Директива 2003/4/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 28 січня 2003 року про доступ громадськості до інформації про навколишнє природне середовище та про скасування Директиви Ради 90/313/ЄЕС
Тип: Європарламент, Рада ЄС
Видавник: Європейський парламент
Номер: 984_017-03
Прийнято: 2003-01-28
Чинна редакція від: 2003-01-28
Стан: in_force
Rada ID: 984_017-03
L 41/26
UA
Офіційний вісник Європейського Союзу
14.2.2003
ДИРЕКТИВА 2003/4/ЄС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ
від 28 січня 2003 року
про доступ громадськості до інформації про навколишнє природне середовище та про скасування Директиви Ради 90/313/ЄЕС
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,
Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, і, зокрема, його статтю 175(1),
Беручи до уваги пропозицію Комісії (1),
Беручи до уваги думку Європейського економічного і соціального комітету (2),
Беручи до уваги думку Комітету регіонів (3),
Діючи відповідно до процедури, викладеної в статті 251 Договору (4) у світлі спільного тексту, затвердженого Погоджувальним комітетом 8 листопада 2002 року,
Оскільки:
(1) Зростаючий доступ громадськості до інформації про навколишнє природне середовище та розповсюдження цієї інформації сприяють зростанню уваги до проблем навколишнього природного середовища, вільному обміну думками, участі громадськості у прийнятті рішень про навколишнє природне середовище і, як наслідок, покращенню стану довкілля.
(2) Директива Ради 90/313/ЄЕС від 7 червня 1990 року про свободу доступу до інформації про навколишнє природне середовище (5) ініціювала процеси змін в характері відношення органів державної влади до питань відкритості та прозорості, організовуючи вжиття заходів з використання права доступу громадськості до інформації про навколишнє природне середовище, які слід продовжувати та розвивати. Ця Директива розширює рамки існуючого доступу, передбаченого Директивою 90/313/ЄЕС.
(1) OB C 337 E, 28.11.2000, с. 156 та OB C 240 E, 28.8.2001, с. 289.
(2) OB C 116, 20.4.2001, с. 43.
(3) OB C 148, 18.5.2001, с. 9.
(4) Висновок Європейського Парламенту від 14 березня 2001 р. (OJ C 343, 5.12.2001, стор. 165), Спільна позиція Ради від 28 січня 2002 р (OB C 113 E, 14.5.2002, с. 1) та Рішення Європейського Парламенту від 30 травня 2002 р. (ще не опубліковано в Офіційному Віснику). Рішення Ради від 16 грудня 2002 р. та рішення ст Європейський парламент від 18 грудня 2002 р.
(5) OB L 158, 23.6.1990, с. 56.
(3) Стаття 8 вищезгаданої Директиви зобов`язує держави-члени звітувати перед Комісією про набутий досвід, на підставі чого Комісія зобов’язана звітувати перед Європейським Парламентом і Радою, а також представляти пропозиції, які вона вважатиме доцільними, щодо перегляду Директиви.
(4) Звіт, опрацьований згідно зі статтею 8 вищезгаданої Директиви, визначає конкретні проблеми, які виникли при практичному застосуванні вищезгаданої Директиви.
(5) 25 червня 1998 року Співтовариством підписано Конвенцію ООН/ЄЕК про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього природного середовища (Орхуська Конвенція). Законодавство Співтовариства потрібно привести у відповідність до цієї Конвенції з метою її прийняття Співтовариством.
(6) В інтересах підвищення прозорості доцільною є заміна Директиви 90/313/ЄЕС радше ніж внесення до неї змін, щоб таким чином надати всім заінтересованим сторонам цілісний, чіткий та узгоджений законодавчий текст.
(7) Неузгодженість між положеннями чинного законадавства держав-членів щодо доступу до інформації про навколишнє природне середовище, яка утримується органами державної влади, може викликати різні умови доступу до цієї інформації в Співтоваристві або конкуренції.
(8) Необхідно забезпечити право будь-якої фізичної або юридичної особи на доступ до інформації про навколишнє природне середовище, яка утримується органами державної влади або яка утримується для них, щоб така особа не була змушена відстоювати свої інтереси.
(9) Також є необхідним, щоб органи державної влади оприлюднювали та розповсюджували якомога ширше серед широкого загалу інформацію про навколишнє природне середовище, зокрема, використовуючи інформаційні та комунікаційні технології. Майбутній розвиток цих технологій має враховуватися при звітуванні та перегляді цієї Директиви.
(10) Визначення інформації про навколишнє природне середовище має бути уточненим таким чином, щоб включити інформацію в будь-якій формі про стан навколишнього природного середовища, про фактори, заходи або діяльність, що впливають або можуть вплинути на захист навколишнього природного середовища або передбачені для цього, про економічний аналіз та аналіз рентабельності, проведені у рамках таких заходів або діяльності, а також інформації про стан здоров`я та безпеки, включаючи забруднення ланцюга харчування, умов життєдіяльності людей, пам’ятників культури та побудованих споруд в тому ступені, в якому на них впливають або можуть вплинути будь-які з вищенаведених факторів.
(11) Для врахування принципу, викладеного у статті 6 Договору, за якою вимоги до захисту навколишнього природного середовища мають бути інтегровані до визначення та імплементації політики та діяльності Співтовариства, визначення органів державної влади має бути розширене для включення урядових та інших державних адміністрацій на національному, регіональному та місцевому рівнях, безвідносно до того, чи мають вони конкретні обов`язки стосовно навколишнього природного середовища. Таким же чином визначення має бути розширене з метою включення інших осіб або установ, що виконують функції державного управління по відношенню до навколишнього природного середовища згідно з національним законодавством, а також інших осіб та установ, що діють під їхнім контролем та мають обов`язки або функції по відношенню до навколишнього природного середовища.
(12) Дія цієї Директиви повинна також поширюватись на інформацію щодо навколишнього природного середовища, яка фізично утримується іншими установами від імені органів державної влади.
(13) Інформація щодо навколишнього природного середовища має надаватися у розпорядження заявника якомога скоріше та протягом обґрунтованого проміжку часу, а також з урахуванням будь-яких часових рамок, вказаних заявником.
(14) Органам державної влади слід надавати інформацію щодо навколишнього природного середовища у формі чи форматі за вимогою заявника, якщо цю інформацію не оприлюднено в іншій формі або форматі або якщо не вважається більш доцільним надати її в іншій формі або форматі. Додатково, від органів державної влади слід вимагати вживання усіх розумних зусиль для збереження інформації про навколишнє природне середовище, яку вони утримують або яка утримується для них, у формах та форматах, легко відтворюваних та доступних через електронні засоби передачі інформації.
(15) Держави-члени повинні визначити практичні процедури для ефективного надання інформації. Ці процедури гарантують, що інформація легкодоступна і поступово стає доступною для громадськості через мережі громадських телекомунікацій, включаючи загальнодоступні переліки органів державної влади та реєстри або списки інформації про довкілля, що зберігаюється такими органами або для них.
(16) Право на інформацію означає, що розкриття інформації має бути загально прийнятим, а органи державної влади можуть відмовити у запиті на інформацію про навколишнє природне середовище лише в певних і чітко визначених випадках. Підстави для відмови слід розглядати з обмеженням, при цьому суспільні інтереси, яким служить розкриття інформації, потрібно порівняти з інтересом, що випливає з відмови. Причини відмови надаються заявникові протягом терміну, встановленого цією Директивою.
(17) Органи державної влади мають надавати інформацію про навколишнє природне середовище частково, якщо від неї можливо відокремити будь-яку інформацію, що підпадає під винятки.
(18) Органи державної влади можуть стягувати розумну плату за надання інформації про навколишнє природне середовище. Це означає, що, як правило, плата не повинна перевищувати фактичні витрати на виробництво відповідного матеріалу. Слід обмежити випадки запитів попередньої оплати. В окремих випадках, коли органи державної влади надають інформацію про навколишнє природне середовище на комерційній основі, і коли це необхідно для забезпечення продовження збору та публікації такої інформації, ринкова плата вважається розумною; може знадобитися попередня оплата. Перелік зборів публікується та надається заявникам разом з інформацією про обставини, за яких плату може бути стягнуто або скасовано.
(19) Заявники повинні мати можливість звернутися до адміністративного або судового перегляду дій або бездіяльності органу державної влади щодо запиту.
(20) Органи державної влади мають гарантувати, що коли вони чи їхні представники збирають інформацію про навколишнє природне середовище, інформація є зрозумілою, точною та порівнянною. Оскільки це є важливим фактором у оцінці якості наданої інформації, за запитом може розкриватися метод, використаний для збирання інформації.
(21) З метою підвищення обізнаності громадськості з питань навколишнього середовища та покращення охорони довкілля, органам державної влади, за необхідності, слід надавати та поширювати інформацію про навколишнє середовище, яка є актуальною для їхніх функцій, зокрема за допомогою комп'ютерних телекомунікацій та/або електронних технологій, якщо вони доступні.
(22) Цю Директиву слід оцінювати кожні чотири роки після її набрання чинності, з урахуванням досвіду та після подання відповідних звітів державами-членами, і підлягати перегляду на цій підставі. Комісія подає звіт про оцінку до Європейського Парламенту і Ради.
(23) Оскільки цілі запропонованої Директиви не можуть бути досягнуті державами-членами в достатній мірі і, отже, можуть бути краще досягнуті на рівні Співтовариства, Співтовариство може приймати заходи відповідно до принципу субсидіарності, викладеного в статті 5 Договору. Відповідно до принципу пропорційності, викладеного в цій статті, ця Директива не виходить за межі того, що необхідно для досягнення цих цілей.
(24) Положення цієї Директиви не впливають на право держави-члена зберігати або запроваджувати заходів, що забезпечують ширший доступ до інформації, ніж вимагається цією Директивою,
УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:
Стаття 1 — Цілі
Цілями цієї Директиви є:
(a) гарантувати право на доступ до інформації про навколишнє природне середовище, якою володіють органи державної влади або яка зберігається для них, та встановити основні умови та практичні заходи для його здійснення; а також
(b) забезпечити, щоб інформація про навколишнє природне середовище поступово ставала доступною та поширювалася серед громадськості для досягнення якомога більшої систематичної доступності та поширення цієї інформації. З цією метою слід сприяти використанню, зокрема, комп'ютерних телекомунікацій та/або електронних технологій, якщо вони доступні.
Стаття 2 — Визначення
Для цілей цієї Директиви:
1. «Інформація про навколишнє природне середовище» означає будь-яку інформацію в письмовій, візуальній, звуковій, електронній або будь-якій іншій матеріальній формі про:
(a) стан елементів навколишнього середовища, таких як повітря та атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт та природні об'єкти, включаючи водно-болотні угіддя, прибережні та морські райони, біологічне різноманіття та його компоненти, у тому числі генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими елементами;
(b) фактори, такі як речовини, енергія, шум, радіація або відходи, включаючи радіоактивні відходи, викиди, скиди та інші викиди в навколишнє середовище, що впливають або можуть вплинути на елементи довкілля, зазначені в пункті (a);
(c) заходи (у тому числі адміністративні), такі як політика, законодавство, плани, програми, угоди про екологію та діяльність, що впливають або можуть вплинути на елементи та фактори, зазначені в пунктах (a) та (b), а також заходи або діяльність, спрямовані на захист цих елементів;
(d) звіти про виконання законодавства стосовно навколишнього природного середовища;
(e) аналізи витрат і вигод та інші економічні аналізи та припущення, що використовуються в рамках заходів та діяльності, зазначених у пункті (c); та
(f) стан здоров'я та безпеки людей, включаючи забруднення харчового ланцюга, де це доречно, умови життя людей, культурні об'єкти та будівлі, оскільки на них впливає або може впливати стан елементів навколишнього середовища, зазначених у пункті (a), або через ці елементи як зазначено в пунктах (b) та (c).
2. «Орган державної влади» означає:
(a) уряд або іншу державну адміністрацію, включаючи державні консультативні органи на національному, регіональному або місцевому рівні;
(b) будь-яку фізичну або юридичну особу, яка виконує державні адміністративні функції відповідно до національного законодавства, включаючи конкретні обов'язки, діяльність або послуги, пов'язані з навколишнім середовищем; та
(c) будь-яку фізичну або юридичну особу, яка має державні обов'язки або функції, або надає державні послуги, пов'язані з навколишнім середовищем під контролем органу або особи, що підпадають під пункти (a) або (b).
Держави-члени можуть передбачити, що це визначення не включатиме органи або установи, коли вони діють у судовій або законодавчій ролі. Якщо їхні конституційні положення на дату прийняття цієї Директиви не передбачають процедури перегляду у значенні статті 6, держави-члени можуть виключити ці органи або установи з цього визначення.
3. «Інформація, що зберігається державним органом» означає інформацію про навколишнє природне середовище, яка знаходиться у його володінні і була створена або отримана цим органом.
4. «Інформація, що зберігається для державного органу» означає інформацію про навколишнє природне середовище, яку фізично зберігає фізична або юридична особа від імені органу державної влади.
5. «Заявник» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка запитує інформацію про навколишнє природне середовище.
6. «Громадськість» означає одну або більше фізичних або юридичних осіб, а також, відповідно до національного законодавства або практики, їхні асоціації, організації або групи.
Стаття 3 — Доступ до інформації про навколишнє природне середовище за запитом
1. Держави-члени забезпечують зобов'язаність органів державної влади, відповідно до положень цієї Директиви, надання інформації про навколишнє природне середовище, яку зберігають вони або для них, будь-якому заявникові за його запитом і без пояснення причини такого інтересу.
2. З урахуванням статті 4 та будь-яких термінів, зазначених заявником, інформація про навколишнє природне середовище повинна бути надана заявникові:
(a) якомога швидше або, в крайньому випадку, протягом одного місяця після отримання запиту органом державної влади, зазначеним у пункті 1; або
(b) протягом двох місяців після отримання запиту органом державної влади, якщо обсяг і складність інформації не дозволяють дотриматися строку в один місяць як зазначено в пункті (a). У таких випадках заявника слід повідомити якомога швидше, але в будь-якому випадку до закінчення цього одного місяця, про будь-яке таке продовження та його причини.
3. Якщо запит сформульовано занадто загально, орган державної влади повинен якомога швидше, але не пізніше терміну, зазначеного в пункті 2(a), попросити заявника уточнити запит і допомогти заявникові в цьому, наприклад, надавши інформацію про використання державних реєстрів, зазначених у пункті 5(c). Органи державної влади можуть, якщо вважають доцільним, відмовити у запиті відповідно до статті 4(1)(c).
4. Якщо заявник просить орган державної влади надати інформацію про навколишнє природне середовище в конкретній формі або форматі (включаючи у формі копій), орган державної влади повинен надати її в такій формі або форматі, якщо:
(a) вона вже доступна в іншій легко доступній формі або форматі, зокрема відповідно до статті 7; або
(b) розумно для державного органу державної влади надати її в іншій формі або форматі, у такому випадку повинні бути надані причини для такого надання.
Для цілей цього параграфа органи державної влади повинні докладати всіх розумних зусиль для збереження інформації про навколишнє середовище, яку вони або для них зберігають, у формах або форматах, які легко відтворюються та доступні за допомогою комп’ютерних телекомунікацій або інших електронних технологій.
Причини відмови у наданні інформації, повністю або частково, у запитаній формі або форматі надаються заявникові протягом терміну, зазначеного в параграфі 2(a).
5. Для цілей цієї статті держави-члени забезпечують, що:
(a) посадові особи зобов’язані підтримувати громадськість у пошуку доступу до інформації;
(b) переліки органів державної влади є загальнодоступними; і
(c) визначено практичні заходи для забезпечення ефективної реалізації права на доступ до інформації про навколишнє природне середовище, наприклад:
-
призначення інформаційних службовців;
-
створення та утримання засобів для вивчення необхідної інформації;
-
реєстри або списки інформації про навколишнє природне середовище, якими володіють органи державної влади чи інформаційні пункти, з чіткими вказівками, де таку інформацію можна знайти.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи державної влади належним чином інформували громадськість про права, якими вони користуються внаслідок цієї Директиви, і належним чином надавали інформацію, вказівки та поради з цією метою.
Стаття 4 — Винятки
1. Держави-члени можуть передбачити відмову в запиті на інформацію про навколишнє природне середовище, якщо:
(a) запитувана інформація не знаходиться у розпорядженні державного органу, до якого або для якого адресовано запит. У такому випадку, якщо органу державної влади відомо, що інформація зберігається іншим державним органом, він якнайшвидше передає запит до цього органу. Також він інформує заявника про це або рекомендує до якого державного органу, на його думку, можна звернутися за запитуваною інформацією;
(b) запит є явно необґрунтованим;
(c) запит сформульований у надто загальній формі з урахуванням статті 3(3);
(d) запит стосується матеріалів у процесі завершення або незавершених документів чи даних;
(e) запит стосується внутрішніх комунікацій, беручи до уваги суспільний інтерес, якому служить розкриття інформації.
Якщо запит відхилено на підставі того, що він стосується матеріалу, який знаходиться на стадії завершення, державний орган має вказати назву органу, який готує матеріал, і приблизний час, необхідний для завершення.
2. Держави-члени можуть передбачити відмову в запиті на інформацію про навколишнє природне середовище, якщо розкриття інформації негативно вплине на:
(a) конфіденційність провадження органів державної влади, якщо така конфіденційність передбачена законом;
(b) міжнародні відносини, громадську безпеку або національну оборону;
(c) правосуддя, можливість будь-якої особи отримати справедливий суд або здатність органу державної влади провести розслідування кримінального або дисциплінарного характеру;
(d) конфіденційність комерційної або промислової інформації, якщо така конфіденційність передбачена національним законодавством або законодавством Співтовариства для захисту законних економічних інтересів, включаючи суспільні інтереси у збереженні конфіденційності щодо статистики та податків;
(e) права інтелектуальної власності;
(f) конфіденційність персональних даних та/або файлів, що стосуються фізичної особи, якщо ця особа не дала згоди на оприлюднення інформації для громадськості, якщо така конфіденційність передбачена національним законодавством або законодавством Співтовариства;
(g) інтереси або захист будь-якої особи, яка добровільно надала необхідну інформацію, без юридичного зобов’язання, якщо тільки ця особа не дала згоди на оприлюднення відповідної інформації;
(h) захист навколишнього середовища, якого стосується така інформація, наприклад, місцезнаходження рідкісних видів.
Підстави для відмови, зазначені в частинах 1 і 2, слід розглядати з обмеженням, беручи до уваги в конкретному випадку суспільний інтерес, яким служить розкриття інформації. У кожному конкретному випадку суспільні інтереси, яким служить розкриття інформації, потрібно порівняти з інтересом, що випливає з відмови. Держави-члени не можуть, відповідно до параграфів 2(a), (d), (f), (g) і (h), відмовляти в запиті, якщо він стосується інформації про викиди в навколишнє середовище.
У цих рамках та з метою застосування підпункту (f) держави-члени забезпечують виконання вимог Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 24 жовтня 1995 року про захист осіб щодо обробки персональних даних і вільного переміщення таких даних (1).
(1) OВ L 281, 23.11.1995, с. 31.
3. Якщо держава-член передбачає винятки, вона може скласти загальнодоступний перелік критеріїв, на підставі яких відповідний орган може вирішити, як розглядати запити.
4. Інформація про навколишнє природне середовище, що зберігається органами державної влади або для них, яку запитано заявником, повинна бути доступна частково, де можливо відокремити будь-яку інформацію, що підпадає під дію параграфів 1(d) і (e) або 2, від запитуваної інформації.
5. Про відмову в наданні всієї або частини запитуваної інформації заявникові повідомляється в письмовій або електронній формі, якщо запит був у письмовій формі або якщо заявник цього вимагає, протягом строків, зазначених у статті 3(2) (a) або, в залежності від обставин, (b). У повідомленні вказуються причини відмови та інформація про процедуру перегляду, передбачену статтею 6.
Стаття 5 — Оплата
1. Доступ до будь-яких публічних реєстрів або списків, створених і підтримуваних, як зазначено в частині 5 статті 3, і перевірка запитуваної інформації на місці є безкоштовними.
2. Органи державної влади можуть стягувати плату за надання будь-якої інформації про навколишнє природне середовище, але така плата не повинна перевищувати розумної суми.
3. Якщо стягується плата, органи державної влади повинні опублікувати та надати заявникам список таких зборів, а також інформацію про обставини, за яких плата може бути стягнута або скасована.
Стаття 6 — Доступ до правосуддя
1. Держави-члени забезпечують, що будь-який заявник, який вважає, що його запит на інформацію проігноровано, неправомірно відмовлено (повністю чи частково), отримав неналежну відповідь або іншим чином не розглядався відповідно до положень статей 3, 4 або 5, має доступ до процедури, за якою дії чи бездіяльність відповідного органу державної влади можуть бути переглянуті тим чи іншим органом державної влади або в адміністративному порядку незалежним і неупередженим органом, встановленим законом. Будь-яка така процедура має бути швидкою та безкоштовною або недорогою.
2. На додаток до процедури перегляду, зазначеної в параграфі 1, держави-члени забезпечують, щоб заявник мав доступ до процедури перегляду в суді або іншому незалежному та неупередженому органі, встановленому законом, в якому дії чи бездіяльність відповідного державного органа може бути переглянуто, і рішення якого можуть стати остаточними. Крім того, держави-члени можуть передбачити, що треті сторони, яким інкримінується розкриття інформації, також можуть мати доступ до правового захисту.
3. Остаточні рішення згідно з параграфом 2 є обов’язковими для органу державної влади, який володіє інформацією. Причини вказуються в письмовій формі, принаймні у випадку відмови в доступі до інформації відповідно до цієї статті.
Стаття 7 — Поширення інформації про навколишнє природне середовище
1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб органи державної влади організовували надання інформації про навколишнє середовище, яка має відношення до їхніх функцій і яку вони або для них зберігають з метою її активного та систематичного поширення серед громадськості, зокрема за допомогою засобів комп’ютерних телекомунікацій та/або електронних технологій, якщо вони доступні.
Інформація, яка стає доступною за допомогою комп’ютерних телекомунікацій та/або електронних технологій, не обов’язково включатиме інформацію, зібрану до набрання чинності цією Директивою, якщо вона не доступна в електронній формі.
Держави-члени забезпечують, щоб інформація про навколишнє середовище поступово ставала доступною в електронних базах даних, легко доступних для громадськості через суспільні телекомунікаційні мережі.
2. Інформація, яка має бути доступною та розповсюдженою, оновлюється належним чином і включає щонайменше:
(a) тексти міжнародних договорів, конвенцій чи угод, а також законів Співтовариства, національних, регіональних чи місцевих законів щодо навколишнього середовища або які стосуються його;
(b) політики, плани та програми, що стосуються довкілля;
(c) звіти про хід виконання пунктів (a) і (b), якщо вони підготовлені або зберігаються в електронній формі органами державної влади;
(d) звіти про стан навколишнього середовища, згадані в частині 3;
(e) дані або підсумки даних, отримані в результаті моніторингу діяльності, що впливає або може вплинути на навколишнє середовище;
(f) дозволи зі значним впливом на навколишнє середовище та угоди про екологію або посилання на місце, де таку інформацію можна запитати або знайти в рамках статті 3;
(g) дослідження впливу на навколишнє середовище та оцінки ризиків щодо елементів навколишнього середовища, зазначених у статті 2(1)(a), або посилання на місце, де можна запитати або знайти інформацію в рамках статті 3.
3. Без обмежень будь-яких конкретних зобов’язань щодо звітності, встановлених законодавством Співтовариства, держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення публікації національних та, у відповідних випадках, регіональних чи місцевих звітів про стан навколишнього середовища через регулярні проміжки часу, що не перевищують чотири років; такі звіти повинні містити інформацію про якість та тиск на навколишнє середовище.
4. Без обмежень будь-яких спеціальних зобов’язань, встановлених законодавством Співтовариства, держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення негайного поширення інформації, яку зберігають органи державної влади, у разі неминучої загрози здоров’ю людини чи навколишньому середовищу, викликаної діяльністю людини чи природними причинами, щоб громадськість, на яку може вплинути ця загроза, встигла вжити заходів для запобігання або пом’якшення шкоди, спричиненої загрозою.
5. Винятки у статті 4(1) і (2) можуть застосовуватися щодо обов’язків, встановлених цією статтею.
6. Держави-члени можуть задовольнити вимоги цієї статті шляхом створення посилань на Інтернет-сайти, де можна знайти інформацію.
Стаття 8 — Якість інформації про навколишнє природне середовище
1. Держави-члени повинні в межах своїх повноважень забезпечити, щоб будь-яка інформація, яку вони або від їх імені зібрали, була актуальною, точною та порівнюваною.
2. За запитом органи державної влади відповідають щодо інформації відповідно до статті 2(1)b, повідомляючи заявникові про місце, де можна знайти інформацію, якщо така є, щодо процедур вимірювання, включаючи методи аналізу, відбір проб, і попередню обробку зразків, які використовуються для збирання інформації, або посилаючись на використану стандартизовану процедуру.
Стаття 9 — Процедура огляду
1. Не пізніше 14 лютого 2009 року держави-члени повідомляють про досвід застосування цієї Директиви.
Вони мають надати звіт Комісії не пізніше 14 серпня 2009 року.
Не пізніше 14 лютого 2004 року Комісія надсилає державам-членам керівний документ, у якому чітко вказано спосіб, у який вона бажає звітувати державам-членам.
2. У світлі досвіду та беручи до уваги розвиток комп’ютерних телекомунікацій та/або електронних технологій, Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді разом із будь-якою пропозицією щодо перегляду, яку вона може вважати доречною.
Стаття 10 — Реалізація
Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви до 14 лютого 2005 року. Вони повинні негайно повідомити про це Комісію.
Коли держави-члени приймуть ці документи, вони повинні містити посилання на цю Директиву або супроводжуватися таким посиланням у разі їх офіційної публікації. Методи такого посилання повинні бути встановлені державами-членами.
Стаття 11 — Скасування
Цим Директива 90/313/ЄЕС скасовується з 14 лютого 2005 року.
Посилання на скасовану Директиву слід тлумачити як посилання на цю Директиву та читати відповідно до кореляційної таблиці в Додатку.
Стаття 12 — Набрання чинності
Ця Директива набирає чинності в день її публікації в Офіційному журналі Європейського Союзу.
Стаття 13 — Адресати
Ця Директива адресована державам-членам.
Вчинено в Брюсселі 28 січня 2003 року.
За Європейський Парламент
Президент
П. Кокс
За Раду
Президент
Г. Папандреу
ДОДАТОК
КОРЕЛЯЦІЙНА ТАБЛИЦЯ
Директива 90/313/ЄЕС
Ця Директива
Стаття 1
Стаття 1 — (a)
Стаття 1 — (b)
Стаття 2 — (a)
Стаття 2 — (1)
Стаття 2 — (b)
Стаття 2 — (2)
Стаття 2 — (3)
Стаття 2 — (4)
Стаття 2 — (5)
Стаття 2 — (6)
Стаття 3 — (1)
Стаття 3 — (1) і Стаття 3(5)
Стаття 3 — (2)
Стаття 4 — (2) і Стаття 4(4)
Стаття 3 — (3)
Стаття 4 — (1)(b), (c), (d) і (e)
Стаття 3 — (4)
Стаття 3 — (2) і Стаття 4(5)
Стаття 4 — (1)(a)
Стаття 3 — (3)
Стаття 3 — (4)
Стаття 4
Стаття 6 — (1) і Стаття 6(2)
Стаття 6 — (3)
Стаття 5
Стаття 5 — (1)
Стаття 5 — (2)
Стаття 5 — (3)
Стаття 6
Стаття 2 — (2)(c), Стаття 3(1)
Стаття 7
Стаття 7 — (1), (2) і (3)
Стаття 7 — (4)
Стаття 7 — (5)
Стаття 7 — (6)
Стаття 8
Стаття 8
Стаття 9
Стаття 9
Стаття 10
Стаття 10
Стаття 13
Стаття 11
Стаття 12
Оригінальний текст перекладу
Текст англійською мовою