(a) кредиторська заборгованість станом на дату здійснення торговельної операції, що виникає з купівлі фінансових інструментів, іноземних валют або товарів, яку очікується виплатити в рамках стандартного циклу розрахунків або періоду, який є традиційним для відповідного обміну або типу операції, або яка не була виплачена, але очікується, що вона буде виплачена;

(b) зобов'язання, які класифікуються як взаємозалежні з активами згідно зі статтею 428f;

(i) ЄЦБ або центральним банком держави-члена;

(ii) центральним банком третьої країни;

(iii) фінансовими клієнтами;

(d) будь-які інші зобов'язання, елементи або інструменти капіталу, не зазначені в цій статті та у статтях 428am-428ap.

До розрахунку, зазначеного першому підпараграфі, застосовуються такі правила:

Стаття 428am — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 50%

(b) зобов'язання, елементи або інструменти капіталу із залишковим строком погашення менше одного року, надані:

(i) центральним урядом держави-члена або третьої країни;

(ii) регіональними урядами або місцевими органами держави-члена або третьої країни;

(iii) установами публічного сектора держави-члена або третьої країни;

(v) нефінансовими корпоративними клієнтами;

(vi) кредитними спілками, авторизованими компетентним органом, персональними інвестиційними компаніями та клієнтами, які є депозитними брокерами, за винятком отриманих депозитів, які відповідають критеріям для операційних депозитів, як визначено в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1).

Стаття 428an — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 90%

Стаття 428ao — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 95%

Роздрібні депозити до запитання, роздрібні депозити з фіксованим періодом повідомлення менше одного року та строкові роздрібні депозити із залишковим строком дії менше одного року, які задовольняють відповідні критерії для стабільних роздрібних депозитів, визначені в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), підпадають під дію коефіцієнта доступного стабільного фінансування 95%.

Стаття 428ap — Коефіцієнт доступного стабільного фінансування 100%

Глава 7. Необхідне чисте стабільне фінансування для спрощеного розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування

Секція 1

Загальні положення

Стаття 428aq — Спрощене розрахування суми необхідного стабільного фінансування

1. Якщо в цій главі не вказане інше, для малих нескладних установ сума необхідного стабільного фінансування розраховується шляхом множення облікової вартості різних категорій або типів активів і позабалансових позицій на коефіцієнти необхідного стабільного фінансування, які застосовуються згідно із секцією 2. Загальна сума необхідного стабільного фінансування є сумою зважених сум активів і позабалансових позицій.

2. Активи, взяті в позику установами, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, які обліковуються на їхньому балансі і які вони не мають бенефіціарної власності, виключають із розрахунку суми необхідного стабільного фінансування.

Активи, взяті в позику установами, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, які не обліковуються на їхньому балансі, але на які вони мають бенефіціарну власність, підпадають під дію коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування, які застосовуються відповідно до секції 2.

3. Активи, надані в позику установами, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, на які вони зберігають бенефіціарну власність, навіть якщо вони не залишаються на їхньому балансі, вважаються обтяженими активами для цілей цієї глави і підпадають під дію коефіцієнтів необхідного стабільного фінансування, які застосовуються відповідно до секції 2. В іншому випадку такі активи виключають із розрахунку суми необхідного стабільного фінансування.

5. Якщо установа повторно використовує або повторно віддає під заставу позичений актив, у тому числі в рамках операцій фінансування з цінними паперами, і такий актив обліковується поза балансом, операція, у рамках якої був позичений такий актив, вважається обтяженою тією мірою, якою строк погашення такої операції не може настати, якщо установа не поверне позичений актив.

6. Зазначені нижче активи вважаються необтяженими:

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа установи припускають, що активи в пулі є обтяженими в порядку зростання ліквідності на основі класифікації ліквідності, визначеної в делегованому акті, зазначеному у статті 460(1), починаючи з активів, які є неприйнятними для цілей включення до буферного запасу ліквідності.

(a) як відступ від статті 428aw та від пункту (a) статті 428az(1), активи, обтяжені для цілей операцій, зазначених у цьому підпараграфі;

(b) як відступ від статті 428aw та від пункту (b) статті 428ay, грошові кошти, отримані в результаті операцій, зазначених у цьому підпараграфі.

Компетентні органи повинні визначити, за погодженням із центральним банком, який є контрагентом за операцією, коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який повинен застосовуватися до активів, зазначених у пунктах (a) та (b) першого підпараграфа. До обтяжених активів, зазначених у пункті (a) першого підпараграфа, застосовний коефіцієнт необхідного стабільного фінансування не повинен бути нижчим за коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався згідно із секцією 2 до таких активів, якби вони не були обтяжені.

8. Установи повинні виключати активи, пов'язані із забезпеченням, що визнається наданою варіаційною маржею згідно з пунктом (b) статті 428k(4) та статтею 428ah(2), наданою початковою маржею або внеском до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента згідно з пунктами (a) та (b) статті 428ag, з інших частин розрахунку суми необхідного стабільного фінансування згідно із цією главою для уникнення подвійного обліку.

9. Установи повинні враховувати іноземні валюти та товари, щодо яких було виконане розпорядження на купівлю, при розрахуванні суми фінансових інструментів необхідного стабільного фінансування. Вони повинні виключати фінансові інструменти, іноземні валюти та товари, щодо яких було виконане розпорядження на продаж, з розрахунку суми фінансових інструментів необхідного стабільного фінансування за умови, що такі операції не відображені на балансі установ як операції з деривативами або забезпечені операції фінансування і що такі операції повинні бути відображені на балансі установ після розрахунків.

Стаття 428ar — Залишковий строк погашення активів

Секція 2

Коефіцієнти необхідного стабільного фінансування

Стаття 428as — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 0%

1. До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 0%:

(b) усі резерви, утримувані установою в ЄЦБ або в центральному банку держави-члена чи центральному банку третьої країни, у тому числі обов'язкові резерви та надлишкові резерви;

(c) усі вимоги до ЄЦБ, центрального банку держави-члена чи центрального банку третьої країни із залишковим строком погашення менше шести місяців;

(d) активи, які класифікуються як взаємозалежні із зобов'язаннями згідно зі статтею 428f.

2. Як відступ від пункту (b) параграфа 1, компетентні органи можуть вирішити, за згодою відповідного центрального банку, застосовувати вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування до обов'язкових резервів, з урахуванням, зокрема, міри, у якій існують резервні вимоги протягом однорічного горизонту, і, відповідно вимагати пов'язане стабільне фінансування.

Стаття 428at — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 5%

1. Невикористана частина гарантованих кредитних ліній і механізмів підтримки ліквідності відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1), підпадає під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 5%.

Стаття 428au — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 10%

(a) необтяжені активи, які відповідають критеріям для облігацій з покриттям надзвичайно високої якості рівня 1 згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті;

(b) продукти, пов'язані з позабалансовим торговельним фінансуванням, зазначені в додатку I.

Стаття 428av — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 20%

Необтяжені активи, які відповідають критеріям для активів рівня 2А згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), і необтяжені акції або паї компаній колективного інвестування відповідного до такого делегованого акта підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 20%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті.

Стаття 428aw — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 50%

До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 50%:

(a) забезпечені та незабезпечені позики із залишковим строком погашення менше одного року, за умови, що вони обтяжені протягом періоду менше одного року;

(b) будь-які інші активи із залишковим строком погашення менше одного року, якщо тільки у статтях 428as-428av не вказане інше.

(c) активи, які є обтяженими протягом залишкового строку погашення принаймні шість місяців, але менше одного року, за винятком випадків, коли до таких активів застосовувався би вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування згідно зі статтями 428ax, 428ay та 428az, якби вони були необтяженими, у випадку чого застосовується такий вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався до таких активів, якби вони були необтяженими.

Стаття 428ax — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 55%

Активи, які відповідають критеріям для активів рівня 2В згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), і акції або паї компаній колективного інвестування відповідного до такого делегованого акта підпадають під дію коефіцієнта необхідного стабільного фінансування 55%, незалежно від того, чи вони відповідають операційним вимогам і вимогам щодо складу буферного запасу ліквідності, визначеним у такому делегованому акті, за умови, що вони обтяжені протягом періоду менше одного року.

Стаття 428ay — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 85%

(a) будь-які активи та позабалансові позиції, включно з грошовими коштами, надані в якості початкової маржі за деривативними контрактами або внеску до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, за винятком випадків, коли до таких активів застосовувався би вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування згідно зі статтею 428az, якби вони були необтяженими, у випадку чого застосовується такий вищий коефіцієнт необхідного стабільного фінансування, який би застосовувався до таких активів, якби вони були необтяженими;

(b) необтяжені позики із залишковим строком погашення один рік або більше, за винятком позик фінансовим клієнтам, які не є простроченими на понад 90 днів;

(d) необтяжені цінні папери із залишковим строком погашення один рік або більше, які не перебувають у стані дефолту згідно зі статтею 178 і які не відповідають критеріям для ліквідних активів відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1);

(e) необтяжені біржові інструменти власного капіталу, які не відповідають критеріям для активів рівня 2B відповідно до делегованого акта, зазначеного у статті 460(1);

(f) товари, якими торгують фізично, у тому числі золото, за винятком товарних деривативів.

Стаття 428az — Коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 100%

1. До зазначених нижче активів застосовується коефіцієнт необхідного стабільного фінансування 100%:

(a) будь-які активи, обтяжені протягом залишкового строку погашення один рік або більше;

(b) будь-які активи, інші ніж ті, що зазначені у статтях 428as-428ay, у тому числі позики фінансовим клієнтам із залишковим договірним строком погашення один рік або більше, непрацюючі експозиції, позиції, вирахувані з власних коштів, основні засоби, небіржові інструменти власного капіталу, збережена частка участі, активи страхових компаній, знецінені цінні папери.

2. Установи повинні застосовувати коефіцієнт доступного стабільного фінансування 100% до різниці, якщо вона додатна, між сумою значень справедливої вартості усіх груп неттінгу з додатною справедливою вартістю і сумою значень справедливої вартості усіх груп неттінгу з від'ємною справедливою вартістю, розрахованою згідно зі статтею 428d.

До розрахунку, зазначеного першому підпараграфі, застосовуються такі правила:

ЧАСТИНА СЬОМА

ЛЕВЕРИДЖ

Стаття 429 — Розрахування коефіцієнта левериджу

1. Установи повинні розраховувати коефіцієнт левериджу згідно з методологією, визначеною в параграфах 2, 3 та 4.

2. Коефіцієнт левериджу розраховується як величина капіталу установи, поділена на загальну величину експозиції такої установи, і виражається у відсотках.

Установи повинні розраховувати коефіцієнт левериджу станом на референтну дату звітування.

3. Для цілей параграфа 2 величина капіталу є капіталом першого рівня.

4. Для цілей параграфа 2 загальна величина експозиції є сумою значень вартості експозицій за:

(a) активами, за винятком деривативних контрактів, зазначених у додатку II, кредитних деривативів і позицій, зазначених у статті 429e, які розраховані згідно зі статтею 429b(1);

(b) деривативними контрактами, зазначеними в додатку II, і кредитними деривативами, включно з позабалансовими контрактами та кредитними деривативами, які розраховані згідно зі статтями 429c та 429d;

(c) надбавками за кредитний ризику контрагента за операціями фінансування з цінними паперами, включно з позабалансовими, які розраховані згідно зі статтею 429е;

(d) позабалансовими позиціями, за винятком деривативних контрактів, зазначених у додатку II, кредитних деривативів, операцій фінансування з цінними паперами та позицій, зазначених у статтях 429d та 429g, які розраховані згідно зі статтею 429f;

(e) купівлями або продажами на стандартних умовах, що очікують розрахунку, які розраховані згідно зі статтею 429g.

Установи повинні застосовувати до операцій з тривалим строком розрахунків підхід згідно із пунктами (a)-(d) першого підпараграфа, якщо застосовно.

Установи можуть зменшити вартість експозиції, зазначену в пунктах (a) і (d) першого підпараграфа, на відповідну суму коригувань на загальний кредитний ризик для балансових і позабалансових позицій, відповідно, з дотриманням нижньої межі 0, якщо коригування на кредитний ризик зменшили розмір капіталу першого рівня.

5. Як відступ від пункту (d) параграфа 4, застосовуються такі положення:

(a) позабалансова позиція згідно з пунктом (d) параграфа 4, яка вважається деривативом згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, підпадає під дію підходу, визначеного в пункті (b) зазначеного параграфа;

(b) якщо клієнт установи, що діє в якості учасника клірингу, укладає операцію з деривативами безпосередньо із центральним контрагентом і установа гарантує виконання торговельних експозицій клієнта до центрального контрагента, які виникають із такої операції, установа повинна розраховувати експозицію, що виникає з гарантії, згідно з пунктом (b) параграфа 4 так, ніби така установа сама уклала операцію безпосередньо з клієнтом, у тому числі стосовно отримання або надання варіаційної маржі у грошовій формі.

Підхід, визначений у пункті (b) першого підпараграфа, також застосовується до установи, що діє як клієнт вищого рівня, який гарантує виконання торговельних експозицій свого клієнта.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа та другого підпараграфа цього параграфа установи можуть вважати афілійованого суб'єкта клієнтом, тільки якщо такий суб'єкт не входить до регуляторного периметра консолідації на рівні, на якому застосовується вимога, визначена в пункті (d) статті 92(3).

6. Для цілей пункту (e) параграфа 4 цієї статті та статті 429g «купівля або продаж на стандартних умовах» означає купівлю або продаж цінного паперу за договорами, умови яких вимагають передати цінний папір протягом періоду, що, у загальному, встановлений правом або звичаєм на відповідному торговельному майданчику.

7. Якщо в цій частині не визначене інше, установи повинні розраховувати загальну величину експозиції згідно з такими принципами:

(a) придбане фізичне або фінансове забезпечення, гарантії або пом'якшення кредитного ризику не повинні використовуватися для зменшення загальної величини експозиції;

(b) активи не повинні підлягати взаємозаліку із зобов'язаннями.

8. Як відступ від пункту (b) параграфа 7, установи можуть зменшити вартість експозиції за попередньою позикою або середньостроковою позикою на додатний залишок на ощадному рахунку боржника, якому була надана позика, і включати до загальної величини експозиції тільки отриману суму в разі виконання всіх таких умов:

(a) умовою надання позики є відкриття ощадного рахунку в установі, що надає позику, і позика, і ощадний рахунок регулюються тим самим секторальним правом;

(b) залишок на ощадному рахунку не може бути повністю або частково знятий боржником протягом всього строку дії позики;

(c) установа може безумовно та безвідклично використовувати залишок на ощадному рахунку для врегулювання будь-якої вимоги, що виникає за договором позики у випадках, що регулюються секторальним правом, зазначеним у пункті (a), у тому числі у випадку несплати або неплатоспроможності боржника.

«Попередня позика» або «середньострокова позика» означає позику, яка надається плакальнику на обмежений період часу для покриття прогалин у фінансуванні позичальника до надання кінцевої позики згідно з критеріями, встановленими в секторальному праві, яке регулює такі операції.

Стаття 429a — Експозиція, які виключаються із загальної величини експозиції

1. Як відступ від статті 429(4), установа може виключати із загальної величини експозиції будь-яку із зазначених нижче експозицій:

(a) суми, вирахувані з елементів основного капіталу першого рівня, згідно з пунктом (d) статті 36(1);

(b) активи, вирахувані з розрахунку величини капіталу, зазначеної у статті 429(3);

(d) якщо установа є публічною кредитною установою розвитку, експозиції, які виникають з активів, що є вимогами до центрального уряду, регіональних урядів, місцевих органів або установ публічного сектора стосовно інвестицій публічного сектора, а також пільгові позики;

(e) якщо установа не є публічною кредитною установою розвитку, частини експозицій, які виникають з посередницьких пільгових позик іншим кредитним установам;

(f) гарантовані частини експозицій, які виникають з експортних кредитів, що відповідають обом зазначеним нижче умовам:

(i) гарантія надається прийнятним надавачем не забезпеченого фінансово кредитного захисту згідно зі статтею 201 та 202, у тому числі експортно-кредитним агентством або центральними урядами;

(ii) вага ризику 0% застосовується до гарантованої частини експозиції згідно зі статтею 114(2) або (4) чи статтею 116(4);

(g) якщо установа є учасником клірингу кваліфікованого центрального контрагента, торговельні експозиції такої установи, за умови, що їх кліринг здійснює кваліфікований центральний контрагент і вони відповідають умовам, визначеним у пункті (c) статті 306(1);

(h) якщо установа є клієнтом вищого рівня в багаторівневій структурі клієнтів, торговельні експозиції до учасника клірингу або суб'єкта, що є клієнтом вищого рівня для такої установи, за умови виконання умов, визначених у статті 305(2), і за умови, що установа не зобов'язана відшкодовувати клієнту будь-які втрати, понесені в разі дефолту учасника клірингу або кваліфікованого центрального контрагента;

(i) фідуціарні активи, які відповідають усім таким умовам:

(i) вони обліковуються на балансу установи згідно із загальноприйнятими національними принципами бухгалтерського обліку відповідно до статті 10 Директиви 86/635/ЄЕС;

(ii) вони відповідають критеріям для невизнання, визначеним у Міжнародному стандарті фінансової звітності (МСФЗ) 9, що застосовується згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002;

(iii) вони відповідають критеріям неконсолідації, визначеним у МСФЗ 10, що застосовується згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, у відповідних випадках;

(j) експозиції, які відповідають усім таким умовам:

(i) вони є експозиціями до установи публічного сектора;

(ii) до них застосовується підхід, визначений у статті 116(4);

(iii) вони виникають із депозитів, які установа юридично зобов'язана передати установі публічного сектора, зазначеній у пункті (i), з метою фінансування інвестицій, що становлять загальний інтерес;

(k) надлишкове забезпечення, надане тристороннім агентам, яке не було передане в оренду;

(l) якщо, згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, установа визнає варіаційну маржу, сплачену у грошовій формі контрагенту як актив, що підлягає отриманню, актив, що підлягає отриманню, у разі виконання умов, визначених у пунктах (a)-(e) статті 429c(3);

(m) сек'юритизовані експозиції в рамках традиційних сек'юритизацій, які відповідають умовам передачі істотного ризику, визначеним у статті 244(2);

(n) зазначені нижче експозиції до центрального банку установи відповідно до умов, визначених у параграфах 5 і 6:

(i) монети та банкноти, що є законною валютою в юрисдикції центрального банку;

(ii) активи, що являють собою вимоги до центрального банку, включаючи резерви, утримувані в центральному банку;

(o) якщо установа авторизована згідно зі статтею 16 і пунктом (a) статті 54(2) Регламенту (ЄС) № 909/2014, експозиції установи у зв'язку з додатковими послугами банківського типу, зазначеними в пункті (a) секції С додатка до зазначеного Регламенту, які прямо пов'язані з основними або додатковими послугами, зазначеними в секціях А та В зазначеного додатка;

(p) якщо установа авторизована згідно з пунктом (b) статті 54(2) Регламенту (ЄС) № 909/2014, експозиції установи у зв'язку з додатковими послугами банківського типу, зазначеними в пункті (a) секції С додатка до зазначеного Регламенту, які прямо пов'язані з основними або додатковими послугами центрального депозитарія цінних паперів, авторизованого згідно зі статтею 16 зазначеного Регламенту, які вказані в секціях А та В зазначеного додатка.

Для цілей пункту (m) першого підпараграфа установи повинні включати до загальної величини експозиції будь-яку утримувану експозицію.

2. Для цілей пунктів (d) та (e) параграфа 1 «публічна кредитна установа розвитку» означає кредитну установу, яка відповідає всім таким умовам:

(a) вона була створена центральним урядом, регіональним урядом або місцевим органом держави-члена;

(b) її діяльність обмежується досягнення визначених цілей публічної фінансової, соціальної або економічної політики згідно із законами та положеннями, які регулюють діяльність такої установи, включно зі статутом, на неконкурентній основі;

(d) згідно з правилами Союзу щодо державної допомоги, центральний уряд, регіональний уряд або місцевий орган має обов'язок захищати життєздатність кредитної установи чи прямо або опосередковано гарантує принаймні 90% вимог до власних коштів кредитної установи, вимог щодо фінансування або наданих пільгових позик;

(e) вона не приймає гарантовані депозити, як означено в пункті (5) статті 2(1) Директиви 2014/49/ЄС або в національному праві, що імплементує зазначену Директиву, які можуть бути класифіковані як строкові або ощадні депозити, від споживачів, як означено в пункті (a) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/48/ЄС (-24).

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа цілі публічної політики можуть включати надання фінансування для пільгових цілей або цілей розвитку у визначених економічних секторах або географічних районах відповідної держави-члена.

Для цілей пунктів (d) та (e) параграфа 1, без обмеження правил Союзу щодо державної допомоги та обов'язків держав-членів згідно з такими правилами, компетентні органи можуть, за запитом установи, вважати організаційно, структурно та фінансово незалежну й автономну одиницю такої установи публічною кредитною установою розвитку за умови, що така одиниця відповідає всім умовам, зазначеним у першому підпараграфі, і що такий підхід не впливає на ефективність нагляду за такою установою. Компетентні органи повинні невідкладно повідомляти Комісію та EBA про будь-яке рішення вважати, для цілей цього підпараграфа, одиницю установи публічною кредитною установою розвитку. Компетентний орган повинен щорічно переглядати таке рішення.

3. Для цілей пунктів (d) та (e) параграфа 1 і пункту (d) параграфа 2 «пільгова позика» означає позику, надану публічною кредитною установою розвитку або суб'єктом, створеним центральним урядом, регіональним урядом або місцевим органом держави-члена, прямо або через посередницьку кредитну установу на неконкурентній і неприбутковій основі, щоб сприяти досягненню цілей публічної політики центрального уряду, регіонального уряду або місцевого органу в державі-члені.

4. Установи не повинні виключати торговельні експозиції, зазначені в пунктах (g) та (h) параграфа 1 цієї статті, якщо не виконана умова, визначена у третьому підпараграфі статті 429(5).

5. Установи можуть виключити експозиції, зазначені в пункті (n) параграфа 1, у разі відповідності всім таким умовам:

(a) компетентний орган установи визначив, після консультацій із відповідним центральним банком, і публічно заявив, що існують виняткові обставини, які вимагають виключення, щоб полегшити реалізацію монетарних політик;

(b) звільнення надається на обмежений період часу, що не перевищує один рік;

(c) компетентний орган установи визначив, після консультацій з відповідним центральним банком, дату початку дії виняткових обставин і публічно оголосив таку дату; така дата не повинна встановлюватися наприкінці кварталу.

6. Експозиції, які підлягають виключенню згідно з пунктом (n) параграфа 1, повинні відповідати обом таким умовам:

(a) вони деноміновані в тій самій валюті, що й депозити, прийняті установою;

(b) їхній середній строк погашення незначно перевищує середній строк дії депозитів, прийнятих установою.

7. Як відступ від пункту (d) статті 92(1), якщо установа виключає експозиції, зазначені в пункті (n) параграфа 1 цієї статті, вона завжди повинна відповідати такій вимозі до скоригованого коефіцієнта левериджу протягом строку дії виключення:

де:

aLR

скоригований коефіцієнт левериджу;

EMLR

загальна величина експозиції установи, розрахована згідно зі статтею 429(4), включно з експозиціями, виключеними згідно з пунктом (n) параграфа 1 цієї статті, у дату, зазначену в пункті (c) параграфа 5 цієї статті; та

середньоденна загальна вартість експозицій установи до центрального банку, розрахована за повний період підтримання резервів центрального банку, що безпосередньо передує даті. зазначеній у пункті (c) параграфа 5, які відповідають критеріям для виключення згідно з пунктом (n) параграфа 1.

Стаття 429b — Розрахування вартості експозиції за активами

1. Установи повинні розраховувати вартість експозиції за активами, за винятком деривативних контрактів, зазначених у додатку II, кредитних деривативів і позицій, зазначених у статті 429e, згідно з такими принципами:

(a) вартість експозиції за активами означає вартість експозиції, як зазначено в першому реченні статті 111(1);

(b) операції фінансування з цінними паперами не підлягають неттінгу.

2. Механізм об'єднання грошових коштів, який пропонується установою, не порушує умову, визначену в пункті (b) статті 429(7), тільки якщо такий механізм відповідає обом таким умовам:

(a) установа, що пропонує механізм об'єднання грошових коштів перераховує кредитові та дебетові залишки на кількох окремих рахунках суб'єктів групи, включених до механізму (далі - початкові рахунки), на окремий єдиний рахунок і таким чином встановлює залишки на початкових рахунках на рівні нуля;

(b) установа здійснює дії, зазначені в пункті (a) цього підпараграфа, на щоденній основі.

Для цілей цього параграфа та параграфа 3 механізм об'єднання грошових коштів означає механізм, у рамках якого об'єднують кредитові або дебетові залишки на кількох окремих рахунках для цілей управління грошовими коштами або ліквідністю.

3. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, механізм об'єднання грошових коштів, що не відповідає умові, визначеній у пункті (b) зазначеного параграфа, але відповідає умові, визначеній у пункті (a) зазначеного параграфа, не порушує умову, визначену в пункті (b) статті 429(7), за умови, що такий механізм відповідає всім таким умовам:

(a) установа має юридично закріплене право здійснювати взаємозалік залишків на початкових рахунках шляхом їх перерахування на єдиний рахунок у будь-який момент часу;

(b) між залишками на початкових рахунках немає різниці строків погашення;

(d) компетентний орган установи вважає, що періодичність перерахування залишків на всіх початкових рахунках є належною для цілей включення тільки сукупного залишку механізму об'єднання грошових коштів до загальної величини експозиції.

4. Як відступ від пункту (b) параграфа 1, установи можуть розраховувати вартість експозиції за грошовою дебіторською та кредиторською заборгованістю в рамках операцій фінансування з цінними паперами з тим самим контрагентом на нетто-основі тільки в разі виконання всіх таких умов:

(a) операції мають одну явну дату остаточного розрахунку;

(b) право зарахувати суму, яка підлягає сплаті контрагенту, проти суми, яка підлягає сплаті контрагентом, передбачає можливість примусової реалізації в ході звичайного здійснення діяльності або в разі дефолту, неплатоспроможності та банкрутства;

(c) контрагенти мають намір здійснити нетто-розрахунок або одночасний розрахунок, або операції підпадають під дію механізму розрахунків, що призводить до функціонального еквівалента нетто-розрахунку.

5. Для цілей пункту (c) параграфа 4 установи можуть вважати, що механізм розрахунків призводить до функціонального еквівалента зарахування зустрічних вимог, якщо станом на дату розрахунку нетто-результат грошових потоків за операціями в рамках такого механізму дорівнює єдиній чистій сумі в рамках нетто-розрахунку і виконані всі такі умови:

(a) розрахунки за операціями здійснюються в тій самій системі або системах розрахунків із використанням спільної інфраструктури розрахунків;

(b) механізми розрахунків підтримуються за рахунок грошових коштів або внутрішньоденних кредитних ліній, спрямованих на забезпечення здійснення розрахунків за операціями до кінця робочого дня;

(c) будь-які проблеми, які виникають із частин у цінних паперах операцій фінансування з цінними паперами не перешкоджають завершенню нетто-розрахунку за грошовою кредиторською та дебіторською заборгованістю.

Умова, визначена в пункті (c) першого підпараграфа, дотримана, тільки якщо збій будь-яких операцій фінансування з цінними паперами в межах механізму розрахунків може спричинити затримку розрахунків тільки в одній узгодженій частині у грошових коштах і може створити обов'язок перед механізмом розрахунків, що підтримується пов'язаною кредитною лінією.

У разі виникнення збою частини в цінних паперах операції фінансування з цінними паперами наприкінці вікна розрахунків у межах механізму розрахунків, установи повинні відділити таку операцію і узгоджену частину у грошових коштах від групи неттінгу і враховувати їх на брутто-основі.

Стаття 429c — Розрахування вартості експозиції за деривативами

1. Установи повинні розраховувати вартість експозицій за деривативними контрактами, зазначеними в додатку II, і за кредитними деривативами, у тому числі позабалансовими, згідно з методом, визначеним у секції 3 глави 6 розділу II частини третьої.

При розрахуванні вартості експозиції установи можуть брати до уваги вплив договорів новації та інших угод про неттінг відповідно до статті 295. Установи не повинні враховувати неттінг між продуктами, проте можуть здійснювати неттінг у рамках категорій продуктів, згаданих у пункті (25)(c) статті 272, і кредитних деривативів, якщо вони підпадають під дію угоди про договірний неттінг між продуктами, зазначеної у пункті (c) статті 295.

Установи повинні включати до загальної величини експозиції продані опціони, якщо їхня вартість експозиції може бути встановлена на рівні нуля згідно з підходом, встановленим у статті 274(5).

2. Якщо надання забезпечення за деривативними контрактами зменшує суму активів відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку, установи повинні скасувати таке зменшення.

3. Для цілей параграфа 1 цієї статті установи, які розраховують вартість заміщення деривативних контрактів згідно зі статтею 275, можуть визнавати тільки забезпечення, отримане у грошовій формі від їхніх контрагентів, як варіаційну маржу, зазначену у статті 275, якщо, згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, варіаційна маржа ще не була визнана як зменшення вартості експозиції, і якщо виконані всі такі умови:

(a) для торговельних операцій, кліринг яких не здійснюється через кваліфікованого центрального контрагента, грошові кошти, отримані контрагентом-отримувачем, не відокремлюються;

(b) варіаційна маржа розраховується і нею обмінюються принаймні щоденно на основі оцінювання позицій за деривативами за ринковою вартістю;

(c) отримана варіаційна маржа деномінована у валюті, вказаній у деривативному контракті, генеральній угоді про неттінг, що має переважну силу, додатку щодо кредитної підтримки до кваліфікованої генеральної угоди про неттінгу або визначеній у будь-якій угоді про неттінг із кваліфікованим центральним контрагентом;

(d) отримана варіаційна маржа є повною сумою, яка була би необхідна для повного погашення експозиції за деривативним контрактом за ринковою вартістю, з урахуванням порогового значення та мінімальних сум переказу, застосовних до контрагента;

(e) деривативний контракт і варіаційна маржа між установою та контрагентом за таким контрактом охоплюються єдиною угодою про неттінг, яку установа може вважати такою, що знижує ризики, відповідно до статті 295.

Якщо установа надає грошове забезпечення контрагенту і таке забезпечення відповідає умовам, визначеним у пунктах (a)-(e) першого підпараграфа, установа повинна вважати таке забезпечення варіаційною маржею, наданою контрагенту і враховувати його при розрахуванні вартості заміщення.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа установа повинна вважатися такою, що відповідає умові, визначеній у зазначеному пункті, якщо обмін варіаційною маржею здійснюється вранці торгового дня, наступного за торговим днем, у який був узгоджений деривативний контракт, за умови, що обмін ґрунтується на вартості контракту наприкінці торговельного дня, у який був узгоджений контракт.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа, якщо виникає маржинальний спір, установи можуть визнати суму неоспореного забезпечення, що було предметом обміну.

4. Для цілей параграфа 1 цієї статті установ не повинні враховувати отримане забезпечення при розрахуванні NICA, як означено в пункті (12a) статті 272, окрім як у випадку деривативних контрактів із клієнтами, якщо кліринг за такими контрактами здійснює кваліфікований центральний контрагент.

5. Для цілей параграфа 1 цієї статті установи повинні встановити значення множника, що використовується при розрахуванні потенційної майбутньої експозиції згідно зі статтею 278(1), на рівні одиниці, окрім як у випадку деривативних контрактів із клієнтами, якщо кліринг за такими контрактами здійснює кваліфікований центральний контрагент.

6. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи можуть використовувати метод, визначений у секції 4 або 5 глави 6 розділу II частини третьої, для визначення вартості експозиції за деривативними контрактами, зазначеними в пунктах 1 і 2 додатка II, тільки якщо вони також використовують цей метод для визначення вартості експозиції за такими контрактами для цілей дотримання вимог до власних коштів, визначених у статті 92.

Якщо установи застосовують один із методів, зазначених у першому підпараграфі, вони не повинні зменшувати загальну величину експозиції на суму маржі, яку вони отримали.

Стаття 429d — Додаткові положення про розрахування вартості експозиції за виписаними кредитними деривативами

1. Для цілей цієї статті «виписаний кредитний дериватив» означає будь-який фінансовий інструмент, через який установа ефективно надає кредитний захист, у тому числі кредитні дефолтні свопи, свопи на сукупний дохід та опціони, якщо установа має обов'язок надавати кредитний захист згідно з умовами, вказаними в опціонному контракті.

2. На додаток до розрахунку, встановленого у статті 429c, установи повинні враховувати при розрахунку вартості експозиції за виписаними кредитними деривативами ефективні умовні суми, вказані у виписаних кредитних деривативах, зменшені на будь-які від'ємні зміни справедливої вартості, які були включені до капіталу першого рівня стосовно таких виписаних кредитних деривативів.

Установи повинні розраховувати ефективну умовну суму виписаних кредитних деривативів шляхом коригування умовної суми таких деривативів для відображення справжньої експозиції за контрактами, для яких використовувався леверидж або які оптимізовані іншим чином з використанням структури операції.

3. Установи можуть повністю або частково зменшити вартість експозиції, розраховану згідно з параграфом 2, на ефективну умовну суму придбаних кредитних деривативів у разі виконання всіх таких умов:

(a) залишковий строк погашення придбаного кредитного дериватива дорівнює або перевищує залишковий строк погашення виписаного кредитного дериватива;

(b) придбаний кредитний дериватив іншим чином підпадає під дію тих самих або більш консервативних істотних умов, як ті, що вказані у відповідному виписаному кредитному деривативі;

(c) придбаний кредитний дериватив не придбаний у контрагента, який піддасть установу специфічному ризику втрати напрямку, як означено в пункті (b) статті 291(1);

(d) якщо ефективна умовна вартість виписаного кредитного дериватива зменшується на будь-яку від'ємну зміну справедливої вартості, яка включена до капіталу першого рівня установи, умовну суму придбаного кредитного деривативу зменшують на будь-яку додатну зміну справедливої вартості, яка була включена до капіталу першого рівня;

(e) придбаний кредитний дериватив не включений до операції, кліринг за якою здійснювала установа від імені клієнта або установа у ролі клієнта вищого рівня в рамках багаторівневої структури клієнтів і для якої ефективна умовна сума, на яку посилається відповідний виписаний кредитний дериватив, виключена із загальної величини експозиції згідно з пунктом (g) або (h) першого підпараграфа статті 429a(1), залежно від випадку.

Для цілей розрахування потенційної майбутньої експозиції згідно зі статтею 429c(1), установи можуть виключити з групи неттінгу частку виписаного кредитного дериватива, яка не підлягає взаємозаліку згідно з першим підпараграфом цього параграфа і для якої ефективна умовна сума включається до загальної величини експозиції.

4. Для цілей пункту (b) параграфа 3, «істотна умова» означає будь-які характеристики кредитного дериватива, які є релевантними для його оцінювання, у тому числі рівень субординації, опціонні характеристики, кредитні події, базисний референтний суб'єкт або пул суб'єктів, базисне референтне зобов'язання або пул зобов'язань, за винятком умовної суми та залишкового строку погашення кредитного дериватива. Два референтні суб'єкта можуть збігатися, тільки якщо вони стосуються тієї самої юридичної особи.

5. Як відступ від пункту (b) параграфа 3, установи можуть використовувати придбані кредитні деривативи на пул референтних суб'єктів для компенсації виписаних кредитних деривативів на окремих референтних суб'єктів у рамках пулу, якщо пул референтних суб'єктів і рівень субординації в рамках обох операцій є ідентичними.

6. Установи не повинні зменшувати ефективну умовну суму виписаних кредитних деривативів, якщо вони купують кредитний захист із використанням свопу на сукупний дохід і обліковують отримані чисті виплати як чистий дохід, але не обліковують будь-яке компенсаційне зниження вартості виписаного кредитного дериватива в капіталі першого рівня.

7. У випадку придбаних кредитних деривативів стосовно пулу референтних зобов'язань, установи можуть зменшувати ефективну умовну суму виписаних кредитних деривативів стосовно окремих референтних суб'єктів на ефективну умовну суму придбаних кредитних деривативів відповідно до параграфа 3, тільки якщо придбаний захист є економічно еквівалентним придбанню захисту окремо для кожного з окремих суб'єктів у пулі.

Стаття 429e — Надбавка за кредитний ризик контрагента для операцій фінансування з цінними паперами

1. На додаток до розрахування вартості експозиції за операціями фінансування з цінними паперами, включно з тими, які є позабалансовими позиціями згідно зі статтею 429b(1), установи повинні включати у загальну величину експозиції надбавку за кредитний ризик контрагента, розраховану згідно з параграфом 2 або 3 цієї статті, залежно від випадку.

2. Установи повинні розраховувати надбавку для операцій з контрагентом, які не підпадають під дію генеральної угоди про неттінг, що відповідає умовам, визначеним у статті 206, для кожної конкретної операції за такою формулою:

де:

надбавка;

індекс, що позначає операцію;

справедлива вартість цінних паперів або грошових коштів, позичених контрагенту в рамках операції i; та

справедлива вартість цінних паперів або грошових коштів, отриманих від контрагента у рамках операції i.

Установи можуть встановити на рівні нуля, якщо Ei є грошовими коштами, позиченими контрагенту і пов'язана грошова дебіторська заборгованість не відповідає критеріям для застосування режиму неттінгу, визначеного у статті 429b(4).

3. Установи повинні розраховувати надбавку для операцій з контрагентом, які підпадають під дію генеральної угоди про неттінг, що відповідає умовам, визначеним у статті 206, для кожної конкретної угоди за такою формулою:

де:

надбавка;

індекс, що позначає угоду про неттінг;

справедлива вартість цінних паперів або грошових коштів, позичених контрагенту для операцій, які підпадають під дію генеральної угоди про неттінг і; та

справедлива вартість цінних паперів або грошових коштів, отриманих від контрагента, що підпадає під дію генеральної угоди про неттінг і.

4. Для цілей параграфів 2 та 3, термін «контрагент» також включає тристоронніх агентів, які отримують забезпечення у формі депозиту і управляють забезпеченням у випадку тристоронніх операцій.

5. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи можуть використовувати метод, визначений у статті 222, з урахуванням нижньої межі застосовної ваги ризику в розмірі 20%, для визначення надбавки за операціями фінансування з цінними паперами, у тому числі тими, які є позабалансовими позиціями. Установи можуть використовувати цей метод, лише якщо вони також використовують його для розрахування вартості експозиції таких операцій з метою дотримання вимог до власних коштів, як визначено у пунктах (a), (b) та (c) статті 92(1).

6. Якщо облік продажів за операцією репо здійснюється згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, установа повинна сторнувати всі бухгалтерські записи, пов'язані з продажами.

7. Якщо установа діє як агент між двома сторонами в рамках операції фінансування з цінними паперами, включно з позабалансовою операцією, до розрахунку загальної величини експозиції установи застосовуються такі положення:

(a) якщо установа надає звільнення від відповідальності або гарантію одній зі сторін операції фінансування з цінними паперами і таке звільнення від відповідальності або гарантія обмежується будь-якою різницею між вартістю цінного паперу або готівкових коштів, які позичила сторона, і вартістю забезпечення, яке надав позичальник, установа повинна включати до загальної величини експозиції тільки надбавку, визначену згідно з параграфом 2 або 3, залежно від випадку;

(b) якщо установа не надає звільнення від відповідальності або гарантію будь-якій із відповідних сторін, операцію не включають до загальної величини експозиції;

(c) якщо установа має економічну експозицію до базисного цінного паперу або грошових коштів у рамках операції на суму, що перевищує експозицію, покриту надбавкою, вона також повинна включити до загальної величини експозиції повну суму цінного паперу або грошових коштів, до яких вона має експозицію;

(d) якщо установа. що діє в якості агента, надає звільнення від відповідальності або гарантію обом сторонам операції фінансування з цінними паперами, така установа повинна розраховувати загальну величину експозиції згідно з пунктами (a), (b) та (c) окремо для кожної сторони операції.

Стаття 429f — Розрахування вартості експозиції за позабалансовими позиціями

1. Установи повинні розраховувати, згідно зі статтею 111(1), вартість експозиції за позабалансовими позиціями, за винятком деривативних контрактів, зазначених у додатку II, кредитних деривативів, операцій фінансування з цінними паперами та позицій, зазначених у статті 429d.

Якщо зобов'язання стосується розширення іншого зобов'язання, застосовується стаття 166(9).

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи можуть зменшувати суму еквівалента кредитної експозиції за позабалансовою позицією на відповідну суму коригувань на специфічний кредитний ризик. Розрахунок повинен здійснюватися з дотриманням нижньої межі в розмірі нуля.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи повинні застосовувати коефіцієнт конверсії 10% до низькоризикових позабалансових позицій, зазначених у пункті (d) статті 111(1).

Стаття 429g — Розрахування вартості експозиції за купівлями та продажами на стандартних умовах, що очікують розрахунку

1. Установи повинні розглядати грошові кошти, пов'язані з продажами на стандартних умовах, і цінні папери, пов'язані з купівлями на стандартних умовах, які залишаються на балансі до дати розрахунку, як активи відповідно до пункту (a) статті 429(4).

2. Установи, які, згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, застосовують облік за датою операції до купівель і продажів на стандартних умовах, які очікують розрахунку, повинні скасувати будь-який взаємозалік між грошовою дебіторською заборгованістю за продажами на стандартних умовах, що очікують розрахунку, і грошовою кредиторською заборгованістю за купівлями на стандартних умовах, що очікують розрахунку, дозволений в рамках такої системи. Після скасування установами бухгалтерського взаємозаліку вони можуть здійснити взаємозалік між такою грошовою дебіторською і кредиторською заборгованістю, якщо розрахунки за пов'язаними купівлями та продажами на стандартних умовах здійснюються за принципом «постачання проти платежу».

3. Установи, які, згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, застосовують облік за датою розрахунку до купівель і продажів на стандартних умовах, які очікують розрахунку, повинні включити до загальної величини експозиції повну номінальну вартість зобов'язань з оплати, пов'язаних із купівлями на стандартних умовах.

Установи можуть здійснити взаємозалік між повною номінальною вартістю зобов'язань з оплати, пов'язаних із купівлями на стандартних умовах, і номінальною вартістю грошової дебіторської заборгованості, пов'язаної з продажами на стандартних умовах, що очікують розрахунку, у разі виконання обох зазначених нижче умов:

(a) розрахунки за купівлями та продажами на стандартних умовах здійснюються за принципом «постачання проти платежу»;

(b) придбані та продані фінансові активи, пов'язані з грошовою кредиторською та дебіторською заборгованістю, оцінюються за справедливою вартістю через прибуток або збиток та включаються до торгового портфеля установи.

ЧАСТИНА СЬОМА А

ВИМОГИ ЩОДО ЗВІТУВАННЯ

Стаття 430 — Звітування про пруденційні вимоги та фінансову інформацію

1. Установи повинні звітувати перед компетентними органами про:

(a) вимоги до власних коштів, у тому числі коефіцієнт левериджу, як визначено у статті 92 і частині сьомій;

(b) вимоги, встановлені у статтях 92a та 92b, для установ, які підпадають під дію таких вимог;

(d) вимоги до ліквідності, як визначено у статті 415;

(e) агреговані дані для кожного національного ринку нерухомого майна, як визначено у статті 430a(1);

(f) вимоги та настанови, визначені в Директиві 2013/36/ЄС, які кваліфікуються для стандартизованого звітування, за винятком будь-якої додаткової вимоги щодо звітування згідно з пунктом (j) статті 104(1) зазначеної Директиви;

(g) рівень обтяження активів, включно з розподілом за типом обтяження активів, як-от договори репо, кредитування цінними паперами, сек'юритизовані експозиції або позики.

Установи, звільнені згідно зі статтею 6(5), не підпадають під дію вимог щодо звітування про коефіцієнт левериджу, визначених у пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа, на індивідуальній основі.

1a. Для цілей пункту (a) параграфа 1 цієї статті, коли установи звітують про вимоги до власних коштів для сек'юритизацій, інформація, яку вони надають повинна містити інформацію про сек'юритизації непрацюючих експозицій, до яких застосовується підхід, визначений у статті 269a, прості, прозорі та стандартизовані балансові сек'юритизації, які вони випускають, і про розподіл активів, які лежать в основі таких простих, прозорих та стандартизованих балансових сек'юритизації, за класом активів.

2. На додаток до звітування про коефіцієнт левериджу, зазначене в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, і щоб надати компетентним органам можливість здійснювати моніторинг волатильності коефіцієнта левериджу, зокрема напередодні референтних дат звітування, великі установи повинні звітувати про конкретні компоненти коефіцієнта левериджу перед компетентними органами на основі середніх значень за звітний період і даних, які використовуються для розрахування таких середніх значень.

3. На додаток про звітування про пруденційні вимоги, зазначені в параграфі 1 цієї статті, установи повинні повідомляти фінансову інформацію компетентним органам, якщо вони є одним із таких суб'єктів:

(a) установою, що підпадає під дію статті 4 Регламенту (ЄС) № 1606/2002;

(b) кредитною установою що готує консолідовану звітність згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку відповідно до пункту (b) статті 5 Регламенту (ЄС) № 1606/2002.

4. Компетентні органи можуть вимагати від кредитних установ, що визначають власні кошти на консолідованій основі згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку відповідно до статті 24(2), повідомляти фінансову інформацію згідно із цією статтею.

5. Повідомлення фінансової інформації, зазначеної в параграфах 3 та 4, повинне включати тільки інформацію, яка необхідна для надання комплексної характеристики профілю ризиків діяльності установи та системних ризиків, які установа створює для фінансового сектора або реального сектора економіки, які визначено в Регламенті (ЄС) № 1093/2010.

6. Вимоги щодо звітування, встановлені в цій статті, повинні застосовуватися до установ у пропорційний спосіб з урахуванням звіту, зазначеного в параграфі 8, беручи до уваги розмір, складність, характер і рівень ризику, пов'язаного з їхньою діяльністю.

7. ЕВА розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення єдиних форматів і шаблонів звітування, інструкцій і методології використання таких шаблонів, періодичності та дат звітування, термінів і означень, а також ІТ-рішень для звітування, зазначеного в параграфах 1-4.

Будь-які нові вимоги щодо звітування, визначені в таких імплементаційних технічних стандартах, не повинні застосуватися раніше ніж через шість місяців з дати набуття ними чинності.

Для цілей параграфа 2 у проектах імплементаційних технічних стандартів має бути визначено, про які компоненти коефіцієнта левериджу необхідно звітувати з використанням значень на кінець дня або місяця. З цією метою EBA повинен враховувати зазначене нижче:

(a) наскільки вразливий компонент до значного тимчасового скорочення обсягів операцій, що може призвести до недопредставлення ризику надмірного левериджу станом на референтну дату звітування;

(b) зміни та результати на міжнародному рівні.

EBA повинен надати Комісії проекти імплементаційних технічних стандартів, зазначених цьому параграфі, до 28 червня 2021 року, за винятком тих, які стосуються таких питань:

(a) коефіцієнта левериджу, який має бути подано до 28 червня 2020 року;

(b) обов'язків, встановлених у статтях 92a і 92b, які мають бути подані до 28 червня 2020 року.

8. EBA повинен оцінити витрати і вигоди від вимог щодо звітування, встановлених в Імплементаційному регламенті Комісії (ЄС) № 680/2014 (-25), згідно із цим параграфом і повідомити свої висновки Комісії до 28 червня 2020 року. Таке оцінювання повинне здійснюватися, зокрема, стосовно малих нескладних установ. Для таких цілей звіт повинен:

(a) класифікувати установи за категоріями, залежно від їхнього розміру, складності, характеру та рівня ризику їхньої діяльності;

(b) вимірювати витрати на звітування, понесені кожною категорією установ протягом відповідного періоду для дотримання вимог щодо звітування, визначених в Імплементаційному регламенті (ЄС) № 680/2014, з урахуванням таких принципів:

(i) витрати на звітування повинні вимірюватися як співвідношення між витратами на звітування та загальними витратами установи протягом відповідного періоду;

(ii) витрати на звітність повинні включати всі витрати, пов'язані з впровадженням та функціонуванням на постійній основі систем звітності, у тому числі витрати на персонал, ІТ-системи, юридичні, бухгалтерські, аудиторські та консультаційні послуги;

(iii) відповідний період означає кожний річний період, протягом якого установи понесли витрати на звітування для підготовки та впровадження вимог щодо звітування, встановлених в Імплементаційному регламенті (ЄС) № 680/2014, і для подальшого функціонування систем звітності на постійній основі;

(c) оцінити, чи витрати на звітування, понесені кожною категорією установ, були пропорційними до вигід, пов'язаних із вимогами щодо звітування для цілей пруденційного нагляду;

(d) оцінити вплив зниження вимоги щодо звітування на витрати та дієвість нагляду; та

(e) надати рекомендації щодо того, як знизити вимоги щодо звітування принаймні для малих нескладних установ, наскільки EBA повинен ставити за мету очікуване середнє зниження витрат у вигляді зниження витрат принаймні на 10%, а в ідеалі - на 20%. EBA, зокрема, повинен оцінити, чи:

(i) вимоги щодо звітування, зазначені в пункті (g) параграфа 1, можуть бути скасовані для малих нескладних установ, якщо обтяження активів було нижче певного порогового значення;

(ii) періодичність звітування, що вимагається відповідно до пунктів (a), (c) та (g) параграфа 1, можна знизити для малих нескладних установ.

EBA повинен додати до такого звіту проекти імплементаційних технічних стандартів, зазначені в параграфі 7.

9. Компетентні органи повинні проводити консультації з EBA про те, чи установи, інші ніж зазначені в параграфах 3 та 4, повинні надавати фінансову інформацію на консолідованій основі згідно з параграфом 3, у разі виконання всіх таких умов:

(a) відповідні установи ще не звітують на консолідованій основі;

(b) відповідні установи підпадають під дію системи бухгалтерського обліку згідно з Директивою 86/635/ЄЕС;

(c) фінансова звітність вважається необхідною для надання комплексної характеристики профілю ризиків діяльності таких установи і системних ризиків, які вони створюють для фінансового сектора або реального сектора економіки, які визначено в Регламенті (ЄС) № 1093/2010.

ЕВА розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення форматів і шаблонів, які установи, зазначені в першому підпараграфі, повинні використовувати для цілей, визначених у зазначеному підпараграфі.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у другому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

10. Якщо компетентний орган вважає інформацію, не включену до імплементаційних технічних стандартів, зазначених у параграфі 7, необхідною для цілей, визначених у параграфі 5, він повинен повідомити EBA та ESRB додаткову інформацію, яку він вважає необхідною для включення до імплементаційних технічних стандартів, зазначених у вказаному параграфі.

11. Компетентні органи можуть скасувати вимогу щодо подання будь-яких елементів даних, визначених у шаблонах звітності, вказаних в імплементаційних технічних стандартах, зазначених у цій статті, якщо такі елементи даних дублюються. Для таких цілей елементи даних, які дублюються, повинні містити покликання на елементи даних, які вже доступні компетентним органам у спосіб, інший ніж збирання шаблонів звітності, у тому числі у випадках, коли такі елементи даних можна отримати з даних, які вже доступні компетентним органам у різних форматах або з різним рівнем деталізації; компетентні органи можуть надавати звільнення, зазначені в цьому параграфі, тільки якщо дані, отримані, впорядковані або агреговані за допомогою таких альтернативних методів, ідентичні елементам даних, які в іншому випадку необхідно було би повідомляти згідно з відповідними імплементаційними технічними стандартами.

Компетентні органи, органи врегулювання та призначені органи повинні, якщо це можливо, користуватися обмінами даних для зниження вимог щодо звітування. Застосовуються положення про обмін інформацією і професійну таємницю, встановлені в секції II глави I розділу VII Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 430a — Спеціальні обов'язки щодо звітування

1. Установи повинні щорічно повідомляти такі агреговані дані компетентним органам для кожного національного ринку нерухомого майна, експозицію до якого вони мають:

(a) втрати, пов'язані з експозиціями, для яких установа визнала житлову нерухомість як забезпечення, до нижчого серед суми забезпечення та 80% ринкової вартості або 80% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли було вирішено інакше згідно зі статтею 124(2);

(b) загальні втрати, пов'язані з експозиціями, для яких установа визнала житлову нерухомість як забезпечення, до частини експозиції, що вважається повністю забезпеченою житловою нерухомістю, згідно зі статтею 124(1);

(c) вартість усіх невиплачених експозицій, для яких установа визнала житлову нерухомість як забезпечення, з обмеженням до частини, що вважається повністю забезпеченою житловою нерухомістю, згідно зі статтею 124(1);

(d) втрати, пов'язані з експозиціями, для яких установа визнала нерухоме майно комерційного призначення як забезпечення, до нижчого серед суми забезпечення та 50% ринкової вартості або 60% вартості іпотечного кредитування, крім випадків, коли було вирішено інакше згідно зі статтею 124(2);

(e) загальні втрати, пов'язані з експозиціями, для яких установа визнала нерухоме майно комерційного призначення як забезпечення, до частини експозиції, що вважається повністю забезпеченою нерухомим майном комерційного призначення, згідно зі статтею 124(1);

(f) вартість усіх невиплачених експозицій, для яких установа визнала нерухоме майно комерційного призначення як забезпечення, з обмеженням до частини, що вважається повністю забезпеченою нерухомим майном комерційного призначення, згідно зі статтею 124(1).

2. Про дані, зазначені у параграфі 1, необхідно звітувати перед компетентним органом держави-члена розташування головного офісу відповідної установи. Якщо установа має філію в іншій державі-члені, дані стосовно такої філії підпадають під вимогу звітування перед компетентними органами держави-члена ведення діяльності. Про дані необхідно звітувати окремо стосовно кожного ринку нерухомого майна в Союзі, на якому установа має експозицію.

3. Компетентні органи повинні щорічно публікувати на агрегованій основі дані, зазначені у пунктах (a)-(f) параграфа 1, разом з історичними даними, за наявності. Компетентний орган повинен на запит іншого компетентного органу у державі-члені або EBA надати компетентному органу або EBA більш детальну інформацію щодо умов на ринках житлової нерухомості або нерухомого майна комерційного призначення у відповідній державі-члені.

Стаття 430b — Спеціальні вимоги щодо звітування для ринкового ризику

1. З дати застосування делегованого акта, зазначеного у статті 461a, кредитні установи, які не відповідають умовам, визначеним у статті 94(1), та умовам, визначеним у статті 325a(1), повинні надавати, для позицій торгового портфеля та всіх позицій неторгового портфеля, які підпадають під валютні або товарні ризики, результати обчислень згідно з альтернативним стандартизованим підходом, визначеним у главі 1a розділу IV частини третьої, на тій самій основі, на якій такі установи звітують про виконання обов'язків, встановлених у пунктах (b)(i) та (c) статті 92(3).

2. Установи, зазначені в параграфі 1 цієї статті, повинні окремо звітувати про розрахунки, визначені в пунктах (a), (б) та (c) статті 325c(2) для портфеля всіх позицій торгового портфеля або позицій неторгового портфеля, які піддаються валютним і товарним ризикам.

3. На додаток до вимоги, визначеної в параграфі 1 цієї статті, з дати завершення трирічного періоду з дати набуття чинності останніми регуляторними технічними стандартами, зазначеними у статтях 325bd(7), 325be(3), 325bf(9), 325bg(4), установи повинні звітувати, для позицій, закріплених за відділами торгових операцій, для яких компетентні органи надали їм дозвіл на використання альтернативного підходу на основі внутрішніх моделей згідно зі статтею 325az(2), результати обчислень на основі використання такого підходу, як визначено у главі 1b розділу IV частини третьої, на тій самій основі, на якій такі установи звітують про виконання обов'язків, встановлених у пунктах (b)(i) та (c) статті 92(3).

4. Для цілей вимоги щодо звітування в параграфі 3 цієї статті установи повинні окремо звітувати про розрахунки, визначені в пунктах (a)(i), (a)(ii), (b)(i) та (b)(ii) статті 325ba(1), для портфеля всіх позицій торгового портфеля або позицій неторгового портфеля, які піддаються валютним і товарним ризикам, закріплених за відділами торгових операцій, для яких компетентні органи надали їм дозвіл на використання альтернативного підходу на основі внутрішніх моделей згідно зі статтею 325az(2).

5. Установи можуть використовувати комбінацію підходів, зазначених у параграфах 1 та 3, у межах групи за умови, що розрахунок згідно з підходом, зазначеним у параграфі 1, не перевищує 90% загального розрахунку. В іншому випадку установа повинна використовувати підхід, зазначений у параграфі 1, для всіх своїх позицій торгового портфеля та всіх позицій неторгового портфеля, які піддаються валютному або товарному ризику.

6. ЕВА розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення єдиних шаблонів звітування, інструкцій і методології використання таких шаблонів, періодичності та дат звітування, термінів і означень, а також ІТ-рішень для звітування, зазначеного в цій статті.

ЕВА повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2020 року.

Стаття 430c — Техніко-економічне обґрунтування інтегрованої системи звітності

1. EBA повинен підготувати техніко-економічне обґрунтування розроблення узгодженої та інтегрованої системи збору статистичних даних, даних врегулювання та пруденційних даних і повідомити свої висновки Комісії до 28 червня 2020 року.

2. При підготовці техніко-економічного обґрунтування EBA повинен залучати компетентні органи, відповідальні за схеми гарантування депозитів, врегулювання, зокрема ЄСЦБ. Обґрунтування повинне враховувати попередню роботу ЄСЦБ щодо інтегрованого збору даних і ґрунтуватися на загальному аналізі витрат та вигід, включаючи як мінімум:

(a) огляд кількості та обсягу поточних даних, зібраних компетентними органами в їхній юрисдикції, а також їх походження та рівень деталізації;

(b) створення стандартного словника даних, які повинні бути зібрані, з метою підвищення конвергенції вимог щодо звітування стосовно обов'язків щодо регулярного звітування і уникнення зайвих запитів;

(c) створення спільного комітету, що включає щонайменше EBA та ЄСЦБ, для розроблення та впровадження інтегрованої системи звітності;

(d) доцільність і можливий дизайн центрального пункту збору даних інтегрованої системи звітності, у тому числі вимоги для забезпечення суворої конфіденційності зібраних даних, суворої автентифікації та управління правами доступу до системи і кібербезпеку, що:

(i) містить центральний реєстр даних із усіма статистичними даними, даними врегулювання та пруденційними даними з необхідним рівнем деталізації та періодичністю для конкретної установи та оновлюється з необхідними інтервалами;

(ii) служить контактним пунктом для компетентних органів, де вони отримують, опрацьовують та об'єднують усі запити даних, де запити можуть бути зіставлені з наявними зібраними повідомленими даними, що дає змогу компетентним органам отримати швидкий доступ до запитуваної інформації;

(iii) надає додаткову підтримку компетентним органам для передачі запитів даних установам та вносить запитувані дані до центрального реєстру даних;

(iv) виконує координаційну роль у сфері обміну інформацією та даними між компетентними органами; та

(v) враховує провадження та процеси компетентних органів та переносить їх у стандартизовану систему.

3. Не пізніше ніж через рік після представлення обґрунтування, зазначеного в цій статті, Комісія повинна, якщо це доцільно і враховуючи техніко-економічне обґрунтування EBA, подати до Європейського Парламенту і Ради законодавчу пропозицію щодо створення стандартизованої та інтегрованої системи звітності для виконання вимог щодо звітування.

ЧАСТИНА ВОСЬМА

РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ УСТАНОВАМИ

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

Стаття 431 — Вимоги та політики розкриття інформації

1. Установи повинні публічно розкривати інформацію, зазначену в розділах II та III, згідно з положеннями, встановленими у цьому розділі, з урахуванням винятків, зазначених у статті 432.

2. Установи, яким компетентними органами був наданий дозвіл відповідно до частини третьої для інструментів і методологій, зазначених у розділі III цієї частини, повинні публічно розкривати інформацію, встановлену в ньому.

3. Орган управління або вище керівництво повинні ухвалити офіційні політики для дотримання вимог щодо розкриття інформації, встановлених у цій частині, а також встановити та підтримувати внутрішні процеси, системи та засоби контролю для перевірки належності розкриття інформації установами та його відповідності вимогам, встановленим у цій частині. Принаймні один член органу управління або вищого керівництва повинен письмово підтвердити, що відповідна установа здійснила розкриття інформації, які вимагаються згідно із цією частиною, відповідно до офіційних політик і внутрішніх процесів, систем і засобів контролю. Таке письмове підтвердження та ключові елементи офіційних політик установи щодо дотримання вимог щодо розкриття інформації повинні бути включені до інформації, розкритої установами.

Інформація, яка підлягає розкриттю згідно із цією частиною, підлягає тому самому рівню внутрішньої перевірки, що й рівень, який застосовується до управлінського звіту, включеного до фінансового звіту установи.

Установи також повинні мати політики для перевірки того, що розкриття ними інформації надає комплексну характеристику їхнього профілю ризику учасникам ринку. якщо установи виявлять, що розкриття інформації згідно із цією частиною, не надають комплексну характеристику їхнього профілю ризику учасникам ринку, вони повинні публічно розкрити інформацію, на додаток до інформації, розкриття якої вимагається згідно із цією частиною. Однак установи зобов'язані розкривати тільки інформацію, яка є суттєвою та не є внутрішньою або конфіденційною, як зазначено у статті 432.

4. Розкриття будь-якої кількісної інформації повинне супроводжуватися якісним описом і будь-якою іншою додатковою інформацією, яка може бути необхідною для користувачів такої інформації для розуміння кількісної інформації, зокрема, із зазначенням будь-яких істотних змін у будь-якому розкритті інформації порівняно з інформацією, розкритою раніше.

5. Установи повинні, за запитом, пояснювати їхні рішення щодо рейтингу МСП та іншим корпоративним заявникам на отримання позик, надавши письмове пояснення, якщо їх про це попросять. Адміністративні витрати, пов'язані з таким поясненням, повинні бути пропорційними розміру позики.

Стаття 432 — Несуттєва, внутрішня або конфіденційна інформація

1. За винятком розкриття інформації, встановленого в пункті (c) статті 435(2) і у статтях 437 та 450, установи можуть не здійснювати одне або більше розкриттів інформації, зазначених у розділах II та III, якщо інформація, надана в ході таких розкриттів, не вважається суттєвою.

Інформація в розкритті вважається суттєвою, якщо її ненадання або спотворення може змінити або вплинути на оцінку або рішення користувача такої інформації, що використовує її для цілей вироблення економічних рішень.

EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо того, як установи повинні застосовувати суттєвість у розрізі вимог щодо розкриття інформації в розділах II та III.

2. Установи також можуть не надавати один або більше елементів інформації, зазначеної в розділах II та III, якщо такі елементи включають інформацію, що вважається внутрішньою або конфіденційною згідно із цим параграфом, за винятком розкриттів інформації, встановлених у статтях 437 та 450.

Інформація вважається внутрішньою інформацією установ, якщо її публічне розкриття підірве їхнє конкурентне становище. Внутрішня інформація може включати інформацію про продукти чи системи, що знизила би цінність інвестицій установ у них, якби її повідомили конкурентам.

Інформація вважається конфіденційною, якщо установи зобов'язані в рамках відносин із клієнтами або іншими контрагентами зберігати конфіденційність такої інформації.

EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо того, як установи повинні застосовувати внутрішній характер і конфіденційність у розрізі вимог щодо розкриття інформації в розділах II та III.

3. У виняткових випадках, зазначених у параграфі 2, відповідна установа повинна вказати в розкритті інформації те, що певні елементи інформації не розкриті, причину нерозкриття таких елементів і опублікувати більш загальну інформацію про предмет вимоги щодо розкриття, окрім як у випадках, коли такий предмет сам по собі є внутрішньою або конфіденційною інформацією.

Стаття 433 — Періодичність і обсяг розкриття інформації

Установи повинні публікувати розкриту інформацію, що вимагається згідно з розділами II та III, у спосіб, визначений у статтях 433a, 433b та 433c.

Щорічні розкриття інформації повинні бути опубліковані в ту саму дату, що й фінансова звітність, яку публікує установа, або якнайшвидше після такої дати.

Щорічні розкриття інформації повинні бути опубліковані в ту саму дату, що й фінансова звітність за відповідний період, яку публікує установа, якщо застосовно, або якнайшвидше після такої дати.

Будь-яка затримка між датою публікації розкритої інформації згідно із цією частиною і відповідної фінансової звітності повинна бути обґрунтованою і, у будь-якому випадку, не повинна перевищувати строк, встановлений компетентними органами відповідно до статті 106 Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 433a — Розкриття інформації великими установами

1. Великі установи повинні розкривати описану нижче інформацію із зазначеною нижче періодичністю:

(a) усю інформацію, що вимагається згідно із цією частиною. - щорічно;

(b) щопівроку - інформацію зазначену в таких статтях:

(i) пункт (a) статті 437;

(ii) пункт (e) статті 438;

(iii) пункти (e)-(l) статті 439;

(iv) стаття 440

(v) пункти (c), (e), (f) та (g) статті 442;

(vi) пункт (e) статті 444;

(vii) стаття 445;

(viii) пункти (a) та (b) статті 448(1);

(ix) пункти (j)-(l) статті 449;

(x) пункти (a) та (b) статті 451(1);

(xi) стаття 451a(3);

(xii) пункт (g) статті 452;

(xiii) пункти (f)-(j) статті 453;

(xiv) пункти (d), (e) та (g) статті 455;

(i) пункти (d) та (h) статті 438;

(ii) ключові показники, зазначені у статті 447;

(iii) стаття 451a(2).

2. Як відступ від параграфа 1, великі установи, інші ніж глобальні системно важливі установи, які є незареєстрованими на біржі установами, повинні розкривати описану нижче інформацію із зазначеною нижче періодичністю:

(a) усю інформацію, що вимагається згідно із цією частиною. - щорічно;

(b) ключові показники, зазначені у статті 447 - щопівроку.

3. Великі установи, які підпадають під дію статті 92a або 92b, повинні розкривати інформацію, що вимагається згідно зі статтею 437a, щопівроку, за винятком ключових показників, зазначених у пункті (h) статті 447, які необхідно розкривати щоквартально.

Стаття 433b — Розкриття інформації малими нескладними установами

1. Малі нескладні установи повинні розкривати описану нижче інформацію із зазначеною нижче періодичністю:

(a) щорічно - інформацію зазначену в таких статтях:

(i) пункти (a), (e) та (f) статті 435(1);

(ii) пункт (d) статті 438;

(iii) пункти (a)-(d), (h), (i), (j) статті 450(1);

(b) щопівроку - ключові показники, зазначені у статті 447.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, малі нескладні установи, які є незареєстрованими на біржі установами, повинні щорічно розкривати ключові показники, зазначені у статті 447.

Стаття 433c — Розкриття інформації іншими установами

1. Установи, які не підпадають під дію статті 433a або 433b, повинні розкривати описану нижче інформацію із зазначеною нижче періодичністю:

(a) усю інформацію, що вимагається згідно із цією частиною. - щорічно;

(b) ключові показники, зазначені у статті 447 - щопівроку.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, інші установи, які є незареєстрованими на біржі установами, повинні щорічно розкривати таку інформацію:

(a) пункти (a), (e) та (f) статті 435(1);

(b) пункти (a), (b) та (c) статті 435(2);

(d) пункти (c) та (d) статті 438;

(e) ключові показники, зазначені у статті 447;

(f) пункти (a)-(d), (h)-(k) статті 450(1);

Стаття 434 — Засоби розкриття інформації

1. Установи повинні розкривати всю інформацію, що вимагається згідно з розділами II та III, в електронному форматі та на єдиному носії чи в єдиному розташуванні. Єдиний носій або розташування має бути окремим документом, що є легкодоступним джерелом пруденційної інформації для користувачів такої інформації або окремим розділом, включеним або доданим до фінансових звітів установ, який містить необхідну розкриту інформацію та може бути легко ідентифікований такими користувачами.

2. Установи повинні оприлюднити на своєму вебсайті або, за відсутності вебсайту, у будь-якому іншому відповідному розташуванні архів інформації, яка повинна бути розкрита згідно із цією частиною. Такий архів повинен бути доступним протягом періоду часу, який не повинен бути коротшим за строк зберігання, встановлений національним правом для інформації, що міститься у фінансових звітах установ.

Стаття 434a — Єдині формати розкриття інформації

EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення єдиних форматів розкриття інформації та пов'язаних інструкцій, згідно з якими необхідно здійснювати розкриття інформації згідно з розділами II та III.

Такі єдині формати розкриття інформації повинні надавати достатньо вичерпну та порівнянну інформацію, щоб користувачі такої інформації могли оцінити профілі ризику установ та рівень їх відповідності вимогам, встановленим у частинах першій-сьомій. Щоб сприяти порівнянності інформації, імплементаційні технічні стандарти повинні бути спрямовані на підтримання узгодженості форматів розкриття інформації з міжнародними стандартами розкриття інформації.

Єдині формати розкриття інформації, у відповідних випадках, повинні бути у вигляді таблиць.

ЕВА повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 28 липня 2020 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати такі імплементаційні технічні стандарти згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Розділ II. ТЕХНІЧНІ КРИТЕРІЇ ПРОЗОРОСТІ ТА РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 435 — Розкриття цілей і політик управління ризиками

1. Установи повинні розкривати їхні цілі та політики управління ризиками для кожної окремої категорії ризику, включно з ризиками, зазначеними в цьому розділі. Таке розкриття інформації повинне включати:

(a) стратегії та процеси управління такими категоріями ризиків;

(b) структуру та організацію відповідної функції управління ризиками, у тому числі інформацію про її повноваження, функції та підзвітність згідно з установчими та керівними документами установи;

(d) політики хеджування та пом'якшення ризику, а також стратегії та процеси моніторингу постійної ефективності позицій хеджування та засобів пом'якшення ризику;

(e) декларацію, затверджену органом управління, про відповідність механізмів управління ризиками відповідної установи, що гарантує, що впроваджені системи управління ризиками є належними з огляду на профіль і стратегію установи;

(f) стислу заяву про ризики, затверджену органом управління, у якій стисло описується загальний профіль ризику відповідної установи, пов'язаний з бізнес-стратегією; така заява повинна включати:

(i) ключові коефіцієнти та значення, що дають зовнішнім стейкхолдерам комплексне уявлення про управління ризиком установи, у тому числі про те, як профіль ризику установи взаємодіє з толерантністю до ризику, встановленою органом управління;

(ii) інформацію про внутрішньогрупові операції та операції з пов'язаними особами, які можуть мати істотний вплив на профіль ризику консолідованої групи.

2. Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію про механізми управління:

(a) кількість посад директора, які обіймають члени органу управління;

(b) політику добору для відбору членів органу управління, а також оцінювання їхніх фактичних знань, умінь і експертних знань;

(c) політику щодо різноманіття при відборі членів органу управління, цілі та будь-які відповідні цільові показники, визначені в такій політиці, а також рівень досягнення таких цілей і цільових показників;

(d) чи створила установа окремий комітет з питань ризиків та кількість засідань комітету з питань ризиків;

(e) опис потоку інформації про ризик для органу управління.

Стаття 436 — Розкриття інформації про сферу застосування

Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію стосовно сфери застосування цього Регламенту таким чином:

(a) найменування установи, до якої застосовуються цей Регламент;

(b) звірення консолідованої фінансової звітності, підготовленої згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку та консолідованої фінансової звітності, підготовленої згідно з вимогами щодо регуляторної консолідації відповідно до секцій 2 та 3 розділу II частини першої; таке звірення повинне включати різниці між бухгалтерським і регуляторним периметрами консолідації та юридичних осіб, включених до регуляторного периметра консолідації, якщо він відрізняється від бухгалтерського периметра консолідації; опис юридичних осіб, включених до регуляторного периметра консолідації повинен містити метод регуляторної консолідації, якщо він відрізняється від методу бухгалтерської консолідації, інформацію про те, чи такі особи консолідуються повністю або пропорційно і чи частки участі в таких юридичних особах вираховуються із власних коштів;

(c) розподіл активів і пасивів консолідованої фінансової звітності, підготовленої згідно з вимогами щодо регуляторної консолідації відповідно до секцій 2 та 3 розділу II частини першої, з розподілом за типом ризиків, як зазначено в цій частині;

(d) звірення із зазначенням основних джерел виникнення різниць між сумами балансової вартості у фінансовій звітності в межах регуляторного периметра консолідації, як означено в секціях 2 та 3 розділу II частини першої, і сумою експозиції, що використовується для регуляторних цілей; таке звірення повинне доповнюватися якісною інформацією про такі основні джерела виникнення різниць;

(e) для експозицій торгового портфеля та неторгового портфеля, скоригованих згідно зі статтею 34 і статтею 105, розподіл сум складових елементів коригування пруденційної оцінки установи за типом ризиків, а також загальну суму складових елементів окремо для позицій торгового портфеля та неторгового портфеля;

(f) будь-яку поточну або передбачувану практичну або правову перешкоду до швидкої передачі власних коштів або виплати зобов'язань між материнською установою та її дочірніми установами;

(g) агреговану суму, на яку фактичні власні кошти менші за вимоги в усіх дочірніх установах, які не включені в консолідацію, а також найменування таких дочірніх установ;

(h) якщо застосовно, обставини, за яких використовується відступ зазначений у статті 7 або індивідуальний метод консолідації, встановлений у статті 9.

Стаття 437 — Розкриття інформації про власні кошти

Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію про їхні власні кошти:

(a) повне звірення елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня, елементів капіталу другого рівня, а також фільтрів і вирахувань, які застосовуються до власних коштів установи згідно зі статтями 32-36, 56, 66, та 79, з балансом у фінансовій звітності установи, що пройшла аудиторську перевірку;

(b) опис основних характеристик інструментів основного капіталу першого рівня і додаткового капіталу першого рівня та інструментів капіталу другого рівня, випущених установою;

(c) повні умови інструментів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня;

(d) окреме розкриття характеру та сум:

(i) кожного пруденційного фільтра, що застосовується згідно зі статтями 32-35;

(ii) позицій, вирахуваних згідно зі статтями 36, 56 та 66;

(iii) позицій, не вирахуваних згідно зі статтями 47, 48, 56, 66 та 79;

(e) опис усіх обмежень, які застосовуються до розрахування власних коштів згідно із цим Регламентом, а також інструментів, пруденційних фільтрів і вирахувань, до яких застосовуються такі обмеження;

(f) детальне пояснення основи, на якій розраховуються нормативи капіталу, якщо вони розраховані з використанням елементів власних коштів, визначених на іншій основі, ніж та, яка встановлена в цьому Регламенті.

Стаття 437a — Розкриття власних коштів і прийнятних зобов'язань

Установи, які підпадають під дію статті 92a або 92b, повинні розкривати зазначену нижче інформацію про їхні власні кошти та прийнятні зобов'язання:

(a) склад власних коштів та прийнятних зобов'язань, їхній строк погашення та основні характеристики;

(b) рейтинг прийнятних зобов'язань в ієрархії кредитора;

(c) загальну суму кожного випуску інструментів прийнятних зобов'язань, зазначених у статті 72b, і суму таких випусків, що включається до елементів прийнятних зобов'язань у межах лімітів, зазначених у статті 72b(3) та (4);

(d) загальну суму виключених зобов'язань, зазначених у статті 72a(2).

Стаття 438 — Розкриття інформації про вимоги до власних коштів і суми зважених на ризик експозицій

Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію стосовно дотримання ними статті 92 цього Регламенту та вимог, встановлених у статті 73 та в пункті (a) статті 104(1) Директиви 2013/36/ЄС:

(a) стислий опис їхнього підходу до оцінювання достатності її власного капіталу для підтримки поточної та майбутньої діяльності;

(b) сума додаткових вимог до власних коштів на основі результатів процесу наглядової перевірки, як зазначено в пункті (a) статті 104(1) Директиви 2013/36/ЄС, і їх склад у розрізі інструментів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня;

(d) загальна сума зваженої на ризик експозиції та відповідна загальна вимога до власних коштів, визначені згідно зі статтею 92, з розподілом за різними категоріями ризику, визначеними в частині третій, і, якщо застосовно, поясненням впливу на розрахунок власних коштів та сум зважених на ризик експозицій, спричиненого застосуванням нижніх меж розміру капіталу і невирахуванням елементів із власних коштів;

(e) балансові та позабалансові експозиції, суми зважених на ризик експозицій та пов'язані очікувані втрати для кожної категорії спеціалізованого кредитування, зазначеної в таблиці 1 статті 153(5), а також балансові та позабалансові експозиції, суми зважених на ризик експозицій за категоріями експозицій власного капіталу, визначеними у статті 155(2);

(f) вартість експозиції та сума зважених на ризик експозицій за інструментами власних коштів, утримуваними в будь-якій страховій компанії, перестраховій компанії або страховій холдинговій компанії, які установи не вираховують із власних коштів згідно зі статтею 49 при розрахуванні вимог до капіталу на індивідуальній, субконсолідованій і консолідованій основі;

(g) додаткова вимога до власних коштів та норматив достатності капіталу фінансового конгломерату, обчислені відповідно до статті 6 Директиви 2002/87/ЄС та додатка I до зазначеної Директиви, у разі застосування методу 1 або 2, визначеного у вказаному додатку;

(h) зміни сум зважених на ризик експозицій за поточний період розкриття інформації порівняно з попереднім періодом розкриття інформації, які виникають із використання внутрішніх моделей, утому числі опис основних факторів, які пояснюють такі зміни.

Стаття 439 — Розкриття інформації про експозиції до кредитного ризику контрагента

Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію стосовно експозиції до кредитного ризику контрагента, як зазначено у главі 6 розділу II частини третьої:

(a) опис методології, яка використовується для визначення власного капіталу та кредитних лімітів для кредитних експозицій до контрагентів, включно з методами встановлення таких лімітів для експозицій до центральних контрагентів;

(b) опис політик, пов'язаних із гарантіями та іншими методами пом'якшення кредитного ризику, як от політик забезпечення застави та створення кредитних резервів;

(d) сума забезпечення, яке повинна була би надати установа з огляду на зниження її кредитного рейтингу;

(e) сума отриманого і наданого відокремленого та невідокремлюваного забезпечення за типом забезпечення, з подальшим розподілом між забезпеченням, яке використовується для операцій із деривативами і операцій фінансування з цінними паперами;

(f) для операцій з деривативами вартість експозиції до та після впливу пом'якшення кредитного ризику, як визначено згідно з методами, визначеними в секціях 3-6 глави 6 розділу II частини третьої, незалежно від застосовуваного методу, і пов'язані суми ризик-експозицій з розподілом за застосовним методом;

(g) для операцій фінансування з цінними паперами вартість експозиції до та після впливу пом'якшення кредитного ризику, як визначено згідно з методами, визначеними у главах 4-6 розділу II частини третьої, незалежно від застосовуваного методу, і пов'язані суми ризик-експозицій з розподілом за застосовним методом;

(h) вартість експозицій після впливу пом'якшення кредитного ризику та пов'язані ризик-експозиції для вимоги до капіталу для покриття коригування кредитної оцінки, окремо для кожного методу, визначеного в розділі VI частини третьої;

(i) вартість експозиції до центральних контрагентів і пов'язані ризик-експозиції, які підпадають під сферу застосування секції 9 глави 6 розділу II частини третьої, окремо для кваліфікованих і некваліфікованих центральних контрагентів, з розподілом за типами експозицій;

(j) умовні суми та справедливу вартість операцій із кредитними деривативами; операції з кредитними деривативами поділяють за типом продукту; у межах кожного типу продукту операції з кредитними деривативами поділяють за придбаним і проданим кредитним захистом;

(k) оцінка коефіцієнта альфа, якщо установа отримала дозвіл від компетентних органів на використання власної оцінки коефіцієнта альфа згідно зі статтею 284(9);

(l) окремо розкриття інформації, включеної до пункту (e) статті 444 і пункту (g) статті 452;

(m) для установ, які використовують методи, визначені в секціях 4-5 глави 6 розділу II частини третьої, розмір їхньої балансової та позабалансової діяльності з деривативами, розрахований згідно зі статтею 273a(1) або (2), залежно від випадку.

Якщо центральний банк держави-члена надає підтримку ліквідності у формі операцій своп забезпечення, компетентний орган може звільнити установи від застосування вимог у пунктах (d) та (e) першого підпараграфа, якщо компетентний орган вважає, що розкриття зазначеної в них інформації може виявити надання екстреної підтримки ліквідності. Для такий цілей компетентний орган повинен визначити відповідні порогові значення та об'єктивні критерії.

Стаття 440 — Розкриття інформації про контрциклічні буфери капіталу

Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію про дотримання ними вимоги щодо контрциклічного буфера капіталу, зазначеного у главі 4 розділу VII Директиви 2013/36/ЄС:

(a) географічний розподіл сум експозицій і сум зважених на ризик експозицій для її кредитних експозицій, що використовується як основа для розрахування контрциклічного буфера капіталу;

(b) сума специфічного для установи контрциклічного буфера капіталу.

Стаття 441 — Розкриття інформації про індикатори глобальної системної важливості

Глобальні системно важливі установи повинні щорічно розкривати значення індикаторів, що використовуються для визначення їхньої оцінки згідно з методологією ідентифікації, зазначеною у статті 131 Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 442 — Розкриття інформації про експозиції до кредитного ризику та ризику розмивання капіталу

Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію стосовно їхніх експозицій до кредитного ризику та ризику розмивання капіталу:

(a) сфера застосування та означення термінів «прострочений» та «знецінений», які вони використовують для цілей бухгалтерського обліку, а також відмінності, за наявності, між означеннями термінів «прострочений» та «знецінений» для цілей бухгалтерського обліку та регуляторних цілей;

(b) опис підходів і методів, ухвалених для визначення коригувань на специфічний і загальний кредитний ризик;

(c) інформація про суму та якість працюючих, непрацюючих експозицій і експозицій з поступками для позик, боргових цінних паперів і позабалансових експозицій, у тому числі їхнє відносне накопичене знецінення, резерви та від'ємні зміни справедливої вартості внаслідок кредитного ризику, а також суми отриманого забезпечення та фінансових гарантій;

(d) аналіз бухгалтерських прострочених експозицій за строками заборгованості;

(e) валова балансова вартість дефолтних і недефолтних експозицій, накопичені коригувань на специфічний і загальний кредитний ризик, накопичені списання проти таких експозицій, чиста балансова вартість і їхній розподіл за географічним районом і типом сектора, а також для позик, боргових цінних паперів і позабалансових експозицій;

(f) будь-які зміни валової суми дефолтних балансових і позабалансових експозицій, у тому числі щонайменше інформація про початкові та кінцеві баланси таких експозицій, валова сума будь-якої з таких експозицій, якій повернули недефолтний статус або яка підлягає списанню;

(g) розподіл позик і боргових цінних паперів за залишковим строком погашення.

Стаття 443 — Розкриття інформації про обтяжені та необтяжені активи

Установи повинні розкривати інформацію щодо їхніх обтяжених і необтяжених активів. Для цих цілей установи повинні використовувати балансову вартість за класом експозицій з розподілом за якістю активів і загальною сумою балансової вартості, яка є обтяженою або необтяженою. Розкриття інформації про обтяжені та необтяжені активи не повинне розкривати екстрену підтримку ліквідності, надану центральними банками.

Стаття 444 — Розкриття інформації про використання стандартизованого підходу

Для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій згідно з главою 2 розділу II частини третьої, повинні розкривати таку інформацію для кожного із класів експозицій, визначених у статті 112:

(a) найменування призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання та експортно-кредитних агентств і причини будь-яких змін таких призначень за період розкриття;

(b) класи експозицій, для яких використовується установа зовнішнього кредитного оцінювання або експортно-кредитне агентство;

(c) опис процесу, який використовується для переведення кредитних рейтингів емітента та емісії на позиції, які не входять до торгового портфеля;

(d) співвідношення кожного зовнішнього рейтингу кожної призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання або експортно-кредитного агентства з вагами ризику, які відповідають рівням кредитної якості, визначеним у главі 2 розділі II частини третьої, з урахуванням того, що цю інформацію не потрібно розкривати, якщо установи дотримуються стандартного співвідношення, опублікованого EBA;

(e) вартість експозицій і вартість експозицій після пом'якшення кредитного ризику, співвіднесена з кожним рівнем кредитної якості, визначеним у главі 2 розділу II частини третьої, а також вартість експозицій, вирахуваних із власних коштів.

Стаття 445 — Розкриття інформації про експозицію до ринкового ризику

Установи, які розраховують вимоги до власних коштів згідно з пунктами (b) і (c) статті 92(3), повинні розкривати такі вимоги окремо для кожного ризику, зазначеного у вказаних положеннях. Крім того, вимоги до власних коштів для покриття специфічного процентного ризику позицій сек'юритизації повинні розкриватися окремо.

Стаття 446 — Розкриття інформації про управління операційним ризиком

Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію про управління операційним ризиком:

(a) підходи до оцінювання вимог до власних коштів для покриття операційного ризику, на які кваліфікована установа;

(b) якщо вона використовується установою, опис методології, визначеної у статті 312(2), що повинен включати пояснення відповідних внутрішніх і зовнішніх факторів, які враховуються у підході вдосконаленого вимірювання установи;

Стаття 447 — Розкриття інформації про ключові показники

Установи повинні розкривати зазначені нижче ключові показники у форматі таблиць:

(a) склад власних коштів та вимог до власних коштів, розрахованих згідно зі статтею 92;

(b) загальна сума ризик-експозиції, розрахована згідно зі статтею 92(3);

(c) якщо застосовно, сума та склад додаткових власних коштів, які установи зобов'язані утримувати згідно з пунктом (a) статті 104(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(d) вимога до комбінованого буферного капіталу, який установи зобов'язані утримувати згідно з главою 4 розділу VII Директиви 2013/36/ЄС;

(e) коефіцієнт левериджу та загальна величина експозиції, розрахована згідно зі статтею 429;

(f) зазначена нижче інформація стосовно коефіцієнта покриття ліквідності, розрахованого згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1):

(i) середнє або середні значення, залежно від випадку, коефіцієнта покриття ліквідності на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття;

(ii) середнє або середні значення, залежно від випадку, загальних ліквідних активів після застосування відповідних дисконтів, включених до буферного запасу ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття;

(iii) середні значення відтоків і притоків ліквідності, чистих відтоків ліквідності, розраховані згідно делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття;

(g) зазначена нижче інформація стосовно вимоги щодо чистого стабільного фінансування, розрахованої згідно з розділом IV частини шостої:

(i) коефіцієнт чистого стабільного фінансування станом на кінець кожного кварталу відповідного періоду розкриття;

(ii) доступне стабільне фінансування станом на кінець кожного кварталу відповідного періоду розкриття;

(iii) необхідне стабільне фінансування станом на кінець кожного кварталу відповідного періоду розкриття;

(h) співвідношення між власними коштами і прийнятними зобов'язаннями та їхніми комплементами, чисельник і знаменник, розраховані згідно зі статтями 92a та 92b, з розподілом на рівні кожної групи врегулювання, якщо застосовно.

Стаття 448 — Розкриття інформації про експозиції до процентного ризику за позиціями, які не утримуються в торговому портфелі

1. Починаючи з 28 червня 2021 року установи повинні розкривати таку кількісну та якісну інформацію про ризики, які виникають з потенційних змін процентних ставок, що впливають на економічну вартість власного капіталу та на чистий процентний дохід від діяльності в рамках неторгового портфеля, як зазначено у статті 84 та статті 98(5) Директиви 2013/36/ЄС:

(a) зміни економічної вартості власного капіталу, розраховані згідно із шістьма наглядовими сценаріями потрясінь, зазначеними у статті 98(5) Директиви 2013/36/ЄС для поточного та попередніх періодів розкриття;

(b) зміни економічної вартості власного капіталу, розраховані згідно із двома наглядовими сценаріями потрясінь, зазначеними у статті 98(5) Директиви 2013/36/ЄС для поточного та попередніх періодів розкриття;

(c) опис ключових припущень моделювання та параметрів, інших ніж ті, які зазначені в пунктах (b) та (c) статті 98(5a) Директиви 2013/36/ЄС, які використовуються для розрахування змін економічної вартості власного капіталу і чистого процентного доходу, які вимагаються згідно з пунктами (a) та (b) цього параграфа;

(d) пояснення істотності величин ризику, розкритих згідно з пунктами (a) та (b) цього параграфа та будь-яких значних змін таких величин ризику починаючи з попередньої референтної дати розкриття;

(e) опис того, як установи визначають, вимірюють, пом'якшують та контролюють процентний ризик, пов'язаний з їхньою діяльністю в рамках торгового портфеля, для цілей перегляду компетентними органами згідно зі статтею 84 Директиви 2013/36/ЄС, у тому числі:

(i) опис величин специфічного ризику, які установи використовують для оцінювання змін економічної вартості власного капіталу та чистого процентного доходу;

(ii) опис ключових припущень моделювання та параметрів, які використовуються у внутрішніх вимірювальних системах установи, що можуть відрізнятися від загальних припущень моделювання та параметрів, зазначених у статті 98(5a) Директиви 2013/36/ЄС для цілей розрахування змін економічної вартості власного капіталу та чистого процентного доходу, включно з обґрунтуванням таких відмінностей;

(iii) опис сценаріїв потрясінь, пов'язаних із процентною ставкою, що їх використовують установи для оцінювання процентного ризику;

(iv) визнання впливу хеджів від таких процентних ризиків, у тому числі внутрішніх хеджів, які відповідають вимогам, встановленим у статті 106(3);

(v) опис періодичності оцінювання процентного ризику;

(f) опис загальних стратегій управління такими ризиками та їх пом'якшення;

(g) середній та найдовший строк переоцінки, встановлений для безстрокових депозитів.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, вимоги, визначені в пунктах (c) та (e)(i)-(e)(iv) параграфа 1 цієї статті, не застосовуються установ, які використовують стандартизовану методологію або спрощену стандартизовану методологію, зазначену у статті 84(1) Директиви 2013/36/ЄС.

Стаття 449 — Розкриття інформації про експозиції за позиціями сек'юритизації

Установи, які розраховують суми зважених на ризик експозицій згідно з главою 5 розділу II частини третьої або вимоги до власних коштів згідно зі статтею 337 або 338, повинні розкривати зазначену нижче інформацію, окремо для їхнього торгового портфеля та неторгового портфеля:

(a) опис їхньої діяльності із сек'юритизації та ресек'юритизації, у тому числі управління ризиками та інвестиційних цілей, пов'язаних із такою діяльністю, їхньої ролі в операціях із сек'юритизації та ресек'юритизації, чи вони використовуються просту, прозору і стандартизовану сек'юритизацію, як означено в пункті (10) статті 242, і якою мірою вони використовують операції із сек'юритизації для передачі кредитного ризику сек'юритизованих експозицій третім особам, якщо застосовно, з окремим описом політики передачі ризику при синтетичній сек'юритизації;

(b) типи ризиків, яких вони зазнають у ході їхньої діяльності із сек'юритизації та ресек'юритизації за рівнем пріоритетності відповідних позицій сек'юритизації з розмежуванням між позиціями простої, прозорої і стандартизованої сек'юритизації та позиціями, які не є такими, а також:

(i) ризик, який залишається в ініційованих ними операціях;

(ii) ризик, понесений у зв'язку з операціями, ініційованими третіми особами;

(c) їхні підходи до розрахування сум зважених на ризик експозицій, які вони використовують у контексті своєї діяльності із сек'юритизації, у тому числі типи позицій сек'юритизації, до яких застосовується кожен підхід, з розмежуванням між позиціями простої, прозорої і стандартизованої сек'юритизації та позиціями, які не є такими;

(d) перелік суб'єктів спеціального призначення для цілей сек'юритизації, які належать до будь-якої з таких категорій, з описом типів експозицій до таких суб'єктів спеціального призначення для цілей сек'юритизації, включно з деривативними контрактами:

(i) суб'єкти спеціального призначення для цілей сек'юритизації, які набувають експозицій, ініційованих установою;

(ii) суб'єкти спеціального призначення для цілей сек'юритизації, які спонсоруються установами;

(iii) суб'єкти спеціального призначення для цілей сек'юритизації та інші юридичні особи, яким установи надають послуги, пов'язані із сек'юритизацією, як-от консультаційні послуги, послуги з обслуговування активів або управління ними;

(iv) суб'єкти спеціального призначення для цілей сек'юритизації, включені до регуляторного периметра консолідації установ;

(e) перелік будь-яких юридичних осіб, стосовно яких установи розкрили інформацію, що вони надавали підтримку згідно з главою 5 розділу II частини третьої;

(f) перелік юридичних осіб, пов'язаних з установами, які інвестують у сек'юритизації, ініційовані установами, або в позиції сек'юритизації, випущені суб'єктами спеціального призначення для цілей сек'юритизації, які спонсоруються установами;

(g) стислий опис політик бухгалтерського обліку установи для цілей діяльності із сек'юритизації, у тому числі, у відповідних випадках, з розмежуванням між позиціями сек'юритизації та позиціями ресек'юритизації;

(h) найменування установ зовнішнього кредитного оцінювання, які використовуються для цілей сек'юритизації, і типи експозиції, для яких використовується кожна установа;

(i) якщо застосовно, опис підходу на основі внутрішнього оцінювання, як визначено у главі 5 розділу II частини третьої, у тому числі структура процесу внутрішнього оцінювання та зв'язок між внутрішнім оцінюванням і зовнішніми рейтингами відповідної установи зовнішнього кредитного оцінювання, розкритими згідно з пунктом (h), механізми контролю процесу внутрішнього оцінювання, у тому числі опис незалежності, підзвітності, огляд процесу внутрішнього оцінювання, типи експозицій, до яких застосовується процес внутрішнього оцінювання, і стресові фактори, які використовуються для визначення рівнів поліпшення кредитної якості;

(j) окремо для торгового портфеля та неторгового портфеля - балансова вартість експозицій сек'юритизації, у тому числі інформація про те, чи установи передали істотний кредитний ризик згідно зі статтею 244 та 245, стосовно яких установи діють як оригінатор, спонсор або інвестор, окремо для традиційних і синтетичних сек'юритизацій, а також для простих, прозорих і стандартизованих операцій та операцій, які не є такими, з розподілом за типом експозицій сек'юритизації;

(k) для неторгового портфеля - зазначену нижче інформацію:

(i) агрегована сума позицій сек'юритизації, стосовно яких установа діє як оригінатор або спонсор, а також пов'язані зважені на ризик активи та вимоги до капіталу за регуляторними підходами, включно з експозиціями, вирахуваними з власних коштів або зваженими на ризик за вагою ризику 1250%, з розподілом між традиційними та синтетичними сек'юритизаціями та між експозиціями сек'юритизації та ресек'юритизації, окремо для позицій простої, прозорої і стандартизованої сек'юритизації та позицій, які такими не є, і з подальшим розподілом за значимою кількістю діапазонів ваг ризику або вимог до капіталу та за кожного підходом, що використовується для розрахування вимог до капіталу;

(ii) агрегована сума позицій сек'юритизації, стосовно яких установа діє як інвестор, а також пов'язані зважені на ризик активи та вимоги до капіталу за регуляторними підходами, включно з експозиціями, вирахуваними з власних коштів або зваженими на ризик за вагою ризику 1250%, з розподілом між традиційними та синтетичними сек'юритизаціями, між позиціями сек'юритизації та ресек'юритизації і між позиціями простої, прозорої і стандартизованої сек'юритизації та позиціями, які такими не є, і з подальшим розподілом за значимою кількістю діапазонів ваг ризику або вимог до капіталу та за кожного підходом, що використовується для розрахування вимог до капіталу;

(l) для експозицій, сек'юритизованих установою - сума дефолтних експозицій та сума коригувань на специфічний кредитний ризик, здійснених установою у поточному періоді, обидві суми з розбивкою за типом експозиції.

Стаття 449a — Розкриття інформації про екологічні, соціальні та управлінські ризики

Починаючи з 28 червня 2022 року великі установи, що випустили цінні папери, допущені до торгів на регульованому ринку будь-якої держави-члена, як означено в пункті (21) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС, повинні розкривати інформацію про екологічні, соціальні та управлінські ризики, включно з фізичними ризиками та ризиками переходу, як означено у звіті, зазначеному у статті 98(8) Директиви 2013/36/ЄС.

Зазначену в першому параграфі інформацію необхідно розкривати один раз протягом першого року, а потім - двічі на рік.

Стаття 450 — Розкриття інформації про політику винагороди

1. Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію про політику та практики винагороди для категорій працівників, професійна діяльність яких має істотний вплив на профіль ризику установ:

(a) інформацію про процес вироблення й ухвалення рішень, який використовується для визначення політики винагороди, а також про кількість засідань, проведених головним органом, що здійснює контроль за винагородою, протягом відповідного фінансового року, у тому числі, якщо застосовно, інформацію про склад і повноваження комітету з питань винагороди, зовнішнього консультанта, чиї послуги були використані для визначення політики винагороди, і роль відповідних стейкхолдерів;

(b) інформацію про зв'язок між заробітною платою працівників і їхніми результатами роботи;

(c) найважливіші структурні характеристики системи винагороди, включно з інформацією про критерії, які використовуються для вимірювання результативності, політикою відстрочення та критеріями набуття прав;

(d) коефіцієнти співвідношення між фіксованою та змінною винагородою, визначені в пункті (g) статті 94(1) Директиви (ЄС) 2013/36/ЄС;

(e) інформацію про критерії результативності, на яких ґрунтується будь-яке право на акції, опціони або змінні частини винагороди;

(f) основні параметри та обґрунтування для будь-якої схеми змінної частини або будь-яких інших негрошових пільг;

(g) агреговану кількісну інформацію про винагороду, з розподілом за сферою діяльності;

(h) агреговану кількісну інформацію про винагороду, з розподілом за членами вищого керівництва та працівниками, професійна діяльність яких має істотний вплив на профіль ризику установ, із зазначенням таких відомостей:

(i) суми винагороди, виплаченої у відповідному фінансовому році, з розподілом на фіксовану винагороду, включно з описом фіксованих компонентів, і змінну винагороду, а також кількість одержувачів;

(ii) суми та форми виплаченої змінної винагороди з розподілом на грошові кошти, акції, інструменти з прив'язкою до акцій та інші типи, окремо для авансової частини та відстроченої частини;

(iii) суми відстроченої винагороди за попередні періоди роботи з розподілом на суму, права на яку виникають у відповідному фінансовому році, і суму, права на яку виникають у наступні роки;

(iv) сума відстроченої винагороди, права на яку виникають у відповідному фінансовому році, яка виплачується протягом відповідного фінансового року і яка зменшується в результаті коригування на основі результатів роботи;

(v) гарантовані виплати змінної винагороди протягом відповідного фінансового року та кількість одержувачів таких виплат;

(vi) вихідна допомога за попередні періоди, яка була виплачена протягом відповідного фінансового року;

(vii) суми вихідної допомоги за відповідний фінансовий рік із розподілом на авансові та відстрочені виплати, кількість одержувачів таких виплат і найбільша сума виплати на користь однієї особи;

(i) кількість осіб, яким була виплачена винагорода в розмірі 1 млн євро або більше за фінансовий рік, для винагороди від 1 млн євро до 5 млн євро - з розподілом на діапазони заробітної плати в розмірі 500000 євро, і для винагороди в розмірі 5 млн євро і вище - з розподілом на діапазони заробітної плати в розмірі 1 млн євро;

(j) за запитом відповідної держави-члена або компетентного органу, загальний розмір винагороди кожного члена органу управління або вищого керівництва.

(k) інформація про те, чи установа користується відступом, встановленим у статті 94(3) Директиви 2013/36/ЄС.

Для цілей пункту (k) першого підпараграфа установи, які користуються таким відступом, повинні вказати, чи вони користуються таким відступом на підставі пункту (a) або (b) статті 94(3) Директиви 2013/36/ЄС. Вони також повинні вказати, для яких принципів винагороди вони застосовують відступ (відступи), кількість працівників, які користуються відступом (відступами), а також загальну суму їхньої винагороди з розподілом на фіксовану та змінну винагороду.

2. Для великих установ кількісну інформацію про винагороду колективного органу управління установ, зазначену в цій статті, також необхідно надавати громадськості, з розмежуванням між особами, які мають виконавчі повноваження та не мають їх.

Установи повинні дотримуватися вимог, визначених у цій статті, у спосіб, який відповідає їхньому розміру, внутрішній організації, а також характеру, обсягу та складності їхньої діяльності, без обмеження Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (-26).

Стаття 451 — Розкриття інформації про коефіцієнт левериджу

1. Установи, які підпадають під дію частини сьомої, повинні розкривати зазначену нижче інформацію про коефіцієнт левериджу, розрахований згідно зі статтею 429, та їхнє управління ризиком надмірного левериджу:

(a) коефіцієнт левериджу і як установа застосовує статтю 499(2);

(b) розбивку загальної величини експозиції, зазначеної у статті 429(4), а також звірення загальної величини експозиції з відповідною інформацією, розкритою в опублікованій фінансовій звітності;

(c) якщо застосовно, суму експозицій, розрахованих згідно зі статтями 429(8) та 429a(1), і скоригований коефіцієнт левериджу, розрахований згідно зі статтею 429a(7);

(d) опис процесів, які використовуються для управління ризиком надмірного левериджу;

(e) опис факторів, які впливали на коефіцієнт левериджу протягом періоду, якого стосується розкритий коефіцієнт левериджу.

2. Публічні кредитні установи розвитку, як означено у статті 429a(2), повинні розкривати коефіцієнт левериджу без коригування загальної величини експозиції, визначеної згідно з пунктом (d) першого підпараграфа статті 429a(1).

3. На додаток до пунктів (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, великі установи повинні розкривати коефіцієнт левериджу та розбивку загальної величини експозиції, зазначеної у статті 429(4), на основі середніх значень, розрахованих згідно з імплементаційним актом, зазначеним у статті 430(7).

Стаття 451a — Розкриття інформації про вимоги до ліквідності

1. Установи, які підпадають під дію частини шостої, повинні розкривати інформацію про їхній коефіцієнт покриття ліквідності, коефіцієнт чистого стабільного фінансування та управління ризиком ліквідності згідно із цією статтею.

2. Установи повинні розкривати зазначену нижче інформацію стосовно коефіцієнта покриття ліквідності, розрахованого згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1):

(a) середнє або середні значення, залежно від випадку, коефіцієнта покриття ліквідності на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття;

(b) середнє або середні значення, залежно від випадку, загальних ліквідних активів після застосування відповідних дисконтів, включених до буферного запасу ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття, а також опис складу такого буферного запасу ліквідності;

(c) середні значення відтоків і притоків ліквідності, чистих відтоків ліквідності, розраховані згідно делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття, а також опис їх складу.

3. Установи повинні розкривати зазначену нижче інформація стосовно коефіцієнта чистого стабільного фінансування, розрахованого згідно з розділом IV частини шостої:

(a) значення коефіцієнта чистого стабільного фінансування станом на кінець кожного кварталу, розраховані відповідно до глави 2 розділу IV частини шостої, за кожен квартал відповідного періоду розкриття;

(b) огляд суми доступного стабільного фінансування станом, розрахованої відповідно до глави 3 розділу IV частини шостої;

(c) огляд суми необхідного стабільного фінансування станом, розрахованої відповідно до глави 4 розділу IV частини шостої.

4. Установи повинні розкривати інформацію про наявні механізми, системи, процеси та стратегії для виявлення, вимірювання, управління та моніторингу ризику ліквідності згідно зі статтею 86 Директиви 2013/36/ЄС.

Розділ III. КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ ПЕВНИХ ІНСТРУМЕНТІВ АБО МЕТОДОЛОГІЙ

Стаття 452 — Розкриття інформації про використання підходу на основі внутрішніх рейтингів стосовно кредитного ризику

Установи, які розраховують суми зважених на ризик експозицій згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів до кредитного ризику, повинні розкривати таку інформацію:

(a) дозвіл компетентного органу на використання підходу або схвалений перехід;

(b) для кожного класу експозицій, зазначеного у статті 147, відсоток загальної величини експозиції для кожного класу експозицій відповідно до стандартизованого підходу, встановленого у главі 2 розділу II частини третьої, або підходу на основі внутрішніх рейтингів, встановленого у главі 3 розділу II частини третьої, а також частина кожного класу експозицій, що підпадає під дію плану впровадження; якщо установи отримали дозвіл на використання власних показників втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для розрахування сум зважених на ризик експозицій, вони повинні окремо розкривати відсоток від загальної величини експозиції для кожного класу експозицій, що підпадає під дію такого дозволу;

(c) механізми контролю рейтингових систем на різних етапах розроблення моделі, засоби контролю та зміни, які повинні містити інформацію про:

(i) зв'язок між функцією управління ризиками та функцією внутрішнього аудиту;

(ii) перегляд рейтингової системи;

(iii) процедура забезпечення незалежності функції, що відповідає за перегляд моделей, від функцій, які відповідають за розроблення моделей;

(iv) процедура забезпечення підзвітності функцій, які відповідають за розроблення та перегляд моделей;

(d) роль функцій, які беруть участь в розробленні, затвердженні та внесенні подальших змін до моделей кредитного ризику;

(e) обсяг та основний зміст звітування, пов'язаного з моделями кредитного ризику;

(f) опис процесу присвоєння внутрішніх рейтингів за класом експозицій, у тому числі кількість основних моделей, які використовуються для кожного портфеля, і стислий опис основних відмінностей між моделями в межах того самого портфеля, що охоплює:

(i) терміни та означення, методи та дані для оцінювання та валідації ймовірності дефолту, які повинні містити інформацію про те, як оцінюють ймовірність дефолту для портфелів із низьким рівнем дефолту, чи існують регуляторні нижні межі, і фактори виникнення відмінностей, які спостерігаються між ймовірністю дефолту та фактичними показниками дефолту, принаймні за три останні періоди;

(ii) якщо застосовно, терміни та означення, методи та дані для оцінювання та валідації втрат у разі дефолту, такі як методи для розрахування втрати у разі дефолту при економічному спаді, як оцінюються втрати у разі дефолту для портфелів із низьким рівнем дефолту, а також часовий інтервал між подією дефолту та закриттям експозиції;

(iii) якщо застосовно, терміни та означення, методи та дані для оцінювання та валідації коефіцієнтів конверсії, у тому числі припущення, які використовуються для отримання таких змінних;

(g) якщо застосовно, зазначена нижче інформація стосовно кожного класу експозицій, зазначеного у статті 147:

(i) валова балансова експозиція;

(ii) значення позабалансових експозицій до застосування відповідного коефіцієнта конверсії;

(iii) експозиція після застосування відповідного коефіцієнта конверсії та пом'якшення кредитного ризику;

(iv) будь-яка модель, параметр або вхідні дані для розуміння зважування на ризик і отримані суми ризик-експозицій, розкриті в розрізі достатньої кількості класів боржників (включно з боржниками у стані дефолту), щоб забезпечити можливість помітної диференціації кредитного ризику;

(v) окремо для експозицій, стосовно яких установи отримали дозвіл на використання власних показників втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для розрахування сум зважених на ризик експозицій, і для експозицій, для яких установи не використовують такі оцінки, - значення, зазначені в пунктах (i)-(iv), які підпадають під дію такого дозволу

(h) оцінки ймовірності дефолту установ у порівнянні з фактичним показником дефолту для кожного класу експозицій за довший період, з окремим розкриттям діапазону ймовірності дефолту, еквівалента зовнішнього рейтингу, середньозваженого та середнього арифметичного значень ймовірності дефолту, кількості боржників станом на кінець попереднього року та року, що розглядається, кількості боржників у стані дефолту, у тому числі нових боржників у стані дефолту, а також середньорічний історичний показник дефолту.

Для цілей пункту (b) цієї статті установи повинні використовувати вартість експозиції, як означено у статті 166.

Стаття 453 — Розкриття інформації про використання методів пом'якшення кредитного ризику

Установи, які використовують методи пом'якшення кредитного ризику, повинні розкривати таку інформацію:

(a) основні характеристики політик і процесів та балансового та позабалансового неттінгу та обсяг використання установами балансового неттінгу;

(b) основні характеристик політик і процесів оцінювання прийнятного забезпечення та управління ним;

(d) для гарантій і кредитних деривативів, які використовуються в якості кредитного захисту: основні типи гаранта та контрагента за кредитним деривативом, а також їхня кредитоспроможність, що використовується для зниження вимог до капіталу, за винятком тих, які використовуються в рамках структур синтетичної сек'юритизації;

(e) інформацію про ринок або концентрації кредитного ризику у межах вжитих заходів з пом'якшення кредитного ризику;

(f) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій згідно зі стандартизованим підходом або підходом на основі внутрішніх рейтингів, загальна величина експозиції, яка не покрита будь-яким прийнятним кредитним захистом, і загальна величина експозиції, покрита прийнятним кредитним захистом, після застосування коригувань на волатильність; розкриття інформації, зазначеної в цьому пункті, повинне здійснюватися окремо для позик і боргових цінних паперів, з розподілом дефолтних експозицій;

(g) відповідний коефіцієнт конверсії та пом'якшення кредитного ризику, пов'язане з експозицією, а також кількість випадків використання методів пом'якшення кредитного ризику з та без ефекту заміщення;

(h) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, вартість балансових і позабалансових експозицій за класом експозицій до та після застосування коефіцієнтів конверсії та будь-якого пов'язаного пом'якшення кредитного ризику;

(i) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, сума зважених на ризик експозицій і співвідношення між сумою зваженої на ризик експозиції та вартістю експозиції після застосування відповідного коефіцієнта конверсії та пом'якшення кредитного ризику, пов'язаного з експозицією; розкриття інформації, зазначеної в цьому пункті, повинне здійснюватися окремо для кожного класу експозицій;

(j) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій відповідно до підходу, на основі внутрішніх рейтингів, сума зважених на ризик експозицій до та після визнання ефекту пом'якшення кредитного ризику за рахунок кредитних деривативів; якщо установи отримали дозвіл на використання власних показників втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для розрахування сум зважених на ризик експозицій, вони повинні здійснювати розкриття інформації, зазначеної в цьому пункті, окремо для класів експозицій, які підпадають під дію такого дозволу.

Стаття 454 — Розкриття інформації про використання підходів вдосконаленого вимірювання стосовно операційного ризику

Установи, які застосовують підходи вдосконаленого вимірювання, визначені у статтях 321-324, для розрахування вимог до власних коштів для покриття операційного ризику, повинні розкривати опис використання страхування та інших механізмів передачі ризику для цілей пом'якшення цього ризику.

Стаття 455 — Використання внутрішніх моделей ринкового ризику

Установи, які розраховують вимоги до капіталу відповідно до статті 363, повинні розкривати таку інформацію:

(a) для кожного охопленого субпортфеля:

(i) характеристики використовуваних моделей;

(ii) якщо застосовно, для внутрішніх моделей додаткового ризику дефолту і міграції та кореляційної торгівлі - використані методології та ризики, виміряні з використанням внутрішньої моделі, у тому числі опис підходу, використаного установою для визначення горизонтів ліквідності, методологій, використаних для досягнення оцінки капіталу, що відповідає обов'язковим стандартам надійності, і підходів, використаних у ході валідації моделі;

(iii) опис стрес-тестування, застосованого до субпортфеля;

(iv) опис підходів, використаних для тестування на історичних даних і валідації точності та узгодженості внутрішніх моделей і процесів моделювання;

(b) сфера дії дозволу компетентного органу;

(d) найвище, найнижче і середнє значення:

(i) щоденних значень вартості під ризиком за звітний період та станом на кінець звітного періоду;

(ii) значень стресової вартості під ризиком за звітний період та станом на кінець звітного періоду;

(iii) показників додаткового ризику дефолту та міграції, а також специфічного ризику кореляційного торгового портфеля за звітний період та станом на кінець звітного періоду;

(e) елементи вимоги до власних коштів, як вказано у статті 364;

(f) середньозважений діапазон ліквідності для кожного субпортфеля, охопленого внутрішніми моделями додаткового ризику дефолту та міграції і кореляційної торгівлі;

(g) порівняння щоденних значень вартості під ризиком на кінець дня з одноденними змінами вартості портфеля до кінця наступного робочого дня разом з аналізом будь-якого важливого перевищення протягом звітного періоду.

ЧАСТИНА ДЕВ'ЯТА

ДЕЛЕГОВАНІ ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНІ АКТИ

Стаття 456 — Делеговані акти

1. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 462 стосовно таких питань:

(a) роз'яснення термінів та означень, визначених у статтях 4, 5, 142, 153, 192, 242, 272, 300, 381 і 411, для забезпечення однакового застосування цього Регламенту;

(b) роз'яснення термінів та означень, визначених у статтях 4, 5, 142, 153, 192, 242, 272, 300, 381 і 411, для врахування змін на фінансових ринках при застосуванні цього Регламенту;

(d) сума, зазначена у пункті (c) статті 123, статті 147(5)(a), статті 153(4) та статті 162(4), для врахування впливу інфляції;

(e) перелік і класифікація позабалансових позицій в додатках I та II для врахування змін на фінансових ринках;

(h) внесення змін до вимог до власних коштів, визначених у статтях 301-311 цього Регламенту та статтях 50а-50d Регламенту (ЄС) № 648/2012, для врахування розвитку або змін міжнародних стандартів щодо експозицій до центрального контрагента;

(i) уточнення термінів, зазначених у звільненнях, визначених у статті 400;

(j) внесення змін до величини капіталу і загальної величини експозиції в рамках коефіцієнта левериджу, зазначеного у статті 429(2), для виправлення будь-яких недоліків, виявлених на основі звітності, зазначеної у статті 430(1), до публікації установами коефіцієнта левериджу, як визначено у статті 451(1)(a);

(k) внесення змін до вимог щодо розкриття інформації, встановлених у розділах II та III частини восьмої, для врахування розвитку та змін міжнародних стандартів розкриття інформації.

2. EBA повинен здійснювати моніторинг вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки і надати Комісії звіт до 01 січня 2015 року. Зокрема, у звіті повинні оцінюватися:

(a) підхід до ризику кредитної оцінки як окремої вимоги до капіталу проти інтегрованого компонента системи ринкового ризику;

(b) сфера застосування вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки, у тому числі звільнення у статті 482;

(d) розрахування вимог до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки.

На основі такого звіту та якщо буде встановлено, що такі дії є необхідними, Комісія також повинна уповноважена ухвалити делегований акт відповідно до статті 462 для внесення змін до статті 381, статті 382(1)-(3) і статей 383-386 щодо зазначених позицій.

Стаття 457 — Технічні зміни та коригування

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 462 з метою внесення технічних змін та коригувань несуттєвих елементів у зазначених нижче положеннях для врахування змін нових фінансових продуктів або діяльності, здійснення коригувань з урахуванням змін після ухвалення цього Регламенту в інших законодавчих актах Союзу про фінансові послуги та бухгалтерський облік, включно зі стандартами бухгалтерського обліку на основі Регламенту (ЄС) № 1606/2002:

(a) вимоги до власних коштів для покриття кредитного ризику, встановлені у статтях 111-134 і статтях 143-191;

(b) ефекти пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 193-241;

(d) вимоги до власних коштів для покриття кредитних ризиків контрагента згідно зі статтями 272-311;

(e) вимоги до власних коштів для покриття операційного ризику, встановлені у статтях 315-324;

(f) вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику, встановлені у статтях 325-377;

(g) вимоги до власних коштів для покриття ризику розрахунків, встановлені у статтях 378-379;

(h) вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки, встановлені у статтях 383, 384 та 386;

(i) частина друга і стаття 430 лише у зв'язку зі змінами стандартів бухгалтерського обліку або вимог з урахуванням законодавчих актів Союзу.

Стаття 458 — Макропруденційний або системний ризик, виявлений на рівні держави-члена

1. Держави-члени повинні призначити орган, відповідальний за застосування положень цієї статті. Такий орган повинен бути компетентним органом або призначеним органом.

2. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 1 цієї статті, виявляє зміни в інтенсивності макропруденційного або системного ризику у фінансовій системі, які можуть мати серйозні негативні наслідки для фінансової системи і реального сектора економіки в конкретній державі-члені і які, на думку такого органу, не можуть бути усунені за допомогою інших макропруденційних інструментів, визначених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС так само ефективно, як шляхом імплементації жорсткіших національних інструментів, він повинен повідомити про це Комісію та ESRB. ESRB невідкладно передає повідомлення до Європейського Парламенту, Ради та EBA.

Повідомлення повинне супроводжуватися такими документами та включати, у відповідних випадках, відповідні кількісні або якісні докази стосовно:

(a) змін інтенсивності макропруденційного та системного ризику;

(b) причин, у зв'язку з якими такі зміни можуть становити загрозу для фінансової стабільності на національному рівні або для реального сектора економіки;

(c) пояснення, чому орган вважає, що макропруденційні інструменти, визначені у статтях 124 і 164 цього Регламенту та у статтях 133 і 136 Директиви 2013/36/ЄС, є менш прийнятними та ефективними для усунення таких ризиків, ніж проекти національних інструментів, зазначені в пункті (d) цього параграфа;

(d) проектів національних інструментів для авторизованих на національному рівні установ або підгрупи таких установ, спрямовані на пом'якшення змін інтенсивності ризику, які стосуються:

(i) розміру власних коштів, встановленого у статті 92;

(ii) вимог до великих експозицій, встановлених у статті 392 і статтях 395-403.

(iii) вимог до ліквідності, встановлених у частині шостій;

(iv) ваг ризику для цільового усунення необґрунтовано високих цін на активи у секторі житлової нерухомості і комерційного нерухомого майна;

(v) вимог щодо публічного розкриття інформації, встановлених у частині восьмій;

(vi) розміру буфера консервації капіталу, встановленого у статті 129 Директиви 2013/36/ЄС; або

(vii) експозицій у рамках фінансового сектора;

(e) пояснення того, чому такі проекти інструментів вважаються органом, призначеним згідно з параграфом 1, прийнятними, ефективними та пропорційними для врегулювання ситуації; та

(f) оцінки ймовірного позитивного чи негативного впливу проектів інструментів на внутрішній ринок на основі інформації, доступної відповідній державі-члену.

3. Якщо вони уповноважені на застосовування національних інструментів відповідно до цієї статті, органи, визначені відповідно до параграфа 1, повинні надати відповідним компетентним або призначеним органам в інших державах-членах всю необхідну інформацію.

4. Повноваження щодо ухвалення імплементаційного акта для відхилення проектів національних інструментів, зазначених у пункті (d) параграфа 2, покладаються на Раду, яка діє кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії.

Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, зазначеного у параграфі 2, ЕВА повинен надати свій висновок щодо питань, зазначених у пунктах (a)-(f) вказаного параграфа, Раді, Комісії та відповідній державі-члену.

Максимально враховуючи висновки, зазначені у другому підпараграфі, і в разі наявності надійних, вагомих і детальних доказів того, що інструмент матиме негативний вплив на внутрішній ринок, що переважує вигоди в розрізі фінансової стабільності у формі зниження виявленого макропруденційного або системного ризику, Комісія може, протягом одного місяця, запропонувати Раді імплементаційний акт для відхилення проектів національних інструментів.

За відсутності пропозиції Комісії протягом такого одномісячного періоду, відповідна держава-член може негайно ухвалити проекти національних інструментів на строк до двох років або доки не перестане існувати макропруденційний чи системний ризик, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.

Рада повинна ухвалити рішення за пропозицією Комісії протягом одного місяця після її одержання та вказати підстави для відхилення або невідхилення проектів національних інструментів.

Рада повинна відхилити проекти національних інструментів, тільки якщо вона вважає, що не виконано одну або більше зазначених нижче умов:

(a) зміни в інтенсивності макропруденційного або системного ризику за своєю суттю можуть становити ризик для фінансової стабільності на національному рівні;

(b) макропруденційні інструменти, визначені в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, є менш прийнятними або ефективними, ніж проекти національних інструментів для усунення виявленого макропруденційного або системного ризику;

(c) проекти національних інструментів не призводять до непропорційного негативного впливу на всю фінансову систему чи її частини в інших державах-членах або у Союзі в цілому, який становить або створює перешкоду для функціонування внутрішнього ринку; та

(d) проблема стосується лише однієї держави-члена.

В оцінці Комісії Ради бути врахований висновок ESRB та EBA, і вона повинна ґрунтуватися на доказах, наданих згідно з параграфом 2 органом, призначеним відповідно до параграфа 1.

За відсутності імплементаційного акта Ради про відхилення проектів національних інструментів протягом одного місяця з моменту отримання пропозиції Комісії, відповідна держава-член може ухвалити інструменти та застосовувати їх строком до двох років або доки не перестане існувати макропруденційний чи системний ризик, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.

5. Інші держави -члени можуть визнати інструменти, ухвалені відповідно до цієї статті, і застосувати їх до авторизованих на національному рівні установ, які мають філії або експозиції, розташовані в державі-члені, яка має дозвіл на застосування інструмента.

6. Якщо держави-члени визнають інструменти, встановлені згідно із цією статтею, вони повинні повідомити про це Раду, Комісію, EBA, ESRB і державу-члена, яка має дозвіл на застосування інструментів.

7. При ухваленні рішення щодо визнання інструментів, встановлених згідно із цією статтею, держава-член повинна враховувати критерії, встановлені в параграфі 4.

8. Держава-член, яка має дозвіл на застосування інструментів, може звернутися до ESRB щодо надання настанови, як зазначено у статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010, для однієї або більше держав-членів, які не визнали інструменти.

9. До закінчення терміну дії дозволу, виданого відповідно до параграфа 4, відповідна держава-член повинна, після консультацій з ESRB і EBA, проаналізувати ситуацію та може ухвалити, згідно з процедурою, зазначеною в параграфі 4, нове рішення про продовження періоду застосування національних інструментів не більше ніж на два додаткові роки за раз. Після першого продовження Комісія повинна, після консультацій з ESRB і EBA, аналізувати ситуацію принаймні кожні два роки потому.

10. Незважаючи на процедуру, визначену в параграфах 3-9 цієї статті, державам-членам дозволено збільшувати ваги ризику понад ті, які передбачені в цьому Регламенті, до 25% для експозицій, визначених у пунктах (d)(iv) та (d)(vii) параграфа 2 цієї статті, і посилювати ліміт великих експозицій, передбачений у статті 395, не більше ніж до 15% на період до двох років або до припинення існування макропруденційного чи системного ризику, якщо це станеться раніше, у разі виконання умов і вимог щодо повідомлення, встановлених у параграфі 2 цієї статті.

Стаття 459 — Пруденційні вимоги

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 462, для встановлення, строком на один рік, жорсткіших пруденційних вимог для експозицій, якщо це необхідно для врахування змін інтенсивності мікропруденційного та макропруденційного ризиків, що виникають у зв'язку зі змінами на ринку в Союзі або за його межами, які впливають на всі держави-члени, і якщо інструментів цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС недостатньо для усунення таких ризиків, зокрема, за рекомендацією або висновком ESRB чи EBA, стосовно:

(a) розміру власних коштів, встановленого у статті 92;

(b) вимог до великих експозицій, встановлених у статті 392 і статтях 395-403;

Комісія, якій допомагає ESRB, повинна принаймні щорічно подавати Європейському Парламенту та Раді звіт про зміни на ринку, які потенційно вимагають застосування цієї статті.

Стаття 460 — Ліквідність

1. Комісія уповноважена доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статті 462 для детального визначення загальної вимоги, визначеної у статті 412(1). Делеговані акти, ухвалені згідно із цим параграфом, повинні ґрунтуватися на позиціях, які підлягають повідомленню згідно з розділом II частини шостої та додатком III, і повинні визначати, за яких обставин компетентні органи повинні встановлювати специфічні рівні притоку і відтоку для установ, щоб охопити специфічні ризики, яких вони зазнають, і повинні враховувати порогові значення, визначені в параграфі 2 цієї статті.

Зокрема, Комісія уповноважена доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення делегованих актів, що визначають детальні вимоги до ліквідності для цілей застосування статті 8(3), статей 411-416, 419, 422, 425, 428a, 428f, 428g, 428j-428n, 428p, 428r, 428s, 428w, 428ae, 428ag, 428ah, 428ak та 451a.

2. Вимога до покриття ліквідності, зазначена у статті 412, повинна впроваджуватися згідно з таким графіком поступового впровадження:

(a) 60% вимоги до покриття ліквідності - у 2015 році;

(b) 70% - з 01 січня 2016 року;

(d) 100% - з 01 січня 2018 року.

З цією метою Комісія повинна враховувати звіти, зазначені у статті 509(1), (2) і (3), і міжнародні стандарти, розроблені міжнародними форумами, а також специфіку Союзу.

Комісія повинна ухвалити делегований акт, зазначений у параграфі 1, не пізніше 30 червня 2014 року. Він набуває чинності до 31 грудня 2014 року, але не повинен застосовуватися до 01 січня 2015 року.

3. Комісію уповноважено вносити зміни до цього Регламенту шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статті 462, для внесення змін до переліку продуктів або послуг, визначеного у статті 428f(2), якщо вона вважає, що активи та зобов'язання, прямо пов'язані з іншими продуктами або послугами, відповідають умовам, визначеним у статті 428f(1).

Комісія повинна ухвалити делегований акт, зазначений у першому підпараграфі, до 28 червня 2024 року.

Стаття 461 — Перегляд графіка поступового впровадження вимоги до покриття ліквідності

1. EBA повинен, після консультацій з ESRB, до 30 червня 2016 року звітувати перед Комісією про необхідність внесення змін до графіка поступового впровадження вимоги до покриття ліквідності, як зазначено у статті 460(2). Такий аналіз повинен належним чином враховувати ринкові та міжнародні регуляторні зміни, а також специфіку Союзу.

EBA повинен у своєму звіті оцінити, зокрема, відстрочене впровадження мінімального обов'язкового нормативу в розмірі 100% до 01 січня 2019 року. У такому звіті повинні бути враховані річні звіти, зазначені у статті 509(1), відповідні ринкові дані та рекомендації всіх компетентних органів.

2. Якщо це необхідно для реагування на ринкові та інші зміни, Комісія уповноважена ухвалити делегований акт згідно зі статтею 462 для внесення змін до графіка поступового впровадження, визначеного у статті 460, і відстрочення до 2019 року впровадження обов'язкового мінімального нормативу вимоги до покриття ліквідності в розмірі 100%, визначеного у статті 412(1), а також застосування у 2018 році обов'язкового мінімального нормативу вимоги до короткострокової ліквідності в розмірі 90%.

Для цілей оцінювання необхідності відстрочення Комісія повинна враховувати звіт і оцінку, зазначену в параграфі 1.

Делегований акт, ухвалений відповідно до цієї статті, не повинен застосовуватися до 01 січня 2018 року і набуває чинності до 30 червня 2017 року.

Стаття 461a — Альтернативний стандартизований підхід до ринкового ризику

Для цілей вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(1), Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 462, для внесення змін до цього Регламенту шляхом внесення технічних змін до статей 325e, 325g-325j, 325p, 325q, 325ae, 325ai, 325ak, 325am, 325ap-325at, 325av, 325ax і визначення ваги ризику для групи 11 в таблиці 4 у статті 325ah і ваг ризику для облігацій з покриттям, випущених кредитними установами у третіх країнах, згідно зі статтею 325ah, а також коефіцієнта кореляції для облігацій з покриттям, випущених кредитними установами у третіх країнах, згідно зі статтею 325ah в рамках альтернативного стандартизованого підходу, визначеного у главі 1a розділу IV частини третьої, з урахуванням змін міжнародних регуляторних стандартів.

Комісія повинна ухвалити делегований акт, зазначений у параграфі 1, не пізніше 31 грудня 2019 року.

Стаття 462 — Здійснення делегованих повноважень

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії з дотриманням умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статтях 244(6) та 245(6), у статтях 456, 457, 459, 460 та 461a, надаються Комісії на невизначений строк починаючи з 28 червня 2013 року.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 244(6) та 245(6), у статтях 456, 457, 459, 460 та 461a, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє дію делегованих повноважень, визначених у такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу, або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність делегованих актів, що вже набули чинності.

4. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, що встановлені в Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення.

5. Відразу після ухвалення делегованого акта Комісія повідомляє про це одночасно Європейський Парламент і Раду.

6. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтями 244(6) та 245(6), статтями 456, 457, 459, 460 та 461a, набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом тримісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до завершення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий строк продовжується ще на три місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

Стаття 463 — Заперечення проти регуляторних технічних стандартів

Якщо Комісія ухвалює регуляторний технічний стандарт відповідно до цього Регламенту, який є таким самим, як і проект регуляторного технічного стандарту, поданого EBA, період, протягом якого Європейський Парламент та Рада можуть висунути заперечення проти такого регуляторного технічного стандарту, повинний становити один місяць від дати повідомлення. За ініціативою Європейського Парламенту або Ради цей строк продовжують ще на один місяць. Як відступ від другого підпараграфа статті 13(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, період, протягом якого Європейський Парламент або Рада може висунути заперечення проти такого регуляторного технічного стандарту, може бути продовжений ще на один місяць, у відповідних випадках.

Стаття 464 — Європейський банківський комітет

1. Комісії допомагає Європейський банківський комітет, заснований відповідно до Рішення Комісії 2004/10/ЄС (-27). Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

ЧАСТИНА ДЕСЯТА

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ, ЗВІТИ, ПЕРЕГЛЯДИ ТА ЗМІНИ

Розділ I. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. Вимоги до власних коштів, нереалізовані прибутки і збитки, які оцінюються за справедливою вартістю, і вирахування

Секція 1

Вимоги до власних коштів

Стаття 465 — Вимоги до власних коштів

1. Як відступ від пунктів (a) і (b) статті 92(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року застосовуються такі вимоги до власних коштів:

(a) коефіцієнт достатності основного капіталу першого рівня, що перебуває в діапазоні від 4% до 4,5%;

(b) коефіцієнт достатності капіталу першого рівня, що перебуває в діапазоні від 5,5% до 6%.

2. Компетентні органи повинні визначити та опублікувати рівні коефіцієнтів достатності основного капіталу першого рівня та капіталу першого рівня в діапазонах, визначених у параграфі 1, які повинні бути дотримані або перевищені установами.

Стаття 466 — Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності

Як відступ від статті 24(2), компетентні органи можуть надати установам, які зобов'язані вперше оцінювати активи та позабалансові позиції та визначати власні кошти згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, застосовними відповідно до Регламенту (ЄС) № 1606/2002, підготовчий період тривалістю 24 місяці для впровадження необхідних внутрішніх процесів і технічних вимог.

Секція 2

Нереалізовані прибутки та втрати, оцінені за справедливою вартістю

Стаття 468 — Тимчасовий підхід до нереалізованих прибутків і збитків, які оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід, з огляду на пандемію COVID-19

1. Як відступ від статті 35, протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2022 року (далі - період застосування тимчасового підходу) установи можуть не враховувати при розрахуванні елементів основного капіталу першого рівня суму А, визначену згідно з такою формулою:

A = a · f

де:

сума нереалізованих прибутків і збитків, накопичених з 31 грудня 2019 року, які обліковуються як «зміни справедливої вартості боргових інструментів, які оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід» на балансі, що відповідають експозиціям до центральних урядів, регіональних урядів або місцевих органів, зазначених у статті 115(2) цього Регламенту, або до установ публічного сектора, зазначених у статті 116(4) цього Регламенту, без урахування фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка до Регламенту Комісії (ЄС) № 1126/2008 (далі - додаток щодо МСФЗ 9); та

коефіцієнт, що застосовується до кожного звітного року протягом періоду застосування тимчасового підходу згідно зі параграфом 2.

2. Установи повинні застосовувати такі коефіцієнти f для розрахування суми А, зазначеної в параграфі 1:

(a) 1 - протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року;

(b) 0,7 - протягом періоду з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року;

3. Якщо установа вирішує застосовувати тимчасовий підхід, визначений у параграфі 1, вона повинна повідомити компетентний орган про своє рішення принаймні за 45 днів до дати передачі звітної інформації згідно з таким підходом. За наявності попереднього дозволу компетентного органу установа може один раз переглянути початкове рішення протягом періоду застосування тимчасового підходу. Установи повинні публічно розкривати інформацію про застосування ними такого підходу.

4. Якщо установа виключає суму нереалізованих збитків з елементів основного капіталу першого рівня згідно з параграфом 1 цієї статті, вона повинна перерахувати всі вимоги, встановлені в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, розраховані з використанням будь-якого із зазначених нижче елементів:

(a) суми відстрочених податкових активів, вирахуваної з елементів основного капіталу першого рівня згідно з пунктом (c) статті 36(1) або зваженої на ризик згідно зі статтею 48(4);

(b) суми коригувань на специфічний кредитний ризик.

При перерахуванні відповідної вимоги установа не повинна враховувати вплив на зазначені елементи резервів на очікувані кредитні збитки, пов'язаних із експозиціями до центральних урядів, регіональних урядів або місцевих органів, зазначених у статті 115(2) цього Регламенту, і до установ публічного сектора, зазначених у статті 116(4) цього Регламенту, без урахування фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка до додатка щодо МСФЗ 9.

5. Протягом періодів, визначених у параграфі 2 цієї статті, на додаток до розкриття інформації, що вимагається в частині восьмій, установи, які вирішили застосувати тимчасовий підхід, визначений у параграфі 1 цієї статті, повинні розкривати суми власних коштів, основного капіталу першого рівня та капіталу першого рівня, загальний коефіцієнт достатності капіталу, коефіцієнт достатності основного капіталу першого рівня, коефіцієнт достатності капіталу першого рівня та коефіцієнт левериджу, які би вони мали, якби не застосовували такий підхід.

Секція 3

Вирахування

Підсекція 1

Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

Стаття 469 — Вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

1. Як відступ від статті 36(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року застосовуються такі положення:

(a) установи повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня застосовний відсоток, вказаний у статті 478, від сум, які необхідно вираховувати згідно з пунктами (a)-(h) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(b) установи повинні застосовувати відповідні положення, встановлені у статті 472, до залишкових сум елементів, які необхідно вираховувати згідно з пунктами (a)-(h) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(c) установи повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня застосовний відсоток, вказаний у статті 478, від загальної суми, що необхідно вираховувати відповідно до пунктів (c) та (i) статті 36(1) після застосування статті 470;

(d) установи повинні застосовувати вимоги, встановлені у статті 472(5) або (11), якщо застосовно, до загальної залишкової суми елементів, яку необхідно вираховувати відповідно до пунктів (c) та (i) статті 36(1) після застосування статті 470.

2. Установи повинні визначити частку загальної залишкової суми, зазначеної в пункті (d) параграфа 1, що підпадає під дію статті 472(5), шляхом ділення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць, як зазначено в пункті (a) статті 470(2);

(b) сукупне значення сум, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 470(2).

3. Установи повинні визначити частку загальної залишкової суми, зазначеної в пункті (d) параграфа 1, що підпадає під дію статті 472(11), шляхом ділення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) сума часток прямої та непрямої участі в інструментах основного капіталу першого рівня, зазначених у пункті (b) статті 470(2);

(b) сукупне значення сум, зазначених у пунктах (a)та (b) статті 470(2).

Стаття 469a — Відступ від вирахувань з елементів основного капіталу першого рівня для непрацюючих експозицій

Як відступ від пункту (m) статті 36(1), установи не повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня застосовну суму недостатнього покриття для непрацюючих експозицій, якщо експозиція виникла до 26 квітня 2019 року.

Якщо умови експозиції, яка виникла до 26 квітня 2019 року, були змінені установою таким чином, що це збільшило її експозицію до боржника, експозиція вважається такою, що виникла в дату застосування експозиції, і більше не підпадає під дію відступу, передбаченого в першому підпараграфі.

Стаття 470 — Виняток з вирахування з елементів основного капіталу першого рівня

1. Для цілей цієї статті відповідні елементи основного капіталу першого рівня включають елементи основного капіталу першого рівня установи, розраховані після застосування положень статей 32-35 і здійснення вирахувань відповідно до пунктів (a)-(h), (k)(ii)-(v) та (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць.

2. Як відступ від статті 48(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року установи не повинні вираховувати елементи, зазначені в пунктах (a) та (b) цього параграфа, що в сукупності дорівнюють або менші за 15% відповідних елементів основного капіталу першого рівня установи:

(a) відстрочені податкові активи, які ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць і які в сукупності дорівнюють або менші за 10% відповідних елементів основного капіталу першого рівня;

(b) якщо установа має значні інвестиції у суб'єкт фінансового сектора, частки прямої, непрямої та синтетичної участі такої установи в інструментах основного капіталу першого рівня зазначеного суб'єкта, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж 10% відповідних елементів основного капіталу першого рівня.

3. Як відступ від статті 48(4), елементи, звільнені від вирахування відповідно до параграфа 2 цієї статті, зважуються на ризик за вагою 250%. Елементи, зазначені в пункті (b) параграфа 2 цієї статті, підпадають під дію вимог розділу IV частини третьої, якщо застосовно.

Стаття 471 — Виняток з вирахування часток участі у власному капіталі страхових компаній з елементів основного капіталу першого рівня

1. Як відступ від статті 49(1), протягом періоду з 31 грудня 2018 року до 31 грудня 2024 року установи можуть вирішити не вираховувати частки участі у власному капіталі страхових компаній, перестрахових компаній і страхових холдингових компаній у разі виконання таких умов:

(a) умов, визначених у пунктах (a), (c) та (e) статті 49(1);

(b) компетентні органи задоволені рівнем контролю ризиків та процедурами фінансового аналізу, спеціально ухваленими установою з метою здійснення нагляду за інвестиціями у компанію або холдингову компанію;

(c) частки участі установи у власному капіталі страхової компанії, перестрахової компанії або страхової холдингової компанії не перевищують 15% інструментів основного капіталу першого рівня, випущених такою страховою компанією станом на 31 грудня 2012 року та протягом періоду з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2024 року;

(d) сума участі у власному капіталі, що не вираховується, не перевищує суму, утримувану в інструментах основного капіталу першого рівня страхової компанії, перестрахової компанії або страхової холдингової компанії станом на 31 грудня 2012 року.

2. Частки участі у власному капіталу, які не вираховуються відповідно до параграфа 1, кваліфікуються як експозиції та зважуються на ризик за вагою 370%.

Стаття 472 — Елементи, що не вираховуються з основного капіталу першого рівня

1. Як відступ від пункту (c) статті 33(1) та пунктів (a)-(i) статті 36(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року установи повинні застосовувати цю статтю до залишкових сум елементів, зазначених у статті 468(4) та в пунктах (b) і (d) статті 469(1), якщо застосовно.

2. Залишкова сума коригувань оцінки деривативних зобов'язань, які виникають з власного кредитного ризику установи, не підлягає вирахуванню.

3. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми втрат у поточному фінансовому році, зазначеної в пункті (a) статті 36(1):

(a) втрати, які є істотними, вираховуються з елементів капіталу першого рівня;

(b) втрати, які не є істотними, не підлягають вирахуванню.

4. Установи повинні вираховувати залишкову суму нематеріальних активів, зазначену в пункті (b) статті 36(1), елементів капіталу першого рівня.

5. Залишкова сума відстрочених податкових активів, зазначена в пункті (c) статті 36(1), не підлягає вирахуванню та підпадає під дію ваги ризику 0%.

6. Залишкова сума елементів, зазначених у пункті (d) статті 36(1), підлягає вирахуванню таким чином: половину вираховують з елементів капіталу першого рівня, а половину - з елементів капіталу другого рівня.

7. Залишкова сума активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами, зазначена в пункті (e) статті 36(1), не підлягає вирахуванню з елементів власних коштів і включається до елементів основного капіталу першого рівня тією мірою, якою така сума була би визнана як початкові власні кошти згідно з національними інструментами транспозиції щодо пунктів (a)-(ca) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС.

8. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми часток участі в інструментах основного капіталу першого рівня, зазначеної в пункті (f) статті 36(1):

(a) суму часток прямої участі вираховують з елементів капіталу першого рівня;

(b) сума часток непрямої та синтетичної участі, включно з інструментами основного капіталу першого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати згідно з наявним або умовним договірним зобов'язанням, не підлягає вирахуванню, і до неї застосовується вага ризику згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої та вимоги, встановлені в розділі IV частини третьої, якщо застосовно.

9. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми часток участі в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єкта фінансового сектора, якщо установа має взаємні перехресні володіння з таким суб'єктом, зазначені в пункті (g) статті 36(1):

(a) якщо установа не має значних інвестицій у такий суб'єкт фінансового сектора, сума її участі в інструментах основного капіталу першого рівня такого суб'єкта вважається такою, що підпадає під дію пункту (h) статті 36(1);

(b) якщо установа має значні інвестиції в такий суб'єкт фінансового сектора, сума її участі в інструментах основного капіталу першого рівня такого суб'єкта вважається такою, що підпадає під дію пункту (i) статті 36(1).

10. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкових сум елементів, зазначених у пункті (a) статті 36(1):

(a) суми, що підлягають вирахуванню, які пов'язані з частками прямої участі, вираховуються таким чином: половину вираховують з елементів капіталу першого рівня і половину - з елементів капіталу другого рівня;

(b) суми, які пов'язані з частками непрямої або синтетичної участі, не підлягають вирахуванню і підпадають під дію ваг ризику згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої та вимог, встановлених у розділі IV частини третьої, якщо застосовно.

11. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкових сум елементів, зазначених у пункті (i) статті 36(1):

Стаття 473 — Внесення змін до МСБО 19

1. Як відступ від статті 481, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2018 року компетентні органи можуть дозволити установам, які готують бухгалтерську звітність згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, ухваленими згідно з процедурою, встановленою у статті 6(2) Регламенту (ЄС) № 1606/2002, додавати до їхнього капітал основного капіталу першого рівня застосовну суму згідно з параграфом 2 або 3 цієї статті, якщо застосовно, помножену на коефіцієнт, що застосовується згідно з параграфом 4.

2. Застосовна сума повинна обчислюватися шляхом вирахування із суми, отриманої відповідно до пункту (a), суми, отриманої відповідно до пункту (b):

(a) установи повинні визначати вартість активів їхніх пенсійних фондів або планів із заздалегідь визначеними виплатами, якщо застосовно, відповідно до Регламенту (ЄС) № 1126/2008 (-28), зі змінами, внесеними Регламентом (ЄС) № 1205/2011 (-29). Потім установи повинні вирахувати зі значень вартості таких активів значення вартості зобов'язань за тими самими фондами або планами, визначених згідно з тими самими правилами бухгалтерського обліку;

(b) установи повинні визначити вартість активів своїх пенсійних фондів або планів з фіксованими виплатами, як застосовно, відповідно до правил, визначених у Регламенті (ЄС) № 1126/2008. Потім установи повинні вирахувати зі значень вартості таких активів значення вартості зобов'язань за тими самими фондами або планами, визначених згідно з тими самими правилами бухгалтерського обліку.

3. Сума, визначена відповідно до параграфа 2, повинна обмежуватися сумою, яка не підлягає вирахуванню з власних коштів до 01 січня 2014 року відповідно до національних інструментів транспозиції Директиви 2006/48/ЄС, тією мірою, якою такі національні інструменти транспозиції відповідали би критеріям для застосування підходу, зазначеного у статті 481 цього Регламенту, у відповідній державі-члені.

4. Застосовуються такі коефіцієнти:

(a) 1 - у період з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року;

(b) 0,8 - у період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року;

(d) 0,4 у період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року;

(e) 0,2 у період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року.

5. Установи повинні розкривати значення вартість активів і зобов'язань відповідно до параграфа 2 у їхніх опублікованій фінансовій звітності.

Стаття 473a — Впровадження МСФЗ 9

1. Як відступ від статті 50 і до завершення перехідних періодів, визначених у параграфах 6 і 6а цієї статті, зазначені нижче суб'єкти можуть включати до свого основного капіталу першого рівня суму, розраховану згідно із цим параграфом:

(a) установи, які готують бухгалтерську звітність згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, ухваленими згідно з процедурою, встановленою у статті 6(2) Регламенту (ЄС) № 1606/2002;

(b) установи, які, згідно зі статтею 24(2) цього Регламенту, здійснюють оцінювання активів і позабалансових позицій та визначення власних коштів згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, ухваленими згідно з процедурою, встановленою у статті 6(2) Регламенту (ЄС) № 1606/2002;

(c) установи, які здійснюють оцінювання активів і позабалансових позицій відповідно до стандартів бухгалтерського обліку згідно з Директивою 86/635/ЄЕС і які використовують таку саму модель очікуваних кредитних збитків, що використовується в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку, ухваленими згідно з процедурою, встановленою у статті 6(2) Регламенту (ЄС) № 1606/2002.

Сума, зазначена в першому підпараграфі, розраховується як сума таких величин:

(a) для експозицій, які зважуються на ризик відповідно до глави 2 розділу II частини третьої, сума (ABSA), розрахована за такою формулою:

де:

A2,SA

сума, розрахована згідно з параграфом 2;

A4,SA

сума, розрахована згідно з параграфом 4, на основі сум, розрахованих згідно з параграфом 3;

застосовний коефіцієнт, встановлений у параграфі 6;

застосовний коефіцієнт, встановлений у параграфі 6a;

збільшення основного капіталу першого рівня, пов'язане з податковим вирахуванням суми A2,SA;

збільшення основного капіталу першого рівня, пов'язане з податковим вирахуванням суми A4,SA;

збільшення основного капіталу першого рівня, пов'язане з податковим вирахуванням суми

(b) для експозицій, які зважуються на ризик відповідно до глави 3 розділу II частини третьої, сума (ABIRB), розрахована за такою формулою:

де:

A2,IRB

сума, розрахована згідно з параграфом 2 і скоригована згідно з пунктом (a) параграфа 5;

A4,IRB

сума, розрахована згідно з параграфом 4, на основі сум, розрахованих згідно з параграфом 3, і скоригована згідно з пунктами (b) і (c) параграфа 5;

сума 12-місячних очікуваних кредитних збитків, визначених згідно з параграфом 5.5.5 додатка щодо МСФЗ 9, і суми резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії, визначеної згідно з параграфом 5.5.3 додатка щодо МСФЗ 9, без урахування резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка щодо МСФЗ 9, зменшена на суму пов'язаних сум очікуваних втрат за тими самими експозиціями, розрахованих згідно зі статтею 158(5), (6) та (10) цього Регламенту, станом на 01 січня 2020 року. Якщо в результаті розрахування отримано від'ємне число, установа повинна встановити значення на рівні нуля;

сума 12-місячних очікуваних кредитних збитків, визначених згідно з параграфом 5.5.5 додатка щодо МСФЗ 9, і суми резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії, визначеної згідно з параграфом 5.5.3 додатка щодо МСФЗ 9, без урахування резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка щодо МСФЗ 9, станом на 01 січня 2018 року або на дату початкового застосування МСФЗ 9, залежно від того, яка із дат настане пізніше, зменшена на суму пов'язаних сум очікуваних втрат за тими самими експозиціями, розрахованих згідно зі статтею 158(5), (6) та (10) цього Регламенту. Якщо в результаті розрахування отримано від'ємне число, установа повинна встановити значення на рівні нуля;

застосовний коефіцієнт, встановлений у параграфі 6;

застосовний коефіцієнт, встановлений у параграфі 6a;

збільшення основного капіталу першого рівня, пов'язане з податковим вирахуванням суми A2,IRB;

збільшення основного капіталу першого рівня, пов'язане з податковим вирахуванням суми A4,IRB;

збільшення основного капіталу першого рівня, пов'язане з податковим вирахуванням суми .

2. Установи повинні розраховувати суми A2,SA та A2,IRB, зазначені, відповідно, у пунктах (a) і (b) другого підпараграфа параграфа 1 як більшу із сум, зазначених у пунктах (a) і (b) цього параграфа, окремо для їхніх експозицій, які підлягають зважуванню на ризик згідно з главою 2 розділу II частини третьої, і для їхніх експозицій, які підлягають зважуванню на ризик згідно з главою 3 розділу II частини третьої:

(a) нуль;

(b) сума, розрахована відповідно до пункту (i), зменшена на суму, розраховану відповідно до пункту (ii):

(i) сума 12-місячних очікуваних кредитних збитків, визначених згідно з параграфом 5.5.5 МСФЗ 9, як визначено в додатку до Регламенту Комісії (ЄС) № 1126/2008 (далі - додаток щодо МСФЗ 9), і суми резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії, визначеної згідно з параграфом 5.5.3 додатка щодо МСФЗ 9, станом на 01 січня 2018 року або на дату початкового застосування МСФЗ 9;

(ii) загальна сума збитків від зменшення корисності фінансових активів, класифікованих як позики та дебіторська заборгованість, інвестиції, утримувані до погашення та фінансові активи, доступні для продажу, як означено в параграфі 9 МСБО 39, інші ніж інструменти власного капіталу та паї або акції компаній колективного інвестування, визначена згідно з параграфами 63, 64, 65, 67, 68 і 70 МСБО 39, як визначено в додатку до Регламенту (ЄС) № 1126/2008, станом на 31 грудня 2017 року або на дату, що передує даті початкового застосування МСФЗ 9.

3. Установи повинні розраховувати суму, на яку сума, зазначена в пункті (a), перевищує суму, зазначену в пункті (b), окремо для їхніх експозицій, які підлягають зважуванню на ризик згідно з главою 2 розділу II частини третьої, і для їхніх експозицій, які підлягають зважуванню на ризик згідно з главою 3 розділу II частини третьої:

(a) сума 12-місячних очікуваних кредитних збитків, визначених згідно з параграфом 5.5.5 додатка щодо МСФЗ 9, і суми резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії, визначеної згідно з параграфом 5.5.3 додатка щодо МСФЗ 9, без урахування резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка щодо МСФЗ 9, станом на дату звітування та, якщо застосовується стаття 468 цього Регламенту, без урахування очікуваних кредитних збитків, визначених для експозицій, які оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід згідно з параграфом 4.1.2 доповнення A до додатка щодо МСФЗ 9;

(b) сума 12-місячних очікуваних кредитних збитків, визначених згідно з параграфом 5.5.5 додатка щодо МСФЗ 9, і суми резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії фінансового інструмента, визначеної згідно з параграфом 5.5.3 додатка щодо МСФЗ 9, без урахування резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка щодо МСФЗ 9, та, якщо застосовується стаття 468 цього Регламенту, без урахування очікуваних кредитних збитків, визначених для експозицій, які оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід згідно з параграфом 4.1.2 доповнення A до додатка щодо МСФЗ 9, станом на 01 січня 2020 року або на дату початкового застосування МСФЗ 9, залежно від того, яка із цих дат настає пізніше.

4. Для експозицій, які зважуються на ризик відповідно до глави 2 розділу II частини третьої, якщо сума, визначена згідно з пунктом (a) параграфа 3, перевищує суму, визначену в пункті (b) параграфа 3, установи повинні встановити A4,SA на рівні різниці між цими сумами, в іншому випадку вони повинні встановити A4,SA на рівні нуля.

Для експозицій, які зважуються на ризик відповідно до глави 3 розділу II частини третьої, якщо сума, визначена згідно з пунктом (a) параграфа 3, після застосування пункту (b) параграфа 5, перевищує суму для таких експозицій, визначену в пункті (b) параграфа 3, після застосування пункту (c) параграфа 5, установи повинні встановити A4,SB на рівні різниці між такими сумами, в іншому випадку вони повинні встановити A4,SB на рівні нуля.

5. Для експозицій, які зважуються на ризик відповідно до глави 3 розділу II частини третьої, установи повинні застосовувати параграфи 2-4 таким чином:

(a) для розрахування A2,IRB установи повинні зменшити кожну із сум, розраховану відповідно до пунктів (b)(i) та (ii) параграфа 2 цієї статті, на сукупну суму очікуваних втрат, розрахованих відповідно до статті 158(5), (6) і (10) станом на 31 грудня 2017 року або на дату, що передує даті початкового застосування МСФЗ 9. Якщо для суми, зазначеної в пункті (b)(i) параграфа 2 цієї статті, у результаті розрахування отримано від'ємне число, установа повинна встановити значення такої суми на рівні нуля. Якщо для суми, зазначеної в пункті (b)(iі) параграфа 2 цієї статті, у результаті розрахування отримано від'ємне число, установа повинна встановити значення такої суми на рівні нуля;

(b) установи повинні замінити суму, розраховану згідно з пунктом (a) параграфа 3 цієї статті, сумою 12-місячних очікуваних кредитних збитків, визначених згідно з параграфом 5.5.5 додатка щодо МСФЗ 9, і суми резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії, визначеної згідно з параграфом 5.5.3 додатка щодо МСФЗ 9, без урахування резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка щодо МСФЗ 9, станом на дату звітування та, якщо застосовується стаття 468 цього Регламенту, без урахування очікуваних кредитних збитків, визначених для експозицій, які оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід згідно з параграфом 4.1.2 доповнення A до додатка щодо МСФЗ 9, що зменшена на суму пов'язаних очікуваних втрат за тими самими експозиціями, розрахованих згідно зі статтею 158(5), (6) та (10) цього Регламенту станом на дату звітування. Якщо у результаті розрахування отримано від'ємне число, установа повинна встановити значення суми, зазначеної в пункті (a) параграфа 3 цієї статті, на рівні нуля;

(c) установи повинні замінити суму, розраховану згідно з пунктом (a) параграфа 3 цієї статті, сумою 12-місячних очікуваних кредитних збитків, визначених згідно з параграфом 5.5.5 додатка щодо МСФЗ 9, і суми резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії, визначеної згідно з параграфом 5.5.3 додатка щодо МСФЗ 9, без урахування резерву під збитки в розмірі очікуваних кредитних збитків за весь строк дії фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка щодо МСФЗ 9, станом на дату звітування та, якщо застосовується стаття 468 цього Регламенту, без урахування очікуваних кредитних збитків, визначених для експозицій, які оцінюються за справедливою вартістю через інший сукупний дохід згідно з параграфом 4.1.2 доповнення A до додатка щодо МСФЗ 9, станом на 01 січня 2020 року або на дату початкового застосування МСФЗ 9, залежно від того, яка із цих двох дат настане пізніше, що зменшена на суму пов'язаних очікуваних втрат за тими самими експозиціями, розрахованих згідно зі статтею 158(5), (6) та (10) цього Регламенту станом на 01 січня 2020 року або на дату початкового застосування МСФЗ 9, залежно від того, яка із цих двох дат настане пізніше. Якщо у результаті розрахування отримано від'ємне число, установа повинна встановити значення суми, зазначеної в пункті (b) параграфа 3 цієї статті, на рівні нуля.

6. Установи повинні застосовувати зазначені нижче коефіцієнти f1 для розрахування сум ABSA та ABIRB, зазначених у пунктах (a) і (b) другого підпараграфа параграфа 1, відповідно:

(a) 0,7 - протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року;

(b) 0,5 - протягом періоду з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року;

(d) 0 - протягом періоду з 01 січня 2023 року до 31 грудня 2024 року.

Установи, фінансовий рік яких починається після 01 січня 2020 року, але до 01 січня 2021 року, повинні здійснити коригування дат у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа таким чином, щоб вони відповідали їхньому фінансовому року, і повинні повідомити скориговані дати своєму компетентному органу та розкрити їх публічно.

Установи, які починають застосовувати стандарти бухгалтерського обліку, як зазначено в параграфі 1, 01 січня 2021 року або пізніше, повинні застосовувати відповідні коефіцієнти згідно з пунктами (a)-(d) першого підпараграфа починаючи з коефіцієнта. що відповідає року першого застосування таких стандартів бухгалтерського обліку.

6a. Установи повинні застосовувати зазначені нижче коефіцієнти f2 для розрахування сум ABSA та ABIRB, зазначених у пунктах (a) і (b) другого підпараграфа параграфа 1, відповідно:

(a) 1 - протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року;

(b) 1 - протягом періоду з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року;

(d) 0,5 - протягом періоду з 01 січня 2023 року до 31 грудня 2023 року;

(e) 0,25 - протягом періоду з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року.

Установи, фінансовий рік яких починається після 01 січня 2020 року, але до 01 січня 2021 року, повинні здійснити коригування дат у пунктах (a)-(e) першого підпараграфа таким чином, щоб вони відповідали їхньому фінансовому року, і повинні повідомити скориговані дати своєму компетентному органу та розкрити їх публічно.

Установи, які починають застосовувати стандарти бухгалтерського обліку, як зазначено в параграфі 1, 01 січня 2021 року або пізніше, повинні застосовувати відповідні коефіцієнти згідно з пунктами (a)-(e) першого підпараграфа починаючи з коефіцієнта. що відповідає року першого застосування таких стандартів бухгалтерського обліку.

7. Якщо установа включає до основного капіталу першого рівня суму згідно з параграфом 1 цієї статті, вона повинна перерахувати всі вимоги, встановлені в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, розраховані з використанням будь-якого із зазначених нижче елементів, без урахування впливу на такі елементи резервів під очікувані кредитні збитки, які вона включила до основного капіталу першого рівня:

(a) сума відстрочених податкових активів, вирахувана з основного капіталу першого рівня згідно з пунктом (c) статті 36(1) або зваженої на ризик згідно зі статтею 48(4);

(b) вартість експозиції, визначена відповідно до статті 111(1), де коригування на специфічний кредитний ризик, на які повинна зменшуватися вартість експозиції, підлягають множенню на такий поправочний коефіцієнт (sf):

де:

ABSA = сума, розрахована відповідно до пункту (a) другого підпараграфа параграфа 1;

RASA = загальна сума коригувань на специфічний кредитний ризик;

7a. Як відступ від пункту (b) параграфа 7 цієї статті, при перерахуванні вимог, встановлених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, установи можуть присвоїти вагу ризику 100% сумі ABSA, зазначеній у пункті (a) другого підпараграфа параграфа 1 цієї статті. Для цілей розрахування загальної величини експозиції, зазначеної у статті 429(4) цього Регламенту, установи повинні додати суми ABSA та ABIRB, зазначені в пунктах (a) і (b) другого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, до загальної величини експозиції.

Установи можуть лише один раз вирішити, чи використовувати розрахунок, визначений у пункті (b) параграфа 7, або розрахунок, визначений у першому підпараграфі цього параграфа. Установи повинні розкрити своє рішення.

8. Протягом періодів, визначених у параграфах 6 та 6а цієї статті, на додаток до розкриття інформації, що вимагається в частині восьмій, установи, які вирішили застосувати тимчасові умови, визначені в цій статті, повинні звітувати перед компетентними органами про суми власних коштів, основного капіталу першого рівня та капіталу першого рівня, коефіцієнт достатності основного капіталу першого рівня, коефіцієнт достатності капіталу першого рівня, загальний коефіцієнт достатності капіталу та коефіцієнт левериджу, які би вони мали, якби не застосовували цю статтю.

9. Установа повинна вирішити, чи застосовувати умови, визначені в цій статті протягом перехідного періоду, і повинна повідомити компетентному органу про своє рішення до 01 лютого 2018 року. Якщо установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу, вона може скасувати своє рішення протягом перехідного періоду. Установи повинні публічно розкривати будь-яке рішення, ухвалене відповідно до цього підпараграфа.

Установа, яка вирішила застосувати перехідні умови, визначені у цій статті, може вирішити не застосовувати параграф 4, у разі чого вона повинна повідомити компетентний орган про своє рішення до 01 лютого 2018 року. У такому випадку установа повинна встановити значення A4,SA, A4,IRB, , , t2 та t3, зазначені в параграфі 1, на рівні нуля. Якщо установа отримала попередній дозвіл від компетентного органу, вона може скасувати своє рішення протягом перехідного періоду. Установи повинні публічно розкривати будь-яке рішення, ухвалене відповідно до цього підпараграфа.

Установа, яка вирішила застосувати перехідні умови, визначені у цій статті, може вирішити не застосовувати параграф 2, у разі чого вона повинна невідкладно повідомити компетентний орган про своє рішення. У такому випадку установа повинна встановити значення A2,SA, A2,IRB та t1, зазначені в параграфі 1, на рівні нуля. Установа може скасувати своє рішення протягом перехідного періоду за умови отримання попереднього дозволу від компетентного органу.

Компетентні органи повинні принаймні щорічно повідомляти EBA про застосування установами цієї статті під їх наглядом.

10. Згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, EBA повинен, до 30 червня 2018 року, видати настанови про розкриття вимог, встановлених у цій статті.

Підсекція 2

Вирахування з елементів додаткового капіталу першого рівня

Стаття 474 — Вирахування з елементів додаткового капіталу першого рівня

Як відступ від статті 56, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року застосовуються такі положення:

(a) установи повинні вираховувати з елементів додаткового капіталу першого рівня застосовний відсоток, вказаний у статті 478, від сум, що їх необхідно вираховувати відповідно до статті 56;

(b) установи повинні застосовувати вимоги, встановлені у статті 475, до залишкових сум елементів, що їх необхідно вираховувати відповідно до статті 56.

Стаття 475 — Елементи, які не вираховуються з елементів додаткового капіталу першого рівня

1. Як відступ від статті 56, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року вимоги, встановлені в цій статті, застосовуються до залишкових сум, зазначених у пункті (b) статті 474.

2. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми елементів, зазначених у пункті (a) статті 56:

(a) частки прямої участі у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня вираховуються за балансовою вартістю з елементів капіталу першого рівня;

(b) частки непрямої та синтетичної участі у власних інструментах додаткового капіталу першого рівня, включно з інструментами власного додаткового капіталу першого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати згідно з наявним або умовним договірним зобов'язанням, не підлягають вирахуванню, зважуються на ризик згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої і підпадають під дію вимог, встановлених у розділі IV частини третьої, якщо застосовно.

3. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми елементів, зазначених у пункті (b) статті 56:

(a) якщо установа не має значних інвестицій у суб'єкт фінансового сектора, з яким вона має взаємні перехресні володіння, сума її часток прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня такого суб'єкта вважається такою, що підпадає під дію пункту (c) статті 56;

(b) якщо установа має значні інвестиції в суб'єкт фінансового сектора, з яким вона має взаємні перехресні володіння, сума її часток прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах додаткового капіталу першого рівня такого суб'єкта вважається такою, що підпадає під дію пункту (d) статті 56;

4. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми елементів, зазначених у пунктах (c) і (d)статті 56:

(a) сума, пов'язана із частками прямої участі, що їх необхідно вираховувати згідно з пунктами (c) і (d) статті 56, вираховується таким чином: половину вираховують з елементів капіталу першого рівня і половину - з елементів капіталу другого рівня;

(b) сума, пов'язана із частками непрямої або синтетичної участі, що їх необхідно вираховувати згідно з пунктами (c) і (d) статті 56, не підлягає вирахуванню і підпадає під дію ваги ризику згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої та вимог розділу IV частини третьої, якщо застосовно.

Підсекція 3

Вирахування з елементів капіталу другого рівня

Стаття 476 — Вирахування з елементів капіталу другого рівня

Як відступ від статті 66, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року застосовуються такі положення:

(a) установи повинні вираховувати з елементів капіталу другого рівня застосовний відсоток, вказаний у статті 478, від сум, що їх необхідно вираховувати відповідно до статті 66;

(b) установи повинні застосовувати вимоги, встановлені у статті 477, до залишкових сум елементів, що їх необхідно вираховувати відповідно до статті 66.

Стаття 477 — Вирахування з елементів капіталу другого рівня

1. Як відступ від статті 66, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року вимоги, встановлені в цій статті, застосовуються до залишкових сум, зазначених у пункті (b) статті 476.

2. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми елементів, зазначених у пункті (a) статті 66:

(a) частки прямої участі у власних інструментах капіталу другого рівня вираховуються за балансовою вартістю з елементів капіталу другого рівня;

(b) частки непрямої та синтетичної участі у власних інструментах капіталу другого рівня, включно з інструментами власного капіталу другого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати згідно з наявним або умовним договірним зобов'язанням, не підлягають вирахуванню, зважуються на ризик згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої і підпадають під дію вимог, встановлених у розділі IV частини третьої, якщо застосовно.

3. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми елементів, зазначених у пункті (b) статті 66:

(a) якщо установа не має значних інвестицій у суб'єкт фінансового сектора, з яким вона має взаємні перехресні володіння, сума її часток прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах капіталу другого рівня такого суб'єкта вважається такою, що підпадає під дію пункту (c) статті 66;

(b) якщо установа має значні інвестиції в суб'єкт фінансового сектора, з яким вона має взаємні перехресні володіння, сума її часток прямої, непрямої та синтетичної участі в інструментах капіталу другого рівня такого суб'єкта фінансового сектора вважається такою, що підпадає під дію пункту (d) статті 66.

4. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми елементів, зазначених у пунктах (c) і (d) статті 66:

(a) сума, пов'язана із частками прямої участі, що їх необхідно вираховувати згідно з пунктами (c) і (d) статті 66, вираховується таким чином: половину вираховують з елементів капіталу першого рівня і половину - з елементів капіталу другого рівня;

(b) сума, пов'язана із частками непрямої або синтетичної участі, що їх необхідно вираховувати згідно з пунктами (c) і (d) статті 66, не підлягає вирахуванню і підпадає під дію ваги ризику згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої та вимог розділу IV частини третьої, якщо застосовно.

Підсекція 4

Застосовні відсотки для вирахування

Стаття 478 — Застосовні відсотки для вирахування з елементів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня

1. Застосовний відсоток для цілей статті 468(4), пунктів (a) і (c) статті 469(1), пункту (a) статті 474 та пункту (a) статті 476 повинен перебувати в межах таких діапазонів:

(a) від 20% до 100% протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року;

(b) від 40% до 100% протягом періоду з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року;

(d) від 80% до 100% протягом періоду з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року.

2. Як відступ від параграфа 1, для елементів, зазначених у пункті (c) статті 36(1), які існували до 01 січня 2014 року, застосовний відсоток для цілей пункту (c) статті 469(1) повинен перебувати в межах таких діапазонів:

(a) від 0% до 100% протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року;

(b) від 10% до 100% протягом періоду з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року;

(d) від 30% до 100% протягом періоду з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року;

(e) від 40% до 100% протягом періоду з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року;

(f) від 50% до 100% протягом періоду з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року;

(g) від 60% до 100% протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року;

(h) від 70% до 100% протягом періоду з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року;

(i) від 80% до 100% протягом періоду з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року;

(j) від 90% до 100% протягом періоду з 01 січня 2023 року до 31 грудня 2023 року.

3. Компетентні органи повинні визначити та опублікувати застосовний відсоток у межах діапазонів, визначених у параграфах 1 і 2 для кожного з таких вирахувань:

(a) окремі вирахування, які вимагаються відповідно до пунктів (a)-(h) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(b) агрегована сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць, і елементів, зазначених у пункті (i) статті 36(1), що її необхідно вираховувати відповідно до статті 48;

(d) кожне вирахування, що вимагається відповідно до пунктів (b)-(d) статті 66.

Секція 4

Частка меншості та інструменти додаткового капіталу першого та другого рівня, випущені дочірніми компаніями

Стаття 479 — Визнання в консолідованому основному капіталі першого рівня інструментів та елементів, які не відповідають критеріям часток меншості

1. Як відступ від розділу II частини другої, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року визнання у консолідованих власних коштах елементів, які відповідають критеріям консолідованих резервів згідно з національними інструментами транспозиції щодо статті 65 Директиви 2006/48/ЄС, але які не відповідають критеріям консолідованого основного капіталу першого рівня з будь-якої із зазначених нижче підстав, визначається компетентними органами згідно з параграфами 2 і 3 цієї статті:

(a) інструмент не відповідає критеріям інструмента основного капіталу першого рівня, і пов'язаний нерозподілений прибуток і рахунки премій за акціями, відповідно, не відповідають критеріям елементів основного капіталу першого рівня;

(b) елементи не відповідають критеріям згідно зі статтею 81(2);

(c) елементи не відповідають критеріям, тому що дочірня компанія не є установою або суб'єктом, що, згідно із застосовним національним правом, підпадає під дію вимог цього Регламенту і Директиви 2013/36/ЄС;

(d) елементи не відповідають критеріям, тому що дочірня компанія не повністю включена до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої.

2. Застосовний відсоток елементів, зазначених у параграфі 1, які відповідають критеріям консолідованих резервів відповідно до національних інструментів транспозиції щодо статті 65 Директиви 2006/48/ЄС, повинен кваліфікуватися як консолідований основний капітал першого рівня.

3. Для цілей параграфа 2 застосовні відсотки повинні перебувати в межах таких діапазонів:

(a) від 0% до 80% протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року;

(b) від 0% до 60% протягом періоду з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року;

(d) від 0% до 20% протягом періоду з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року.

4. Компетентні органи повинні визначити та опублікувати застосовний відсоток у межах діапазонів, визначених у параграфі 3.

Стаття 480 — Визнання у консолідованих власних коштах часток меншості та прийнятного додаткового капіталу першого та другого рівня

1. Як відступ від пункту (b) статті 84(1), пункту (b) статті 85(1) і пункті (b) статті 87(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року відсотки, зазначені в цій статті, необхідно множити на застосовний коефіцієнт.

2. Для цілей параграфа 1 застосовний коефіцієнт повинен перебувати в межах таких діапазонів:

(a) від 0,2 до 1 у період з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року;

(b) від 0,4 до 1 у період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року;

(d) від 0,8 до 1 у період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року.

3. Компетентні органи повинні визначити та опублікувати значення застосовного коефіцієнта в межах діапазонів, визначених у параграфі 2.

Секція 5

Додаткові фільтри та вирахування

Стаття 481 — Додаткові фільтри та вирахування

1. Як відступ від статей 32-36, 56 та 66, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року установи повинні здійснити коригування для включення до або вирахування з елементів основного капіталу першого рівня, елементів капіталу першого рівня, елементів капіталу другого рівня або елементів власних коштів, застосовний відсоток фільтрів і вирахувань, які вимагаються згідно з національними інструментами транспозиції щодо статей 57, 61, 63, 63a, 64 та 66 Директиви 2006/48/ЄС, статей 13 і 16 Директиви 2006/49/ЄС, і які не вимагаються згідно із частиною другою цього Регламенту.

2. Як відступ від статті 36(1)(i) і статті 49(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року компетентні органи можуть вимагати від установ або дозволяти їм застосовувати методи, зазначені у статті 49(1), якщо не виконані вимоги, встановлені в пункті (b) статті 49(1), замість вирахування, що вимагається відповідно до статті 36(1). У таких випадках частку часток участі в інструментах власних коштів суб'єкта фінансового сектора, у який материнська компанія має значні інвестиції, що не підлягає вирахуванню згідно зі статтею 49(1), повинна визначатися на основі застосовного відсотка, зазначеного в параграфі 4 цієї статті. Сума, яка не вираховується, підпадає під дію вимог статті 49(4), якщо застосовно.

3. Для цілей параграфа 1 застосовний відсоток повинен перебувати в межах таких діапазонів:

(a) від 0% до 80% протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року;

(b) від 0% до 60% протягом періоду з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року;

(d) від 0% до 20% протягом періоду з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року.

4. Для цілей параграфа 2 застосовний відсоток повинен перебувати в межах від 0% до 50% протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року.

5. Для кожного фільтра або вирахування, зазначеного в параграфах 1 та 2, компетентні органи повинні визначити та опублікувати застосовні відсотки в межах діапазонів, зазначених у параграфах 3 та 4.

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, згідно з якими компетентні органи повинні визначати, чи коригування власних коштів або їх елементів згідно з національними інструментами транспозиції Директиви 2006/48/ЄС або Директиви 2006/49/ЄС, які не включені до частини другої цього Регламенту, повинні, для цілей цієї статті, бути здійснені стосовно елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня, елементів капіталу першого рівня або власних коштів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 482 — Сфера застосування до операцій з деривативами з пенсійними фондами

Для операцій, зазначених у статті 89 Регламенту (ЄС) № 648/2012, і здійснених з пенсійною схемою, як означено у статті 2 зазначеного Регламенту, установи не повинні розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки, як передбачено у статті 382(4)(c) цього Регламенту.

Глава 2. Звільнення від виконання нових правил щодо інструментів капіталу

Секція 1

Інструменти, що є державною допомогою

Стаття 483 — Звільнення від виконання нових правил щодо інструментів державної допомоги

1. Як відступ від статей 26-29, 51, 52, 62 і 63, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року ця стаття застосовується до інструментів та елементів капіталу у разі виконання таких умов:

(a) інструменти були випущені до 01 січня 2014 року;

(b) інструменти були випущені в контексті заходів рекапіталізації відповідно до правил щодо державної допомоги. Якщо на частину інструментів здійснена приватна підписка, вони повинні бути випущені до 30 червня 2012 року та у зв'язку з частинами, на які здійснила підписку держава-член;

Якщо на інструменти здійснена підписка державою-членом і приватними інвесторами та інструменти, на які здійснила підписку держава-член, частково викуплені, відповідна частка частини інструментів, на яку здійснена приватна підписка, звільняється від виконання нових правил згідно зі статтею 484. Якщо всі інструменти, на які здійснена підписка державою-членом, були викуплені, залишкові інструменти, на які здійснили підписку приватні інвестори, звільняються від виконання нових правил згідно зі статтею 484.

2. Інструменти, які відповідали критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (a) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС, кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня, незважаючи на будь-яке із зазначених нижче положень:

(a) не виконані умови, встановлені у статті 28 цього Регламенту;

(b) інструменти були випущені суб'єктом господарювання, зазначеним у статті 27 цього Регламенту, і не виконані умови, встановлені у статті 28 цього Регламенту, або, якщо застосовно, статті 29 цього Регламенту.

3. Інструменти, зазначені у пункті (c) параграфа 1 цієї статті, які не відповідають критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (a) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС, повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня, незважаючи на те, що не виконані вимоги пункту (a) або (b) параграфа 2 цієї статті, за умови, що виконані вимоги параграфа 8 цієї статті.

Інструменти, які кваліфікуються як основний капітал першого рівня згідно з першим підпараграфом, не повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня або інструменти капіталу другого рівня згідно з параграфом 5 або 7.

4. Інструменти, які відповідали критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (са) статті 57 та статті 66(1) Директиви 2006/48/ЄС, кваліфікуються як інструменти додаткового капіталу першого рівня, незважаючи на те, що не виконані умови, встановлені у статті 52(1) цього Регламенту.

5. Інструменти, зазначені у пункті (c) параграфа 1 цієї статті, які не відповідають критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (a) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС, повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня, незважаючи на те, що не виконані умови статті 52(1)цього Регламенту, за умови, що виконані вимоги параграфа 8 цієї статті.

Інструменти, які кваліфікуються як інструменти додаткового капіталу першого рівня згідно з першим підпараграфом, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня або інструменти капіталу другого рівня згідно з параграфом 3 або 7.

6. Інструменти, які відповідали критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пунктів (f), (g) or (h) статті 57 та статті 66(1) Директиви 2006/48/ЄС, кваліфікуються як інструменти капіталу другого рівня, незважаючи на те, що такі інструменти не зазначені у статті 62 цього Регламенту або що не виконані умови, встановлені у статті 63 цього Регламенту.

7. Інструменти, зазначені в пункті (c) цієї статті, які не відповідають критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пунктів (f), (g) or (h) статті 57 та статті 66(1) Директиви 2006/48/ЄС, кваліфікуються як інструменти капіталу другого рівня, незважаючи на те, що такі інструменти не зазначені у статті 62 цього Регламенту або що не виконані умови, встановлені у статті 63 цього Регламенту, за умови, що виконані умов в параграфі 8 цієї статті.

Інструменти, які кваліфікуються як інструменти капіталу другого рівня згідно з першим підпараграфом, не повинні кваліфікуватися як інструменти основного капіталу першого рівня або інструменти додаткового капіталу першого рівня згідно з параграфом 3 або 5.

8. Інструменти, зазначені у параграфах 3, 5 та 7, можуть кваліфікуватися як інструменти власних коштів, зазначені у вказаних параграфах, тільки якщо виконана умова в пункті (a) параграфа 1 і якщо вони випущені установами, зареєстрованими в державі-члені, що підпадає під дію програми економічної адаптації, і випуск таких інструментів погоджений або прийнятний згідно з такою програмою.

Секція 2

Інструменти, що не є державною допомогою

Підсекція 1

Прийнятність і ліміти для застосування звільнення від виконання нових умов

Стаття 484 — Прийнятність елементів, які кваліфікувалися як власні кошти згідно з національними інструментами транспозиції Директиви 2006/48/ЄС, для застосування «звільнення від виконання нових умов

1. Ця стаття застосовується тільки до інструментів і елементів, які були випущені до 31 грудня 2011 року, які були прийнятними як власні кошти станом на 31 грудня 2011 року і які не зазначені у статті 483(1).

2. Як відступ від статей 26-29, 51, 52, 62 і 63, ця стаття застосовується протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року.

3. Згідно зі статтею 485 цього Регламенту та лімітом, визначеним у його статті 486(2), капітал у розумінні статті 22 Директиви 86/635/ЄЕС і пов'язані рахунки премій за акціями, які кваліфікувалися як власні кошти згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (a) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС, повинні кваліфікуватися як елементи основного капіталу першого рівня, незважаючи на те, що не виконані умови, встановлені у статті 28 або, якщо застосовно, у статті 29 цього Регламенту.

4. Згідно з лімітом, вказаним у статті 486(3) цього Регламенту, інструменти та пов'язані рахунки премій за акціями, які кваліфікувалися як початкові власні кошти згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (са) статті 57 та статті 154(8) і (9) Директиви 2006/48/ЄС, повинні кваліфікуватися як елементи додаткового капіталу першого рівня, незважаючи на те, що не виконані умови, встановлені у статті 52 цього Регламенту.

5. Згідно з лімітом, вказаним у статті 486(4) цього Регламенту, елементи та пов'язані рахунки премій за акціями, які відповідали критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пунктів (e), (f), (g) або (h) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС, повинні кваліфікуватися як елементи капіталу другого рівня, незважаючи на те, що такі елементи не включені до статті 62 цього Регламенту або що не виконані умови, встановлені у статті 63 цього Регламенту.

Стаття 485 — Прийнятність для включення до основного капіталу першого рівня рахунків премій за акціями, пов'язаних з елементами, які кваліфікувалися як власні кошти згідно з національними інструментами транспозиції Директиви 2006/48/ЄС

1. Ця стаття застосовується тільки до інструментів, які були випущені до 31 грудня 2010 року і які не зазначені у статті 483(1).

2. Рахунки премій за акціями, пов'язані з капіталом у розумінні статті 22 Директиви 86/635/ЄЕС, які кваліфікувалися як початкові власні кошти згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (a) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС, повинні кваліфікуватися як елементи основного капіталу першого рівня, якщо вони відповідають умовам, встановленим у пунктах (i) та (j) статті 28 цього Регламенту.

Стаття 486 — Ліміти для застосування звільнення від виконання нових умов до елементів, що входять до елементів основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня

1. З 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року обсяг кваліфікації інструментів і елементів, зазначених у статті 484, як власних коштів повинен обмежуватися згідно із цією статтею.

2. Сума елементів, зазначених у статті 484(3), які повинні кваліфікуватися як елементи основного капіталу першого рівня, обмежується застосовним відсотком суми сум, визначених у пунктах (a) і (b) цього параграфа:

(a) номінальна сума капіталу, зазначеного у статті 484(3), що був випущений станом на 31 грудня 2012 року;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з позиціями, зазначеними в пункті (a).

3. Сума елементів, зазначених у статті 484(4), які повинні кваліфікуватися як елементи додаткового капіталу першого рівня, обмежується застосовним відсотком, помноженим на результат віднімання від суми сум, визначених у пунктах (a) і (b) цього параграфа, суми сум, визначених у пунктах (c)-(f) цього параграфа:

(a) номінальна сума інструментів, зазначених у статті 484(4), які залишалися випущеними станом на 31 грудня 2012 року;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a);

(c) сума інструментів, зазначених у статті 484(4), що станом на 31 грудня 2012 року перевищили ліміти, вказані в національних інструментах транспозиції щодо пункту (a) статті 66(1) і статті 66(1а) Директиви 2006/48/ЄС;

(d) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (c);

(e) номінальна сума інструментів, зазначених у статті 484(4), які були випущені станом на 31 грудня 2012 року, але не кваліфікувалися як інструменти додаткового капіталу першого рівня відповідно до статті 489(4);

(f) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (e).

4. Сума елементів, зазначених у статті 484(5), які повинні кваліфікуватися як елементи капіталу другого рівня, обмежується застосовним відсотком результату віднімання від суми сум, визначених у пунктах (a)-(d) цього параграфа, суми сум, визначених у пунктах (e)-(h) цього параграфа:

(a) номінальна сума інструментів, зазначених у статті 484(5), які залишалися випущеними станом на 31 грудня 2012 року;

(b) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (a);

(c) номінальна сума субординованого позикового капіталу, який залишався випущеним станом на 31 грудня 2012 року, зменшена на суму, що вимагається відповідно до національних інструментів транспозиції щодо пункту (c) статті 64(3) Директиви 2006/48/ЄС;

(d) номінальна сума елементів, зазначених у статті 484(5), інших ніж інструменти та субординований позиковий капітал, зазначені в пунктах (a) та (c) цього параграфа, які були випущені станом на 31 грудня 2012 року;

(e) номінальна сума інструментів і елементів, зазначених у статті 484(5), які бути випущені станом на 31 грудня 2012 року і перевищили ліміти, вказані в національних інструментах транспозиції щодо пункту (a) статті 66(1) Директиви 2006/48/ЄС;

(f) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (e);

(g) номінальна сума інструментів, зазначених у статті 484(5), які були випущені станом на 31 грудня 2012 року і які не кваліфікуються як елементи капіталу другого рівня відповідно до статті 490(4);

(h) рахунки премій за акціями, пов'язані з інструментами, зазначеними в пункті (g).

5. Для цілей цієї статті застосовні відсотки, зазначені в параграфах 2-4, повинні перебувати в межах таких діапазонів:

(a) від 60% до 80% протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року.

(b) від 40% до 70% протягом періоду з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року.

(d) від 0% до 50% протягом періоду з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року;

(e) від 0% до 40% протягом періоду з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року;

(f) від 0% до 30% протягом періоду з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року;

(g) від 0% до 20% протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року;

(h) від 0% до 10% протягом періоду з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року.

6. Компетентні органи повинні визначити та опублікувати застосовні відсотки в межах діапазонів, визначених у параграфі 5.

Стаття 487 — Включення елементів, які виключені з елементів основного капіталу першого рівня або додаткового капіталу першого рівня зі звільненням від виконання нових умов, до інших елементів власних коштів

1. З 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року, установи можуть, як відступ від статей 51, 52, 62 та 63, вважати елементами, зазначеними у статті 484(4), капітал і пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені у статті 484(3), які виключені з елементів основного капіталу першого рівня, тому що вони перевищують застосовний відсоток, визначений у статті 486(2), тією мірою, якою включення такого капіталу і пов'язаних рахунків премій за акціями, не призведе до перевищення ліміту застосовного відсотку, зазначеного у статті 486(3).

2. З 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року, установи можуть, як відступ від статей 51, 52, 62 та 63, вважати зазначені нижче елементи елементами, зазначеними у статті 484(5), тією мірою, якою їх включення не призведе до перевищення ліміту застосовного відсотку, зазначеного у статті 486(4):

(a) капітал і пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені у статті 484(3), які виключені з елементів основного капіталу першого рівня, тому що вони перевищують застосовний відсоток, визначений у статті 486(2);

(b) інструменти та пов'язані рахунки премій за акціями, зазначені у статті 484(4), які перевищують застосовний відсоток, визначений у статті 486(3).

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, згідно з якими інструменти власних коштів, зазначені у параграфах 1 і 2, вважаються такими, що підпадають під дію статті 486(4) або (5), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Стаття 488 — Знецінення елементів, звільнених від виконання нових умов як елементи капіталу другого рівня

Елементи, зазначені у статті 484(5), які кваліфікуються як елементи капіталу другого рівня, зазначені у статті 484(5) або у статті 486(4), підпадають під дію вимог, встановлених у статті 64.

Підсекція 2

Включення інструментів з кол-опціоном і стимулом до погашення до елементів додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня

Стаття 489 — Гібридні інструменти з кол-опціоном і стимулом до погашення

1. З 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року інструменти, зазначені у статті 484(4), в умови яких включені кол-опціон і стимул до їх погашення установою, як відступ від статті 51 і 52, підпадають під дію цієї статті.

2. Інструменти повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня, якщо виконуються такі умови:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення тільки до 01 січня 2013 року;

(b) установа не виконала кол-опціон;

3. Інструменти повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня та обліковуватися за меншою вартістю згідно зі статтею 484(4) до дати їх фактичного погашення, а потому - як елементи додаткового капіталу першого рівня без ліміту, за умови, що:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення тільки 01 січня 2013 року або пізніше;

(b) установа не використала право вимагати виконання на дату настання ефективного строку погашення інструментів;

4. Інструменти не повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня та підпадати під дію статті 484(4) з 01 січня 2014 року, якщо виконуються такі умови:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення в період між 31 грудня 2011 року і 01 січня 2013 року;

5. Інструменти повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня та обліковуватися за меншою вартістю згідно зі статтею 484(4) до дати їх фактичного погашення і не повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня потому, якщо виконуються такі умови:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення 01 січня 2013 року або пізніше;

6. Інструменти повинні кваліфікуватися як інструменти додаткового капіталу першого рівня згідно зі статтею 484(4), якщо виконуються такі умови:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення тільки до 31 грудня 2011 року (включно);

Стаття 490 — Елементи капіталу другого рівня зі стимулом до погашення

1. Як відступ відстатей 62 і 63, у період з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року, елементи. зазначені у статті 484(5), які відповідали критеріям згідно з національними інструментами транспозиції щодо пункту (f) або (h) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС і в умови яких включені кол-опціон і стимул до їх погашення установою, підпадають під дію цієї статті.

2. Елементи повинні кваліфікуватися як інструменти капіталу другого рівня за умови, що:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення тільки до 01 січня 2013 року;

(b) установа не виконала кол-опціон;

3. Елементи повинні кваліфікуватися як елементи капіталу другого рівня згідно зі статтею 484(5) до дати їх фактичного погашення, а потому - як елементи капіталу другого рівня без ліміту в разі виконання таких умов:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення тільки 01 січня 2013 року або пізніше;

(b) установа не використала право вимагати виконання на дату настання ефективного строку погашення позицій;

4. Елементи не повинні кваліфікуватися як елементи капіталу другого рівня з 01 січня 2014 року, якщо виконуються такі умови:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення тільки в період між 31 грудня 2011 року і 01 січня 2013 року;

(b) установа не використала право вимагати виконання на дату настання ефективного строку погашення позицій;

5. Елементи повинні кваліфікуватися як елементи капіталу другого рівня та обліковуватися за меншою вартістю згідно зі статтею 484(5) до дати їх фактичного погашення і не повинні кваліфікуватися як елементи капіталу другого рівня потому, якщо:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення 01 січня 2013 року або пізніше;

(b) установа не виконала кол-опціон станом на дату їх фактичного погашення;

6. Елементи повинні кваліфікуватися як елементи капіталу другого рівня згідно зі статтею 484(5), якщо:

(a) установа могла виконати кол-опціон зі стимулом до погашення тільки до 31 грудня 2011 року (включно);

(b) установа не використала право вимагати виконання на дату настання ефективного строку погашення позицій;

Стаття 491 — Дата фактичного погашення

Для цілей статей 489 і 490 дата фактичного погашення визначається таким чином:

(a) для елементів, зазначених у параграфах 3 і 5 вказаних статей - дата першого кол-опціону зі стимулом до погашення, що настає 01 січня 2013 року або пізніше;

(b) для елементів, зазначених у параграфі 4 вказаних статей - дата першого кол-опціону зі стимулом до погашення, що настає в період між 31 грудня 2011 року і 01 січня 2013 року;

(c) для елементів, зазначених у параграфі 6 вказаних статей - дата першого кол-опціону зі стимулом до погашення до 31 грудня 2011 року.

Глава 3. Перехідні положення щодо розкриття інформації про власні кошти

Стаття 492 — Розкриття інформації про власні кошти

1. Установи повинні застосовувати цю статтю протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року.

2. З 01 січня 2014 року до 31 грудня 2015 року установи повинні розкрити інформацію про те, наскільки розмір основного капіталу першого рівня та капіталу першого рівня перевищує вимоги, встановлені у статті 465.

3. З 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року установи повинні розкрити таку додаткову інформацію про їхні власні кошти:

(a) характер та вплив на основний капітал першого рівня, додатковий капітал першого рівня, капітал другого рівня та власні кошти окремих фільтрів та вирахувань, які застосовуються відповідно до статей 467-470, 474, 476 і 479;

(b) суми часток меншості та інструментів додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня, а також пов'язаний нерозподілений прибуток і рахунок премій за акціями, які випущені дочірніми компаніями і які включені до консолідованого основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та власних коштів згідно з главою 1(4);

(c) вплив на основний капітал першого рівня, додатковий капітал першого рівня, капітал другого рівня та власні кошти окремих фільтрів та вирахувань, які застосовуються відповідно до статті 481;

(d) характер і сума елементів, які кваліфікуються як елементи основного капіталу першого рівня, елементи капіталу першого рівня та елементи капіталу другого рівня внаслідок застосування відступів, зазначених у секції 2 глави 2.

4. З 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року установи повинні розкрити суму інструментів, які кваліфікуються як інструменти основного капіталу першого рівня, інструменти додаткового капіталу першого рівня та інструменти капіталу другого рівня внаслідок застосування статті 484.

5. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення єдиних шаблонів для розкриття інформації згідно із цією статтею. Шаблони повинні включати елементи, зазначені в пунктах (a), (b), (d) та (e) статті 437(1), зі змінами, внесеними главами 1 та 2 цього розділу.

EBA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Глава 4. Великі експозиції, вимоги до власних коштів, леверидж та нижня межа за Базелем I

Стаття 493 — Перехідні положення щодо великих експозицій

1. До 26 червня 2021 року положення про великі експозиції, як встановлено у статтях 387-403 цього Регламенту, не застосовуються до інвестиційних фірм, основна діяльність яких полягає виключно в наданні інвестиційних послуг або здійсненні інвестиційної діяльності щодо фінансових інструментів, визначених у пунктах (5), (6), (7), (9), (10) та (11) секції С додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, і до яких станом на 31 грудня 2006 року не застосовувалася Директива Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС (-30).

3. Як відступ від статті 400(2) і (3), держави-члени можуть, протягом перехідного періоду до набуття чинності будь-яким правовим актом після перегляду згідно зі статтею 507, але не пізніше 31 грудня 2028 року, повністю або частково звільнити такі експозиції від застосування статті 395(1):

(a) облігації з покриттям, які підпадають під дію статті 129(1), (3) і (6);

(c) експозиції, у тому числі участь або інші види володіння, взяті на себе установою до її материнської компанії, до інших дочірніх компаній такої материнської компанії або до власних дочірніх компаній і істотних часток участі, якщо такі експозиції охоплюються наглядом на консолідованій основі, під який підпадає сама установа згідно із цим Регламентом, Директивою 2002/87/ЄС або чинними еквівалентними стандартами у третій країні; експозиції, які не відповідають таким критеріям, незалежно від того, чи вони звільнені від застосування статті 395(1) цього Регламенту, вважаються експозиціями до третьої особи;

(d) статті активів, які являють собою вимоги та інші експозиції, у тому числі участь та інші види володіння, до регіональних або центральних кредитних установ, з якими кредитна установа входить у мережу згідно з положеннями права або законодавства і які відповідають, згідно з такими положеннями, за готівкові клірингові операції в такій мережі;

(k) статті активів, які являють собою вимоги та інші експозиції до визнаних бірж.

4. Як відступ від статті 395(1), компетентні органи можуть дозволити установам набути будь-яку з експозицій, зазначених у параграфі 5 цієї статті, що відповідає умовам, визначеним у параграфі 6 цієї статті, до досягнення таких лімітів:

(a) 100% капіталу першого рівня установи до 31 грудня 2018 року;

(b) 75% капіталу першого рівня установи до 31 грудня 2019 року;

Ліміти, зазначені у пунктах (a), (b) і (c) першого підпараграфа, застосовуються до значень вартості експозицій після врахування ефекту пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 399-403.

5. Перехідні умови, визначені у параграфі 4, застосовуються до таких експозицій:

(a) статті активів, що являють собою вимоги до центральних урядів, центральних банків або установ публічного сектора держав-членів;

(b) статті активів, що являють собою вимоги, явно гарантовані центральними урядами, центральними банками або установами публічного сектора держав-членів;

(c) інші експозиції до центральних урядів, центральних банків або установ публічного сектора держав-членів або гарантовані ними;

(d) статті активів, що являють собою вимоги до регіональних урядів або місцевих органів держав-членів, які вважаються експозиціями до центральних урядів відповідно до статті 115(2);

(e) інші експозиції до регіональних урядів або місцевих органів держав-членів або гарантовані ними, які вважаються експозиціями до центральних урядів відповідно до статті 115(2).

Для цілей пунктів (a), (b) і (c) першого підпараграфа перехідні умови, визначені у параграфі 4 цієї статті, застосовуються лише до статей активів та інших експозицій до установ публічного сектора або гарантованих ними, які вважаються експозиціями до центральних урядів, регіональних урядів або місцевих органів згідно зі статтею 116(4). Якщо статті активів та інші експозиції до установ публічного сектора або гарантовані ними вважаються експозиціями до регіональних урядів або місцевих органів згідно зі статтею 116(4), перехідні умови, визначені в параграфі 4 цієї статті, застосовуються, тільки коли експозиції до таких регіональних урядів або місцевих органів вважаються експозиціями до центральних урядів згідно зі статтею 115(2).

6. Перехідні положення, визначені у параграфі 4 цієї статті, застосовуються, тільки якщо експозиція, зазначена в параграфі 5 цієї статті, відповідає всім таким умовам:

(a) експозиції була би присвоєна вага ризику 0% згідно з редакцією статті 495(2), яка була чинною станом на 31 грудня 2017 року;

(b) експозиція була набута 12 грудня 2017 року або пізніше.

7. Експозиція, зазначена в параграфі 5 цієї статті, яка була набута після 12 грудня 2017 року і якій була присвоєна вага ризику 0% станом на 31 грудня 2017 року згідно зі статтею 495(2), звільняється від застосування статті 395(1).

Стаття 494 — Перехідні положення що вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань

1. Як відступ від статті 92a, з 27 червня 2019 року до31 грудня 2021року, установи, ідентифіковані як суб'єкти врегулювання, що є глобальними системно важливими установами, повинні на постійній основі відповідати зазначеними нижче вимогам до власних коштів і прийнятних зобов'язань:

(a) заснований на ризику коефіцієнт достатності капіталу 16%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4);

(b) не заснований на ризику коефіцієнт достатності капіталу 6%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загальної величини експозиції, зазначеної у статті 429(4).

2. Як відступ від статті 72b(3), з 27 червня 2019 року до 31 грудня 2021 року, обсяг, у якому інструменти прийнятних зобов'язань, зазначені у статті 72b(3), можуть бути включені до елементів прийнятних зобов'язань, становить 2,5%загальної суми ризик-експозиції, розрахованої згідно зі статтею 92(3) і (4).

3. Як відступ від статті 72b(3), доки орган з врегулювання не оцінить вперше відповідність умові, визначеній у пункті (c) зазначеного параграфа, зобов'язання повинні кваліфікуватися як інструменти прийнятних зобов'язань до агрегованої суми, що не перевищує, до 31 грудня 2021 року, 2,5% та, після зазначеної дати, 3,5% загальної суми ризик-експозиції, розрахованої згідно зі статтею 92(3) та (4), за умови, що вони відповідають вимогам, встановленим у пунктах (a) і (b) статті 72b(3).

Стаття 494a — Звільнення від виконання нових правил для випусків через суб'єктів спеціального призначення

1. Як відступ від статті 52, інструменти капіталу, не випущені безпосередньо установою, кваліфікуються як інструменти додаткового капіталу першого рівня до 31 грудня 2021 року, тільки якщо виконані усі зазначені нижче умови:

(a) умови, визначені у статті 52(1), за винятком умови, що вимагає, щоб інструменти були безпосередньо випущені установою;

(b) випуск інструментів здійснюється через суб'єкта, включеного до консолідації відповідно до глави 2 розділу II частини першої;

2. Як відступ від статті 63, інструменти капіталу, не випущені безпосередньо установою, кваліфікуються як інструменти капіталу другого рівня до 31 грудня 2021 року, тільки якщо виконані усі зазначені нижче умови:

(a) умови, визначені у статті 63, за винятком умови, що вимагає, щоб інструменти були безпосередньо випущені установою;

Стаття 494b — Звільнення від виконання нових правил для інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов'язань

1. Як відступ від статей 51 та 52, інструменти, випущені до 27 червня 2019 року, кваліфікуються як інструменти додаткового капіталу першого рівня не пізніше ніж до 28 червня 2025 року, якщо вони відповідають умовам, визначеним у статтях 51 і 52, за винятком умов, зазначених у пунктах (p), (q) і (r) статті 52(1).

2. Як відступ від статей 62 та 63, інструменти, випущені до 27 червня 2019 року, кваліфікуються як інструменти капіталу другого рівня не пізніше ніж до 28 червня 2025 року, якщо вони відповідають умовам, визначеним у статтях 62 і 63, за винятком умов, зазначених у пунктах (n), (o) та (p) статті 63.

3. Як відступ від пункту (a) статті 72a(1), зобов'язання, випущені до 27 червня 2019 року кваліфікуються як інструменти прийнятних зобов'язань, якщо вони відповідають умовам, визначеним у статті 72b, за винятком умов, зазначених у пункті (b)(ii) та пунктах (f)-(m) статті 72b(2).

Стаття 494c — Підхід до позицій сек'юритизації вищої пріоритетності

Як відступ від статті 270, установа-оригінатор може розраховувати суми зважених на ризик експозицій стосовно позиції сек'юритизації вищої пріоритетності згідно зі статтями 260, 262 або 264, якщо застосовно, у разі виконання обох таких умов:

(a) сек'юритизація була випущена до 09 квітня 2021 року;

(b) станом на 08 квітня 2021 року сек'юритизація відповідала умовам, встановленим у статті 270, у редакції, застосовній станом на зазначену дату.

Стаття 495 — Підхід до експозицій власного капіталу згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів

1. До 31 грудня 2017 року компетентні органи можуть, як відступ від глави 3 частини третьої, звільнити від застосування підходу на основі внутрішніх рейтингів певні категорії експозицій власного капіталу, утримуваних установами та дочірніми компаніями ЄС установ у відповідній державі-члені станом на 31 грудня 2007 року. Компетентний орган повинен опублікувати категорії експозицій власного капіталу, до яких застосовується зазначений підхід згідно зі статтею 143 Директиви 2013/36/ЄС.

Звільнена позиція повинна оцінюватися як кількість акцій станом на 31 грудня 2007 року та будь-яка додаткова частка, яка виникає безпосередньо в результаті володіння такими частками участі, якщо вони не збільшують пропорційну частку власності у портфельній компанії.

Якщо набуття збільшує пропорційну частку власності у певній частці участі, частина частки участі, яка становить перевищення, не підлягає звільненню. Звільнення також не застосовується до часток участі, які спочатку підлягали звільненню, але були продані, а потім були знову викуплені.

Експозиції власного капіталу, які підпадають під дію цього положення, підпадають під дію вимог до капіталу, розрахованих згідно зі стандартизованим підходом відповідно до глави 2 розділу II частини третьої, і вимог, визначених у розділі IV частини третьої, залежно від випадку.

Компетентні органи повинні повідомити Комісію та EBA про імплементацію цього параграфа.

3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, згідно з якими компетентні органи надають звільнення, зазначене в параграфі 1

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 30 червня 2014 року.

Стаття 497 — Вимоги до власних коштів для експозицій до центральних контрагентів

1. Якщо центральний контрагент третьої країни подає заяву про визнання згідно зі статтею 25 Регламенту (ЄС) № 648/2012, установи можуть вважати такого центрального контрагента кваліфікованим центральним контрагентом з дати подання ним заяви про визнання до ESMA до однієї із зазначених нижче дат:

(a) якщо Комісія вже ухвалила імплементаційний акт, зазначений у статті 25(6) Регламенту (ЄС) № 648/2012 стосовно третьої країни, у якій має осідок центральний контрагент, і цей імплементаційний акт набув чинності, - через два роки після дати подання заяви;

(b) якщо Комісія ще не ухвалила імплементаційний акт, зазначений у статті 25(6) Регламенту (ЄС) № 648/2012 стосовно третьої країни, у якій має осідок центральний контрагент, або цей імплементаційний акт ще не набув чинності, - до тієї із зазначених нижче дат, яка настане раніше:

(i) через два роки після набуття чинності імплементаційним актом;

(ii) для центральних контрагентів, які подали заяву після 27 червня 2019 року - через два роки з дати подання заяви;

(iii) для центральних контрагентів, які подали заяву до 27 червня 2019 року - до 28 червня 2021 року.

2. До спливу кінцевого строку, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, якщо центральний контрагент, зазначений у вказаному параграфі, не має фонду забезпечення у разі дефолту і не має юридично зобов'язальної угоди зі учасниками клірингу, що дозволяє йому використовувати всю або частину початкової маржі, отриманої від учасників клірингу, так ніби це попередньо фінансовані внески, установа повинна замінити формулу для розрахування вимоги до власних коштів у статті 308(2) такою формулою:

де:

вимога до власних коштів;

KCCP

DFCCP

попередньо фінансовані фінансові ресурси центрального контрагента, повідомлені установі центральним контрагентом згідно зі статтею 50c Регламенту (ЄС) № 648/2012;

індекс, що позначає учасника клірингу;

IMi

початкова маржа, надана центральному контрагенту учасником клірингу і; та

загальна сума початкової маржі, повідомлена центральним контрагентом установі згідно зі статтею 89(5a) Регламенту (ЄС) № 648/2012.

3. За виняткових обставин, коли це необхідно та пропорційно для уникнення порушення роботи міжнародних фінансових ринків, Комісія може ухвалити, за допомогою імплементаційних актів і згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 464(2), рішення про одноразове продовження, на 12 місяців, строку дії перехідних положень, визначених у параграфі 1 цієї статті.

Стаття 498 — Звільнення для дилерів товарів

До 26 червня 2021 року положення про вимоги до власних коштів, як визначено у цьому Регламенті, не застосовуються до інвестиційних фірм, основна діяльність яких полягає виключно в наданні інвестиційних послуг або здійсненні інвестиційної діяльності щодо фінансових інструментів, визначених у пунктах (5), (6), (7), (9), (10) та (11) секції С додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, і до яких станом на 31 грудня 2006 року не застосовувалася Директива 2004/39/ЄС.

Стаття 499 — Леверидж

1. Як відступ від статей 429 та 430, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2021 року установи повинні розраховувати та звітувати про коефіцієнт левериджу з використанням зазначеного нижче в якості величини капіталу:

(a) капітал першого рівня;

(b) капітал першого рівня згідно з відступами, встановленими у главах 1 і 2 цього розділу.

2. Як відступ від статті 451(1), установи можуть вирішувати, чи розкривати інформацію про коефіцієнт левериджу на основі тільки одного або обох означень величини капіталу, зазначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті. Якщо установи змінюють своє рішення щодо того, який коефіцієнт левериджу розкривати, перше розкриття інформації після такої зміни повинне містити звірення інформації про всі коефіцієнти левериджу, розкриті до моменту зміни.

Стаття 500 — Коригування для масштабних відчужень

1. Як відступ від пункту (a) статті 181(1), установа може скоригувати свої оцінки втрат у разі дефолту шляхом повної або часткової компенсації впливу масштабних відчужень дефолтних експозицій за реалізованими втратами у разі дефолту до досягнення різниці між середніми оціночними втратами у разі дефолту для порівнянних дефолтних експозицій, які не були остаточно ліквідовані, і середніми реалізованими втратами у разі дефолту, у тому числі на основі втрат, реалізованих внаслідок масштабних відчужень, якщо виконані всі такі умови:

(a) установа повідомила компетентний орган про план, у якому визначені масштаб, склад і дати відчуження дефолтних експозицій;

(b) дати відчуження дефолтних експозиції настають після 23 листопада 2016 року, але не пізніше ніж 28 червня 2022 року;

(c) сукупна сума дефолтних експозицій, відчужених з дати першого відчуження згідно з планом, зазначеним у пункті (a), перевищила 20% непогашеної суми усіх дефолтних експозицій станом на дату першого відчуження, зазначену в пунктах (a) і (b).

Коригування, зазначене в першому підпараграфі, може здійснюватися лише до 28 червня 2022 року, і його вплив може тривати, доки відповідні експозиції включені до власних оцінок втрат у разі дефолту установи.

2. Установи повинні невідкладно повідомити компетентний орган про виконання умови, визначеної в пункті (c) параграфа 1.

Стаття 500a — Тимчасовий підхід до публічного боргу, випущеного у валюті іншої держави-члена

1. Як відступ від статті 114(2), до 31 грудня 2024 року до експозицій до центральних урядів і центральних банків держав-членів, якщо такі експозиції деноміновані та фінансовані у національній валюті іншої держави-члена, застосовуються такі положення:

(a) до 31 грудня 2022 року вага ризику, що застосовується до вартості експозицій, повинна становити 0% від ваги ризику, присвоєної таким експозиціям згідно зі статтею 114(2);

(b) у 2023 році вага ризику, що застосовується до вартості експозицій, повинна становити 20% від ваги ризику, присвоєної таким експозиціям згідно зі статтею 114(2);

(c) у 2024 році вага ризику, що застосовується до вартості експозицій, повинна становити 50% від ваги ризику, присвоєної таким експозиціям згідно зі статтею 114(2).

2. Як відступ від статей 395(1) та 493(4), компетентні органи можуть дозволити установам набувати експозицій, зазначених у параграфі 1 цієї статті, до досягнення таких лімітів:

(a) 100% капіталу першого рівня установи до 31 грудня 2023 року;

(b) 75% капіталу першого рівня установи в період з 01 січня до 31 грудня 2024 року;

Ліміти, зазначені у пунктах (a), (b) і (c) першого підпараграфа цього параграфа, застосовуються до значень вартості експозицій після врахування ефекту пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 399-403.

3. Як відступ від пункту (ii) пункту (d) статті 150(1), після отримання попереднього дозволу від компетентних органів і відповідно до умов, встановлених у статті 150, установи також можуть застосовувати стандартизований підхід до експозицій до центральних урядів і центральних банків, якщо таким експозиціям присвоєна вага ризику 0% згідно з параграфом 1 цієї статті.

Стаття 500b — Тимчасове виключення певних експозицій до центральних банків із загальної величини експозиції у зв'язку з пандемією COVID-19

1. Як відступ від статті 429(4), до 27 червня 2021 року установа може виключати із загальної величини експозиції зазначені нижче експозиції до центрального банку установи відповідно до умов, визначених у параграфах 2 і 3 цієї статті:

(a) монети та банкноти, що є законною валютою в юрисдикції центрального банку;

(b) активи, що являють собою вимоги до центрального банку, включаючи резерви, утримувані в центральному банку.

Сума, виключена установою, не повинна перевищувати середньоденну суму експозицій, зазначених у пунктах (a) та (b) першого підпараграфа, за останній повний період утримання резервів центрального банку установи.

2. Установа може виключити експозиції, зазначені в параграфі 1, якщо компетентний орган установи визначив, після консультацій із відповідним центральним банком, і публічно заявив, що існують виняткові обставини, які вимагають виключення, щоб полегшити реалізацію грошово-кредитних політик.

Експозиції, які підлягають виключенню згідно з параграфом 1, повинні відповідати обом таким умовам:

(a) вони деноміновані в тій самій валюті, що й депозити, прийняті установою;

(b) їхній середній строк погашення незначно перевищує середній строк дії депозитів, прийнятих установою.

Установа, яка виключає експозиції до свого центрального банку із загальної величини експозиції відповідно до параграфа 1, також повинна розкрити інформацію про коефіцієнт левериджу, який би вона мала, якби не виключила такі експозиції.

Стаття 500c — Виключення перевищень із розрахування надбавки при тестуванні на історичних даних у зв'язку з пандемією COVID-19

Як відступ від статті 366(3), компетентні органи можуть, за виняткових обставин і в окремих випадках, дозволяти установам виключати перевищення, зафіксовані в результаті тестування установою на історичних даних гіпотетичних або фактичних змін при розрахуванні надбавки, визначеної у статті 366(3), за умови, що такі перевищення не виникають із недоліків внутрішньої моделі що вони мали місце в період між 01 січня 2020 року і 31 грудня 2021 року.

Стаття 500d — Тимчасове розрахування вартості експозиції за купівлями та продажами на стандартних умовах, що очікують розрахунку, у зв'язку з пандемією COVID-19

1. Як відступ від статті 429(4), до 27 червня 2021 року установи можуть розраховувати вартість експозиції за купівлями та продажами на стандартних умовах, які очікують розрахунку, відповідно до параграфів 2, 3 та 4 цієї статті.

2. Установи повинні розглядати грошові кошти, пов'язані з продажами на стандартних умовах, і цінні папери, пов'язані з купівлями на стандартних умовах, які залишаються на балансі до дати розрахунку, як активи відповідно до пункту (a)статті 429(4).

3. Установи, які, згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, застосовують облік за датою операції до купівель і продажів на стандартних умовах, які очікують розрахунку, повинні скасувати будь-який взаємозалік між грошовою дебіторською заборгованістю за продажами на стандартних умовах, що очікують розрахунку, і грошовою кредиторською заборгованістю за купівлями на стандартних умовах, що очікують розрахунку, дозволений в рамках такої системи бухгалтерського обліку. Після скасування установами бухгалтерського взаємозаліку вони можуть здійснити взаємозалік між такою грошовою дебіторською і кредиторською заборгованістю, якщо розрахунки за пов'язаними купівлями та продажами на стандартних умовах здійснюються за принципом «постачання проти платежу».

4. Установи, які, згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, застосовують облік за датою розрахунку до купівель і продажів на стандартних умовах, які очікують розрахунку, повинні включити до загальної величини експозиції повну номінальну вартість зобов'язань з оплати, пов'язаних із купівлями на стандартних умовах.

5. Для цілей цієї статті «купівля або продаж на стандартних умовах» означає купівлю або продаж цінного паперу за договором, умови якого вимагають передати цінний папір протягом періоду, що, у загальному, встановлений правом або звичаєм на відповідному торговельному майданчику.

Стаття 501 — Коригування зважених на ризик недефолтних експозицій до МСП

1. Установи повинні коригувати суми зважених на ризик експозицій для недефолтних експозицій до МСП (RWEA), які розраховуються згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої, якщо застосовно, за такою формулою:

де:

RWEA*

RWEA, скоригована на коефіцієнт підтримки МСП; та

E* є одним із таких значень:

(a) загальна сума заборгованості установи, її дочірніх компаній, її материнських компаній та інших дочірніх компаній таких материнських компаній, включно з будь-якою дефолтною експозицією, але без урахування вимог або умовних вимог, забезпечених житловою нерухомістю, з боку МСП або групи пов'язаних клієнтів МСП;

(b) якщо загальна сума, зазначена в пункті (a), дорівнює 0, сума вимог або умовних вимог до МСП або групи пов'язаних клієнтів МСП, які забезпечені забезпеченням у формі житлової нерухомості і які виключені з розрахунку загальної суми, вказаної в зазначеному пункті.

2. Для цілей цієї статті:

(a) експозиція до МСП повинна бути включена до класів роздрібних експозицій, експозицій до корпоративних суб'єктів або експозицій забезпечених іпотеками нерухомого майна;

(b) МСП визначається згідно з Рекомендацією Комісії 2003/361/ЄС (-31); з-поміж критерії, вказаних у статті 2 додатка до зазначеної Рекомендації, необхідно враховувати тільки річний оборот;

(c) установи повинні вжити обґрунтованих заходів для правильного визначення E* та отримання інформації, що вимагається відповідно до пункту (b).

Стаття 501a — Коригування вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику для експозицій до суб'єктів, які експлуатують або фінансують фізичні конструкції або об'єкти, системи та мережі, що надають або підтримують базові публічні послуги

1. Вимоги до власних коштів для покриття кредитного ризику, розраховані відповідно до розділу II частини III, необхідно помножити на коефіцієнт 0,75 за умови, що експозиція відповідає всім наведеним нижче критеріям:

(a) експозиція входить до класу корпоративних експозицій або до класу експозицій за спеціалізованим кредитуванням, за винятком дефолтних експозицій;

(b) це експозиція до суб'єкта, який був спеціально створений для фінансування або експлуатації фізичних конструкцій або об'єктів, систем і мереж, які надають або підтримують базові публічні послуги;

(c) джерело виплати зобов'язання представлене не менше ніж на дві третини його суми доходом, отриманим від активів, що їх фінансують, а не незалежною спроможністю ширшого комерційного підприємства, або субсидіями, грантами чи фінансуванням, наданими одним або більше суб'єктів, зазначених у пунктах (b)(i) та (b)(ii) параграфа 2;

(d) боржник може виконати свої фінансові зобов'язання навіть за надзвичайно стресових умов, які стосуються ризику проекту;

(e) грошові потоки, створені боржником, є передбачуваними та покривають усі майбутні виплати за позикою протягом строку дії позики;

(f) ризик рефінансування експозиції низький або адекватно пом'якшений з урахуванням будь-яких субсидій, грантів або фінансування, наданих одним або більше суб'єктів, зазначених у пунктах (b)(i) та (b)(ii) параграфа 2;

(g) договірні угоди забезпечують кредиторам високий ступінь захисту, зокрема:

(i) якщо доходи боржника не фінансуються за рахунок платежів від великої кількості користувачів, договірні угоди повинні включати положення, які ефективно захищають кредиторів від втрат, що виникають унаслідок припинення проекту стороною, яка погоджується придбати товари чи послуги, надані боржником;

(ii) боржник має достатній резервний капітал, повністю фінансований за рахунок грошових коштів або інших фінансових механізмів з гарантами з високим рейтингом для покриття потреб у надзвичайному фінансуванні та оборотному капіталі протягом строку дії активів, зазначених у пункті (b) цього параграфа;

(iii) кредитори мають значний ступінь контролю над активами та доходами, отриманими боржником;

(iv) кредитори користуються, в обсязі, дозволеному застосовним правом, забезпеченням в активах і договорах, які мають надзвичайно важливе значення для інфраструктурної діяльності, або мають альтернативні механізми для забезпечення своєї позиції;

(v) власний капітал передається в заставу кредиторам, щоб вони могли отримати контроль над суб'єктом у разі дефолту;

(vi) обмежується використання чистих операційних грошових потоків після здійснення обов'язкових платежів за проектом для цілей, інших ніж обслуговування боргових зобов'язань;

(vii) існують договірні обмеження можливості боржника здійснювати діяльність, яка може завдати шкоди позикодавцям, у тому числі обмеження, згідно з яким новий борг не може бути виданий без згоди наявних надавачів боргового фінансування;

(h) зобов'язання має вищу пріоритетність над усіма іншими вимогами, за винятком вимог за законом і вимог контрагентів за деривативами;

(i) якщо боржник перебуває на стадії будівництва, інвестор у власний капітал, повинен відповідати наведеним нижче критеріям або, у випадку більше одного інвестора у власний капітал, уся група інвесторів у власний капітал повинна відповідати таким критеріям:

(i) інвестори у власний капітал, мають досвід успішного нагляду за інфраструктурними проектами, фінансову стійкість та відповідні експертні знання;

(ii) інвестори у власний капітал мають низький ризик дефолту, або існує низький ризик істотних втрат для боржника в результаті їх дефолту;

(iii) існують належні механізми узгодження інтересів інвесторів у власний капітал з інтересами позикодавцям;

(j) боржник має належні гарантії для забезпечення завершення проекту відповідно до узгодженої специфікації, бюджету або дати завершення; у тому числі надійні гарантії завершення або залучення досвідченого будівельника та належні договірні положення щодо оціночної неустойки;

(k) якщо операційні ризики є істотними, здійснюється належне управління такими ризиками;

(l) боржник використовує перевірені технології та конструкції;

(m) отримані всі необхідні дозволи та авторизації;

(n) боржник використовує деривативи тільки для цілей пом'якшення ризиків;

(o) боржник здійснив оцінювання того, чи активи, що їх фінансують, сприяють досягненню таких екологічних цілей:

(i) пом'якшення наслідків зміни клімату;

(ii) адаптація до зміни клімату;

(iii) стале використання та захист водних і морських ресурсів;

(iv) перехід до циркулярної економіки, запобігання утворенню відходів і рециклінгу;

(v) запобігання та контроль забруднення;

(vi) захист здорових екосистем.

2. Для цілей пункту (e) параграфа 1 створені грошові потоки не вважаються передбачуваними, якщо тільки значна частина доходів не відповідає таким умовам:

(a) дотримано один з таких критеріїв:

(i) доходи залежать від доступності;

(ii) доходи підлягають регулюванню норми прибутку;

(iii) доходи підпадають під дію договору на умовах «бери або плати»;

(iv) рівень продуктивності або використання та ціна повинні окремо відповідати одному з таких критеріїв:

є регульованим;
визначено в договорі;
є достатньо передбачуваним через низький ризик попиту;

(b) якщо доходи боржника не фінансуються за рахунок платежів від великої кількості користувачів, сторона, яка погоджується придбати товари або послуги, які надає боржник, повинна бути одним із таких суб'єктів:

(i) центральний банк, центральний уряд, регіональний уряд або місцевий орган за умови, що їм присвоєна вага ризику 0% згідно зі статтями 114 та 115 або рейтинг установи зовнішнього кредитного оцінювання з рівнем кредитної якості не менше 3;

(ii) установа публічного сектора за умови, що їй присвоєна вага ризику 20% або нижче згідно зі статтею 116 або рейтинг установи зовнішнього кредитного оцінювання з рівнем кредитної якості не менше 3;

(iii) багатосторонній банк розвитку, зазначений у статті 117(2);

(iv) міжнародна організація, зазначена у статті 118;

(v) корпоративний суб'єкт, якому присвоєний рейтинг установи зовнішнього кредитного оцінювання з рівнем кредитної якості не менше 3;

(vi) суб'єкт, якого можна замінити без істотних змін у рівні та строках отримання доходів.

3. Установи повинні звітувати перед компетентними органами кожні шість місяців про загальну суму експозицій до суб'єктів інфраструктурних проектів, розраховану згідно з параграфом 1 цієї статті.

4. Комісія повинна, до 28 червня 2022 року, звітувати про вплив вимог до власних коштів, встановлених у цьому Регламенті на кредитування суб'єктів інфраструктурних проектів і повинна подати такий звіт Європейському Парламенту та Раді разом із законодавчою пропозицією, якщо застосовно.

5. Для цілей параграфа 4 EBA повинен звітувати перед Комісією про таке:

(a) аналіз розвитку тенденцій та умов на ринках кредитування інфраструктури та проектного фінансування за період, зазначений у параграфі 4;

(b) аналіз фактичної ризикованості суб'єктів, зазначених у пункті (b) параграфа 1, протягом повного економічного циклу;

(c) узгодженість вимог до власних коштів, встановлених у цьому Регламенті, з результатами аналізу відповідно до пунктів (a) та (b) цього параграфа.

Стаття 501b — Відступ від вимог щодо звітування

Як відступ від статті 430, протягом періоду між датою застосування відповідних положень цього Регламенту та датою першого подання звітів, визначених у імплементаційних технічних стандартах, зазначених у вказаній статті, компетентний орган може скасувати вимогу повідомляти інформацію у форматі, визначеному в шаблонах, які містяться в імплементаційному акті, зазначеному у статті 430(7), якщо такі шаблони не були оновлені з урахуванням положень цього Регламенту.

Розділ II. ЗВІТИ ТА ПЕРЕГЛЯДИ

Стаття 501c — Пруденційний підхід до експозицій, пов'язаних з екологічними та/або соціальними цілями

EBA, після консультацій з ESRB, повинен оцінити, на основі доступних даних та висновків Експертної групи високого рівня Комісії з питань сталого фінансування, чи обґрунтований спеціальний пруденційний підхід до експозицій, пов'язаних з активами, включно із сек'юритизаціями, або діяльністю, що значною мірою має екологічне та/або соціальне спрямування. Зокрема, EBA повинен оцінити:

(a) методології оцінювання фактичної ризикованості експозицій, пов'язаних з активами або діяльністю, що значною мірою має екологічне та/або соціальне спрямування, порівняно з ризикованістю іншої експозиції;

(b) розроблення належних критеріїв для оцінювання фізичних ризиків та перехідних ризиків; останні повинні охоплювати ризики, що стосуються знецінювання активів внаслідок регуляторних змін;

(c) потенційний вплив спеціального пруденційного підходу до експозицій, пов'язаних з активами та діяльністю, які значною мірою мають екологічне та/або соціальне спрямування, на фінансову стабільність і банківське кредитування в Союзі.

EBA повинен подати звіт зі своїми висновками до Європейського Парламенту, Ради та Комісії до 28 червня 2025 року.

На основі такого звіту Комісія, якщо застосовно, подає законодавчу пропозицію Європейському Парламенту і Раді.

Стаття 502 — Циклічність вимог до капіталу

Комісія, у співпраці з EBA, ESRB та державами-членами і з урахуванням висновку ЄЦБ, повинна періодично здійснювати моніторинг того, чи цей Регламент, у цілому, разом з Директивою 2013/36/ЄС, має значний вплив на економічний цикл та, у світлі такого дослідження, розглянути обґрунтованість будь-яких коригувальних заходів.

До 31 грудня 2013 року EBA повинен подати Комісії звіт про те, чи, і якщо так, то як методології установ згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів повинні узгоджуватися для цілей отримання більш порівнянних вимог до капіталу з одночасним пом'якшенням проциклічності.

На основі такого аналізу та з урахуванням висновку ЄЦБ Комісія повинна скласти дворічний звіт та подати його Європейському Парламенту та Раді разом з будь-якими належними пропозиціями. При підготовці звіту необхідно належним чином враховувати думку кредиторів і позичальників.

До 31 грудня 2014 року Комісія повинна переглянути та звітувати про застосування статті 33(1)(c) та надати такий звіт Європейському Парламенту та Раді разом із законодавчою пропозицією, за необхідності.

Що стосується потенційного вилучення статті 33(1)(c) та її потенційного застосування на рівні Союзу, перегляд, зокрема, повинен забезпечувати наявність достатніх гарантій для забезпечення фінансової стабільності в усіх державах-членах.

Стаття 503 — Вимоги до власних коштів експозицій у формі облігацій з покриттям

1. Комісія повинна, до 31 грудня 2014 року, після консультацій з EBA, надати звіт Європейському Парламенту та Раді разом з будь-якими відповідними пропозиціями про те, чи ваги ризику, встановлені у статті 129, і вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику у статті 336(3) є належними для всіх інструментів, які відповідають критеріям для застосування таких підходів, і чи є належними критерії у статті 129.

2. Звіт та пропозиції, зазначені у параграфі 1, повинні враховувати:

(a) ступінь, до якого поточні регуляторні вимоги до капіталу, застосовні до облігацій з покриттям, належним чином розрізняють між відмінностями кредитної якості облігацій з покриттям і забезпечення, яким вони забезпечені, у тому числі ступінь відмінностей між державами-членами;

(b) прозорість ринку облігацій і ступінь, до якого це сприяє комплексному внутрішньому аналізу інвесторами кредитного ризику облігацій з покриттям і забезпечення, яким вони забезпечені, а також відокремлення активів у разі неплатоспроможності емітента, включно з пом'якшуючим впливом базисних жорстких національних правових рамок згідно зі статтею 129 цього Регламенту та статтею 52(4) Директиви 2009/65/ЄС на загальну кредитну якість облігації з покриттям, і її наслідки для рівня прозорості, необхідного інвесторам; та

(c) ступінь, до якого випуск облігацій з покриттям кредитною установою впливає на кредитний ризик, якого зазнають інші кредитори установи, що здійснила випуск.

3. Комісія повинна, до 31 грудня 2014 року, після консультацій з EBA, надати звіт Європейському Парламенту та Раді про те, чи повинні позики, забезпечені повітряними суднами (застави повітряних суден), і житлові позики, забезпечені гарантією, але не забезпечені зареєстрованою іпотекою, розглядатися за певних умов як прийнятні активи відповідно до статті 129.

4. Комісія повинна, до 31 грудня 2016 року, розглянути доцільність відступу, визначеного у статті 496, і, за необхідності, доцільність поширення подібного підходу на будь-які іншу форму облігацій з покриттям. У світлі такого розгляду Комісія може, за необхідності, ухвалити делеговані акти відповідно до статті 462, щоб зробити такий відступ постійним або внести законодавчі пропозиції для його поширення на інші форми облігацій з покриттям.

Стаття 504 — Інструменти капіталу, на які підписуються органи публічної влади у надзвичайних ситуаціях

Комісія повинна, до 31 грудня 2016 року, після консультацій з EBA, надати звіт Європейському Парламенту та Раді разом з будь-якими відповідними пропозиціями про те, чи підхід, визначений у статті 31, необхідно змінити або вилучити.

Стаття 504a — Частки участі в інструментах прийнятних зобов'язань

До 28 червня 2022 року EBA повинен звітувати перед Комісією про суми та розподіл часток участі в інструментах прийнятних зобов'язань установ, ідентифікованих як глобальні системно важливі установи або інші системно важливі установи, і про потенційні перешкоди для врегулювання та ризик ланцюгової реакції, пов'язаний з такими частками участі.

На основі звіту EBA Комісія повинна, до 28 червня 2023 року звітувати перед Європейським Парламентом і Радою про належний підхід до таких часток участі, а також законодавчу пропозицію, у відповідних випадках.

Стаття 505 — Перегляд довгострокового фінансування

До 31 грудня 2014 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту та Раді разом з будь-якими відповідними пропозиціями про доцільність вимог цього Регламенту в розрізі необхідності забезпечення відповідних рівнів фінансування для всіх форм довгострокового фінансування економіки, у тому числі для проектів критичної інфраструктури в Союзі у секторах транспорту, енергетики та комунікацій.

Стаття 506 — Кредитний ризик - означення дефолту

EBA повинен, до 31 грудня 2017 року надати звіт Комісії про те, як заміна 90 днів 180 днями прострочення, як передбачено в пункті (b) статті 178(1), впливає на суми зважених на ризик експозицій, і доцільність подальшого застосування зазначеного положення після 31 грудня 2019 року.

На основі зазначеного звіту Комісія може подати законодавчу пропозицію для внесення змін до цього Регламенту.

Стаття 506a — Компанії колективного інвестування з базисним портфелем суверенних облігації єврозони

Комісія, у тісній співпраці з ESRB та EBA, повинна опублікувати звіт до 31 грудня 2021 року, у якому вона повинна оцінити, чи необхідні зміни регулятивних рамок для стимулювання ринку і купівлі банками експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування з базисним портфелем, що складається виключно із суверенних облігацій держав-членів, валютою яких є євро, якщо відносна вага суверенних облігацій кожної держави-члена в загальному портфелі компанії колективного інвестування дорівнює відносній вазі капітального внеску кожної держави-члена до ЄЦБ.

Стаття 506b — Сек'юритизації непрацюючих експозицій

1. EBA повинен здійснювати моніторинг застосування статті 269a і повинен оцінити регуляторний режим капіталу, який застосовується до сек'юритизацій непрацюючих експозицій, беручи до уваги стан ринку непрацюючих експозицій в загальному та стан ринку сек'юритизації непрацюючих експозицій зокрема, і подати звіт зі своїми висновками до Комісії до 10 жовтня 2022 року.

2. До 10 квітня 2023 року Комісія повинна, на підставі звіту, зазначеного в параграфі 1, подати звіт до Європейського Парламенту і Ради про застосування статті 269a. Звіт Комісії у відповідних випадках повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

Стаття 507 — Великі експозиції

1. EBA повинен здійснювати моніторинг застосування звільнень, визначених у пункті (b) статті 390(6), пунктах (f)-(m) статті 400(1), пункті (a) та пунктах (c)-(g), (i), (j) та (k) статті 400(2), а також до 28 червня 2021 року подати звіт Комісії, у якому оцінюється потенційний кількісний вплив вилучення таких звільнень або встановлення обмеження щодо їх застосування. Зокрема, у такому звіті для кожного звільнення, передбаченого у вказаних статтях, мають бути оцінені:

(a) кількість великих експозицій, звільнених у кожній державі-члені;

(b) кількість установ, які застосовують звільнення в кожній державі-члені;

2. До 31 грудня 2023 року Комісія повинна подати звіт Європейському Парламенту і Раді про застосування відступів, зазначених у статтях 390(4) та 401(2), які стосуються методів розрахування вартості експозиції за операціями фінансування з цінними паперами, зокрема необхідності врахування змін міжнародних стандартів, що визначають методи такого розрахування.

Стаття 508 — Рівень застосування

1. До 31 грудня 2014 року Комісія повинна переглянути та звітувати про застосування розділу II частини першої та статті 113(6) і (7) та надати такий звіт Європейському Парламенту та Раді разом із законодавчою пропозицією, за необхідності.

Стаття 509 — Вимоги до ліквідності

1. EBA повинен здійснювати моніторинг та оцінювання звітів, підготовлених відповідно до статті 415(1), у розрізі валют і різних бізнес-моделей. EBA повинен, після консультацій з ESRB, нефінансовими кінцевими користувачами, банківським сектором, компетентними органами та центральними банками ЄСЦБ, щорічно та вперше - до 31 грудня 2013 року, звітувати перед Комісією про те, чи загальна вимога до покриття ліквідності у частині шостій, що ґрунтується на елементах, які підлягають звітуванню згідно з розділом II частини шостої та додатком III і які розглядаються окремо або в сукупності, матиме істотний негативний вплив на діяльність профіль ризику установ, що мають осідок у Союзі, або на стабільність і впорядковане функціонування фінансових ринків, або на економіку та стабільність надання банківського кредитування, приділяючи особливу увагу кредитуванню МСП і торговельному фінансуванню, включно з кредитуванням за офіційними схемами експортно-кредитного страхування.

У звіті, зазначеному в першому підпараграфі, повинні бути належним чином враховані ринки та міжнародні регуляторні зміни, а також взаємодія вимоги до покриття ліквідності з іншими пруденційними вимогами згідно із цим Регламентом, такими як засновані на ризиках коефіцієнти достатності капіталу, як визначено у статті 92, і коефіцієнт левериджу.

Європейському Парламенту та Раді повинна бути надана можливість висловити їхні думки щодо звіту, зазначеного у першому підпараграфі.

2. EBA повинен оцінити у звіті, зазначеному в параграфі 1, зокрема, такі елементи:

(a) забезпечення наявності механізмів, які обмежують вартість притоків ліквідності, зокрема, з метою визначення максимального притоку та умов його застосування, з урахуванням різних бізнес-моделей, включно з посередницьким фінансуванням, факторингом, лізингом, облігаціями з покриттям, іпотеками, випуском облігацій з покриттям, а також міри, до якої такий максимальний приток повинен бути змінений або вилучений з огляду на особливості спеціалізованого фінансування;

(b) калібрування притоків і відтоків, зазначених у розділі II частини шостої, зокрема, згідно зі статтею 422(7) та статтею 425(2);

(c) забезпечення наявності механізмів, які обмежують покриття вимог до ліквідності певними категоріями ліквідних активів, зокрема, оцінювання належного мінімального відсотка ліквідних активів, зазначеного в пунктах (a), (b) і (c) статті 416(1), від загальної суми ліквідних активів, тестування порогового значення в розмірі 60% і врахування міжнародних регуляторних змін. Активи, які підлягають виплаті або вимозі упродовж 30 календарних днів, не повинні враховуватися в ліміті, крім випадків, коли такі активи були отримані під забезпечення, яке також відповідає критеріям згідно з пунктами (a), (b) і (c) статті 416(1);

(d) забезпечення спеціальних нижчих коефіцієнтів відтоку та/або вищих коефіцієнтів притоку для внутрішньогрупових потоків, з визначенням умов, за яких такі спеціальні коефіцієнти притоку або відтоку будуть обґрунтованими з пруденційної точки зору, а також загального опису методології з використанням об'єктивних критеріїв і параметрів для визначення спеціальних рівнів притоків і відтоків між установою та контрагентом, якщо вони не мають осідку в тій самій державі-члені;

(e) калібрування показників вибірки, застосовних до невикористаних гарантованих кредитних ліній і механізмів підтримки ліквідності, які підпадають під дію статті 424(3) і (5). Зокрема, EBA повинен протестувати норму вибірки в розмірі 100%;

(f) означення роздрібного депозиту в пункті (2) статті 411, зокрема, доцільність впровадження порогового значення для депозитів фізичних осіб;

(g) необхідність впровадження нової категорії роздрібних депозитів із нижчим відтоком з огляду на специфічні характеристики таких депозитів, які можуть обґрунтувати нижчий коефіцієнт відтоку, і з урахуванням міжнародних змін;

(h) відступи від вимог до складу ліквідних активів, що їх повинні утримувати установи, якщо у певній валюті сукупні обґрунтовані потреби в ліквідних активах перевищують доступність таких ліквідних активів, і умови, які повинні поширюватися на такі відступи;

(i) означення фінансових продуктів, які відповідають шаріату як альтернативи активам, які кваліфікуються як ліквідні активи для цілей статті 416, для використання в банках, які відповідають шаріату;

(j) означення стресових обставин, у тому числі принципів використання запасів ліквідних активів і необхідного наглядового реагування, згідно з яким установи зможуть використовувати їхні ліквідні активи для забезпечення відповідності відтоків ліквідності, а також того, як реагувати на невідповідність;

(k) означення усталених операційних відносин для нефінансових клієнтів, як зазначено у статті 422(3)(c);

(l) калібрування коефіцієнта відтоку, застосовного до послуг кореспондентського банкінгу та первинних брокерських послуг, як зазначено в першому підпараграфі статті 422(4);

(m) механізми звільнення від виконання нових правил для облігацій, гарантованих державою, які випущені кредитними установами в рамках заходів державної підтримки, що схвалені як державна допомога в Союзі, як-от для облігацій, випущених Національною компанією з управління активами (NAMA) в Ірландії та Іспанською компанією з управління активами в Іспанії, які призначені для вилучення проблемних активів з балансу кредитних установ, як активи з надзвичайно високою ліквідністю та кредитною якістю, принаймні до грудня 2023 року.

3. EBA повинен, після консультацій з ЕSМА та ЄЦБ, до 31 грудня 2013 року звітувати перед Комісією про відповідні єдині означення високої та надзвичайно високої ліквідності та кредитної якості переказних активів для цілей статті 416 та відповідні дисконти для активів, які могли би кваліфікуватися як ліквідні активи для цілей статті 416, за винятком активів, зазначених у пунктах (a), (b) і (c) статті 416(1).

Європейському Парламенту та Раді повинна бути надана можливість висловити їхні думки в такому звіті.

У звіті, зазначеному в першому підпараграфі, також повинні розглядатися:

(a) інші категорії активів, зокрема цінні папери, забезпечені житловою іпотекою, з високою ліквідністю та кредитною якістю;

(b) інші категорії цінних паперів або позик, які відповідають критеріям прийнятності центрального банку, як-от облігації місцевих урядів і комерційні папери; та

(c) інші активи, які не відповідають критеріям прийнятності центрального банку, але які призначені для торгівлі, як-от інструменти власного капіталу, включені до лістингу на визнаній біржі, золото, інструменти власного капіталу, пов'язані з основними індексами, гарантовані облігації, облігації з покриттям, корпоративні облігації та кошти на основі таких активів.

4. У звіті, зазначеному в параграфі 3, має розглядатися, чи і, якщо так, то якою мірою резервні кредитні лінії, зазначені в пункті (e) статті 416(1), повинні бути включені до ліквідних активів з огляду на міжнародні зміни та з урахуванням європейської специфіки, утому числі способу реалізації грошово-кредитної політики в Союзі.

EBA, зокрема, повинен перевірити належність зазначених нижче критеріїв і відповідних рівнів для таких означень:

(a) мінімальний торговельний обсяг активів;

(b) мінімальний непогашений обсяг активів;

(d) рівні кредитної якості, зазначені у главі 2 розділу II частини третьої;

(e) підтверджені дані щодо стабільності цін;

(f) середній обсяг торгівлі та середній розмір торговельної операції;

(g) максимальний спред між курсами покупця/ продавця;

(h) залишковий строк до погашення;

(i) мінімальний коефіцієнт оборотності.

5. До 31 січня 2014 року EBA також повинен звітувати про таке:

(a) єдині визначення високої та надзвичайно високої ліквідності та кредитної якості;

(b) можливі непередбачені наслідки визначення ліквідних активів для реалізації грошово-кредитної політики та ступінь, до якого:

(i) перелік ліквідних активів, що відокремлений від переліку активів, які відповідають критеріям прийнятності центрального банку, може стимулювати установи надавати прийнятні активи, які не включені в означення ліквідних активів, у рамках операцій рефінансування;

(ii) регулювання ліквідності може демотивувати установи надавати або брати позики та незабезпеченому грошовому ринку, і чи це може призвести поставити під сумнів орієнтування на EONIA в ході реалізації грошово-кредитної політики

(iii) впровадження вимоги до покриття ліквідності може ускладнити для центральних банків забезпечення стабільності цін шляхом використання наявних рамок та інструментів грошово-кредитної політики;

(c) операційні вимоги для часток участі в ліквідних активах, зазначених у пунктах (b)-(f) статті 417, згідно з міжнародними регуляторними змінами.

Стаття 510 — Вимоги до чистого стабільного фінансування

1. До 31 грудня 2015 року EBA повинен звітувати перед Комісією, на основі елементів, які підлягають звітуванню згідно з розділом III частини шостої, чи і наскільки доцільно забезпечити, щоб установи використовували стабільні джерела фінансування, у тому числі оцінювання впливу на діяльність та профіль ризику установ, що мають осідок у Союзі, або на фінансові ринки чи економіку та банківське кредитування, приділяючи особливу увагу кредитуванню МСП і торговельному фінансуванню, включно з кредитуванням за офіційними схемами експортно-кредитного страхування та моделями посередницького фінансування, включно зі співфінансованим іпотечним кредитуванням. Зокрема, EBA повинен проаналізувати вплив стабільних джерел фінансування на структури рефінансування різних банківських моделей у Союзі.

2. До 31 грудня 2015 року EBA також повинен звітувати перед Комісією, на основі елементів, які підлягають звітуванню згідно з розділом III частини шостої, згідно з єдиними форматами звітування, зазначеними в пункті (a)статті 415(3), і після консультацій з ESRB, про методології визначення суми стабільного фінансування, яке доступне та необхідне установам, та про належні єдині визначення для розрахування такої вимоги до чистого стабільного фінансування, зокрема, розглядаючи таке:

(a) категорії та вагові коефіцієнти, які застосовуються до джерел стабільного фінансування у статті 427(1);

(b) категорії та вагові коефіцієнти, які застосовуються для визначення вимоги до стабільного фінансування у статті 428(1);

(c) методології повинні створювати стимули та антистимули, залежно від випадку, для стимулювання більш стабільного довгострокового фінансування активів, господарської діяльності, інвестицій і фінансування установ;

(d) необхідність розроблення різних методологій для різних типів установ.

3. До 31 грудня 2016 року Комісія повинна, якщо доцільно та беручи до уваги звіти, зазначені в параграфах 1 та 2, а також повною мірою враховуючи різноманітність банківського сектора в Союзі, подати законодавчу пропозицію на розгляд Європейського Парламенту та Ради про те, як забезпечити використання установами стабільних джерел фінансування.

4. EBA повинен здійснювати моніторинг суми обов'язкового стабільного фінансування, що покриває ризик фінансування, пов'язаний з деривативними контрактами, зазначеними в додатку II, і кредитними деривативами протягом однорічного горизонту коефіцієнта чистого стабільного фінансування, зокрема майбутній ризик фінансування за такими деривативними контрактами, визначеними у статтях 428s(2) і 428at(2), і звітувати перед Комісією про можливість ухвалення вищого коефіцієнта обов'язкового стабільного фінансування або більш чутливої до ризику величини до 28 червня 2024 року. У такому звіті повинні принаймні оцінюватися:

(a) можливість розрізняти між маржинальними та немаржинальними деривативними контрактами;

(b) можливість вилучення, збільшення або заміни вимоги, визначеної у статтях 428s(2) та 428at(2);

(c) можливість ширшого змінення підходу до деривативних контрактів при розрахуванні коефіцієнта чистого стабільного фінансування, як визначено у статті 428d, статтях 428k(4) і 428s(2), пунктах (a) і (b) статті 428ag, статтях 428ah(2), 428al(4) і 428at(2), пунктах (a) і (b) статті 428ay та статті 428az(2), для кращого охоплення ризику фінансування, пов'язаного з такими контрактами, протягом однорічного горизонту коефіцієнта чистого стабільного фінансування;

(d) вплив запропонованих змін на суму стабільного фінансування, що вимагається для деривативних контрактів установ.

5. Якщо міжнародні стандарти впливають на підхід до деривативних контрактів, зазначених у додатку II, і кредитних деривативів для розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування, Комісія повинна, якщо це доцільно та з урахування звіту, зазначеного в параграфі 4, відповідних змін міжнародних стандартів і різноманітності банківського сектора в Союзі, подати законодавчу пропозицію до Європейського Парламенту та Ради щодо того, які зміни необхідно внести до положень про підхід до деривативних контрактів, зазначених у додатку II, і кредитних деривативів для розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування, як визначено в розділі IV частини шостої, з метою кращого врахування ризику фінансування, пов'язаного з такими операціями.

6. EBA повинен здійснювати моніторинг суми стабільного фінансування, що вимагається для покриття ризику фінансування, пов'язаного з операціями фінансування з цінними паперами, у тому числі з активами, що їх отримують або надають в рамках таких операцій, а також із незабезпеченими операціями з фінансовими клієнтами із залишковим строком погашення менше шести місяців, і звітувати перед Комісією про відповідність такого підходу до 28 червня 2023 року. У такому звіті повинні принаймні оцінюватися:

(a) можливість застосовувати вищі або нижчі коефіцієнти стабільного фінансування до операцій фінансування з цінними паперами з фінансовими клієнтами та до незабезпечених операцій з фінансовими клієнтами із залишковим строком дії менше шести місяців, що б краще врахувати ризик фінансування протягом однорічного горизонту коефіцієнта чистого стабільного фінансування та можливий ефект ланцюгової реакції між фінансовими клієнтами;

(b) можливість застосовувати підхід, визначений у пункті (g) статті 428r(1), до операцій фінансування з цінними паперами, забезпечених іншими типами активів;

(c) можливість застосовувати коефіцієнти стабільного фінансування до позабалансових позицій, які використовуються в операціях фінансування з цінними паперами як альтернативу підходу, визначеному у статті 428p(5);

(d) відповідність симетричного підходу між зобов'язаннями із залишковим строком погашення менше шести місяців, наданими фінансовими клієнтами, до яких застосовується коефіцієнт доступного стабільного фінансування 0% згідно з пунктом (c) статті 428k(3), і активами, отриманими в рамках операцій з фінансовими клієнтами із залишковим строком погашення менше шести місяців, до яких застосовується коефіцієнт обов'язкового стабільного фінансування в розмірі 0%, 5% або 10% згідно з пунктом (g) статті 428r(1), пунктом (c) статті 428s(1) та пунктом (b) статті 428v;

(e) вплив запровадження вищих або нижчих коефіцієнтів обов'язкового стабільного фінансування для операцій фінансування з цінними паперами, зокрема, із залишковим строком погашення менше шести місяців з фінансовими клієнтами на ринкову ліквідність активів, отриманих як забезпечення в рамках таких операцій, зокрема суверенних і корпоративних облігацій;

(f) вплив пропонованих змін на суму стабільного фінансування, що вимагається для таких операцій установ, зокрема для операцій фінансування з цінними паперами з фінансовими клієнтами із залишковим строком погашення менше шести місяців, якщо суверенні облігації отримують як забезпечення за такими операціями.

7. До 28 червня 2024 року Комісія, у відповідних випадках та з урахуванням звіту, зазначеного у параграфі 6, будь-яких міжнародних стандартів та різноманітності банківського сектора в Союзі, подає законодавчу пропозицію до Європейського Парламенту та Ради про те, як внести зміни до положень щодо підходу до операцій фінансування з цінними паперами, у тому числі до активів, що їх отримують або надають в рамках таких операцій, і підходу до незабезпечених операцій з фінансовими клієнтами із залишковим строком погашення менше шести місяців для розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування, як визначено в розділі IV частини шостої, якщо вона вважає це доцільним з огляду на вплив наявного підходу на коефіцієнт чистого стабільного фінансування установ і для кращого врахування ризику фінансування, пов'язаного з такими операціями.

8. До 28 червня 2025 року коефіцієнти обов'язкового стабільного фінансування, які застосовуються до операцій, зазначених у пункті (g) статті 428r(1), пункті (b) статті 428s(1) та пункті (a) статті 428v, необхідно збільшити з 0% до 10%, з 5% до 15% і з 10% до 15%, відповідно, якщо інше не вказано у законодавчому акті, ухваленому на основі пропозиції Комісії згідно з параграфом 7 цієї статті.

9. EBA повинен здійснювати моніторинг суми стабільного фінансування, що вимагається для покриття ризику фінансування, пов'язаного із частками участі установ у цінних паперах для хеджування деривативних контрактів. EBA повинен звітувати про відповідність підходу до 28 червня 2023 року. У такому звіті повинні принаймні оцінюватися:

(a) можливий вплив підходу на здатність інвесторів набувати експозиції до активів і вплив підходу на надання кредитів у рамках союзу ринків капіталу;

(b) можливість застосування скоригованих вимог до стабільного фінансування до цінних паперів, які утримуються для хеджування деривативів, що повністю або частково фінансуються за рахунок початкової маржі;

(c) можливість застосування скоригованих вимог до стабільного фінансування до цінних паперів, які утримуються для хеджування деривативів, що не фінансуються за рахунок початкової маржі.

10. До 28 червня 2023 року або через рік після підписання угоди про міжнародні стандарти, розробленої Базельським комітетом з банківського нагляду, залежно від того яка із цих двох дат настане раніше, Комісія повинна, у відповідних випадках та з урахуванням звіту, зазначеного у параграфі 9, будь-яких міжнародних стандартів, розроблених Базельським комітетом з банківського нагляду, різноманітності банківського сектора в Союзі та цілей союзу ринків капіталу, подати законодавчу пропозицію до Європейського Парламенту та Ради про те, як внести зміни до положень щодо підходу до часток участі установ у цінних паперах для хеджування деривативних контрактів для розрахування коефіцієнта чистого стабільного фінансування, як визначено в розділі IV частини шостої, якщо вона вважає це доцільним з огляду на вплив наявного підходу на коефіцієнт чистого стабільного фінансування установ і для кращого врахування ризику фінансування, пов'язаного з такими операціями.

11. EBA повинен оцінити, чи обґрунтоване зниження коефіцієнта обов'язкового стабільного фінансування для активів, які використовуються для надання послуг із клірингу та розрахунків за дорогоцінними металами, такими як золото, срібло, платина та паладій, або активів, які використовуються для забезпечення операцій з фінансування із дорогоцінними металами, такими як золото, срібло, платина та паладій, на строк 180 днів або менше. EBA повинен подати свій звіт Комісії до 28 червня 2021 року.

Стаття 511 — Леверидж

1. Комісія повинна, до 31 грудня 2020 року, подати до Європейського Парламенту та Ради звіт про те, чи:

(a) доцільно запровадити надбавку на коефіцієнт левериджу для інших системно важливих установ; та

(b) означення та розрахування загальної величини експозиції, зазначеної у статті 429(4), включно з підходом до резервів центрального банку, є належним.

2. Для цілей звіту, зазначеного в параграфі 1, Комісія повинна враховувати міжнародні зміни та узгоджені на міжнародному рівні стандарти. У відповідних випадках такий звіт повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

Стаття 512 — Експозиції до переданого кредитного ризику

До 31 грудня 2014 року Комісія повинна надати Європейському Парламенту і Раді звіт про застосування та дієвість положень частини п'ятої в розрізі змін на міжнародних ринках.

Стаття 513 — Макропруденційні правила

1. До 30 червня 2022 року та кожні п'ять років потому Комісія повинна, після консультацій з ESRB та EBA, перевірити, чи макропруденційні правила, які містяться в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, є достатніми для пом'якшення системних ризиків у секторах, регіонах і державах-членах, включно з оцінюванням того:

(a) чи наявні макропруденційні інструменти в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС є ефективними, дієвими та прозорими;

(b) чи сфера охоплення та можливі рівні дублювання між різними макропруденційними інструментами, спрямованими на подібні ризики, у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, є належними та, якщо доцільно, із пропозицією щодо нових макропруденційних правил;

(c) яким чином узгоджені на міжнародному рівні стандарти для системних установ взаємодіють з положеннями цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС, та, якщо доцільно, із пропозицією щодо нових макропруденційних правил з урахуванням таких узгоджених на міжнародному рівні стандартів;

(d) чи доцільно додати до макропруденційних інструментів, передбачених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, інші типи інструментів, як-от інструменти на основі позичальника, щоб доповнити інструменти на основі капіталу і щоб забезпечити можливість гармонізованого використання інструментів на внутрішньому ринку, з урахуванням того, чи гармонізовані означення таких інструментів і надання відповідних даних на рівні Союзу є передумовою для впровадження таких інструментів;

(e) чи слід поширювати вимогу до буфера коефіцієнта левериджу, як зазначено у статті 92(1a), на системно важливі установи, інші ніж глобальні системно важливі установи, чи її калібрування повинне відрізнятися від калібрування для глобальних системно важливих установ і чи її калібрування повинне залежати від рівня системної важливості установи;

(f) чи слід перетворити поточну добровільну взаємність макропруденційних заходів на обов'язкову взаємність і чи є чинні рамки ESRB щодо добровільної взаємності належною основою для цього;

(g) як відповідні органи Союзу та національні макропруденційні органи можуть бути укомплектовані інструментами для вирішення нових системних ризиків, що виникають експозицій впливу кредитних установ до небанківського сектора, зокрема, з ринків деривативів і операцій фінансування з цінними паперами, сектора управління активами та сектора страхування.

2. До 31 грудня 2022 року та кожні п'ять років потому Комісія повинна, на основі консультацій з ESRB та EBA, звітувати перед Європейським Парламентом і Радою про результати оцінювання, зазначеного в параграфі 1, та, у відповідних випадках, надати законодавчу пропозицію Європейському Парламенту і Раді.

Стаття 514 — Метод розрахування вартості експозиції за операціями з деривативами

1. EBA повинен, до 28 червня 2023 року, звітувати перед Комісією про вплив і відносне калібрування підходів, визначених у секціях 3, 4 і 5 глави 6 розділу II частини третьої для розрахування вартості експозиції за операціями з деривативами.

2. На основі звіту EBA Комісія повинна, у відповідних випадках, подати законодавчу пропозицію про внесення змін до підходів, визначених у секціях 3, 4 і 5 глави 6 розділу II частини третьої.

Стаття 515 — Моніторинг та оцінювання

1. До 28 червня 2014 року EBA разом з ESMA повинні звітувати про функціонування цього Регламенту з пов'язаними обов'язками згідно з Регламентом (ЄС) № 648/2012 і, зокрема, стосовно установ, які керують роботою центрального контрагента, щоб уникнути дублювання вимог для операцій з деривативами і таким чином запобігти зростанню регуляторного ризику та витрат на моніторинг з боку компетентних органів.

2. EBA повинен здійснювати моніторинг та оцінювання функціонування положень щодо вимог до власних коштів для експозицій до центрального контрагента, як визначено в секції 9 глави 6 розділу II частини третьої. До 01 січня 2015 року EBA повинен надати Комісії звіт про вплив і дієвість таких положень.

3. До 31 грудня 2016 року Комісія повинна переглянути та звітувати про узгодження цього Регламенту з пов'язаними обов'язками за Регламентом (ЄС) № 648/2012, вимогами до власних коштів, як визначено у секції 9 глави 6 розділу II частини третьої, і надати такий звіт Європейському Парламенту та Раді, а також, якщо це доцільно, законодавчу пропозицію.

Стаття 516 — Довгострокове фінансування

До 31 грудня 2015 року Комісія повинна надати звіт про вплив цього Регламенту на стимулювання довгострокових інвестицій в інфраструктуру сприяння розвитку.

Стаття 517 — Означення прийнятного капіталу

До 31 грудня 2014 року Комісія повинна переглянути та звітувати про належність означення прийнятного капіталу, яке застосовується для цілей розділу III частини другої та частини четвертої, і надати цей звіт Європейському Парламенту та Раді, а також, якщо це доцільно, законодавчу пропозицію.

Стаття 518 — Перегляд інструментів капіталу, які можуть бути списані чи конвертовані в разі втрати рентабельності

До 31 грудня 2015 року Комісія повинна переглянути та надати звіт щодо того, чи цей Регламент повинен містити вимогу щодо того, що інструменти додаткового капіталу першого рівня та капіталу другого рівня повинні бути списані в разі виявлення того, що установа більше не є рентабельною. Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді разом із законодавчою пропозицією, якщо це доцільно.

Стаття 518a — Перегляд положень щодо перехресного дефолту

До 28 червня 2022 року Комісія повинна переглянути та оцінити, чи доцільно вимагати, щоб до прийнятних зобов'язань міг бути застосований внутрішній визвіл без спрацювання положень щодо перехресного дефолту в інших договорах, щоб якомога сильніше зміцнити дієвість інструмента внутрішнього визволу та оцінити, чи положення про відсутність перехресного дефолту, яке стосується прийнятних зобов'язань, має бути включене до умов або договорів, які регулюють інші зобов'язання. У відповідних випадках такий перегляд і оцінка повинні супроводжуватися законодавчою пропозицією.

Стаття 518b — Звіт про перевищення та наглядові повноваження щодо обмеження розповсюдження

До 31 грудня 2021 року Комісія повинна звітувати перед Європейським Парламентом і Радою про те, чи виняткові обставини, які викликають серйозне економічне порушення впорядкованого функціонування та цілісності фінансових ринків, обґрунтовують:

(a) протягом таких періодів надання дозволу компетентним органам виключити із внутрішніх моделей ринкового ризику установ перевищення, які не виникають із недоліків таких моделей;

(b) протягом таких періодів надання додаткових зобов'язальних повноважень компетентним органам щодо встановлення обмежень на розповсюдження установами.

За необхідності, Комісія повинна розглянути подальші заходи.

Стаття 519 — Вирахування активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами з елементів основного капіталу першого рівня

До 30 червня 2014 року EBА повинен підготувати звіт про те, чи призводить переглянутий МСБО 19 у поєднанні з вирахуванням чистих пенсійних активів, як визначено у статті 36(1)(e), та змінами чистих пенсійних зобов'язань до надмірної волатильності власних коштів установ.

Беручи до уваги звіт EBA, Комісія повинна, не пізніше 31 грудня 2014 року, підготувати звіт для Європейського Парламенту та Ради щодо питання, зазначеного у першому параграфі, разом із законодавчою пропозицією, за необхідності, для впровадження підходу, який коригує чисті активи або зобов'язання пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами для розрахування власних коштів.

Стаття 519a — Звітування та перегляд

До 01 січня 2022 року Комісія повинна звітувати перед Європейським Парламентом та Радою про застосування положень глави 5 розділу II частини третьої у світлі змін на ринках сек'юритизації, у тому числі з макропруденційної та економічної точки зору. Такий звіт, за необхідності, повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією і, зокрема, повинен оцінювати такі елементи:

(a) вплив ієрархії методів, визначеної у статті 254, і розрахування сум зважених на ризик експозицій за позиціями сек'юритизації, визначених у статтях 258-266, на емісійну та інвестиційну діяльність установ на ринках сек'юритизації в Союзі;

(b) вплив на фінансову стабільність Союзу та держав -членів, приділяючи особливу увагу потенційним спекуляціям на ринку нерухомого майна та зміцненню взаємозв'язків між фінансовими установами;

(c) які заходи будуть виправдані для зменшення та протидії будь-якому негативному впливу сек'юритизації на фінансову стабільність, зберігаючи при цьому її позитивний вплив на фінансування, у тому числі можливе впровадження максимального ліміту експозиції до сек'юритизацій; та

(d) вплив на здатність фінансових установ забезпечити стійкий та стабільний канал фінансування реального сектора економіки, з особливою увагою на МСП.

(e) як критерії екологічної сталості можна інтегрувати до рамок сек'юритизації, у тому числі для експозицій до сек'юритизацій непрацюючих експозицій.

У звіті також необхідно враховувати регуляторні зміни на міжнародних форумах, зокрема ті, що стосуються міжнародних стандартів сек'юритизації.

Стаття 519b — Вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику

1. До 30 вересня 2019 року EBA повинен звітувати про вплив на установи в Союзі міжнародних стандартів щодо розрахування вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику.

2. До 30 червня 2020 року Комісія повинна, беручи до уваги результати звіту, зазначеного в параграфі 1, міжнародні стандарти та підходи, визначені у главах 1a та 1b розділу IV частини третьої, подати звіт разом із законодавчою пропозицією, у відповідних випадках, до Європейського Парламенту і Ради про те, як імплементувати міжнародні стандарти щодо відповідних вимог до власних коштів для покриття ринкового ризику.

РОЗДІЛ IIA

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПРАВИЛ

Стаття 519c — Інструмент відповідності

1. EBA повинен розробити електронний інструмент, спрямований на сприяння відповідності установ цьому Регламенту та Директиві 2013/36/ЄС, а також регуляторним технічним стандартам, імплементаційним технічним стандартам, настановам і шаблонам, ухваленим для імплементації цього Регламенту та зазначеної Директиви.

2. Інструмент, зазначений у параграфі 1, повинен принаймні надавати можливість кожній установі:

(a) швидко визначати відповідні положення, яких необхідно дотримуватись, з огляду на розмір і бізнес-модель установи;

(b) стежити за змінами, внесеними у законодавчі акти та пов'язані імплементаційні положення, настанови та шаблони.

Розділ III. ВНЕСЕННЯ ЗМІН

Стаття 520 — Внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

До Регламенту (ЄС) № 648/2012 внести такі зміни:

(1) розділ IV доповнити главою такого змісту:

«ГЛАВА 4

Розрахунки та звітування для цілей Регламенту Ради (ЄС) № 575/2013

Стаття 50a — Розрахування KCCP

1. Для цілей статті 308 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та інвестиційних фірм (*1), центральний контрагент повинен розраховувати KCCP, як зазначено в параграфі 2 цієї статті, для всіх договорів і операцій, кліринг за якими він здійснює, для всіх своїх учасників клірингу, на яких поширюється покриття в рамках фонду забезпечення у разі дефолту.

2. Центральний контрагент повинен розраховувати гіпотетичний капітал (KCCP) у такий спосіб:

де:

EBRMi

вартість експозиції до пом'якшення ризику, яка дорівнює вартості експозиції центрального контрагента до учасника клірингу і, що виникає з усіх договорів і операцій з таким учасником клірингу, розрахованій без урахування забезпечення, наданого таким учасником клірингу;

IMi

початкова маржа, надана центральному контрагенту учасником клірингу і;

DFi

попередньо фінансований внесок учасника клірингу i;

вага ризику 20%;

коефіцієнт достатності капіталу

8%.

Усі значення у формулі у першому підпараграфі повинні стосуватися до оцінки на кінець дня до обміну маржею, яка вимагалася в остаточній вимозі щодо внесення маржі в такий день.

3. Центральний контрагент повинен здійснювати розрахування, що вимагається в параграфі 2, принаймні на щоквартальній основі або частіше, якщо це вимагається компетентними органами від тих його учасників клірингу, які є установами.

4. Для цілей параграфа 3 EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення:

(a) періодичності та дат розрахування, встановленого в параграфі 2;

(b) випадків, коли компетентний орган установи, яка діє як учасник клірингу, може вимагати збільшення періодичності розрахування та звітування порівняно з вимогами, зазначеними в пункті (a).

ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

Стаття 50b — Загальні правила розрахування KCCP

Для цілей розрахування, встановленого у статті 50a(2), застосовуються такі положення:

(a) центральний контрагент повинен розраховувати вартість експозицій, які він має до своїх учасників клірингу, таким чином:

(i) для експозицій, які виникають з договорів і операцій, зазначених у статті 301(1)(a) та (d) Регламенту (ЄС) № 575/2013, він повинен їх розраховувати згідно з методом переоцінки за ринковою вартістю, встановленим у статті 274 зазначеного Регламенту;

(ii) для експозицій, які виникають з договорів і операцій, зазначених у статті 301(1)(b), (c) та (e) Регламенту (ЄС) № 575/2013, він повинен їх розраховувати згідно з комплексним методом фінансового забезпечення, вказаним у статті 223 зазначеного Регламенту, з наглядовими коригуваннями на волатильність, вказаними у статтях 223 і 224 зазначеного Регламенту. Виняток, визначений у пункті (a) статті 285(3) зазначеного Регламенту, не застосовується;

(iii) для експозицій, які виникають з операцій, не зазначених у статті 301(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, і які включають тільки ризик розрахунків, він повинен їх розраховувати згідно з розділом V частини третьої зазначеного Регламенту;

(b) для установ, які підпадають під дію Регламенту (ЄС) № 575/2013, групи неттінгу збігаються з тими, що визначені в розділі II частини третьої зазначеного Регламенту;

(c) при розрахуванні значень, зазначених у пункті (a), центральний контрагент повинен вирахувати зі своїх експозицій забезпечення, яке надане учасниками клірингу і належним чином зменшене з використанням наглядових коригувань на волатильність згідно з комплексним методом фінансового забезпечення, вказаним у статті 224 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(e) якщо центральний контрагент має експозиції до одного або більше центральних контрагентів, він повинен вважати такі експозиції експозиціями до учасників клірингу, які включають будь-яку маржу або попередньо фінансовані внески, отримані від таких центральних контрагентів, при розрахуванні KCCP;

(f) якщо центральний контрагент має юридично зобов'язальну договірну угоду зі своїми учасниками клірингу, що дозволяє йому використовувати всю або частину початкової маржі, отриманої від своїх учасників клірингу, так ніби це попередньо фінансовані внески, центральний контрагент повинен вважати таку маржу попередньо фінансованими внесками для цілей розрахування в параграфі 1, а не початковою маржею;

(h) при застосуванні методу переоцінки за ринковою вартістю, як визначено у статті 274 Регламенту (ЄС) № 575/2013, центральний контрагент повинен замінити формулу в пункті (c) статті 298(1) зазначеного Регламенту такою формулою:

де чисельник NGR обчислюється відповідно до статті 274(1) зазначеного Регламенту та до фактичного обміну варіаційною маржею наприкінці розрахункового періоду, а знаменник є валовою вартістю заміщення;

(i) якщо центральний контрагент не може обчислити значення NGR, як визначено в пункті (c)(ii) статті 298(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, він повинен:

(i) повідомити своїх учасників клірингу, які є установами, та їх компетентні органи про свою нездатність обчислити NGR причини, чому він не здатний здійснити таке обчислення;

(ii) протягом тримісячного періоду він може використовувати значення NGR 0,3 для обчислення значення PCEred, зазначеного в пункті (h) цієї статті;

(j) якщо наприкінці періоду, зазначеного в пункті (ii) пункту (i), центральний контрагент все одно буде не здатний обчислити значення NGR, він повинен виконати такі дії:

(i) припинити розрахування KCCP;

(ii) повідомити своїх учасників клірингу, які є установами, та їх компетентні органи про припинення розрахування KCCP;

(k) для цілей розрахування потенційної майбутньої експозиції за опціонами та свопціонами згідно з методом переоцінки за ринковою вартістю, визначеним у статті 274 Регламенту (ЄС) № 575/2013, центральний контрагент повинен помножити умовну суму контракту на абсолютне значення дельти опціону

як визначено у пункті (a) статті 280(1) зазначеного Регламенту;

(l) якщо центральний контрагент має більше одного фонду забезпечення у разі дефолту, він повинен здійснити розрахування, встановлене у статті 50a(2), окремо для кожного фонду забезпечення у разі дефолту.

Стаття 50c — Звітування інформації

1. Для цілей статті 308 Регламенту (ЄС) № 575/2013 центральний контрагент повинен повідомляти таку інформацію своїм учасникам клірингу, які є установами, та їхнім компетентним органам:

(a) гіпотетичний капітал (KCCP);

(b) суму попередньо фінансованих внесків (DFCM);

(c) суму його попередньо фінансованих фінансових ресурсів, які він зобов'язаний використати - за законом або договірною угодою з його учасниками клірингу - для покриття його втрат після дефолту одного чи кількох його учасників клірингу до використання внесків до фонду забезпечення у разі дефолту решти учасників клірингу (DFCCP);

(d) загальну кількість його учасників клірингу (N);

(e) коефіцієнт концентрації (β), як визначено у статті 50d.

Якщо центральний контрагент має більш ніж один фонд забезпечення в разі дефолту, він повинен повідомляти інформацію, зазначену в першому підпараграфі, окремо для кожного фонду забезпечення у разі дефолту.

2. Центральний контрагент повинен повідомляти своїх учасників клірингу, які є установами, принаймні щоквартально або частіше, якщо це вимагається компетентними органами таких учасників клірингу.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення:

(a) єдиного шаблону для цілей звітування, вказаного в параграфі 1;

(b) періодичності та дат звітності, визначених у параграфі 2;

(c) випадків, коли компетентний орган установи, яка діє як учасник клірингу, може вимагати збільшення періодичності звітування порівняно з вимогами, зазначеними в пункті (b).

ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

Стаття 50d — Розрахунок конкретних позицій, про які повинен звітувати центральний контрагент

Для цілей статті 50с застосовуються такі положення:

(a) якщо правила центрального контрагента передбачають використання частини або всіх його фінансових ресурсів паралельно з попередньо фінансованими внесками його учасників клірингу у спосіб, що робить ці ресурси еквівалентними попередньо фінансованим внескам учасника клірингу у частині того, як вони поглинають збитки, понесені центральним контрагентом у разі дефолту чи неплатоспроможності одного або більше його учасників клірингу, центральний контрагент повинен додати відповідну суму цих ресурсів до DFCM;

(b) якщо правила центрального контрагента передбачають використання частини або всіх його фінансових ресурсів для покриття його збитків внаслідок дефолту одного або більше його учасників клірингу після вичерпання його фонду забезпечення у разі дефолту, але до використання гарантованих договором внесків його учасників клірингу, центральний контрагент повинен додати відповідну суму таких попередньо фінансованих ресурсів

до загальної суми його попередньо фінансованих внесків (DF) таким чином:

де:

PCEred,i

зменшена величина потенційної майбутньої кредитної експозиції за всіма договорами та операціями центрального контрагента з учасником клірингу i;

PCEred,1

зменшена величина потенційної майбутньої кредитної експозиції за всіма договорами та операціями центрального контрагента з учасником клірингу, який має найбільше значення PCEred;

PCEred,2

зменшена величина потенційної майбутньої кредитної експозиції за всіма договорами та операціями центрального контрагента з учасником клірингу, який має друге за величиною значення PCEred.

(2) у статті 11(15), пункт (b) вилучити;

(3) статтю 89 доповнити параграфом такого змісту:

«5a. До 15-ти місяців після дати набуття чинності останнім з регуляторних технічних стандартів. зазначених у статтях 16, 25, 26, 29, 34, 41, 42, 44, 45, 47 і 49, або поки не буде ухвалене рішення, відповідно до статті 14, про авторизацію центрального контрагента, залежно від того, яка із цих дат настане раніше, такий центральний контрагент повинен застосовувати підхід, зазначений у третьому підпараграфі цього параграфа.

До 15-ти місяців після дати набуття чинності останнім з регуляторних технічних стандартів. зазначених у статтях 16, 26, 29, 34, 41, 42, 44, 45, 47 і 49, або поки не буде ухвалене рішення, відповідно до статті 25, про визнання центрального контрагента, залежно від того, яка із цих дат настане раніше, такий центральний контрагент повинен застосовувати підхід, зазначений у третьому підпараграфі цього параграфа.

До настання термінів, визначених у перших двох підпараграфах цього параграфа, і згідно з четвертим підпараграфом цього параграфа, якщо центральний контрагент не має ні фонду забезпечення у разі дефолту, ні зобов'язальної угоди зі своїми учасниками клірингу, що дозволяє йому використовувати всю або частину початкової маржі, отриманої від його учасників клірингу, так ніби це попередньо фінансовані внески, інформація, яку він повинен повідомляти згідно зі статтею 50c(1), повинна включати загальну суму початкової маржі, яку він отримав від своїх учасників клірингу.

Терміни, зазначені у першому та другому підпараграфах цього параграфа, можуть бути продовжені на шість місяців відповідно до імплементаційного акта Комісії, ухваленого згідно зі статтею 497(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013».

ЧАСТИНА ОДИНАДЦЯТА

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 521 — Набуття чинності та дата застосування

1. Цей Регламент набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2. Цей Регламент застосовується з 01 січня 2014 року, за винятком:

(a) статті 8(3), статті 21 і статі 451(1), які застосовуються з 01 січня 2015 року;

(b) статті 413(1), яка застосовується з 01 січня 2016 року;

(c) положень цього Регламенту, які вимагають від європейських наглядових органів подати до Комісії проекти регуляторних технічних стандартів, і положень цього Регламенту, які надають Комісії право ухвалювати делеговані акти або імплементаційні акти, які застосовуються з 28 червня 2013 року.

Цей Регламент обов'язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

ДОДАТОК I

Класифікація позабалансових позицій

1. З повним ризиком:

(a) гарантії, які мають характер замінників кредитів (наприклад, гарантії належних виплат за кредитними лініями);

(b) кредитні деривативи;

(d) індосаменти на векселях, які не містять найменування іншої установи або інвестиційної фірми;

(e) операції з регресом (наприклад, факторинг, механізми дисконтування рахунків-фактур);

(f) безвідкличні резервні акредитиви, які мають характер замінників кредиту;

(g) активи, придбані за простими форвардними договорами купівлі;

(h) форвардні депозити;

(i) несплачена частина частково сплачених акцій і цінних паперів;

(j) договори продажу активів і договори репо, як зазначено у статті 12(3) та (5) Директиви 86/635/ЄЕС;

(k) інші позиції з повним ризиком.

2. Із середнім ризиком:

(a) Позабалансові позиції торговельного фінансування, зокрема випущені або підтверджені документарні акредитиви (див. також категорію «Із середнім/ низьким ризиком»);

(b) інші позабалансові позиції:

(i) вантажні гарантії, митні та податкові облігації;

(ii) невикористані кредитні лінії (договори позики, купівлі цінних паперів, надання гарантій або акцептні кредитні лінії) з початковим строком погашення більше одного року;

(iii) програми емісії євронот (NIF) та відновлювані механізми андеррайтингу (RUF);

(iv) інші позиції, які також мають середній ризик, як повідомлено EBA.

3. Із середнім/ низьким ризиком:

(a) позабалансові позиції торговельного фінансування:

(i) документарні акредитиви, за якими базисний вантаж слугує забезпеченням, та інші самоліквідаційні операції;

(ii) гарантії (у тому числі гарантії пропозиції та гарантії виконання зобов'язань, а також пов'язані гарантії передоплати та утримання) і гарантії, які не мають характеру замінників кредиту;

(iii) безвідкличні резервні акредитиви, які не мають характеру замінників кредиту;

(b) інші позабалансові позиції:

(i) невикористані кредитні лінії (договори позики, купівлі цінних паперів, надання гарантій або акцептні кредитні лінії з початковим строком погашення до одного року (включно), які не можуть бути безумовно скасовані в будь-який час без повідомлення або які фактично не передбачають автоматичне скасування через погіршення кредитоспроможності позичальника;

(ii) інші позиції, які також мають середній/ низький ризик, як повідомлено EBA.

4. З низьким ризиком:

(a) невикористані кредитні лінії, які включають договори позики, купівлі цінних паперів, надання гарантій або акцептні кредитні лінії, які можуть бути безумовно скасовані в будь-який час без повідомлення або які фактично передбачають автоматичне скасування через погіршення кредитоспроможності позичальника. Роздрібні кредитні лінії можуть вважатися такими, що можуть бути скасовані безумовно, якщо умови дозволяють установі скасувати в повному обсязі, дозволеному законодавством у сфері захисту прав споживачів і пов'язаним законодавством;

(b) невикористані кредитні лінії для гарантій пропозиції та гарантій виконання зобов'язань, які можуть бути безумовно скасовані в будь-який час без повідомлення або які фактично передбачають автоматичне скасування через погіршення кредитоспроможності позичальника; та

ДОДАТОК II

Типи деривативів

1. Контракти на процентні ставки:

(a) одновалютні процентні свопи;

(b) базисні свопи;

(d) ф'ючерси на процентні ставки;

(e) процентні опціони;

(f) інші контракти подібного характеру.

2. Валютні контракти та контракти на золото:

(a) крос-валютні процентні свопи;

(b) форвардні валютні контракти;

(d) валютні опціони;

(e) інші контракти подібного характеру;

(f) контракти, що за своїм характером подібні до зазначених у пунктах (a)-(e), які стосуються золота.

3. Контракти, що за своїм характером подібні до зазначених у пунктах 1(a)-(e) та 2(a)-(d) цього додатка, які стосуються інших референтних позицій або індексів. До них належать щонайменше всі інструменти, визначені в пунктах (4)-(7), (9), (10) та (11) секції С додатка I до Директиви 2014/65/ЄС, не включені до іншої категорії в пункті 1 або 2 цього додатка.

ДОДАТОК III

Позиції, на які розповсюджуються вимоги щодо додаткового звітування про ліквідні активи

1. Грошові кошти.

2. Експозиції центральних банків в обсязі, у якому такі експозиції можуть бути вибрані у стресовий період.

3. Переказні цінні папери, які являють собою вимоги до суверенних суб'єктів, центральних банків, установам публічного сектора, що не є центральним урядом, установ публічного сектора, що не є центральним урядом, регіонів з фіскальною автономією на встановлення та стягнення податків і місцевих органів, Банку міжнародних розрахунків, Міжнародного валютного фонду, Європейського Союзу, Європейського фонду фінансової стабільності та Європейського стабілізаційного механізму чи багатосторонніх банків розвитку або вимоги, гарантовані ними, які відповідають усім зазначеним нижче умовам:

(a) їм присвоєна вага ризику 0% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(b) вони не є зобов'язанням установи, інвестиційної фірми або будь-якого з її афілійованих суб'єктів.

4. Переказні цінні папери, інші ніж ті, що зазначені в пункті 3, які являють собою вимоги до суверенних суб'єктів чи центральних банків або вимоги, гарантовані ними, які випущені в національних валютах суверенним суб'єктом або центральним банком у валюті та у країні, у якій приймається ризик ліквідності, або які випущені в іноземних валютах, тією мірою, якою володіння таким боргом збігається з потребами в ліквідності операцій банку в такій третій країні.

5. Переказні цінні папери, які являють собою вимоги до суверенних суб'єктів, центральних банків, установам публічного сектора, що не є центральним урядом, установ публічного сектора, що не є центральним урядом, регіонів з фіскальною автономією на встановлення та стягнення податків і місцевих органів чи багатосторонніх банків розвитку або вимоги, гарантовані ними, які відповідають усім зазначеним нижче умовам:

(a) їм присвоєна вага ризику 20% згідно з главою 2 розділу II частини третьої;

(b) вони не є зобов'язанням установи, інвестиційної фірми або будь-якого з її афілійованих суб'єктів.

6. Переказні цінні папери. інші ніж ті, що зазначені в пунктах 3, 4 і 5, які відповідають критеріям для застосування ваги ризику 20% або кращої ваги ризику згідно з главою 2 розділу II частини третьої або які мають внутрішній рейтинг еквівалентної кредитної якості і які відповідають будь-якій із зазначених нижче умов:

(a) вони не є вимогою до суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації, установи, інвестиційної фірми або будь-якого з їхніх афілійованих суб'єктів;

(b) вони є облігаціями, які відповідають критеріям для застосування підходу, визначеного у статті 129(4) або (5);

(c) вони є облігаціями з покриттям, як означено в пункті (1) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162, іншими ніж ті, які зазначені в пункті (b) цього пункту;

7. Переказні цінні папери, інші ніж ті, що зазначені в пунктах 3-6, яким присвоєна вага ризику 50% або вище згідно з главою 2 розділу II частини третьої або яким присвоєний внутрішній рейтинг еквівалентної кредитної якості і які не є вимогою до суб'єкта спеціального призначення для цілей сек'юритизації, установи, інвестиційної фірми або будь-якого з їхніх афілійованих суб'єктів.

8. Переказні цінні папери, інші ніж ті, що зазначені в пунктах 3-7, які забезпечені активами, що відповідають критеріям для застосування ваги ризику 35% або кращої ваги ризику згідно з главою 2 розділу II частини третьої або яким присвоєний внутрішній рейтинг еквівалентної кредитної якості і які повністю забезпечені іпотеками або житловою нерухомістю згідно зі статтею 125.

9. Резервні кредитні лінії, надані центральними банками в рамках грошово-кредитної політики, за умови, що такі лінії не забезпечені ліквідними активами, без урахування екстреної підтримки ліквідності.

10. Встановлені правом або законом мінімальні депозити у центральній кредитній установі та інше ліквідне фінансування, доступне за законом або договором, з боку центральної кредитної установи або установ, які є учасниками мережі, зазначеної у статті 113(7), або які мають право на застосування звільнення, передбаченого у статті 10, тією мірою, якою таке фінансування не забезпечене ліквідними активами, якщо кредитна установа належить до мережі згідно з положеннями права або закону.

11. Біржові акції основного капіталу, які підлягають централізованому клірингу, включені в розрахунок основного фондового індексу, номіновані в національній валюті держави-члена і не випущені установою, інвестиційною фірмою чи будь-яким з її афілійованих суб'єктів.

12. Золото, включене до лістингу на визнаній біржі, яке утримується на розподіленій основі.

Усі позиції, за винятком позицій, зазначених у пунктах 1, 2 і 9, повинні відповідати всім зазначеним нижче умовам:

(a) ними торгують на ринках простих договорів про продаж із зобов'язанням зворотного викупу або на грошових ринках, які характеризуються низьким рівнем концентрації;

(b) вони мають підтверджені дані про те, що вони є надійним джерелом ліквідності на основі договору репо або продажу навіть за стресових ринкових умов;

ДОДАТОК IV

Кореляційна таблиця

Цей Регламент

Директива 2006/48 /ЄС

Директива 2006/49/ЄС

Стаття 1

Стаття 2

Стаття 3

Пункт (1) статті 4(1)

Стаття 4 — (1)

Пункт (2) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)b

Пункт (3) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)c

Пункт (4) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)p

Пункти (5)-(7) статті 4(1)

Пункт (8) статті 4(1)

Стаття 4 — (18)

Пункти (9)-(12) статті 4(1)

Пункт (13) статті 4(1)

Стаття 4 — (41)

Пункт (14) статті 4(1)

Стаття 4 — (42)

Пункт (15) статті 4(1)

Стаття 4 — (12)

Пункт (16) статті 4(1)

Стаття 4 — (13)

Пункт (17) статті 4(1)

Стаття 4 — (3)

Пункт (18) статті 4(1)

Стаття 4 — (21)

Пункт (19) статті 4(1)

Пункт (20) статті 4(1)

Стаття 4 — (19)

Пункт (21) статті 4(1)

Пункт (22)статті 4(1)

Стаття 4 — (20)

Пункт (23) статті 4(1)

Пункт (24) статті 4(1)

Пункт (25) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)c

Пункт (26) статті 4(1)

Стаття 4 — (5)

Пункт (27) статті 4(1)

Пункт (28) статті 4(1)

Стаття 4 — (14)

Пункт (29) статті 4(1)

Стаття 4 — (16)

Пункт (30) статті 4(1)

Стаття 4 — (15)

Пункт (31) статті 4(1)

Стаття 4 — (17)

Пункти (32)-(34) статті 4(1)

Пункт (35) статті 4(1)

Стаття 4 — (10)

Пункт (36) статті 4(1)

Пункт (37) статті 4(1)

Стаття 4 — (9)

Пункт (38) статті 4(1)

Стаття 4 — (46)

Пункт (39) статті 4(1)

Стаття 4 — (45)

Пункт (40) статті 4(1)

Стаття 4 — (4)

Пункт (41) статті 4(1)

Стаття 4 — (48)

Пункт (42) статті 4(1)

Стаття 4 — (2)

Пункт (43) статті 4(1)

Стаття 4 — (7)

Пункт (44) статті 4(1)

Стаття 4 — (8)

Пункт (45) статті 4(1)

Пункт (46) статті 4(1)

Стаття 4 — (23)

Пункти (47)-(49) статті 4(1)

Пункт (50) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)e

Пункт (51) статті 4(1)

Пункт (52) статті 4(1)

Стаття 4 — (22)

Пункт (53) статті 4(1)

Стаття 4 — (24)

Пункт (54) статті 4(1)

Стаття 4 — (25)

Пункт (55) статті 4(1)

Стаття 4 — (27)

Пункт (56) статті 4(1)

Стаття 4 — (28)

Пункт (57) статті 4(1)

Стаття 4 — (30)

Пункт (58) статті 4(1)

Стаття 4 — (31)

Пункт (59) статті 4(1)

Стаття 4 — (32)

Пункт (60) статті 4(1)

Стаття 4 — (35)

Пункт (61) статті 4(1)

Стаття 4 — (36)

Пункт (62) статті 4(1)

Стаття 4 — (40)

Пункт (63) статті 4(1)

Стаття 4 — (40a)

Пункт (64) статті 4(1)

Стаття 4 — (40b)

Пункт (65) статті 4(1)

Стаття 4 — (43)

Пункт (66) статті 4(1)

Стаття 4 — (44)

Пункт (67) статті 4(1)

Стаття 4 — (39)

Пункти (68)-(71) статті 4(1)

Пункт (72) статті 4(1)

Стаття 4 — (47)

Пункт (73) статті 4(1)

Стаття 4 — (49)

Пункти (74)-(81) статті 4(1)

Пункт (82) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)m

Пункт (83) статті 4(1)

Стаття 4 — (33)

Пункти (84)-(91) статті 4(1)

Пункт (92) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)i

Пункти (93)-(117) статті 4(1)

Пункт (118) статті 4(1)

Стаття 3 — (1)r

Пункти (119)-(128) статті 4(1)

Стаття 4 — (2)

Стаття 4 — (3)

Стаття 6 — (1)

Стаття 68 — (1)

Стаття 6 — (2)

Стаття 68 — (2)

Стаття 6 — (3)

Стаття 68 — (3)

Стаття 6 — (4)

Стаття 6 — (5)

Стаття 7 — (1)

Стаття 69 — (1)

Стаття 7 — (2)

Стаття 69 — (2)

Стаття 7 — (3)

Стаття 69 — (3)

Стаття 8 — (1)

Стаття 8 — (2)

Стаття 8 — (3)

Стаття 9 — (1)

Стаття 70 — (1)

Стаття 9 — (2)

Стаття 70 — (2)

Стаття 9 — (3)

Стаття 70 — (3)

Стаття 10 — (1)

Стаття 3 — (1)

Стаття 10 — (2)

Стаття 11 — (1)

Стаття 71 — (1)

Стаття 11 — (2)

Стаття 71 — (2)

Стаття 11 — (3)

Стаття 11 — (4)

Стаття 3 — (2)

Стаття 11 — (5)

Стаття 12

Стаття 13 — (1)

Стаття 72 — (1)

Стаття 13 — (2)

Стаття 72 — (2)

Стаття 13 — (3)

Стаття 72 — (3)

Стаття 13 — (4)

Стаття 14 — (1)

Стаття 73 — (3)

Стаття 14 — (2)

Стаття 14 — (3)

Стаття 15

Стаття 22

Стаття 16

Стаття 17 — (1)

Стаття 23

Стаття 17 — (2)

Стаття 17 — (3)

Стаття 18 — (1)

Стаття 133 — (1), підпараграф 1

Стаття 18 — (2)

Стаття 133 — (1), підпараграф 2

Стаття 18 — (3)

Стаття 133 — (1), підпараграф 3

Стаття 18 — (4)

Стаття 133 — (2)

Стаття 18 — (5)

Стаття 133 — (3)

Стаття 18 — (6)

Стаття 134 — (1)

Стаття 18 — (7)

Стаття 18 — (8)

Стаття 134 — (2)

Стаття 19 — (1)

Стаття 73 — (1)(b)

Стаття 19 — (2)

Стаття 73 — (1)

Стаття 19 — (3)

Стаття 73 — (1), підпараграф 2

Стаття 20 — (1)

Стаття 105 — (3), стаття 129(2) та додаток X, частина 3, пункти 30 та 31

Стаття 20 — (2)

Стаття 129 — (2), підпараграф 3

Стаття 20 — (3)

Стаття 129 — (2), підпараграф 4

Стаття 20 — (4)

Стаття 129 — (2), підпараграф 5

Стаття 20 — (5)

Стаття 20 — (6)

Стаття 84 — (2)

Стаття 20 — (7)

Стаття 129 — (2), підпараграф 6

Стаття 20 — (8)

Стаття 129 — (2), підпараграфи 7 та 8

Стаття 21 — (1)

Стаття 21 — (2)

Стаття 21 — (3)

Стаття 21 — (4)

Стаття 22

Стаття 73 — (2)

Стаття 23

Стаття 3 — (1) 2. Підпараграф

Стаття 24

Стаття 74 — (1)

Стаття 25

Стаття 26 — (1)

Стаття 57 — (a)

Стаття 26 — (1)(a)

Стаття 57 — (a)

Стаття 26 — (1)(b)

Стаття 57 — (a)

Стаття 26 — (1)(c)

Стаття 57 — (b)

Стаття 26 — (1)(d)

Стаття 26 — (1)(e)

Стаття 57 — (b)

Стаття 26 — (1)(f)

Стаття 57 — (c)

Стаття 26 — (1), підпараграф 1

Стаття 61 — , підпараграф 2

Стаття 26 — (2)(a)

Стаття 57 — , підпараграфи 2, 3 та 4

Стаття 26 — (2)(b)

Стаття 57 — , підпараграфи 2, 3 та 4

Стаття 26 — (3)

Стаття 26 — (4)

Стаття 27

Стаття 28 — (1)(a)

Стаття 28 — (1)(b)

Стаття 57 — (a)

Стаття 28 — (1)(c)

Стаття 57 — (a)

Стаття 28 — (1)(d)

Стаття 28 — (1)(e)

Стаття 28 — (1)(f)

Стаття 28 — (1)(g)

Стаття 28 — (1)(h)

Стаття 28 — (1)(i)

Стаття 57 — (a)

Стаття 28 — (1)(j)

Стаття 57 — (a)

Стаття 28 — (1)(k)

Стаття 28 — (1)(l)

Стаття 28 — (1)(m)

Стаття 28 — (2)

Стаття 28 — (3)

Стаття 28 — (4)

Стаття 28 — (5)

Стаття 29

Стаття 30

Стаття 31

Стаття 32 — (1)(a)

Стаття 32 — (1)(b)

Стаття 57 — , підпараграф 4

Стаття 32 — (2)

Стаття 33 — (1)(a)

Стаття 64 — (4)

Стаття 33 — (1)(b)

Стаття 64 — (4)

Стаття 33 — (1)(c)

Стаття 33 — (2)

Стаття 33 — (3)(a)

Стаття 33 — (3)(b)

Стаття 33 — (3)(c)

Стаття 33 — (3)(d)

Стаття 33 — (4)

Стаття 34

Стаття 64 — (5)

Стаття 35

Стаття 36 — (1)(a)

Стаття 57 — (k)

Стаття 36 — (1)(b)

Стаття 57 — (j)

Стаття 36 — (1)(c)

Стаття 36 — (1)(d)

Стаття 57 — (q)

Стаття 36 — (1)(e)

Стаття 36 — (1)(f)

Стаття 57 — (i)

Стаття 36 — (1)(g)

Стаття 36 — (1)(h)

Стаття 57 — (n)

Стаття 36 — (1)(i)

Стаття 57 — (m)

Стаття 36 — (1)(j)

Стаття 66 — (2)

Стаття 36 — (1)(k)(i)

Стаття 36 — (1)(k)(ii)

Стаття 57 — (r)

Стаття 36 — (1)(k)(iii)

Стаття 36 — (1)(k)(iv)

Стаття 36 — (1)(k)(v)

Стаття 36 — (1)(l)

Стаття 61 — , підпараграф 2

Стаття 36 — (2)

Стаття 36 — (3)

Стаття 37

Стаття 38

Стаття 39

Стаття 40

Стаття 41

Стаття 42

Стаття 43

Стаття 44

Стаття 45

Стаття 46

Стаття 47

Стаття 48

Стаття 49 — (1)

Стаття 59

Стаття 49 — (2)

Стаття 60

Стаття 49 — (3)

Стаття 49 — (4)

Стаття 49 — (5)

Стаття 49 — (6)

Стаття 50

Стаття 66 — , стаття 57(ca), стаття 63a

Стаття 51

Стаття 66 — , стаття 57(ca), стаття 63a

Стаття 52

Стаття 63a

Стаття 53

Стаття 54

Стаття 55

Стаття 56

Стаття 57

Стаття 58

Стаття 59

Стаття 60

Стаття 61

Стаття 66 — , стаття 57(ca), стаття 63a

Стаття 62 — (a)

Стаття 64 — (3)

Стаття 62 — (b)

Стаття 62 — (c)

Стаття 62 — (d)

Стаття 63 — (3)

Стаття 63

Стаття 63 — (1), стаття 63(2), стаття 64(3)

Стаття 64

Стаття 64 — (3)(c)

Стаття 65

Стаття 66

Стаття 57 — , стаття 66(2)

Стаття 67

Стаття 57 — , стаття 66(2)

Стаття 68

Стаття 69

Стаття 57 — , стаття 66(2)

Стаття 70

Стаття 57 — , стаття 66(2)

Стаття 71

Стаття 66 — , стаття 57(ca), стаття 63a

Стаття 72

Стаття 57 — , стаття 66

Стаття 73

Стаття 74

Стаття 75

Стаття 76

Стаття 77

Стаття 63a — (2)

Стаття 78 — (1)

Стаття 63a — (2)

Стаття 78 — (2)

Стаття 78 — (3)

Стаття 78 — (4)

Стаття 63a — (2), підпараграф 4

Стаття 78 — (5)

Стаття 79

Стаття 58

Стаття 80

Стаття 81

Стаття 65

Стаття 82

Стаття 65

Стаття 83

Стаття 84

Стаття 65

Стаття 85

Стаття 65

Стаття 86

Стаття 65

Стаття 87

Стаття 65

Стаття 88

Стаття 65

Стаття 89

Стаття 120

Стаття 90

Стаття 122

Стаття 91

Стаття 121

Стаття 92

Стаття 66 — , стаття 75

Стаття 93 — (1)-(4)

Стаття 10 — (1)-(4)

Стаття 93 — (5)

Стаття 94

Стаття 18 — (2)-(4)

Стаття 95

Стаття 96

Стаття 97

Стаття 98

Стаття 24

Стаття 99 — (1)

Стаття 74 — (2)

Стаття 99 — (2)

Стаття 100

Стаття 101 — (1)

Стаття 101 — (2)

Стаття 101 — (3)

Стаття 102 — (1)

Стаття 11 — (1)

Стаття 102 — (2)

Стаття 11 — (3)

Стаття 102 — (3)

Стаття 11 — (4)

Стаття 102 — (4)

Додаток VII, частина C, пункт 1

Стаття 103

Додаток VII, частина A, пункт 1

Стаття 104 — (1)

Додаток VII, частина D, пункт 1

Стаття 104 — (2)

Додаток VII, частина D, пункт 2

Стаття 105 — (1)

Стаття 33 — (1)

Стаття 105 — (2)-(10)

Додаток VII, частина B, пункти 1-9

Стаття 105 — (11)-(13)

Додаток VII, частина B, пункти 11-13

Стаття 106

Додаток VII, частина C, пункти 1-3

Стаття 107

Стаття 76 — , стаття 78(4) та додаток III, частина 2, пункт 6

Стаття 108 — (1)

Стаття 91

Стаття 108 — (2)

Стаття 109

Стаття 94

Стаття 110

Стаття 111

Стаття 78 — (1)-(3)

Стаття 112

Стаття 79 — (1)

Стаття 113 — (1)

Стаття 80 — (1)

Стаття 113 — (2)

Стаття 80 — (2)

Стаття 113 — (3)

Стаття 80 — (4)

Стаття 113 — (4)

Стаття 80 — (5)

Стаття 113 — (5)

Стаття 80 — (6)

Стаття 113 — (6)

Стаття 80 — (7)

Стаття 113 — (7)

Стаття 80 — (8)

Стаття 114

Додаток VI, частина I, пункти 1-5

Стаття 115 — (1)-(4)

Додаток VI, частина I, пункти 8-11

Стаття 115 — (5)

Стаття 116 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 14

Стаття 116 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 14

Стаття 116 — (3)

Стаття 116 — (4)

Додаток VI, частина I, пункт 15

Стаття 116 — (5)

Додаток VI, частина I, пункт 17

Стаття 116 — (6)

Додаток VI, частина I, пункт 17

Стаття 117 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 18 та 19

Стаття 117 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 20

Стаття 117 — (3)

Додаток VI, частина I, пункт 21

Стаття 118

Додаток VI, частина I, пункт 22

Стаття 119 — (1)

Стаття 119 — (2)

Додаток VI, частина I, пункти 37 та 38

Стаття 119 — (3)

Додаток VI, частина I, пункт 40

Стаття 119 — (4)

Стаття 119 — (5)

Стаття 120 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 29

Стаття 120 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 31

Стаття 120 — (3)

Додаток VI, частина I, пункти 33-36

Стаття 121 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 26

Стаття 121 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 25

Стаття 121 — (3)

Додаток VI, частина I, пункт 27

Стаття 122

Додаток VI, частина I, пункти 41 та 42

Стаття 123

Стаття 79 — (2), 79(3) та додаток VI, частина I, пункт 43

Стаття 124 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 44

Стаття 124 — (2)

Стаття 124 — (3)

Стаття 125 — (1)-(3)

Додаток VI, частина I, пункти 45-49

Стаття 125 — (4)

Стаття 126 — (1) та (2)

Додаток VI, частина I, пункти 51-55

Стаття 126 — (3) та (4)

Додаток VI, частина I, пункти 58 та 59

Стаття 127 — (1) та (2)

Додаток VI, частина I, пункти 61 та 62

Стаття 127 — (3) та (4)

Додаток VI, частина I, пункти 64 та 65

Стаття 128 — (1)

Додаток VI, частина I, пункти 66 та 76

Стаття 128 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 66

Стаття 128 — (3)

Стаття 129 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 68, параграфи 1 та 2

Стаття 129 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 69

Стаття 129 — (3)

Додаток VI, частина I, пункт 71

Стаття 129 — (4)

Додаток VI, частина I, пункт 70

Стаття 129 — (5)

Стаття 130

Додаток VI, частина I, пункт 72

Стаття 131

Додаток VI, частина I, пункт 73

Стаття 132 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 74

Стаття 132 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 75

Стаття 132 — (3)

Додаток VI, частина I, пункти 77 та 78

Стаття 132 — (4)

Додаток VI, частина I, пункт 79

Стаття 132 — (5)

Додаток VI, частина I, пункт 80 та пункт 81

Стаття 133 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 86

Стаття 133 — (2)

Стаття 133 — (3)

Стаття 134 — (1)-(3)

Додаток VI, частина I, пункти 82-84

Стаття 134 — (4)-(7)

Додаток VI, частина I, пункти 87-90

Стаття 135

Стаття 81 — (1), (2) та (4)

Стаття 136 — (1)

Стаття 82 — (1)

Стаття 136 — (2)

Додаток VI, частина 2, пункти 12-16

Стаття 136 — (3)

Стаття 150 — (3)

Стаття 137 — (1)

Додаток VI, частина I, пункт 6

Стаття 137 — (2)

Додаток VI, частина I, пункт 7

Стаття 137 — (3)

Стаття 138

Додаток VI, частина III, пункти 1-7

Стаття 139

Додаток VI, частина III, пункти 8-17

Стаття 140 — (1)

Стаття 140 — (2)

Стаття 141

Стаття 142 — (1)

Стаття 142 — (2)

Стаття 143 — (1)

Стаття 84 — (1) та додаток VII, частина 4, пункт 1

Стаття 143 — (1)

Стаття 84 — (2)

Стаття 143 — (1)

Стаття 84 — (3)

Стаття 143 — (1)

Стаття 84 — (4)

Стаття 143 — (1)

Стаття 144

Стаття 145

Стаття 146

Стаття 147 — (1)

Стаття 86 — (9)

Стаття 147 — (2)-(9)

Стаття 86 — (1)-(8)

Стаття 148 — (1)

Стаття 85 — (1)

Стаття 148 — (2)

Стаття 85 — (2)

Стаття 148 — (3)

Стаття 148 — (4)

Стаття 85 — (3)

Стаття 148 — (5)

Стаття 148 — (1)

Стаття 149

Стаття 85 — (4) та (5)

Стаття 150 — (1)

Стаття 89 — (1)

Стаття 150 — (2)

Стаття 89 — (2)

Стаття 150 — (3)

Стаття 150 — (4)

Стаття 151

Стаття 87 — (1)-(10)

Стаття 152 — (1) та (2)

Стаття 87 — (11)

Стаття 152 — (3) та (4)

Стаття 87 — (12)

Стаття 152 — (5)

Стаття 153 — (1)

Додаток VII, частина I, пункт 3

Стаття 153 — (2)

Стаття 153 — (3)-(8)

Додаток VII, частина I, пункти 4-9

Стаття 153 — (9)

Стаття 154

Додаток VII, частина I, пункти 10-16

Стаття 155 — (1)

Додаток VII, частина I, пункти 17 та 18

Стаття 155 — (2)

Додаток VII, частина I, пункти 19-21

Стаття 155 — (3)

Додаток VII, частина I, пункти 22-24

Стаття 155 — (4)

Додаток VII, частина I, пункти 25-26

Стаття 156

Додаток VII, частина I, пункт 27

Стаття 157 — (1)

Додаток VII, частина I, пункт 28

Стаття 157 — (2)-(5)

Стаття 158 — (1)

Стаття 88 — (2)

Стаття 158 — (2)

Стаття 88 — (3)

Стаття 158 — (3)

Стаття 88 — (4)

Стаття 158 — (4)

Стаття 88 — (6)

Стаття 158 — (5)

Додаток VII, частина I, пункт 30

Стаття 158 — (6)

Додаток VII, частина I, пункт 31

Стаття 158 — (7)

Додаток VII, частина I, пункт 32

Стаття 158 — (8)

Додаток VII, частина I, пункт 33

Стаття 158 — (9)

Додаток VII, частина I, пункт 34

Стаття 158 — (10)

Додаток VII, частина I, пункт 35

Стаття 158 — (11)

Стаття 159

Додаток VII, частина I, пункт 36

Стаття 160 — (1)

Додаток VII, частина II, пункт 2

Стаття 160 — (2)

Додаток VII, частина II, пункт 3

Стаття 160 — (3)

Додаток VII, частина II, пункт 4

Стаття 160 — (4)

Додаток VII, частина II, пункт 5

Стаття 160 — (5)

Додаток VII, частина II, пункт 6

Стаття 160 — (6)

Додаток VII, частина II, пункт 7

Стаття 160 — (7)

Додаток VII, частина II, пункт 7

Стаття 161 — (1)

Додаток VII, частина II, пункт 8

Стаття 161 — (2)

Додаток VII, частина II, пункт 9

Стаття 161 — (3)

Додаток VII, частина II, пункт 10

Стаття 161 — (4)

Додаток VII, частина II, пункт 11

Стаття 162 — (1)

Додаток VII, частина II, пункт 12

Стаття 162 — (2)

Додаток VII, частина II, пункт 13

Стаття 162 — (3)

Додаток VII, частина II, пункт 14

Стаття 162 — (4)

Додаток VII, частина II, пункт 15

Стаття 162 — (5)

Додаток VII, частина II, пункт 16

Стаття 163 — (1)

Додаток VII, частина II, пункт 17

Стаття 163 — (2)

Додаток VII, частина II, пункт 18

Стаття 163 — (3)

Додаток VII, частина II, пункт 19

Стаття 163 — (4)

Додаток VII, частина II, пункт 20

Стаття 164 — (1)

Додаток VII, частина II, пункт 21

Стаття 164 — (2)

Додаток VII, частина II, пункт 22

Стаття 164 — (3)

Додаток VII, частина II, пункт 23

Стаття 164 — (4)

Стаття 165 — (1)

Додаток VII, частина II, пункт 24

Стаття 165 — (2)

Додаток VII, частина II, пункти 25 та 26

Стаття 165 — (3)

Додаток VII, частина II, пункт 27

Стаття 166 — (1)

Додаток VII, частина III, пункт 1

Стаття 166 — (2)

Додаток VII, частина III, пункт 2

Стаття 166 — (3)

Додаток VII, частина III, пункт 3

Стаття 166 — (4)

Додаток VII, частина III, пункт 4

Стаття 166 — (5)

Додаток VII, частина III, пункт 5

Стаття 166 — (6)

Додаток VII, частина III, пункт 6

Стаття 166 — (7)

Додаток VII, частина III, пункт 7

Стаття 166 — (8)

Додаток VII, частина III, пункт 9

Стаття 166 — (9)

Додаток VII, частина III, пункт 10

Стаття 166 — (10)

Додаток VII, частина III, пункт 11

Стаття 167 — (1)

Додаток VII, частина III, пункт 12

Стаття 167 — (2)

Стаття 168

Додаток VII, частина III, пункт 13

Стаття 169 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 2

Стаття 169 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 3

Стаття 169 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 4

Стаття 170 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункти 5-11

Стаття 170 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 12

Стаття 170 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункти 13-15

Стаття 170 — (4)

Додаток VII, частина IV, пункт 16

Стаття 171 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 17

Стаття 171 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 18

Стаття 172 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 19-23

Стаття 172 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 24

Стаття 172 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 25

Стаття 173 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункти 26-28

Стаття 173 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 29

Стаття 173 — (3)

Стаття 174

Додаток VII, частина IV, пункт 30

Стаття 175 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 31

Стаття 175 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 32

Стаття 175 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 33

Стаття 175 — (4)

Додаток VII, частина IV, пункт 34

Стаття 175 — (5)

Додаток VII, частина IV, пункт 35

Стаття 176 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 36

Стаття 176 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 37, перший підпараграф

Стаття 176 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 37, другий підпараграф

Стаття 176 — (4)

Додаток VII, частина IV, пункт 38

Стаття 176 — (5)

Додаток VII, частина IV, пункт 39

Стаття 177 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 40

Стаття 177 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 41

Стаття 177 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 42

Стаття 178 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 44

Стаття 178 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 44

Стаття 178 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 45

Стаття 178 — (4)

Додаток VII, частина IV, пункт 46

Стаття 178 — (5)

Додаток VII, частина IV, пункт 47

Стаття 178 — (6)

Стаття 178 — (7)

Стаття 179 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункти 43 та 49-56

Стаття 179 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 57

Стаття 180 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункти 59-66

Стаття 180 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункти 67-72

Стаття 180 — (3)

Стаття 181 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункти 73-81

Стаття 181 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 82

Стаття 181 — (3)

Стаття 182 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункти 87-92

Стаття 182 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 93

Стаття 182 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункти 94 та 95

Стаття 182 — (4)

Стаття 183 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункти 98-100

Стаття 183 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункти 101 та 102

Стаття 183 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 103 та пункт 104

Стаття 183 — (4)

Додаток VII, частина IV, пункт 96

Стаття 183 — (5)

Додаток VII, частина IV, пункт 97

Стаття 183 — (6)

Стаття 184 — (1)

Стаття 184 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 105

Стаття 184 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 106

Стаття 184 — (4)

Додаток VII, частина IV, пункт 107

Стаття 184 — (5)

Додаток VII, частина IV, пункт 108

Стаття 184 — (6)

Додаток VII, частина IV, пункт 109

Стаття 185

Додаток VII, частина IV, пункти 110-114

Стаття 186

Додаток VII, частина IV, пункт 115

Стаття 187

Додаток VII, частина IV, пункт 116

Стаття 188

Додаток VII, частина IV, пункти 117-123

Стаття 189 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 124

Стаття 189 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункти 125 та 126

Стаття 189 — (3)

Додаток VII, частина IV, пункт 127

Стаття 190 — (1)

Додаток VII, частина IV, пункт 128

Стаття 190 — (2)

Додаток VII, частина IV, пункт 129

Стаття 190 — (3)-(4)

Додаток VII, частина IV, пункт 130

Стаття 191

Додаток VII, частина IV, пункт 131

Стаття 192

Стаття 90 — та додаток VIII, частина 1, пункт 2

Стаття 193 — (1)

Стаття 93 — (2)

Стаття 193 — (2)

Стаття 93 — (3)

Стаття 193 — (3)

Стаття 93 — (1) та додаток VIII, частина 3, пункт 1

Стаття 193 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункт 2

Стаття 193 — (5)

Додаток VIII, частина 5, пункт 1

Стаття 193 — (6)

Додаток VIII, частина 5, пункт 2

Стаття 194 — (1)

Стаття 92 — (1)

Стаття 194 — (2)

Стаття 92 — (2)

Стаття 194 — (3)

Стаття 92 — (3)

Стаття 194 — (4)

Стаття 92 — (4)

Стаття 194 — (5)

Стаття 92 — (5)

Стаття 194 — (6)

Стаття 92 — (5)

Стаття 194 — (7)

Стаття 92 — (6)

Стаття 194 — (8)

Додаток VIII, частина 2, пункт 1

Стаття 194 — (9)

Додаток VIII, частина 2, пункт 2

Стаття 194 — (10)

Стаття 195

Додаток VIII, частина 1, пункти 3 та 4

Стаття 196

Додаток VIII, частина 1, пункт 5

Стаття 197 — (1)

Додаток VIII, частина 1, пункт 7

Стаття 197 — (2)

Додаток VIII, частина 1, пункт 7

Стаття 197 — (3)

Додаток VIII, частина 1, пункт 7

Стаття 197 — (4)

Додаток VIII, частина 1, пункт 8

Стаття 197 — (5)

Додаток VIII, частина 1, пункт 9

Стаття 197 — (6)

Додаток VIII, частина 1, пункт 9

Стаття 197 — (7)

Додаток VIII, частина 1, пункт 10

Стаття 197 — (8)

Стаття 198 — (1)

Додаток VIII, частина 1, пункт 11

Стаття 198 — (2)

Додаток VIII, частина 1, пункт 11

Стаття 199 — (1)

Додаток VIII, частина 1, пункт 12

Стаття 199 — (2)

Додаток VIII, частина 1, пункт 13

Стаття 199 — (3)

Додаток VIII, частина 1, пункт 16

Стаття 199 — (4)

Додаток VIII, частина 1, пункти 17 та 18

Стаття 199 — (5)

Додаток VIII, частина 1, пункт 20

Стаття 199 — (6)

Додаток VIII, частина 1, пункт 21

Стаття 199 — (7)

Додаток VIII, частина 1, пункт 22

Стаття 199 — (8)

Стаття 200

Додаток VIII, частина 1, пункти 23-25

Стаття 201 — (1)

Додаток VIII, частина 1, пункти 26 та 28

Стаття 201 — (2)

Додаток VIII, частина 1, пункт 27

Стаття 202

Додаток VIII, частина 1, пункт 29

Стаття 203

Стаття 204 — (1)

Додаток VIII, частина 1, пункт 30 та пункт 31

Стаття 204 — (2)

Додаток VIII, частина 1, пункт 32

Стаття 205

Додаток VIII, частина 2, пункт 3

Стаття 206

Додаток VIII, частина 2, пункти 4-5

Стаття 207 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 6

Стаття 207 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 6(a)

Стаття 207 — (3)

Додаток VIII, частина 2, пункт 6(b)

Стаття 207 — (4)

Додаток VIII, частина 2, пункт 6(c)

Стаття 207 — (5)

Додаток VIII, частина 2, пункт 7

Стаття 208 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 8

Стаття 208 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 8(a)

Стаття 208 — (3)

Додаток VIII, частина 2, пункт 8(b)

Стаття 208 — (4)

Додаток VIII, частина 2, пункт 8(c)

Стаття 208 — (5)

Додаток VIII, частина 2, пункт 8(d)

Стаття 209 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 9

Стаття 209 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 9(a)

Стаття 209 — (3)

Додаток VIII, частина 2, пункт 9(b)

Стаття 210

Додаток VIII, частина 2, пункт 10

Стаття 211

Додаток VIII, частина 2, пункт 11

Стаття 212 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 12

Стаття 212 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 13

Стаття 213 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 14

Стаття 213 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 15

Стаття 213 — (3)

Стаття 214 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 16(a)-(c)

Стаття 214 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 16

Стаття 214 — (3)

Додаток VIII, частина 2, пункт 17

Стаття 215 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 18

Стаття 215 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 19

Стаття 216 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 20

Стаття 216 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 21

Стаття 217 — (1)

Додаток VIII, частина 2, пункт 22

Стаття 217 — (2)

Додаток VIII, частина 2, пункт 22(c)

Стаття 217 — (3)

Додаток VIII, частина 2, пункт 22(c)

Стаття 218

Додаток VIII, частина 3, пункт 3

Стаття 219

Додаток VIII, частина 3, пункт 4

Стаття 220 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 5

Стаття 220 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункти 6, 8-10

Стаття 220 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 11

Стаття 220 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункти 22 та 23

Стаття 220 — (5)

Додаток VIII, частина 3, пункт 9

Стаття 221 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 12

Стаття 221 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 12

Стаття 221 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункти 13-15

Стаття 221 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункт 16

Стаття 221 — (5)

Додаток VIII, частина 3, пункти 18 та 19

Стаття 221 — (6)

Додаток VIII, частина 3, пункти 20 та 21

Стаття 221 — (7)

Додаток VIII, частина 3, пункт 17

Стаття 221 — (8)

Додаток VIII, частина 3, пункти 22 та 23

Стаття 221 — (9)

Стаття 222 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 24

Стаття 222 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 25

Стаття 222 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 26

Стаття 222 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункт 27

Стаття 222 — (5)

Додаток VIII, частина 3, пункт 28

Стаття 222 — (6)

Додаток VIII, частина 3, пункт 29

Стаття 222 — (7)

Додаток VIII, частина 3, пункти 28 та 29

Стаття 223 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункти 30-32

Стаття 223 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 33

Стаття 223 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 33

Стаття 223 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункт 33

Стаття 223 — (5)

Додаток VIII, частина 3, пункт 33

Стаття 223 — (6)

Додаток VIII, частина 3, пункти 34 та 35

Стаття 223 — (7)

Додаток VIII, частина 3, пункт 35

Стаття 224 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 36

Стаття 224 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 37

Стаття 224 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 38

Стаття 224 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункт 39

Стаття 224 — (5)

Додаток VIII, частина 3, пункт 40

Стаття 224 — (6)

Додаток VIII, частина 3, пункт 41

Стаття 225 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункти 42-46

Стаття 225 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункти 47-52

Стаття 225 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункти 53-56

Стаття 226

Додаток VIII, частина 3, пункт 57

Стаття 227 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 58

Стаття 227 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 58(a)-(h)

Стаття 227 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 58(h)

Стаття 228 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 60

Стаття 228 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 61

Стаття 229 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункти 62-65

Стаття 229 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 66

Стаття 229 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункти 63 та 67

Стаття 230 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункти 68-71

Стаття 230 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 72

Стаття 230 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункти 73 та 74

Стаття 231 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 76

Стаття 231 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 77

Стаття 231 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 78

Стаття 231 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 79

Стаття 231 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 80

Стаття 231 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 80a

Стаття 231 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункти 81-82

Стаття 232 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 83

Стаття 232 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 83

Стаття 232 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 84

Стаття 232 — (4)

Додаток VIII, частина 3, пункт 85

Стаття 234

Додаток VIII, частина 3, пункт 86

Стаття 235 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 87

Стаття 235 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 88

Стаття 235 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 89

Стаття 236 — (1)

Додаток VIII, частина 3, пункт 90

Стаття 236 — (2)

Додаток VIII, частина 3, пункт 91

Стаття 236 — (3)

Додаток VIII, частина 3, пункт 92

Стаття 237 — (1)

Додаток VIII, частина 4, пункт 1

Стаття 237 — (2)

Додаток VIII, частина 4, пункт 2

Стаття 238 — (1)

Додаток VIII, частина 4, пункт 3

Стаття 238 — (2)

Додаток VIII, частина 4, пункт 4

Стаття 238 — (3)

Додаток VIII, частина 4, пункт 5

Стаття 239 — (1)

Додаток VIII, частина 4, пункт 6

Стаття 239 — (2)

Додаток VIII, частина 4, пункт 7

Стаття 239 — (3)

Додаток VIII, частина 4, пункт 8

Стаття 240

Додаток VIII, частина 6, пункт 1

Стаття 241

Додаток VIII, частина 6, пункт 2

Стаття 242 — (1)-(9)

Додаток IX, частина I, пункт 1

Стаття 242 — (10)

Стаття 4 — , пункт 37

Стаття 242 — (11)

Стаття 4 — , пункт 38

Стаття 242 — (12)

Стаття 242 — (13)

Стаття 242 — (14)

Стаття 242 — (15)

Стаття 243 — (1)

Додаток IX, частина II, пункт 1

Стаття 243 — (2)

Додаток IX, частина II, пункт 1a

Стаття 243 — (3)

Додаток IX, частина II, пункт 1b

Стаття 243 — (4)

Додаток IX, частина II, пункт 1c

Стаття 243 — (5)

Додаток IX, частина II, пункт 1d

Стаття 243 — (6)

Стаття 244 — (1)

Додаток IX, частина II, пункт 2

Стаття 244 — (2)

Додаток IX, частина II, пункт 2a

Стаття 244 — (3)

Додаток IX, частина II, пункт 2b

Стаття 244 — (4)

Додаток IX, частина II, пункт 2c

Стаття 244 — (5)

Додаток IX, частина II, пункт 2d

Стаття 244 — (6)

Стаття 245 — (1)

Стаття 95 — (1)

Стаття 245 — (2)

Стаття 95 — (2)

Стаття 245 — (3)

Стаття 96 — (2)

Стаття 245 — (4)

Стаття 96 — (4)

Стаття 245 — (5)

Стаття 245 — (6)

Стаття 246 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункти 2 та 3

Стаття 246 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 5

Стаття 246 — (3)

Додаток IX, частина IV, пункт 5

Стаття 247 — (1)

Стаття 96 — (3), додаток IX, частина IV, пункт 60

Стаття 247 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 61

Стаття 247 — (3)

Стаття 247 — (4)

Стаття 248 — (1)

Стаття 101 — (1)

Стаття 248 — (2)

Стаття 248 — (3)

Стаття 101 — (2)

Стаття 249

Додаток IX, частина II, пункти 3 та 4

Стаття 250

Додаток IX, частина II, пункти 5-7

Стаття 251

Додаток IX, частина IV, пункти 6-7

Стаття 252

Додаток IX, частина IV, пункт 8

Стаття 253 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункт 9

Стаття 253 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 10

Стаття 254

Додаток IX, частина IV, пункти 11-12

Стаття 255 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункт 13

Стаття 255 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 15

Стаття 256 — (1)

Стаття 100 — (1)

Стаття 256 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункти 17-20

Стаття 256 — (3)

Додаток IX, частина IV, пункт 21

Стаття 256 — (4)

Додаток IX, частина IV, пункти 22-23

Стаття 256 — (5)

Додаток IX, частина IV, пункти 24-25

Стаття 256 — (6)

Додаток IX, частина IV, пункти 26-29

Стаття 256 — (7)

Додаток IX, частина IV, пункт 30

Стаття 256 — (8)

Додаток IX, частина IV, пункт 32

Стаття 256 — (9)

Додаток IX, частина IV, пункт 33

Стаття 257

Додаток IX, частина IV, пункт 34

Стаття 258

Додаток IX, частина IV, пункти 35-36

Стаття 259 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункти 38-41

Стаття 259 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 42

Стаття 259 — (3)

Додаток IX, частина IV, пункт 43

Стаття 259 — (4)

Додаток IX, частина IV, пункт 44

Стаття 259 — (5)

Стаття 260

Додаток IX, частина IV, пункт 45

Стаття 261 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункти 46-47, 49

Стаття 261 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 51

Стаття 262 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункти 52, 53

Стаття 262 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 53

Стаття 262 — (3)

Стаття 262 — (4)

Додаток IX, частина IV, пункт 54

Стаття 263 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункт 57

Стаття 263 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 58

Стаття 263 — (3)

Додаток IX, частина IV, пункт 59

Стаття 264 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункт 62

Стаття 264 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункти 63-65

Стаття 264 — (3)

Додаток IX, частина IV, пункти 66 та 67

Стаття 264 — (4)

Стаття 265 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункт 68

Стаття 265 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 70

Стаття 265 — (3)

Додаток IX, частина IV, пункт 71

Стаття 266 — (1)

Додаток IX, частина IV, пункт 72

Стаття 266 — (2)

Додаток IX, частина IV, пункт 73

Стаття 266 — (3)

Додаток IX, частина IV, пункт 74-75

Стаття 266 — (4)

Додаток IX, частина IV, пункт 76

Стаття 267 — (1)

Стаття 97 — (1)

Стаття 267 — (3)

Стаття 97 — (3)

Стаття 268

Додаток IX, частина III, пункт 1

Стаття 269

Додаток IX, частина III, пункти 2-7

Стаття 270

Стаття 98 — (1) та додаток IX, частина III, пункти 8 та 9

Стаття 271 — (1)

Додаток III, частина II, пункт 1

Додаток VII, частина III, пункт 5

Стаття 271 — (2)

Додаток VII, частина III, пункт 7

Стаття 272 — (1)

Додаток III, частина I, пункт 1

Стаття 272 — (2)

Додаток III, частина I, пункт 3

Стаття 272 — (3)

Додаток III, частина I, пункт 4

Стаття 272 — (4)

Додаток III, частина I, пункт 5

Стаття 272 — (5)

Додаток III, частина I, пункт 6

Стаття 272 — (6)

Додаток III, частина I, пункт 7

Стаття 272 — (7)

Додаток III, частина I, пункт 8

Стаття 272 — (8)

Додаток III, частина I, пункт 9

Стаття 272 — (9)

Додаток III, частина I, пункт 10

Стаття 272 — (10)

Додаток III, частина I, пункт 11

Стаття 272 — (11)

Додаток III, частина I, пункт 12

Стаття 272 — (12)

Додаток III, частина I, пункт 13

Стаття 272 — (13)

Додаток III, частина I, пункт 14

Стаття 272 — (14)

Додаток III, частина I, пункт 15

Стаття 272 — (15)

Додаток III, частина I, пункт 16

Стаття 272 — (16)

Додаток III, частина I, пункт 17

Стаття 272 — (17)

Додаток III, частина I, пункт 18

Стаття 272 — (18)

Додаток III, частина I, пункт 19

Стаття 272 — (19)

Додаток III, частина I, пункт 20

Стаття 272 — (20)

Додаток III, частина I, пункт 21

Стаття 272 — (21)

Додаток III, частина I, пункт 22

Стаття 272 — (22)

Додаток III, частина I, пункт 23

Стаття 272 — (23)

Додаток III, частина I, пункт 26

Стаття 272 — (24)

Додаток III, частина VII, пункт a)

Стаття 272 — (25)

Додаток III, частина VII, пункт a)

Стаття 272 — (26)

Додаток III; частина V, пункт 2

Стаття 273 — (1)

Додаток III, частина II, пункт 1

Стаття 273 — (2)

Додаток III, частина II, пункт 2

Стаття 273 — (3)

Додаток III, частина II, пункт 3, перший та другий підпараграфи

Стаття 273 — (4)

Додаток III, частина II, пункт 3, третій підпараграф

Стаття 273 — (5)

Додаток III, частина II, пункт 4

Стаття 273 — (6)

Додаток III, частина II, пункт 5

Стаття 273 — (7)

Додаток III, частина II, пункт 7

Стаття 273 — (8)

Додаток III, частина II, пункт 8

Стаття 274 — (1)

Додаток III, частина III

Стаття 274 — (2)

Додаток III, частина III

Стаття 274 — (3)

Додаток III, частина III

Стаття 274 — (4)

Додаток III, частина III

Стаття 275 — (1)

Додаток III, частина IV

Стаття 275 — (2)

Додаток III, частина IV

Стаття 276 — (1)

Додаток III, частина V, пункт 1

Стаття 276 — (2)

Додаток III, частина V, пункт 1

Стаття 276 — (3)

Додаток III, частина V, пункти 1-2

Стаття 277 — (1)

Додаток III, частина V, пункти 3-4

Стаття 277 — (2)

Додаток III, частина V, пункт 5

Стаття 277 — (3)

Додаток III, частина V, пункт 6

Стаття 277 — (4)

Додаток III, частина V, пункт 7

Стаття 278 — (1)

Стаття 278 — (2)

Додаток III, частина V, пункт 8

Стаття 278 — (3)

Додаток III, частина V, пункт 9

Стаття 279

Додаток III, частина V, пункт 10

Стаття 280 — (1)

Додаток III, частина V, пункт 11

Стаття 280 — (2)

Додаток III, частина V, пункт 12

Стаття 281 — (1)

Стаття 281 — (2)

Додаток III, частина V, пункт 13

Стаття 281 — (3)

Додаток III, частина V, пункт 14

Стаття 282 — (1)

Стаття 282 — (2)

Додаток III, частина V, пункт 15

Стаття 282 — (3)

Додаток III, частина V, пункт 16

Стаття 282 — (4)

Додаток III, частина V, пункт 17

Стаття 282 — (5)

Додаток III, частина V, пункт 18

Стаття 282 — (6)

Додаток III, частина V, пункт 19

Стаття 282 — (7)

Додаток III, частина V, пункт 20

Стаття 282 — (8)

Додаток III, частина V, пункт 21

Стаття 283 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 1

Стаття 283 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 2

Стаття 283 — (3)

Додаток III, частина VI, пункт 2

Стаття 283 — (4)

Додаток III, частина VI, пункт 3

Стаття 283 — (5)

Додаток III, частина VI, пункт 4

Стаття 283 — (6)

Додаток III, частина VI, пункт 4

Стаття 284 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 5

Стаття 284 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 6

Стаття 284 — (3)

Стаття 284 — (4)

Додаток III, частина VI, пункт 7

Стаття 284 — (5)

Додаток III, частина VI, пункт 8

Стаття 284 — (6)

Додаток III, частина VI, пункт 9

Стаття 284 — (7)

Додаток III, частина VI, пункт 10

Стаття 284 — (8)

Додаток III, частина VI, пункт 11

Стаття 284 — (9)

Додаток III, частина VI, пункт 12

Стаття 284 — (10)

Додаток III, частина VI, пункт 13

Стаття 284 — (11)

Додаток III, частина VI, пункт 9

Стаття 284 — (12)

Стаття 284 — (13)

Додаток III, частина VI, пункт 14

Стаття 285 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 15

Стаття 285 — (2)-(8)

Стаття 286 — (1)

Додаток III, частина VI, пункти 18 та 25

Стаття 286 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 19

Стаття 286 — (3)

Стаття 286 — (4)

Додаток III, частина VI, пункт 20

Стаття 286 — (5)

Додаток III, частина VI, пункт 21

Стаття 286 — (6)

Додаток III, частина VI, пункт 22

Стаття 286 — (7)

Додаток III, частина VI, пункт 23

Стаття 286 — (8)

Додаток III, частина VI, пункт 24

Стаття 287 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 17

Стаття 287 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 17

Стаття 287 — (3)

Стаття 287 — (4)

Стаття 288

Додаток III, частина VI, пункт 26

Стаття 289 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 27

Стаття 289 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 28

Стаття 289 — (3)

Додаток III, частина VI, пункт 29

Стаття 289 — (4)

Додаток III, частина VI, пункт 29

Стаття 289 — (5)

Додаток III, частина VI, пункт 30

Стаття 289 — (6)

Додаток III, частина VI, пункт 31

Стаття 290 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 32

Стаття 290 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 32

Стаття 290 — (3)-(10)

Стаття 291 — (1)

Додаток I, частина I, пункти 27-28

Стаття 291 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 34

Стаття 291 — (3)

Стаття 291 — (4)

Додаток III, частина VI, пункт 35

Стаття 291 — (5)

Стаття 291 — (6)

Стаття 292 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 36

Стаття 292 — (2)

Додаток III, частина VI, пункт 37

Стаття 292 — (3)

Стаття 292 — (4)

Стаття 292 — (5)

Стаття 292 — (6)

Додаток III, частина VI, пункт 38

Стаття 292 — (7)

Додаток III, частина VI, пункт 39

Стаття 292 — (8)

Додаток III, частина VI, пункт 40

Стаття 292 — (9)

Додаток III, частина VI, пункт 41

Стаття 292 — (10)

Стаття 293 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 42

Стаття 293 — (2)-(6)

Стаття 294 — (1)

Додаток III, частина VI, пункт 42

Стаття 294 — (2)

Стаття 294 — (3)

Додаток III, частина VI, пункт 42

Стаття 295

Додаток III, частина VII, пункт a)

Стаття 296 — (1)

Додаток III, частина VII, пункт b)

Стаття 296 — (2)

Додаток III, частина VII, пункт b)

Стаття 296 — (3)

Додаток III, частина VII, пункт b)

Стаття 297 — (1)

Додаток III, частина VII, пункт b)

Стаття 297 — (2)

Додаток III, частина VII, пункт b)

Стаття 297 — (3)

Додаток III, частина VII, пункт b)

Стаття 297 — (4)

Додаток III, частина VII, пункт b)

Стаття 298 — (1)

Додаток III, частина VII, пункт c)

Стаття 298 — (2)

Додаток III, частина VII, пункт c)

Стаття 298 — (3)

Додаток III, частина VII, пункт c)

Стаття 298 — (4)

Додаток III, частина VII, пункт c)

Стаття 299 — (1)

Додаток II, пункт 7

Стаття 299 — (2)

Додаток II, пункти 7-11

Стаття 300

Стаття 301

Додаток III, частина 2, пункт 6

Стаття 302

Стаття 303

Стаття 304

Стаття 305

Стаття 306

Стаття 307

Стаття 308

Стаття 309

Стаття 310

Стаття 311

Стаття 312 — (1)

Стаття 104 — (3) та (6) та додаток X, частина 2, пункти 2, 5 та 8

Стаття 312 — (2)

Стаття 105 — (1) та 105(2) та додаток X, частина 3, пункт 1

Стаття 312 — (3)

Стаття 312 — (4)

Стаття 105 — (1)

Стаття 313 — (1)

Стаття 102 — (2)

Стаття 313 — (2)

Стаття 102 — (3)

Стаття 313 — (3)

Стаття 314 — (1)

Стаття 102 — (4)

Стаття 314 — (2)

Додаток X, частина 4, пункт 1

Стаття 314 — (3)

Додаток X, частина 4, пункт 2

Стаття 314 — (4)

Додаток X, частина 4, пункти 3 та 4

Стаття 314 — (5)

Стаття 315 — (1)

Стаття 103 — та додаток X, частина 1, пункти 1-3

Стаття 315 — (2)

Стаття 315 — (3)

Стаття 315 — (4)

Додаток X, частина 1, пункт 4

Стаття 316 — (1)

Додаток X, частина 1, пункти 5-8

Стаття 316 — (2)

Додаток X, частина 1, пункт 9

Стаття 316 — (3)

Стаття 317 — (1)

Стаття 104 — (1)

Стаття 317 — (2)

Стаття 104 — (2) та (4) та додаток X, частина 2, пункт 1

Стаття 317 — (3)

Додаток X, частина 2, пункт 1

Стаття 317 — (4)

Додаток X, частина 2, пункт 2

Стаття 318 — (1)

Додаток X, частина 2, пункт 4

Стаття 318 — (2)

Додаток X, частина 2, пункт 4

Стаття 318 — (3)

Стаття 319 — (1)

Додаток X, частина 2, пункти 6-7

Стаття 319 — (2)

Додаток X, частина 2, пункти 10 та 11

Стаття 320

Додаток X, частина 2, пункти 9 та 12

Стаття 321

Додаток X, частина 3, пункти 2-7

Стаття 322 — (1)

Стаття 322 — (2)

Додаток X, частина 3, пункти 8-12

Стаття 322 — (3)

Додаток X, частина 3, пункти 13-18

Стаття 322 — (4)

Додаток X, частина 3, пункт 19

Стаття 322 — (5)

Додаток X, частина 3, пункт 20

Стаття 322 — (6)

Додаток X, частина 3, пункти 21-24

Стаття 323 — (1)

Додаток X, частина 3, пункт 25

Стаття 323 — (2)

Додаток X, частина 3, пункт 26

Стаття 323 — (3)

Додаток X, частина 3, пункт 27

Стаття 323 — (4)

Додаток X, частина 3, пункт 28

Стаття 323 — (5)

Додаток X, частина 3, пункт 29

Стаття 324

Додаток X, частина 5

Стаття 325 — (1)

Стаття 26

Стаття 325 — (2)

Стаття 26

Стаття 325 — (3)

Стаття 326

Стаття 327 — (1)

Додаток I, пункт 1

Стаття 327 — (2)

Додаток I, пункт 2

Стаття 327 — (3)

Додаток I, пункт 3

Стаття 328 — (1)

Додаток I, пункт 4

Стаття 328 — (2)

Стаття 329 — (1)

Додаток I, пункт 5

Стаття 329 — (2)

Стаття 330

Додаток I, пункт 7

Стаття 331 — (1)

Додаток I, пункт 9

Стаття 331 — (2)

Додаток I, пункт 10

Стаття 332 — (1)

Додаток I, пункт 8

Стаття 332 — (2)

Додаток I, пункт 8

Стаття 333

Додаток I, пункт 11

Стаття 334

Додаток I, пункт 13

Стаття 335

Додаток I, пункт 14

Стаття 336 — (1)

Додаток I, пункт 14

Стаття 336 — (2)

Додаток I, пункт 14

Стаття 336 — (3)

Додаток I, пункт 14

Стаття 336 — (4)

Стаття 19 — (1)

Стаття 337 — (1)

Додаток I, пункт 16a

Стаття 337 — (2)

Додаток I, пункт 16a

Стаття 337 — (3)

Додаток I, пункт 16a

Стаття 337 — (4)

Додаток I, пункт 16a

Стаття 337 — (4)

Додаток I, пункт 16a

Стаття 338 — (1)

Додаток I, пункт 14a

Стаття 338 — (2)

Додаток I, пункт 14b

Стаття 338 — (3)

Додаток I, пункт 14c

Стаття 338 — (4)

Додаток I, пункт 14a

Стаття 339 — (1)

Додаток I, пункт 17

Стаття 339 — (2)

Додаток I, пункт 18

Стаття 339 — (3)

Додаток I, пункт 19

Стаття 339 — (4)

Додаток I, пункт 20

Стаття 339 — (5)

Додаток I, пункт 21

Стаття 339 — (6)

Додаток I, пункт 22

Стаття 339 — (7)

Додаток I, пункт 23

Стаття 339 — (8)

Додаток I, пункт 24

Стаття 339 — (9)

Додаток I, пункт 25

Стаття 340 — (1)

Додаток I, пункт 26

Стаття 340 — (2)

Додаток I, пункт 27

Стаття 340 — (3)

Додаток I, пункт 28

Стаття 340 — (4)

Додаток I, пункт 29

Стаття 340 — (5)

Додаток I, пункт 30

Стаття 340 — (6)

Додаток I, пункт 31

Стаття 340 — (7)

Додаток I, пункт 32

Стаття 341 — (1)

Додаток I, пункт 33

Стаття 341 — (2)

Додаток I, пункт 33

Стаття 341 — (3)

Стаття 342

Додаток I, пункт 34

Стаття 343

Додаток I, пункт 36

Стаття 344 — (1)

Стаття 344 — (2)

Додаток I, пункт 37

Стаття 344 — (3)

Додаток I, пункт 38

Стаття 345 — (1)

Додаток I, пункт 41

Стаття 345 — (2)

Додаток I, пункт 41

Стаття 346 — (1)

Додаток I, пункт 42

Стаття 346 — (2)

Стаття 346 — (3)

Додаток I, пункт 43

Стаття 346 — (4)

Додаток I, пункт 44

Стаття 346 — (5)

Додаток I, пункт 45

Стаття 346 — (6)

Додаток I, пункт 46

Стаття 347

Додаток I, пункт 8

Стаття 348 — (1)

Додаток I, пункти 48-49

Стаття 348 — (2)

Додаток I, пункт 50

Стаття 349

Додаток I, пункт 51

Стаття 350 — (1)

Додаток I, пункт 53

Стаття 350 — (2)

Додаток I, пункт 54

Стаття 350 — (3)

Додаток I, пункт 55

Стаття 350 — (4)

Додаток I, пункт 56

Стаття 351

Додаток III, пункт 1

Стаття 352 — (1)

Додаток III, пункт 2(1)

Стаття 352 — (2)

Додаток III, пункт 2(1)

Стаття 352 — (3)

Додаток III, пункт 2(1)

Стаття 352 — (4)

Додаток III, пункт 2(2)

Стаття 352 — (5)

Стаття 353 — (1)

Додаток III, пункт 2(1)

Стаття 353 — (2)

Додаток III, пункт 2(1)

Стаття 353 — (3)

Додаток III, пункт 2(1)

Стаття 354 — (1)

Додаток III, пункт 3(1)

Стаття 354 — (2)

Додаток III, пункт 3(2)

Стаття 354 — (3)

Додаток III, пункт 3(2)

Стаття 354 — (4)

Стаття 355

Стаття 356

Стаття 357 — (1)

Додаток IV, пункт 1

Стаття 357 — (2)

Додаток IV, пункт 2

Стаття 357 — (3)

Додаток IV, пункт 3

Стаття 357 — (4)

Додаток IV, пункт 4

Стаття 357 — (5)

Додаток IV, пункт 6

Стаття 358 — (1)

Додаток IV, пункт 8

Стаття 358 — (2)

Додаток IV, пункт 9

Стаття 358 — (3)

Додаток IV, пункт 10

Стаття 358 — (4)

Додаток IV, пункт 12

Стаття 359 — (1)

Додаток IV, пункт 13

Стаття 359 — (2)

Додаток IV, пункт 14

Стаття 359 — (3)

Додаток IV, пункт 15

Стаття 359 — (4)

Додаток IV, пункт 16

Стаття 359 — (5)

Додаток IV, пункт 17

Стаття 359 — (6)

Додаток IV, пункт 18

Стаття 360 — (1)

Додаток IV, пункт 19

Стаття 360 — (2)

Додаток IV, пункт 20

Стаття 361

Додаток IV, пункт 21

Стаття 362

Стаття 363 — (1)

Додаток V, пункт 1

Стаття 363 — (2)

Стаття 363 — (3)

Стаття 364 — (1)

Додаток V, пункт 10b

Стаття 364 — (2)

Стаття 364 — (3)

Стаття 365 — (1)

Додаток V, пункт 10

Стаття 365 — (2)

Додаток V, пункт 10a

Стаття 366 — (1)

Додаток V, пункт 7

Стаття 366 — (2)

Додаток V, пункт 8

Стаття 366 — (3)

Додаток V, пункт 9

Стаття 366 — (4)

Додаток V, пункт 10

Стаття 366 — (5)

Додаток V, пункт 8

Стаття 367 — (1)

Додаток V, пункт 11

Стаття 367 — (2)

Додаток V, пункт 12

Стаття 367 — (3)

Додаток V, пункт 12

Стаття 368 — (1)

Додаток V, пункт 2

Стаття 368 — (2)

Додаток V, пункт 2

Стаття 368 — (3)

Додаток V, пункт 5

Стаття 368 — (4)

Стаття 369 — (1)

Додаток V, пункт 3

Стаття 369 — (2)

Стаття 370 — (1)

Додаток V, пункт 5

Стаття 371 — (1)

Додаток V, пункт 5

Стаття 371 — (2)

Стаття 372

Додаток V, пункт 5a

Стаття 373

Додаток V, пункт 5b

Стаття 374 — (1)

Додаток V, пункт 5c

Стаття 374 — (2)

Додаток V, пункт 5d

Стаття 374 — (3)

Додаток V, пункт 5d

Стаття 374 — (4)

Додаток V, пункт 5d

Стаття 374 — (5)

Додаток V, пункт 5d

Стаття 374 — (6)

Додаток V, пункт 5d

Стаття 374 — (7)

Стаття 375 — (1)

Додаток V, пункт 5a

Стаття 375 — (2)

Додаток V, пункт 5e

Стаття 376 — (1)

Додаток V, пункт 5f

Стаття 376 — (2)

Додаток V, пункт 5g

Стаття 376 — (3)

Додаток V, пункт 5h

Стаття 376 — (4)

Додаток V, пункт 5h

Стаття 376 — (5)

Додаток V, пункт 5i

Стаття 376 — (6)

Додаток V, пункт 5

Стаття 377

Додаток V, пункт 5l

Стаття 378

Додаток II, пункт 1

Стаття 379 — (1)

Додаток II, пункт 2

Стаття 379 — (2)

Додаток II, пункт 3

Стаття 379 — (3)

Додаток II, пункт 2

Стаття 380

Додаток II, пункт 4

Стаття 381

Стаття 382

Стаття 383

Стаття 384

Стаття 385

Стаття 386

Стаття 387

Стаття 28 — (1)

Стаття 388

Стаття 389

Стаття 106 — (1), підпараграф 1

Стаття 390 — (1)

Стаття 106 — (1), підпараграф 2

Стаття 390 — (2)

Стаття 390 — (3)

Стаття 29 — (1)

Стаття 390 — (4)

Стаття 30 — (1)

Стаття 390 — (5)

Стаття 29 — (2)

Стаття 390 — (6)

Стаття 106 — (2), підпараграф 1

Стаття 390 — (7)

Стаття 106 — (3)

Стаття 390 — (8)

Стаття 106 — (2), підпараграфи 2 та 3

Стаття 391

Стаття 107

Стаття 392

Стаття 108

Стаття 393

Стаття 109

Стаття 394 — (1)

Стаття 110 — (1)

Стаття 394 — (2)

Стаття 110 — (1)

Стаття 394 — (3) та (4)

Стаття 110 — (2)

Стаття 394 — (4)

Стаття 110 — (2)

Стаття 395 — (1)

Стаття 111 — (1)

Стаття 395 — (2)

Стаття 395 — (3)

Стаття 111 — (4), підпараграф 1

Стаття 395 — (4)

Стаття 30 — (4)

Стаття 395 — (5)

Стаття 31

Стаття 395 — (6)

Стаття 395 — (7)

Стаття 395 — (8)

Стаття 396 — (1)

Стаття 111 — (4), підпараграфи 1 та 2

Стаття 396 — (2)

Стаття 397 — (1)

Додаток VI, пункт 1

Стаття 397 — (2)

Додаток VI, пункт 2

Стаття 397 — (3)

Додаток VI, пункт 3

Стаття 398

Стаття 32 — (1)

Стаття 399 — (1)

Стаття 112 — (1)

Стаття 399 — (2)

Стаття 112 — (2)

Стаття 399 — (3)

Стаття 112 — (3)

Стаття 399 — (4)

Стаття 110 — (3)

Стаття 400 — (1)

Стаття 113 — (3)

Стаття 400 — (2)

Стаття 113 — (4)

Стаття 400 — (3)

Стаття 401 — (1)

Стаття 114 — (1)

Стаття 401 — (2)

Стаття 114 — (2)

Стаття 401 — (3)

Стаття 114 — (3)

Стаття 402 — (1)

Стаття 115 — (1)

Стаття 402 — (2)

Стаття 115 — (2)

Стаття 402 — (3)

Стаття 403 — (1)

Стаття 117 — (1)

Стаття 403 — (2)

Стаття 117 — (2)

Стаття 404

Стаття 122a — (8)

Стаття 405 — (1)

Стаття 122a — (1)

Стаття 405 — (2)

Стаття 122a — (2)

Стаття 405 — (3)

Стаття 122a — (3), підпараграф 1

Стаття 405 — (4)

Стаття 122a — (3), підпараграф 1

Стаття 406 — (1)

Стаття 122a — (4) та стаття 122a (5), підпараграф 2

Стаття 406 — (2)

Стаття 122a — (5), підпараграф 1 та стаття 122a(6), підпараграф 1

Стаття 407

Стаття 122a — (5), підпараграф 1

Стаття 408

Стаття 122a — (6), підпараграфи 1 та 2

Стаття 409

Стаття 122a — (7)

Стаття 410

Стаття 122a — (10)

Стаття 411

Стаття 412

Стаття 413

Стаття 414

Стаття 415

Стаття 416

Стаття 417

Стаття 418

Стаття 419

Стаття 420

Стаття 421

Стаття 422

Стаття 423

Стаття 424

Стаття 425

Стаття 426

Стаття 427

Стаття 428

Стаття 429

Стаття 430

Стаття 431 — (1)

Стаття 145 — (1)

Стаття 431 — (2)

Стаття 145 — (2)

Стаття 431 — (3)

Стаття 145 — (3)

Стаття 431 — (4)

Стаття 145 — (4)

Стаття 432 — (1)

Додаток XII, частина I, пункт 1 та стаття 146(1)

Стаття 432 — (2)

Стаття 146 — (2) та додаток XII, частина I, пункти 2 та 3

Стаття 432 — (3)

Стаття 146 — (3)

Стаття 433

Стаття 147 — та додаток XII, частина I, пункт 4

Стаття 434 — (1)

Стаття 148

Стаття 434 — (2)

Стаття 435 — (1)

Додаток XII, частина II, пункт 1

Стаття 435 — (2)

Стаття 436

Додаток XII, частина II, пункт 2

Стаття 437

Стаття 438

Додаток XII, частина II, пункти 4, 8

Стаття 439

Додаток XII, частина II, пункт 5

Стаття 440

Стаття 441

Стаття 442

Додаток XII, частина II, пункт 6

Стаття 443

Стаття 444

Додаток XII, частина II, пункт 7

Стаття 445

Додаток XII, частина II, пункт 9

Стаття 446

Додаток XII, частина II, пункт 11

Стаття 447

Додаток XII, частина II, пункт 12

Стаття 448

Додаток XII, частина II, пункт 13

Стаття 449

Додаток XII, частина II, пункт 14

Стаття 450

Додаток XII, частина II, пункт 15

Стаття 451

Стаття 452

Додаток XII, частина III, пункт 1

Стаття 453

Додаток XII, частина III, пункт 2

Стаття 454

Додаток XII, частина III, пункт 3

Стаття 455

Стаття 456 — , підпараграф 1

Стаття 150 — (1)

Стаття 41

Стаття 456 — , підпараграф 2

Стаття 457

Стаття 458

Стаття 459

Стаття 460

Стаття 461

Стаття 462 — (1)

Стаття 151a

Стаття 462 — (2)

Стаття 151a

Стаття 462 — (3)

Стаття 151a

Стаття 462 — (4)

Стаття 462 — (5)

Стаття 463

Стаття 464

Стаття 465

Стаття 466

Стаття 467

Стаття 468

Стаття 469

Стаття 470

Стаття 471

Стаття 472

Стаття 473

Стаття 474

Стаття 475

Стаття 476

Стаття 477

Стаття 478

Стаття 479

Стаття 480

Стаття 481

Стаття 482

Стаття 483

Стаття 484

Стаття 485

Стаття 486

Стаття 487

Стаття 488

Стаття 489

Стаття 490

Стаття 491

Стаття 492

Стаття 493 — (1)

Стаття 493 — (2)

Стаття 494

Стаття 495

Стаття 496

Стаття 497

Стаття 498

Стаття 499

Стаття 500

Стаття 501

Стаття 502

Стаття 503

Стаття 504

Стаття 505

Стаття 506

Стаття 507

Стаття 508

Стаття 509

Стаття 510

Стаття 511

Стаття 512

Стаття 513

Стаття 514

Стаття 515

Стаття 516

Стаття 517

Стаття 518

Стаття 519

Стаття 520

Стаття 521

Додаток I

Додаток II

Додаток IV

Додаток III

(-1) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про рамки для відновлення платоспроможності та врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм та про внесення змін до Директиви Ради 82/891/ЄЕС, та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС та 2013/36/ЄС, та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012 (ОВ L 173, 12.06.2014, с. 190).

(-2) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 806/2014 від 15 липня 2014 року про встановлення однакових правил та однакової процедури для врегулювання кредитних установ та певних інвестиційних фірм у рамках Єдиного механізму врегулювання та Єдиного фонду врегулювання, та внесення змін до Регламенту (ЄС) № 1093/2010 (ОВ L 225, 30.07.2014, с. 1).

(-3) Регламент Ради (ЄС) № 1024/2013 від 15 жовтня 2013 року про доручення Європейському Центральному Банку виконання певних завдань щодо політик пруденційного нагляду за кредитними установами (ОВ L 287, 29.10.2013, с. 63).

(-4) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2033 від 27 листопада 2019 року про пруденційні вимоги для інвестиційних фірм та про внесення змін до регламентів (ЄС) № 1093/2010, (ЄС) № 575/2013, (ЄС) № 600/2014 та (ЄС) № 806/2014 (ОВ L 314, 05.12.2019, с. 1).

(-5) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2034 від 27 листопада 2019 року про пруденційний нагляд за інвестиційними фірмами та про внесення змін до директив 2002/87/ЄС, 2009/65/ЄС, 2011/61/ЄС, 2013/36/ЄС, 2014/59/ЄС та 2014/65/ЄС (ОВ L 314, 05.12.2019, с. 64).

(-6) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/65/ЄС від 15 травня 2014 року про ринки фінансових інструментів та про внесення змін до Директиви 2002/92/ЄС та Директиви 2011/61/ЄС (ОВ L 173, 12.06.2014, с. 349).

(-7) ОВ L 335, 17.12.2009, с. 1.

(-8) Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС від 13 липня 2009 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо компаній колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS) (ОВ L 302, 17.11.2009, с. 32).

(-9) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2011/61/ЄС від 8 червня 2011 року про управителів альтернативними інвестиційними фондами та про внесення змін до директив 2003/41/ЄС і 2009/65/ЄС та регламентів (ЄС) № 1060/2009 і (ЄС) № 1095/2010 (ОВ L 174, 01.07.2011, с. 1).

(-10) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/2402 від 12 грудня 2017 року про встановлення загальних рамкових умов для сек'юритизації та створення спеціальної рамки для простої, прозорої та стандартизованої сек'юритизації, та внесення змін до директив 2009/65/ЄС, 2009/138/ЄС та 2011/61/ЄС та регламентів (ЄС) № 1060/2009 та (ЄС) № 648/2012 (ОВ L 347, 28.12.2017, с. 35).

(-11) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2366 від 25 листопада 2015 року про платіжні послуги на внутрішньому ринку, про внесення змін до директив 2002/65/ЄC, 2009/110/ЄC і 2013/36/ЄС і Регламенту (ЄС) № 1093/2010 та про скасування Директиви 2007/64/ЄС (OВ L 337, 23.12.2015, с. 35).

(-12) OВ L 222, 14.8.1978, с. 11.

(-13) ОВ L 302, 17.11.2009, с. 1.

(-14) Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/34/ЄС від 26 червня 2013 року про річну фінансову звітність, консолідовану фінансову звітність і пов'язані звіти певних видів суб'єктів господарювання, про внесення змін до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/43/ЄС і про скасування директив Ради 78/660/ЄЕС і 83/349/ЄЕС (ОВ L 182, 29.06.2013, с. 19).

(-15) Директива Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС від 15 грудня 2004 року про гармонізацію вимог щодо прозорості інформації про емітентів, цінні папери яких допущено до торгівлі на регульованому ринку, та про внесення змін до Директиви 2001/34/ЄС (ОВ L 390, 31.12.2004, с. 38).

(-16) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 909/2014 від 23 липня 2014 року про покращення розрахунків за цінними паперами у Європейському Союзі та про центральні депозитарії цінних паперів, а також про внесення змін до директив 98/26/ЄС і 2014/65/ЄС та Регламенту (ЄС) № 236/2012 (ОВ L257, 28.8.2014, с.1).

(-17) ОВ L 331, 15.12.2010, с. 48.

(-18) ОВ L 331, 15.12.2010, с. 84.

(-19) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/49/ЄС від 16 квітня 2014 року про схеми гарантування депозитів (ОВ L 173, 12.06.2014, с. 149).

(-20) Директива Європейського Парламенту і Ради 98/26/ЄС від 19 травня 1998 року про остаточність розрахунків у платіжних системах та системах розрахунків з цінними паперами (ОВ L 166, 11.06.1998, с. 45).

(-21) ОВ L 250, 02.10.2003, с. 10.

(-22) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162 від 27 листопада 2019 року про випуск облігацій з покриттям та публічний нагляд за облігаціями з покриттям та про внесення змін до директив 2009/65/ЄС та 2014/59/ЄС (ОВ L 328, 18.12.2019, с. 29).

(-23) ОВ L 135, 31.05.1994, с. 5.

(-24) Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/48/ЄС від 23 квітня 2008 року про договори про споживчі кредити та про скасування Директиви Ради 87/102/ЄЕС (ОВ L 133, 22.05.2008, с. 66).

(-25) Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) № 680/2014 від 16 квітня 2014 року про встановлення імплементаційних технічних стандартів стосовно звітування установами перед наглядовими органами відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 (ОВ L 191, 28.06.2014, с. 1).

(-26) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв'язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних) (ОВ L 119, 04.05.2016, с. 1).

(-27) ОВ L 3, 07.01.2004, с. 36.

(-28) Регламент Комісії (ЄС) № 1126/2008 від 03 листопада 2008 року про ухвалення певних міжнародних стандартів бухгалтерської звітності відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1606/2002 (ОВ L 320, 29.11.2008, с. 1).

(-29) Регламент Комісії (ЄС) № 1205/2011 від 22 листопада 2011 року стосовно внесення змін до Регламенту (ЄС) № 1126/2008 про ухвалення певних міжнародних стандартів бухгалтерської звітності відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1606/2002 у частині Міжнародного стандарту фінансової звітності (МСФЗ) 7 (ОВ L 305, 23.11.2011, с. 16).

(-30) Директива Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів, про внесення змін до директив Ради 85/611/ЄEC і 93/6/ЄEC та Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/12/ЄС, а також скасування Директиви Ради 93/22/ЄEC (ОВ L 145, 30.04.2004, с. 1).

(-31) Рекомендація Комісії 2003/361/ЄС від 06 травня 2003 року щодо визначення мікропідприємств, малих і середніх підприємств (ОВ L 124, 20.5.2003, с. 36).

(*1) ОВ L 176, 27.06.2013, с. 1.

Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua/. Оригінальний текст перекладу

Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою