Про схвалення Концепції Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року
Тип: Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція
Видавник: Кабінет Міністрів України
Номер: 230-2017-р
Прийнято: 2017-04-05
Чинна редакція від: 2017-04-05
Стан: in_force
Rada ID: 230-2017-%D1%80
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
від 5 квітня 2017 р. № 230-р
Київ
Про схвалення Концепції Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року
1. Схвалити Концепцію Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року, що додається.
Визначити Міністерство соціальної політики державним замовником Програми.
2. Міністерству соціальної політики разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк після затвердження Концепції, схваленої цим розпорядженням, Кабінетові Міністрів України проект Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року.
Прем'єр-міністр України
В.ГРОЙСМАН
Інд. 73
СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 5 квітня 2017 р. № 230-р
КОНЦЕПЦІЯ
Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року
Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма
Основним міжнародним документом, який визначає стандартні вимоги щодо забезпечення прав дитини, є Конвенція ООН про права дитини, яка має обов’язкову силу для держав, що її ратифікували. Процес входження України в Європейський Союз передбачає імплементацію європейських стандартів і підходів до забезпечення прав дітей, основні напрями яких визначено Стратегією Ради Європи з прав дитини (2016-2021).
Із 2009 року в Україні в межах виконання Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року досягнуто вагомих результатів у сфері забезпечення прав дітей. У більшості регіонів держави зменшились показники малюкової та перинатальної смертності, захворюваності дітей першого року життя, у тому числі передачі ВІЛ-інфекції від матері до новонародженої дитини; подальшого розвитку набула система перинатальної допомоги та медико-соціальної реабілітації дітей з інвалідністю; вдосконалено нормативно-правову базу з питань упровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, що дало змогу збільшити кількість класів з інклюзивним навчанням; забезпечено пріоритетність сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (влаштування дітей зазначеної категорії до сімейних форм становить 90,5 відсотка); активізовано процес усиновлення (усиновлення українських дітей громадянами України в 4 рази перевищує усиновлення їх іноземцями); проводиться реформування системи інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; активізовано співпрацю з громадськими організаціями, спрямовану на соціальне становлення та розвиток дітей.
Разом з тим існуюча в Україні система захисту прав та інтересів дитини є недосконалою та не повною мірою відповідає вимогам часу.
Неефективна міжгалузева координація в комплексному розв’язанні проблем, пов’язаних із забезпеченням прав дітей, гальмує модернізацію існуючої системи. Актуальними, особливо в умовах децентралізації влади, залишаються питання збереження та вдосконалення механізму взаємодії з відповідними службами на місцях. Через відсутність затверджених стандартів благополуччя та безпеки дитини складно провести якісне оцінювання забезпечення прав дітей, передбачених Конвенцією ООН про права дитини.
Існуюча система захисту прав та інтересів дитини в Україні базується на підході до дитини як до об’єкта впливу, без урахування того, що дитина повинна бути суб’єктом відносин. Незважаючи на наявність законодавчих норм щодо врахування думки дитини, відсутній механізм забезпечення найкращих інтересів дитини в процесі планування державної політики.
Показники смертності та захворюваності дітей зростають. Причинами такого явища є зниження рівня матеріального та соціального забезпечення населення, передусім сімей з дітьми, зниження рівня та якості освіти молодих батьків, недостатнє матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я, зниження показників охоплення щепленнями, у тому числі через брак або відсутність вакцин та анатоксинів, недотримання санітарного законодавства під час організації харчування у навчальних закладах.
Спостерігається поширення шкідливих звичок у підлітковому віці: вживання наркотиків, алкоголю, психотропних речовин. За даними опитувань, 76 відсотків підлітків мають досвід вживання слабоалкогольних напоїв, 15 відсотків - почали вживати алкоголь в 11 років.
Відсутністю доступу до якісної освіти, насамперед у сільській місцевості, обмеженістю інклюзивного середовища у навчальних закладах, незадоволенням потреби в дошкільній освіті (охоплення дітей п’ятирічного віку дошкільною освітою становить 70,6 відсотка) порушується право дитини на освіту.
Унеможливлює належний культурний і духовний розвиток дітей зменшення кількості позашкільних навчальних закладів, що надають безкоштовні послуги, та збільшення кількості платних гуртків і секцій, які є цікавими та корисними для дітей, але їх відвідування дітьми потребує значних витрат із сімейних бюджетів.
Залишаються актуальними проблеми дітей з інвалідністю, зокрема щодо облаштування для них безбар’єрного простору у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, забезпечення повноцінного життя, інтеграції у суспільство та соціальної адаптації, забезпечення медичною допомогою, у тому числі пільговим забезпеченням медикаментами і медичними виробами, комплексною медико-соціальною реабілітацією та паліативною допомогою.
Життєво необхідним для дитини є забезпечення права на виховання у сім’ї. Складна соціально-економічна ситуація в державі впливає на зменшення рівня народжуваності, через недостатній рівень підготовленості до сімейного життя ігноруються сімейні цінності, зростає кількість дітей, народжених матерями, які не перебувають у шлюбі, батьки виховують дітей, не враховуючи їх індивідуальних і вікових особливостей.
Збільшенням кількості малозабезпечених сімей і сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, обумовлюється втрата дітьми батьківського піклування, що призводить до зростання дитячої бездоглядності та безпритульності.
В Україні не сформовано ефективну модель надання соціальних послуг сім’ям з дітьми у територіальних громадах. Недостатньою чисельністю фахівців із соціальної роботи зумовлюється низький рівень охоплення сімей соціальними послугами, в тому числі превентивними, надання яких дає змогу зменшити наслідки соціального неблагополуччя.
Останнім часом зберігається тенденція до збільшення показників соціального сирітства з причин несвідомого та безвідповідального ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, повноцінного виховання та розвитку дітей, вживання батьками наркотичних засобів та алкоголю, скоєння злочинів.
Залишається високим рівень жорстокого поводження з дітьми, зокрема сексуального насильства та експлуатації, не розв’язані проблеми кадрового забезпечення відповідних структур спеціалістами, здатними надавати фахову допомогу дітям, які постраждали від насильства.
Збройний конфлікт в Україні негативно вплинув на життя дітей у населених пунктах, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Більшість з них потребує медичної, психологічної, педагогічної реабілітації та соціальної реінтеграції.
Державна соціальна програма “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року (далі - Програма), що розробляється з метою удосконалення державної політики стосовно забезпечення та захисту прав дітей в Україні, повинна бути логічним продовженням Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року, враховувати міжнародний досвід у сфері захисту прав дитини і сприяти формуванню оновленої моделі роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування на всіх рівнях у напрямі забезпечення найкращих інтересів дітей.
Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом
Об’єктивними причинами виникнення проблем у системі захисту прав та інтересів дитини є негативні тенденції соціально-економічного розвитку України попередніх років, ускладнені військовою агресією з боку Російської Федерації проти України.
Не відповідають потребам часу рівень координації і співпраці державних органів з громадянським суспільством у питаннях забезпечення прав дітей.
Низький рівень інформування суспільства з питань забезпечення та захисту прав дітей і популяризації положень Конвенції ООН про права дитини також перешкоджає модернізації моделі забезпечення прав дітей в державі.
Причинами зростання рівня соціального сирітства та влаштування до інтернатних закладів дітей, у яких є батьки, не обмежені у правах та обов’язках щодо їх утримання та виховання, є також проблеми з підвезенням учнів до шкіл. Відсутність соціальних та реабілітаційних послуг у громадах не сприяє розвитку інклюзивного навчання у сільській місцевості, що призводить до відриву від сім’ї.
Недостатній рівень добробуту сімей з дітьми та можливості батьків самостійно їх утримувати не сприяє забезпеченню належного виховання і розвитку дитини в сім’ї.
Тенденція до зменшення кількості усиновлених дітей (у 2009 році усиновлено 3802 дитини, у 2016 році - 1884 дитини) зумовлена тим, що більшість громадян України зорієнтована на усиновлення здорових дітей молодшого віку, а більшість дітей, які очікують на усиновлення, - це діти від 10 років і діти з великих родинних груп.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в більшості територіальних громад не забезпечують створення сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку дитини, виховання її в сім’ї, захисту її прав.
Перед органами виконавчої влади стоять нагальні завдання з виконання комплексних заходів щодо створення умов для повноцінного життя та соціально-психологічної реабілітації дітей, які постраждали від збройного конфлікту.
Таким чином, на сьогодні багато питань щодо удосконалення існуючої системи захисту прав та інтересів дитини вимагають злагодженого та системного вирішення, координації дій органів державної влади і громадянського суспільства з метою формування державної політики, орієнтованої на задоволення потреб кожної дитини. Захист прав дітей і сімейно орієнтована державна політика повинні залишатися одним з основних пріоритетів держави.
Мета Програми
Метою Програми є забезпечення продовження послідовної імплементації положень Конвенції ООН про права дитини, розбудови ефективної системи захисту прав та інтересів дитини на рівні територіальної громади в умовах децентралізації, створення дружнього до дітей середовища відповідно до міжнародних стандартів та пріоритетів Стратегії Ради Європи з прав дитини (2016-2021).
Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів
Існує кілька варіантів розв’язання проблеми:
перший - використання традиційного механізму організації роботи на основі управлінської вертикалі: центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх структурні підрозділи, відповідальні за роботу з дітьми, та діти. Зазначений варіант зосереджений в основному на соціально вразливих категоріях дітей і не забезпечує захисту прав усіх дітей у державі. Модель є застарілою, функціонує практично повністю за рахунок бюджетних коштів, які є обмеженими, та не сприяє громадській ініціативі, не відповідає вимогам сьогодення;
другий (оптимальний) - реформування існуючої системи захисту прав та інтересів дитини шляхом запровадження партнерських відносин у сфері захисту прав дітей між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, в яких державою формуються основні пріоритети та гарантується забезпечення прав кожної дитини, та громадянським суспільством. Такий варіант передбачає: реформування та розвиток системи соціальних, медичних та освітніх послуг в Україні; формування нових взаємовідносин і зв’язків між різними уповноваженими суб’єктами забезпечення прав дітей та громадянським суспільством; запровадження та реалізацію нових механізмів та інструментів з метою послідовного впровадження положень Конвенції ООН про права дитини та врахування пріоритетів оновленої Стратегії Ради Європи з прав дитини (2016-2021) у формуванні та задоволенні потреб сімей з дітьми.
Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання Програми
Забезпечення раціонального використання ресурсів Програми передбачено шляхом концентрації зусиль на таких пріоритетах:
створення сприятливих умов для життя та розвитку дитини, а саме:
розроблення та затвердження мінімальних стандартів благополуччя та безпеки дитини;
забезпечення дитини якісною медичною допомогою від народження, у тому числі запровадження програм профілактики захворювань;
удосконалення превентивних заходів, спрямованих на формування здорового способу життя підростаючого покоління;
створення ефективного, доступного та доброзичливого освітнього середовища, спрямованого на розвиток дитини, її талантів, розумових і фізичних здібностей; забезпечення доступу до якісної освіти, насамперед у сільській місцевості;
забезпечення духовного, морального і культурного розвитку дитини;
інтеграція дітей, які утримуються в інтернатних закладах, у соціальний простір територіальної громади;
забезпечення рівних можливостей для всіх дітей, а саме:
удосконалення системи захисту прав та інтересів дитини з інвалідністю, інтегрування їх в соціум; впровадження інтегрованих послуг для дітей зазначеної категорії в територіальній громаді;
зміцнення системи захисту прав та інтересів дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
забезпечення прав дітей-іноземців, дітей-біженців, дітей із національних меншин та дітей, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту;
врахування індивідуальних потреб дівчат і хлопців під час здійснення заходів, спрямованих на забезпечення їх прав;
створення умов для всебічного розвитку дітей із сільської місцевості;
зміцнення інституту сім’ї та формування відповідального батьківства, а саме:
підвищення рівня добробуту українських сімей, зокрема за рахунок зростання доходів від трудової діяльності;
підвищення адресності соціальної підтримки малозабезпечених сімей з дітьми;
запровадження в територіальних громадах широкого спектра превентивних послуг з метою забезпечення рівного доступу до соціальних послуг за потребою;
забезпечення догляду та виховання дітей, у тому числі дітей з інвалідністю, в сім’ях або в умовах, максимально наближених до сімейних, реформування та реорганізація інтернатних закладів;
посилення роботи з профілактики бездоглядності та безпритульності дітей;
запровадження раннього виявлення, своєчасної та ефективної медичної та соціальної допомоги сім’ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах;
удосконалення соціально-педагогічної роботи з формування відповідального батьківства, сімейних цінностей у підлітків, підготовка молоді до сімейного життя;
захист дітей від насильства, а саме:
формування політики громадської нетерпимості до всіх форм насильства над дітьми в суспільстві;
створення системи ефективної профілактики та протидії домашньому насильству над дітьми;
удосконалення заходів протидії найгіршим формам дитячої праці, проституції та порнографії. Захист дітей від експлуатації, сексуального насильства та торгівлі людьми;
активізація інформаційно-просвітницької роботи щодо неприпустимості усіх форм насильства над дітьми;
створення системи правосуддя, дружнього до дитини, а саме:
упровадження дієвих форм і методів профілактики вчинення правопорушень дітьми;
удосконалення системи захисту прав та інтересів дітей, які вчинили правопорушення;
розвиток системи правосуддя, дружнього до дитини. Впровадження ювенальної юстиції;
врахування найкращих інтересів та думки дитини під час прийняття рішень, а саме:
вдосконалення механізму врахування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя;
забезпечення ефективної взаємодії між громадськими організаціями та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підтримка дитячих ініціатив;
залучення громадянського суспільства до вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням найкращих інтересів дитини;
забезпечення захисту прав та інтересів дитини в умовах воєнних дій чи збройного конфлікту, а саме:
недопущення участі дітей у воєнних діях чи збройному конфлікті;
забезпечення захисту прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій чи збройного конфлікту;
впровадження комплексних заходів щодо створення умов для повноцінного життя та соціально-психологічної реабілітації дітей, які постраждали від воєнних дій чи збройного конфлікту;
створення безпечного інформаційного простору для дітей, а саме:
забезпечення захисту персональних даних дитини та іншої конфіденційної інформації про неї, забезпечення безпеки дітей в інформаційному просторі;
формування політики запобігання проявам радикалізму, расизму, ксенофобії та іншим формам екстремізму у дітей в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій;
внесення до освітніх програм для дітей віком від 7 до 14 років та програм підвищення кваліфікації вчителів питань безпеки дітей в інформаційному просторі;
впровадження системи соціально-педагогічної роботи з батьками з питань безпеки дітей в інформаційному просторі.
Строк виконання Програми - з 2017 по 2021 рік. На зазначений період передбачається:
визначення пріоритетів, основних завдань і принципів реалізації державної політики у сфері захисту прав дитини;
розроблення та затвердження стандартів благополуччя та безпеки дитини;
розроблення показників (індикаторів) національного та регіонального рівня щодо забезпечення захисту прав та інтересів дитини;
модернізація системи захисту прав та інтересів дитини;
удосконалення та гармонізація національного законодавства у сфері прав дитини відповідно до міжнародних зобов’язань;
визначення ролі територіальної громади в умовах децентралізації влади щодо забезпечення прав і врахування інтересів дитини;
забезпечення захисту прав та інтересів дитини в умовах воєнних дій чи збройного конфлікту;
розроблення стратегії формування безпечного інформаційного простору для дітей.
Завдання, передбачені Програмою, стосуються сфер охорони здоров’я, освіти, безпеки життя, духовного та культурного розвитку дітей, їх участі в житті суспільства та прийняття рішень щодо їх життя.
Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності
Виконання Програми дасть змогу:
удосконалити державну систему захисту прав та інтересів дитини, у тому числі дітей з інвалідністю, інтегрування дітей з інвалідністю в соціум;
поліпшити становище сімей з дітьми, мінімізувати ризики неналежного виховання дітей в сім’ях та вилучення з них дітей;
створити дружнє до дітей середовище в суспільстві відповідно до міжнародних зобов’язань;
забезпечити доступність дітей до всіх видів якісної медичної допомоги починаючи з народження;
забезпечити не менш як на 95 відсотків імунізацію дітей першого року життя;
забезпечити розвиток ефективного, доступного та доброзичливого освітнього середовища, спрямованого на розвиток дитини, її талантів, розумових і фізичних здібностей;
реалізувати право кожної дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, на виховання в сім’ї;
оптимізувати систему захисту прав та інтересів дітей, які постраждали від жорстокого поводження, зокрема експлуатації та сексуального насильства, забезпечивши 100-відсоткове охоплення таких дітей необхідною допомогою;
модернізувати систему захисту прав та інтересів дітей, які вчинили правопорушення, шляхом удосконалення превентивних заходів, зменшуючи рівень рецидивної злочинності щороку на 2 відсотки;
забезпечити раннє виявлення соціальних проблем, запобігання порушенням прав дитини шляхом удосконалення системи соціальних послуг у територіальних громадах;
запровадити дієвий механізм врахування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, збільшивши кількість дітей, охоплених різними формами громадської діяльності, до 30 відсотків.
Програма передбачає здійснення моніторингу результативності та оцінювання ефективності заходів, що проводитимуться в її межах.
Виконавцями Програми є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські та інші недержавні організації, міжнародні фонди.
Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів необхідних для виконання Програми
Фінансування Програми передбачається за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Обсяг видатків на виконання Програми визначатиметься щороку під час складання проектів державного та місцевих бюджетів на відповідний рік з урахуванням їх реальних можливостей.
Обсяг матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання Програми, визначатиметься під час розроблення відповідних завдань і заходів.